Комунальний заклад Львівської обласної радиЛьвівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

Кафедра суспільствознавчої та культурологічної освіти

Опорні схеми і таблиці на уроках історії України у 9 класі загальноосвітньої школи

Львів, 2014

1

Опорні схеми і таблиці на уроках історії України у 9 класі загальноосвітньої школи (методичний посібник для учителів)/ Укл. Івануса Г. – Львів: ЛОІППО, 2014. – 40 с.

Методичний посібник підготовлено відповідно до чинної програми «Історія України. 8 клас» для 11-річної школи Міністерство освіти і науки України для навчальних загальноосвітніх закладів.

Матеріал систематизовано, згруповано, узагальнено у вигляді доступних, чітких, зрозумілих опорних схем та таблиць. Він може стати в пригоді кожному викладачеві – досвідченому або молодому спеціалісту.

Посібник призначено для вчителів та учнів загальноосвітніх навчальних закладів.

Рекомендовано до друку кафедрою суспільствознавчої та культурологічної освіти(протокол № 5 від 27.06.2014 р. )

2

9 клас. Тема 1. Формування модерної української нації. Теорія та суспільні виклики першої половини XIX ст.*

Дослідження життєдіяльності людини і суспільства є неможливим без розуміння поняття «етнос». Слово «етнос» грецького походження. Давньогрецький поет Гомер (у його творах уперше зустрічаємо цей термін) позначав цим словом не лише окремі групи людей, а й рої комах або зграї птахів. Себе греки не називали етносом, але з якогось часу стали використовувати цю назву стосовно сусідніх негрецьких племен. Цю традицію пізніше запозичили римляни, які почали так називати варварів. З прийняттям християнства поняттям «етнос» стали називати язичників-нехристиян.

Сучасні дослідники проблем націотворення приділяють багато уваги поняттю «етнос».

Етнос, на думку вітчизняних дослідників, - це спільнота, у якій люди об’єднані вірою в спільне походження та наявністю культурної єдності (мови, звичаїв, міфів тощо). Підставами для цієї віри можуть бути як реальні факти, так і певні уявлення. Найчастіше етноси об’єднує віра в уявні обставини – міфи про спільне походження.

Етнос – це група людей, яка історично склалася на певній території ї характеризується спільністю мови, культури, побуту, звичаїв, традицій, способу життя та особливостями психічного складу.

Етнос як суспільно-природне утворення слід відрізняти від історичних спільнот людей, таких як рід, плем’я, народність, нація, які хоч формуються на основі певних етнічних спільнот, проте є продуктом історії, соціокультурними утвореннями.

На зміну племенам прийшла нова історична форма спільності людей – народність.Народність – історична форма мовної, територіальної, економічної і культурної спільності людей, яка виникає в процесі злиття різних

племен: складається з кількох племен, близьких за своїм походженням та мовою, або з різномовних племен, що змішуються внаслідок завоювання

одних племен іншими; спільною мовою народності стає, як правило, мова численнішого або розвиненішого з її етнічних компонентів; територія, на якій проживає одна народність, може бути розділена кордонами декількох держав.

Подальший розвиток суспільного життя привів до виникнення нової, етносоціальної спільноти людей – нації.Нація – духовна спорідненість природно і соціально визначеного етносу (або декількох етносів), яка формується завдяки єдності таких

засад: територіальних: має свою територію, яку охороняє як джерело своєї живучості; етнічних: формується, як правило, з людей одного етнічного складу;

3

Спільність території

Спільні психологічні риси

Етнічна самосвідомість

Спільні господарські зв’язки

Спільна матеріальна та духовна культура

Спільність мови

Е т н о с

економічних: спільність господарських зв’язків об’єднує людей, зв’язуючи їх єдиною справою і надією на позитивний результат; загальнокультурних: життєдайним джерелом її існування стають мова, традиції, звичаї, культура та історія, коли вони забуваються – нація

занепадає; психологічних: має спільні особливості психічного складу (певні спільні риси, адекватна реакція на подразники, тотожні оцінки), які

визначають поняттям «національний характер».Особливості історичного розвитку українського етносу та нації

Особливістю формування українського етносу є те, що історичні передумови його становлення складаються у чітких культурно-географічних межах однієї і тієї ж території. Завдяки цьому, попри змінювання народів на території, що становила ареал майбутнього формування українського етносу, культурно-історичне підґрунтя цього процесу готувалося тисячоліттями. Він характеризувався прямою трансляцією культурних традицій і цінностей в єдиному геокультурному руслі, яке дає змогу безпосередньо ввести в етнотворення українців тисячолітній досвід інших народів:

українська мова характеризується з-поміж більшості слов’янських мов своєю наближеністю до індоєвропейської мовної групи; український орнамент успадкував риси орнаментів трипільської культури, не кажучи вже про її аграрні традиції; українська хата за всіма ознаками, аж до традицій білити глиною стіни, сягає скіфсько-сарматських часів; український народний танець гопак містить певний код давньої слов’янської культури, що передає певну динаміку форм та структур рухів,

конче потрібних для духовного та фізичного вдосконалення людини.Цей глибоковкоріненний тисячолітній культурний досвід, накопичений в ареалі майбутньої України, трансформувався в епоху Київської Русі

в етнокреативний чинник українського народу.Київська Русь існувала як окрема унікальна цивілізація і типологічно подібна до таких найближчих до неї цивілізацій, як середньовічні

візантійська та західно християнська. Як і кожна цивілізація того часу, вона була полієтнічною. Київська Русь становила цілісну самодостатню систему економічного, суспільно-політичного та культурно-релігійного життя й займала велику частину території Східної Європи. У її розвитку виділяють такі періоди:

формування – VІ – VIII ст.; зростання – ІХ – Х ст.; розквіту – Х – перша половина ХII ст.; диференціації – друга половина ХII – перша половина ХIII ст.; трансформації, коли на її тлі вже починають виявлятися контури нових етнокультурних феноменів, – друга половина ХIII – ХV ст. Саме в цей

період починається формування з давньоруської народності – української нації.Основні теорії виникнення і розвитку української нації

Примордіалістський підхід Модерністський підхідЕтап формування українського етносу, пов’язаний з етнонімом «Русь» і охоплює історію до XII ст., формування української нації розпочинається у XII ст. і пов’язане з етнонімом «українці».Проте тоді етногенез українців було перервано і відновлено у XVI–XVII ст. На хвилі національного піднесення, каталізаторами якого були: загроза фізичного винищення українців з боку Степу, польське національне гноблення та внутрішня

Процес становлення української нації розглядається у контексті світової історії. У модерну добу, коли націоналізм перетворюється на засіб глобальної модернізації «відсталих» народів, починається становлення модерних російських і польських націй. У конкретно-історичних умовах ХІХ ст. українцям довелося вибирати: або перетворитися на частину цих націй, або самим трансформуватися в модерну націю. Нечисленна високоосвічена українська еліта розпочала творення «України» як окремої соціально-культурної

4

зрада, формувалися всі ознаки козацької нації, замішаної на козацькому ґрунті. Розпочавшись у XVI ст. як воєнно-політичне відродження, воно розвивалося наприкінці XIX ст. у сфері духовності й культури, а в 20-х рр. ХХ ст. як загальнонаціональне піднесення, що охопило всі важливі сфери життя українського народу.Становлення української нації є процесом, в якому були три фази: княжофеодальна (від Київської Русі до Люблінської унії), козацька (XVII–XVIII ст.) та модерна (вона починається з «національного відродження» ХІХ ст.). При цьому вчені не заперечують того очевидного факту, що в побуті, матеріальній і духовній культурі, мові й території розселення українського народу відбулися зміни. Однак вони мали еволюційний характер, що забезпечувало спадкоємність розвитку

спільноти. Поступово набір «ознак», які вказували на окремішність українців, розширювався: додавалися мова, територія тощо.Вирішальним у становленні української нації було ХХ ст. Зміни у національній свідомості українців були обумовлені передусім трансформацією українського суспільства з аграрно-традиційного в модерно-індустріальне. Це спричинило руйнування традиційної структури українського суспільства і формування модерних соціальних структур, зокрема якісно нової української еліти. Остання скористалася українською національною свідомістю як знаряддям для реалізації власних політичних амбіцій.

«Модерний»(новітній) період у світовій історії розпочався з XVI ст. вимагає додаткових роз’яснень. По-перше, немає ясності й одностайності, які процеси вважати «модерними», а які – «домодерними». Так, головними історичними процесами, які визначали специфіку новітніх часів, вважають виникнення і поширення модерної демократії, розвиток індустріалізації та поява двох нових великих суспільних сил – націоналізму і соціалізму. Неважко помітити, що кожне з описаних явищ мало свого попередника за «старих» часів(за винятком хіба що індустріалізації). По-друге, більшість суспільних процесів, що відбувалися впродовж останніх п’яти століть, тією чи іншою мірою були сумішшю «модерного» й «архаїчного». Старі, «домодерні» сили й ідеї продовжували діяти, виявляючи подиву гідну здатність до виживання і пристосування до нових умов, часто-густо нейтралізуючи, навіть підпорядковуючи собі процеси модернізації. Повсюди стара еліта втримувала політичну і культурну владу, дозволяючи буржуазії робити гроші і сплачувати податки, а найбільшою мрією багатих промисловців і банкірів було одержати високий аристократичний титул.

Інша трудність щодо окреслення новітньої доби виникає з факту існування великих регіональних відмінностей у перебігу модернізації. Щодо Східної Європи прийнято говорити про її «відсталість» – тобто ті самі процеси, які відбувалися на Заході, доходили сюди із запізненням і не мали такої інтенсивності. Більше того, в одному й тому самому регіоні різні народи по-різному сприймали нововведення. Особливість української історії полягає в тому, що абсолютна більшість українців продовжувала жити традиційним укладом життя, слабо реагуючи на економічні зміни. Українське суспільство до 1920-х років дуже слабо зачеплене модернізаційними процесами й аж до останньої третини ХХ ст. значно відставало за показниками модернізації від сусідніх етнічних груп. Інакше кажучи, українцям багато в чому вдалося зберегти свою ідентичність не внаслідок модернізації, а всупереч їй.

Але визнання «запізнілості» й маргіональності східноєвропейського регіону не заперечує факту, що його історія все-таки вміщується у загальну схему періодизації світової історії. По-перше, цю запізнілість слід оцінювати в релятивних, а не в абсолютних критеріях. Теза, що «розвинутість» є нормою, а «відсталість» – історичним збоченням, також вимагає суттєвої ревізії. Насправді те, що Західна Європа від XVI ст. стала моделлю економічного, культурного і політичного прогресу, було наслідком збігу сприятливих обставин. З цієї точки зору, для більшості народів і країн «відсталість» є правилом, а «розвинутість» – винятком. З другого боку, не варто забувати, що власне Східна Європа(у т.ч. й Україна) у

5

глобальному масштабі була регіоном, який одним із найперших взявся доганяти «розвинутий» Захід і наслідувати його технічні й соціальні досягнення.

Ще більшої впевненості у потребі вживати до української історії загальноєвропейської періодизації додає факт, що процес творення модерної української нації відбувався синхронно з аналогічними процесами у Західній Європі. Церковні рухи і козацькі війни XVI-XVII ст. є українськими аналогіями загальноєвропейського процесу виникнення нової форми колективної ідентичності – національної свідомості, а національного відродження ХІХ ст. – трансформації відповідно до нових умов та поширення цієї свідомості серед мас. Ця точка зору набуває все більшої популярності в сучасній українській історіографії.

У повну силу процес творення модерних європейських націй розгорнувся у ХІХ-ХХ ст. Тому більш коректним є поділ світової історії на «ранньомодерні» (ранньоновітні) та власне «модерні»(новітні) часи. Хронологічну межу між першими і другими становить Велика Французька революція. Показово, що саме за її часів (1798) зародився термін, який був безпосередньо пов’язаний з процесами націотворення і протягом наступних десятиліть став все більш і більш знаним у політичній лексиці як сила, без допомоги якої не може обійтися в сучасних умовах жодний політичний рух, що розраховує на перемогу. Йдеться про «націоналізм» – рух та відповідну ідеологію, що дотримуються принципу, згідно з яким кожний етнос повинен мати свою національну державу.Значення фольклору і етнографії в дослідженні національних ознак українців

Характерними віхами другого визвольного етапу 1860-1890-х років був пошук елітою наукових засад існування українського етносу протягом тисячолітньої історії. «Відкриття» багатовікової історії України, безперервного українського історичного процесу від князівської Руси-України до середини ХІХ ст., від Володимира Святого до Тараса Шевченка – головне досягнення академічного періоду національно-визвольного руху. У цей час розпочиналися бої за історію з сусідами, які цю історію привласнили через свою офіційну науку. Україна була однією з не багатьох націй, яка не мала за собою державної підтримки у цій справі або хоча б заможних верств суспільства, які б спонсорували цей процес. Початок виходу багатотомної історії «України-Руси» М.Грушевського означало, що український народ одержував свою історичну метрику, а отже, і право на легітимне існування в історії Нового часу, яку повинні були дати науковці. Без цього український проект було б програно. Не стільки «Кобзар» скільки саме «Історія України-Руси» стала свідченням постання української модерної нації.

У другій половині ХІХ ст. археологія, що видавала архівні документи, виданням документів Тимчасової комісії для розгляду давніх актів(Київська археологічна комісія) відзискувала українську територію від зазіхань прихильників «історичної Польщі» та «исконно-русских земель». У боях за історію відточувався український будівничий міф на противагу російським і польським деструктивним міфам.

Одним з останніх російських була Погодинська теорія про відток російсько етнічного етносу в результаті монгольської навали з Київщини у Північно-Східну Русь та заселення Києва у литовсько-польську добу українцями-галичанами. Таким чином, легітимізувалися претензії Росії на центральні терени України. Іншим міфом, який і досі відіграє свою деморалізуючу роль, – є міф про Переяславську Раду 1654 р. як «добровільне возз’єднання або приєднання» України до Росії.

Поляки експлуатували міф про спільне визволення від московського авторитаризму під гаслами «За вашу і нашу свободу», про триєдину або чотириєдину федерацію народів Речі Посполитої, про Люблінську унію, яка на рівних правах поєднала поляків, українців, литовців та білорусів.

На противагу імперським міфам українці устами своїх провідників – романтиків М.Костомарова, П.Куліша, Т.Шевченка запропонували міф про відвічний демократизм і громадську відповідальність українця, про співвідношення індивідуалізму та громадського устрою, як питомої чесноти традиційного суспільного ладу. Громадянська теорія була визначним вкладом українців у скарбницю світової суспільної думки.

Не менше значення для України мала ідея територіалізму В’ячеслава Липинського, яка свідчила про визрівання серед українців концепту політичної нації, а не нації за кров’ю. Саме Липинському належить крилата фраза про будування нації через постання держави, а не навпаки, як це було в націях «історичних народів», що залишається актуальним і для наших днів.

6

_______________________________________* пропонуємо вивчати тему 1 «Формування модерної української нації. Теорія та суспільні виклики першої половини XIX ст.» в кінці курсу історії України 9 класу.

Тема 2. Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій наприкінці XVIII – у першій третині XIX ст.

7

Тема уроку: Включення українських земель до складу Російської імперії

Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Російської імперії

Г у б е р н і ї

Тема уроку: Українські землі у складі Австрійської імперії

Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складіАвстрійської імперії

Тема уроку: Вплив міжнародних відносин на землі України в першій третині XIX ст.

8

Правобережжя Лівобережжя Південь України

КиївськаПодільська Волинська

ЧернігівськаПолтавськаСлобідсько-Українська

КатеринославськаТаврійська Херсонська

Національне становище українського народу

запровадження російської мови замість української;

обмеження розвитку національної культури;

заміна слово «Україна» на «Малоросія»

Соціальне становище українського народу

запровадження кріпосного права на Правобережжі, Лівобережжі, а згодом і на Півдні України;

кріпосні селяни відбували рекрутчину;

розвиток відхожого промислу; збільшення кількості товарів

мануфактурного виробництва (сукна, взуття);

нові продукти харчування (картопля, чай);

міста торгово-промисловіосередки (Харків, Київ, Бердичів, Одеса); ріст чисельності купців:

торгівля + власне виробництво

змін

и в

повс

якде

нном

у ж

итт

і

Західноукраїнські землі

Східна Галичина Північна Буковина Закарпаття

Королівство Галичини і Лодомерії Угорське королівство

Реформи70-80-х рр. XVIII ст. на західноукраїнських землях: аграрна реформа:

звільнення селян від особистої залежності від поміщиків; фіксований розмір панщини (до 30 днів на рік); релігійна реформа:

католицька, протестантська, греко-католицька церкви рівні в правах; всім віруючим цих конфесій дозволялося вступати до університетів,

займати державні посади, продавати і купувати землю; реформа в галузі освіти:

1784 р. заснування Львівського університету, при якому до 1809 р. діяв Руський інститут навчались українці;

працювали семінарії, які готували греко-католицьких священиків; запровадження початкових і середніх шкіл.Соціальне становище українців на західноукраїнських землях: українці Галичини, Буковини, Закарпаття належали до феодально

залежного селянства; розміри панщини постійно зростали – 5-6 днів на тиждень; ріст числа безземельних селян; відсутність самоврядування в містах населення відбувало панщину,

інші повинності.

Тема уроку: Суспільно-політичний рух у Наддніпрянській Україні Основні течії суспільно-політичного руху Наддніпрянської України

9

Р Т1806-1812 рр.

У

воєнні дії точилися на землях, заселених українцями

шість українських губерній надали тисячі «ополченців»;

забезпечували війська волами, кіньми, возами з погоничами

Р Ф

1812 р.

У два табори:

«за» - надія на введення прогресивного законодавства й Україна може стане незалежною державою;

«проти» - не вірили, що Франція визволить Україну з-під російського деспотизму;

формування ополчення: козацьке земське 1816р. – у козаків відібрали всі

привілеї, повернули до попереднього стану

70 тис.осіб

Р Т1828-1829 рр.

Азовське козацьке військо – 6 тис. осіб, згодом 11 тис.: охорона східної частини російського узбережжя

Чорного моря переселилися на Кубань, інших перевели в селянський стан.

?

?

українська загальноросійська польська

Причини виникнення

криза в суспільстві

Чиї інтереси представляли

корінних українців

орієнтувалася на пануючих в

імперії соціальних груп

польської шляхти

Основні вимоги

національне визволення

реформування імперії

відродити Польщув кордонах до

поділуРечі Посполитої

10

Українське культурне відродження на Слобожанщині

Харківський університет (1805 р.) відкрився з ініціативи громадського діяча і вченого В.Каразина;

З Харкова розпочався процес формування національної інтелігенції, яка заміщала колишню козацьку еліту;

Харків став центром збирання історичних документів, фольклору, старожитностей;

помітні постаті Харківського університету, які пропагували національну ідею: Г.Успенський, П. Гулак-Артемовський, Л.Боровиковський, Г.Квітка-Основ’яненко, А.Метлинський, І.Срезневський, М.Костомаров;

харківські журнали, які постійно друкували статті про побут, звичаї, усну народну творчість та історію України: «Украинский вестник», «Харьковский демократ», «Украинский журнал».

Тема уроку: Українське національне відродження в західноукраїнських землях

11

патріотичний гурток в Новгороді-Сіверському: пропагували ідею української самостійності; поширення творів про діяльність І.Мазепи, П. Полуботка; боролися за права всього українського шляхетства й козацтва. група автономістів на чолі з В.Капністом:

проект відновлення козацького війська, який відхилив Російський уряд; намагання заручитися підтримкою Пруссії в разі українського постання. історико-літературні твори:

історичний трактат «Історія Русів» – ствердження права кожного народу на самостійний державний розвиток, формування самостійницьких настроїв;

поема «Енеїда» І.Котляревського – започаткувала нову українську літературу, яка ґрунтується на живій українській мові;

повість «Тарас Бульба» М.Гоголя – героїка українського козацтва.

Опозиційна діяльність представників українськогосуспільно-політичного руху

Греко-католицьке духовенство – провідники української національної ідеї

Передумови для культурного відродження в Західній Україні: імператорські реформи сприяли появі освіченої соціальної

групи українців – греко-католицьке духовенство; сім’ї священиків – джерело постачання кадрів для

національного руху; зв’язок греко-католицьких священиків з простим народом; вплив європейського Просвітництва; 1816р. – перше просвітницьке товариство греко-католиць-

ких священиків у Перемишлі: впровадження української мови в систему початкової освіти

й розширення мережі початкових шкіл; удосконалення української мови; друкування різноманітних брошур для народу на

українській мові; підручник граматики українською мовою; на протязі 15 років було відкрито 400 шкіл.

«Руська трійця» та її діяльністьПочаток 30-х років XIX ст. – виникнення гуртка «Руська трійця» – М.Шашакевич, І.Вагилевмч, Я.Головацький: пропагували українську мову – дискутували й говорили

рідною мовою; М.Шашакевич виголосив в семінарії перед духовними

особами промову українською мовою; підготували до друку збірку (не пропустила цензура) поезій

рідною мовою – заклик до єднання народних сил, до національного пробудження;

1837 р. – видання «Руською трійцею» альманаху «Русалка Дністровая»:

народні пісні, думи, перекази, історичні документи про звичаї, побут, героїчне минуле українського народу.

Альманах – політичний маніфест українського національного руху.

Тема уроку: Масонство і декабристи в Україні. Польський визвольний рух

12

Вплив європейських революційних ідей на суспільно-політичний рух в Україні

ідеї Просвітництва; ідеї Французької революції про свободу,

рівність і братерство; проголошення в Іспанії, Італії, Португалії

конституцій, що обмежували королівську владу;

повстання у Греції за незалежність; закордонний похід російської армії.

Масонство в УкраїніМасонство – різновид суспільного руху ( від англ. – mason – каменяр, муляр; фр. francmasonerie – вільномулярство) сповідували ідею Бога – Великого Майстра Всесвіту, про єдину людську спільноту: «Весь світ – це одна велика республіка, де всі народи – одна сім’я».Українське масонство – ідея слов’янської федерації, у якій українці були б рівними серед рівних.

«Любов до істини» - 20 осіб, у тому числі І.Котляревський; «Малоросійське товариство» (Полтавська губернія):

державна незалежність України; розвиток національної культури; скасування кріпосництва; запровадження європейських форм державного устрою.

наці

онал

ьна

свід

оміс

ть

укра

їнсь

кої

інте

ліге

нції

Тема 3. Соціально-економічне життя народу та український національний рух у першій половині XIX ст.

Тема уроку: Сільське господарство і аграрні відносини в українських землях на початку XIX ст.

13

Мета декабристів – шляхом військового перевороту повалити самодержавний лад і ліквідувати кріпосне право

Конституція Північного товариства

конституційна монархія; федеративний устрій

держави; щодо України: утворення

Української, Чорноморсь-кої, Бузької держави із центрами у Харкові, Одесі й Києві.

«Руська правда» Південного товариства

скасування кріпацтва; перетворення всіх селян на

рівноправних громадян; недоторканість приватної

власності; Росія – республіка; право на самовизначення

лише для польського народу.

Товариство об’єднаних слов’ян

боротьба проти само-державства і кріпацтва;

визволення слов’янських народів;

створення федеративного союзу слов’янських народів

+

29 грудня 1825 – 3 січня 1826 – повстання Чернігівського полку

Волелюбні ідеї у навчальних закладах: гурток у Харківському університеті – шляхи зміни суспільно-політичного ладу Російської

держави; гімназія вищих наук у Ніжині.

Польське повстання 1830-1831 рр.Мета – відродження державності Польщі.Наслідки: розгром повстання; масове зросійщення Правобережної

України; 1834 р.- відкриття Київського

університету, яки й перетворився в центр відродження української культури;

поліпшення становища населення Правобережної України

З е м л е р о б с т в о

Лівобережжя Слобожанщина Правобережжя

Тваринництво Західна Україна

Степова Україна: конярство; вівчарство

зернові культури; картопля; розводили велику

рогату худобу й овець не відповідала потреба нового часу

?Чи

мож

на б

уло

вест

и го

спод

арст

во

в ін

ший

спо

сіб

?

Чи

вдал

ося

дося

гнут

и ур

ядов

і ціл

і, як

і він

пер

еслі

дува

в, у

водя

чи

війс

ьков

і пос

елен

ня?

Тема уроку: Зародження ринкових відносин. Початок промислової революції

14

1817р. – утворення військових поселень: селянська сім’я не лише займалась земле-

робством, а й утримувала одно-двох солдатів; військова муштра для чоловіків віком до 45 років

і хлопчики з семирічного віку; під бій барабана поселенці мали вставати, лягати,

йти на роботу, обідати, палити печі тощо.

застарілі знаряддя праці; відсутність агротехнічного вдосконалення; збільшення панщини (подекуди 6 днів на

тиждень); запровадження урочної системи

Зародження ринкових відносин в сільському господарстві:

зросло виробництво хліба на продаж: жито, пшениця; розширення посівів технічних культур: тютюн, льон на полотно, конопля; впровадження раціоналізації: використання машин, досягнення агрохімії

тощо; використання найманої праці; селянські промисли: взуття, посуд, полотно, сукно, колеса для

возів, вози, бочки, мішки тощо; чумацтво– торговельно-візницький проми-

сел.

Початок промислової революції:ремесло мануфактура фабрика(завод)

використання машин

цукроварні; полотняна промисловість; машинобудівні заводи

Західна Україна: текстильна; шкіряна; соляна; залізорудна; тютюнова; лісова

?

видобутоккам’яного

вугілля

металургійне виробництво

Тема уроку: Зародження ринкових відносин. Початок промислової революції

Який зв’язок між промисловістю збільшення та сільським господарством? виробництва технічні культури:

хліба конопля, льон, тютюн,

15

Зміни у соціальній структурі

сільське господарство 25% селянських родин – безземельні; заможні селяни – українські промисловці

(Яхненки, Симиренки, Терещенко)

промисловість кількість промислових робітників:1800р.-10,0тис.осіб; 1860р.-86,7тис.осіб; 26% вільнонайманих робітників

74% кріпаки

? ?

Чи відбувалася модернізація української економіки в першій половині XIX ст.?

Характеристика промисловості

промисловий переворот

Зміни в сільському

господарстві

Зміни в соціальній структурі

?

?

Розвиток торгівлі(збільшення

товарообороту)

? наймані чисельність працівники міського населення цукроварні полотняна машинобудування промисловість зростання видобування металургійн. кам’яного виробництва вугілляЗахідна Україна:

текстильна, шкіряна, соляна, залізорудна

Тема уроку: Зростання міст і розвиток торгівля

16

використання парових машин

збільшення промислових підприємств

домінування російського;в Західній Україні - польського, німецького мовно-культурного середовища

?Міста: ріст чисельності міського населення: протягом першої половини XIX ст.

чисельність городян зросла в три рази, на Півдні – в 4,5 раза; в Наддніпрянській Україні чисельність

населення зросла з 5 до 11%; в Херсонській губернії – до 27%; розбудова морських портів – Одеса,

Миколаїв, Херсон та ін.; на Заході – Львів – великий

адміністративний, промисловий, торговельний центр: в 1786 р. число мешканців – 25 тис., в 1849 р. – 70 тис.;

міста – центри торгівлі: ярмарки, базари, крамниці, склади, корчми, шинки, ятки, з’являлася аукціонна торгівля – продавали й купували землі, маєтки, будинки, хатнє майно, худобу тощо;

українські міста (в обох імперіях) були заселені не українцями:

у Наддніпрянщині – російські чиновники, купці, робітники, єврейські ремісники, дрібні торговці;

на Правобережжі – поляки; Східна Галичина – поляки; Північна Буковина – румуни; Закарпаття – угорці

Україна у внутрішній торгівлі

Російської імперії

Україна ринок збуту виробів Російської імперії:

33% товарів Московської, Володимирської та інших губерній Центральної Росії продавалися на ярмарках України;

Україна на ярмарках була представлена аграрною продукцією, або виробами виготовленими із сільсьгосподарської сировини (горілка, цукор тощо)

Австрійської імперії

Львів – центр ярмаркової торгівлі на заході України;

із України в Австрійську імперію везли сільськогосподарську продукцію, звідти – промислові вироби

Тема уроку: Форми й характер протесту козаків, селян та військових поселенців

Характер виступів стихійний, локальний (місцевий)

Форми протесту скарги селян цареві, губернаторам, іншим посадовим особам;

відмова платити оброк, відбувати панщину та інші повинності;

підпали поміщицьких маєтків, втечі з маєтків;

збройний опір поміщикам

Заворушення козаків, селян, військових поселенців

Селянські виступи під проводом У.Кармелюка

«Київська козаччина» Селянські виступи в Галичині, Буковині, Закарпатті

1817 р. – повстання бузьких козаків на Херсонщині;

1819 р. – повстання військових

1813-1835 рр. селянський рух на Поділлі під проводом У.Кармелюка:

1855 р. – «Київська козаччина»1.Привід: маніфест про створення морського ополчення для участі у

подання колективних скарг до адміністративних органів, ба-гаторічні судові процеси селян-

17

Російської імперії основний експорт – хліб (90% –

пшениця) вивозили в: Туреччину, Грецію, Італію,

Францію, Англію; мед, віск, риба, риб’ячий клей,

худоба – вивозили в: Австрію, Пруссію, Царство

Польське, Молдавію; імпорт – вина, шовк, какао, перли,

дорогий одяг і взуття, кава, чай, прянощі тощо

Австрійської імперії оптова торгівля худобою, яку

продавали у: Вроцлаві, Берліні, Мюнхені, у

міста біля р. Рейн

Україна у зовнішній торгівлі

чере

з чор

ном

орсь

кі т

а аз

овсь

кі

порт

и

чере

з Кар

пати

до

краї

н За

хідн

ої

Євр

опи

поселень у Чугуєві; 181801820 рр. – селянський рух

ряду повітів Катеринославської губернії;

1823-1833 рр. – селянські висту-пи на Херсонщині, Чернігівщи-ні, Харківщині

напади на поміщиків, кіпців, шинкарів;

в загоні У.Кармелюка в окремі періоди налічувалося декілька тисяч осіб;

кілька разів був заарештований, але втікав й знову очолював повстанський рух

Російсько-Турецькій війні;2.Селяни Васильківського повіту Київської губернії складали списки козаків і вели себе як вільні люди;3.Створювали власні органи самоврядування, відбирали у поміщиків землю і майно;4.Рух охопив вісім із 12 повітів Київського губернії (понад 500 сіл)

ських громад із землевласни-ками; втечі селян; потрави панських посівів та лук,

порубка лісів, розправа над сільською старшиною, підпал поміщицьких садиб, ґуралень тощо;

відмовлялися сплачувати державні податки, бойкотували рекрутські набори тощо;

1838 р.- селянські заворушення охопили майже всю Буковину;

1843-1844 рр. – селянське повстання під проводом Л.Коби-лиці:

22 буковинських села захопили ліси, пасовиська, відмовилися від повинностей, встановили самоврядування;

рух опришків на Прикарпатті: Мирон Штолюк

Тема уроку: Утворення і склад Кирило-Мефодіївського братства

ПРОГРАМНІ ПОЛОЖЕННЯ КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКОГО БРАТСТВА

18

1846-1847 рр. – діяльність Кирило-Мефодіївського братства: діяло нелегально; символ – золотий перстень з вигравіюваними іменами

слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія

Склад: 12 осіб, українська різночинна інтелігенція; М.Костомаров – один із засновників, історик, громадсько-політичний

діяч – в лекціях, книгах показував дві засади історичного розвитку: демократичну козацьку в Україні та самодержавну – в Росії;

П.Куліш – письменник, учений, педагог, громадський діяч – підготував перший підручник з історії України для дітей старшого шкільного

«Книга буття українського народу» У «Книзі» показано основні події світової історії з давніх часів до

середини XIX ст. та історична доля України, яка виявилася поділеною між Польщею та Росією;

показано ліквідацію української державності – Запорозьку Січ і Гетьманщину, демократичний устрій, запроваджено кріпацтво;

йшлося про історичне покликання України: підняти інших слов’ян на боротьбу за національне відродження в усіх сферах економіч-ного, соціального і духовного життя.

«Статут Слов’янського братства Св. Кирила і Мефодія»«Головні ідеї»: «Головні правила»:об’єднання слов’янських народів в 1. федерацію, в якій кожен народ отри-мав би власну державність з демокра-тичною формою правління

«Головні правила»: поширювати ідеї через виховання

юнацтва і залучення нових членів; усунути релігійну ворожнечу між

слов’янами; викорінення рабства і всякого при-

ниження бідних класів, поширення грамотності

ПРОГРАМА КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКОГО БРАТСТВА

Тема уроку: Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях у час піднесення революції 1848-1849 рр.

19

Створення демократичної федерації слов’янських

християнських республік

Забезпечення демократичних свобод для усіх громадян

Повалення царизму, скасування кріпацтва та поділу суспільства на

стани

Поступове поширення християнського ладу

на весь світ

Забезпечення рівних прав за всіма слов’янськими народами на

розвиток власної мови, культури тощо

1848 р. – скасування кріпосництва на західноукраїнських землях.Умови: поміщики – земельні наділи,

грошові винагороди, звільнення від деяких податків – поміщики;

селяни – користувалися лісами, пасовищами, луками спільно з поміщиками (право сервітуту)

Пожвавлення культурно-освітнього руху: «Зоря Галицька» - перша газета, друкована

українською народною мовою; травень 1848 р. – заснування Головної руської

ради Програмні засади ради:

населення Галичини належить до єдиного українського народу;

заклик до національного пробудження; майбутнє Галичина: частина членів – за

слов’янську федерацію, інші – незалежність Української держави з центром у Києві; поділ Галичини на Західну (польське населення) і Східну (українці).

створення «Галицько-руської матиці» - організація видання підручників українською мовою;

відкриття у Львівському університеті кафедри української мови (Я.Головацький);

жовтень 1848 р. – Собор руських учених у Львові – програма організації української науки й народної освіти

Центральна рада народова – осередок галицьких поляків: Галицькі українці не мають нічого

спільного з українцями Наддніпрянщини, це гілка польського народу, українська мова – діалект польської;

«Руський собор» - незалежність Польщі під зверхністю Габсбургів.

?

Тема уроку: Західна Україна в період завершення революції

20

Павел Шафарик науково, об’єктивно визначив територію та етнічні межи

розселення українців; обґрунтував самостійність української мови; систематичний огляд української літератури; ініціатор проведення з’їзду слов’янських народів Австрійської

імперіїчервень 1848 р. Слов’янський з’їзд ухвалив рівноправність української мови у школах і

державних установах; рівність всіх національностей і віросповідання; створення спільної українсько-польської гвардії ?

Липень 1848 – березень 1849робота австрійського парламенту

39 депутатів – українці Напрямки діяльності: поліпшення соціально-економічного

становища галицького населення; вирішення національно-духовних

питань; територіально-національний поділ

Галичини.

Тема 5. Модернізація українського суспільства середини – другої половини XIX ст.

Тема уроку: Сільське господарство Західної України після аграрної реформи 1848 р.

21

Буковина

незначна участь українців в революції в парламенті 5 депутатів-українці

від Буковини

1848-1850 – селянський рух

Закарпаття

?

українці не підтримали збройне повстання проти Австрії

?1-2 листопада 1848 р. – збройне повстання у Львові

Суперечності в розвитку сільського господарства

викупні платежі селян поміщикам за повинності, податки;

викуп на право виробництва і продаж спиртних напоїв;

відібрали сервітути; земля в руках великих

землевласників

капіталізація сільського господарства: використання сільськогоспо-

дарської техніки; спеціалізація районів; праця вільнонайманих

робітників

\

Тема уроку: Селянська реформа в Наддніпрянській Україні. Зміни в сільському господарстві

22

трудова еміграція: малоземелля, безземелля; демографічний бум; слабка місцева промисловість була не

в змозі поглинути вільні робочі руки.

XIX ст. – початок масової еміграції – ?

кооперативний рух: Василь Нагірний – «Народна торгівля»- закупівля й

продаж продуктів, оминаючи посередників; Євген Олесницький – товариство «Сільський господар»

де вчили селян сучасним методам господарювання; кредитні спілки – 70-90-ті рр. XIX ст.; «Дністер» – страхова компанія (200 тис. клієнтів)

захист селян від лихварства

Реформа 1861 р.

селяни отримали майнову та особисту свободи: мали право укладати договори з

приватними особами та державними установами;

володіти рухомою і нерухомою власністю;

самостійно виступати в суді по цивільних і кримінальних справах;

брати участь в органах громадського самоврядування;

переходити в інші стани; вступати до навчальні заклади або

на службу

селяни залишилися «нижчим станом»: сплачували подушний податок; відбували рекрутчину; зазнавали фізичних покарань; не мали право відмовлятися від

наділу – залишати село (9років); відрізки – землі, які відрізали у

селянина, який мав більше від норми;

тимчасовозобов’язані селяни – до укладання викупної угоди, відробляли панщину, сплачували оброк (20 років);

садибні ділянки – право викупу садибних ділянок, польового наділу на Правобережній Україні

Розвиток ринкових відносин в сільському господарствіспеціалізація районів

Степова Україна: виробництво зерна на продаж; головна олійна культура – соняшник; Правобережжя: цукробурякове виробництво (Терещенки, Харитоненки,

Браницькі, Потоцькі)тваринництво

повільний розвиток у зв’язку із скороченням площ сіножатей і пасовищ

запровадження нових знарядь праці парові й кінні молотарки; три- і чотирилемішні плуги, сівалки, косарки, культиватори, віялки, жниварки

застосування найманої праці застосування найманої праці робітників в Південній Україні з

мешканців правобережних, лівобережних місцевостей і російських чорноземних губерній;

щорічні південноукраїнські робітничі ринки

Тема уроку: Промисловий розвиток України

23

розшарування селянства: заможні селяни (Степова Україна) – селяни-

фермери; середняки – 25%; бідняки

переселенський рух: селянське малоземелля демографічний вибух

?

переселятися у міста?

Кубань, Поволжжя,Сибір, Тихоокеанське узбережжя

Промисловий розвиток Наддніпрянської України нова фаза промислового перевороту та його завершення (поч.60-х

– 80-ті рр. XIX ст.): машинізація виробництва; застосування нових технологій та механізмів; ринок вільнонайманої праці; політика протекціонізму; приплив іноземного капіталу в ключові галузі промисловості

України: прискорений розвиток галузей промисловості: вугледобувна,

гірничорудна, металургійна, сільськогосподарське машинобудування;

викачування великих коштів у вигляді промислових прибутків (Юз за 25 років вивіз до Англії 25 млн крб. золотом); формування українського індустріального району – Донецький

вугольно-металургійний, Криворізький залізорудний, Нікополь-ський марганцевий:

Україна головна вугільно-металургійна база Російської імперії; технічна відсталість Донбасу; розробка нових покладів залізної руди;

розвиток транспортного машинобудування: будівництво залізниць (перша – Балта – Одеса); кінець 80-х років XIX ст. – ціла система залізниць, які сполучали найбільші міста й промислові райони України із різними регіонами Росії, Україну і Західну Європу;

використання водного транспорту; морський торговельний флот (Азовсько-Чорноморський басейн)

Україна не була колонією «азійського» типу – бідною, без власної промисловості, ресурси якої імперія просто викачувала. Вона була колонією «європейського» типу – промислово розвинутою, яку позбавляють не стільки ресурсів, скільки капіталу і потенційних прибутків.

найб

ільш

і усп

іхі т

рьох

си

рови

нних

гал

узей

Промисловий розвиток Західної України 70-90-ті роки XIX ст. – формування фабрично-заводської

промисловості в західноукраїнських землях: 220 середніх і великих промислових підприємств; 95% - дрібні, на яких працювало п’ять осіб; кожний сьомий працював на невеликому підприємстві, власником

якого й був; причина промислового застою – імпорт фабрично-заводських

виробів з західних провінцій Австрії: занепад обробної промисловості: цукрової, текстильної, шкіряної,

паперової, сірникової; розвиток галузей, які спеціалізувалися на виробництві й первинній

обробці сировини і не мали конкуренції в імперії: борошномельна, спиртогорілчана, нафтова, лісопереробна, солеварна;

найбільш розвинута й технічно оснащена – лісопильне виробництво;

розвиток Дрогобицько-Бориславського нафтового району: використання нової техніки; буріння глибоких свердловин;

зростання видобутку кам’яної та кухонної солі – 64% видобутку солі в імперії;

видобування озокериту; іноземні капіталісти – австрійські, німецькі, англійські,

французькі, бельгійські – контролювали найголовніші галузі промисловості (в першу чергу – нафтову);

розвиток залізничного транспорту – 1861 р. Краків, Перемишль – Львів; через п’ять років – до Чернівців, у 80-ті роки XIX ст. – через Стрий на Закарпаття; Львів – українські землі, що входили до складу Росії

Східна Галичина, Буковина і Закарпаття залишалися слабо розвину-тими задвірками Австро-Угорської імперії

Тема уроку: Зміни в соціальній структурі. Міста і торгівля

24

спол

учал

и не

ук

раїн

ські

зем

лі,

а з

росі

йськ

ими

пром

исло

вим

и р

айон

ами

70-ті р. XIX ст. – 20-30 тис. т,1900 р. – понад 325 тис. т

Формування нових соціальних груп пролетаріат – за складом багатонаціональний: робітники-росіяни: вугільна, гірничорудна,

металургійна промисловості; українські селяни – цукрові заводи, йшли в найми

до поміщиків чи багатих, виїжджали за межі України;

буржуазія – багатонаціональна: іноземні капіталісти – важка промисловість; українські капіталісти – цукрова, борошномельна,

винокурна; українські підприємці – брати Терещенки,

Харитоненко, Яхненко, Демченко, Алчевський, Симиренко:

фірма «Брати Яхненко і Симиренко» – одна із найбільших виробників цукру; збудували перший металевий пароплав «Українець»;

інтелігенція – особлива соціальна група суспільства – українців у складі інтелігенції було трохи більше третини.

Українців серед підприємців була меншість і контро-лювали вони не найголовніші галузі промисловості

Розбудова міст У 1900 р. в Україні виділялося п’ять великих центрів: Одеса – торгово-промислове місто; Київ – центр внутрішньої торгівлі, машинобудування,

адміністративного управління та культурного життя; Харків – центр торгівля й промисловості Лівобережжя; Львів – осередок ділового і культурного життя Прикарпаття; Катеринослав – промисловий центр Півдня; 13% населення України жило в містах (в Англії – 72%); склад міського населення підросійської України: українці,

росіяни, євреї (по третині); у Західній Україні в містах переважали поляки та євреї

Українці опинилися у меншості в містах, де домінували російське населення й російська культура, поляки й польська культура – в Західній Україні

Тема уроку: Реформи адміністративно-політичного управління. Модернізація повсякденного життя

25

Нові явища в торгівлі розширення внутрішнього ринку: ріст міського населення; поміщицькі маєтки, господарства заможних селян – споживачі сільськогосподарських

машин, добрив; розвиток залізничного транспорту сприяв товарообігу, алебідність більшості населення, низька купівельна спроможність – гальмувала розвиток внутрішнього ринку ріст обсягів торгівлі, поява нових її форм: купівля-продаж у формі контрактів(договорів) на товари, що вироблялися на місцях; торговельна спеціалізація: хлібні ярмарки, ярмарки з продажу худоби; збільшення кількості базарів – з 350 до 900; розширення географії торгівлі (поліпшення транспортного зв’язку); зростала постійна торгівля – відкривалися універсальні й багато профільні магазини; зовнішня торгівля: Україна – хлібний експорт Російської імперії

1864 р. – судова реформа: судочинство відбувалося за участю сторін: при розгляді карних справ рішення приймали присяжні засідателі, які

обиралися з громадян усіх станів; обвинувачені отримали право захисту – або самі, або через адвокатів; суд став відкритим: на засіданні могли були присутні представники преси , всі бажаючі; розв’язанням дрібних справ займалися мирові судді, яких обирали на

трирічний термін;

1864 р. – реформа місцевого (земського) самоврядування: у губерніях і повітах створювалися виборні земські установи, члени

яких обиралися від усіх верств населення; земства мали право займатися господарськими і культурними

питаннями: організовували агрономічну службу; засновували сільськогосподарські школи й вели науково-дослідну

роботу; створювали кредитні установи; будували дороги, організовували пошту; розбудовували мережу початкових шкіл (у 1910 р. в них навчалося 420

тис. дітей); налагоджували систему охорони здоров’я (1870 р. працювало 73 земські

лікарні, а в 1910 р. – 576) ;земці брали участь у загальнодемократичному та національному русі

1870 р. – міське самоврядування – міські думи, проводилися власниками нерухомого майна:

міська управа – виконавчий орган, на чолі якої стояв голова; займалися благоустроєм міст, промисловістю, торгівлею, охороною

здоров’я, освітою

Реформування адміністративно-політичного управління в Російській імперії

1864 р. – реформа освіти: єдина система початкової освіти, керівництво й контроль

здійснювали повітові та губернські шкільні ради; середня освіта – класичні та реальні чоловічі і жіночі гімназії,

в яких навчання було платним; вища освіта: вступали тільки ті особи, які закінчили класичні гімназії,

реальні – до вищої технічної школи, жіночі – не передбачали ніяких прав вступу до вишів;

університети отримували автономію у навчальних справах

1865 р. – реформа в галузі цензури: вилучалася з відання міністерства народної освіти і

підпорядковувалася міністерству внутрішніх справ; невеликі за розміром видання підлягали попередній, ще до

друку цензурі; провінційні видання підлягалися попередній цензурі

з одного боку – демократизація суспільного життя, з іншого – «закручування гайки»

військова реформа: перехід до загальної військової повинності чоловіків після 20-ти років; перебування в армії скорочувалося з 25 до 6-7 років;

фінансова реформа: створення Державного банку; мережа приватних банків; формування більш-менш чіткої податкової системи

посл

ідов

но д

емок

рати

чна

Тема уроку: Реформи адміністративно-політичного управління. Модернізація повсякденного життя

26

Реформи в Австрійській імперії і зміни адміністративно-політичного устрою західноукраїнських земель

1867 р. – прийняття Конституції, що проголошувала рівноправність громадян у державних установах, судах і школах;

Австрійська імперія з унітарної перетворилася в дуалістичну (двоєдину) Австро-Угорську імперію – конституційну монархію;

Галичина отримала обмежену внутрішню автономію: У Львові розпочав роботу Галицький крайовий сейм ; депутати сейму були польські поміщики і підприємці, але обирати і бути

обраними могли й українські селяни; 1868 р. – Східна Галичина (населена українцями) була об’єднана із

Західною Галичиною (населена поляками) в єдине Королівство Галичини й Лодомерії;

Буковинський сейм – внутрішнє самоврядування Буковини – домінували румуни і німці;

Закарпаття: частина Угорщини; ніякого самоврядування край не одержав; Закарпаття складалося з чотирьох русинських (українських) жуп, або

комітетів (областей), які управлялися з Будапешта – відмежовувалося від інших західноукраїнських земель внутрішнім австро-угорським кордоном

Австрійські власті продовжували на західноукраїнських землях політику «поділяй і володарюй»

Повсякденне життя побут селян: залізниця сприяла зручному постійному зв’язку з містом; використання фабричних товарів; міський одяг, предмети вжитку; з’являються двох- трьох- і чотирикімнатні хати, які мали

покрівлю з черепиці й дерев’яну підлогу; індустріальна епоха ламала старі підвалини сім’ї, розпад

народних традицій і поглядів; зміни в місті: вулиці вимощували бруківкою; прокладали водогони та каналізацію; вуличне електричне освітлення; відкривалися культурно-освітні заклади

зале

жні

сть

мод

ерно

го ж

иття

від

ста

тків

Тема 6. Національна ідея. Український культурницький і політичний етапи визвольного руху

Тема уроку: Українська ідея на культурницькому і політичному етапах визвольного руху

27

Економічне об’єднання різних регіонів України друга половина XIX ст. – період економічне зближення

Лівобережної, Правобережної, Південної України: торгівля з Лівого і Правого берегів Дніпра

спрямовувалася через південні порти, куди вивозилася більша частина українського експортного хліба;

сотні тисяч українських селян з Лівобережжя і Правобережжя знаходили роботу в поміщицьких господарствах на Півдні України;

по всій території України поширювалася продукція цукроварень та інших підприємств центральних і північних районів України;

вугілля Донбасу і виплавлений метал Придніпров’я знаходив своїх покупців на Правобережжі і Лівобережжі

Проблеми, що стримували націотворення: українців мало було представлено у торгівлі, промисловому

виробництві, фінансах; промислові робітники – росіяни; великі міста – неукраїнські; низькій рівень освіченості корінного населення гальмувало процес

формування української нації; національна еліта русифікована і поєднувала відданість імперії +

любов до України; на західноукраїнських землях – лояльність до австрійської імперії + український і польський патріотизм;

комплекс малоросійства (Наддніпрянська Україна) – в основу лягло почуття меншовартості;

москвофільство (Західна Україна) – орієнтація на Російську імперію, засліплення її величчю:

прагнення дистанціюватися від польських впливів; відчуття невіри в можливість українців власними силами досягти

національного визволення; територіальний (місцевий) патріотизм; перспектива національного відродження – порозуміння

прихильників етнічного і територіального патріотизму

формування нації на багатоетнічній основі – політичної нації

ринк

ові в

ідно

сини

– п

ідст

ави

для

фор

мув

ання

укр

аїнс

ької

нац

ії

подв

ійна

ло

яльн

ість

Тема уроку: Українська ідея на культурницькому і політичному етапах визвольного руху

28

Участь в українському русі представників різних етносів модернізація України сприяла зближенню людей різних

національностей; інтернаціоналізація українського визвольного руху: національна еліта формувалася за рахунок освічених

верств, де був присутній неукраїнський етнос: історик Д.Бантиш-Каменського – молдавський дворянин; історики єврейського походження Я. Маркович,

М. Маркевич; етнограф, грузин за походженням М. Цертелєв; росіянин І. Срезневський; поляк З. Доленга-Ходаковський

Три основні етапи українського визвольного руху перший етап – академічний (науковий): збір та публікація українських пісень, казок, легенд; дослідження звичаїв і вірувань; написання історичних трактатів і художніх творів; другий етап – культурницький (українофільський): хлопомани – студенти Київського університету зі

спольщених шляхетських родин, прихильники української ідеї;

громадівці – представники української інтелігенції; народовці – на території Західної УкраїниМета діяльності – поширення знань серед українців й розвинути їх національну самосвідомість третій етап – політичний: формування українських політичних партій з програмами

розв’язання національних і соціальних проблем; національний рух вступив у стадію масової боротьби, а

представники вимагали суверенітету нації; поява політичної течії – самостійництво – здобуття

Україною державної незалежність

Політичні напрями українського національно-визвольного руху

соціалізм – політичне вчення відстоювало колективну власність на засоби виробництва, рівний розподіл багатства і державно-політичний устрій, створений на його основі:

М. Драгоманов – прагнув пристосувати західні соціалістичні теорії до особливостей України, його соціалізм мав громадівський характер. Об’єднанн громадян (громади) – вільні й самостійні утворення будуватимуть між собою відносини на федеративних засадах;

соціал-демократизм – пов’язували визволення країни з історичною місією робітничого класу, якому належала провідна роль у боротьбі всіх українців;

народно-демократична течія – поєднання елементів лібералізму і народництва;

самостійництво – напрямок проходив етап зародження та організаційного оформлення

Тема 7. Суспільно-політичний рух в Україні у другій половині XIX ст.

Тема уроку: Визвольний рух наприкінці 50-х – на початку 60-х років XIX ст. у Наддніпрянській Україні

29

Геополітичні плани Росії, Австро-Угорщини, Німеччини щодо України

«українське питання» – важлива проблема європейської політики: Росія – «злиття в російському морі всіх слов’янських рік» (в першу чергу західні українці); Австро-Угорщина – у зв’язку із занепадом імперії розглядалася можливість федералізації слов’янського населення,

але орієнтувалися на поляків, які прагнули відновити незалежність Речі Посполитої з українськими землями; Німеччина – зовнішня політика була направлена на розширення «життєвого простору» на Схід – у перспективі

перетворення території України на арену збройної боротьби

назрілі національні проблеми української спільноти доводилося розв’язувати у складних умовах зіткнення на її території інтересів декількох держав

Виникнення громад та їхня діяльність громада – напівлегальне непартійне об’єднання: 1859 р. – перша громада виникла в Петербурзі; 1861 р. – виникла Київська громада (200 осіб); виникнення громад в Чернігові, Винниці, Катеринославі,

Одесі, Полтаві, Харкові, Москві, на Кубані;напрямки діяльності: організація недільних шкіл; організовували публічні лекції та бібліотеки; ініціювали створення гімназій, шкіл для підготовки

народних учителів; поширення серед населення творів Т. Шевченка, М.

Вовчка та інших письменників; видавнича справ 1861-1862 рр. – громада видавала

літературно-науковий щомісячний журнал «Основа», де друкували твори українських письменників і вчених;

Національний рух на Правобережжі хлопомани:– заперечували польське твердження, що Правобережжя частина

Польщі, український народ – відгалуження польського, його мова – діалект польської мови;

– хлопомани розмовляли виключно українською мовою;– вбирались у національний одяг;– дотримувалися народних звичаїв і обрядів;представники хлопоманів: Володимир Антонович (очолив рух хлопоманів), 1861 р. – очолив

Київську громаду, Тадей Рильський, Борис Познанський

Тема уроку: Основні течії суспільно-політичного руху 50-60-х років XIX ст. на західноукраїнських землях

30

1863-1864 рр. – польське повстання: на боці повсталих поляків воювало понад 500 українців,

білорусів, росіян; масової підтримки польське повстання не отримало –

відмова польської шляхти в державності Україні; українське селянство не довіряло польському панству й

не пішло за ним.

Валуєвський циркуляр 1863 р. 20 червня 1863 р. – циркуляром призупинялося друкування

українською мовою шкільних підручників і релігійних видань

в розвитку національного відродження почалася перерва, яка тривала понад десять років

розгромлено Полтавську, Чернігівську громади;

арешти громадівців в Києві, Харкові; припинено видання «Чернігівського листка»; закрито всі недільні школи; окремих українських інтелігентів після суду і

слідства заслано в північні губернії Росії (П.Чубинський, О. Кониський);

Москвофіли течія суспільно-політичного руху 60 – 80-ті роки XIX ст., яка

поширилася в Галичині, Буковині, Закарпатті представники: інтелігенція, селянство, сільські і міські підприємці, які

вірили у прогресивну роль Росії в житті всього слов’янства; москвофіли не визнавали існування українського народу та його мови,

пропагували ідею «єдиної, неподільної російської народності»; москвофіли серед селянства вірили в доброго російського царя, який

скоро прийде й покарає поляків, роздасть їм поміщицькі землі; Руська рада – політична організація москвофілів; видавнича справа – видавалося три газети в Галичині, по одній на

Буковині та Закарпатті; випускали популярні книжки для селян на штучному «язичії» - суміш

російської, української, польської та церковнослов’янської мов

поряд із загальнолюдськими цінностями закладались ідеї, які спотворювали національну свідомість і не відповідали інтересам українського народу

Народовці національна течія суспільного руху Західної України; представники: молода українська інтелігенція Володимир

Шашкевич); орієнтація не на російського царя, а на український народ, присвятили

себе служінню йому, звідси й назва народовці; народовці доводили, що українці – окремий народ, який займає

територію від Кавказу до Карпат; народовці мали багато спільного з українофільством на східних

українських землях: прагнення підвищити культурно-освітній рівень українського народу; підняти його національну свідомість; захистити мову, літературу – пропагували твори класів навої

української літератури; кінець 80-х років – народовці стали провідною силою в національно-

визвольному русі; форми діяльності народовців: перша – пропаганда національних і культурно-освітніх ідей у

періодичних виданнях: журнали «Вечорниці», «Нива», «Мета», «Русалка», «Правда» – з часом Галичина стала центром вільного українського слова для літераторів з Наддніпрянщини;

друга – пропаганда національних ідей через створення різних товариств, установ, гуртків, культурно-освітніх закладів

Тема уроку: Український національний і російський громадсько-політичний рухи у Наддніпрянщині в 70-90-ті роки XIX ст.

31

«Просвіта» - культурно-освітне товариство (1868 р.): 816 читалень, 19 їхній філій; фінансування кооперативних організацій – «Народна торгівля»

«Сільський господар», страхова компанія «Дністер»; Літературно-наукове товариство ім. Шевченка (1873 р.): мета – розвиток української словесності; видавало журнали «Правда», «Зоря»; 1892 р. – змінило назву на Наукове товариство ім. Т. Шевченка –

перетворилося на своєрідну академію наук, яка об’єднала наукові сили національно-патріотичного спрямування :

існувало три секції: філологічна, історико-філософська, математично-природознавчо-лікарська;

1897-1913 рр. – очолював Наукове товариство ім. Т. Шевченка Михайло Грушевський

1863-1864 рр. – польське повстання: на боці повсталих поляків воювало понад 500 українців,

білорусів, росіян; масової підтримки польське повстання не отримало – відмова

польської шляхти в державності Україні; українське селянство не довіряло польському панству й не

пішло за ним. масової підтримки українців повстання не отримало – відновлення незале6жності Польщі в межах 1772 р., тим самим відмова Україні в державності

Відродження громадівського руху 60-ті р. XIX ст. – відновлення громад: Київ, Полтава,

Чернігів; Київська громада: склад – професори й доценти університету, викладачі

київських гімназій; напрям діяльності – збирали, обробляли, друкували

матеріал з історії, етнографії, фольклору України; заснували Історичне товариство Нестора Літописця, а

потім започаткували Південно-Західний відділ Російського географічного товариства:

голова – Г.Галаган, членами товариства були П. Чубинський, В. Антонович, М. Драгоманов, О. Русов ін.;

збирали етнографічні, фольклорні, історичні, економічні матеріали з міст і сіл України;

друкований орган – газета «Київський телеграф» 1876 р. – Емський указ – закон про цілковиту заборону української мови:заборонялося друкувати українською мовою книжки,тексти до музичних нот, ставити українські театральні вистави і влаштовувати концерти з українськими піснями

ді

яльн

іст

ь сп

ричи

нил

а

Братство тарасівців – таємна організація молодих громадівців: засновники – київські та харківські студенти: І. Липа,

Б.Грінченко, М. Міхновський ін.; мета – здобути незалежність України; форми діяльності: організація лекцій, таємних сходок, постановка вистав, створили бібліотеку нелегальних видань, приступили до написання праць національно-визвольного

характеру

національно-визвольний рух вступив у нову – політичну фазу

перш

а са

мос

тій

ниць

ка о

рган

іза-

ція

в Н

аддн

іпря

нськ

ій У

краї

ні

Тема уроку: Піднесення національно-визвольного руху в Західній Україні у другій половині 70-х – 90-ті роки XIX ст.

32

Російський громадсько-політичний рух народників в українських землях

народники – молоді революціонери-різночинці: завдання – насильно змінити владу в Росії і впровадити в ній

«общинний соціалізм»; народницькі гуртки в Україні: одеський, київський гуртки

«чайковців»; «Київська комуна» (80 осіб); форми діяльності: пропаганда серед робітників, організація

політичних диспутів

«Ход

іння

в н

арод

»

1873 р. – масове «ходіння в народ»; Петербурзька група «Земля і воля» серед членів якої

були українці; народники в Україні об’єдналися в гурток «Південні

бунтарі» (30 осіб): чільник – Яків Степанович; статут товариства «Таємна дружина» й «Височайша

таємна грамота»; практичні дії товариства дістали назву «Чигиринська

змова», підготовка до збройного повстання

80-х роках народники перейшли на шлях політичного терору – царя було вбито, очікувана революція не прийшла, народницькі організації розгромлені

Діяльність галицьких народовців у 70-90-х роках XIX ст.

видання політичних часописів – важливий етап діяльності галицьких народовців:

газета для селян «Батьківщина»; щоденна газета «Діло» (існувала до 1939 р.); літературно-науковий часопис «Зоря»

народне віче у Львові за участю двох тисяч селян – перша спроба поєднання народовського руху з широкими народними масами;

керівний орган народовців – Народна рада (Ю. Романчук); Рада видала відозву до українців Галичини і свій статут, в якому

проголошувалася мета організації: розвиток українського народу і захист його прав ; поширення українських інтересів у всіх політичних, культурних,

суспільних й економічних відносинах

В. Б

арві

н-

с

ький

Розгортання руху народовців на Буковині та в Закарпатті

60-ті роки XIX ст. – початок національного відродження на Буковині:

«буковинська трійця» - Ю. Федькович, брати Сидор і Григорій Воробкевичі;

1875 р. – відкриття університету в Чернівцях, частину викладачів становили галицькі українці;

газета «Буковина», яку редагує Ю. Федькович Закарпаття: В. Чопей – педагог, керівник народовського руху: упорядкував підручники для народних шкіл Закарпаття; склав українсько-угорський словник; Ю. Жаткович – етнограф: досліджував побут закарпатських українців; вивчав історію української літератури; публікував твори М. Вовчка, І. Франка; А. Волошин, Г. Стрипський

наці

онал

ьно-

визв

ольн

ий р

ух р

озви

вавс

я

пові

льно

, осо

блив

о на

Зак

арпа

тті

У другій половині XIX ст. національно-визвольний рух у Галичині розвивався по висхідній лінії і вступив у нову фазу – боротьба за політичну незалежність УкраїниТема уроку: Утворення українських політичних партій Галичини

33

Радикальний рух у Галичині радикальна течія – прагнули надати українському руху

політичного характеру: представники: І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький ін.; видавнича справа: видавали декілька газет та журналів; мета: прагнення захищати інтереси селян і робітників у

конкретних справах.

«Новоерівська» політика народовців поступки з боку австрійської влади: надання українцям певної кількості місць у Австрійському

парламенті і Галицькому сеймі; відкриття трьох українських гімназій, збільшення кількості українських кафедр у Львівському

університетібула проголошена «нова ера» у відносинах народовців з урядом і польською шляхтою. «Нова ера» тривала недовго – важливий наслідок – відкриття у Львівському університеті кафедри історії України, яку очолив М. Грушевський

Утворення першої української політичної партії у 70-90-ті роки XIX ст. національно-визвольний рух на

західноукраїнських землях переходить від культурно-просвітницької до політичної діяльності:

1890 р. – перша українська політична партія – Русько-Українська радикальна (РУРП):

засновники – І. Франко, М. Павлик, С. Данилович, Євген Левицький;

програмні засади – утвердження соціалізму, демократизація суспільного життя, використання здобутків культури й науки для піднесення національної свідомості й солідарності серед українців 1895 р. – доповнення до програми

друковані органи – «Народ», «Хлібороб», «Радикал», «Громадський голос»

здійснення соціалістичних ідеалів можливе лише за цілковитої політичної самостійності українського народу. Самостійність – стратегічна мета партії.

Ю Бачинський – «Україна irredenta» («Україна уярмлена») –історична необхідність політичної незалежності України

І. Франко – підтримка ідеї самостійної України пануюча ідея в західноукраїнському національно-визвольному русі. Партії Західної України в подальшому стояли на самостійницьких позиціях

вини

кла

двоп

арті

йна

сис

тем

а

34

1899 р. – була створена Українська націонал-демократична партія (УНДП):

засновники – М. Грушевський. І.Франко, К. Левицький ін.; керівний орган – Народний комітет; завдання партії – зміцнення почуття єдності з «російськими

українцями», пробудження серед українців Закарпаття національного духу; боротися за незалежність України;

друковані органи – «Діло», «Будучність»

1899 р. – створення Української соціал-демократичної партії (УСДП):

засновники – М. Ганкевич, С. Вітик, В. Охрімович та ін.; завдання партії – досягти соціалізму через реформи, легальні

методи боротьби, побудова в перспективі незалежної соборної української держави;

друковані органи – «Воля», «Земля і воля»

у 90-ті роки XIX ст. визвольний рух на західноукраїнських землях піднявся на якісно новий щабель – формування політичних партій, які висували вимоги державності України і почали діяти на десять років раніше, ніж на Сході.