КРИМІНОЛОГІЯ ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНАlibrary.nlu.edu.ua/POLN_TEXT/KNIGI/KONDOR1/... · 1 Київ 2006 Курило В.І., Михайлов О.Є., Яра О.С

1

Київ

2006

Курило В.І., Михайлов О.Є., Яра О.С.

КРИМІНОЛОГІЯЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

кУРС ЛЕКЦІЙ

Навчальний посібник

Рекомендовано Міністерством освіти і науки Українияк навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів

2 3

ББК 67.9(4 УКР)6я73К 16

Рекомендовано Міністерством освіти і науки Українияк навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів(Лист МОНУ № 14/18.2 – 2711 від 20.12.2004 р.)

Рецензенти:Литвин О.П. – декан юридичного факультету Академії муні�

ципального управління, к.ю.н., професорТитов М.М.– доцент кафедри кримінального права, процесу

та криміналістики Академії праці та соціальних відносин, к.ю.н.,доцент

Курило В.І., Михайлов О.Є., Яра О.С.К 16 Кримінологія: Загальна частина. Курс лекцій. Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2006. – 192 с.

ІSВN 966� 351�100�1

У пропонованому курсі лекцій із кримінології викладені ос�новні положення кримінологічної науки, підкріплені значноюкількістю статистичних даних і прикладів із практики.

Для студентів юридичних факультетів, аспірантів, викла�дачів, юристів�практиків.

ББК 67.9(4 УКР)6я73

© Курило В.І., Михайлов О.Є., Яра О.С., 2005

ІSВN 966 � 351�100�1 © “Кондор”, 2005

Ç Ç Ç Ç ÇЛекція 1Кримінологія та її зміст................................................... 61.1. Поняття та предмет кримінології.............................. 61.2. Місце кримінології серед інших наук....................... 91.3. Методика і методологія кримінології........................ 101.4. Система кримінології............................................... 13Лекція 2Історія кримінології........................................................ 152.1. Зародження і розвиток кримінологічної науки......... 152.2. Класична школа ХVІІІ століття ................................ 212.3. Неокласична школа кримінології............................. 252.4. Позитивістська школа кінця ХІХ століття................ 292.5. Сучасна школа кримінології (із середини ХХ століття)... 292.6. Біологічні і біосоціальні концепції причин

злочинності............................................................. 302.7. Соціологічні концепції злочинної поведінки............ 372.8. Виникнення і розвиток вітчизняної кримінології..... 52Лекція 3Злочинність та її основні характеристики.......................... 573.1. Поняття злочинності................................................ 573.2. Кількісні та якісні показники злочинності............... 613.3. Латентна злочинність............................................... 743.4. Злочинність і судимість............................................ 773.5. Стан і основні тенденції злочинності в Україні

та інших країнах...................................................... 78Лекція 4Особа злочинця.............................................................. 834.1. Поняття особи злочинця.......................................... 834.2. Соціальне і біологічне в особі злочинця.................... 864.3. Кримінологічна характеристика особі злочинця....... 874.4. Класифікація особи злочинців................................. 89Лекція 5Механізм злочинної поведінки......................................... 915.1. Поняття механізму злочинної поведінки.................. 915.2. Мотивація злочину.................................................. 945.3. Роль конкретної ситуації в механізмі злочинів......... 98

4 5

5.4. Планування злочину................................................ 1025.5. Вчинення злочину................................................... 105Лекція 6Причини й умови злочинності та злочинів......................... 1076.1. Поняття причин і умов злочинності та злочинів....... 1076.2. Класифікація причин і умов злочинності................. 1106.3. Соціальні протиріччя як джерело причин і умов

злочинності............................................................. 1136.4. Причини й умови злочинності в Україні.................. 123Лекція 7Проблеми кримінальної віктимології................................ 1257.1. Поняття віктимології та її розвиток......................... 1257.2. Поняття жертви злочину і теоретичних основ

віктимології........................................................... 1277.3. Класифікація жертв злочинів.................................. 1317.4. Запобігання віктимизації........................................ 1327.5. Шкода, заподіювана жертві та проблеми їїресоціалізації................................................................. 133Додаток 1...................................................................... 136Додаток 2...................................................................... 137Додаток 3...................................................................... 139Лекція 8Методика кримінологічних досліджень............................ 1418.1. Методика кримінологічних досліджень: поняття,

зміст, завдання, функції.......................................... 1418.2. Класифікація кримінологічних досліджень............. 1428.3. Об’єкти і суб’єкти кримінологічних досліджень...... 1438.4. Джерела кримінологічної інформації....................... 1448.5. Методи кримінологічного дослідження................... 1468.6. Організація кримінологічних досліджень................ 152Додаток 1...................................................................... 154Лекція 9Кримінологічне прогнозування і планування

попереджувальної діяльності................................... 1599.1. Поняття і мета кримінологічного прогнозування..... 1599.2. Види прогнозів і методи кримінологічного

прогнозування........................................................ 1619.3. Поняття і задачі кримінологічного планування........ 1689.4. Види кримінологічного планування........................ 170

Лекція 10 Попередження злочинності............................................. 172 10.1. Поняття попередження злочинності....................... 172 10.2. Суб’єкти й об’єкти попереджувальної діяльності... 176 10.3. Правове регулювання попереджувальної діяльності органів внутрішніх справ..................... 180 10.4. Класифікація заходів профілактики...................... 183 10.5. Основні напрямки, форми і методи попереджувальної діяльності органів внутрішніх справ................................................... 187 10.6. Взаємодія органів внутрішніх справ з іншими суб’єктами профілактики...................................... 18910.7. Облік і оцінка результатів діяльності органів внутрішніх справ з попередження злочинів і інших правопорушень........................................ 190

Лекція 1. Кримінологія та її зміст.

7

Курило В.І., Михайлов О.Є., Яра О.С. Кримінологія: загальна частина.

6

При відновленні в СРСР на початку 1960�х років криміно�логії перший вітчизняний підручник по кримінології визнавав їївинятково правовою наукою і дисципліною, частиною кримі�нального (у тогочасній транскрипції – карного) права.

ООН, як можна судити з проблематики конгресів, семінарів,нарад по кримінології, розглядає кримінологію як соціологічнута юридичну комплексну дисципліну, при цьому із значним вклю�ченням до неї проблем карного і кримінально�виконавчого пра�ва (“в’язницезнавства”, рос. “тюрьмоведения”).

На теренах сучасної України, починаючи з 1970�х років, міцнозатвердилося розуміння кримінології як суспільної науки, соціо�лого�правової та міждисциплінарно�комплексної.

Таким чином, кримінологія – це соціолого#правова наука, щовивчає злочинність, причини та умови злочинності, шляхи і засобиїї попередження, а також особу злочинця.

Слід зазначити, що не всі вчені поділяють думку про те, щокримінологія є соціолого�правовою міждисциплінарною галуз�зю знань, що розташовується на межі соціології та криміналь�ного права. Так, Ю.Д. Блувштейн і А.М. Яковлєв розглядаютькримінологію як соціологію злочинності.1 Їхню думка поділяє іА.Ф.Зелінський, який пише: “Загальновизнано, що девіантнаповедінка (та, що відхиляється) належить до предмету вивченнясоціології”.

Злочинність – одна з форм девіантної поведінки, а томувідсутні будь�які підстави передавати її вивчення від соціологівюристам. “Слід зазначити, – пише далі він, – що суперечка продисциплінарну належність кримінології має для її подальшогорозвитку визначальне значення. Офіційне її визнання юридич�ною наукою означає, що кадри кримінологів комплектуються зосіб, що мають базову юридичну освіту, а в опублікованих дослі�дженнях і дисертаціях панує формально�догматичний підхід.Практичне значення більшості таких наукових праць мінімаль�не. Величезне різноманіття кримінологічних проблем сучасні кри�мінологи�юристи прагнуть вирішити за допомогою нових право�вих актів, ефективність яких дуже проблематична”.2 Із сказаного

1 Див.: Блувштейн Ю.Д., Яковлев А.М. Введение в курс криминологии. – М.,1983. – 8–9 С.; Карбонье Ж. Юридическая социология. – М., 1986. – С.49.

2 Див.: Зелинский А.Ф. Криминология. – Харьков, 1996. – С.7.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Лекція 1

Тема: КРИМІНОЛОГІЯ ТА ЇЇ ЗМІСТ1.1. Поняття та предмет кримінології

Етимологічно кримінологія означає “вчення про злочин” відлатинського “crimen” (злочин) і грецького “logos” (навчання).Проте з розвитком вона набула більш широкого значення і розу�міється тепер як наука про злочинність.

У вигляді самостійної галузі знань і концепції боротьби зі зло�чинністю кримінологія існує менш двох століть. Хоча достатньосуджень про причини злочинності і методи боротьби з нею зустріча�ються вже в працях римських і грецьких мислителів, але до дру�гої половини XIX ст. вони ще не являли собою самостійної систе�ми наукових положень. Уперше термін “кримінологія”, що озна�чає самостійну науку, було вжито італійськими авторамиТопинардом і Гарофалом, які в 1885 р. опублікували монографіюпід такою назвою. До цього відповідні поняття розглядалися внауці кримінального права або в особливій науковій дисципліні– кримінальній політиці1.

Варто відмітити, що питання про поняття та природу криміно�логії як суспільної, юридичної чи природничої науки продовжуєзалишатися дискусійним у зарубіжній кримінології. Англосак�сонська система кримінології вважає її галуззю соціології і томувикладається вона в соціологічних, а не в юридичних коледжах. Віталійській науці акцент робиться на біологічні сторони криміно�логії, у французької – на клінічну, пов’язану з психологічними іпсихіатричними аномаліями. У Німеччині конкурують два напрям�ки – біологічне і соціологічне з домінуванням останнього.

1 Див.: Чубинский М.П. Очерки уголовной политики. – Харьков, 1905.


9


8

1.2. Місце кримінології серед інших наук

Коли наприкінці 50�х років директор Інституту кримінологіїКембріджського університету Леон Радзинович здійснив поїздкуЄвропою з метою збору інформації про стан кримінології, вінвідзначив просто обтяжливе засилля тут кримінально�правовоїдогматики. Відтоді в цьому відношенні, на думку Г.Й. Шнайде�ра, мало що змінилося. Кримінологія поставлена перед вибором:вона постійно коливається між теоретизуванням і емпірикою, міжтеорією і практикою. Найбільш серйозною і тяжкою для кримі�нології є, звичайно, її відношення до кримінального права. Дог�матики кримінального права заявляють, що кримінологія знахо�диться під впливом ідеології, що всі кримінологічні напрямкибезнадійно заплуталися в суперечках і що ніякого достовірногокримінологічного знання не існує. Вони розглядають криміно�логію як просту допоміжну дисципліну, призначену лише длязбору даних, оцінюючи емпіричні методи кримінології в по�рівнянні з тими, що відстоюються чи нормативними методами,як малоцінні. Практичні працівники кримінального правосуддявиходять з того, що для ефективної боротьби зі злочинністю важ�ливо лише розкриття злочинів і викриття злочинців, а криміно�логічних теорій, досліджень і фахівців їм не треба. Цілком зрозу�міло, що кримінологи всіляко противляться такому підходу, аленапружене протистояння кримінології і кримінально�правовоїдогми здатне все�таки принести їм великі вигоди. Адже їхнівзаємні доводи не можна просто відкинути, важливо, щоб пред�ставники і кримінального права, і кримінології критикували одинодного як виразників рівноправних, наукових ідей. Але вонидіють невірно і послабляють соціальний контроль, коли ставлятьпід сумнів власну діяльність чи применшують права один одногона існування. Приймаючи до уваги той факт, що криміналіст Че�заре Беккаріа вважається засновником кримінології, криміналь�ному праву, хоча б із причин, обумовлених нормами правової дер�жави, варто визнати основне значення його концепцій. Але це,звичайно, не означає, що реформу кримінального права і йогозастосування не слід здійснювати як безперервний процес. І зав�дання кримінології полягає в тому, щоб взяти участь у цьому про�

він робить висновок, що “у номенклатурі наук її доцільно було бвіднести до розряду соціологічних наук”.1

Залишаючи осторонь полеміку про наукову належність кри�мінології, відзначимо лише, що нам уявляється більш аргументо�ваною точка зору авторів підручника “Кримінологія і профілак�тика злочинів”, 1989 року видання, у якому кримінологія визна�чається як соціолого�правова міждисциплінарна галузь знань.

З вищенаведеного визначення кримінології видно, що в їїпредмет входять за змістом чотири основних групи досліджува�них соціальних явищ:

1) злочинність; 2) особа злочинця; 3) причини та умови зло�чинності, об’єднані родовим поняттям “криміногенні детермі�нанти”; 4) попередження (профілактика) злочинності.

Щоправда, у відношенні останнього елемента предмета кри�мінології в спеціальній літературі висловлюється думка про те,що “теорія попередження злочинності уже відбрунькувалася відкримінології і склала самостійну галузь знань”.2 Підставним ба�читься твердження А.Ф. Зелинського, який вважає, що з цим важ�ко погодитися, принаймні, у даний час. Відрив профілактики відкримінології може привести до того, що її межі виявляться роз�митими, а предметами вивчення стануть кримінальне та кримі�нально�виконавче право, економіка, освіта, культура, медицина– адже всі сторони і прояви громадського життя так чи інакшепов’язані з проблемою попередження злочинів”.3

Предметом вивчення кримінології є також різновиди соціаль�ної поведінки, що відхиляється, що тісно пов’язані зі злочинні�стю: пияцтво, наркоманія, проституція, інша аморальна поведін�ка, протекціонізм і побори в різних сферах державного управлін�ня, жертви злочину, самогубства та ін.

Всяка наука здійснює чотири функції: 1) описову; 2) пояс�нювальну; 3) прогностичну; 4) регулятивну. Остання функціякримінології є не що інше, як вироблення наукових основ попе�реджувальної діяльності суб’єктів профілактики. Реалізаціязазначених функцій означає виконання завдань, що постав�лені перед наукою.

1 Див.: Зелинский А.Ф. Криминология. – Харьков, 1996. – С.8.2 Див.: Блувштейн Ю.Д. и др. Профилактика преступлений. – Минск, 1986.

– С.11–13.3 Див.: Зелинский А.Ф. Криминология. – Харьков, 1996. – С. 5– 6.


11


10

інтуції, спостереження, соціального експерименту, експертнихоцінок тощо) і конкретні наукові методи (статистичний, соціо�логічний, математичний, психологічний тощо).

Оскільки, як було сказано, кримінологія – це соціолого�пра�вова наука, то вона запозичила із соціології методи емпіричнихдосліджень: опитування, вивчення документів, спостереження,експеримент, висновок експертів; зі статистики – метод вибір�кового дослідження; з психології – тестування, спостереження,соціометричне опитування, психологічний експеримент; з юри�дичних наук – логічний аналіз і опис злочинів. Більш детальнопро методику кримінологічних досліджень мова йтиме в спеціальнійтемі лекції. Тут про неї згадується в зв’язку з необхідністю висвіт�лення різниці між методикою та методологією.

У буквальному перекладі методологія означає науку про ме�тоди. У сучасній науковій лексиці цим словом позначаютьсвітоглядні вихідні позиції відповідної науки. Історія нашої краї�ни свідчить, що методологія науки, зокрема і кримінологічної,повинна якомога менше визначатися якою�то не було б партійноюідеологією і політикою.

Злочинність – явище вічне і боротьба з нею повинна будува�тися на основі настільки ж вічних, перевірених історією істинбуття. І ніяка теорія не має права претендувати на монополію вцьому питанні. Коли якісь теорії походження злочинності, (на�приклад, марксистська теорія), чи методи дослідження (наприк�лад, багатофакторний підхід), чи реакція на злочинність (наприк�лад, медична модель поводження зі злочинцями) найнетерпимішимчином претендує на абсолютну істину, вони перетворюються відеологію, що прагне впливати на почуття й переконання людей.По суті, кримінальне законодавство і його застосування повиннідостатньою мірою визначатися емпірично добре перевіренимикримінологічними теоріями і ретельним аналізом обсягів і видівзлочинності. Але цього немає, і разом з тим ніщо не впливає наофіційну кримінальну політику в усіх країнах настільки потуж�но, як окремі сенсаційні кримінальні справи, драматично висвіт�ленні засобами масової інформації, а також ідеологічні кримі�нально�правові установки, різні дилетантські теорії, що непри�пустимо спрощують феномен злочинності, але отримали значнепоширення і серйозно впливають на суспільну думку. Ідеологічніприпущення – це завжди неусвідомлені, почуттєві упередженості,

цесі, оскільки він відслідковує соціальні зміни, що вимагаютьреформ кримінального права.1

Багато загальних кримінологічних положень знаходиться вкримінальному процесі (наприклад, ст.23, 23–1,23–2 КПК Ук�раїни), у кримінально�виконавчому праві (рецидив злочинів і йогопопередження), адміністративному праві (дозвільна система, бо�ротьба з пияцтвом тощо.). Розробка прогностичних моделей у кри�мінології неможлива без використання математичної статистики,теорії ймовірності, кібернетики.

Особливою галуззю знань про людські відносини стала соціальнапсихологія, що виникла на межі соціології і психології, але відно�ситься до психології. Оскільки в кримінології особа та її вчинкизаймають центральне місце, можна вважати, що вона містить усобі і соціальну психологію, педагогіку, соціологію і т.і.

Історичний досвід розвитку наук свідчить про те, що найбільшпомітні успіхи були досягнуті в суміжних областях знань з вико�ристанням різних можливостей. З цього приводу існує доситьобразне порівняння: ”Сліпий, глухий і німий цілком можутьпроіснувати, якщо об’єднаються разом. Сліпа кримінальна юс�тиція, глуха судова психіатрія і німа соціологічна кримінологіяразом можуть не тільки вижити, але і полегшити долю роду людсь�кого”.2

1.3. Методика і методологія кримінології

Методика тієї чи іншої науки – це засвоєний нею арсеналспособів збору, обробки, аналізу та синтезу інформації.

Глибоко і вірно пізнати соціальні явища дозволяє діалектико�історичний метод, що орієнтує дослідника на необхідність розгля�дати злочинність та інші кримінологічні явища в порівняльно�істо�ричному аспекті – у розвитку і зміні, у соціальних зв’язках і обу�мовленостях, застерігає від суб’єктивізму й однобічного підходудо вивчення соціальних явищ, забезпечує всебічність вивчення.

Діалектико�історичний метод є базою для загальнонауковихметодів (логічний, абстрактного мислення, висування гіпотез,

1 Детальніше про це див.: Шнайдер Г.Й. Криминология. Пер. с нем. –М.,1994. – С.96–101.

2 Фокс В. Введение в криминологию. – М.,1985 – С.311.


13


12

мінального законодавства і його застосування правлячий клас за�хищає свої несправедливо отримані привілеї. Таким шляхом вінпринижує, таврує й озлоблює традиційних злочинців, підштов�хуючи їх до нових злочинів. За Міллером, у поліції й органах ви�конання покарання переважає ідеологія правого крила, тоді якліва ідеологія найчастіше представлена академічними колами кри�мінології. Суди з кримінальних справ і прокуратура однаковоза певних умов схиляються як до лівої, так і до правої ідеології,але й у цьому секторі кримінального правосуддя переважає ос�тання. З погляду кримінальної політики суспільна думка всіхкраїн носить консервативний характер.1

1.4. Система кримінології

Система кримінології будується на двох головних підставах:за предметом і за рівнем узагальнення науково�практичної інфор�мації. Виходячи з предмету кримінології, її положення система�тизуються за чотирьма основними проблемами: злочинність, осо�ба злочинця, причини й умови злочинності і конкретних зло�чинів, попередження злочинності і конкретних злочинів.

За рівнем узагальнення виділяються загальна і спеціальна (чиособлива) частини кримінології. У загальній частині криміно�логічні явища і поняття аналізуються в цілому, узагальнено, безвиділення специфіки видів злочинів. В особливій частині кримі�нологічна характеристика дається за відповідними видами зло�чинів, виділеними за змістом злочинних діянь (корисливі, на�сильницькі і т.ін.) або за особливостями контингенту злочинців(злочини неповнолітніх, рецидивні злочини і т.ін.).

Була б помилковою думка про кримінологію як суто акаде�мічну область знань, що не має безпосереднього практичного зна�чення. Кримінологічна підготовка входить у систему професій�ної моделі оперативного працівника органів внутрішніх справ,податкової міліції, служби безпеки, прокуратури, суду та іншихпосадових осіб, що приймають участь у попередженні злочинів.Кримінологічна інформація дуже популярна. І це, як не парадок�сально, складає одну зі слабких її сторін. Справа в тім, що точні

1 Див.: Шнайдер Г.Й. Криминология. Пер. с нем., � М., 1994. – С. 238 – 239.

дійсні постулати віри, що ніяк не піддаються перевірці на прак�тиці.1

Повний огляд і систематизацію поглядів правих і лівих ідео�логів у кримінології і кримінально�правовій політиці надав Уол�тер Б. Міллер (1973). Ідеологія правого крила зводиться до на�ступного: у сучасній політиці велика увага приділяється правамправопорушника, а не правам жертви злочину і законослухнянихгромадян. Зі злочинцями поводяться занадто м’яко. Як зло�чинність у цілому, так і застосування насильства особливо – церезультат масової змови високоорганізованих і добре фінансова�них сил, що намагаються позбавити суспільство безпеки і поряд�ку та змінити існуючий лад. Основну масу злочинів складаютьдіяння членів визначених етнічних меншостей і суспільних класів,у яких відсутні самоконтроль і моральні зачатки у свідомості, щойдуть напролом і ні перед чим не зупиняються. Корінь злочин�ності криється у серйозному руйнуванні моральних цінностей,що завжди служили засобом її запобігання. Соціальний кліматзростаючої вседозволеності, воля вчинків і негайне задоволеннябудь�якої особистої потреби в насолодах посилено і широкомас�штабно знищують ті моральні цінності, що протидіяли злочинам.Цими цінностями були самодисципліна, відповідальність за своїсправи і добре розвинута свідомість.

Ідеологія лівого крила, по Міллерові, відрізняється тим, щодосить однобоко і майже без пояснень відкидає надмірну кримі�налізацію поведінки (занадто велика кількість кримінально�пра�вових заборон), зайву інституціоналізацію (дуже велике числоув’язнених) і декриміналізацію за ознаками раси, класу та статі,якими захоплюється кримінальна юстиція. На думку лівих ідео�логів, злочинність виникає з тієї причини, що соціальна і політич�на структури капіталістичного суспільства вже не задовольняютьосновних потреб більшості населення. Справжня злочинністьвиявляється в корумпованій експлуататорській політиці правля�чих класів, що прагнуть захистити свої прибутки твердою систе�мою контролю. Правопорушники, що роблять вуличні злочини вїхній традиційній формі, змушуються до такої поведінки руйнів�ною системою соціальних умов, нерівномірним і несправедли�вим розподілом влади, пільг і умов добробуту. За допомогою кри�

1 Див.: Шнайдер Г.Й. Криминология. Пер. с нем., – М., 1994. – С. 236 – 237.


15


14

Лекція 2

ТЕМА: ІСТОРІЯ КРИМІНОЛОГІЇ2.1. Зародження і розвиток кримінологічної думки

Історія кримінології – це насамперед процес її виникнення,становлення, розвитку і управління. Виникненню кримінологіїяк науки передував тривалий період нагромадження знань прозлочин і злочинця. Інтерес до злочинної поведінки людей пробу�дився дуже рано. Навіть наївні і суперечливі ідеї боротьби зі зло�чинністю давали імпульс для їхнього наукового спростування ітим самим об’єктивно виявлялися корисними в ході підготовкидо виникнення кримінології. Отже, не можна відривати історіюкримінології, від історії злочинності.

Очевидно, що злочинність є такою ж древньою, як і саме люд�ство. Однак у примітивному суспільстві покарання людини слу�жило меті умиротворити богів, пом’якшити їхній гнів у тих випад�ках, коли порушувалося якесь табу. Питання про причини пору�шення табу не ставилися. У давнину про злочин і покарання можнабуло лише філософствувати. Природно, що ніяких суспільно�науко�вих методів дослідження у той час ще не існувало, а на основі оди�ничного злочину виявити причини злочинності як масового яви�ща було не можливо. Проте вже древньогрецькі філософи вислов�лювали думки щодо причин злочинності. Платон, наприклад,вважав однією з істотних причин злочинності недостатнє вихо�вання.1 В епоху християнського середньовіччя панувало уявленняпро злочинність і покарання, що злочин – це не тільки протиправ�не порушення норм, установлених державою, але і незмінно гріхперед Богом, спокушання душі дияволом. Державне ж покараннянеобхідне, тому що так хоче Бог. За таке теократичне розуміннязмісту покарання виступав і Хома Аквінський (1225 – 1274) і

1 Детальніше див.: Коркунов Н.М. История философии права. – 6�е изд.–СПб., 1915 г.– С. 41 та ін.

науки, наприклад, математика чи фізика, захищені від невігласівформулами, історія – фактами і датами, кримінальне право – стат�тями Кримінального кодексу, а от кримінологія в цьому відно�шенні беззахисна. У деяких студентів створюється ілюзія просто�ти і доступності навчального матеріалу і надія на успішну здачуіспиту на основі “середньої телевізійної освіти”.1

1 Див.: Зелинский А.Ф, Криминология. – Харьков, 1996. – С. 17.

Лекція 2. Історія кримінології


17


16

ства і людини. Філософи�просвітителі XVIII ст. (Монтеск’є, Воль�тер, Беккаріа та ін.), розглядаючи людину як розумну, вільну відбудь�яких зовнішніх «таємничих сил» істоту, пояснювали зло�чин винятково злою внутрішньою волею індивіда, його пристрас�тями і вадами, що штовхають на порушення закону. 1

Перші соціалісти�утопісти XVIII�XIX ст., насамперед Сен�Симон (1760–1825), Шарль Фур’є (1772–1837), Роберт Оуен(1771–1858) розвили кримінологічні ідеї своїх попередників.Вони прийшли до висновку, що хоча природа людей однакова,обстановка насильства і гноблення в суспільстві створює умови,за яких люди стають злочинцями; причому підкреслювалося, щопри порочній організації суспільства ніякі репресії не здатні стри�мувати розвиток злочинності. Зміну ж природи сучасного їм сус�пільства, як передумову подолання злочинності, вони пов’язува�ли тільки з моральним вихованням у дусі людяності і братерства.Англієць Р.Оуен спробував, як відомо, практично здійснити ціідеї, створивши своєрідні «соціалістичні комуни». Однак йогодосвід закінчився жалюгідно, оскільки, як і інші утопісти,справжніх шляхів такого перетворення він не бачив.

Велику увагу проблемі злочинності приділяли революційнідемократи XVIII– XIX ст. Ж.П. Марат у роботі «План карногозаконодавства» (1780) показав зв’язок злочинності з умовамижиття суспільства, що складається з «знехтуваних рабів і їхніхгосподарів, що повелівають», із гнобленням, жорстокістю з бокупануючих верств.

Глибоке розуміння соціальної природи злочинності та її при�чин було властиве російському мислителю�революціонеру А.Н. Ра�дищеву (1749–1802). У своїх книгах «Подорож з Петербурга вМоскву», «Про законоположення» та в інших роботах він дав роз�горнутий виклад своєї кримінологічної теорії. Розглядаючи зло�чинність як соціальне явище, Радищев пов’язував її причини, стан,динаміку з характером суспільства. Він показав злочинний ха�рактер усього кріпосницького ладу, заснованого на нещадній екс�плуатації народу, нелюдському ставленні до простих людей, на�сильстві, жорстокості, брехні, зловживаннях. Тому відповідна ре�акція з боку простого люду, на його думку, була змушеною івиправданою та некараною.

1 Детальніше про це див.: Михайлов О.Є. Розвиток та сучасний стан крим�інології. – Ужгород. 1997. – С. 49.

Мартін Лютер (1483 – 1546). Це був найважливіший принцип хри�стиянського світорозуміння в епоху середньовіччя.

Зрозуміло, що поки правопорушення розглядалося як гріх пе�ред Богом і як одержимість дияволом, ні про яку кримінологію, щосерйозно розмірковує про причини виникнення і запобігання зло�чинності не могло бути і мови. Тому у феодальну епоху пануваннятеологічного світогляду і способи виявлення і доказування зло�чинів і заходи боротьби з ними були особливо жорстокими.

Перші спроби зв’язати злочинність із системою суспільнихвідносин, із соціальними антагонізмами сучасного їм суспільствами знаходимо в роботах мислителів XVI–XVII ст. Уже Томас Мор(XVI ст.) в «Утопії» зв’язує існування злочинності в англійськомусуспільстві того періоду з убогістю і бідністю широких верств на�селення, та з паразитичним способом життя дворян. Ключ до ус�пішної боротьби зі злочинністю, на його думку, – не жорстокіпокарання, а встановлення справедливих порядків у суспільстві.Кампанелла (XVII ст.) у «Місті Сонця» також указував на те, щозлочинність пов’язана з «соціальною знедоленістю», а її усунення– з перебудовою суспільства на засадах рівності і справедливості.Мореллі в «Кодексі природи» відзначав, що людина не є пороч�ною від природи, вона стає злочинцем у несправедливо організо�ваному суспільстві. Ж. Мельє у своєму великому трактаті «За�повіт» указав на три основні джерела злочинності: 1) нерівність установищі людей, що породжує і живить різні низинні почуття;2) існування паразитичних елементів – багатих ледарів і жебраків,як крайній прояв цієї нерівності; 3) наявність приватної влас�ності, завдяки якій, за словами Мельє, виникають обмани, шах�райство, плутня, несправедливість, розкрадання, нальоти, вбив�ства, розбої, грабежі, що заподіюють велике зло людям. Однак цідумки залишалися одиничними і малоефективними, оскільки те�ократичне уявлення про покарання в епоху середньовіччя ґрун�тувалося на неземному поясненні сутності самого злочину, не по�в’язувалося з обставинами місця і часу і вважалося не залежнимвід людського розуму. Тільки в XVIII ст. з розвитком раціоналіз�му перед людьми відкрилися духовні і соціальні простори, не�обхідні для того, щоб підійти реально до критики таких явищ, якконформізм, що відхиляє поведінку і злочинність. З цього мо�менту (середина XVIII ст.) кримінологія починає розвиватися нанауковій раціонально�гуманістичній концепції природи, суспіль�



19


18

вища трудящих, Ф. Енгельс показав разом з тим, що соціальнаатмосфера обумовлює моральну деградацію і представників па�нівних класів, на яких доводиться значна частина вчинених зло�чинів. 1

Підтримавши ідею попередження злочинності як провідногонапрямку в боротьбі з нею, К. Маркс і Ф. Енгельс, на відміну відБеккаріа, додали їй широке соціальне, а не чисто кримінально�правове трактування. Вони сформулювали висновок, що реаліза�ція цього напрямку, вирішення в кінцевому результаті проблемизлочинності, підрубання самого кореня залежать від знищенняексплуатації і породжуваних нею соціальних антагонізмів у сферіполітичного й економічного життя. 2

Марксистську теорію злочинності розвив голландський кри�мінолог Віллем Адріан Бонгер (1905). Він стверджував, що егоїзммістить у собі здатність робити злочинні діяння, тоді як альтруїзмцю здатність виключає. Капіталізм породжує егоїзм, а соціалізм– альтруїзм. Схильність до злочинної поведінки зростає, колиегоїст бачить можливість одержати якусь вигоду за рахунок іншихшляхом нелегальних дій, якщо в нього немає шансів задовольни�ти свої потреби законним способом.

Вдаючись до прогнозу, В.І. Ленін сформулював положенняпро спадаючу тенденцію злочинності: “Ми знаємо, що коріннасоціальна причина ексцесів, що складаються в порушенні правилспівжиття, є експлуатація мас, нестаток і убогість їх. З усуненнямцієї головної причини ексцеси неминуче почнуть “відмирати”. 3

У наступні роки це судження нерідко робилося грубішимикоментаторами, що засновували на ньому свої беззастережнітвердження про беззупинне скорочення злочинності в країні якєдиної тенденції аж до повної ліквідації. Навіть у програму КПРС,прийняту в 1963 році, було включене положення, що діяло до 1986року, про те, що в нашому суспільстві “не повинно бути” право�порушень і злочинності, вже є всі передумови для її ліквідації. 4

Однак В.І. Ленін ні про що подібне не говорив. Він моделю�вав на віддалену перспективу змін злочинності, що відбудуться всуспільстві, як перебороло класові антагонізми. При цьому слово

1 Маркс К. Энгельс Ф. Соч. – Т. 2. – С. 264.2 Маркс К. Энгельс Ф. Соч. – Т. 2. – С. 538.3 Ленин В.И. Полн. собр. соч. – Т. 33. – С. 91.4 Матеріали ХХ з’їзду КПРС. – М., 1963. – С. 400.

Значні заслуги А.Н. Радищева й в обґрунтуванні необхідностінаукового вивчення злочинності, зокрема статистичного її аналізуна основі цілеспрямованого збору порівняльних даних. Ці йогорозробки далеко випередили свій час; випередили вони й ана�логічні розробки європейських учених. Сказане дає підстави вва�жати А.Н. Радищева одним із засновників кримінальної статис�тики і методики її використання у вивченні злочинності.

Нове покоління російських революціонерів�демократів XIX ст.– Герцен, Бєлінський, Добролюбов, Чернишевський, Писарєв –внесли свій вклад у розвиток кримінологічної думки. Виступаю�чи критиками існуючого в Росії суспільного ладу, вони розгляда�ли злочинність як породження цього ладу. Різко критикуючисуспільний і політичний лад царської Росії, ці прогресивні мис�лителі доводили, що в подібних умовах ніякі покарання не здатністримати злочинність, що необхідно змінювати самі ці умови, ос�кільки головне в боротьбі зі злочинністю не покарання, а попе�редження злочинів, що спирається на соціальні перетворення.Крім того, вони розрізняли і похідні причини злочинності. На�приклад, Добролюбов, зазначав, що хоча пияцтво обумовлює ба�гато злочинів, саме воно пов’язане з умовами життя людей, беззміни яких неможливо серйозно вплинути ні на пияцтво, ні назлочинність.

Значна увага проблемам злочинності, її причинам, розробціконцепції усунення корінних соціальних причин масових екс�цесів приділена в роботах з теорії історичного матеріалізму. Привсіх якісних змінах соціальних процесів у світі їх методологічнийпідхід зберігає силу. І не випадковий інтерес до нього з боку су�часних кримінологів Заходу.

У роботах К. Маркса з проблем злочинності: «Страта», «Насе�лення, злочинність і пауперизм», а також у «Святому сімействі»,«Капіталі» та ряді інших, показані джерела злочинності сучасногойому суспільства, що кореняться в основних умовах, властивихцьому суспільству в цілому, виявлена залежність динаміки зло�чинності від гостроти антагонізмів у ньому.

Значима для кримінології і робота Ф. Енгельса «Становищеробітничого класу в Англії», присвячена в цьому контексті аналізусоціальних коренів злочинності в умовах класово�антагоністич�ного суспільства. Говорячи про соціальні корені деморалізації ікриміногенності декласованих елементів, що вийшли із середо�



21


20

2.2. Класична школа XVIII століття

Відповідно до канонів класичної школи, інтелект і розум єосновними ознаками людини; це фундамент, на якому будуєтьсябудь�яке пояснення його індивідуальної і суспільної поведінки.Людина сама контролює свою долю у відповідності зі своєювільною волею. Індивід, поставлений перед таким вибором, прирозумному підході повинен поводитися по�конформістськи.

Найбільш розгорнуто і послідовно кримінологічні поглядиприхильників освітньо�гуманістичного напрямку були викладенііталійським юристом Чезаре Беккаріа. У 1764 р., ледь досягнув�ши 26�літнього віку, Ч. Беккаріа видав тоненьку брошурку підназвою “Про злочини і покарання”, що принесла йому світовупопулярність. Беккаріа знаходився під сильним впливом епохиОсвіти, його філософськими кумирами були Жан Жак Руссо(1712–1778), Шарль де Монтеск’є (1689–1755) і Франсуа МаріАруе (Вольтер) (1694–1778). Щоб зрозуміти винятковий впливкниги Беккаріа в Європі і Північній Америці, варто згадати сфор�мовану в XVIII ст. практику кримінальної юстиції. Кримінальнізакони і їх застосування були дуже жорстокі і невизначені. По�всюди судді застосовували страту і тілесні покарання.

Беккаріа хотів домогтися більшого щастя для можливо більшо�го числа людей; він відстоював ясні, прості і точні кримінальнізакони, протестував проти таємного кримінального судочинствата проти занадто жорстоких покарань. Він вимагав скасуваннястрати. Беккаріа вважав, що ефективність погрози покарання за�лежить у першу чергу не від його суворості, а від невідворотностіі швидкості виконання. Фрідріха Другого, короля Пруссії, щовідмінив катування в 1740 році, Беккаріа назвав “одним з най�мудріших монархів, філософом на троні”.

Беккаріа вважав, що будь�яка людина, наділена розумом іволею, рівною мірою здатна вчинити злочин чи утриматися віднього. Все залежить від вибору, що, насамперед, залежить відтого, наскільки даний індивід засвоїв “тверді правила поведін�ки”, вироблені в процесі виховання. Щоб стримати людину відзлочину, треба протиставити їй покарання, що відповідає за пев�них умов репресивності злочину.

“відмирати” стояло в лапках, оскільки мова йшла про складний ітривалий процес. Причому приведене висловлювання, обмежу�валося прогнозом лише початку цього процесу, і його автор попе�реджав, що ми не можемо знати, як швидко й у якому порядку“відмирання” буде відбуватися.

Чітко розроблені в ленінських роботах і питання участі гро�мадськості в боротьбі з правопорушеннями, форми такої участі.Підкреслюється, що успіху тут можна домогтися не одним лишевиданням законів чи пропагандою, а “тільки, якщо самі народнімаси допомагають”.1 Багато уваги В.І. Ленін приділяв питан�ням підвищення правової культури населення.2 Дотепер зберег�ли значення характеристики суспільної небезпеки хулігансь�ких дій декласованих елементів.3

У роботах Леніна формулюються принципові положення пропрофілактику правопорушень неповнолітніх, про такі ланки в сис�темі цієї профілактики, як комісії зі справ неповнолітніх, соціаль�но�правова інспекція, спеціалізована експертиза у справах непов�нолітніх. Цікаво, що ідея створення подібних установ була сприй�нята в 20�і роки в теорії і втілена на практиці боротьби зізлочинністю неповнолітніх у багатьох зарубіжних країнах. А внашій державі їх реалізація була зірвана, і відновлена лише через30�40 років.

Історію кримінології можна розбити на три епохи:1) класична школа XVIII ст.;2) позитивістська школа кінця XIX ст.;3) кримінологія новітнього часу (із середини XX в.)Крім цих основних течій паралельно з ними існували кримі�

нально�психологічний і кримінально�соціологічний напрямкикримінології, що ставили перед собою завданнями вивчити зло�чинну особистість як феномен і виявити причини злочинності всуспільстві. Але вони не чинили такого вирішального впливу наформування сьогоднішньої кримінології, як названі вище триголовні школи.

1 Ленин В.И. Полн. собр. соч. –Т. 44. – С. 167.2 Ленин В.И. Полн. собр. соч. – Т. 54. – С. 71.3 Ленин В.И. Полн. собр. соч. – Т. .34. – С. 156 – 200, Т. 36. – С. 210.



23


22

абстрактна категорія природного закону безумовно допомагали узахисті прав представників класу буржуазії, що розвивався. Фор�мальна вимога рівності правосуддя незалежно від станових при�вілеїв також служила цій меті.

Була, проте, і зворотна сторона утвердження абсолютної, аб�страктної волі і незалежності особи. Це призводило майже до повно�го заперечення залежності поведінки від будь�яких об’єктивнихсоціальних, соціально�психологічних чи інших причин і умов. Цеозначало заперечення будь�яких розходжень у властивостях осо�би, відмову від допущення різних ступенів відповідальності. Невизнаючи за феодальною державою і церквою права керувати мо�раллю особи, вимагаючи не втручатися в його вільний дух, ця по�зиція одночасно означала те, що функцією покарання саме і по�винно стати це вторгнення в моральну позицію особи, що створю�вало б у її свідомості противагу протиправним устремлінням,прищеплювало б йому нову систему соціальних цінностей, вищоюз яких стало б володіння власністю.

Відкидаючи релігійне тлумачення злочину, як прояв гріхов�ності, піддатливості силам зла, Беккаріа разом з тим стверджував,що злочинність є всього лише результатом нездатності мас засвої�ти тверді правила поведінки. Щоб примусити їх засвоїти ці прави�ла — необхідне відповідне покарання. За цією концепцією особа,що скоїла злочин – це незалежний ні від яких�небудь об’єктивнихфакторів індивід, який думає , завжди зважує наслідки злочин�ного акта і вирішує вчинити злочин за таким розрахунком. Вонавиходить з того, що всі люди рівні за певних умов здатні проти�стояти злочинному наміру, заслуговують на однакове покаран�ня за однакові злочини, і що на однакове покарання вони реагу�ють однаково. Так була сформульована основа повністю оплат�ної системи кримінальної юстиції з пропорційною віддачею зазаподіяння заздалегідь визначеної шкоди.

Ідеалістичний раціоналізм – така узагальнена характеристи�ка кримінологічних поглядів Беккаріа, як і багатьох інших яск�равих представників освітньо�гуманістичного напрямку. 1

Розуміння злочину, як акту чистої волі закривало шлях допізнання об’єктивних закономірностей, що детермінують людсь�

1 Емиров В.Е. История криминологии // Криминология: Учебник / Подред.В.Н. Кудрявцева и В.Е.Еминова – 2�е изд. перераб.и доп. – М., 2000. –С. 35 – 37.

Беккаріа сформулював ідею попередження злочинів. Правда,саме попередження злочинів він розумів вузько, пов’язуючи йогоз попереджувальним впливом кримінального законодавства, тоб�то погрозою покарання, а також з вихованням і освітою людей.

Таким чином, усупереч релігійним догмам і теологічному ро�зумінню причинності людської поведінки, філософи�просвіти�телі сформулювали поняття злочину, як акта вільної волі люди�ни, яка не іграшка в руках вищих сил, а свідомо діючий і вільнийу своїх вчинках індивід.

У цей період радикально змінюється уявлення про суспіль�ство та природу людини. У центр системи суспільства ставитьсялюдина, наділена невід’ємними правами, що «за природою маєвладу … охороняти свою власність, тобто своє життя, волю і май�но, від ушкоджень і зазіхань з боку інших людей» 1. Право влас�ності виступає тут як дана природою характеристика людини,турбота про своє благополуччя � законний центральний мотив їїдій.

За цими параметрами вибудовується і шкала етичних ціннос�тей, наповняються новим змістом поняття добра і зла, чесноти іпороку, що відтепер неземні категорії – вони випливають із самоїприроди. При цьому зло, порок чи злочин є порушенням при�родного, нормального та розумного стану речей.

Власність, її вільне придбання і володіння нею стає об’єктив�ним уособленням позитивної дії і поведінки; зазіхання навласність – настільки ж природним, натуральним злочином. Дже�рела злочину, як і джерела невинності, – у самій людині. “Чимбільш шалені пристрасті, тим більше необхідні закони, щоб їх стри�мувати”. 2

Уявлення про злочинність і особу злочинця, характернідля освітньо�гуманістичного напрямку в кримінальному праві,мали цілу низку позитивів. Ці концепції відверто протистоялифеодально�середньовічній сваволі. У той же час вони характери�зувалися надзвичайно вразливою для наукової критики абстрак�тністю й ідеалістичним, метафізичним характером розроблюваль�них ними категорій. Категорія абстрактної особи з властивими їйприродними правами, невід’ємними за своєю природою, не менш

1 Локк Д. Избранные произведения: В 2 томах. – М., 1960. – Т. 2. – С. 50.2 Руссо Ж.Ж. Трактаты. – М., 1969. – С. 67.



25


24

“збунтувалися із воістину плебейською спрагою правди дійсності,до підвалин зруйнували зведені фантазією чудові споруди”. 1

Провідне місце серед цих наук зайняли біологія й антропологія.

2.3. Неокласична школа кримінології

За канонами класичної школи, розвиток якої почався, як ужебуло сказано, у середині XVIII ст., яка сформулювала одну з пер�ших кримінологічних теорій злочинності, основними ознакамилюдини є розсудливість і вільне волевиявлення. Це і стало базоюдля пояснення її протиправної поведінки. Під впливом досі па�нуючого позитивізму, що розвинувся наприкінці XIX в. в Італії,класичне розуміння феномену злочинності в кримінології втра�тило своє значення, але залишилося в правозастосовних органах увигляді кримінально�правової догматики, що і донині задає тон.Потім у кримінології довгий час домінуючою була “медична мо�дель” підходу до злочинності, прихильники якої вважали злочин“симптомом” хвороби, а в злочинці бачили тільки “хворого”, щостраждає “розладом особистості” і потребує “лікування”. Післятого, як позитивізм у кримінології втратив свою привабливість,зблякла і “медична модель” з її “лікуванням”. На перше місцезнову вийшла стара школа, але вже в неокласичному варіанті;вона спиралася тепер в основному на політичну економію і раціо�нально пояснювала походження злочинів суто економічними при�чинами.

Політеконом Гаррі С. Беккер (1968) був першим, хто відно�вив аргументацію класичної школи кримінології: людина не томустає злочинцем, що його мотивація відрізняється від мотиваціїінших людей, а тому, що з аналізу витрат і вигод від своїх дій вінробить інші висновки для прийняття своїх рішень. Злочинці,вважає Беккер, приймають цілком раціональні рішення. Потен�ційний злочинець перевіряє в межах своїх інформаційних мож�ливостей усі свої шанси і вибирає таку дію, що обіцяє йому занайменших витратах і особливо за найменшим ризиком пока�рання найбільшу особисту вигоду. Найвизначнішим представни�ком неокласичної школи є політеконом Ісаак Ердіх. На його дум�

1 Швеёцер Л. Культура и этика. – М., 1973. – С. 123.

ку поведінку, змушувало покладати всі надії на свідомість людей,на їхнє переконання, а то і залякування. Як і в багатьох іншихвипадках, в історії розвитку людської думки положення, що маливідносну істинність і цінність, у випадку зведення їх в абсолют,не лише втрачали свою істинність, але й ставали гальмом на шля�ху наукового і соціального розвитку.

Якщо свідомість людини ніяк не детерміновано, і ніяким чи�ном не пов’язана соціальною реальністю, то суспільство не несеневідповідальності за злочинність, що представляє собою в цьо�му випадку сукупний результат злої волі злочинця. Чим бездо�ганнішим уявляється суспільство, тим більше осудним і пороч�ним виглядає злочинець. У цьому випадку все соціальне зло, не�щастя і прорахунки, конфлікти протиріччя суспільства можнапояснити моральними вадами і злою волею певної категорії лю�дей.

“Якщо, наприклад, убивці чи які�небудь порочні членисуспільства ізолюються від нього лише як порушники громадсь�кого порядку, що не гідні жити серед людей, то зрозуміло, аджевони в такому випадку настільки далекі від того, щоб вважатисявільними агентами, що усуваються від суспільства так само, яквідтинають заражену червоточиною гілку дерева чи вбивають навулицях скажених собак. І покарання стосовно них справедливе,оскільки воно звільняє суспільство від зловмисних членів”. 1

“Якщо воля абсолютно вільна, лише задоволення чи стражданнякерують людьми; якщо всі рівні, то суспільство влаштоване спра�ведливо і при цьому одні збагачуються, а інші йдуть на дно, ство�рюючи злочинний клас, то лише суворе покарання потрібно та�кому суспільству – і нічого більше (і чим суворіше, тим краще).Так само у нас вішають ворон і граків, щоб відігнати птахів відзерна, та вішають убивць, закованих у ланцюги, щоб утриматиінших від злочину”. 2

Засновані на розумі високі етичні ідеали, висунуті освітою,розуміння природи людини і суспільства, засноване на спекуля�тивному мисленні, досягнутому шляхом логічних міркувань, сталилегкою здобиччю розвинених до того часу природничих наук, що

1 Коллинз А. Философское исследование человеческой свободы. Английс�кие материалисты 18 в. – М., 1967. – Т. 2. – С. 58.

2 Коллинз А. Указ. соч. – С. 61.



27


26

пов’язаних із здійсненням злочину, знизився. Під рівнем витраттут розуміють середню тривалість термінів позбавлення волі наодного засудженого. Судова тенденція до зменшення термінівпозбавлення волі за вироками, що виносяться, і зростання ви�падків умовного засудження чи умовно�дострокового звільнен�ня, знизила ризик витрат для потенційних злочинців. Учені та�кож установили чітку залежність між зростаючою злочинністю ізмінами в практиці правозастосовчих органів: зменшуючиймовірність покарання і термін позбавлення волі, ми сприяємопосиленню злочинності, тому що знижується ризик витрат длязлочинця. 1

Баланс витрат і вигод у людській поведінці значною міроювизначає цю поведінку. Допускаючи, що якась частина злочинів,особливо майнових чи організованих, відбувається на основі ра�ціонального розрахунку, разом з тим не можна стверджувати, щовсі кримінально�карані діяння (наприклад, злочини проти осо�би) мотивуються настільки ж раціонально. Люди часто не зна�ють, чого вони хочуть, вони переслідують часом несумісні цілі,що не тільки суперечать одна одній, але і протистоять власнимбажанням і особистим інтересам. Багато бажань імпульсивні абож виникають у результаті внутрішніх психічних розладів люди�ни чи міжособистісних конфліктів, проте бувають і анормальні таірраціональні вчинки. Багато хто не задумується про наслідкисвоєї поведінки, тут діє помірний детермінізм: якийсь винятко�вий раціональний вибір між злочинною і незлочинною кар’єроюдуже рідкий. Соціально ненормальна поведінка – це звільненнялюдини від стримуючих моральних засад, які спостерігаютьсявід випадку до випадку. Успіх або невдача легітимних чи злочин�них кар’єр відповідно підсилюють чи послабляють злочинніімпульси. Через те зломщик навряд чи може провести чисто фінан�совий аналіз середніх витрат і вигод майбутнього злочину. Бува�ють зломщики щасливі, мало щасливі і невдачливі. Для зміцнен�ня своєї кар’єри зломщику необхідно фінансовий успіх, перед�чуття успіху, “усвідомлення здатності” вчинити діяння, якевзагалі не піддається жодному виміру. Тому невірно залишатипсихічні і соціальні витрати на злочин неврахованими в аналізі

1 Див.: Шнайдер Г.Й. Криминология. Пер.с нем. – М., 1994. – С. 239 – 242. Юридическая социология. – М., 1986. – С. 49.

ку, злочинці реагують на спокуси і шанси так само, як і несхильнідо злочинності люди. Кримінально�карані діяння, особливо май�нові злочини, здійснюються ними як нормальні ринкові операції,коли незабаром очікувана вигода перевершує витрати. Вага зло�чину співставляється з вигодами і витратами. Кожен злочинецьпроводить аналіз витрат і вигод. Він оцінює ймовірність свогоарешту, осуд і покарання, а також можливу тяжкість цього пока�рання.

Подібні економічні моделі, порівнювані з моделлю Ерліха,були розроблені стосовно жіночої злочинності Анн Бартель (1979),і до випадків викрадення літаків Вільямом Ландесом (1979). Вит�ратний метод аналізу крадіжок зі зломом запропонував ВільямКобб (1973), Грегорі Кром (1973) і Дж. Патрік Ганнінг (1973).Виторгу, одержаному в результаті пограбування, вони протиста�вили втрату як можливий прибуток від заняття законною про�фесійною діяльністю який міг би отримати злочинець, якби пра�цював, а не знаходився в ув’язненні. Вартість украденого вонизнижували до 20 % його реальної ринкової вартості, оскількизлодій може одержати за свій “товар” від перекупника краденогосаме стільки, скільки перекупник через ризик, на який іде ос�танній підчас перепродажу крадених речей. Як найбільш доступ�не легальне заняття для злодій вони прийняли становище неква�ліфікованого робітника. Ризик виявитися безробітним вониспіввіднесли з ризиком виявитися у в’язниці. Зрозуміло, що втратудоходів через перебування у в’язниці вони оцінили вище, ніж втра�ти через безробіття. Дослідники довели також, що попереднє ув’яз�нення, як і колишня судимість, іде на користь зломщику, щовийшов на волю, тому що створює йому в «гільдії зломщиків»,престиж і повагу. В усіх аналізах витрат�вигод у випадку крадіж�ки зі зломом результатом був висновок, що в порівнянні з легі�тимними заняттями крадіжка зі зломом є вигіднішою.

Вчені Гордон Таллок (1980) і Філіп Кук (1980) переконані вефективності залякування покаранням.

Вчені Шломо Шохам і Роель Шиннар (1975) спробували про�аналізувати ризик віктимізації і криміналізації. Ймовірністьвіктимізації протягом життя однієї людини, на їхню думку, зрос�ла в місті і штаті Нью�Йорк у період з 1940 по 1970 рр. з 14 до 99 %(маються на увазі “злочини проти безпеки”, тобто насильницькіделікти і крадіжки зі зломом). За той же період рівень витрат,



29


28

2.4. Позитивістська школа кінця XIX століття

Позитивістська школа кінця XIX століття не поділяє опти�мізму класичної школи: поведінка людини, на їхню думку, ви�значається багатьма фізичними (тілесними), психічними і соціаль�ними факторами, що не піддаються її контролю. Завдання кри�мінології полягає в тому, щоб вивчати психічні, фізичні ісоціальні риси злочинця. Позитивісти хотіли з усією доброзич�ливістю змусити людину бути доброчесною, професійно корис�ною суспільству і дисциплінованою. Якщо класична школа звер�тала основну увагу на діяння, а ще раніше – на провину, то пози�тивістська школа спрямовує її на злочинця, на його долю і йогонебезпеку для суспільства. І якщо класична школа орієнтованана захист інтересів правової держави, то позитивістська – на вип�равлення злочинця.

2.5. Сучасна школа кримінології(із середини XX століття)

Сучасна школа кримінології (із середини XX ст.) відкриладля себе новий напрямок у вивченні реакції суспільства на зло�чинну поведінку і злочинність, звернулася до дослідження по�терпілого (як феномена) і соціального контролю. Тепер уже допричин злочинів підходять не лише з погляду статистики, вонирозуміються як соціальний процес, у якому задіяні і злочинець,потерпілий і суспільство. За певних умов сучасна кримінологіяцікавиться поведінкою осіб, яких називають злочинцями, та�кож вона вивчає поведінку і тих, хто визначає інших як зло�чинців (тобто поліцію, суди й органи виконання покарань). Су�часна кримінологія відкрила феномен потерпілого (жертви), атакож функції як формального так і неформального контролю збоку суспільства, що були критично оцінені не лише з поглядуїхньої ролі в стримуванні злочинності, але й у підтримці зло�чинного впливу. Нинішні кримінологи трактують поняття “зло�чинність” і “злочин” стосовно як до поведінки, так і до особи.

витрат�вигод. Що ж стосується витрат, виявлених у позбавленніволі, то вони індивідуальні і найвищою мірою неоднакові в сприй�нятті різних людей. Дурна слава (колишня судимість) зломщикунебайдужа і шкідлива, адже не всі злочинці виходять з гетто. Дур�на слава несе із собою багато негативного для людини при вирі�шенні багатьох питань – наймі житла, одержанні роботи, пошукупартнера.

Превентивний, страхітливий вплив позбавлення волі і стратиемпірично поки що не доведений. Хоча, багато чого говорить проте, що позбавлення волі діє превентивно. Але на сьогоднішнійдень такого висновку з практики чи експериментальних дослід�жень зроблено не було. Між іншим, серед кримінологів доситьпоширене загальне переконання, ніяких доказів якого�небудьвідчутного стримуючого впливу страти. Та й твердження про те,що рівень злочинності зростає через пом’якшення покарання,дуже сумнівне. Може існувати і протилежна версія: покаранняпом’якшили, оскільки підвищився рівень злочинності. Тобто судизмушені реагувати не так суворо, тому що в’язниці і без того пере�повнені. Не отримано ніяких практичних доказів того, що поси�лення поліції (міліції) і активізація її дій має помітний вплив нарозвиток злочинності. Міжнародний досвід скоріше говорить проте, що збільшення сил поліції і підвищення їхньої активності обіцяєлише обмежений успіх, а більш часті покарання у вигляді позбав�лення волі чи подовження терміну позбавлення волі тільки пере�повняють в’язниці засудженими, внаслідок чого держава змуше�на виходити з цього становища за допомогою амністій чи нефор�мальних реакцій на злочинні і протиправні акції. Зокрема, неможна залишати без уваги те, що кількаразове позбавлення зло�чинця волі приводить до підвищеної його стигматизації і, отже,до ще більшого його відчуження від суспільства і занурення в зло�чинну кар’єру. І нарешті, нерівність доходів і безробіття в сучас�ному індустріальному суспільстві – такі складні феномени, щорозглядати їх як самостійні чи переважні причини злочинності неварто. У цілому ж із усіх розрахунків неокласичної школи, на думкуГ.Й. Шнайдера, випливає, що “економічні роздуми мають длякримінології лише обмежену цінність”.1

1 Шнайдер Г.Й. вказ. робот. – С. 243 – 244.



31


30

Отже, вся проблема злочинності впирається в особу злочинця, вйого психічні і фізичні особливості. Як серед тварин, запевняютьломброзіанці, є тигри і коні, так і серед людства є, були і будутьзлочинці і чесні люди. І як тигра не можна перетворити в домаш�ню тварину, так і злочинця не можна виправити.

Оскільки природжений злочинець, думав Ломброзо, рано чипізно повинен скоїти злочин, то немає потреби чекати цього мо�менту: злочинців слід нещадно знищувати, у крайньому випад�ку, – ізолювати. Судити ж їх зовсім безглуздо.

Неважко побачити в цій концепції перенесення еволюційно�біологічної теорії розвитку видів Ч. Дарвіна в сферу вивченнязлочинності. Справді, якщо еволюційно людина походить відлюдиноподібної мавпи, потім пережила стадію первісної дикості,то існування злочинців можна вважати проявом атавізму, тобтораптовим відтворенням на світ у наш час серед сучасних, цивіл�ізованих людей, людей первісних, близьких до своїх людино�подібних предків. До того ж і в Дарвіна знаходили таке вислов�лювання: “У людському суспільстві деякі з найгірших схильнос�тей, що раптово, поза усякою видимою причиною виявляються вскладі членів родини, можливо, являють собою повернення допервісного стану, від якого ми відділені не настільки багатьмапоколіннями”.1

Ломброзо намагався підкріпити свої міркування численни�ми матеріалами кримінальної статистики, деталізованими додрібниць десятками ознак (аномалії черепа, мозку, нутрощів,особливості росту, ваги, голови, обличчя, вух, носа, рота, зубів,волосся, особливості температури тіла, пристрастей, жорстокості,моральних почуттів, освіти, жаргону, татуювання і т.ін.). Спо�чатку Ломброзо поділяв злочинців на три типи: убивць, злодіїв іґвалтівників.2

Для вбивць він вважав характерними такі антропологічні озна�ки: скляні, налиті кров’ю очі; великий орлиний, загнутий униз ніс;розвиті ікла, щелепи, вилиці; тонкі губи та інші подібні ознаки.

У злодіїв, на думку Ломброзо, спостерігалися особлива рух�ливість особи і, зокрема рук, маленькі блукаючі очі, зрощені бро�ви, рідка борода, криві, запалі, іноді кирпаті носи тощо.

1 Darvin The of Man and Selection to Sox. L. 1874. P.137.2 Детальныше про це див.: Михайлов О.Є. Концепції причин злочинночті

зарубіжної кримінології // Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій.– Київ, 1996. – С. 158–159.

2.6. Біологічні і біосоціальні концепції причинзлочинності

У 80�х роках XIX ст. в кримінальному праві (головним чиному західноєвропейських країнах) з’являється антропологічний чибіологічний напрямок, що в подальшому набув особливого по�ширення у фашистській Німеччині та серед реакційних кіл різнихсучасних країн. Основоположником цього напрямку був італійсь�кий лікар Чезаре Ломброзо (1836 –1909), що виклав свої поглядив двох книгах – “Злочинна людина” і “Злочин, його причини ізасоби лікування”. “Раптом одного разу вранці похмурого груд�невого дня я знайшов на черепі каторжника цілу серію атавістич�них ненормальностей…аналогічну тим, що є в нижчих хребетних.При спогляданні цих жахливих аномалій – начебто ясне світлоопромінило темну рівнину до самого обрію – я усвідомив, щопроблема сутності і походження злочинців була вирішена длямене”1, – такі слова були сказані ним у 70�х роках XIХ століття.

У такий спосіб він стверджував, що причини злочинності ле�жать не в суспільних умовах, а в самому злочинці, у його біологіч�них і расових особливостях і що серед людства завжди є певнакількість людей, призначених від народження бути злочинцями.Злочинцем не стають, стверджував Ломброзо, ним народжують�ся. Він бачив чотири можливих джерела “уродженої злочинності”:а) особливі анатомічні; б) фізіологічні, психологічні властивостііндивіда; в) наявність у нього атавістичних рис первісної люди�ни�дикуна; г) епілепсія і “моральне втручання”. Підкреслюючи“натуральну” природу злочинності, Ломброзо стверджував, щозлочини властиві не лише людям, але і тваринам, і навіть росли�нам. Злочинці, учив Ломброзо і його послідовники, – це двоногітигри серед людей, це хижаки, які не можуть пристосуватися дозвичайних людських умов і в силу своїх психофізичних якостей,здатні лише вбивати, грабувати і чинити насилля. Матеріальніумови, суспільне становище не грають, на їх думку, ніякої ролі уформуванні злочинності, чи, у крайньому випадку, роль їх дру�горядна. Ми знаходимо, говорять вони, лютих лиходіїв серед ко�ролів і багатіїв, і, навпаки, найчесніших людей – серед бідняків.

1 Radzinowich. Op.Cit. P.29.



33


32

Кембриджу (1000 чоловік), Оксфорду та Абердина (959 чоловік),з військовослужбовцями і вчителями коледжів (118 чоловік). Ви�явилося, що ніяких розходжень між ними і злочинцями не існує.Подібне дослідження за такими самими результами здійснивВ. Хиле в 1915 р.1

Теорія Ломброзо ґрунтується також на уявленні про те, щофізична норма (досконалість тіла) сама являє собою моральнудосконалість і що взагалі нібито існує об’єктивна норма (єдинадля всіх часів і народів) фізичних рис людини. Ломброзо щировважав, що для злочинця характерна наявність рис “монгольсь�кого” типу.2

Під впливом критики Ломброзо сам відійшов від чисто біоло�гічного пояснення злочинності, визнав існування поряд з “при�родним” також і типу “випадкового” злочинця, поведінка якогообумовлена не лише особистісними, але і зовнішніми факторами.У книзі “Злочин, його причини і засоби лікування” Ломброзонамітив схему злочинних чинників, які містять 16 груп, у числіяких були: космічні, етнічні, кліматичні, расові, чинники цивілі�зації, щільності населення, харчування, освіти, виховання, спад�ковості тощо.

Таким чином, біологічна теорія злочинності вже в працях їїзасновника Ломброзо стала трансформуватися в біо�соціальнутеорію. Ще чіткіше ця трансформація проявилася в поглядах учніві соратників Ломброзо � Феррі і Гарофало, які, зберегли основніположення теорії свого вчителя та значно підсилили рольсоціальних чинників злочинності.

В наступні роки біологічні і біо�соціальні теорії в криміно�логії отримали нову інтерпретацію, через те й отримали наймену�вання неоломброзіанських. До таких теорій відносять: теоріюконституціонального нахилу до злочину, теорію ендокринногонахилу до злочину, теорію психологічного нахилу до злочину,теорію расового нахилу до злочину та ін.

Загальне для всіх цих теорій полягає в тому, що вони визна�ють причиною злочину ті чи інші фізіологічні чи психологічніособливості індивіда, роблять його хоча і не приреченими, алесхильними до вчинення злочинів.

1 Healy W.The Individual Delinguen.– Boston,1915.32 Наприклад, у США і сьогодні вважають, що злочинність – це доля пере�

важно чорних, а взагалі – «колольорових».

Для ґвалтівників – типові блискучі очі, зніжені риси особи,великі щелепи, роздуті губи, жіночні рухи тіла, сиплий голос.

Особливо Ломброзо виділяв тип політичного злочинця, яко�му ніби�то з дитинства притаманний дух руйнування та особливіфізичні ознаки виродження. Для цієї мети Ломброзо аналізувавпортрети відомих політичних діячів Франції – Марата, Дантона,Луїзи Мішель і інших, знаходячи в кожного риси дегенератизму(ненормальні вуха і надбрівні дуги, сильно виражений щелепнийдіаметр і т.п.). Усі праці Ломброзо і його послідовників заповненічисленними статистичними ілюстраціями.

Велику увагу у своїх працях Ломброзо приділяв доводам існу�вання особливих рас, за що пізніше схопилися німецькі та амери�канські фашисти як за “наукову базу” для кримінально�правовоїдискримінації цілих народів (негрів, слов’ян, євреїв, циган). “Миповинні, – писав Ломброзо, – відмовитися від сучасних сенти�ментальних відносин до злочинця, якими заражені всі наші кри�міналісти. Вища раса завжди витісняє і винищує нижчу – такийзакон розвитку людства. Де справа йде про порятунок вищої раси,там не може бути місця жалості”. 1

Проте, вже перші перевірки таблиць Ломброзо показали, щонаявність у злочинців особливих фізичних рис, які відрізняютьїх від усіх інших сучасних людей і зближують їх з первісною лю�диною, є не більше ніж міф. Теорія Ломброзо і сучасні містифі�кації, що випливають з неї, виходять з положення про те, що міждеякими фізичними рисами і характерами організму людини, зодного боку, і злочинною поведінкою, – з іншого, існує визна�чена залежність, аморальному вигляду відповідає фізична побу�дова людини. Треба сказати, що в повсякденній, побутовій свідо�мості, почасти в художній літературі та інших творах мистецтва,дійсно фігурує стереотип злочинця ломбразіанського типу (фігу�ра лиходія), якому протистоїть доброчесний герой, чия фізичнаперевага завжди доповнюється перевагою моральною. Однак нія�кого наукового обґрунтування такі збіги, звичайно, не мають.

У 1913 р. англійський кримінолог С. Горинч 2 перевіривдослідження Ломброзо, порівнявши ув’язнених зі студентами

1 Цит. по: Сергиевский П. Антропологические направления в исследова�нии о преступности // Юридический вестник. – 1982. – № 2. – С. 213.

2 Див. Goring C. The English Convict.– L. 1913 – P.173.



35


34

осіб спонукання до насильства може бути вродженим і віднесенедо того, що позначається як зайвою Y�хромосомою”. 1

Для спростування цього висновку американський генетикТ. Поуледж привів дані, згідно з якими:

а) рівень чоловічого гормону (тестостерону), як показалидослідження, в осіб з набором хромосом XYY, не відрізняється відрівня у осіб з набором хромосом ХY, а підвищена сексуальністьтаких осіб не підтверджена;

б) чисто фізична характеристика – підвищений ріст – ха�рактерний для всіх осіб з набором хромосом типу ХYY (іншихфізичних відхилень немає);

в) психологічні розходження (коефіцієнт інтелекту), ви�явлені в осіб з набором хромосом XYY, хоча і нижчі середньогопоказника з поміж населення в цілому, але збігається з показни�ками, які характеризують інших осіб, що містяться в закритихустановах (всі особи з набором хромосом XYY досліджувалися абоу в’язницях або в лікарнях);

г) сполучення хромосом XYY зустрічається в середньому водного з тисячі народжених, і цей відсоток дуже постійний, вінніяк не пов’язаний зі значним ростом чи зниженням рівня агре�сивності і насильницької злочинності;

д) головне полягає в тому, що на відміну від інших пору�шень набору хромосом, що однозначно ведуть до появи хворобиДауна, наявність зайвої хромосоми Y не спричиняє явних і спе�цифічних відмінностей психіки і поведінки таких осіб.

Форми їхньої поведінки (з поміж яких і випадки скоєння ниминасильницьких злочинів) нічим, власне кажучи, не відрізняютьсявід поведінкових актів подібних людей з нормальним наборомхромосом, з яких складається основна маса насильницьких зло�чинців. 1

Серед біологічних і біо�соціальних кримінологічних кон�цепцій найбільш популярними є ті, що пов’язують злочинністьне з фізичною, а психологічною структурою людини. Особливоце стосується психологічної теорії Зиґмунда Фрейда, за якою зло�чинність розглядалась як результат дефективного розвитку осо�би. Суть теорії полягає в тому, що людина з народження біоло�

1 Див.: О проблеме социального и биологического в преступном поведе�нии. Дубинин М.П. , Карпец И.И., Кудрявцева В.Н. Генетика. Поведение.Ответственность. – М. – 1989.

Однак розвиток генетики дає можливість у недалекому май�бутньому розшифровки генетичного коду, як законного праг�нення підвести наукову базу під вивчення злочинності, знову вик�ликають до життя спроби угрузнути в протиправну поведінку збіолого�анатомічними, вродженими рисами особистості, наприк�лад з особливостями хромосом.

Тим часом доведено, що злочинність – не біологічна, а соціаль�на категорія. Її мінливість зі зміною соціальних умов є безпереч�ним фактом. Індивідуальні властивості і якості, з поміж яких йуроджені, пов’язані з унікальним характером генетичної програ�ми кожної людини, безумовно, визначають багато чого в йогоповедінці. Визначають (на рівні можливого), але не є причиною.

Викликані рішучими запереченнями спробами поділити цівроджені властивості на криміногенні, що визначають антисоціаль�ну поведінку, і позитивні, що ведуть людину шляхом чесності,більш цінні і менш цінні. Одним з різновидів такого оціночногопідходу до вроджених здібностей генетичної програми є теоріяпідвищеної криміногенності осіб з набором хромосом типу XVV.

Відомо, що в результаті поділу клітин вага хромосом, вклю�чаючи ті, від набору яких залежить стать людини, поділяютьсятаким чином, що в кожній новій клітині утвориться повний набірхромосом. Сполучення хромосом типу X і Y визначають стать лю�дини (XX – жінка, XY – чоловік). У визначеному відсотку ви�падків цей нормальний розподіл може порушуватися. Одним зрезультатів такого порушення (наявність зайвої хромосоми іншоготипу, чим X чи Y) веде до народження розумово неповноцінногоіндивіда (синдром Дауна). У звичайних умовах наявність однієїхромосоми Y визначає чоловічу стать людини. Звідси виниклоприпущення, що в осіб із хромосомною формулою XYY присутнідеякі додаткові характеристики “над чоловіків” (підвищена аг�ресивність, сексуальність, і т.ін.), іншими словами, виникла вер�сія про те, що люди такого типу – природжені злочинці.

В 1966 р. в англійському журналі “Природа” було опубліко�вано доповідь кримінолога П. Джекобса, в якій говорилося проте, що 3,5% “розумово відсталих пацієнтів – чоловіків з небез�печними, насильницькими чи злочинними нахилами, що пере�бували в одній із швецьких в’язниць, мали зайву V�хромосому”.На цій підставі Джекобс зробив висновок про те, що “у деяких

1 Цит. по: Єминов В.Є. Вказ. работа. – С. 43.



37


36

свідомістю “Я”, “ЕГО” стає зовсім безнадійним, а шанс прибор�кати кентавра – незначним. 1

Послідовники Фрейда додали його теорії деяких нових рис.Найбільш відома неофрейдистська теорія фрустрації, що розгля�дає злочин як підсвідомий вихід із складного психічного стану –гострого переживання, викликаного раптовою катастрофоюнадій.

2.7. Соціологічні концепції злочинної поведінки

Якщо біологічні і біо�соціальні концепції розглядають пи�тання, чому окремо взята людина стає злочинцем, то завданнямсоціологічних теорій є з’ясування того, наскільки часто, якимчином і чому злочинність обумовлюється соціальними чинни�ками (наприклад, економічною ситуацією). У той час як методи�ка перших зводиться до аналізу особи правопорушника, кримі�нальна соціологія звертається до методики статистичного спосте�реження за масовими явищами, які необхідні для розуміннясоціальних закономірностей. Людина як частина суспільства, зви�чайно, втрачає індивідуальні властивості, але натомість набуваєякості середньостатистичної людини, перетворюється в певнурозрахункову одиницю, за допомогою якої можна сформулюва�ти певні закономірності, а на цій основі – і соціальні причинизлочинності.

Вперше систематичний збір кримінальної статистики був роз�початий у Франції. Укладачем першого кримінально � статистич�ного щорічника (з даними за 1825 р.) був Андре�Мішель Геррі(1802 – 1866). Він першим визнав поділ злочинності, насамперед,за віковими групами, і зокрема показав, що злочинність у групівід 25 до 30 років, досягає апогею. Також він зазначав, щобідність, як причина злочинності, не відіграє визначальної ролі:саме в найбідніших департаментах Франції шахрайство і зло�дійство зустрічалися рідше всього. Майнові злочини цілком зале�жать від розвитку торгівлі і промисловості. Найважливішою при�чиною злочинності Геррі вважав зниження вимог моралі всуспільстві, протистояти чому лише розвитком інтелекту (навчан�

1 Фрейд З. Психология бессознательного. – М. –1990. – С. 346 – 425.

гічно приречена на постійну жорстоку боротьбу антисоціальнихглибинних інстинктів – агресивних, статевих, страху – з мораль�ними установками особи. Тобто індивід з дитинства вчиться ке�рувати своїми інстинктами. Проте деяким індивідам так і невдається цього досягти внаслідок якихось конкретних обставин,наприклад, поганих відносин у родині. В результаті вони розви�ваються неправильно і формуються в неповноцінну особу.Конфлікт підсвідомого з усвідомленим, боротьба між нимивизначає зміст психічної діяльності людини і її поведінки. У тихвипадках, коли активності свідомості виявляється недостатньо,“пригноблені” антисоціальні інстинкти і потяги вириваютьсяназовні і проявляються у вигляді злочину.

Слід відзначити, що з часів Джеймса в психології існує старааналогія психічного світу людини з вершником на коні. Вершник– це “Я”, те що сприймає і відчуває, оцінює і порівнює; “Кінь” –це емоції, почуття, пристрасті, якими покликаний керувати “Я”.Скориставшись цією алегорією, Фрейд говорив про вершника якпро свідомість, і про коня як про безсвідоме. Причому свідомістьзнаходиться в безнадійному становищі: вона намагається керува�ти більш сильною істотою, значно сильнішим не лише фізично, алей за своєю хитрістю, близькістю до природи, вмінням обдуритипрямолінійну свідомість, повертати в потрібному йому напрям�ку, залишаючи при цьому свідомість у незнанні стосовно цих по�воротів. Тому, щоб зрозуміти людину, необхідно вивчати її не�свідоме, оскільки окремі вчинки і цілі життєві долі визначаютьсяцим конем, а не короткозорим вершником. Правда, Фрейд гово�рив, що ідеалом людини для нього був би той, хто тримає в то�тальному підпорядкуванні свою підсвідомість. Підступництво ісила фрейдовського коня стають особливо наочними, коли мизгадуємо, що до несвідомого Фрейд відносив не лише інстинкти,тяжіння, витиснуті імпульси і бажання. До несвідомого відно�сяться також і багато інстанцій “понад – Я” – моральні установ�ки, зразки і заборони, що, являючись з тих чи інших причин ви�тиснутими із свідомості, з області несвідомого продовжують об�тяжувати людину. З огляду на це, можна сказати, що свідомістьнамагається керувати не конем, а скоріше, кентавром – істотоюбільш сильною і окрім хитрості, розумною, яка має свою голову(витиснуті інстанції “понад – Я”), а не лише розпливчасті, ди�фузійні, але могутні імпульси витиснутих бажань. Становище зі



39


38

ми для його роботи. Ці дані могли б скласти різновид політичногобарометра, за допомогою якого можна було б судити про ефек�тивність відповідного законодавства, так само, як рівень смерт�ності говорить про фізичне здоров’я країни, кримінальна статис�тика свідчить про її моральне здоров’я.

Дослідження статистиків в області злочинності проводилисяза віком, статтю, національністю, професією й освітою злочинців,за економічними умовами, за порою року. Головний висновок,до якого вони прийшли, полягав у тому, що кількість всіх зло�чинів, а також кількість конкретних видів злочинів залишають�ся приблизно однаковими щороку. Таку саму закономірність буловиявлено й у цифрах злочинів, які характеризують стан злочин�ності у певних соціальних умовах, у місті чи селі і т.ін.

Було виявлено, що складаючись з окремих злочинних актів,утворюється явище, відмінне від складових його частин, тобтозлочинність як соціальний феномен, яка існує лише в суспільствіі залежить від умов цього суспільства .

Чим же відрізняється злочинність, тобто сукупність злочинів,від кожного окремого злочину? Як цю проблему вирішували нашіпопередники? Суть полягає в тому, що кожний окремо взятийзлочин міг відбутися, а міг і не відбутися, але стосовно сукупностітаких випадкових явищ подібний підхід неможливий, тут дово�диться констатувати, що “це не тільки могло, але і повинно буловідбутися”, отже злочинність в цілому є явищем закономірнимдля конкретних умов конкретного суспільства.

Але якщо злочинність на відміну від окремого злочину є по�стійною, непохитною, виразною, то її існування породжуєтьсятакож якимись стабільно діючими силами. Визнання злочинностіяк соціальної закономірності неминуче веде до визнання її обу�мовленості соціальними явищами, які сприяють чи перешкоджа�ють існуванню злочинності.

Цей висновок і зробив Кетле. “Суспільство, – писав він, –містить у собі зародок усіх злочинів, що мають скоїтися, тому вньому містяться умови, що сприяють їх розвитку; воно, так бимовити, готує злочин, а злочинець є лише знаряддям. Усякийсоціальний стан припускає, відому кількість і відомий порядокзлочинців, що є необхідним наслідком його організації. Це спо�стереження, що на перший погляд може здатися безрадісним, про�те є дуже втішним, якщо подивитися на нього ближче. Воно вка�

ням, освітою) неможливо: для цього необхідно моральна відпо�відальність у вихованні в площині належного становлення ха�рактеру.

Більш значний внесок у розвиток кримінальної статистикизробив бельгієць Ламбер Адольф Жак Кетле (1796 – 1874). Вінрозглядав злочинність як суспільне явище. Людина, вважав Кет�ле, – це продукт свого фізичного і соціального оточення, свогосередовища, своєї індивідуальності. Будь�який злочин готує сус�пільство, а злочинець є лише його інструментом. Кожне суспіль�не утворення обов’язково породжує собою значну кількість зло�чинів того чи іншого типу, які немов виростають з його органі�зації як неминучі наслідки. Кетле писав: “Є один бюджет, витратив якому здійснюються з жахаючою сталістю, – це бюджет в’яз�ниць, галер і ешафотів”1. Цим він хотів сказати, що злочинна ре�альність у суспільстві формується за вірогідним принципом івизначається кримінально – статистично. Виступаючи 9 липня1831 року на засіданні бельгійської Королівської академії наук уБрюсселі, у своїй доповіді він заявив: “Ми можемо розрахуватизаздалегідь, скільки індивідів почервонять руки в крові своїх гро�мадян, скільки чоловік стануть шахраями, скільки стануть от�руйниками, майже так, як ми заздалегідь можемо підрахувати,скільки чоловік народиться і скільки помре”2. Кетле вивів“схильність до злочину” у залежності від статі, професії, вихо�вання, клімату і навіть пори року. Він підкреслював: злочинністьзбуджує різка зміна в житті від добробуту до убогості. Зубожілийскрізь повний спокус. За висновком Кетле, для того, щоб здійсни�ти злочин, необхідно три умови: воля вчинити злочин, що зале�жить від ступеню моральності людини, сприятливі умови для зло�чину і можливість використати ці умови.

Цей вражаючий висновок став закономірним наслідком роз�витку демографічної статистики в ХVІІ ст. Однак аж до ХІХ ст.систематичні дані статистики про злочинність були відсутні.Правда, ще в 1788 р. Бентам висловив припущення про те, що вобласті злочинності повинні спостерігатися стійкі статистичні за�кономірності. Така статистика, писав він, могла б стати найдос�коналішим методом постачання законодавця необхідними дани�

1 Цит. по: Снайдер Г. Вказ. робота. – С. 73.2 Там же.



41


40

бути стійкою і не стійкою, і т.п.). Ці закони єдині для всіх епох івсіх народів.

М. Манхейм був правий, коли писав, що “кожне суспільствомає такий тип злочинності і злочинців, що відповідають йогокультурним, моральним, соціальним, релігійним і економічнимумовам”.1

Відразу, декількома сторінками пізніше, він додає, що зло�чинність – це “глибоко закореніла хвороба нашого суспільства”.2

Це доповнення дуже примітне. Відразу виникає запитання:чи можливо вилікувати такий організм? Іншими словами, чи єзлочинність хворобою, чи невід’ємною частиною соціальноголаду?

Відповісти на це запитання в рамках механічного детермініз�му неможливо. Початок XX ст. приніс із собою значний ріст зло�чинності. Вона набула нових відмінних рис (агресивні руйнівнідії, зростання ролі наркотиків у злочинності, поширення злочин�ності “білих комірців” (бізнесменів, директорів корпорацій і т.ін.),Вагомого впливу зазнав стан злочинної статистики з постійнимростом злочинності серед неповнолітніх.

Соціальний детермінізм Кетле, являючись механічним, бувне в змозі пояснити цей ріст злочинності, що ставив під сумнівйого постулати.

1. У суспільстві, як і в будь�якому механізмі, як і в природнихпроцесах, описаних фізикою Ньютона, причинний зв’язок діє водному напрямку, за схемою причина�наслідок. У соціальнійреальності, як виявилося, причина і наслідок постійно міняютьсямісцями, взаємодіють. Низький матеріальний рівень, незабезпе�ченість дійсно ведуть до росту майнових злочинів, але і зростанняматеріального статку сам по собі викликає у відповідних соціаль�них умовах більш крайні форми злочинності. Так, аналізуючи данікримінальної статистики за 50 років (1830 – 1880), французькийпсихолог і кримінолог Г.Тард писав: “Але особливо збільшиласяжадібність, здається, разом зі збільшенням народного добробуту”.3

2. Суспільство, як і будь�який механізм, засноване на певній,обмеженій кількості правил і принципів, пізнаючи які, людивиявляться здатними поводитися розумно, тобто відповідно до

1 Mannheim. Op.Cit. – P.422.2 Там же. – С. 472.3 Тард Г. Сравнительная преступность. – М., 1907. – С. 88.

зує на можливість удосконалення людей за допомогою зміни ус�танов, звичок, стану освіченості, загалом усього, що має вплив наїх побут”. 1

Отже, вперше, у кримінології було поставлено наголос на важ�ливість соціальних умов, продемонстрована соціальна детерміно�ваність злочинності, її відносна незалежність від волі і свідомостіокремих людей, її похідний характер від умов соціального середо�вища.

Саме в цей період французький кримінолог Лакассань вивівзнамениту формулу: “Кожне суспільство має тих злочинців, якихвоно заслуговує”.2 Ця фраза була сказана ним у 1885 році наI Міжнародному конгресі антропологів у Римі.

Позиція соціального детермінізму в кримінології спричиняєнадзвичайно важливі висновки. І перший з них полягає в тому,що, не змінюючи соціальних умов, що породжують злочини,марно було б намагатися радикально вплинути на злочинність.Якщо підставою злочинності є об’єктивні (тобто не залежні відволі людей) чинники, то злочинність відтепер перестає здаватисялише плодом егоїстичних спрямувань деяких людей. Таке уяв�лення про злочинність виникає стихійно і є надзвичайно стійким.Насправді, здається очевидним, що злочини вчиняють ті, хто хочеїх скоїти (вільна воля). Бажання скоїти злочин притаманнеегоїстичним, морально зіпсованим і невихованим особам. До�сить умовити цих людей (чи залякати їх) і злочини зменшаться,злочинність зникне.

Якщо ж не все в поведінці людей залежить від їх намірів,бажань (їхньої волі), якщо їх вчинками рухають не об’єктивнічинники, тоді ані жорстокі покарання, ані найдосконаліше кри�мінальне законодавство, ані найідеальніша машина юстиції саміпо собі радикально вплинути на злочинність не в змозі.

Ідея про причинність у сфері людських дій, яка виникла, ніко�ли не буде викреслена із сукупності наук, що вивчають поведінкулюдей.

Проте, концепцію Кетле обмежувало механічне розуміннясоціального детермінізму. Для соціального життя він намагавсявивести закони, аналогічні принципам механіки (дія дорівнюєпротидії, рівновага – заснована властивість суспільства, вона може

1 Цит. по: Гернет М.Н. Моральная статистика. – М. – 1992. – С. 16.2 Цит. по: Єминов В.Є. Вказ. робота. – С. 46.



43


42

ку Тарда, наслідування. Наслідування � це соціальна “форма руху,завдяки якій думка передається від одного мозку до іншого”. Чимближче люди сходяться один з одним, тим більше вони один од�ного наслідують.

Еміль Дюркгейм вважав поведінку, що відхиляється, нор�мальною. Він заклав основу теорії аномії, відповідно до якої уник�нути поведінки, що відхиляється, не можна, оскільки в суспільствіспостерігається величезне розмаїття різних видів поведінки.Нормальною поведінка вважається через надмірний контрольсуспільства в якому відсутня злочинність. Якщо повністю усуну�ти злочинність у суспільстві, у ньому не буде прогресу і ніякихсоціальних змін. Злочинність логічним чином включено до колаосновних умов існування соціальної організації. Якщо в злочин�ця не буде можливості вчинити протиправну дію, то не зможевиявити себе і геній. Під “аномією” Дюркгейм розумів стан безнорм, без законів. У суспільстві, де панують людська солідарністьі соціальна єдність, злочинність низька. Коли ж соціальна згур�тованість розпадається і підсилюється ізоляція індивідумів (у силуподілу праці, технічного прогресу, старіння принципів і норм, щовпорядковують суспільство й ін.), зростає поведінка відхилення.“Отже, – робив висновок він, – злочинність необхідна: вона міцнопов’язана з основними умовами будь�якого соціального існуван�ня і в силу цього корисна, оскільки ті умови, частиною яких вонає, невіддільні від нормальної еволюції моралі і права.” 1 Ненор�мальним є надлишкова злочинність або занадто низький її рівень.У першому випадку суспільству загрожує розпад, у другому –застій соціального розвитку.

Нормальним є застосування кримінального покарання, щослужить для забезпечення центральної соціальної функції – наоч�ної демонстрації значення визнаних соціальних цінностей, служін�ню меті об’єднання людей у суспільстві навколо цих цінностей.

Дюркгейм вважається засновником теорії соціальної дезорга#нізації. Ця теорія робить спробу піднятися від мікрогрупи до більшзначних соціальних інститутів – соціально�психологічних,соціально�культурних, соціально�економічних і політичних про�тиріч.

1 Дюркгейм Э. Норма и патология // Социология преступности. – М., 1966.– С. 42.

цих пізнаних правил, а тому ріст грамотності, освіченості сам пособі сприяє зниженню злочинності. Однак і цей, постулат, щоздавався цілком резонним, себе не виправдав.

Епоха торжества буржуазних ідеалів виявилася епохою гли�бокого розчарування в сфері боротьби зі злочинністю. В обуренніі здивуванні Тард вигукує: “Як! Ріст трудової діяльності і багат�ства робить природним ріст злочинів і злочинців! А де ж, мораль�на сила праці, моральна чеснота багатства, про які стільки гово�рили? Освіта зробила великі успіхи. Де ж благодійна, настількипрославлена дія освіти на вдачі? Як! Ті великі попереджувальніліки від соціальної хвороби: праця, загальний достаток і освіта –посилено діяли не раз, а потік злочинності, замість того, щоб пе�ресихати, раптом вийшов з берегів”.1

Ці питання, що стали перед кримінологами і які на початкуXX ст. сприяли необхідності, дати нове тлумачення соціальнихявищ, зокрема злочинності, ввести нові категорії і поняття сучас�ної духовної культури суспільства, перебороти механічний мате�ріалізм Кетле, виходячи з положення про те, що немає і не можебути суспільства без культури, що саме наявність духовної куль�тури – принципова риса будь�яких форм людського співісну�вання, що не досліджуючи її специфічних законів, не можна по�яснити жодного соціального явища, з поміж яких і злочинність.Вся справа в тому, яка ця культура.

Розкрити специфіку детермінації соціальної поведінки, якане зводиться ні до механічного матеріалізму, ні до суб’єктивногоідеалізму, прагнули відомі французькі соціологи – вже згадуванінами Габріель Тард (1843 –1904) і Еміль Дюркгейм 2 (1858 – 1917),які і заклали основу кримінально�соціологічної теорії.

Тард розробив теорію професійного злочинця і теорію зло�чинного наслідування. Злочин – це ремесло, професійна дія. Про�фесійний злочинець навчений спеціальним навичкам і прийо�мам. Він довго вчиться, завойовуючи свою професію. У злочин�ця�професіонала свій жаргон, стосовно своїх колег він поводитьсявідповідно до визначеного кодексу поведінки. Могутньою,підсвідомою і таємничою рушійною силою, що лежить в основівсієї діяльності суспільства, включаючи і злочинність, є, на дум�

1 Тард Г. Вказ. робота. – С. 95.2 Детальний аналіз соціологічних впливів Є.Дюркгейма. Див. у кн.: Осипо�

ва Е.В. Социология Эмиля Дюркгейма. – М., 1972.



45


44

не більш ніж “корисна принада” для тих, хто може “збунтувати�ся” у випадку, якщо така втішлива надія буде усунута.

Висновок Мертона такий: антисоціальна (і злочинна) поведін�ка відчутно зростає, якщо в суспільстві (будь�якому!) вище всьо�го звеличуються певні символи успіху, нібито загальні для насе�лення в цілому, у той час як соціальна структура цього суспільстваобмежує чи цілком усуває доступ до законних засобів заволодін�ня цими символами для значної частини цього населення.

Вимоги до культури поведінки, що ставляться особі в цьомувипадку, несумісні. З одного боку, від неї вимагають, щоб воназорієнтувала свою поведінку напрямком, який дав би їй змогузробити це встановленим, законним способом.

З іншого боку, члени таких груп суспільства (будь�якого!)піддаються серйозному тиску, через те вони змушені відкинутизаконні засоби досягнення успіху, які є марними для них, і нама�гаються досягти успіху шляхом застосування незаконних засобів.Сам той факт, що успіх особи в сучасному американськомусуспільстві вимірюється в доларах, оцінюється лише за рівнембагатства, яким володіє індивід, причому про засоби, якими вонодобуте, ніхто особливо не запитує, заохочує до використання будь�яких, з поміж яких і злочинних, засобів досягнення такого родууспіху. Тому не просто бідність і обмеження в можливостях, анав’язування всьому населенню мети матеріального успіху, па�нування єдиних для всіх символів соціального поступу при відсут�ності чи явно нерівного доступу до законних засобів заволодін�ня ними – у цьому суть аномії як чинника зростання злочин�ності. “Доктрина “ціль виправдує виправдує засоби” стаєпровідним принципом діяльності у випадках, коли структуракультури занадто звеличує мету, а соціальна організація занадтообмежує можливий доступ до схвалюваних коштів”. 1

Подібний порядок з неминучістю веде до розпаду зв’язків. Затаких умов люди перестають бачити серед оточуючих собі подібних,гідних людського відношення, і зводять їх до рівня бездушнихзасобів, використовуючи на шляху до власної мети. Це призво�дить до культурного хаосу, аномії, війни всіх проти всіх.

Сучаснішим варіантом викладу теорії соціальної дезоргані�зації, що пояснює причини злочинності, може служити книга

1 Социология преступности. – С. 311.

Теорія Дюркгейма отримала певне поширення, особливо вСША. Так, американський соціолог Мертон пояснює аномію (убуквальному перекладі – “безнормативність”) сучасного сус�пільства протиріччям між цілями, що ставлять перед собою різнісоціальні групи (професійні, національні, сімейні і т.ін.) чи якіставлять перед ними життя, і засобами, використаними для до�сягнення цих цілей.

Випадок, коли вся увага приділяється досягненню мети , ахарактер засобів, що обираються, цілком ігнорується, є цент�ральним об’єктом аналізу в концепції Мертона, тому що в ре�зультаті прагнення домогтися мети будь�якою ціною, не зважа�ючи на засоби, інтеграція суспільства слабшає і розвивається ано�мія. При цьому він констатує такі положення, які характеризують,на його думку, стан соціальної структури сучасного американсь�кого суспільства.

1. Багатство як загальний символ успіху. Надзвичайний ак�цент, що робиться в американському суспільстві на набуття ба�гатства як символу успіху, перешкоджає досить ефективномуконтролю над застосуванням установлених норм, що регулюютьнабуття такого стану. Обман, корупція, аморальність, злочинність– коротше кажучи, весь набір заборонених засобів значною міроюстає звичайним лише тоді, коли акцент на досягнення успіху,стимульований даною культурою, відокремлюється від акцентуна відповідне застосування дозволених засобів.

2. Обмеження соціальних можливостей лише сферою фізичноїпраці в зонах нетр. На думку Мертона, у зонах з високим рівнемзлочинності існує обмеження професійних можливостей людинилише некваліфікованою працею. Це пов’язано з низькими при�бутками. Такий спосіб життя не може конкурувати з організова�ною аморальністю, котра приносить набагато вищі прибутки.

3. Зростаюча жорстокість (окостеніння) класової структури.Мертон пише, що дійсне досягнення бажаних символів успіху позагальноприйнятих каналах є, всупереч офіційній американськійідеології відкритих класів, релятивно кволим і скрутним. Існуєбезліч доказів того, що класова структура американськогосуспільства стає менш рухливою а вертикальна мобільність (мож�ливість просування догори) знижується. Лідери бізнесу в Аме�риці значною мірою рекрутуються з вищих прошарків суспіль�ства, а стереотип – кожний посильний може стати президентом –



47


46

теріальних потреб посідають психологічні і моральні цілі (прид�баня символів статусу, престижу), що і формують так звану зло�чинність добробуту.

Комбінована теорія депресії#експансії передбачає, що зло�чинність зростає в періоди підйому і спаду економіки. Зміна еко�номічної ситуації як у кращу, так і в гіршу сторону підвищує рівеньзлочинності. А от економічна стабільність діє на злочинність по�м’якшуючим чином. 1

Теорія депресії не може пояснити, чому в періоди високої еко�номічної кон’юнктури злочинність зростає. Теорія експансії, всвою чергу, не здатна чітко відповісти, чому злочинність поси�люється в періоди економічного спаду. При нинішньому станікримінологічних досліджень комбінована теорія депресії�екс�пансії виявляється, очевидно, найбільш прийнятною.

Соціально#психологічна теорія “диференційованої асоціації”,розвинута Е. Сатерлендом, зводиться до того, що злочин є ре�зультатом впливу тих соціальних груп, з якими він контактує. Упроцесі цих контактів велике значення має елемент наслідуван�ня, у результаті якого виробляється імпульс до вчинення злочи�ну, він навчає “техніки” злочинної поведінки, засвоює неповагудо закону. Слід зазначити також, що ім’я Сатерленда в історіїкримінології пов’язане з концепцією злочинності “білихкомірців”.

Теорія соціальної превенції злочинності. Прихильники визнан�ня загальної превенції єдиним реальним засобом боротьби зі зло�чинністю, власне кажучи, всі свої надії покладають на застраш�ливий вплив покарання, на жорсткість санкцій і навіть проце�суальних норм. Основна методологічна помилка розглянутогонапрямку виражається в переоцінці кримінально�правових заходівборотьби зі злочинністю, в ігноруванні причин злочинності.

Теорія стигматизації (інтеракції). Однією з новітніх кримі�нологічних теорій є теорія стигматизації, яка стверджує, що жод�на поведінка не є злочинною сама по собі і не має властивостей,які б принципово відрізняли її від інших форм поведінки. Зло�чинне діяння є таким у силу реакції на нього з боку законодавця,поліції, судів. Саме така реакція, за твердженням цієї теорії ство�рює злочин і злочинця за допомогою негативної офіційної оцін�ки чи стигматизації, тобто таврування, певного діяння і особи, що

1 Шнайдер Г.Й. Вказ. робота. – С. 253.

американського кримінолога Шура “Наше злочинне суспільство –соціальні і правові джерела злочинності в Америці”. Якщо Мер�тон опирається на соціально�культурні протиріччя, то Шур пишепро протиріччя в галузі кримінального законодавства, юстиції,поліції, зовнішньої політики і соціальної нерівності.

Економічна теорія. Ще в 1833 році французький соціолог ікримінолог Геррі визнав, що бідність має лише другорядне зна�чення в процесі виникнення злочинності. Але, на думку бельгійсь�кого кримінолога і соціолога Кетле (1835), різкий перехід від доб�робуту до убогості обов’язково призведе до злочину. У серединіXIX ст. в Англії виникла дискусія про те, який стан економікисприяє розвитку злочинності – позитивний чи негативний. Дум�ки розділилися на діаметрально протилежні.

Економічний розвиток впливає на види і рівень злочинностіяк безпосередньо, так і побічно, особливо в сфері майновихделіктів. Проте існуюче в суспільній думці переконання, начебтозлочин породжує бідність, є грубим і не відповідаючим істині,спрощенням. Бідність � це відносне, суб’єктивне поняття. Вонавизначається рівнем добробуту в даному суспільстві й оцінкоюокремих людей. Те, що один розглядає як бідність, інший вважаєстатком чи навіть розкішшю. Тому саме поняття “бідність” важ�ко визначити. Крім того, необхідно врахувати, що ту чи іншу еко�номічну ситуацію яка відображається на розвитку злочинності ззапізненням на 2 – 3 роки. Далі, розгортання економічних силпевною мірою залежить від розвитку суспільства в цілому, аджесаме цей розвиток визначає види і рівень злочинності.

Існують три основні теорії, які намагаються обґрунтувативплив економіки на злочинність:

Теорія депресії припускає, що злочинність у періоди високоїкон’юнктури знижується, а в період економічної депресії зростає.

Теорія експансії виходить з того, що злочинність з розвиткомекономіки росте, а при спаді економіки знижується. Під час еко�номічного процвітання та буму матеріальні блага стають більшдоступними і помітними. Очікування підйому рівня життя поси�люється. І те, чого людина не може домогтися легальним шляхом,вона намагається одержати протиправними методами. З поліпшен�ням життєвих умов збільшується споживання алкоголю, поси�люється недбалість у роботі, необдуманість вчинків, неуважністьі зарозумілість у відношенні людей один до одного. Місце ма�



49


48

яка може або підсилити стару, або цілком змінити її. Але при цьо�му стара поведінка є своєрідним переходом до нової. Наприклад,студенти, що раніше вживали алкоголь, але згодом перестали от�римувати від нього задоволення, можуть переключитися на вжи�вання наркотиків, зробивши їх своїм задоволенням. Таким чи�ном, нова поведінка базується на старій. 1

Теорія субкультури. Відомо, що поведінка людей неоднакова,інколи навіть в одній і тій самій ситуації. Посередником між си�туацією і дією є ціннісні орієнтири людини, відповідно до якихвона будує свою поведінку. Саме цінності, засвоєні людиною,вказують її, як поводитися у певних ситуаціях. Поняття “культу�ра” охоплює весь комплекс ціннісних уявлень, що склалися впевному суспільстві, у межах певної території й у межах певногоперіоду історії. Це поняття містить у собі стиль життя, образ дум�ки, відчуття і поведінку, виражену в характері харчування, одя�гу, у звичках і вдачах, у релігії та мові. Культура містить певнутрадицію і досить обмежена за об’ємом і тривалістю існування;вона змінюється, асимілюється з іншими культурами, з іншимиформами поведінки і ціннісних уявлень.

Під субкультурою розуміють систему суспільної поведінки іцінностей, що існують окремо від пануючої системи поведінки іцінностей, але однозначно є частиною цієї центральної системи.Субкультурні групи поділяють частину елементів з пануючоюкультурною традицією (цивілізацією), але при цьому зберігаютьі власні норми поведінки, і цінності, що відрізняються від про�відної цивілізації. Не випадково Програми санації нетр у різнихрайонах світу показали, що лише поліпшенням житлових умов ізниження рівня убогості ніяк не занижує делінквентність. Нетрі– це своєрідна форма життя. Мешканці нетр не виявляють інте�ресу ні до своїх помешкань, ні до виховання своїх дітей. Вони недовіряють поліції і вважають, що в “бідних людей” є право назлодійство. І тому одного лише поліпшення їхнього соціально�економічного становища недостатньо, щоб домогтися їхньоївідмови від цього способу життя.

Теорія конфлікту. Поняття “конфлікт” прийшло з латинсь�кої мови й означає зіткнення, боротьбу чи суперечку. Проблема�ми конфліктів – психічних (внутрішньо особистісних), міжосо�

1 Див.: Тард Г. Сравнительная преступность. – М., 1907.

його скоїла. Теорія стигматизації звертає увагу на той факт, щопроцес взаємодії індивіда із системою кримінальної юстиції справ�ляє на нього не позитивний, а негативний вплив, змінюючи вгіршу сторону його уявлення про самого себе, формуючи сього�дення злочинця, що активно протистоїть суспільству з його зако�нами і мораллю. Цей процес досягає кульмінації у в’язниці, де якпоказує американський кримінолог В. Фокс на матеріалі життє�писів злочинців і емпіричних досліджень, формується злочиннасвідомість, що, здебільшого не піддається виправному впливу.1

Стигматизація покликана якщо не зняти, то хоча б зменшити відпо�відальність суспільства за існування злочинності, переклавши цювідповідальність на “вилупків”, а заодно і на ліберальну науку, яканібито бере їх під свій захист, коли підкреслює вирішальне зна�чення соціальних умов життя, що породжують і стимулюють зло�чинність.

Таким чином, дана теорія досліджує процеси інтеракції(взаємодії) між тими людьми, які встановлюють правила і забез�печують їхнє виконання, і тими, хто їх порушує, за що одержу�ють клеймо “антисоціального” чи “злочинного” елемента. При�хильники цієї теорії явно симпатизують “занепалим” і невдахам,на чию сторону вони вважають зобов’язаними ставати.

Теорія навчання. Злочинцем може стати будь�яка людина,стверджують прихильники цієї теорії. Природжених злочинцівне буває, успадкувати можна лише здатність до навчання. Ця“схильність” дозволяє засвоювати будь�які мислимі форми пове�дінки – як соціально прийнятні, так і девіантні, протиправні.

Габріель Тард був одним з перших, хто висунув кримінологіч�ну теорію навчання і виявив три основні закономірності насліду�вального навчання:

а) легше і найкраще переймають поведінку один одного інди�віди, що знаходяться в тісному контакті; б) наслідування доситьпопулярне в суспільстві, пронизує його від верхніх прошарків донайнижчих: молоді люди наслідують літніх, бідняки – багатих,селяни � аристократів. Злочинність молоді, людей похилого вікуі людей з низьким статусом заснована на їхньому прагненні стативрівень зі старими, багатими і привілейованими, відповідно;в) колишня поведінка людини при цьому перекривається новою,

1 Фокс В. Введение в криминологию.М.,1980. – С.16.



51


50

Теорія контролю. Відповідно до цієї теорії, що була впершезапропонована кримінологами Альбертом Рейсом (1951), Ф.Ай�веном Наєм (1958) і Мартіном Гоулдом (1963, 1970), соціальнокомфортній поведінці необхідно навчати. Для вивчення такої по�ведінки і її засвоєння вирішальне значення має формальний і не�формальний контроль, а також контроль зовнішній і самоконт�роль. Неформальний контроль, принаймні, настільки ж важли�вий, як і формальний, який внаслідок ціннісних конфліктів міжсоціальними групами в плюралістичному суспільстві має порівня�но велике значення, виконує в цьому суспільстві не лише функ�цію залякування, але і функцію формування цінностей.Зовнішній контроль за рахунок процесу інтерналізації перетво�рюється у внутрішньоособистісний контроль, чи самоконтроль.

Багатофакторний підхід. Одним з перших, хто виступив напідтримку багатофакторного методу був Енріко Феррі (1896), аподальший розвиток цей підхід одержав у роботах Вільяма Хілі(1915) і Сіріла Берта (1925). Представники багатофакторногопідходу доводили, що вони проводять неупереджені “фундамен�тальні дослідження і дії”, щоб із зібраних фактів створити якісьтеорії. Їхні супротивники протиставляли цим аргументам своїконтраргументи, які зводяться до того, що багатофакторний підхідмістить у собі визнання того, що ніякої теорії злочинності взагалістворити неможливо, а прихильники багатофакторного підходувиходять з “ще не усвідомлених” і невисловлених теоретичнихприпущень, з яких вони засновують “кладовища даних”, оскіль�ки, начебто, неможливо (чи майже неможливо) інтерпретувати іпрактично використовувати всю ту величезну кількість зібранихфактів через їхню теоретичну незв’язаність. У період між 1915 і1950 роками багатофакторний підхід панував в американськійпсихології.

Багатофакторний метод страждає не лише через відсутністьтеоретичної основи; проти нього можна висунути і серйозні мето�дологічні заперечення:

– цей метод припускає переважне вивчення ув’язнених, тобтотієї групи осіб, які старанно відфільтровані органами криміналь�ної юстиції. Виявлені ознаки в ув’язнених необов’язково маютьбути пов’язані лише зі злочинністю. Ці ознаки цілком можуть бутирезультатом добору, проведеного органами правосуддя, чи резуль�татом якихось обставин, що склалися вже після арешту;

бистісних і соціальних (між особою і суспільством) – займаєтьсяпсихологія, і зокрема психоаналіз. Психічні (внутрішньоосо�бистісні) конфлікти можуть бути рушійною силою в межах пси�хо� і соціодинаміки. Коли вони виходять з під контролю, то ста�ють неврозами і ведуть до порушення відносин із зовнішнімсвітом. Конфлікти між групами, класами і суспільствами є пред�метом соціології. Об’єктами цих конфліктів можуть стати:цінності, життєві цілі, статус, влада та розподіл благ. У рамкахсоціальних змін і структурного перетворення суспільства ціконфлікти виявляються могутніми імпульсами. І якщо їх не ви�рішити цивілізованими соціальними методами, вони можуть ви�никнути стихійно і викликати функціональні порушення, загаль�мувати прогрес і нанести шкоду життю суспільства. Вони здатнірозколоти і навіть підірвати соціальну систему. Разом з тим міжо�собистісні конфлікти – це нормальне явище. Вони неминучінавіть у найтісніших відносинах людей. З неподоланних психіч�них (внутрішньоособистісних) і соціальних конфліктів народжуєть�ся злочинність, протиправність і поведінка, що відхиляється.

Одним з перших, хто висунув кримінологічну теорію кон�флікту, був Торстен Селлін (1938). У своїй теорії “конфлікти куль�тур” він вказує на розходження між зовнішніми і внутрішнімиконфліктами цінностей. Зовнішні конфлікти цінностей можутьбути результатом процесу соціальної диференціації (розчленуван�ня суспільства) усередині однієї соціальної системи чи наслідкомконтакту між нормами різних соціальних систем. Перетворенняоднієї культури, однієї системи цінностей в іншу обов’язковосупроводжується конфліктом цінностей. Зовнішній цінніснийконфлікт уже здатний призвести до росту злочинності. Однакнайбільш розповсюдженою причиною злочину є ситуація, колизовнішній ціннісний конфлікт призводить до внутрішнього, коликонфлікт між культурами інтерналізується (глибоко засвоюєть�ся), перетворюється у внутрішньоособистісний, чи коли він пере�носиться на певну соціальну групу, наприклад, на родину, і викли�кає її дезорганізацію (розпад). Таким чином, є конфлікти між нор�мами всередині однієї особи (внутрішньоособистісні), однієї групи(внутрішньогрупові ціннісні конфлікти) і між двома різнимисоціальними утвореннями (зовнішні ціннісні конфлікти). Засвоє�не особою протиріччя між нормами поведінки, що суперничають,таїть у собі найсильніший криміногенний вплив.



53


52

тури, динаміки злочинності як соціального явища здобули знач�ного поширення в межах науки кримінального права. У цьому,власне кажучи, кримінологічному напрямку досліджень, що от�римав найменування “соціологічної школи”, панувала так званатеорія чинників, принциповим недоліком якої, як уже відзнача�лося, були зрівнювання значення найрізноманітніших детермі�нант злочинності, відсутність суворого розмежування причиніндивідуальної злочинної поведінки і злочинності, невикорис�тання системного аналізу. Проте не можна недооцінювати внесоксоціологічної школи в створення основ кримінологічної науки.Найбільш яскравими представниками її були: М.В. Духовський,І.М. Фойницький, М.С. Таганцев, Н.Д. Сергієвський, Д.А.Дриль, М.Н. Гернет, А.А. Піонтковський, С.Ю. Познишев і ін.

Першим криміналістом, який закликав своїх колег залучитидо науки кримінального права дослідження причин злочинності,був професор Московського університету М.В. Духовський. У1872 році 23�річний доцент Демидівського юридичного ліцеюпрочитав лекцію “Завдання науки кримінального права”, у якійзазначив, що ця наука повинна вивчати злочин як явище суспіль�ного життя з детальним дослідженням його причини.1 Головноюпричиною злочинів Духовський вважав суспільний лад, “дурнийекономічний лад суспільства, дурне виховання і цілу масу іншихумов”. Безумовно, заслугою Духовського було активне викорис�тання матеріалів кримінальної статистики у вивченні причин зло�чинності.

Проте, проголосивши злочинність явищем соціальним, тео�ретики соціологічної школи не дали повного, розгорнутого виз�начення основного предмету свого дослідження.

Криміналісти�соціологи мали на увазі, що пізнання злочин�ності повністю залежить від повноти вивчення її факторів, а томуосновну увагу ця школа приділяла аналізу численних даних, щосвідчать про статистичну залежність між різними соціальними,економічними й особистісними характеристиками злочинців, зодного боку, і фактом порушення кримінального закону – з іншо�го. Тому найважливішим методом дослідження закономірностірозвитку злочинності соціологічна школа вважала статистичний

1 Детальніше див.: Иванов Л.О., Ильина Л.В. Пути и судьбы отечествен�ной криминологии. – М., 1991.

– у цьому методі передбачається протиставлення в порівняль�них цілях групи ув’язнених, групі ув’язнених без попередньогодослідження прихованої злочинності. Оскільки багато із тих, хтовходить до контрольної групи законослухняних можуть вияви�тися прихованими і не виявленими правопорушниками;

– цей підхід цілком орієнтований на злочинця, тому що прицьому вивчаються тільки лише фізичні (тілесні), психологічні ісоціальні ознаки самого злочинця, а не суспільні чи віктимогеннічинники. Злочинець описується і клеймується, але нічого не ро�биться, щоб показати, як позбутися від цих кримінальних ознакпри реакції на злочинність;

– усі чинники, обрані довільно чи неусвідомлено, оцінюють�ся за тими самими критеріями, без урахування того, що одні фак�тори відіграють більш значну, а інші менш значну роль у виник�ненні злочинності або ж зовсім не мають до цього ніякого відно�шення. Такий підхід не дає можливостей виявити, яким чиномпевні чинники злочинності взаємодіють один з одним як струк�турно, так і у динаміці.1

Незважаючи на ці методологічні докори, що надходять наадресу цієї школи, здається, не можливо залишити без уваги от�римані нею емпіричні дані. Необхідно спробувати вмонтувати цідані в існуючі теорії, оскільки в результаті багатьох їх пошуківбуло накопичено величезні дані і здійснено велику дослідницькуроботу.

2.8. Виникнення і розвиток вітчизняної кримінології

Отже, з попередніх параграфів ми з’ясували, що становленняметодологічної бази кримінології відбувалося аж ніяк не миттє�во. Воно мало не лише тривалий, але і складний характер, вклю�чаючи і коректування низки положень, і поетапне очищення відперекручувань.

Вихідні положення вітчизняної кримінології, як уже відзнача�лося, стали формуватися ще в XVIII ст. (напр. А.Н. Радищевим).

У XIX � початку XX ст. ідея соціальної детермінації злочин�ності, і підходи, які випливають з неї, до вивчення причин, струк�

1 Детальніше про це див.: Шнайдер Г.Й. Вказ. робота. – С. 244�252.



55


54

тропології і судово�медичної експертизи, а в 1923 році організо�вано Московський кабінет з вивчення злочинності й особи зло�чинця при Мосохоронздоров’ї.

У 1924 році ряд кримінологічних кабінетів було організованов Україні – у Києві, Харкові, Одесі.

З метою координації проведення кримінологічних дослідженьпри НКВС РРФСР 10 жовтня 1925 року було створено Держав�ний інститут з вивчення злочинності і злочинця. Від ученої радиінституту в міжвідомчу раду з керівництва інститутом увійшовМ.Н. Гернет.

В інституті було створено 4 секції: соціально�економічна,пенітенціарна, біопсихологічна і криміналістична, а також статис�тичне бюро. Незважаючи на цілу низку помилок, що мали місце вроботі інституту, аж до 1929 року в ньому не було жодного, хтонамагався б приклеїти ярлик іншому, якщо наукові погляди незбігалися.

Після ліквідації НКВС РРФСР інститут у 1931 році було пе�редано Наркомюсту РРФСР і перейменовано в інститут кримі�нальної і кримінально�виправної політики РРФСР. Його очо�лив О.С. Шляпочников. У 1933 році інститут мав судову секцію,секцію кримінальної статистики, секцію по боротьбі з дитячоюзлочинністю, процесуальну секцію господарського і цивільногоправа і процесу з групами (транспортного права, житлового пра�ва, банківського права, виключних прав), і підсекціями (аграр�ного права, сімейного права, цивільного процесу, іноземного,цивільного і міжнародного приватного права).

У 1936 році інститут радянського будівництва і права Ко�муністичної академії було реорганізовано в інститут державногоправа. У 1937 році постановою РНК СРСР інститут був перейме�нований у Всесоюзний інститут юридичних наук НКЮ СРСР. Ускладі десяти секцій інституту не було жодної, яка б спеціальнозаймалася питаннями кримінології. Замість соціологічних і кри�мінологічних досліджень інститут переважно займався тлумачен�ням норм права і практикою їхнього застосування. Таке станови�ще зберігалося до середини 50�років.

З 1960 року кримінологією став займатися один із секторівІнституту держави і права Академії наук СРСР. Цей сектор очо�лив А.А. Герцензон. У 1966 р. був виданий перший підручник зкримінології.

аналіз. Порівнювалися кількісні показники злочинності з ураху�ванням особливостей країни, регіону, року чи часу доби, стате�вовікових, психологічних і освітніх характеристик злочинців, алко�голізму, цін на хліб і т.ін. На основі цих даних пропонувалисярізні класифікації факторів злочинності, найпоширенішою з якихбула тричленна, що поділяла всі фактори на індивідуальні (антро�пологічні), соціальні і фізичні (космічні).

Статистичні закономірності, якими оперували криміналісти�соціологи, давали, безумовно нову інформацію про злочинність,але тільки на їх основі неможливо пояснити, у силу чого ці зако�номірності виявляються. Таке пояснення могла дати лише наука,що включає у свою дисципліну не специфічно правове регулю�вання поведінки громадян, а соціальну обумовленість людськихвчинків у широкому розумінні.

Основним напрямком, завдяки якому став можливим перехідна нові методологічні позиції у вивченні злочинності, було лівекрило соціологічної школи кримінального права (М.Н. Гернет,М.М. Ісаєв, Н.Н. Полянський і ін.).

Представники цього напрямку не лише ясно усвідомлювали,що злочинність є певним станом соціального організму, але і на�магалися у своїх дослідженнях розкрити внутрішній зв’язок, якийіснує між емпіричними закономірностями злочинності і соціально�економічним ладом суспільства.

Антропологічний напрямок кримінального права не знайшову нас такого поширення, як на Заході. Одним з найвідомішихвітчизняних юристів, що тяжіли до антропологів – послідовниківЛомброзо, був Д.А. Дриль (1846 –1910).

Вивчення публікацій періоду перших років Радянської владипоказує, що вже тоді велика увага приділялася вивченню злочин�ності, її причин та особи злочинця. Базою для такого вивченнястало створення в липні 1918 року в системі статистики особливоїгалузі – моральної статистики.

Організаційною і методичною базою проведення криміноло�гічних досліджень у перші роки Радянської влади були кабінети іклініки з вивчення злочинності і злочинця, що створювалисярізними відомствами й установами, під різними назвами.

Перший кабінет по вивченню злочинності було створено у1918 році в Петрограді.

У 1922 році, безпосередньо, при управлінні місцями ув’яз�нення було створено Саратовський кабінет кримінологічної ан�



56

В Україні відродження кримінології почалося в стінах Киї�вської вищої школи МВС СРСР, нині Національний універси�тет внутрішніх справ України, і значною мірою пов’язано з ім’ямП.П. Михайленка. У 1964 р. у співавторстві з І. Гельдфандом вінвидав монографію “Попередження злочинності – основа бороть�би за викорінювання злочинності”. Тоді ж при КВШ МВС буластворена науково�дослідна лабораторія, значну частину темати�ки якої займали кримінологічні проблеми. Нині на базі цієї лабо�раторії функціонує науково�дослідний інститут.

У 1972 р. організовано кафедру кримінології в Харківськомуюридичному інституті (нині Національна юридична академіяім.Ярослава Мудрого).

Не можна не згадати і плідну роботу секції кримінальногоправа і кримінології Інституту держави і права Національної ака�демії наук України.1

1 Див.: Зелинский А.Ф. Криминология: Курс лекций.– Харьков,1994. – C. 5,16.

Лекція 3. Злочинність та її основні характеристики

57

Лекція 3

ТЕМА: ЗЛОЧИННІСТЬ ТА ЇЇ ОСНОВНІХАРАКТЕРИСТИКИ

3.1. Поняття злочинності

Різнобічний інтерес до злочинності цілком зрозумілий, оскіль�ки складність і значимість цієї проблеми для суспільства надтовелика. Ті мислителі і вчені, які розглядали людське суспільствояк таке, що постійно удосконалюється, говорили про можливістьліквідації злочинності. Народжувалися утопічні ідеї Т. Мору,Т. Кампанелли та ін., які обіцяли суспільству життя без злочинів.І, навпаки, інші мислителі думали, що суспільства без злочинівбути не може, що злочинність � явище, “властиве всякому здоро�вому суспільству” (Дюркгейм).

Відразу ж слід визначити, що в юридичній літературі існуєдекілька визначень злочинності. Найбільш загальне визначенняукладається в наступному: “Злочинність – це виникле в експлу�ататорських суспільно�економічних формаціях класово�обумов�лене, історичне минуще, мінливе, соціально�правове явище ан�тагоністичного характеру, що включає в себе сукупність усіх зло�чинів, вчинених у цьому суспільстві й у цей період, іхарактеризується кількісними (динаміка, стан) та якісними(структура, характер) показниками”.1

Подібні визначення злочинності можна знайти в підручни�ках з кримінології, виданих у 1966, 1968, 1970, 1979 роках.

Вважається, що ці визначення не є безперечними, а тому ви�магають уточнень.

1 Курс советской криминологии. – М., 1985. – С. 138.


59


58

Так усе�таки – що таке злочинність? “Соціальна патологія,що має високий ступінь суспільної небезпеки”, – відповідає мос�ковський кримінолог Е.Ф. Побігайло. “Масовий прояв деструк�тивності в поведінці людей, що виражається в системі передбаче�них кримінальними законами діянь, скоєних на даній території чисеред членів певних соціальних груп протягом одного року чиякоїсь його частини”, – говорить проф. А.Ф. Зелінський. “Хворо�ба духу”, – вважав письменник А.Г. Мединський, який присвя�тив свою творчість художньому дослідженню проблем злочинності.

Підсумовуючи сказане, підставно було б запропонувати такевизначення злочинності: злочинність – це соціальне, історично�мінливе, відносно масове, стійке, самодетермінуюче, суспільнонебезпечне явище, що включає в себе сукупність усіх злочинів,вчинених у певному суспільстві й у певний період.

Таким чином, злочинність є збірним поняттям. Однак вонане є абсолютно однорідним явищем. У реальній дійсності зло�чинність характеризується як досить строката сукупність різнихактів індивідуальної злочинної поведінки. Спробуємо більш де�тально розкрити зміст поняття “злочинність”.

1. Злочинність – не механічна безліч, яка об’єднує в собі кон�кретні злочини, а соціальне явище, котре як підсистема входить усистему відповідного суспільства і світового співтовариства в ціло�му. Вона соціальна за походженням, суб’єктами злочинів, потер�пілими громадянами, суспільством і державою, за причинами таумовами.

Вперше нагальну важливість соціальних умов, соціальної де�термінації підкреслив згадуваний нами раніше знаменитий у тойчас астроном і математик Адольф Жак Кетле. Виступаючи 9 лип�ня 1831 року на засіданні бельгійської Королівської академії науку Брюсселі, він заявив у своїй доповіді: “Ми можемо розрахуватизаздалегідь скільки індивідів почервонять руки в крові своїх гро�мадян, скільки осіб стане шахраями, скільки отруйниками май�же так, як заздалегідь можна вирахувати, скільки чоловік наро�диться, а скільки помре... Ось перед нами рахунок, за яким миплатимо з жахаючою регулярністю – в’язницями, ланцюгами ішибеницями”.1

Не випадково Маркс і Енгельс, дотримуючись принципуєдності історичного і логічного, сформулювали соціологічне по�

1 Цит. по: Криминология: Учебник. – Киев – Донецк, 1997. – С. 12 – 13.

Стосовно класового характеру злочинності. Відповідно домарксистської доктрини в первісному суспільстві панували гар�монія інтересів роду й авторитету старійшин. Інші думки можназнайти в інших авторів. Марк Косвен бачив джерела насильниць�ких злочинів у первісному інстинкті кровної помсти, що забезпе�чує виживання індивіда, але переходить у війну “всіх проти всіх,безмежну і нещадну, що супроводжується взаємним грабежем ізнищенням майна, переходить з покоління в покоління”.1 І лишеповільно, із застосуванням сили руйнується каральна практика,вона віднімається у ворогуючих груп і передається в руки ство�рюваної державної влади.2 Але і після цього, як писав відомийросійський юрист Н.С. Таганцев, “ … завжди і скрізь відбувалисяі відбуваються діяння…, визнані злочинними. Закінчуються кро�ваві війни, примирюються народи, але немає кінця боротьбі люд�ства з цим дрібним, але непереможним ворогом. І неможливо пе�редбачити той час, коли караюча державна влада в світі перекуєсвої мечі в плуги і не заспокоїться”.3

Автори цитованого визначення злочинності, ймовірно, віри�ли в реальність завдання викорінення злочинності з життя сусп�ільства в історично оглядний термін. Так було записано і в Про�грамі Комуністичної партії. Один із творців цієї програми, М.С.Хрущов, сподівався дожити до того дня, коли йому доведетьсяпожати руку останньому в країні в’язню…”Весь хід світової історії,– як справедливо відзначає А.Ф. Зелінський, – свідчить про зво�ротне: злочинність росте не лише в країнах з нестабільною еко�номікою, але й у процвітаючих західних демократіях. Тому тезапро “історично минущу” злочинність… – явна манілівщина”.4

Говорити про злочинність як соціально�правове явище, зна�чить займатися тавтологією. Відомий литовський кримінологЮ.Д. Блувштейн охарактеризував це формулювання висловом“логічний монстр”. І справді, це словосполучення позбавленезмісту. Все правове, тобто врегульоване правом, є соціальним,оскільки правова норма – різновид соціальних норм.

Згадка про показники наприкінці цитованого визначеннязлочинності уявляється зайвим, оскільки не містить ознак обу�мовленого поняття: всі масові об’єкти мають свої параметри.

1 Косвен М. Преступление и наказание в догосударственном обществе. –М., Л., 1925. – С. 25

2 Косвен М. Указ. соч. – С. 113 Зелинский А.Ф. Криминология: Курс лекций. – Харьков, 1996. – С. 194 Цит. по: Криминология: Учебник. – Киев – Донецк, 1997. – С. 12 – 13.


61


60

чинності, розкриває свою проблематику – рівень, структуру, ди�наміку злочинності.

3. Історична мінливість злочинності адекватно прослідко�вується в кримінальному законодавстві різних соціально�еко�номічних формацій і режимів влади. У нас лише протягом двад�цятого століття кримінальне законодавство кардинально зміню�валося відповідно до політичних і соціально�економічнихреволюцій, а також режимів влади не менш п’яти разів: у періодвоєнного комунізму, непу, державно�партійного монополізму ітоталітаризму, початку демократизації суспільства в 1950�х ро�ках, коли були прийняті Основи карного законодавства СоюзуРСР і республік 1958 року і КК республік 1959�1961 р.м., у по�страдянський період початку 1990�х років, коли з’являється кри�мінальний ринок і кримінальне законодавство, що намагається зним боротися (кілька офіційних проектів КК).

4. Злочинність як соціальне явище має відносну самостійність.Кожна країна має свої особливості, зокрема національні, свої зви�чаї, побут, релігію. Все це визначає і специфічні форми боротьбизі злочинністю, виховну роботу з людьми.

5. Злочинність на відміну від окремого злочину, має влас�тивість самодетермінації, тобто самовідтворення, що особливохарактерне для злочинності неповнолітніх, рецидивістів і т.п.

6. Непохитність стосовно до злочинності означає, що не слідочікувати різкої зміни в її структурі і через певні, короткі про�міжки часу (місяць, квартал, рік). Такі, відносно, масові явищане можуть змінюватися настільки швидко. Різкі коливання в де�яких показниках скоріше свідчать про неточності обліку, ніж прореальні зміни в стані цього явища.

3.2. Кількісні та якісні показники злочинності

Злочинність у цілому поділяється на два основних види: пер�винний (сукупність первинних злочинів) і рецидивний (сукупністьповторних злочинів). Кожний з названих видів розпадається надва інші – злочинність чоловіків і злочинність жінок. При по�дальшій класифікації злочинність чоловіків і злочинність жінокподіляються, у свою чергу, на злочинність дорослих і неповнолітніх.Кожний з цих видів характеризується як кількісними, так і якіс�ними показниками. Зупинимося на них детальніше.

няття злочину раніше юридичного. Їхнє визначення злочину якборотьби ізольованого індивіда проти пануючих відносин, які невключають правових ознак.1

Об’єктом злочину, на думку Маркса і Енгельса, є суспільнівідносини, що панують у певній соціально�економічній формації.

Друга соціологічна ознака злочину � специфічний спосіб зазі�хання на сформований соціальний порядок, яким охоплюютьсялише ті дії, що об’єктивно порушують чи можуть порушити пану�ючі суспільні зв’язки і ті, які вони позначили словом “боротьба”.

Третя соціологічна ознака злочину розкриває особливостісуб’єкта суспільно небезпечного діяння. За словами Маркса іЕнгельса, нею є ізольований індивід. Ця ознака дозволяєвідрізнити злочин як зазіхання окремої людини на пануючі відно�сини від злочинності, як масового явища.

2. Злочинність має правову характеристику. Середовище зло�чинів, що її складають, визначається кримінальним законодав�ством. Тому декриміналізація чи криміналізація тих чи іншихдіянь істотно впливають на всі її показники.

Держава як виразник інтересів пануючого класу прагне відго�родити ці інтереси за допомогою права. Саме право формує по�няття злочинного, немов “вибираючи” з реального життя тісоціальні явища, що наносять найбільшої шкоди суспільнимвідносинам. “Право, – писав Маркс, – це зведена в закон воляпануючого класу” і далі: “Право може не тільки карати за злочи�ни, але і видумувати їх”.2

Кримінально�правова властивість злочинності перешкод�жає заміні поняття і явища злочинності певною “поведінкою, щовідхиляється”, що доволі часто вживається у кримінології, особли�во в закордонній. Що є злочинним, визначає винятково кримі�нальний закон. Не існує “власне кримінологічних” понять зло�чинів. Тому спроби внести кримінологічні категорії в КК (на�приклад, у вигляді норм про організовану чи професійнузлочинність), так само як і створити відмінні від кримінально�правових поняття злочинів (наприклад, так званий кримінологіч�ний рецидив чи корупція), не перспективні.

Кримінологія, відштовхуючись від діючого кримінальногозаконодавства в розумінні окремих злочинів компонентів зло�

1 Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – Т. 3. – С. 323.2 Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – Т. 13. – С. 516.


63


62

б) рівень, структура і динаміка злочинності визначається нетільки в абсолютному вираженні, але обов’язково в коефіцієнтахна 100 тис. чоловік населення. Через різкі перепади у динаміцізлочинності доцільно давати пояснення їх джерелам – зміні зако�нодавства чи соціально�економічним причинам і умовам.

Дехто з авторів вважає, що для характеристики злочинностівеликий інтерес становлять чотири коефіцієнти: 1) показникінтенсивності злочинності, тобто відношення числа зареєстрова�них злочинів до чисельності населення. Для більш точного виз�начення коефіцієнта злочинності варто враховувати не все насе�лення, а лише ті вікові групи, представники яких можуть бутипритягнуті до відповідальності за злочин відповідно до діючогокримінального законодавства. Досить часто під час розрахунківвиключаються не лише діти, а й “пристаріла” частина населення,оскільки на долю цих осіб припадає дуже незначна частина тих,хто скоїв злочини.

Загальна формула визначення коефіцієнта злочинності маєтакий вигляд:

) 6014(. 100

роківНтисПДО

−×

=

де: П – абсолютне число злочинів; Н – чисельність населення, щопроживає на території.

Таким чином, коефіцієнт злочинності показує, скільки зло�чинів приходиться на 100 тис. населення.

При розрахунку й оцінці коефіцієнта злочинності в кримі�нологічних цілях необхідно довідатися про деякі статистичні, де�мографічні й інші дані.

1. Злочини, взяті за якийсь певний період, являють собоюінтервальні ряди, які характеризують сумарну динаміку діянь,що відбуваються протягом усього року. Неточності в цьому по�казнику можуть бути позв’язані лише з неповною інформацією інедобросовісним відношенням до реєстрації злочинів.

2. Чисельність населення це моментальний цикл, що харак�теризується лише на певну чітко визначену дату. На початку рокучисельність населення одна, у середині – друга, а наприкінці тре�тя. Коефіцієнт, розрахований на кількість населення станом на

а) рівень злочинності характеризує її за кількісними пара�метрами, відповідаючи на питання, скільки скоєно, зареєстрова�но злочинів, засуджено злочинців. Він вимірюється абсолютни�ми показниками і відносними коефіцієнтами злочинності чи ви�явлених (засуджених) осіб на 100 тис. населення, а точніше на 100тис. осіб, що досягли віку кримінальної відповідальності, тобто14 років.

Таким чином, рівень злочинності – це кількість злочинів,вчинених у тих чи інших адміністративно�територіальних оди�ницях за певний період часу (квартал, півріччя, рік і т.ін.).

Іноді в юридичній літературі кількість злочинів і число осіб,що їх скоїли, називають “станом”. Так, наприклад, у досить со�лідному курсі кримінології, виданому в 1985 р., і не менш солідніймонографії І.І. Карпеця з проблем злочинності, станом злочин�ності слід вважати кількість зареєстрованих злочинів, адже стан– це кількісний показник злочинності.1

Тим часом з часів Арістотеля це поняття охоплює загальніоцінки, якісні та кількісні. Арістотель писав у своїй “Метафізиці”:“Мінливим станом в одному розумінні називається якість, увідношенні до якого можливі зміни…а в іншому розумінні – такназиваються вже реальні процеси чи зміни у сфері цих власти�востей”.2 Та й з погляду загальної теорії статистики цю ознакувсе�таки варто позначати терміном “рівень”. Статистична наука,як відомо, під рівнем якого�небудь соціального чи економічногоявища розуміє його розмір (обсяг, величину), досягнутий у пев�ний період чи до певного моменту часу.3

Стан злочинності – це збірне, комплексне поняття, що вира�жає її кількісно�якісну характеристику – рівень, структуру, ди�наміку, ступінь латентності.4

Рівень злочинності складається з трьох основних показників:зареєстрованих злочинів (сюди входять розкриті і нерозкриті зло�чини); судимості (кількість звинувачувальних вироків, що всту�пили в силу, і засуджених за ними осіб); латентної злочинності,тобто незареєстрованної злочинності. Останню не слід плутати знерозкритими злочинами, тому що вони зареєстровані.

1 Див.: Курс советской криминологии. – М., 1985. – С.96; Карпец И.И.Проблема преступности. – М., 1969. – С. 109.

2 Аристотель. Метафизика. – М., 1934. – С. 99.3 Див.: Общая теория статистики. – М. 1985. – С. 265.4 Див.: Курс советского уголовного права. Часть Общая. – М., 1982. – С. 65;

Стручков Н.А. Преступность как социальное явление. – Л., 1979. – С. 15.


65


64

реться число ув’язнених, які знаходяться в місцях позбавленняволі станом на 31 грудня аналізованого року чи середнє арифме�тичне число даних на початок та кінець року.

6. Коефіцієнт злочинності може бути розрахований відноснонеповнолітніх, жінок, чоловіків, раніше засуджених, безробітних,студентів, військовослужбовців та інших груп населення за тієюсамою формулою. Тільки в цьому випадку символ «П» буде оз�начати число злочинів, вчинених досліджуваною групою грома�дян, а символ «Н» – загальну кількість громадян даної категорії вкраїні, регіоні, місті.

У кримінологічній літературі коефіцієнт злочинності звичайноідентифікується з інтенсивністю злочинності ( інтенсивність –від лат. intensio – напруга, посилення), який дійсно є одним збазових її показників. Деякі автори вважають коефіцієнт зло�чинності коефіцієнтом інтенсивності злочинності 1, або віднос�ною величиною інтенсивності 2.

У кримінологічній літературі досить часто вживається такийкількісний показник, як індекс злочинності. Його також частоідентифікують з коефіцієнтом злочинності.

У широкому розумінні слово «індекс» ( від лат. index – по�кажчик, список, реєстр) означає будь�який узагальнюючий по�казник, що характеризує досліджуване явище. У статистиці, особ�ливо економічній, де індекси мають найширше поширення, інайчастіше розуміються як узагальнюючі показники двох чибільше сукупностей, що складаються з елементів, які не підда�ються підсумовуванню. Наприклад, не можна підсумовувати тон�ни бавовни з тоннами заліза, нафти, зерна, ціни різних товарівтощо, але є велика необхідність у сумарній характеристиці за�гального обсягу виготовленої продукції чи в зведеній характерис�тиці динаміки загального рівня, чи під час продажу різних товарів,акцій з різними цінами. У таких чи аналогічних випадках у валют�них розрахунках, спеціально розроблені показники – індекси і под�іляються на індивідуальні, групові, агресивні (сукупні), обчислю�ються в частках, відсотках, в кількості разів, коефіцієнтах.3

1 Див.: Бабаев М.М. , Быков Л.А., Звирбуль В.К., Кузнецова Е.В. Изуче�ние преступности. – М.,1973. – С.21; Шнайдер Г.Й. Криминология / Пер. снем. – М.,1994. – С.163 – 164.

2 Див.: Кайзер Г.Криминология / Пер. с нем. – М.,1979.– С.168.3 Див.:Казинец Л.С. Теория индексов.– М.,1963г.

початок року, здебільшого, буде завищеним. Він буде більш адек�ватним, якщо його розрахувати на чисельність населення кінцяроку чи на середньорічну чисельність населення на початку та вкінці року.

3. Демографи розрізняють населення постійне і наявне. Цемає особливе значення для регіонів і високих рівнів тимчасовогонаселення. При розрахунку коефіцієнта злочинності цього неможна не враховувати, оскільки у великих містах значну частинузлочинів вчиняють тимчасові жителі.

4. Кримінальна відповідальність в Україні настає з 14 років(за обмеженим колом діянь), а з 16 років – за всі злочини. Питомавага неповнолітніх до 14 років у середньому в світі складає близько35 % усього населення. У країнах з високою народжуваністю ча�стка цих підлітків понад 40 %, а з низькою сягає 20%.1 При по�рівнянні різних за народжуваністю регіонів (країн) коефіцієнтзлочинності бажано розраховувати на населення, яке досягло вікукримінальної відповідальності, наприклад з 14 років і більше. Уіншому випадку в регіоні з високою народжуваністю кількістьзлочинів на 100 тис. населення фактично буде заниженою, оскіль�ки діти до 14 років не є суб’єктами злочинів і до кримінальноївідповідальності не притягуються. В порівнянні з країнами декримінальна відповідальність настає з раннього віку (10, 12, 14,16 років), така рекомендація майже нездійсненна. За таких умоврозглянутий коефіцієнти міжнародних порівняннях, здебільшогопроводиться з розрахунку на все населення.

5. Замість загальної кількості врахованої злочинності прирозрахунку коефіцієнта може бути взята загальна кількість розкри�тих злочинів, виявлених правопорушників, попередньо заареш�тованих усіх засуджених, засуджених лише до позбавлення волі,ув’язнених та ін. У цьому випадку ми маємо справу з кількістюрозкритих злочинів на 100 тис. жителів, та кількістю виявленихправопорушників за тією ж чисельністю населення і т.ін. Прирозрахунку коефіцієнта ув’язнених необхідно звернути увагу наїх кількість в місцях позбавлення волі, що також зображає свіймоментальний цикл: на початку року вона може бути однією, анаприкінці іншою. При розрахунках коефіцієнта зазвичай бе�

1 Лунеев В.В. Преступность // Криминология: Учебник / Под ред. В.М.Куд�рявцева и В.Е. Еминова .– М.,2000 г. – С.81.


67


66

являє собою не індивідуальну ознаку окремого конкретного діян�ня, а загальну ознаку всіх злочинів цього виду, наприкладрозкрадання державного майна.

Ступінь суспільної небезпеки злочину визначає вагомістьскоєного злочину, що являє собою індивідуальну ознаку даногоконкретного злочину і повинна враховуватися поряд з характе�ром суспільної небезпеки цього виду злочинів.

Як показують дослідження цілої плеяди авторів (Ю.Д. Блув�штейн, С.Е. Віцин, Г.Н. Забрянський та ін.), кращим критерієм,за яким оцінюється порівняльний ступінь вагомості окремихзлочинів, варто вважати санкції карного закону. Але якою міроюзастосовувати покарання – реальною, визначеною судом конк�ретній особі, чи абстрактною, встановленою санкцією тієї статті,яка кваліфікує цей злочин? Тут думки вчених розходяться. Є пе�реваги і недоліки в кожному з цих підходів. Реальна міра покаран�ня, безумовно, відображає дійсний ступінь суспільної небезпекицього злочину. Виходить, у мірі покарання, призначеній судом,враховуються, принаймні, три обставини: ступінь суспільної не�безпеки злочину, особа злочинця й умови, у яких було скоєнозлочин. Однак, з огляду на те, що практика судів у різних країнахрізна навіть за однорідними злочинами, міри покарання, встанов�лені карним законодавством, зовсім різні, оцінка ступеня суспіль�ної небезпеки злочину вимагає певних виправлень.

Інша проблема обліку ступеня суспільної небезпеки злочинів– порівняльні оцінки різних видів покарань. З цього приводу вюридичній літературі висловлено ряд припущень. Так, наприк�лад, ще А.С. Шляпочніков пропонував ввести умовні вимірники,взявши за одиницю відліку (бал) – 1 рік позбавлення волі. Тоді 2,3, 5, 8, 10, 15 років будуть відповідати 2, 3, 5, 8, 10, 15 одиницям(балам). Визначену в такий спосіб оцінку ступеня суспільної не�безпеки кожного окремого злочину за призначеним судом пока�ранням називається індивідуальним індексом.

З введенням у дію КК України 2001 р. змінилися визначеннятяжкості злочинів, оскільки в КК наведено категоризацію зло�чинів (ст.12 КК), де всі дані передбачені КК у залежності від харак�теру їхнього ступеня суспільної небезпеки діяння поділені на чо�тири категорії самим законодавцем: злочини невеликої тяжкості,злочину середньої тяжкості, тяжкі злочини, і особливо тяжкі зло�чини. Їх розмежування формалізовано за максимальною міроюпокарання, передбаченою КК. До першої категорії відносять діян�

а) показник злочинної активності населення, тобто відно�шення кількості осіб, що скоїла злочини, до чисельності населен�ня криміногенного віку. Цей показник дає можливість визначи�ти, яку кількість злочинців у середньому забезпечує досліджу�вана група населення криміногенного віку.

років)Н( тис.ЛДО

6014100−×

=

де: Л – абсолютне число злочинців; Н – чисельність населення,яке проживає на території.

Для того, щоб більш точно дослідити окремі види злочин�ності чи осіб, що їх вчиняють, в статистичних дослідженнях, яквже говорилося, користуються спеціальними коефіцієнтами.Сутність спеціального коефіцієнта полягає в тому, що він харак�теризує рівень злочинної активності у різних видах злочинності(первинна, рецидивна, корислива і т.ін.), за особами, що скоїлизлочини (дорослі, неповнолітні, чоловіки, жінки і т.ін.), за тери�торіальним поділом (міська, сільська і т.ін.). У зв’язку з цим учисельнику формули враховується необхідний вид злочинності,чи особа, що скоїла злочин, а в знаменнику не все населення, щопроживає на даній території, а лише те, що нас цікавить.

б) показник криміногенної активності злочинців, тобтовідношення кількості злочинів до числа осіб, що їх скоїли. Цейпоказник демонструє інтенсивність множинності злочинів, тоб�то вказує на кількість злочинів, скоєних у середньому кожним іззлочинців, що характеризує їхню криміногенну активність.

ЛтисПДО . 100×

=

де: П – абсолютне число злочинів; Л – абсолютне число зло�чинців.

в) показник злочинів, що характеризує одним числом ступіньїхньої суспільної небезпеки.

Стаття 65 КК розрізняє характер і ступінь суспільної небез�пеки скоєного злочину. Характер суспільної небезпеки злочину


69


68

Використання індексу злочинів для просторових і тимчасо�вих порівнянь допоможе більш об’єктивно оцінити реальну кри�міногенну ситуацію в країні, регіоні, у місті та будь�якому іншо�му населеному пункті, сприятиме ефективності в боротьбі з неюз боку правоохоронних органів.

У США, наприклад, індексом іменують 8 видів серйозних зло�чинів ( просте і умисне вбивство, зґвалтування, грабіж, нападпри обтяжуючих наслідках, крадіжка зі зломом, злодійство – кра�діжка, крадіжка автомашини, підпал), що як сказано у посібникузі складання єдиної форми звітності про злочини, « служать показ�никами досвіду оцінки криміногенної обстановки в країні»1.

Питома вага злочинності – це процентне співвідношення шу�каної частини злочинності до її загального показника.

.)(

%100)(..Ппоказникзагальний

ЛПвП ×=

г) динаміка злочинності – це тимчасовий рух злочинності убік росту, зниження, або стабілізації.

Безліч детермінант, що впливають на динаміку злочинності,групуються за механізмом дій і змістом на три підсистеми:

1. Правову, тобто законодавчу і правозастосовну.2. Соціально�демографічну.3.Соціально�економічну, політичну, управлінську. Правові детермінанти – законодавчі і правозастосовні. Роз�

ширення або звуження сфери кримінальної відповідальності, кри�міналізація і декриміналізація діянь неминуча, оскільки зло�чинність – кримінально�правове явище, впливає на зміну рівнязлочинності. Послаблення боротьби зі злочинністю, штучна ла�тентність також позначаються на динаміці злочинності.

Демографічні зміни чинять не причинний, а функціональ�ний вплив на рівень злочинності. Наприклад, низька питома вагазлочинності серед неповнолітніх у 1958 р. становила 5% — цезумовлено тим, що серед населення помітно скоротився проша�рок злочинності неповнолітніх через війну.

1 Цит. по: Лунеев В.В. Указ. работа. – С.86.

ня, за скоєння яких покарання не перевищує двох років позбав�лення волі, до другого – п’ять років, до третього – десять років, дочетвертого понад десять років позбавлення волі. Якщо виходити зміри покарань за максимальним терміном, то для четвертої кате�горії це буде п’ятнадцять років (максимальний термін позбавлен�ня волі передбачений ст.63 КК). Перейіменовуючи роки в бали,ми одержимо єдиний для всієї країни (це найважливіша умова по�рівняння) нормативний критерій оцінки різних злочинів за їх сус�пільною небезпекою (вагою). І це буде їхнім індивідуальним індек�сом, на основі якого можуть розроблятися інші види індексу.

Для розрахунку індексу ваги сукупності злочинів наведемоспрощений умовний приклад. Припустимо, у місті N у 2001р. булоскоєно 30 умисних вбивств (ч.ч.1, 2 ст. 115 КК), 15 зґвалтувань(ч.ч. 1, 2 ст. 152 КК), 200 хуліганських вчинків (ч.3 ст. 296 КК),40 розбійних нападів ( ч.2 ст.187КК) і 100 крадіжок ( ч.2ст.185КК), а в 2002 р. було скоєно ті самі діяння, але в іншійкількості: 25, 20, 250, 30, 150 відповідно. Добуток числа скоєнихзлочинів за видами їх балами (індивідуальним індексом) зобра�жує умовний показник числа злочинів, який можна назвативидовим індексом.

УтПбУтПт

тпІ ×Σ×Σ=

де: Ітп – індекс ваги злочинів; ΣПт� сума злочинів поточногоперіоду (за даними на 2002 р.); Ут – бали ваги злочинів (вони

повинні бути одні і для поточного, і для базового періоду); ΣПб –сума злочинів базового періоду (за даними на 2001р.).

Підставивши у формулу наші умовні дані, ми одержимо ба�жаний індекс

,07,125002675

5100104052001015153051030525010201525

==×+×+×+×+×

+×+×+×+×=Ітп

чи 100,07 % . Отриманий показник означає, що в 2002 р. індекс ваги зло�чинів підвищився в порівнянні з аналогічним показником 2001 р.на 0,7 (або 7%), хоча число скоєних злочинів у 2002 р. збільшилосьз 385 до 475, тобто на 23,4%.


71


70

3. За ознаками особи винного (чоловіча, жіноча, непов�нолітніх, дорослих, первинна і рецидивна тощо).

Характер злочинності визначається кількістю найбільш не�безпечних злочинів у структурі злочинності, а також тим, яка ха�рактеристика особи тих, хто скоює злочини.

Аналіз якісних ознак за тривалий період допомагає розкритиреальні тенденції і закономірності злочинності. Показники зло�чинності в різних країнах різні . Це залежить від правових систем,організації, повноти обліку злочинів, причин злочинності й іншихобставин. Наприклад, у розвитих країнах Північної Америки іЗахідної Європи число злочинів на 100 тис. жителів коливаєтьсяв межах 6 – 8 тис. і більше, а злочинів, що розвиваються, близько2�х тис. Проте в останніх дуже високий рівень умисних вбивствта інших насильницьких діянь, а в перших – крадіжок та іншихкорисливих злочинів. Високий рівень кримінального насильстваробить злочинність більш небезпечною за своїм характером, ніжзлочинність з високим рівнем майнових діянь. Для оцінкидеяких структурних показників кримінології використовуютьдопоміжний коефіцієнт ураження злочинністю різних груп і про�шарків населення. Даний показник являє собою відносини пито�мої ваги злочинців з певної категорії громадян до всіх громадянданої категорії в структурі населення. Наприклад, жінки в 2001 р.в Україні скоїли 82 тис. 500 злочинів. У структурі виявлених пра�вопорушників це складає 14,7%. Питома вага всіх жінок у струк�турі населення дорівнює 53%.

Коефіцієнт ураження злочинністю:• жінок дорівнює 14,7 : 53=0,3 ;• чоловіків 85,3 : 47,0 = 1,8; що в 6 разів вище.Аналогічним чином можна розрахувати даний коефіцієнт сто�

совно до неповнолітніх, безробітних, жителів міст, сіл, студентіві т.ін.

4. Географія злочинності – це розподіл її за різними регіона�ми (територіями) країни, області, району, міста.

Німецький учений Шнайдер вважає, що географія злочин�ності – це наука, що займається проблемами просторово�тимча�сового розподілу девіантності, делінквентності у злочинності(місця злочинів, місця проживання злочинців) у світі, у частинахсвіту, у державах, великих містах, портових містах, міських райо�нах (наприклад, у районах нетр), в сільській місцевості. Вона вив�

Істотні причинно – зумовлюючі впливи на злочинність і їїдинаміку, звичайно, створюють економічні, соціальні, політичні,управлінські детермінанти.

Динаміка рівня злочинності, здебільшого, виражається увідносних показниках, у відсотках, розрахованих або до першого,як його називають базового, року (нерухома база), або до поперед�нього (ланцюговий спосіб, рухлива база), що приймаються за 100%.

Динаміка рівня злочинності, вираженого в абсолютних таіменувальних числах, найчастіше викладається в ідеї статистич�ного іменного ряду за роками періодів. Однак динаміка злочин�ності в такому вигляді розглядаються рідко: абсолютні показни�ки громіздкі, і їхнє зіставлення за роками вимагає відповіднихрозрахунків, які є мінімально предметні. Динаміка злочинності,виражена у відсотках, більш зрозуміла і наочна. Крім того, пере�ведення абсолютних показників у відносні (у відсотки, коефіцієн�ти, рази) дає можливість сприяти динаміці рівня злочинності зарізними великими і малими країнами, регіонами, адміністратив�но�територіальними одиницями. В абсолютних показниках дужеважко зіставити динаміку злочинності, яка в одній країні можеобраховуватись мільйонами, а в інший – сотнями. Але якщо даніпро злочинність базового року в тій чи іншій країні прийняти за100%, то порівнюванність темпів росту і зниження злочинностістане достатньою.

Особливе місце в динаміці злочинності займають зміни в рівнілатенної злочинності. Ріст питомої ваги латентної злочинності(незаявленої, неврахованої, невстановленої) є серйозним симп�томом погіршення кримінальної обстановки в країні чи регіоні.

ґ) структура злочинності – це її якісна характеристика, якаобумовлена характером і ступенем суспільної небезпеки злочинів,що до неї відносяться і виміряється співвідношенням груп зло�чинів. Від структури злочинності, залежить і «напрямок голов�ного удару» у боротьбі з нею. У виділенні структур злочинностііснують такі підходи:

1. Структуру злочинності можна розглядати за об’єктами зло�чинного зазіхання і психічного відношення винного до вчинено�го (за статтями КК, та навмисні і необережні).

2. Ґрунтуючись на розходженнях за ступенями суспільної не�безпеки діянь, що її утворюють (тяжкі, менш небезпечні, що непредставляють великої суспільної небезпеки).


73


72

поняття не мають. Хвороба ця виявляється по�різному. Харак�терні ознаки: туга, непевність, напруженість, страх, схильністьдо істерії, до непередбачених, здебільшого, агресивних учинків.Однак варто відзначити, що не всі міста в цьому відношенні одна�кові. У старих, добре збережених містах, де є на що подивитися,злочинність дедалі менша, ніж у сучасних мегаполісах, вибудова�них зі скла і бетону.

6. Топографія злочинності зосереджена на аналізі місць зло�чину, що можуть знаходитися як у середині будинків так і в квар�тирах, і у магазинах, і у готелях, і у клініках.

Географія, екологія і топографія злочинності мають на метідопомогти міліції (поліції) більш ретельно планувати організа�цію і використання своїх сил та засобів, і діють в інтересах такоїзабудови міського простору і його архітектоніки, що сприяли бпопередженню злочинності.

Першими, хто почав кримінально�географічні пошуки, булифранцуз Андре�Мішель Геррі і бельгієць Адольф�Жак Кетле. Наоснові зібраного і проаналізованого кримінально�статистичногоматеріалу за період з 1825 по 1860 р. Кетле наніс на карту Франціїдані про приблизний розподіл злочинності по країні. Розходжен�ня в інтенсивності злочинів у різних районах він відніс на раху�нок неоднакової щільності населення, різниці в рівні життя й ви�никнення народу, оскільки Кетле зв’язував різну інтенсивністьзлочинності в окремих районах з моральним рівнем їхнього насе�лення і з різною поведінкою потенційних жертв.

Піонерами�новаторами карної екології стали в 20 – 30�х рр.XX ст. Кліффорд Шоу і Генрі Маккей, що провели в Чікаго ве�ликі кримінологічні (кримінально�екологічні) дослідження про�блем підліткової злочинності. Виявлені тут “райони з підвище�ною злочинністю” було розділено на “ділянки, що залучають зло�чинців” (місця вчинення злочинів), і “ділянки, що вигодовуютьзлочинців” (місця проживання злочинців).

Район, «що годує злочинність», характеризується в такийспосіб. Він відрізняється низькою соціальною єдністю, внутрішнізв’язки в родині, чи громаді на підприємствах виражені слабко.Його жителі мають досить низький соціально�економічний ста�тус. Вони максимально швидко залишають цей район. Квартирив такому районі перенаселені, так що діти і підлітки постійно виш�товхуються з рідного дому і значною мірою «соціалізуються»

чає також проблеми наявності почуття безпеки, наприклад, прострах населення перед злочинністю, проблеми відношення до кар�ної юстиції, ризиків стати жертвою злочинів. А також з’ясовуєвплив соціальної структури того чи іншого району на рівень і ха�рактер злочинності, установлює межі і напрямки переміщеннязлочинців (від місця проживання до місця злочину і назад), вив�чає регіональні розходження в реакціях на злочинність1.

Досвід роботи правоохоронних органів показує, що не�рівномірність рівнів і динаміки у регіонах зумовлюється:

– конкретними соціальними умовами того чи іншого регіону;– його економічною характеристикою;– національним складом і структурою населення;– ослабленням соціального контролю за поведінкою людей;– рівнем культурно�виховної роботи, організації дозвілля;– рівнем організації роботи з попередження правопорушень;– впливом активності Сонця, а також інших геокосмических

явищ. Помічено, що спустошливі заколоти, ворожі навали, епі�демії страшних хвороб, війни і революції на Русі повторювалисячерез 400 років, і черговий строк минає на початку нового сто�ліття2.

5. Екологія злочинності на відміну від географії злочинностідосліджує взаємодію середовища, клімату, природного ландшаф�ту, рослинного світу, структури будівництва – з однієї сторони ілюдських переживань (віктимізація – страх перед злочинністю) ізлочинної поведінки – з іншої. Людина – істота, що живе впросторі, яка раз по раз вступає в конфлікт з районом, в якомумешкає, особливо зі своїм найближчим соціальним оточенням.Середовище і поведінка – це дві частини соціальної структури ісоціального процесу, що знаходяться в тісному взаємозв’язку, вяких виникає злочинна віктимізація, страх перед злочинністю.

Звичайно, сама система забудови міст, зазвичай, не є безпо�середньою причиною злочинності, але вона може сприяти ростутаких настроїв, що приведуть до розпаду територіальної громадиі тим самим – до втрати неформального контролю.

Сучасне місто – багатооке чудовисько, як назвав його Баль�монд. Є навіть таке поняття � міська хвороба. Жителі сіл про неї

1 Шнайдер Г.Й. Криминология. Пер. с нем. – М., 1994. – С. 201 – 202.2 Чванов М. Время концов и начал. // Лит. газ. – 1991. – 7 августа.


75


74

У Японії зроблено кілька спроб для визначення величини ла�тентної злочинності (там вона називається «темною цифрою»).Найбільш ефективним, на думку японських кримінологів, у да�ний час визнано метод, що складається у визначенні пропорціїміж кількістю заяв, що надходять у поліцію, і потерпілих.

Хоча дослідження питомої ваги поданих заяв носять обмеже�ний характер, через їхню складність, вони все�таки досить ефек�тивні для визначення величини латентної злочинності. Прийняв�ши число зареєстрованих злочинів за 100% та зробивши відповідніпідрахунки, японські вчені прийшли до висновку, що загальнечисло латентних злочинів складає 105%. Якщо всі скоєні злочи�ни розбити за їх конкретними видами, то “темна цифра” вигляда�тиме так: вандалізм – 2536%, вторгнення в житло – 421%, при�своєння – 395%, шахрайство – 236%, нанесення тілесних ушкод�жень – 42% і т.ін. Звідси видно, що реальний обсяг злочинностіпринаймні в два рази перевищує дані статистики.1

Таким чином, латентна злочинність не виникає мимоволі;вона є породженням різних обставин, пов’язаних з позицією жертві довільним обліком злочинності правоохоронними органами.

У зв’язку з цим у юридичній літературі розрізняють ла�тентність трьох видів: природну, штучну, прикордонну.

Під природною латентностью розуміється сукупність ви�падків, коли правоохоронним органам факт вчинення злочинуне став відомим (наприклад, неповідомлення потерпілих про зло�чин, хабарництво, розкрадання тощо).

На думку Г.И. Шнайдера, існують певні причини, що стри�мулюють від подачі заяв про злочини. Злочинне діяння може сто�суватися жертви як співучасника (обопільне заподіяння шкоди).Тому жертва могла бути згодна зі злочином. Така жертва можерозглядати злочин як малозначну, тривіальну подію. Діяння можене завдати великого збитку, але поставить злочинця в незручнестановище, якщо злочин скоєно в близькому для нього середо�вищі, жертві серед родичів, друзів, знайомих, колег. У жертвинемає часу на карний процес, він здається їй занадто обтяжли�вим, неприємним, не входить до її планів. Вона нічого не виграєвід повідомлення (наприклад, у випадку повернення украдених у

1 Уэда Кан. Преступность и криминология в современной Японии. – М.,1989. – С. 74.

групами своїх однолітків на вулиці. Жителі «делінквентного»району найчастіше різнорідні в етнічному та релігійному плані.Тут зовсім не буває ні парків, ні скверів, тут мало ігрових май�данчиків і місць для відпочинку.

Таким чином, виправдані припущення, що райони делінк�вентності у своєму соціальному розвитку сприяють злочинності(теорія соціальної дезорганізації), що в цьому процесі формують�ся погляди, які виправдовують протиправність (теорія субкуль�тури), а діти та підлітки в таких районах в процесі соціалізаціїнавчаються злочинним формам поведінки і поглядам (теорія ди�ференціальної асоціації).

3.3. Латентна злочинність

Під латентною злочинністю розуміється сукупність злочинів,не включених під час аналізу злочинності в статистичні дані внас�лідок відсутності про них офіційних даних до певного моменту.

Із самого початку кримінологічних досліджень прихована зло�чинність була «каменем спотикання карної статистики». Булиспроби вивести її за межі карної статистики натомість знайтиякісь аргументи, щоб не враховувати її. Це вдалося зробити Адоль�фові Жаку Кетле, він винайшов «закон постійних відносин». Вінвиходив з того, що між «світлою сферою» (офіційно зареєстрова�ною злочинністю) і «прихованою сферою» (злочинністю, що за�лишилася невідомою правоохоронним органам) існує постійне,незмінне співвідношення; коли в якомусь із деліктів «світла сфе�ра» велика, то і «прихована сфера» у них виявляється теж доситьвеликою, а коли в складі злочину «світла» частина мала, тоді на�стільки ж малою буває і «темна його частина». Однак згодом «за�кон постійних співвідношень» було визнано помилковим.

Разом з тим емпіричні дослідження, проведені американсь�кими вченими, частково підтвердили висновки Кетле. І пробніпроекти дали такі основні результати:

• Прихована сфера невиявлених злочинів удвічі перевищуєкількість офіційно зареєстрованих злочинів. Її обсяг у різнихвидах деліктів украй неоднаковий.

• У великих міських агломераціях насильницькі злочини вчи�няються вдвічі частіше, ніж у малих містах чи у сільській місцевості.


77


76

3.4.Злочинність і судимість

Осуд винного є передостаннім етапом карного правосуддя,якщо включати в нього відбування покарання. Кількість осіб,що фактично скоїли злочин, виявлених правоохоронними орга�нами, відданих до суду і засуджених, проходячи через системуправосуддя, спадає від стадії до стадії, залишаючись у латентнійзлочинності, нерозкритих злочинах, у сукупності звільнених відвідповідальності, нереабілітуючим обставинам і навіть виправ�даних. Кількісне зменшення осіб підчас проходження через«фільтр» правосуддя і складає сутність коефіцієнта спадання, ха�рактеризуючи, з одного боку, рівень гуманності, з іншого – рівеньефективності системи карної юстиції. Чим менша кількість осіб(звичайно, до оптимальної межі) з числа виявлених правопоруш�ників засуджується до реального покарання, особливо до поз�бавлення волі, тим гуманніше і більш індивідуалізоване право�суддя. І, навпаки, чим більше осіб з числа, що скоїли фактичнозлочини, буде притягнуто до кримінальної відповідальності і за�суджено, тим невідворотніше, результативніше працює системакарної юстиції.

Гуманність і ефективність, як ми бачимо, не зовсім в злагодіміж собою. Маючи різні крапки відліку, вони стикаються на рівнісудимості осіб, що скоїли злочин. Теоретично знайти «золоту»середину між ними не просто. У реальному житті їхнє співвідно�шення ще складніше. У 50– 60�х рр. всупереч здоровому глуздучисло виявлених правопорушень було вище рівня врахованих зло�чинів, а число засуджених наближалося до числа виявлених осіб.Всі ознаки «надвисокої ефективності» були явні, але по суті це немогло бути узгоджено не лише з гуманністю, але і з законністю.В останні роки ситуація дещо змінилася: між рівнями врахованоїзлочинності, виявлених правопорушень і засуджених утворили�ся великі розбіжності («ножиці»), що свідчать про низьку ефек�тивність. Хоча це ще не означає, що вітчизняне правосуддя сталобільш гуманним.

Намагаючись статистично співвіднести злочинність і су�димість, не зайве нагадати, що це не зовсім порівнянні явища.Злочинність обчислюється фактами, а судимість, як і виявленіправопорушники, в особах.

неї речей і примирення сторін). Жертва вважає, що заява пов’яза�на з непомірною витратою часу, фінансів і щиросердечних сил.Вона боїться помсти з боку злочинця. Жертва вороже настроєнастосовно поліції, системи карної юстиції (це буває, коли злочинвчиняється в колі злочинців).

Штучна латентність – охоплює ті випадки, коли правоохо�ронні органи, володіючи необхідною інформацією про скоєнийзлочин, не ставлять його на облік, аби створити видимість бла�гополуччя в боротьбі зі злочинністю.

Латентність прикордонних ситуацій присутня, коли факт зло�чину виявлено, але за різних обставин він не усвідомлюється зло�чином особою, що його скоїла (наприклад, пожежі, кишеньковікрадіжки тощо).

Методи вичислення латентної злочинності:– аналіз припинених справ чи «відмовних»;– вивчення суспільної думки про стан латентної злочинності;– опитування експертів і потерпілих;– інформація бюро судово�медичних експертиз, ДАІ, медичних установ;– економічні дані про спожиту електроенергію, воду, сировину, газ при виробництві продукції і т. ін.Можна виділити такі рівні латентності:а) низький рівень – це злочини, скоєні очевидно, у результаті

чого інформація про них швидко поширюється (вбивства, розбійтощо);

б) середній рівень – це злочини, скоєння яких неочевидно втакому ступені як першої групи. Потерпілі за різними мотивамизвертаються в правоохоронні органи в пошуках захисту поруше�ного права, і не приховують факт злочину;

в) високий рівень – це злочини, скоєння яких у більшостівипадків відомо лише злочинцю і потерпілому, причому останнійінколи зацікавлений у прихованні самого факту злочину за мо�тивами сорому, хвороби, помсти і т.ін. (шахрайство, хабарницт�во, статеві злочини тощо).

Необхідно звернути увагу на те, що латентній злочинності, якчастині всієї злочинності, притаманні характерні риси, вона де�термінірована тими ж причинами й умовами.


79


78

– переважає корислива мотивація більшості злочинів;– до участі в злочинній діяльності утягується значне число

осіб без кримінального минулого;– росте організована злочинність;– збільшується число злочинів, зв’язаних з наркотиками;– сучасна злочинність усе більше стає кривавою і збройною

та ін.ООН двічі проводила узагальнення даних про злочинність –

у період з 1970 по 1975 рр. і з 1975 по 1980 рр. У них брали участь62 держави – члени ООН і дві країни – що не є членами цієїорганізації. При першому зборі підсумки виглядали так: числозлочинців, коефіцієнт злочинності, число затриманих злочинцівсклали приблизно 900 на 100 тис. населення (по всьому світі). Цечисло збільшувалося в період з 1970 по 1975 рр. приблизно на 2 %щорічно і зросло за весь цей період на 15 %. Особливо помітнозросла у період 1970 – 1975 рр. чисельність умисних вбивств (на20 %), крадіжок (на 46 %), злочинів, пов’язаних з наркотиками(на 114 %) і пограбувань (на 179 %). Країни, що розвиваються,мали більш низький показник інтенсивності злочинності (800 на100 тис. чоловік), ніж промислово розвинуті (1000 на 100 тис.).Злочинність серед жінок росла у всіх країнах швидше, ніж середчоловіків, причому особливо сильно в індустріальних країнах.

Генеральний секретаріат ООН, розподілив усі злочини затрьома категоріями: а) злочини проти власності; б) злочини про�ти особи; в) злочини, пов’язані з наркотиками. Найбільш роз�повсюдженим злочином проти власності у всіх країнах виявиласькрадіжка, самими численними злочинами проти особи були зло�чини, пов’язані з нанесенням тілесних ушкоджень. Однак струк�тура злочинності в країнах, що розвиваються, відрізнялася відструктури злочинності в розвинутих. Так, якщо в країнах, що роз�виваються, 43 % відносилися на злочини проти особи, а 49 % –на майнові, то в розвинутих промислових країнах це співвідно�шення складало 10 % і 82 % відповідно.

Крім уже наведених даних, інформація отримана ООН, підтвер�дила раніше зроблений висновок, що в міру економічного розвит�ку будь�якої країни майнові злочини зростають, проти особи, особ�ливо злочини проти життя, стають більш рідкими.

Найбільш високим рівнем злочинності характеризуваласязона Карибського моря, що почасти пов’язується стратегічнимположенням Антильських островів між Південною і ПівнічноюАмериками. У цьому районі поширені контрабанда, нелегальна

Розбіжність «кривих» злочинності і судимості, як би їх нерозглядати, створюють враження, що зниження правового тасоціально�правового контролю над злочинністю зумовлено не�адекватною судовою діяльністю.

Ця версія особливо активно підтримувалася і підтримуєтьсяслідчими органами. Суддів звинувачують у завищеній вимогли�вості доказу провини, в усуненні від розгляду складних кримі�нальних справ, у необґрунтованому поверненні на додаткове роз�слідування, у м’якості вироків, що виносяться, у виправданні не�безпечних злочинців і т.ін. Такі факти були і є.

Проте, правовий та кримінально�правовий контроль за зло�чинністю в країні ослаблений в основному не на стадії судовихрішень, а на етапі попереднього слідства і дізнання. Цей висно�вок підтверджується фактичними даними.

3.5. Стан і основні тенденції злочинностів Україні та інших країнах

Слід зазначити, що вперше за багато десятиліть статистичнідані про стан злочинності в нашій країні (тоді СРСР), були при�ведені в офіційній пресі в лютому 1988 року.

Статистика показала ріст злочинності, і чималий. Ці данісьогодні відомі і за бажанням з ними можна ознайомитися. Осьлише деякі цифри по Україні. Якщо в 1986 році було зареєстрова�но 248,6 тис. злочинів, то в 1991 р. – вже 405,5 злочинів, у 1994 р. –572,1 тис., у 1995 р. – 641,9 тис. Деякий спад спостерігався в 1996 р.– 617 тис. злочинів, у 1997 р. – 589,2 тис., у 1998 р. – 576 тис., у1999 р. – 558,7 тис., у 2002 р.�553,8 тис.

Незважаючи на те, що рівень злочинності в нашій країні на100 тис. чоловік відносно невеликий (близько 1000 злочинів на100 тис. чоловік) у порівнянні з найбільш розвинутими країнами(наприклад, у США – понад 5,5 тис. злочинів, в Англії – 7,4 тис.,у ФРН – понад 7,5 тис., найменший і стабільний рівень злочин�ності в Японії – 1,5 – 2 тис. злочинів), це не може нас не турбува�ти, оскільки росте питома вага тяжких злочинів (насильницькихзлочинів, злочинів неповнолітніх, рецидивної злочинності).

Основні тенденції злочинності в Україні:– кількість врахованих злочинів набагато перевищує число

виявлених осіб, що скоїли злочини;


81


80

неформальними методами, жіноча злочинність була вкрай незнач�на і складалася головним чином у виконанні допоміжних завданьпри підготовці і вчиненні злочинів чоловіками.

Таких «вільних птахів», що грабували лише багатих, поділя�ли здобич між бідними й убивали лише тоді, коли мова йшла просамооборону чи про справедливу відплату за заподіяне комусь зло,у дійсності не існувало. Робін Гуд був фантастичним ідеалом длянезадоволених селян і існував лише в легендах та міфах.

Організованих злочинців породжували у свій час аристокра�ти і дрібне дворянство; це були злочинці, які діяли за спинамиінших. Оскільки в аристократів був одяг з хутряними комірами,чинені ними злочини (збереження награбованого, вимаганнятощо) одержали назву «злочинність хутряних комірів».

Основи для розвитку протиправної поведінки в сучасномусуспільстві заклали три всесвітні революції.

– Меркантилістична революція, що йшла за відкриттямАмерики європейцями (1492 р.). Вона перетворила європейськусоціально�економічну структуру шляхом розгортання всесвітньоїсистеми торгівлі. Почав розвиватися поділ праці між індивіду�мами та цілими націями.

– Промислова революція, що почалася близько 1750 р., при�вела на зміну феодальному, аграрно�ремісничому соціально�еко�номічному ладу – індустріальне суспільство, умови життя в яко�му визначалися способом виробництва, що базується на великійпромисловості.

– Технологічна, або друга промислова революція, що поча�лася після другої світової війни, була заснована головним чиномна автоматизації виробництва. Вона призвела до росту попиту нависококваліфіковану робочу силу, тому погано підготовлені пра�цівники втрачали свої місця і ставали безробітними.

Ці всесвітні революційні процеси впливали і продовжуютьвпливати на масштаби і види протиправної поведінки:

– торгівля, що охоплює увесь світ, і масове виробництво то�варів, неймовірно розширили можливості і передумови для зло�чинних діянь;

– економічні і соціальні зміни, ріст економіки і супровіднійого кризи особливо сильно стимулюють майнові злочини, а назлочини проти особи такі зміни менше впливають. Не почуваютьсебе защемленими люди лише в ситуації загального тяжкого ма�теріального становища. Середньовічні селяни не почували себе в

торгівля наркотиками і зброєю, а також застосування насильства.Далі, винятково важливу роль для цих країн відіграє туризм, щобудить у місцевого населення нові очікування, за таких умов ту�ристи легко стають жертвами злочинів. Туризм на Антильськихостровах, з одного боку, піднімає економічний добробут, забез�печує нові робочі місця, але, з іншого боку – руйнує місцеві гро�мади, породжує уявлення про цінності, що суперечать традицій�ним нормам життя місцевого населення.

Поряд з Японією та Непалом був відзначений більш низькийрівень злочинності в окремих країнах Північної Африки і Близь�кого Сходу. У таких країнах, як Єгипет, Саудівська Аравія й Ал�жир, ситуація зі злочинністю досить стабільна, що насампередзумовлюється збереженням традиційних соціальних структур –системи тісних родинних зв’язків, ісламського законодавства ітрадиційної системи життєздатних релігійних цінностей.

Другий збір даних, як і перший, показав, що насильницькізлочини поширені головним чином у країнах, що розвиваються,а майнові – у розвинутих індустріальних. У період з 1975 по 1980рр. насамперед збільшилася кількість (по всьому світі) злочинів,пов’язаних з наркотиками на 120 %. Країни, що розвиваються,реагували на ріст злочинності посиленням своєї поліції, але і рольобщинно�племінних судів (неофіційне реагування) у них зали�шається ще значною.

Спостерігається, що злочинність розвивається хвилеподібни�ми циклами: вона росте, потім знижується і потім знову ростепротягом певного періоду часу від 50 до 100 років.

У середні віки майнові злочини (крадіжка, приховування май�на, добутого злочинним шляхом) були досить поширені, але, зви�чайно, не настільки великих масштабах, як сьогодні. Пограбуван�ня й особливо вбивства складали значну частину злочинів. Злочи�ни проти життя охоплювали до 20 % усіх кримінально карнихдіянь, тоді як зараз (наприклад, у ФРН) вони скоротилися до 0,1%.

У середні віки була відсутня підліткова злочинність. Оскіль�ки тривалість життя була значно коротшою, ніж зараз, основнумасу населення складали молоді люди віком до 35 років. Пере�хідного віку між дитинством і станом дорослої людини практич�но не існувало, дитина відразу переходила з дитинства у світ до�рослих.

Оскільки жінки і дівчата жили в сильно захищеному соціаль�ним оточенням середовищі і до того ж суворо контролювалися


83


82

Лекція 4

ТЕМА: ОСОБА ЗЛОЧИНЦЯ 4.1. Поняття особи злочинця

Особа злочинця завжди була однією з центральних проблемусіх наук кримінального профілю і в першу чергу кримінології.Історія цієї науки свідчить про те, що найгостріші дискусії кримі�нологи вели і ведуть саме з приводу особи злочинця. В залежностівід соціально�історичних умов, вимог соціальної практики і рівнярозвитку науки, по�різному ставилося і вирішувалося питання,що таке особа злочинця, чи є вона взагалі, у чому її особливості,яка роль у вчиненні злочину, як впливати на неї, щоб більше недопустити злочинних дій. Усі ці питання мають велике практич�не значення.

Необхідно враховувати, що навіть у такій специфічній сфері,як злочин, людина діє як суспільна істота. Тому до неї треба підхо�дити як до носія різних форм суспільної психології, набутих мо�ральних, правових, етичних та інших поглядів і цінностей, інди�відуально�психологічних особливостей. У цілому – це являє со�бою джерело злочинної поведінки, його суб’єктивну причину,визначає необхідність вивчення всієї сукупності соціологічних,психологічних, правових, медичних (у першу чергу, психіатрич�них) та інших аспектів особи злочинця.

Особа злочинця являє собою цілісну систему соціальних іпсихічних властивостей, що утворюють її суспільну небез�печність, яка детермінує вчинення злочину.

У наведеному визначенні відображений органічний зв’язокміж загальним, соціологічним і кримінально�правовим змістомпоняття особи злочинця: негативні соціальні і психічні власти�вості складуть характеристику злочинця лише тоді, коли і скількиці якості проявляться у факті вчинення злочину.1 Детальніше див.: Шнайдер Г.Й. Зазн. робота. – С. 202 – 210.

більш гіршому становищі, ніж аристократія. Це пояснювалося тим,що межі класів були чіткими і непроникними. Після меркантилі�стичної і першої промислової революції це становище змінилося.Зокрема, з’явилася нова соціальна верства – буржуазія. Але і межіміж верствами суспільства стали більш гнучкими і проникними.Ідеологія рівних шансів на успіх, проголошена США, що не вра�ховувала того, що багатьом людям не потрібний надлишок благ длясамореалізації, призвела до загального урівнювання і до колосаль�ної недооцінки всіх матеріальних цінностей.1

Лекція 4. Особа злочинця


85


84

гою ЕОМ, вчені робили прогноз про майбутню поведінку особи.У 70 – 80% випадків, заснований на суспільній небезпеці особипрогноз, виявився виправданим.

Систему особи злочинця утворюють три підсистеми, щовключають, у свою чергу, більш дрібні підсистеми і компонентиособистісних властивостей суб’єкта злочину. Це: 1) соціально�демографічна підсистема (стать, вік, освіта, соціальна належність,матеріальне становище, громадянство, психічне здоров’я);2) соціально�рольова (функціональна), що включає в себе су�купність видів діяльності осіб у системі суспільних відносин якгромадянина, члена трудового колективу, сім’янина і т.ін.; 3) мо�рально�психологічна підсистема, яка відображає відношення осо�би до соціальних цінностей і виконуваних соціальних функцій.Особа характеризується громадянською психологією (відношен�ня до суспільства, держави, ідеологічний і політичний світоглядтощо), що проявляється в громадській діяльності; трудовою пси�хологією (відношення до праці), що проявляється в професійнійдіяльності; побутовою психологією (відношення до родини, доз�вілля) і відповідною поведінкою; правовою психологією (відно�шення до закону, правопорядку, правоохоронних органів) і адек�ватними їй вчинками, нарешті, психологією “Я” (самооцінки, “са�мосвідомості”).

Між підсистемами існує причинно�наслідкова, зумовлюючаі функціональна залежність і взаємодія. Стрижнева підсистемаособи як злочинця, так і законослухняної особи однакові.

Негативні властивості психології злочинця породжують мо�тивацію, що і стає причиною вчинення діяння. Мотиви пород�жені потребами й інтересами особи, актуалізують і конкретизу�ють мотиви поведінки.

В юридичній літературі виділені такі аспекти вивчення особизлочинця: кримінально�правовий, процесуальний і криміноло�гічний.

У кримінальному праві багато обставин, що характеризуютьособу (вік, осудність, минула судимість, службове становище іт.ін.) зводяться законодавцем у ранг складу злочину. Особа зло�чинця за конкретною справою – відправний момент при вирі�шенні питання про ступінь провини й індивідуалізації відпові�дальності і покарання, більшість пом’якшуючих і обтяжуючихвідповідальність обставин, призначення більш м’якого покаран�

Таким чином, про особу злочинця можна говорити лише сто�совно як до суб’єкта злочину, тобто особи, що вже вчинила зло�чин. До скоєння злочину антисоціальні правопорушні властивостіособи, що проявляються, можуть характеризуватися як криміно�генні, передзлочинні, але не кримінально суспільно небезпечні.

Особа злочинця відрізняється від законослухняної особисуспільною небезпекою. Остання являє собою систему властиво�стей особи у вигляді криміногенних інтересів і мотивації, що по�родили відповідну злочинну поведінку.

Звичайно, не можна визнати, що поняття особи злочинцяпевною мірою умовне і формальне, оскільки віднесення певнихдій до числа злочинних залежить від законодавця. Він, як відомо,може скасувати кримінальну відповідальність за вчинки, що ра�ніше ним розглядалися як злочинні. Не можна не визнати, що вбагатьох осіб, що скоїли, наприклад, необережні злочини, можутьбути відсутніми риси, типові для злочинців.

Особа злочинця має тимчасові межі: з моменту вчинення зло�чину, засвідченого судом, і до кримінального покарання, а не домоменту констатації виправлення. Після відбуття покарання лю�дина вже не є злочинцем, а тому не може розглядатися як особазлочинця. Людина звільняється від покарання не тому, що випра�вилася, а тому, що минув установлений законом термін покаран�ня. Справжнє виправлення його, якщо під цим розуміти пози�тивну перебудову системи моральних і психологічних особливо�стей, ведення соціально схвального способу життя, може матимісце значно пізніше відбуття покарання або взагалі не наступи�ти. В останньому випадку потрібно говорити не про особу зло�чинця, а про особу, що представляє суспільну небезпеку.

Проте, потрібно вивчати не лише тих, хто вже вчинив злочин,але і тих, чий спосіб життя, спілкування, погляди й орієнтації щелише свідчать про таку можливість, яка може стати реальністю іне стати такою. Виявляється, у сфері кримінологічних інтересівзнаходяться алкоголізм, наркоманія, бродяжництво, проституціята інші неприпустимі антигромадські явища і відповідно особитих, хто скоює такі вчинки.

Ще в 60�х та 70�х роках XX сторіччя у ВНДІ МВС СРСР іВНДІ Прокуратури СРСР проводилися дослідження якісно�кількісної, статистично вираженої системи суспільної небезпекиособи. Використовуючи метод розпізнавання образу за допомо�



87


86

До психічних аномалій (граничних станів), що повинні вра�ховуватися при профілактиці, відносяться психопатія, алкоголізм,наркоманія, розумова відсталість у формі дебільності, що невиключає осудність, травми центральної нервової системи.1

Що стосується психологічних властивостей особи, її право�вої, трудової, громадянської і т.п. психології, потреб, інтересів імотивації, вони не відносяться до психічних чи інших генетич�них, психофізіологічних і т.п. детермінантів.

Таким чином, облік біологічних особливостей осіб, що вчи�няють злочини, здатний більш повно розкривати механізм зло�чинної поведінки, допомагає відповісти на запитання, чому цяповедінка приймає ті чи інші конкретні форми. Однак не можнане помітити, що в осудних осіб, первинними і визначальними вмеханізмі злочинної поведінки є соціальна якість, особливостісоціального середовища і соціального розвитку.

4.3. Кримінологічна характеристика особи злочинця

Соціально�демографічна підсистема особи злочинця, як ужевідзначалося, містить у собі властивості, пов’язані зі статтю, віком,громадянством, освітою, соціальною належністю, національ�ністю, матеріальним становищем, психічним здоров’ям, алкого�лізмом і наркоманією (токсикоманією).

Статистичний “портрет” сукупної особи злочинців в Україніза даними за 2001 р. такий: частка неповнолітніх серед усіх вияв�лених осіб 11,5%, злочинність жінок склала 12,3%, темпи приро�сту злочинності неповнолітніх у 2 – 2,5 рази вище темпів приро�сту дорослої злочинності. У жіночій злочинності привертає увагузростання питомої ваги насильницької і корисливо�насильниць�кої злочинності, маргинальність, алкоголізм і наркоманія.

За освітнім рівнем між злочинцями і контрольною групоюзаконослухняних осіб у цілому великих перепадів немає. Однаквони присутні в злочинності неповнолітніх – відставання за ра�хунок другорічництва на один�два класи та у насильницькій і ре�цидивній злочинності.

1 Див.: Ушаков Г.К. Пограничные нервно�психические расстройства. – М.,1981.

ня, ніж передбачено законом, застосування умовного засудження,визнання особи особливо небезпечним рецидивістом.

У процесуальному відношенні дані про особу злочинця ма�ють важливе значення для правильного визначення напрямкурозслідування, побудови і перевірки слідчих версій, для виборузапобіжного заходу, тактики проведення окремих слідчих дій, дляз’ясування причин і умов скоєння злочинів.

Кримінологічний аспект вивчення особи злочинця припус�кає різні “рівні” узагальнення цього поняття: конкретна особа,різні категорії злочинців, загальне поняття злочинця і містить усобі вивчення всіх зовнішніх і внутрішніх обставин, що сформу�вали її як особу. У цьому плані кримінологічний аспект найбільшширокий і містить у собі як кримінально�правовий, так і проце�суальний моменти.

4.2. Соціальне і біологічне в особі злочинця

Соціальне і біологічне в особі злочинця – питання дискусій�не на всьому шляху розвитку кримінології. Для його вирішеннянеобхідно гранично конкретизувати постановку проблеми, а саме:яка галузь біології мається на увазі дослідником, який наполягаєна біологічних властивостях злочинця як вирішальних: антропо�логія, генетика, біохімія? При цьому не можна плутати біологію зпсихологією і психіатрією. Необхідно вирішувати питання ви�нятково на статистично достовірному і репрезентативному мате�ріалі, дотримуючись методу контрольної групи.

Людина – біосоціальна система. Особа людини соціальна.Власне біологічні чи психіатричні властивості без взаємодії з умо�вами виховання і ситуацією діяння кримінологічно нейтральні.Деякі з них у взаємодії з криміногенними умовами обов’язковоможуть стати криміналізуючими психолого�психіатричнимифакторами, що полегшують вчинення злочинів і направляютьповедінку людини у певне русло, найчастіше насильницько�сексуальне. Так, генетичні аномалії можуть стати органічною ос�новою психічних відхилень, а ці останні при взаємодії з криміно�генними умовами підсилюють і орієнтують злочини. Давновідмічено статистично стабільну і достовірну залежність агресив�них злочинів з деякими психічними аномаліями.



89


88

терпілого. Криміногенний вплив на втрату страху перед покаран�ням, знання про високу латентність злочинів, про порушенняпринципу невідворотності кримінальної відповідальності.

Криміногенно�деформовані моральність і психологія особиформує потреби, інтереси, і, нарешті, мотивацію, що і породжуєзлочинну поведінку.

4.4. Класифікація особи злочинців

Під класифікацією особи злочинців розуміється розподілпо групах, виходячи з певних критеріїв. Вона має значення длявиявлення причин злочинів, для прогнозу про виправний впливпокарання, а також для кримінальної та кримінально�виконав�чої нормотворчості.

Слід відзазначити, що в курсі кримінології класифікація зло�чинців розуміється у вузькому і широкому розумінні. У вузько�му – це типологія, що заснована на істотних ознаках, закономірнопов’язаних із причинами злочинної поведінки. У широкому ро�зумінні під класифікацією розуміється і типологія і класифіка�ція в уже зазначеному вузькому розумінні. Останню автори кур�су називають також угрупуванням.1

Виявляється, що ця суперечка більше стосується термінів:“типологія”, “класифікація”, “угрупування”. Всяка класифіка�ція припускає безліч членування (у нашому випадку злочинців)на визначені класи, групи, підсистеми за всілякими критеріями.У даному випадку класифікація за характером та ступенем сус�пільної небезпеки називатиметься класифікацією.

За ступенем суспільної небезпеки злочинці групуються навипадкових, тобто осіб, що вперше вчинили злочини в результатівипадкового збігу обставин і знаходяться в протиріччі з загаль�ною характеристикою всієї попередньої поведінки; ситуаційних– осіб, що вперше вчинили злочини під впливом несприятливихумов формування їх життєдіяльності, але крім цього злочину вцілому характеризуються більш позитивно, ніж негативно; хит%ливих осіб, що вчинили злочини вперше, але правопорушеннядопускали і раніше, і в цілому характеризуються переважно нега�тивно; злісних осіб, що неодноразово вчиняли злочини, здебільшо�

1 Курс советской криминологии. – М., 1985. – С. 293 – 309.

За соціальним станом традиційно перше місце займають осо�би без постійного джерела прибутку і без постійного місця про�живання. Потім ідуть робітники низької кваліфікації та сфериторгівлі і послуг. Після них – службовці і працівники сільськогогосподарства. Росте частка учнів і студентів, лідирами серед учнівє невстигаючі та учні ПТУ.

Статистичний облік злочинців за їхньою матеріальною на�лежністю до багатих, середніх прошарків, бідних і жебраків щелише формується. Але актуальність такого аналізу досить вели�ка. Зіставлення рівнів злочинності, зрозуміло, треба вести не лишеза абсолютними даними виявлених і засуджених злочинців, але іза коефіцієнтом відповідних соціальних груп населення. Зрозу�міло, що, наприклад, кредитно�банківську злочинність представ�ляють багаті і дуже багаті.

Облік мігрантів і переселенців також значимо суттєвий. Зарядом регіонів, наприклад, у Києві, до 30 – 40% злочинів припа�дає на приїзжих.

Алкоголізація і наркотизація злочинців завжди враховува�лися кримінальною статистикою, оскільки даний показник без�посередньо пов’язаний із криміногенними умовами злочинності.У 2001 р. частка осіб, що вчинили злочини у стані алкогольногосп’яніння, склала 40%.

У соціально�рольовій підсистемі системи особи найбільшоїуваги заслуговує характеристика злочинця за його суспільноюнебезпекою, аналіз дозлочинної протиправної поведінки. У 2001р. судимих серед виявлених осіб було 20%.

Для побутових злочинів важливе виявлення ролі суб’єкта, якчлена родини: дружини, батька, сусіда, члена груп дозвілля. Длянеповнолітніх важлива їхня роль у груповому спілкуванні, про�веденні дозвілля, захопленні (хоббі).

Найглибшу підсистему особи як злочинця, так і “слухняно�го”, складають морально�психологічні властивості: у правовійпсихології, трудової, сімейно�побутової, міжособистісної, само�оцінки (“самосвідомість”). Дефекти правової психології виража�ються в злочинній поведінці та відношенні до вчиненого, до пра�вових цінностей – закону, правозастосування та ін. За опитуван�нями визначають ступінь правосвідомості, тобто знаннякримінального закону, правової психології, відношення до зако�ну і правозастосування, оцінки власного злочину, поведінки по�



90

го і раніше судимих; і особливо злісних, тобто осіб, неодноразовосудимих (рецидивісти, особливо небезпечні рецидивісти).

За характером суспільної небезпеки, виходячи з домінуючоїмотивації, злочинці поділяються на:

а) економічних (корисливих);б) насильницьких (включаючи корисливо�насильницькі і

опір представникам влади);в) службових;г) державних;ґ) військових;д) необережних.Виділені групи осіб не завжди виступають у “чистому”

вигляді, серед них можливі певні поєднання.Класифікація може проводитися і за систематизацією глав та

розділів в Особливій частині КК.Крім того, класифікація може проводитися і за іншими підста�

вами. Все залежить від завдань і мети, що ставлять дослідники.Наприклад, класифікація, заснована на суто демографічних да�них (за статтю, віком, освітою тощо); та відомостей про соціаль�ний стан і рід занять і т.ін.

Лекція 5. Механізм злочинної поведінки

91

Лекція 5

Тема: МЕХАНІЗМ ЗЛОЧИННОЇПОВЕДІНКИ

5.1. Поняття механізму злочинної поведінки

Масив правопорушень складається з численних індивідуаль�них актів, конкретних учинків. Чим викликані ці конкретні вчин�ки людей? Як впливають на їх поведінку чинники об’єктивноїдійсності і внутрішні причини? Для відповіді на ці запитання не�обхідно проаналізувати індивідуальні механізми з поміж яких іантигромадську поведінку, розглянути, з чого складаються актиповедінки, як вони утворюються, тобто з’ясувати їхню структуруі генезис.

Структура конкретного поведінкового акту може бути про�аналізована з різних точок зору. Його прийнято характеризуватияк діяння, що складається з чотирьох елементів: об’єкта, тобтотого, на що спрямоване діяння; об’єктивної сторони, тобто спо�собу здійснення діяння; суб’єктивної сторони, тобто відношенняособи до діяння і його результату; і суб’єкта, тобто людини, щоскоїла діяння. Для кримінології, соціології і психології продук�тивним динамічним підходом є той, що дозволяє вивчати пове�дінку людини в розвитку. З цього погляду конкретне правопору�шення є процесом, що розгортається як у просторі, так і в часі.Оскільки ж нас цікавлять причини певної поведінки, необхідновраховувати не лише самі дії, що коять заборонений законом вчи�нок, але деякі попередні їм події. Тим самим оскаржується гене�зис протиправної поведінки, її походження і розвиток 1.

1 Дубинин Н.П., Карпец И.И.,Кудрявцев В.Н. Генетика, поведение, ответ�ственнность.


93


92

про самовизначення наше на підставі волі кожного з нас»1.Найближчою причиною вчинку слід вважати особу, оскільки віднеї залежить, діяти так чи інакше. А якщо вибору немає, якщосвобода особи заблокована зовнішніми силами, тоді і немає вчин�ку, немає провини. В усіх інших випадках зовнішні обставиниформують особу і сприяють або перешкоджають вчиненню кон�кретного злочину.

Виходячи з того, що механізм поведінки людини, з поміжяких і антисуспільний, є процесом взаємодії особи і зовнішньогосередовища, ми можемо виділити наступні етапи, чи ланки, такоївзаємодії: а) мотивація антигромадського вчинку; б) плануванняантигромадських дій; в) їх реалізація2.

Названі ланки послідовно переходять одне в одне, однак цехарактеризує не всякий злочин. Наприклад, злочин, вчинені встані афекту (сильного щиросердечного хвилювання), звичайноне містять стадії планування: від виникнення мотиву суб’єкт відра�зу переходить до дії. А в злочинах, вчинюваних з необережності,відсутня стадія мотивації. У цих злочинах механізм зводиться допомилкового ухвалення рішення чи/або дефектів виконаннявчинку, правомірного за своїм первісним задумом.

Аналіз змісту й особливостей функціонування механізму зло�чинної поведінки важливий як з теоретичної, так і з практичноїточок зору. У науковому відношенні він важливий тому, що роз�криває властивості особи злочинця і тих сторін зовнішнього се�редовища, що утворюють причини й умови, які сприяють вчи�ненню злочинів, у тому, що допомагає визначити моменти, якізапобігають злочину, змінюють спрямованість особи правопо�рушника.

Аналіз механізму злочинної поведінки показує, що вона стаєантигромадською і протиправною не в одній якійсь ланці при�чинного ланцюжка, яка веде до злочинного діяння. Тут слід заз�начити дві обставини: по�перше, здебільшого, антигромадськийхарактер учинку складається поступово, починаючи з незначнихвідхилень від соціальних норм; по�друге, “критичний рівень” роз�витку, після якого поведінка явно набуває злочинного характе�ру, може бути розташована в самих різних ланках розглянутого

1 Булгаков С. Христианская социиология//Социологические исследова�ния.– 1993. – С.124.

2 Механизм преступного поведения.– М.,1981.– С.30

Таким чином, злочинна поведінка більш ширше поняття,ніж злочин. Як відомо, злочин у кримінальному праві визначаєть�ся як суспільно небезпечне шкідливе діяння (дія чи бездіяльність),вчинене суб’єктом злочину (ст. 2 КК України). З цього визначен�ня випливає, що мова йде про зовнішньо виражений акт людсь�кої поведінки, що завдав шкоди особі чи зазіхає на неї, ставитьпід загрозу заподіяння шкоди. Однак, кримінолога, як уже булосказано, цікавить не лише і не стільки зазначені самі по собі,скільки об’єктивні і суб’єктивні обставини, що передують йому,з якими пов’язані мотиви виникнення злочину, постановка мети,вибір засобів, прийняття рішень і т.ін. Усі ці обставини в процесіїхнього формування ще не утворюють складу злочину як завер�шеного акту. Однак вони можуть бути включені в поняття зло�чинної поведінки, що у кримінологічному розумінні охоплюєформування злочинної поведінки і її реалізації. Отже, злочиннаповедінка є процесом, що розвивається в просторі і часі і включаєзовнішні, об’єктивні діяння, що дійсно утворюють склад, а та�кож внутрішні, що передують їх психологічним явищам, які де�термінують вчинення злочину1.

Усе величезне різноманіття чинників детермінують злочин�ну поведінку, можна поділити на дві категорії: особи і впливузовнішнього середовища. Де варто шукати причину вчинку? Унауковій літературі з філософії і психології переважає думка проте, що причинами злочинів слід вважати зовнішні несприятливіособисті обставини винної особи в умовах розвитку причинногозв’язку. З таким трактуванням важко погодитися: вона прини�жує роль особи, перетворюючи її в іграшку зовнішніх, незалеж�них від неї сил. «Адже якщо людина є рядовою ланкою причин�но�наслідкових відносин, очевидно все залежить від причин, якістоять за нею, якщо все, в силу деяких зовнішніх причин, в умо�вах що її оточують вирішено без неї, то вона не в змозі нічогозмінити, чи зробити самостійно»2. Звичайно, зовнішні обставиниформування особи і криміногенна ситуація в момент ухваленнярішення бувають могутніми, але вирішує все�таки людина, і «наСтрашному Суді буде запитано не про зовнішнє середовище, а

1 О природе антиобщественных поступков и путях их предупреждения/–М.,1982 С.151 – 152.

2 Какабидзе 3. Проблемы человеческого бытия.�Тбилиси,1985.


95


94

Джерелом людської активності виступає потреба, тобтовідсутність певних благ. Система індивідуальних потреб, їх ієрар�хія, тобто те, що суб’єкт вважає для себе більш важливим, а щоменш, відображає ціннісну орієнтацію особи, її соціальну пози�цію. Як учив Христос, “де скарб ваш, то буде і серце ваше” (Єван�геліє від Матфея,VІ,21).

Класифікуючи різні потреби, можна виділити шість основ�них груп: 1) матеріальні потреби; 2) потреба в безпеці; З) потребау соціальному спілкуванні (повага, визнання, схвалення); 4) сек�суальні потреби; 5) потреба в знаннях; 6) потреби світогляду1.

Зрозуміло, що джерелом злочинної поведінки може стати невсяка потреба. У більшості випадків джерелом мотивації злочин�ної поведінки є потреби матеріальні, потреби в соціальномуспілкуванні (самоствердження) і сексуальна потреба. Необхідновідзначити, що кожен вид потреби може мати різний ступінь інтен�сивності та різну спрямованість. Наприклад, у матеріальних по�требах розрізняють чотири різновиди: а) життєво необхідні по�треби, без задоволення яких людина може загинути; б) потребинормальної інтенсивності, характерні для даного суспільства, йогопереважної частини; в)гіпертрофовані (завищені) потреби, задо�волення яких для всіх громадян суспільство поки не забезпечує;г) перекручені потреби, що суперечать інтересам суспільства і роз�витку особи (алкоголь, наркотики тощо). Матеріальні потребивикликають корисливу мотивацію вчинків.

При економічному розшаруванні суспільства, яке ми спосте�рігаємо зараз у нашій країні, значна частина населення не в змозізадовольнити не лише завищені, але і нормальні потреби мате�ріального характеру. Дослідженнями 70�х років було встановле�но, що прямий нестаток був причиною 3 – 6 корисливих зло�чинів. На початку 90�х років минулого століття ця цифра підня�лася до 8 і надалі істотно зростала. На думку фахівців, нестатокзараз є причиною 20�30% усіх корисливих злочинів2 .

Однак корисливі мотиви породжуються і гіпертрофованими(завищеними) і перекрученими потребами. Прагнення до “вели�ких грошей”, наддоходів веде до великих розкрадань, фінансо�вих махінацій, порушення податкового та митного законодав�

1 Див.:Криминология//Под ред.В.Н. Кудрявцева, В.Е.Эминова,– 2000.–С.162.

2 Див.: Кудрявцев В.Н. Генезис преступления.– М.,1998.– С.49 – 50.

механізму. У силу цих обставин звичайно маються на увазі до�сить значні можливості для запобігання небажаного розвиткуподій. У багатьох випадках можна вчасно припинити злочиннуповедінку, повернути наміри і дії особи у вирішальному напрям�ку і цим запобігти злочинному діянню.

Розглянемо окремі ланки механізму злочинної поведінкибільш докладно.

5.2. Мотивація злочину

Мотивація являє собою процес внутрішньої (суб’єктивної)детермінації дій. Звичайно, мотиваційний процес протікає у взає�модії з зовнішньою детермінацією, тобто на тлі впливу на особуконкретної життєвої ситуації. Але як би не “давили” на індивідаобставини, вибір учинку та ухвалення рішення залишається залюдиною. У тих же випадках, коли суб’єкт був позбавлений ви�бору (під впливом непоборної сили, крайньої необхідності, ситу�ації необхідної оборони), вина відсутня, то не настає і відпові�дальність.

Іноді говорять, що в житті зустрічаються безмотивні вчинки ізлочини (наприклад, вбивство «заподіяння шкоди здоров’ю, ху�ліганство). Це помилкова точка зору, бо ніякий навмисний зло�чин не може бути скоєним без певного мотиву. У згаданих випад�ках мотив злочину просто не є встановленим, але це іноді дійснонелегко зробити. Часто мотиви злочину приховуються чи навмис�но спотворюються, а бувають і неусвідомлені самим злочинцеммотиви його поведінки, що він часом не в змозі пояснити.

Мотиви злочинів різноманітні. Є безліч різних класифікаційзлочинних мотивів. Нам уявляється найбільш вдалою класифі�кація, яку запропонував В.В.Лунєєв. Він виділив наступних шістьгруп мотивів: 1) політичні; 2) корисливі; З) насильницько�егої�стичні; 4) анархістичні та індивідуалістичні; 5) легковажно�без�відповідальні, б) боягузливо�малодушні1.

Слід відзначити, що сам по собі мотив як внутрішнє спонукан�ня не є чимось злочинним; таким він стає, лише коли виступаєелементом суб’єктивної сторони забороненого кримінальним за�коном діяння. Разом з тим він є першою ланкою всього причинно�го ланцюжка, що лежить в основі механізму злочинної поведінки.

1 Лунеев В.В. Криминальная виктимизация.– М .,1986.– С. 40 – 41.


97


96

чинів відбувається під дією їх гострого емоційного стану (щиро�сердечних хвилювань, сильних переживань). Наприклад, це страх,злість, обурення, гнів тощо. Нерідко вони зустрічаються у пси�хопатичних осіб. Поєднання антигромадської спрямованості осо�бистості, слабкого розвитку інтелекту й емоційного порушенняпризводять у подібних ситуаціях до того, що механізми внутріш�нього контролю виявляються малодійовими. Більшість імпуль�сивних злочинів відбувається в стані підвищеної емоційності, безроздумів про їхнє соціальне значення і наслідки. Легковажність– головна ознака імпульсивного злочину, коли виникле бажан�ня негайно переходить у відповідну дію без спроб обговорити май�бутній вчинок і його наслідки. Водночас воно по�своєму логічне,оскільки відповідає глибинній внутрішній установці особи. Длятого, щоб ті чи інші потреби, інтереси, чи емоції переросли в мо�тив злочину, суб’єкт повинен психологічно перебороти ще одинвнутрішній “бар’єр” – систему так званих ціннісних орієнтації,що включає в себе і правосвідомість особи.

Під цінностями в соціології розуміють предмети, явища таїхні властивості, що потрібні (необхідні, корисні) людям як засібзадоволення їхніх потреб та інтересів, а також ідея та спонуканняяк норма, чи мета ідеалу. При визначенні своєї поведінки люди�на опирається на систему своїх ціннісних уявлень (орієнтації), уякій одні цінності стоять вище інших, їм віддається перевага впорівнянні з іншими, а це, у свою чергу, впливає на мотиваціювчинку, вибір засобів і їх досягнення. Цінності при цьому відігра�ють потрійну роль.

По�перше, вони можуть стимулювати мотив поведінки, щосклав і зміцнив антигромадські наміри суб’єкта. Так, якщо мате�ріальні потреби виникли в особи, якій притаманна корисливаціннісна орієнтація, то з більшою часткою імовірності можна при�пустити формування в неї корисливого мотиву.

По�друге, ціннісні орієнтації в інших випадках гальмуютьантигромадський прояв і блокують формування мотиву злочи�ну. Якщо матеріальні потреби виникають в особи з іншою, без�корисливою орієнтацією, його дії будуть спрямовані не на розк�радання, а, наприклад, на законний заробіток необхідних коштів.

По�третє, ціннісні орієнтації можуть стати і самостійнимджерелом мотиву злочину. Викривлені ідеологічні уявлення, на�приклад шовінізм чи релігійний фанатизм, можуть породититерористичні та інші злочинні мотиви і наміри.

ства, а то і до замовлених убивств. Пияцтво, вживання наркотиківпороджують не лише агресивну, але і корисливу мотивацію.

Потреби соціального характеру (самі твердження, чи збере�ження, підвищення престижу чи статусу, перевага над оточуючи�ми) ведуть до формування мотивів агресивного характеру (нена�висть, помста, образа, ревнощі й ін.). За даними деяких криміно�логів, серед породжених цими потребами мотивів поведінкипрагнення до насильства над людьми зустрічається приблизно в40% випадків. Разом з тим треба відзначити, що в 15�17% агре�сивна поведінка була викликана тим, що законні інтереси суб’єктабули порушені потерпілими.

Перехід країни до ринкових відносин, глибока і тривала кризау всіх сферах життя ведуть до деформації потреб особи, а отже, доросту конфліктів і агресивних проявів.

Указуючи на значення потреби для людського вчинку,К.Маркс і Ф.Енгельс писали: “Ніхто не може зробити що�небудь,не роблячи цього разом з тим заради якої�небудь зі своїх потреб ізаради органу цієї потреби...”1. Однак це не означає, що потребазавжди є безпосередньою і найближчою суб’єктивною причиноюзлочинної поведінки. Між потребою і вчинком у більшості випадківстоїть інтерес, тобто усвідомлення людиною як своїх потреб, так ізагальних умов і засобів, що сприяють їх задоволенню.

Суть інтересу вкладається в задоволення потреби. При цьомуінтерес включає усвідомлення не лише потреби, але і тих більш�менш тривалих і складних шляхів, якими необхідно пройти достадії її задоволення. Цей шлях залежить від характеру потреби,соціального статусу особи, зовнішніх і внутрішніх умов поведін�ки та багатьох інших чинників. Крім того, безпосередні інтересилюдини полягають у тому, щоб усунути об’єктивно сформованіперешкоди до задоволення тих чи інших потреб. Наприклад, пе�рекручена потреба панувати над людьми може породити кар’є�ристські інтереси на роботі чи інтереси домінування (лідерства) уродині, а іноді і насильства над близькими.

Поряд з потребами людини і її інтересами сильну мотивуючуроль відіграють бажання та емоції (почуття). Під цим розуміють�ся важко регульовані особистісні прояви (прагнення), в основно�му органічного (біологічного) характеру. Відомо, що багато зло�

1 Маркс К.,Энгельс Ф. Соч. – Т.3. – С. 245.


99


98

декількох секунд (дорожньо�транспортний злочин) до декіль�кох років (конфлікти на ґрунті чи ревнощів помсти).

Кожна життєва ситуація має об’єктивний зміст (вона визна�чається подіями, що відбуваються в дійсності, суб’єктивне зна�чення, яке залежить від того, наскільки дана ситуація важлива зпогляду інтересів, життєвих планів і мети даної особи). Об’єктив�ний зміст і суб’єктивне значення ситуації можуть часом значно неспівпадати. Наприклад, розходження в поглядах зі співрозмов�ником суб’єкт може сприйняти як особисту образу, тимчасові ма�теріальні труднощі деякі люди розцінюють як життєвий крахтощо. Важливо відзначити, що зазвичай людина чинить не поситуації в її об’єктивному змісті, а зі своїм уявленням про неї.Тому часто ситуація для нього слугує приводом для вчиненнязлочину», хоча насправді вона не містить ніяких провокуючихмоментів.

Реагуючи на сформовану ситуацію, людина діє відповідно доособливостей свого характеру, поглядів, ціннісних орієнтації.Безпосереднім джерелом вольового акту, а отже, і самого злочинує взаємодія конкретної життєвої ситуації і властивостей особизлочинця. Саме тут, на думку академіка В.Н. Кудрявцева, знахо�диться вузловий пункт механізму злочинної поведінки1 .

Таким чином, поведінку людини не можна розглядати ізоль�овано від ситуації, що має велике значення, насамперед, у профілак�тичному плані. Не випадково В.К.Звирбуль назвав кримінальнуситуацію «своєрідним «спусковим механізмом» до вчинення зло�чину»2 імовірність «спрацьовування» якого значною мірою зале�жить від того, яка група чинників визначає «особу» даної ситу�ації, переважає у ній3. У випадку негативного «тиску» ситуаціївиникає необхідність направити профілактичні зусилля на усу�нення можливого повторення.

Як показує практика, існує досить велика кількість співвідно�шень між ситуаціями, що передували вчиненню злочину й особи�стісних особливостей злочинця. При цьому межі цих співвідно�шень такі:

2 3вирбуль В.К. О некоторых методологических аспектах исследованияличности преступника// Теоретические проблемы учения о личностипреступника.�М.,1979.�С.б.

3 Механизм преступного поведения.�М.,1981.�С.88

1 Кудрявцев В.Н. Указ.соч.�С.166.

Складовими елементами ціннісних орієнтацій виступаютьморальна і правова свідомість особи. Ці категорії можна розгля�дати як певні інструменти соціального (зовнішнього) і психоло�гічного (внутрішнього) контролю, що перешкоджають виник�ненню мотивів злочинної поведінки.

На жаль, у злочинців обидва ці елементи ослаблені і дефор�мовані. Коли життєва позиція людини характеризується індиві�дуалізмом, прагненням до особистої корисливої вигоди чи до ав�торитарного придушення навколишніх, важко очікувати пози�тивного відношення до моральних, правових норм і принципів.Через те для осіб з антигромадською орієнтацією характерні про�яви правового нігілізму, неприйняття правових вимог і заборон,хоча вони досить добре розуміють їхню необхідність. У них стійказвичка діяти під впливом миттєвих спонукань, не задумуючисьпро право та про покарання, що їм загрожує.

Потреби, інтереси, бажання, емоції, ціннісні орієнтаці – цевнутрішні компоненти особи, під дією яких формується мотивзлочину. Але є ще і зовнішній фактор – конкретна життєва ситу�ація, у якій готується і вчиняється злочин.

5.3. Роль конкретної ситуації в механізмі злочинів

Під конкретною життєвою ситуацією розуміється певне спо�лучення об’єктивних обставин життя людини, що безпосередньовпливають на його поведінку в даний момент. У кримінологіч�ному зміст і– це подія чи стан, що викликає рішучість вчинитисуспільно небезпечне діяння, що сприяє або перешкоджає йому.Ситуація здебільшого передує злочину, але може і супроводжу�вати його вчинення1.

Обставини життя людини, з яких складається конкретна ситу�ація, дуже різні. Це може бути, порівняно, тривалий стан (на�приклад, важка обстановка в родині), короткочасна подія (на�приклад, конфлікт із хуліганом на вулиці), різні вчинки іншихлюдей чи становище, сформоване суспільством. Ситуація можеохоплювати величезні території (наприклад, при злочинах протисвіту і безпеки людства) або обмежуватися квартирою (наприк�лад, при побутовій сварці). Тривалість ситуації також різна: від

1 Кудрявцев В.Н. Указ.соч.– С.166.


101


100

ливості одержання коштів чи блокує їх. Не виключено, що ситу�ація підказує їй і незаконний шлях.

Законні можливості можуть бути недоступні людині у зв’яз�ку з об’єктивними причинами, наприклад, економічним стано�вищем у країні в цілому, чи в даній галузі господарства (наприк�лад, безробіття), з адміністративними перепонами, особливостя�ми політичної обстановки і т.ін. Але можуть бути і перешкодисуб’єктивного характеру: недоліки, що виникли в суб’єкта, йогобезініціативність, складне сімейне становище тощо. Законнихможливостей може і взагалі не бути, наприклад тому, що суб’єктставить перед собою недосяжну мету, або таку що забороненазаконом.

У такій ситуації в нього цілком може виникнути думка провикористання незаконних можливостей досягнення наміченоїмети. Такі можливості теж можуть бути доступними, обмежени�ми або зовсім недоступними. Далеко не кожен може законностати процвітаючим бізнесменом, але і незаконний шлях збага�чення, особливо в великих розмірах, доступний не кожному. Урадянські часи такі шляхи були значною мірою перекриті забо�роною приватної власності, монополією зовнішньої торгівлі,утрудненим виїздом за кордон тощо. Зараз ці можливості відкриті,але швидкому і значному збагаченню тепер перешкоджають конку�ренція, розподіл «сфер впливу» між злочинними угрупуваннями,поступово налагоджуваний державою фінансовий контроль тощо.

Тимчасове використання незаконних можливостей свідчитьздебільшого про ситуативний злочин, який може і не повторити�ся. Систематичне використання вигідних ситуацій здатне пере�творитися в спосіб життя, що і відбувається зі злочинцями�про�фесіоналами, та з ділками організованої злочинності. Соціаль�ний баланс між ситуаціями, що надають людям законні і незаконніможливості в досягненні своєї мети, залежить від загальної пол�ітичної, соціально�економічної та моральної обстановки в країні.У кризовий час поле законних можливостей звичайно звужуєть�ся, у той час як незаконне – росте. Безконтрольне ставлення лю�дей до своїх вчинків і махінацій юридичних осіб, корупція в дер�жавному апараті, слабкість правоохоронних органів створюютьумови для безперешкодної протирічної діяльності, а це у своючергу, веде до росту злочинності і скороченню законних шляхівдосягнення суспільно прийнятних цілей.

а) сильний вплив конкретної життєвої ситуації при відсут�ності антигромадської установки; б) глибока і стійка антигро�мадська установка при відсутності, власне кажучи, будь�якоготиску зовнішньої ситуації. Між цими межами розташована низ�ка перехідних випадків, на які впливають більш�менш розвинутіантигромадські якості особи1 .

Конкретна життєва ситуація може знаходитися в різних лан�ках механізму злочинної поведінки і відігравати певну роль.

По�перше, ситуація може бути джерелом мотивації злочину.Це відчувається головним чином тоді, коли перед суб’єктом ви�никає важка проблема, яку він може вирішити як законним, такі незаконним способом (так звана проблемна ситуація).

Проблемна ситуація � це сукупність обставин, що вимагаютьвиходу, негайного ухвалення рішення. Така ситуація актуалізує,загострює потреби і призводить до виникнення мотивів, учинків,здебільшого злочинних. Прикладами можуть бути матеріальнітруднощі, сімейні чи виробничі негаразди, гострі сварки тощо.Іноді злочинці самі створюють проблемні (конфліктні) ситуації,а потім користуються ними для зведення рахунків з потерпілими.

Різновид проблемної ситуації – конфлікт. Слід відзначити,що через конфлікт з оточенням виникає значна кількість на�сильницьких злочинів. Сварка в родині, що призводить до образі насильств над особою, хуліганств, убивств, помсти на ґрунтіревнощів – все це приклади різних конфліктів чи дій, нимипороджених. Багато з них виникає задовго до злочину, а в ньомулише виявляє себе в найбільш різкій формі.

За даними дослідників, конфлікт лежав в основі 84% умис�них вбивств,78% заподіяння тяжких і 86% менш тяжких ушкод�жень у родині і побуті, а також 98% катувань і 73% випадків хуліган�ства в квартирах і гуртожитках2.

По�друге, ситуація може означати створення умов для задо�волення мотивів поведінки і досягнення тієї чи іншої мети. Уяві�мо собі людину, що відчуває нормальні матеріальні потреби. Яквона може їх задовольнити? Це залежить від особливостей її осо�би (статус, здібності і т.ін.) і від конкретної життєвої ситуації, уякій вона знаходиться. Ця ситуація може бути сприятливою длянеї чи несприятливою. Вона відкриває для людини законні мож�

1 Кудрявцевв В.Н. Причинность в криминологии.– М.,1968.– С.42 – 43.2 Див.:Социальные конфликты: экспертиза,прогнозирование,технология

разрешения.– М.,1995.Вып.8.– С.147.


103


102

жити свої можливості, якими він володіє, зпрогнозувати очіку�вані труднощі і ймовірні наслідки своїх дій, тобто по суті, створи�ти модель майбутньої поведінки.

Це – умови будь�якого планування. Але під час плануваннязлочину з’являються додаткові вимоги: а) злочин – незаконнийакт, і тому він відбувається, зазвичай, таємно, б) за тією ж при�чиною злочин вчиняється за можливістю швидкоплинно і так,щоб не залишилося його слідів; в) злочин може викликати опірпотерпілого й активність правоохоронних органів; ґ) після йогоздійснення суб’єкт, зазвичай, переховується сам і тримає в таєм�ниці своє злочинне діяння. Усі ці особливості при вчиненні зло�чину також приймаються до уваги злочинцем, якщо плануванняпровадиться ним добре продумано. На думку фахівців, досить ре�тельно сплановане діяння зустрічається приблизно в половинівсіх кримінальних справ, причому частіше плануються злочиниз метою наживи, а не насильницькі. В інших випадках планівзовсім немає, або вони вкрай примітивні.

Зрозуміло, що не може бути спланованих необережних зло�чинів, а також злочинних діянь, вчинених у стані афекту.

Кримінологи, які вивчають процес планування злочинів іприйняття рішень злочинцями, виділили низку оптимальнихкритеріїв плану, до яких на практиці прагнуть ці суб’єкти. Так,при плануванні вбивств головним є ефективність обраного обра�зу дій (цим керувалися 45,5% злочинців), прискорення досяг�нення мети (40%), успіх при виконанні задуманого (36,3%), власнабезпека (18,1%)1 . Запасні варіанти плану розробляли 31% убивць.

Планування як ланка механізму злочинної поведінки напов�няється різним змістом у залежності від виду злочину, особи зло�чинця і поточної обстановки. Але в самому загальному виглядівоно включає в себе три елементи: вибір мети, вибір об’єкта зазіхан�ня і визначення ціни, якою можна досягти мети.

Мета – одна з найважливіших характеристик людського вчин�ку. Якщо придивитися уважніше, – писав німецький психологА.Адлер, – то виявиться така закономірність, що пронизує проявбудь�якої очікуваної події: ми не здатні думати, почувати, бажа�ти, діяти, не маючи перед собою мети”. Це повністю відповідаєхарактеристиці злочинної поведінки.

1 Див.: Механизм преступного поведения.– С.154 – 155

По�третє, конкретна ситуація може бути приводом для вчи�нення злочину. Значної ролі набуває ситуація при ситуативних,ненавмисних злочинах, наприклад, коли сварка вже сталася і мо�тив (помста, ревнощі) наявні, але не вистачає мізерної деталі, абита розпалила полум’я взаємної ненависті, перетворивши її в тра�гедію. У такій ситуації (невдало вимовлене слово, випадковаобраза, і навіть косий погляд) відіграє роль «спускового гачка»зброї і відбувається вбивство, заподіяння шкоди здоров’ю чиінший злочин.

Приводом може стати версія, вигадана чи спровокована са�мим злочинцем, що часто зустрічається серед хуліганів і ґвалтів�ників. Привід можливий і в злочинах, які вчиняються з метоюнаживи, коли річ «погано лежить» і тим самим «провокує»суб’єкта, який вже має намір що�небудь украсти.

Близька до ролі приводу ситуація в необережних злочинах,коли вона дезорієнтує чи навіть підштовхує суб’єкта до необду�маних дій. Ситуації на полюванні, під час експлуатації технічнихчи природних об’єктів.

По�четверте, конкретна ситуація може сприяти чи перешкод�жати досягненню злочинного результату. Ситуація сприяє цьо�му, коли, наприклад, через наявність безконтрольності майна,безгосподарність, відсутність охорони та сигналізації. Ситуаціяперешкоджає злочину, якщо його вчинення фізично неможливечи загрожує злочинцеві швидким викриттям. Проте це питаннявиходить за рамки даної теми, і буде розглянуто докладніше дещопізніше.

5.4 Планування злочину

Іншою ланкою навмисного злочину є планування злочинноїдіяльності. Тут кристалізується, формується задум суб’єкта і зло�чин з абстрактного наміру перетворюється у відчутну реальність.Але його ще не пізно зупинити.

Планування злочину, як і будь�якого іншого вчинку, підко�ряється загальним закономірностям планування операцій. По�трібно знати обстановку, у якій особа планує діяти. Треба чітковизначити мету дій та їхній об’єкт, застосовувані способи і цінудосягнення мети, час і місце дії, витрати (ресурси), шляхи реалі�зації досягнутих результатів. При цьому суб’єкт повинний зва�


105


104

рупція). Останній різновид зараз зростає, це пов’язано з ослаблен�ням інститутів соціального контролю і правоохоронної системи вцілому.

Вибір злочинцем певного засобу досягається мети (способувчинення злочину) залежить від таких обставин: ефективностіданого засобу досягнення мети; відносної безпеки для злочинця;уміння (навичок) злочинця; звичних стереотипів поведінки. Зде�більшого, злочинці�професіонали діють звичними для них спо�собами; це добре відомо криміналістам і використовується прирозшуку підозрюваних.1

5.5 Вчинення злочину

Вчинення злочину – остання ланка механізму злочинної по�ведінки. Оскільки тут суб’єкт уже переходить до практичних дійззовні, ця ланка вивчається в основному кримінальним правом ікриміналістикою (а також кримінальним у розумінні доказів).Разом з тим здійснення злочину має і чимале кримінологічне зна�чення. У зв’язку з цим треба вказати на декілька обставин.

Насамперед це можливість запобігання злочину на стадії йоговчинення. На певному етапі, коли злочинний результат ще не на�ступив, злочин нерідко можна відвернути, припинити його вчи�нення, затримати злочинця і тим самим врятувати жертву чи збе�регти майно. Припинення ефективне при продовженні триваю�чих злочинів (наприклад, схильність дезертира до явки з повиною).

Для кримінології особливе значення має вичення міжособи�стісної взаємодії злочинця перед та під час вчинення злочину.Практично жоден учинок людини не відбувається в ізоляції відінших людей. Знання варіантів цієї взаємодії допомагає кращезрозуміти механізм злочинної поведінки і визначити можливостісвоєчасного здійснення профілактичних заходів.

Міжособистісна взаємодія характеризується кількома різно�видами, кожен з яких має профілактичний аспект

По�перше – це взаємодія злочинця зі співучасниками. Сьо�годні, коли організована злочинність набула великого розмаху,злочини одинаків стають рідкістю. У групових злочинах берутьучасть до 30% усіх правопорушників. В організованому злочин�

1 Детальніше про це див.:Кудрявцев В.Н. Зазн. робота. – С.169 – 173.

Під поняттям «мета вчинення злочину» зазвичай розумієтьсятой результат, до якого прагне злочинець. Але таких результатівможе бути мало, причому вони залежать один від одного. Томувиділяють основну мету (наприклад, при вбивсті – позбавленняжиття), проміжну (підібрати співучасників, з’ясувати спосіб життяпотерпілого), а також кінцеву (наприклад, одержати гроші від за�мовника вбивства). Досягнення основної чи кінцевої мети зви�чайно є одночасно і задоволенням мотиву злочину.

Кримінальна статистика сьогодення дає можливість судитипро те, які цілі переслідуються більшістю злочинців. Адже вони єсвоєрідним відображенням соціальної обстановки в країні. На пер�шому місці – мета матеріального характеру. Вона – пов’язана іззбереженням чи підвищенням свого статусу в сфері міжособистіс�них, а іноді і службових відносин. Потім йдуть сексуальні дома�гання, тяга до алкоголю і наркотиків. У більшості випадків вчи�нення злочину стає для суб’єкта “самоціллю”. Це відбувається увипадках, коли не досяжна ціль заміщається афективною розряд�кою, спрямованою проти випадкових об’єктів: сторонніх людейабо навіть предметів (хуліганство, вандалізм).

Після чи одночасно з визначенням мети здійснюється вибіроб’єкта. У кримінології, говорячи про об’єкт, ми маємо на увазіпотерпілого чи матеріальний предмет, на який спрямовані дії зло�чинця. Характер об’єкта залежить головним чином (не винятко�во) від мотиву злочину й основної мети злочинця.

При виборі об’єкта злочинець враховує: 1) його корисність(вигідність) для досягнення поставленої мети; 2) доступність об’єктадля даного посягання; З) безпека зазіхання на цей об’єкт. З ура�хуванням зазначених обставин профілактична робота повинна бу�дуватися так, щоб затруднити доступ до можливих об’єктів зло�чинних зазіхань, підвищити ступінь їхнього захисту.

Завершальним елементом планування є визначення способувчинення злочину (ціни, якою досягатиметься певна мета).

Підсумовуючи і групуючи злочинні способи досягненняцілей, можна вказати на такі основні їх різновиди: а) дії всуперечіснуючим у суспільстві соціальним інститутам (це спостерігаєтьсяпри різних проявах насильства, а також при розкраданні чужогомайна); б) дії в обхід соціальних інститутів (обман, різні формиухилень від обов’язків і відповідальності); в) використаннясоціальних інститутів у своїх цілях (посадові зловживання, ко�


107


106

Лекція 6

Тема: ПРИЧИНИ Й УМОВИ ЗЛОЧИННОСТІТА ЗЛОЧИНІВ

6.1. Поняття причин і умов злочинності та злочинів

Перш ніж безпосередньо приступити до розгляду цієї теми,необхідно зупинитися на одній із найскладніших і основній філо�софській категорії – причинності, що має велике методологічнезначення для розвитку кримінології.

З наукового погляду зв’язок (чи причинність) визначаєтьсяяк об’єктивний взаємозв’язок між двома явищами, одне з яких(причина) при наявності певних умов створює, породжує інше(наслідок). Саме – породжує. У цьому єдині корінна відмінністьпричинного зв’язку від численних інших, як би вони не булиблизькі і тісні у своїй залежності. Тобто причинний зв’язок – цезв’язок генетичний (породжуваний).

Етимологічно слово «причина» пов’язано з дієсловом «лаго�дити», «учиняти» і вважається синонімом слів «робити», «діяти».Та зіставлення має першорядне значення для подальших нашихуявлень про причину як в основному елементі детермінації зло�чинності і злочинів.

Тут слід детальніше зупинитися на понятті «детермінанта».Філософія знає понад тридцять видів детермінацій. «Детермі�нанта» від латинського «determinire», що значить «визначати». Де�термінанта такий чинник (явище, предмет матеріального або ду�ховного світу тощо), що визначає появу іншого чинника, імено�ваного наслідком.

Кримінологічна детермінація найбільше використовує тривиди зв’язків – причинний, зумовлюючий і функціональний.

ному співтоваристві можливості виконавця значно збільшують�ся, здійснення наміченого плану стає більш надійним, а небезпе�ка для потерпілого багаторазово зростає. Профілактичні виснов�ки з цієї ситуації полягають у тому, що основні зусилля право�охоронних органів у сучасних умовах повинні бути спрямовані наборотьбу з організованою злочинністю, на викриття і ліквідаціюзлочинних угруповань.

По�друге, слід звернути увагу на таку форму взаємодії, щостала поширеною останнім часом, як використання людини «натемно», тобто без посвяти його в злочинні плани. Такі випадкизалучення злочинцями сторонніх випадкових осіб для перевезен�ня наркотиків, контрабанди, обміну фальшивих грошей,здійснення незаконних банківських операцій тощо.

По�третє, істотне кримінологічне значення має взаємодія зло�чинця зі своїм найближчим оточенням, хоча воно і не бере участіу злочинній діяльності.

Найближче оточення (родина, друзі, сусіди) здебільшого зна�ють чи здогадуються про злочинну діяльність суб’єкта, особливоякщо вона триває довгий час і приносить великі доходи. У залеж�ності від установок, системи цінностей, субкультури цих людейтака діяльність схвалюється, засуджується чи сприймається ниминейтрально. Це дуже важливо для проведення профілактичної ро�боти і викриття злочинця.

Розглянемо ще один аспект взаємодії – допомогу злочинцю збоку оточення. Вона виявляється в переховуванні злочинця (дотого ж новий Кримінальний кодекс України виключає відпові�дальність за заздалегідь не обіцяне переховування близьких ро�дичів), перехованні викраденого майна, дачі помилкових свідченьна попередньому слідстві, у суді і т.ін.

По�четверте – це взаємодія злочинця з іншими людьми підчас вчинення злочину (наприклад, з жертвою) та інші наслідкизлочинного зазіхання. Це питання більш детально розглядати�меться у відповідній лекції.


109


108

лад, будь�яка причина має свою причину, а будь�який наслідок,у свою чергу, породжує інший наслідок.

Причинне пояснення соціально�негативних явищ припускаєбагаторівневий підхід. Стосовно злочинності такими рівнямивиступають суспільство (макрорівень), соціальна група (мікрор�івень) і індивід (індивідуальний рівень). Відповідно і науковепояснення поділяється на філософський, соціологічний і психо�логічний рівні.

На філософському рівні формується загальна концепція при�чин і умов, що породжують соціальне відхилення в суспільстві.

Найзагальнішою причиною злочинності в будь�якомусуспільстві можна вважати об’єктивно існуючі соціальні проти�річчя. Зрозуміло, ці протиріччя не однакові в різних соціально�економічних формаціях. До того ж державному соціалізму, щоіснував у нашій країні до початку 90�х років минулого сторіччя,головним протиріччям було протиріччя між конкретними жит�тєвими потребами людей і тими можливостями, що їм надавалаадміністративно�командна система. Головне протиріччя капіталістич�ного суспільства, визначене соціологами й економістами: це про�тиріччя між суспільним характером виробництва і часткою при�своєнням результатів праці.

Ці кардинальні, провідні, об’єктивно існуючі протиріччя усуспільно�економічних формаціях непереборні, доки та чи іншаформація існує. Вони з закономірністю породжують зло�чинність, реалізуючись у суперечливих процесах і явищах соціо�логічного рівня. Суспільні протиріччя вічні. Отже, з цього вип�ливає, що злочинність буде існувати, поки існує людське сус�пільство. Але з нею можна і необхідно боротися, як ми боремосяз хворобами, визнаючи їхнє об’єктивне походження і немож�ливість абсолютної ліквідації.1

Соціологічний рівень дослідження причин злочинності при�пускає вивчення більш конкретних зв’язків і відносин суспіль�ства. У них виявляються загальні закономірності історичного роз�витку і властиві їм протиріччя, на яких позначаються наявні труд�нощі і недоліки.

На даному рівні ми розглядаємо пороки і недоліки суспільної

1 Кудрявцев В.Н. Причины преступности // Криминология: Учебник.–М.,2000.– С.181.

Причина породжує наслідок сама по собі. Як уже було сказановище, причинний зв’язком є зв’язок генетичним.

Умова – явище, що формує причину чи створює можливістьїї дії, цей зв’язок з наслідком є зумовлюючим.

Функціональний зв’язок явищ, при якому зміна в одномуряді явищ викликає зміни в іншому ряді явищ. Прикладомфункціональної залежності є кореляційна залежність. Статистич�на кореляція вимірюється кількісно від «0» до «1» (тіснота коре�ляції). Нульова залежність свідчить про відсутність взаємодії дос�ліджуваних статистичних рядів. Близький чи рівний одиниці зв’я�зок може означати причинно�наслідкову детермінацію.Розповсюдженою помилкою в кримінології є ототожнення ко�реляції з причинно�зумовлюючим зв’язком.

Таким чином, детермінація включає не лише причинні за�лежності, але й інші. Принцип причинності розкриває те, відкілявідбулося дане явище, як протікав процес його породження, уста�новлює факт зв’язку між породженим і тим, що породила; прин�цип детермінізму, виходячи з факту причинного походження,вказує на те, чому відповідний процес відбувся так, а не інакше,чому виникло саме це явище, які умови відповідного породжен�ня.1

Кожній сфері відносин відповідають свої особливі зако�номірні зв’язки, специфічні форми детермінації. Ще Ф. Енгельсвідзначав, що «причина і наслідок сутність уявлення, що маютьзначення як такі, лише стосовно до даного окремого випадку. Алеяк тільки ми будемо розглядати цей окремий випадок у його за�гальному зв’язку до усіх світових цілей, ці уявлення сходяться іпереплітаються у певній універсальній взаємодії, у якій причинаі наслідок постійно міняються місцями».2

У залежності від характеру явищ, що знаходяться в причиннійзалежності, цей зв’язок здійснюється в різних формах (механічні,фізичні, хімічні, психологічні та інші взаємодії), тобто взаємоз�в’язок причини і наслідку являє собою взаємодію явищ.

Взаємодія між причиною і наслідком виявляється в переносідеякої кількості речовини чи енергії інформації. Перенос інфор�мації – типова властивість причинності в сфері суспільних явищ.

Слід зазначити, що причинний ланцюжок у принципі не�скінченний і складається з необмеженої кількості ланок. Наприк�

1 Див.: Причинность и детерминизм. – Л., 1974. – С.31.2 Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – Т.20. – С.546.

Лекція 6. Причини й умови злочинності і злочинів


111


110

ко знайти загальне пояснення для всіх її видів і форм. З іншогобоку те, що може бути поясненням загального (злочинності), якскладного соціального явища, важко застосовувати для пояснен�ня конкретних дій людини, що скоїла злочин. В.Н. Кудрявцевдля ілюстрації труднощів пояснення причин правопорушень по�ставив таке питання: у чому причина хвороби? Очевидно, – про�довжує він, – що відповісти однозначно на нього неможливо. По�перше, тому, що людські хвороби занадто різноманітні: причинигрипу не збігаються з причинами шизофренії, інфаркту чи пере�лому руки при падінні. По�друге, немає однозначної відповідінавіть на питання про причини однієї хвороби. Так, можна сказа�ти, що причина грипу – вірус. Але не помилиться і той, хто назвейого причиною застуду, тому що вірус звичайно уражає ослабле�ний організм. Відсутність надійних ліків проти грипу теж можнавключити в число причинних пояснень. Як видно, що тут діє неодна причина, а всі вони потроху утворюють складну системувзаємодіючих сил, кожна з який відіграє істотну роль. По�третє,доволі різні люди, причини хвороб яких ми прагнемо розкрити.Тому і самі причини їхніх захворювань можуть бути зовсім неоднаковими.1

Приблизно ті самі труднощі зустрічаються і при вивченні при�чин злочинності. Це, звичайно, не означає, що причинне пояс�нення протиправної поведінки, а також класифікація причин таумов такої поведінки, неможлива.

Класифікація причин та умов злочинності, а також самихзлочинів проводиться за багатьма критеріями.

За рівнем розрізняють причини й умови злочинності в цілому(їх іноді називають загальними причинами), причини й умовиокремих груп злочинів – неповнолітніх, організованих, необе�режних та інші (досліджуються в особливій частині кримінології),нарешті, по кожній конкретній кримінальній справі (відповіднодо вимог кримінально�процесуального законодавства, правоохо�ронна система зобов’язана встановлювати причини й умови кож�ного скоєного злочину). Слід відзначити, що не всі автори згодніз даним підходом до класифікації причин. Так, наприклад, А.Ф. Зе�лінський пише: «Не можу уловити логіку класифікації криміно�генних чинників за їх рівнем: причини злочинності, причини ок�

1 Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология. – М., 1982.– С.179.

системи, політичні і духовні явища, що викликають злочинність,їхній взаємозв’язок і взаємну обумовленість. Ці явища вплива�ють на формування особи майбутнього злочинця, мотивацію йоговчинків і реалізацію задуманого.

На психологічному рівні створюється той морально�психо�логічний стрижень особи, на якому заснована або правомірна, абозлочинна поведінка.

Загальною причиною злочинної поведінки на індивідуаль�ному рівні є недостатня соціалізація особи, тобто неповне засвоє�ння нею норм соціального життя, слабка адаптованість до навко�лишніх умов.

Відповідно до соціально�психологічної природи причин зло�чинності і злочинів джерелом кримінального діяння є потреби,інтереси і мотивація особи. Мотивація одночасно належить пси�хології особи і причині її поведінки. Мотивація суті це системамотивів соціально�негативних за змістом, що спонукає особу дозлочинної поведінки. Мотивація активізує таку поведінку, докивона не завершиться суспільно небезпечною шкодою. Ніяка,навіть найекстремальніша криміногенна, зовнішня ситуація ніко�ли не може сама по собі обминути мотивацію і провину особи тазаподіяти злочинну шкоду (наслідок).

Таким чином, причини й умови злочинності і злочинів – цесистема негативних, для певної економічної формації, держави ісуспільства явищ, що детермінують злочинність як свій наслідок.

Декілька слів про основи філософського детермінізму. Де�термінація – найбільш загальна категорія, що характеризує по�ходження досліджуваних явищ у природі та суспільстві. Мова йдепро залежність явищ, процесів і станів від інших, про зв’язки міжречами і явищами.

Іноді причини та умови, сприятливі їй, називають чинника�ми. Це рушійна сила процесу чи одного з його умов. Тому, надумку автора, це поняття має як теоретичне, так і практичне зна�чення.

6.2. Класифікація причин і умов злочинності

Питання про класифікацію причин злочинності – одне із са�мих дискусійних у кримінології. З одного боку тому, що самазлочинність, як складне соціальне явище, дуже різноманітна і важ�



113


112

ми кримінологами виділяються головні та другорядні, найближчіі віддалені, безпосередні й опосередковані, внутрішні та зовнішні.

Криміногенні умови в кримінології прийнято поділяти надві групи: умови, що сприяють вчиненню злочинів (так званіситуаційні умови) і умови, що формують криміногенну мотива�цію. Вони, звичайно, взаємодіють. Наприклад, ситуаційна умова– відсутність охорони на підприємстві, що інформаційно функ�ціонує, сприяє формуванню корисливого, безвідповідальноговідношення до схоронності виробленої продукції.

До групи ситуаційних умов входять і віктимогенні умови,тобто поведінка потерпілих.

Ситуаційні криміногенні умови більш конкретні і практичнобільше фіксуються підчас розслідування та судового розглядукримінальних справ. Їх усунення більш реалістичне за поданнямслідчих і визначенням судів. Психологічні умови, що формуютьособу і її мотивацію, більш віддалені від факту злочину і набагатоменше піддаються чіткому профілактичному впливу.

6.3. Соціальні протиріччя як джерело причині умов злочинності

У будь�якій державі та суспільстві джерелом причин і умовзлочинності є соціальні протиріччя, їхні негативні протилежностіі ступінь загострення. Система таких протиріч різноманітна: міжновою і старою, боротьба між якими складає основи прогресу,класові протиріччя, інші соціальні протиріччя, економічні, пол�ітичні, управлінські, психологічні, ідеологічні, правові. При цьомуматеріальне благополуччя суспільства далеко не завжди обумов�лює низький рівень злочинності. Прикладом цього є практичновсі індустріально розвинуті країни Америки і Європи. Наприк�лад, Швейцарія і Швеція – нейтральні країни, що уже більш 150років тримаються осторонь від усяких збройних конфліктів;відрізняються високим ступенем індустріалізації і живуть у станіблагоденства. В обох країнах приблизно однакова кількість насе�лення, високий життєвий рівень, стійка валюта і багато інозем�них робітників. У Швеції досить високий рівень загальної іпідліткової злочинності, сильний страх перед злочинністю в на�селення. Високий рівень суїцидів. Останнім часом особливо силь�но прогресує насильницька злочинність. У Швейцарії навпаки:

ремих категорій злочинної поведінки, причини видів злочинів і,нарешті, на рівні одиничного, корінного зазіхання. Не слід ста�вити в класифікаційний ряд різні за обсягом поняття. Адже жо�ден, хто володіє формальною логікою, не скаже, що є люди, єросіяни, жінки і громадянин Петренко»1. Безумовно, А.Ф. Зелі�нський правий, оскільки криміногенні чинники за своїм змістомможуть бути психологічними, біологічними, економічними, соціаль�но�політичними, екологічними, географічними, космічними,кліматичними тощо. Одна із соціологічних теорій злочинності –теорія чинників – указує на їхнє значне число – від 11 до 20.

За своїм змістом причини й умови диференціюються характе�ром соціальної негативності на: психологічні, економічні, політичні,культурні тощо.

Історія причин і умов злочинності минулого і сьогодення скла�дається з періодів: дорадянського, радянського, пост�радянсько�го, успадкованих від старої системи.

За своєю природою, причини й умови поділяються на об’єктивніі суб’єктивні. В основі цієї класифікації лежить філософське трак�тування об’єктивного, як незалежного від волі і свідомості лю�дей, і суб’єктивного – того що залежить від волі людей.

У філософській і кримінологічній літературі зберігається па�нування вульгарних�соціологічних тенденцій у поглядах наспіввідношення об’єктивного (середовища мешкання) ісуб’єктивного (людського, зокрема і біологічно обумовленого) удетермінації злочинності.

Людська історія переконливо показала, що ніякий самороб�ний соціальний устрій, ніяке економічне благополуччя не здатнеприборкати свавілля, користолюбство і жорстокість людей. Проце дуже добре сказано у Ф.М. Достоєвського: «Так обсипайте його(людину – А.М.) усіма земними благами, втопіть у щасті з голо�вою, так, щоб лише пухирці виникали на поверхні щастя, як наводі; дайте йому такий економічний достаток, щоб йому зовсімвже більше нічого не залишалося робити, крім як спати, їсти пря�ники і клопотати про нескінченність всесвітньої історії, – так вінвам і тут з однієї невдячності, з одного пасквіля мерзенність зро�бить».2

Застосовуються й інші підстави для класифікації. Так, деяки�

1 Зелинский А.Ф. Указ. соч. – С,44.2 Достоевский Ф.М. Записки из подполья//Собр. соч. в 15 томах. – Т.4. –

М., 1989. – С.473.



115


114

ницях, де навряд чи може сформуватися тюремна субкультура чиорганізуватися професійна злочинність.

Урбанізація не призвела до ослаблення неформальногосуспільного контролю за юнацтвом. Вандалізм і бандитизм по�ширені дуже мало. Молодші вікові групи (до 18 років) майже необтяжені злочинністю. Молодь ні в якому разі не відчужена віддорослих і своїх родин. Заміжні жінки у Швейцарії менше усіх усвіті зайняті професійною працею, тому вони мають можливістькраще піклуватися про своїх дітей і краще їх виховувати. Шкільневиховання виключає вседозволеність, містить багато заборон.Учителі мають високий соціальний статус і користуються доситьвеликою повагою. Школа пред’являє до учнів високі вимоги,юнацтво гарне і міцно убудоване у швейцарське суспільство, мо�лодь віддає перевагу як у буденному житті, так і в спорті прово�дити час разом зі старшими різних віків, і тому в країні немаєпередумов до виникнення особливої молодіжної субкультури.Зв’язок поколінь тут досить міцний.

У Швейцарії працює багато робітників�іноземців, але вонименш схильні до злочинів, ніж корінні жителі, тому що боятьсявиселення з країни перебування.

Швеція – країна з державною охороною здоров’я і забезпе�ченням у старості, сильним центральним урядом, бюрократич�ною системою і централізованою поліцією, що підкорила грома�дян, робить їх цілком залежними і байдужними до всього, що ви�магає особистої відповідальності. Протягом усього життя шведипередоручають своє постачання і забезпечення безпеки державі.У результаті цього їхнє почуття спільності і неформальний конт�роль один за одним значно послабляється, а то і цілком зникає.Надмірна обробка правопорушників психологами, психіатрами ісоціологами у шведських місцях позбавлення волі (ідеологія вип�равлення) непрямим чином сприяє виникненню злочинної само�оцінки і веде до розвитку кримінальних досягнень, через те ув’�язнений незмінно сприймається як «злочинець», а його власнавідповідальність нівелюється. Юнацтво дуже слабко інтегрова�но в суспільство. Склалася молодіжна субкультура з особливимстилем життя, зі своїм одягом, музикою і проведенням дозвілля.У силу запрограмованого існування молодь нудьгує, оскількижиття не вимагає від неї ніякої ініціативи. Соціальний контрольза допомогою родини ослаблено. Громадянські ініціативи і гро�

низька традиційна злочинність як серед дорослих, так і середпідлітків; там особливо мало насильницьких злочинів і острахперед злочинністю незначна. Однак там широко поширений ал�коголізм і самогубства. Високий рівень також економічної зло�чинності. Саме собою напрошується порівняння стану суспіль�ства у Швейцарії і Швеції для того, щоб виявити причини тради�ційної масової злочинності.

Американський кримінолог Маршалл Клайнард прожив уШвейцарії вісім місяців з метою збору необхідного матеріалу.Він назвав такі причини низького рівня традиційної злочинності(за такими видами, як умисне вбивство, нанесення тілеснихушкоджень, грабіж, грабіж зі зломом, крадіжки, викрадення ав�томашин, наркобізнес) у Швейцарії.

Урбанізація протікає тут повільно. Промисловість децентра�лізована, тому немає промислових міст із кварталами убогості, якнемає і криміногенних районів у великих містах з опозицією владіі поліції, поганими санітарними й екологічними умовами. Насе�лення Швейцарії є переважно корінним. Багато поколінь родинпроживають на одному місці, тому люди добре знають своїх сусідіві відчувають себе членами даної громади.

У силу множинності культур, мов і релігійних вірувань Швей�царія політично децентралізована. Саме тому швейцарцям удало�ся зберегти свідомість громадянської відповідальності, перенес�ти її із сіл минулого в сучасні великі міста. Швейцарцями володієприроджена віра в необхідність взаємної допомоги і солідарності.Вони самі собі добродії, не схильні бути під дією якогось анонім�ного панування і залежати від нього. Вони відкладають гроші начорний день і почувають себе відповідальними за забезпеченнявласної старості, активно беруть участь у житті своєї громади,сприймають осуд громадськістю (неформальна санкція) серйоз�ніше, ніж втручання поліції. Поліцейська система у Швейцаріїтакож децентралізована.

Відношення держави до злочинності в цілому і підлітковоїзлочинності зокрема дуже відповідальне і залежить від конкрет�них обставин. Ніяких надмірних реакцій не спостерігається, лишенезначне число правопорушників береться під варту. Альтерна�тивою позбавлення волі дуже часто є умовне засудження. Якщовиноситься вирок про позбавлення волі, то терміни бувають, зде�більшого, незначними і покарання відбувається в невеликих в’яз�



117


116

вання. Велика кількість найманих робітників шукає собі роботуза кордоном, що, як і напливи туристів, призводить до того, щомісцеве населення стає неоднорідним. Різнорідність населення, усвою чергу, послаблює міцність общинних зв’язків і неформаль�ний контроль за злочинністю.

Соціальний статус тепер не відіграє такої важливої ролі, якколись. Він більше не визначається соціальним походженням, чивнутрішнім достоїнством людини (наприклад, готовність допо�могти людям, співчуттям, жалем тощо). Суспільне становищелюдини тепер визначається одягом, що вона носить, автомаши�ною, на якій вона їздить, районом, у якому вона живе і т.ін. Такаоцінка особистих досягнень людини виконує у плані розвиткузлочинності стимулюючий вплив.

Посилений промисловий розвиток відразу підвищує рівеньсоціальних відхилень незалежно від того, у якій країні це відбу�вається – у соціалістичній, капіталістичній чи країні, що розви�вається. Як відомо, територіальна віддаленість робочого місцявід родини викликає в робітників, службовців стан роз’єднаності,відчуження.

Поява нетрів і гетто варто назвати соціально�патологічноюформою, що сприяє посиленому росту відхилень. Слід відзначи�ти, що програми оздоровлення нетр показали, що бідність – неголовна причина протиправної поведінки. Навіть коли жителямнетр надають досить просторі і чисті квартири, соціопатологічніявища серед них не припиняються. Нетрі – це не лише місце, алеі стиль життя, що засвоюється і передається з покоління в покол�іння. Для нього характерна апатія і соціальна ізоляція. Жительнетрів не виявляє інтересу ні до утворення суспільної групи, ні доїї продовження і розвитку. Стратегія виживання і лідерства в не�трях заснована на твердих методах і насильстві. Що стосуєтьсявідхилення від норм протиправної поведінки – до цього тут став�ляться поблажливо. Досить поширені ранні статеві відносини.Люди відчувають тут ворожість до поліції, школи, міської влади.Ліквідувати нетрі з їх множинними соціопатологічними феноме�нами можна лише спільними діями всього суспільства, і ці зусил�ля повинні бути спрямовані на перевиховання і ресоціалізаціюїхніх мешканців.

Урбанізація веде до концентрації великих мас робочої сили. З

мадянська відповідальність у країні цілком утрачені.Ось ще приклади країн з низьким рівнем злочинності.Саудівська Аравія – багата держава, експортер нафти, що має

монархічну систему правління. Правосуддя здійснюється за ка�нонами ісламу. Традиційна родова система, що сягає своїм корін�ням в глибину століть, обумовлює політичну владу, створює діловізв’язки і забезпечує вплив у суспільстві. Ісламська культурнаспадщина сповідується всім населенням, а релігійний контрольрегулює все соціополітичне й економічне життя країни.

Японія – високорозвинута індустріальна держава. Незважа�ючи на індустріалізацію, її історичні традиції залишаються ко�лишніми. Населення почуває себе зобов’язаним зберігати повагудо родини, до громади і до нації. Устрій життя японців визна�чається патріархальною структурою родини. Поліція відвідуєродину вдома, дає поради у випадку сімейних сварок і улагоджуєїх. Відношення громадян до поліції добре, оскільки вона тим чиіншим чином надає їм допомогу.

Непал – відстала країна. Це слаборозвинена бідна ресурсамидержава, якої індустріалізація практично не торкнулася. Близь�ко 95% населення проживає в селах, розташованих, здебільшого,у полонинах, і добратися до них можна лише пішки гірськимистежками. У єдиному великому місті – Катманду – зосередженодо 5% населення. Транспортна система і система зв’язку, як і за�безпечення продовольством і житлом, а також рівень охорони здо�ров’я незадовільний. У той же час у Непалі вкрай низький рівеньзлочинності і підліткових правопорушень. Традиційний рід (ве�лика родина), утворює первинну економічну і політичну одини�цю, і клан, що являє собою більш високий організаційний рівеньродів, лежать в основі всієї соціальної структури.

Таким чином, основні причини злочинності і злочинів зарод�жуються, як відзначалося, у соціально�негативних протиріччяхпсихології суспільства, спільноти, окремого громадянина. До нихварто в першу чергу віднести такі:

Зросла мобільність населення, індустріалізація країн, урбаніза�ція разом з появою і ростом міських нетр істотно сприяють розвиткуповедінки соціального відхилення. Масове використання автотран�спорту полегшує вчинення пограбувань і крадіжок зі зломом, томущо дозволяє злочинцям швидко зникнути.

Все частішим явищем стає зміна місця роботи і місця прожи�



119


118

плану могло бути виділено в кращому випадку 70�80% фондовихматеріалів. Інше необхідно було «діставати», що і породжувалопосадові зловживання, хабарництво, приписки до плану і звітностій інші злочини.

Отже, ідеалізувати жодну економічну систему безпідставно.Якщо вчені�кримінологи хочуть уберегти суспільство і людей відкрайніх і найбільш небезпечних проявів злочинності, установитиза злочинністю тотальний контроль, вони не можуть і не повинніідеалізувати будь�яку економічну систему, тому що вони незастраховані від негативних сторін і протиріч.

2. Причини злочинності слід шукати у всій палітрі відносинлюдини як соціальної істоти, з зовнішнім середовищем, у тому,що є змістом соціального буття людини у всіх його складностях іпротиріччях. Соціальні відносини, як і економічні, різноманітні,різнопланові. У загальній формі сказати, що соціальні відносини,у яких особа почуває себе не рівною з іншими, обділеною, завждипороджує протестуючу поведінку, а в крайньому своєму вира�женні – злочини.

Найбільш вразливі проблеми соціальних відносин у цьомуплані – національні відносини і проблема рівності.

Збуджена політиками національна ворожнеча і ненависть, щовиникає на ґрунті необдуманих і легковажних гасел сепаратизмудоведених до абсурду, стали причинами багатьох тяжких злочинів,включаючи тероризм, масові вбивства і т.д. Вони розбудили за�гальну злочинність, піднявши на поверхню хвилю насильств, за�хоплення зброї і т.ін. Соціальне життя людей у таких умовах стаєнестерпним. Воно викликає не лише різні ексцеси і відповіднізлочини, але і непевність і напруженість, спричиняє крім злочин�ності постійний страх, нервові стреси і психічні захворювання.

На злочинність впливають не лише конкретний прояв соціаль�них казусів, конфліктів і несправедливості, але і загальна атмос�фера в суспільстві, коли проголошені гасла спростовуються спра�вами влади.

Нижчою ланкою в причинах злочинності, обумовлених соц�іальним буттям людини, є міжособистісні відносини в родинах,між близькими і знайомими, нарешті ті, що випадково виниклина ґрунті конкретної ситуації, коли між собою зіштовхуютьсяінтереси людей, що не знайшли іншого способу вирішенняконфлікту, окрім злочину. Це свідчить про глибоку демораліза�

ущільненням населення виникає інтенсивність соціальнихконфліктів. Крім того, урбанізація змінює спосіб життя населен�ня, ціннісні і правові орієнтації суспільства. З цим стилем життяпов’язані різноманітні стимули до поведінки соціального відхи�лення.1

Викладене дозволяє зробити такі висновки:1.Причини злочинності на соціологічному рівні необхідно на�

самперед шукати в економічних відносинах, у їхніх протиріччях,незбалансованості господарського механізму, вадах, недолікахекономічної політики, а також у системі розподільних відносин.

Економічні відносини різноманітні. Об’єктивний багато вчому їхній характер очевидний. Так ринкові відносини мають своїзакономірності, планову економіку. Питання лише в тім, що напершому плані: економічні регулятори чи волюнтаристські про�жекти, що ігнорують економічні регулятори.

За будь�яких економічних відносин, їх суперечливість по�роджує злочинність. Ринкові відносини споконвічно обтяженізлочинністю. Пояснюється це тим, що вони засновані на конку�ренції, а відтак – на придушенні конкурентів, на запрограмо�ваній надмірності робочої сили, тобто безробіттю, на вижиманніприбутку в можливо великих розмірах, на настільки ж запрогра�мованому майновому і соціальному рівнях розшарувань людей.Економічно (насамперед з погляду виробництва товарів і послуг)ринкова економіка довела свою життєздатність, хоча для цьоготреба було не одне сторіччя, однак багато негативних її наслідків,зокрема висока злочинність, у тому числі в економічно благопо�лучних країнах – реальність.

А гонитва за грішми значно обезкровила духовний потенціаллюдського суспільства.

Існуюча десятиліттями у нашому суспільстві адміністратив�но�командна економічна система, всупереч колишнім судженнямпро неї, теж породила злочинність і породжуватиме її там, деподібна система існуватиме. У ній, у певних її сторонах, теж зак�ладено злочинність. Візьмемо, наприклад, тверде планування ірозподіл зверху. Вони, будучи кістяком – цієї системи, здебіль�шого, не стикувалися один з одним. План не рідко являв собоюбажане, а стан ресурсів дійсне. Насправді виходило, що під 100%

1 Детальніше про це: Шнайдер Г.Й. Зазн. работа. – С.160 – 370.



121


120

люючи таку саму поведінку звичайних людей, що сприймалипсихологію: якщо їм можна, то чому нам не можна?

При цьому парадокс суспільних відносин ускладнюється тим,що політики в ажіотажі, викликаному політичними амбіціями ідомаганнями, як би не помічають, що стимулюють злочинність ілише вплив населення, що страждає від злочинців, змушенийприкладати зусилля для боротьби зі злочинністю. Більш того, вониж і обурюються злочинністю. Супротивники існуючої влади зав�жди спекулюють на цьому. Зв’язок політичних інтересів зі зло�чинністю кримінологи намагалися обходити, або торкалися її до�сить обережно, і серйозних досліджень на цю тему не вели. Танедивлячись ні на що злочинність, викликана політичними кон�фліктами, – реальність. І не лише у вигляді особливої групи зло�чинів, позначених у кримінальному кодексі як злочину протидержави, але і як кримінологічний наслідок політичних, з поміжяких і міжнаціональних зіткнень, котрі призводять до звичай�них кримінальних злочинів – насильств, розбоїв т.ін. При цьо�му безпосередні виконавці цих злочинів бувають утягненими вситуації, коли подібні злочини ними кояться навіть неусвідом�люючи того, що джерела їх – у політичних інтересах людей і груп,про яких виконавці не знають і навіть не підозрюють про їхнєіснування.

Роки перебудови і після неї відкрили кримінологам картинузагалькримінальної злочинності, джерелами якої стали самеполітичні інтереси. Політична нестабільність загострила до край�ньої межі економічну і соціальну ситуацію, підірвала міжнаціо�нальні відносини, призвівши до масових убивств, активізації оз�броєних банд і здійсненню терористичних актів, до нападу нажитло ні в чому не винних людей і їхньому розграбуванню, дозлочинів на ґрунті сепаратизму чи націоналізму. Це – злочинністьособливого роду. Але і звичайна, загальна злочинність в умовахполітичної нестабільності і конфліктів, що послабили, якщо нецілком дестабілізували законність і правопорядок, одержала но�вий стимул до кількісного росту, причому різкому, і якісній жор�стокості. Це проявилося і у рості групової злочинності, і в вияв�ленні нових її видів, і в жорстокості, що посилилася, зневагоюправами і самим життям людей.

Небезпека політичних і національних конфліктів і їх крими�ногенність полягає ще й у тім, що до політичних рухів приєдну�

цію мікросоціальних відносин, що існують в суспільстві, непова�гою людей один до одного, а також близьких людей, соціальноюневихованістю і низкою культурою населення. Статистика вка�зує, що такий вид злочинності, як насильницький – значноюмірою є наслідком міжособистісних зіткнень.

Слід мати на увазі, що соціальні конфлікти всі різноманітні іпереважна більшість їх може бути виявлена в процесі практичноїдіяльності як суспільством і його соціальними осередками на пев�ному рівні, так і правоохоронними органами. Однак заходи по�передження злочинів у подібних випадках повинні носити загаль�но�соціальний характер.

3. Серед зухвалих причин, мабуть, найбільш різку реакціюлюдини, варто назвати політичні інтереси і конфлікти, що вини�кають на їхньому ґрунті. Ніщо так не розводить людей по різнихполюсах настільки непримиренно, як політична незгода. Пол�ітичні інтереси в переважній більшості випадків пов’язані і з бо�ротьбою за владу, у процесі якої у виборі методів політичні анти�поди не дуже�то церемоняться. Трагічні сторінки людської історіїнаписані кров’ю людей, що проливається політиками заради пол�ітичних інтересів і в боротьбі за владу. Батьки вбивали синів і,навпаки, дружини труїли своїх чоловіків чи своїх суперниць, фа�ворити проливали кров своїх суперників, товариші по партії, щомучились заздрістю та прагненням зайняти керівні місця чи зат�вердити свої, часом сумнівні ідеологічні постанови, ліквідувалиодин одного. Проте такі злочини в статистику злочинності непотрапляли і злочинами в багатьох випадках не вважалися. Зло�чинців судили, але ... такі самі злочинці. Частіше їх засуджувалаісторія, хоча вона багатьох політиків, що проливали безвиннокров людей і запроторювали їх у в’язниці, вважала і вважає геро�ями і видатними особистостями.

Вплив злочинних політиків на загальну злочинність очевид�на, як очевидно і те, що діяння політиків, їхні програми і закликиформують атмосферу в суспільстві і суспільній психології. За�пальні промови популістів в історії не раз були причинами масо�вих убивств правих і неправих, руйнувань і розгрому усього, щотраплялося юрбі на шляху. Революційні гасла і заклики до зни�щення політичних супротивників дзеркально відображалися вдіяннях звичайних кримінальних злочинців. Вседозволеність дляверхів і їхнє розкладання відголоском віддавалися внизу, стиму�



123


122

права тими, хто його створює, і відповідні акти подібного роду збоку членів суспільства, настільки ж природні, як і аморальні.

Моральні критерії, про які забули у кожній перерахованійсфері функціонування суспільства загалом і кожного з його членівпороджує злочинність. Забуття цих принципів у всіх разом узя�тих сферах створює нестерпну атмосферу в суспільстві і сприят�ливий ґрунт для злочинності.

З усіх проявів аморальності в той же час можна виділитинайбільш легко сприйняті людиною, що найшвидше приводятьїї до морального падіння і злочинів. Мова йде про духовне руйну�вання людей за допомогою впровадження антикультури, анти�мистецтва, психології вседозволеності і аморальності волі, що ба�гатьма філософами визначається як невід’ємне право «суверен�ної особи» бути собою і не рахуватися із моральними правиламисуспільства. Помітно те, що трубадурами вседозволеності, пор�нографії є багато представників культури і мистецтва, які ранішевиявляли хоч якусь стриманість, можливо внутрішньо розумію�чи, яку епідемію розкладання і злочинності це несе, будить у лю�дині низинні інстинкти, удачі, звички. Нині вони воюють зі свя�тенництвом, сіючи аморальність, посилюючи тим самим зло�чинність.

Утвердження (чи руйнування) моральних підвалин суспіль�ства залежить насамперед від інтелігенції (особливо творчої). Ду�мати, що моральні підвалини суспільства зміцнять лише право�охоронні органи, – глибока омана, або навмисна спекуляція наскладній соціально моральній проблемі1.

6.4. Причини й умови злочинності в Україні

Під причинами злочинності в сучасній Україні розумієтьсясистема негативних соціально�психологічних явищ, пов’язанихіз протиріччями суспільства і держави, які породжують зло�чинність.

Умови злочинності – система негативних економічних, соціаль�них, психологічних, організаційних, правових явищ, пов’язанихіз протиріччями суспільства і держави, що створюють можливістьформування причин і дії злочинності.

1 Детальніше див.: Кудрявцев В.Н. Зазн. робота.– С.181 – 195.

ються і користуються політичною нестабільністю у своїх корис�ливих інтересах звичайні “кримінальники”, що нерідко стаютьактивними учасниками політичних компаній, за певних умовпроникають в різні ешелони влади, тим самим легалізуючись.До того ж вони володіють великим умінням залучати до себе лю�дей, здебільшого аж ніяк не менше ніж політики, а, особливо зурахуванням того, що вони вміють грати на людських слабостях,тримати людей у руках чи уміло підштовхувати до вчинків, проякі в результаті люди не лише не хотіли б говорити, а навіть і згаду�вати.

4. Причини злочинності слід шукати й у моральному станісуспільства, у наявності чи відсутності тих чи інших моральнихцінностей і установок. Ні економічне життя суспільства, ні йогоправові постанови, ні різноманіття соціальної сфери, ні політикане можуть бути вільні від моральності.

Якщо економіка ставить за мету моральне завдання забез�печення матеріального благополуччя людей, то економіка,функціонуюча на шкоду людям, служать справі наживи одних ізубожінню інших, є аморальною, а люди, виховані в дусі корис�ливості, – моральні виродки, що легко стають на злочинний шлях.

Якщо в соціальній сфері панує волаюча нерівність людей, не�відповідність слів справам, у родинах процвітає моральна нео�хайність і суворість стосовно дітей, засоби масової інформації ікультури пропагують насильство і порнографію, виховують лю�дей на ідеях вседозволеності.

Якщо політики лицемірно говорять про одне, а роблять інше,якщо політичних цілей вони досягають за спиною, за рахунок лю�дей , обманюючи їх, не гребуючи при цьому нічим, вдаючись доаморальних цінностей, впроваджують всіма правдами вигідну їмідеологію, – це злочинно відносно людей у звичайному розумінніцього слова і є шляхом до злочинних діянь, який переслідуєтьсяза законом.

Якщо право проголошує прогресивні принципи, декларуєправа людини, а практика ігнорує ці принципи, веде до атмосфе�ри неповаги до закону, попранню прав особи при ігноруваннієдності в законотворчій і правозахисній практиці переконання іпримусу, прав і обов’язків членів суспільства, таке право і прак�тика його застосування аморальні. У таких умовах ігнорування



124

Причини й умови злочинності в перебудовний і постперебу�довний періоди, в основному, зводяться до чотирьох підсистем:економічні причини та умови, причини та умови кримінальноїагресивності, причини та умови кримінальної необережності іправові причини та умови.

Економічні причини: психологія: а) корисливості; б) парази�тизму і в) нестатку.

Економічні умови: а) помилки в стратегії і практиці економ�ічних реформ; помилки в приватизації, у банківській системі йакціонуванні, у виробничо�сировинній сфері, у споживчій сфері,у податковій системі; б) безконтрольність; в) безкарність.

Причини кримінальної агресивності: а) психологія корисли�вої агресії; б) побутової агресії; в) націоналістичної сепаратиськоїагресії; г) сексуальної агресії.

Умови кримінальної агресії: а) безконтрольність обігу зброї інаркотиків; б) пропаганда культу насильства, порнографії, про�ституції; в) неефективність ранньої профілактики.

Причини кримінальної необережності: психологія: а) легко�важного�ризикового відношення до дотримання вимог громадсь�кої й особистої безпеки; б) егоїстично недбалого задоволення влас�них інтересів.

Умови кримінальної необережності: недоліки в матеріаль�ному, технологічному, організаційному, правовому забезпеченніособистої і громадської безпеки.

Правові причини: психологія: а) правового нігілізму; б) пра�вового легкодумства; в) правового безкультур’я.

Правові умови: а) недосконалість законодавства; б) прорахун�ки правозастосування; в) неефективність правового виховання;г) слабка суспільна профілактика.

125

Лекція 7. Проблеми кримінальної віктимології

Лекція 7

Тема: ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНОЇВІКТИМОЛОГІЇ

7.1. Поняття віктимології і її розвиток

Починаючи із середини XVIII ст. кримінологія займаєтьсявивченням злочинної поведінки людей, а з кінця XIX ст. – про�блемами злочинної особи. Жертва злочину стала об’єктом кримі�нологічних досліджень лише з часів другої світової війни. І в кла�сиків права XVIII ст. (наприклад, Чезаре Беккаріа, що розумівкримінально�каране діяння як порушення морального порядку,а також правопорядку, і це порушення базувалося, на його думку,на власній волі злочинця), і у позитивістів права XIX ст. (наприк�лад, Чезаре Ломброзо, Зиґмунд Фрейд, які зосередили увагу нааналізі особи злочинця. Для них злочин був симптомом пору�шення структури особи злочинця, що було, на думку біокриміно�логів, наслідуванням чи якістю, за теорією психоаналізу, резуль�татом невдалої соціалізації дитини). На передньому плані стоялипроблеми «соціального захисту» від злочинців, їхньої небезпеки,а також питання дослідження особи злочинців, спілкування зними, їхня реабілітація, стримування (залякування) чи забезпеченнясуспільної безпеки. Жертву злочину класики і позитивісти розг�лядали як механічне, статичне поняття.

Німецький кримінолог Ганс фон Гентиг (1887–1974) у своїйроботі «Зауваження по інтеракції між злочинцем і жертвою» у1941 році уперше протиставив цій точці зору динамічну концеп�цію виникнення злочинності. Злочинність – це індивідуальнепсихопатологічне явище, жертва злочину, по Гентигу, не повин�на більш розглядатися як пасивний об’єкт, тому що вона – актив�ний суб’єкт процесу криміналізації. Жертва (потерпілий) береучасть в ініціюванні і вчиненні делікту. У ході кримінального

127


126


7.2. Поняття жертви злочину і теоретичнихоснов віктимології

Жертва злочину (потерпілий) є істотним елементом у процесівиникнення злочину і контролю за злочинністю. Ще в 1941 роціГанс фон Гентиг відзначив існування зв’язку між злочинцем іжертвою, наприклад взаємодія між шахраєм і обманутим. Вінвиділив певну частину злочинності як «процес, у якому антигро�мадські елементи пожирають один одного».

Якщо кримінологія займається пошуком криміногенних чин�ників, що сприяють розвитку злочинності, і їхнього місця в струк�турі особи злочинця, то віктимологія повинна робити те саме у відно�шенні віктимогенних, що викликають злочинність чинників в особіпотерпілого. Таким чином, ці дві сфери (злочинець і жертва) стаютьнемов би самостійними і не зв’язаними один з одним. Однак, надумку того ж Гентига, це не так, оскільки жертва формує, виховуєзлочинця і завершує його становлення; вона мовчазно погоджуєть�ся стати жертвою, кооперується зі злочинцем і провокує його. Зро�зуміло, ніяких домовленостей при цьому не укладається, однак маємісце символічна взаємодія.

За своїм характером віктимна поведінка може бути:а) конфліктною, коли потерпілий створює конфліктну ситу�

ацію чи активно бере участь у виниклому конфлікті (наприклад,ініціатором бійки чи вступає в бійку на стороні одного з її учас�ників), особливий різновид – необхідна оборона, затримка зло�чинця і правозахисна активність;

б) провокуючою (демонстрація багатства, кокетство, екстра�вагантна зовнішність і занадто відвертий одяг жінки, що створюєуявлення про її злочинність, двозначна поведінка і т.ін.);

в) легковажною (зайва довірливість і наївність неповнолітніхі інших осіб, не здатних учинити серйозний опір нападаючому,безтурботна поведінка пішоходів на проїжджій частині вулиці,які створюють аварійну ситуацію)1.

Жертвою може бути будь�яка особа, організація, суспільство,держава чи міжнародний порядок; злочинність створює для нихзагрозу ушкодження чи знищення.2

1 Зелинский А..Ф. Криминология. – Харьков, 1996. – С.85.

2 Шнайдер Г.Й. Криминология. – М., 1994.– С.350.

судочинства мова йде не лише про права злочинця, але значноюмірою і цілком серйозно про права жертви.

Термін «віктимологія» походить від латинського victima (жер�тва). Звичайно віктимологію визначають як наукове вивченняжертв злочинів, процесів, етиології і наслідків віктимізації (тоб�то перетворення людини в жертву злочину).

Слідом за Гентигом у 1947 році в Бухаресті Бенджамин Мен�дельсон зробив дуже вражаючу доповідь («Нові біопсихосоціальніобрії віктимології»), у якій звернув увагу наукової громадсь�кості на науку про жертви злочинів. Але ще більше розвив вікти�мологію той же Ганс фон Гентиг, опублікувавший у 1948 роцісвою книгу «Злочинець і його жертва». Дослідити відносини міжзлочинцем і його жертвою намагався в 1954 році Генрі Элленберг.«Людина, – писав він, – послідовно стає злочинцем чи жерт�вою... Якщо проаналізувати життя закоренілих злочинців, то ви�являється, що вони в дитинстві винятково часто піддавалися зну�щанням, вимаганню, експлуатації і були надані самим собі». У1956 році Ганс Шульц увів поняття злочину на ґрунті особистихвідносин між злочинцем і його жертвою.

У Новій Зеландії в 1963 році був прийнятий перший у світізакон про відшкодування збитку жертвам злочинів. За НовоюЗеландією пішли Англія, деякі штати США, провінції Канади йАвстралії.

У 1972 році в Австрії був прийнятий федеральний закон пронадання допомоги жертвам злочинів.

У багатьох країнах, зокрема у ФРН, виникли об’єднання впідтримку жертв злочинності («Біле кільце»).

У 1982 році в США був виданий федеральний закон про крим�інально�правовий захист жертв і свідків злочину. За цим закономпотерпілому, що виступає як свідок в кримінальному процесі за�безпечується судовий захист. Відшкодування матеріального збит�ку злочинцем стає самостійним видом кримінально� правовихсанкцій. Особа, що відбуває покарання, не має права отримати ко�ристь зі свого злочину шляхом публікацій інформації про нього,оскільки це знову нанесло б збиток інтересам потерпілого.

У 1983 році Рада міністрів Європейської ради в Страсбурзі прий�няла Європейську конвенцію про відшкодування збитку жертвамнасильницьких злочинів. У цій концепції були визначені принци�пи відшкодування збитку жертвам злочинів з боку держави іміжнародного співробітництва в цій галузі у країнах – членах ЄС.

129


128


Організації (господарюючі суб’єкти) заподіюють своїми еко�номічними й екологічними злочинами серйозної шкоди і збитківокремим особам, суспільству в цілому, особливо його економіч�ному ладу і міжнародному порядку, причому цей збиток вияв�ляється знову ж таки соціально майже непомітним. Анонімність іколективність жертв господарських злочинів – це дві класифі�куючщих їх ознаки. Виникає менше страху і розчарування, колипротягом тривалого періоду регулярно комусь наноситься незнач�ний збиток, ніж коли він обрушується відразу. Підмішуючи цу�кор, вітамін С та інші інгредієнти в певну субстанцію, виробник«натурального» апельсинового соку може одержати мільйони до�даткового прибутку. Середній споживач, довідавшись про те, щовін платить за не цілком чистий апельсиновий сік зайвих десятькопійок, не буде переживати чи обурюватися в такою мірою, щобвідразу звернутись в поліцію. І господарські злочинці це знають.Жертві господарського злочину прийдеться добре все зважити,чи вигідно буде затівати судове переслідування за заподіяний зби�ток і чи не принесе заява в поліцію (міліцію) більше проблем, ніжзиску.

Саме на байдужості і безтурботності потерпілого і будує свійрозрахунок господарський злочинець. Можна, наприклад, такзапрограмувати комп’ютер, щоб у нічні години, коли у банках іготелях роблять перерахунок особистих рахунків, він непомітнознімав з тисяч рахунків по мізерній сумі і переводив їх на іншийрахунок. Така тактика «зрізання шарів» веде до того, що на цьомурахунку накопичилась величезна сума украдених грошей, тоді якклієнт або зовсім не помічає малих сум, знятих з рахунку у ви�писках зі своїх рахунків, або вважає їх якимись зборами чи пра�вомірним митом.

Таким чином, віктимізація – це процес становлення жертвоюзлочину (у відмінності від криміналізації – процес становленнязлочинцем). Суть віктимізації полягає в тому, що злочинець на�магається зробити жертву своїм об’єктом.

Віктимність (жертовність) – це підвищена здатність у силу тихчи інших обставин ставати жертвою злочину.

Не існує «природжених жертв» чи «жертв від природи». Алепридбані людиною фізичні, психічні і соціальні риси й ознаки(наприклад, якісь фізичні чи інші недоліки, нездатність до са�мозахисту чи недостатня готовність до неї, особливо зовнішня,

Слід зазначити, що організації частіше виявляються жертвамизлочинів, ніж окремі особи. Проти них спрямовані, наприклад,магазинні крадіжки, скоєні як сторонніми, так і своїми службов�цями. Одна з істотних причин таких крадіжок складається в пси�хологічній нейтралізації делікту, обумовленою деперсоналізацієюпідприємства. Крадіжка службовцем у підприємства (фірми) роз�глядається ним як «додатковий » заробіток. Магазинна крадіжкане спрямована проти кого�небудь особисто. Магазинні злодії ізлодії�службовці, що заподіюють фірмам великий збиток, якийзазвичай, списується на покупця за рахунок підвищення цін натовари, аж ніяк не вважають себе злочинцями. На їхню думку,злочинність – це щось неприємне, що відбувається «там, на ву�лиці». Ці злодії не бачать жертви, у їхньому уявленні, фірми – нежертви, а якщо вони все�таки ними є, то цілком заслуговуютьвіктимізації («експлуатація визискувачів»). Магазинні злодії, своїі чужі, не задумуються над тим, що вони завдають шкоди масіспоживачів. Кожен покупець окремо позбавляється при цьомунезначної суми, а вся маса споживачів і економіка в цілому зазна�ють величезних збитків.

Господарські організації (підприємства, фірми) завдають шко�ди один одному в результаті економічних злочинів. Раніше тор�говці, здебільшого, зустрічалися зі своїми постачальниками і зпокупцями особисто. Сьогодні товари і продукти виробляють ве�личезні фірми�концерни, а скуповують у них продукцію інші мо�гутні організації. Підрахунок сум і розрахунок з покупцем вико�нують комп’ютери, за допомогою яких у лічені секунди можнаскоїти економічні злочини, що навіть у випадку їхнього вияв�лення можна подати як помилку. Саме сучасні форми комп’ю�терної злочинності і роблять взаємодію між злочинцем і жертвоюв подібних організаціях ледь помітною. Жертва тут відсутня, вонадеперсоніфікована, анонімна і виявити її майже неможливо. Ком�п’ютери є безпосередніми сполучними ланками між господарсь�кими і державними організаціями; вони дозволяють робити кра�діжки без безпосереднього вилучення речі. Величезні розміри ібезликість організацій, їх широкий географічний розкид, поділпраці, спеціалізація, складність технології, розмаїтість їхньої про�дукції й ієрархічна структура роблять менш помітними злочини,скоєні організаціями у відношенні один до одного, і тим самимполегшують їхнє вчинення. У результаті серйозних збитків заз�нають і споживачі, і вся економіка.

131


130


7.3. Класифікація жертв злочинів

В юридичній літературі запропоновані різні класифікації жертвзлочинів. Зупинимося на двох, що є, на наш погляд, найбільшцікавими і мають практичну цінність.

Кримінально�правовий підхід. На основі цього критерію відо�мий румунський кримінолог Б. Мендельсон розробив класифі�кацію, що розрізняє:

а) жертву цілком невинну (яку часто називають «ідеальноюжертвою»);

б) жертву з незначною провиною;в) жертву, вина якої дорівнює вині злочинця, або добровільну

жертву;г) жертву з провиною більшою, ніж у злочинця;д) жертву, єдиного винуватця вчиненого злочину; е) жертву, що стимулює, чи уявну (звичайно це психічно хворі,

малолітні діти чи особи похилого віку).Практична цінність даної класифікації безперечна. Разом з тим

вона не враховує чисто віктимологічний критерій: котрий засто�совується до злочинців, критерій «провини» дасть ті самі ре�зультати з деякими модифікаціями.

Комплексний підхід. Його критерієм могла б бути, наприк�лад, ступінь віктимності, що відображає в найбільш узагальнено�му вигляді віктимогенну деформацію особи, «професійну»віктимність, «вікову» віктимність, віктимну патологію. Визнан�ня ступеню віктимності основним критерієм класифікації даєможливість обґрунтувати типи жертв:

1. Випадкова жертва. Особа стає жертвою в результаті збігуобставин. Виниклі взаємини в принципі не залежать ні від волі ібажання жертви, ні від волі чи бажання злочинця.

2. Жертва з незначними ознаками ризику ( живе нормальни�ми для всіх людей факторами ризику), віктимність якої зростає.

3. Жертва з підвищеними ознаками ризику, у відношенні доякої діє комплекс факторів ризику. До цієї групи відносяться дваосновні типи жертв: а) жертви необережних злочинів – коли ха�рактер виконуваної ними роботи чи їхня поведінка в громадсь�ких місцях таїть більш високу, ніж звичайна, віктимність; б) жер�тви навмисних злочинів, соціальний статус яких при виконанні

психічна і матеріально�фінансова привабливість) можуть зроби�ти його схильним до перетворення в жертву злочину. Якщо вінусвідомлює свою підвищену віктимність, то може засвоїти пев�ну поведінку, що дозволяє пручатися і справлятися з загрозою.

Слід відзначити, що віктимізація і криміналізація іноді маютьті самі джерела: вихідні соціальні умови (наприклад, належністьлюдини до однієї і тієї ж субкультури насильства). Відомо, що64% людей, які стали в дитинстві чи юності жертвами злочинів,у дорослому віці стають злочинцями, а з тих, хто не був у юностіжертвою, – лише 22%1.

Користуючись прийомами нейтралізації, психологічний впливяких опосредковується ще до вчинення злочину, правопоруш�ник перетворює для себе своє діяння в «морально прийнятне».При такому підході жертва взагалі не враховується, оскільки немає ніякої цінності; вона «заслуговує» віктимізації. І злочинецьпереконаний у винуватості жертви. Так, терористи називаютьіснуючі на Заході правові системи «несправедливими», оскількивони сприяють гнобленню людей, і тому їх потрібно ліквідувати.

Внутрішній моральний опір таким діям, що наносять пряму іконкретну шкоду реальній, персоніфікованій жертві, виявляєтьсяв злочинця більш сильним, ніж опір діям жертви не конкретизо�ваної, безликої, анонімної чи абстрактної. Тому в злочинців ви�являється тенденція до деперсоналізації і деіндивідуалізації жер�тви. Мережа готелів у Північній Америці саме тим і намагаєтьсяпротистояти цій тенденції, застосовуючи різні форми поперед�ження. Наприклад, у номерах готелів можна побачити такі напи�си: «Якщо після Вашого від’їзду пропадуть рушника, за це пока�рають покоївку!» Велике підприємство є «родиною». Потенцій�на жертва злочину «персоніфікується» у розрахунку на те, що«чесні люди» ніколи не вкрадуть у друзів чи сусідів. У той же часце підприємство, відносно бездумно намагається уникнути спла�ти податків і допускає обман і підробку при оформленні страхо�вок.2

1 Шнайдер Г.Й. Криминология. – С.358.

2 Детальніше див.: Шнайдер Г.Й. Зазн. робота. – С. 350 – 360.

133


132


повинна бути реакція жертви в ситуації конкретного злочину, за�лежить від особи злочинця, особливо від його кримінальної енергії,а також від особи жертви і від її бажання вчинити опір. Крім того,тут діють численні чинники зовнішнього порядку, що визнача�ють конкретну кримінальну ситуацію; наприклад, велику рольвідіграє можливість швидкого одержання допомоги. Іноді одинбезбоязкий опір зловмиснику дає добрі результати. Драматиза�ція жертвою свого становища, навпаки, виявляється настількишкідливою, як і боягузливо пасивна позиція. Будь�яка надмірновиражена реакція завжди б’є повз мету. Правильна оцінка крим�інальної енергії злочинця і спокійна, холоднокровна і твереза по�ведінка особи, підданої нападу, є вирішальною передумовою ус�пішного запобігання злочину. Насамперед важливо, щоб особа,я�ка піддалася нападу не розглядала себе як жертву; вона повиннаспробувати зав’язати зі зловмисником діалог. Щодо цього є масаприкладів.

Таким чином, якщо потенційна жертва у віктимогенній об�становці не відразу піддається віктимізації, не визначає себе якжертву, а залишається особистістю і доводить злочинцю, що єсуб’єктом, а не об’єктом у даній ситуації, то нерідко їй вдаєтьсяуникнути віктимізації. Але тут все залежить від кримінальноїенергії людини, яка наважилась на злочин. (Про деякі рекомен�дації для зниження можливої імовірності стати жертвою агре�сивних злочинів див. Додаток 1 – 3).

7.5. Шкода, заподіювана жертві та проблемиїї ресоціалізації

Після того як злочин скоєно, вся увага громадськості зосеред�жується на злочинці, а про жертву і її близьких забувають. Сусп�ільство займає у відношенні до жертви дивну позицію – вонотаврує її. Того, хто заподіяв шкоду, таврують як карного злочин�ця, а до жертви переймаються недовірою, жалем чи зловтіхою.Вона може піддатися вторинній віктимізації лише тому, що назаподіяну їй шкоду і на її страждання дивляться байдуже, щонанесені їй ушкодження заперечують, а її віктимізацію ставлятьпід сумнів. Жертва злочину часто виявляється соціально ізольо�ваною. У міліції (поліції) і в судах на неї дивляться з упереджен�ням. Звертаючись «за допомогою» до жертви, органи карного пе�

ними соціальних ролей містить підвищений ризик віктимності(працівники правоохоронних органів, воєнізована охорона тощо).Віктимність цього типу може іноді виявлятися й в особливих ма�нерах жертви, у її естетичному вигляді тощо.

4. Жертва з дуже великим ризиком. Її морально�соціальна де�формація не відрізняється від яскраво виражених правопоруш�ників. Вона характеризується міцною антисоціальністю (прости�туція, наркоманія, алкоголізм).

Що стосується співробітників МВС, то, як свідчить практика,а також дані емпіричних досліджень, потерпілими стають особи зтакими недоліками:

– слабка професійна (бойова, фізична, службова) підготовка;– невміння правильно поводитися в тій чи іншій ситуації,

орієнтуватися в складній оперативній обстановці;– незнання оперативної обстановки;– недостатній життєвий досвід, недооцінка небезпеки зло�

чинних зазіхань;– низький культурний рівень, наслідком чого є неправомір�

на або неварта в морально�етичному плані поведінка;– недоліки в організації вивчення, узагальнення і впровад�

ження передового досвіду.

7.4. Запобігання віктимізації

У той час як заходи безпеки, як то зміцнення вікон і дверей,установка телекамер і т.п., дають невисокий ефект підчас квар�тирних крадіжок зі зломом, дуже виправдовує себе, як виявило�ся, організоване в деяких житлових кварталах Сієтла і Торонтоспостереження за окремими будинками і житловими комплекса�ми з участю мешканців у заходах щодо забезпечення безпеки своїхжител.

Оскільки квартирні злодії намагаються уникати зустрічей змешканцями, найдієвішими заходами від квартирних крадіжокбуває створення видимості присутності мешканців будинку (на�приклад, установка автоматичних перемикачів світла).

Фізичний опір при пограбуванні квартири може призвести доприпинення злочину, що, однак, збільшує імовірність заподіян�ня жертві тілесних ушкоджень. На питання, чи здатна жертва вподібній ситуації захищатися, поки ніякої відповіді немає. Якою

135


134


ливість одержати пряме відшкодування від того хто завдав шко�ди. Але ж іноді жертві не так важлива компенсація фінансовогозбитку, як визнання її людської гідності злочинцем і судом, і цезаміняє собою подібне визнання державою і суспільством.

Отже, переживши злочинне діяння, жертва має потребу в ре�соціалізації. Можна умовно поділити цей процес на два види: юри�дичний і соціально�психологічний.

Можливі заходи з надання юридичної допомоги:У разі потреби держава повинна надавати потерпілому безкош�

товного адвоката для юридичних консультацій і просто для на�дання людської допомоги. Адвокат повинен інформувати і кон�сультувати жертву про хід попереднього розслідування і кримі�нального процесу.

Програми допомоги жертвам�свідкам розраховані не лише нате, щоб створити для них гарні кімнати очікування в судах, забез�печувати їм гідний прийом і звертання, а також допомогу в дог�ляді за їх дітьми під час їхнього перебування в суді, але і на те, щобне допустити надмірних нападків захисту в кримінальному про�цесі і захистити їх від байдужості суддів, що нерідко викликаютьжертву на допит у суд і відкладають засідання.

Програма соціально�психологічної допомоги потерпілим маєна меті здійснювати такі заходи, що пов’язані з усуненням фізич�них, психічних і соціальних первинних і вторинних наслідківпережитих ними злочинів. У США і Канаді цими програмами зай�маються в більшості випадків організації самодопомоги, що скла�даються з людей, які постраждали від злочинів. Такі служби до�помоги нараховують від 8 до 30 шанованих громадян і працюютьцілодобово; ними організуються на приватноправовій основі зініціативи громадян чи формуються поліцією, прокуратурою,або судами. Це відносно нова соціальна служба, що не лише надаєдопомогу потерпілим, але і роз’яснює громадськості сутність кри�мінальної віктимізації, а також сприяє перегляду законів. Існу�ють центри допомоги всім жертвам злочинів, а також спеціалізо�вані, наприклад кризові центри для жертв зґвалтування, що об�слуговують лише жертв цього делікту. Бюро по боротьбі ізшахрайством і обманом споживачів піклуються про жертв под�ібних злочинів.

Нерідко потрібне короткострокове чи тривале психіатричнелікування чи психологічна терапія, причому не лише самої жерт�

реслідування вирішують головним чином свої специфічні зав�дання. Однак тих людей, що під час вчинення злочину чинилизлочинцю опір, громадськість сприймає краще. У той час як сус�пільство цілком справедливо піднімає питання про конституційніправа обвинувачуваних чи вже засуджених злочинців, ніхто неговорить про порушення конституційних прав жертв злочинів. Іякщо суспільство закономірно стурбоване необхідністю ресоціа�лізації злочинців і виділяє для цього значні фінансові кошти, тоніхто не думає про те, щоб створити умови для «ресоціалізації»жертв злочинів, у той час коли багатьом жертвам злочинів нано�ситься серйозна майнова, психологічна і соціальна шкода.

Шкода (збиток), нанесена злочинами, може бути первинноюі вторинною (повторною). Первинна викликається самим злочи�ном. Вторинна обумовлюється повторною віктимізацію, у резуль�таті недостатньої неформальної чи формальної реакції на первиннувіктимізацію. Під неформальною реакцією розуміють поведінкуосіб з найближчого оточення жертви, членів її родини, її родичів ідрузів; до формальної реакції відноситься поведінка представ�ників громадськості в процесі контролю за злочинністю, тобтоспівробітників міліції, прокуратури і судів.

Разом з тим відомо, що серйозні тілесні ушкодження (забитімісця, контузії, подряпини і різані рані) одержують 48% жертвзґвалтування, 29% – розбійних нападів і 35% – інших насиль�ницьких злочинів. Приблизно 15% жертв тілесних ушкодженьодержують такі важкі каліцтва, що їм доводиться лікуватисябільше місяця1. Усе це вимагає істотних витрат у плані соціаль�ного, морального і психічного відновлення жертви злочину. Нажаль, замість цієї допомоги найчастіше жертва втрачає друзів,члени родини, сусіди і колеги по роботі відносяться до неї безналежної уваги, а іноді і грубо. Засоби масової інформації зі своєїсторони виявляють до неї інтерес лише в пошуках сенсаций. Суд�дя ж думає, насамперед, про злочинця і злочин, але не про жертвуі її страждання. Хоча відомо, що злочин виникає при взаємодіїзлочинця і жертви. Ресоціалізація жертви і злочинця буде успіш�ної лише тоді, коли взаємодії між ними в ході кримінальногопроцесу і виконання покарання буде приділятися більша увага.Держава ж у силу свого монопольного становища в питаннях кри�мінального покарання відбирає в них таку можливість, тобто мож�

1 Шнайдер Г.Й. Зазн. робота. – С.362.

137


136


потрібно спробувати з метою звільнення вдарити особу, що зазі�хає, в найбільш уразливі місця (коліно, очі, кіста гомілки і т.ін.),чоловіка – у пах. При цьому постарайтеся привернути увагусторонніх осіб голосним лементом про допомогу.

Додаток 2РЕКОМЕНДАЦІЇ

для зниження рівня небезпеки стати жертвою насильницькихзлочинів з хуліганських чи корисливих спонукань

Якщо ви повертаєтеся додому пізно ввечері в громадськомутранспорті, намагайтеся сідати ближче до водія і не притягуватизайвої уваги сторонніх осіб до наявних у вас прикрас. Кращебуде, якщо ви прикриєте їх елементами одягу або знімете зовсім.Адже коштовності привертають увагу злочинців. Рекомендуємотакож не носити гроші і коштовності в сумочці. Краще покладітьїх у внутрішні кишені одягу.

Якщо вам доводиться йти пізнім вечором одному (одній), тоуникайте погано освітлених місць, вулиць і дворів, пустирів ілісопосадок. Краще затратити на дорогу кілька зайвих хвилин івибрати більш безпечний маршрут, чим піддавати себе ризикунападу. У вечірній час необхідно зустрічати ваших близьких, особ�ливо жінок, підлітків і осіб літнього віку, на зупинках громадсь�кого транспорту чи проводжати їх при від’їзді. Такі прогулянкиперед сном допоможуть вам і вашим близьким уникнути можли�вих неприємностей.

Ніколи не соромтеся повернутися і перевірити ваші підозри,якщо відчуваєте, що хтось переслідує вас. Обережність – не ма�лодушність і не боягузтво. При цьому спробуйте змінити темпчи напрямок ходьби. Якщо ваші побоювання виправдалися,знайдіть безпечне людне місце. Помітивши на своєму шляхуодного чи кілька людей, що вселяють вам побоювання, кращесвідомо перейдіть на протилежну сторону або на іншу вулицю.Якщо в даній ситуації ви зважилися бігти, то робіть це якнайш�видше і несподівано, при цьому кличте на допомогу.

Вступайте зі злочинцем у переговори лише в тому випадку,коли ви бачите, що одному (одній) з ним не справитися, пого�воріть з ним про мету нападу, “поторгуйтеся”, намагаючись усі�ляко виграти час. Ця пауза звичайно “охолоджує” нападаючого і

ви, але і її дружини, а інколи навіть всієї родини. Наслідки вікти�мізації переборюються психологічними методами, зокрема, ме�тодом кризового втручання. Це процес, у ході якого і жертва ітерапевт�психолог разом вирішують проблеми, що виникли в ре�зультаті віктимізації.


для зменшення небезпеки стати жертвою насильницькихзлочинів під час сімейно*побутових конфліктів

Якщо ще немає явних ознак злочинного зазіхання, алеконфлікт уже набуває ворожого характеру, то в цих випадкахнайкраще не вступати в суперечки, оскільки відповідна агре�сивність лише посилить конфлікт і негативну реакцію іншоїсторони.

Щоб розрядити ситуацію, зробіть вигляд, що ви згодні здоводами протилежної сторони, навіть якщо ви вважаєте їх незовсім правильними, або переведіть розмову на іншу тему, чипостарайтеся обернути все на жарт. Якщо ви хочете психологічнообеззброїти іншу сторону і знизити імовірність ескалації насиль�ства, то спробуйте розв’язати конфлікт добротою і м’якістю. Цеособливо стосується жінок. У тих випадках, коли ці методи недопомагають, вам краще залишити приміщення, піти в іншукімнату, до сусідів, родичів. По можливості зробіть це не демон�стративно, а спокійно, як говориться, не ляскаючи дверима.

Якщо конфлікт усе�таки продовжується, то необхідно пам’я�тати, що при явному нападі особи, що загрожує вашому життючи здоров’ю, ви маєте право на необхідну оборону (ст. 15 КК Ук�раїни) .

У небезпечній ситуації вам належить реально оцінити своїфізичні і психічні можливості. Якщо їх явно недостатньо, то до�цільніше відмовитися від активного опору, щоб не викликатибільшої жорстокості з боку нападника.

Одним з найпростіших і надійних способів убезпечити себе –швидше залишити приміщення, вибігти на сходову площадку, досусідів, на вулицю. Якщо це зробити неможливо, то постарайте�ся замкнутися в іншій кімнаті чи приміщенні. Коли у вас такоїможливості немає (вас утримують, зв’язують, замикають і т.ін.),

139


138


У тих випадках, коли ви знаходитеся на відпочинку і вия�вилися в ресторані, барі, краще не ведіть бесіди про ваш маршруті багаж. Цим ви позбудетеся від можливих зазіхань на майно, аможе бути, і на ваше здоров’я чи життя.


для зниження рівня небезпеки стати жертвою зґвалтування

Остерігайтеся ходити в пізній час темними і безлюднимивулицями, поруч із зарослями кущів чи алеями. Саме тут у цейчас ґвалтівники найчастіше чекають свою жертву.

Чемно відмовляйте на запрошення незнайомого чоловікавідвідати розважальні заклади (наприклад, кафе, ресторани), атакож незалежно від приводу (послухати музику, подивитисявідеофільми, придбати дефіцитні речі і т.ін.), зайти в його квар�тиру. Занадто дорого вам може обійтися подібна довірливість інеобережність.

Якщо ви знаходитеся, приміром, у кафе, ресторані, барі, тоуникайте нерозбірливих випадкових знайомств, адже не переве�лися ще “кавалери”, що використовують довірливість, у злочин�них цілях. Розсудливіше відмовитися від пропозиції випадково�го знайомих підвезти вас до будинку на автомашині, особливо впізній час доби. Набагато безпечніше добиратися на таксі чиіншим громадським транспортом. Намагайтеся, щоб рідні чиблизькі завжди знали про ваше місцезнаходження, про час по�вернення і могли зустріти вас на зупинці громадського транспор�ту.

Виявившись у незнайомому місті, не користайтеся запрошен�нями сумнівних осіб переночувати в них. Краще вже залишитисяночувати в приміщенні вокзалу чи аеропорту.

Якщо ви помітили, що за вами виїжджає автомашина, перейдітьна протилежну сторону вулиці або змініть напрямок руху.

Не беріть участь у розпитті алкогольних напоїв у сумнівнихкомпаніях малознайомих людей як у них на квартирі, так і в пар�ках, скверах, на пляжах, у потягах, під час екскурсій і т.ін.

В окремих випадках, що безпосередньо загрожують вашій честіі гідності, доцільно змінити тактику поведінки і намагатися

сприяє зміні його поведінки. До того ж не втрачайте надії на до�помогу навколишніх і на зміну обстановки на краще. Якщо зло�чинець напав на вас на вулиці, необхідно сильніше кричати. Алемайте на увазі, що в приміщенні лемент про допомогу не викли�кає відповідної реакції в осіб, що там знаходяться. Тому, наприк�лад, американські фахівці рекомендують у даних ситуаціях кри�чати «пожежа». Врахуйте, що злочинці майже завжди віддаютьперевагу темряві і тиші. Не йдіть їм у цьому назустріч.

Багато нападів відбувається поблизу житлових будинків, упід’їздах, на сходових площадках і т.п. Реагуйте на будь�якийшум, що чуєте пізно ввечері за вашими дверима чи вікнами. Ча�сто досить попереджувального лементу, щоб запобігти небезпеч�ному злочину, змусити злочинця відмовитися від свого злочин�ного задуму. Ви значно знизите небезпеку здійснення багатьохправопорушень у ваших під’їздах і на сходових площадках, якщобудете постійно піклуватися про їхнє освітлення. У випадку на�паду дряпайтеся, кусайтеся, сміло застосовуйте прийоми самоза�хисту. У деяких випадках навіть ваша спроба вчинити опір різкознижує бажання злочинця продовжувати свій задум. Нападаю�чий розраховує знайти у вас найчастіше лише пасивну жертву,тому будь�який опір з вашої сторони застане злочинця зненацькаі може його збентежити.

Якщо у вас з якихось причин не замкнені двері, а ви одні �поставте біля них перешкоду, що буде видавати голосний шумпри їх відкритті. Тим самим ви будете попереджені, що хтосьвідкриває двері. Безпечніше всього, коли двері замкнені на запо�біжний ланцюжок.

Якщо на вас наставлено вогнепальну зброю – виконуйте будь�як вимогу злочинця. Категоричність цієї вимоги заснована насумних фактах кримінальної хроніки. Громадяни, що не прий�мають її всерйоз, платять за свою необачність занадто велику ціну.

Якщо ви розсудливо вирішили виконати вимоги збройногозлочинця, то при цьому не втрачайте самовладання. Намагайтесявступити з ним у розмову, пом’якшити його агресивність. Запам’я�тайте його зовнішність, одяг, мову тощо.

Безпечніше не тримати поблизу на очах предмети, що можутьбути використані злочинцями як знаряддя для нанесення тілес�них ушкоджень.

141


140


Лекція 8

Тема: МЕТОДИКА КРИМІНОЛОГІЧНИХДОСЛІДЖЕНЬ

8.1. Методика кримінологічних досліджень:поняття, зміст, завдання, функції

Наукове дослідження в кримінології – це процес одержаннянових знань про злочинність, її причини і сприятливі їй умови,особу злочинця з метою розробки і реалізації заходів, спрямова�них на підвищення ефективності роботи з попередження злочин�них проявів.

Характерна риса кримінологічних досліджень укладається ворганічному взаємозв’язку теорії і практики боротьби зі злочин�ністю. Ця концептуальна кримінологічна установка реалізуєтьсяметодичним інструментарієм.

Під методикою кримінологічних досліджень розуміється су�купність конкретних прийомів, способів, засобів збору, обробкий аналізу інформації про злочинність, її причини і умови, особузлочинця, а також методів боротьби з нею.

У конкретному кримінологічному дослідженні використо�вується комплекс різних методів, що дозволяють вирішитискладні і неординарні задачі. Здебільшого, об’єкти кримінологі�чного дослідження – явища багатоаспектні, потребуючі комп�лексного міждисциплінарного підходу. Кримінолог, вивчаючизлочинність, використовує методи соціології, статистики, пси�хології, прикладної математики і деяких інших наук.

Основним завданням кримінологічного дослідження є одер�жання репрезентативного (представницького) за обсягом, глибо�кого за інформаційним змістом матеріалу, заснованого не напростій фіксації ряду кримінологічно важливих ознак, а на ви�явленні глибинних, системоутворюючих зв’язків між ними.

вирішити небезпечну ситуацію мирним шляхом. Для цього на�магайтеся застосувати психологічний натиск на потенційногоґвалтівника. Наприклад, скажіть йому, що чекаєте друга, щотой от�от повинний прийти, чи що у вас менструація, венеричнахвороба, навіть СНІД. Пам’ятайте, що будь�яка відстрочка в часіможе остудити запал ґвалтівника чи привести до зміни обста�новки – появі сторонніх громадян, працівників міліції, знайо�мих, ваших близьких. Це може послужити причиною відмовиґвалтівника від злочинного задуму. Однак у всіх випадкахвиявляйте пильність і будьте завжди готові до самооборони.

Якщо зусилля, розпочаті вами, позитивних результатів не да�ють, тоді необхідно переходити до активних методів захисту.Здійснюючи ваше право на необхідний самозахист, можна ско�ристатися будь�яким предметом, що знаходиться при вас (пара�солька, зв’язка ключів, ручка, олівець, гострі каблуки і т.ін.), атакож поруч (палиця, камінь тощо). При відбитті нападу зло�чинця намагайтеся своїми діями створити якнайбільше шуму,голосніше кричіть: «На допомогу!», «Пожежа!» При цьому несоромлячись, стукаєте в двері до сусідів, мешканців ближніх бу�динків.

Поліцейські служби західних країн радять в таких випадкахпридбати в будь�якому магазині спортивних товарів звичай�ний свисток і завжди мати його при собі, щоб скористатися нимпри небезпеці.


143


142


лад, усі злочини, скоєні на території обслуговування). Вибіркові– це вивчення визначеної частини генеральної сукупності.

За пізнавальним інструментарієм розрізняють монодисцип�лінарні та комплексні дослідження. У першому випадку дослід�жувана проблема належить предмету кримінології та вивчаєтьсяза допомогою чисто кримінологічних засобів і методів. В іншомувипадку використовуються не лише кримінологічні засоби і ме�тоди, але і дані інших наук (наприклад, психології, соціології і т.ін.).

За принципом охоплення об’єктів вивчення кримінологічнідослідження прийнято поділяти на територіальні і галузеві. За те�риторіальним принципом дослідження злочинності вивчаєтьсяна визначеній території (район, область і т.д.). При галузевомудослідженні – у визначених галузях народного господарства (бу�дівництві, торгівлі і т.ін.).

За масштабами кримінологічні дослідження поділяються назагальнодержавні, регіональні (область, район, край), місцеві(місто, мікрорайон) і об’єктові (підприємства, установи і т.ін.).

За видами злочинів кримінологічні дослідження класифіку�ються на первинні, рецидивні, міські, сільські, вуличні, побу�тові, чоловічі, жіночі і т.ін.

8.3. Об’єкти та суб’єкти кримінологічних досліджень

Найбільш загальними об’єктами кримінологічних дослідженьє: а) злочинність; б) особа злочинця; в) причини й умови вчинен�ня злочинів; г) заходи, що приймаються державними і громадсь�кими органами й організаціями для попередження злочинів.

Суб’єкти кримінологічного дослідження – це конкретні орган�ізації, установи чи окремі особи, що здійснюють вивчення зло�чинності. До них відносяться в першу чергу: правоохоронні орга�ни (юстиції, суду, прокуратури, ОВС), науково – дослідницькіінститути, творчі колективи й окремі науковці, а також практичніпрацівники правоохоронних органів і навчальні заклади.

До вивчення нерідко залучаються й інші відомства й установи(наприклад, контрольно – ревізійні органи, представникиінспекцій та ін.).

Для виконання поставленого завдання кримінологічне дослі�дження повинне відповідати загальним принципам науковогопізнання (апробовані методики, надійний інструментарій, істо�ризм, порівняння, комплексність і т.ін.); містити в собі емпірич�ний (заснований на досвіді) аналіз об’єктів дослідження; бути зо�рієнтованим на одержання нових знань про явища злочинності ізаходи боротьби з нею.

Наукове дослідження в кримінології виконує чотири основніфункції: описову, пояснювальну, передбачування (прогностич�ну) і регулятивну.

Описова функція полягає в повній і об’єктивній фіксації ха�рактеристик об’єкта дослідження й існуючих між ними зв’язків івідносин.

Пояснювальна функція полягає в теоретичному аналізі при�чинно�наслідкових зв’язків, виявленні закономірностей виник�нення, розвитку і функціонування досліджуваних явищ злочин�ності.

Прогностична функція – це наукове пророкування розвиткуявищ злочинності в майбутньому, визначення тенденцій і зако�номірностей її розвитку на перспективу.

Регулятивна функція полягає в розробці і реалізації рекомен�дацій та пропозицій з удосконалення практики боротьби зі зло�чинністю на основі конкретного емпіричного матеріалу, отрима�ного під час кримінологічного дослідження.

8.2. Класифікація кримінологічних досліджень

Кримінологічні дослідження прийнято класифікувати за та�кими ознаками: цільової спрямованості; обсягу вихідної інфор�мації; пізнавальному інструментарію; принципу охоплення об’єктавивчення; масштабам; досліджуваним видам злочинів.

За цільовою спрямованістю кримінологічні дослідження под�іляються на теоретичні і прикладні. Теоретичні дослідження спря�мовані на розвиток кримінологічної теорії, а прикладні – на удос�коналення практики боротьби зі злочинністю.

За обсягом вихідної інформації кримінологічні дослідженняподіляються на суцільні і вибіркові. Суцільні дослідження містятьу собі вивчення всіх одиниць генеральної сукупності (наприк�


145


144


уявлення про стан злочинності і пов’язаних з нею явищ, правиль�но розібратися в суті проблеми і прийняти раціональне рішення.

Порівнянність інформації укладається в зборі однотипних зве�день за єдиною програмою, що дозволяє їх класифікувати, по�рівнювати, робити обґрунтовані висновки.

Своєчасність чи оперативність полягає у швидкому одер�жанні, обробці і використанні інформації саме в той період, коливиникає проблемна ситуація. Це можливо при використанні ком�п’ютерної техніки і математичних методів у кримінологічних дос�лідженнях.

Доступність кримінологічної інформації полягає в зрозумі�лості її даних і чіткості формулювань, що виключають можливістьрізного тлумачення відомостей.

Кримінологічну інформацію прийнято класифікувати за пра�вовим значенням і характером змісту.

За правовим значенням вона поділяється на офіційну і нео�фіційну.

Офіційною є така інформація, що отримана від державнихорганів, громадських організацій і оформлена за встановленимиправилами. Вона, у свою чергу, поділяється на нормативно�пра�вову (закони, кодекси, постанови, накази, указівки, розпоряд�ження); звітну (офіційна державна звітність, цільові періодичні іразові звіти нижчестоячих правоохоронних органів вищестоячим);процесуальну (кримінальні справи, відмовні матеріали, адміні�стративно�правові провадження, обліково�наглядові справи на ра�ніше засуджених осіб, узятих під адміністративний нагляд); опе�ративно � службову (справи оперативних перевірок, документа�ція за оперативно�розшуковою роботою ОВС); довідкову(картотеки, книги обліку подій); методичну (огляди, методичнірекомендації); організаційно�службову (перспективні і поточніплани, типові плани проведення операцій, схеми розміщення силі засобів).

Неофіційна інформація – це відомості, що виходять від окремихосіб і містять особисті думки з кримінологічно важливих питань.

За змістом кримінологічна інформація поділяється на статис�тичну інформацію, представлену матеріалами офіційної держав�ної статистики про стан злочинності, охорону громадського по�рядку і результати роботи правоохоронних органів. У встановле�ний термін і за єдиною формою вона передається у вищі органи.

8.4. Джерела кримінологічної інформації

Вірогідність наукового дослідження в кримінології може вия�вити себе лише на основі збору, обробки, аналізу й інтерпретаціїрізноманітної інформації про злочинність, кримінальний контин�гент, криміногенних і антикриміногенних чинниках, результа�тах роботи державних органів і громадських організацій з попе�редженню цих протиправних явищ.

Під кримінологічною інформацією розуміється сукупністьвідомостей про злочинність, її причини і сприятливі їй умови,особу злочинця, шляхи і засоби попередження правопорушень,про діяльність правоохоронних органів і інших суб’єктів попе�реджувальної діяльності.

Як і будь�яка інша інформація, використовувана для ухваленняуправлінського рішення, кримінологічна інформація повиннавідповідати таким вимогам: повнота, точність, вірогідність, ко�рисність, оптимальність, порівняльність, своєчасність і доступність.

Повнота інформації означає, що досліджуване явище охарак�теризоване з усіх боків у певних просторово – тимчасових ме�жах.

Точність характеризує ступінь деталізації інформації, адекват�не відображення її оригіналу. Підвищення ступеня точності і по�вноти інформації вимагає відповідного збільшення її кількості ірозноманітності, що пов’язано з великими економічними витра�тами.

Вірогідність інформації укладається в об’єктивно�вірномувідображенні того чи іншого явища навколишнього середовища.Якість відомостей про злочинність знижується в результаті дії яксуб’єктивних (упередженість, несумлінність), так і об’єктивних(латентність злочинності, нерозробленість деяких положень на�укою й ін.) причин.

Інформація про злочинність повинна бути корисною, тобтомаксимально сприяти вирішенню кримінологічних проблем. Удослідження необхідно включати саме ті показники, які потрібнідля досягнення мети і вирішення поставлених завдань. Тому неслід допускати включення в нього зайвих позицій.

Оптимальність інформації означає, що в ній міститься саместільки і таких відомостей, що дають можливість одержати вірне


147


146


визначення, під методикою кримінологічного дослідження, якуже було сказано вище, слід розуміти сукупність наукових ме�тодів, застосовуваних для збору, обробки, аналізу й інтерпретаціїкримінологічно важливої інформації.

Методи криміналогічного дослідження поділяються на тригрупи: збору первинної криміналогічної інформації; її обробки йаналізу; інтерпретації результатів.

При зборі емпіричного матеріалу застосовуються насампередсоціологічні методи дослідження: масові опитування, аналіз до�кументів, прямо чи побічно є носіями інформації, що цікавитьдослідника�кримінолога; метод експертних оцінок; спостережен�ня; експерименту.

Сутність документального методу складається у використаннікримінологічно важливої інформації, зафіксованої на папері, фотоі кіноплівці, магнітній стрічці та інших матеріальних носіях. Прицьому можуть бути використані як офіційні, так і неофіційні до�кументи. Частіше інших об’єктами кримінологічного вивчення єофіційна державна статистика про стан злочинності і результатироботи правоохоронних органів, архівні кримінальні справи, ма�теріали про відмову в порушенні кримінальних справ, адмініст�ративні провадження, матеріали ОВС на осіб, які знаходяться підадміністративним наглядом. Вивчення їх здійснюється за спец�іально розробленими запитальниками (анкетами).

Найбільш розповсюдженим методом збору інформації, особ�ливо під час проведення конкретних досліджень, є опитування,що складається з одержання зведень кримінологічного характе�ру від окремих осіб шляхом постановки перед ними відповіднихзапитань. При цьому необхідно пам’ятати, що опитуванню при�таманне відоме протиріччя, що виражається у тому, що для дослід�ження необхідна максимально об’єктивна інформація, у той час якджерело її особливо суб’єктивне – особа. Тому для його подолан�ня дослідник повинен добре володіти навичками психологіїспілкування.

Опитування поділяється на два види: інтерв’ювання й анке�тування.

При інтерв’юванні інформація отримується шляхом безпосе�редньої прямої бесіди, один з учасників якої відповідає на питан�ня іншого. Інтерв’ю – це усна бесіда. Вона має декілька видів:вільне, спрямоване, панельне і групове.

До оперативної інформації відносяться дані про поточний станоперативної обстановки і застосованих методів з її оздоровлення(щодобові оперативні зведення про скоєні злочини й інші право�порушення).

Під додатковою кримінологічною інформацією розуміютьсявідомості про соціально�економічну характеристику об’єкта кри�мінологічного вивчення (регіону, галузі народного господарства),що впливають на злочинність.

У зв’язку з запропонованою класифікацією джерелами кримі�нологічної інформації можуть бути:

а) офіційна статистична звітність ОВС, інших правоохорон�них органів про стан боротьби зі злочинністю (форма №1 – звітпро зареєстровані злочини, форма №2 – звіт про осіб, які вчини�ли злочини і т.ін.);

б) кримінальні справи, «відмовні» матеріали, адміністративніпровадження;

в) криміналістичні й інші обліки ОВС;г) різні службові документи, що існують в правоохоронних

органах з питань боротьби зі злочинністю і забезпечення гро�мадського порядку (аналітичні довідки, акти інспекторських пе�ревірок, листування з підприємствами, організаціями, установа�ми з питань про правопорушення, скоєних членами трудовихколективів);

ґ) матеріали спеціально проведених кримінологічних і соціо�логічних досліджень із проблем зміцнення правопорядку і бороть�би з різними злочинами;

д) документи з питань законності і її зміцнення;е) зведення з питань охорони правопорядку, опубліковані в

пресі, передані по радіо і телебаченню;є) законодавчі й інші нормативно�правові акти;ж) плани соціально�економічного розвитку різних регіонів і

галузей народного господарства тощо.

8.5. Методи кримінологічного дослідження

Під методом кримінологічного дослідження розуміється упо�рядкована сукупність прийомів, способів і засобів, застосованихз метою пізнання злочинності, її причин, особи злочинця і засто�сування заходів попередження злочинності. Виходячи з такого


149


148


За відкритого анкетування обстежувані вказують дані просвою особу (прізвище, ім’я, по батькові, дату і місце народження,місце проживання, посаду), тому спостерігається елемент нещи�рості.

За анонімного анкетування особа респондента залишаєтьсяневідомою. У результаті чого людина більш щира, а це підвищуєвірогідність наданої нею інформації.

Анкета, застосована для збору кримінологічно важливої інфор�мації, складається з вступної, статусної, основної і заключної ча�стин.

У вступній частині міститься звертання до опитуваного, де ро�з’ясняються мета дослідження і порядок заповнення бланку.

У статусній – формулюються питання, відповіді на які даютьуявлення соціально�демографічної характеристики опитуваного.

В основній частині розміщають питання безпосередньо за те�мою дослідження.

У заключній – опитуваному надається можливість у вільнійформі викласти свою думку з будь�яких питань, що мають відно�шення до досліджуваної теми.

Питання анкети повинні бути сформульовані коротко, чітко,просто і зрозуміло, виключається можливість різноманітногорозуміння і тлумачення. В даний час питання анкети, здебільшо�го, шифруються, а це дозволяє використовувати комп’ютернутехніку для обробки анкет.

Метод прямого спостереження полягає у тому, що дослідникособисто спостерігає досліджуване явище (окрему особу, мікро�групу тощо). Кримінологічне спостереження поділяється на по�вне, включене, спостереження – участь і самоспостереження.

При повному спостереженні дослідник безпосередньо вивчаєкримінологічні явища, намагаючись найбільш об’ємно і точнозафіксувати виявлені факти.

При включеному спостереженні дослідник вивчає явища без�посередньо, будучи спеціально включеним у досліджувану гру�пу. Цей метод у кримінологічних дослідженнях застосовуєтьсядуже рідко.

Спостереження – участь його полягає в тому, що дослідниксприймає кримінологічні явища в силу свого службового чи сус�пільного становища, при цьому активно впливає на ці явища.

При вільному, чи неформальному інтерв’ю респонденту (опи�туваному) пропонується тема і загальні питання, за якими він увільній формі веде розповідь, що уточнюється дослідником.Вільне інтерв’ю приносить найбільший ефект при вивченні осо�бистісних якостей правопорушника, його інтересів, цінніснихорієнтацій, мотивів учинків.

Спрямоване інтерв’ю ведеться за визначеним колом чітко сфор�мульованих запитань з метою одержання найбільш порівняннихрезультатів. Відповіді у спрямованому інтерв’ю повинні бути ко�роткими і фіксуватися у вигляді одного з передбачених варіантів:словами “так”, “ні”, балами (1,2,3,4, .....) чи знаками (+, –). Цедозволяє їх швидко записати і легко використовувати для аналізувідомостей, повідомлених великою кількістю респондентів.

Панельне, чи повторне інтерв’ю являє собою повторну бесідуз тією самою особою через певний період часу з метою виявленняі фіксації змін, що відбуваються в умовах життя людей чи їхніхпоглядів на певні явища громадського життя.

При груповому інтерв’ю бесіда проводиться не з однією лю�диною, а одночасно з групою осіб з метою виявлення загальноїдумки, у якому, здебільшого, переважають погляди членів ко�лективу, що користуються найбільшим впливом.

Найчастіше у кримінологічних дослідженнях застосовуєтьсяметод анкетування, що полягає в одержанні відомостей криміно�логічного характеру у вигляді письмових відповідей на питанняспеціально розробленої анкети. Цей метод має істотні переваги:опитування максимально формалізується, чим забезпечується ви�сока порівняльність даних і їхня комп’ютерна обробка; він менштрудомісткий ніж інтерв’ю, не вимагає залучення великоїкількості осіб, які його здійснюють.

За процедурою проведення анкетування поділяють на очне ізаочне, суцільне і вибіркове, відкрите й анонімне.

Заочне анкетування здійснюється самим обстежуваним, охоп�лює одночасно велику кількість осіб, але не забезпечує якісногозаповнення і повного повернення розповсюджених анкет.

За суцільним анкетуванням бланки заповнюються всіма осо�бами певної категорії, а за вибірковим, тільки певною частиноюосіб. Вірогідність в останньому випадку досягається шляхом ви�падкового добору одиниць вибіркової сукупності і рівною мож�ливістю кожної одиниці загальної сукупності потрапити у вибір�ку.


151


150


лених таблицях. Великі масиви інформації обробляються комп’�ютерними програмами.

Розроблені таблиці, а також комп’ютерні роздруківки аналі�зуються за допомогою таких видів аналізу як факторний, коре�ляційний, комплексний.

Факторний аналіз спрямований на виявлення статистичнимшляхом чинників, що відіграють визначну роль у формуванніпричин, що спостерігаються, і умов вчинених злочинів.

Кореляційний аналіз дозволяє встановлювати статистичнущільність зв’язку між досліджуваними явищами, що звичайновиражаються відносними показниками, що називаються коефі�цієнтами кореляції (від 1 до 0 – чим вище показник, тим вищекоефіцієнт кореляції).

Комплексний аналіз повинен враховувати різні сторони дос�ліджуваного явища.

Отриманий матеріал повинен бути кваліфікованно інтерпре�тований, тобто витлумачений, пояснений і оцінений.

Інтерпретація має своєю метою визначити повноту,вірогідність, новизну, теоретичну і практичну значимість отри�маних відомостей. Існують теоретична і практична інтерпретація.

До методів теоретичної інтерпретації вдаються коли отри�мані дані ще не одержали теоретичного пояснення (наприклад,індукція і дедукція, аналіз і синтез, аналогія і порівняння тощо).

Методи практичної інтерпретації застосовуються для оцінкизначимості отриманої інформації з метою розробки рекомендацій,спрямованих на попередження протиправної поведінки. При цьо�му використовуються спеціальні наукові методи – експертнихоцінок, моделювання й екстраполювання.

Метод експертних оцінок полягає у висловленні експертів�фахівців в галузі досліджуваних проблем.

При моделюванні створюється ідеальний (представлений дум�кою) чи матеріальний об’єкт, що здатний заміщати чи відобра�жати досліджуваний об’єкт. При цьому дослідник одержує новуінформацію. У кримінологічних дослідженнях більше всього за�стосовуються графічні і математичні моделі.

Метод екстраполювання полягає у тому, що він містить у собідосвід організації боротьби зі злочинністю в минулому, з облікомїї дійсного стану і накладення цих даних на майбутнє, її розвиток.

При самоспостереженні особа викладає суб’єктивне сприй�няття криміногенних явищ, робить висновки і відповідні пропо�зиції (наприклад, автобіографії, щоденники, листи).

При проведенні досліджень може застосовуватися й експери�мент, що визначається як науково поставлений досвід, що дозво�ляє в спеціально створених умовах виявити і виміряти криміна�логічно важливі чинники і зв’язки суспільних явищ. Не допус�кається створення злочинних ситуацій. Найбільш частокримінологічні експерименти застосовуються для перевірки ефек�тивності нових форм і методів у попереджувальній діяльності упевному регіоні, на тому чи іншому підприємстві.

Використовуються в кримінології і психологічні методи вив�чення особистісних характеристик і аналізу міжособистіснихзв’язків і відносин у так званих малих групах (наприклад,дозвільні компанії неповнолітніх правопорушників). Важливуроль відіграють статистичні методи, засновані на науковому вив�ченні різних форм статистики.

Визначене застосування в кримінології знаходять і власне пра�вові методи – насамперед, методи порівняльного правознавства,що дозволяють оцінити ефективність кримінально�правової,кримінально�виконавчої і кримінально�процесуальної системрізних країн світу в контексті їхнього співвідношення зі станомзлочинності й інших соціальних чинників, а також їхньої ефек�тивності.

Однак, зібрана інформація за допомогою названих методів щене оброблена і тому не може бути використана як у науковій, такі в практичній діяльності. Для того щоб первинні матеріали сталипридатними для узагальнення і могли бути основою для висновків,вони повинні бути відповідним чином упорядковані, системати�зовані, оброблені і проаналізовані. Для цього застосовують спец�іальні прийоми і засоби, розроблені соціологією, статистикою,математикою та науками.

Упорядкування зібраного матеріалу проводиться шляхом зве�дення і групування її за однотипними категоріями, розподілому статистичні ряди, виведення відносних статистичних величин,виміру відповідних кількісних і якісних показників, їхнє по�рівняння й узагальнення. Невеликі масиви вихідної інформаціїобробляються вручну з фіксацією узагальнених даних у розроб�


153


152


гляду поставленої проблеми) характеристики об’єкта, що підля�гають вивченню.

У програмі дослідження визначаються також його мета і за�дачі. Ціль (головне завдання) визначає загальну спрямованістьдослідження, її орієнтацію, а в задачах міститься предметне уточ�нення мети.

Складання дослідницької програми, як обов’язкова і винят�ково відповідальна стадія планованого дослідження, вимагаєсерйозної попередньої підготовки, а саме:

– ознайомлення з літературними джерелами, що будутьпотрібні при проведенні дослідження, аналізі і висновках, прирозробці пропозицій;

– ознайомлення з кримінологічними проблемами певногооб’єкта чи району, що відповідають видам злочинів і категоріямосіб, що їх вчинили, зі специфічними місцевими особливостями,що мають відношення до предмету дослідження;

– уточнення цілей і обсяг дослідження у зв’язку з висуваннямробочих гіпотез, визначається параметрами обраної теми;

– визначенням мети, основних понять, задач і наукових гіпо�тез завершується перша частина підготовки дослідницької про�грами. У ній, по суті, ставляться питання, і очікуються на нихвідповіді.

У другій частині програми визначаються шляхи і способи одер�жання відповідей на ці питання. Тут, насамперед, указуються дже�рела кримінологічної інформації, а також об’єкти й одиниці спо�стереження, дослідницькі методи, інструментарій, що підлягає ви�користанню (запитальник, довідки, анкети, таблиці і т.ін.).

В останній частині програма визначає суб’єкти дослідження(наукове керівництво, кадрове забезпечення, назва інституту чинаукового колективу, від імені якого воно здійснюється), а та�кож способи фінансування.

Для здійснення дослідницької програми складається робочийплан, у якому більш детально описуються його процес, по�слідовність проведення окремих етапів і організаційно�технічніметоди заходів щодо збору, обробки і аналізу інформації.

Результати кримінологічних досліджень оформляються зви�чайно у вигляді звіту (аналітичної довідки, доповідної записки),у якому викладаються результати виконання програми і вико�навця плану, дається змістовний аналіз отриманої інформації,формулюються висновки. На основі звіту складаються дерективні

8.6. Організація кримінологічних досліджень

Успіх будь�якого дослідження значною мірою визначаєтьсятим, наскільки правильно вирішені всі організаційні питання,пов’язані з його підготовкою і проведенням.

Кримінологічне дослідження складається з розробки програ�ми і робочого плану дослідження, підготовки необхідних засобівзі збору інформації, її обробки й аналізу, узагальнення отрима�них результатів дослідження, розробки рекомендацій і пропо�зицій, їхньої практичної реалізації.

Програма наукового дослідження – це виклад основних зав�дань, методологічних передумов і гіпотез дослідження з описомйого методик і логічної послідовності операцій по перевірці гіпо�тез. У ній визначаються: тема, мета і задачі дослідження; даєтьсяобґрунтування дослідження; формулюються гіпотези, які необх�ідно перевірити; указуються характер і обсяг необхідної інфор�мації за темою дослідження; описуються методи і науковий інстру�ментарій дослідження; і шлях їх реалізації; окреслюється складдослідницької групи і загальні терміни проведення дослідження(Див.: додаток 1).

Гіпотеза – це науково обґрунтоване припущення, що вису�вається для пояснення будь�яких явищ. Тому щоб стати вірогід�но науковим знанням, вона повинна бути перевірена на досвіді іпідтверджена фактами. Вона висувається тоді, коли причина дос�ліджуваного явища не відома.

Сформувавши гіпотезу (у ході дослідження їх може бути мало),дослідник значною мірою визначає спрямованість збору фактів, щоспостерігаються. Гіпотеза, висунута на початковому етапі вивчення,може бути надалі уточнена, деталізована, доповнена і змінена.

Вихідним пунктом наукового дослідження є точне визначен�ня проблеми, що підлягає дозволу. Формулювання проблеми зви�чайно виражається в темі (назві) дослідження.

Сформульована проблема визначає об’єкт дослідження, якимможе бути конкретна сфера соціальної дійсності, що містить усобі протиріччя, які породили проблемну ситуацію.

Поряд з об’єктом виділяється також і предмет науковогодослідження, під яким мається на увазі найбільш важливі (з по�


155


154


ведення кримінологічного дослідження, покликаного дати відповідіна такі питання: чим конкретно зумовлено зростання крадіжокдержавного майна в місті; що необхідно почати в першу чергу дляпідвищення ефективності роботи служб міліції МВВС з їх поперед�ження і розкриття; які профілактичні заходи доцільно регулярнопроводити для виявлення й усунення причин і умов крадіжок.

Ціль дослідження – на основі даних, отриманих у результатікримінологічного дослідження, необхідно розробити практичнірекомендації з удосконалення роботи служб МВВС з поперед�ження і розкриття крадіжок державного майна.

Об’єкт і предмет дослідженняОб’єкт дослідження – суспільні відносини, що складаються в

результаті охорони від злочинних зазіхань на права і законні інте�реси державних організацій; діяльність адміністрацій промисло�вих підприємств, об’єктів торгівлі по забезпеченню збереженностімайна; міського відділу міліції по боротьбі зі злочинністю; особи,що вчинили крадіжки ті, які є носіями інформації про соціальну,демографічну й іншу характеристику злочинців, мотиви вчинен�ня ними діянь.

Предмет дослідження – стан роботи міськвідділу міліції по бо�ротьбі з розкраданням державного майна, а також чинники, щовпливають на ефективність роботи органів.

Логічний аналіз (інтерпретація й операційне визначення) ос+новних понять. Відповідно до мети дослідження, що носить анал�ітичний характер, логічному аналізу підлягають поняття «стан зло�чинності в місті», «абсолютні показники (рівень) крадіжок держ�майна», «питома вага крадіжок держмайна в загальній масізлочинів», «динаміка крадіжок», «обставини здійснення крадіжокза місцем, часом, способом, предметом зазіхання», «збут вкраде�ного», «особа злочинця за віком, судимістю, соціальним станом»,«криміногенні й антикриміногенні чинники»; «причини й умовиздійснення крадіжок», «ефективність діяльності ОВС, його струк�турних підрозділів, попередження і розкриття крадіжок», «розк�риття і розслідування злочинів по «гарячих слідах».

Гіпотези дослідження. Основна гіпотеза: попередній аналізнизки кримінальних справ про крадіжки державного майна доз�воляє зробити припущення, що основна причина їхнього зрос�тання полягає в послабленні суб’єктами боротьби зі злочинністю

документи (накази, вказівки, методичні рекомендації), а такожвидаються наукові праці.

Додаток 1Примірна програма кримінологічного дослідження стану

боротьби з крадіжками державного майна в місті (зразок)

Обґрунтування проблеми дослідження У сучасних умовах пред’являються підвищені вимоги до ефек�

тивності діяльності органів внутрішніх справ у боротьбі зі зло�чинністю, забезпеченням суспільного порядку і безпеки. Акту�альність такого завдання обумовлена загостренням криміноген�ної обстановки міста в цілому, ростом окремих видів злочинів і,особливо, крадіжок державного майна. Їхня кількість щорічнозростає і складає 15 % у загальній структурі злочинності. Більшеполовини крадіжок відбувається зі складів, магазинів,підприємств і будівництв; у вечірній і нічний час. Значна їхнячастина скоюється з вини посадових осіб, що не вживають необ�хідних заходів з охороні довіреного майна.

Серед учасників злочинів питома вага раніше засуджених закрадіжки складає 66 %. Ускладнення обстановки на даній ділянціборотьби зі злочинністю викликано також і тим, що окремі підроз�діли кримінальної міліції, міліції громадянської безпеки знизи�ли результативність роботи. Реагування на скоєні злочини і їхнєрозкриття по «гарячих слідах» послаблено. Лише з 60 % повідом�лень про крадіжки виїзд на місце події здійснено у день вчиненнязлочину, майже половина кримінальних справ порушується з по�рушенням термінів. Недостатня участь у попередженні і розкриттікрадіжок дільничних інспекторів, патрульно�постової служби, гро�мадськості. Низька роль керівників середньої ланки в організаціїпопередження і розкриття згаданих злочинів.

Перераховані недоліки вимагають ретельного аналізу. Необ�хідно установити причини негативної тенденції, що з’явилася.Рішення ускладнюється тим, що попередній аналіз наявної інфор�мації не дозволяє з’ясувати всю сукупність чинників, що обу�мовлюють зростання крадіжок державного майна в місті.

Відсутність детальної інформації про причини послабленняефективності роботи у боротьбі з крадіжками може надалі при�звести до подальшого їх збільшення. Це викликає необхідність про�


157


156


Для перевірки гіпотези�наслідку – виявити вплив на резуль�тативність роботи МВВС по боротьбі з крадіжками:

а) організації роботи ОВС з попередження крадіжок;б) організаційного забезпечення профілактичних заходів;в) організації контролю за раніше засудженими за крадіжки;г) рівень взаємодії служб ОВС з попередження і розкриття кра�

діжок.Для перевірки додаткової гіпотези – виявити ступінь відпов�

ідності рівня професійної кваліфікації керівників ОВС, співроб�ітників провідних служб міліції, змісту виконаної ними роботиїх вплив на стан попередження і розкриття крадіжок.

Визначення вибіркової сукупності. Статистичні дані, що є врозпорядженні робочої групи, дозволяють здійснити квотну мо�дель вибірки. Обґрунтовано це такими міркуваннями. Аналіз ста�тистичних даних показав, що питома вага осіб, раніше засудже�них, учасників скоєння крадіжок складає 60 %, а також серед нихнизький рівень організованої і професійної кваліфікації; за вікомвисока частка молоді. Інформація про осіб, що скоїли злочини зазгаданими вище ознаками існують в картках форми № 2, такимчином, їх можна використовувати як параметри квот.

У зв’язку з застосуванням квотної вибірки за допомогою фор�мул, обсяг вибіркової сукупності обчислити не можна. Однак, зогляду на те, що в ОВС наявні 500 карток на осіб, що раніше скої�ли крадіжки (генеральна сукупність) і виходячи з досвіду мину�лих досліджень, вивчення 20 % від цієї величини (100 карток)гарантує статистично важливі результати вивчення.

Методи збору інформаціїОсновні методи збору інформації:– вторинний аналіз статистичних матеріалів, документів служб

ОВС, що стосується організації боротьби зі злочинністю, проф�ілактичної роботи в цілому і з попередження крадіжок, документів,що характеризують діяльність адміністрація підприємств, орган�ізацій і установ по усуненню причин і умов крадіжок;

– збір первинної кримінологічної інформації за допомогою:«анкети співробітника міліції», «анкети вивчення суспільної дум�ки про розкрадання держмайна і заходи для боротьби з ними».

Наведені методичні рекомендації з організації кримінологіч�них досліджень злочинності в органах внутрішніх справ не но�сять вичерпного характеру і залишають багато інших варіантів

роботи з виявлення й усунення умов, що сприяють їх вчиненню,зниженні результативності служб ОВС по запобіганню, розк�риттю і розслідуванню зазначених видів злочинів.

Відповідно до основної гіпотези спеціальні блоки питань, ан�кети, формалізовані довідки по вивченню кримінальних справ,повинні бути направлені на виявлення того, як адміністраціяпідприємств, організацій, установ забезпечує збереження держ�майна, а провідні служби МВВС (кримінальний розшук, профілак�тика, ППСМ, чергова частина, слідство) здійснюють попереджен�ня, розкриття і розслідування крадіжок державного майна.

Основна гіпотеза “нейтральна” стосовно інших чинників, здат�них впливати на стан розкрадання державного майна.

У зв’язку з цим необхідно сформулювати гіпотезу – наслідок:«очевидно, на підприємствах, організаціях і установах міста існуєпорядок збереження майна, який не є чинником, що визначаєпогіршення роботи служб МВВС по боротьбі з розкраданням дер�жмайна».

Оскільки в числі недоліків у роботі МВВС по боротьбі зізгаданим видом злочинів фігурують факти слабкої роботи черго�вої частини, слідства, кримінального розшуку з виїздом на місцяздійснення крадіжок, порушення термінів, що стосується пору�шення кримінальних справ, недостатня взаємодія служб МВВСпо їхньому розкриттю перевірці підлягає також додаткова гіпо�теза: «очевидно, причинами вказаних явищ є низький рівенькерівництва, певними ділянками роботи МВВС; недостатня ефек�тивність роботи окремих служб міліції; слабка професійна підго�товка деяких співробітників міліції».

Задачі дослідження. Перевірка сформульованих гіпотез ви�магає вирішення таких задач. Для основної гіпотези � виявитихарактер впливу на ріст крадіжок держмайна:

а) стану збереження майна на підприємствах, в організаціях міста;б) роботи, здійснюваною адміністрацією підприємств, орган�

ізацій, установ, по усуненню умов, що сприяють крадіжкам;в) діючої системи профілактики правопорушень у місті;г) спеціальних профілактичних заходів, здійснюваних служба�

ми МВВС;ґ) заходів індивідуальної профілактики у відношенні до раніше

засуджених;д) участі служб МВВС у профілактиці і розкритті крадіжок.


159


158


Лекція 9

ТЕМА: КРИМІНОЛОГІЧНЕПРОГНОЗУВАННЯ І ПЛАНУВАННЯПОПЕРЕДЖУВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

9.1. Поняття і мета кримінологічного прогнозування

Управління соціальними процесами, планування діяльностіправоохоронних органів і інших суб’єктів попередження злочин�ності, як необхідний елемент включає прогнозування, сутністьякого полягає у виявленні і передбаченні об’єктивних тенденційрозвитку. Однак пророкувати розвиток тих чи інших явищ у май�бутньому може не кожен, а лише люди, які вміють збирати ісистематизувати інформацію, вибирати з неї, та що може статиосновою для рішення поставленої задачі. Наприклад, такий відо�мий історичний факт. Ще до приходу Гітлера до влади, у швей�царській пресі з’явилися статті, де вказувалося точний час і місценападу Німеччини на Польщу, а також початок Другої світовоївійни. Німецькі спецслужби викрали їхнього автора, швейцарсь�кого журналіста, і спробували випитати в нього джерела інфор�мації. Але журналіст зумів довести, що він аналізував не шпи�гунські повідомлення, а німецьку партійну пресу. Тобто здатністьлюдини до аналізу багато чого змінює. Однак для цього крімздібностей, необхідні знання в багатьох галузях наук і насампе�ред таких, як історія, соціологія, психологія, кримінологія і т.ін.У даному випадку мова йде про прогнозування злочинності, тоб�то кримінологічне прогнозування.

Під час аналізу будь�якого суспільного явища, з�поміж крим�інологічно важливого, у процесі його розвитку, у ньому завжди

для творчого підходу при вивченні стану злочинності і заходів поборотьбі з нею. Але у всіх випадках основною концепцією крим�інологічних досліджень охоплюються наступні блоки проблем�них питань:

а) методика і техніка проведення кримінологічних досліджень;б) кримінологічні основи аналізу злочинності (завдання й

основні напрямки аналізу злочинності; якісні і кількісні харак�теристики злочинності тощо);

в) кримінологічний аналіз причин (умов) злочинності (облікпричин злочинності різного масштабу дії; облік особливостейрізних соціальних явищ і процесів, що породжують злочинність іїї зміни; загальна характеристика виявлення причин злочинностішляхом аналізу соціального середовища, з поміж яких і економ�ічної ситуації; загальна характеристика процесу виявлення при�чин злочинності шляхом узагальнення даних про окремі категоріїзлочинів і їхніх причин);

г) кримінологічний аналіз індивідуальної злочинної поведін�ки і причин (аналіз соціального середовища особи злочинця;аналіз взаємодії особи ситуації як причини злочину; облік крим�інологічних даних при реагуванні на причини (умови) суб’єкта�ми профілактики; тощо);

д) спеціальне попередження злочинності (загальна характери�стика ефективності системи спеціального попередження злочин�ності; принципи організації попередження злочинності; плану�вання попередження злочинності; координація спеціального по�передження злочинності, тощо);

е) аналіз центральних кримінологічних проблем (вивченнякримінологічних властивостей пияцтва і наркоманії; аналіз зло�чинності неповнолітніх; аналіз злочинності з обліком її латент�ності; аналіз феномена віктимності; аналіз основних характерис�тик рецидивної злочинності тощо).

Кримінологічні дослідження доцільно проводити поетапно, зурахуванням ситуації на об’єкті дослідження, нарощення науко�вої бази, яка забезпечує ефективність в наступальних діях дляборотьби із злочинністю. Такі дослідження повинні максимальновикористовуватись, як на рівні практичної діяльності, так і дляоперативного обміну кримінологічною інформацією, а також у ко�ординаційній діяльності. Практичне і методичне керівництво кри�мінологічними дослідженнями в службах органів внутрішніх справздійснює Штаб МВС України.

Лекція 9. Кримінологічне прогнозування і планування попереджувальної діяльності

161


160


і способи злочинних дій; ж) даних про злочини, що мають міжре�гіональний характер; з) інформації про стан і прогнози злочин�ності, боротьби з нею в суміжних регіонах і суміжних державах.

Мета кримінологічного прогнозування – визначення тих умов(соціальних явищ, процесів, напрямку карної політики тощо), заяких стали можливими позитивні зміни стану злочинності. У тойже час кримінологічне прогнозування дозволяє вчасно нейтралі�зувати чи послабити дію ряду криміногенних детермінант, прий�няти найбільш ефективні профілактичні чи інші заходи впливуна злочинність з урахуванням можливої небезпеки її наслідків умайбутньому (своєрідне «попередження»).

Від кримінологічного прогнозування не слід очікувати точ�них даних про кількість можливих злочинів, про детальну харак�теристику передбачуваного діяння конкретної особи, про точнітерміни криміналізації чи декриміналізації діянь. Мета кримі�нологічного прогнозування полягає не в одержанні точнихкількісних та інших показників, а у виявленні, як уже було ска�зано, можливих тенденцій і закономірностей розвитку злочин�ності, поведінки конкретних осіб чи настання інших криміноло�гічних процесів.

Прогнози злочинності головним чином відповідають на запи�тання, як можуть змінюватися її показники в залежності від пе�редбачуваних змін усієї сукупності причин і умов, що в основно�му її визначають.

9.2. Види прогнозів і методи кримінологічногопрогнозування

За часом прогнози поділяються на короткострокові, середнь�острокові і довгострокові.

Короткострокові прогнози (терміном до одного�двох років)обслуговують поточні завдання по боротьбі зі злочинністю. Зде�більшого, короткострокові прогнози досить достовірні (зрозумі�ло, з переліком вищезгаданих даних).

Середньострокові прогнози (терміном до трьох�п’яти років)дозволяють враховувати можливий вплив на злочинність і змінуявищ її макросоціального рівня; використовувати можливий ан�тикриміногенний потенціал цих явищ і процесів; вчасно розроб�

можна знайти залишки минулого, основи сьогодення і зачаткимайбутнього. Злочинність, окреме діяння, трансформація соціаль�но поблажливої поведінки в суспільно небезпечну, формуютьсяна основі сьогодення, мають глибокі корені в минулому і визна�чаються (значною мірою) можливе майбутнє. Необхідно навчи�тися відбирати передбачувані варіанти майбутнього, що законо�мірно випливають з минулого і сьогодення і погоджуються з май�бутнім. Це непросто, але у певних межах і на відповідному рівнітеоретичної підготовки з допомогою практичного досвіду, мож�ливо.

Кримінологічний прогноз (передбачення, пророкування) – цеймовірне, науково обґрунтоване судження про майбутній стан зло�чинності, її детермінанти і можливості впливу на неї у певнийперіод.

Сам процес одержання, обробки й аналізу необхідної для про�гнозу інформації називають прогнозуванням.

У кримінологічному прогнозуванні необхідне використання:а) статистичних даних і результатів вибіркових досліджень неменше ніж за 10 попередніх років, що характеризують стан і тен�денції соціальних процесів, стійко й інтенсивно впливають на зло�чинність: демографічних, економічних, політичних, соціально�психологічних, організаційно�управлінських і ін; б) даних пропередбачувані зміни стану і тенденцій цих процесів на прогнозо�ваний період; в) статистичних даних і результатів вибіркових дос�ліджень, що характеризують не менше ніж за 10 попередніх роківстан і тенденції “фонових явищ” злочинності; г) статистичнихданих і результатів вибіркових досліджень, що характеризуютьне менше ніж за 10 попередніх років стан і динаміку злочинності� у цілому за видами, за контингентами злочинців, за територі�альним розподілом, за об’єктами зазіхання, за мотивацією і спо�собами тощо; ґ) статистичних даних і результатів вибіркових дос�ліджень, що характеризують обсяг, структуру, результати, тен�денції практику застосування заходів профілактики ікримінально�правових заходів за той же період; д) даних про пе�редбачувані на прогнозований період зміни у правовому регулю�ванні, організації і ресурсному забезпеченні боротьби зі злочин�ністю і їхнім впливом на стан злочинності, що відбулися за 10попередніх років; е) даних про стан і тенденції суспільної думкина момент підготовки прогнозу про зіставлення даних за один�три попередні роки; є) даних про нові види злочинів, нові форми


163


162


Прогнозування кількісно�якісних змін, тенденцій і законо�мірностей злочинності в в найближчому майбутньому можна от�римати багатьма методами. У науці прогностиці їх нараховуєтьсяпонад 150.1 З величезного арсеналу прогностичних методик кри�мінологія запозичила лише ті, котрі на сучасному етапі розвиткунауки і практики застосовні для передбачення тенденцій зло�чинності. До них відносяться : 1) екстраполяція; 2) метод експер�тних оцінок; 3) моделювання. Кожний з них має свої переваги інедоліки. Їхнє комплексне використання підвищує вірогідністьпрогностичних даних.

Екстраполяція (від лат. Extra – поза, понад; polire – робитигладким) являє собою поширення висновків, отриманих при вив�ченні минулої і сучасної злочинності, на її майбутні тенденції. Аоскільки злочинність і пов’язані з нею явища мають динамічні іструктурні показники, виражені в абсолютних і відносних вели�чинах, то і на майбутнє вони можуть передбачатися шляхом про�довження наявних тенденцій у тих самих кількісних одиницях.

Точність прогнозу злочинності, розрахованого методом екст�раполяції, відносна. При виробленні экстраполяційного прогно�зу зазвичай виходять з того, що соціальні, економічні, демог�рафічні, а також інші суто кримінологічні явища і процеси в ос�нові своїй збережуться більш�менш незмінними в прогнозованомумайбутньому. Приватні відхилення можуть не прийматися в роз�рахунок, тому що вони не змінюють загальних глобальних тен�денцій. Але суспільство – система відкрита і його майбутнє нелише продовження минулого і сьогодення. Соціальні мутаціїможуть виникнути майже несподівано. Наприклад, війни, рево�люції й інші соціальні потрясіння чи навмисні перекручуванняданих реєстрованої злочинності можуть зробити ці висновкизовсім ненадійними.

Екстраполяція застосовна при короткочасних прогнозах. Чимменший термін прогнозу, тим вище може бути його точність,оскільки зміни в суспільстві при незначних термінах прогнозуточніше прораховуються.

Експертна оцінка здійснюється шляхом з’ясування думки на�укових і практичних працівників, спеціально відібраних за оз�

1 Лунеев В.В. Криминологическое прогнозирование // Криминология:Учебник.– М., 2000.– С. 257.

ляти адекватні заходи для нейтралізації чи ослаблення можливихкриміногенних наслідків; підготовка відповідних людських, ма�теріальних та інших ресурсів; тощо.

Довгострокові прогнози (до десяти�п’ятнадцяти років) приіснуючих методиках можуть давати лише деякі загальні оцінкиможливих тенденцій злочинності. Такі прогнози вирішальнимчином залежать від ступеня точності відображення в економіч�них і соціальних прогнозах тенденцій тих явищ, що найбільшінтенсивно впливають на злочинність.

Існують думки, що з метою підвищення боротьби зі злочинні�стю бажано було б мати розроблений прогноз на добу, декаду,місяць, квартал (надкороткочасні).

Усі названі види кримінологічного прогнозування маютьінтернативний (тобто постійно повторюваний, циклічний) ха�рактер, який за своєю суттю є безупинним, таким, що потребуєсистематичних уточнень надходження нових даних про зло�чинність.

Організація даної діяльності повинна мати такі етапи: аналізкримінологічної обстановки – прогнозування злочинності, її ок�ремих видів і інших кримінологічно важливих явищ у визначе�ному майбутньому – розробка і планування заходів щодо їхньогопопередження – практичне проведення запланованої роботи, адалі за тією самою схемою: аналіз кримінологічної обстановки зурахуванням результатів проведеної роботи, корекція прогнос�тичних висновків і т.ін.

Усі важливі рішення за контролем злочинності, з поміж якихкриміналізація і декриміналізація діянь, торкаються інтересів ба�гатьох верств і груп населення. У цих умовах практична (законо�давча) реалізація навіть самого точного прогнозу про кримінальнунебезпеку, що насувається, прийняття адекватних рішень окреми�ми політичними силами може бути відсунута на невизначений час.

Так сталося в Україні, наприклад, при криміналізації органі�зованої злочинної діяльності чи при розробці більш ефективногоконтролю корупційної діяльності. І в тому, і в іншому випадкурозпочаті заходи, недостатньо адекватні і надзвичайно спізнілі,хоча прогноз інтенсифікації цих явищ був давно очевидний.

Наведені факти можуть служити класичними прикладамивідставання соціального контролю над злочинністю від її інтен�сивних кількісно�якісних змін.


165


164


де: у – умовне (прогнозоване) число злочинів;а1,а2,а3...аn –постійні коефіцієнти зв’язку між криміногенними чинниками ізлочинністю; x1,x2,x3...xn – криміногенні чинники.

Наведене рівняння не більше ніж ілюстрація, оскільки реаль�не використання методу моделювання злочинності досить склад�не і його практичне здійснення вимагає серйозної математичноїпідготовки, надійного емпіричного (статистичного і соціологіч�ного) матеріалу і застосування потужних комп’ютерів.

Кримінологічне прогнозування – база планування (програ�мування) і управління в сфері боротьби зі злочинністю. Вонодозволяє вчасно знайти і реалізувати оптимальні рішення, а незапізнюючись, імпровізуючи, “бити по хвості злочинності”.

Поряд із кримінологічним прогнозуванням злочинності як ма�сового явища в науці розглядаються і можливості індивідуальногопрогнозування злочинної поведінки. Запропоновані методики (які їхні закордонні аналоги) виходять з розроблення різних варіантівтипології особи за особливостями поведінки і повнотою прояву вній ціннісних орієнтацій і психічних рис.

При цьому необхідно мати на увазі, що принципове здійснен�ня пророкування можливої протиправної поведінки конкретноїособи не фатальне, а ймовірне. І воно не повинне ототожнювати�ся зі сповзанням до теорії небезпечного стану “потенційного зло�чинця”, що пропонує прийняття превентивної регресії до цихсуб’єктів.

Індивідуальні прогнози повинні служити гуманним методамраннього попередження злочинів шляхом цілеспрямованої вихов�ної роботи з певною категорією громадян і усунення причин ан�тигромадської поведінки, але аж ніяк не можуть бути основоюдля застосування кримінально�правових чи адміністративних за�ходів превентивного характеру.

Прогноз майбутньої поведінки осіб, що вже вчинили злочи�ни, обов’язковий для слідчих, прокурорів і суддів у таких випад�ках:1) при звільненні винних від кримінальної відповідальності іпокарання; 2) при обранні запобіжного заходу у відношенніпідслідних і підсудних; 3) при викладі думки прокурора в судіпро оптимальну мірю покарання для виправлення засуджених; 4)при визначенні судом у дорадчій кімнаті міри покарання підсуд�ним; 5) при винесенні судом визначення про умовно�достроковезвільнення засуджених з місць позбавлення волі тощо.

наками стажу, кваліфікації, кола інтересів та знань про майбутнійрівень і структуру злочинності, а також про процеси і явища, щоінтенсивно впливають на її тенденції.

Цей метод придатний для середньострокового і довгостроко�вого прогнозування при відсутності необхідної основи викорис�тання інших, більш точних, прогностичних методик. Його недо�ліками є суб’єктивний і неформалізований характер прогностич�них оцінок.

Підвищити їхню надійність і перевести в кількісні показникидопомагають такі способи: а) правильний підбір експертів; б) все�бічна оцінка їхньої компетенції; в) продумана й обґрунтована ме�тодика опитування; г) застосування статистико�математичнихприйомів узагальнень експертних оцінок; д) розрахунок ступеняпогодженості (конкордації) думок експертів; е) зіставлення екс�пертних оцінок з результатами об’єктивних методів прогнозу�вання злочинності тощо. 1

Метод моделювання злочинності в прогностичних цілях при�пускає побудову моделей злочинності, аналіз яких у різних об�ставинах може замінити у певних межах вивчення майбутньої зло�чинності. Під моделлю в широкому розумінні мається на увазіреальний чи уявний образ (зображення, опис, схема, креслення,графік і т.п.) чи прообраз яких�небудь об’єктів (явищ), викорис�товуваний за певних умов як їх “заступника”. Створення задов�ільної моделі злочинності з метою її вивчення і прогнозуваннядосить перспективне. Її функції можуть виконувати лише іде�альні моделі, побудовані у виді схем, формул, матриць. На сьо�годнішній день існує два напрямки математичного моделюваннязлочинності: а) моделювання злочинності у вигляді рівняння мно�жинної регресії; б) матричне моделювання злочинності. На ос�нові великої статистичної звітності в Україні, що охоплює тисячіпоказників, і широкого застосування комп’ютерної техніки приїхньому аналізі, застосування математичного моделювання з ме�тою прогнозування злочинності цілком реальне.

Моделі злочинності у вигляді рівнянь множинної регресії яв�ляють собою багатофакторні утворення, що як приклад умовноможна описати комплексом щодо простих рівнянь:

y = a1 x1 + a 2x2 + a 3x 3... + anx n ,

1 Лунеев В.В. Зазн. робота. –С. 260.


167


166


ня з�під варти за формальними підставами (за тяжкістю вчинено�го діяння, за внесеною заставою і т.ін.). Наявність формальнихоснов звільняє від відповідальності слідчих, прокурорів, суддів,але, власне кажучи, не вирішує проблеми. Тому слідчі ізоляторипереповнені недосвідченими, випадковими злочинцями, що виз�нали себе винними і не можуть професійно захищатися чи «відку�питися». Довести провину небезпечного, досвідченого і багатогозлочинця, на якого працюють кілька адвокатів, складніше. Аякщо і з’являються підстави для їхнього арешту, суди звільняютьтаких підозрюваних, чи обвинувачуваних під великі застави і вониспокійно зникають з поля зору правоохоронних органів (і навітьіз країни) чи «руйнують» справу шляхом залякування або підку�пу свідків.

Вирішення проблеми залежить від більш чіткого правовогорегулювання індивідуального прогнозування шляхом поглибле�ного вивчення особи винного, мотивації його поведінки і розроб�лених на цій основі доступних методів індивідуального прогно�зування. 1

До них відносяться ті самі методи: екстраполяція, експертніоцінки і моделювання. Збігаючись за названою з методами про�гнозування злочинності, вони мають інший конкретний зміст.

Метод екстраполяції у тому вигляді, у якому він застосовуєтьсядля прогнозування злочинності, придатний для прогнозуванняіндивідуальної злочинної поведінки лише на рівні дедуктивногопідходу при доборі найбільш криміногенних (маргінальних) групгромадян. На рівні індуктивного підходу його застосуванняспецифічне.

Він являє собою поширення раніше виявлених суб’єктом своїхасоціальних схильностей до можливої майбутньої поведінки. Воснові такої екстраполяції лежить відоме положення: “людина єне що інше, як ряд його вчинків”.2 Продовження цього ряду вмайбутньому і є прогнозування шляхом своєрідної екстраполяції.

Метод експертних оцінок доповнює екстраполяцію. Навідміну від прогнозування злочинності він являє собою спе�цифічну форму прогностичного опитування посадових та інших

1 Див.: Лунеев В.В. Мотивация преступного поведения. – М., 1991

2 Гегель. Энциклопедия филосовских наук. Наука логики.– Соч.Т.1. – М:Л, 1929. – С. 236.

Прогнозування первинної злочинної поведінки і прогнозу�вання рецидиву вписується у такі ситуації:

«Латентну», (або та, що формується) коли сформована кримі�нальна спрямованість суб’єкта не виявляється зовні, але кримі�ногенні відхилення в спрямованості і мотивації поведінкисуб’єкта позначилися. Імовірність передбачення можливої зло�чинної поведінки в цій ситуації незначна (вона очевидна іноділише близьким), але дієвість цілеспрямованої профілактичноїсоціальної допомоги може бути досить високою. Точність про�гнозу підвищується в залежності від рівня криміногенності умовжиття суб’єкта, його оточення і ступеня їх “відповідності” йогодомінуючим мотивам;

«Передуюча злочинній», коли в поведінці суб’єкта поряд звідхиленнями в спрямованості дій відзначаються аморальні вчин�ки, адміністративні порушення, які нерідко межують зі злочина�ми. У цій ситуації суб’єкт може розкрити свій намір, висловлюва�ти погрозу, здійснювати підготовчі дії і т.ін. Імовірність здійснен�ня злочину цими особами відносно висока;

«Злочинну», коли суб’єкт вчинив злочин і у відношенні до ньогопорушена кримінальна справа. У процесі слідства і суду виникаєбезліч ситуацій, що вимагають прогностичних висновків. Про�гнозна інформація його поведінки до вчинення злочину допов�нюється характеристикою поведінки винного під час і після йоговчинення, а також тими специфічними змінами, що настають усоціально�правовому статусі суб’єкта й у його психології. Точністьпрогнозу тут може бути досить високою;

«Після злочинну», коли суб’єкт відбуває покарання і, наприк�лад, подається до умовно�дострокового звільнення. У цій ситу�ації, як і в попередній, прогнозується можливий рецидив. Про�гнозна інформація тут доповнюється характеристикою поведін�ки винного в період відбування покарання і це може підвищитинадійність прогностичних висновків, якщо, звичайно, вони роб�ляться не на формальних підставах. 1

Індивідуальне прогнозування – далеко не вирішена проблемаяк у науці, так і в практиці. Особливо багато помилок у цьомускладному питанні трапляється сьогодні. Судова практика, на�приклад, переповнена випадками арешту підозрюваних і звільнен�

1 Лунеев В.В. Зазн .робота. – С.264 – 265.


169


168


во пам’ятати, що в попередженні злочинності комплексність пла�нування дасть реальні результати в тому випадку, якщо цей прин�цип буде пронизувати всі етапи: а) передплановий аналіз злочин�ності; б) вироблення заходів; в) реалізацію планових завдань.

Перший етап планування можна охарактеризувати як аналі�тико�прогностичний. Вихідну інформацію для нього дає аналізтаких явищ: а) злочинності й особи злочинців; б) інших право�порушень (насамперед «фонових явищ»); в) вплив загальсоціаль�них (економічних, політичних, ідеологічних тощо) заходів на зло�чинність; г) вплив на неї спеціальних кримінологічних заходів,з�поміж яких результативність роботи правоохоронних органів.

Наступний етап планування (розробка програми�директиви звиконання поставлених завдань) – це виділення провідних на�прямків у попереджувальній діяльності.

З огляду на те, що реальні можливості суспільства в окреміперіоди обмежені, одночасне, однаково інтенсивне вирішення всіхзадач боротьби зі злочинністю неможливе. Тому серед них слідвиділити найбільш важливі і намітити заходи для їх вирішення.Це зовсім не означає згортання діяльності у інших напрямках по�переджувальної діяльності, профілактика повинна здійснювати�ся У кримінологічній літературі зроблено спробу виробити своє�рідну типову структуру плану попередження правопорушень. Восновному всі запропоновані варіанти структури включають такірозділи: а) організаційні заходи; б) боротьба з пияцтвом і нарко�манією; в) попередження рецидивної злочинності; г) поперед�ження злочинів на вулицях і в громадських місцях; ґ) поперед�ження правопорушень серед неповнолітніх; д) попередженняекономічної злочинності; е) попередження злочинів проти дер�жавної, колективної і приватної власності; є) попередження зло�чинних порушень правил охорони праці і техніки безпеки; ж) по�передження злочинів, скоєних за необережністю, тощо.

Після завершення розробки і затвердження плану профілак�тики настає найбільш відповідальний етап – його виконання, щоможе забезпечити: а) проведення організаційних заходів (дове�дення до відома всіх суб’єктів профілактики завдань плану; за�безпечення інформацією про стан і тенденції злочинності в регіоні;взаємна інформація про виконану роботу відповідно до плану ідосягнутих результатах, координування дій суб’єктів профілак�тики з виконання планових завдань; моральне і матеріальне сти�мулювання і т.ін.); б) контроль за його виконанням.

осіб (батьків, учителів, вихователів, керівників, працівниківміліції тощо), що зобов’язані (чи могли) вивчати і фактично зна�ють ділові, психологічні і моральні якості досліджуваних грома�дян. Думки цих осіб (яких умовно назвемо групою експертів)можуть мати важливе діагностичне і прогностичне значення.

Метод моделювання злочинної поведінки в прогностичнихцілях припускає побудову відповідних моделей, вивчення якихможе змінити у певних межах досліджуваний об’єкт. Під про�гностичною моделлю розуміється модель об’єкта прогнозуван�ня, дослідження якої дозволяє одержати інформацію про можли�вий стан об’єкта в майбутньому.

Проблема індивідуального прогнозування злочинної поведін�ки взагалі і за допомогою математичного моделювання зокрема,знаходиться в стадії наукової і практичної розробки. Можливоподальша комп’ютеризація обліку населення, правопорушників,злочинів, умов їхнього скоєння й інших кримінологічно важли�вих обставин дозволить вирішити її більш ефективно.

9.3. Поняття і задачі кримінологічного планування

Кримінологічне планування (програмування) – розробка цілейі задач боротьби зі злочинністю, шляхів і засобів їхнього вирі�шення і забезпечення (нормативного, інформаційного, ресурсно�го тощо) на певний період.

Таким чином, якщо прогнозування рекомендує ті чи інші захо�ди, засоби і методи, то планування визначає точний, конкретнийперелік заходів, засобів і методів боротьби зі злочинністю для до�сягнення конкретної мети. Іншими словами можна сказати так:прогноз визначає те, що може відбутися з тим чи іншим ступенемімовірності в майбутньому; план – це те, що необхідно зробити.

Слід відзначити, що в ході розробки плану профілактики зло�чинів, постановка мети для планування не повинна здійснюва�тися апріорно (лат. – з попереднього), заходи, спрямовані на ней�тралізацію негативних явищ, що обумовлюють вчинення зло�чинів, повинні витікати з конкретної обстановки в регіоні, наокремому об’єкті і т.ін.

Кримінологічне планування в цілому повинно розглядатисяяк складова частина єдиної системи державного планування, еко�номічного і соціального розвитку суспільства. При цьому важли�


171


170


Крім того в ОВС створюються спеціальні плани (з забезпе�чення громадського порядку під час проведення суспільно�політичних, спортивних, культурних та інших заходів, з попе�редження і припинення групових правопорушень, розшуку тазатримання збройних злочинців, що переховуються, з розшукувикраденого автотранспорту, на випадок виникнення надзвичай�них подій і стихійних лих, оперативно�розшукових заходів іслідчих дій із конкретних справ).

Існують також комплексні, цільові і регіональні плани (про�грами). Наприклад, у боротьбі з наркоманією, організованою зло�чинністю і корупцією тощо.

Примірна структура плану ОВС у боротьбі зі злочинністюскладається з таких розділів:

• висновки й оціночні показники, аналіз за попередній пе�ріод;

• організаційні заходи;• попередження злочинів і посилення правопорядку;• розкриття і розслідування злочинів, розшук злочинців;• забезпечення безпеки дорожнього руху і пожежної безпеки;• робота з кадрами і посилення законності;• питання господарсько�фінансової діяльності. Заходи щодо роботи зі спецапаратом складаються у вигляді

окремого додатка до плану.У роботі дільничних інспекторів міліції передбачається ве�

дення особистого місячного і щоденного плану в робочому зо�шиті.

Під час контролю виконання плану застосовують два основ�них методи:

Аналіз статистичних даних і звітних документів, що характе�ризують стан злочинності, ступінь поширення правопорушень іокремих асоціальних явищ, на нейтралізацію яких було спрямо�вано заплановані заходи, своєчасність їхнього проведення, по�внота залучення суб’єктів профілактики для реалізації плану.

Безпосереднє спостереження і вивчення досягнутих резуль�татів у процесі реалізації запланованих заходів.

Найбільший ефект досягається, коли ці обидва методи засто�совуються у поєднанні.

9.4. Види кримінологічного планування

Існують такі види планування:За термінами плани бувають короткострокові, середньостро�

кові і довгострокові.Короткострокове кримінологічне планування розраховане заз�

вичай на квартал, півріччя, рік і орієнтовано на рішення поточ�них завдань, що випливають з існуючої і прогнозованої на найб�лижчий період обстановки.

Середньострокове і довгострокове планування, що виходитьіз прогнозів на ці ж періоди, орієнтовано на визначення перспек�тиви боротьби зі злочинністю, постановку триваючих завдань івизначення шляхів і засобів їхнього рішення. Ці види плануван�ня розробляються зазвичай на ті самі терміни, що і відповіднепрогнозування, тобто середньострокове – до 5 років, а довгост�рокове (перспективне) – до 10 – 15 років.

За масштабами кримінологічне планування поділяється на: ре�гіональне, місцеве та планування на окремому об’єкті.

За складом учасників і за їхньою роллю на: комплексне тери�торіальне (державне, регіональне, місцеве), міжвідомче, відомче.

За спрямованостю на: територіальне, галузеве.За предметами на: охоплююче боротьбу зі злочинністю в цілому

і за видами, або лише боротьбу з окремими видами злочинності.В органах внутрішніх справ існують такі види планів: а) перс�

пективные (п’ятилітні); б) річні; в) квартальні. Останні два мож�на назвати поточними.


173


172


Лекція 10

ТЕМА: ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИННОСТІ 10.1. Поняття попередження злочинності

За останні десятиліття в усьому світі спостерігається, як це несумно, значний ріст злочинності, що викликає природну закло�потаність усіх органів, що ведуть з нею боротьбу. Зокрема, упідсумковому документі, підписаному членами Комітету ООН зпопередження злочинності на 11�й сесії, зазначалося: “Наступивчас, коли терпіння перестало бути чеснотою, коли одних добрихнамірів мало, коли людська трагедія стає настільки глибокої, щочесні люди повинні або знайти дійові заходи для боротьби зі зло�чинністю, або втратити повагу до самих себе”. 1

Особливу тривогу викликає ріст злочинності маргінальнихпрошарків, головним чином молодіжних, що залишилися наузбіччі реформ і приватизації, на узбіччі навчання і скільки�не�будь престижних форм суспільно�корисної зайнятості. До нихпримикають біженці і незаконні емігранти з інших країн. Багатохто з них уже зараз добре освоїли кримінальні уроки нецивілізо�ваного ринку і нічого не вміють робити, крім вчинення злочинів.

Домінуючою кримінологічною тенденцією на найближчі рокизалишається постійний ріст злочинності у світі, підвищення їїтяжкості і суспільної небезпеки з одночасним відставаннямсоціально�правового контролю від зростаючої мобільної імімікруючої криміналізації суспільних відносин. Ефективність ігуманність знову “зіштовхуються чолами”, за їхнім протистоян�ням приховані більш глибокі причини.

Саме тому людське співтовариство наприкінці ХХ століття ви�явилося в кримінальному капкані, вирватися з якого без критич�ного перегляду усталених стратегій, ймовірно, не вдається.

Тоталітаризм різних забарвлень (комуністичний, фашистсь�кий, націоналістичний, релігійно�фундаменталістський тощо),якому характерні надзвичайна жорстокість і насильства може при�боркати традиційну кримінальну злочинність, але він сам кримі�нальний за своєю внутрішньою природою і методами управліннясуспільством, що по суті є злочинністю влади щодо свого народу.

Ліберальна демократія, що є магістральним напрямком політич�ного і гуманістичного розвитку людського співтовариства у по�точному сторіччі, відкидає дискреційні зловживання (злочи�ни) влади проти свого народу і порушення його невід’ємних прав,але вона усе менш задовільно справляється з інтенсивно зростаю�чою, діючою без правил і визнаючу тільки грубу силу злочинні�стю. Демократична влада, борючись зі злочинністю, діє в межахдемократично прийнятих законів, але це не рятує її від корупції йінших посадових зловживань, хоча вони менш небезпечні, ніжрепресії тоталітарного режиму. Явно безпомічним у боротьбі зізлочинністю на сучасному етапі уявляється український лібе�ралізм, що відкидає (через острах докору в авторитарних праг�неннях) ефективний соціально�правовий контроль.

Найближче майбутнє людство – це вільне демократичне сус�пільство, але з надійним диференційованим і жорстким соціаль�но�правовим контролем за реальними і можливими криміналь�ними процесами. Саме за процесами, а не за людьми. Тільки нацьому шляху можна буде утримувати злочинність і інші девіаціїна соціально терпимому рівні. Не випадково девізом Десятогоконгресу ООН з попередження злочинності і кримінального пра�восуддя був: “Менше злочинності, більше правосуддя”. У ньомувиражена основна стратегія боротьби зі злочинністю нашого часу.1

Слід зазначити, що в процесі історичного розвитку людствовикористовувало два основних способи протидії злочинним зазі�ханням: покарання за вчинення злочину і попередження злочинів.

Не дивлячись на незаперечне значення справедливого, своє�часного і невідворотного покарання злочинця, для стримуваннязлочинності і забезпечення суспільного спокою, по мірі розвиткулюдської цивілізації усе більш зміцнювалося усвідомлення того,що саме попередження злочинності – найбільш перспективний

1 Советское государство и право. – 1991. – № 2. – С. 2.

1 Лунеев В.В. Криминологическое прогнозирование // Криминология :Учебник. – М., 2000. � С. 277�278.

Лекція 10. Попередження злочинності

175


174


спосіб боротьби з цим явищем. Уже великі просвітителі ХVІІІстоліття сформулювали положення про те, що гарний законода�вець повинен піклуватися не стільки про покарання за злочини,скільки про те, щоб їх попередити і насамперед шляхом поліпшен�ня вдач (Монтеск’є, Бекаріа); про те, що попередження злочинуповинне бути справжнім змістом юстиції цивілізованого співто�вариства (Вольтер). Справедливість цих положень підтверджува�ли і наступні покоління теоретиків і практиків боротьби зі зло�чинністю.

Три основних моменти переконують у пріоритетності попе�редження злочинів (злочинності). По�перше, не дати вчинитисязлу завжди краще для можливих жертв зазіхань (як і для суспіль�ного спокою і безпеки в цілому), а ніж карати за уже вчинене зло.По�друге, ефективність: протидіючи вчиненню конкретних зло�чинів і їхніх певних груп (видів), держави і суспільства вплива�ють на сам ґрунт, на якому вони виникають, отже, не дають інадалі виникнути подібним злочинам. По�третє, величезна еко�номія ресурсів суспільства за рахунок зменшення його непродук�тивних “витрат”. Розрахунки в Росії, наприклад, показали, щопопередження тільки одного вбивства запобігає економічнимзбиткам на суму близько 1,5 млн. деномінованих рублів, не гово�рячи вже про збитки для відтворення населення, виховання дітей,обороноздатності країни і т.д. 1

У юридичній літературі немає єдиної думки з приводу визна�чення понять “попередження” і “профілактика” злочинів. Одніавтори вважають, що зміст поняття “попередження” ширше запоняття “профілактика”. Інші навпаки � поняття “профілакти�ка” ширше за поняття “попередження”. Не вдаючись у полемікуз даного питання, відзначимо, що у практичній діяльностісуб’єктів з боротьби зі злочинністю, як правило, ці два поняттятрактуються як тотожні.

У кримінології попередження злочинності розглядається якбагаторівнева система державних і громадських заходів, спрямо�ваних на:

а) з’ясування й усунення будь�якого посилення причин зло�чинності, окремих її видів, а також умов, що їй сприяють, та їхнейтралізацію;

б) з’ясування й усунення ситуацій на певних територіях чи упевному середовищі, які безпосередньо мотивують чи провоку�ють вчинення злочинів;

в) виявлення в структурі населення груп підвищеного кримі�нального ризику і зниження цього ризику;

г) виявлення осіб, поведінка яких указує на реальну мож�ливість вчинення злочинів, і справляння на них стримулюючогоі коригувального впливу, а у випадку необхідності – і на їхнєнайближче оточення.1

Як і будь�яка інша сфера соціального управління, профілак�тика злочинності повинна відповідати принципам законності,демократизму, гуманізму, справедливості, наукової обґрунтова�ності.

Формування профілактики злочинів як наукової і навчальноїдисципліни у нашій країні бере свій початок у другій половині60�х років минулого століття.

На жаль, у 80�і роки, коли міністром внутрішніх справ СРСРбув призначений В.Ф. Федорчук, профілактиці злочинів булананесена істотна шкода. Як відомо, служби профілактики буливизнані малоефективними, у зв’язку з чим було вирішено їх вза�галі скасувати у структурі ОВС. Слід відзначити, що подібневідношення до профілактичної діяльності і сьогодні серед праці�вників міліції має місце, хоча робота з удосконалювання цієї діяль�ності постійно проводиться.

Предмет попередження злочинів включає наступні елементи:• саме поняття попереджувальної діяльності;• суб’єкти й об’єкти цієї діяльності;• її види, форми і методи;• організаційні і правові основи;• тактика і методика здійснення запобіжних заходів;• особливості профілактики окремих видів злочинів.Цілі попереджувальної діяльності повинні співвимірюватися

зі станом і можливостями суспільства. На сучасному етапі роз�витку нашого суспільства ставити завданя на перспективу, а тимбільше на даний момент � ліквідацію злочинності, її подолання іт.д. є утопією.

На жаль, післяреволюційний період нашої історії буяє при�кладами, коли політичне керівництво країни висувало нереальні

1 Миньковский Г.М. Предупреждение преступности. Общие проблемы //Криминология: Учебник. � М. � 2000.� С. 280. 1 Див., наприклад: Миньковский Г.М. Зазн. робота. � С. 280.


177


176


цілі боротьби зі злочинністю. Так, у середині 30�х років якнайближча ставилася мета покінчити зі злочинністю непов�нолітніх; у 60�80�і роки матеріалами з’їздів правлячої комуністич�ної партії містили валюнтаристські формулювання про те, що удержаві створені всі передумови для ліквідації злочинів, або ви�магали негайно викорінити ті чи інші види злочинів. Наприклад,М.С.Горбачов обіцяв до початку 90�х років покінчити з органі�зованою злочинністю. Безсумнівно, подібні “цінні вказівкикомпроментували створену в радянський період і в принципі до�сить ефективну систему попередження злочинності; правозасто�совна практика ж відповідала на них масовим укриттям злочинівв ім’я належних звітних показників.

Сьогодні, враховуючи стан криміногенної обстановки в Ук�раїні, уявляються реальними такі цілі на найближчі 3�5 років (ди�наміка соціальної ситуації не дає реалістичних підстав сфор�мулювати науково�обґрунтовані цілі на більш тривалий период):

– протидія криміногенним процесам і явищам у суспільстві навсіх рівнях – глобальному, локальному, індивідуальному; стри�мування злочинності;

– попереджувальне усунення загроз правом, свободам і закон�ним інтересам громадян, інтересам суспільства і держави у зв’яз�ку з можливістю переходу частини членів суспільства на шляхвчинення злочинів;

– корекція життєвої позиції і поведінки таких членів співто�вариства, умов їхньої життєдіяльності для забезпечення ресоці�алізації; сприяння створенню і зміцненню у суспільстві демокра�тичної, економічної, політичної, соціальної і психологічної стаб�ільності, атмосфери суспільного спокою і громадської безпеки.

10.2. Суб’єкти й об’єкти попереджувальної діяльності

Суб’єктами попередження злочинності є державні органи, гро�мадські організації (об’єднання) і колективи, а також різні при�ватні структури (господарські, навчальні, благодійні та ін.) і гро�мадяни, що цілеспрямовано здійснюють на різних рівнях і в різнихмасштабах профілактичну діяльність, наділені у зв’язку з цимпевними правами й обов’язками і несуть відповідальність за їхнюреалізацію.

Виділяються: а) неспеціалізовані суб’єкти, для яких задачіпрофілактики похідні від основних, більш загальних задач (на�приклад, навчальні заклади); б) спеціалізовані, для яких профілак�тика є основним завданням (наприклад, правоохоронні органи).

Для ефективного функціонування системи суб’єктівпрофілактики необхідно, щоб для учасників профілактичноїдіяльності були чітко визначені об’єкти впливу і цілі діяльності,не дублювалися їх функції, забезпечувалася їхня взаємодія, колоповноважень мали методичну і правову регламентацію, реаліза�ція задач і цілей профілактики здійснювалася підготовленими доцієї роботи кадрами.

Щодо об’єктів профілактики, у кримінологічній літературі по�бутує загальновизнана точка зору, відповідно до якої до таких відно�сяться: злочинність і її види; причини й умови її що породжують;осіб, що вчинили злочини, а також окремі “фонові явища”.

Повноваження найбільш важливих суб’єктів профілактики:Місцеві органи влади і управління на своїй території:• здійснюють загальне управління всіма суб’єктами

профілактики, розробляють і приймають комплексні програми іплани соціально�економічного розвитку регіонів;

• скасовують і припиняють акти керівників підприємств,установ, організацій, видані з порушенням закону;

• формують і створюють фонди, що забезпечують функціо�нування всіх суб’єктів профілактики;

• забезпечують профілактичну пропаганду у засобах масовоїінформації, контролюють репертуар кіновідеофільмів, що про�пагують культ жорстокості, насильства, громадську аморальність,проституцію.

Комітети, комісії, ради по профілактиці правопорушеньздійснюють:

• координацію діяльності державних і правоохороннихорганів, трудових колективів, громадських формувань і грома�дян з профілактики правопорушень;

• розробку на основі кримінологічних прогнозів комплекс�них програм профілактики правопорушень і контроль за їхнімвиконанням;

• організацію проведення правового навчання і юридичноїдопомоги населенню.

Правоохоронні органи:


179


178


1. Органи внутрішніх справ:• постійно аналізують криміногенну (оперативну) обстанов�

ку, вносять пропозиції в плани соціально�економічного розвит�ку і програми боротьби зі злочинністю і профілактики правопо�рушень;

• виявляють, реєструють і вживають заходів профілактич�ного впливу на основі достовірних даних до осіб, що порушуютьзакони, правопорядок, правила проживання;

• вносять пропозиції на адресу державних органів,підприємств, установ, організацій, про усунення причин і умов,що сприяють вчиненню правопорушень, вживають заходів реа�гування до посадових осіб, конкретних правопорушників;

• надають органам і громадянам на їх запити інформацію провироблену профілактичну роботу і стан правопорядку.

2. Органи прокуратури:• здійснюють нагляд за законністю і профілактичною діяль�

ністю всіх державних органів, громадських організацій і громадян.3. Суди:• відповідно до законодавства про судоустрій і судочинство

приймають рішення про необхідність вжиття заходів по усунен�ню причин і умов вчинення правопорушень, реєстрації особ з ан�тигромадським способом життя, застосуванні заходів індивіду�альної профілактики.

4. Органи юстиції:• ведуть роз’яснення і пропаганду законодавства, що регла�

ментує профілактичну діяльність, виконують інші функції, щомають профілактичне значення.

5. Адвокатура:• у межах своєї компетенції розкриває факти порушень прав

і законних інтересів громадян, державних і громадських органі�зацій, вносить пропозиції у відповідні органи про усунення при�чин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень.

6. Навчальні заклади:• взаємодіють з державними і громадськими організаціями з

питань профілактики правопорушень серед учнів і студентів;• забезпечують правове навчання і виховання учнів, пропа�

ганду дотримання законності, виховно�профілактичну роботу зчунями, які допускають антигромадські прояви і перебувають наобліку, та їхніми батьками;

• вивчають та узагальнюють проведену профілактичну ро�боту серед учнів і студентів і вносять пропозиції до місцевих Раддепутатів, зацікавлених державних органів і громадських органі�зацій по її поліпшенню;

• вживають заходів щодо охоплення навчанням підлітківшкільного віку, які не навчаються і не працюють, надають допо�могу у їх працевлаштуванні, а також надають допомогу у пра�цевлаштуванні випускникам середніх шкіл і закладів профтехосвіти.

7. Органи й установи охорони здоров’я:• виявляють підприємства, організації, установи, діяльність

яких заподіює шкоду здоров’ю людей і створює таку погрозу;при наявності законних підстав припиняють їхню роботу, засто�совують до винних посадових осіб заходу впливу, передбаченізаконом;

• виявляють і у встановленому порядку обліковують осіб,що страждають алкоголізмом, наркоманією, венеричними захво�рюваннями, психічними розладами, хворих на СНІД, забезпечу�ють їхнє лікування, інформують про них ОВС у випадках, перед�бачених законом;

• здійснюють пропаганду медичних знань з профілактикизазначених захворювань;

• у повному обсязі оформляють медичні документи, не�обхідні для направлення хворих злісних порушників на примусо�ве лікування у спеціальні лікувально�виховні установи. Забез�печують ізоляцію і лікування осіб, що страждають психічнимизахворюваннями, схильних до суспільно небезпечних діянь.

8. Органи державного управління, підприємства, установи,організації, їхні трудові колективи:

• здійснюють профілактику правопорушень у межах своєїкомпетенції, взаємодіють із правоохоронними органами приздійсненні заходів загальної й індивідуальної профілактики;

• беруть участь у розробці комплексних програм, планівпрофілактики правопорушень, проводять роботу з їх реалізації,виховання громадян у дусі дотримання законів;

• забезпечують охорону довіреного майна, пропускний ре�жим, дотримання правил техніки безпеки, вчасно вживають за�ходів по виконанню та дотриманню профілактичних розпоряд�жень, повідомлення правоохоронних органів про причини й умо�ви, що сприяють вчиненню правопорушень тощо.


181


180


10.3. Правове регулювання попереджувальноїдіяльності органів внутрішніх справ

Діяльність з попередження злочинності передбачає її правовезабезпечення, регулювання.

Під правовим регулюванням розуміється здійснюване за до�помогою системи правових засобів (юридичних норм, правовідно�син, індивідуальних розпоряджень і ін.) нормативно�організа�ційний, результативний вплив на суспільні відносини з метоюїхнього упорядкування, охорони, розвитку відповідно до вимогекономічного базису, суспільними потребами даного соціально�го ладу. 1

Таким чином, предметом правового регулювання є суспільнівідносини певного виду.

Виникає питання, які саме суспільні відносини піддаються пра�вовому регулюванню у сфері профілактики злочинів. Відповідь наце питання залежить від того, у якому розумінні тлумачаться по�няття профілактики злочинів � широкому чи вузькому.

Якщо виходити із широкого розуміння профілактики злочинівяк сукупності заходів, що об’єктивно сприяють забезпеченнюбезпеки основних соціальних цінностей, то до предмета правово�го регулювання слід віднести чи не всі суспільні відносини, щовиникають у зв’язку з цими цінностями.

У тому випадку, коли за основу приймається обмежене тлу�мачення поняття профілактики злочинів � як цілеспрямованоїдіяльності з попередження кримінально�правових діянь, пред�метом правового регулювання виступають тільки ті суспільнівідносини, що складають у сфері цієї діяльності. При такомупідході заборони, установлювані кримінальним законом, висту�пають у вигляді переліку найбільш важливих соціальних ціннос�тей, забезпечення недоторканності яких являє собою сенс існу�вання системи профілактики злочинів. Іншими словами, кримі�нальний закон не регулює суспільні відносини в сферіпрофілактики злочинів, а окреслює межі цієї сфери, відокрем�лює її від усіх інших сфер соціального управління.

Сказане ні якою мірою не применшує загальпревентивногозначення кримінального закону. Однак одного лише проголошен�

ня деяких діянь забороненими і караними недостатньо для того,щоб забезпечити безпеку найважливіших соціальних цінностей.З цих позицій профілактика злочинів являє собою самостійнийспосіб досягнення тих же кінцевих цілей, що стоять і передкримінальним законом, а тому не може регулюватися останнім.

Застосування норм кримінального права має безперечне по�переджувальне значення. Відомо, що головна мета призначува�них відповідно до цих норм покарань полягає у тому, щоб не до�пустити або щонайменше серйозно утруднити повторне вчинен�ня злочинів підданими покаранню (приватна превенція), івплинути на інших осіб, схильних до протиправної поведінки (за�гальна превенція). Разом з тим очевидно, що безпосереднім пред�метом регулювання у таких випадках виступають суспільні відно�сини, породжені вчиненим злочином.

На відміну від цього суспільні відносини, що утворять про�філактику злочинів, складаються навколо потенційної можливостівчинення злочинів. Отже, і в даному випадку мова йде про різніпредмети і, відповідно, про різні засоби правового регулювання.

Юридичні норми, що регулюють суспільні відносини в сферіпрофілактики злочинів, перетворюють останні в правовідносини,тобто зв’язок між особами через їх суб’єктивні юридичні права йобов’язки. Таким чином, зміст правового регулювання профілак�тики злочинів полягає насамперед у визначенні прав і обов’язківусіх осіб, задіяних у даній сфері.

Аналізуючи реально існуючий стан правового регулюванняпрофілактики злочинів, слід визнати, що воно не повною міроювідповідає сформованим соціальним потребам. Багато важливихаспектів цієї діяльності ще не урегульовані правом, неспіввимір�но великою виглядає питома вага підзаконних нормативно�пра�вових актів у всій сукупності юридичних норм, що регулюютьсуспільні відносини в сфері профілактики злочинів. Зазначеніобставини послужили підставою для розробки і прийняття єди�ного закону про профілактику злочинів.

Правове регулювання профілактики злочинів, безперечно,слід розглядати у світлі положень Конституції України; воноздійснюється у трьох основних напрямках: 1) матеріально�пра�вовому; 2) процесуально�правовому; 3) організаційно�управлін�ському.

Кожен з напрямків включає ті чи інші сфери профілактики.Матеріально�правовий охоплює заходи впливу на її об’єкти,1 Алексеев С.С. Общая теория права. – М., 1981. – Т. 1. – С. 289.


183


182


що мають своєю метою запобігання злочинам, усунення причин іумов, що сприяють їхньому вчиненню, а також заходи, що забез�печують активну участь громадян у такому запобіганні.

Процесуально�правовий напрямок включає систему заходівпроцесуального, чи точніше сказати, процедурного характеру, щорегламентують порядок виявлення об’єктів попередження зло�чинів, взаємини його суб’єктів і об’єктів, порядок застосуваннязаходів впливу у відношенні останніх і т.д.

Організаційно�управлінський напрямок має своїм змістомнормативне закріплення кола суб’єктів профілактики і її об’єктів.В останньому випадку, зокрема, мова йде про те, у відношенніяких категорій осіб можливо проводити цю діяльність, які їхніознаки, які категорії необхідно ставити на облік для постійногочи періодичного нагляду за ними і попереджувального вплыву наних, якими повинні бути форми обліку цих людей і т.п.

Зі сказаного видно, що переважна більшість правових за�собів профілактики злочинів � це адміністративно�правові нор�ми, правовідносини й індивідуальні розпорядження. Багато адмі�ністративно�правових інститутів існують винятково чи переваж�но для досягнення попереджувальних цілей. Так,адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць поз�бавлення волі, має сенс тільки як засіб профілактики рецидивузлочинів; дотримання дозвільної системи утрудняє, а у деякихвипадках виключає використання в злочинних цілях зброї, боє�припасів і т.д.

Норми адміністративного права визначають правовий статусбагатьох суб’єктів профілактики злочинів. У зв’язку з цим у пер�шу чергу необхідно згадати Закон України «Про міліцію», що пред�ставляє собою основне джерело правового регулювання поперед�жувальної діяльності ОВС. У ньому, зокрема, у ст. 4 прямо вста�новлено, що “правовою основою діяльності міліції є: КонституціяУкраїни, цей Закон, інші законодавчі акти України, постановиВерховної Ради України, укази Президента України, постановиКабінету Міністрів України, нормативні акти МВС України,Міжнародна декларація прав людини, міжнародні правові нор�ми, ратифіковані у встановленому порядку”.1

Як бачимо, у зазначеному пункті Закону приведений вичерп�ний перелік джерел правового регулювання діяльності ОВС.

Не применшуючи ролі у цій діяльності норм кримінального,кримінально�процесуального й інших галузей права, буде, здаєть�ся, правильним припустити, що саме в процесі подальшого роз�витку адміністративного законодавства знайдуть своє вирішеннязадачі удосконалювання правового регулювання профілактикизлочинів.

При оцінці джерел правового регулювання суб’єктів профілак�тики злочинів, логічно було б виходити, насамперед, з наступнихкритеріїв:

Міра відповідності інститутів і норм тієї чи іншої галузі праватим принципам законності, що за своєю суттю захищають не кла�сові, а загальнолюдські, гуманістичні цінності. Такими є: “немаєправопорушення без вказівки на те у законі”, “немає правопору�шення безвинно”, “немає правопорушення без покарання”, “думкине карані”, “не можна карати двічі за те саме”, “презумпція невин�ності, відповідно до якої особа визнається невинною, доки судом небуде доведено зворотне”, “рівність усіх перед законом”, “покладан�ня обовязку доведення вини на органи обвинувачення” і ін.

Міра відповідності закону країни міждержавним договорам іміжнародно�правовим актам, прийнятим ООН.

Міра реалізації законодавством конституційних принципіввідповідальності, покарання і звільнення від нього.

Міра відповідності законодавства, його судового і доктриналь�ного тлумачення найбільш прогресивним вченням права.

Міра логічної несуперечності усередині правових систем, по�годженості їх Загальної й Особливої частин, а також усерединіцих частин.

10.4. Класифікація заходів профілактики

У кримінологічній літературі пропонуються різні підстави кла�сифікації заходів профілактики: а) за рівнем попереджувальноїдіяльності; б) за їїх механізмом; в) за обсягом; г) за змістом запо�біжних заходів; д) за суб’єктом їхнього виконання та ін.

За рівнем попереджувальної діяльності виділяють дві групизаходів – загальсоціального і спеціально�кримінологічного ха�рактеру.

1 Див.: Закон о милиции. /Приказ МВД Украины � 1991. � № 13. – 17января.


185


184


Функція загальсоціальної профілактики послідовноздійснюється на протязі усього прогресивного розвитку суспіль�ства. Загальсоціальне попередження злочинності пов’язане знайбільш значимими і довгостроковими видами соціальної діяль�ності, великими міхами розвитку економіки, забезпечення прав,свобод та законних інтересів громадян, підтримки культури і мо�ральності, зміцнення законності, соціального захисту населення.Подібні заходи не ставлять перед собою спеціальних цілей бо�ротьби зі злочинністю і попередження злочинів. Однак вони ма�ють важливий кримінологічний аспект, оскільки є основою, плат�формою спеціальної профілактики, так як їхня спрямованість навирішення задач соціального розвитку створює передумови об�меження злочинності, протидіє криміногенним чинникам, які їїпродукують.

Спеціально�кримінологічна профілактика включає заходи,спрямовані саме на усунення, ослаблення, нейтралізацію кримі�ногенних чинників, виправлення осіб, що можуть чи вже вчини�ли злочини.

Спеціальні кримінологічні заходи попередження злочинностіздійснюються державними органами, громадськими організаці�ями, приватними підприємствами, установами, іншими органі�заціями і громадянами. Саме спеціальне призначення і цілеспря�мованість на боротьбу зі злочинністю відрізняють ці заходи відзаходів загальсоціальної профілактики.

У той же час загальсоціальні і спеціальні заходи профілактикивзаємозалежні і взаємообумовлені. Вплив загальсоціальних за�ходів попередження злочинності є ефективним, якщо вони до�повнюються спеціальними заходами. Загальсоціальні заходистворюють відповідні базові передумови для реалізації заходівспеціальної профілактики.

За механізмом дії на злочинність виділяють заходи соціально�еконо�мічного характеру, організаційно�управлінські, ідео�логічні, технічні і правові заходи.

До соціально�економічних відносяться як заходи соціальногозахисту найбільш уразливих прошарків населення, так і заходиоздоровлення економіки в цілому.

Організаційно�управлінські заходи попередження злочинностіспрямовані на усунення помилок і недоліків в управлінні еконо�мікою, соціальною сферою, а також правоохоронною діяльністю,

оскільки ці помилки і недоліки є криміногенними чинниками. Догрупи організаційно�управлінських належать також заходи удос�коналювання спеціальної профілактики злочинів, її нормативно�го, інформаційного, методичного і ресурсного забезпечення.

До ідеологічних відносяться заходи попередження злочинності,що усувають чи обмежують криміногенні чинники шляхом і в ре�зультаті формування у членів суспільства моральної позиції, орієн�тованої на базові загальнолюдські цінності; заходи, що формують усуспільній свідомості нетерпимість до злочинів; заходи підвищеннязагальної, побутової, правової культури людей.

До технічних заходів відносяться різні засоди і пристосуван�ня, що утрудняють перекручування кількісних чи якісних по�казників при виробництві, реалізації, збереженні, транспорту�ванні матеріальних цінностей; фальсифікацію банківських опе�рацій; перешкоджаючі проникненню у сховища і житло з метоювчинення крадіжок, розкрадань; виникненню пожеж і т.і. (різнівимірювальні прилади, автомати для фіксування виробничихпроцесів, засоби сигналізації, автоматичні замикаючі пристрої іт.д.).

Правові заходи профілактики злочинності включають: 1) удос�коналення кримінальної, адміністративної, трудової та інших га�лузей законодавства; 2) наявність правових заборон і обмежень(наприклад, регулювання торгівлі спиртними напоями; 3) право�ву регламентацію діяльності суб’єктів профилактики; 4) вихо�вання правосвідомості, що повинне досягти рівня дотриманняправових норм за особистим переконанням; 5) вихованняпрофілактичної активності особи.

За обсягом і спрямованістю застосування запобіжних заходіввідповідно до рівнів злочинності і криміногенних чинників роз�різняють загальну, особливу та індивідуальну профілактику.

Загальні профілактичні заходи спрямовані на усунення абонейтралізацію причин і умов злочинності в цілому. Наприклад,комплекс заходів для боротьби з наркоманією слід вважати скла�довою частиною загальної профілактики злочинів, оскільки на�явний тісний зв’язок між наркоманією і злочинністю.

Особливі заходи здійснюються в межах окремих груп злочиніві груп осіб, що характеризуються негативною поведінкою.

Індивідуальна профілактика являє собою конкретизацію за�гальсоціальних і спеціальних кримінологічних заходів у відно�


187


186


шенні окремих осіб. Вона послідовно спрямована на: а) усуненнянесприятливих впливів на конкретну особу, що можуть привестидо формування антигромадської спрямованості і соціально не�схвальній поведінці; б) зміну соціально несхвальної поведінки ікорекцію орієнтацій і рис особи, які її породжують (якщо її пере�кручене формування уже мало місце); в) застосування негайнихзаходів з попередження безпосередньо підготовлюваних злочинів,припинення спроб їх вчинення.

Індивідуальна профілактика у залежності від стадій розвиткуперекручених орієнтацій і рис особи і поведінки, що їхньої вира�жає, і моменту початку попереджувальної діяльності поділяєтьсяна сім видів (етапів):

1) ранню профілактику у формі соціального захисту (допомо�ги), що полягає у виявленні й усуненні несприятливих життєвихумов конкретних осіб, до того, як вони сформували істотні пере�кручування ціннісних орієнтацій і мотивацій;

2) ранню профілактику у формі поєднання соціальної допо�моги і коригувального впливу, якщо вплив несприятливих жит�тєвих умов уже призвів до перекрученої позиції особи і соціальнонесхвальної поведінки;

3) безпосередню профілактику, коли соціально несхвальнаповедінка особи перетворилося у систематичне (кількаразове)вчинення правопорушень, характер яких указує на зростаючунебезпеку переходу на злочинний шлях;

4) профілактику безпосередньої небезпеки вчинення злочину;5) припинення на стадії підготовки чи замаху на злочин, що

включає заходи, спрямовані на те, щоб не допустити продовжен�ня вже розпочатого злочину і доведення його до кінця, а також настворення обстановки, що виключає подальшу злочиннудіяльність;

6) профілактику за фактом вчиненого злочину, що передбачаєсвоєчасне і справедливе призначення покарання з метою досяг�нення цілей загальної і спеціальної превенції;

7) профілактику рецидиву на стадії відбування покарання іресоціалізації після його відбування.

Таким чином, індивідуальна профілактика злочинівздійснюється у відношенні осіб, що:

• не вчиняли протиправних дій, але знаходяться у несприят�ливих умовах і під їх впливом можуть вчинити такі дії;

• ведуть антигромадський спосіб життя, вчиняють кримі�нально карані правопорушення, що характеризуються формуван�ням мотиву і наміру на вчинення злочину, підготовкою доконкретного злочину;

• почали вчинення злочину, але не довели його до кінця;• вчинили злочин і можуть допустити рецидив. При цьому своєчасне і повне використання можливостей кож�

ного виду (етапу) у більшості випадків усуне саму необхідністьпереходу до останнього.

За масштабом заходи попередження злочинності можуть бути:а) загально� державними; б) регіональними, тобто здійснювани�ми на території області чи регіону; в) місцевими, тобто такими,що здійснюються у межах району, населеного пункту, конкрет�ного об’єкта /мікрорайону, підприємства і т.і./.

10.5. Основні напрямки, форми і методипопереджувальної діяльності органів внутрішніх

справ

Аналіз чинного законодавства, підзаконних актів МВС, іншихдокументів дає можливість виділити основні напрямки поперед�жувальної діяльності ОВС. Такими напрямками є:

Активна участь ОВС у боротьбі зі злочинністю в сфері еконо�мічних відносин.

Профілактика особливо небезпечних і тяжких злочинів. Особ�ливе місце серед них займають організована і професійна зло�чинність, а також злочини, вчинені з особливою жорстокістю.

Боротьба з негативними соціальними явищами, що сприяютьвчиненню злочинів (пияцтво, алкоголізм, наркоманія і т.п.).

Попередження злочинності неповнолітніх.Попередження рецидивної злочинності.Діяльність по забезпеченню громадського порядку, поперед�

ження злочинів на вулицях, площах, у парках і інших громадсь�ких місцях.

Боротьба з майновими злочинами й ін.Здійснюючи свою діяльність у зазначених напрямках, ОВС

зобов’язані дотримуватися наступних основних принципів: а)


189


188


здійснення державного контролю за їхньою діяльністю; б) дотри�мання законності; в) забезпечення плановості у попереджувальнійдіяльності; г) взаємодія з іншими суб’єктами попереджувальноїдіяльності; дд здійснення контролю за ефективністю профілак�тики.

До основних методів попередження злочинності відносяться:• метод переконання;• метод стимулювання;• метод примусу. З огляду на, що дане питання досить повно висвітлене у юри�

дичній літературі, зупинимося детальніше на основних формах,що застосовуються ОВС у процесі профілактичної діяльності. Доних відносяться наступні:

• індивідуальні бесіди з особами, схильними до вчиненнязлочинів;

• застосування необхідних заходів впливу до осіб, схильнихдо вчинення злочинів (попередження, штраф, адміністративнийарешт, направлення на примусове лікування, притягнення докримінальної відповідальності);

• повна реєстрація і своєчасне розкриття злочинів, а такожрозшук злочинців;

• ведення справ профілактичного обліку на осіб, схильнихдо вчинення злочинів;

• проведення різних операцій, рейдів по вилученню анти�громадського елемента, виявленню причин і умов, що сприяютьвчиненню злочинів і вживання заходів по їх усуненню;

• розробка комплексних планів попередження злочинів;• інформування державних органів, громадських формувань

і громадян про стан злочинності, виявлених причинах і умовах,що сприяють злочинам;

• координація діяльності і надання допомоги громадськимформуванням у справі попередження правопорушень;

• проведення правової пропаганди серед населення, особли�во серед неповнолітніх і молоді й ін.

Значною мірою успіх профілактичної діяльності залежить відправильно обраної тактики, тобто від постановки проміжних, част�кових задач, від вибору конкретних прийомів їх вирішення.

Безперечно, конкретний зміст тактичних задач піддається знач�ним змінам у залежності від місця, часу і т.д.

Разом з тим можна вказати на вимоги, що у будь�якому ви�падку повинні враховуватися при постановці тактичних задач.До них відносяться:

• гнучкість профілактичної діяльності, тобто здатність вчас�но змінюватися в залежності від змін станів об’єктів профілак�тичного впливу;

• своєчасний облік і знання, де потрібно зосередити головнісили й увагу профілактичної діяльності, тобто правильно здійсни�ти регіональний (визначення адміністративно�територіальниходиниць з найменш сприятливою обстановкой), структурний(визначення тих груп злочинів, профілактиці яких потрібно при�діляти підвищену увагу), контингентний (визначення соціаль�них груп, з яких злочинці рекрутуються відносно частіше, ніж ізусього населення), галузевий і об’єктовий (визначення галузейнародного господарства і соціально�культурного будівництва,щодо найбільш уражені злочинністю), добори тактичних задачпрофілактики злочинів;

• найсуворіший реалізм, недопущення волюнтаристичнихвикривлень;

• забезпечення науковості тактики попередження;• підтримка співвимірності між наміченими профілактични�

ми заходами й очікуваним від цих заходів ефектом і ін.

10.6. Взаємодія органів внутрішніх справ з іншимисуб’єктами профілактики

Взаємодія, стосовно профілактики злочинів, представляє про�цес здійснення сукупних, погоджених, скоординованих дійсуб’єктів попереджувальної діяльності, що дозволяють не допус�тити з боку антигромадсько спрямованих осіб вчинення злочинів.

Таким чином, це не сприяння, не взаємодопомога і не само�стійна дія (як іноді трактують взаємодію окремі автори), а спря�мована державними органами, погоджена за метою, часом і місцемспільна, взаємозалежна керована діяльність двох рівноправних,самостійних суб’єктів, які функціонально забезпечують досяг�нення наміченого результату.

До основних форм взаємодії ОВС з іншими правоохороннимиорганами відносяться:


191


190


• спільне вивчення стану злочинності й інших правопору�шень на території обслуговування і практики боротьби з ними;

• розробка і реалізація спільних заходів щодо попередженнязлочинів і інших правопорушень;

• спільні перевірки окремих питань стану боротьби зі зло�чинністю на окремих об’єктах;

• спільні виїзди в населені пункти, навчальні заклади, напідприємства й в організації для надання допомоги з поперед�ження злочинів і інших правопорушень;

• спільні заходи щодо обміну досвідом попереджувальноїдіяльності і підвищенню рівня кваліфікації співробітників пра�воохоронних органів;

• спільне обговорення підсумків роботи і результатів вико�нання заходів щодо попередження правопорушень (міжвідомчінаради);

• обмін інформацією, що представляє взаємний інтерес. До основних форм взаємодії ОВС із громадськими організація�

ми можна віднести наступні:• взаємне інформування про злочини й інші правопорушення;• спільна розробка і реалізація різних операцій і рейдів, спря�

мованих на попередження правопорушень;• спільна організація правової і виховної роботи серед насе�

лення;• надання методичної й організаційної допомоги громадсь�

ким організаціям з боку ОВС і ін.Безумовно, даний перелік форм взаємодії ОВС з іншими

суб’єктами попереджувальної діяльності, не є вичерпним. У про�цесі удосконалення цієї діяльності він може доповнюватися ізмінюватися.

10.7. Облік і оцінка результатів діяльності органіввнутрішніх справ з попередження злочинів і інших

правопорушень

Слід відзначити, що сформована система оцінки діяльностіспівробітників і підрозділів ОВС, не витримує ніякої критики,оскільки вона передбачає наявність значної кількості критеріїв,що їх просто немислимо усі виконати. В основному береться аб�

солютне статистичне порівняння, а також найбільш високі по�казники того чи іншого органу. Безумовно, що при такій оцінці,немає можливості правильно, абсолютно обєктивно оцінити іпорівняти роботу тієї чи іншої служби ОВС.

Вбачається логічним, що система оцінки діяльності службипрофілактики повинна відповідати наступним вимогам:

Ґрунтуватися на показниках статистичної звітності.Виражатися у відносних показниках, що дозволяють порівню�

вати результати роботи міськрайорганів міліції.Містити мінімально необхідну кількість оціночних критеріїв.Забезпечувати простоту і наочність підрахунку результатів

роботи.


192


Навчальне видання

ãÛËÎÓ ¬.≤., ÃËı‡ÈÎÓ‚ Œ.™., fl‡ Œ.—.

ã–»Ã≤ÕŒÀŒ√≤fl:«¿√¿À‹Õ¿ ◊¿—“»Õ¿

ã”–— À≈ã÷≤…

Навчальний посібник

Редактор: Білокурський Сергій ПетровичКоректор: Наслєдова Тетяна АнатоліївнаВерстка: Василенко Людмила ГеннадіївнаДизайн обкладинки: Сидоренко Марія Олексіївна

Підписано до друку 14.01.2006 р.Формат 84х108/32. Друк офсетний. Папір офсетний.Гарнітура NutonC. Ум друк.арк.10,08. Обл.вид., арк. 12,00Наклад 1000 примір. Зам №

Видавництво “Кондор”Свідоцтво ДК №1157 від 17.12.2002 р.

03057, м.Київ, пров.Польовий,6,тел./факс: (044) 456�60�82, 241�83�47.

Documents

КРИМІНОЛОГІЯ ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНАlibrary.nlu.edu.ua/POLN_TEXT/KNIGI/KONDOR1/... · 1 Київ 2006 Курило В.І., Михайлов О.Є., Яра О.С