№ 4 /2010

Вища атестаційна комісія України визнала журнал фаховим виданням з політичних, педагогічних наук, соціальних комунікацій та психології

(Постанови Президії ВАК України № 1�05/6 від 14.06.2007 р., № 1�05/5 від 18.11.2009 р. та № 1�05/6 від 16.12.2009 р.).

Редакційна колегіяАндрущенко Віктор Петрович, доктор філософських наук, професорАндрусишин Богдан Іванович, доктор історичних наук, професорБабкіна Ольга Володимирівна, доктор політичних наук, професорБакіров Віль Савбанович, доктор соціологічних наук, професорБарно Олександр Михайлович, доктор педагогічних наук, доцентБебик Валерій Михайлович, доктор політичних, кандидат психологічних наук, професор, головний редактор журналуБондаренко Віктор Дмитрович, доктор філософських наук, професорБортніков Валерій Іванович, доктор політичних наук, доцентБурдяк Віра Іванівна, доктор політичних наук, професорВоронкова Валентина Григорівна, доктор філософських наук, професорГорбатенко Володимир Павлович, доктор політичних наук, професорГуберський Леонід Васильович, доктор філософських наук, професорДенисенко Валерій Миколайович, доктор політичних наук, професорЄвтух Микола Борисович, доктор педагогічних наук, професор Ільганаєва Валентина Олександрівна, доктор історичних наук, професорКарпенко Віталій Опанасович, кандидат філологічних наук, професорКлименко Віктор Васильович, доктор психологічних наук, професорКокун Олег Матвійович, доктор психологічних наук, професорКолодій Антоніна Федорівна, доктор філософських наук, професорКоролько Валентин Григорович, доктор філософських наук, професорКремень Василь Григорович, доктор філософських наук, професор Круглашов Олександр Миколайович, доктор політичних наук, професорКудряченко Андрій Іванович, доктор історичних наук, професорКушерець Василь Іванович, доктор філософських наук, професорЛевенець Юрій Анатолійович, доктор політичних наук, професорМадзігон Василь Миколайович, доктор педагогічних наук, професорМакаренко Євгенія Анатоліївна, доктор політичних наук, професорМаксименко Сергій Дмитрович, доктор психологічних наук, професорМалхазов Олександр Ромуальдович, доктор психологічних наук, доцент Примуш Микола Васильович, доктор політичних наук, професорПівнева Любов Миколаївна, доктор політичних наук, професорПоліщук Ігор Олексійович, доктор політичних наук, доцентПомикало Войцех, доктор педагогічних, кандидат філософських наук, професорРізун Володимир Володимирович, доктор філологічних наук, професорСеражим Катерина Степанівна, доктор філологічних наук, професорСіленко Алла Олексіївна, доктор політичних наук, професорТаланчук Петро Михайлович, доктор технічних наук, професор,голова редакційної ради журналу Ткач Олег Іванович, доктор політичних наук, доцентТоковенко Олександр Сергійович, доктор філософських наук, професорТомчук Михайло Іванович, доктор психологічних наук, професорХолод Олександр Михайлович, доктор філологічних наук, професорЦвих Володимир Федорович, доктор політичних наук, професорЦиба Віталій Трохимович, доктор філософських наук, професорШайгородський Юрій Жанович, доктор політичних, кандидат психологічних наукШергін Сергій Олександрович, доктор політичних наук, професорЩедрова Галина Петрівна, доктор політичних наук, професор

ООООССССВВВВІІІІТТТТАААА РРРРЕЕЕЕГГГГІІІІООООННННУУУУ Політологія Психологія Комунікації

№ 4 / 2010

Український науковий журнал

Засновники: Університет «Україна»,Всеукраїнська асоціація

політичних наук

Видавець: Університет «Україна», адреса: вул. Хорива 1"г, м. Київ, 04071

Е�mail: bebyk@vmurol.com.ua;www.social�science.com.ua;

тел.: (044) 428�89�07

ЗМІСТ

Розділ IФІЛОСОФІЯ ГЛОБАЛЬНОГО СВІТУ

Петро Таланчук Потрібен прорив у постіндустріальну епоху.........................................................................................7

Василь КременьІнноваційність людини як вимога часу...............................................................................................16

Войцех ПомыкалоКуда стремится, по отношению к лицу и личности, современный, «глобальный» человек? Предварительная попытка диагноза и прогноза........................................22

Анастасія РозлуцькаСуперечливість впливів глобалізованого світу на людину.................................................................28

Розділ IIПОЛІТИЧНА ІСТОРІЯ

Валерій БебикЧи був Бог українцем і чому він обрав Україну?................................................................................33

Валерій БортніковПолітика самодержавства на приєднаних від Речі Посполитої територіях у ХІХ ст........................43

Розділ IІIТЕОРІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ПОЛІТИЧНОЇ НАУКИ

Юрій ШайгородськийПоняття «трансформація» як інструмент аналізу соціальних змін....................................................52

Лариса Дунаєва Політичне управління та публічна політика: співвідношення понять..............................................58

Олена Новакова Політичні аспекти розвитку конституціоналізму в Україні...............................................................63

Розділ IIIПОЛІТИЧНІ ІНСТИТУТИ І ПРОЦЕСИ

Ігор АлєксєєнкоТрансформації парламентської республіки як парадигми взаємодії політичних інститутів.............68

Ігор ПоліщукПроцес становлення багатопартійності в Украінї: ретроспективний та політико�режимний аспекти..........................................................................................................73

Ірина Гетьман"П’ятковськаВід ідеї «верховенства права» до реалізації у політичній діяльності...................................................79

Оксана Михайловська Специфіка здійснення інституалізації громадянського суспільства в умовах політичної модернізації в сучасній Україні..........................................................................82

Ольга ОхотниковаПолітичні інститути сучасної України: еволюція політичних структур та впливів...........................90

Василь КуйбідаПроблеми та перспективи функціонування місцевих органів виконавчої влади.............................94

Розділ IVПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА ТА ІДЕОЛОГІЯ

Елеонора Кучменко, Борис КучменкоМультикультурний інституціоналізм і дорадча демократія.............................................................105

Олег РудакевичІнфраструктура національної політичної культури..........................................................................110

Петро ОлещукПоняття опозиційного дискурсу.......................................................................................................114

Алла ПогорєловаОфіс депутата: потенціал впливу на розвиток культури парламентаризму в Україні................................................................................................................119

Анатолій ТкачОсобливості вирішення політичних конфліктів в умовах адміністративної реформи..................................................................................................123

Олексій ШпотьПро демократію.................................................................................................................................130

Розділ VСОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА

Олена ЧижоваСоціальна структура України та прагматичні тенденції її розвитку.................................................140

Вікторія ЧопейСоціологічний портрет сучасного студента: досвід українських дослідників.........................................................................................................145

Розділ VIПОЛІТИЧНА ПРАКСЕОЛОГІЯ

Наталія ВінниковаСутність політичного рішення: від традиції до новації....................................................................151

Наталія Драгомирецька Проектування взаємовідносин суб’єктів державного управління з громадськістю.......................159

Тетяна НеприцькаКонструювання цілісного механізму політичної відповідальності української політичної еліти.............................................................................................................164

Розділ VIIПОЛІТИЧНІ ПРОБЛЕМИ МІЖНАРОДНИХ СИСТЕМ

ТА ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУВанда ТітарчукДокторини та реалії глобалізаційних процесів...............................................................................169

Володимир МандрагеляВоєнно�політичне співробітництво України: перспективи розвитку..............................................173

Надія Панчак"БялоблоцкаОсобливості бікамералізму в Центральній і Східній Європі:порівняльний аналіз повноважень і функцій палат.........................................................................177

Георгій КапністЕкономіка управління знаннями: облік та аудит нематеріальних активів......................................188

4

«ОС

ВІТ

А Р

ЕГІ

ОН

У»

№4

, 2

01

0

Розділ VIIIСОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ

Ірина Копистинська, Тарас ГринівськийДокументознавчі та журналістикознавчі аспекти аналізу друкованого видання (на прикладі газети «Галичина»)...................................................................192

Василь ТеремкоМаркетингова культура як концептуальна проблема видавничої сфери України...........................197

Віра ДабіжаПеріодизація розвитку досліджень, феномену масових комунікацій.............................................202

Віктор Махінов Роль світоглядних позицій у формуванні соціокультурної компетенції майбутніх учителів засобами соціальної комунікації.......................................................................207

Надія АпшайВплив інформатизації на інформаційне бібліотечне середовище вищих навчальних закладів...............................................................................................................212

Ірина ЗалєвськаІнформаціна безпека: нові підходи до визначення поняття............................................................216

Розділ IXПСИХОЛОГІЯ

Людмила СердюкДомагання та самоставлення як чинник формування життєвихперспектив студентів під час навчання у ВНЗ..................................................................................220

Сергій ЛазуренкоПсихофізіологічне забезпечення навчальної діяльності в період екзаменаційної сесії.............................................................................................................225

Валентина ЛуценкоСитуація успіху: психолого�педагогічні механізми й етапи організації...........................................232

Марія СтасюкВплив емоційного стану педагога на пізнавальну активність студентів..........................................237

Віталій ШмаргунПроблеми психодіагностики дітей із затримкою психічного розвитку...........................................246

Розділ XОСВІТА ТА ОСВІТНЯ ПОЛІТИКА

Тетяна ЖижкоІдея університету................................................................................................................................250

Любов ПівневаПолітика вищої освіти України й США в сфері університетських наукових досліджень: деякі аспекти.................................................................................................255

Володимир ОнопрієнкоСільськогосподарська освіта в Україні: історія становлення і сучасність.......................................260

Розділ XIОСВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ

Віталій Циба Наука про вимірювання якості – кваліметрія..................................................................................266

ЗМ

ІСТ

5

Лариса Романенко, Віктор Малишев, Людмила Липова, Тетяна Лукашенко Профільне навчання: теорія і практика, досвід, проблеми, перспективи.......................................275

Олена ПаршаковаПроблеми організації та контролю самостійної роботи студентів у світліБолонського освітнього процессу.....................................................................................................285

Дмитро Бовт, Наталія Лосєва Застосування ідей модерації у роботі навчальної лабораторіїкласичного університету....................................................................................................................291

Тетяна Лукашенко, Віктор МалишевЕкологічні проблеми сталого розвитку та збереження навколишньогосередовища в контексті навчання студентів.I.Предмет дослідження,основні завдання,проблеми господарської діяльності суспільства..............................................................................295

Наталія СеменюкЕкологічна культура — необхідний фактор безпечної перспективи розвитку суспільства............301

Олександра МарківПедагогічні заходи підвищення рівня свідомості студентів щодо збереження власного здоров’я.................................................................................................307

Розділ XIIНАВЧАЛЬНІ ПРОГРАМИ

Юрій ШведаПрограма навчального курсу «ІСТОРІЯ ТА ТЕОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ»..........................311

Запитання для підготовки до екзаменаційного тестування.............................................................316

Література..........................................................................................................................................317

6

«ОС

ВІТ

А Р

ЕГІ

ОН

У»

№4

, 2

01

0

Нинішній навчальний рік розпочався під зна<ком серйозних потрясінь у галузі науки та освіти.Як і раніше, продовжує лихоманити українськузагальноосвітню школу, оголошено про радикаль<ні заходи з перекроювання карти національноїсистеми ВНЗ. Але що спільного мають здійснюва<ні (і намічувані) кроки із реальним реформуваннямгалузі? Як сьогодні мусить реагувати на них су<спільство і чи готове воно до цього? На такінепрості запитання читаємо відповіді першогоміністра освіти незалежної України, а нині Прези<дента Відкритого міжнародного університетурозвитку людини «Україна» Петра ТАЛАНЧУКА

— Перш за все, треба зазначити, що освіта —це не вузька галузь народного господарства,а цілий комплекс, успішне функціонуванняякого обумовлює успішний розвиток держави,суспільства в цілому, а відтак визначає рівеньзадоволення потреб практично кожного гро�мадянина. Тому управління тут мусить бутиорганізоване на залученні найширших маслюдей, а не виключенням із цього процесусамих творців його — вчителів, педагогів, на�уковців. Виходить поки що так: ви працюйте,працюйте, а ми протестуємо без вас тих, когови вчили, і скажемо вам, учителям, хто із нихрозумний, а хто так собі. А де ж державнеуправління, яке повинно управляти процесамиі спрямовувати їх у належне русло? Немаєйого, є тільки горе�статисти! Завдання держав�ного управління полягає не тільки в перевірцірівня знань наявною системою, а й у створеннінеобхідних умов, щоб кожна людина (а не тіль�ки талановита) могла самореалізуватися в пов�ному обсязі.

— Тобто, ми спотикаємося на самому початкудороги?

— Було б неправдою, якби ми сказали, щов Україні нічого не робилося в цьому напрямі.За роки незалежності були прийняті дві держав�ні освітянські програми, розроблено в ціломупевне законодавство, започатковано низкуінших корисних ініціатив тощо. Але біда в тому,що ні програми, ні законодавство, ні наміченізаходи не виконуються або виконуються далеконе в повному обсязі, і ніхто за це не несе адек�ватної відповідальності.

Менш за все хотілося б копатися в болотіпроблем: «Чому так сталося, хто ж врешті�рештвинен за такий стан освіти?» Але є одна дужеважлива обставина, яка примушує нас шукативідповіді на виклики часу. Та нині краще б нечути, не бачити й не читати про наші досягнен�ня та успіхи, бо високо піднята самооцінкападає нижче плінтуса, як тільки стикаєшсяз реальним освітянським життям.

Як не гірко визнавати, але за роки незалежно�сті розкручується ресурсна масштабна катастро�фа, яка призвела до руйнації приміщень закла�дів освіти, вимушеного використання моральноі фізично застарілих засобів навчання, масової«прихватизації» приміщень дитячих садочків,ясел, баз позашкільної навчально�виховної ро�боти тощо. В учителів на сьогодні мізерні зарпла�ти — вони трохи більше сотні євро на місяць. Ненабагато краща ситуація із заробітною платнеюі викладачів у вищій школі. Відомо, що людинаможе фізіологічно функціонувати, якщо воназаробляє три долари за годину. Символами«сучасної» української освіти стають сотні старихшкільних будівель, що от�от заваляться, а ті, щоще стоять, не мають найнеобхіднішого. У резуль�таті рівень освіти, яким ми так справедливопишалися колись, — стрімко падає.

7

Розділ IФІЛОСОФІЯ ГЛОБАЛЬНОГО СВІТУ

ПОТРІБЕН ПРОРИВ У ПОСТІНДУСТРІАЛЬНУ ЕПОХУ

Петро Таланчук, доктор технічних наук, професор,дійсний член, академік Національної академії педагогічних наук УкраїниПрезидент Університету «Україна», голова Наглядової ради журналу «Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації»

Ро

зділ

І «ф

ІЛО

СО

ФІЯ

ГЛ

ОБ

АЛ

ЬН

ОГО

СВ

ІТУ

»

Шалений розрив у заробітках бідних (зокре�ма й освітян) і багатих в Україні є похідна дер�жавної політики, яка проводиться всіма верхні�ми ешелонами влади. Для прикладу, зарплатавчителя у Цюриху (Швейцарія) 84 500 доларівна рік, у Нью�Йорку (США) — 68 900 доларів,у Литві — 12 000 євро, а в Україні — трохи біль�ше 12 000 гривень. Президент США отримує400 тис. доларів за рік — у шість разів більше,ніж американський вчитель. Президент Литвиотримує 3 500 євро на місяць, що у 3,5 раза біль�ше, ніж литовський викладач. Зарплата колиш�нього Президента України становила майже36 тис. гривень на місяць — у 36 разів більше,ніж зарплата українського вчителя…

Але особливу загрозу освіті та посиленнюкризи в ній у 2008–2009 рр. обумовило те, що навсіх рівнях української ієрархії в освіті ті чиінші рішення приймалися без глибокого аналі�тичного пророблення реальної ситуації і залу�чення професіоналів�практиків, без широкогогромадського обговорення і відкритої профе�сійної експертизи, авторитарно.

Заяви колишнього міністра про тісну спів�працю МОНУ з академічною громадськістю,незалежними громадськими інституціями щодореалізації принципу державно�громадськогоуправління освітою відповідають дійсностірівно стільки часу, скільки його потрібно, щобпро це сказати, а далі — все вирішувалося ку�луарно, в атмосфері перемовин десятка «своїх»людей.

Відтак програми щодо розвитку освіти неспрацювали через їх повне або часткове невико�нання, а також через їх безсистемність: рефор�мування проводилося некомплексно, у резуль�таті чого покращення одного показника вело допогіршення іншого. Абсолютно бездарно та без�грамотно використовується світовий досвід, яксталося, зокрема, з Болонським процесом. Зцього приводу викликають особливу гіркоту не�одноразові заяви колишнього керівництва МОНУ(як і заяви колишнього глави держави) про те,що ми «уже в Болонському процесі» або«Болонська система працює надійно».

— Нічого не змінюючи, поспішили прокуку<рікати?

— Хто зробив такий висновок першим, а хтойого переповідав — залишимо для допитливих.Нас цікавить інше. В Україні впроваджують неелементи Болонського процесу, а їх викривлен�ня — починаючи з надуманого та згубного пере�гляду переліку напрямів бакалаврської підготов�ки і закінчуючи вимогою уніфікації основнихпараметрів освіти та кредитно�модульної систе�ми як складової умов Болонського процесу.У результаті на сьогодні ми не маємо в повномуобсязі стандартів вищої освіти, нового переліку

спеціальностей другого циклу навчання й іншінегаразди. Це призвело до того, що освітянськийзагал у своїй більшості сформував негативнийстереотип щодо Болонського процесу.

Насправді ж Болонський процес не висувавжодних вимог щодо уніфікації освітніх системв Європі, як і не ставилося завдання переглядунапрямів підготовки, зміни існуючої системикваліфікацій стандартів підготовки, змісту нав�чальних програм тощо. А от що дійсно требабуло зробити, так це виконати завдання, поста�влене на Бергенській конференції 2005 року(час вступу України до Болонського процесу),і розробити національну рамку кваліфікації(НРК), узгоджену із Загальноєвропейськоюрамкою. Це завдання так і залишилося невико�наним. А ця рамка є якраз та «оболонка» (а неінструмент уніфікації), яка дозволяє привестидо спільного знаменника все розмаїття наявниху Європі освітніх систем і дипломів. Мовоюж опису кваліфікацій є Дублінський дескрип�тор, у якому модель фахівця описується в термі�нах компетенцій.

Варто особливо підкреслити, що як у євро�пейській, так і, особливо у північноамери�канській, університетській традиції, вказаніпроцеси належать до компетенції викладача.У цьому і полягає суть академічної автономії(про яку так багато говорять і практично майженічого не роблять в Україні): викладач зобов’я�заний якісно навчити студента, а як він церобить і як оцінює — його справа, вияв йогопедагогічної майстерності. Болонський процесжодним чином не регулює питання організаціїнавчального процесу в тій чи іншій країні,у тому чи іншому навчальному закладі. Він неставить собі за мету уніфікацію освіти, нав’язу�вання переліків напрямів навчання, організа�ційних схем чи навчальних технологій. Метайого — гармонізація освітянських структуру Європі для підвищення якості підготовкифахівців та забезпечення конкурентоспромож�ності європейських університетів і науковихустанов у сучасному світі.

Виходячи з цього, нам треба сьогодні пере<стати мавпувати, затягувати час до повногокраху залишків освітянської сфери, а шукатисвої шляхи її розвитку, виховувати не присто�суванців, а нове потужне покоління сучаснихменеджерів — організаторів цієї сфери; розбу�довувати майбутню Україну всенародно й безсліпого копіювання наявних зразків. У кожногонароду свій шлях. І всьому цьому треба навчати,щоб не так боляче набивати гулі завтра, навчатиу школах та інститутах заради майбутнього —сьогодні. Ще І. Кант підкреслював, що школаповинна жити за законами майбутнього; школа,за великим рахунком, повинна бігти попереду

«ОС

ВІТ

А Р

ЕГІ

ОН

У»

№4

, 2

01

0

8

паровоза, випереджати перетворення, які відбу�ваються в інших сферах суспільного життя,допомагати їх осмислювати і корегувати шляхиїх подальшого розвитку.

Тому необхідно розробити комплексну дов�гострокову програму, але врахувати наявнийдосвід щодо підвищення її дієвості й ефектив�ності. В основу цієї програми реформування таподальшого розвитку освіти в Україні требапокласти здоровий глузд, збереження добрихі світових університетських традицій, глибокийаналіз та критичне застосування досвіду, якийнапрацьовується в контексті творення євро�пейського простору вищої освіти, повагу довикладачів і студентів. Для її розроблення та вті�лення мобілізувати всі ресурси нашої держави,створити український локомотив, який витягнувби країну на висоту досягнень світового прогре�су. Тож давайте всі, хто хоче красивої, незалеж�ної, потужної України, об’єднаємося і створимостратегічну програму розвитку освіти як первняі основу розвитку всякої могутньої держави.

— Чому ж так важко дається цей процес об’єд<нання (і в освіті та науці, і в суспільстві в цілому)?Хто, нарешті, мав би виступати тут «модератором»?

— Будучи професійним освітянином, я вся�кий раз упирався в пошуках відповіді на постав�лені запитання в систему освіти, яка, як уні�кальне суспільне явище, багато в чому виннаі багато дечого може. Винна в тому, що значначастина так званої еліти, наших керманичів(боюсь сказати яка) має або низьку, або дуженизьку освіту, професійну зокрема, а деякі мож�новладці не мають її взагалі. І якщо такий панзакінчив вищий навчальний заклад, а якістьзнань нікудишня, то, по справедливості, 50%,як мінімум, вини несе система освіти, яка освя�тила неука державним дипломом.

Але є і ще один бік медалі. Озирніться навко�ло себе — і доведеться признатися, що часто�гу�сто ми стикаємося з тим, що суспільне станови�ще, рівень визнання людини визначаєтьсядалеко не завжди рівнем старанності, здатностінавчатися і сумою знань.

А хіба можна сподіватися на великі справивід людини, яка має низькі професійні знаннячи не вихована?

Хіба духовно бідна людина здатна вершитисправи високого громадянського звучання?Звичайно, що ні!

А це вже питання моральності, які значною,якщо не вирішальною мірою формує вихован�ня. Як бачимо, освіта і виховання (або точніше —виховання і освіта) мають бути якісними, бо відбраку в цій сфері страждає багато людей і упро�довж тривалого часу, аж поки не помре якийсьдиктатор або революція не змінить керманичів�невдах…

Мені менш за все хотілося б представитиукраїнський народ як нещасний етнополітич�ний шмат загальносвітової спільноти, який,маючи більш ніж тисячолітню славну історію,вкотре розпочинає справу формування власноїдержави, до цього часу залишаючись майженевідомим широкому загалу (terra incognito),і якби не Чорнобиль, брати Клички і РусланаЛижичко, то про нас знали б ще менше… Нав�паки, Україна дуже знаменита тим, що по всьо�му світу вона «посіяла» своїх видатних, талано�витих дітей. Мабуть, жодна з націй так щедро необдаровувала зарубіжжя власними геніями. Такот, існує, виявляється, дуже цікава, просто вра�жаюча закономірність: у свій час найбільшевидатних учених, письменників дали саме тінаші землі, де були широко розповсюдженікозацькі школи, — Полтавщина, Черкащина,Київщина… Це і геніальний конструктор вер�тольотів Сікорський, і Тимошенко, якого у тійже Америці назвали «Шаляпіним у механіці»…

А якою винятковою була роль церковно�приходських шкіл – саме з них головним чиномпроростало в Україні масове просвітництво,оскільки на рубежі 1860�х практично кожнесело мало свою школу (на відміну від нинішніхднів, коли школи по селах масово закривають�ся). Є чудова книга – історичне дослідженняЦПШ, якою я був просто вражений: ініціатора�ми створення цих українських шкіл були, ви�являється, єпископи, котрі ревно підтримувалипросвітництво загалом і тих попів, які настійнопроводили цю політику. До речі, що теж знако�во, єпископи були російські – зокрема, на Київ�щині. Отож, гріх, мабуть, казати, що «старшийбрат» завше й у всьому був винятково «гнобите�лем», як ми нерідко паплюжимо.

Отаке цікаве питання. Як і той незапереч�ний факт, що реальна історія в Україні твори�лася в оточенні інших народів. Ми, звісно,можемо написати таку історію українську, щонам якщо не війну оголосять (чи дипломатичнівідносини розірвуть назавжди), то принаймнівітатися перестануть сусіди – турки, поляки,росіяни і ті ж румуни. Бо у кожного народу –своя правда.

Для Української держави — це двадцятий рікнезалежності й розпал тривожної боротьби за їїмайбутнє. Слово «криза» є постійно присутніму нашому лексиконі. Але добре відомо, щов кризових умовах особливої ваги набуває фак�тор відповідності ментальних очікувань народудіям влади. І тут необхідно максимально збері�гати довіру між соціумом та владою. У тому разі,коли очікування не знаходять свого втіленняв політичному житті, відбувається радикалізаціясуспільних поглядів на владу і, як наслідок, —поглиблення кризового стану.

9

Ро

зділ

І «ф

ІЛО

СО

ФІЯ

ГЛ

ОБ

АЛ

ЬН

ОГО

СВ

ІТУ

»

Нас усіх пече доленосне питання: «Кудилетить сьогодні Україна?!» Наша Вітчизна пере�буває на переломі своєї історії, і на цей раз вко�тре сподіваємось, що вона впевнено взяла курсна розбудову своєї незалежності. Відтак, якщоми дійсно хочемо своєї держави, слід усвідоми�ти себе єдиним народом, відокремивши себев культурно�історичній самосвідомості від інших,хоч і братських, слов’янських народів, і поста�ратися утвердитися у своїй самобутності, інак�шості та унікальності.

Таке усвідомлення для українців сьогодніозначає прояв вищої політичної мудрості тапринесе успіх, а з ним — і перемогу. Прикладомможуть слугувати країни Прибалтики — естон�ці, латиші й литовці, які вже всіх привчили додумки про первинність своїх національних інте�ресів, культури і мови. Якщо ж ми, українці,цього не зробимо, то існування держави Украї�ни буде весь час проблемним. І в першу чергу цестосується наших нинішніх, формальних «мо�дераторів». Зокрема, всі без винятку народніобранці мають відкинути емоції і пам’ятати, щоякщо хочеш представляти народ, то мусишговорити тільки про його концентровані інтере�си, а не давати волю своїм особистим амбіціямі видавати це за голос народу.

У багатьох випадках бухання в широченнігрошові груди величезними державницькимикулаками окремими представниками так званоїеліти, їхнє звернення до народу і заяви від іменінароду є наскрізь фальшивими, бо вони вжедавно втратили зв’язок із простим людом, забу�ли запах гною і стружки дерева, не вміють три�мати лопату або молот, живуть своїм ситим жит�тям і роблять усе для того, аби їх товсті зади невідтягнули від суспільного корита. Їхні клятвив любові до українського народу брехливі,а обійми — задушливі. Всі спроби політичнихкористолюбців і авантюристів злякати народрозвалом держави, братовбивчою різнею прире�чені на провал, бо, хоч і ятрить ще рана переку�су хижаками України на Східну і Західну, україн�ці заплатили мільйонами життів і морем своєїкрові за те, аби мати свою незалежну державу.

— Держава в нас є. Але для її розбудови пот<рібні ефективні важелі…

— Світова спільнота позиціонує освіту й наукуяк серцевину нового суспільства, заснованого назнаннях. Мова йде про створення відкритої осві�ти, відкритого навчального середовища та впро�вадження дистанційної технології навчання якзасобу практичної реалізації принципів відкри�тої освіти. Тому реформування освіти має бутипідпорядковане адекватності сучасним завдан�ням і вимогам економіки, соціальної, духовноїі природоохоронної сфери.

Якщо розглянути основні напрями реформу�вання вищої освіти у провідних країнах світу, тосеред них є такі компоненти, як фундаменталі�зація вищої освіти; індивідуалізація навчання(кожний студент працює за своїм індивідуаль�ним планом і у зручному для себе темпі); впро�вадження корпоративних програм (навчанняу вищій школі поєднується з працею у фірмахчи компаніях); широке залучення молоді доактуальних проблем науки; вдосконалюванняякості вищої освіти; підвищення інтересу допроблем талановитої молоді; модернізація тех�нологій навчання; інтенсифікація навчальногопроцесу; навчання за кордоном; удосконалю�вання системи перевірки навчальної роботи;широке використання дистанційного навчанняй тестового контролю; навчання дорослих і про�фесійне навчання впродовж життя; реалізаціямодульної системи; складання навчальних пла�нів за кредитними оцінками та деякі інші, томожна стверджувати, що практично із майжевсіх цих інновацій ми маємо елементи або їхзачатки і в Університеті «Україна».

В Україні налічується 2 млн 660 тисяч людейз інвалідністю, з яких 880 тисяч — працездатні.Шанси отримати роботу для людини з інвалід�ністю збільшуються на 80% у разі набуття нимивищої освіти. Особливо гостро стоїть це питан�ня для тих, хто потребує надомної інтелектуаль�ної роботи, наприклад, психолог�консультантна телефоні довіри, юрист�консультант, бухгал�тер, маркетолог, фахівець із комп’ютерних тех�нологій, програміст, фахівець із інтернет�прода�жу. Потреби у такій роботі існують у незрячих,візочників, людей із тяжкими формами вражен�ня опорно�рухового апарату, зокрема ДЦП,спинальників, людей зі спотвореним хворобоючи травмою обличчям тощо.

Перевагою дистанційної форми навчаннядля маломобільних верств населення є те, щовона наближає освіту до місця проживаннялюдини і, тим самим, вирішує проблеми на�вчання цих людей в умовах архітектурноїбар’єрності навколишнього середовища. Наяв�ні ВНЗ не в змозі забезпечити безбар’єрністьосвітнього середовища, зокрема архітектурну.

Університет «Україна» («УУ»)приступає до роз�робки проекту «Формування нормативно�право�вого забезпечення дистанційного навчання».

Пріоритетними напрямами проекту є: — створення умов для повсякденного вико�

ристання елементів дистанційної освіти в на�вчальному процесі через інтернет�портал Інсти�туту новітніх технологій «УУ»;

— реалізація освітніх програм інноваційноготипу у Відкритій вищій політичній школі «УУ»та в Інституті післядипломної освіти;

«ОС

ВІТ

А Р

ЕГІ

ОН

У»

№4

, 2

01

0

10

— створення відкритої електронної бібліоте�ки «УУ»;

— створення відкритого електронного банкууніверситетських лекційних курсів;

— створення дистанційних освітянськихпрограм і курсів для навчання військовослуж�бовців, а також членів їхніх родин.

До речі, Міжнародна комісія з питань освіти,науки і культури при ООН (ЮНЕСКО) проголо�сила два головні принципи сучасної освіти:«Освіта для всіх» і «Освіта через усе життя». Пра�вильність такого підходу до розбудови системиосвіти не викликає сумнівів. Але з точки зору сьо�годнішніх реалій виникає низка проблем.

По

дальних заяв і оцінок третьорядного, некомпе�тентного чиновника, не спроможного об’єктив�но оцінити напрацювання величезної групиосвітян�професіоналів.

Досвід українського державницького життясвідчить, що у нас часто�густо постанови Кабі�нету Міністрів, накази міністрів тощо діютьдоти, доки працюють перші особи, за часів прав�ління яких приймалися ці документи.

А тому можна було б розповісти не однусумну історію про те, як важко працюватив умовах, коли відсутня елементарна державнавідповідальність.

І якщо провести аналіз виконання хоча б час�тини названих документів, то неважко переко�натися, що складна, виснажлива повсякденнаробота МОНУ часто підміняється імітацієюбурхливої діяльності і порожніми тріскотливи�ми заявами стосовно того ж таки Болонськогопроцесу, демократизації, корупції, впорядку�вання державного замовлення тощо.

Ця тема дуже важлива, особливо зараз, колиМОНУ очолив новий міністр, на долю якоговипало багато чого розгрібати «завдяки» «пат�ріотичному новаторству» свого дуже амбітногоі надзвичайно здібного впроваджувати найгіршіваріанти можливих рішень попередника і якомунеобхідно приймати відповідальні кадрові рі�шення. Бо навіть і зараз із вуст окремих чинов�ників інколи лунає: «Понастворювали універ�ситетів у кожному районі…»

Було б добре, аби люди, які керують освітоюі спрямовують її розвиток, чітко усвідомлювалисутність таких понять, як «дистанційна техно�логія навчання (ДТН)», «базовий центр дистан�ційного навчання (БЦДН)», «локальний центрдистанційного навчання (ЛЦДН)», знали їхфункції та розуміли, які між ними відмінності.Необхідно, щоб вони чітко засвоїли, що дистан�ційна форма навчання не асоціюється із примі�щенням; це, перш за все, новий спосіб організа<ції пізнавальної діяльності суб’єкта навчання абоіндивідуальної освітньої програми.

Було б добре, аби деякі сумнозвісні посадов�ці, побачивши вивіску на школі, училищі читехнікумі «Відкритий міжнародний університетрозвитку людини «Україна», «Карпатськийінститут підприємництва», «Базовий центр дис�танційного навчання» або «Локальний центрдистанційного навчання», не здригалися відпатологічного, рефлексивного несприйняття,впертого небажання зрозуміти, безпідставноїнедовіри та не бігли щодуху доповідати вищомуначальству про «чергове порушення законодав�ства про освіту».

Було б, нарешті, дуже добре, якби вони діз�налися про таке: Велика Британія, територіяякої значно менша, ніж територія України

(Велика Британія — 244 100 кв. км, Україна —603 700 кв. км.), має, залежно від річного набо�ру, від 350 до 400 локальних центрів. Візьмемоза приклад Відкритий університет Великобри�танії, який у квітні 2009 року відсвяткував своє40�річчя. У ньому навчається 210 тисяч студен�тів, із них — 11 тисяч з інвалідністю, 70% сту�дентів працюють. Навчаються 4 тисячі військо�вослужбовців, 1,5 тисячі ув’язнених. А хібаУніверситет «Україна» не був піонером у ційсправі?

Було б дуже бажано, щоб із управлінськогоарсеналу деяких горе�керівників від освіти буливитіснені хунвейбінівські заяви і відповідні діїна кшталт: «Викладачі�сумісники просто нез�датні надавати студентам повноцінні знання».Зрозуміло, що така позиція ставить під сумнівінститут сумісництва у вищій школі, що широ�ко практикується у всьому світі. Для прикладу:за свою майже 470�річну історію з маленькогоколеджу з дев’ятьма студентами і одним про�фесором Гарвард перетворився на один із най�більших і найавторитетніших науково�освітніхцентрів планети. У всіх щорічних рейтингах уні�верситет, що подарував світові 40 нобелівськихлауреатів і сім президентів американцям, регу�лярно посідає верхні сходинки.

Як удалося Гарварду так довго проіснуватиі залишатися одним із найкращих закладів світу?

Річ у тім, що тут не шкодують коштів дляоплати праці не тільки своїх викладачів, а такожзапрошують на роботу нобелівських лауреатів,провідних науковців, відставних міністрів, відо�мих діячів культури і мистецтв тощо. І куди тіль�ки дивиться міністерство освіти США — суміс�ники, без трудових книжок, казна�що!..

У нас же його величність Чиновник ниніі прісно править бал. Причин такої оцінки бага�то, і ми їх не будемо зараз аналізувати. Це приб�лизно така ж ситуація, як із зовнішнім незалеж�ним оцінюванням: спочатку відкинули, а потім,через 15 років, повернулися. Правда, впровади�ли недолугу версію…

— Чому — недолугу? Адже на сьогодні ЗНОвже стало практично єдиним загальнодержавнимінструментом «селекції»?

— Перш за все, хочу підкреслити, що Консти�туція України не передбачає можливості прове�дення будь�яких експериментів над громадянамибез їхньої згоди. Як ми знаємо, згоди учнів та їхніхбатьків на участь у такому загальнодержавномуексперименті, як зовнішнє незалежне оцінюван�ня, ніхто не запитував! Мають місце також пору�шення вимог статей 8, 19 Конституції України.Але найнеприємніше в цій колізії — це демон�страція правового невігластва представникаминайвищого ешелону влади, які грубо порушилилогіку побудови законодавчого масиву в Україні.

«ОС

ВІТ

А Р

ЕГІ

ОН

У»

№4

, 2

01

0

12

В чому логіка силоміць впроваджуваного «зов<нішнього незалежного» оцінювання? Тут на нашихочах фактично відбувається бездумна (ще й бага<то в чому схожа на диверсію) підміна: замістькопіткої, виваженої роботи над організацією якіс<ного навчально

свого часу мені врешті�решт вдалося перекона�ти в цьому керівників Академії наук і урядовців.

Бачите, так склалося, що в науці ми маємотри гілочки — академічну, вузівську і галузеву.Та попри ці чиновницькі перепони, люди наукитягнулися одне до одного. І результати буликращі там, де краще поєднувалися зусиллятаких наукових розгалужень. На жаль, немалобуло й нежиттєвих форм їх поєднання. Я їхназивав «союзом вершника й коня». Всім хоті�лося бути «вершниками»… Але нерівноправнепартнерство науку рухати не здатне. Необхіднапаритетна основа. Точніше — потрібен творчийконкурс. І хай він покаже, хто на даному науко�во�технічному напрямі вирвався вперед. Цебуде об’єктивно і справедливо, корисно для сус�пільства, держави.

Що таке сучасна передова країна? Насампе�ред, це надзвичайно високий рівень якості това�рів і послуг. А забезпечують його висококваліфі�ковані робітники, інженери, інші фахівці. Томубез тотальної (можливо, це слово й не зовсімвдале) перепідготовки, без тотального підви�щення кваліфікації в реальні ринкові відносиними вступити не зможемо. І чим швидше ми цезрозуміємо, тим краще для нас.

Ми проводили переговори з кількома пере�довими зарубіжними фірмами, які мають досвідінтенсивної підготовки фахівців на базі суча�сних технологій і технічних засобів, щоб реалі�зувати з ними низку проектів, так званих пілот�них шкіл — відлагодити чітку, високоякіснусистему підвищення кваліфікації спеціалістів.Вона повинна бути конкурентоздатною та буду�ватися на конкурсній основі. Давно настав часвиділяти гроші з державного бюджету не різниммалоефективним центрам чи інститутам з під�вищення кваліфікації, а тим, хто хоче пройтиперекваліфікацію, — хай вони вибирають, де їмкраще вкласти в це кошти.

Нам треба проаналізувати, які фахівці і скіль�ки їх потрібно для народного господарства. Хочаб орієнтовно. І оскільки ринку ще немає, то миповинні прогнозно�аналітичними способамивизначити ці потреби. І звичайно, водночасподивитися, який же на цьому фоні має виглядсистема вузів, інших навчальних закладів, чиможе вона задовольняти потреби регіонів.

– Сьогодні ведуться розмови про кардинальнескорочення кількості ВНЗ. Як може розвиватисяцей процес?

– Я належу до прибічників класичних уні�верситетів. При цьому я зовсім не заперечуюправо на існування галузевих інститутів. Аленам треба повернутися до творення класичнихуніверситетів. На якій базі? Практично в кожнійобласті є педагогічний, індустріальний, ще якісьінститути. На їх основі доцільно створити уні�

верситетські комплекси, де будуть і природничі,й гуманітарні, і правові, й інші галузі знань, якіцікавлять цей регіон. А якщо там є якась сильнанаукова школа, то її випускники знадоблятьсяне тільки для конкретного регіону, а й для всієїУкраїни.

У мене часто запитують: чому, створюючиВідкритий міжнародний університет розвиткулюдини «Україна», ми обрали шлях наданняможливостей одержати освіту всім охочим, і —передусім молоді з обмеженими фізичнимиможливостями, сиротам, матеріально незахи�щеним громадянам? Я відповів би так: покисистема освіти працює без перебоїв, поки обда�ровані діти із найнижчих верств суспільстваможуть поповнити лави освічених людей, а ді�ти, що не володіють настільки яскравими здіб�ностями, йдуть видобувати вугілля й виплавля�ти сталь, доти в суспільстві не відбуваєтьсяпотрясінь. А знання, вкладені в дітей із біднихсімей, — головний їхній капітал. Вони чудоворозуміють, що тільки знання допоможуть їмвижити в сьогоднішній системі, тож і прагнутьїх. На думку багатьох економістів, основнимресурсом посткапіталістичного суспільства вжесьогодні є і будуть знання. Замість понять «капі�тал» і «праця» основними поняттями посткапі�талістичної економіки стали «інновації», «про�дуктивність». Головною групою в суспільствістали й надалі залишатимуться люди знання —ті, хто творчо застосовує знання в роботі.

Сенс сьогоднішньої вищої школи полягаєв тому, щоб уважно проаналізувати попит назнання на сучасному етапі в суспільстві та ске�рувати його на такий шлях, який цілком відпо�відав би сучасним запитам суспільства. Необхід�но створити попит на знання — суспільствогостро потребує цього.

– І хто ж створить цей попит?– Значним споживачем знань вузів нині

є мале підприємництво. Зарубіжний досвід свід�чить, що цей виробник дуже динамічний,потребує малих капіталовкладень, і чималовеликих корпорацій починали з цього. Самемалий бізнес може реалізувати ризиковані ідеї.Саме виробництво в ньому дуже часто стає уча�сником інновацій, перетворюючи свої ідеї натовар. На жаль, багато українських університе�тів у цю канву не вписуються і є, швидше, набо�ром різних факультетів. Будь�який випускникуніверситету: історик, економіст, юрист абохтось інший — повинен мати універсальні знан�ня. Чудова освіта й першокласна наука — дватрадиційних завдання університетів. Але нерід�ко складається враження, що наука нічим незаймається, крім пошуку титулів. Сьогодні впа�дає в око різке збільшення кількості науковихступенів у вищих навчальних закладах, як і в усій

«ОС

ВІТ

А Р

ЕГІ

ОН

У»

№4

, 2

01

0

14

державі. З’явилося багато титулів, що не маютьніякої ваги, у вузах — незліченна кількість «ду�тих» докторів.

Істотним недоліком нашої вищої школиє надмірне захоплення фундаментальною під�готовкою фахівців. З одного боку — це дужедобре, але ми досі не навчилися ці фундамен�тальні знання трансформувати в технології, щобзбільшити продукування якісних товарів тапослуг. Базова підготовка повинна суттєводоповнити технологічну. В університеті даєтьсязанадто багато вузькоспеціалізованих даних, якістудент може знайти в книжках і довідниках,стверджують викладачі. А ось навчити його не�стандартно мислити університетові поки щовдається слабко. Можливо, тому, що навчаннязавжди було важкою працею. Інформація, яквідомо, легше засвоюється під час жвавого діа�логу, а в деяких університетах, що працюють по�старому, студент марнує безліч часу на написан�ня конспектів, курсових робіт і рефератів.Багато студентів під тиском системи втрачаютьінтерес до навчання і прагнуть лише одержатизалік, а по закінченні вузу — диплом, який слу�жить візитною карткою при влаштуванні нароботу не за фахом.

Річ у тім, що ми можемо стільки, скільки зна�ємо. Щоб знати багато й багато чого домогтися,треба працювати на межі своїх можливостей.Інтелектуальні можливості людини необмеже�ні. Валерій Брюсов, наприклад, на лекціяхВищого літературного інституту демонструвавнадзвичайно вільне орієнтування в різних галу�зях наукових і загальнокультурних знань. Вінчитав слухачам про монадологію Лейбніца тапро етику Спінози, доведену геометричнимспособом, про міфи стародавнього Карфагена,про філателію, заплющивши очі, декламувавВергілія та інших давньоримських поетів мовоюоригіналу. Тож перемагає в житті лише той, хтопереміг сам себе, хто переміг страх, лінь і нев�певненість.

Багато хто нарікає на нашу бідність, нафінансування освіти за залишковим принци�пом. Так, це правда, але брак коштів — не корін�на причина спаду освіти, не головна її хвороба,а симптом. Відсутність грошей — наслідокнезатребуваності освіти, оскільки її головнийспоживач — виробництво — не приносить дохо�ду. Потрібен прорив у постіндустріальну епоху,де освіта затребувана, але водночас різко заго�

стрюються проблеми її ефективності та якості.У цьому плані українській освіті властива ціланизка моментів і проблем, для розв’язання якихне потрібні особливі матеріальні видатки. Алепарадокс у тому, що внаслідок тривалої еконо�мічної кризи в наших громадян з’явилася сталапсихологічна установка: як ви нам платите, такми й працюємо. Тепер уже непоодинокі факти,коли платять добре, а віддачі немає…

– Які висновки зробимо?– Освіта — першооснова розвитку кожного

індивіда зокрема і суспільства в цілому. Необхід�но розробити комплексну довгострокову про�граму, але врахувати наявний досвід щодо підви�щення її дієвості й ефективності. В основу цієїпрограми реформування та подальшого розвит�ку освіти в Україні варто покласти здоровийглузд, збереження добрих світових університет�ських традицій, глибокий аналіз та критичнезастосування досвіду, який напрацьовуєтьсяв контексті європейського творення просторувищої освіти, повагу до викладачів і студентів.Плач стосовно зменшення кількості абітурієн�тів, закриття деяких ВНЗ тощо тут ні до чого –треба вчити увесь народ (візьміть відсоток людейз вищою освітою серед продукуючого населенняв розвинутих країнах і у нас — на жаль, таке спів�ставлення не на користь України), а тут роботи —непочатий край.

Завдання полягає в тому, щоб виокремитиголовний стрижень і навколо нього розгорнутивсю роботу. Насамперед, звернути увагу нашироке використання системи відкритої освітиі дистанційного нвчання як засобу його прак�тичного втілення. Необхідно завершити кон�струювання комбінованої новітньої технологіїнавчання, поклавши в її основу дистанційнуформу та самостійну роботу і логічно ув’язавшинапрацювання, сучасні досягненя педагогіки.Ця технологія має бути найякіснішою, найзруч�нішою і найдешевшею для споживачів і за свої�ми можливостями перевершити наявні підходидо навчання.

Систему освіти треба підняти на таку верши�ну, щоб вона, як і наша безцінна українськаземля, стала неоціненним скарбом. Адже освітає потужною продуктивною силою. Тому рефор�мування її має бути підпорядковане адекватно�сті сучасним завданням і вимогам економіки,соціальної, духовної та природоохоронноїсфери.

15

Ро

зділ

І «ф

ІЛО

СО

ФІЯ

ГЛ

ОБ

АЛ

ЬН

ОГО

СВ

ІТУ

»

Розглянуто особливості сучасного, постеконо"мічного етапу розвитку цивілізації. Його харак"терними рисами є поява нових життєвих цінно"стей, зміна характеру соціальності і швидкевпровадження інновацій в усі сфери суспільногобуття. Показано, що це вимагає формуванняінноваційного стилю мислення і прищепленнняйого кожній людині. Викладено відповідні ціліосвіти.

Ключові слова: постекономічний етап роз�витку, інновація, інноваційний стиль мислення.

Рассмотрены особенности современного, пост"экономического этапа развития цивилизации. Егохарактерными чертами стало появление новыхжизненных ценностей, изменение характера со"циальности и быстрое внедрение инноваций во всесферы общественного бытия. Показано, что этотребует формирования инновационного стилямышления и привития его каждому человеку.Изложены соответствующие цели образования.

Ключевые слова: постэкономический этапразвития, инновиция, инновационный стильмышления.

The features of modern post economic stage of civi"lization development are considered. Its main featuresare new life values, changes in the sociality characterand the fast introduction of innovations in all spheresof social life. It demands the formation of new style ofthinking and inoculation to each human. The educa�tion aims are expounded.

Key words: рost economic stage of civilizationdevelopment, innovation, new style of thinking.

Сьогодні чи не найбільш вживаними на різ�них рівнях спілкування і в наукових досліджен�нях є словосполучення «інноваційний підхід»,«інноваційні стратегії розвитку» тощо. Але це не«ноу�хау», оскільки людина завжди прагнула донового життя, мріяла про нього, пов’язуючиз ним надії на щастя, свободу, добробут. Споді�вання на краще, на нове сприяли появі різногороду проектів — наукових, соціально�економіч�них, релігійно�есхатологічних, художніх — якутопічних, так і раціонально вивірених, в якихконцентрувалися прагнення людини на гідне

буття. Очевидно, цим і пояснюється широкийінтерес до проблем інновації сьогодні. В чомуж її сутність і які причини зумовили таку увагудо неї? Адже з того часу, як почала діяти і твори�ти людина, все зроблене, здійснене нею завждибуло новим, тобто інноваційним. І чи можнаговорити про інновацію, якщо мислення части�ни громадян залишається в полоні віджилихстереотипів? Очевидно, дану проблему потріб�но розглядати комплексно, у взаємозв’язку ізсучасною соціально�економічною і культурноюситуацією. Лише тоді можна визначити можли�вості і перспективи інноваційного розвиткукраїни. Але для цього потрібно уяснити, в якійреальності існує світ і людина.

Визначальна риса інновації у трансформаціяхсучасності — глобалізація світу, в якому невпин�но розширюються взаємозв’язки і взаємозалеж�ність індивідів, держав, націй. Інтенсивно фор�муються планетарний інформаційний простір,глобальний ринок товарів, капіталів, робочоїсили, посилюються етнічні та міжконфесійніконфлікти і техногенний вплив на природнесередовище. Це зумовлено трансформацієюринкової економіки, її переходом від екстенсив�ного до інтенсивного розвитку, появою принци�пово нової технологічної, соціальної та культурноїоснови буття людей