МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИrepo.knmu.edu.ua/bitstream/123456789/22208/1... · Web viewМІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

А. В. АЛЕКСАНДРОВА, Т. І. ЄРМОЛЕНКО

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ СИНТЕТИЧНОГО ІНГІБІТОРА

МАТРИЧНИХ МЕТАЛОПРОТЕЇНАЗ ЗА ОПІКОВИХ РАН

Монографія

Харків 2018

2

УДК: 616-001.17-003.93-085.26/.27А 47

Рекомендовано вченою радою Харьківського національного медичного університету МЗ

України (протокол № 11 від 15.11.2018)

Рецензенти:

Я.О. Бутко - доктор фармацевтичних наук, доцент кафедри фармакології Національного фармацевтичного університета;В.В. Мінухін - головний науковий співробітник лабораторії протимікробних лікарських засобів ДУ «Інститут мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова НАМН України»

Александрова А. В., Єрмоленко Т. І.

А 47 Актуальні питання застосування синтетичного інгібітора матричних металопротеїназ за

опікових ран: монографія. – Харків: ТОВ «Планета-Принт», 2018. – 147 с.

ISBN

У монографії викладено результати власних експериментальних досліджень авторів у

зіставленні з даними наукової літератури в аспекті фармакодинаміки синтетичного інгібітора

матричних металопротеїназ за опікових ран. Оцінено та виявлено позитивний вплив на

показники загальної протеолітичної активності, цитокінового профілю, системи оксиду азоту,

стану процесів перекисного окислення ліпідів та антиоксидантної системи у вогнищі

опікової рани; виявлено позитивні зміни у морфологічній характеристиці опікової рани та

динаміці місцевих проявів під час лікування.

Монографія присвячена актуальній проблемі медицини, зокрема, комбустіології –

пошуку нових підходів у лікуванні термічних опіків та застосуванню препаратів із впливом

на різні механізми загоювання опікових ран, а саме пригніченню надлишкової активності

матричних металопротеїназ. Отримані дані можуть бути застосовані у подальших

дослідженнях та використані у комплексному підході до лікування термічних опіків.

УДК 616-001.17-085-092.9:612.017.1

ISBN © Александрова А.В., Єрмоленко Т.І., 2018

3

ЗМІСТ

Стор.

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ТА ПОЗНАЧЕНЬ 5

ВСТУП 7

ОПИС ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ 9

ПОКАЗНИКИ ЗАГАЛЬНОЇ ПРОТЕОЛІТИЧНОЇ АКТИВНОСТІ,

ЦИТОКІНОВОГО ПРОФІЛЮ, СИСТЕМИ ОКСИДУ АЗОТУ, СТАНУ

ПРОЦЕСІВ ПЕРЕКИСНОГО ОКИСЛЕННЯ ЛІПІДІВ ТА

АНТИОКСИДАНТНОЇ СИСТЕМИ У ВОГНИЩІ ОПІКОВОЇ РАНИ.

ВПЛИВ ДОКСИЦИКЛІНУ НА ВКАЗАНІ ПРОЦЕСИ 17

Патогенетичні особливості опікової рани. 19

Вплив доксицикліну на загальну протеолітичну активність

крові й вогнищі термічного ушкодження 23

31

41

54

65

Морфологічна характеристика опікової рани.

77

Динаміка місцевих проявів термічного пошкодження при

застосуванні доксицикліну 82

Морфологічна характеристика вогнища термічного

ушкодження при використанні Тіотриазоліну 99

105

4


пошкодження при лікуванні доксицикліном в дозі 2,5 мг/кг. 111


пошкодження при лікуванні доксицикліном в дозі 30 мг/кг. 116

ЛІТЕРАТУРА 122

5

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ТА СКОРОЧЕНЬ

АОЗ — антиоксидантний захист

АОС — антиоксидантна система

АФК — активовані форми кисню

ВООЗ — Всесвітня організація охорони здоров’я

ГАГ — глюкозаміноглікани

ДК — дієнові кон’юганти

ИЛ-1 — інтерлейкін-1β

ИЛ-4 — інтерлейкін-4



Кат — каталаза

ММП — матриксні металопротеїнази

ммоль/г — мілімоль на 1 г

ммоль/л — мілімоль на 1 л

мкмоль/г — мікромоль на 1 г

мкмоль/л — мікромоль на 1 л

ЗПА — загальна протеолітична активність

ПОЛ — перекисне окиснення ліпідів

РНК — рибонуклеїнова кислота

СОД — супероксиддисмутаза

ВРО — вільнорадикальне окиснення

ВРМ — вільнорадикальний метаболізм

ТБК-АП — тіобарбитурової кислоти активні продукти

ТІМП — тканинні інгібітори матриксних металопротеїназ

ЦП — церулоплазмін

МДА — малоновий диальдегід

ФНП-α — фактор некрозу пухлин альфа

6

у.о. — умовні одиниці

INF-g — інтерферон джі

EGF — епідермальний фактор росту

FGF — фактор росту фібробластів

NO — оксид азоту

NSE — n-стеароїлетаноламін

PDGF — тромбоцитарний фактор росту

PMN — поліморфонуклеарні лейкоцити

TGF — трансформуючий фактор росту

Th-2 — Т-хелпери другого типу

VEGF — фактор росту судинного ендотелію

7

ВСТУП

Опіки визначаються як ушкодження шкіри чи іншої структури організму

травматичного ґенезу, які викликані термічним чи іншим гострим ураженням.

Термічне ушкодження є однією із найбільших проблем клінічної медицини, та

за даними авторів 10 % опікових травм потребує невідкладної госпіталізації [1,

2, 3]. Незважаючи на зниження кількості опікових травм у останній час, гострі

опіки є третьою причиною смерті серед дітей у віці 1–9 років та шостою у

іншій популяції [4]. Згідно Vigani et al. [5] ризик смертності збільшується у

пацієнтів старшого віку, глибоких опіків, що займають більше 40 % усієї площі

тіла (УПТ)та наявності інгаляційного опіку.

Така статистика, довге та дороге лікування, високі рівні смертності та

інвалідізації, визначають опікові травми як найбільш актуальну проблему

сучасної медицини [4, 7]. Згідно даних, термічні ушкодження складають 6,0 %

від усіх травм [7]. За даними Ellison [4] показник виживаємості при опіках

складає 96,1 %; 44 % складають опіки, спричинені вогнем чи полум’ям; й у

70 % випадків страждають чоловіки. В Україні щорічно реєструють більше 100

тис. випадків опікової травми, що поряд із усім пов’язано із розвитком

металургійної, вугільної, хімічної та іншої промисловостей [8, 9, 10].

Статистика може бути не повною, оскільки пацієнти при поверхневих опіках не

звертаються за допомогою. В 68 % випадків опікова травма виникає у домашніх

умовах та 10 % зареєстровані на виробництві [4].

На даний час існує достатня кількість препаратів місцевого та системного

використання, які включені до схем лікування термічних опіків. Однак, високий

рівень інфекційних ускладнень, зниження імунологічної реактивності

організму, особливо у дітей та осіб старечого віку, призводить до хронізації

рани, потребує довготривалого перебування пацієнтів у стаціонарі та підвищує

матеріальні витрати на їх лікування. Високий ризик розвитку ускладнень

8

визначає високі ризики смертності при значних за площею опіках: у пацієнтів із

78 % опіків усієї поверхні тіла є 50 % шанс на виживання [4].

Встановлено, що в основі хронізації ранового процесу лежить надмірна

протеазна активність, високий рівень прозапальних цитокінів [11] та

імунологічні порушення [12]. Дослідження [13, 14] доводять, що високий рівень

протеолітичної активності може привести до порушень нативних тканин та

розширенню вогнища запалення. Серед протеолітичних ферментів значна роль

належить матричним металопротеїназам (ММП): колагеназам, нейтрофіл-

залежним еластазам ранової поверхні, тощо. Дані сполуки можуть руйнувати

широкий спектр макромолекул сполучної тканини [15, 16]. За участі

протеолітичних ферментів здійснюється регуляція рівнів медіаторів запалення,

формування із попередників активних форм ферментів, що беруть участь у

запальних реакціях [17, 18].

9

ОПИС ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Матеріали дослідження

Препарати. В експериментах використані препарати: «Метилурацил»

(ВАТ "Монфарм", Україна) в дозі 0,126 мг/кг (таблетки), «Тіотриазолін»

(корпорація «Артеріум», Україна) в дозі 30 мг/кг (таблетки), доксициклін

(Astellas Pharma Europe, Нідерланди) в дозах 2,5 мг/кг і 30 мг/кг (таблетки).

Введення доксицикліну проводилося згідно рекомендованих раніше проведених

досліджень: в дозі 2,5 мг/кг (D. L. Brown et al., 2004), і в дозі 30 мг/кг (P.

Michelle et al., 2002). Всі препарати вводили в крохмальної суспензії

внутрішньошлунково відразу після термічної дії і протягом всього періоду

експерименту (28 діб). Перерахунок доз проводився за формулою Риболовлєва

Н. П. [176].

Лабораторні тварини

Експериментальна частина досліджень виконана на 144 статевозрілих

щурах популяції WAG масою 200-250 г, розподілених на 6 груп (табл. 2.1).

Кожна серія експериментів супроводжувалася забором матеріалу для

біохімічних і морфологічних досліджень (табл. 2.2); тварин виводили з

експерименту на 7-у, 14-у, 21-у та 28-у добу.

Утримання тварин і спосіб їх умертвіння. Всі тварини знаходилися в

експериментально-біологічній клініці ХНМУ, тривалість перебування

тварин — до 2-х місяців, період акліматизації — 2 тижні, кількість тварин в

клітці — 3–4, розмір клітини 100×100×100 см. Основний раціон: овочі, кормові

буряки, джерело води — відстояна водопровідна вода. Температура

повітря — 18–20 ºС. Освітлення в кімнаті 100 люкс, в клітці — 20–40 люкс.

10

Всі процедури з тваринами проводили відповідно до закону України

(№ 3447-IV від 21.02.2006), методичних рекомендацій щодо використання

тварин в біохімічних дослідженнях (Стефанов О.В., 2002), вимог "Європейської

конвенції про захист хребетних тварин, що використовуються для

експериментальних та інших наукових цілей" (Страсбург, 18.03.1986), Статутом

Української асоціації з біоетики ХНМУ і нормами GLP (1992), типових

положень з питань етики МОЗ України № 66 від 13.02.03 р (протокол засідання

комісії з біоетики № 6 від 05.06.2013).

Таблиця 2.1

Розподіл тварин за групами

№ групи Умови експерименту

1 2

I Інтактні тварини

II Лабораторні тварини з термічним опіком без лікування (контроль)

IIIЛабораторні тварини з термічним опіком, що отримували лікування

Метилурацилом

IVЛабораторні тварини з термічним опіком, що отримували лікування

Тіотриазоліном

VЛабораторні тварини з термічним опіком, що отримували лікування

доксицикліном у дозі 2,5 мг/кг

VIЛабораторні тварини з термічним опіком, що отримували лікування

доксицикліном у дозі 30 мг/кг

Використовували допустимий для статистичної обробки і отримання

достовірних результатів кількість тварин (по 6 у кожній серії, всього 4 серії), а

також достатнє для досягнення мети і вирішення завдань дослідження.

Розподіл тварин по серіям експериментів, відповідно до завдань

дослідження, представлено в табл. 2.2.

11

Таблиця 2.2

Розподіл тварин за серіями експерименту

№

з/пСерія експериментів

Кількість

тварин

1.

Дослідження (7, 14, 21, 28 доба) змісту ЗПА, ІЛ-4, ФНП-α

ДК, ТБК-АП, Кат, СОД, ЦП, метаболітів NO в осередку і

крові, візуальні спостереження, морфологічні дослідження

вогнища в динаміці розвитку термічного опіку

24

2.




вогнища в динаміці розвитку термічного опіку із

застосуванням Тіотриазоліну в добовій дозі 30 мг/кг

24

3.





застосуванням Метилурацилу в добовій дозі 0,126 мг/кг

24

4





застосуванням Доксицикліну в добовій дозі 2,5 мг/кг

24

5. Дослідження (7, 14, 21, 28 доба) змісту ЗПА, ІЛ-4, ФНП-α




застосуванням Доксицикліну в добовій дозі 30 мг/кг

24

6 Інтактні тварини 24

Всього 144

12

Методи дослідження

Відтворення моделі термічного опіку. На попередньо вистрижених

ділянках спини під барбаміловим наркозом викликали термічний опік площею

400 мм2 приладом зі встановленою температурною шкалою й

електропаяльником, на кінці якого кріпиться металева насадка [181]. Даний

прилад дозволяє моделювати опіки заданої площі (за рахунок змінних насадок) і

ступеня тяжкості (за рахунок термостабілізатору з регулятором температури).

Час експозиції нагрітою до 200 °С контактної пластинки становило 10 с., що

дозволяє викликати опік ІІІ Б ступеня. Динаміку загоєння опікової рани

оцінювали за візуальними спостереженнями, площі поверхні опіку,

терапевтичної ефективності. Площа опіку вираховувалася за формулою:

S = πR2, (2.1)

де π — константа (= 3,14);

R — радіус кола.

Площа опіку у відсотках відносно до загальної поверхні тіла

розраховували за допомогою формули Lee в модифікації формули Мее–Рубнера:

S = К × W0,6, (2.2)

де К — коефіцієнт, рівний 12,54;

W — вага тварини в грамах [178].

Терапевтичну ефективність оцінювали за динамікою площі опікової рани

та скороченню строків її загоєння. Скорочення строків загоєння (Сз) рани

визначали за формулою:

Сз = (Тк –Тд ) × 100/Тк, (2.3)

де Тк — час (доби) загоєння у контролі;

Тд — час (доби) загоєння в дослідженні [179, 180].

13

У досліді були використані препарати із різними механізмами

ранозагоювальної дії: «Метилурацил» проявляє анаболічну дію;

«Тіотриазолін» — антиоксидантну; Доксициклін — синтетичний інгібітор

матриксних металопротеїназ.

Загальний стан експериментальних тварин оцінювали за поведінковими

реакціями, апетитом, масі тіла та виживаємості.

Методика дослідження цитокінів ІЛ-4, ФНП-α в периферичній крові

визначали імуноферментним методом [185] за допомогою тест-системи фірми

"Bender MedSystem" (Німеччина) відповідно до доданої до набору інструкції на

імуноферментному аналізаторі «Labline-90» (Австрія).

Методика визначення стану перекисного окислення ліпідів і

активності антиоксидантних ферментів. Для приготування сироватки крові

щурів декапітованих під тіопенталовим (ефірним) наркозом. Кров обережно

зливали через чисту воронку в суху центрифужну пробірку. Через годину після

забору проби центрифугували 15 хв. при 1500 об/хв. Сироватку відбирали в сухі

чисті пробірки і зберігали при t = -20 °С (в морозильній камері).

Приготування гомогенатів для ПОЛ. Наважку тканини (шкіра) 50,0 мг

гомогенизували з 2 мл суміші гептану з ізопропіловим спиртом (1:1).

Гомогенати залишали на 10–16 годин для екстракції перекисних продуктів.

Після розшарування для проведення досліджень стану ПОЛ брали верхній

гептановий шар.

Визначення рівня дієнових кон'югатів (ДК) проводили за методом

Сталевий І.Д. в модифікації Скорнякова В. І. та співр. [184].

Визначення рівня ТБК-активних продуктів проводили за методом

Uchiyma M., Michara M. в модифікації Волчегорського І.А. і співавт. по тесту з

тіобарбітуровою кислотою (ТБК) [187].

Приготування гомогенатів для АОС. Наважку тканини (шкіра) 50,0 мг

гомогенизували на холоді з 2,0 мл фосфатно-сольового буфера (рН 7,4) і

центрифугували 10 хв. при 3000 об/хв. Для визначення відбирали надосадову

рідину (супернатант).

14

Активність каталази визначали методом, заснованому на здатності

перекису водню (H2O2) утворювати з солями молібдену стійкий забарвлений

комплекс [186].

Активність СОД в гомогенатах визначали методом окислення

кверцетину в модифікації Костюка В. А. і співр. [189].

Активність церулоплазміну в сироватці крові визначали за Houchin O. в

модифікації Мжельська Т. І. і співр. (1989). Принцип методу полягає в реакції

пара-фенілендіамін дигідрохлориду (ПФДА) з роданистого калієм в кислому

середовищі. До 0,1 мл сироватки крові доливали 1,9 мл 0,1 % р-р ПФДА

дигідрохлориду в 1,2 М ацетатному буфері (рН 5,2), інкубували при t = 37 °C

протягом 15 хв. Реакцію зупиняли додаванням 1,0 мл 0,025 М розчину

охолодженого роданистого калію. До кожної дослідної проби ставили

контрольну, куди 0,1 мл сироватки або плазми додавали після роданистого

калію. Проби фотометрувалися на СФ-4А при довжині хвилі 530 нм в кюветах

10 мм [188].

Активність церулоплазміну визначали за формулою:

А=(Ех – Ео) × С, (2.8)

де Ех та Ео — оптична щільність холодної та дослідної проби;

С — коефіцієнт розведення 1000.

Активність ферменту виражали в умовних одиницях на 1 л сироватки

крові.

Визначення метаболітів оксиду азоту та нітритів в сироватці крові і

тканинах проводили після осадження білків етиловим спиртом. Наважку

тканини 50,0 мг гомогенизували в 1,0 мл етилового 96,0 % спирту, потім проби

центрифугували 15 хв. при 2000 об/хв. Для аналізу використовували

супернатант. Сироватку крові розводили 96,0 % етиловим спиртом у

співвідношенні 1:2; отриману суміш струшували і центрифугували 15 хв. при

2000 об/хв.

15

Визначення вмісту сумарних метаболітів оксиду азоту проводили за

методом Green L. C. та співавт. в модифікації Метельський В. А. і Гуманової

Н. Г. До 0,5 мл надосадової рідини додавали 0,5 мл 0,025 % розчин реактиву

Грісса в 15,0 % оцтової кислоти і 0,5 мл 0,8 % розчину хлористого ванадію.

Проби інкубували 30 хв. на холоді і потім фотометрувалися на СФ-46 при

довжині хвилі 540 нм. Кількість сумарних метаболітів розраховували в мкмоль

за калібрувальним графіком, побудованому з використанням стандартних

розчинів NaNO2 в концентраціях від 5 до 350 мкмоль/мл. Вміст сумарних

метаболітів оксиду азоту висловлювали в мкмоль/мл сироватки крові або

мкмоль/г тканини.

Визначення змісту нітритів проводили по Звягіної Т. В. До 0,5 мл

надосадової рідини додавали 0,5 мл 0,025 % розчин реактиву Грісса в 15,0 %

оцтової кислоти і проби інкубували 30 хв. на холоді. Після цього проби

фотометрували на СФ-46 при довжині хвилі 540 нм. Кількість нітрит-аніону

розраховували в мкмоль за калібрувальним графіком.

Зміст нітритів висловлювали в мкмоль/мл сироватки крові або мкмоль/г

тканини [191].

Визначення сумарної протеолітичної активності в сироватці крові і

гомогенатах шкіри проводили за методом Веремеєнко К. Н. і Голобородько О.

П. за кількістю відщеплення аргініну [192].

Визначення рівня інтерлейкіну 4 (ІЛ-4) в сироватці крові проводили на

імуноферментному аналізаторі «Labline-90» (Австрія) за допомогою тест-

системи фірми "Bender MedSystem" (Німеччина) відповідно до вказівок

інструкції.

Визначення рівня фактору некрозу пухлини альфа (ФНП-α) в

сироватці крові проводили на імуноферментному аналізаторі «Labline-90»

(Австрія) за допомогою тест-системи фірми "Bender MedSystem" (Німеччина)

відповідно до вказівок інструкції.

Морфологічні методи дослідження. Матеріалом для морфологічного

дослідження були тканини (шкіра, підшкірна клітковина, м'язи), висічені із зони

16

термічного пошкодження стегна щурів всіх досліджуваних груп в різні терміни

експерименту. Матеріал фіксували в 10,0 % нейтральному формаліні, після чого

сікли шматочки шкіри товщиною близько 0,004 м. Матеріал піддавали

спиртовій проводці і заливці парафіном, виготовляли зрізи товщиною 5–6 мкм.

Оглядові препарати, забарвлені гематоксиліном і еозином, використовувалися

для загальної оцінки стану досліджуваних тканин. Фарбування препаратів

фукселіном на еластичні волокна по Вейгерту з дофарбовуванням пікрофусіном

за методом Ван Гізон використовувалися для виявлення і диференціювання

сполучнотканинних структур. За допомогою ШИК-реакції по Мак-Ману–

Хочкісу (контроль з амілазою) виявляли нейтральні глікозаміноглікани (ГАГ).

Гістологічні та гістохімічні методики виконувалися за прописами, викладеним в

інструкціях по гістологічної техніки і гістохімії [193, 194].

Методика статистичної обробки. Результати досліджень обробляли

методом варіаційної статистики (вираховували середнє арифметичне і її

стандартну помилку) на персональному комп'ютері з використанням

програмного пакету «Stadia 6.0». Для отримання статистичних результатів

застосовували дисперсійний аналіз (ANOVA, критерій Крускала-Уолліса), при

порівнянні вибірок — методи множинних порівнянь (критерій Ньюмена-

Кейлса) і критерій Манна-Уітні з поправкою Бонфероні при рівні достовірності

р<0,05 [195].

Ступінь достовірності відмінностей визначали з використанням критерію

Стьюдента [197, 198]. Відмінності вважали достовірними при (р<0,05) [198].

Для представлення даних, отриманих в процесі дослідження, використані

графічні форми у вигляді гістограм, полігонів розподілу ознак, метод

динамічного аналізу [197]. При статистичній обробці використані ліцензовані

програмні продукти ("ВMP", "EXCEL"), що дозволило забезпечити необхідний

рівень стандартизації при статистичній обробці результатів дослідження [197,

198].

17

Показники загальної протеолітичної активності, цитокінового профілю,

системи оксиду азоту, стану процесів перекисного окислення ліпідів та

антиоксидантної системи у вогнищі опікової рани. Вплив доксицикліну на

вказані процеси.

Опіки є одними з найбільш поширених травматичних уражень шкіри. В

структурі загального травматизму вони займають 3 місце. Незважаючи на

покращення невідкладної, хірургічної та терапевтичної допомоги, опіки

залишаються превалюючою причиною смертності [27], зокрема у старших

вікових групах [28]. За даними Veeravagu et al. [29], в США із близько 450 тисяч

опікових травм 3500 закінчуються смертю щорічно [27]. На даний час частота

опіків складає 1:1000 населення в рік із летальністю 1,5–6,0 %. В Україні

щорічно реєструється більше 100 тис. випадків опіків.

За даними авторів [30] найбільш частою причиною смертності є

інфекційні ускладнення, які визначаються у 76,0 % випадків [31–33]. Veeravagu

et al. [29] відмічають, що у 60 % випадків смерть у пацієнтів із опіками є

наслідком поліорганної недостатності. Hästbacka et al. [34] визначають, що

подібна симптоматика характерна для опіків із ушкодженням більше 20 % усієї

поверхні тіла (УПТ) [4], коли імунна відповідь стає генералізованою, що

призводить до поліорганної недостатності та підвищеного ризику сепсису [27].

Гіперметаболічний механізм, що запускається при опіках великої площі,

включає в себе 2 механізми: інсулінорезистентності, метаболізму глюкози та

гіперглікемії й ліпідного метаболізму з підвищеним ліполізом [27]. Площа опіку

більше 40 % є значним фактором ризику смерті [4].

За визначенням, опікове ураження — відкрите ураження чи деструкція

шкіри, її придатків, слизових оболонок термічними, хімічними, електричними

факторами, променевою енергією чи їх комбінацією [4]. Для опіків має

значення не лише вид фактору ураження, а й тривалість (експозиція) його дії [4,

32, 33,].

18

Серед причинних факторів превалюють термічні опіки (70 %). Найбільш

часті ураження викликані взаємодією із полум’ям (домашні чи промислові печі,

тощо) чи обварюванням (гарячі поверхні, розплавлені метали та ін.). Хімічні

опіки виникають після взаємодії із хімічними сполуками, найчастіше кислотами

та лугами [4]. Варто зазначити, що опік кислотою формує коагуляційне, а

лужний — колікваційне опікове ураження [35–37]. Серед інших хімічних

сполук, що можуть стати причиною опіку, виділяють білий фосфор, деякі

метали та органічні сполуки, тощо. У даному виді опіків важливим є час

експозиції із сполукою.

Під впливом опіків, незалежно від агенту, що призводить до ушкодження,

в організмі проходять різні зміни, вираженість та важкість яких визначені

глибиною та площею ураження [45, 35].

Важливим компонентом діагностики та визначення напрямку лікування та

прогнозу є використання індексу Бо [4], що є сумою віку пацієнта та площі

ураження. Дослідження показали, що критичною точкою є показник у 160, коли

смертність є 100 %. Існують різні методики [4] підрахунку ураженої площі тіла,

серед яких «правило 9» є найбільш поширеною (9 %: голова та шия, кожна

рука; 18 % припадає на кожну ногу, передню та задню поверхні тулуба

відповідно; 1 % відносять до опіку області промежини). Локальним, в свою

чергу, вважають опік < 20 % поверхні тіла; важке опікове ураження — >20–

30 %.

Як було зазначено вище, опіки класифікуються в залежності від глибини

ураження, фази перебігу та ін.

Глибина опіку залежить від багатьох факторів, серед яких є температура

агенту, тривалість експозиції та зони тіла, що зазнали ураження [4]. Vigani et al.

[4] відмічають, що незважаючи на точні класифікації, опіки більшою частиною

мають комбіноване поверхневе і глибоке ураження.

За глибиною ураження шкіри розрізняються такі ступені опіків: І ступінь

(сонячні опіки, полум’я, тощо) — епідермальний опік, що загоюється

самостійно протягом декількох днів; ІІ ступінь (гарячі рідини,

19

тощо) — дермальний опік, загоєння проходить протягом 2 неділь,

застосовуються препарати місцевої дії [4]. При площі опіку більше 10,0 %

лікування проходить в умовах стаціонару [4].

Опіки ІІІ-А (гарячі рідини, метали, радіація та ін.) ступеню

характеризуються ураженням шкіри не на всю глибину, ростковий шар шкіри

зберігається неушкодженим, пухирі відсутні, опікові поверхні представлені

струпом: омертвілим, нечутливим шаром шкіри [4]. Епітелізація ранової

поверхні проходить за рахунок неуражених глибоких шарів шкіри та її

придатків протягом 1,5 місяців. За опіків ІІІ-Б (гарячі рідини чи інші сполуки,

тощо) ступеню шкіра уражується на всю товщу, струп більш щільний.

Демаркація некротизованих тканин завершується до 1 неділі. Подальший

перебіг розвитку процесу залежить від характеру лікування [4].

Субфасціальний опік — IV ступінь (полум’я, вогонь, тривалий

електричний струм, хімічна дія та ін.) — характеризується тривалим загоєнням

й лише в умовах стаціонару, так як очищення ран від некротизованих тканин

проводиться хірургічним шляхом [4]. За сприятливих умов виконується

відстрочена шкірна пластика [4].

Традиційна градація на ступені в літературних джерелах [4] замінена на

класифікацію щодо необхідності хірургічного втручання. Так, опіки четвертого

ступеню характеризується поширеним ураженням, включаючи м’язи, кістки та

підшкірний жир [4].

Патогенетичні особливості опікової рани.

Суттєву роль у патогенезі опікової рани відіграє активація протеолітичних

ферментів, які викликають розпад білків та сприяють накопиченню токсичних

речовин у організмі. Різке наростання протеолітичної активності є

несприятливим прогностичним симптомом для загоєння рани. Найбільш

важливим клітинним компонентом ранніх фаз процесу ранового загоєння

вважаються моноцити. Макрофаги виділяють сприяючі розвитку запалення

20

цитокіни (ФНП-α і ІЛ-1) і різні фактори росту (EGF, PDGF, TGF-α та ін.). Ці

чинники зростання є поліпептидами, які різноманітними способами впливають

на клітини, які беруть участь в загоєнні рани: забезпечують хемотаксис,

стимулюють проліферацію і трансформацію.

Активними учасниками регенерації тканин є ММП, що відіграють

центральну роль у обміні білків сполучної тканин у здорових та ушкоджених

органах [53, 54]. Матриксні металопротеїнази є цинк-залежними

ендопептидазами [224, 226]. Вони відіграють важливу роль у процесі

фізіологічного та патологічного ремоделювання, шляхом розкладання

компонентів екстраклітинного матриксу.

Також ММП та тканинний інгібітор металопротеїназ відіграють головну

роль у процесі загоєння та тканинного ремоделювання [28]. Ключовим

регулятором клітинної адгезії, міграції та проліферації й диференціації під час

процесу загоєння рани є рановий екстрацелюлярний матрикс. Його кількість та

структура залежать від балансу у синтезі, накопиченні та руйнуванні усього

матриксу організму. Руйнування компонентів усього матриксу обумовлено

активністю матриксних металопротеїназ, що включають в себе колагенази,

желатінази, стромеолізіни та інші типи ММП, що різняться за їх специфічністю

[28]. Stechmiller et al. [233] показує, що ММП здатні порушувати позаклітинний

матрикс, фібрин, хрящі та зв’язки для подальшої активації міграції клітин та

формування нових тканин.

За даними Nagy et al. [28], експериментальні моделі визначають інгібіцію

ММП-9 як важливий етап у процесі лікування опікової рани. Використання

доксицикліну [233], відмічено, може інгібувати даний фермент, який може

руйнувати ендотелій та збільшувати проникність судин [229], чим може

викликати набряк мозку при периферичних опіках230.

В дослідженнях визначено підвищення рівнів ММП-9 у набряковій

рідини на 4 день після травми, а рівні ТІМП-1 були підвищені у 1,4 рази [28].

Визначення процесу ангіогенезу та участь в ньому специфічних ММП є

актуальною ціллю багатьох досліджень [70-72]. Основним джерелом ММП при

21

запаленні є нейтрофіли та макрофаги [57, 34]. За даними літератури [58], в

синтезі ММП ключову роль відіграють тучні клітини та еозинофіли. Синтез

ММП стимулюють фактори росту, гормони, цитокіни, адгезивні молекули,

компоненти позаклітинного матриксу та активні форми кисню [28]. Nagy et al.

[28] відмічають, що при важких опіках визначається синдром системної

запальної відповіді (systemic inflammatory response syndrome (SIRS)), що

супроводжується альтерацією про- та протизапальних цитокінів вже на

ранньому періоді після ушкодження. Ще одним елементом у даному процесі є

можливість ММП впливати на запальну відповідь шляхом міграції та

екстравазації лейкоцитів впливаючи на деградацію базальної мембрани.

Інгібітори ангіогенезу можуть подавляти васкуляризацію та

перешкоджати процесу загоєння рани [64, 73, 74]. Існує низка ендогенних

ангіогенних факторів, які є фрагментами позаклітинного матриксу та протеїнів

базальних мембран чи ферментів, які беруть участь у їх протеолізі [75–77].

Найбільш поширеними є ангіостатин, ендостатин, аррестен та тумстатин.

Визначено, що у протеолітичній генерації ангіостатину з профібринолізіну

можуть брати участь ММП (ММП-2, ММП-7, ММП-9 та ММП-12) [72, 80].

Літературні дані зазначають, що за наявності повторюваного ранового процесу,

інфекції, гіпоксії та інших факторів, гострий рановий процес може бути

схильний до формування хронічного запалення та значної активації ММП [233].

За даними авторів [81], колагеназа чи ММП-1 забезпечує розвиток

деструктивного процесу. Желатінази (ММП-2 та ММП-9) гідролізують колаген

IV типу — основу базальних мембран. Цим двом групам належить ключова

роль у руйнуванні структури клітини при розвитку запального процесу [82–84].

Також ці дві ММП визначені у плазмі пацієнтів із гіпертензією у гладеньких

м’язах судин та ендотеліальних клітинах. Підвищена їх активність призводить

до надмірної міграції та проліферації клітин гладенької мускулатури судин та

інфільтрації моноцитів у інтиму артерій, що може бути певною ланкою

патогенезу ураження ендотелію за гіпертензії [226]. Визначено, що ММП-9 є

22

важливим компонентом ранового процесу та механізму розвитку судинної

гіперпроникності та індукції дисфункції ендотелію [233].

Встановлено, що для нормального розвитку, фізіологічного оновлення,

відновлення здорових тканин провідними є дві групи протеїнів: матриксні

металопротеїнази та їх тканинні інгібітори [60, 61, 34].

Тканинні інгібітори 1 типу є основним ендогенним інгібітором ММП у

організмі [85, 86, 34]. На думку R. Pawankar [88] специфічна взаємодія між

ними є ключовим компонентом регуляції ремоделювання тканин.

Nagy et al. [28] показують, що ММП-9 та ТІМП-1 відіграють важливу

сигнальну роль та є важливими регуляторами запалення, але на даний час

недостатньо вивчена їх циркуляція при опіках та системному запаленні, що

часто супроводжує їх.

Castro et al. [226] показують різноманіття механізмів та регуляторів

активності ММП, що включають індукцію генної транскрипції,

посттрансляційну модифікацію та взаємодія із ТІМП.

Літературні дані [226] актуалізують використання тетрациклінів

(доксицикліну) як синтетичного інгібітору ММП, оскільки даний ефект

виявляється незалежно від ступеню антимікробної активності препарату. Вплив

доксицикліну на рівень тиску залишається дискутабельним питанням серед

авторів, проте його ММП-інгібуюча активність та ефекти на судинне

ремоделювання підтверджені багатьма дослідженнями. Інгібіція ММП

доксицикліном реалізується його можливістю зв’язуватися із іоном Zn2+, що є

необхідним для активації ММП. Маючи й своїй молекулярній структурі

фенольне кільце, доксициклін може мати антиоксидантний ефект; проте,

відзначають, що даний ефект препарату реалізується за рахунок інгібіції ММП-

індукованого оксидативного стресу.

Ключовим механізмом регуляції ангіогенезу є баланс ангіогенних та

ангіостатичних факторів, які визначають перебіг ранового процесу, зокрема

опікової травми [63, 64]. Без нових судин, які мають забезпечити достатній

кровообіг області рани, наповнення її киснем та поживним речовинами,

23

загоєння рани не може прогресувати. Процес формування нових судин вимагає

попереднього протеолізу екстраклітинного матриксу, проліферації та міграції

ендотеліальних клітин, а також синтезу нових компонентів матриксу [57]. Якщо

ангіогенез незадовільний, міграція фібробластів зупиняється, що призводить до

порушення процесу загоєння [52, 65, 66]. На даний час, найбільшу увагу

приділяють ендогенним інгібіторам ангіогенезу в якості потенціальних мішеней

для опосередкованого потенціювання процесу загоєння [67–69].

Використання опікового процесу на моделі щурів, на думку Abdullahi et

al. [27], є актуальним, оскільки структура шкіри східна з людською. Проте

автори відмічають, що існують певні відмінності, що можуть мати вагоме

значення у вивченні патогенезу опікової рани. Шкірний покрив щурів більш

еластичний та менше зв’язаний із підлеглими структурами. Наявність у шкірі

щурів ферменту L-глюконолактону відіграє важливу роль у синтезі вітаміну С,

шляхом його конвертації з L-глюконогамалактону, який є важливим

компонентом ранозагоювального процесу. Вітамін С бере участь у синтезі

колагену та захищає тварин від розвитку Цинги, коли в людини цього ферменту

немає.

Вплив доксицикліну на загальну протеолітичну активність крові й

вогнищі термічного ушкодження

У рані будь-якої етіології основні маркери хронізації — активність

металопротеїназ, цитокіновий профіль і стан прооксидантно-антиоксидантної

системи [95]. Неконтрольований протеоліз веде до руйнування продуктів

синтезу фібробластів, факторів росту та фібронектину [96]. Наслідком цього є

персистуюче запалення, що в свою чергу призводить до дисбалансу

цитокінового профілю з переважанням прозапальних і нестачею

протизапальних цитокінів [97]. Гіперпродукція прозапальних цитокінів веде до

розвитку системної запальної реакції і може служити причиною розвитку ряду

патологічних станів [98]. Цитокіни відіграють центральну роль в регуляції

24

формування і перебудови тканин, причому ця роль може бути конститутивною,

регульованою програмою розвитку організму або незапланованою [99–101].

Цитокіни мають комплексний вплив на клітини. При цьому різні клітинні

популяції здатні виробляти однакові цитокіни. Схожі набори цитокінів

продукують макрофаги, В-клітини, деякі субпопуляції Т-лімфоцитів. Таким

чином, активація певного клітинного типу призводить до синтезу певного

набору цитокінів та активації пов'язаних з ними функцій [102–104].

Рівень загальної протеолітичної активності (ЗПА) в сироватці крові

тварин, що не отримували лікування, був підвищеним в порівнянні з

інтактними тваринами протягом всього періоду експерименту, максимально

збільшуючись в перші 14 діб спостережень (табл. 3.1).

Таблиця 3.1.

Вплив доксицикліну на ЗПА у сироватці крові (ммоль/год×л) щурів

при опіковій рані (n=6)

ГрупиСтроки спостереження (доби)

7 14 21 28

Інтактні 2,09±0,07

Опік без лікування

(контроль) 4,25±0,10 а 3,85±0,07 а 3,18±0,11 а 2,55±0,20 а

«Тіотриазолін»,

30 мг/кг4,04±0,09 а 3,70±0,09 а 2,84±0,11 а,б 2,14±0,04 б

«Метилурацил»,

0,126 мг/кг3,98±0,08 а,б 3,08±0,08 а,б 2,70±0,10 а,б 2,12±0,09б

Доксициклін,

2,5 мг/кг4,01±0,09 а 3,09±0,17 а,б,в 2,61±0,08 а,б 2,04±0,14б


30 мг/кг3,87±0,08 а,б 3,05±0,13 а,б,в 2,50±0,21 б 2,08±0,13б

Примітки:

1. а — достовірність відмінностей відносно інтактних щурів, р<0,05;

25

2. б — достовірність відмінностей у порівнянні із контролем, р<0,05;

3.в — достовірність відмінностей у порівнянні із Тіотриазоліном, р<0,05;

4.г — достовірність відмінностей у порівнянні із Метилурацилом, р<0,05.

У ці терміни ЗПА перевищує рівень інтактних тварин в 2 рази (7 доба) і

1,8 рази (14 доба).

Під впливом доксицикліну в дозі 2,5 мг/кг достовірне зниження ЗПА

крові починається з 14 діб після опіку (в цей час ЗПА знижується в порівнянні з

Тіотриазоліном на 19,7 %), і продовжує прогресивно зменшуватися до 21 доби

(на 18,0 % нижче контролю). На 28-ту добу спостережень ЗПА в крові не

перевищує показники інтактних тварин.

Доксициклін у дозі 30 мг/кг виявляє більшу ефективність, знижуючи ЗПА

крові вже на 7-у добу (на 9,0 % в порівнянні з контролем). На 14-ту добу

зниження ЗПА триває (на 21,0 % в порівнянні з контролем і на 21,3 % в

порівнянні з Тіотриазоліном). Тільки в цій групі тварин вже до 21-ї доби ЗПА

знижується до рівня фізіологічних коливань, тобто достовірно не відрізняючись

від ЗПА інтактних щурів. Тенденція до зниження зберігається і на 28-ту добу.

Під впливом Тіотриазоліну ЗПА починає знижуватися з 21 доби (на

11,0 % нижче, ніж у контрольній групі). На 28-ту добу ЗПА крові достовірно не

відрізняється від такої у інтактних щурів (рис. 3.1).

Лікування Метилурацилом призводить до більш вираженого зниження

рівня ЗПА крові в порівнянні з групою, що одержувала лікування

Тіотриазоліном. Про це свідчить вірогідне зменшення рівня ЗПА в порівнянні з

контролем вже протягом перших двох тижнів після термічного опіку

(7 доба — на 6,0 %, 14-а доба — на 17,0 %). Зниження ЗПА крові триває і в

наступні терміни і досягає фізіологічних значень до 28-ї доби.

26

Рис. 3.1 Вплив доксицикліну на ЗПА крові щурів

Таким чином, найбільш ефективно пригнічує протеолітичну активність

периферичної крові доксициклін у дозі 30 мг/кг.

ЗПА в осередку термічного ураження так само, як і в крові, підвищена

протягом усього періоду спостережень (табл. 3.2). Максимальні значення

зареєстровані на 7 і 14 добу. У ці терміни ЗПА перевищує норму на 49,0 % і

43,0 % відповідно.

Доксициклін у дозі в 2,5 мг/кг достовірно знижує ЗПА в осередку,

починаючи з 14 діб. При цьому, на 21 добу він виявляється ефективніше

Метилурацилу на 14,0 %. До 28-ї доби ЗПА не відрізняється від показника

інтактних щурів.

Доксициклін у дозі 30 мг/кг виявляється ще ефективніше. Про це свідчить

прогресивне зниження протеолізу з 14 діб експерименту (на 19,6 % в порівнянні

з контролем і на 10,5 % в порівнянні з Тіотриазоліном). На 21 і 28 добу ЗПА

осередку ураження знижена в порівнянні з контролем (4,35±0,17 ммоль/год×г і

27

4,06±0,12 ммоль/год×г, відповідно) і не відрізняється від показників інтактних

тварин (рис. 3.2).

Таблиця 3.2

Вплив доксицикліну на ЗПА в осередку (ммоль/год×г) при опіковій

рані у щурів (n=6)


7 14 21 28



(контроль) 6,07±0,12 а 5,80±0,20 а 5,12±0,16 а 4,66±0,12 а


30 мг/кг5,96±0,10 а 5,36±0,18 а 4,57±0,18 а,б 4,17±0,15б


0,126 мг/кг5,67±0,15 а,б 4,92±0.12 а,б 4,24±0,12б 4,12±0,09б


2,5 мг/кг5,91±0,15 а 5,05±0,14 а,б 4,83±0,15 а,г 4,08±0,13б


30 мг/кг5,84±0,16 а 4,85±0,12 а,б,в 4,35±0,17б 4,06±0,12б

Примітки:

1. а — достовірність відмінностей у порівнянні із інтактними щурами,

р<0,05;




Застосування Тіотриазоліну призвело до зниження ЗПА до 21-ї доби в

порівнянні з контролем на 11,0 %. На 28-ту добу ЗПА знизилася ще значніше і

досягла значень інтактних тварин. Під впливом Метилурацилу ЗПА знижується

швидше, ніж в попередній групі.

28

Так, на 21-у добу показник не відрізняється від такого у інтактних щурів і

знижений в порівнянні з групою без лікування на 17,0 %. Надалі інгібування

ЗПА триває.

Таким чином, спрямованість змін ЗПА периферичної крові і вогнища в

цілому ідентична. Препарати порівняння «Тіотриазолін» і особливо

«Метилурацил» пригнічують надмірний протеоліз. Інгібітор матричних

металопротеїназ доксициклін проявляє високий антипротеазний ефект,

особливо в дозі 30 мг/кг, що перевищує референтні препарати.

Рис. 3.2 Вплив доксицикліну на ЗПА вогнища у щурів

Отримані дані показали, що рівень ЗПА у сироватці крові тварин, що не

отримували лікування, був вищий у порівнянні із інтактними тваринами

протягом всього періоду експерименту, максимально збільшуючись протягом 14

діб спостережень. В ці строки ЗПА перевищував рівень інтактних тварин у

2 рази (7 доба) та 1,8 разів (14 доба).

Stechmiller et al. [233] відзначають, що доксициклін може позитивно

впливати на порушене загоєння рани шляхом реагування із протеолітичною

активністю у рані та інгібіцією ММП та перетворюючого ензиму ФНП-α.

Одним з негативних наслідків надмірної протеолізу є руйнування

продуктів синтезу фібробластів, факторів росту, фібронектину, α1-антипротеаз,

29

α2-макроглобуліну [211, 212]. Результат патологічного процесу в незагоєній

рані — персистуюче запалення. Неконтрольована запальна реакція призводить

до зміни цитокінового профілю з переважанням прозапальних [213, 214] і

дефіцитом протизапальних цитокінів. Термічна деструкція тканин

супроводжується генералізованою активацією клітин крові. Відповідною

реакцією на цей процес є вивільнення та масивне надходження в кровоток

цитокінів.

Під дією доксицикліну у дозі 2,5 мг/кг достовірне зниження ЗПА крові

починалося з 14 доби після опіку (в той час ЗПА знижувалось у порівнянні із

Тіотриазоліном на 19,7 %) й продовжувало прогресивно зменшуватись на 21

добу в 1,2 рази нижче контролю, та на 28 добу досягало норми.

Доксициклін у дозі 30 мг/кг проявляв більшу ефективність, знижуючи

ЗПА крові вже на 7 добу (на 9,0 % у порівнянні із контролем). На 14 добу

зниження ЗПА продовжувалося (на 21,0 % у порівнянні із контролем та на

21,3 % — із Тіотриазоліном). Лише в цій групі тварин вже на 21 добу ЗПА

знижувалася до рівня фізіологічної, тобто достовірно не відрізнялася від

інтактних щурів. Тенденція до зниження зберігалася й на 28 добу.

Під впливом Тіотриазоліну ЗПА починала знижуватися з 21-х діб (була на

11,0 % нижче, ніж в групі контролю). На 28 добу ЗПА крові достовірно не

відрізнялася від такої у інтактних щурів.

Лікування Метилурацилом призводило до ще більш вираженого зниження

рівня ЗПА крові, ніж в попередній групі. Про це свідчило зменшення рівня ЗПА

в порівнянні з контролем вже протягом перших двох тижнів після термічного

опіку (7-у добу — на 6,0 %, 14-у добу — 17,0 %). Зниження ЗПА крові тривало і

в наступні терміни і досягало фізіологічних значень до 28-ї доби.

Таким чином, доксициклін у дозі 30 мг/кг найефективніше пригнічував

протеолітичну активність периферичної крові.

ЗПА в осередку термічного ураження так само, як і в крові була

підвищена протягом всього періоду спостережень. Максимальні значення були

30

зареєстровані на 7-у і 14-у добу. У ці терміни ЗПА перевищувала норму на

49,0 % і 43,0 % відповідно.

Доксициклін у дозі в 2,5 мг/кг достовірно знижував ЗПА в осередку,

починаючи з 14-ї доби. При цьому, на 21-у добу він виявлявся ефективнішим за

Метилурацил на 14,0 %. До 28-ї доби ЗПА не відрізнявся від показника


Доксициклін у дозі 30 мг/кг виявлявся ще ефективнішим. Про це свідчило

прогресивне зниження протеолізу з 14-ї доби експерименту (на 19,6 % в

порівнянні з контролем і на 10,5 % в порівнянні з Тіотриазоліном). На 21-у й 28-

у добу ЗПА вогнища була знижена в порівнянні з контролем

(4,35±0,17 ммоль/год×г та 4,06±0,12 ммоль/год×г відповідно) і не відрізнялася

від показників інтактних тварин.

Stechmiller et al. [233] відмічають, що протеазна активність у вогнищі

діабетичної виразки достовірно (p<0,05) знижувалась на 44 %, 75 % та 89 % при

застосуванні доксицикліну у дозуванні 50, 500 та 5000 мілімоль відповідно, що

підтверджує ефективність даного тетрацикліну для нормалізації ЗПА.

Застосування Тіотриазоліну призводило до зниження ЗПА до 21-ї доби в

порівнянні з контролем на 11,0 %. На 28 добу ЗПА знижувалася ще значніше і

досягала значень інтактних тварин.

Під впливом Метилурацилу ЗПА знижувалася інтенсивніше, ніж в

попередній групі. Так, на 21-у добу показник не відрізнявся від такого у

інтактних щурів і був знижений в порівнянні з групою без лікування в 1,2 рази.

Надалі інгібування ЗПА тривало.

Таким чином, спрямованість змін ЗПА в периферичної крові і вогнищі в

цілому була ідентична. Препарати порівняння «Тіотриазолін» і особливо

«Метилурацил» пригнічували надмірний протеоліз. Інгібітор матричних

металопротеїназ доксициклін виявляв високий ангіопротеазний ефект, особливо

в дозі 30 мг/кг, що перевищує референтні препарати.

31

Вплив доксицикліну на цитокіновий профіль крові

Представляють інтерес недавно отримані відомості про механізми

ранозагоювального ефекту відомих препаратів: «метилурацилова мазь 10,0 %»

та «Мазь Тіотриазоліну 2,0 %» [114]. Виявилося, що різні за механізмом

ранозагоювальної дії лікарські засоби при лікуванні термічного опіку

призводять до однотипних змін цитокінового профілю — зниження до норми

вмісту ІЛ-1β до 14 діб, ФНП-α — до 21 діб, що супроводжується позитивною

динамікою процесів загоєння [119].

Опікове ураження викликає імунну відповідь, що проявляється у активації

запалення та підвищення рівнів деяких цитокінів [232]. Запалення залежить від

рівноваги про- та протизапального цитокінового профілю. За даними

літератури, у цитокіновому каскаді є два механізми: плейотропія та

дублювання. Плейотропія полягає у здатності певного цитокіну впливати на

різні типи клітин. Механізм дублювання, в свою чергу, обумовлений

можливістю проявлення ефектів цитокінів на один тип клітин. Таким чином

досягається компенсація ефектів різних цитокінів. Hur et al. [232] відмічають,

що некотрольована продукція про- та протизапальних цитокінів можуть

призвести до гіперреакції імунітету та надмірного запалення, результатом чого

може бути поліорганна недостатність, ураження тканин та смерть пацієнта із

опіком.

На даний час відомі та використовуються антимікробні властивості

доксицикліну. В терапевтичних концентраціях він проявляє бактеріостатичну

дію, порушуючи синтез протеїнів у мікробній клітині [171]. Інгібуюча

концентрація складає 25 ммоль/л для ММП-8 та 300 ммоль/л для ММП-1 [172].

Визначена можливість доксицикліну пригнічувати продукцію

прозапальних цитокінів, зокрема ІЛ-1β. T. Krakauer et al. [176] провели

дослідження щодо взаємодії доксицикліну та активацією Т-клітин та продукцію

цитокінів мононуклеарами периферичної крові людини in vitro. Результати

32

висвітлили, що доксициклін має дозозалежний інгібуючий ефект на продукцію

ІЛ-1β, ІЛ-6, ФНП-α та γ-ІФН та хемокінів. У концентрації 50µМ препарат

знижує продукцію ІЛ-1β на 15,0–22,0 %, ІЛ-6 на 37,0–41,0 %, ФНП-α на 21,0–

25,0 % та макрофагальних хемотаксичних протеїнів на 59,0–61,0 %.

Доксициклін у експерименті попереджує посилення синтезу ММП під

впливом прозапальних цитокінів [177]. Попередні клінічні результати свідчать,

що доксициклін може мати структурно-модифікуючі ефекти при остеоартриті

[178]. Stagg et al. [224] показали дані експерименти, де лікування сироваткою

після опіку призводило до руйнування міжендотеліальної цілісності мембран, в

той же час, було визначено інгібіцію цього процеси використанням

доксицикліну та інгібітором ММП-9 1 типу.

Використання доксицикліну в субтерапевтичній дозі (20 мг 2 рази на

день) протягом 6 місяців при ІХС знижує запальну реакцію та стабілізує

атеросклеротичну бляшку шляхом зниження активності ММП-9 та ІЛ-6 [179].

Таким чином, поряд із антибактеріальними ефектами доксицикліну,

визначена його властивість знижувати активність ММП та впливати на

прозапальні цитокіни.

Дослідження [224] показують, що ММП-9 (желатиназа b) може значно

впливати на проникність судин при опіках. Патофізіологічно вважається, що

механізм залежить від активації ММП-9 прозапальних цитокінів: ФНП-α, ІЛ-6,

ІЛ-8, тощо. Подальший розвиток гіперпроникності судин є вагомою ланкою у

патогенезі розвитку опікового шоку.

Цитокіни, відповідальні за хронічне запалення, діляться на посередників

гуморальної відповіді (ІЛ-4, ІЛ-5, ІЛ-6) і посередників клітинної відповіді

(ФНП-α, ІЛ-1, ІЛ-2) [105, 106]. Термічний опік супроводжується

гіперіндукційним рівнем функціонування цитокінової системи в організмі [107].

Посилення продукції прозапальних цитокінів (ФНП-α, хемокінів та кінінів) є

необхідним в початкових фазах запалення та носить патологічний характер,

якщо їх активація зберігається протягом усього захворювання [104].

33

Прозапальні цитокіни активують метаболізм сполучної тканини,

стимулюють проліферацію фібробластів і клітин епітелію, що надзвичайно

важливо для загоєння ушкодження і відновлення цілісності тканин. На

місцевому рівні цитокіни є відповідальними за все послідовні етапи розвитку

адекватної відповіді на введення патогену, за забезпечення його локалізації та

видалення, а потім відновлення пошкодженої структури тканин, де би не

розвивалася запальна реакція.

Визначено, що інгібіція запальних цитокінів також призводить до

зниження активності ММП у вогнищі рани. Автори [233] наголошують, що при

захворюваннях, що супроводжуються надмірною активністю ММП

(остеоартроз, ревматоїдний артрит, периодонтит, тощо), тетрацикліни, зокрема,

доксициклін, показали ефективність, проявляючи не стільки антибактеріальну, а

ММП ігібуючу дію.

Великий інтерес на даний час проявляється до вивчення ролі фактору

некрозу пухлини в процесах загоєння ран [108]. ФНО-α або кахектин

(cachectin) — багатофункціональний прозапальний цитокін, який секретується

макрофагами, жировими і м'язовими клітинами [109]. Відкриття цього

клітинного медіатора було пов'язано, як випливає з його назви, з некрозом

пухлин, кахексією [110–112]. Підвищена експресія ФНП-α лежить в основі

патогенезу автоімунного ураження, індукуючи експресію тканинних

прокоагулянтних факторів, активацію лізосомних чинників, протеаз, утворення

вільних радикалів і активних форм кисню [113]. ФНП-α є важливим запальним

медіатором, що регулює активність нейтрофілів, Т та В лімфоцитів, тощо, та

суттєво впливає на рановий процес.

У низьких концентраціях цитокіни стимулюють антимікробні функції

організму і загоєння ран, мобілізують запас субстратів для вироблення енергії і

активують гуморальну і клітинну ланку імунітету. Високі концентрації

прозапальних цитокінів, навпаки, викликають значні зміни в метаболізмі

клітин, ведучи до пошкодження тканин [26]. Найбільше значення має ФНП-α,

як перший проксимальний медіатор, що запускає цитокіновий каскад. ФНО-α

34

стимулює виділення інтерлейкинів, простагландинів, вільних радикалів кисню,

оксиду азоту та ін., кожен з яких представляє важливий фактор на своїй ділянці

каскаду. Внаслідок цього надмірна акумуляція в крові ФНП-α викликає перехід

локального запалення в генералізований сепсис і важку поліорганну

недостатність [215]. З огляду на те, що однією з умов успішного загоєння є

нормалізація цитокінового профілю, на наступному етапі роботи вивчили вплив

інгібіторі ММП доксицикліну на рівень маркерних запальних цитокінів:

прозапального — ФНП-α і протизапального ІЛ-4.

Визначення рівня ФНП-α у периферичній крові щурів без лікування

визначило його підвищення протягом всього періоду експерименту у порівнянні

із нормою (табл. 3.3). Максимальні показники зареєстровані у перші неділі

спостереження. В цей час ФНП-α перевищує рівень інтактних тварин у 2,5 рази

(7 доба) та 2,1 рази (14 доба) Після цього, вміст цитокіну знижується, але

залишається вище норми.

Під впливом доксицикліну у дозі 2,5 мг/кг зниження ФНП-α проходило

інтенсивніше, ніж у групах із використанням референтних препаратів. У

порівнянні із контрольною групою, рівень ФНП-α знижений у всі періоди

експерименту, на 28 добу вміст ФНП-α нормалізується. У порівнянні із групою,

де використовували «Метилурацил» визначено достовірне зниження: на 14

добу — на 12,0 %; на 21 добу — на 18,0 %, на 28 добу — на 24,0 %, а з групою,

що отримувала «Тіотриазолін» — на 21 добу — на 14,0 %, на 28 добу — 20,0 %.

Найбільш ефективним виявляється доксициклін у дозі 30 мг/кг. Протягом

усього часу експерименту зареєстровано достовірне зниження вмісту ФНП-α у

порівнянні із контролем та референтними препаратами (Тіотриазоліном та

Метилурацилом). На 28 добу спостереження виникає зниження прозапального

цитокіну до норми. Експерименти показали, що під дією Тіотриазоліну рівень

ФНП-αзнижується на всі строки спостереження у порівнянні із контролем, але

протягом всього експерименту залишається достовірно вище, ніж у групі

інтактних тварин (7 доба — 2,1 рази; 14 — 1,7 рази; 21 — 1,4 рази та

28 — 1,2 рази).

35

Таблиця 3.3

Вплив доксицикліну на рівень ФНП-α у сироватці крові (пг/мл)

щурів при опіковій рані (n=6)

ГрупиСтроки спостереження(доби)

7 14 21 28



(контроль) 67,91±1,80 а 58,40±0,97 а 48,59±1,45а 41,66±1,21 а


30 мг/кг57,29±1,09 а,б 46,54±1,38 а,б 38,72±1,25 а,б

33,71±1,35 а,б


0,126 мг/кг59,40±1,11 а,б 51,31±2,1 а,б 40,60±2,5 а,б 35,40±1,4 а,б


2,5 мг/кг57,58±1,47 а,б 45,06±1,87 а,б.г

33,24±0,98 а,б

в,г

26,94±1,47б,в

г


30 мг/кг

51,42±1,67 а ,б

в,г

42,26±1,65 а,б,

в,г

31,90±1,82 а,б

в,г

26,11±1,75б,в

г

Примітки:


р<0,05;




При застосуванні Метилурацилу спостерігається аналогічна тенденція:

зниження в усі терміни в порівнянні з контролем і достовірне підвищення в

порівнянні з фізіологічними значеннями (на 7-у добу — в 2,2 рази, на 14 — в

1,9 рази, на 21 — в 1,5 рази, на 28 — в 1,3 рази) (рис. 3.3).

За даними літератури [109], відстрочене загоєння опікової рани

обумовлено експресією ІЛ-1β і ФНП-α (саме ці цитокіни утримують перебіг

36

ранового процесу в стадії персистуючого запалення), а також зниженням рівня

протизапального цитокіну ІЛ-4, що також порушує процеси загоєння рани.

Іншим важливим патогенетичним механізмом розвитку хронічної рани багато

авторів вважають гіпоксію у вогнищі запалення, а запорукою успішного

загоєння — адекватну неоваскуляризацію. ІЛ-1β, ФНП-α і ІЛ-8 — ключові

прозапальні цитокіни, що характеризують рановий процес [223].

Рис. 3.3 Вплив доксицикліну на рівень ФНП-α в крові у щурів

Таким чином, всі досліджувані препарати знижують рівень прозапального

цитокіну ФНП-α в крові в порівнянні з групою без лікування, але в різному

ступені. Найбільш виражене зниження рівня цитокіну спостерігається у тварин,

яким з лікувальною метою вводили доксициклін. При введенні доксицикліну

нормалізація вмісту ФНП-α в крові тварин спостерігається до 28-ї доби.

Доксициклін у дозі 30 мг/кг виявляється найбільш ефективним, так як вже на 7-

у добу рівень ФНП-α нижче, ніж в групах із застосуванням референтних

препаратів.

37

Вивчення рівня протизапального цитокіну ІЛ-4 в периферичній крові

контрольних тварин виявило його зниження протягом усього періоду

спостережень в порівнянні з інтактними щурами, з мінімальними значеннями в

перші два тижні (табл. 3.4). У ці терміни рівень цитокіну нижче норми в

2,2 рази (7 доба) і в 1,7 рази (14 доба).

При застосуванні доксицикліну в дозі 2,5 мг/кг рівень ІЛ-4 в перші два

тижні не відрізняється від такого в групі щурів, які отримували лікування.

Достовірне збільшення в порівнянні з цією групою починається з 21 доби, на

28 добу концентрація ІЛ-4 знаходиться в межах фізіологічних значень. На

другий тиждень спостережень рівень ІЛ-4 підвищений в порівнянні з групою,

що одержувала «Тіотриазолін» (на 13,0 %), на третьому тижні в порівнянні з

групою, що одержувала «Метилурацил» (на 14,0 %).

Таблиця 3. 4

Вплив доксицикліну на рівень ІЛ-4 в сироватці крові (пг/мл) щурів



7 14 21 28



(контроль) 18,52±0,99 а 23,88±1,27 а 29,68±1,33а 33,58±0,96 а


30 мг/кг20,01±0,86 а 27,88±1,32 а,б 35,90±1,59 а,б 39,63±1,06 б


0,126 мг/кг19,60±0,80 а 25,60±1,2 а,б 31,80±1,61 а,б 40,30±2,3 б


2,5 мг/кг20,53±0,72 а 24,03±1,15 а,в

36,27±1,78а,б

г40,43±0,83 б


30 мг/кг21,83±1,34 а ,б 28,41±1,65 а,б 40,22±1,55 б,г 43,84±2,02 б

Примітки:

38


р<0,05;




Найбільш інтенсивно підвищується рівень ІЛ-4 під впливом доксицикліну

в дозі 30 мг/кг. Тільки в цій групі тварин вже з 21 доби його рівень

підвищується до фізіологічних значень, тобто достовірно не відрізняючись від

рівня ІЛ-4 інтактних щурів (рис. 3.4).

Рис. 3.4 Вплив доксицикліну ну рівень ІЛ-4 у крові щурів

Під впливом Тіотриазоліну рівень ІЛ-4 підвищується в порівнянні з

контролем. Достовірні відмінності відзначаються на 14-у добу (на 17,0%), на

21-ту добу (на 21,0%) і на 28-у добу (на 18,0%). До 28-ї доби рівень

протизапального цитокіну досягає норми (39,63±1,06 пг/мл).

39

Аналогічна тенденція спостерігається і під впливом Метилурацилу. З

14 доби рівень цитокіну зростає в порівнянні з контролем, до 28-ї доби — не

відрізняється від норми (40,30±2,3 пг/мл).

Таким чином, синтетичний інгібітор матричних металопротеїназ

найбільш ефективно пригнічує активність прозапальних цитокінів ФНП-α в

периферичній крові і найбільш інтенсивно підвищує рівень

протизапального — ІЛ-4 в дозі 30 мг/кг в порівнянні з референтними

препаратами Тіотриазоліну і Метилурацилу.

Перебіг ранового процесу (в експерименті на щурах з термічним опіком)

характеризується тривалим підвищенням вмісту в сироватці крові прозапальних

цитокінів (ІЛ-1β — протягом трьох тижнів спостереження, ІЛ-8, ФНП-α —

протягом усього періоду), відповідних термінів і швидкості закриття ранового

дефекту [114, 115]. Вивчено взаємозв'язки між особливостями регенераторних

процесів в шкірі при термічній травмі та рівнем вмісту окремих цитокінів в

периферичної крові [116, 117]. Також показано прогностичне значення зміни їх

рівнів на прикладі гнійно-септичних ускладнень в хірургічній клініці [118, 119].

Відомо також, що однією з причин уповільненого загоєння є недостатня

продукція протизапальних цитокінів, зокрема інтерлейкіну-4 (ІЛ-4). Автори

[232] наголошують, що при запаленні підвищують рівні як про- та

протизапальних цитокінів, що підтверджує комплексну участь різних типів

цитокінів у регуляції опіку. Hur et al. [232] відмічають, що достовірні

кореляційні залежності відмічались найбільше (r>0,8, p<0,0001) серед ІЛ-2, ІЛ-

4, ІЛ-7, ІЛ-17 та ін., що секретуються Т-хелперами. Це підтверджує наявність

складної системи регуляції та взаємодії цитокінів із різними факторами.

Протизапальний ІЛ-4 продукується Т-хелперами 2-го типу (Тh2). Крім

цього, обмежена здатність до вироблення ІЛ-4 була виявлена у базофілів, В-

лімфоцитів і стромальних клітин кісткового мозку. Основна функція ІЛ-4 —

контроль проліферації, диференціації та функції В-лімфоцитів, тобто імунної

відповіді. ІЛ-4 може активувати Т-лімфоцити, які реалізують алергічні реакції

клітинного типу. ІЛ-4 перемикає продукцію Ig M на продукцію Ig G або Ig E

40

[120]. Таким чином, підвищене вироблення ІЛ-4 сприяє, в свою чергу,

підвищеній продукції Ig E [121, 122]. У наукових дослідженнях останнього

десятиліття продемонстрована залежність імунної відповіді від алельного

поліморфізму генів цитокінів. Результатом таких робіт стало виявлення окремих

алелей генів, асоціюваних з підвищеною або зниженою продукцією

відповідного цитокіну [123, 124], що може впливати на перебіг захворювання.

Отримані результати дозволяють припустити, що поліморфні гени цитокінів

беруть активну участь у формуванні специфічної імунної відповіді при

патологічних процесах. ІЛ-4 грає важливу роль у взаємодії клітинних і

гуморальних факторів імунних реакцій, є одним з основних протизапальних

цитокінів та біохімічних маркерів Тh-2-асоційованого запалення [125, 126].

Наші дані узгоджуються з дослідженнями патогенезу хронізації опікових

ран [10], в яких було встановлено, що прозапальні цитокіни ІЛ-1, ІЛ-8 і ФНП-α

впливають на перебіг і результат запально-репаративних процесів опікової

рани.

За даними Hur et al. [232], при опіках відмічається підвищення рівнів

вищевказаних цитокінів, що узгоджується із отриманими результатами. Поряд з

тим, автори наголошують, що дослідження показують зміни рівнів різних

цитокінів. Це може пояснюватися тим, що на цитокіновий профіль впливають

багато інших факторів, крім опікового ураження, що присутні у пацієнтів: вік,

коморбідна патологія, різні характеристики опіку (тривалість ураження, площа,

час після ураження, тощо), та показники лейкоцитів крові.

Автори [224] показали, що розвиток опікової рани характеризується більш

вираженим і тривалим, в порівнянні зі звичайною гострої раною, підвищенням

маркерних прозапальних цитокінів в крові і супроводжується порушенням

репаративної регенерації, уповільненням процесу загоєння. Застосування

ранозагоюючих лікарських засобів, що скорочують період цитокінової

активності, супроводжується обмеженням деструктивних змін в шкірі,

інтенсифікацією освіти грануляційної тканини, її дозрівання, епітелізації.

41

Вплив доксицикліну на вміст сумарних метаболітів оксиду азоту в

крові і вогнищі термічного пошкодження

Важлива роль нормалізації цитокінового профілю в загоєнні опікової рани

підтверджується дослідженнями щодо впливу N-стеароілетаноламіна (NSE) на

експериментальну опікову травму в щурів [26]. Автори виявили достовірне

зниження вмісту ФНП-α в крові щурів на першому тижні після опіку. Під

впливом NSE, прискорює загоєння, рівень ФНП-α був нижче, ніж у інтактних і

контрольних (без лікування) щурів.

У сучасній літературі є досить вагомі докази участі імунокомпетентних

клітин в процесах репаративної регенерації. [216]. Очевидно, що

цілеспрямований вплив на імунну систему, здатну активізувати репаративні

процеси в опіковій рані, сприятиме поліпшенню загального стану опікових

хворих, і приводити до значного скорочення термінів лікування [213].

Термічна деструкція тканин супроводжується активацією клітин крові,

вивільнення та масивним надходженням у кров цитокінів, зокрема, фактору

некрозу пухлин ФНО-α, першого проксимального медіатору, який запускає

цитокіновий каскад [18–22]. ФНО-α стимулює вивільнення інших інтерлейкінів

(ІЛ), простагландинів, вільних радикалів кисню, оксиду азоту (NO) та ін.

Надмірне накопичення у крові ФНО-α обумовлює перехід локального

запалення у поліорганну недостатність [23]. Стимуляція формування

метаболітів NO та вільних радикалів приводять до формування вторинного

імунодефіцитного стану [24]. При цьому прозапальні цитокіни вважають

тригером надмірної кількості NO [25], а різноманіття ушкоджуючої дії NO

проявляється, зокрема, в індукції процесів ПОЛ, зниження АО потенціалу [24].

Дослідження встановили, що синтетичний тетрацикліновий антибіотик

доксициклін здатен пригнічувати утворення ІЛ-1β, ІЛ-6, ФНО-α, інгібувати

активність колагенази, желатинази [26] та перешкоджати посиленню синтезу

металопротеїназ під впливом прозапальних цитокінів [27, 39]. Це стало

42

теоретичним обґрунтуванням визначення доцільності використання інгібітору

ММП при термічних ушкодженнях шкіри. Можна припустити, що доксициклін

буде здійснювати стимулюючий ефект на системні та місцеві реакції, які

супроводжують загоєння опікових ран, позитивно впливати на перебіг ранового

процесу та сприяти скороченню строків загоєння опікових ран.

Експериментальне вивчення неантимікробних властивостей тетрациклінів може

розширити діапазон його використання у медичній практиці.

Системне порушення біосинтезу і метаболізму цитокінів, призводить до

порушення імунологічного характеру [17, 128], при цьому прозапальні цитокіни

є тригером надмірної кількості NO. За даними Vaughn et al. [30], активація

макрофагів призводить до вивільнення оксиду азоту, що посилює оксидативний

стрес. Саме зі шкідливою дією NO пов'язана його роль в порушеннях імунітету.

Встановлена нами на попередньому етапі досліджень здатність інгібітору ММП

доксицикліну відновлювати цитокіновий баланс передбачає його вплив на

найважливіший медіатор імунної системи, внутрішньоклітинної та

міжклітинної взаємодії — оксид азоту.

За даними Castro et al. [226], пероксинітрит є важливою АФК, що

продукується під час реакції оксиду азоту та супероксиду. Пероксинітрит

впливає на посттрансляційну модифікацію активності ММП.

Надмірний рівень прозапальних цитокінів та недостатня кількість

протизапальних цитокінів веде до порушення процесів загоєння ран і може бути

причиною їх хронізації. Контроль за протіканням в організмі запальних

процесів сьогодні є важливою стратегією клінічної корекції перебігу

патологічного процесу.

Відомо, що опік супроводжується активацією утворення вільних

радикалів кисню і NO, з якими пов'язують формування вторинного

імунодефіцитного стану [127]. NO розглядають як важливий фактор

імунологічної реактивності, необхідний для здійснення регуляторних

цитопротекторних процесів на рівні органел клітини і всього організму, що бере

участь в антимікробному захисту [128]. Недостатня продукція NO пов'язана з

43

розвитком порушень функцій серцево-судинної та інших систем організму. З

іншого боку — його надлишкова продукція активує процеси перекисного

окислення ліпідів, інші механізми тканинного ушкодження [129].

NO відіграє ключову роль в регуляції різноманітних біохімічних і

фізіологічних процесів, оскільки служить внутрішньо- і міжклітинним

месенджером, залученим в механізми передачі сигналу. Фізіологічні функції NO

забезпечуються його невеликими кількостями, які синтезуються

конститутивним ізоформами NO-синтази. NO в великих кількостях, що

виробляється індуцібельною NO-синтазою, володіє токсичними властивостями,

що дозволяє йому здійснювати в організмі як захисні функції (антимікробні та

протипухлинні), так і брати участь в патологічних процесах, індукуючи апоптоз

клітин різного типу [130]. Крім того, сам NO являє парамагнітну молекулу,

тобто вільний радикал, і при несприятливих умовах метаболізму здатний

викликати так званий нітрозілізуючий стрес. Все різноманіття біологічних

ефектів NO можна розділити на 3 типи: регуляторний вплив NO; захисну дію

NO (антиоксидантна активність, захист від токсичного впливу цитокінів,

інгібування адгезії лейкоцитів); шкідливу дію NO (інгібування активності

ферментів, порушення структури ДНК, індукція процесів ПОЛ, зниження

антиоксидантного потенціалу і ін.). Два перших типу ефектів здійснюються за

рахунок досить стабільних концентрацій NO. Третій тип ефектів реалізується

значно більшими концентраціями NO. Саме з шкідливою дією NO пов'язана

його роль в порушенні імунітету [131, 132].

Рівень сумарних метаболітів NO в сироватці крові тварин з термічним

опіком (група контролю) підвищений протягом всього періоду експерименту в

порівнянні з інтактними щурами (табл. 3.5). На 7-у добу перевищує норму на

24,0 %, на 14-ту добу — на 41,4 %, на 21 добу — на 37,0 %, на 28-у добу — на

16,0 % (рис . 3.5). Дослідження рівня нітрит-аніону в сироватці крові тварин цієї

групи також показало його збільшення протягом усього періоду експерименту в

порівнянні з інтактними щурами (в середньому на 22,5 %).

44

При формуванні запальних субстратів утворення оксиду азоту

макрофагами стимулюється бактеріальними ліпосахарідами, вірусами і

прозапальними цитокінами: ФНП, INF-g, ІЛ-1 і особливо їх комбінацією. На

противагу цьому ряд цитокінів (ІЛ-4, ІЛ-10) і глюкокортикоїди володіють

супресуючою дію відносно продукції NO макрофагами [133].

Під впливом доксицикліну в дозі 2,5 мг/кг зниження рівня метаболітів NO

відбувається найбільш виражено. Це доводиться зниженням їх концентрації до

норми на 21-у добу.

Таблиця 3.5

Вплив доксицикліну на рівень сумарних метаболітів NO сироватки

крові (мкмоль/мл) щурів при опіковій рані (n = 6)


7 14 21 28



(контроль)48,78±2,65 а 50,15±2,81 а 48,64±2,29а 41,18±1,30 а


30 мг/кг50,09±1,31а 49,80±1,43 а 47,15±1,83 а 39,61±1,52а


0,126 мг/кг47,20±2,37 а 42,55±1,83 а б 41.33±2,48 а б 38,63±1,94


2,5 мг/кг47,22±2,60 а 41,71±3,32 а, в 37,76±2,04 б,в 36,85±3,22


30 мг/кг47,11±1,31 а 46,85±1,90а

42,73±1,21а,б,

в37,50±1,09 б

Примітки:


р<0,05;


45



При цьому на 14 і 21 добу рівень метаболітів оксиду азоту нижче, ніж в

групі з застосуванням Тіотриазоліну на 16,0 % і 20,0 % відповідно. Рівень

нітрит-аніону в крові перші три тижні перебуває в межах фізіологічних

коливань, а до 28-ї доби зафіксовано його зниження в порівнянні з нормою в

2,7 рази. З 21 доби його концентрація знижена в порівнянні з контролем, а на

28-у добу — нижче, ніж в групах із застосуванням референтних препаратів.

Лікування доксицикліном в дозі 30 мг/кг призводить до зниження рівня

сумарних метаболітів NO. Вже починаючи з третього тижня, він нижчий, ніж у

контрольній групі на 12,5 %, а в групі, що отримувала «Тіотриазолін» — на

10,0 %. До кінця експерименту вміст сумарних метаболітів відновлюється.

Рис. 3.5 Вплив доксицикліну на рівень сумарних метаболітів NO в крові у

щурів

46

Зниження рівня нітрит-аніону в сироватці крові до норми зареєстровано з

7-ї до 28-ї доби. Починаючи з другого тижня, рівень нітрит-аніону нижче, ніж у

контрольній групі і при застосуванні препаратів порівняння (табл. 3.6).

Таблиця 3.6

Вплив доксицикліну на рівень нітрит-аніону сироватки крові

(мкмоль/мл) щурів при опіковій рані (n=6)


7 14 21 28



(контроль)5,51±0,19 а 5,66±0,30 а 5,52±0,14 а 5,49±0,13 а


30 мг/кг4,73±0,22 б 3,81±0,23 б 3,95±0,26 б 3,82±0,11 б


0,126 мг/кг5,36±0,96 а 3,59±0,39 б 3,31±0,40 а б 3,37±0,23 а б


2,5 мг/кг4,72±0,60 4,60±1,06 3,39±0,48 б

2,02±0,10 а

б.в,г


30 мг/кг5,25±0,47 4,77±0,22 б,в,г 4,68±0,19 б,в,г 4,40±0,24б,в,г

Примітки:


р<0,05;


3. в — достовірність відмінностей у порівнянні із Тіотриазоліном, р<0,05;

4. г — достовірність відмінностей у порівнянні із Метилурацилом, р<0,05.

При застосуванні Тіотриазоліну рівень сумарних метаболітів оксиду азоту

достовірно не відрізняється від показника в групі без лікування. Однак рівень

нітрит-аніону в сироватці крові щурів цієї групи вже з першого тижня і до кінця

47

експерименту знижується в порівнянні з контролем (при цьому не відрізняється

від значень інтактних щурів).

У порівнянні з Тіотриазоліном «Метилурацил» проявив більшу

ефективність, що підтверджується рівнем сумарних метаболітів NО. У другий і

третій тиждень спостережень рівень сумарних метаболітів NO нижче, ніж у

контрольній групі (в 1,2 рази), на 28-у добу — не відрізняється від показника

інтактних щурів (38,63±1,94 мкмоль/мл).

Концентрація нітрит-аніону, починаючи з 14 доби нижче, ніж у

контрольній групі (рис. 3.6). На 14-у добу концентрація цього метаболіту не

відрізняється від норми і в наступні два тижні (2 і 28 доба) знижується в

порівнянні з інтактними щурами в 1,4 рази і 1,3 рази відповідно.

Таким чином, розвиток термічного опіку супроводжується вираженим і

тривалим підвищенням сумарних метаболітів оксиду азоту і нітрит-аніону в

крові. «Тіотриазолін» не впливає на рівень сумарних метаболітів NO і його

стабільного метаболіту (нітрит-аніону). Під впливом Метилурацилу рівень

сумарних метаболітів знижується до кінця експерименту, а нітрит-аніону з

другого тижня спостережень. Найбільш ефективним виявляється доксициклін у

дозі 30 мг/кг, знижуючи рівень загальних метаболітів NO найбільш інтенсивно

(з третього тижня досліджень).

48

Рис. 3.6 Вплив доксицикліну на рівень нітрит-аніону в сироватці крові у

щурів

Дослідження вмісту сумарних метаболітів NO в осередку так само, як і в

сироватці крові, виявило його підвищення протягом усього періоду

спостережень в порівнянні з інтактними щурами (табл. 3.7). Максимальні

цифри зафіксовані на 7-і (52,47±0,79 мкмоль/г) і 14-у добу

(47,50±1,90 мкмоль/г). Зміст нітрит-аніону в осередку термічного пошкодження

знаходиться в межах норми (перший тиждень) і навіть нижче її (14–28-а доба).

Під впливом доксицикліну в дозі 2,5 мг/кг вміст сумарних метаболітів NO

в осередку знижується в порівнянні з референтними препаратами. Про це

свідчить зменшення їх концентрації на 21–28 добу до норми. У всі терміни

спостережень вміст загальних метаболітів NO достовірно нижче, ніж у

контрольній групі. Зміст нітрит-аніону зберігається на рівні фізіологічних

коливань в перші два тижні спостережень. Потім поступово зменшується, і до

28 діб — нижче норми в 1,7 рази.

Під впливом доксицикліну в дозі 30 мг/кг зниження сумарних метаболітів

NO відбувається найінтенсивніше, так як нормалізація їх вмісту відбувається

вже на 21-у добу (досягає фізіологічних значень). Зафіксовано, що вже з 7-х діб

і до кінця експерименту, їх вміст нижче, ніж у контрольній групі, і в групах з

референтними препаратами (рис. 3.7). вміст нітрит-аніону так само, як і в

попередній групі, протягом перших двох тижнів знаходиться в межах

фізіологічних значень, з подальшим зниженням до 28-ї доби (в 1,5 рази в

порівнянні з інтактними щурами).

Під впливом Тіотриазоліну зниження вмісту сумарних метаболітів NO,

так само, як і в сироватці крові, не відбувається. Він підвищений протягом

усього експерименту, і навіть на 28-у добу перевищує норму на 13,0 %. Зміст

нітрит-аніону в перший тиждень експерименту знаходиться на рівні

фізіологічних значень, а на 14–28-у добу знижується в порівнянні з нормою

(табл. 3.8).

49

50

Таблиця 3.7

Вплив доксицикліну на вміст сумарних метаболітів NO (мкмоль/г) вогнища за

опікової рани у щурів (n=6)


7 14 21 28


Опік без

лікування

(контроль)

52,47±0,79 а 47,50±1,90 а 40,47±1,26 а 37,54±1,86 а


30 мг/кг43,46±1,74 а,б 40,81±1,36 а,б 37,29±1,60 а 31,41±1,11а,б


0,126 мг/кг45,29±1,47 а,б 41.68±1,84а,б 35,52±1,37 а,б 30,48±1,57б


2,5 мг/кг42,76±1,67 а,б 34,75±2,23а,б 30,64±1,22 б 26,66±1,47б


30 мг/кг

38,63±1,23 а,б,в,г

32,86±1,30а,б,в

,г30,68±1,28б,в,г 24,91±1,18бв,г

Примітки:


р<0,05;




51

Рис. 3.7 Вплив доксицикліну на рівень сумарних метаболітів NO у

вогнищі у щурів

Ще один важливий патогенетичний аспект впливу надлишкових

кількостей NO на будь-які патологічні процеси полягає в тому, що при запаленні

з вираженими загальними проявами різко зростає продукція супероксиданіону

макрофагами і поліморфноядерними нейтрофілами. Відзначається швидке

сполучення реакції між надмірною кількістю NO і супероксиданіону з

утворенням пероксінітріту [134, 135]. Пероксинітрит має набагато більшу

реакційною здатністю, ніж оксид азоту або супероксидний радикал окремо.

Дослідженнями останніх років доведено важливість ролі NO в розвитку

опікової рани [136]. Показано накопичення метаболітів NO в крові протягом

28 діб після термічного опіку, асоціювання з тривалим підвищенням вмісту

маркерних прозапальних цитокінів ІЛ-1β і ФНП-α, що супроводжується

порушенням морфогенезу, процесів репаративної регенерації у вигляді

переважання альтеративних процесів, порушення процесів проліферації,

диференціювання і зроговіння епідермісу, вогнищевими запальними

інфільтратами, ознаками фіброзування сполучної тканини.

Під впливом Метилурацилу відбувається більш ефективне зниження

вмісту сумарних метаболітів оксиду азоту в осередку, ніж в групі з

52

застосуванням Тіотриазоліну. Протягом усього періоду експерименту

концентрація нижче, ніж в групі контролю. До 28-ї доби вміст сумарних

метаболітів NO не відрізняється від норми (30,48±1,57 мкмоль/г). Зміст нітрит-

аніону в осередку термічного пошкодження в перший тиждень спостережень не

відрізняється від норми. Починаючи з 14-и діб, вміст кінцевого метаболіту NO

знижується нижче фізіологічних показників і до кінця експерименту становить

3,65±0,50 мкмоль/г, що в 1,5 рази нижче норми (рис. 3.8).

Таблиця 3.8

Вплив доксицикліну на утримання нітрит-аніону (мкмоль/г) в осередку за опікової рани у щурів (n = 6)


7 14 21 28



(контроль)5,12±0,25 4,26±0,30 а 3,71±0,34 а 3,41±0,54 а


30 мг/кг4,57±0,67 4,28±0,54 а 4,09±0,40 а 3,49±0,46а


0,126 мг/кг4,99±0,49 4,05±0.70 а 3,87±0,51 а 3,65±0,50 а


2,5 мг/кг4,82±0,52 4.56±0,42 4,36±0,58 а 3,37±0,25 а


30 мг/кг4,78±0,58 4,53±0,65 4,09±0,62 а 3,65±0,43 а

Примітки:


р<0,05;




53

Таким чином, розвиток термічного опіку (без лікування) супроводжується

тривалим підвищенням сумарних метаболітів NO в осередку. Зміст нітрит-

аніону залишається в межах норми. «Тіотриазолін» не впливає на зміст

загальних метаболітів оксиду азоту і нітрит-аніону. «Метилурацил» знижує

рівень загальних метаболітів NO до 28-ї доби. Найбільш стабілізуючий ефект

щодо загальних метаболітів NO надає доксициклін: знижує їх зміст значно

швидше — з 21-ї доби експерименту.

Рис. 3.8 Вплив доксицикліну на рівень нітрит-аніону в осередку у щурів

(за одиницю прийнятий нітрит-аніон інтактних щурів)

54

Вплив доксицикліну на стан процесів перекисного окислення ліпідів

в крові в джерелі термічного ураження.

Експериментальними і клінічними дослідженнями встановлено, що будь-

які патологічні процеси в організмі людини супроводжуються активацією

вільно-радикальних процесів [137–141]. До вільних радикалів відносяться

з'єднання, які містять неспарені електрони і характеризуються значно більшою

реакційною здатністю, ніж їх нерадикальних аналоги [138, 139]. Всі

функціонально важливі вільні радикали, які утворюються в організмі людини,

містять кисень. У сучасній літературі всі ці сполуки об'єднують терміном

«активовані форми кисню» (АФК) [140]. Основними АФК, які генеруються в

живому організмі, є: супероксидний радикал, гідроксильний радикал, оксид

азоту, пероксильний радикал, перекис водню та інші [141, 225].

Wiggins-Dohlvik et al. [230] зазначають, що механізми судинної

проникності є складними та мультифакторними. Зміни у рановому вогнищі

індукуються багатьма механізмами, що включають оксидантне ураження,

апоптоз, активація цитокінового каскаду (інтерлейкінів та ФНП-α), продукцію

оксиду азоту, кінінів та активних форм кисню.

Наслідком нормального клітинного метаболізму є продукція активних

форм кисню у результаті ПОЛ [225]. Vaughn et al. [30] зазначають, що продукція

АФК призводить до переоксидації ліпідів клітинної стінки, що у свою чергу

провокує зміну осмотичного тиску та подальшу загибель ураженої клітини.

Yağan et al. [225] визначають, що антиоксидантна система, що існує в супротив

АФК, включає в себе низку ферментів, таких як супероксиддисмутаза, каталаза

та глутатіон пероксидаза.

Широкий спектр дії, що ушкоджує, продуктів ПОЛ — радикалів і

перекисів в мембранах — проявляється в зниженні їх стабільності аж до

повного руйнування, що, наприклад, при пошкодженні лізосом призводить до

виходу лізосомальних ферментів в цитоплазму, де надмірне накопичення

55

перекисних продуктів знімає детоксикаційні можливості мікросомальних

мембран [142, 143]. Все це призводить до деструкції клітин, зниження

репараційних можливостей тканинних структур і сприяє розвитку незворотних

процесів, що становлять основу розвитку патологічних станів [144].

Вплив оксидативного стресу на функціонування серця вивчено Vaughn et

al. [30]. Автори зазначають, що в експерименті було відмічено погіршення

серцевої діяльності у щурів в наслідок апоптозу кардіоміоцитів впродовж 2-4

годин після виникнення опікового ураження. Визначено, що АФК, підвищення

внутришньоклітинного кальцію та надмірна продукція запальних цитокінів

активує формування каспаз. Каспази в свою чергу не тільки уражають

кардіоміоцити, а й запускають продукцію різних медіаторів запалення.

За даними авторів, поряд із каспазами, ФНП-α, ІЛ-6 та ІЛ-8, порушення

серцевої діяльності залежить від інгібітору фактору міграції макрофагів. Він

виробляється шкірою та кардіоміоцитами в наслідок опіку, та може бути

прогностичним маркером серцевої дисфункції при опіках більше 40 % площі

тіла.

Реактивна агресивність АФК в нормі стримується потужною

антиоксидантної системою організму [225]. Однак в умовах розвитку

патологічних процесів цей баланс порушується в бік неконтрольованого

синтезу АФК, який закінчується формуванням окисного стресу [145, 146].

Інтенсифікація вільно-радикального окислення є закономірним процесом в

розвитку метаболічних і структурних зрушень в зоні альтерації і некрозу при

запальних процесах [147]. На рівні клітин руйнівну дію вільних радикалів

направлено на ліпіди, нуклеїнові кислоти і білки [148].

Надмірна активація протеолітичних ферментів викликає розпад білків і

сприяє накопиченню токсичних речовин в середовищах організму. Основним і

найбільш вивченим представником антипротеаз є α-2 макроглобулін. Крім

зв'язування ферментів α-2 макроглобулін регулює рівень ряду цитокінів. Тому,

різке зростання протеолітичної активності призводить до дисбалансу

цитокінового профілю. Цитокіни, метаболіти арахідонової кислоти, фактори

56

активації тромбоцитів, фактори росту, протеолітичні ферменти — медіатори, які

регулюють міжклітинні взаємодії в рані [93, 94].

Захисний потенціал крові і тканин містить в собі антиоксидантні

ферменти (супероксиддисмутазу, каталазу, глутатіонпероксидази,

церулоплазмін), жиророзчинні (α-токоферол, ретинол, каротиноїди) і

водорозчинні (глутатіон, аскорбінова кислота) антиоксиданти [149].

Процеси перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) беруть участь в патогенезі

різних патологічних станів. Встановлено, що опікова травма також

супроводжується активацією ПОЛ [218]. Збільшення концентрації продуктів

ПОЛ над стаціонарним рівнем розглядається як універсальний механізм

ушкодження клітини при різних патологічних станах, таких як опіки, променева

хвороба, тощо [219]. Ушкоджуючий ефект надлишкових концентрацій NO також

реалізується індукцією процесів ПОЛ і зниженням антиоксидантного

потенціалу [220]. Тому наступним кроком у дослідженні механізмів дії

доксицикліну було вивчення його впливу на процеси ПОЛ і антиоксидантні

ресурси при опіковій рані.

Літературні дані [225] показують наявність методів визначення

оксидативного ураження клітини. Так, вони включають в себе визначення

активності антиоксидантної системи; визначення ступеню ураження молекул та

визначення рівнів активних форм кисню.

Визначення активності оксидативного стресу шляхом прямого

вимірювання АФК може стати складною задачею, оскільки вони не стабільні.

Оцінка ураження біомолекул більшою мірою базується на визначенні

пероксидних продуктів ліпідів, поліненасичених жирних кислот та ін. Найбільш

актуальним є визначення активності антиоксидантної системи, зокрема, як було

зазначено, її складових: супероксиддисмутази, каталази та глутатіон

пероксидази.

Рівень дієнових кон’югантів (ДК) у сироватці крові у інтактних тварин

склав 19,31±1,02 ммоль/л (табл. 3.9).

57

Дослідження рівня ДК у сироватці тварин із термічним опіком без

лікування показало його підвищення протягом усього часу дослідження у

порівнянні із інтактними тваринами. Так, на 7 сутки рівень ДК збільшувався на

69,0 %, на 14–28 сутки — в середньому на 36,0 %.

Таблиця 3.9

Вплив доксицикліну на рівень ДК у сироватці крові (ммоль/л) щурів


ГрупиСтроки спостереження (сутки)

7 14 21 28



(контроль) 32,61±1,27 а 27,73±2,18 а 25,92±3,17 а 24,86±2,59 а


30 мг/кг27,43±1,20 а, б 26,46±0,71а 25,57±0,74 а 20,64±0,73


0,126 мг/кг29,06±2,19 а 26,30±1,56 а 23,85±1,05а 20,14±0,64


2,5 мг/кг27,76±3,66 а 24,85±1,81а 22,79±1,39а 18,70±1,41б


30 мг/кг,28,42±3,55 а 26,56±0,57 а 23,07±0,91 а 18,57±1,03б

Примітки:


р<0,05;




Доксициклін у обох дозах однонаправлено впливає на рівень ДК у крові:

достовірно не змінює його у перші три неділі спостереження у порівнянні із

контролем, тим не менш на 28 добу визначається різке зниження первинних

58

продуктів ПОЛ. Лише під впливом доксицикліну на 28 добу після термічного

ураження рівень ДК у крові визначається достовірно нижчим, ніж у грубі без

лікування (на 25,0 %).

Застосування Тіотриазоліну призвело до зниження рівня ДК у першу

неділю у порівнянні із контролем (на 16,0 %). На 14–28 добу концентрація

первинних продуктів ПОЛ знаходиться на рівні контролю, на 28

добу — достовірно не відрізнялася від інтактних тварин.

Під впливом Метилурацилу достовірного зниження концентрації ДК у

крові у порівняння із групою без лікування не відмічалося. Лише на 28 сутки

рівня ДК знижується, достигаючи рівня інтактних щурів (рис. 3.9.).

Рис. 3.9 Вплив доксицикліну на рівень ДК у крові у щурів.

Вміст ДК у вогнищі термічного ураження, так само як і в сироватці крові,

був підвищений протягом усього періоду експерименту (в середньому на

62,0 %).

59

Доксициклін у дозі 2,5 мг/кг та 30 мг/кг у перші 3 неділі поступається

препаратам порівняння у властивості зменшувати концентрацію продуктів ПОЛ

у вогнищі. Проте, на 28 добу концентрація продуктів ПОЛ різко знижується у

порівняння із 21 добою й не відрізняється від фізіологічних значень.

Під дією Тіотриазоліну вміст ДК у вогнищі починає знижуватися з 21

доби (на 33,0 % нижче, ніж у групі контролю). На 28 добу — ДК вогнища

достовірно не відрізняється від аналогічного показника інтактних тварин (табл.

3.10).

Таблиця 3.10

Вплив доксицикліну на вміст ДК у вогнищі (ммоль/г) при опіковій

рані у щурів (n=6)

ГрупиСтроки спостереження (доба)

7 14 21 28



(контроль) 27,95±1,43 а 24,86±1,20 а 29,82±1,81 а 25,18±1,51 а

«Тіотриазолін», 30

мг/кг31,67±1,59 а 25,94±1,66 а 20,04±1,96 б 18,94±1,33 б


0,126 мг/кг32,97±1,42 а, б 29,56±1,21 а, б 21,60±1,69 а, б 20,06±1,14 б

Доксициклін, 2,5

мг/кг29,82±1,08 а 25,47±0,87 а,г

27,01±1,26а,в,

г19,87±0,67 б

Доксициклін, 30

мг/кг,30,03±2,44 а 24,47±1,34а,г

24,78±0,99 а,

б,в17,80±1,21 б

Примітки:


р<0,05;



60


Експерименти показали, що «Метилурацил» знижує рівень ДК тільки з

третього тижня експерименту. У цей час зміст ДК знижується в порівнянні з

контролем на 28,0%, на 28-у добу — на 20,0 %, не відрізняючись від норми

(рис. 3.10).

Рівень ТБК-активних продуктів (ТБК-АП) в сироватці крові тварин, що не

отримували лікування, підвищений протягом усього періоду експерименту (7-а

доба — на 63,0 %, 14-а доба — на 42,0 %, 21-а доба — на 20,0 %, 28-а

доба — на 12,0 %).

Доксициклін у дозі 2,5 мг/кг сприяє достовірному зниженню рівня ТБК-

АП до 28-ї доби (на 19,0 %), тобто проявляє ефект на рівні Метилурацилу.

Найбільш інтенсивно рівень ТБК-АП знижується під впливом

доксицикліну в дозі 30 мг/кг.

Рис. 3.10 Вплив доксицикліну на вміст ДК у вогнищі у щурів (за одиницю

прийняті ДК інтактних щурів)

Це підтверджується тим, що починаючи з 2-го тижня і до кінця

експерименту, він не відрізняється від аналогічного показника інтактних

61

тварин, при цьому залишається нижче рівня ТБК-АП контрольної групи

протягом усього періоду спостережень (табл. 3.11).

Таблиця 3.11

Вплив доксицикліну на рівень ТБК-АП в сироватці крові (мкмоль/л) щурів

при опіковій рані (n = 6)


7 14 21 28



(контроль) 5,70±0,09а 4,97±0,35а 4,20±0,19 а 3,92±0,18 а


30 мг/кг5,15±0,36а 4,50±0,28а 3,88±0,30 3,59±0,20


0,126 мг/кг5,18±0,29 а 4,51±0,44 а 4.36±0,61 а 3.31±0,10 б


2,5 мг/кг5,19±0,42 а 4,60±0,27 а 4,47±0,24 а 3,18±0,13 б


30 мг/кг,4,97±0,28 а, б 3,75±0,40 б 3,32±0,16 б 3,11±0,33б

Примітки:


р<0,05;




Під впливом Тіотриазоліну рівень ТБК-АП знижується, починаючи з 21-ї

доби. В цей термін, а також на 28-у добу концентрація ТБК-АП не відрізняється

від значень інтактних щурів (рис. 3.11).

62

Рис. 3.11 Вплив доксицикліну на рівень ТБК-АП в крові у щурів (за

одиницю прийняті ТБК-АП інтактних щурів)

«Метилурацил» призводить до нормалізації вторинних продуктів ПОЛ

тільки до 28-ї доби, при цьому їх рівень достовірно нижче контрольної групи в

1,2 рази.

Таким чином, доксициклін у дозі 30 мг/кг найефективніше знижує рівень

ТБК-АП периферичної крові.

Дослідження вміст ТБК-АП у вогнищі термічного пошкодження так само,

як і в сироватці крові, показало його збільшення протягом усього періоду

експерименту (в порівнянні з інтактними тваринами), з максимальними

значеннями в перші два тижні (7-а доба — в 2,3 рази, 14-а доба — в 2 рази).

Під впливом доксицикліну в дозі 2,5 мг/кг процес зниження вмісту ТБК-

АП у вогнищі відбувається інтенсивніше, ніж в групах із застосуванням

референтних препаратів, про що свідчить концентрація вторинних продуктів

ПОЛ: на третьому тижні експерименту ТБК-АП на 17,0 % в порівнянні з

Тіотриазоліном і на 9,0 % — в порівнянні Метилурацилом.

Разом з тим, в порівнянні з тваринами контрольної групи виявлено

відмінність на 21-у і 28-у добу досліджень (на 24,0 % і 26,0 % відповідно)

(табл. 3.12).

63

Найбільш інтенсивно зниження вторинних продуктів ПОЛ відбувається в

групі із застосуванням доксицикліну в дозі 30 мг/кг. Слід зазначити, що вже з

14-ї доби вміст ТБК-АП достовірно нижче за аналогічний показник контрольної

групи на 17,0 %, а групи з застосуванням Метилурацилу — на 13,0 % (рис.

3.12). При цьому, на третьому тижні спостережень зареєстровано його зниження

в порівнянні з Тіотриазоліном на 20,0 %.

Таблиця 3.12

Вплив доксицикліну на вміст ТБК-АП в вогнищі (мкмоль/г) опікової

рани у щурів (n=6)


7 14 21 28

Інтактні 3, 07±0,13


(контроль) 7,19±0,32 а 6,11±0,32 а 5,32±0,19 а 4,12±0,30 а


30 мг/кг6,28±0,34 а, б 5,08±0,16 а, б 4,85±0,09 а, б 3,54±0,25


0,126 мг/кг6,81±0,18 а 5,82±0,13 а 4,43±0,15 а, б 3,22±0,18 б


2,5 мг/кг6,85±0,12 а 6,03±0,10 а,в

4,03±0,12 а,б,в,г

3,06±0,16 б


30 мг/кг,6,32±0,34 а 5,09±0,19а,б,г 3,86±0,14а,б,в, 3,60±0,28

Примітки:


р<0,05;




64

Під впливом Тіотриазоліну вміст ТБК-АП в осередку знижується до

норми до 28-ї доби спостережень, при цьому перші три тижні воно достовірно

нижче, ніж у контрольній групі.

Рис. 3.12 Вплив доксицикліну на вміст ТБК-АП у вогнищі у щурів (за

одиницю прийняті ТБК-АП інтактних щурів)

«Метилурацил» також нормалізує цей показник у вогнищі до кінця

експерименту, при цьому на 21-у і 28-у добу вміст ТБК-АП знижується в

порівнянні з контролем (на 17,0 % і 22,0 % відповідно).

Таким чином, доксициклін (особливо в дозі 30 мг/кг) перевершує

«Тіотриазолін» і «Метилурацил» за здатністю нормалізувати процеси ПОЛ як у

крові, так і в осередку термічного пошкодження.

65

Вплив доксицикліну на стан антиоксидантної системи в крові та

вогнищі термічного пошкодження

Дослідження активності каталази (Кат) в крові тварин контрольної групи

виявило зниження активності цього ферменту протягом перших трьох тижнів

експерименту в порівнянні з інтактними значеннями. Найнижчий показник

зареєстрований на 7-у добу і склав 2,12±0,16 у.о., що в 1,9 рази нижче

аналогічного показника інтактних щурів (табл. 3.13).

Таблиця 3.13

Вплив доксицикліну на активність каталази в крові (у.о.) щурів при

опіковій рані (n = 6)

Групи Строки спостереження(доби)

7 14 21 28



(контроль) 2,12±0,16 а 2,82±0,09 а 3,18±0,31а 3,60±0,44


30 мг/кг2,36±0,13 а 2,78±0,56 а 3,53±0,23 3,95±0,16


0,126 мг/кг2,21±0,35 а 3,07±0,12 а 3,68±0,21 3,92±0,17


2,5 мг/кг2,41±0,33 а 3,30±0,23 а,б 3,54±0,18 4,14±0,11


30 мг/кг,2,37±0,17 а 3,11±0,28а 3,44±0,46 4,16±0,15

Примітки:

1. а - достовірність відмінностей порівняно з інтактними щурами, р<0,05;

2. б-достовірність відмінностей у порівнянні із контролем, р<0,05;

3.в-достовірність відмінностей у порівнянні із Тіотриазоліном, р<0,05;

66

4.г-достовірність відмінностей у порівнянні із Метилурацилом, р<0,05.

Під впливом доксицикліну в дозі 2,5 мг/кг відновлення активності

антиоксидантного ферменту відбувається інтенсивніше і раніше, ніж в групах із

застосуванням референтних препаратів. Це підтверджується достовірним

підвищенням активності Кат вже на 14-ту добу в порівнянні з контрольною

групою (на 17,0 %). Надалі активність Кат продовжує наростати і досягає рівня


Вплив доксицикліну в дозі 30 мг/кг призводить до ідентичного ефекту з

групою, яка отримує доксициклін в меншому дозуванні. Це проявляється

підвищенням активності Кат до норми з 21-ї доби спостережень

Під впливом Тіотриазоліну відбувається відновлення активності Кат,

починаючи з 21-ї доби спостережень. У цей період і до кінця експерименту (28-

а доба) активність ензиму достовірно не відрізняється від інтактних тварин.

Застосування Метилурацилом також відновлює Кат в сироватці крові на

21–28 добу.

Таким чином, найвищі показники активності Кат в сироватці крові щурів

зареєстровані в групі із застосуванням доксицикліну, незалежно від дози

(рис. 3.13).

При дослідженні активності Кат у вогнищі термічного пошкодження, в

контрольній групі виявлено її зниження протягом усього періоду експерименту

в порівнянні з нормою (табл. 3.14).

Вплив доксицикліну в дозі 2,5 мг/кг показує найкращі результати. Це

підтверджується відновленням активності Кат, починаючи з 21-ї доби як в

порівнянні з контролем в 1,2 рази, так і в порівнянні з Тіотриазоліном — в

1,6 рази. На 28-у добу активність ензиму відновлюється і перевищує таку при

лікуванні Тіотриазолін.

Доксициклін у дозі 30 мг/кг забезпечує поступове наростання активності

Кат у вогнищі, проте до кінця експерименту вона не досягає значень інтактних

щурів (3,13±0,21 у.о.). Разом з тим, на 21-ту добу зареєстровано достовірне

67

збільшення її активності в порівнянні з контрольною групою (на 25,0 %) і з

групою, яку лікували Тіотриазоліном (на 67,0 %).

Рис. 3.13 Вплив доксицикліну на активність Кат в крові у щурів (за

одиницю прийнята активність Кат інтактних щурів)

Під впливом Тіотриазоліну відновлення активності цього ферменту у

вогнищі не відбувається, і його значення не досягають інтактних тварин до

кінця експерименту (3,02±0,20 у.о.).

При застосуванні Метилурацилу активність Кат наростає поступово, і до

28-ї доби не відрізняється від аналогічного значення інтактних щурів. При

цьому, починаючи з третього тижня, вона достовірно вище, ніж у контрольній

групі на 15,0 % (рис. 3.14).

Таким чином, синтетичний інгібітор матричних металопротеїназ

доксициклін найбільш ефективно впливає на активність каталази в сироватці

крові, ніж у вогнищі щурів з термічним опіком. Препарати порівняння

«Метилурацил» і «Тіотриазолін» поступаються йому за своєю ефективністю.

68

Таблиця 3.14

Вплив доксицикліну на активність каталази у вогнищі (у.о.) при

опікової рани у щурів (n=6)

Групи Строки спостереження (доби)

7 14 21 28



(контроль) 2,05±0,10 а 2,33±0,11 а 2,73±0,09 а 3,00±0,14 а


30 мг/кг2,03±0,06 а 2,34±0,16 а 2,05±0,12 а 3,02±0,20а


0,126 мг/кг1,91±0,14 а 2,42±0,11 а 3,15±0,12 а, б 3,66±0,10 б


2,5 мг/кг2,05±0,14 а 2,18±0,11 а 3,36±0,10 а,б,в 3,57±0,19 б,в


30 мг/кг,1,72±0,22 а 2,29±0,12а 3,42±0,11а,б,в 3,13±0,21а,г

Примітки:


р<0,05;




69

Рис. 3.14 Вплив доксицикліну на активність Кат у вогнищі у щурів

Маркерними антиоксидантними ферментами є: супероксиддисмутаза

(СОД), яка інактивує супероксидні радикали; каталаза, що руйнує

гідропероксид; а також глутатіонпероксидаза, що розщеплює ліпідні пероксиди

[150, 225]. У антиоксидантному захисту також бере участь і

багатофункціональний білок церулоплазмін [151]. Приблизно 70,0% загальної

кількості міді сироватки транспортується церулоплазміном, 7,0% білка з

високим молекулярною вагою (транскупреін), 19,0% альбуміну і 2,0% деяких

амінокислот. Синтез церулоплазміну відбувається в клітинах печінки. Поряд з

транспортуванням міді і окисленням двовалентного заліза в тривалентне

церулоплазмін проявляє властивості полісубстратної оксидази біогенних амінів

в крові і тканинах. Церулоплазмін здатний знешкоджувати кисневі радикали,

запобігаючи тим самим окислення незамінних полієнових жирних кислот. Цей

фермент бере участь в процесах окислення високоатерогенних ліпопротеїдів

низької щільності. На думку дослідників, оксигенозалежне окислення ліпідів є

раннім індикатором пошкодження органів і тканин, а процеси окислювальної

модифікації білків при всіх патологічних станах повинні перебувати під

безперервним лабораторним контролем [152, 153].

70

Yağan et al. [225] визначають, що можливість доксицикліну інгібувати

ММП є лише одним із важливих ефектів. Позитивний вплив на оксидантний

стрес, зокрема можливість значно знижувати рівнів супероксидних та

пероксидних радикалів та перекису водню, які визначаються при ПОЛ.

Оксидативний стрес, що супроводжує ураження, призводить зміни

клітинних ліпідів та білків, що порушує цілісність клітинної мембрани, та у

подальшому веде до підвищеної проникності судинної стінки, таким чином

збільшуючи втрату білків плазми та їх перехід до інтерстицію. Порушення

судинної регуляції контролюється багатьма механізмами. Провідну роль

відіграє, безумовно, цілісність судинного ендотелію, що реалізується

міжклітинними зв’язками та низкою протеїнів (β-катенін, волокнистий актин та

ін.). Активація металопротеїназ у вогнищі запалення чи опікової рани, може

суттєво впливати на міжклітинні зв’язки судинного ендотелію, та відігравати

роль регулятора судинної проникності. Wiggins-Dohlvik et al. [229] відмічають

ефективність анти-ММП-9 речовин, що включають в себе мелатонін,

доксициклін та інгібітор ММП-9 1 типу, у регуляції судинної проникності

вогнища ураження.

В наслідок вказаного механізму реалізується зниження циркулюючого

об’єму [4]. Клінічним проявом даного механізму є формування набряку, що

підсилюється активацію імунної відповіді да оксидативного стресу. Пікове

наростання набряку відмічається протягом перших 24–48 годин.

Вивчення активності церулоплазміну (ЦП) в сироватці крові тварин з

термічним опіком, які не отримували лікування, виявило зниження його

активності протягом усього періоду експерименту в порівнянні з інтактними

щурами. Мінімальне значення зареєстровано на 14-ту добу і склало

81,96±6,64 у.о., що на 28,0 % нижче за аналогічний показник інтактних тварин

(табл. 3.15).

Застосування доксицикліну в дозі 30 мг/кг призводить до найбільш

інтенсивного зростанню активності ЦП в сироватці крові. Про це свідчить

відновлення його активності до фізіологічних значень вже з 14-ї доби

71

експерименту. Одночасно з цим, на 21-у добу активність ЦП вище за

аналогічний показник контрольної групи на 37,0 %.

Таблиця 3.15

Вплив доксицикліну на активність ЦП в крові (у.о.) щурів при

опіковій рані (n=6)

Групи Строки спостереження (доби)

7 14 21 28


Опік без

лікування

(контроль)

86,77±4,38 а 81,96±6,64а 84,88±12,14а 100,52±4,53а


30 мг/кг97,42±15,62а 90,27±19,44а 102,32±6,58 120,46±18,74


0,126 мг/кг85,70±7,36 а 99,55±5,43 а б 110,44±10,66 114,26±10,42


2,5 мг/кг93,02±15,97а 104,01±12,29 111,61±11,74 121,73±8,28 б


30 мг/кг,98,07±9,28а 110,40±21,28 116,15±8,62 б 123,92±13,41

Примітки:


р<0,05;




При лікуванні доксицикліном в дозі 2,5 мг/кг позитивна динаміка

проявляється активніше, ніж в групах із застосуванням препаратів порівняння.

72

(Рис. 3.15). Так, вже з другого тижня експерименту активність ЦП в цій групі не

відрізнялася від такої інтактних щурів. На 28-у добу активність ЦП достовірно

підвищується в порівнянні з контрольною групою на 23,0 %.

Рис. 3.15 Вплив доксицикліну на активність ЦП в крові щурів

«Тіотриазолін» призводить до поступового відновлення активності ЦП,

починаючи з 21-ї доби. На 28-у добу активність ЦП досягає фізіологічних

значень.

Під впливом Метилурацилу активність ЦП відновлюється більш

інтенсивно, ніж в попередній групі, що підтверджується відсутністю

достовірних відмінностей в порівнянні з інтактними тваринами починаючи з

21-ї доби. При цьому, вже на 14-ту добу зафіксовано збільшення активності ЦП

в порівнянні з контролем в 1,3 рази.

При дослідженні активності супероксиддисмутази (СОД) в осередку

термічного пошкодження у щурів без лікування виявлено зниження активності

73

цього ферменту в порівнянні з інтактними тваринами протягом всього періоду

експерименту з мінімумом на 7-у добу (3,07±0,18 у.о.) (табл. 3.16).

Таблиця 3.16

Вплив доксицикліну на активність СОД у вогнищі (у.о.) при опікової

рани у щурів (n=6)


7 14 21 28



(контроль) 3,07±0,18 а 3,22±0,09 а 3,40±0,07 а 3.86±0,19 а


30 мг/кг3,01±0,15 а 3,28±0,22 а 3,72±0,11 а, б 3,95±0,26а


0,126 мг/кг2,46±0,11 а, б 3,55±0,07а,б 4,12±0,09 а, б 4.98±0.12 б


2,5 мг/кг2,93±0,11а,г 3,23±0,11 а 4,48±0,17 а,б,в 4,83±0,13 б,в


30 мг/кг,3,03±0,10 а,г 3,23±0,16а 3,97±0,16а, б 4,31±0,15а,г

Примітки:


р<0,05;




Під впливом доксицикліну в дозі 2,5 мг/кг спостерігається позитивна

динаміка відновлення активності СОД у вогнищі. Інтактні значення

досягаються поступово до 28-ї доби експерименту (4,83±0,13 у.о.). При цьому в

перший тиждень спостережень — її активність вище, ніж в групі з

74

застосуванням препарату порівняння Метилурацилу на 19,0 %, а починаючи з

21-ї доби і до кінця експерименту в порівнянні з групою тварин без лікування

(на 32,0 % і 25,0 %, відповідно) і в порівнянні з Тіотриазоліном (на 20,0 % і

22,0 %, відповідно).

Вплив доксицикліну в дозі 30 мг/кг призводить до поступового зростання

активності СОД у вогнищі, проте значень інтактних тварин вона не досягає і

залишається зниженою на 15,0 %. Разом з тим, її активність виявляється вище

групи із застосуванням Метилурацилу, в перший тиждень на 23,0 %, на 21-у

добу на 17,0 %, в порівнянні з контрольною групою.

Castro et al. [226] підтверджують отримані дані та показують, що в їх

експерименті, доксициклін у дозуванні 30 мг/кг/добу достовірно значимо

знижував рівні супероксиду в аортах гіпертензивних мишей. Незважаючи на

різні патологічні стани, можна стверджувати щодо ефективності доксицикліну

щодо інгібіції активності оксидантного стресу.

Під впливом Тіотриазоліну активність СОД поступово зростає, проте не

досягає значень інтактних щурів до кінця експерименту (залишається

зниженою на 22,0 %). Разом з тим, на 21-у добу її активність виявляється вище

контрольної групи на 9,0 % (рис. 3.16.).

Лікування Метилурацилом призводить до поступового відновлення

активності СОД до 28-ї доби експерименту. При цьому, починаючи з другого

тижня активність СОД вище, ніж у контрольній групі (на 14-ту добу — в

1,1 рази, на 21-у — в 1,2 рази, на 28-у — в 1,3 рази).

Надмірна активність процесів ПОЛ розглядається як універсальний

механізм ушкодження клітини при будь-яких патологічних станах, у тому числі

і опікової рани. Негативний ефект надлишкових концентрацій NO, як уже

згадувалося, також проявляється активацією процесів ПОЛ і зниженням

активності антиоксидантної системи.

Інтегральним показником фармакотерапевтичної активності будь-якого

препарату, що стимулює загоєння, протягом термічного опіку є оцінка його

75

впливу на швидкість зменшення площі опікової поверхні, місцеві прояви

опікової рани, підкріплені морфологічними дослідженнями.

Таким чином, всі препарати, які використовуються в дослідженні,

проявляють більшу ефективність в крові, ніж в осередку термічного

пошкодження. За здатністю відновлювати антиоксидантний потенціал

препарати розподіляються наступним чином: «Тіотриазолін» <

«Метилурацил» < «Доксициклін».

Рис. 3.16 Вплив доксицикліну на активність СОД у вогнищі у (за одиницю

прийнята активність СОД інтактних щурів)

Оцінка активності системи протеолізу при запальних процесах, і зокрема,

при опікових ранах — одне з нових і перспективних діагностичних напрямків,

хоча протеїнази є відомою групою ферментів [90–92].

Дані, щодо ефективності доксицикліну у дозуванні 30 мг/кг

підтверджуються дослідженнями [223]. Автори підкреслюють, що доксициклін

в даному дозуванні знижує антиоксидантний стрес та активність ММП, але не

було визначено його ефективності щодо ремоделювання судин. Проте, варто

76

зазначити, що у своєму дослідженні Antonio et al. [223], вивчали вплив

доксицикліну у гіпертензивних тварин, а не при опіках. Поряд з цим автори

зазначають, що у експерименті із дозуванням більше 100 мг/кг, відмічена

загибель тварин, що свідчить про достатньо важливий підхід до підбору

дозування.

Накопичені дані актуалізують застосування фармакологічних препаратів в

якості синтетичних інгібіторів матричних металопротеїназ в експерименті для

обґрунтування їх використання в клінічній практиці з метою корекції

порушених механізмів загоєння ран.

77

Морфологічна характеристика опікової рани.

Динаміка місцевих проявів при використанні доксицикліну

Опікова рана є важливою ланкою патогенезу опікової хвороби. При

лікуванні термічних опіків необхідно призупинити запальний процес,

надмірний розпад білків, відновити цитокіновий дисбаланс і стимулювати

репаративні процеси в рані. Про відновлення вищеперелічених процесів можна

судити в першу чергу, за швидкістю зміни площі опікової поверхні, візуальним

спостереженням і морфологічної характеристиці вогнища ушкодження, тому

фармакотерапевтичну ефективність доксицикліну слід оцінювати по динаміці

загоєння термічних опіків, швидкості скорочення площі пошкодження і

морфологічним дослідженням вогнища ранового дефекту.

Vaughn et al [30] відмічають, що визначення опіку за різними

класифікаціями є не повним, оскільки вони по-різному визначають картину

рани. Попередня класифікація за площею не показувала глибину опіку, що в

певних ситуаціях є більш значимим. Вищезазначена класифікація за глибиною є

провідною на даний час. Поряд із цим виділяють три зони опікової рани:

коагуляції, стазису та гіперемії. Зона ішемії зменшується від центру до

периферії. В центрі рани формується вогнище некрозу.

За даними літератури [30], зона коагуляції є місцем з найглибшим

термічним ураженням тканин та корелює з площею опіку. Зона стазису, що

оточує центр рани, сформована ішемізованою тканиною в наслідок спазму

судин та зниженої перфузії тканин. Морфологічно ця зона представлена

«сумішшю» життєздатних та нежиттєздатних клітин. Терапевтичний підхід із

відновленням кровотоку у даній зоні робить ураження в ній зворотнім. Без

своєчасного чи достатнього лікування, ішемічне ураження тканин прогресує та

формує перехід зони стазису у зону коагуляції.

78

В свою чергу зона гіперемії морфологічно складається із найменш

уражених клітин, локального запального процесу та вазодилятації. Така само

структура відмічається при поверхневих опіках [30].

Abdullahi et al. [27] визначають, що загоєння ранового процесу

відбувається у три етапи: запалення, проліферація та реепітелізація чи

ремоделювання. Патогенетичний компонент розвитку опіку включає фазність

його перебігу та нерозривний їх перехід з одної до другої. Послідовність зміни

цих фаз характеризується стабільністю та морфо-функціональними змінами у

місці контакту та оточуючих тканинах. Морфологічний механізм запускається

ушкодженими клітинами, які передають сигнали щодо ушкодження та

активують запальну відповідь. Запалення є превалюючим процесом відносно

процесу загоєння рани. В даному процесі активується продукція тромбоксанів,

гістаміну, простагландинів, простациклінів та інших сполук, що є базисом до

фази проліферації та формування нового функціонального шару клітин.

Біохімічно, ранове загоєння залежить від активності позаклітинного

матриксу, клітин шкіри, протеолітичних ферментів ранової зони та їх інгібіторів

[233].

Розширення знань про закономірності загоєння ран призвело до того, що

лікування опіків стали проводити диференційовано. В даний час сучасні методи

місцевого лікування ран передбачають вибір препаратів в залежності від

завдань терапії з урахуванням фази ранового процесу [157–158]. Основні

вимоги до групи лікарських засобів для місцевого лікування в першій фазі

ранового процесу — широкий спектр антимікробної дії, гідрофільна

гіперосмолярна основа, яка здатна поглинати ексудат до 350,0–600,0% протягом

20–24 годин, змочувати її та проникати в ранові порожнини, інгібувати

протеолітичні ферменти для запобігання вторинного некрозу [159].

Крім безпосередньої небезпеки для життя хворого, тривале існування

інфекції призводить до затримки процесу загоєння опікових ран і сприяє

надмірному рубцювання, яке триває в результаті хронічної стимуляції

запальних клітин [160]. Вибір правильної тактики лікування опікової рани

79

визначає не тільки ефективність її загоєння, але і тяжкість перебігу опікової

травми [161].

Локалізоване ураження формує коагуляцію клітинних білків, що

пов’язано із незворотнім процесом клітинної загибелі та супроводжується

локальною продукцією компліменту, гістаміну, та вільнорадикального

кисню — розвитку оксидативного стресу [4].

Місцеве лікування проводять або під періодично змінюваною пов'язкою

(закритий метод), або без пов'язок (відкритий метод). Основним є закритий

метод, який має ряд переваг: пов'язка захищає обпалену область від

забруднення і зовнішнього впливу, добре всмоктує гнійне виділення, зменшує

випаровування води з поверхні рани. Пов'язка необхідна при ураженнях

дотичних поверхонь тіла, циркулярних опіках тулуба і кінцівок [155].

При використанні закритого методу створюються сприятливі умови для

місцевого медикаментозного лікування опікових ран. Недоліками закритого

методу є його трудомісткість, велика витрата перев'язувального матеріалу і

болючість перев'язок [162]. Відкритий (безпов’язочний) метод добре

зарекомендував себе в лікуванні опіків обличчя, шиї, статевих органів і

промежини [163]. В даний час розроблені і активно впроваджуються в клінічну

практику перев'язувальні засоби з іммобілізованими лікарськими препаратами,

що дозволяють поєднувати вплив на рану полімерної основи пов'язок і місцеву

медикаментозну терапію [164, 165].

Лікування опікових ран залишається однією з складних проблем сучасної

комбустіології. Консервативна терапія є невід'ємною частиною комплексу

лікувальних заходів при опіковій травмі [154–156].

Для лікування ран, в тому числі опікових, в кінці XIX — початку

ХХ століть застосовували більше 20 антисептичних препаратів, найбільш

ефективними з яких були йод, йодоформ, спирт, сулема, перманганат калію,

нітрат срібла (ляпіс) і ксероформ. Відкриття сульфаніламідів, а в подальшому

антибіотиків, стало величезним досягненням медицини і знайшло своє

відображення в консервативному лікуванні опікових ран. Однак фактично

80

відразу після початку використання місцевих антибактеріальних засобів

з'явилися публікації, в яких позитивний ефект від місцевого застосування

антибіотиків піддавався сумніву [156].

При великих поверхневих опіках I-II ступеня як засіб першої допомоги

можна використовувати аерозольні препарати, що містять активну речовину

декспантенол. Застосування аерозолю «Олазоль» небажано, тому що препарат

змінює колір рани, ускладнюючи діагностику глибини ураження. Поверхневі

опіки на обличчі можна лікувати без пов'язок, використовуючи аерозолі, а також

креми, що містять препарати срібла: «Аргосульфан», «Дермазин», «Ебермін».

Перераховані креми, а також мазі на водорозчинній основі («Левомеколь» або

«Левосин» з левоміцетином, «Діоксіколь» з діоксидином) можуть бути

використані як в складі пов'язок першої допомоги, так і для подальшого

лікування неінфікованих і інфікованих опіків.

Для лікування хворих з обмеженими опіками II–III А ступеня можуть

використовуватися ранові покриття «Актівтекс». Лікувальне покриття

«Актівтекс» являє собою трикотажну основу з іммобілізованими на ній

лікарськими засобами в комплексі з біосумісним ранозагоювальним полімером,

який при змочуванні водою або розчинами для обробки ран набухає,

утворюючи на поверхні матеріалу гель. Цим забезпечується тривалий (до 72-х

годин) надходження лікарських засобів в рану. Покриття «Актівтекс» особливо

показані у випадках, коли хворий тривалий час не може звернутися за

лікарською допомогою. Різні покриття «Актівтекс» містять додаткові

компоненти: «Актівтекс-Ф» — активна речовина фуразидін, «Актівтекс-

Х» — хлоргексидин, до складу «Актівтекс-ФО» крім фуразидину входить

місцевий анестетик лідокаїн, що дозволяє використовувати пов'язку з метою

знеболювання при різних ранових ураженнях. Місцеве лікування поверхневих,

прикордонних і глибоких опікових ран має деякі відмінності.

Для лікування неінфікованих опіків II ступеня застосовується покриття

«Бранолінд Н», інші атравматичні пов'язки, гідрогелеві покриття «Гідросорб»

або «Гелепран», а також вологовисихаючі пов'язки з розчинами антисептиків

81

або антибіотиків (хлоргексидину, новокаїну з антибіотиками та ін.). Емульсії і

мазі, які мають бактерицидну і знеболювальну дії ( «Ебермін», «Аргосульфан»,

1 % сульфадіазин срібла, 0,1 % гентаміцинова мазь, 10 % сульфамілонова,

«Левомеколь», «Левосин» та ін.).

При великих опіках III А ступеня лікування проводиться методом

висушування опікової поверхні з застосуванням йодовмісних препаратів

(«Йодопірон», «Йодовідон»), мазей на водорозчинній основі («Левосин»,

«Левомеколь», «Диоксидинова мазь», «Діоксіколь»). Мазі доцільно

застосовувати в комбінації з атравматичними сітчастими пов'язками

(«Бранолінд-Н», «Джелонет», «Софратюль», «Воскопран», «Парапран» і ін.).

При рясних ранових виділеннях кращі пов'язки «Бранолінд Н» або

«Грассолінд», що мають достатню величину комірок. Метод створення вологого

середовища також застосовується для лікування великих опіків III А ступеня.

Дослідження із застосуванням покриттів для ран на основі колаген-

Хітозанового комплексу для лікування довго не загоюючихся ран показали

прискорення термінів очищення ран, купірування запально-деструктивних явищ

і більш раннє включення репаративних процесів [166].

Як було зазначено вище, фази ранового процесу, як й за інших ран,

включають період запалення — І фаза; період регенерації — ІІ фаза, та ІІІ

фаза — формування рубцю та епітелізація рани [46, 47].

Препарати, що застосовуються в другій стадії ранового процесу, коли йде

проліферація і міграція фібробластів, ріст судин, формування грануляційної

тканини, біосинтез і фібріллогенез колагену, повинні володіти наступними

ефектами: надійний захист грануляційної тканини від механічного

пошкодження і висихання, профілактика вторинного інфікування рани,

нормалізація обмінних процесів завдяки відновленню мікроциркуляції,

спрямована стимуляція репаративних процесів в рані.

Виходячи з досвіду лікування опіків, як глибоких (після некректомії), так і

більш поверхневих, найбільш раціонально в другій стадії застосування мазі

«Стрептонітол», антибактеріальний ефект якої забезпечують стрептоцид (5г) і

82

нітазол (2г) [167]. Синтетична гідрофільна основа створює оптимальні умови

для репаративних процесів. Мазь «Стрептонітол» використовується також для

пов'язок, що накладаються на шкірні трансплантати після виконання

автопластики.

Крім того, у другій стадії ранового процесу рекомендується використання

мазі «Метилурацил» з мірамістином. М'яка осмотична дія і антибактеріальний

компонент мірамістину 0,5 % дозволяють застосовувати даний препарат при

ранах з млявими репаративними процесами і елементами нагноєння, а

метилурацил забезпечує ефект імуномодуляції в рані [168].

Основні вимоги до лікарських препаратів, що застосовуються в III фазі

багато в чому збігаються з вимогами до препаратів для лікування II фази

ранового процесу: ефективний захист грануляційної тканини, профілактика

вторинного інфікування рани, прискорення швидкості епітелізації, спрямована

стимуляція і регуляція репаративних процесів в рані і забезпечення

оптимальних умов для реорганізації рубця [169].

В умовах опікової травми надзвичайно перспективним є використання

неінвазивних технологій: сорбційних препаратів, які будуть надавати

протективний дію на систему природної детоксикації організму [170]. Так,

проведене порівняльне дослідження ультраструктури фібробластів

грануляційної тканини шкіри щурів лінії Вістар при місцевому лікуванні

опікової рани і з використанням ентеросорбентів показало, що застосування

сорбентів «СУМС-1» та «ентеросорб» в післяопіковому періоді сприяло

зниженню ступеня ендогенної інтоксикації організму. Зниження рівня токсемії

при використанні ентеросорбентів, як вважають автори, зумовило прискорене

відновлення функцій клітин-ефекторів запалення, забезпечило сприятливі

умови мікрооточення для розвитку регенерації.

Динаміка місцевих проявів термічного пошкодження при

застосуванні доксицикліну

83

При дослідженні групи тварин з експериментальним термічним опіком

шкіри задньої поверхні стегна без лікування відзначається виражена гіперемія з

подальшим утворенням тонкого струпа коричневого кольору. Експерименти

показали, що вже з третьої доби починається розм'якшення центральній частині

товстого струпа, при натисканні з під нього виділяється серозно-гнійний

ексудат. На 7-у добу опікова рана являє собою зону глибокого некрозу і серозно-

гнійного ексудату. У тканинах дна рани зберігається набряк з утворенням

грануляційної тканини на межі осередку ураження. Протягом наступних двох

тижнів спостереження (14–21-а доба) в центрі опікової рани відзначаються

зменшення зони некрозу і епітелізація ранового дефекту. До 28-ї доби опікова

рана частково епітелізувалася з утворенням тонкого ніжного рубця (рис. 4.1).

а б в г

Рис. 4.1 Динаміка загоєння шкіри після термічного опіку задньої поверхні

стегна щурів на 7-у (а), 14-у (b), 21-у (в) і 28-у (г) добу

Запалення є складною захисною системою організму [224] на вплив

найрізноманітніших факторів механічного, фізичного, хімічного або

бактеріального походження. Мета його полягає в тому, щоб ліквідувати або

інактивувати ці фактори, що ушкоджують, очистити тканину і створити

передумови для подальших проліферативних процесів в місці пошкодження.

Опікова травма супроводжується запальним процесом з активацією ланок

імунної відповіді, дизрегуляцією клітинного імунітету, продукцією

прозапальних медіаторів [48]. Поліморфонуклеарні лейкоцити (PMN) і

мононуклеарні лейкоцити необхідні для захисту рани від інфекції, знищення

бактерій і видалення девіталізованих тканинних фрагментів. Активовані

84

нейтрофіли виділяють вільні кисневі радикали і лізосомні ензими, включаючи

нейтральні протеази, колагенази й еластази, які допомагають в боротьбі з

інфекцією і очищенні рани [49].

У другій фазі загоєння рани переважає проліферація клітин, спрямована

на відновлення судинної системи та заповнення дефекту грануляційною

тканиною. Ця фаза починається приблизно на четвертий день після виникнення

рани. Зростаючі маси фібробластів починають синтезувати і продукувати

значну кількість екстрацелюлярного колагену, отже колагеновий синтез є

характерною рисою фіброплазії. Фібробласти є головним джерелом колагену і

рановий сполучної тканини. Сигналом, що активізує продукцію колагену, є

комбінація факторів росту, стимульованих гіпоксією і продуктами анаеробного

метаболізму, такими як молочна кислота [50].

З прогресуванням ранового загоєння грануляційна тканина

перетворюється з високоваскуляризовану, багату на клітинні елементи тканину,

в відносно аваскулярний і безклітковий матрикс колагену. Важливе місце в

загоєнні ран належить апоптозу. Передбачається, що апоптоз — механізм, за

допомогою якого клітини, присутні в грануляційної тканини, видаляються з

рани [51]. При цьому апоптозу піддаються клітини декількох типів, в тому числі

фібробласти, клітини запалення, ендотелій і міофібробласти. Порушення цього

процесу призводить до хронізації рани з великою кількістю клітинних

елементів і формуванням вираженої рубцевої тканини. Подібне часто

спостерігається в опікових ранах, які залишаються відкритими більше 3-х

тижнів, коли формується рубцева контрактура або гіпертрофічний рубець [49].

Через 3 тижні після травми встановлюється рівновага між синтезом

колагену і його лізисом, після чого починається ремоделювання тканин в рубці,

що формується. Цей процес триває близько 2 років, і, хоча при цьому не

спостерігається зростання кількості колагену, відбувається формування

колагенових фібрил в більш організовані структури під впливом локальних

механічних факторів. Протягом цієї фази рубцева тканина продовжує

нарощувати міцність. Епітелізація поверхні рани є критерієм успішного

85

лікування рани і являє собою ряд послідовних подій, що включають

мобілізацію, міграцію, мітоз і клітинну диференціацію епітеліальних клітин

[52].

При вивченні динаміки площі опікової рани відзначається зменшення

ранового дефекту до 7-ї доби на 15,0 %, до 14-ї доби — на 41,0 %, до 21-ї

доби — на 77,0 % і до 28-ї доби — на 86,0 % в порівнянні з вихідною площею,

яка становить 400 мм2 (табл. 4.1). Повне загоєння опікової рани у контрольних

тварин відзначається на 31-у добу.

Таблиця 4.1

Динаміка площі опікової поверхні (мм2) у щурів з термічним опіком

(n=6)


7 14 21 28


(контроль)342,56±31,40 163,3±23,10 92,36±9,40 57,24±0,39

Тіотриазолін,

30 мг/кг

286,07±21,1

9 а

121,97±17,56 а

30,72±5,82 а 0

Метилурацил,

0,126 мг/кг

231,21±17,29 а,

89,57±15,48 а 19,79±5,85 а 0


2,5 мг/кг

226,08±34,45 а , б

62,28±13,67 а , б

0 0


30 мг/кг

181,28±33,92 а, б

57,04±21,24 а , б

0 0

Примітки:

1. а - достовірність відмінностей у порівнянні із вхідними значеннями,

р<0,05;

2. б-достовірність відмінностей у порівнянні із контролем, р<0,05.

86

На даний час далеко не все відомо про тонкі механізми процесу репарації

ран, що створює труднощі при лікуванні, особливо в разі порушення динаміки

загоєння. Однак на основі сучасних знань можна вибудувати такі терапевтичні

заходи, які нададуть істотну підтримку власних можливостей організму щодо

відновлення цілісності шкірного покриву.

При лікуванні Тіотриазоліном набряклість і гіперемія рани менш

виражені, ніж у попередній групі. Починаючи з третьої доби відзначається

розм'якшення центральної частині товстого струпа, однак при натисканні з під

нього виділяється переважно серозний ексудат. На 7-у добу зона некрозу в

області рани заповнена серозним ексудатом. Протягом наступних двох тижнів

спостереження (до 21-ї доби) в центрі опікової рани відзначається зменшення

зони некрозу, розплавлення струпа, а також епітелізація ранового дефекту, яка

відбувається швидше, ніж в попередній групі. До 28-ї доби опікова рана

практично повністю епутелізувалася з утворенням ніжного рубця (рис. 4.2).

а б в г

Рис. 4.2 Динаміка загоєння шкіри після термічного опіку задньої поверхні

стегна щурів при застосуванні Тіотриазоліну на 7-у (а), 14-у (б), 21-у (в) і 28-у

(г) добу

Площа ранового дефекту зменшується інтенсивніше, ніж у контрольній

групі: до 7-ї доби — на 16,0 %, до 14-ї — на 26,0 %, до 21-ї — на 67,0 % і до 28-

ї доби — відзначається повне загоєння ранового дефекту.

Як було зазначено, локальне опікове ураження — ураження площею

менше 20 % усієї поверхні тіла [30]. Воно супроводжується значно меншими

87

метаболічними порушеннями, що часто не потребує інтенсивного системного

лікування.

При лікуванні тварин Метилурацилом відзначається виражена гіперемія з

подальшим утворенням тонкого струпа коричневого кольору (рис. 4.3).

Починаючи з 3-х діб, також відбувається розм'якшення у центральній частині

товстого струпа, однак при натисканні з-під нього виділявся переважно

серозний ексудат. До 7-ї доби ранова поверхня покрита щільним струпом,

ексудат серозного характеру. Протягом наступних двох тижнів спостереження

(до 21 доби) в центрі опікової рани зменшення зони некрозу, розплавлення

струпа і епітелізація ранового дефекту відбуваються швидше, ніж в групі з

використанням Тіотриазоліну. До 28-ї доби опікова рана повністю

епітелізувалася з утворенням ніжного рубця.

Площа ранового дефекту зменшується ще інтенсивніше, ніж в попередній

групі: до 7-ї доби — на 32,5 %, до 14-ї — на 45,0 %, до 21-ї — на 79,0 % в

порівнянні з групою без лікування, до 28-ї доби — зазначається повне загоєння

ранового дефекту.

а б в г

Рис. 4.3 Динаміка реакцій шкіри після термічного опіку задньої поверхні

стегна щурів при застосуванні Метилурацилу на 7-у (а), 14 (б), 21-у (в) і 28-у (г)

добу

У тварин, з використанням доксицикліну в дозі 2,5 мг/кг одразу після

нанесення опіку, відзначається гіперемія з подальшим утворенням тонкого

струпа коричневого кольору. Зона некрозу в сфері рани заповнена серозним

88

ексудатом. Починаючи з третьої доби, відбувається розм'якшення у центральній

частині товстого струпа, з виділенням виключно серозного ексудату. До 7-ї доби

ранова поверхня покрита щільним струпом, ексудат серозного характеру.

Протягом наступних двох тижнів (до 21-ї доби) зона некрозу в центрі опікової

рани зменшується швидше, епітелізація ранового дефекту відбувається

інтенсивніше, набряк і гіперемія менш виражені, ніж у групі з опіком без

лікування. До 28-ї доби відзначається повна епідермізації зони регенерату, з

утворенням рубця (рис. 4.4).

Формування струпу, шару мертвої тканини, може супроводжуватися

інфікуванням рани, тому що втрачаються захисні функції шкіри. На думку

Vaughn et al. [30], наявність струпу може ускладнювати визначення глибини

ураження тканин, що є необхідним для визначення прогнозу перебігу рани. Так,

автори підкреслюють, що поверхневі опіки можуть загоюватися впродовж 5 діб,

в той час як більш глибокі опіки — впродовж декількох неділь, із формуванням

рубцю. Рубець може й не формуватися у випадку реепітелізації за рахунок

волосяних фолікулів та сальних залоз. Опіки на повну товщу тканин,

потребують хірургічного лікування підлеглих анатомічних структур; без

останнього, рана буде загоюватися стягненням та епітелізацією із формуванням

гіпертрофічного рубцю та деформацією структури.

а б в г


стегна щурів при застосуванні доксицикліну в дозі 2,5 мг/кг на 7-у (а), 14-у (б),

21-у (в) і 28-у (г) добу

89

Площа ранового дефекту зменшується найбільш активно в порівнянні з

усіма попередніми групами: до 7-ї доби — на 34,0 % і 21,0 %, до 14-у — на

62,0 % і 49,0 %, в порівнянні з групою без лікування і Тіотриазоліном,

відповідно, до 21-ї доби — зазначається повне загоєння ранового дефекту.

У тварин, які отримували доксициклін у дозі 30 мг/кг, на третю добу

відбувається розм'якшення у центральній частині струпа, з-під нього

виділяється помірна кількість серозного ексудату, набряклість і гіперемія рани

також менш виражені. На 7-у добу зона некрозу в області рани заповнена

серозним ексудатом (рис. 4.5).

а б в г


стегна щурів при застосуванні доксицикліну в дозі 30 мг/кг на 7-у (а), 14-у (б),

21-у (в) і 28-у (г) добу.

Протягом наступних двох тижнів (до 21-и діб) зона некрозу в центрі

опікової рани зменшується швидше, ніж в попередніх групах, епітелізація

ранового дефекту відбувається інтенсивніше, набряк і гіперемія менш виражені,

ніж в інших групах з опіком. До 28-ї доби опікова рана повністю епітелізувалася

з утворенням рубця. Площа опікової поверхні скорочується найбільш

інтенсивно: до 7-ї доби — на 47,0 % і 37,0 %, до 14-ї — на 65,0 % і 53,0 %, в

порівнянні з групою без лікування і Тіотриазоліном, відповідно, до 21-ї

доби — визначається повне загоєння ранового дефекту.

За рівнем терапевтичної ефективності доксициклін перевершує препарати

порівняння «Тіотриазолін» і «Метилурацил» (на 14-ту добу — 65,0 %, 25,0 % і

90

45,0 %, відповідно, на 21-у добу — 100,0 %, 68,0 %, 79,0 %, відповідно)

(табл. 4.2).

За даними Wang et al. [227], доксициклін підвищує мітотичну активність,

в той же час інгібуючи апоптоз у експерименті із мишами. Автори зазначають,

що у моделі мишей із діабетичною дисліпідемією, використання доксицикліну

збільшило кількість β-клітин у острівцях підшлункової, оточивши їх α-

клітинами, що формує острівці близькі до анатомо-фізіологічних. Таким чином

автори наголошують на властивості навіть низьких доз доксицикліну знижувати

рівні глюкози та підвищувати чутливість інсуліну.

Протягом дослідження у всіх групах тварин значних змін в поведінкових

реакціях, активності, вазі, а також порушень з боку шлунково-кишкового тракту

(апетит, дефекація), сечостатевої системи (уринація) в порівнянні з інтактними

тваринами не спостерігалося.

Таблиця 4.2

Терапевтична ефективність доксицикліну при опікових ранах

Препарати Терапевтична ефективність, % Скорочення

строку загоєння

ран, %

7 доба 14 доба 21 доба 28 доба


2,5 мг/кг

34 62 100 100 32,3

Доксициклін, 30

мг/кг

47 65 100 100 32,3

«Тіотриазолін» 17 25 68 100 9,7

«Метилурацил» 33 45 79 100 9,7

Таким чином, всі досліджувані препарати надають позитивний ефект на

загоєння опікової рани. За даними спостережень за динамікою місцевих проявів

найбільш активно загоєння відбувається під впливом доксицикліну.

91

Морфологічна характеристика вогнища термічного ушкодження при

використанні доксицикліну

При мікроскопічному вивчені препаратів шкіри групи щурів, які не

отримували лікування, на 7 добу експерименту у всіх спостереженнях на

поверхні зони термічного опіку епідерміс, як правило, відсутній. Збережені

ближче до устя волосяних фолікулів окремі островки епідермісу

характеризуються відсутністю диференціювання на шари, руйнуванням

міжклітинних з’єднань, вираженими дегенеративними змінами клітин. В

окремих епідермоцитах ядра зморщені, витягнуті, інтенсивно базофільні, в

деяких — визначаються лише осколки ядер, в інших клітинах ядра без чітких

границь, слабко базофільні чи не сприймають основні барвники, цитоплазма

клітин еозинофільна, зерниста. Рогові лусочки щільні, тонкі, частково

відшаровуються від епідермісу, який підлягає. У 3 спостереженнях епідерміс

майже повністю відсутній. У відростках збереженого епідермісу визначається

його слабко ШИК-позитивна базальна мембрана у вигляді тонкої переривчастої

лінії, на іншому протягу вона відсутня.

За даними Abdullahi et al. [27], на початкових етапах, рана інфільтрується

клітинними елементами, фібробластами та іншими, що запускають фазу

проліферації. Фібробласти відіграють функцію накопичення колагену в зоні

ранового дефекту. Колаген 3 типу та фібронектин продукуються протягом

перших 3 діб з початку появи рани. Кератиноцити з’являються в рані шляхом

сигналінгу від фібробластів, що продукують цитокіни. Функція кератиноцитів

полягає у реепітелізації ранового дефекту шляхом відновлення бар’єрної

функції епітеліоцитів.

Тканини дерми та гіподерми, що підлягають, з вираженими

деструктивними змінами (рис. 4.6.). Тканина дерми представлена

безструктурним еозинофільним та фуксинофільним тканинним детритом, в

якому зустрічаються нечисленні поліморфноядерні лейкоцити, макрофаги;

визначаються зруйновані волосяні фолікули та сальні залози у вигляді

92

скупчення вільно лежачого хроматину. Зрідка в області коренів волосся

візуалізуються збережені дрібні групи епітеліальних клітин з каріопікнозом та

каріорексисом ядер, гомогенізацією цитоплазми та зникненням меж між

клітинами. У нижніх відділах тканинного детриту зустрічаються судини, їх

просвіти пусті чи містять нечисленні гемолізовані еритроцити. Ендотелій

десквамований, базальна мембрана при ШИК-реакції не визначається, стінка

еозинофільна, гомогенна, шари не диференціюються.

Тканина гіподермі представлена еозинофільним та пікринофільним

некротичним субстратом із обривками слабко фуксинофільних колагенових

волокон, дрібновогнищевими скупченнями вільно лежачого хроматину,

нечисленними нейтрофілами. Зрідка зустрічаються групи адипозоцитів за

стертими межами, ядра клітин з розмитими контурами, слабко забарвлені чи не

візуалізуються. Судини гіподерми та м’язового шару у описуваній зоні із

тотальним та субтотальним фібриноїдним некрозом стінки, позбавлені

ендотеліальної вистілки. Поодинокі збережені ендотеліоцити витягнутої форми

із слабко базофільною цитоплазмою та зморщеним слабко базофільним ядром.

Вени гіподерми різко розширені, містять у посвіті слабкозабарвлені еритроцити

без чітких контурів. Базальна мембрана судин нерівномірно виражена, слабко

ШИК-позитивна. Нервові стовбури зруйновані.

Зона некрозу відмежована від тканин, що підлягають, по краях та дні рани

зоною демаркаційного запалення з набряком тканин та повнокров’ям судин. У

складі інфільтрату переважають поліморфноядерні лейкоцити, зустрічаються

макрофаги, фібробласти, острівці грануляційної тканини, багатої

новоутвореними судинами капілярного типу. Судини повнокровні, стінка

представлена тонкою, слабко ШИК-позитивною, безперервною базальною

мембраною з лежачими на ній набряклими ендотеліоцитами зі слабко

базофільною цитоплазмою та округлим помірно базофільним ядром. Між

новоутвореними судинами зустрічаються нечисленні ніжні, слабко

фуксинофільні волокна, численні фібробласти, макрофаги, одиничні тучні

клітини та нейтрофіли.

93

За даними літератури [27], міграція фібробластів та кератиноцитів

супроводжується ангіогенезом, що є необхідним компонентом загоєння,

оскільки процеси потребують постійного поступлення кисню та нутрієнтів. На

цьому проліферативна стадія закінчується, коли розкладується тимчасовий

позаклітинний матрикс, знижується кількість гілауронової кислоти та

підвищенню продукції хондроїтин сульфату, що призупинює міграцію та

проліферацію фібробластів.

В прилеглих до зони некрозу тканинах сполучнотканинні волокна

сосочкового та сітчастого слоїв дерми, строми гіподерми та м’язового шару

набряклі, дещо розволокнені, слабко фуксинофільні, простори між ними

оптично розширені. Судини повнокровні, вислані набряклими ендотеліоцитами

з помірно базофільними ядрами за світлою цитоплазмою. Базальна мембрана

судин безперервна, помірно ШИК-позитивна. Периваскулярні простори

розширені, містять скупчення лімфоцитів, макрофагів, нечисленних

нейтрофілів. Набряклі м’язові волокна зі слабко еозинофільною цитоплазмою,

вогнищевою втратою поперечної смугастості, при ШИК-реакції глікоген не

визначається. Нервові стовбурці за слабко фуксинофільною капсулою (рис. 4.6).

На 14 добу експерименту мікроскопічно во всіх спостереженнях зона

ушкодження позбавлена епітеліального вистелення та покрита струпом. В

струпі містяться уривки некротизованого епідермісу, фібрин, численні

лейкоцити та макрофаги, вільно лежачі та фагоцитовані колонії бактерій. Під

струпом визначається вузький шар фібриноїдного некрозу тканин: гомогенні

слабко фуксинофільні уривки пучків колагенових волокон, групи без’ядерних

м’язових волокон та жирових клітин, судини зі зруйнованою стінкою,

позбавлені ендотеліального вистилання. Від підлеглих тканин шар

фібриноїдного некрозу відмежований широкою безперервною зоною

дозріваючої грануляційної тканини.

Грануляційна тканина представлена численними судинами капілярного

типу. Судини рівномірно розподілені по грануляційній тканині, мають

практично один діаметр. Судинна базальна мембрана тонка, безперервна,

94

помірно ШИК-позитивна. Між судинами візуалізуються помірно фуксинофільні

волокна, фібробласти зі світлою цитоплазмою та дещо витягнутим базофільним

ядром.

Кількість судин та клітинних елементів по направленню до дна рани у

грануляційній тканині зменшується. Вміст сполучнотканинних волок, що

складуються у фуксинофільні пучки, зростає. В 4 спостереженнях під струпом

візуалізується зона перифокального запалення, серед клітин якого переважають

поліморфноядерні лейкоцити. В цих же спостереженнях у прилеглих тканинах

визначаються вогнища гомогенізації та фрагментації сполучнотканинних

структур, руйнування стінок судин. Вогнища фібриноїдного некрозу оточені

демаркаційною зоною.

Поза описаних вогнищ фібриноїдного некрозу, тканини, прилеглі до зони

грануляції, зберігають звичайну гістологічну будову.

По краях рани під струпом відмічається вогнищева гіперплазія епідермісу.

Кількість шарів епідермісу збільшена за рахунок шипуватого шару (4–5 рядів).

Клітки росткового шару циліндричної форми з гіперхромними округлими

ядрами. Епідермоцити шипуватого шару великі зі слабко базофільною

цитоплазмою та пікнотичним базофільним ядром. В зоні гіперплазії в багатьох

клітинах базального та шипуватого шарів зустрічаються фігури мітозу. Роговий

шар потовщений, пухкий, в частині рогових лусочок зберігаються ядра. На 21

добу експерименту мікроскопічно в препаратах шкіри вивчаємої групи у всіх

спостереженнях продовжується епітелізація поверхні області термічного

ураження.

95

Деструктивні зміни всіх шарів шкіри

в зоні термічного опіку

7 доба, ×200

Зона перифокального запалення з

підлеглою грануляційною тканиною

14 доба, ×100

Вогнищевий акантоз, гіперкератоз,

паракератоз та спонгіоз епідермісу у

зоні регенерату, гіперхромія ядер

базального та шипуватого шарів.

28 доба, ×100

Рис. 4.6 Морфологія вогнища термічного ураження шкіри на етапах

репарації опікової рани при експериментальному термічному опіку.

96

Центральна зона на значному протягу залишається без епітеліального

вистилання та покрита струпом з фібрину, уривків некротизованих волокнистих

структур, сегментованих лейкоцитів. В 2 спостереженнях є ділянки з

відторгненням струпу з лейкоцитарною інфільтрацією поверхневих ділянок

регенерату. Епітеліальний пласт потовщений до 5–6, по краях — до 8–9 рядів.

Епідермоцити базального шару циліндричної форми з базофільним дещо

витягнутим ядром, клітини шипуватого шару з округлим базофільним ядром та

світлою цитоплазмою. Частина клітин базального та шипуватого шару з

гіперхромією ядер та фігурами мітозу. Роговий шар пухкий, еозинофільний, в

частині лусочок збережені ядра.

Під струпом та епітелієм розташовується широкий пласт молодої

сполучної тканини. У порівнянні з попереднім кількість судин та клітин у

тканині зменшується, остання представлені, як правило, фібробластами. Ядра

фібробластів округлої форми, помірно базофільні, цитоплазма клітин стабко

сприймає основні барвники. Зустрічаються також нерівномірно розташовані,

різного діаметру. У поверхневих відділах стінка судин представлена базальною

мембраною з лежачими на ній соковитими ендотеліоцитами, що виступають у

просвіт. Нижче розташовуються судини з дещо потовщеною помірно

фуксинофільною стінкою, в якій диференціюються три тонких шари: ендотелій;

шар перицитів, замкнених у базальну мембрану; шар адвентиціальних клітин,

що лежать серед ніжних колагенових волокон. Ендотелій з набряклою

цитоплазмою та округлим базофільним ядром, що виступає у просвіт судини.

Просвіти поодиноких судин облітеровані за рахунок проліферуючих

ендотеліоцитів, клітини перителію та адвентицію з формуванням у

периваскулярних просторах дрібновогнищевих лімфогістіоцитарних

інфільтратів. Базальна мембрана судин безперервна, помірно ШИК-позитивна.

У верхніх шарах пласт грануляційної тканини при окрасці за ван Гізон

між судинами розташовуються ніжні слабко- та помірно фуксинофільні

волокна, що формують дрібнокомірчасті сітчасті структури, місцями складених

97

у тонкі пучки. У глибоких відділах пласту сполучна тканина представлена

паралельно лежачими пучками фуксинофільних волокон, між якими

зустрічаються нечисленні запустілі судини, фібробласти та фіброцити

вереноподібної форми. У м’язовій тканині, збережених у глибоких відділах

зони ушкодження, відмічається надмірний розвиток фуксинофільних

колагенових волокон у міжм’язових просторах. Нервові стовпчики з

потовщеною фуксинофільною капсулою. Нервові клітини з набряклою

цитоплазмою, центральним, іноді тотальним, хроматолізісом чи зморщенням

ядер.

Прилеглий до пласту молодої сполучної тканини епідерміс, дерма,

гіподерма, м’язовий шар звичайної гістологічної будови. В тканинах під

регенератом відмічається надмірний розвиток фуксинофільних колагенових

волокон у міжм’язових просторах, капсулі нервових стовпчиків, дистрофічні

зміни м’язових та нервових клітин.

На 28 добу експерименту мікроскопічно в препаратах шкіри

досліджуваної групи відмічається часткова епітелізація ранового дефекту.

Повне загоєння відмічається на 31 добу експерименту. Кількість рядів

епідермоцитів у середньому складає 5-7 шарів. Відмічається гіперплазія

епідермісу з ендофітним ростом у підлеглу тканину (акантолітичні

розростання). Кількість рядів кліток у вогнищах гіперплазії сягає 10–15. У

епідермісі чітко диференціюються шари: базальний, шипуватий та роговий.

Округлої форми клітини росткового шару за слабко базофільною цитоплазмою

та гіперхромним ядром, в частини з них визначаються фігури мітозу. Клітини

шипуватого шару більш крупні, містять велике округле помірно базофільне

ядро з одним чи двома ядерцями. В вогнищах акантозу частина клітин з

гіперхромними ядрами, фігурами мітозу. В 2 спостереженнях переважно у

шипуватому шарі визначаються групи епідермоцитів з пікнотичним ядром та

оптично пустою цитоплазмою, міжклітинні з’єднання між клітинами порушені

(вогнищевий спонгіоз). Роговий шар пухкий, об’ємний, у групах клітини видно

паличкоподібної форми базофільні ядра (вогнища паракератозу). Базальна

98

мембрана епідермісу виражена нерівномірно з ділянками потовщення,

розшарування та стоншення. Інтенсивність ШИК- реакції найбільша в ділянках

потовщення.

Під епітеліальним пластом розташовується широкий шар регенеруючої

сполучної тканини. В центральних відділах регенерату фуксинофільні

колагенові волокна, складені у пучки, розташовані без певної орієнтації, по

його периферії пучки більш товсті, лежать паралельно один одному. Серед

волокон візуалізуються переважно фібробласти, в периферичних відділах

фіброцити, зустрічаються нечисленні макрофаги, клітини лімфоїдного ряду.

Кількість клітинних елементів у порівнянні з попередніми строками різко

зменшена. Ендотеліоцити, що їх вистилають, та їх ядра сплющені, останні

помірно базофільні, цитоплазма клітин слабко сприймає основні барвники.

Судинна базальна мембрана переривчаста, слабко ШИК-позитивна. Більшість

судин з нерівномірно вираженими просвітами за рахунок розростання в них

ніжних фуксинофільних волокон. Придатки шкіри у зоні регенерату не

візуалізуються.

На стадії ремоделювання, як показують дослідження [27], колаген взаємо

пов’язується, що призводить до підвищення його міцності та стабільності

структури. Келоїдне рубцювання, що може виникати на цій стадії, виникає з

причини дисбалансу метаболізму колагену. Формування та реорганізація

екстраклітинного матриксу супроводжується створенням та поширенням судин,

що утворюють функціональну судинну сітку. Автори наголошують, що дана

фаза може тривати від неділь до років.

Переважно субепітеліально виявляються збережені дрібні острівці

грануляційної тканини, в частині яких периваскулярні простори містять

скупчення лейкоцитів, нечисленних макрофагів і лімфоцитів. У спостереженнях

запальна інфільтрація поширюється на прилеглі відділи епідермісу. У 2-х

спостереженнях визначаються ділянки, позбавлені епідермального вистилання з

поверхневою лейкоцитарної інфільтрацією.

99

Поза зоною регенерату епідерміс, дерма, жировий та м'язовий шари

звичайної гістологічної будови.

Таким чином, дані мікроскопічного дослідження препаратів шкіри щурів

показують, що до 7 доби експерименту в зоні термічного впливу

спостерігаються виражені деструктивні зміни епідермісу, дерми, з формуванням

зони перифокального запалення і вираженими дисциркуляторними

порушеннями. У той же час слід зазначити ознаки регенераторного

процесу — з'являються перші ознаки дозрівання острівців грануляційної

тканини.

До 14-ї доби в досліджуваній зоні сформована молода грануляційна

тканина, починається процес епідермізації. Однак, в більшості спостережень є

ознаки ускладнення репаративного процесу: наявність вогнищ запалення і

вторинних стромальних некрозів, що супроводжується нерівномірним

дозріванням грануляційної тканини.

До 21-ї доби тривають процеси епідермізації і дозрівання грануляційної

тканини — зменшується кількість судин, зростає вміст волокнистих структур.

Разом з тим зустрічаються ділянки відторгнення струпа з лейкоцитарною

інфільтрацією поверхневих ділянок регенерату.

До 28-ї доби є морфологічні ознаки позитивної динаміки процесу

загоєння — сформований регенерат, однак спостерігається часткова

епітелізація. Мають місце ознаки гальмування репаративного процесу:

порушення проліферації, диференціювання і зроговіння епідермісу у вигляді

осередкової гіперплазії епідермісу з явищами акантозу, гіперкератозу і

спонгиозу; нерівномірне фіброзування регенерату зі збереженням острівців

грануляційної тканини в поверхневих відділах, вогнищевих запальних зміни.

Повне загоєння регенерату спостерігається на 31 добу.


використанні Тіотриазоліну

100

Мікроскопічно в препаратах шкіри щурів досліджуваної групи до 7 доби

експерименту в області термічного опіку виявляється сформований струп, в

складі якого визначаються некротизовані тканини епідермісу, дерми і гіподерми.

Епідерміс в досліджуваній зоні зустрічається у вигляді окремих фрагментів,

локалізованих переважно поблизу гирл зруйнованих волосяних фолікулів, де

налічується 1-2 ряди епідермоцитів без диференціювання на шари. Роговий шар

тонкий, щільний, характеризується вираженою еозинофілією. Базальна

мембрана епідермісу слабо ШИК-позитивна або не визначається. У 2

спостереженнях на межі з прилеглими тканинами спостерігається вогнищева

гіперплазія епідермісу, кількість рядів клітин становить від 5 до 6. В базальному

шарі й зрідка в шипуватому спостерігається гіперхромія ядер. Базальна

мембрана епідермісу тонка, помірно ШИК-позитивна. В одному спостереженні

відзначається епідермізація периферичних відділів зони ураження з вростанням

епітелію під струп (рис. 4.7).

Некротизована дерма візуалізується у вигляді фуксинофільного

тканинного детриту зі склеєних між собою уривків зруйнованих

сполучнотканинних волокон із дрібновогнищевою лекоцитарно-

макрофагальною інфільтрацією. Придатки шкіри визначаються у вигляді

контурів волосяних фолікулів з групами зруйнованих клітин і вільно лежачими

осколками ядер. Нижні відділи зони некрозу візуалізуються у вигляді

пікринофільного субстрату, в якому серед обривків слабо фуксинофільних

колагенових волокон зустрічаються групи без'ядерних адипозоцитів, судини з

парціальним або тотальним фібриноїдним некрозом стінки, позбавлені

ендотеліальної вистілки з гемолізовані еритроцитами в просвіті. Базальна

мембрана судин ШИК-негативна.

Зона некрозу оточена безперервним шаром грануляційної тканини, в

складі якої переважають новостворені судини з тонкою безперервною помірно

ШИК-позитивною базальною мембраною, на якій розташовані соковиті

ендотеліоцити з округлим базофільним ядром і світлою цитоплазмою.

101

Периваскулярно візуалізуються численні недиференційовані клітини

гематогенного ряду, а також фібробласти з округлим помірно базофільним

ядром і світлою цитоплазмою. Зустрічаються нечисленні тонкі, ніжні, помірно

фуксинофільні волокна.

У прилеглих тканинах спостерігається незначне набухання

сполучнотканинних волокон, простори меж ними дещо розширені, подекуди

містяться скупчення гістіоцитів, лімфоцитів, поодиноких поліморфноядерних

лейкоцитів. Просвіт артеріол добре виражений, містить помірну кількість

формених елементів крові. Ендотеліальне вистилання із осередковою

десквамацією і проліферацією клітин. Венули розширені, повнокровні. Судинна

базальна мембрана неперервна, слабо або помірно ШИК-позитивна. В м'язових

клітинах не визначається поперечна смугастість, при ШИК-реакції глікоген не

визначається. Нервові стовбури кілька набряклі.

До 14-го дня експерименту в препаратах шкіри у всіх спостереженнях

периферичні відділи зони попереднього термічного впливу покриті

епідермісом, вростають під струп. Кількість рядів епідермоцитів по краях

епітеліального пласту збільшена і сягає 5-6 рядів, переважно за рахунок

шипуватого шару, кількість рядів в якому становить 3-5. В базальному і

шипуватому шарах зустрічаються клітини з гіперхромією ядер і фігурами

мітозу. Пухкий еозинофільний роговий шар потовщений. У складі струпа

визначаються гемолізовані еритроцити, обривки некротизованих елементів

шкіри, склеєних фібрином і інфільтрованих поліморфноядерними лейкоцитами.

В одному спостереженні інфільтрат вогнищево поширюється на прилеглу

тканину регенерату. У центральному відділі регенерату грануляційна тканина з

рівномірно розташованими судинами капілярного типу приблизного одного

діаметра.

Судинна базальна мембрана при ШИК-реакції візуалізується у вигляді

тонкої, безперервної помірної інтенсивності лінії. Ендотеліоцити виступають в

просвіт судин, ядро їх округле, помірно базофільне, цитоплазма слабко

сприймає основні барвники. У напрямку до периферичних відділів кількість

102

клітинних елементів і судин зменшується, вони відрізняються за діаметром і

розподілені нерівномірно.

Вміст сполучнотканинних волокон наростає, вони формують

фуксинофільні пучки, орієнтовані паралельно поверхні препарату. Придатки

шкіри в зоні регенерату не візуалізується. Прилеглі до регенерату тканини, як

правило, звичайної гістологічної будови.

У 2 спостереженнях досліджуваної групи до 21-ї доби експерименту

виявляється повна епідермізація області регенерату, в інших випадках

центральна зона на невеликій ділянці ще покрита струпом.

Центральна зона регенерату має дрібнокомірчасту сітку, сформовану з

тонких помірно фуксинофільних пучків колагенових волокон, серед яких

візуалізуються численні фібробласти з округлим базофільним ядром,

виявляються в незначній кількості макрофаги, нейтрофіли, лімфоцити, тучні

клітини. Стінка судин з диференціюванням на шари: ендотелій; шар перицитів;

адвентиціальний шар. Ендотеліоцити зі світлою цитоплазмою і дещо

сплощеним базофільним ядром. Базальна мембрана судин неперервна, помірно

ШИК-позитивна.

У напрямку до периферії зростає вміст колагенових волокон, які

формують паралельно лежачі фуксинофільні пучки. Зменшується вміст

клітинних елементів, судин. Придатки шкіри не візуалізуються. Прилеглі до

регенерату тканини мають звичайне гістологічне будова.

До 28-ї доби у всіх спостереженнях спостерігається повна епідермізація

зони регенерату.

103

Вогнищева гіперплазія епідермісу з

його вростанням під струп

7 доба, ×200

Зона регенерату

14 доба, ×100

Безперервна інтенсивно ШИК-

позитивна базальна мембрана

епідермісу, нерівномірність

вираженості базальної мембрани

судин зони регенерату

28 доба, ×200

Рис. 4.7 Морфологія вогнища термічного ураження шкіри щурив на

етапах репарації опікової рани при лікуванні Тіотриазоліном.

104

Епітеліальний пласт переважно рівномірної товщини з чітким поділом на

базальний, шипуватий і роговий шар, кількість рядів епідермоцитів становить

4–6. Великі клітини базального і шипуватий шару зі слабко базофільною

цитоплазмою і округлої форми помірно базофільним ядром. Роговий шар

тонкий, інтенсивно еозинофільний. При ШИК-реакції базальна мембрана

епідермісу безперервна, тонка, однорідна.

Під епідермісом регенерат представлений переважно паралельно

лежачими фуксинофільними пучками колагенових волокон, анастомозуючих

один з одним і формують дрібнопористу структури. Кількість судин у

порівнянні з попереднім терміном зменшена, вони вистелені сплющеної форми

ендотеліоцитами з витягнутим базофільним ядром. Базальна мембрана судин

тонка, нерівномірно виражена при ШИК-реакції. Кількість клітин в порівнянні з

попередніми термінами зменшена, переважають фібробласти, зустрічаються

фіброцити. Вогнищ некрозу і запалення не виявляється. Волосяні фолікули,

сальні залози в області регенерату не візуалізується.

Таким чином, дані мікроскопічного дослідження препаратів шкіри щурів

досліджуваної групи показують, що до 7 доби експерименту зміни

характеризуються розвитком деструктивних процесів (коагуляційний некроз

епідермісу, дерми і гіподерми), дисциркуляторних і не різко виражених

запальних змін. Разом з тим відзначаються ознаки репаративного процесу у

вигляді сформованого тонкого безперервного шару грануляції по периферії зони

некрозу.

До 14-ї доби сформована молода грануляційна тканина, починається

епітелізація зони регенерату.

До 21-ї доби в більшості спостережень відзначається епідермізація

периферичних відділів зони регенерату, а в 2-х спостереженнях вона носить

комплексний характер.

105

До 28-ї доби у всіх спостереженнях відзначається повна епідермізація

зони регенерату, сформований інтактний епідерміс. Регенерат на всьому протязі

характеризується рівномірним фіброзуванням.


використання Метилурацила.

При мікроскопічному дослідженні препаратів шкіри на 7-му добу

експерименту виявляються виражені деструктивні зміни, захоплюючі епідерміс,

дерму і гіподерму. Зона термічного впливу позбавлена епідермального

вистилання за винятком периферичних відділів й усть волосяних фолікулів. У

збережених острівцях епідерміс не диференціюються на шари, зменшується

кількість рядів клітин, не визначаються межі між ними. При ШИК-реакції

базальна мембрана епідермісу виявляється тільки в периферичних відділах зони

опіку у вигляді слабко інтенсивної тонкої переривчастої лінії (рис. 4.8).

Некротизована дерма без диференціювання на сосочковий і сітчастий

шари, представлена еозинофільним і фуксинофільних детритом у вигляді

грубих щільних мас, утворених зі склеєних між собою уривків зруйнованих

волокнистих структур, серед яких візуалізуються залишки зруйнованих

волосяних фолікулів, нечисленні нейтрофіли, макрофаги. У гіподермі

зруйновані тканини візуалізуються у вигляді пікрінофільних мас, серед яких

зустрічаються уривки слабо фуксинофільних колагенових волокон, зрідка

визначаються групи адипозоцитів зі зморщеними ядрами або позбавлені ядер,

кордони між клітинами стерті. Нервові стовбури не визначаються. Судини з

тотальним або субтотальним фібриноїдним некрозом, позбавлені

ендотеліальної вистилки, в отворах містять еритроцити у вигляді «тіней».

Базальна мембрана судин цієї зони, як правило, повністю ШИК-негативна,

рідше вогнищево слабко ШИК-позитивна. Зона некрозу відокремлена від

оточуючих тканин нерівномірно вираженим шаром молодої грануляційної

тканини, представленої окремими острівцями, місцями зливаються між собою.

106

Базальна мембрана судин неперервна, слабо ШИК-позитивна. При фарбуванні

за ван Гізон визначаються нечисленні ніжні волокнисті структури.

У прилеглих тканинах сполучнотканинні волокна дерми, гіподерми

набряклі помірно фуксинофільні, зберігають пучкову будову, між ними

визначається дифузний запальний інфільтрат, в якому переважають макрофаги,

фібробласти.

Нервові стовбури з веретеноподібним слабо базофільним ядром і

набряклою слабко базофільною цитоплазмою клітин. Периневральний простір

набряковий. Базальна мембрана судин помірно ШИК-позитивна, безперервна.

Мікроскопічно на 14-й день експерименту в препаратах шкіри зона

термічного впливу у всіх спостереженнях покрита нерівномірної товщини

струпом. Струп представлений обривками безструктурно некротизованих

тканин, склеєних фібрином, гемолізованими еритроцитами, містить

поліморфноядерні лейкоцити.

Під струпом визначається зона регенерату, представленого широким

пластом дозріваючої грануляційної тканини. Верхній шар пласта складається з

рівномірно розташованих новостворених тонкостінних судин приблизно

однакового діаметра. Просвіти судин містять численні еритроцити. Судинна

базальна мембрана при ШИК-реакції представлена тонкою, безперервної,

нерівномірної інтенсивності лінією. Ендотеліоцити, що лежать на базальній

мембрані, соковиті з набряклим базофільним ядром і світлою цитоплазмою.

Судини різного діаметру, нерівномірно розташовані, з'являються ознаки

наміченого диференціювання їх стінки. Зменшується вміст фібробластів,

з'являються фіброцити з базофільним витягнутим ядром.

Наростає вміст колагенових волокон, які складаються в пучки, орієнтовані

паралельно поверхні шкіри. Придатки шкіри в зоні регенерату не візуалізується.

У краях регенерату спостерігається вростання епідермісу під струп з

осередковою його гіперплазію, кількість рядів клітин тут досягає 6-8.

Клітини базального шару з циліндричної форми ядрами, інтенсивно

сприймають основні барвники.

107

Гіперплазія епідермісу з

периваскулярним інфільтратом,

набряком дерми та гіподерми

7 доба, ×100

Вторинний стромальний некроз з

перифокальною запальною реакцією

у прилеглих до зони регенерату

тканинах шкіри

14 доба, ×100

Загрубіння та потовщення базальної

мембрани судин у глибоких відділах

зони регенерату

21 доба, ×100

Рис.4.8 Морфологія вогнища термічного ушкодження шкіри щурів на

етапах репарації опікової рани при лікуванні Метилурацилом

108

У шипуватому шарі налічується 4-6 рядів клітин, які характеризуються

великими розмірами, світлою цитоплазмою і зморщеним дрібним ядром. У

частині епідермоцитів базального і шипуватий шару зустрічаються численні

мітози. Еозинофільний роговий шар кілька потовщений, в частині клітин

визначаються паличкоподібні базофільні ядра. В одному спостереженні

спостерігається епідермізація регенерату на 1/3.

У 2-х спостереженнях в глибоких відділах прилеглих до регенерату

тканин визначаються вторинні осередкові стромальні некрози з гомогенізацією і

фрагментацією сполучнотканинних волокон, парціальним і тотальним

фібриноїдним некрозом судин, деструкцією м'язових і нервових волокон,

жирової тканини з перифокальною лімфогістіоцитарною інфільтрацією. Поза

описаних вогнищ тканини, прилеглі до зони регенерату, зберігають звичайне

гістологічну будову.

При мікроскопічному дослідженні препаратів шкіри до 21-ї доби

експерименту триває епідермізація зони регенерату, однак центральні відділи в

усіх спостереженнях позбавлені епідермальній вистилання і покриті струпом.

Широкий пласт дозріваючої молодої сполучної тканини, яким

представлений регенерат в верхніх відділах, з нерівномірним розподілом судин,

в порівнянні з попереднім терміном кількість її знижено. Частина судин з добре

вираженим просвітом, в якому визначаються численні формені елементи крові.

У частині судин просвіт не визначається або нерівномірно звужений за рахунок

розростання ніжних фуксинофільних волокон. У стінці судин диференціюються

шари: ендотелій; шар перицитів, укладених в базальну мембрану; шар

адвентиціальних клітин, що лежать серед ніжних колагенових волокон. При

ШИК-реакції судинна базальна мембрана неперервна, з помірною інтенсивність

забарвлення. Адвентиціальні клітини зі слабко базофільною цитоплазмою і

великим базофільним ядром. Між судинами, розташовуються численні

фуксинофільні волокна з наміченим пучковим будовою, що формують

дрібнокомірчасту мережу. Серед клітин переважають фібробласти з округлим

109

помірно базофільним ядром і слабо базофільною цитоплазмою. Зустрічаються

нечисленні макрофаги, нейтрофіли, еозинофіли, базофіли, лімфоцити, тучні

клітини.

У нижніх відділах регенерату переважають фуксинофільні колагенові

волокна, що формують пучки, орієнтовані паралельно поверхні шкіри. Судинна

базальна мембрана потовщена, неперервна, ШИК-позитивна. Зустрічаються

нечисленні фібробласти і фіброцити. Придатки шкіри в зоні регенерату не

візуалізується. У трьох спостереженнях в прилеглих до регенерату тканинах

відзначається міжм'язовий склероз, огрубіння і потовщення нервових стовбурів,

дрібні стромальні некрози. В іншому тканини зберігають звичайне гістологічне

будова.

До 28-ї доби експерименту зона регенерату повністю епітелізувалася в

половині спостережень. Епідерміс нерівномірної товщини з вогнищами

гіперпроліферації з формуванням акантотичних розростань, кількість рядів

клітин коливається від 4-5 до 6-8.

Епідерміс з чіткою диференціюванням на шари (базальний, шипуватий і

роговий). Базальні епідермоцити округлі зі слабко базофільною цитоплазмою і

помірно базофільними ядрами, окремі клітини з гіперхромними ядрами і

фігурами мітозу. Шипуватий шар становлять 1-2 ряди клітин, в осередках

акантозу кількість їх сягає 4-6. Клітини більші базальних, містять велике

округле ядро, іноді з фігурами мітозу. В епідермісі зустрічаються окремі

ділянки, в яких в клітинах базального і шипуватий шарів спостерігається

каріопікноз або гіпохромія ядра, навколо якого виявляється оптично порожньою

ободок. Роговий шар нерівномірної товщини, ділянки з 1-2 еозинофільних

лусочок чергуються з зонами пухкого, об'ємного кератину. При ШИК-реакції

базальна мембрана епідермісу неперервна, помірної інтенсивності, в ділянках

гіперплазії інтенсивність реакції наростає. У 3-х спостереженнях в центральній

зоні регенерату є невеликі за протяжністю ділянки, позбавлені епідермального

вистилання.

110

Зона регенерату представлена волокнистою сполучною тканиною, що

складається зі слабко та помірно фуксинофільних пучків колагенових волокон.

Пучки різної товщини, формують дрібнопетльову мережу, в її осередках

зустрічаються нерівномірно розташовані судини різного калібру. Число судин

знижується у напрямку до периферичних відділах регенерату, де відзначається

склероз судинної стінки. Судинна базальна мембрана неперервна, помірно

ШИК-позитивна. Просвіти судин нерівномірно звужені або не визначаються. У

верхньо-центральних відділах регенерату відзначається велика кількість

фібробластів, в периферичних відділах наростає зміст фіброцитів. У

центральному відділі регенерату в ділянках, позбавлених епідермальній

вистилання зберігаються дрібні острівці грануляційної тканини. Придатки

шкіри в зоні регенерату не візуалізується.

Таким чином, морфологічна картина до 7-ї доби експерименту

характеризується явищами коагуляційного некрозу епідермісу, дерми і

гіподерми. У прилеглих до зони некрозу тканинах відзначається повнокров'я

судин, набряк, сформована зона демаркаційного запалення. Разом з тим,

виявляються явища починається репаративного процесу — формування

зливаються між собою острівців грануляційної тканини.

До 14-ї доби сформований регенерат з молодої сполучної тканини з

ознаками епідермізації в його краях, що свідчить про позитивну динаміку

процесу загоєння. Разом з тим, в частині спостережень перебіг репаративного

процесу ускладнюється появою вторинних дрібновогнищевих стромальних

некрозів в оточуючих тканинах.

До 21-ї доби триває дозрівання молодої сполучної тканини в області

регенерату і епітелізація його поверхні. Однак в половині спостережень

відзначаються ознаки збоченій регенерації у вигляді виражених склеротичних

процесів в прилеглих до зони регенерату тканинах, розвитку вторинних

стромальних некрозів.

До 28-ї доби процес епітелізації регенерату повністю завершено, проте в

новоствореному епідермісі зустрічаються вогнища акантотичних розростань,

111

відзначається поява мітотичної активності в частині клітин шипуватий шару,

осередкового гіперкератозу і спонгіозу. У деяких спостереження в центральній

зоні регенерату відзначається гальмування процесу дозрівання сполучної

тканини зі збереженням острівців грануляційної тканини.

Морфологічна характеристика вогнища термічного пошкодження при

лікуванні доксицикліном в дозі 2,5 мг/кг.

При мікроскопічному дослідженні препаратів шкіри на 7-му добу

експерименту виявляються виражені деструктивні зміни, захоплюючі епідерміс,

дерму і гіподерму. Епідерміс в зоні термічного впливу візуалізується у вигляді

острівців, локалізованих в периферичних відділах і поблизу гирл зруйнованих

волосяних фолікулів. У збережених острівцях кількість рядів клітин зменшено

до 1-2, немає диференціювання на шари, стерті кордони між клітинами. Роговий

шар щільний, інтенсивно еозинофільний. При ШИК-реакції базальна мембрана

збереженого епідермісу виявляється у вигляді слабкої інтенсивності тонкої

переривчастої лінії (рис. 4.9).

Зона некрозу представлена еозинофільним і фуксинофільних детритом зі

склеєних між собою уривків зруйнованих волокнистих структур, які формують

грубі щільні маси з залишками зруйнованих придатків шкіри, некротизованих

судин з гемолізатом зі зруйнованих еритроцитів в просвіті, зустрічаються

нечисленні нейтрофіли, макрофаги. Підшкірна клітковина візуалізується у

вигляді пікрінофільного детриту з уривками слабо фуксинофільних колагенових

волокон, груп позбавлених ядер адипозоцитів зі стертими межами. Нервові

стовбури зруйновані і не візуалізуються. Судини з фібриноїдним некрозом

стінки, десквамацією ендотелію, в отворах визначаються еритроцити у вигляді

«тіней». При ШИК-реакції базальна мембрана судин цієї зони не візуалізується.

112

Вогнищева гіперплазія

епідермісу, набряк тканин

дерми та гіподерми,

периваскулярні клітинні

інфільтрати в прилеглих до

зони некрозу тканинах

7-а доба, ×100

Зона регенерату, центральний

та периферичний відділи

14-а доба, ×100

Острівці грануляційної

тканини з великою кількістю

судин капілярного типу,

численними

малодиференційованими

клітинами гематогенного ряду

21-а доба, ×100

Рис.4.9 Морфологія вогнища термічного пошкодження шкіри щурів на

етапах репарації опікової рани при лікуванні доксицикліном в дозі 2,5 мг/кг

113

Некротично змінені тканини оточені зоною перифокального запалення з

переважанням у складі інфільтрату поліморфноядерних лейкоцитів. Тут же

зустрічаються окремі, місцями зливні між собою острівці грануляційної

тканини, представлені скупченнями судин капілярного типу. Базальна мембрана

судин слабо ШИК-позитивна, безперервна. При фарбуванні за ван Гізон

визначаються нечисленні ніжні помірно фуксинофільні волокна, розташовані

без певної орієнтації. У краї прилеглих тканин епідерміс вогнищево

потовщений за рахунок гіперплазії клітин (кількість рядів їх - 5-6).

Сполучнотканинні волокна дерми, гіподерми, строми м'язового шару

зберігають пучкову будову, вони дещо набряклі, помірно фуксинофільні.

Нервові стовбури з набряклою слабко базофільною цитоплазмою клітин,

веретеноподібним слабо базофільним ядром, сполучнотканинна капсула і

прошарки сполучної тканини, що проникають в паренхіму стовбура слабо

ШИК-позитивні і фуксинофільних. М'язові волокна набряклі, позбавлені

поперечної смугастості, цитоплазма слабо еозинофільна, ядра слабко

базофільні, глікоген при ШИК-реакції не виявляється. Базальна мембрана судин

помірно ШИК-позитивна, безперервна. Периневральні і периваскулярні

простори розширені, містять скупчення клітин (макрофаги, лімфоцити і

нейтрофіли).

Мікроскопічно на 14-й день експерименту в препаратах шкіри зона

термічного впливу у всіх спостереженнях покрита нерівномірної товщини

струпом з уривків некротизованих тканин, склеєних фібрином, гемолізованих

еритроцитів, скупчень поліморфноядерних лейкоцитів.

Під струпом визначається зона регенерату у вигляді широкого пласта

дозріваючої грануляційної тканини. У центральних відділах пласта

визначаються рівномірно розташовані тонкостінні судини капілярного типу.

Периваскулярно розташовуються фібробласти з помірно базофільним округлим

ядром і світлою цитоплазмою, зустрічаються розташовані без певної орієнтації

численні тонкі помірно фуксинофільні колагенові волокна.

114

У периферичних відділах кількість судин дещо зменшується, частина з

них запустуває. Придатки шкіри в зоні регенерату не візуалізується.

По периферії регенерату під струпом на невеликому протязі відзначається

нашарування епідермісу на грануляційної тканини з осередкової його

гіперплазію в краях до 6-8 рядів клітин. Клітини базального шару з ядрами,

інтенсивно сприймають основні барвники. У шипуватий шарі налічується 4-6

рядів клітин, які характеризуються великими розмірами, світлою цитоплазмою і

зморщеним дрібним ядром. У глибоких відділах прилеглих до регенерату

тканин в одному спостереженні визначаються вторинні дрібновогнищеві

стромальні некрози з перифокальною лімфогістіоцитарною інфільтрацією.

До 21-ї доби експерименту мікроскопічно в препаратах шкіри

периферичні відділи регенерату покриті епідермісом, центральні

відділи — струпом. У центральному відділі регенерат з нерівномірним

розташуванням судин, кількість їх в порівнянні з попереднім терміном

зменшено. Просвіт деяких судин добре виражений, в ньому визначаються

численні формені елементи крові. У деяких судинах просвіт не визначається.

Судинна стінка з диференціюванням на шари: ендотелій; шар перицитів,

укладених в базальну мембрану; шар адвентиціальних клітин, що лежать серед

ніжних колагенових волокон. Ендотеліоцити зі світлою цитоплазмою і дещо

витягнутим округлим базофільним ядром. При ШИК-реакції судинна базальна

мембрана неперервна, з помірною інтенсивністю реакції. Адвентиціальні

клітини зі слабко базофільною цитоплазмою і великим базофільним ядром.

Численні фуксинофільні волокна, що лежать між судинами, з наміченим

пучковим будовою, формують дрібнокомірчасту мережу. Серед клітин

переважають фібробласти з округлим помірно базофільним ядром і слабо

базофільною цитоплазмою. Зустрічаються нечисленні макрофаги, нейтрофіли,

еозинофіли, базофіли, лімфоцити, тучні клітини. У периферичних відділах

регенерату фуксинофільні колагенові волокна зібрані в пучки, розташовані

паралельно поверхні шкіри. Судинна базальна мембрана потовщена,

неперервна, помірно ШИК-позитивна. Придатки шкіри в зоні регенерату не

115

візуалізується. В одному спостереженні в прилеглих до регенерату тканинах

відзначається дрібновогнищевий некроз тканин дерми.

До 28-ї доби експерименту у всіх спостереженнях зона регенерату

повністю покрита епідермісом. Епідерміс з чіткою диференціюванням на шари

(базальний, шипуватий і роговий). Базальні епідермоцити округлі зі слабко

базофільною цитоплазмою і помірно базофільними ядрами, окремі клітини з

гіперхромними ядрами і фігурами мітозу. Клітини шипуватого шару

розташовані в 1-2 ряди, в осередках акантозу — в 4-6 рядів. Вони більші за

базальні, містять велике округле помірно базофільне ядро, в осередках акантозу

зрідка зустрічаються фігури мітозу. Роговий шар нерівномірної товщини,

ділянки з 1-2 еозинофільних лусочок чергуються з зонами пухкого, об'ємного

кератину. При ШИК-реакції базальна мембрана епідермісу неперервна,

помірної інтенсивності, в ділянках гіперплазії інтенсивність реакції наростає. У

напрямку до периферичних відділах регенерату кількість судин зменшується, в

частині судин розвиваються склеротичні зміни. Просвіти судин нерівномірно

звужені або не визначаються. Судинна базальна мембрана неперервна, помірно

ШИК-позитивна. Ендотеліоцити, що лежать на ній, сплощені, з витягнутої

форми помірно базофільними ядрами. Кількість фібробластів знижується у

напрямку до периферії зони регенерату, фіброцитів — наростає. Придатки

шкіри в зоні регенерату не візуалізується.

Таким чином, при мікроскопічному дослідженні препаратів шкіри щурів з

термічним опіком, які отримували лікування доксицикліном в дозуванні

2,5 мг/кг, встановлено, що до 7-ї доби експерименту епідерміс, дерма, в третини

спостережень гіподерма піддаються коагуляційному некрозу з формуванням

зони перифокального запалення. Паралельно відзначаються ознаки початку

репаративного процесу — формується грануляційна тканина, спостерігається

вогнищева гіперплазія прилеглого до зони некрозу епідермісу.

До 14-ї доби відзначається позитивна динаміка процесу

загоєння — сформований регенерат з молодої сполучної тканини, починається

його епідермізація. Однак в одному спостереженні репаративний процес

116

ускладнений розвитком вторинних дрібновогнищевих стромальних некрозів в

оточуючих тканинах.

До 21-ї доби спостерігається дозрівання молодої сполучної тканини

регенерату і епідермізації його поверхні. Разом з тим в поодиноких випадках

зустрічаються вторинні стромальні некрози в прилеглих до зони регенерату

тканинах.

До 28-ї доби процес епітелізації регенерату у всіх спостереженнях

завершено.

Морфологічна характеристика вогнища термічного пошкодження при

лікуванні доксицикліном в дозі 30 мг/кг.

При мікроскопічному дослідженні препаратів шкіри щурів досліджуваної

групи до 7-ї доби експерименту в області термічного опіку сформована зона

коагуляційного некрозу тканин епідермісу, дерми і гіподерми, що формують

струп (рис. 4.10). Збережені фрагменти епідермісу локалізуються у гирла

зруйнованих волосяних фолікулів у вигляді 1-2 ряди клітин з гомогенною

еозинофільної цитоплазмою, зморщеними паличкоподібними ядрами, в частині

клітин з каріорексисом, в частині клітин ядра не візуалізується або

визначаються у вигляді слабко базофільних «тіней». Межі між клітинами не

визначаються. Роговий шар тонкий, щільний, еозинофільний. При ШИК-реакції

базальна мембрана епідермісу не візуалізується.

Нижчележачий тканинний детрит містить уривки некротизованих

колагенових волокон дерми та гіподерми, знищені придатки шкіри, судини із

фібриноїдним некрозом стінки та гемолізованими еритроцитами у просвіті,

вільно лежачі осколки ядер, мілкі скупчення поліморфноядерних лейкоцитів,

макрофагів. Нижче визначається тонкий безперервний шар острівців

грануляційної тканини, який складається переважно з судин капілярного типу,

оточених численними недиференційованими клітинами гематогенного ряду,

фібробластами зі слабко базофільною цитоплазмою та округлим ядром, що

помірно сприймають основні барвники, серед яких розташовуються ніжні,

117

помірно фуксинофільні тонкі колагенові волокна. При ШИК-реакції судинна

базальна мембрана тонка безперервна, з помірною інтенсивністю забарвлення.

В прилеглих тканинах в 4 спостереженнях відмічається вогнищева

гіперплазія епідермісу, прилеглого до зони некрозу, зі збільшенням рядів клітин

до 5–6.

В вогнищах гіперплазії, в частині епідермоцитів базального, рідше

шипуватого шару, зустрічаються гіперхромні ядра, фігури мітозу. Базальна

мембрана епідермісу тонка, помірно ШИК-позитивна.

У двох спостереженнях епідерміс вростає під струп. В дермі зберігається

пошарова будова, відмічається певне набрякання сполучнотканинних волокон за

зниженням фуксинофілії; пучкова їх будова збережена.

Ендотеліоцити — витягнутої форми з округлим базофільним ядром та світлою

цитоплазмою. Судинна базальна мембрана безперервна, слабко ШИК-

позитивна. В м’язових клітинах відсутня поперечна смугастість, при ШИК-

реакції глікоген не візуалізується. Нервові стовпчики — набрякові з

фуксинофільною та сполучнотканинною капсулою.

На 14 добу експерименту у всіх спостереженнях зона попереднього

термічного опіку вкрита струпом зі склеєних фібрином некротизованих уривків

епідермісу, дерми та гіподерми, інфільтрованих численними лейкоцитами (рис.

4.10).

З прилеглих тканин в периферичних відділах епідерміс вростає під струп.

Кількість рядів епідермоцитів сягає 5–6. В базальному шарі клітини з

гіперхромними ядрами, частина з фігурами мітозу. В шипуватому шарі

збільшена кількість рядів клітин до 4–5, зустрічаються мітози та гіперхромія

ядер. Еозинофільний роговий шар потовщений, пухко розташований. Під

новоутвореним епідермісом периферичних відділів у складі регенерату

визначаються численні помірно фуксинофільні колагенові волокна, що

складуються в паралельно розташовані пучки.

118

Острівці грануляційної тканини,

формуючі безперервний шар.

7 доба, ×200

Вростання епідермісу під струп,

вогнищева гіперплазія епітелію.

14 доба, ×100

Зона регенерату з повною

епідермізацією поверхні

28 доба, ×100

Рис.4.10 Морфологія вогнища термічного ураження шкіри на етапах

репарації опікової рани при лікуванні доксицикліном у добовій дозі 30 мг/кг.

119

В центральному відділі регенерату, піл струпом новоутворені судини

грануляційної тканини рівномірно розташовані. При ШИК-реакції базальна

мембрана судин визначається у вигляді тонкої, безперервної помірно

інтенсивної лінії.

На 21 добу експерименту у всіх спостереженням дослідженої групи зона

регенерату повністю покрита новоутвореним епідермісом. В центральному

відділі зони регенерату сформована дрібнопетльова сполучнотканинна сіть з

тонких помірно фуксинофільних пучків колагенових волокон, в комірках якої

нерівномірно розподілені судини, розташовані численні фібробласти з округлим

базофільним ядром, зустрічаються нечисленні макрофаги, нейтрофіли,

лімфоцити, тучні клітини. Просвіти частини судин добре виражені, містять

формені елементи крові, в частині з них просвіти нерівномірно звужені чи не

визначаються в наслідок облітерації їх ніжними фуксинофільними волокнами. В

стінці судин визначаються три шари: ендотелій; шар перицитів,

адвентиціальний. Судинна базальна мембрана безперервна, помірно ШИК-

позитивна. В периферичних відділах регенерату наростає вміст колагенових

волокон, які складаються у лежачі паралельно фуксинофільні пучки. Між ними

визначаються нерівномірно розташовані судини, фібробласти, одиничні

фіброцити, макрофаги, лімфоцити. Судини нечисленні, частина з потовщеною

склерозованою стінкою, звуженням просвіту, потовщенням та огрубіння

базальної мембрани.

На 28 добу у всіх спостереження зона регенерату покрита епідермісом

рівномірної товщини (4–6 рядів клітин), в якому чітко диференціюються

базальний, шипуватий та роговий шар. Клітки базального та шипуватого шару

крупні, зі слабко базофільною цитоплазмою та округлої форми помірно

базофільним ядром. У ростковому шарі окремі епідермоцити з гіперхромним

ядром та фігурами мітозу. Роговий шар тонкий, інтенсивно еозинофільний.

Базальна мембрана епідермісу безперервна, тонка, однорідна, помірно ШИК-

позитивна. Зона регенерату складається з паралельно орієнтованих помірно

фуксинофільних пучків колагенових волокон, які анастомозують між собою,

120

формуючи дрібнокомірчасті структури. Судини нерівномірно розташовані, їх

кількість у порівнянні з минулим строком знижена. Ендотеліоцити, що їх

вистилають, сплощені, помірно базофільні ядра витягнутої форми. У частині

судин в просвітах визначаються нечисленні еритроцити, у частині просвітів

нерівномірно звужені за рахунок розростання в них ніжних фуксинофільних

волокон. Базальна мембрана судин тонка, нерівномірної інтенсивності

забарвлення при ШИК-реакції. Серед клітинних елементів переважають

фібробласти, однак кількість їх відносно попередніх строків знижений,

визначаються нечисленні фіброцити. Придатки шкіри в зоні регенерату не

визначаються.

Таким чином, мікроскопічне дослідження в динаміці препаратів шкіри

щурів вивчаємої групи визначило, що на 7 добу експерименту зміни в зоні

термічного опіку проявляються розвитком коагуляційного некрозу усіх шарів

шкіри, помірною запальною реакцією та порушеннями кровообігу у прилеглих

до зони некрозу тканинах. Одночасно з цим проявляються ознаки

репаративного процесу — формується безперервний шар молодої грануляційної

тканини, відмічається посилення проліферативних процесів в епідермісі

оточуючих зону некрозу тканин.

На 14 добу сформована зона регенерату з епідермізацією його по

периферії, відновлюється структура прилеглих тканин.

На 21 добу продовжується процес дозрівання грануляційної тканини з

паралельною епідермізацією зони регенерату, яка носить повний характер.

На 28 добу у всіх спостереженнях має місце рівномірне фіброзування

регенерату з повною епідермізацією його поверхні.

Таким чином, використання всіх досліджених препаратів сприяє загоєнню

опікової рани при експериментальному термічного опіку.

Використання Тіотриазоліну у тварин із термічним ушкодженням шкіри,

як правило, обмежує деструктивні зміни у більшості випадків, викликані

термічним ураженням у межах епідермісу, дерми й підшкірно-жирової

121

клітковини; сприяє формуванню грануляційної тканини, її дозріванню та

епітелізації.

Використання Метилурацилу також сприяє загоєнню термічного опіку, до

кінця експерименту процес епітелізації завершений, проте у центральній зоні

регенерату відмічається гальмування процесу дозрівання сполучної тканини зі

збереженням острівців грануляційної тканини.

Під дією доксицикліну у дозі 2,5 мг/кг процес загоєння протікає

інтенсивніше, ніж у групі з використанням Метилурацилу. Про це свідчить

завершення процесу епітелізації регенерату до кінця єксперименту.

Під впливом доксицикліну у дозі 30 мг/кг процес загоєння термічного

ушкодження проходив найбільш інтенсивно, що проявляється обмеженням

деструктивного процесу у межах епідермісу та дерми, відсутністю некротичний

ускладнень у процесі загоєння дефекту. Такий перебіг загоєння термічного

опіку забезпечує більш раннє виникнення та рівномірне дозрівання молодої

сполучної тканини, її епітелізацію з нормалізацією процесів проліферації та

диференціювання епідермоцитів.

Враховуючи дані динаміки загоєння ран, терапевтичну ефективність та

результати морфологічних досліджень, можна дійти висновку, що синтетичний

інгібітор матриксних металопротеїназ доксициклін оказує найбільш виражений

ефект відносно загоєння термічного ураження у щурів та переважає за своєю

ефективністю препарати «Тіотриазолін» та «Метилурацил».

122

ЛІТЕРАТУРА

1. Effects of Multi-Day Ethanol Intoxication on Post-Burn Inflammation,

Lung Function, and Alveolar Macrophage Phenotype / B. J. Curtis, D. M. Boe, J. A.

Shults [et al.] // Shock. — 2018. — doi: 10.1097/SHK.0000000000001188.

2. Толстых П. И. Длительно не заживающие раны и язвы. Патогенез,

клиника, лечение / П. И. Толстых, О. Б. Тамразова, В. В. Павленко [и др.]. —

Москва. — 2009. — 170 с.

3. Hoffmann G. Heat for wounds - water-filtered infrared-A (wIRA) for

wound healing - a review / G. Hoffmann, M. Hartel, J. B. Mercer // Ger Med Sci. —

2016. — 14:Doc08. — doi: 10.3205 / 000235.

4. Ellison D. L. Burns / D. L. Ellison // Crit Care Nurs Clin North Am. —

2013. — Vol. 25, No 2. — P. 273-285.

5. Vigani A. Systemic and Local Management of Burn Wounds / A. Vigani, C.

A. Culler // Vet Clin North Am Small Anim Pract. — 2017. — Vol. 47, No. 6. —

P. 1149-1163.

6. Медико-экономические аспекты лечения тяжелообожженных /

А. В. Воробьев, С. П. Перетягин, С. А. Бухвалов [и др.] // II съезд

комбустиологов России: сб. науч. тр., — Москва, 2008. — С.15–17.

7. Парамонов Б. А. Ожоги: Руководство для врачей / Б. А Парамонов,

О. Я. Порембский, В. Г. Яблонский. — Санкт-Петербург. — 2000. — С. 130–224.

8. Shakirov B. M. Evaluation of different surgical techniques used for

correction of post-burn contracture of foot and ankle / B. M. Shakirov // J. Annals of

Burns and Fire Disasters. — 2010. - № 3. — Р. 137–143.

9. Бігуняк В. В. Термічні ураження: посіб. [ для студ. вищ. медичн. закл.]

/ В. В. Бігуняк, М. Ю. Повстяний. — Тернопіль: Укрмедкнига. — 2004. — 195 с.

10. Звягинцева Т. В. Провоспалительные цитокины в развитии

экспериментального ожога / Т. В. Звягинцева, А. В. Кривошапка,

С. И. Миронченко // Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник

123

Української медичної стоматологічної академії. — Полтава, 2010. — Т.10, № 4

(32). — С. 78–82.

11. Матриксные металлопротеиназы ММП-2 и ММП-9 раневых и

ожоговых экссудатов и их действие на белки внеклеточного матрикса /

Воронкина И. В., Кокорин К. В., Чуликов О. В. [и др.] // Цитология. — 2003. —

Т. 45, №1. — С. 43–50.

12. Novel use of doxycycline in continuous-instillation negative pressure

wound therapy as "wound chemotherapy" / L Scimeca Christy, Manish Bharara,

Timothy K Fisher [et al.] // Foot & ankle specialist. — 2010. — Vol. 3, № 4. — P.

190–193.

13. Богданец Л. И. Местное лечение венозных трофических язв /

Л. И. Богданец, А. И. Кириенко, Е. А. Алексеева // Ангиология и сосудистая

хирургия. — 2000, № 1. — С. 113–116.

14. Matrix metalloproteinase gene polimerphisms in patiens with rheumathoid

arthritis / Sherer, T. B.de Souza, J. de Paoli [et al.] // Reumatol Int. — 2010 —

Vol. 30, № 3. — Р. 369–373.

15. Butler G. S. Updated biological roles for matrix metalloproteinases and

new "intracellular" substrates revealed by degradomics / G. S. Butler, C. M. Overall //

Biochemistry. — 2009 — Vol. 48, № 46. — Р. 10830–10845.

16. Medzhitov R. Transcriptional control of the inflammatory response /

R. Medzhitov, T. Horng // Nat. Rev. Immunol. — 2009. — Vol. 9, № 10. — P. 692–

703.

17. Звягинцева Т. В. Метаболитотропная терапия хронических ран

(монографія) / Т. В. Звягинцева, И. В. Халин - Харьков.: «Апостроф», 2011.–

180 с.

18. Read R. C. The tumor necrosis factor polymorphism TNF (–308) is

associated with susceptibility to meningococcal sepsis, but not with lethality / R. C.

Read // Crit. Care Med. — 2009. — Vol. 37, N 4. — P. 1237–1243.

124

19. Lin Y. J. Association of TNF-g gene polymorphisms with systemic lupus

erythematosus in Taiwanese patients / Y. J. Lin // Lupus. — 2009. — Vol. 18. — P.

974–979.

20. Expression and proteolysis of VEGF is increased in chronic wounds / G.

Lauer, S. Sollberg, M. Cole [et al.] // J. Invest. Dermatol. — 2000. — Vol. 115. — P.

12–18.

21. Исследование роли цитокинов в патогенезе ВИЧ-инфекции /

П. Д. Дунаев, А. В. Иванкова, С.В. Бойчук [и др.] / ВИЧ-инфек. и

иммуносупрес. — 2010. — Т. 2, № 3. — С. 55–57.

22. Plasmin modulates VEGF-A mediated angiogenesis during wound repair /

D. Roth, M. Piekarek, H. Christ, [et al.] // Am. J. Pathol. — 2006. — Vol. 168. — P.

670–684.

23. Мейл Д. Иммунология / Д. Мейл, Дж. Бростофф, Д. Б. Рот, А. Ройт. —

М.: Логосфера, 2007. — 556 c.

24. Протизапальний вплив N-стеароїлетаноламіну на експериментальну

опікову травму в щурів / Н. М. Гула, А. А. Чумак, А. Г. Бердишев [та ін.] // Укр.

Біохім. Журн. — 2009. — Т. 81, № 2. — С. 107–116.

25. Белов Б. С. Острая ревматическая лихорадка и хроническая

ревматическая болезнь сердца: диагностика, лечение, профилактика / Б. С.

Белов // Consilium Medicum. — 2006. — Т. 1, № 4. С. 614–618.

26. Doxycycline-mediated inhibition of matrix metalloproteinases improves

healing after rotator cuff repair / A. Bedi , A. J. Fox , D. Kovacevic [et al.] // Am.

Jurn. Sports Med . — 2010. — Vol. 38, № 2. — P. 308–317.

27. Abdullahi A. Animal models in burn research / A. Abdullahi, S. Amini-Nik,

M. G. Jeschke // Cell Mol Life Sci. — 2014. — Vol. 71, No. 17. — P. 3241-3255.

28. Dynamic changes of matrix metalloproteinase 9 and tissue inhibitor of

metalloproteinase 1 after burn injury / B. Nagy, L. Szélig, S. Rendeki [et al.] // J Crit

Care. — 2015. — Vol. 30, No. 1. — P. 162-166.

http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed?term=




125

29. National trends in burn and inhalation injury in burn patients: results of

analysis of the nationwide inpatient sample database / A. Veeravagu, B. C. Yoon, B.

Jiang [et al.] // J Burn Care Res. — 2015. — Vol. 36, No. 2. — P. 258-265.

30. Vaughn L. Severe burn injury, burn shock, and smoke inhalation injury in

small animals. Part 1: burn classification and pathophysiology / L. Vaughn, N. Beckel

// J Vet Emerg Crit Care (San Antonio). — 2012. — Vol. 22, No. 2. — P. 179-186.

31. Хомулло Г.В. Цитологический состав экссудата при заживлении ран в

условиях воздействия хитозана / Г. В. Хомулло, О. М. Довгилева. //

Верхневолжский мед. журн. — 2011. — Т. 9. — Вып. 2. — С. 31–36.

32. Алексеев А. А. Актуальные вопросы организации и состояние

медицинской помощи пострадавшим от ожогов в Российской Федерации /

А. А. Алексеев, В. А. Лавров // II съезд комбустиологов России: сб. науч. тр. —

Москва, 2008. — С. 3–5.

33. Алексеев А. А. Современные стандарты и технологии лечения

обожженных / А. А. Алексеев, М. Г. Крутиков // II съезд комбустиологов

России: сб. науч. тр. — Москва, 2008. — С. 60–61.

34. Matrix metalloproteinases -8 and -9 and tissue inhibitor of

metalloproteinase-1 in burn patients. A prospective observational study / J.

Hästbacka, F. Fredén, M. Hult [et al.] // PLoS One. — 2015. — Vol. 10, No. 5. —

P. e0125918.

35. Миронов В. И., Гилёва И. И. Раневой процесс: современные аспекты

патогенеза / В. И. Миронов, И. И. Гилёва // Сибирский медицинский журнал,

2009, № 6. — С. 20–26.

36. Спиридонова Т. Г. Консервативное лечение ожоговых ран /

Т. Г. Спиридонова // Российский мед. журнал. — 2003. — Т. 9, № 13–14. —

С. 560–563.

37. Immunological and microbiological investigations of patients with burn

injuries / Y. D. Stoilova, I. A. Haidushkal, M. A. Murdjeval [et al.] // Folia. Med. —

2007, № 1–2. — P. 49–58.

126

38. Matrix metalloproteinase 12-deficiency augments extracellular matrix

degrading metalloproteinases and attenuates IL-13-dependent fibrosis / S. K. Madala,

J. T. Pesce, T. R. Ramalingam [et al.] // J. Immunol. — 2010. — Vol. 184, № 7. — P.

3955–3963.

39. Matrix metalloproteinase inhibitors in rheumatic diseases / M. Brewster,

E. J. Lewis, K. L. Wilson [et al.] // Arthritis Rheum Jurn. — 1998, Vol. 41, № 9. — P.

1639–1644.

40. Григорьева Т. Г. Медицинская и социальная эффективность

реабилитации больных с ожогами лица, шеи и их последствиями /

Т. Г. Григорьева, Е. К. Тимченко // Междунар. Мед. Журнал. — 2005, № 2.–С.

91–96.

41. Вазина И. Р. Летальность и причины смерти обожженных / И. Р.

Вазина, С. Н. Бугров // Рос. мед. журн. 2009. — № 3. — С. 14–17.

42. Шейнберг А. Б., Цой В. К. Лечение послеожоговых рубцовых

деформаций тыльной поверхности стоны у детей / А. Б. Шейнберг , В. К. Цой //

Современные вопросы лечения термических поражений и их последствий:

Материалы конф. — Донецк, 2005. — С. 156–158.

43. Кузин М. И. Раны и раневая инфекция / Под ред. М.И. Кузина,

Б. М. Костючок. Руководство для врачей — М.: Медицина, 1990.–592 с.

44. A review of gene and stem cell therapy in cutaneous wound healing /

L. K. Branski, G. G. Gauglitz, D. N. Herndon [et al.] // Burns. — 2009. — Vol. 35,

№ 2 — Р. 171–180.

45. Поляниниа Д. А. Психотерапия больных с ожогами / Д. А. Поляниниа,

Н. М. Енифанова, С. В. Смирнов // Российский мед. журнал. — 2005, №3. —

С.16–20.

46. Cutaneous towards development of a dermal rudiment for enhanced wound

healing response / Y. Garsia, B. Wilkins, R. J. Collighan [et al] // Biomaterials. —

2008. — Vol. 29, № 7. — P. 857–868.

47. Edwards S. L. Tissue viability: understanding the mechanisms of injury and

repair / S. L. Edwards // Nursing Standart. — 2006. — Vol. 21. — N 13. — P. 48–56.

127

48. Simpson D. M. The neutrophilic leukocyte in wound repair. A study with

antineutrophil serum / D. M. Simpson, R. Ross // J. Clin. Invest. — 1972. —

Vol. 51. — P. 2009–2023.

49. Звягинцева Т. В. Цитокиновый профиль крови при экспериментальной

ожоговой ране / Т. В. Звягинцева, А. В. Кривошапка, С. И. Миронченко //

Современные наукоемкие технологии. — 2010, № 12 — С. 36–37.

50. Абаев Ю. К. Биология заживления острой и хронической раны /

Ю. К. Абаев // Медицинские новости. — 2003, № 6. — С. 3–10.

51. Theoret C. L. Update on wound repair / C. L. Theoret // Clinical

Techniques in Equine Practice. — 2004. — Vol. 3, № 2. — P. 110–122.

52. Greenhalgh D. G. The role of apoptosis in wound healing / D. G.

Greenhalgh // The International Journal of Biochemistry & Cell Biology. — 1998. —

Vol. 30, № 9. — P. 1019–1030.

53. Абаев Ю. К. Современные особенности хирургической инфекции /

Ю. К. Абаев // Вестн. хир. — 2005. — Т. 164, № 3. — С. 107–112.

54. Gill S. E. Metalloproteinases and their inhibitors: regulators of wound

healing / S. E. Gill, W. C. Parks // Int Jurn. Biochem. Cell. Biol. — 2008. Vol. 40, №

6 — 7. — P. 1334–1347.

55. Ziora D. Induced sputum metalloproteinases and their inhibitors in relation

to exhaled nitrogen oxide and sputum nitric oxides and other inflammatory cytokines

in patients with chronic obstructive pulmonary disease / D. Ziora, S. Dworniczak,

J. Kozielski // Jurn. Physiol. Pharmacol. — 2008. — Vol. 59, № 6. — Р. 809–817.

56. Роль матриксных металлопротеиназ при воспалительных заболевания

легких / Я. Н. Шойхет, Ю. В. Кореновский, Ю. Г. Мотин [и др.] // Проблемы

клинической медицины. — 2008, №3. — С. 99–102.

57. Blackburn J. S. Matrix Metalloproteinase-1 and Thrombin Differentially

Activate Gene Expression in Endothelial Cells via PAR-1 and Promote

Angiogenesis / J. S. Blackburn, С. E. Brinckerhoff // Am. J. Pathol. — 2008. —

Vol. 173, № 6 — P. 1736– 1746.

128

58. Van Lint P. Chemokines and cytokines processing by matrix

metalloproteinases and its effect on leukocyte migration and inflammation /

P. Van Lint, C. Libert // J Leukoc. Biol. — 2007. — Vol. 82, № 6. — P. 135–1381.

59. Role of matrix metalloproteinases in chronic rhinosinusitis / K. Kostamo,

Е. Toskala E, Т . Tervahartiala [et al.] // Curr Opin Allergy Clin Immunol. — 2008. —

Vol. 8, № 1. — Р . 21–27.

60. Sledge G.W. Jr. VEGF-targeting therapy for breast cancer / G.W. Jr.

Sledge // J. Mammary Gland Biol. Neoplasia. — 2005. — Vol. 10, № 4. — P. 319–

323.

61. The expression of MMP-2, MMP-7, MMP-9, and TIMP-1 in chronic

rhinosinusitis and nasal polyposis / I. H. Can, К. Ceylan , M Caydere , [et al.] //

Otolaryngol Head Neck Surg. — 2008. — Vol. 139, № 2. — Р . 211–215.

62. A matrix metalloproteinase-l / protease activated receptor-1 signaling axis

promotes melanoma invasion and metastasis / J. S. Blackburn, I. Liu, С. I. Coon

[et al.] // Oncogene. — 2009. — Vol. 28. — P. 4237–4248.

63. Соловьева Н. И. Методы определения активности матриксных

металлопротеиназ / Н. И. Соловьева, О. С. Рыжакова // Клиническая

лабораторная диагностика. — 2010, №2. — С. 17–21.

64. Attanasio S. Therapeutic angiogenesis in the management of critical limb

ischemia: current concepts and review / S. Attanasio, J. Snell. // Cardiol Rev. —

2009. — Vol. 17, № 3. — P. 115–120.

65. Tissue inhibitor of metalloproteinases-1 (TIMP-1) inhibits tumor growth

and angiogenesis in the TIMP-1 transgenic mouse model / Y. Ikenaka, H. Yoshiji,

S. Kuriyama [et al.] // Int. J.Cancer. — 2003. — Vol. 20. — P. 105–108.

66. Франк Г. А. Состояние внеклеточного матрикса и маркеры адгезии в

уротелиальном раке мочевого пузыря / Г. А. Франк, Л. Э. Завалишина,

Ю. Ю. Андреева // Архив патол. — 2005. — Т. 67, № 3. — С.11–14.

67. Vasculorgenic mimicry and tumor-cell plasticity / M. J. C. Hendrix,

E. A. Seftor, A. R. Hess [et al.] // Nature Reviews Cancer. — 2003. — Vol. 3. — P.

411–422.

http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed?term=Caydere%20M%5BAuthor%5D&cauthor=true&cauthor_uid=18656717

http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed?term=Caydere%20M%5BAuthor%5D&cauthor=true&cauthor_uid=18656717

http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed?term=Ceylan%20K%5BAuthor%5D&cauthor=true&cauthor_uid=18656717

http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed?term=Tervahartiala%20T%5BAuthor%5D&cauthor=true&cauthor_uid=18188013

http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed?term=Tervahartiala%20T%5BAuthor%5D&cauthor=true&cauthor_uid=18188013

http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed?term=Toskala%20E%5BAuthor%5D&cauthor=true&cauthor_uid=18188013

129

68. Matrix metalloproteinase-9 triggers the angiogenic switch during

carciogenesis / G. Bergers, R. Brekken, G. McMahon [et al.] // Nature Cell

Biology. — 2000. — Vol. 2. — P. 737–744.

69. Matriptase activates stromelysin (MMP-3) and promotes tumor growth and

angiogenesis / X. Jin, M. Yagi, N. Akiyama [et al.] // Cancer Sci. — 2006. —

Vol. 9. — P. 111–116.

70. Elevated serum matrix metalloproteinase 9 (MMP-9) concentration predicts

the presence of colorectal neoplasia in symptomatic patients / N. G. Hurst, D. D.

Stocken, S. Wilson [et al.] // Br. J. Cancer. — 2007. — Vol. 97, № 7. — P. 971–977.

71. Vihinen P. Matrix metalloproteinases in cancer: Prognostic markers and

therapeutic targets / P. Vihinen, V. M. Kahari // Int. J. Cancer. — 2002. — Vol. 99. —

P. 157–166.

72. Rundhaug J. E. Matrix metalloproteinases and angiogenesis / J. E.

Rundhaug // J. Cell Mol. — 2005. — Vol. 9. — P. 267–285.

73. Cao J. Endogenous angiogenesis inhibitors and their therapeutic

implications / J. Cao // Int. J. Biochem. Cell Biol. — 2001. — Vol. 33. — P. 357–369.

74. Huang. Z. Roles of main pro- and anti-angiogenic factors in tumor

angiogenesis / Z. Huang, S. D. Bao // World J Gastroenterol. — 2004. — Vol. 10,

№ 4. — P. 463–470.

75. Kalluri R. Basement membranes: Structure, assembly and role in tumour

angiogenesis / R. Kalluri // Nature reviews Cancer. — 2003. — Vol. 3. — P. 422–433.

76. Angiostatin and endostatin inhibit endothelial cell migration in response to

FGF and VEGF without interfering with specific intracellular signal transduction

pathways / K. Eriksson, P. Magnusson, J. Dixelius [et al.] // FEBS Letters. —

2003. — Vol. 536. — P. 19–24.

77. Folkman J. Angiogenesis and apoptosis / J. Folkman // Semin. Cancer

Biol. — 2003. — Vol. 13. — P. 159–167.

78. The antitumoral effect of endostatin and angiostatin is associated with a

down-regulation of vascular endothelial growth factor expression in tumor cells /

130

A. Hajitou, C. Grignet-Debrus, L. Devy [et al.] // The FASEB J. — 2002. —

Vol. 16.–P. 1802–1804.

79. Angiostatin decreases cell migration and vascular endothelium growth

factor (VEGF) to pigment epithelium derived factor (PEDF) RNA ratio in vitro and in

a murine ocular melanoma model / H. Yang, Z. Xu, P.M. Iuvone [et al.] // Molecular

Vision. — 2006. — Vol. 12. — P. 511–517.

80. Regulation of matrix metalloproteinases: an overview / S. Chakraborti,

M. Mandal., S. Das [et al.] // Mol. Cell Biochem. — 2003. Vol. 11. — P. 253–269.

81. Спирина Л. В. Металлопротеиназы как регуляторы неоангиогенеза в

злокачественных новообразованиях / Л. В. Спирина, И. В. Кондакова,

Е. В. Клишо, [и др.] // Сибирский онкологиченский журнал. — 2007, №1

(21). — С. 67–71.

82. Polymorphisms in MMP family and TIMP genes and carotid artery intima-

media thickness / C. Armstrong, S. Abilleira, M. Sitzer [et al.] // Stroke. — 2007. —

Vol. 38, № 11. — P. 2895–2899.

83. Brew K. The tissue inhibitors of metalloproteinases (TIMPs): an ancient

family with structural and functional diversity / K. Brew, H. Nagase // Biochim.

Biophys. Act. — 2010. — Vol. 1803, № l. — P. 55–71.

84. Expression of interstitial collagenase and its endogenous regulators in

immortalized and transformed by HPV16 E7 gene fibroblasts / O. S. Ryzhakova,

Т.А. Gureeva, V. А. Zhurbilskaya [et al.] // Biochemistry Supplement Scries B-

Biomedical Chemistry. — 2007. — Vol. 1, № 4. — Р. 342–347.

85. RUNX3 inhibits the expression of vascular growth factor and reduces the

angiogenesis, growth and metastasis of human gastric cancer / Peng Z., Wei D.,

Wang L. [et al.] // Clin. Cancer Res. — 2006. — Vol. 12, № 23. — P. 6386–6394.

86. Activity of matrixmetalloproteinase-9 against native collagen typesl and III

/ H. F. Bigg, A. D. Rowan, M. D. Barker [et al.] // J. FEBS. — 2007. — Vol. 274, №

5. — P. 1246–1255.

131

87. Dynamic Interactions between Myocytes, Fibroblasts, and Extracellular

Matrix / I. Banerjee, K. Yekkala, Т. К. Borg [et al.] // Interactive and Integrative

Cardiology.–2006. — Vol. 1080. — P. 76–84.

88. Expression and Roles of MMP-2, MMP-9, MMP-13, TIMP-1, and TIMP-2

in Allergic Nasal Mucosa. R. Pawankar, S. Mori , C. Ozu , M. Nonaka [et al.] //

Allergy Asthma Immunol Res. — 2012. — Vol. 4. P. 231–239.

89. Соболева Г. М. Семейство матриксных металлопротеиназ: общая

характеристика и физиологическая роль / Г. М. Соболева, Г. Т. Сухих //

Акушерство и генекология. — 2007, №1– С. 5–7.

90. Nyberg P. Endogenous inhibitors of angiogenesis / P. Nyberg, L. Xie,

R. Kalluri // Cancer Res. — 2005. — Vol. 5. — P. 3967–3979.

91. Межклеточные и клеточно-матриксные взаимодействия в патологии.

А. А. Иванов, О. П. Гладских, А. В. Кузнецова, [и др] // Мол. Мед. — 2005. —

№ 2. — С. 16–20.

92. Expression pattern of angiogenic factors and prognosis after hepatic

resection in hepatocellular carcinoma: importance of angiopoietin-2 and hypoxia-

induced factor-1 alpha / H. Wada, H. Nagano, H. Yamamoto [et al.] // Liver Int. —

2006. — Vol. 26, № 4. — P. 414–423.

93. Angiogenic and antifibrotic actions of hepatocyte growth factor improve

cardiac dysfunction in porcine ischemic cardiomyopathy / J. Azuma, Y. Taniyama,

Y. Takeya [et al.] // Gene Therapy. — 2006. — Vol. 13. — P. 1206–1213.

94. Comparison of vascular endothelial growth factor and fibroblast growth

factor-2 in a swine model of endothelial dysfunction / M. Boodhwani, P. Voisine, M.

Ruel [et al.] // Eur. J. Cardiothorac. Surg. — 2008. — Vol. 33, № 4. — P. 645–650.

95. Kataoka T. Chemical biology of inflammatory cytokine signaling / T.

Kataoka // J. Antibiot. — 2009. — Vol. 62, № 12. — P. 655–667.

96. Kunz M. Cytokines and cytokine profiles in human autoimmune diseases

and animal models of autoimmunity / M. Kunz, S. M. Ibrahim // Mediators

Inflamm. — 2009. — Vol. 7, № 3. — P. 159–179.

132

97. Интерлейкины и хемокины при остром ишемическом инсульте,

отягощенном и неотягощенном при диабете / A. C. Бояджан, А Э. Аракелова,

В. А. Айвазян, В. А. Манукян // Цитокины и воспаление. — 2008. — Т. 7, №

1. — С. 40–43.

98. Хроническое системное воспаление как типовой патологический

процесс / Е. Ю. Гусев, Я. Н. Юрченко, В. А. Черешнев [и др.] // Цитокииы и

воспаление. — 2008. — Т.7, № 4. — С. 3–10.

99. Железникова Г. Ф. Цитокины как предикторы течения и исхода

инфекций / Г. Ф. Железникова // Цитокины и воспаление. — 2009. — Т.8, №

1. — С.10– 17.

100. Ковалева О. Н. Биологические эффекты интерлейкина-1 / О. Н.

Ковалева, Т. Н. Амбросова // Врачебная практика. — 2001, №2. — С. 94–98.

101. БезЗПАсность применения ФНО-а во взрослой и детской

ревматологической практике / Е. И. Алексеева, К. Б. Исаева, Е. Г. Чистякова

[и др.] // Вопросы современной педиатрии. 2010. — № 1. — С. 82–94.

102. Лоскутов А. Л. Циркулюючі імунні комплекси як інтегральний

показник імунотоксикозу у хворих з хронічним бронхітом у сполученні з

інсулінорезистентністю / А. Л. Лоскутов // Перспективи медицини та

біології. — 2011. — Т. 3, № 2. — С. 45–49.

103. Interleukin-22, a Th l7 cytokine, mediates IL-23-induced dermal

inflammation and acanthosis / Zheng Y., Danilenko D. M., Valdez P. [et al] //

Nature. — 2007. — Vol. 445. — P. 648–651.

104. Иванов И. И. Значение определения уровня циркулирующих

иммунных комплексов в оценке эффективности лечения преэклампсии

беременных / И. И. Иванов, Е. Н. Прочан // Таврический медико-биологический

вестник, 2010. — Т. 13, № 4 (52). — С. 62–67.

105. Андрекайте Н. А. Антитоксические циркулирующие иммунные

комплексы при острых кишечных инфекционных заболеваниях /

Н. А. Андрекайте, О. Ф. Белая, Ю. В. Юдина, Ю. А. Белая, Д. В. Беликов //

Фарматека для практикующих врачей. — 2011. - № 12 (225). — С. 101–105.

133

106. Significant association of the tumor necrosis factor receptor 2 (TNFR2)

gene with human narcolepsy / Н. Hohjoh , N. Terada, М . Kawashima [ et al] // .J.

Tissue Antigens. — 2008. — Vol. 56. — Issue 5. — P. 446–448.

107. Симбирцев А. С. Цитокиновая система регуляции защитных

реакций организма / А.С. Симбирцев // Цитокины и воспаление. — 2002. — Т.

1, № 1. — С.9–16.

108. Демьянов А. В. Диагностическая ценность исследования уровней

цитокинов в клинической практике / А. В. Демьянов, А. Ю. Котов,

А. С. Симбирцев // Цитокины и воспаление. — 2003. — Т. 2, №3. — С. 20–35.

109. Кривошапка О. В. Вплив мазі тіотриазоліну на прозапальні

інтерлейкіни при термічному опіку у щурів / О. В. Кривошапка, Т. В.

Звягинцева, С. І. Миронченко // Актуальні питання безпечного застосування

ліків: всеукраїнська науково-практична конференція, 17-18 жовтня 2013 р.:

матеріали — Тернопіль: ТДМУ, 2013.– С. 30–31.

110. Singh V. K. Role of cytokines and growth factors in radioprotection /

V. K. Singh, V. S. Yadav // Exp. Mol. Pathol. — 2005. — Vol. 78. — P. 156–169.

111. Dinarello C. A. Immunological and inflammatory functions of the

interleukin-1 family / C. A. Dinarello // Annu. Rev. Immunol. — 2009. — Vol. 27. —

P. 519–550.

112. Ильина Н. И. Воспаление и иммунитет в общеклинической

практике. Общая концепция / Н. И. Ильина, Т.О. Гудима // Цитокины и

воспаление. — 2005. — Т. 4, №3. — С. 42–44.

113. Потапнев М. П. Апаптоз клеток иммунной системы и его регуляция

цитокинами / М. П. Потапнев // Иммунология. — 2002. — № 4. — С. 237–242.

114. Кривошапка О. В. Роль прозапальних цитокінів у механізмах

хронізації опікової рани: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.мед.

наук: спец. 14.03.04 «Патологічна фізіологія» / О. В. Кривошапка. — Х.,

2012. — 23 с.

115. Цитокиновый профиль и морфологические особенности

заживления при лечении хронического раневого процесса церебролизином /

http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed?term=Kawashima%20M%5BAuthor%5D&cauthor=true&cauthor_uid=11144293

http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed?term=Kawashima%20M%5BAuthor%5D&cauthor=true&cauthor_uid=11144293

http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed?term=Terada%20N%5BAuthor%5D&cauthor=true&cauthor_uid=11144293

http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed?term=Hohjoh%20H%5BAuthor%5D&cauthor=true&cauthor_uid=11144293

134

Т. В. Звягинцева, И. В. Халин, Г. И. Губина-Вакулик [и др.] // Вісник Вінницьк.

нац. мед. ун-ту. — 2007. — № 11(2 / 1). — С. 592–597.

116. Имашева А. К. Особенности регенераторных процессов кожи при

термических ожогах / А. К. Имашева, М. В. Лазько // Фундаментальные

исследования. — 2009, № 5. — С. 22–24.

117. Ben Menachem-Zidon O. Astrocytes support hippocampal-dependent

memory and long-term potentiation via interleukin-1 signaling / O. Ben Menachem-

Zidon, A. Avital, Y. Ben-Menahem [et al.] // Brain Behav. Immun. — 2011. —

Vol. 25, № 5. — Р. 8–16.

118. Матвійчук О. Б. Оцінка ризику розвитку гнійно-септичних

ускладнень у невідкладній хірургії тонкої та товстої кишок / О. Б. Матвійчук,

А. Б. Зіменковський // Укр. журн. хірургії. — 2009, № 2. — С. 95–98.

119. Звягинцева Т. В. Лечебно-профилактическое действие мази

тиотриазолина при местных лучевых повреждениях кожи в эксперименте /

Т. В. Звягинцева, С. И. Миронченко, Е. В. Желнин // Екпериментальна і клінічна

медицина. — 2009, № 3. — С. 54–57.

120. Громова Е. Г. Динамика содержания TNFα, IL-1β, IL-6, IL-4 и IL-2

при гемодиализе у больных с хронической почечной недостаточностью /

Е. Г. Громова // Иммунология. — 2002. — Т. 23, №1. — С. 61–62.

121. Сенников С. В. Методы исследования системы цитокинов /

С. В. Сенников, А. Н. Силков // Система цитокинов: теоретические и

клинические аспекты: материалы междунар. конф., Новосибирск. — Наука. —

2004. — С. 311–321.

122. Ширшев С. В. Роль гормонально-цитокиновых взаимодействий в

формировании иммунного ответа / С. В. Ширшев // Пробл. эндокринол. —

1995. — Т. 41, №1. — С. 32.

123. Нагоева М. Х. Оценка состояния противовоспалительных и

провоспалительных цитокинов у больных ангиной / М. Х. Нагоева // Вестник

новых медицинских технологий. — 2009. — Т. 16, № 1. — С. 85–86.

135

124. Moore M. A. Cytokine and chemokine networks influencing stem cell

proliferation, differentiation, and marrow homing / M. A. Moore // J. Cell.

Biochem. — 2005. — Vol. 38. — P. 29–38.

125. Jung T. Interleukin-4 and interleukin-5 are rarely coexpressed by human

T cells / T. Jung, U. Schauer, K. Rieger [et al.] // Eur. J. Immunol. — 1995. —

Vol. 25. — P. 2413–241.

126. Expression of cyclooxygenase-2 and 5-lipoxygenase in nasal polyps

associated with interleukin-4 promoter polymorphism -590 / K. P. Seong, W. H.

Kyung, J. Hyun [et al.] // Otolaryngology — Head and Neck Surgery.– 2006. —

Vol.135, Issue 6. — P. 928–932.

127. Остапченко Л. И. Роль антиоксидантной системы и оксида азота в

формировании стресс-индуцированой язвы желудка у крыс / Л. И. Остапченко,

О. В. Сокур, Я. С. Максимович // Тенденции развития биологии, химии, физики:

международной заочной научно-практической конференции, 06 марта 2012 г.:

материалы — Новосибирск: Изд. «Сибирская ассоциация консультантов»,

2012. — 100 с.

128. Сомова Л. М. Оксид азота как медиатор воспаления / Л. М. Сомова,

Н. Г. Плехова // Вестник ДВО РАН. — 2006, № 2. — С. 77–80.

129. Петраков А. В. Значение оксида азота и малонового диальдегида в

диагностике обострения хронического панкреатита и эффективности его

лечения / А. В. Петраков, В. Н. Дроздов, Л. В. Винокурова [и др.] // Лечащий

врач. — 2011. — №2. — С. 63–66.

130. Арушанян Э. Б. Взаимосвязь психоэмоционального состояния и

иммунной системы / Э. Б. Арушанян, Э. В. Бейер // Успехи физиол. Наук. —

2004. — Т. 35. — С. 49–64.

131. Бондарь Т. Н. Система L-аргинин / оксид азота и иммунитет /

Т. Н. Бондарь // Експериментальна та клінічна медицина. — 2009. — № 3. — С.

4–8.

132. Звягинцева Т. В. Роль метаболитов оксида азота в механизмах

развития экспериментального ожога / Т. В. Звягинцева, А. В. Кривошапка, Е. В.

136

Желнин // Експериментальна та клінічна медицина. — 2011. — Т. 2, № 51. — С.

5–9.

133. Moro C. Contractile activity of the bladder urothelium / lamina propria

and its regulation by nitric oxide / C. Moro, C. Leeds, R. Chess-Williams // Eur. J.

Pharmacol. — 2010. — Vol. 674 (2–3). Р. 445–449.

134. Yasear A. Y. Effect of dexamethasone on osteoclast formation in the

alveolar bone of rabbits / A. Y. Yasear, S. A. Hamouda // Iraqi Journal of Veterinary

Sciences. — 2009. — Vol. 23, № 1. — Р. 13–16.

135. Должкова К. П. NO-залежні механізми регенерації кісток нижньої

щелепи за умов надходження в організм нітрату натрію: автореф. дис. На

здобуття наук. ступеня канд. мед. наук: спец. 14.03.04 "Патофізіологія" /

К. П. Должкова. — Х., 2011. — 20 с.

136. Кривошапка А. В. Фактор некроза опухолей (альфа) и оксид азота

при экспериментальном термическом ожоге / А. В. Кривошапа // Український

науково-медичний молодіжний журнал. — 2011. — С. 61.

137. Владимиров Ю. А. Перекисное окисление липидов в биологических

мембранах (монография) / Ю. А. Владимиров, А. И. Арчаков — Моска.: Наука,

1972.–252 с.

138. Горожанская, Э. Г. Свободнорадикальное окисление и механизмы

антиоксидантной защиты в нормальной клетке и при опухолевых заболеваниях /

Э. Г. Горожанская // Клин. лаб. диагностика. — 2010, № 6. — С. 28–44.

139. Бєлєнічев I. Ф. Антиоксиданти: сучасні уявлення, перспективи

створення / I. Ф. Бєленічев, С. I. Коваленко, В. В. Дунаев // Ліки. — 2002, №1-

2. — С. 43–47.

140. Increased markers of oxidative stress in plazma of patients with chronic

pancreatitis / M. Podborska, A. Sevcikova, J. Trina [et al.] // Czech Republic. Neuro

Endocrinol. Lett. — 2009. — Vol. 30. — P. 116–120.

141. Камилов Р. Ф. Свободно-радикальное окисление и антиоксидантная

защита при воздействии органических растворителей в производстве /

137

Р. Ф. Камилов, Т. В. Ханов, В. П. Кудрявцев, Д. Ф. Шакиров // Клин. лаб. диаг.

2009, № 1. — С. 9–13.

142. Oxidative stress and anti-oxidative mobilization in burn injury / A.

Parihar, M. S. Parihar, S. Milner [et al.] // Burns. — 2008. — Vol. 34, № 1. — P. 6–

17.

143. Interplay among oxidants, antioxidants, and cytokines in skin disorders:

present status and future considerations / M. Portugal, V. Barak, I. Ginsburg [et al.] //

Biomed. Pharmacother. — 2007. — Vol. 61, № 7. — Р. 412–422.

144. Ломоносов K. M. Окислительный стресс и антиоксидантная терапия

/ K. M. Ломоносов // Росс. журн. кожных и венерич. болезней. — 2009. — №

2. — С. 27–31.

145. Симонова Н. В. Фитопрепараты в коррекции процессов перекисного

окисления липидов биомембран, индуцированных ультрафиолетовым

облучением / Н. В.Симонова // Вестник Красноярского государственного

аграрного университета. — 2009. — № 2. — С. 119–124.

146. Чумакова А. С. Изменение свободорадикальных процессов в

различных органов крыс разного возраста при остром стрессе / А. С. Чумакова,

Д. Л. Теплый, Ю. В. Нестерова // Биологические исследования. — 2009. — №

4. — С. 34–37.

147. Berger M. M. Antioxidant supplementation in sepsis and systemic

inflammatory response syndrome / M. M. Berger, R. L. Chiolero // Crit Care Med. —

2007. — Vol. 35, № 9. — P. 584–590.

148. Хидирова Л. Д. Изменение баланса между активностью

перекисного окисления липидов, антиоксидантной защитой и содержанием

железа у крыс при экспериментальном инфаркте миокарда / Л. Д. Хидирова //

Рациональная фармакотерапия в кардиологии. — 2010. — Т. 2, № 25. — С. 216–

219.

149. Seyed S. M. Antioxidant therapy in the management of acute, chronic

and post-ERCPpancreatitis: A systematic review / S. M. Seyed, S. Monfared, H.

Vahidi // Word J. Gastroenterol. — 2009. — Vol. 36. — P. 4481–4490.

138

150. Heck D. E. Mechanism of oxidant generation by catalase / D. E. Heck,

M. Shakarjian, H. D. Kim, [et al.] // Annals of the New York Academy of

Sciences. — 2010. — Vol. 1203. — P. 120–125.

151. Нестеров Ю. В. Влияние стресс-индуцированных воздействий

разной модальности и антиоксиданта на свободо-радикальные процессы в

легких и печени белах крыс / Ю. В. Нестеров, А. С. Чумакова, Н. В. Турченко //

Естественные науки. — 2010. — № 3. — С. 122–126.

152. Антиоксидантное средство тиотриазолин в комплексной терапии

больных открытоугольгой глаукомой / Б. С. Безуглый, Е. В. Буянова,

Л. Э. Саржевская [и др.] // Актуальні питання фармацевтичної та медичної

науки та практики: Зб. наук. Статей ЗДМУ, 2002. — С. 133–134.

153. Активация свободно-радикального окисления — эфферентное звено

реализации цитЗПАтогенных эффектов ожоговой травмы / Н. В. Полутова,

Н. П. Чеснокова, Н. В. Островский [и др.] // Вестник новых медицинских

технологий. — 2009. — Т. XVI, №2 — С. 68–71.

154. Bioengineered skin substitutes for the management of burns: a

systematic review Text / C. Pham, J. Greenwood, H. Cleland [et al] // Burns. —

2007. — Vol. 33. — P. 946–957.

155. Андреев Д. Ю. Современные раневые покрытия / Д. Ю. Андреев,

Б. А. Парамонов, А. М. Мухтаров // Вестник хирургии им. И. И. Грекова. —

2009. — Т. 168. — № 3. — С. 98–102.

156. Silver Antimicrobial Dressings in Wound Management: A Comparison of

Antibacterial, Physical, and Chemical Characteristics / D. Parsons, Ph. G. Bowler,

Viv Myles [et al.] // Wounds: A Compendium Clin. Research Practice. — 2005. —

Vol. 17, № 8. — P. 222–232.

157. An investigation on burn wound healing in rats with chitosan gel

formulation containing epidermal growth factor / C. Alemdaroglu, Z. Degim, N.

Celebi [et al.] // Burns. — 2006. — Vol. 32, № 3. — P. 319–327.

158. Arturson G. Ports vears in burns research the postbum inflammatory

respons / G. Arturson // Burns. — 2000, № 26. — P. 599–604.

139

159. Chitosan acetate bandage as a topical antimicrobial dressing for infected

burns / T. Dai, G. P. Tegos, M. Burkatovskaya [et al.] // Antimicrobial Agents

Chemother. — 2009. — Vol. 53, № 2. — P. 393–400.

160. Современный взгляд на патофизиологию и лечение гнойных ран /

О. Э. Луцевич, О. Б. Тамразова, А. Ю. Шикунова [и др.] // Хирургия. — 2011. —

№ 5. — С. 72–77.

161. Спиридонова Т. Г. Консервативное лечение ожоговых ран /

Т. Г. Спиридонова // Рус. мед. журн. — 2001. — Т. 9, № 13-14. — С. 560–561.

162. Jarrahi M. An experimental study of the effects of Matricaria chamomilla

extract on cutaneous burn wound healing in albino rats / M. Jarrahi // Nat. Prod.

Res. — 2008. — Vol. 22, № 5. — P. 422–427.

163. Harrison C. A. The mechanism of skin graft contraction: an update on

current research and potential future therapies Text / C. A. Harrison, S. Mac Neil // J.

Burns. — 2008. — Vol. 34. — № 2. — P. 153–163.

164. Gibson D.J. Chronic wound diagnostic for matrix metalloproteinase /

D. J. Gibson, G. Schulftz // Wound healing Southern Africa. — 2013. — Vol. 2, №

2. — P. 68–70.

165. Wound repair and regeneration / G. C. Gurtner, S. Werner, Y. Barrandon,

[et al.] // J. Nature. — 2008. — Vol. 453. — P. 314–321.

166. Антибактериальная активность хитозана: практика и теория /

С. Н. Куликов, Ю. А. Тюрин, А. И. Албулов [и др.] // Современные перспективы

в исследовании хитина и хитозана: матер. IX междунар. науч. конф. —

Ставрополь, 2008. — С. 184–187.

167. Хунафин С. Н. Модифицированные пленочные покрытия на основе

хитозана для временной защиты ожоговых ран / С. Н. Хунафин, С. В. Колесов,

Р. М. Зинатуллин // Скорая мед. помощь. — 2006. — Т.7, № 3. — С. 134–135.

168. Миронов В. И. Учение о ранах, история, развитие, перспективы /

В. И. Миронов, А. П. Фролов, И. И. Гилёва // Сибирский медицинский

журнал. — 2010. Ч. 1. — № 4. — С. 118–122.

140

169. Колсанов А. В. Комплексное лечение раневых дефектов кожи и

мягких тканей различной этиологии с применением клеточных культур и

биопокрытий: дисс. д. мед. наук: 18.03.2003 / Колсанов Александр

Владимирович. — Самара, 2004. — 300 с.

170. Особенности ультраструктурной организации фибробластов при

различных подходах к лечению ожоговой раны кожи / О. Ю. Павленко,

Н. П. Бгатова, О. П. Макарова [и др.] // Вестник НГУ. Серия: Биология,

клиническая медицина. — 2006. Т. 4, № 3. — С. 53–59.

171. Машковский М. Д. Лекарственные средства / М. Д. Машковский. —

16-е изд. — М.: Новая волна, 2012. — 1216 с.

172. Suomalainen K. Tetracycline inhibition identifies the cellular sources of

collagenase in gingival crevicular fluid in different forms of periodontal diseases.

K. Suomalainen, S. Halinen, T. Ingman et al. // Drugs Exp. Clin. Res. — 1992. —

Vol. 18. — P. 99–104.

173. Thompson R. W. MMP inhibition in abdominal aortic aneurysms.

Rationale for a prospective randomized clinical trial / R. W. Thompson, B. T.

Baxter // Ann. N. Y. Acad. Sci. — 1999. — Vol. 878. — P. 159–178.

174. Curci J. A. Pharmacologic suppression of experimental abdominal aortic

aneurysms: a comparison of doxycycline and four chemically modified

tetracyclines // J. Vasc. Surg. — 1998. — Vol. 28. — P. 1082–1093.

175. Oral administration of doxycycline reduces collagenase and gelatinase

activities in extracts of human osteoarthritic cartilage / G.N. Jr. Smith, L. P. Yu,

K. D. Brandt [et al.] // Jurn. Rheumatol. — 1998. — Vol. 25. — P. 532–535.

176. Krakauer T. Doxycycline is anti-inflammatory and inhibits

staphylococcal exotoxin-induced cytokines and chemokines / T. Krakauer, M.

Buckley // Antimicrob. Agent. Chemother. — 2003. — Vol. 47, № 11. — P. 3630–

3633.

177. Differential patterns of response to doxycycline and TGFbeta1 in down-

regulation of collagenases in osteoarthritic and normal human chondrocytes / B.

141

Vol. Shlopov, G. N. Jr. Smith, A. A. Cole [et al.] // Arthritis Rheum. — 1999. —

Vol. 42. — P. 719.

178. Effects of doxycycline on progression of osteoarthritis: results of a

randomized, placebo-controlled, double-blind trial / K. D. Brandt, S. A. Mazzuca,

B. P. Katz [et al.] // Arthritis Rheum. — 2005. — Vol. 52, № 7. — P. 2015–2025.

179. Clinical and biochemical results of the metalloproteinase inhibition with

subantimicrobial doses of doxycycline to prevent acute coronary syndromes

(MIDAS) pilot trial / D. L. Brown, K. K. Desai, B. A. Vakili [et al.] // Arterioscler.

Thromb. Vasc. Biol. — 2004. Vol. 24. — P. 733–738.

180. Рыболовлев Ю. П. Токсикологические аспекты безЗПАсности

готовых лекарственных форм / Ю. П. Рыболовлев, Д. П. Сидляров,

Н. И. Афонин. — М., 1982. — С. 9.

181. Пат. № 54891 Україна, МПК G09В 23 / 28. Пристрій для

моделювання термічних опіків / Звягінцева Т.В., Кривошапка О.В.; заявник та

патентовласник Харківського національного медичного університету. - №u2010

06802; заявл. 02.06.10; опубл. 25.11.2010, Бюл. №22.

182. Кочетыгов Н. И. О способах воспроизведения термических ожогов в

эксперименте / Н. И. Кочетыгов. JL: BMOJIA им. С.М. Кирова, 1964. — 46 с.

183. Саркисов Д. С. Воспроизведение болезней человека в

эксперименте / Д. С. Саркисов, П. И. Ремезов: [Под ред. А. А. Вишневского] —

Москва. — 1960. — 780с.

184. Воспроизведение заболеваний у животных для экспериментально-

терапевтических исследований / [под редю Н.В. Лазарева]. — М.: Медгиз,

1964. — 392 с.

185. Орехович В. Н. Современные методы в биохимии / [Под ред.

В. Н. Ореховича]. — М.: Медицина, 1977. — С. 63–66.

186. Скорняков В. И. Продукты перекисного окисления липидов в

спинномозговой жидкости у больных с черепномозговой травмой /

В. И. Скорняков, Л. А. Кожемякин, В. В. Смирнов // Лаб. дело. — 1988, № 8. —

С.14–16.

142

187. Карпищенко А. И / Медицинская лабораторная диагностика

(программы и алгоритмы) [Под ред. А. И. Карпищенко] // Санкт-Петербург

"Интермедика". — 1997. — С. 48–52.

188. Барабой В. А. Методические особенности исследования

перекисного окисления В. А. Барабой, В. Э. Орел, И. М. Карнаух // Перекисное

окисление и радиация. — Киев, "Наукова думка". — 1991. — С. 52–75.

189. Костюк В. А. Простой и чувствительный метод определения

активности супероксиддисмутазы, основанный на реакции окисления

кверцетина / В. А. Костюк, А. И. Потапович, Ж. В. Ковалева // Вопр. мед.

химии. — 1990, № 2. — C. 88–91.

190. Мжельская Т. И. Активность церулоплазмина сыворотки крови /

Т. И. Мжельская, И. А. Завалишин, В. Г. Иванова–Смоленская // Лаб. дело. —

1989, № 11. — С. 12–14.

191. Звягина Т. В. Метаболиты оксида азота в крови и моче здоровых

людей: их связь с цитокинами и гормонами / Т. В. Звягина // Вестник

неотложной и восстановительной медицины. — 2002. — Т. 3, № 2. — С. 302–

304.

192. Веремеенко К. Н. Определение суммарной протеолитической

активности / Веремеенко К. Н., Голобородько О. П. // «Протеолиз в норме и при

патологии». — Киев: «Здоровье». — 1988. — С. 164–165.

193. Лилли Р. Патогистологическая техника и практическая гистохимия /

Р. Лилли. — М .: Мир, 1960. — 648 с.

194. Пирс Э. Гистохимия (теоретическая и прикладная) / Э. Пирс. — М.:

Иностранная литература, 1962. — 962 с.

195. Гланц С. Медико-биологическая статистика / С. Гланц. — М.:

Практика, 1998. — 459 с.

196. Петрович М. Л. Статистическое оценивание и проверка гипотез на

ЭВМ: математическое обеспечение прикладной статистики / М. Л. Петрович,

М. И. Данилович — Москва: Наука, 1988. — 410 с.

143

197. Мюллер П. Таблицы по математической статистике / П. Мюллер,

П. Нойман, Р. Шторм: [Пер. с нем. с предисловием В.М.Ивановой]. —

М.: Статистика, 1982. — 272 с.

198. Большев Л. Н. Таблицы математической статистики / Л. Н. Большев,

Н. В. Смирнов– Москва: Наука, 1983. — 413 с.

199. Венецкий И. Г. Основные математико — статистические понятия и

формулы в экономическом анализе. — И. Г. Венецкий, В. И. Венецкая Москва:

Статистика, 1979. — 447 с.

200. WHO: Glossary of health care reform terminology // WHO Regional

Office. — Copenhagen, 1996. — 67 p.

201. Коринко Р. О. Использование прикладных программ для

статистического анализа результатов медицинского эксперимента /

Р. О. Коринко. — Санкт-Петербург: Наука, 1997. — 341 с.

202. Wound management in burn centres in the United Kingdom / R. P.

Papini, A. P. Wilson, J. A. Steer [et al.] // Br. J. Surg. — 1995. — Vol. 82, № 4. — Р.

505 — 509.

203. Лавров В. А. Молекулярные механизмы восспаления у обожженных

/ В. А. Лавров // Комбустиология. — 2003. — С. 15.

204. Bayona O. E. N. Bacterial infection, sepsis and procalcitonin (in

Spanish) / O. E. N. Bayona // Medica Santas. — 2001. — Vol 4, № 5. — P. 19–21.

205. Wiechman S. A. ABC of burn. Psychosocial aspects of burns injuries /

S. A. Wiechman, D. R. Patterson // BMJ. — 2004. — Vol. 329, № 7462. — Р. 391 —

393.

206. Орехович В. Н. Роль протеолитических ферментов в регуляции

физиологических процессов / В. Н. Орехович, JI. А. Локшина, Ю. Е. Елисеева //

Вестник АМН СССР. — 1984. — № 8. — С. 3–11.

207. Ectopic localization of matrix metalloproteinase-9 in chronic cutaneous

wounds / U. Mirastschijski, U. Impola, T. Jahkola [et al.] // Human Pathol. —

2002. — Vol. 33. — P. 355–364.

144

208. Матриксные металлопротеиназы ММП-2 и ММП-9 раневых и

ожоговых экссудатов и их действие на белки внеклеточного матрикса / И. В.

Воронкина, К. В. Кокорин, О. В. Чуликов [и др.] // Цитология. — 2003. — Т. 45,

№ 1. — С. 43–50.

209. Миронченко С. І. Лікувально-профілактична ефективність альтану

та тіотриазоліну при дії на шкіру іонізуючого й ультрафіолетового

випромінювання (експериментальне дослідження): Автореф. дис. канд. мед.

наук: 14.03.05 - фармакологія / Харківський націон. мед. ун-т МОЗ України. —

К., 2010. — 24 с.

210. Кривошапка А. В. Изменение цитокинового профиля при

термическом ожоге у крыс под влиянием ранозаживляющих лекарственных

средств / А. В. Кривошапка // XVIII Российский национальный конгресс

«Человек и лекарство», сборник материалов конгресса,11-15 апреля, 2011. —

Москва. — 2011. — С. 452.

211. Grinell F. Fibronectin degradation in chronic wounds depends on the

relative levels of elastase, a1 — proteinase inhibitor, and a2 — macroglobulin / F.

Grinell, M. Zhu // J. Invest. Dermatol. — 1996. — Vol. 106. — P. 335–341.

212. Alpha 1–antitrypsin is degraded and nonfunctional in chronic wounds

but intact and functional in acute wounds: the inhibitor protects fibronectin from

degradation by chronic wound fluid enzymes / C.N. Rao, D.A. Ladin, Y.Y. Liu [et al.]

// J. Invest. Dermatol. — 1995. — Vol.105. — P. 572–578.

213. Page-McCaw A. Matrix metalloproteinases and the regulation of tissue

remodelling / A. Page-McCaw, A.J. Ewald, Z. Werb // Nat. Rev. Mol. Cell. Biol. —

2007. — Vol. 8, № 3. — P. 221–233.

214. Mast B. Interactions of cytokines, growth factors, and proteases in acute

and chronic wounds / B. Mast, G. Schultz // Wound Repair Regen. — 1996. —

Vol. 4. — P. 420–441.

215. Кулинский В. И. Система глутатиона II. Другие ферменты, тиол-

дисульфидный обмен, воспаление и иммунитет, функции / В. И. Кулинский,

Л. С. Колесниченко // Биомед. химия. — 2009. — Т. 55, № 4. — С. 365–379.

145

216. Nugent N. Severe acute hepatitis in a burns patient / N. Nugent,

P. A. Mc Cor-mick, D.J.A. Orr // Burns. — 2004. — Vol. 30 (Issue 6). — P. 610–611.

217. Gillitzer R. Chemokines in cutaneous wound healing / R. Gillitzer,

M. Goebeler // J. Leukoc. Biol. — 2001. — Vol. 69, № 4. — P. 513–521.

218. Лаврухин Ю. Н. Методы лечения остаточных ран у обожжённых /

Ю. Н. Лаврухин, Е. В. Чеглаков, В. В. Арефьев // Вестник неотл. и восст. мед. —

2005. — Т. 6, №2. — С. 386–387.

219. Внутримолекулярный синергизм ингибирующего действия

полидисульфидных антиоксидантов в системе ферритин Н2О2 —

тетраметилбензидин / Д. И. Метелица, Г. С. Арапова, А. Н. Еремин, Ю. П.

Лосев // Наука. Биохимия. — 1999. — Т.64, №10. — С. 1420–1431.

220. Beckmann J. S. Nitric oxide, superoxide and peroxynitrite: the good, the

bad and ugly / J. S. Beckmann, W. H. Koppenol // Am. J. Physiol. — 1996. —

Vol. 271. — P. 1424–1437.

221. Comparative Review of Burns With Inhalation Injury in a Tertiary

Hospital in a Developing Country / A. O. Iyun, S. A. Ademola, O. Olawoye [et al.] //

Wounds. — 2016. — Vol. 28, No. 1. — P. 1-6.

222. Management of burns of over 80% of total body surface area: a

comparative study / F. Guo, X. L. Chen, Y. J. Wang [et al.] // Burns. — 2009. —

Vol. 35, No. 2. — P. 210-214.

223. Antioxidant effect of doxycycline decreases MMP activity and blood

pressure in SHR / R.C. Antonio, C. S. Ceron, E. Rizzi [et al.] // Mol Cell Biochem. —

2014. — Vol. 386, No. 1-2. — P. 99-105.

224. Doxycycline attenuates burn-induced microvascular hyperpermeability /

H. W. Stagg, J. G. Whaley, B. Tharakan [et al.] // J Trauma Acute Care Surg. —

2013. — Vol. 75, No. 6. — P. 1040-1046.

225. Yağan A. Effect of low-dose doxycycline on serum oxidative status,

gingival antioxidant levels, and alveolar bone loss in experimental periodontitis in

rats / A. Yağan, S. Kesim, N. Liman // J Periodontol. — 2014. — Vol. 85, No. 3. —

P. 478-489.

146

226. Doxycycline ameliorates 2K-1C hypertension-induced vascular

dysfunction in rats by attenuating oxidative stress and improving nitric oxide

bioavailability / M. M. Castro, E. Rizzi, C. S. Ceron [et al.] // Nitric Oxide. —

2012. — Vol. 26, No. 3. — P. 162-168.

227. Low dose doxycycline decreases systemic inflammation and improves

glycemic control, lipid profiles, and islet morphology and function in db / db mice /

N. Wang, X. Tian, Y. Chen [et al.] // Sci Rep. — 2017. — Vol. 7, No. 1. — P. 14707.

228. Vaughn L. Severe burn injury, burn shock, and smoke inhalation injury

in small animals. Part 2: diagnosis, therapy, complications, and prognosis / L.

Vaughn, N. Beckel, P. Walters // J Vet Emerg Crit Care (San Antonio). — 2012. —

Vol. 22, No. 2. — P. 187-200.

229. Tissue inhibitor of metalloproteinase-2 inhibits burn-induced

derangements and hyperpermeability in microvascular endothelial cells / K. Wiggins-

Dohlvik, R. P. Oakley, M. S. Han [et al.] // Am J Surg. — 2016. — Vol. 211, No.

1. — P. 197-205.

230. Melatonin inhibits thermal injury-induced hyperpermeability in

microvascular endothelial cells / K. Wiggins-Dohlvik, M. S. Han, H. W. Stagg [et al.]

// J Trauma Acute Care Surg. — 2014. — Vol. 77, No. 6. — P. 899-905.

231. Huang Q. B. Barrier stabilizing mediators in regulation of microvascular

endothelial permeability / Q. B. Huang // Chin J Traumatol. — 2012. — Vol. 15, No.

2. — P. 105-112.

232.Inflammatory cytokines and their prognostic ability in cases of major burn

injury / J. Hur, H. T. Yang, W. Chun [et al.] // Ann Lab Med. — 2015. — Vol.

35, No. 1. — P. 105-110.

233.Stechmiller J. The role of doxycycline as a matrix metalloproteinase inhibitor

for the treatment of chronic wounds / J. Stechmiller, L. Cowan, G.

Schultz // Biol Res Nurs. — 2010. — Vol. 11, No. 4. — P. 336-344.

147

Наукове видання

Александрова Аліна В'ячеславівнаЄрмоленко Тамара Иванівна

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ СИНТЕТИЧНОГО ІНГІБІТОРА МАТРИЧНИХ МЕТАЛОПРОТЕЇНАЗ ЗА ОПІКОВИХ РАН

Монографія

Підписано до друку 15.11.2018 Формат 60х84/16 Друк офсет. Папір офсетний.

Ум. друк. арк. 5,0 Зам №20/092017 Наклад 300 прим.

ТОВ «Планета-Принт» м. Харків, вул. Фрунзе,16Свідоцтва суб’єкта видавничої справи:

серія ДК №4568 від 17.06.2013 р.61002, м. Харків, вул.. Фрунзе,16

Надруковано у друкарні ФОП Томенко Ю.І.Харків, вул. Плеханівська, 16, Тел.: (057) 757-93-82

Documents

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИrepo.knmu.edu.ua/bitstream/123456789/22208/1... · Web viewМІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ