VS 05 2018 - UUR · 2019-11-28 · ЛИСТОПАД2019 р. ăâîşţ t«ВІЛЬНОМУ СЛОВУ» – 65!t«ВІЛЬНОМУ СЛОВУ» – 65!t«ВІЛЬНОМУ СЛОВУ»

X XX X XX - и й Р І К Н О В О Г О В И Д А Н Н Я / Н - р 2 1 - 2 2 / - и й Р І К Н О В О Г О В И Д А Н Н Я / Н - р 2 1 - 2 2 / Л И С Т О П А ДЛ И С Т О П А Д 2 0 1 9 р . / Г А З Е Т А З А С Н О В А Н А 1 9 4 9 р .2 0 1 9 р . / Г А З Е Т А З А С Н О В А Н А 1 9 4 9 р .

Kультурно-просвітницький часопис Союзу українців Румунії

ДО 70-річчя «НОвОГО віку»/«віЛьНОГО сЛОва», ДОрОГі Наші читачі!

• Шана пам’яті Ольги Кобилянської

• ЕКУ – 70 років існування

• ГОЛОДОМОР – (1932-1933 рр.)

• Літературний вечір у Бухаресті

• «Українці Румунії – історія, сучасність, перспективи»

• Причини міграції українців до Банату

• На пам’ять укр. письменників та діячів культури

• Законний День української мови в Румунії

• З днем народження вітаємо Вас!

• Слідами предків на Срібній Землі

• Душевна пожива: Любіть ворогів ваших...

• Олександр Довженко – геній світового кіно

• Молитва для найменших

• День української писемності та мови

• 200 років від народження П. О. Куліша

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

стор. 3

стор. 2

стор. 4

стор. 5

стор. 6

стор. 7

стор. 8

стор. 9

стор. 15

стор. 10

стор. 11

стор. 12

стор. 13

стор. 14

стор. 16

Хоч би світало... – Мамо, хліба!Підвівся батько: замовчи!Коло вогню в вагоні збилисьі мруть голодні втікачі.І дим їм очі виїдає.Мороз проходить аж в кістки.А за вагоном крик і гомін,обмін, торгівля і свистки.В лахмітті, в скорбі, у болячкахзігнулась мати. В щось дитяукутала, та все: ну, спати –

навік заснуло б ти... Життя!Прийшли сюди, а голод з нами.Й нема людей поміж людей.Ти чув?.. недавно десь тут жінказварила двох своїх дітей...Одскочив батько: божевільна!Мовчи! мовчи! До чого це? –Схопилась мати й закричала,а батько плюнув їй в лице...

(1924)

У номері:

ГОЛОДПавло ТИЧИНА – Страшний вірш Поета

ЛИСТОПАД 2019 р.2

(Закінчення на 4 стор.)

Унів. проф. д-р В’ячеслав КУШНІР, декан Факультету історії та філософії

Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова

Одеса – Тульча

Танцювальний ансамбль "Ко -зачок" з Балківців Сучавсь -кого повіту, керівник ПетроШой ман, та члени Тіміської

Філії Союзу українців Румунії предста-вили СУР на “Фестивалі етнічних мен-шин у місті Тімішоара”. VI-ий випускфестивалю був організований мерієюміста Тімішоара спільно із Консуль -тативною радою з питань національнихменшин м. Тімішоари, голова якої ЮрійГлеба, він же голова Тіміської філії СУР.

У фестивалі взяли участь художньо-артистичні колективи, народні май-стри та художники, які належать донаціональних меншин повіту Тiміш,представники місцевої державноїадміністрації, національних меншинта румунського населення міста Тімі -шоара. Члени ансамблю «Козачок»зачарували присутню публіку своїмипрекрасними танцями.

Тіміська філія СУР влаштувалавласний стенд, на якому були пред-

ставлені книги, газети та журна-ли СУР, українські народнікостюми, картини, українськівіночки, традиційні українськівироби.

Стенд СУР відвідав, серед інших,мер міста Тімішоара Ніколає Робу.Метою фестивалю було вираження,збереження та розвиток культури йтрадицій етнічних меншин повітуТіміш.

20-22 вересня фольклорний ан -самбль «Червона Калина» з Негос -тини Сучавського повіту, керівник

Юліан Кідеша, представив українськугромаду на фестивалі «Алфавіт співжит-тя», який відбувся у місті Плоєшті. VII-ий випуск фестивалю пройшов за уча-стю художніх колективів та представни-ків національних меншин, які прожи-вають у Румунії, а також мажоритарногорумунського населення. Основною ме -тою фестивалю є розвиток міжкультур-ного діалогу та єдності в різновидності.

Христина штірБЕЦь

українські ансамблі “козачок” i “червона калина” представили сур на фестивалях у тімішоарі та Плоєштaх

Пан професор підкреслив, що зкожною подією, яка відбува-ється в цім місті, пиисвяченійОльзі Кобилянській, письмен-

ниця «згуртовує навколо себе українців івсіх тих, що шанують і поважають пись-менницю, оцінюють її літературну твор-чість».

У пам’ять письменниці, разом з отцемМиколою Николаїшином, всі присутні ска-зали молитву «Отче наш», зложили квіти івклонились до пам'ятника. Після цього щебули промови зі сторони гостей і представ-ників українців Сучавського повіту. Зво -

рушливо говорила письменниця Олек -сандра Приходько-Возняк. Вона сказала,що схвильована, але й щаслива, бо цієїднини здійснилася її мрія прийти до місця,де народилася Ольга Кобилянська, побачи-ти околиці, де вона прожила частину свогодитинства і юні роки, зложити квіти і вкло-нитись до пам’ятника. Цей день назавждиостанеться незабутнім в її пам’яті. У своїйпромові Ярема Онищук – мешканець цьогоміста – відзначив, що він, як і жителі міста,гордяться тим, що тут народилася визначнаукраїнська письменниця, що тут поставле-ний її пам’ятник і що і тут, у Румунії, уро-чисто шанують її світлу пам’ять, бо пись-менниця Ольга Кобилянсь ка – «жінка-сим-

вол Буковини», а культуразавжди зближує народи.

На закінчення гостями бувпредставлений також і артистич-ний момент. Молоденька співач-ка Данієла Гаращук, учасниця«Гірської орлиці», одягнена угарнім народнім строю із Гли -боцького району у супроводібаянnого акомпанементу нат -хнен но виконала «Пісню проБу ковину», вона будучи наго-роджена оплесками зі сторониприсутніх. Так як це завждибуває, в кінці присутні сфотог-рафувалися перед пам’ятником,щоб зустріч і ця подія осталися і

таким чином у їх пам’яті. Опісля україн-ські гості поїхали до Сучави, де у примі-щенні Сучавської повітової філії СУР від-булася також презентація 7-го тому десяти-томного видання творів письменниціОльги Кобилянської.

ЗЕМЛяки-БукОвиНЦі шаНуЮть ПаМ’ять ПисьМЕННиЦі ОЛьГи кОБиЛяНськОЇ,

ЦіНуЮть ЇЇ твОрчість(Закінчення. Поч. у минулому числі)

Текст і фото:Ярема ОНИЩУК

ЛИСТОПАД 2019 р. 3

ăâîşţ

t«ВІЛЬНОМУ СЛОВУ» – 65! t«ВІЛЬНОМУ СЛОВУ» – 65! t«ВІЛЬНОМУ СЛОВУ» – 65! t

Європейський Конгрес Укра -їнців був заснований 1949-го року у Лондоні як оди-нока структура Цент -

раль них організацій Європи. В Загребі(Республіка Хорватія) 2006 року деле-гація Союзу українців Румунії на чоліз головою Степаном Бучутою тагенеральним секретарем Іваном Ко -вачем своєю активною присутністюпідтвердила членство нашої органі-зації і дала свою Угоду щодо вступу вКерівні органи ЄКУ, підтвердила, щобуде брати участь у Лондоні для від-святкування 60-річчя заснуванняЕКУ.

В Лондоні на Зборах ЕКУ 13-15листопада 2009 року був обранийпредставник Союзу українців Руму -нії, його голова Степан Бучута в

Керівні Органи, тобто в ПрезидіюЕКУ.

Були підтверджені також зв'язкизі Світовим Конгресом Українців, аопісля з Україною – ВсесвітньоюКоординаційною Радою та з складо-вими організаціями ЄвропейськогоКонгресу Українців, які налічували 27організацій і дві асоціативні.

З нагоди 70-тої річниці Євро -пейського Конгресу Українців, згідно зпротоколом Президії ЕКУ, якa відбу-деться в Празі 30 листопада, будепідтверджене членство нашої орга-нізації.

Нижче подаю Протокол засіданняПрезидії ЕКУ, яке відбулося 19-гожовтня 2019 року в Готелі «Ом -нібус» у Будапешті.

Степан БУЧУТА

Початок засідання 19 жовтня о 17 годині.

Присутні члени президії: ЯрославаХортяні, Славко Бурда, Іван Лаба,Степан Бучута, Мирослав Гочак тапо запрошенню Віктор Бандурчин -

заступник голови Союзу українців-русинівСловацької Республіки.

Відсутні члени президії: Петро Тима, ФедірКурляк, Віра Коник і Галина Маслюк.

Засідання відкрила голова Ярослава Хортяні,яка визначила, що присутні 5 з 9 членів президіїі що є кворум для проведення засідання. При -сутні повідомлені, що всі члени президії ЕКУотримали письмове запрошення на засідання,після чого відбулась телеконференція з членамипрезидії Вірою Коник, Галиною Маслюк таФедором Курляком, які дали згоду на скликаннязасідання і вибачились, що не зможуть взятиучасть через об'єктивні причини. На згаданійтелеконференції всі одностайно підтвердили,що потрібно скликати З'їзд ЕКУ, офіційно заре-єструвати організацію і за новою стратегієюпродовжити роботу і активну діяльність. В теле-конференції також брали участь СтефанРоманів, Павло Садоха і Богдан Райчинець.

Протоколістом засідання обрано МирославаГочака та схвалено наступний

ПОРЯДОК ДЕННИЙ:

1.Нова концепція та стратегія розвитку ЕКУ;2.Організаційна реформа на типи членства;3.Підготовка XIII З'їзду ЕКУ, дата та місце

проведення;4.Статутова та Номінаційна комісія;5.Політична ситуація в Україні;6.Різне.

1. Нова концепція та стратегія розвиткуЕКУ

Після дискусії прийнято що зараз важливо,спільно з організаціями членами ЕКУ, відпра-цювати нову концепцію роботи та стратегіюрозвитку ЕКУ, а під час З'їзду з цього приводунаписати і схвалити відповідний документ.

За пропозиціями президії, до нової концепціїта стратегії розвитку обов'язково вписати

наступні пункти: Офіційно зареєстру-вати організацію; Стати більш актив-ним координаційним тілом; В членствоЕКУ поступово залучати нові організа-ції; Розробити програму фінансування організа-ції; Відстоювати та захищати інтереси україн-ських громад на теренах Свропи; Надавати все-бічну підтримку демократичним процесам, збе-реженню територіальної цілісності та євроінтег-раційних прагнень України і т. д.

2.Організаційна реформа та типи член-ства ЕКУ

Щодо основних типів членства маємо пов -ноправне та асоційоване членство. Перегля -нувши список організацій, затверджено що вЕКУ зараз 25 повноправних членів та 2 асоційо-вані члени. Інформацію потрібно додатковоперевірити, беручи до уваги факт, що поодинокіз організацій за останні 10 років, можливо, при-пинили існування.

Прийнято рішення, щоб всім організаціям –членам ЕКУ відправити офіційного листа дляпідтвердження участі в З'їзді та підтвердженнячленства в ЕКУ, разом з дійсним Статутом орга-нізації та відповідної виписки або рішення дер-жавних органів про реєстрацію організації.Згадані підтвердження бажано надіслати ЕКУне пізніше 4 листопада 2019 р.

Новому керівництву пропонується розроби-ти типи повноправного та асоційованого член-ства з детальними умовами прийняття в ЕКУ, а зметою залучення нових організацій.

Основу організаційної реформи буде прийня-то на З'їзді ЕКУ згідно нового Статуту.

3.Підготовка XIII З'їзду ЕКУ, дата та місцепроведення

Одноголосно прийнято рішення, що з нагоди70 річчя заснування Европейського КонгресуУкраїнців та 25-річчя перейменуванняКоординаційного осередку українських громад-ських центральних установ (КОУГЦУ) вЕвропейський Конгрес Українців, відбути XIIIЗ'їзд ЕКУ в м. Прага, Чеська Республіка; датапроведення 30 листопада - 1 грудня 2019 р.Технічним організатором З'їзду виступаєУкраїнська ініціатива в Чеській Республиці.

Схвалено гасло З'їзду "70 років ЕКУ: істо-рична пам'ять - нові виклики".

4.Статутова та Номінаційна комісіяЗ приводу початку підготовки XIII З'їзду ЕКУ

прийнято рішення скликати Статутову таНомінаційну комісію. Одноголосно схваленоНомінаційну комісію в складі: голова СлавкоБурда, члени Степан Бучута і Галина Маслюк;та Статутову комісію в складі: голова БогданРайчинець, члени Федір Курляк і МирославГочак.

Президія ЕКУ розглянула проект Статуту,поданий Богданом Райчинцем, подала своїзауваження та уповноважила Статутову комісіюта голову ЕКУ допрацювати статут, зробитипоправки і розіслати організаціям членам, якіматимуть можливість подати свої зауваженняСтатутовій комісії до 20 листопада.

Організації члени ЕКУ також отримаютьлиста з проханням подати Номінаційній комісіїпропозиції щодо членів нового проводу ЕКУ,голови, заступників та секретаря до 20 листопа-да.

5.Політична ситуація в УкраїніПісля обговорення політичної ситуації в

Україні, висновок що позиція ЕКУ співпадає зпозицією СКУ, що заради збереження україн-ської державності будемо підтримувати всіпочинання президента України, якщо воникористуватимуться на благо українського наро-ду та української держави, ми солідарні з укра-їнським народом та його правом жити в мирі,але цей мир має постати не будь-якою ціною.

6. Різне.Додаткових питань не було. Під цією точкою

дискусія не відбулась.

Засідання закрито 20 жовтня о 11 год. 30 хв.

Протокол склали: Мирослав ГОЧАКЯрослава ХОРТЯНІ, Голова ЕКУ

ЄВРОПЕЙСЬКОМУ КОНГРЕСУ УКРАЇНЦІВ – 70 РОКІВ ІСНУВАННЯ

ПрОтОкОЛзасідання Президії Еку, яке відбулося

19-20 жовтня 2019 р. в Готелі "Омнібус" у Будапешті


(Закінчення. Поч. в попередньому числі)

Після поразки у національно-виз-вольних змаганнях на початку 20-хроків XX століття Україна, нерахуючи західних регіонів, опини-

лась у цілковитій владі тоталітарного комуні-стичного режиму. Для Кремля настав час нага-дати непокірним українцям спроби побудувативласну державу, спротив загарбникам і числен-ні народні бунти, які супроводжували в Українівстановлення радянської влади.

Голодомору передували насильницька ко -лек тивізація і «розкуркулення» селян. Терор го -лодом, що діяв в Україні протягом майже двохроків, був свідомою політикою сталінськогоуряду. Слід зауважити, що ідея цієї нелюдськоїакції виношувалась у Кремлі з 1928 року ізрештою була спрямована на упокорення укра-їнського селянства, а також фізичне знищеннятих, хто потенційно міг розпочати нові виступипроти режиму.

Після ухвалення рішення у владних кабіне-тах події розвивалися стрімко. 18 листопада1932 року було прийнято постанову ПолітбюроЦК КП(б)У, яка передбачала штрафуванняборжників по хлібозаготівлі, а 6 грудня з'явила-ся перша постанова про занесення сіл на чорнудошку «за явный срыв плана хлебозаготовок и

злостный саботаж организовинный кулаками иконтрреволюционными элементами».

Населенню сіл, які потрапили у чорні спис-ки, не можна було позаздрити. Маховик репре-сій тут набирав максимальних обертів – у селянвилучали все продовольство, села оточуваливійськами і прирікали на вимирання. Жор -стокий режим не милував ані старого, ані мало-го. Люди почали масово вимирати. Масштабитого, що трапилося, досі можемо оцінити лишеприблизно. Загальні оцінки кількості жертвголоду 1932-1933 років, зроблені різнимидослідниками, значно різняться і доходять до10 000 000 осіб. Більшу частину загиблих ста-новили діти. При цьому московська влада від-мовлялася надавати допомогу навіть навесні1933 року, коли був пік смертності. Навіть цейокремо взятий факт доводить спрямованістьакції на винищення українського народу. І цейфакт не поодинокий. У документах ПолітбюроЦК КП(б)У збереглися свідчення про те, як во -се ни 1932 року з України організовувалися «зе -лені ешелони» для забезпечення промисловихцентрів Росії продуктами харчування. З Укра -їни вивозили не тільки посівний матеріал, але йнавіть квашені огірки, капусту та помідори.

Глибокий негативний слід, залишенийГолодомором 1932-1933 років, в історії Україниважко оцінити повною мірою. На нього накла-дається слід від інших трагедій, що випали надолю українського народу у XX столітті. Однакгуманітарні наслідки Голодомору не зрівняють-ся ні з чим.

За антиукраїнською спрямованістю та мас-штабністю застосування Голодомор виявивсянайжахливішою зброєю масового знищення тасоціального поневолення селянства, якою ско-ристався комуністичний режим. Сьогодні біль-шість людей, свідки геноциду українськогонароду Москвою, на жаль, стали минулим.Проте ми, нащадки, мусимо пам'ятати ті події іробити з них висновки.

Голодомор в Україні 1932-1933 років офіцій-но визнали геноцидом українського народу такідержави: Австралія, Ватикан, Грузія, Еквадор,Естонія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва,Мексика, Парагвай, Перу, Польща, Угорщина,Португалія.

28 листопада 2006 року Верховна РадаУкраїни ухвалила закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», яким Голодомор визна-ний геноцидом українського народу.

Станом на 20 листопада 2018 рокуГолодомор вже визнано геноцидом у багатьохамериканських штатах: Вашингтоні, Віскон -сині, Іллінойсі, Канзасі, Массачусетсі, Міссурі,Мічигані, Нью-Джерсі, Нью-Йорку, Орегоні,Пенсільванії, Огайо, Юті, Міннесоті, Вір -джинії, Північній Кароліні, Коннектикуті.

Ще ряд країн в офіційних зверненнях засу-дили Голодомор як акт винищення людства,вчинений тоталітарним сталінським режимом,або вшанували пам'ять його жертв, зокрема:Андорра, Аргентина, Бразилія, Іспанія, Італія,Словаччина, США, Чехія, Чилі.

ГОЛОДОМОР(1932—1933 рр.)

ПОДІЯ В ЛУЗІНАД ТИСОЮ:

2018-го року започатковано прове-дення Міжнародного фестивалю-ярмарку «Бар ви карпатськоголіжника». Перший такий захід

відбувся в с. Кваси Рахівського районуЗакарпатської області. В рамках фес-тивалю проводиться щорічний верні-саж карпатських ліжників «Барвог -рай», де своє мистецтво представля-ють відомі ліжникарські осередки с.Яворів на Косівщині, с. Кваси на Ра -хівщині та сіл повіту Марамуреш вРумунії.

20-22 вересня ц.р. в селі Яворів відбув-ся ІІ-ий випуск фестивалю.

На запрошення місцевої держадмі-ністрації Яворівської ради на це прек-расне св'ято приїхала і делегація Союзуукраїнців Румунії в такому складі: пер-ший заступник голови СУР ВасильПасинчук, Михайло-Чіпріан Лушкан –член комітету СУР повіту Марамуреш,голова молодіжної організації і радникдепутата від СУР у Парламенті Ру -мунії пана Миколи-Мирослава Петрець -кого і Олександер Мочерняк – радникпана депутата.

Село Яворів Косівського ра йонуІвано-Франківської області – одне з най-більших сіл за площею території в усійУкраїні. Всесвітню славу йому принеслизнаменита гуцульська різьба по деревута ліжникарство, які формувалися сто-літтями і творчо розвиваються зараз,маючи неабияку перспективу в цьомунапрямку і в майбутньому. Маючи неабиякуісторію, талановитих людей минулого ісьогодення, Яворів приваблює як цим, так ісвоїми природно-кліматичними умовамитворчих особистостей, туристів і простобажаючих помилуватися карпатським

передгір'ям та отримати позитивні вра-ження від свого тут перебування.

В Яворові в 1963-64 рр. знімалися кілька

важливих епізодів кіношедевра «Тіні забу-тих предків». Тут збереглися самобутнєнародне мистецтво, історична спадщина,гуцульський побут, поетичний і музичнийфольклор, звичаї, традиції.

Мальовниче гуцульське село Яворів, зі

славною історією та відомими мистецьки-ми традиціями, колиска майстрів народно-го мистецтва, які прославили Гуцульщинуне тільки в Україні, але й за її межами, їхнінеперевершені шедеври займають чільнемісце в музеях України і всього світу.

Сьогодні Яворів є унікальним осередкомхудожнього промислу – ліжникарства. Заостанні роки відбувся справжній ренесансяворівського ліжника.

Це барвисте диво, завдяки співпрацімайстринь-ліжникарок з професійнимихудожниками, є не лише ужитковимвиробом, а й мистецькими витворами, іЯворів по-праву називають столицеюліжникарства, відомі і невідомі народніумільці, які жили і творили в Яворові,впродовж багатьох століть прославилина весь світ цей край.

На Гуцульщині існує повір'я, що ліж-ник привертає до хати добро, у справ-жнього ліжника особлива енергетика,яка передає силу гір і тепло рук майс-трині. Це карпатське, гуцульське пок ри -вало відоме своїми цілющими властивос-тями в лікуванні, це справді пухнастедиво, автентичний гуцульський витвір,важка ковдра з овечої вовни, чудодійнезнаряддя у боротьбі із простудами, банавіть із лихоманкою. Ще у ХІХ ст.ліжники робили з нефарбованої вовни,які виконували роль простирадла і ков-дри водночас, ма ленькі коцики-ліжникивикористовувалися як підстилки наконей замість сідел.

Сучасні ліжники компактні – від 2-хметрів довжиною і 1,5 метра шириною,мають різноманітне забарвлення і ціка-ві дизайнерські рішення.

В селі Яворів майже в кожній госпо-ді вміють і люблять плести ліжники, амайстри щиро поділяються своїм умін-ням.

Довершеності набувають ліжники зав-дяки унікальній гідроспоруді, – це валило.

«БАРВОГРАЙ»

МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ-ЯРМАРОК «БАРВИ КАРПАТСЬКОГО ЛІЖНИКА»

(Продовження на 11 стор.)Василь ПАСИНЧУК,

перший заступник голови СУР


ЖОВТЕНЬ

• Михайла МИХАЙЛЮКА (1 жовтня1940 р.) – відомого літературного критика,поета, прозаїка і головного редактора«Українського вісника», члена Спілки пись-менників Румунії та Спілки письменниківУкраїни, уродженця мальовничої Буковини,випускника Серетського українського ліцеюта Факультету української мови і літературиБухарестського університету, члена видав-ничої комісії СУР. За свою творчу діяльністьнагороджений Премією Спілки Пись мен -ників Румунії. За 2015 р. нагороджений пре-мією ім. Ольги Кобилянської. Все своєжиття пан Михайлюк присвятив українськіймові в Румунії, працюючи з самого початкув єдиній україномовній газеті Румунії«Новий вік», теперішній «Вільне слово»,яку покинув, щоб створити при СП Румунії,а потім при СУР 1990 р. «Наш голос»; черездеякий час переходить на керівництво«Українського вісника», де й по сьогодніпрацює.

Автор цілої низки книг прози, критики,віршів та редактор не однієї української

книги ще за часів видавництва «Критеріон»,а після Грудневої Революції – багатьохвидань СУР.

• Ананія ІВАНОВА (14 жовтня 1946 р.) –колишнього депутата Парламенту Румунії,вихідця задунайських козаків, одного ізспівзасновників філії СУР в Добруджі,керівника дитячого гурту «Дунавецькікозачки». За короткий час, коли займався івикладав українську мову в деяких групах,які сам створив, брав участь у Фестивалі-конкурсі декламування української поезії вРумунії, який проходив у той час у с. ВерхняРівна, Мараморощина. Надіємось, що нашігарні українські діти будуть брати участь вукраїнських конкурсах і надалі.

• Степана БУЧУТУ (23 жовтня 1944 р.)– уродженця найбільшого українськогомарамороського с. Русь-Поляна в багатодіт-ній українській сім'ї.

Випускник Сігетського українськоголіцею, Інституту електромеханіки таБухарестського юридичного факультету приЕкологічному Університеті.

З 2005 р., після смерті голови СУРСтепана Ткачука, – депутат Румунськогопарламенту до 2012 р. як представник укра-їнської меншини та голова СУР протягом 10років – до VII-го З’їзду 2015 р.

Пан Степан Бучута – автор двох книгпубліцистики.

На VІІ З'їзді обраний почесним головоюСУР.

На сьогодні голова Баямарської організа-ції СУР.

З нагоди виповнення 75-річчя від днянародження бажаємо йому На Многая іБлагая Літ!

• Анну БЕРЕҐІЙ (23 жовтня 1947 р.) –уродженка українського банатського селаКопашиль Карашсеверінського повіту.Активний член СУР та дописувач до нашихжурналів, що при СУР. Гарна людина, добрата щира. Талановитий декламатор україн-ської поезії.

НА МНОГАЯ І БЛАГАЯ ЛІТА!

ЦЕНТРАЛЬНИЙ ПРОВІД СУР

Уприміщенні Бухарестської фі -лії Союзу українців Румунії 21вересня поточного року відбув-ся літературний вечір, при-

свячений покійному українському мараму-реському письменнику Михайлу Не -биляку та видатному 90-річному пое-тові України Дмитру Павличку. Налітературному вечорі були присутніпредставники Президії СуР, КомітетуБухарестської філії СуР, ПосольстваУкраїни в Румунії, члени Бухарестськоїфілії та гості. Присутні мали можли-вість послухати аспекти з життя талітературної творчості Михайла Не -биляка та Дмитра Павличка. На святібули прочитані їхні вірші, також про-звучали народні пісні у виконанні гурту«Зоря» та українські мелодії, які загралана скрипці Наталія Колотило-Панчик.Ведучою літературного вечора якийпрацював за фінансової підтримки СУР,була п. Ярослава Колотило – колишнійголова Бухарестської філії СУР.

Нагадаємо, що український поет тапрозаїк Михайло Небиляк народився 17січня 1949 року в селі Верхня РівнаМарамуреського повіту і помер 2003року. Після закінчення семирічки у рід-ному селі продовжував навчання в укра-їнському класі ліцею імені ДрагошаВоде у місті Сігету-Мармацієй. У 1967році поступив на українсько-російськевідділення Факультету іноземних мов ілітератур Бухарестського університету.У 1968 році, ще за студентства, дебюту-вав як поет на сторінках української газе-ти "Новий вік", а 1972 року вийшла у світперша його збірка поезій "Криниці моїхочей". Він був автором першого українсь-

кого роману в Румунії "Лорана" (1975 рік),який приніс йому премію з боку Спілкиписьменників Румунії, членом якої ставпізніше. Другий його роман "Любов доближнього" вийшов у світ 1978 року, а

друга збірка поезій "Неспокій весни"появилася 1990 року. Він друкувавсятакож в українському журналі «Обрії».Його вірші друкувалися також і в часопи-сах Марамуреського повіту, Бухареста інавіть Канади. Михайло Небиляк писав

вірші та прозу і румунською мовою. Вінпрацював над романом «Tristeţea mari lorzăpezi» та над збіркою віршів «Ne permiseleiubiri». Після 15 років від його смерті булиперевидані його романи та вийшла збірка

віршів румунською мовою «Nepermiseleiubiri». Книги побачили світ за фінан-сової підтримки Союзу українцівРумунії.

Дмитро Васильович Павличко, ви -дат ний український поет, перекладач,літературний критик, дипломат, гро-мадсько-політичний діяч, Герой Укра -їни, народився 28 вересня 1929 року вселі Стопчатові на Івано-Фран ків -щині. Працював головним редакторомжурналу «Всесвіт» (1971-1978). Він єавтором численних збірок віршів, атакож слів до відомих пісень "Двакольори", "Лелеченьки" та ін ших. Замотивами його творів, Олек сандрКостін написав оперу «Золо торогийолень» (1982), Євген Стан кович –«Реквієм» («Бабин Яр» для солістів,хору та симфонічного оркестру, 1991).Він є автором сценаріїв до фільмів«Сон» (1965), «Захар Беркут» (1970),переклав драматичні твори ВільямаШекспіра. У 1997 році став лауреатомдержавної премії України імені ТарасаШевченка. Дмитро Павличко був депу-татом Верховної Ради України рядускликань і посади України в різних краї-нах. Український поет кілька разів відвідав

українську громаду Румунії на запрошенняСоюзу українців Румунії.

Христина ШТІРБЕЦЬ

У Бухаресті відбувся літературний вечір, присвяченийДмитрові Павличку і Михайлові Небиляку

ЗЗ ДНЕМДНЕМ НАРОДЖЕННЯНАРОДЖЕННЯ ВВІТАЄМО ІТАЄМО ВАС!ВАС!


З04 по10 листопада 2019 року, вБухаресті відзначався тижденьукраїнської культури, який перед-бачив презентацію українського

фільму «Заборонений», святкування Дняукраїнської мови в Румунії та заходи щодотретього видання Міжнародної конферен-ції «Українці Румунії – історія, сучасністьта перспективи» Організатором показуфільму було Посольство України в Румуніїа святкування Дня української мови та кон-ференції – Союз Українців Румунії.Партнерами виступили Посольство Укра -їни в Румунії, Філологічний факультетКлузького університету ім. Бабеша –Бойоя, Сату-Марський повітовий музей,Громадське телебачення Румунії таВсесвітня служба Радіо Румунія. Різно -манітна тематика конференції охопилацілий спектр питань .

На заходи, організованіСоюзом українців Румунії, з'їха-лись письменники, літературоз-навці, музикознавці, фолькло-ристи, науковці, лінгвісти, істо-рики, професори Бухаресткогота Клузького університету,керівники філій, місцевих орга-нізацій та члени СУР, а такожнауковці з України.

Офіційну частину відкривголовний ініціатор Конференції,заступник голови СУР і головаКомісії з питань Культури СУР-у, Михайло Трайста, який привітавучасників та запрошених і після того,як аудиторія заслухала гімни Румунії,Европейського Союзу та України,запросив до слова голову Союзу укра-їнців Румунії, посла Укра їни в Румуніїта інших гостей, запрошених на цейзахід.

Після офіційного відкриття, роботаконференціїї проходила протягом двохднів у 3-ох секціях: культура-літерату-ра, міжкультурний діалог, етнографічніінтерференції. Це були плідні два днівзаємопізнання один одного та обговорен-ня проблем, які турбують всіх українців підчас роботи у секціях.

Перший день конференції у рамках свят-кування Дня української мови в Румуніїзакінчився концертом, на якому виступилигуртки із багатьох філій СУР та з-закордо-ну.

Мені особисто пощастило взяти участьу роботах секції «Етнографічні інтерферен-ції», де були розглянуті, зокрема, питання,пов'язані з моїм рідним краєм – Буко -виною. Серед представлених робіт менецікавими вида..... наступні три доповіді:

1.«Роль музеїв у промоції та збереженніетнокультурних спадщин гірських регіонівКарпат», представлений докторантом, кан-дидатом педагогічних наук, доцентом,Іною Богданівною Червінською (Україна).

2.«Румунські впливи у посуді після пер-шої половини ХХ-ого століття (на матеріа-лах етнографічних експедицій національ-ного заповідника «Давній Галич», пред-

ставлений працівником цього заповідникапані Маріанною та паном Андрієм Бац -віних (Україна).

3.«Зимова обрядовість. Українськаколядка в селі Балківці Сучавського повіту,– доповідник лектор д-р Роман Петрашук(Румунія).

У першій доповіді пані Іна Богданівнаторкнулась питання пожвавлення етногра-фічних музеїв з метою зробити їх більшпривабливими для дітей та учнів. З досвіду,накопиченого роками, фахівці виявили, щоінтерес дітей та учнів до таких музеїв різкозменшився. Tаким чином дійшло до того,що в деяких випадках діти (особливо колиїх не супроводжували вчителі) купуваливхідні квитки, щоб відвідати рекомендова-ний музей, але насправді вони не заходилидо музею, будучи незацікавленими сухими

та холодними поясненнями, без того, щобтак чи інакше захоплювати їх в обговоренітеми, на яку була організована поіздка домузею. Відповідно, були розроблені основ-ні принципи і стратегії дій щодо поліпшен-ня цієї діяльності шляхом:

– зростання ролі музеїв у сфері освіти зарахунок активного використання музейнихекспозицій;

– активне впровадження в роботу музеївінформаційних і комунікаційних техноло-гій;

– впровадження інтерактивних формроботи і, як наслідок, зростання значенняемоційної складової роботи з відвідувачем;

– впровадження нових технологій, меха-нізмів і організаційних форм, які дозволя-ють забезпечити збереження музейнихпредметів;

– проведення мастеркласів прямо вмузеях

У другій доповіді, представлені співро-бітниками заповідника «Давній Галич»,

пані Маріанною та паном АндріємБацвіними (Україна), до якого ми такожвнесли свій внесок – нижчепідписаний тапан Лейба Іоан) – презентація у дзеркалірумунсько-українських інтерференцій усфері народних промислів та, зокрема, від-носно побутового та домашнього посуду,виготовленого з кераміки, дерева та ткани-ни. Цікавим було те, що були представленіпредмети, якими в давнину користувалисьлюди із сіл Івано-Франківщини та із сілСучавського повіту, предмети, що є части-ною спадщини деяких музеїв, представле-них у цій галузі з двох згаданих вище регіо-нів. Звіт не обмежувався сухим викладомподібностей та відмінностей, але супровод-жувався фотографіями виробів, щоб ауди-торія могла оцінити інтерференцію мотивівта форм у представлених експонатах.

Третій звіт, представлений па -ном Романом Петрашуком, буввідзначений більш науковим під-ходом до проблеми зимових обря-довостей і, зокрема українськоїколядки в селі Балківці Су -чавського повіту, склавши класи-фікацію старих українських коля-док з посиланням на ті, що збе-реглися до наших днів і ще луна-ють по селах Сучавського повіту,а в даному випадку – в селіБальківці на зимові свята.

Голова оргкомітету пообіцявучасникам, що доповоді конфе-

ренції будут зібрані в третій том, якийбуде опублікований за фінансовою під-тримкою СУР і стане підставою і спону-кою для дальнійшої дослідницької працінаших науковців у цій галузі.

Роботу Конференції підсумував Во -ло димир Антофійчук, професор Су -чавсь кого університету імені ШтефанаВеликого та Чернівецького національ-ного університету імені Юрія Федь -ковича. Він підкреслив, що кожна тема,представлена на засіданнях різних сек-цій, є окремою часточкою тієї великоїтеми і проблеми, яка стосується історії

українців Румунії. Завдяки доповідям,представленим на конференції, закладаєть-ся велика основа для узагальнення історіїукраїнців Румунії. Важливо, щоб такі захо-ди, така робота мала продовження, тому щотеми, які обговорювалися на конференції,охоплюють різні аспекти життя українцівРумунії стосовно звичаїв, побуту, народно-го мистецтва, фольклору та літератури, якутворять українці Румунії і українською, ірумунською мовами.

Конференція закінчила роботу презента-ціями книг, виданих Союзом українцівРумунії у 2019 році.

На мою думку, проведення такого родуподій необхідно продовжувати, оскількивони дають можливість учасникам знайо-митися, спілкуватися та обмінюватисядосвідом, а історія про українців Румуніїбуде доповнена новими цікавими дослід-женнями.

Віктор ГРИГОРЧУК,голова Яської філії СУР

МіЖНарОДНа кОНФЕрЕНЦія «украЇНЦі руМуНіЇ– істОрія, сучасНість та ПЕрсПEктиви»


Після лісорозробки, прибувші осі-лись на маєтку Вереші Генріка істворили села Копашиль і Кор -нуцил-Банат, інші на маєтку Губш

Давіда і Таубер Генріка створили село Грибешти(Зоріле), а інші на маєтках біля міста Лугожстворили села Кричово і Гусарька (Пидурень).

Наприклад, жителі села Зоріле (161 родина)уклали договір продажі-купівлі з номером 5120/1911-го року із власниками маєтку черезУгорський Землеробський Банк, філія Лугож.Топографічні виміри і розбивання на дрібніділянки землі були здійснені групою під прово-дом інженера Палескі, фахівця в кадастровійгалузі.

Ті 133 родини, які створили село Копашиль,заключили через той самий банк із Лугожу доку-мент «Укладення» (Vegzes) число 8042/ 19 трав-ня 1912-го року. Продана земля була поділена наділянки за якістю грунту, щоб кожна родинаотримала як родючої землі, так і менш родючої.

До Першої Світової Війни дуже мало родинвернули свій борг до банку. Більшість жителів незмогли подати внески в банк, тому що багатомужчин були на фронті, а банк слідивпостійно за збиранням внесків, покладаючизаборону на майно тих, які не дотримува-лись строку внесків. В 1916-му році ЯцькоЯкоб із села Копашиль, приїхавши у відпус-тку, знайшов більшість родин у дуже пога-ному становищі. Він зібрав від людей доку-менти, отримані від банку, поїхав доВоєнного Міністерства у Будапешті і просивзакінчити переслідування боржників докінця війни, що і сталося. Це пощастило іжителям інших українських сіл.

Про село Корнуцил-Банат більше 50років тому назад університетський професорІван Ребошапка записав бесіду з одним ізперших жителів села, Юрою Плескою. Цейросказав: «Я народився 11 вересня 1895-гороку на Мараморощині, в Західній Україні вселі Підплеша, число хати 89. Батька звали ІванПлеска, а маму Олена. Ми прийшли ізМараморощини в Банат 12 грудня 1910-го року,в Копашиль. 1913-го року ми переїхали вКорнуцил-Банат. Перший, який прийшов уКорнуцил, був Мидяник Іван із Копашели, дру-гий був Куціна Іван, а третій Плеска Іван (бать-ко). В 1914-му році прийшли українці ізГаличини (Рунгур, Слобода, Чорний Потік,Ослови Білі, Ослови Чорні і т.д.)... Із Галичиниприїхало 28 українців, між якими ІванМалиновський і Семчич Василь, а із Закар -патської України прийшли 45, переходячи черезсело Копашиль. Українці, які прийшли у Банат,жили спочатку поміж штаблів дров, куди садилиі кукурудзу та картоплю. Договори продажі-купівлі були складені між українцями і власни-ками маєтку Вереші Генрік та його син Міклош-Юліус, які проживали в Араді і Будапешті...Після 1921-го року жандарми примушували наспокинути ці землі, але ми не погоджувалися ізалишились тільки 55 сімей, ті, які викупилисвою землю. Після війни приїхало ще українцівіз Галичини, дійшовши до 100 сімей. Післяцього ми важко збудували будинок школи, щоб ікорнуцильські діти вивчали письма... 1942-гороку всі українці із Корнуцилу були слугами, ізКопашели було 60 слуг, а із Зоріле 120 слуг, це

тільки через літо, зимою будучи змушені повер-татися додому».

Іоан Лотряну у «Монографії Банату» із 1935-го року писав, що становище українських сіл ізБанату таке:

●Копашиль – село у повіті Северин, волостьСаку, із 743 жителями, 153 хатами… Жителіримсько-католицької віри. Церква збудована1912-го року. Початкова школа має 2 дидактичнікадри. Директор: Георге Ґінде. Має селянськиймлин. ...із 1603-го року споминається (маєток)під назвою Копач».

●Зоріле – село у повіті Северин, волостьСаку, із 974 жителями, русини римсько-като-лицької віри. Має 210 хат... Церква збудована1929-го року. Початкова школа має державнийхарактер і працює з двома вчителями. Директор:Штефан Попа. Село створено в 1910-му роцірусинами римсько-католицької віри поселенітут, на маєток доктора Золтана Медве».

Про інші українські села Іоан Лотряну не зга-дує нічого, напевно тому, що не отримав інфор-мацій про них від місцевих властей або від свя-щенників. Навіть і у зв’язку із селами, згадани-ми у своїй монографії, він не був достатньо поін-формований, тому що, як жителі села Копашиль,так і ті із Зоріле, були православними старого

стилю і греко-католиками, а церкви були збудо-вані у 1910-1914 роках. Інша помилка, яку вінзробив, зв’язана з власником маєтку, де створеносело Зоріле. Доктор Золтан Медве був юристом іпрефектом міста Лугож, а власниками маєткубули Губш Давід і Таубер Генрік.

Мала частина жителів цих сіл переселиласяпісля Другої Світової Війни у села, як Ґавождія,Бечкерек Малий, Джелу і Варіаш, де отримализемлю від румунської держави, але трималипостійно зв’язок із рідними селами.

Так сталося із родиною Глеба, яка пересели-лася до Бечкереку Малого. Наслідник цієї сім’їЮра Глеба є головою філії Союзу УкраїнцівРумунії тут. Всі 5 сіл, створених у 1906-1910роках, існують і сьогодні, кожне з них святку-вавши останніми роками століття існування.

Друга хвиля міграції відбулася під час і зразупісля Другої Світової Війни, українці втікаючивід Червоної Армії. Із цих мала частина залиши-лася в Банаті і, взагалі, були асимільовані руму-нами. Одна причина цієї асиміляції був страх,щоб не були повернені на батьківщину, післявходу Румунії у комуністичний табір. Все таки,були і винятки, як священник Ґорчинський і йогосім’я. Вони скривалася спочатку в румунськійМараморощині, а після закінчення війни доїхали

в село Копашиль, де пан служив і після виходуна пенсію, хоча поселився остаточно в містіКарансебеш.

Третя хвиля міграції відбулася у комуністич-ному періоді (біля 1960-1989), коли українці ізМараморощини і навіть із Буковини приїхали уБанат для сільськогосподарських робіт, дляроботи у будівництві або у промисловості. Цяхвиля міграції українців відбулася починаючи з60-70-их років минулого століття, підкреслюю-чи, що українці вже були румунськими громадя-нами, особливо із повітів Марамуреш, СатуМаре, Сучава, Яси і Ботошани. На початку біль-шість марамороських українців працювали уземлеробстві. Внаслідок емігрування німців набатьківщину, через закупівлю їхніх хат, українцідійшли сьогодні більшістю населення сіл, якЩука, Драгомірешти, Малі Ремети, Салба дже -лул Ноу, Сока, Поґанешти, і т.д. Українці ізрумунської Мараморощини (які походять із сілПоляни, Ремети, Рускова, Бистра, Красна,Вишавська Долина) покинули свої рідні місцявнаслідок зростання числа жителів і нестачіорної землі. Вони працювали в Сільсько -господарських коопе ративах і в Державних гос-подарствах у Банаті і, поступово, купили собі

хати, засиливши знову багато сіл із рівнинрік Тіміш і Муреш. Українці із Буковини вза-мін поселилися головно в містах, працюючиу будівництві, транспорті і промисловості.Так, маємо приклад Саучука Еміліана, якийприїхав із Сирету до Оршови 1968-го року, адалі переїхав до Тімішоари працювати упромисловості. Зразу вони зайшли у близькістосунки із українцями, які приїхали напочатку ХХ-го століття, здружившись інавіть поріднившись з ними.

Бензар Микола, директор ГімназійноїШколи в Щуці, розказує: «У селах Щука іДрагомірешти живе в більшості українськенаселення, більш 90 %, решта будучи руму-ни і німці. У приналежних селах Олошаґ іЗґрибешти більшістю є румунське населен-ня, але тут живе в проценті 14 % і українське

населення. Сюди українці переселились із пові-ту Марамуреш, починаючи з 1960-их років, змаксимальним приїздом у 1965-1969-их і 1990-1999-их роках, внаслідок від’їзду німецькогонаселення до Німеччини. Цей процес продовжу-ється і сьогодні. Середній вік людей в Щуці є33,5 років, завдяки великому числу дітей, якіживуть в селі. В теперішній час, село є справжнябудівельна площадка, всюди будуючись нові,показні хати».

Інший приклад є села Малі Ремети. Пані про-фесор музики і української мови Грінь Анна роз-казує: «Перші сім’ї, які приїхали в Малі Реметиіз Вишавської Долини, повіт Марамуреш, булиЛаврюка Юри і Панчика Василя 26-го люто-го1968-го року. Починаючи із 1969-го року, при-їхали й інші сім’ї із марамороських сіл Бистра,Красна, Поляни і так стало, що в теперішній час85% населення є етнічними українцями...В1992-му році було проведено перше богослу-жіння на українській мові отцем Ілля Албічук аз 1994-го року, при допомозі Союзу УкраїнцівРумунії, філія Тіміш, через пана СеменюкаІвана, почалося вивчання української материн-ської мови у школі».

(Далі буде)

Іван КІМПАН-КИМПЯНУ

СТОРІНКИ З ІСТОРІЇ УКРАЇНЦІВ БАНАТУ.ПРИЧИНИ І ЕТАПИ МІГРАЦІЇ УКРАЇНЦІВ ДО БАНАТУ

(Продовження з попереднього числа)

Створення 33-ої місцевої організації СУР філіїТіміш у селі Джармата. 24 січень 2016 р.

Бухарестська філія СУР організувала2-3 листопада 2019 року захід длявшанування пам’яті українськихписьменників та культурних діячів

під назвою „Я на сторожі коло їхпоставлю слово”. Споминали вихід-ців з Марамо ро щини, Буковини таінших регіонів Румунії, а також ізЧернівців, які оселились, творили табули поховані в Бухаресті, середяких Степан Ткачук, КорнелійРегуш, Євген Мигайчук, ІринаЛевинська, Степан Ле винський,Богдан Гедимін, Віра Дмитрівна,Сильвестр Загородний, Іван Мой -сюк, Оксана Мельничук, Орест Ма -сикевич, Іван Непогода, Ігор Лем -ний, Теофіл Ребошапка, МиколаЛясевич, Василь Соколюк, СтеліанГруя-Яцен тюк, Орися Хортик, МагдалинаЛасло-Куцюк, Дан Хорія Мазілу, МиколаОлексюк, Остап Шандро, Ілля Фра си нюк,Костянтин Драпака, Іван Мінтянсь кий, ЮрійКокотайло, Василь Білівсь кий, Вал Кордун.“Можливо, їх є більше. Сподіва ємось, щонаступного року знайдемо й інші могили, депоховані наші письменники та діячі культури,і будемо їх споминати”, – повідомив головаБухарестської філії Союзу українців Румунії,письменник Михайло Трайста.

У суботу, 2 листопада, на бухарестськомукладовищі «Беллу» були покладені квіти домогили письменника Степана Ткачука,колишнього голови СУР та депутата Пар -ламенту Румунії. Упокійні пісні проспіваввокальний гурт «Коломийка» з м. СеретуСучавського повіту, керівником якого є вчи-телька Зірка Янош.

Продовжився вшанувальний захід того ждня у приміщенні Бухарестської сурівськоїфілії СУР з поминальною панахидою, яку від-правив отець Корнелій Ірод, та круглим сто-

лом, на якому зі словами шани виступилиголовний редактор „Українського вісника”письменник Михайло Михайлюк, отець-пись-менник Корнелій Ірод, голова Бухарестськоїфілії Союзу українців Румунії, письменникМихайло Трайста та головний редактор газети"Curierul ucrainean" ("Український кур'єр"),лінгвіст Іван Робчук. У своїх виступах вониговорили про життя і літературну творчість

покійних українських письменників, деякі зяких були членами Спілки письменниківРумунії та України. Вони також відмітилироль, яку відгравали письменники, культурні

діячі, викладачі, взагалі українськаінтелігенція Бухареста, у збере-женні й розвитку етнічної, куль-турної та мовної самобутностіукраїнців Румунії.

Письменники та мовознавцізалишили за собою книги, худож-ники – картини, викладачі – сьо-годнішнє покоління інтелігенції.Серед них були й вихідці зЧернівців, які оселились в Бу -харесті, зокрема Степан Левинсь -кий, Ірина Левинська, Юрій Ко -котайло – відповідальний редак-тор двох словників «Ру мунсько-

українського» та «Українсь ко-румунсь -кого», що вийшли друком у 1964 році,Костянтин Драпака – засновник українсько-го відділення Кафедри слов’янських мовБуха рестсь кого університету.

Після виступів вокальний гурт «Ко -ломийка» виконав кілька українських пі -сень. У неділю 3 листопада українці Бу -хареста та гості з Буковини взяли участь уСлужбі Божій в Українській православній

церкві Бухареста. Після Святої Літургії отецьДмитро Колотило, настоятель Бухарестськоїукраїнської православної Парафії "СвятогоПетра Могили", отець Іван Лупшак та отецьВолодимир Малкович відслужили поминаль-ну панахиду за українськими письменникамита діячами культури.


Мова – це чарівний ключ, задопомогою якого можна від-крити ворота національної інародної специфіки одного

краю та познайомитися з народом його. Вонавідображає всю історію нації. Безліч столітьмова була актуальною темою для людей,тому що вона повела їх до формуваннябагатьох значень. Загальновідомо, мова вва-жається фундаментом культури і засобомвиражання і передавання думок, щирихпочуттів між людьми. Кожна мова має важ-ливу роль в житті людини, вона найбільше інайдорожче добро одного народу.

Українська мова – це наймилозвучнішамова. Вона приносить світло та надії кожнійлюдині, яка її вивчає. Ця мова, наче при-ємний аромат яблуневого цвіту, яка надаєвічно душі спокою та задоволеності.Насправді, слова Олеся Тончара окреслилинайкращий опис української мови: «Запашна,співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музи-ки і квіткових пахощів – кількома епітетамисупроводяться визнання української мови.Той, хто зневажливо ставиться до рідноїмови, не може й сам викликати поваги досебе». Це підкреслює те, що ми повинні збе-

регти та цінувати цю нашу мовну спадщину.В ній знаходимо прекрасні спогади, залотінадра.

Але виникає цікаве питання: що означаєрідна українська мова для кожного з нас та якставимося ми до неї? Певне, те, що мислимота усміхаємося рідною мовою, це особливе.Воно створює глибоке коріння в серці, а мивідчуваємо її, як живу істоту!

Для мене особисто рідна українська мовамає визначне місце в душі. Тому дослідженняцієї мови приносить лише кращі результати.Рідну українську мову можемо порівняти «зорганізмом, де кожне слово виконує своюфункцію» – сказав один з українських відо-мих письменників. Вона містить мелодійні тарадісні пісні, які прикрашають наше життя.

Історія розвитку української мови підси-лює нас обмірковувати, що вона – великедосягнення сьогоднішнього дня. Звичайно,це наклало певний відбиток на ставленнялюдей до мови. Так само, як сонячні променіщодня ллються на землю, а місяць завжди нанебі, так українська мова – одна з частиннашого життя.

Наприклад, найвідоміший письменникукраїнської літератури Тарас ГригоровичШевченко використовував свою мову як

потужну зброю проти гнобителів. Сильнаборотьба мала на увазі відновлення волі.Революційна творчість Шевченка написанаукраїнською мовою. В життя входимо з рід-ною мовою, теж з нею переживаємо радість,а також всі суспільні гаразди чи негаразди.Вона витворюється в певній культурі та впевній традиції. Точно, що наша мова прино-сить моїй душі тільки гордості та мріячогоспокою в цім турботливім світі.

Для кожної людини її мова – найкраща.Але в україській мові є щось насправді чарів-не, щось незвичайне, ніжне. Цей чудовий даря отримала з раннього дитинства від моєїбабусі, а потім продовжувала вдосконалюва-ти свої знання з мови в школі. В цьому кон-тексті я вважаю себе дуже багатою людиною,бо знаю і маю свою рідну українську мову,яку плекаю і люблю поруч із румунськоюдержавною мовою. І якщо людина можежити якийсь час без їжі, без сонця, без світлато без рідної мови вона прожити не може німиті, бо звуки її йдуть із глибини самогосерця. Незворотнє проходження часу пере-творює нашу мову в справжній скарб.Українська мова – це міцний зв’язок міжминулим, сучасним і майбутнім!

Дениса-Лорена КОЗАЧУК


у Бухаресті вшановано пам’ять українських письменників та діячів культури

Українська мова – духовний скарб людини

9листопада відзначаєтьсяДень української мови вРумунії. З цієї нагоди Союзукраїнців Румунії 8-10

листопада провів у Бухаресті низкунаукових та культурних заходів. 8листопада вранці розпочалась дво-денна Міжнародна конференція«Українці Румунії – історія, сучас-ність та перспективи», в якійвзяли участь науковці і гості зРумунії та України. У другій поло-вині дня відбувся концерт за участіхудожніх колективів та солістів зусіх регіонів Румунії, де компактнопроживають етнічні українці, aтакож з України.

Виконавці зачарували публікусвоїми піснями, танцями тапоезіями. З вітальними промовамивиступили голова Союзу українцівРу мунії, депутат Микола-Мирос -лав Петрецький, міністр культурита національної ідентичностіРумунії Богдан Георгіу, Посол Укра -їни в Румунії Олександр Баньков,державний секретар МЗС РумуніїВіктор Мікула, державний секре-тар Депар таменту з міжетнічнихвідносин Уряду Еніке КаталінЛаціко, голова Асоціації італійцівРумунії, депутат Анді-ГабрієльГросару. Вітальне слово виголосилитакож генеральний секретар Всес -вітньої служби Радіо Румунія(ВСРР) Єуджен Кожокаріу, профе-сор Черні вецького національногоуніверситету імені Юрія Федь -ковича Володимир Антофійчук, го -лова української секції ВСРР Ва -силь Каптару, голова Буха рестсь -кої філії СУР Михайло Трайста,голова Клузької філії СУР ІванГербіль, голова Марамороської філіїСУР Мирослав Петрецький, гене-ральний секретар СУР Люба-ІринаГорват.

Були зачитані вітальні листивід Адміністрації ПрезидентаРумунії, Клузького університету ім.Бабеша-Бойоя, Сатумарського по -ві тового музею, Міністерства осві-ти та дослі джень. У заході взялиучасть також члени проводу СУР,університетські професори, шкіль-ні інспектори, вчи-телі, студенти, уч -ні, представники ук -ра їнської громади,гості з Румунії таУкраїни. На концер-ті, присвяченому Днюукраїнської мо ви вРумунії виступилиХор Правос лавноїУкраїнської Церквиз м. Сігету Марма -цієй Мара морськогоповіту, Вокально-ін -стру ментальнийгурт «Тріо Грінь» з

Тіміського повіту, Студентськийхор, який діє при Клузькій філіїСУР, Танцювальний ансамбль "Чер -вона Калина" з с. Негостини Су -чавського повіту, Змішаний хор«Ронянські голоси», Вокальний чо -ло вічий гурт «Голос Полонини» зРусь-Полян, Фанфар «Буковинськіквіти» з Киндешт, Танцювальнийгурт «Весна» та соліст ВасильСкутелніку з Ботошанського пові-ту, Танцю вальний ансамбль «За -дунайська Січ» з Тульчанськогоповіту, Хор «Голос українців» зКараш-Северіну, Вокально-інстру-ментальний гурт «Червона Ка ли -на» з Мараморського повіту, Во -каль ний гурт «Лілея» з Арадсь когоповіту, Вокальний гурт «Ти ся -ночка» з Буш тино Тячівсь кого рай-ону та Укра їнський академічнийфольклорно-етнографічний ан -самбль «Кали на» з Києва, Укра їна.

Ведучими були студентки Веро -ніка Гавриляк і Тіна Комар.

Міжнародна конференція «Укра -їнці Румунії – історія, сучасністьта перспективи», ініційована пись-менником та головою Комісії зпитань культури Союзу українцівРумунії Михайлом Трайстою, про-довжила свою роботу в секціях усуботу, 9 листопада. У цей деньтакож відбулася презентація книг,виданих СУР протягом цього року.

Партнерами заходів виступилиПо сольство України в Румунії,Філо логічний факультет Клузькогоуніверситету ім. Бабеша-Бойоя,Сату марський повітовий музей,Гро мадсь ке телебачення Румуніїта Всесвітня служба Радіо Ру -мунія.

Нагадаємо, що 4 липня 2018 рокуз ініціативи голови СУР і депута-та румунського парламенту Ми -коли-Мирослава Петрець кого Па -лата де путатів Румунії прийнялазаконопроект про оголошення 9листопада Днем української мови вРумунії.



У Бухаресті відсвяткували День української мови

(Продовження на 11 стор.)Проф. Василь ПАСИНЧУК,

перший заступник голови СУР

(Продовження. Поч. на 8 стор.)


(Закінчення. Поч. на 8 стор.)

Після декількох холодних ідощових днів, 17 листо-пада виявився прекрас-ним і навіть сонячним

днем, начебто підготовленим доподії, яка незабаром мала б розпоча-тися з тижневою затримкою, але зоб’єктивних причин (делегація нашоїфілії не могла пропустити святку-вання цієї події на центральномурівні). У цій приємній атмосферіневелика, але дружелюбна спільнотаукраїнців м. Яси разом із почеснимигостями та запрошеними зустріла-ся у Клубі лікарів, нашому уже тра-диційному та дуже привітномумісці, щоб відсвяткувати другий рікпоспіль День української мови уРумунії.

Цього разу в результаті кроків,зроблених нашим депутатом в пар-ламенті Румунії, паном Миколою-Мирославом Петрецьким, головоюСоюзу українців Румунії, ми маємодень української мови, законодавчозатверджений парламентом, за щоми йому дуже вдячні.

Хоча в нашому намірі було, щоб вцій акції взяли участь більше пред-ставників місцевих органів влади таінших гостей, з об’єктивних причин(підготовка до президентських вибо-рів) вони не змогли відповісти пози-тивно на наше запрошення. У захо-ді, все ж взяли участь представникимерії, університету «Александру ІоанКуза», коледжу "Октав Банчіла",деяких шкіл та інших установ, зякими співпрацює наша філія. Західрозпочався з вітального слова відУНУ та нашої філії і короткої пре-зентації щодо залучення депутатаукраїнської меншини до реглемента-ції Дня української мови в Румунії, апотім – деякі міркування щодо істо-

рії та місця української мови в кон-тексті інших мов Європи, і не тіль-ки. Було представлено кілька унікаль-них фактів про українську абетку таписемність.

Далі професор Кармен ДаніцовЗахарія представила короткий наризукраїнської літератури в контекстізагальнолюдської літератури та про-декламувала вірш "Заповіт" україн-ською мовою, а кандидат наук. На -талія Бурдуя прочитала два вірші,присвячені українській мові. Прек -расні слова на адресу Яської філіїСУР та про те, як нам вдаєтьсязалучити до наших заходів різнікатегорії людей, а також про добрінаміри Філії стосовно організаціїспільних акцій, висловила представ-ниця університету «Александру ІоанКуза», лектор доктор Наташа Ма -ноле.

Подія продовжилася блискучоюпрограмою класичних пісень (студій)на гітарі у виконанні учня КорічукаМатея з коледжу "Октав Банчіла"та завершилася низкою українськихнародних танців, представленихнашим гуртом "Веселка" під керів-ництвом професора Родіки Фаліш -тяну.

Гості цього заходу мали змогупобачити книжкову виставку, дебули представлені останні книгиукраїнських письменників Румунії,видані за останні два роки накладомСоюзу українців Румунії, виставкучасописів та журналів, які видаєСУР та портрети найбільш улюбле-них українських письменників з пів-денної Буковини

Захід відбувся у доброзичливій,невимушеній атмосфері, в дусі глибо-кої взаємоповаги.

Віктор ГРИГОРЧУК

ЛИСТОПАД

1. Валерію ШОВКАЛЮК (5 листопада1940 р.) – випускницю Бухарестського уні-верситету, викладача румунської мови,дружину поета Павла Шовкалюка, матірдвох синів, відданого викладача! Часомдописує до українських газет СУР.

2. Борислава-Штефана Петрашука (5листопада 1970 р.) – з 2013 р. по вересень2015 р. – голова Сучавської органiзаціїСУР. Народився п. Петрашук у м. РадівціСу чавського повіту. Закінчив Серетськийлі цей. Після ліцею, в 1995 році, одержавдиплом інженера по спеціальності мекат-роніки Сучавського університету ім.Штефана чел Маре, а пізніше здобув мас-терат по спеціальності трибології.

3. Богдана МОЙСЕЯ (6 листопада1972 р.) – перший заступник голови СУРта перший заступник голови Бухарестськоїфілії СУР. До жовтня 2015 р. голова реві-зійно-фінансової комісії СУР. ВипускникаДрогобицького Університету ім. І. Франка,Факультету менеджменту, маркетінгу таекономічних наук в Україні. Після закін-чення факультету повернувся до Бухаресту,де працює комерційним директором.Народився Богдан Мойсей в задунайсько-му українському селі Крішан в українськійсім'ї. З жовтня 2015 р. обраний VІІ-имЗ'їздом СУР першим заступником головиСУР, а на VІІІ-му Зїзді СУР також першимзаступником голови СУР. Він також членПрезидії СУР та Ради СУР. Успіхів у відпо-відальній роботі!

4. Марію ЧУБІКУ (24 листопада 1946р.) – випускницю Сігетської українськоїпедагогічної школи, шановну письменни-цю для дітей, авторку збірок «На крилахдитинства», «Дитинства очі волошкові» тазбірника народних пісень «Ой у Лузі влузі», «Скарби минулого», «Слідами щед-рої чаклунки». Щирий дописувач довидань СУР, зокрема до «Вільного слова».

Народилась пані Чубіка в українськомуселі Луг-над-Тисою, Мараморощина, про-працювала ціле викладацьке життя в с.Вишавська Долина. Після виходу на пен-сію разом із сім'єю перейшла жити в ріднесело.

НА МНОГАЯ І БЛАГАЯ ЛІТА!

ЦЕНТРАЛЬНИЙ ПРОВІД СУР!

ЯСЬКА ФІЛІЯ СУР ВІДЗНАЧИЛА ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В РУМУНІЇ

ЗЗ ДНЕМДНЕМ НАРОДЖЕННЯНАРОДЖЕННЯ ВВІТАЄМО ІТАЄМО ВАС!ВАС!


15

...чОрНОБиЛь-ську ЗОНу

Цього року філія СУР Ті місь -кого повіту з ініціативи їїголови Юрія Глеби запланува-ла зібрати гру пу українців, які

б відвідали Закар паття, зокрема Між -гірський район, слідами предків.

План здійснився з підтримкою нашогоголови і депутата СУР Миколи-Мирос -лава Петрецького. І так, 27 серпня групаукраїнців, правнуків переселенців дорумунського Банату, вирушили в дале-ку дорогу. Мікробуз фірми нашогоукраїнця Івана Шутака рано-ране-сенько рушив у таку радісну дорогу, івже після обіду, після переходу кордо-ну на українську сторону ми добрали-ся до прадідівського Міжгір'я. Розміс -ти лись у готелі «Жива вода», а надве-чір мали приємну зустріч з нашимидрузями – молодими етнографом, про-фесором істориком Ми хайлом Бури -шиним і його дружиною та з ВасилемГаласом, раді, що знову зустрілися іраді щирій розмові між нами, як міжсвоїми.

На другий день наша група вирушила вдорогу в пошуках рідні, – одні в одну сто-рону, в села Сойми, Дубове, НижнійСтудений, інші в іншу сторону, в селаВучково, Нижній Бис трий. Ще одна

група – в туристичні зони Шипіт, Ко ло -чава – велике селище. Музей села – Старесело, а потім у Синевір, в зону Ста -родавньої Верховини. В той гарний, теп-лий день на релігійне свято «УспінняПресвятої Богородиці» 28 серпня ми зупи-нились і відвідали в Синевірі Храм «СвятаТройця». Біля церкви знайшли старшихлюдей, котрі нам розказали про все, щи

ми їх питали, – розмова була дуже цікава,дуже приємна. Згадаю такі імена і прізви-ща наших зустрічних: Попадинець Ва -силь, – Синевір – 80 р., Стець Іван, Си -невір – 85 р., Чабрун Іван, Синевір, 88 р.,

Горват, голова с. Син-Поляни, Дербак Ва -силь, колишній учитель (пенсіонер), 76 р.

Всім ми подарували наші українськігазети і журнали, а вони з радістю сказа-ли, що дадуть їх прочитати також ііншим селянам.

В Колочаві так само відбувся ХрамЦеркви. Велике число віруючих людей,молоді сім'ї з діточками бажали знати

про нас, а ми про них. Були запитання,були й відповіді на них.

Багато імен та прізвищ точнотакі, як у наших селах Зоріле, Ко -пашиль, Корнуцил, Кричово, Гу сарка:Дербаки, Ро сохи, Думи, Бабі чини,Шпіль ки, Тюхи, Чернички, Яцьки іт.д. В Колочові дуже багато Дербаків,і старі і молоді. У згаданих вище селахнаселення численне і в них багатомолодого покоління, багато новихбудинків, гарних хат, гарні за карпат-ським стилем з каміння та дерева.Молоді чоловіки працюють за межамикраїни, і так рівень їхнього життя з

року в рік кращає.

слідами предків на срібній Землі

ПОДОрОЖ ДО ЗакарПаття вПОшукаХ рОДиННОГО кОріННя

Ітак, в цьому прекрасному селі насгостинно зустріли й пригостилизапашною кавою, смачними бутер-бродами і місцевим дуже добрим

віскі й запропонували відвідати школу, щонам дуже сподобалася, особливо кімна-та-музей.

Починаючи з 11-ої години, за програ-мою, відбулося святкове Богослу жінняу церкві Пресвятої Трійці села Яворів,храм церкви, як і у наших українськихселах Мараморощини; нас також при-тягнули і позитивні враження, якінаповнили наші серця. Святково, уро-чисто, душевно відбулося святковеБогослу жіння, а проповідь священни-ків, головно слова отця Яворівськоїцеркви, просто запали в душу

Від церкви всі учасники свята, орга-нізованою колоною попрямували дошколи, де на просторому подвір'ї відбувсявернісаж карпатських ліжників «Бар -вограй», майстер-класи народних реме-сел, де на видному місці були представле-ні і вироби (ліжники, джерги) з Румунії.

Далі за програмою відбулося урочистевідкриття ІІ-го Міжнародного фестивалю-ярмарку «Барви карпатського ліжника».

На сцену запросили представників

обласної, районної та сільської держадмі-ністрації та інших поважних гостей,серед яких дуже гарно, тепло і сердечнозапросили і представників СУР, гостей зРумунії, запросивши до слова першогозаступника голови СУР Василя Пасин -чука, який гарно подякував за запрошен-

ня, передав найкращі побажання від голо-ви СУР, депутата в Парламенті Румуніїпана Миколи Петрецького, подякував зате, що так гарно, душевно зустріли гос-тей з Румунії, піклувалися про них, під-кресливши, що як педагог був враженийцим відкритим уроком українськогопатріотизму, гуцульською гостинністю,майстерністю народних умільців і в ціло-му цим прекрасним святом.

Далі представники держадміністраціїсела Яворів передали естафету нашійрумунській делегації, – ліжник, на якомунаписано «Барви карпатського ліжника»,тому що на наступний 2020-ий рік цесвято має відбутися в Румунії, організова-не СУР, як було встановлено 2018-го року.

Далі слідувала культурно-мистецькапрограма за участі фольклорних колек-тивів Рахівщини і Косівщини, та, нажаль, через дуже насичену програму СУРне зміг заслати нашим друзям з Україниартистичний колектив, хоча у нас, у

Марамуреші, їх багато; надіємось, щона слідуючих випусках будуть виступа-ти і артистичні колективи СУР зукраїнських сіл Мараморощини.

Далі слідував показ моделей з ліжни-кової тканини, відзначення народнихмайстрів, виступи відомих артистівта етнозабава і святковий стіл ватмосфері доброзичливості, взаємопо-розуміння і гарного настрою.

Ще раз подякувавши ґаздам за все,ми тепло попрощалися, подарувавшинашим українським друзям кілька зостанніх номерів наших газет і жур-

налів, часописів СУР. Не можу закінчити, не подякувавши за

приємну подорож і гарно проведений час імоїм попутникам, молодим гарним хлоп-цям Чіпріану і Олександру, і не можу зро-зуміти, як такі гарні, молоді, виховані,розумні і приємні леґіні з гарним почут-тям гумору, які вміють гарно поводити-ся, ще й досі не одружені. До уваги нашихдівчат красунь-чарівниць!

«БАРВОГРАЙ»

МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ-ЯРМАРОК «БАРВИ КАРПАТСЬКОГО ЛІЖНИКА»

(Закінчення. Продовження з 4 стор.)

(Продовження на 12 стор.)

Текст і фото:Анна БЕРЕҐІЙ


На другий день піс ля сніданкуми перейшли Синевірську По -ля ну, Синевір і відвіда-ли Національний При -

родний Парк Сине вірське Озероміж го рами – його ще називають«Синім оком Кар пат», – де горивисокі, швидкі ріки, джерела міне-ральних вод, широкий твариннийсвіт, де так само розвиваєтьсятуристична зона, будуються маліхатки для відпочинку.

Вечором ми повернулися з чудо-вої зони в Міжгір'я у го тель, – тамна нас чекали люди з родин, котрірозчули про наш приїзд та знайомі,і все це завдяки п. професора

Михайла Бури шина, який повідомивпро нас жителів тих сіл. Після вечері –нові зустрічі, цікаві дискусії, обговорен-ня нашого минулого і сучасного. В готе-

лі звучали пісні і закарпатські коломий-ки, різні українські пісні до пізньоговечора.

Але є така поговірка у наших україн-ців: «Зустріч весела, а розлука сумна».Вранці наша група покинула Між -гірський район і рушила в дорогу, якаповела до Берегова, де ми зупинились надві години, – потім знову в дорогу досамого кордону. Перейшли кордон іпрямо до міста Тімішоари.

Покинули Україну, Закарпаття,села, де наш корінь, де смерекові ліси,

чисте і сильне повітря, озера, родина, здумкою, що знову і знову зустрінемось, ботам наша мова та наша пісня й говірка,така, як у наших українських селах, тамусе миле і так кортить побути на тихверховинах хоч ще одну годину, так, якзнаємо з пісні:

«Верховино, світку ти наш,Ой як у тебе тут мило...»На закінчення про згадану вище подо-

рож – щира подяка організаторам з бокуСУР і всім тим, хто допоміг в нашій поїз-дці на Срібну Землю.

Найважча заповідь Ісуса Христау Новому Заповіті є любитиворога, молитися за нього, бла-гословити його. Кожна людина,

лише якщо подумає про свого ворога, важкоїй простити йому, а не ще б любити, абомолитися за нього. Щоб правильно зрозумі-ти цю заповідь, треба нам, по-перше, визначити, хто саме є наши-ми ворогами та звідки вони вияви-лися.

Отож, вороги однієї людиниділяться на ворогів, котрих ми діс-таємо з дозволу Божого та на воро-гів, котрих ми самі собі робимо.

Щодо першої категорії ворогів, яхотів би навести лише прикладзаздрісної людини. Велика кількістьлюдей, навіть добрих християн,мають цю духовну хворобу –заздрити ближньому тоді, коли вінзазнає матеріального успіху абоуспіху в професійній діяльності.Заздрість – це не мала річ, це немаленький гріх, це – важка душевна хворо-ба, якої дуже, дуже важко позбутися.

У одній книзі я прочитав таку притчу: «Уодному селі жив дуже добрий християнин,побожний, порядний, але мав він один-одні-сінький недолік – заздрив сусіду, тому що унього було краще господарство. Однієї ночіБог посилає свого Ангела до цього чоловіка

і каже йому: – Іванку, Бог бачив твою віру ітвій недостаток і хоче тобі сповнити будь-яке твоє бажання. Тоді Іван питає Ангела:«Якщо я вимагатиму одну річ, то Бог спов-нить її?». «Так, каже Ангел, – але з однієюумо вою». «Яка саме умова?», – запитавІван? «Якщо тобі Бог дасть одну річ, то

сусіду дасть удвічі більше». Як почув Івантаку умову, засмутився і сказав Ангелу:«Залиш мені пару днів, щоб я подумав».

Через кілька днів Ангел знову запитуєІвана, яке у нього бажання. «Видовбай меніодне око!», – відповів Іван.

З цієї коротенької притчі можемо всі датисобі справу, який великий гріх є заздрість.

Може, ми часто запитуємось, що робити злюдьми, які так поводяться? Чи можнаякось їм допомогти? Чи можемо противити-ся їм? Ні! Одну річ залишив нам Бог длятаких ворогів: молитися за них!

А коли молимося за нашого ворога, це неінше, ніж доказ нашої любові до нього.Треба, щоб кожен християнин зрозумів, щоіншого рішення немає у випадку тих людей,які бажають нам лиха без жодної причини!

Про другу групу ворогів, яких ми самісобі робимо, це ті люди, які стають нашими

противниками через несерйозність.Тут можна навести багато прикла-дів, але я дам лише один: Тоді, колия не сповняю свою обіцянку докогось, то втрачаю свого приятеля.Навіть і той може мати мене заворога. У цьому випадку не доситьмолитися за ворога, а слід розв'яза-ти справу так: щоб той, котрому ялихо зробив, простив мені, а потімможна і помолотися і поблагослови-ти його.

З усіх заповідей, котрі Бог давлюдям, на першому місці є любов,оскільки любов об’єднює всі запо-віді!

Коли людина сповнена любові,вона подібна до Бога, тому що

Святий апостол і євангелист Йоан так ікаже: «Хто не любить, той не спізнав Бога,бо Бог є любов!» (1 Йо. 4, 7-8).

Іван ЮРЧА,Доктор теології, отець Української православної церкви села Бистрий

Марамороського повіту

слідами предків на срібній Землі

ПОДОрОЖ ДО ЗакарПаття вПОшукаХ рОДиННОГО кОріННя

(Закінчення. Поч. на 11 стор.)

Душевна пожива

Любіть ворогів ваших... (Лк.6.35.)


Рубрику веде Ірина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ

ЗДОРОВИМО ВАС І БАЖАЄМОУСПІШНОГО 2019 р.!

Справжній митець, творчістюякого захоплювався у свій чассам Чарлі Чаплін, ОлександрДовженко народився 29 серпня

1894 року в Чернігівській губернії. Родинамайбутнього кінодраматурга була незамож-ною – незважаючи на те, що батькиОлександра мали власну землю, вона буланеродючою й не могла дати родині потріб-ного достатку.

У 1911 році О.Довженко, закінчившишколу, вступив до Глухівського вчитель-ського інституту, яким закінчив у 1914 році,отримавши призначення на посаду вчителяу Житомир. Коли ж у Києві відкриласяАкадемія мистецтв, він став її слухачем. У1917 році Україну сколихнули революційніподії, за якими розпочалася Громадянськавійна. У цей час О. Довженко вступив наслужбу до 3-го Сердюцького полку арміїУНРі навіть брав участь у придушеннікомуністичних виступів на заводі«Арсенал», за що пізніше був заарештова-ний.

У1920 році О. Довженко вступив докомуністичної партії. І хоч цей крок єдосить неоднозначним, мусимо розуміти,що за тогочасних реалій він був вимушенимдля колишнього «петлюрівця», який волівпродовжувати жити й працювати в Україні.У1921 році Довженка направили за кордонна дипломатичну роботу. Протягом 1922-1923 років вінжиші у Берліні й обіймавпосаду секретаря генконсульства УРСР уНімеччині Повернувся на батьківщинуДовженко 1923-го року. З цього часу війпрацював художником-ілюстратором хар-ківської газети «Вісті ВУЦВКк.

Уже тоді О.Довженко зацікавився кінема-тографічним мистецтво». Він тісно спілку-вався з орієнтованим на кіно літературним

об'єднання» «Гарт», до складу якого входи-ли такі стовпи української літератури, якВолодимир Сосюра, Микола Тарновський,Павло Тичина і Микола Хвильовий.Остаточно зробив свій вибір майбутньоїпрофесії О. Довженні у 1925 році, коли ставстажистом у агітаційному фільмі «Червона

армія». Усього за своє творче життяО. Довженко поставив 14 ігрових ідокументальних фільмів, написав 15літературних сценаріїв і кіноповіс-тей, дві п'єси та автобіографічнуповість «Зачарована Десна». У до -робку майстра понад 20 оповідань іновел, низка публіцистичних статейі теоретичних праць на тему кіно-мистецтва. Його кінопоеми «Зве -нигора» та «Арсенал», а також кіно-повість «Земля» були визнані світо-вою кінокритикою шедеврами світо-вого кінематографа.

Досить продуктивним періодом утворчості письменника стала Друга

світова війна. Протягом 1942-1943 роківним було створено 18 статей, 10 оповідань,п'єса і кіноповість. Ставши свідком подій нафронті, О.Довженко розпочав роботу надкіноповістю «Україна у вогні». Цій картинісудилося стати переломним етапом у твор-чості митця. Нею він волів донести правдупро палаючу у вогненному кільці Україну.Цей твір мав стати зовсім не тією пафосноюстрічкою, якими комуністична влада звиклаописувати свої «перемоги». Він був про-стою правдою життя, а отже, не сподобавсяСталіну і був заборонений до друку йпостановки.

Помер видатний кінодраматург, режисерi художник О. Довженко 25 листопада 1956

році у Москві.

ПЕРЕМОГА УПА НАДНІМЕЦЬКОЮ АРМІЄЮ

ПІД КОСТОПОЛЕМ

Після того як зазнала фіаско спро-ба відновити Українську державу учервні 1941 року, ОУН пішла у під-пілля і розпочала підготовку дозбройного протистояння. Незабаромперші відділи новоствореної Укра -їнської Повстанської Армії заявилипро себе на території Волині. Улютому 1943 року дії УПА охопилиРівненщину. На початку березня

повстанський рух поширився наЖитомирщину. Напади на комунікаціїнімецьких військ, господарчі об'єкти тасклади стали систематичними. Коман -дування окупаційних військ поставилося донових загроз з усією серйозністю. У ставкурайхскомісаріату «Україна» у Рівному поча-ли надходити численні доповіді командирівпро діяльність повстанців. У районі Кос -тополя німці зауважили присутність загонучисельністю близько тисячі бійців. Ні -мецька розвідка доповідала:

«З вилучених таємних наказів зрозуміло,що сили концентруються для перевороту.Центральне керівництво ОУН наказує всімпропагандистським референтам розпочатинову кампанію. Антибільшовицькі лозунги,якими користувалися раніше, тепер забуті.Із надійних джерел відомо, що ОУН маєблизько 15 000 гвинтівок, 45 000 ручнихгранат і 1550 пістолетів...»

Переможний бій УПА проти німецькихвійськ під Косто полем відбувся 28 березня1943 року. Напередодні німецьке команду-вання організувало наступ на територію,зайняту відділом УПА «Шавули». Німецьківійська були передислоковані з Рівного,Костополя, Межиріччя та Березного. Зага -лом чисельність карального корпусу стано-вила близько 1500 солдатів та офіцерів. Ускладі німецьких військ були піхотні під-розділи, артилерійська батарея, велика кіль-кість мінометів. Навіть за найбільш опти-містичними підрахунками, повстанці втричіпоступалися ворогу у живій силі і майже немали важкого озброєння. Втім, українці зда-ватися не збирались. На допомогу відділу«Шавули» прийшла сотня УПА «Скирди»,першою розпочавши вогневе зіткнення.Командування повстанцями здійснювали А.Рудик, А. Довгалець, С. Гунько.

Німецькі війська розпочали наступ напозиції УПА з потужної артпідготовки.Проте, як з'ясувалося, повстанці надійноокопались і ворожі снаряди не завдали їмвідчутної шкоди. Тож подальша атаканімецької піхоти наштовхнулася на щіль-ний стрілецький вогонь українців. Заз -навши великих втрат, німці відступили. Уцей час командування УПА організувалоконтратаку з наміром знищити артилерію іміномети противника. Напад на гарматнубатарею не був успішним, але мінометивдалося знищити. В подальшому німціздійснили ще три спроби штурму позиційУПА, але зазнали поразки. В результатінімецьке командування ухвалило рішеннявідступити. На полі бою залишились убити-ми близько 70 німецьких солдатів. Неменше двох сотень зазнали поранень. Булоспалено 5 машин. З боку УПА втрати ста-новили 17 бійців убитими, 20 пораненимита 9 пропали безвісти.

Бій під Костополем був лише невелич-кою тактичною перемогою над окупантами,проте його значення жодною мірою неможна применшувати. УПА, яка у той часлише розпочинала процес становлення, від-чула власну силу й спроможність протис-тояти ворогу.

125 років від дня народження

ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО – ГЕНІЙ СВІТОВОГО КІНО


¨̈ С Т О Р І Н К АС Т О Р І Н К А Д Л ЯД Л Я Д І Т Е ЙД І Т Е Й ¨̈

Павло ГЛАЗОВий

Маленький дачник Разом з мамою і татком на канікули в селоНевеличке хлопченятко до бабусі прибуло.І до чого ж здивувалось городське те хлопченя,Як на вулиці уздріло – що б ви думали? – коня.Довго-довго із-зі тину придивлялося воно,Доки дядько вийшов з хати, верхи сів і крикнув: – Но!– Дядю, коник не поїде! – хлопчик вискочив на тин. –Доки ви сиділи в хаті, з нього витік весь бензин.

МавпиПід час вивчення японських

макак у 1940 році дослідникитварин вперше вжили слово«культура» для опису поведін-ки тварин. Таким чином, цімавпи були визнані першимитваринами, що мають культуру.Зокрема, макаки мили картоп-лю перед вживанням у їжу. Цяповедінка з часом була навітьвдосконалена мавпами – вонивиявили, що миття картоплі усолоній воді поліпшує смакбульби.

КитоподібніПоступаючись лише прима-

там, дельфіни, кити і морськісвині володіють різноманітноюі розвиненою культурою. Од -ним з найбільш вивчених куль-турних поводжень серед кито-подібних є утворення звуків.

Пісні і клацання дельфінів-афа-лін, горбатих китів, косаток ікашалотів унікальні серед різ-них груп. Зараз дослідникинавіть припускають, що цихвокальних відмінностей дос -татньо, щоб вважати їх різнимидіалектами.

Співочі птахиТакі співочі птахи, як шпаки,

волові птиці та горобці, ненароджуються зі знанням, яквиконувати ту чи іншу пісню.Навпаки, вони переймають їх уінших шляхом імітації. Це при-звело до дивовижної різнома-нітності пісенного репертуарусеред різних груп птахів, тако-му, що багато дослідників заразвизнають, що співучі птахи непоступаються китоподібним уздатності створювати унікальнідіалекти.

Андрій М’ЯСТКІВСьКий

У зайчика лапки

У зайчика лапки,А у мене ніжки.Зайчик ними –стриб-стриб,А я ними– туп-туп!Зайчик ходить босий,А я в черевичках.Зайчик собі –стриб-стриб,А я собі–туп-туп!Зайчик біг до лісу,Я ішла додому.Зайчик собі–стриб-стриб,А я собі –туп-туп.

Молитва для найменших

***Я лягаю спати. Біля мене Божа мати.Два ангели по боках, а Ісусик в головах.Я до Тебе руки зношу і здоров’я в Тебе прошу –Для мами, для тата, для всієї родиниПослухай, Ісусе, молитву малої дитини.

Галина МАЛиК

Капелюх Веселий жартівливий вірш про муху для дітей.

Одна весела мухакупила капелюха.Купила капелюхаі натягла на вуха!Хоч і знала,що у мухне буває,не буває,не бува ніколи вух!

М.С. ПЛЯЦКОВСьКий

Урок дружби

Жили два горобці: Чік і Чірик. Одногоразу Чіку прийшла посилка від бабусі.Цілий ящик пшона. Але Чік про це аніслова не сказав своєму приятелеві.

“Якщо я пшоно роздаватиму, то мені нічого незалишиться”, – подумав він. Так і склював всі зер-нятка сам. А коли ящик викидав, то кілька зернятоквсе ж випало на землю.

Знайшов ці зернятка Чі -рик, зібрав в пакетик акурат-но і полетів до свого прияте-ля Чіка.

– Здрастуй, Чіку! Я сьогод-ні знайшов десять зернятокпшона. Давай їх поділимопорівну і склюємо.

– Не треба… Навіщо?.. –

став відмахуватисякрильцями Чік. – Тизнайшов – ти й їж!

– Але ж ми з тобоюдрузі, – сказав Чірик.– А друзі всі повинніділитися. Хіба ж нетак?

– Ти, мабуть, пра-вий, – відповів Чік.

Йому стало дуже соромно. Адже він сам склювавцілий ящик пшона і неподілився з другом, не давйому жодної зернини. Азараз відмовитися від пода-рунка приятеля – це озна-чає образити його. Взяв Чікп’ять зерняток і сказав:

– Спасибі тобі, Чірик! Іза зернятка, і за урок…дружби…

Чи знаєте ви, що:


¨̈ С Т О Р І Н К АС Т О Р І Н К А Д Л ЯД Л Я Д І Т Е ЙД І Т Е Й ¨̈

11

Кожного року, починаючиз 1997 року, Указом Пре -зидента України Н-р124/97 9 листопада було

встановлено як Державне свято, івесь український світ цього дня від-значає ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ МО -ВИ ТА ПИСЕМНОСТІ на честьНестора-літописця – письменника,основоположника давньоруської іс -то ріографії, першого історика Ки -ївської Русі, мислителя, вченого,ченця Києво-Печерського монасти-ря, з яким і починається писемнаукраїнська мова.

На письмі українська мова існува-ла ще в князівські часи і зваласявона «руською» в законодавчих збір-ках «Руської Правди», в побутовихнаписах і князівських грамотах. Цітексти найбільш наближені досучасної української мови. Про укра-

їнський характер народної мовиКиївської Русі підтверджують йіноземні джерела.

З 2018 року в Румунії з ініціативидепутата Миколи-Мирослава Пет -рецького Палата депутатів Румуніїприйняла законопроект про оголо-шення 9 листопада Днем україн-ської мови в Румунії.

Слід незабути підкреслити, подя-кувати нашим попередникам – вчи-телям, письменникам, священни-кам, редакторам-засновникам газе-ти «Новий вік», які через всі труд-нощі, тернистий шлях передали,затримали і донесли до нашого часурідну українську мову, засадили зер-нинку, щоб ми сьогодні могли гово-рити про нашу рідну українськумову в латиномовній країні. ДЯ -КУЄМО!

Дорогі наші діти, дорогі учні

шануйте, читайте, гордіться сво -єю українською мовою, своїм поход-женням. (І.П-К.)

Володимир ЗАБАШТАНСьКий

Як нема без зірок небозводу,Як блакиті без сонця нема,Так і мови нема без народу,і народу без мови нема.

Терень МАСЕНКО

Краса рідної мовиЛюбіть красу своєї мови,Звучання слів і запах слів:Це квітка ніжна і чудоваЗ широких батьківських степів.Всі каравани знайдуть водуВ краю пустель і злих негод:Як річка, з роду і до роду,Там мова з’єднує народ.

Федір ПАНТОВ

Любіть рідну мовуМова – краса спілкування,Мова – як сонце ясне,Мова – то предків надбання,Мова – багатство моє.Мова – то чиста криниця,Де б'є, мов сльоза, джерело,Мова – це наша світлиця,Вона як добірне зерно.Мова – державна перлина,Нею завжди дорожіть:

Без мови немає країни –Мову, як матір, любіть!

Володимир СОСЮРА

О мова моя!О місячне сяйво і спів солов'я,півонії, мальви, жоржини!Моря бриліантів, це мова моя,це – мова моєї Вкраїни.

Яка у ній сила і кличе й сія,яка в ній мелодія линев натхнення хвилини!О мова моя, душа голосна України!

Вислови відомих людейпро значення мови:

Чужу мову можна вивчити зашість років, а свою треба вчити всежиття (Ф. Вольтер).

Народ, що не усвідомлює значеннярідної мови для свого вищого духов-ного життя і сам її покидає й відрі-кається, виконує над собою само-вбивство (Ю. Шафраник).

Хто не любить своєї рідної мови,солодких святих звуків свого дитин-ства, не заслуговує на ім’я людини(Й. Г. Гердер).

Раби – це нація, котра не маєСлова. Тому й не зможе захиститисебе (О. Пахльовська).

Мова – втілення думки. Щобагатша думка, то багатша мова.Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її!Борімося за красу мови, за правиль-ність мови, за приступність мови,за багатство мови… (М. Риль сь -кий).

Мова росте елементарно, разом здушею народу (І. Франко).

9 ЛИСТОПАДА – ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇПИСЕМНОСТІ ТА МОВИ

З А С Т Е Р Е Ж Е Н Н ЯЗ А С Т Е Р Е Ж Е Н Н Я= За достовірність фактів, цитат, власних імен та інших

відомостей відповідають автори підписаних матеріалів.= Редакція може не поділяти точки зору авторів.= Надіслані до редакції матеріали не рецензуються

і не повертаються.= Редакція залишає за собою право скорочувати

і редагувати надіслані матеріали, непорушуючи їхнього основного змісту.

= З юридичної точки зору за зміст матеріалів відповідають їх автори.

(Закінчення. Поч. на 12 ст.)

16 ЖОВТЕНЬ 2019 р.

Культурно-просвітницький часопис Союзу українців Румунії

РЕДАКЦІЯ: Головний редактор – Іван КОВАЧ

Редактори – Ірина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ та Роман ПЕТРАШУККомп'ютерний набір – Ірина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ

Техноредагування – Роман ПЕТРАШУКДрукарня «RCR PRINT» Бухарест, Румунія; ISSN 1223-8988 Adresa redacţiei:

Uniunea Ucrainenilor din România, str. Radu Popescu nr. 15, Sector 1, Bucureşti, ROMÂNIA, Tel. 0212220748, 0212220753, Fax 0212220737

E-mail: [email protected]/ Адреса сайту СУР: www.uur.ro

Наклад фінансований Союзом українців Румунії

Культурно-просвітницький часопис Союзу українців РумуніїРЕДАКЦІЯ: Головний редактор – Іван КОВАЧ; Редактори – Ірина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ та Роман ПЕТРАШУК

Комп'ютерний набір – Ірина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ, Техноредагування – Роман ПЕТРАШУК

Друкарня «S.C. SMART ORGANIZATION S.R.L.» Бухарест, Румунія; ISSN 1223-8988

Adresa redacţiei: Uniunea Ucrainenilor din România, str. Radu Popescu nr. 15, Sector 1, Bucureşti,

ROMÂNIA, Tel. 0212220748, 0212220753, Fax 0212220737 E-mail: [email protected]

Наклад фінансований Союзом українців Румунії

200 років з дня народження П.О. куліша(1819-1897) відсвяткували в клужі-Напоці

16листопада Клузька повітоваорганізація Союзу українцівРумунії провела захід, при-свячений видатній україн-

ській постаті 19-го століття та громадськомудіячу, одному з найосвіченіших українцівсвого часу і багатогранному творцю –Пантелеймону Олександровичу Кулішу. Пронього згадують, як про людину різнобічнообдаровану – талановитого письменника,поета, драматурга та графіка, мовознавця йісторика, фольклориста, етнографа, видавця іперекладача, журналіста і літературного кри-тика. Голова повітової організації, а такожодин з головних організаторів, пан ІванГербіль на початку акції зазначив: «Так як мипрацюємо в університеті, то звичайно ж впершу чергу святкуємо тут особистостейважливих для розвитку української мови ілітератури. ... П.О.Куліш відноситься дотаких, бо ж він в першу чергу для нас єтворцем першої граматики українськоїмови та її орфографії, які залишаютьсяосновою і сучасної літературної мови».У привітальному слові пан декан Д.-І.Кіра запевнив присутніх у своїй незмін-ній прихильності до подій такого форма-ту на українському відділі факультетуіноземних мов. Він підкреслив важли-вість мови, «яка є, без сумніву, дуже важ-ливою у побудові національної ідентич-ності».

Першу доповідь румунською мовоюна тему «Пантелеймон Куліш-полівален-тна особистість української літератури ікультури» зачитала третьокурсницяДеніса-Мара Рус. В ній студентка зосе-редила увагу присутніх на життєвому шляхуКуліша, сповненого частих подорожей і доле-носних зустрічей, відповідальних посад ідалекого заслання, довгих годин роботи івизначних досягненнь, які викликали тозахоплення, то критику і несприйняття.Студентка першого курсу Оксана-МірабелаШмуляк у роботі «Лі тературна спадщинаПантелеймона Ку ліша» розглянула творчийдоробок митця, який «устиг проявити себемало не в усіх сферах письменницької тагуманітарно-наукової діяльності». Він назав-жди залишиться автором першого історично-го роману українською мовою «Чорна рада»(1859), перших перекладів українськоюмовою з Біблії, ряду інших цінних праць табагатьох талановитих перекладів із різнихмов. Красу і глибину ліричного талантуКуліша продемонструвала група молоді тастудентів, які талановито зачитали декількауривків з його віршованих творів.

Документальна стрічка про Панте леймонаКуліша у двох частинах розкрила присутнім впершу чергу непростий характер цієї обдаро-ваної, але гордої аристократичної особистос-ті через його взаємини з друзями, колегами і

однодумцями, через відносини з люблячоюдружиною та через романтичні захопленняіншими жінками. Його шлях, як творця і яклюдини, справедливо називають суперечли-вим і неоднозначним. Науковці та дослідникине раз докоряли Пантелеймону Олек -сандровичу за ідеалізм, за релігійність, за чіт-кий розподіл світу на добре і зле, за нерозу-міння історичного прогресу, за ідеалізаціювсього «хуторського» та інше. “Наділенийвеликим талантом, але ще більшою амбіцією,Куліш протягом свого довгого життя перехо-див найрізноманітніші зміни, топтав найріз-номанітніші сліди, виступав у найрізноманіт-ніших ролях і залишив по собі багату літера-турну спадщину, в якій обік цінного, булобагато схибленого, багато суперечностей.”, –так відгукнувся про нього Іван Франко в"Нарисі історії українсько-руської літературидо 1890 р.".

Та не дивлячись на суперечності, поєднан-

ня для нас несумісних поглядів (наприклад,український патріотизм і симпатії до царизмута її представників), Куліш був і дуже послі-довним у своїх прагненнях і цілях. «Кулішневтомно й до останку працював для повноп-равного й повноцінного відродження україн-ського народу, передусім його національноїкультури – мови, літератури, преси, гумані-тарних наук, Церкви, і на цій основі – відрод-ження української державности. При цьомуКулішева діяльність була україноцентричноюі загальнолюдською – тою мірою, якою за -галь нолюдські цінності передбачають пра вонації на створення національної держави,захист національної мови та культури», –йшлося у доповіді доктора-лектора, паніМихаєли Гербіль на тему: «Роль П. Куліша впробудженні національної свідомості україн-ського народу». Сучасники Куліша чи не най-

більше докоряли йому невірою у здо-буття рівноправ'я українським народом.Та при більш уважному вивченні йогоспадку стає зрозумілим, що Куліш«передбачав таку перспективу», але не втой час, а десь у майбутньому. У листідо Івана Пулюя від 10 лютого 1880 р.Куліш «наділений історичним терпін-ням, ...писав..., що Україна дочекаєтьсясвоєї історичної черги, яка до неї, зайого слушним спостереженням, заз -вичай приходила пізніше, ніж до іншихнародів.» Більше того, на думку паніГербіль, ця виняткова людина «постави-ла перед собою та українською інтелі-генцією завдання сформувати в україн-ців такий рівень національної свідомос-ти й політичної культури, який уможли-

вив би їм, на його погляд, найефективніше,найпевніше і з найменшими людськими втра-тами виборення омріяної незалежности».

На жаль, довгий час у роки сталінщини табрежнєвського застою ім’я П. О. Куліша зга-дувалося дослідниками здебільшого в нега-тивному плані, його заслуги не помічали, атвори майже не видавалися. У наші часи, підчас відродження української культури, фахів-ці замість пошуку помилок вивчають своєрід-ний світ цієї історичної постаті, в основі якої«лежав своєрідний синтез релігійних, про-світницьких, романтичних і згодом позити-вістських уявлень». Пантелеймона Кулішазаслужено відносять до ряду «найвпливові-ших і найвидатніших українських постатейХІХ ст.», а його доробок віднесено на належ-не йому вагоме місце у збереженні і розвиткуукраїнської літератури, культури і національ-ної свідомості.

Ольга СЕНИШИН

Documents

VS 05 2018 - UUR · 2019-11-28 · ЛИСТОПАД2019 р. ăâîşţ t«ВІЛЬНОМУ СЛОВУ» – 65!t«ВІЛЬНОМУ СЛОВУ» – 65!t«ВІЛЬНОМУ СЛОВУ»