Cerkovna gazeta 2013_06_328_ua

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної ЦерквиПро життя Української Православної Церкви читайте на офі цій но му сайті УПЦ — www.ort ho dox.org.ua, а також на сайтах: www.ort ho doxy.org.ua, fotolitopys.in.ua

Березень 2013 № 6 (328) ОФІЦІЙНЕ ВИДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

АРХІЄРЕЙСЬКА ХІРОТОНІЯ

Хіротонія архімандрита Миколая (Почтового) на єпископа Васильківського

с. 6

ІСТОРІЯ ЦЕРКВИ

Імператор Костянтин: шлях до віри2013 р. виповнюється 1700 років із часу підписання Міланського едикту

с. 8–9

ДУХОВНЕ ЖИТТЯ

Духовна краса людини як мета православного подвижництваПро мету подвижництва запрошує нас поміркувати Високопреосвященніший Віссаріон, митрополит Овруцький і Коростенський

с. 12–13

БОГОСЛУЖІННЯ

Радуйся, Адамове покликання: з Тобою ГосподьЦього року свято Благовіщення припадає на Неділю 3-тю Великого посту, Хрестопоклонну.

Особливості богослужіння

с. 10

Стрічка головних новин Української Право-славної Церкви відтепер доступна користувачам Twitter за адресою twitter.com/ukrorthochurch і під назвою «Офсайт УПЦ». Торік офіційне пред-ставництво Української Православної Церкви зі стрічкою новин офіційного сайта УПЦ було відкрито і в мережі Facebook за адресою facebook.com/church.ua і під назвою «Українська Православна Церква». Власну стрічку новин у Twitter і Facebook має також інтернет-портал «Православіє в Україні» (за адресами twitter.com/pravukr і facebook.com/pravukr).

СИЯ ВЕРА ВСЕЛЕННУЮ УТВЕРДИ24 березня, в Неділю 1-шу Великого посту, Торжества Православ’я, Блаженніший Митрополит Володимир звершив

Літургію у Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври. Перед початком богослужіння було звершено чин Торжества Православ’я. Звертаючись до пастви з Архіпастирським словом, Блаженніший Митрополит Володимир побажав вірую-чим духов них сил у проходженні Святої Чотиридесятниці.

Пропозиції щодо вирішення актуальних питань державно-церковної взаємодії в сучасній Україні

«...Держава має також стояти на захисті суспільної моралі й сімейних цінностей...»

«...З нагоди святкування Дня Хрещення Київської Русі провести у м. Києві загальноцерковні святкові богослужіння...»

Про цю та інші постанови Священного Синоду читайте

на с. 4–5

Священний Синод Української Православної Церкви

звернувся до Президента України, с. 7

Ставлення Церкви до внесення змін

у деякі законодавчі акти України,

c. 7

23 березня в окремому полку Президента Укра-їни (м. Київ) відбулося урочисте завершення Все-українського хресного ходу з іконою рівноапос-тольного великого князя Володимира. (Нагадаємо, що торік, у рамках святкування Дня Хрещення Русі, святий князь Володимир був проголошений небес-ним покровителем Збройних сил України.) У роз-ташованому на території полку храмі в ім’я Архан-гела Михаїла, де відтепер перебуватиме згадана вище ікона, було звершено молебень. Богослу-жіння очолив голова Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військо-вими формуваннями України архієпископ Біло-церківський і Богуславський Августин. На молебні були присутні: міністр оборони України Павло Лебедєв, начальник Генерального штабу — Голов-нокомандуючий ЗС України генерал-полковник Володимир Замана, інші представники керівни-цтва Міністерства оборони, офіцери, солдати. Архі-єпископ Августин привітав військовослужбовців з успішним завершенням хресного ходу і вручив відзнаки та грамоти офіцерам, які зробили ваго-мий внесок у його організацію. Всеукраїнський хресний хід з іконою небесного покровителя ЗС України рівноапостольного князя Володимира, що відбувся з благословення Предстоятеля УПЦ, починався з відвідування Міністерства оборони України та Генерального штабу ЗС України, а всього відвідав понад 30 військових гарнізонів і військо-вих навчальних закладів.

ЦЕРКВА, ДЕРЖ АВА, СУСПІЛЬСТВО

ЦЕРКВА І ЗМІ

православнагазета2 № 6 (328), березень 2013 ПреДСТОЯТеЛь УПЦ

Офіційне видання Київської Митрополії Української Православної Церкви

Видається з 1990 р.наша адреса: 01015, Київ, вул. Лаврська 15, корп. 39,

тел./факс: 254–48–63Шефредактор

архієпископ Олександр (Драбинко)Головний редактор

архімандрит Лонгин (Чернуха)Відповідальний секретар Олена Головіна

редагування і коректура: Марина Бурдейна, Валерій Зал–Заде,

Олена Скринник, Аліна Кудлай

Верстка та дизайн: ієрей Сергій Кононенко, Віталій Сидоркін, Наталія Реплянчук

Фото диякона Максима БрусникиГазета віддрукована у типографії

ТОВ «новий Друк», 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1,

тел.: 536–15–28Свідоцтво про реєстрацію

КВ № 126901574 Пр від 07 червня 2007 р.Підписано до друку 28.03.2013 р.

наклад 20 000 прим.

ПереДПЛАТнИЙ ІнДеКС «ЦерКОВнОЇ ПрАВОСЛАВнОЇ ГАзеТИ»

російською мовою — 96137, українською мовою — 96145

Email газети: [email protected]редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати матеріали,

що публікуються в газеті. При передруку редакційних матеріалів посилання

на «Церковну православну газету» обов’язкове.Газетні матеріали ви можете переглянути також на сайтах

http://cpg.in.ua/, http://orthodoxy.org.ua/

Про хан ня не ви ко рис то ву ва ти га зе ту з по бу то вою ме тою

13 березня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у своїй резиденції у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі зустрівся з головою правління Українського фонду культури, відомим українським поетом Борисом Олійником та голо-вою Київського відділення Фонду Юрієм Гавриловим. На зустрічі також були присутні секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмель-ницький і Вишневський Олек-сандр, голова Синодального відділу УПЦ «Церква і куль-тура» ігуменя Серафима (Шев-чик), голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу протоієрей Георгій Коваленко. Борис Олійник та Юрій Гаврилов подякували Предстоятелю Української Пра-

вославної Церкви за постійну підтримку діяльності Україн-ського фонду культури і вру-

чили Його Блаженству почесну відзнаку Фонду «За подвижни-цтво у культурі».

13 березня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в Києво-Печерській Лаврі зустрівся із представни-ками дитячих будинків сімей-ного типу Дніпропетровської області (яка посідає перше місце в Україні за кількістю таких установ). У зустрічі взяли участь секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, голова Синодаль-ного відділу УПЦ у справах молоді єпископ Обухівський Іона і керівник Дніпропетров-ської обласної благодійної організації «Сяйво веселки» священик Андрій Пінчук, який також очолює відділ Дніпропе-тровської єпархії у справах сім’ї та виховує 12 дітей (дев’ятеро з них — прийомні).

Під час зустрічі Блаженніший Митрополит Володимир вручив батькам-вихователям сертифі-

кати на купівлю необхідної для дитячих будинків побутової техніки.

14 березня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у своїй резиденції в столичному Пантелеймонівському монас-тирі у Феофанії прийняв пер-

шого заступника голови Дер-жавної податкової служби України � начальника подат-� начальника подат- начальника подат-кової міліції Андрія Головача і за труди на благо Церкви нагородив його орденом бла-

говірного князя Ярослава Мудрого. У зустрічі взяв участь секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр.

14 березня секретар Пред-стоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр у митрополичій резиденції в Києво-Печерській Лаврі зустрівся з головою Синодаль-ного відділу УПЦ «Церква і культура» ігуменею Серафи-мою (Шевчик) та делегацією Волинської єпархії у складі секретаря єпархії протоієрея Миколая Бондарука та голови єпархіального інформаційно-просвітницького відділу про-тоієрея Валентина Марчука. У рамках зустрічі Предстоятелю

Української Православної Церкви були подано рапорт щодо написання списків Холмської і Волинської ікон Божої Матері (які зберігаються в луцькому Музеї волинської ікони і київському Національ-ному художньому музеї Укра-їни відповідно) та прохання про дарування цих списків Волинській єпархії в рам-ках святкування 1025-річчя Хрещення Русі. У ході зустрічі також обговорювалося питання факсимільного видання Луцької Псалтирі ХIV ст. (зокрема, архієпископ

Олександр оглянув оригінал-макет проекту). Було піднято питання про презентацію фак-симільних видань Святого Письма, здійснених Україн-ською Православною Церк-вою, в ЮНЕСКО, в Раді Європи та ін. Окрім того, представники Волинської єпархії розпо-віли про плани святкування 1025-річчя Хрещення Русі на Волині, зокрема про прове-дення хресних ходів у двох волинських єпархіях, про організацію молодіжних фес-тивалів, благодійних та про-світницьких акцій.

16 березня у сквері біля столичного Іллінського храму відбулося традиційне щорічне святкування масниці. Перед початком святкування Пред-стоятель Української Право-славної Церкви звершив на площі перед храмом моле-бень. Його Блаженству спів-служили: Керуючий справами УПЦ, перший вікарій Київ-

ської Митрополії митрополит Бориспільський Антоній , секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, секретар Київ-ської Митрополії та настоя-тель Іллінського храму прото-ієрей Віталій Косовський, а також духовенство церкви. Предстоятель УПЦ звернувся

до присутніх зі словами настанови, а також вручив сертифікат на придбання слу-хового апарату дитині одного зі співробітників Київської Митрополії. У рамках святко-вої програми відбулися виступ військового духового оркестру, дитячі конкурси, атракціон кінних прогулянок та ін.

17 березня, у Прощену неділю, Блаженніший Митрополит Київ-ський і всієї України Володимир звершив Божественну літургію у Трапезному храмі на честь пре-подобних Антонія і Феодосія Печерських Святої Успенської Києво-Печерської Лаври. Його Блаженству співслужили: митро-полити Бориспільський Антоній (Керуючий справами УПЦ, пер-ший вікарій Київської Митропо-лії), Вишгородський і Чорнобиль-ський Павел (намісник Лаври); архієпископи Яготинський Сера-фим, Кіровоградський і Ново-миргородський Іоасаф, Перея-слав-Хмельницький і Вишнев-ський Олександр (секретар Предстоятеля УПЦ); єпископи Макарівський Іларій, Бровар-ський Феодосій, Обухівський

Іона, Ірпінський Климент, Боро-дянський Варсонофій, духовен-ство Київської єпархії та насель-ники Лаври у священному сані. За Літургією було звершено хіротонію архімандрита Мико-лая (Почтового) на єпископа Васильківського, вікарія Київ-ської Митрополії (див.: с. 6). З благословення Блаженнішого Митрополита Володимира, митрополит Антоній висвятив на диякона вихованця 4-го класу Київської духовної семінарії Вадима Семененка. За богослу-жінням Предстоятель УПЦ звер-нувся до пастви зі словами настанови напередодні Великого посту, побажавши в молитві, мирі та любові один до одного про-вести спасительні дні Святої Чотиридесятниці.

17 березня Блаженніший Митрополит Володимир молився за вечірньою у Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври. За богослужінням також молилися: митрополити Бориспільський Антоній (Керуючий справами УПЦ), Вишгородський і Чорно-бильський Павел (намісник Лаври), Феодосійський і Керчен-ський Платон; архієпископ Пере-яслав-Хмельницький і Вишнев-ський Олександр (секретар Предстоятеля УПЦ); єпископи Макарівський Іларій, Бровар-

ський Феодосій, Ірпінський Кли-мент, Бородянський Варсонофій, Фастівський Даміан, Васильків-ський Миколай; духовенство Київської єпархії та насельники Лаври у священному сані. Після вечірні Блаженніший Митропо-лит Володимир звершив моли-товне послідування на початок Святої Чотиридесятниці, звер-нувся до присутніх із повчальним словом, попросив вибачення у священнослужителів і народу церковного і благословив усіх на проходження Великого посту.

18 березня, в понеділок першої седмиці Великого посту, за великим повечір’ям у Тра-пезному храмі Києво-Печер-ської Лаври Блаженніший Митрополит Володимир у співслужінні секретаря Пред-стоятеля УПЦ архієпископа Переяслав-Хмельницького і Вишневського Олександра звершив читання першої час-

тини Великого покаянного канону преподобного Андрія Критського. За богослужінням Блаженніший Владика звер-нувся до пастви зі словами настанови, сказавши, зокрема, про значення молитви й необ-хідність прощати ближнім, а також про ласку і доброту Божу, що їх нам відкриває Свята Чотиридесятниця.

20 березня, в середу 1-ї сед-миці Великого посту, Блаженні-ший Митрополит Київський і всієї України Володимир у спів-служінні архієпископа Перея-слав-Хмельницького і Вишнев-ського Олександра прочитав третю частину Великого покаян-ного канону преподобного

Андрія Критського за великим повечір’ям у Вознесенському (Флорівському) жіночому монастирі м. Києва. За богослу-жінням Блаженніший Владика звернувся до віруючих із повчальним словом про зна-чення говіння та покаяння для кожної людини.

21 березня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в Києво-Печерській Лаврі зустрівся з відомим російським актором, уроджен-цем Києва Сергієм Маковець-ким (який, зокрема, знімався в таких фільмах, як «Піп» режи-сера Володимира Хотиненка і «Чудо» режисера Олександра Прошкіна). На зустрічі були п р и су т н і се к р е -тар Предстоятеля УПЦ архієпископ Перея слав-Х м ел ь н и ц ь к и й і Вишневський Олек-сандр, голова Сино-дального інформа-ційно-просвітницького відділу УПЦ протоієрей Георгій Коваленко та президент міжнарод-ного фестивалю право-славного кіно «Покров» Андрій Деркач. Блажен-ніший Митрополит Володимир благосло-

вив Сергія Маковецького на труди на славу Божу і нагоро-див орденом УПЦ святителя Миколая Чудотворця. Подяку-вавши за отриману нагороду, Сергій Маковецький висловив готовність і надалі трудитися на славу Церкви і брати участь у тих проектах, «які прославляти-муть її, Православ’я і право-славних людей».

православнагазета 3 № 6 (328), березень 2013ПрАВОС ЛАВнИЙ КАЛенДАр

СЛУЖИТЕЛЬ ГОСПОДАПреподобний Анін чернець (день пам’яті — 31 березня за н. ст.)

Він досяг такої досконалості, що йому корилися і служили

дикі звірі. Куди б не вирушив преподобний Анін, за ним ішли два леви, одному з яких святий зцілив на лапі виразку. Якось праведник довідався про бажання одного ченця-стовп-ника, що подвизався далеко від нього, зійти зі стовпа, аби поскаржитися до суду на роз-бійника, який поранив його каменем. Анін написав йому листа із проханням не робити цього. Послання було достав-лено одним із приручених левів, після чого стовпник від-мовився від свого наміру.

Анін народився у малоазій-ському місті Халкидон у хрис-

тиянській сім’ї. Бажання слу-жити Господу було в ньому настільки сильним, що він вже у 15 років залишив дім і при-йняв чернецтво в одному з монастирів. Пізніше, в пошу-ках досконалішого життя, преподоб ний залишив обитель і пішов у пустельні місця, де Сирію та Персію розділяла р. Євфрат. Там він зустрів пус-тельника на ім’я Маіум і став разом із ним подвизатися в молитві й пості. Життя їхнє було дуже строгим, а у дні Великого посту святі отці вза-галі не їли ніякої їжі, насоло-джуючись їжею духовною. Щоб у келії була питна вода, Анін щодня ходив до колодязя,

долаючи довгий шлях. Одного разу Маіум зауважив, що Анін приніс води набагато більше звичайної норми, і побачив, що воду в глечики долив Ангел. Тоді старець став просити Аніна стати його духовним наставником, але преподобний через смирення відмовився взяти на себе такий послух і залишився в пустелі сам, а Маіум переселився в монастир. Перемігши в собі пристрасті, праведник удостоївся дарів прозорливості та зцілень. До нього почали приходити хворі й одержимі злими духами. Стали збиратися учні. Коли йшов 17-й рік подвижницького життя Аніна, до нього прийшли декілька людей і просили дати їм напитися води. Тоді святий послав одного з учнів до висох-лого колодязя в надії на милість Божу, і сталося чудо:

колодязь наповнився водою, якої вистачило на багато днів. Коли ж вона вичерпалася, то праведник не наважився знову просити Господа про чудо і став ночами сам носити воду з Євфрату. Коли про це дізнався Неокесарійський єпископ Патрикій, то подарував подвижнику в допомогу двох ослів, проте Анін віддав їх бід-ним. Владика подарував ослів знову, але й цього разу правед-ник віддав їх нужденним. Єпис-коп Патрикій так бажав полег-шити праці старця, що повелів викопати недалеко від його келії колодязь і постійно напов нювати його водою за допомогою ослів, яких спеці-ально приганяли з міста. Він же висвятив Аніна на священика.

Одного разу за молитвами про власне зцілення в монас-тир до преподобного виру-

шила благочестива жінка. Дорогою на неї напав розбій-ник. Оскільки у жінки не було грошей, він вирішив вчинити наругу і став примушувати її до гріха. У відчаї вона вигукнула: «Святий Аніне, допоможи мені!». Розбійника одразу ж охопив жах, і він утік. Жінка прийшла до старця і розповіла йому про те, що сталося, отри-мавши зцілення. Незабаром до Аніна прийшов і розбійник, який згодом прийняв черне-цтво. А спис, встромлений ним у землю при спробі вчинити наругу, проріс у міцний дуб. Преподобний Анін помер гли-боким старцем у віці 110 років. В останні хвилини життя йому явилися пророки Мойсей, Аарон та Ор і розмовляли з ним. Зі словами «Господи, при-йми дух мій» — святий віді-йшов до Господа.

СТРАЖДАЛЬЦІ ХРИСТОВІПреподобні Іоанн, Сергій, Патрикій та інші, в обителі святого Савви убиті (день пам’яті — 2 квітня за н. ст.)

У VIII ст. Візантійська імперія помітно ослабла. На сході

її тіснили арабські завойов-ники. В околицях Єрусалима було неспокійно. Монастир святого Харитона занепав, а ченцям Лаври преподобного Савви Освященного дедалі час-тіше доводилося рятуватися втечею за міцними стінами Святого міста.

Під час чергового набігу лаврські ченці й цього разу могли сховатися в Єрусалимі, однак вирішили не залишати своєї обителі. До настання свята Входу Господнього в Єрусалим залишалося кілька днів. У монастир увірвалися араби, які вбили 13 ченців стрілами і ще більше поранили. Вимагаючи видати їм лаврські скарби, вони почали палити чернечі келії. Ченці, які залишилися в живих, запевняли загарбників, що в обителі нічого крім старого одягу і простої їжі немає, але араби не заспокоювалися. У цей момент їм здалося, що на гори-

зонті з’явилася велика група людей. Вважаючи, що це йдуть війська з Єрусалима, вони швидко залишили обитель, взявши із собою те, що їм трапи-лося під руку. Отцю Фомі, який уславився мистецтвом ліку-вання хвороб, довелося докласти чимало зусиль, щоб вилікувати поранених ченців. Проте благополучно завершити справу йому не дав новий набіг арабів, який стався у Великий Четвер. Нападників було ще більше, а вимоги залишалися ті самі. Щоб досягти своєї мети, загарбники цього разу оточили усю обитель. Ченців, які залиши-лися в живих, зігнали в церкву, щоб під тортурами дізнатися від них, де заховано скарби. До рук варварів потрапив святий чер-нець Іоанн, який ніс послух попечителя мандрівників. Вра-ховуючи його юний вік, араби розраховували досягти бажа-ного результату, але марно. Свя-тий зазнав страшних мук: йому перерізали сухожилля на руках

і ногах, а потім потягли за ноги з гори, здерши зі спини шкіру. Ще один чернець Лаври, преподоб-ний Сергій, ніс послух хранителя церковного начиння. Захо-вавши його, він спробував утекти від переслідувачів, однак був схоплений і обезголовле-ний. Декільком ченцям вдалося вийти за межі Лаври і сховатися в печері, але вони були помічені арабом, який стояв на горі. Він вимагав вийти зі схову. Тоді чер-нець на ім’я Патрикій умовив інших залишитися в печері, а сам вийшов до варвара. На запитання чи є там хтось іще,

він відповів, що ні, і воїн пові-рив йому. Патрикія чекала доля решти братії: його кинули в храм, вимагаючи викуп у роз-мірі чотирьох тисяч золотих монет. У ченців не було таких коштів, і варвари перевели їх у печеру Савви Освяченого, а самі розвели вогонь, щоб дим від багаття змусив ченців змінити своє рішення. Для того щоб дим був ще більш нестерпним, араби кидали у вогонь гній. Вісімнад-цять подвижників, зокрема і преподобний Патрикій, заги-нули. Інших чекали тортури й нові катування. Нарешті, не

досягши свого, варвари зали-шили обитель. Пізно вночі у Велику П’ятницю ченці, які хова-лися в горах, повернулися до Лаври і з великою скорботою поховали тіла загиблої братії в храмі. Але Бог зневаженим бути не може. Загарбники скоро поплатилися життями за грабіж, вбивства й неблагоговіння перед святинею. Раптово вони були охоплені невиліковною хворобою і всі померли, а їхні тіла стали поживою для диких звірів.

Підготував Андрій Гор

ЗАХИСНИК ПРАВДИСвятитель Кирил, архієпископ Єрусалимський (день пам’яті — 31 березня за н. ст.)

У 351 р. після Р. Х. в Єруса-лимі було явлено чудесне

знамення: від Голгофи до Єле-онської гори на небі з’явився Чесний Хрест, що сяяв яскра-вим світлом. Святитель Кирил Єрусалимський одразу ж ско-ристався цією надзвичайною подією, щоб імператора-аріа-нина Констанція навернути до Православ’я, написавши прави-телю спеціальне послання. На той момент святому Кирилу було 36 років. Це був перший рік його єпископського слу-жіння. Чернецтво він прийняв щойно досяг повноліття, а свя-щенство — у 31 рік. Єрусалим був для праведника рідним містом. Від самого початку свого служіння в архієрей-ському сані святитель повів жорстку боротьбу з єрессю і став викорінювати ворожі Православ’ю вчення. Таким чином, владика дуже швидко налаштував проти себе досить впливову на той момент партію єпископів-аріан. Зіткнення було неминуче. Єретик Акакій, у

минулому митрополит Кесарій-ський, який був усунутий Сар-дикійським Собором, вирішив скористатися ситуацією, що склалася, і, за сприяння імпера-тора-аріанина, виступив ліде-ром опозиційного угруповання. Приводу для зіткнення довго чекати не довелося: в місті роз-почався голод. У боротьбі з ним святитель Кирил не пошкоду-вав свого майна, а коли й воно закінчилося, став продавати церковні речі, купуючи на виру-чені кошти пшеницю для голо-дуючих. Тим часом аріани роз-пустили чутку про те, що нібито бачили на вулицях міста жінку, яка танцювала у священиць-кому вбранні, яке потрапло до її рук завдяки Кирилу. Незабаром праведник силою був вигнаний з міста. Святитель знайшов при-тулок у єпископа Сильвана в Тарсі. Через деякий час у Селев-кії зібрався Помісний Собор, на який прибуло близько 150 архієреїв. Акакій наполягав на тому, щоб Кирил не був допу-щений до засідань, але під-

тримки не знайшов і пішов. Обмовивши Селевкійські збори єпископів у очах імператора Констанція і патріарха-аріа-нина Євдоксія, Акакій домігся ув’язнення святителя в темницю.

Із приходом до влади імпе-ратора Юліана Відступника всі укази колишнього правителя, спрямовані проти православ-них, було скасовано. Кирил Єрусалимський отримав мож-ливість повернутися на кафед ру. Незабаром Юліан публічно відрікся від Христа і став насаджувати по всій країні язичництво. У відповідь на про-хання іудеїв дозволити їм спо-рудження зруйнованого римля-нами Єрусалимського храму імператор не тільки дав згоду, але й пожертвував частину дер-жавних коштів. Святитель Кирил виступив проти такої богохульної ініціативи, гово-рячи про марність задумів і посилаючись на слова Самого Христа про розорення каменів храму. Після того як роботи все одно почалися, стався земле-трус, що знищив нові споруди. Проте іудеї вирішили поверну-тися до будівництва. Тоді з неба зійшов вогонь і попалив увесь робочий інвентар. На довер-шення всього, наступного ранку на одязі іудеїв з’явилося зна-

мення хреста, яке нічим не можна було стерти. Після подій, які відбулися, ненависть до Кирила настільки зросла, що його знову вигнали з міста. Кафедру зайняв святий Киріак, який мученицьки закінчив свої дні у 363 р. Після загибелі Юлі-ана Відступника святитель повернувся на місце свого слу-жіння, але був вигнаний — цього разу імператором Вален-

том. Тільки з приходом у 379 р. до влади благовірного імпера-тора Феодосія Кирил Єруса-лимський остаточно зміг утвер-дитися на кафедрі, де провів останні сім років свого правед-ного життя. Відомо, що 381 р. святитель брав участь у II Все-ленському Соборі, який засудив єресь Македонія і затвердив Нікео-Царгородський Символ віри.

НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ ТАКОЖ ВІДЗНАЧАТИМУТЬСЯ ДНІ ПАМ’ЯТІ:

4 квітня — священномученика Василія, єпископа Прилуцького;

5 квітня — преподобного Никона, ігумена Києво-Печерського; преподобної Єлени Києво-Флорівської;

6 квітня — преподобного Захарії, посника Печерського, у Дальніх печерах;

7 квітня — свято Благовіщення Пресвятої Богородиці; святителя Тихона, патріарха Московського і всієї Русі;

10 квітня — преподобномученика Євстратія Печерського, у Ближніх печерах; святкування Радомишльській (Іверській) іконі Божої Матері;

13 квітня — преподобного Іпатія цілителя, Печерського, у Дальніх печерах;

14 квітня — преподобного Іоанна Ліствичника; преподобного Геронтія, канонарха Печерського, у Дальніх печерах; святителя Пахомія Романського.

православнагазета4 № 6 (328), березень 2013 ОФІЦІЙнО

ЖУРНА Л № 20СЛУХАЛИ інформацію Блажен-

нішого Митрополита Київського і всієї України Володимира про святкування у 2013 р. на загально-церковному та державному рівні 1025-річчя Хрещення Київської Русі.

УХВАЛИЛИ: 1. Для проведення урочистих

заходів з нагоди 1025-річчя Хре-щення Київської Русі утворити Організаційний комітет у такому складі:

• митрополит Бориспільський Антоній, Керуючий справами Укра-їнської Православної Церкви, — голова Оргкомітету;

• митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел, намісник Свято-Успенської Києво-Печер-ської Лаври;

• митрополит Почаївський Володимир, намісник Свято-Успен-ської Почаївської Лаври;

• архієпископ Луганський і Алчевський Митрофан, голова Від-ділу зовнішніх церковних зв’язків;

• архієпископ Переяслав-Хмель-ницький і Вишневський Олександр, секретар Предстоятеля УПЦ;

• протоієрей Володимир Коцаба, голова Адміністративного апарату Київської Митрополії;

• протоієрей Костянтин Пилип-чук, секретар Київської єпархії;

• протоієрей Віктор Іващук, секретар по м. Києву;

• протоієрей Сергій Ющик, пер-ший проректор Київської духовної академії і семінарії;

• протоієрей Георгій Коваленко, голова Синодального інформа-ційно-просвітницького відділу;

• протоієрей Миколай Даниле-вич, відповідальний секретар Від-ділу зовнішніх церковних зв’язків;

• протоієрей Валерій Кравець, голова Служби протоколу Київ-ської Митрополії;

• архімандрит Роман (Підлуб-няк), регент хору Київської духов-ної академії і семінарії;

• ігуменя Серафима (Шевчик), голова Синодального відділу «Церква і культура»;

• Богуцький Юрій Петрович, радник Президента України — керівник Головного управління з питань гуманітарного розвитку (за згодою);

• Деркач Андрій Леонідович, народний депутат України (за зго-дою);

• Кривошея Олег Вікторович, голова Правління Міжнародної громадської організації «День Хрещення Русі» (за згодою);

• Омельяненко Олексій Анатолі-йович, депутат Київської міської ради (за згодою).

2. З нагоди святкування Дня Хрещення Київської Русі провести у м. Києві загальноцерковні свят-кові богослужіння:

• 27 липня. Молебень біля пам’ятника свя-

тому рівноапостольному князю Володимиру.

Всеношна на площі перед Успенським собором Свято-Успен-ської Києво-Печерської Лаври.

• 28 липня. Божественна літургія на площі

перед Успенським собором Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври.

3. Усім єпархіальним Преосвя-щенним провести ювілейні свят-кування в єпархіях Української Православної Церкви.

ЖУРНА Л № 21СЛУХАЛИ рапорт Преосвящен-

ного архієпископа Переяслав-Хмельницького і Вишневського Олександра, голови Нагородного відділу, про заснування відзнаки Української Православної Церкви на пам’ять про 1025-річчя Хре-щення Київської Русі.

УХВАЛИЛИ:1. Заснувати відзнаку Україн-

ської Православної Церкви «1025-річчя Хрещення Київської Русі».

2. Затвердити ескіз відзнаки Української Православної Церкви «1025-річчя Хрещення Київської Русі».


нішого Митрополита Київського і всієї України Володимира про актуальні питання державно-цер-ковних відносин у сучасній Укра-їні.

УХВАЛИЛИ:1. Інформацію прийняти до

відома.2. Просити Блаженнішого

Митрополита Київського і всієї України Володимира направити звернення до Президента України В. Ф. Януковича із пропозиціями Української Православної Церкви щодо вирішення актуальних питань державно-церковних від-носин у сучасній Україні.

ЖУРНА Л № 23МАЛИ МІРКУВАННЯ про проект

Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів Укра-їни щодо запобігання та протидії дискримінації в Україні» (№ 2342), поданий Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради Укра-їни 19 лютого 2013 р.

Довідка: 19 лютого 2013 р. Кабінет

Міністрів України зареєстрував у

Верховній Раді України проект Закону «Про внесення змін до де яких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії дискримінації в Україні» (№ 2342). Законопроект передбачає вне-сення змін до Кодексу законів про працю України, Кримінального кодексу України, Цивільного проце-суального кодексу України, Закону України «Про Уповноваженого Вер-ховної Ради України з прав людини», Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

Законопроект № 2342 розши-рює обсяг поняття «дискриміна-ція», встановлює додаткові форми дискримінації, такі як оголошений намір про дискримінацію та пособництво у дискримінації; на законо-давчому рівні впроваджує поняття «сексуальна орієнтація»; передба-чає цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність за різні форми дискримінації.

Вказаний законопроект дає можливість тлумачити як дискри-мінацію зокрема й традиційно негативне ставлення Церкви до гомосексуалізму, висловлене у Свя-тому Письмі, в постановах Вселен-ських Соборів і в офіційних доку-ментах Української Православної Церкви (у тому числі, в Основах соціальної концепції УПЦ). Вве-дення в дію законопроекту № 2342 може дати державним органам підстави обмежувати Церкву в її протидії аморальному способу життя.

УХВАЛИЛИ:1. Висловити занепокоєння з

приводу внесення Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України проекту Закону «Про внесення змін до деяких законо-давчих актів України щодо запо-бігання та протидії дискримінації в Україні» (№ 2342) від 19 лютого 2013 р.

2. Просити Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира направити звернення до Президента України В. Ф. Януковича, Прем’єр-міністра України М. Я. Азарова, Голови Вер-ховної Ради В. В. Рибака із про-ханням не допустити прийняття законопроекту № 2342.


ного єпископа Ірпінського Кли-мента, голови Учбового комітету, про затвердження Концепції вищої духовної освіти Української Православної Церкви.

УХВАЛИЛИ затвердити Концеп-цію вищої духовної освіти Україн-ської Православної Церкви.

ЗАСІДАННЯ СВЯЩЕННОГО СИНОДУ УПЦ15 березня у Синодальному залі резиденції Предстоятеля Української Православної Церкви у Свя-

тій Успенській Києво-Печерській Лаврі під головуванням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира відбулося чергове засідання Священного Синоду Української Православної Церкви. На засіданні були прийняті такі рішення.

22 березня, у п’ятницю 1-ї седмиці Великого посту, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир відвідав собор на честь Успіння Пресвятої Богородиці м. Переяслав-Хмельницький, де звершив Літургію Передосвячених Дарів. Його Блаженству співслужили секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, благочинний Переяслав-Хмельницького благочин-ницького округу архімандрит Ніл (Семенець), настоя-тель собору протоієрей Іоанн Гайдучок, а також духо-венство міста. По закінченні Літургії, з благословення Його Блаженства, архієпископ Олександр звершив чин молебного співу великомученику Феодору Тирону і прочитав молитву над коливом. Після богослужіння Предстоятель УПЦ подякував духовенству й мирянам за спільну молитву та привітав із початком Великого посту. У свою чергу, протоієрей Іоанн Гайдучок подя-кував Митрополиту Володимиру за відвідання собору та підніс у дар Його Блаженству образ великомуче-ниці Варвари.

23 березня, в суботу 1-ї седмиці Великого посту, день святкування пам’яті великомученика Феодора Тирона і 40 мучеників Севастійських, Блаженніший Митрополит Володимир звершив Божественну літур-гію у храмі на честь Усіх святих київського Пантелей-монівського жіночого монастиря у Феофанії. Його Блаженству співслужили архієпископи Яготинський Серафим та Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр.

25 березня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у своїй резиденції в Пантелеймонівському монастирі у Феофанії зустрівся з народним депутатом і екс-міністром оборони України Олександром Кузьмуком та заступником директора Департаменту з економіч-ної діяльності Міністерства оборони Володими-ром Шевченком. На зустрічі були присутні секре-тар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр та насто-ятель Покровського храму при Головному військо-вому клінічному госпіталі Міністерства оборони України протоієрей Олег Скнар. Під час зустрічі Олександр Кузьмук розповів Блаженнішому Вла-диці про життя Параскевинської громади на бать-ківщині екс-міністра у Хмельницькій області, яка цього року відзначить десятиріччя освячення пре-столу (закладку й освячення храму звершував Предстоятель УПЦ). Гості також узяли благосло-вення на проходження Великого посту.

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УПЦ


21 березня, в четвер 1-ї седмиці Великого посту, Блаженніший Митрополит Володимир у співслужінні архієпископа Переяслав-Хмельницького і Вишнев-ського Олександра прочитав заключну, четверту, час-тину Великого покаянного канону преподобного Андрія Критського за великим повечір’ям у Покров-ському жіночому монастирі м. Києва.

14 березня в Академії адвокатури України (м. Київ) відбулася Всеукраїнська науково-практична конфе-ренція з міжнародною участю «Концептуальні засади розвитку охороноздоровчого права і законодавства України про охорону здоров’я». У конференції взяли участь: заступник голови Синодального відділу УПЦ з питань охорони здоров’я та пастирської опіки медичних закладів протоієрей Геннадій Батенко, голова однойменного відділу Київської єпархії про-тоієрей Віталій Данилюк, представники Синодального відділу УПЦ з благодійності й соціального служіння — заступник голови відділу Геннадій Таранюк та благо-чинна сестринства на честь преподобномучениці великої княгині Єлисавети й черниці Варвари сестра милосердя Тетяна Кузьміна. Відділом з благодійності було представлено доповідь «Виклики охорони здоров’я в Україні: духовний і соціальний вимір». Після тривалої дискусії за участю представників Церкви були вироблені пропозиції щодо розвитку законодавства у сфері охорони здоров’я, які будуть направлені в органи державної влади України.

Пресслужба Синодального відділуз благодійності й соціального служіння УПЦ

15 березня голова Учбового комітету при Священ-ному Синоді УПЦ єпископ Ірпінський Климент провів робочу зустріч із заступником міністра � керівником апарату Міністерства освіти і науки України Олексієм Дніпровим. У ході зустрічі обговорювалися питання законотворчості у сфері вищої освіти, зокрема тих її аспектів, які стосуються визнання конфесійної бого-словської освіти. Сторони обговорили план найближ-чих заходів із розробки нормативної документації, яка відкривала б шлях до визнання державою дипло-мів про освіту та наукових ступенів випускників вищих духовних навчальних закладів.

Пресслужба Учбового комітетупри Священному Синоді УПЦ

православнагазета 5 № 6 (328), березень 2013ОФІЦІЙнО


ного єпископа Бердянського і Приморського Єфрема про звільнення архімандрита Нафана-їла (Черняка) з посади намісника (ігумена) чоловічого монастиря в ім’я преподобного Амвросія Оптинського Бердянської єпархії Української Православної Церкви (м. Токмак Запорізької області) згідно з поданим проханням.

УХВАЛИЛИ:1. Звільнити архімандрита

Нафанаїла (Черняка) з посади намісника (ігумена) чоловічого монастиря в ім’я преподобного Амвросія Оптинського Бердян-ської єпархії Української Право-славної Церкви (м. Токмак Запо-різької області).

2. Призначити Преосвященного єпископа Бердянського і Примор-ського Єфрема на посаду настоя-теля (священноархімандрита) чоловічого монастиря в ім’я пре-подобного Амвросія Оптинського Бердянської єпархії Української Православної Церкви (м. Токмак Запорізької області).


ного архієпископа Житомирського і Новоград-Волинського Нико-дима про призначення архіманд-рита Галактіона (Корінчука) на посаду намісника (ігумена) Спасо-Преображенського Тригірського чоловічого монастиря Житомир-ської єпархії Української Право-славної Церкви (с. Тригір’я Жито-мирського р-ну Житомирської області).

УХВАЛИЛИ призначити архі-мандрита Галактіона (Корінчука) на посаду намісника (ігумена) Спасо-Преображенського Тригір-ського чоловічого монастиря Житомирської єпархії Української Православної Церкви (с. Тригір’я Житомирського р-ну Житомир-ської області).


ного архієпископа Білоцерків-ського і Богуславського Августина про звільнення його з посади настоятеля чоловічого монастиря в ім’я преподобного Серафима Саровського Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви (м. Біла Церква) та призна-чення на посаду намісника (ігу-мена) вказаного монастиря архі-мандрита Амвросія (Єрохіна).

УХВАЛИЛИ:1. Звільнити Преосвященного

архієпископа Білоцерківського і Богуславського Августина з посади настоятеля чоловічого монастиря в ім’я преподобного Серафима Саровського Білоцер-ківської єпархії Української Пра-вославної Церкви (м. Біла Церква).

2. Призначити архімандрита Амвросія (Єрохіна) на посаду намісника (ігумена) чоловічого монастиря в ім’я преподобного Серафима Саровського Білоцер-ківської єпархії Української Пра-вославної Церкви (м. Біла Церква).


ного архієпископа Мукачівського і Ужгородського Феодора про при-значення на посаду настоятельки Свято-Успенського жіночого монастиря Мукачівської єпархії Української Православної Церкви (с. Домбоки Мукачівського р-ну Закарпатської області) черниці Єкатерини (Іванчо) з возведенням у сан ігумені та возложенням наперсного хреста за посадою.

УХВАЛИЛИ призначити на посаду настоятельки Свято-Успен-ського жіночого монастиря Мука-чівської єпархії Української Пра-вославної Церкви (с. Домбоки

Мукачівського р-ну Закарпатської області) черницю Єкатерину (Іванчо) з возведенням у сан ігу-мені та возложенням наперсного хреста за посадою.


ного архієпископа Харківського і Богодухівського Онуфрія про призначення на посаду настоя-тельки Свято-Архістратиго-Михай-лівського жіночого монастиря Харківської єпархії Української Православної Церкви (м. Лозова Харківської області) черниці Параскеви (Літвінової) з возве-денням у сан ігумені та возложен-ням наперсного хреста за поса-дою.

УХВАЛИЛИ призначити на посаду настоятельки Свято-Архі-стратиго-Михайлівського жіно-чого монастиря Харківської єпар-хії Української Православної Церкви (м. Лозова Харківської області) черницю Параскеву (Літ-вінову) з возведенням у сан ігу-мені та возложенням наперсного хреста за посадою.


нішого Митрополита Київського і всієї України Володимира про відкриття ставропігійного жіно-чого монастиря в ім’я святої вели-комучениці Варвари в Білоцерків-ській єпархії Української Право-славної Церкви на місці парафії в ім’я святої великомучениці Вар-вари (м. Кагарлик Кагарлицького р-ну Київської області).

УХВАЛИЛИ:1. Благословити відкриття став-

ропігійного жіночого монастиря в ім’я святої великомучениці Вар-вари в Білоцерківській єпархії Української Православної Церкви на місці парафії в ім’я святої вели-комучениці Варвари (м. Кагарлик Кагарлицького р-ну Київської області).

2. Благословити реєстрацію ста-туту ставропігійного жіночого монастиря в ім’я святої великому-чениці Варвари Київської єпархії Української Православної Церкви.


нішого Митрополита Київського і всієї України Володимира про відкриття жіночого монастиря на честь ікони Божої Матері «Києво-Братська» Київської єпар-хії Української Православної Церкви при парафії на честь ікони Божої Матері «Києво-Братська» (с. Горенка Києво-Святошинського р-ну Київської області).

УХВАЛИЛИ:1. Благословити відкриття жіно-

чого монастиря на честь ікони Божої Матері «Києво-Братська» Київської єпархії Української Пра-вославної Церкви при парафії на честь ікони Божої Матері «Києво-Братська» (с. Горенка Києво-Свя-тошинського р-ну Київської області).

2. Благословити реєстрацію ста-туту жіночого монастиря на честь ікони Божої Матері «Києво-Брат-ська» Київської єпархії Україн-ської Православної Церкви.


ного архієпископа Білоцерків-ського і Богуславського Августина про зміну статусу та назви Спасо-Преображенського жіночого монастиря Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви (м. Ржищів Кагарлицького р-ну Київської області).

УХВАЛИЛИ:1. Благословити зміну статусу та

назви Спасо-Преображенського жіночого монастиря Білоцерків-ської єпархії Української Право-

славної Церкви (м. Ржищів Кагар-лицького р-ну Київської області) на Спасо-Преображенський Ржи-щівський чоловічий монастир Білоцерківської єпархії Україн-ської Православної Церкви.

2. Благословити реєстрацію у новій редакції статуту Спасо-Преображенського Ржищівського чоловічого монастиря Білоцерків-ської єпархії Української Право-славної Церкви.

3. Призначити ієромонаха Тихона (Гарасюка) на посаду настоятеля (ігумена) Спасо-Преоб-раженського Ржищівського чоло-вічого монастиря.


ного архієпископа Запорізького і Мелітопольського Луки про від-криття скиту Свято-Миколаїв-ського жіночого монастиря Запо-різької єпархії Української Право-славної Церкви (м. Запоріжжя) при парафії на честь Тихвінської ікони Божої Матері (с. Плавні Василів-ського р-ну Запорізької області)

УХВАЛИЛИ:1. Благословити відкриття скиту

Свято-Миколаївського жіночого монастиря Запорізької єпархії Української Православної Церкви (м. Запоріжжя) при парафії на честь Тихвінської ікони Божої Матері (с. Плавні Василівського р-ну Запорізької області).

2. Благословити реєстрацію ста-туту скиту Свято-Миколаївського жіночого монастиря Запорізької єпархії Української Православної Церкви (с. Плавні Василівського р-ну Запорізької області).

ЖУРНА Л № 34МАЛИ МІРКУВАННЯ про діяль-

ність Синодального відділу у спра-вах пастирської опіки козацтва та духовно-фізичного виховання молоді.

УХВАЛИЛИ:1. Звільнити Преосвященного

єпископа Ямпільського Іосифа з посади голови Синодального відділу у справах пастирської опіки козацтва та духовно-фізич-ного виховання молоді.

2. Головою Синодального від-ділу у справах пастирської опіки козацтва та духовно-фізичного виховання молоді призначити Преосвященного архієпископа Запорізького і Мелітопольського Луку.

Про що надіслати відповідні Укази.


нішого Митрополита Київського і всієї України Володимира про призначення вікарного єпископа Київської Митрополії.

УХВАЛИЛИ:1. Єпископом Васильків-

ським, вікарієм Київської Митро-полії, бути архімандриту Миколаю (Почтовому), клірику Київської єпархії.

2. Наречення та хіротонію архі-мандрита Миколая (Почтового) на єпископа звершити в м. Києві.

Про що надіслати відповідний Указ.


ного митрополита Донецького і Маріупольського Іларіона про призначення вікарного єпископа Донецької єпархії.

УХВАЛИЛИ:1. Єпископом Новоазовським,

вікарієм Донецької єпархії, бути архімандриту Варсонофію (Вини-ченку), клірику Донецької єпархії.

2. Наречення та хіротонію архі-мандрита Варсонофія (Виниченка) на єпископа звершити в м. Києві.

Про що надіслати відповідний Указ.

15 березня голова Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин відвідав Державну службу України з надзвичайних ситуацій, де зустрівся з її голо-вою � генерал-лейтенантом Михайлом Болотських. У робочій зустрічі, в ході якої обговорювалися питання розвитку співпраці Української Православної Церкви з Державною службою з надзвичайних ситуацій, також взяли участь заступник голови Служби Анатолій Бойко, заступник голови Синодального військового відділу архімандрит Лука (Винарчук), голова Синодального відділу у справах пастирської опіки пенітенціарної сис-теми протоієрей Віктор Яценко та ін.

Пресслужба Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі ЗС та іншими військовими формуваннями України

16 березня у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі Керуючий справами УПЦ, перший вікарій Київ-ської Митрополії митрополит Бориспільський Антоній зустрівся з начальником Департаменту ДАІ МВС Укра-їни полковником міліції Володимиром Астапковичем. На зустрічі були присутні заступник начальника ДАІ МВС України Ігор Мельник, директор Департаменту матеріального забезпечення МВС України Павло Зінов, голова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Борис Візіров, а також голова адміністративного апарату Київської Митрополії протоієрей Володимир Коцаба. Владика Антоній привітав Володимира Астапковича із призначенням на посаду начальника Департаменту ДАІ МВС України (яку той обіймає із 7 лютого), а також з днем народження (який Володимир Іванович відзна-чав 13 березня) і подарував гостям пам’ятні подарунки.

Пресслужба Київської Митрополії

25 березня голова Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин взяв участь в урочистостях з нагоди 21-ї річниці створення внутрішніх військ МВС України, які відбулися в Головному управлінні ВВ МВС України (м. Київ). З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, архієпископ Августин, за сприяння духовної місії Церкви серед військовослужбовців, вручив: орден УПЦ великомученика Георгія Побідоносця начальнику Головного управління — командуючому ВВ МВС Укра-їни генерал-лейтенанту Станіславу Шуляку, благосло-венні грамоти Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира — генерал-майору Василю Молдавчуку та полковнику Ярославу Сподару. Крім того, ряд офіцерів Головного управління ВВ МВС Укра-їни були удостоєні благословенних грамот голови Синодального військового відділу.

Пресслужба Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі ЗС та іншими військовими формуваннями України


26 березня у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі відбулася зустріч Керуючого справами Україн-ської Православної Церкви, першого вікарія Київ-ської Митрополії митрополита Бориспільського Анто-нія із заступником міського голови � секретарем Київської міської ради Галиною Герегою. На зустрічі був присутній голова адміністративного апарату Київ-ської Митрополії протоієрей Володимир Коцаба. Сто-рони обговорили організаційні питання, що стосу-ються проведення ювілейних урочистостей з нагоди 1025-річчя Хрещення Русі. На згадку про зустріч вла-дика Антоній подарував Галині Герезі ікону з Івер-ським образом Божої Матері.


13 березня в Подільському р-ні столиці відбулася панахида по загиблих під час великої техногенної катастрофи, що сталася в Києві 1961 р. і отримала назву Куренівської трагедії. (Тоді, в результаті зато-плення району Куренівки грязьовим потоком, що про-рвав дамбу, загинуло, за неофіційними даними, півтори-дві тисячі людей.) З благословення Блаженні-шого Митрополита Київського і всієї України Володи-мира, заупокійне богослужіння звершив секретар Київської Митрополії протоієрей Віталій Косовський. На панахиді були присутні родичі загиблих, жителі й керівництво Подільського р-ну, колектив КП «Київпас-транс».

orthodoxchurch.kiev.ua

ПАМ’ЯТЬ

православнагазета6 № 6 (328), березень 2013 АрхІєреЙСьКА хІрОТОнІЯ

ХІРОТОНІЯ АРХІМАНДРИТА МИКОЛАЯ (ПОЧТОВОГО) НА ЄПИСКОПА ВАСИЛЬКІВСЬКОГО

17 березня, у Прощену неділю, за Літургією у Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври (див. с. 2) собор архіє-реїв на чолі з Блаженнішим Митрополи-том Київським і всієї України Володими-ром висвятив клірика Київської єпархії архімандрита Миколая (Почтового) на єпископа Васильківського, вікарія Київ-

ської Митрополії (згідно з рішенням Священного Синоду Української Право-славної Церкви від 15 березня 2013 р., журнал № 35). На завершення богослу-жіння Блаженніший Владика звернувся до новохіротонісаного єпископа Мико-лая зі словом настанови і вручив йому архієрейський жезл.

Єпископ Миколай (у миру — Олександр Георгійович Почтовий) народився 13 березня 1970 р. у родині православного священика в м. Києві.

1987 р. закінчив середню школу № 1 м. Канева. Духовну освіту здобув у Київській духовній академії і семінарії. У 1992 р. висвячений на диякона, а згодом на священика. 1999 р. прийняв чернечий постриг з ім’ям Миколай. 2008 р. призначений настоятелем храму в ім’я святого великомученика Дими-

трія Солунського у Жулянах (м. Київ). У 2009 р. зведений у сан архімандрита. У 2013 р. призначений головою Інформаційно-просвітницького відділу

Київської єпархії. 15 березня 2013 р. рішенням Священного Синоду УПЦ архімандриту Миколаю

(Почтовому) визначено бути єпископом Васильківським. Чин наречення відбувся 16 березня 2013 р. у Синодальному залі резиденції Предстоятеля Української Пра-вославної Церкви у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі.

Преосвященний єпископе Миколаю!Сьогодні благодаттю Святого Духа,

сонмом єпископів, яких ти бачиш перед собою, над тобою звершилося велике Таїнство — ти став нашим воз-любленим братом у єпископському служінні.

З радістю в Дусі Святому вітаю тебе із цією знаменною у твоєму житті подією, адже нині Господь благоволив, щоб ти став особливим вмістилищем Його благодаті. Ти долучився до сонму архієреїв Церкви Христової. Благосло-венням Священного Синоду, з Нашого подання, тобі випав жереб нести у подальшому послух вікарного єпис-копа, допомагаючи Нам в управлінні древньою Київською кафедрою.

Вчора у своєму слові при нареченні ти сказав про сподівання твоїх батьків, а сьогодні отримав те, на що сподіва-ється Церква Христова, прикликавши тебе на служіння. Нині, коли Господь сподобив тебе стати наступником свя-тих апостолів, тобі належить явити в собі образ Первосвященика Великого, Котрий перейшов небеса (Євр. 4: 14), служити Йому в праведності і святості істини (Єф. 4: 24), бути зразком добро-чесності, тверезості, утримання, чистоти, благочестя, правди, віри, терпіння — усіх тих чеснот, якими апостол Павел характеризує істинного пастиря.

Великим є архієрейське служіння. Великою є і відповідальність: від уся-кого, кому дано багато, багато й вима-гається, і кому багато довірено, з того більше й стягнеться (Лк. 12: 48).

Як і кожний зі ставлеників, ти спові-дав перед Нами свій страх перед висо-тою архієрейського служіння і свою неміч. Але і ти, і Ми віримо, що лише від Господа залежить жереб єпископства, оскільки ніхто сам собою не приймає цієї честі, але покликаний Богом, як і Аарон (Євр. 5: 4). І ти, і Ми віримо, що всесильна благодать Божа «немічне лікує і занепале відновлює», бо сила Божа в немочі звершується. Господь керує Церквою Своєю, яку стяжав чес-ною Своєю Кров’ю. Він же і промишляє про тих людей, кого обирає.

Тому в радості й мирі ставай на цей шлях, вказаний тобі Промислом Божим. З вірою у всесильну допомогу Божу приступи до дорученого тобі служіння і намагайся явити себе перед Богом достойним сіячем на ниві Господній, охороняючи виноградник, який наса-дила десниця Його.

Як символ нового життя у Христі, засвідченого чернечими обітницями, ти прийняв ім’я на честь святителя і чудотворця Миколая — взірця для архієреїв на всі віки. Прославляючи цього дивного у святих угодника Божого в церковних піснеспівах, ми називаємо його правилом віри, зраз-ком лагідності, вчителем утримання — саме таким і повинен бути пастир стада Христового, адже сам Господь, Який є Путь, Істина і Життя для кожного із нас, дав нам цей взірець.

Молись і проси у святителя і чудо-творця Миколая зміцнення твоїх сил, примноження твоїх талантів, щоби принести добрий плід до жертовника Божого.

У тебе, улюблений брате, попереду багато трудів, завдань і турбот із благо-устрою церковного життя. Нехай труд-нощі не лякають тебе й турботи не бентежать твоє серце. Старайся пред-ставити себе Богові достойним, пра-цівником бездоганнним, який вірно подає слово істини (2 Тим. 2: 15). Пам’ятай слова святителя Іоанна Злато-уста про те, що ти завжди повинен бути розважливим, далекоглядним, повинен дивитися «тисячею очей», тому що житимеш не для самого себе, а для багатьох людей. Візьми тепер у руку свою цей жезл як символ єпископської влади — нехай він буде тобі опорою на шляху твого нового архіпастирського служіння Церкві Христовій — і, зі йшовши на цю кафедру, розпочни його з благословення людей Божих, що молилися разом із нами за тебе за Божественною літургією та у своїй соборній молитві стали співучасни-ками твоєї П’ятидесятниці.

Володимир,Митрополит Київський і всієї України

Ваше Блаженство, Блаженніший Вла-дико і Первосвятителю!

Ваші Високопреосвященства і Прео-священства, богомудрі архіпастирі!

Зі страхом і трепетом нині стою перед вами. Сердечно і глибоко схви-лювало мене рішення Священного Синоду нашої Матері Церкви про при-значення мене єпископом Васильків-ським, вікарієм Київської Митрополії. Відчуваючи в собі заклик Божий до вищого служіння в Церкві Христовій, «нічого всупереч не кажучи» і прийма-ючи жереб цього служіння, нині всту-паю на нову ниву, призначену мені Про-мислом Божим. Уповаючи на боже-ственну благодать, яка «немічне лікує і занепале відновлює», знаю, що покли-», знаю, що покли-каний до цього великого служіння понад усяке моє сподівання та всупе-реч людським міркуванням. Зі Cлова Божого знаю, що не від земної влади поставляються в Церкві Христовій пас-тирі, а від влади Небесної, що Дух Свя-тий настановив вас бути єпископами (Діян. 20: 28), і Він же поставляє їх і нині й довіку. Це усвідомлення втішає мене і зміцнює на шляху до нового служіння.

Я народився в родині священнослу-жителя, в якій з дитинства бачив щире служіння свого батька й матері Святій Церкві. Батьки з любов’ю вклали в моє серце глибоку віру в Бога, а їхні молитви я завжди відчував у своєму житті. Моя мати просила, щоб Господь послав їй дочку, а батько поруч просив Всевиш-нього, щоб Господь у той нелегкий для Церкви час послав йому синів для служби Богові. З цієї молитви я наро-дився і виріс, вбираючи в себе віру в Бога і бажаючи служити Йому.

Після того як я вступив у Київські духовні школи в переломний для всього нашого суспільства та Церкви час, для мене завжди було прикладом Перво-святительське служіння Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, який висвятив мене на диякона. Дякую Вам, Ваше Блаженство, за Ваше батьківське ставлення до мене.

Дякую Високопреосвященнішому Софронію, митрополиту Черкаському і Канівському, який висвятив мене на священика. Щиро дякую Високопрео-священнішому Митрофану, архієпис-

копу Луганському і Алчевському, який постриг мене в чернецтво у стінах Свя-тої Києво-Печерської Лаври біля мощей святих її насельників. Дякую і Високо-преосвященнішому Іоасафу, архієпис-копу Кіровоградському і Новомирго-родському, який став моїм хресним батьком у чернецтві, відкривши для мене дивний і спасительний світ черне-чого діяння.

Я дякую Високопреосвященнішому Антонію, митрополиту Бориспільському, першому вікарію Київської Митрополії, який показав мені, недостойному, при-клад того, як слід діяльно служити Церкві.

Щиро дякую і низько вклоняюся усім, хто мене виховував і вкладав своє серце і душу в моє становлення як людини і священика. Дякую всім вам за те, що взяли батьківську участь у моїй долі, і за ту високу довіру, яку мені ви явили.

Багато викликів сьогодні стоїть перед Святою Церквою. Здається, мало не увесь світ налаштований проти Бога, стрімко втрачаючи християнські орієн-тири, захоплюючись тимчасовим і тлін-ним. І, бачачи сучасні проблеми, що стоять перед Церквою, горю в серці своєму бажанням вірно й гідно послу-жити Богу, непохитно зберігаючи істини віри, догматів і правил церковних, охо-роняючи стадо Боже, ведучи його до єдино справжньої мети — до Христа.

Ваше Блаженство, богомудрі святи-телі Божі, високе й важке архієрейське служіння. За словом святителя Димитрія Ростовського, воно схоже на мучени-цтво. У хвилини моєї П’ятидесятниці піднесіть свої молитви Спасителю нашому Іісусу Христу, нехай укріпить мене Господь. Будьте моїми мудрими наставниками і вчителями.

Сьогодні, напередодні Великого посту, чуючи в серці своєму слова Христа, колись сказані апостолам: ідіть за Мною, і Я зроблю вас ловцями людей (Мф. 4: 19), — йду виконувати волю Гос-подню щодо мене. Вірю і знаю, що Гос-подь, Який покликав мене на нове, архі-пастирське служіння, допоможе мені Своєю благодаттю достойно нести покладений на мене хрест.

16.03.2013 р.

БІОГРАФІЯ ЄПИСКОПА МИКОЛАЯ

СЛОВО НА ВРУЧЕННЯ ЖЕЗЛА ЄПИСКОПУ ВАСИЛЬКІВСЬКОМУ МИКОЛАЮ, ВІКАРІЮ КИЇВСЬКОЇ МИТРОПОЛІЇ

СЛОВО АРХІМАНДРИТА МИКОЛАЯ (ПОЧТОВОГО) ПРИ НАРЕЧЕННІ ЙОГО НА ЄПИСКОПА ВАСИЛЬКІВСЬКОГО

православнагазета 7 № 6 (328), березень 2013ОФІЦІЙнО

ЗВЕРНЕННЯ СВЯЩЕННОГО СИНОДУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

ДО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ В. Ф. ЯНУКОВИЧАВаша Високоповажносте!

Вельмишановний пане Президенте!

Цього року ми відзначатимемо 1025-річчя Хрещення Київської Русі. Ця визначна дата святкуватиметься в Україні як на церковному, так і на державному рівні. Прийняття христи-янства справило визначальний вплив на історичний шлях, формування дер-жавності й культури нашого народу. У цей ювілейний рік ми пропонуємо замислитися над подальшим удоско-наленням взаємин між Церквою і Українською Державою. Направляємо Вам наші пропозиції щодо вирішення актуальних питань державно-церков-ної взаємодії в сучасній Україні.

1. Українська Право славна Церква вже багато років просить надати релі-гійним об’єднанням можливість набу-вати статус юридичної особи. Згідно із Законом України «Про свободу совісті і релігійні організації» статус юридичної особи можуть мати лише релігійні громади, управління, центри, монастирі, братства тощо. Однак релі-гійні об’єднання отримати такий ста-тус не можуть. Тому і Українська Пра-вославна Церква як релігійне об’єднання не є сьогодні юридичною особою.

Ще раз звертаємося до Вас, як до Глави Держави, із проханням поспри-яти внесенню відповідних змін у законодавство, щоб реліг ійні об’єднання отримали право набувати статус непідприємницьких юридич-них осіб. Це дозволить нашій Церкві значно вдосконалити соціальну, бла-годійну, культурно-просвітницьку та іншу суспільно корисну діяльність.

Ми вважаємо, що Держава має залишити за релігійними об’єднан-нями право набувати чи не набувати статус юридичної особи згідно з їхніми внутрішніми настановами, тра-диціями та переконаннями. Наша Церква готова надати керівництву Держави свої конкретні пропозиції щодо відповідних змін до Закону України «Про свободу совісті і релі-гійні організації».

2. Існує низка проблем, що заважа-ють повноцінній співпраці Церкви й Держави в галузі освіти. Так, досі не вирішено питання визнання Держа-вою дипломів і наукових ступенів випускників вищих духовних навчаль-них закладів. Студенти й викладачі цих навчальних закладів сьогодні обмежені у правах порівняно зі сту-дентами й викладачами світських уні-верситетів. Релігійні організації не мають права на заснування загально-освітніх навчальних закладів різного рівня, в той час як таким правом користуються громадські організації і навіть приватні особи. Необхідність закріпити за релігійними організаці-ями право на заснування загальноос-вітніх навчальних закладів була чітко підкреслена 2011 р. у Щорічному Посланні Президента України «Модернізація України — наш страте-гічний вибір». Однак це питання все ще залишається невирішеним.

Таке обмеження релігійних органі-зацій у правах в освітній сфері є при-крим наслідком доби державного атеїзму, коли Церква була штучно вилучена із суспільного життя.

Українська Православна Церква вважає, що у процесі реформування

законодавства щодо вищої освіти необхідно створити механізм дер-жавного ліцензування і акредитації духовних навчальних закладів та захисту соціальних прав їхніх студен-тів, випускників і викладачів. Також ми висловлюємо підтримку проекту Закону «Про внесення змін до деяких законів України (щодо права релігій-них організацій засновувати навчальні заклади)» (№ 2051), який внесено до Верховної Ради України народним депутатом Ю. Р. Мірошни-ченком.

3. Далеким від завершення є про-цес повернення Церкві відібраного у неї богоборчою владою майна. Вирі-шення цього питання є моральним обов’язком Держави. Крім того, повернення церковного майна є одним з міжнародних зобов’язань України. Ми розуміємо всю складність цієї проблеми і тому не наполягаємо на негайному поверненні усього, що колись належало Церкві. Українська Православна Церква вважає за необ-хідне вдосконалити механізм повер-нення колишньої церковної власності.

Але, поки це питання остаточно не вирішено, ми просимо ввести морато-рій, заборонити приватизацію колиш-нього майна релігійних організацій, яке нині перебуває у державній і комунальній власності, з метою збе-реження того, що із часом має бути повернуто Церкві, аби колишнє цер-ковне майно не стало набутком при-ватних осіб.

4. Сучасний світ ставить перед нами нові виклики, відповіді на які Церква й Держава мають шукати спільно. Сьогодні ми маємо докласти

максимум зусиль до подолання в нашому суспільстві жорстокості й насильства, пияцтва й наркоманії, розпусти й вседозволеності. Ми маємо бути єдиними у захисті тради-ційних моральних цінностей нашого народу.

Українська Православна Церква позитивно оцінює діяльність Націо-нальної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі щодо недопущення поширення в інформаційному просторі України розпусти, насильства й жорстокості. Однак 31 січня 2013 р. Кабінет Міні-стрів України вніс до Верховної Ради проект Закону «Про внесення змін до Закону України “Про захист суспіль-ної моралі” (щодо державного нагляду)» (№ 2142), який передбачає ліквідацію зазначеної Комісії. Вважа-ємо прийняття цього Закону недо-цільним.

Щиро сподіваємося на розвиток співпраці між Українською Право-славною Церквою та Українською Державою у служінні нашому народу, а також на те, що наші пропозиції і прохання будуть почуті і враховані у процесі законодавчого забезпечення подальшої гармонізації державно-церковних відносин в Україні.

Прикликаємо на Ваші труди Боже благословення.

Від імені членів Священного Синоду Української Православної Церкви,

Володимир,

Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української

Православної Церкви

ЗВЕРНЕННЯ СВЯЩЕННОГО СИНОДУ УПЦ ІЗ ПРИВОДУ ПРОЕКТУ ЗАКОНУ

«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії дискримінації в Україні»

Президенту України В. Ф. Януковичу

Прем’єр-міністру України М. Я. Азарову

Голові Верховної Ради України В. В. Рибаку

19 лютого 2013 р. Кабінет Міністрів України зареєстрував у Верховній Раді України проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії дискримінації в Україні» (№ 2342). Законопроектом пропонується внести зміни до таких нормативно-правових актів, як Кодекс законів про працю України, Кримінальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс Укра-їни, Закон України «Про Уповноваже-ного Верховної Ради України з прав людини» та Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Запропоновані зміни розроб-лено за результатами засідань Коорди-наційного центру з виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Сою-зом візового режиму для України.

Запропоновані Урядом зміни до нормативно-правових актів України викликали занепокоєння в середовищі вірних Української Православної Церкви з таких причин.

1. Законопроект № 2342 вперше на законодавчому рівні вводить поняття «сексуальна орієнтація». Передбача-ється, що Кодекс законів про працю України має тепер гарантувати «рів-ність трудових прав усіх громадян незалежно від… сексуальної орієнта-ції».

Поняття «сексуальна орієнтація» передбачає повну рівність різних форм

людської сексуальності. Зокрема, так звана «гомосексуальна орієнтація» визнається такою ж законною та допус-тимою, як і природний потяг людини до осіб протилежної статі. Для Православ-ної Церкви такий погляд на гомосексу-алізм є неприйнятним. Святе Письмо та вчення Церкви розцінюють гомосексу-альні статеві зв’язки як гріховне спо-творення Богом даної людської при-роди й піддають такі зв’язки однознач-ному осуду. В Основах соціальної кон-цепції Української Православної Церкви чітко зазначено, що наша Церква «вважає гомосексуалізм гріхов-ним ушкодженням людської природи, яке долається через духовне нама-гання, що веде до зцілення й особистіс-ного зростання людини» (Розділ XII, 9).

Наша Церква підтримує Державу в її намаганні запобігти можливій дискри-мінації людей за будь-якими ознаками. Але при цьому Українська Православна Церква наполягає на тому, «що особи, які пропагують гомосексуальний спосіб життя, не повинні бути допущені до викладацької, виховної та іншої роботи серед дітей та молоді, а також займати керівне становище в армії та виправ-них установах» (Основи соціальної концепції УПЦ. Розділ XII, 9).

2. Законопроект № 2342 суттєво розширює обсяг поняття «дискриміна-ція», а також вводить поняття «оголо-шений намір про дискримінацію». У нині діючій редакції Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (№ 5207–17) під дискримінацією розуміються рішення, дії або бездіяльність, які «уне-можливлюють визнання і реалізацію на рівних підставах прав і свобод людини

та громадянина». В новій редакції Закону дискримінація визначена як ситуація, в якій особа та/або група осіб за їхніми певними ознаками «зазнала, зазнає або може зазнати обмеження у будь-якій формі».

«Оголошений намір про дискриміна-цію» законопроект визначає як «публічні дії, спрямовані на розголо-шення бажання поводитись з особою та/або групою осіб за їх певними озна-ками менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб».

Ці визначення не є чіткими і тому дають змогу для їхнього вкрай широ-кого тлумачення. Під розширене тлума-чення поняття «дискримінація» може тепер підпасти й позиція нашої Церкви, викладена в її офіційних документах, зокрема в Основах соціальної концеп-ції. Введення в дію запропонованого законопроекту створить загрозу для вільної проповіді Церквою християн-ських моральних норм та дасть дер-жавним органам підстави обмежувати Церкву в її протидії аморальному спо-собу життя.

3. У пояснювальній записці до зако-нопроекту № 2342 за підписом Міні-стра юстиції України О. В. Лавриновича вказано, що цей проект «не потребує проведення громадського обгово-рення». Однак, як видно з наведеного вище, запропонований законопроект має особливе суспільне значення. Він торкається питання про права та обов’язки громадян. Відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 996 від 3 листопада 2010 р. «Про забезпечення участі громад-ськості у формуванні та реалізації дер-жавної політики» та пунктів 1–2 § 42

Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою № 950 від 18 липня 2007 р., нормативні акти, що мають важливе суспільне значення і стосуються прав та обов’язків громадян, підлягають громадському обговоренню. Зокрема, нині діючий Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (№ 5207–17), прийнятий Верховною Радою України 2012 р., проходив громадське обгово-рення, в результаті якого було сформу-льовано ряд зауважень та пропозицій до тексту Закону. Вважаємо, що усі можливі зміни до цього Закону мають проходити громадське обговорення.

Українська Православна Церква вважає, що запобігання дискримінації громадян за будь-якими ознаками має бути пріоритетним завданням Уряду України. Але при цьому наша Держава має також стояти на захисті суспільної моралі й сімейних цінностей. Запрова-дження в Україні міжнародних стан-дартів і рекомендацій у сфері захисту прав та свобод людини і громадянина в жодному разі не може відбуватися за рахунок відмови від традиційних хрис-тиянських моральних норм.

Від імені Української Православної Церкви просимо вас не допустити при-йняття законопроекту № 2342 та посприяти у знятті його з розгляду Вер-ховною Радою України.

Від імені членів Священного Синоду Української Православної Церкви,

Володимир, Митрополит Київський і всієї України,

Предстоятель Української Православної Церкви

№ 6 (328), березень 20138 православнагазетаІСТОрІЯ ЦерКВИ

ІМПЕРАТОР КОСТЯНТИН: ШЛЯХ ДО ВІРИ2013 р. виповнюється 1700

років із часу підписання Мілан-ського едикту. Він дозволив християнам відкрито сповіду-вати свою віру. Церква, яку до того побивали камінням, здо-була волю. Із цим фактом ми завжди пов’язуємо особистість імператора Костянтина. Про нього склали багато хвалебних епітетів: «визволитель хрис-тиян», «рівноапостольний свя-тий», «покровитель Церкви». Але за його іконописним обра-зом і житієм стоїть доля живої людини зі своїми при-страстями, сумнівами й помил-ками.

Римська імперія за часів імператора Діоклетіана трі-щала по швах. Величезна тери-торія й різноманітність народів, які її населяли, унеможливлю-вали одноосібне правління імператора. Щоб контролювати ситуацію, Діоклетіан запрова-див систему тетрархії — спіль-ного правління чотирьох кеса-рів. Старший із них носив титул августа. Цей прийом, до речі, придумали задовго до Діокле-тіана, і він завжди виправдову-вав себе у складних ситуаціях. Але в нього був і зворотний бік — кожен кесар праг стати августом. Для того щоб збе-регти крихкий мир між кеса-рями й убезпечити імперію від переворотів, ввели систему «почесних заручників». Спад-коємець кожного з кесарів виховувався при дворі іншого співправителя. І саме через таку систему правління герой нашої розповіді став учасни-ком надзвичайних подій.

ВТЕЧА ВІД «ЗВІРА»Коли Констанцій Хлор став

кесарем Британії та Галлії, його малолітнього сина Діоклетіан взяв до свого найближчого ото-чення. Становище Костянтина при дворі августа біограф май-бутнього великого імператора згодом порівняє з життям Мой-сея в палаці фараона. Упродовж 12 років Костянтин виховувався разом з іншими знатними юна-ками. Він добре засвоїть атмос-феру двору, зрозуміє, що далеко не кожну думку можна вислов-лювати, опанує військову справу й верхову їзду. Саме вміння добре триматися в сідлі потім урятує йому життя.

Здоров’я й вік нагадали Кон-’я й вік нагадали Кон-я й вік нагадали Кон-станцію про тимчасовість зем-

ного життя, і він написав листа Галерію, який на той момент був августом. У посланні він слізно просив відпустити до нього сина, аби втішитися перед відходом у вічність. Фор-мального приводу відмовити не було. Галерій прочитав листа, однак остаточну відповідь обі-цяв дати вранці. Костянтин же знав, хто такий Галерій. Ритор Лактанцій, який писав про цю людину, навіть не називає її імені. Для нього Галерій — «звір», грубіян, жорстока людина, тиран, перед яким тремтіли слуги і якого ненави-діли солдати. Вранці Галерію доповіли, що Костянтина немає в палаці. Це означало, що він уже 15 годин у дорозі. Люті «звіра» не було меж.

Щоб урятуватися від погоні, Костянтин міняв знесиленого коня на кожній станції, а решту коней калічив, перерізуючи їм сухожилля. Він проскакав кілька тисяч кілометрів, почавши шлях біля Босфору й закінчивши його на березі Ла-Маншу. Стомлений і запо-рошений, але живий і неушко-джений, він постав перед своїм батьком. Є передання про те, що Костянтин застав батька на смертному одрі. Насправді вони були разом ще цілий рік.

Це достатній термін для того, щоб батько зміг передати синові накопичений досвід і поділитися надіями на май-бутнє великої імперії.

КЕСАРСтавши кесарем Заходу, Кос-

тянтин мимоволі опинився в числі тих, хто повсякчас був змушений підтверджувати своє право на владу. Він потрапив у світ, де постійно виникали й розпадалися політичні альянси, відбувалися двірські перево-роти, розподілялися сфери впливу. Але крім політичних мотивів з’явився ще один — релігійний. За віру у древніх богів і раніше проливалося багато крові, одначе тепер з’явився новий вододіл. Він пройшов між тими, хто вірував в Іісуса Христа, й тими, хто вва-жав віру в Нього небезпечною єрессю. Ця межа мала ще й гео-графічне вираження. У захід-них областях імперії ще за часів Костянтинового батька до християн ставилися цілком тер-пимо. Констанцій Хлор деяким християнам довірив важливі державні пости. На сході все було інакше.

У Християнській Церкві кесар Галерій вбачав небез-печну організацію, яка вельми

була схожа на державу в дер-жаві. «Звір» нюхом відчував ворога, але, для того щоб його визнали таким інші правителі, потрібен був особливий при-йом. І Галерій його знайшов. Він переконав Діоклетіана в тому, що ті, хто не поклоняється імператорові як божеству, є державними зрадниками. А християни імператорові як богу вклонятися не бажали…

У східній частині імперії роз-почалися жорстокі гоніння на християн. Коли лють гонителів ущухала, в хід ішла бюрократія — кожний громадянин повинен був мати при собі письмове свідоцтво про те, що він приніс жертву офіційно визнаним богам. Під час амністій із в’язниць випускали тільки тих, хто погоджувався кинути жменю ладану на розжарене вугілля перед зображенням імператора. Саме до цього періоду належать так схожі між собою житія мучеників. Костян-тин спостерігав усю цю неспра-ведливість, ще живучи при дворі Діоклетіана. Та попереду на нього чекала подія, яка від звичайного співчуття до хрис-тиян підштовхнула його зро-бити усвідомлений вибір віри.

ЦИМ ПЕРЕМОЖЕШЗа свідченням Євсевія, єпис-

копа Кесарійського, сам Кос-тянтин часто розповідав істо-рію про те, за яких обставинах він звернув свій погляд до християнства. Це відбулося, швидше за все, у Британії, під час його походу з Йорка на пів-день. Одного разу, пополудні, Костянтин побачив на небі хреста, на якому сяяв напис: «Цим переможеш». Свідками чуда були всі, хто супроводжу-вав імператора. Ще Костянтин стверджував, що наступної ночі Сам Христос явився йому уві сні й велів узяти християнський символ собі за емблему. Вранці Костянтин наказав виготовити цей герб і нанести на прапори й щити всього війська.

ДОРОГА В РИМУ це місто, як відомо, ведуть

усі дороги, але шлях Костян-тина в Рим мав складну траєк-торію й ще більш заплутані мотиви, які приваблювали його до стародавньої столиці. Офі-ційним приводом для походу Костянтина на Рим на самому початку його правління став

переворот, у результаті якого на місці скинутого Галерія опи-нився Максенцій. Армія Костян-тина настільки швидко пересу-валася, що захисники Італії були геть розгублені. Маючи маневрову армію, яка була в півтора раза меншою, ніж у Максенція, Костянтин опинився коло Рима набагато раніше, ніж його там могли очікувати. Вирі-шальна битва відбулася біля Червоних скель, що за дев’ять миль від столиці. Кіннота Мак-сенція стала хаотично відсту-пати, і юрмище війська повністю заполонило Мульвіїв міст, не розрахований на таку вагу, — той завалився разом із Максенцієм та більшістю його війська. Згодом з’явилася легенда, за якою Максенцій нібито влаштував пастку Кос-тянтину, в яку сам же й потра-пив. Так це чи ні, але тіло Мак-сенція потім витягли з води — він потонув під вагою збруї. Шлях Костянтина до Рима був сповнений знаків згори і чудес-них збігів. Проте сам Рим при-йняв нового імператора нео-днозначно.

КОСТЯНТИН І РИМУ перший свій приїзд Кос-

тянтин пробув у Римі недовго — буквально кілька місяців. Імпе-раторові не вдалося розбур-хати його жителів — місто спало й бачило сни про своє велике минуле, воно зовсім не прагло жити сьогоденням. За наступні роки ситуація змінилася мало. На 20-му році свого правління Костянтин знову приїде у давню столицю. Спочатку він спричинить масове обурення городян тим, що відмовиться брати участь у торжествах, пов’язаних з язичеським жерт-’язаних з язичеським жерт-язаних з язичеським жерт-вопринесенням, а потім імпе-раторові докладуть, що його статую закидали камінням, роз-бивши їй голову. Реакцію будь-кого із попередників Костян-тина передбачити легко. Але цей правитель лише обернув усе на жарт. Він обмацав свою голову й сказав: «Я цього якось і не помітив». Перевиховати жителів Рима Костянтину так і не вдалося.

МІЛАНСЬКИЙ ЕДИКТЗ моменту створення цього

документа минуло рівно 17 століть і про нього склалася думка як про акт, який зробив християнство якщо не панів-

Тріумфальна процесія. РимМучеництво християн на арені

«Перший Нікейський Вселенський Собор». Василь Суриков

№ 6 (328), березень 2013 9православнагазета ІСТОрІЯ ЦерКВИ

ною, то державною релігією. Це не зовсім так. У його тексті були такі слова: «Вважаючи, що треба розуму й волі кожного надати право шанувати боже-ственні предмети, повеліли ми й християнам вірувати згідно з обраною ними релігією». Тож із християнства усього лише зняли заборону, зрівнявши його з правами інших віроспо-відань. Мине ще ціле десяти-річчя, перш ніж ця постанова набуде чинності на території всієї імперії.

При всій лояльності до хрис-тиян і безлічі чудес, свідком яких став Костянтин, сам він вступати до лав християн не поспішав. Він усе зволікав з тим, щоб прийняти Хрещення, а отже, не міг брати участі і в інших церковних таїнствах. Із чим це було пов’язано� Мож-’язано� Мож-язано� Мож-ливо, імператор вважав, що не має права називатися христия-нином, оскільки йому як прави-телеві треба буде ще не раз закривавити руки. А можливо, у цьому був обережний розраху-нок політика, який при всьому розмаїтті релігій не хотів жод-ній із них віддавати перевагу.

Заради правди треба ска-зати, що симпатії імператора до християнства все-таки впли-нули на його підданих. Хтось приймав Хрещення заради спасіння, а хтось — заради про-сування службовими придвор-ними щаблями. Узаконивши Християнську Церкву, Костян-тин царським жестом відчинив її ворота для всіх. Через них ринув потік людей, і, звісно ж, не всі йшли з чистими намі-рами.

СПІР У НІКЕЇВ особистості олександрій-

ського священика Арія не було нічого особливого, так само як і в єресі, що її він став поширю-вати. Хибні думки про природу Боголюдини Іісуса Христа з’являлися і до, і після Арія. Однак аріанство показало, що Церква, яка тільки-но вийшла з катакомб, не має одностайних формулювань свого віров-чення.

Є визначення догматів як богоодкровенних істин. Дехто вважає, що це готові богослов-ські формулювання, дані згори. Але це не зовсім так. Догмати виникли як вимушена міра для відділення правди від хиб та помилок. Догмати — це гостро-кіл, яким Церква відгородила правильні формулювання про Бога. І, щоб витесати цей гострокіл, отці Церкви часто трудилися до кривавого поту.

Аріанство збурило всю імпе-рію, і Костянтин не міг залиша-тися осторонь. Він запросив усіх єпископів у Нікею (перед-містя Константинополя) та запропонував їм сформулю-вати правильні постулати. Витрати на проїзд і прожи-вання єпископів імператор оплатив зі скарбниці. У цар-ському палаці зібралися 318 архієреїв. Це була дуже незви-чайна публіка. Знесилені сиво-чолі старці, багато з яких мали каліцтва. У когось були відсі-чені руки, хтось осліплений на одне око, а дехто не міг пере-суватися. Кожен із них свого часу постраждав за Христа. Хтось із них нещодавно повер-нувся з ув’язнення. Згодом один з учасників Собору так описував свої враження: «Я вільно пройшов поруч із імпе-раторською вартою і, на моє превелике здивування, мене не схопили!». Так незвично було христолюбцеві привселюдно

сповідувати віру в Єдиного Бога. Учорашні вороги держави сьогодні були особистими гос-тями імператора.

Зазвичай люди збираються разом, щоб знайти формулю-вання, яке б задовольняло всіх. На І Вселенському Соборі все було навпаки. Отці Собору шукали формулювання, під яким не змогли б підписатися аріанці. Для цього спершу треба було домовитися про імена й терміни. І саме тут була притичина. За влучним висло-вом одного з отців Церкви, христологічні спори IV ст. часто нагадували бій серед ночі, в пітьмі якої не завжди було зро-зуміло, кого й за що били.

Імператор Костянтин брав активну участь у дебатах Собору. Серед багатоголосся промовців він почув досі неві-домий термін. Бога Сина визна-чали «ЄДИНОСУЩНИМ» Богові Отцю. Костянтин ухопився за це слово й запропонував увести його у визначення Собору. Арі-анці відмовилися підписати це визначення — мети було досяг-

нуто. Так народився «Символ віри». Це не молитва, бо у «Символі» немає звертання до Бога. Це — пароль, за яким від-тепер кожний християнин міг упізнати свого.

МАТИУ життєписі цариці Єлени

багато «білих плям». Ми зна-ємо, що вона стала першою дружиною імператора Кон-станція Хлора. Цей шлюб був загадкою для істориків, які складали біографію Костян-тина. Та й з плином часу ясності в цьому питанні не додалося. Більшість дослідників схиля-ється до того, що Констанцій уперше побачив майбутню дружину на заїжджому дворі. Дівчина допомагала батькові приймати подорожан. Згодом, заради нового династичного шлюбу, Констанцій покинув Єлену, бо вона була занадто низького походження як для дружини кесаря. Єлені дове-лося піти з палацу. Втішало юну дружину лише те, що її вигнання не позначилося на правах сина

— він залишився спадкоємцем. Костянтин же благоговів

перед матір’ю. Таке ставлення не часто зустрінеш в історії правителів. Коли Костянтин став одноосібним правителем Візантії, він одразу ж подару-вав Єлені титул августи й нака-зав чеканити монети з її зобра-женням. Та, якої цуралися як дочки трактирника, стала рад-ницею найбільшого імпера-тора.

Близько 320 р. Єлена виру-шила на Святу Землю. За цим паломництвом стояв імпер-ський задум матері й сина. Животворящий Хрест Господ-ній, відблиск якого Костянтин бачив на небі, мав стати знаме-ном нової християнської дер-жави. Після ретельних пошуків Хрест таки знайшли, і лежав він неподалік від самої Голгофи. Стараннями Єлени над пече-рою Воскресіння в Єрусалимі й над печерою Різдва у Віфлеємі збудували перші храми. Єлена привезла зі Святої Землі не тільки Хрест. Їй вдалося знайти поховальну плащаницю Гос-пода, терновий вінець, малечі пелени Спасителя та інші релік-вії.

КРИЗАЯкщо стосунки імператора з

його матір’ю гідні усіляких похвал, то про особисте життя Костянтина цього сказати не можна. За багатоженство він заплатив високу ціну. Його старшого сина Кріспа, якого імператор бачив своїм спадко-ємцем на троні, обмовила Фауста — одна із дружин Кос-тянтина. Між батьком і сином пролягла прірва. Обвинува-чення у змові були настільки неймовірними, що після одного-єдиного допиту імпе-ратор вислав Кріспа з Рима (це відбувалося у старій столиці). Ситуація погіршувалася ще й тим, що тепер порозумітися було неможливо. Кріспа ув’язнили, а на імператора продовжували тиснути все нові, нібито незаперечні докази його провини. В один момент потьмарення стало таким сильним, що імператор підписав синові смертний вирок…

Недоброзичливці встигли порівняти його з Нероном, Бру-том, Іудою, але набагато страш-нішим для Костянтина стало усвідомлення непоправності фатальної помилки. Провали-лися плани на майбутнє, не допомогла й страта самої

Фаусти. Тепер саме її діти ста-вали спадкоємцями трону. У той страшний рік Костянтин виїхав з Рима. Місто жорстоко помсти-лося своєму реформаторові.

У розпачі Костянтин кида-ється до язичеських жерців. Ті відповідають, що такий гріх боги не прощають. Тоді імпера-тор кається перед християн-ським єпископом і отримує прощення. . . Так вчення про Всепрощаючого Христа стало для Костянтина не лише док-триною — відтепер воно уві-йшло в його особисте життя. Покаяння повернуло його до діяльності, але повертатися в Рим Костянтин уже не бажав.

НОВИЙ РИМДушевні поривання Костян-

тина співпали з необхідністю перенести столицю на схід імперії. Про це мріяли ще попередники імператора. Олександрія була дуже далеко на півдні, Антіохія — у не вельми зручному місці, гавань старовинної Трої була замалою. Саме тому Костянтин засновує місто на березі Босфору. Досі там було невелике селище Візантій. Хто володів Візантієм, володів і протокою, що з’єднує два моря і розділяє дві частини світу. Імператор дав місту своє ім’я. На землі Константинополя не було збудовано жодного язичницького храму. Для хрис-тиян, які ще вчора були гнані, це місто здалося раєм. Наші предки-слов’яни потім шано-’яни потім шано-яни потім шано-бливо називатимуть його Цар-городом. 11 травня 330 р. Кон-стантинополь освятили. Хрис-тиянська Церква на той момент не мала досвіду освячення міст, тому церемоніал придумали тут і тут же вперше застосували. Дуже багато чого в історії люд-ства вперше відбулося саме тут. Константинополь на віки став законодавцем архітектури, юриспруденції, богослов’я і наук.

ЩАСТЯСвяткування на честь

30-ліття царювання Костян-тина стало зримим підсумком його правління. Єпископ Євсе-вій, який став біографом імпе-ратора, на урочистостях виго-лосив знамените похвальне слово. Він же потім написав, що імператор майже до самої смерті особливо нічим не хво-рів. Одначе, відчувши набли-ження недуги, Костянтин усе ж вирішив полікуватися гаря-чими ваннами. На той час йому було 62 роки. Він прибув до Єленополя — міста, названого на честь його матері. Під час молитви в церкві на честь свя-тих мучеників він зрозумів, що вже недовго йому жити, й вирі-шив прийняти Хрещення. У такій ситуації це Таїнство вже не могло бути витлумачене як політичний акт. Із погляду світу воно вже не могло ні допо-могти, ні нашкодити правите-леві. Мабуть, саме ця обста-вина найкраще вказує на те, до чого ж насправді завжди схи-лялося серце імператора Кос-тянтина.

Після Таїнства він повер-нувся до себе в білій хрестиль-ній одежі, ліг на постіль, з якої вже не підводився. З цієї миті Костянтин уже жодного разу не надягне імператорську мантію. До нього по черзі приходили придворні й близькі, щоб попрощатися, й усім він повто-рював, що лише зараз знайшов справжнє щастя.

Олександр Ворсін

Святі всіх Соборів

Місце проведення Першого Вселенського Собору

10 № 6 (328), березень 2013православна

газетаБОГОС ЛУжІннЯ

РАДУЙСЯ, АДАМОВЕ ПОКЛИКАННЯ: З ТОБОЮ ГОСПОДЬ7 квітня (25 березня за ст. cт.) Православна Церква

святкує одне з найдавніших двунадесятих свят — Бла-говіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії. Саме так він називається зараз у Мінеї — особливій богослужбовій книзі, в якій міс-тяться піснеспіви на кожний день року, приурочені до неперехідних свят (тобто таких, які прив’язані до конкретного календарного дня) і днів пам’яті святих.

Однак така назва цього свята склалася лише в VII ст., а в давнину існували різні його наймену-вання: у Східній Церкві він називався ἡμέρα

ἀσπασμοῦ (День вітання), ἀγγελισμός (Сповіщення), ἡμέρα / ἑορτή τοῦ εὐαγγελισμοῦ (День / Свято Бла-говіщення), χαιρετισμός (Радісне вітання; від перших слів Ангельського вітання: χαῖρε, κέχαριτωμένη — радуйся, Благодатна (Лк. 1: 28)); у Західній Церкві він мав такі назви: annuntiatio angeli ad beatam Mariam Virginem (Благовіщення Ангела до Блаженної Діви Марії), Mariae salutatio (Привітання Марії), annuntiatio sanctae Mariae de conceptione (Благовіщення святій Марії про зачаття), annuntiatio Christi (Благовіщення про Христа), conceptio Christi (Зачаття Христа), initium redemptionis (Початок спокутування), festum incarnationis (Свято Втілення).

У сучасному богослужбовому уставі, прийнятому на сьогодні у грецьких і Руській Церквах, Благовіщення має один день передсвята й один день післясвята, в який святкується Собор Архангела Гавриїла. Цього року свято Благовіщення припадає на Неділю 3-тю Великого посту, Хрестопоклонну.

Гімнографія свята Благовіщення переважно нале-жить Феофану, митрополиту Нікейському, та преподоб-ному Іоанну Дамаскіну й відноситься до VIII ст., але кондак свята «Взбранной Воеводе. . .» був написаний преподобним Романом Солодкоспівцем у V ст.

Богослужбові тексти свята містять у собі розповідь про події Благовіщення, біблійні образи та сим-

воли, у яких передвіщалася й зображувалася Пресвята Діва. В них також викладаються догматичні істини таїнства Боговтілення. Так, у стихирах на «Господи, воззвах» ми чуємо: «Сове́т преве́чный открыва́я Тебе́, Отрокови́це, Гаврии́л предста́, Тебе́ лобза́я и веща́я: ра́дуйся, земле́ ненасе́янная; ра́дуйся, купино́ неопали́мая; ра́дуйся, глубино́ неудобозри́мая; ра́дуйся, мо́сте, к Небесе́м преводя́й, и ле́ствице высо́кая, ю́же Иа́ков ви́де; ра́дуйся, Боже́ственная ста́мно ма́нны; ра́дуйся, разреше́ние кля́твы; ра́дуйся, Ада́мово воззва́ние: с Тобо́ю Госпо́дь» (Раду передвіч ну відкриваючи Тобі, Отроковице, постав [перед Тобою] Гавриїл, Тебе вітаючи і сповіщаючи: радуйся, земле незасіяна; радуйся, неопалима купино; радуйся, глибино, недосяжна для зору; радуйся, міст, що приводить до Небес, і високі сходи, які бачив Яків; радуйся, Божественна посудина з манною; радуйся, позбавлення від прокляття; радуйся, Адамове покли-кання [до спасіння], з Тобою Господь).

Ця стихира вводить нас у домобудівництво спа-сіння людей, у подію, яка, за Священним Пере-

данням, передувала створенню людини — Передвічну раду Святої Трійці. Ця рада була незбагненною таєм-ницею, прихованою до призначеного Богом часу не тільки від людей, але й від ангелів. Проте, коли набли-зився час воплотитися Слову Божому і грішне людство змогло піднести в дар Богові Ту, Яка була гідна послу-жити справі спасіння людського роду і стати Матір’ю Сина Божого, — Архангел Гавриїл сповіщає Пресвятій Богородиці таємницю, про яку від вічних часів було замовчано (Рим. 14: 24). Вона знайшла благодать у Бога (Лк. 1: 30) і чудесним чином стане причиною спа-сіння всіх родів (Лк. 1: 48). Пресвята Богородиця порів-нюється із землею незасіяною — Вона залишилась Приснодівою як до народження Богонемовляти, так і після (пор.: Лк. 1: 27–35; Мф. 1: 25; Лк. 20: 28; Бут. 38: 8). Пресвята Діва порівнюється з неопалимою купи-ною, терновим кущем, який бачив Моїсей у пустелі (див.: Вих. 3: 2), бо ніщо нечисте не може увійти в повноту богоспілкування, і тому Діва Марія була пере-дочищена нашестям Святого Духа. Її утроба стає купи-ною неопалимою, що вмістила вогонь, який пожирає (Вих. 24: 17), Господа слави (1 Кор. 2: 8; Як. 2: 1). У сти-хирі Богородиця називається «глибиною, недосяжною для зору», оскільки таїнство втілення Бога Слова є таємницею, яка від віків прихована в Бозі (Єф. 3: 9) і не може бути повністю виражена словами чи осягнута розумом. Але завдяки саме цьому таїнству Богородиця стає «мостом, що приводить до Небес, і високими схо-дами, які бачив Яків» (пор.: Бут. 28: 12). Також Богоро-диця називається «Божественною посудиною з ман-ною» (пор.: Вих. 16, Ін. 6: 30–35), оскільки Сам Іісус Христос говорить про Себе як про хліб: Хліб Божий є Той, Хто сходить з неба і дає життя світові (Ін. 6: 33).

Останні рядки стихири говорять про мету Перед-вічної ради: «позбавлення від прокляття. . .

покликання Адама [до спасіння]» (пор.: Бут. 3: 17), зни-щується прокляття смерті, Адам (а в його особі й усе людство) отримує оновлення в Боголюдині.

Наступні дві стихири (перша з яких співається на літії, а друга — на стиховні), хоч і близькі за змістом,

але доповнюють одна одну й розкривають нам задум Передвічної ради, показують, яким чином було звер-шено домобудівництво нашого спасіння: «Да веселя́тся Небеса́, и ра́дуется земля́, и́бо Отцу́ Соприсносу́щный, Собезнача́льный и Сопресто́льный, щедро́тство прие́м и человеколю́бную ми́лость, Себе́ поста́ви во истоща́ние благоволе́нием и сове́том О́тчим и во утро́бу всели́ся Деви́чу, предочище́нную Ду́хом. О, чудесе́! Бог в челове́цех, Невмести́мый в ложесна́х, Безле́тный в ле́то, и е́же пресла́внее, я́ко и зача́тие безсе́менно, и истоща́ние несказа́нно, и та́инство ели́ко. Бог бо истощава́ется, и воплоща́ется, и зи́ждется, А́нгелу к Чи́стей зача́тие глаго́лавшу: ра́дуйся, Обра́дованная, Госпо́дь с Тобо́ю, име́яй ве́лию ми́лость» (Нехай веселяться небеса і радіє земля, оскільки [Син], такий же Вічний, Безначальний і рівний за славою Отцю, сповнений співчуття та людинолюб-ної милості, з благої волі Отця Себе добровільно ума-ляє і вселяється в очищену Святим Духом утробу Діви. О чудо! Бог стає людиною, Невмістимий [уміщається] в утробі, Вічний — у часі, і, що ще дивніше — зачаття без сімені, умалення невимовне і велике таїнство! Адже Бог умалює Себе, втілюється і стає [людиною] в той момент, коли Ангел говорить до Пречистої: «Радуйся, Обрадувана, Господь з Тобою, бо має велику милість»).

«Днесь ра́дость благове́щения, де́вственное торжество́, ни́жняя с Вы́шними совокупля́ются. Ада́м обновля́ется, и Е́ва пе́рвыя печа́ли свобожда́ется, и сень на́шего существа́, обоже́нием прие́мшаго смеше́ние, Це́рковь Бо́жия бысть. О, та́инство! О́браз истоща́ния неве́дом, бога́тство бла́гости несказа́нно: А́нгел слу́жит чудеси́, Деви́ча утро́ба Сы́на прие́млет, Дух Святы́й низпосыла́ется, Оте́ц свы́ше благоволи́т, и измене́ние о́бщим твори́тся сове́том, в не́мже и и́мже спа́сшеся, вку́пе с Гаврии́лом к Де́ве возопии́м: ра́дуйся, Обра́дованная, из Нея́же спасе́ние � Христо́с Бог наш, е́же по нам прие́м естество́, к Себе́ возведе́. Того́ моли́ спасти́ся душа́м на́шим» (Сьогодні радість благої звістки, торжество дівоцтва, земні з небесними поєднуються. Адам (старозавітна людина) оновлю-ється, Єва від колишньої печалі звільняється, і сінь (скинія, храм) нашого єства стала Церквою Божою завдяки обоженню від Того, Хто з’єднався. О таїнство! Спосіб умалення невідомий, багатство благості неви-мовне: Ангел служить чуду, утроба Діви приймає Сина [Божого], Святий Дух посилається [Отцем], Отець з Неба благоволить, і [таким чином] звершується змі-нення за спільною згодою, завдяки якому та за допо-могою якого ми спасаємось. Разом з Гавриїлом до Діви гукаймо: «Радуйся, Обрадувана, через Яку [прийшло] спасіння — Христос Бог наш, прийнявши нашу природу, звів її до Себе (обожив). Його моли, щоб спаслися душі наші).

Обидві наведені вище стихири розповідають про радість Благовіщення, що торкнулася як «ниж-

ніх» — земних, Церкви земної, так і «вишніх» — Церкви Небесної, бо відбувається велика таємниця спасіння людини: «Отцу́ Соприсносу́щный, Собезнача́льный и Со пре сто́ль ный» (тобто рівний за достоїнством) Син Бо жий добровільно умаляє (або принижує) Сам Себе і стає Тим, ким не був — людиною. Сам термін «истоща́ние», або «умалення» (від грец. Κένωσις — кеносис), використовується ще апостолом Павлом (див.: Флп. 2: 7), коли він пише про добровільне ума-лення Христом Своєї Божественної гідності та при-йняття «зрака» (образа) раба, тобто людської природи. І таким чином Бог стає людиною, а людина оновлю-ється.

Христове самоприниження — найпрекрасніший прояв любові Творця до Свого творіння (див.: 1 Ін. 4: 10). Коли Христос прийшов у грішний світ, Він не мав багатств і слави (див.: 2 Кор. 8: 9), зазнав насмішок, спокус і страждань (див.: Євр. 4: 15, 5: 7–8), терпів муки

за людським єством (див.: Лк. 4: 2), був у всьому подіб-ний до людини, крім гріха (див.: Євр. 4: 16), навіть піз-нав богопокинутість (див.: Мф. 27: 46), був засуджений, як злочинець, перетерпів смерть і поховання (див.: Мф. 27: 60), взявши на Себе наші гріхи (див.: 1 Пет. 2: 24) і відновивши людську природу для оновленого життя з Богом (див.: Рим. 6: 3 ).

Так і християни, бажаючи жити за Євангелієм, зріка-ються себе й несуть хрест свій з радістю (див.: Лк. 9: 23), не принаджуючись благами світу цього, приві-леями, багатством, задоволеннями.

Ось як характеризує кеносис диякон Андрій Кураєв: «Кеносис — це Могутність, що переси-

лила Саму Себе. Як педагогу для розмови з дітьми треба применшити себе, заговорити їхніми словами й óбразами, так і Богу, щоб навчити людей, треба при-меншити Себе. Щоб звести людей горі — Богу треба спуститися до людей долу. Щоб це зведення було не наслідком страху, який підкоряється незбагненному диву, Бог приходить “в образі раба”. Він міг би вразити людей каскадом чудес. Але тоді люди не зможуть при-нести Творцю найбільший дар. Той, який Він і чекає від нас: дар любові, народженої у вільному серці».

Але справа спасіння людини не могла зверши-тися лише з благої волі Творця. Для цього була

необхідна згода й участь самої людини. У своєму тлу-маченні на Євангеліє від Луки святитель Феофілакт Болгарський говорить про Діву Марію та Її роль у домобудівництві спасіння: «Втілення було не тільки справою Отця, Його Сили та Його Духа, але також справою волі й віри Пресвятої Діви. Без згоди Непо-рочної, без сприяння Її віри цей план залишився б нездійсненим так само, як і без дії Самих трьох Осіб Божественної Трійці. Лише після того, як Бог наставив і переконав Святу Діву, Він приймає Її як Матір і отри-мує від Неї плоть, яку Вона Йому з радістю дає. Як Він воплотився добровільно, так само Він хотів, щоб і Його Матір народила Його вільно і зі Своєї доброї волі». Своєю покірністю і згодою, на думку святителя Афана-сія Великого, Діва Марія висловила Своє визнання віри. Він порівнює Її зі скрижалями, «на якій Писець пише, що завгодно Йому. Господь усіх нехай пише і творить, що хоче». На думку святителя Іринея Ліон-ського, Благовіщення — це перший акт домобудівниц-тва спасіння, в якому послух Діви Марії урівноважує непослух Єви, а Сама Марія стає «новою Євою», через Яку людство отримує спасіння. Блаженний Ієронім висловив цю думку у стислій формулі: «Смерть — через Єву, життя — через Марію».

Таємниче зачаття Дівою Марією, за вченням Пра-вославної Церкви, є великою таємницею благо-

честя: в ньому людство принесло в дар Богу найчис-тіше його створіння — Діву, гідну стати Матір’ю Сина Божого, а Бог, прийнявши дар, відповів на нього даром благодаті Святого Духа, і, таким чином, «сінь нашого єства» (тобто людська природа) поєдналася з приро-дою Божою в особі Слова Божого, і Діва Марія стає «Церквою Божою», Храмом, який зміг вмістити Невміс-тимого Бога.

«Е́же от ве́ка та́инство открыва́ется днесь, и Сын Бо́жий Сын челове́чь быва́ет: да, ху́ждшее восприе́м, пода́ст ми лу́чшее. Солга́ся дре́вле Ада́м, и бог, возжеле́в бы́ти, не бысть: Челове́к быва́ет Бог, да бо́га Ада́ма соде́лает. Да весели́тся тварь, да ликовству́ет естество́, я́ко Арха́нгел Де́ве со стра́хом предстои́т и � е́же ра́дуйся � прино́сит, печа́ли сопроти́вное. За милосе́рдие ми́лости вочелове́чивыйся, Бо́же наш, сла́ва Тебе́» (Сьогодні одвічна таємниця відкривається, і Син Божий стає Сином людським, щоб, прийнявши гірше, дати мені краще. Було ошукано Адама в дав-нину, і, захотівши стати богом, [він] не став ним. Бог стає людиною, щоб богом зробити Адама. Нехай радіє творіння, нехай тріумфує єство, Архангел бо перед Дівою зі страхом стоїть і вітання: «Радуйся!» — прино-сить Їй, замість печалі. Боже наш, Який з милосердної ласки Своєї став людиною, слава Тобі!).

Ця стихира є своєрідною квінтесенцією всього богослужіння, оскільки описує всі перелічені

вище події Благовіщення та Боговтілення, і, разом з тим, додає формулу: «ху́ждшее восприе́м, пода́ст ми лу́чшее». Цю формулу було виведено святителем Гри-горієм Богословом у його слові на Великдень: «Прине-сімо ж дари Потерпілому за нас і Воскреслому... при-несімо самих себе — надбання найдорогоцінніше перед Богом і Йому найбільш близьке, повернімо Óбразу створене за образом, пізнаймо свою гідність, вшануймо Першообраз, зрозуміймо силу таїнства й те, за кого Христос помер. Станьмо подібними до Христа, бо й Христос став подібним до нас, і станьмо богами заради Нього, бо й Він став людиною заради нас. Він добровільно прийняв найгірше, щоб дати найкраще; зубожів, щоб нам збагатитися Його вбогістю; прийняв образ раба, щоб нам отримати свободу; зійшов долу, щоб нам піднестися горі; зазнав спокуси, щоб нам перемогти; зазнав безслав’я, щоб нас прославити; помер, щоб спасти; вознісся, щоб покликати до Себе тих, хто лежить долу в гріховному падінні».

Підготував Максим Мудрак

Благ

овіщ

ення

. XI с

т. М

озаї

ка. К

иїв,

Соф

ійсь

кий

собо

р

11 № 6 (328), березень 2013православнагазета зАПИТАннЯ—ВІДПОВІДь

ПАПА ТА ПАТРІАРХ: У ЧОМУ ВІДМІННІСТЬ?

Протягом декількох тижнів увага провідних світових засобів масової інформації була прикута до Ватикану. Спочатку несподівана відмова від влади папи Бенедикта XVI, а потім обрання його наступника — папи Фран-циска — викликало сотні коментарів. При цьому дуже рідко можна було зустріти по-справжньому кваліфікований аналіз подій, що відбуваються.

Одне з питань, що на них ніяк не могли

переконливо відпо-вісти журналісти, звучить досить про-сто: а чим папа від-різняється від патріарха� Чим від-різняється вища влада в Католиць-кій Церкві від вищої влади в Церквах Православних� «Церковна православна газета» звернулася за коментарем до проректора Київської духовної академії з науково-богословської роботи, канди-дата богослов’я, кандидата історичних наук, професора ВОЛОДИМИРА БУРЕГИ, який зазначив найважливіші з цих відмінностей.

ВІДМІННІСТЬ ПЕРША: ВСЕСВІТНЯ ВЛАДА

Католицька Церква є всесвітньою. Усередині католицтва не може бути автокефальних Церков у нашому розу-мінні. Тому і влада папи є всесвітньою. Його владі підпорядковані всі націо-нальні Католицькі Церкви світу.

Православна Церква влаштована зовсім по-іншому. Вона існує як сім’я Помісних Церков. Усі Помісні Церкви рівні між собою і можуть самостійно вирішувати всі питання свого внутріш-нього життя. Кожна Церква має свого Предстоятеля (Патріарха, Митрополита або Архієпископа), влада якого обме-жена кордонами його Помісної Церкви. Ніхто із православних патріархів не може поширювати свою владу на тери-торію іншої Помісної Церкви.

ВІДМІННІСТЬ ДРУГА: АБСОЛЮТНА ВЛАДА

На думку католиків, папа володіє не тільки всесвітньою, але ще й необмеже-ною владою. Простіше кажучи, в Като-

лицькій Церкві немає такої інстанції, яка могла б судити папу. Він нікому непід-судний.

У Православ’ї ж Предстоятель будь-якої Помісної Церкви підсудний Собору єпископів цієї Церкви. Наприклад, згідно зі статутом Руської Православної Церкви право суду над Патріархом Московським і всієї Русі належить Архієрейському Собору. Так що жоден Патріарх не може мати абсолютну владу не тільки у Все-ленській Церкві, але навіть у межах своєї власної Помісної Церкви.

ВІДМІННІСТЬ ТРЕТЯ: БЕЗПОМИЛКОВЕ УЧИТЕЛЬСТВО

З погляду Католицької Церкви папа володіє безпомилковістю в питаннях віри й моралі. Це означає, що в тому разі коли папа, звертаючись до всієї Като-лицької Церкви, приписує будь-яке вчення відносно віри й моральності як загальнообов’язкове, він не може поми-литися. Таким чином, папа сам по собі (а

не за згодою Церкви) може проголошу-вати нові догмати.

У Православній Церкві жоден Патрі-арх, ні за яких обставин, не володіє такою «безпомилковістю». На право-славному Сході зберігачем віроучи-тельного Передання завжди вважалися Вселенські Собори. Саме на Вселен-ських Соборах формулювалися догмати, обов’язкові для всіх членів Церкви.

Для католиків же Вселенським є тільки той Собор, який скликаний папою. Якщо Собор не був санкціонований папою, то папа, принаймні, повинен затвердити його рішення. В іншому разі Собор вважається незаконним. Таким чином, у католицькій традиції Вселенські Собори фактично підпорядковані пап-ській владі.

ВІДМІННІСТЬ ЧЕТВЕРТА: СВІТСЬКА ВЛАДА

Папа є не тільки главою Католицької Церкви, але й главою суверенного міста-держави Ватикан. Ця держава знахо-диться в центрі Рима й охоплює площу в 44 гектари. На цій території розташова-ний храмово-палацовий комплекс, домі-нантою якого є собор святого Петра. Саме тут знаходяться офіційна резиденція папи, а також центральні установи Като-лицької Церкви. Ватикан — це крихітна держава, на території якої постійно про-живає менше тисячі осіб. Але все-таки вона дає папі особливий статус. З погляду міжнародного права він є абсолютним монархом Ватикану й має своїх диплома-тичних представників по всьому світу. Все це дозволяє захищати інтереси Като-лицької Церкви політичними методами.

Хоча в історії Православної Церкви бували випадки суміщення світської та духовної влади (наприклад, понад 300 років Чорногорські митрополити одно-часно були і князями Чорногорії), все ж це були лише поодинокі винятки. Сьо-годні православні патріархи не мають політичної влади. Більш того, Право-славна Церква вважає для себе принци-пово неприпустимим брати участь у політичному процесі або боротися за отримання політичної влади.

Можна було б назвати й інші, менш важливі, відмінності між папою та право-славними патріархами, але і сказаного досить, щоб зрозуміти, що папа має в Католицькій Церкві абсолютно особли-вий статус. Православний погляд на цер-ковний устрій принципово відрізняється від католицького. На православному Сході соборне начало завжди було вище за одноосібне правління. З погляду ж католиків над Церквою підноситься папа.

Як Православна Церква ставиться до Таїнства Хрещення в інших християн-ських конфесіях? Чув про різні погляди на це питання.

Віталій, м. Київ

ВІДПОВІДАЄ ІГУМЕН СИЛЬВЕСТР (СТОЙЧЕВ):

Питання про дій-сність таїнств у інших конфесіях має багато бого-словських і кано-нічних аспектів. Історично здебіль-шого цю тему під-німали не саму по

собі, а у зв’язку зі способом прийняття інославних у Православ’я. Церковній традиції властива обережність і роз-судливість у цьому питанні. Було б неправильно вважати, що існує якесь одне універсальне рішення. Так, Пра-вославна Церква, виносячи судження, керувалася та керується, перш за все, церковною єдністю і вірністю Священ-ному Переданню, всі інші аргументи «за» і «проти» мають скоріше додатко-вий характер. Уже святитель Василій Великий, говорячи про хрещення єре-тиків і розкольників, наводить різні точки зору, але головним вважає «дер-жаться обычая, и следовати отцам, благоразсмотрительно устроившим дела наши» (Перше канонічне послання

святого отця нашого Василія, архієпис-копа Кесарії Каппадокійської, до Амфі-лохія, єпископа Іконійського).

Тлумачачи це правило святого отця, відомий візантійський каноніст Іоанн Зонара зазначає, що якщо з боку Пра-вославної Церкви відбувається визнан ня хрещення, то тільки тому «щоб із причини суворості не зробити їх більш повільними у наверненні до Кафоличної Церкви» (виділено нами — іг. С.). Тобто питання вирішується суто у зв’язку з бажанням приєднатися до Пра-вославної Церкви, і в деяких випадках Церква вирішує, що для конкретного інославного товариства це можна зро-бити у той чи інший спосіб. Як уже зазначалося вище, Церква дотримується принципу єдності й вірності Переданню, тому, в різних історичних умовах, залежно від того, як це позначиться на єдності церковній, Православна Церква виносить судження про спосіб при-йняття у Православ’я.

У різний час у різних країнах від-носно одних і тих самих інославних товариств могли діяти різні способи прийняття. Це різноманіття пояснюється не культурними звичаями та національ-ною ментальністю, а історичними обста-винами — у деяких православних краї-нах єдність Православної Церкви була під більшою загрозою, ніж у інших, і, відповідно, могли вживатися різні спо-соби прийняття. Святіший патріарх Сер-гій у своїй статті «Значення апостоль-ського спадкоємства в інослав’ї» так

писав із цього приводу: «Застосовуючи до одного інославного суспільства більш суворе чиноприйняття, а до іншого або навіть до того ж самого, але в інший час, чиноприйняття більш поблажливе, Церква керується виключно міркуван-нями практичними, міркуваннями цер-ковної ікономії: своїм бажанням і обов’язком сприяти спасінню найбіль-шої кількості людей». Багатьма іншими авторитетними богословами висловлю-валися подібні думки. В «Основних принципах ставлення Руської Право-славної Церкви до інослав’я» також відображено цей загальноприйнятий підхід (див.: п. 1.15 цього документа).

Таким чином, практика прийняття інославних через Миропомазання або Покаяння, а не звершення над ними Таїнства Хрещення, достатньо представ-лена у творах церковних письменників. Навіть відомий стовп Православ’я, про-тивник уніональних проектів візантій-ського імператора святитель Марк Ефеський говорить про прийняття у Православ’я з католицтва через Миро-помазання (див.: Опаріна Т. А. Грецький чин приєднання католиків до право-славної Церкви в сербських і україн-сько-білоруських пам’ятках та їхній вплив на руську традицію // Вісник цер-ковної історії. 2010. № 1–2. C. 215). Саме ця практика знайшла відображення в богослужбових текстах: у «Чинопосліду-ванні приєднуваних з іновірних до Пра-вославної Кафоличної Східної Церкви» наводяться три різні чини приєднання

до Православ’я: першим чином — відре-чення від своїх помилок, через Хре-щення і Миропомазання — приєдну-ються ті, хто у Христа не вірував, але сповідував якусь іншу релігію, напри-клад язичники; другим чином — хре-щені поза Православ’я в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, але не помазані святим миром. Вони теж відрікаються від своїх помилок (за цим же чином приєдну-ються і ті римо-католики, які не при-ймали Миропомазання), третім чином — через Таїнство Покаяння — приєдну-ються римо-католики й вірмено-григо-ріани (у послідуванні цього чину також має місце зречення хибних поглядів).

Підбиваючи підсумок, можна ска-зати, що:

1. Для церковної свідомості влас-тиво розглядати питання такого роду виходячи з бажання надати тим, хто хоче прийти у Православ’я, макси-мально доречні способи.

2. Рішення Церкви про прийняття через який-небудь із трьох зазначених вище чинів залежить від багатьох чин-ників.

3. Визнання того, що таких-то можна прийняти через такий-то спосіб, гово-рить тільки про те, що саме цей спосіб прийняття у Православ’я в конкретній історичній реальності є максимально прийнятним. Саме по собі визнання одного зі способів не може вести до якихось далекосяжних висновків про рівність Церков, рівночесність звершу-ваних священнодійств тощо.

ПРО ДІЙСНІСТЬ ТАЇНСТВ У ІНШИХ КОНФЕСІЯХ

«Дев’ять років патріарха Тихона за радянської влади». Н. КургузоваМірошник

«Папа Юлій II, який вказує Браманте, Мікеланджело та Рафаелю» (фрагмент картини). Горацій Верне

19 березня на площі святого Петра в Римі відбулася інтронізація Папи Рим-ського Франциска. На інтронізації, у складі делегації Московського Патріархату на чолі з головою Відділу зовнішніх церковних зв’язків МП митрополитом Воло-коламським Іларіоном, були присутні Керуючий справами Української Право-славної Церкви митрополит Бориспільський Антоній та митрополит Феодосій-ський і Керченський Платон, який особисто добре знає новообраного понтифіка (з часів служіння в Аргентині).

20 березня митрополити Антоній і Платон взяли участь у зустрічі Папи Рим-ського Франциска із представниками християнських Церков і світових релігій, які прибули з різних країн з нагоди його інтронізації.

Раніше Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир приві-тав Папу Римського Франциска з обранням на престол Римсько-Католицької Церкви (текст привітання опубліковано на офіційному сайті УПЦ).

orthodox.org.ua, mospat.ru

ЗОВНІШНІ ЗВ’ЯЗКИ


газетаДУхОВне жИТ ТЯ

Час Великого посту � час посилення духовного подвигу, аскези. Для римо-католиків аскеза є

справою ченців, у протестантському світі вона практично відсутня. У православному розумінні аскетичні труди прийнятні як для ченців, так і для мирян, але для кожного у своїй мірі. Про мету духовного подвижництва запрошує нас помірку-вати Високопреосвященніший Віссаріон, митро-полит Овруцький і Коростенський.

Якщо ми звернемося до історії релігійних вірувань, то можемо помітити, що у світі завжди був присутній пошук справжньої краси людської особистості. Людина завжди тужить за небом, прагне звільнитися від пут гріха, хоча часом і хибними шляхами. У люд-стві завжди жило й живе прагнення до богоуподібнення. Святий Григо-рій Богослов навчає, що «душа, як Боже дихання, завжди бажає мати кращу долю пренебесних», а в іншому місці цей самий святий додає: «Як земля, я прив’язаний до тутешнього життя, а як частка Божественного, ношу в грудях любов до життя майбутнього».

ПОЧАТОК ДУХОВНОГО ПРОСВІТНИЦТВА � БАЧЕННЯ СВОЇХ ГРІХІВ

Щоб повернутися людині у стан первісної краси, необхідне пока-яння. Розглядаючи своє минуле життя, людина побачить, що воно — безперервний ланцюг гріхів, падінь, дій, що віддаляють її від райського життя, і в глибині серця визнає себе великою грішницею, гідною тимчасових і вічних пока-рань, яка потребує Спасителя як єдиної надії на спасіння в Ньому.

«Пізнай самого себе» — ось принцип древніх філософів. Вико-нання ж заповідей Божих веде

людину саме до глибокого піз-нання самої себе. В іншому разі незнання «самої себе» засліплює людину й буває джерелом гордині, яка іноді криється і під добрими вчинками.

Святий Петро Дамаскін навчає, що при правильному подвигу «розум починає бачити свої гріхи — як пісок морський, і це є початок просвітлення душі та знак її одужання». «Блаженна людина, яка пізнала свою неміч, — навчає святий Ісаак Сирін, — оскільки бачення це робиться у ній коре-нем і початком усього доброго вдосконалення». Людина, яка на досвіді побачила своє безсилля в боротьбі з гріхом і в набутті чес-нот, змириться і від усієї душі кри-чатиме: Господи! спаси мене (Мф. 14: 30).

Людина сама по собі не має нічого, чим могла би величатися. Гріх і бідність духовна — ось її влас-ність. «При такому усвідомленні своєї мізерності не можна не зро-битися їй низькою і нікчемною у власних очах». Усі дари, що ними володіє людина, належать Творцю всього існуючого, і Йому одному ми повинні за них дякувати, Його одного шанувати і прославляти. «Тому ніщо не може бути нероз-важливіше, як пишатися перева-гами, які незаслужено людина отримала від всещедрого Бога».

ПРОСВІТЛЕННЯ СВІТЛОМ ЄВАНГЕЛІЯ

Духовної краси не можна досягти зовнішнім, фізичним шля-хом. Досягається вона в Церкві життям за Євангелієм. Господь Іісус Христос відкрив нам Свої власти-вості, Свій образ думок і дій, вивча-ючи які ми можемо помалу позбав-лятися від понять і властивостей ветхості нашої і замінювати їх дум-ками та властивостями Спасителя.

Господь у святому Євангелії від-крив людям Свою найчистішу і всесвяту волю. Ця ж воля Божа написана на скрижалях кожного людського серця й ненастанно про-віщається людині внутрішнім голо-сом совісті. Але оскільки «люди грі-хом осквернили й забруднили свої серця, і, отже, притупили і приглу-шили голос своєї совісті, то Єван-гельські слова, входячи в розум і серце подвижника, допомагають йому краще та ясніше побачити святість волі Божої та неподобство гріховної скверни. Голос совісті починає посилюватися і душа, бачачи неправильність свого стану, ніяковіючи від цього, починає праг-нути до того, щоб скинути із себе все неприродне й вороже і замі-нити його властивостями Євангель-ськими, Христовими», — навчає нас авва Дорофей.

Святі й богоносні отці читали Святе Євангеліє не тільки розумом, але й життям своїм. «Ідучи у глибокі пустелі, — говорить cвятитель Ігна-тій (Брянчанінов), — там вони гли-боко вдивлялися у себе, знаходили безцінні духовні перли: христонас-лідувальну смиренність, дитячу простоту й незлобивість, ангелопо-дібну безпристрасність, розважли-вість, мудрість духовну — словом сказати — знаходили Євангеліє». Вони пройшли важкий шлях зовнішнього і внутрішнього діяння, що веде до набуття християнських

ДУХОВНА КРАСА ЛЮДИНИ ЯК МЕТА ПРАВОСЛАВНОГО ПОДВИЖНИЦТВА

КОЛОНКА АВТОРА

ПРИЄМНОГО ПОСТУ!Під час Великого посту нерідко доводиться чути:

«постимо постом приємним», «приємного посту» тощо. Вживаний вираз міститься в одній зі стихир вечірні першого дня Чотиридесятниці. Чим приєм-ний може бути піст і в якому значенні вжито у бого-служінні дане слово?

Для початку зверне-мося до самої стихири, де міститься згадуваний вираз. Ось її текст:

«Постимся постом приятным, благоугодным Господеви: истинный пост есть злых отчужде-ние, воздержание языка, ярости отложение, похо-тей отлучение, оглагола-ния, лжи и клятвопресту-пления. Сих оскудение, пост истинный есть, и благоприятный».

Як бачимо, у даному молитвослов’ї немає жодних натяків на сма-коту пісної їжі. Це не дивно: сам піст, як і одна зі сторін його, що стосу-ється харчування, має своїм змістом утримання від різних надмірностей, насолоди вишуканими ласощами та прагнення до смачненького — усього того, що міститься у значенні церковнослов’янського слова «гортанобесие». У писаннях Нового Завіту зустрічаються, з одного боку, вислови про те, що будь-яка їжа сама по собі не грі-ховна і не скверна (див.: Мф. 15: 11), бо вона Гос-подня (див.: 1 Кор. 10: 25–26 ), і що, чи їмо ми, чи не їмо, ми нічого не здобуваємо й не втрачаємо (див.: 1 Кор. 8: 8).

З іншого боку, йдеться про те, що рід бісівський виганяється тільки молитвою та постом (див.: Мф. 17: 21) і духовне пильнування, що є наслідком постової стриманості, погашає плотські поривання (див.: Рим. 8: 13).

Цікаво, що про їжу в згаданій стихирі не гово-риться взагалі: усю «приємність» у словах молитвослов’я направлено на відчуження злоби, стриманість язика тощо — тобто на все те, що з люд-ського погляду ніяк не пов’язується зі словом «при-ємний». Ми говоримо про те, що утримання від усього непотрібного нам «корисно», але не гово-римо, що нам від цього «приємно». Ми свідчимо про те, що нам від цього «спокійно», «радісно», але слово «приємно» тут навряд чи буде доречне.

Усе це приводить нас до висновку, що дане церковнослов’янське слово має дещо іншу смислову конструкцію порівняно з його нинішнім розумінням. Приємно у первісному значенні — це те, що при-йнято. Про яке прийняття тут ідеться, ким наш піст приймається� Відповідь чітко випливає із зазначе-ного тексту: «приятным, благоугодным Господеви». Тому не випадково у кінці зазначеної стихири повто-рюється думка про те, що «приємний» піст є істинний (останнє слово стихири «благоприятен» на при-йняття Господом істинного посту як блага).

Що стосується «дієтичного» боку даного питання, то до пісної їжі слід відносити найпростіші продукти нетваринного походження (нехай навіть із наявністю у них одного відсотка «сухого молока» або «яєчного порошку») без особливої їх різноманітності, без усі-ляких «постових» надмірностей. Піст — час, коли в супермаркеті ми менше вибираємо і менше пла-тимо: дух посту несумісний із приємностями «піс-них» делікатесів.

У Святому Письмі слово «приємний» вживається вже у перших главах книги Буття. Воно повторюється в ідентичних виразах, що мають протилежну смислову спрямованість: І виростив Господь Бог із землі всяке дерево, приємне на вигляд і добре для їжі (Бут. 2: 9); І побачила жінка, що дерево добре для їжі, і що воно приємне для очей і жадане (Бут. 3: 6). В останньому випадку прийняття виявило природу гріха, що місти-лося, фактично, в порушенні заповіді посту в Раю.

Чи доречне вживання виразу «приємний піст» у наш час� Цілком. У церковному середовищі поба-жання «приємного посту» ніяк не ідентифікується з побажанням «смачного» (чим рясніють нині заголов ки кулінарних рецептів пісної кухні). Православна свідо-мість сприймає Великий піст як час поступу до Пасхи, період особливого духовного пильнування. Бажаючи «приємного посту», ми тим самим висловлюємо наше побажання сприятливого проведення часу святої Чотиридесятниці та Страсної седмиці, супроводжува-ного маленькими духовними перемогами, — доброго шляху до Світлого Христового Дня.

Протоієрей Віталій Эйсмонт

13 № 6 (328), березень 2013православнагазета ДУхОВне жИТ ТЯ

ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТТЯчеснот, і, будучи носіями Божої бла-годаті, писали всі свої труди за натхненням Святого Духа. Ось чому в їхніх творіннях завжди вчува-ється євангельська самовідданість, віяння Святого Духа.

СВЯТООТЕЦЬКИЙ ДОСВІД

Благоговійне й уважне вивчення творів святих отців є одним із най-необхідніших засобів до правиль-ного розуміння та влаштування духовного життя. Читання отецьких писань, через брак духоносних наставників, зробилося головним керівником для тих, хто бажає спастися і навіть досягти доскона-лості. Церква Христова в особі своїх святих говорить, що і в самій людині є схильність до гріха у вигляді тієї чи іншої пристрасті. Тому, щоб новоначальному стати на правильний шлях духовного життя і твердо йти ним, йому необхідно вручити себе керівництву досвідче-ного наставника.

Послух Церкві в особі святих отців є послух і віра Самому Христу — Главі Церкви, тому що Він настановив одних Апостолами, інших пророками, інших євангеліс-тами, інших пастирями та вчите-лями, на довершення святих, на діло служіння, для створення Тіла Хрис-тового, аж доки всі прийдемо в єдність віри й пізнання Сина Божого, в Мужа досконалого, в міру повного віку Христового (Єф. 4: 11–13). Людина, що слухає свого духівника (який переміг у собі гордість, славо-любство, грошолюбство, сластолюб-ство, досяг Христового смирення, лагідності, жертовної любові), без сумніву, досягне успіхів у духов-ному житті. Смиренний духівник напоумлюватиме своїх парафіян святоотецькими повчаннями, а не вимагатиме від них рабського собі підпорядкування.

ДУХ ГОРДИНІ НЕ ЖАЛІЄ НІКОГО

Якщо ж християнин нехтуватиме досвідом святих отців, поклавшись на своє розуміння духовного життя, то замість духовної краси прийде до неподобства. Відхід подвижника з істинного шляху духовного життя аскетична література називає духов ною оманою, спокусою, яка виникає з причини відкидання спа-сительного послуху Церкві і сліду-вання своїй гріховній волі. Святий Ігнатій каже, що «духовна омана є засвоєння людиною неправди, при-йнятої за істину».

Людина зваблюється від спокуси духа злоби, який є отець неправди (Ін. 8: 44), древній змій, прозваний дияволом і сатаною, що спокушає увесь всесвіт (Одкр. 12: 9). «Дух спо-куси — є гордий дух, — пише святий Силуан Афонський, — він не жаліє людину, та іншу твар, тому що нічого не створював, він діє як злодій і хижак, і шлях його сповнений руй-нування... Гордість є початок гріха. У ній містяться всі види зла: марно-славство, славолюбство, владолюб-ство, холодність, жорстокість, бай-дужість до страждань ближнього, мрійливість розуму, посилена дія уяви, демонічний вираз очей, демо-нічний характер усього вигляду; похмурість, туга, відчай, ненависть, заздрість, у багатьох зрив у плот-ську хіть; томливий внутрішній неспокій, непослух, боязнь смерті або навпаки — шукання покінчити з життям, і, нарешті, що нерідко — повне божевілля».

ВУЗЬКІ ВОРОТА ДУХОВНОГО ПОДВИГУ

Очистити серце з Божою допо-могою від усякої пристрасті — ось мета подвижника. Саме у зв’язку з наявністю в людській особистості гріховного викривлення їй потрібна

свого роду духовна ортопедія — вузький шлях подвижництва. «Не тому, — розмірковує єпископ Фео-дор (Поздєєвський), — необхідним стало подвижництво як сукупність відомого роду обмежень і утисків для досягнення моральної доско-налості, що цього вимагає христи-янство. Ні, християнство вимагає від людини тільки позитивного, морального розвитку, але ж тільки сама людина грішна виявляється абсолютно нездатною прямо жити так, як вимагає цього християн-ський ідеал, і змушена вдаватися до різного роду заходів для приду-шення в собі набутого гріховного змісту життя, “з потом лиця їсти хліб небесний”, як висловлюються аскети». Боротьба за чистоту важка: це шлях мучеництва. «Скинь ветху людину, — закликає святий Григорій Ніський, — як одяг нечистий, соро-мітний, ганебний, витканий з без-лічі гріхів... Прийми убрання без-смертя, яке Христос, розпростерши, пропонує тобі». Скинути «ветху людину» і зодягнутися в «нову» — завдання непросте. Із цим пого-диться кожен, хто став на шлях від-творення в собі втраченої духовної краси. Дійсно, немає подвигу більш важкого і, разом з тим, більш необ-хідного для надбання краси в Дусі, ніж подвиг і боротьба за оновлення внутрішньої людини. Ніхто, навіть святий, не може звільнити людину від необхідності боротьби із грі-хом, що живе в нас. Святі можуть сприяти нам молитвою, повчан-нями, укріплювати своїм прикла-дом, але звільнити від цього хрес-ного труда й подвигу у справі вдо-сконалення не можуть. Входьте вузькими ворітьми, бо широкі ворота й простора дорога ведуть на погибель, і багато ідуть ними; бо тісні ворота і вузька дорога ведуть у життя, і мало хто знахо-дить їх (Мф. 7: 13, 14), — говорить Господь.

Господь Іісус Христос боровся із гріхом, з неправдою та розладже-ністю людської природи й показав істинний самовідданий, навіть до смерті, смерті ж хресної, приклад подвижницької боротьби, яким спаслися і спасаються лише віруючі і ті, що живуть по вірі в Нього. У спа-сительному і благодатному аске-тизмі проходили вузькою, тісною, тернистою й скорботною дорогою земного життя всі істинні послідов-ники Христа Спасителя.

ПОЧАТОК ВІЧНОГО ЖИТТЯ � В ЖИТТІ ТИМЧАСОВОМУ

Очищення серця через смирення, покаяння, милосердя, Святу Євха-ристію дає можливість духов ного спілкування з Вищим Благом і Кра-сою — Богом, що веде, без сумніву, до духовної краси обоження. Обо-ження людської природи не було для святих ідеалом недоступним, здійснення якого очікувалося б тільки в житті вічному. Ще тут, на землі, людина може почати жити вічним, святим, божественним жит-тям. Про це свідчить досвід Церкви, досвід святих. Споживіть і поба-чите, що благий Господь (Пс. 33: 9), — говорить пророк Давид. Царство Боже, що прийшло в силі, відчу-вали, милістю Божою, люди не тільки за часів Христа, але й тепер, у наш час. Це говорить про те, що живий Господь і жива Церква Його. І це Царство Боже, яке починається всередині вас (Лк. 17: 21), людина шукає завжди, тому що в цьому християнин отримує життя уповні, радість, мир. Преподобний Мака-рій Єгипетський говорить, що люди, які наблизилися до досконалості, «перебуваючи ще в цьому світі, стали вже співтаїнниками Небес-ного Царя, їх молитви чує Вседер-житель, вони входять у чертог Його, де ангели і духи святих». Вони

«відчувають цю солодкість і небесну силу в собі».

Надприродні дари богоспілку-вання, що їх одержує душа тут, слу-жать запорукою небесних красот і благ. Уже в цьому житті така людина через вдосконалення відчуває справжню радість, мир і веселість (див.: Рим. 14: 17). Вона у цьому разі робиться чимось більшим за саму себе, тому що обожнюється і стає сином Божим по благодаті, тобто вона перебуває в тому стані, до якого вона, як людина, покликана. Її душа через благодатну доскона-лість удостоюється «бути сама духом <…>, уся світлом, уся оком, уся радістю, уся веселістю, уся любов’ю, уся добротою та милосер-дям буває». Люди, які досягли цього ступеня досконалості, є друзями Самого Господа й богами за благо-даттю. Силою Святого Духа вони не тільки повертаються до прекрасної первісної досконалості Адама, але стають вище за нього, тому що досягають обоження. Світло ж Божественної любові в такій людині випромінюється й у зовнішню її діяльність і природу.

ВІД ДУХОВНОЇ КРАСИ ЛЮДИНИ ЗАЛЕЖИТЬ КРАСА УСЬОГО СВІТУ

Немає сумніву в тому, що духов не улаштування людини тягне за собою й упорядкування за зако-нами істиної краси всього космосу, і, навпаки, спотворення людської природи негативно впливає на все творіння (війни, випробування різ-ної зброї на землі, в морях, кос-мосі...). Одухотворений подвижник ніби здіймається над цим світом і духовно облагороджує його. «Хто від людей сильних, — каже препо-добний Макарій Єгипетський, — чи мудрих, чи розсудливих, перебува-ючи ще на землі, сходив на небо й там звершував справи духовні, спо-глядаючи красу духу� А тепер хтось, зовні цілковитий жебрак і прини-жений, якого навіть зовсім не зна-ють сусіди, схиляється долілиць перед Богом і, керований Духом, сходить на небо і з безсумнівною впевненістю в душі насолоджується тамтешніми чудесами».

Ось чому зовсім не несподіва-ним слід визнати вчення святих отців про те, що верховна мета релігії — спасіння, яке полягає в обоженні не тільки людини, але і всього творіння через людину. Свя-тий Діонисій Ареопагіт говорить про фактичне обожнення природи в доступній для неї мірі. Про це свідчить також і святий Максим Сповідник, коли говорить, що через Христа і Його Церкву спочатку обо-жнюється людина, а через людину буде обожнена і вся природа.

Зі сказаного вище можна зро-бити висновок про те, що вчення про останню мету подвижництва стоїть у зв’язку із христологією і сотеріологією (вчення про спасіння), згідно з якими Син Божий втілився для того, щоб змінити природу віру-ючих у Нього в тому ж напрямі і в тій же мірі, в яких була змінена при-рода сприйнятої єдності Іпостасі Боголюдини Іісуса Христа. І подвиж-ник саме прагне досягти духовної краси своєї природи, яка вбачається в обожненні, в тих формах, які хрис-тологія відзначає в людській при-роді Христа. І якщо сотеріологія у Втіленні Сина Божого вказує об’єктивну умову обожнення, то пра-вославне подвижництво рекомен-дує способи суб’єктивного засво-єння благ Втілення і має на меті скеровувати до досягнення краси святості. Воно ж визнає істинним благом те, що твориться в Ім’я та Ім’ям вищого Блага, що відповідає Божественному вченню Христа Бога, Спасителя світу. Злом визна-ється все те, що суперечить правді, добру та Істині.

ВІННИЦЯ. 8 березня в актовому залі навчально-виховного комплексу в ім’я святителя Миколая при Хрестовоздвиженському храмі м. Вінниця відбувся концерт святкового чоловічого Архієрейського хору Свято-Троїцької Олександро-Невської Лаври (Санкт-Петербург). У концерті прозвучали богослужбові піс-неспіви, народні та сучасні духовні пісні, гімни, вій-ськові марші, романси. Виступ хору відбувся в рамках концертного туру, присвяченого 1025-річчю Хре-щення Русі та 300-літтю Олександро-Невської Лаври. Колектив супроводжував намісник Лаври єпископ Виборзький Назарій.

orthodox.vinnica.ua

ДНІПРОПЕТРОВСЬК. 8 березня митрополит Дні-пропетровський і Павлоградський Іриней відвідав Клінічне відділення швидкої медичної допомоги м. Дніпропетровськ, де очолив відкриття лікарняного домового храму в ім’я блаженної Матрони Москов-ської. Цього дня святкувалося 15-річчя знайдення чесних мощей блаженної Матрони (1998 р.). Храм, перший у Дніпропетровській єпархії на честь цієї свя-тої, розташовано в одній із кімнат на шостому поверсі дев’ятиповерхового будинку. Владика Іриней підніс у дар общині ковчег із частицею мощей блаженної Московської стариці Матрони й очолив у новому храмі подячний молебень.

eparhia.dp.ua

ЖИТОМИР. 9 березня архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим звершив велике освячення нового Свято-Троїцького храму в с. Райки Бердичівського р-ну Житомирської області (колишній сільський храм, освячений 1754 р., був зруйнований у 1965 р.). Благодійник будівництва храму Габріел Мкртчян удостоєний ордена УПЦ святителя Миколая Чудотворця.

zhytomyreparchy.org

ХЕРСОН. 10 березня, в Неділю м’ясопусну, про Страшний суд, архієпископ Херсонський і Таврійський Іоанн звершив освячення храму в ім’я преподобного Олексія, чоловіка Божого, у смт Лазурне Скадов-ського р-ну Херсонської області. Попередньо богослу-жіння звершувалися у молитовному будинку, поряд з яким і зведено новий храм.

pravoslavie.ks.ua

ВОЛИНЬ. 13 березня в Покровському кафедраль-ному храмі м. Луцьк, у рамках святкування 1025-річчя Хрещення Русі, відбулася передача представникам навчальних закладів та бібліотек області факсиміль-них копій Луцького Євангелія XIV ст. Крім того, митро-полит Волинський і Луцький Нифонт вручив педаго-гам і бібліотекарям сертифікати на повне зібрання творів Миколи Гоголя в 17 томах, а також самі комп-лекти книг. Подарунки отримали: Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки, Луцький національний технічний університет, Волинський інститут післядипломної педагогічної освіти, Луцький педагогічний коледж, Волинська обласна універ-сальна наукова бібліотека ім. Олени Пчілки, Луцький Музей книги, обласна бібліотека для юнацтва, Старо-вижівська районна бібліотека та школа рідного села митрополита Нифонта (Галина Воля Старовижів-ського р-ну Волинської області).

orthodox.lutsk.ua

ХАРКІВ. 13 березня в Харківському національному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди відбу-лася конференція «Педагогічна спадщина А. С. Мака-ренка і сучасність», присвячена 125-й річниці від дня народження видатного педагога і письменника Антона Семеновича Макаренка. З благословення ректора Хар-ківської духовної семінарії архієпископа Харківського і Богодухівського Онуфрія, у конференції взяли участь семінаристи, які несуть послух викладачів недільної школи у виховній колонії ім. Макаренка. Студент IV класу ХДС ієрей Олександр Хворост підготував для збірника матеріалів конференції статтю «Деякі проб-леми духовно-просвітницької роботи у практиці недільної школи Курязької виховної колонії ім. А. С. Макаренка». Колонія розташована на території колишнього Спасо-Преображенського Курязького монастиря, в якому до революції 1917 р. зберігалася велика святиня Слобожанського краю — Озерянська ікона Божої Матері. Студенти Харківської духовної семінарії понад десять років здійснюють місіонерську діяльність у цьому виправному закладі, викладають під-літкам основи Православної віри і Закон Божий.

Тривалий час Антон Макаренко вважався будівель-ником радянського комунізму, а його педагогічний експеримент — чужим християнським цінностям. Проте останнім часом з’явилися публікації, що показу-ють духовний зв’язок цього педагога із Православ’ям. Це, перш за все, спогади його рідного брата Віталія Макаренка і книга Річарда та Наталії Соколових «А. С. Макаренко: православні корені. Доля педагога і його педагогічного досвіду».

eparchia.kharkov.ua


газетаМАЛА ЦерКВА

Сім’я — це мистецтво любити. Але не всі знають секрети сімей-ного щастя. А фотографія — диво-вижний різновид творчості, що знає секрет, як відобразити кращі моменти життя, «зловити мить», знову й знову переживати щасливі хвилини, особливо якщо це стосу-ється наших рідних і близьких.

Саме пошук таємничої формули, необхідної для сімейного щастя, і чудові фотографії лягли в основу пересувної фотовиставки «Сім’я: формула любові», яка перед почат-ком Великого посту пройшла у Дні-пропетровську. Її організатором виступив православний жіночий журнал «Самарянка».

Головна мета виставки — збере-— збере- збере-ження сімейних цінностей. Вони, на думку керівника проекту Катерини Немчинової, сьогодні особливо потребують підтримки. «Одним із пріоритетних напрямів нашого журналу є сім’я та сімейні цінності. Хтось сказав, що сім’я — це сус-— це сус- це сус-пільство в мініатюрі, від цілісності якого залежить безпека усього великого людського суспільства. Власне, це й лягло в основу нашого проекту».

У церемонії відкриття фотовис-тавки взяли участь представники духовенства, громадських органі-зацій, керівники культурних цен-трів грузинської та вірменської діаспор регіону, засоби масової інформації, автори робіт, молодь. На святковому заході був присут-ній керуючий Дніпропетровською єпархією митрополит Дніпропе-тровський і Павлоградський Іри-ней.

Вітаючи учасників відкриття виставки, владика зазначив важли-вість даної події та назвав знако-вим те, що виставка, присвячена духовним і сімейним цінностям, проходить напередодні Великого посту. «Адже піст — це час виправ-лення і покаяння. Він допомагає нам, пізнавши самих себе й своє внутрішнє життя, через покаяння і молитву змінитися на краще — творити добрі справи, приділити більше уваги своїм рідним і близь-ким, виконувати заповіді Божі та йти шляхом до Царства Небес-ного», — підкреслив митрополит Іриней.

Фотовиставка за півроку побу-ває в шести містах України, і Дні-

пропетровськ дав старт цьому чудовому проекту. Вдалий початок відбувся завдяки підтримці Фонду преподобного Серафима Саров-ського в рамках проекту «Право-славна ініціатива». Організаційну підтримку надала Спілка право-славних жінок.

«Для нашого журналу це новий досвід, — говорить Катерина Немчинова. — Ми раді можливості пропагувати сімейні цінності не тільки зі сторінок журналу, але й через чудові візуальні образи, що створюють позитивний образ сім’ї.

Крім того, у звичайний режим фотовиставки ми внесли експери-ментальний момент. У рамках фотовиставки проходив лекторій, присвячений актуальним питанням сімейного життя, який могли відві-дати усі бажаючі. За три дні на лек-торії побували близько 150 осіб, і в основному це були молоді люди, які тільки збираються створювати сім’ю. На цих зустрічах-дискусіях обговорювалися різні теми, акту-альні для молоді, й можна було

поставити запитання психологам і священикам».

На виставці представлені роботи декількох авторів із Дніпропетров-ська, Києва та Санкт-Петербурга. Це фотографи як професійні, так і початківці.

Кожна фотографія — це погляд фотографа на те, що таке сімейні цінності та щастя в родині. На фотовиставці також була представ-лена серія унікальних знімків київ-ських фотографів Анни Гордійчук і Дар’ї Павлової, що передають дивовижні та яскраві емоції бать-ків і матерів, які зустрілися зі своїм новонародженим малюком у перші секунди його життя.

За словами організаторів, вони не очікували такої уваги до виставки, адже сім’я на сьогодні — не «найпопулярніша» цінність.

Старт даний. У Дніпропетровську сімейну формулу любові вже зна-йшли. Тепер її шукатимуть і в інших регіонах.

Олена Новицька

ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТТЯ

ДНІПРОПЕТРОВСЬК. 14 березня у дніпропетров-ському Микільському (Брянському) храмі, який з 1987 р. використовується як Будинок органної та камерної музики, відбулася перша Божественна літургія. Богослу-жіння, яке очолив митрополит Дніпропетровський і Пав-лоградський Іриней, було звершено в цокольній частині будівлі, де раніше розташовувалися банкетний зал і бар-кафе.

Нагадаємо, що 2011 р. судовим рішенням будівлю Брянської церкви, яка є пам’яткою архітектури націо-нального значення, було передано у власність Дніпропе-тровської єпархії УПЦ. Наразі знайдено компроміс у питанні про співіснування православної парафії та колективу Будинку органної музики: в органному залі продовжують давати концерти, а в нижній частині будівлі облаштовано храм. Цей рік для Миколаївського храму — ювілейний. 100 років тому, 21 лютого (6 березня за н. ст.) 1913 р., у колонії Олександрівського заводу Брянського товариства — найбільшого на той час на Півдні Росії ста-леливарного підприємства — відбулася закладка пер-шого каменя у фундамент майбутнього храму-пам’ятника на честь 300-річчя Дому Романових.

Перед Літургією митрополит Іриней прочитав молитву на оновлення храму, видав настоятелю протоієрею Сер-гію Вороному антимінс і передав у дар два напрестольні Євангелія. На богослужінні була присутня директор Будинку органної та камерної музики народна артистка України Тетяна Бабич. Відтепер богослужіння у нижньому храмі Брянської церкви відбуватимуться регулярно.

eparhia.dp.ua

ЗАПОРІЖЖЯ. 14 березня архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука звершив освячення Микіль-ського храму в Запорізькому слідчому ізоляторі.

hram.zp.ua

КІРОВОГРАД. 15 березня в Кіровоградській облас-ній універсальній науковій бібліотеці ім. Д. І. Чижев-ського відбулася Міжнародна науково-практична кон-ференція «Україна в контексті правління династії Романових», присвячена 400-річчю Імператорського Дому Романових. Організаторами цього заходу висту-пили Департамент освіти і науки, молоді та спорту Кіровоградської обласної державної адміністрації, Генеральне консульство Російської Федерації в м. Одесі, Представництво Росспівробітництва в Україні, Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В. Винниченка, а також Російський центр естетич-ного виховання. Кіровоградську єпархію на конферен-ції представляв в. о. настоятеля Успенського храму м. Кіровограда протоієрей Євгеній Назаренко, який виступив із доповіддю «Місце й роль Православної Церкви в епоху Романових».

orthodoxkr.org.ua

ЖИТОМИР. 16 березня у м. Коростишів Житомирської області відбулося освячення храму в ім’я рівноапостоль-ного великого князя Володимира — нижньої церкви спо-руджуваного храму на честь Різдва Пресвятої Богоро-диці. Освячення звершили архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим та архієпископ (на спо-кої) Гурій.

zhytomyreparchy.org

ЗАПОРІЖЖЯ. 16 березня архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука звершив освячення Покровського храму в Кам’янській виправній колонії № 101 (Вільнян-ський р-н Запорізької області).

hram.zp.ua

КІРОВОГРАД. 16 березня, з благословення архієпис-копа Кіровоградського і Новомиргородського Іоасафа, у Спасо-Преображенському соборі м. Кіровограда відбу-лася перша в історії єпархії місіонерська Божественна літургія з коментарями й поясненнями. У богослужінні взяли участь: керівник Місіонерського відділу Кірово-градської єпархії священик Андрій Шиманович, в. о. настоятеля Спасо-Преображенського собору прото-ієрей Андрій Толубець, благочинний кафедрального собору м. Кіровограда священик Володимир Кашлюк. У найважливіші моменти богослужіння священики вихо-дили на амвон і докладно розповідали молільникам про зміст піснеспівів та церковних читань, а також про вну-трішній, символічний сенс тих священнодійств, які в цей момент відбувалися у вівтарі храму.

orthodoxkr.org.ua

ЛУГАНСЬК. 16 березня архієпископ Луганський і Алчевський Митрофан освятив храм в ім’я святої препо-добномучениці великої княгині Єлисавети Феодорівни в с. Гречишкине Новоайдарського р-ну Луганської області.

eparhia.lg.ua

ГОРЛІВКА. За адресою gorlovka-eparhia.com.ua від-крився офіційний сайт Горлівської і Слов’янської єпархії Української Православної Церкви. На сайті представлено довідкову інформацію про єпархію і правлячого архіє-рея, новини, анонси, церковний календар, матеріали інформаційно-просвітницького характеру.

ortodox.donbass.com

ЗВЕРНІТЬ УВАГ У

ПАЛОМНИЦЬКИЙ ЦЕНТРУКРАЇНСЬКОЇ

ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Три українські ЛавриКиїв — ЧернігівКиїв — ПочаївСвятогірська Лавра(за груповими замовленнями)

Соловки 1–11, 5–15, 9–19, 13–23, 17–27 червняСанкт–Петербург — Валаам2–7, 7–12, 9–14, 16–21 травня5–11 червня

Ізраїль 1–8, 3–10 травня,8–15 червняСербія — Чорногорія 29 квітня – 11 травняІталія 17–24 травняСША 29 квітня – 12 травняГреція 29 квітня – 10 травняГрузія 8–15 квітняФранція — Німеччина — Швейцарія29 квітня – 11 травня (Пасха у Парижі)Франція — Німеччина(До тернового вінця Спасителя) 1–9 квітняАвстралія 13–23 квітняВеликобританія 29 травня – 5 червня

ЗАПРОШУЄ ВКЛОНИТИСЯ СВЯТИНЯМ УКРАЇНИ ТА РОСІЇ

ДО СВЯТИНЬ ДАЛЕКОГО ЗАРУБІЖЖЯ:

01103, Залізничне шосе, 3,Київ, Україна

Тел.: +38 (044) 383–04–11+38 (044) 383–04–22+38 (050) 265–55–42+38 (097) 545–42–55

Факс: +38 (044) 529–02–[email protected]

www.pilgrims.in.ua

СІМЕЙНА ФОРМУЛА ЛЮБОВІ... ЧЕРЕЗ ФОТОГРАФІЮ

15 № 6 (328), березень 2013православнагазета ПрАВОС ЛАВнІ зМІ

«Фамілія» — порівняно молоде видання. Існуючи з осені 2009 р., журнал кілька разів змі-нював зовнішній формат і вну-трішнє наповнення, намагаю-чись стати якомога ближчим і зрозумілішим читачеві. Допома-гати людям створювати і збері-гати міцні сім’ї — у цьому «Фамі-лія» бачить головне завдання своїх трудів. Усі тексти видання присвячені вічним цінностям — темам любові, вірності, дружби, сімейних традицій, зв’язку людини з іншими людьми і Богом. На сторінках журналу із читачами розмовляють експерти з людських відносин — право-славні священики, психологи, педагоги, що робить видання цікавим для багатьох людей.

ІНФОРМАЦІЯ НЕ ДОХОДИТЬ

Немало читачів знають або хоча б тримали в руках такі українські православні видання, як журнал для молоді «Отрок.ua», журнал для тих, хто сумні-вається — «Фома в Україні», жіночий журнал «Самарянка», дитячі журнали «Капельки» і «Шишкин ліс». Але багато хто, якщо не більшість, про існу-вання цих журналів і не здога-дуються. До чого тоді всім цим виданням підбирати цікаві матеріали, працювати над кра-сивим дизайном, вкладати душу, сили і гроші, якщо про право-славну періодику знає дуже обмежене коло читачів� Зазви-чай, це люди воцерковлені, а за даними деяких соцдосліджень, таких в Україні менше 8 % насе-лення.

Що тоді говорити про «захо-жан» чи тих, хто, на свою біду, побоюється переступити поріг храму. Дехто з них упевнений, що видання про віру в Бога обов’язково повинні бути на кшталт «Вартової башти». А інших вони й не бачили. До них не доходить інформація. Про ковбасу, зубну пасту і решту, що неминуче змушений споживати організм — реклами скільки завгодно. Псевдокультурними, політичними та іншими шоу-проектами мізки громадян переорали вздовж і впоперек. А про православні видання і ска-зати нікому — за це ж гроші не платять.

Тому журнал «Фамілія» — проект Свято-Троїцького Іонин-ського монастиря — з благосло-вення єпископа Обухівського Іони (Черепанова), опинився в числі ініціаторів популяризації православної публіцистики.

ПРО ПРАВОСЛАВ’Я � З ПЕРШИХ ВУСТ

Проектом виходу до читачів став Всеукраїнський фестиваль православних журналів «Сімейні читання», на який 2012 р. оргкомітет благословив Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Воло-димир. Проект цей очевидно простий: православним видан-ням потрібно об’єднати зусилля і йти розповідати про себе людям. Один православний журнал помітити важко — інформація про нього тоне в морі розрекламованої друко-ваної продукції. А ось група видань — це вже бойовий загін у тому ж морі інформаційного сміття. І з погляду маркетингу всеукраїнський фестиваль «Сімейні читання» — це раціо-нальне й ефективне просу-вання категорії. В даному разі — православної публіцистики.

— Думаю, фестиваль «Сімейні читання» розви-неться в досить потужний

проект, бо потенціал для його розвитку практично безмеж-ний, — сказав після прове-дення першого етапу проекту його керівник, єпископ Обу-хівський Іона, настоятель Свято-Троїцького Іонинського монастиря та голова Сино-дального відділу УПЦ у спра-вах молоді. — Суспільство від-чуває потужний інформацій-ний голод у сфері Право слав’я, і наше завдання — дати мож-ливість потенційним читачам ознайомитися із Православ’ям з перших вуст, дізнатися інформацію про Церкву з тих джерел, які явно не зашкодять людині й допоможуть їй розі-братися, для чого вона при-йшла у цей світ.

Однак проект «Сімейні читання» виявився і досить ризикованим заходом. Прове-дені у трьох регіонах фестивалі показали: без серйозної ресурс-ної підтримки «з центру і на місцях» популяризація право-славної публіцистики може

перетворитися на «голос вола-ючого в пустелі».

Воно й так зрозуміло: люди, які не прагнуть до Церкви і до Бога, не побіжать розкуповувати православні журнали тільки тому, що про фестиваль розпо-віли в новинах і написали в газетах. Але у редакції журналу «Фамілія», як співзасновника та організатора фестивалю «Сімейні читання», є всі під-стави стверджувати: тільки «дружно, разом, узявшись за руки» видавці православних журналів можуть створювати події, що цікаві й корисні порів-няно широкому колу читачів.

УСЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ ЧУДЕСНИМ ЧИНОМ

А ось проект «Фамільні зустрічі» розрахований на досить вузьку аудиторію. Як творчий діалог він передбачає спілкування з групою не більше 100 осіб. Хоча багато в чому ефективність контакту залежить від зовнішніх умов: акустики

залу, якості мікрофонів і проек-тора, пори року або, наприклад, сімейних обставин тих, хто виступає...

Утім, відбулося лише вісім «Фамільних зустрічей» — у будинку-музеї Чехова в Ялті, в конференц-залі «Панорама» у Вінниці, у Почаївській духовній семінарії, у Збаразькому замку під Тернополем, в Шоколад-ному будиночку, Національній історичній бібліотеці, вій-ськово-медичному центрі і вій-ськовому ліцеї в Києві. Однак у редакції журналу «Фамілія» склалося чітке переконання: скільки б не старалися і не пла-нували, все відбувається чудес-ним чином суто з волі Божої. Як у житті.

І у творчий діалог із читачами «Фамілії» неодноразово всту-пали протоієрей Андрій Ткачов, протоієрей Олег Кожушний, ієрей Григорій Крижановський, протодиякон Миколай Лисенко та інші чудові батюшки. Аудито-рії — дуже різні, але спілкування

складалося продуктивне, щире й корисне.

— «Фамільні зустрічі» — це хороший спосіб вивести спілку-вання із читачами за рамки сто-рінок нашого видання, — каже головний редактор православ-ного сімейного журналу «Фамі-лія» Наталія Горошкова. — Мож-ливість почути й бути почутим, спільний пошук відповідей на життєво важливі питання, чес-ність і відвертість у спілкуванні — ось, власне, що відбувається на наших творчих діалогах.

Ну, і, безумовно, важливі теми, що їх обговорюють на «Фаміль-них зустрічах». Усі вони стосу-ються сімейної проблематики і перегукуються в головному: сім’я — це мала Церква, а сенс сім’ї — навчитися любити.

ЯК ІТИ СЬОГОДНІ В НАРОД

Однак зрозуміло, що спрямо-ваність православної публіцис-тики значно ширша за сімейну тематику. І журнал «Фамілія» як у своїх тематичних номерах, так і у творчих діалогах по-своєму відображає зріз читацьких інтересів — статті різнопланові, питання різноманітні. Але ефек-тивність цих комунікацій обмежується кількістю примір-ників тиражу (помноженою на коефіцієнт читаності) й міст-кістю залів для зустрічей і фес-тивалів. А тому якщо вже йти сьогодні в народ, то потрібно займати адекватний простір і в Інтернеті.

Тож цілком природним про-довженням місіонерської та просвітницької діяльності жур-налу «Фамілія» стало створення інформаційно-просвітницького інтернет-порталу «Православне життя» (www.pravlife.org). Це проект парафіян Свято-Троїць-кого Іонинського монастиря, спрямований на популяризацію християнських цінностей і пра-вославного способу життя.

У ЦАРИНІ УЯВЛЕНЬПортал «Православне життя»

надає інформацію про акту-альні соціальні й культурні події православного життя в Україні та за кордоном в цікавому авторському форматі — ексклю-зивні аналітика, коментарі, інтерв’ю, репортажі, анонси й новини, фото- й відеогалереї, інтерактивні розділи тощо. При цьому сайт публікує тільки перевірену інформацію і подає її в коректній формі, виходячи із принципів християнської етики та професіоналізму.

Також портал «Православне життя» містить найповнішу інформацію про преподобного Іону Київського, Свято-Троїць-кий Іонинський монастир як великий православний духов-но-просвітницький місіонер-ський центр України і всі неор-динарні проекти, що втілюються під його опікою.

Засновниками порталу «Пра-вославне життя» стали журнали «Отрок.ua» і «Фамілія». Вже зараз очевидно, що цей сайт здатний органічно вписатися у православний інтернет-простір і зайняти в ньому свою куль-турно-просвітницьку інформа-ційну позицію.

Адже очевидно, що є певна ніша православних видань, які можуть і повинні бути цікаві як церковній, так і світській ауди-торії. Вони свого роду мости в царині уявлень — і чим вони функціональніші та надійніші, чим зручніше вони розташовані, тим більше людей зможуть спробувати по них пройти.

Марина Богданова

Сьогодні в нашій Церкві видається багато друкованої періодики. Але далеко не всі віруючі про неї знають, що вже казати про людей, які рідко заходять у храм. Православ-ний сімейний журнал «Фамілія» одним із найважливіших напрямів своєї просвітницької діяльності вважає популяризацію православної публіцистики серед широких верств населення.

ШЛЯХ ДО ЧИТАЧА

№ 6 (328), березень 201316 православнагазетазВернІТь УВАГУ

ДОПОМОЖІТЬ ВРЯТУВАТИ ДИТИНУ!У дев’ятирічної Анастасії хронічне захворю-

вання нирок. Допомогти їй може тільки транс-плантація. Дівчинка виховується в багатодітній сім’ї. Батько отримує 1099 гривень на місяць, мама безробітна, виховує трьох маленьких дітей. Сім’я не в змозі оплатити дорогу операцію (54 тисячі доларів) у Мінській клініці.

Близькі та родичі Настусі сподіваються лише на милість Божу і чуйних, небайдужих людей. Не залишайте дитину напризволяще. Ваша допо-мога може врятувати життя дівчинки.

Тел.: 093–684–11–22, Галина Василівна Ковальчук (тітка);098–441–88–74, Надія (волонтер)

РЕКВІЗИТИ: Приватбанк Р/р: 29244825509100 МФО: 305299Код (ЄДРПОУ) 14360570Призначення платежу: поповнення картки № 6762 4620 5784 4554Одержувач: Стародуб Павло Васильович

Надія Попко, волонтерський рух «Молодість не байдужа» при Синодальному відділі у справах молоді УПЦ

Розкажіть, будь ласка, про богослужіння, яке називається Пасія. Наскільки мені відомо, ця служба латинського походження. Як вона пере-йшла у православне богослужіння?

Олена, м. КиївВідповідає протоієрей Віталій Ейсмонт:

Увесь богослужбовий цикл Великого посту являє собою дивну мозаїку покаянних

молитов. Усі вони досить древні й давно вкорі-нені в богослужбовій практиці. Однак серед них є богослужіння досить пізнього походження, яке не знайшло свого відображення у Статуті. Воно називається Пасією. Латинська назва богослу-жіння «passio» відповідає українському «страж-дання» і церковнослов’янському «страсть».

Перші богослужіння з подібною назвою з’явилися в католицьких храмах приблизно із XVI–XVII ст. Пізніше це нововведення підхопили й протестанти. Ідея Пасії полягала в молитов-ному співпереживанні із Христом останніх днів Його земного життя і, особливо, хресної смерті.

Західна традиція Пасії містила певні теа-тральні елементи: кілька священиків (одягнені

іноді у відповідні костюми) за ролями читали уривки зі страсного євангельського циклу. Читання перемежовувалися музикою і співом. Деякі західні композитори писали спеціальну музику для Пасій, (яскравим їх представником назавжди залишився Йоганн Себастьян Бах, який зобразив таким чином «Страсті (Passion) за Матфеєм» і «Страсті за Іоанном»).

В Україні, тодішній Малоросії, виразником ідеї православної версії Пасії виступив

київський святитель митрополит Петро Могила (1596–1647). Чин такого богослужіння був спо-чатку досить простим: читання євангельських уривків, що оповідають про останні дні земного життя Спасителя, чергувалося з піснеспівами богослужіння Страсної П’ятниці. Пізніше в чино-послідування було включено акафіст Страстям Господнім. Акафіст, що має греко-католицьке походження, було перероблено й відредаговано іншим українським святителем — херсонським архієпископом Інокентієм (Борисовим).

Таким чином, Пасія, первісно урочисте західне богослужіння, набуло в нас строгої

форми згідно з духом православної традиції. Ця служба завжди знаходила живий молитовний відгук у серцях віруючих.

Тривалий час вона звершувалася тільки в західних регіонах України. З кінця ХIX ст. інтерес до неї почав зростати і за її межами — вона зазвучала в Центральній Росії. Нову страсну службу дуже вподобали наші духівництво й парафіяни. Попри те що вона не передбачена Статутом до обов’язкового виконання, на сьо-годні ця служба звершується у нас практично повсюди.

Служба Пасії вказує на образ Христових страждань і смерті, спонукаючи молільни-

ків звертати свої уявні погляди на свій духов-ний стан, роздумувати про прямування за Гос-подом, смиренне перенесення образ і молитися за ворогів, готуючись тим самим до зустрічі Свята перемоги Любові над злом і смертю — Христової Пасхи.

ДАЙТЕ ШАНС ВАСИЛЮ ДІУСЮПо допомогу звертається його мама, яка

три роки тому втратила чоловіка й зараз намагається врятувати свого важкохворого сина. До хвороби Василь навчався на тракто-риста, хотів швидше піти на роботу й допо-магати матері. Але восени 2012 р. почалися його ходіння по лікарнях. Зараз хлопець про-ходить курс лікування в Національному інституті раку з діагнозом «нейробластома

заочеревинного простору». Йому необхідно їхати в угорську клініку для MIBG-сканування. Вартість поїздки — 15 000 грн. Василь з мамою родом із невеликого села на Закарпатті. Роботи у мами не було. Жили з домаш-нього господарства. Грошей на лікування у них немає. Допоможіть родині продовжити лікування.

Тел.: 099–668–90–65, Мар’яна (мама);098–441–88–74 Надія (волонтер)

РЕКВІЗИТИ:«Приватбанк» Р/р: 29244825509100 МФО 305299ЄДРПОУ 14360570 Номер картки: 4627 0812 0720 9383Одержувач: Діусь Мар’яна Юр’ївна

НОВОПОСТАВЛЕНОМУ ПРЕСВІТЕРУПропоноване видання є своєрідною пам’яткою для кожного

православного священнослужителя, котра нагадує про те, яке високе служіння покладено на пастирів у Церкві Христовій.

У першій частині книги вміщено єпископські повчання свя-щенникам, в яких розкриваються образ православного священ-ника, його обов’язки. Тут показано, яке життя має провадити пас-тир, як поводитися з паствою, як найкраще нести своє служіння.

Друга частина книги складається із канона з акафістом, що їх священник читає перед тим, як звершувати Літургію.

Видання призначене для священнослужителів.

(Видавничий відділ Української Православної Церкви. Із благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї Укра

їни Володимира. Координатор проекту — Високопреосвященніший архієпископ ПереяславХмельницький і Вишневський Олександр, вікарій Київської Митрополії. Видано старанням Преосвященного єпископа Васильківського Пантелеімона, вікарія Київської Митрополії)

НОВІ КНИГИ

НОВИНИ КИЇВСЬКОЇ МИТРОПОЛІЇ

ПАЛОМНИЦТВО

ЗАПИТАННЯ – ВІДПОВІДЬ

ПРОХАННЯ ПРО ДОПОМОГУ

18–24 березня відповідальний за зв’язки із Грецькими Право-славними Церквами в Паломницькому центрі при ВЗЦЗ УПЦ Андрій Ус перебував з робочою поїздкою на о. Крит (Греція). Під час поїздки відбулися зустрічі співробітника Паломницького цен-тру УПЦ з головою Синодальної служби Критської Православної Церкви (напівавтономна Церква у складі Константинопольського Патріархату) митрополитом Петри і Херроніса Нектарієм; із пре-зидентом недержавної організації «Філоксенія» митрополитом Гортинським і Аркадійським Макарієм; митрополитом Ламбій-ським і Сфакійським Іринеєм; секретарем Синодального відділу з питань паломництва архімандритом Титом (Табакакісом), а також з ігуменами монастирів і настоятелями соборів Критської Церкви. В ході зустрічей обговорювалися питання, що стосуються при-йому на о. Крит паломницьких груп з України. Слід зазначити, що з 2013 р. Паломницький центр УПЦ передбачає організацію окре-мих паломницьких поїздок на о. Крит.

pilgrims.in.ua

13 березня перший вікарій Київської Митрополії митропо-лит Бориспільський Антоній про-вів планову нараду благочинних м. Києва та голів єпархіальних відділів Київської єпархії. На нараді обговорювалися поточні питання єпархіальної діяльності. Особливу увагу було приділено питанню підготовки до святку-вання 1025-річчя Хрещення Русі. Митрополит Антоній повідомив учасникам зборів, що, з благосло-вення Блаженнішого Митропо-лита Київського і всієї України Володимира, при Київській єпар-хії було створено нові єпархі-

альні відділи: Інформаційно-про-світницький відділ (голова — архі-мандрит Миколай (Почтовий); Відділ з архітектури, будівництва та охорони пам’яток церковної архітектури (голова — протоієрей Петро Семащук); Літургійна комі-сія (голова — протоієрей Павел Козар); Відділ з питань охорони здоров’я та пастирської опіки медичних установ (голова — про-тоієрей Віталій Данилюк); Відділ духовно-фізичного виховання молоді (голова — протоієрей Роман Матюшенко); Ювілейна комісія (голова — протоієрей Вла-дислав Софійчук); Відділ у спра-

вах пастирської опіки пенітенці-арної (тюремної) системи (голова — протоієрей Микола Могильний). Крім того, призна-чено нового голову єпархіального Відділу релігійної освіти та кате-хізації. Ним став протоієрей Сер-гій Бойко. В ході наради владика Антоній привітав архімандрита Миколая (Почтового) із 43-річчям, а благочинного Солом’янського округу м. Києва протоієрея Яро-слава Шовкеника із 35-річчям від дня народження, вручивши їм пам’ятні подарунки.


6–11 березня група паломни-ків з України на чолі із секрета-рем Київської Митрополії про-тоієреєм Віталієм Косовським здійснила поїздку святими міс-цями Грузинської Православної Церкви. В ході паломництва свя-щеннослужителі та миряни відві-дали давню столицю Грузії м. Мцхета, а також взяли участь у

патріаршому богослужінні. Особ-ливо пам’ятною для українських паломників стала зустріч зі Свя-тішим і Блаженнішим Католико-сом-Патріархом всієї Грузії Ілією II. Приймаючи гостей, Патріарх Ілія поділився своїми спогадами про відвідини України у 2011 р. , а також побажав доброго здоров’я і міцності сил

Предстоятелю Української Пра-вославної Церкви Блаженнішому Митрополиту Володимиру. На згадку про відвідини Грузії Святі-ший Патріарх подарував україн-ським прочанам ікону Божої Матері. Постійним місцем пере-бування образа стане Іллінський храм м. Києва.

orthodoxchurch.kiev.ua

ПАСІЯ

Дорогий читачу!Божою милістю ми вступили у Великий піст. Уже не за горами Світле Христове Воскресіння. Готую-

чись до цього свята, Ви думаєте, що подарувати рідним, друзям, знайомим. Будемо раді, якщо своїм подарунком Ви оберете передплату на нашу газету. Передплатіть її своїм близьким, і в їхній дім регу-лярно приходитиме співрозмовник, який розповість про історію та сучасність нашої Церкви, про догма-тичне вчення і православну етику, познайомить зі святими і з подвижниками благочестя, введе у світ церковної культури й мистецтва, візьме у подорож святими місцями. Кожен номер протягом усього року нагадуватиме Вашим близьким про Вас, про Вашу духовну підтримку та піклування.

Щоб газета надходила з початку місяця, потрібно передплатити її до 15-го числа поточного місяця. Наприклад, газета почне надходити у травні, якщо передплату буде оформлено до 15 квітня.

Передплата здійснюється у всіх відділеннях Укрпошти.

Передплата на місяць коштує 5,70 грн. Відповідно, передплата до кінця цього року — 45,60 грн.Газета виходить двічі на місяць. Передплатний індекс: російською мовою — 96137, українською мовою — 96145

Розповсюджуючи «Церковну православну газету», Ви приєднуєтеся до духовно-просвітницької місії нашої Церкви.

СПІВПРАЦЯ

ІКОНОПИС

ДОРОГІ БРАТИ ТА СЕСТРИ!Київська іконописна школа-майстерня

«Незгасима лампада» проводить набір учнів. За довідкою звертайтесь за тел.: (067) 742–66–92, Юлія Олександрівна.

Documents

Cerkovna gazeta 2013_06_328_ua