УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ, НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ ТА РЕЛІГІЙСУМСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ОБЛАСНА УНІВЕРСАЛЬНА НАУКОВА БІБЛІОТЕКА

Календар знаменних

і пам’ятних дат Сумщини

на 2014 рік

2

Суми 2013ПЕРЕДМОВА

«Календар знаменних і пам’ятних дат Сумщини на… рік» бібліотека видає з початку 60-х років ХХ століття.

«Календар… на 2014 рік» призначений надати допомогу працівникам бібліотек, клубів, музеїв, засобів масової інформації, екскурсоводам, викладачам, громадським діячам, краєзнавцям області у плануванні краєзнавчої роботи на 2014 рік і відзначенні ювілейних дат Сумщини.

Календар містить хронологічний перелік основних знаменних і пам’ятних дат області на 2014 рік, деякі дати доповнені статтями і бібліографією (вони у переліку позначені зірочками). Література у списках подається за типами і видами видань (довідники, окремі видання, статті в книгах, статті в періодиці), а в середині – де в прямій, де в зворотній хронології, де в логічній послідовності (так, до ювілею області: спочатку взагалі про Сумщину, а потім – в порядку алфавіту районів області).

Спеціально для цього випуску на наше прохання написані автобіографії ювілярами 2014 року: народною артисткою України О. М. Сокол, письменником П. А. Нестеренком, поетом В. В. Чубуром, а також авторські статті, присвячені життю і творчості мистецтвознавця С. Таранушенка, поета В. Затуливітра, заслужених працівників культури України Л. К. Федевич і Л. М. Стадниченко.

Бібліографію, яка додається до ювілейних статей, слід доповнювати новою поточною інформацією. Також стануть у нагоді і календарі: «Знаменні і пам’ятні дати Сумщини на 2009 рік», «Знаменні і пам’ятні дати на 2004 рік».

Відбір літератури закінчено в травні 2013 року.Свої доповнення і зауваження просимо надсилати до відділу краєзнавчої літератури і

бібліографії Сумської ОУНБ.

Січень

1 65 років від дня народження В. П. Андрущенка (1949), доктора філософських наук, професора, академіка АПН України, заслуженого діяча науки і техніки України, уродженця с. Совинка Конотопського району.

1 110 років від дня народження Є. О. Адамцевича (1904–1972), українського кобзаря, уродженця с. Солониця Лубенського району Полтавської області. Жив у Ромнах.

2 65 років від дня народження М. П. Базиля (1949), живописця, члена Національної спілки художників України, учасника республіканських і всеукраїнських виставок, уродженця с. Сліпород Глухівського району.

10* 75 років утворення Сумської області (1939).11 110 років від дня народження О. Я. Усикова (1904–1995), видатного вченого, фізика,

доктора технічних наук, лауреата Ленінської премії України, заслуженого діяча науки, почесного директора інституту радіофізики і електроніки НАН України, академіка НАН України, уродженця смт Кириківка Великописарівського району.

3

14 120 років від дня народження Є. Д. Онацького (1894–1979), письменника, вченого, енциклопедиста, уродженця м. Глухів.

15 110 років від дня народження В. Т. Циса (1904–1977), Героя Радянського Союзу, уродженця с. Хоружівка Недригайлівського району.

15 120 років від дня народження В. З. Филоновича (1894–1987), відомого військового і громадсько-політичного діяча, генерал-хорунжого, військового міністра УНР в екзилі (еміграції), уродженця с. Рогізне Сумського району.

16 55 років від дня народження О. О. Гирі (1959), педагога, заслуженого вчителя України, уродженця с. Діброва Роменського району.

18 75 років від дня народження В. С. Стельмаха (1939), вченого, заслуженого економіста України, державного діяча, Героя України, почесного громадянина м. Суми і смт Велика Писарівка, уродженця с. Олександрівка Великописарівського району.

18 90 років від дня народження Ю. Г. Сиротенка (1924), художника-живописця, графіка, члена Національної спілки художників України, уродженця м. Суми.

19 100 років від дня народження І. С. Савича (Лук’яненка) (1914–2000), поета, прозаїка, члена НСПУ, уродженця с. Савинки на Чернігівщині. Юнацькі роки пройшли на Конотопщині. Працював у Конотопській районній газеті «Комуна».

21 100 років від дня народження А. Ф. Трощановського (1914–1986), українського актора і режисера, народного артиста УРСР, уродженця с. Сім’янівка Конотопського району.

24 120 років від дня народження І. І. Стешенка (1894–1937), українського співака, уродженця м. Лебедин.

28 55 років від дня народження Л. В. Ромен (Шевченко) (1959), поетеси, члена НСПУ, відповідального секретаря Сумської організації НСПУ, композитора, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України, лауреата Всеукраїнської літературної премії ім. О. Олеся, лауреата премії літературного конкурсу Світової Федерації Українських Жіночих організацій ім. Марусі Бек, уродженки м. Ромни.

31* 70 років від дня народження О. М. Сокол (1944), актриси, народної артистки України, артистки Сумського театру для дітей та юнацтва, уродженки с. Мелешківка Недригайлівського району.

Лютий

– 75 років тому рішенням оргбюро ЦК КП(б)У по Сумській області організовано Обласний будинок народної творчості в м. Сумах (1939)

2* 70 років від дня народження П. А. Нестеренка (1944), письменника, журналіста, члена Національної спілки журналістів України, НСПУ, лауреата Сумської обласної премії імені Миколи Теницького, Сумської обласної літературно-краєзнавчо-мистецької премії ім. П. Рудя, уродженця с. Галайбине Борзнянського району Чернігівської області. Живе і працює в Сумах.

5 75 років від дня народження А. І. Стреляного (1939), письменника, публіциста, сценариста, лауреата Державної премії СРСР, уродженця м. Харків. Дитячі роки пройшли в с. Стара Рябина Великописарівського району.

5* 300 років заснування Гамаліївського Харлампіївського монастиря (с. Гамаліївка Шосткинського району) (1714).

7 210 років від дня народження М. А. Маркевича (1804–1860), історика, письменника, етнографа, уродженця с. Дунаєць Глухівського району.

12 125 років від дня народження В. І. Алешка (1889–1942), письменника, уродженця м. Суми.

4

22 100 років від дня народження О. М. Щербака (1914–1942), Героя Радянського Союзу, уродженця с. Пушкарне, нині Грабовське Краснопільського району.

23 60 років від дня народження В. А. Ющенка (1954), відомого українського громадського, політичного і державного діяча, прем’єр-міністра України (1999–2001), Президента України (2005–2010), кандидата економічних наук, академіка Академії економічних наук, академіка Академії кібернетики, заслуженого економіста України, лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки, Почесного доктора Національного університету «Києво-Могилянська академія» та Острозької академії, Почесного доктора Корейського університету, Почесного жителя Великописарівського району, уродженця с. Хоружівка Недригайлівського району.

27 110 років від дня народження Л. І. Смілянського (1904–1966), прозаїка, драматурга, журналіста, члена Спілки письменників України, уродженця м. Конотоп.

29* 70 років від дня народження В. І. Затуливітра (1944–2003), поета, члена НСПУ, лауреата літературної премії ім. П. Усенка, премії ім. П. Тичини «Чуття єдиної родини», уродженця с. Яблучне Великописарівського району.

Березень

– 100 років від дня народження О. А. Осадчого (1914–1944), Героя Радянського Союзу, уродженця с. Воскресенка Буринського району.

5 90 років від дня народження І. І. Дорошенка (1924–1985), літературознавця, критика, члена Спілки письменників СРСР, уродженця с. Собичеве Шосткинського району.

6 55 років від дня народження А. А. Полякова (1959), поета, члена НСПУ, лауреата літературної премії ім. М. Ушакова, уродженця м. Суми.

17* 65 років від дня народження Л. К. Федевич (1949), музейного працівника, мистецтвознавця, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України, завідуючої відділу декоративного мистецтва Сумського обласного художнього музею ім. Н. Онацького, заслуженого працівника культури України, уродженки с. Красносілка Бершадського району Вінницької області.

17 120 років від дня народження О. П. Кириченка (1894–1941), Героя Радянського Союзу, уродженця с. Локня Сумського району.

22 90 років від дня народження Г. С. Манухи (1924–1994), механізатора, Героя Соціалістичної Праці (1977), уродженки с. Червоне Роменського району.

23 90 років від дня народження О. О. Палажченка (1924–1979), поета-ковпаківця, письменника-літописця партизанської слави, члена Спілки письменників України, лауреата обласної комсомольської премії ім. П. Рудя, редактора Ямпільської районної газети, уродженця с. Вікторове Глухівського району.

27 55 років від дня народження О. Д. Сорокалєта (1959), спортсмена, заслуженого майстра спорту, волейболіста, чемпіона світу, Європи, срібного призера XXIV Олімпіади в Сеулі (1988), уродженця м. Шостка.

27 110 років від дня народження С. С. Бадиви (1904–1993), санітарного лікаря, заслуженого лікаря України, уродженця м. Ромни.

27 140 років від дня народження О. Я. Дояренка (1874–1958), професора, засновника російської і радянської школи агрофізики, уродженця Харківської губернії. Дитячі роки пройшли в с. Марківка Білопільського району, закінчив Сумську гімназію (1892).

31 100 років від дня народження Л. М. Новиченка (1914–1996), літературознавця, критика, доктора філологічних наук, лауреата Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, уродженця с. Русанівка Липоводолинського району.

5

Квітень

4 75 років від дня народження Н. В. Михайлової (1939), актриси, заслуженої артистки УРСР, артистки Сумського академічного театру драми та музичної комедії ім. М. С. Щепкіна, уродженки м. Санкт-Петербург.

5 60 років від дня народження В. А. Кучеренка (1954), Героя Радянського Союзу, льотчика-афганця, уродженця с. Нижня Сироватка Сумського району.

6 70 років від дня народження О. Г. Прокопчука (1944), скульптора, члена Національної спілки художників України, викладача кафедри образотворчого мистецтва, теорії, історії музики та художньої культури СДПУ ім. А. С. Макаренка, учасника Всеукраїнських і Міжнародних виставок, уродженця с. Басчі Октябрьського району Алма-Атинської області (Казахстан). Живе в м. Суми.

11 60 років від дня народження С. В. Корінного (1954), актора, заслуженого артиста України, артиста Сумського академічного театру драми та музичної комедії ім. М. С. Щепкіна, уродженця м. Кобеляки Полтавської області.

18 160 років від дня народження М. Ф. Сумцова (1854–1922), фольклориста, етнографа, літературознавця, члена-кореспондента Петербурзької АН, академіка Української АН, уродженця м. Санкт-Петербург. Об’єктом його досліджень була нинішня Сумщина – Лебединський, Охтирський, Роменський, Глухівський райони. Його родинний маєток знаходився в с. Боромля Тростянецького району.

21 50 років від дня народження Г. М. Іванущенка (1964), історика, краєзнавця, уродженця с. Улянівка Білопільського району.

22 100 років від дня народження І. Т. Лисенка (1914–1984), Героя Радянського Союзу, уродженця Амурської області. Звання присвоєно за визволення с. Кириківка Великописарівського району.

22 180 років від дня народження І. М. Рябініна (1834–1912), краєзнавця, першого історика м. Путивль. Похований у Путивлі.

24 60 років від дня народження М. М. Юдіна (1954), заслуженого діяча мистецтв України, члена Національної спілки журналістів України, Національної музичної спілки України, Національної спілки театральних діячів України, Міжнародного союзу діячів естрадного мистецтва. Лауреат всеукраїнських та міжнародних мистецьких конкурсів і фестивалів. Директор Сумського обласного академічного театру драми і музичної комедії ім. М. С. Щепкіна, уродженця м. Путивль.

25 70 років від дня народження М. В. Сіробаби (1944), живописця, графіка, заслуженого художника України, уродженця с. Межиріч Лебединського району.

25 100 років від дня народження Г. М. Прокопенка (1914–1944), Героя Радянського Союзу, уродженця с. Житне Роменського району.

Травень

– 150 років тому у Тростянці три місяці жив і творив великий російський композитор П. І. Чайковський (1864).

10* 65 років від дня народження Л. М. Стадниченко (1949), директора Сумської центральної міської бібліотеки ім. Т. Г. Шевченка, заслуженого працівника культури України, уродженки м. Чита (Росія).

6

13 135 років від дня народження В. І. Сазанова (1879–1967), доктора сільськогосподарських наук, професора, педагога, Героя праці, видатного організатора сільськогосподарської дослідної справи, вченого в галузі агрохімії, землеробства, селекції рослин та методики дослідної справи в агрономії, уродженця м. Путивль.

15 100 років від дня народження Н. Г. Домбровської (1914–1996), артистки, корифея Сумського академічного театру драми і музичної комедії ім. М. С. Щепкіна, кавалера орденів «Пошани» і «Дружби народів».

20 170 років від дня народження М. І. Мурашка (1844–1909), живописця, педагога, художнього критика, громадського діяча, уродженця м. Глухів.

25 110 років від дня народження Ю. І. Назаренка (1904–1991), перекладача, члена Спілки письменників СРСР, уродженця м. Конотоп.

25 90 років від дня народження А. І. Хондош(ж)ко (1924), хіміка, Героя Соціалістичної Праці (1971), апаратниці заводу «Зірка» (Шостка), уродженки с. Коростовичі Чернігівської області.

Червень

5 75 років від дня народження І. К. Досаєвої (1939), співачки, заслуженої артистки РРФСР, солістки Сумського академічного театру драми та музичної комедії ім. М. С. Щепкіна, доцента СДПІ ім. А. С.Макаренка, уродженки м. Магнітогорськ Челябінської області (Росія).

6 90 років від дня народження Ф. М. Іскрича (1924–1986), організатора сільськогосподарського виробництва, Героя Соціалістичної Праці (1966), голови колгоспу «Заповіт Леніна» Краснопільського району, уродженця с. Великий Прикіл Краснопільського району.

16 125 років від дня народження В. О. Суходольського (1889–1962), письменника, драматурга, уродженця м. Ромни.

20 140 років від дня народження І. С. Абрамова (1874–1960), вченого-літературознавця, фольклориста, етнографа, краєзнавця, уродженця с. Вороніж Шосткинського району.

20* 180 років від дня народження О. М. Лазаревського (1834–1902), українського історика, археографа, краєзнавця, шевченкознавця, уродженця с. Гирівка, тепер с. Шевченкове Конотопського району.

22 135 років від дня народження Ф. Г. Кричевського (1879–1947), художника, педагога, професора, заслуженого діяча мистецтв України, уродженця м. Лебедин.

30 135 років від дня народження Ф. Г. Білецького (1879–1967), вченого в галузі рослинництва, заслуженого діяча науки УРСР, уродженця м. Кролевець.

Липень

3 110 років від дня народження А. М. Утевського (1904–1988), українського біохіміка, доктора біологічних наук, професора, члена-кореспондента АН УРСР, уродженця м. Конотоп.

7 75 років від дня народження М. А. Берфмана (1939), інженера-будівельника, державного діяча, 1995–1998 – першого заступника голови Сумської облдержадміністрації, 1998–1999 – голови Сумської обласної держадміністрації, 1999-2006 – голови Сумської обласної ради, заслуженого економіста України (2004), уродженця м. Суми.

7

11 100 років від дня народження В. У. Воронова (1914–?), Героя Радянського Союзу, уродженця с. Підлипне Конотопського району.

12 80 років від дня народження О. М. Маландія (1934), поета, члена НСПУ, уродженця с. Барвінкове Сумського району.

16 95 років від дня народження П. П. Охріменка (1919–1997), літературознавця, доктора філологічних наук, професора, заслуженого працівника народної освіти України, члена Спілки письменників України, уродженця с. Солониці Лубенського району Полтавської області.

25 90 років від дня народження І. Д. Обуховського (1924–1989), Героя Радянського Союзу, уродженця с. Розсоші Великописарівського району.

27 100 років від дня народження Л. М. Протопопова (1914–1984), заступника командира 1140-го стрілецького полку 340-ї стрілецької дивізії, почесного громадянина м. Суми, уродженця с. Ісправна Красноярського краю. 2 вересня 1943р. водрузив червоний прапор над визволеним містом Суми.

31 90 років від дня народження П. А. Мосієнка (1924–2000), Героя Радянського Союзу, уродженця с. Кимличка Липоводолинського району.

Серпень

– 75 років тому засноване Сумське обласне радіо (1939).5 115 років від дня народження Б. Д. Антоненко-Давидовича (1899–1984), письменника,

члена НСПУ, лауреата Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка, уродженця м. Ромни.

7 195 років від дня народження П. О. Куліша (1819–1897), письменника, критика, історика, етнографа, фольклориста, уродженця с. Вороніж Шосткинського району.

8* 65 років від дня народження В. В. Чубура (1949), поета, члена НСПУ, перекладача, критика, старшого викладача СумДУ, уродженця м. Суми.

9 65 років від дня народження В. І. Положія (1949–2004), відомого українського письменника, критика, члена НСПУ, лауреата премій ім. М. Горького та ім. П. Усенка, уродженця с. Старозінів Білопільського району.

11 120 років від дня народження В. Ю. Білецької (1894–1933), етнографа, фольклориста, уродженки м. Охтирка.

13 150 років від дня народження В. А. Косинського (1864–?, 1928 – остання згадка про нього), вченого в галузі політекономії, фінансів і аграрних проблем, професора, академіка, одного з перших дійсних членів Української академії наук, міністра праці (1918), уродженця с. Дорошівка Глухівського повіту Чернігівської губернії, зараз Ямпільського району.

16 110 років від дня народження С. А. Руденка (1904–1967), організатора сільського господарства, Героя Соціалістичної Праці (1948), уродженця с. Гудимівка Лебединського району.

17 250 років від дня народження М. Ф. Берлинського (1764–1848), видатного українського історика, першого дослідника історії Києва, археолога, архівіста, педагога, релігійного діяча, уродженця с. Нова Слобода Путивльського району.

19 90 років від дня народження К. М. Ломикіна (1924–1993), видатного українського живописця, графіка, заслуженого діяча мистецтв УРСР, народного художника УРСР, уродженця м. Глухів.

8

19 110 років від дня народження О. М. Льдова-Настенка (1904–1979), режисера, заслуженого артиста УРСР, першого директора Сумського театру ім. М. С. Щепкіна, уродженця м. Суми.

22 75 років від дня народження В. П. Куца (1939), живописця, члена НСХУ, графіка, заслуженого художника України, уродженця м. Суми.

29 90 років від дня народження В. Ф. Колесника (1924–2009), Героя Соціалістичної Праці (1982), голови колгоспу ім. Ульянова Білопільського району.

30 65 років від дня народження Н. О. Ткаченко (1949), поетеси, уродженки с. Токарі Сумського району.

Вересень

1 110 років від дня народження С. А. Свашенка (1904–1969), українського і російського актора театру і кіно, заслуженого діяча мистецтв РРФСР, уродженця с. Деркачі Лебединського району.

1 365 років заснування с. Сміле Роменського району (1649).6 90 років від дня народження І. М. Баличева (1924–1999), Героя Радянського Союзу,

уродженця с. Катанське Великописарівського району.8 75 років від дня народження В. Ф. Бойка (псевдонім Василь Шукайло) (1939), поета-

сатирика, члена НСПУ, лауреата літературної премії ім. Л. Глібова, уродженця с. Михайлівка Лебединського району.

8 100 років від дня народження П. Ю. Ключини (справжнє прізвище – Ключник) (1914-1972), видатного українського байкаря і талановитого лірика, уродженця с. Великий Самбір Конотопського району.

10 120 років від дня народження О. П. Довженка (1894–1956), письменника, режисера, кінодраматурга, художника, актора, уродженця с. Сосниця Чернігівської області. Навчався у Глухівському педінституті (1911–1914), нині національний педагогічний університет ім. О. Довженка.

11* 150 років від дня народження П. А. Грабовського (1864–1902), видатного українського поета-лірика, публіциста, перекладача, фольклориста, визначного громадського діяча, уродженця с. Пушкарне Охтирського повіту Харківської губернії, тепер с. Грабовське Краснопільського району.

11 65 років від дня народження П. М. Шаповаленко (1949), майстрині машинного доїння корів агрофірми «Перше травня» Сумського району, уродженки с. Вонігово Тячевського району Закарпатської області. Першою в незалежній Україні удостоєна найвищої державної відзнаки – звання Героя України (2001).

15 100 років від дня народження І. С. Зубкова (1914–?), Героя Радянського Союзу, уродженця хут. Захарівщина, нині с. Галушки Лебединського району.

15 210 років від дня народження М. О. Максимовича (1804–1873), вченого-енциклопедиста, українського історика, філолога, фольклориста, вченого-природознавця, першого ректора Київського університету ім. Т. Г. Шевченка, уродженця хут. Тимківщина, тепер с. Богуславець Черкаської області. Його життя і творчість пов’язані з Глуховом, де 20 років (1815–1835) проживали його батьки.

16 100 років від дня народження В. Ф.Кайдаша (1914–1972), Героя Радянського Союзу, уродженця с. Куянівка Білопільського району.

19 60 років від дня народження С. І. Побожія (1954), кандидата мистецтвознавства, художника, члена НСХУ, доцента Української академії банківської справи, уродженця м. Вольськ Саратовської області (Росія).

19 100 років від дня народження М. О. Гуденка (1914–1940), Героя Радянського Союзу, 9

уродженця с. Попівка Конотопського району.

Жовтень

5 125 років від дня народження М. Л. Ернста (1889–1956), археолога, історика, музеєзнавця, педагога, уродженця м. Київ. Навчався в Глухівській чоловічій гімназії.

14 195 років від дня народження М. А. Терещенка (1819–1903), промисловця, підприємця, мецената, благодійника, почесного громадянина Глухова і Києва, уродженця м. Глухів.

15 55 років від дня народження В. М. Власенка (1959), кандидата історичних наук (1998), доцента (2003), завідувача кафедри історії СумДУ (2003–2009), нині – доцента цієї кафедри, докторанта Київського національного університету імені Т. Шевченка (2009–2012), головного редактора «Сумського історико-архівного журналу» (2005–2012), лауреата премії Фонду Воляників-Швабінських при Фундації Українського вільного університету у Нью-Йорку (2006), переможця всеукраїнських конкурсів науково-пошукових робіт (2007, 2008), члена Національної спілки краєзнавців України, уродженця м. Суми.

15 100 років від дня народження О. Б. Панова (1914–1944), Героя Радянського Союзу, уродженця м. Путивль.

20 100 років від дня народження К. С. Гнідаша (1914–1944), Героя Радянського Союзу, уродженця с. Салогубівка Роменського району.

25 140 років заснування Глухівського національного педагогічного університету ім. О. Довженка (1874).

Листопад

– 80 років заснування Ямпільської районної газети «Голос часу» (1934).4 120 років від дня народження П. С. Рибалка (1894–1948), воєначальника, маршала

бронетанкових військ, двічі Героя Радянського Союзу, уродженця с. Малий Вистороп Лебединського району.

8 60 років від дня народження Н. Г. Білоцерківець (1954), поетеси, літературного критика, члена НСПУ, лауреата премії ім. В. Маяковського, уродженки с. Куянівка Білопільського району.

8 90 років від дня народження І. П. Мазура (1924), знатного бурильника Охтирського управління бурових робіт тресту «Укрнафта», Героя Соціалістичної Праці (1971), уродженця Вінницької області.

12 80 років від дня народження М. А. Лаврика (1934), механізатора, Героя Соціалістичної Праці (1981), лауреата Державної премії СРСР, уродженця с. Коровинці Недригайлівського району.

13* 125 років від дня народження Остапа Вишні (справжнє прізвище – Губенко Павло Михайлович) (1889–1956), талановитого українського письменника, сатирика, гумориста, уродженця х. Чечва, тепер с. Грунь Охтирського району.

15 65 років від дня народження М. М. Бондаренка (1949), художника-графіка, живописця, члена НСХУ, учасника художніх виставок в Україні та поза її межами, кавалера ордена «За заслуги» III ступеня, уродженця с. Дмитрівка Буринського району.

19 130 років від дня народження М. М. Ляшка (справжнє прізвище – Лященко Микола Миколайович) (1884–1953), відомого російського письменника, перекладача, уродженця м. Лебедин.

10

19 90 років від дня народження М. П. Теслі (1924), педагога, фундатора «Попівської академії» і пропагандиста її духовної спадщини, засновника краєзнавчого музею в с. Залізняк Сумського району, уродженця х. Стрілки Краснопільського району.

22 75 років від дня народження Г. П. Білоуса (1939–2011), письменника, літературознавця, перекладача, члена НСПУ, лауреата міжнародної української премії ім. Г. С. Сковороди, літературно-мистецької премії ім. М. Старицького, уродженця с. Курмани Недригайлів-ського району.

23 175 років від дня народження П. І. Ліницького (1839–1906), українського філософа, богослова, уродженця м. Лебедин.

25 80 років від дня народження І. М. Власенка (1934), письменника, журналіста, члена НСПУ, лауреата літературної премії ім. А. Головка, уродженця смт Недригайлів.

26 100 років від дня народження М. Д. Дятленка (1914–1996), письменника-перекладача, члена Спілки письменників СРСР, журналіста, кандидата історичних наук, уродженця с. Куличка Лебединського району.

28 90 років від дня народження В. О. Івануни (1924–1999), Героя Соціалістичної Праці (1949), ланкової рільничої бригади Калинівського відділку радгоспу Великожовтневого цукрокомбінату Білопільського району, уродженки с. Марківка Білопільського району.

30 130 років від дня народження І. О. Аксьонова (1884–1935), поета-футуриста, перекладача, художнього критика, історика театру, уродженця м. Путивль.

Грудень

– 90 років заснування СДПУ ім. А. С. Макаренка (1924).8 100 років від дня народження М. П. Мінакова (1914–2007), літературознавця, філолога,

журналіста, педагога, викладача зарубіжної літератури Сумського педінституту ім. А. С. Макаренка, засновника літературної студії «Орфей», уродженця м. Суми.

8 130 років від дня народження П. О. Гнідича (1884–1919), фольклориста, етнографа, педагога, уродженця м. Полтава. Вивчав фольклор Роменщини.

13 60 років тому введений в дію Сумський суперфосфатний завод, тепер ПАТ «Сумихімпром» (1954).

13 100 років від дня народження А. О. В’юника (1914–2003), українського мистецтвознавця, уродженця с. Білка Тростянецького району.

19 95 років від дня народження М. О. Лукаша (1919–1988), видатного мовознавця, майстра поетичного перекладу, члена НСПУ, лауреата республіканської премії ім. М. Рильського та українсько-французької літературної премії ім. М. Зерова, уродженця м. Кролевець.

21* 125 років від дня народження С. А. Таранушенка (1889–1976), мистецтвознавця, етнографа, історика архітектури, професора, уродженця м. Лебедин.

23 100 років від дня народження Є. Ю. Маленка (1914–1994), кандидата історичних наук, доцента Харківського державного університету, краєзнавця, уродженця с. Попівка Конотопського району.

23 (22 ?) 125 років від дня народження Д. С. Антоновича-Будька (1889–1975), актора, народного артиста СРСР, лауреата Державної премії СРСР, професора, уродженця м. Білопілля.

26 90 років від дня народження Л. А. Кошелевої (1924), фольклорної співачки, хранительки старовинних пісен субетноса «горюни», уродженки с. Линове Путивльського району.

29 100 років від дня народження І. К. Бондара (1914–1944), Героя Радянського Союзу,

11

уродженця с. Соснівка Конотопського району.

***

– 30 років утворення Сумської обласної організації Національної спілки художників України (1984).

– 30 років тому відкрився Сумський центральний ринок (1984).– 40 років започаткування обласного фестивалю сатири і гумору «Вишневі усмішки» в

с. Грунь Охтирського району (1974).– 50   років заснування народного музею П. А. Грабовського (1964, с. Грабовське

Краснопільського району).– 60 років відкриття районної дитячої бібліотеки в Хотіні (1954).– 65 років створення ВАТ «Сумський завод «Насосенергомаш» (1949).– 70 років тому відкрита 5-та Сумська міська клінічна лікарня (1944).– 70 років заснування центральної бібліотеки Конотопської районної ЦБС (1944).– 75 років заснування Сумської державної обласної універсальної наукової бібліотеки

(1939).– 75 років тому створено Сумську обласну філармонію (1939).– 80 років тому заснований Палац дітей та юнацтва в Сумах (1934).– 90 років заснування центральної бібліотеки Середино-Будської районної ЦБС (1924).– 90 років від дня народження В. К. Нестеренка (1924–1994), працівника сільського

господарства, Героя Соціалістичної Праці (1966), уродженця с. Олександрівка Буринського району.

– 95 років утворення Путивльського краєзнавчого музею (1919).– 95 років заснування районної громадсько-політичної газети «Путивльські відомості»

(1919).– 100 років від дня народження П. І. Коломійця (1914–1943), Героя Радянського Союзу,

уродженця с. Нижня Сироватка Сумського району.– 100 років від дня народження М. Ю. Жеребило (1914–1980), працівника сільського

господарства, Героя Соціалістичної Праці (1948), ланкової Калинівського відділку радгоспу Великожовтневого цукрокомбінату Білопільського району.

– 100 років завершення будівництва Троїцького собору в Сумах (1914).– 110 років тому закладений Веретинівський парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва

місцевого значення (1904).– 110 років виникнення с. Нововасилівка Середино-Будського району (1904).– 110 років від дня народження Б. М. Чмихала (1904–1971), працівника сільського

господарства, Героя Соціалістичної Праці (1949), уродженця с. Лукашівка Великописарівського району.

– 120 років від дня народження М. Л. Тінського (1894–1948), українського актора, режисера і театрального діяча. уродженця м. Ромни.

– 135 років від дня народження О. В. Капніста (1879–1956 (1958?)), графа, останнього володаря маєтку в с. Михайлівка Лебединського району.

– 175 років від часу заснування першої на Лівобережній Україні Волокитинської фарфорової мануфактури (1839).

– 260 років від дня народження Д. П. Трощинського (1754–1829), державного діяча, міністра уділів, юстиції і фінансів Росії, сенатора, мецената української культури, уродженця м. Глухів.

12

– 275 років заснування м. Шостка (1739).– 285 років заснування с. Орлівка Ямпільського району (1729).– 345 років заснування с. Ображіївка Шосткинського району (1669).– 360 років заснування смт Ямпіль (1654).– 360 років заснування с. Осоївка Краснопільського району (1654).– 360 років заснування с. Стрельники Путивльського району (1654).

10 січня75 років утворення Сумської області (1939)

Сумську область з центром в м. Суми створено згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР 10 січня 1939 р. До її складу ввійшли 12 районів Харківської області (Білопільський, Великописарів-ський, Грунський, Краснопільський, Лебединський, Миропільський, Охтирський, Сумський, Тростянець-кий, Улянівський, Хотінський, Штепівський), 17 районів Чернігівської області (Буринський, Глинський, Глухівський, Дубов’язівський, Конотопський, Кролевецький, Недригайлівський, Путивльський, Роменський, Середино-Будський, Смілівський, Талалаївський, Хильчицький, Червоний, Шалигинський, Шосткинський, Ямпільський) та 2 райони Полтавської області (Липоводолинський, Синівський).

Розташована Сумська область в північно-східній частині України. На півночі та сході вона межує з Брянською, Курською, Бєлгородською областями Російської Федерації, на південному сході,

півдні, заході – з Харківською, Полтавською та Чернігівською областями України. На день створення площа області складала 24 тис. кв. км з населенням 1 707 200

чоловік.Кількість населення області станом на 1 січня 2013 р. складала 1143249 осіб.За 70 років існування адміністративно-територіальний поділ області змінювався

декілька разів. В основному відбулося укрупнення районів. Так, у 1963 р. в області налічувалося 10 районів (Білопільський, Буринський, Глухівський, Конотопський, Кролевецький, Лебединський, Охтирський, Роменський, Середино-Будський, Сумський), у 1965 р. було відновлено 6 районів (Краснопільський, Липоводолинський, Недригайлівський, Путивльський, Тростянецький, Шосткинський). У цьому ж році населені пункти колишнього Талалаївського району відійшли до Чернігівщини.

У 1966 р. були створені ще 2 райони: Великописарівський та Ямпільський. З 1966 р. і до сьогодення на території області існує 18 районів, 15 міст, з них 7 – обласного підпорядкування (Суми, Глухів, Конотоп, Лебедин, Охтирка, Ромни, Шостка), 20 селищ міського типу, 384 сільради, 1500 сільських населених пунктів.

Після опублікування Указу про утворення області було створено організаційний комітет Президії Верховної Ради УРСР по Сумській області, який розпочав свою діяльність

13

15 січня 1939 р. і закінчив у січні 1940 року після проведення 1-ї сесії Сумської обласної ради депутатів трудящих. На оргкомітет покладалися: керівництво господарчим та культурним будівництвом на території тільки-но створеної області, організація обласних установ, відділів та управлінь, підготовка та проведення виборів в обласну раду депутатів трудящих.

24 грудня 1939 р. відбулися вибори до обласної ради депутатів трудящих, був обраний 81 депутат. Вже 8-9 січня 1940 р. відбулася перша сесія Сумської обласної ради депутатів трудящих. Її відкрила найстаріша з депутатів колгоспниця, стахановка, орденоносець Пармузіна Агрипина Антонівна. На сесії було обрано виконавчий комітет облради в кількості 17 чоловік на чолі з головою – Горловим Йосипом Гордійовичем. Перше засідання виконкому відбулося 14 січня 1940 року.

Провідними галузями промисловості утвореної області були машинобудівна і цукрова. Це – галузі, характерні для Сумщини всіх часів. Розвивались також хімічна, харчова промисловість. Найбільш значними підприємствами були: Сумський машинобудівний завод ім. М. В. Фрунзе, Конотопський електромеханічний завод «Червоний металіст», Сумський рафінадний завод, Шосткинська фабрика кіноплівки та ряд оборонних заводів. Всього в області на момент створення нараховувалося 511 великих і середніх підприємств, а також значна кількість дрібних підприємств і артілей.

Сільське господарство області спеціалізувалося на виробництві зерна, цукрових буряків, конопель, овочів, соняшнику та інше.

Сумщина – земля давня та легендарна. Нашому краю, його людям, подвигам і славі присвячено найвидатнішу пам’ятку Київської Русі – «Слово о полку Ігоревім».

З середини XIV ст. Сумщина входила до складу Великого князівства Литовського, пізніше до Речі Посполитої, Росії. Кожна з цих держав намагалась захопити прикордонні території, що призводило до численних війн, нападів, загибелі людей, знищення міст і поселень.

В роки Визвольної війни і до смерті гетьмана Хмельницького існувала Українська козацька держава (Військо Запорізьке), до складу якої входила і територія Сумщини, а саме: Глухівщина, Конотопщина, Роменщина, Кролевеччина. Пізніше ці землі ввійшли до складу Гетьманської України, а південно-східна частина належала Слобожанщині. Це знайшло відображення в належності населення до певного стану: більшість населення Гетьманщини складали козаки, а Слобожанщини – селяни. Звідси і своєрідність побуту, звичок, одягу, мови населення Гетьманщини і Слобожанщини.

Під Конотопом відбулась знаменита Соснівська битва, в якій українська армія гетьмана І. Виговського перемогла російську.

Населення краю брало участь у Вітчизняній війні 1812 р. Хоробро билися з ворогом Сумський та Охтирський гусарські та Глухівський кірасирський полки.

В роки громадянської війни (1918-1920) Сумщина знову стала прикордонним краєм: належала Росії і Україні і не належала нікому, бо саме тут, в районі Середино-Буди, проходила демаркаційна лінія і було встановлено нейтральну зону.

На фронтах Великої Вітчизняної війни і партизанських загонах воювало 577 655 уродженців та жителів Сумської області, понад 350 тис. з них перебували в регулярній армії. 154 462 чоловіки загинули.

Сумщина стала колискою партизанської слави. 22 вересня 1941р. легендарним командиром С. А. Ковпаком був підписаний наказ № 1 «Про затвердження особового складу

14

Плач Ярославни (В. Фаворський)

партизанського загону», і саме з цієї дати розпочався героїчний шлях партизанів від Путивля до Карпат. Враховуючи величезний внесок партизан Сумщини в загальну перемогу, Президент України Л. Д. Кучма в 2001 р. підписав Указ про святкування Дня партизанської слави саме 22 вересня.

На території Сумської області в роки війни вів боротьбу 41 партизанський загін, на базі 21 з них були сформовані партизанські з’єднання під командуванням С. А. Ковпака, О. М. Сабурова, Я. І. Мельника, М. І. Наумова, Л. Я. Іванова, М. В. Таратути.

За подвиги в роки Великої Вітчизняної війни 192 уродженці області удостоєні звання Героя Радянського Союзу. І. М. Кожедубу це звання присвоєно тричі, П. С. Рибалку, С. А. Ковпаку та С. П. Супруну – двічі.

102 чоловіка носять звання Героя Соціалістичної Праці, а М. Х. Савченко удостоєна цього високого звання двічі.

Славні традиції продовжено і в незалежній Україні. Одним з перших відзнаку Президента України орден князя Ярослава Мудрого V ступеня одержав уродженець Сумщини співак А. Ю. Мокренко. Найвищою нагородою Української Православної Церкви орденом святого рівноапостольного Великого князя Володимира нагороджено колишнього голову Сумської держадміністрації А. О. Єпіфанова та почесного громадянина Сум М. П. Лушпу. Уславлена майстриня машинного доїння корів агрофірми «Перше травня» Сумського району П. М. Шаповаленко першою в незалежній Україні удостоєна найвищої державної відзнаки – звання Героя України.

Сумщина – батьківщина відомих діячів науки і культури. Зокрема, історика О. М. Лазаревського, бібліографа С. І. Пономарьова, професора, видавця «Енеїди» М. Й. Парпури, культурно-освітнього діяча і засновника «Попівської академії» О. О. Паліцина, діяча освіти і культури, засновника Хрестовоздвиженського трудового братства М. М. Неплюєва, військового діяча, героя російсько-турецької війни 1877-1878 рр. М. І. Драгомирова, педагога і письменника А. С. Макаренка, фізика А. Ф. Йоффе, лінгвіста О. Потебні, всесвітньовідомого перекладача М. Лукаша, літературознавців А. П. Шамрая, Л. Новиченка, Г. Нудьги.

На Сумщині народились відомі письменники П. Куліш, П. Грабовський, Я. Щоголів, О. Олесь, О. Вишня, Я. Мамонтов, П. Воронько, М. Хвильовий, Д. Білоус, І. Багряний, Б. Антоненко-Давидович, В. Затуливітер.

В Україні існують літературні премії імені наших земляків: Міжнародна премія імені Івана Багряного, Міжнародна літературно-мистецька премія імені Пантелеймона Куліша, Всеукраїнська премія імені Миколи Лукаша («Мистецтво перекладу»), Всеукраїнська літературна премія імені Павла Грабовського, премія імені Остапа Вишні, дві Всеукраїнські премії Сумського земляцтва: літературна імені Олександра Олеся і художньо-мистецька імені Миколи Макаренка.

На весь світ відомі імена уродженців краю: славного запорозького кошового Петра Калнишевського, династії підприємців і благодійників Терещенків і Харитоненків, композиторів Д. Бортнянського та М. Березовського, художників Г. Нарбута, Д. Бурлюка, Федора та Василя Кричевських, О. Грищенка, співаків Б. Гмирі, А. Мокренка, театрального режисера О. Таїрова, скульпторів М. Лисенка і І. Кавалерідзе, артистів кіно С. Шкурата, А. Роговцевої.

З діяльністю Сумського обласного академічного театру драми та музичної комедії ім. М. С. Щепкіна нерозривно пов’язаний творчий шлях народних артистів України О. Г. Тарасенка, А. П. Носачова, Є. К. Серебрякової, О. М. Сокол, М. М. Ластовецького, Сумського обласного театру для дітей та юнацтва – народних артистів України В. П. Хорунжого і В. Д. Бурого.

15

Сумщина – батьківщина видатних спортсменів В. Голубничого, О. Шапаренка, В. Куца, Л. Жаботинського, О. Кириченка, М. Маміашвілі, О. Петрової, Ю. Білонога, Т. Шелестюка, М. Фоменка та багатьох інших.

На Сумщині жили і творили прославлені діячі культури Т. Г. Шевченко, Леся Українка, А. П. Чехов, К. Д. Ушинський, П. І. Чайковський, С. В. Рахманінов, І. М. Крамськой, І. Ю. Рєпін, К. О. Трутовський, М. С. Щепкін.

В області стали традиційними міжнародний фестиваль мистецтв «Золоте латаття», Міжнародний фестиваль органної і камерної музики «Organum», Міжнародний фестиваль класичної музики «Bach-fest», Всеукраїнський фестиваль мистецтв «Боромля», Всеукраїнський фестиваль духовної музики «Глинські дзвони», Всеукраїнський культурно-мистецький фестиваль «Козацький родослав», Всеукраїнський літературно-мистецький фестиваль «Кролевецькі рушники», Всеукраїнський фестиваль народної творчості «Мистецькі береги Ворскли», Всеукраїнський фестиваль духової музики «Сурми України», обласний фестиваль сатири і гумору «Вишневі усмішки».

Сумщина у книзі рекордів України

– Перший на Україні театр створений в м. Глухів (1751). – Перша в Росії і Україні музична школа відкрита в Глухові (1730).– Перша на Україні нафта знайдена на Роменщині, на горі Золотуха.– Перша в Росії і Україні тютюнова фабрика відкрита в м. Охтирка (1718).– Волокитинська фарфорова мануфактура – перша на Лівобережній Україні (1839).– Вперше на Україні вирощено картоплю в Глухові (1776). – Уперше в історії землеробства Глухівський науково-дослідний інститут луб’яних

культур вивів насіння безнаркотичних конопель.– Дивовижна яблуня-сад (15 стовбурів, займає площу 600м2) – пам’ятка природи

загальнодержавного значення (з 1998), знаходиться в с. Андріївка Кролевецького району. Свого часу нею цікавився І. Мічурін.

– Єдиний на Україні заповідник лугового степу – Михайлівська цілина (с. Жовтневе Лебединського району, 1928).

– Найбільша з відомих українських гармат була відлита майстром К. Балашевичем із Глухова (1705). Вона прикрашає Московський Кремль.

– Круглий двір у Тростянці (1749) – унікальна пам’ятка архітектури XVIII ст., аналогів якій немає в Європі.

– Перший в світі і єдиний на Україні пам’ятник мамонту знаходиться у с. Кулішівка Недригайлівського району (1841).

– Перший в Україні і четвертий у світі пам’ятник свині в м. Ромни (2000 р.).– Єдине в Україні свято селян і митців – Всеукраїнський сільський фестиваль мистецтв

«Боромля» (з 1991). – Перша в Україні Академія банківської справи відкрита у Сумах (1996).– Єдина жінка, яка здійснила повітряний таран – старший лейтенант Катерина Зеленко

(12 вересня 1941 р. в небі над с. Анастасівкою Роменського району). – Ім’я І. Кожедуба занесено до Книги рекордів Гіннеса як найкращого винищувача Другої

світової за показники коефіцієнта бойової активності.

Бібліографія

16

Про відзначення 75-річчя утворення Сумської області : постанова Верховної Ради України від 21 травня 2013 року № 297-VII // Голос України. – 2013. – 1 черв. – С. 9.

Про підготовку та відзначення 75-ї річниці від дня утворення Сумської області : спільне розпорядження голови Сумської обласної державної адміністрації та голови Сумської обласної ради від 30.07.13 року №332-ОД/23. – sm.gov.ua/oda/

Книги

Перлини Сумщини : іл. вид. / ТОВ «ТД «Папірус». – Суми : Папірус, 2011. – 96 с. : іл.Сумська область. Адміністративно-територіальний устрій : інформ. довід. / голов.

упр. стат. у Сумській обл. – Суми, 2010. – 80 с.Чисельність населення Сумської області на 1 січня 2010 року : стат. бюл. / голов. упр.

стат. у Сумській обл. – Суми, 2010. – 14 с.П’ятірка найбільших міст Сумщини. Суми, Шостка, Конотоп, Ромни, Охтирка : довід.

вид. – Суми : Джерело, 2009. – 56 с.Хто є хто на Сумщині. Видатні земляки : довід.-біогр. вид. Вип. 2 / авт.-упоряд.

В. В. Болгов. – К., 2008. – 173 с.Сумщина запрошує: туристичні перлини : [путівник] / Упр. культури обл. держ.

адміністрації. – Суми : Еллада, 2007. – 12 с.Історія адміністративно-територіального устрою Чернігово-Сіверщини : матеріали

наук.-практ. конф. (Чернігів, 4 жовт. 2007 р.). – Ніжин : Аспект-Поліграф, 2007. – 180 с.Манько М. О. Наша Сумщина / М. О. Манько, Г. Г. Леонтьєва, Т. О. Пушкарьова. –

Суми : Антей, 2006. – 83 с.Сумщина в історії України : навч. посіб. для 5-11 кл. загальноосвітніх шкіл. – Суми :

МакДен, 2005. – 496 с.Хто є хто на Сумщині. Видатні земляки : довід.-біогр. вид. Вип. 1. – К., 2005. – 260 с.Сумщина приглашает : [фотопутівник]. – Суми : Фолигрант, 2005. – 16 с.Сумщина в іменах : енцикл. довід.. – 2-е вид., перероб. і доп. – Суми : РВО АС-Медіа,

2004. – 776 с.Сумщина. Поступ у третє тисячоліття : інф.-аналіт. довід. – Суми : АС-Медіа, 2004. –

144 с.Сумщина: факти, імена, пам’ятки. – Суми : МакДен, 2004. – 128 с.Сумщина від давнини до сьогодення : наук. довід. / Сум. Облдержадміністрація,

Держархів Сумської обл. ; упоряд. Л. А. Покидченко. – Суми : Слобожанщина, 2000. – 384 с.

***Гагін В. Буринщина з глибини віків : докум.-іст. нарис. – Суми : Мрія, 2011. – 118 с.Негреба І. С. Краю мій, надворсклянський : історико-краєзнавчий нарис про

Великописарівщину / І. С. Негреба, Курило С. І. – Суми : Мрія, 2003. – 112 с.Конотопщина: час, події, долі : наук.-попул. вид. / Ш. М. Акічев, А. І. Сахно,

Г. І. Стеценко. – К. : Фолігрант, 2005. – 232 с.Лебединщина – мій рідний край : інформ. вид. – Суми : МакДен, 2008. – 38 с. : іл.Скрипченко І. В. Недригайлівщина: у дзеркалі історії: нариси з історії

Недригайлівського району Сумської області з найдавніших часів до початку XXI століття : наук.-попул. вид. / І. В. Скрипченко, І. К. Абаровський. – Суми : Собор, 2010. – 448 с.

Руженський М. М. Охтирщина. Історія економіки та заселення краю / М. М. Руженський, Ю. В. Ситник. – Суми : Еллада, 2009. – 216 с.

Благословенний край Охтирщина / під заг. ред. Ю. В. Ситника. – Суми : Еллада, 2007. – 172 с.

17

Роменщина. Час, події, люди / голов. ред. Г. С. Стрельченко. – Суми : Еллада, 2009. – 376 с.

Середино-Будський район. Долі людей та поселень краю / авт.-упоряд. А. В. Нетудихаткін. – Суми : Еллада, 2009. – 400 с., 960 іл.

Мій край Слобожанський: Сумський район : зб. іст.-краєзнавчих матеріалів / голов. ред. М. П. Соловей. – К. : Фолігрант, 2006. – 356 с. : іл. – (Сер. «Малі міста – велика слава»).

Суми. Вулицями старого міста : іст.-архіт. альб. / кер. авт. кол.: Ю. С. Кобиляков, В. С. Соколов, В. К. Шейко. – Суми : АС-Медіа, 2003. – 264 с.: іл.

Суми. Пам’ять старих вулиць : зб. іст.-краєзнавчих матеріалів / В. К. Шейко, С. М. Кондратенко, Ю. В. П’ятаченко. – К. : Фолігрант, 2009. – 324 с. : іл.

Суми. Нове життя старих вулиць : зб. іст.-краєзнавчих матеріалів / голов. ред. В. К. Шейко. – К. : Фолігрант, 2012. – 400 с.

Лесіна (Мироненко) Ю. В. Суми: подорож у минуле. – Суми : Мрія. 2012. – 60 с.Манько М. Суми та сумчани у документах сучасників. Кн. 1. (1655-1919). – 2-ге вид.,

доп. – Суми : Мрія, 2007. – 441 с.Манько М. Суми та сумчани у документах сучасників. Кн. 2. (1655-2008). – Суми :

Мрія, 2008. – 436 с.Манько М.Суми та сумчани у документах сучасників. Кн. 3. (1655-2010). – Суми :

Мрія, 2010. – 516 с.Артюшенко М. М. Нариси історії міста Тростянець. – Суми : Вид-во СумДУ, 2010. –

152 с.Артюшенко М. Новітня історія Тростянеччини. – Тростянець : Тростянецька районна

друкарня, 2004. – 572 с.Зелен-край. Ямпільщина на зламі тисячоліть : нариси та портрети. – Суми : АС-

Медіа, 2001. – 96 с. : іл.

Статті в книгах

Основні геополітичні та економічні характеристики // Статистичний щорічник Сумської області за 2010 рік / голов. упр. стат. у Сум. обл. – Суми, 2011. – С. 26–37.

Сумщина туристична // Україна: туризм, відпочинок, оздоровлення. – К. : ВД «Україна», 2007. – С. 38–42.

Сумська область // Україна : для дітей сер. шк. в. / авт.-упоряд. В. М. Скляренко, Т. В. Іовлева та ін. – X. : Фоліо, 2006. – С. 169–173. – (Дитяча енциклопедія).

Загальні відомості про область // Базове дослідження Сумської області. – К., 2004. – С. 10.

Сумщина : сторінки історії (1939–2004 рр.) // Слобожанщина : альм. літераторів Сумщини. Вип. 9. – Суми, 2004. – С. 5–18.

Сумська область // Регіональний портрет України. – К., 2003. – С. 229–240.Україна за роки незалежності, 1991-2003. – 3-е вид., перероб. і доп. – К., 2003. –

С. 305, 309,311, 355, 370–375, 380, 389, 390–399, 407, 410, 502.Історична довідка // Реформування земельних відносин в аграрному секторі Сумщини

/ Сум. обл. упр. земельних ресурсів. – Суми, 2001. – С. 4–7.Маценко Г. О. Книга рекордів України. Природа навколо нас. – Тернопіль, 2000. –

С. 19, 20, 38, 45, 59.Маценко Г. О. Книга рекордів України. Людина і суспільство. У світі науки і техніки.

– Тернопіль, 2000. – С. 40,46,47,107.Сумська область // Україна : путівник / упоряд. О. Зінкевич, В. Гула. – К., 1993. –

18

С. 301 – 317.

Статті в періодиці

Хвостенко Г. Відлуння віків // Сумщина. – 2009. – 14 січ. – С. 1, 2.На бистрині часу // Там само. – С. 2.«Коштовні імена на бархаті сторіч» // Там само. – С. 2.Корнієнко О. Головні історичні віхи сумського краю // Панорама. – 2009. – 14-21 янв.

– С. А19.Бабинець Т. Точка відліку – рік 1939-ий... // Сумщина. – 2004. – 26 лют. – С. 3.Хвостенко Г. Віки відлунюють звитягою // Сумщина. – 2004. – 26 лют. – С. 4.Білокур В. Сумской области – 65 лет // Данкор. – 2004. – 14 янв. – С. А5.З ювілеєм, рідна Сумщино! // Суми і сумчани. – 2004. – 6 січ. – Спецвип. – С. 1–8.Заїка Л. А. Сумській області – 65 років // Пед. Сумщина. – 2004. – № 1. – С. 61–63.

31 січня70 років від дня народження О. М. Сокол

Олександра Михайлівна Сокол – актриса, артистка Сумського обласного театру для дітей та юнацтва, член Спілки театральних діячів України, народна артистка України.

Автобіографія

Я, Сокол Олександра Михайлівна, народилась 31 січня 1944 року в с. Мелешківка Пушкарської сільради Недригайлівського району Сумської області.

Мої предки з покоління в покоління займались хліборобством, батьки ж, всупереч традиції, пішли іншим шляхом: мама, Сокол Уляна Антонівна, стала вчителькою; тато, Сокол Михайло Павлович, здобув робітничу професію. Вся наша рідня відрізнялась

прекрасним почуттям гумору і не абиякими музичними здібностями. Моя акторська «кар’єра» почалась з бабусиного припічка. Тільки-но я зіп’ялась на ноги і заговорила, мама почала розучувати зі мною гумористичні вірші та байки. Повертаючись з роботи, жінки заходили до бабусиної хати, щоб послухати мої «концерти». По закінченню війни збирались у нашій оселі й фронтовики. Вони обговорювали міжнародні події і закінчували свої бесіди не чаркою, а багатоголосим співом. То були мої перші уроки вокалу. В подальшому, вже театральному житті, мелешківські пісні, яскраві людські характери стали справжнім скарбом, який я використовувала в своїй сценічній діяльності.

В 1946 році наша сім’я приїхала до міста Ромни. В країні панував голод, але його долала ейфорія Перемоги, надія на краще життя. На невеликих промислових підприємствах, в

19

артілях, учбових закладах діяли хорові та драматичні гуртки. До 1949 року в Ромнах працював професійний музично-драматичний театр.

В 1951 році я пішла в перший клас роменської середньої школи № 7 (тоді Засульської). Навчання мені давалось легко, врешті-решт я закінчила школу з золотою медаллю.

Але основним моїм інтересом було те, що відбувалось поза навчальним процесом. Це – участь в гуртках художньої самодіяльності. Співи в школі викладав видатний український хормейстер А. Т. Воліківський. В другому класі він вивів мене на «велику» сцену.

В 1954 році нашу школу очолив талановитий педагог і, по-сучасному, менеджер М. А. Черняк. Маючи величезний досвід роботи в дитячих будинках, він приділяв велику увагу трудовому та естетичному вихованню учнів. Нашу школу того періоду сьогодні можна було б назвати школою мистецтв. В ній працювали хоровий, танцювальний, вокальний гуртки, духовий оркестр, ансамбль бандуристів. Гуртки вели фахівці з розформованого роменського професійного театру. В шкільні роки я виконала основні партії в двох операх: «Маша і ведмідь» Красіна та «Пан Коцький» М. Лисенка, вела концертні програми, читала вірші, танцювала. Ще встигала вчитись в музичній школі, брати участь в гуртках міського Будинку піонерів.

Після закінчення школи (1961 р.) в ВУЗ я, спасибі Богу, не пройшла по конкурсу, бо ж понесло мене в Київський інститут легкої промисловості на економічний факультет. Отже, довелось заробляти трудовий стаж. Великих промислових підприємств в місті не було, тому влаштувалась на роботу в роменський райпромкомбінат простою робітницею. Працювала тяжко, в три зміни. Єдиною відрадою того часу була участь в роботі заслуженого роменського народного хору під орудою вище згадуваного А. Т. Воліківського. В хорі співав геніальний актор, народний артист УРСР С. Й. Шкурат. Мала честь спілкуватися з великим актором, споглядати його відношення до повсякденної праці і святості виходу на сцену. Перші кроки в драматичному жанрі зробила в роменському народному театрі. Одначе, мріяла стати співачкою, хоча сміливості не вистачило на вступ до консерваторії.

В 1963 році поїхала вступати до Харківського театрального інституту. Успішно пройшла творчі тури, прекрасно склала загальноосвітні екзамени. Аж тут звістка про з’єднання театрального інституту і консерваторії в єдиний ВУЗ – інститут мистецтв і скорочення контингенту набору. В те скорочення попала і я. Відчаю не було меж. Професор театрального інституту О. Б. Глаголін запропонував мені вступати до інституту культури на режисерське відділення, де він набирав курс. На вступних екзаменах на мене звернув увагу завідуючий кафедрою режисури, заслужений діяч мистецтв БРСР О. Б. Скибневський. Всі роки навчання він по-батьківськи опікав мене, відслідковував мій творчий зріст і, головне, – формування людської особистості. З глибокою вдячністю згадую керівника курсу, блискучого режисера і педагога, заслуженого артиста УРСР М. С. Терещенка. В 1967 році я закінчила інститут і, дякуючи О. Б. Скибневському, потрапила в Сумський обласний музично-драматичний театр ім. М. С. Щепкіна.

Сумський театр вразив мене набором надзвичайно талановитих різнохарактерних акторів старшого покоління. Серед них: народні артисти УРСР О. Г. Тарасенко, А. П. Носачов; заслужені артисти УРСР С. Г. Дідусенко, І. А. Дехта, М. П. Лісова, Л. І. Рудік; просто чудові актори: П. І. Семернін, О. В. Жук, П. Я. Собецький, Є. М. Панченко, Н. Г. Домбровська, Є. Г. Рудіна, М. Ф. Островська. Молоді актори: заслужена артистка УРСР Н. В. Михайлова, майбутні народні артисти: Є. К. Серебрякова та М. М. Ластовецький.

Завдяки старшим колегам в театрі панувала атмосфера доброзичливості і водночас високої творчої вимогливості. Велика роль в розвитку театру першої половини 70-х років XX століття належить головному режисеру І. В. Рибчинському, народному артисту УРСР. Він,

20

практично, дав путівку в життя акторам мого покоління. Продовжив його справу молодий режисер І. М. Савицький. Репертуару, який доскіпливо підбирав режисер, в 80-ті роки міг позаздрити будь-який столичний театр.

За 46 років свого творчого життя зіграно понад 130 ролей. Серед них: Наталка-Полтавка і Терпелиха в опері «Наталка-Полтавка» М. Лисенка, Оксана і Одарка в опері Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», Панночка і Галя в музичній комедії О. Рябова по М. Гоголю «Майська ніч», Галька і баба Тетяна в «Рожевому павутинні» Я. Мамонтова, Корифейка в «Медеї» Евріпіда, Проня Прокопівна в комедії «За двома зайцями» М. Старицького, Хівря в «Сорочинському ярмарку» по Гоголю, Анна в «Зорях на вранішньому небі» О. Галіна, Памела в «Дорогій Памелі» Дж. Патріка, Гурмижська в п’єсі О. Островського «Ліс» і багато, багато інших.

З 1970-го по 1990 рік театр гастролював в сорока містах колишнього Радянського Союзу.

В 1980 році я була удостоєна звання заслуженої артистки УРСР, а в 1999 році – народної артистки України.

В 2001 році я покинула театр ім. М. С. Щепкіна і зв’язала свою творчу долю з Сумським обласним театром для дітей та юнацтва, де працюю і сьогодні.

Мене завжди вабила педагогічна діяльність. Отже, час від часу я нею і займалась паралельно зі службою в театрі. З 1968 по 1974 рік викладала режисуру та майстерність актора в Сумському училищі культури. З 1983-го по 1990 рік читала культуру мови і вела сценпрактику в музичному училищі ім. Д. Бортнянського. В 1995 році створила дитячий театр «Шпаківня» в Сумському Палаці для дітей та юнацтва. Цей театр існує і до нині, правда, уже з іншим керівником.

З 1990-го по 1992 рр. працювала заступником начальника обласного управління культури. З 1993 по 1994 рр. була художнім керівником театру ім. М. С. Щепкіна.

Тричі обиралась депутатом обласної ради (1982-1989 рр.).Протягом 1980–2000 рр. часто займалась створенням сценаріїв і режисурою міських та

обласних культурно-мистецьких заходів, масових дійств. Деякі з них: Міжнародне Шевченківське свято (1993 р.), творчий звіт майстрів мистецтв та художніх колективів Сумщини в столиці України (2001 р.) та багато інших.

До 70-річчя від дня утворення театру ім. М. С. Щепкіна мною, разом з телекомпанією «Відікон», був створений цикл передач «Життя і сльози, і любов…» (2003 р.).

В різні роки займалась і займаюсь театральною режисурою. Мною поставлено 15 вистав, серед них: «Дом Бернарди Альби» Ф. Г. Лорки, «97» М. Куліша, «Голий король» Є. Шварца, «Ну, публіка» за А. Чеховим, «Варшавська мелодія» Л. Зоріна та ін.

Олександра Сокол, березень 2013 р.

БібліографіяПублікації О. Сокол

Искренний поклонник Мельпомены // Пам’ять про М. П. Лушпу / упоряд. М. Вороненко, Р. Вороненко. – Суми : Корпункт, 2009. – С. 132–135.

***Мрія збулась // Ленінська правда. – 1982. – 14 листоп. – С. 4.О. Сокол про свою нову роль у виставі «Потомки запорожців».Она была звездой на сцене // Данкор. – 1996. – 17 окт. – С. 7.

21

Нарис про Н. Домбровську (1914-1996), артистку Сумського театру драми і музичної комедії ім. М. С. Щепкіна.

Сердце его здесь… // Сумское обозрение. – 1997. – 16 янв. – С. 8.Нарис, присвячений народному артисту України А. П. Носачову (1913–1990), актору

Сумського театру драми і музичної комедії ім. М. С. Щепкіна.«Человек уходит, и замирают в пространстве его шаги. Но иногда они еще долго

звучат во времени…» // Сумское обозрение. – 1997. – 21 марта. – С. 10.Нарис про народну артистку України М. П. Лісову (1911-1997), актрису театру

ім. М. С. Щепкіна. «На земле безжалостно маленькой…» // Сумское обозрение. – 1997. – 9 мая. – С. 4.Нарис про П. Я. Собецького, актора театру ім. М. С. Щепкіна.Вся его жизнь… // Сумское обозрение. – 1997. – 3 окт. – С. 9.Нарис про М. А. Черняка (1915-1997), талановитого педагога, директора Роменської

школи № 7, в якій навчалась О. Сокол (60-ті рр. XX ст.).

Матеріали про О. СоколНагородження

Про присвоєння артистам Сумського обласного українського музично-драматичного театру ім. М. С. Щепкіна почесних звань Української РСР : [указ Президії Верховної Ради УРСР від 1 черв. 1980р.] // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1980. – № 24. – С. 476.

Заслуженого артиста УРСР : Сокіл О. М.Про присвоєння почесних звань України працівникам культури і мистецтва Сумської

області : указ Президента України [від 25 черв. 1999р.] // Сумщина. – 1999. – 1 лип. (№ 70). – С. 1.

За особистий внесок у розвиток національної культури і мистецтва, вагомі творчі здобутки присвоїти почесне звання «Народний артист України» Сокол Олександрі Михайлівні – артистці Сумського театру драми та музичної комедії ім. М. С. Щепкіна.

У книгах

Сумщина в іменах : енцикл. довід. – 2-ге вид., перероб. та доп. / голов. ред. В. Б. Звагельський. – Суми : АС-Медіа : Сум. держ. ун-т : ВД «Фолігрант», 2004. – С. 434.

Хто є хто на Сумщині: видатні земляки : довід.-біогр. вид. Вип. 1 / авт.-упоряд. В. В. Болгов. – К., 2005. – С. 208–209.

Геренко С. На березі любові // Геренко С. Прощальне танго моєї журналістики. – Суми : ФОП Наталуха А. С., 2010. – С. 29–33.

У періодиці

Ніколаєнко Я. Ось воно – щастя Олександри Сокол : 25 листопада відбулася прес-конференція народної артистки України, режисера-постановника Сумського ТЮГу О. Сокол // Суми і сумчани. – 2009. – 27 листоп. (№ 48). – С. 12 : фото.

Литовченко Д. Александра Сокол «Какой из меня зайчик?!» // Панорама. – 2009. – 18–25 нояб. (№ 47). – С. А17.

Завітала до земляків і народна артистка // Сумщина. – 2009. – 14 серп. – С. 4.На День села Червона Слобода Недригайлівського району завітала народна артистка

України О. Сокол.Карпенко Ю. Александра Сокол. Без антракта: народная артистка Украины о

22

современном театре и стиле жизни // Панорама. – 2009. – 4-11 марта (№ 10). – С. А15.Життя, присвячене мистецтву // Сумщина. – 2009. – 20 лют. (№ 19-20). – С. 1.Відбувся творчий вечір народної артистки України О. Сокол з нагоди її 65-річчя від

дня народження.Мудрик П. Омріяне та згадане // Суми і сумчани. – 2009. – 20 лют. (№ 8). – С. 11.Творчий вечір народної артистки України О. Сокол.Кравченко О. Мельпомена улыбнулась // Данкор. Афиша. – 2008. – 2 апр. – С. А18.О. Сокол про історію створення сумських театрів.Мамонтова Э. Народный «сороковник» // Панорама. – 2007. – 14-21 нояб. – С. А22.40-річчя творчої діяльності народної артистки України О. Сокол.Прима сцены // Панорама. – 2006. – февр. – (спецпроект : самые авторитетные и

влиятельные люди Сумщины – 2005).О. Сокол – лауреат рейтингу-опитування «Золота десятка» – людей, які внесли

найбільший вклад в духовне, культурне і інтелектуальне життя Сумщини. Москаленко І. Хвилююча музика осені… // Суми і сумчани. – 2004. – 11 листоп. –

С. 10.Нестеренко П. Театр – її стихія, її доля // Уряд. кур’єр. – 2004. – 6 берез. – С. 7.Свелеба Т. «Світ сцени – зоряна завіса» // Площа Незалежності, 2. – 2004. – № 2

(лют.). – С. 17.35 років творчої діяльності О. Сокол.Целіка О. Оплески, квіти, любов. Ювілейний вечір народної артистки України

Олександри Сокол // Суми і сумчани. – 2004. – 19 лют. – С. 12.Геренко С. Берег любові // Сумщина. – 2004. – 31 січ. – С. 1, 3.Москаленко І. Засніжений танок квітів // Суми і сумчани. – 2004. – 29 січ. – С. 12. Ли Н. Поговорим о театре // Ваш шанс. – 2003. – 24 дек. – С. 19А. Дубинин В. Роль женщины в искусстве // Данкор. – 2003. – 5 марта. – С. А13.Бесіда з О. Сокол.Юрченко Э. Монологи народной актрисы // Панорама. – 2003. – 5–12 марта. – С. А9.Голуб Т. Дебют театру-фойє // Суми і сумчани. – 2002. – 15 серп. – С. 8.Дебют новоствореного камерного театру, театру-фойє, режисером-постановницею

якого стала народна артистка України О. Сокол (ТЮГ).Панкратова Л. Памела // Данкор. – 2001. – 17 окт. – С. А9.Розмова з О. Сокол про її нову роль у виставі «Дорога Памела».Юрченко Э. Театр там, где сердце // Панорама. – 2001. – 20–26 сент. – С. А13.Перехід О. Сокол до театру юного глядача.Геренко С. «Я звідала світ куліс. Я – актриса» // Сумщина. – 1999. – 12 лют. – С. 1.

Про ювілейний вечір О. Сокол.Панкратова Л. Спасибо за праздник! // Данкор. – 1999. – 11 февр. – С. 28.Творчий вечір О. Сокол.Слабоженский С. Повод забыть о возрасте // Панорама. – 1999. – 11–18 февр. – С. 6.Творчий вечір О. Сокол, присвячений її ювілею.Спиридонов Ю. Полет сокола // Суми і сумчани. – 1999. – 4 лют. – С. 6.До 50-річчя О. М. Сокол.Театралов Д. «Но вечер наступает, и сцена, и зал всего выжимает и лечит» // Ваш

шанс. – 1999. – 28 янв. – С. 29.Панкратова Л. Оставайтесь с нами // Сумское обозрение. – 1998. – 3 апр. – С. 9.Інтерв’ю з режисером дитячого театру «Шпаківня» О. Сокол.С. С. Чиновник из меня не получился… к счастью // Теленеделя – Суми. – 1997. – 24

23

нояб. – 4 дек. – С. 5.Панкратова Л. 30 лет на сцене // Сумское обозрение. – 1997. – 4 июля. – С. 11.Василевська Л. Добро не в’яне // Ленінська правда. – 1982. – 20 лют. – С. 3.Гордус О. Актриса // Червоний промінь. – 1970. – 24 лют. – С. 3.

2 лютого70 років від дня народження П. А. Нестеренка

Петро Андрійович Нестеренко – відомий український письменник, прозаїк, публіцист, журналіст, член Національної спілки письменників України, член Національної спілки журналістів України, лауреат Сумської обласної премії імені Миколи Теницького.

Основні віхи життя і діяльності

2 лютого 1944 року у селі Галайбине Борзнянського району Чернігівської області в селянській багатодітній сім’ї народився майбутній письменник і журналіст Петро Андрійович Нестеренко. Батько, Андрій Овксентійович, мати, Якилина Кузьмівна, – колгоспники. Народилися вони в

сусідньому селі Головеньки, переїхали до Галайбиного на початку тридцятих років минулого століття.1951–1958 – навчання в Галайбинській семирічній школі.1959–1962 – навчання у Височанській середній школі, Борзнянський район Чернігівської області.1962, вересень–листопад – секретар-друкарка міжрайонної газети «Радянське село», м. Бахмач Чернігівської області.1962–1963 – колгоспник колгоспу «Комуніст», с. Галайбине Борзнянського району Чернігівської області.1963–1965 – завідуючий сільським клубом, с. Галайбине Борзнянського району Чернігівської області.1963 – заочно вступив на філологічний факультет (спеціальність українська мова та література) Ніжинського державного педагогічного інституту імені М. В. Гоголя.1965 – обраний депутатом Височанської сільської ради, Борзнянський район Чернігівської області.1965–1967 – коректор, літературний працівник районної газети «Комуністична праця», м. Борзна Чернігівської області.1967–1969 – завідуючий відділом листів і масової роботи районної газети «Радянське життя», смт Варва Чернігівської області.1969 – заочно закінчив Ніжинський державний педінститут імені М. В. Гоголя.1969–1971 – власний кореспондент, літературний працівник обласної молодіжної газети «Червоний промінь», м. Суми.1971, квітень–серпень – літературний працівник обласної газети «Ленінська правда», м. Суми.1971–1973 – слухач Вищої партійної школи при ЦК Компартії України, м. Київ.

24

1973–1976 – редактор районної газети «Ленінським шляхом», м. Тростянець Сумської області.1976–1986 – власний кореспондент газети «Радянська Україна» по Сумській області, Київ-Суми.1980 – за рішенням ЦК Компартії України працював редактором спеціального випуску газети «Радянська Україна» на будівництві Чорнобильської атомної електростанції (ЧАЕС).1982 – у харківському видавництві «Прапор» вийшла перша книга під назвою «Таран», що розповідає про людей, які виявили мужність і героїзм у боротьбі за визволення Сумщини, а також про уродженців області, які відзначилися на фронтах Великої Вітчизняної війни. Центральним тут був нарис про легендарну льотчицю Катерину Зеленко, яка 12 вересня 1941 року в нерівному бою з гітлерівцями таранила ворожий літак у небі Сумщини.1983, червень – поїздка на будівництво Байкало-Амурської магістралі разом із журналістом О. Гончаровим з метою збору матеріалів для книги про нашого земляка, першого Героя Соціалістичної Праці на БАМі В. Г. Новика (книга вийшла друком 1987 року у видавництві «Прапор»).1986–1988 – редактор районної газети «Вперед», м. Суми.1987 – обраний депутатом Сумської районної ради Сумської обл.1988-1989 – завідуючий відділом обласної газети «Ленінська правда», м.Суми.1989–1990 – редактор районної газети «Красное знамя», смт Велика Писарівка Сумської області.1990 – обраний депутатом Великописарівської районної ради Сумської обл.1991, січень–серпень – заступник редактора міської газети «Суми і сумчани», м. Суми.1991–1999 – кореспондент багатотиражної газети «Фрунзенець» Сумського машинобудівного НВО ім. М. В. Фрунзе, м. Суми.1999–2006 – власний кореспондент газети «Урядовий кур’єр» у Сумській області, Київ–Суми.2007 – позаштатний кореспондент газети «Сільські вісті», м. Суми.2008, січень–червень – прес-секретар підприємства Сумської облспоживспілки «Центральний ринок м. Суми», м. Суми.2008, квітень – прийнятий до лав Національної спілки письменників України.2008–2011 – власний кореспондент газети «Сільські вісті» у Сумській і Полтавській областях, Київ–Полтава–Суми.2011, жовтень – був делегатом шостого з’їзду Національної спілки письменників України, Київ.2013, червень – став лауреатом Сумської обласної премії імені Миколи Теницького.

Протягом останніх трьох десятиліть друком вийшло понад 20 прозових художніх та художньо-документальних книг. Нині П. А. Нестеренко продовжує роботу над новими творами.

Автобіографія«ХОЧ ШЛЯХ МІЙ І ТЕРНИСТИЙ…»

Пригадуються слова Остапа Вишні з «Моєї автобіографії» : «У мене нема жодного сумніву в тому, що я народився, хоч і під час мого появлення на світ Божий і потім – років, мабуть, із десять підряд мати казала, що мене витягли з колодязя, коли напували Оришку…» Щось подібне говорили батьки й мені, різниця лише в тому, що нашу корову звали не Оришкою, а Рибкою. А старші сестри стверджували зовсім інше – мовляв, знайшли мене на городі в капусті. Коли я почав уже дещо метикувати, не повірив ні першому, ні другому. Ну, самі подумайте, яка може бути капуста 2-го лютого? А саме цього числа 1944 року я й

25

народився в невеличкому зеленошатому поліському селі Галайбине, що в Борзнянському районі на Чернігівщині. А з’явився на світ я тоді, коли наші війська впевнено й мужньо били гітлерівців на всій території колишнього Союзу. Дивно: а я тим часом народився… Річ у тім, що батько мій, Андрій Овксентійович, мав бронь і на війну пішов у сорок третьому. Коли ж я народився, мати, звісно, листа батькові написала, сповістила про цю подію. Прочитав, значить, батько того листа друзям-фронтовикам, а вони й почали його вітати та ще й підкепковувати:

– Як же так, Андрію, ти, значить, фріца разом з нами лупцюєш, а дружина тобі діточок родить? Щось не в’яжеться тут…

– Не сумнівайтеся, хлопці, – то – мій син. Це вже точно, – відповідав бійцям батько. – Як бачите, встиг я і синка змайструвати і ще й повоювати з вами.

І прокотився після того дружній сміх. А хтось запитав:– А скільки ж у тебе всього дітлахів, Андрію?– Не повірите – це вже сьоме моє чадо, – відповів батько.Бійці відразу замовкли. Бо й справді: він був не просто воїн-герой, а ще й батько-

герой. І завжди, до останку, він пишався своїми синами й доньками.Моє дитинство проходило не в розкошах (тоді на селі всі жили бідно), але цікаво,

весело. Змалечку пас корову Рибку, свиней, з батьком і старшими братами заготовляв на зиму сіно для худоби, рубав дрова, обробляв город, який був чималенький.

Добре пам’ятаю, який великий тягар лягав на плечі батькові. Матері особливо діставалося – дітей треба ж було нагодувати, обіпрати, в школу зібрати. Батько ж був майстром на всі руки – і тесляр, і олійник, і справжній хлібороб. Скажу, що батьки мої прожили хоч і не надто довго (трішки за 70 років) нелегке, але разом з тим по-сільському непогане життя. Дружно йшли вони по ньому пліч-о-пліч, разом ділили радощі і невдачі. І прожили свої роки чесно, як і подобає порядним, роботящим людям. А ще – раділи дітям і внукам і всім бажали щастя.

Життя у нас, дітей, склалося по-різному, але головне, що всі ми до кінця днів своїх будемо вдячні своїм батькам – Якилині Кузьмівні і Андрію Овксентійовичу. За доброту, за чуйне серце і щиру душу. Царство Небесне їм!

Отже, зростав я в багатодітній сім’ї, де в пошані були порядність, справедливість, доброта, чесність, взаємодопомога. До першого класу Галайбинської семирічної школи я пішов 1951-го року. Навчався з бажанням, приносив додому лише «п’ятірки» та «четвірки». І якось швидко подружився із республіканською дитячою газетою «Зірка» – батько щороку передплачував її мені. І вийшло так, що вже в третьому класі у «Зірці» я надрукував свою першу замітку. Називалася вона «Сто деревець біля школи» і складалася буквально з трьох речень. А йшлося в ній про те, що учні Галайбинської школи посадили 100 деревець біля цього навчального закладу, і, природно, називалися прізвища тих хлопчаків і дівчаток, які відзначилися на цій роботі. От і все. Та скільки радощів було тоді в мене!

Потім я почав дописувати до районної газети. І вже будучи старшокласником, мої публікації з’являлися практично в кожному номері райгазети. Став активним сількором.

Сім класів я закінчив у Галайбиному, а середню освіту (тоді це було десять класів) здобув у сусідньому селі Високе. Після закінчення середньої школи певний час пропрацював рядовим на різних роботах у рідному колгоспі, а у вересні 1962 року мене запросили на роботу до редакції міжрайонної газети «Радянське село» (м. Бахмач) на посаду… секретаря-друкарки. Та то було для мене невимовною радістю. Бо ж я мав змогу тепер спілкуватися безпосередньо з творчими людьми, писати і друкувати матеріали в газеті. Та радість моя тривала недовго. Хоча й старався працювати й виходило непогано, все ж одного разу мене викликав до кабінету редактор газети Іван Васильович Бойко і сказав, щоб я написав заяву на

26

звільнення за… власним бажанням. Це було для мене як грім серед ясного неба. Коли я запитав «Чому?» редактор-бузувір буркнув, гримнувши кулаком по столу: «Значить, так треба!» Ось так цей грубий, пихатий, гонористий, але головне – несправедливий чиновник одним махом вирішив мою подальшу долю. Мені було до сліз образливо. І лише через кілька десятиліть дізнався істинну правду: поплатився звільненням з роботи через те, що невчасно і невиразно привітався ще з одним бузувіром і самодуром Свириденком – тодішнім першим секретарем міжрайонного партійного осередку. А ця фірма знаходилася, на жаль, в одному приміщенні з редакцією. Он що творили тоді такі партійні негідники, як Бойко і Свириденко!

Боляче я це пережив. Бо ж несправедливість проявлена цинічно і нахабно. Нічого не залишалося – знову працював у колгоспі, а потім призначили завідуючим Галайбинським сільським клубом. Хоча зв’язків і з районною, і з обласною газетами (та й з іншими) не поривав, регулярно писав про сільське життя, кращих людей, їх долі тощо.

Працюючи в клубі, організував прекрасну художню самодіяльність. Сільські артисти часто виступали з концертами в сусідніх селах, брали участь в різних районних і обласних оглядах художньої самодіяльності і нерідко виходили переможцями.

І хоча в культурі виходило непогано, все ж кликала мене до себе пані Журналістика. Отож, коли в 1965 році відновився рідний Борзнянський район, мене відразу ж запросили на роботу до районної газети. Спочатку був коректором, згодом переведений на посаду літпрацівника. Коротше кажучи, я знову потрапив, так би мовити, у своє русло. Ось з того часу майже півсотні літ я – на журналістській роботі. З Борзни 1967 року мене перевели до іншого району – Варвинського, на посаду завідуючого відділом листів і масової роботи районної газети. Ще й сьогодні з приємністю згадую нелегкі, але незабутні шляхи-дороги в районних газетах Борзни і Варви (пішки виходив майже усі села обох районів з метою збору матеріалів). Так, було важко. Але цікаво. Публікації тих років воскрешають мою творчу юність, молодість. І ще й сьогодні ті роки і хвилюють мене, і навіюють приємні спогади.

Працюючи в Борзні і Варві, активно дописував до обласної молодіжної газети «Комсомольский гарт» (Чернігів). Обіцяли навіть взяти на роботу в ту редакцію. Не вийшло. В лютому 1969 доля закинула мене на Сумщину – запросили в обласну молодіжну газету «Червоний промінь». І вийшло так, що осів у місті над Пслом на все життя. Крім молодіжної, працював в обласній газеті «Ленінська правда», а потім був направлений на навчання у Вищу партійну школу при ЦК Компартії України. До речі, 1969 року закінчив заочно Ніжинський державний педінститут ім. М. В. Гоголя – філологічний факультет.

Після навчання у ВПШ у 1973 році був направлений редактором районної газети «Ленінським шляхом» (м. Тростянець Сумської області). І вже з перших днів енергійно і творчо взявся за роботу. Газета стала змістовнішою, поліграфічно привабливішою. Працюючи у Тростянці, не переставав писати у республіканські газети. Помітили це в столиці і запропонували нову посаду – власного кореспондента газети «Радянська Україна» у Сумській області. Ця газета на той час була провідним друкованим органом в Україні і потрапити туди, не секрет, було великою честю. І не меншою відповідальністю. Та ще в такому молодому віці – лише трішечки за тридцять…

Скажу відверто: я був радий, що працюю в такій газеті (їй я віддав 10 років), хоча працювати було непросто, адже там трудилися справжні «зубри», як кажуть, акули пера, ім’я яких на той час було широко відомі в Україні. Це – Маркіян Винокуров, Леонід Даєн, Яків Тумаркін тощо. Та нічого – все було гаразд. Друкувався часто, багато їздив Сумщиною, Чернігівщиною, побував практично в усіх регіонах України. І ще одна деталь: 1980 року я працював редактором спеціального випуску «Радянської України» на Чорнобильській АЕС, це – в м. Прип’яті, де згодом сталася катастрофа, що потрясла весь світ.

1986 року мені запропонували посаду редактора Сумської районної газети «Вперед»

27

(1986–1988), потім був завідуючим відділом обласної газети «Ленінська правда» (Суми), редактором Великописарівської газети «Красное знамя» (Сумська область), заступником редактора міської газети «Суми і сумчани», кореспондентом багатотиражної газети «Фрунзенець» Сумського машинобудівного НВО імені М. В. Фрунзе.

Оскільки, працюючи на посадах, про які йшлося вище, я регулярно підтримував зв’язки з всеукраїнськими газетами, цього разу доля закинула мене до «Урядового кур’єра» – газети центральних органів виконавчої влади України. Три роки працював тут за сумісництвом, а з 25 січня 1999 року по 20 липня 2006 року – штатним власним кореспондентом газети «Урядовий кур’єр» у Сумській області. Що я можу сказати про ці роки? Лише все якнайкраще. Друкувався багато, отримував від роботи задоволення, а ще – нагороди, премії, подяки. Та всьому – свій час. Коли почалася в редакції мова про омолодження кадрів, одним з перших (уже ж був пенсіонером) подав заяву на звільнення. Та пера не покидав. Писав до столичних газет, а 2008 року кілька місяців пропрацював навіть прес-секретарем центрального ринку в Сумах. Потім три роки трудився власкором газети «Сільські вісті» в Сумській і Полтавській областях. І все було гаразд, та от біда: підкосило здоров’я – переніс інфаркт міокарда. Іншого виходу не було: через стан здоров’я звільнився із «Сільських вістей» за власним бажанням.

Ось так практично півстоліття я пропрацював у періодичній пресі різного рівня. І не шкодую, що присвятив себе нелегкій, але почесній журналістській професії. Вихвалятися не буду, але, як мені здається, журналіст у мені все-таки відбувся. Звичайно, були труднощі і складнощі, але я прагнув їх подолати: це в основному вдавалося. Виступаючи іноді в Сумському державному університеті (запрошують мене туди як журналіста-ветерана), студенти – майбутні журналісти – мене запитують: «А з чого розпочиналася ваша творча кар’єра?» І я відповідаю, що все, природно, розпочалося з мого рідного Галайбиного, де я народився і де пройшли дитячі та юнацькі роки. Тут жили мої батьки, старші брати і сестри, серед яких я – наймолодший. З раннього дитинства батьки прищеплювали нам любов до людей і до праці. І це дуже правильно.

Ще будучи школярем, я пробував писати вірші, в яких оспівував рідне село, Десну і Сейм, що протікають буквально за кілька кілометрів від Галайбиного. Писав про все, що мене хвилювало, змальовував чарівну навколишню природу і, звичайно ж, оспівував любов, молодість… Але вірші, які я писав і навіть друкував у районній і обласній газетах, невдовзі перестав писати. Чому? Просто зрозумів: не моя це справа. Я вважав і вважаю, що людина завжди повинна робити те, що їй найбільше подобається і що найкраще виходить. Щоб не мучити себе й інших.

Отже, поряд із журналістикою все моє свідоме життя захоплювала література. І хоча багато років підряд друкував свої нариси, вірші, оповідання, новели в періодичних виданнях, все ж найпершу книжку під назвою «Таран» я видав лише в 1982 році (маючи за своїми плечима вже 38 літ) у харківському видавництві «Прапор». Ця збірочка документальних нарисів розповідала про людей, що виявили мужність і героїзм у боях за визволення Сумщини від фашистських загарбників, а також про уродженців області, які відзначилися на багатьох фронтах Великої Вітчизняної війни. Центральним тут є нарис про легендарну льотчицю Катерину Зеленко, яка 12 вересня 1941 року в нерівному бою з гітлерівцями таранила ворожий літак.

1986 року побачила світ моя книга, щоправда, у співавторстві, під назвою «Від Десни до Ворскли», що розповідає про заповідні місця Сумщини, про цікаву подорож лісами, урочищами, річками, степами, болотами, парками, дендропарками. В цікавій публіцистичній формі автори доносять до читача великий фактичний матеріал про рослинний і тваринний світ Сумщини і, безсумнівно, формують його екологічний світогляд.

28

А наступного, 1987 року, вийшла друком книга (теж у співавторстві) «Випробування», що була написана в результаті моєї поїздки із журналістом О. Гончаровим на будівництво Байкало-Амурської магістралі (БАМу), де на той час працював уродженець села Могриці Сумського району, перший Герой Соціалістичної Праці на БАМі Володимир Новик. Ми зустрічалися з багатьма цікавими людьми, із земляками, героями магістралі віку, як її тоді називали.

Оскільки мені довелося працювати в СМНВО ім. М. В. Фрунзе, в тому числі й у рік 100-річчя підприємства, то мною були написані дві книги про фрунзенців – «Гордість колективу» (1996 р.) і «Горіння (1997 р.). Вони розповідають про героїв-фрунзенців буремних і мирних літ, про тих, хто прославляв і прославляє нині підприємство, що відоме своєю продукцією в усьому світі.

Військовій тематиці присвячена книга «Подвигу вогонь незгасний», що побачила світ 2000-го року. У 2002-му році вийшла моя перша прозова художня книжечка «Дичка на осонні», що розповідає про важкі та світлі дні героїв, наших сучасників, про ту пам’ять розуму і серця, яка допомагає становленню характерів сильних, надійних, добрих, здатних захищати Батьківщину і вірно кохати, чесно жити і бути корисним людям, суспільству.

А книга «Слід на землі» (2003 р.) – це художньо-документальні оповіді про наших сучасників, що уславили себе в мирний час і долі яких знову ж таки тісно пов’язані із Сумщиною. Власне, потім щороку мої книги виходили у різних видавництвах. Та чи не найплідніший виявився 2004-й рік. Адже саме тоді вийшло аж три мої книги. Це – художньо-документальні розповіді «Соколи» (про льотчиків), «Долі людської мить» і суто художня прозова книжка «Палата без номера». Про останню з них сумський прозаїк Юрій Царик писав: «Приємно, що автор не зраджує собі у чесності, порядності й об’єктивності до своїх героїв. Як би не складалося їхнє життя, він їх любить…»

У збірці оповідань і новел «Якилинина калина» (2005 р.), що названа так на честь матері автора, суто письменницькими методами досліджується – на які ж злети і падіння здатна людина в тих чи інших неординарних контекстах, коли майже зникає межа між смертю і життям… Головна героїня книги «Якилинина калина» є символічним образом української матері, саме української…

У книзі художньої прози «Олексина мітка» (2006 р.) мною подано твори, характерною рисою яких є життєва правда з її привабливими та не дуже рисами. Досліджуючи художніми методами психологію героїв, оголюючи больові точки їхніх характерів, автор книги створює такі ситуації, коли про сутність людини свідчать дії, вчинки, здатність до спротиву примхи долі.

2007-й рік ознаменувався для мене виходом об’ємної (350 стор.) книги художньо-документальних нарисів під назвою «Не зароста травою пам’ять». «Ця книга, – пише у передмові до книги Герой Радянського Союзу Василь Батеха, – про війну, яку недаремно називають Великою. Великі і ті люди, що воювали за свободу і незалежність. Велика Пам’ять про них – в усіх прийдешніх поколіннях…»

У повісті «Серце солдата» (2008 р.) замальовується становлення особистості єфрейтора Женьки Покотянського, який у непростих солдатських буднях проявляє людяність, організаторські здібності, кмітливість і сміливість, силу волі і настирливість. У цьому творі автор прагне випробувати свого героя, який через примхи долі потрапляє у різні екстремальні ситуації, та ніколи не втрачає гідності, завжди залишається самим собою.

А в книзі художньої прози «Спрага любові» (2009 р.) йдеться про героїв, які зустрічаються в житті з непростими випробуваннями, з примхами долі, та, всупереч усьому, знову ж таки – їх щирим коханням.

Книга оповідань і новел під назвою «Тайга гартує сміливих» (2010 р.) стала

29

результатом поїздки по Сибіру, Далекому Сходу і Якутії. Тепло відгукнувся про це видання відомий письменник, лауреат Шевченківської премії Леонід Горлач, який свого часу теж побував у цих краях, далеких і суворих, зустрічався з бамівцями і написав на цю тему кілька прекрасних книг. У передмові до книги «Тайга гартує сміливих» Л. Горлач, зокрема, зазначив: «Скажу чесно: цей доробок, безумовно, викличе неабиякий інтерес у читачів. Ну кому, наприклад, не цікаво буде ознайомитися з долями героїв в оповіданнях «Олесині весни», «Двобій», «Щастя дається нелегко», «Я думатиму про тебе…», «Сам себе покарав» тощо… Як на мій погляд, письменникові вдалося розкрити багатогранний світ людини, у центрі якого – ставлення до оточуючої природи; створити на полотні реальних подій такі емоційно сильні оповідання й новели, які «тримають» читача аж до останнього рядка».

Нова книга «Залишайся собою» (2011 р.), що складається із двох повістей «Яке ж то море без шторму?» і «Делікатне розслідування», порушує вічні і незмінні проблеми взаємин між людьми. Вираз «Дружба дружбою, а служба службою» в цих творах набуває особливого змісту, в них струменить почуття громадянського обов’язку, прагнення віднайти свою життєву лінію. І це стосується не лише цивільних людей, а й військовослужбовців, які по-різному вирішують злободенні проблеми, та є в них спільна позитивна риса – в будь-яких умовах залишатися людьми високого обов’язку, моральної чистоти, вірної дружби, приязного ставлення один до одного.

А про книгу «Ковток джерельної води» (2012 р., оповідання й новели, 300 стор.) газета «Урядовий кур’єр» писала 30 січня 2013 року: «Як і в попередніх творах, Петро Нестеренко залишається вірним темі мужності і стійкості воїнів у роки Великої Вітчизняної війни… Від книжки до книжки автор шліфує свою майстерність, заглиблюючись насамперед у психологію героїв. Усі 36 оповідань і новел позначені тонким знанням не лише мовного, а й психологічно-сутнісного матеріалу. Письменник пропонує внутрішньо-співпереживальний погляд на події Великої Вітчизняної війни, її драматичні сторінки, запрошуючи читача до власних висновків та узагальнень. Доброта, співчутливість, сердечність – такі риси мають герої цієї книжки, яка неодмінно стане у пригоді читачам різних поколінь».

Не знаю, скільки мені ще судиться прожити, але вже на сьогодні (кінець квітня 2013-го року) маю шість остаточно підготовлених до друку книг – повістей, новел, оповідань. І хоч як не складно, а старатимуся їх видати. І далі – писати, писати, писати. Без цього я просто не можу. Я вважаю, що будь-яка творча людина повинна віддавати своє обдарування, свій талант до кінця, до останніх днів своїх. Завадою тут може бути лише поважна причина, наприклад, хвороба. А ліньки до уваги не беруться…

До речі, і батьки і всі чотири сестри та ще два брати мої були чи є працьовитими, порядними людьми. Після смерті батьків в 1976 році найстарша сестра Ганна, яка до цього мешкала в Краснодоні, переїхала в батьківську хату і прожила в Галайбиному разом зі своїм чоловіком – колишнім шахтарем – чверть віку. Інша сестра Марія пов’язала своє життя з рідним селом – працювала в колгоспі, померла в 1985 році, а сестра Катерина трудилася в Казахстані (теж пішла з життя). А сестра Поліна практично все життя (50 літ) пропрацювала операційною медичною сестрою в хірургічному відділенні райлікарні в місті Сарни Рівненської області. Там мешкає і нині. Брат Григорій живе в Чернігові (працював водієм), а брат Микола – в Києві. Він – поет, мистецтво- і літературознавець, журналіст, краєзнавець. Свого часу закінчив факультет журналістики Московського державного університету. Працював в різних періодичних виданнях, музеях. Є автором п’яти поетичних збірок, веде значну громадську роботу в столиці.

Стосовно мого особистого життя, то скажу так: хоч було воно і непростим, тернистим, а все ж насиченим, цікавим. Все-таки робота в солідних газетах збагатила мене духовно, дала можливість познайомитися з багатьма унікальними людьми.

30

Стосунки у моїй сім’ї не завжди були рівними, та як би там не було, а маю три прекрасні доньки, з якими підтримую найтісніші стосунки, і шістьох внуків (один внук і п’ять внучок). Найстарша донька Ірина живе й працює вчителем у Тюменській області Російської Федерації, донька Наталія – контролер Сумського центрального ринку, а наймолодша донька Оксана – викладач Сумського Національного аграрного університету.

Отже, майже сім десятків літ накувала мені зозуля. Оглядаюся на пройдені роки і, як і всі люди мого віку, дивуюся, як швидко пролетів час! Так, життя промайнуло швидко. І далеко не все, що хотілося, вдалося за цей час зробити. Тож зараз інтенсивно працюю. Девізом мого життя було і залишається: «Чесно працювати, шукати, пізнавати і ніколи від життя не відставати». Саме так усе життя я й прагнув діяти, творити. Роботу в різних газетах (а пройшов шлях, як відомо, від районних до столичних видань) поєднував з літературною діяльністю. І дуже шкодую, що в молоді роки недостатньо писав як художніх, так і художньо-документальних творів (більше тоді віддавався основній роботі). Тож на старості прагну надолужити прогаяне. Нині повністю віддався письменницькій роботі. Є багато тем, багато задумів, є бажання працювати. Звичайно, здоров’я вже не те. Але, як кажуть, є ще порох у порохівницях.

Стосовно життєво-громадянської позиції. Дотримуюся і відстоюю демократичні принципи суспільства. І переживаю, що в Україні нашій, на жаль, ось уже більше двох десятків років твориться щось неймовірне. Немає порядку у верхах, низи бідніють, а опозиція не має конструктивного плану дій. Прикро! Все ж за натурою своєю я оптиміст і плекаю надію, що все-таки вистачить мудрості в народу нашого багатостраждального віднайти, виплекати достойного керманича і подолати труднощі. Бо й справді – скільки ж мучитися нашій Україні, народу нашому?

Які маю захоплення? Як жартував мій колишній старший друг, знаменитий лікар у Сумах З. Й. Красовицький, «найкраще захоплення – це гарні жінки». Що ж, у будь-якому вислові є своя правда. А якщо серйозно, як не дивно, моя професія і моє захоплення злилися воєдино. У вільний час стараюся писати. Нині – в основному художні твори. Люблю своє рідне місто Суми (за 44 роки воно стало мені істинно рідним). Іноді (не часто) відвідую театр і філармонію, проводжу час з друзями, в основному людьми творчими, спілкуюся з доньками і внуками, виїжджаю на природу. Відвідую церкву – Воскресенський собор, що належить до Київського патріархату.

Як було б не важко, люблю життя, хороших, добрих, чесних, порядних, одержимих людей. І не люблю песимістів, скигліїв, підлабузників, дворушників. Сам ніколи не був таким і дітей та внуків лише на добрий лад налаштовую. Сподіваюся, що чесні, патріотично настроєні люди все-таки зроблять нашу рідну Україну справді незалежною, квітучою, багатою державою, якою по праву можна було б пишатися. Вірю: так і буде. Інакше просто не можна.

Петро Нестеренко, журналіст-ветеран,член Національної спілки письменників України.

м. Суми. Квітень 2013-го року.

БібліографіяТвори

Окремі видання

Таран. – Х. : Прапор, 1982. – 138 с.Збірник документальних нарисів про визволителів Сумщини від фашистських

31

загарбників, а також про уродженців області, які відзначилися на багатьох фронтах Великої Вітчизняної війни.

От Десны до Ворсклы : путеводитель. – Х. : Прапор, 1986. – 127 с., [24] л. ил. – (У співавт.)

Испытание : докум. очерк. – Х. : Прапор, 1987. – 87 с. – (У співавт.)Про відомого будівника Байкало-Амурської магістралі, Героя Соціалістичної Праці

В. Г. Новика, уродженця с. Могриця Сумського району. Гордість колективу : док. нариси. – Суми : Слобожанщина, 1996. – 55 с.Про Героїв Соціалістичної Праці та передовиків з акціонерного товариства «СМНВО

ім. М. В. Фрунзе».Горіння : нариси. – Суми : Слобожанщина, 1997. – 184 с. Нариси про ветеранів війни і праці ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче

об’єднання імені М. В. Фрунзе».Подвигу вогонь незгасний : худ.-док. нариси. – Суми : Козацький вал, 2000. – 332 с.Фронтові та повоєнні долі ветеранів Великої Вітчизняної війни, а також про подвиги

загиблих героїв – уродженців Сумщини.Дичка на осонні : оповід., новели. – Суми : Собор, 2001. – 88 с.Слід на землі : худ.-док. нариси. – Суми : Джерело, 2003. – 330 с.Про наших сучасників, що уславили себе в мирний час і долі яких тісно пов’язані з

Сумщиною.Долі людської мить : нариси. – Суми : Джерело, 2004. – 360 с.Про сучасників, чиє життя сповнене цікавих і повчальних подій та історій, пов’язаних

із слобожанським краєм.Палата без номера : оповід., новели. – Суми : Собор, 2004. – 104 с. Соколи : літ.-худ. вид. – Суми : Собор. 2004. – 256 с.Про військових льотчиків – захисників Вітчизни в роки Великої Вітчизняної війни, а

також про тих, хто здійснив подвиг в повоєнний період, життя яких тісно пов’язане з Сумщиною.

Якилинина калина : оповід. – Суми : Собор, 2005. – 108 с.Олексина мітка : [оповід.]. – Суми : Собор, 2006. – 160 с.Не зароста травою пам’ять : нариси. – Суми : Джерело, 2007. – 350 с.Фронтові та повоєнні долі учасників великої Вітчизняної війни – уродженців

Сумщини, а також тих, хто захищав цей край від ворога.Ходики з трояндами : оповід., новели, повість. – Суми : Собор, 2007. – 112 с.Серце солдата : повість. – Суми : Б-чка газ. «Сумчанка плюс», 2008 . – 64 с.Спрага любові : оповід., новели. – Суми : Б-чка газ. «Сумчанка плюс», 2009. – 136 с.Тайга гартує сміливих : оповід., новели. – Суми : Мрія, 2010. – 112 с.Залишайся другом : повісті. – Суми : ПП Вінниченко М. Д., ФОП Литовченко Є. Б.,

2011. – 102 с.Ковток джерельної води : оповід., новели. – Суми : Білий птах, 2012. – 300 с.

Публікації у збірниках

Як пахне антонівка // Звичайні долі. Нариси. – Х. : Прапор, 1976. – С. 58–67.Нарис про партизанського лікаря Н. К. Маєвську.Такий характер // Будні п’ятирічки: рік перший. Сумська область. Статті, нариси,

інтерв’ю. – Х. : Прапор, 1977. – С. 44–47.Нарис про робітника сумського заводу «Насосенергомаш», Героя Соціалістичної

32

Праці В. П. Смирнова.І посміхнулася «Джоконда» // Будні п’ятирічки : рік третій. Сумська область. Нариси,

репортажі, інтерв’ю. – Х. : Прапор, 1979. – С. 78–81.Нарис про відому сумську вишивальницю Т. В. ЛевицькуГрає в руках веселка // Будні п’ятирічки : рік четвертий. Сумська область. Нариси,

репортажі, інтерв’ю. – Х. : Прапор, 1980. – С. 28–32.Нарис про передову ткалю Сумської суконної фабрики «Червоний текстильник»

Г. І. Воронову.«А иначе я жить не могу» // Народом призванные. Книга интервью. – Х. : Прапор,

1982. – С. 52–62.Інтерв’ю з робітником СМНВО імені М. В. Фрунзе, Героєм Соціалістичної Праці

І. Т. Коваленком.Працювати красиво // Мій рядок у п’ятирічку : кн. інтерв’ю. – Х. : Прапор, 1983.Інтерв’ю з відомим сумським будівельником В. І. Підлепенцем.Турбота у всіх одна // Високий злет : нариси. – Х. : Прапор, 1985. – С.105–109.Нарис про колгосп імені Дзержинського Сумського району, нагороджений орденом

Трудового Червоного Прапора.Це було в Івоті // Дзвони пам’яті : книга про трагедію сіл Сумщини та Чернігівщини,

знищених фашистами у роки війни. Худож. та докум. твори / упоряд. Л. Н. Горлач, С. О. Реп’ях, О. П. Столбін. – К. : Рад. письменник, 1986. – С. 91–99.

Нарис про спалене гітлерівцями село в Шосткинському районі.Справа його життя // Працею звеличені : зб. нарисів про передових будівельників

України. – К. : Будівельник, 1986. Нарис про знаного будівельника Сумщини, Героя Соціалістичної Праці

О. І. Нефедова.Сердце хирурга // Устремленность : худож.-докум. очерки / сост. В. В. Сосидко. –

Х. : Прапор, 1988. – С. 253–264.Нарис про відомого сумського хірурга, народного лікаря СРСР І. Х. Дерев’янка.Змієлов // І мить доби, і крок історії : зб. – К., 2000.Нарис про змієлова з Охтирки.Кобзар Микола Мошик : нарис // Микола Мошик. Спогади. Статті. Матеріали. Власні

твори / упоряд. П. А. Нестеренко. – Суми : Собор, 2001. –С.5–33.Начальник партизанського штабу : до 115-річчя від дня народження Григорія

Базими // Земляки : альм. Сумського земляцтва в Києві. Вип. 1. 2003–2004 роки. – Суми : Собор, 2004. – С. 115–117.

Генеральша : [оповід.] // Слобожанщина : альм. літераторів Сумщини. Вип. 9. – Суми : Мрія, 2004. – С. 73–82.

Лицар п’ятого океану : до 85-річчя від дня народження Івана Кожедуба // Земляки : альм. Сумського земляцтва в Києві. Вип. 2. 2005 рік. – Суми : Собор, 2005. – С. 117–120.

Життя – подвиг : до 100-річчя від дня народження Панаса Кочури // Там само. – С. 121–124.

Підприємство, яке знають у світі // Земляки : альм. Сумського земляцтва в Києві. Вип. 3. 2006 рік. – Суми : Собор, 2006. – С. 242–244.

До 110-ї річниці заснування ПАТ «СМНВО ім. М. В. Фрунзе».Шумів суворо ліс Спадщанський : 50 років тому в Спадщанському лісі відкрито

Музей партизанської слави// Там само. – С. 260–262.Зоряний політ // Там само. – С. 263–265.До 90-річчя від дня народження легендарної льотчиці К. І. Зеленко, яка здійснила

33

повітряний таран фашистського літака в небі над с. Анастасівкою Роменського району.Безстрашний сокіл із Річок : до 100-річчя від дня народження Степана

Супруна // Земляки : алм. Сумського земляцтва в Києві. Вип. 4. 2007 рік. – Суми : Собор. 2007. – С. 127–130.

Перший кавалер ордена Вітчизняної війни : 65 років тому засновано орден Вітчизняної війни I і II ступенів // Там само. – С. 166–168.

Нарис про І. І. Криклія, уродженця с. Славгород Краснопільського району.Анна Лиза : оповід. // Калинове серце : альм. – К. : ВД «Світлиця», 2007.Якилинина калина : оповід. // Слобожанщина : альм. літераторів Сумщини. Вип. 13. –

Суми : Мрія, 2008. – С. 19–24. Поема його життя : до 120-річчя від дня народження А. С. Макаренка // Земляки :

альм. Сумського земляцтва в Києві. Вип. 5. 2009 рік. – Суми : Собор, 2009. – С. 143–146.Ніколи не згаснути тій зорі : до 95-річчя від дня народження М. Х. Савченко // Там

само. – С. 153–156.Нарис про двічі Героя Соціалістичної Праці.Стара аптека : оповід. // Слобожанщина : альм. літераторів Сумщини. Вип. 14. –

Суми : Мрія, 2009. Попутниця : оповід. // Слобожанщина : альм. літераторів Сумщини. Вип. 15. – Суми :

Мрія, 2010. – С. 129–134.Усі ми люди : оповід. // Слобожанщина : альм. літераторів Сумщини. Вип. 16. –

Суми : Мрія, 2011. – С. 95–104.Старичок-боровичок: оповід. // Слобожанщина : альм. літераторів Сумщини. – Суми :

Мрія, 2012. – С. 58–66.Зоря засвітилась у Ворожбі : до 140-річчя від дня народження Василя

Кричевського // Там само. – С. 111–117.Нарис про видатного художника, уродженця с. Ворожба Лебединського району.

Література про П. А. Нестеренка та його творчість

Медвідь П. Раз добром нагріте серце… // Нестеренко П. Долі людської мить. – Суми, 2004. – С. 3–4.

Прохоренко І. К. Слово до читачів // Нестеренко П. Соколи : літ.-худ. вид. – Суми : Собор, 2004. – С. 3–4.

Царик Ю. Дотик до струн // Нестеренко П. Палата без номера : оповід., новели. – Суми : Собор, 2004. – С. 5–6.

Чубур В. Світоносним добром молодіє душа // Нестеренко П. Якилинина калина : оповід. – Суми : Собор, 2005. – С. 3.

Вертіль О. Промінь любові о вечірній порі // Нестеренко П. Олексина мітка : [оповід.]. – Суми : Собор, 2006. – С. 5–6.

Батеха В. Витязі Слобожанського краю // Нестеренко П. Не зароста травою пам’ять : нариси. – Суми : Джерело, 2007. – С. 4–6.

Гризун А. Слово добірне, соковите, осмислене // Нестеренко П. Ходики з трояндами : оповід., новели, повість. – Суми : Собор, 2007. – С. 5–6.

Луговський А. Дохідливо, зворушливо, майстерно // Нестеренко П. Спрага любові : оповід., новели. – Суми : Сумчанка плюс, 2009. – С. 3–4.

Горлач Л. Про край далекий і суворий // Нестеренко П. Тайга гартує сміливих : оповід., новели. – Суми : Мрія, 2010. – С. 3–4.

34

5 лютого300 років заснування Гамаліївського Харлампієвого монастиря (1714)

Комплекс Гамаліївського (Харлампієвого) монастиря розташовується на підвищеному лівому березі р. Шостки в с. Гамаліївка, яке нині є передмістям Шостки.

Історія монастиря пов’язана з діяльністю козацької еліти доби занепаду Гетьманщини після Полтавської катастрофи 1709 р. Ще в другій половині XVII ст. значний козак Степан Бугай захопив землі на р. Шостці, яка є лівою притокою Десни. Генеральний осавул Антон Гамалія відкупив у нього це займище та спорудив на річці млина і біля нього осадив слобідку, яку назвав за своїм прізвищем Гамаліївкою. У 1702 р. коштом А. Гамалії тут споруджено дерев’яну церкву св. Харлампія, навколо якої одразу ж виникла Харлампієва пустинь – невеликий жіночий монастир. У 1713 р. клопотами гетьманші Насті Скоропадської скит перетворено на повноцінний жіночий монастир з відповідними правами та маєтностями. Наступного, 1714 р., гетьман Іван Скоропадський проголосив себе титарем, тобто покровителем монастиря. На його кошти розпочалося муроване будівництво, якому гетьман надавав великого значення, бо це мав бути його фамільний монастир – одна з ознак гетьманського престижу.

У монастирі були споруджені й гетьманські будинки, в яких іноді жив з родиною сам Іван Ілліч, а після його смерті – вдова Анастасія Марківна, котра навіть давала тут бали для українського шляхетства. Гетьман помер 1722 р. і не встиг завершити будівництво всіх монастирських споруд. Його поховали у склепі Харлампіївської мурованої церкви, яку на той час уже освятили. У церкві була білокам’яна різьблена плита з написом: «Зді опочиваєт тілом раб Божий Иоанн Скоропадский войск запорожских гетман, сей обители фундатор, преставися в Глухові року 1722 місяця іюля третього дня». Анастасія Скоропадська, яка померла 1729 р., похована поруч із чоловіком, її могила позначена такою самою різьбленою плитою.

35

У заповіті гетьманша розпорядилася перетворити монастир з жіночого на чоловічий, що й було виконано: в 1733 р. сюди перевели ченців з Мутинського монастиря, що біля Кролевця. Першим ігуменом став Герман Конашевич (Кононович). За нього завершено будівництво всіх мурованих споруд, у тому числі й монастирського собору.

У XVIII ст. монастир зазнав неодноразових спустошень і руйнувань від пожеж та адміністративних дій російської влади.

Комплекс монастиря складали собор Різдва Богородиці, оборонні споруди, Харлампіївська тепла (трапезна) церква, двоповерховий корпус келій.

Завдяки лаконічності й нерозчленованості архітектурних мас монастирський ансамбль справляв враження суворої неприступної фортеці. Гамаліївський монастир – це найпізніший на Лівобережжі монастирський ансамбль оборонного типу, остання ланка історичної еволюції такого типу комплексів, мистецький підсумок розвитку багатовікової традиції.

У 1920 р. монастир закрили і він почав потроху руйнуватися. У 1921 р. в ньому влаштували кустарну артіль. У 1930-1950-х роках монастирські будівлі належали місцевому колгоспу і в соборі влаштували зерносховище. Харлампіївська тепла церква лишалася парафіяльною для Гамаліївки, а в монастирських келіях мешкали люди. У 1956 р. Гамаліївський монастир оголошено пам’яткою архітектури республіканського значення. У 1962 р. Сумський облвиконком передав монастир Міністерству внутрішніх справ, яке переобладнало його під місця ув’язнення суворого режиму. Наступного року цей архітектурний ансамбль вилучили з державних реєстрів пам’яток, цілком віддавши на поталу каральному відомству. Наслідком цього став ще один етап руйнування ансамблю: на сьогодні повністю знищено оборонні мури й башти, у тому числі три надбрамні, а собор Різдва Богородиці та Харлампіївську церкву перетворено на промислові цехи, в яких встановлено різноманітні верстати.

У спотвореній до невпізнання Харлампіївській церкві різьблені надмогильні плити родини Скоропадських залито бетоном. Корпус келій надбудовано і перетворено на камери для утримання ув’язнених.

Мешканці с. Гамаліївки та розташованого поряд великого промислового міста Шостки неодноразово ставили питання про відселення «зони» і передачу монастирської території з собором і теплою церквою релігійній громаді, тим більше, що від 1987 р. рештки монастиря знову поставлено під охорону держави як пам’ятку архітектури під охоронним № 1553. Зараз це пам’ятка архітектури національного значення.

Враховуючи виняткову культурну й історичну цінність ансамблю пам’яток Гамаліївського Харлампіївського монастиря та роль його засновників в історії українського державотворення, з метою належної охорони цієї обителі Президент України В. Ющенко своїм указом від 6 січня 2010 р. «Про деякі питання збереження ансамблю пам’яток Гамаліївського Харлампіївського монастиря» запропонував Кабінету Міністрів України вжити у встановленому порядку заходів щодо вивільнення Шосткинською виправною колонією № 66 приміщень і споруд колишньої Гамаліївської обителі з метою її подальшого утримання, використання й розвитку як об’єкта культурної спадщини України, а також забезпечення прав релігійних громад щодо користування його культовими будівлями.

Однак за цей час лише одна із монастирських споруд – церква Священномученика Харлампія, в склепі якої зберігаються забетоновані останки гетьмана І. Скоропадського та членів його родини була 2 березня 2011 р. передана Шосткинською виправною колонією № 66 Конотопській єпархії Української православної церкви Московського патріархату. Всі інші монастирські споруди залишаються у користуванні колонії, поступово руйнуються і занепадають. Настав час якнайшвидше повернути народові України пам’ятку його славетної історії.

36

Бібліографія

Про деякі питання збереження пам’яток Гамаліївського Харлампієвого монастиря : указ Президента України від 6 січня № 4 // Уряд. кур’єр. – 2010. – 27 січ. – С. 7.

Статті у книгах

Иконостас Соборного Рождественского храма Гамалеевского монастыря // Таранушенко С. Иконография украинских иконостасов. – Х. : Харків. Приватний музей міської садиби, 2011. – С. 141–142.

Войстрик Л. В. Гамалеевский монастырь: прошлое и настоящее // Спадщина Сіверщини : зб. іст.-краєзн. пр. – Шостка, 2010. – С. 22–32.

Комплекс Гамаліївського (Харлампієвого) монастиря // Вечерський В. В. Православні святині Сумщини. – К. : Техніка, 2009. – С. 174–182.

Іван Скоропадський // Сегеда С. П. Гетьманські могили. – К. : Наш час, 2009. – С. 277–296.

Гамаліївський монастир // Ткаченко В. Православна Глухівщина. Історико-культурна спадщина Глухівського краю. – 2-ге вид., перероб. і доп. – Глухів : РВВ ГДПУ, 2006. – С. 161–182.

Терлецький В. В. Кохані славетних. – Глухів : РВВ ГДПУ, 2006. – С. 44–47.Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України.

Виявлення, дослідження, фіксація / Наук.-дослід. Ін-т пам’яткоохоронних досліджень– К. : Видавничий дім А.С.С., 2005. – С. 547–555.

Єпік Л. І. Гамаліївський Харлампієвський монастир : довічно ув’язнений // Збереження історико-культурних надбань Сіверщини : матеріали 3-ої наук.-практ. конф. (16 квіт. 2004 р.) / Держ. іст.-культ. заповідник у м. Глухові. – Глухів, 2004. – С. 68–70.

Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР : в 4-х т. Т. 4. Сумская область / редкол.: Г. Н. Логвин и др. – К. : Будівельник, 1986. – С. 31–32.

У періодиці

Чухно В. Історія Гамаліївського Харлампієва монастиря // Сіверянський літопис. – 2011. – № 3. – С. 46–59.

Чухно В. Гамаліївський Харлампіївський монастир : історія та сьогодення // Краєзнавство. – 2011. – № 2. – С. 156–169 (бібліогр.).

Гуща О. Святиню звільнили з ув’язнення // Голос України. – 2011. – 13 квіт. – С. 16.Бабинець К. Громаді повернули церкву // Сумщина. – 2011. – 16 берез. (№ 30). – С. 4.Ковалева О. Церковь «освободили» из зоны: исторический Гамалеевский монастырь

постепенно возвращается верующим // Ваш шанс (Суми). – 2010. – 1 дек. (№ 48). – С. 21А.Хвостенко Г. Чи вийде національна святиня з-за колючого дроту ? // Сумщина. –

2010. – 19 лют (№№ 22–23). – С. 5.Лукаш С. Святиня на березі ріки Шостка // День (Київ). – 2009. – 30 квіт. (№ 75-76). –

С. 23.Монастир Гамаліївський Харлампіївський жіночий // Краєзнавство. – 2008. – №.1-4. –

37

С. 65–68.Уривок з праці О. М. Лазаревського «Опис старої Малоросії».Порсова Л. Заточенный монастырь // Панорама. – 2008. – 5–12 нояб. – С. А19.Черняков С. Меценатська діяльність Скоропадських на Чернігово-Сіверський

землі // Сіверянський літопис. – 2006. – № 5. – С. 14.1 березня

70 років від дня народження Володимира Затуливітра

«Гордість землі української»

Сирітство крові – тут воно минало.Володимир Затуливітер

Поету

Упоперек часу, усупереч слову,Затертому, ніби базарний п’ятак,Ти, нервом озброєний, вийшов на ловиСирітського слова, що палить уста.Як в’язень, самотнє болюче те слово. Як правда, розстрільне, як вирок собі…У тебе, поете, – сирітство крові,Бо твій кровообіг не в натовпний бік.Вітчизна безлюдна посеред народу,Який за копійку розіпне Христа…Те Слово – дитя твоє єдинородне,Хоч ти зроду-віку єси сирота.

Юрій Царик

38

Видатний український поет Володимир Затуливітер народився у високосний рік – 29 лютого року 1944 в селі Яблучне Великописарівського району Сумської області. Закінчив філологічний факультет (українське відділення)Сумського державного педагогічного інституту ім. А. С. Макаренка (1966). Служив у Радянській Армії. Працював кореспондентом обласної газети «Ленінська правда», в ЦК ВЛКСМУ, столичних видавництвах «Молодь», «Дніпро», міжнародному журналі «Сучасність». Лауреат премії ім. П.Тичини «Чуття єдиної родини», ім. П. Усенка. Трагічно загинув у січні 2003 року.

Ця несподівана, громоподібна звістка боляче, як інфаркт, ударила в моє серце і серця приголомшених Володиних друзів. Він, завжди елегантний, із зовнішністю незалежного інтелігента, у житті, у спілкуванні з людьми був філософом, глибоким, іронічним і доброзичливим. Його широчезній ерудиції, як і його унікальній бібліотеці, в якій вздовж стін до стелі мовчала мудрість різних часів і народів, могли б позаздрити відомі письменники і науковці.

І ось – Господи! Його, життєлюбного, щирого, енергійного – не стало.Не знаю, чи людина живе кілька життів, якщо справді існує переселення душ, але

знаю, що письменник проживає життя усіх тих людей, які живуть в його творах, бо кожного з них він одуховнює своєю душею. І вона трепетно і тривожно болить і в зігнутих тягарем напівголодних років дідах і бабусях, дядьках і тітках, натруджених хліборобах, доярках, механізаторах, яких він відтворив так колоритно і правдиво, як, мабуть, ніхто інший в українській поезії останніх десятиліть двадцятого століття, бо вони пройшли крізь його життя, його рідним селом, розмовляли з ним його – їхньою мовою.

До піщинки знаю рідну землю,до камінця, до сивих од морозуколючих, остюкових галушок чорноземуіз батьківських чобіт на ганку,я всю її пройшов молочними губами,як струмок весняний,коли учився мови.Яка радість читати талановиту, класичну літературу (а творчість В. Затуливітра поза

всякими сумнівами належить саме до неї) і яка мука її писати.Володимир був дуже самотньою людиною. У долях Поетів не буває випадковостей.

Помирають батько, сестра, мати.Парадоксально, але в житті і творчості Володя боявся любові дужче, ніж самотності,

бо знав, що любов зрадлива, а самотність – єдина супутниця, яка ніколи не зрадить. Вона примушувала Поета в його холостяцькій однокімнатній квартирі сідати до письмового столу, щоб своїми творчими муками приносити читачам радість спілкування з високою іскробожою поезією, витонченим і глибинним світосприйняттям.

Самотність налягла,як мертва стужа,в крижину геть скипілося вино,розтанув хліб і став солоним цукор,солодкою, аж ломить зуби, сіль,хай друг забув,а пам’ятливий недруг –невже і він сьогодні не згада?

39

Як більшість талановитих людей, Володимир був жорстокий і сентиментальний одночасно. Жорстокий, тобто надто вимогливий до себе, до літератури, до тих авторів, які приносили йому свої твори у видавництво, де він працював редактором. Бездарність, сірятину він холодно, часом іронічно, бракував, за що, звичайно ж, пересічні, навіть з гучними іменами поетики (а їх десятки десятків!), його не любили. А сентиментальним він бував зі своїми друзями, талановитими, близькими йому людьми. При зустрічах з ними сяяв доброзичливою усмішкою. Його всерозуміючі очі випромінювали неприховану приязнь.

Ще замолоду ми називали Володю явищем в літературі і національною гордістю. Говорили це ми, його друзі сумські, усміхнено, але час підтвердив, що ми не помилились. Це справді так. Його творчий світ – віддзеркалення його внутрішнього антисвіту. Його мова – окремий, неповторний авторський словник: деталі, епітети – несподівані і точні, метафори – світової величі.

В. Затуливітер – творець першозданний, відкривач навколишнього світу в собі – незглибного, духовного, небесного.

Письменник, який сповідується істині, думає проти годинникової стрілки. Саме так думав і писав В. Затуливітер, розглядаючи час і людство, ніби під мікроскопом. Він бачив більше і глибше, ніж дано людині і ділився таким об’єктивно жорстоким світосприйняттям з читачами через чистий, лячний аркуш паперу.

Через свій себенелюбний менталітет, меншовартість провінційного мислення українці нерідко бояться називати речі своїми іменами. Хочу переступити через цю примітивну масову боязливість і голосно заявити: Володимир Затуливітер був і залишається потужним національним поетом, майстром. Його книжки «Теперешній час», «Пам’ять глини», «Тектонічна зона», «Полотно», «Зоряна речовина» уже ввійшли до скарбниці української поезії і залишаються серед її класичних зразків.

Поезія Володимира Затуливітра настільки самовиражальна через евричні самослова, що здається закодованою. Такі поети неповторні. Вони школи своєї по собі не лишають, хіба що епігонів. Але глибина творчості В. Затуливітра цілком збагненна, коли сприймаєш її унісонно, бо вона опромінена такою потужною, часто надривною, любов’ю до землі української, її історії і людей, що любов ця аурно переповнює і нас, його читачів, українців, землян. Таке «витворяє» з нами лише поезія світова, література надвисокого художнього рівня, незалежно від того, де вона твориться – у Парижі, Києві чи селі на Сумщині.

Перечитуйте Затуливітра, бо відомо ж: якщо письменника читають усі, – він пише для них, якщо його перечитують мудреці, – він пише для себе. Це найчесніша література. Творчість Затуливітра – одкровення, тобто сповідь перед людьми, як перед Богом, і перед Богом – як перед людьми.

***

40

В. Затуливітер і Ю. Царик (с. Буймерівка Охтирського р-ну, червень 1979 р.)

Від околиці Сум, точніше, від аеропорту до Шпилівки кілометрів десять. Шпилівка – село нетрадиційно мальовниче, мекка художників. З одного боку його захищають од вітрів високі зелені пагорби (шпилі). З протилежного – мокрий болотистий луг, за ним – мішаний і сосновий ліс, через який тихо, обминаючи безлюдні піщані береги, крізь невидимий час і мінливий світ століттями тече безупинний Псел. Із Шпилівкою історично пов’язана доля і творчість відомого українського драматурга Якова Мамонтова і видатного скульптора, академіка Михайла Лисенка, діда моєї дружини Галини.

Так ось на вулиці його імені, під номером 12, стоїть древня дерев’яна хата. Їй вже більше сотні років. Кілька разів її латали-перелатували – і стіни, і дах. Понад три десятиріччя у тій хаті, як померла її господиня – мати моєї дружини – ніхто не живе. Але, як і належить, у сезон ми їздимо туди, бо маємо у спадок чотири сотки городу, кілька яблунь та груш і криницю з прадідівською джерельною водою. Головне ж, що оця скрипуча хата – болюча пам’ять не лише про дружинин рід, а й про нашого друга, видатного українського поета Володимира Затуливітра. Шпилівка була його молодістю, притулком його серця і душі. Він роками приїздив сюди і у вихідні і після роботи, і нерідко під час відпустки. Господи, як давно це було! І ми були молоді, здорові і, мабуть, щасливі.

Володя і досі стоїть переді мною у темних імпортних окулярах, світло-кремовому джинсовому костюмі, з незмінним своїм величезним жовтим портфелем. І, як завжди, з сигаретою.

Він привозив сюди своїх знайомих поетів із Львова, Молдавії, Прибалтики і навіть Болгарії. І хвастався:

– Дивіться і запам’ятовуйте! Оце і є Східна Україна. Найсправжнісінька. Такої ніде не побачите!

А піднявшись на високу гору прямо над нашим садом, тицяв пальцем за обрій і вигукував:

– Он далечінь яка прозора! Аж бачу Київськую Русь.Все це було нібито по той бік мого життя, на іншому березі. Заглянути у ту далеч можна

лише заплющивши очі. І тоді ти знову у щасливому світі, якого уже нема, але ти не віриш, що його нема, він в тобі і навколо тебе.

Лячно, але – про останню зустріч.Гусла млява спека кінця літа 2001 року. Скрипнула хвіртка – і у двір зайшов високий

чоловік у джинсах, картатій сорочці поверх білої футболки. Неймовірно, але це був Затуливітер. Він стояв і усміхався, кілька секунд. Потім сказав:

– Привіт, Бора (ми давно іронічно називали один одного цим смішно-вигаданим іменем). Привіт, Сима! (Так називав ще змолоду він мою дружину Галину, бо мала прізвище Симоненко).

Мабуть, вперше за довгі роки нашого знайомства ми обнялись. – Ну, Бора, – сказав я йому, і голос у мене зрадливо затремтів, – як би зараз тут з’явився Ісус Христос, він здивував би мене менше, ніж ти.

Він зняв з плеча спортивну сумку і поставив її на траву. Огледівся. Затримав погляд на тріснутих стінах цегляного сараю.– Там сіно ще водиться? – кивнув на горище. Колись він любив спати на сіні.– Уже, мабуть, і миші не водяться…– А знаєш, скільки я тут не був? – припалив від запальнички. – Двадцять один рік.

Я жахнувся. Хоч він мав на увазі Шпилівку, бо ми за ці роки інколи зустрічалися з ним у Києві, Сумах, його батьківському Яблучному. Перечитуючи «Тектонічну зону», знайшов надпис: «Царикам – на добрий спомін у благословенній Шпилівці». Вона, повторюю, роками була прихистком його душі.

41

У літній кухні, де було прохолодно, Володя дістав з валізи помідори, перець, варені яйця: він повертався із свого чорноземного Яблучного до Києва.

Ми випили. Він закурив.– Двадцять один рік, – зітхнув він. – Число щасливе.

Поговорили про все і ні про що. Я посадив його в маршрутку. У душу запав, як раптовий осінній дощ, важкий сірий сум.

Це була наша остання зустріч. А нас же – Божечку мій! – єднало ціле життя, велике і цікаве. Пізніше, уже після того фатального січневого дня 2003 року, перечитав його вірш.

У вас, на кухні

Безглуздий, як травневий цвіт – для яблук,Вчорашнім я прийшов, на кухні сів,З кутка розвісивши по стінах руки,А в кожнім нігті – сто садів пече.Ні-ні, я не читатиму вам вірші,Я поцвіту й піду. А ви живіть…

Це була наша з Галиною-Симою кухня у Сумах, на вулиці Першотравневій, 31.

Екскурс.У кінці 2002 року, уже не працюючи в журналі «Сучасність» (після того, як Іван

Дзюба пішов з посади головного редактора), В. Затуливітер перебивався випадковими підробітками. Його обсіла матеріальна скрута. У київській квартирі на вул. Ризькій відключили електроенергію: ні їжі зготувати, ні читати, ні писати. За несплату забирають кімнату хитромудрі ділки. Він – бездомний, безробітний, голодний, задепресований – перебирається у свій останній земний прихисток – сільську хату свого друга архітектора Вадима Бородіна, який сюди, на Черкащину, навідується заїздами. Володя усамітнено працює над рукописами нових книг. Як завжди, заснув після півночі, але цього разу не прокинувся: отруївся чадним газом. Посеред морозного січня року 2003.

Батьківщина поета там, де небо з’єднується з землею через його серце. Володине серце з’єдналося з небом не в його отчому Яблучному, а в селі Бучак на Черкащині. І хоч земля та не земля його дитинства, – то наша легендарна українська земля, для якої він жив і творив з такою трепетною любов’ю, на яку здатен її Поет.

***Тепер – сухі, як трепетні осінні листки, факти.Після того, як я у Сумах, серед людей (Господи, прости!) освічених почув таке:

Затуливітер? Не знаємо. Не чули. А хто це?Так ось. Нагадую. Про Володимира Затуливітра не просто як про поета, а як про

явище в українській літературі писали:Леонід Новиченко – 70-ті роки минулого століття. В наші дні академік Іван Дзюба

написав його літературний портрет: «Володимир Затуливітер: «Волію плями – не правопис ліній». Академік Микола Жулинський назвав творчість В. Затуливітра – «духовна діагностика прикінцевих років XX століття». Про його поезію писали Микола Ільницький, Ігор Римарук, Василь Герасим’юк, Михайло Слабошпицький, Віктор Баранов. (Примітка. Ті, кому невідомі і ці імена, Затуливітра можуть не читати).

2008 року з метою здійснення заходів з увічнення пам’яті В. Затуливітра, збереження і поширення його творчої спадщини в Україні створено літературно-мистецький благодійний фонд. Очолила його невтомна, ініціативна Любов Снісар. За її сприяння вдалося (це подвиг!)

42

посмертно видати книжки В. Затуливітра «Четвертий із триптиха», «Чаша жертовна» і унікальне вибране «Тернова гора» (607с.) з десятками різночасових фотографій, аналітичною передмовою Івана Дзюби (60с.) та ілюстраціями робіт геніального художника Івана Марчука.

Ось уже більше десяти років в день святого Володимира, 28 липня, вшановується пам’ять поета на його могилі у селі Бучак Канівського району Черкаської області. Дієву участь у всіх заходах беруть відомі письменники Петро Засенко, Василь Портяк, Василь Герасим’юк, Михайло Шевченко, Михайло Сидоржевський, Микола Гриценко, працівники культури, художні колективи і, звичайно ж, представники адміністрації і районної ради. В Канівському районі давно створено музей В. Затуливітра. Є там, зрозуміло, і мої книжки, спогади про мого друга молодості, з яким ми були духовними побратимами протягом усього життя. У школах вивчаються твори В. Затуливітра.

Шевченківський край розуміє, що такий Поет – гордість усієї землі української. Сумщина – в цьому смислі terra inkognita. Щоправда, в обласній науковій бібліотеці з ініціативи письменницької організації було проведено кілька вечорів пам’яті незабутнього земляка. І – практично все.

А було б логічно і по-державному, скажімо, надати ім’я Затуливітра школі у Яблучному, яку закінчував він золотомедально, встановити меморіальну дошку на будинку, де він мешкав, – вул. Псільська, 8. Мені приємно повідомити, що знаний сумський скульптор Олег Прокопчук виявив ініціативу зробити скульптурний портрет поета.

Літературні десанти київських письменників, ініційовані благородною патріоткою Любов’ю Василівною Снісар, багато разів бували у Сумах і Яблучному. Шляхи їхні, правда, тернисті. Хотілося б, аби нашого земляка, поета з великої літери, знали і шанували не лише на Черкащині і в столиці, а й на його рідній батьківській Сумщині. Не знаю, чи почують земляки мій тихий, тривожний голос.

Юрій Царик, письменник, лауреат премії ім. Миколи Хвильового.

БібліографіяТвори

Окремі видання

Теорія крила :поезії. – К. : Молодь, 1973. – 38 с.Теперішній час :поезії. – К. : Молодь, 1977. – 144 с.Тектонічна зона : кн. поезій. – К. : Молодь, 1982. – 176 с.Пам’ять глини : кн. поезій. – К. : Рад. письменник. 1984. – 182 с.Зоряна речовина : кн. поезій. – К. : Молодь, 1985. – 104 с.Полотно : поезії. – К. : Дніпро, 1986. – 238 с.Початкова школа : кн. віршів. – К. : Рад. письменник, 1988. – 222 с.Чернозем : стихи / пер. с укр. – М. : Сов. писатель, 1990. – 128 с.Четвертий із триптиха : [вірші] / упоряд. Л. Снісар. – К. : Факт, 2005. – 176 с.Чаша жертовна : поезії. – К. : Бучак-Ирій, ТОВ «Задруга», 2009. – 423 с.Тернова гора : поезії / передм. І. М. Дзюби; упоряд. Л. В. Снісар. – К. : Укр.

письменник, 2012. – 607 с.

Матеріали про В. ЗатуливітраОкремі видання

43

Царик Ю. Поверніться, літа мої… (Спогади, песимізми про життя і творчість). – Суми : Мрія, 2005. – 70 с.

Спогади про видатного українського поета В. Затуливітра його давнього і щирого друга, духовно близької людини, письменника Юрія Царика.

У довідниках

Сумщина в іменах : енцикл. довід. – 2-ге вид., перероб. та доп. / голов. ред. В. Б. Звагельський. – Суми : АС-Медіа : Сум. держ. ун-т : ВД «Фолігрант», 2004. – С. 159.

Українська літературна енциклопедія. В 5-ти т. Т. 2. – К., 1990. – С. 248.Письменники Радянської України : біобібліогр. довід. – К. : Рад. письменник, 1981. –

С. 90.***

Час – як дистанція досвіду // Слабошпицький М. Літературні профілі : літературно-критичні нариси. – К. : Рад. письменник, 1984. – С. 264–272.

Історія української літератури XX століття : у 2-х кн. Кн. 2. Друга половина XX століття / за ред. чл.-кор. НАН України В. Г. Дончика. – К. : Либідь, 1998. – С. 84, 93.

Негреба І. С., Курило С. І. Краю мій, надворсклянський : іст.-краєзн. нарис про Великописарівщину. – Суми, 2003. – С. 82.

Снісар Л. Поет-філософ із Сумщини // Слобожанщина : альм. літераторів Сумщини. Вип. 9. – Суми : Мрія, 2004. – С. 122–126.

Царик Ю. Доля поета // Земляки : альм. Сумського земляцтва в Києві. Вип. 1. 2003-2004. – Суми : Собор, 2004. – С. 196.

Гриценко М. Пам’яті поета : вірш // Гриценко М. Дев’ятий вал. – Суми, 2005. – С. 59.КорнющенкоІ. Отак згасають світила // Корнющенко І. Відлуння: оповідки та етюди з

життя письменників – уродженців Сумщини і тих, хто працював або бував у цьому краї. – Суми, 2006. – С. 225–228.

Вертіль О. Озимий клин Володимира Затуливітра // Земляки : альм. Сумського земляцтва в Києві. Вип. 4. – Суми, 2007. – С. 24–26.

Мошик М. Кобзарський триптих на вірші Володимира Затуливітра для голосу в супроводі бандури. – Суми : Козацький вал, 2007.

Снісар Л. Поет-філософ із Сумщини // Земляки : альм. Сумського земляцтва в Києві. Вип. 5. – Суми, 2009. – С. 244–245.

Савченко З. В. Володимир Затуливітер // Літературне краєзнавство: посіб. для студ.-філологів, учителів і учнів шк. / Сум. держ. пед. ун-т ім. А. С. Макаренка. – Суми, 2011. – С. 154–155.

Царик Ю. Перечитуючи Володимира Затуливітра, зокрема його книжку «Початкова школа» // Царик Ю. Моя рятівна соломинка : поезії. – Суми : Мрія-1, 2012. – С. 96.

У періодиці

Вітаємо з нагородою! // Червоний промінь. – 1973. – 3 листоп. – С. 1.Про присудження В. І. Затуливітру обласної комсомольської премії імені П. Рудя.Перший лауреат // Літ. Україна. – 1977. – 25 листоп.Вручення В. Затуливітру літературної премії ім. П. Усенка.Лауреат премії імені Павла Тичини – «Чуття єдиної родини» // Літ. Україна. – 1987. –

22 січ. (№ 4). – С. 1.Держкомвидав УРСР та Спілка письменників України присудили премію імені Павла

Тичини – «Чуття єдиної родини» 1987 року В. І. Затуливітру за збірку поезій «Полотно»

44

(Дніпро, 1986).***

Снісар Л. Болить поетові доля рідного краю // Шлях перемоги (Київ). – 2004. – 18 лют. – С. 13.

До 60-річчя від дня народження В. Затуливітра.Сопронюк О. Золотий рельєф : Володимир Затуливітер // Шлях перемоги. – 2004. –

3 берез. – С. 11.Снісар Л. Яблуневий цвіт його душі // Літ. Україна. – 2004. – 8 квіт. – С. 4.Капуста В. «Я вам не вічний, ні…» // Київ. – 2004. – № 6. – С. 125–128.Снісар Л. Земляки вшановують «вартового вогню» : нотатки з експедиції «Шляхами

Володимира Затуливітра» // Літ. Україна. – 2004. – 22 лип. – С. 7.Царик Ю. Поверніться, літа мої… : (пам’яті Володимира Затуливітра) // Сучасність. –

2005. – № 10. – С. 86–93.Новиченко Л. В. Затуливітер. Тектонічна зона (книга лірики) // Літ. Україна. – 2006. –

19 січ. – С. 8.Салига Т. Незабута «закрита» рецензія // Літ. Україна. – 2006. – 19 січ. – С. 1.Коханець Л. Людина, в якої цензором була власна совість // Голос України. – 2006. –

23 серп. – С. 15.Снісар Л. Поліаналогії історії і мистецтва у поезії Володимира

Затуливітра // Сучасність. – 2007. – № 3. – С. 151–155.Шевченко М. Багато в мене фотографій давніх… : пам’яті Володимира

Затуливітра // Вітчизна. – 2007. – № 5–6. – С. 5.Гнатюк Н. Поет золотої глини // Слово Просвіти. – 2008. – № 12 (20–26 берез.).Козак С. У Бучак, до Затуливітра // Літ. Україна. – 2008. – 7 серп. – С. 1, 2.Снісар Л. Володимирова веселка // Слово Просвіти. – 2008. – № 36 (4–10 верес.). –

С. 12.Відбулися шості Затуливітрівські читання.Снісар Л. Золоті ранети Володимира Затуливітра // Літ. Україна. – 2008. – 4 груд.

(№ 47). – С. 2.Снісар Л. Учимось вимовляти імена // Слово Просвіти. – 2009. – № 31 (6 –12 серп.). –

С. 13.З нагоди 65-річчя від дня народження В. Затуливітра відбулися традиційні щорічні

Затуливітрівські читання у с. Бучак на Канівщині.Вертіль О. «Чаша жертовна» поета, або Принагідний штрих-спомин про Володимира

Затуливітра // Сумщина. – 2009. – 4 верес. (№№ 96-97). – С. 5.Бородін В. Його поезія ще тільки розгортає крила // Літ. Україна. – 2009. – 10 верес. –

С. 4.Герасим’юк В. «Вірш аж так» // Літ. Україна. – 2009. – 10 верес. – С. 4.Сопронюк О. Володимир Затуливітер: Я вже земля. А вам ще треба неба…// Укр.

слово. – 2009. – 28 жовт.–3 листоп. – С. 9.Дзюба І. Володимир Затуливітер: «Волію плями – не правопис ліній!». Фрагменти

недрукованої розвідки // Літ. Україна. – 2011. – 28 лип. – С. 7, 10–11.Науменко Н. В. Елементи мистецької синестезії у творчості Володимира

Затуливітра // Філологічні трактати. – 2011. – Т. 3. – № 2. – С. 28–33.Баранов В. «Моїм словам ще так багато справ» // Літ. Україна. – 2012. – 12 січ. – С. 6.Мойсієнко А. Зостатись у слові // Слово Просвіти. – 2012. – 19-25 лип. – С. 12.Родченко І. І тільки щастя в воротті земнім… // Слово Просвіти. – 2012. – 30 серп. –

5 верес. – С. 14.45

Поклад Н. «Я чесно, як злива, тобі отболів…» // Укр. слово. – 2012. – 5 -11 верес. – С. 8.

У Бучаку на Канівщині відбулися десяті Затуливітрівські читання.

17 березня65 років від дня народження Л. К. Федевич (1949)

Федевич Людмила Костянтинівна – заслужений працівник культури України, завідувачка відділу декоративного мистецтва Сумського обласного художнього музею ім. Никанора Онацького, як мистецтвознавець досліджує художні ремесла Сумщини, творчість майстрів народного мистецтва краю, а також художників та колекціонерів. Вона є членом Національної спілки майстрів народного мистецтва України та Міжнародної ради музеїв (ІСОМ).

Людмила Федевич народилася 17 березня 1949 року в с. Красносілці Бершадського району Вінницької області. Згодом разом з батьками переїхала до Сум. Навчалася у Сумській СШ №1 та у Сумському педінституті ім. А. С. Макаренка, від 1977 року працює в Сумському художньому музеї, постійно вдосконалюючи фахові знання на курсах з мистецтвознавства та музеєзнавства у

культурних центрах України і зарубіжжя, підтримуючи творчі контакти з музеями та митцями Києва, Львова, Харкова, Москви, Санкт-Петербурга та інших міст. Бере активну участь у наукових конференціях, симпозіумах, що проходять у рідному місті та інших містах України.

Народну творчість Сумщини розглядає в контексті розвитку мистецтва усієї України та світового фольклору. Досліджує розповсюдження на Сумщині таких народних промислів, як гутництво, гончарство, писанкарство, килимарство, порцелянове виробництво (території нинішніх Глухівського, Лебединського, Кролевецького, Охтирського, Роменського, Середино-Будського, Сумського, Ямпільського та інших районів).

Відкрила ім’я і всіляко сприяє пропаганді та вивченню творчості художника-земляка Костянтина Власовського, стала ініціаторкою видання та співавторкою альбома-каталога «Костянтин Власовський. Художник у провінції» (2008). Займається популяризацією творчості сучасних народних майстрів (Самійла Семенченка, Ірини Лисенко, Ігоря Білевича, Килини Самійленко та ін.), родин сумських художників (Єрмоленків, Шевченків, Гордієнків та ін.), а також відомих у світі народних художниць Марії Приймаченко, Катерини Білокур; вивчає діяльність поміщика-мецената Андрія Міклашевського, колекціонера Оскара Гансена.

Організатор низки змістовних, концептуальних, самобутньо оформлених виставок у художньому музеї та мистецьких галереях Сум, Києва, де яскраво, колоритно представлено рідну Сумщину у розмаїтті її творчого потенціалу, самобутніх рис краю. Одна з авторок славетного рушника Сумської області «Сумщина – писанковий край».

Л. Федевич – авторка, координатор проектів та упорядник наукових розвідок, збірок, публіцистичних статей, книжок («Глинська кераміка. 1900-1933», «Порцеляна Волокитинської мануфактури Андрія Міклашевського», «Кочубейова гута», «Скло, яке було і якого немає», «Галерея сучасного мистецтва «АЙСТРА») та ін. Проводить культурологічну

46

науково-освітню роботу в установах Сум та області. Веде активну громадську діяльність.

Н. С. Юрченко, мистецтвознавець, головний зберігач фондів СХМ ім. Н. Онацького

БібліографіяПраці

Окремі видання

К. И. Власовский (1863-1922) : каталог выставки / Сум. художественный музей. – Сумы, 1986. – 1 арк., склад. у 6 с., іл.

Сумский художественный музей : путеводитель / Л. К. Федевич та ін. – Х. : Прапор, 1988. – 152 с., ил.

Постигая космос бытия : каталог выставки / Сум. художественный музей ; Л. К. Федевич та ін . – Сумы, 1991. – 16 с.: ил.

Українська старовина XVIII – поч. XX ст. : каталог виставки / Сум. художній музей ; Л. К. Федевич ін. – Суми, 1991. – 10 с.

Айстра. Галерея сучасного мистецтва :каталог / упоряд. та авт. вступ. ст. Л. К. Федевич. – К. : Рутенія, 1994.

Олександр Садовський : буклет. / авт. вступ. ст. Л. Федевич . – Суми, 1996.Матеріали наукової конференції «Художник у провінції». 15-16 жовт. 1998 р. / Сум.

обл. художній музей ім. Н. Онацького; координатор проекту, упоряд. матеріалів Л. Федевич. – Суми : РRESS-тиж, 1998. – 68 с.

Сумський художній музей імені Н. Онацького : альб. / авт.-уклад.: Л. К. Федевич та ін. – К. : ВД Фолігрант, 2005. – 172 с. : іл.

Порцеляна Волокитинської мануфактури Андрія Міклашевського : каталог колекції СХМ. – Суми : Університетська книга, 2006. – 32 с. : 8 іл.

Костянтин Власовський. Художник у провінції : альб.-каталог / автор концепції та уклад. Л. К. Федевич. – Суми : Університетська книга, 2008. – 112 с.

Художник у провінції : мат. міжнар. наук. конф. (24-25 верес. 2009 р., м. Суми) / Сум. обл. художній музей ім. Н. Онацького; заг. ред. і уклад. Л. К. Федевич. – Суми : Університетська книга, 2009. – 196 с.

Глинська кераміка 1900-1933 :альб.-каталог / авт. концепції та уклад. Л. К. Федевич. – Суми : Університетська книга, 2010. – 48 с., 8 кол. іл. – (Із сер. «Народні промисли Сумщини»).

Статті у збірниках

Кочубейова гута // Музейна колекція та художнє життя Сумщини : проблеми і перспективи вивчення : тези доп. та повідомл. наук. конф., присвяч. 70-річчю утворення Сумського художнього музею / Сум. художній музей та ін. – Суми, 1990. – С. 34–36.

До питання про вивчення гутного промислу на Сумщині // Північне Лівобережжя та його культура XVIII – поч. ХХ ст. : тези доп. та повідомл. наук. конф., присвяч. 100-річчю від дня народження історика мистецтва Федора Людвіговича Ернста (1891-1949) / Сум. художній музей та ін. – Суми, 1991. – С. 75–77.

Василь Єрмоленко : каталог виставки // Юрій Александрочкін : каталог виставки ; Василь Єрмоленко : каталог виставки. – Суми : PRESS-тиж, Мрія-1, 1997. – [С. 19, 21].

[Передмова Л. К. Федевич].

47

Костянтин Власовський як дослідник народних ремесел Охтирщини // Матеріали наукової конференції «Художник у провінції». 15-16 жовт. 1998 р. / Сум. обл. художній музей ім. Н. Онацького ; координатор проекту, упоряд. матеріалів Л. Федевич. – Суми : РRESS-тиж, 1998. – С. 49–50.

Порцеляновий театр: персонажі італійської Сommediadell’arteв малій пластиці Мейсенської мануфактури // Теоретичні питання культури, освіти та виховання : зб. наук. праць. Вип. 27 / Нац. муз. академія України ім. П. Чайковського; Київ. нац. лінгвістичний ун-т. – К. : Наука, 2004. – С. 24–26.

«Так, тисячі імен засипано роками…» : до 165-річчя від часу заснування першої на Лівобережній Україні Волокитинської фарфорової мануфактури // Земляки : альм. Сумського земляцтва у Києві. Вип. 1. – Суми : Собор, 2004. – С. 123–125.

Сумський коштовний сувенір // Там само. – С. 248–249.Дерево життя митця : до 75-річчя від дня народження Леоніда Товстухи // Земляки :

альм. Сумського земляцтва у Києві. Вип. 2. – Суми : Собор, 2005. – С. 153–154.Іван Дудар // Художники Сумщини : альб. Сумської обласної організації Національної

спілки художників України / упоряд. І. Гапоченко. – Суми : Собор, 2006. – С. 36–39.Василь Єрмоленко // Там само. – С. 44–47.Олександра Єрмоленко // Там само. – С. 48–51.Галина Михайличенко // Там само. – С.72–75.Віра Сіробаба-Климко // Там само. – С. 102–105.Олександра Солов’йова // Там само. – С. 118–121.Віталій Шевченко // Там само. – С. 134–137.Рушники з Хоружівки і не тільки…: Українські старожитності з приватних колекцій –

у Сумах// Земляки : альм. Сумського земляцтва у Києві. Вип. 3. – Суми : Собор, 2006. – С. 252–253.

[Передмова] // Заслужений художник України Василь Єрмоленко. Кераміка : [буклет]. – Суми : Університетська книга, 2006. – С. 2.

Символ єдності України // Земляки : альм. Сумського земляцтва у Києві. Вип. 4. – Суми : Собор, 2007. – С. 248–250.

Рушник, що єднає Сумщину // Там само. – С. 251–252.Костянтин Власовський – художник провінційних ідилій // Художник у провінції :

мат. міжнар. наук. конф. (24–25 верес. 2009 р.) / за ред. Л. К. Федевич. – Суми : Університетська книга, 2009. – С. 144–153. – (У співавт.).

Зразки скляних виробів Налібоцької гути у зібранні СХМ // Творча постать Г. Семирадського у контексті вітчизняної та світової культури : зб. наук. пр. Другої міжнар. наук.-практ. конф. Харків, 21-22 листоп. 2008 р. – Х. : ХДАДМ, 2009. – С. 146–149.

Постать колекціонера-мецената у культурі минулого і сьогодення: Оскар Гансен // Митець і його творчість у просторі сучасної культури : мат. Всеукр. наук.-практ. конф. 7–8 черв. 2012 р. – Суми : СДПУ ім. А. С. Макаренка, 2012. – С. 173–176.

У періодиці

Рукотворні перлини // Червоний промінь (Суми). – 1984. – 21 лип. (№ 87). – С. 3.Виставка нових надходжень сучасних українських та російських авторів декоративно-

ужиткового мистецтва у СХМ.Сонячні полотна // Ленінська правда (Суми). – 1985. – 30 квіт. (№ 84). – С. 4.Про художника К. І. Власовського.Ви хочете побувати в античному світі? // Червоний промінь. – 1987. – 19 трав. (№ 61).

– С. 3.48

Про виставку «Антична кераміка» із зібрання Київського музею археології АН УРСР у СХМ.

Вернисаж к юбилею // Машиностроитель (Сумы). – 1990. – 1 марта. – № 10 (110). – С. 4.

Скло, яке було і якого немає // Панорама Сумщини (Суми). – 1990. – 13 груд. (№ 50). – С.3.

Розвиток гутництва на півночі Сумщини.Пробудити розум у боротьбі за добро // Ленінська правда. – 1990. – 19 груд. – № 243.

– С. 4.Про виставку сучасної української графіки і кераміки у СХМ.Добро пожаловать на выставку // Машиностроитель. – 1990 . – 20 дек. – № 50 (150). –

С. 4. Про виставку сучасної української графіки і кераміки у СХМ.Ой к Гуте дороженька… // Рабочая газета (Київ). – 1991. – 11 июля.Рушники з маминої світлиці // Сумщина. – 1991. – 24 жовт. – № 35. – С. 4. –

(У співавт.)Надзвичайнийсвіт Ірини Гуртовенко // Панорама Сумщини. – 1992. – 16 січ. – № 3

(107). – С. 6.Попри усілякі перепони // Панорама Сумщини. – 1992. – 15 жовт. – С. 7.Новий вернісаж // Машинобудівник. – 1993. – № 2 (213). – 27 січ. – С. 4.Про виставку Аки Перейми і Тані Осадци зі США.І подарунок правнука Тараса // Сумщина. – 1993. – 22 трав. (№ 59 (17431). – С. 1.Про виставку «Декоративне мистецтво доби Т. Шевченка» у відділі ДМ СХМ.Писанкарство на Сумщині // Панорама Сумщини. – 1993. – 8 лип. – №№ 25-26

(175-176). – С. 6.Галерея «Айстра» – гість Сумського художнього музею // Червоний промінь. – 1994.

– 15 січ. (№ 3). – С. 4–5.Незвичайний експонат з’явився в музеї декоративного мистецтва завдяки

меценатству АТСБТС // Червоний промінь. – 1994. – 21 трав. – С. 1.Чорна кераміка під білою горою // Червоний промінь. – 1994. – 23 лип. – № 30 (4106).

– С. 3. Після роботи першого міжнародного симпозіуму рукотворної кераміки в Охтирці у

відділі ДМ відкрито виставку.Друге життя природи // Червоний промінь. – 1994. – 26 листоп. – № 48 (4124). – С. 3.Из кладовых флоры // Уик-энд (Суми). – 1994. – № 45 (нояб.). – С. 4.Про виставку «Природа і фантазія» клубу флористів АТ «Насосенергомаш» у відділі

ДМ СХМ.Порцеляна – музеєві // Червоний промінь. – 1995. – 21 січ. – С. 3.Сумський фарфор у просторі і часі // Червоний промінь. – 1995. – 15 квіт. (№ 15). –

С. 3.Раку-керамика – 95 // Червоний промінь. – 1995. – 22 лип. – С. 3; Панорама Сумщини.

– 1995. – 12 серп. – С. 2.Окна в традиционном украинском жилище // Ваш шанс. –1996. – 11–21 апр. (№ 15). –

С. 11.Букет спогадів Ніни Велігоцької // Червоний промінь. – 1996. – 22 листоп. (№ 47). –

С. 4.Ян, Иван, Жан, или миф о раку-керамике // Уик-энд. – 1997. – 9–16 янв. – С. 4.Домашний гений // Сумское обозрение. –1997. – 26 дек. – С. 8.

49

До 135-річчя сумського художника К. І. Власовського (1863–1922).Каламар для книголюбів // Спас (Суми). – 1998. – № 2 (січ.). – С. 6.Берегиня, Лісовик та квіти на фарфорі // Сумщина. – 1998. – 11 лют. – С. 4.Про художницю Олександру Єрмоленко.Медынская Л. (Федевич Л.) Живет в городе художник // Топ-репортер (Суми). –

1999. – 22 апр. (№ 16 (27)). – С. 7.Про О. Садовського.Є скарби, допоки їх шукають // Сумщина. – 1999. – 26 черв. – С. 4.Живий зв’язок поколінь // Сумщина – 2001. – 6 черв. (№ 62). – С. 4.Сьогоднішній стан декоративно-ужиткового мистецтва на Сумщині.Сумські килими // Народне мистецтво (Київ). – 2003. – № 1–2. – С. 26–28.Чарівна нитка // Сходини (Суми). – 2004. – № 2 (берез.). – С. 8.Виставка художниці-вишивальниці О. Гулей у Мистецькому центрі «Собор».Котилася писанка // Сходини. – 2004. – № 3 (квіт.). – С. 8.Розповідь про роботу міського клубу писанкарів.Відчуття аромату // Сходини. – 2004. – № 4 (квіт.). – С. 8.Виставка відомої сумської художниці Н. Негреби у МЦ «Собор».Ти не один ! // Сходини. – 2004.– № 5 (трав.). – С. 8.Про відому в Сумах обдаровану художницю-аматорку І. Гуртовенко.Не святі ж горшки ліплять! (Роменські замальовки) // Сходини. – 2004.– № 6 (трав.). –

С. 8.З історії Глинської гончарної майстерні (художньо-керамічної школи) і необхідність її

відродження.А нам рости іще…// Сходини. – 2004. – № 7 (черв.). – С. 8.Виставкова діяльність мистецького центру «Собор», присвячена дітям.Нетлінне берестяне мистецтво // Сходини. – 2004. – № 8 (черв.). – С. 8.Виставка графіки на бересті харківської художниці С. Клєцової в мистецькому центрі

«Собор».Глухівські «заморочки» // Сходини. – 2004. – № 9 (верес.). – С. 8.Вернісажі сучасних художників із Глухова в МЦ «Собор».Кролевецькому промислу – заповідну зону // Сходини. – 2004 – №№ 11–12 (листоп.-

груд.). – С. 8.З історії та сьогодення кролевецького народного ткацтва.Сумський обласний художній музей імені Никанора Онацького // Культура. Історія.

Традиції : наук.-попул. журн. Спецвип. «Музеї Сумської області». – 2005. – № 7. – С. 16–20. – (У співавт.).

Величальний гімн України // Сумская жизнь. – 2007. – 18 янв. – С. 1, 4.Про заслуженого художника України В. П. Єрмоленка.Образыэпох. Собрание Оскара Гансена // Антиквар (Київ). – 2009. – № 9 (35). –

С. 44–49.Порцеляновый театр // Там само. – С. 60–63.Шовкопляс С. Палажка из «белого золота» // В двух словах. – 2010. – 29 янв. (№ 5). –

С. 19.Розповідь Л. Федевич про Волокитинський фарфор, родовід Міклашевських.З первісних джерел // Суми і сумчани. – 2010. – 14 трав. (№ 20). – С. 15. Код української душі // Сумщина. – 2010. – 18 серп. (№ 94). – С. 4. – (У співавт.).Від Різдва – до Воскресіння // Суми і сумчани. – 2011. – № 13 (646). – 1 квіт. – С. 8.Мовою орнаментів Сіверщини // Суми і сумчани. – 2011. – № 41(674). – 14 жовт. –

50

С. 8.Знаний майстер художнього різьблення по дереву з Глухова І. Білевич вперше

презентує власний доробок у Сумському художньому музеї ім. Н. Х. Онацького.Bognamradzi // Антиквар. – 2011. – № 6 (54). – С. 83–86. – (У співавт.)Фарфоровые галереи // Антиквар. – 2011. – № 7–8 (55). – С. 60–67. – (У співавт.).Дар распознавать настоящее… // Антиквар. – 2012. – № 6 (64). – С. 88–93.Тарелка атамана Платова // Антиквар. – 2012. – № 9. – С. 56–58. – (У співавт.).

Матеріали про Л. К. ФедевичУ книгах

Сумщина в іменах : енцикл. довід.– 2-ге вид., перероб. та доп. / голов. ред. В. Б. Звагельський. – Суми : АС-Медіа : Сум. держ. ун-т : ВД «Фолігрант», 2004. – С. 483.

Художньо-мистецька спадщина Сумщини від давнини до сьогодення: дослідження, розвідки, пошуки до біографічного збірника / авт.-упоряд. В. Єфремова. – К. : Хрещатик, 2007. – С. 64–65.

Майстри декоративно-ужиткового мистецтва Сумщини. 15 років Сумському обласному осередку : [фотоальбом] / Сум. обл. осередок Нац. спілки майстрів народного мистецтва України. – Суми : «МакДен», 2008. – С. 39.

У періодиці

Гриневич Л. Портрет сумчанки на фоне…/ Л. Гриневич, И. Рустичи // Ваш шанс. – 1997. – № 10. – С. 5.

Геренко С. Зцілення брати з душі // Сумщина. – 1998. – 1 січ. (№ 1). – С. 6.Черкасенко Н. Я рыдала перед портретом Гогена… // Топ-репортер. – 1999. –

18 марта (№ 11). – С. 7.Хвостенко Г. Мистецтвознавець Людмила Федевич // Суми і сумчани. – 2007. –

2 берез. (№ 9) – С.11. Хвостенко Г. Щоденний шанс Людмили Федевич. Штрихи до творчого

портрета // Сумщина. – 2009. – 20 берез. (№ 30-31). – С. 5.Ісипчук Н.Усе, чим Сумщина багата // Сумщина. – 2009. – 21 жовт. (№ 116). – С. 2.

10 травня65 років від дня народження Л. М. Стадниченко

Людмила Михайлівна Стадниченко – директор комунального закладу Сумської міської ради – Сумської міської централізованої бібліотечної системи, заслужений працівник культури України.

Народилася Людмила Михайлівна 10 травня 1949 року в м. Чита (Росія), в родині військового.

51

Батько, Михайло Ілліч, військовий і партійний діяч працював ІІІ секретарем райкому Новоспаського району Ульянов- ської області.

Мати, Марія Данилівна, медик за фахом, уроки війни працювала хірургічною медичною сестрою.

У 1956 році Людмила пішла в перший клас. У 1964 році сім’я переїжджає до м. Фрунзе Киргизької РСР. Чотири роки, з 7 по 10 клас, Людмила обиралася секретарем комсомольської організації школи. Активна, сумлінна, лідер серед своїх однокласників. Вона брала активну участь у художній самодіяльності.

У 1973 році закінчила Киргизький педагогічний інститут, факультет педагогіки та психології. Викладала психологію в технікумі, згодом працювала вихователем у дитячому садочку, а з 1976 року вона стала працювати бібліотекарем.

«Коли переходила до бібліотеки, думала, що це проста робота і знань вистачить, але пропрацювавши якийсь час, зрозуміла, що треба вчитися далі», – розповідає Людмила Михайлівна і в 1981 році закінчила Московський державний інститут культури за фахом бібліотекар-бібліограф. Працювала методистом, старшим бібліотекарем у відділі масової роботи, заступником директора Державної бібліотеки Киргизької РСР ім. М. Г.Чернишевського, чотири роки –начальником відділу інформації заводу свердл.

Згодом Людмила Михайлівна зі своєю сім’єю переїжджає на батьківщину чоловіка Віктора Олександровича, в місто Суми. Маючи гарні рекомендації Міністерства культури Киргизької РСР, у 1988 році Людмила Михайлівна була рекомендована на посаду директора Сумської централізованої бібліотечної системи для дорослих.

І ось уже 25 років Людмила Михайлівна очолює Сумську міську централізовану бібліотечну систему.

За всі ці роки багато зроблено, щоб бібліотеки системи були одними із кращих не тільки в Сумській області, а й в Україні.

Людмилу Михайлівну характеризує активна громадська позиція: у 1990-1994 роках її було обрано депутатом Сумської міської ради 21-го скликання.

На тепер Сумська міська ЦБС – це повністю комп’ютеризовані бібліотеки, це безкоштовний для читачів Інтернет, це сотні навчених користувачів, це автоматизоване програмне забезпечення «ІРБІС», це загальноміські програми, підтримка і партнерське ставлення міських та обласних органів влади і, нарешті, повага і любов наших 77 тисяч читачів.

За цей час у всіх 19 бібліотеках з’явилося чимало новаторських форм роботи: з родинами, ветеранами, людьми з особливими потребами тощо. Завдяки наполегливості Людмили Михайлівни у місті Суми діє спеціалізована бібліотека професіоналізму для інвалідів та людей похилого віку, яка працює за цільовою комплексною бібліотечною програмою«Радість спілкування». Вони в 2010 році здобули грант програми «Бібліоміст» по роботі з місцевою громадою на створення «Інформаційно – ресурсного центру для людей з обмеженими можливостями».

Під керівництвом Л. М. Стадниченко бібліотеки системи отримали 10 грантів Посольства США, програми «Бібліоміст» та Міжнародного фонду «Відродження». Сумська міська ЦБС двічі – в 2011 та 2012 роках демонструвала свої здобутки на Ярмарку інноваційних бібліотечних послуг.

Людмила Михайлівна Стадниченко входить до групи, яка працює над концепцією розвитку бібліотечної справи в Україні, в складі цієї групи вона відвідала Німеччину, Росію, Данію, Ізраїль. Мета цих відвідувань – ознайомлення та обмін досвідом із бібліотеками цих держав та використання європейського досвіду в бібліотеках системи, покращення іміджу бібліотек. Багато цікавих інновацій Людмила Михайлівна запровадила в своїй системі.

52

Будучи відповідальним та ініціативним керівником, Л. Стадниченко уміло прогнозує перспективи бібліотечного розвитку, ефективно впроваджує інновації, не зупиняючись перед труднощами та проблемами. За її ініціативою впроваджено ряд цікавих проектів. Особливо хочеться назвати проект «Золото рідного міста», який вже 4 рік поспіль проводиться в місті Суми і є візитною карткою міста.

У 2004 році Л. М. Стадниченко було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України».У 2009 р. вона була нагороджена почесною відзнакою Сумської міської ради «За заслуги перед містом»II ступеня.

Цікава історія у Людмили Михайлівни з її ім’ям. Виявляється в дитинстві дівчинку назвали Людмилою, а в паспорті записали Любов’ю.

Та насправді випадкового в цьому житті нічого не буває. Сутність характеру нашої сучасниці, колеги, керівника передовсім визначає її безмежна любов до людей, відданість своїй справі, терпіння, прагнення в будь-якій ситуації зрозуміти іншого.

Врівноваженість, інтелігентність, глибокі знання, помножені на природну мудрість, роблять Людмилу Михайлівну справді милою. На неї, до речі, багато в чому намагаються бути схожими і молоді, і більш досвідчені працівники нашої бібліотечної системи. Її талант керівника найбільше виявився в найважчий для культури країни період, і вона зуміла не тільки зберегти усі кращі традиції вітчизняної бібліотеки, а й примножити їх, згуртувати біля себе відданих справі фахівців.

Що є стимулом у роботі колективу і його керівника? Бажання бути завжди потрібними людям. Нести їм світло знань і віру.

Голов. методист Сумської міської централізованої бібліотечної системи С. А. Мамай

БібліографіяПублікації Л. М. Стадниченко

50 років Сумській центральній міській бібліотеці ім. Т  Г. Шевченка // Знаменні і пам’ятні дати Сумщини на 1999 рік / Сумська ДОУНБ. – Суми, 1998. – С. 27.

Бібліотека і влада // Бібліотечна планета (Київ). – 2003. – № 3. – С. 19.Депутати допомагають бібліотекам // Суми і сумчани. – 2005. – 18 листоп. – С. 2.Депутати міськради допомогли ЦБС ім. Т. Г. Шевченка у придбанні літератури та

ремонті приміщень.Бібліотеки під опікою депутатів // Суми і сумчани. – 2007. – 12 січ. (№ 1-2). – С. 2.Про співпрацю бібліотек з міською владою. Є фото.

 Бібліотеки – центри відпочинку й дозвілля // Сумщина. – 2012. – 26 верес. (№ 96). – С. 7.Є фото.

Інтерв’ю, бесіди на сторінках преси

Терновая Л. Людмила Стадниченко: «Я оптимистка до мозга костей!» // Ваш шанс. – 1998. – 26 марта (№ 13). – С. 4.

Інтерв’ю з Л. М. Стадниченко – кандидатом в депутати Сумської міської ради.Даниленко Н. Бібліотечний бум : і радісно, і сумно // Добрий день. – 1998. – 2  жовт. –

С. 5.Про стан і проблеми бібліотечної справи. Ярош Н. Среди «разного»… : за последние 4 года вопросы культуры рассматривались

на сессии горсовета… два раза // Ваш шанс. – 2002. – 20 марта. – С. 14а.

53

Кучерявенко Т. Электронная библиотека – не миф, а реальность // Ваш шанс. – 2002. – 28 авг. (№ 35). – С. 11а.

Бесіда з Людмилою Михайлівною – учасницею міжнародної конференції «Електронні інформаційні ресурси і соціальна значимість бібліотек майбутнього», яка нещодавно проходила у Криму.

Дубинин В. Битва за читателя // Данкор. – 2002. – 2 окт. (№ 40). – С. А13. Про роль бібліотек в системі сучасних інформаційних комунікацій.Крутько Л. До професійного свята ще б і гідну зарплату // Суми і сумчани. – 2002. –

3 жовт. (№ 40). – С. 2.Про сучасні форми роботи бібліотек, плани на майбутнє.Ярош Н. Как женщине мне удалось все : Людмила Стадниченко о секретах своего

успеха в жизни // Ваш шанс. – 2004. – 10 марта. (№ 10). – С. 19а.Є фото.Калініченко Н. Царина мудрості й добра // Суми і сумчани. – 2004. – 13 трав. (№ 20).

– С. 8.Є фото.Калініченко Н. Бібліотеки – центри духовності // Суми і сумчани. – 2004. – 30 верес.

(№ 40). – (Нові сумські сторінки : газета в газеті).Є фото.Лесина Ю. Читайте, завидуйте...: немецкие библиотеки: ни закрытого фонда, ни

дефицита, ни КРУ – и все новое и целое // Ваш шанс. – 2005. – 1 июня (№ 22). – С. 18А.Л. М. Стадниченко відвідала Німеччину, ознайомилася з роботою бібліотек Берліну,

Лейпцигу, Дрездену і Бауцену і своїми враженнями поділилась з журналістами.Карпенко Ю. В книжном царстве // Панорама. – 2007. – 17–24 янв. (№ 3). – С. А22.Коротко про роботу своєї бібліотечної системи, специфіку роботи філіалів.Поляков А. Право на детство : презентація книги «Дитиною бути важко» // Сумская

жизнь. – 2007. – 14 февр. (№ 26). – С. 4.Павлова Л. Тусовка в библиотеке : скоро такое непринужденное общение появится и

у нас – по примеру Израиля // Ваш шанс. – 2007. – 16 мая. (№ 20). – С. 15А.Директор централізованої бібліотечної системи Л. Стадниченко розповідає про свою

поїздку до Ізраїля з групою по розвитку перспектив бібліотечної справи України.Островерхова В. Интернет – хорошо, а книжечка лучше : 30 сентября отмечается

Всеукраинский день библиотек // Ваш шанс. – 2007. – 3 окт. (№ 40). – С. 14А.Багаєва С. Бібліотека – центр розваг // Суми і сумчани. – 2007. – 28 груд. (№52) –

С. 14.Л. М. Стадниченко ділиться враженнями від своєї поїздки до Данії в складі

спеціальної групи України, яка вивчає досвід та перспективи бібліотечної системи.Библиотеки остались без газет // Данкор. – 2008. – 13 февр. – С. А3.Тендери не дозволяють сумчанам читати свіжі газети і журнали.Лесина Ю. «Праздник костра» по-украински : тема изъятия книг «коммуно-

шовинистической идеологии» закрыта? // Ваш шанс. – 2008. – 8 окт. (№ 41). – С. 20А.В статті приводиться інтерв’ю з директором ЦБС Л. М. Стадниченко.Сикорский А. Помогающие буквам : ЦБС продолжает бороться за

читателя // Панорама. – 2010. – 6–13 окт. (№ 41). – С. А6.Бесіда у зв’язку з відзначенням професійного бібліотечного свята.Поляков А. Людмила Стадниченко : «К нашим библиотекарям читатели относятся,

как к своим друзьям» // Панорама. – 2012. – 8-15 февр. (№ 7). – С. А8.Є фото.

54

Матеріали про Л. М. СтадниченкоВ книгах

Тесля М. Сумська міська централізована бібліотечна система (ЦБС) // Олександр Олександрович Паліцин і «Паліцинська академія». – Суми : МакДен, 2010. – С. 352–356.

Про роботу Сумської МЦБС, яка багато років працює під керівництвом Л. М. Стадниченко.

Ленський О. В. П’ятий директор бібліотеки // Сумська центральна міська бібліотека ім. Т. Г. Шевченка. – Суми : Власне вид-во Ленського О. В., 2012. – С. 20–21.

У періодиці

Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій Сумської області: указ Президента України від 26 лютого 2004 р. // Сумщина. – 2004. – 3 берез. (№ 25). – С. 1.

Звання «Заслужений працівник культури України» присвоєно Стадниченко Любові Михайлівні – директорові Сумської міської централізованої бібліотечної системи.

***

[Людмила Стадниченко] // Сумщина. – 2004. – 26 лют. (№ 23). – С. 4.Коротка розповідь про Л. Стадниченко як одну з кращих керівників бібліотечної

галузі. На знімку: Людмила Стадниченко з молодими бібліотекарями Оксаною Приходько, Оленою Кузміною та Анною Власовських.

Веснич А. Читательский билет: библиотекари считают студентов самыми ярыми «книжными вредителями» // Панорама. – 2004. – 25 февр. – 3 марта (№ 8). – С. А12.

Мамай С. Завжди потрібна людям // Бібліотечна планета. – 2004. – № 3. – С. 37.Директору ЦБС Стадниченко Л. М. : [письмо] // Панорама. – 2006. – 6–13 дек. (№ 49).

– С. А18.Лист-подяка співробітникам бібліотеки-філії №1 за проведення цікавих, пізнавальних

і змістовних заходів від вдячних читачів.Сикорский А. Библиофилы и библиофобы // Панорама. – 2009. – 30 сент. – 7 окт.

(№ 40). – С. А10–А11.З історії та сьогодення центральної бібліотеки Сум та її філій. Є фото

Л. М. Стадниченко.Федієнко А. 100 років – Нижньопіщанській бібліотеці / Федієнко А.,

Торяник Т. // Суми і сумчани. – 2009. – 23 груд. (№ 52). – С. 40.Відзначення 100-річного ювілею бібліотеки-філії № 12 міської централізованої

бібліотечної системи ім. Т. Шевченка, що знаходиться в селі Нижнє Піщане.Гагина Е. А вы были на золотой свадьбе? : если вы знакомы с супругами,

прожившими 50 и больше лет вместе, – звоните // Ваш шанс. – 2010. – 14-21 июля (№ 28). – С. 18А.

Сумська міська ЦБС готує свято для подружніх пар, які прожили разом більше 50 років. Ідея цього заходу належить Л. М. Стадниченко.

Лук’яненко С. Не тільки під шелест сторінок // Суми і сумчани. – 2010. – 17 верес.

55

(№ 38). – С. 12.Програма «Бібліоміст» надала сучасне комп’ютерне обладнання для бібліотек-філій

№ 4, 7, 8, 16, 18.Лук’яненко С. Міст у великий світ // Суми і сумчани . – 2010. – 5 листоп. (№ 45) –

С. 7.У бібліотеці-філії №17 Сумської ЦБС створено сайт «Інформаційно-ресурсний центр

для людей з обмеженими можливостями». Як відмітила Л. Стадниченко, це «єдина в Україні бібліотека, яка працює за програмою, націленою на інтереси людей з обмеженими можливостями». Є фото.

От промышленности до спорта : номинанты рейтинга ТОП-50. Самые полезные и значимые люди и их дела // Панорама. – 2011. – 26 окт. – 2 нояб. (№ 44). – С. D4.

Серед номінантів рейтингу – Людмила Стадниченко – за залучення людей похилого віку до мережі Інтернет.

Сикорский А. Золотые годы // Панорама. – 2012. – 27 июня – 4 июля (№ 27). – С. А3.Про проект «Золото рідного міста» – 2012 та умови участі у ньому. На фото: директор

ЦБС Л. Стадниченко запрошує золотих ювілярів.Терновая А. Мы будем говорить о счастье! // Ваш шанс. – 2012. – 5–12 сент. (№ 36). –

С. 31А.30 серпня у Палаці культури заводу ім. М. Фрунзе пройшло підбиття підсумків

проекту «Золото рідного міста». Золоті подружжя вітала Л. М. Стадниченко.

20 червня180 років від дня народження О. М. Лазаревського (1834-1902)

Олександр Матвійович Лазаревський – видатний український історик, археограф, бібліограф, краєзнавець, громадський діяч, шевченкознавець.

Визначний дослідник

Серед видатних істориків і громадсько-культурних діячів України визначне місце посідає Олександр Матвійович Лазаревський як один із найзначніших дослідників Гетьманщини і Слобожанщини.

Народився він 8 (20) червня 1834 року в с. Гирівка (нині Шевченкове) Конотопського району в багатодітній сім’ї з давніми козацькими традиціями. Кожен із родини Лазаревських став помітною особистістю: старший Василь –письменник, перекладач; Михайло – публіцист і громадський

діяч; Федір займав високі державні посади; Яків служив у Петербурзі чиновником; молодший Іван прислужився шевченкознавству.

Після закінчення Конотопської повітової школи Олександр навчався у столичній гімназії, потім – на історико-філософському факультеті Петербурзького університету. Саме в цей час його захопила історія України, особливо велике враження на майбутнього вченого справила праця «История Малой России» Бантиш-Каменського. Це видання стало поштовхом для написання і друку студентської роботи «Указатель источников для изучення

56

Малороссийского края», з використанням понад 500 джерел. Це був серйозний старт молодого дослідника для подальшої наукової роботи.

Закінчивши університет зі ступенем кандидата історії, Олександр Лазаревський працював канцеляристом у Петербурзькому губернському правлінні, колезьким секретарем у відомстві Міністерства народної освіти і мріяв про вчителювання, але сталося так, що продовжив роботу на посаді чиновника Петербурзької археографічної комісії. Пізніше служив у земських установах, банківській системі, в судах Києва, Полтави, Ніжина та інших містах.

Велике враження справив на О. Лазаревського Чернігів, де він трудився мировим посередником. На той час у місті були зосереджені найбільші архівні сховища документів з історії Лівобережної України ХУІІ-ХУШ ст. У вільний від роботи час вивчав документи колишньої Малоросійської колегії, які зберігалися в Мазепинському будинку в занедбаному стані. Це був справжній скарб для дослідника. З тисяч справ Олександр Матвійович відібрав для користування, а також заради інтересу – гетьманські універсали, родові документи козацької старшини, цареві грамоти, укази, рішення судів, печатки з глухівських канцелярій. Лише уявіть, яка величезна діяльність – опрацював і описав понад 140 томів канцелярських справ. Це й стало джерелом для написання відомої книги «Малоросійські посполиті селяни (1648-1783)». А румянцевське зібрання послужило для складання історії полків – Чернігівського, Київського, Ніжинського. На жаль, пізніше всі ці раритети, як і безліч матеріалів з гетьманської столиці Глухова, було вивезено до бібліотеки Російської Академії наук.

Неосяжною була й громадська діяльність О. Лазаревського на ниві культури. У часи царської сваволі, постійного наступу на українську мову він виступив на її захист у «Черниговском листке» (1863), надрукував проблемні матеріали з українського шкільництва в журналі «Основа» (1862), показуючи, що у XVIII ст. в Україні було більше шкіл, ніж у XIX ст., коли розпочався особливо жорстокий наступ на українське просвітництво. Розуміючи важливе значення спеціального історичного видання, вчений разом з однодумцями заснував журнал «Киевская старина», перша книжка якого вийшла у січні 1882 р., фактично О. Лазаревський багато років редагував журнал, вміщував у ньому свої матеріали.

Олександр Матвійович описав десятки родів, створив сотні життєписів української шляхти: Борецьких, Безбородьків, Бобирів, Богушів, Валькевичів, Ґалаґанів, Гамалій, Герциків, Гоголів, Горленків, Капністів, Кочубеїв, Лизогубів, Мазеп, Милорадовичів, Маркевичів, Полуботків, Свічок... Видав щоденник генерального хорунжого Миколи Ханенка, написав монографію про Павла Полуботка. Багато часу віддавав розшуку сімейних архівів, часто купуючи їх за власні кошти. Так, зокрема, придбав листування О. Мартоса. Плідною була діяльність і на посаді голови в історичному товаристві Нестора-літописця. На заохочення діяльності членів цієї громадської організації меценат Микола Терещенко виділив 1000 карбованців, які були витрачені на краєзнавчі дослідження та лекторську роботу.

Діяльність земляка тісно пов’язана з Конотопщиною. У 1869 р. він придбав земельну ділянку у селі Підлипному, звів будинок, став членом Конотопського повітового земства. І хоча час від часу змінював місця роботи, все ж намагався найбільше прислужитися рідному краєві. Перебуваючи на посаді «представника від уряду» у з’їздах мирових посередників Конотопського, Кролевецького та Сосницького повітів, О. Лазаревський дбав про розвій освіти, бібліотечної справи, шкільництва, музеїв. Брав участь у заснуванні музею в Конотопі. З цього питання виступив у 1899 р. на зборах місцевого земства. Згідно з поданим проектом О. Лазаревського, громада мала збирати архівні матеріали, пам’ятки народного мистецтва, археологічні та етнографічні предмети, фіксувати фольклорно-етнографічні відомості, земська управа зобов’язувалася проводити екскурсії, охороняти пам’ятки минувшини на

57

місцях. Першим подав приклад практичної роботи: передав майбутньому музею зібрання предметів старовини, зразки народного живопису, рукописи. Ще до 20-х років Конотопський краєзнавчий музей носив ім’я О. М. Лазаревського.

І ще одна цікава сторінка у біографії О. Лазаревського – особисте знайомство з Т. Шевченком, який назвав свого юного приятеля «чистий серцем козак». Юнак обожнював свого старшого учителя і наставника, який вплинув на становлення О. Лазаревського як історика і дослідника козаччини та старовини. Після смерті поета Олександр Матвійович надрукував у газеті «Северная пчела» спогад «Останній день життя Т. Г. Шевченка», а в «Основі» (1862) – розвідку «Дитинство Шевченка». Наш земляк разом з Г. Честахівським супроводжував труну з прахом поета в Україну. Пізніше в «Киевской старине» подав спомин «Домовина Т. Г. Шевченка в Києві».

Помер О. М. Лазаревський 1 квітня 1902 р. Його могила знаходиться на кладовищі у с. Шевченковому. Сюди приходять не лише жителі села, а й представники нового покоління Лазаревських, які мешкають у Києві. Вони продовжують писати історію свого великого роду, достойну уславленого діда і прадіда.

В. Голубченко, краєзнавець(Земляки : альм. Сумського земляцтва в Києві. Вип. 1.

– Суми : Собор, 2004. – С. 84-86)

Бібліографія

Олександр Матвійович Лазаревський. 1834–1902. Матеріали до біобібліографії / НАН України; ін-т укр. археографії; Чернігів. держ. пед. ін-т ім. Т. Г. Шевченка. – К., 1994. – 79 с.

Твори

Конотопская старина (исторические сведения, с применениями и с приложением 19-ти документов) // Памятная книжка Черниговской губернии. – Чернигов, 1862. – С. 301–352.

Кролевецкие сотники // Черниговские губернские ведомости. – 1862. – № 3.Села Конотопского уезда (опыт истории южно-русских сел). – Чернигов, 1869.Очерки из быта Малороссии в XVIII веке // Русский архив, издаваемый Петром

Бортеневым. Год 11-й, 1873. Кн. 1. – М., 1873. – С. 341–388.Люди старой Малороссии. Лизогубы. Милорадовичи. Миклашевские и Свечки. – К.,

1882.Марковичи // Киевская старина. – 1884. – № 1.Исторические очерки сел Конотопского уезда. 9 сел: села Самбор, Дептовка, Кошары,

Фесовка, Юровка, Савинцы, Базиловка, Красный, Колядин, Поноры. – Чернигов, 1886.Исторический очерк сел Конотопского уезда : села Гайворон, Григоровка, Белые

Вежи, Рубанка // Черниговские губернские ведомости. – 1887. – №№ 1–5, 9, 13.Описание старой Малоросии. Материалы для истории заселения, землевладения,

управления. Т. 1 : Полк Стародубский. – К., 1888.Т. 2 : Полк Нежинский. – К., 1893.Т. 3 : Полк Прилуцкий. – К., 1901.Историко-статистические сведения о населенных местностях Конотопского уезда. –

К., 1890. – 27 с.Памятная книжка Конотопского земства. – К., 1890. – 149 с.

58

Генеральный писарь Андрей Безбородько (1711–1780) // Киевская старина. – 1890. – Т. XXVIII. Кн. 1.

Отрывки из семейного архива Полетик // Киевская старина. – 1891. – Т. XXXIII. – Кн. 4.

Гетманские дома в Глухове (к рисунку) // Киевская старина. – 1898. – Кн. 1.Отрывки из автобиографии Александра Матвеевича Лазаревского // Киевская

старина. Год 21-й. Т. LXXVII, 1902. – июнь. – С. 470–492.Малороссийские посполитые крестьяне (1648–1783). Историко-юридический очерк

по архивным источникам. – К., 1908. – 108 с.Чернігівський літопис : неопубліковані сторінки // Україна. Наука і культура : щоріч.

Вип. 23 / АН України; Т-во «Знання» України. – К., 1989. – С. 220–231.Конотопская сотня // Сумська старовина. – 1998. – № 3–4. – С. 66–67.Описание старой Малоросии. Материалы для истории заселения, землевладения и

управления. Т. 2. Полк Нежинский. Конотопская сотня. – Конотоп, 2004. – 124 с.Передрук книги О. М. Лазаревського видання 1893 р. (К.: Тип. К. Н. Милевскаго,

1893). Мицик, отець Юрій. Призабута історико-краєзнавча спадщина // Краєзнавство. –

2008. – № 1-4. – С. 61–70.

Про О. М. ЛазаревськогоУ довідниках

Голубченко В. Ю. Освіта Сумщини в іменах : пед. довід. – Суми : Університетська книга, 2012. – С. 181–182.

Сушинський Б. Всесвітня козацька енциклопедія. – Одеса. 2007. – С. 238.Сумщина в іменах : енцикл. довід. – 2-ге вид., перероб. та доп. / голов. ред.

В. Б. Звагельський. – Суми : АС-Медіа : Сум. держ. ун-т : ВД «Фолігрант», 2004. – С. 251–252.

Видатні постаті в історії України (IX–XIX ст.) : короткі біографічні нариси. Історичні та художні портрети : довід. вид. – К. : Вища школа, 2002. – С. 309–312.

Шевченківський словник Сумщини / упоряд. В. Ю. Голубченко; Сумський держ. пед. ін-т та ін. – Суми 1993. – С. 43.

Книги

Сарбей В. Г. Історичні погляди О. М. Лазаревського. – К. : АН УРСР, 1961. – 192 с.Марченко М. І. Видатний історик України / М. І. Марченко, Л. К. Полухін. – К. : Вид-

во АН УРСР, 1958. – 44 с.Статті в книгах

Рева Л. Г. Олександр Матвійович Лазаревський. Біографічні відомості // Конотопські читання. Вип. III. / Конотопський міський краєзнавчий музей ім. О. М. Лазаревського. – Конотоп, 2012. – С. 135–155.

Рева Л. Г. Олександр Лазаревський – історик, бібліограф, фольклорист // Конотопські читання. Вип. II / Конотопський міський краєзнавчий музей ім. О. М. Лазаревського. – Конотоп, 2011. – С. 108–118.

Історик Лівобережної України Олександр Лазаревський // Україна : хронологія розвитку. Імперська доба. 1800–1917 рр. – К. : КРІОН, 2011. – С. 446–447.

59

Походяща О. Б. О. М. Лазаревський – вчений та колекціонер // Конотопські читання. Вип.I / Конотопський міський краєзнавчий музей ім. О. М. Лазаревського. – Конотоп, 2010. – С. 130–138.

Лазаревський О. З оточення пророка. Тарас Шевченко та родина Лазаревських : есей / передм. М. Шудрі. – К. : Пульсари, 2009. – 164 с : іл.

Автор – нащадок роду Лазаревських – правнук славетного історика України.Лисенко І. М. Словник українських приватних бібліотек . – К. : Рада, 2009. – С. 98–99.Бібліотека О. Лазаревського.Ганна Шрамченко із Воронежа // Терлецький В. Кохані славетних. – Глухів : РВВ

ГДПУ, 2006. – С. 106–114.Г. М. Шрамченко – друга дружина О. М. Лазаревського, родом з містечка Вороніж

Глухівського повіту, тепер Шосткинського району.Лазаревський О. О. Шевченко та Лазаревські / післямова І. М. Забіяки. – К., 2004. –

80 с.Автор – правнук відомого історика.Голубченко В. Визначний дослідник : до 170-річчя від дня народження Олександра

Лазаревського // Земляки : альм. Сумського земляцтва в Києві. Вип. 1. 2003–2004. – Суми : Собор, 2004. – С. 84–86.

Провідники духовності в Україні / за ред. І. Ф. Кураса. – К. : Вища школа, 2003. – С. 467–468.

Бутич І. Олександр Лазаревський // Олександр Матвійович Лазаревський. 1834–1902. Матеріали до біобібліографії / НАН України; ін-т укр. археографії; Чернігів. держ. пед. ін-т ім. Т. Г. Шевченка. – К., 1994. – С. 7–15.

Статті в періодиці

Герасименко Н. О. Справа Андрія Безбородька у висвітленні Олександра Лазаревського // Укр. іст. журн. – 2010. – № 3. – С. 166–173.

Черкаська Л. Олександр Лазаревський і українська історична наука : до 175-річчя від дня народження дослідника // Історія України. – 2009. – № 41 (листоп.). – С. 1–6.

Воронов В. І. О. М. Лазаревський як історик та археограф // Укр. іст. журн. – 2009. – № 3. – С. 48–67.

Герасименко Н. О. Подвижник історичної науки О. М. Лазаревський // Укр. іст. журн. – 2007. – № 1. – С. 90–100.

Волерт Я. Л. О. Лазаревський і матеріали генерального слідства про маєтності 1729–1730 // Сумська старовина. – 2004. – № XIII–XIV. – С. 28–31.

Євтушенко О. В. Невідомі документи Олександра Лазаревського // Там само. – С. 13–19.

Коваленко О. Б. Олександр Лазаревський і розвиток історичної науки в Україні у другій половині XIX– на початку XX ст. // Там само. – С. 7–12.

Похороны А. М. Лазаревского (впечатление очевидца) // Там само. – С. 43–49.

60

8 серпня65 років від дня народження В. В. Чубура (1949)

Василь Васильович Чубур – поет, перекладач, літературний критик, журналіст, член НСПУ (1985), старший викладач кафедри журналістики Сумського державного університету, головний редактор університетської газети «Резонанс».

Як зазначають літературознавці, Чубур як поет належить до покоління ліриків «цвіркунової ноти» («тихої лірики» або філологічної поезії). Тиша у його поезії– це уникнення декларативності, фальшивої патетики. Важлива риса письма Чубура – підкреслена афористичність у сплаві з неочікуваною пластичною образністю.

Автор перекладів творів Володимира Затуливітра, Миколи Хвильового, Євгена Плужника та інших. Видав перекладні збірки української лірики російською мовою: «Речь» (1989), «Молодые поэты Украины» (1989), «Чернозём» (1990), «Ой, упало сонце» (1991), «Современная украинская поэзия» (2004). Збірки надруковано в Москві у видавництвах «Молодая гвардия», «Советский писатель», «Художественная

литература».Василь Чубур – автор перекладу російською мовою роману у віршах Ліни Костенко

«Маруся Чурай». Цей переклад визнано Ліною Костенко як довершений.Вірші Василя Чубура перекладено болгарською, вірменською, молдавською,

чеченською мовами.

Автобіографія

…Батько й мати любили співати, з дитинства на слуху були українські та російські народні пісні. З них і почався мій шлях в імперію Поезії. Чому імперію? Тому що у свідомості мого покоління вона асоціюється з Римом (першим, другим чи третім – несуттєво), поети римують, тобто організовують різнорідні елементи образів у гармонійно структуровану, єдину систему, якою ставала за часів розквіту й Римська імперія. На мою думку, поет, який римує українською і в одночас виступає проти імперії в будь-яких її величних проявах, зрікається привілейованого походження свого імперського духу, зраджує той небесний Рим, який, відобразившись у матерії, немов у дзеркалі, дав своєму відбитку назву – «мир». При цьому він, отой поет, мимохіть стає на бік «язичників» із їх вічно гамірним, ґвалтівним базаром, тобто ринком, які сьогодні намагаються принизити Рим, продукуючи вислови типу «імперія моди» чи «імперія розваг».

Коли запитують, якою мовою пишу, то відповідаю: як Тарас Шевченко – українською та російською, для моєї творчості вони те саме, що для птаха два крила. Свого часу доклав

61

чимало зусиль, щоб познайомити російського читача зі здобутками української поезії. В московських видавництвах у моїх перекладах друкувалися твори Євгена Плужника, Миколи Хвильового, Володимира Затуливітра, Василя Герасим’юка, Івана Малковича, Павла Гірника, Василя Осадчого, Миколи Данька, Марії Матіос, Неоніли Стефурак, інших. Крім того, переклади з вірменської, білоруської, молдавської, а також критичні статті побачили світ у деяких російських журналах та «Литературной газете».

Завдяки навчанню на Вищих літературних курсах у Москві (семінар Юрія Полікарповича Кузнєцова) познайомився з літераторами, які представляли на курсах різні республіки тодішньої країни. Так з’явилися переклади вже моїх віршів на мови народів колишнього СРСР. Особливо пам’ятні публікації перекладів на чеченську в грозненському журналом «Орга», які здійснив Зелімхан Яндарбієв, майбутній президент республіки Ічкерія (загинув потім у Катарі), а також на вірменську – переклав цікавий поет Норайр Багдасарян, з його подання добірку моїх віршів надрукували в «Літературній Вірменії»…

Якщо згадувати початок, то більш-менш свідомо почав цікавитися поезією досить пізно, уже після 20 років. У школі вчився слабенько, в основному на «трієчки». Більше цікавила вулиця, аніж навчання. Тож про вищу освіту й не думав, почав працювати на заводі ім. Фрунзе слюсарем-складальником, потім перейшов у будівельно-монтажне управління зв’язку (прокладав кабелі, монтував сільські телефонні станції), вступив до технікуму зв’язку в Харкові… Як-то кажуть, не було щастя, та нещастя допомогло. У двадцять років отримав ускладнення після грипу й почав втрачати зір, стало не до вулиці, почав замислюватися над сенсом земного існування, шукати відповідей у літературних творах…

Навчившись грати на гітарі, виконував пісні на слова С. Єсеніна, якось спробував і сам «заримувати», надіслав у популярний тоді журнал «Юность» і отримав приблизно таку відповідь: навіть елементарних знань про мову не маєте, коми ставити не вмієте, а туди ж, у поети… Людина я вперта, тож пішов на підготовчі курси в педагогічний університет ім. А. С. Макаренка (тоді ще інститут), щоб навчитися «ставити коми», і майже в 25 років, склавши іспити, став студентом філологічного факультету. З вдячністю згадую викладачів, особливо кафедр мови та літератури, керівника філософського гуртка Полікарпа Петровича Бобровського, а також керівників інститутської літературної студії «Орфей» Миколу Пилиповича Мінакова та обласної студії «Зажинок» Павла Павловича Охріменка, які допомогли розгледіти древо світової літератури й дороговкази до країни Мови, навчили правилам руху на її імперських шляхах, де все починається з імперативу, тобто наказового способу. Адже насправді, як сказав колись Володимир Затуливітер, не ми слова, а нас вони говорять. І якщо хтось думає інакше, то дуже й дуже помиляється. Тільки мова, за снайперським висловом Гайдеггера, є помешканням людського буття. Подобається нам чи ні, але ми, земні люди, є лише її носіями. З’являємось і зникаємо, покоління за поколінням, а Слово йде нами через століття й тисячоліття, наказуючи бути людьми. На жаль, далеко не завжди ми Його чуємо, не завжди знаходимо з мовою спільну мову, відтак і втрачаємо людську подобу часто ще задовго до фізичної смерті. Про те, що вона, рідна мова, жива істота й не визнає тих, хто вважає її слугою (а то й прислужницею), засобом для вирішення побутових проблем і самоствердження в суспільстві, написав такі рядки:

? Слова – це коні, словники – це стайні.Людина оре душе, мов ріллю.Ти кажеш, рідна мова? А спитай-но,Вона тебе вважає за ріднюЗаймаючись перекладами, тобто знімаючи з твору одежину тексту однієї мови й

перевдягаючи його в одежину тексту іншої, зрозумів, що далеко не завжди поет, який римує українською, є насправді українським, а не лише україномовним, тому що його ментальність

62

(світовідчуття) є, скажімо, польською, німецькою або англосакською і лише висловлена за допомогою української лексики. Те саме стосується й іншомовних літераторів. Наприклад, Гоголь писав російською, а за ментальністю своєю був письменником українським. Варто пригледітись і до Рільке з його тяжінням до східнослов’янської ментальності. І очевидно це не лише для мене.

Перші публікації моїх віршів з’явилися ще за часів студентства у київському журналі «Радуга», московському «Літературна учеба» (добірки російською) і харківському «Прапор» (українською), а перша збірка віршів «Чумацкий снег» – у київському видавництві «Молодь» (1983 р.). Через два роки прийнято до Спілки письменників СРСР. Сумщина залишалася єдиним регіоном, у якому не було обласної організації Спілки письменників України, тому обласний комітет партії заходився її створювати, для чого підтримав вступ до неї декого з місцевих літераторів. Про мене чомусь забули, документи готував і подавав самостійно. Але прийняли. На той час працював уже кореспондентом в обласній молодіжці «Червоний промінь» і незабаром став керівником літстудії «Зажинок», яку тривалий час відвідував як студієць. На той час її членами були Олександр Педяш, Андрій Поляков, Юрій Плющенко, Леонард Тушинський, Ніна Лимар, Людмила Ромен, інші студійці, які тепер є помітними фігурами в літературному процесі не лише Сумщини.

Після розвалу СРСР і припинення роботи «Зажинку» почав працювати в малотиражці колишнього «Політеху», а тепер Сумського державного університету. Уже протягом 10 років є її редактором. Наприкінці 90-х минулого століття разом із колегами по перу Володимиром Садівничим і Миколою Гриценком створили видавництво «Собор», яке проіснувало майже десятиліття, випустивши в світ десятки назв різного роду видань (від книг поезії та прози до альманахів обласного та республіканського значення), літературне редагування яких я здійснював.

На початку нового тисячоліття в університеті з’явилася кафедра журналістики та філології, на якій і став викладати навчальні дисципліни, пов’язані з редагуванням, передаючи свій багаторічний досвід студентам, серед яких виявилося чимало схильних до літературної творчості. У 2010 році за підтримки ректорату вишу вдалося видати альманах «Поетех» із їхніми творами.

За роки незалежності друкував критичні статті в «Літературній Україні» та обласній періодиці, видав чотири збірки власної поезії: «Магелланово поле» (Київ), «Небесные корни», «Междуречье» и «На качелях судьбы» (Сумы), опублікував декілька добірок перекладів у одному з московських видань.

Десь у сорок років зрозумів, що не розумію глибинної сутності творів, автором яких себе вважав. Став цікавитися психологією творчості, витоками останньої. Вийшов на проблему свідомого й несвідомого авторства, на потаємний сенс рядків Б. Пастернака: «…Строки с кровью убивают, нахлынут горлом и убьют...» Ще в античності Платон зрозумів, що літературна творчість «є проявом якогось іншого духу», а не того, хто вважає себе автором, Демокрит невипадково називав натхнення «своєрідним божевіллям». Уже в ХХ столітті видатні філологи й філософи стали порівнювати роль автора з роллю бібліотекаря, який лише передає читачеві текст і не здатен вплинути на те, як його зрозуміють, а ще раніше мій земляк, всесвітньо відомий лінгвіст Олександр Потебня вивів свою знамениту формулу: «Кожен розуміє твір настільки, наскільки він його автор…» Тож немає насправді творів О. Пушкіна чи Л. Толстого, Т. Шевченка та І. Франка, В. Шекспіра чи О. Уайльда, а є створені ними тексти, які кожен справжній читач, за висловом німецького лінгвіста Гумбольдта, може зрозуміти краще, ніж автор тексту в момент його створення.

Коли до мене дійшло, що не є свідомим автором, то декілька років поспіль не брався за перо. Пошук свідомої творчості привів до православ’я та псалмів Давида, котрі є одним з

63

найвищих проявів поезії, яка дозволяє прозріти духовне коріння земного світу. Але тексти такого типу невипадково прийнято називати кодованими, сенси їх знаходяться за «сімома печатками» й відкриваються тільки при суворому дотриманні певних ритуальних правил розумового й чуттєвого руху. Свій досвід їх навчанню найповніше спробував передати у збірці «На качелях судьбы» (2011 р.), особливо ж в есеїстичному розділі «Не отступиться от лица».

Поезія, як і все в оточуючому людину світі, буває і благом, і лихом. Молотком можна розбити горіх, а можна вдарити по своїх же пальцях. Інструмент не винен у нашій незграбності. Так і будь-яка літературна творчість. Якщо автор розуміє її як засіб для самопізнання, спосіб розгледіти свій внутрішній світ, закритий для раціональної свідомості, то принесе чимало користі, а якщо бачить у віршуванні лише засіб для самоствердження в соціумі, то навряд чи стане вона благом. Адже рано чи пізно доведеться потрапити в ситуацію, яку образно змоделював у одному зі свої останніх віршів Євген Плужник:

Прийшов до мене чорт о другій ночі(Звичайний чорт, яким він завше є).І, в свіжий вірш свої втопивши очі,Спитав: «Твоє?»Отут і вступить у силу євангельське попередження: «Від слів своїх осудишься».

Єдиний спосіб «від слів своїх виправдатися» – довести, що ти прозріваєш крізь їхнє павутинне мереживо небесні, а не лише земні значення.

Поезію не випадково іноді порівнюють з мостом між пеклом і раєм, тож свідомо чи несвідомо, але митцю доводиться вибирати, у який бік рухатися. Тільки одиницям вдається рухатися одразу в обидва боки, щоб з’єднати те, що ніяким іншим шляхом з’єднати неможливо.

Василь Чубур, березень 2013 р.

БібліографіяТвори

Окремі видання

Чумацкий снег : стихи. – К. : Молодь, 1983. – 72 с. – (Первая книга поета).Магелланово поле : стихотворения и поема – К. : Рад. письменник, 1991. – 103 с.Небесные корни : стихи. – Сумы : Мрия, 1996. – 56 с.Междуречье : поэзия. – Сумы : МакДен. 2004. – 112 с.На качелях судьбы : поэзия. – Сумы : Мрия, 2011. – 152 с.

У книгах

[Вірші] // Вітрила-78 : альм. – К. : Молодь, 1978. – С. 162–165.Поезії // Зажинок : поезії. – Х. : Прапор, 1985. – С. 78–90.[Вірші] // Слобожанщина : альм. літераторів Сумщини. – Суми : Мрія, 1992. – С. 67–

70.[Вірші] // Слобожанщина : альм. літераторів Сумщини. Вип. 2. – Суми : Мрія, 1993. –

С. 48–50.[Вірші] // Антологія літератури Сумщини. Біографічні нариси та твори. – Суми :

Слобожанщина, 1995. – С. 200–201.[Вірші] // Слобожанщина : альм. літераторів Сумщини. Вип. 6. – Суми : Мрія, 2000. –

С. 55–56.64

Исповедь души : [рец.] // Виленская А. Не верь приметам гаснущего лета : стихи. – Сумы : Джерело, 2004. – С. 4–6.

Світоносним добром молодіє душа // Нестеренко П. Якилинина калина : оповід. – Суми : Собор. 2005. – С. 3.

[Вірші] // Земляки : альм. Сумського земляцтва в Києві. Вип. 5. – Суми : Собор, 2009. – С. 252–254.

[Вірші] // Слобожанщина : альм. літераторів Сумщини. Вип. 15. – Суми : Мрія, 2010. – С. 191–194.

[Вірші] // Слобожанщина : альм. літераторів Сумщини. Вип. 16. – Суми : Мрія, 2011. – С. 85–88.

У періодиці

«Откровение неофита» // Лит. учеба (Київ). – 1991. – № 5. – С. 109–113.Теперешній час очима літератора // Червоний промінь. – 1994. – 1 січ. – С. 4.Про літературне життя області.Вірші // Березіль. – 1996. – № 1–2. – С. 22–23.Варіації на тему вічності навпаки : письменнику, журналісту Юрію Царику

виповнилося 60 років // Новина. – 1998. – 5 лют. – С. 2.«Что там за шум?» // Панорама (Суми). – 2008. – 6–13 февр. – С. 18.Про культуру сьогодення.«Нікуди сховатись від прозріння» : [вірші] // Сумщина. – 2009. – 4 верес. – С. 5.Якби я був електоратом. Роздуми письменника напередодні президентських

виборів // В двух словах (Суми). – 2010. – 15 янв. – С. 1, 13.«Невдахи» й «обранці» долі. «Є часи, коли соромно кимось не бути»

(Конфуцій) // В двух словах. – 2010. – 3 дек. – С. 8.

Матеріали про В. ЧубураВ книгах

Сумщина в іменах : енцикл. довід.– 2-ге вид., перероб. та доп. / голов. ред. В. Б. Звагельський. – Суми : АС-Медіа : Сум. держ. ун-т : ВД «Фолігрант», 2004. – С. 517.

ПисьменникиСумщини – 2005 / авт. нарисів і упоряд. Г. Хвостенко. – Суми : Мрія, 2005. – С. 232–237.

Скакун В. Літературна Сумщина. – К. : Муз. Україна, 1995. – С. 27, 28, 36.Антологія літератури Сумщини. – Суми : Слобожанщина, 1995. – С. 199–201.Садівничий В. Василь Чубур // Короткий довідник з літературної Сумщини. – Суми,

1991. – С. 39. [Біогр.] // Чубур В. В. На качелях судьбы : поэзия. – Сумы : Мрия, 2011. – обкл.

У періодиці

Не всякому «люблю» верьте! // Панорама. – 2000. – 13-19 янв. – С. 18.Розмова з В. Чубуром.Сикорский А. Полюса. О слове и играх в словах // Панорама. – 2004. – 17-24 нояб. –

С. В1, В6.Бесіда з В. Чубуром.Не варто звинувачувати молоток! // Резонанс (СумДУ). – 2006. – жовт. – С. 2.Інтерв’ю з В. Чубуром – редактором цієї газети.

65

Гвоздик А. «А это зрелостью звалось…» : Василий Чубур – поэт «не милостью Божьей» // В двух словах. – 2007. – 25 апр. – С. А15.

Інтерв’ю.Поляков А. Мудрый юбилей : в СумГУ прошел творческий вечер известного

поэта // Панорама. – 2009. – 14-21 окт. – С. А14. До 60-річчя від дня народження В. Чубура.Старосельский В. Поэзия – особое состояние души // Ваш шанс. – 2010. – 24 марта. –

С. 21А.Інтерв’ю.Поляков А. Василий Чубур. Найти себя в слове // Панорама. – 2011. – 17-23 окт. –

С. Д5.Інтерв’ю.

11 вересня150 років від дня народження П. А. Грабовського (1864–1902)

Павло Арсенович Грабовський – видатний український поет-демократ, публіцист, перекладач, громадський діяч.

Поет пройшов надзвичайно важкий, сповнений украй немилосердних поневірянь життєвий шлях.

Народився у с. Пушкарне Охтирського повіту Харківської губернії, тепер с. Грабовське Краснопільського району Сумської області. Його батько – паламар Петропавлівської парафії, а мати – колишня кріпачка. В сім’ї було п’ятеро дітей. Характер, внутрішній світ П. Грабовського формувалися ще змалку під впливом українського народного середовища, вразлива і тонка душевна, духовна структура підлітка боляче сприймала щоденні вияви несправедливого устрою довколишнього життя, сваволю

своїх, питомо українських, і чужих, імперсько-великороських, визискувачів простої української людності.

Навчався в Охтирській бурсі (1874–1879) та Харківській духовній семінарії (1879–1882). В Харкові він стає членом нелегальної народницької організації «Чорний переділ», розповсюджує нелегальні літературні твори, листується з політичними засланцями. В грудні 1882 року у П. Грабовського було виявлено «бумаги противоуправительственного содержания». Його було заарештовано й виключено з семінарії. До квітня 1885 р. перебував під гласним наглядом поліції у с. Пушкарне. Починаючи з семінарії, П. Грабовський активно займається самоосвітою, пробує сили в літературній творчості.

По закінченні строку вислання працював коректором харківської газети «Южний край». Восени 1885 р. вступив на військову службу, був зарахований у піхотний батальйон, що стояв у Валках. Перебуваючи на службі, тримав тісний зв’язок з харківськими гуртками, був одним з організаторів друкування листівок у підпільних друкарнях. Згодом за непокору військовому начальству був переведений на службу в Ташкент. Але по дорозі, в Оренбурзі, його затримують за телеграфним наказом Харківського жандармського управління і повертають до Харкова. За агітацію, зв’язки з народниками, поширення забороненої літератури 1886 р. був ув’язнений в харківській тюрмі, а потім відправлений до ізюмської.

66

На початку 1888 р. П. Грабовського в адміністративному порядку було вислано на проживання до Іркутської губернії.

У дорозі до місця заслання поет познайомився і зблизився з членом народовольської організації політкаторжанкою Н. Сигидою, яка справила велике враження на поета, проте разом їм довелося бути недовго: Н. Сигиду відправили до жіночої в’язниці на Кару, П. Грабовського – на поселення в Балаганський округ Іркутської губернії.

22 березня 1889 р. у Якутську сталася кривава бійня, відома в історії під назвою Якутської трагедії. П. Грабовський разом з товаришами написали відомий протест «Русскому правительству». Ця акція стала причиною ще одного – третього – арешту. У серпні 1889 р. П. Грабовський був заарештований і засуджений. Весь цей час до кінця листопада 1892 р. П. Грабовський перебував в іркутській губернській в’язниці.

У середині 1896 р. закінчився строк перебування поета на поселенні; у 1899 р. він переїхав з Якутська до Тобольська, повернутися в Україну йому так і не пощастило. За два роки до смерті одружився, у 1901 р. в сім’ї народився син Борис.

Роки заслання вкрай підірвали його здоров’я. 12 грудня 1902 р. П. Грабовський помер. На його прохання похований у Тобольську поряд з могилами декабристів Мурав’йова, Вольфа, Башмакова.

За життя поета було видано збірки віршів і перекладів : «Пролісок» (1894). «Твори Івана Сурика» (1894). «З чужого поля» (1895), «З Півночі» (1896), «Доля» (1897), «Кобза» (1898).

Ідеальним зразком для поета завжди була поезія Т. Шевченка. Їх єднала спільна позиція у підходах до дійсності, у розумінні завдань літератури у визвольному русі і естетичної сутності поезії, громадянського покликання поета. Визначальним для творчості поета є узагальнений історичний образ України, зображення страждань поневоленого народу, трагічної долі політв’язнів. Після арештів, тюрм та заслань, адресуючи одного із своїх листів на далеку, любу Україну, Павло Арсенович Грабовський сповідувально писав: «… чим би я не був, як би на що не споглядав, а в мені завжди жив перш над усе українець; прихильність до рідного слова і люду перевершала все інше».

П. Грабовському належить ряд історико-літературних та літературно-критичних нарисів про творчість українських та російських письменників. У творчому доробку П. Грабовського велике місце займають переклади. Він перекладав з англійської мови твори Р. Бернса, Т. Мура, П. Шеллі, Г. Лонгфелло; з німецької – Г. Гейне, Л. Уланца, Ф. Фрейлінграта та ін.; з французької – Ш. Бодлера, О. Барб’є, Д. Дюпона, а також – з угорської, польської, болгарської, чеської, словенської, сербохорватської, грузинської, вірменської. Широко популяризував російських поетів О. Пушкіна, О. Полежаєва, М. Огарьова, О. Плещеєва, М. Некрасова та ін. Перекладав твори української літератури на російську мову. Залишив чималий доробок в епістолярному жанрі – багато листувався з І. Франком, М. Павликом, О. Маковеєм, Б. Грінченком та багатьма іншими.

В с. Грабовському, на могилі в Тобольську, а також у Валках поетові встановлено пам’ятники. На батьківщині поета створено літературний музей, на базі музею проходять краєзнавчі години та літературні читання. Кожного року у вересневі дні тут відбувається велике літературно-мистецьке свято, в рамках якого проходить щорічний конкурс читців.

БібліографіяТвори

Вибрані твори : в 2-х т. / упоряд., вступ. ст. і приміт. В. Ф. Святовця. – К. : Дніпро, 1985.

67

Т. 1 : Оригінальні поезії, переклади і переспіви. – 599 с.Т. 2 : Статті, нариси, оповідання, листи. – 343 с.Поезії / упоряд. та авт. прим. Л. Ф. Дунаєвська; авт. вступ. ст. Б. Олійник. – К. :

Дніпро, 1989. – 428 с., іл. – (Б-ка укр. класики «Дніпро»).«Я не співець чудової природи…» : Поезії. Переклади і переспіви. Нариси. Статті.

Листи / упоряд., авт. передм., комент., приміт. А. П. Стожук. – Х. : Основа, 2005. – 320 с.Про нього

У довідниках

Голубченко В. Ю. Освіта Сумщини в іменах : пед. довід. – Суми : Університетська книга, 2012. – 400 с.

Сумщина в іменах : енцикл. довід.– 2-ге вид., перероб. та доп. / голов. ред. В. Б. Звагельський. – Суми : АС-Медіа : Сум. держ. ун-т : ВД «Фолігрант», 2004. – С. 104.

Енциклопедія українознавства. Т. 2. – К. : Глобус, 1994. – С. 421–422.Маслов І. С. Грабовський Павло Арсенович // Літературна Харківщина : довід. / за

ред. М. Ф. Гетьманця. – Х. : Майдан, 1995. – С. 116–119.

У книгах

Історія української літературної критики. Дожовтневий період / АН Української РСР. Ін-т літ-ри ім. Т. Г. Шевченка. – К. : Наук. думка, 1988. – 456 с.

Українська муза : поетична антологія од початку до наших днів / під ред. О. Коваленка. Вип. 8. – К. : Обереги, 1993. – С. 751–774.

Факсимільне відтворення видання 1908 року.Єфремов С. Історія українського письменства. – К. : Феміна, 1995. –  С. 522–524.Одарченко П. Українська література : зб. вибраних ст. – К. : Смолоскип, 1995. –

С. 17–45.Волощук К. Павло Грабовський // Історія України в особах : XIX-XX

ст. / І. Войцехівська, В Абліцов та ін. – К. : Україна, 1995. – С. 140–142.Українська література у портретах і довідках. Давня література – література XIX ст. –

К., 2000. – С. 66–68.Провідники духовності в Україні / за ред. І. Ф. Кураса. – К. : Вища школа, 2003. –

С. 200–202.Історія української літератури XIX ст. (70-90-ті роки). Кн. 2. – К., 2003. – С. 328–353. На межі двох епох // Стріха М. Український художній переклад : між літературою і

націєтворенням. – К., 2006. – С. 129–133.Топська Н. Павло Грабовський (1864–1902) // Топська Н. Любов – наснага, любов –

журба… : історії кохання класиків української літератури. – Донецьк, 2007. – С. 270–290.Вертій О. З’ясування народних джерел творчості письменника в школі : посіб. для

вчителя. – Полтава : Друкарська майстерня, 2009. – С. 75–88.Літературне краєзнавство : посіб. – 2-ге вид, доп. / упоряд. Л. М. Горболіс,

О. Р. Єременко, Н. П. Каменська. – Суми : СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2011. – С. 32–42.Нескорений // Україна : хронологія розвитку. Імперська доба. 1800–1917 рр. – К. :

КРІОН, 2011. – С. 220–221.Українські письменники у спогадах сучасників / упоряд. І. Лисенко. – К. :

Комп’ютер-прес, 2012. – С. 149–155.

У періодиці

68

Вертій О. Художньо-філософський потенціал поезії Павла Грабовського // Вісник СумДУ. – 2000. – № 19. – С. 100–111. – (Сер. : Філологічні науки).

Капраль І. Павло Грабовський в листуванні до Львова // Вісник СумДУ. – 2003. – № 1. – С. 37–40. – (Сер. : Філологічні науки).

Костюк В. Майстерність П. Грабовського-публіциста // Там само. – С. 40–44.Кузнєцова Т. Стереотипи ввічливості в епістолярній спадщині П. Грабовського як

зразок культури мови // Там само. – С. 116–118.Лук’янова О. Вплив Надії Сигиди на творчість Павла Грабовського // Там само. –

С. 55–57. Ткаченко О. Невільницька поезія Павла Грабовського // Там само. – С. 65–72.Яременко Л. «Мусимо бути європейцями на грунті українському» (деякі аспекти

листування П. Грабовського з С. Єфремовим і Б. Грінченком) // Там само. – С.76–82.Вертій О. «Українська ідея» як феномен літератури : народні джерела творчості Павла

Грабовського // Дивослово. – 2003. – № 3. – С. 15–20.Горболіс Л. Охоронний модус рідної мови на чужині : на матеріалі листів Павла

Грабовського // Дивослово. – 2011. – № 6. – С. 45–47.

13 листопада125 років від дня народження Остапа Вишні (1889–1956)

Остап Вишня (літературний псевдонім Губенка Павла Михайловича) – відомий український письменник-сатирик і гуморист.

Вишня Остап(Губенко Павло Михайлович)

Невеличкий хутірець Чечва (нині у складі села Грунь Охтирського району). Хто б міг передбачити, що саме тут народиться людина, тираж чиїх книг буде найвищим з-поміж видань класиків нашого красного письменства, якого пізніше назвуть «королем українського сміху» – Остап Вишня (1889–1956).

Батько майбутнього письменника, син лебединського шевця, служив у солдатах, пізніше прикажчикував у поміщицькому маєткові, де й одружився з простою наймичкою. Подружжя Губенків мало сімнадцятеро дітей. Сім’я була дружна,

працьовита. «Мати, – згадував Остап Вишня, – знала багато народних приказок і висловів, щедро пересипала ними свою мову, навіть у найтяжчому горі гумор її не полишав». Тонке почуття гумору мав і батько Павла.

Закінчивши початкову сільську і Зіньківську волосну школи, хлопець збирався навчатися у Глухівській учительській семінарії. Та перешкодив брак коштів. Отож, з 1903

69

року Павло, як син колишнього солдата, на казенний кошт навчається в Київській військово-фельдшерській школі і, закінчивши її, працює фельдшером Київської залізничної лікарні. Саме на цей період припадає зацікавлення молодого Губенка літературою й театром; він знайомиться з українськими письменниками (серед яких були, зокрема, Володимир Винниченко, В. Самійленко, Олександр Олесь), акторами-корифеями. Багато працює над самоосвітою. Екстерном здобув атестат зрілості і 1917 року вступив до Київського університету.

А ще через кілька місяців Павло Губенко, не вагаючись, віддав себе в розпорядження Центральної Ради, наприкінці 1917-го – він чиновник санітарної управи Міністерства шляхів Української Народної Республіки. Разом із міністерством евакуювався до Кам’янця-Подільського, де співробітничав у газетах «Народна воля» і «Трудова громада». Молодий літератор не емігрував за кордон, як більшість активістів УНР. А 1920 року повернувся до Києва, не вважаючи себе в чомусь винним перед рідним народом. Але «чрезвичайка» думала інакше. Губенка заарештували, кинули за грати. Хтозна, як би склалася доля молодого українського інтелігента, якби не Василь Еллан-Блакитний – письменник, лідер партії боротьбистів, який перейшов до компартії і, користуючись членством у ЦК, добився, щоб Павла Губенка випустили. Більше того, узяв до себе на роботу в газету «Вісті ВУЦВК», яку сам і редагував. Павло Михайлович переїхав до тодішньої української столиці – Харкова.

У газеті «Селянська правда» за 22 липня 1921 р. Павло Губенко вперше підписав фейлетон псевдонімом, який через кілька років уже знала вся Україна: Остап Вишня.

Творча активність письменника вражала. За 1923–1924 рр. лише в одній газеті «Вісті» Остап Вишня надрукував 530 творів. Засвоївши скарбницю народного гумору, розвиваючи літературні традиції І. Котляревського, він створює новий жанр – усмішку. На світ з’являється цілий каскад книг так званих «Вишневих усмішок» («Діла небесні», «Вишневі усмішки сільські», «Вишневі усмішки кримські», «Вишневі усмішки кооперативні», «Вишневі усмішки закордонні» та десятки інших).

За короткий час загальний тираж книг нашого земляка сягнув за мільйон штук! Книги Остапа Вишні виявилися найбільш читабельними в Україні, ім’я письменника, мов символ, мов легенда на вустах і в селах, і в містах.

Водночас О. Вишня активно співпрацює в гумористичному журналі «Червоний перець» та «УЖ» («Універсальний журнал»). Твори Остапа Вишні перекладаються на багато мов, окремими виданнями виходять у Москві та Ленінграді. Павло Михайлович виступає і як перекладач, створює гротеск-пародію «Запорожець за Дунаєм», п’єсу «В’ячеслав», створює так звані «силуети» – творчі портрети українських митців, пише театральні рецензії тощо. У 1928 році виходять чотирма томами вибрані твори письменника. Він – один з чільників українських письменників, поруч із Павлом Тичиною, Максимом Рильським, Олександром Довженком. Дружить із Володимиром Маяковським. Після створення Спілки письменників тодішнього Союзу входить до її керівних органів.

Та вже комуністичний режим запланував широкомасштабні репресії проти української нації. Перший удар нанесли по найяскравіших представниках інтелігенції. 29 грудня 1933 року Остапа Вишню заарештували. Зберігся календарний аркушик, на якому дружина О. Вишні, Варвара Олексіївна, помітила: «Арештовано о 7 годині вечора». Слідчий ГПУ інкримінує письменнику участь в УВО (Українська Військова Організація, якої, насправді й не існувало).

Все це було страшним, жахливим фарсом. Конкретно О. Вишні інкримінували, що він мав застрелити із своєї мисливської рушниці керівника українських комуністів Постишева в його ж кабінеті. Павло Михайлович іронічно зауважив, що логічніше оголосити його німецьким шпигуном, оскільки він якийсь час лікувався у Берліні. Але, сказав, і проти замаху

70

не заперечує, лише хай запишуть, що Постишева він збирався застрелити на вулиці, оскільки вождів любить стріляти на свіжому повітрі...

«Трійка» винесла вирок: Остапа Вишню розстріляти. Але, мабуть, і сама жахнулася свого злочину. Вирок замінили: 10 років таборів. Як пізніше скаже сам Остап Вишня, «десятирічку» закінчив повністю, від дзвінка до дзвінка.

Свій термін Павло Михайлович відбував на Півночі тодішнього Союзу, на лісорозробках, у таборі Чиб’ю, згодом його перевели до Кирти. Наприкінці 1938 року підняли на етап і відправили назад до Чиб’ю. Павло Михайлович знав, що це остання путь, тому перед етапом попрощався з товаришами, залишив їм свої речі, передав листи рідним. Втім, сталося так, що по дорозі етап потрапив у завірюху, запізнився до місця призначення, коли прибули, то дізналися: усіх в’язнів, причому і керівників табору, розстріляно. Як жартував потім письменник, завірюха врятувала йому життя...

У 1943 році, коли вирішувалася доля війни, Сталін, заграючи з українцями, затвердив орден Богдана Хмельницького, наказав випустити з ув’язнення найпомітніших діячів української культури. Остапа Вишню привезли до Москви. Відпустили в Україну. А незабаром весь Радянський Союз захоплено читав його геніальну гумореску «Зенітка».

Але й після ув’язнення (між іншим, реабілітували письменника лише в 1955 році) ідеологічна комуністична машина не лишала в спокої геніального гумориста. Наприклад, в рішенні ЦК ЛКСМУ «Про хиби й помилки в роботі журналу «Дніпро» (1945 р.) читаємо: «З номера в номер журнал друкує серію безідейних й аполітичних «Мисливських усмішок» Остапа Вишні...» Між іншим, саме за ті «Мисливські усмішки», за описи в ній природи Максим Рильський назвав Остапа Вишню «співцем і поетом української природи».

Письменника взяли на роботу в газету «Радянська Україна», та вже наказом від 27 серпня 1948 року звільнили. Якийсь час гуморист працював у журналі «Перець», але й там йому весь час чинили перешкоди, «компетентні» органи не спускали з нього ока аж до кінчини.

Усього письменник видав понад 150 книг. Став класиком гумору не лише своєї, української літератури, а й літератур слов’янських, європейських.

Нині в рідній Остапу Вишні Груні діє його літературний музей; щороку в селі проходять «Вишневі читання» – приїздять сюди кращі гумористи України, відточують сатиричне слово, продовжують справу нашого земляка – «короля українського гумору».

Г. Хвостенко, журналіст, краєзнавець(Сумщина. – 2008. – 22 берез. (№ 33))

Бібліографія Твори

Окремі видання

Твори : в 4 т. Т. 1–4 / редкол. : І. О. Дзеверін та інш. – К. : Дніпро, 1988–1989. Фейлетони. Гуморески. Усмішки. Щоденникові записи. – К. : Наук, думка, 1984. –

558 с.Кандидатурія. – К. : Рад. Україна, 1989. – 62 с. – (Б-ка «Перця». № 359).Вибране / упоряд. і післямова А. С. Крижанівського. – К. : Молодь, 1989. – 208 с. : іл.Зенітка : гуморески, усмішки. – Дніпропетровськ : Січ, 1993. – 191 с.Усмішки. – К. : Дніпро, 2001. – 350 с. – (Б-ка школяра).«Мисливські усмішки» та інші оповідання. – Донецьк : БАО, 2008. – 288 с. : іл.

Статті в книгах

71

Чукрен; Чухраїнці; Дещо з українознавства; Як ми колись учились // Укр. слово : хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст. : у 3-х кн. Кн. 1. – К. : Рось, 1994. – С. 488–498.

Ведмідь; Фазани; Петрик, Резеда та бариня; Перший диктант : гуморески // Хрестоматія з української літератури (XIX - XX ст.). 5-7 кл. – К., 1998. – С. 477–492.

Бенгальський тигр // Хрестоматія з української літератури. Кн. 2. – К., 1999. – С. 403–412.

Чухраїнці; Дещо з українознавства ; Як ми колись учились ; Понеділок ; Вра! // Українське слово : хрестоматія укр. л-ри та літ. критики XX ст. : в 4-х кн. – Кн. 4. Культурно-історична епоха модернізму. Пізній модернізм (1961–1991). Постмодерна література дев’яностих років. – 2-ге вид, доп. / упоряд. В. Яременко. – К. : Аконіт, 2001. – С. 604–618.

Моя автобіографія // Лавріненко Ю. Розстріляне відродження. Антологія. 1917– 1933 : Поезія – проза – драма – есей. – К., 2001. – С. 511–538.

У періодиці

Як із Харкова зробити Берлін; Як я, бувши кордоном, не бачив Максима Горького; Чукрен; Чухраїнці; Анатоль Петрицький : гуморески // Вітчизна. – 1989. – № 2.– С. 153–161.

Ех і життя мотузяне!; Терпи, козаче... // Вітчизна. – 1989. – № 11. – С. 134–147.Казка (про червоногвардійця) // Березіль. – 1993. – № 3-4. – С. 181–182.Дещо з українознавства // Слово і час. – 1999. – № 4. – С. 95 – 96.Автобіографія // Слово і час. – 1999. – № 12. – С. 13–19.Дідів прогноз; Полова проблема : гуморески // Перець. – 2004. – № 11. – С. 6–7.Нема! // Вітчизна. – 2005. – № 3–4. – С. 163.

Про О. ВишнюОкремі книги

Дзеверін І. О. Остап Вишня. – К., 1957. – 43 с.Дузь І. М. Остап Вишня : життя і творчість. – К. : Вид-во Київ. ун-ту, 1965. – 250 с.Живий Остап Вишня : зб. спогадів про письменника / упоряд., вступ, ст. та приміт.

І. М. Дузя. – К. : Дніпро, 1966. – 303 с., іл.Дузь І. Вивчення творчості Остапа Вишні в школі : посіб. для вчителів. – К. : Рад.

школа, 1970. – 126 с.Журавський А. Ф. Ніколи не сміявся без любові: сторінки життя і творчості Остапа

Вишні. – К. : Мистецтво, 1983. – 199 с.Дузь І. М. Остап Вишня : нарис про творчість. – К. : Вища школа, 1989. – 184 с.Зуб І. В. Остап Вишня : нарис життя і творчості. – К. : Дніпро, 1989. – 239 с.Про Остапа Вишню : спогади / упоряд. В. О. Губенко-Маслюченко, А. Журавський. –

К. : Рад. письменник, 1989. – 334 с.Цеков Ю. І. Остап Вишня : до 100-річчя від дня народження / Знання – К., 1989. –

48 с. – (Серія 6 «Література і мистецтво»).Зуб І. В. Остап Вишня : риси творчої індивідуальності / АН УРСР; ін-т л-ри

ім. Т. Г. Шевченка. – К. : Наук. думка. 1991. – 172 с.

72

У книгах

Мукомела О. Остап Вишня // З порога смерті. Письменники України – жертви сталінських репресій. Вип. 1. – К. : Рад. письменник, 1991. – С. 101–103.

Кононенко П. П. та інш. Українська література : підруч. – К. : Вища школа, 1993. – С. 326–336.

Лавріненко Ю. Остап Вишня // Українське слово : хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст. : у 3-х кн. Кн. 1. – К. : Рось, 1994. – С. 480–487.

Історія української літератури XX століття : у 2-х кн. Кн.2. ч. 1. 1940-ві – 1950-ті роки : навч. посіб. – К. : Либідь, 1994. – С. 281–290.

Антологія літератури Сумщини / Сумська обл. орг. Спілки письменників України; упоряд. та передм. О. П. Столбіна. – Суми : Слобожанщина, 1995. – С. 84–91.

Семенчук І. Р. Остап Вишня // Українська література : посіб. для старшокласників і абітурієнтів / за ред. М. К. Наєнка. – К. : Либідь, 1995. – С. 259–263.

Історія української літератури XX ст. : у 2-х кн. Кн. 1. Перша половина XX ст. : підруч. – К., 1998. – С. 363–366.

Дорошенко В. О.Т. Шевченкові джерела ранньої творчості Остапа Вишні (1918–1920) // Слово про Шевченка. – X. : Основа, 1998. – С. 66–76.

Провідники духовності в Україні / за ред. І. Ф. Кураса. – К. : Вища школа, 2003. – С. 185–186.

Українська література. Цитатник. 11 клас. – X., 2003. – С. 22–28.Коваль В. Донос. Остап Вишня до 1933-го // Коваль В. Серце моє в колючому дроті...

– К., 2005. – С. 403–431.Єлишевич Г. «Вишневі усмішки» на Охтирщині // Земляки : альм. Сумського

земляцва в Києві. Вип. 1. 2003-2004. – Суми : Собор, 2004. – С. 263.Свята гумору на батьківщині О. Вишні в с. Грунь Охтирського району, які

запроваджені 1974 року.Остап Вишня // Усі українські письменники / упоряд. Ю. І. Хізова, В. В. Щоголева. –

X. : ТОРСІНГ ПЛЮС, 2005. – С. 205–209. Усмішка - новела Остапа Вишні // Фащенко В. У глибинах людського буття.

Літературознавчі студії. – Одеса, 2005. – С. 397–412.Шемшученко Ю. С. Вибране. – К. : Юридична думка, 2005. – С. 397–401.Про грубі порушення законності і фальсифікації у справі обвинувачення Остапа

Вишні.Корнющенко І. Гострий язик; «А ноші у ресторан пройдуть?»; Шпали Остапа

Вишні // Корнющенко І. Відлуння : оповідки та етюди з життя письменників – уродженців Сумщини і тих, хто працював або бував у цьому краї. – Суми : Сумська обласна друкарня, Козацький вал, 2006. – С. 99–101.

Літературне краєзнавство : посіб. для студ.-філологів, учителів і учнів шкіл. – 2-ге вид., доп. – Суми : СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2011. – С. 58–70.

Гальченко С. Скарби літературних архівів / ред. М. Г. Жулинський. – К. : АТОПОЛ, 2012. – С. 278–387.

У періодиці

Гальченко С. «Автобіографія» Остапа Вишні (з камери № 15) // Слово і час. – 1999. – № 12. – С. 12–13

Гончаров О. «Зенітка» Остапа Вишні // Прапор перемоги (Охтирка). – 2000. – 21 січ. – С. 6; 28 січ. – С. 5; 4 лют. – С. 5; 11 лют. – С. 5.

73

Рідкісне фото: А. Малишко, О. Вишня, В. Сосюра ( ЦЦАМЛМ України, ф. 44, оп. 1, спр. 11, 93, арк. 14) // Слово і час. – 2000. – № 1. – С. 124.

Богач С. «У нас люблять Остапа Вишню» : (сценарій літ. вечора) // Дивослово. – 2001. – № 2. – С. 44–46.

Ющенко О. А нагляд тривав...: лист однієї адресатки // Літ. Україна. – 2001. – 6 груд. – С. 4

Вергелис О. Смеялся, чтоб скрыть слезы : время почему-то стало забывать «усмішки» Остапа Вишни» // Киев. ведомости. – 2004. – 15 июля. – С. 8–9.

Наші незабутні одноперчани // Перець. – 2004. – № 11. – С. 6.Нестеренко П. Наш великий сміхотворець // Уряд. кур’єр. – 2004. – 13 листоп. –

С. 8–9.Хвостенко Г. Вишня Остап (Губенко Павло Михайлович) // Сумщина. – 2008. –

22 берез. – С. 4.Кудрявцев Л. А ми сміємося і будемо сміятися // Іменем закону. – 2008. – 16–22 трав.

(№ 20). – С. 26–27.Сюндюков І. Трагічний сміхотворець. Остап Вишня : драма життя й творча мужність

митця // День. – 2009. – 15 серп. – С. 7.Семиволос П. Остап Вишня : «Хай живуть зайці» // Пенсійний кур’єр. – 2009. –

30 жовт. – С. 15.Абрамов В. Остап Вишня : «Террорист», охотник и коллекционер // Сегодня. – 2009. –

11 нояб. – С. 10.Панкратьєв С. Письменник, який ніколи не зраджував правди // Киевский вестник. –

2009. – 12 нояб. – С. 4.Чернов А. Двічі врятований від розстрілу : 120 років тому народився Остап

Вишня // Голос України. – 2009. – 13 листоп. – С. 10.Лисий І. Великий гуморист у нашому місті // Конотопський край. – 2009. – 14 листоп.

– С. 8.Перебування О. Вишні влітку 1949 р. в м. Конотопі.Панкратьєв С. Патріарх українського гумору // Правда України. – 2009. – 27 нояб. –

С. 4.Іваненко Д. Родина Остапа Вишні // Укр. слово. – 2009. – 30 груд.-5 січ. – С. 9.Красовський В. Пам’яті Остапа Вишні // Слово Просвіти. – 2011. – 8-14 груд. – С. 15.Хвостенко Г. «Ваш Остап Вишня…» // Сумщина. – 2012. – 12 трав. – С. 4.Про лист О. Вишні до письменника-земляка М. Осадчого 1945 р.

21 грудня125 років від дня народження С. А.

Таранушенка (1889–1976)

Стефан Андрійович Таранушенко – відомий український мистецтвознавець, етнограф, історик архітектури, професор, уродженець м. Лебедин.

Подвижник

74

«Його ім’я – в першій п’ятірці найвідоміших мистецтвознавців. Це наша і гордість, і слава. На жаль, його велич нами ще ні усвідомлена, ні пошанована».

Григорій Логвин, доктор мистецтвознавства

«Найкапітальніший доробок залишив по собі таки Стефан Таранушенко. Він збагатив україністику низкою засадничих праць, і зараз його концепції та настанови визначальні».

Сергій Білокінь, доктор іст. наук

Стефан Андрійович Таранушенко – старійшина українського мистецтвознавства, охоронець і пропагандист народної творчості, просвітянин і невтомний дослідник нашого мистецтва, зрештою – ізгой і страждалець за невтомну працю на благо України.

Десятки книг, понад сотню наукових праць... А скільки ще книг та статей-досліджень ждуть сучасного видавця-патріота! Володіючи непересічними знаннями, помноженими на дивовижну працездатність, Стефан Андрійович Таранушенко зробив для свого народу стільки, що така праця під силу хіба що цілому колективу науковців.

На зорі розбурханої ери, в дні народження нової України, частина науковців не зрозуміла закономірностей воскресіння українського світу і тому відверто стала на ворожі проімперські позиції. Стефан Андрійович Таранушенко, тоді ще молодий науковець, разом із більшою частиною української інтелігенції став на бік простого народу, поніс у маси свої знання, розкриваючи людям очі на красу, створену їхніми ж руками.

А початком його наукової роботи слід вважати ще університетську дипломну роботу. Це ґрунтовне дослідження історії розвитку українського іконостасу. На підводах ярмаркових, на велосипеді, а частіше пішаницею він об’їздив-обходив чисельні села і містечка Полтавщини та Слобожанщини і зафотографував сотні і сотні церков, іконостасів, ікон та кіотів, зробив паспортизацію окремих шедеврів та дослідив історію творення багатьох і багатьох перлин народного мистецтва. Це дослідження згодом було опубліковане в Новому Саді (Болгарія). По закінченні університету Стефан Андрійович разом з колегами (Д. Гордєєв, О. Нікольська, Т. Івановська та інші) працював в експедиції на Кавказі – досліджував старовинну архітектуру Грузії в Ахалцихському районі (Зарзма Чуле, Сапара...). Вже тоді вчений прийшов до висновку, що на формування української монументальної архітектури мала вплив архітектура Грузії, а не Московщини, як те нав’язувала офіційна доктрина. Архітектура Московщини, – твердив учений, – є похідною від української з домішкою традицій народів Поволжя.

Творчі мандрівки з фотоапаратом наповнили колекцію вченого фотографіями архіцінних мистецьких пам’яток: церкви, хати, клуні, вітряки, кахлі, посуд, скрині, ікони, вишивка, вибійка, стародруки, килими, парсуни, ткання, різьблення, писанки, металопластика... Цей скарб був поданий у вигляді книги-альбому – «Пам’ятки мистецтва старої Слобожанщини». Цінність цієї книги посилюється тим, що майже всі ці шедеври витвору рук нашого народу були понищені в часи розгулу радянського атеїзму та боротьби із так званим куркульством.

З 1917 по 1931 рік Стефан Андрійович Таранушенко працює в органах по охороні пам’яток мистецтва та культури. Спочатку завідуючим архітектурно-монументальної секції, а пізніше – крайовим інспектором по Лівобережжю. Одночасно з 1920 по 1933 рік він очолює республіканський музей українського мистецтва. В 1918 році його обрано доцентом історико-філологічного факультету, а в 1920 році – ад’юнкт-професором Полтавського інституту громадських наук. З 1924 по 1929 рік Стефан Андрійович – професор Харківського художнього інституту. В цей час він організовує ряд експедицій на Полтавщину, Старобільщину, Сумщину, в Правобережне Полісся. А ще робить реєстри пам’яток.

75

Поповнює фонди свого музею та музеїв Слобідського краю, досліджує дерев’яну монументальну та житлову архітектуру, вивчає архітектуру Сходу України, Харкова та Харківщини. І в 1921 році видає монографію «Хата по Єлизаветинському провулку під ч. 35 у Харкові». А слідом за нею (1922 р.) виходить ще одна книга – «Старі хати Харкова».

Робота в архівах допомогла йому знайти документи з історії будівництва харківських церков. Вивчивши головну архітектурну пам’ятку міста, Стефан Андрійович видав (1923 р.) ґрунтовне дослідження«Покровський собор у Харкові». Книга багато ілюстрована та з чудово виконаними кресленнями собору. Вона стала докторською дисертацією вченого. В 1928 році вийшла друком монографія Стефана Андрійовича«Мистецтво Слобожанщини XVII–XVIIIст.» В ній чимало місця відведено пам’яткам Сумщини (церкви, вітряки, килими, плахти, скрині, писанки тощо).

До активної роботи із збирання, дослідження та пропаганди мистецьких скарбів українського народу Стефан Андрійович залучив сумчанина Н. X. Онацького, миргородця В. Д. Омельченка, волинянина В. Г. Кравченка, полтавця Я. О. Риженка, уманців В. М. Гегенмайстера та К.І. Кржемінського, лебединців Б.К. Руднєва, Ю. І. Базавлука та М. А. Грищенка – десятки і десятки інших ентузіастів цієї благородної справи.

Численні експедиції, відчитні виставки, постійне «ходіння в люди», робота у фондах інших музеїв, дослідження стародруків давали безліч дослідницьких тем.

В 1928 році музей організував експедицію в глухомань Волинського Полісся. Найбільш цікавим районом виявився Олевський. В ньому збереглись житла найбільш архаїчних типів. В 1930 і 1931 роках тут працювала ще одна експедиція. У згаданому нами районі було заміряно 44 хати, 6 стебок та 12 клунь. Зібраний матеріал висвітлив найдавніші, воістину реліктові риси житлової архітектури. Цінність зібраного експедицією матеріалу подвоюється тим, що жодне із досліджених жител не збереглося. Найбільше хат було обміряно в селі Копище. 13 липня 1943 року фашисти дощенту спалили село (650 осель), спалили і розстріляли 2882 жителів села. Досліджений матеріал Стефан Андрійович опрацював уже в 1968 році. Перший номер журналу «Народна творчість та етнографія» за 1969 рік опублікував його роботу під назвою «Давнє поліське житло» і присвятив її жертвам фашизму – копищанам.

Вчений прийшов до висновку, що поліський тип дерев’яного житлового будівництва існував ще в Древній Русі-Україні і був він непоодиноким, а масовим явищем. Принагідно зауважимо, що раніше в науці пробивала русло думка, що житлом киян до татарського періоду була землянка з хворостяними обмазаними глиною стінами. Дослідження житла Полісся остаточно підірвало грунт під такою гіпотезою.

Під час дослідження хат Полісся вчений зафіксував оригінальний будівельний спосіб – шестигранну в’язку кутів. При реконструкції«Золотих воріт» (Київ) етнографи виявили, що стіни будови мають таку ж в’язку – шестигранну. Це ще раз підтвердило висновки вченого, що будівельні засоби поліщуків і будівничих Києва мали спільні традиції.

Особливу увагу Стефан Андрійович приділяв вивченню творчості художників: Т. Шевченка, П. Мартиновича, В. Боровиковського, Г. Нарбута, В. Кричевського, І. Рєпіна, В. Литвиненка, О. Кульчицької, Гебус- Баранецької... Почесне місце в його дослідженнях займає шевченкіана. Він видав монографію «Шевченко-художник» (1961 р.), дослідив і висвітлив теми: «Шевченко – пейзажист», «Архітектура в творчості Шевченка», «Ранні акварельні роботи Тараса Шевченка» та «Жіночий портрет Шевченка». Придбавши в давні-прадавні часи малюнок Тараса Григоровича «Пожежа в степу», Стефан Андрійович цілих півстоліття зберігав його в своєму архіві. Беріг і від вологи, і від пересихання, і від світла. Зрештою подарував до музею Шевченка в Києві. Подарував у набагато кращому стані, ніж ті акварелі, які зберігались такий же час у музейних фондах.

76

Він був організатором виставки полотен художника П. Мартиновича в Харкові. Листувався з ним. І вже в повоєнний час (1958 р.) видав монографію «П.Д. Мартинович. Нарис про життя і творчість». Другою важливою темою в дослідженнях Стефана Андрійовича була тема мистецтва козацької доби. З метою поповнення відомостей про козаччину С. Таранушенко зустрічався з відомим істориком козаччини Дмитром Івановичем Яворницьким. Згодом вченим були досліджені Лизогубівська кам’яниця у Седневі, чимало сотенних і полкових канцелярій та ікон із зображенням святих в убранні козацьких часів.

Земляки Стефана Андрійовича пишаються тим , що вчений не поминув увагою і пам’ятки історії та культури їхнього краю.

Стефан Андрійович народився 9 (21)грудня 1889 року в лебединській хліборобській сім’ї. Тут закінчив (1904 р.) міське чотирикласне училище. Звідси пішов учитись в Охтирську класичну гімназію та Харківський університет. В 1927 році він прибув до Лебедина з метою дослідження житлової архітектури. Було зафотографовано і обміряно десятки і десятки хат, комір, клунь, вітряків. На основі промірів були виготовлені креслення об’єктів, зроблена паспортизація, описана еволюція розвитку житла та закономірності в будівництві. Ці матеріали згодом ввійшли в працю С.А. Таранушенка «Житло старої Слобожанщини». А ще малось вийти окремою книгою під назвою «Лебедин». В хатах краян було досліджено умеблювання кімнат. Результати дослідження опубліковані в 1957 році в другому номері журналу «Народна творчість та етнографія» під заголовком «Українські народні меблі».

Ми застали ще тих краян, які пам’ятали приїзду Лебедин Стефана Таранушенка разом з письменником Гнатом Хоткевичем. Був це 1918 рік. Вони тоді читали лекції на курсах українізації вчителів. Тоді ж Стефан Андрійович організував виставку зразків народного мистецтва, випустив«Каталог» цієї виставки. Два розділи в ньому були укладені С. Таранушенком. На виставці експонувалась багатюща колекція килимів із збірки місцевого художника Олексія Красовського, парсуни козацької старшини із збірки Варвари Капніст (в дівоцтві Варвара Рєпніна),експонувався подарований Шевченком Наталії Хрущовій автограф вірша «Садок вишневий коло хати». А ще стародруки, козацький та міщанський одяг давніх часів, вишивка і ткання місцевих майстрів тощо. Стефан Андрійович організував відвідини курсантами лебединських церков, де звернув увагу на досконалість письма місцевих богомазів. Виставка мала неабиякий резонанс. Про неї писали газети і журнал «Наше минуле».

Нам неодноразово доводилось бувати на київській квартирі Стефана Андрійовича по вул. Димитрова, 6, перефотографовувати його фототеку, книги, машинописи. Побачивши огром мистецького матеріалу, стоси написаних досліджень ми були вражені нехлюйством лебединських очильників: як таки так – чому лебединська газета до цього часу не обмовилася й словом про свого великого земляка. Ото й написали нарис до газети. Та був він відхилений, а автору порадили писати про тодішніх героїв БАМу, а не про «хтозна й кого». Це був час, коли лебединський райком партії агітував комсомольців будувати сибірську залізницю. Про свою невдачу ми похвалились Стефану Андрійовичу. Він посміхнувся і зауважив: «Так я і є будівничий БАМу. Тільки не теперішній, а раніший, ще 30-х років». Та й розповів нам коротенько свою одісею з арештом, обшуком та п’ятирічним ув’язненням за вигаданим чекістами звинуваченням участі в «російсько-українському фашистському блоці», який, начебто, діяв серед музейників України і ставив собі націоналістичну мету – повалення радянської влади і встановлення влади пронімецької з орієнтацією на фашизм.

Пізніше ми читали особисту справу вченого в архіві управління КДБ по Харківській області. По ній проходило до 40 прізвищ українського наукового цвіту. Це була чергова хвиля терору Москви проти української культури. Стефан Андрійович відбував покарання

77

біля станції Урульга в Забайкаллі. А по звільненні, як позбавлений права проживати в Україні, проживав у Курську, Астрахані, Тамбові, працював у тамошніх картинних галереях. Писав розвідки про радянських художників, укладав каталоги виставок тощо. І тільки після реабілітації, після переїзду в Україну він поновив свою роботу з дослідження українського народного мистецтва. Друкує дослідження про житло поліщуків, про українське килимарство, про урядові будівлі Гетьманщинита ряд розвідок про видатних художників: Максимова, Гебус-Баранецьку, Кульчицьку, Литвиненка, Боровиковського... Підсумком його 50-річної наукової роботи стала книга «Монументальна дерев’яна архітектура Лівобережної України» (Київ, 1975 р.). Дарма, що вона була порізана редакторами, дарма, що з неї вилучили третину знімків – книга стала віховою подією на ниві українського мистецтвознавства. Це було останнє прижиттєве видання вченого. 13 жовтня 1976 року його не стало.

Нагадаємо, що чимало підготовлених до друку розвідок Стефана Андрійовича на той час не були надруковані. Їхньою долею заопікувався сумський журналіст Геннадій Петров. Знаючи, що в автора цих рядків зберігається чимало наробок вченого, він прибув до Лебедина, уточнив, що зберігається і запропонував послуги в пошуках видавця. На жаль, тодішні власть імущі більше переймались збагаченням, ніж дбали про просвіту, тож наші прохання не були почуті. З того часу минуло20 літ. І ось харківський видавець Олександр Олегович Савчук в серії «Слобожанський світ» вирішив видати всю наукову спадщину вченого. В 2009 році вийшов перший том (430 с.),а в 2011 році – другий (690 с.) Повна назва книжок – «С. А. Таранушенко. Наукова спадщина. Харківський період. Дослідження 1918–1932 рр.». Наш особистий внесок в пошанування земляка набагато скромніший – документальний нарис «Погром» (Суми, 2010. – 370 с.).

Тепер, коли фундаментальні мистецтвознавчі праці вченого стали відомі широкому загалу, ми можемо ще глибше заглянути в свою самобутню історію, пересвідчитись у величі нашого народу-творця, у його геніальності і самодостатності. А це робить нас патріотами свого народу і своєї державності.

Б. І. Ткаченко, історик, краєзнавець, письменник, член НСПУ,лауреат премій ім. М. Хвильового, Сумської облради, Василя Стуса.

БібліографіяПраці

Окремі видання

Монументальна дерев’яна архітектура Лівобережної України. – К.: Будівельник, 1976. – 334 с.

Пам’ятки народного мистецтва Луганщини к. XVIII – поч. XX ст. : альб. / Луган. обл. худож. музей; авт.-упоряд. Л. М. Борщенко. – Луганськ : Світлиця, 2005. – 143 с. : іл.

Вітряки. – Х. : Харків. приват. музей міської садиби, 2010. –101 с.Козіївка. – Х. : Харків. приват. музей міської садиби, 2010. – 55 с.Старі хати Харкова. – Х. : Харків. приват. музей міської садиби, 2010. – 168 с.Житло старої Слобожанщини. – Х. : Харків. приват. музей міської садиби, 2011. –

196 с. : іл.

78

Иконография украинских иконостасов. – Х. : Харьков. частный музей городской усадьбы : САГА, 2011. – 186 с. : ил.

Іконостаси Слобідської України : альб. – Х. : Харків. приват. музей міської садиби, 2011. – 152 с.

Народні елементи в монументальній мурованій архітектурі Слобідської України XVII –XVIII ст. – Х. : Харків. приват. музей міської садиби, 2011. – 88 с. : іл.

Наукова спадщина. Харківський період. Дослідження 1918–1932 pp.: монографічні видання, статті, рецензії, додатки, таранушенкознавчі студії, ілюстрації, довідкові матеріали / упоряд.: О. О. Савчук, М. М. Красиков, С. І. Білокінь ; передм. С. І. Білоконя ; підготовка тексту та прим. О. О. Савчука, М. М. Красикова ; авт. післямови та наук. ред. М. М. Красиков ; Ін-т рукопису Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського НАН України ; Харків. Держ. наук. б-ка ім. В. Г. Короленка ; Центральна наук. б-ка Харків. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна ; Центр краєзнавства Харків. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. – Х. : Видавець Савчук О. О., 2011. – 692 с., 702 іл. – (Сер. «Слобожанський світ». Вип. 1).

Пам’ятки архітектури Слобідської України : альб. – Х. : Харків. приват. музей міської садиби, 2011. – 232 с.

Пам’ятки архітектури Чернігівської губернії. – Х. : Харків. приват. музей міської садиби, 2011. – 167 с. : іл.

Українські народні меблі / С. А Таранушенко. – Х. : Харків. приват. музей міської садиби, 2011. – 52 с. : іл.

Дерев’яні різьблені хрести Слобідської України. – Х. : Харків. приват. музей міської садиби, 2012. – 44 с. : іл.

Українські килими. – Х. : Харків. приват. музей міської садиби, 2012. – 67 с. : іл.

Про С. А. Таранушенка

Сумщина в іменах : енцикл. довід. – 2-ге вид., перероб. та доп. / голов. ред. В. Б. Звагельський. – Суми : АС-Медіа : Сум. держ. ун-т : ВД «Фолігрант», 2004. – С. 452–453.

Окремі видання

Ткаченко Б. І. Погром : докум. нарис. – Суми : Мрія-1, 2010. – 372 с.

Статті в книгах

Соловйов А. О. Мистецтвознавча, музейна та пам’яткоохоронна діяльність Стефана Андрійовича Таранушенка // Слобожанське культурне надбання. Вип. II. – Х., 2009. – С. 190–194.

Пуцко В. Г. Українське церковне мистецтво у науковій спадщині Стефана Таранушенка // Могилянські читання – 2007 : зб. наук. пр. – К., 2008. – С. 350–356.

Вечерський В. В. Українські дерев’яні храми. – К. : Наш час, 2007. – С. 222–227.Літошенко Л. Екслібрис С. Таранушенка. 1940. Фотоцинкографія // Лагутенко О.

Нариси з історії української графіки XX століття. – К., 2007. – С. 165.Чернікова І. В. Роль С. А. Таранушенка у вивченні, охороні та збереженні пам’яток

історії та культури Сумщини в 20-х рр. XX ст. // Матеріали шостої Сумської наукової історико-краєзнавчої конференції / СДПУ ім. А. С. Макаренка; Держ. архів Сум. обл. – Суми, 2005. – С. 251–257.

79

Вечерський В. В. Українська спадщина : іст.-культурологічне ессе. – К. : Вид-во ін-ту проблем сучасного мистецтва, 2004. – С. 314–316.

Провідники духовності в Україні / за ред. І. Ф. Кураса. – К. : Вища школа, 2003. – С. 759–760.

Нестуля О. О. Дослідник народного мистецтва (С. А. Таранушенко) // Репресоване краєзнавство (20-30-і роки). – К. : Рідний край, 1991. – С. 173–177.

У періодиці

Побожій С. І. Книга праць велетня мистецтвознавства // Сумський історико-архівний журнал. – 2011. – № XIV–XV. – С. 247–249.

Борщенко Л. Дослідник пам’яток народного мистецтва // Народне мистецтво. – 2004. – № 3–4. – С. 5–9.

Ротач П. До біографії Стефана Таранушенка : полтавські сторінки // Київська старовина. – 1999. – № 4. – С. 151–158.

Пуцко В. Стефан Таранушенко // Образотворче мистецтво. – 1996. – № 2. – С. 46–49.

80

Зміст

Передмова 3

Перелік дат на 2014 рік 3

75 років утворення Сумської області 13

70 років від дня народження О. М. Сокол 19

70 років від дня народження П. А. Нестеренка 24

300 років заснування Гамаліївського Харлампієва монастиря 35

70 років від дня народження В. Затуливітра 38

65 років від дня народження Л. К. Федевич 46

65 років від дня народження Л. М. Стадниченко 51

180 років від дня народження О. М. Лазаревського 56

65 років від дня народження В. В. Чубура 60

150 років від дня народження П. А. Грабовського 66

125 років від дня народження О. Вишні 69

125 років від дня народження С. А. Таранушенка 74

81

Календар знаменних і пам’ятних дат Сумщини на 2014 рік / Сумська обл. універс. наук. б-ка ; упоряд. О. К. Линник. – Суми, 2013. – 81 c.

Відгуки та пропозиції просимо надсилати

за адресою:

40030, м.Суми,вул.Героїв Сталінграду, 10

Обласна наукова бібліотека

22-47-65

library _ on @ sm . ukrtel . net

http :// www . ounb . sumy . ua

82