EUROPEAN CREDIT TRANSFER SYSTEM ECTS … · 014 Середня освіта (географія), ... конспект і захист монографії. Академічні успіхи

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»

Факультет природничих наук

EUROPEAN CREDIT TRANSFER SYSTEM

ECTS – ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПАКЕТ

103 Науки про Землю (географія),

014 Середня освіта (географія),

6.040104 ГЕОГРАФІЯ (БАКАЛАВР)

2016 р.

1.1. ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ФАКУЛЬТЕТУ ПРИРОДНИЧИХ

НАУК:

1.1. Адреса: вул. Галицька, 201, м. Івано-Франківськ, 76008

Контактні телефони

тел. (0342) 59-61-67

e-mail: [email protected]

Приймальня директора тел. (0342) 59-61-62

Інформація про склад деканату

Декан факультету: Кланічка Володимир Михайлович – кандидат фізико-

математичних наук, професор

e-mail: [email protected]

Заступник декана: Матківський Микола Петрович – кандидат технічних

наук, доцент

тел. (0342) 59-61-67

Заступник декана: Шпарик Юрій Степанович – доктор

сільськогосподарських наук, доцент

тел. (0342) 59-61-67

Вчений секретар ради: Глодан Оксана Ярославівна – кандидат біологічних

наук, доцент

тел. (0342) 59-61-70

Голова науково-методичної ради: Шпарик Юрій Степанович – доктор

сільськогосподарських наук, доцент

тел. (0342) 59-61-67

Методист заочної форми навчання: Васечко Леся Іванівна

тел. (0342) 59-61-67

Диспетчер: Яцук Надія Іванівна

тел. (0342) 59-61-62

mailto:[email protected]

mailto:[email protected]

1.2. АДРЕСА, ТЕЛЕФОНИ ВІДПОВІДНОЇ КАФЕДРИ ФАКУЛЬТЕТУ,

ВИКЛАДАЦЬКИЙ СКЛАД КАФЕДРИ:

КАФЕДРА ГЕОГРАФІЇ ТА ПРИРОДОЗНАВСТВА

(вул. Галицька ,201 , м. Івано-Франківськ, 76000

е-mail: [email protected]

Склад кафедри:

1. Гуцуляк Василь Миколайович - завідувач кафедри, доктор

географічних наук, професор

2. Сав’юк Мирослав Іванович- кандидат геолого-мінералогічних наук,

доцент

3. Гілецький Йосип Романович – кандидат педагогічних наук, доцент

4. Сливка Роман Радославович – кандидат географічних наук, доцент

5. Атаманюк Ярослава Дмитрівна – кандидат географічних наук, доцент

6. Фоменко Наталія Володимирівна – кандидат географічних наук,

доцент

7. Закутинська Ірина Іванівна – кандидат географічних наук, викладач

8. Лотоцька Мирослава Петрівна – старший викладач

9. Венгерчук Світлана Миронівна – викладач

10. Тимофійчук Надія Миколаївна – асистент

11. Бєлова Наталія Володимирівна – кандидат географічних наук,

викладач

12. Червінський Андрій Іванович – кандидат історичних наук, викладач

2. ПЕРЕЛІК НАПРЯМІВ ТА СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ З ПІДГОТОВКИ

ФАХІВЦІВ В ІЗ ЗАЗНАЧЕННЯМ ЛІЦЕНЗІЙНОГО ОБСЯГУ ТА ТЕРМІНУ

НАВЧАННЯ

Шифр Напрям та

спеціальність

Освітньо-

кваліфікаційний

рівень

Форма

навчання

Термін

навчання

014 Середня освіта

(географія)

бакалавр денна 4 роки

103 Науки про Землю


бакалавр денна 4 роки



бакалавр заочна 4 роки



бакалавр заочна 4 роки

6.040104 географія бакалавр денна 4 роки

6.040104 географія бакалавр заочна 4 роки



спеціаліст денна 1 рік



спеціаліст денна 1 рік



спеціаліст заочна 1 рік



спеціаліст заочна 1 рік



магістр денна 1,5 роки



магістр денна 1,5 роки

3. УМОВИ НАВЧАННЯ (КОРОТКА ІНФОРМАЦІЯ ПРО МАТЕРІАЛЬНО-

ТЕХНІЧНУ БАЗУ ФАКУЛЬТЕТУ)

Підготовка фахівців за вищезазначеними напрямами та спеціальностями

забезпечена приміщеннями для навчання, самостійної та індивідуальної роботи,

проживання та культурно-соціального життя студентів. Площа аудиторного

фонду на одного студента не менша 10 м2.

Факультете природничих наук, на площах якого, в основному, здійснюється

навчальний процес підготовки фахівців за даними спеціальностями, забезпечений

в повному обсязі як аудиторним фондом, так і навчальними та науковими

лабораторіями. Навчальні аудиторії кафедри підключені до мережі Internet.

Для виконання курсових, кваліфікаційних, дипломних та магістерських

робіт, проведення навчальної та виробничої практики в цілому широко

застосовується обладнання та території наукових підрозділів інституту

природничих наук.

4. ОСНОВНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ, ЩО ВИКОРИСТОВУЄТЬСЯ В

НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ, СПОСОБИ ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ

У процесі викладання курсів професорсько-викладацький склад

використовує різні методи та форми викладання і навчання (лекції: вступні,

тематичні, підсумкові, лекції-практикуми, лекції-диспути тощо), практичні,

семінарські заняття (у формі діалогу, тренінгів, ділової гри, конференцій тощо),

консультації (колективні, індивідуальні, групові), а також реалізує різні форми

поточного та підсумкового контролю (тестування, виконання практичних завдань,

розв’язування географічних, фізичних, математичних та ін. задач, написання

рефератів, письмові та усні заліки та екзамени, контрольні, курсові роботи).

Студенти, відповідно до навчальних планів, проходять різні види навчальних

та виробничих практик, а також готують протягом навчання курсові, дипломну

роботи. Практика проводиться у виробничих та навчально-освітніх закладах

міста. Під час практики студенти виконують завдання з різних напрямів,

відповідно до спеціальності, науково-дослідну роботу, проводять апробацію

результатів власних курсових та дипломних досліджень.

Семестровий контроль рівня знань та успішності студентів відбувається у

формі екзамену/заліку. Підсумкова оцінка (максимум 100 балів) визначається як

сума оцінок за поточний контроль знань та результатів складання змістових

модулів.

При поточному контролі оцінюються: систематичність роботи на

семінарських заняттях, рівень знань, продемонстрований у відповідях і виступах,

знання навчального та наукового матеріалу, активність при обговоренні питань.

При виставленні балів за модульний контроль оцінюються: рівень теоретичних

знань та практичні навички з тем, включених до змістових модулів, самостійне

опрацювання тем, написання реферату, контрольних робіт, підготовка наукової

доповіді із запропонованих тем, конспект і захист монографії.

Академічні успіхи студента виставляються у відомостях успішності за

стобальною, національною та шкалою ЕСТS. Встановлюється таке

співвідношення між шкалою оцінок ЕСТS, національною шкалою оцінювання і

100-бальною шкалою.

Відповідно до видів контролю набутих студентом знань та вмінь, 100-бальна

шкала передбачає врахування поточних оцінок, підсумкових балів, балів за

контрольну роботу, балів за індивідуальну роботу, а також екзаменаційних балів

шкала ЕСТS національна шкала університетська шкала

А 5 (ВІДМІННО)

ЗАРАХОВАНО

90-100

В 4 (ДОБРЕ) 80-89

С 70-79

D 3 (ЗАДОВІЛЬНО) 60-69

Е 50-59

FХ 2 (НЕ

ЗАДОВІЛЬНО) НЕ ЗАРАХОВАНО

26-49

з можливістю повторного

перескладання F 1-25

і ітбл п’ятковим ппптппинм

КІПРОМ

Обчислення балів для студентів денної форми з навчальної дисципліни

передбачено семестровий контроль у формі екзамену. Підсумковий бал з

навчальної дисципліни складається з підсумкового семестрового балу та балу за

екзамен

При обчислені підсумкового семестрового балу враховується:

Поточні оцінки успішності (5 – «відмінно». 4 – «добре», – «задовільно», 2 –

«незадовільно» ) – виставляються під час проведення семінарських занять;

Підсумкова оцінка за семінарські заняття виставляється студенту в кінці

семестру за результатами роботи на семінарських заняттях і є середнім

арифметичним (заокругленим до сотих) всіх отриманих оцінок за семінарські

заняття. Отримані «незадовільні» оцінки враховуються при додаванні оцінок і

входять у загальну кількість отриманих оцінок

Результати екзамену (бал за екзамен) оцінюється максимально 50 балів.

Підсумковий бал з навчальної дисципліни складається з підсумкового

семестрового балу (максимально 50 балів) та балу за екзамен (максимально 50

балів).

5. ГРАФІК ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

Осінньо-зимовий семестр

Термін Кількість тижнів Вид діяльності

01.09 – 16.12.2016 15 Теоретичне, пракктичне навчання

19-25.12.2016 р. 1 Контроль за самостійною роботою студентів

26.12.2016 р. -11.01.2017.р. 3 Канікулт

12-25.01.2017 р. 2 Сесія

26,27 01.2017 р. Ліквідація акакдемічної заборгованості

(Талон №2)

30-31.01.2017 р. Ліквідація акакдемічної заборгованості

(Талон №3)

Весняно-літній семестр

Термін Кількість тижнів Вид діяльності

01.02 -12.02.2017 р. 2 Самопідготовка студентів, контроль за

самостійною роботою студентів

13.02 – 11.06.2017 р. 17 Теоретичне, пракктичне навчання

12-28.06.2017 р. 3 Сесія


(Талон №2)


(Талон №3)

6 РОБОЧІ НАВЧАЛЬНІ ПЛАНИ

ОКР: бакалавр

Форма навчання: денна

Курс:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52

Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т КС К К С С К КС КС КС Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т С С С К К К К К К К К К 31 5 4 12 52

Т С Н П Р К КС

1 3 4 5 14 15 16 17 18 19 20 29 30 31 32

1 * 1,0 1,0

2 * 1,0 1,0

3 * 1,0 1,0

4 * 2,0 2,0

5 * 2,0 2,0

6 * 1,0 1,0

7 * 1,0 1,0

8 * 1,0 1,0

9 * 2,0 2,0

10 * 4,0

11 * 2,0

12 * 2,0 2,0

13 * 1,0 1,0

14 * 1,0 1,0

15 * 1,0 1,0

16 2,0 2,0

3 4 8,0 11,0 3,0 4 4 9,0 10,0 3,0

Зав. кафедри ___________________________(Гуцуляк В.М.) Дата _______________________

Директор ________________________ (Кланічка В.М.) Дата _______________________

Начальник навчально-методичного управління _______(Чупровська М.Я.) Дата _______________________

Назва

600

3,0

3,0

3,0

6,0

Державна атестація

120

перший

Контроль за

самостійною роботою

Семестр

24

322860

16

21

120

6 7

Кількість годин на:

тиждень

лекц

ії

10

лаб

ор

ат.

зан

яття

сам

ост.

ро

бо

та

11

60

120

60

30,0

60

600900 300 114 142 44 90030,0

14

16

2 8

90 30 14

12

№

всьо

го

ау

ди

то

рн

і

ку

рсо

ваНавчальна дисципліна

зал

ік

екза

мен

форми

контролю

кр

ед

итів

ЄК

ТС

Затверджую

"___"________ 20__ р.

Проректор _____________

Графік навчального процесу

зал

ік

пр

ак.

(сем

.)

форми

контролю

кр

ед

итів

ЄК

ТС

пр

акт.

(сем

.) з

ан

.

семестр

інд

. за

н.

сам

ост.

ро

бо

та

лекц

ії

пр

акт.

(сем

.) з

ан

.

інд

ивід

.

зан

яття

лаб

. за

н.

інд

. за

н.

лаб

. за

н.

пр

ак.

(сем

.)

Ко

нтр

ол

ь с

ам

ост

Сесії

Дер

ж. атест.

Тео

р. н

авч

.

тиждень

Ви

ро

б. п

ракт.

семестр


Теоретичне

навчання

Екзаменаційна

сесія

Навчальна

практика

Виробнича

практика

КанікулиБакалаврська

робота

Вересень Жовтень Листопад

13 28

всьо

го

ау

ди

то

рн

і

пр

акти

ка

Січень Лютий

24

30 16

16 14

22

Перший семестр (15 тижнів)

Спеціальність 103 Науки про Землю

лекц

ії

90 30

180

26

Травень

лаб

ор

ат.

зан

яття

ДВНЗ "Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника"

РОБОЧИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ПЛАН

на 2016 - 2017 навчальний рік

6,0

3060 30

23

Бюджет часу

фізики

кгп

кгп

Другий семестр (16 тижнів)

екза

мен

інд

ивід

.

зан

яття

180

25

Навч

. п

ракт.

90

Кан

іку

ли

Назва практики

Всьо

го

Кількість годин

кгп

Каф

ед

ра,

яка

заб

езп

еч

ує

чи

тан

ня

ди

сц

ип

лін

и

33

Практика

Форма контролюКількість тижнів№ з/п

1

Всього

Історія України

Фізика з основами геофізики

Хімія з основами геохімії

Загальне землезнавство

Іноземна мова( І )

Іноземна мова( англійська )

Картографія з основами

топографії

Геологія

Метеорологія і кліматологія

НФХ16 601430

120

3,0 90

903,0

300 126 126

кім

48

60

фіз.вих

60 24 36

30 30

кгп

180 60 60 120

180

кім

3,0 30

Фізичне виховання

90 60кгп

303,0

кгп

Загальна гідрологія з

основами океанології

6090 12 18

6,0

Географія населення

Основи суспільної географії 6,0

Вища математика 60163090 14

14

Березень Квітень

укр.мови

6,0

Істор.Укр

9

лекц

ії

27

180 60 36 кгп

Червень Липень Серпень

Номер тижня

3,0

Грудень

Безпека життєдіяльності і

цивільний захист90

Історична географія 3,0 90

3,0

30

30

кгп

БЖ

16 14

16 14



Курс:

Вересень Жовтень Листопад Грудень Січень Лютий Березень Квітень Травень Серпень


1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52

Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т КС К К С С К КС КС КС Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т С С К К К К К К К К К 32 4 4 12 52


1 3 4 5 14 15 16 17 18 19 20 29 30 31 32

1 * 1,0 1,0

2 * 1,0 1,0

3 * 1,0 1,0

4 * 1,0 1,0

5 * 1,0 1,0

6 * 2,0 2,0

7 * 1,0 1,0

8 * 1,0 1,0

9 * 1,0 1,0

10 * 1,0 2,0

11 * 4,0

12 * 2,0

13 * 1,0 1,0

14 * 1,0 1,0

15 * 1,0 1,0

16 * 2,0 2,0

17 2,0 2,0

3 5 7,0 12,0 2,0 4 4 9,0 10,0 3,0



Начальник навчально-методичного управління _____(Чупровська М.Я.) Дата _______________________

перший

Назва

600

3,0

3,0

3,0

3,0

6,0

Семестр

лекц

ії

10 11


21

форми

контролюкр

ед

итів

ЄК

ТС

6 7


тиждень

60

60

60

60

30,0 600 30,0900 300 110 160 30 900

14

2860

12

32

18

22


1690 30

16

2 8

14

90 30 14

12

№всьо

го

ау

ди

то

рн

і

ку

рсо


зал

ік

семестр

лаб

ор

ат.

зан

яття

сам

ост.

ро

бо

та

екза

мен


"___"________ 20__ р.

Проректор _____________


зал

ік


пр

ак.

(сем

.)

семестр

форми

контролю

кр

ед

итів

ЄК

ТС

пр

акт.

(сем

.) з

ан

.

Навч

. п

ракт.

інд

ивід

.

зан

яття

Ко

нтр

ол

ь с

ам

Сесії

Дер

ж. атест.

Тео

р. н

авч

.

тиждень


навчання


сесія

Навчальна

практика

Виробнича

практика

Ви

ро

б. п

ракт.


робота



Червень Липень

лаб

. за

н.

інд

. за

н.

28

всьо

го

ау

ди

то

рн

і

лаб

. за

н.

пр

акти

ка

пр

ак.

(сем

.)

лекц

ії

272624

інд

. за

н.

25

сам

ост.

ро

бо

та

лекц

ії

пр

акт.

(сем

.) з

ан

.

лаб

ор

ат.

зан

яття

30 16

12 18

9 13

180

Спеціальність 014 Середня освіта (геогрфія)

лекц

ії

90 30

90




6,0

1630 14

23

Істор.Укр


матерілозн

БЖ

кгп


екза

мен

інд

ивід

.

зан

яття

Кан

іку

ли


Всьо

го


кгп

кгп

Каф

ед

ра,

яка

заб

езп

еч

ує

чи

тан

ня

ди

сц

ип

лін

и

33

Геологія


Практика


90

903,0

Всього

Іісторія України

Фізика з основами

геофізики




Іноземна мова( англ)



НФХ161430

3,0 90 30 30

300 114 102

кім

48

180 60 24 36 кгп

180 60 60

кгп

кім


90кгп

303,0

кгп



90

Безпека життєдіяльності та

цивільний захист

3,0 30 12 18

6,0

Історична географія

Вища математика 163090 143,0 Мат дисц ПІ

3,0

18

Географія населення 3,0 90 30 12 18

філософ

кгп

Релігієзнавство 3,0 90 30 12

36 120кгп

Основи суспільної

географії6,0 180 60 24



Курс:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52

Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т КС К К С С К КС КС КС Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Н Н С С С К К К К К К К К К 29 5 2 4 12 52


1 3 4 5 14 15 16 17 18 19 20 29 30 31 32

1 * 1,0 1,0

2 * 1,0 1,0

3 * 1,0 1,0

4 * 4,0

5 * 1,0 1,0

6 * 1,0 1,0

7 * 1,0 1,0

8 * 2,0 2,0

9 * 1,0 1,0

10 * 2,0 3,0

11 * 1,0 1,0

12 * 2,0 3,0

13 * 1,0 1,0

14 * 1,0 1,0

15 * 1,0 1,0

16 2,0 2,0

17 *

4 4 8,0 14,0 4 3 1 9,0 13,0




фіз.вих

другий

Назва

630

3,0

3,0

3,0

6,0

Семестр

18 60

120


21

60

форми


ед

итів

ЄК

ТС

6 7


тиждень

60

60

120

60

30,0

120

600 30,0900 300 100 200 900

90 30

30

1812

1812

13 22


1490

16

2 8

16

90 30 14

12

ку

рсо

ва

10 11

Навчальна дисципліна

зал

ік

семестр

лаб

ор

ат.

зан

яття

сам

ост.

ро

бо

та

екза

мен

інд

ивід

.

зан

яття

лекц

ії

тиждень

лаб

. за

н.

інд

. за

н.

інд

. за

н.


"___"________ 20__ р.

Проректор _____________


№

всьо

го

Дер

ж. атест.

Тео

р. н

авч

.

Грудень

Навч

. п

ракт.

зал

ік


пр

ак.

(сем

.)

семестр

форми

контролю


навчання


сесія

Навчальна

практика

Виробнича

практика

Ви

ро

б. п

ракт.

КанікулиВипускна робота

Жовтень Листопад

Контроль самостійної

роботи

лаб

. за

н.

пр

вкти

ка

пр

ак.

(сем

.)

лекц

ії

272624

лекц

ії

23

пр

акт.

(сем

.) з

ан

.

180 60 24 36

60

12

лаб

ор

ат.

зан

яття

28

всьо

го

ау

ди

то

рн

і

кр

ед

итів

ЄК

ТС

ау

ди

то

рн

і

пр

акт.

(сем

.) з

ан

.

9

інд

ивід

.

зан

яття

лекц

ії

Напрям підготовки 6.040104 Географія




3,0

60


Кан

іку

лиСічень БерезеньЛютий

Всьо

го

Ко

нтр

ол

ь с

ам

ост

Сесії


Вересень

60кгп

30

25

сам

ост.

ро

бо

та

укр.мови

кгп

кгп

Каф

ед

ра,

яка

заб

езп

еч

ує

чи

тан

ня

ди

сц

ип

лін

и

33

Практика

кгп

матем дис.ПІ

іноз мов


екза

мен

Форма контролюКількість тижнів

2

№ з/п

1


Навчальна практика - географічна професійно-орієнтована


90 залік

Всього

Ділова укр. мова

Основи суспільної географіїІнформатика та географічні

інформаційні системи (за

проф. спрям)

Соціальна географія

Ландшафтознавство

Географія населення і

розселення

Геоморфологія

Географічні задачі та методика

їх розв'язування

Економічна теорія

Вища математика з

основами мат статистики

Іноземна мова (англійська)

Осн. організації наукових

досліджень в географії

14 163,0теор.фізики

60 24 36

60

120

180

30

6,0

30 12

90

60 24 36

270 114 156

економ

кгп

3,0 90 кгп

кгп6,0 180

кгп

кгп

60

12

183,0 3090

60

12

90 кгп3,0

90 30

Навч.географічна професійно-

орієнтована практики90

3,0 12 18


Географія світового

господарства 3,0 90 60

3,0

6,0

Палеогеографія з основами

палеоекології

1890 30

180

603,0 30 16 14

1830

90

філософіїІсторія укр. культури 90

СерпеньЛипеньТравень ЧервеньКвітень



Курс:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52

Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т КС К К С С К КС КС КС Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Н Н Н С С К К К К К К К К К 29 4 3 4 12 52

Т С Н СП Р К КС

1 3 4 5 14 15 16 17 18 19 20 29 30 31 32

1 * 1,0

2 * 1,0 1,0

3 * 1,0 1,0

4 * 1,0 1,0

6 * 1,4 1,0

7 * 1,0 1,0

8 * 1,6 1,0 * 1,0 1,0

9 * 1,0 1,0

10 * 1,0 1,0 * 1,0 1,0

12 * 1,0 1,0 * 1,0 1,0

13 * 1,0 1,0

14 * 1,0 1,0

15 * 1,0 1,0

16 * 2,5 1,0 1,0

18 * 3,0 1,0 1,0

19 * 1,0 1,0

20 * 1,0 1,0

21 *

20 *

4 6 1 10,0 10,0 5 5 1 10,0 10,0

Зав. кафедри

Директор ________________________ (Кланічка В.М.) Дата _______________________Начальник навчально-методичного управління (Чупровська М.Я.) Дата _______________________

30

ЛипеньЧервеньТравень

20

10

12

49

60

3,0 30

40

30

Географія виробничої сфери і

транспорту6060 20 12 8

12

90

3,0

3,0

кгп

60 20

16

10 10

60

40 кгп

кгп14 60

40

49

644

10

14

60

СеместрДержавна атестація

135

Назва

10 11 12

20

40


21

2,0

40

40

Зоологія/Методика краєзн-

туристичної роботи

75

90

форми


ед

итів

ЄК

ТС

6

1,0

7

Ботаніка/геоурбаністика

256 122 134

14 16

26

30

14

14

2,0

3,0

752,5

2,0

22 91

14

80

49Рег. екон. геогр.світу 75 26 122,5

Методика викладання географії

Загальна цитологія і

гістологія/розв'язування

географічних задач

614

12

16

120

14

Педагогіка

26 14

4,5

4,0

44 22 6018

Геогр. світов.господ.

3,0

40 20 20

135

Геоінформаційні системи і

технології (за проф. спрям.)30 1490

Біогеграфія 120 80

Фіз.геогр.мат. і океанів

60

2,0

30

20

16

10

10

10

10

10

кгп/біе

13

102060

філософії

16

92 8

Політологія

10

№

всьо

го

ау

ди

то

рн

і

ку

рсо


семестр

лаб

ор

ат.

зан

яття

сам

ост.

ро

бо

та

екза

мен

зал

ік

пр

ак.

(сем

.)

лекц

ії

лаб

ор

ат.

зан

яття

сам

ост.

ро

бо

та

форми

контролю


тиждень

28

лаб

. за

н.

лекц

ії


"___"________ 20__ р.

Проректор _____________


Навч

. п

ракт.

Тео

р. н

авч

.

третій

Напрям підготовки 6.040104.Географія (білогія/ краєзнавчо-туристична робота)


Ко

нтр

ол

ь сам

Сесії


Вересень

Дер

ж. атест.

Випускна

робота


навчання


сесія

Навчальна

практика

Самопідготовка

Жовтень Листопад Грудень Січень Березень

22

лаб

. за

н.

інд

. за

н.

кр

ед

итів

ЄК

ТС

тиждень

ау

ди

то

рн

і

пр

акти

ка


лекц

ії

пр

ак.

(сем

.)

лекц

ії

екза

мен

семестр

інд

ивід

.

зан

яття

пр

акт.

(сем

.) з

ан

.

зал

ік

пр

акт.

(сем

.) з

ан

.

інд

ивід

.

зан

яття

40 20 20

2725

Укр мова проф.спр.

4,0

Блок Б (екологія)

Блок А(релігієзнавство) 602,0



20 10

всьо

го

Лютий

23 2624


кгп

кгп

кгп

теор. Фізики

кгп

кгп

кгп/біе

Кан

іку

лиСерпень


Ви

ро

б. п

ракт.


самостійною

роботою

Канікули


60

90 30

Навчальна практика біогеографічна

інд

. за

н.

АФЛТ/кгп

Всьо

го


кгп

Каф

ед

ра,

яка

заб

езп

еч

ує

чи

тан

ня

ди

сц

ип

лін

и

33

політол

укр.м.

Географія рекреаційно-

ресурсного потенціалу

педаг30

60 кгп

Фізіологія люд. і тв./мет.

рекреаційно-геогр. Досл.

Курсова робота 45Навч. Пр. біогеографічна

Всього 900

АФЛТ/кгп

Практика№ з/п

1,5

135

30,0 900

(Гуцуляк В.М.) Дата __________________________________________________

45


3 135

286

Квітень

залік2

30,0 138 148

16

2,0

90

4,5

90

3,0 90



Курс:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52

Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т КС К К С С К КС П П П П П П Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т С С С Д Д К К К К К К К К К 25 5 2 6 2 12 52

Т С Н П Р К Д

1 3 4 5 14 15 16 17 18 19 20 29 30 31 32

1 * 1,0 1,0

2 * 1,0 1,0

3 Рекреаційна географія * 1,0 1,0

4 * 1,0 1,0

5 * 1,0 1,0

6 * 1,0 1,0

7 * 1,0 1,0 * 1,0 1,0

8 * 1,0 2,0

9 * 1,0 1,0

10 * 1,0

11 * 1,0 1,012 * 1,0 1,0

13 * 1,0 1,0

14 * 1,0 1,0

15 * 1,0 1,0

16 * 1,0 1,0

17 * 1,0 1,0

18 * 1,0 1,019 *20

5 5 9,0 11,0 5 4 1 9,0 9,0


Директор________________________ (Кланічка В.М.) Дата _______________________

Начальник навчально-методичного управління ______ (Чупровська М.Я.) Дата _______________________

90


6

186 90 9630,0

90

№ з/п

1

Кан

іку

ли


Виробнича (педагогічна) практика

Практика

екзамен

Всьо

го


270

кгпкгп

Каф

ед

ра,

яка

заб

езп

еч

ує

чи

тан

ня

ди

сц

ип

лін

и

33

політ10


психол

кгпкгп

теор держ пр

кгп

тиждень

Ви

ро

б. п

ракт.

Ко

нтр

ол

ь с

ам



2,0

1,5

36 18105

Канікули

Пед. майстерність 2,0 60 20

Фізична геогр. України 3,5 105 36

інд

. за

н.

Спецкурс з психології

18

Політична географіяМетодика осн економ.

всьо

го

ау

ди

то

рн

і

пр

акти

ка

20


екза

мен

інд

ивід

.

зан

яття

272624 25

лекц

ії

23

пр

акт.

(сем

.) з

ан

.


навчання


сесія

Навчальна

практика

Виробнича

практика

Державна

атестація

лаб

. за

н.

інд

. за

н.

Випускна

робота

лаб

ор

ат.

зан

яття

сам

ост.

ро

бо

та

лекц

ії

зал

ік


пр

ак.

(сем

.)

Тео

р. н

авч

.

лаб

. за

н.

пр

ак.

(сем

.)

лекц

ії


Навч

. п

ракт.


"___"________ 20__ р.

Проректор _____________

Сесії


Вересень

Дер

ж. атест.

Напрям підготовки 6.040104. Географія (краєзнавчо-туристична робота)



№

всьо

го

ау

ди

то

рн

і

ку

рсо


семестр

форми

контролю

кр

ед

итів

ЄК

ТС

пр

акт.

(сем

.) з

ан

.

зал

ік

семестр

лаб

ор

ат.

зан

яття

сам

ост.

ро

бо

та

екза

мен

9

інд

ивід

.

зан

яття

132 8

10

60

Блок "В" (правознавство)

12 22


10


60

26 12 14

8

1010

202,03,5

10

18 8

20

40

10

45

60

75

Методика позакласної роботи

з географії20 10602,0

90Етногеографія 3,0 30 12 18 60

16

10 10 40

Всього 900 300 134 16630,0


Школознавство

600 900

1,5

60 20

3,0

75 24

45

4069

69

71

71

40

49

форми


ед

итів

ЄК

ТС

6 7

тиждень

лекц

ії

10 11

10


21

2,0

2,5

28

40

40

27

Семестр

29

8

четвертий

Назва

Комплексний екзамен з псих-

пед дисц.

714

8 8 педагогПрактикум з шкільного

туризму2,0 кгп

Фіз.географія Укр. Карпат 2,5 12 14 51 кгп

Практика 270 кгп9,0 270

10 40 педагог

18 18 кгп

Економ. геогр. України 3,5 105 34 16 18 кгп

Регіон.економ.геогр.світу 3,5 105 34 16 492,5 75 26 12 14 кгп

Методика викл.геогр. 5,0 150 50 24 26

18

кгп100

45 16 8Основи охорони праці 29 бжд1,5Наук.спілкування іноз м. /

Спецкурс2,0 60 20 20

кгп

кгп

Жовтень Листопад Грудень Січень Лютий Березень

Географія з МВГ 8

Квітень Травень Червень Липень Серпень

8



Курс:


1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52

Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т КС К К С С К КС П П П П П П Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т С С С Д Д К К К К К К К К К 25 5 2 6 2 12 52


1 3 4 5 14 15 16 17 18 19 20 29 30 31 32

1 * 1,0 1,0

2 * 1,0 1,0

3 * 1,0 1,0

4 * 1,0 1,0

5 * 1,0 1,0

6 * 1,0 1,0

7 * 1,0 1,0 * 1,0 1,0

8 * 1,0 1,0

9 * 1,0

10 * 1,0 1,0

11 * 1,0

12 * 1,0 1,013 * 1,0 1,0

14 * 1,0 1,0

15 * 1,0 1,0

16 * 1,0 1,0

17 * 1,0 1,0

18 * 1,0 1,0

19 * 1,0 1,0

20

5 6 9,0 11,0 5 4 9,0 9,0




90


6

186 90

№ з/п

1

2

Кан

іку

ли



Практика

екзамен

Всьо

го


270

кгпкгп

Каф

ед

ра,

яка

заб

езп

еч

ує

чи

тан

ня

ди

сц

ип

лін

и

33

політ10


психол

АФЛТбіе

ТДП

кгп

тиждень

Ви

ро

б. п

ракт.

Ко

нтр

ол

ь с

ам

Напрям підготовки 6.040104. Географія (біологія)




2,0

інд

ивід

.

зан

яття

2726

18

12

Рекреаційна географія 105


3,5 36

Фізична геогр. України 3,5

інд

. за

н.


18

Політична географіяМетодика осн. економ.

всьо

го

ау

ди

то

рн

і

ку

рсо

ва

20


екза

мен

24 25

лекц

ії

23

пр

акт.

(сем

.) з

ан

.

лаб

. за

н.

інд

. за

н.

лаб

. за

н.

пр

ак.

(сем

.)

лекц

ії

лаб

ор

ат.

зан

яття

сам

ост.

ро

бо

та

семестр


Канікули

Липень Серпень

Тео

р. н

авч

.

форми

контролю

кр

ед

итів

ЄК

ТС

пр

акт.

(сем

.) з

ан

.

Випускна

робота


сесія

Навчальна

практика

Виробнича

практика

Квітень

Державна

атестація

Жовтень

Сесії

Вересень

Дер

ж. атест.

Травень

лекц

ії

зал

ік

Січень


пр

ак.

(сем

.)


навчання

Навч

. п

ракт.


"___"________ 20__ р.

Проректор _____________

Лютий Березень


Листопад Грудень Червень

№всьо

го

ау

ди

то

рн

і

ку

рсо


зал

ік

семестр

лаб

ор

ат.

зан

яття

сам

ост.

ро

бо

та

екза

мен

9

інд

ивід

.

зан

яття

132 8

10

12л

екц

ії10 11

60

Блок "В"(правознавство) 202,0

22


10


60

26 12 14

8

10

8

20 10

26

10

1,5

10

45

60

75

4069

16

Фізіологія людини 20 10602,0

90Зоологія 3,0 30

10 10

14 16 60

16 29

Всього 900 300 134 16630,0 96


Анатомія

600 900

1,5

60 20

30,0

45

2,0

форми

контролю

кр

ед

итів

ЄК

ТС

6 7

3,0

71

49

90

40

40

тиждень

69

71

60

40

10 10


21

2,0

2,5

28

40

29

Комплексний екзамен

Семестр

8

8

четвертий

Назва


714

8 8

75 26

АФЛТ

Цитолог. Гістологія.

49 біе

40 АФЛТ

Практика

12Генетика з осн селекц.

18

Методика викл.геогр. 3,0 90 30

18 75

18

9,0

2,5 14

педагог

105 36 18 18 кгп

Економ. геогр. України 3,5 105 34 16 кгп

Регіон.економ.геогр.світу 3,5 105 34 16 2,5 12 14 49 кгп

кгп

Методика викл біології 2,0 60 20 10 10 40 біе

Основи охорони праці 8 бж1,5 45 16 8Наук.спілкування іноз м. /

Спецкурс2,0 60 20 20

29

270кгп

40 кгп

270 кгп


Форма навчання: заочна

Курс:

Вересень Жовтень Листопад Грудень Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень Липень Серпень


1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52


1 3 4 5 14 15 16 17 18 19 20 29 30 31 32

1 *

2 *

3 *

4 *

5 *

6 *

7 *

8 *

9 *

10 *

11 *

12 *

13 *

14 *

15 *

16 *

3 5 4 4




80

80

перший

Назва

800

Семестр

3,0

3,0

3,0

3,0

6,0

лекц

ії

10 11


21

160

форми


ед

итів

ЄК

ТС

6 7


тиждень

80

80

80

80

30,0

80

800 30,0900 100 56 44 900

1020

6

10

4

22


690 10

4

2 8

4

90 10 6

12

№всьо

го

ау

ди

то

рн

і

ку

рсо


зал

ік

семестр

лаб

ор

ат.

зан

яття

сам

ост.

ро

бо

та

екза

мен


"___"________ 20__ р.

Проректор _____________


зал

ік


пр

ак.

(сем

.)

семестр

форми

контролю

кр

ед

итів

ЄК

ТС

пр

акт.

(сем

.) з

ан

.

Навч

. п

ракт.

інд

ивід

.

зан

яття

Ко

нтр

ол

ь с

ам

Сесії

Дер

ж. атест.

Тео

р. н

авч

.

тиждень


навчання


сесія

Навчальна

практика

Виробнича

практика

Ви

ро

б. п

ракт.


робота



лаб

. за

н.

інд

. за

н.

28

всьо

го

ау

ди

то

рн

і

лаб

. за

н.

пр

акти

ка

пр

ак.

(сем

.)

лекц

ії

272624

інд

. за

н.

25

сам

ост.

ро

бо

та

лекц

ії

пр

акт.

(сем

.) з

ан

.

лаб

ор

ат.

зан

яття

10 6 4

4

6 4

9 13

180

Спеціальність 014 Середня освіта (географія)

лекц

ії

90 10

90




6,0

10 6

23

Істор.Укр


фізики

БЖ

кгп


екза

мен

інд

ивід

.

зан

яття

Кан

іку

ли


Всьо

го


кгп

кгп

Каф

ед

ра,

яка

заб

езп

еч

ує

чи

тан

ня

ди

сц

ип

лін

и

33

Геологія


Практика


90

903,0

Всього

Іісторія України








НФХ806 4

80

10

160

3,0 90 10 6 4

100 56 44

кім

180 20 10 10 кгп

180 20 10 10 160

160 кгп6,0

кім

Основи суспільної географії 180

90 80кгп

103,0

кгп



8090

Безпека життєдіяльності та

цивільний захист

3,0 10 6 4

6,0

Історична географія

Вища математика 8041090 63,0 мат ПІ

3,0

4

Географія населення 3,0 90 10 6 4

філософії

кгп

20 10 10

Релігієзнавство 3,0 90 10 6



Курс:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52


1 3 4 5 14 15 16 17 18 19 20 29 30 31 32

1 *

2 *

3 *

4 *

5 *

6 *

7 *

8 *

9 *

10 *

11 *

12 *

13 *

14 * 0,4 0,3

3 4 3 3 1




перший

Назва

890

3,0

3,0

3,0

6,0



Семестр


21

1601020

6

10

форми


ед

итів

ЄК

ТС

6 7


тиждень

лекц

ії

10 11

160

78

30,0

80

800900 100 42 58 99033,0

10

82

2 8ау

ди

то

рн

і

ку

рсо


зал

ік


4

екза

мен


"___"________ 20__ р.

Проректор _____________


зал

ік

пр

ак.

(сем

.)

форми

контролю

№

всьо

го

інд

. за

н.

сам

ост.

ро

бо

та

лекц

ії

пр

акт.

(сем

.) з

ан

.

інд

ивід

.

зан

яття

лаб

. за

н.

інд

. за

н.

сам

ост.

ро

бо

та

Ко

нтр

ол

ь с

ам

ост

Сесії

Дер

ж. атест.

Тео

р. н

авч

.

тиждень

Ви

ро

б. п

ракт.

семестр



навчання


сесія

Навчальна

практика

Виробнича

практика


робота

лаб

. за

н.

пр

ак.

(сем

.)

Вересень Жовтень Листопад

13 28

всьо

го

ау

ди

то

рн

і

пр

акти

ка

24

10 6 4

10

6

8 4

12

Спеціальність 103 Науки про Землю

лекц

ії

90 12



Січень Лютий

27

Грудень Березень Квітень Червень

6

22

кр

ед

итів

ЄК

ТС

пр

акт.

(сем

.) з

ан

.

семестр

лаб

ор

ат.

зан

яття

20 10

23

180

90

25

Навч

. п

ракт.




6,0

26

Травень

лаб

ор

ат.

зан

яття

Всьо

го


кгп

Каф

ед

ра,

яка

заб

езп

еч

ує

чи

тан

ня

ди

сц

ип

лін

и

33


фізики

кгп

кгп


Практика


90

Кан

іку

ли


екза

мен

інд

ивід

.

зан

яття

180

Всього

Історія України








Геологія


6 4903,0 НФХ80

160

3,0 90

100 50 50

кім80

170 БЖ

20 10 10

10 10

кгп

180 20 20 160

180

6,0

кім

3,0 10

Безпека життєдіяльності 180

90 80кгп

103,0

кгп



8090Географія населення

Основи суспільної географії

Вища математика 8041090 6

9

3,0

4

кгп

Мат ПІ

6,0

Істор.Укр

6,0

6,0

10

лекц

ії

160180 20 10

6 4

10

6 4

80

10

кгпІсторична географія 3,0 90 6 4



Курс:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52

Т С Н П СП К КС

1 3 4 5 14 15 16 17 18 19 20 29 30 31 32

1 *

2 *

3 *

4 *

5 *

6 *

7 *

8 *

9 *

10 *

11 *

12 *

13 *

14 *

15 *

16 *

4 4 4 3 1




другий

Назва

800

3,0

3,0

3,0

6,0

Семестр

6 78

158

лекц

ії

10 11


21

78

форми


ед

итів

ЄК

ТС

6 7


тиждень

900

80

80

77

80

30,0

95

83

918 30,01018 100 44 56

90 12

6

4

92 12

66

6

інд

ивід

.

зан

яття

12 13 22


6

92 8

6

90 10 6

№

всьо

го

ау

ди

то

рн

і

ку

рсо


зал

ік

семестр

лаб

ор

ат.

зан

яття

сам

ост.

ро

бо

та

екза

мен


"___"________ 20__ р.

Проректор _____________



Листопад Грудень ЧервеньЖовтень

лекц

ії

зал

ік

Січень


пр

ак.

(сем

.)

семестр

форми

контролю

кр

ед

итів

ЄК

ТС

пр

акт.

(сем

.) з

ан

.

Навч

. п

ракт.

Квал

. р

об

ота

Сесії


Вересень

Дер

ж. атест.

Травень Серпень

Тео

р. н

авч

.


навчання


сесія

Навчальна

практика

Виробнича

практика

Ви

ро

б. п

ракт.

Квітень

Контроль

самостійно

ї роботи

Канікулисамопідготовка

Липень

тиждень

лаб

. за

н.

інд

. за

н.

28

всьо

го

ау

ди

то

рн

і

лаб

. за

н.

пр

вкти

ка

пр

ак.

(сем

.)

лекц

ії

272624

інд

. за

н.

25

сам

ост.

ро

бо

та

лекц

ії

23

пр

акт.

(сем

.) з

ан

.

лаб

ор

ат.

зан

яття

97 14 8 6

16

8 694 14

93

Напрям підготовки 6.040104 Географія




3,095

16

укр.мови


кгп

матем дис.ПІ

іноз мов


екза

мен

інд

ивід

.

зан

яття

Кан

іку

ли


Навчальна практика - географічна професійно-орієнтована

Всьо

го


90

кгп

кгп

Каф

ед

ра,

яка

заб

езп

еч

ує

чи

тан

ня

ди

сц

ип

лін

и

33

Практика

залік


2

№ з/п

1

Всього

Ділова укр. мова

Основи суспільної географіїІнформатика та географічні

інформаційні системи (за

проф. спрям)

Соціальна географія

Ландшафтознавство

Географія населення і

розселення

Геоморфологія

Географічні задачі та методика

їх розв'язування

Економічна теорія

Вища математика з

основами мат статистики

Іноземна мова (англійська)

Осн. організації наукових

досліджень в географії

6 6903,0теор. Фізики

22 12 10

78

160

180

12

6,0

20 10 10

100 52 48

12 6

кгп

3,0 90 кгп

6

кгп6,0 180

кгп

кгп

78 економ3,0 90

80

6

3,0 4 6

12

90 кгп3,0

90 10

Навч.географічна професійно-

орієнтована практики90

Палеогеографія з основами

палеоекології96 96 90

Географія світового

господарства 3,0 90 78

78 кгп123,0

6 612

Історія укр. культури 90 803,0 10 6 491 філософії

6,0


Форма навчання:заочна

Курс:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52

Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т КС К К К С С СП СП Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Н Н Н С С С К К К К К К К К К 29 5 3 12 49

Т С Н СП Р К КС

1 3 4 5 14 15 16 17 18 19 20 29 30 31 32

1 *

2 *

3 *

4 *

6 *

7 *

8 * *

9 *

10 * *

12 * *

13 *

14 *

15 *

16 * 2,5

18 * 3,0

19 *

20 *

21

20

4 6 5 5

Зав. кафедри

Директор ________________________ (Кланічка В.М.) Дата _______________________Начальник навчально-методичного управління (Чупровська М.Я.) Дата _______________________

80

135

8

67

80

3,0 10

Географія виробничої сфери і

транспорту6060 8 4 4 52 2,0

1490

3,0

3,0

кгп

60 10

4

4 4

78

52 кгп

кгп6 78

50

третій

Назва

65

800

4

6

110

СеместрДержавна атестація

10 11 12

24

52


екза

мен

2821

2,0

52

52

Методика краєзн-туристичної

роботи

75

90

форми


ед

итів

ЄК

ТС

6

1,0

7

Геоурбаністика

100 54 46

6 4

10

6

8

10

4

6

2,0

3,0

752,5

4

4

6 119

4

110

63

100 52 48 800

Рег. екон. геогр.світу 75 12 82,5

6

Педагогіка

10 6 4

8 6

120

4,5

4,0

16 10 76

Геогр. світов.господ.

3,0

10 6 4

135

Розв'язування географічних

задач

8Геоінформаційні системи і

технології (за проф. спрям.)12 490

Фіз.геогр.мат. і океанів

60

2,0 4

30

8 4

6

4

4

кгп

13

4860

філософії

4

92 8


6


№

всьо

го

ау

ди

то

рн

і

ку

рсо


семестр

лаб

ор

ат.

зан

яття

сам

ост.

ро

бо

та

тиждень

Навч

. п

ракт.

Серпень

Тео

р. н

авч

.

Випускна

робота

пр

ак.

(сем

.)

лекц

ії

лаб

ор

ат.

зан

яття

сам

ост.

ро

бо

та

форми

контролю


"___"________ 20__ р.

Проректор _____________



Листопад Грудень Червень Липень

Ви

ро

б. п

ракт.

Квітень


самостійною

роботою

Канікули

Квал

. р

об

ота

Сесії


Вересень

Дер

ж. атест.

Травень


навчання


сесія

Навчальна

практика

Самопідготовка

СіченьЖовтень

лаб

. за

н.

інд

. за

н.

кр

ед

итів

ЄК

ТС

тиждень

ау

ди

то

рн

і

ку

рсо

ва

лаб

. за

н.


лекц

ії

23

лекц

ії

екза

мен

інд

ивід

.

зан

яття

пр

акт.

(сем

.) з

ан

.

зал

ік

пр

акт.

(сем

.) з

ан

.

інд

ивід

.

зан

яття

22

Біогеграфія 120 10 6 4

зал

ік

Укр мова проф.спр.

4,0

Блок Б (екологія)

Блок А(релігієзнавство) 602,0

Напрям підготовки 6.040104.Географія




8 4

всьо

го

лекц

ії

пр

ак.

(сем

.)


кгп

кгп

кгп

теор. Фізики

кгп

кгп

політол

семестр

укр.м.

кгп


272624 25

Кан

іку

ли


Навчальна практика біогеографічна

інд

. за

н.

кгп

Всьо

го


кгп

Каф

ед

ра,

яка

заб

езп

еч

ує

чи

тан

ня

ди

сц

ип

лін

и

33

педаг10

Методика викладання географії

80

90 12 6

3,0 90

Географія рекреаційно-

ресурсного потенціалу80 кгп

Мет. рекреаційно-геогр. досл.

Курсова робота Навч. Пр. біогеографічна

Всього 90030,0

кгп

Практика№ з/п

1,5

135

30,0 900

(Гуцуляк В.М.) Дата __________________________________________________

45 45

90


3 135 залік

2,0

90

4,5

2



Курс:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52

Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т К С С С К П П П П П П Т Т Т Т Т Т Т Т Т Т С С С Д Д К К К К К К К К К 27 6 2 6 11 52


1 3 4 5 14 15 16 17 18 19 20 29 30 31 32

1 *

2 *

3 Рекреаційна географія *

4 *

5 *

6 *

7 * *

8 *

9 *

10 *

11 *12 *

13 *

14 *

15 *

16 *

17 *

18 *1920

5 5 5 4




90


6

100 50 5030,0

90

№ з/п

1

Кан

іку

ли



Практика

екзамен

Всьо

го


270

кгпкгп

Каф

ед

ра,

яка

заб

езп

еч

ує

чи

тан

ня

ди

сц

ип

лін

и

33

політ4


психол

кгпкгп

теор держ пр

кгп

тиждень

Ви

ро

б. п

ракт.

Квал

. р

об

ота

Напрям підготовки 6.040104. Географія (краєзнавчо-туристична робота)




2,0

1,5

12 6105


Фізична геогр. України 3,5 105 10

інд

. за

н.


6

Політична географіяМетодика осн економ.

всьо

го

ау

ди

то

рн

і

ку

рсо

ва

8


екза

мен

інд

ивід

.

зан

яття

272624 25

лекц

ії

23

пр

акт.

(сем

.) з

ан

.

лаб

. за

н.

інд

. за

н.

Випускна

робота

лаб

. за

н.

пр

ак.

(сем

.)

лекц

ії

лаб

ор

ат.

зан

яття

сам

ост.

ро

бо

та


Канікули


Тео

р. н

авч

.


навчання


сесія

Навчальна

практика

Виробнича

практика

Квітень

Державна

атестація

Сесії


Вересень

Дер

ж. атест.

Травень

лекц

ії

зал

ік

Січень


пр

ак.

(сем

.)

семестр

форми

контролю

кр

ед

итів

ЄК

ТС

пр

акт.

(сем

.) з

ан

.

Навч

. п

ракт.


"___"________ 20__ р.

Проректор _____________



Листопад Грудень ЧервеньЖовтень

№

всьо

го

ау

ди

то

рн

і

ку

рсо


зал

ік

семестр

лаб

ор

ат.

зан

яття

сам

ост.

ро

бо

та

екза

мен

9

інд

ивід

.

зан

яття

132 8

4

60

Блок "В" (правознавство)

12 22


4


60

16 8 8

4

44

82,03,5

4

8 4

8

52

4

45

60

75

Методика позакласної роботи

з географії8 4602,0

90Етногеографія 3,0 8 4 4 82

8

6 6 48

Всього 900 100 50 5030,0


Школознавство

800 900

1,5

60 12

3,0

75 16

45

5293

95

95

91

52

59

форми


ед

итів

ЄК

ТС

6 7

тиждень

лекц

ії

10 11

4


21

2,0

2,5

28

52

52

37

Семестр

37

8

четвертий

Назва


800

4 4 педагогПрактикум з шкільного

туризму2,0 кгп

Фіз.географія Укр. Карпат 2,5 8 8 59 кгп

практика 270 кгп9,0 270

4 52 педагог

6 4 кгп

Економ. геогр. України 3,5 105 10 6 4 кгп

Регіон.економ.геогр.світу 3,5 105 14 8 592,5 75 16 8 8 кгп

Методика викл.геогр. 5,0 150 14 8 6

6

кгп136

Основи охорони праці бжд1,5 45 8 4 4 37Наук.спілкування іноз

м./Спецкурс2,0 60 8 8

кгп

кгп

7 АНОТАЦІЇ НАВЧАЛЬНИХ ДИСЦИПЛІН ОКР «БАКАЛАВР»

1. Цикл гуманітарної та соціально-економічної підготовки

Назва дисципліни: Ділова українська мова

Статус: Гуманітарні та соціально-економічні дисципліни

Рік: ІІ семестр ІІІ

Основне завдання даного курсу – підвищення загального мовного рівня

студентів, знайомство з особливостям: офіційно-ділового стилю мовлення як в

усній, так і в писемній формах, його практичне застосування у широкій сфері

діяльності різних фахівців. Заява-зобов’язання, доручення, відомість, довідка,

наказ, договір, протокол, витяг з протоколу, характеристика, постанова, акт,

розпорядження, таблиця, лист, оголошення, список, накладна, запрошення,

розписка.

Вимоги до знань і вмінь:

Після закінчення курсу студент повинен знати:

- основні правила оформлення найважливіших документів;

- чітко визначати і користуватися двома формами ділового мовлення: усним і

писемним, знати їх особливості.

Після закінчення курсу студент повинен вміти:

- добирати відповідні терміни з фаху для оформлення документації;

- крім грамотного оформлення ділових паперів необхідно логічно й послідовно

подавати стислу інформацію з того чи іншого питання;

- правильно вживати пасивні конструкції, що характерні для ділового стилю;

- поєднувати числівники з іменниками, знати правила відмінювання і

написання прізвищ, що складає певні труднощі в сучасному діловодстві;

- дотримуватись норм сучасної літературної мови, не допускати калькування,

змішування мов;

- логічно формувати думки, дотримуватись послідовності і точності викладу.

Тривалість. Всього – 90 год., лекції – 14 год., практичні – 16 год., самостійна

робота – 60 год.

Форма контролю – залік.

Назва дисципліни: Українська мова (за професійним спрямуванням)


Рік: ІІІ, семестр V

Основне завдання даного курсу – підвищення загального мовного рівня

студентів, знайомство з особливостям: офіційно-ділового стилю мовлення як в

усній, так і в писемній формах, його практичне застосування у широкій сфері

діяльності різних фахівців. Заява-зобов’язання, доручення, відомість, довідка,

наказ, договір, протокол, витяг з протоколу, характеристика, постанова, акт,

розпорядження, таблиця, лист, оголошення, список, накладна, запрошення,

розписка.



- основні правила оформлення найважливіших документів;

- чітко визначати і користуватися двома формами ділового мовлення: усним і

писемним, знати їх особливості.


- добирати відповідні терміни з фаху для оформлення документації;

- крім грамотного оформлення ділових паперів необхідно логічно й послідовно

подавати стислу інформацію з того чи іншого питання;

- правильно вживати пасивні конструкції, що характерні для ділового стилю;

- поєднувати числівники з іменниками, знати правила відмінювання і

написання прізвищ, що складає певні труднощі в сучасному діловодстві;

- дотримуватись норм сучасної літературної мови, не допускати калькування,

змішування мов;

- логічно формувати думки, дотримуватись послідовності і точності викладу.

Тривалість. Всього – 30 год., практичні – 10 год., самостійна робота – 20 год.


Назва дисципліни: Історія України


Рік: І, семестр І

Наслідки політичних репресій. Українські землі у складі Російської та Австро-

Угорської імперій. Національне відродження в другій половині ХІХ ст.

Національна революція 1917-1920 років. “Розстріляне відродження”. Голодомор

та політичні репресії в Україні у міжвоєнний період. Розвиток

західноукраїнських земель. Україна в роки Другої світової війни. Національно-

визвольний рух у 40-х – 50-х роках. Діяльність ОУН-УПА. Радянизація України

у післявоєнний період. Криза тоталітаризму. Дисидентський рух. Перебудова та

її наслідки для України. Національно-визвольний рух наприкінці 80-х – на

початку 90-х років. Розвал Радянського Союзу. Проголошення державної

незалежності України. Суперечності та проблеми сучасного державотворення в

Україні.

Завдання курсу:

- вивчення вітчизняної історії передбачає освоєння таких аспектів: періодизація,

основні віхи державотворення, характер національно-визвольного руху,

зовнішньополітичні орієнтації, зовнішні впливи на розвиток подій в Україні,

українські впливи на геополітичну ситуацію в Центрально-Східній Європі.

Зміст курсу:

Вимоги до знань та умінь

Знати:

- предмет та метод, поняттєвий апарат та концептуальні підходи до аналізу

вітчизняної історії;

- витоки української нації та її місце у загальнолюдських процесах;

- нові напрямки розвитку вітчизняної історичної науки;

- конкретних представників політичної еліти України різних історичних епох;

- історичну спадщину та сучасний стан розвитку України як самостійної

держави;

- шляхи та перспективи розвитку України.

Вміти:

- аналізувати історичні процеси, події, факти;

- брати участь у дискусіях на суспільно-історичні теми;

- користуватися категорійно-понятійним апаратом історичної науки,

історичними джерелами та довідниковими матеріалами з історії України;

- критично оцінювати місце та роль як окремих особистостей, так і політичних

організацій та громадських об’єктів у вітчизняній історії та політиці;

- визначати якісні зміни статусу України як суб’єкта світової політики




Назва дисципліни: Історія української культури


Рік: ІІ, семестр ІV

Українська культура як синтез духовного життя народу. Культура і суспільство.

Філософські концепції культури. Історія української культури у наукових

дослідженнях. Культура Київської Русі. Українська культура XIV – першої

половини XVII ст. Українська культура другої половини XVII – XVII ст., Доба

культурно-національного відродження (XIX – XX ст.) Українська культура

радянського періоду. Культура стародавнього світу. Культура епохи

Відродження. Культура Нового часу. Культура і глобальні проблеми сучасності.



- загальні відомості культурно-історичного процесу;

- особливості культурних епох, їх духовні цінності та пріоритети;

- досягнення в різних галузях духовної культури;

- художні стилі та шедеври культури;

- види та жанри мистецтв, їх художню мову;

- провідних діячів науки і культури, які визначають характер та особливості

культури тієї чи іншої епохи.


- аналізувати явища духовного життя, усвідомлювати природу різних жанрів

художньої творчості і видів мистецтв, орієнтуватися у багатому світі духовної

культури;

- розрізняти світобачення і світорозуміння кожної культурно-історичної епохи;

збагачувати власну духовну культуру шляхом самоосвіти, творчо працювати

над прирощенням і вдосконаленням культурно-освітніх знань.




Назва дисципліни: Політологія


Рік: ІІІ, семестр VІ

Політологія як наука про закономірності розвитку і функціонування

політичного життя суспільства, механізми політичної влади, управління

політичними процесами. Основні етапи розвитку світової і вітчизняної

політичної думки. Політика і політичні відносини. Політична влада. Політичний

процес. Політична система суспільства, політичний режим. Політичні партії,

громадські організації і рухи в соціально-політичному житті суспільства.

Особистість і політика. Політична культура. Світовий політичний процес.



- що є об’єктом, предметом і методом політології, володіти її понятійно-

категоріальним апаратом;

- світові і вітчизняні політологічні школи, концепції і напрямки;

- політичні феномени і цінності: політична діяльність, політичний процес,

політична влада, політичний режим, політична система, політичне лідерство,

політичний конфлікт, політична культура, демократія, консенсус, громадське

суспільство;

- основні політичні партії, громадські організації і рухи;

- суть і функції держави в політичній системі суспільства.


- розпізнавати різні види владних відносин, специфіку політичної влади, її

сутність, структуру, характерні ознаки і функції;

- орієнтуватися в проблемах поділу влад, формах державного устрою і формах

державного правління;

- розпізнавати прояви прямої і представницької демократії, сприяти їх

утвердженню в сучасному українському суспільстві;

- формувати і відстоювати свою життєву (політичну) позицію, чітко розуміти

свої громадські права, свободи і обов’язки, відстоювати принципи громадського

суспільства і правової держави;

- давати раціонально-критичну оцінку діям різних політичних партій і лідерів з

позицій загальнонаціональних інтересів;

- орієнтуватися в міжнародному політичному житті, геополітичній обстановці,

мати уявлення про місце і статус України в сучасному світі;

- об’єктивно і критично оцінювати життєво важливу соціальну-інформацію;

- готувати повідомлення на політичну тему, брати участь в політичних

дискусіях, передвиборчих компаніях, масових і групових політичних

опитуваннях;

- жити в умовах політичного плюралізму, формувати культуру опозиції,

вносити спрямовувати зусилля на гармонізацію людських, міжнаціональних,

міжпартійних відносин.




Назва дисципліни: Політологія


Рік: ІV, семестр VІІІ

Політологія як наука про закономірності розвитку і функціонування

політичного життя суспільства, механізми політичної влади, управління

політичними процесами. Основні етапи розвитку світової і вітчизняної

політичної думки. Політика і політичні відносини. Політична влада. Політичний

процес. Політична система суспільства, політичний режим. Політичні партії,

громадські організації і рухи в соціально-політичному житті суспільства.

Особистість і політика. Політична культура. Світовий політичний процес.



- що є об’єктом, предметом і методом політології, володіти її понятійно-

категоріальним апаратом;

- світові і вітчизняні політологічні школи, концепції і напрямки;

- політичні феномени і цінності: політична діяльність, політичний процес,

політична влада, політичний режим, політична система, політичне лідерство,

політичний конфлікт, політична культура, демократія, консенсус, громадське

суспільство;

- основні політичні партії, громадські організації і рухи;

- суть і функції держави в політичній системі суспільства.


- розпізнавати різні види владних відносин, специфіку політичної влади, її

сутність, структуру, характерні ознаки і функції;

- орієнтуватися в проблемах поділу влад, формах державного устрою і формах

державного правління;

- розпізнавати прояви прямої і представницької демократії, сприяти їх

утвердженню в сучасному українському суспільстві;

- формувати і відстоювати свою життєву (політичну) позицію, чітко розуміти

свої громадські права, свободи і обов’язки, відстоювати принципи громадського

суспільства і правової держави;

- давати раціонально-критичну оцінку діям різних політичних партій і лідерів з

позицій загальнонаціональних інтересів;

- орієнтуватися в міжнародному політичному житті, геополітичній обстановці,

мати уявлення про місце і статус України в сучасному світі;

- об’єктивно і критично оцінювати життєво важливу соціальну-інформацію;

- готувати повідомлення на політичну тему, брати участь в політичних

дискусіях, передвиборчих компаніях, масових і групових політичних

опитуваннях;

- жити в умовах політичного плюралізму, формувати культуру опозиції,

вносити спрямовувати зусилля на гармонізацію людських, міжнаціональних,

міжпартійних відносин.




Назва дисципліни: Фізична культура


Рік: І, ІІ, семестр І, ІІ, ІІІ, ІV

Фізичне виховання як навчальна дисципліна у вищій школі. Наукові основи

фізичного виховання. Загартування. Масаж і самомасаж. Гігієнічні основи

фізичного виховання і спорту. Особиста і громадська гігієна. Лікарський

контроль і самоконтроль у процесі фізичного виховання. Нормування

здорового способу життя. Основи фізичної підготовки та спортивного

тренування. Професійна фізична підготовка. Екологічні основи фізичного

виховання. Фізичне виховання як один із важливих засобів у ліквідації недоліків

у стані здоров’я громадянина.

Рухові дії. Навчання і вдосконалення. Основні засоби розвитку і вдосконалення

фізичних та психічних якостей. Сила і швидкісно-силові здібності. Швидкість

рухів. Витривалість. Координаційні здібності. Гнучкість. Професійно-фізична

підготовка. Методичні знання, уміння і навички.

Вимоги до знань та умінь:


- фізичне виховання і спорт як засіб різнобічного розвитку особистості,

підготовки до праці і громадської діяльності;

- фізичне виховання як складова частина способу життя;

- фізичне виховання у родині;

- загальні відомості про будову організму людини і вплив фізичних вправ на

функціонування окремих органів та систем;

- рухова-активність і спортивне тренування як засіб підтриманню високої

працездатності;

- засоби оздоровлення, реабілітації, тілобудови і саморегуляції з урахуванням

економічних, кліматичних та екологічних умов.


- біг на короткі дистанції з низького старту із максимальною швидкістю (80-100

м), безперервний біг у рівномірному темпі до 20 хвилин, пересування, на лижах,

легкоатлетичні стрибки, подолання вертикальних і горизонтальних перешкод,

човниковий біг;

- метання різних за вагою і формою снарядів з місця та розбігу, на дальність і в

ціль;

- гімнастичні і акробатичні вправи, комбінації з декількох елементів,

акробатичні комбінації, комплекси вправ з використанням тренажерних

пристроїв, вправи з музичним супроводженням (аеробіка, шейпінг тощо).

застосування в умовах гри основних техніко-тактичних дій однієї із спортивних

ігор.

Тривалість. Практичні – 132 год.

Форма контролю – заліки.

2. Цикл фундаментальної та природничо-наукової підготовки

Назва дисципліни: Геологія

Статус: фундаментальні та природничо-наукові дисципліни


Предмет і об’єкт вивчення геології. Короткий нарис розвитку геологічних

знань. Загальні відомості про Землю. Загальні відомості про мінерали.

Ендодинамічні процеси. Екзодинамічні процеси. Вивітрювання. Геологічна

діяльність поверхневих текучих і підземних вод, льодовиків, вітру, океанів і

морів. Основні відомості про осадові гірські породи. Метаморфізм гірських порід.

Предмет і об’єкт історичної геології і палеогеографії. Проблеми вивчення

абсолютного і відносного віку Землі. Основні питання геотектоніки. Методи

вивчення геологічного минулого. Історія розвитку географічної оболонки Землі та

геосфер. Закономірності розміщення родовищ корисних копалин. Геологічна

будова сучасних материків і океанів.

Бакалавр повинен знати: будову Землі і літосфери, фізичні і хімічні

властивості мінералів, основні ендодинамічні і екзодинамічні процеси та гірські

породи, утворені внаслідок цих процесів, геохронологічну шкалу і стратиграфічну

таблицю, головні геотектонічні структури і механізми їх утворення, методи

геологічних досліджень, історію розвитку географічної оболонки і її сфер,

закономірності розміщення родовищ корисних копалин.

Бакалавр повинен уміти: визначати найпоширеніші мінерали і гірські

породи, пояснювати механізм утворення гірських порід та геологічних тіл,

пояснювати процеси екзогенного утворення гірських порід і рельєфоутворення,

характеризувати основні етапи геологічного розвитку Землі, показувати головні

геотектонічні структури на тектонічній карті, застосовувати знання з геології при

вивченні галузевих географічних наук.

Тривалість. Всього –180 год., лекції – 30 год., лабораторні – 30 год., самостійна


Форма контролю – екзамен

Назва дисципліни: Картографія з основами топографії


Рік: І, семестр ІІ

Загальні відомості про географічну карту. Топографічна карта і її

використання. Знімання місцевості, типи знімання. Математична основа дрібно-

масштабних карт. Оглядові загальногеографічні карти. Тематичні карти і їх зміст.

Використання дрібномасштабних карт.

Бакалавр повинен знати: зміст і призначення різноманітних географічних

карт; математичну основу карт (картографічні проекції, викривлення); побудову

топографічних, загально-географічних та тематичних карт і атласів; прикладне

значення картографії і топографії.

Бакалавр повинен уміти: читати топографічні, загальногеографічні й

тематичні карти; користуватися топографічними приладами, здійснювати

окомірне й інструментальне великомасштабне знімання місцевості; будувати

картосхеми і картодіаграми.

Тривалість. Всього – 180 год., лекції – 28 год., лабораторні – 32 год., самостійна


Форма контролю – екзамен.

Назва дисципліни: Вища математика з основами математичної статистики



Формування базових математичних знань для розв'язування задач у

професійній діяльності, вмінь аналітичного мислення і математичного

формулювання економічних задач. Вивчення фізико-географічних та суспільно-

географічних об'єктів за допомогою кількісних характеристик. Елементи лінійної

алгебри. Елементи векторної алгебри та аналітичної геометрії. Вступ до

математичного аналізу. Диференціальне числення функції однієї змінної. Функції

багатьох змінних. Інтегральне числення функції однієї змінної. Диференціальні

рівняння. Ряди. Основи математичної статистики. Статистична оцінка параметрів

розподілу. Основи дисперсійного аналізу. Елементи теорії кореляції.

Бакалавр повинен знати: основи математичного аналізу; методи

статистичного дослідження географічних процесів; елементи теорії кореляції;

основи дисперсійного аналізу.

Бакалавр повинен вміти: проводити статистичні дослідження, обчислювати

узагальнюючі показники, будувати статистичні таблиці, графіки, виявляти

закономірності та тенденції розвитку досліджуваних явищ; здійснювати

кореляцію кількох географічних явищ чи процесів.




Назва дисципліни: Вища математика з основами математичної статистики


Рік: ІІ, семестр ІІІ

Формування базових математичних знань для розв'язування задач у професійній

діяльності, вмінь аналітичного мислення і математичного формулювання

економічних задач. Вивчення фізико-географічних та суспільно-географічних

об'єктів за допомогою кількісних характеристик. Елементи лінійної алгебри.

Елементи векторної алгебри та аналітичної геометрії. Вступ до математичного

аналізу. Диференціальне числення функції однієї змінної. Функції багатьох

змінних. Інтегральне числення функції однієї змінної. Диференціальні рівняння.

Ряди. Основи математичної статистики. Статистична оцінка параметрів

розподілу. Основи дисперсійного аналізу. Елементи теорії кореляції.

Бакалавр повинен знати: основи математичного аналізу; методи статистичного

дослідження географічних процесів; елементи теорії кореляції; основи

дисперсійного аналізу.

Бакалавр повинен вміти: проводити статистичні дослідження, обчислювати

узагальнюючі показники, будувати статистичні таблиці, графіки, виявляти

закономірності та тенденції розвитку досліджуваних явищ; здійснювати

кореляцію кількох географічних явищ чи процесів.




Назва дисципліни: Фізика з основами геофізики



Формування наукових знань для розуміння природних явищ та процесів,

формування природничо-наукової картини світу, вміння застосовувати знання

фізичних теорій для розв'язування задач у стандартних та нестандартних ситуаціях.

Природні явища та процеси. Основний зміст: механіка твердого тіла, гідро- і

аеродинаміка, механічні коливання і хвилі, акустика, закони збереження у природі,

молекулярно-кінетична теорія газів, реальні гази, властивості твердих, рідких та

газоподібних тіл, основи термодинаміки, електрика і магнетизм, оптика, теорія

відносності, теплове випромінювання, спектрометрія, рентгенівське

випромінювання, елементи квантової механіки, радіоактивність.

В результатi засвоєння курсу студенти повиннi знати: фізичну природу

географічних процесів; основні закони фізики; базові методи дослідження і

спостереження за фізичними явищами і процесами; сучасний понятійно-

категоріальний апарат фізики; основи геофізики та геофізичних досліджень.

В результатi засвоєння курсу студенти повиннi вміти: використовувати

знання фізичної природи процесів і явищ для пояснення кліматичних явищ,

ендогенних і екзогенних процесів, гідрологічного режиму рік та ін.; застосовувати

знання з фізики та геофізики задля вивчення екологічних проблем людства.

Тривалість. Всього – 90 год., лекції – 16., практичні – 14 год., самостійна робота

– 60 год.


Назва дисципліни: Хімія з основами геохімії



Вивчення основних етапів розвитку та методів дослідження неорганічної

хімії, органічних сполук, фізико-хімічних методів. Хімічні елементи, їх сполуки і

властивості, органічні сполуки та природна сировина. Атомне вчення і періодичний

закон, будова атома і теорія хімічного зв'язку розчинності, розчини, хімія елементів,

структура, гомологія, сучасна номенклатура, елементарні ефекти, класифікація

реагентів і реакції, фізичні методи досліджень. Сполуки і їх властивості, типи

реакцій ї їх механізми.

В результатi засвоєння курсу студенти повиннi знати: основні методи

дослідження неорганічної та органічної хімії; хімічні елементи, їх сполуки та їх

властивості; основні сучасні вчення хімії.

В результатi засвоєння курсу студенти повиннi вміти: застосовувати

методичні прийоми сучасної хімії з метою дослідження хімічних та фізико-

хімічних властивостей гірських порід та ґрунтів; на високому теоретичному рівні

пояснити основні принципи геохімії ґрунтів на уроках географії; пояснити вплив

окремих хімічних елементів та їх сполук на стан здоров’я людини та оточуючого

середовища; пояснити основи техніки і технології виробництва з позицій

неорганічної та органічної хімії.

Тривалість. Всього – 90 год., лекції – 14 год., лабораторні – 16., самостійна



Назва дисципліни: Педагогіка


Рік: ІІІ, семестр VІ

Поняття про педагогiку як науку i навчальний предмет. Її завдання, методи,

закономiрностi, основнi категорiї. Проблеми розвитку освiти, школи,

прогресивної педагогiчної думки. Особливостi розвитку i становлення

нацiональної системи освiти в Українi. Концепцiя i сутнiсть нацiонального

виховання, його мета, форми i методи. Етнопедагогiка.

Навчальний процес в рiзних типах загальноосвiтнiх шкiл. Форми

органiзацiї навчального процесу. Типи урокiв, їх характеристика. Передовий

педагогiчний досвiд та iнновацiйнi технологiї проведення сучасних урокiв.

Теорiя i методика виховної роботи. Особливостi роботи класного керiвника.

Проблеми зв'язку школи, вчителя з позашкiльними освiтньо-виховними

установами та громадськими органiзацiями.

Бакалавр повинен знати iсторiю розвитку освiти, школи, прогресивної

педагогiчної думки; загальну, соцiальну та порiвняльну педагогiку, традицiї

етнопедагогiки; методику навчальної i виховної роботи.

Бакалавр повинен вмiти ефективно, на високому методичному рiвнi

проводити уроки; вiдбирати та iнтерпретувати навчальний матерiал;

прищеплювати навички критичного вiдношення учнiв до навчального матерiалу;

використовувати рiзноманiтнi форми i методи органiзацiї навчального процесу,

досягнення вiтчизняного i зарубiжного педагогiчного досвiду; впливати на

розвиток творчих здiбностей учнiв, пiдтримувати їх iнiцiативнiсть, спонукати до

громадсько-корисної дiяльностi; розробляти програму виховних заходiв.

Педагогiчна майстернiсть як важлива складова професiї вчителя. Вимоги до

особистостi сучасного вчителя, його професiограма. Поняття про педагогiчну

майстернiсть, її складовi. Самовиховання i самоосвiта як основнi шляхи

оволодiння педагогiчною майстернiстю. Педагогiчна технологiя як система

способiв органiзацiї педагогiчної взаємодiї. Культура i стилi спiлкування вчителя i

учнiв. Особливостi рiзних стилiв спiлкування, майстернiсть педагога у виборi

стилю спiлкування в процесi педагогiчної взаємодiї. Причини виникнення

конфлiктiв з школярами, i батьками, колегами та способи їх запобiгання i

розв'язування. Педагогiчний такт вчителя. Зовнiшнiй вигляд вчителя. Мова та

вимоги до неї. Переконування та навiювання як основнi засоби педагогiчної

взаємодiї у спiлкуваннi. Смисловi бар'єри у спiлкуваннi педагога з учнями, шляхи

їх подолання. Роль особистостi вчителя у вихованнi свiдомих громадян держави.

Бакалавр повинен знати сутнiсть педагогiчної майстерностi як комплексу

властивостей особистостi, її елементи; шляхи самовдосконалення та пiдвищення

професiйної майстерностi; основи педагогiчної технологiї як системи способiв

органiзацiї педагогiчної взаємодiї.

Бакалавр повинен вмiти ефективно органiзовувати роботу учнiв в ходi

навчання та позашкiльний час; впливати на колектив та окрему особистiсть в

процесi спiлкування; керувати внутрiшнiм станом та поведiнкою, викликати у

себе необхiднi способи поведiнки; робити самоаналiз власного рiвня професiйної

майстерностi i складати програми самовиховання та самовдосконалення.




Назва дисципліни: Методика викладання географії.

Статус: дисципліни вільного вибору закладу

Рік: ІІІ, VІ семестр VІ, VІІ

Проблема концепції сучасної географічної освіти. Методи науково-

педагогічних досліджень у шкільній географії. Історія розвитку шкільної

географії та методика її викладання. Завдання, структура і зміст сучасного

шкільного курсу географії. Логіка мислення та творчо-пошукової діяльності на

уроках географії. Процес навчання географії. Принципи навчання. Методи

навчання. Засоби навчання. Технічні засоби і комп’ютеризація навчання. Форми

організації навчання. Позакласна робота з географії. Зміст окремих курсів

шкільної географії та методика їх викладання.

Бакалавр повинен знати: історію розвитку шкільної географії, структуру

шкільних курсів географії; складові процесу навчання, принципи, методи, засоби,

форми навчання географії; зміст, структура та основні завдання окремих

шкільних курсів географії.

Бакалавр повинен уміти: планувати навчально-виховний процес з географії;

складати конспекти уроків географії із застосуванням різних методів, прийомів,

засобів і форм навчання; планувати і проводити позакласну роботу з географії.



Форма контролю – екзамени.

3. Дисципліни професійної та практичної підготовки

Назва дисципліни: Загальне землезнавство

Статус: професійні та дисципліни практичної підготовки

Рік: І семестр І.

Загальне землезнавство - інтегративна фізико-географічна дисципліна, її

структура. Земля у Всесвіті. Наслідки осьового і обертального руху Землі; сфери

(оболонки) Землі, їх будова, складові частини і процеси (атмосфера, гідросфера,

літосфера і рельєф, біосфера); географічна оболонка і її загальні закономірності;

географічне середовище і суспільство.

Бакалавр повинен знати: будову геосфер, процеси, що в них протікають;

взаємозв’язки між геосферами; прояви загальних закономірностей природи в

географічній оболонці; географічну номенклатуру; взаємодію географічного

середовища й людського суспільства.

Бакалавр повинен уміти: показувати на карті мега- і макроформи рельєфу,

складові частини Світового океану, найбільші річкові системи, пояснювати

найважливіші процеси у географічній оболонці і взаємозв’язки між природними

компонентами ландшафтів; проводити обробку статистичних матеріалів і вести

необхідні розрахунки динаміки природних процесів; здійснювати польові

дослідження з метеорології, гідрології, геоморфології; давати оцінку природних

умов і ресурсів.

Після вивчення теоретичного курсу проводиться польова практика з

метеорології, гідрології і геоморфології.

Тривалість. Всього – 180 год., лекції –24 год., практичні – 36 год., самостійна



Назва дисципліни: Іноземна мова


Рік: І семестр І

Даний предмет передбачає опанування таким рівнем знань, навичок і вмінь,

який забезпечить необхідну комунікативну спроможність в сферах:

ситуативного та професійного спілкування в усній і письмовій формах: 1)

читання й реферування оригінальної загальнонаукової або загальнотехнічної

інформації; 2) елементарного спілкування по загальним питанням спеціальності

та в межах загальновживаних норм: під час закордонної подорожі; 3) написання

особистих та простих ділових листів.

Фонетичний мінімум має забезпечувати правильне артикулювання звуків та

відповідне інтонаційне оформлення речень.

Граматичний мінімум охоплює ключові положення морфології та синтаксису й

дозволяє правильно розуміти зміст оригінальних текстів з фаху.

Лексичний мінімум на кінець курсу повинен складатися із 1400-1500 одиниць.

Характер лексики – стилістично нейтральний. Шар спеціальної термінології –

загальнонауковий або загальнотехнічний.

Усна мова. Навички спілкування із використанням 800-900 загальновживаних

формул висловлювання; звертання, вітання, прощання, подяки, прохання,

запрошення, пропозиції, наказу, поздоровлення, побажання, поради, початку

розмови, згоди, незгоди, упевненості, сумніву, надії, розчарування, радощі,

стурбованості, прикрощі, жалю, співчуття. Навички елементарного спілкування

в мовних ситуаціях під час закордонної подорожі: «Аеропорт», «Митниця»,

«Міський транспорт», «Орієнтація у місті», «Готель», «Заклади харчування»,

«Пошта», «Культурні заклади», «Магазин», «У лікаря», «Країна, мова якої

вивчається», «Про себе та сім’ю», «Спеціальність».

Письмо. Навички написання анотації та реферату до наукової статті. Особисте

листування та прості ділові папери, заповнення анкет та складання curriculum

vitae.

Загальні вимоги до курсу: Грамотне оформлення ділового мовлення в усній та

писемній формах. Правильне складання з точки зору структури та відповідних

граматичних вимог окремих ділових паперів.

Конкретні вимоги. Забезпечення вмінь вільного користування лексикою ділових

паперів та правилами її вживання. Підвищення загального рівня культури

ділового спілкування.



- програмний матеріал з усього комплексу фонетичних та лексико-граматичних

правил;

- методику самостійної позааудиторної роботи над удосконаленням мови;

- граматичні вимоги щодо правильного оформлення ділового мовлення в усній

та письмовій формах.


- вільно і правильно розмовляти однією з іноземних мов у різних ситуаціях,

головним чином у ситуаціях професійного спілкування;

- читати та анотувати художні тексти;

- виступати з доповідями та повідомленнями з тематики своїх професійних

інтересів;

- виконувати свої курсові та дипломні роботи, захищати їх іноземною мовою;

- вільно користуватися лексикою ділових паперів.


Форма контролю –екзамен.

Назва дисципліни: Іноземна мова (англійська)


Рік: І, ІІ, семестр ІІ, ІІІ

Даний предмет передбачає опанування таким рівнем знань, навичок і вмінь,

який забезпечить необхідну комунікативну спроможність в сферах:

ситуативного та професійного спілкування в усній і письмовій формах: 1)

читання й реферування оригінальної загальнонаукової або загальнотехнічної

інформації; 2) елементарного спілкування по загальним питанням спеціальності

та в межах загальновживаних норм: під час закордонної подорожі; 3) написання

особистих та простих ділових листів.

Фонетичний мінімум має забезпечувати правильне артикулювання звуків та

відповідне інтонаційне оформлення речень.

Граматичний мінімум охоплює ключові положення морфології та синтаксису й

дозволяє правильно розуміти зміст оригінальних текстів з фаху.

Лексичний мінімум на кінець курсу повинен складатися із 1400-1500 одиниць.

Характер лексики – стилістично нейтральний. Шар спеціальної термінології –

загальнонауковий або загальнотехнічний.

Усна мова. Навички спілкування із використанням 800-900 загальновживаних

формул висловлювання; звертання, вітання, прощання, подяки, прохання,

запрошення, пропозиції, наказу, поздоровлення, побажання, поради, початку

розмови, згоди, незгоди, упевненості, сумніву, надії, розчарування, радощі,

стурбованості, прикрощі, жалю, співчуття.

Письмо. Навички написання анотації та реферату до наукової статті. Особисте

листування та прості ділові папери, заповнення анкет та складання curriculum

vitae.

Загальні вимоги до курсу: Грамотне оформлення ділового мовлення в усній та

писемній формах. Правильне складання з точки зору структури та відповідних

граматичних вимог окремих ділових паперів.

Конкретні вимоги. Забезпечення вмінь вільного користування лексикою ділових

паперів та правилами її вживання. Підвищення загального рівня культури

ділового спілкування.



- програмний матеріал з усього комплексу фонетичних та лексико-граматичних

правил;

- методику самостійної позааудиторної роботи над удосконаленням мови;

- граматичні вимоги щодо правильного оформлення ділового мовлення в усній

та письмовій формах.


- вільно і правильно розмовляти однією з іноземних мов у різних ситуаціях,

головним чином у ситуаціях професійного спілкування;

- читати та анотувати художні тексти;

- виступати з доповідями та повідомленнями з тематики своїх професійних

інтересів;

- виконувати свої курсові та дипломні роботи, захищати їх іноземною мовою;

- вільно користуватися лексикою ділових паперів.


Форма контролю –залік, екзамен.

Назва дисципліни: Основи організації наукових досліджень в географії


Рік: ІІ, семестр ІІІ.

Зв’язок географічних наук з природничими і суспільними науками.

Теоретичні основи сучасного правознавства, та їх вплив на теорію географічної

науки. Теоретичні проблеми загального землезнавства і ландшафтознавства,

суспільної географії. Понятійно-категоріальний апарат сучасної географічної

науки. Система законів і закономірностей. Методика та основні методологічні

принципи фізико-географічних і суспільно-географічних досліджень. Метод

формалізації. Метод логіко-математичного моделювання. Картографічний метод.

Поняття географічного факту. Програма дослідження. Методи інформаційного

забезпечення дослідження. Етапи наукових досліджень.

Бакалавр повинен мати уявлення про наукову, у т.ч. природничу і

географічну картину світу, уміти застосовувати свої знання у практичній

діяльності, викладанні курсу географії у середній школі.




Назва дисципліни: Інформатика та географічні інформаційні системи і

технології


Рік: ІІ, ІІІ, семестр ІV, V.

Вивчаючи дисципліну, студенти вивчатимуть основи прийомів практичного

креслення й видами креслень.Побудова арифметичних та логічних виразів.

Основні синтаксичні конструкції: присвоєння, умовний оператор, цикли,

підпрограми. Робота з файлами. Елементарні поняття комп”ютерної графіки.

Підготовка та редагування текстів за допомогою ПЕОМ (на прикладі конкретного

текстового редактора). Знайомство з організацією та використанням пакетів

програм аналізу даних (на прикладі конкретного пакету).

Працювати у локальній (Intranet) та глобальній (Internet) комп'ютерній мережі..

Вивчення дисципліни дає основу для засвоєння можливостей використання

комп'ютерної техніки в спеціальних методах вивчення та аналізу норм, правил та

проектування.

Студент повинен знати: основи інформатики (робота в середовищі Windows),

логічну схему функціонування ЕОМ, апаратне й програмне (базове, системне,

службове та прикладне) забезпечення комп'ютера на прикладі операційної

системи Windows та пакета Microsoft Office, основи автоматизованої обробки

географічної інформації. Студент повинен вміти: працювати в операційній

системі Windows, використовувати засоби роботи в локальній мережі та в мережі

Internet.Студенти повинні оволодіти програмним матеріалом, виконати

лабораторні роботи по практичній частині курсу

Тривалість. Всього – 180 год., лекції –28 год., практичні – 32, самостійна робота

– 120 год.

Форма контролю – залік, екзамен.

Назва дисципліни: Соціальна географія



Об’єкт і предмет дослідження соціальної географії. Головні галузеві

напрями соціальної географії. Історія розвитку соціально-географічних

досліджень в Україні. Поняття про соціальний і географічний простір.

Етносоціальні процеси в Україні. Географія соціально-географічного розвитку

України. Розселення населення України в соціальному вимірі. Соціально-

географічні аспекти урбанізації. Соціальний комплекс України. Проблема

нерівномірності соціального розвитку України. Особливості географії соціальних

негараздів в Україні. Особливості сакральної географії України.

Бакалавр повинен знати: особливості територіальної організації суспільства;

основні методологічні принципи соціально-географічних досліджень; соціологічні

підходи до вивчення соціально-географічних явищ і процесів; основні

закономірності соціально-демографічного розвитку України; основні фактори, які

впливають на зміни народонаселення; соціальні функції поселень; соціальний

розвиток поселень в Україні; соціально-географічні аспекти урбанізації;

поширення основних релігійних конфесій та соціальних негараздів.

Бакалавр повинен вміти: скласти програму соціально-географічного

дослідження; аналізувати емпіричні дані наукових досліджень; дати комплексну

суспільно географічну характеристику соціального розвитку України та окремих

регіонів; визначити чинники і тенденції соціального розвитку




Назва дисципліни: Ландшафтознавство.



Об’єкт вивчення ландшафтознавства, історія розвитку науки.

Закономірності диференціації ландшафтної сфери. Поняття про ландшафт, його

компоненти; класифікація ландшафтів. Процеси в ландшафтах, їх динаміка і

розвиток. Зональні типи ландшафтів, їх коротка характеристика. Фізико-

географічне районування. Ландшафти і людство.

Бакалавр повинен знати: поняття про ландшафтну сферу, ландшафт і його

компоненти; функціонування, динаміку і розвиток ландшафтів; принципи

класифікації ландшафтів; особливості зональних типів ландшафтів; суть і зміст

фізико-географічного районування; механізм формування антропогенних

ландшафтів.

Бакалавр повинен уміти: виявляти взаємозв’язки між природними

компонентами; характеризувати особливості зональних типів ландшафтів;

характеризувати фізико-географічні регіони за типовим планом; пояснювати

механізми антропогенної трансформації ландшафтів.




Назва дисципліни: Географія населення



Предмет, методи і завдання географії населення. Чисельність населення і

методи його обліку. Природний рух (відтворення) населення. Расовий та етнічний

склад населення. Трудові ресурси та їх використання. Територіальна організація

населення.

Бакалавр повинен знати: сучасні методи демографічних досліджень та

географії населення; форми і методи обліку чисельності населення та його

відтворення; соціологічні теорії та концепції про расові та етнічні процеси,

етнічну структуру світу, соціальний і професійний склад населення, поняття про

трудові ресурси і економічно активне населення; розміщення населення і види

міграцій; поняття про системи розселення та їх географічні форми.

Бакалавр повинен уміти: вести розрахунки показників чисельності, густоти і

природного руху населення; читати карти географії населення, аналізувати

показники трудових ресурсів, розселення і міграцій; складати графіки і

картодіаграми, що характеризують динаміку і розміщення населення.




Назва дисципліни: Географія населення і розселення



Предмет, методи і завдання географії населення. Чисельність населення і

методи його обліку. Природний рух (відтворення) населення. Расовий та етнічний

склад населення. Трудові ресурси та їх використання. Територіальна організація

населення.

Бакалавр повинен знати: сучасні методи демографічних досліджень та

географії населення; форми і методи обліку чисельності населення та його

відтворення; соціологічні теорії та концепції про расові та етнічні процеси,

етнічну структуру світу, соціальний і професійний склад населення, поняття про

трудові ресурси і економічно активне населення; розміщення населення і види

міграцій; поняття про системи розселення та їх географічні форми.

Бакалавр повинен уміти: вести розрахунки показників чисельності, густоти і

природного руху населення; читати карти географії населення, аналізувати

показники трудових ресурсів, розселення і міграцій; складати графіки і

картодіаграми, що характеризують динаміку і розміщення населення.




Назва дисципліни: Біогеографія


Рік: ІІІ, семестр V

Об’єкт і предмет вивчення біогеографії. Поняття про біосферу, її

виникнення і еволюція. Сучасна біосфера.

Поняття про екосистеми. Основи аутоекології. Загальні географічні

закономірності поширення організмів (популяції, флористичне і фауністичне

районування).

Основи біоценології. Характеристика найпоширеніших зональних і

азональних біогеоценозів. Закономірності поширення рослинного покриву і

тваринного населення у географічній оболонці. Біогеографія України.

Бакалавр повинен знати: поняття про біосферу; сучасні уявлення про

виникнення та еволюцію біосфери; кругообіг речовин у біосфері; поняття про

екосистеми; характеризувати екологічні чинники за їх впливом на організм

(абіотичні та біотичні); поняття про популяцію і ареал, біоценоз і біогеоценоз;

структуру біогеоценозів (просторову, видову, функціональну); характеристику

найпоширеніших зональних і азональних біогеоценозів.

Бакалавр повинен уміти: пояснювати еволюцію біосфери у взаємозв’язку з

іншими сферами географічної оболонки; пояснювати взаємозв’язки в

екосистемах; показувати на карті райони поширення найтиповіших біогеоценозів;

застосовувати знання біогеографії при вивченні фізико-географічних районів

світу і України.

Тривалість. Всього –120 год., лекції –20 год., практичні – 20 год., самостійна



Назва дисципліни: Географія світового господарства



Мета курсу: розкрити сучасний стан світового господарства. Викласти питання

формування глобальної економічної системи, класичні теорії розміщення

виробництва в ринковій економіці, основи територіальної організації світового

сільського господарства, промисловості, транспорту, світової торгівлі та сфери

послуг.

Основні завдання: навчити студентів давати економіко-географічну

характеристику світового господарства в цілому та окремих його галузей і

регіонів.

Теоретичні основи географії світового господарства. Розвиток і становлення

предмета і об'єкта географії світового господарства. Природно-ресурсний

потенціал світу. Світове господарство – глобальна географічна система. Історичні

особливості розвитку світового господарства.

Галузева структура світового господарства. Промисловість світу, її галузева

структура та розміщення.

Географія сільського господарства. Географія сфери послуг і туризм. Географія

транспорту. Географія міжнародних економічних зв’язків. Проблеми розвитку

світового господарства.

У процесі вивчення дисципліни студент зобов'язаний навчитися орієнтуватись в

теоретичних та практичних питаннях географії світового господарства; вміти

давати економіко-географічну характеристику основним компонентам природних

ресурсів, економіко-географічну характеристику галузевій структурі та окремим

галузям світового господарства.




Назва дисципліни: Географія світового господарства


Рік: ІІІ, семестр V.

Мета курсу: розкрити сучасний стан світового господарства. Викласти питання

формування глобальної економічної системи, класичні теорії розміщення

виробництва в ринковій економіці, основи територіальної організації світового

сільського господарства, промисловості, транспорту, світової торгівлі та сфери

послуг.

Основні завдання: навчити студентів давати економіко-географічну

характеристику світового господарства в цілому та окремих його галузей і

регіонів.

Теоретичні основи географії світового господарства. Розвиток і становлення

предмета і об'єкта географії світового господарства. Природно-ресурсний

потенціал світу. Світове господарство – глобальна географічна система. Історичні

особливості розвитку світового господарства.

Галузева структура світового господарства. Промисловість світу, її галузева

структура та розміщення.

Географія сільського господарства. Географія сфери послуг і туризм. Географія

транспорту. Географія міжнародних економічних зв’язків. Проблеми розвитку

світового господарства.

У процесі вивчення дисципліни студент зобов'язаний навчитися орієнтуватись в

теоретичних та практичних питаннях географії світового господарства; вміти

давати економіко-географічну характеристику основним компонентам природних

ресурсів, економіко-географічну характеристику галузевій структурі та окремим

галузям світового господарства.




Назва дисципліни: Фізична географія материків і океанів.


Рік: ІІІ, семестр V, VІ.

Загальні закономірності географічної оболонки Землі. Фізична географія

океанів (їх регіональний огляд). Фізична географія материків: Євразії, Північної

Америки, Південної Америки, Африки, Австралії, Антарктиди (загальний огляд

компонентів природи, регіони).

Бакалавр повинен знати: загальні географічні закономірності Землі та їх

прояви у межах материків і океанів. Послідовність фізико-географічної

характеристики материків і регіонів; поняття про фізико-географічне положення,

особливості природи материків і їх регіонів, взаємозв’язків між природними

компонентами природних зон материків; вплив природних умов і ресурсів на

життя і діяльність населення; екологічні проблеми різних частин материків.

Бакалавр повинен уміти: показувати на карті фізико-географічні об’єкти

материків і океанів; виявляти і описувати характерні риси природи окремих

територій на основі карт та інших джерел знань; давати образні описи окремих

територій за джерелами географічної інформації, оцінювати їх природні умови.


робота –151 год.

Форма контролю – залік, екзамен.

Назва дисципліни: Регіональна економічна і соціальна географія


Рік: ІІІ, семестр V, VІ.

Предмет курсу і завдання його вивчення. Регіональний огляд світу:

політична карта, природні ресурси, населення, географія та структура

промисловості, сфери послуг, сільського господарства, транспорту,

зовнішньоекономічні зв’язки, участь в МГПП окремих держав та регіонів Європи,

Азії, Північної і Латинської Америки, Африки, Австралії і Океанії.

Бакалавр повинен знати: поділ світу на історико-географічні регіони, їх

суспільно-географічні особливості; політичну карту світу, класифікацію і

поширення природних ресурсів світу; склад і розміщення продуктивних сил у

макрорегіонах; закономірності структури і розміщення галузевих систем регіонів

світу; характеристику окремих країн світу.

Бакалавр повинен уміти: показувати на карті регіони і країни світу,

характеризувати їх державний устрій; давати оцінку ресурсозабезпеченості країн;

аналізувати чинники, що впливають на склад і динаміку населення світу;

пояснювати процеси, що відбуваються у регіональному господарстві, тенденції

розміщення його основних систем; давати комплексні економіко-географічні

характеристики країн.




Назва дисципліни: Регіональна економічна і соціальна географія


Рік: І V, семестр VІІ, VІІІ.

Предмет курсу і завдання його вивчення. Регіональний огляд світу:

політична карта, природні ресурси, населення, географія та структура

промисловості, сфери послуг, сільського господарства, транспорту,

зовнішньоекономічні зв’язки, участь в МГПП окремих держав та регіонів Європи,

Азії, Північної і Латинської Америки, Африки, Австралії і Океанії.

Бакалавр повинен знати: поділ світу на історико-географічні регіони, їх

суспільно-географічні особливості; політичну карту світу, класифікацію і

поширення природних ресурсів світу; склад і розміщення продуктивних сил у

макрорегіонах; закономірності структури і розміщення галузевих систем регіонів

світу; характеристику окремих країн світу.

Бакалавр повинен уміти: показувати на карті регіони і країни світу,

характеризувати їх державний устрій; давати оцінку ресурсозабезпеченості країн;

аналізувати чинники, що впливають на склад і динаміку населення світу;

пояснювати процеси, що відбуваються у регіональному господарстві, тенденції

розміщення його основних систем; давати комплексні економіко-географічні

характеристики країн.



Форма контролю – екзамени.

Назва дисципліни: Фізична географія України.


Рік: ІV, семестр VІІ.

Загальні відомості про територію, місце України на картах Європи і світу.

Фізико-географічне положення. Геологічна будова і рельєф. Клімат і внутрішні

води. Грунти, рослинний покрив, тваринний світ. Несприятливі фізико-

географічні процеси. Ландшафти. Фізико-географічні регіони України: природні

зони (мішаних лісів, лісостепу, степу), гірські природні країни: Українські

Карпати, Гірський Крим. Чорне і Азовське моря. Екологічні проблеми України.

Бакалавр повинен знати: фізико-географічне положення України,

особливості природних компонентів, їх оцінку як природних умов і ресурсів для

розвитку господарства; класифікацію ландшафтів України та фізико-географічне

районування території; взаємозв’язки природних компонентів у межах зональних

і азональних ландшафтів; екологічні проблеми регіонів України, зумовлені

природними й антропогенними чинниками.

Бакалавр повинен уміти: показувати на карті фізико-географічні об’єкти

України; пояснювати взаємозв’язки між природними компонентами; аналізувати

умови і ресурси територій; користування різними джерелами знань при вивченні

певної території.




Назва дисципліни: Економічна географія України.



Економіко-географічна характеристика України. Геополітичне положення.

Населення і трудові ресурси. Загальна характеристика розвитку і розміщення

господарства України. Промисловість (загальна характеристика і галузева

структура). Агропромисловий комплекс. Транспортний комплекс. Зовнішньо-

економічні зв’язки. Економіко-географічне районування України, характеристика

районів.

Бакалавр повинен знати: план економіко-географічної характеристики

території, особливості геополітичного положення України; склад і розміщення

населення та трудових ресурсів; історико-географічні передумови розвитку

господарства, структуру господарства; загальну характеристику промисловості,

закономірності структури і чинники розміщення її галузей; склад і структуру

агропромислового комплексу; структуру і закономірності розміщення

транспортного і соціального комплексу; адміністративно-територіальний поділ та

економічне районування України.

Бакалавр повинен уміти: характеризувати економіко- і політико-географічне

положення України; пояснювати особливості складу, динаміки і розміщення

населення певної території з впливом комплексу історичних, природних,

економічних чинників; аналізувати принципи і чинники розміщення галузей

господарства; характеризувати економічні (суспільно-географічні) райони

України; пояснювати територіальні аспекти структурної перебудови господарства

України.



Форма контролю –екзамен.

Назва дисципліни: Рекреаційна географія



Об’єкт і предмет дослідження науки рекреологія. Зв’язки рекреаційної

географії з медичною географією, курортологією та географією населення.

Основні категорії науки: рекреація, рекреаційна освоєність території, рекреаційна

територія, рекреаційне навантаження, рекреаційне районування, рекреаційний

регіон, рекреаційний підрайон, рекреаційні заклади, рекреаційні ресурси.

Закономірності формування, функціонування, динаміки та розміщення

територіальних рекреаційних систем. Система методів пізнання територіальних

рекреаційних систем. Обґрунтування і реалізація рекреаційного районування з

метою визначення рекреаційних функцій території. Проблема оптимального

використання соціальних і природних рекреаційних ресурсів. Географія

рекреаційних ресурсів світу. Оцінка рекреаційних ресурсів України. Рекреаційна

ємність українських курортів. Рекреаційне районування України. Проблема

оптимізації функціонування туристсько-рекреаційного господарства України.

Бакалавр повинен знати: значення рекреаційної географії, закономірності

розвитку територіальних рекреаційних систем, основні наукові категорії і поняття

рекреаційної географії, принципи рекреаційного районування території,

типологію рекреаційних ресурсів, особливості територіальної організації

соціальних і природних рекреаційних ресурсів світу та України.

Бакалавр повинен вміти: визначити рекреаційний потенціал окремих

регіонів світу, України та рідного країни, назвати головні рекреаційні території

світу і України, оперувати науковими категоріями і поняттями рекреаційної

географії, дати оцінку рекреаційних ресурсів та здійснити рекреаційне

районування власного регіону.




4. Цикл самостійного вибору навчального закладу

Назва дисципліни: Економічна теорія

Статус: вибіркова


Економiчна теорiя, як наука. Загальнi економiчнi теорiї. Товарне

виробництво i ринок. Пiдприємництво i ринок. Пiдприємництво в ринковiй

економiцi. Свiтове господарство, мiсце в ньому України.

Бакалавр повинен знати: сутнiсть економiчних явищ та процесiв;

економiчний змiст вiдносин власностi, розподiлу, обмiну та споживання

матерiальних i духовних благ в суспiльствi, суперечностей господарського

розвитку, економiчних потреб та iнтересiв; механiзм дiї i використання

економiчних законiв на макро- i мiкрорiвнях; змiст основних понять, категорiй,

законiв ринкової економiки; механiзм становлення рiзних форм господарювання,

маркетингу i менеджменту i розвитку комерцiйних структур, особливостей

розподiлу, отримуваних ними доходiв, системи оподаткування.

Бакалавр повинен вмiти: дати наукове тлумачення особливостей

формування i розвитку товарно-грошових вiдносин в умовах сучасної ринкової

трансформацiї економiки України; орiєнтуватися у глобальних проблемах

економiчного розвитку свiтогосподарських зв'язкiв, iнтеграцiї України в систему

мiжнародного подiлу працi; проводити грунтовний аналiз соцiальної

спрямованостi господарської дiяльностi та економiчного середовища населення в

окремих країнах; приймати практичнi рiшення щодо оптимального застосування

набутих знань при виконаннi своїх професiйних обов'язкiв.




Назва дисципліни: Географічні задачі та методика їх розв’язування.



Завданнями дисципліни є ознайомлення студентів з алгоритмом

розв’язування географічних задач. Задачі є одним із видів завдань з географії,

який дозволяє перевірити вміння творчо застосовувати набуті теоретичні знання,

поглибити їх розуміння. За змістом вони базуються на закономірностях

геопросторової організації ландшафтної сфери Землі, які можуть бути подані у

вигляді розрахункових географічних задач.

Бакалавр повинен знати теоретичні основи географічних наук, на яких

базуються географічні задачі, особливості побудови задач з різних змістових

модулів, математичні закономірності і співвідношення, алгоритми, які найчастіше

використовуються для розв’язування географічних задач.

Бакалавр повинен вміти коректно відображати хід розв’язку задач,

враховувати властивості картографічних проекцій для визначення масштабу

відстаней і напрямків на дрібномасштабних картах, розв’язувати задачі на

визначення місцевого та поясного часу , на визначення питомої частки складових

літосфери, на визначення складових природного приросту, густоти населення,

зайнятості, коректно формувати умови нових задач.

Тривалість. Всього – 90 год., лекції -12 год., практичні – 18 год., самостійна



Назва дисципліни: Методика викладання основ економіки


Рік: ІV, семестр VІІІ

В процесі викладання аналізуються сучасні засоби і методи економіки в

школі, які розвивають творчий потенціал і вміння учнів, стимулюють їх

пізнавальну діяльність, збільшують інтерес до вивчення процесів соціально-

економічного розвитку України та світу, сприяють більш глибокому засвоєнню

навчальної програми.

Педагогічна творчість вчителя економіки. Підходи до активізації

сприйняття навчального матеріалу. Метод проблемного навчання на уроках.

Метод малих, організація проведення ділових ігор. Використання логічних схем.

Методика використання задач. Методика використання комп’ютерних систем.




Назва дисципліни: Політична географія


Рік: ІV, семестр VIІІ.

Дослідження динаміки політичних кордонів окремих країн та їх

внутрішнього адміністративно-політичного поділу. Кордони, що

характеризують територію різних міждержавних об’єднань політичного,

господарського, військового та іншого характеру. Крім того, роботу,

направлену на врегулювання кордонів в Світовому океані. Зв’язок між

політично організованим простором (регіон, країна, область або провінція,

район, виборчий округ) з простором фізико-географічним і соціально-

економічним (структура населення, розміщення продуктивних сил) і

активністю різних політичних партій і об’єднань. Вплив політичного поділу

простору на природне середовище, життя і діяльність людей, на міжнародні

відносини, економіку і культуру суспільства. Формування і діяльність

політичних сил у великих регіонах планети (басейн Індійського океану,

Близький Схід, Середземномор’я, Захід США та ін.). Порівняльний аналіз

особливостей формування і морфології державної території країн різних

регіонів.

Після закінчення курсу студент повинен знати: предмет, специфіку, критерії

розмежування політичної географії та геополітики; фактори, що впливають на

політичну структуризацію простору (фізичні, соціально-економічні, демографії,

конфесійні, етнічні та ін.); головні політико-географічні школи та концепції;

головні форми організації держави; політичну карту світу; головні напрями

кількісних і якісних змін політичної карти; проблематику етнонаціональної,

етноконфесійної, партійної, виборчої географії України.

Після закінчення курсу студент повинен вміти: визначати чинники

політичної паспортизації країн світу; виділяти співвідношення наявних

державних, конфесійних, національних, ментальних кордонів; давати

характеристику генезі, сучасним реаліям політичної географії України; визначати

політико-географічне та геополітичне положення держави; самостійно давати

оцінку політико-географічним процесам, які мають місце в світі та Україні.




Назва дисципліни: Безпека життєдіяльності і цивільний захист


Рік: І, семестр І.

Анатомо-фізіологічні властивості людини. Психологічні властивості

людини. Психофізичні основи професійної діяльності педагога. Фактори

зниження життєдіяльності. Шляхи підвищення життєдіяльності.

Бакалавр повинен знати: властивості аналізаторів організму людини

(зорового, слухового, шкірного, рухового тощо); психічні властивості людини

(пам’ять, мислення, увага, потреби, здібності тощо), фізичне і розумове

навантаження вчителя, фактори, що знищують його працездатність (оздоровча

фізична культура, раціональне харчування, фармакологічні засоби). Психологічні

засоби відновлення працездатності). Уміти використовувати набуті знання для

планування свого життя і професійної діяльності.




8. ФАХОВЕ СПРЯМУВАННЯ ТА КВАЛІФІКАЦІЙНІ

ВИМОГИ ДО ФАХІВЦІВ

ОКР «БАКАЛАВР» 6.040104 «ГЕОГРАФІЯ»

Бакалавр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на

основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту.

Фахівець здатний виконувати зазначені професійні роботи за

ДК 2015:

3439 Асистент географа

1237 Завідувач станції (географічної)

2331 Вчитель загальноосвітього навчального закладу

2359.2 Педагог-організатор;

2442.2 Географ;

2442.2 Географ (політична географія);

2442.2 Географ (фізична географія);

2442.2 Географ-економіст;

3414 Інструктор з спортивно-оздоровчого туризму

3340 Інструктор-методист з туризму

9. ГЛОСАРІЙ ТЕРМІНОЛОГІЇ З НАВЧАЛЬНИХ ДИСЦИПЛІН

ОКР «БАКАЛАВР» 6.040104 «ГЕОГРАФІЯ»

Глосарій з геології та геоморфології

Аа-ла́ва — тип лавового потоку, розірваного на окремі частини (уламки) з

нерівною шлаковою поверхнею. Типова для базальтів середньої або малої

в'язкості і зустрічається спільно, іноді в одному проявленні з потоками хвилястої

лави. На відміну від останніх, потоки аа-лави мають більшу потужність (до 4,5—6

м). Від типових лав аа-лава відрізняється меншими розмірами уламків (звичайно

менше 1 м в перетині, рідко до 1,5 м) і нерівною їх поверхнею. Характерна для

щитових вулканів океану і континентальних вивержень вулканічних плато

(Гавайські острови та Ісландія).

Абісальна зона – морські відклади ложа Світового океану; переважають

органогенні і полігенні осадки, поширені на глибинах понад 4000 м.

Абляція – зменшення маси льодовика або снігового покриву шляхом танення,

випаровування та механічного руйнування. На розвиток процесу впливають:

температура повітря, кількість опадів, вологість повітря, орографічні умови тощо.

Абразійна тераса, абразійна платформа – полого нахилена, занурена в глибину

прибережна частина поверхні дна океану, моря чи озера, вироблена абразією.

Абразійний берег – високий крутий відступаючий берег океану, моря, озера,

водосховища, який руйнується дією прибою.

Абразія – механічне руйнування хвилями і прибоєм берегів океанів, морів, озер і

водосховищ. Інтенсивність і швидкість процесу визначається геологічною

будовою берега, фізико-механічними властивостями гірських порід, які

утворюють берег.

Абсолютна висота – відстань по вертикалі точки на поверхні Землі до середнього

рівня поверхні океану. Абсолютна висота точок, що лежать вище цього рівня,

додатна, нижче – від’ємна. В Україні відраховується від рівня Балтійського моря.

Абсолютний вік гірської породи – геологічний вік, виражений в сотнях тисяч і

мільйонів років і визначений радіометричним методом, який оснований на тому,

що розпад радіоактивних елементів (урану, радію, калію, торію), що містяться в

гірських породах, завжди протікає в даному елементі з однаковою швидкістю.

Знаючи швидкість розпаду того чи іншого елементу, визначають час утворення

гірської породи, в якій він міститься.

Автометаморфізм – тип локального метаморфізму; характеризується тим, що

процеси метаморфічних змін відбуваються лише в бокових і прикупольних зонах

ендоконтактів інтрузивних масивів.

Автохтон – ділянка земної кори, яка залягає під насунутим на неї тектонічним

покривом і не зазнає при цьому істотних горизонтальних переміщень.

Актуалізм – метод вивчення геологічної історії Землі, який полягає у дослідженні

минулого через пізнання сучасного.

Акумулятивний берег – наступаючий берег океану, моря, озера, складений

наносами, що приносяться хвилями і прибоєм.

Акумулятивні рівнини – вирівняні поверхні, які утворилися внаслідок тривалого

накопичення товщ пухких осадових порід (алювіальні, флювіогляціальні тощо).

Акумулятивні форми рельєфу – форми рельєфу земної поверхні, які утворилися

внаслідок накопичення (акумуляції) морських, річкових, льодовикових, еолових і

інших відкладів, продуктів виверження вулканів, а також в результаті

господарської діяльності людини. Бувають як наземні (моренні гряди, бархани,

прируслові вали і ін.), так і підводні (морські рівнини, підводні берегові вали і ін.)

Акумуляція – процеси накопичення пухкого мінерального матеріалу і органічних

решток на поверхні суші і на дні водойм.

Аласи – плоскі котловиноподібні просадочні пониження в районах багаторічної

мерзлоти. Виникають в результаті потепління клімату та розмерзання підземного

льоду, суфозії. Діаметр від десятків м до кількох км. Глибина 1-15 м.

Алітні (глиноземні) породи – хемогенні породи, які складаються переважно з

оксидів і гідроксидів алюмінію і заліза. До них належать латерити і боксити.

Аллотигенна брекчія – уламкові породи, викинуті під час вибуху, що впали

назад у кратер чи розсіялися поблизу, зцементовані потім пухким уламковим

матеріалом з домішкою скла.

Алювіальні рівнини – рівнини, які утворюються в результаті акумулятивної

діяльності великих рік в місцях опускання земної кори (наприклад, Велика

Китайська, Паданська рівнини). Складені алювієм потужністю в десятки метрів.

Алювій – відклади руслових водних потоків, що складають заплави і тераси

річкових долин. Це пухкий уламковий матеріал – галька, гравій, пісок, суглинок,

глина. Алювіальні відклади відрізняються в залежності від характеру водостоків,

геоморфологічних умов водозбору, гірських порід, що розмиваються.

Альпійський рельєф – тип рельєфу, характерний для високогір’їв, що

розташовані вище снігової лінії із значними ділянками, постійно вкритими снігом

і льодом, а також для гір, які зазнавали зледеніння у плейстоцені. Горам властиві

зубчаті гребені, глибока розчленованість, льодовикові форми рельєфу. Займає

великі площі в Альпах, на Кавказі, Памірі, Тянь-Шані, в Гімалаях і інших гірських

країнах.

Альтипланація – вирівнювання рельєфу у високогірних і субполярних областях,

яке відбувається в результаті спільної дії процесів соліфлюкції, морозного

вивітрювання і нівації.

Амфіболіти – метаморфічні породи, які утворюються переважно з середніх і

основних магматичних порід, а також деяких осадових порід (мергелів,

карбонатних глин). Складаються з амфіболів, плагіоклазів, піроксенів, гранатів.

Амфітеатр – напівкругле замикання схилів. Може мати льодовикове, зсувне чи

вулканічне походження.

Андезит - кайнотипна гірська порода темносірого, бурого, майже чорного

кольору, порфірової структури, ефузивний аналог діориту. А. належить до групи

середніх (щодо основності) порід з вмістом SiO2 від 54 до 62%; насичений

глиноземом.

Анізотропність – фізичні властивості кристалічних тіл (теплопровідність,

твердість тощо) однакові лише в паралельних напрямках і відрізняються в

непаралельних.

Антекліза – велике пологе підняття на плитах, де фундамент перекритий

відносно тонким осадовим чохлом.

Антикліналь – форма залягання черствуватих осадових чи ефузивних порід;

опуклий вигин послідовно напластованих верств, ядро якого складене більш

давніми верствами гірських порід, а верхня частина – молодшими.

Антиклінорій - підняття шарів земної кори, що характеризуються складною

складчастою структурою гірських порід і виходом на поверхню давніших шарів у

центральній частині.

Антропогенний рельєф – сукупність форм рельєфу, створених чи видозмінених

господарською діяльністю людини. Перетворення рельєфу відбувається при

меліорації земель (терасування і обвалування схилів, будівництво зрошувальної і

дренажної сітки), будівництві (насипи, дамби, канали), рекультивації порушених

ландшафтів. В результаті нераціонального ведення господарства часто виникають

яри, утворюються відвали, кар’єри, терикони.

Апвелінг – підйом глибинних морських вод на поверхню.

Аргіліт – зцементована і ущільнена глиниста порода, яка, на відміну від глин, не

розмокає у воді і не має пластичності.

Аридний рельєф – тип рельєфу, характерний для пустель, напівпустель, сухих

степів; формується під впливом еолової діяльності: вивітрювання, площинного

змиву тощо. Для високогір’їв, плато, гір характерні форми аридної денудації і

ерозії (передгірні рівнини, педименти, бедленд і ін.); для низовин і рівнин – різні

типи пустель з еоловими формами рельєфу (бархани, грядові піски і ін.).

Артезіанська вода – вода між двома водонепроникними верствами, яка утворює

водонапірний басейн.

Артезіанський басейн – гідрогеологічна структура, приурочена до западин

(прогинів, синекліз), виповнених переважно осадовими черствуватими породами,

що містять артезіанські води.

Архей – найдавніша ера (3,5 млрд – 2,6 млрд років).

Архіпелаг – група островів, які лежать на порівняно невеликих відстанях один

від одного, мають спільну основу, однакове походження та подібну геологічну

будову.

Асиміляція – процес повного засвоєння і плавлення стороннього матеріалу

(бічних порід і ін.) в інтрудованій магмі, без збереження реліктів матеріального

каркасу поглинених порід, з утворенням гібридної магми, кристалізація якої

викликає появу гірських порід, що володіють ознаками гібридних утворень .

Астеносфера – шар зниженої твердості, міцності і в’язкості у верхній мантії

землі, що підстилає літосферу.

Астероїди – малі планети діаметром до 767 км.

Атол – кораловий острів кільцеподібної форми з розташованою всередині

мілководною лагуною. Основою часто є вершина підводного вулкану.

Розташовані в тропічних широтах Тихого і Індійського океанів.

Атоллони – атоли другого порядку; можуть мати неповне кільце, відкриваючись

в бік головної лагуни каналом.

Аутигенна брекчія – подрібнені породи основи кратера, які на глибині

переходять у тріщинуваті породи.

Базальтова магма – найлегша фракція речовини астеносфери; містить до 50%

кремнезему, алюміній, кальцій, залізо тощо.

Базальтовий шар земної кори – складений переважно продуктами вулканічних

вивержень – базальтами та метаморфічними породами – амфіболітами.

Базис акумуляції – поверхня, вище якої акумуляція відбуватися не може і

змінюється денудацією.

Базис денудації або денудаційний рівень – нижній рівень поверхні, до якого

зміщуються уламки і інші продукти руйнування гірських порід по схилу.

Базис ерозії – поверхня, на рівні якої водний потік втрачає свою силу і не може

більше заглиблювати своє ложе. Головний базис ерозії – рівень Світового океану;

місцевий – місце впадіння приток у головну ріку, озеро.

Баїри – форми рельєфу піщаних пустель; представляють собою чергування горбів

з пониженнями. Характерні для пустель Центральної Азії, плато Мангишлак,

Устюрт.

Байджарахи – конусоподібні горби з промерзлого грунту в районах поширення

вікової мерзлоти. Довжина до 20 м, висота 3-4 м. Утворюються в результаті

нерівномірного відтаювання викопного льоду і зберігаються недовгий час.

Характерні для північних територій, біля берегів арктичних морів, озер і рік.

Балка – суха або з тимчасовим водостоком долина з плоским дном і

задернованими схилами; кінцева стадія розвитку яру.

Банка – окремо розташована мілина, утворена місцевим підняттям дна.

Розрізняють Б. піщані, кам’янисті, коралові, черепашкові та ін.

“Баранячі лоби” – скелясті виступи корінних порід овальної форми, поширені в

районах древніх і сучасного зледенінь. Це бугри завдовжки до кількох сотень

метрів, висотою не більше 50 м. Схили, повернуті в бік руху льодовика, пологі і

відшліфовані; протилежні схили – більш круті і нерівні. Групи “баранячих лобів”

утворюють “кучеряві скелі”. Поширені в Скандинавії, Карелії, на півночі

Північної Америки, в гірських районах світу.

Бар береговий – вузька, витягнута вздовж берега смуга суші з піску або

черепашнику, що відділяє від моря лагуну. Утворюється в результаті переміщення

хвилями наносів до берега з дна моря.

Бар’єрний риф – гряда коралових рифів, що простягається паралельно до берега

на деякій відстані, часто на краю материкової відмілини і відгороджує від моря

мілководну лагуну. Поширені переважно в водах Тихого і Індійського океанів.

Баранкоси – глибокі ерозійні борозни на схилах вулканів, які радіально

розходяться від їх вершин до підошви.

Барисфера – внутрішня частина земної кулі, до якої входять ядро і мантія.

Бархан – форма рельєфу піщаних пустель і напівпустель, утворена вітровою

акумуляцією. Характерні серповидні обриси з довгим пологим (5-14о) навітреним

схилом і коротким крутим (30-33о) підвітряним схилом, що переходить у

витягнуті за вітром “роги”. Бархани переважно займають положення,

перпендикулярне пануючим вітрам. В залежності від режиму вітрів виділяють

різні форми скупчення барханів: барханні гряди, ланцюги, піраміди. Бархани не

укріплені рослинністю і можуть переміщуватися на десятки і сотні метрів за рік.

Батіальна зона – морські відклади материкового схилу на глибинах від 200 до

2500 м; представлена теригенними та органогенними мулами.

Батоліт - форма залягання глибинних магматичних гірських порід; великі

інтрузивні тіла (площа понад 200 км2), складені головним чином гранітоїдами, що

залягають серед осадових товщ порід у ядрах антикліноріїв.

Бедленд – місцевість з сильно розчленованим важкодоступним рельєфом,

особливо характерна для передгірних районів чи низькогір’їв, які складені

пухкими глинистими породами. Утворюється в результаті діяльності тимчасових

потоків в умовах розрідженої рослинності. Поширений в багатьох країнах з сухим

кліматом.

Бенч – морська чи озерна тераса, вироблена абразією в корінних породах біля

основи кліфа (берегового уступу).

Берег – вузька смуга взаємодії між суходолом і водоймищем або між суходолом і

водостоком. Основні фактори формування берегів – хвилі і русловий потік.

Уламковий матеріал переносять з суші в берегову зону ріки. З нього формуються

прибережні наноси, а геологічна будова і рельєф впливають на хід і напрям

розвитку берега. В результаті утворюються різні типи берегів: льодовикові

(фіордовий, шхерний), ерозійні (ріасовий, лиманний), еолові (аральський берег),

структурно-денудаційні (далматинський берег) і ін. Абразійні і акумулятивні

процеси вирівнюють контури берегів, значний вплив мають сучасні тектонічні

рухи.

Берегова морена – морена, яка утворюється при таненні бічних окраїн долинного

льодовика в горах простягається вздовж схилу долини у вигляді гряди або

уступу. Зберігається в умовах сухого континентального клімату (наприклад, на

Памірі).

Берегова рівнина – рівнина, яка оточує з боку суші берегову зону. Це або

висушена прибережна смуга колишнього дна, або має акумулятивне чи

акумулятивно-абразійне походження.

Береговий вал – акумулятивна форма рельєфу, утворена діяльністю хвиль, морів

чи озер. Складений піском, галькою, гравієм, черепашником, переважно з

асиметричним поперечним профілем з вологішими схилами в бік водойми.

Бічна ерозія – підмивання водним потоком схилів річкової долини, що

призводить до від ступання берегів, розширенню долини і меандрування русла

ріки.

Боліти – дрібні конкреції зі шкаралупчастою будовою.

Брекчія – зцементована порода, яка складається з необкатаних уламків.

Брили – уламки гірських порід діаметром понад 1 м; ділянки земної кори,

розмежовані тектонічними розривами.

Бровка шельфа – різкий перегин схилу, який відділяє похилу чи горизонтальну

поверхню, що залягає вище від розташованої нижче більш крутої ділянки.

Булгуняхи – великі за розміром горби обдимання куполоподібної форми.

Бухта – частина океану (моря, озера), що далеко врізується в сушу. Утворюється

внаслідок морської абразії.

Ваді – сухі ерозійні долини в пустелях Аравійського півострова і Північної

Африки. Інколи досягають в довжину сотень км, часто мають круті схили.

Заповнюються водою тільки після сильних злив.

Вал – відносно вузька довга і невисока форма рельєфу. Розрізняють вали,

створені діяльністю хвиль (берегові), рік (прируслові), льодовиків (моренні),

вулканів (кільцеві), селів (селеві) тощо.

Валун – великий обкатаний уламок чи глиба гірської породи від 10 см і більше. За

походженням валуни поділяються на льодовикові, делювіальні, пролювіальні і

алювіальні.

Ванна – замкнуте пониження земної поверхні різного походження: тектонічного,

карстового, еолового, ерозійного тощо; часто заповнене водою.

Вапнякова формація – геосинклінальна формація, яка утворюється на пізній

стадії розвитку геосинкліналей, часто одночасно із флішовою. Основні породи –

вапняки відкладаються в западинах окраїнних морів у тропічному і

субтропічному кліматі.

Вати – низовинна прибережна смуга морського дна, що затоплюється під час

припливу і осушується при відпливі; акумулятивна форма, утворена шляхом

накопичення дрібнопіщаних і мулистих наносів. Поширені на узбережжях

Північного, Білого, Баренцового, Охотського, Берингового морів, на берегах

Мексиканської затоки тощо.

Верхній рівень денудації – умовна поверхня, до якої можуть підніматися

найвищі гірські системи Землі. Він обмежений висотними відмітками, вище яких

інтенсивність процесів денудації і, насамперед, морозного вивітрювання

перевищує або дорівнює швидкості тектонічного підняття гір, що сприяє їх

вирівнюванню. Термін введений німецьким вченим А. Пенком (1899).

Верхня мантія Землі – геосфера, розташована між земною корою і нижньою

мантією Землі до глибини приблизно 900 км. Складається із астеносфери і шару

Голіцина, що характеризується інтенсивним ростом швидкостей сейсмічних

хвиль. З нею тісно пов’язані тектонічні рухи, магматизм, вулканізм і інші

ендогенні процеси.

Вершина – найвища точка підняття (горба, гори, гірського масиву чи хребта),

звідки місцевість понижується у всіх напрямках. По формі розрізняють піки,

куполоподібні, платоподібні тощо. Найвища вершина земної кулі – Еверест в

Гімалаях (8848 м).

Вивітрювання – процес руйнування і хімічної зміни гірських порід під впливом

коливань температури, хімічного і механічного впливу атмосфери, води і

організмів. Розрізняють фізичне, хімічне і органічне вивітрювання.

Вимоїна – чітко виражене на поверхні землі заглиблення з крутими оголеними

схилами, яким, як правило, починається яр; має глибину від 0,1 до 1-2 м та

ширину від 0,3 до 4-5 м.

Виположування схилів – зниження схилів під сукупною дією процесів їж

денудації і акумуляції матеріалів біля підніжжя.

Вирівнювання рельєфу або планація – зменшення контрастності рельєфу

внаслідок взаємодії процесів денудації в областях підняття і акумуляції в областях

опускання.

Високогір’я – тип гірського рельєфу, сильно розчленованого, з крутими схилами,

скелями, гострими гребенями, наявністю форм рельєфу, пов’язаних з древнім і

сучасним зледенінням. Типовий для гір, що піднімаються вище снігової лінії.

Характерні процеси фізичного і морозного вивітрювання. В класифікації гір за

висотою до високогір’їв відносять території, розташовані вище 3 тисяч метрів.

Високогірна пустеля – різновид холодної пустелі у високогір’ях з холодним і

сухим кліматом (Тибетське нагір’я, плоскогір’я Анд, Тянь-Шань.

Висотний поділ гір – виділення морфологічних типів гір (високогірного – 2000-

3000 м, середньогірного – від 600-1000 м до 2000-3000 м, низькогірного – нижче

600-1000 м), що поділяються за висотою, глибиною розчленування схилів, їх

крутизною, наявністю чи відсутністю льодовикових форм рельєфу.

Височина – ділянка земної поверхні, піднята відносно оточуючої рівнинної

території. Абсолютні висоти – понад 200 м.

Висяча долина – бічна долина, що обривається уступом до днища розташованої

нижче головної долини. Поширені у гірських районах при інтенсивних ерозійних

процесах, потужній льодовиковій діяльності. Можуть формуватися також на

берегах озер і морів – при швидких змінах рівнів водойм, зниження базису ерозії і

інтенсивному руйнуванні берега пробоєм.

Висячий льодовик – гірський льодовик, розташований на крутих схилах в слабо

вираженій западині; закінчується високо на схилі, не досягаючи підошви хребта.

Висячі льодовики разом з генетично близькими каровими льодовиками

найпоширеніші в аридних умовах, в горах. Характерні обвали і льодові лавини.

Відроджені гори – гірські споруди, які виникли в результаті новітніх тектонічних

рухів на місці древніх, пенепленезованих гірських областей. В сучасний період

характерні високопідняті поверхні вирівнювання – залишки древніх пенепленів

(наприклад, Тянь-Шань, Алтай, Скалисті гори).

Відслонення – вихід на поверхню корінних порід.

Вік рельєфу – період існування рельєфу. Проміжок від початку формування

основних елементів сучасного рельєфу до даного часу. Встановлюється за

допомогою методів палеогеографії: за віком гірських порід, морфологічним

виглядом рельєфу тощо. Розрізняють абсолютний і відносний вік.

Віргація – розгалуження гірських ланцюгів в одному напрямку, що багаторазово

повторюються.

Вічна мерзлота – область поширення гірських порід, що тривалий час не

розмерзаються; гірські породи, зцементовані замерзлою в них вологою.

Власне метаморфічні (сингенетичні) текстури – текстури, виникнення яких

пов’язане з формуванням саме метаморфічної породи. Серед них виділяють

масивні, сланцюваті, смугасті, плямисті, очкові та інші групи.

Вложена тераса – акумулятивна річкова тераса, товщина наносів якої ніби

вложена в алювій древніших терас.

Внутрішнє ядро Землі – внутрішня частина ядра Землі радіус 1250 км, виділена

за сейсмічними дослідженнями.

Вода гравітаційна – підземна вода, утворена в гірських породах при повному

насиченню нею всіх пор і тріщин.

Вода капілярна - підземна вода, утворена при частковому чи повністю

заповненні тонких тріщин і капілярів гірських порід.

Вода мінеральна - підземна вода з підвищеним вмістом мінеральних

компонентів та газів, що справляють цілющий вплив на людину.

Вододіл – умовна лінія, що розмежовує суміжні річкові басейни. У гірських

країнах здебільшого орографічно яскраво виражений.

Водопроникність – здатність гірських порід пропускати крізь себе воду.

Водориї – форми ерозійного рельєфу, невеликі (до 2-3 м) заглиблення на схилах

ярів, насипів, горбів. Утворюються під час злив чи танення снігу при

поверхневому змиві. Часто передують утворенню ярів.

Вологоємкість – здатність гірських порід вміщувати або вдержувати воду.

Волосся Пеле (за іменем Пеле – богині вогню у стародавніх гавайців) – тонкі

нитки вулканічного скла, що видувається сильним вітром з фонтанів гарячої

рідкої лави. Характерне для вивержень вулканів на Гавайських островах.

Ворота – зниження чи проходи між підвищеннями різної форми і походження.

Вулкан – підняття (найчастіше у формі конуса з вершинним кратером) над

каналами і тріщинами земної кори, по яких з глибинних магматичних вогнищ

виводяться на поверхню продукти виверження.

Вулкан паразитичний – вулкан, в якому вулканічні продукти надходять до

поверхні відгалуженнями від основного жерла вулкана; утворюється на схилі

центрального вулкану в результаті бокового виверження.

Вулкан центрального типу – вулкан, в якому вулканічні продукти надходять до

поверхні жерлом.

Вулканізм – сукупність процесів і явищ, пов’язаних з рухом магми у верхній

мантії, земній корі і на поверхні Землі.

Вулканічний конус – вулканічна будівля у вигляді конуса із зрізаною вершиною,

утворена в результаті накопичення вулканічних продуктів навколо жерла. В його

вершині знаходиться кратер. Найбільші конуси досягають висоти кілька км

(наприклад, вулкан Фудзіяма в Японії – 3776 м).

Вулканічний купол – форма залягання виверженої в’язкої лави з жерла вулкану.

Вулканічний попіл – тверді мінеральні частинки вулканічних вивержень

діаметром менше 0,1 мм.

Вулканічні гори – ізольовані вулканічні конуси і хребти, утворені в результаті

злиття окремих вулканів (Вулканічний хребет в Східних Карпатах), а також

вулканічні нагір’я (Вірменське). Можуть утворювати гірські країни (Камчатка).

Вулканічні острови – утворені в результаті вулканічних вивержень на дні моря

(Гавайські, Стромболі).

Вюрм – назва останньої льодовикової епохи антропогенового періоду в Альпах.

Гайоти – ізольовані плосковершинні підводні гори, зазвичай вулканічного

походження. Поширені переважно в Тихому океані на глибинах 200-2500 м.

Галоїдні сполуки – клас хімічних елементів, який охоплює мінерали-солі

галоїдо-водневих кислот (галіт, флюорит, сильвін тощо).

Галька – заокруглені уламки мінералів і гірських порід розміром від 1 до 10 см.

Гамада – типи кам’янистих пустель у Сахарі і Близькому Сході, що формуються

в умовах тропічного пустельного клімату. Пристосовані до великих плато,

складених щільними гірськими породами.

Гейзер – джерело, яке періодично викидає гарячу воду і пару на висоту до 60 м.

Утворюються в областях сучасного вулканізму. Поширені в США, на Камчатці, в

Ісландії, Новій Зеландії.

Генетичний тип рельєфу – це сукупність форм рельєфу – гір та рівнин, що

мають спільне походження і закономірно повторюються на певних просторах.

Геоантикліналь – лінійне, часто асиметричне підняття земної кори (ширина 50-

150 км, довжина до 2000 км), що розділяє геосинклінальні прогини. В рельєфі їм

відповідають острівні дуги.

Геологія – наука про будову і розвиток Землі.

Геоморфологічна зйомка – один з основних методів вивчення рельєфу, за

даними якої складають геоморфологічні карти.

Геоморфологічне районування – поділ поверхні земної кулі чи певної території

на ділянки, яким властивий певний однорідний зовнішній вигляд і історія

розвитку рельєфу. При цьому враховуються як фізико-географічні, так і

геологічні фактори.

Геоморфологічний профіль – графічне зображення розрізу рельєфу певної

ділянки земної поверхні вертикальною площиною. Верхня його лінія відображає

гіпсометричне положення поверхні, нижче відображена геологічна будова.

Містить також відомості про вік і генезис рельєфу.

Геоморфологічні рівні – рівні рельєфу, що утворюються під впливом зовнішніх

процесів (ерозії, акумуляції тощо), нівелююча роль яких на певній ділянці земної

кори переважає над процесами підняття. Розрізняють абразійно-акумулятивний,

ерозійно-пенепленовий, рівень снігової межі, рівень вершинної поверхні гір.

Геоморфологічні фактори – фактори рельєфоутворення; сукупність ендогенних

і екзогенних процесів, що формують рельєф.

Геоморфологія – наука, яка вивчає історію розвитку рельєфу земної поверхні, а

також рельєф поверхні Місяця і ряду планет Сонячної системи; входить до складу

як географічних, так і геологічних наук. Досліджує зовнішній вигляд рельєфу

суші і морського дна (морфографія, морфометрія); походження, вік, особливості

будови, розвитку і поширення форм рельєфу, вплив ендогенних і екзогенних

процесів (генетична геоморфологія), а також антропогенних факторів на

формування рельєфу.

Геосинклінальні області – великі сегменти геосинклінальних поясів, які

розділені зонами поперечних глибинних розломів і відрізняються між собою

особливостями будови та розвитку. Кожна область складається у поперечному

перерізі з кількох геосинклінальних систем і серединних масивів, які їх

розділяють.

Геосинклінальні пояси – пояси глобального масштабу, які виникають на межі

літосферних плит і протягом тривалого часу є місцями інтенсивного вулканізму

та осадконагромадження, перетворюючись поступово на складчасті гірські

споруди з потужною корою континентального типу. Два основні типи рухомих

геосинклінальних поясів – окраїнно-континентальний і міжконтинентальний.

Геотектоніка – геологічна наука про рух і будову земної кори, форми залягання

шарів гірських порід.

Геотектури, морфотектури – найбільші форми рельєфу земної поверхні

(материки, океанічні западини, великі гірські країни і рівнини), які виникли, в

основному, як результат планетарних геофізичних процесів; відображають

найважливіші відмінності в будові земної кори. Поділяються на форми менших

розмірів – морфоструктури і морфоскульптури.

Геотермічний градієнт показує зміну температури на одиницю глибини, в

середньому для Землі він дорівнює 3оС на 100 м.

Геотермічний ступінь – це інтервал глибини, в якому температура змінюється на

1оС, середнє його значення становить 33 м.

Геохронологічна шкала – шкала відносного геологічного часу, що відображає

послідовність і супідрядність основних етапів геологічної історії Землі та

розвитку життя на ній.

Герцинська складчастість – складчастість великих масштабів, утворення якої

розпочалось у кінці девону – на початку карбону. В результаті прояву г.с. значні

площі геосинкліналей перетворилися в складчасті споруди Кембрійських гір,

Судетів, Уралу, Тянь-Шаню, Алтаю, Аппалачів.

Гідратація – процес приєднання мінералами води і утворення нових мінералів.

Гідрогеологія – наука про умови залягання води в земній корі, її склад,

походження і властивості.

Гідролаколіти – горби спучування, що утворюються в умовах багаторічної

мерзлоти внаслідок випирання поверхневих верств порід підземними водами.

Гідроліз – процес обмінного розкладання мінералів під дією води з розчиненими

в ній газами.

Гіпотеза контракції – концепція, згідно якої складчастість шарів гірських порід і

горотворення відбувається в результаті охолодження Землі і скорочення її об’єму,

радіуса і площі земної поверхні.

Гіпотеза розширення Землі – концепція, згідно з якою об’єм і площа Землі була

меншою від сучасної. Розширення Землі почалося з кінця палеозою, що призвело

до розтріскування суцільної континентальної кори, відсування окремих

континентів один від одного і відслонення між ними підкорового шару.

Гіпоцентр – центральна область у глибинах Землі, де виникають поштовхи, які

спричинюють у земній масі землетрусні хвилі. Г. бувають на глибині від 3 до 700

км.

Гіпсографічна крива – крива, яка показує в прямокутних координатах відносний

площинний розподіл висот суші і глибин моря на поверхні Землі.

Гірська країна – велика ділянка земної поверхні значно піднята над оточуючими

рівнинами. Простягається на кілька тисяч км, формується в результаті єдиного

етапу тектонічного розвитку. Складається з ряду гірських ланцюгів і хребтів,

розділених міжгірськими западинами і річковими долинами.

Гірська порода – природні агрегати мінералів приблизно постійного

мінералогічного і хімічного складу, які утворюють земну кору. За походженням

поділяють на магматичні, осадові і метаморфічні.

Гірська система – частина гірського поясу, сформована протягом однієї

геотектонічної епохи, характеризується морфологічною єдністю.

Гірський гребінь – найвища частина гірського хребта чи масиву; у високих горах

– льодовикові форми рельєфу.

Гірський кряж – видовжена височина з незначними відносними висотами і

м’якими округлими обрисами вершин. Здебільшого це залишки давніх

зруйнованих гірських систем (наприклад, Тіманський, Донецький).

Гірський ланцюг – ряд окремих хребтів і масивів, що простягаються в одному

напрямку.

Гірський масив – ізольована частина гір, яка має приблизно однакову довжину і

широту, слабо розчленована (наприклад, Татри в Карпатах).

Гірський хребет – лінійно витягнуте гірське підняття значної висоти і

протяжності з добре вираженою віссю як єдиної лінії вододілу.

Глибинна ерозія – заглиблення водним потоком свого русла.

Глибинні інтрузивні тіла – батоліти, штоки.

Глибинні розломи – зони рухомого зчленування великих блоків земної кори і

підстильної верхньої мантії протяжністю в сотні і тисячі кілометрів, завширшки в

десятки кілометрів з тривалою історією розвитку. З ними пов’язані інтенсивні

тектонічні, магматичні та метаморфічні процеси.

Глибоководний жолоб – глибокий прогин океанічного дна з крутими схилами і

плоским, вузьким днищем, витягнутий на декілька тисяч км при ширині до

кількох десятків км.

Глиниста пустеля, такир – тип пустель, розвинутий на морських, озерних,

річкових і пролювіальних глинистих відкладах. Поширені в Казахстані, пустелі

Бетпак-Дала, на плато Устюрт.

Глинистий карст – тип псевдокарсту, що формується в глинистих породах за

рахунок підземного розмивання по тріщинах, які виникли в результаті

вивітрювання і суфозії. Поширені в районах з аридним кліматом (передгір’я

Копетдагу, Іссик-Кульська котловина).

Глинисті породи (пеліти) – найпоширеніша група осадових порід; складаються з

частинок діаметром до 0,01 мм. До цієї групи належать глини і аргіліти.

Глинисті сланці – метаморфічні породи, які утворюються з різноманітних глин.

Гнейси – метаморфічні породи, які складаються з кварцу, польового шпату, слюд,

піроксенів і рогової обманки.

Голоцен – період четвертинного(20 тис. років – наш час).

Гондвана – гіпотетичний материк, який існував протягом палеозою і на початку

мезозою в Пд. півкулі. У тріасі і юрі більша частина Г. занурилася під рівень

Індійського і пд. частини Атлантичного океанів. Залишками Г. є Африканська,

Австралійська, Бразильська, Індійська платформи та Антарктида.

Гора – ізольована форма рельєфу з відносною висотою понад 200 м, крутими,

інколи урвистими схилами, що чітко відокремлюють її від сусідніх рівнин.

Горб – ізольована, кулеподібна височина з похилими схилами, з відносними

висотами до 200 м, з розпливчастими, м’якими обрисами.

Горб обдимання – однолітній або багатолітній горб, що виникає в областях

багаторічної мерзлоти при промерзанні гірських порід і їх обдиманні під впливом

гідростатичного напору у замкненій з усіх сторін масі водоносних порід. Висота

горбів від 1 м до 30-40 м, діаметр основи від кількох до 300-400 м.

Горбисті піски – нерухомі скупчення пісків у вигляді невеликих горбів округлої

чи видовженої форми навколо поодиноких кущів. Широко поширені в пустелях

Центральної Азії.

Гори – сильно підняті над прилеглими рівнинами і розчленовані ділянки земної

поверхні з простяганням в сотні і тисячі км. Формуються в тектонічно активних

областях, супроводжуються землетрусами і вулканічною діяльністю. За

походженням бувають тектонічні, ерозійні, вулканічні.

Горст – піднята, переважно витягнута ділянка земної кори, обмежена круто

нахиленими розривами – скидами. Довжина може сягати сотень км, широта –

десятки км. Утворюється внаслідок активного тектонічного підняття.

Грабен – опущена на розломах ділянка земної кори, відділена скидами від

суміжних, відносно піднятих ділянок. Іноді грабени заповнюються водою,

утворюючи глибокі озера (наприклад, Байкал, Ньяса, Танганьїка).

Гравітаційне поле – поле тяжіння навколо Землі, зумовлене її масою.

Граніт – магматична інтрузивна порода, в якій міститься 60-80% кремнекислоти.

Складається з калієвого польового шпату, кварцу, слюд, кислого плагіоклазу

тощо.

Гранітизація – сукупність глибинних процесів, що зумовлюють утворення

гранітів.

Гранітна магма – формується у земній корі внаслідок переплавлення осадових і

метаморфічних порід.

Гранітно-метаморфічний шар земної кори – складений породами з високим

вмістом кремнезему, утвореними шляхом кристалізації з магми, і породами, які

сформувалися з осадових та магматичних порід під дією високих температур і

тисків (гнейси, кристалічні сланці тощо).

Гранітогнейси – метаморфічні породи, які формуються внаслідок глибокої

переробки первинних порід під дією магматичних мас під час

ультраметаморфізму. Складаються з кварцу, польових шпатів, слюди.

Грейзени – метаморфічні породи, які утворюються внаслідок впливу гарячих

газів і водяної пари на граніти і інші близькі до них породи; складені переважно з

кварцу і слюди.

Гриви – невисокі видовжені підвищення рельєфу з відносною висотою 1- 60 м.

Грот – неглибока печера з широким виходом.

Грубоуламкові породи (псефіти) складаються переважно з уламків порід

розміром понад 1 мм в діаметрі.

Гряди – загальна назва витягнутих, відносно невисоких додатніх форм рельєфу

(наприклад, моренні, озові, піщані, куестові, острівні тощо.

Грядові піски – масиви пісків, розташованих у вигляді вузьких паралельних гряд

і орієнтованих за напрямком переважаючих вітрів; одна з основних форм рельєфу

піщаних пустель. Поширені в Середній і Центральній Азії, Австралії, Африці.

Грязевий вулкан – виштовхування перегрітою водяною парою і газами на

поверхню грязі.

Дайка – інтрузивне тіло з паралельними стінками. Утворюється при заповненні

магмою чи осадовим матеріалом тріщин земної кори.

Дамба – високий природний прирусловий вал. Висота над заплавою до 6-8

метрів. Утворюються переважно в долинах великих рік, що протікають по

алювіальних рівнинах і несуть багато наносів.

Дашт – пустельні рівнини на Іранському нагір’ї, в Середній Азії, Китаї.

Девон – період палеозою (410-350 млн років).

Дегляціація – відступання льодовиків, скорочення довжини долинних льодовиків

при потеплінні клімату.

Делювій – відклади тимчасових водостоків, які виникають на схилах в результаті

накопичення пухких продуктів вивітрювання, змитих дощовими і талими

сніговими водами.

Дельта – полога ділянка алювіальної рівнини, що розташована в гирлі ріки,

трикутної чи віялоподібної форми. Утворюється внаслідок акумуляції річкових

відкладів, часто розчленована численними рукавами.

Дендрити – деревоподібні, плоскі, у вигляді плівок агрегати, які утворюються на

стінках тріщин поріж чи мінералів (срібло, мідь, золото).

Денудаційні рівнини – виникли внаслідок руйнування давніх височин чи гір. У

залежності від переважаючого процесу, завдяки якому сталося руйнування

давнього рельєфу і вирівнювання поверхні, виділяють ерозійні, абразійні,

дефляційні тощо.

Денудаційні форми рельєфу – сукупність форм рельєфу, утворених в результаті

процесів денудації.

Денудація – сукупність процесів зносу і переносу (водою, вітром, льодом, дією

сил тяжіння) продуктів руйнування гірських порід в понижені ділянки земної

поверхні, де відбувається їх накопичення – акумуляція.

Депресія – пониження на земній поверхні; від’ємна форма рельєфу – западина,

котловина, яка лежить нижче рівня моря.

Дефляція, розвіювання – руйнування гірських порід під дією вітру з переносом

твердих частинок і їх обточуванням. Чітко виражена в пустелях.

Динамічна геологія – геологічна наука про процеси, які змінюють земну кору і

вигляд Землі в цілому.

Динамічна геоморфологія – напрям в геоморфології, що вивчає динаміку

рельєфу і рельєфотворчі процеси, які його визначають.

Динамометаморфізм (дислокаційний метаморфізм) – тип локального

метаморфізму, який проявляється вздовж розривних тектонічних порушень і

охоплює порівняно вузькі зони, в яких різко збільшується тиск і відбувається

роздроблення порід на окремі уламки.

Дислокація – процес порушення форми та об’єму гірських порід окремих ділянок

земної кори, зумовлений дією ендогенних і екзогенних сил. Внаслідок Д.

утворюються плікативні (складчасті) та диз’юнктивні (розривні) форми.

Діагенез – сукупність процесів перетворення осадка на гірську породу.

Діагностичні фізичні ознаки мінералів – колір, блиск, прозорість, твердість,

спайність, злам, густина тощо.

Діорит – глибинна магматична гірська порода, що складається з плагіоклазу та

кольорових мінералів.

Дніпровське зледеніння – друге середньо четвертинне зледеніння Східно-

Європейської рівнини, південна межа якого доходила в долині Дніпра до м.

Дніпропетровськ.

Долина – витягнута незамкнута форма рельєфу з похилом в один бік. Схили її

ускладнені терасами, ярами, зсувами, осипами. Має довжину десятки і навіть

сотні кілометрів. Утворюється в результаті ерозійної діяльності текучих вод.

Долина антецедентна - виникає при піднятті ділянки земної поверхні, на якій

вже була закладена річкова мережа, причому швидкість ерозії річки перевищує

швидкість підняття місцевості. Доказом такого походження долини служить

дугоподібний вигин річкових терас, що досягає максимального значення в осьовій

частині височини, що піднімається.

Долина консеквентна – річкова долина, направлення якої відповідає нахилу

поверхні, який часто співпадає з падінням пластів гірських порід.

Долина субсеквентна – річкові долини, які співпадають з простяганням

моноклінально-залягаючих пластів гірських порід і напрямлені перпендикулярно

переважаючому нахилу поверхні.

Долинно-балковий рельєф – ерозійний рельєф, утворений поєднанням річкових

долин з широкими пологими задернованими схилами, в межах яких сформована

розгалужена система балок.

Донна морена, основна морена – тип відкладеної морени; грубоуламкова,

несортована гірська порода, сильно ущільнена під тиском льоду. Характерна для

покривних і гірських льодовиків, утворюється в процесі поступового накопичення

матеріалу, що переноситься в складі придонної морени.

Друзи – це скупчення кристалів різного розміру на спільній основі.

Друмліни – видовжені горби обтічної форми, розташовані групами в районах

поширення плейстоценових покривних льодовиків. Складені переважно

матеріалом основної морени, рідше пісками. Витягнуті за напрямком руху древніх

льодовиків. Походження друмлінів найчастіше пов’язують з процесами підлідної

акумуляції і льодовикової ерозії. Зустрічаються в США, Естонії, Латвії.

Дюни – форми рельєфу пісків, утворені вітровою акумуляцією. Похилий

навітрений схил має кут нахилу 8-20о, підвітряний – 32-40о. Висота від 10 до30 м,

інколи до 100 м. Дюни, не закріплені рослинністю, можуть переміщуватися в

напрямку пануючого вітру із швидкістю до 10 м за рік.

Екзарація – руйнування рухливим льодовиком гірських порід, що складають

його ложе, і виніс продуктів руйнування (галька, валуни, пісок, глина) до краю

льодовика. Внаслідок екзарації виникають троги, “баранячі лоби”, кучеряві скелі

та інші форми рельєфу.

Екзогенні процеси – зовнішні процеси, що відбуваються на поверхні Землі або на

невеликій глибині в земній корі під впливом сонячної радіації, сили ваги,

життєдіяльності живих організмів: вивітрювання, ерозії, морського прибою,

льодовиків, вітру, підземних вод тощо. Спільно з ендогенними процесами

формують рельєф Землі.

Еклогіти – продукти глибокого метаморфізму основних магматичних порід.

Складаються з залізистого гранату, близького до піропу і піроксенів.

Експлозія – тип вулканічного виверження, що характеризується активною

вибуховою течією.

Елювій – продукти вивітрювання гірських порід, які залягають на місці свого

утворення.

Ендогенні процеси – фізичні та хімічні процеси, що відбуваються всередині

Землі: розпад радіоактивних елементів, хімічні реакції, розрядження виниклих

напружень, магматичні процеси. Виявляються у вигляді різних тектонічних рухів,

магматизму, землетрусів.

Еолова трансгресія – переміщення піщаних відкладів у пустелях під дією

повітряних потоків.

Еолові форми рельєфу – форми рельєфу, утворені еоловими процесами.

Розрізняють скульптурні (ніші, стовпи) і акумулятивні (дюни, бархани, горбисті

піски тощо).

Еоцен – період палеогену (54-38 млн років).

Епейрогенез – повільні вікові підняття або опускання великих ділянок земної

кори (коливальні рухи), які не викликають змін (складчастості) структури цих

ділянок.

Епігеосинклінальні орогенні пояси – структурні елементи перехідних зон та

континентів; виникли на місці геосинкліналей.

Епіцентр землетрусу – проекція гіпоцентру землетрусу на поверхні Землі.

Ерг – тип піщаних пустель в Африці з малорухливими грядовими пісками.

Ерозійний рельєф – рельєф з переважанням форм, що утворилися внаслідок

ерозійної діяльності.

Ерозія – процес розмивання або змиву гірських порід і ґрунтів проточними

водами. Є одним з головних чинників формування рельєфу земної поверхні. В

процесі ерозії утворюються вибоїни, борозни, річкові долини, яри тощо.

Розрізняють площинну і лінійну ерозію.

Ерозія регресивна - руйнування грунтів та гірських порід текучими водами, в

результаті якого формуються яри, балки, долини та інші лінійно-витягнуті

від’ємні форми рельєфу.

Естуарій – широке лійкоподібне гирло річкової долини, відкрите до моря.

Ефузивний магнетизм – виливання магми на земну поверхню, звільнення від

газів і застигання без розкристалізації.

Ефузія - виливання лави на поверхню Землі в процесі вулканічної діяльності.

Жерло вулкана – канал, що сполучає вогнище вулкана з поверхнею Землі, де

закінчується кратером.

Жолоб – довга вузька западина з крутими схилами (підводні, глибоководні,

видування, розчинення).

Заальське зледеніння – друге четвертинне зледеніння в Західній Європі.

Відповідає Дніпровському зледенінню на Східно-Європейській рівнині

Задернований карст – тип карсту, що розвивається в карстованих породах,

покритих грунтово-дерновим шаром. Переважають форми рельєфу, які виникли

шляхом поверхневого вилужування і провалювання ( воронки, ванни).

Поширений на Кавказі, на Уралі.

Залізисті породи – хемогенні породи, які характеризуються підвищеним вмістом

сполук заліза (бурі залізняки, сидеритові породи, сульфіди тощо).

Замок складки – місце перегину верств в складках.

Зандри – рівнинні поверхні біля окраїн льодовиків, складені моренним

матеріалом. Поширені в областях плейстоценового зледеніння: на Поліссі, в

Західному Сибіру.

Западина – відносно замкнене пониження земної поверхні в межах суходолу, дна

океанів і морів. Як правило, мають тектонічне походження. Поперечні розміри –

десятки і сотні км.

Землетрус – підземні поштовхи і коливання земної кори, що виникають внаслідок

раптових зміщень і розривів у земній корі або верхній частині мантії і

передаються на великі відстані у вигляді пружних коливань. Основні типи

землетрусів – тектонічні, вулканічні, техногенні.

Землисті агрегати – це пухкі борошнисті маси приховано кристалічної структури

(каолін, лімоніт, піролюзит тощо).

Земна кора – верхня оболонка Землі, відділена від мантії поверхнею

Мохоровичича. Потужність від 5 км (під океанами) до 75 км (під материками).

Буває континентальна і океанічна, які відрізняються потужністю і складом.

Зернисті агрегати – це скупчення зерен одного чи кількох мінералів; виділяють

грубозернисті, середньозернисті і дрібнозернисті.

Зледеніння – оболонка льоду і снігу, що включає всі види зледенінь, відомих на

Землі. Буває наземне, морське, підземне.

Зовнішнє ядро Землі - зовнішня частина ядра Землі, виділена за сейсмічними

дослідженнями.

Зовнішні планети – Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун, Плутон – характеризуються

великими розмірами, низькою щільністю і високими швидкостями обертання.

Золі – округлі западини глибиною в кілька метрів, заповнені водою або торфом,

переважно термокарстового походження. Зустрічаються в областях

плейстоценового зледеніння, поширені на Східно-Європейській рівнині.

Зона Бньофа (зона субдукції) – місце, де океанічна кора погружається мантію.

Для неї приурочено велика кількість землетрусів та вулканів.

Зона вивітрювання – верхня частина земної кори, де відбувається фізичне і

хімічне вивітрювання.

Зоопланктон – сукупність тварин, що населяють товщу води й пасивно

переносяться водою.

Зсув – зміщення маси гірських порід і переміщення (сповзання) її вниз по схилу

під впливом сили ваги.

Ієрогліфи – нерівності на поверхні гірських порід флішових геологічних

формацій.

Ізобази – лінії на географічній карті, що сполучають точки однакових підняттів

або опускань земної поверхні відносно рівня моря за однаковий проміжок часу.

Ізоморфізм – явище, коли мінерали з подібним хімічним складом і подібною

кристалічною структурою утворюють і однакові кристалічні форми.

Ізотропність – однакові властивості в різних напрямках аморфних тіл.

Імпактити – ударні брекчії, які утворюються внаслідок розплавлення,

спричиненого ударом, порід, одним з основних компонентів яких є скло та

продукти його перетворення.

Інверсія рельєфу – процес формування ерозійно-денудаційного рельєфу, форми

якого обернені по відношенню до геологічних структур.

Інгресія – повільне проникнення морських і озерних вод в пониження рельєфу

прибережної суші при піднятті рівня водойми.

Інтрузивний магматизм – процес вторгнення магматичного розплаву в гранітно-

метаморфічні чи осадові товщі, що залягають вище.

Інфільтраційні підземні води – води, які утворюються за рахунок просочування

углиб Землі дощових і талих атмосферних опадів, а також вод річок, озер,

водосховищ і каналів.

Історична геологія – наука, яка вивчає геологічну історію Землі від найдавніших

часів до сучасної епохи, виявляє послідовність змін, які відбувалися протягом

існування планети.

Кайнозой – геологічна ера (67 млн років – до нашого часу).

Каледонська складчастість – складчастість великих масштабів, що утворилася

протягом кембрійського, ордовицького та силурійського періодів (Ардени,

Судети, Саяни, Забайкалля).

Кальдера – западина діаметром до 16 км і глибиною до 1000 м з крутими

схилами, утворена внаслідок обвалення вулканічної споруди.

Кам’яниста пустеля, гамада, хамада – пустеля, утворена на слабо вивітрених

породах низькогір’їв, пенеплену, з поверхнею без грунтово-рослинного покриву.

Поширені в Середній і Центральній Азії, Північній Африці, Австралії.

Кам’яні кільця і багатокутники – тип мерзлотного мікрорельєфу; складені в

центрі дрібноземом, а по периферії – грубоуламковим матеріалом. Виникають при

надмірному зволоженні грунтів у районах багаторічної мерзлоти.

Кам’яні моря – розсипи кам’яних глиб на плоских поверхнях гір, утворені в

результаті процесів морозного вивітрювання і соліфлюкції. Поширені на Уралі, в

Саянах, горах Сибіру.

Кам’яні ріки – лінійно витягнуті скупчення кам’яних глиб і щебеню, які повільно

зміщуються по схилах гір під дією сили тяжіння і процесів соліфлюкції.

Характерні для областей поширення багаторічної мерзлоти; в довжину досягають

до кількох десятків км.

Кам’яні стовпи – ізольовані стовпи, складені стійкими до руйнування гірськими

породами (граніти, діорити і ін.). Утворюються в результаті спільної дії

фізичного, морозного вивітрювання і дефляції. Досягають висоти від кількох до

десятків метрів. Типові для пустель.

Ками – куполоподібні крутосхилі горби в областях поширення останнього

материкового зледеніння. Висота 10-30 метрів; складені піщаним і суглинистим

матеріалом, зверху часто перекриті моренними відкладами. Поширені в

Прибалтиці, Карелії.

Каньйон – глибока річкова долина з дуже крутими схилами і вузьким дном, часто

повністю зайнятим руслом ріки. Утворюється в результаті інтенсивної глибинної

ерозії в районах з сухим континентальним кліматом. Характерні для гір, які

зазнають інтенсивного підняття. Поширені в США, в Криму, на Кавказі, Памірі і

інших гірських районах.

Кар, цирк – природне чашоподібне заглиблення з крутими скелястими схилами,

врізане в верхню частину гірського схилу в областях зледеніння. Виникають в

умовах нівального клімату в результаті екзараційної діяльності льодовиків і

морозного вивітрювання. Нижче снігової лінії кари часто заповнюються водою

(карові озера).

Карбон – період палеозою (350-285 млн років).

Карбонати – клас хімічних елементів, до якого належать солі вугільної кислоти

(кальцит, магнезит, малахіт тощо).

Карбонатні породи – хемогенні осадові породи, складені кальцитом і доломітом.

До них належать вапняки хімічного походження, вапнисті туфи та доломіти.

Карлінг – пірамідальна, здебільшого трьохгранна, гостроконечна вершина, що

утворюється внаслідок відступання внутрішніх стін карів і врізання їх у гірський

масив.

Карпатське зледеніння – друге четвертинне зледеніння у Польщі, що відповідає

лихвінському зледенінню Східно-Європейської рівнини і міндельському

зледенінню в Альпах.

Карри, шратти – дрібні поверхневі форми карстового рельєфу, характерні для

областей оголеного карсту. Це крутосхилі борозни глибиною від кількох см до 1-

2 м, розділені гострими гребенями. Карри, що займають великі площі, утворюють

каррові поля.

Карст – явища і процеси, які виникають в гірських породах, що розчиняються

природними водами. До карстованих порід належать: вапняки, доломіт, крейда,

мергель, гіпс, ангідрит, солі. Карстові форми рельєфу бувають поверхневі – карри,

карстові воронки, ванни, котловини, полья; підземні – колодязі, шахти, печери. На

основі морфолого-генетичних особливостей виділяють типи: покритий,

задернований, оголений, тропічний.

Карст задернований – на поверхні карстованих порід сформувались грунти.

Карст оголений – тип карсту, типовий для областей з оголеними карстованими

поверхнями, без грунтово-рослинного покриву. Поширений в Середземномор’ї, в

Криму, на Кавказі.

Карст покритий – тип карсту; породи, в яких розвиваються карстові процеси,

покриті породами, що не піддаються карстуванню, наприклад, на Східно-

Європейській рівнині, на Уралі.

Карст тропічний – тип карсту, поширений в тропічних і екваторіальних поясах.

Характеризується переважанням додатних поверхневих форм рельєфу.

Карстовий колодязь – вертикальний вузький канал, який утворюється в

результаті провалу перекриття підземної порожнини.

Карстові лійки – найпоширеніші поверхневі форми карсту. Мають вигляд

замкнутих западин чашоподібної або конічної форми, часто з понором на дні.

Найбільшими розмірами (глиб. до 15 м) відзначаються провальні лійки або

провали.

Катагенез – сукупність процесів, які змінюють осадову породу в період її

існування до початку метаморфізму або вивітрювання.

Катаклазити – метаморфічні породи, які виникають у зонах розломів гірських

порід. Здебільшого формуються в гранітах, діоритах, габро та інших магматичних

породах.

Катакластичні структури – структури метаморфічних порід, які

характеризуються тим, що частина породотвірних мінералів у них роздрібнена і

не зберегла своєї первинної форми.

Катархей – період від утворення Землі (бл. 5 млрд років) до зародження життя.

Каустобіліти – горючі породи органогенного походження. До них належать торф,

буре та кам’яне вугілля, сапропеліти, горючі сланці, нафта та продукти її

перетворення – асфальт і озокерит, горючі гази.

Кварцити – породи, складені переважно з кварцу. Утворюються за метаморфізму

кварцових пісків і пісковиків.

Кембрій – період палеозою (570-500 млн років).

Кислі магматичні породи – це клас магматичних порід, які характеризуються

світлим забарвленням внаслідок переважання в їхньому складі польових шпатів і

кварцу; найпоширеніші породи цієї групи – граніт, ліпарит.

Кільцеві структури – геологічні утворення овальної чи округлої форми; за

походженням бувають магматогенні (вулканогенні, плутонічні), матаморфогенні

(граніто-гнейсові куполи), структури, пов’язані з гідро- і грязевулканізмом, соляні

куполи, вибухові структури та структури ударного (метеоритного) походження.

Кімерійська складчастість – складчастість, що утворилась протягом тріасового і

юрського періодів.

Кліф – абразійний уступ або обрив, що виникає внаслідок абразії на берегах.

Колізія – зіткнення двох материків, коли у зону субдукції разом із океанічною

плитою підсувається материк чи мікроконтинент.

Колювій – продукти вивітрювання, зсунуті вниз по схилу під дією сили ваги і

відкладені біля підніжжя схилу.

Комети – утворення в Сонячній системі із замерзлого кам’яного матеріалу та

газів.

Конгломерат – зцементована порода, яка складається з обкатаних уламків.

Конденсаційні підземні води – води, які утворюються внаслідок конденсації

водяної пари, яка з повітрям проникає в пори і тріщини гірських поріж і там

охолоджується.

Конкреції – це сферичні чи більш-менш округлі тіла часто із радіально-

променистою будовою всередині. Формуються внаслідок відкладання мінеральної

речовини навколо будь-якого центру кристалізації (фосфорит, марказит тощо).

Контактово-термальний метаморфізм – тип локального метаморфізму;

проявляється на контакті магматичних мас з вмісними породами (утворення

роговиків, кристалічних вапняків, сланців).

Континентальні платформи – відносно стабільні, жорсткі, переважно

ізометричної форми ділянки земної кори, які мають двоярусну будову.

Характеризуються витриманою потужністю земної кори, слабко розчленованим

рельєфом, незначними сейсмічністю і вулканічною активністю. За віком порід

фундаменту платформи поділяють на давні і молоді.

Континентальні рифти – великі структури розтягання континентального

масштабу, морфологічно виражені простими і складними грабенами з

потоншеними корою і літосферою, підвищеним тепловим потоком, вулканічною і

сейсмічною активністю.

Континентальні фації – група осадових гірських порід, які формуються на

суходолі під впливом екзогенних чинників – текучих вод, вітру, льодовиків – і

значною мірою залежать від кліматичних умов, рельєфу місцевості, тектонічних

рухів. Виділяють фації елювіальні, делювіальні, колювіальні, алювіальні, еолові,

озерні, болотні, льодовикові тощо.

Конус виносу – форма рельєфу, що нагадує напівконус у лежачому положенні.

Утворюється з пухкого матеріалу (галька, пісок, глина тощо) поблизу гирл

тимчасових водотоків і невеликих річок.

Кора вивітрювання – елювій разом із продуктами його перетворення.

Коразія – процес механічного обточування, стирання, шліфування і

висвердлювання гірських порід рухливими масами уламкового матеріалу, що

пересувається водою, вітром, льодом або зміщується під впливом гравітації по

схилах.

Коралові рифи – споруди з органогенних вапняків, розташовані поблизу рівня

моря або на невеликих глибинах у прибережній зоні тропічних морів або в

мілководних теплих морях. Являють собою масивне відкладення вапняку, що

утворився із скелетних залишків морських організмів.

Корові розломи – глибинні розломи, які досягають поверхні Мохоровичича.

Корозія – руйнування гірських порід внаслідок хімічного розчинення. Вода,

збагачена СО2, особливо сильно діє на вапняки, внаслідок чого утворюються

жолоби, лійки, печери, пустоти, карри.

Коса – акумулятивний невисокий вал, що виступає над поверхнею води.

Утворюється головним чином на узбережних ділянках у місцях послабленої течії

(поблизу бухт, мисів тощо).

Кратер вулканічний – лійкоподібна або чашоподібна западина, яка утворюється

внаслідок вулканічного вибуху.

Крейда – період мезозою (137-67 млн років).

Кременисті породи – хемогенні породи хімічного походження (кременисті туфи,

кремені).

Кремнисто-вулканогенна формація – геосинклінальна формація, яка

утворюється на ранньогеосинклінальній стадії і складена глибоководними

породами: кременистими сланцями, яшмами, пов’язаними з продуктами

підводного вулканізму.

Кристалобластові структури – це повнокристалічні структури гірських порід,

що утворилися внаслідок їх перекристалізації у твердому сплаві.

Кристалографія – наука про кристалічні форми мінералів.

Кряж – видовжене підвищення, що утворилось у давні геологічні епохи в процесі

складкоутворення або в молодші епохи внаслідок ерозії.

Куеста – височина у вигляді пасма з асиметричними схилами: положистим, що

збігається з падінням пластів, і крутим, який зрізає пласти. Асиметрія пов’язана з

неоднорідним складом гірських порід різних схилів. Типові для Криму, Кавказу.

Куми – піщані пустелі в Середній Азії.

Купина – невеликий горб на лузі чи на болоті заввишки до 1,5 м.

Курган – антропогенна, здебільшого округла форма рельєфу (насипи над давніми

могилами – кінець неоліту).

Куруми – значні за площею скупчення різних за розмірами брил гірських порід,

які утворюються в результаті інтенсивного фізичного вивітрювання. Зазвичай

вкривають положисті гірські схили та плоскі вершини і часто утворюють кам’яні

ріки.

Кут падіння – кут, утворений площиною шару гірських порід з горизонтальною

площиною.

Лава – магма, що виливається на земну поверхню під час вивержень вулкану,

стікає по схилах і твердіє.

Лавина – маси снігового покриву, що зриваються вниз по схилу під дією сили

ваги.

Лавові плато – великі плато, що утворились внаслідок застигання величезних

мас, які вилилися на земну поверхню, переважно базальтові лави.

Лагуна – мілководна замкнута природна водойма, відокремлена від моря смугою

берегових валів, пересипів або сполучена з ним вузькою протокою. Лагуною

також називають водний простір всередині атолів.

Лес – тонкозерниста пухка однорідна порода сірувато-жовтого кольору, пориста,

карбонатна, неверствувата; складається з дрібних зерен кварцу з домішкою інших

мінералів.

Лесові пустелі або надири – тип пустель на окраїнах піщаних пустель, у

передгір’ях Тянь-Шаню, Алтаю, Копет-Дагу тощо. Характеризуються інтенсивно

розчленованим ерозійним рельєфом.

Лиман – затоплені морем гирлові частини річок і балок. Бувають відкриті і

закриті.

Лінія падіння – лінія, яка вказує напрям максимального нахилу або падіння шару

гірських порід; завжди перпендикулярна до лінії простягання.

Лінія простягання – лінія перетину верстви гірських порід з горизонтальною

площиною.

Літогенез – процес формування осадової породи від утворення вихідного

матеріалу до перетворення осадка на породу.

Літоральна зона – утворена морськими відкладами в припливно-відпливній зоні;

переважають теригенні осадки.

Літосфера – земна кора з надастеносферним шаром верхньої мантії.

Літосферна плита – великий блок земної кори, що включає не тільки

континентальну, але й зв’язану з нею океанічну кору; обмежений з усіх боків

сейсмічно і тектонічно активними зонами розлому.

Літосферні розломи – найпоширеніші глибинні розломи, які перетинають земну

кору, верхню мантію і затухають у астеносфері.

Ложе океану – один з головних елементів рельєфу і геологічної структури Землі

(73,8% площі). Охоплює глибоководну частину дна Світового океану в межах

земної кори океанічного типу. Середня глибина від 3000 м до 6000 м.

Найважливіші елементи рельєфу – океанічні улоговини і розділяючі їх підводні

хребти, височини і плато, глибоководні жолоби.

Локальний метаморфізм – тип метаморфізму; проявляється на порівняно

невеликих площах і може бути пов’язаний із вторгненням магматичних розплавів

або з тектонічними розломами

Лощина, улоговина стоку – лінійно витягнуте заглиблення, що має нечіткі

контури, губиться серед рослинного покриву; завдовжки до 500 м.

Льодовик - рухома маса льоду, що утворилася на суші в умовах низьких

середньорічних температур з переважно твердих атмосферних опадів.

Складається з кристалічного льоду і частково з фірну. Розрізняють льодовики

материкові і гірські. Загальна площа льодовиків Землі в сучасну геологічну епоху

16,3 млн.кв.км (близько 11% площі суші).

Льодовикові відклади - відклади, утворені в результаті льодовикової діяльності

(валуни, галечники, піски, валунні і стрічкові глини тощо. Нагромаджуються у

вигляді друмлінів, озів, камів, зандрових рівнин тощо.

Льодовикові долини – долини, різні за походженням і формою: у горах – троги, а

в областях рівнинних зледенінь – долини, утворені в результаті стоку талих

льодовикових вод.

Маар – це вулканічний кратер, що утворюється при вибуховому виверженні без

виливання лави.

Магма – вогненно-рідкий силікатний розплав, який утворюється у верхній мантії.

Магматизм – процес виливання магми, її подальшого розвитку, переміщення,

взаємодії з твердими гірськими породами і застигання. Це прояв глибинної

активності Землі. Виділяють магматизм геосинклінальний, платформний,

океанічний, магматизм областей активізації; за глибиною прояву – абісальний,

поверхневий (вулканізм); за складом магми – ультраосновний, основний, кислий,

лужний.

Магматичні породи – утворюються внаслідок кристалізації природних

силікатних розплавів (магми).

Магматогенні (ювенільні) підземні води – води, що утворюються внаслідок

конденсації водяної пари, яка виділяється з магми.

Магнітне поле – простягається на відстань до 93 тис. км від поверхні Землі.

Макрорельєф – це гірські хребти, міжгірні улоговини, плато, височини, куполи,

низовини, рівнини тощо. Утворюється переважно під впливом внутрішніх сил та

частково зовнішніх сил.

Мантійні (надглибинні) розломи – глибинні розломи, які фіксуються вздовж

активних околиць континентів та острівних дуг; визначаються за глибиною

розташування осередків землетрусів.

Мантія – оболонка Землі, що залягає під земною корою (літосферою) до глибини

2900 км, тобто до межі з ядром

Марганцеві породи – хемогенні породи, які утворюються в морських і озерних

басейнах. Їх складають оксиди і гідроксиди марганцю – піролюзит, манганіт

тощо.

Мармури – метаморфічні карбонатні породи, які утворюються внаслідок

перекристалізації вапняків та мергелів.

Марші – смуга низовинного узбережжя морів, що затоплюється в періоди

високих припливів. Іноді розташовується нижче від рівня моря, відділяючись від

нього смугою дюн. Типові для узбережжя Північного моря, Атлантичного

узбережжя США.

Масив – слабо розчленоване підвищення, яке має майже однакові довжину і

ширину.

Материкове підніжжя – полого нахилена частина морського дна між

материковим схилом і ложем океану на глибині від 3000 м до 3500 м.

Материковий схил – частина морського дна між материковою обмілиною

(шельфом) і абісальною зоною на глибині від 200 до 2200 м. Характеризується

складчастим рельєфом, зокрема підводними каньйонами.

Материкові острови – частини материка, що відокремились від нього внаслідок

тектонічних рухів (Нова Земля, о-в Врангеля, Британські о-ви тощо).

Мегарельєф – це великі частини материків та дна океанів (гірські країни,

материкові рівнини, океанічні хребти, нагір’я, плато тощо). В основному

утворюється внаслідок дії планетарних тектонічних процесів.

Мезозой – геологічна ера (230-67 млн років).

Мезорельєф – це річкові, морські та озерні тераси, долини ярів та балок, горби,

пасма, зсуви, карстові лійки тощо. Утворюється безпосередньо під дією зовнішніх

процесів – як акумулятивних, так і денудаційних.

Металогенічний пояс – рудоносні площі планетарного масштабу, які збігаються

з геотектонічними поясами Землі.

Металогенічні провінції – великі рудоносні площі.

Металогенія – наука, яка вивчає закономірності розподілу металічних корисних

копалин у часі й просторі.

Метаморфізм – зміна гірських порід у надрах Землі в твердому стані під впливом

ендогенних чинників.

Метаморфічні породи – формуються з магматичних чи осадових під дією

глибинних чинників: високих температур і тисків, гідротермальних розчинів і

газів, які виділяються з магматичного розплаву.

Метаморфогенні підземні води – води, які утворюються внаслідок дегідратації

(зневоднення) мінералів, що містять кристалізаційну воду. Під впливом високого

тиску і температури.

Метасоматоз – тип локального метаморфізму; процес зміни бокових гірських

порід внаслідок привнесення й винесення різноманітних компонентів.

Мігматити – метаморфічні породи, які утворюються внаслідок проникнення в

міжпластовий простір первинних порід значної кількості розплавленого матеріалу

під час ультраметаморфізму. Складаються з кварцу, польових шпатів, слюди

тощо.

Мікрорельєф – це вимоїни, невеликі улоговини, степові блюдця. Утворюється

під впливом зовнішніх процесів.

Мілоніти – метаморфічні породи, які формуються на контакті окремих блоків

масивних порід, що переміщаються один відносно іншого.

Мінерали – природні хімічні сполуки або самородні хімічні речовини, утворені

внаслідок складних фізико-хімічних процесів у надрах земної кори чи на її

поверхні.

Мінералогія – геологічна наука про фізичні властивості і хімічну природу

мінералів.

Міоцен – період неогену (27-8 млн років).

Мобілізм - геологічна гіпотеза, згідно якої колись материки становили єдиний

масив, а згодом розійшлись та зайняли своє сучасне положення.

Могила – штучне насипне підвищення, створене людиною, заввишки до 50 м.

Моласи – товщі осадових уламкових порід ( пісковиків, конгломератів,

алевролітів, глин) крейдового, палеогенового та неогенового віку, що залягають у

передгір’ях і підніжжях гірських хребтів.

Монокліналь – форма нерозривних порушень у верствуватих гірських породах;

нахилене або моноклінальне залягання верств, коли всі шари нахилені в один бік.

Мономінеральні гірські породи – складені одним мінералом (вапняк, кварцит).

Морена – 1) нагромадження несортованих уламків гірських порід (кам’яні брили,

щебінь, валуни, пісок), які переносяться льодовиком і відкладаються у місці його

танення; 2) форми рельєфу льодовикового походження, складені моренним

матеріалом: моренні горби, вали, пасма.

Морозне вивітрювання – вид фізичного руйнування порід, поширене у

полярних, субполярних широтах і в гірських районах. Руйнівну дію здійснює

вода, що замерзає в тріщинах і порах.

Морська тераса – тераса на морському узбережжі, утворена внаслідок підняття

суші та відступу моря.

Морські фації – найпоширеніша на Землі група осадових гірських порід;

найкраще зберігаються у викопному стані і відіграють основну роль при

палеогеографічних побудовах. Серед морських фацій виділяють літоральні,

субліторальні, батіальні і абісальні.

Морфогенез – походження форм рельєфу земної поверхні.

Морфометрія – галузь геоморфології, що вивчає кількісні співвідношення форм

рельєфу земної поверхні (площі, висоти, об’єми, величини нахилу схилів тощо).

Морфоскульптура – невеликі форми рельєфу, утворені екзогенними процесами

під час взаємодії з іншими чинниками формування рельєфу (моренне плато,

балка, трог, піщана дюна тощо).

Морфоструктури – великі форми рельєфу, які утворилися внаслідок взаємодії

ендо- та екзогенних сил (нагір’я, міжгірські западини, низовини і височини рівнин

тощо).

Морфоструктурні області – області Землі з однорідним рельєфом і близькою

історією свого розвитку.

Мулисті потоки – суспензійні придонні течії в морях і океанах, які

характеризуються підвищеною (відносно навколишнього водного середовища)

густиною. Виникають на схилі морського дна, коли порушується рівновага

великих мас пухкого донного осаду і виникає підводний обвал (напр., внаслідок

землетрусу).

Мусон – вітер сезонного характеру, який дме в нижніх шарах тропосфери і

регулярно, двічі на рік (взимку та влітку) змінює напрям на протилежний.

Нагір’я – значна за площею область земної поверхні, в межах якої розташовані

гірські хребти, масиви, плоскогір’я, улоговини тощо, що знаходяться на

спільному високо піднятому цоколі.

Надзаплавні тераси – усі річкові тераси, розташовані вище від заплави.

Накладена тераса – тераса, що утворилася в раніше відкладеному алювії

внаслідок зниження базису ерозії, якому передувало його підвищення і

нагромадження алювіальних відкладів.

Нанорельєф – це невеликі горби, конуси виносу, борозни, рівчаки, брижі тощо.

Утворюється як природними факторами, так і внаслідок діяльності людини –

оранки, випасу худоби тощо.

Напівглибинні інтрузивні тіла – сіли, лаколіти, лополіти, факоліти, дайки, неки,

жили.

Насув – розривне порушення з пологим нахилом зміщувача, вздовж якого

висячий бік піднятий відносно лежачого і насунутий на нього. Виникає в умовах

тектонічного стискання.

Нектон – сукупність водяних організмів, пристосованих до активного плавання

на значні віддалі у відкритих частинах водойм.

Неоген – період кайнозою (27 -3 млн років).

Неоліт – новий кам’яний вік, етап розвитку людської культури після палеоліту і

перед бронзовим віком.

Нефуд – піщана пустеля в Аравії.

Низовина – ділянка суходолу з рівнинною чи горбистою поверхнею, розташована

не вище 200 м над рівнем моря.

Обвал – обрушення гірських порід і швидке переміщення їх вниз по схилу.

Обумовлюється землетрусами, діяльністю підземних і поверхневих вод тощо.

Обдукція – процес, коли океанічна плита, яка підсувається під континентальну,

розщеплюється і верхня її частина насувається на континентальну.

Обрив – крутий схил або вертикальний уступ.

Ози – витягнуті в напряму руху льодовика пасма завдовжки до 30-70 км,

завширшки до 3-4 км, утворені шарами піску, гравію та галечників, які

чергуються. Поширені в крайових зонах покривних льодовиків Фінляндії, в

північних районах Росії. Утворюються внаслідок заповнення великих тріщин у

масі льоду крайової частини льодовика моренним матеріалом. Після відступу

льодовика на місці заповнених цим матеріалом тріщин залишаються пасма піску і

галечника – ози.

Океанічний жолоб – елемент рельєфу перехідної зони між материком і океаном;

довге вузьке пониження дна океану глибиною понад 5000 м. В їх межах –

найбільші глибини Світового океану, в тому числі найбільша на земній кулі –

11022 м (в Маріанському жолобі Тихого океану). Розташовуються з океанічного

боку острівних дуг (Алеутський, Курило-Камчатський, Філіппінський жолоби)

або простягаються вздовж підводного підніжжя гірських ланцюгів материків

(Перуанський, Чилійський).

Океанічні плити – плоскі абісальні рівнини з окремими западинами –

котловинами, розділеними підняттями; простягаються від підніжжя материкового

схилу до серединних хребтів.

Океанічні улоговини - частини океанічного дна, що лежать глибше 6000 м.

Здебільшого мають форму видовжених жолобів (Маріанська, Тонга, Філіппінська

тощо).

Окраїнні моря – переважно котловинні моря глибиною до 4-5 км з корою,

близькою до океанічного або перехідного типу.

Оксиди і гідроксиди – клас хімічних елементів, до якого належать сполуки з

киснем і гідроксильною групою (кварц, халцедон, опал, магнетит тощо).

Олігоцен – період палеогену (38-27 млн років).

Опливини – зміщення схилом тонкого поверхневого шару гірських порід,

перенасичених талими, дощовими або підземними водами.

Органічне вивітрювання – руйнування гірських порід під впливом організмів

механічним шляхом і внаслідок дії на породи продуктів життєдіяльності

організмів.

Органогенні – гірські породи, утворені з решток організмів чи продуктів їх

життєдіяльності.

Органогенні форми рельєфу – форми рельєфу земної поверхні, що утворюються

внаслідок життєдіяльності різних організмів (коралові острови, торфовища,

термітники тощо).

Ордовік – період палеозою (500-440 млн років).

Орогенез – інтенсивні тектонічні процеси, що відбуваються в геосинкліналі і

приводять до виникнення гір. Супроводжується інтенсивними землетрусами,

магматизмом і метаморфізмом. Найбільш інтенсивний орогенез – каледонський,

герцинський та альпійський – зумовили утворення величезних гірських споруд.

Осадовий шар земної кори – складений породами, що утворилися в результаті

осадження з вод морів, озер, річок (пісковики, вапняки, глини, мергелі тощо).

Осадові породи – утворюються на поверхні Землі за рахунок руйнування раніше

утворених порід; поділяються на уламкові, хімічні і органогенні.

Основні магматичні породи – клас магматичних порід, які вирізняються темним

забарвленням; найпоширеніші – габро, базальт, лабрадорит.

Останці – ізольовані підвищення – залишки зруйнованої більш високої поверхні

денудацією. Розрізняють останці вивітрювання, столові гори.

Палеоген – період кайнозою (67-27 млн років).

Палеогеографія – геологічна наука, яка вивчає фізико-географічні умови, що

існували на поверхні Землі в минулі геологічні епохи.

Палеозой – геологічна ера (570 млн – 230 млн років).

Палеоліт – давній кам’яний вік. Етап у розвитку людської культури, що

відповідає часу – початок четвертинного періоду і кінець останнього зледеніння.

Палеонтологія – наука про давні викопні організми, їхню будову, розвиток,

географічне поширення в різні періоди історії Землі.

Палеоцен – період палеогену (67-54 млн років).

Пасмо – витягнута, здебільшого вузька височина, чітко окреслена в рельєфі; має

круті (понад

200 ) схили та відносне перевищення над навколишньою місцевістю до 200 м.

Пенеплен – рівнина, що утворилася в результаті тривалої денудації гірської

країни.

Перевал – знижені місця гірських хребтів, зумовлені тектонічними рухами,

інтенсивною ерозійною діяльністю у верхів'ях річок, що починаються на

протилежних схилах, та діяльністю льодовиків.

Передовий прогин – одна з основних тектонічних структур платформи, що

межує із складчастою системою і виникає наприкінці складкоутворення внаслідок

прогину краю платформи.

Пересип – вал, що складається з уламкового матеріалу (галечник, гравій, пісок) і

відокремлює лиман або бухту від моря. Утворюється під впливом течій і

прибійних хвиль.

Кайнозой – геологічна ера (67 млн років – до нашого часу).

Перешийок – вузька смуга землі, що сполучає великі ділянки суші або цілі

материки.

Перехідна зона – один з головних елементів рельєфу і геологічної структури

Землі; розташована між материком і океаном. Це область взаємопроникнення

материкових і океанічних елементів рельєфу і типів земної кори, розташована між

підводною окраїною материка і ложем океану. Складається з улоговин окраїнних

морів, гористих архіпелагів острівних дуг і глибоководних жолобів;

характеризується максимальною контрастністю рельєфу, вертикальними

тектонічними рухами, сейсмічністю і проявами вулканізму.

Перехідні фації – група осадових гірських порід, які формуються від океану до

континенту в лагунах, дельтах, естуаріях, лиманах тощо.

Перм – період палеозою (285-230 млн років).

Петрографія – геологічна наука про склад, будову, походження і умови

залягання гірських порід.

Печери – природні підземні порожнини, які утворюються переважно внаслідок

вимивання легкорозчинних порід.

Пилуваті породи (алеврити) складаються з уламків діаметром від 0,1 до 0,01 мм

(суглинки, леси, лесовидні суглинки).

Підводна окраїна материка – периферійна частина материка, перекрита водами

океану, що за геологічною будовою і рельєфом є продовженням прилеглої

частини суходолу. Поділяється на шельф, материковий схил і материкове

підніжжя, яке межує з ложем океану.

Підводний каньйон – каньйон, утворений течією і заглиблений у морське дно на

300 м і більше, здебільшого з крутими бортами, вузьким днищем, звивистий.

Підкид – розрив з крутоспадним (понад 45о) зміщувачем, по якому висяче крило

підняте відносно лежачого, а зміщувач нахилений у бік піднятого крила. Виникає

за тектонічного стискання.

Піщані породи (псаміти) складаються з уламків мінералів і гірських порід

розміром від 0,1 до 1мм у діаметрі. Поділяються на розсипчасті (піски) і

зцементовані (пісковики).

Піщані пустині – пустині, поверхня яких вкрита значними піщано-глинистими

товщами. За походженням пісок буває алювіальний, озерний, морський

Планетарний рельєф – це материки та океанічні западини, тобто велетенські

брили, на які розбита земна куля. Утворюються внаслідок переміщення великих

ділянок літосфери під дією тектонічних процесів.

Планети земної групи (внутрішні) – Меркурій, Венера, Земля і Марс – мають

порівняно невеликі розміри, високу щільність і низькі швидкості обертання

навколо своїх осей.

Планктон – сукупність організмів, що населяють товщу водойм і пасивно

переносяться течіями води.

Плато – плоска піднята рівнина з слабо розчленованою поверхнею, обмежена

чітко вираженими уступами. Утворюється переважно внаслідок вирівнювання

рельєфу екзогенними процесами.

Платформа – стійкий блок земної кори і літосфери, який характеризується

вирівняним рельєфом, витриманою потужністю і одноманітною будовою.

Плейстоцен – період четвертинного (3 млн років -20 тис. років).

Плита – ділянка платформи, де фундамент перекритий чохлом.

Пліоцен – період неогену (8-3 млн років).

Плоскогір’я – велика ділянка земної кори, різко піднята по розломах над

навколишніми рівнинами на висоту понад 500 м. Це перехідна категорія рельєфу

між горами і рівнинами. До складу часто входять плато.

Площина екліптики – площина руху планет навколо Сонця.

Площинна ерозія – діяльність дощових текучих вод, що полягає у руйнуванні

верхнього шару грунту і материнської породи на поверхні вододілу або на його

похилому схилі.

Пляж – надводна частина берегової зони, на яку розповсюджується дія прибою;

зона акумуляції піску, гравію, гальки та іншого уламкового матеріалу, що

утворюється за рахунок руйнування берегів.

Поверхня Конрада – відокремлює гранітно-метаморфічний шар від базальтового.

Поверхня Мохоровичича – нижня межа земної кори під континентами і

океанами.

Полімінеральні гірські породи – більшість порід, складені багатьма мінералами

(граніт).

Поліморфізм – явище, коли однакові за хімічним складом мінерали утворюють

різні кристалічні решітки і належать до різних сингоній, а, отже, мають і відмінні

властивості.

Полья – замкнуті котловини з рівним дном і крутими схилами, які виникають в

результаті злиття кастових воронок.

Понори – видовжені лійкоподібні заглиблення, в яких зникають поверхневі води;

характерні для карстових областей.

Прогресивний метаморфізм – тип регіонального метаморфізму; відбувається

переважно під дією спрямованого тиску та метаморфізаційних розчинів.

Підвищення тиску і температури пов’язується з глибиною занурення гірських

порід. За цього типу метаморфізму утворюються сланці, кварцити, мармури,

амфіболіти, гнейси та ін.

Продукти вулканічних вивержень – фумароли (вулканічні гази), рідкі

продукти, тверді продукти (вулканічні бомби, лапілі, вулканічний пісок і

вулканічний попіл).

Пролювій – пухкі відклади, що нагромаджуються біля підніжжя гір внаслідок

змивання із схилів тимчасовими потоками продуктів вивітрювання корінних

гірських порід.

Протерозой – геологічна ера (2,6 млрд – 570 млн років).

Псевдовулканізм – виверження на поверхню Землі газу, води, грязі й уламків

порід, які оточують місце виверження, з поступовим утворенням конусоподібного

горба з кратером на вершині; пов'язаний з нафтовими родовищами.

Псевдоморфози – мінеральні утворення, кристалографічна форма яких не

властива даному металу.

Регіональний метаморфізм – тип метаморфізму, який охоплює великі площі і

потужні товщі гірських порід.

Реголіт – пухка порода, якою вкрита поверхня Місяця.

Регресивний метаморфізм – тип регіонального метаморфізму; характеризується

заміщенням високотемпературних мінеральних асоціацій низькотемпературними.

Так, високотемпературні мінерали піроксени переходять у рогову обманку,

актиноліт – у хлорит і т.п.

Регресія – відступ моря через підняття суходолу або пониження рівня моря

внаслідок кліматичних умов.

Реліктові структури – структури метаморфічних порід, в яких основна маса

первинних зерен мінералів дуже змінена і має дрібнозернистий вигляд, але в ній

залишилися окремі первинні зерна – релікти.

Рельєф – сукупність форм земної поверхні, дна океанів і морів, різноманітних за

формами, розмірами, віком та історією розвитку. Складається з позитивних

(випуклих) і негативних (угнутих) форм. Утворюється, головним чином,

внаслідок тривалого одночасного впливу на земну поверхню ендогенних і

екзогенних процесів.

Риське зледеніння - третє четвертинне зледеніння в Альпах, що відповідає

дніпровському зледенінню на Східно-Європейській рівнині.

Риф – пасмо підводних або невисоких надводних скель. Утворюються при

руйнуванні скелястого дна та берегів або нагромадженні скелетів колоніальних

коралів.

Рифт – гігантські, глибиною кілька кілометрів, розломи земної кори, що

виникають переважно в місцях розходження літосферних плит. Трапляються як у

межах материків у вигляді великих грабенів, так і на дні океанів у межах

серединно-океанічних хребтів.

Рівнини – великі вирівняні ділянки земної поверхні. Займають до 20% суходолу.

Коливання висот у їх межах не перевищує 200 м, а схили менші за 5˚. Розрізняють

за характером і висотою поверхні, геологічною будовою, походженням та

історією розвитку.

Річкова долина – відносно вузьке, витягнуте в довжину звивисте заглиблення на

земній поверхні, що утворене роботою стікаючої по руслу води і має нахил від

верхів’я до гирла.

Річкова тераса – залишки днищ давніх річкових долин, що сформувались в той

час, коли річка текла на вищому рівні. Внаслідок зниження базису ерозії або

підняття суші річки врізаються в своє ложе і течуть на нижчому рівні.

Роговики – метаморфічні породи, які утворюються внаслідок контактово-

термального метаморфізму з мергелів, а іноді й вулканічних порід. Складаються

переважно кварцом з домішками біотиту, польових шпатів, гранату та інших.

Родовище корисних копалин – ділянка земної кори, на якій внаслідок певних

геологічних процесів відбулося нагромадження мінеральної речовини, що за

кількістю, якістю і умовами залягання придатна для промислового використання.

Розломи глибинні – розломи земної кори, що утворюються між різними

тектонічними областями.

Розривні (диз’юнктивні) тектонічні порушення – тріщини, які виникають у

земній корі, коли напруження в ній перевищують межу міцності гірських порід.

До них належать скиди, підкиди, насуви, зсуви, грабени, горсти тощо.

Рудопрояви – дрібні скупчення корисних копалин у надрах.

Рух льодовика – переміщення льодовика з області живлення до периферії під

дією сил тяжіння та завдяки пластичності льоду.

Самородні елементи – клас хімічних елементів, які існують у природі у вільному

стані (вуглець, золото, сірка, платина, срібло тощо).

Седиментація – процес нагромадження осадків у морях і океанах.

Седиментогенні (реліктові, залишкові) підземні води – поховані води колишніх

морських басейнів.

Сейсмічність – ступінь інтенсивності землетрусів.

Секреції – утворюються при заповненні мінералами порожнин у породі (аметисті,

халцедоні, агаті тощо).

Сель – грязьові або грязе-кам’яні потоки, що раптово виникають у руслах

гірських річок внаслідок різкого паводку, викликаного інтенсивними зливами,

бурхливим сніготаненням, виверженням вулкану та іншими причинами.

Серединно-океанічний хребет – велике гірське утворення шириною кілька

сотень кілометрів і висотою близько 2-3 км. Складається з кількох паралельних

гірських гряд, схили опускаються до ложа океану широкими уступами.

Середні магматичні породи – це клас магматичних порід, що характеризуються

переважно світлим забарвленням; до цієї групи порід належать пари діорит –

андезит та сієніт – трахіт.

Серпентеніти – продукти автометаморфізму ультраосновних олівінових порід під

дією гідротермальних розчинів порівняно невисокої температури. Складені

серпентином з реліктам олівіну, хромітом, тальком, кварцом та ін.

Силікати – найпоширеніший клас мінералів – солеподібні хімічні сполуки, що

містять SiO2 (ортоклаз, лабрадор, олівін, тальк, топаз, берил тощо).

Силур – період палеозою (440-410 млн років).

Сингонія – група видів симетрії за ступенем складності.

Синекліза – ділянка плит з опущеним заляганням фундаменту і потужним

осадовим чохлом.

Сирт – підвищена пласка поверхня, межиріччя, ували із згладженими формами.

Поширені в Середній Азії.

Сіл – напівглибинна інтрузія, утворена вздовж площин нашарування осадових

порід.

Скарни – метаморфічні породи, які утворюються на контактах гранітних інтрузій

з вапняками; складені переважно піроксеном, гранатами та іншими

залізокарбонатними мінералами.

Скид – розрив з вертикальним або нахиленим змішувачем у бік опущеного крила;

утворюється внаслідок розтягування земної кори.

Складки – хвилеподібні згини верств гірських порід; бувають випуклі –

антиклінальні і ввігнуті – синклінальні.

Складчатість – сукупність складок, властива певним структурам земної кори;

буває повною, переривчастою і проміжною.

Сланцева формація – геосинклінальна формація, характерна для міосинкліналей,

тобто формується в умовах континентального схилу і підніжжя, а також ложа

окраїнних морів у гумідному поясі.

Слюдисті сланці – метаморфічні породи, які утворюються переважно за рахунок

глинистих сланців.

Слюдяні сланці – продукти метаморфізації глинистих порід. Складаються з

біотиту, мусковіту і кварцу.

Снігове вивітрювання – утворення кароподібних заглиблень на гірських схилах,

зумовлене інтенсивним змочуванням в період танення снігу гірських порід, що

прискорює фізичне і хімічне вивітрювання порід.

Соліфлюкція – повільне стікання по схилу перенасиченого водою ґрунту.

Виникає в полярних і високогірних районах, де багаторічна мерзлота

перешкоджає просочуванню води вглиб і вона перезволожує верхні горизонти

кори вивітрювання.

Солончакові пустелі або шори – тип пустель, які утворюються на місці висохлих

озер та в разі неглибокого залягання підземних вод, коли інтенсивне

випаровування приводить до формування на поверхні землі кірки випарених

солей. Зустрічаються на узбережжі Каспійського моря, в Казахстані.

Сонячна корона – зовнішній шар сонячної атмосфери, з якої вириваються потоки

заряджених частинок.

Спрединг – геодинамічний процес розтягування, що виражається в

імпульсивному і багаторазовому розсуванні блоків літосфери і в заповненні

вивільненого простору магмою, що генерується в мантії, а також твердими

протрузіями мантійних перідотипів.

Сталагміти – утворення, які ніби ростуть знизу вгору в печерах внаслідок

випаровування насиченої мінералами води, що просочилася в печеру.

Сталактити – натічні утворення, що звисають зі стелі печери внаслідок

випаровування насиченої мінералами води, що просочилася в печеру.

Стариця – водойма у заплаві ріки, що утворилася внаслідок відчленування

староріччя або рукава ріки від основного річища.

Столові гори – гори, що мають плоску вершину, складену твердими гірськими

породами і обмежовану крутими схилами або уступами.

Стратиграфія – розділ геології, який вивчає вік верств, послідовність їх

формування, зіставлення одновікових верств на великих площах.

Стрижень ріки – лінія найбільших поверхневих швидкостей течії ріки.

Структура породи – визначається її внутрішніми особливостями і

характеризується ступенем кристалічності, розмірами зерен, їхньою формою,

співвідношеннями між ними.

Субдукція – занурення океанічної плити під континентальну на значні глибини.

Субконтинентальний тип океанічної кори – спостерігається на західному

узбережжі Тихого океану; відрізняється від континентального меншою

потужністю і нечітко вираженою поверхнею Конрада. Потужність кори становить

20-30 км.

Субліторальна зона – нагромадження морських відкладів на глибинах від 20 до

200 метрів; основний тип осадків – теригенні.

Субокеанічний тип кори – має потужність до 25 км; підвищена потужність

осадового шару – до 15 км. Характерний для глибоководних котловин окраїнних

морів та деяких внутрішніх морів.

Сульфіди – клас хімічних елементів, до якого належать сірчисті сполуки металів

(пірит, марказит, халькопірит, галеніт, кіновар тощо).

Суфозія – виніс дрібних мінеральних частин і розчинних речовин водою, що

фільтрується, в товщі гірських порід. Викликає осідання поверхні і

утворення замкнених понижень (блюдець, западин). Поширена в степах

Причорномор’я.

Такир – плоскі пониження в пустелях і напівпустелях Середньої Азії і

Казахстану, покрите глинистими відкладами і розбите тріщинами на

багатогранники в сухий час і покрите водою в вологий період року. Після

випаровування води такири вкриваються твердою, розтрісканою корою.

Тальвег – лінія, що сполучає найглибші частини річкового русла або водотоку на

дні яру.

Текстура породи – це зовнішні ознаки породи, зумовлені взаємним розміщенням

її складових частин способом заповнення простору.

Тектоніка (геотектоніка) – наука, яка вивчає рухи земної кори і створені ними

структури.

Тектонічний прогин – великі увігнуті тектонічні структури; розрізняють

передові, передгірні, синеклізи, синклінорії та ін.

Тектонічні брекчії – сильно подрібнені метаморфічні породи, складені з уламків

первинних порід в зонах тектонічних переміщень окремих блоків гірських порід.

Тектоносфера – зовнішня оболонка Землі, яка охоплює земну кору і верхню

мантію, в якій відбуваються тектонічні та магматичні процеси.

Температурне вивітрювання – вид фізичного вивітрювання, спричинене

різкими перепадами температур, які призводять до нерівномірного нагрівання та

охолодження гірських порід.

Теплове поле Землі – визначається сонячним теплом і теплом, яке генерується в

надрах планети і виноситься на її поверхню тепловим потоком.

Тераси – форми рельєфу, що мають вигляд уступів або східців, зазвичай

простягаються вздовж схилів гір, горбів, схилів річкових долин. Виникають

внаслідок ерозії текучих вод. Річкові тераси є давніми заплавами, що показують

положення ріки в різні періоди її геологічної історії.

Теригенні осадки – продукти механічного дрібнення гірських порід суходолу,

перенесені річками, льодовиками, вітром.

Терми – постійно діючі гарячі джерела, температура води в яких коливається в

межах 70…100оС.

Термічне вивітрювання – руйнування гірських порід під впливом різких і

швидких змін температури, що зумовлюють то збільшення, то зменшення об’єму

мінералів.

Термокарст – утворення лійко- або блюдце подібних западин при таненні

похованого льоду або мерзлих порід, внаслідок чого породи, які лежать вище,

осідають. Явище характерне для районів багаторічної мерзлоти.

Тетіс – геосинкліналь, що існувала протягом палеозою, мезозою і палеогену і

охоплювала простори сучасного Середземного моря, Кавказ, Середню Азію і

Гімалаї. Залишками Тетісу вважаються Середземне і Чорне моря.

Товтри – скелясті , розчленовані закарстовані вапнякові горби, що простягаються

у середній течії Дністра і Пруту в Молдавії та на Поділлі. Складені рештками

вапнистих водоростей, молюсків, коралів.

Торф'яні горби – горби висотою до 10 м; складаються з торфу і частково із

суглинку й піску. Поширені в зоні багаторічної мерзлоти.

Трансгресія – наступ моря на суходіл, спричинений кліматичними умовами.

Трансформні розломи – поперечні розломи в серединноокеанічних хребтах, по

яких відбуваються горизонтальні зміщення осьових рифтів.

Тріас – період мезозою (230-195 млн років).

Трог – коритоподібна, видозмінена льодовиковим язиком ерозійна долина в

горах, де є сучасні льодовики або яка зазнавала зледеніння в минулому.

Турбідит – геологічна порода, що утворилася в результаті відкладення

турбулентних потоків – відкладів підводних лавин, внаслідок яких

перерозподіляється велика кількість уламкового матеріалу на дні океанів. Для

турбідитів характерне ритмічне чергування прошарків пісків, алевритів і пелітів.

Ударний метаморфізм – різновид динамометаморфізму, пов’язаний з падінням

метеоритів.

Уламкові породи – гірські породи, утворені внаслідок фізичного руйнування та

нагромадження уламків.

Улоговина (западина) – замкнуте зниження, оточене схилами різного похилу, має

різні розміри. Дрібні улоговини також називають подами, блюдцями, шорами,

кирами та ін.

Ультраметаморфізм – крайня стадія регіонального метаморфізму;

супроводжується частковим або повним плавленням вихідних гірських порід в

глибоких зонах рухомих областей під дією високої температури, тиску і

глибинних флюїдів.

Ультраосновні магматичні породи – клас магматичних порід, представлені

переважно інтрузивними відмінами, темнозабарвлені. Найпоширеніші –

перидотит і дуніт.

Успадковані (реліктові) текстури – текстури метаморфічних порід, які зберегли

свій первинний вигляд, властивий неметаморфізованій породі.

Ущелина – глибока, вузька гірська долина, вимита річкою у твердих корінних

породах. На відміну від каньйону дно ущелини не повністю зайняте руслом річки.

Глибина ущелини більша за її ширину.

Фація – комплекс гірських порід, які формувалися за чітко визначених фізико-

географічних умов і характеризуються певними літологічними і

палеонтологічними особливостями.

Фізичне вивітрювання – руйнування гірських порід без зміни їх фізичного

складу, зумовлене різкими коливаннями температури, які повторюються протягом

тривалого часу. Внаслідок температурних коливань змінюється об’єм гірських

порід, що призводить до утворення тріщин.

Фіорди – вузькі глибокі морські затоки на гористому узбережжі з високими і

крутими скелястими берегами. Виникли внаслідок затоплення морем давніх

долин, вироблених льодовиками, річкових долин і тектонічних западин.

Найбільше їх у Норвегії, Гренландії, на Алясці, Кольському п-ві.

Фірнові льодовики - нерухомі льодовики, в яких не виділяються області

живлення і стоку. Поступово внаслідок нагромадження льоду вони

перетворюються в рухомі.

Фітопланктон – сукупність рослин, переважно водоростей, що вільно плавають у

товщі прісних або морських водойм.

Флексура – коліноподібний вигин моноклінально залягаючих верств гірських

порід.

Фліш – потужна товща осадових мілководних морських відкладів, що являє

собою ритмічне переверстування теригенних (аргіліти, пісковики та ін.), а іноді і

карбонатних (уламкові вапняки, мергелі) порід. Характерне для Карпатських гір,

де багато його відслонень уздовж гірських річок.

Флішова формація – потужні товщі морських осадових відкладів з характерною

дрібною ритмічністю.

Флювіогляціальні відклади – глинисті та галечно-піщані відклади, винесені

талими льодовиковими водами.

Формація – комплекс генетично взаємопов’язаних фацій, тобто товщі гірських

порід різного літологічного складу, сформовані в умовах певного фізико-

географічного і тектонічного режиму. За складом переважаючих фацій формації

поділяють на магматичні, метаморфічні і осадові.

Фосфатні породи – хемогенні осадові породи, збагачені на фосфат кальцію –

фосфорити.

Хвилеприбійна ніша – заглиблення, утворене морським прибоєм біля підніжжя

абразійного уступу (кліфа).

Хемогенні осадки – продукти, утворені внаслідок кристалізації солей,

розчинених у морській воді.

Хімічне вивітрювання – руйнування і хімічне перетворення гірських порід під

впливом води і повітря, які зумовлюють окислення і гідратацію. Під впливом цих

процесів змінюється мінеральний склад порід і утворюються нові мінерали.

Хімічні породи – гірські породи, осаджені хімічним шляхом на дні водойм.

Хіоносфера - сфера, що знаходиться між верхньою і нижньою сніговими

межами. На ділянках поверхні Землі в межах хіоносфери нагромаджується сніг і

утворюються льодовики.

Хлоридні (галоїдні) і сульфатні породи – хімічні утворення, які виникли

внаслідок випадання з водних розчинів у морських басейнах або озерах. До цих

порід належать кам’яна сіль, калійні солі, гіпс, ангідрит.

Цирк – увігнута форма рельєфу різного походження: льодовиковий (улоговина в

горах), зсувний (улоговина, утворена на крутих схилах).

Цокольна тераса – тераса, що складається з корінних порід, які можуть бути

вкритими алювіальними відкладами.

Четвертинне зледеніння – зледеніння величезних материкових просторів

північної і південної півкуль. В європейській частині виділяють три зледеніння:

лихвінське, дніпровське і валдайське. Найбільшу територію вкривало дніпровське

зледеніння.

Четвертинний – період кайнозою (3 млн років - наш час).

Чинк – високий уступ по окраїнах столових підвищень в Середній Азії і

Казахстані.

Шельф, материкова обмілина – вирівняна частина підводної окраїни материків

з глибинами до 200 м, що прилягає до берега і має з ним однакову геологічну

будову.

Шхери – невеликі скелясті острови, оброблені льодовиком (затоплені баранячі

лоби). Найпоширеніші біля берегів Скандинавії.

Щит – ділянка платформи, де на поверхню виступає фундамент. Характерні для

давніх платформ і є наслідком тривалого підняття та денудації даної території.

Щітки – зростки дрібних кристалів на спільній основі.

Юра – період мезозою (195-137 млн років).

Яр – негативна форма рельєфу, створена тимчасовими водостоками; вимоїна з

дуже крутими схилами. Довжина до кількох десятків км, глибина до 50 м.

Утворюються внаслідок глибинної ерозії – розмиву рихлих порід стоком дощових

або талих вод.

Ярданги – паралельні борозни, утворені на рівнинних просторах пустель,

складених лесовими породами, якщо вітер більшу частину року дме в одному

напрямку.

Глосарій з геоурбаністики

Агломерація міських поселень – зосередження функціонально взаємопов’язаних

міських поселень, ядром яких є значене місто, що швидко зростає. Розглядається

як локальна система вищого рівня, яка відзначається зближенням і навіть

територіальним зрощуванням поселень, що мають стійкі й інтенсивні, трудові,

транспортні та культурно-побутові зв’язки. Термін «агломерація» широко

використовують при вивченні розвитку процесів урбанізації та розміщення

продуктивних сил. За своєю структурою агломерації бувають моно-, бі- та

поліцентричними. Моноцентричні формуються під впливом значних регіональних

центрів обробної промисловості, науки, освіти, культури, охорони здоров’я та

транспортних вузлів (в Україні – Київ, Харків, Одеса, Львів). Біоцентричні та

моноцентричні агломерації виникли в районах інтенсивного розвитку галузей

важкої промисловості, зокрема у Донбасі та промисловому Придніпров’ї

(Донецько-Макіївська, Дніпропетровсько-Дніпродзержинська).

Агломерація населених пунктів – скупчення населених пунктів, в основному

міських, між якими існують тісні економічні, трудові та культурно-побутові

зв’язки. Одна з найбільш розвинутих форм групового розселення, яка виникла і

зростає на основі концентрації населення, у містах, насамперед у великих, що

звичайно стають ядром агломерації. Наприклад, Київська, Харківська агломерації.

Для агломерації населених пунктів характерне територіальне зближення

населених пунктів, значний розвиток трудових поїздок (т. зв. маятникова

міграція) населення приміської зони у центральне місто.

Благоустрій поселень – процес візуального покращення житлового середовища.

Що стосується міста, селища або приміської зони, то найчастіше він передбачає

реконструкцію фасадів історичних споруд, озеленення (посадку дерев, чагарників

та інших зелених насаджень), але також часто включає в себе додавання

декоративних елементів, таких як вуличні ліхтарі в давньому стилі, освітлення

будинків, заміну пошкодженого тротуару (асфальту на плитку, цеглу, природні

матеріали), облагородження існуючих і створення нових водних природних

(береги річок, озер, ставків) та штучних (фонтани, водні каскади, канали) об’єктів.

Вибіркова міграція – просторова поведінка представників середнього класу, які

обирають для проживання, навчання, праці і відпочинку певне соціальне та

економічне середовище, яке відповідає загальноприйнятим уявленням про якість,

стиль і спосіб життя. Наслідком є субурбанізація, рурбанізація, у пострадянських

містах – обгородження.

Генеральний план населеного пункту – основний державний документ, що

визначає перспективи господарського і територіального розвитку населеного

пункту. Базується на містобудівних нормативах, які відображають цілі розвитку

країни. Відсутність нових генеральних планів приміських населених пунктів

спричиняє в кінці ХХ – на поч. ХХІ ст. такі негативні явища, як самозахоплення

земельних ділянок під забудову, корупцію і нерівність можливостей у

землекористуванні, конфлікти землекористування, порушення

природоохоронного режиму гідрологічних і заповідних об’єктів, скорочення

площі рекреаційних і зелених зон, погіршення вигляду міст через естетичну

поліфонію нової забудови, відсутність належної соціальної і транспортної

інфраструктури в нових мікрорайонах, зникнення історичних урболандшафтів,

соціальну сегрегацію.

Географія міст, геоурбаністика – розділ географії, що вивчає міські поселення,

їх територіальні групи (системи, мережі). Термін "геоурбаністіка" не протистоїть

терміну "географія міст", а відображає розширення, збагачення, уточнення цієї

сфери географії, спричинена тим, що не окремі міста, а їх мережі і системи,

процеси урбанізації, включаючи формування нових просторових форм урбанізації

– міської агломерації і урбанізованих зон надагломераційного рівня, займають

помітне місце в містобудівних розробках.

Дача – поняття, яке зазвичай описує приміське помешкання для літнього

відпочинку. Дачі отримали поширення в кінці ХІХ ст., що пов’язано зі зростанням

урбанізації і вдосконаленням транспортного обслуговування приміських зон

великих міст (появи регулярного залізничного сполучення, автомобілів, трамваїв,

автобусів). Дачі використовуються, головним чином, у літній період і зорієнтовані

на сімейний відпочинок. Наявність дачі є свідченням високого соціального

статусу. В останні десятиріччя існування СРСР функціональне призначення дач

розширилося. Дачі надавались громадянам з метою вирішення продовольчої

проблеми, яка була пов’язана з неспроможністю колгоспно-радгоспної системи

сільськогосподарського виробництва задовольнити потреби городян у продуктах

харчування. Численні дачні кооперативи виникали при різних підприємствах і

установах. Масовий дачний рух спостерігався у 80-ті і на поч. 90-х рр. ХХ ст.

Супроводжувався будівництвом літніх будиночків (переважно економ-класу). На

початку ХХІ ст. субурбанізація спричинилася до спочатку стихійного, а з 2014 р.

нормативно обумовленого перетворення дачних поселень у місця постійного

проживання городян. На початку ХХІ ст. дачні кооперативи зазнають або

занепаду, або ж джентрифікації, також розмивається попередня вікова і соціальна

структура власників дач. Широко спостерігається явище обгородження приватних

ділянок парканами, втрачаються попередні сусідські соціальні комунікації. Є

суттєвим резервом для субурбанізації у постсоціалістичних містах і способом

часткового вирішення проблеми дефіциту житла. Уявлення про дачі еволюціонує

до близького загальноєвропейського феномену «другого дому».

Дезурбанізація – процес припинення зростання, розчленування і розосередження

міст. Може бути наслідком погіршення ЕГП, втрати містоутворювальних функцій

населеним пунктом (наприклад, негативної деіндустріалізації), стихійних лих і

військових конфліктів або ж свідомою державною політикою вирівнювання

регіонального розвитку, мета якої – зменшити негативні наслідки надмірної

урбанізації, концентрації населення і шкідливого виробництва у містах-

мільйонерах. Дезурбанізація характерна і для деяких малих міст і селищ

(містечок) в приміській зоні внаслідок перенесення низки міських функцій у

центри агломерацій (централізація адміністративних, освітніх і медичних послуг).

Деіндустріалізація – довготривалий абсолютний спад у промисловості, внаслідок

якого відбувається скорочення рівня виробництва та скорочення робочих місць у

промисловості певного міста, регіону чи держави. З 1970-х років

деіндустріалізація є характерною для високорозвинутих країн внаслідок

перенесення промислових підприємств за кордон. З 1990-х років відбувається в

пострадянських країнах внаслідок тривалої економічної і соціально-політичної

кризи. Розрізняють позитивну і негативну деіндустріалізації.

Деіндустріалізація негативна – процес закриття заводів через неефективність чи

старіння, супроводжується втратою робочих місць і зростанням безробіття,

послуги і активне населення мігрують у більш благополучні райони. Наслідком є

регіональний занепад (репресивність).

Деіндустріалізація позитивна – процес скорочення робочих місць у

промисловості, який є спробою збільшити конкурентоспроможність,

продуктивність праці. Трудові ресурси, які вивільняються, поглинаються сферою

послуг або ж новими промисловими підприємствами. Наслідком є регіональне

благополуччя.

Джентрифікація – процес відновлення застарілого житлового фонду

представниками середнього і вищого класів для власних потреб або ж

будівельними компаніями з метою подальшого комерційного використання:

продажу чи оренди. У постсоціалістичних містах найбільшою мірою проявляється

в центрах міст і меншою мірою в середмісті. У галицьких селах джентрифікація

сприяє рурбанізації, здійснюється самими власниками садиб і часто пов’язана з

феноменом заробітчанства.

Диференціація територіальна (просторова) – різноманітність географічних

явищ і об’єктів, що проявляється в їх чергуванні, суміжності і поєднанні в

просторі.

Диференційної ренти концепція – уявлення, що вартість землі змінюється

залежно від цілей її подальшого використання: комерційної, промислової чи

житлової забудови. Вартість землі в центрі міста визначають дві головні причини:

вона є найбільш доступною для суспільного транспорту; тільки незначну її площу

можна придбати. З віддаленням від центру ціни на землю зазвичай знижуються,

хоча інколи спостерігаються вторинні піки ціни на перетині головних і кільцевих

доріг. Доступність придбання приватного автотранспорту зумовила те, що

добратись до окраїнних районів міста в більшості випадків простіше, ніж до

центральної частини. Це сприяє появі на периферії міст ділових окраїнних

районів, розвитку міст-супутників, проявам субурбанізації.

Діловий окраїнний район (бізнес-хаб, альтернативний центр) – місце

концентрації торговельних мереж, розважальних, спортивно-оздоровчих, офісних

центрів у місцях транспортних розв’язок на межі міста між спальними районами і

субурбанізованою зоною. Є наслідком еволюції послуг і суттєвим чинником

субурбанізації. Зумовлює зменшення функціональної деконцентрації сучасних

міст від історичного центру (центрального ділового району) до периферії міст.

Другий дім – поняття, яке використовується в західній суспільній географії для

позначення житла, яке розташоване за межами міста в мальовничій місцевості

(гірська місцевість, ліс, узбережжя морів, рік, озер) і використовується

власниками з різним рівнем регулярності (у вихідні дні, свята чи сезон відпусток).

Основне функціональне призначення – відпочинок. Підхоплене як спосіб життя

вищих соціальних класів Європи і Америки ще в ХІХ ст. під впливом романтизму

(в ХХІ ст. під впливом ідеології енвайроменталізму), близьке за змістом до

східноєвропейського поняття дача з тією різницею, що другий дім може

заходитись не тільки в межах приміської зони, а на значно більшій відстані від

основного житла, навіть у іншій країні. У ХХІ ст. поява феномена фрілансінгу

посилює виробничу функцію такого житла як місця праці представників

третинного сектора економіки. Друге житло є чинником урбанізації у сільській

місцевості. Автомобільні житлові трейлери також є мобільним видом другого

житла, як і яхти та переобладнані на помешкання річкові баржі. У

постсоціалістичних країнах близьким за функціональним призначенням є дачі.

Заробітчанство – соціальне явище, яке виразно проявилось на межі ХХ і ХХІ ст.

в Україні і пов’язане з пошуком тимчасового або ж постійного місця праці

закордоном. Попри негативні наслідки (наприклад, соціальне сирітство), завдяки

приватним інвестиціям сприяє розвитку житлового будівництва і благоустрою

поселень, а отже, і урбанізації, субурбанізації, рурбанізації, джентрифікації.

Найбільше виражена в деяких регіонах Центрально-Східної Європи, в Україні

найбільш яскраві її прояви спостерігаються в Закарпатті, Галичині, Волині і

Буковині.

Зелена зона – територія за межами границі міста, яка зайнята лісами і

лісопарками та виконує захисні, санітарно-гігієнічні і рекреаційні функції.

Виконує роль екологічного буфера між урбанізованим середовищем і

передмістями. У практиці містобудування часто розмежовує середмістя,

промислові зони і спальні райони, а також центри міських агломерацій та міста-

супутники. Проектується у вигляді зелених коридорів, що поєднанують такі

рекреаційні територі, як парки, сквери, ботанічні сади, скансени. Сприятливими

природними умовами для проектування зелених зон є наявність височин чи

річкових долин, озер і ставів у межах урбоекосистеми. Природоохоронний режим

зелених зон стимулює посилення субурбанізації внаслідок обмеження розвитку

забудови у внутрішніх зонах урбанізованих ареалів.

Зона – територія, у межах якої відстежуються однозначність показників, що

характеризують певне явище. Ці показники можуть відрізнятися, проте не

повинні виходити поза встановлені межі. У межах міського регіону,

сформованого навколо великого міста за критерієм поширення субурбанізації,

доречно виокремити субурбанізовану, буферну (перехідну, транзитну) та

периферійну зони. Згідно з радянськими генеральними планами приміських зон

виділяють три основні функціональні зони: містобудівного освоєння,

сільськогосподарського та рекреаційного освоєння.

Історичний ландшафт – це культурний ландшафт, який є слідом події чи ряду

подій історичного значення. Історичним ландшафтом може бути також

відображення певного періоду в розвитку цивілізації чи певного способу життя,

яке сприймається візуально.

Комунікативність території – здатність певної території виконувати

комунікативні (транспортні, зв’язувальні, інформаційні) функції між окремими

елементами системи розселення і господарства завдяки розвитку транспорту і

зв’язку, що призводить до історичного зростання територіальної доступності

різних поселень та видів економічної діяльності, а також до значного підвищення

економічної ефективності останніх завдяки здешевленню перевезень і посиленню

інформаційного забезпечення підприємств.

Конурбація – агломерація, сформована в результаті злиття територій двох чи

більше міст, що утворюють єдиний міський регіон, до складу якого входять міста-

супутники (селища-супутники), субурбанізовані сільські поселення та промислові

зони, перемежовані фрагментами сільської місцевості.

Конфлікти землекористування – це протиріччя щодо власності на землю і

особливостей її функціонального використання між суб’єктами

землекористування. У постсоціалістичних містах часто виникають внаслідок

відсутності генерального плану населеного пункту, обгородження, корупції,

земельних афер, невідповідності інтересів землекористування міських і

приміських територіальних громад, відсутності координації політики міста і

міського регіону (включає субурбанізовану зону), ядром якого воно є. Найчастіше

конфлікти виникають на ґрунті розташування і розширення діючих сміттєзвалищ,

кладовищ, шкідливих промислових виробництв, нових житлових мікрорайонів,

транспортних розв`язок, самозахоплення територій з природоохоронним

режимом, нищення історичних ландшафтів.

Котеджне містечко – внутрішньопоселенська форма розселення, яка розташована

в межах приміської зони великих міст і утворена низкою близько розташованих

один від одного котеджів, як правило, забезпечена спільною інфраструктурою,

охороною, у постсоціалістичних містах досить часто характеризується

обмеженням доступу сторонніх шляхом обгородження. У пострадянській Україні

збереглися рудименти «номенклатурної забудови», закритих дач, резиденцій

комуністичної партійної і урядової еліти. За інерцією вони використовувались для

задоволення житлових потреб українських урядовців навіть після їх відставки із

займаних посад і утримувались за рахунок коштів платників податків.

Демократична громадськість оцінює їх як зразок кричущої соціальної сегрегації,

несправедливості і нерівності можливостей.

Лакуна субурбанізації – територія приміської зони, яка вклинюється в

субурбанізований ареал і може розглядатися як резервна територія для поширення

субурбанізаційних процесів. Виникає внаслідок ефекту лінійного

(променеподібного) просторового розвитку субурбанізації, як правило, вздовж

автомобільних шосе, морського узбережжя, річкових долин. Між променями

субурбанізованих передмість власне і утворюються лакуни субурбанізації.

Магістралізація простору – тяжіння ключових елементів системи розселення та

господарства міста до територій високої комунікативності – потужних радіальних

залізничних і автомобільних шляхів сполучення, де вони отримують максимальну

транспортну доступність і високий економічний ефект свого функціонування.

Маятникові міграції – щоденні поїздки людей на роботу із заміських районів у

місто – центр агломерації. Негативними наслідками маятникової міграції є

автомобільні затори, витрата часу на добирання, пікове навантаження на

громадський транспорт, екологічне забруднення автомобільним транспортом.

Місто – висококонцентрований і всебічно інтегрований населений пункт, що

динамічно розвивається, характеризується значним рівнем перетвореності

природного середовища, зосереджує велику кількість людей, переважна більшість

яких не зайнята в сільському господарстві, та визначається пріоритетним

формуванням і використанням ринкових механізмів господарювання.

Містознавство – комплекс наукових дисциплін, у яких об’єктом дослідження є

місто і складові його структури, процесів та явищ у сфері соціології, політології,

економіки, географії, інженерних дисциплін, планування та архітектури.

Місто-побратим – місто, що уклало з закордонним містом угоду про взаємну

дружбу.

Місто-супутник – місто або селище міського типу, що розвивається поблизу

більшого міста й тяжіє до нього як до центру у виробничому, господарському й

культурно-побутовому відношеннях. Основою для створення міста-супутника є

промислові підприємства, науково-дослідні установи, вищі навчальні заклади, які

будуються поблизу великого центру або виносяться з нього в результаті

реконструкції. Створення міста-супутника сприяє усуненню надмірної

концентрації промисловості й населення у великому місті та впорядкуванню

розвитку всієї очолюваної ним агломерації.

Модель Й. Тюнена – абстрактна модель, яка демонструє те, що міста

функціонують у тісному зв’язку із їх запліччям (хінтерлендом). Й.Тюнен

запропонував виокремити концентричні підзони спеціалізації

сільськогосподарського землекористування навколо ізольованого міського

центру. В основі цієї агрогеографічної моделі покладені такі характеристики, як

віддаленість від центру і площа. Саме за допомогою неї до сьогоднішні

вивчаються кільцеві приміські підзони землекористування у приміській зоні. Дана

модель стосується господарських реалій XVIII-XIX ст., та імперативно

переносити її на сучасні міські регіони не варто. Усе ж деякі закономірності

просторової диференціації землекористування за її допомогою можна

простежити. Наприклад, у випадку Івано-Франківська і його приміської зони, з

віддаленням від обласного центру суттєво зменшується частка ріллі, садів та

інших багаторічних насаджень у структурі землекористування і збільшується –

пасовищ та перелогів.

Нова урбаністика – концепція розвитку європейських міст, запропонована в

документі «Європейська хартія міст ІІ. Маніфест нової урбаністики» Ради Європи

(29. 03. 2008 р.). Перша європейська хартія була прийнята Конгресом місцевих і

регіональних влад Ради Європи 1992 року. Нова хартія була розроблена у

відповідь на широкомасштабні соціальні і економічні зміни: зменшення ролі

робітничого класу, деіндустріалізацію територій, поглиблення соціальних

протиріч і кризу народних кварталів, зростаючу міграцію і старіння населення,

постійне розширення площі міст і повсюдне використання автомобіля,

погіршення стану довкілля. Вона пропонує використовувати у практиці

планування розвитку міських регіонів такі положення: забезпечити рівновагу між

розмірами територіальних інститутів і міського простору, за розвиток і

управління якого вони несуть відповідальність; здійснювати децентралізацію

управління так, щоб не зашкодити солідарності суміжних територій; уникати

надмірної функціональної і секторальної спеціалізації окремих мікрорайонів

міста; забезпечити сталий розвиток міста, шляхом досягнення рівноваги між

економічним, екологічним і соціальним станом міста; сприяти співпраці міської

влади з громадами приміських територій; сприяти розвитку нових інформаційно-

комунікаційних технологій.

Обгороджена спільнота – внутрішньопоселенська форма розселення, утворена

внаслідок вибіркової міграції представниками середнього і вищого соціальних

класів. Виникає через бажання окремих осіб жити у відносно однорідному

соціальному середовищі, яке відповідає уявленням про належний для вищих

соціальних прошарків спосіб, стиль і якість життя. Виникнення обгороджених

спільнот є наслідком транзиту постсоціалістичних поселень до умов життя в

ринковому суспільстві і проявляється в побудові обгороджених високими

огорожами котеджів, маєтків, котеджних містечок, таунхаузів і багатоповерхових

елітних житлових комплексів із охороною та обмеженим доступом для сторонніх.

Негативним наслідком їх появи в Україні є часті приклади порушення

природоохоронного режиму в екологічно цінних місцевостях, можливість

соціальних конфліктів із сусідніми спільнотами на тлі земельних конфліктів і

надмірної соціальної стратифікації суспільства. Позитивним – формування

урбосередовища із сучасною інфраструктурою, покращення вигляду міст,

джентрифікація, зростання соціального престижу поселень, поява нових місць

праці у сфері обслуговування елітних обгороджених спільнот.

Обгородження – у Середні віки процес витіснення великими землевласниками

фермерів-орендарів за межі феодів з метою їх використання для потреб

екстенсивного тваринництва. У кінці ХХ – на поч. ХХІ ст. у постсоціалістичних

суспільствах набуває нового змістового навантаження за рахунок територіального

«витіснення» місцевого населення представниками швидко сформованого вищого

соціального класу (часто за рахунок незаконного збагачення) у приміських зонах

великих міст і рекреаційних місцевостях. Нерідко відбувається з порушенням

містобудівного, земельного і природоохоронного законодавств шляхом

відчуження земельних ділянок державної, громадської і приватної власності.

Наслідком є утворення обгороджених спільнот. Відображає феномен нерівності

можливостей у землекористуванні мешканців приміської зони. У ЗМІ та

громадській думці символізує безкарність власників подібної нерухомості і є

негативним наслідком пострадянських проявів субурбанізації та рурбанізації. Є

чинником конфліктів землекористування, політичних конфліктів, революцій

(маєток В. Януковича у Міжгір’ї як символ нерівності соціальних можливостей).

Обласна система розселення – це сукупність міських і сільських поселень,

об’єднаних навколо обласного центру.

Околиця міська – частина території міської ради, до якої входять сільські

населені пункти, що зберігають сільський тип планування і вигляд забудови,

частково дотримуються сільського способу життя. Поступово втрачають їх під

тиском урбанізації. В окремих випадках залишаються внутрішньо поселенськими

ареалами сільського середовища всередині міст (Хриплин, Вовчинець,

Микитинці, Опришівці в межах Івано-Франківської міської ради).

Опорний каркас розселення – ґрунтується на територіальній структурі

народного господарства і являє собою сукупність центрів (вузлів) і транспортних

магістралей (економічних осей).

Периферійна зона – зона, яка утворює зовнішнє пасмо міста і включає території,

забудова яких у постсоціалістичних містах здійснювалася в останні десятиріччя

ХХ і на початку ХХІ ст. і складається переважно з забудови житловими

кварталами багатоповерхівок (спальні райони) з окремою від загальноміської

інфраструктурою. У межах цієї зони розташовані також масиви садибної забудови

і райони розміщення перспективного будівництва, які найбільш активно

використовуються в містобудівному розвитку.

Постсоціалістичне місто – специфічний, тимчасовий, існуючий тип транзитного

міста, яке характеризується адаптацією успадкованого соціалістичного міського

середовища до нових політичних і економічних умов, які зумовлені політичним,

економічним і культурними переходом до капіталізму. Спільними рисами

постсоціалістичних міст є збереження від епохи планової економіки концентрації

міських функцій у центрах міст, занедбані середмістя, спальні райони з

переважанням багатоквартирних будинків, розвинена система громадського

транспорту, наявність значних за площею промислових зон та військових

містечок. Перехід до капіталізму відзначається концентрацією ділової активності

в центрах міст, джентрифікацією у центрі і середмісті, субурбанізацією, появою

ділових окраїнних районів і рекреаційних центрів у міській периферії та

приміській зоні, поширенням деіндустріалізації міст та соціальної сегрегації.

Приміська зона – це територія, яка формується під упливом міста, розташована

за його межами, формує з ним єдину соціально-економічну, соціально-екологічну

системи, які характеризуються поєднанням сільського та міського способу життя

населення.

Реурбанізація – повторна урбанізація, що полягає в комплексному оновленні

передусім центральних частин великих міст і створенні в них комфортних умов

для всіх сфер життєдіяльності.

Рурбанізація – поширення міського способу життя в селі, яке відбувається без

набуття адміністративного міського статусу. Найчастіше спостерігається в

приміській зоні великих міст під впливом субурбанізації, а також в рекреаційно

привабливих місцевостях (гори, узбережжя, заліснені території) за рахунок появи

закладів туризму і рекреації (готелі, кемпінги, мотелі, спортивно-відпочинкові

клуби, ресторани, кафе тощо), дач міських мешканців (феномен «другого дому»),

а також унаслідок джентрифікації, яка здійснюється зусиллями мешканців села

(феномен заробітчанства). Прикладами рурбанізації в Західній Україні є села

Микуличин, Поляниця, Татарів, Яблуниця, (Яремчанська рекреаційна зона),

Підпечери, Угринів, Чукалівка, Ямниця (приміська зона Івано-Франківська), Біла

Церква (Рахівський р-н Закарпатської обл.).

Сегрегація поселенська – утворення житлових районів, внутрішньо

поселенських спільнот, які характеризуються однорідним соціальним складом

населення і / чи однаковою вартістю життя. У постсоціалістичних містах часто

набуває форми обгородження.

Селище (селище міського типу) – населений пункт, який розміщений при

промислових підприємствах, будовах, залізничних вузлах, гідротехнічних

спорудах, підприємствах з виробництва і перероблення сільськогосподарської

продукції, а також населені пункти, на території яких функціонуть вищі та середні

навчальні заклади, науково-дослідні установи, санаторії та інші стаціонарні

лікувальні та оздоровчі заклади, які мають державний житловий фонд, з кількістю

населення понад 2 тис. осіб, з яких не менше як дві третини становлять робітники,

службовці та члени їх сімей. Селища в межах 20 кілометрових приміських зон

великих міст можуть втрачати частину містоутворювальних функцій на користь

центру агломерації, тому тут є висока імовірність дезурбанізації. Субурбанізація

може стимулювати реурбанізацію, перетворення селища у спальний район

великого міста. Н.Дністрянська і М.Дністрянський пропонують замість поняття

«селище» використовувати більш відповідне – «містечко».

Серединна зона (середмістя) – зона міста, яка у постсоціалістичних містах

включає райони масової забудови 50-70-х років, часткову забудову будинками

садибного типу з невеликими присадибними ділянками.

Сільська місцевість – частина території країни з меншою щільністю населення,

яка є особливою ландшафтною системою антропогенного походження.

Характерною ознакою сільської місцевості є те, що вона може функціонувати

спираючись на територіально розосереджені ресурси. Ще одна її особливість

полягає в тому, що зональні та інші відмінності умов природного середовища

чинять сильний вплив на господарську спеціалізацію сільського населення, її

вигляд і територіальну організацію. Естетика сільської місцевості, вища якість

довкілля і сільський спосіб життя приваблює мігрантів із великих міст, які

обирають її місцем проживання (субурбанізація), другим домом, дачею, об’єктом

для туризму вихідного дня. Через це зазнає рурбанізації та джентрифікації. Є

територіальним резервом для поширення міських поселень.

Сільське середовище в межах міст – фрагменти збереженого сільського способу

життя в міському просторі. Можуть бути залишковими внаслідок швидкої і

незавершеної урбанізації і штучно створеними. Перші характерні для

пострадянських міст Західної України і символізують тісний зв’язок між містом і

селом. Відзначаються наявністю збережених фрагментів сільської забудови

(сільські церкви, костели, каплички, цвинтарі, школи, відділення зв’язку,

залізничні станції та ін.) і присадибних сільськогосподарських ділянок. Зазвичай

оточені багатоповерховою забудовою спальних районів, дачами і промисловими

зонами (мікрорайони Майорівка, «Професорська колонія» у Львові; Гірка,

Княгинин, Опришівці, Крихівці та Пасічна в Івано-Франківську; Ленківці,

Садгора у Чернівцях). Мешканці зберігають характерні для села тісні родинні і

сусідські взаємини та культивують пасіки, городи і сади, утримують дрібних

домашніх тварин. Утворюють певний тип міської субкультури, яке зазнає тиску

внаслідок джентрифікації і обгородження. Штучно створене сільське середовище

– це скансени, стилізовані під народний сільський стиль готельно-відпочинкові

комплекси із відповідним ландшафтним дизайном, озеленені палісадники

прибудинкових територій. У Нідерландах – культура озеленення пласких дахів

будинків у вигляді садів і городів завдяки сучасній гідропоніці, розміщення

бджолиних вуликів у Нью-Йорку на дахах висотних будівель і т.п. Може

слугувати одним із засобів гармонізації міського середовища згідно з принципами

нової урбаністики та ідеями сталого розвитку.

Соціальна сегрегація – поява в межах міст і приміських зон анклавів із різними

способом, стилем і якістю життя населення, які зумовлені соціальною

поляризацією (рівнем доходів і належністю до певного соціального класу).

Наслідком соціальної сегрегації є утворення територіальних

внутрішньопоселенських форм розселення – соціальних гетто (нетрів) та

обгороджених спільнот (маєтків, таунхаузів, котеджних містечок).

Представниками радикальної школи географії відображається як неминучий

наслідок капіталістичного розвитку. З позицій нової урбаністики сприймається як

негативне явище, яке провокує політичні, соціальні та екологічні негаразди і

конфлікти.

Соціальні гетто (нетрі) – внутрішньопоселенська форма розселення, заселена

представниками нижчих соціальних класів, молодими сім’ями з низьким доходом,

низькокваліфікованими іммігрантами, біженцями, представниками етнічних і

расових меншин. В Україні соціальні гетто представлені переважно спальними

мікрорайонами в периферійній зоні міст, які розташовані поблизу занепалих

промислових зон. Найбільш характерними є гуртожитки колишніх радянських

підприємств і установ, багатоквартирні будинки з невеликими за площею

квартирами економ-класу. Окремі ознаки етно-соціальної сегрегації в селах

притаманні, наприклад, для спільнот ромів у Закарпатті та кримських татар в

тимчасово окупованому Криму.

Спальний район – житловий район міста (зазвичай у великих містах або в їх

передмістях), жителі якого вимушені щодня їздити на роботу в діловий центр або

в промисловий район міста і повертатися додому для того, щоб переночувати

(звідки і пішла назва). Характеризується меншим набором містоутворювальних

функцій. У постсоціалістичних містах представлені кварталами досить щільної

однотипної багатоповерхової забудови переважанням житла економ-класу.

Спосіб життя – система життєдіяльності, яка вироблена індивідом чи

територіально організованою людською спільнотою впродовж тривалого часу і

забезпечує задоволення основних потреб (духовно-культурних, соціально-

політичних, споживчих, трудових, екологічних та ін.). Зазнає постійної

трансформації під впливом внутрішніх чинників і зовнішніх впливів. У процесі

урбанізації, субурбанізації і рурбанізації відбувається наступ міського способу

життя за рахунок скорочення сільського. Зворотний процес можливий за рахунок

реурбанізації та поширення форм сільської життєдіяльності в містах (відродження

фрагментів сільського середовища в межах міст).

Субурбанізація – це просторовий процес переміщення населення з центральних

частин міст у передмістя, житлової забудови, соціальної і виробничої

інфраструктури, який супроводжується формуванням приміської зони,

функціонально зв’язаної з містом-ядром, а також зміною способу життя

населення.

Таунхауз – поєднані спільними боковими стінами малоповерхові будинки, які є

сукупністю двох чи більше будинків, що мають ізольовані входи, окремі

палісадники та гаражі. З’явилися в середмістях британських і американських міст

у ХІХ ст. На початку ХХІ ст. набули поширення у приміських зонах

пострадянських міст за рахунок меншої вартості порівнянно з повноцінним

котеджем. Відзначаються дещо нижчим соціальним престижем і однотипним

фасадом. Є певним способом пристосування до умов дефіциту вільної для

забудови території. В Західній Україні часто проектуються і споруджуються в

межах цілісних успадкованих земельних ділянок близькими родичами (братами,

сестрами). Набули значного поширення в готельних комплексах і садибах

зеленого туризму сільських рекреаційних поселень України (Микуличина,

Татарова, Поляниці, Світязя і т.д.), де є проявами рурбанізації.

Теорія центральних місць – вчення, розвинене в 40-х роках ХХ ст. у рамках

хорологічної парадигми. Найбільший внесок у її розвиток здійснив В. Кристаллер,

пізніше доповнив А. Льош. У рамках цієї теорії всі рівновеликі поселення одного

рівня на певній території в ідеальному випадку розміщені навколо більшого

центру подібно до вершин шестикутника і є водночас центрами обслуговування

шести відповідно розміщених поселень нижчого рівня, що веде до формування

чітко ієрархізованої системи центрів обслуговування, розміщених у

геометричному порядку. Кожне центральне поселення виконує функції з

обслуговування шести поселень нижчого рівня ієрархії, забезпечує надання

торговельних, фінансових та деяких інших функцій. Теорія розкриває ідею

географічно та ієрархічно впорядкованого характеру розміщення населених

пунктів. Недоліком теорії є ігнорування геоекологічних умов території та

імовіртості вибіркової міграції і, як результат, виникнення соціальних гетто чи

обгороджених спільнот.

Технополіс – місто науки і техніки, де найбільш ефективно поєднуються

фундаментальні і прикладні наукові дослідження з виробництвом, у першу чергу

наукомістким.

Трансформаційні процеси в урбаністичних ареалах – зміна суспільних,

економічних, демографічних, функціональних і морфологічних параметрів

існування міського середовища. Можуть мати як еволюційний, так і

революційний характер протікання (знищення історичних ландшафтів у 20-30-ті

роки в СРСР). Характерні для постсоціалістичних міст. На думку Р.Малтовича,

можна виділити такі типи внутрішньоміських трансформаційних процесів: 1)

загальні трансформаційні процеси (економічна і політична лібералізація,

демократизація, приватизація і реституція власності, відновлення місцевого

самоврядування); 2) процеси в рамках соціально-демографічної міської структури

(поглиблення соціальної поляризації, диверсифікація соціальної стратифікації,

соціально-просторова сегрегація, деконцентрація розселення); 3) процеси в

рамках функціональної міської структури (підвищення ефективності та

інтенсифікація використання міського простору, комерціалізація, функціональна

фрагментація, сакралізація, розвиток внутрішньопоселенських житлових структур

з високими стандартами, розвиток автомобільного пасажирського транспорту,

екологізація експлуатації міського середовища); 4) процеси в рамках

морфологічної міської структури (інтенсифікація забудови, горизонтальне і

вертикальне зростання, джентрифікація, застосування принципів постмодерної

архітектури, мініатюризація та індивідуалізація нової житлової забудови,

естетизація забудови).

Туризм вихідного дня (вікенд-туризм) – це такий вид туризму, коли тривалість

подорожі не перевищує 3-х діб і припадає на офіційні державні свята чи

календарні вихідні дні (субота, неділя). Тури вихідного дня використовують ті,

хто багато і плідно працює, але не бажає відмовлятися від повноцінного

відпочинку. Психологи стверджують, що тури на вихідні допомагають скинути на

якийсь час вантаж проблем і просто насолодитися радощами життя. Туризм

вихідного дня дає можливість, не жертвуючи роботою, відвідати місцевість, у

якій турист з дитинства мріяв побувати. У великих містах Західної України

туризм вихідного дня популярний завдяки близькості рекреаційної бази (Карпати,

Розточчя, Шацькі озера, долина Дністра, міста-курорти), значній кількості і

територіальній концентрації туристичних дестинацій. Сприяє розвитку

рекреаційної функції у приміських зонах великих міст, розвитку готельно-

ресторанного господарства, рурбанізації і джентрифікації малих міст, селищ і сіл.

Урбанізований ареал – територія суцільної міської забудови з переважаючими

антропогенними (урбаністичними ландшафтами), що відрізняється значною

щільністю, протяжністю безперервністю та високою перетвореністю природного

середовища. Може вміщувати в себе декілька міст та агломерацій.

Фільтрація житлова – процес переміщення житлового фонду вниз по соціальній

драбині в процесі його старіння (занепад спальних районів, середмість

пострадянських міст). Протилежний до житлової фільтрації процес –

джентрифікація.

Фрілансінг – виконання роботи особою (фрілансером, з англ. freelancer „вільний

митець”) без укладання довгострокового договору з роботодавцем, працівник

наймається тільки для виконання певного переліку робіт (позаштатний

працівник). Поява фрілансерів доє змогу працювати поза спеціально обладнаними

виробничими приміщеннями завдяки розвитку технологій Інтернет-зв’язку.

Фрілансінг поширений серед дизайнерів, програмістів, оптимізаторів,

копірайтерів, перекладачів, архітекторів, інженерів-конструкторів, бухгалтерів,

інтернет-трейдерів, викладачів дистанційної форми навчання. Просторово-

часовими аспектами такого виду зайнятості є: вільний графік роботи; відсутня

транспортна проблема – фрілансер працює вдома чи в іншому зручному для нього

місці, у нього немає необхідності кожен день добиратися до офісу; сприятливі

умови праці — можна облаштувати робоче місце на свій смак. Явище слід

розглядати як новий чинник субурбанізації і рурбанізації.

Центральна планувальна зона – зона, яка охоплює центральні райони міста. У

межах центральної зони виділяється ядро центру, що історично склався.

Ядро – ділянка таксону, де найбільшою мірою виражено його ознаки,

концентрується інформація про нього.

Глосарій з біогеографії

Абіосфера (від а... та біосфера) – частина літосфери, на яку не впливали раніше й

не впливають організми чи біогенні речовини.

Абіотичні фактори (гр. а і гр. біос - життя) – сукупність умов зовнішнього

середовища, що впливають на організми. Абіотичні фактори поділяються на

хімічні (хімічний склад атмосфери, морських і прісних вод, грунту), фізичні

(температура, вологість, атмосферний тиск, вітер, течії, радіаційний режим).

Автотроф (гр. аутос – сам, гр. трофо - їжа) – організм який синтезує з

неорганічних сполук органічні речовини під впливом енергії Сонця або енергії,

що звільняється під час хімічних реакцій.

Автохтони (гр. autochtin – туземний, корінний житель) – це види, які виникла на

на території, що її займає дана флора, і існують тут від часу становлення цієї

флори.

Агробіоценоз (від агро... та біоценоз) – вторинний, змінений людиною

біоценоз; штучно створене людиною угруповання рослин, тварин, грибів і

мікроорганізмів у вигляді посівів або насаджень культурних рослин. Від

біогеоценозу А. відрізняється незначною видовою різноманітністю, слабко

розгалуженими (вкороченими) ланцюгами живлення, нездатністю до

саморегуляції. Внаслідок цього людина повинна пост, втручатись у

функціонування А., щоб запобігти небажаним сукцесіям.

Адаптація (від лат. adapto – пристосовую) – процес пристосування

організмів, популяцій та угруповань до мінливих умов проживання; сукупність

морфол., фізіол., популяційних, поведінкових та ін. особливостей даного біол.

виду, яка забезпечує можливість специф. способу життя в певних умовах

довкілля. А. називають також сам процес вироблення пристосувань організмів до

умов існування. А. виникає й розвивається під впливом прир. або штучного

добору в конкретних умовах довкілля за участі факторів мінливості й спадковості.

А. до нестійких умов проживання формується також на основі неспадкових змін –

модифікацій. А. забезпечує пристосування до різних екол. умов протягом

онтогенезу й визначає можливість існування окремих особин і збереження виду.

Акліматизація – пристосування рослин або тварин до нових для них кліматичних

умов в результаті розселення їх людиною.

Алохтони (allos – чужий, інший і chton - земля) – види, які, виникнувши за

межами даної флори проникли на її територію внаслідок міграції.

Анаероб (гр. а, ан – заперечуюча частка, гр. аер - повітря) – організм, здатний

існувати в безкисневому середовищі.

Антропогенні фактори (гр. антропос - людина), антропічні фактори – внесені в

природу людською діяльністю зміни, що впливають на органічний світ.

Розрізняють прямі, позитивні і негативні.

Ареал (лат. ареа – площа, простір) – область поширення будь-якої систематичної

групи організмів виду, роду, родини і т.п.

Ареал розірваний – область поширення будь-якого таксону яка складається з

двох або декількох ділянок віддалених одна від одної настільки далеко, що

контакт між популяціями які живуть у відірваних частинах ареалу не

відбувається.

Ареал суцільний – ареал будь-якого таксону, в межах якого він зустрічається

повсюдно.

Асектатор (вид, супутник) – завжди присутній в біоценозі, але ніколи не буває

домінантом.

Аутоекологія (факторіальна екологія) – (гр. аутос – сам, екологія) – розділ

екології, який вивчає взаємовідносини окремої особини (популяції, виду) з

навколишнім середовищем.

Бентос (гр. бентос - глибина) – сукупність організмів, що живуть на дні і в ґрунті

водойм (водорості: морська капуста, філофора; омари, краби, устриці, креветки).

Біогеографія (гр. біос – життя, гео – Земля, графо - описувати) – наука, що вивчає

рослинний покрив і тваринне населення нашої планети, а також закономірності

географічного поширення видів та інших таксономічних категорій.

Біогеоценоз (гр. біос – життя, гр. ге – Земля, гр. коінос - загальний) – сукупність

на певній ділянці земної поверхні однорідних взаємодіючих, зв’язаних обміном

речовин і енергії природних компонентів: гірської породи, ґрунту, гідрологічних

умов, рослин, тварин і мікроорганізмів.

Біогеоценологія (від біогеоценоз та гр. logos – учення, наука) – наука, що

вивчає біогеоценози (їхні функціонування, саморегуляцію, саморозвиток) та їх

сукупність, тобто біосферу.

Біологічний нуль – температура довкілля, нижче за яку припиняється ріст і

розвиток організмів.

Біологічні ритми (від гр. rhythmos – розмірність, узгодженість), біоритми –

циклічні коливання інтенсивності й характеру біол. процесів та явищ.

Спостерігаються майже в усіх тварин, рослин, мікроорганізмів. Значною мірою

відповідають циклічним змінам напруженості факторів довкілля. Є важливою

пристосувальною властивістю організмів. Розрізняють Б. р. добові, припливні,

місячні та ін.

Біологічні цикли (від гр. kyklos – круг) – періодично повторювані зміни

біол. явищ в угрупованнях (популяціях, біоценозах), що виникли в процесі

еволюції внаслідок пристосування до циклічних змін умов довкілля. Б. ц. можуть

бути добовими, сезонними (розмноження, сплячка тощо), багаторічними

(сукцесії, масове розмноження комах та ін.). Див. також Життєвий цикл.

Біом – сукупність різних груп організмів і середовища їх проживання у певній

ландшафтно-географічній зоні, великі угруповання, що утворені завдяки

реґіональному клімату, що взаємодіє з реґіональною біотою і субстратом.

Біомаса (біос – життя, маса – тісто, шматок) – маса особин популяції одного виду

або популяцій групи видів чи всіх живих особин біоценозу, що припадає на

одиницю площі чи об’єму. Б. Вимірюється в одиницях сухої чи сирої маси на

одиницю поверхні чи об’єму

Біорізноманітність – сукупність типів відмінностей об'єктів органічного

світу (універсуму) будь-якого простору (території, акваторії, планети), що

визначаються на підставі вибраного критерію. Б. видова – сукупність усіх видів

організмів, що населяють нашу планету, тобто загальний генофонд Землі. Б.

генетична – сукупність генофондів різних популяцій одного виду. Б. екосистемна

– сукупність екосистем планети на всіх рівнях, починаючи з біогеоценотичного.

Б. – найбільша цінність з екол., генет., соц., екон., наук., освітніх, рекреаційних та

естетичних позицій. Б. – найважливіша умова еволюції і збереження систем

життєзабезпечення біосфери.

Біосфера (гр. біос – життя, гр. сфера – куля) – оболонка земної кулі, склад,

структура і енергетика якої в сучасних рисах зумовлені минулою або сучасною

діяльністю живих організмів. Вона займає частину земної кори, атмосфери і

гідросфери.

Біосферологія (від біосфера та гр. logos – учення) – наука, що вивчає

виникнення, еволюцію, структуру й механізми функціонування біосфери; вчення

про біосферу. В основу Б. покладено біосферологічні постулати В. І.

Вернадського.

Біота (від гр. biote – життя) – живе населення екосистеми будь-якого рангу;

історично складена сукупність організмів, об'єднаних спільною область

поширення. На відміну від біоценозу, види, що входять до складу Б., можуть не

мати екол. зв'язків. Проте здебільшого одну й ту саму сукупність організмів

можна розглядати і як Б. (з позицій біогеографії), і як біоценоз (з позицій

екології).

Біотичні фактори – це форми впливу живих істот одна на одну. Виділяють

фактори фітогенні і зоогенні (симбіоз, паразитизм, конкуренція та ін.).

Біотоп (гр. біос – життя, гр. топос - життя) – відносно однорідний за абіотичними

факторами середовища простір в межах водної, наземної, підземної частини

біосфери, який займає один біоценоз (біотоп разом з біоценозом складає

біогеоценоз).

Біоценоз (гр. біос – життя, гр. кайнос - загальний) – історично складена

сукупність організмів, що населяють ділянку суші або водойми з більш-менш

однотипними умовами існування. Біоценоз по систематичних ознаках поділяється

на фітоценоз, зооценоз і мікробоценоз.

Вегетаційний період (від лат. vegetatio – збудження, оживлення) – час, протягом

якого рослина акт. росте й проходить повний цикл розвитку (вегетує).

Взаємодія факторів – процес одночасного або послідовного впливу на організм

різних факторів екологічних, у результаті чого послаблюється, посилюється або

змінюється дія окремого фактора. Наприклад, підвищення температури повітря

сприяє прискоренню випаровування вологи, зниження освітленості зумовлює

зменшення потреб рослин у цинку, що міститься в грунті, тварини погано

переносять високі температури за підвищеної вологості.

Взаємозв'язки внутрішньовидові – прямий та опосередкований взаємовплив

особин одного виду, що характеризується передаванням інформації або водночас

із нею ще й речовини та енергії.

Взаємозв'язки організмів – вплив організмів один на одного. Розрізняють В. о.,

що не супроводжуються передаванням речовин та енергії (синойкія) та які

супроводжуються таким передаванням від одного організму до ін. (алелогонія).

Вивітрювання біологічне – мех. дроблення й біол. зміна гірських порід у

результаті життєдіяльності рослин, тварин і мікроорганізмів.

Вид біологічний – осн. одиниця (таксон) біол. систематики; територіально й

репродуктивно ізольована сукупність популяцій, здатних до схрещування й

обміну генами, що має єдину спадкову основу й характеризується низкою якісно

специф. ознак. Ознаки В. успадковуються. Для диференціації В.

використовуються морфол., фізіолого-біохім., генет., геогр. та екол. критерії.

Наука, що вивчає В., – ейдологія.

Вид, що вимирає – вид, морфо-фізіол. або поведінкові особливості якого не

дають змоги йому адаптуватися в сучасних умовах довкілля, а генет. можливості

подальшого пристосування вичерпані. Запобігти його вимиранню можна лише в

штучних умовах. В. в. заноситься до Червоної книги.

Вид, що зникає – вид, що перебуває під загрозою вимирання, чисельність особин

якого недостатня для самопідтримання популяції в прир. умовах. Заноситься до

Червоної книги. Потрібні термінові заходи з його охорони й відновлення

чисельності.

Видова різноманітність – загальна кількість видів у трофічній групі, біотичному

угрупованні або екосистемі, що визначає можливість екол. дублювання в

проведенні потоку енергії ланками ланцюга живлення. Показником В. р.

вважають співвідношення між кількістю видів та їхнім питомим значенням

(чисельністю, біомасою, продуктивністю й т. д.), а також відношення їх числа до

одиниці площі.

Галобіонти [від гр. hals – сіль та біонт(ії)] – мешканці вод із підвищеною

солоністю, що вища за солоність морської води (Наприклад, зелена водорость

дуналієла, рачок артемія, галобактерії). Ніколи не трапляються в прісних водах.

Галофіли [від гр. hals – сіль та …філ(и)], солелюби – організми, які існують

переважно в середовищі з підвищеним умістом солей (Наприклад, корали,

голкошкірі та ін. мешканці моря, мікроорганізми, що живуть у засоленому

грунті). Див. також Галобіонти, Галофіти.

Галофіти [від гр. hals – сіль та ...фіт(и)], солевитривалі рослини – рослини, що

пристосувалися до життя на сильно засолених грунтах – берегах морів,

солончаках та ін. (Наприклад, солянки, кермек, полин). Г. – індикатори засолених

грунтів.

Галофоби [від гр. hals – сіль та ...фоб(и)] – водяні організми, які не витримують

підвищеної солоності середовища й мешкають лише в прісних або слабкосолоних

(до 5‰) водоймах (Наприклад, багато водоростей, найпростіші, більшість червів,

прісноводних риб, усі земноводні).

Гетеротроф (гр. гетерос – другий, гр. трофо - їжа) – організм який живиться

тільки органічними речовинами, що синтезують інші види. До гетеротрофів

належать всі тварини, рослини – паразити, гриби, більшість мікроорганізмів, а

також людина.

Гігрофіл – наземний організм, пристосований до проживання в умовах високої

вологості субстрату.

Гігрофіт – вологолюбива рослина, яка живе в середовищі з надлишковою

вологою ґрунту і повітря (на болотах, по берегах рік і озер, у вологому лісі).

Гідатофіт – вища водяна рослина, яка цілком (справжній гідатофіт) або своєю

більшою частиною (аерогідатофіт) знаходиться у водному середовищі.

Гідрофіт – Вища рослина, що тримається ґрунту і тільки нижньою своєю

частиною знаходиться у воді.

Густота популяції – число особин (або біомаса) популяції на одиницю площі чи

об'єму. Визначає ступінь освоєння території представниками даного виду. Істотно

залежить від факторів довкілля.

Дегенерація (від лат. degenero – вироджуюсь) – 1) спрощення структури органів і

тканин організмів у процесі онтогенезу, наприклад, зникнення хвоста в пуголовка

при перетворенні його в жабу; 2) редукція окремих органів і цілих систем у

процесі філогенезу; 3) погіршення від покоління до покоління біол.

пристосувальних і госп. ознак організму, популяції або екосистеми внаслідок

несприятливих умов проживання, близькоспорідненого схрещування чи хвороб.

Деградація (від лат. degradatio – зниження, рух назад) – 1) спрощення будови й

функцій організмів унаслідок зміни умов існування; 2) збіднення, виродження,

погіршення, втрата якості (Наприклад, зниження родючості грунту, необоротні

зміни ландшафту).

Дендрарій (від гр. dendron – дерево), арборетум – спец, відведена територія, на

якій розміщена колекція дерев і чагарників, що культивуються У відкритому

грунті. Одна з форм охорони рідкісних рослин і тих, що зникають. Може бути

самостійним або входити до складу ботанічного саду. В Д. рослини розміщують

за сотематичними, геогр., екол., декоративними та ін. принципами. Має наук.,

навчальне, культурно-освітнє значення. Широко використовується для

екологічного виховання населення.

Дендропарк (від гр. dendron – дерево та англ. park) – ландшафтний парк,

створений на базі прир. ділянок лісу та штучного дендрарію. Зазвичай у Д. є

мальовничі водойми, печери, гроти, споруди садово-паркової архітектури

(павільйони, альтанки) тощо. В Україні знаходяться відомі Д. «Олександрія» (Біла

Церква), «Софіївка» (Умань), «Тростянець» (Чернігівська область) та ін.

Довкілля, навколишнє середовище – сукупність елементів неживої та живої

природи, що оточує організм. Див. також Середовище природне, Середовище

природно-антропогенне.

Домінант (домінанс – пануючий) – вид, який чисельно переважає в біоценозі над

іншими.

Еврибіонт (гр. еурос – широкий, гр. біос – життя) – організм, який може жити в

різних умовах навколишнього середовища, часто різко відмінних один від одного.

Евригалінні види – види, пристосовані до існування в умовах значних змін

солоності або хімічного складу води (прохідні і напівпрохідні риби).

Евритермні організми – організми, здатні жити в умовах значних змін

температур середовища.

Едифікатор – вид, який визначає структуру біоценозу і специфічні умови

існування в ньому.

Екологія (гр. ойкос – дім, житло, гр. логос – наука) – наука про відношення

організмів і їх угруповань між собою і з навколишнім середовищем.

Екосистема (екологічна система) – біологічна система, що являє собою

функціональну єдність угруповання організмів і навколишнього середовища.

Основними властивостями екосистеми є їхня цілісність і відносна стійкість, що

виявляється у здатності до саморегуляції і самооновлення.

Ендемік – вид, рід та інші таксономічні одиниці, які обмежені в своєму

поширенні, незначною територією або навіть кількома чи одним пунктом на

земній поверхні. Розрізняють палеоендеміки і неоендеміки.

Ємність біологічного кругообігу – макс. кількість хім. елементів, що водночас

входять до складу живої речовини або залучені в кругообіг речовин біологічний у

даній екосистемі.

Ємність середовища – 1) кількість особин, потреби яких можуть бути задоволені

ресурсами даного місцеперебування без істотної шкоди для його подальшого

існування; 2) здатність середовища природного або середовища природно-

антропогенного зазнавати соц.-екон. навантаження без істотного порушення

виконуваних ним функцій життєзабезпечення.

Ємність угідь – здатність угідь забезпечувати норм, існування певної кількості

людей чи тварин (свійських або диких) протягом невизначено тривалого часу.

Див. також Ємність середовища.

Жива речовина – сукупність організмів нашої планети. Поняття «Ж. р.» ввів у

науку В. І. Вернадський. Ж. р. виконує найважливіші функції: протидіє хаосу й

ентропії, концентрує в земній корі, руйнує й агрегує неживу матерію, окиснює,

відновлює й перерозподіляє хім. сполуки. Суха маса Ж. р. оцінюється в 2...3 трлн

т – приблизно в 1 млрд разів менше за масу Землі. Проте Ж. р. відрізняється від

неживої надзвичайно високою активністю, зокрема дуже швидким кругообігом

речовин. Осн. властивості Ж. p.: високоорганізована внутр. структура; здатність

уловлювати із зовн. середовища й трансформувати речовини та енергію,

забезпечуючи ними процеси своєї життєдіяльності; здатність підтримувати

сталість власного внутр. середовища попри коливання умов довкілля; здатність до

самовідтворення шляхом розмноження. Ж. р. існує у формі організмів (індивідів),

які, своєю чергою, групуються у види.

Життєвий простір – середня площа, що припадає на організм даної популяції чи

виду, як правило, в межах екологічної ніші або місцеперебування (зазвичай

ідеться про мінімум простору, що забезпечує норм, існування організму).

Життєвий цикл, цикл розвитку – сукупність фаз розвитку організму,

пройшовши які, зазвичай від зиготи, він досягає статевої зрілості й стає здатним

давати початок наступному поколінню. У тварин розрізняють простий Ж. ц. – за

прямого розвитку особин: зигота – личинка (ембріон) – нова особина (Наприклад,

у більшості хребетних, у павуків) – і складний – із метаморфозом або

чергуванням поколінь: яйце – личинка – лялечка – комаха. Тривалість Ж. ц.

визначається числом поколінь (генерацій), котрі розвиваються протягом року, або

кількістю років, протягом яких здійснюється один Ж. ц. У рослин розрізняють

одно-, дво- й багаторічний Ж. ц. У мікроорганізмів Ж. ц. завершується

утворенням спор, цист або поділом клітин.

Життєздатність – 1) здатність особин будь-якого виду, в т. ч. й людини, вижити

до певного моменту життєвого циклу, Наприклад до початку періоду

розмноження; 2) генотипно зумовлена здатність певної особини (популяції) будь-

якого виду, в т. ч. й людини, жити й давати потомство.

Заказник – територія або акваторія, на якій охороняються окремі види рослин

або тварин чи прир. комплекси (озера, болота, ділянки лісу або степу з видами

рідкісними рослин чи тварин, печери, унікальні геол. утворення та ін.). На

території З. дозволяється обмежена госп. діяльність, що не завдає шкоди

охоронюваним об'єктам (Наприклад, заготівля сіна, збирання трав,

регламентоване полювання).

Заліснення – створення штучних лісонасаджень шляхом сівби насіння лісових

порід і висаджування саджанців на раніше безлісих площах (піски, яруги, береги

річок, не придатні для с. г. ділянки території тощо) чи сприяння прир.

відновленню лісу.

Замор – масова загибель водяних організмів (у т. ч. риб) унаслідок зниження

(рідше – збільшення) вмісту кисню у воді (5...30% норм, насичення) або

забруднення водойм отруйними речовинами.

Зелена книга – списки рідкісних екосистем і тих, що зникають, які потребують

особливої охорони. Як відомо, до Червоних книг заносяться рідкісні таксони

рослинного світу й тваринного світу. Проте життєвість біол. видів можна

забезпечити лише в разі збереження всіх угруповань, компонентами яких вони є, а

також ландшафтів, з якими ці угруповання пов'язані екологічно. Видавати З. к.

вперше запропонували українські ботаніки. Вони встановили й критерії виділення

ценозів, які потребують охорони, мотиви й категорії їх охорони. Роботу зі

створення З. к. України було розпочато в 1987 р.; в 1997 р. вона набула статусу

законодавчого акта. До першого видання включено понад 120 рослинних

угруповань. З. к. України сприяє розширенню мережі природно-заповідного

фонду держави.

Зона летальна (від лат. fetalis – смертельний) – діапазон значень факторів

середовища, в якому виживання даного організму (виду) неможливе.

Зоопланктон (від зоо... та планктон) – тваринний компонент планктону –

сукупність тварин, що населяють товщу води, які зазвичай не здатні протистояти

перенесенню течіями (Наприклад, найпростіші, коловертки, медузи).

Зооценоз (гр. зоон – тварина, гр. коінос - загальний) – сукупність взаємозв’язаних

і взаємозалежних видів тварин які заселять певний біотоп.

Ієрархія в живій природі (від гр. hieros – священний та arche – влада) – одна з

найголовніших властивостей природних систем та принципів керування;

структурна й функціональна супідрядність рівнів організації (елементів) у

природній системі, за якої наступний рівень є домінуючим щодо попереднього.

Ізоляція (від фр. isolation – відокремлення, роз'єднання) – виникнення будь-яких

перешкод (бар'єрів), що обмежують можливість вільного схрещування організмів.

І. – один із факторів еволюції. Тривала І. сприяє появі й закріпленню відмінностей

між популяціями та окремими внутрішньовидовими групами, а тим самим –

видоутворенню. Розрізняють біол. і геогр. І. Біологічна І. виникає в разі

обмеження вільного схрещування між особинами різних популяцій, спричиненого

екол. умовами (екологічна І.), зміною фізіол. і морфол. особливостей організмів

(фізіологічна І.), наявністю ворогів, конкурентів, відсутністю кормів тощо.

Географічна (просторова) І. виникає в межах ареалу виду й спричинена прир.

(гори, пустелі тощо) або антроп. (шосе, газопровід) перешкодами.

Імміграція (від лат. immigro – вселяюся) – вселення в якесь середовище

організмів, які раніше в ньому не мешкали. Може здійснюватися прир. або

штучними шляхами (Наприклад, акліматизація в Україні ондатри, батьківщина

якої – Америка).

Іхтіофауна (від гр. ichthys – риба та фауна) – сукупність видів риб якоїсь водойми

або водотоку.

Консумент (лат. консумо - споживаю) – організм, який живиться готовими

органічними речовинами, створеними фотосинтезуючими або хемосинтезуючими

видами (продуцентами). Це всі тварини, людина, частина мікроорганізмів,

паразитичні і комахоїдні рослини. Розрізняють консументи першого порядку, які

живляться рослинною їжею, і консументи другого (третього і т.д.) порядку, які

живляться тваринною їжею.

Консорція (лат. консертіо – спільність, співучасть) – система різнорідних

організмів, що тісно пов’язані між собою завдяки своїй життєдіяльності з одним із

індивідуумів або цілою популяцією будь-якого виду рослин чи тварин.

Кругообіг речовин біологічний – послідовна безперервна циркуляція хімічних

елементів, яка відбувається за рахунок сонячного випромінювання і

підтримується сукупністю організмів через ланцюги живлення. Кругообіг

складається з процесів утворення органічних речовин з елементів, що містяться в

повітрі, ґрунті, воді, і наступного розкладу цих речовин, внаслідок якого елементи

переходять у мінеральну форму. Через живі організми відбувається кругообіг

вуглецю, кисню, водню, азоту, фосфору, сірки, натрію, калію, магнію, заліза,

марганцю та ін.

Кругообіг речовин геологічний – кругообіг між океаном і суходолом.

Космополіт – вид або інший таксон рослин чи тварин, який зустрічається на

значній частині (не менше ¼) території Землі.

Лабільність (від лат. labilis – нестійкий, мінливий) – нестійкість організму проти

змін внутр. та зовн. середовища.

Ланцюги живлення, трофічні (харчові) ланцюги – групи видів рослин, тварин,

грибів і мікроорганізмів, пов'язаних між собою відносинами типу їжа – споживач,

унаслідок чого створюється певна послідовність передавання речовин та енергії

від одних груп організмів до ін. Л. ж. формувалися в процесі істор. розвитку

органічного світу. Основу кожного Л. ж. становлять продуценти, або автотрофи

(переважно зелені рослини й хемосинтезуючі мікроорганізми). Наступні ланки Л.

ж. – гетеротрофи, або консументи, яких поділяють на первинних (тварини, котрі

живляться переважно або виключно рослинами) та вторинних (тварини, які

живляться їжею тваринного походження). Ланки третього трофічного рівня в Л.

ж. становлять сапротрофи (гриби й бактерії), які дістають необхідну енергію

шляхом розкладання мертвої орган, речовини. Кількість ланок у Л. ж., як правило,

не перевищує 4-5. Складна структура Л. ж. забезпечує цілісність і динамічність

біоценозу. Л. ж. відображують осн. етапи біогенного кругообігу речовин у

природі, на них грунтуються піраміди чисел.

Латентний стан – стан організмів, за якого обмін речовин знижений до мінімуму.

Лімітуючі фактори – нестача або надмір якогось фактора, що обмежує

можливість нормального існування виду чи популяції. Лімітуючими факторами

можуть бути світло, вода, хімічні речовини, тепло, а також забруднення

середовища.

Мезотрофи [від гр. mesos – середній, проміжний та ...троф(и)] – рослини, що

живуть на (в) ґрунтах із помірним умістом поживних речовин, у т. ч. мінер,

(Наприклад, зелені мохи, ялина, чорниця, брусниця). Посідають проміжне місце

між евтрофами та оліготрофами.

Мезофіли [від гр. mesos – середній, проміжний та ...філ(и)] – організми, які

живуть в умовах помірної вологості (Наприклад, горностай, листопадні дерева й

чагарники). Див. також Мезофіти.

Мезофіти [від гр. mesos – середній, проміжний та ...фіт(и)] – екол. група рослин,

що живуть в умовах середньої вологості (Наприклад, більшість листяних дерев і

чагарників, лучних і лісових трав, осн. с.-г. культури). Займають проміжне місце

між гігрофітами та ксерофітами.

Метаболізм (від гр. metabole – зміна), обмін речовин – сукупність процесів

біохім. перетворень речовин та енергії в організмах. Складається з двох

протилежних за результатами процесів – асиміляції та дисиміляції. У вужчому

розумінні М. – проміжний обмін, який охоплює всі реакції перетворення речовин,

що відбуваються в клітинах.

Мікориза (від гр. mykes – гриб та rhiza – корінь) – симбіоз міцелію гриба й

коренів вищої рослини, що забезпечує їм одержання частини поживних речовин

один одного.

Мікоценоз - складова біоценозу з грибів.

Мікробоценоз (з грец. малий, у складних словах означає дуже малий,

найдрібніший) - складова біоценозу з мікроорганізмів.

Міксотрофи [від гр. mixis – змішування та ...троф(и)], організми міксотрофні –

організми, які здатні залежно від умов проживання суміщати водночас різні типи

живлення – автотрофне й гетеротрофне: синтезувати органічні сполуки з

неорганічних речовин і споживати готові орган, сполуки (евглена, багато

синьозелених водоростей, комахоїдні рослини, хламідомонада та ін.).

Міксотрофність [від гр. mixis – змішування та ...троф] – змішаний тип живлення,

який полягає в тому, що організм, споживаючи неорган. речовини, засвоює й

готові орган, сполуки.

Мутації (від лат. mutatio – зміна) – раптові прир. або штучно спричинені

(мутагенами) зміни генотипу, що призводять до змін тих чи ін. спадкових ознак

організму. Являють собою матеріал для прир. та штучного добору.

Мутуалізм (від лат. mutuus – взаємний) – форма симбіозу, вигідного для обох

організмів різних видів, за якого жодна зі сторін не може існувати без ін.

(Наприклад, жуйні тварини й мікроорганізми їхнього рубця).

Нейстон (від гр. neusteon – здатний плавати) – сукупність організмів, які

мешкають біля поверхневої плівки води, прикріплюються до неї або

пересуваються по ній зверху чи знизу. До Н. належать найпростіші, одноклітинні

водорості, клопи – водоміри, личинки комарів, мальки риб та ін.

Некрофаги [від гр. nekros – мертвий та ...фаг(и)], трупоїди – тварини, які

живляться трупами ін. тварин (Наприклад, грифи, ворон, гієни, шакали, жуки-

могильники). Н. – необхідна ланка в кругообігу речовин біологічному.

Нектон (від гр. nektos – плавний) – сукупність пелагічних тварин, які здатні акт.

плавати, протистояти течії і долати значні відстані (риби, китоподібні, головоногі

молюски та ін.). До Н. належать також тварини, які розмножуються на суші, а

живляться у воді (Наприклад, ластоногі, пінгвіни, водяні черепахи). Пор.

Планктон.

Неоендемік – ендемічний вид рослин або тварин, обмеженість ареалу якого

зумовлена недавнім його походженням

Неофіти [від гр. neos – новий та ...фіт(и)] – рослини, що ненавмисно занесені

людиною або мігрували самі до місцевої флори в порівняно недавній істор. час і

трапляються як в агроценозах (Наприклад, бур'яни), так і в прир. фітоценозах

(подорожник, елодея та ін.). Поява Н. найчастіше пов'язана з госп. діяльністю

людини й недотриманням карантинних заходів.

Ноосфера – “мисляча оболонка”, сфера розуму, вища стадія розвитку біосфери,

пов’язана з виникненням у ній цивілізованої людини. За В.І. Вернадським – “це

середовище суспільного розвитку, це перетворена розумною людською

діяльністю біосфера”.

Обростання, перифітон – поселення водяних організмів (бактерій, водоростей,

губок, мідій, асцидій та ін.) на предметах, що стикаються з водою: підводних

каменях, частинах суден, гідротехн. споруд, усередині водозабірних труб тощо. О.

перешкоджають потоку води у вирах, спричиняють корозію підводних металевих

споруд. Екол. значення О. полягає у створенні сприятливих умов для вільно-

плавних видів (схованки, місця для відкладання ікри, вигулу молоді).

Окультурення – процес уведення певного виду рослин у с.-г., садово-паркову (а

також кімнатну) культуру або поліпшення прир. фітоценозів відповідно до потреб

людини. О. зазвичай здійснюється протягом багатьох поколінь і супроводжується

штучним добором найпридатніших для досягнення поставленої мети форм.

Організми евритопні (від еври... та гр. topos – місце) – рослини або тварини, які

живуть у різноманітних умовах довкілля й мають широкий діапазон екол.

витривалості.

Організми ектотрофні (від гр. ektos – поза, ззовні та ...трофний) – паразити, що

живуть і живляться на поверхні тіла ін. організмів (як тварин, так і рослин).

Організми ендотрофні (від гр. endon – усередині та ...трофний) – організми, що

живуть усередині тіла ін. організмів (хазяїв).

Організми індикаторні (від пізньо-лат. indicator – покажчик) – організми з

вузькими межами екол. пристосованості (стенобіонти), які своєю поведінкою,

зміною фізіол. реакцій або самою своєю наявністю свідчать про зміни в

середовищі проживання або певні його характристики.

Організми колоніальні (від лат. colonia – поселення) – рослини й тварини, які за

нестатевого розмноження лишаються з'єднаними з особинами наступних

поколінь, утворюючи колонії. До О. к. належать одно-й багатоклітинні організми,

зокрема деякі водорості, джгутикові, кишковопорожнинні та ін. безхребетні

тварини.

Організми пелагічні (від гр. реlаgos – море) – організми, які живуть у товщі води

(більшість риб, медузи, вільноплавні водорості).

Організми синантропні (від гр. syn – разом та anthropos – людина) – рослинні

або тваринні організми, що живуть поряд із людиною (Наприклад, таргани, міль,

муха кімнатна, горобець домовий, бур'яни).

Організми стенотопні (від стено... та гр. topos – місце) – тварини й рослини, які

можуть жити лише в специф., дуже обмежених умовах довкілля (Наприклад,

рослини пустель, сфагнових боліт, серед тварин – піщаний удавчик, вівця дика).

Палеоендеміки – види ендемічних рослин або тварин, ареали яких зменшилися

під впливом кліматичних умов конкуренції та ін.

Парабіосфера – сукупність областей біосфери, в межах яких життя існує у стані

спокою або не існує взагалі.

Плівка життя термін запропонований В.І. Вернадським, який означає скупчення

живої речовини, організмів на контакті поверхні літосфери, приземного шару

атмосфери і верхніх шарів гідроатмосфери.

Популяція (фр. попульсьон - населення) – сукупність особин одного виду, які

мають спільний (однаковий) генофонд і населяють певний ареал.

Продуктивність живих організмів - здатність нагромаджувати (акумулювати)

енергію сонячного світла в органічній речовині.

Продуцент (лат. продуценос – той, що виробляє, створює) – організм-автотроф,

який продукує органічні речовини з неорганічних. Продуцент є першою ланкою

харчового ланцюга і екологічної піраміди.

Редуцент (лат. редуцерс - повертати) – організм (в основному бактерії і гриби),

який в процесі життєдіяльності перетворює органічні залишки в неорганічні

речовини. Редуцент – заключна ланка харчового ланцюга і екологічної піраміди.

Релікти – це популяції, види, угруповання, що входять до складу рослинного

покриву певної території як залишки флор минулих геологічних часів і

перебувають у деякій невідповідності з сучасними умовами існування. Поняття

палеоендемік і релікт співпадають не завжди, зокрема релікти можуть не

обмежуватись у своєму поширенні певною територією і мати досить значний

ареал.

Речовина жива – сукупність усіх організмів біосфери. Загальна вага живої

речовини 2,4 – 3,6·1012 т (в сухій вазі).

Рослинність – сукупність угруповань рослин властивих даній території.

Середовище – сукупність усіх умов, які діють на організм, популяцію або

біоценоз, викликаючи відповідну їх реакцію, зберігаючи їх існування і обмін

речовин та енергії. Середовище являє собою складову частину біогеоценозу або

екосистеми.

Синекологія (гр. син – разом, екологія) – розділ екології, який вивчає біотичні

угруповання і їх взаємовідносини з навколишнім середовищем.

Синузія – об’єднання групи видів подібних за екологічними властивостями, що

належать до відповідних життєвих форм.

Стенобіонт (гр. стенос – вузький, гр. біос - життя) – організм, який може жити

лише в певних умовах середовища, при дуже незначному коливанні його факторів

(температури, вологості, солоності тощо).

Структура біоценозу – це закономірні зв’язки і визначений розподіл різних

елементів системи. Розрізняють видову, просторову або хорологічну і трофічну

структури.

Сукцесія (гр. succesio – послідовність, зміна) – багаторічні, односпрямовані

зміни, що ведуть до перебудови всіх ознак біоценозу або до заміни одного

біоценозу іншим.

Таксон (від гр. taxis – розташування та on – живе) – група об'єктів органічного

світу, які пов'язані спільністю властивостей та ознак, що дає підставу для

присвоєння їм певної таксономічної категорії. Елементарним Т. є вид, потім ідуть

рід, родина, ряд, клас, тип і царство.

Тваринний світ – сукупність особин різних видів тварин характерних для різних

угруповань.

Терморегуляція (від термо... та лат. regulo – спрямовую, впорядковую) –

здатність організмів підтримувати на пост, рівні температуру тіла незалежно від

змін температури довкілля. Т. розвинулася в процесі еволюції як пристосувальна

реакція організму на зміни температурних умов існування.

Термофіли [від термо... та ...філ(ії)], організми термофільні (теплолюбні) –

організми, які існують за температури понад 45°С (згубної для більшості

організмів). До Т. належать деякі риби, безхребетні, мікроорганізми, квіткові

рослини. Окремі бактерії, ціанели, членистоногі гарячих джерел витримують

навіть температури понад 80°С.

Убіквісти (від лат. ubique – повсюди, всюди) – види рослин і тварин із широкою

екологічною валентністю, які здатні норм, розвиватися в різноманітних умовах

довкілля (Наприклад, очерет звичайний, що росте від тропіків до Арктики у

водоймах і на суші, глинистому й піщаному грунтах; вовк, який мешкає від

тундри до пустелі).

Угруповання – система спільно існуючих на деякій ділянці земної поверхні

рослин, грибів, мікроорганізмів і тварин, які взаємодіють і впливають один на

одного.

Фактор екологічний – будь-які елементи, умови зовнішнього середовища, що

здійснюють той чи інший вплив на живі організми. Поділяється на абіотичний,

біотичний та антропогенний.

Фактори абіотичні – компоненти й властивості неживої природи, які прямо чи

опосередковано впливають на окремі організми та їхні угруповання (температура,

освітленість, вологість, рельєф, вітер, фон радіоактивний, газовий склад повітря,

атм. тиск, солоність води, мех. властивості поверхні).

Фауна (лат. Фавна – богиня полів, лісів, охоронниця і покровителька стад) –

сукупність усіх видів тварин, які заселяють певну територію. Сучасна фауна землі

нараховує 1.5 млн. видів.

Фауністичне районування – поділ суші земної кулі на фауністичні реґіони за

складом, особливостями і характером фауни

Фітогеосфера – Неперервний шар живої речовини, який займає водну товщу, і

вузькою смугою простягається на межі літосфери, і тропосфери, де включає ґрунт

з корінням рослин, грибами, мікроорганізмами і тваринами, а також включає

приземну частину тропосфери, в якій розміщені частини рослин і переноситься

основна маса пилку, спор, насіння. Потужність фітогеосфери найбільша в

океанічних областях, де вона досягає 11 км, по суші вона може досягати

100…150 м.

Фітопланктон (від фіто... та планктон) – сукупність рослинних організмів, в

основному водоростей, які вільно плавають у товщі води. Різноманітність видів,

що входять до складу Ф., а також його кількісний склад є індикаторами умов

довкілля. Див. Планктон.

Флора (лат. Флора – богиня квітів і весни) – сукупність видів рослин, які ростуть

на певній території. Флора Землі налічує понад 500 тис видів, України – 25 тис

видів.

Флористичне районування – поділ поверхні Землі на реґіони, які відрізняються

складом ендемічних таксонів та історією становлення та розвитку їх флори.

Флорогенез – процес становлення і розвитку флори певної території.

Хемосинтез (від лат. chemia – хімія та гр. synthesis – з'єднання) – автотрофний тип

живлення багатьох видів бактерій, який грунтується на засвоєнні вуглекислого

газу за рахунок окиснення неорган. сполук без участі світла. Хемосинтезуючим

бактеріям (сіркобактерії, нітрифікуючі бактерії, залізобактерії) належить

надзвичайно важлива роль у біогеохімічних циклах азоту, сірки та ін. елементів у

біосфері.

Хемотрофи [від лат. chemia – хімія та ...троф(и)] – мікроорганізми, які

синтезують орган, речовини з неорган. за рахунок окиснення сірководню, аміаку,

солей заліза та ін. речовин, що містяться в середовищі – у воді, грунті

(нітрифікуючі бактерії, водневі, сірко- та залізобактерії).

Холодостійкість рослин – здатність рослин без шкоди для їхнього розвитку

витримувати тривалий вплив низьких плюсових температур довкілля (від 0 до

+10°С). До холодостійких рослин належать ячмінь, овес, льон та ін. Див. Вид

холодостійкий.

Хомінг (англ. homing, від home – дім) – інстинкт дому, поведінкова реакція

тварин, що проявляється в прив'язаності їх до території проживання й у прагненні

повернутися «додому» (в разі вимушеного переселення).

Хорологія (χωρος - з грец. місцевість, простір і λόγος – вчення) - вчення про

ареали

Царство в біології – найвища таксономічна категорія в системі організмів,

офіційно визнана Міжнар. кодексами ботан. та зоологічної номенклатур, а також

Міжнар. кодексом номенклатури бактерій. У біогеографії Ц. – найвищий ранг

флористичного й фауністичного районування суші та Світового океану. Від

стародавніх часів усі організми поділяли на два Ц.: рослини й тварини. Нині

вважають за необхідне виділити таксони вищого рангу, ніж Ц., – надцарства:

прокаріоти й еукаріоти. Надцарство прокаріот включає в себе два Ц.: архебактерії

та бактерії; надцарство еукаріот – три Ц.: гриби, рослини й тварини.

«Цвітіння» води – прир. явище, що зовні проявляється в зміні забарвлення й

прозорості води у водоймах унаслідок інтенсивного розмноження мікроскоп,

водоростей. Слабке та помірне «Ц.» в. корисне (водорості поглинають із води

розчинені в ній орган, й неорган. сполуки, насичують її киснем, слугують їжею

для водяних тварин). Інтенсивне «Ц.» в. (т. з. забруднення біологічне) значно

погіршує умови проживання у водоймах, особливо кисневий режим, негативно

впливає на якість води й біол. продуктивність водойми. Осн. причина надмірного

«Ц.» в. – порушення екологічної рівноваги у водних екосистемах унаслідок

впливу факторів антропогенних та прир., серед яких найбільшої шкоди завдає

надходження у водойми орган, забруднювачів і синт. мийних засобів.

Ценофіли [від ценоз та ...філ(и)] – види, з популяцій яких складаються стабільні

біоценози. Вони здебільшого високоспеціалізовані до існування в певних типах

біогеоценозів, тобто екологічно та еволюційно непластичні.

Червона Книга – список видів рідкісних і видів, що зникають, тварин і рослин,

які потребують охорони. Ч. к. – офіційні документи неурядових міжнар. і нац.

адмін. організацій, що містять систематизовані відомості про тварин і рослин

світу або окремих регіонів, стан яких викликає побоювання за їхнє майбутнє. На

підставі Ч. к. розробляють наук, й практичні заходи, спрямовані на збереження,

охорону, відтворення й рац. використання цих видів. Першу Міжнар. Ч. к. було

видано МСОПу 1966 р. Вже вийшло 5 томів. Робота над книгою триває. Види,

занесені до Міжнар. Ч. к., мають охоронятися на території всіх без винятку

держав. Види, які потребують охорони в межах певної країни, вносять до Нац. Ч.

к. окремих держав. Крім видів, занесених до Міжнар. Ч. к., до Нац. Ч. к.

включають і такі, які мають значну чисельність і поширені в ін. регіонах планети,

але є видами рідкісними або видами, що зникають, у даній країні. Види, що

потребують охорони на території країн Європи, вносять до Європейського

Червоного списку видів.

Чисельність популяції – кількість особин, які належать до однієї популяції, на

даній території або в даному об'ємі. Ніколи не буває пост, і, як правило, залежить

від співвідношення інтенсивності розмноження, народжуваності та смертності.

Якість середовища – ступінь відповідності якісних показників прир. умов

потребам людини або ін. організмів.

Ярусність – розподіл видів рослин, тварин і мікроорганізмів в біоценозі залежно

від умов їх місцепроживання.

Глосарій з рекреаційної географії

Агропарки — спеціальні атрактивні території, призначені для

сільськогосподарської діяльності, експонування її (с-г діяльності) екскурсантам.

Адаптація — пристосовність людини до певних кліматичних умов.

Адекватний туризм — туризм, що базується на унікальних ресурсах

місцевості, активно сприяючий збереженню й раціональному використанню її

культурної, історичної й природної спадщини.

Аквапарки — спеціально організовані на базі атрактивних акваторій зони

для водного туризму, проведення екологічних і ландшафтних досліджень і деяких

видів господарської діяльності.

Акліматизація — пристосування організму до нових, незвичних для нього

кліматичних умов, а також до широти, висоти, рельєфу місцевості.

Активний туризм — туризм, що здійснюється для розвитку фізичних сил, у

тому числі й у спортивних цілях; рекреаційні заняття з використанням активних

способів пересування.

Ампелотерапія — (син. Виноградолікування) — застосування винограду або

виноградного соку з лікувальною метою.

Атрактивність — основна системна властивість рекреаційних ресурсів,

природних і культурно-історичних об'єктів, що свідчить про їхню рекреаційну

цінність.

Атрактивність рекреаційної діяльності — індивідуальна або групова

привабливість занять рекреаційною діяльністю і їхніх поєднань.

Аеротерапія — використання впливу вільного, відкритого повітря (на

оголені ділянки тіла й дихальні шляхи), що може застосовуватися в будь-яких

кліматичних місцевостях на різних курортах за всіх пір року для лікування й

загартовування організму.

Аерофітотерапія — вдихання свіжого повітря, насиченого цілющими

речовинами, що виділяються рослинами

Бальнеогрязевий курорт — тип курорту, де в якості основних лікувальних

факторів використовуються мінеральні води й лікувальні грязі.

Бальнеокліматичний курорт - тип курорту, де в якості основних

лікувальних факторів виступають клімат і природні мінеральні води.

Бальнеологічний курорт — тип курорту, де в якості основного лікувального

фактора використовуються природні мінеральні води.

Бальнеологія — розділ курортології, що вивчає лікувальні мінеральні води,

їхнє походження, фізико-хімічні властивості, вплив на організм при різних

захворюваннях, що розробляє показання до їхнього застосування на курортах і в

позакурортних умовах.

Бальнеотерапія — методи лікування, профілактики й відновлення

порушених функцій організму природними й штучно приготовленими

мінеральними водами на курортах і у поза курортних умовах.

Благоустрій території — створення на якій-небудь площі матеріально-

технічних і/або естетичних зручностей для життя, роботи або відпочинку людей.

Ближній туризм — пішохідні прогулянки по околицях курорту протягом 1—

3 днів. Верандне лікування — тривале перебування на відкритих верандах,

балконах, у спеціальних кліматопавільйонах з лікувально-профілактичними

цілями.

Відновлення природних (рекреаційних) ресурсів — природний

(регульований і нерегульований) і штучний процес збільшення запасів

рекреаційних ресурсів, відновлення якісних їхніх характеристик

Відпочинок —будь-яка діяльність або бездіяльність, спрямована на

відновлення сил людини, що може здійснюватися як на території постійного

проживання людини, так і за її межами. Щоб відпочинок став рекреацією,

потрібно покинути межі свого безпосереднього місця проживання й

переміститися в якесь спеціалізоване місце, орієнтоване саме на відновлення сил.

Відпочинок активний — зміна виду діяльності (спорт, туризм і т.д.) У

вільний від роботи час із метою відновлення працездатності.

Відпочинок пасивний — різке зниження всякої діяльності аж до стану

розслабленого спокою в неробочий час або в паузах праці з метою відновлення

працездатності

Водолікування — застосування в профілактичних, реабілітаційних і

лікувальних цілях мінеральної води (бальнеотерапія) і прісної води (власне

водолікування).

Повітряні ванни — вплив свіжого повітря на організм повністю або

частково оголеної людини з метою лікування або загартовування.

Провідне рекреаційне заняття — елемент рекреаційної діяльності, що має

системоутворююче значення й визначає спеціалізацію рекреаційної системи.

Галотерапія — використання соляних шахт для лікування захворювань

органів дихання (особливо бронхіальної астми).

Геліотерапія — вплив сонячними променями на організм людини в

лікувально-профілактичних цілях.

Глинолікування (глинотерапія) — застосування певних сортів глини в

лікувальних і профілактичних цілях.

Господарський потенціал рекреації – це основні фонди, за допомогою яких

здійснюються пряме виробництво, продаж і надання товарів і послуг рекреантам,

а також ті додаткові засоби праці, які прямо не беруть участь у процесі, але

служать поліпшенню умов рекреації

Гранична ємність рекреаційних ресурсів — один з нормативів гранично

припустимих концентрацій відпочиваючих і туристів у природних комплексах.

Гранично припустиме навантаження - нормативний показник, що вказує

рівень навантажень, після яких починаються необоротні зміни природного

комплексу.

Грязевий курорт — тип курорту, де в якості основного природного фактора

використовуються лікувальні грязі.

Грязелікування — метод лікування з використанням пелоїдів —

лікувальних грязей різного походження, застосовуваний на курортах і у

позакурортних умовах

Дієтотерапія (лікувальне харчування) — метод лікування й профілактики

захворювань, заснований на застосуванні спеціально підібраних харчових

раціонів (дієт) і певного режиму харчування.

Додаткове рекреаційне заняття — елемент рекреаційної діяльності, що має

структуроутворююче значення й доповнює спеціалізацію рекреаційної системи.

Екзотичність визначається як ступінь контрастності місця відпочинку

стосовно постійного місця проживання.

Еколого-рекреаційна оцінка природних ресурсів — виробляється з

урахуванням наступних факторів: їхньої функціональної придатності

(технологічна оцінка); ступеня комфортності (фізіологічна оцінка); естетичних

якостей (психологічна оцінка).

Екологічна оцінка рекреаційних ресурсів — оцінка рекреаційних ресурсів,

що передбачає: визначення фонового екологічного стану територій і акваторій;

виявлення місцевих і локальних ареалів, привабливих для організації екотурів і

одночасно володіють достатньою екологічною стійкістю; діагностику рівня

екологічної безпеки для туристів.

Экотуризм — 1) одна з форм рекреації, безпосередньо пов'язана з

використанням природного потенціалу; 2) складова частина індустрії туризму, що

робить і продає свій турпродукт і одержує від цього прибуток, або як туристична

діяльність на природі, що приносить прибуток для збереження природного

середовища, а також для поліпшення життєвого рівня місцевого населення; 3)

види, напрямки й способи туризму, для яких головним туристським ресурсом є

природне природне середовище; 4) самодіяльний відпочинок населення з

використанням найцінніших у природному відношенні й малонарушених

місцевостей; 5) це подорожі в місця з відносно недоторканою природою з метою,

не порушуючи цілісності екосистем, одержати подання про природні й

культурно-етнографічні особливості даної території; туризм, що створює такі

економічні умови, коли охорона природи стає вигідної населенню; 6) туризм,

орієнтований на пряме використання більш-менш «дикої» природи як середовища

перебування туристів і цілей подорожі на основі впровадження екологічних

технологій в усі компоненти тура; 7) класичне визначення екотуризму,

запропоноване в 1980 р. Мексиканським економістом-екологом цебаллос-

ласкурье, сполучить відвідування куточків дикої природи з екологічно чуйним

відношенням до середовища. Екотуризм у сучасному поданні - відпочинок у

рекреаційно-привабливих регіонах, мало порушених людською діяльністю, що

зберегли традиційний уклад життя місцевого населення. До екологічного

ставиться широкий спектр видів туризму, наприклад водний, кінний, пішохідний,

гірський і т.д. Цей список містить всі, тісно зв'язані й не наносять шкода природі

види туризму.

Екскурсант — тимчасовий (одноденний) відвідувач місцевості, населеного

пункту, території або іншої країни, незалежно від його громадянства, підлоги,

мови й релігії, що перебуває в даній місцевості з метою туризму не більше 24

годин.

Елементарне рекреаційне заняття - внутрішньо цілісний, однорідний,

нероздільний на технологічні компоненти елемент рекреаційної діяльності.

Естетична оцінка ландшафту — визначення розміру (інтенсивності)

позитивних емоцій, що роблять сприятливий вплив на самопочуття людини, у

ході формування подань об оточуючих людей природному середовищу різними

соціальними, майновими або національно-регіональними групами населення.

Зелена зона — 1) територія за межами міської зони, зайнята лісами й

лісопарками, що виконують захисні й санітарно-гігієнічні функції і являються

місцем відпочинку населення; 2) широкий пояс навколо міста або іншого

населеного пункту, де зберігається деревна рослинність, чагарники, трав'яний

покрив і тваринний світ з метою створення умов для очищення середовища від

забруднення, збагачення повітря киснем і підтримки умов для відпочинку

населення.

Землі рекреаційного призначення — виділені у встановленому порядку

ділянки землі, призначені й використовувані для організованого масового

відпочинку й туризму населенням. На землях рекреаційного призначення

забороняється діяльність, що перешкоджає використанню їх за цільовим

призначенням.

Зона заповідна — функціональна зона, у межах якої заборонені будь-яка

господарська діяльність і рекреаційне використання території.

Зона комфорту — 1) оптимальне для людини сполучення всіх фізичних і

соціально-економічних факторів середовища; 2) комбінація температури,

вологості й вітру, при якій більшість людей почуває себе щонайкраще.

Зона короткочасного відпочинку населення — рекреаційна територія,

розташована поблизу місць проживання населення.

Зона відпочинку — традиційно використовувана природна або спеціально

організована територія, де жителі населеного пункту проводять години дозвілля;

звичайно розташовується в межах зеленої зони, але може бути й усередині

поселень (парки, сквери й т.д.).

Зона охорони історико-культурних об'єктів — функціональна зона, у

межах якої забезпечуються умови для збереження історико-культурних об'єктів.

Зона пізнавального туризму — функціональна зона, призначена для

організації екологічної освіти й ознайомлення з визначними об'єктами.

Зона приміська — зона інтенсивного відпочинку, розташована поблизу

великого міста в сприятливих рекреаційних умовах.

Зона туристського інтересу — частина національної території, офіційно

оголошеної в цій якості, на якій є два або три центри по прийому туристів,

підтверджені відповідними урядовими актами й що мають, як мінімум, 5000 місць

для проживання.

Ієрархія рекреаційного часу — диференціація рекреаційного часу:

інклюзивний — щоденний — щотижневий — щорічний — життєвий.

Інгаляції природні — вдихання розрідженого гірського повітря, що містить

підвищену кількість аероіонів і озону, бальзамічних випарів і озону у хвойних

лісах.

Інтенсивність рекреаційної діяльності — оцінка рівня задоволення

рекреаційних потреб.

Інформативність ландшафту — кількість і якість інформації, одержуваної

людиною, що перебуває в тім або іншому природному комплексі.

Інфраструктура туризму — комплекс споруджень, інженерних і

комунікаційних мереж, у тому числі телекомунікаційного зв'язку, доріг, суміжні

індустрії туризму підприємств, що забезпечують нормальний доступ туристів до

туристських ресурсів і їхнє належне використання з метою туризму, а також

забезпечення життєдіяльності підприємств індустрії туризму

Кадастр туристських ресурсів - узагальнена (економічна або екологічна)

споживацька (вартісна або бальна) оцінка туристських ресурсів. Кадастр повинен

бути представлений у регіональній або тематичній формах.

Кліматичний курорт - тип курорту, де в якості основного лікувально-

профілактичного фактора використовується клімат.

Климатотерапія — сукупність методів лікування, що використовують

дозований вплив кліматопогодних факторів і спеціальних кліматопроцедур на

організм людини. Теоретичні основи кліматотерапії розробляє медична

кліматологія.

Комплексність санаторно-курортного лікування — використання

різноманітних природних лікувальних факторів у сполученні з дієтотерапією,

фізіотерапією, лфк, лікарською терапією й іншими методами.

Комфортний стан — найбільш приємне теплове відчуття, коли людина не

почуває ні жари, ні холоду — виникає при середньозваженій температурі шкіри

31—33 град.

Комфортність ландшафту — властивість ландшафту викликати суб'єктивне

почуття й об'єктивний стан спокою в навколишнім природному середовищі, що

заспокоює нервову систему й забезпечує весь комплекс здоров'я людини.

Комфортність середовища — суб'єктивне почуття й об'єктивний стан

повного здоров'я за даних умов навколишньої людини середовища, включаючи її

природні й соціально-економічні показники.

Концепція рекреації, політекономічна — концепція, що розглядає

рекреацію в системі розширеного відтворення головної продуктивної сили

суспільства — людини.

Концепція рекреації, соціокультурна — концепція, що розглядає рекреацію

як соціокультурний феномен, що сприяє росту доступності населення до

культурної спадщини.

Концепція рекреації, технологічна - концепція, що розглядає рекреацію як

систему технологічних прийомів по виробництву туристських послуг і

обслуговуванню населення.

Курорт — 1) освоєна й використовувана в лікувально-профілактичних цілях

особливо охоронювана природна територія, що розташовує природними

лікувальними ресурсами й необхідними для їхньої експлуатації будинками й

спорудженнями, включаючи об'єкти інфраструктури; 2) територія, що володіє

природними лікувальними факторами й необхідними умовами для їхнього

застосування з лікувально-профілактичними цілями, визнана курортом законом

україни про охорону здоров'я у встановленому порядку. Таким чином, курорт є

державною власністю; 3) місцевість, що володіє природними цілющими

властивостями, використовуваними для лікування мінеральними джерелами,

лікувальними грязями або особливими кліматичними умовами (море, озера,

гірські ландшафти, лісові масиви, степи або умови пустельного клімату).

Курортна агломерація — вища стадія розвитку курортної зони, при якій

усередині її формуються курортні комплекси у вигляді курортних міст або

великих курортних селищ, об'єднаних загальнокурортними зв'язками.

Курортна зона — 1) курортний район, тобто група курортів і курортних

місцевостей, розташованих у безпосередній близькості друг до друга; 2) частина

території курорту, де розташовуються санаторії, будинку відпочинку й інші

санаторно-курортні й оздоровчі установи для використання природних

лікувальних факторів; 3) курортний регіон з високою концентрацією здравниць,

об'єднаних загальнокурортним господарством: єдиними зонами (господарської,

селітебної (жилої) і дозвіллєво-розважальної), загальним транспортним вузлом,

загальнокурортним парком і загальнокурортними медичними об'єктами: водо- і

грязелікарнями, питною галереєю, курортною поліклінікою, теренкурами

(маршрутами дозованої ходьби) та ін.

Курортна місцевість — це місцевість із природними лікувальними

факторами (клімат, мінеральні води, лікувальні грязі й ін.), сприятливими для

зміцнення здоров'я, лікування й профілактики захворювань. У міру освоєння

природних лікувальних факторів курортна місцевість стає курортом державного

або місцевого значення.

Курортна справа — сукупність всіх видів науково-практичної діяльності по

організації й здійсненню лікування й профілактики захворювань на основі

використання природних лікувальних ресурсів.

Курортні (природно-лікувальні) фактори - природно-лікувальні фактори,

використовувані для цілей профілактики, терапії й медичній реабілітації хворих

на курортах і курортних місцевостях. Основні курортні фактори - ландшафтно-

кліматичні умови, лікувальні грязі й мінеральні води.

Курортний регіон (район) — територія з компактно розташованими на ній

курортами, об'єднана округом санітарної (гірничо-санітарної) охорони.

Курортологія — 1) розділ медицини, що вивчає властивості клімату,

мінеральних вод, лікувальних грязей і інших природних лікувальних факторів і

механізми їхнього впливу на організм людини при їхньому лікувально-

профілактичному застосуванні й розроблених наукових основах організації

курортної справи й санаторно-курортного лікування; 2) наука про природні

лікувальні фактори, їхній вплив на організм, патологічний процес у ньому й

методах використання в лікувально-профілактичних цілях; 3) медична наукова

дисципліна, що вивчає цілющі властивості природних фізичних факторів,

характер їхньої дії на організм людини, можливості їхнього застосування з

лікувальними й профілактичними цілями на курортах і у позакурортних

установах, що розробляє показання й протипоказання для санаторно-курортного

лікування й методи застосування курортних факторів при різних захворюваннях.

Ландшафтна архітектура — 1) будівництво з урахуванням пейзажних

особливостей місцевості; 2) проектування садів, парків, рекреаційних зон і т.д. Л.

А. -1 прагне до досягнення 3 основних цілей - реалізації завдань по

функціонально-просторовій організації середовища життя людини, перетворенню

пейзажів при збереженні їх природних і екологічних особливостей, рішенню

естетичних проблем.

Ландшафтні парки — типові представники різноманітних природних зон і

ландшафтів, спеціально організовані для прогулянок, екологічного туризму й

проведення наукових екологічних і ландшафтних досліджень.

Ландшафтотерапія — метод лікування, що використовує сприятливий

вплив на організм перебування людини в місцевості з пейзажною розмаїтістю або

гарним пейзажем.

Лісопарк — 1) великий природний ліс, звичайно недалеко від великого

населеного пункту або всередині нього, пристосований («окультурений») для

масового відпочинку, спорту, розваг і задоволення культурних і естетичних

потреб людей;

Лікувально-оздоровча місцевість — територія, що володіє природними

лікувальними ресурсами й придатна для організації лікування й профілактики

захворювань, а також для відпочинку населення.

Лікувальні ванни — це лікувальні процедури, при яких оголений хворого

або частину його тіла поміщають у водні, повітряні, світлову й інші середовища з

лікувальною, профілактичною або гігієнічною цілями.

Лікувальні грязі — це відклади різних водойм, торф'яні відкладення боліт,

виверження грязьових вулканів і інші природні утворення, що складаються з

води, мінеральних і органічних речовин, і представляють собою пластичну,

однорідну, тонкодисперсну масу, застосовувану в нагрітому стані для

грязелікування.

Лікувальні мінеральні води — це такі різновиди підземних вод, які, завдяки

підвищеному змісту мінеральних компонентів, впливають на організм людини й

можуть використовуватися в терапевтичних цілях. До лікувальних відносяться

тільки ті мінеральні води, зміст хімічних компонентів і фізичні властивості яких

відповідають прийнятим нормам, розробленим на основі багаторічного досвіду

лікувального застосування й спеціальних досліджень.

Лікувальний торф — це природні відкладення, що складаються із продуктів

неповного розпаду болотних рослин в умовах надлишкового зволоження й

утрудненого доступу повітря.

Мальовничість ландшафту — суб'єктивна оцінка естетичних якостей

(комфортності й інформаційності) ландшафту. Звичайно виражається в балах.

Метод комплексної кліматології виходить із впливу всього комплексу

метеорологічних умов на організм людини, у тому числі «погоди доби», «погоди

моменту», контрастності змін погоди. Використання «погоди доби» мотивовано

добовим ритмом функцій організму людини, що залежать від добового ходу

погоди. Все різноманіття погоди аналізується за допомогою класифікації, що

виділяє 16 класів погоди, які, у свою чергу, утворять три групи: безморозної

погоди (8 класів), погоди з переходом температури повітря через про°з (2 класи) і

морозної погоди (б класів). Найбільш сприятливі для людини всі класи погод,

коли вдень багато сонця, великий прихід видимих і ультрафіолетових променів,

гарна освітленість і навколишні ландшафти особливо привабливі.

Мінералізація — це зміст всіх розчинених у мінеральній воді речовин (іонів

заліза, кальцію, калію, натрію, миш'яку, йоду, брому й ін.) Без газів. Вона

виражається в г/л (грамах на літр).

Мінеральні ванни — це лікувальні ванни, для яких використовують

природні або штучно приготовлені мінеральні води.

Мінеральні води — це підземні (рідше поверхневі) води, що

характеризуються підвищеним змістом біологічно активних мінеральних (рідше

органічних) компонентів і володіють специфічними фізико-хімічними

властивостями, на чому засновано їхня дія на організм людини й лікувальне

застосування.

Мінеральні джерела — природні виходи мінеральних вод на земну

поверхню (на суші або під водою).

Навантаження на птк — відвідуваність (спостережувана кількість

рекреантів на території за певний строк) одиниці площі природного

територіального комплексу в одиницю часу.

Об'єкти туристського інтересу — визначної пам'ятки, природні об'єкти й

природно-кліматичні зони, соціокультурні об'єкти показу й інші, здатні

задовольнити потреби туриста в процесі здійснення туристської поїздки або

подорожі й потреби туристських послуг і/або туристського продукту й/або тура,

адекватно до прямих або супутніх цілей тура.

Оздоровчий туризм — туристичні подорожі, поїздки й походи в якій-небудь

місцевості зі сприятливими для здоров'я природно-кліматичними умовами й

перебування там з метою відпочинку.

Пам'ятник природний — природна або давно змінена людиною природна

територія, що має особливий науковий або культурний інтерес, а також соціальне

(часто загальносвітове) значення, виділена (або усвідомлена, традиційна) як

особливо охоронювана ділянка.

Пам'ятник природи — об'єкти природи, у тому числі нерідко пов'язані з

якимись історичними подіями або особами, виділювані як природні (особливо)

охоронювані території невеликого розміру з їхнім безпосереднім оточенням.

Парк — сполучення зелених насаджень і архітектури малих форм із

дорогами, алеями й водоймами, призначене для прикраси й оздоровлення

місцевості, де відпочивають люди.

Парк ландшафтний — один з різновидів парку (природного) — штучно

створений, а частіше окультурений привабливий для людей охоронюваний

антропогенний ландшафт, використовуваний в основному в рекреаційних цілях.

Синонім - парк пейзажний.

Парк природно-історичний — охоронювана ділянка природи або

культурного ландшафту, що обрамляє історичний пам'ятник або було місце

історичних подій — битв, життя видатних особистостей і т.д.

Парк природний — велика ділянка природних і культурних ландшафтів, що

відрізняється своєрідністю й мальовничістю й тому придатний для організованого

рекреаційного використання.

Пейзажна розмаїтість складається із внутрішньої структури природного

комплексу й зовнішніх зв'язків з іншими такими комплексами. Внутрішня

пейзажна розмаїтість визначається внутрішньою морфологічною структурою

ландшафту (рельєфом, рослинним покривом, гідрографією, характером

взаємозв'язків між компонентами ландшафту). Існують такі показники

внутрішньої пейзажної розмаїтості, як ступінь мозаїчності ландшафту -

відношення кількості контурів урочищ до площі досліджуваних ландшафтів;

ступінь розмаїтості ландшафтів - відношення видів урочищ до площі ландшафту;

частота зустрічальності фонових домінант і структурних детермінант по маршруті

й ін.

Пізнавальний туризм — туристські поїздки, основною метою яких є

задоволення допитливості інших пізнавальних інтересів.

Природні лікувальні ресурси - 1) рекреаційні ресурси, призначені для

лікування й відпочинку населення, що ставляться до особливо охоронюваних

природних об'єктів і територій, що мають свої особливості у використанні й

захисті; 2) природні лікувальні ресурси — мінеральні води, лікувальні грязі, ропа

лиманів і озер, лікувальний клімат, інші природні об'єкти й умови,

використовувані для лікування й профілактики захворювань і організації

відпочинку. Лікувальні властивості природних об'єктів і умов установлюються на

підставі наукових досліджень, багаторічної практики й затверджуються

федеральним органом виконавчої влади, що відає питаннями охорони здоров'я.

Природні рекреаційні ресурси — це природні тіла, явища, процеси або

окремі елементи рельєфу, які проявляються на певній площі протягом певного

часу і які можуть бути використані для цілей рекреації й туризму. Дане

визначення по своїй суті справедливо й для культурно-історичних рекреаційних

ресурсів (пам'ятники архітектури, історії, етнографії й ін.).

Пропускний потенціал — це те максимальне навантаження, що може

витримати той або інший туристський об'єкт без серйозного збитку для місцевих

ресурсів, негативного впливу на враження від поїздки й без виникнення

соціально-економічних проблем у населення. Пропускний потенціал можна

підрозділити на три основних види:

1. Екологічний пропускний потенціал — це рівень відвідуваності об'єкта або

місцевості, перевищення якого приводить до неприйнятних екологічних

наслідків, або в результаті дій (або природних процесів життєдіяльності) самих

туристів, або внаслідок функціонування обслуговуючий туризм інфраструктури.

2. Туристський соціальний пропускний потенціал — це рівень відвідуваності

туристського об'єкта або місцевості, перевищення якого спричиняє погіршення

вражень від поїздки.

3. Місцевий соціальний пропускний потенціал — це рівень відвідуваності,

перевищення якого приводить до негативних наслідків для місцевої культури й

погіршенню взаємин населення з туристами.

Псамотерапія — метод лікування нагрітим піском у вигляді загальних або

місцевих піскових ванн.

Психологічна ємність — критерій норм припустимих навантажень на

природний комплекс, що враховує стан психофізичної комфортності туристів.

Подорож — це переміщення людей у просторі, а людина, що робить

подорожі, незалежно від цілей, напрямків, засобів пересування й тимчасових

проміжків, іменується мандрівником

Рекреалогія — 1) міждисциплінарна наука про рекреаційні системи,

заснована на парадигмах екології людини; 2) наука про процеси й методи

відновлення живих сил людини.

Рекреаційна географія — 1) наука, що вивчає географічні закономірності

функціонування й розвитку територіальних систем організації діяльності людей

поза робочим часом; 2) географічна дисципліна, що вивчає й моделює власний

об'єкт дослідження — територіальні рекреаційні системи; 3) наукова галузь, що

досліджує територіальні рекреаційні системи — закономірності виникнення,

розміщення й функціонування місць відпочинку на територіях і акваторіях

планети.

Рекреаційна діяльність — різноманітна діяльність людей, орієнтована на

відновлення власних сил у відповідності зі стандартами своєї соціокультурної

системи; 2) діяльність, спрямована на реалізацію рекреаційних потреб,

відновлення й розвиток фізичних і духовних сил людини, його інтелектуальне

вдосконалювання й характеризується самоцінністю не тільки результатів, але й

самого процесу.

Рекреаційна ємність — розмір здатності привабливої для відпочинку

території або акваторії забезпечувати деякому числу відпочиваючий

психофізіологічний комфорт і спортивно-зміцнювальну діяльність без деградації

природного середовища або антропокультурних комплексів на цій території

(акваторії) і без швидкого зношування спеціального устаткування. Р. Е. Також як

припустиме рекреаційне навантаження виражається в кількості людей або

людиноднів на одиницю площі або рекреаційний об'єкт за певний відрізок часу.

Рекреаційна інфраструктура — сукупність споруджень, будинків, систем і

служб, необхідних для функціонування рекреаційної системи.

Рекреаційне навантаження — ступінь безпосереднього впливу

відпочиваючих людей, їхніх транспортних засобів, будівництва тимчасових і

дачних жител і інших споруджень на природні комплекси або рекреаційні об'єкти.

Виражається кількістю людей або людиноднів на одиницю площі або

рекреаційний об'єкт за певний проміжок часу (звичайно за день або рік).

Розрізняють оптимальну, граничну (максимально припустиму) і деструкційну

(згубну) рекреаційне навантаження.

Рекреаційне освоєння — 1) це рівень господарського потенціалу рекреації в

процесі територіального поділу праці. При цьому поріг освоєння конкретної

території залежить від норм фізіопсихосоціальної комфортності видів

рекреаційних ресурсів і рекреаційних навантажень; 2) це рівень перетворення

споконвічного простору в процесі рекреаційної діяльності. Суть поняття

складається саме в перетвореннях, які можуть носити як природний, так і

соціокультурний характер. Рекреаційне освоєння виражається не тільки в зміні

природних компонентів. Основний зміст рекреаційного освоєння - саме в

соціокультурному перетворенні територій; 3) результат процесу рекреаційного

освоєння території, що характеризує рівень насичення даної території видами й

об'єктами рекреаційної й туристської діяльності.

Рекреаційна оцінка ландшафтів - визначення загальної переваги того або

іншого ландшафту для цілей відпочинку, виходячи з естетичної привабливості,

оптимальності природного середовища для здоров'я людей, природної

комфортності, ступеня доступності й соціально-психологічної прихильності

різних груп населення.

Рекреаційна мережа — це сукупність рекреаційних установ, розташованих у

межах якої-небудь території або країни в цілому.

Рекреаційна система — 1) складна соціально керована (частково

самокерована) система, центральною підсистемою якої є суб'єкти туризму, а

цільовою функцією — найбільш повне задоволення їхніх рекреаційних потреб.

Рекреаційна система складається із взаємозалежних підсистем: відпочиваючих,

туристів, природних комплексів, матеріальної бази й рекреаційної

інфраструктури, що обслуговує персоналу й органа керування; 2) соціальна

демоекологосистема (тобто екологічна система, у центрі якої коштує людина,

населення), що складається із взаємозалежних підсистем: груп відпочиваючих,

природних і культурних комплексів, технічних систем обслуговуючого

персоналу, органа керування, що володіє функціональною цілісністю: цільовою

функцією системи є задоволення рекреаційних потреб.

Рекреаційний час — 1) час реалізації рекреаційної функції (розширене

відтворення живих сил людини) діяльності людини; 2) частина соціального часу

особистості, групи, суспільства, використовувана для збереження, відновлення й

розвитку фізичного, духовного здоров'я й інтелектуального вдосконалювання.

Рекреаційне заняття — найпростіший елемент рекреаційної діяльності

відпочиваючих.

Рекреаційне лісокористування — форми й способи використання лісу для

рекреації. Під р. Л. Розуміється вся сукупність явищ, що виникають у зв'язку з

експлуатацією лісу для відпочинку, у тому числі й туризму, тобто не тільки

властиво лісокористування як процес споживання благ для відпочинку, але і як

результат впливу цього споживання на людину.

Рекреаційне місце — елементарна одиниця рекреаційно-географічного

простору, що володіє всіма його якостями, розглянута як щось цілісне, однорідне

й неподільне.

Рекреаційне освоєння — це багатобічний процес пристосування території

для певних видів рекреаційних занять і їхніх комбінацій.

Рекреаційне користування — це сукупність явищ, що виникають при

використанні території з метою туризму й відпочинку. Сутність його полягає у

двосторонньому зв'язку: вплив території на відпочиваючим і відпочиваючим на

територію. У першому випадку мають місце переважно позитивні соціальні

наслідки, у другому - негативні екологічні результати відпочинку.

Рекреаційне предлриятие — підприємство, розташоване на землях

рекреаційного призначення для організації масового відпочинку й туризму

населення.

Рекреаційне природокористування — форми й способи використання

природних ресурсів і умов для рекреації. Включає як вплив природи на людину,

так і зворотний вплив відпочиваючої людини на природу.

Рекреаційне проектування — варіативне моделювання програм відпочинку

й обслуговуючих їхніх систем з урахуванням вимог рекреації.

Рекреаційний простір — 1) частина соціального простору,

використовуваного для рекреаційної діяльності: формується в результаті

діяльності відпочиваючих і організаторів відпочинку; 2) територія, придатна для

організації рекреаційної діяльності.

Рекреаційні потреби — нестаток у постійному відтворенні живих сил

(фізичних, психічних, інтелектуальних) людини.

Рекреаційні потреби суспільства — потреби в простому й розширеному

відтворенні його соціально-трудового й соціально-культурного потенціалу.

Рекреаційні потреби людини — потреби у відновленні й розвитку фізичних

і психічних сил людини в його фізичному, інтелектуальному й духовному

вдосконалюванні.

Рекреаційні ресурси — 1) компонента природного середовища, об'єкти

господарської діяльності, що володіють унікальністю, оригінальністю,

естетичною привабливістю, цілющо-оздоровчою значимістю, що можуть бути

використані для організації різних видів і форм рекреаційних занять; 2)

компонент природного середовища й феномени соціо-культурного характеру, які,

завдяки певним властивостям, можуть бути використані для організації

рекреаційної діяльності; 3)частина туристських ресурсів, що представляє собою

природні й антропогенні геосистеми, тіла і явища природи, артефакти, які мають

комфортні властивості й споживчу вартість для рекреаційної діяльності й можуть

бути використані для організації відпочинку й оздоровлення певного контингенту

людей у фіксований час за допомогою існуючої технології й наявних

матеріальних можливостей; 4) сукупність компонентів природних комплексів і

об'єктів історико-культурної спадщини, що формують гармонію цілісності

ландшафту, пряме або опосередковане споживання яких робить сприятливий

вплив, сприяє підтримці й відновленню фізичного й духовного здоров'я людини;

5) це об'єкти і явища природи, результати людської (антропогенної) діяльності,

які можна використовувати для відпочинку, туризму й лікування; 6) компоненти

географічного середовища й об'єкти антропогенної діяльності, які завдяки таким

властивостям, як унікальність, історична або художня цінність, оригінальність,

естетична привабливість і цілющо-оздоровча значимість, можуть бути

використані для організації різних видів і форм рекреаційних занять.

Рекреаційна водойма — будь-який водний об'єкт, використовувана як місце

відпочинку на воді (човновий, байдарковий, вітрильний спорт, туризм і

прогулянки) і на берегах з купанням у ньому або без нього.

Рекреаційний кадастр— 1) систематичний звід даних, що включають

кількісний опис природних об'єктів і явищ рекреаційного призначення. Він

повинен містити географічну характеристику, дані про динамік, ступінь

дослідження об'єкта або явища, рекомендації з використання, необхідні заходи

щодо охорони; 2) звід даних про території, призначених для відпочинку й

відновлення здоров'я людини.

Рекреаційний ліс — природний або посаджений ліс, використовуваний для

різних видів відпочинку й санаторно-курортного лікування.

Рекреаційний об'єкт — будь-яке обмежене по площі місце, що володіє

особливо привабливими для відпочинку властивостями. Природний р. О. —

ділянка природи обмеженого розміру, охоче використовуваний для відпочинку —

ставок, озеро, лісова галявина, пам'ятник природи, видова площадка.

Рекреаційний потенціал — вся сукупність природних, культурно-

історичних і соціально-економічних передумов для організації рекреаційної

діяльності на певній території (т. В. Ніколаєнко). Іноді рекреаційним

потенціалом називають відношення між фактичною і гранично можливою

чисельністю туристів, обумовленої виходячи з наявності рекреаційних ресурсів.

Дуже часто під рекреаційним потенціалом розуміється наявність на території

певних унікальних або, принаймні, цікавих не тільки для місцевих жителів

об'єктів. Н. Ф. Реймерс розуміє під рекреаційним потенціалом один з показників

природно-ресурсного потенціалу — ступінь здатності природної території робити

на людину позитивний фізичний, психічний і соціально-психологічний вплив,

пов'язане з відпочинком. Рекреаційний потенціал території визначається її

рекреаційною ємністю, що включає сукупне рекреаційне навантаження всіх

ділянок території, здатну привести ці ділянки до певної стадії дигресії.

Рекреаційне навантаження визначається кількістю відпочиваючих на території

в 1 га протягом усього вегетаційного періоду.

Рекреаційний район — територіальна сукупність економічно

взаємозалежних рекреаційних підприємств, що спеціалізуються на

обслуговуванні рекреантів, що дозволяє щонайкраще задовольнити їхньої

потреби, використовуючи існуючі природні й культурно-історичні комплекси

території і її економічні умови.

Рекреаційний режим - послідовність елементарних рекреаційних занять із

фіксацією їхньої тривалості й інтенсивності в циклі рекреаційних занять.

Рекреаційний туризм - поїздки з метою відпочинку, оздоровлення й

лікування, відновлення й розвитку фізичних, психічних і емоційних сил людини.

Рекреація — 1) це відновлення, оздоровлення й простір, де здійснюються ці

види діяльності; 2) масив часу, у ході якого відбувається відновлення

продуктивних сил людини, або як діяльність, спрямована на це відновлення; 3)

функція всякої діяльності, усякого часу й усякої території; 4) діяльність людей,

що займаються творенням і персональним використанням вільного часу.

Рекреація (за в. А. Квартальновим й и. В. Зориним) — 1) розширене

відтворення фізичних, інтелектуальних і емоційних сил людини; 2) будь-яка гра,

розвага й т.п., використовувані для відновлення фізичних і розумових сил; 3)

найбільше що швидко розвивається сегмент індустрії дозвілля, пов'язаний з

участю населення в активному відпочинку на відкритому повітрі, що доводиться

переважно на уїк-енд; 4) перебудова організму й людських популяцій, що

забезпечує можливість активної діяльності при різних умовах, характері й змінах

навколишнього середовища; 5) цивілізований відпочинок, забезпечуваний

різними видами профілактики захворювань у стаціонарних умовах, ексурсійно-

туристськими заходами, а також у процесі занять фізичними вправами.

Рекреація й відпочинок (за н. С. Мироненко й і. Т. Твердохлєбову).

Рекреація є сукупність явищ і відносин, що виникають у процесі використання

вільного часу для оздоровчої, пізнавальної, спортивної й культурно-дозвільної

діяльності людей на спеціалізованих територіях, що перебувають поза населеним

пунктом, що є місцем їхнього постійного проживання. Ці ж автори пропонують

своє визначення поняттю «відпочинок», під яким розуміється будь-яка людська

діяльність (або бездіяльність — авт.), що не спрямована на задоволення насущних

потреб.

Ресурси туризму — природні, культурно-історичні й соціально-економічні

об'єкти і явища, на даній фазі розвитку суспільства придатні як основу для

надання туристських послуг.

Риболовно-мисливські парки — спеціально відведені території для

проведення регульованої ліцензіями полювання й аматорського рибальства, а

також проведення екологічних, зоологічних, іхтіологічних досліджень і заходів

Санаторії — лікувально-профілактична установа переважно для курортного

лікування, але також і для виправлення здоров'я фізіотерапевтичними засобами,

спеціальними дієтою й режимом дня, звуковими впливами.

Санаторно-курортна діяльність — лікувально-профілактична діяльність із

використанням для лікування переважно природних (клімат, мінеральні води,

лікувальні грязі й т.д.) І фізіотерапевтичних засобів, дієти й режиму.

Вільний час (за в. А. Квартальновим й и. В. Зориним) — це час, вільний

від праці й обов’язкових занять, яким суб'єкт розпоряджається самостійно.

Сезонність — стійко (рік у рік) повторювана, характерна для даного місця

циклічність туристської й рекреаційної діяльності, пов'язана зі зміною умов

рекреації.

Сонячні ванни — це одна з основних процедур геліотерапії, заснована на

використанні в лікувально-профілактичних цілях короткочасного, систематично

повторюваного впливу сонячного опромінення на оголене тіло людини.

Спелеотерапия — метод лікування тривалим перебуванням в умовах

своєрідного мікроклімату печер, шахт, гротів, соляних копалень і ін.

Спортивні парки — спеціально організовані території, що включають

об'єкти й місцевості для тренінгу й самостійного кваліфікаційного туризму, а

також проведення учбово-спортивних туристських заходів.

Ступінь рекреаційного освоєння — показник абсолютного освоєння

території, рівної відношенню сумарного числа місць у рекреаційних установах

району до його площі (у тис. кв. км)

Таласотерапія — лікування морським кліматом і купаннями в сполученні із

сонячними ваннами.

Тематичний парк — парк, що представляє своїм відвідувачам широкий

набір розваг, об'єднаних загальною темою (диснейленд, футуроскоп — м. Пуатьє),

де головним елементом програми виступає атракціон.

Територіальна рекреаційна система — 1) рекреаційна система, у якої

відносини між елементами опосередковані територією; 2) форма організації

рекреаційної діяльності на певній території, у рамках якої досягається

максимальний взаємозв'язок, просторова й функціональна координація різних

підсистем, що беруть участь у реалізації рекреаційної функції даної території.

Територія рекреаційна — ділянка суші й/або водної поверхні, призначена

для відпочинку людей, відновлення їхнього здоров'я й працездатності.

Тип рекреаційної діяльності - однорідне угруповання елементарних

рекреаційних занять, кожне з яких взаємозамінне й альтернативно для всіх інших

елементарних рекреаційних занять даної групи.

Унікальність — ступінь повторюваності й неповторності об'єктів і явищ.

Умови рекреаційної діяльності — сукупність вимог, пропонованих до стану

середовища з боку суб'єкта рекреації (індивіда, групи, населення), а також

проведенню конкретного виду рекреаційної діяльності; 2) характеристики стану

середовища, представлені в певній послідовності й по стандартній (прийнятої)

^методиці.

Стійкість птк проти рекреаційних навантажень — його здатність

протистояти цим навантаженням до відомої межі, за яким відбувається втрата

здатності його до самовідновлення.

Фізіотерапія — розділ медицини, що вивчає властивості фізичних факторів і

розробляє методи їхнього застосування з лікувально-профілактичними цілями

Цикл рекреаційної діяльності — 1) стійка комбінація повторюваних

рекреаційних занять за певний відрізок часу; 2) взаємозалежне й

взаємообумовлене сполучення типів рекреаційної діяльності, що виникає на базі

провідного типу рекреаційної діяльності.

Цикл рекреаційних занять — 1) програма відпочинку, що дозволяє на

основі поведінкових можливостей і зразків реалізовувати певні рекреаційні цілі,

мотивації й домагання в конкретних умовах; 2) взаємозалежне й

взаємообумовлене сполучення эрз, що виникає на базі провідного (основного)

заняття; 3) взаємозалежне сполучення різних видів діяльності людей під час

відпочинку, що має цільову орієнтацію

Documents

EUROPEAN CREDIT TRANSFER SYSTEM ECTS … · 014 Середня освіта (географія), ... конспект і захист монографії. Академічні успіхи