МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ІВАНА ФРАНКА

Т.Б.ПАРТИКО

КУРС

ЗАГАЛЬНОЇ

ПСИХОЛОГІЇ

Навчальний посібник для студентіввищих навчальних закладів(спеціальність "Психологія")

ЛьвівВидавничий центр ЛНУ імені Івана Франка

2002

ББК Ю9я73УДК 159.9(075.8)

Партико Т. Б. Курс загальної психології: Навчальний посібник. - Львів:Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2002. - 208 с., табл. З, рис. 15.

У навчальному посібнику висвітлені найзагальніші поняття та проблемипсихології, пов'язані з її розумінням як наукової дисципліни, з методологією таметодами цієї науки та з природою і сутністю психіки людини, зокрема з її свідомоюта несвідомою сферами. Описані різні тлумачення предмета психологічної наукина основних етапах її становлення та в різних психологічних течіях. Поданометодологічні принципи психологічних досліджень та проведено аналіз сучаснихметодів психології. Описано основні властивості психіки людини, особливості їїсвідомих на несвідомих проявів.

Посібник призначений для використання на молодших курсах вищих закладівосвіти та на факультетах перекваліфікації для студентів та слухачів, що навчаютьсяза спеціальністю "Психологія". Крім того, посібник буде корисним для магістрівта аспірантів, які слухають курс "Загальна психологія". Оскільки в посібникуподано короткий словник основних психологічних термінів, то його можнавикористовувати і як довідкове видання.

Допущено Міністерством освіти і науки Українияк навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти, що

навчаюься за спеціальністю "Психологія"(рішення колегії Міністерства освіти і науки України № 12/2-18

від 27 жовтня 1999 року)

Рецензенти:професор, доктор психологічних наук М. В. Савчин

(Дрогобицький педагогічний університет)доцент, кандидат психологічних наук Г. В. Католик

(Львівський обласний науково-методичний інститут освіти)старший науковий співробітник, кандидат психологічних наук

X. Р. Копистянська(Інституту регіональних досліджень НАН України )

I5ВN 966-613-126-9 © Партико Т. Б., 2002© ЛНУ ім. І. Франка

ПЕРЕДМОВА

Студенти, які навчаються за спеціальністю "Психологія", зна-йомство з психологічними дисциплінами починають з вивчення курсу"Загальної психологи". Це теоретична галузь, яка включає наступнірозділи: "Психологія як наука", "Методологія та методи психології","Психіка. Свідомість. Несвідоме", "Психологія особистості", "Емоцій-но-вольові процеси особистості"та "Пізнавальні процеси особистості".

Основу пропонованого посібника становлять лекцїі, прочитаніна першому курсі психологічного відділення філософського факульте-ту Львівського національного університету імені Івана Франка. Посіб-ник охоплює три першірозділи "Загальної психології". Його завдання—ознайомити студентів з основними загальними поняттями, пробле-мами та закономірностями психічної діяльності людини, закластипонятійну та методологічну базу для засвоєння тих проблем загальноїпсихології, які будуть деталізовані в інших дисциплінах.

Структура посібника. У першому розділі-"Психологія як нау-ка" —розглянуто шлях становлення цієї науки та стан їіна сучасномуетапі розвитку. Основна його ідея—показати неоднозначне тлумачен-ня предмета психологічної науки як нарізних етапах її становлення,так і в різних психологічних течіях. Значнаувага приділена станов-ленню психологічної думки в Україні. Другу тему розділу - "Етапи роз-витку психології"-детальніше подає курс "Історіяпсихології".

У другому розділі - "Методологія та методи психології" - висві-тлено основні методологічні принципи загальнопсихологічних дослі-джень та методи загальної психології. У цьому розділі проаналізованофілософські, загальнонауковї, загальнопсихологічні та конкретнопси-хологічні принципи наукових досліджень, а також запропоновано уза-гальнену класифікацію сучасних методів психології.

У третьому розділі— "Психіка. Свідомість. Несвідоме" —розгля-нуто проблеми філогенезу психіки та свідомості, природа та сутністьпсихіки людини, подано характеристику свідомих та несвідомих пси-хічних проявів людини. Для роз'яснення сутності психіки людини опи-сано основні властивості відображення, характерні для неживої таживоїприроди, для суспільства, а також дискутується проблема вини-кнення тарозвитку психіки тварин. Важливим для засвоєння цієїтемиє розуміння як єдності різних форм відображення, так і їхніх специфі-чних- відмінностей. Особливу увагу слід звернути на визначення ролісвідомого та несвідомого у психічному житті людини.

Кожна тема завершується списком основної та додаткової лі-тератури, рекомендованої студентам для опрацювання. Уміщений вкінці курсу короткий словник основних психологічних термінів, а та-кож список навчальної літератури (підручників, посібників, курсів лек-цій та словників) допоможуть опанувати запропонований курс.

Посібник призначений для студентів, які навчаються у вищихзакладах освіти за спеціальністю "Психологія" та починають знайо-митися з дисципліною "Загальна психологія". Його можна рекомендува-ти студентам та аспірантам педагогічних спеціальностей, які хо-чуть поглибити свої знання з психологи.

Автор висловлює подяку колегам—професорам, доцентам та аси-стентам кафедри психології Львівського національного університетуімені Івана Франка за критичні зауваження, які допомогли суттєво по-кращити посібник, а також студентам, допитлива думка яких приму-шувала шукати досконаліші способи викладання матеріалу. За цінні по-ради й технічну допомогу під час роботи над "Курсом загальної психо-логи" автор щиро вдячний Зіновїю Партикові та Андрієві Портикові.

Особливу подяку автор висловлює рецензентам посібника док-торові психологічних наук професору Олександрові Скрипченкові такандидатові психологічних наук доценту Любові Долинській, зауваженняяких дозволили у сунути низку недоліків.

Тетяна Борисівна Партико, доцент кафедри психологиЛьвівського національного університету імені Івана Франка,

кандидат психологічних наук

РОЗДІЛ І

ПСИХОЛОГІЯ ЯК НАУКА

1. ПСИХОЛОГІЯ

НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

її РОЗВИТКУ

1.1. МІСЦЕ ПСИХОЛОГІЇ В СИСТЕМІ НАУК

Психологія (від гр. psyche - душа; logos - наука, вчення,слово) - це молода і водночас дуже давня наука, яка вивчає най-складніше, що будь-коли існувало в природі - психіку.

Уперше до системи класифікації наук психологія впровадже-на 1817 року: маємо на увазі "Енциклопедію філософських наук"Г.-В.-Ф. Геґеля, де вона була вписана до філософії суб'єктивного духу.

Починаючи від XX ст. вчені вважають психологію фунда-ментальною наукою, однак дискусії щодо її місця в системі науктривають досі. Вони спричинені тим, що сучасна психологія є наперехресті гуманітарних та природничих наук.

Розглянемо місце психології серед гуманітарних наук. Тра-диційним є зв'язок з філософією: лише наприкінці XIX ст. психо-логія відокремилась від неї й набула статусу самостійної науки.Тісний зв'язок спостерігаємо між психологією і логікою: психо-логія так само, як і логіка, вивчає логічні форми мислення.Вивчення психіки з соціальної точки зору засвідчує спорідненістьпсихології з соціальними науками. Найяскравіше цей зв'язоквиявляється у галузях соціальної, історичної, етнічної, економі-чної, юридичної та педагогічної психології.

Водночас психологія тісно пов'язана і з природничими на-уками, насамперед з фізикою, хімією та біологією. Значною мі-рою під їх впливом психологія у кінці XIX ст. стала самостійноюнаукою і згодом виникли такі її галузі як психофізика, психофізі-ологія, психобіохімія та ін.

Сучасна психологія пов'язана не лише з природничими йгуманітарними науками, але й з математичними та технічними.Зв'язок психології з технічними дисциплінами дає можливістьвивчати особливості діяльності людини як оператора, що, в своючергу, приводить до "гуманізації" техніки та "технізації" психології.

Поява математичних методів опрацювання результатів психоло-гічних досліджень зближує сучасну психологію з математикою.

Тісна взаємодія психології з іншими галузями знань і вод-ночас невизначеність її власного місця в системі наук призвелидо того, що протягом багатьох десятиліть психологія трактува-лась то як гуманітарна, то як природнича, то як "змішана" наука.

Розглянемо схеми, які відображають місце психології в системінаук. Одну з таких схем запропонував російський учений Б.М. Кед-ров (рис. 1.1). За схемою Б. М. Кедрова психології належить проміжнеположення між гуманітарними та природничими науками.

У 1966 році на XVIII Міжнародному психологічному кон-гресі видатний швейцарський учений Ж. Піаже виступив з допо-віддю "Психологія, міждисциплінарні зв'язки та система наук", уякій зазначив, що психологія займає центральне положення се-ред інших наук. З одного боку, на думку Ж. Піаже, стан психологіїяк науки залежить від стану розвитку інших наук, бо психічнежиття людини є результатом впливу соціальних, економічних,біологічних, хімічних і багатьох інших факторів. Тому психоло-гію частково можна розглядати як продукт усіх інших наук. Зіншого боку, психологія, пояснюючи "людський фактор" - поте-нційні та граничні можливості людини в конкретних умовах їїпрофесійної діяльності, здатна пояснити формування та розви-ток багатьох наук, створених людиною. Ці міркування і дали під-ставу Ж. Піаже визначити позицію психології як ключову.

Дещо інакше розв'язує цю проблему польський ученийВ. Шевчук (рис. 1.2). Він вважає, що психологія як наука пропсихічну діяльність пов'язана, з одного боку, з природничиминауками, насамперед з біологією, з другого, - суспільними, най-перше з соціологією. Теоретичною основою психології є філо-софія, а в своїх дослідженнях вона спирається на логіку, мате-матику й кібернетику.

Отже, як випливає з вищесказаного, дотепер нема єдиноїточки зору щодо місця психології в системі наук. Це зумовлюєтьсянизкою причин, а саме: складною організацією суб'єкта пізнанняпсихічних явищ, неоднозначним розумінням об'єкта психології, атакож складним та дискусійним предметом її дослідження.

ГУМАНІТАРНІ

Рис. 1.1.Місце психології в системі наук (за Б.М.Кедровим, 1962):1 - зв язки першого порядку між трьома основними розділами науки;

2 - зв язки другого порядку між важливими розділами науки,які знаходяться на стику головних розділів

Рис. 1.2. Місце психології в системі наук(за В. Шевчуком, 1976)

1.2. СУБ'ЄКТ ТА ОБ'ЄКТ ПСИХОЛОГІЇ

Сучасна психологія має свій суб'єкт та об'єкт дослідження.Поняття "суб'єкт" (від лат. subjectum - підкладене) має ряд зна-чень. Для психології важливим є тлумачення суб'єкта як особиабо групи осіб, наділених певними фізичними та психічними влас-тивостями, здатних до пізнання навколишнього світу й до цілесп-рямованої діяльності, яким належить активна роль у певному про-цесі, акті. З цього випливає, що суб'єкт - це той, хто пізнає, діє,має певні властивості, тобто суб'єктом психології можна вважатилюдину як особу, здатну до пізнання навколишнього світу і самоїсебе, до активної діяльності, спрямованої на об'єкт.

Поняття "об'єкт" (від лат. objectus - предмет) в науці тлу-мачать як елемент дійсності: предмет, особу чи явище, на якеспрямована активність суб'єкта в його предметно-практичній іпізнавальній діяльності. Тобто, об'єкт - це той, кого (чи те, що)пізнають. Який з елементів (предмет, особа чи явище) може ста-ти об'єктом сучасної психології? В працях різних авторів можназустріти дві точки зору на це питання: об'єктом сучасної психо-логії вважають або особу, або явище.

Якщо об'єктом вважати особу, то в психології нею стає лю-дина. А людина, як ми знаємо, є водночас суб'єктом психології.Щоб пояснити такий збіг, прихильники цього погляду стверджу-ють, що саме у згаданому збігові й полягає специфіка об'єкта до-слідження в сучасній психології. Тобто лише в психології людинаяк об'єкт пізнання та самопізнання одночасно є й суб'єктом цьо-го пізнання. Ті психічні прояви, які служать людині як суб'єктовізасобом пізнання зовнішнього світу, можуть бути звернені й напізнання самої себе. Наприклад, людина за. допомогою мисленнядосліджує саме мислення, тобто мислення звертається саме до себе.Таким чином людина з суб'єкта пізнання перетворюється на йогооб'єкт. Злиття об'єкта й суб'єкта значно ускладнює психологічнідослідження у порівнянні з іншими науками.

Згодом крім людини об'єктом психології почали вважати ще йтварину, бо вона також наділена психікою: здатна пізнавати світ, своє-рідно переживати пізнане, має неповторні особливості поведінки.

11

Якщо дотримуватися такої точки зору на об'єкт психо-логії, то в конкретних дослідженнях ним могли б стати, наприк-лад, особи, які займаються певною професійною діяльністю, гру-па випускників вищого закладу освіти, примати тощо. Однактакий погляд на об'єкт психології у вітчизняній науці є малопо-ширеним. Значно поширенішим є погляд на об'єкт психологи якна явище. Розглянемо цю другу точку зору.

Якщо об'єктом наукового дослідження вважати явища, тов психології ним стають психічні явища. Психічні явища - цефакти внутрішнього, суб'єктивного досвіду людини. Вони мо-жуть набувати форми психічних процесів та станів і описувати-ся за допомогою психічних властивостей та особливостей.

Психічні процеси - це різні форми (пізнавальні, емоційні тавольові) єдиного, цілісного відображення індивідом об'єктивної дій-сності та свого внутрішнього світу. В них розкривається динаміка,процесуальність психічних явищ. Пізнавальні психічні процеси (на-приклад, сприймання, пам'ять, мислення) орієнтують людину в зо-внішньому світі і в собі самій, дають їй інформацію переважно прооб'єктивні властивості предметів та явищ. В емоційних процесах(наприклад, емоції, почуття) виявляється ставлення людини до ото-чуючого світу і до себе самої. Вольові процеси (наприклад, прагнен-ня) полягають в організації та регуляції дій людини.

Психічні процеси виявляються в єдності з психічними стана-ми. Психічний стан - це психологічна характеристика, що відбиваєтривалі душевні переживання особистості. У психічних станах роз-кривається статика психічних явищ. До психічних станів належатьуважність, сумніви та ін. (характеризують пізнавальну сферу люди-ни); настрій, пристрасть та ін. (характеризують емоційну сферу);рішучість, наполегливість та ін. (характеризують вольову сферу).

Згадані процеси та стани формуються залежно від психіч-них властивостей та особливостей особистості. Психічна власти-вість - це стала душевна якість індивіда, що формується під впли-вом біосоціальних факторів. Властивості психіки людини опису-ються за допомогою парних категорій (наприклад, єдність свідо-мого та несвідомого, матеріального та ідеального, частини та ці-лого тощо). Детальніше див. в параграфі 6.3.

12

Кожна з парних категорій має свою психічну особливість.Наприклад, для свідомих проявів психіки характерні цілеспрямо-ваність, мотивованість тощо; для несвідомих - неможливість ціле-спрямованого контролю, немотивованість тощо (детальніше див.в параграфах 7.4 та 8.4). На особистісному рівні психічні особли-вості виявляються у темпераменті, характері та здібностях.

Якщо дотримуватися погляду, що об'єктом психології єпсихічні явища, то в конкретних дослідженнях з загальної психо-логії таким об'єктом можуть бути, наприклад, пізнавальні про-цеси, емоційні стани, здібності людини тощо.

1.3. ПРОБЛЕМА ПРЕДМЕТА ПСИХОЛОГІЇ

Предмет науки - це конкретно визначений зміст, якість та за-кономірність, в яких наукова реальність постає перед дослідником.Щодо предмета психології з давніх часів не було єдиної точки зору.Предметом психології вважались і душа, і свідомість, і несвідоме, і по-ведінка тощо. Сучасна психологія, залежно від її орієнтації на об'єк-тивну чи суб'єктивну психологію, має свій предмет дослідження.

В об'єктивній психології еталоном для наслідування слу-жать природничі науки, основний метод дослідження яких - екс-перимент, а об'єкт дослідження вважається незмінним протягомусього досліду. Виходячи з цього, сучасна об'єктивна психологіясвоїм предметом вважає пояснення фактів, закономірностей імеханізмів виникнення, прояву та розвитку психіки людини. Найя-скравіше таке розуміння предмета психології виявилось у біхеві-оризмі та необіхевіоризмі.

Та чи можна, визначаючи предмет психології, за еталон вва-жати природничі науки? Сучасні досягнення психологічної наукипоказують, що психіка людини не завжди надається для точноговимірювання. Внутрішня сутність людини, перебіг багатьох її пси-хічних процесів, а також психічні стани людини принципово недо-ступні традиційному експериментові. Тому, залишаючись на пози-ціях природничих наук, психологія змогла окреслити лише окремі,часткові та односторонні проекції, що призвело до існування ба-гатьох напрямів та шкіл. У результаті психіка людини як цілість

13

усіх психічних явищ: процесів, станів та властивостей - так і неотримала повного відображення у сучасній об'єктивній психології.

Сучасна суб'єктивна психологія своїм предметом вважає

розуміння неповторної людської індивідуальності. Найяскравішеце спостерігається в гуманістичній психології.

Отже, поділ сучасної психології на об'єктивну та суб'єктивнупозбавив цю науку єдиних теоретичних положень та методів дослі-

дження і створив проблему у визначенні єдиного її предмета. Вихід з

такої ситуації слід шукати у зближенні й поєднанні наукових позицій

об'єктивної та суб'єктивної психології, що повністю відповідає ло-гіці загальнонаукових принципів дослідження, а саме принципу до-

повнюваності (див. параграф 3.2). Відповідно до цього принципу пре-

дметом сучасної психології повинно стати і пояснення, і розуміння

психіки людини, а не або пояснення, або розуміння. У зв'язку з поши-ренням у психології психотерапевтичної практики можна стверджу-

вати, що предметом сучасної психології є пояснення психічних явищлюдини, розуміння її неповторної індивідуальності та вплив на неї.

Визначаючи предмет конкретнонаукових досліджень, зазна-чимо, що ним у загальній психології можуть бути, наприклад, дина-

міка мисленнєвого процесу залежно від емоційного стану людини,особливості прояву творчих здібностей у критичних ситуаціях, впливтемпераменту на саморегуляцію людини тощо. У кожній конкрет-ній науковій роботі визначається свій предмет дослідження.

1.4. ГАЛУЗІ СУЧАСНОЇ ПСИХОЛОГИТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

Галузь психології - це певна ділянка психологічної науки,

яка займається вивченням властивих лише їй теоретичних та пра-ктичних питань.

За століття свого самостійного існування психологія пере-творилась на багатогалузеву дисципліну. Якщо в кінці XIX - на

початку XX ст. існувало лише близько 10 галузей психології, з якихосновними були загальна, диференційна, дитяча, педагогічна, со-ціальна та психотехніка, то в кінці XX ст. психологія стала розга-луженою системою теоретичних і прикладних дисциплін, які роз-

14

мішаються на межі з багатьма науками про природу, суспільствот;І людину. Кількість окремих галузей психології наближаєтьсядо 100. Кожна з них має свій предмет дослідження. Всі галузі пси-хології можна класифікувати на теоретичні та практичні.

1.4.1. Теоретичні галузі

Теоретичні галузі займаються розробленням загальних те-

оретичних принципів та методів психології. До таких галузейналежать загальна, диференційна, експериментальна психологія

та психодіагностика.Загальна психологія, яка становить фундамент розвитку

исіх інших галузей психології, вивчає теоретичні принципи та

основні категорії психології, а також найзагальніші закономір-

ності психічної діяльності людини.Диференційна (початкова назва - індивідуальна) психо-

логія вивчає індивідуально-психологічні відмінності між окре-мими індивідами та групами людей.

Експериментальна психологія - це галузь, яка розробляєта теоретично обґрунтовує експериментальні методи досліджен-ня психіки людини. Інколи експериментальну психологію вважа-

ють складовою загальної психології.Психодіагностика розробляє та теоретично обґрунтовує

методи розпізнавання (діагнозу) і вимірювання індивідуально-психологічних властивостей та особливостей людини.

1.4.2. Практичні галузі

Практичні, або прикладні, галузі орієнтовані на розв'язання

конкретних, практичних психологічних проблем, їх можна класи-фікувати залежно від: 1) психологічних проблем конкретних видівлюдської діяльності; 2) специфіки процесу розвитку (психіки, пси-

хології тощо); 3) взаємодії людини з соціальним оточенням.Якщо за основу взяти психологічні проблеми конкретних

нидів діяльності людини, то можна виокремити психологію: праці,

юридичну, політичну, пропаганди, військову, управління, еконо-

15

мічну, торгівлі, медичну, психофізіологію, психофізику, психобі-охімію, радіоекологічну, спорту, педагогічну, творчості, мистец-тва, психолінгвістику, парапсихологію та ін.

Психологія праці (початкова назва - психотехніка) займаєть-ся вивченням психічних особливостей трудової діяльності людини, атакож психологічними аспектами наукової організації праці. До за-вдань психології праці належать дослідження професійних особливо-стей людини, закономірностей розвитку трудових навичок, з'ясуван-ня впливу на людину виробничих обставин, приладів, засобів сигналі-зації тощо. Розділами психології праці є інженерна психологія, якавивчає діяльність оператора в автоматизованих системах управлін-ня; авіаційна, яка вивчає психологічні особливості діяльності людиниу процесі виконання польотів; космічна, яка досліджує психічні особ-ливості діяльності людини в умовах невагомості і дезорієнтації у про-сторі в разі виникнення особливих станів, пов'язаних з нервово-психі-чним напруженням під час надмірних перевантажень організму.

Юридична психологія, або психологія права, займаєть-ся проблемами, пов'язаними з психологічним аспектом слідства,а також психологічною судовою експертизою. Юридична психо-логія аналізує психологічні закономірності різних стадій судо-чинства, вивчає особистість злочинця, психологічно реконструюєзлочин у процесі попереднього розслідування, досліджує процесперевиховання злочинця тощо.

Політична психологія вивчає психологічні компонентиполітичної поведінки людини з метою застосування психологіч-них знань до пояснення політики.

Психологія пропаганди вивчає психологічні механізмипропаганди (політичної, економічної, науково-технічної тощо).

Військова психологія досліджує особливості та механіз-ми функціонування психологічного фактора у військовій справі;її актуальними проблемами є психічна готовність солдатів і ко-мандирів до виконання своїх обов'язків, стосунки між солдата-ми, солдатами та офіцерами тощо.

Психологія управління - галузь, яка вивчає психологічнізакономірності управлінської діяльності, психологічні основидобору та навчання управлінських кадрів.

16

Економічна психологія вивчає психічні явища, пов'язаніз виробничими відносинами людей. Вона виникла на перехрестісоціальної психології, психології управління та психології праці

з економічною наукою.Психологія торгівлі вивчає психологічні умови впливу рек-

лами, індивідуальні, вікові та інші особливості попиту, психологічніфактори обслуговування клієнтів, питання психології моди тощо.

Медична психологія вивчає психологічні аспекти діяльностілікаря і поведінку хворого на різних етапах перебігу патологічно-го процесу. Це досить широка галузь знань, що складається з пси-хосоматології, психопрофілактики, патопсихології, нейропсихо-логії та ін. Психосоматологія вивчає вплив психіки на перебіг орга-нічних процесів, а також зворотний вплив органічних процесів напсихічний тонус. Психопрофілактика вивчає можливості наданняспеціалізованої допомоги практично здоровим людям з метоюпопередження нервово-психічних і психосоматичних захворювань,а також послаблення гострих психотравмуючих реакцій. Патоп-сихологія займається хворобливими змінами у психіці, закономір-ностями порушення психічної діяльності і властивостей особис-тості. Нейропсихологія вивчає мозкові механізми вищих психіч-них функцій на матеріалі локальних уражень головного мозку.

Психофізіологія, або фізіологічна психологія, виникла наСГИку психології та фізіології. Основне її завдання полягає у вивченні< пінвідношення між психічними та фізіологічними процесами.

Психофізика виникла на перетині психології та фізики.()сновне її завдання - дослідити кількісні залежності між фізич-ними характеристиками об'єктів зовнішнього світу та властиво-

стями психічних образів.Психобіохімія досліджує біохімічні основи поведінки та

психіки, особливо процесів пам'яті та емоцій.Радіоекологічна психологія вивчає вплив радіоекологічно-

го забруднення на сприймання індивідом "Я-образу", особливо у за-бруднених регіонах, а також вплив змін у навколишньому середо-вищі на проектування людиною майбутнього життєвого шляху.

Психологія спорту займається питаннями психологічноїпідготовки спортсменів до змагань, розробкою діагностичних

17

прийомів добору молоді для певних видів спорту, методів їх ефе-ктивної спортивної підготовки, психологічного підкріпленняповедінки і діяльності спортсмена на різних етапах тощо.

Педагогічна психологія вивчає закономірності психічної ді-яльності учнів у процесі навчання та виховання, а також психологіювчителя. Центральна проблема педагогічної психології - виявленняі використання психологічних резервів педагога та учня з метоюоптимізації навчально-виховного процесу. Розділом педагогічноїпсихології є психологія вищої школи, яка вивчає психологічні зако-номірності навчання та виховання студентів. До її завдань належать:психологічні аспекти управління процесом навчання у вищій школі,формування пізнавальних процесів студентів, виявлення критеріївїх розумового розвитку, з'ясування умов, за яких досягається ефек-тивний розвиток у процесі навчання, розв'язання психолого-педа-гогічних проблем спілкування викладачів та студентів, проблемаформування особистості студентів.

Психологія творчості досліджує психологічні закономір-ності творчої діяльності людини, вивчає процес творчості, твор-чу особистість, умови та продукт творчості, особливості колек-тивної творчості.

Психологія мистецтва вивчає психологічні аспекти й за-кономірності функціонування мистецтва й мистецької діяльності.Значне місце тут посідає вивчення переживань, емоційної сферигероїв і сприйняття читачем або глядачем творів мистецтва.

Психолінгвістика сформувалась на стику психології та лін-гвістики, її завдання - встановити основні закони мовної діяль-ності як засобу спілкування, процесів кодування та декодуваннямовної інформації і тих психологічних процесів, які спираютьсяна коди мови і втілюються у мовній діяльності людини.

Парапсихологія займається нетрадиційними інформацій-ними, енергетичними та прогностичними явищами. До інформа-ційних парапсихологічних явищ належать телепатія (передача йприйом думок та інших елементів психічного життя без допомогиорганів чуття); теледіагностика (встановлення шляхом телепатіїзахворювань); яснобачення (отримання інформації про предме-ти та події, недоступні органам чуття); радіостезія (виявлення

18

об'єктів, що знаходяться під землею); психометрія (встановленняминулого предметів і людей без втручання органів чуття) тощо.До енергетичних парапсихологічних явищ належать психокінез,або телекінез (пересування предметів за допомогою психовольо-пих зусиль); теленавіювання (телепатичне навіювання); левітація(здолання земного тяжіння) тощо. Прогностичними парапсихо-логічними явищами є передбачення подій, трактування снів, інту-їтивне передбачення суспільних подій та природних явищ тощо.

Розглянемо другу підставу для класифікації практичних га-лузей психології - їх поділ залежно від специфіки розвитку психікилюдини чи науки про психіку. Тут можна виділити психологію вікову;генезисну; аномального розвитку; порівняльну, а також психогене-тику; психосемантику; історичну психологію та історію психології.

Вікова психологія вивчає вікову мінливість психічних явищлюдини, її завданням є пояснити психічні особливості та законо-мірності, характерні для конкретного вікового періоду життя лю-дини, а також психологічні механізми переходу від одного періодудо іншого. Вікова психологія розгалужується на дитячу, психоло-гію підлітка, юності, дорослої людини та геронтопсихологію.

Генезисна психологія, або психологія розвитку, займає-ться проблемами походження, виникнення, становлення та від-новлення в людини психічних явищ після їх втрати (наприклад,мислення, пам'яті, свідомості тощо).

Психологія аномального розвитку, або спеціальна пси-хологія, вивчає психічні особливості різних категорій аномаль-н и х дітей і дорослих. Залежно від категорії аномалії розрізняютьолігофренопсихологію - психологію розумово відсталих; сурдо-психологію - психологію глухих та туговухих; тифлопсихологію -психологію сліпих та слабкозорих тощо.

Порівняльна психологія досліджує становлення та розвитокпсихіки у ході еволюції (філогенезу). Ця галузь вивчає схожі та від-м і н н і моменти у психіці тварин і людини. Розділом порівняльноїпсихохології є зоопсихологія, яка вивчає психіку та поведінку тварин.

Психогенетика - суміжна з генетикою галузь психології. Вонадосліджує походження індивідуальних психічних особливостей лю-дини та виявляє роль генотипу і середовища в їх формуванні.

19

Психосемантика вивчає генезис, будову та функціонуван-

ня індивідуальної системи значень, які опосередковують проце-си сприймання, мислення, пам'яті тощо.

Історична психологія вивчає закономірності походженнята розвитку пізнання, світосприймання, засвоєння звичаїв таритуалів у різні епохи.

Історія психології вивчає розвиток знань про психіку в

історичному аспекті.Якщо галузі практичної психології класифікувати з точки

зору взаємодії людини з соціальним середовищем, можна виділити

психологію соціальну; соціальної роботи; особистості; урбані-

зації; етнічну та психологію релігії.

Соціальна психологія вивчає закономірності групової,

колективної та масової психології, що виявляються у спільнійдіяльності людей, їх поведінці, емоційних переживаннях та особ-ливостях взаємного психологічного спілкування. Основними за-вданнями цієї галузі є дослідження соціально-психологічних

явищ у великих соціальних спільнотах і малих соціальних гру-пах, соціально-психологічних проблем особистості тощо.

Психологія соціальної роботи спрямована на формуван-ня чи відновлення здатності людини до соціального функціону-вання, а також на створення належних соціальних умов, які спри-яли б досягненню окремими особами, групами та спільнотами

своїх професійних цілей.Психологія особистості - галузь, яка вивчає психологічну

структуру особистості, процес соціалізації особистості тощо.

Психологія урбанізації вивчає складні та суперечливі ви-яви людської психіки в місті, механізм адаптації людини до висо-

кого ритму міського життя, шляхи послаблення негативних впли-

вів індустріалізації на психіку людини, методи запобігання стре-

сових ситуацій тощо.Етнічна психологія, або етнопсихологія, вивчає законо-

мірності й механізми групової психології етнічних спільнот.Психологія релігії - галузь психологічної науки, яка вивчає

релігію як психологічний та соціокультурний феномен, механіз-ми процесів творення релігійних цінностей, соціально-психоло-

20

гічні умови формування релігійних уявлень, світосприймання,світорозуміння.

Досягнення теоретичних та практичних галузей знаньпсихологи використовують під час надання психологічних кон-сультацій. Систематичний опис процесу надання психологіч-них консультацій населенню, організаціям, установам та окре-мим людям утворив окремий розділ знань - консультативну

психологію. Вона базується на соціальній, медичній, диферен-ціальній, віковій психології, психології особистості та психо-діагностиці.

1.5. ЗАВДАННЯ ПСИХОЛОГІЇ

Перед сучасною психологією стоїть низка теоретичних тапрактичних завдань. Першим теоретичним завданням є розв'я-зання проблеми виникнення та історичного розвитку психіки.

Нині маємо лише гіпотетичну відповідь на запитання, чому таяк виникла психіка, що спричинило процес ЇЇ розвитку.

Другим теоретичним завданням є з'ясування природи пси-хіки. Особливої актуальності тут набуває проблема ідеальності-

матеріальності психіки людини та співвідношення в ній свідомо-го та несвідомого.

Третім завданням є розв'язання психофізичної та психо-фізіологічної проблем. Психофізична проблема - це проблема

співвідношення психічних та фізичних явищ, психофізіологіч-на - співвідношення психічних та фізіологічних явищ.

Четвертим завданням психології є розроблення методо-

логічних основ психологічної науки і, насамперед, створення си-стеми методологічних принципів. Не менш важливим є також

розроблення системи єдиних адекватних методів психологічних

досліджень та впливу на психіку людини.П'ятим завданням є визначення переліку основних кате-

горій психології та їх упорядкування і взаємоузгодження. Це маєвелике значення для подальшого розвитку психології як науки,бо вона стала самостійною лише тоді, коли сформувався її кате-горіальний апарат. Нині існують різні точки зору щодо основ-

21

них категорій психології - ними вважають психіку, свідомість,несвідоме, підсвідоме, особистість, діяльність, вчинок тощо.

Нарешті, шосте завдання - це побудова загальної теоріїпро людину. На думку багатьох психологів, саме психології нале-жить історична місія інтегрувати всі науки про людину і побуду-

вати таку теорію.Крім теоретичних, перед сучасною психологією постають і

практичні завдання, визначені проблемами конкретної галузіпсихології (див. параграф 1.4.2). Спільним завданням для всіхпсихологічних галузей є впровадження психотерапевтичних тапсихокорекційних методів у роботу з людьми, а також забезпе-чення психологічної реабілітації - системи медико-психологіч-них, педагогічних та соціальних заходів, спрямованих на віднов-лення, корекцію або компенсацію порушених психічних функ-цій, станів, особистісного та соціально-трудового статусу хво-рих чи інвалідів, а також осіб, які зазнали психічної травми.

1.6. ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇПСИХОЛОГІЇ

У розвитку сучасної психології є такі важливі тенденції:1. Посилення міждисциплінарних зв'язків, завдяки яким

психологія збагатить інші науки, і навпаки.2. Диференціація та інтеграція знань про психіку.3.3 одного боку - гуманізація знань про людину, з іншого -

широке застосування експериментальних методів дослі-дження та математичних методів опрацювання даних.

4. Поступовий вихід сучасної психології за межі академічноїнауки та перетворення її на практичну галузь знань. Прак-тична спрямованість психології виявляється у широкомузастосуванні різноманітних психотерапевтичних та психо-корекційних заходів у роботі практичних психологів.

Зазначені тенденції характеризуватимуть особливості роз-витку психологічної науки XXI століття.

22

ЛІТЕРАТУРА

ОсновнаІ.ГиппенрейтерЮ. Б. Введение в общую психологию. Курслек-

ций. М.: ЧеРо, 1996. С. 9 - 21.2. Ломов Б. Ф. Психология в системе научного знання // Хресто-

матия по психологам / Под ред. А. В. Петровского. 2-е изд. М.: Просве-щение, 1987. С. 39-50.

3. Москвичов С. Г. Про предмет екологічної психології // Прак-тична психологія та соціальна робота. 2000. № 1. С. 4 - 6.

4. Панок В. Г. Українська практична психологія: визначення,структура та завдання // Практична психологія та соціальна робота.І998.№1.С.5-8.

5. Пиаже Ж. Психология, междисциплинарньїе связи й систе-ма наук // XVIII Международньш психологический конгресе. 4 - 1 1августа 1966 г. Москва. М.: Наука, 1969. С. 125 - 155.

6. Солсо Р. Психология в XXI в.: к новим пределам точности //Психологический журнал. 1996. Т. 17. № 4. С. З - 11.

7. Татенко В. А. Суб'ьект психической активности: поиск новойпарадигми // Психологический журнал. 1995. Т. 16. № 3. С. 23 - 34.

Додаткова1. Ананьев Б.Г.О проблемах современного человекознания. М.:

Наука, 1977. С. 5 - 48, 363 - 372.2. Гражданников Е. Д. Метод построения системной классифи-

кации наук. Новосибирск: Наука, 1987. С. 43 - 53, 57 - 71, 83 - 88.3. Пономарев Я. А. Методологическое введение в психологию.

М.: Наука, 1983. С. 148 - 154.4. ФрессП. О психологии будущего //Хрестоматия по психологии

/ Под ред. А. В. Петровского. 2-е изд. М.: Просвещение, 1987. С. 50 - 56.

2. ЕТАПИРОЗВИТКУ

ПСИХОЛОГІЇ

2.1. ПЕРІОДИЗАЦІЯ СТАНОВЛЕННЯ ПСИХОЛОПЧ-НОЇ НАУКИ

Витоки психології лежать у надрах філософської думкивеликих цивілізацій Сходу; єгипетської, індійської, китайської таін., - і нараховують декілька тисячоліть. Простежимо, які основніетапи у своєму становленні пройшла психологія від стародавніхчасів до нинішнього дня.

Таблиця 2.1Періодизація становлення психологічної науки

ЕтапІ

II

III

IV

Предмет психології І ПеріодПсихологія як наука про душу

Психологія як наука про свідомість

Психологія як наука про поведінку,несвідомі психічні явища та цілісніструктури психікиПсихологія як наука про поясненняпсихічних явищ людини, розуміння їїнеповторної індивідуальності та про впливна неї

І тис. до н.е.-XVII ст.

XVII ст. -кінець XIX ст.

кінець XIX ст. -ЗО^ті роки XX ст.

30-ті роки XX ст. -дотепер

2.2. ПСИХОЛОГІЯ ЯК НАУКА ПРО ДУШУ

Перші уявлення про душу зустрічаються в міфологічнійкартині світу. Найдавнішим міфологічним уявленням про світвважають анімізм (від лат. anima- душа, дух) - віру в безсмертядуші та в існування духів, які впливають на життя людей, тварин,на предмети та явища довколишнього світу. У VI ст. до н.е. в Ста-родавній Греції виникли перші філософські вчення, поява якихпов'язана з іменами мілетських філософів Фалеса, Анаксіманд-ра та Анаксімена. Ці вчення мали матеріалістичний характер.Першоосновою світу вважався той чи інший вид матерії: вода,повітря, вогонь та ін. Як частинка матеріальної стихії трактува-лась і душа. Стародавні греки душу називали словом psyche (пси-

24

х г ) , що й дало назву майбутній науці психології (від гр. psyche -душа; logos - наука, вчення, слово).

Перші давньогрецькі філософи-матеріалісти змінили анімі-стичне уявлення про світ на гілозоїзм (від гр. hyle - речовина, мате-рія; zoe - життя) - філософсько-психологічне вчення про одухот-вореність усієї матерії, тобто про наявність у всіх об'єктах матері-алі,ногр сріту здатності до відчуття, сприймання та мислення.

Гілозоїзму дотримувалось і наступне покоління античнихфілософів: Геракліт, Демокріт та ін. Так, Геракліт (VI - V ст. дон.е.) вчир, що душа - один з мінливих станів вогню, вогонь жеперебуває у вічному русі і є першоосновою матеріального буття.

Демокріт (V - IV ст. до н.е.) вважав, що душа - це особли-вого роду вогонь і тепло, вона складається з кулястих вогнянихрухомих атомів, які є тонші та благородніші за атоми тіла. Отже,душа за Демокрітом матеріальна.

У V - IV ст„ до н.е. майже одночасно з Демокрітом свою вла-сну систему поглядів на душу розробляв видатний філософ Ста-родавньої Греції Платан, засновник об'єктивного ідеалізму. Йогом іркування були викладені в діалозі "Федон". Платон розглядав душуяк самостійну субстанцію: вона існує нарівні з тілом і незалежновід нього. Душа людини ідеальна і тільки на час земного життяз'єднується з тілом, існуючи доти у наднебесному "світі ідей". Душаі тіло перебувають у складних взаємовідносинах. За своїм божест-венним походженням душа покликана управляти тілом.

У IV ст. до н.е. у філософії з'явилась перша система психо-логічним знань, яка належала видатному ученому античної ГреціїАрістотедю, Арістотель заперечував погляд на душу як на речо-вину. Водночас він вважав неможливим розглядати її у відриві відматерії. Душа є сутністю живого тіла,"здійсненням" його буття.Свої погляди Арістотель виклав у трактаті "Про душу".

Таким чином, близько 2500 років тому вперше в історії філо-софії як самостійний розділ з'являється вчення про душу, а трактатЛрістртрдя можна розглядати як один з перших в історії людськоїдумки науковий психологічний твір, як початок науки "психологія".

Відокремившись у межах філософії від інших галузей знань,психологія виступила як окресленіща та систематизованіша нау-

25

ка, ніж, наприклад, математика чи фізика, які тільки в майбут-ньому значно випередять психологію у своєму розвитку.

Поряд з філософами вагомий внесок у розвиток психологіїяк науки про душу внесли й античні медики. Так, у VI ст. до н.е.давньогрецький лікар Алкмєон висловив думку про те, що орга-ном душі є головний мозок, а в V - IV ст. до н.е. його співвітчиз-ник Гіпократ зробив першу спробу з'ясувати, чим зумовлюють-ся індивідуальні відмінності у поведінці людей, розробивши гу-моральну (від лат. humor - рідина) теорію темпераментів.

УIII ст. до н.е. александрійські лікарі Герофід та Еразістрат від-крили нервові волокна, пов'язавши їх з психічною діяльністю, а в II ст.до н.е. римський лікар Гален, узагальнюючи досягнення фізіології тамедицини, розглянув питання про фізіологічну основу психіки.

Таким чином, в античному світі психологія як наука продушу розвивалась під впливом і філософських знань, і природни-чо-наукових досліджень у медицині.

Ідеї видатних мислителів античності пройшли крізь століт-тя і набули особливого розвитку в середньовіччі (VIII - XII ст.)на Сході в арабомовній культурі. Два великі філософи - Ібн-Сіна(Авіценна) та Ібн-Рошд (Аверроес) створили природничо-нау-кову теорію психіки, побудовану на вивченні психофізіологіч-них функцій людини.

Погляди Авіценни та Аверроеса глибоко вплинули на пси-хологічні ідеї Західної Європи, особливо на відкриття популяр-них європейських учених ХНІ ст. - Т. Аквінського та Р. Бекона. Надумку Томи Аквінського (1225 - 1274), душа е безсмертною не-матеріальною сутністю і має свої, тільки їй притаманні здатностірозуму і волі. За Роджером Беконом (1214 - 1292), душа - цеєдність форми та матерії, тобто сутність її трактується з позиційматеріалізму.

В епоху Відродження (XIV - початок XVII ст.) психологіч-на думка розвивалась переважно в Італії, Англії та Іспанії. Титанепохи Відродження Леонардо да Вінчі (1452 - 1519) у своєму тра-ктаті "Про живопис" розробив багато положень, які визнає І су-часна психофізіологія. Він дав детальний опис феноменів зоро-вого сприймання та розробив правила тренування уяви.

26

Ідеї видатного англійського філософа Френсіса Бекона (15611626) про душу чуттєву дали поштовх розвитку наукових уявлень

щодо вищої нервової діяльності як матеріальної основи психіки.В Іспанії XVI ст. на розвиток психологічної думки вплину-

ли насамперед праці ХуанаЛуїсаВівеса (1492 - 1540),ХуанаУар-те (1529- 1592), Гомеса Перейри (1500- 1560) та Андреаса Веза-лія (1514-1564). Новаторські для того часу ідеї цих учених-філо-софів та лікарів про сутність душі людини і стали основою дляперегляду предмета психології як науки про душу.

На тому завершується перший етап становлення психоло-гічної науки. Сформулюємо основні його особливості:

1. Починається розвиток психології як описової науки у

складі філософії.2. Основним предметом вивчення в психології є душа, що

означало внутрішній світ людини. Розуміння душі булояк ідеалістичним, так І матеріалістичним.

3. Поняття "психіка" і "душа" значною мірою ототожнюю-ться. Починаючи з XVII і в перших десятиліттях XVIII ст.у зв'язку з розвитком культури і науки вони поступовонабувають різного сенсу, проте з лінгвістичної точки зору"душа" і "психіка" означають одне й те саме.

4. У XVI ст. в західноєвропейських текстах вперше зустріча-ється термін "психологія".

5. Основним методом дослідження в психології є спостере-ження та самоспостереження.

2.3. ПСИХОЛОГІЯ ЯК НАУКА ПРО СВІДОМІСТЬ

XVII ст. відкрило нову епоху в розвитку психологічнихзнань. Саме в цей період заклались методологічні основи сучас-ної психології. В першу чергу це було пов'язано з іменем видат-ного французького філософа, фізика, математика та фізіологаРене Декарта (Картезія) (1596 - 1650).

За Р. Декартом, тіло діє як заведений годинниковий механізм,що бере енергію для кожного свого акту від зовнішнього світу і непотребує для цього втручання душі. Принцип роботи тіла -

рефлекс1. Рефлекс (від лат. reflexus - згин, вигин) - це реакція органі-зму на подразник, зумовлена діяльністю центральної нервовоїсистеми.

Незалежно від тіла існує душа. Єдиною її ознакою є здат-ність до усвідомлення самої себе. Усвідомлення досягається задопомогою мислення. Несвідомих явищ душі, на думку Р. Декар-та, не існує. Отже, душа і є свідомістю, нематеріальною мислячоюсубстанцією. Психологія, за Р. Декартом, повинна вивчати самесвідомість. Принцип роботи свідомості (душі) - рефлексія. Реф-лексія (від лат. гейехіо - відображення) - це внутрішня психічнадіяльність, спрямована на усвідомлення власних дій та станівлюдини; це самопізнання людиною свого духовного світу.

Свідомість (душа) та тіло - це два самостійні начала. Од-нак, незважаючи на їх самостійність та незалежність, вони пев-ним чином впливають одне на одне: тіло - на свідомість, пробу-джуючи в ній різноманітні психічні процеси та стани, а свідо-мість - на тіло, спонукаючи його працювати та діяти. Такий прин-цип взаємозв'язку між душею та тілом був названий Р. Декартомпринципом психофізичної взаємодії.

Таким чином, по-перше, Р. Декарт, як і багато хто з його попе-редників, протиставляв душу і тіло, визнаючи їх незалежне рівно-правне існування. Філософське вчення, яке визнає одночасне незале-жне й рівноправне існування двох начал: і матеріальної, і духовноїсубстанції, - називається дуалізмом2 (від лат. duo - два). Принциппсихофізичної взаємодії - це декартівський варіант дуалізму.

По-друге, Р. Декарт поширив у науці рефлекторний прин-цип, який, на його думку, стосувався лише роботи тіла.

По-третє, завдяки Р. Декартові виникає новий психологіч-ний метод дослідження, який базується на свідомому, спеціальнопідготованому самоспостереженні, - інтроспекція (від лат.introspecto - заглядаю всередину). Інтроспекція передбачає мо-

1 Рефлекторний принцип у туманній формі висунув у середині XVI ст.іспанський лікар і мислитель Г. Перейра.

2 Протилежністю дуалізму є монізм (від гр. топоз - один, єдиний) -філософське вчення, яке визнає за основу всього існуючого лише одне начало:або матеріальну, або духовну субстанцію.

28

жливість, використовуючи "внутрішній зір", розглянути проце-си, які відбуваються у психіці: психічні образи, розумові дії, пере-м і ш а н н я тощо. Цей метод майже три століття вважався єдинимспособом пізнання свідомості людини. На ньому й базуваласьінтроспективна психологія - вчення про те, що основним спосо-бом пізнання свідомості людини, на відміну від пізнання зовніш-нього світу, є інтроспекція; об'єктивні методи дослідження сві-домості заперечували.

Одним з перших опонентів дуалізму Р. Декарта став нідер-ландський філософ Бенедикт Спіноза (1632 - 1677). Він уважав,що існує не два, а лише одне начало. Це - Бог (або Природа),слина й вічна субстанція. Погляду про єдність психічного й тіле-сного дотримувався і відомий німецький філософ та математикГотфрід-Вільгельм Лейбніц (1646 - 1716). Розвиваючи питанняпро співвідношення між душею та тілом, Г.-В. Лейбніц стверджу-вав, що це два паралельні і самостійні начала. Між ними існуєгармонія, витворена Божественним началом. Вона виявляєтьсяу тому, що діяльність одних процесів завжди якимось чином су-проводжує діяльність інших, однак вони ніколи не вступають упричинно-наслідкові зв'язки. Психічне й тілесне подібні до паригодинників, які завжди показують один і той самий час, бо пу-щені в рух з величезною точністю і в один момент. Таке пояснен-ня взаємозв'язку між душею та тілом називається психофізич-ним паралелізмом.

Г.-В. Лейбніц відомий ще одним внеском у науку: він звернувувагу на роль несвідомого в психіці. Будучи математиком,Г.-В. Лейбніц припустив, що існують безмежно малі перцепції(сприймання), які виникають несвідомо. Таким чином, декартів-ський погляд на тотожність душі та свідомості було перекреслено.

Інший напрям у критиці поглядів Р. Декарта пов'язаний зіменем англійського філософа Томаса Гоббса (1558 - 1679). Вінповністю відкинув ідею про душу як окрему субстанцію і вважав,що носієм мислення є певним чином організована матерія. Уяв-лення і поняття - це лише відображення матеріальних тіл у свідо-мості людини. Т. Гоббс перший надав асоціації силу універсаль-ного закону психології.

29

На подальше розуміння предмета психології вплинули ідеїспіввітчизника Т. Гоббса Джона Локка (1632 -1704) про два дже-рела досвіду людини: відчуття та рефлексію. На місце предметапсихології претендувала уже не свідомість в цілому, а окремі яви-ща свідомості.

У текстах відомих філософів та природознавців XVII - по-чатку XVIII ст. все рідше зустрічається поняття "душа". Його місцезаймають поняття "психіка", "свідомість", "мислення", "розум".

Наукові праці Б. Спінози, Т. Гоббса та Дж. Локка, а такожуспіхи класичної механіки дали поштовх для виникнення та роз-витку історично першого напряму світової психології - асоціа-тивної. Напрям психології, або психологічна течія, - це системапоглядів, вибудувана на певному способі розуміння предметапсихології. Асоціативна психологія, або асоціанізм, - напрямпсихології, який склався у XVII ст. і вважав асоціації головниммеханізмом психічного життя людини. Існувала думка, що складніпсихічні явища містять простіші психічні елементи, на які мо-жуть бути розкладені. В асоціанізмі такими елементами є асоці-ації. Асоціації (від лат. associatio - сполучення, з'єднання) - цезв'язки між окремими уявленнями (ідеями), внаслідок яких однеуявлення (ідея) спричинює інше. Поняття асоціації для психо-логії того періоду мало таку саму силу, як і закон всесвітньоготяжіння для фізики.

У цей період свої погляди на природу психічних явищ викла-дають відомі українські філософи Києво-Могилянської академії.Києво-Могилянська академія, заснована у 1638 році, була найбіль-шим науково-навчальним центром Європи XVII - XVIII ст. "Трак-тат про душу", написаний професором академії Іннокентієм Гізе-лем (бл. 1600 -1683) у 1645 році, став першим в Україні підручникомз психології. В "Натурфілософії" іншого професора академії ГеоргіяКониського (1717 - 1795) детально описується будова мозку та ло-калізація психічних функцій. У своїх працях він подає історичнийогляд вивчення душі, завершуючи його аналізом тогочасної психо-логічної традиції поділу душі на вегетативну, чуттєву та раціональ-ну. Головними властивостями раціональної душі, на думку Г. Кони-ського, є її нематеріальність та безсмертність.

ЗО

На цей же період припадає діяльність Григорія Сковороди(1722 - 1794). Значення його творчості полягає у тому, що вонапривертає увагу людини до пізнання себе як мікрокосмосу, який єобразом і подобою макрокосмосу: через самопізнання своєї сутіпізнати суть світу. Важливими для психології є думки Г. Сковородипро два чуттєві світи - великий і малий, у відкритті яких полягаємета людського існування; про пізнання "ангельського" та "сата-нинського", що становить основу самовизначення людини. Йомуналежить також гуманістичне трактування інтелекту людини таобґрунтування ідеї свободи як передумови самопізнання.

Київські філософи намагались здолати дуалізм Р. Декарта.Вони стверджували, що між душею та тілом існує не прірва, аєдність. Професура академії була добре знайома і з анатомією, і зфізіологією мозку в той час, коли в усіх єзуїтських колегіях XVII- XVIII ст., трактуючи психічні феномени, про мозок учені на-віть не згадували. Все це свідчить про високий рівень розвиткуфілософсько-психологічної думки в Україні того періоду.

Фундаментальні розробки у з'ясуванні природи психіки тауточненні предмета психології у XVIII ст. здійснили французькіфілософи Жюльєн-Офре де Ламетрі, Дені Дідро, Клод-АдріанГельвецій та Поль-Анрі Гольбах. Душа, на їхню думку, це ніщоінше, як те саме тіло, але розглянуте стосовно його певних функ-цій і властивостей.

Широку популярність у середині XIX ст. здобули поглядиукраїнського філософа Памфила Юркевича (1827 - 1874), якийпочинав свою діяльність викладачем Київської Духовної академії.В його працях стверджується індивідуальність людської істоти,визнається пріоритет переживань та почуттів над розумом. По-гляди П. Юркевича значно випередили ідеї представників різнихфілософсько-психологічних напрямів початку XX ст. (філософіїжиття, екзистенціалізму, персоналізму та ін.).

До середини XIX ст. психологія розвивалась як наука спо-глядальна. Поворот психологічних знань на шлях експеримен-тальних досліджень почався у другій половині XIX ст. і пов'яза-ний з новими відкриттями в галузі природничих наук. Йдетьсяпро відкриття закону збереження та перетворення енергії у 40-х

31

роках XIX ст., що його здійснили Юліус-Роберт Майєр, Джеймс-Прескотт Джоуль та Герман-Людвіг-Фердінанд Гельмгольц; про-голошення у 50 - 70-х роках XIX ст. еволюційного вчення Чарлза-Роберта Дарвіна про походження видів та людини; роботи Гер-мана-Людвіга-Фердінанда Гельмгольца в Галузі психофізіологіїорганів чуття; відкриття Йоганнесом-Петером Мюллером зако-ну "специфічної енергії органів чуття"; відкриття низки функційкори головного мозку та складання "карти головного мозку"(френологія Ф. Галля); відкриття рефлекторної дуги (І. Прохаз-ка, Ф. Мажанді, Ч. Белл), перегляд рефлекторної концепції(Е. Пфлюгер) та поширення рефлекторного принципу на діяль-ність головного мозку (І. Прохазка, Т. Лейкок, І. Сєченов); від-криття у психофізиці дробу Ернста Вебера та основного психо-фізичного закону Густава-Теодора Фехнера; успіхи медицини, асаме психіатричної практики, в галузі гіпнозу, навіювання тощо(Ф. Месмер, Дж. Бред); вимірювання часу реакції (Ф. Дондерс).

Ці відкриття перекреслювали усталену в ті часи думку прототожність психіки та свідомості. Вони виявляли цілу низку явищ,які існують незалежно від свідомості суб'єкта і разом з тим доступніоб'єктивному вивченню. Відкриття вказували шлях для застосуван-ня експерименту та інших об'єктивних кількісних методів у психо-логії і доводили, що в психічному світі діють свої закони та причини,які не можна звести ні до фізіологічних, ні до філософських.

У 70-х роках XIX ст. було запропоновано декілька програмрозвитку психології: В. Вундт, Ф. Брентано та І. Сєченов одноча-сно, але зовсім по-різному визначали предмет, методи та завдан-ня психології, напрям її розвитку.

Першу програму запропонував відомий німецький філо-соф, психолог та фізіолог Вільгельм Вундт (1832 -1920). У 1873 -1874 роках вийшла його монументальна праця - нарис нової на-уки "Основи фізіологічної психології". Яка ж основна ідея про-грами побудови психології В. Вундта? Предметом психології бувпроголошений безпосередній досвід свідомості, а першочерговимзавданням - знаходження найпростіших елементів свідомості.Такими неподільними далі об'єктивними елементами свідомостібули визнані відчуття, а суб'єктивними - почуття. За В. Вунд-

32

том, слід знайти закони об'єднання цих найпростіших елементівІ! єдине ціле. Звідси і походить назва напряму - структурна пси-хологія, або структуралізм. У Німеччині її лідером був ВільгельмВундт, а в США - Едвард Тітченер (1867 - 1927).

Основним методом дослідження психології В. Вундта сталаінтроспекція під час експерименту, однак він визнавав і інші, неекс-периментальні методи, які застосовувались, наприклад, для вивчен-ня "продуктів людського духу": мовлення, традицій, звичаїв тощо.

Завдяки вундтівській програмі були закладені основи су-часної експериментальної психології, проте в цілому вона успіхуне мала. Орієнтована на природничі науки, структурна психоло-гія В. Вундта не змогла за елементами свідомості - відчуттями тапочуттями побачити цілісного стану свідомості. В середині 20-хроків XX ст. вона перестала існувати. Значною мірою на це впли-нув новий напрям - функціональна психологія.

Функціональна психологія, або функціоналізм, це на-прям, який склався наприкінці XIX ст. в США і предметом психо-логії проголосив дослідження функцій свідомості. Його заснов-никами вважаються американські філософи та психологи В.Джеме та Дж. Дьюї.

Основне завдання психології, на думку Вільяма Джемса(1842 - 1910), полягає у тому, щоб з'ясувати, як функціонуютьструктури свідомості. У своїй праці "Основи психології" (1890)В. Джеме писав, що внутрішній досвід людини - це не "ланцюжокелементів", а "потік свідомості". Отже, ставити питання про стру-ктуру свідомості, як це робив В. Вундт, некоректно. Ідеї В. Джем-са серйозно вплинули на розвиток психології XX ст., особливо навиникнення біхевіоризму.

Інший американський вчений кінця XIX - початку XX ст.Джон Дьюї (1859 -1952) необхідність функціонального підходу допсихіки людини обґрунтував у статті "Поняття рефлекторної дугив психології" (1896). У статті підкреслювалась органічна єдністьсенсорних, центральних та моторних ланок рефлекторного акту.

Розглянемо другу програму нової психології, її запропону-вав австрійський філософ та священик Франц Брентано (1838 -1917). Ця програма була викладена в праці "Психологія з емпіри-

33

чної точки зору" (1874). Свою концепцію психології Ф. Брентаноназвав психологією акту. Предметом цієї науки так само, як іВ. Вундт, він вважав свідомість, однак її природа трактуваласьпо-іншому. За Ф. Брентано, психологія повинна вивчати інтен-ційнг акти свідомості, тобто психічні функції, завдяки яким з'я-вляється свідомість. Специфіка актів свідомості виявляється в'їх інтенціі (від лат. intentio - прагнення), тобто спрямованостісвідомості на певний об'єкт.

Третя програма належить російському фізіологові ІвановіСєченову (1829 - 1905). У своїх працях "Рефлекси головного моз-ку" (1863), "Кому і як розробляти психологію?" (1873) він прого-лошував, що психологія - це наука про походження психічноїдіяльності. Оскільки психічна діяльність має рефлекторне похо-дження, то предметом психології повинна стати рефлекторнаприрода психіки. Таким чином, пропонувалось, щоб предмет пси-хологічної науки охоплював не лише явища і процеси свідомості,а весь цикл взаємодії організму зі світом, охоплюючи й зовнішнітілесні дії. Єдиним надійним методом дослідження в психологіїпроголошувався експеримент.

Таким чином, у 70-х роках XIX ст. назріла потреба у тому,щоб розрізнені знання про психіку об'єднати в окрему дисциплі-ну, відмінну від інших. Були створені всі умови для надання пси-хології статусу самостійної науки. Утвердження цього статусупочалось зі створення В. Вундтом у 1879 році в Ляйпціґу першоїв світі психологічної експериментальної лабораторії, яку черездва роки перетворили в Інститут експериментальної психології.На початку 80-х років XIX ст. В. Вундт створив також першийпсихологічний журнал. 1879 рік вважають роком офіційноговизнання психологи як самостійної галузі знань.

Лабораторія В. Вундта стала школою для перших видат-них європейських та американських психологів-професіоналів,яких було близько 170 осіб. За зразком ляйпцізької в 80 - 90-хроках XIX ст. у всьому світі (Австрії, Англії, Росії, США, Франції,Україні та ін.) виникли подібні психологічні лабораторії.

На Україні перші психологічні експериментальні лабора-торії, де здійснювались інтенсивні дослідження, почали з'являтись

34

з кінця XIX ст. У Києві така лабораторія була заснована ІваномСікорським, в Одесі — Миколою Ланге, в Харкові - Павлом Ко-валевським. Особливу популярність набувають праці Олександ-ра Потебні та Юліана Охоровича.

Олександр Потебня (1835 - 1891), видатний українськийфілолог, професор Харківського університету, вважав, що пси-хологія як наука повинна вивчати виникнення й закономірностірозвитку душі. Він був засновником психологічного напряму увітчизняному мовознавстві, досліджував психологію словесно-художньої творчості, поставив питання про взаємозв'язок мис-лення й мовлення.

Юліан Охорович (1850 - 1917) - відомий український тапольський вчений, почесний член Британського, Нью-Йорксько-го, Берлінського, Кельнського, Ляйпцізького та Будапештськогопсихологічних товариств. Вищу освіту Ю. Охорович здобув уВаршавському університеті. Ще 1868 року, 18-річним студентом,він стверджував, що психологія - це самостійна експерименталь-на наука, і виступав за її відокремлення від філософії. Після за-кінчення університету Юліан Охорович працював під керівни-цтвом Густава-Теодора Фехнера у Лейпціґу, де захистив дисерта-цію на тему "Свідомість людини".

У 1875 році Ю. Охорович перейшов на роботу у Львівсь-кий університет і став одним з перших в Європі приват-доцентівпсихології на новоствореній кафедрі психології та філософії при-роди. Найвідомішими працями вченого були "Про методи пси-хологічних досліджень" (1869), "Майбутнє психології" (1871),"Пси-хологія й медицина" (1916,1917), "Психологія, педагогіка, етика"(1917) таін.

Ю. Охорович був надзвичайно ерудованою та освіченоюлюдиною. Крім психології він займався проблемами філософії,соціології, літератури, журналістики, педагогіки, історії, медици-ни, криміналістики, техніки. У 80-х роках співпрацював з Жаном-Мартеном Шарко з проблем гіпнозу та магнетизму. Був одним іззасновників та Генеральним секретарем Міжнародного Інститутупсихології в Парижі, а також ініціатором скликання Першого Між-народного психологічного конгресу в цьому ж місті (1889).

35

На підставі проголошення та активної реалізації програмнової психології наприкінці XIX ст. психологія вже фактичноперестала існувати як єдина цільна наука. Ідея про існування неоднієї, а двох психологічних наук виникла в багатьох учених кін-ця XIX ст., проте вперше ЇЇ сформулював німецький філософ тапсихолог Вільгельм Дільтей (1833 - 1911) у роботі "Думки проописову та подільну психологію" (1894). Одну психологію В. Ді-льтей назвав пояснювальною, маючи на увазі насамперед сучас-ну йому "фізіологічну психологію" В. Вундта. За своєю методоло-гією вона близька до природничих наук і зводить закони психіч-ного життя до законів вищої нервової діяльності.

Другу психологію - описову (розуміючу) заснував В. Діль-тей наприкінці XIX ст. Він стверджував, що "природу ми поясню-ємо, а душевне життя розуміємо". Тому найперше завдання опи-сової психології В. Дільтея - зрозуміння і описування душевногожиття індивіда як цілісності та унікальності. Методом описовоїпсихології є співпереживання стану іншої людини, і тому вонанаближена до гуманітарних наук.

Таким чином, з кінця XIX ст. почали існувати "дві психо-логії": об'єктивна та суб'єктивна, кожна з яких дотримуваласьпевних поглядів на предмет своєї науки та її методи.

Об'єктивна психологія (природничо-наукова, фізіологі-чна, пояснювальна) орієнтувалась на природничо-наукові дис-ципліни, і її основним завданням було за допомогою експери-менту дослідити психіку, виявивши причини та пояснивши зако-номірності й механізми психічних процесів, наприклад, відчут-тів. Засновники об'єктивної психології (В. Вундт, І. Сєченов таін.) вбачали основне завдання психології у встановленні зв'язківміж фізіологічними та психічними процесами.

Суб'єктивна психологія (гуманітарна, описова, розумію-ча) орієнтувалась на гуманітарні науки. Предметом суб'єктивноїпсихології було розуміння душевного життя людини в його ціліс-ності. Складні прояви психіки людини представники суб'єктивноїпсихології (В. Дільтей, Е. Шпрангер, Вюрцбурзька школа психо-логії та ін.) розглядали як прояви духу й описували їх на основіспостереження та самоспостереження. Будь-які експериментальні

36

методи дослідження вчені заперечували, а питання про зв'язок міжфізіологічними та психічними процесами взагалі не існувало.

Об'єктивна та суб'єктивна психологія демонструють двапринципово відмінних підходи до людини.

На визнанні статусу психології як самостійної науки на-прикінці XIX ст. завершується другий етап її становлення. Осно-вними його особливостями були:

1. Завершення розвитку психології як складової частинифілософії і початок її як самостійної галузі знань.

2. Предметом психології стає свідомість, яку трактують зматеріалістичної або ідеалістичної позиції.

3. У психології описано багато важливих властивостей тафеноменів свідомості, сформульовано низку проблем,які досі не втратили своєї актуальності.

4. Основними методами дослідження стають спостережен-ня та інтроспекція, а наприкінці періоду - експеримент.

2.4. ПСИХОЛОГІЯ ЯК НАУКА ПРО ПОВЕДІНКУ,НЕСВІДОМІ ПСИХІЧНІ ЯВИЩА ТА ЦІЛІСНІСТРУКТУРИ ПСИХІКИ

З кінця XIX ст. починається новий, третій етап розвиткупсихології. На цей час у світі було створено вже 45 - 50 експери-ментальних психологічних лабораторій та кабінетів, виконанавелика кількість експериментальних досліджень, засновано чи-мало спеціальних журналів, створені національні психологічнітовариства.

Початок третього етапу позначився переглядом предметапсихології. Одні цей предмет вбачали в поведінці людини, другі - внесвідомих психічних явищах, треті вважали, що треба зберегти якпредмет свідомість, лише доповнивши його зміст. Внаслідок цьогона початку XX ст. виникла ціла низка психологічних напрямів.

Поведінку як основний предмет психології обрали такі на-укові напрями як рефлексологія, біхевіоризм та реактологія. Тра-диційно в психології під поведінкою мають на увазі зовнішні про-яви психічної діяльності людини: дії та вчинки, окремі рухи йжести. Початок психології поведінки був закладений російським

37

фізіологом Іваном Павловим (1849 - 1936). Створивши вченняпро умовні рефлекси, відкривши закони вищої нервової діяль-ності та другу сигнальну систему - сукупність словесних сигналів,І. Павлов підвів фізіологічну основу під психічні явища. Свої по-гляди на новий предмет психології - цілісну поведінку -І. Павловвиклав у праці "Експериментальна психологія та психопатологіяна тваринах" (1903). Проте в майбутньому він відмовився від тер-міну "психологія", поставивши знак рівності між фізіологієювищої нервової діяльності і поведінкою.

Одночасно з І. Павловим проблеми нового предмета пси-хології розробляв російський психоневролог Володимир Бехте-рєв (1857 -1927). І він, так само, як і І. Павлов, вважав, що предме-том психологічної науки повинна бути цілісна поведінка люди-ни. Свої ідеї він виклав у монографії "Об'єктивна психологія"(1907), а науковий напрям назвав рефлексологією. Рефлексоло-гія (від лат. reflexus - згин, вигин; гр. logos - наука) - це природни-чо-науковий напрям у психології, який психічне життя розгля-дає як суму рефлексів. Цей напрям розвивався переважно в Укра-їні та Росії між 1900 і 1930 роками. Особливу популярність рефле-ксологія набула в Україні: у 1927 році у вищих школах Українивикладання психології було замінене викладанням рефлексології.

Другою науковою течією, яка предметом психології такожвважала поведінку, був біхевіоризм (від англ. behaviour - поведін-ка), або психологія поведінки. Біхевіоризм у своєму розвиткушироко спирався на біологічну науку, переважно фізіологію, їїзасновником був американський вчений початку XX ст. Джон Уо-тсон (1878 - 1958). Б основу принципів своєї теорії Д. Уотсон по-клав праці американського дослідника кінця XIX - початку XX ст.Едуарда Торндайка, який експериментував на тваринах, та праціІвана Павлова в галузі умовних рефлексів. Ці принципи Д. Уотсонсформулював у програмній статті "Психологія, як її бачить біхеві-орист" (1913). Автор проголошував, що психологія повинна статиприродничо-науковою дисципліною і впровадити науковий об'єк-тивний метод дослідження. Питання методу було основним длябіхевіоризму: саме через бездоказовість та безпідставність методуінтроспекції взагалі відкидалась ідея про вивчення свідомості.

38

На думку біхевіористів, предметом вивчення в психологіїможе бути лише те, що доступне зовнішньому спостереженню,тобто факти поведінки. Поведінка, як сума пристосувальних ре-акцій організму за зразком умовних рефлексів, трактувалась від-повідно до схеми:

S -> R, деS - фізичні (зовнішні та внутрішні) подразники;R - поведінка.Усе, що міститься між S та R, проголошувалось поза межа-

ми наукового пізнання. Внутрішня активність організму, тобтомотиви, які спонукають людину до дії, не враховувались.

Отже, предметом наукового пізнання для біхевіористів ставопис поведінки; з'ясування та опис тих фізичних внутрішніх ізовнішніх подразників, які впливають на організм людини; пі-знання законів, які зв'язують подразник та поведінку. Передба-чити поведінку людини залежно від ситуації та навпаки - судитипро ситуацію на підставі людської поведінки - ось основні за-вдання біхевіоризму.

У зв'язку з тим, що факти свідомості доступні лише самомусуб'єктові і довести їх достовірність неможливо, вони не піддають-ся об'єктивному вивченню. Тому біхевіоризм вилучив свідомість зпсихології, хоча наявність свідомості в людини не заперечувалась.Оскільки традиційно психічне ототожнювалось зі свідомістю, бі-хевіоризм почали називати "психологією без психіки".

Біхевіористи правильно вказали на залежність людськоїповедінки від зовнішнього середовища, поширили в психологіїоб'єктивні методи дослідження - експеримент та спостереження,поновили в психології матеріалістичний дух. Разом з тим вониігнорували роль психічних факторів (наприклад, свідомості, мо-тивів, характеру тощо) та якісних відмінностей між психікоюлюдини й тварини. Свої досліди вони проводили переважно набілих щурах, на новонароджених дітях та немовлятах. Вибір бувзумовлений тим, що вони - "чисті" об'єкти, тобто до їх поведінкине домішується свідомість. Отримані результати, однак, сміливопереносились на дорослу людину. Різницю вбачали тільки в біль-шій складності та різноманітності поведінки дорослих.

39

Багато в чому подібна до біхевіоризму була реактологія(від лат. re - проти; actio - дія; logos - наука), її засновником бувросійський психолог Костянтин Корнілов (1879 - 1957), який,виступивши 1923 року на І Всеросійському з'їзді з психоневро-логії з доповіддю "Психологія та марксизм", виклав найважли-віші положення реактології. Основним елементом психіки К. Ко-

рнілов уважав реакцію, де неподільно об'єднані об'єктивне йсуб'єктивне. Реактологія як наукова течія проіснувала недовго, і

вже на початку 30-х років XX ст. радянська психологія від неї

відмовилась.Отже, ми бачимо, що в багатьох психологічних течіях та

наукових школах: школі І. Павлова, біхевіоризмі, рефлексології тареактології - предметом психології почали вважати поведінку.

У 20 - 30-х роках XX ст. під впливом поведінкової психо-логії сформувалась теорія діяльності, її почали розробляти ра-дянські, переважно російські та українські, психологи Л. Вигот-ський, С. Рубінштейн, О. Леонтьєв, О. Лурія, О. Запорожець, П. Га-

льперін та ін. В основу теорії діяльності було покладено маркси-стський діалектичний матеріалізм і, насамперед, ідею про те, що

вирішальним фактором формування психіки та свідомості лю-дини є її діяльність. Чи не основним теоретичним постулатомтеорії діяльності було положення про класову зумовленість пси-

хіки та свідомості людини.Одним з перших проблему суспільно-історичної зумовле-

ності психіки людини почав розробляти Лев Виготський (1896 -1934). Він створив культурно-історичну концепцію розвитку

людської психіки, в межах якої розробляв теорію вищих психіч-

них функцій (понятійного мислення, довільного запам'ятовуван-ня, вольових дій тощо). Інший аспект суспільно-історичного під-

ходу до вивчення психіки людини реалізував Сергій Рубінштейн(1889 - 1960). Він сформулював один з основних принципів ра-дянської психології - принцип єдності свідомості та діяльності.Найповніше категорію діяльності в радянській психології роз-

робив Олексій Леонтьєв (1903 - 1979), яку він вважав основопо-ложною для побудови цілісної системи психології. ОлександрЛурія (1902 - 1977) досліджував порушення вищих психічних

40

функцій при локальних ураженнях головного мозку. Його дослі-дження лягли в основу сучасної нейропсихології. Олександр За-порожець (1905 - 1981) розробляв теорію психології дії стосов-но дитячого віку. Петро Гальперін (1902 - 1988) працював надпроблемами педагогічної психології. Він є автором теорії поетап-ного формування розумових дій.

Отже, основним предметом дослідження для теорії діяль-

ності стала психічна діяльність людини. Психотерапевтичною

практикою цей напрям не займався.З кінця XIX ст. різко зріс інтерес до несвідомого. Несвідомі

психічні явища стали предметом вивчення в психоаналізі, аналітич-

ній та індивідуальній психології, неофрейдизмі, гормічній психології.

Напрями, в основі яких лежить положення про провідну роль несві-домих психічних явищ у житті людини, називають глибинною пси-хологією. Одним з найвпливовіших став психоаналіз.

Засновником психоаналізу був Зигмунд Фрейд (1856 -

1939) - австрійський психолог, психіатр та невропатолог, що ви-значило орієнтацію цієї течії на медицину. Психоаналіз став скла-довою частиною більш широкого філософсько-психологічноговчення про особистість людини - фрейдизму, який сформував-ся в кінці XIX - на початку XX ст.

3. Фрейд неодноразово підкреслював, що психоаналіз - ценаука про несвідомі психічні прояви і що рушійними силами роз-

витку психіки людини є інстинктивні потяги: сексуальні та агре-сивні. Свідомості у цьому процесі надавалась незначна роль. Скла-

дові частини психоаналізу - це вчення про витіснення, дитячусексуальність, трактування сновидінь та сублімацію. У вченні про

витіснення йдеться про перенесення із свідомого в несвідоме тихпотягів та бажань, які не можуть бути реалізовані у зв'язку з

соціальністю людини. Дитяча сексуальність, на думку З.Фрейда,

виявляється у вигляді так званого Едіпового комплексу та комп-лексу Електри. Едіп та Електра - герої давньогрецької міфології.Комплекси, названі іменами цих героїв, виявляються у прив'яза-

ності дітей до батьків протилежної статі та антагонізмі щодобатьків тої самої статі. Комплекси Едіпа й Електри, пережиті в

дитинстві, лягають в основу неврозів дорослої особи. Третя скла-

41

дова психоаналізу - трактування сновидінь - описує методи лі-кування неврозів дорослої людини. Остання складова - вченняпро сублімацію (від лат. sublimo - підіймаю, підношу) - розкри-

ває механізми психічного захисту, які перетворюють потяги табажання людини у соціальне усталені форми діяльності.

Ставлення до 3. Фрейда та його теорії було дуже суперечли-вим. Як жодну іншу, її від самого початку різко критикували і

навіть засуджували. Одна з причин полягала в тому, що 3. Фрейд

був як учений дуже суперечливий. Незважаючи на те, що він дуже

уважно ставився до фактів, в його теорії, особливо в пізніх тво-

рах, зустрічаються недостатньо обґрунтовані наукові положен-

ня. Різку критику викликало зосередження теорії на сексуально-му інстинкті і спроба за його допомогою пояснити мало не всю

історію людської культури. Критиці піддавалось також поширен-ня на психічно здорових людей даних, отриманих на підставівивчення нервовохворих.

Найціннішим у теорії 3. Фрейда вважається звертання донесвідомих причин деяких психічних явищ та до категорії моти-ву, що дало можливість психології початку XX ст. по-новому оці-

нити психічну діяльність людини.Другий напрям глибинної психології - аналітична психо-

логія, її засновник - швейцарський психіатр Карл Юнґ (1875 -1961). Одним з центральних пунктів в аналітичній психології ста-

ло вчення про колективне несвідоме. Велику популярність набувзапропонований К. Юнґом поділ людей на два типи: екстравер-

тів, спрямованих на зовнішній світ, та інтровертів, спрямованихна внутрішній, власний світ.

Альфред Адлер (1870 - 1937), австрійський психоаналітик,заснував індивідуальну психологію - третій напрям глибинної

психології. Він висунув низку ідей, які, так само, як ідеї К. Юнґа,вплинули на зародження неофрейдизму. Серед них відзначимопринцип єдності особистості та надання особливої ролі соціаль-ному, а не біологічному факторові в структурі мотивів людини.

У 20 - 30-х роках XX ст. виник неофрейдизм, який засвоївосновні схеми ортодоксального психоаналізу, однак була пере-

глянута базова категорія мотивації. Вирішальна роль тепер на-

42

лежала впливу соцioкультурного середовища, а не пансексуаліз-му. Лідерами неофрейдизму вважають К. Хорні, Г. Саллівена таЕ. Фромма. Карен Хорні (1885 - 1952) піддала критиці фрейдист-

ський постулат про фіксовані біологічні потяги і замість тогоакцентувала роль соціокультурних факторів. Постулати 3. Фрей-да про полярність індивіда і соціального середовища, а також

несвідомий характер мотивів поведінки були збережені.

Еріх Фромм (1900 - 1980), автор культурного, або гуманіс-тичного психоаналізу, визнавав лише соціальну зумовленість пси-хіки та поведінки людини. Він вважав, що там, де пригнічується

свобода особистості, з'являються патологічні характери і більшість

нормальних індивідуумів перестають бути самими собою.Зберігаючи основні методологічні засади і вихідні критерії

психоаналізу, неофрейдисти намагалися здолати біологізм кла-сичного психоаналізу у підході до предмета психології, яким вонипродовжували вважати несвідоме. Широкої популярності набулаїх психотерапевтична практика - психоаналіз.

Менш відомим напрямом глибинної психології у цей пері-од була гормічна психологія (від гр. horme - потяг, спонукання),

яку заснував англо-американський психолог У. Мак-Дауголл(1871 - 1938). У. Мак-Дауголл стверджував, що психіка та пове-дінка детермінуються особливою нематеріальною силою - гор-ме, яка виявляється у вигляді інстинктів. Цей напрям визнає еле-

ментарні форми духовного життя вже в найпростіших живихістот і применшує роль свідомості в житті людини.

Отже, глибинна психологія, переглянувши свідомість як пре-

дмет психології XVII - кінця XIX ст., почала вивчати несвідомі пси-

хічні явища людини. На відміну від цього були і такі напрями, які

зберегли попередній предмет психології - свідомість, суттєво пере-

глянувши її зміст. Йдеться, зокрема, про гештальтпсихологію.Гештальтпсихологія (від нім. Gestalt - образ, конфігура-

ція), або ґештальтизм, як напрям сформувався на початку XX ст.в Німеччині й перебував під значним впливом фізики та матема-тики. Цей напрям у свою чергу вплинув на психологічні досліджен-ня всіх країн Європи, в тому числі й України. Засновників гешта-

льтпсихології - Макса Вертгеймера (1880 -1943), Вольфганга Кел-

43

лера (1887 - 1967), Курта Коффку (1886 - 1941) - категорично невлаштовував спрощений атомістичний та структурний підхід доявищ свідомості, властивий інтроспективній психології. Прихиль-ники інтроспекції, як відомо, ділили всі складні психічні явища наелементарні, вивчали їх і таким чином намагались зрозуміти сві-домість у цілому. Ґештальтпсихологи, навпаки, вважали, що існу-ють власні закони цілісних систем психічних феноменів, які не зво-дяться до елементарних законів окремих елементів.

Не задовольняв ґештальтпсихологів і біхевіоризм, який воникритикували за спрощене подання поведінки як ланцюга рефлек-сів. На їх думку, поведінка людини цілісна і не зводиться до сумиелементів. У цілісному підході до психіки - основна суть Гештальт-психології. Саме її прихильники першими утвердили принцип ці-лісності при вивченні психіки людини. Звідси випливав і предметдослідження ґештальтпсихологів - цілісні структури свідомості.Пізніше Ґештальтпсихологи використали свої теоретичні мірку-вання в психотерапевтичній практиці - ґештальттерапії.

Третій етап становлення психології позначений поширен-ням марксизму, який як окрема течія виник у 40-х роках XIX ст.Особливої популярності марксистські погляди в психології на-були, починаючи з 20-х років XX ст., у Франції, Росії та Україні.Проникнення марксизму в психологію відразу надало їй класо-вої забарвленості, утвердився й однобічний погляд на цілу низкупсихологічних категорій, зокрема свідомість, особистість, хара-ктер, волю, мислення. Марксистська психологія розпочала неща-дну боротьбу з "буржуазною" психологією, до якої відносила біль-шість провідних психологічних течій XIX - XX ст.

Незважаючи на проникнення марксизму в психологію, зпочатку XX ст. спостерігається піднесення рівня цієї науки в Ук-раїні, що пов'язане з іменами В. Зеньківського та С. Балея.

Психолог і педагог, богослов і філософ Василь Зеньківсь-кий(1881 -1962) народився і виріс в Україні, в сім'ї діда-священи-ка. Закінчивши Київський університет, розпочав свою науковудіяльність. У 1915 році він захистив докторську дисертацію в Пси-хологічному інституті (Москва) і був обраний професором ка-федри філософії Київського університету.

44

Після революції професор Зеньківський обійняв посадуміністра в Українському уряді і в 1919 році був змушений емігру-вати. Після цього були роки викладацької роботи в Белграді таПразі. Останні роки життя В. Зеньківський очолював кафедруфілософії Паризького богословського інституту. Найвідоміши-ми науковими працями вченого є "Проблема психічної причин-ності" (1914),"Психологія дитинства" (1924),"Проблема вихован-ня в світлі християнської антропології" (1934) та ін.

Видатним українським психологом початку XX ст. був такожСтепан Балей (1885 - 1952). Він народився в сім'ї вчителя народноїшколи на Тернопільщині. Вищу освіту здобув на філософському фа-культеті Львівського університету, продовжував студії у Берліні, Па-рижі та Відні, де здобув ще й медичну освіту. 1911 року С. Балей отри-мав вчений ступінь доктора одночасно і з філософії, і з медицини.

Після Першої світової війни С. Балей працював у Львові лі-карем і читав курс логіки в Українському таємному університеті. В1927 році він був запрошений на посаду професора, а згодом і заві-дувача кафедри дитячої та педагогічної психології Варшавськогоуніверситету. Від 1936 по 1951 рік С. Балей очолював Варшавськийпедагогічний інститут, був членом Польської Академії Наук.

С. Балей - автор численних праць з дитячої, педагогічної тасоціальної психології: "З психології творчості Шевченка" (1916),"Психологія підліткового віку" (1931), "Нарис психології вихован-ня" (1938), "Характерологія і психологія дітей і молоді" (1946), "До-рогою самопізнання" (1947), "Вступ до суспільної психології" (1961)та ін. "Нарис психології" (1922) С. Балея вважається першим суча-сним підручником з цього предмета українською мовою.

Завершився третій етап становлення психології у 30-х ро-ках XX ст. Основні його особливості полягали у тому, що:

1. Психологія набуває статусу самостійної науки.2. Психологія розпадається на низку психологічних напря-

мів, кожен з яких розробляє свій, відмінний від інших пре-дмет. В Гештальтпсихології таким предметом залишаєть-ся свідомість, яку розглядають з нової точки зору цілісноїструктури; в біхевіоризмі, рефлексології та реактології -поведінка; в психоаналізі - несвідомі психічні явища.

45

3. Кожен з психологічних напрямів починає розробляти свій

категоріальний апарат.4. Основні методи дослідження - експеримент, спостережен-

ня та інтроспекція.

2.5, ПСИХОЛОГІЯ ЯК НАУКА ПРО ПОЯСНЕННЯТА РОЗУМІННЯ ПСИХІКИ

У ЗО - 40-х рокахXX ст. в психології почалися важливі зміни,

які позначили початок четвертого етапу її розвитку. Якщо між

основними психологічними напрямами третього етапу становлен-

ня предмета психології - біхевіоризмом, гештальтпсихологією та

психоаналізом - було мало спільного, то в цей період дедалі вираз-ніше виявляється інтеграція позицій окремих напрямів. Такого

типу течіями, починаючи з 30-х років XX ст., стали необіхевіоризм,з 60-х років - когнітивна, гуманістична та трансперсональна пси-

хологія, з 70-х років - онтопсихологія та психологія вчинку.Найбільшу популярність серед необіхевіористїв (від гр.

пеоз - новий, молодий; англ. behaviour - поведінка) здобули аме-

риканські вчені Е. Толмен та К. Халл.Едвард Толмен (1886 - 1959), засновник когнітивного бі-

хевіоризму, відмовився від розуміння поведінки як системи реа-

кцій на зовнішні подразники і ввів у біхевіоризм поняття актив-ності, розумності та доцільності поведінки. Організуючим та

спрямовуючим моментом поведінки для Е. Толмена була мета,тобто кінцевий результат поведінки. Е. Толмен дійшов висновку,

що зв'язки між подразником та поведінкою не прямі (S -> R), а

опосередковані так званими проміжними змінними V (S —> V —> R).

Під проміжними змінними Е. Толмен вбачав недоступні безпосе-

редньому спостереженню внутрішні процеси, які опосередкову-

ють дію стимулу і таким чином впливають на зовнішню поведін-ку. Прикладом проміжних змінних можуть служити система по-

треб, система мотивів, мета діяльності тощо. Таким чином, нео-біхевіоризм повернувся до поняття свідомості.

Ідея проміжних змінних зберігається і в іншому варіанті нео-біхевіоризму - гіпотетико-дедуктивному біхевіоризмі Кларка

46

Халла (1884 - 1952). Основний його задум полягав у тому, щобпокласти знання про поведінку на фізико-математичну мову.

Одночасно з новими напрямами продовжував існувати й ор-тодоксальний біхевіоризм, представлений радикальним біхевіори-стом Берресом Скіннером (1904 -1990). Б. Скіннер надмірно біоло-

гізував людську поведінку, заперечуючи роль будь-яких внутрішніхпроміжних факторів. Він упровадив поняття про підкріплення, яке

виступало як мотив у формуванні навичок. Ідею Б. Скіннера пропрограмоване навчання широко застосували в педагогіці.

Як нео-, так і радикальний біхевіоризм предметом дослі-

дження вважає поведінку людини. Практичне застосування ця

психологічна течія знайшла в біхевіоральній терапії.

Когнітивна психологія (від лат. со§піііо - знання, пі-знання) виникла на початку 60-х років XX ст. в США. її засно-

вниками були Дж. Брунер, Г. Саймон, її. Ліндсей, Д. Норман

та Л. Фєстінгер. Цей напрям виник під впливом математикита математичного програмування. Певною мірою це було за-

перечення позицій біхевіоризму щодо ролі внутрішньої орга-нізації психічних процесів. Вирішального значення у поведінцілюдини когнітивна психологія надавала знанням людини. Тому

основним предметом вивчення тут стали когнітивні, тобтопізнавальні процеси.

Прихильники цієї теорії проводили аналогію між когніти-

вними процесами людини та програмами комп'ютерів. Таким

чином, складний психічний світ людини зводився до моделей та

схем. Когнітивні психологи виступили засновниками раціональ-ної терапії у практичній роботі з клієнтами.

На початку 60-х років XX ст. в США виникла гуманістичнапсихологія (від лат. Ьитапш - людяний, людський) як теоретич-

ний напрям і як психотерапевтична практика. Лідерами напря-

му були Карті Роджерс (1902 - 1987) та Абрахам Маслоу (1908 -1970). Гуманістична психологія - це комплексна міждисципліна-рна наука про людину. Дослідження в ділянці гуманістичної пси-

хології об'єднали філософів, психологів, соціологів та педагогів.Відмовившись від пріоритетів природознавчих наук, вони вцентр уваги поставили унікальну та неповторну особистість лю-

47

дини у цілісності її психічних проявів. На перший план були вису-нуті не загальні, а поодинокі факти психічного життя людини.

Основне положення гуманістичної психології полягає втому, що людина наділена можливостями до неперервного роз-витку й реалізації своїх творчих можливостей і здатна керувативласним розвитком. На підставі цього положення вивчають про-блеми саморегуляції та самореалізації особистості, пошуку сен-су життя, творчості, гідності, відповідальності людини тощо.

Важливою складовою гуманістичної психології стало психо-логічне консультування й психотерапія. У цьому особливі заслугиналежать К. Роджерсу - авторові клієнтцентрованої психотерапії.

Водночас у США з'явився ще один напрям - трансперсо-нальна психологія (від лат. trans ~ крізь, через, за, по той бік;регвопа - особа), лідером якої став Станіслав Гроф. Основнимитеоретичними джерелами цього напряму є психоаналіз і східніфілософські системи. Трансперсональна психологія спрямованана описання та пояснення надособистісних переживань людини:ембріонального розвитку, філогенетичної пам'яті, яснобачення,космічної свідомості тощо. В центрі уваги цього напряму є такзвані змінені стани свідомості, переживання яких може привестидо зміни у людини фундаментальних цінностей, до духовного від-родження та появи цілісності.

У 1970 році в Італії А. Менегетті заснував ще одну течіюсучасної психології - онтопсихологію (від гр. ontos - буття;psyche - душа). Онтопсихологія (наука про буття в психіці) єсинтезом психоаналізу 3. Фрейда і А. Адлера, аналітичної психо-логії К. Юнґа та гуманістичної психології А. Маслоу і К. Роджер-са. Чітка антропоцентрична орієнтація цього напряму дала мо-жливість вибудувати концепцію психічної структури людини.Онтопсихологія спрямована як на теорію, так і на психотерапев-тичну практику.

У 70-х роках XX ст. український психолог Володимир Ро-менець започаткував напрям, що був названий психологія вчин-ку. Центральною категорією і провідним принципом цього на-пряму є вчинок - специфічний вид розумово-вольової дії, необ-хідна складова діяльності людини, вияву її характеру і поведінки.

Кожний психічний феномен слід тлумачити, враховуючи струк-туру вчинку - його ситуативний, мотиваційний, дійовий і після-дІйовий моменти. Вчинок розглядається як спосіб особистішо-го існування людини у світі, як постійно діючий фактор історич-них форм прогресу. Саме вчинок, на думку українських психоло-гів, становить єдність людської психіки. Тому предметом психо-логічної науки повинен бути саме вчинок.

Розглянемо, як розвивалась вітчизняна психологія, першніж учені підійшли до такого розуміння її предмета. В Україні у20 - 30-х роках XX ст. свою наукову діяльність розпочав Григо-рій Костюк (1899 - 1982). Навчаючись на філософсько-педагогі-чному факультеті Київського інституту народної освіти, він вод-ночас викладає математику в школі, а згодом починає досліджен-ня з психології навчання та розвитку учнів І відразу розглядаєпринципові питання психологічної науки, зокрема про природурозумових здібностей дитини. В 30-х роках Г. Костюк очолює ка-федру психології Київського педагогічного інституту й психоло-гічний відділ Українського науково-дослідного інституту педаго-гіки, працює над українським підручником з психології для вищоїшколи. У жовтні 1945 року з ініціативи ученого в Києві створює-ться Науково-дослідний інститут психології. Під керівництвомГ. Костюка ця установа стала важливим осередком психологіч-ної думки в Україні. Нині інститут носить ім'я цього видатногоукраїнського вченого.

У Харкові під керівництвом Петра Зінченка (1903 - 1969) зпозицій діяльнісного підходу займались проблемами психологіїпам'яті, а під керівництвом Фелікса Боданського (1921 - 1983) -психологією навчання. В Одесі Давид Елькін (1904 - 1984) про-водив досліди зі сприймання часу; у Львові Ярослав Цурковсь-кий (1905 -1997) вивчав питання психології спорту та контрольніфункції психіки, а Митрофан Година (1892 - 1980) - історії пси-хології та психологи творчості.

У 50-х роках XX ст. при філологічному факультеті Львівсь-кого університету імені Івана Франка функціонувало психологі-чне відділення. Пізніше психологічні відділення при різних фа-культетах засновано у Київському та Харківському університе-

49

тах, в інших вищих навчальних закладах України. 1992 року вЛьвівському університеті поновили філософський факультет, приякому відкрито психологічне відділення.

Українська психологія не стояла також осторонь конкретнихдосліджень та їх практичного впровадження, хоча потенціал укра-їнських учених не завжди використовували повною мірою. Так, заопрацьованими в Науково-дослідному інституті психології мето-диками протягом багатьох років відбувався відбір пілотів реактив-них літаків. На основі комплексних психологічних досліджень віко-вих особливостей шестирічних дітей та молодших школярів в Укра-їні були підготовлені рекомендації для організації навчальне-вихо-вного процесу при дитячих установах та школах, для складання під-ручників, зокрема "Букваря", а також рекомендовано навчати еле-ментів алгебри в початкових класах. Були впроваджені нові методи упрофесійне навчання старшокласників та учнів професійно-техні-чних училищ, розроблено оригінальні методи навчання глухих танезрячих дітей. Проте здобутки української науки за часів СРСРнівелювались, і часто траплялось так, що вони "переходили в ав-торство" Москви1. Незважаючи на серйозні заходи, вжиті в останнідесятиліття для розвитку в Україні психологічної науки, її рівеньзначно нижчий, ніж у провідних країнах Європи та Америки.

Основні причини відставання вітчизняної психології:ї. Панування в період від 30-х до початку 90-х років XX ст.

єдиної методологічної основи психології - марксистсько-ленін-

ської філософії.2. Тривала перерва у психологічних дослідженнях після

постанови ЦК ВКП(б) 1936 року "Про педологічні перекрученняв системі Наркомосїв" де було вказано на "реакційні та антинау-кові" позиції багатьох психологічних досліджень того часу і за-

боронено їх продовження.3. Відрив від світової науки та практики у "сталінські часи".4. Недостатнє практичне впровадження сучасних світових

наукових досягнень у галузі психології, особливо в психотерапев-

тичній практиці.

1 Факти про наукові впровадження українських психологів надалиО. Скрипченко та Л. Долинська.

50

5. Відсутність вітчизняної школи психокорекції та психотерапії.

6. Від'їзд провідних учених-психологів України на Захід та вРосію. Причини такого від'їзду були різні: політичні репресії в

СРСР, скрутне матеріальне становище вчених, політика Москвищодо посилення власного наукового потенціалу.

Підсумки щодо четвертого етапу становлення психологіч-ної науки:

1. У психології з'являється багато нових течій та галузей,кожна з яких визначає свій предмет психології.

2. Частина психологічних течій орієнтована на природничі

науки, частина - на гуманітарні. Вітчизняна психологіямає природничо-наукову орієнтацію.

3. Незважаючи на неоднозначність трактування предмета,психологія стає наукою про пояснення й розуміння люд-ської психіки та про вплив на психіку.

4. У сучасній психології широко застосовуються психоте-рапевтична та психокорекційна практики.

5. У психологічній науці широко застосовуються методияк об'єктивної, так і суб'єктивної психології.

ЛІТЕРАТУРА

Основна

1. Гиппенрейтєр Ю. Б. Введение в общую психологию. Курс лек-ций. М: ЧеРо, 1996. С. 22 -134.

2. Губко А. Т. Роль Киево-Могилянской академии в зарождении пси-хологической науки на Украине // ВопросьІ психологии. 1980. № 1. С. 82 - 93.

З.ЛетпцевВ.М. "Філософія серця" П.Д.Юркевича//Практичнапсихологія та соціальна робота. 1999. №6. 38 -40.

4. Мороз А. В., Полташєеская Е, С. Научньїй вклад Ю. Л. Охоро-вича в психологию // ВопросьІ психологии. 1991. № 2. С. 113 - 119.

5. Нариси з історії вітчизняної психології XVII - XVIII ст. / Заред. Г. С. Костюка.К, 1992.

6. Ромєнець В. А. Історія психології XVII століття. К.: Вища шко-ла, 1990. С. 279 - 328.

7. Якунин В. А. Первьіе психологические лаборатории // Психо-логический журнал. 1980. Т. 1. № 2. С. 113 - 120.

51

Додаткова1. История зарубежной психологии. ЗО - 60-е годьі XX века: Тек-

стьІ/Подред.П.Я.Гальперина, А.Н.Ждан.М.:Изд-воМоск.ун-та, 1986.2. Роменець В. А. Історія психології Стародавнього світу і Сере-

дніх віків. К., 1983.3. Роменець В. А. Історія психології епохи Відродження. К., 1988.4. Роменець В. А. Історія психології епохи Просвітництва. К„ 1993.5. Фрейд 3. Психология бессознательного. М.: Просвещение, 1990.6. Хрестоматия по истории психологии / Под ред. П. Я. Гальпе-

рина, А. Н. Ждан. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980.РОЗДІЛ П

МЕТОДОЛОГІЯ

ТА МЕТОДИ ПСИХОЛОГІЇ

3. МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРИНЦИПИ

ПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

ТА ЕТАПИ ЙОГО ПРОВЕДЕННЯ

Перш ніж проводити конкретне психологічне досліджен-ня, слід теоретично обґрунтувати обраний шлях пізнання, ви-значити провідну ідею та основні правила тої психологічної теорії,яка будується, чи тої концепції, яка пропонується. Іншими сло-вами, слід сформулювати принципи дослідження. Принцип (відлат. ргіпсіріит - початок, основа) психологічного дослідження -це провідна ідея, основне правило психологічного дослідження.

Якщо в дослідженні використовують не окремі принципи,а їхню систему, то йдеться про методологію дослідження. Мето-дологія (від гр. methodos - шлях дослідження, спосіб пізнання;logos - слово, вчення, наука) - це система основних принципівкожної науки та основних методів проведення досліджень, атакож вчення про цю систему. Методологічні принципи підсу-мовують минулий досвід науки, перевірений практикою і часом.При цьому в них відбиваються лише найстійкіші та майже не-змінні положення. Методологічні принципи не залежать відкон'юнктурних змін та моди, зате, нагромаджуючи досвід, вонизбагачуються та розвиваються.

Методологічні основи сучасної психологи закладено у XVIIст., однак і досі у ній не існує єдиних методологічних принципів.Це пояснюється тим, що дотепер відсутня загальнопсихологічнатеорія, а поділ психології на різні напрями та школи гальмує шляхдо створення такої теорії.

У науковому психологічному дослідженні можна виділитичотири рівні методологічних принципів: філософські, загально-наукові, загальнопсихологічні та конкретнопсихологічні. Всі вонивзаємозв'язані й не суперечать один одному.

3.1. ФІЛОСОФСЬКІ ПРИНЦИПИ

Як найзагальніші філософські методологічні принципипсихологічних досліджень можна визначити: матеріальну єдністьсвіту, універсальність розвитку та причинність. Передумови цихпринципів були сформульовані ще у філософських системах ста-родавнього світу.

Суть принципу матеріальної єдності світу полягає в тому,що всі предмети та явища у світі є різноманітними станами та власти-востями матерії. Цей принцип визначили ще філософи-матеріалістиСтародавньої Греції в VI - V ст. до н.е., які розробляли вчення пронезмінну сутність буття та ілюзорність всіх видимих змін і відміннос-тей. Подальшого розвитку він набув у XVI ст. у працях італійськогофілософа Джордано Бруно, який пропагував натуралістичний пан-теїзм (від гр. pan - все; Theos - Бог). Ідея матеріальної єдності світу тутполягала в одухотворенні природи. Сучасного варіанту цей принципнабув у XVIII ст. в наукових працях Поля Анрі Гольбаха ("Системаприроди" та ін.), де єдність світу виводилась з його матеріальності.

Принцип універсальності розвитку - це принцип зміни вчасі від простого до складного, від нижчого до вищого внаслідокнакопичення кількісних змін, що ведуть до якісних перетворень. Прицьому розвиток розглядається як загальна властивість матерії.

Ідею універсальності розвитку глибоко розробляли у німе-цькій класичній філософії, особливо в кінці XVIII - на початкуXIX ст. Насамперед тут слід назвати видатного ученого Георга-Вільгельма-Фрідріха Геґеля. Діалектика Геґеля побудована яквчення про загальний розвиток духу.

У біології принцип універсальності розвитку бачимо в ево-люційній теорії Чарлза-Роберта Дарвіна, що вплинула на станов-лення психології як самостійної експериментальної науки в кінціXIX ст. Особливого значення цьому принципу надавав німець-кий психолог, фізіолог та філософ кінця XIX - початку XX ст.Вільгельм Вундт, відносячи його до основних законів психічногобуття. В психології принцип універсальності розвитку конкре-тизується у принципі розвитку (або генезисному принципі) тапринципі історизму (див. параграф 3.3).

55

Принцип причинності, або каузальності (від лат. causa -причина), позначає необхідний зв'язок між явищами, з яких одне(причина) зумовлює інше (наслідок). Ідея причинності зароди-лась також ще у філософії Стародавньої Греції і найяскравішевиявилась в античній атомістиці.

Подальший розвиток і обґрунтування цей принцип мав уприродничих науках і матеріалістичній філософії XVII - XVIIIст. (Френсіс Бекон, Рене Декарт, Ісаак Ньютон, Михайло Ломоно-сов та ін.). Принцип причинності повністю визнано в матеріаліс-тичній філософії та психології, частково - в ідеалістичній. Йоговизнавали всі основні психологічні течії XX ст.: біхевіоризм, нео-біхевіоризм, ґештальтпсихологія, фрейдизм, неофрейдизм, ког-нітивна психологія та ін., - хоча в різних течіях він наповнював-ся різним змістом. У психології принцип причинності конкрети-зується в принципі детермінізму (див. параграф 3.3).

3.2. ЗАГАЛЬНОНАУКОВІ ПРИНЦИПИ

До загальнонаукових належать принципи: об'єктивності;інваріантності; відповідності; доповнюваності; симетрії; спосте-режуваності та редукції.

Принцип об'єктивності - один із фундаментальних загаль-нонаукових принципів. Він визнає існування об'єкта пізнаннянезалежно від суб'єкта, незаперечну можливість пізнання об'єк-та дослідження і активного впливу на нього, наявність відповід-них логічних засобів пізнання.

У психології цей загальнонауковий принцип означає на-ступне. По-перше, психіку вивчають у єдності внутрішніх та зов-нішніх умов. Внутрішніми умовами можуть бути фізіологічніпроцеси, насамперед процеси вищої нервової діяльності та гумо-ральні, які впливають на психічне життя людини; задатки до зді-бностей; особливості характеру людини; інтереси особистостітощо. Аналіз зовнішніх умов - це вивчення того способу життя,який провадить людина. Для психології особливого значеннянабуває визнання того факту, що зовнішні умови завжди діютьчерез внутрішні, зумовлюючи неповторність людської психіки.

56

По-друге, цей принцип виявляється у тому, що людинувивчають у процесі її діяльності, оскільки про психічні особли-вості особи можна судити лише на основі її реальних вчинків.

По-третє, принцип об'єктивності вимагає дослідження пси-хічних явищ як у найтиповіших, так і в нетипових для певноїлюдини умовах життя. Лише в такому випадку можна всебічноохарактеризувати людину, не оминувши нічого істотного.

По-четверте, висновки повинні робитися лише на основі отри-маних даних, які слід всебічно проаналізувати. Особливу увагу слід звер-тати на суперечливі факти, їх в жодному випадку не можна відкинути,обов'язково знайти їм пояснення або провести додаткове дослідження.

По-п'яте, використані методи та позиція дослідника не по-винні впливати на результати обстеження.

Переконливим доказом того, що науковець дотримуєтьсяпринципу об'єктивності, є тотожність результатів не лише приповторному дослідженні, але й при використанні різних методіврізними дослідниками.

Принцип інваріантності (від лат. invariabilis - незмінний)припускає, що при певних перетвореннях об'єкти, явища, вели-чини, рівняння, закони тощо можуть залишатися незмінними.

Поняття інваріантності зародилось у математиці в XIX ст.завдяки працям англійського математика Дж. Сільвестера. В при-родничих науках цей принцип виявляється: у фізиці - в законізбереження та перетворення енергії, у механіці - в законі інерції,в хімії - в збереженні елементів у реакції. До біологічних інварі-антних принципів можна віднести принципи домінанти; гальму-вання; збудження; зворотнього зв'язку та умовного рефлексу. Ціпринципи зберігають свою силу і в психологи. Крім того, в психо-логії принцип інваріантності виявляється, наприклад, в одній звластивостей сприймання - константності (відносній сталостісприймання предмета незалежно від його положення щодо орга-ну чуття), а також в індивідуальному стилі діяльності людини.Широко принцип інваріантності використаний в психоаналізі Зи-гмунда Фрейда та генетичній психології Жана Піаже.

Принцип відповідності вперше застосував Нільс-Генрік-Давід Бор. Цей принцип означає, що поява однієї природничо-

57

наукової теорії на зміну іншій передбачає не лише відмінності,але й зв'язок, наступність між ними. Нова теорія, заперечуючипопередню, все ж частково зберігає її, отже, є змога узгодити новутеорію (або закон) зі старою (прикладом може служити узгоджен-ня нового узагальненого психофізичного закону Юрія Заброді-на з двома вже відомими формами основного психофізичногозакону Вебера-Фехнера та Стівенса).

Принцип доповнюваності також запропонував Н.-Г.-Д. Бор.Його суть полягає в тому, що в наукових дослідженнях рекомендує-ться використовувати такі парні категорії, які формально одну доодної звести не можна. Наприклад, у фізиці світло розглядається яктаке явище, котре має і хвильову, і корпускулярну природу. В біо-логії механізми діяльності мозку трактують як з позицій локаліза-ціонізму, так і структуралізму. В психології принципом доповнюва-ності користуються, розглядаючи людину в єдності соціального табіологічного або суб'єктивного та об'єктивного тощо.

Зміст принципу симетрії полягає в тому, що відношеннярівності, тотожності, які існували до певного перетворення, про-довжують існувати і після перетворення. Якщо який-небудь станабо процес існує в природі, то відповідно існує зворотний станабо процес, який також може реалізуватися в природі. Зазначи-мо, що в літературі поняття "симетрія" та "інваріантність" мастовикористовують як синоніми.

Принцип спостережуваності передбачає, що нова тео-рія може будуватись лише на основі спостережених явищ. Те,що не виявляється або у природних умовах існування людини,або під час психологічного досліду, не може служити збагачен-ню теорії науки.

Принцип редукції (від лат. reductio - повернення, віднов-лення) означає зведення одних якісних станів об'єктів до інших зметою пояснення невідомого шляхом зіставлення з відомим.

3.3. ЗАГАЛЬНОПСИХОЛОПЧНІ ПРИНЦИПИ

Загальнопсихологічні принципи враховуються в теорети-чній підготовці до психологічного дослідження та в теоретично-

му аналізі одержаних психічних явищ. До них належать принци-пи: детермінізму; випереджального відображення; розвитку; істо-ризму; системно-структурний; єдності свідомості і діяльності;особистісного підходу та комплексності.

Принцип детермінізму (від лат. determinare - визначати),або принцип причинно-наслідкових зв'язків, є основним ме-тодологічним принципом наукового пізнання психічних явищ.Згідно з сучасним розумінням цього принципу психіка формує-ться під впливом зовнішнього середовища залежно від внутріш-ніх умов організації живої істоти: особливостей її нервової таендокринної систем, задатків до здібностей, характеру тощо.

Принцип випереджального відображення сформулювавросійський вчений Петро Анохін на підставі вчення І. Павлова проумовний рефлекс. У змісті цього принципу фіксується об'єктив-ний факт здатності центральної нервової системи людини пере-дбачити майбутній перебіг явищ та подій зовнішнього світу: уяв-лення про предмет, явище, результат дії тощо виникає в людинище до того, як вони будуть реально сприйняті чи втілені в життя.Явище випереджального відображення реально сформувалося ізакріпилося у процесі довготривалої еволюції живих організмівяк наслідок багаторазового повторення певних впливів зовніш-нього середовища на поведінку живих істот. Конкретними форма-ми вияву принципу випереджального відображення у діяльностілюдини є її здатність до завбачування, визначення мети, прийнят-тя рішень, що адекватно відбивають вимоги ситуації.

Об'єктивний світ постійно змінюється. Відповідно зміню-ється і психіка, яка його відображає. Саме тому психічні явищаслід вивчати у їх розвитку. Принцип розвитку, або генезиснийпринцип (від гр. genesis - походження), стверджує, що психічнізакономірності розкриваються лише у процесі розвитку окре-мої людини та людства в цілому. Цей принцип передбачає вивчен-ня не лише тих психічних якостей людини, які вже склалися, але йтих нових особливостей психіки, які лише зароджуються. Голов-не, однак, полягає не в тому, щоб фіксувати різні рівні розвитку,а в тому, щоб дослідити саме перехід від одного рівня до іншого.Доказом того, що цей принцип враховано в науковому дослі-

59

дженні, є правильний прогноз щодо перспектив подальшого роз-витку конкретної людини. Цей принцип знайшов втілення в гене-тичній психології Ж. Піаже.

Коли принцип розвитку використовують стосовно тих змін,які відбуваються в соціальній сфері, то його називають принци-пом історизму. Психічні явища можна правильно зрозумітилише в контексті конкретних історичних умов та змін, що відбу-ваються в історії людства. Принцип історизму широко викорис-таний в культурно-історичній теорії розвитку психіки Лева Би-готського та соціологічній школі Еміля Дюркгейма.

Системно-структурний принцип (він має ще назву сис-темно-структурного підходу) в науці реалізується досить давно:в біології починаючи ще з XVIII ст., в хімії - з XIX ст. Б психологіїцей принцип означає, що, по-перше, об'єкт психологічного до-слідження розглядається як щось цілісне, що має свою власнуструктуру. Водночас, такий цілісний об'єкт може виступати еле-ментом іншої, загальнішої структури. По-друге, психіка вигля-дає як багаторівнева система, яка, ймовірно, вибудовується ієрар-хічно. По-третє, психічні явища слід вивчати за допомогою різ-них методів: спостереження, експерименту, опитування, аналізупроцесу та продуктів діяльності тощо.

Системно-структурний принцип надзвичайно важливореалізувати в психологічних дослідженнях, бо психологічна нау-ка перебуває ще на такій стадії розвитку, коли її основні поняттята категорії остаточно не систематизовані.

Принцип єдності свідомості і діяльності в психології бувсформульований в середині 30-х років XX ст. російським психо-логом Сергієм Рубінштейном. Згідно з цим принципом свідо-мість, а в широкому розумінні - психіку, слід вивчати не як щосьабстрактне та пасивне, а як процес, як діяльність реального суб'є-кта. Свідомість і діяльність людини не можна відділяти одну відодної. Діяльність - це і умова виникнення, і фактор формуваннясвідомості та психіки людини.

Принцип особистісного підходу до вивчення психіки лю-дини реалізував ще на початку XX ст, російський невропатологВолодимир Бехтерєв. Оскільки особливості психічних явищ зу-

60

мовлюються неповторністю особистості кожної конкретної лю-дини, то, по-перше, всі психічні процеси, стани та властивості тре-ба вивчати як такі, що належать конкретній особі. Тому поряд заналізом сер еднь о статистичних даних особливу увагу слід звер-тати на конкретно-індивідуальні відхилення. По-друге, конкрет-ну особистість треба вивчати в конкретній ситуації. Такий підхідведе до розкриття реальних закономірностей людської психіки.

Принцип комплексності (від лат. сотріехиз - поєднання, зв'я-зок), який ще називають комплексним підходом, у психології стосу-ється дослідження певного питання з точки зору різних галузей пси-хології та інших наук і з систематичним вивченням людини на всіхетапах її життя на рівні індивіда, суб'єкта діяльності та особистості.

3.4. КОНКРЕТНОПСИХОЛОГІЧНІ ПРИНЦИПИ

Цю групу враховують під час практичної реалізації психо-логічних досліджень. Сюди належать принципи: адекватності;паралельності; екстремальності; реєстрації градієнта; референт-ності та якісного аналізу.

Принцип адекватності (від лат. adaequatus - прирівняний)побудований на відповідності використаного методу дослідженняявищу, яке вивчається. Цей принцип набуває актуальності у зв'яз-ку з тим, що усякий психологічний метод дослідження має відби-ток концепції, якої дотримується її творець. З цієї причини і ре-зультати дослідження визначені та обмежені певними рамками.

Принцип паралельності передбачає, що водночас із яви-щем, яке вивчають, відбувається його об'єктивна реєстрація.Цього принципу слід дотримуватися для підвищення інформа-тивності психологічного досліду.

Принцип екстремальності (від лат. extremus - крайній)полягає у створенні (іноді штучно) для людини з метою виявлен-ня її найтиповіших властивостей екстремальних умов роботи підчас дослідження.

Принцип реєстрації ґрадієнта (від лат. gradiens - крокую-чий) використовують для отримання інформативних показни-ків. З цією метою реєструють зміну параметрів психіки у різних

61

ситуаціях (наприклад, зміну показників тривожності людини врежимі звичайної та емоційно напруженої роботи). Цей прин-цип дозволяє отримати показник, що характеризує потенційніможливості тої функції, яку вивчають.

Принцип референтності (від лат. referentis - той, що пові-домляє) використовується для того, щоб виявити найспецифіч-ніші реакції досліджуваного. Наприклад, у стресовій ситуації воднієї людини підвищується тиск, в іншої - прискорюється пульс.У першому випадку референтною ознакою буде тиск, у другому- пульс. У психологічних дослідженнях надзвичайно важливознайти ці найчутливіші, референтні індикатори вияву психіки.

Важливим принципом побудови конкретних психологічнихдосліджень є принцип якісного аналізу особливостей перебігу пси-хічних процесів. Для психології має значення не лише кількіснийаналіз отриманих даних, зафіксований у конкретних числових вира-зах, але і якісний (які стратегії досліджуваний використовував у ро-боті, як на роботу впливали особливості його особистості тощо).

3.5. ЕТАПИ ПРОВЕДЕННЯПСИХОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Етап психологічного досліду - це певна частина, яку мож-на виокремити у процесі проведення психологічного досліду. Та-кими етапами є: підготовчий; збору фактичного матеріалу; опра-цювання результатів; інтерпретації даних та етап висновків.

На підготовчому етапі здійснюється теоретична та прак-тична підготовка досліду. Теоретична підготовка складається звиявлення актуальності теми дослідження, вивчення стану проб-леми, визначення мети та задач дослідження, визначення йогооб'єкта й предмета, вибору концепції та формулювання робочоїнаукової гіпотези. Гіпотеза (від гр. hypothesis - основа, припу-щення) - це наукове припущення, яке висувається для пояснен-ня певних явищ дійсності (у цьому випадку психічних).

Практична підготовка передбачає планування (складанняпрограми) дослідження. Сюди входять: пошук репрезентативної(від франц. representatif - показовий) вибірки, тобто такої, на якійможна статистичне достовірно показати досліджувану властивість;

62

вибір адекватних методів дослідження; добір або розробка мето-дик дослідження; підготовка методик дослідження до роботи, тобтостимульного матеріалу, бланків, протоколів, інструкцій, плану спо-стереження, визначення необхідного числа вимірювань тощо; укла-дення логічної та хронологічної схеми дослідження, тобто визна-чення послідовності використання методик та часу, необхідногодля проведення досліджень; усталення місця проведення дослідів;планування алгоритмів математичного опрацювання даних.

Етап збору фактичного (емпіричного) матеріалу - це збірта реєстрація уже здійснених психологічних фактів. Поки не роз-крита сутність факту і його зв'язок з іншими, він науково не єпізнаним. У психології факти отримують, використовуючи ос-новні методи дослідження, а уточнюють, користуючись допомі-жними. Цей етап нерідко містить пробне (пілотне) дослідження,завдання якого - точніше сформулювати гіпотезу, перевіритинадійність методик та план роботи.

Етап опрацювання результатів - це кількісний та якіс-ний аналіз і синтез отриманих у ході дослідження даних. Кількіс-ний аналіз проводять за допомогою методів та алгоритмів мате-матичної статистики. Підраховують середні значення, розсіянняданих, коефіцієнти кореляції, коефіцієнти достовірності даних,проводять факторний та дисперсійний аналіз, а також будуютьграфіки, діаграми, складають таблиці.

Якісний аналіз передбачає описання психічних явищ з точ-ки зору їх властивостей та особливостей, типології особистості,індивідуального стилю чи стратегії роботи досліджуваного тощо.

Етап інтерпретації даних - це пояснення отриманих ре-зультатів на основі певної психологічної теорії, остаточне визна-чення правильності чи хибності гіпотези. Це творчий етап, якийне піддається точній алгоритмізації і часто передбачає врахуван-ня даних інших досліджень.

Етап висновків передбачає фіксацію основних результатів,отриманих у науковому дослідженні. У висновках повинні бутидані стислі відповіді на всі поставлені дослідником завдання.

Вказані етапи можна успішно реалізувати за умови засто-сування адекватних методів дослідження.

63

ЛІТЕРАТУРА

ОсновнаІ.Балин В.Д. Теория й методология психологического исследо-

вания. Ленинград: Изд-во Ленингр. ун-та, 1989. С. 14 - 59.2. Зинченко В. П., Смирнов С. Д. Методологические вопросьі пси-

хологии. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1983. С. 6 - 9,18 - 32.3. Максименко С. Д. Методологічні проблеми загальної психо-

логії//Практична психологія та соціальна робота. 1999.№ 3. С. 2 -4.4. Платонов К. К. Система психологам й теория отражения. М.:

Наука. 1982. С. 251-273,5. Ткаченко О. М. Принципи і категорії психології. К.: Вища

школа, 1979. С. 28-59.

Додаткова1. Ломов Б. Ф. Методологические й теоретические проблеми

психологии. М.: Наука, 1984. С. 77 - 130.2. Платонов К. К. Система психологии й теория отражения. М.:

Наука, 1982. С. 29-54.

4. МЕТОДИ ПСИХОЛОГІЇ

4.1. КЛАСИФІКАЦІЯ МЕТОДІВ ПСИХОЛОГІЇ

Метод психології - це спосіб наукового пізнання людськоїпсихіки чи впливу на психіку. Від розробленості методів знач-ною мірою залежить науковий потенціал психології.

Методи психологічних досліджень передбачають наявністьметодик. Методика психології - це процедура, яка визначає ви-конання конкретного дослідження та здійснення впливу на пси-хіку людини певним методом чи його варіантом. На основі одно-го методу може бути створено багато методик.

Одну з перших класифікацій методів психології у 40-х ро-ках XX ст. запропонував російський психолог Сергій Рубінш-тейн (рис. 4.1). Методи психології тут класифіковані залежно відтого, чи це основний спосіб отримання наукових даних про пси-хіку людини, чи неосновний, додатковий. Психолог, на думкуС. Рубінштейна, насамперед повинен спиратися на основні мето-ди - експеримент та спостереження, а додаткові використовуватияк допоміжні. У цій класифікації відбиті тогочасні методи дослі-дження психіки людини, проте не вказані відомі вже на початкуXX ст. тести та психотерапевтичні методи впливу на психіку.

В кінці 60-х років XX ст. болгарський психолог Генчо Пи-рьов запропонував свою класифікацію методів психології (рис.4.2). її мета - визначити місце експериментальних методів у за-гальній системі науково-психологічного пізнання. Класифікаціязагалом відповідала стану об'єктивно-психологічних дослідженьу психології 60 - 70-х років XX ст.

Оригінальну класифікацію методів психології в кінці 70-хроків XX ст. запропонував російський психолог Борис Ананьєв(рис. 4.3). В її основу покладені етапи проведення досліду: органі-заційний, емпіричний, опрацювання даних та інтерпретаційний(див. параграфи 4.2.2 - 4.2.5). На кожному етапі визначаютьсясвої способи отримання даних.

Наприкінці XX ст. в психології з'явились ще три класифі-кації методів. Одну з них запропонував український психолог Іван

65

Маноха. Автор визначає два критерії класифікації: використан-ня методу в науці та зміст пізнавальних і перетворюючих дій. Колийдеться про використання методів у науці, виокремлюють уні-версальні та спеціальні методи психологічного дослідження. Уні-версальними називаються методи дослідження, які використо-вують не лише в психології, але і в інших галузях наукового знан-

ня. До них належать спостереження, експеримент, бесіда, анкету-

вання тощо. Спеціальні методи використовуються в психоло-гічному дослідженні та в дуже близьких до психології галузях

знань, наприклад, тестування - у психології та педагогіці; соціо-метрія - в психології та соціології тощо (рис. 4.4).

За змістом пізнавальних та перетворюючих дій І. Маноха

вирізняє теоретичні, емпіричні та інтерпретаційні методи (див.параграф 4.2).

Російський психолог Л. Карпенко (1995) в основу класифі-кації методів психології поклав залежність способу дослідженнявід суб'єктивного стану та особливостей дослідника. Відповідно

до цього автор виділяє суб'єктивні та об'єктивні методи (рис.4.5).Суб'єктивні методи - це описові методи дослідження явищ

психіки, зокрема свідомості, у процесі самоспостереження. До них

належать інтроспекція та ретроспекція. Метод інтроспекції (відлат. introspecto - заглядаю всередину), запропонований ще у XVII ст.Рене Декартом, - це свідоме, спеціально підготовлене самоспостере-

ження за процесами, які відбуваються у психіці людини. Метод ре-троспекції (від лат. retrospecto - дивлюсь назад) - це відтворення

того, що колись переживав суб'єкт, розв'язуючи розумові задачі.Обмеженість суб'єктивних методів полягає як у тому, що не всі пси-

хічні явища усвідомлені, так і в тому, що сам акт самоспостережен-

ня може призвести до значних змін у перебігу психічних процесів.

Об'єктивні методи передбачають максимальну незалеж-ність від суб'єктивного стану та особливостей дослідника. До них,за Л. Карпенком, належать спостереження, експеримент, тести,

опитування, метод відображеної суб'єктності та математичніметоди (див. параграф 4.2).

Подібну класифікацію психологічних методів запропону-вали Віктор Слободчиков та Євген Ісаєв (1995). В основу класи-

69

фікації покладена спрямованість методів або на психологічне до-слідження, або на практику. Залежно від цього виділяють методиприродничо-наукової та гуманітарної психології, зорієнтовані надослідження психіки та свідомості людини, і методи практичноїпсихології, які передбачають вплив на людську психіку (рис. 4.6).

Основні вимоги до методів природничо-наукової, або об'єк-тивної, психології - об'єктивність дослідження, тобто отриман-ня достовірних, надійних та однозначних даних. Вони поділяю-ться на: загальнонаукові методи, які застосовують у різних нау-ках; конкретнонаукові, які використовують і в психології, і в іншихспоріднених з нею науках; метанаукові, які є способом формалі-зованого вивчення психічних явищ.

Основні вимоги до методів гуманітарної, або описової, пси-хології — розуміння неповторності людської індивідуальності.Процес розуміння в кінцевому результаті повинен привести довідповідного трактування духовного життя людини. До цієї гру-пи методів автори віднесли інтроспекцію, самозвіт, включене спо-стереження, емпатичне слухання, ідентифікацію, діалогічну бесі-ду, біографічний метод, інтерпретацію внутрішнього світу іншо-го, інтуїцію та герменевтику (див. параграфи 4.2 та 4.3).

Як методи природничо-наукової, так і гуманітарної пси-хології спрямовані переважно на дослідження психіки людини зметою пояснення її чи розуміння. На відміну від них методи пра-ктичної психологи, або методи психотерапевтичної практики,передбачають вплив на психіку людини. Тому тут використову-ють принципово інші способи, ніж в академічній психології (при-родничо-науковій та гуманітарній). До основних методів прак-тичної психології належать психотерапія, психокорекція, психо-тренінг та психологічне консультування (див. параграф 4.4).

На основі поданих вище класифікацій можна запропонуватиузагальнену класифікацію сучасних методів психології (рис. 4.7;4.7а; 4.7б; 4.7в). Далі ця класифікація буде розглянута детальніше.

72

4.2. МЕТОДИ ПОЯСНЕННЯ ПСИХІКИ ЛЮДИНИ

Дослідженням психічних явищ людини з метою їх пояснен-ня займається об'єктивна, або природничо-наукова психологія,зорієнтована на природничі науки. Методи об'єктивної психо-логії передбачають такі способи дослідження, які б застосовува-ли зовнішні об'єктивні показники перебігу психічних явищ табули б максимально незалежні від впливу дослідника.

До цієї групи належать методи теоретичні, організаційні,емпіричні, опрацювання даних та інтерпретаційні.

4.2.1. Теоретичні методи

Теоретичні методи, або методи теоретизації, забезпечуютьтеоретичне пізнання предмета дослідження. До цієї групи нале-жать методи моделювання та реконструювання. Моделюванняв психології - це теоретичне дослідження психічних явищ за до-помогою їхніх реальних або ідеальних моделей. Під моделлю ро-зуміють систему об'єктів або знаків, що відтворюють деякіістотні властивості організму (у цьому випадку - психіки). Част-кова подібність моделі до оригіналу дає змогу використовувати їїяк замінник досліджуваної системи.

Перші спроби використання моделювання пов'язані звивченням психофізичних залежностей та процесів пам'яті.Широке його застосування в психології почалося в 50-х рокахXX ст., коли поява кібернетики зробила можливим моделюваннярізних аспектів цілеспрямованої діяльності живих істот. Систе-матично цей метод застосовується в Гештальтпсихології, де вивча-ють фізичні аналоги формування цілісних структур психіки, та вкогнітивній психології, де психічні процеси пояснюють за анало-гією з процесами обчислювання.

Одним із варіантів є метод математичного моделювання,коли для опису моделей застосовується математичний апарат.

Ще одним методом теоретичного дослідження в психологіїє реконструювання, що полягає у змістовій та структурній пе-ребудові явища, на яке спрямована дослідницька дія психолога.

77

4.2.2. Організаційні методи

Організаційні методи (порівняльний та комплексний) ви-значають, яким способом буде підготовлений та проведений пси-хологічний дослід.

Порівняльний метод - це дослідження в різних осіб психіч-них явищ шляхом їх зіставлення. Його, в свою чергу, поділяють наметоди поперечних та поздовжніх зрізів і на близнюковий метод.

Якщо порівнюють дані, отримані за певним параметром водин і той самий проміжок часу в різних групах досліджуваних,то це метод поперечних, або вікових зрізів. Він широко застосо-вується в загальній, віковій, диференційній, порівняльній, меди-чній психології, психології аномального розвитку, спорту тощо.Перевагою його є те, що він проводиться достатньо швидко і даєможливість встановити відмінності за рівнем розвитку, статтю,віком, типами, між нормою і патологією тощо. Але він не даєможливості побачити динаміку психічного розвитку.

Якщо зіставляють психічні явища в одних і тих самих гру-пах досліджуваних на різних стадіях їх індивідуального розвиткупротягом тривалого часу (кілька місяців, років), то такий методназивається методом поздовжніх зрізів, або лонгітюдним (відангл. longitudinal - поздовжній). Він широко застосовується увіковій та генезисній психології й визначає динаміку та подаль-ший хід психічного розвитку людини, виявляє зв'язок між йогофазами. Недоліком методу поздовжніх зрізів можна вважати те,що він вимагає великих затрат часу, в результаті чого частинудосліджуваних можна "загубити", а частина може адаптуватисядо умов досліду і почати давати спотворені результати.

Найкращий спосіб - це поєднання методів поперечних тапоздовжніх зрізів. Саме таке поєднання зустрічаємо в працяхЖ. Піаже, Л. Виготського, О. Леонтьєва та ін.

Близнюковий метод - це метод порівняння психічних про-цесів, станів та властивостей особистості монозиготних та дизи-готних близнюків, запропонований у другій половині XIX ст.Френсісом Гальтоном. Він враховує насамперед те, що монози-готні близнюки мають ідентичний генотип, а дизиготні - різний.Крім того, метод передбачає тотожні умови виховання близню-

78

ків. Він дає унікальну можливість виявити роль вродженого танабутого в психіці людини. Близнюковий метод широко застосо-вується в психогенетиці.

Комплексний метод спрямований на побудову такого до-слідження, де психічні явища вивчають цілісно. Тут об'єднують-ся як методи різних галузей психології, так і методи різних наук.За його допомогою можна встановити залежність між явищамирізного типу, наприклад, між фізіологічним, психічним та соці-альним розвитком особистості.

4.2.3. Емпіричні методи

Емпіричні методи - це способи збору первинних даних пропсихічні явища людини. До них належать методи спостереження,експерименту, опитування, аналізу процесу та продуктів діяль-ності, біографічний, відображеної суб'єктності та тести.

4.2.3.1. Метод спостереженняСпостереження, або обсерваційний - один з основних ем-

піричних методів психологічного дослідження, змістом якого єнавмисне, систематичне та цілеспрямоване пізнання психічнихявищ з метою вивчення їх змін в природних умовах.

Спостереження нерідко супроводжує інші методи психологі-чного дослідження, наприклад, експеримент, аналіз процесу та про-дуктів діяльності, опитування тощо, але стає методом психологіч-ного дослідження лише в тому випадку, якщо не обмежується опи-сом зовнішніх подій, а намагається дати наукове їх пояснення.

Основні правила проведення наукового психологічногоспостереження:

1. Визначення об'єкта й предмета спостереження.2. Визначення мети та задач спостереження, тобто ціле-

спрямованість.3. Визначення умов проведення спостереження. При цьому

слід пам'ятати, що умови мають бути природними: досліджува-ний не повинен знати, що за ним спостерігають, а дослідник неповинен впливати на досліджуваного та на умови, в яких відбува-ється діяльність людини.

79

4. Визначення виду спостереження.5. Планомірність (на Основі мети та завдань Для більшості

видів спостереження заздалегідь складається план чи програма),6. Систематичність (спостереження проводиться кілька

разів упродовж певного часу в різних природних умовах: звич-них та незвичних, нормальних та стресових. Це дозволяє вилучи-ти елемент випадковості).

7. Об'єктивність (у ході спостереження дослідник повиненфіксувати лише об'єктивні факти).

8. Фіксованість (результати спостереження, тобто як фак-ти поведінки досліджуваного, так і умови, в яких вони виявились,обов'язково реєструють або під час спостереження, або післянього. Реєстрацію можна проводити письмово; використовуючифото- чи кінострічку, аудіо- чи відеокасети тощо).

Спостереження можуть бути різного виду, їх класифіку-ють залежно від спрямованості, характеру взаємодії з об'єктом,упорядкованості в часі, упорядкованості процедури та характе-ру фіксації даних.

За спрямованістю розрізняють зовнішнє та внутрішнє спо-стереження. Зовнішнє (об'єктивне) завжди, як випливає з озна-чення, спрямоване на зовнішній бік психічних явищ (наприк-лад, вираз емоцій,характерні рухи, особливості мовлення тощо).Зовнішнє спостереження вважається об'єктивнішим, ніж внут-рішнє. Слід пам'ятати, що зовнішнє спостереження може бутиоб'єктивним у систематичній та повній реєстрації фактів пове-дінки, проте суб'єктивним у їх інтерпретації.

Внутрішнє (суб'єктивне) спостереження, або самоспос-тереження, спрямоване на внутрішній, суб'єктивний бік психі-чних явищ. Цей вид спостереження використовується тоді, колиоб'єктом його стає психічний стан чи дії самого суб'єкта. Це єди-ний доступний спосіб зібрати дані там, де відсутні надійні зов-нішні ознаки досліджуваного явища, але воно добре представле-не у самосвідомості людини, її переживаннях, відчуттях.

За характером взаємодії з об'єктом розрізняють безпосе-реднє та опосередковане спостереження. При безпосередньому,або включеному, спостереженні дослідник сам виступає в ролі

80

учасника того процесу, який досліджують. Тут немає жорсткогоподілу на дослідника та досліджуваного. Безпосереднє спостере-ження використовують для кращого розуміння самого явища.

Якщо особиста участь у процесі, який вивчають, спотво-рює сприйняття дослідника, звертаються до опосередкованогоспостереження. Опосередковане (відсторонене) спостережен-ня не передбачає безпосередньої участі дослідника в процесі,який він вивчає. Це допомагає незалежно та об'єктивно судитипро події.

За упорядкованістю у часі розрізняють наскрізне та вибір-кове спостереження. При наскрізному упродовж певного часу фі-ксують усі доступні спостереженню факти психічного життя. Привибірковому фіксують або факти, що стосуються лише одногобоку психіки, або ж поведінку людини за певний відрізок часу.

За опосередкованістю процедури розрізняють неструктуро-ване та структуроване спостереження. Неструктуроване (віль-не) спостереження як метод психології недостатньо формалі-зоване, тобто не має заздалегідь визначеної програми і може змі-нювати об'єкт залежно від бажання дослідника. Його доцільнопроводити на перших стадіях дослідження, коли явище не відомедослідникові. Структуроване (стандартизоване) - достатньоформалізоване, його проводять за чітко визначеною та заздале-гідь продуманою програмою, від якої дослідник не відступає.Використовують стандартизоване спостереження тоді, коли єточний та повний перелік ознак, пов'язаних з досліджуванимфеноменом.

За характером фіксації даних розрізняють констатуюче таоцінювальне спостереження. У процесі констатуючого дослід-ник дає лише якісну характеристику тих фактів, за якими спо-стерігає. Оцінювальне передбачає опис та оцінку фактів щодоступеня їх вираженості за заданим критерієм.

Спостереження як метод психологічного дослідження маєсвої переваги та недоліки. Перевага полягає в тому, що завдякиспостереженню психіку людини вивчають у природних умовах, аце має особливу вагу саме для психологічних досліджень. Окрімтого, дослідник бачить об'єкт (людину) як цілісну особистість.

81

Саме тому спостереження доцільно використовувати у тих ви-падках, коли недопустиме втручання в природну поведінку лю-дини, в її стосунки, а також тоді, коли дослідник прагне отриматицілісну картину психічного життя людини.

Недоліками спостереження є те, що дослідникові доводитьсянадто довго чекати, коли виявляться явища, які його цікавлять. Крімтого, не завжди за допомогою спостереження можна встановити при-чину досліджуваного явища, а повторне спостереження того самогофакту неможливе. Заважає також те, що отримані дані складно інтер-претувати. Нарешті, спостереженню завжди властива певна суб'єкти-вність. Останнє означає, що на результати спостереження впливаютьі досвід, і кваліфікація, і упередження, і стереотипи (етнічні, профе-сійні тощо) дослідника. Вплив також має установка сприймати подіїпевним чином. Так, якщо дослідник орієнтований на підтвердженнясвоєї гіпотези, він починає вибірково сприймати події, що спотворюєрезультати спостереження. Результати можуть спотворюватись такожвнаслідок надто тривалої роботи: втома та адаптація до ситуації ви-кликає почуття монотонності, а це спричиняє неточні записи.

Проте найнебезпечніше те, що в процесі спостереженнядослідник може припуститися помилок. Насамперед, це помил-ки гала-ефекту, усереднення, логічні та контрасту. Помилки гала-eфекту, або ефекту ореола, є результатом грубого узагальненняокремих вражень, викликаних ставленням до досліджуваного.Людину в такому разі оцінюють на підставі того, подобаєтьсявона дослідникові чи не подобається, отож виникають оцінки вчорно-білих тонах.

Помилки усереднення зустрічаються тоді, коли дослідник зтих чи інших причин почуває себе невпевнено. Тоді з'являєтьсятенденція усереднювати оцінки тих процесів, за якими ведетьсяспостереження, оскільки відомо, що крайні випадки зустрічаю-ться рідше, ніж середні.

Логічні помилки породжені передбаченням тісного зв'язкуміж поведінкою людини та її особистими рисами, що не завждивірно. Наприклад, не завжди відповідає дійсності припущенняпро те, що люб'язна людина повинна бути водночас добродуш-ною, красномовна - інтелектуально розвиненою тощо.

82

Помилки контрасту викликані схильністю дослідника під-креслювати протилежні собі риси в інших людей. Наприклад,якщо дослідник за темпераментом флегматик, він може за конт-растом сангвініка оцінити як холерика.

Щоб не виникало помилок спостереження, слід дотриму-ватись правил, поданих вище. Об'єктивність спостереження мо-жна посилити, звернувшись до декількох спостерігачів, які про-водитимуть незалежні записи. Наприклад, щоб досягнути висо-кої надійності спостереження за виявами знань учнів, необхіднозалучити до досліджень чотири особи, а для оцінки такої рисиособистості, як імпульсивність - 18.

У час математизації та технізації методів психологічнихдосліджень спостереження аж ніяк не втратило свого значення.Явища, які вивчають у психології, унікальні й складні, їх не зав-жди можна виявити за допомогою технічних засобів та зафіксу-вати в точних математичних формулах. Водночас вивести будь-які закони психіки лише на основі спостереження практично не-можливо, хоча це універсальний метод, на який покладаються внайрізноманітніших ситуаціях. Для отримання наукових резуль-татів у сучасній психології широко використовують експеримен-тальні методи дослідження.

4.2.3.2. Метод експериментуЕксперимент (від лат. experimentum - проба, досвід) - один

з емпіричних методів психологічного дослідження, який упершебув застосований у механіці. В психологію експеримент впрова-див німецький дослідник Ернст Вебер у 40-х роках XIX ст., вивча-ючи залежність між зростанням сили подразника та інтенсивніс-тю відчуттів. Першу експериментальну психологічну лаборато-рію заснував Вільгельм Вундт у Ляйпціґу 1879 року. Якщо споча-тку експеримент застосовували до вивчення елементарних психі-чних процесів, зокрема відчуттів та сприймань, то згодом йогопочали використовувати і в дослідженні вищих психічних проце-сів, наприклад, мислення. Змінився і сам характер експерименту:від визначення співвідношення між фізіологічними та психічни-ми процесами до вивчення закономірностей перебігу самих пси-хічних процесів.

83

Суть психологічного експерименту полягає в тому, що до-слідник сам викликає явище, яке вивчають. Крім того, щоб ви-явити закономірності психіки, він може змінювати умови дослі-джуваного явища, а також фактори, котрі на них впливають.Умови й фактори, які змінює експериментатор, називають неза-лежними змінними (наприклад, сила подразника), а психічні яви-ща, які змінюються під впливом незалежних змінних, - залежни-ми змінними (наприклад, інтенсивність відчуттів).

У багатьох експериментах, щоб привести всіх досліджува-них до єдиного розуміння задачі, їхні дії визначають в інструкції.Отже, на відміну від спостереження, в експериментах досліджуваніздебільшого знають, що беруть участь у психологічному обсте-женні, хоча, як правило, не знають його суті. Велику роль тут віді-грає особа і поведінка експериментатора, бо досліджуваний вклю-чає його особистість в контекст експериментальної ситуації.

Експерименти бувають різного виду, їх визначають залеж-но від місця проведення та залежно від спрямованості експери-менту. Залежно від місця проведення розрізняють природний, ла-бораторний та польовий експерименти.

Природний експеримент є проміжною формою між спосте-реженням та експериментом лабораторним. В психологію його впер-ше впровадив (1910 рік) російський лікар та психолог Олександр Ла-зурський (1874-1917), коли вивчав особистість учнів. Природний екс-перимент проводиться в звичайних життєвих умовах. При цьому екс-периментальний вплив здійснюється за умов, у яких відбувається дія-льність людини; сама ж діяльність не підлягає впливові. Учасники при-родного експерименту не знають, що виступають у ролі досліджува-них. Вибір умов, на які впливає експериментатор, не є випадковим: їхспеціально добирають відповідно до мети дослідження, і вони підля-гають точній реєстрації. Таким чином, цей метод поєднує в собі при-родність спостереження та точність лабораторного експерименту,однак у порівнянні з останнім є все-таки менш точним.

Лабораторний експеримент проводиться в штучно ство-рених умовах. Характерною його особливістю є точність отри-маних даних. Експериментатор може впливати і на ці умови, і надосліджуваного.

84

Лабораторні експерименти проводять як з використаннямспеціальної апаратури, так і без неї. У цьому другому випадкузастосовують спеціально розроблені матеріали: бланки, тексти,набори чисел, малюнки тощо. Цей вид експерименту поширенийв загальній психології, особливо при вивченні відчуттів, сприй-мань, пам'яті, уваги, мислення, а також у психофізиці, психофізі-ології та психології праці. Наукову об'єктивність та практичнузначимість лабораторного експерименту знижує штучність умовйого проведення: з одного боку, завдання, які розв'язуються вексперименті, далекі від реальних справ людського життя; з іншо-го, в ході експерименту практично неможливо врахувати харак-тер впливу експериментатора на досліджуваного.

Якщо експеримент проводять не в лабораторних умовах, адля його здійснення використовують відповідну портативну апара-туру та скорочені цикли процедури (у порівнянні з лабораторнимекспериментом), то такий експеримент називається польовим.

Залежно від спрямованості існують констатуючий та фор-муючий експерименти. Якщо експеримент спрямований лише навиявлення психічного явища, то його називають констатуючим.Коли ж психічне явище не лише виявляється, але й цілеспрямо-вано формується, то такий експеримент називають формуючим.Одним із засновників формуючого експерименту був російськийпсихолог середини - другої половини XX ст. Василь Давидов.

Без сумніву, психологічний експеримент має свої переваги,які полягають у тому, що експериментатор не повинен чекати, покивиявляться ті психічні явища людини, які його зацікавили - вінсам викликає їх. Експериментатор чітко фіксує умови перебігу пси-хічних процесів, станів та властивостей особистості, а також фак-тори, які на них впливають, а це дає можливість повторити дослід,встановити причини психічних явищ та їх кількісні закономірності.Усе це підвищує об'єктивність такого методу дослідження.

Недоліки експерименту, зокрема лабораторного, поляга-ють у штучності умов його проведення, що впливає на об'єктив-ність прояву психічних явищ. Наявність приладів та активне втру-чання в умови проведення та діяльність досліджуваного пору-шує цілісність і природність психіки людини. Крім того, в експе-

85

рименті психічні явища вивчаються Ізольовано всередині певноїсистеми умов. З вищесказаного можна зробити висновок, щоексперимент завжди доцільно поєднувати з іншими методамипсихологічного дослідження.

4.2.3.3. Метод опитуванняОпитування в психології - отримання інформації про різ-

номанітні факти психічного життя зі слів опитаних. Такий методналежить до найпоширеніших засобів збору масової інформації.Його, зокрема, використовують на ранніх стадіях психологічно-го дослідження для уточнення кола дослідницьких проблем тависунення гіпотези. Опитування також проводиться тоді, коливиявляють погляди, установки, уявлення особи про себе та іншихлюдей, про дійсність.

Залежно від форми проведення виділяють два види опиту-вання: бесіду (усна форма) та анкетування (письмова форма).Бесіда проводиться тоді, коли дослідник має достатньо багаточасу та може особисто побачитись з досліджуваним. Вона не ви-магає наперед визначеної гіпотези, не обов'язково повинна бутирегламентована формою і темою. Проте під час бесіди обов'яз-ково слід дотримуватись таких правил:

1. Заздалегідь слід визначити мету бесіди.2. Підготувати чіткі та зрозумілі основні питання.3. Бесіда повинна проходити в невимушеній, дружній атмо-

сфері, тобто не повинна нагадувати допит.4. Усі відповіді слід детально та чітко записувати.При недотриманні цих правил може виникнути надмірний

особистий вплив на досліджуваного й надмірна суб'єктивністьоцінки бесіди.

Бесіду як допоміжний емпіричний метод психологічногодослідження можна використовувати для отримання нових ем-піричних даних і з метою настроювання досліджуваного на пев-ний психологічний метод, наприклад, експеримент чи тест, її про-водять також з метою отримання від досліджуваного самозвітупро участь у психологічному досліді.

Бесіда, яка має чітко визначену тему, проводиться в стан-дартизованих умовах і містить наперед заданий перелік запитань,

86

називається інтерв'ю (від англ. interview - бесіда, зустріч). Заформою інтерв'ю подібне до усної анкети. Той, хто ставить запи-тання під час інтерв'ю, називається інтерв'юером, а той, хто від-повідає - респондентом.

Анкетування застосовують у тих випадках, коли дослід-ник за короткий відрізок часу повинен зібрати великий обсягінформації чи коли він не може зустрітися з досліджуваним осо-бисто. При анкетуванні роздають або розсилають анкети з пи-таннями, на які досліджувані повинні відповісти наперед визна-ченим способом. Дослідники з'ясовують дані біографічного ха-рактеру, погляди людини, ціннісні орієнтації, особистіші риситощо. Необхідною умовою анкетування є наявність певної ро-бочої гіпотези.

Сучасні анкети поділяються на різні види залежно від кіль-кості людей, охоплених анкетуванням, та від наявності безпосеред-нього контакту з досліджуваним. Залежно від кількості людей роз-різняють суцільне й вибіркове, індивідуальне й групове анкетуван-ня. Суцільне анкетування охоплює великі групи населення; ви-біркове - обмежену кількість учасників. В індивідуальному ан-кетуванні беруть участь окремі особи; в груповому - група осіб.

Залежно від наявності безпосереднього контакту з дослі-джуваними розрізняють очне та заочне анкетування. При очно-му, або безпосередньому, анкетуванні відбувається пряма вза-ємодія дослідника з досліджуваним; при заочному, або опосе-редкованому - анкети розсилають поштою.

Сучасні анкети поділяють ще також на різні типи: відкриті,закриті та змішані. У відкритих анкетах, досліджувані самі фор-мулюють відповідь на поставлене запитання, у закритих - виби-рають один із запропонованих варіантів відповіді на кожне запи-тання, у змішаних - до запропонованого переліку ймовірних від-повідей досліджуваний може додати свій варіант. При відкритиханкетах можна отримати докладніші дані про досліджуваного,ніж при закритих. Проте через різноманітність відповідей від-криті анкети важче опрацьовувати, ніж закриті.

При складанні анкет особливої уваги вимагає зміст запи-тань, їх формулювання, а також чіткі інструкції. Питання фор-

87

мулюють так, щоб у сукупності вони були пов'язані з основнимзавданням дослідження і щоб їх однаково розуміли всі досліджу-вані, інакше результати будуть необ'єктивними. Для підвищен-ня вірогідності результатів часто до основного переліку питаньдодають окрему їх групу, що дозволяє оцінити ступінь щиростівідповіді. Ці питання об'єднують у "критичну шкалу" ("шкалущирості", "шкалу неправди").

Порівнюючи бесіду та анкетування, можна відзначити, щохоча анкетування - це оперативніший метод, ніж бесіда (за відно-сно короткий проміжок часу дає можливість отримати великийобсяг інформації), - проте воно недостатньо глибоке і не завждиоб'єктивне. Ніколи не можна знати, наскільки серйозно досліджу-ваний відповідав на запитання анкети, не можна також врахуватиреакції досліджуваного на ці запитання. Бесіда, хоча й вимагає вдослідника багато часу та спеціальної підготовки, дає адекватнішірезультати, оскільки шляхом спостереження можна фіксувати до-даткову інформацію про досліджуваного. Такою додатковоюінформацією може бути вираз обличчя, посмішка, реакція дослі-джуваного на запитання тощо. Саме тому бесіда дозволяє значноглибше, ніж анкетування, проникнути в психіку людини.

Загалом, опитування як метод психології не завжди є об'єк-тивним, бо спирається на самоспостереження. А людина частовідповідає не так, як вважає, а так, щоб створити бажане вражен-ня на співрозмовника. Тому опитування завжди слід доповнюва-ти іншими методами дослідження.

4.2.3.4. Метод психологічного аналізу процесу та продук-тів діяльності

Цей метод дає змогу прослідкувати за характером тієї чиіншої (ігрової, навчальної, трудової) діяльності людини і на під-ставі цього розкрити психологічні закономірності окремих її ета-пів. Крім того, аналізуючи самі продукти діяльності, наприклад,малюнки, твори, вироби ручної праці, зошити тощо, можна зро-бити висновки про окремі властивості особистості. Цей методшироко використовується в історичній психології.

Існує низка правил здійснення такого методу. Дослідник повинен:

1. З'ясувати, чи вироблені продукти діяльності типові дляконкретної людини, чи створені нею випадково.

2. З'ясувати умови виконання діяльності.3. Проаналізувати декілька як аналогічних, так і відмінних

між собою продуктів діяльності.Видами методу психологічного аналізу процесу та продук-

тів діяльності є контент-аналіз та графологія. Контент-аналіз(від англ. contens - зміст) - це метод виявлення та оцінки специ-фічних характеристик текстів шляхом реєстрації певних одиницьзмісту, а також вимірювання частоти та обсягу використання їх уцілому тексті або в окремих його фрагментах. Цей метод допо-магає виявити та оцінити специфічні характеристики літерату-рних, наукових, публіцистичних та інших текстів і на підставі цьо-го дати психологічну характеристику автора. Контент-аналізшироко застосовується, починаючи з 20-х років XX ст., в загаль-ній та соціальній психології, психолінгвістиці, психодіагностиці,соціології тощо.

Графологія (від гр. grapho - пишу; logos - наука) - цевивчення почерку з позиції його зв'язку з характером і психіч-ним станом людини. Думку про зв'язок почерку з душевнимиякостями людини висловлювали ще в античні часи Арістотель,Теофраст та ін. Графологію застосовують у диференційній пси-хології, психофізіології, медичній та юридичній психології тощо.

Разом з методами хронометрії (заміру часу спортивних іробочих рухів), циклографії (запису актів поведінки та трудовихдій) та ін. метод аналізу процесу та продуктів діяльності належить,за класифікацією Б. Ананьєва, до праксиметричних методів.

4.2.3.5. Біографічний методБіографічний метод - це вивчення особистості людини на

основі фактів і дат життєвого шляху, документації, свідченьтощо. Джерелом інформації є спогади людини про своє минулета об'єктивні події того середовища, в якому вона перебувала.Початки біографічного методу належать до 10 - 30-х років XXст. Перші комплексні біографічні дослідження пов'язані з імена-ми Ш. Бюллер та М. Рибникова.

89

Розрізняють два види цього методу: спонтанні та провоко-вані автобіографії. В спонтанних автобіографіях ініціатива ре-троспективного погляду на життя належить самій особистості; впровокованих - дослідникові, який за визначеним планом спо-нукає говорити досліджуваного.

Застосування біографічного методу передбачає викорис-тання бесіди, інтерв'ю, анкетування, аналізу продуктів діяльностітощо. Це дає змогу простежити за динамікою розвитку особис-тості, таким чином реалізувавши принцип розвитку в конкрет-ному психологічному дослідженні. У цьому - перевага біографі-чного методу над іншими. Недоліком його є описовість та залеж-ність від людської пам'яті.

Цей метод широко застосовують не лише в емпіричних пси-хологічних дослідженнях, а й у психологічній практиці (індивіду-альному консультуванні та психотерапії).

4.2.3.6. Метод відображеної суб'єктностіМетод відображеної суб'єктності запропонував російський

психолог В. Петровський (1985). Дослідник за допомогою тради-ційних методів психології визначає психічні особливості індиві-дів, які або реально, або уявно взаємодіють між собою. Ці особ-ливості дають можливість судити про зміни у психіці людей післяособистої взаємодії.

Завдяки цьому методу можна виявити специфіку впливуодних людей на усвідомлену та неусвідомлену поведінку іншихбез прямого звертання до думки досліджуваних з цього приводу.

4.2.3.7. ТестиТести (від англ. test - задача, випробування) - це спеціалізо-

вані методи психологічного діагностичного дослідження, які даютьможливість отримати кількісну та якісну характеристику психіч-них явищ і на основі здобутих характеристик зробити ймовірніс-ний висновок про рівень розвитку цих явищ чи особистості в ціло-му. Творцем перших тестів вважають Френсіса Гальтона (1822-1911).

Тестам передує експериментальне дослідження, за допомо-гою якого встановлюються нормативні показники для осіб пев-ного віку та статі. Таким чином тести стають стандартизованими(від англ. standard - типовий, нормальний). Це означає, що уні-

90

фікована не лише процедура проведення, але й оцінка отрима-них даних: завдяки повній стандартизації результати тестуванняпорівнюють з віковою нормою. Від усіх інших методів психологі-чного дослідження тести відрізняються тим, що за їх допомогоювиявляється ступінь відхилення отриманих показників від стан-дартизованої норми.

Тести бувають різних видів, їх класифікують за метою до-слідження, формою, процедурою проведення, наявністю часо-вих обмежень тощо. За метою дослідження виділяють тести інте-лекту; креативності; досягнень; професійної придатності; особи-стісні тести тощо.

Тести інтелекту (від лат. intellectus - розуміння, пізнання)використовують для виявлення рівня розвитку загальних здіб-ностей людини та структури ЇЇ інтелекту. Найпоширеніші є тестиструктури інтелекту Рудольфа Амтхауера, шкали вимірюванняінтелекту Девіда Векслера, культурно-вільний тест інтелекту Рай-монда Кеттелла та ін.

Тести креативності (від лат. creatio - творення) використо-вують для вимірювання творчих здібностей особистості, тобтоздібностей породжувати незвичайні ідеї, відхилятися від традицій-них схем мислення, швидко вирішувати проблемні ситуації. Най-відомішими є тести креативності Джо Гілфорда та Е. Торренса.

Тести досягнень, або успішності, виявляють ступінь влас-тивого особистості володіння конкретними знаннями, уміння-ми та навичками. Часто тести досягнень будують на основінавчальних програм з окремих шкільних предметів. До такихтестів належить шкільний тест розумового розвитку.

Тести професійної придатності виявляють професійнінахили людини. Для цього застосовується карта інтересів, дифе-ренційно-діагностичний опитувальник Є. Климова тощо.

Особистісні тести вимірюють різні особливості особистоті,наприклад, темперамент, характер, а також установки, цінності,мотиви, типові форми поведінки тощо (наприклад, тест ГансаАйзенка виявляє типи темпераменту, тест Раймонда Кеттелла -риси характеру тощо). Тут особливе місце займає група проек-тивних тестів дослідження особистості. В їх основі лежить ме-

91

ханізм перенесення своїх властивостей та особливостей на інших

людей. Особливо популярними є проективні тести Германа Рор-шаха, Саула Розенцвейга, тест малюнка неіснуючої тварини тощо.

Використання проективних тестів потребує широкої теоретич-ної підготовки психолога та наявності практичного досвіду.

За формою розрізняють вербальні та невербальні тести. У вер-бальних, або тестах-опитувальниках, завдання представлені у сло-

весній формі. Відповіді на питання дають можливість судити про рі-

вень розвитку тих чи інших психічних властивостей людини чи про її

інтелект (наприклад, тест Раймонда Кеттелла на виявлення рис хара-ктеру, тест Ганса Айзенка на виявлення типу темпераменту).

У невербальних тестах, або тестах-завданнях, або прак-тичних тестах, завдання представлені в наочній формі. Результати

їх виконання свідчать про ту чи іншу властивість людини чи її інте-лектуальний розвиток (тест С. Розенцвейга, тест Дж. Равена).

За процедурою проведення існують групові та індивідуальнітести. Групові передбачають одночасне обстеження групи дослі-

джуваних; індивідуальні - індивідуальну роботу з кожним.Залежно від наявності часових обмежень існують тести

швидкості та тести результативності. В тестах швидкості основ-ним показником продуктивності роботи є час виконання за-вдань; у тестах результативності - певний результат роботи.

Тривалий час у нашій країні до тестів ставились критично;в педагогічній практиці вони були взагалі заборонені, їх крити-кували за слабку теоретичну обґрунтованість, за ігнорування

індивідуальних особливостей людини тощо. Останнім часом си-

туація змінилась: тести вважають необхідними як у психодіагно-

стиці, так і в інших галузях психології.Оцінюючи тестовий метод дослідження, слід відзначити, що

він дає лише "моментальну фотографію" рівня розвитку людини

в час обстеження. У зв'язку з цим не можна лише на його основіробити прогнози щодо майбутнього психічного розвитку люди-ни. Серйозним недоліком тесту є те, що досліджуваний, знаючи

його будову, може свідомо вплинути на результати, спотворившиїх. Саме тому поширене уявлення про простоту та доступністьтестового методу дослідження не відповідає дійсності.

92

Використання тестів можливе лише за умови опори на за-гальнопсихологічні знання та компетентність у галузі теорії тапрактики психодіагностичних досліджень. Тестування набуває

особливо важливого значення тоді, коли дає можливість психо-логові визначити програму подальшої роботи з клієнтом з ме-тою корекції психіки. Найпоширеніші сфери застосування тес-тів - це освіта, професійна підготовка та відбір, психологічне кон-

сультування й психотерапія.

4.2.3.8. Інші емпіричні методиКрім описаних вище, у конкретних галузях психології за-

стосовують ще й інші методи емпіричного дослідження. Зокре-

ма, у нейропсихології та психофізіології поширені методи умов-

ного рефлексу, електроенцефалографії, електрокардіографії, еле-

ктроміографії, шкірнo-гальванічного рефлексу та ін. У нейропси-хології та патопсихології використовують метод синдромного

аналізу, в соціальній психології - соціометрію та референтомет-рію. В психології використовується й багато інших емпіричних

методів дослідження психіки.

4.2.4. Методи опрацювання даних

У психології розроблені як кількісні, так і якісні методиопрацювання отриманих завдяки досліду даних.

Кількісні методи: математико-статистичний та структур-ний. Математико-статистичні методи (кореляційний, дис-

персійний, факторний аналіз тощо) запозичені з прикладної ма-тематичної статистики. Основна мета їх застосування полягає у

підвищенні обґрунтованості наукових висновків. В історії пси-хології до математико-статистичних методів було різне ставлен-

ня: від абсолютизації їхніх можливостей представниками об'єк-

тивної психології до повного вилучення з психологічної практи-ки представниками суб'єктивної психології. Застосовуючи ці

методи у психології, слід пам'ятати, що статистичний аналіз даєзмогу встановити та визначити кількісну залежність явищ, про-те не розкриває їхнього змісту. Суть психічних явищ встановлю-ється шляхом їх наукової інтерпретації.

93

Метод структурного аналізу - це аналіз результатів, отри-маних у психологічному експерименті, під час якого експеримен-татор простежує структурну будову способів роботи, викорис-таних досліджуваним.

Якісні методи опрацювання даних передбачають дифере-нціацію матеріалу за типами та групами, опису як типових, так інетипових проявів досліджуваного явища.

4.2.5. Інтерпретаційні методи

Інтерпретаційні методи забезпечують тлумачення данихтеоретичного та емпіричного дослідження. До них належать ге-незисний та структурний методи.

Генезисний метод інтерпретації даних розкриває верти-кальні зв'язки між фазами чи рівнями розвитку психіки, встано-вленими у дослідженні.

Структурний метод інтерпретації даних розкриває гори-зонтальні зв'язки між психічними явищами. Опрацьований ма-теріал інтерпретується з позицій поєднання окремих елементів уєдину структуру.

4.3. МЕТОДИ РОЗУМІННЯ ПСИХІКИ ЛЮДИНИ

До методів дослідження, метою яких є розуміння неповтор-ного внутрішнього світу психіки людини, належать: самоспосте-реження, самозвіт, включене спостереження, емпатичне слухання,ідентифікація, діалогічна бесіда, біографічний метод, інтерпрета-ція внутрішнього світу іншої людини, інтуїція, герменевтика.

Метод самоспостереження (див. параграф 4.2.3.1).Метод самозвіту безпосередньо випливає з методу само-

спостереження: це є словесний чи письмовий звіт про його ре-зультати. Самозвіти можна оформити у вигляді листів, автобі-ографій, сповідей, щоденників. Цінністю самозвіту як методугуманітарної психології є те, що в ньому представлена унікаль-ність внутрішнього світу людини в єдності її пізнавальної таемоційної сфер.

94

Самозвіту, однак, властиві й помилки, зокрема, схильністьавтора змальовувати себе у якнайвигіднішому світлі. У цьомувипадку помилка цікава з психологічної точки зору, оскількипоказує, що найбільше цінує автор самозвіту.

Включене спостереження (див. параграф 4.2.3.1).Емпатичне (від гр. empatheia - співпереживання) слухан-

ня як метод психології побудоване на здатності людини зрозумі-ти співрозмовника та співпереживати з ним. Цей метод вимагаєдотримання певних правил, а саме: близької дистанції між спів-розмовниками, контакту очей, повної центрованості на співроз-мовникові тощо. Цей метод обґрунтував та використовував усвоїй психотерапевтичній практиці Карл Роджерс.

Ідентифікація (від лат. identifico - ототожнювати) як ме-тод розуміння психіки людини - це здатність психолога у думціпоставити себе на місце іншого. На відміну від емпатичного слу-хання, ідентифікація застосовує логічні операції: порівняння,аналіз тощо.

Діалогічна бесіда на відміну від бесіди як емпіричного ме-тоду психології будується на принципах рівноправного спілку-вання, при якому партнери бесіди не сприймають один одного якдослідник та досліджуваний; пізнання людини людиною вбачає-ться лише через зрозуміння. В такій бесіді активні обидва її учас-ники: не лише ведучий бесіди, але і його партнер має право стави-ти питання. В діалогічній бесіді дослідницьке завдання виступаєна рівні з коригуючим, педагогічним та іншими цілями.

Біографічний метод (див. параграф 4.2.3.5).Інтерпретація внутрішнього світу іншої людини як ме-

тод психології побудована на використанні суб'єктом свого пси-хологічного досвіду. Зрозуміння внутрішнього світу іншої лю-дини відбувається за механізмом аналогії.

Інтуїція (від лат. intueor - уважно дивлюсь) визначаєтьсяяк знання, яке виникає без усвідомлення шляхів та умов йогоотримання. Такі знання можуть бути використані як спосіб ро-зуміння психічних явищ людини. Інтуїтивна проникливість роз-винута переважно в представників тих професій, які часто спіл-куються з іншими людьми,

95

Метод герменевтики - це метод розуміння психічнихявищ людини на основі тлумачення створених нею різного родутекстів. Як текст може виступати також сукупність досвіду люди-ни. Аналогом герменевтики в об'єктивній психологи є метод ана-лізу процесу та продуктів діяльності.

4.4. МЕТОДИ ВПЛИВУ НА ПСИХІКУ ЛЮДИНИ

Методи впливу на психіку людини (психотерапія, психоко-

рекція, психотренінг та психологічне консультування) розроб-

ляються в практичній психології.

Психотерапія (від гр. psyche - душа; гр. therapeia - догляд,лікування) - це система психологічних (вербальних та невербаль-

них) впливів на психіку з метою лікування або сприяння зміні

ставлення людини до соціального оточення чи власної особи.Серед значного різновиду психотерапевтичних засобів виділимо

клінічну та клієнтцентровану психотерапію.Клінічна психотерапія - комплексний лікувальний психо-

логічний вплив на людину у випадках психічних, нервових, пси-хосоматичних та наркологічних захворювань.

Клієнтцентрована, або орієнтована на особистість, пси-хотерапія ставить завдання сприяти пацієнтові у зміні його ста-

влення до соціального оточення та власної особи.

Психокорекція (від гр. psyche - душа; лат. correctio - ви-правлення, поліпшення) - вивчення статичних якостей психікилюдини, виявлення їх дисфункцій та внесення поправок з метоюїх відродження та розвитку.

Психотренінг (від гр. psycho - душа; англ. training - вихо-вувати, привчати) - система вправ, спрямована на психічну ада-

птацію людини до оточуючого середовища та до інших людей. В

психології дуже поширеними є аутогенне тренування та соціаль-но-психологічний тренінг.

Аутогенне тренування (від гр. autos - сам; гр. genos - по-ходження), або аутотренінг - метод психічної саморегуляції тасамонавіювання. Цей метод дає можливість керувати психофізі-ологічним станом людини.

Соціально-психологічний тренінг - своєрідна форма

навчання спілкуватися, а також відповідні форми корекції. Най-поширенішими формами соціально-психологічного тренінгу є

групова дискусія та гра. Групова дискусія проводиться як аналізконкретних ситуацій і як груповий самоаналіз. Серед ігровихметодів соціально-психологічного тренінгу найпоширенішою є

рольова гра.Психологічне консультування - надання психологічних

порад окремим особам чи групі осіб.Розглянуті вище методи практичної психології викорис-

товуються у сукупності й реалізуються як в умовах індивідуаль-

ної, так і групової роботи з клієнтами.

ЛІТЕРАТУРА

ОсновнаІ.АнаньевБ. Г. О проблемахсовременного человекознания.М.:

Наука, 1977. С. 275 -311.2. Общий практикум по психологии: Метод наблюдения. Ч. II /

Под ред. М. Б. Михалевской. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1985.3. Сарджвеладзе Н. Й. Метод монологического интервью // Воп-

росьі психологии. 1984. № 2. С. 127 -129.4. Теплов Б. М. О методах психологического исследования // Теп-

лов Б. М. Избранньїе трудьі: В 2 т. Т. 2. М.: Педагогика, 1985. С. 280 - 309.5. Троицкий М. М. Современное учение о задачах й методах пси-

хологии // ВопросьІ психологии. 1995. № 4. С. 93 - 107.6. Фридман Л. М., Пушкина Т.А., Каплунович Й. Я. Изучение личности

учащегося й ученических коллективов. М.: Просвещение, 1988. С. 12 - 38.

Додаткова1. Анастази А. Психологическое тестирование: В 2 кн. М.: Педа-

гогика, 1982.2. Готтсданкер Р. ОсновьІ психологичекого зксперимента. М.:

Изд-во Моск. ун-та., 1982.3. Моргенштерн Й. Ф. Психо-графология: Наука об определе-

нии внутреннего мира человека по его почерку. М.: Золотой век, 1994.4.Яценко Т. С. Психологічні основи групової психокорекції. К.:

Либідь, 1996.

РОЗДІЛ III

ПСИХІКА

СВІДОМІСТЬ

НЕСВІДОМЕ

5. ПОХОДЖЕННЯ ТА ІСТОРИЧНИЙ

РОЗВИТОК ПСИХІКИ ТВАРИН

5.1. ВІДОБРАЖЕННЯ ЯКЗАГАЛЬНА ВЛАСТИВІСТЬ МАТЕРІЇ.ФОРМИ ВІДОБРАЖЕННЯ У НЕЖИВІЙ ПРИРОДІ

Матеріалістична філософія стверджує, що весь матеріаль-ний світ у всіх своїх виявах наділений спільною властивістю відо-браження. Відображення - це здатність матерії відповідати на зо-внішній чи внутрішній вплив. Розв'язуючи проблему походженнята історичного розвитку психіки, насамперед слід з'ясувати зміниформ відображення на різних рівнях організації матерії.

У психології зміну форм відображення можна розглядатив двох аспектах: філогенетичному та онтогенетичному. Філоге-нез (від гр. phyle - рід, вид, плем'я; genesis - походження, поро-дження) - це процес виникнення та історичного розвитку різнихродів та видів організмів. Цей термін був запропонований німе-цьким біологом Ернстом Геккелем (1834 - 1919) у 1866 році. Он-тогенез (від гр. ontos - єство; genesis - походження, породження)- індивідуальний розвиток будь-якого організму з моменту за-родження до смерті. Цей термін також запропонував Е. Геккель(1886 рік). Підхід до психіки з позицій філогенезу характернийдля загальної психології, зоопсихології, етнопсихології та істо-ричної психології; з позицій онтогенезу - для вікової та генезис-ної психології, а також психології аномального розвитку.

Як для філо-, так і для онтогенетичного підходу до психікиосновним є поняття розвиток. Розвиток - це поступальний рух,в результаті якого відбувається зміна якості об'єкта, перехід відстарого до нового. Психічний розвиток - це вид безповоротнихкількісних та якісних змін психіки. В цьому розділі розглядати-меться історичний розвиток (філогенез) психіки тварин.

Щоб зрозуміти сутність філогенезу психіки тварин, слідрозглянути основні форми руху матерії. Розрізняють три основнігрупи форм руху матерії: у неживій природі, у живій природі, усуспільстві.

100

Багатогранність форм руху матерії у неживій природі мо-жна звести до механічного, фізичного, хімічного та геологічногоруху, їм відповідають певні форми відображення матерії: механі-чна, фізична, хімічна та геологічна взаємодії (табл. 5.1). Прикла-дом механічної взаємодії є слід на землі, відбиток на асфальті;фізичної - відображення світла, луна, радіолокація; хімічної -хімічні реакції; геологічної - виверження вулканів, землетруси.

Усі форми відображення у неживій природі мають спільнівластивості (відбуваються випадково, мають пасивний харак-тер, мають характер прямого відбитку).

5.2. ДОПСИХІЧНІ ФОРМИ ВІДОБРАЖЕННЯ У ЖИВІЙПРИРОДІ

У живій природі виникають якісно нові форми руху ма-терії. Насамперед, це сукупність життєвих процесів в організмахта надорганізмових системах, а саме: обмін речовин, процеси са-морегуляції, управління та відтворення, взаємодія біосфери зприродними системами Землі тощо. Ці процеси можна назватибіологічною формою руху матерії.

Біологічна форма руху матерії - життя - якісно новийступінь розвитку природи, і тому відображення має тут якіснонові форми. По-перше, живі організми набувають властивістьвідповідати на впливи корисних речовин, необхідних для під-тримання їхнього життя, а також на шкідливі впливи, які за-грожують їхньому подальшому існуванню. Наприклад, позити-вна реакція на харчові речовини або негативна реакція на по-надсильні механічні чи хімічні впливи, які заважають нормаль-ному існуванню живої істоти.

По-друге, частина живих організмів може реагувати на тівластивості середовища, ті умови, які самі не є корисними, протесприяють засвоєнню корисних речовин і запобігають засвоєннюшкідливих (наприклад, позитивна реакція організму на світло, те-пло чи інші умови, які сприяють засвоєнню харчових речовин).

Біологічно важливі подразники та умови середовища (безпечній небезпечні) називаються біотичними. Вони безпосередньо беруть

101

участь у процесі обміну речовин, і на них живий організм реагує зав-жди. Подразники та умови середовища, які є нейтральними для жи-вих організмів, тобто не беруть участі у процесі обміну речовин, нази-ваються абіотичними, або біологічно нейтральними.

Властивість живих організмів реагувати чи не реагувати навпливи біотичних подразників, залишаючи здебільшого без відпо-віді абіотичні, називається подразливістю. Подразливість як фор-ма відображення існує і в рослинному, і в тваринному світі, а такожв людини. У рослин це всмоктування корисних речовин корене-вою системою, нерівномірний ріст стовбура залежно від освітлен-ня, поворот рослин у відповідь на біотичні подразники тощо.

Рухи організму або його частин у певному напрямі від діїбіотичних подразників називають тропізмами (від гр. tropos -поворот, напрям). Рухи у напрямку до подразника називаютьсяпозитивними тропізмами, а від подразника - негативними. Роз-різняють фототропізми - тенденцію живого організму рухати-ся під впливом світла; термотропізми - рухатися під впливом те-пла; хемотропізми - вибір певного фізико-хімічного середови-ща; топотропізми - рухи під впливом механічного подразника.

У тваринному світі подразливість виявляється у виглядінервового збудження, скорочення м'язів тощо.

Подразливість як форма відображення зберігає високу спе-ціалізованість протягом усього життя організму. Конкретнаформа подразливості передається від покоління до поколіннячерез модифікації білкових молекул, зокрема молекул РНК. Та-ким чином, вже на рівні найпростіших форм живої природи мизустрічаємось з проявом елементарної біологічної пам'яті.

Отже, подразливість як результат біологічної форми руху ма-терії виникла разом з живою природою і є допсихічною формою їївідображення, існуючи всюди, де існує протоплазма. Вона є фунда-ментальною властивістю будь-якої живої матерії на всіх етапах ево-люції, необхідною умовою обміну речовин, а значить, самого життя.

Найхарактернішими властивостями подразливості є те,що вона відбувається випадково, переважно як реакція на біо-тичні подразники; має доволі пасивний характер; упродовж по-колінь виробляються високоспеціалізовані форми подразливості.

103

5.3. ПРОБЛЕМА ВИНИКНЕННЯТА РОЗВИТКУ ПСИХІКИ ТВАРИН

Перш ніж обговорювати проблему виникнення та розвиткупсихіки тварин, необхідно з'ясувати, що може служити об'єктив-ним критерієм наявності у них психіки, тобто який спостереженийзовні та зареєстрований факт дав би підставу стверджувати, що впевного організму є психіка. Суб'єктивний критерій з такою метоюне може бути використаний, оскільки ми не знаємо, що відчуває тапереживає жива істота, яка, ймовірно наділена психікою, бо вона нездатна нас про це повідомити. Тим більше безсенсовно ставити такепитання щодо істот, які жили в далекому історичному минулому.

У психології об'єктивними критеріями наявності психікиє структурний та функціональний критерій. За структурним, абозовнішнім, критерієм психіка тому чи іншому об'єктові при-писується через те, що він належить до певного класу об'єктів.Наявність же психіки у цього класу вважається аксіомою. Середтеорій, що спираються на структурний критерій, найпоширені-шими є панпсихізм, біопсихізм, нейропсихізм та антропопсихізм.

Згідно з теорією панпсихізму (від гр. pan - все; psyche - душа)психіка властива всій матерії, тобто одухотвореною вважають усюприроду. В XVI ст. до панпсихізму був близький Дж. Бруно, у XIX ст.-I.Гербарт та Г.Фехнер, у XX ст. - К.Юнг, Ч.Стронг та ін. Представ-ники теорії біопсихізму (Т. Гоббс, К. Бернар, Е. Геккель, В. Вундт таін.) психіку визначають як властивість лише живої матерії. Вонапритаманна, на їхню думку, всьому органічному світові - і рослин-ному, і тваринному. Теорія нейропсихізму (Ч. Дарвін, Г. Спенсер таін.) приписує психіку лише високоорганізованій матерії - нервовійсистемі. Теорія антропопсихізму (від гр. anthropos - людина; psyche- душа) ще більше звужує сферу вияву психічного. Представникицієї теорії (Р. Декарт та ін.) виникнення психіки пов'язують з по-явою людини. Психіка, на їх думку, існує лише в людини.

За функціональним, або внутрішнім, критерієм про на-явність психіки судять на основі тих чи інших функцій організ-му, наприклад, рухів, захисних реакцій, здатності до індивідуаль-ного навчання тощо. За цим критерієм психіка існує в живихорганізмів не нижче тваринного світу.

104

Якому з цих критеріїв можна надати перевагу? Власне ка-жучи, жодному, бо жоден з них - ані структурний, ані функціо-нальний - не є достатньо об'єктивним. Таким чином, психологіядосі не має задовільних об'єктивних критеріїв щодо наявностіпсихіки, і ця проблема в науці розроблена лише на рівні диску-сійних гіпотез. Одну з таких гіпотез у 30 - 40-х роках XX ст. вису-нув російський психолог Олексій Леонтьєв.

За О. Леонтьєвим об'єктивним критерієм наявності психі-ки можна вважати здатність живих організмів реагувати на абі-отичні подразники. Властивість живих організмів реагувати нанейтральні, абіотичні подразники за умови, що останні сигналі-зують про появу біотичних подразників, називається чутливіс-тю. Чутливість вважають найпростішою та найелементарнішоюформою психіки.

Як відомо, самі по собі абіотичні подразники не є ні ко-рисні, ні шкідливі. Чому ж виявляється корисною реакція наних? Тому, що абіотичні подразники перебувають в об'єктивнотривкому зв'язку з біотичними і, отже, є їх потенційними сигна-лами. Якщо живий організм має здатність як відображати біо-логічно нейтральні подразники, так і встановлювати їх зв'язок збіологічно важливими, то можливості його виживання зроста-ють. Наприклад, звуком не живиться жоден живий організм, таксамо від звуку звичайної інтенсивності організм не гине. Протезвуки в природі - найважливіші сигнали наближення їжі чи не-безпеки. Почути їх означає наблизитись до їжі або запобігти смер-тельної небезпеки.

Відображення абіотичних подразників нерозривно пов'яза-не з якісно новою формою активності живих істот - поведінкою.Поведінка тварин - це система взаємопов'язаних рефлекторнихдій, які виконуються задля досягнення певної мети чи реалізаціїпевної функції в процесі взаємодії із середовищем. Якщо на рівніподразливості процеси життєдіяльності зводились до засвоєннякорисних речовин і виділення шкідливих, до росту, розмноженнятощо, тобто відображення мало лише об'єктивний аспект, то нарівні чутливості відображення набуває ще й суб'єктивного аспек-ту. Суб'єктивний аспект виявляється у відчуванні подразника.

105

Припущення О. Леонтьєва про те, що суб'єктивна форма відо-браження вперше з'являється разом з реакціями на абіотичні по-дразники, є дуже важливою науковою гіпотезою.

У проблемі виникнення та розвитку психіки тварин пер-шочергового значення набуває відповідь на запитання, чому іяк виникла психіка та що спричинило її подальший розвиток уході еволюції.

Розглядаючи запитання, чому виникла психіка, можна при-пустити, що вона була могутнім засобом пристосування живихорганізмів до навколишнього середовища. Це відповідає загаль-ному закону еволюції: закріплюється те, що біологічно доцільне.

Російський вчений Олексій Сєверцов звертає увагу на двапринципово різні засоби пристосування живих організмів дозміни умов середовища: по-перше, зміни будови та функціону-вання органів, по-друге, зміни поведінки без зміни організації.Перший спосіб був спільним і для рослин, і для тварин; другийспостерігається лише в тварин і пов'язаний з виникненням пси-хіки. Цей другий спосіб називають поведінковим, або психічним.Він, по-перше, пов'язаний з повільними змінами успадкованихформ поведінки - інстинктів; по-друге, полягає у набуванні інди-відуального досвіду. Саме індивідуальний досвід і визначатимерівень психічної організації живого.

Відповідь на запитання про те, як виникла психіка, можебути лише гіпотетичною. Згідно з припущенням О. Леонтьєва,це відбулося при переході від життя в однорідному середовищі,наприклад, водному, до життя в складнішому, предметно офор-мленому середовищі, наприклад, наземному. Цілком імовірно, щонайпростіші живі організми існували у гомогенному розчині по-живних речовин, з якими вони були у безпосередньому контакті.Для засвоєння цих речовин їм було достатньо простої подразли-вості. Проте вже на цьому рівні деякі властивості могли набуватиподвійної функції: безпосередньої участі в обміні речовин та си-гналізації про інший життєво важливий вплив.

Наступний крок міг полягати в тому, що через зміну середо-вища деякі впливи перестали самі по собі бути біологічно значу-щими, проте вони сигналізували про наближення цих значущих

106

подразників. Організм продовжував на них реагувати як на сигна-ли біотичні. Це й означало появу чутливості, тобто психіки.

Таким чином, чутливість, ймовірно, з'явилась на базі по-дразливості. Разом з тим вона означала якісно новий рівень відо-браження - психічний, який у ході філогенезу вдосконалювався.

Розглянемо питання про те, що спричинило процес істо-ричного розвитку психіки, тобто філогенезу. Тут, так само як і впитанні про походження психіки, відсутні прямі докази. Тому від-повідь може бути також лише гіпотетичною, побудованою наданих палеонтології, порівняльної психології та зоопсихології.

Найпоширенішими теоріями історичного розвитку психікитварин є еволюційна, діалектико-матеріалістична та синтетична.Тривалий час панувала еволюційна теорія Чарлза-Роберта Дарвіна(середина XIX ст.), згідно з якою психічний розвиток розглядаєтьсяяк "розгортання" властивостей чи ознак, від самого початку даних увигляді задатків. Розвиток відбувається поступово, без стрибків, івиявляється лише в кількісних змінах. У зв'язку з тим, що розвитоквизначається єдиними незмінними закономірностями, можливеперенесення законів, установлених на одному етапі еволюції психі-ки, на всі інші етапи. У більшості випадків перенесення відбуваєтьсязнизу вгору. Закономірності елементарних форм вияву психіки, на-приклад, особливості психіки комах, переносяться на вищі форми їївияву, наприклад, на психіку антропоїдів.

Діалектико-матеріалістична теорія розвитку психіки булахарактерна для радянської психології. Починаючи з 30-х роківXX ст., її розробляли Олексій Леонтьєв, Олександр Лурія та ЛевВиготський. Розглянемо принципи, покладені в основу цієї теорії.

По-перше, розвиток психіки - це процес, при якому кіль-кісні зміни переходять у якісні і призводять до стрибкоподібноїпояви новоутворень. У зв'язку з тим, що психічний розвиток -не лише збільшення початкових якостей, але й поява нових, без-перервність розвитку порушується і виникають якісно нові йогоетапи. Кожен такий ступінь психічного розвитку, будучи якісновідмінним від інших, є відносно однорідним цілим.

По-друге, психічним явищам властиві внутрішні супереч-ності. Тому фактичним змістом психічного розвитку згідно з ді-

107

алектико-матеріалістичною теорією, є боротьба внутрішніх су-перечностей, боротьба між старими та новими формами психі-ки. Всяка попередня стадія розвитку психіки є підготовчим сту-пенем до наступної: всередині її наростають, спочатку як друго-рядні, ті сили і стосунки, які, ставши провідними, започаткову-ють новий ступінь розвитку.

Синтетичну теорію запропонували в 30-х роках XX ст. Р. Фі-шер, С. Райт та Дж. Холдейн. Цю концепцію приймає більшістьнауковців світу. Згідно з нею біологічна еволюція живих істотвідбувається під впливом двох основних факторів: зміни внутрі-шніх умов - генетичної програми живого організму - та зовніш-ніх - середовища, де живе конкретний вид живих істот.

Через гени кожне нове покоління отримує точну генетичнуінформацію про розвиток організму. Однак, бувають випадки,коли така передача здійснюється недостатньо точно, і тоді нащад-ки отримують дещо змінену інформацію у порівнянні з тією, щобула в батьків. Якщо врахувати, що жива істота наділена величез-ною кількістю генів і з кожним поколінням генетичні зміни поси-люються за рахунок 'їх перекомбінацій, стає зрозумілим, чому інодіокремі представники в межах популяції виду дуже відрізняютьсясвоїми успадкованими якостями. Звідси випливає, що різні індиві-ди не можуть бути однаково добре пристосовані до середовища, іположення менш пристосованих поступово погіршується.

Міняються, однак, не лише окремі гени окремих індивідів,але й саме середовище, у якому перебувають ці індивіди: процесвнутрішніх і зовнішніх змін нескінченний. Саме тому й еволюціяне припиняється.

Отже, прихильники різних теорій та гіпотез по-різному під-ходять до розв'язання проблеми виникнення й розвитку психі-ки. Однак, незважаючи на достатню кількість таких теорій, цяпроблема усе ще не може вважатися розв'язаною навіть у найза-гальнішій формі.

108

5.4. РОЗВИТОК ПСИХІЧНИХ ФОРМ ВІДОБРАЖЕННЯТА ПОВЕДІНКИ ТВАРИН

Розвиток психічних форм відображення та поведінки тва-рин зумовлений загальними закономірностями біологічного роз-витку організмів, який відбувається внаслідок взаємодії тварин зоточуючим середовищем. Вирішальним моментом еволюції пси-хіки тварин є конкретні умови їх життєдіяльності, спосіб їх існу-вання. Зміна способу життя через ускладнення взаємних контак-тів тваринного організму з довкіллям веде до дедалі інтенсивнішихзв'язків з дедалі більшою кількістю предметних компонентів сере-довища і, як наслідок, до вдосконалення будови організму. Вдоско-налення будови організму — важливий фактор еволюції психікитварин — йшло, насамперед, у напрямку розвитку органів руху,тобто органів локомоцій та маніпулювання, органів чуття — зору,слуху, дотику тощо, а також нервової системи — органу зв'язку такоординації всіх процесів життєдіяльності, який дає організмуможливість функціонувати як єдиному цілому.

Згідно з гіпотезою Леонтьєва-Фабрі, психіка, а, отже, і по-ведінка тварин, має дві стадії розвитку: сенсорну та перцептивну.Кожна з цих стадій, в свою чергу, має певні рівні розвитку (табл.5.2.). В основу стадій та рівнів покладені особливо глибокі якіснізміни психіки та поведінки, що відбулися у процесі еволюції тва-ринного світу.

5.4.1. Стадія сенсорної психіки

Сенсорна (від лат. sensus - відчуття) психіка є першою ста-дією розвитку психічного відображення у тварин. На цій стадіїживі істоти реагують лише на якусь окрему властивість подраз-ника або на сукупність окремих властивостей. Вона охоплює до-вгий ряд живих істот: від найпростіших до нижчих безхребетних.На стадії елементарної сенсорної психіки існує два рівні — ниж-чий та вищий.

5.4.1.1. Нижчий рівень сенсорної психікиНа нижчому рівні бачимо лише примітивні елементи чут-

ливості у поєднанні з добре розвиненою подразливістю. Організ-

109

ми реагують переважно на біотичні подразники, проте в окремихвипадках здатні вже реагувати й на абіотичні. Про це свідчить на-ступний експеримент німецького дослідника Ф. Бромштедта.

Таблиця 5.2Стадії та рівні розвитку психіки тварин (за Леонтьєвим-Фабрі, 1976)

Дослід проводили з одноклітинними, чутливими до темпе-ратури (важливої біотичної умови обміну речовин цих прості-

ших) та не чутливими до світла. Тому, якщо їх помістити в рівно-мірно нагріту камеру, одна частина якої освітлена, а друга - зате-

мнена, вони теж рівномірно розподіляються по всій камері. Якщо,навпаки, один бік рівномірно освітленої камери нагріти, а дру-гий — ні, одноклітинні зосереджуються у теплому кутку камери.Однак, якщо упродовж тривалого часу освітлювати нагрітий

куток камери і затемнювати ненагрітий, одноклітинні можуть

ПО

стати чутливими і до світла, яке набуває для них значення сигна-

лу про підвищення температури. Така чутливість в одноклітин-них формується поступово і без тривалого підкріплення зникає.

Спеціалізованих органів руху та органів чуття на цьому

рівні немає. Нервова система або ще несформована (в одноклі-тинних), або перебуває в дифузному стані (в багатоклітинних).У першому випадку зв'язок організму з довкіллям здійснюється

за допомогою всієї клітини чи тимчасового "головного" кінця -місця безпосереднього виникнення збудження, чи за допомогою

чутливих ділянок протоплазми. У другому випадку зв'язок орга-

нізму з довкіллям здійснюється за допомогою дифузної нервової

системи, яка може мати сітчасту, кільцеву, радіальну чи білате-ральну форму. На цій стадії і далі розвиток психіки тварин уже

нерозривно пов'язаний з розвитком нервової системи.

У поведінці тварин на нижчому рівні елементарної сенсор-ної психіки переважає спадковість та слабка пластичність. Цяповедінка - родова, і вона виявляється у формі кінезів та елемен-

тарних таксисів.Кінези (від гр. kinezis - рух) - це елементарні інстинктивні

рухи найпростіших. Типовим прикладом є ортокінез - поступаль-ний рух із змінною швидкістю. Якщо, наприклад, на певній ді-лянці води існує перепад температури, то рухи туфельки будуть

тим швидшими, чим більше вона віддалена від місця з оптималь-

ною температурою.Таксиси (від гр. taxis - будова, розташування, розміщен-

ня) - це вимушений автоматичний рух організмів, зумовленийтими фізико-хімічними процесами у симетричних частинах ор-

ганізму, які виникають в результаті однобічності впливів. Такси-си забезпечують просторову орієнтацію організму в напрямку

до сприятливих подразників та умов середовища (позитивні

таксиси) або, навпаки, від біологічно небезпечних подразників

та умов (негативні таксиси). У рослин аналогічні реакції вияв-ляються у вигляді тропізмів. Так само, як і тропізми, таксиси по-діляють на фото-, термо-, хемо-, топотаксиси та ін. Вони є постій-ним компонентом навіть складних форм поведінки, причомувищі форми таксисів виступають у тісному зв'язку з індивідуаль-

111

Стадії та рівні психічноговідображення,

їх характеристикаНовоутворення у поведінці

тваринПредставники тваринного

світуІ. Стадія сенсорної психіки

А. Нижчий рівень:Примітивні елементи

чутливості

Б. Вищий рівень:Наявність відчуттів

Кінези.Елементарні таксиси

Вищі таксиси

Найпростіші. Нижчібагатоклітинні, якізаселяють водне

середовище

Нижчі безхребетні

II. Стадія перцептивноїпсихіки

А. Нижчий рівень:наявність сприймання

Б. Вищий рівень:елементарні форми

мислення

В. Найвищий рівень:встановлення причинно-

наслідкових зв'язків упроцесі мислення

Складні інстинкти.Елементарні навички

Високорозвиненіінстинкти.

Складні навички.Передумови тваринного

інтелекту

Високорозвинені навички.Тваринний інтелект

Вищі безхребетні.Нижчі хребетні

Вищі хребетні

Вищі ссавці: мавпи тадельфіни.

ним досвідом живих організмів. І навпаки, навіть у найпрості-ших організмів не можна усю поведінку зводити лише до механі-зму таксисів, бо їхня поведінка вже наділена пластичністю (прав-да, слабкою) і змінюється під впливом досвіду.

У зв'язку з тим, що жива істота починає орієнтуватися в нав-колишньому середовищі, активно реагувати на всі зміни, які відбу-ваються в ньому, вперше в еволюції формуються індивідуально-мінливі форми поведінки, які не існували в рослинному світі. Прав-да, питома вага індивідуальної форми поведінки у порівнянні з ро-довою незначна. Вона виробляється досить повільно. Наприклад,якщо до актинії піднести клаптик паперу, вона хапає та ковтає його.Та після кількох повторень актинія починає відкидати папір, навітьне наблизивши його до ротового отвору. Встановлений зв'язок ко-роткочасний і без підкріплення зникає через 3-4 години.

Наука ще не з'ясувала біологічних механізмів такої індивіду-альної форми поведінки найпростіших. Можливо, що вони пов'я-зані з поступовою зміною біохімічних властивостей протоплазми.

Наступний крок еволюції психіки тварин пов'язаний з пе-реходом до наземного способу існування, що значно ускладнюєумови життя. Харчові речовини містяться тепер у різко неодно-рідному середовищі, в якому значно складніше орієнтуватися,щоб здобути їжу. Все це створює необхідність подальшого вдос-коналення організму тварин і, насамперед, подальшого розвиткуорганів руху, чуття та нервової системи. Результатом е перехідтварин на вищий рівень сенсорної психіки.

5.4.1.2. Вищий рівень сенсорної психікиДля вищого рівня сенсорної психіки характерна наявність

відчуттів. У тварин (нижчих безхребетних) уже розвинена руховаактивність; з'являється важливий орган маніпуляції - щелепа.

Відповідно змінюються органи чуття. Вперше у червів, найти-повіших представників цього рівня, світлочутливі клітини стягую-ться до голови і, концентруючись, набувають форми пластинок. Ціоргани дають можливість достатньо точно орієнтуватися у напрямісвітла. На ще вищому ступені розвитку, в молюсків, внаслідок виги-нання цих пластинок виникає внутрішня сферична світлочутливапорожнина, завдяки якій відображаються рухи предметів.

112

На цьому рівні виникає та розвивається новий, досконалі-ший тип нервової системи - так звана гангліозна (інші назви: ву-злова, ланцюжкова). Цей тип дає можливість диференційовані-ше та точніше реагувати на подразники.

Одночасно з розвитком органів руху, чуття та нервовоїсистеми на вищому рівні сенсорної психіки ускладнюється і по-ведінка тварин. Основне значення у поведінці мають жорсткі вро-джені програми, які так само, як і на нижчому рівні, реалізують-ся у формі кінезів та елементарних таксисів. Новоутворенням євищі таксиси - зародки складних форм інстинктивної поведінки.Вони забезпечують точнішу орієнтацію тварин у просторі. Се-ред вищих таксисів розрізняють тропотаксиси - рух, орієнтова-ний за рівнодіючою (він виникає внаслідок вирівнювання інтен-сивності збудження у симетрично розташованих рецепторах);телотаксиси - вибір і фіксація одного джерела подразнення таспрямування рухів до цієї "мети"; менотаксиси - рух, який відбу-вається під кутом щодо джерела подразнення внаслідок несиме-тричного подразнення рецепторів; мнемотаксиси - рух, пов'яза-ний із запам'ятовуванням орієнтирів, тощо.

На вищому рівні елементарної сенсорної психіки значношвидше, ніж на нижчому, виробляється індивідуальна поведін-ка, проте вона відіграє ще незначну роль у життєдіяльності тва-рин. Про складне навчання шляхом "спроб та помилок", яке вжедоступне на цьому рівні і характеризує певну пластичність пове-дінки, свідчать досліди американського психолога Роберта Йєр-кса, проведені на початку XX ст. В умовах експерименту червиповинні були знайти вихід до гнізда в Т-подібному лабіринті.Права частина лабіринту мала вільний вихід, а на ліву подававсяудар електрострумом. Після 120-180 невдалих спроб черви навчи-лись повертати направо. Якщо дослід повторювали після трива-лої паузи, навчання відбувалось удвічі швидше. Звідси випливає,що на вищому рівні сенсорної психіки в тварин не лише вироб-ляються нові форми поведінки, але й може зберігатись здобутийіндивідуальний досвід. Отже, тварини вже мають примітивну

форму пам'яті.

113

У 70-х роках XX ст. американський дослідник Мак-Коннелпровів низку дослідів з метою з'ясування біологічних механізмівцієї елементарної пам'яті. Групу червів "навчали" потрібної по-ведінки в найпростішому лабіринті. Після цього піддосліднихчервів подрібнили, зробили витяжку і нею нагодували інших чер-вів. Результати показали, що черви, засвоївши витяжку, водно-час "засвоїли" індивідуальний досвід, набутий першою групою.Коли їх уперше помістили в лабіринт, вони робили значно меншепомилок, ніж інші черви.

Цей факт дає підставу припустити, що вироблення індиві-дуально-мінливих форм поведінки на вищому етапі сенсорноїпсихіки пов'язане з глибокими біохімічними змінами протопла-зми, а вироблена "навичка" може "передаватись" гуморальнимшляхом. Існує припущення, що зміни, викликані подібнимнавчанням, пов'язані з модифікацією молекул РНК.

Характеризуючи поведінку тварин на вищому рівні елемен-тарної сенсорної психіки, слід відзначити, що загальний тип відо-браження на цьому рівні не надто різко змінюється у порівнянніз нижчим рівнем. Поведінку тварин спонукають та регулюютьлише відображення низки окремих властивостей предметів таявищ навколишнього світу або сукупність цих властивостей. Ві-дображення дійсності на вищому рівні та в цілому на сенсорнійстадії ніколи не сягає цілісного сприймання світу.

5.4.2. Стадія перцептивної психіки

Перцептивна психіка (від лат. perceptio - сприймання) єдругою стадією розвитку психічного відображення у тварин. Націй стадії тварини відображають уже не окремі властивості по-дразників, а предмети та явища навколишнього світу в цілому.Тварини також досконаліше аналізують умови, в яких вони ді-ють, та міжпредметні зв'язки.

Ця стадія охоплює тваринний світ, починаючи з вищих без-хребетних і закінчуючи вищими ссавцями. Вона має три рівні:нижчий, вищий та найвищий.

114

5.4.2.1. Нижчий рівень перцептивної психікиНа нижчому рівні перцептивної психіки з'являється сприй-

мання. Рухова активність тварин різноманітна та складна. Осно-вний орган маніпуляції - щелепа.

Пристосування рухової активності до специфічних умовжиття та постійний вплив різноманітних факторів середовищазумовлюють появу на цьому рівні у вищих безхребетних бага-тьох своєрідно побудованих органів чуття, насамперед, органівзору, нюху, вібрації, дотику та смаку.

Велику роль відіграє зір. Наприклад, основним органомзору в комах - наитиповіших представників нижчого рівня пер-цептивної психіки - є своєрідне складне око, яке отримало назвуфасеткового. Таке око, на думку багатьох дослідників, дає змогусинтезувати окремі враження у цілісний образ і, таким чином,бачити світ у предметах.

Особливо цікавою є здатність комах та інших членистоно-гих до оптичного сприймання форми предметів. Тривалий часвважалось, ніби вони здатні до сприйняття форми лише у певнихмежах, зумовлених їхнім природним існуванням. Так, проведені упершій половині XX ст. експерименти з бджолами показали, щоці комахи здатні розрізняти лише ті фігури, які за своїм конту-ром нагадують квіти, наприклад, хресто- чи зіркоподібні. Простіж геометричні фігури вони в цих дослідах не розрізняли.

Однак, наприкінці 60-х років XX ст. було доведено, що бджо-ли розрізняють і трикутник, коло та квадрат, тобто здатні сприй-мати фігури безпосередньо за їх графічними ознаками.

Не менше значення, ніж зорові, у житті комах та риб ма-ють і нюхові відчуття. Так, жуки-могильники, світляки та іншібезхребетні на відстані розпізнають предмети за їх запахом. Тон-кий нюх властивий осам, бджолам, метеликам. Наявність слухо-вої чутливості встановлена лише в комах, які мають хордото-нальні органи (цвіркуни, цикади та ін.).

Складній та високодиференційованій організації руховогоапарату та органів чуття відповідає складна будова нервової сис-теми. В безхребетних це ще гангліозна нервова система, але вже з

115

чітко окресленими тенденціями до централізації, цефалізації таієрархізації; у нижчих хребетних - трубчаста нервова система.

Новоутвореннями в поведінці тварин нижчого рівня перцеп-тивної психіки е складні інстинкти та елементарні навички. При цьо-му переважає генетично запрограмована та строго фіксована пове-дінка - складні інстинкти (від лат. instinctus - спонукання). Інстинктиможна розуміти і в широкому, і вузькому значенні цього слова. Уширокому значенні інстинктивною називають усю поведінку тварин,тим самим протиставляючи несвідоме свідомому. У вузькому значенніслова інстинкт - це пристосувальна генетично фіксована поведінкатварин і людей, зумовлена видовим характером та спадковістю. Єінстинкти харчування, самозбереження, розмноження тощо.

Розглянемо основні ознаки інстинктів тварин.1. Вродженість. Інстинкти успадковуються; їм не передує

попередній досвід тварин. При цьому в інстинктах вроджені несамі інстинктивні дії, а "програми" їх формування. Наприклад,курчатко, яке щойно вилупилось із яйця, відразу починає дзьо-бати, а каченятко - плавати.

2. Стереотипність. Інстинкти здійснюються під впливомпевних подразників за одною схемою у всіх представників певно-го виду тварин. Тварини виконують шаблонний комплекс інстин-ктивних дій у певній послідовності, автоматично. Так, землянаоса, виривши собі нірку, перш ніж вилетіти, щоразу маскує її груд-кою землі. Повернувшись зі здобиччю, вона кладе її біля входу,відсовує грудку землі, обдивляється нірку і лише тоді втягує здо-бич. Така послідовність дій зберігається в кожної земляної оси.

3. Біологічна доцільність виявляється у ніби-то розумностіповедінки тварин. Наприклад, бджола будує свої стільники так, начеволодіє математичними методами для розв'язання задач на макси-мум та мінімум: у найменшому просторі з мінімуму матеріалу вонабудує стільники, що мають за цих умов максимальну місткість.

4. Ригідність, або фіксованість. Це виявляється в тому, щоінстинктивна поведінка, яка в стандартних умовах життя здає-ться начебто розумною та доцільною, стає біологічно недоціль-ною при зміні цих умов. Так, якщо в чашечках стільників проко-лоти дно, бджола далі буде їх старанно заповнювати; павучиха

116

охоронятиме і носитиме кокони, вміст яких знищено паразита-ми. Французький дослідник К. Фабр підрахував, що земляна осаможе 40 разів обстежувати нірку, перш ніж затягнути туди здо-бич, якщо цю здобич відсовувати від того місця, де її лишила оса.Ці досліди та спостереження свідчать про обмеженість інстинк-тів та їх однозначне пристосування до конкретних умов життя.Це спричинене тим, що в інстинктах переважає фіксованість.

5. Часткова пластичність. В інстинктах спостерігаєтьсяпевна мінливість. Незважаючи на вродженість, інстинктивні діїповинні пройти період становлення та тренування у ході індиві-дуального розвитку тварини. Цей період називається облігатним(обов'язковим) навчанням. При облігатному навчанні всі пре-дставники певного виду вдосконалюються в одних і тих самихдіях. Прикладом такого навчання може служити відомий фактзнаходження бджолами, джмелями та осами дороги до свого гні-зда з відстані в декілька кілометрів. Основними орієнтирами дляних є масиви дерев і рослин, озера та інші об'єкти, що трапляю-ться дорогою. Про облігатне навчання свідчить також той факт,що багато птахів не в стані відтворити пісню свого виду, якщовони виросли в ізоляції.

Пластичність інстинктів виявляється також у здатності тва-рин до імпринтингу (від англ. imprint - відбиток) - вродженоївластивості новонароджених особин у перші години та дні життярецепторне фіксувати й запам'ятовувати рухомі предмети. У май-бутньому ці предмети викликають тривку орієнтацію тварини.Наприклад, каченя, вперше побачивши не матір-качку, яка руха-ється, а м'яч, що котиться, підвладне інстинктивно відразу ж ітиуслід за рухомим предметом (м'ячем). У факті імпринтингу яск-раво виявляється мінливість інстинктів під впливом перших набу-тих вражень, які можуть затінити вроджене. Поняття імпринтин-гу вперше запропонував австрійський етолог К. Лоренц.

Отже, багато інстинктивних актів тварини "добудовуються" знабуттям індивідуального досвіду. Така добудова також запрогра-мована. Вона забезпечує пристосування інстинктивних дій до умовсередовища. Безперечно, пластичність інстинктивної дії при цьомуобмежена і визначається генетично заданою "нормою реагування".

117

Які сучасні уявлення про механізми інстинктів? Згідно зетологічною теорією, інстинкти зумовлені діями як зовнішніх,так і внутрішніх факторів. До зовнішніх факторів належать спе-ціальні подразники, які отримали назву ключових стимулів.Дотепер вивчено вже велику кількість ключових стимулів бага-тьох видів тварин. У ролі цих стимулів можуть виступати будь-які сигнали: кольори, запахи, звуки, рухи тощо (наприклад, длякурчаток, які тільки-но вилупились, ключовими стимулами, яківикликають реакцію дзьобання, є дрібні об'ємні предмети чиплями округлої форми). В природних умовах звичайно діє суку-пність сигналів, які об'єднуються в пускову ситуацію.

До внутрішніх факторів належить ендогенна стимуляціяцентрів інстинктивних дій, яка веде до зниження порогу їх збу-дження. Без украй загостреної потреби ендогенна активність цен-трів інстинктивних дій загальмована. Адекватні стимули "зніма-ють" гальма, як ключ, що ним відмикають замок. Тому такі сти-мули й дістали назву ключових.

У 20-х роках XX ст. американський дослідник У. Крейг по-казав, що інстинктивні дії складаються з двох фаз: пошукової тазавершальної. Під час пошукової, або підготовчої, фази тваринавідшукує ті ключові подразники, які викликають появу власнеінстинктивних дій. Наприклад, пошуки харчів хижак починає зхаотичного бігу та обстеження території. Перші ознаки присут-ності здобичі, а далі і її конкретний вигляд орієнтують пошуковуповедінку на низку інстинктивних дій: переслідування, стрибокта умертвління. Саме на пошуковій фазі поведінка тварини наді-лена найбільшою пластичністю. Саме тут тварина знаходить тазасвоює нові способи поведінки. Чим ближче до завершальноїфази, тим стереотипнішими стають рухи. На завершальній фазівтілюється біологічне значення всієї інстинктивної дії. У цьомуприкладі - здобич поглинають, ковтають.

Вершиною розвитку інстинктивних форм поведінки у вищихбезхребетних є групова поведінка тварин - узгоджена та спільна по-ведінка тварин у зграях. В головоногих молюсків та членистоногих,особливо комах, спостерігаються чіткі системи комунікацій з переда-чею інформації різними сенсорними каналами. Це насамперед стосу-

118

ється бджіл та мурах і пов'язано зі складною високодиференційова-ною структурою їхнього угрупування та з розподілом функцій міжйого членами (добування їжі, захисної та відтворюючої).

Існують різні способи передачі інформації в таких угрупу-ваннях. У мурах, бджіл та ос така інформація передається за до-помогою хімічних сигналів, які поширюються в повітрі й вказу-ють іншим індивідуумам місця, де є їжа. Інтенсивність такого слі-да-запаху вказує на кількість їжі, знайденої в тому місці, кудиведе слід. Ще досконалішим способом передачі інформації прокормові об'єкти є "танці" бджіл.

Найскладніша форма групової поведінки тварин - риту-альна. Ритуальна поведінка тварин - це складний набір інстин-ктивних дій, який виконує сигнальну функцію. В тваринному світівідомі ритуали залицяння, привітання, годування, принесенняшлюбних подарунків тощо.

Отже, на нижчому рівні перцептивної психіки вже наявні всіті прогресивні ознаки, які характеризують стадію перцептивної пси-хіки взагалі, однак поведінка тварин ще частково має примітивнийхарактер: предметне сприймання виконує ще підпорядковану роль.Переважають ригідні (від лат. rigidus — твердий, заціпенілий), "за-програмовані" елементи поведінки, хоча вже з'являються елемен-тарні навички, про що свідчить описане вище вивчення поведінкибджіл. Поєднання примітивних та прогресивних ознак поведінки,другорядне положення навчання у порівнянні з інстинктами вказуєна перехідне положення цього рівня психічного розвитку між еле-ментарною сенсорною та розвинутою перцептивною психікою.

5.4.2.2. Вищий рівень перцептивної психікиНаступний, вищий рівень розвитку перцептивної психіки ха-

рактеризується добре розвиненим предметним сприйманням, а вокремих представників - появою елементарних форм мислення. Нацьому рівні стоять вищі хребетні: птахи та велика група ссавців.

Рухова активність вищих хребетних зумовлена високим рі-внем розвитку їхніх кінцівок, основна функція яких - опорно-локомоторна. Крім того, передні кінцівки та ротовий апарат у ком-плексі виконують цілу низку додаткових функцій, пов'язаних зманіпулюванням. Наприклад, у лисиць встановлено 45 таких до-

119

даткових функцій, в борсука - 50, в єнота - близько 80. Прогреси-вний розвиток додаткових рухових функцій передніх кінцівок таротового апарату є важливим фактором психічного розвитку.

Цілковито відповідає високорозвиненій ефекториій системіу вищих хребетних розвиток органів чуття. Найбільше значеннямають органи слуху та рівноваги, нюху та зору. Добре розвиненітакож дотикова, кінестетична, температурна та смакова чутли-вість, а в багатьох випадках також інші види чутливості (вібра-ційна, електрична тa ін.). Так, кріт нюхом чує здобич крізь тов-щу землі, білий ведмідь - крізь лід. Бурий ведмідь з відстані 20 мзнаходить мед, заритий в землю на глибину 0,5 м. Добре відоміунікальні нюхові здібності собак.

Зір найкраще розвинений у птахів, особливо хижих. Сокілможе побачити голуба на відстані майже 1,5 км. Особливе зна-чення зір має для орієнтації мігруючих птахів, а також для внут-рітериторіальної орієнтації ссавців. Усі ці приклади показують,що саме спосіб життя визначає домінуючий розвиток тих чиінших органів чуття, а разом з тим і психіку тварин.

У вищих хребетних відбувається також чіткіша диференці-ація трубчастої нервової системи на периферійну та центральну.Подальший прогрес у її розвитку ґрунтується, головним чином,на вдосконаленні центральної нервової системи. Найсуттєвішим урозвитку центральної нервової системи є еволюція будови та фун-кцій головного мозку, особливо кори великих півкуль.

На вищому рідні перцептивної психіки розвиваються і складніформи поведінки. Новоутвореннями в поведінці є високорозвинутіінстинкти, складні навички та передумови тваринного інтелекту.

Навички тварин можна розуміти у широкому та вузькомузначенні цього слова. У широкому значенні - це будь-які зв'яз-ки, що виникають в індивідуальному досвіді тварини, у вузькомузначенні навичка - це автоматизований спосіб виконання дії,сформований в індивідуальному досвіді завдяки багаторазово-му повторенню та закріпленню.

За основними своїми ознаками навички тварин можуть бути:1. Набуті, тобто формуються в результаті так званого фа-

культативного навчання - вільного, необов'язкового навчання

120

тварин, в результаті якого засвоюються нові, суто Індивідуальніформи поведінки, завдяки котрим тварина пристосовується доконкретних умов існування. Прикладом тут можуть служитинавички домашніх тварин чи циркова дресура.

2. Такі, що потребують для свого збереження тренування.Завдяки тренуванню навички вдосконалюються, за його відсут-ності зникають. Це підтверджується фактами циркової дресури.

3. Нестереотипні, тобто поповнюють поведінку тварин но-вими, генетично нефіксованими рухами. В результаті тварина вчи-ться щось робити по-новому. Так, з часом курчатка починаютьрозрізняти їстівні зернятка від неїстівних, скажімо, камінчиків.

4. Такі, що можуть переноситись у нові умови, тобто можебути адекватно використаний моторний досвід за суттєвих змінумов середовища. Так, щур, який навчився знаходити в лабіринтінайближчу дорогу до "мети", здатний зробити це без додатково-го навчання і тоді, коли лабіринт буде поставлений вертикально.Якщо щур засвоїв сухопутний лабіринт, він так само спритноможе і проплисти по ньому, якщо зміниться ситуація. У першо-му випадку йдеться про перенесення навичок у сенсорній сфері, удругому - в моторній.

5. Пластичні, тобто можуть швидко перебудовуватись.Наприклад, позитивний для тварини подразник може змінитисьна негативний, і навпаки.

6. Такі, що мають поведінкові традиції. Це означає, що на-вичка, набута однією твариною, може передатись іншим пред-ставникам популяції, а далі й наступним поколінням, які живутьна спільній обмеженій території. Наприклад, на одному з японсь-ких островів молода мавпа знайшла спосіб "посолити" їжу, вмо-чивши її в морську воду. Ця навичка швидко поширилась середусіх мавп острова, причому першими її перейняли молоді мавпи,а останніми - старі,

Як виникають навички? Американський вчений Едвард-ЛіТорндайк сформулював три основні закони, які зумовлюють про-цес механічного вироблення навичок: закон вправ, закон ефекту тазакон готовності. Згідно з законом вправ краще закріплюються тірухи, які частіше повторюються. Згідно з законом ефекту частіше

121

повторюються ті рухи, які справляють задоволення, тобто ефектпозитивний. Згідно з законом готовності для того, щоб утвориласьнавичка, потрібна певна готовність організму, а саме зрілість нерво-вих механізмів, невтомність окремих органів, загальна установка.

У сучасній психології відомі й інші закони формуваннянавичок: закон зміни швидкості, закон плато, закон відсутностімежі, закон згасання тощо.

За Е.-Л. Торндайком, процес формування нових форм пове-дінки є результатом безладних спроб та помилок тварин, У про-цесі цих спроб один рух тварини випадково веде до того, що зада-ча розв'язується, а далі діють закони вироблення навичок. Такимчином, формування навичок, хоча вони витворюються в індиві-дуальному досвіді, не означає виникнення чогось нового, а є лишевідбором певних комбінацій з числа вже існуючих реакцій.

Існує також інша точка зору на формування навичок. Так, аме-риканський психолог Едвард Толмен вважав, що ті рухи, які робитьтварина, намагаючись розв'язати задачу, не носять хаотичного тавипадкового характеру, а виникають у процесі активної орієнтуваль-ної діяльності, коли тварина намагається досягти мети, аналізуючиситуацію. Внаслідок такого аналізу обсяг спроб тварини, яка керуєть-ся метою, поступово звужується і врешті виникають потрібні руховіреакції, адекватні меті. Ці реакції в майбутньому закріплюються.

Перевага теорії Е. Толмена над теорією Е.-Л. Торндайка по-лягає у тому, що в ній знаходимо спробу пояснити виникненнянавичок з аналізу активної орієнтувальної діяльності тварин. Е. То-лмен заперечує те, що потрібні рухи виникають випадково. Йоготеорія дає підставу припустити, що біологічним механізмом інди-відуальної форми поведінки тварин на рівні навичок є не механіч-ний ланцюг умовних рефлексів, а складні динамічні схеми, які фор-муються у процесі орієнтувальної діяльності тварини.

На вищому рівні розвитку перцептивної психіки виника-ють суттєві передумови для формування найвищого рівня пси-хічного відображення та інтелектуальної поведінки тварин. Та-кими передумовами є поява екстраполяційного рефлексу, удо-сконалення сприймання, ускладнення пам'яті та виникнення еле-ментарних форм мислення тварин.

122

Поняття екстраполяційного рефлексу (від лат. extra - поза,зовні, крім; лат. polio - пригладжую, обробляю) впровадив Л. Кру-шинський для позначення елементарної одиниці розумової дія-льності тварин. Суть екстраполювання полягає у поширенні ви-сновків, одержаних щодо однієї частини якоїсь системи, на іншучастину тієї ж системи. Досліди Л. Крушинського показали, щодеякі тварини здатні прослідкувати за рухами предметів-подраз-ників і орієнтуватися на очікуване переміщення об'єкта. Дослід-ник брав дві порожні трубки і на очах у ворони в одну з них нашнурку вводив принаду - шматок м'яса. Птах бачив, що прина-да проходила в трубку, з'являлась у просвіті між трубками і зно-ву ховалась у другій трубці. Ворона відразу ж летіла до кінця цієїдругої трубки і чекала на появу принади. Аналогічно чинять іншіхижі птахи, коти, собаки. Так, відомо, що собака, який перебігаєвулицю, біжить не навпростець, а, враховуючи рух машини, щонаближається, робить вигин.

Таким чином, екстраполяційний рефлекс засвідчує здатністьтварини прогнозувати події на підставі встановлення особливос-тей перебігу подій. Це вияв випереджальної поведінки тварин. Ек-страполяційний рефлекс є джерелом формування найскладнішихінтелектуальних видів індивідуально мінливої поведінки тварин.

Другою передумовою формування інтелектуальної пове-дінки вищих хребетних є зростаюча складність процесів сприй-мання. Якщо нижчі хребетні реагують лише на окремі власти-вості подразника, то вищі - вже на цілі комплекси ознак. Ця зда-тність безпосередньо пов'язана з розвитком рухового апаратутварин: вони можуть змінювати ситуацію і спостерігати резуль-тати власного впливу на оточуючий світ.

На вищих етапах еволюції хребетних виникає і більша три-валість образної пам'яті. Цей факт був детально досліджений векспериментах з "відтермінованими реакціями". Тварину помі-щали перед герметично закритим ящиком, куди на її очах кла-ли принаду. Якийсь час тварину затримували, а потім відпуска-ли. Якщо у пам'яті тварини зберігався "слід" принади, вона від-разу бігла до ящика; якщо цей "слід" зникав, тварина цього неробила.

123

Експерименти з відтермінованими реакціями показали, щочим вищий ступінь еволюційного розвитку, тим довша трива-лість збереження образів у пам'яті. Так, при одноразовій демонс-трації принади щур зберігав образ 10 - 12 секунд, собака - 10хвилин, мавпа - 16 - 48 годин.

На основі ускладнених процесів сприймання та образноїпам'яті у тварин розвиваються елементарні форми мислення. Це,насамперед, виявляється у здатності до досконаліших форм уза-гальнення. Так, курка розпізнає геометричні фігури незалежновід їхнього кольору. Якщо її навчити вибирати трикутник, нама-льований суцільною лінією, вона реагуватиме й на штрихований,і на пунктирний.

Більшість ссавців залишається на вищому рівні перцепти-вної психіки, однак, найбільш високоорганізовані з-поміж них,мавпи та дельфіни (є припущення, що сюди можна віднести щедеяких інших вищих тварин), підіймаються на ще один - найви-щий рівень розвитку.

5.4.2.3. Найвищий рівень перцептивної психікиНа цьому рівні тварини на основі відображення міжпред-

метних зв'язків здатні відображати ситуацію в цілому. В ситуаціївони виділяють суттєві властивості у їхньому взаємозв'язку іначебто передбачають наслідки цієї ситуації.

Розглянемо розвиток органів руху, органів чуття та нер-вової системи на найвищому рівні перцептивної психіки. Харак-терним щодо розвитку рухової активності мавп є виділення спе-ціальних органів маніпуляції - передніх лап, які допомагаютьздійснити орієнтувально-дослідницьку діяльність. Орієнтуваль-но-дослідницька діяльність мавп полягає у виробленій на допит-ливості орієнтувальній реакції, маніпулюванні предметами тощо.Мавпа здатна здійснити практичний аналіз об'єкта: виокремитидрібні деталі, розчленувати, розібрати, зруйнувати предмет. Пра-ктичного синтезу у процесі маніпулювання дуже мало.

Мавпи мають добре розвинені майже всі органи чуття, од-нак першочергове значення має зоровий аналізатор. Так, шим-панзе добре розрізняють плоскі та об'ємні геометричні фігури:коло, овал, трикутник, многокутник, кулю, піраміду, циліндр,

124

конус тощо; розрізняють усі кольори спектра і цілу гаму їхніхвідтінків. У дельфінів унікальне розвинена слухова чутливість.Вони розрізняють навіть такі свисти, які не може зареєструватизвукоаналізуюча апаратура.

Мавпи та дельфіни мають доволі ускладнену будову мозку,особливо коли йдеться про кору головного мозку, яка починає віді-гравати провідну роль у регуляції складних форм поведінки тварин.

На найвищому рівні розвитку психіки найдосконалішоговияву набуває інтелектуальна поведінка тварин. Інтелект (від лат.intellectus - розуміння, пізнання) тварин - це така форма пове-дінки, коли тварина на основі відображення існуючих між пред-метами зв'язків розв'язує нові для неї задачі, які раніше в її до-свіді не траплялись.

Систематичне дослідження інтелектуальної поведінки прима-тів розпочав у 20-х роках XX ст. відомий німецький психолог Воль-фґанґ Келлер. В його дослідах шимпанзе замикали в клітці, поза якоюна відстані, безпосередньо для мавпи недосяжній, клали принаду (апе-льсин, банан і т.п.). В клітці лежала палиця. Мавпа могла дотягнути-ся до принади лише за умови, якщо скористається палицею. Пове-дінка мавпи виглядала так: насамперед, мавпа намагалась ухопитипринаду лапою. Коли такі спроби виявились безуспішними, її акти-вність на деякий час згасала: вона припиняла свої намагання дістатипринаду й наче забувала про неї. За якийсь час активність мавпивідновлювалась, але тварина йшла уже іншим шляхом. Вона бралапалицю, простягала її у напрямку принади, торкалась принади татягнула палицю назад, знову простягала - і знову забирала назад.Врешті плід опинявся на ближчій віддалі, і мавпа хапала його.

У розв'язанні цієї задачі можна виділити період повного неус-піху - безліч спроб, які не дають бажаного результату, та період ося-яння, або інсайту (від англ. insight - проникливість, збагнення) -раптове зрозуміння і відкриття операції, яка майже відразу приво-дить до успіху, "схоплення" цілісної структури проблемної ситуації.

Примати здатні розв'язувати і складнішу проблемну ситу-ацію, де в єдиний акт поведінки об'єднуються дві різні операції.Поза кліткою, де перебувала тварина, на певній відстані клалипринаду. Дещо ближче від клітки, але так, що тварина не могла

125

дотягнутися, лежала довга палиця. Друга, коротша, якою можнадотягнутись до довгої палиці, але не можна дістати принаду, булав клітці. Щоб розв'язати цю задачу, мавпа короткою палицеюповинна була дістати довгу (І фаза), а далі вже за допомогою цієїдругої наблизити принаду (II фаза). Як правило, тварини давалираду з подібними двофазними задачами без особливих проблем.

Отже, на найвищому рівні перцептивної психіки поведінкатварин вперше диференціюється на дві фази: І фазу - підготовчута II фазу - реалізації. Без зв'язку з II фаза І позбавлена будь-якого біологічного сенсу, бо лише II фаза безпосередньо спрямо-вана на задоволення біологічних потреб тварини.

Інтерпретація результатів дослідів В. Келлера неоднознач-на. Сам вчений пояснював їх тим, що примати мають здатністьзіставляти окремі елементи ситуації один з одним так, що вонисприймаються як цілісна ситуація. Саме тут виявляються влас-тивості сприймання, позначені термінами цілісність та структу-рність. Підтвердження цього В. Келлер вбачав у тому факті, щоколи палиця й принада або дві палиці й принада одночасно непотрапляли в поле зору мавпи, вона задачу не виконувала.

Інший висновок з дослідів В. Келлера зробив відомий аме-риканський психолог Роберт Йєркс. Повторивши досліди В. Кел-лера, він дійшов висновку про спорідненість інтелектуальної фор-ми поведінки мавп з людським інтелектом.

Нарешті, австрійський психолог Карл Бюллер описану вищеповедінку приматів пояснював попереднім досвідом тварин: ма-впам, які живуть на деревах, часто доводиться підтягувати досебе плоди та гілки.

Відзначимо характерні ознаки інтелектуальної поведінкитварин:

1. Спостерігається за умови проблемної ситуації, тобто якщонаявні певні перешкоди для досягнення мети. Якщо здобиччюможна оволодіти звичайним способом, на підставі інстинктів танавичок, інтелектуальна поведінка не спостерігається. Отже, длявищих тварин вона залишається лише як потенційна можливість.

2. Складається з двох періодів: неуспіху та осяяння.3. Складається з двох фаз: підготовчої та реалізації.

726

4. Нестереотипна, тобто замість палиці, яку мавпа вико-ристовує, щоб наблизити плід, вона легко може використати будь-який інший придатний предмет.

5. Знайдене рішення легко може переноситись у нові умови.6. Примітивна, тобто вищі тварини наслідують не резуль-

тати дії, а саму дію. Це означає, що інтелектуальні дії тварин невипливають із знання об'єктивних законів природи. Про це свід-чить ще один такий дослід з шимпанзе.

Перед фруктами, захованими глибоко в ящику, запалиливогонь. Після багатьох невдалих спроб дістати плід шимпанзевипадково зачіпала кран від баку з водою, який стояв над палаю-чим вогнем. Вода гасила вогонь.

В новій експериментальній ситуації бак стояв звіддалік.Після декількох спроб шимпанзе справлялась і з цією задачею:вона набирала воду в рот і вихлюпувала на вогонь.

В іншій ситуації ящик з принадою стояв на плоту посере-дині водоймища. Бак з водою був установлений на другому пло-ту. Коли вогонь спалахнув, щоб погасити його, шимпанзе кину-лась хиткою драбиною до сусіднього плоту. Тварина перенеслазасвоєний спосіб дії в нову ситуацію, однак узагальнити власти-вості води не змогла.

Такий самий примітивізм у поведінці мавп виявляється і внаслідуванні дій людини: мавпі байдуже, використовує вона дляписьма олівець чи просто паличку; вона може мити підлогу су-хою ганчіркою тощо.

Отже, інтелектуальна поведінка вищих тварин обмежена.Вона визначається чисто біологічними закономірностями, рам-ки яких не здатна подолати навіть найрозумніша мавпа чи дель-фін. Саме у цьому полягає якісна відмінність інтелекту тваринивід інтелекту людини.

На найвищому рівні розвитку психіки тварин спостеріга-ються і найдосконаліші форми спілкування, зокрема передачіінформації. До способів передачі інформації, описаних для тва-рин вищого рівня психічного розвитку, додаються нові, інтелек-туально забарвлені. Так, шимпанзе, спілкуючись з експеримента-тором, може використовувати окремі слова, яких її навчила лю-

127

дина, картки з малюнками, символи і навіть комп'ютер. Так, удослідах К. Хейєса шимпанзе Вікі сама знайшла оригінальнийспосіб "висловлювати" свої бажання. Щоб проїхатись на автомо-білі, вона приносила картку із зображенням машини. Коли експе-риментатори втомились від надто частих поїздок і заховали всікартки з автомашинами, Вікі виривала малюнки з автомобіля-ми з журналів та книжок і пред'являла їх як квиток.

У дослідах Д. Примака шимпанзе Сара навчилась з симво-лів складати фрази "Сара покладе яблуко у відро, банан у таріл-ку" або "Якщо Сара візьме яблуко, то Мері дасть Сарі банан".

Не менш цікаві способи передачі інформації існують і в дельфі-нів. Вони спілкуються між собою мовою свистів. За даними Дж. Ліллі,дельфіни досконало копіюють людський сміх і навіть звуки мови.

Підведемо підсумки щодо філогенезу психічних форм ві-дображення та поведінки тварин. На всіх рівнях розвитку психі-ка та поведінка тварин визначається як зовнішніми (фізико-хі-мічними), так і внутрішніми (біологічними) умовами, хоча нарізних стадіях розвитку співвідношення між ними різне. Чим ви-щий рівень розвитку, тим значнішу роль відіграють внутрішніумови, тим певніше той чи інший вид тварин звільняється відбезпосереднього впливу середовища. Однак, на будь-якому рівнірозвитку остаточно від цього впливу тварина не звільняється.

Важливим загальним положенням філогенезу психіки тва-рин є те, що лінії їхнього психічного та біологічного розвиткуможуть не збігатися. Наприклад, тварини, які стоять на вищомущаблі біологічного розвитку, не обов'язково наділені особливорозвиненою психікою. К. Фабрі пояснює цю невідповідність не-однозначним співвідношенням між морфологією тварин та спо-собом їх життя. Рівень психічного розвитку тварин врешті ви-значається складним співвідношенням таких факторів як мор-фологія, умови життя та активність поведінки.

128

5.5. ОСНОВНІ ВЛАСТИВОСТІ ПСИХІКИ ТВАРИН ТАТЕНДЕНЦІЇ її РОЗВИТКУ

У процесі еволюції біологічна форма руху матерії на певно-му етапі приводить до появи психіки. Психіка (від гр. psyche - душа)- це така форма активного відображення суб'єктом об'єктив-ної реальності, яка виникає у процесі взаємодії живої істоти іззовнішнім світом. Основними властивостями психіки тварин є їїактивний характер, біологічна зумовленість, обмеженість наочни-ми конкретними ситуаціями, детермінованість видовим та індиві-дуальним досвідом і відсутність передачі досвіду у формі предме-тів матеріальної культури. Розглянемо ці властивості детальніше.

1. Активний характер. Для того, аби виникло психічне відо-браження, самого лише впливу подразника на живий організм не-достатньо. Необхідний також зустрічний процес: діяльність тва-рини щодо навколишнього оточення. У цьому взаємоактивномупроцесі відбувається перевірка та корекція того, що відобража-ється. Без активного процесу немає і психічного відображення.

2. Біологічна зумовленість. Психіка тварин орієнтує їх абощодо об'єктів їх біологічної потреби, або щодо властивостей тихпредметів і ситуацій, які для тварини набувають сенсу задоволен-ня певної біологічної потреби. Так, якщо в психіці людини фігу-ра трикутника насамперед відображається залежно від йогооб'єктивних характеристик (кількості кутів) і здебільшого неза-лежно від ставлення людини до цього трикутника, то для твари-ни, здатної розрізняти форму, ця фігура відображається лишещодо її біологічного змісту. Якщо тварина ніяк не ставиться допредмета, то цей предмет для неї не існує. Саме біологічна зумов-леність робить психіку тварин навіть у вищих її проявах принци-пово обмеженою і тим самим якісно відмінною від людської пси-хіки, яка апріорно носить суспільний характер.

3. Обмеженість наочними конкретними ситуаціями. Тва-рини не здатні керуватись ідеально уявленою метою, а лише кон-кретними наочними ситуаціями. Це виявляється у відсутності втварин виготовлення знарядь про запас, у відсутності окремихпсихічних процесів, наприклад, уяви тощо.

129

4. Детермінованість видовим та індивідуальним досвідом.

Як показують численні досліди, наведені вище, на всіх ступеняхрозвитку тварин існують видові форми поведінки (інстинкти) танабуті індивідуально (навички та тваринний інтелект). У кожнійз них тією чи іншою мірою присутні як спадковість, так і мінли-вість, як фіксованість, так і лабільність .їх співвідношення та роль

у філогенезі, безперечно, змінюються, що, в свою чергу, спричи-

няється до якісної зміни поведінки тварин.Співвідношення між фіксованістю та лабільністю поведін-

ки залежить від рівня організації тварин: чим нижчий рівень ор-

ганізації, тим більше в поведінці видового (успадкованого та фі-

ксованого); чим вищий рівень організації, тим більше індивіду-

ально виробленого (мінливого та лабільного). Разом з тим спо-

стереження та досліди з тваринами показують, що індивідуальнаповедінка тварин завжди формується на основі видової, інстин-ктивної. Удосконалення навичок та інтелекту залежить від про-гресивного розвитку саме інстинктивної форми поведінки. І нав-

паки, навички та тваринний інтелект впливають на інстинкти,часом активізуючи, а часом гальмуючи їх вияв.

Отже, протиставляти видову та індивідуальну поведінку тва-рин неправомірно; вони розвиваються та ускладнюються разомяк два компоненти єдиного процесу еволюції психіки тварин.

5. Відсутність передачі досвіду у формі предметів матері-

альної культури. Це означає, що в світі тварин відсутнє накопи-чення, закріплення та передача матеріальних цінностей від поко-

ління до покоління.Психіка тварин має свої загальні тенденції розвитку. Таки-

ми тенденціями можна вважати безперервність психічного розви-

тку - він становить єдину безперервну лінію розвитку, де елементи

вищого рівня психічного розвитку зароджуються в надрах попе-реднього, нижчого. Другою тенденцією є зростання диференці-

ації сенсорних та моторних функцій, що веде до адекватнішоговідображення дійсності. Третя тенденція - розширення пізнаваль-

них можливостей психіки. Це означає, що в ході еволюції психікиз'являються та удосконалюються нові форми пізнавального відо-браження дійсності. У цьому - суть психічного розвитку. Четверта

130

тенденція виявляється в ускладненні видової та індивідуально на-бутої поведінки. П'ята тенденція - виникнення як різко відмінних(дивергентних) форм поведінки на одній стадії психічного розви-тку, так і подібних (аналогічних) форм поведінки на різних стаді-ях розвитку. Проте за дивергентними формами поведінки лежатьоднакові, а за аналогічними - різні механізми поведінки.

5.6. ПСИХІКА ТВАРИН - БІОЛОГІЧНА ПЕРЕДІСТОРІЯРОЗВИТКУ ПСИХІКИ ЛЮДИНИ

Розвиток психіки тварин складає передісторію розвиткупсихіки та свідомості людини. Це складний та тривалий процес

біологічної еволюції, вирішальну роль у якому відіграє спосібжиття живих істот. Останній, в свою чергу, залежить від умов се-

редовища, активності поведінки тварин та їх морфології.Філогенез психіки тварин розкриває деякі таємниці біоло-

гічної передісторії специфічно людських форм поведінки. До них,насамперед, належить мова тварин, їх спілкування та викорис-тання ними знарядь.

Мова тварин - це складні системи сигналізацій. За допомо-гою сигналів різних модальностей (звуків, рухів, поз, запахів, ко-льорів тощо) тварини передають один одному інформацію пробіологічно важливі події та стани. Це сигнали тривоги, небезпе-ки, загрози, покори, залицяння та багато інших. Істотними від-

мінностями мови тварин від мови людини є, по-перше, відсут-ність у мові тварин семантичної функції. Це означає, що елемен-

ти мови тварин не позначають предмети самі по собі, їх абст-

рактні властивості, а завжди пов'язані з конкретною біологіч-

ною ситуацією і служать конкретній біологічній меті.

По-друге, мова тварин генетичне фіксована. Це закритасистема, яка містить обмежений набір сигналів. Так, у курей роз-

шифровано близько 20 різноманітних сигналів, у приматів - до90. Кожна жива істота від народження знає мову свого виду. Знан-ня ж мови в людини формуються упродовж життя через спілку-вання з іншими людьми і, як відкрита система, безперервно зба-гачується та розвивається.

131

До передісторії людських форм поведінки належить і спіл-кування тварин, яке особливо складних форм набуває в тих, хтоживе зграями. Характерною рисою багатьох зграй тварин є ієрар-хія її членів. Ієрархія встановлюється та підтримується за допо-могою різноманітних актів спілкування: ритуалів, турнірів тощо.Найсильнішим представникам зграї підкоряються, їх наслідують.У деяких зграях існує чіткий розподіл функцій між особинамиза ознаками статі, віку та рангу.

Біологічна передісторія специфічно людських форм поведін-ки пов'язана також з використанням знарядь. Тривалий час вважа-лось, що використання знарядь доступне лише людиноподібниммавпам, до того ж у неволі. Останнім часом виявлені факти застосу-вання знарядь у багатьох видів тварин, в тому числі у нижчих мавп,птахів, комах тощо. Так, у 70-х роках XX ст. широкої популярностінабули дослідження Дж. Лавик-Гудолл. Спостерігаючи за шимпанзев природних умовах, вона виявила, що ці тварини не лише застосо-вують, але й виготовляють та вдосконалюють знаряддя. Однак, не-заперечним фактом залишається нездатність тварин виготовлятиодні знаряддя за допомогою інших. Тварини для цього використо-вують лише природні засоби. Крім того, використання знарядь спо-нукається лише біологічними мотивами в конкретній ситуації, і тва-рини ніколи не вступають у взаємовідносини з приводу застосуван-ня чи використання знарядь. Все це дозволяє визначити застосуван-ня тваринами знарядь як одну з форм біологічної адаптації. Вонамає лише зовнішню подібність до трудової діяльності людини.

Отже, знання психічних особливостей тварин дає змогу пси-хологам краще пізнати та зрозуміти різноманітні прояви людсь-кої психіки.

ЛІТЕРАТУРА

Основна1. Гиппенрейтер Ю. Б. Введение в общую психологию. Курс лек-

ций. М.: ЧеРо, 1996. С. 169 -197.2. Леонтьев А. Н. Понятие отражения й его значение для психо-

логии // Хрестоматия по психологии / Под ред. А. В. Петровского. М.:Просвещение, 1987. С. 18 - 25.

132

3. Леонтьев А. Н. Проблеми развития психики. 4-е изд. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. С. 15 - 69,219 - 271.

4. Рубинштейн С. Л. Основи общей психологии. В 2 т.: Т. 1. М.:Педагогика, 1989. С. 106 -156.

5. Фабри К. 3. Основи зоопсихологии. М.: Из-во Моск. ун-та,1976. С. 172-284.

Додаткова1. Крушинский Л. В. Зволюционно-генетические аспекти пове-

дения. М.: Наука, 1991. С. 53 - 71,147 - 154,239 - 244.2. Ладьігина-Котс Н. Н. Развитие психики в процессе зволю-

ции организмов. М.: Советская наука, 1958.3. Морозов В. Зтот удивительньш дельфин // Популярная пси-

хология. Хрестоматия / Сост. В. В. Мироненко. М.: Просвещение, 1990.С. 100-106.

4.ХамориЙ. Долгийпутькмозгучеловека.М.гМир, 1985.С. 105 -115.

6. ПРИРОДА ТА СУТНІСТЬ

ПСИХІКИ ЛЮДИНИПсихіка людини є складною та багаторівневою формою

відображення зовнішнього та внутрішнього світу, в якій виділя-ють два основні види її прояву: свідоме та несвідоме. В психологіїтривалий час ототожнювались поняття "психіка" та "свідомість",а категорія "несвідомого" нерідко взагалі випадала з кола психо-логічного аналізу. Перш ніж приступити до характеристики сві-домих та несвідомих явищ психіки людини, з'ясуємо сутність за-гальнішого (родового) поняття — самої психіки людини.

6.1. ПСИХОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ ФІЛОГЕНЕЗУ ПСИХІКИ

ЛЮДИНИ

Проблема філогенезу психіки людини є однією з найсклад-ніших в психології. Щодо її розв'язання існує декілька теорій:натуралістична, суспільно-історична та марксистська. В кожнійз них визнається той факт, що людська психіка формувалась підвпливом суспільно-історичних умов, однак питома вага цих умову різних теоріях різна.

6.1.1. Натуралістична теорія

Натуралістична теорія філогенезу психіки людини виник-ла в 20-х роках XX ст. в США і поширилась у рамках біхевіоризму(20 - 40 роки XX ст.) та необіхевіоризму (з 40-х років XX ст.).Засновником її був Джон Уотсон.

Основна ідея натуралістичної теорії полягає в тому, щопсихіка людини якісно не відрізняється від психіки тварини, зо-крема, принципово не змінюються механізми набуття індивіду-ального досвіду людини у порівнянні з твариною. Отже, при їївивченні повинні бути збережені всі основні поняття біологічноїеволюції: пристосування до середовища та виживання, інтегра-ція та диференціація органів і функцій, видовий та індивідуаль-ний досвід тощо. На відміну від тварини в людини відбуваєтьсялише кількісне ускладнення процесів пристосування - і видово-

134

то, і індивідуального. Вони відбуваються за рахунок нових фак-торів, які діють у людському суспільстві, наприклад, мовлення,соціальних інституцій тощо.

Таким чином, у натуралістичній теорії стосунки людини тасуспільства розглядаються натуралістичне, за аналогією із кон-тактами тварини та середовища.

6.1.2. Суспільно-історична теорія

Уперше ідеї про соціальну детермінованість психіки люди-ни виникли ще у XVIII ст. (Д. Дідро, П. Гольбах, К. Гельвецій, Е. Кон-дильяк). На основі цих ідей в кінці XIX ст. почали інтенсивнорозробляти суспільно-історичну теорію філогенезу психіки. Доцієї теорії увійшли три відомі психологічні школи: соціологічна,культурно-історична та історичної психології.

Соціологічну школу засновано в кінці XIX ст. у Франції. Ос-новна ідея цієї школи, представниками якої були Е. Дюркгейм,М. Гальбвакс, Л. Леві-Брюль, Ш. Блондель та П. Жане, полягає утому, що формування психіки кожної конкретної людини у фі-логенезі відбувалось під впливом суспільного оточення. Внаслі-док такого впливу психіка людини набувала соціальних та інте-лектуальних ознак.

Для частини представників соціологічної школи (Е. Дюрк-гейм, Л. Леві-Брюль та ін.) соціальність психіки зводилась пере-важно до соціальності пізнання; для інших (М. Гальбвакс, Ш. Блон-дель та ін.) важливими були ідеї про глибоку суспільну зумовле-ність людської психіки.

Слід зазначити, що в соціологічній школі помітна тенден-ція розглядати соціальне в людині не окремо від її природнихособливостей та нервово-фізіологічної організації, а як продуктісторичного перетворення цих природних основ людини.

В основі ідей культурно-історичної школи розвитку психі-ки людини, або теорії суспільно-історичного походження вищихпсихічних функцій, лежить історичний підхід. Ця школа заснова-на у другій половині 20-х років XX ст. в Росії (Л. Виготський).Основне положення її полягає у тому, що психіка сучасної люди-

135

ни є результатом впливу на неї двох процесів: біологічної ево-

люції, яка створила вид Homo Sapiens, та історичного розвитку,який первісну примітивну людину перетворив на людину культу-рну. Обидва процеси — біологічного та культурного розвиткуповедінки - розглядаються у філогенезі окремо, як самостійні танезалежні лінії розвитку (в онтогенезі вони зливаються в єдиний

складний процес).Основним механізмом розвитку психіки людини Л. Виготсь-

кий вважав механізм засвоєння соціальне та історично сформова-

них видів і форм діяльності. На його думку, у ході суспільно-істори-чного розвитку людини природні механізми психічних процесів пе-

ретворюються на суспільно-історичні. Це перетворення розглядає-ться як неминучий результат засвоєння людиною продуктів людсь-

кої культури у процесі її спілкування з оточуючими людьми.Школу історичної психології заснував 1948 року у Франції

Ф. Мейєрсон. Прихильники історичної психології вважають, щозміни людської психіки детермінуються змінами конкретних сус-пільно-економічних умов життя людини. Ці умови, однак, не без-посередньо, а опосередковано, через трудову діяльність, форму-ють психіку людини.

Аналізуючи типи діяльності людини в різні історичні епохи,учені зробили спробу розкрити особливості духовного світу на-ших пращурів. Так, за даними І. Мейєрсона, М. Ленарда та Ж.-П.

Вернана людина первісного суспільства ще не вміла відокремитисебе від природи і соціальної групи, до якої належала. Тогочасній

людині була притаманна так звана родова свідомість, суть якоїполягала в тому, що людина зливалася з родовою групою, до якої

належала, не вбачаючи в собі особливої істоти зі своїми власнимиінтересами. Таким чином, спочатку виділяв себе і протиставляв

навколишньому світові цілий рід, а не окрема людина. Про це свід-чать історичні факти з життя наших пращурів, скажімо, наяв-ність у них кількох імен, кожним з яких користувались в строговизначених ситуаціях. Зі зміною імені індивід наче набував іншого

єства. За таких умов людина мала дуже обмежені можливості від-чути себе індивідуальністю. Свідченням того етапу розвитку пси-

хіки наших пращурів залишилась і мова багатьох сучасних наро-

136

дів, наприклад, папуасів, чукчів, меланезійців тощо. В цих моваходне з імен людини збігається з назвою племені чи народу.

Виникнення філософії та зародків конкретних наук, піднесен-ня на вищий рівень мистецтва та моральних стосунків у античнічаси сформувало в людини уявлення про уявлення, поняття пропоняття. Все це дало їй можливість, насамперед, виокремити себе з

довкілля як фізично, тобто подивитися на себе збоку, відсторонено,

так і духовно, тобто перетворити свій внутрішній світ на предметосмислення, зрозуміння і, основне, практичного втручання.

Подальший філогенез психіки людини представники істори-

чної психології пов'язують з утворенням міст, виникненням соці-

альних класів, розподілом праці. Всі ці фактори сприяли розвит-кові індивідуальності людини, збагачували її почуття та мислення.

Своєрідні зміни психіки спостерігались і на наступних ета-

пах розвитку суспільства, зокрема в епоху Відродження (XVI -XVII ст.). За даними французького дослідника Р. Мандру, в цейперіод відбувалось інтенсивне формування ініціативності, допи-

тливості та діловитості людини, зросла її емоційність. Відмінностівиникли також і в типі сприймання: якщо для людини XX ст. про-відну роль має зорове сприймання, то для людини XVI - XVII ст.— слухове. Загалом, психіці людини епохи Відродження було ха-

рактерне злиття емоційної та інтелектуальної сфер.Таким чином, рушійною силою філогенезу психіки людини

школа історичної психології вважала зміни способу виробницт-

ва та перетворення суспільних відносин. Людину розглядали на-самперед як суб'єкт творчої діяльності. Саме через продукти цієї

творчої діяльності і була зроблена спроба зрозуміти розвиток

психіки людини в різні історичні епохи.

6.1.3. Марксистська теорія

Основні положення марксистської теорії філогенезу психі-ки людини були висунуті в другій половині XIX ст. в Німеччині(Карл Маркс). У психологію вони проникли в 20 - 30-х роках XX

ст. - насамперед, у психологію радянську.

137

Згідно з цією теорією виникнення людської психіки є зако-номірним результатом біологічної еволюції психіки тварин. Про-те вирішальна роль у цьому процесі належить суспільній праці.Трудова діяльність вимагає від її учасників вступу до нових суспі-льних відносин, які передбачають виготовлення знарядь праці,попереднє усвідомлення мети та використання мовлення. У зв'яз-ку з тим, що розвиток психіки людини перебуває в тісному зв'яз-ку з розвитком суспільства, усвідомлені психічні явища людинизавжди мають класовий характер. Це істотний аспект марксист-ської теорії філогенезу психіки людини.

6.2. ПЕРЕДУМОВИ, УМОВИ ТА ФАКТОРИФОРМУВАННЯ ПСИХІКИ ЛЮДИНИ

Передумовою розвитку людської психіки були перехід відстадного способу існування наших пращурів до общинно-родо-вого та зміни в анатомо-фізіологічній будові організму.

Розглянемо першу передумову - перехід від стадного спо-собу існування наших пращурів до общинно-родового. Замістьхарактерного для людини групового протиставлення себе ото-чуючому світові та іншим людям (протиставлявся не окремийіндивід, а ціла група людей, до якої цей індивід належав) в епохуобщинно-родової формації виникло індивідуальне протистав-лення. Окремий індивід уже почав усвідомлювати своє "Я" навідміну від "Я" інших членів своєї групи. Це було передумовоюзародження основної особливості людської психіки — єдностісвідомого і несвідомого.

Водночас відбувались зміни і в анатомо-фізіологічній бу-дові організму наших пращурів. Тут найперше слід відзначитивертикальне положення тіла людини, удосконалення дій руки тарозвиток головного мозку: відбувалась поступова кортикаліза-ція функцій головного мозку, а також збільшувалась площа тавага мозку. Так, у пітекантропів, пращурів людини, вага головно-го мозку дорівнювала 800 - 900 г, у синантропів - 850 - 1220 г, унеандертальців - 1007 - 1500 г. Середня абсолютна вага мозку сучасної людини становить 1200 - 1600 г.

138

Ці природні передумови створили можливість для форму-вання психіки сучасної людини. Після того, як сучасний тип люди-ни біологічно остаточно сформувався (40 - 50 тисячоліття до н.е.),і вона перейшла від передісторії до історії свого розвитку, біологі-чна спадковість безпосередньо вже не впливала на сферу психічно-го розвитку. Відтоді, а особливо за останні 10 тис. років, форму-вання психіки людини зумовлював соціально-історичний прогрес.

Природні передумови створили лише можливість для фор-мування суто людської психіки. Вирішальною умовою, тобтообставинами та особливостями реальної дійсності, за яких цейпсихічний розвиток відбувався, стало соціально-історичне сере-довище. Без засвоєння досвіду суспільства, без спілкування з інши-ми людьми не сформувалась би й суто людська форма психічно-го відображення - свідомості див. параграф 5.2, (табл. 5.1).

За соціально-історичних умов розвитку основними фак-торами формування психіки стали творча діяльність людини та

мовлення.Як відомо, первинною формою становлення будь-якого

психічного явища людини є її продуктивна творча діяльність,що забезпечує індивідові створення динамічного образу оточу-

ючого світу.Другим фактором формування людської психіки стало

мовлення. Виникнення мовлення спричинює три найістотнішізміни в психічній діяльності людини. По-перше, позначаючи сло-вами чи словосполученнями предмети та явища, мовлення допо-магає вирізнити ці предмети, скерувати на них увагу. По-друге,мовлення дає можливість абстрагувати та узагальнити важливіознаки предметів та явищ, що перетворює мовлення на істотнезнаряддя мислення. По-третє, мовлення служить основним засо-бом передачі інформації. З появою людського мовлення вини-кає зовсім новий тип психічного розвитку, якого не було у тва-рин, що й дає підставу розглядати мовлення як важливий фак-тор формування психіки людини.

Отже, за конкретних соціально-історичних умов, завдякитворчій діяльності та мовленню формувалась психіка людини,відмінна від психіки тварин.

139

6.3. ОСНОВНІ ВЛАСТИВОСТІ ПСИХІКИ ЛЮДИНИ

Властивості психіки людини можна описати, спираючисьна загальнонауковий принцип доповнюваності (див. параграф3.2). Його суть полягає в тому, що в наукових дослідженнях реко-мендується використовувати такі парні категорії, які формаль-но одну до одної звести не можна. Отже, йдеться про наступнівластивості людської психіки: єдність свідомого та несвідомого,

ідеального та матеріального, суб'єктивного та об'єктивного, ча-стини та цілого, стану та процесу, біологічного та соціального.

1. Єдність свідомого та несвідомого. Основною властивіс-тю людської психіки вважається поява усвідомлених психічнихявищ, які взаємодіють з неусвідомленими. Свідома діяльністьлюдини підкоряється соціальним законам суспільства, несвідо-

ма - принципові задоволення.Детальніше свідоме та несвідоме в психіці людини будуть

розглянуті в розділах 7 та 8.2. Єдність ідеального та матеріального. Питання ідеаль-

ності-матеріальності психіки людини належить до найскладнішихпитань психологічної науки. Складність його пов'язана з тим,що думка людини, звернена на природу, на матеріальний світ,повинна перетворити саму себе в об'єкт свого дослідження, ви-

значити свою власну природу.Існують три точки зору на це питання, а саме: психіка -

матеріальна; психіка - ідеальна; психіка становить єдність іде-

ального та матеріального.Перша точка зору представлена ще в атомістичних погля-

дах Геракліта (VI - V ст. до н.е.) та Демокріта (V - IV ст. до н.е.) і

базується на принципі матеріальної єдності світу. У цьому ви-падку психіка розглядається як особливий вид матерії, наприк-лад, мінливий стан вогню у Геракліта, кулясті вогняні рухливі ато-

ми в Демокріта.Сучасне трактування цієї точки зору представлене в пра-

цях російського психолога Якова Пономарьова (1983). Він вва-жає, що термін "ідеальне" не слід традиційно розглядати як не-матеріальне; ідеальне - це одна з форм організації матерії. Я. По-номарьов вважає невірною поширену у психології думку про те,

140

що матерія у своєму розвитку породжує ідеальне як свою нема-теріальну реальну властивість. Стверджуючи матеріальність пси-хіки, він розглядає її як специфічну форму руху матерії.

Друга точка зору походить від "ідеалістичної лінії" Плато-на (V - IV ст. до н.е.). Ідеальність психіки обґрунтовується тим,

що психіка - це образ речей, предметів, явищ тощо, а не самі ціречі, предмети, явища.

Згідно з третьою точкою зору (зокрема, С. Рубінштейн, 40-іроки XX ст.) психіка - це і реальний бік буття, і його відображен-

ня. Якщо розглядати об'єктивно існуючий предмет і образ цьо-

го предмета, то з гносеологічної (від гр. gnosis - пізнання; logos -

наука) точки зору цей образ ідеальний, бо в центральній нерво-вій системі людини немає іншого, матеріального, предмета, а є

лише відображення першого, реально існуючого. Однак, з онто-логічної (від гр. ontos - суще; logos - наука) точки зору образ

виникає внаслідок матеріального процесу, що відбувається в коріголовного мозку.

Ідеальність психіки стосується зовнішнього світу: ідеальне єтаке, що існує лише у наших відчуттях, сприйманні, мисленні, уяві

тощо. Ідеальне є непротяжним, не має субстанції. Ідеальність пси-хіки є провідною, визначальною властивістю психічного образуабо ідеї. Проте як рефлекторна діяльність психіка матеріальна.

3. Єдність суб'єктивного та об'єктивного. Поняття"суб'єктивне" та "об'єктивне" в психології розглядають у різних,щонайменше трьох, значеннях. Насамперед, вважається, що

суб'єктивність - це притаманність усього психічного певномуіндивіду. Психіка людини несе на собі відбиток окремої особис-

тості, її індивідуальних особливостей, відображаючи своєрідність

її життєвого досвіду, інтересів, установок, емоцій тощо. Саме че-

рез те, що у психіці відбувається певне спотворення дійсності,вона і є суб'єктивною. Існує ціла низка психічних явищ, де суб'є-

ктивність домінує (емоційні процеси, рефлексія, самоспостере-ження, самосвідомість тощо). Суб'єктивність психіки у всій сво-їй багатогранності виявляється лише в людини.

У другому значенні суб'єктивність трактують як замкне-ність психічного у своєму власному внутрішньому світі. Психіка

141

доступна лише суб'єктові, якому належить. Вона суб'єктивна втому сенсі, що принципово недоступна для об'єктивного спосте-реження, а виявляється лише через самоспостереження.

І, нарешті, суб'єктивність психіки людини означає неповнуадекватність пізнання.

Водночас психіка людини не могла б давати нам інформа-цію про навколишній світ, якби відображене було лише суб'єкти-вним. Тому суб'єктивність психіки людини слід розглядати уєдності з об'єктивністю. Об'єктивність психіки трактують і як їїадекватність, і як біологічну безсторонність.

Адекватність виявляється у частковій відповідності психіч-ного відображення об'єктивно існуючій інформації про предме-ти та явища, які відображаються.

Біологічна безсторонність виявляється у тому, що в пси-хіці відображаються об'єктивно тривкі властивості зовнішньо-го та внутрішнього середовища достатньо незалежно від суб'єк-тивного ставлення до нього з боку людини. Для людини психічневідображення не є обов'язково пов'язаним з біологічними моти-вами: наші дії часто не базуються на біологічних потягах чи по-требах. Діяльність людини, як правило, керується складними ду-ховними потребами, наприклад, пізнавальними, потребами у спіл-куванні тощо. Нерідко спостерігаємо ситуацію, коли свідома ді-яльність людини не лише не підкоряється біологічним потребам,а вступає в конфлікт з ними та гальмує їх.

4. Єдність частини і цілого. У психології є два найпошире-ніші трактування психічного: атомістичне (Дж. Локк, Г. Гоббс,Д. Гартлі, Д. Прістлі, В. Вундт та ін.) і структурно-цілісне (Г. Лей-бніц, М. Вертгеймер, К. Коффка, К. Келлер, В. Джеме, В. Дільтей,Е. Шпрангер та ін.).

Атомістичний погляд найповніше виявився в асоціативнійпсихології, що психічне розглядала як побудоване з елементар-них ізольованих частинок (першооснов, "психічних клітинок"),вважаючи їх "цеглинками" складніших психічних явищ.

У XX ст. атомістичну традицію продовжувала біхевіорис-тично спрямована психологія, фізіологічна психологія, психо-логія діяльності тощо. Вважалось, що, з'ясувавши сутність цих

142

"цеглинок" та закони, за якими з них утворюються складні пси-хічні явища, можна осягнути природу психіки людини в цілому.Такий підхід до природи психіки людини названо синтетичним.Основна складність, на яку наштовхнулись прихильники цьогоміркування, - неможливість адекватно пояснити, завдяки чомунезалежні елементи утворюють цілісну психіку.

Паралельно з синтетичним підходом формувався аналіти-чний, прихильники якого, здебільшого ґештальтпсихологи, об-стоювали структурно-цілісне трактування природи психіки.Вони вважали, що психічне є цілісним утворенням і не зводитьсядо "психічних атомів". Виходячи з того, що психіка не може бутикомпонована з частин, не може бути сконструйована шляхомскладання, Вільгельм Дільтей стверджував, що складні психічніявища не слід синтезувати з гіпотетичних атомів. Явища психіч-ного життя належить досліджувати у їх цілісності. Цілісність єпервинною щодо атомів.

У сучасній психології з'являється тенденція до об'єднанняцих двох зазначених крайніх трактувань: психіка водночас розг-лядається і як єдине ціле, і як система елементів.

5. Єдність стану і процесу. В історії психології знаходимоще одну дихотомію: або психіка одвічно є процесом (актом су-дження, актом свідомості, актом поведінки тощо), або структу-рою (елементами свідомості, рисами характеру тощо). Сучаснапсихологічна наука доводить, що психіка водночас виявляєтьсяі як процес, і як стан. Психічний процес є динамікою, зміноюпсихічного стану, а стан - це момент процесу, взятий у статиці.

6. Єдність біологічного і соціального. У сформованій пси-хіці сучасної людини біологічне та соціальне існує в певному спів-відношенні. Залежно від точки зору на роль біологічного і соці-ального у психіці людини в сучасній психології виникли різні кон-цепції: біологізаторська, соціологізаторська, концепція двохфакторів та діалектико-матеріалістична.

Біологізаторська концепція надмірно великої ваги надаєприродним, біологічним умовам та факторам у формуванні пси-хіки людини. Соціологізаторська, навпаки, основну роль віддаєсуспільству. Концепція двох факторів припускає наявність двох

143

незалежних паралельних детермінант у розвитку психіки людини: Ібіологічної, і соціальної. Діалектико-матеріалістична концепціявизнає роль і біологічних факторів, і суспільства у їх взаємодії, вва-жаючи, що психічна діяльність формується залежно від природ-них даних людини під впливом суспільних умов та виховання.

Ми розглянули основні властивості психіки людини, які роб-лять її природу відмінною від природи психіки тварин, з одного боку,та фізіологічних процесів - з іншого. Спираючись на ці властивості,можна дати означення психіки людини. Психіка людини - це такаформа активного відображення людиною об'єктивної реальності,яка виникає у процесі взаємодії людини із зовнішнім світом і хара-ктеризується єдністю свідомого та несвідомого, ідеального таматеріального, суб'єктивного та об'єктивного, частини й ціло-го, стану й процесу, біологічного та соціального.

Психіка виконує дві основні функції в житті та діяльностілюдини: відображення та регуляції. Завдяки функції відображен-ня людина отримує інформацію про оточуючий світ і виражаєсвоє ставлення до цієї інформації. Регуляторна функція дає мо-жливість посилювати та послаблювати психічну діяльність, ак-тивізувати її та гальмувати, а також виявляти індивідуальні від-мінності у діяльності людей.

6.4. МАТЕРІАЛЬНІ ОСНОВИ ТА ФІЗІОЛОГІЧНІ МЕХА-

НІЗМИ ПСИХІКИ

Питання про матеріальні основи психіки людини з давніхчасів розв'язувалось по-різному. Думка про те, що органом душіє мозок, належала ще давньогрецькому лікареві Алкмеонові (VIст. до н.е.). Однак цей висновок упродовж кількох століть розг-лядали тільки як припущення. В античні часи носіями душі вва-жали серце і "нутрощі". В середні віки склалось уявлення про те,що три форми існування духу: здатність сприймати і уявляти,здатність міркувати та здатність запам'ятовувати - локалізованів рідині, яка заповнює три "мозкові шлуночки". На початку XIXст. матеріальна основа психіки знову перемістилась у мозок, зо-крема, в кору головного мозку. Австрійський лікар та анатом

144

Ф. Галль висунув припущення, що особливий розвиток психіч-них здібностей викликає утворення опуклостей у черепі. Так булизакладені основи спеціальної галузі знань - френології. Френоло-гія (від гр. phren - розум, душа; logos - наука) - це вчення прозв'язок психічних якостей людини з формою будови її черепа.

Френологію Ф. Галля ще за його життя сприймали як науковуфантастику, однак думка про пряму локалізацію окремих психіч-них функцій у корі головного мозку збереглась. У 70-х роках XIX ст.клінічні спостереження показали, що ураження кори головногомозку спричиняють випадання окремих психічних функцій. Це даломожливість виділити "центр письма", "центр лічби", "центр понять"тощо. Згодом, у 1934 році, німецький психіатр К. Клейст представивзведену "локалізовану карту" головного мозку.

Незважаючи на те, що спроби локалізації складних психіч-них функцій у тих чи інших ділянках головного мозку свого часубули прогресивними, вони дуже скоро перестали задовольнятивчених. Виявилось, що порушення деяких складних психічнихпроцесів, наприклад, мовлення, можуть виникати при ураженнірізних ділянок головного мозку, і навпаки - ураження однієї ді-лянки головного мозку спричиняє порушення різних психічнихфункцій. Учені (К. Лешлі, К. Гольдштейн, К. Монаков та ін.) ви-словили думку, що психічні процеси є функцією всього мозку вцілому і не можуть бути локалізовані в обмежених ділянках моз-кової кори. Так виникла течія антилокалізаціонізму. Однак, неза-баром і від цього напряму відмовились як від бездоказового.

Сучасне розуміння матеріальних основ та фізіологічнихмеханізмів психіки в своїй основі спирається на рефлекторнутеорію психіки Івана Сєченова, обґрунтовану у його статті "Реф-лекси головного мозку" (1863). На підставі власних досліджень, атакож робіт видатних фізіологів середини XIX ст. (Е. Пфлюгер,К. Бернар, Е. Вебер) І. Сєченов сформулював основні положеннярефлекторної теорії психіки: 1) цілісним актом, який зв'язує ор-ганізм з об'єктом, є рефлекс; 2) центральну ланку рефлексу неможна відокремити від рецептора та ефектора. Ці положенняозначають, що матеріальною основою психічного процесу є всятричленна структура рефлексу: рецептор, центральна ланка та

145

ефектор, які слід розглядати не окремо, а як цілість. Саме у тако-му розумінні психічні процеси за своїм походженням та механіз-мом суть рефлекси. Цілісний рефлекторний акт - це далі неподі-льна функціональна одиниця субстрату (від лат. substratum - під-стилка), тобто матеріальної основи психіки.

Ці положення сєченовської концепції лягли в основу по-дальшого розвитку рефлекторної теорії психіки, яку на початкуXX ст. почав інтенсивно розробляти Іван Павлов. Павловськаконцепція збагатила та експериментальне й теоретично обґрун-тувала сєченовську. Ядром концептуального апарату І. Павловазалишилось поняття рефлексу, безумовного та умовного, як фор-ми взаємодії організму зі середовищем. Умовний рефлекс - тим-часовий нервовий зв'язок - був визначений як таке чисто фізіо-логічне явище, котре водночас можна було б вважати і елемента-рним психічним явищем (асоціацією). Таким чином, на відмінувід І. Сєченова, І. Павлов не визнавав якісної своєрідності психі-ки у порівнянні з вищою нервовою діяльністю.

Завершенням павловської концепції було поняття про си-гнальну функцію нервових та нервово-психічних процесів, яківибудовуються у ієрархію (рис. 6.1).

На першому рівні вищої нервової діяльності сигнальну фун-кцію виконують образи - первинні (відчуття та сприймання) тавторинні (пам'ять); на другому рівні - усвідомлений за допомо-гою мислення та мовлення зміст слова. Відкриття І. Павловим пер-шої та другої сигнальних систем особливо серйозно вплинуло нарозвиток психологічної теорії. Завдяки йому вперше були розкритізагальні принципи організації нервових та нервово-психічних про-цесів. Однак, сама павловська концепція майже повністю вичер-пала внутрішні можливості розвитку рефлекторної теорії.

Подальший розвиток рефлекторна теорія психіки знайшлав теорії функціональної системи Петра Анохіна. Ще в 30-х рокахXX ст. П. Анохін висунув ідею про роботу головного мозку запринципом функціональної системи. Оскільки функціональнасистема є складним динамічним цілим, вона не може бути лока-лізована в обмеженій ділянці головного мозку і повинна реалізу-ватися цілим комплексом сумісно працюючих зон.

146

Рис. 6.1. Ієрархія нервових та нервово-психічних процесів (за І. Павловим)

Сучасні дані про функціональну організацію головногомозку людини свідчать про те, що у ньому можна виділити триосновні блоки, кожен з яких відіграє свою роль у психіці: енерге-тичний блок підтримки тонусу кори; блок прийому, опрацюван-ня та збереження інформації; блок програмування, регуляції таконтролю діяльності.

При ураженні першого блоку людина стає неуважною, з'я-вляється байдужість, сонливість. Порушення нормальної робо-ти другого блоку призводить до втрати деяких видів чутливості,втрачається чіткість рухів тощо. Ураження третього блоку ведедо дефектів поведінки, зміни рухів. Жоден з цих блоків сам пособі не забезпечує повністю тієї чи іншої психічної діяльності,однак відіграє свою роль в організації поведінки людини. Лишезлагоджена робота всіх трьох блоків сприяє успішній свідомійдіяльності людини. У цьому й полягає основний принцип функ-ціональної організації людського мозку.

Теорія функціональної системи П. Анохіна дає сучасне уяв-лення про взаємодію фізіологічних і психічних процесів та ста-нів, а також пояснює фізіологічні механізми психічної діяльності.

147

Нервова система відіграє надзвичайно важливу роль у ро-зумінні матеріальних основ та фізіологічних механізмів психіки,проте не вона єдина впливає на психічну діяльність людини. Дру-гою є ендокринна система, яка через гормони здійснює хімічнурегуляцію нашої життєдіяльності.

Нервова та ендокринна системи тісно пов'язані між собою:нервова регуляція є разом з тим хімічною, бо здійснюється задопомогою гормонів та медіаторів, які виділяються внаслідокзбудження нервової системи. Крім того, сама робота залоз ендо-кринної системи може регулюватись мозковими центрами.

Таким чином, матеріальною основою психіки є її органі-чний субстрат: нервова та ендокринна системи. Фізіологічниммеханізмом психіки є функціональна система - одиниця інтег-ративної діяльності організму. Між психікою та її матеріальноюосновою існує певне співвідношення. Розв'язання питань, пов'я-заних з цим співвідношенням, породило психофізичну та психо-фізіологічну проблеми.

6.5. ПСИХОФІЗИЧНА ТАПСИХОФІЗІОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМИ

Психофізична проблема - це проблема співвідношенняміж психічними та фізичними явищами. Особливо вона загост-рилась у XVII ст. після того, як Рене Декарт різко протиставивматерію і дух як дві різні субстанції.

З розвитком досліджень у галузі вищої нервової діяльності таорганів чуття у XVIII ст. психофізична проблема переросла в психо-фізіологічну- проблему співвідношення психічних та фізіологічнихпроцесів, її суть полягає в з'ясуванні, яким чином у процесі функціо-нування мозку виникають якісно різні психічні явища. Остаточногорозв'язання цієї проблеми немає, проте спроби її вирішення породи-ли чимало теорій дуалістичного та моністичного характеру.

До дуалістичних належать теорія психофізичного парале-лізму та теорія психофізичної взаємодії. В них обох психічне тафізіологічне розглядаються як два різні процеси, співвідношен-ня між якими кожна з теорій вбачає в іншому.

148

Теорія психофізичного паралелізму (Г. Лейбніц, XVII -XVIII ст.; Д. Гартлі, XVIII ст.; В. Вундт, В. Джеме, Г. Еббінгауз, XIX -XX ст. та ін.) встановлює радикальний дуалізм психічного та фі-зіологічного: психічні та фізіологічні процеси протікають неза-лежно один від одного. Разом з тим діяльність одних процесівзавжди якимось чином супроводжує діяльність інших. Поясню-валось це гармонією, установленою Божественним началом.

Теорія психофізичної взаємодії (Р. Декарт, XVII ст.; О. Кю-льпе, Г. Челпанов, XIX - XX ст.; Г. Тойбер, 60-ті роки XX ст.;Дж. Екклз, Е. Шредингер, 70-ті роки XX ст. та ін.), враховуючивзаємовплив фізіологічних та психічних процесів, заперечує, од-нак, функціональний зв'язок між психікою та мозком. Вважає-ться, що духовний світ та світ фізичних реальностей (враховую-чи й діяльність мозку) - це абсолютно самостійні та незалежнісвіти, які лише взаємодіють і якоюсь мірою впливають один наодного. Те, що відбувається у психіці, відповідає тому, що відбу-вається в мозку, і навпаки; однак функціонального зв'язку міжпсихікою та фізіологією не існує.

До моністичних належать теорії: психофізичної ідентич-ності; емерджентного психонейронального монізму; психофізич-ної єдності. Психічне та фізіологічне вони розглядають як єдинийпроцес, однак кожна з цих теорій таку єдність трактує по-своєму.

Теорія психофізичної ідентичності, або тотожності, (І. Па-влов, 30-ті роки XX ст.; Д. Смарт, 50-ті роки XX ст. та ін.) стверджує,що фізіологічні та психічні процеси - це не два різні процеси, а дварізні боки єдиного процесу (наприклад, умовного рефлексу), розг-лянуті з різних позицій бачення: фізіології та психології. Важливиммоментом цієї теорії є те, що психічний бік такого єдиного процесупозбавлений будь-якої самостійної вартості, він вважається додат-ком фізіологічного. Таким чином, психіку зводять до вищої нерво-вої діяльності, і якісна специфіка психіки втрачається.

У теорії емерджентного (від англ. emergent - те, що вини-кає як логічний наслідок) психонейронального монізму (М.Бунге, 70-ті роки XX ст. та ін.) психіку розглядають як специфіч-не явище, котре породжується фізіологічними процесами, од-нак до них не зводиться.

149

Теорія психофізичної єдності (Л. Виготський, 30-ті рокиXX ст.; С. Рубінштейн, 40-і роки XX ст.; Л. Анцифєрова, Н. Чупри-кова, 80-ті роки XX ст. та ін.) свій початок бере ще у філософіїфранцузьких матеріалістів XVIII - XIX ст., які висунули тезу про

те, що психіка є функцією високоорганізованої матерії - мозку.Прихильники теорії також припускають, що психіка є функцієюголовного мозку, а також те, що психічні явища складають не-

від'ємну частину складнішого цілісного процесу поведінки, якиймає свою психічну та фізіологічну підстави. Отже, психіка визна-

чається як властивість високоорганізованої матерії (нервовоїсистеми та головного мозку) відображати об'єктивну дійсність.

ЛІТЕРАТУРА

ОсновнаІ.АнохинП. К. Принципиальньїе вопросьі общей теории функ-

циональньїх систем // Анохин П. К. Избранньїе трудьі. Философскиеаспекти теории функциональной системи. М.: Наука, 1978. С. 86 - 97.

2. Гиппенрейтер Ю. Б, Введение в общую психологию. Курс лек-ций. М.: ЧеРо, 1996. С. 198 - 206,223 - 243.

3. Коул М. Культурньїе механизмьі развития // БопросьІ психо-логии. 1995. №З.С.5-20.

4.Кудрявцев В. Т. Творческая природа психики человека // Воп-росы психологии. 1990. № 3. СЛІЗ -120.

5. Леонтпьев А. Н. Проблеми развития психики. 4-е изд. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. С. 272 - 292, 350 - 370.

6. Платонов К. К. Система психологии й теория отражения. М.:Наука, 1982. С. 148 -182,233 - 242.

7. Рубинштейн С. Я. Основи общей психологии: В 2 т. Т. 1. М.:Педагогика, 1989. С. 29 - 34,156 -175.

8. Чуприкова Н. Й. Психика й сознание как функции мозга. М.:Наука, 1985. С. З-131.

Додаткова1. Анцифєрова Л. Й. Материалистические идеи в зарубежной

психологии. М.: Наука, 1974. С. 190 - 247.2. Биологическое й социальное в развитии человека / Отв. ред.

Б.Ф.Ломов. М.: Наука, 1977.

150

3. Гримак Л. П. Резерви человеческой психики. 2-е изд. - М.:Политиздат, 1989. С. 97 - ПО, 274 - 310.

4. Граф С. За пределами мозга. 2-е изд. - М.: Изд-во Трансперсо-нального Ин-та, 1993. С. 68 - 92, 146 - 153.

5. Дубровский Д. Й. Психика й мозг: результати й перспективиисследований // Мозг й сознание / Отв. ред. Дубровский Д. Й., Кругли-ков Р. Й. М.: ФО СССР, 1990. С. З - 31.

6. Матвеев В. О. Загадки й резервьі психики. Свердловск: Изд-во Уральского унив., 1990. С. 9 -14.

7. Пономарев Я. А. Методологическое введение в психологию.М.: Наука, 1983. С. 66-114.

7.1. ФОРМИ СВІДОМОСТІ

Свідомість людини має різні форми, а саме: суспільну, гру-

пову та індивідуальну.Суспільна свідомість - це духовний бік життя суспільст-

ва; тут у сукупності відображені філософські погляди цього сус-

пільства та його науково-теоретичний рівень. При її аналізі абст-

рагуються від усього індивідуального та особистісного в свідо-

мості людини. Суспільна свідомість може бути національною,політичною, правовою, науковою, релігійною, моральною, есте-

тичною тощо, її вивчають у філософії та соціології.Групова свідомість - це узагальнена свідомість групи людей.

Вона посідає проміжне становище між суспільною та індивідуаль-ною свідомістю. Вивчають її переважно в соціальній психології.

Індивідуальна свідомість - це свідомість конкретної осо-бистості. Розвиваючись у нерозривному зв'язку з груповою тасуспільною свідомістю, вона вмирає разом з особистістю. Індиві-

дуальну свідомість вивчають у загальній психології.

7.2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКАІНДИВІДУАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ

В історії сучасної філософії та психології одним з перших до

поняття індивідуальної свідомості звернувся Рене Декарт (XVII ст.).Починаючи від Декарта, свідомість ототожнювали з психікою, зо-

крема, з мисленням. Таке трактування свідомості значною міроюзбереглось і в наш час. Проте вже на межі XVII - XVIII ст. з'явилась

інша точка зору. Так, Готфрід-Вільгельм Лейбніц уважав, що свідо-мість не тотожна психіці, а становить її частину, до того ж вищу. І цяточка зору в модифікованому вигляді теж дійшла до нашого часу.

Наприкінці XIX ст. оригінальну інтерпретацію свідомості за-пропонував видатний американський психолог Вільям Джеме (1842 -

752

1910), Він пояснював свідомість як неперервний потік, як динамічний

процес. Ділити свідомість - це те саме, що різати ножицями воду.З виникненням біхевіоризму на початку XX ст. проблема

свідомості тимчасово відійшла на другий план, і зацікавлення неювідновилось щойно в середині XX ст.

У сучасній психології відсутня єдина концепція свідомості,а розуміння її природи дуже суперечливе. Одні бачать у свідо-

мості чисто логічну конструкцію, своєрідну абстракцію, інші —властивість індивідуальності, ще хтось — додатковий внутріш-

ній аспект людської активності або особливий психічний прос-

тір, де розігруються психічні процеси. Ми розглядатимемо свідо-

мість як одну з основних властивостей психіки людини.

Першим кроком людини до усвідомленого психічного ві-дображення навколишнього світу є протиставлення "Я" — "не-

Я", що чітко закріплює відмінності між суб'єктом та об'єктом.Відокремлення "Я" від "не-Я" відбувається в процесі формуван-ня однієї з функцій самосвідомості людини — самопізнання,

тобто спрямування психічної діяльності на пізнання самого себе.Основним джерелом усвідомлення зовнішнього та внутрі-

шнього світу є засвоєний загальнолюдський досвід. Дитина вже від

самого народження формує свою поведінку під впливом оточую-чих її речей. За допомогою мовлення вона засвоює ті навички, якібули створені тисячолітньою історією. Переважна більшість знань

та вмінь, якими володіє людина, не є результатом її власного досві-

ду, а набувається в процесі засвоєння суспільно-історичного до-свіду поколінь. Таким чином, усвідомлення світу окремою люди-

ною зумовлене розвитком суспільної та групової свідомості.

Отже, індивідуальну свідомість людини, насамперед, хара-ктеризує сукупність знань про довколишній світ та про себе са-

мого. Ці знання здобуваються завдяки пізнавальним психічним

процесам, особливо, абстрактному мисленню.Однак, свідомість - це не лише знання людини про світ та про

себе; це також знання людини про сам факт свого знання. Людина,

мабуть, є єдиною живою істотою, в якої розвинене усвідомлення їївласного існування. Тому індивідуальна свідомість людини завжди

рефлексивна. Рефлексія (в найширшому значенні цього поняття) -

153

7. ІНДИВІДУАЛЬНА СВІДОМІСТЬ

ЛЮДИНИ ЯК ВИЩА ФОРМА

ПСИХІЧНОГО ВІДОБРАЖЕННЯ

це осмислення людиною власної діяльності. Саме рефлексія складає

суть суб'єктивності - унікальної властивості психіки людини.Знання людини про навколишній світ завжди нібито зану-

рені в переживання, що створює певне емоційне тло для свідо-мості. Переживання можуть бути більше чи менше вираженими,але вони завжди присутні в свідомості. Завдяки ним людина здат-на побачити себе у певній системі взаємин з оточенням. Разом з

тим у свідомості образ дійсності ніколи не зливається з пережи-ваннями. Знання про своє переживання і саме це переживання -

це різні явища психіки, вони не ідентичні.Нарешті, для індивідуальної свідомості людини характерні

планування та керування діями, контроль за поведінкою і перед-

бачення результатів діяльності.Виникнення індивідуальної свідомості мало велике значення для

виживання людини. Впродовж історії людина компенсувала свою фізич-ну слабкість розумом, власне, здатністю прогнозувати та планувати.

7.3. СТРУКТУРА ІНДИВІДУАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ

Свідомість людини становить єдине ціле. Однак, в цьомуєдиному цілому можна виділити окремі структурні компоненти.

У 70 - 90-х роках XX ст. було запропоновано декілька стру-ктур індивідуальної свідомості. За А. Спіркіним (1972) свідомість

- це цілісний та неподільний духовний витвір, в якому розрізня-

ємо такі елементи: відчуття, сприймання, мислення, пам'ять,уяву,увагу, емоції та волю. Як бачимо, А. Спіркін до структури свідо-

мості включає пізнавальні, емоційні та вольові психічні процеси.

Жоден з цих процесів, на його думку, не може бути значимим вакті свідомості як самодостатній, поза дотичністю з іншими.

За О. Леонтьєвим (1979) до структури свідомості входить чуттє-

ва тканина образу, значення та особистий сенс отриманої інформації.В. Зінченко (1991) доповнив цю структуру біодинамічною тканиноюдії. Згідно з новоствореною структурою (рис. 7.1) свідомість складаєть-ся з буттєвого та рефлексивного рівнів. На буттєвому рівні відбуваєть-ся процес відображення предметів та явищ навколишнього світу, нарефлексивному — усвідомлення значення та сенсу відображеного.

154

СвідомістьБуттєвий рівень

Біодинамічнатканина дії

Чуттєва тканинаобразу

Рефлексивний рівень

Значення Сенс

Рис. 7.1. Дворівнева структура свідомості (за Леонтьєвим-Зінченком, 1991)

До буттєвого рівня свідомості належать біодинамічна тка-

нина дії та чуттєва тканина образу. Біодинамічна тканина дії -це зовнішня форма живого руху. З неї вибудовуються довільні

рухи та дії людини. Чуттєва тканина образу є сукупністю різно-

манітних параметрів сприймання (наприклад, простір, рух, ко-

лір, форма тощо), з яких витворюється психічний образ. Чуттє-

ву тканину образу суб'єктивно людина переживає як "відчуттяреальності". При порушенні цього відчуття виникає специфічне

переживання нереальності ситуації, світу, самої себе.Біодинамічна та чуттєва тканини мають здатність транс-

формуватись одна в одну. Так, розгорнений в часі рух може транс-формуватись у моментальний образ простору, а просторовийобраз може розгортатись у рух.

До рефлексивного рівня свідомості належать значення та

сенс. Значення - це усвідомлене узагальнене відображення дійс-ності, вироблене людством і зафіксоване у формі понять, знань,

норм поведінки тощо. Значення фіксує той факт, що індивіду-альна свідомість людини формується всередині певного культу-рного простору. Розрізняють три види значення: операціональ-

не, предметне й вербальне. Операціональне значення пов'язане з

біодинамічною тканиною дії, предметне - з чуттєвою тканиноюобразу, вербальне - з особистим сенсом.

Сенс - це ідеальний зміст свідомості, який виражає став-

лення суб'єкта до явищ об'єктивної дійсності. Він показує, на-

скільки людина оволоділа певним значенням чи засвоїла його.Тому сенс завжди є особистісним. Особистісний сенс породжує-ться відношенням мотиву людини до її цілі.

Значення та сенс можуть взаємно трансформуватися. Таквідбувається надання значення сенсу та осмислення значення. Ра-зом з тим значення та сенс можуть не збігатися. Можна, наприк-

155

лад, знати та розуміти значення тієї чи іншої історичної події, од-

нак ця подія для різних людей матиме різний особистісний сенс.Значення свідомості та її біодинамічна тканина дії доступні сто-

ронньому спостереженню, реєстрації та аналізові. Сенс і чуттєва тка-нина образу частково доступні лише самоспостереженню. Стороннійспостерігач може зробити про них висновок лише на основі опосеред-кованих даних, наприклад, поведінки, продуктів діяльності тощо.

Буттєвий та рефлексивний рівні свідомості, виконуючи ко-жен свою функцію, перебувають у тісному взаємозв'язку. Розгля-

дати ці рівні як "вищий - нижчий", "головний - підрядний" не слід.

7.4. ОСОБЛИВОСТІ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ

ЛЮДИНИ

Свідомість людини як вища форма психічного відображен-ня має низку особливостей, а саме: рефлексивність, цілеспрямо-ваність, мотивованість, тотожність, неперервність, цілісність, кон-

стантність, вибірковість, зосередженість та інерційність.1. Рефлексивність (від лат. гейехіо - відображення) - це спря-

мованість психічної діяльності людини на усвідомлення своїх вла-сних дій та станів. Ця особливість лежить в основі здатності лю-дини до самоаналізу та самопізнання свого духовного світу, а отже,

в основі самосвідомості людини.2. Цілеспрямованість виявляється у тому, що, приступаю-

чи до тої чи іншої свідомої дії, людина ставить перед собою певнумету. Для її досягнення людина свідомо планує та контролює свої

дії, управляє ними, що допомагає їй прогнозувати наслідки.3. Мотивованість - це усвідомлення людиною чинників,

матеріальних чи ідеальних, які спонукають і скеровують діяль-

ність людини.4. Тотожність - це прирівняння, уподібнення кожною сві-

домою людиною себе до певного "Я-образу".5. Неперервність свідомості виявляється у тому, що ті пси-

хічні процеси чи стани, які відбуваються перед чи після певногомоменту часу, людина усвідомлює як частини однієї і тієї самоїіндивідуальної свідомості. Ця особливість свідомості поєднує те-

156

перішнє, минуле та майбутнє людини. В. Джеме неперервністьвідобразив у понятті "потік свідомості".

6. Цілісність свідомості - це поєднання в одному акті трьохосновних характеристик свідомості (пізнання оточуючого світута себе, переживання дійсності, контролю за своєю поведінкою).Лише за умови такого поєднання психічний акт стає свідомим.Значною мірою цьому сприяє пам'ять людини.

7. Константність (від лат. constans - незмінний, постій-ний) - це відносна сталість станів свідомості. Індивідуальна сві-

домість зберігає свій попередній стан, поки зовнішня чи внутрі-шня причина не виведе її з нього.

8. Вибірковість виявляється в тому, що у свідомості постій-но відбувається вибір одних станів і відхилення інших. Це забез-

печується вибірковістю сприймання та уваги.

9. Зосередженість свідомості виявляється у концентрації пси-хічної діяльності на певному об'єкті чи явищі. У свідомості людинивиділяють "фокус свідомості", або "поле уваги" — найвиразнішу та

чіткішу ділянку свідомості, яка забезпечує найбільше усвідомленняінформації; "периферію свідомості" - найменш диференційовану

та нечітку ділянку свідомості, де інформація недостатньо усвідом-люється; "поріг свідомості" - стан переходу свідомого у несвідоме.Зосередженість свідомості забезпечується довільною увагою.

Спираючись на вищенаведені особливості, які надають пси-

хіці людини свідомого характеру, можна запропонувати означен-ня свідомості в цілому та індивідуальної свідомості зокрема.

Свідомість — це вища інтегруюча форма психічного відо-

браження, результат впливу суспільно-історичних умов на фор-

муванняпсихікилюдиниупроцесіїітворчоїдіяльностіприпостій-ному спілкуванні з іншими людьми за допомогою мовлення.

Індивідуальна свідомість — це вища інтегруюча форма

психічного відображення, що забезпечує константну і неперерв-ну єдність індивідуальних знань і переживань, які внаслідок

рефлексії та цілеспрямованої діяльності людини забезпечуютьїї особисту тотожність та мотивованість вчинків.

157

7.5. ПРЕДМЕТНА СВІДОМІСТЬ ТА САМОСВІДО-МІСТЬ ЛЮДИНИ, ЇХ ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ

Індивідуальна свідомість людини як вища форма психіч-ного відображення єдина й цілісна. Водночас ця цілісна формамає зовнішній та внутрішній бік.

Якщо свідомість спрямована назовні, на предметний світ, тоїї називають предметною. Предметна свідомість дає людині мож-ливість усвідомити предмети та явища навколишнього світу, ви-явити своє ставлення до них, передбачити залежно від того своюповедінку. Основними функціями предметної свідомості людини єусвідомлене пізнання, емоційна оцінка та регуляція поведінки. Ціфункції забезпечені довільними пізнавальними психічними про-цесами, наприклад, довільною увагою, сприйманням, пам'яттю,уявою тощо, а також емоційно-вольовими процесами людини.

Якщо свідомість людини спрямована на себе, на свій внутрі-шній світ, то її називають самосвідомістю. Самосвідомість - це усві-домлене ставлення людини до самої себе та свого місця в житті.Це ставлення містить оцінку своїх інтелектуальних можливостей,емоційно-вольових виявів, своїх прагнень, бажань та мотивів тощо.В самосвідомості людина виступає і як суб'єкт, і як об'єкт пізнання.

Залежно від цілей та задач, які стоять перед людиною, са-мосвідомість може виконувати різні функції, а саме: самопізнан-ня, самоприйняття, самоконтролю та самовдосконалення.

Спрямованість людини на пізнання своїх тілесних (фізич-них) та духовних можливостей і якостей, свого місця серед іншихлюдей складає суть самопізнання. Самопізнання здійснюється врезультаті самоспостереження та самооцінки.

Самоспостереження упродовж самопізнання може бутиспрямоване назовні і всередину свого "Я". У першому випадкулюдина нібито збоку спостерігає за своєю практичною діяльніс-тю, зіставляючи її результати зі своїми та суспільними цілями йустановками. У другому випадку самоспостереження виступаєяк засіб пізнання людиною власної психіки, її індивідуальних осо-бливостей. Лише така подвійна орієнтація самосвідомості допо-магає людині пізнати і саму себе, і зовнішній об'єктивно існую-чий світ, звірити свої думки і вчинки з вимогами суспільства.

158

Самооцінка - це цінність, якою людина наділяє себе в ціло-му і окремі сторони своєї особистості, діяльності, поведінки. Ос-новними вимірами самооцінки є адекватність, рівень та стійкість.

Адекватність характеризує міру відповідності самооцінкифактичній вираженості певної якості в суб'єкта. Критерієм адек-ватності є порівняння своєї самооцінки з оцінками тих самихякостей з боку оточуючих. Якщо самооцінка близька (співпа-дає) до оцінки оточуючих, то вона називається адекватною, якщож значною мірою відрізняється - неадекватною.

Адекватна самооцінка забезпечує сприятливий емоційнийстан людини, стимулює діяльність, надає людині упевненості. Вонатакож підтримує гідність людини і дає моральне задоволення,гармонізує духовне життя. Водночас адекватна самооцінка пе-редбачає критичне ставлення до себе, постійне порівняння своїхможливостей з вимогами життя, вміння самостійно ставити пе-ред собою реальну мету. Неадекватна самооцінка, навпаки, не-рідко стає джерелом вибору хибних шляхів до самоствердження,непомірних претензій та постійних конфліктів, які часом дово-дять людину до невротичного стану.

Другий вимір самооцінки - рівень - характеризує ступіньвираження тієї якості, яку оцінюють. За рівнем самооцінка можебути високою, середньою та низькою. Критерієм рівня само-оцінки є міра збігу самооцінки з оцінкою свого ідеалу: чим бли-жча самооцінка до оцінки ідеалу, тим вона вища, і навпаки, чимдалі самооцінка від оцінки ідеалу, тим вона нижча. І висока, ісередня, і низька самооцінки можуть бути як адекватні, так і не-адекватні. Адекватно висока, середня чи низька самооцінка з то-чки зору самоприйняття не загрожує нормальному розвитковісамосвідомості людини; у випадку неадекватності така загрозаможе бути. Так, людина з високою неадекватною самооцінкоюнерідко ставить перед собою вищі цілі, ніж ті, яких вона можедосягти, підкреслено незалежно ставиться до схвалення з бокуоточуючих, їй може бути властива самовпевненість, пихатість,зарозумілість) некритичність тощо. Людина з низькою неадеква-тною самооцінкою, навпаки, ставить перед собою нижчі цілі, ніжті, які можна досягти, перебільшує значення своїх невдач, гостро

159

потребує підтримки оточуючих, їй властива несміливість, нері-шучість, сором'язливість, надмірна скромність, відлюдність, не-достатня впевненість у своїх силах.

Третім виміром самооцінки є її стійкість. Стійкою вважає-ться самооцінка, рівень якої упродовж певного часу залишаєть-ся незмінним незалежно від ситуації. Критерієм стійкості само-оцінки є міра зміни її рівня щодо одних і тих самих якостей лю-дини протягом визначеного часу.

Самооцінка людини формується на підставі оцінок ото-чуючих, оцінки результатів своєї власної діяльності, а також наоснові співвідношення реального та ідеального уявлення про себе.Особливо значну роль у її формуванні відіграє оцінка оточення:людина починає правильно ставитись до самої себе, коли навчи-ться прислухатись до думки інших,

Отже, як ми бачимо, самооцінка відіграє велику роль ворганізації та управлінні поведінкою людини.

Ми розглянули першу функцію самосвідомості людини -самопізнання, результатом якого є виникнення системи уявленьлюдини про себе. Рівень розвитку цієї системи уявлень визначаєрівень розвитку самосвідомості людини.

Другою функцією самосвідомості є самоприйняття. Нор-мальний розвиток свідомості і самосвідомості людини можливілише за умови позитивної оцінки своїх якостей та свого станови-ща серед людей.

Самоприйняття значною мірою залежить від самоповаги.Американський психолог В. Джеме запропонував таку формулудля визначення самоповаги:

самоповага =успіх

домагання

Як випливає з цієї формули, самоповага залежить від рів-ня домагань людини та успіху чи неуспіху у діяльності. Чим вищерівень домагань, тим важче його задовольнити і тим більша ймо-вірність зниження рівня самоповаги. В свою чергу, успіх у діяль-ності підвищує самоповагу людини. Підтримка певного рівнясамоповаги, а отже, і самоприйняття, є важливою функцією са-мосвідомості людини.

160

Третя функція самосвідомості - самоконтроль - це усві-домлена регуляція власної поведінки та діяльності з метою за-безпечення відповідності їх результатів поставленим цілям, ви-могам, нормам, правилам та зразкам. Мета самоконтролю поля-гає як у попередженні, так і у виправленні допущених помилко-вих дій чи операцій. Ця функція самосвідомості може реалізува-тися лише тоді, коли людина починає бачити в собі об'єкт сприй-няття як зі свого боку, так і з боку інших людей.

Важливу роль у реалізації самоконтролю відіграють вольовізусилля людини та самооцінка. Якщо від вольових зусиль зале-жить дієвість реалізації контролюючої функції самосвідомості,то від самооцінки - ступінь критичності, з якою людина здатназнаходити чи помітити допущені помилки і передбачити мож-ливі. У здатності людини до самоконтролю виявляється рівень їїсоціального розвитку.

Самоконтроль є основною умовою реалізації четвертоїфункції самосвідомості людини - самовдосконалення. Це по-кращення своїх власних фізичних, моральних та інших якостейта властивостей. Воно передбачає наявність чіткої мети діяль-ності і реалізується шляхом формування ідеалів. Необхіднимиумовами цього процесу є усвідомлення факту відхилення від нор-ми та формування відповідних звичок: людина викорінює неба-жані звички і формує вартісні.

Внаслідок взаємодії предметної свідомості і самосвідомостіформується "Я-концепція" - динамічна система уявлень людинипро саму себе.

ЛІТЕРАТУРА

Основна1. Велихов Е. П., Зинченко В. П., Лекторский В. А. Сознание:

опьіт междисциплинарного подхода // ВопросьІ философии. 1988.№ 11. С. 3-30.

2. Зинченко В. П. МирьІ сознания й структура сознания // Вопро-сьІ психологам. 1991. № 2. С. 15 - 36.

3. Корнилов А. 77. Диагностика регулятивной функции самосоз-нания // Психологический журнал. 1995. т. 16. № 1. С. 107 - 114.

161

4. Леонтьев А. Н. Проблеми развития психики. 4-е изд. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. С. 292 - 317.

5. Рубинштейн С. Л. Основи общей психологии: В 2 т. Т. 1. М.:Педагогика, 1989. С. 17 - 26.

6. Спиркин А. Г. Сознание й самосознание. М.: Политиздат, 1972.С. 11 - 25, 34 - 46, 59 - 103, 137 - 190.

7. Чеснокова Й. Й. Самосознание личности // Теоретические про-блеми психологии личности / Отв. ред. Е. В. Шорохова. М.: Наука,

1974. С.209 - 225.

Додаткова1. Бороздина Л. В. Что такое самооценка? // Психологический

журнал. 1992. Т. 13. № 4. С. 99 -100.2. Рубинштейн С. Л. Самосознание личности й ее жизненньш

путь // Психология личности. ТекстьІ / Под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер,А. А. Пузьірея. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. С. 127 -131.

3. Тараненко Н. В. Аллегории сознания // Практична психологіята соціальна робота. 1999. № 6. С. 5 - 7. № 7. С. 15 - 17.

8. НЕСВІДОМЕ В ПСИХІЦІ

ЛЮДИНИЯким би не було різноманітним свідоме відображення, воно,

ґрунтуючись переважно на логіко-вербальному виді мислення,не здатне охопити все багатство та багатогранність навколиш-нього світу. Свідомість - не єдина і не всеохоплююча форма пси-хічного відображення. За межами свідомого залишається та

інформація, яка не може бути формалізована і тому відобража-ється іншим способом - несвідомо.

8.1. ІСТОРИЧНИЙ ПОГЛЯД НА КАТЕГОРІЮ

НЕСВІДОМОГО

Жодна наукова дискусія упродовж останніх кількох деся-тиліть не викликала такого інтересу, як дискусія довкола несвідо-

мого. Ідею про несвідомі психічні явища простежуємо ще в ста-роіндійському вченні Потанджали, у якому несвідоме трактува-лось як вищий рівень пізнання, як інтуїція і навіть як рушійнасила Всесвіту. В античній філософії посиланням на несвідоме єтак звані демонії Сократа (V - IV ст. до н.е.), які радше можнатрактувати як інтуїтивне несвідоме знання.

Починаючи від XVII ст.,у зв'язку з ототожненням понять "пси-хіка" та "свідомість" (Р. Декарт та ін.), несвідоме було вилучене з числа

психологічних категорій. Несвідома психіка здавалась таким безглуз-дям, як круглий квадрат чи суха вода. Однак частина філософів (Г.

Лейбніц та ін.) не відмовилась від категорії "несвідомого" і почаларозробляти її, насамперед, як гносеологічну проблему. Так, у своїй

теорії пізнання Г. Лейбніц стверджував, що життя душі полягає в роз-витку здатності пізнання, а саме в поступовому переході від стадії не-

свідомого до стадії повного і чіткого усвідомлення. Він уважав, що всісвідомі психічні явища виникають у несвідомому житті і що поряд з

найяскравішими актами свідомості існують ніби-то "сплячі", або при-гаслі, уявлення - малі перцепції. Таким чином, несвідоме за Г. Лейбні-цем - найнижча форма духовної діяльності людини.

Подальші психологічні дослідження проблеми несвідомо-

го здійснили в XIX ст. Е. Гартман, І. Гербарт, Г. Фехнер, В. Вундт та

163

ін. Істотним поштовхом до дослідження цієї проблеми стали ро-боти в галузі психіатрії, найперше французьких та австрійськихпсихіатрів Ж. Шарко, П. Жане, 3. Фрейда та К. Юнґа.

У трактуванні несвідомого з'явились дві крайні позиції: відповного невизнання несвідомого як психічного явища до спро-би пояснити трохи не всі явища у світі з позицій несвідомого.Першу точку зору обстоювали вчені Г. Мюнстерберг, Т. Рібо,В. Кокабадзе, В. Ковалгін та ін. Вони вважали, що несвідоме - церізновид фізіологічних процесів і жодного відношення до психі-ки не мають. Друга крайня точка зору представлена в глибиннійпсихології 3. Фрейда.

8.2. ПСИХОАНАЛІТИЧНА ТЕОРІЯ НЕСВІДОМОГОЗИГМУНДА ФРЕЙДА

Одну з найвгошвовіших теорій несвідомого на початку XXст. створив видатний австрійський психіатр Зигмунд Фрейд. Йоготеорія - психоаналіз - була спрямована на пізнання психічногочерез несвідоме.

Згідно з психоаналізом 3. Фрейда в психіці людини існуютьтри сфери, або ділянки, або пласти: свідоме, передсвідоме та не-свідоме. Фундаментом психіки є сфера несвідомого. Вона скла-дається із сукупності неусвідомлених потягів та інстинктів, най-важливішими серед яких є інстинкти життя (Ерос) та смерті (Та-натос), а також з певної інформації, яка через цензуру з бокусвідомості витіснена із свідомого в несвідоме. Ця інформація невтрачена, однак пригадати її не можна. Сліди витіснених травму-ючих переживань утворюють у сфері несвідомого таку ділянку,яка викликає невротичні симптоми.

Несвідома сфера є найнижчим і найміцнішим пластом пси-хіки. Вона характеризується трьома особливостями: дієвістю,трудністю усвідомлення та підпорядкуванням принципові задо-волення. Діяльність несвідомого пласту психіки пояснюється задопомогою механізмів витіснення та опору з боку свідомості. За3. Фрейдом психічне життя людини визначається насамперед сек-суальним потягом (лібідо). Однак, у зв'язку із соціальними забо-

164

ронами ці потяги та пов'язані з ними уявлення витісняються ізсвідомої сфери у несвідому. Незважаючи на великий енергетич-ний заряд, потяги не потрапляють у свідомість, тому що воначинить їм опір. Буває, що інформація з несвідомої сфери психі-ки проривається у свідому. Це відбувається у трьох основнихформах: сновидіннях, помилкових діях (забуванні речей, намі-рів, імен; описках, обмовках тощо) та невротичних симптомах.

Другою сферою психіки людини за 3.Фрейдом є передсві-доме. Передсвідоме складається із прихованих, або латентних,знань. Це ті знання, якими людина володіє, однак які в цей конк-ретний момент у свідомості не присутні. Воно подібне на схови-ще пам'яті, до якого свідомість може звертатись, щоб виконува-ти свої функції. Наприклад, людина може згадати основні подіїминулого місяця, імена своїх друзів тощо. Ці знання або спон-танно, або в результаті мінімальних зусиль можуть повернутисьу сферу свідомого. Отже, основною особливістю передсвідомогоє легкість усвідомлення його змісту та підпорядкування принци-пові реальності. На думку 3.Фрейда, передсвідоме зв'язує міжсобою свідому та несвідому сфери психіки.

Третьою сферою психіки є свідоме. Свідоме за 3. Фрейдом- це незначна частина нашої психіки, яка містить те, що ми від-чуваємо та переживаємо в конкретний момент часу. Наприклад,читаючи наукову статтю, ми розуміємо її основну думку і в ре-зультаті відчуваємо задоволення. Ця інформація буде усвідом-лювана лише упродовж короткого періоду часу. Потім вона швид-ко переходить у сферу передсвідомого чи несвідомого. Основни-ми особливостями свідомого є дискретність та, подібно до перед-свідомого, підпорядкованість принципові реальності.

Свідоме, передсвідоме та несвідоме в психіці людини пере-бувають у постійному взаємозв'язку. З одного боку, соціальненеприйнятна інформація, яка не може реалізуватися у відкритійповедінці, витісняється зі сфери свідомого в несвідоме. З іншогобоку, соціальні та моральні норми свідомості постійно наклада-ють свої заборони на потяги та інстинкти несвідомого. Якщовзаємодія між свідомим та несвідомим набирає форми конфлік-ту, це стає причиною неврозів.

165

Незважаючи на те, що психоаналіз 3. Фрейда не дав можли-вості всебічно осягнути проблему несвідомого, безсумнівно, за-слугою ученого є відкриття сфери динамічного несвідомого таопис форм його вияву.

8.3. НЕСВІДОМЕ В АНАЛІТИЧНІЙ ПСИХОЛОГІЇКАРЛА ЮНҐА

Недоліки психоаналітичної теорії 3. Фрейда намагався по-долати швейцарський психіатр середини XX ст. Карл Юнґ. У вла-сній теорії психоаналізу, яку він назвав аналітичною психологі-єю, К. Юнґ по-новому розглянув співвідношення між свідомим інесвідомим. Визнаючи за несвідомим панівну роль у життєдіяль-ності людини, він піддав критиці психоаналітичне уявлення просексуальну зумовленість несвідомої людської діяльності. К. Юнґвважав, що душа (у нашій термінології - психіка) складається зтрьох взаємодіючих структур: его, індивідуальне несвідоме таколективне несвідоме.

Его є центром свідомої сфери людини і охоплює всі ті дум-ки, почуття, спогади, чуття, завдяки яким ми відчуваємо ціліс-ність і сталість свого психічного життя та здатні побачити ре-зультати своєї свідомої діяльності.

Індивідуальне, або особисте, несвідоме містить конфліктий спогади, які ми колись усвідомлювали, однак тепер вони пригні-чені чи забуті. Ці емоційно заряджені думки, почуття, спогади, ус-падковані людиною від її особистого або родового досвіду, утворю-ють комплекси (наприклад, комплекс влади, сексуальний комплекстощо), які можуть істотно вплинути на психічне життя людини.

Принципово новим в аналітичній психології К. Юнґа буловпровадження поняття колективного несвідомого, яке поруч зіндивідуальним несвідомим він розглядав як автономну психіч-ну структуру. Колективне несвідоме - це найглибший шар пси-хіки людини. Це сховище латентних слідів пам'яті людства і на-віть наших людиноподібних пращурів. У ньому відображеніспільні для всіх людських істот думки та почуття, які є результа-том нашого спільного емоційного минулого. У колективному

166

несвідомому міститься вся духовна спадщина людської еволюції.Таким чином, зміст колективного несвідомого - це результат спад-ковості та є однаковий для всього людства.

К. Юнґ припустив, що колективне несвідоме складається зтак званих архетипів (від гр. arche - початок; typos - зразок) -моделей поведінки, алгоритмів пізнання, які переходять від по-коління до покоління. Архетипи зберігаються в колективномунесвідомому, несвідомо засвоюються людьми і наповнюються врезультаті їх діяльності конкретним змістом. Концепція колек-тивного несвідомого була основною причиною розходження міжК. Юнґом та 3. Фрейдом.

Теорія К. Юнґа не змогла однозначно висвітлити природунесвідомої сфери психіки людини. Проте, новий погляд на цюпроблему став серйозним внеском у психологічну науку.

8.4. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НЕСВІДОМИХПСИХІЧНИХ ЯВИЩ

У сучасній психології відходять від крайніх позицій у тракту-ванні несвідомого і розглядають його як одне з явищ психіки людини.

Несвідоме, на відміну від свідомого, є такою формою пси-хічного відображення, яка робить неможливими цілеспрямова-ний контроль за діями та оцінку результатів діяльності. З одно-го боку, людина не усвідомлює об'єкту, який викликає несвідоміпсихічні явища, а з іншого боку, - наслідків, до яких ведуть їївчинки. У несвідомому втрачається повнота орієнтування в часіта просторі, порушується мовленнєва регуляція поведінки. Провтрату мовленнєвої регуляції, зокрема, свідчить такий експери-мент. Досліджуваним роздавали фотографії осіб і пропонувалирозподілити знімки на класи "розумних", "дурних", "злих", "доб-рих", "хитрих", "наївних" тощо. Виявилось, що розподіляли знім-ки здебільшого однотипне. Це, очевидно, робилось на основі яки-хось об'єктивних критеріїв. Однак, визначити ці критерії словес-но виявилось практично неможливим: жодна ознака, розгляну-та окремо, не була достатньою, а їх поєднання не піддавалось сло-весному описові, отже, було несвідоме.

167

На основі цих міркувань можна дати означення несвідомо-му. Несвідоме - це сукупність психічних процесів, станів та дій,зумовлених явищами дійсності, які не піддаються контролю збоку свідомості і впливу яких людина не здатна зафіксувати.

Поряд з поняттям "несвідоме" в психології зустрічається іпоняття "підсвідоме". Вперше його використав 1776 року Е. Пла-тнер як синонім несвідомого. Тенденція до ототожнення цих двохпонять зустрічається і в сучасній психології. Однак з часом підпідсвідомим почали розуміти такі психічні процеси, стани та дії,котрі ми не усвідомлюємо лише в якийсь певний момент, хочавони здатні помітно вплинути на зміст свідомості. Зі зміною умоввони доволі легко можуть перейти у сферу свідомого. Таке тлума-чення поняття "підсвідоме" дуже близьке до поняття "передсвідо-ме" в психоаналізі 3. Фрейда.

Несвідомі явища виконують важливі функції у психіці лю-дини. Так само, як і свідомі, вони беруть участь в опрацюванніінформації. Завдяки ним людина набуває здатності вловлюватинюанси та відтінки контексту, які можуть виникати, наприклад,при читанні чи перекладі художньої літератури. Крім того, несві-домі психічні процеси звільняють свідомість від непотрібногоконтролю над кожним психічним актом.

8.5. КЛАСИФІКАЦІЯ НЕСВІДОМИХПСИХІЧНИХ ЯВИЩ

Перелік несвідомих психічних явищ засвідчує їх різнома-нітність. До них належать потяги, інтуїція, творче осяяння, нат-хнення, установка, мимовільні психічні процеси, імпульсивні дії,автоматизми, сновидіння тощо.

Єдиної класифікації несвідомих психічних явищ немає.Розглянемо детальніше одну з найновіших класифікацій, яку за-пропонувала російський психолог Юлія Гіппенрейтер (1996). ЗаЮ. Гіппенрейтер, усі несвідомі психічні явища можна поділитина три великі класи: неусвідомлені механізми свідомих дій, не-усвідомлені чинники свідомих дій та надсвідомі процеси.

168

8.5.1. Неусвідомлені механізми свідомих дій

Неусвідомлені механізми свідомих дій охоплюють три під-класи: неусвідомлені автоматизми, явища неусвідомленої уста-новки та неусвідомлені супроводи свідомих дій.

Під неусвідомленими автоматизмами вбачають дії чиакти, які відбуваються механічно, без участі свідомості. Про нихговорять, що це така робота, коли "голова залишається вільною"."Вільна голова" і означає відсутність свідомого контролю.

Аналіз неусвідoмлених автоматизмів виявляє їх подвійне похо-дження: це можуть бути як первинні, так і вторинні автоматизми.Первинні автоматизми, або автоматичні дії, ніколи не усвідомлю-ються. Навіть більше: спроба усвідомити їх звичайно розладнує дію.Прикладом первинних автоматизмів можуть бути вроджені акти(ссальні рухи, моргання тощо), дії, які формуються протягом пер-шого року життя дитини (хапання предметів, хода тощо) та інші дії.

Вторинні автоматизми, або автоматизовані дії, спочаткупройшли крізь свідомість і лише після того перестали усвідомлю-ватись. Прикладом вторинних автоматизмів є навички людини,які відбуваються швидко, точно і без контролю з боку свідомості.Процес формування навичок має фундаментальне значення дляжиттєдіяльності індивіда, бо лежить в основі розвитку умінь, знаньта здібностей. Говорячи про вторинні автоматизми, не слід дума-ти, що звільнення дій від свідомого контролю абсолютне, тобтолюдина зовсім не відає, що робить. Чим більше дія стає автомати-зованою, тим більше засвоєний компонент віддаляється від фоку-су свідомості на периферію і з периферії - за межі свідомості усферу підсвідомого. Рух у протилежний бік означає поверненняякихось компонентів навички у свідомість. Останнє відбуваєтьсятоді, коли виникають труднощі чи помилки, при втомі, емоційно-му напруженні, а також внаслідок довільного наміру людини. Зацією властивістю - повертатися в разі необхідності в усвідомленийстан - автоматизовані дії відрізняються від автоматичних.

Проблема другого підкласу неусвідомлених механізмів -явища неусвідомленої установки - посіла в психології дуже ва-жливе місце, починаючи з розробок відомого грузинського пси-холога Дмитра Узнадзе (1886 - 1950) в 30-х роках XX ст. Установ-

169

ка - це психічний стан готовності суб'єкта до певної діяльностіабо до певної реакції: готовність опорно-рухового апарату здій-снити певні рухи (моторна установка); готовність сприйнятиподії певним чином (перцептивна установка); готовність мисли-ти певним чином (розумова установка) тощо.

Установка має дуже важливе функціональне значення длялюдини. Людина, підготовлена до певної дії, здатна здійснити їїшвидко і точно. Проте інколи установка вводить людину в омануі спричиняє помилкові дії, помилкове сприймання чи оцінки.

Не всяка установка є неусвідомлена. Так, можна свідомочекати чогось страшного і дійсно бачити це страшне. Проте най-більший інтерес викликають неусвідомлені установки. Саме з нихі почалися дослідження Д. Узнадзе.

Досліджуваним давали до рук дві кулі різного об'єму і проси-ли оцінити, в якій руці куля більша. Більшу кулю, припустімо, клалив ліву руку, а меншу - в праву. Досліджуваний правильно оцінювавоб'єм куль, і проби повторювались: знову в ліву руку клали більшукулю, а в праву - меншу. Пробу повторювали, і так разів 15 підряд.Це робили з метою закріплення, або фіксації, установки.

Нарешті, у черговій, 16-ій пробі, несподівано для досліджува-ного, пред'являлись дві однакові кулі з тою ж самою інструкцією по-рівняти їх об'єм. Виявлялось, що досліджуваний у цій контрольнійпробі допускався помилки: він сприймав їх знову як різні за об'ємом.Готовність до того, що в ліву руку покладуть більшу кулю, спрямову-вала процес сприймання: досліджувані, як правило, говорили, що улівій руці куля менша, і рідше, - що в лівій руці куля більша. Помилкипершого типу були названі контрастними ілюзіями установки, поми-лки другого типу - асимілятивними ілюзіями установки.

Важливим висновком з дослідів Д. Узнадзе було те, що уцьому випадку установка була неусвідомленою. Неусвідомленаустановка трактувалась як "досвідома", така, що передує свідо-мому психічному явищу, форма психіки.

Розглянемо третій підклас неусвідомлених механізмів - неусві-домлені супроводи свідомих дій. До них належать мимовільні рухи,міміка, пантоміміка, а також вегетативні реакції, які супроводжуютьдії та стани людини. Наприклад, коли людина щось вирізає ножиця-

170

ми, вона рухає щелепою у ритмі дій руки. Студент на іспиті дуже міц-но стискає та ламає олівець, коли екзаменатор просить намалюватиграфік, якого студент не пам'ятає. Ці неусвідомлені супроводи свідо-мих дій мають велике значення для психології,бо служать важливимидодатковими засобами комунікації і також можуть бути використаніяк референтні показники в психологічних дослідах.

Отже, неусвідомлені механізми свідомих дій виконуютьрізні функції: неусвідомлені автоматизми реалізують свідомі дії,неусвідомлена установка готує ці свідомі дії, неусвідомлені су-проводи супроводжують свідомі дії.

8.5.2. Неусвідомлені чинники свідомих дій

Неусвідомлені чинники свідомих дій в різних психологіч-них теоріях визначають по-різному. В теорії психоаналізу 3. Фрей-да такими чинниками вважаються потяги та інстинкти, а такожінформація, яка через цензуру свідомості витісняється в несві-доме (див. параграф 8.2). В аналітичній психологи К. Юнґа - цекомплекси (див. параграф 8.3).

Неусвідомлені чинники свідомих дій мають той самий ранг,що й свідомі чинники, проте позначені іншими особливостями:вони витіснені зі свідомості, емоційно заряджені та час від часупрориваються у свідомість в особливій символічній формі (не-вротичні симптоми, сновидіння та помилкові дії типу забуванняречей, описок тощо).

8.5.3. Надсвідомі процеси

Надсвідомі процеси розгортаються у формі тривалої танапруженої роботи свідомості. Одним з перших психологів по-чатку XX ст., який звернув увагу на ці процеси та описав у книзі"Розмаїття релігійного досвіду", був Вільям Джемc.

До над свідомих належать процеси творчого мислення, ося-яння, процеси переживання великого горя чи значних подій жит-тя, криза почуттів, криза особистості тощо.

Результатом надсвідомих процесів є певний інтегральний про-дукт попередньої значної свідомої роботи, який повертається у сві-

171

домість у вигляді нової творчої ідеї, нового ставлення чи почуття,нової життєвої установки, змінюючи подальший перебіг свідомості.Наприклад, людина зайнята розв'язанням певної проблеми, над якоюдумає щодня упродовж тривалого часу (тижнями, місяцями, рока-ми). Вона постійно аналізує враження, події, висуває гіпотези, пере-віряє їх, сперечається з собою та з іншими. І ось одного дня доситьнесподівано все проясняється. Людина раптом бачить свою проб-лему у зовсім іншому світлі. Це бачення - не один з попередніх по-глядів; це якісно новий погляд на ту ж проблему, погляд, який часомможе привести до важливого повороту в житті.

Таким чином, те, що увійшло в свідомість, є інтегральнимпродуктом попереднього процесу, однак людина не усвідомлюєйого розвитку в цілому.

Від свідомих процесів надсвідомі відрізняються двома особ-ливостями. По-перше, людина не усвідомлює того кінцевого резуль-тату, до якого приведе надсвідомий процес. Свідомі ж процеси пере-дбачають чітке усвідомлення мети та результату діяльності. По-дру-ге, невідомий той момент, коли надсвідомий процес завершиться.Часто він завершується раптово й несподівано для людини. Свідоміж дії, навпаки, передбачають контроль за наближенням до мети іприблизну оцінку моменту, коли вона буде досягнута.

Отже, надсвідомі процеси відбуваються над свідомістю у томусенсі, що їх зміст та часові масштаби значніші від усього, що можевмістити свідомість; проходячи через свідомість своїми окремимиділянками, надсвідомі процеси як ціле перебувають за її межами.

8.6. СПІВВІДНОШЕННЯ СВІДОМИХ ТА НЕСВІДОМИХПСИХІЧНИХ ЯВИЩ ЛЮДИНИ

Свідоме та несвідоме в психіці людини не є альтернативою;залежно від ступеню усвідомлення, вони постійно переходять однев одне. Якщо людську свідомість уявити у вигляді острова, зануре-ного у море неусвідомлених процесів, то, на думку Ю. Гіппенрей-тер, знизу можна помістити неусвідомлені механізми свідомих дій(І), на рівні з процесами свідомості - неусвідомлені чинники свідо-мих дій (ІІ), а зверху - надсвідомі процеси (III) (рис. 8.1).

172

Неусвідомлені механізми свідомих дій - це технічні вико-навці свідомості. Вони утворюються переважно шляхом пере-дачі функцій свідомості на рівень несвідомого. Неусвідомленічинники свідомих дій мають той самий ранг, що і усвідомлені,однак їм притаманні інші особливості (див. параграф 8.5.2). На-решті, надсвідомі процеси розгортаються у формі роботи свідо-мості, тривалої та напруженої, їх результатом є певний інтеграль-ний підсумок, який повертається у свідомість у вигляді новихтворчих ідей, нових почуттів тощо.

Отже, психіка людини становить єдність свідомого та не-свідомого. Оскільки людина є істотою, яка регулює та контро-лює свою поведінку, провідним у цій єдності є свідомий компо-нент. Однак, при цьому слід пам'ятати, що й несвідома сфера пси-хіки відіграє значну роль у житті людини.

Рис. 8.1. Схема співвідношення свідомих та несвідомих процесів(за Ю.Гіппенрейтер, 1996)

І - неусвідомлені механізми свідомих дій, II - неусвідомлені чинникисвідомих дій, III - надсвідомі процеси

173

ЛІТЕРАТУРА

Основна1. Велиев Г. Н. Проблема бессознательного в философии й пси-

хологии. Баку: Злм, 1984. С. 13- 17,31-33,59-98.2. ВыготскийЛ. С. Психика, сознание, бессознательное // Собр.

соч.: В 6 т. Т. 1. М.: Педагогика, 1982. С. 132 - 148.3. Гиппенрейтер Ю. Б. Введение в общую психологию. Курс ле-

кций. М.: ЧеРо, 1996. С. 67 - 98.4. Платоное К. К. Осознанное й неосознанное в свете теории

отражения // Бессознательное. Природа, функции, методи исследо-вания: В 4 т. Т. З / Под ред. А. С. Прангишвили, А. Е. Шерозия, Ф. В. Ба-сейна. Тбшшсси: Мецниереба, 1978. С. 126 -128.

5. Шерозия А. Е. Психика. Сознание. Бессознательное. Тбилис-си: Мецниереба, 1979. С. 17 -104,112 - 123,146 -154.

6. Симонов ТІ. Сознание, подсознание, сверхсознание // Попу-лярная психология. Хрестоматия / Сост. В. В. Мироненко. М.: Просве-щение, 1990. С. 45-55.

7. Фрейд 3. Психология бессознательного. М.: Просвещение, 1990.К.ХьеллЛ., ЗиглерД. Теории личности. СПб: Питер Пресе, 1997.

С. 111-116, 199-201.9.Яценко Т. С. По той бік символіки психомалюнків // Практи-

чна психологія та соціальна робота. 1999. № 7. С. 25 - 26.

Додаткова1. Бойко А. Н. Проблема бессознательного в философии й кон-

кретних науках. К.: Вища школа, 1978.2. Гундертайло Ю. Д. Особистісна міфологія // Практична пси-

хологія та соціальна робота. 1998. № 6 - 7. С. 11 -14.3. Теории личности в западно-европейской психологии. Хрес-

томатия по психологии личности / Ред.-сост. Д. Я. Райгородский. Са-мара: Издательский Дом "БАХРАХ", 1996. С. 85 -153.

ПІСЛЯМОВА

Ви завершили знайомство з першими трьома розділамизагальної психології: "Психологія як наука", "Методологія та ме-тоди психології" і "Психіка. Свідомість. Несвідоме". Окремі темиз цих розділів достатньо добре розроблені в психології (зокрема,"Етапи становлення психології", "Методи психології"), інші - міс-тять багато нерозв'язаних проблем ("Природа та сутність психі-ки людини", "Несвідоме в психіці людини").

У сучасній психології залишається нез'ясованою пробле-ма природи психіки, її філогенез, психофізична та психофізіоло-гічна проблеми. Не має єдиної точки зору щодо предмета самоїнауки психології. Основна причина такого стану -відсутністьметодологічної єдності у цій науці: в психології продовжуєтьсянеподолане протистояння між природничо-науковою спрямо-ваністю об'єктивної психології та гуманітарною спрямованістюсуб'єктивної психології.

Автор цього курсу не є прихильником ані суто об'єктив-ної, ані суб'єктивної психології, а вважає, що об'єктивна та суб'є-ктивна психології - це два аспекти, дві точки зору на єдину і цілі-сну людську психіку. Психіку людини не можна пояснити, не зро-зумівши її, і навпаки, не можна зрозуміти, не дослідивши ті про-яви, що піддаються об'єктивному вивченню. Психологія, на ду-мку автора, з роздрібненої, "феодальної" науки стане моноліт-ною галуззю знань про психіку людини лише тоді, коли в підходідо людини будуть органічно поєднані два вищеназвані аспекти:об'єктивний та суб'єктивний. Кожен майбутній психолог пови-нен засвоїти основні постулати цих "двох психологій", бо лише вєдності об'єктивного і суб'єктивного можна пізнати багатогран-ність психіки людини

КОРОТКИЙ СЛОВНИК ОСНОВНИХ

ПСИХОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ

Абіотичні подразники (біологічно нейтральні) - подразники та умо-

ви середовища, які є нейтральними до живих організмів, тобто

не беруть участі у процесі обміну речовин.

Авіаційна психологія - розділ психології праці, який вивчає психо-

логічні особливості діяльності людини у процесі виконання

польотів.

Автобіографія провокована - вид біографічного методу, де ініціати-

ва ретроспективного погляду на життя людини належить до-

слідникові.

Автобіографія спонтанна - вид біографічного методу, де ініціатива

ретроспективного погляду на життя людини належить їй самій.

Аналітична психологія - напрям глибинної психології, який виник

на початку XX ст. і основним предметом вивчення якого було

колективне несвідоме.

Анімізм (від лат. anima - душа, дух) - віра в безсмертя душі та в існу-

вання духів.

Анкета відкрита - тип анкети, де досліджуваний сам формулює від-

повіді на поставлені запитання.

Анкета закрита - тип анкети, де досліджуваний вибирає одну чи де-

кілька відповідей із числа запропонованих.

Анкета змішана - тип анкети, де до запропонованого переліку ймові-

рних відповідей досліджуваний може додати свій варіант.

Анкетування — письмове опитування.

Анкетування вибіркове - вид анкетування, що охоплює обмежену

кількість учасників.

Анкетування групове-вид анкетування,уякому бере участь група осіб.

Анкетування заочне (опосередковане) - вид анкетування, коли анке-

ти розсилаються поштою.

Анкетування індивідуальне - вид анкетування, у якому беруть участь

окремі особи.

176

Анкетування очне (безпосереднє) - вид анкетування, коли відбуває-ться пряма взаємодія дослідника з досліджуваним.

Анкетування суцільне - вид анкетування, що охоплює великі групинаселення.

Архетип (від гр. arche - початок; typos - зразок) - модель поведінки, алго-

ритм пізнання, який переходить від покоління до покоління.

Асоціативна психологія (асоціанізм) (від лат. associatio - сполучення,

з'єднання) - напрям психології, виник у XVII ст.; головним ме-

ханізмом психічного життя людини вважав асоціації.

Асоціація (від лат. associatio - сполучення, з'єднання) - зв'язки між

окремими уявленнями (ідеями), внаслідок яких поява одного

уявлення (ідеї) спричинює інше.

Аутогенне тренування (аутотренінг) (від гр. autos - сан; гр. genos - по-

ходження) - метод психічної саморегуляції та самонавіювання.

Бесіда - усне опитування.

Бесіда діалогічна - метод, спрямований на розуміння психічних явищ

людини, побудований на принципах рівноправного спілкування.

Біодинамічна тканина дії - структурний компонент свідомості, який

забезпечує зовнішню форму живого руху.

Біотичні подразники - біологічно важливі подразники та умови се-

редовища (безпечні та небезпечні).

Біхевіоризм (психологія поведінки) (від англ. behaviour - поведінка) -

напрям психології, виник на початку XX ст.; предметом психо-

логії вважав поведінку.

Буттєвийрівень свідомості— структурний компонент свідомості,що забезпе-

чує процес відображення предметів та явищ навколишнього світу.

Відображення - здатність матерії відповідати на зовнішній чи внут-

рішній вплив.

Військова психологія - галузь практичної психології, яка досліджуєособливості та механізми функціонування психологічного

фактора у військовій справі.

Вікова психологія - практична галузь психології, яка вивчає віковумінливість психічних явищ людини, пояснює психічні особ-

ливості та закономірності, характерні для конкретного віково-

177

го періоду життя людини, та психологічні механізми переходу

від одного періоду до наступного.

Вторинні автоматизми (автоматизовані дії) - дії, які перестали усві-

домлюватись, пройшовши спочатку через свідомість.

Галузь психології - певна ділянка психологічної науки, яка займається

вивченням властивих лише їй теоретичних та практичних питань.

Генезисна психологія (психологія розвитку) (від гр.genesis - походжен-

ня, породження) - галузь практичної психології, яка займається

проблемами походження, виникнення, становлення та відно-

влення у випадку втрати психічних явищ людини.

Гештальтпсихологія (ґештальтизм) (від нім. Gestalt- образ, конфігура-

ція) - напрям психології, виник на початку XX ст.; предметом

психології вважав цілісні структури психіки.

Гілозоїзм (від гр. hyle - речовина, матерія; zoe - життя) - філософсь-

ко-психологічне вчення про одухотвореність усієї матерії.

Гіпотетико-дедуктивний біхевіоризм — концепція необіхевіоризму,

виникла в 30-х роках XX ст.; переклала знання про поведінку

на фізико-математичну мову.

Глибинна психологія - загальна назва для психологічних напрямів,

предметом вивчення яких є несвідомі психічні явища людини.

Гормічна психологія (від гр. horme - потяг, спонукання) - напрям гли-

бинної психології, виник на початку XX ст.; основний предмет

вивчення - несвідомі психічні явища людини, що детерміну-

ються нематеріальними силами (горме).

Графологія (від гр. grapho - пишу; logos - наука) - вид методу психоло-

гічного аналізу процесу та продуктів діяльності; спрямований

на вивчення почерку з погляду його зв'язку з характером і пси-

хічним станом людини.

Групова поведінка тварин - узгоджена та спільна поведінка тварин у зграях.

Групова свідомість - узагальнена свідомість групи людей.

Гуманістична психологія (від лат. humanus - людяний, людський) -

напрям психології, виник у 60-х роках XX ст.; предметом свого

дослідження проголосив унікальну та неповторну особистість

людини у цілісності її психічних явищ.

178

Диференційна психологія - теоретична галузь психології, яка вивчає

індивідуально-психологічні відмінності між окремими інди-відами та групами людей.

Діалектико-матеріалістична теорія розвитку психіки - теорія, що

виникла в 30-х роках XX ст.; згідно з нею розвиток психіки - це

процес, при якому кількісні зміни переходять в якісні і при-

зводять до стрибкоподібного вияву новоутворень.

Дуалізм (від лат. duo - два) - філософське вчення, яке визнає одночасне

незалежне й рівноправне існування двох начал: матерії та духу.

Еволюційна теорія розвитку психіки — теорія, що виникла в середині

XIX ст.; психічний розвиток розглядався як "розгортання" власти-

востей чи ознак, із самого початку закладених у вигляді задатків.

Економічна психологія - галузь практичної психології, яка вивчає

психічні явища, пов'язані з виробничими відносинами людей.

Експеримент констатуючий - вид експерименту, спрямований лише

на виявлення психічних явищ.

Експеримент лабораторний - вид експерименту, який проводиться в шту-

чних умовах і передбачає вплив і на умови, і на досліджуваного.

Експеримент польовий — вид експерименту, який передбачає вико-

ристання портативної апаратури і скорочені цикли експери-

ментальної процедури в нелабораторних умовах.

Експеримент природний - вид експерименту, що передбачає експе-

риментальний вплив на умови, в яких відбувається діяльність

людини; сама ж діяльність людини не підлягає впливові.

Експеримент формуючий - вид експерименту, спрямований на ви-

явлення і цілеспрямоване формування психічних явищ.

Експериментальна психологія - теоретична галузь психології, яка

розробляє та теоретично обґрунтовує експериментальні мето-

ди дослідження психіки людини.

Екстраполяційний рефлекс (від лат. extra - поза, зовні, крім; лат. polio

- пригладжую, обробляю) - елементарна одиниця розумової дія-

льності тварин, суть якої полягає у поширенні висновків, одер-

жаних щодо однієї частини якоїсь системи, на іншу частинутої самої системи.

179

Ендогенна стимуляція - внутрішні фактори, що викликають інстин-

ктивні дії.

Етап психологічного досліду - певна частина, яку можна виокремити

у процесі проведення психологічного досліду.

Етнічна психологія (етнопсихологія) - галузь практичної психології,

яка вивчає закономірності й механізми групової психології

етнічних спільнот.

Етологічна теорія інстинктів - теорія, згідно з якою інстинкти зумо-

влені діями як зовнішніх, так і внутрішніх факторів.

Загальна психологія - теоретична галузь психології, яка вивчає най-

загальніші закономірності психічної діяльності людини, її те-

оретичні принципи та основні категорії.

Значення - структурний компонент свідомості, який забезпечує усві-

домлене й узагальнене відображення дійсності, вироблене люд-

ством і зафіксоване у формі понять, знань, норм поведінки тощо.

Зоопсихологія - розділ порівняльної психології, який вивчає психі-

ку та поведінку тварин.

Імпринтинг (від англ. imprint - відбиток) - вроджена властивість тва-

рин у перші години та дні життя рецепторне фіксувати та запа-

м'ятовувати рухомі предмети.

Індивідуальна психологія - напрям глибинної психології, виник на

початку XX ст.; основним предметом вивчення була цілісна

особистість у єдності свідомого та несвідомого.

Індивідуальна свідомість - вища інтегруюча форма психічного відо-

браження, що забезпечує константну і неперервну єдність інди-

відуальних знань і переживань, які в результаті рефлексії та

цілеспрямованої діяльності людини забезпечують її особисту

тотожність та мотивованість вчинків.

Індивідуально мінливі форми поведінки - набуті форми поведінки.

Інженерна психологія - розділ психології праці, у якому вивчається

діяльність оператора в автоматизованих системах управління.

Інстинкти (від лат. instinctus - спонукання) - 1) у широкому значенні:вся поведінка тварин у протиставленні її свідомій поведінці

людини; 2) у вузькому значенні: пристосувальна генетично фі-

180

ксована форма поведінки тварин і людей, зумовлена видовимхарактером та спадковістю.

Інтелект тварин (від лат. intellectus - розуміння, розсудок, пізнання) -

форма поведінки, коли тварина на основі відображення існую-

чих між предметами зв'язків і відношень розв'язує нові длянеї задачі, які раніше в її досвіді не траплялися.

Інтенціональні акти свідомості (від лат. intentio - прагнення) - пси-

хічні функції, завдяки яким з'являється свідомість.

Інтенція (від лат. intentio - прагнення) - спрямованість свідомості наякий-небудь об'єкт.

Інтерв'ю (від англ. interview - бесіда, зустріч) - варіант бесіди, яка має

чітко визначену мету, проводиться за стандартизованих умов

та містить наперед заданий чіткий перелік запитань.

Інтроспекція (від лат. introspecto - заглядаю всередину) - психологіч-

ний метод дослідження, побудований на свідомому спеціаль-но підготовленому самоспостереженні.

Історична психологія - галузь практичної психології, яка вивчає

закономірності походження та розвитку пізнання, світосприй-няття, засвоєння звичаїв та ритуалів у різні епохи.

Історія психології - галузь практичної психології, яка вивчає розви-

ток знань про психіку в історичному аспекті.

Кінези (від гр. kinesis - рук) - елементарний інстинктивний рух най-простіших.

Клієнтцентрована (орієнтована на особистість) терапія - психотера-

пія, спрямована на зміну ставлення пацієнта до соціальногооточення та власної особистості.

Клінічна психотерапія - комплексний лікувальний психологічний

вплив на людину при психічних, нервових, психосоматичних

та наркологічних захворюваннях.

Ключовий стимул— зовнішні фактори, що викликають інстинктивні дії.

Когнітивна психологія (від англ. cognition - пізнання) - напрям психології,

виник у 60-х роках XX ст.; вивчав пізнавальні процеси особистості.

Когнітивний біхевіоризм (від англ. cognition - пізнання; англ. behaviour

- поведінка) - концепція необіхевіоризму, виникла в 30-х роках

181

XX ст.; ввела в біхевіоризм поняття активності, розумності та

доцільності поведінки.

Колективне несвідоме- найглибший шар несвідомої сфери психіки,

на рівні якого людина перестає бути чітко вираженою індиві-

дуальністю.

Консультативна психологія - розділ психологічних знань, який поля-

гає у систематичному описі процесу надання психологічних кон-

сультацій населенню, організаціям, установам та окремим людям.

Контент-аналіз (від англ. contens - зміст) - вид методу психологічного

аналізу процесу та продуктів діяльності, який спрямований на

виявлення та оцінку специфічних характеристик текстів.

Концепція психології (від лат. conceptio - сприйняття) - система по-

глядів на конкретне психічне явище, яка випливає з певного

напряму психології.

Космічна психологія - розділ психології праці, який досліджує пси-

хічні особливості діяльності людини в умовах невагомості та

дезорієнтації у просторі.

Культурний (гуманістичний) психоаналіз - концепція неофрейдизму,

виникла в 40 - 50-х рокахХХ ст.; визнавала, що несвідомі психічні

явища людини зумовлені переважно соціальними факторами.

Культурно-історична концепція - концепція, яка розроблялась в

рамках теорії діяльності в 20 - 30-х роках XX ст.; вивчала вплив

культурних та історичних умов на розвиток вищих психічних

функцій людини (понятійного мислення, довільного запам'я-

товування, вольових дій тощо).

Культурно-історична школа (теорія суспільно-історичного похо-

дження вищих психічних функцій) - психологічна школа у

складі суспільно-історичної теорії філогенезу психіки люди-

ни, виникла в 20-х роках XX ст.; основна ідея полягала у тому,

що психіка сучасної людини є результатом впливу двох проце-

сів: біологічного та культурного розвитку.

Марксистська теорія філогенезу психіки - теорія, що виникла в 20 -

30-х роках XX ст.; вирішальну роль у філогенезі віддає суспіль-

ній праці, а свідомості приписує класовий характер.

182

Медична психологія - галузь практичної психології, яка вивчає пси-

хологічні аспекти діяльності лікаря і поведінку хворого на рі-зних етапах перебігу патологічного процесу.

Метод біографічний - емпіричний метод, який передбачає вивчення

особистості людини на основі ЇЇ біографічних даних, фактів і

дат життєвого шляху, документації, свідчень тощо.

Метод близнюковий - порівняльний метод, який передбачає порівнян-

ня психічних явищ монозиготних та дизиготних близнюків.

Метод відображеної суб'єктності- емпіричний метод аналізу особи-

стості людини через її ідеальне подання у життєдіяльності

інших людей.

Метод генезисний - інтерпретаційний метод, який розкриває "вер-

тикальні" зв'язки між фазами чи рівнями розвитку психіки,

встановленими у дослідженні.

Метод герменевтики - метод, спрямований на зрозуміння психічних

явищ людини; побудований на тлумаченні створених нею різ-

номанітних текстів та її досвіду.

Метод експерименту (від лат. experimentum - проба, досвід) - емпірич-

ний метод, суть якого полягає у тому, що дослідник сам викли-

кає явище, котре вивчається.

Метод емпатичного слухання (від гр. empatheia - співпереживання) -

метод, спрямований на зрозуміння психічних явищ людини;

побудований на здатності людини зрозуміти співрозмовника

та співпереживати йому.

Метод емпіричний - метод збору первинних даних про психічні яви-

ща людини.

Метод загальнонауковий — метод, який використовується в різних

галузях наукового знання.

Метод ідентифікації (від лат. identifico - ототожнювати) - метод, спря-

мований на зрозуміння психічних явищ людини; побудований

на здатності людини подумки поставити себе на місце іншого.

Метод інтерпретації внутрішнього світу - метод, спрямований на

розуміння психічних явищ людини; побудований на викорис-

танні суб'єктом власного психологічного досвіду.

183

Метод інтерпретаційний - метод пояснення даних теоретичного та

емпіричного дослідження.

Метод інтроспекції (від лат. introspecto - заглядаю всередину) - суб'єктив-

ний метод, спрямований на розуміння психічних явищ людини,

який полягає у свідомому спеціально підготовленому самоспос-

тереженні за процесами, які відбуваються в психіці людини.

Метод інтуїції (від лат. intueor - уважно дивлюсь) - метод, спрямований на

розуміння психічних явищ людини; побудований на таких знан-

нях, шляхи та умови отримання яких психолог не усвідомлює.

Метод кількісний — метод опрацювання даних, який передбачає їх

математико-статистичний та структурний аналіз.

Метод комплексний - метод дослідження психічних явищ у їх цілісності.

Метод конкретнонауковий - метод, який використовується в психо-

логії та дуже близьких до неї галузях знань.

Метод математико-статистичний - кількісний метод, який передба-

чає застосування прикладної математичної статистики при

опрацюванні даних.

Метод метанауковий - метод формалізованого вивчення психічних

явищ.

Метод моделювання - метод теоретичного дослідження психічнихявищ за допомогою їхніх реальних або ідеальних моделей.

Метод об'єктивний - метод дослідження психічних явищ, який пе-

редбачає максимальну незалежність від суб'єктивного стану та

особливостей дослідника.

Метод опитування- емпіричний метод, спрямований на отримання інфор-

мації про різноманітні факти психічного життя зі слів опитаних.

Метод опрацювання даних - метод, за допомогою якого опрацьову-

ються первинні дані.

Метод організаційний - метод, який визначає спосіб здійснення пси-

хологічного досліду на етапі його підготовки та проведення.

Метод поздовжніх зрізів (лонгітюдний) (від англ. longitudinal - по-

здовжній) - порівняльний метод, за яким порівнюються дані в

одних і тих самих групах досліджуваних на різних стадіях їх

індивідуального розвитку протягом тривалого часу.

184

Метод поперечних зрізів (зрізів, вікових зрізів) - порівняльний

метод, за яким порівнюються дані, отримані за певним пара-метром в один і той самий проміжок часу в різних групах

досліджуваних.

Метод порівняльний - метод вивчення психічних явищ шляхом їх

співставлення в. різних досліджуваних.

Метод психології - спосіб наукового пізнання людської психіки чи

впливу на психіку.

Метод психологічного аналізу процесу та продуктів діяльності -

емпіричний метод, який дозволяє простежити за ходом люд-

ської діяльності та на цій основі розкрити психологічні зако-

номірності окремих її етапів.

Метод реконструювання - метод теоретичного дослідження психіч-

них явищ, який полягає у змістовій та структурній перебудові

явища, на яке спрямована дослідницька дія психолога.

Метод ретроспекції (від лат. retrospecto - дивлюсь назад) - суб'єк-

тивний метод, який полягає у наступному відтворенні того,

що колись суб'єкт переживав при розв'язанні ним розумо-вих задач.

Метод самозвіту - метод, спрямований на розуміння психічних явищ

людини, який полягає у словесному чи письмовому звіті про

результати самоспостереження.

Метод спеціальний - метод, який використовують у психології та вдуже близьких до неї галузях знань.

Метод спостереження - емпіричний метод, змістом якого є навмис-

не, систематичне та цілеспрямоване пізнання психічних явищ

з метою вивчення їх змін у природних умовах.

Метод структурний — інтерпретаційний метод, який розкриває "го-

ризонтальні" зв'язки між психічними явищами.

Метод структурного аналізу - кількісний метод, під час здійснення

якого експериментатор простежує структурну будову прийо-

мів роботи, використаних досліджуваним.

Метод суб'єктивний - описовий метод психічних явищ у процесі

самоспостереження.

185

Метод теоретичний (теоретизації) - метод теоретичного пізнанняпсихічних явищ.

Метод універсальний - метод, який використовують у різних галузяхнаукового знання.

Метод хронометрії - метод заміру часу спортивних і робочих рухів.

Метод циклографії - метод запису актів поведінки та трудових дій.

Метод якісний - метод опрацювання даних дослідження, який пере-

дбачає диференціацію матеріалу за типами та групами.

Методи праксиметричні - сукупність методів: хронометрії, циклографії,

психологічного аналізу процесу й продуктів діяльності та ін.

Методика психології - процедура, яка визначає проведення конкрет-

ного дослідження та здійснення впливу на психіку людини

певним методом чи його варіантом.

Методологія (від гр. methodos - шлях дослідження, спосіб пізнання; logos

- наука) - система основних принципів та методів науки.

Монізм (від гр. monos - один, єдиний) - філософське вчення, яке визнає

за основу всього існуючого лише одне начало: або матеріальну,або духовну субстанцію.

Моторна установка - готовність опорно-рухового апарату людиниздійснити певні рухи.

Навички - 1) у широкому значенні: будь-які зв'язки, які виникають

в індивідуальному досвіді тварин та людей; 2) у вузькому зна-

ченні: така форма поведінки тварин, яка характеризується ав-

томатизованим способом виконання дії, сформованим в інди-

відуальному досвіді завдяки багаторазовому повторенню та

закріпленню.

Надсвідоме - процеси, які розгортаються у формі тривалої та напру-

женої роботи свідомості: творче мислення, осяяння, пережи-

вання великого горя, значних подій тощо.

Напрям психології (психологічна течія) - система поглядів, вибуду-

вана на певному способі розуміння предмета психології.

Натуралістична теорія філогенезу психіки - теорія, яка виникла в

20-х роках XX ст.; основна ідея полягає в ствердженні якісної

тотожності психіки людини й тварини.

186

Негативні таксиси - вимушений автоматичний рух організмів, який

забезпечує просторову орієнтацію організму у напрямі від біо-

логічно небезпечних подразників та умов середовища.

Негативні тропізми - рухи у напрямі від подразника.

Нейропсихологія - розділ медичної психології, який вивчає мозкові

механізми вищих психічних функцій на матеріалі локальних

уражень головного мозку.

Необіхевіоризм (від гр. neos - новий, молодий; англ. behaviour - поведін-

ка) - напрям психології, який виник у 30-х роках XX ст. на

основі біхевіоризму; прихильники його при дослідженні ос-

новного предмета психології - поведінки застосовували по-

няття проміжної змінної.

Неофрейдизм - напрям глибинної психології, який виник у 20 - 30-х

роках XX ст.; спирався на психоаналіз; його прихильники про-

відну роль у несвідомих психічних явищах надавали впливу

соціокультурного середовища.

Несвідоме - сукупність психічних процесів, станів та дій, зумовле-них явищами дійсності, що не піддаються контролю з боку сві-

домості та впливу яких людина не здатна зафіксувати.

Неусвідомлені автоматизми - дії чи акти, які відбуваються "самі со-

бою", без участі свідомості.

Неусвідомлені супроводи свідомих дій - мимовільні рухи, міміка,

пантоміміка, а також вегетативні реакції, які супроводжують

дії та стани людини.

Об'єкт психології- 1) людина як те, кого пізнають; 2) психіка як те,

що пізнають.

Об'єктивна психологія (природничо-наукова, фізіологічна, поясню-

вальна) - загальна назва для психологічних напрямів, які орі-

єнтуються на природничо-наукові дисципліни і основною за-

дачею яких є за допомогою експерименту дослідити психічні

явища, виявивши причини їхнього виникнення та пояснив-

ши закономірності й механізми їхнього перебігу.

Облігатне (обов'язкове) навчання - період становлення та тренуван-

ня інстинктів у процесі індивідуального розвитку тварин.

187

Онтогенез (від гр. ontos - єство; genos - породжую) - індивідуаль-

ний розвиток будь-якого організму з моменту зародженнядо смерті.

Онтопсихологія (від гр. ontos - буття; psyche - наука) - напрям психо-

логії, який виник у 70-х роках XX ст. і який психологію розгля-дає як науку про буття у психіці.

Парапсихологія - практична галузь психології, яка займається не-

традиційними інформаційними, енергетичними та прогнос-тичними явищами.

Патопсихологія - розділ медичної психології, який вивчає хвороб-ливі зміни в психіці.

Педагогічна психологія - галузь практичної психології, яка вивчає

закономірності психічної діяльності учнів у процесі навчання

та виховання, а також психологію вчителя.

Первинні автоматизми (автоматичні дії) - дії, які ніколи не усвідом-люються.

Передсвідоме - частина несвідомого, яка складається з прихованих(латентних)знань.

Перцептивна психіка (від англ. perception - сприймання) - стадія роз-

витку психіки тварин, на якій вони здатні до сприймання.

Перцептивна установка - готовність людини сприйняти події пев-ним чином.

Підсвідоме - психічні процеси, стани та дії, які не усвідомлюються

лише в певний момент, проте можуть помітно вплинути назміст свідомості людини.

Пластична поведінка - поведінка, яка характеризується швидкоюперебудовою залежно від ситуації.

Поведінка тварин - система взаємопов'язаних рефлекторних дій, які

тварини виконують задля досягнення певної мети чи реалі-

зації певної функції в процесі взаємодії з середовищем.

Подразливість - властивість живих організмів реагувати чи не реа-

гувати на впливи біотичних подразників, залишаючи здебіль-шого без відповіді абіотичні.

188

Позитивні таксиси - таксиси, які забезпечують просторову орієнта-

цію організму у напрямі до сприятливих для організму подра-

зників та умов середовища.

Позитивні тропізми — рухи у напрямі до подразника.

Політична психологія - галузь практичної психології, яка вивчає

психологічні компоненти політичної поведінки людини, до-

слідження яких дозволяють застосувати психологічні знання

до пояснення політики.

Порівняльна психологія - практична галузь психології, яка дослі-

джує становлення та розвиток психіки у процесі еволюції.

Практична (прикладна) галузь психології - галузь, орієнтована на

розв'язання конкретних психологічних проблем.

Предмет психології - 1) для об'єктивної психології: пояснення фак-

тів, закономірностей та механізмів виникнення, вияву та роз-

витку психіки й свідомості; 2) для суб'єктивної психології: ро-

зуміння неповторної людської індивідуальності.

Предметна свідомість - свідомість людини, спрямована назовні.

Принцип адекватності (від лат. adaequatus - прирівняний) - конкрет-

нопсихологічний принцип, що передбачає відповідність ви-

користаного методу дослідження явищу, яке вивчається.

Принцип випереджального відображення - загальнопсихологічний

принцип, суть якого зводиться до того, що уявлення про пред-

мет, явище, результат дії тощо виникає в людини ще до того, як

вони реально сприйняті чи втілені в життя.

Принцип відповідності—загальнонауковий принцип, який означає,

що зміна однієї природничо-наукової теорії іншою передба-

чає не лише відмінності, але й зв'язок, наступність між ними.

Принцип детермінізму (причинно-наслідкових зв'язків) (від лат.

determinare - визначати) - загальнопсихологічний принцип, згі-

дно з яким психіка формується під впливом зовнішнього сере-

довища залежно від внутрішніх умов організації живої істоти.

Принцип доповнюваності - загальнонауковий принцип, який полягає

в тому, що в наукових дослідженнях слід використовувати такі

парні категорії, які формально одну до одної звести не можна.

189

Принцип екстремальності (від лат. extremus - крайній) - конкретноп-сихологічний принцип, який означає створення екстремаль-ної ситуації для досліджуваного з метою виявлення найтипо-віших його властивостей.

Принцип єдності свідомості і діяльності - загальнопсихологічнийпринцип, згідно з яким свідомість, а в широкому розумінні -психіку слід вивчати як діяльність реального суб'єкта.

Принцип інваріантності (від лат. invariabilis - незмінний) - загально-науковий принцип, згідно з яким об'єкти, явища, закони тощоза певних перетворень можуть залишатися незмінними.

Принцип історизму - загальнопсихологічний принцип, суть якогополягає у тому, що психічні явища можна правильно зрозумі-ти лише у контексті конкретних історичних умов та змін, щовідбуваються в історії людства.

Принцип комплексності (від лат. complexus - поєднання, зв'язок) -загальнопсихологічний принцип, пов'язаний з дослідженнямпевного питання з точки зору різних галузей психології таінших наук, а також із систематичним вивченням людини навсіх етапах її життєвого шляху.

Принцип матеріальної єдності світу - філософський принцип, якийполягає у тому, що всі предмети та явища є різноманітнимистанами та властивостями матерії.

Принцип об'єктивності - загальнонауковий принцип, який передбачаєвизнання існування об'єкта пізнання незалежно від суб'єкта.

Принцип особистішого підходу - загальнопсихологічний принцип,згідно з яким усі психічні явища слід вивчати як такі, що нале-жать конкретній особі; конкретну особистість слід вивчати вконкретній ситуації, підходячи індивідуально.

Принцип паралельності - конкретнопсихологічний принцип, згід-но з яким паралельно з вивченням явища відбувається йогооб'єктивна реєстрація.

Принцип причинності (каузальності) (від лат. causa - причина) -філософський принцип, що позначає зв'язок між явищами, зяких одне (причина) зумовлює друге - наслідок.

190

Принцип психологічного дослідження (від лат. principium - початок, осно-ва) - провідна ідея, основні правила психологічного дослідження.

Принцип редукції (від лат. reductio - повернення, відновлення) - за-гальнонауковий принцип, який означає зведення одних якіс-них станів об'єктів до інших з метою пояснення невідомогошляхом порівняння з відомим.

Принцип реєстрації градієнта (від лат. gradiens - крокуючий) - конк-ретнопсихологічний принцип, який передбачає реєстраціюперепаду параметрів у декількох ситуаціях.

Принцип референтності (від лат. referentis - той, що доповідає) - кон-кретнопсихологічний принцип, який передбачає виявленнянайспецифічніших реакцій досліджуваного.

Принцип розвитку (генезисний) (від гр. genesis - походження) - за-гальнопсихологічний принцип, який стверджує, що психічнізакономірності розкриваються лише у процесі розвитку пев-ної людини зокрема та людства в цілому.

Принцип симетрії - загальнонауковий принцип, згідно з яким від-ношення рівності, тотожноті, які існували до певного перетво-рення, продовжують існувати і після перетворення.

Принцип системно-структурний - загальнопсихологічний принцип,згідно з яким об'єкт психологічного дослідження слід вивчатияк цілість, що має свою структуру; психіка окреслюється як бага-торівнева система, яка, ймовірно, будується ієрархічно; психічніявища слід вивчати за допомогою різних методів.

Принцип спостережуваності - загальнонауковий принцип, відпові-дно до якого нова теорія може будуватись лише на основі спо-

стережених явищ.

Принцип універсальності розвитку - філософський принцип змі-ни у часі від простого до складного, від нижчого до вищого.

Принцип якісного аналізу- конкретнопсихологічний принцип, згі-дно з яким здійснюється якісний аналіз особливостей перебі-гу психічних процесів.

Психіка (від гр. psyche - душа) - 1) форма активного відображеннясуб'єктом об'єктивної реальності, яка виникає у процесі взає-

191

модії живої істоти із зовнішнім світом; 2) така форма активно-

го відображення людиною об'єктивної реальності, яка вини-

кає у процесі взаємодії людини із зовнішнім світом і характе-

ризується єдністю свідомого та несвідомого, ідеального та ма-

теріального, суб'єктивного та об'єктивного, частини й цілого,стану й процесу, біологічного та соціального.

Психічна властивість - стала душевна якість індивіда, що формуєть-

ся під впливом біосоціальних факторів.

Психічна особливість - найхарактерніша психічна властивість.

Психічне явище - факти внутрішнього, суб'єктивного досвіду людини.

Психічний процес - форма єдиного, цілісного відображення індиві-

дом об'єктивної дійсності та свого внутрішнього світу.

Психічний розвиток—вид безповоротних кількісних та якісних змінпсихіки.

Психічний стан - психологічна характеристика, що відбиває тривалідушевні переживання особистості.

Психоаналіз - напрям глибинної психології, який склався напри-

кінці XIX - на початку XX ст.; предметом вивчення були несві-

домі психічні явища, з яких основну роль надавали сексуаль-

ним та агресивним інстинктивним потягам.

Психобіохімія - практична галузь психології, яка досліджує біохі-мічні основи поведінки та психіки.

Психогенетика - практична галузь психології, яка досліджує похо-

дження індивідуальних психічних особливостей людини та ви-

являє роль генотипу і середовища у їх формуванні.

Психодіагностика - теоретична галузь психології, яка розробляє й те-

оретично обґрунтовує методи діагнозу та вимірювання індиві-

дуально-психологічних властивостей і особливостей людини.

Психокорекція (від гр. psyche - душа; лат. correctio - виправлення) -

вивчення статичних якостей психіки людини, виявлення їхніх

дисфункцій та внесення в них поправок з метою їх відроджен-ня та розвитку.

Психолінгвістика - галузь практичної психології, яка вивчає основнізакони мовної діяльності як засобу спілкування.

192

Психологічна реабілітація - система медико-психологічних, педагогіч-них та соціальних заходів, спрямованих на відновлення, корек-цію або компенсацію порушених психічних функцій, станів тощо.

Психологічне консультування - процес надання психологічних порадокремим особам чи групам осіб з боку компетентного психолога.

Психологія аномального розвитку (спеціальна психологія) - прак-

тична галузь психології, яка вивчає психічні особливості різ-

них категорій аномальних дітей і дорослих.

Психологія вищої шкоди - розділ педагогічної психології, що за-

ймається вивченням психологічних закономірностей навчан-

ня та виховання студентів.

Психологія вчинку - напрям психології, який виник у 70-х роках XX

ст. в Україні; його прихильники вважають психологію наукою

про вчинок.Психологія мистецтва - галузь практичної психології, що вивчає

психологічні аспекти та закономірності функціонування мис-

тецтва і мистецької діяльності.

Психологія особистості - практична галузь психології, яка вивчаєпсихологічну структуру особистості, процес соціалізації осо-

бистості тощо.

Психологія праці - практична галузь психології, що займається вивчен-

ням психічних особливостей трудової діяльності людини.

Психологія пропаганди - галузь практичної психології, яка вивчає

психологічні механізми пропаганди.

Психологія релігії - галузь практичної психології, що вивчає релі-

гію як психологічний та соціокультурний феномен.

Психологія соціальної роботи - галузь практичної психології, спря-

мована на формування чи відновлення здатності людини до

соціального функціонування.

Психологія спорту - галузь практичної психології, що займається питан-

нями психологічної підготовки спортсменів до змагань, розроб-кою діагностичних прийомів добору молоді для певнихвидів спорту,

методів їх ефективної спортивної підготовки, психологічного під-

кріплення поведінки і діяльності спортсмена на різних етапах тощо.

193

Психологія творчості - галузь практичної психології; досліджує пси-

хологічні закономірності творчої діяльності людини.

Психологія торгівлі - галузь практичної психології; вивчає психо-

логічні умови впливу реклами, індивідуальні, вікові та інші осо-

бливості попиту тощо.

Психологія управління - галузь практичної психології, що вивчає

психологічні закономірності управлінської діяльності.

Психологія урбанізації - галузь практичної психології; вивчає ви-

яви людської психіки в сучасному місті.

Психопрофілактика - розділ медичної психології, який вивчає мож-

ливості надання спеціалізованої допомоги практично здоро-

вим людям з метою попередження захворювань і послаблення

гострих психотравмуючих реакцій.

Психосемантика - практична галузь психології; вивчає генезис, бу-

дову та функціонування індивідуальної системи значень, що

опосередковують психічні процеси.

Психосоматологія - розділ медичної психології, який вивчає вплив

психіки на перебіг органічних процесів, і навпаки.

Психотерапія (від гр. psyche - душа; гр. therapeia - догляд, лікування) -

система психологічних (вербальних та невербальних) впли-

вів на психіку людини з метою лікування або сприяння зміні

ставлення до соціального оточення чи власної особистості.

Психотренінг (від гр. psyche - душа; англ. training - виховувати, привча-

ти) - система вправ, спрямована на психічну адаптацію люди-

ни до навколишнього середовища та до інших людей.

Психофізика - практична галузь психології, яка досліджує кількісні

залежності між фізичними характеристиками об'єктів зовні-

шнього світу та властивостями психічних образів.

Психофізична взаємодія - дуалістичний підхід до пояснення взає-

модії між душею та тілом, за яким два самостійні та незалежні

начала - душа і тіло -зазнають взаємовпливу.

Психофізична проблема—проблема співвідношення між психічни-ми та фізичними явищами.

194

Психофізичний паралелізм - дуалістичний підхід до пояснення взає-

модії між тілом та душею, за яким ці два самостійні та незалежніначала певним чином супроводжують діяльність одне одного.

Психофізіологічна проблема - проблема співвідношення між пси-

хічними та фізіологічними процесами.

Психофізіологія (фізіологічна психологія) - практична галузь пси-

хології, яка вивчає співвідношення між психічними та фізіо-

логічними процесами.

Пускова ситуація - сукупність ключових стимулів.

Радикальний біхевіоризм - концепція біхевіоризму, яка дотримуєть-

ся крайніх позицій цього напряму.

Радіоекологічна психологія - практична галузь психології, яка вивчає

вплив радіоекологічного забруднення на сприймання індиві-

дом "Я-образу".

Реактологія (від лат. re - проти; actio - дія; logos - наука) - напрям

психології, який склався на початку XX ст.; предметом психо-

логії були реакції людини.

Рефлекс (від лат. reflexus - згин, вигин) - реакція організму на подраз-

ник, зумовлена діяльністю центральної нервової системи.

Рефлексивний рівень свідомості - структурний компонент свідомості,

який забезпечує усвідомлення значення та сенсу відображеного.

Рефлексія (від лат. reflexio - відображення) - внутрішня психічна діяль-

ність, спрямована на усвідомлення власних дій та станів людини.

Рефлексологія (від лат. reflexus - згин, вигин, звертання назад; logos -

наука) - напрям психології, який склався на початку XX ст.;

психічне життя розглядали як суму рефлексів.

Рефлекторна теорія психіки - теорія, яка виникла в 60-х роках XIX

ст.; в її основі було вивчення рефлексу як матеріальної основи

психічного процесу.

Ригідна поведінка (від лат. rigidus - твердий, заціпенілий) - поведін-

ка, яка характеризується нездатністю коригувати програму дія-

льності залежно від ситуації.

Ритуальна поведінка тварин — складний набір інстинктивних дій,

який виконує сигнальну функцію.

195

Родова форма поведінки - вроджена форма поведінки тварин.

Розвиток - поступальний рух, в результаті якого відбувається змінаякості об'єкта, перехід від старого до нового.

Розумова установка- готовність людини мислити певним чином.

Самовдосконалення - функція самосвідомості, яка спрямовує люди-

ну на покращення своїх фізичних, моральних та інших якос-

тей чи властивостей.

Самоконтроль - функція самосвідомості, яка спрямовує людину на

усвідомлену регуляцію власної поведінки та діяльності з ме-

тою забезпечення відповідності їх результатів поставленим

цілям, пред'явленим вимогам, нормам, правилам та зразкам.

Самооцінка — 1) усвідомлення людиною свого "Я"; 2) цінність, якою

людина наділяє себе загалом і окремі властивості своєї особи-

стості, діяльності, поведінки.

Самопізнання - функція самосвідомості, яка спрямовує людину на

пізнання своїх тілесних та духовних можливостей і якостей,

свого місця серед інших людей.

Самоприйняття - функція самосвідомості, яка спрямовує людину на

позитивну оцінку своїх якостей та свого становища серед людей.

Самосвідомість - 1) усвідомлене ставлення людини до самої себе та

свого місця в житті; 2) свідомість людини, спрямована на себе.

Самоспостереження - див. "Спостереження внутрішнє".

Свідомість - вища інтегруюча форма психічного відображення, ре-

зультат впливу суспільно-історичних умов на формування пси-

хіки людини у процесі її творчої діяльності при постійному

спілкуванні з іншими людьми за допомогою мовлення.

Сенс - структурний компонент свідомості, який є ідеальним змістом

свідомості і виражає ставлення суб'єкта до явищ об'єктивноїдійсності.

Сенсорна психіка (від англ. sensation - відчуття) - стадія розвитку

психіки тварин, на якій тварина здатна лише до відчуттів.

Синтетична теорія розвитку психіки - теорія, яка виникла в 30-х ро-

ках XX ст. і згідно з якою розвиток психіки є наслідком впливу

двох основних факторів: зміни внутрішніх та зовнішніх умов.

196

Соціальна психологія - галузь практичної психології, яка вивчає за-

кономірності групової, колективної та масової психології.

Соціально-психологічний тренінг - метод навчання та корекції

спілкування.

Соціологічна школа - психологічна школа у складі суспільно-істори-

чної теорії філогенезу психіки людини, виникла наприкінці XIX

ст.; вважала, що формування психіки кожної конкретної люди-

ни у філогенезі відбувалось під впливом суспільного оточення.

Спостереження безпосереднє (включене) - спостереження, в якому

дослідник сам виступає як безпосередній учасник того проце-

су, за яким ведеться спостереження.

Спостереження вибіркове - спостереження, де фіксуються або фак-

ти, що стосуються лише одного боку психіки, або поведінка

людини за певний період часу.

Спостереження внутрішнє (суб'єктивне або самоспостереження) -спо-

стереження, спрямоване на внутрішній бік вияву психічних явищ.

Спостереження зовнішнє (об'єктивне) — спостереження, спрямова-

не на зовнішній бік вияву психічних явищ.

Спостереження констатуюче - спостереження, де дослідник дає лише

якісну характеристику тим фактам психічного життя, за якими

він спостерігає.

Спостереження неструктуроване (вільне) - спостереження, яке не

має заздалегідь визначеної програми і може змінювати об'єкт

залежно від бажання дослідника.

Спостереження опосередковане (відсторонене) - спостереження, де

дослідник не є безпосереднім учасником процесу, що вивчається.

Спостереження оцінювальне- спостереження, де дослідник оцінює

факти психічного життя, за якими спостерігає, щодо ступеня

їх вираженості за заданим критерієм.

Спостереження структуроване (стандартизоване) - спостереження,

яке має заздалегідь визначену програму.

Спостереження наскрізне - спостереження, під час якого протягом

певного часу фіксуються всі доступні спостереженню факти

психічного життя.

197

Структурна психологія (структуралізм) - напрям психології, який

склався у XIX ст. і представники якого психіку людини розгля-

дали як структуру, що складається з найпростіших елементів -відчуттів та почуттів.

Суб'єкт психології - людина як носій певних фізичних та психічнихвластивостей.

Суб'єктивна психологія (гуманітарна, описова, розуміюча) - загаль-

на назва психологічних напрямів, що орієнтуються на гумані-

тарні науки й основним завданням яких є осягнення неповто-

рної індивідуальності людини.

Суспільна свідомість - духовний бік життя суспільства; сукупне ві-

дображення філософських поглядів суспільства та його нау-

ково-теоретичного рівня.

Суспільно-історична теорія філогенезу психіки - теорія, яка виник-

ла наприкінці XIX ст.; основна ідея полягає в соціальній детер-

мінованості філогенезу психіки людини.

Таксиси (від гр. taxis - будова, розташування, розміщення) - вимуше-

ний автоматичний рух організмів, зумовлений різними фізи-

ко-хімічними процесами у симетричних частинах організму.

Теоретична галузь психології - галузь психології, яка розробляє за-

гальні теоретичні положення та методи психології.

Теорія антропопсихізму (від гр. anthropos - людина; psyche - душа) -

теорія, згідно з якою психіка властива лише людині.

Теорія біопсихізму - теорія, згідно з якою психіка властива лише

живій матерії.

Теорія діяльності - напрям психології, який виник на початку XX ст.

і предметом психології вважав психічну діяльність людини.

Теорія емерджентного психонейронального монізму (від англ.

emergent - те, що виникає як логічний наслідок) - моністична

теорія розв'язання психофізіологічної проблеми, яка психіку

розглядає як специфічне явище, породжене фізіологічними

процесами, однак до них не зводиться.

Теорія нейропсихізму - теорія, згідно з якою психіка властива лише

високоорганізованій матерії.

198

Теорія панпсихізму (від гр. pan - все; psyche - душа) - теорія, згідно з

якою психіка властива всій матерії.

Теорія психофізичного паралелізму - теорія, що встановлює ради-

кальний дуалізм психічного та фізіологічного: психічні та фі-

зіологічні процеси протікають незалежно один від одного.

Теорія психофізичної взаємодії - дуалістична теорія розв'язання

психофізіологічної проблеми, яка враховує взаємний вплив

фізичних та психічних процесів, однак заперечує функціональ-

ний зв'язок між психікою та мозком.

Теорія психофізичної єдності - моністична теорія розв'язання психо-

фізіологічної проблеми, яка психіку розглядає як функцію мозку.

Теорія психофізичної ідентичності (тотожності) - моністична теорія,

що зводить психічну діяльність до вищої нервової діяльності.

Тести (від англ.test - задача, випробування) - емпіричний метод психо-

діагностичного дослідження, який дає можливість отримати

кількісну та якісну характеристику психічних явищ і відтак

зробити ймовірнісний висновок про рівень розвитку цих явищ

чи особистості в цілому.

Тести вербальні (тести-опитувальники) - вид тестів, в яких завдання

представлені у словесній формі.

Тести групові - вид тестів, які передбачають одночасне обстеження

групи досліджуваних.

Тести досягнень (успішності) - вид тестів, які використовують для

виявлення у людини ступеня володіння конкретними знання-

ми, уміннями та навичками.

Тести індивідуальні - вид тестів, які передбачають індивідуальне об-

стеження кожного досліджуваного.

Тести інтелекту (від лат. intellectus - розуміння, пізнання) - вид тестів,

які використовують для виявлення рівня розвитку загальних

здібностей людини та структури її інтелекту.

Тести креативності (від лат. creatio - творення) - вид тестів для вимі-

рювання творчих здібностей особистості.

Тести невербальні (тести-завдання, тести практичні) - вид тестів, в

яких завдання подані в наочній формі.

199

Тести особистісні - вид тестів для вимірювання різних властивостей

особистості.

Тести проективні - група особистісних тестів, в основі яких лежить

механізм перенесення своїх властивостей та особливостей на

інших людей.

Тести професійної придатності - вид тестів для виявлення профе-

сійних нахилів людини.

Тести результативності - вид тестів, в яких основним показником

продуктивності є певний результат роботи.

Тести швидкості - вид тестів, в яких основним показником продук-

тивності роботи є час виконання тестових завдань.

Трансперсональна психологія (від лат. trans - крізь, через, за, по той бік;

persona - особа) - напрям психології, який виник в 60-х роках XX

ст.; описував та пояснював надособистісні переживання людини,

Тропізми (від гр. tropos - поворот, напрям) - рухи організму або його

частин у певному напрямі від дії біотичних подразників.

Умовний рефлекс - тимчасовий нервовий зв'язок.

Установка - психічний стан готовності суб'єкта до певної діяльності

або до певної реакції.

Факультативне навчання - вільне, необов'язкове навчання тварин,

внаслідок якого засвоюються нові, суто індивідуальні форми

пристосування до конкретних умов існування.

Філогенез (від гр. phyle -рід, вид, племя; genos - породжую) - процес виник-

нення та історичного розвитку різних родів та видів організмів.

Фрейдизм - філософсько-психологічне вчення кінця XIX - початку

XX ст. про особистість людини.

Френологія (від гр. phren - розум, душа; logos - наука) - вчення про

зв'язок психічних якостей людини з формою будови її черепа.

Функціональна психологія (функціоналізм) - напрям психології,

який склався наприкінці XIX ст.; предметом психології вважа-

ли функції свідомості.

Чутливість — властивість живих організмів реагувати на нейтральні

абіотичні подразники, які сигналізують про появу біотичних

подразників.

200

Чуттєва тканина образу - структурний компонент свідомості, сукуп-

ність різноманітних параметрів сприймання, з яких будується

психічний образ.

Школа історичної психології - психологічна школа у складі суспіль-

но-історичної теорії філогенезу психіки людини; виникла в 40-х

роках XX ст.; основна ідея полягає в тому, що філогенез психі-

ки людини детермінується змінами конкретних суспільно-еко-

номічних умов її життя.

Юридична психологія (психологія права) - галузь практичної пси-

хології, яка займається питаннями, пов'язаними з психологіч-

ною проблемою злочину та слідства.

"Я-концепція" - динамічна система уявлень людини про себе.

СПИСОК НАВЧАЛЬНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Введение в психологию / Под ред. А. В. Петровского. М.: Издате-льский центр "Академия", 1996.

2. Гамезо М. В., Домашенко Й. А. Атлас по психологам. М.: Про-свещение, 1986.

3. Годфруа Ж. Что такое психология? В 2-х т. М.: Мир, 1992.

4. Гриншпун Й. Б. Введение в психологию. М.: Мир, 1994.

5. Конюхов Н. Й. Словарь-справочник практического психолога.Воронеж: НПО "МОДЗК" 1996.

6. Максименко С. Д. Основи загальної психології. К., 1998.

7. Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія. К.:МАУП, 2000.

8. Немов Р. С. Психология: В 3 кн. Кн. 1.2-е изд. М.: Просвещение, 1995.9. Основи психології / За ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. К.:

Либідь, 1995.

10. Петровский А. В., Ярошевский М. Г. Основи теоретическойпсихологам. М.: ИНФРА, 1998.

11. Психологический словарь / Под ред. В. П. Зинченко, Б. Г. Ме-щерякова. 2-е изд. М.: Педагогика-Пресс, 1997.

12. Психология. Словарь / Под ред. А. В. Петровского, М. Г. Яро-шевского. 2-е изд. М.: Политиздат, 1990.

13. Психологічний словник / За ред. В. І. Войтка. К.: Вища школа, 1982.

14. Психологія / За ред. Ю. Л. Трофімова. К.: Либідь, 1999.

15. Рубинштейн С. Л. Основи общей психологии. В 2 т. М.: Педа-гогика, 1989.

16. Скрипченко О., Долинська Л., Огороднійчук 3. Загальна пси-хологія. К.: "А.П.Н" 1999.

17. Слободчиков В. Й., Исаев Е. Й. Психология человека. М.: Шко-ла-Пресс, 1995.

18. Словарь практического психолога / Сост. С. Ю. Голован.Минск: Харвест, 1997.

19. СагЬоп N.. Сагізоп М. Рзуспоіо^у. №\у-Уогк: АПуп аікі Васоп, 1990.

20. Сіентап Н. Вазіс ?5усЬо1о§у. Ме\у-Уогк, Ьопйсп: V/. XV. Могїоп& Сотрапу, 1992.

202

ЗМІСТ

Передмова 5

РОЗДІЛ І. ПСИХОЛОГІЯ ЯК НАУКА

1. Психологія на сучасномо етапі її розвитку 8

1.1. Місце психології в системі наук 8

1.2. Суб'єкт та об'єкт психології 11

1.3. Проблема предмета психології 13

1.4. Галузі сучасної психології та їх класифікація 14

1.4.1. Теоретичні галузі 15

1.4.2. Практичні галузі 15

1.5. Завдання психології 21

1.6. Основні тенденції розвитку сучасної психології 22

Література 23

2. Етапи розвитку психології 24

2.1. Періодизація становлення психологічної науки 24

2.2. Психологія як наука про душу 24

2.3. Психологія як наука про свідомість 27

2.4. Психологія як наука про поведінку,

несвідомі психічні явища та цілісні структури психіки 37

2.5. Психологія як наука про пояснення та розуміння психіки 46

Література 51

РОЗДІЛ II. МЕТОДОЛОГІЯ ТА МЕТОДИ ПСИХОЛОГІЇ

3. Методологічні принципи психологічного дослідження

та етапи його проведення 54

3.1. Філософські принципи 55

3.2. Загальнонаукові принципи 56

З.З.Загальнопсихологічні принципи 58

3.4. Конкретнопсихологічні принципи 61

203

3.5. Етапи проведення психологічних досліджень , ,,....,... 62

Література , 64

4. Методи психології 65

4.1. Класифікація методів психології 65

4.2. Методи пояснення психіки людини 77

4.2.1. Теоретичні методи 77

4.2.2. Організаційні методи 78

4.2.3. Емпіричні методи , 79

4.2.3.1. Метод спостереження 79

4.2.3.2. Метод експерименту 83

4.2.3.3. Метод опитування 86

4.2.3.4. Метод психологічного аналізу процесу

та продуктів діяльності 88

4.2.3.5. Біографічний метод 89

4.2.3.6. Метод відображеної суб'єктності 90

4.2.3.7. Тести 90

4.2.3.8. Інші емпіричні методи 93

4.2.4. Методи опрацювання даних 93

4.2.5. Інтерпретаційні методи , , 94

4.3. Методи розуміння психіки людини 94

4.4. Методи впливу на психіку людини 96

Література 97

РОЗДІЛ III. ПСИХІКА. СВІДОМІСТЬ. НЕСВІДОМЕ

5. Походження та історичний розвиток психіки тварин 100

5.1. Відображення як загальна властивість матерії.

Форми відображення у неживій природі 100

5.2. Допсихічні форми відображення у живій природі 101

5.3. Проблема виникнення та розвитку психіки тварин 104

5.4. Розвиток психічних форм відображення та поведінки тварин 109

5.4.1. Стадія сенсорної психіки 109

5 А.1.1. Нижчий рівень сенсорної психіки 109

5.4.1.2. Вищийрівень сенсорної психіки 112

5.4.2. Стадія перцептивної психіки 114

204

5А.2.1.Нижчийрівень перцептивної психіки 115

5.4.2.2. Вищийрівень перцептивної психіки 119

5.4.2.3. Найвищий рівень перцептивноїпсихіки 124

5.5. Основні властивості психіки тварин та тенденції її розвитку 129

5.6. Психіка тварин - біологічна передісторія

розвитку психіки людини 131

Література 132

6. Природа та сутність психіки людини 134

6.1. Психологічні теорії філогенезу психіки людини 134

6.1.1. Натуралістична теорія 134

6.1.2. Суспільно-історична теорія 135

6.1.3. Марксистська теорія 137

6.2. Передумови, умови та фактори формування психіки людини 138

6.3. Основні властивості психіки людини 140

6.4. Матеріальні основи та фізіологічні механізми психіки 144

6.5. Психофізична та психофізіологічна проблеми 148

Література 150

7. Індивідуальна свідомість людини

як вища форма психічного відображення 152

7.1. Форми свідомості 152

7.2. Загальна характеристика індивідуальної свідомості 152

7.3. Структура індивідуальної свідомості 154

7.4. Особливості індивідуальної свідомості людини 154

7.5. Предметна свідомість та самосвідомість людини,

їх основні функції 158

Література 161

8. Несвідоме в психіці людини 163

8.1. Історичний погляд на категорію несвідомого 163

8.2. Психоаналітична теорія несвідомого Зигмунда Фрейда 164

8.3. Несвідоме в аналітичній психології Карла Юнґа 166

8.4. Загальна характеристика несвідомих психічних явищ 167

8.5. Класифікація несвідомих психічних явищ 168

8.5.1.Неусвідомлені механізми свідомих дій 169

205

8.5.2. Неусвідомлені чинники свідомих дій 171

8.5.3. Надсвідомі процеси 171

8.6. Співвідношення свідомих

та несвідомих психічних явищ людини. 172

Література 174

ПІСЛЯМОВА 175

КОРОТКИЙ СЛОВНИК ОСНОВНИХПСИХОЛОПЧНИХ ТЕРМІНІВ... 176

СПИСОК НАВЧАЛЬНОЇ ЛІТЕРАТУРИ..... . 202

Навчальне видання

Тетяна Борисівна Партико

КУРС ЗАГАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Редактор

БічуяН.

Художнє оформленняЛукавий Ф.

Коректор

МихалюкМ.