Город детей

дітейГазета «Мережі правозахисних дитячих центрів» Донбасу

http://rights.martin-club.orgДіти без сім’ї №3 (листопад 2010)

Украинским детям пока и не снилась ювенальная юстиция

Организатором выступил

польский филиал «Хель-

синского фонда по правам

человека» совместно с правоза-

щитной организацией «Поступ»

и Сетью правозащитных детских

центров Донбасса. Украинцы смог-

ли ознакомиться с воспитательной

системой и профилактикой дет-

ской преступности, а также престу-

плений против детей в Польше.

Что проще: наказать или вос-

питать так, чтобы не было за что

наказывать? В соседней Польше

считают, что виноваты в плохих

поступках не дети, а взрослые, по-

тому слово «виноват» к польским

подросткам не применяется. Попа-

дая в сложную ситуацию, польский

ребенок или подросток не остается

один. К нему на помощь приходит

масса различных организаций, со-

трудники которых профессиональ-

но к этому подготовлены.

Всеми проблемами польской

семьи занимается семейный суд,

без решений которого будущее ро-

дителей или детей не будет опре-

делено. Но, кроме этой, последней

инстанции, в Польше хорошо по-

ставлена работа многочисленных

как государственных так и непра-

вительственных организаций. Их

цель – защитить ребенка от нега-

тивного влияния взрослых, пере-

воспитать трудных и дать им воз-

можность вступить во взрослую

жизнь подготовленными людьми.

Участники семинаров могли

посетить семейный суд, пообщать-

ся с судьей и куратором, которые

непосредственно входят в семьи,

контролируют проблемные или ре-

шают помогают справиться с раз-

личными вопросами. Кроме этого

украинские правозащитники смог-

ли побывать в начальной школе,

центре социальной реабилитации,

исправительном центре. Теплый

прием был и в, так называемой, по-

лицейской избе ребенка, куда по-

мещают подростков, подозревае-

мых в совершении преступления.

О работе каждого центра они узна-

вали непосредственно от работни-

ков этих учреждений, общались с

социальными педагогами, психо-

логами, полициейскими, руководи-

телями организации и, конечно, с

подростками, находившихся в этих

учреждениях.

Немаловажным и весьма инте-

ресным было знакомство с людьми,

кторые работают с подростками непо-

средственно на улицах. Streetworkers -

люди, которые большую часть своего

времени проводят на улице, общаясь

с уличными детьми и подростками,

организуют для них различные ме-

роприятия и поездки, становятся для

них друзьями и помогают им в слож-

ных жизненных ситуациях.

Здесь стоит отметить, что по-

нятия «дети улиц» как такого в

Польше не существует. Уличные

дети много времени проводят на

улице, но живут дома, имеют се-

мьи. Детей, которые постоянно жи-

вут на улице днями, неделями или

даже годами, как это происходит в

Украине - у поляков просто нет.

Несмотря на многочисленные

проблемы во многих польских се-

мьях, вся правозащитная система

направлена на то, чтобы дети (ребе-

нок) остался в будущем в своей се-

мье . Поэтому один из принципов ра-

боты - проблема ребенка решается

только в комплексе с семьей. В этом

Украине есть также чему поучиться.

В целом, по словам участни-

ков семинаров, поездка удалась

на 100%. И если не все возможно

по закону применить в ситуациях

с украинскими детьми и их семья-

ми, то изменения можно начинать с

низов. Только тогда будет, что ска-

зать властям страны и, тем самым,

появится возможность менять и

улучшать положение маленьких

и несовершеннолетних граждан

украинского государства.

Вице-президент фонда «Пи-

лигрим» Олег Боравлев отметил :

«Такой положительный опыт просто

необходим украинским правозащит-

никам. Мы теперь увидели не только

на бумаге, но и в действительности,

что ювенальная юстиция может ра-

ботать и давать положительные

результаты. Наши законы можно и

нужно менять, поскольку ситуация

наших детей – печальна. Они прак-

тически не защищены в нашем госу-

дарстве, но зато обвинить их можно

легко. Поэтому дело неправитель-

ственных организаций, таких, как

наш «Пилигрим», начинать действо-

вать, добиваться этих изменений.

Огромную роль, конечно, играет

религиозность Польши- в полиции,

армии, школах, учреждениях есть

ставки священников и христианские

ценности имеют постоянное влияние

на общество в Польше »

Напомним, что образователь-

ный визит был предназначен для

сотрудников Сети правозащитных

детских центров Донбасса( http://

rights.martin-club.org/ ) и стал воз-

можным благодаря сотрудниче-

ству правозащитного центра «По-

ступ» и Хельсинского фонда по

правам человека при финансовой

поддержке в рамках программы

RITA – Study Tours to Poland 2009-

2010 (www.studytours.pl) Польско-

Американского Фонда Свободы,

реализуемой Коллегией Восточной

Европы им. Яна Новака-Езёра

Защита прав детей. Польская модель

Гипермаркет PRAKTIKER поддерживает социальных сирот Макеевки

Общественная молодежная организация «М.АРТ.ИН-

клуб» продолжает партнерский проект с гипермаркетом

PRAKTIKER.

За минувший год благодаря этому сотрудничеству об-

щественной организации удалось осуществлять текущий

ремонт в приюте «Детская деревня», а также в срок за-

вершить реконструкцию вновь приобретенного дома в по-

селке Ханженково (г.Макеевка). В новом доме уже начал

работу реабилитационный центр для одиноких мам и их

малышей. Большая часть мебели и внутренней отделки

отремонтированного дома либо получена в подарок, либо

куплена со значительной скидкой в PRAKTIKER.

Директору строительного гипермаркета Свену Рату

оказались близки гуманистические ценности, исповедуе-

мые «М.АРТ.ИН-клубом», выполняющим последние 10 лет

функции альтернативной социальной службы в городе.

Благодаря поддержке международных фондов, пожертво-

ваниям компаний и част-

ных лиц на протяжении

всего этого времени орга-

низация содержит приют

«Детская деревня», где

одновременно живут до

15 бездомных детей.

Сегодня каждый по-

купатель PRAKTIKER

может поддержать эту

инициативу, сделав по-

жертвование в одну из ко-

пилок, установленных на

кассах гипермаркета.

Социальные работники и юристы Правозащитной детской сети из Донецкой и Луганской областей были приглашены в Польшу на семинар по теме «Защита прав детей и опека над детьми, находящимися под угрозой деморализации»

Информацию о социально активных НГО Макеевки собрали в справочник

Завершился проект ОМО «М.АРТ.ИН-клуб» «Вме-

сте навстречу детству. Активное общество, открытая

власть», в рамках которого макеевские общественные

организации смогли наладить сотрудничество друг с

другом, а также выработать ряд предложений город-

ским властям относительно улучшения детской и моло-

дежной политики в городе.

Одной из наработок проекта стало создание аль-

манаха «Вместе на встречу детству». В нем содержатся

данные о действующих проектах социально активных

общественных организаций города, а также о ресурсах

и услугах, которыми могут воспользоваться потенци-

альные клиенты данных НГО.

Получить сборник можно, обратившись по тел.

(0623)222913 или на e-mail: info@martin-club.org.

Підсумкова публікація «Дії на захист дітей груп ризику: досвід Польщі, Німеччини та України»

Збірник статей містить аналіз ситуації з дотриман-

ням прав дітей груп ризи-

ку в Україні, опис систем

допомоги дітям кризо-

вих категорій у Польщі та

Німеччині та рекомендації

для українського уря-

ду щодо покращення

існуючої ситуації. Проект

реалізований правозахис-

ним центром «Поступ» у

рамках другого етапу плану

дій Всеукраїнської освітньої

програми «Розуміємо

права людини». Локальні

українські партнери проек-

ту: Громадська організація

«МАРТІН-клуб» (Макіївка,

Україна), Громадська організація «М'АРТ» (Чернігів,

Україна), Харківська обласна фундація «Громадська

альтернатива» (Харків, Україна).

Щоб отримати друковану версію збірки матеріалів,

надсилайте запити на електронну або на поштову адре-

су ПЦ «Поступ»:

postup@ukr.net; вул 30-лєтія Побєди, 2, 50, 91050, Лу-

ганськ; тел./факс: 0642 49 59 63

Слово «виноват» к польским подросткам не применяется

“ “

дітей2 №3 (листопад 2010)

Серед клієнтів мережі - як

немовлята, так і повнолітні

особи, права яких було пору-

шено у дитинстві (переважно з

числа сиріт). Також є серед них

дорослі, які опікуються долею

знедолених дітей, і зверталися

за консультаціями до юристів

правозахисних центрів.

Наразі однією з дуже по-

пулярних послуг проекту став

правозахисний дитячий готель.

Сьогодні він, як то кажуть, «трі-

щить по швах» - близько 20 осіб

(кількість постійно змінюється)

різного віку, здебільшого - під-

літки у віці від 11 до 18 років

мешкають у стінах «Дитячого

села», що у м. Макіївка.

Є серед них і молоді матусі

- сироти, що стояли за півкроку

від страшного рішення - від-

мовитися від власної дитини.

Основний мотив - вiдсутнiсть

житла, необхiдних навичок,

матерiальних можливостей

та психологiчний тиск з боку

«дорослих». Завдяки правоза-

хисному готелю молодi матусi

отримують змогу встати на

ноги i впевнено розпочати но-

вий етап свого життя - разом з

малюком.

Окрема категорiя

вихованцiв правозахисного го-

телю - випускники iнтернатних

закладiв та ПТУ. Точнiше - си-

роти, за якими не закрiплено

житло, i якi наразi не можуть

отримати його вiд держа-

ви. Таких звернень останнiм

часом все бiльше. Ця не-

безпечна тенденцiя змушує

правозахисникiв шукати шля-

хи спiвпрацi з державними

соцiальними службами. Наразi

ця спiвпраця все бiльше зво-

диться до того, що НУО пропо-

нують своi ресурси для надан-

ня хоча б тимчасового житла

таким молодим людям. Також

такий формат спiвпрацi спо-

нукає громадськi органiзацii

до пошуку нових ресурсiв для

вiдкриття чергових альтерна-

тивних реабiлiтацiйних центрiв

та соцiальних гуртожиткiв.

Триденним тренінгом завер-

шився курс майстер-класів для

працівників Правозахисної мережі

Донбасу. За час реалізації проек-

ту, що підбиватиме свої підсумки у

березні, таких тренінгів було прове-

дено три. В межах останнього захо-

ду, який було реалізовано в форматі

двох триденних сесій, учасники

проекту змогли ознайомитися

з напрацюваннями громадської

організації «Кожній дитині» щодо

моделі оцінки та визначення по-

треб дитини та її сім’ї . Також

учасники тренінгу отримали чер-

говий блок знань в сфері захисту

прав людини від координатору

луганської гілки мережі правоза-

хисних дитячих центрів Костянти-

на Реуцького. Для практикуючих

соціальних працівників та юристів

правозахисних центрів ці знан-

ня виявилися дуже актуальними.

Через велику кількість актуаль-

них задач, як визнає більшість зі

спеціалістів, їм дуже важко система-

тизувати задачі і планування послуг

відбувається часто на інтуїтивному

рівні. Наявність чіткого алгоритму

оцінки пріоритетності задач в ре-

альних умовах, коли кількість та

складність проблем клієнта не до-

зволяють одразу адекватно оцінити

ситуацію, дозволить фахівцям

більш ефективно виконувати свою

роботу. Концепція визначення по-

треб дитини та її сім’ї, яка вже заре-

комендувала себе в роботі «Кожній

дитині» стала важливим елемен-

том обміну досвідом між правоза-

хисниками Донбасу та київськими

експертами. Це може стати почат-

ком подальшої співпраці, оскільки

велика кількість напрацювань, яку у

формі тренінгових курсів викладає

«Кожній дитині», дуже зацікавила

місцевих соціальних працівників.

Особливий інтерес викликала ком-

плексна методика роботи з кризо-

вими сім’ями.

Если вкратце – ее история –

это история об украденной

жизни. Девочка, от которой

родители отказались в младенче-

стве, по нелепому стечению об-

стоятельств попала после дома

малютки не в обычный или спе-

циализированный интернат, а в

дом детей-инвалидов.

Попала с диагнозом, который

сложно поставить ребенку в 5 лет,

и тем более сложно сказать одно-

значно, является ли он объектив-

ной данностью или следствием

недостаточного ухода и отсут-

ствия возможности развиваться.

Диагноз – умственная отсталость

становится роковым для Наташи.

В учреждении 3-го профиля

смышленая симпатичная девоч-

ка сразу же становится всеобщей

любимицей, и лишь благодаря

этому сегодня она умеет читать,

писать, считать. Для воспитанни-

ков дома инвалидов не предусмо-

трено получение образования,

простейший ликбез здесь офи-

циально признан излишним. Увы,

многим из детишек, которые по-

падают в подобные учреждения с

тяжелыми врожденными заболе-

ваниями, учеба действительно не

под силу. Однако Наташе учиться

не только хотелось, но и моглось.

Благодаря огромному желанию и

трудолюбию даже нерегулярные

и бессистемные занятия дали ей

очень много. Возможно, простей-

шие школьные навыки, которые

дети получают в младшей школе,

и не выглядят сенсацией, однако

для человека, выросшего, по сути,

в больничной палате, где книжки

и игрушки – это роскошь, а един-

ственный источник информации

– телевизор, подобный прогресс

– значительное достижение.

Пару лет назад Наташа слу-

чайно попала в объектив камеры

телеканала СТБ. Журналисты

приехали в дом детей-инвалидов,

чтобы снять репортаж об усло-

виях содержания детей в таких

учреждениях, и повстречали там

повзрослевшую Наташу – де-

вушку без видимых отклонений,

в отличие от большинства детей

внятно разговаривавшую и по-

ведавшую им о двух своих самых

больших желаниях – разыскать

предавших ее, но таких любимых

родителей и пойти в школу. По-

следнее оказалось нереализуе-

мо в стенах интерната, несмотря

на обещание директора, данное

перед телекамерой организовать

для «неформатной» воспитанни-

цы занятия.

В 2009 Наташа решила про-

вести отпуск в Макеевке, у своих

давних друзей. «М.АРТ.ИН-клуб»

с 2000 года навещал торезских

детей с благотворительными ак-

циями. Один-два раза в год на

протяжении 9 лет макеевская

НГО приезжала в гости и, конеч-

но же, успела прикипеть душой

ко многим воспитанникам дома.

С Наташей и с еще несколькими

детьми завязалось телефонное

общение, переписка. Поэтому,

когда встал вопрос о том, где про-

вести два месяца положенного

отпуска, Наташа, у которой нет

родственников, попросилась в го-

сти в «Детскую деревню».

Расставаться было тяже-

ло. За летние месяцы в жизни

молодой женщины (Наташе на

тот момент уже исполнилось

28) произошла настоящая рево-

люция: первая в жизни поездка

на море, увлекательный поход

в лес, где две недели клиенты и

сотрудники Правозащитной дет-

ской сети прожили в палаточном

лагере, наполняя каждый день

спортом, весельем, песнями у

костра. Наташа повидала мно-

го разных людей за эти месяцы

– студентов-волонтеров со все-

го мира, обездоленных детей,

научившихся улыбаться рядом

со взрослыми, протянувшими им

руку помощи, молодых девчонок

и парней, строящих планы на бу-

дущее.

Оставшиеся недели Наташа

прожила в «Детской деревне».

Возможно, именно в те дни ее

озарило понимание того, что вся

ее жизнь прошла в четырех сте-

нах больничной палаты, и глав-

ное – уверенность в своих силах

– силах молодого здорового, жиз-

нелюбивого человека, у которого

впереди еще очень много воз-

можностей, которые обязательно

необходимо реализовать.

…И началась борьба за пра-

во жить полноценной жизнью, за

право взять ответственность за

свою судьбу на себя, за право

учиться, работать, жить в обще-

стве, а не в больничной палате.

На этом пути Наташа встретила

союзников в лице Правозащит-

ной детской сети. Свое желание

быть отчисленной из психонев-

рологического интерната (таков

теперь статус бывшего ДДИ) На-

таша пыталась реализовать год.

Причина, по которой эта про-

стейшая, на первый взгляд, про-

цедура превратилась в проблему

– несогласованность положения

о работе интернатских заведе-

ний такого типа украинскому

законодательству. Согласно

положению, человек со второй

группой инвалидности может

быть отчислен из интерната ис-

ключительно по заявлению род-

ственника или опекуна, который

подтверждает свои доходы и на-

личие жилплощади. Родственни-

ков у Наташи нет, и опеку над со-

вершеннолетним дееспособным

человеком назначить невозмож-

но. Это условие стало камнем

преткновения на пути Наташи

к отчислению. Выяснилось, что

в Украине не так уж просто от-

казаться от социальной защиты

(именно к структуре УТСЗН от-

носятся учреждения подобного

профиля). Написав заявление,

взрослый дееспособный чело-

век не имеет права покинуть ин-

тернат – нужно, чтобы кто-то его

оттуда забрал. Парадокс.

Но, как говорится, капля ка-

мень точит. Переписка с Мини-

стерством труда и социальной

политики, ходатайства в Главное

управление труда и соцзащиты

Донецкой ОГА, беседы с дирек-

тором интерната, а главное – ре-

шительность самой Наташи всё

же позволили найти выход из

тупика.

Удивительная своей траги-

ческой неправдоподобностью

история, подошла к логическо-

му завершению. Дееспособная

совершеннолетняя гражданка

Украины все же смогла реализо-

вать свое желание жить там где

он хочет – не в больничной пала-

те. Уже сейчас, живя в Макеевке,

Наташа обратилась в районный

центр социальных служб для

семьи и молодежи и с февраля

начнет посещать занятия в ве-

черней школе. Трудно описать

радость, которую испытывает

28-летний человек, который ока-

зывается за полшага до реали-

зации своей мечты.

Бесспорно, отчисление из

интерната – это лишь начало

долгого и трудного пути. То, на

что Наташиным сверстникам да-

вались десять лет ей предстоит

наверстать за два года. Дальше

– получить профессию. Но уже

сегодня энергичная и жизнера-

достная девушка берется за лю-

бую работу и проявляет такую

энергичность и жажду жизни,

что для нее и эта преграда ока-

жется всего лишь ступенькой.

На пути к мечте…

За полшага до мечты

Мережа правозахисних дитячих центрів Донбасу надала свої послуги 1200 клієнтам

В одном из предыдущих номеров «Город детей» писал о судьбе девушки по имени Наташа – воспитанницы одного из психоневрологических интернатов.

Hачалась борьба за право жить полноценной жизнью

“ “

Наташа (в центре снимка) – полноправный член семьи под названием «Детская деревня»

Відбувся останній тренінг для працівників Правозахисної дитячої мережі, навчання на освітньому порталі - продовжується

На п’ять місяців раніше виконано взяте зобов’язання, яке мережа з шести громадських організацій планувала здійснити протягом двох років роботи проекту.

3дітей№3 (листопад 2010)

Отгремели вы-

боры. С ними я

связываю на-

дежду, что жизнь в

Северорднецке нач-

нет улучшаться. Ведь

последние годы было

как раз наоборот. На-

пример, тарифы на

жилищно-комунальные

услуги увеличивались,

а качество их ухудша-

лось. Зеленых зон ста-

новилось все меньше, а

пустующих магазинов

на их месте - все боль-

ше. Стремительно со-

кращалось количество

спортивных секций и

внешкольных кружков

для детей, зато пло-

дились "кафешки" и

"пивнушки" для их ро-

дителей. Практически

во всех микрорайонах

исчезли спортивные

площадки, остались только школьные,

но и на них из спортивных сооружений

- только футбольные ворота. К сожале-

нию, эти темы не освещались городски-

ми СМИ, в них речь шла только о "до-

стижениях" местной власти.

Блоьше пятнадцати лет я проработал

в системе образования города, и поэтому

тема защиты прав детей и их родителей

мне наиболее близка. А потому останов-

люсь на ней поподробнее.

Последний год я

работал (как волон-

тер) социальным ра-

ботником в детском

правозащитном цен-

тре (ДПЦ). Это один из

проектов Луганского

отделения Комитета

избирателей Украины,

такой же как бесплат-

ная юридическая при-

емная для граждан.

Целью деятельности

нашего ДПЦ является

бесплатная помощь

детям, попавшим в

трудную жизненную

ситуацию. При этом

речь идет не о мате-

риальной помощи, мы

помогаем решить те

юридические право-

вые проблемы, из-за

которых трудная си-

туация у ребенка воз-

никла. В большинстве

случаев виновниками подобных проблем

являются горе-родители, но, что особен-

но ненормально, в Северодонецке такие

ситуации часто возникают и в результате

бездеятельности или, напротив, корыст-

ной направленности деятельности власти.

Пример безразличия или саботажа

интересов детей демонстрирует Северо-

донецкий отдел образования во главе с

его начальником Раисой Кравченко. В про-

шлом году, когда открылся Центр, мы от-

правили письмо с предложением о сотруд-

ничестве в отдел образования, и получили

в ответ отписку.

Пример этого года. В августе Центром

были направлены письма в отделы обра-

зования городов Северодонецка, Рубеж-

ного, Лисичанска с предложением довести

информацию о работе ДПЦ на учитель-

ских конференциях, ведь учителя часто

работают с детьми, попавшими в трудную

жизненную ситуацию. А наша помощь

для таких детей - и квалифицированная

и бесплатная. Я выступил на учительских

конференциях в Лисичанске и Рубежном,

и после этого в нашем Центре появились

дети из этих городов. А вот ответа на наше

обращение из северодонецкого ГорОНО

нет до сих пор, спустя два месяца.

Другой пример. Семья с пятью деть-

ми проживает в однокомнатной квартире,

причем доходы у них такие, что большую

квартиру они не купят никогда. Но закон

предполагает, что семья с пятью детьми

обеспечивается социальной квартирой вне

очереди. Они пишут заявление о постанов-

ке на квартирный учет, но их долго гоняют

от одних дверей к другим. По нашей оцен-

ке - сознательно. А через полгода после

подачи заявления старшим двойняшкам

исполняется восемнадцать, и семье тут же

отвечают из исполкома, что теперь у них

не пять, а всего лишь три ребенка (плюс -

четыре взрослых члена семьи), а потому в

постановке на учет для внеочередного по-

лучения жилья им отказывают.

Есть нарушения законов и в действиях

отдела здравоохранения, отказывающего

в бесплатной медицинской помощи "ино-

городним" детям, и в бездействии УТСЗН,

отказывающего в пособиях, и в действиях

пенсионного фонда и милиции.

Но самая вопиющая история по на-

рушению закона властями города, ка-

сающаяся многих детей, следующая. В

прошлом году только в Северодонецке и

Краснодоне школьники младших классов

не обеспечивались бесплатным школьным

питанием. А согласно ст. 5 Зкона Украины

"Про охорону дитинства": "Местные органы

исполнительной власти и органы местного

самоуправления согласно их компетен-

ции, определнной законом, обеспечива-

ют: ... организацию бесплатного питания

учеников 1-4 классов общеобразователь-

ных учебных заведений". Во всех городах

и районах Луганской области, кроме на-

званных, даже таких депрессивных, как

Кировск и Брянка, детей в школах в 2009-

2010 учебном году кормили. А в Северодо-

нецке - нет. Правда, на один месяц реше-

ние о кормлении принималось, но дети в

этом месяце ушли на карантин. Не знаю,

как в Краснодоне, а в Северодонецке де-

нег в бюджете явно хватает - по крайней

мере, длинный забор вокруг собора было

на что построить.

В этом учебном году принято решение

бесплатно кормить детей 1-4 классов в

сентябре и октябре. Наверное, нынешний

состав депутатов и мэр решили, что жизнь

заканчивается 31.10.2010. Может быть они

и правы, но только для них. Ведь зачем Се-

веродонецку власть, которая так относит-

ся к детям?

тема защиты прав детей и их родителей мне наиболее близка

“ “

Хочу, чтобы депутаты помогали детям Северодонецка

Автопарк организации

пополнился 8-местным

автобусом Opel Vivaro

безумно веселого ярко-

фиолетового цвета. Он при-

шел на подмогу старичку

Renault Kangoo, который верой

и правдой служит в «М.АРТ.

ИН-клубе» уже несколько

лет. «Кенгуру» оказался всем

хорош – и быстр, и ловок, и

огромные тяжести перевозил

в своей сумке-багажнике. Не-

достаток у него был лишь один

– слишком мало пассажиров

мог взять на борт.

«Новенький» уже успел

показать себя в деле - свое

первое путешествие детвора

совершила в конце октября. И

не куда-нибудь, а в Крым!

Осеннее море, согретое

последними теплыми лучами

солнца и море впечатлений!

За шесть незабываемых

дней пятеро воспитанников

«Детской деревни» и вос-

питатель успели посетить

все основные достоприме-

чательности Севастополя:

Панораму Оборона Севасто-

поля, Диораму Штурм Сапун-

горы, Военно-исторический

музей Черноморского фло-

та, городской аквариум, по-

видали бухту Севастополя

с пришвартованными в ней

кораблями и субмаринами,

Малахов курган со всеми его

многочисленными памятни-

ками. Особый восторг вы-

звало посещение древнегре-

ческого города Херсонес.

Однако ограничиться Се-

вастополем наши непоседы ко-

нечно же не смогли. Прогулка

на катере, посещение ялтин-

ского зоопарка, аттракционы

на набережной Ялты, пикник

на Сапун-горе – это лишь не-

которые из ярких пятне на

карте Крыма, запомнившиеся

детворе.

- Что запомнилось тебе

больше всего?, - спрашиваю

11-летнюю Кристину Кучеря-

вую.

- Очень зоопарк понра-

вился! Там столько животных!

Медведь большой такой, про-

сто огромный, и львы с тигра-

ми – красота!, - рассказывает

девочка, размахивая руками.

Ее брата, Эдика больше

всего впечатлило купание в

остывающем море.

- Холодно было? – Конеч-

но! Но мы смогли зайти в воду!

Главное – быстро забежать

и много двигаться - тогда не

замерзнешь, - делится опы-

том спортивный и подвижный

мальчишка.

Увы, осенние каникулы

коротки, поэтому фиолетовый

домик на колесах 25 октября

взял курс на Макеевку. Крым-

ское турне «деревенских»

путешественников подошло

к концу, но впереди – еще не

одна увлекательная поездка.

Будьте уверены!

PS. Пока детвора под.

присмотром воспитателя рез-

вилась на побережье, двое

сотрудников правозащитной

детской сети посетили тренинг

для организаторов летних

экстремальных лагерей непо-

далеку от пещерного города

Мангуп, что в Бахчисарайском

районе.

Дом не колесахВ середине октября «Детская деревня» стала вдвое мобильнее. Благодаря подарку постоянного донора организации Хуго Мюлленберга теперь «деревенские» воспитанники получили возможность путешествовать.

Дрессировка бегемотов – дело нехитрое

Ориентирование на территории зоопарка

Главное в любом путешествии – это надежное плечо другаКупальный сезон ненадолго открылся снова

Александр Зарвовский

дітей4 №3 (листопад 2010)

№3 ноябрь/листопад 2010Газета «Місто дітей»Головний редактор –Горгадзе-Кузнецова О.О.Засновник – ГМО «М.АРТ.ІН-клуб».Наклад – 3000 примірниківГазета видається 1 раз на 3 місяці та розповсюджується БЕЗКОШТОВНО

Адрес редакції: 86108, м.Макіївка, вул.Свердлова, 38. Тел. – (0623)222913 e-mail: info@martin-club.orgСайт «Мережі правозахисних дитячих центрів» - http://rights.martin-club.orgСвідоцтво про реєстрацію: ДЦ № 2796-423Р, видане Головним управлінням юстиції у Донецькій області 17 грудня 2009р.

Видавець: фізична особа-підприємець Закревська С.В.Надруковано у ПП "Поліпресс" (м.Макіївка, вул.Плеханова,1)Замовлення № 509Відповідальність за достовірність опублікованої в газеті інформації несуть автори публікацій. Редакція залишає за собою право редагувати матеріали.Видання стало можливе завдяки фінансуванню Європейської Комісії.

3 листопада. 12:30 – точка відліку

нового етапу у житті МГО «М.АРТ.

ІН-клуб». Саме з цієї хвилини мож-

на впевнено казати про розвиток нового

напрямку роботи громадської організації

– трудової терапії. Чому раптом так? –

Тому що організація нарешті придбала те,

про що довгий час могла лише мріяти –

ФЕРМУ, працювати на

якій будуть вихованці

р е а б і л і т а ц і й н и х

центрів «М.АРТ.ІН-

клубу».

Ідея створення

підсобного господар-

ства, яке дало б змогу

покращити якість хар-

чування дітей та моло-

дих людей, які живуть

у «Дитячому селі»,

а також дасть змогу

реалізувати масштаб-

ний план організації

трудового виховання дітей, вже дав-

но була в планах керівника організації

Вікторії Федотової.

- Ми і раніше намагалися привча-

ти дітей до праці. Усі вихованці «Дитячо-

го села» без проблем виконують будь-

яку домашню роботу. Навіть малеча у

нас вміє і суп зварити і хліб спекти. Діти

повністю обслуговують себе самі. Зви-

чайно ж в домі є дорослі, які допома-

гають, але робота вихователя полягає

саме в тому, щоб навчити, а не зробити

щось за дитину. Останнім часом «Ди-

тяче село» помітно подорослішало. В

домі багато підлітків 14-18 років, для

яких прості хатні

справи – це «за-

мало драйву».

Аби діти не нудь-

гували, аби вони

мали поле для

о с о б и с т і с н о г о

зростання, ми

давно планува-

ли організувати

для них щось на

кшталт ферми

– місця, де вони

могли б працю-

вати, створюва-

ти щось власними руками, - розповідає

Вікторія Федотова.

У планах організації – не лише оброб-

ка 10 соток землі у мальовничому місці

на окраїні Макіївки, але й спроба долу-

чити молодь до тваринництва. Вихованці

«Дитячого села» вже мають досвід до-

гляду за козами та курками, цього разу в

планах придбання однієї чи кількох корів,

можливо також птиці.

- Для наших реабілітаційних центрів,

яких вже можна сказати два – «Дитя-

че село» та соціальний гуртожиток для

самотніх соціально вразливих матусь з

немовлятами – це господарство може

стати не лише джерелом отримання

якісних «домашніх» харчів, але й надасть

можливість навчитися працювати на

землі. У майбутньому для багатьох з цих

дітей та молодих людей цей досвід може

стати дуже корисним, - ділиться планами

пані Федотова.

Сьогодні у «Дитячому селі» та в

соціальному гуртожитку для самотніх мам

мешкають більше 20 клієнтів організації.

Здебільшого це молоді люди віком від 14

до 20 років. Є серед вихованців і немов-

лята. Декілька клієнтів – дорослі люди,

які тим не менш потребують соціальної

підтримки.

Ще рік тому середня чисельність

вихованців реабілітаційно-тренінгового

центру становила від 9 до 12 дітей. З по-

чатком роботи проекту «Мережа право-

захисних дитячих центрів Донбасу», який

триває вже півтора роки, кількість клієнтів

стрімко зросла. Сьогодні, не дивлячись

на стабільне фінансування, все важче

стає забезпечити гідні умови існування у

центрі. Харчування, витрати на лікування

та профілактику, господарські потреби,

ремонт будинку, реконструкція будівлі

соціального гуртожитку – все потребує

неабиякого ресурсу. Отже можливість

забезпечувати центри харчами «влас-

ного виробництва» зможе допомогти

вихованцями покращити свій раціон та

збагатити його білковими продуктами,

за цінами на які вже не встигають навіть

бюджети родин із «середнім» доходом.

- Із досвіду наших партнерів – при-

тулку церкви РЕМА ми знаємо, як непро-

сто мотивувати наших клієнтів дбати про

когось чи про щось. Задача номер один –

це навчити їх хоча б обслуговувати самих

себе. Але ми впевнені, що при правильній

організації роботи, наша ферма зможе

давати непогані врожаї. І мова не лише

про картоплю чи молоко, - найцінніший

врожай – це той досвід, який буде робити

наших дітей життєздатнішими, міцнішим

та працьовитішими, - розповідає вихова-

тель «Дитячого села» Лариса Сівекіна.

Наразі на старенький будинок

чекає невеликий ремонт. А вже навесні,

сподіваються автори ідеї, тут закипить

робота у городі.

Одинадцятого листопада

у "Місті Сонця" - доне-

цькому реабілітаційному

центрі молодіжної громадської

організації "Альтернативний

молодіжний центр" святкували

День народження.

Іменинник - улюблений ви-

хованець команди "АМЦ" Денис-

ка Шейкін. Малюку виповнився

рік, але для нього самого, як і

для його батьків та соціальних

працівників за цей рік відбулося

стільки подій, що іншим людям

вистачить на 10 років.

Батьки малюка Катерина

та Володимир - молоді сиро-

ти, до недавніх пір навчалися у

професійно-технічному учили-

щі. Вагітність дівчини поставила

молодих людей перед фактом

- залишити маля у пологовому

будинку, як радили педагоги вчи-

лища, або йти з немвлям на всі

чотири сторони. Власного житла

на той час у Вови та Каті не було

- оскільки вони були неповноліт-

німи, то не могли вступити у во-

лодіння закріпленим житлом, яке

успадкували від батьків. Та й до

самостійного життя та виховання

дитини студенти училища навряд

чи були готові. Але сталося диво

- через кілька днів після того, як

маля таки залишилося саме у лі-

карні про трагедію молодої пари

дізналися соціальні працівники

Донецького правозахисного цен-

тру. Вже наступного дня всі троє

опинилися в стінах "Міста Сон-

ця".

Для Вови цей дім був вже

майже рідним - він часто при-

ходив сюди по допомогу - сво-

го часу хлопець-сирота часто

мандрував вулицями Донецька

та Макіївки. Там йому було за-

тишніше ніж у гуртожитку вчи-

лища.

З появою сина молодим лю-

дям довелося швидко подорослі-

шати. За кілька тижнів після випо-

внення обом 18 років, Катя та Вова

одружилися. Ця подія привернула

увагу багатьох місцевих газет та

телеканалів. Несподівано молоді

люди відчули себе майже зірка-

ми - стільки уваги на їхню долю,

мабуть, ще ніколи не випадало.

Перед камерами держалися муж-

ньо. По-перше хотілося поділитися

власним щастям, по-друге вберег-

ти від нещастя тих, хто потрапив у

схожу ситуацію. А таких у Катіному

та Вовиному вчилищі виявилося

немало. Кілька дівчат з новона-

родженими малюками невдовзі

також звернулися по допомогу до

"Міста Сонця", ще кілька - до макі-

ївського правозахисного центру та

оселилися у правозахисному дитя-

чому готелі. Катя дуже пережива-

ла за своїх подруг, і навіть відчай-

душно допомагала іншим дівчатам

відновити грудне вигодовування,

побачивши на прикладі власного

сина, як це важливо.

Жити залишилися у "тітки

Тетяни" - так кличуть вихован-

ці керівника правозахисного

центру Тетяну Носач. Вова,

звичайно ж відвідував кожного

дня заняття в училищі, для Каті

адміністрація закладу зроби-

ла послаблення - їй дозволили

приїжджати раз на кілька тиж-

нів. Не дивлячись на жахливий

стрес, пережитий на самому по-

чатку цієї історії, молода матуся

спромоглася налагодити грудне

вигодовування, і годує Дениску

і нині.

Влітку цього року молоде

подружжя закінчило навчання у

вчилищі. Сьогодні татусь Вова

вже має постійне місце роботи.

Працює за спеціальністю - буді-

вельником. Переживає, що поки

що йому не довіряють складних

завдань, але працює на совість.

Тетяна Носач регулярно спілку-

ється з роботодавцем хлопця,

який був дуже здивований тим,

що хтось опікується долею хлоп-

ця. Бригадир вважає його зви-

чайним працівником і каже, що зі

своєю роботою той порається не

гірше за інших.

Мама Катя теж не сумує.

Нещодавно у "Місті Сонця"

з’явилася швейна машина. Тож

дівчина теж має змогу попра-

цювати, хоч і вдома. Катя разом

з педагогами реабілітаційного

центру та іншими дівчатами-

вихованками шиє: постільну бі-

лизну, кухонне приладдя, якісь

дрібнички для себе і для дитини.

З кожним разом виходить все

краще. Разом із Катею в будин-

ку мешкає її тезка - випускни-

ця того ж училища, що виховує

донечку-Камілу. ДІвчинка на

місяць старше за Дениса, тому

мами і малюки мають добре

товариство та можливість для

спільних розваг та занять.

Шейкін-молодший теж часу

дарма не втрачає. Тиждень

тому Дениска навчився ходити!

Перші слова та кілька гострих

зубчиків - це не єдине надбання

малюка. Денис чудово плаває і

розважає весь дім своїми непо-

вторними витівками.

Сьогодні про події минулого

року вже не дуже хочеться зга-

дувати. Життя триває і молода

родина готується до новиж ви-

пробовувань. Навчившись жити

родиною, без підтримки з боку

держави (сьогодні молоді люди

вже не отримують стипендію),

Катя і Вова вже серьйозно раз-

мірковують над тим, щоб переїха-

ти до власної домівки. Нащастя,

закріплене жило є і у Каті і у Вови.

Лишилося тільки довести його до

ладу та набратися рішучості ви-

рушити у самостійне плавання.

Цю подію родина запланувала на

весну. Саме тоді, можливо, мо-

лода мама зможе віддати Дени-

са до дитячого садка та теж піти

працювати.

Працівники "Міста Сонця"

зробили максимум, щоб за цей

рік дати молодій мамі той міні-

мум знань про життя, який дасть

їй змогу планувати сімейний

бюджет, вести господарство,

піклуватися про дитину та про

себе з чоловіком. Для людей, які

пройшли школу сирітства, наука

нести відповідальність за влас-

не життя - не з легких. Держав-

не піклування з одного боку дає

можливість таким дітям вижити,

з іншого ж - швидко привчає до

безпорадності і постійної віри в

те, що "тобі все винні". Звичай-

но ж, поки родина Шейкіних не

відсвяткує хоча б першу річни-

цю самостійного життя, всі до-

рослі, які опікуються їх долею,

будуть дуже турбуватися за них.

Але молоді люди відчайдушно

борються за життя - звичайне

щасливе родинне життя.

Бережи їх Бог!

PS. Згадалося, як підчас одного з численних інтерв’ю, Володя сказав: "Я зроблю все для того, щоб у мого сина було все те, чого я був свого часу позбав-лений - в першу чергу батьки". Дивлячись на схудле хлопчаче обличчя молодого татуся із за-пальною посмішкою, на м’язи на його руках, яки воросли за кілька місяців важкої праці, цим словам неможна не пові-рити. І ще страшніш стає від думки про те, що якби того дня, коли молоду пару переконали у власній безпорадності, Вова не розповів про свою біду "тітці Тетяні", цей день - 11 листопада 2010 - всі троє провели б зовсім інакше...

Мамине щастя, таткова гордість!

НОВІ ВОЛОДІННЯ – НОВІ СПОДІВАННЯ

залишити маля у пологовому будинку, або йти з ним на всі чотири сторони?

“ “