Шкільна газета‘‘Погляд учня’’

середньої загальноосвітньої школи №4 I-III ступенів

м.Самбора

Шевченко і сучасність

Львівська обл., м. Самбір Середня, 78

81400

‘‘Погляд учня’’

Перше погруддя Тараса Шевченка у Львові вико-

нав відомий польський скуль-птор Ципріян Годебський (у другій половині 19 ст., місяць не встановлено). Фінансував проект меценат Констян-тин Володкович. Пам’ятник планувалося возвести нам вулиці Академічній (про-спект Т.Шевченка). Кошти на спорудження пам’ятника почав збирати львівський жіночий клуб «Клуб рисунок» ще у1892- 1894 р.р.Жінки ви-готовилидля продажу велику кількість вишиванок. Зачи-нання львів’янок підхопила уся Галичина, на побудо-

ву пам’ятника збирались пожертви,влаштовувалися спеціальні шевченкові кон-церти. З ініціативи Ірини Ге-расимович жіноцтво краю виготовляло ручні роботи: вишивки, мережива, усе це продавалось, а виручені кош-ти надсилалися до Львова у фонд пам’ятнику Шевченка. Але кудись поділися народні грошіджерелавідмовчуються. У 1987 р. Рада Міністрів УРСР прийняла постанову про спорудження у Львові пам’ятника Шевченку. На відкритий Товариством охорони памяток історії та культури рахунок надійшли

сотні тисяч карбованців. Ідея пам’ятникові поетові набула ознак масового руху. У Львові спалахнув скандальчик. А ось перед братами Сухорсь-кими, авторами пам’ятника Т. Шевченкові у Львові, місто у боргу і досі за їхню важку і титанічну працю.

Пам’ятники Кобзареві у Галичині

Скульптури

БродиЛичаків

Моршин

Бронзовий пам’ятник Шевченкові у

Моршині встановлений у 1997 році. Автори — скульптори М.Посікіра, Л.Яремчук, архітектор В.Каменщик.

За роки радянської влади в містах Галичини виросли нові парки, названі ім’ям Шевченка. Взято під охорону 54 пам’ятники. Над створенням об-разу Кобзаря працювали кращі мистецькі сили: Е. Мисько, Я. Чайка, В. Одрехівський, Д. Дзиндра, А. Лисюк, В. Сколоздра.Ц

ікав

о! Кращі скульптори образу Кобзаря

2Пам’ятник Шевченку у Винниках

Цьому пам’ятнику у Вин-никах не 100 років, а

лише 95. Але стоїть він на тому самому місці і дуже схо-жий на найперший в УкраїніА так, власне, виглядав той найперший пам’ятник і пло-ща перед ним в день відкриття – 28 вересня 1913 року Зауважмо, що до того як пам’ятник Тарасу встано-вили у Винниках, пам’ятне погруддя Шевченка вже було існувало в 1898–1901 роках: але не як публічний пам’ятник, бо було встанов-лене в саді приватної садиби Алчевських у Миронівському провулку в Харкові. Ще один пам’ятник з’явився у селищі Лисиничі (теж під Львовом) у 1911 році, однак це був пам’ятний хрест на честь Шев-ченка, але аж ніяк не скуль-птурне втілення постаті поета (нинішнє погруддя там вста-новили в 1961 році). Отже, винниківська скульптура таки перша на всю Україну й напевне що й на увесь світ. Нині пам’ятники Шевченкові

стоять абсолютно в усіх об-ласних центрах України і в дуже багатьох інших містах та селах. Загалом Тарас Григо-рович в камені чи металі по-став більш як 11 сотень разів. Пам’ятники Шевченкові встановлені далеко поза ме-жами нашого краю і є навіть в Китаю та на Кубі, поминаючи вже Арґентину, Португалію, Італію та решту країн, де, як то кажуть,«нашого цвіту» повно. Вважається навіть, що якщо не враховувати тоталітарних вождів та невідомих вояків, то у Шевченка найбільша кількість, як для однієї особи пам’ятників у світі. Але, щодо Винник. У 1913 році пам’ятник встановили там з ініціативи товариства «Просвіта». Проект робив відомий галицький архітектор Олександр Лушпинський. Скульптурну композицію виконали з білого каменю-пісковика: погруддя на ви-сокому постаменті, два бічні фестони обрамлені в півколі. До сьогоднішніх днів цей пам’ятник не достояв, бо його поруйнували вже че-рез 5 років після вста-новлення — у 1919 році.

Як розповів директор історико-краєзнавчого му-зею у Винниках Ігор Тимець, щойно через шість років, а саме у 1925 році, грома-да Винник зуміла отримати дозвіл на встановлення ще одного пам’ятника Кобзареві. Нове погруддя виготовив скульптор Андрій Коверко. Цікаво, що і перше і теперішнє погруддя практич-но ідентичні, але Шевченко, спроектований Лушпинським був у шапці, а нинішній — без. От якраз до цього — про-стоволосого — Шевченка у Винниках нині прийшли з квітами й пишними про-мовами активні представ-ники громади та владці.

ПЕРШИЙ ШЕВЧЕНКО З’ЯВИВСЯ НА ГАЛИЧИНІМирослава ІваникСьогодні, 28 вересня, минає рівно 100 років відтоді, як встановили перший в Україні скульптурний пам’ятник Тарасові Шевченку. Сталася ця подія у містечку Винники поблизу Львова.Сторіччя тому там була помпа. Нині також.

3‘‘Погляд учня’’

Шевченко і Самбірщина

Пам’ятник Тарасові Шевченку (бе тон, автор не відомий, Львівська кераміко-скульптурна

фабрика) у м. Самборі – встановлено у 1953 р. спо-чатку у сквері, де у 1977 р. розпочато будівництво кінотеатру «Союз» (тепер «Кобзар»). Перенесено і встановлено в міському парку від вулиці Львівської 30 серпня 1989 р. За ініціативою культурологічного Товариства ім. Кобільника перенесено і урочисто відкрито 5 листопада 1985 р. на пл. Ринок, навроти вулиці Шевченка. Реставрацію пам’ятника провів Володимир Половчан, облицюванням постаменту займався Богдан Кваснікевич. Проект гранітного постамента виконав архітектор М. Боцуль. Урочисте відкриття пам’ятника відбулося 5 листопада 1989 р.

Про що розповідають пам’ятні таблиці у м. Самборі

Площа Ринок, 28 – будинок «колишньої народної торгівлі». Таблиця встановлена 7 жовтня 1923 р. «1814 – 1914. Вставай-те, кайдани порвіте. В сто-літні роковини Тарасови Шевченко-ви з українці самбірської землі». Вулиця Шевченка №14(медич-не училище). Встановлено 10 ли-стопада 1991 р. пам’ятний знак. 24 жовтня 1991 р. на пл. Ри-нок (біля пам’ятника Т. Шев-ченку) відкрито пам’ятний знак. На гранітному камені викар-бувано напис «На цьому місці 10 березня 1980 р. вперше за роки совітсько-більшовицької окупації Самбора було піднято синьо-жовтий прапор».У часи радянської влади на території району спорудженопам’ятникиТ.Шевченку у м. Дубляни 22 серп-ня 1993 р. та у м. Рудки 25 серп-ня 1992 р. (скульптор Дзиндра).

СамбірСокаль

Пам’ятник в Сокалі встановлено на площі Січових стрільців. Скульптор Еммануїл Мись-ко, архітектор Василь Каменщик, 1995, брон-за, мармурова крихта. Раніше там стоя-ло невелике погруддя Тараса Шевченка.

Скульптури

Турка

‘‘Погляд учня’’ 4 ‘‘Погляд учня’’ 5Історія походження вулиці ім. Т. Шевченка

Перша писемна згадка про вулицю

датується 1414 роком. Вули-ця була частиною Галицько-го передмістя, на ній меш-кали кожум’яки (гарбарі). Звідси й початкова на-зва вулиці — Гарбарська. На початку XIX ст. в кінці вулиці був невеличкий ста-вок, в який впадали дві притоки Полтви — потічки Пасіка й Сорока, і заболочене русло Полтви знаходилось просто посеред вулиці. Через Полтву міщани перекинули кам’яний місток, який одним кінцем виходив на сучасну вулицю Фредра. На містку стояла статуя св. Яна Непо-мука (якій вулиця завдячува-ла своєю тодішньою назвою). У 1886 році Полтву схо-вали до підземного колек-тора, а головний міський садівник Арнольд Рерінг за-клав своєрідний нелінійний бульвар, котрий складався із окремих трапецієвидних «острівків» зі скруглени-ми кутами. 1906 року Рерінг разом із Альфредом Захаре-вичем модернізували буль-вар. Вісь нинішньої вулиці Дудаєва продовжена алеєю, що проходила новостворе-ною центральною овальною клумбою до головного входу майбутньої домінанти — бу-динку Торгово-промислової палати (№ 17). Донині збе-реглись фотографії, що де-монструють давню структу-

ру бульвару. Лише у 1930-х роках проспект реконструй-овано і він набув вигляду традиційного бульвару з алеєю з двох рядів берлінської тополі (всього 72). У 1997 році старі тополі викорчовано, а замість них висаджено кулясті клени. Пропозиція закрити проспект для автомобілів і відновити структуру алеї кінця XIX ст., закладену Рерінгом не була підтримана міською радою.[2] Вже згадуваний ставок замілів, його засипали зем-лею і поставили на цьому місці пам’ятник видатному польському комедіографові Олександрові Фредрові. У 1901 р. на тополиній алеї по-став пам’ятник польському поету Корнелю Уєйському. У 1871 році вулицю пере-йменували на Академічну, оскільки вона виходила до старого будинку Львівського університету ім. Яна Ка-зимира на сучасній вулиці Грушевського (університет

тоді називали академією). 14 квітня 1936 року була розстріляна демонстрація безробітних, під час якої був убитий Владислав Козак, його похорон 16 квітня вилився у велелюдну акцію протесту робітників, яка прокотила-ся містом, завдавши йому чималої шкоди. Пам’ятна композиція про ці події була встановлена на стіні наріжного будинку за радянських часів. У липні1944 року тут вів бої радянський танк «Гвардія». В 1955, за часів УРСР, ву-лицю перейменували в про-спект Тараса Шевченка, од-нак деякі львів’яни й далі називають цю вулицю по-старому — Академічною. За часів УРСР площу Академічну, яка знаходи-лась в кінці вулиці, об’єднали з проспектом Шевченка.

‘‘Погляд учня’’ 6Галичани розповідають про Шевченка

Правдивим народним святом: називав Іван Франко публічні вечори – кон-

церти на прославлення спадщини Шев-ченка. Такі заходи відбувалися в умовах глибокої канспірації на квартирах найбільш надійних людей. Особливо це стосується відзначення сторіччя з дня народження Шевченка, виголошувалися помпезні про-мови про життя і творчість ювіляра. Так у Снятині під час святкувань завалилась три-буна. Василь Стефаник, звівшись на ноги, крикнув: « Най так розвалиться незгода між слов’янськими народами, як оця трибуна!» Іван Франко про 25-річчя смерті Шевченка та її відзначення в ГаличиніЛьвів, 14 березня10 березня минуло чверть віку з дня смерті найбільшого українського поета Тараса Шевченка. Цей день кожного року є свят-ковим для Галицької Русі; не лише у Львові, а й у інших містах і навіть у сільських чи-тальнях інтелігенція і народ вшановують пам’ять геніального поета. Тим більше урочистим повинне бути відзначення 25-ої річниці з дня його смерті. Досі, проте, старші львівські українці не підготували жодного заходу, крім відправи за душу покійного; музично-декламаційний вечір товариств «Просвіта» і «Руська бесіда» призначено аж на 25 березня. В річницю відбулися вечори, влаштовані молоддю, а

саме: один – учнями української гімназії, а другий Академічним братством. Однак шкода, що на цих других зборах не було ніякої доповіді, яка могла б їм надати відповідного характеру. Виступ редактора «Діла» пана Івана Белея, який передбачався, був заборонений поліцією.На відзначення цієї річниці готується нове стереотипне видання збірки поезій Шевчен-ка, хронологічно упорядкованих, і кількох праць, які висвітлюють його вплив не лише на українську, а й на інші братні літератури. Пан Драгоманов прислав відкритий лист, надрукований у тутешніх польських часо-писах, в якому він нагадує галицьким на-родовцям, що вони діють непослідовно, вшановуючи пам’ять Шевченка, тому що, прийнявши програму священика Пеле-ша, програму уніатського ультрамонтан-ства, вони тим самим розірвали нитку, що з’єднувала їх з провідними ідеями українського поета, який у своїй поезії не тільки не був ні католицьким, ні уніатським ревнителем, але навіть вийшов далеко за межі традиційного християнства. Внаслідок цього п. Драгоманов закликає до зміни напряму, до надання світського характеру національній політиці. Голос цей не звернув на себе такої уваги, яка б йому, з огляду на важливість порушеної проблеми, була на-лежна.

Іван Франко про Шевченка «Ні заборонити, ні стримати»

‘‘Погляд учня’’ 7

Шевченко шляхами Галичини

Вишнівець — містечко Кременецького повіту, Волинської губернії (тепер селище міського типу Збаразького району, Тернопільської обл.). Шевченко відвідав Вишнівець восени

1846 p., коли за завданням Археографічної комісії їздив на Поділля і Волинь збирати народні перекази, пісні, старовинні документи, замальовувати історичні та архітектурні пам’ятки. Він оглядав тут старовинний замок князів Вишневецьких. Підкамінь — село, яке знаходилося на території Австро-Угорщини (тепер селище міського типу Бродівського району, Львівської обл.). Кременець — повітове місто Волинської губернії (тепер районний центр Тернопільської обл.). Шевченко був у Кременці в жовтні 1846 p., оглядав ансамбль Кременецького ліцею. Почаїв — містечко Кременецького повіту, Волинської губернії (тепер селище міського типу Кременецького району, Тернопільської обл.). Восени 1846 p. за дорученням Археографічної комісії Шевченко тут виконав чотири акварельні малюнки, два ескізи і начерк з видами Почаївської лаври, записав кілька народних пісень.

Тарас Шевченко, Галичина і сучасна українська мова: спроба гідної оцінки

Міхаель Мозер. Тарас Шевченко і сучасна українська мова: спроба гідної оцінки / Переклад з німецької Володимир Кам’янець. − Львів, 2012 (Серія «Історія мови»). − 328 с.

Книжка відомого австрійського лінгвіста Міхаеля Мозера, яка не претендує «на істину в останній інстанції», висвітлює дискусійні в українському мовознавстві проблеми, зокрема ті, що стосують-ся культури видання творів письменників, стану їх вивчення та лексикографічного опрацювання.

На підставі ґрунтовного різнорівневого аналізу рукописної та опублікованої спадщини Тараса Шевченка автор робить спробу дослідити внесок поета в розвиток сучасної української мови та оцінити його як мовну особистість.

Намагаючись зрозуміти, як і чому писав Шевченко, Міхаель Мозер вперше в українському мовознавстві формулює питання про перемикання і змішування мовних кодів. Книга увійшла в десятку найкращих книжок 19 Форуму видавців.

‘‘Погляд учня’’ 8

Кобзар і наша школа

Форорепортаж по відзначанню річниці від дня народження Тараса Шевченка у

СЗШ №4 м. Самбора

Шкільна газета ‘‘Погляд учня’’ розміщена на веб-сайті СЗШ №4 м. Самбора за адресою