ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ ДОВЖЕНКО

Письменник, публіцист, кінорежисер, громадський діяч.

“… життя прекрасне, інакше люди давно би зневірилися в ньому” ( О. ДОВЖЕНКО)

СТОРІНКА ПЕРША

“ДЕРЕВО РОДУ”

БАТЬКО – ПЕТРО, МАТИ – ОДАРКА.

СІМ`Я МАЛА 14 ДІТЕЙ, З ЯКИХ ЗАЛИШИЛОСЬ ТІЛЬКИ ДВОЄ : Сашко і Поліна. 21 травня 1895р. в один день від пошесті померло четверо синів : Лаврін, Сергій, Василь, Іван, яких мати називала “соловейками”, бо вони гарно співали.

Для Довженка батько – взірець високої народної моралі, еталон духовної краси,

вершина людяності і простоти, ідеал справжньої доброї людини – трудівника, правдолюба, сім`янина, мрійника. Це Довженків ідеал, незважаючи на всілякі батькові людські вади, які син так гаряче виправдовує. Постать батька життєва і правдива.

Мати – Одарка Єрмолаївна, за дівочих літ Цигипа.

“ Нічого я в світі так не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проростало. Коли вилізе із землі всяка рослиночка, ото мені радість…” У цьому коротенькому монолозі матері – її світогляд, натура, її благородна місія невтомної селянки, що покликана прикрашати землю дітьми і квітами.

Сашко Довженко

10 вересня 1894р. народилась не просто людина, а особистість – універсальний, безцінний Мікрокосм. А митець виховався, бо якщо звернутися до етимології слова “виховання”, то це означає ховати, тобто берегти в дитині те, що є, а потім уже виховувати.

СТОРІНКА ДРУГА

СПОВІДЬ ПРО ТРАГІЧНЕ КОХАННЯ

КОХАННЯ…

ЗАВЖДИ НЕСПОДІВАНО ПРИХОДИТЬ ЦЯ ПОРА. ТОЖ ПЕРШЕ КОХАННЯ У САШКА БУЛА ЯРИНА АНДРІЇВНА КОВАЛЬ. ВІН СТУДЕНТ, ВОНА- ГІМНАЗИСТКА.

ПРАЦЮЮЧИ В УЧИЛИЩІ, ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ ПОЗНАЙОМИВСЯ НА ШЕВЧЕНКІВСЬКОМУ ВЕЧОРІ З УЧИТЕЛЬКОЮ ВАРВАРОЮ СЕМЕНІВНОЮ КРИЛОВОЮ, ГОЛОС ЯКОЇ ЗАЧАРУВАВ ЙОГО. У 1917 р. ВЗЯЛИ ЦИВІЛЬНИЙ ШЛЮБ.

1928р. ЗУСТРІВСЯ З МОЛОДОЮ,

КРАСИВОЮ, УЖЕ ВІДОМОЮ КІНОАКТРИСОЮ ЮЛІЄЮ СОЛНЦЕВОЮ. ВАРВАРА ВІДСТУПИЛА, НАРОДИВШИ СИНА ВАДИМА І ДАВШИ ЙОМУ ІНШЕ ПРІЗВИЩЕ. ХТО Ж БАТЬКО ВАДИМА? ТАЄМНИЦЯ… ЗДОГАДИ…

СТОРІНКА ТЕРТЯ

ДОВЖЕНКО,

ЯКОГО МИ НЕ

ЗНАЛИ…

ЮНЕСКО ОГОЛОСИЛО

1994 рік РОКОМ ОЛЕКСАНДРА

ДОВЖЕНКА.

ДОВЖЕНКО В КАМЕРІ СМЕРТНИКА

Було це 17 чи 18 березня 1918 року. Полк Примакова зненацька захопив Житомир. Петлюрівці відступали. Партія боротьбистів вийшла із підпілля і почала діяти. В камері смертників дожидав своєї кулі і петлюрівський комісар О.Довженко, який викладав у петлюрівській школі історію України й естетику. Але вирок скасували…

СТОРІНКА ІV СПОГАДИ

ОЛЕКСАНДР МУРАТОВ, студент:

“ Познайомились ми з Олександром Петровичем випадково. До інституту кіномистецтва в Москві, жде я вчився, прийшов професор О.П.Довженко, щоб прочитати загальну лекцію. Я йому задав питання українською мовою. Він відповів російською і через деякий час прийшла заявка на мене їхати до “Мосфільму” на зйомки фільму “Поема про море”. Про те, що Довженко тероризує зйомочну групу – брехня. До нас із Кірою ставилися як до рівних. Олександр Петрович щиро вірив, що українець зовсім не так,як росіянин, сприймає світ. Приводив приклад на творчості Гоголя. Говорив про те,що Гоголь хоч і пише російською мовою,але за внутрішньою сутністю є українець.”

“ Митець з печаттю генія, Довженко вірив, що мистецтво може оновити світ. Звідси його безнастанні творчі пошуки, неординарність мислення, глибока символічність кращих творів і фільмів, у яких він утверджував загальнолюдське через національне.”

( Л. Тарнашинська)

“ Він лишився як дерево, що вічно цвіте, вічно плодоносить, як великий мислитель, який може стояти поряд із Сократом і Гомером.”

( А. Малишко)

“ Слов`янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і поета – Олександра Довженка.”

( Чарлі Чаплін )