Натхнення VS

гроші

стр. 4

Російський

фолк-рок

проти H1N1

стр. 13

М У З И Ч Н И Й Ж У Р Н А ЛМ У З И Ч Н И Й Ж У Р Н А Лгруденьгрудень 2009 2009№ 1№ 1

Ми - золота середина. Саме на слові

«альтернатива» загорілася наша лампочка.

Вас цікавлять різні музичні жанри? Ви не

ставите рамки у своїх музичних смаках? Тоді

– ласкаво просимо у наш альтернативний

простір. Ми пишемо для вас, про вас і разом з

вами.

Музичні злети і падіння, життєві історії

музикантів і все – все, що пов’язано з музикою.

«Alter» - змінювати «native» - незмінне. Ми

змінюємо поняття про музичні журнали.

Альона Перепеляк,

головний редактор журналу

З М І С Т

НАТХНЕННЯ VS ГРОШІ..............................4

ЛЕДІ НА ЗАЛІЗНИХ КОНЯХ........................7

РИБАК І “КАЗКА” (РУБРИКА “Вашими

очима”).................................................10

РОСІЙСЬКИЙ ФОЛК-РОК ПРОТИ H1N1

(рубрика “Вашими очима”).......................13

НОВА “НАРОДНА ЗІРКА” ЗАСВІТИЛАСЯ НА

“УКРАЇНІ”...............................................18

НЕВІДОМІ ІСТОРІЇ ПРО ВІДОМИХ

МУЗИКАНТІВ...........................................22

ПРОБА ПЕРА........................................... 25

Приглушене світло. Ненав’язлива атмосфера. Чашки майже

гарячого чаю. На карнизі краплі талого снігу. Натхненне звучання

елегантних «Ashram» і наші розмови про прекрасний вид

мистецтва – про музику. Про те, наскільки вона важлива і як вона

нам дорого коштує. Яна Розарка, режисер масових видовищ за

специіальністю та віолончеліст за призванням:

- Для меня музыка - живое существо. Она поет, она дышит, делает паузы, рождается , плачет или заливается смехом, помогает

принимать решения и, что очень важно, очищает – катарсис, только никто не умирает. Она живет. Воистину великое существо. Не подумайте – это не сумасшествие – просто любовь к музыке.

НАТХНЕННЯ VS ГРОШІ

4

- Чому вашим інструментом ви вибрали саме

віолончель?

- Когда я была еще во 2 классе, к нам пришла педагог из музыкальной школы и пригласила на занятия. Меня с удовольствием туда отвели, а еще больше обрадовались, когда узнали, что есть слух. Учительница, Рыжкова Татьяна Вячеславовна, сыграла пару произведений, и мне

показалось, что вот оно счастье. Так мы и познакомились: я, мой педагог и виолончель.

- Це непростий інструмент. Чи були у вас з ним

складності?

- Конечно были! Во-первых, вес виолончели. Один год инструмент носила бабушка, а там и я подросла. Потом переезды в маршрутках.

Один раз мне ее чуть не разбила парочка молодых людей. Они, наверное, решили, что это просто дерево и его можно стукнуть,

хорошо, что порвались только 2 струны! И это за неделю до экзамена! А погодные условия: гололед, когда, падая, ты предстаешь перед

выбором, что спасать себя или инструмент; порывистый ветер, когда инструмент несет тебя – это очень забавно. Самый большой враг – подростковый период, именно тогда виолончель становится

просто куском клена. Тогда мои отношения с инструментом заметно подпортились.;)

- Вам 21. Перехідний період вже позаду. Які у вас тепер

стосунки з віолончеллю? Зізнавайтесь;)...

- А никаких. Я просто за ней очень скучаю. Все таки 10 лет вместе играли.

- Не плануєте повернутись до гри?

- Для этого сначало нужно купить инструмент. Моего то уже и в помине нет. Но новый очень дорогой. От 7.000-10.000 гривен за б/у до хорошего нового инструмента с начальной стоимость 23.000 гривен. Есть инструмент фирмы STAGG за 3.500, но вы же понимаете, что и звучат они только на свои 3.500. У меня есть два фаворита. Один из

них – это «тихая виолончель» или же по другому электро-виолончель

5

производитель YAMAHA. Второй - акустический инструмент Luis & Clark.

- І скільки ж Ви плануєте за них віддати?

- Без дополнительных комплектующих: первый можно купить за 25.000 гривен, необходимо еще докупить процессор (присмотренный мной 3.500гривен), хорошие наушники, если деньги после первых покупок остаются, то еще твердый чехол. Общая сумма где-то около 35.000

гривен. Второй - $7,139.00. и это без доставки, а в общем где-то 57.000 гривен. Вот так.

- Не шкода стільки грошей віддавати?

- Я режиссирую концерты живых джазовых исполнителей, когда наблюдаешь за той страстью, с которой они отдаются музыке,

инструменту, то на глазах наворачиваются всегда слезы волнения. Появляется желание прийти домой и побыстрее распаковать

инструмент; натянуть, наканифолить смычок; стереть с инструмента старую канифоль; подкрутить шпиль; настроить инструмент; взять в руки любимые ноты или играть на память. Просто играть. И знаете, как бывает печально, когда ты этого сделать не можешь. У тебя есть

ноты, вдохновение, желание, но нет виолончели. Вот на эту тему есть замечательный мультфильм, называется «Рыба», 2003 год, Франция. В

нем очень четко передано чувство отсутствия любимого инструмента.

- Якщо не секрет, чи є у вас можливість придбати

віолончель?

- Есть. По моим подсчетам через 7-10 лет. А если мне на все праздники деньги дарить будут, то через 4-5 лет. Хотя если 30.000 человек дадут

мне 1 гривну, то я куплю его очень скоро.

- Вас не засмучують такі перспективи?

- Расстраиваться я буду когда облюбованные мной инструменты с производства снимут. Хотите еще чаю?...

автор: Альона ПЕРЕПЕЛЯК

6

швидкість. Я можу зібрати та розібрати байк із зав’язаними очима. Так, в мене на нігтях французький манікюр, але я не боюся забруднити його мастилом. Я можу обігнати будь-кого з нашого клубу і чудово переношу кочування в колоні. Чому мене не можна називати байкером?» Катерина яскравий приклад того, як чоловіча рать затято не хоче пускати нас у свій брутальний світ. Ця дівчина виступила ініціатором створення байкерського клубу, але коли діло дійшло до того, чиї імена стоятимуть в реєстрі, почалися проблеми. В результаті, сфо-рмувалося два клуби: перший - ті, хто не проти жінки на борту, і другий – ті, хто вважає ситуацію дурною.

Егоїст(нік-нейм), президент байкарського клу-бу: «Cогласно байкерским традициям, женщина не может стать членом клуба. Она может быть подругой байкера, кататься на мотоцикле, тусоваться с байкерами, - но не более». Та як би не впиралися і тікали від реальності, а стать «Ж» невпинно проникає в байкарські

Д овга дорога без кінця і краю, шалена

швидкість, вітер в обличчя і запах мастила. Нерозчесані лицарі у шкіряному одязі розрізають простір на своєму залізному коні. Кров кипить від адреналінової свободи та літрами випитого алкоголю. Ось вона, філософія життя справжніх байкерів. Ось вона, чоловіча романтика. Та вже і в цей чоловічий рай, оазу для холостяків встромили свого милого носика жіночки. Прекрасна половина людства освоює байки не гірше своїх

м’язистих попередників і невгамовно виборює право називатися повноцінними байке-рами.Ні, ми зараз не говоримо про панянок, які катаються на задніх сидіннях. Ми говоримо

про тих жінок, які самостійно керують

мотоциклами і замість салонів краси сидять в гаражах, длубаючись у деталях. Катя – журналістка,

25 роки: «Я люблю мотоцикли, люблю

Л Е Д І Н А З А Л І З Н И Х К О Н Я ХЛ Е Д І Н А З А Л

7

лави й змінює існуючі стереотипи. Навіть усталений образ мотоцикліста, який створили й авторизували «Янголи пекла» - перші байкери на чолі з Соні Бергером, поступово змінюється під впли-вом прекрасного полу. Велика заслуга жінок у тому, що всередині байкарських колективів почали зароджуватися такі по-няття як культура поведінки. Це стосується й поведінки на дорогах. Що казати, навіть самі мотоцикли змінюються в бік зовнішньої привабливості, що не безпідставно теж вважають заслугою жінок. Чому чоловікам так не подобається жіноча присутність у байк-рухах? Здавалося б питання досить просте, як і відповідь на нього.

Сильна, чоловіча спільнота не бажає бачити в своїх лавах слабку жіночу. Жінка на борту – погана прикмета. Та є й інші думки. Наприклад, Іван, один із столи-чних байкарів, вважає панянок небезпечними конкурентами. Вони, мовляв, легко вчаться і часу в них більше. От тому й деякі вже через кілька місяців катаються

краще за пересічного байкарського брата. А програти жінці на перегонах – ганьба, смерті подібна. «Женщина – существо коварное и yпредсказуемое. Выпустить её на догору все равно, что выпустить обезьяну с гранатой на поле боя».Іншої думки притримується Валентин: «Коли ти їздиш в одній колоні із жінкою, ти не можеш нормально розслабитись і насо-лоджуватись поїздкою. Ти весь час озираєшся і перевіряєш, чи вона в порядку. Це просто якийсь природний інстинкт: захистити слабшого. Про яку тут свободу може йти мова, коли ти весь час відчуваєш

відповідальність за неї». Проте, із кожним сезоном тенденція пересаджування панянок на двоколісний транспорт все зростає. Які можуть бути причини цього? Є багато варіантів, але усі дівчата сходяться на одному: хочеться різноманіття емоцій, вражень, хочеться відчути вітер у волоссі і в самій голові. автор: Альона ПЕРЕПЕЛЯК

Л Е Д І Н А З А Л І З Н И Х К О Н Я ХІ З Н И Х К О Н Я Х

8

ВАШИМ

И

ОЧИМА!

Р И Б А К І « К А З К А » Перший сольний концерт

Олександра Рибака в Києві…

Вай, яка подія! Квитки

до двох тисяч гривень,

купа журналістів і табуни

неповнолітніх дівчаток

із м’якими іграшками та

здоровенними букетами.

Ще за годину до концерту

натовпу вже зібралось – не

продихнеш!

Для людини, яка прийшла

на такий концерт на халявній

основі, тобто для мене,

вихваляння перед входом,

хто скільки заплатив, - дивне

видовище. Але воно таки

мало місце. Ті ж самі дівчатка

сперечалися, кому з якого

ряду буде краще видно.

Заграла музика і під

крики «Саша!» на сцену…

вийшла Юлія Нельсон. Як

і заплановано, вона була

на розігріві у норвежського

казкаря.

Виступала доволі довго,

але від душі. По телевізору

10

вона сприймається набагато

гірше. Прихильники Рибака

все ж не оцінили вокалісту

і після четвертої чи п’ятої

пісні почали кричати «Йди

звідси!». На це Юлія Нельсон

(треба віддати їй належне)

відповіла теплою посмішкою

та сумлінно доспівала свою

програму.

Світло погасло. Заграла

скрипка. І накотилася

хвиля дівчачого вереску.

Олександр Рибак нарешті

вийшов на сцену.

Співак виявився дуже милою

людинкою і посміхався від

першої до останньої секунди

на сцені.

Що варто сказати про сам

концерт? Не єдиний, але

великий плюс – це енергетика.

Кожна нота програвалася із

стовідсотковою віддачею.

Кожна пісня справді вири-

валися з грудей співака. Він,

сердешний, так старався, що

аж порвав струни на скрипці –

довелося грати на запасній.

Ну і, звісно, така віддача, не

минулася норвежцю просто

так. На середині концерту вже

було помітно, що «Сашенька

здихає». Дихати важко, по

11

сцені стрибати ще важче,

а тут ще й співати та

посміхатися треба. Проте

зірка мужньо протрималася

до фіналу. І здається його

знесиленість більшість

навіть не помітила.

Зрозуміло, що не обійшлося

без витівок фанатів. Вони

спромоглися спокійно

висидіти аж три пісні, а

потім понеслися до сцену.

Кому пощастило пролізти

повз охорону – потрапив

і на саму сцену. А таких

набралося з десяток. Ясна

річ, усі були неповнолітніми

дівчатками, яким кор-

тіло взяти автограф та

сфотографуватися із ку-

миром. І Рибак нікому не

відмовляв.

Зупиняв концерт. Уся

зала чекала поки вони там

наговоряться та на фото-

графуються.

Найбільше пощастило

дівчині, яку співак витяг на

сцену під час виконання

пісні «I love you baby» Френка

Синатри. Їй він і в коханні

зізнавався, і квіти, іграшки

дарував. Хоча це й було за

сценарієм, але мамзєль все

одно світилася від щастя.

Відігравши своє Олександр

пішов зі сцени, люди почали

розходитись. І вже в коридорі

я почула дикі крики. Рибак

повернувся до зали, щоб

роздати автографи. При чому

він забув попередити про

свої наміри адміністратора та

охорону. Мало не закінчилося

тим, що зірку б роздерли на

шматочки. Ця божевільня

тривала десь біля години.

Потім його відвели у гримерну,

де вже, потираючи руки,

чекали журналісти. Але… Всіх

не пустили. Надто Сашко вже

стомився.

Щоб нарешті дістатися до

свого мікроавтобуса та поїхати

до Одеси, Рибаку довелося

ще з півгодини продиратися

крізь сотні рук. Потім в одному

з інтерв’ю він сказав, що ще

не зустрічав такої «шальної»

публіки.

автор: Альона Перепеляк

12

Р О С І Й С Ь К И Й

Ф О Л К - Р О К

ПРОТИ

H1N1

Епідемія свинячого грипу не змогла зупинити групу «Мельница». Хоча турне по містах України довелося скасувати, в Києві музиканти все-таки виступили - в Центрі культури та мистецтв НАУ, у зазначений день - 14 листопада.

14

О чевидно, як яскраві

представники фолк-

року, вони лікуються

народними

методами та замовляннями,

але для профілактики...

закриваються марлевими

пов’язками навіть на

концертах. Щоправда,

флетисту було незручно, і він

зсунув респіратор на лоба.

Потім Хелавіса – голос

групи – зізналася, що рік

то-му на одному з концертів

замість фрази «птичий крик»

у пісні «Чужой» заспівала

«птичий грипп». Але зараз

це вже не актуально, а

слово «свинной» не під-

ходить за ритмікою. Тому

обмежилися пов’язками.

Після першої пісні група

респіратори зняла: пор-цію

гумору для розігріву глядачі

отримали, прийшла черга

почуття естетичного.

Програма виступу була

прогнозованою: останній

студійний альбом «Дикие

травы» та хітові пісні минулих

збірок. Проте приємно було

послухати хороші пісні в не

менш гарному виконанні –

судячи з криків у фан-зоні

15

16

та людей у залі, що аплодували

стоячки. Концерт справді пройшов

на «ура!»: оригінальний чистий

вокал Хелавіси, технічне ударне

соло і не менш технічне соло на

електрогітарі в стилі «хард-рок»,

плюс харизматичність учасників

групи та вміння працювати із залом.

Попрощатися з Києвом «Ме-

льница» вирішила знов таки

здоровим сміхом. Вибігаючи

на «біс» під перші ритмічні

акорди «Оборотня», музиканти

викинули у фан-зону

«гуманітарну допомогу»

Києву у вигляді... все тих

же марлевих пов’язок!

Навряд чи хтось із

фанатів використав їх за

призначенням. Причина

не в фетишизації, а в тому,

що (перефразовуючи Мадонну)

«…Only music saves your mortal

soul».*

P. S. 6 березня 2010 року

Хелавіса презентуватиме у Києві

сольну програму, в чому їй будуть

допомагати і музиканти групи

«Мельница». Ніяка епідемія їм

точно не завадить – перевірено.

*Тільки музика врятує твою

смертну душу, - аллюзія на фразу

із пісні «American pie» Madonna.

автор: Ольга СТЕБЛЯНКА

РЕДАКЦІЯ ЖУРНАЛУ ШУКАЄ

КВАЛІФІКОВАНОГО СПИХОЛОГА ДЛЯ

КОЛОНКИ ПОРАД!

НОВА “НАРОДНА ЗІРКА”

ЗАСВІТИЛАСЬ НА

“УКРАЇНА”

На сцені стоять учасники, глядачі затамували подих, ведучі, як завжди, тягнуть кота за хвіст. У тиші зали, наче, чутно, як бриньчать натягнуті нерви.

18

І от нарешті: «Приз у сто тисяч

гривень отримує не Потап та

Настя…» - у названих персон

промайнуло розчарування

в очах. Суперники – дуети

Н. Бучинська та Володимир

Гончаренко, Є. Власова та

Зера Кераджиева замету-

шились від хвилювання.

«Приз та звання «Народна

зірка» отримує напарниця

Потапа та Насті – Уляна

Рудакова, домогосподарка

з Маріуполя!». І шквал опле-

сків. Так сталося ще одне

маленьке диво для звичайної

людини.

Проект «Народна зірка»

розпочав телеканал «Укра-

їна». На початку було десять

дуетів/тріо. З 10 жовтня по

12 грудня кожної середи на

кіностудії ім. О. Довженка

проходили записи програм і

транслювалися по суботах.

Ідея співпраці зірок і зви-

чайних людей не нова,

але, здається, й на цей раз

сподобалася глядачам. Го-

лосували активно, на зйомки

ходили табунами.

Було там багато приємних та

19

не дуже приємних моментів.

Найцікавіший момент проекту

– журі: Анастасія Заворотнюк,

Юрій Рибчинський та Барбара

Брильська. Саме їх телеканал

анонсував як метрів шоу-

бізнесу. Ще з самого початку

проекту вони демонстрували

свій зірковий характер і судили

учасників за принципом «Мені

не подобається цей жанр

музики» чи «Тобі десять балів,

бо ти мені хтось». Схоже,

об’єктивність в наш час озна-

чає дещо інше, не схоже на

те поняття, що прописано у

тлумачному словнику.

Що вирізали? А вирізали з

ефіру чимало. Наприклад,

миле зізнання Рибчинського у

тому, що він ставитиме гарні

оцінки Бучинський, бо пише

для неї пісні, Павліку, бо грає

з ним у більярд, Білик, бо вона

його кума. Брильська одразу

знайшла собі фаворитів –

Уляну Рудакову та Андрія

Дроботюка,- заявивши, що

решти для неї не існує. І лише

Заворотнюк намагалася бути

лояльною і врівноважувала

плюси та мінуси кожного з

учасників. Не обійшлося й без

скандалів. Перший конфлікт

відбувся, як то не дивно, на

релігійному ґрунті. В проекті

брав участь священик, що

співав із солістом гурту

«Табула расса». Пані Барбара

тоді добряче обурювалася,

сказала, що батюшці на

сцені не місце! Після першої

програми він, власне, й

вилетів.

Не поділили повітря та

ж Брильська та Євгенія

Власова. Остання звинува-

тила польську зірку у неспра-

ведливому ставленні, не-

об’єктивних оцінках, сказала,

що пані Барбара зіпсівала їй

настрій перед святами й не

вийшла на фінал. Правда,

кажуть, Власову тоді швидка

забрала, мовляв, тиск і все

таке.

Неодноразово від журі

чулися заявочки типу: «Або

цей конкурсант залишається,

або я йду геть». Але в таких

випадках була на проекті

своя «палочка-виручалочка»

- Максим Нелипа - ведучий.

Він мужньо залагоджував усі

негаразди своїми жартами.

Проте, схоже, глядачам,

присутнім на зйомках, супе-

речки настрою не зіпсували.

Вони чудово проводили час в

компанії зірок.

Ірина: «Особливо мені

сподобалося ставлення до

20

глядачів на цьому проекті.

Тут нас і поїли, і годували,

і перепрошували за певні

незручності. Відчувається

повага. Це дуже впливає на

сприйняття самих виступів».

Валерія: «Особенная ценность

этого проекта в том, что здесь

поют люди из народа, разные

за возрастом и внешними

данными. Это не слащавые

безголосые девочки и

мальчики, которых выпускают

на сцену только из-за милого

личика. Все учасники –

умные, талантливые люди».

Оля: «Народная звезда»

мне очень понравилась. И я

безумно рада, что победила

Уля. Я за неё болела. На

сьёмках весело и интересно,

можно пообщать с многими

людьми и насладиться яркими

номерами участников. ».

ІРИНА (посередині), ВАЛЕРІЯ(справа),

ОЛЯ(зліва),- глядачі.

За загальними підрахунка-

ми, проект вийшов вдалим,

тому телеканал «Україна»

планує запустити другий

сезон.

Потап таки забере в Рудако-

вої гроші, але не просто

так, а на розкрутку дівчини.

Можливо, незабаром лави

українських зірок поповнить

ще одна молода, голосиста

співачка.

автор: Альона ПЕРЕПЕЛЯК

21

НЕВІДОМІ ІСТОРІЇ ПРО

ВІДОМИХ МУЗИКАНТІВ

Одного разу Моцарт

вирішив пожартувати

над Сальері.

- Я написав таку

дрібницю для клавіру,

яку не зможе виконати

жодна людина в

світі, окрім... мене!

- повідомив він

приятелеві.

Проглянувши ноти,

Сальері вигукнув:

- На жаль, Моцарт, ти

теж не зумієш зіграти

це. Адже тут обидві руки

повинні виконувати

важкі пасажі, причому

на протилежних кінцях

22

клавіатури! І саме у

цей момент необхідно

узяти декілька нот

посередині клавіатури!

Навіть якщо грати

ще й ногою, все одно

виконати написане не

вийде - дуже швидкий

темп...

Моцарт, вельми

задоволений,

розсміявся, сів за

клавір і... виконав п’єсу

в точнісінько так, як

вона була написана.

А складний акорд

посередині клавіатури

він узяв... носом!

Англійці і зараз мають

звичай ходити на концерти

не так заради задоволення

послухати музику, як

віддаючи дань традиції...

Одного дня, диригуючи в

англійській столиці, Йозеф

Гайдн звернув увагу на те,

що лондонські меломани

мають звичай засинати,

зручно влаштувавшись

в своїх кріслах...

Образившись, композитор

вжив заходів для того,

щоб слухачам, що солодко

соплять на концертах, життя

медом не здавалося...

Він не полінувався вигадати

нову симфонію - спеціально

для лондонців!

23

Ця симфонія була побудована

таким чином: починалася вона

плавно і тихо, Гайдн як би

навмисне заколисував слухачів,

але варто було публіці почати

клювати носом, як роздавався

могутній, подібний до гуркоту

грому, удар великого барабана.

Від такого всі миттєво

просиналися, підстрибуючи з

переляку в кріслі!... Деякий час

після цього усі уважно слухали

оркестр, але потім знову

починали потихеньку засинати.

Зась! Великий барабан був

напоготові! Ця “протисонна”

симфонія Гайдна носить назву

“Симфонія з ударами литавр”,

або “Сюрприз”...

Одного разу Бетховен

був запрошений як

виконавець в один вельми

аристократичний будинок.

Він виконав там свої

знамениті фортепіанні

тріо. Серед запрошених

був і старий Йозеф Гайдн,

який відізвався про почуте

ввічливо, але вельми

стримано. Він навіть порадив

Бетховену у жодному

випадку не видавати тріо у

такому вигляді, а серйозно

переробити.

Анітрохи не переконаний в

необхідності цієї переробки,

Бетховен, проте, попросив

старого Гайдна відверто

висловитися, що ж саме

йому не подобається.

-Добре, я скажу, - погодився

той.- У вашій творчості є

24

речі прекрасні, і навіть дивні,

пане Бетховен. Але дуже

часто музика ваша настільки

похмура і тривожна, що на

душі робиться погано і вельми

неспокійно...

- Ви радите мені змінити

стиль? - усміхнувся Бетховен.

- Звісно, ні, - живо відповідав

старий Гайдн. - І ви, і я

знаємо, що змінити свій

стиль неможливо. Адже

стиль музиканта - це завжди

він сам. Тому я раджу вам

спробувати змінитися

самому... Подумавши,

молодий композитор відповів:

- Можливо, Бетховен і

недосконалий, але він

все-таки Бетховен... А

відрікшись від Бетховена, чи

не перетворюся я в поганого

Гайдна?

Сьогодні відкриється вікно

і до кімнати повільно-

поважними кроками увійде

вітер. Він проведе своїми

хвилями по стінах і вдихне у них

життя, обгорне кожен предмет

очікуваною прохолодою.

Це сонце вбиває, воно

висмоктує енергію і паралізує.

Від нього втомилось все живе і

не живе – навіть стіни будинків.

Життя продовжується лише

від заходу до світанку, а потім

уповільнюється, завмирає,

обпікаючись немилосердним

промінням.

Колись все було інакше: люди, звірі, - все раділо новому дню,

золотавому диску на небі. Але тепер, коли планета виплачує

жорстоку ціну прогресу, руйнуються захисні бар’єри природи

і повільно випаровується і без того отруєна кров землі, життя

ховається від денного літнього світла, не бажаючи отримувати

зайву дозу радіаційного опромінювання.

Отож, вже багато років поспіль вітер бажаний, хоч і не частий

гість у цих спекотних краях.

Його прохолода заповнює всю атмосферу кімнати, даючи

змогу дівочим очам насолодитися цією прелюдією. Від

самого свого народження Аріадна обожнювала цю стихію,

вона зустрічала і проводжала вітер у його непідкорених нікому

польотах. Вона весь час повторювала: «А+В= єдине ціле».

У її серці він живий, щоб там не казали інші. Вони заручені,

поєднані і Аріадна щаслива. Так, він вільний літати де йому

заманеться і скільки заманеться, але завжди крила несуть

у той далекий край, де відчинене вікно, де коханий В зможе

примостити на колінах у любої А свою прохолодну вітряну

душу.

І ось він знову тут, у її кімнаті. Аріадна вдихає його

А + В .

25

С А Г А П Р О В І Т Е Рприсутність, відчуваючи його у своїх легенях, у кожній

біологічній цеглині свого яства. Шкірою пробігають мільйони

пухирців, паралізуючи солодкою насолодою.

Сьогодні ніч і темрява укриє жадану мить зустрічі від уїдливих

заздрісних очей. Вони разом серед сплячого всесвіту, жодної

душі не чутно. Сьогодні їхня ніч.

Вона знімає одяг і лягає на підлогу. Він прозорими пальцями

перебирає аромат каштанового волосся тендітної дівчини

і кидає на шию прохолоду поцілунків. Вона дозволяє йому

торкатися себе і закриває очі в опівнічному екстазі.

Аріадна ніколи не зрадить своєму В. Її уста знатимуть лише

його крижані поцілунки. І так буде завжди, до кінця, до самої

смерті. Час зітре молодість з обличчя дівчини і розвіє у небутті

пам’ять про неї, а вітер залишатиметься вічно молодим,

вічно вільним і відтепер вічно самотнім. Більше ніхто не зігріє

порожнечу його прохолоди своїм теплом, не заповнить її

веселим сміхом.

Але сьогодні саме та ніч, коли коханий В і закохана А не

думають про майбутнє, тим паче про таке сумне, вони просто

живуть, розчиняючись один в одному. Аріадна присвятила

всю себе коханню, яке решта назве божевіллям.

Світ ніколи не дізнається про цей непорочний гріх, про вітряну

одержимість.

Світ ніколи не зрозуміє, як це кохати стихію, що зветься

ВІТЕР…

А.П.

26

Я не знавець людського

серця...

Не вірити, не сподіватись...

Так легше жити, чом би й ні,

Тоді нема чого втрачати,

І серце і душа на дні...

Не бачити, чи не дивитись,

І жити вічно у сліпцях,

І байдуже, кому служити,

Й безславного діждать кінця.

Ні, не тому пеклася глина,

В прадавніх печах у раю,

Не те звалось тоді людина,

Не так жили у тім краю...

Я не знавець людського серця,

І не суддя, навіщо це?

Та як воно у грудях б’ється,

Не заливай його свинцем.

Грішить людина на цім світі,

Не ідеальна, бач, вона.

Й кидається несамовито

У ріки бруду і багна.

Я згодна, помилка можлива,

Від цього нас не страхували,

Але для того й є в нас сила

Покаятись – щоб все здолали.

Від бруду, ненависті, злості

Нас порятуєм тільки ми,

Бо хтось на зорянім помості

Нас не дарма прозвав людьми...

27

РЕКВИЕМ

Я хороню тебя в последний раз

И больше воскрешать не буду,

Я на могилу твой ложу отказ,

Упьюсь слезами и забуду.

Как зарастут травой забытые

надгробки,

Так позабудет сердце, что было

твоим,

Я в памяти своей спалю

электропробки,

Чтоб ты ушел во тьму, рассеялся, как

дым.

Я не виню тебя. О прошлом не жалею,

В нем было много света, но он, увы,

погас.

Ты не был все ж моим, хоть я была

твоею...

Я реквием тебе пою в последний раз!

28

Все це

Ця пісня, що про тебе і про мене,

І ці слова, що сказані про нас,

І цей колючий всюдисущий терен,

І ці емоції на люди увесь час…

Усе, що нам, не нам і поза нами,

Все, що було, чи є, чи згине враз,

І почуття, що жили словами,

І сіра тінь не згаданих образ, -

Усе пішло, розтануло, забулось,

І світло тепле залило думки,

Життя у серце знову повернулось,

Зміцніло все, що здалось крихким.

І це тепло, що колись наснилось,

Все добре, що було в мені

Зійшло чуттям, весною пробудилось

І з новим днем даровано тобі…

А.П.

29

АВТОР

ПРОЕКТУ

ВИСЛОВЛЮЄ

ВЕЛИКУ

ПОДЯКУ УСІМ,

ХТО ЙОГО

ПІДРИМУВАВ

ПІД ЧАС

ТВОРЧОГО

ПРОЦЕСУ!;)

(С) МОГИЛЯНСЬКА ШКОЛА ЖУРНАЛІСТИКИ