Практичне заняття № 8

Тема: Транспортні катастрофи, їх медико-тактичнахарактеристика. Лікувально-евакуаційні заходи в осередку транспортних аварій і

катастроф.

Транспортні катастрофи

Катастрофа — раптове порушення технологічних процесів, або надзвичайне явище природи, що призводить до людських жертв або завдає шкодиздоров’ю групі людей, що одночасно потребують екстреної медичної допомогиабо захисту від шкідливих факторів зовнішнього середовища.

Уражуючі фактори при транспортних катастрофах можна поділити на загальні (характерні для усіх видів транспорту) і специфічні (характерні лишешля конкретного виду транспорту). Наприклад, специфічним уражуючим фактором під час авіакатастрофи є дія гіпоксії та вибухової декомпресії тощо.Загальні уражуючі фактори транспортних катастроф:— механічні (динамічні) ураження (травми тощо);— термічні ураження (опіки тощо);— хімічні ураження (отруєння тощо);— психічні ураження, психоемоційні розлади тощо.Загальні втрати при транспортних катастрофах (як і в інших випадках)подіїяють на такі два види:1) безповоротні (постраждалі, які загинули до надання медичної допомо¬ги та зникли безвісти);2) медико-санітарні (уражені і хворі, які втратили працездатність і потребують медичної допомоги та доставлені на лікування до медичних пунктіві закладів).Структуру за видами уражень важко прогнозувати у зв’язку зі значноюваріабельністю катастроф. Разом з тим, треба враховувати, що нааеро-, заліз¬ничних, морських (річкових) та автовокзалах на досить малій території зібрана значна кількість транспортних об’єктів з пасажирами та вантажами, у томучислі з вибухонебезпечними, сильнодійними отруйними речовинами (СДОР),радіоактивними речовинами (РР). Значна кількість людей перебуває на перонах, у вокзалі; як правило, це недалеко від міських будівель з великою щіль¬ністю заселення людьми, що може сприяти зростанню безповоротних втрат.Залежно від чисельності потерпілих визначають п’ять категорій тран¬спортних катастроф (за ступенем медичних наслідків):I — до 5 осіб;II — 6—15 осіб;ПІ — 16—ЗО осіб;IV —31—50 осіб;

V — понад 50 осіб.

Смерть унаслідок травмування настає в один з трьох періодів.Перший пік летальності припадає на час травмування, коли смерть настаєпротягом перших секунд або декількох хвилин від моменту травми, що першза все зумовлено тяжкістю травматичних ушкоджень життєво важливих органів, таких як мозок, серце» великі судини. У більшості випадків такі ушкодження фатальні, хоча швидко розпочате лікування на місці пригоди можеврятувати деяку частину хворих. У цей період гине близько 60 % постражда-лих унаслідок ушкодження:а) стовбура головного мозку;б) значного ушкодження спинного мозку;в) серця;г) аорти або інших магістральних судин.Другий пік летальності припадає на проміжок часу від декількох хвилиндо декількох годин з моменту травми, коли частота летальних наслідків можебути зменшеною за рахунок профілактики та лікування вентиляційної, геміч-ної та тканинної гіпоксії шляхом проведення штучної вентиляції легень, спи¬нення зовнішньої та внутрішньої кровотечі, поповнення об’єму циркулюючоїкрові та відновлення перфузії тканин. На цьому етапі причиною смерті є:а) субдуральні та епідуральні гематоми;б) гемопневмоторакс;в) розрив селезінки;г) розрив печінки, нирок, відрив органів;ґ) політравми з ушкодженням органів грудної та черевної порожнин;д) опіки органів дихання, поєднані з опіками шкіри великої площі ушко¬дження тощо;е) перелом кісток таза або поєднані ушкодження зі значною крововтра¬тою.Третій пік летальності виникає через декілька днів та тижнів з моменту травми зазвичай від поліорганної недостатності та сепсису. На цьому етапіпричиною смерті є: а) опіки Ш—IV ступеня з великою площею ушкодження;б) ушкодження органів дихання;в) розриви органів черевної порожнини тощо.Якщо транспортна катастрофа сталася за межами міста, населених пунктів або у віддалених районах України, перед тими, хто залишився здоровим,та перед тими, хто постраждав, постають деякі завдання, від розв’язання якихзалежатиме збереження здоров’я, життя та виживання в цілому. Це:— переборення стресового стану, спричиненого екстремальною ситуацією;— надання першої меди^іної допомоги в порядку само- та взаємодопомоги;— захист від несприятливої дії зовнішнього середовища;— задоволення потреби організму у воді та їжі;

— визначення свого місця перебування;— встановлення зв’язку (навіть через супутник Землі) та сигналізації;— необхідність автономного існування тощо.У цих умовах надання першої медичної допомоги набуває особливого значення для збереження життя та виживання.

До специфічних уражуючих факторів автошляхових катастроф належать:1) виникнення сумарного травмівногоефекту (прямо пропорційно швидкості руху)при зіткненні з іншими транспортними засобами або штучною чи природною пе¬решкодою;2) ураження агресивними елементамиоб’єкта, з яким відбулося зіткнення, або факторами зовнішнього середовища (водою, боло¬том тощо).

Алгоритм допомоги приДТП:

— відчинити дверцята салону автомобіля;— переконатися, що водій та пасажири живі, і вступити в контакт; якщоводій не контактує, визначити пульс на сонній артерії (голову водія неповертати) та інші ознаки життя (реакцію зіниць, температуру тіла надотик, наявність кровотечі тощо);— зняти ремені безпеки;— надіти шийний комірець (корсет для шийних хребців);— максимально відхилити спинку сидіння водія назад, притримуючиголову і тулуб на одній осі, якщо є ушкодження кінцівок з артеріальною кровотечею, накласти джгут, переконатися, що нижні кінцівки неушкоджені та не затиснуті двигуном.

Якщо немає шийного комірця і той, хто надає допомогу, не впевнений увідсутності ушкодження шийного відділу хребта, то необхідно виконати такідії:

рятувальник стає ліворуч або за спиною водія (при максимальному відхиленні спинки сидіння), заводить свої руки у пахвові ділянки потерпілого так,щоб ліва рука вільно дістала нижню щелепу голови потерпілого;

праву рукупроводить через пахвову ділянку потерпілого, бере його зігнуту в лікті лівуруку і добре фіксує в променево-ліктьовій ділянці;

одночасно підставляє своєправе плече (надпліччя) і фіксує до нього голову потерпілого (за нижню щелепу своєю лівою рукою), не змінюючи прямої осі (голова—шия—тулуб; , готує до витягування.Одночасно помічник рятувальника відчиняє протилежні дверцята, звільняє нижні кінцівки і вони обережно (одночасно вдвох) повертають потерпілого, кладучи ноги на сидіння пасажира, дотримуючи правила прямої осі:голова—тулуб—кінцівки;

виймати потерпілого із салону автомобіля бажано втрьох;

хтось один підводить ноші під таз потерпілого, якого піднімає інший рятувальник, тримаючиза руки потерпілого в замку;

з протилежнихдверцят помічник допомагає покласти ногина ноші, пам’ятаючи, що вони можуть бутиушкоджені. Тому важливо їх підтримувати ікласти на ноші в одному положенні.

Якщо рятувальник один і переконаний,що ушкодження шийного відділу хребта танижніх кінцівок немає, витягування потерпілого із салону автомобіля проводиться в томусамому алгоритмі:

рятувальник відчиняє максимально дверцята; знімає ремені безпеки; відсовує сидіння водія та максимально відкидає спинку назад; фіксує потерпілого рукамишляхом підведення їх під пахвові ділянки,

стоячи збоку або позаду; і захоплює лівоюрукою зігнуту в ліктьовому суглобі верхнютретину

передпліччя потерпілого; а правою —ділянку променево-зап’ясткового суглоба; обережно витягує потерпілого із салону автомобіля; легенько з ним присідає,кладучи його на ноші або підготовлену тверду

поверхню.

При значній кількості потерпілих (10—15 осіб) лікар бригади швидкої медичної допомоги проводить сортування потерпілих. Лікар визначає чергу (перша, друга) і спосібевакуації (у положенні лежачи на ношах або на боці) івиділяє середнього медичного працівника для супроводу тих, кого евакуюють.

Допомога у разі травм:

1) оцінити критерії свідомості (шкала Глазго);2) відкрити дихальні шляхи (висунути нижню щелепу без закидання голови) з одночасною іммобілізацією шийного відділу хребта за допомогою шийного комірця;3) очистити дихальні шляхи від крові, блювотних мас, сторонніх тіл задопомогою відсмоктувача;

4) підтримувати дихання відповідної частоти та глибини: призначитиінгаляцію кисню 10—12 л за хвилину, якщо потерпілий у притомному стані;провести штучну вентиляцію за допомогою дихального мішка, якщо потерпілий не дихає (10—12 л за хвилину), почати слід з режиму гіпервентиляції;5) оглянути грудну клітку, звільнити її від одягу для виявлення відкритих ран, стежити за рухами грудної клітки в обидві фази дихання;6) здійснити аускультацію легенів для оцінювання адекватності диханняі правильного проведення вентиляції;7) оцінити кровообіг: встановити джерело зовнішньої кровотечі та спинити її; визначити пульс на сонних артеріях у дітей старшого віку, на плечовій —у дітей молодшого віку (частота, наповнення); оцінити системну перфузію:визначити пульсацію на нижніх кінцівках, температуру шкіри на кінцівках,капілярний пульс;8) надіти шийний комірець (правильно підібраний); фіксувати голову руками;9) іммобілізувати всі наявні переломи;10) іммобілізувати потерпілого транспортувальною дошкою (фіксація го¬лови руками залишається постійною) — першою іммобілізують грудну клітку,далі — таз, таз, потім — нижні кінцівки, голову; 11) визначити життєво важливі показники: за необхідності доповісти черговому лікареві про свої дії і механізм травм;12) підготуватись до транспортування пацієнта;13) здійснити ендотрахеальну інтубацію (фіксація голови руками залишається постійною, надіти шийний комірець) при: зупинці дихання; порушенняхдихання, які зменшують постачання кисню, незважаючи на проведені заходи;комі (менше ніж 8 балів);14) за наявності або підозрі на шок — налагодити внутрішньовенний доступ, використовувати ізотонічний розчин натрію хлориду (бажано теплий);15) за наявності або підозрі на шок — внутрішньовенні вливання ізотонічного розчину натрію хлориду 20 мл на 1 кг маси тіла; їх можна повторити,якш;о системна перфузія не поліпшиться;16) перевіряти загальний стан потерпілого і всі життєво важливі показники;17) якщо дозволяє час і немає загрози для життя потерпілого, провестиповторний огляд («з голови до п’ят») для виявлення додаткових ушкоджень таїх лікування;18) зібрати анамнез.

Послідовність дій бригади швидкої медичної допомоги на місці пригоди:

1) перевірити безпечність місця пригоди, за потреби звернутися за допомогою до фахівців рятувальної служби або міліції;2) визначити кількість постраждалих, механізм травмування, джереланебезпеки в навколишньому середовищі тощо. Обов’язково використовуватизасоби індивідуального захисту, працювати в гумових рукавичках, масці; 3) визначити потреби і якщо необхідно викликати додаткові бригадишвидкої медичної допомоги.Огляд місця події не має затримувати надання медичної допомоги, а бригада швидкої медичної допомоги завжди має приділяти увагу

особистій безпеці та дотримувати правила: «Швидка допомога не спричинює на місці подіїнові жертви».

Тема: Аварії на АЕС і радіаційно-небезпечних об’єктах, їх медико-тактична характеристика. Техніка безпеки.

Перша фаза аварії (рання, або гостра) — це фаза тривалістю від декількох годин до одного-двох місяців після початку аварії, яка включає такі події:а) газоаерозольні викиди і рідинні скиди радіоактивного матеріалу з аварійного джерела;б) процеси повітряного переносу та інтенсивної міграції радіонуклідів;в) радіоактивні опади і формування радіоактивного сліду.

У період ранньої фази аварії за наявності значних викидів радіоізотопів йоду виділяють йодний період аварії, протягом якого існує серйозна загрозанадходження в організм людини цих радіонуклідів інгаляційно та з продуктами харчування і, як наслідок, опромінення щитоподібної залози» особливоу дітей.Усі види втручань в період ранньої фази мають терміновий характер.Друга фаза аварії — середня, або стабілізаційна, фаза, яка починається через 1—2 міс. і завершується через 1—2 роки після початку радіаційної аварії,під час якої відсутні (через радіоактивний розпад) недовговічні радіоізотопи телуру, йоду, барію і лантану, але у формуванні у-поля зростає роль цирконію,ніобію, ізотопів рутенію, цезію.Основними джерелами внутрішнього опромінення у середній фазі аварії є радіоізотопи цезію і стронцію , які надходять з продуктами харчування, що вирощені на радіоактивно забруднених територіях.До особливостей середньої фази належать:— порівняно швидке зниження рівня у-випромінювання на місцевості майже в 10 разів (через 1 рік після початку цієї фази);— переважний тип зараження коренеплодів сільськогосподарської продукції над рослинами поверхневого типу.Третя фаза аварїі — це фаза, яка починається через 1—2 роки після початку аварії, коли основним джерелом зовнішнього опромінення стає цезій,що випадає на ґрунт, і внутрішнього — у продуктах харчування, яківиробляються на заражених цими радіонуклідами територіях. Період пізньої фази аварії довгостроковий і несе великі затрати.Від фази (етапу) розвитку ядерної аварії залежать шляхи радіаційного впливу на конкретні категорії опромінюваних осіб. Знання цих шляхів дає змогу правильно визначити адекватні контрзаходи з метою радіаційного захисту.У ранню фазу розвитку ядерної аварїі можливі такі шляхи опромінення:

а) зовнішнє опромінення від радіоактивної хмари аварійного викиду; зовнішнє опромінення від шлейфу опадів з радіоактивної хмари; зовнішнє опромінення від радіонуклідів, які випали на ґрунт та інші поверхні;б) інгаляційне опромінення від вдихання радіонуклідів, які містяться ушлейфі; опромінення від радіоізотопів йоду, які надходять інгаляційно, з продуктами харчування та питною водою; інгаляційне опромінення за рахунок надходження радіонуклідів при їх вторинному піднятті вітром;в) контактне опромінення від зараження радіонуклідами шкіри, одягу та інших поверхонь;г) внутрішнє опромінення від споживання радіоактивно заражених продуктів харчування та води. Можливе і зовнішнє опромінення персоналу аварійного об’єкта та осіб,які беруть участь у ліквідації наслідків аварії (в межах аварійного об’єкта),від зруйнованого або пошкодженого ядерного реактора та фрагментів активної зони, викинутих вибухом на територію станції, а також від факела радіоактивного викиду.У середню фазу аварії шляхами опромінення є:а) зовнішнє опромінення від радіонуклідів, які випали на ґрунт;б) інгаляційне опромінення за рахунок надходження радіонуклідів при їх вторинному піднятті вітром;в) внутрішнє опромінення БІД споживання радіоактивно заражених продуктів харчування та води.У пізню фазу радіонукліди надходять в основному при споживанні радіоактивно заражених продуктів та води.

Фактори ураження аварій на радіаційно небезпечному об’єкті. При аваріях на радіаційно небезпечному об’єкті діятимуть ті самі фактори, ш;о й привибуху атомної бомби.

Ударна хвиля. Утворюється за рахунок величезної енергії, що виділяється в зоні реакції, де виключно висока температура і тиск, що досягає мільярдіватмосфер.В осередку ядерного ураження виділяють чотири зони руйнування, спричинених ударною хвилею:1) зона повних руйнувань — займає 10 % території дії ударної хвилі, характеризується руйнуванням будівель до основи і суцільними завалами

вулиць. Тиск становить 0,5—1 кг/см^. До 75 % сховищ зберігається. Пожежі увигляді тління;2) зона сильних руйнувань — займає 10 %, характеризується руйнуванням будинків до першого поверху, суцільними і місцевими завалами вулиць.Сховища і укриття зберігаються. Тиск — 0,3—0,5 кг/см^. Суцільні і масові пожежі;3) зона середніх руйнувань — займає 15 % і характеризується руйнуванням верхньої половини будівель, окремими місцевими завалами. Захисні споруди зберігаються повністю. Тиск — 0,2—0,3 кг/см^. Суцільні і масові пожежі;4) зона слабких руйнувань — займає 65 % територіїміста в радіусі дії ударної хвилі . Характерне руйнування покриття будівель, віконних рам, дверей тощо. Тиск —0,1—0,2 кг/см^. Пожежі.Характер і ступінь ураження залежать від потужності вибуху, відстані від епіцентру, метеоумов, а такожвід місця перебування людини (у будинку, на відкритій місцевості) і положення тіла (лежачи» сидячи, стоячи).Украй тяжкі контузії і травми у людей виникають при надмірному тискові — 1 кг/см^. Ураження середнього ступеня тяжкості — при 0,4—0,6 кг/см^.Ураження легкого ступеня тяжкості — при 0,2—0,4 кг/см^.

Світлове випромінювання. За своєю природою світлове випромінювання ядерного вибуху — це сукупність видимого світла і близьких до нього заспектром ультрафіолетових і інфрачервоних променів при температурі 8000—10 ООО °С. Тривалість світлового випромінювання залежить від потужності ядерного вибуху: при вибуху боєприпасів 20 кт (кілотонн) — З с, 1 Мт (мегатонн) — 10 с.Унаслідок дії світлового випромінювання у будівлях виникають пожежі,характер яких залежить від зон руйнування.Дія світлового випромінювання на людей призводить до опіків відкритихчастин тіла, сітківки ока, тимчасового засліплення.Проникна радіаі^ія (іонізаційне випромінювання) — це потік а-, р-, у-,нейтронного випромінювання, а- і (3-Частинки мають малу довжину пробігу і не впливають на іонізацію. Така радіація характеризується дозою, потоком нейтронів і щільністю потоку.Інтенсивність проникної радіації вимірюється в рентгенах, мілірентгенах, мікрорентгенах, що належать до експозиційних доз.Рентген — така доза іонізаційного випромінювання, яка в 1 см^ сухого повітря при температурі О 'С і тиску 760 мм рт. ст. утворює 2,08 млрд пар іонів. Похідними одиницями рентгена є мілірентген (1 мР = ІО^Р, або одна тисячна рентгена), мікрорентген (1 мкР = ІО^Р, або одна мільйонна рентгена).Поглинута доза в системі СІ вимірюється в зтреях (Гр), позасистемна — в радах (рад; радіаційно-адсорбована доза) — це така кількість іонізаційного випромінювання будь-якого виду, при дії якого кілограм опроміненої маси отримає кількість енергії, що дорівнює 0,01 Дж (джоуля).Грей — це поглинута доза опромінення, яка дорівнює енергії в один джоуль, поглинутої одним кілограмом біологічної речовини. 1 гр = 100

рад.Бер — біологічний еквівалент рада. 1 бер — доза іонізаційного випромінювання, яка створює в живому організмі такий самий біологічний ефект, як доза в 1 рад рентгенівського або у-випромінювання.Зіверт — це поглинута доза, яка при опроміненні дає такий самий біологічний ефект, як 1 Гр поглинутої дози рентгенівського або у-випромінювання.1 бер = 0,01 Зв; 1 Зв - 100 бер; 1 Гр = 1 Зв.При дії випромінювання біомолекули, що поглинають енергію, іонізуються і збуджуються, пошкоджуються і перетворюються на активні радикали(радіотоксини). Радіотоксини виходять із опроміненої тканини, попадають улімфу, кров і переносяться до неушкоджених тканин, проникають всерединуклітини і чинять свою радіометричну дію. Головним в дії іонізаційного випромінювання є ушкодження ядерних структур дезоксирибонуклеїнової кислоти(ДНК), ДНК функціонує в складному комплексі хроматину, ядерної мембрани, яка надзвичайно чутлива до дії іонізації. Коли мембрана змінюється, цепризводить до порушення ферментної системи. Радіотоксини діють на ядро,хромосоми, хроматин, ДНК, і утворюються клітини з мікроядрами, дегенеративним мітозом, утисканням хроматину. Настають морфологічні зміни в клітинах тканин.Іонізаційні промені діють на полісахариди — гіалуронову кислоту, якарозпадається і ушкоджує мембрану і з’єднувальні тканини. Дія на білки проявляється розривом водневих зв’язків, сульфгідрильних містків, що призводить до порушення імунної системи. При дії на ліпіди порушуються біомембрани, від яких залежать функції ядра, мітохондрії, лізосоми.

Залежно від рівня поглинутої дози при одноразовому тотальному опроміненні розрізняють чотири ступені тяжкості гострої променевої хвороби:1) легкий — 1—2 Гр (100—200 Р);2) середній — 2—4 Гр (200—400 Р);3) тяжкий — 4—б Гр (400—600 Р);4) украй тяжкий — понад 6 Гр (600 Р).

Радіоактивне забруднення місцевості виникає в результаті випадіння радіоактивних речовин із хмари ядерного вибуху. Це непрореагована частина ядерного пального (уран, плутоній), продукти поділу речовин, які є складовими ядерного пального (до 400 радіоактивних ізотопів 36 хімічних елементів:цезій-134 і 137, плутоній-238, 239, телурій-132 — з періодом

напіврозпаду до десятків років; цезій-135 — тисячу років тощо), а також часточки радіоактивного ґрунту внаслідок дії потоку нейтронів ядерного вибуху (натрій, кремній,йод та ін.). Період напіврозпаду хімічних елементів з наведеною радіацією становить від декількох годин до декількох діб. Так, йод-131 найнебезпечнішийв момент вибуху.Випромінювання радіоактивних речовин складається з трьох видів частинок: а, |3, і у. Найбільшою проникною спроможністю володіють у-частинки.У повітрі вони проходять шлях у декілька сотень метрів. |3-Частинки пролітають декілька метрів, а а-частинки — декілька сантиметрів. Тому основнузагрозу для людей при радіоактивному забрудненні місцевості становлять Р- і у-частинки.

Електромагнітний імпульс. Під час вибухів виникають електромагнітні поля, що створюють імпульсні електричні струми і радіовипромінювання в повітряних, кабельних лініях, в антенах радіостанцій, які навіть на великих відстанях зумовлюють ушкодження електронної та радіоапаратури, ураження людей.Радіоактивними речовинами (РР) називають сполуки, у складі яких є радіоактивні ізотопи різних елементів (радіонукліди), які внаслідок внутрішньої нестійкості і самочинного розпаду атомних ядер випромінюють іонізаційне випромінювання.Радіоактивні речовини поступово осідають на поверхні землі (води), створюють ділянки забруднення, що па^шъзло'хъся радіоактивним слідом.

На слідірадіоактивної хмари виділяють п’ять зон :1) зона Г — зона надзвичайно небезпечного забруднення, на зовнішній межі якої протягом першого року після аварії доза опромінювання становить5000 рад, а потужність дози випромінювання на зовнішніймежі через 1 год після ядерноговибуху — 14 рад/год;2) вона В — зона небезпеч¬ного забруднення, доза опромінення — 1500 рад, на зовнішніймежі відповідно — 4,2 рад/год;3) зона Б — зона сильного забруднення — 500 рад та1,4 рад/год;4) зона А — зона помірного забруднення — 50 рад та 140мрад/год (мілірад);5) зона М — зона радіаційноїнебезпеки — 5 рад та 14 мрад/год. Природні процеси безперервного розпаду радіоактивних продуктів на забрудненій місцевості призводять до зниження рівня радіації. Встановлено, що рівень радіації знижується в 10 разів при семикратному збільшенні часу. Так,якщо через 1 год після вибуху рівень радіації становитиме — 100 Р, то через 7 год він зменшиться в 10 разів і становитиме 10 Р, через 49 год — 1 Р, через2

тиж, — ОД Р.

Залежно від меж поширення радіоактивних речовин і радіаційних наслідків виділяють такі три види радіаційних аварій:

а) локальні — радіаційні наслідки обмежуються однією спорудою, будівлею;6) місцеві — радіаційні наслідки обмежуються територією радіаційно небезпечного об’єкта;в) загальні — радіаційні наслідки поширюються за межі території радіа-ційнонебезпечного об’єкта, а також — за межі держави.

Зони радіоактивної небезпеки на слі¬ді радіоактивної хмари: 1 — потужність дозивипромінювання через 1 год після аварії (ви¬буху); 2 — доза випромінювання за перший рікпісля аварії (вибуху)

Фактори ураження ядерного вибуху

У зонах радіоактивного забруднення місцевості під час аварій на АЕС наявні два основні фактора радіаційної небезпеки:а) зовнішнє опромінення — від радіонуклідів, що містяться у повітрі в момент проходження радіоактивної хмари, переважно від радіоактивних опадів,що випали на землю; у цьому разі відбувається загальне опромінення всьоготіла людини, яке з часом зменшується; б) внутрішнє опромінення — унаслідок вдихання радіонуклідів із хмари викиду, тих, що потрапили з опадів на місцевості в повітря, і тих, що потрапили в організм людини із забрудненими радіоактивними речовинами водою і їжею. Це призводить до опромінення окремих органів і тканин тіла і справляє менший вплив, ніж загальне у-опромінення. Основна небезпека для людини — це зовнішнє опромінення (60 % річного опромінення). Співвідношення у-фону і поверхневих компонентів на шкірі(р-випромінювання) дорівнює 1 : 10—1 : 20. Потужність дози випромінювання від уражених людей у зоні аварії може сягати 1—-2 Р/год. Вони є точковими джерелами випромінювання для медичного й іншого персоналу, який їх обслуговує, проте не становлять для них серйозної небезпеки, оскільки контактз ураженими, як правило, короткочасний (огляд, виконання процедур тощо).Крім того, унаслідок розпаду радіонуклідів рівень випромінювання від хворих поступово зменшується.При інкорпорації радіонуклідів через органи дихання, травний канал (з водою, продуктами харчування) і через ранові (опікові) поверхні вони швидко потрапляють у кров (легкорозчинні радіоактивні речовини) й осідають у троп-них для них органах і тканинах. При їх розпаді (3-частки безпосередньо впливають на молекули клітин органів і тканин, спричинюючи тією чи іншою міроюпатологічний процес. У скелеті локалізуються переважно кальцій, стронцій. радій, плутоній; у печінці — церій, лантан, плутоній тощо; рівномірно розпо діляються по органах і системах — тритій, вуглець, інертні гази, цезій тощо. У випадку комбінованого впливу радіаційного фактора (зовнішнє опромінення, внутрішнє надходження радіоактивних речовин) переважним є загальне зовнішнє опромінення.

Медичні наслідки опромінення у людини можуть бути різноманітними,причому зміни виникають як у опроміненого, так і у його нащадків. Розрізняють соматичні (нестохастичні) ефекти — ранні або пізні, що спостерігаються при опроміненні організму (гостра і хронічна променева хвороба, опіки шкіри) і ймовірні (стохастичні) — передчасне старіння організму (зменшення тривалості життя), хвороби крові, злоякісні пухлини й генетичні ефекти, що розвиваються внаслідок радіаційного впливу на зародкові клітини організмуі виявляються у нащадків. Пізні (пухлинні) і генетичні ефекти мають такожімовірний (стохастичний) характер.У прояві ранніх соматичних (нестохастичних) ефектів помітна чітка залежність від дози опромінення з наявністю мінімгшьної дози, яка є граничною.Доведено, що зовнішнє у-випромінювання в діапазоні 0,5—1 Гр (50—100 рад) спричиняє нерізко виражені зміни в показниках крові (зниження кількості тромбоцитів і лейкоцитів) і системи вегетативної дизрегуляції.

Гостра променева хвороба (ГПХ)

Гостра променева хвороба (ГПХ) — гостре полісиндромне захворювання, що розвивається після одноразового, повторного або тривалого (протягомкількох годин або днів) зовнішнього опромінення, внутрішнього опроміненнявсього організму, при змішаному опроміненні глибоко проникним іонізаційним випромінюванням в дозі більше 1 Гр. Клінічна форма хвороби і ступінь їїтяжкості залежать від дози опромінення. Характерною особливістю перебігу типової кістковомолкової форми гострої променевої хвороби є її фазність.Розрізняють чотири періоди в перебігу захворювання:1) початковий період (період первинних реакцій на опромінювання);2) прихований (латентний; період явного благополуччя);3) період розпалу (період виражених клінічних проявів);4) період відновлення.

Клінічні форми гострої променевої хвороби залежно від величини поглинутої дози

Клінічні прояви первинної реакції залежно від поглинутої дози

Діагносітика ступеня тяжкості гострої променевої хворобиу латентний період

Показники иериферійної крові залежно від ступеня тяжкості в латентний період

Діагностика ступеня тяжкості гострої променевої хвороби в період розпалу, потреба в наданні медичної допомоги

ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ РАДІАЦІЙНИХ УРАЖЕННЯХ

Першу медичну допомогу надають у вигляді само- або взаємодопомоги, атакож силами формуваннь Державної служби медицини катастроф.

Заходи першої домедичної допомоги:1. Захист органів дихання, зору та шкіри від безпосередньої дії факторівураження аварій на радіаційно небезпечних об’єктах, шляхом використання засобів індивідуального захисту (одягають протигаз, респіратор, ватно-марлеву пов’язку).2. Якнайшвидше виведення (винесення) потерпілого з осередку ураження.3. проведення часткового санітарного оброблення відкритих ділянок тілапроточною водою з милом; дезактивація одягу, взуття та ін.4. Вживання у середину:а) радіозахисних препаратів;б) застосування протиблювотного засобу.

При радіаційних опіках потерпілим накладають багатошарову асептичну пов’язку, опікову поверхню рани промивають ізотонічним розчином натріюхлориду або риванолу, відправляють у спеціалізований заклад.6. Евакуація в загін першої медичної допомоги або лікувальний заклад. Екстрена «йодна профілактика». Для профілактики радіаційного впливу радіоізотопів йоду застосовують препарати стабільного йоду, які ефективнозапобігають накопиченню радіоізотопів у щитоподібній залозі і сприяють їхвиведенню з організму. Для йодної профілактики застосовують калію йодиду таблетках або водно-спиртовий розчин йоду. Для дорослих і дітей старших 2 років рекомендується приймати калію йодид в таблетках у дозах по 125 мг,для дітей молодших 2 років — по 40 мг після їди разом із киселем, чаєм абоводою 1 раз на день протягом 7 діб. При цьому досягається практично 100 %захист. Водно-спиртовий розчин йоду (5 % йодну настойку) рекомендують вживати дітям старших 2 років і дорослим по З—5 крапель на склянку молока абоводи після їди тричі на день протягом 7 діб. При цьому досягається практично100 % захист. Молоко не має містити ізотопів йоду. Для дітей до 2 років 5 %настойку йоду застосовують по 1—2 краплі на 100 мл молока або поживної суміші тричі на день протягом 7 діб.

Заходи першої медичної допомоги:1) медичне сортування з метою визначення необхідності проведення спе¬ціалізованого (санітарного) оброблення, терміновості й обсягу меди^іної допомоги, засобів евакуації;

2) часткове санітарне оброблення;3) застосування радіозахисних і протиблювотних засобів;4) застосування антибіотиків;5) використання серцево-судинних і заспокійливих засобів;6) призначення дезінтоксикаційних засобів тощо;7) евакуація в спеціалізовані лікувальні засоби.Режими радіаційного захисту — це порядок дій людей, застосування засобів і способів захисту в зонах радіоактивного зараження, що передбачають максимальне зменшення можливих доз опромінення.Режими радіаційного захисту населення включають три основні етапи:I етап — укриття населення в захисних спорудах; у загерметизованихприміщеннях — не менше 4 год;II етап — наступне укриття населення в будинках і протирадіаційнихукриттях;III етап — проживання населення в будинках з обмеженим перебуван¬ням на відкритій місцевості протягом 12 год на добу.

ОСНОВНІ ЗАХОДИ РАДІАЦІЙНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯОсновною метою заходів захисту є:— повідомлення відповідних органів про виникнення аварії;— локалізація викиду й утворюваного ним забруднення;— екстрена оцінка радіаційної обстановки й очікуваних доз опроміненнянаселення;— повідомлення населення про впровадження конкретних заходів захисту;— виявлення потерпілих і надання їм медичної допомоги;— укриття населення в приміщеннях (обмеження вентиляції, усуненнящілин); — захист органів дихання від радіоактивних аерозолів;— профілактичне вживання стабільного йоду, евакуація населення;—

захист тіла;— індивідуальна дезактивація (санітарне оброблення, зміна одягу);— обмеження і контроль доступу врайон радіоактивного зараження;— проведення радіаційного контролю; — забезпечення населення незабрудненими продуктами харчування;—

дезактивація харчових продуктів;— дезактивація населених пунктів і території;— проведення агротехнічних, агромеліоративних і агрохімічних заходів;— переведення молочнопромислової худоби на незабруднені пасовища іфуражні корми;— інформування населення про проведення заходів захисту і радіаційнуобстановку;— проведення санітарно-просвітницької роботи серед населення.

Основні принципи запобігання радіаційним ураженням такі:

1) використання матеріалів, які захищають від іонізаційного випромінювання; 2) скорочення часу опромінення; 3) збільшення відстані від джерела іонізаційного випромінювання; 4) використання засобів медикаментозного захисту.

Тема: Хіміко-технологічні катастрофи. Класифікація сильнодіючих отруйних речовин, симптоми отруєння. Основні лікувально-профілактичні заходи в осередку хімічного ураження.

Хімічно небезпечний об’єкт — об’єкт, де виготовляють, використовуютьяк сировину, зберігають чи транспортують сильнодійні отруйні речовини; приаварії та зруйнуванні якого можуть відбутися масові ураження людей, тварині рослин.До хімічно небезпечних об'єктів належать:— підприємства хімічної, нафтопереробної, нафтоперегінної галузі;— підприємства, що використовують холодоагенти;— підприємства целюлозно-паперової промисловості;— підприємства харчової промисловості;— водогінні і водоочисні станції, що використовують хлор (водоканал);— залізничні станції з парком для відстою потягів з отрутохімікатами,порти;— склади та бази, де зберігають отрутохімікати, що застосовують у сільському господарстві;— склади та бази із речовинами для дезінфекції, дезінсекції, дератизації;— склади МО України з ракетним паливом, ракетні частини із шахтами;— склади для зберігання сильнодійних отруйних речовин, отруйних речовин, отрутохімікатів;— лабораторії, науково-дослідні інститути, де використовують сильно-дійні отруйні речовини.

Причини аварій на хімічно небезпечних об’єктах:а) вихід з ладу агрегатів, механізмів, вузлів, трубопроводів, пошкодження ємностей;б) порушення герметичності зварних швів і з’єднувальних фланців;в) недотримання техніки безпеки, організаційні і людські помилки;г) порушення правил безпеки і транспортування хімічних речовин;ґ) терористичні акти, акти обману, саботажу чи диверсій;д) зовнішня дія сил природи і техногенних систем на обладнання.Аварії на хімічно небезпечних об’єктах — порушення технологічного процесу виробництва, що призводить до викиду в навколишнє середовище токсичних речовин, які можуть спричинити ураження людей, тварин, рослин.

Класифікація адміністративно-територіальних одиниць,хімічно небезпечних об’єктів

Класифікація хімічно небезпечних об^єктівЗалежно від типу сильнодійних отруйних речовин хімічно небезпечніоб’єкти поділяють за:1) кількістю хлору:— І ступінь — 250 т і більше;— II ступінь — 250—50 т;— III ступінь — 50—0,8 т;— IV ступінь — менше 0,8 т;2) кількістю аміаку:— І ступінь — 2500 т і більше;— II ступінь — 2500—500 т;— III ступінь — 500—10 т;— IV ступінь — менше 10 т;3) коефіцієнтом еквівалентності наявної токсичної речовини до 1 т хлору:— аміаку — 10 т;— сірководню — 10 т;— оксиду азоту — 6 т;— синильної кислоти — 2 т;— фосгену — 0,75 т;— сірковуглецю — 125 кг.7/. Залежно від факторів, що спричинюють вибух і пожежі вибухо- і пожежонебезпечні об’єкти (ВПНО) поділяють на такі категорії:1) категорія А вибух або спалах відбувається від дії водню чи кисню:— горючі гази, яких у повітрі 10 % і менше;— рідини із температурою спалаху пари 28 °С і менше.Виникають на воднезаправних станціях, складах бензину, фабрикахштучного волокна;2) категорія Б:— рідини з температурою спалаху пари від 28 °С до 120 °С;— горючі гази, нижня межа вибуху яких вища ніж 10 % до загальногооб’єму повітря.Виникають у цехах виготовлення і транспортування вугілля, деревинногоборошна, у млинах при виготовленні цукрової пудри, у цехах оброблення ка¬учуку;

3) категорія В — пари, температура спалаху яких перевищує 120 “С, — улісопильних, столярних, деревообробних, швейних цехах;4) категорія Г — іскри, полум’я — виникає у ливарнях, плавильних цехах, кузнях;5) категорія Д — механічні цехи холодного оброблення металу.Під час аварій на хімічно небезпечних об’єктах і транспорті 25 % викидівсильнодійних отруйних речовин становить аміак, 20 % — хлор, 10 % — кислоти, 5 % — ароматичні вуглеводні (бензол, толуол, ксилол), 2 % — ртуть,1^—2 % — решта сильнодійних отруйних речовин. Головною особливістю хімічних аварій (на відміну від інших промислових катастроф) є їх здатність по¬ширюватись на значній території, де можуть виникати великі зони небезпечного забруднення навколишнього середовища.Головним фактором ураження при аваріях на хімічно небезпечнихоб’єктах є хімічне зараження місцевості і приземного шару повітря. Класифікація аварій на хімічно небезпечних об’єктах.За характером руйнування:— без руйнування ємностей, цехів, виробництва;— з руйнуванням ємностей, цехів, виробництва.За кількістю уражених людей (тварин) розділяють аварії:— без ураження людей (тварин);— одиничні (кількість потерпілих — 1—2 особи);— малі (кількість потерпілих — З—10 осіб);— середні (кількість потерпілих — 11—50 осіб);— великі (кількість потерпілих — 51 —100 осіб);— гігантські (кількість потерпілих — понад 1000 осіб).III. За масштабом аварії на хімічно небезпечних об’єктах поділяють накатегорії:а) І — хімічно заражена тільки територія об’єкта;б) II — хімічно заражена територія об’єкта, а також навколишнє середо-вищ;е;в) III — регіональна аварія;г) IV — аварія державного масштабу;ґ) V — аварія з міжнаціональними наслідками.

КЛАСИФІКАЦІЯ СИЛЬНОДІЙНИХ ОТРУЙНИХ РЕЧОВИН ЗА ХІМІЧНИМ ПРОЯВОМ

Токсичну дію сильнодійних отруйних речовин на організм визначають такими факторами:

Фізичні властивості.Залежно від умов зберігання сильнодійні отруйніречовини можуть бути в газоподібному, рідкому, твердому агрегатному, аерозольному стані.Запах отруйних речовин виявляють технічними засобами.Леткість — максимальна концентрація насичених парів за конкретноїтемператури, яка вимірюється в

грамах на 1 повітря. Щільність парів визначається відношенням парів отруйної речовини до 1 м^ повітря і залежитьвід молекулярної маси.До фізичних властивостей належать також температура кипіння, густина, розчинність у воді, жирах, ліпідах.Хімічні властивості.

При контакті отрути з клітинами тканин можливідекілька видів їх хімічного впливу:а) дія на рецептори — холінергічні, адренергічні, дофамінові, серотоніно-ві, гістамінові, пуринові, опіатні, ГАМК топдо;б) мембранотоксична дія, причиною якої є первинна зміна фізико-хімічних властивостей ліпідного прошарку біомембран;в) порушення метаболізму в клітинах, у тому числі її регуляційних сис¬тем;

г) генотоксична дія та пошкодження системи білкового синтезу.Знання хімічних властивостей сильнодійних отруйних речовин необхідне для вибору метода їх нейтралізації (дегазації), визначення в різноманітних середовищах (індикація), пояснення механізму уражуючої дії та застосуванняантидотів.3.

Шляхи надходження в організм:а) через незахищену шкіру (перкутанні ушкодження) та кон’юнктиву ока;б) через рот (нероральні ураження);в) інгаляційно;г) через опікові поверхні та рани.За будь-якого шляху надходження сильнодійних отруйних речовин в організм людини можливі три види дії — рефлекторна, місцева, загальнорезорбтивна.

Токсична концентрація в повітрі та доза у воді, продуктах харчування та інших середовишах. Розрізняють:— гранично допустимі концентрації (дози) — ГДК — найменша кількістьтоксичної речовини, за яких симптоми отруєння не виникають;— порогові концентрації (дози) — найменша кількість токсичної речовини в об’ємі повітря (1 г/м®) або речовини (1 мг/кг), яка зумовлює початкові симптоми отруєння;— помірно смертельні концентрації (дози), які спричинюють загибель50 % уражених;— абсолютно смертельна концентрація (доза), яка призводить до загибелі100 % уражених.

За ступенем токсичності розрізняють сильнодійні отруйні речовини:1) надзвичайно токсичні:— фосфорорганічні (зарин, зоман, Vi-гази) речовини;— нітрили (синильна кислота, її похідні);— сульфіди (іприт);— похідні вугільної кислоти (фосген, дифосген);2) високотоксичні:

— фосфорорганічні (крім бойових отруйних речовин) речовини — карбофос;— фторорганічні (фтороцтова кислота);— сполуки арсену (миш’яку), ртуті, свинцю, цинку, талію, кадмію;— карбоніли металів (тетракарбоніл нікелю, пентакарбоніл заліза);3) сильнотоксичні:— мінеральні та органічні кислоти — сульфатна (H^SO^), хлоридна (НС1),нітратна (HNO^), фосфорна (Н^РО^), оцтова;— луги (їдкий натр, аміак);— сполуки сірки (вуглець сірки, диметилсульфід);— органічні і неорганічні нітро- і аміносполуки (феноли, альдегіди, кре¬золи).За нормами хімічної безпеки при роботі з токсичними речовинами у по¬вітрі:а) надзвичайно токсичні — 0,1 мг/м^;б) високотоксичні — 0,1 — 1 мг/м^;в) сильно токсичні — 1,1—8 мг/м'\ Особливою групою речовин є пестициди — препарати, призначені дляборотьби зі шкідниками сільського господарства, бур’янами тош,о. Чимало зцих сполук дуже токсичні для людини (карбофос, хлорофос, карботіон, пара-тинол).

Відповідно до механізму дії, клінічних проявів ураження, обсягів надання медичної допомоги всі сильнодійні отруйні речовини розподіляють на такігрупи:1. Речовини переважно задушливої дії (хлор, хлорид фосфору, фосген,хлорид сірки та ін.).Ці сполуки подразнюють слизові оболонки і шкіру. Проявом впливу наальвеолярно-капілярну систему є токсичний набряк легень. Зовнішній прояв:ціаноз, задишка, слинотеча, пінисте мокротиння, неприємний присмак у роті,нудота, блювання.2. Речовини переважно загальнотоксичної дії (синильна кислота, діоксидвуглецю, ціаніди, сірчаний ангідрид тощо).Речовини цієї групи здатні спричинити порушення енергетичного обмінув організмі людини через порушення синтезу макроергів, блокування проце¬сів дихання. Зовнішній прояв: яскраво-рожевий колір шкіри, мідріаз, екзофтальм, задишка, серцебиття, психомоторне збудження, судоми, непритомність.3. Речовини задушливої і загальноотруйної дії (сірководень, оксид азоту,сульфатний ангідрид, акрилонітрил тощо).Ці речовини об’єднують якості двох попередніх груп. Зовнішній прояв:сльозотеча, різь в очах, кашель, нежить, задишка, біль у грудях, серцебиття,головний біль, запаморочення, нудота, блювання. У разі високих концентрацій — судоми, непритомність.4. Нейротропні отрути (фосфорорганічні сполуки, сірковуглець, гідразин та ін.).Речовини цієї групи порушують проведення та передачу нервового імпульсу, що призводить до ураження центральної та периферійної нервової систем(міоз, бронхоспазм, судоми, кома). Зовнішній прояв: ціаноз, пітливість, міоз,фібриляція м’язів, клоніко-тонічні судоми, мокротиння, задишка.

5. Речовини задушливої і нейротропної дії (аміак тощо).Вплив проявляється клінічною картиною отруєнь як задушливих, так інейротропних отрут. Пари аміаку спричинюють сильне подразнення очей ідихальних шляхів. Зовнішній прояв: гіперемія кон’юнктиви, носоглотки, ка¬шель з пінистим мокротинням, бронхоспазм, ціаноз, блювання, тахікардія.При потраплянні всередину — різкий біль у глотці, за ходом стравоходу, ушлунку, значна слинотеча.6. Метаболічні отрути (діоксин, метилбромід, метилхлорид, спирт метиловий, іприт та ін.).У процесі обміну цих речовин в організмі людини утворюються високоре-акційні радикали, які атакують і ушкоджують біомолекули. Зовнішній прояв: запаморочення, загальна слабкість, нудота, блювання, диплопія, атаксія,виразково-некротичне ураження шкіри і слизових оболонок, порушення усіхвидів обміну в організмі.

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСЕРЕДКІВ УРАЖЕННЯСИЛЬНОДІЙНИМИ ОТРУЙНИМИ РЕЧОВИНАМИ

Осередок хімічного ураження — територія з населенням, технічними за¬собами, народногосподарськими об’єктами, у межах якої відбувся розлив, викид газів, парів, аерозолів отруйних речовини (після аварії), шо призвело домасового ураження людей, тварин, рослин.Залежно від тривалості дії та часу формування втрат серед населення осередки ураження сильнодійними отруйними речовинами поділяють на чотиривиди.

Осередки ураження сильнодійними отруйними речовинами

1. Стійкі швидкодіючі (деякі фосфорорганічні сполуки, фурфурол, анілін,аміак).2. Стійкі повільно діючі (іприт, люїзит, тетраехилсвинець, кислота сульфатна).3. Нестійкі швидкодіючі (аміак, синильна кислота, акрилонітрит, оксидвуглецю, бензол, водню фторид, дихлоретан).4. Нестійкі повільно діючі (фосген, хлор, нітратна кислота, хлорпікрин,метилбромід, гранозан). Кожний вид осередку ураження сильнодійними отруйними речовинамимає свої особливості, які необхідно враховувати під час організації медичноїдопомоги ураженому населенню.

В осередку хімічного ураження розрізняють:1) зону розливу сильнодійних отруйних речовин, яка визначається пло-ш;ею (межами) безпосереднього розливу або викиду в зовнішнє середовище.Для людей тут створюються абсолютно смертельні концентрації отруйних речовин — ЛС^уд Ця зона є джерелом утворення інших зон;2) зону ураження; 3) зону зараження; тривале перебування людей у цій зоні небезпечне для здоров’я.Розміри осередку хімічного ураження залежать від таких факторів:— кількості сильнодійних отруйних речовин, що потрапили в навколишнє середовище під час аварії;— фізико-хімічних властивостей сильнодійних отруйних речовин;— площі розливу (викиду);— кліматичних та метеорологічних умов;—напрямку і швидкості вітру;— вертикальної стійкості приземних шарів атмосфери;— рельєфу місцевості та наявності лісових насаджень;— щ;ільності забудови населених пунктів.

ОТРУЄННЯ ХЛОРОМ. МЕДИЧНА ДОПОМОГА

Організація етапного лікування уражених отруйними речовинами задушливої дії ґрунтується на таких положеннях:— кожного ураженого отруйними речовинами задушливої дії незалежновід його стану слід розглядати як хворого, що потребує застосуваннянош;— на всіх етапах евакуації і в дорозі потрібно забезпечити зігрівання хворого (укутування, грілки, тепле питво);— евакуацію постраждалого в лікувальний заклад слід завершити докінця доби після ураження, інакше уражений виявиться вже нетранспортабельним;— уражені в стані вираженого набряку легень зі значними порушеннямидихання і серцево-судинної системи є нетранспортабельними;— усі, хто можуть виявитися ураженими отруйними речовинами, маютьпідлягати обсервації впродовж однієї доби, після чого за відсутностіявищ інтоксикації їх можуть вважати практично здоровими.

Перша медична допомога полягає в одяганні протигазу, вдиханні про-тидимної суміші, найшвидшому винесенні за межі хімічного осередку; у разірефлекторної зупинки дихання проводять штучну вентиляцію легень. ЯКШІОнемає протигазу, то накладається ватно-марлева пов’язка, змочена 2 % розчином соди.

Долікарська допомога передбачає такі заходи: при подразненнікон’юнктиви (сполучна оболонка) і верхніх дихальних шляхів — промивання очей водою, вдихання протидимної суміші; вдихання кисню протягом5—10 хв; ін’єкції під шкіру 1 мл кордіаміну, содові інгаляції.

Перша лікарська допомога (невідкладні заходи): при набряку легень —оксигенотерапія з вдиханням парів спирту, уведення внутрішньовешіо розбійнуглюкози і розчину кальцію хлориду, ін’єкція кордіаміну внутрішньом’язово.

Кваліфікована медична допомога полягає в проведенні невідкладнихзаходів, що спрямовані на боротьбу з токсичним набряком легень:

o вдиханнякисню через спирт, внутрішньовенне введення сечогінних, гангліоблокаторів,серцевих глікозидів, розчину кальцію хлориду і натрію гідрокарбонату;

o застосування стероїдних гормонів, антигістамінних препаратів; o при колапсі —внутрішньовенне введення поліглюкіну, розчину

мезатону краплинно;

o при загрозі розвитку пневмонії — антибіотики в терапевтичних дозах.Спеціалізована медична допомога надається в пульмонологічному відділенні або токсикологічному центрі, де здійснюється лікування уражених вповному обсязі.

ОТРУЄННЯ АМІАКОМ. МЕДИЧНА ДОПОМОГА

Перша медична допомога в осередку ураження (здійснюється як само- івзаємодопомога) полягає у промиванні очей і обличчя водою, одяганні протигаза або ватно-марлевої пов’язки, змоченої 5 % розчином лимонної кислоти;промиванні водою відкритих ділянок шкіри. Негайна евакуація з осередку.

Долікарська допомога в осередку ураження (проводять санітарні дружини) передбачає розшук уражених; надягання протигаза, якщо немає, — ватно-марлевої пов’язки, змоченої 5 % розчином лимонної кислоти; промиванняочей й обличчя водою, уражених ділянок шкіри (рясно). Термінова евакуаціяуражених з осередку на ношах.

Перша лікарська допомога в місцях збору уражених включає такі заходи: o зняття протигаза, звільнення від тісного одягу, зігрівання, при різкому

болю в очах закапування 2 % розчину новокаїну; o оброблення уражених діля¬нок шкіри 5 % розчином лимонної, оцтової

або соляної кислот;o при сильномуболю — введення наркотичних анальгетиків (наприклад,

фентаніл, морфін)внутрішньом’язово, при спазмі голосової щілини — тепло на ділянку шиї,спазмолітики (наприклад, папаверин, платифілін);

o в екстрених випадках —виконання трахеотомії; o при зупинці дихання — штучне дихання, інгаляціїкисню.

Негайна евакуація до лікувального закладу.Кваліфікована і спеціалізована допомога в лікувальному закладі (медсанчастині) полягає у таких заходах:

o спокій, тепло; o при болю в очах закапу-ваня 2 % розчину новокаїну, далі — 0,1 %

розчину цинку сульфату або ЗО %розчину альбуциду; o інгаляція водяної пари (з додаванням оцту або декількохкристалів

лимонної кислоти) або 10 % розчину ментолу в хлороформі; o усередину — тепле молоко з боржомом або питною содою; o у виняткових випадках —вживання протикашльових засобів.o При спазмі голосової щілини — тепло на ділянку шиї, спазмолітики, в

екстрених випадках — трахеотомія;

o при набряку гортані — гірчичники наділянку шиї, спазмолітики, інгаляції новокаїну, глюкокортикоїди (преднізолон, гідрокортизон).

o При токсичному набряку легень — оксигенотерапія з інгаляцією проти-пінних засобів і бронхолітиків, дегідратаційна терапія (сечовина або манітол,лазикс), глюкокортикоїди (преднізолон, гідрокортизон), гангліоблокатори(пентамін, арфонад), заспокійливі і десен сибі лізу вальні засоби (діазепам, димедрол, супрастин, кальцію хлорид), джгути на кінцівки, антибіотики, корекція кислотно-основного стану (трисамін, натрію бікарбонат при ацидозі), запотреби — серцево-судинні засоби (корглікон, кордіамін, сульфокамфокаїп).

ОТРУЄННЯ ФОСФОРОРГАНІЧНИМИ СПОЛУКАМИ. МЕДИЧНА ДОПОМОГА

Перша медична допомога при ураженні фосфорорганічними сполуками має особливо важливе значення і залежить від швидкості її надання. Вонавключає такі заходи:— одягання протигазу. Якщо отруйні речовини потрапили на шкіру, протигаз одягається після оброблення обличчя полідегазуючою рідиною ізІПП-10;— негайне введення антидоту зі шприц-тюбика — 1 % розчин будаксиму1 мл;— часткове санітарне оброблення відкритих ділянок тіла полідегазуючимрозчином із ІПП-10;— застосування штучного дихання за допомогою апарата РД-10;—

винесення потерпілого із осередку ураження;— при різкому ослабленні дихання — штучне дихання та зовнішній масаж серця відомими способами після виходу із зараженої місцевості,знявши протигази із потерпілого і рятувальника.

Долікарська допомога полягає у повторному введенні антидоту — 1 %розчину будаксиму 1 мл зі шприц-тюбика. Додатково слід провести частковесанітарне оброблення за допомогою ІПП-10. При різкому порушенні диханнячи його зупинці — штучну вентиляцію легень, кисневу терапію.

Перша лікарська допомога починається з повторного введення антидотів(будаксиму або 0,1 % розчину атропіну 2—6 мл підшкірно, внутрішньом’язовоабо внутрішньовенно).Уведення реактиваторів холінестерази — 15 % розчину дипіроксиму2—З мл внутрішньом’язово або внутрішньовенно. За потреби — проведенняреанімаційних заходів, оксигенація за показаннями. При судомах — протису-домна терапія, введення серцево-судинних препаратів. За необхідності — зондове промивання шлунка і введення сорбентів.

ОТРУЄННЯ СИНИЛЬНОЮ КИСЛОТОЮ. МЕДИЧНА ДОПОМОГА

Антидотні властивості мають такі речовини:— метгемоглобінутворюючі препарати (амілнітрит, пропілнітрит, фіци-лін, натрію нітрат, метиленовий синій — частково чинить таку дію);— акцептори водню (метиленовий синій, хромосмон);— речовини, які містять і виділяють сірку (ЗО % розчин натрію гіпосульфіту);— альдегіди та кетони (вуглеводи — глюкоза);— комплексоутворюючі препарати (комплексони — солі кобальту: гідро-ксикобаламін (вітамін В^^, кобальтова сіль ЕДТА)).

Перша медична допомога: одягнення або заміна несправного протигаза,розчавлення ампули з амілнітритом і закладання під маску протигаза. Прирефлекторній зупинці дихання — виконання штучної вентиляції легень. Винесення потерпілого із зони ураження.

Долікарська допомога: повторне застосування амілнітриту, за наявностіапное або при значному порушенні дихання — проведення штучної вентиляціїлегень та інгаляції кисню. При ослабленні серцевої діяльності — застосування розчину кордіаміну підшкірно; при судинному колапсі — інгаляцій кисню,норадреналіну підшкірно.

Перша лікарська допомога: антидотна терапія (спочатку введення 20 млхромосмону внутрішньовенно, потім зо % розчину натрію гіпосульфіту внутрішньовенно). Здійснення штучної вентиляції легень, інгаляції кисню, запоказаннями — введення розчинів 1,5 % етимізолу та кордіаміну по 2 млвнутрішньом’язово. При ураженні галоїдціанідами та при виникненні токсичного набряку легень — введення аналептиків і серцевих засобів;проведення кровопускання 250—300 мл.

Тема: Стихійні лиха. Стихійні лиха — це небезпечні, не керовані людиною явища природи абопроцеси геофізичного, геологічного, гідрологічного, атмосферного й іншогопоходження таких масштабів, які зумовлюють появу катастрофічних ситуацій, що характеризуються раптовим порушенням життя і діяльності населення, руйнуванням і знищенням матеріальних цінностей, ураженням і загибеллю людей.

СТИХІЙНІ ЛИХА:1. Землетрус — це коливання земної кори (ґрунту) у вигляді поштовхів

абомаятникоподібних рухів, які поширюються від центра силою від о до 9 балів(за шкалою Ріхтера або від О до 12 балів за шкалою Меркаллі), унаслідок тектонічної діяльності земної кори або обвалів карстових пустот, що відбуваютьсяу товщі земної кори.

2. Моретрус — різке коливання води в морі чи океані, яке виникає при землетрусах, виверженнях підводних вулканів, осередок яких знаходиться надні моря. При сильному моретрусі утворюються великі водяні хвилі — понад 10м, які рухаються від епіцентру з великого швидкістю і руйнують прибережну зону або цілі міста, затоплюють надводні човни. Ці хвилі називають цунамі. Інтенсивність цунаміоцінюється як результат руйнівного виливу на узбережжя за умовною шестибальною шкалою.

3. Вулкани — це викид з надр землі розжарених газів, попелу, каміння «вулканічних бомб, розплавлених гірських порід «лави», за рахунок чого створюється вогняна річка яка тече на десятки кілометрів, спалюючи все на своємушляху.

4. Повінь — це тимчасове затоплення водою місцевості, що прилягає до річ¬ки, озера або водосховипа, яке спричинює матеріальні збитки, погіршенняздоров’я населення або призводить до загибелі людей. Якщо затоплення не су¬проводжується збитками, — це розлив річки, озера, водосховища.

5. Сель (селевий потік; походить від арабського сайль — бурхливий потік) — бурхливий грязьовий або грязе-кам’яний потік, що складається із су¬міші води і уламків гірських порід, раптово виникає в басейнах невеликих гірських річок.

6. Затор — накопичення льоду в руслі річки, що обмежує течію. Унаслідоквідбувається підняття рівня води і її розлив. Він утворюється зазвичай наприкінці зими і у весняний період при руйнуванні льоду. Складається з великих імаленьких крижин.

7. Зажор — явище, подібне до затору льоду, але складається з рухлого льоду; спостерігається на початку зими.

8. Нагони — це підняття рівня води, спричинене дією вітру на водяну поверхню. Такі явища трапляються в морських гирлах великих річок, а також увеликих озерах, водоймищах.

9. Снігова лавина — маси снігу і льоду, що під впливом сили тяжіння зсуваються з гірських схилів.

10.Шторми, урагани, смерчів групи метеорологічних явищ природного походження надто небезпечними стихійними лихами є бурі (шторми), урагани та смерчі.Для визначення сили вітру використовують шкалу, що була запропонова¬на англійським гідрографом Бофортом (1806), прийнята Головною фізичноюобсерваторією.Основною причиною виникнення бурі, урагану й смерчу є циклонічна діяльність атмосфери. Циклони Атлантичного океану зазвичай називають ураганами, а тропічніциклони західної частини Тихого океану — тайфунами.