USAID Report Template (A4) · Web viewВ цьому ж сенсі сприймаються анекдоти про шкідливість правників для звичайної

ЗВІТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОБРАЗУ СУДДІ В КОНТЕКСТІ ОБРАЗУ ПРАВНИКА В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Контракт No. AID-OAA-I-13-00032, Завдання No. AID-121-TO-16-00003

Програма реформування сектору юстиції «Нове правосуддя»Представник спеціаліста з питань контрактів: Олександр Піскун, Менеджер проектів з розвитку демократії, Відділ сприяння розвитку демократії та врядування

Завдання розвитку 1: Більш інклюзивні, прозорі та підзвітні процеси врядування

Автор: Дмитро Вовк, к.ю.н., доцент, директор Центру дослідження верховенства права і релігії Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Надано: Кімонікс Інтернешнл Інк.

18 квітня 2018

ДИСКЛЕЙМЕР

Погляди авторів, викладені у даній публікації, не обов’язково відображають погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або Уряду Сполучених Штатів Америки.

ЗМІСТ

1 Вступ..............................................................................................2 Образ правника...............................................................................3 Образ судді в контексті образу правника.........................................4 Висновок.......................................................................................5 Використані джерела.....................................................................

Додаток – Результати опитування..........................................23

ДОСЛІДЖЕННЯ ОБРАЗУ СУДДІ В КОНТЕКСТІ ОБРАЗУ ПРАВНИКА В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

| i

1 ВСТУП

Правосуддя працює ефективно і сприймається як ефективний і

важливий суспільний інститут, коли ефективно працює вся правова система.

За судовим рішенням, що захистило права, наповнило їх, мовою

Європейського суду з прав людини, реальним і конкретним змістом, завжди

стоїть законодавець і весь корпус юристів, які створюють нормативну основу

і необхідне середовище для успішного функціонування судочинства. Суддя

не може здійснювати правосуддя належним чином і сприйматися

суспільством як джерело справедливого рішення у конкретній справі, якщо

якість законодавства є низькою, а виконання рішень і повага до res judicata не

забезпечені.

Приміром (це реальний приклад), суддя визнає недійсними результати

перевірки крамниці, яка функціонує з порушенням вимог щодо шуму. Надто

потужні холодильні установки створюють цілодобовий шум в квартирах

мешканців багатоповерхівки, на першому поверсі якої і розташована

крамниця. Проте, сам орган, який проводив перевірку, внаслідок

перманентного реформування виконавчої влади має невизначені

повноваження, нерелевантні санітарні норми, які розроблялись ще за

радянських часів, скасовані, а нові - не встановлені. Тому попри бажання

органу захистити права громадян, які потерпають від роботи крамниці, суд,

здається, не має іншого варіанту, крім як констатувати неправомірність

перевірки і скасувати її наслідки1. Проте, якою буде суспільна реакція?

Вочевидь, найм’якішим варіантом буде критика рішення суду як

формалістичного. Таким чином, суд ніби «сплачує» в очах громадськості за

прорахунки законодавства і недоліки діяльності інших юридичних інститутів

– у нашому випадку, органів виконавчої влади. Безсумнівно також, що ця 1 Див.: http://reyestr.court.gov.ua/Review/69945273

ДОСЛІДЖЕННЯ ОБРАЗУ СУДДІ В КОНТЕКСТІ ОБРАЗУ ПРАВНИКА В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ| 2

«плата» є і наслідком іміджу суду в очах населення, передусім, низької

довіри до судової влади, не переконаності, що вона бажає і здатна

забезпечувати правовий захист.

Мета цього дослідження охарактеризувати образ судді у вітчизняній

правовій системі, продемонструвавши особливості образу судді на тлі

загального образу правника. Для цього я застосував культурні джерела,

зокрема, і форми масової культури, соціологічні дослідження і власне

юридичну методологію. Я хочу показати, що суспільний образ судді

пов'язаний з його роллю головного і найбільш помітного актора ефективної

правової системи і водночас головного «винного в усіх бідах» не ефективної

правової системи. Сприймаючи цю тезу як загальну для всіх розвинених

правових систем2, я також хочу порівняти західний образ юриста і судді та

їхній образ в Україні і показати їх спільні риси і відмінності. Водночас, варто

відмітити, що це дослідження не є культурологічним, я досліджую право,

юристів і суддів так би мовити зсередини, як елементи правової системи.

Мене не стільки цікавить, що значить саме такий образ юристів і судді для

суспільства, скільки, що він означає для самих юристів, як впливає на їхню

діяльність і що потрібно робити, щоб цей образ змінити (якщо є така

потреба).

2 Під такими правовими системами я розумію ті країни, в яких (а) право розглядається як головний суспільний регулятор; (б) право є відносно незалежним від інших впливових способів регулювання людської поведінки, передусім, від релігії, звичаю і влади. Це означає, що йдеться про світські правові системи демократичних держав. Це, звичайно, звужує межі цього дослідження. Говорячи і про образ судді, і про образ юриста загалом, я розумію, що наведені далі тези дуже обмежено застосовні до країн релігійного права (а так само до змішаних правових систем), де діяльність юристів значною мірою визначена особливостями певної релігії. Так само вони обмежено застосовні і до юриспруденції в авторитарних країнах, тобто країнах, де публічна влада у тій чи іншій мірі не контролюється правом, а навпаки, сама контролює право.


2 ОБРАЗ ПРАВНИКА

Діяльність, яку ми традиційно відносимо до сфери права, завжди мала

своє відображення у культурі. Навіть коли правничої професії не існувало

(перші професійні юристи, тобто ті, хто систематично надають юридичні

послуги за плату, виникають у Стародавньому Римі), те, що ми зараз

вважаємо, традиційно правничою діяльністю, – правосуддя – вже дало життя

яскравим образам у релігійних текстах, зокрема, і Старому заповіті Біблії3.

Ці образи діалектично поєднують позитивність місії правника і

негативні риси, які властиві (багатьом) представникам цієї професії. Власне

християнство починається з відкидання римської цивілізації і римського

права, що виходить від людей, а не від Бога. Христос говорить: «Істинно

кажу вам, тяжко багатому увійти у Царство Небесне. І ще кажу вам: легше

верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому у Царство Небесне

увійти» (Мт, 19:23-24). Цю ж тезу ми знаходимо, між іншим, і у Старому

завіті з наголосом не на майновому, а на владному моменті: «Страшно і

скоро Він явиться вам, – і суворий суд над начальниками, бо менший

заслуговує помилування, а сильні сильно будуть покарані» (Прем., 6:5-6). З

аналогічних же причин політична доктрина християнства сприймається як

революційна, звернена до соціальних «низів» часів життя Спасителя, які

відповідно наведеної логіки мають стати «верхами»4. Натомість соціальна

верхівка і правники, що її уособлюють і охороняють, мають стати «низами» у

тому світі. Тому християнину навіть не бажано контактувати з цими людьми.

Христо каже: «Мирися із суперником твоїм швидко, доки ти в дорозі з ним,

щоб суперник не віддав тебе судді, а суддя не віддав тебе слузі, і не вкинули

3 Див. детальніше: Вовк Д. Суд як феномен біблійної правової реальності // Юрист України. – 2012. – № 4. – С. 12-18.4 Магун, А. В. Єдність та самотність: Курс політичної філософії Нового часу / А. В. Магун. – М. : Нове літературний огляд, 2011. – С. 161.


тебе у в’язницю. Істинно кажу тобі: ти не вийдеш звідти, поки не віддаси

останній кодрант (дрібну монету – Авт.)» (Мт., 5:25-26).

Ця інтерпретація майже одразу зникає, коли християнська церква

починає оформлюватися як суспільний інститут, як спочатку дозволена, а

потім державна релігія Римської імперії. Проте наголос на тому, що влада,

держава і право мають відповідати певному моральному стандарту, виглядає

тут важливою складовою сприйняття цих інститутів (і правників, що ці

інститути обслуговують) суспільним загалом, пересічними людьми.

Вже у часи Відродження Еразм Роттердамський писав: «Особливе

місце серед учених займають правознавці, і з того вони дуже гнуть кирпу.

Але, правду кажучи, я не заздрю їхній сізіфовій праці, коли бачу, як вони

одним духом цитують по шістсот законів, жоден з яких не має стосунку до

справи. Нагромаджуючи одні застарілі слова на інші, а тлумачення на

тлумачення, вони роблять правознавство найважчою з наук. Та ще й

пишаються, вважаючи, певно, те славнішим, що важче»5. Еразм кепкує з

формалізму правників, для яких буква закону важливіша за реальне життя. І

вбачає у цьому формалізмі загрозу справедливості, яка має втілюватися у

праві. Мовляв правники завжди знайдуть норму, яка «не має стосунку до

справи», аби виправдати будь-яке рішення6.

У цитованій фразі Еразма проглядається також і вказівка на закритість

правничої спільноти. Правники завжди становили цех, об’єднання, доступ до

якого для сторонніх був обмеженим. Звідси і використання латинської мови

середньовічними юристами, вже мертвої мови на той час, без знання якої не

5 Еразм Роттердамський. Похвальне слово дурості, виголошене Еразмом Роттердамським / Пер. з латини Володимира Литвинова. – Київ: Толока, 2012. С. 876 Детальніше про це див.: Правосуддя: філософське та теоретичне осмислення: колективна монографія / Відп. ред. В. С. Бігун. – Київ, 2009. – С. 46-50 (Бібліотека Міжнародного часопису «Проблеми філософії права»).


можна було не вчитися праву, не вчити йому, не практикувати його.

Відлуння цієї традиції можна побачити в юриспруденції і сьогодні – у

латинських виразах, що їх вживають європейські суди і навіть окремі

юристи, у класах з латини у правничих школах тощо. Звідси також й

атрибути професії, що мали на меті підкреслити урочистість, важливість,

незалежність, але й окремість юридичної діяльності: мантія, перука тощо.

Навколо позитивних / негативних рис юристів обертаються й інші

жанри культури, які дозволяють отримати уявлення про сприйняття

правників з боку. Це німецькі шванки (жанр середньовічної літератури

гумористичного чи сатиричного характеру) і пісні, де правники (судді чи

чиновники) є буквоїдами, що прагнуть нажитися на звичайній людині. У

Ганса Сакса у «Мейстерзігенських піснях» є пісня про корисливого

законника з такими строчками: «Мистецтво стряпчих таке: Туман – і більш

нічого»7. Або знаменита картина-диптих Герарда Давида «Суд Камбіса», яка

відтворює арешт і страту через здирання шкіри з продажного судді Сисамна,

який за гроші постановив несправедливий вирок. Проте, і це важливо, сюжет

з «Історії» Геродота8, за яким картину було намальовано, розповідає про

цього суддю, який був покараний царем Камбісом, а його посаду обійняв

його син, що надалі здійснював правосуддя на стільці, обтягнутому шкірою

батька. Іншими словами, ця історія є не просто історією про упередженого

суддю, але й історією про відновлення правосуддя в особі його сина, якому

стілець зі шкіри батька нагадує про обов’язок чинити справедливо.

Відповідно і тут ми бачимо не просто докори на адресу корпусу юристів, але

і відновлення втраченої правником ідеї права.

7 Бранд С. Корабль дурнів; Сакс Г. Обране. – М., Художня література, 1989 (Серія «Література Відродження»). – С. 238.8 Геродот. Історія в дев’яти книгах / Пер. и примітки Г. А. Стратанівського під заг ред. С. Л. Утченко. – Л.: Ленінградскське відділення видавництва «Наука», 1972. – С. 245.


Сучасний образ правника, попри те, що він розвинутий у численних

літературних, кінематографічних та телевізійний формах, виражає ті самі

складові, що також подаються як діалектика позитивного і негативного.

Загалом цей образ складається з (1) важливості суспільної місії юристів; (2)

уявлення про юриста як носія знань про закони, які мають виражати

справедливість; (3) замкненості юридичної спільноти.

Важливість місії юриста виражається через гегелівське заперечення.

Гегель писав, що заперечуючи щось, ми визнаємо, що об’єкт заперечення

існує, бо не можна заперечити те, чого немає. Сюжет з серіалу «Сімпсони»,

де персонажі намагаються уявити світ без правників, що має характер

суцільного свята, йдеться насправді не про непотрібність правників, а

навпаки про важливість їхньої місії і критику тих з професіоналів, які про неї

забувають. В цьому ж сенсі сприймаються анекдоти про шкідливість

правників для звичайної людини, коли на питання, що слід робити при

потраплянні у клітку з голодним левом, тигром і адвокатом, якщо є пістолет

лише з двома кулями, відповідь становить: «Дві кулі в юриста!».

Показово також, що у романах-антиутопіях та їхніх екранізаціях майже

немає права. В «О дивний новий світ» Олдоса Гакслі державний апарат

майже повністю «деюридизований». Він складається переважно з так званих

«правоохоронців» – представників поліції і спецслужб, які діють як ще один

спосіб державного володарювання, ще одне щупальця Левіафана, а судді є

фальшуванням самої ідеї правосуддя, вони просто оформлюють рішення,

раніше ухвалені органами управління і примусу. До логічного завершення це

доведено у Джорджа Оруела в «1984», в якому не лише присутні показові

процеси і профанація правосуддя, але і взагалі відсутнє писане (і будь-яке

інше) право, без якого юридична професія не має сенсу. Варто пригадати і


«451 градус за Фаренгейтом» Бредбері. Назва твору означає температуру

спалювання паперу, книг, які знищуються задля контролю над головами

людей. Але ж право – це також тексти, надруковані на папері. Тому рух до

тоталітаризму є нищенням певності, що її дає правовий текст.

Сюжет про непомірні статки юристів також стосується проблеми місії

правника. Йдеться не просто критику високих гонорарів, а про те, що у

гонитві за гонораром правники забувають про те, що максимізація доходу не

є основною метою юридичної професії. Це ми бачимо, наприклад, в анекдоті

про бідного і багатого адвокатів та Санта Клауса, які находять на дорозі

гроші. На питання, хто візьме ці гроші слідує відповідь, що ним буде багатий

адвокат, бо решта є вигаданими персонажами. Бідні юристи існують, що нам

підказує життєвий досвід, але поміщена у контекст багатства юристів і

водночас існування ситуацій, де люди не змогли отримати належний захист і

стали жертвами недолугого розслідування, незаконного вироку чи свавілля

чиновниками, ця історія набуває значно глибшого змісту.

Уявлення про юриста як носія знань про закони, які мають виражати

справедливість, є, напевно, найпоширенішим сюжетом анекдотів, що

висміюють крутійство таформалізм правників. Наведемо декілька прикладів:

1. До їдальні заходять два правники зі своїми бутербродами у

коробочках. Вони витягають бутерброди і починають їсти. До них підходить

офіціант:

- Вибачте, у нас не можна їсти свою їжу.

Правники дивляться один на одного, міняються бутербродами і

продовжують їсти.

2. Математика запитують, скільки буде 2 + 2. Він відповідає, що

чотири. На аналогічне питання правник притушує світло, сідає у крісло,


наливає клієнтові склянку алкогольного напою і запитує: «А скільки вам

потрібно?

Формалізм у суспільній свідомості має не лише вимір буквоїдства. Він

також проявляється в аморальності мислення правників, не бажанні бачити

високі цілі правового регулювання (встановлення справедливості, дія прав

людини, забезпечення порядку). Наприклад, є відомий анекдот про батька-

правника, який йде на пенсію і залишає практику синові. Наступного тижня

син приходить до нього і питає:

- Тату, ти пам’ятаєш ту справу про завдану шкоду, що ти вів останні 30

років?

- Звичайно, – відповідає батько.

- Так я її виграв того тижня, – гордливо каже син.

- Боже, навіщо ти це зробив!?, – хапається за голову батько, – на гроші,

які я отримав за ведення цієї справи, я купив свій будинок і сплатив за твоє

навчання в університеті.

Стосовно безпосередньо відносин з клієнтами цей сюжет має дещо

інший варіант:

У адвоката запитують:

- Скільки складає ваш гонорар?

- 1000 доларів за 3 питання.

- Так дорого?

- Так, яке буде ваше третє питання?

Конфлікт між правом і мораллю – одне з вічних питань філософії

права, що не має очевидної відповіді. Герберт Харт вважав, що аморальний

закон є поганим, але мав сумнів, що такий закон не потрібно виконувати9.

9 Харт Г. Л. А. Поняття права / Пер. з англ. під заг. ред. Е. В. Афанасіна та С. В. Моісеєва. – СПб.: Вид-во С.-Петерб. ун-та, 2007. – С. 187-212.


автор знаменитої формули Густав Радбрух вказував, що явна

несправедливість закону звільняє від обов’язку йому коритися і більше того

може перетворювати виконання закону на злочин, як це було за нацистських

часів10. Джон Фінніс пише, що право, яке не втілює певний набір моральних

вимог, не є правом у повному сенсі слова11. Проте у масовому сприйнятті дух

завжди важливіший за букву. Саме тому ми співчуваємо герою Аль Пачіно з

класичної судової драми «… І правосуддя для всіх» адвокатові Артуру

Керкланду, який вимушено захищає суддю – ґвалтівника і мусить обирати

між обов’язком адвоката перед клієнтом, і прагненням, що здійснилося

правосуддя. Керкланд обирає правосуддя і фактично визнає перед

присяжними, що клієнт винен у вчинені злочину. Проте психологічний зрив,

який Керкланд при цьому переживає, показує наскільки це насправді важкий

вибір для правника.

Третя складова образу правника – замкненість юридичної спільноти,

тобто уявлення про правників як корпорацію. Це пронизує і саму юридичну

спільноту, і неюристів. При чому перші сприймають цю корпоративність як

позитивну рису, а другі скоріше як негативну. У проведеному мною

опитуванні12 згадуються юридичні анекдоти про те, що «юристи гарантій не

дають, а якщо потрібні гарантії – купіть чайник». Натомість, є приклади

негативно трактування корпорації правників як купки ненажерливих

хижаків:

- Чому акули не їдять правників?

- Корпоративна солідарність.

10 Gustav Radbruch (2006). Statutory Lawlessness and Supra-statutory Law. Oxford Journal of Legal Studies, Volume 26, Issue 1, 1 March 2006, 1–11.11 John Finnis. Natural Law and Natural Rights. 2nd ed. Oxford University Press, 2011. 9-11, 18-19.12 Опис опитування поданий нижче.


Так само і література і кіномистецтво пропонує низку образів

корпорації юристів. Це і роман Джона Грішема «Фірма» та однойменний

фільм Сідні Поллака (1993), в якому головний герой рятується від босів своєї

юридичної фірми, готових піти навіть на вбивство, щоб приховати свої

оборудки. Це і фільм «Філадельфія» (1993), в якому показано образ фірми як

родини, з якої голова фірми виганяє героя Тома Хенкса – молодого ВІЛ-

інфікованого адвоката, який своєю аморальною, на думку голови і основного

власника фірми, поведінкою шкодить репутації останньої. При чому режисер

фільму Джонатана Деммі чітко показує відносини голови фірми і адвоката,

якого грає Хенкс, як, з точки зору голови, відносини вимогливого батька і

дуже здібного сина, що замість того, щоб робити блискучу кар’єру ніби

«зраджує» батька своєю «неправильною» сексуальною орієнтацією і

«неправильною» хворобою. Юридична фірма як закрита спільнота з

власними неформальними правилами, які можуть суперечити і законові, і

правничій етиці, показана також у картині «Майкл Клейтон» (2007).


3 ОБРАЗ СУДДІ В КОНТЕКСТІ ОБРАЗУ ПРАВНИКА

Образ судді теж можна розглянути крізь названі три складові (важливість

місії, знання про закони, що мають виражати справедливість, замкненість

суддівської спільноти). Але у випадку судді ці риси можуть набувати більш

загостреної, навіть трагічної форми. Важливість місії судді виражається через

його роль як ключового носія правосуддя і водночас здатність суду «ставити

крапки», вирішувати морально, психологічно, політично складні справи.

Перший з названих моментів (суддя як носій правосуддя) виражається

передусім у неупередженості і незалежності суддів. Історія судової влади –

це значною мірою історія боротьби, завоювання, втрати, відновлення

незалежності. Саме про це свідчать відомі історичні анекдоти про суд.

Наприклад, відомо, що принц Хел (майбутній король Генріх V) був

запроторений до в’язниці верховним суддею Нормандії (тоді це була частина

англійського королівства) за образи на адресу судді у судовому засіданні. І

навіть його батько – чинний король відмовився визволяти принца. Ще більш

популярною є історія про голову Паризького парламенту, що був запрошений

до короля Людовіка ХІV. Король-сонце вимагав від голови парламенту

(судовий орган в ті часи) страти свого ворога колишнього голови фінансів

Ніколя Фуке. Король говорив, що судді «зроблять послугу королю» таким

рішенням, на що отримав відповідь: «Сір, ми не робимо послуг, ми творимо

правосуддя».

Ці анекдоти важливі, як складова образу судді, адже історичні

дослідження свідчать, що в часи і Генріха V, і Людовіка ХIV судді могли

радо виконувати вказівки монарха. Наприклад, Френсіс Фукуяма пише, як у

ХVIII столітті спеціально створені у Франції суди були зброєю боротьби

короля проти свої кредиторів. Вони змушували кредиторів під загрозою


покарання відмовлятися від претензії до держави чи зменшувати свої

вимоги13. Так само і корумпованість судової влади (згадана картина «Суд

Камбіса» була виконана для виставлення у залі судових засідань) була,

вочевидь, поширеним явищем. Судові посади могли купуватися, продаватися

і спадкуватися (наприклад, судову посаду успадкував Шарль-Луї Монтеск’є).

Проте такі історії є складовою міфу суддівської професії, покликаної

бути незалежною. Сучасний кінематограф дає чимало яскравих образів в

розвиток цієї ідеї. Цілком позитивних персонажів адвокатів у масовій

культурі досить мало. За виключенням Аттікуса Фінча з «Вбити

пересмішника» та деяких інших образів правників герой-адвокат зазвичай

зображується достатньо контроверсйною особистістю: Майкл Клейтон з

однойменного фільму, Міккі Холлер з «Лінкольну для адвоката» (2011), або

ж людиною, яка стоїть перед певним моральним вибором: Джек Тайлер

Брігенс (Час вбивати, 1996), Деніел Кеффі (Декілька хороших хлопців, 1992),

Міхаель Берг (Читець, 2008). Натомість суддя частіше показується як

цілковито позитивний персонаж, здатний знайти правильний вихід навіть у

дуже складних ситуаціях. Такими є судді з фільмів, які зазвичай

рекомендують для перегляду студентам правничих шкіл, наприклад Ден

Хейвуд з фільму Стенлі Крамера «Нюрнберзький процес» (1961). Герой

Стенлі Крамера, здається, лише один здатний знайти правду і не втратити

розум під час слухання «малого» Нюрнберзького процесу над суддями

нацистського режиму.

Цікаво також, що навіть коли у фільмі є негативний персонаж у

суддівській мантії він може зображуватися у парі з позитивним персонажем,

так само як корумпований Сісамн у Геродота показаний у парі зі своїм

13 Фукуяма Ф. Державний порядок/ Пер. з англ. В. Л. Гончарова. – М.: АСТ, 2015. – С. 434.


сином-суддею. Скажімо, суддя-негідник з «… І правосуддя для всіх»

контрастує з суддею, що розглядає його справу, а нацистські судді, які

прагнуть уникнути покарання у «Нюрнберзькому процесі», перебувають

поруч на лаві підсудних з персонажем Берта Ланкастера – суддею і

науковцем, який карає себе за вчинені злочини і готовий понести

відповідальність.

Потреба у неупередженому судді і водночас критика упередженості

проявляється і там, де існує стійке суспільне уявлення про корумпованість

судової влади. Тут можна згадати про такий анекдот:

- Суд, розглядаючи справу «А проти Б» отримав 500 доларів від

сторони А і 700 доларів від сторони Б. З урахуванням цього суд ухвалив

повернути 200 доларів стороні Б. і розглядати справу у відповідності до

закону.

У цих прикладах ми бачимо і здатність судді не просто застосовувати

закони, але і розуміти, що правозастосування не є процесом заради процесу,

воно має вести до певного справедливого результату. Таким є суддя з «Мій

кузен Вінні», який не карає героя Джо Пеші адвоката-невдаху, що заради

порятунку родича мусить брехати про свій досвід роботи правником, бо

результат судового процесу, який досягнуто за допомогою такого правника, є

справедливим.

Закритість суддівського середовища як елемент суддівського образу є

продовження аналогічної риси образу правника загалом. Популярний анекдот

опосередковано дозволяє це побачити: «Чоловік – прокурор, дружина –

адвокат, тесть – голова суду, свекруха – нотаріус, сестра дружини –

державний виконавець, брат чоловіка працює в СБУ. Не дай боже

розлучення!».


У чому особливість саме вітчизняного образу судді? Популярна

відповідь полягає у тому, що судді не сприймаються як носії справедливості,

а отже в очах суспільства не користуються авторитетом і не розглядаються як

щось важливе. Це дещо спрощене розуміння.

Передусім, дійсно в масовій культурі сучасної України важко побачити

культ судді, властивий західним країнам, особливо країнам англо-

американського права. Причин для цього є декілька. По-перше, радянське

минуле і в сенсі самого інституту суду, і в аспекті масової культури. За часів

СРСР, особливо періодів становлення радянської держави і правління

Сталіна, незалежність як змістовна складова і безумовна вимога суддівської

діяльності була зруйнована. Недовгий час після російської революції 1917

року вважалося, що судді мають вирішувати справи, спираючись на власну

«революційну правосвідомість»14, проте досить швидко радянська держава

зрозуміло, що такий підхід посилюватиме судову владу аж до суддівського

свавілля і сприятиме незалежності суду. Тому майже одразу базовим

принципом діяльності суду стала так звана «соціалістична законність», яка

передбачала роль судді як слухняного і відданого солдата – виконувача волі

законодавця. Водночас практика показових процесі, тройок і двійок,

позасудових страт зруйнували і довіру до суду, як незалежного інституту, і

відчуття цієї незалежності у самих суддів.

У масовій радянській культурі, зокрема, і кіно, майже не було яскравих

суддів, а судова драма як жанр не була популярною. Правники у цих фільмах

(здебільшого детективах) – це прокурори і слідчі, які блискуче викривають

злочинця, а суд з цим погоджується. Це не просто відлуння

14 Стучка П. И. Классовое государство и гражданское право. – М.: Красный печатник, 1924. – С. 10.


«звинувачувального ухилу»15, яким страждав радянський кримінальний

процес, це також і констатація формальності судового розгляду: суддя тут,

щоб погодитись з вже з ухваленим прокурором рішенням. Ті радянські

фільми, де показане судове засідання («Міміно» (1977), «Бережись

автомобіля» (1966)), не стосуються суду і навіть майже не показують сам суд,

що є цілковито статичним, а звернені до обвинуваченого чи потерпілого чи

навіть слідчого. Тим більше немає суду і судової влади у політичних і

шпигунських трилерах, таких як «ТАСС уповноважений заявити» (1984).

Викриття КДБ американського шпигуна визначає і пояснює його вину, для

встановлення якої суд не потрібний. Але за радянською традицією у цьому

фільмі показується арешт радянського розвідника, під час якого суд також не

грає жодної ролі, а виступає знаряддям спецслужб (для порівняння варто

пригадати роль суду, зокрема, і Верховного Суду США у фільмі Стівена

Спілберга «Міст шпигунів» (2015).

Те саме ми бачимо і коли суд зображується у негативному контексті.

Приміром у популярному пізньорадянському фільмі «Злодії в законі» (1988)

є сцена судового процесу, коли через тиск і корупцію звинувачений у

збройному нападі (позитивний персонаж у фільмі, якого грає Володимир

Стеклов) отримує значно більш м’яке покарання, ніж цього вимагав

державний обвинувач. Однак, суд тут не виступає суб’єктом дії, глядачеві

чітко дають зрозуміти, що це рішення є наслідком домовленості у зовсім

інших кабінетах.

15 Ця проблема, безумовно, залишається у пострадянських країнах. Див. наприклад, записки адвоката Анатолія Пчелінцева про його справи у сфері релігійної свободи. Автор показує, як у більшості справ він вимушений долати мимовільну упередженість суду, що має перед собою обвинувальний висновок чи позов від органу державної влади і мусить рахуватись з цим, навіть коли вимоги держави (автор використовує образ фараону) явно необґрунтовані (Пчелинцев А. В. Адвокат проти фараона. – М.: АО «Т8 Видавничі технології», 2017. – 336 с.).


Важливим також є і те, що суддівській діяльності, особливо за межами

кримінального права, не надавалось надто великого значення. Ще у 1960-х

роках у СРСР зберігався відсоток суддів без юридичної освіти. Лев Сімкін у

книзі «Сніданок з юристом» описує, як працював помічником у такого судді і

яким був його підхід до роботи. Приміром, сімейні справи не вважалися

серйозними, а тому розглядалися у кабінеті судді без дотримання

процедури16.

По-друге, у сучасній Україні суд стабільно користується дуже низькою

довірою громадян. Зокрема, в одному з останніх досліджень такого роду суду

частково чи повністю довіряють не більше ніж 7 відсотків17. Натомість

рівень довіри до судів у США може сягати 95 відсотків18.

По-третє, сама позиція судді у романо-германському праві дещо

знижує його роль у правовій системі для сторонніх спостерігачів.

Професіонали, звичайно, розуміють роль судової практики у сучасних

умовах, навіть коли правова система є здебільшого наслідком діяльності

законодавця, а не судді. Проте для пересічних громадян центр уваги може

зміщуватися до більш очевидних носіїв влади – Президента, депутатів,

прокурорів, поліцейських тощо.

І по-четверте, абсолютна більшість прикладів образу судді запозичена

із західних творів. Це підтверджує і наше опитування, в якому респонденти

не навели жодного прикладу образу суду з власне українського фільму,

згадали декілька російських, усе решта стосувалось американського і

європейського кіно.

16 Сімкін Л. Сніданок з юристом: цікаві історії з минулого і не минулого часу. – М.: Зебра Е, 2015. – С. 73.17 Див.: http://razumkov.org.ua/uploads/socio/Press0417.pdf18 Див.: http://www.ncsc.org/Topics/Court-Community/Public-Trust-and-Confidence/Resource-Guide.aspx


Однак, не варто забувати, що сучасна масова культура є

глобалізованою і доступною в Україні. І те, що правники і студенти

правничих шкіл в нашому опитуванні називають згадані американські чи

європейські фільми є доказом на користь цієї тези. Показово також, що серед

105 респондентів (юристів і неюристів) лише три особи не змогли відповісти

на питання, які фільми про суддів і суд вони бачили.

Щодо решти моментів не потрібно забувати про діалектику

позитивного (місії правника і особливо судді) і негативного (оцінки

реального стану речей). Рівень довіри до суду показує, що громадяни не

задоволені якістю судівництва, але водночас і формулює запит на

підвищення такої якості, показує, що суспільству справді важливо мати

суддівський корпус, якому можна буде довіряти, і, що не менш важливо,

який буде відповідати на цю довіру власною незалежністю.

У моєму дослідженні можна побачити, що серед якостей, які мають, на

думку респондентів, бути властивими суддям, частіше за все згадується

справедливість, чесність, неупередженість і професіоналізм. Серед рис, які

властиві чинним суддям, респонденти називають низький професіоналізм і

різноманітні деформації, які заважають ухвалювати справедливі рішення

(суб’єктивізм, корумпованість, кумівство, формалізм, нездатність протидіяти

тиску тощо). Лише 9 з 105 респондентів погодились з тим, що судді

відповідають якостям, якими має володіти справжній суддя.

Я не обговорюю тут достовірність таких висновків. Звичайно,

професійна оцінка і образ судді можуть суттєво відрізнятися. Важливо,

однак, те, що суспільство має образ судді, бачить розрив між цим образом і

реальним станом речей і воліє подолання цього розриву, що включає в себе


долання як радянського минулого, так і проблем сучасної судової влади в

Україні.


4 ВИСНОВОК

Коли ми питаємо себе, чому образ правників і, зокрема, суддів в Україні є

саме таким, ми маємо розуміти, що правосуддя є, у певному сенсі, фіналом

дії права у суспільстві. Звичайно, для юристі правова система є набагато

більш складним явищем. Ми розуміємо, що витоки права існують у

суспільстві і без певних суспільних відносин правове регулювання, яке їх

відображає, виникнути не може. Ми погоджуємося, що механізм правового

регулювання «запускається» ухваленням законодавстві. І тут важливим є

наскільки інститути законодавчої і виконавчої влади здатні ухвалювати

необхідні закони і підзаконні акти, як їхня влада обмежена верховенством

права, зокрема і Конституцією, та наскільки законотворчість підпорядкована

тим природним вимогам, які Лон Л. Фуллер називав внутрішньою мораллю

права (достатність і ясність законів, заборона зворотної дії правових норм, їх

виконуваність тощо)19.

Проте, за межами корпорації юристів право – це, передусім,

правовідносини, тобто суспільні відносини, які регламентують нашу

поведінку в державі, сім’ї, на роботі, у бізнесі, у будь-якому публічному

просторі. Для пересічного громадянина право починається не із закону, що

розглядається парламентом, це не «право у книгах», а те, що Ойген Ерліх та

інші соціологи права називали «живе право»20, тобто реальні контакти

людини з іншими людьми, їхніми об’єднаннями, державою. При чому це не

просто відносини, а захищені відносини, свого роду комунікативна система,

яка не просто приписує чи дає можливість нам діяти певним чином, але і

захищає нас, якщо у цю поведінку хтось чи щось неправомірно втручається.

19 Фуллер Лон Л. Мораль права / Пер. з англ. Т. Данилової під ред. А. Куряєва. – М.: ІРІСЕН, 2007. – С. 24. 20 Эрліх О. Основоположність соціології права / Пер. з нім. М. В. Антонова під. ред. В. Г. Графського и Ю. І. Гревцова. – СПб.: Вид-во С.-Петерб. ун-та, 2007. – С. 170.


Це втручання може мати характер правопорушення чи спору. Воно

далеко не завжди закінчується офіційною справою у суді чи органі

правопорядку. Роберт Еліксон свого часу блискуче показав, що коли йдеться

про відносини усередині певної соціальної групи (наприклад, сусіди), члени

такої групи схильні вирішувати свої конфлікти неформальними шляхами21.

Але ж коли мова йде про відносини з кимось «іншим», «чужим», право є

визначальним механізмом залагодження суперечок.

Зрозуміло, що у процес залагодження втягнуті різні юристи. Це так би

мовити зона юридичної відповідальності. Юристи потрібні суспільству, що ці

суперечки ефективно вирішувались. Проте серцевиною такого розуміння

права є суд і суддя. Про щоб не йшлося – сімейну драму, поділ земельної

ділянки, спір про авторське право на пісню чи злочин, саме суд покликаний

остаточно відповісти на два, по суті, єдиних важливих за межами юристів-

професіоналів питання: хто діяв неправомірно і як відшкодувати завдану

шкоду. Тому суддя для широкого загалу водночас і головний «бенефіціар»

правової системи і перший, хто страждає від її недоліків.

Цей момент є ключовим для розуміння, чому образ суду в Україні є

таким. Судді поділяють і приймають на себе недоліки вітчизняної правової

системи. Це накреслює шляхи зміни образу суду, що має охоплювати як

діяльність самої судової влади, так й інших акторів правової системи:

законодавця, прокурорів, адвокатів, держави в цілому.

21 Еліксон Р. Порядок без права. Як сусіди залагоджують спори / Пер. з англ. М. Маркова, А. Лащева. – М.: Інститут Гайдара, 2017. – С. 85-117.


5 ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

Під час дослідження мною використано декілька видів джерел.

По-перше, я спирався на джерела з соціальної філософії, філософії

права і правосуддя, історії права в тій частині, що стосується образу

правників і суддів. Йдеться, зокрема, про праці Фоми Аквінського, Еразма

Роттердамського, Шарля-Луї Монтеск’є, Алберта Венна Дайсі, Олівера

Вендела Голмса, Гарольда Бермана, Герберта Харта, Рональда Дворкіна та ін.

По-друге, я використавю публіцистичні роботи юристів і суддів,

зокрема, Анатолія Коні, Володимира Спасовича, Анатолія Пчелінцева, Льва

Сімкіна тощо.

По-третє, основною цього дослідження є численні художні стрічки у

жанрі судової драми, мелодрами, комедії, юридичні серіали, фільми інших

жанрів, в яких присутні образи судді і правника. Серед фільмів варто окремо

згадати: “Нюрнберзький процес” (1961), “Свідок звинувачення” (1957),

“Суддя” (2014), “Читець” (2008), “Зоряна палата” (1983), “Мій кузен Вінні”

(1992), “Хрещений батько” (1972), “Вбити пересмішника” (1962), “Час

вбивати” (1996), “Філадельфія” (1993), “Візит до Мінотавра” (1987), “Злодії у

законі” (1988), “Бережись автомобіля” (1966). До серіалів, які варто

відмітити, я можу віднести “Юристи Бостона” (2004-2008), “Suits” (з 2011),

“Монк” (2002-2009), інші судові і детективні серіали.

По-четверте, я приділив увагу також й образам правника і судді в

інших видах мистецтва, зокрема, живописі (Оноре Дом’є, Герар Давід),

художній літературі (Агата Крісті, Джон Грішем) і релігійних текстах

(передусім, Старий Заповіт), анекдотах, ілюстраціях до книжок тощо.

По-п’яте, я врахував свій досвід майже дворічної роботи керівника і

модератора Харківської юридичного кіноклубу – неформальної відкритої


ініціативи викладачів, аспірантів і студентів Національного юридичного

університету імені Ярослава Мудрого, в межах якої протягом 2016-2018 років

було організовано біля 25 засідань і переглянуто понад 60 документальних і

художніх кінострічок з проблематики права і правосуддя з наступним їх

обговоренням в аудиторії.

По-шосте, хоча соціологія довіри / недовіри до правової системи,

юристів і суддів не перебуває у фокусі дослідження, я відштовхувався від

вказаних показників, говорячи про відмінності образу судді в українському

професійному середовищі і суспільстві загалом. Також я використав

проведене мною нерепрезентативне опитування щодо образу судді, проте не

роблю узагальнень на його підставі (саме через нерепрезентативність), але

використав це опитування як допоміжний спосіб підтвердити власні

висновки.


Додаток – Результати опитування

Опитування охоплює 104 заповнені з використанням гугл-форми

анкети, в якій учасники (90.4% правники і студенти правничих шкіл та 9.6% -

особи, які не мають відношення до правничої професії) відповідали на такі

питання:

1. Які фільми про суддів і суд Ви бачили?

2. В яких інших видах мистецтва Ви стикалися із образом судді

(література, живопис тощо)?

3. Назвіть дві якості, якими обов’язково має володіти кожен суддя.

4. Чи відповідають, на Ваш погляд, чинні судді цим якостям? Якщо ні,

то які основні якості, на Вашу думку, властиві українським суддям (йдеться

не про якості окремих суддів, а про стан суддівського корпусу загалом).

5. Ваш улюблений юридичний анекдот.

Опитування проводилися із застосуванням соціальних мереж,

включаючи аккаунти приватних осіб, Наукової бібліотеки Національного

юридичного університету імені Ярослава Мудрого, Ліги студентів Асоціації

випускників НЮУ імені Ярослава Мудрого, Харківського юридичного

кіноклубу. Анкету можна знайти за посиланням:

https://docs.google.com/forms/d/e/

1FAIpQLSe01GLzsOflLOCpe9HdAZDIpTK8mp_Wg9dj0uu6t1E8952kUQ/

viewform.

Результати опитування


Окремо я звертаю увагу на питання 3, 4 (належні якості судді і якості,

притаманні реальним суддям в Україні), адже вони важливі для розуміння

дослідження загалом.3 питання. Дві якості, якими обов’язково має володіти кожен суддя : справедливість (33)чесність (21)неупередженість (12)Незалежність (11)професіоналізм (14)Гнучкий розум "холодний розум" (8)порядність (7)принциповість (7)об’єктивність (11)порядність (7)хоробрість, безстрашність (8) мудрість (8)безсторонність (5)гуманізм, повага до людини, людяність(4)Доброчесність (3)освіченість (3)врівноваженість (3)прагнення забезпечення верховенства права (2)юридична компетентність (3)витримка (2)відданість справі (1)хитрість (1) відповідальність (2)терпіння (2) незаангажованість (2)критичне мислення (1)розсудливість (2)Стійкість до стресу (1)критичність (1)уміння абстрагуватися від власних почуттів до учасників процесу (1)уміння абстрагуватися від власного суб'єктивного ставлення до справи (1)Тверді переконання (1)цілеспрямованість (1)допитливість (1)інтуїція (1)Безпристрасний (1) поблажливийПочуття балансу та відповідальності(1)Проникливість і завзятість (1)


Бажання докопатися до істини (1)


4 питання. Чи відповідають реальні судді в України цим якостям: Відповідають (9) Важко сказати (15)Основні якості, на Вашу думку, властиві українським суддям:корумпованість (19)низький рівень професіоналізму (10)Суб'єктивізм (6)Відсутність справедливості (8)політично заангажовані (5)високий формалізм (5)Відсутність Незалежності (5)відсутність принциповості (5)особиста зацікавленість у вирішенні справи (5)жадібність (3)безвідповідальність (3)лінь (4) Закритість перед суспільством (2)Некомпетентність (4)неупередженість (5)бракує віри в справедливість (2)вiдсутня будь-яка мотивацiя до саморозвитку (2)Уникання власної думки, її ховання за нормативними актами, практикою вищих інстанцій, більшість бояться вищих інстанцій (3)формалізм, байдужість до справи (3)Наглість і зневага (1)халатність, байдужість, зверхність (1)багато самолюбства, пихи (2)Боягузливість (3)Відчуття "недоторканості" через належність до замкненої групи, кастовість (2)корисливість велике навантаження в контексті роботи


Documents

USAID Report Template (A4) · Web viewВ цьому ж сенсі сприймаються анекдоти про шкідливість правників для звичайної