N.

o 456 (3901) DEZEMBRO 2012 ГРУДЕНЬ 2012

BOLETIM INFORMATIVO DA SOCIEDADE UCRANIANA DO BRASIL

Інформативний бюлетень Українського Товариства Бразилії Al. Augusto Stellfeld, 795 - CEP 80410-140 Curitiba - Paraná - Brasil - Fone/Fax: (41) 3224-5597 - e-mail: subras@sociedadeucraniana.com.br

Museu da Sociedade Ucraniana do Brasil recebe visita de estudantes

Alunos da Escola Municipal Bela Vista do Paraíso, localizada em Curitiba - visitaram o Museu da Sociedade Ucraniana do Brasil no dia 14 de novembro.

PÁGINA 32

Sociedade Ucraniana do Brasil

realiza exposição de bordados

E exposição dos trabalhos de bordados

ucranianos da mestre dessa belíssima arte, Tatiana

Protcheva (Тетяна Протчева), ocorreu nos dias 24 e 25 de novembro no Salão Nobre da Sociedade Ucraniana do Brasil-SUBRAS.

PÁGINA 36

Demolidor ucraniano

Wladimir Klitschko segue sendo o melhor peso pesado do mundo no boxe. No sábado, 10 de novembro, o ucraniano venceu por pontos o então

invicto Mariusz Wach.

PÁGINA 39

З Різдвом Христовим і Новим 2013 Роком

У темряві довгої зимньої ночі світиться дивна яскрава зірка, світло якої зупиняється над стайнею віфлеємською. Вона допомагає

пастухам, а пізніше трьом мудрецям зі сходу, знайти бажаного Царя-Месію! Вони завернули у злиденну печеру, і там знайшли Дитинку, яка

лежала в яслах, яка стала Світлом світу.

Христос Рождається! Славімо його!

Делегація Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова

відвідала штат Паранá – Бразилія

З 27 листопада по 3 грудня ц.р. у штаті Парана з візитом перебувала делегація Національного педагогічного університету ім.М.Драгоманова у складі Першого проректора Володимира Беха та проректора Анатолія Кудіна.

СТОРІНКА 28

Фестиваль проводиться українською

громадою Бразилії

17 листопада ц.р. в м.Маллет (штат Парана) відбувся XІХ Національний фестиваль українського танцю. СТОРІНКА 35

Estudantes com a bandeira da Ucrânia

2 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012

Календар – Calendário

02 – Грудня - dezembro

Блаженний Іван Слезюк

Єпископ Іван Слезюк народився

14-го січня 1896 року в с. Живачів Обертинського(тепе

р Тлумацького)район

у Станіславівської обл. в родині заможних селян. 1908 року він закінчив сільську школу, а 1917 р. –

Коломийську гімназію. З 1918року навчався в Станіславівській

Духовній семінарії,після за-кінчення якої у 1923 році його рукоположив на

священика єпископ Григорій Хомишин. Працював священиком-катехитом польських шкіл м.Станіславова,в чоловічій і жіночій гімназіях ім.Скарбовського, у державному чоловічому ліцеї, у звичайному загальноосвітньому чоловічому польському ліцеї. До 1939року був духівником монастиря сестер Милосердя св.Вінкентія. Також був радником єпархіяльного церковного суду в подружніх справах. Під час німецької окупації о.Іван Слезюк працював катехитом у торговельній школі та сотрудником катедрального собору. У квітні 1945 року з рук владики Григорія Хомишина о.Іван отримав єпископські повноваження на випадок арешту владики. Отець І.Слезюк був заарештований2-го червня 1945 р.Його засудили за статтею Кримінального Кодексу, згідно з якою отцеві було інкриміновано активну організовану антирадянську роботу,спрямовану на зрив здійснюваних радянською владою заходів у західних областях України. Після вироку військового трибуналу о. Іван був відправлений етапом у Воркутські табори на Сибір. Ув’язнення відбував разом із єпископом Григорієм Лакотою, перемишльським вікарієм. Після смерті

владики Григорія о. Іван Слезюк продовжував його духовну справу: організовував спільні молитви,святкування Різдва та Воскресіння Господнього,відправляв св. Літургії,сповідав в’язнів.На початку 1950років о.Івана Слезюка перевели до одного з Мордовських таборів.Звільнившись з ув’язнення 15-го листопада 1954 р., він повернувся до Івано-Франківська. Протягом майже восьми років підпільний єпископ Іван Слезюк здійснював адміністрування Івано-Франківською єпархією. Власне ця його активна

душпастирська діяльність і стала причиною другого арешту, який відбувся в липні1962 року. У вироці народного суду м.Станіславова, який відбувався 23-24 жовтня 1962 року,владику Івана Слезюка було звинувачено в тому, що він,звільнившись із місць ув’язнення, де відбував покарання за антирадянську діяльність, не став на шлях виправлення,а керував на

Станіславівщині нелегальною релігійною діяльністю священиків колишньої Греко-Католицької Церкви, забороненою Львівським собором у 1946році й схваленим радянським урядом. Суд інкримінував владиці Іванові організацію злочинної групи. Тому,на підставі наведеного, суд виніс вирок:позбавлення волі у виправно-трудових колоніях суворого режиму на 5років та заслання у віддалені райони СРСР на 5років після відбуття основної міри покарання. Звільнившись з ув’язнення,єпископ Іван Слезюк 30-го листопада 1968 року уділив архиєрейську хіротонію о. Софрону Дмитеркові,ЧСВВ, який після смерті владики Слезюка став єпископом-ординарієм Івано-Франківської єпархії. До кінця своїх днів єпископ Іван Слезюк проводив активну архипастирську діяльність: адміністрував єпархією,служив св.Літургії, катехизував,хрестив і вінчав вірних. Його активність заважала органам безпеки у боротьбі з підпільною УГКЦ, а тому його часто викликали на «розмови»в КДБ,стежили за його помешканням,наглядали за ним. Останній такий виклик відбувся в середині листопада 1973року за два тижні до смерті владики Слезюка. З розповідей єпископа Івана відомо,що його замкнули в окремому ізольованому приміщенні, куди ніхто не приходив. Там він просидів дві години. Після цього сказали йому:«Ви вільні, можете йти». Тяжко було йти, бо, як сам розповідав пізніше владиці Софрону Дмитеркові, ЧСВВ,дуже паморочилася голова, тіло немов лихоманило,шкіра пекла.Сестри Милосердя св.Вінкентія,які обслуговували владику,сказали також, що владика повернувся з «бесіди» з по-червонілим обличчям, почувався дуже стомленим,зліг у ліжко і до двох тижнів помер.Було і є підозріння,що в КДБ його «опромінили», щоб у такий спосіб позбутися ще одного уніятського єпископа. Помер владика в опінії святості 2-го грудня 1973 року в м.Івано-Франківську. Відбувши 14 років ув’язнення,зазнавши тортур і знущань,єпископ Іван Слезюк ані разу не зрадив Христа та його св. Церкву і за неї віддав Господові свою праведну душу. Святійший Отець Іван Павло ІІ (24 квітня 2001 року) підписав декрет про беатифікацію о. Івана Зятика як блаженного мученика за Христову Віру. Під

час Святої Архиєрейської Літургії 27 червня 2001 року Божого у Львові Святійший Отець Іван Павло ІІ проголосив Івана Зятика блаженним. Beato Ivan Sleziuk Ivan Sleziuk, Bispo da Igreja Greco-Católica em Ivano-Frankivsk, Ucrânia, martirizado pelos soviéticos. Ivan nasceu na Ucrânia em 04 de janeiro de 1896, na aldeia de Zhyvachiv, atual Região de Ivano-Frankivsk. Em 1918 iniciou seus estudos no

N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 3

Seminário e foi ordenado sacerdote em 1923. Exerceu o cargo de professor em várias instituições superiores. Em 1945 recebeu autoridade episcopal das mãos de Dom Gregory Khomyshyn no caso de sua prisão, fato que ocorreu naquele mesmo ano. Ivan foi preso pela KGB em 02 de junho de 1945 sob a acusação de “liderar a propaganda antissoviética e propagar entre os jovens estudantes o ódio às autoridades soviéticas e ao partido comunista”. Em 12 de junho de 1946 foi promulgada a sua sentença pelo Tribunal militar soviético: Dez anos de cárcere em campos de trabalhos. Ivan foi levado para o campo de concentração de Vorkuta, na Sibéria. Mesmo na prisão, Ivan continuou sua missão sacerdotal entre os prisioneiros, celebrava a Páscoa e o Natal e administrava os Sacramentos. Foi transferido para o campo de concentração na Moldávia, em 1950 onde permaneceu até novembro de 1954, quando foi libertado. Retornando para a Eparquia de Ivano-Frankivsk, continuou a desenvolver sua missão. No dia 23 de outubro de 1962 foi preso pela segunda vez e condenado a 5 anos de prisão em regime de campo de trabalho. Sua libertação ocorreu em 30 de novembro 1968. Ivan manteve suas atividades sacerdotais, ensinando o catecismo, batizando as crianças e celebrando matrimônios. A sede da Eparquia e a sua residência eram permanentemente vigiados pelos agentes da KGB e por várias vezes foi convocado à depor. O último dos interrogatórios ocorrido em novembro de 1973 foi a causa de sua morte. Ivan Sleziuk voltou da sede da KGB muito debilitado por ter recebido uma dose muito grande de radiação causando a sua morte no dia 02 de dezembro do mesmo ano. Ivan Sleziuk foi Beatificado em 27 de junho de 2001 pelo Papa João Paulo II em cerimônia realizada na cidade de Lviv.

На Світовий день молоді в Ріо записалося вдвічі більше волонтерів,

аніж на СДМ у Мадриді

Щоб забезпечити якісний рівень проведення Світового дня молоді у Ріо-де-Жанейро в липні 2013

року зареєструвалося вже 40 тис. добровольців. СДМ в Мадриді загалом зібрав 20 тис. волонтерів. Такий високий рівень

активності молодих людей доброї волі на даному етапі підготовки зустрічі з

Папою прогнозує те, що СДМ-Ріо буде дуже успішним.

Волонтерство пропонує інший спосіб участі у СДМ, який значно допомагає в матеріально-

технічному забезпеченні цієї події: організація проживання паломників, сприяння у розробці спеціальних заходів за участю Папи Римського і

надання допомоги у постачанні, - повідомляє Rome Reports. Все, що ви повинні зробити, щоб

зареєструватися - це заповнити анкету до кінця 2012 року, яку можна знайти на офіційному сайті the Rio World Youth Day. Для полегшення

координації між усіма волонтерами вже створені блог і сторінка Facebook, щоб передавати нову інформацію з усіх питань планування.

Католицька Церква, 08.11.12

Відео: http://www.youtube.com/watch?v=q8vtBnDtfJ8

Владика Володимир Ковбич, ЧСВВ, провів візитацію парафії

Педра Бранка в Бразилії

На початку листопада 2012 року Владика

Володимир Ковбич, ЧСВВ, провів канонічну візитацію Педра Бранка. Ця 72-річна парафія є дочірньою парафією Святого Йосафата м.

Прудентополіс, що знаходиться за 25 кілометрів від неї, — повідомляє прес-служба Куритибської єпархії УГКЦ

«Першим священиком громади був о.

Христофор Миськів, ЧСВВ. У 1947 році в парафії збудували школу (в селі проживало 29 родин). У період від 1964 до 1972 року, коли в парафії

душпастирював о. Мирон Баранюк, ЧСВВ, постала перша дерев’яна церква. Наріжний камінь під будівництво нового

храму був закладений 10 травня 2010 року, а через рік, у травні, освятили новий храм. За час існування в парафії душпастирювало 12

священиків, всі з Василіянського Чину. Теперішній священик Вальдомир Пастух, ЧСВВ, (продовження на стор. 04)

4 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012

призначений для служіння 1 квітня 2012 року.

«Зі слів о. Вальдомира, віряни чисельно приходять до храму, часто сповідаються. Літургія служиться в другу неділю і другу суботу кожного

місяця, – каже Владика Володимир. – До складу парафіяльної ради, окрім священика, входить шестеро осіб. Парафіяни хочуть якнайшвидше

збудувати огорожу довкола церкви, купити дзвін, звести дзвіницю та катехитичний будинок».

Парафіяльні катехити часто звертаються за порадою до катехитів Прудентополіса. Місцевий координатор катехитів с. Цірлена Бело

наголошує на важливості катехизувати не тільки дітей, яких тут 25, а й батьків. «Вони повинні розуміти, що катехизація – це щось дуже

важливе і до неї слід ставитися серйозно», – каже сестра. У парафії також діє осередок Євхаристійного молодіжного руху, «Апостольство

молитви», до якого належить 107 парафіян, і Молодіжний осередок. Нині на території парафії проживає 76

родин. Більшість зайнята вирощуванням тютюну. Через погане дорожнє сполучення з села виїжджає молодь. У селі практично не працюють

мобільні телефони, а віряни не користуються комп’ютерами та Інтернетом.

Департамент інформації УГКЦ

У місті Надвірна вшанували преп.Йосафату

20 листопада УГКЦ відзначає день Преп. Йосафати Гордашевської – святої українського народу і Співзасновниці Сестер Служебниць НДМ. Святкування розпочато Божественною Літургією у неділю 18 листопада в храмі Благовіщення . Тут були виставлені для моління мощі та ікона Преподобної Мати, а в часі Літургії вірні храму могли почути про її святе життя, та про працю Сестер Служебниць у Надвірній.

19 Листопада мощі Преподобної Мати Йосафати були перенесені для почитання у храм Воздвиження

Чесного Хреста. Вечором 0 19 годині там відслужилась святкова Вечірня з Литією, яку провадили декан та настоятель храму о. Ігор Шліхутка та о. Йосафат Бойко , настоятель Згромадження Воплоченого Слова з Івано-Франківська. Отець Йосафат у своїй проповіді про Мати Йосафату, зокрема, наголосив для вірних про її

чесноти жертовності та любові, які так важливі для кожного християнина. Це урочисте богослужіння співала уся наша Служебницька спільнота з Надвірної. 20 Листопада у цьому ж храмі о 8 годині вранці ми відспівали Божественну Літургію, яку служили отці Йосафат Бойко та о.Святослав. В часі Літургії знову була виголошена отцем Йосафатом проповідь про праведне життя нашої блаженної, про силу її заступництва за нас перед Господом. Під час цих богослужінь вірні мали можливість приступити до мощей. Після Літургії мощі були перенесені до каплиці нашого монастиря, де ми продовжили наші святкування. Від 14 години наша спільнота приймала всіх бажаючих, які приходили на молитву та просили заступництва у Преподобної Матері Йосафати: о 15 годині – молебень в честь Преподобної Матері Йосафати відслужив та виголосив проповідь о.Микола Костик; о 17 –акафіст (служив та виголосив проповідь отець декан Ігор Шліхутка), а, о 18 годині велика Вечірня з Литією, яку відслужив отець Андрій Будзак . Чисельні молільники слухали живе слово про життя, служіння та молитву Преподобної Матері Йосафати Гордашевської, також змогли приступити до мощей та отримати благословення миром освяченим в часі Литії. Ці чисельні богослужіння супроводжувалися многоліттям для Сестер Служебниць, які приносять своє служіння у м. Надвірна, по всій Україні, та у багатьох країнах світу.

Реколекційно центр сестер служебниць в м. Надвірна

«Щоби синами і доньками Світла

могли стати і ми.»

До 120 річчя заснування першого жіночого апостольського Згромадження УГКЦ

Послідовниці блаженної Йосафати виходом книги «Слугині Світла» вшанували 120 - річчя з часу заснування першого жіночого апостольського Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії Української Греко-Католицької Церкви, співзасновниками якого були перша сестра служебниця - Йосафата Гордашевська, о. Єремія Ломницький, ЧСВВ, о. Кирило Селецький. Книга на прикладі життя десяти сестер служебниць відтворює шлях духовного росту служебницької родини у вірі, надії і любові. «Слугині Світла» допомагають також відкрити святість життя на землі тих, яких вже немає з нами, вони продовжують свою місію, перебуваючи у Божій славі. Провінційна настоятелька с. Надія Котур

N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 5

пише у «Вступному слові»:«Господь сотворив кожну людину особливою та неповторною, зі свою власною історією життя, наче дивовижний узор на канві історії людства. І щоб краще його побачити, треба відійти на певну відстань. Та не спізнитися б, бо час безжально втікає і можна не встигнути вгледіти найважливішого, не почути, не поділитися своїм…». Вона зазначає:

«Тішуся невимовно, що цим виданням вдалося здійснити наш задум, який має не один вимір. Передусім, це бажання віддати шану та висловити вдячність тим сестрам Згромадження ССНДМ провінції Співстраждання Матері Божої в Україні, котрі принесли свій візерунок життя в дар Небесному Отцеві; виявити поколінням прийдешнім духовну красу вірних послідовниць блаженної Йосафати.» Старше покоління сестер служебниць, яким довелося оплакувати насильницьку смерть нині блаженної с. Тарсикії Мацьків та попелище любого свого Кристинополя, стало «ходячою формацією» для сучасників».

Широку картину тогочасного життя українців та передумови виникнення Згромадження Сестер Служебниць УГКЦ висвітлив у виступі проректор Українського католицького університету п. Олег Турій під час презентації книги у Палаці мистецтв в рамках програми Форуму видавців. Особливо тепло вшанували річницю заснування Згромадження Сестер Служебниць у Червонограді. Подаровану радість спільної молитви примножила концертна програма за участю молодіжного хору церкви Пресвятої Богородиці Владичиці України під керівництвом Наталії Зіньків та спів молодих спадкоємців краю. Не бракувало подячних слів, особливо у виступах настоятеля монастиря Отців Василіян та церкви Святого Юра отця Ігнатія Москалюка, начальника управління культури м. Червонограда Володимира Гуменюка, Народного депутата України Володимира В’язівського. «Ми живемо з Богом під одним дахом. …Я собі навіть не можу уявити, як би виглядала наша парафія, якби на ній не було сестер, - зазначив о. Ігнатій Москалюк. Вони були засновані для того, щоб допомогти священикам якнайкраще прикрасити Богослужіння нашої Церкви, дбати про красу Божого храму. Це є прикрашення вівтарів, гаптування обрусів, пошиття церковних риз. Вони служать у радості свого серця. Сестри виховують дітей у любові до Бога, до України. Вони є світлом для нас.» «Служіння їхнє було подібне до праці бджоли, що мед виготовляє у пітьмі, аби ніхто не бачив», - сестра-служебниця Тереза Безпалько поєднала свій виступ із фактичним матеріалом з історії Церкви та Хроніки Згромадження. Цікаво, що до 1939 року в

Галичині було 375 сестер, до початку війни в Україні діяло 12 майстерень, де сестри працювали. «Жили так, як Бог їм давав пізнати, двома ідеями. Служити для Бога і для України. Кристинопіль, де сестри здобували гарт духовний, був знищений у 1946 році. Близько 40 сестер опинилися в тюрмі та в Сибіру. Монахині зуміли зберегти вірність Христові, вірність

народові та вірність покликанню, - підсумувала свій виступ с. Тереза.

с. Дарія Градюк у 16 років пішла до монастиря: «Нас було близько 40 сестер. Працювали

на городі, носили воду з криниці, не було так легко, як тепер. Хоча були змучені, любили нічні чування, пізнавали Христа. Я була свідком, коли в 1944 році спалили монастир, забили нашу сестру, ми всі її на руках тримали. Вона всіх нас витягнула на подвір’я. Бог дав, що ми залишилися живі. Трохи бідували на згарищах. Жили, як могли. Нас почали переслідувати,

щоб підписалися на православіє. Сестри не підписалися і нас розігнали. Пішли працювати. Я переїхала до родини у Львові, працювала медсестрою в лікарні. У 1964 році почали повертатися із заслання наші єпископи, священики. Вернувся також мій стрийко, який мав 75 років, коли його арештували. Жив з нами ще сім років, відправляв Службу Божу. У Львові було понад 40 сестер, ми зустрічалися. Божа Любов виявлялася на кожному кроці. Наші зусилля про повернення дому, який подарував нам митрополит Андрей Шептицький, не були марними. Там зробили були музей «Холм Слави», тепер це наш Провінційний Дім. Господь поблагословив, щоб ми були разом. Дякую Богу за милосердя. Прошу батьків, щоб не відмовляли своїй дитині, коли вона хоче іти в монастир, бо це велике щастя для всієї родини».

«Чи це є та підлога, де ходили ноги нашої настоятельки Йосафати?», - запитували монахині мешканців села Жужеляни. Хоча це село було виселене, але залишилася церква. Сестри жили дуже сутужно, навіть бідно, - ділиться споминами отець із Жужелян.

Автор книги Ольга Кіс зізнається: «Сестри вибудували своє життя дуже достойно. Кожна зустріч із сестрами була надзвичайна, як любов з першого погляду, - Книга писалася дуже просто. Бо я тільки людина, котра трішки вміє писати. Десь почула, підгледіла, зрозуміла, відчула десять прекрасних авторок свого життя», - ділиться Ольга Кіс, запевняючи, що кожна з сестер є автором свого життя, яке промовляє до світу. Автор книги розповідає про свої переживання, коли вперше зустрічалась із с. Мироною Склянкою. Сестра ж під час зустрічі була весела, радісна, тож відразу відійшли геть усі страхи. Пані Ольга наголосила: «Світові дуже потрібні такі книги. Часи тепер не простіші. Трохи є більше що їсти, трохи більше волі… Вони лише добре замасковані під «добрі часи».

Тож пізнаймо Світло разом із благословенними словами Єпископа-помічника Львівської Архиєпархії Владики Венедикта Алексійчука:«Відкрита книга їхнього життя є запрошенням, щоб наше серце ставало дорогоцінним світильником Світла для тих, кого зустрінемо на своїй дорозі, припорошеній життєвими незручностями…

Тож з вірою і готовістю вийдімо назустріч Невечірньому Світлу, щоб Його прихід у світ нашого життя не був беззмістовним. Зачерпнімо світла із життя тих, котрі вміли дбати не лише про себе, а жити для Когось, щоби синами і доньками Світла могли стати і ми.»

Марія Городечна

6 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012

Храмове Свято в Парафії св. Покрови

в Сіднею

В неділю 14-го жовтня 2012р. парафіяни та гості Української Автокефальної Православної Церкви Святої Покрови в Стратфільд Вест, околиця Сіднею відзначали храмове свято.

В урочисті Службі Божій правили: архипресвітер о. Володимир Люлька, настоятель УАПЦ Свята Афанасія Лубенського в Гренвилі, настоятель церкви Святого Преображення в Блектауні митрофорний протоієрей о. Єфстахій Дорош, разом з молодим, енергійним, отцем ієрейем Михайлом Смолинцем - настоятелем парафії. Прислужували молоді хлопці Симон Олексин, Петрусь Шеремета та Андрійко Лило. Після проповіді архипресвітера о. Люльки, був прочитанний лист від Голови Консисторії архипресвітера о. Миколи Сердюка, де було ололошено про підвищення сану отця Смолинця. В листі написано - цитуємо:- "з благословення Правлячого Єпископа Єпархії Австралійського Новозеляндської УАПЦ в Діяспорі, Археєпископа Іоана (Дерев'янка), заступник голови Консисторії - архипресвітер о. Володимир Люлька, уповноважений вручити Архипастирську Грамоту ієрею о. Михайлу Смолинцю за його невтомну і ревну духовну працю в Христовім винограднику парафії Св. Покрови. Його Високопреосвященство - Архиєпископ Іоан, всечесного ієрея о. Михайла Смолинця з днем 14.10.2012 на цей соборний священній літургії, храмого свята Святої Покрови, возводиться до сану протоієрейства". При наданні ієрархічних нагород протоієрейові Смолинцеві хор співав “Аксіос, аксіос, аксіос.” (достойний). Церковний хор, під диригентурою Лариси Ковальчук, зі співучастю гостя з Канбери, голови Об’єднення Українських Громад НПВ п. Петра Лютака, прекрасно проспівали Службу Божу, особливо пісню про Почаївську Божу Матір та опісля відспівали Молобень. Після Служби, парафіяни та гості свята були запрошенні до церковної залі на трапезу, де понад 100 вірних зібралися за чудовим обідом, приготовленний сестрицями. На жаль не всі присутні які були в церкві прийшли на святочний обід, який розпочався із заспівування цілою залею Господньої Молитви ("Отче Наш"). Замість традиційної хвилини мовчання за упокій відійшовших у вичність парафіян, вся заля заспівала “Вічну пам’ять”. Серед запрошенних гостей був присутній представник Української Греко-католицької Церкви отець Олег Стефанишин. Він передав тепле вітання нашій парафії, та згадував, що сьогодні в багатьох храмах в Австралії, які також за покровительку мають Матір Божу відзначають свої храмові, бо крім того Вона є покровителька українського народу. Привітання виголосив архипресвітер о. Володимир Люлька, від церкви Святого Афанасія Лубенського та від парафії Святого Преображення прочитала привіт пані Клавдія Житко. Ведучий трапезою - голова парафіяльної ради

Св. Покровської парафії, п. Войтович прочитав письмове вітання від настоятеля парафії Святого Миколая в Канберрі, від пані Марічки Галабурди - Чигрин, яка в цей день перебувала в Римі на Всенародній прощі українців католиків з приводу 120 - ти ліття Пятріярха Йосипа Cліпого, протоієрея Михайла Соломки, потім Анатолій Жуківський,

скарбник парафії Святого Миколая в Брізбені та представник консисторії зачитав лист від архипресвітера о. Миколи Сердюка. Голова Об’єднення Громад НПВ, Петро Лютак зачитав вітання від Управи Об’єднення та долучив власні слова про свою особисту участь в нашій парафії, а саме як співак нашого церковного хору. Пан Ярослав Соловій, від імени вірних привітав отця Михайла Смолинця з підвищення сану, а потім Роксолана Мішалова, керівник Нової української школи вітала парафію та подякувала за співпрацю в цьому 2012 році. Вже Після офіційної частини, почалася мистецька частина свята. Цього року наше храмове свято збагатилося присутністю чарівних пань — жіночого ансамблю “Суцвіття”, під диригентурою Ольги Якубовської і супроводом Ігоря Кляйберта на акордеоні. Ансамбль прекрасно виконав “Молитву” і пісні “Тихо над річкою” та “Волошки”.

Квартет, спеціяльно створений до свята Володимиром Ковальчуком, при участі Брета Коміно, Володимира Войтовича та Петра Лютака заспівали пісню “Чом, чом, чом земле моя”. Слухачі голосними оплесками схвалили виступ цього чоловічого квартету. У дальшій концертовій програмі виступив Церковний хор з трьома піснями до теми свята: “О Всехвальная Мати”, “Радуйся Царице” та “Ой Зійшла Зоря”, з сольоспівом Петра Лютака. При завершенні мистецької частини Голова Парафіяльної Ради п. В. Войтович подякував сестрицям на чолі з Паною Павлою Зелінською, за їх невтомну працю організації трапези. Всечесніший о. Михайло Смолинець, на закінченні свята сказав, що він уважає, що він не гідний прийняти нагороду, яку йому призначив Владика, він уважає, що це нагорода для всієї парафії. Пройшло ще одне парафіяльне свято: провели

ми прекрасний празник, прекрасний день з прекрасними людьми.

Роксолана Мішалова

N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 7

NOVO SACERDOTE PARA A IGREJA

ORTODOXA UCRANIANA

No último dia 21 de outubro o diácono Luís Filidis foi elevado à ordem presbiteral da Eparquia Ortodoxa Ucraniana da América do Sul. A cerimônia de ordenação foi celebrada pelo Arcebispo Dom Jeremias Ferens na

Paróquia Proteção da Santíssima Virgem, a Pokrova, em Osasco, São Paulo.

Além dos paroquianos de Osasco, estiveram presentes diversos membros da comunidade ucraniana, paroquianos das igrejas ortodoxas de São Valdomiro Magno e Proteção da Santa Mãe de Deus de São Caetano do Sul, Paróquia Ortodoxa Grega da Dormição

da Santa Mãe de Deus de São Paulo e Capela da Anunciação Bom Jesus do Horto do bairro do Ipiranga em São Paulo. Registramos ainda a presença de vários clérigos da Igreja Nosso Senhor do Bonfim, de Osasco, que gentilmente cedeu seu salão de festas para a comemoração. Acompanhando o Arcebispo Dom Jeremias Ferens estiveram o Arcipreste Francisco Krokosz, de São Caetano do Sul, Arcipreste Pedro Blachechen, de União da Vitória e Arcipreste Basílio Santos Lima, de São Paulo. No coral havia membros das igrejas ortodoxas ucraniana e grega, fazendo com que os cantos revezassem nas duas línguas, além do português, imprimindo um caráter de beleza bastante mística e espiritual ao evento. Muitos dos participantes manifestaram sua emoção com a variedade dos cantos, como uma experiência nunca antes presenciada. Ao final da liturgia Dom Jeremias Ferens fez uma homilia muito inspirada, centrada na importância do ministério sacerdotal, enfatizando sua necessidade, suas alegrias e dificuldades. Agradeceu também Eliane, esposa do novo presbítero, por sua generosidade e disposição em acompanhar seu esposo nessa nova, difícil e recompensadora caminhada. Padre Luís Filidis foi presenteado por Dom Jeremias com um belíssimo ícone de Nossa Senhora do

Dom. Recebeu também vários presentes de representantes da comunidade, amigos e parentes. Após a celebração os convidados confraternizaram-se num almoço organizado pelos paroquianos da Pokrova no salão de festas da paróquia Nosso Senhor do Bonfim.

“ecclesia.com”, 16.11.2012

СВІТОВА ФЕДЕРАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ

ЖІНОЧИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Резолюції Х Конґресу СФУЖО Торонто, Канада, 11-14 жовтня 2012 р.

Привітання: Х Конґрес СФУЖО вітає український народ та

ієрархів Українських Церков, які працюють для блага українського народу.

Х Конґрес СФУЖО вітає усіх щирих патріотів, які віддано і беззастережно працюють для

зміцнення демократичних процесів в Українській державі.

Х Конґрес СФУЖО вітає провід ПЛАСТУ усіх років та всіх українських пластунів з нагоди 100-ліття Пласту. Пласт – організація, яка виховує добрих громадян своєї держави.

Х Конґрес СФУЖО вітає зі святом 70-ої річниці ветеранів ОУН-УПА, дякуючи за те, що захищали честь українського народу і

спричинились до відновлення самостійної, незалежної Української держави.

Х Конґрес СФУЖО в пошані схиляє голови перед жертвами Голодомору 1932-33 років в

80-ту річницю ґеноциду проти українського народу і закликає складові організації гідно

вшанувати цю трагедію. Х Конґрес СФУЖО з пошаною схиляє голови

перед жертвами Акції «Вісла» в 65-ту річницю цієї великої трагедії.

Х Конґрес СФУЖО вітає: - Голів, Почесних голів , Почесних членів та все членство складових організацій СФУЖО, - Світовий Конґрес Українців, Президента Евгена Чолія і Управу СКУ з нагоди 45- ої річниці заснування СКУ, - Українську Всесвітню Координаційну Раду, Національну Раду Жінок України та демокаратичні організації України і закликає до подальшої плідної співпраці.

Резолюції: 1. Х Конґрес СФУЖО стурбований дальшими виїздами з України молоді і звертається до складових організацій створити новоприбулим сприятливі умови для вступу в українські організації по країнах замешкання, або допомогти в поверненню в Україну, де можуть поділитися набутим досвідом. 2. Х Конґрес СФУЖО закликає складові жіночі організації:

Arcebispo Dom Jeremias Ferens (á esq.) e Padre Luís Filidis

8 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012

а). Надалі стояти на варті плекання української мови, культури, висвітлення правдивих фактів з історії України б). Постійно та активно виправляти історичні і політичні фальсифікації щодо України, українців і українських справ та розповсюджувати правдиві факти в усіх формах медії

в). Зберігати і усучаснювати архівні матеріяли СФУЖО г). Продовжувати організовувати тематичні конкурси, програми та проекти з наголосом на виховні аспекти ґ). Посилити роботу по допомозі старшим та немічним особам в діаспорі та в Україні д). Вести допомогові акції спрямовані на оздоровлення та лікування дітей е). Надалі підтримувати діяльність Екзекутиви СФУЖО у справі боротьби з торгівлею людьми та продовжувати можливі старання у викоріненні цієї ганебної справи ж). Розглянути ситуацію висвітленого негативного іміджу жінки-українки в медіа та продовжити розпочатий процес журналістом Іриною Сомер масовими протестами у медії, розповсюджуючи наші протести. Пояснення: Іринa Сомер оскаржила рекламу із зображенням українських жінок як напівоголених сексуальних жінок у нідерландській Комісії з питань рекламної етики (спеціальний орган, який дорівнюється суду з розгляду скарг на рекламу), 10 травня 2012 року. Пропонується усім відділам жіночих організацій переглянути доповідь Ірини Сомер на https://vimeo.com/51088721, та продовжити дискусію з належним висновком у захист іміджу жінки-українки. 3. Продовжувати співпрацю СФУЖО з Міжнародним інститутом освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету ”Львівська Політехніка”, Львів, Україна. 4. Затвердити процедуру та механізм написання і надсилання заяв, звернень та листів від СФУЖО, щодо реакції на важливі події, що несуть загрозу для існування Української держави, її незалежності та національної ідентичності. Напрацьований документ від СФУЖО, який підримають усі складові організації, надсилати до Уряду України і при потребі до Європейської Ради. 5. Вирішити питання про внесення журналу «Українка в світі» до реєстру періодики України, продовжити видавати та поміщати журнал на веб-сторінці СФУЖО. 6. Продовжити працю Комісії СФУЖО в Неурядових Організаціях при ООН та, по мірі можливості, включати складові організації СФУЖО в працю при

ООН так, як в Женеві, Римі, Відні, Празі. 7. Ввести Голову Комісії СФУЖО НДО ООН в склад екзекутиви СФУЖО з правом виборчого голосу. 8. Усучаснити веб-сторінку СФУЖО, де на сьогодні кожна складова організація має сполучення до своєї веб-сторінки, а також продовжувати спілкування через електронну пошту та скайп, щоб гідно виконати

гасло Х Конґресу СФУЖО: „РАЗОМ ПРАЦЮЄМО, БУДУЄМО І ЗАХИЩАЄМО”. Разом, як впевнені та горді українські жінки, крокуймо вперед для досягнення поставленої мети.

Рекомендації: Х Конґрес СФУЖО рекомендує подальшу співпрацю СФУЖО з СКУ та УВКР Х Конґрес СФУЖО рекомендує Екзекутиві СФУЖО: - використовувати резолюції ООН корисні для українських жіночих організацій і систематично їх інформувати про ці резолюції.

- поміщати на веб-сторінці СФУЖО список виданих книжок складовими організаціями СФУЖО, по темах і мовах для ширшої інформації. Х Конґрес СФУЖО рекомендує складовим організаціям: - поширювати інформації щодо прав та обов`язків імігранта в країнах замешкання. Для цього в жіночих організаціях створити Комісії співпраці з Іміграційною Комісією Уряду - подавати статті до своїх часописів та часописів замешкання із праці СФУЖО та праці Х Конґресу СФУЖО - всім складовим організаціям поповнювати свої ряди новими членами - кожного року гідно відзначати СФУЖО в місяці березні, організовувати фінансову збірку для підтримки подальшої праці СФУЖО - надсилати пропозиції, резолюції до призначеного часу екзекутивою СФУЖО - заохочувати і включати членів нових хвиль української іміграції до праці у проводах організацій українського суспільстава.

Резолюційна Комісія працювала в складі:

Орися Сушко - Голова РК. (Союз Українок Канади) Галина Винник ( Ліґа Українок Канади)

Ліда Білоус (Союз Українок Америки) Ірина Паттен ( Ліґа Українських Католицьких Жінок

Канади) Надія Мигаль ( Союз Українок Франції)

Ольга Заверуха-Свинтух ( Ліґа Українок Канади) Марія Фінів (Організація Українських Жінок у

Великій Британії) Леся Панько ( Організація Українок Канади ім. О.

Басараб)

Столиця Італії солідарна із Тимошенко

Мерія Риму постановила вивісити на фасаді Капітолію величезну фотографію на підтримку колишнього прем'єра Юлії Тимошенко. Асамблея депутатів італійської столиці, враховуючи політичну ситуацію в Україні, вирішила вивісити на фасаді Капітолія величезне фото на підтримку Юлії Тимошенко. «Юлію Тимошенко (відому на Заході своєю русою косою, та за керування демократичними процесами в Україні у 2004 році, під час Помаранчевої революції) 11 жовтня 2011 року було засуджено до семи років ув’язнення з подальшим відлученням на три роки від політичного життя країни, за те що у січні 2009 року вона підписала енергетичні угоди із Росією, які вважаються невигідними для державних

інтересів» - читаємо в постанові мерії. «Арешт Юлії Тимошенко викликав занепокоєння на європейському рівні. Європейський

N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 9

Парламент виніс рішення, озвучене поляком Єжи Бузеком, про те, що рішення про київського суду було винесено на основі «політичних мотивів», італійський парламент одноголосно висловив солідарність із Юлією Тимошенко та надіслав заклик прем'єр-міністру Італії Маріо Монті діяти для звільнення десяти політичних в’язнів української демократичної

опозиції» - йдеться в постанові. Раніше уваги італійської столиці удостоювалися італійські судді, загиблі від рук мафії - Джованні Фальконе і Паоло Борселіно, ізраїльський засуджений Шаліта (на фото в додатку), якого 5 років утримували у в'язниці в секторі Газа, італійка Россель Урру, яку викрали терористи в Алжирі. Аунг Сан Су Чжи, лідер опозиції Бірманії; Сакіне Мохаммаді Аштіані, засудженої до 10-річного ув’язнення за причетність до вбивства свого чоловіка в Ірані, проте невинна для європейського судочинства; тощо. Акція підтримки стартує найближчими днями. На фасаді будинку на Капітолійській площі буде вивішено драпування з фото та написом «Волю Юлії Тимошенко». Як це буває зазвичай, захід широко висвітлюватиметься в італійських і світових ЗМІ, очікується присутність української діаспори в Римі. Нагадуємо що Тимошенко відбуває 7-річний термін у харківській колонії. Вона не брала участі у виборах. 29 жовтня екс-прем'єр оголосила голодування на знак протесту проти фальсифікацій на виборах Верховної Ради.

Маріанна Сороневич, Головний редактор «Української газети» в Італії

Української школи в Росії

Висловлюємо усім учасникам відкриття недільної української школи в Нижньому Новгороді вдячність, а особливо Людмилі Найденко за написану інформацію.

Хай

Ваша освітянська

справа

процвітає на славу і

добробут

підростаючого

покоління,

яке бажає володіти

мовою своїх

батьків та славних прадідів українського козацького роду.

Щасти Вам Боже, шановні наші земляки! З пошаною,

Управа Світова Федерція Українських Жіночих Організацій – СФУЖО, 08.11.2012

ЗАЯВА ПРЕМ'ЄР-МІНІСТРА УКРАЇНИ М. Я. АЗАРОВА

8 листопада 2012 року Уряд серйозно стурбований ситуацією, яка склалася із підрахунком голосів на виборах до Верховної Ради України у деяких одномандатних виборчих округах. Як Прем’єр-міністр України я неодноразово висловлювався з цього приводу. Разом з тим розвиток подій спонукає нас офіційно закликати політичні партії та кандидатів у депутати, які втягнені у конфлікти щодо підрахунку голосів, припинити ці конфлікти та почати діалог між собою. Уряд готовий сприяти налагодженню та проведенню такого діалогу. Просив би Центральну виборчу комісію забезпечити завершення підрахунку голосів у передбачені законодавством строки та вжити для цього всіх необхідних заходів. Як відомо, Президент України доручив Генеральному прокурору проаналізувати факти порушення законодавства під час виборів у одномандатних виборчих округах. Для забезпечення об’єктивності розслідування Президент прийняв рішення звільнити з посади заступника голови обласної державної адміністрації – як одного з кандидатів у депутати. Верховна Рада України утворила тимчасову слідчу комісію для з’ясування стану додержання виборчого законодавства в окремих одномандатних виборчих округах. Уряд готовий усіляко сприяти всім цим зусиллям. У свою чергу доручаю правоохоронним органам розібратися зі всіма фактами порушень, які мали місце, дати їм правову оцінку та вжити необхідних заходів правового реагування. Безумовно, за підсумками виборів ми врахуємо всі зауваження міжнародних спостерігачів, щоб зробити виборче законодавство більш досконалим і таким, що повністю відповідає європейським нормам та вимогам. Вважаю, що необхідно повернутися до розробки Виборчого кодексу, який дасть змогу ефективно удосконалити виборче законодавство. З цією метою я доручаю Міністерству юстиції після офіційного оголошення результатів виборів ініціювати проведення круглого столу із залученням політичних партій, громадських організацій, експертів для аналізу недоліків, виявлених під час проведення виборчої кампанії 2012 року, та внесення пропозицій щодо вдосконалення виборчого законодавства. Насамкінець, хотів би закликати всі політичні сили, яким не байдужа доля нашої країни, почати переговорний процес з метою створення широкої коаліції на основі європейських цінностей – для консолідації всіх здорових сил суспільства з метою подальшого розвитку України та реалізації політики європейської інтеграції.

Департамент інформації та комунікацій з громадськістю Секретаріату КМУ

(Подано Посольство України в Бразилії)

Ведучі відкриття А.Мельничук Л.Хохідра

10 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012

Українська Всесвітня Координаційна Рада - “УВКР” -

З а я в а Української Всесвітньої Координаційної Ради щодо виборів до Верховної Ради

України

09 листопада 2012 року

На основі аналізу ходу виборчої кампанії, процесів голосування та підрахунку голосів виборців – Українська Всесвітня Координаційна Рада заявляє наступне:

- Закон «Про вибори народних депутатів України» зразка 2012 р. не відповідав стандартам демократії і передбачав правову дискримінацію майже 500 тис. громадян України, що, згідно Реєстру виборців перебували в день голосування за межами держави і були позбавлені права вибору депутата-мажоритарника.

Внаслідок обмеженої кількості дільниць на Закордонному виборчому окрузі, віддаленості їх від місця проживання та праці, більшість українців була позбавлена реальної можливості проголосувати, в результаті трохи більше 20 тис. осіб взяли участь у голосуванні на закордонному виборчому окрузі, що становить менше 5% від зареєстрованих виборців закордоном. Слід відзначити, що виборча кампанія відбувалась в умовах використання так званого адмінресурсу, відвертого підкупу виборців, тиску на них представниками влади, шантажу та політичної корупції з боку провладних кандидатів. Незважаючи на вказані негативні обставини більшість українських виборців за результатами голосування по пропорційній системі віддали свої голоси опозиційним силам. Подібним чином поступили і закордонні українці, понад 67% голосів яких було віддано за ці партії. Сотні представників української діаспори відстежували хід виборів, як міжнародні спостерігачі. УВКР висловлює їм глибоку вдячність за цю нелегку працю та об’єктивність в оцінках ходу та наслідків виборів. Натомість, процес підрахунку голосів на мажоритарних виборчих округах проходив і проходить зі значними порушеннями виборчого законодавства, дії багатьох членів комісій різного рівня, представників правоохоронних органів містять ознаки кримінальних злочинів. Основними методами фальсифікацій стало псування бюлетенів де висловлювалася підтримка опозиційним кандидатам, відміна через суди результатів голосування на цілих дільницях, наприклад в окрузі №94 судовим рішенням позбавлено права голосу понад 30 тис. виборців. В результаті вказаних та інших

махінацій сфальсифіковано результати волевиявлення принаймні на 13 виборчих округах. Слід відзначити, що правопорушення проходили при повній бездіяльності органів прокуратури, і непоодинокому сприянні силових структур та місцевих адміністрацій. Вказані обставини не дозволяють характеризувати ці вибори як цілком демократичні і такі, що відбулися у відповідності до європейських стандартів. Українська Всесвітня Координаційна Рада закликає:

Новообрану Верховну Раду України прийняти новий закон про вибори народних депутатів України за системою відкритих списків, у якому забезпечити права і можливості громадян України, що проживають закордоном обирати депутатів і бути обраними до Верховної Ради. Правоохоронні органи, суди і органи державної влади притягнути до відповідальності всіх осіб, винних у фальсифікаціях та докласти зусиль до

обєктивного встановлення результатів виборів, особливо, в мажоритарних округах. Сподіваємося від новообраної Верховної Ради більш принципового відстоювання інтересів як українців в Україні, так і в усьому світі.

Для цього, в першу чергу, необхідно прийняти Закон про трудову міграцію, зміни до Закону про закордонних українців, утворити державний орган, що опікуватиметься проблемами закордонного українства, а також, зробити інші дієві кроки для утвердження Українського Світу.

Михайло Ратушний Голова

ОБ’ЄДНАННЯ УКРАЇНСЬКИХ

НАЦІОНАЛІСТІВ (державників)

Погляд з минулого у сьогодення

Під час листопадових зборів Київського міського осередку ОУН (д) його учасники обговорили результати парламентських виборів в Україні 2012 року, а також історичні події, пов’язані з цими днями, зокрема – Перший зимовий похід Дієвої Армії УНР.

Звичайно впродовж 90 років від часу початку Першого Зимового походу українського війська про ті події написано чимало наукових праць. А історики, здається, вивчили ледь не кожен документ, який стосується тих героїчних подій. Однак, хто як не поет зможе передати важливе-психологічний стан командирів і вояків – безпосередніх учасників тих подій. У цьому контексті неоціненне значення мають поезії Євгена Маланюка, з якими нас познайомила журналістка і дослідниця його поезій Едіт Богацька.

N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 11

Маланюк брав участь у сповненому героїзму і трагізму походу тилами ворога. За 180 днів українські вояки пройшли 2500 км і провели понад 50 успішних боїв. У поетичних рядках його поезій того часу постають старшини і вояки, безпосередні учасники походу. Не менш цікавою є штабна лірика Маланюка, створена в той час, коли він служив у штабі Василя Тютюника.

Поет-вояк пізніше багато разів повертається у ліричних рядках тих днів, потрапивши у Польщу разом із інтернованими вояками армії УНР, а згодом у Чехії, і за океаном, де перед смертю Маланюк писав сповнені трагічної самотності поезії, в яких були спогади буремної молодості. Згадала доповідач і про причетність Євгена Маланюка до ОУН, а також його поему присвячену Дарії Віконській (Федорович). Доповнив розповідь спогадами Голова Центрального Проводу ОУН (д) Павло Дорожинский, який розповів про свої зустрічі з Євгеном Маланюком у США, а також про те, що поет був ад’ютантом Другого Голови Проводу Українських Націоналістів полк. Андрія Мельника в часи, коли полковник очолював штаб Армії УНР. Також пригадав про співпрацю Маланюка з Ольжичем в 30-ті роки. Історичні факти про Перший Зимовий похід Дієвої Армії УНР виклав довголітній член ОУН,професор, капітан І рангу Сергій Литвин. З-поміж цікавих фактів тих подій він згадав те, що, виходячи в похід 10-ти тисячне військо УНР досить швидко збільшилося до 15 тисяч вояків. Трагічним був вимушений відступ за Збруч біля містечка Волочиська. Останнім відходив панцерний потяг «Кармалюк», і був підірваний на залізничному мосту через річку. Попри те, що з часу Першого Зимового походу Дієвої армії УНР минуло 90 років,Українська держава в чергове опинилася під загрозою втрати свого суверенітету і тих надбань, які так важко здобували декілька поколінь патріотів, внаслідок дій внутрішніх в зовнішніх ворогів. Тож обговорення сьогоднішньої політичної ситуації в державі мало не менше значення для учасників зборів. Говорячи про попередні результати парламентських виборів Павло Дорожинський відзначив,що Центральний Провід ОУН (д) напередодні виборів прийняв правильне рішення віддавши перевагу 4 прихильним до нас силам (Об’єднана опозиція «Батьківщина»,ВО «Свобода», партії «УДАР» і об’єднанню політичних сил – Наша Україна, УНП,КУН). Про те, що це рішення було правильним свідчить той факт, що більшість із підтриманих членством сил потрапляють до

парламенту. Повідомивши,що в ці дні багато спілкувався з членством і прихильниками ОУН (д) в Україні і з-поза меж держави, Голова Центрального проводу з смутком відзначив, що йому,як і всім патріотам соромно перед цивілізованим світом за те, як влада організувала і провела ці вибори, особливо за

фальсифікації, які застосовували ледь не на кожному рівні при підрахункові голосів.

У Обговоренні цього питання взяли участь члени Сергій Авдєєв,Анатолій Доценко,Сергій Литвин, Василь Руденко і Віктор Світайло. Як зауважив гість зборів, член Спілки Офіцерів України Анатолій Грищук, зараз важливо дбати про обороноздатність держави, яка, у зв’язку із змінами в Мінобороні перебуває під загрозою. Тому він

запропонував підготувати спільну заяву з цього питання.

Прес-служба ОУН (д)

* * *

З а я в а 30.11.2012 № 87

Центрального Проводу Міжнародної громадської організації

«Об’єднання Українських Націоналістів (державників)»

Вибори депутатів Верховної Ради України, що відбулися 28 жовтня 2012 року, але фактично закінчились на 2 тижні пізніше, потребує глибокого аналізу, оскільки яскраво характеризують сучасний стан українського суспільства, політикуму і влади. Влада партії регіонів у центрі і на місцях ще раз продемонструвала свою антидемократичному, антинародну, антиукраїнську суть. Добре розуміючи провал своєї злочинної політики, вона заздалегідь підготувалася до виборів, широко розгорнувши брехливу агітацію про свої «успіхи» в усіх засобах інформації. Вони повністю використали адміністративний ресурс, перешкоджаючи передвиборчій агітації опозиції, формуючи склад виборчих комісій з числа своїх прибічників і не допускаючи до них найбільш небезпечних опозиціонерів. Таким чином вони сфальсифікували всі стадії

виборчого процесу в південно-східних регіонах, де вся влада повністю знаходиться в їхніх руках і має можливість купити або залякати як членів виборчих комісій, так і виборців. В інших областях, спираючись на керівництво виборчих комісій та так звані «правоохоронні органи» (міліцію, спецназ, суди, прокуратуру), влада зосередила свої сили на брехливому підрахунку голосів, підмінні і псуванні виборчих бюлетенів. Незважаючи на всі ці анти законні заходи, партія регіонів потерпіла поразку в більшості областей України, де перемогу одержала Об’єднана опозиція, і внаслідок цього не може сформувати більшість у Верховній раді за рахунок власних депутатів. Передбачаючи це і враховуючи короткозорість парламентської опозиції, вона просунула новий виборчий закон про змішану систему голосування, обґрунтовано сподіваючись використати у своїх цілях депутатів, обраних в мажоритарних округах і залежних від влади. Можна привітати представників опозиційних сил, що вони нарешті змогли частково об’єднатися і, незважаючи на перешкоди, перемогти в більшості областей, особливо за партійними списками. (продовження на стор. 12)

12 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012

Ця перемога могла бути ще більше переконливою, якби спільну мову знайшли не лише ВО «Батьківщина» і ВО «Свобода», а також, хоча лише частково, Українська демократична асамблея реформ «Удар» Віталія Кличка. Ми вважаємо це є і заслугою нашої Міжнародної громадської організації «Об’єднання

Українських Націоналістів (державників)», яка протягом багатьох років постійно і наполегливо закликає до тісної консолідації українських національно-патріотичних і демократичних сил не тільки на виборах, а й у повсякденній політичній діяльності, культурній та економічній праці. Прикро, що не всі партії і громадські організації та їхні лідери до кінця розуміють це. Якщо партія Демократичний альянс «Собор» ще перед виборами зрозуміла, що не може подолати 5 – відсотковий бар’єр, і зняла свій список з бюлетенів, то партія «Наша Україна», яка включає також такі патріотичні партії, як Українська народна партія та Конгрес українських націоналістів, на чолі з такими видатними політичними діячами – патріотами, як Віктор Ющенко та Юрій Костенко, продовжила участь у виборах і разом з деякими патріотами – мажоритарниками відібрала багато необхідних голосів від Об’єднаної опозиції. Нас щиро радує перемога Всеукраїнського об’єднання «Свобода» на чолі з Олегом Тягнибоком, яка своєю послідовною і потужною політичною діяльністю набирає все більше авторитет серед українського народу і здобула чимало голосів як за списком, так і на мажоритарних округах. Ми вітаємо киян, які віддали переважне число голосів ВО «Свобода» і не пропустили на жодному мажоритарному округу провладних кандидатів. Все це засвідчує про торжество української національної ідеї серед багатьох українців. Дуже гірко, що на неусвідомленому протесті проти злочинної політики Партії регіонів 13% голосів одержала не менш злочинна КПУ, яка попри брехливі гасла завжди підтримувала партію олігархів злочинців. Це свідчить, що національно – патріотичним і демократичним силам треба посилити політичну і культурно – освітню роботу серед мас, щоб показати, що ці партії та їх прихильників об’єднує ненависть до українців і Української держави. До всього українського, що саме вони є найбільшою загрозою національній безпеці і суверенітету України, гальмують культурний та економічний розвиток України, її шлях до європейської цивілізації, добробуту і щастя українського народу.

Вітаючи патріотів України, весь український народ з перемогою на виборах, Центральний провід ОУН(д) закликає всіх українців не заспокоюватися, бо загроза диктатури ворогів України ще не минула, нагадує, що перемогти її демократичними, парламентськими методами дуже важко, майже неможливо і тому їх треба поєднувати з масовим,

позапарламентським визвольним рухом всіх свідомих і небайдужих громадян України. Для цього необхідно, щоб всі патріоти і демократи у Верховній Раді об’єдналися у над

фракційну більшість і стали на перешкоді злочинній політиці регіоналів і комуністів, засудили злочинну комуністичну ідеологію, відмінили ганебний закон про мову, прийняли закон про імпічмент президента та інші правові акти на захист національних інтересів і цінностей. Організація позапарламентської опозиції та її

боротьби проти злочинної влади і «п’ятої колони» російського імпер шовінізму теж потребує об’єднання опозиційних політичних сил, як ліберально – демократичних, так і національно – патріотичних. Зокрема ми ставимо питання про об’єднання всіх націоналістичних і націонал-демократичних парті в єдині політичні організації, які мають керуватися у своїй діяльності українською національною ідеєю, спрямованою на зміцнення Української держави, розвиток її економіки та культури, добробуту, здоров’я і щастя українського народу.

Слава Україні!

Павло Дорожинський Голова Міжнародної громадської організації

«Об’єднання Українських Націоналістів (державників)

Відеозапис публічної лекції Володимира В'ятровича про розвиток

ідеології та програми ОУН

До Вашої уваги відеозапис публічної лекції (Центр досліджень визвольного руху -

ww.cdvr.org.ua) історика, голови вченої ради Центру досліджень визвольного руху Володимира В’ятровича про розвиток ідеології та програми ОУН у 1920—1950-х роках, яка відбулася 25 жовтня 2012 року в Одеському вільному університеті. Історик розповів про те, як формувалася ідеологія Організації українських націоналістів — структури, яка стала основою визвольного руху, проголосила в червні 1941 року відновлення української держави та очолювала багатолітній спротив нацистському та радянському тоталітаризмам. «Від початку 1920-х років, коли термін "український націоналізм" починає входити в суспільно-політичний дискурс українців, до 1950 року, коли ухвалено остаточний варіант програми ОУН, — ці роки були часом пришвидшеної модернізації всього світу і українського суспільства зокрема. Гнучкість ідейно-політичних засад ОУН була тим чинником, що забезпечив організації провідну роль в українському визвольному русі 1920—1950-х років”, — розповідає дослідник. Відео: http://www.youtube.com/watch?v=EnBzhUbsiK8

N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 13

- ІСТОРІЯ –

У витоків медицини в Україні

Розвиток цивілізації а разом з тим поширення різних захворювань, в тому числі інфекцийних (холера, чума, тиф та інші) ставили вимоги госпіталізації хворих.

В цей спосіб почали

засновуватися прототипи нинішних лікарень. В Україні такі лікарні існували вже за княжих

часів. Містилися вони при церквах і монастирях, між іншими при ‘’Києво - Печерській Лаврі’’,

‘’Кирило- Білозерському

монастирі та інших. Кілька лікарень в ХІ столітті заснував

митрополит Єфремов у Переяславі. В 1538 році засновано притулок-шпиталь при церкві Богоявлення Господнього у Львові. З 1578 року при Острозькій Академії заснованій у 1576 році князем Острозьким, що була першим вищим навчальним закладом у Східній Європі і найстаршою українською науково-освітною установою, існував шпиталь а також школа в якій навчалися лікарі. Перша більш модерна лікарня для «прилипчивих хворіб» повстала в Києві в 1787 році, а перша соматична лікарня в 1803 році. Воєнні лихоліття, які прокочувалися по українській землі і залишали за собою поранених, хворих, знедолених вояків стали підставою до заснування окремого шпиталя. Таким чином у 1755 році повстав Київський військовий шпиталь, який відограв значну роль в першій половині ХІХ століття, коли відбувалися численні воєнні кампанії проти Туреччини, Наполеонські війни, польське повстання (1830-1831) тощо. На початку ХІХ-го століття било засновано лікарні у Кременчуці (1800), Полтаві (1804), Черкасах (1822), та в низці інших містах України. Існували також т. зв. економічні лікарні, де лікували кріпаків, а також благодійні установи де могли знайти притулок безпритульні люди. В 1845 році відкрито лікарню для дітей ім. Св. Софії у Львові, яку вважають першою дитячою лікарнею в Європі. Початком медичної науки можна вважати появу в Україні грецькомовного медичного трактату ‘’Алліма’’що означає Мазі написаного княгинею Євпраксією-Зоєю (1108-1172), дочкою князя Мстислава Володимировича. У другій половині 15-го століття визначний український вчений, перший доктор медицини в Україні, що в 1478 р. захистив докторську десертацію в Болонському університеті, мґр. Краківського університету, д-р університету в Падуї (1476), ректор університету в Больонії а згодом

професор університету у Кракові Юрій Дрогобич (1450-1494) видав низку наукових праць, які мали великий вплив на розвиток медичних наук не лише в Україні, але в цілій Європі. Першою медичною школою в Україні став ‘’Медичний Колеґіюм’’ заснований у Львово в 1773 році, який у 1784 р. обєднався з медичним

факультетом Львівського університету і від 1805 р. став першою медико-хірурґічною школою на Західноукраїнських землях. В 1787 році була заснована перша у Східній Україні Єлесаветгородська Медико-Хірургічна школа. В роках 1802 по 1817 існували медичні кляси при Київо-Могилянської Академії. Дискрімнацийна політика окупантів українських земель яка була спрямована на свідоме, жорстоке гальмування розвитку української науки, культури, мови призвела до того, що в 17, 18 століттях в Україні не існували вищі медичні школи. Тому українські лікарі здобували медичну освіту, захищали докторські дисертації в університетах Західної Європи і ставали європейської, або світової слави вченими, професорами, винахідниками, основоположниками медичних наук і працювали не на розвиток української медичної науки, а на добро чужих країн головно Росії. До таких вкрадених Росією українських вчених лікарів, велитнів медичних наук слід зарахувати: Амбодик-Максимович Нестор (1744-1812). Народився в с. Веприк на Полтавщині у священичій подині. Закінчив Києво-Могилянську Академію. Медицину студіював у Срасбурському університеті де у 1775 р. здобув звання д-р медичних наук, професор акушерства в Петербурзі, основоположник акушерських наук та медичної термінології в Російській імперії, педіятр, ботанік, фітотерапевт. Автор перших в Російській імперії підручників з акушерства. Автор численних наукових праць. Белланський Данило (1774-1847) абсольвент Києво-Могилянської Академії, медичні студії закінчив в Петербурзі. Професор фізіології та загальної патології в Петербурській Медичній Академії, автор багатьох наукових праць. Загорський Петро (1764-1864) Народився в с. Понорниця на Чернігівщині. Видатний анатом, фізіолог, хірург. Понад 30 років очолював кафедру анатомії в Медичній академії в Петербурзі. Засновник анатомічної школи в Росії, автор першого класичного російського підручника ‘’Скорочена анатомія’’(1802) за яким навчалось кілька поколінь лікарів. Aвтор більше 100 наукових праць з різних питань анатомії і медицини.

Мечников Ілья (1845-1916) Народився в селі Іванівка, що на Харківщині. Один з найвидатніших вчених бактеріологів другої половини 19-го століття, доцент і професор Новоросійського університету, засновник в 1886 р. першої в Російській імперії а другої в світі після Паризької бактеріологічної станції, що внесла вагомий внесок у розвиток мікробіології і

епідеміології, почесний член Петербурської Академії наук, лауреат Нобелівської премії з галузі фізіології і медицини у 1908 році.

(продовження на стор. 14)

Автор, лікар за фахом, Анізія Путько-

Стех народилася в Рава-Руському

районі на Львівщині. Була депортована

на північні землі Польщі.

По материалам:

14 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012

Самойлович Данило (1744-1805). Народився в селі Янівка, що на Чернігівщині. Випустник Києво-Могилянської Академії, медицину студіював у Петербурзі, видатний вчений епідеміолог, відомий у цілій Європі знавець інфеквійної хвороби-‘’Чуми’’, ,член 12-ти закордонних академій, головний лікар у жіночій венерологічній лікарні в Петербурзі. Член

Державної Медичної Колегії Російської Імперії. Саполович Яків (1766-1830). Народжений в с. Срібне на Чернігівщині. Закінчив Києво-Могилянську Академію. Медицину вивчав у Кронштадті та Петербурзі. Видатний вчений хірург, професор Медично-хірургічної академії в Петербурзі, автор медичного підручника з хірургії, і низки наукових праць. Шумлянський Олександр (1748-1795). Уроджений с. Малі Будища на Полтавщині. Випустник Києво-Могиланської Академії. Медицину студіював в Страсбурському університеті, доктор медучних наук, визначний науковець у галузі гістології і нефрології, професор вищих медичних шкіл у Петербурзі і Москві, засновник гістологічної науки в Росії, організатор медичної освіти в Rосії. Касіян Ягельський (1736-1774) Народився в Києві. випустник Києво-Могилянської Академії, медицину студіював у Ляйденському університеті, д-р медичних наук, один із засновників епідеміології в російській імперії, викладач фізіології і патології в Московській Шпитальній школі. Монастирський Нестор (1847-1888) Син священика з Буковини. Медицину студіював у Відні. Працював професором хірурґії ‘’Клінічного інституту вдосконалення лікарів’’ в Петербурзі. Першим у світі виконав операцію анастомози жовчевого міхура з тонкою кишкою і один з перших в світі виконав гастроентеростомію. Автор багатьох наукових праць з галузі медицини, головно хірургії. Велику роль відограли вчені медики українці в організації та розвитку медичної науки і освіти в Російській імперії . Одними з перших викладачів та професорів українців у петербурських та московських шпитальних школах були: Іван Полетика , Петро Погорецький, Хома Тихорський, Нестор Амбодик-Максимович, Нікон Карпинський, Сава Леонтович, Кузьма Рожелін, Григор Соболевський, Мартин Тереховський, Михайло Шидловський, Касіян Ягельський, Яків Сополович, Ілія Руцький, Опанас Шафонський, Петро Загорський, Іван Сміловський, Федір Політковський та ряд інших. Якщо до того додати цілу когорту українців вчених медиків із званнями докторів медичних наук які займали високі посади в тогочасній системі охорони здоров’я

Російської Імперії, а до таких належали між іншими такі славні Імена як: Григорій Тимченко, Теодозій Курика, Денис Понирка, Сава Горголі, Олекса Сидорович, Степан Фіялковський, Сава Леонтович, Максим Баранович, Іван Максимович, Іван Данилевський, Микита Квятковський, Дмитро Огієвський, Данило Пицеков, Григор Базилевич,

Маріян Крутеня, Петро Гнідич, Павло Шумлянський та багато, багато інших. Цей дуже короткий перелік вчених медиків-українців свідчить про те як вагомий внесок вони

вклали не лише в розвиток медичних наук Російської Імперії, але для світової медицини, а з другого боку це славні Імена вчених лікарів втрачені для української медичної науки та розвитку української науки в цілому. Всі вони на жаль працювали, віддавали свої сили і знання для розвитку медичних наук Російської імперії, та для розвитку

загальноімперської охорони здоров’я. Тому сміло можна сказати, що російську медичну науку в основному створили українці. Таку грабіжницьку політику відносно українських науковців і не лише медиків, але науковців у всіх галузях науки, культури літератури, мистецтва, освіти Росія вела на протязі віків і продовжує це робити нині. Ці негуманні загарбницькі дії Москви завдали не лише незміренної шкоди і великих втрат українській науці, але збіднили Українську історію, бо Імена видатних вчених стали відомими у світі не як українські а як російські вчені, а їхні наукові досягнення стали досягненнями не Української а Російської науки. Я як лікар медицини неодноразово мала змогу читати наукові праці, ознайомлюватись з винаходами, та історіїю шкіл з яких починалися нові галузі медицини, а яких авторами і основоположниками були українці. Як також читати праці вчених медиків інших національностей , які у своїх працях покликалися на наукові праці, або на наукові досягнення українців, але на превеликий жаль всюди їх називають російськими вченими. Тому треба робити все можливе, щоб відшукати і повернути Україні вкраджені Імена славних і видатних українців. Нашим обовязком є висвітлювати перед цілим світом роль українських вчених у створенні так званої ‘’російської науки’’. Знаменним є факт, що левина часть вчених лікарів і не тільки лікарів були випустниками Києво-Могилянської Академії, заснованої ще у 1632 р. Петром Могилою, що була на протязі віків науковим центром для всього Сходу Європи і не тільки. І аж тепер знайшовся українофоб, ненависник усього що українське, такий собі московський вислужник Дмитро Табачник, який всякими способами намагається знищити цю святиню української науки і культури, щоб тим самим знищити нашу історичну пам’ять. Початком вищої медичної освіти в Україмі треба вважати заснування медичних факультетів при університетах Харкова (1805), Києва(1841), Львова(1894), Одеси (1900) та Катеринослава (1916) Першим медичним журналом який в роках 1860-1881 друкувався у Київі був журнал ‘’Современная Медицина’’. Дальше можна згадати журнали:

‘’Медицинский Вестник’’Феодосія (1862- 1886), ‘’Весник Офталмології’’ Київ (1884- 1902), ‘’Земский Врач’’,Чернігів (1888- 1894) та інші. В роках 1890-1899 у східній і Центральній Україні виходило 19 медичних журналів, а в 1909 р. їх було 25. На превеликий жаль всі вони були друковані мовою окупанта, тобто російсжкою. Перший медичний журнал українською

мовою появився щойно в 1912 році у Львові під назвою ‘’Здоровлє’’. Перший український шпиталь ‘’Народна Лічниця’’ повстав у Львові в 1903 році.

N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 15

Основоположником і довголітнім директором цієї справді національної лікарської установи, яка ставила за мету надавання безкоштовної лікарської допомоги вбогим хворим мешканцям Львова і цілої Галичини без різниці віровизнання і національності, був д-р Євген Озаркевич (1861-1816), лікар і науковець, автор перших у нашій історії наукових медичнух

праць публікованих у Львові українською мовою, засновник і редактор ‘’Лікарського збірника’’-першого україномовного науково-медичного видання, засновник і редактор першого україномовного санітарно-гігієнічного журналу ‘’Здоровлє’’(1912), дійсний член НТШ, член ‘’Найвищої ради здоров’я’’ у Відні. Народна Лічниця повстала при моральній підтримці і фінансовій допомозі Митрополита Андрея Шептицького, який віддав до вжитку лічниці будинок на узбіччі Святоюрської гори, при вулиці Петра Скарги 4 у Львові ,а також 7 тисяч корон на обладнання лічниці. В роки Першої світової війни більшість лікарів лічниці були мобілізовані до австрійського війська. З окупаціїю Львова російським військом на базі лічниці було створено військовий шпиталь. В Галичині осередком наукових праць з галузі медицини була заснована у 1898 році при НТШ (Наукове Товариство ім. Шевченка) ‘’Львівська Комісія’’, а також повстале у 1910 р. У Львові ‘’Українське Лькарське Товариство’’, якого співзасновником і першим головою був д-р Євген Озаркевич. Українські лікарі, члени НТШ були основоположниками перших національних професійних та наукових видань і часописів таких як: ‘’Лікарський збірник НТШ’’Львів 1898р, ‘’Збірник’’ медичної секції Українського Наукового Товариства заснованого в Києві 1907 року з ініціативи Михайла Грушевського, на зразок Львівського НТШ, з метою організації наукової праці й її популяризації українською мовою, згаданий вище місячник ‘’Здоровлє’’ Львів 1912,‘’ Знання і життє’’ Полтава 1913,’’Українські медичні вісті’’ Київ 1918, ‘’Лікарський Вісник’’Львів 1920р. Нищівна і грабіжницька політика супроти українських науковців і не лише медиків, але науковців в усіх галузях науки, літератури, мистецтвца, освіти діячів культури спорту, тощо, яку у ХХ-столітті вели комуно-більшовитські, польські та німецькі окупанти, це окремий сумний розділ історії української науки. Ще іншим розділом є сучасне трагічне положення української науки і освіти під владою недоука ‘’проффесора’’ Віктора Януковича, і йому підвладних: ‘’знавця’’ української мови Миколи

Азарова і українофоба Дмитра Табачника, а всі вони вислужники і як казав Тарас Шевченко раби, підніжки, грязь Москви. Вони своєю ворожою Україні політикою ведуть до геноциду української науки, освіти і культури. Тому треба бити на сполох і не дозволити ввести народ в темноту і московське рабство, не дозволити обікрасти Україну з її правдивої

історії. Замість того, щоб закривати українські школи і давати перевагу російським, замість відбирати автономію вищин навчальним закладам, а на догоду Москві фалшувати підручники історії, та чинити

багато іншого лукавства, влада в незалежній державі Україна малаби створити найкращі матеріальні та престижні умови для розвитку науки і освіти, а вченим, науковцям, освітянам дати гідне місце в суспільстві, запевнити базу для ведення дослідів і наукових праць, забезпечити гідну заробітну платню а тим самим затримати відплив наукових сил–мозґу

нації з України. Немислимим є в жодній національно свідомій, цивілізованій незалежній державі, щоб інтелегенція, наукова еліта нації а також надійна молодь змушені били емігрувати в інші країни світиїу у пошуках кусня хліба. На превеликий жаль до такого рівня опустилася Україна і це дуже болить і сором перед світом.

Анізія Путько-Стех (ДУХ ВОЛІ)

До 290-річчя українського поета та

філософа Григорія Сковороди

3 грудня 2012 року виповнюється 290 років з дня народження Григорія Сковороди - видатного філософа, поета та педагога. Враховуючи важливість постаті Григорія Сковороди, Верховна Рада України постановила: урочисто відзначити на державному рівні 290-річчя з дня народження одного із видатних мислителів історичного минулого нашої держави. Григорій Савич Сковорода — людина універсальних знань і здібностей, палкий захисник інтересів знедоленого народу, він все своє свідоме життя присвятив пошукам істини, боротьбі проти соціальної нерівності. Народився Сковорода 3 грудня 1722 р. у с. Чорнухи Лубенського полку на Полтавщині, в сім'ї малоземельного козака. У 1734—1753 рр., з перервами навчався у Київській академії. Студент Сковорода володів неабиякими музичними здібностями, чудовим голосом і слухом. Із класу філософії його взяли в придворну хорову капелу до Петербурга. Дворічне перебування при царському дворі згодом вилилося у гнівне засудження тамтешнього деспотизму, в критику самодержавства. Протягом п'яти років (з 1745) Г. Сковорода навчався за кордоном — в Будапешті, Пресбурзі (нині Братислава), Відні, Венеції, Флоренції. Деякі дослідники стверджують, що три роки він студіював в університеті м. Галле (Німеччина), де слухав лекції відомого на той час філософа і фізика К. Вольфа. Після повернення в Україну його запросили до Переяслава читати поетику в колегіумі. Восени 1751 р. Г. Сковорода продовжив навчання в богословському класі Київської академії, а через два роки (1753), не (продовження на стор. 16)

16 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012

закінчивши її і залишаючись назавжди «студентом», розпрощався з академією. Блискуче знання мов, поетики й риторики, античної і нової філософії поєднувалося в Сковороді з неабиякими здібностями в галузі літератури і мистецтва. Він складав вірші і байки, писав музику, співав, грав на різних музичних інструментах. З 1759 р. Г. Сковорода викладач Харківського колегіуму. Однак постійний тиск з боку представників церкви, які вимагали, щоб він прийняв духовний сан, змушував кілька разів залишати колегіум. У 1768 р. його запросили викладачем у додаткові класи при Харківському колегіумі, де він прочитав курс лекцій з етики. Але й тут концепція моралі Сковороди розходилася з офіційно-церковною. Звільнений з посади, він втратив можливість займатися педагогічною роботою, до чого мав великий хист і відповідні знання. Г. Сковорода обрав стезю мандрівного філософа і протягом останніх 25 років побував у багатьох містах і селах України, проповідуючи свої ідеї і світогляд. Усе його життя було пов'язане з народом, з його ідеалами та прагненнями. Свій високий моральний ідеал Г. Сковорода втілював у власному житті. Для багатьох він був мандрівною академією. Його світогляд відбивав найвищий рівень розвитку суспільної думки в Україні, а життя і послідовність у дотриманні переконань служили прикладом для багатьох сучасників і нащадків. У своїх філософських ідеях і просвітительській діяльності Г. Сковорода приділяв головну увагу людині й її суті, суспільству та його поступу. Г. Сковорода відстоював рівність між людьми, право кожного, незалежно від соціального становища, на щастя і волю, вважаючи останню найвищим досягненням людини. Досягнення тогочасної науки, особливо природознавства, відбились на всіх суттєвих аспектах світогляду Сковороди. Виступаючи прихильником найбільш сміливих наукових концепцій, великий просвітитель вірив у безмежні можливості людського розуму. «Не разум от книг, но книги от разума родились», — писав він. З просвітительською діяльністю, викладацькою роботою Г. Сковороди пов'язані його педагогічні погляди. Обов'язком учителів він вважав врахування «природи» дітей, допомогу в удосконаленні уроджених здібностей. Одним із важливих важелів у вихованні підростаючого покоління Г. Сковорода вважав принцип — навчити вдячності дітей батькам. Невдячність, на його думку, зумовлювала суттєві моральні пороки суспільства. Все корисне і потрібне людині Сковорода називав прекрасним. Під красою ж розумів не зовнішню сторону суб'єкта, а його внутрішню

суть. В житті людей вважав красивими поступки, відповідні природні здібності. Мистецтво, поезія, музика повинні служити самопізнанню, а не бути самоціллю. Світогляд і просвітительська діяльність Г. Сковороди віддзеркалювалися в його поетичній творчості. Через пісні, кантати і псалми він викладав свої філософські погляди, таврував соціальне зло, прославляв природу, волелюбність людини. Помер Сковорода 9 листопада 1794 р. в с. Пан-Іванівці на Харківщині (нині с. Сковородинівка Золочівського р-ну). Неприйнятність і засудження тогочасної дійсності він виразив словами, які заповідав викарбувати на могилі: «Мир ловил меня, но не поймал». Видатний український просвітитель, філософ і поет Григорій Сковорода своєю творчою спадщиною і сьогодні залишається разом з народом.

Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація

* * *

Байка "Орел і Сорока"

Сорока Орлові казала: — Скажи мені, чи тобі не набридло невпинно вихором шугати у безкраїх небесних просторах — то вгору, то вниз, наче по гвинтових сходах?.. — Я б нізащо на землю не спустився,— відповів Орел,— коли б тілесна потреба не приневолювала мене до того. — А я б нізащо не залишала міста, коли б була орлом,— сказала Сорока. — Я б теж так робив,— мовив Орел,— коли б був лише Сорокою. Сила: Хто народжений до того, щоб бавитися вічністю, тому приємніше жити в полях, гаях і садах, аніж у містах

Fábula de Hryhory Skovoroda (03.12.1722 – 09.11.1794)

Em torno do ano de 1770, numa aldeia perto de Kharkiw, vagando pelos bosques e apiários,

lendo a Bíblia sagrada e meditando, Skorovodá escreveu suas fábulas:

A ÁGUIA E A GRALIA

A Gralha perguntou à Águia: - Dize, não te entendias voar como o vento todo o santo dia pelos vastos espaços do céu? Sempre elevando-te aos ares e descendo em espiral, irrequieta assim? - Jamais eu desceria à terra se a lei da gravidade não me forçasse a fazê-lo, - respondeu a Águia. - Pois eu não abandonaria o povoado, se fosse águia! – disse a Gralha. - Assim faria eu também, se fosse uma gralha, - concordou a Águia.

N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 17

Moral: Quem nasceu para divertir-se com a eternidade, ama a vida nos campos, nas florestas e nos pomares mais que nas cidades.

(Do Livro Skorovoda Fábulas – Wira Selanski -1978)

Hryhorii Savych Skovoroda

(Григорій Савич Сковорода)

nasceu há 290

anos na Ucrânia, aldeia de Chornukhy, região

de Poltava no período em que a Ucrânia estava

sob o domínio do Império Russo,

Poeta, professor,

tradutor e filósofo, Hryhorii estudou

na Academia de Petro Mohylade Kyiv, completando

seus estudos na Hungria. Hhyhory tornou-se o maior filósofo ucraniano de todos os tempos. Nas suas idéias filosóficas revelava-se partidário de

um certo ascetismo interno, individual de homem, enaltecia o platonismo antigo e o misticismo moderno, em bases do cristianismo. Skovoroda

oferece um tipo especial de filosofia, uma filosofia que não só é intelectualmente estimulante, mas também espiritualmente e moralmente

esclarecedora.

Відзначення 120-річчя з дня народження Миколи Куліша

19 грудня 2012 року виповнюється 120 років від дня народження видатного українського драматурга Миколи Куліша. Враховуючи значний внесок Миколи Куліша у світову та вітчизняну культуру, Верховна Рада України постановила: урочисто відзначити на державному рівні 120-річчя з дня народження видатного драматурга Миколи Куліша.

Микола Гурович Куліш народився 6 грудня 1892 року в селі Чаплинка Херсонської області.. Родина його батьків жила бідно, батько майже все життя провів у наймах, а мати від важкого життя і постійної роботи в наймах передчасно померла. Миколі з дитинства довелося служити у панських економіях. Проте матеріальні нестатки, життя в сирітському будинку не зашкодили здібному хлопцеві закінчити сільську школу. У 1905 р. місцева інтелігенція, зважаючи на неординарні здібності Миколи та його прагнення до навчання, зібрала гроші й відправила хлопця

вчитися у вищу початкову школу в Олешків (тепер — Цюрупинськ). Але коштів на закінчення навчання не вистачило, і Микола опинився в притулку Олешківського благодійного товариства.

У 1908 р. М. Куліша виключили зі школи, але завдяки турботам молодих вчителів він вступив до

громадської чоловічої гімназії, де виявив себе як талановитий та

всебічно розвинений юнак:

випускав рукописний

журнал, писав вірші, ставив

аматорські вистави. У гімназії Микола познайомився і почав товаришувати з І. Шевченком, майбутнім драматургом і прозаїком, відомим під псевдонімом Івана Дніпровського. У 1913 р. гімназію було закрито і Микола, сподіваючись отримати атестат про закінчення гімназії, поїхав на Кавказ, де було легше скласти екзамени екстерном. Підготовку до вступу в університет перервала світова війна, тому М. Куліш, замість Одеського університету, вступив до Одеської школи прапорщиків. Закінчивши її 1915 року, він відправився на фронт. Згодом, незважаючи на загрозу трибуналу, залишив військову частину та поїхав до Олешок, щоб заручитися і попрощатися зі своєю дівчиною Антоніною (уже на фронті він знайшов можливість взяти з нею шлюб). Штабскапітан М. Куліш добровільно зголосився залишити штаб і піти на передові позиції. Навіть під час війни він продовжував писати вірші, а також одноактові п'єси для солдатського драмгуртка. У 1917 р. Куліша, як найавторитетнішого і найпрогресивнішого офіцера, було обрано депутатом на військовий з'їзд Західного фронту, що проходив у Луцьку. У 1918 р. Микола Гурович Куліш прибув до рідних Олешок і відразу з головою поринув у культурно-громадське життя: очолив виконком міської Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, організував у Дніпровському повіті культурно-політичне українське товариство «Просвіта»і став його головою. Того ж року М. Куліш вступив до Комуністичної партії. Коли на Олешки почали наступати десантники Антанти, що знищували всіх причетних до української революції, Директорія (продовження на стор. 18)

18 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012

наказала всім відступати без бою. Незважаючи на це, М. Куліш у Херсоні зібрав півтори тисячі олешківських утікачів, сформувавши таким чином Перший Український Дніпровський полк (існує версія, що цей полк формально належав до військ отамана Григор'єва-Тютюнника, які скинули в море війська Антанти). З цим полком Микола Куліш як начальник штабу пройшов шлях від Херсона до Києва. Юрій Яновський у романі «Вершники»описав полк Куліша під назвою «олешківського батальйону Шведа». Микола Гурович став прототипом комісара Данила Чабана, якого Яновський характеризує як «майбутнього письменника». Коли роман «Вершники»(1935) вийшов друком, Куліш уже був на каторзі. Улітку 1919 р., під час другого наступу Денікіна, Куліш перебував у підпіллі. Коли ж Радянська влада знов утвердилася на східній Україні, Куліш повернувся до Олешок. Тут, аж до переїзду в Одесу, він редагував газету, завідував повітовим відділом народної освіти, сприяв відкриттю українських шкіл та дитячих притулків, написав буквар «Первинка». У той самий час драматургу довелося вперше потрапити за ґрати, адже його діяльність під час війни «не зовсім збігалася з інтересами більшовицької армії»(зі слів дружини письменника Антоніни Куліш полк Миколи, змальований у романі Ю. Яновського «Вершники», зовсім не «сповідував»більшовицької політики). Олешківський виконком взяв Куліша на поруки. Перебуваючи на посаді, яка вимагала постійних поїздок по району, Микола Куліш на власні очі бачив страшну трагедію голоду 1921 року. Побачене спонукало драматурга до написання першого твору — драми «97». У 1922 р. Куліш переїхав до Одеси, де працював в губнаросвіті й закінчував драму «97». 9 листопада 1924 р. в театрі ім. Франка відбулася прем'єра цієї п'єси, а у 1925 р., лише за рік після написання, «97»було поставлено в Нью-Йорку та інших містах США. Тема села та його знищення знайшла своє відображення в драмах «Комуна в степах»(1925, 1931) та «Прощай село!»(1933). Куліш писав п'єси одна за одною: «Отак загинув Гуска»(1925), «Хулій Хурина»(1926), «Зона»(1926) та «Закут»(1929). Особливо резонансною стала трагікомедія «Народний Малахій»(1927), прем'єра якої відбулася на сцені «Березолю»31 березня 1928 р. П'єса була нищівно розкритикована та з часом знята з репертуару. М. Куліш був президентом В АПЛІТЕ, але вже починався процес знищення новітньої української літератури. На початку 1927 р. він разом з іншими членами ВАПЛГГЕ на вимогу ЦК КП(б)У змушений був виключити з організації Хвильового, Ялового та Досвітнього.

25-28 січня 1927 р. з метою створення нової літературної організації ВУСПП (Всеукраїнська Спілка Пролетарських Письменників), що мала стати опозицією до ВАПЛІТЕ, було проведено з'їзд пролетарських письменників від ЦК КП(б)У. Не допомогли навіть виправдання і покаяння Хвильового, Ялового та Досвітнього. За резолюцією загальних зборів ВАПЛІТЕ від 14 січня 1928 р. в місті Харкові, більшістю голосів (утримався О. Громов) спілка, яка об'єднувала найталановитіших письменників (І. Дніпровський, Майк Йогансен, Микола Куліш, Петро Панч, Юрій Смолич, Павло Тичина, Юрій Яновський та ін.), самоліквідувалась. У 1934 р. М. Куліша було виключено з Комуністичної партії (за написання «антипартійних націоналістичних п'єс»), а 8 грудня під час похорону найближчого друга — І. Дніпровського — його було заарештовано прямо на вулиці. Вилучена під час обшуку п'єса «Такі»(рукопис) зникла в архівах КДБ. Від кіносценарію «Парижком»залишився лише уривок. Був ще рукопис роману, який згорів під час війни в окупованому Харкові. На закритому судовому слуханні 27-28 березня 1935 р. велику групу «націоналістів», серед яких був і М. Куліш, засудили на 10 років спецтаборів. Окрім стандартних у таких випадках звинувачень, Кулішу інкримінували ще й членство в ОУН. Під час відбуття покарання М. Куліш як «особливо небезпечний злочинець»утримувався в спецізоляторі. Письменника ніхто не бачив, що призводило до появи різних чуток про його життя та смерть у таборі. Із архівних документів відомо, що в жовтні 1937 р. видатний драматург був засуджений до розстрілу. З листопада 1937 р. Миколу Куліша розстріляли разом із великою групою української інтелігенції у лісі під Сандармохом (Карелія). Основні твори: трилогія «97», «Комуна в степах», «Прощай, село!»; мелодрами «Зона», «Закут»; трагікомедія «Народний Малахій»; «філологічна»комедія «Мина Мазайло»; «Патетична соната»; «Маклена Граса».

Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація

Про відзначення 75-річчя з дня народження Героя України Вячеслава

Чорновола

24 грудня 2012 року виповнюється 75 років з дня народження видатного державного та громадського діяча, борця за незалежність України, народного депутата України першого - третього скликань, одного з лідерів українського правозахисного руху, журналіста, багаторічного лідера Народного Руху України, Героя України

N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 19

Вячеслава Максимовича Чорновола. Враховуючи заслуги Вячеслава Чорновола перед Україною, вагомий особистий внесок у здобуття незалежності України, її розбудову як демократичної, правової держави, багаторічну самовіддану працю задля Українського народу, Верховна Рада України постановилаурочисто відзначити на державному рівні 75-річчя з дня народження Героя України Вячеслава Максимовича Чорновола.

Народився 24 грудня 1937 року в селі Ерки, Черкаська

область. Навчання почав відразу ж з 2 класу і після школи у 1955 році вступив до

Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. На другому курсі змінив філологічний факультет на журналістику. У 1964 році захистив кандидатську дисертацію. В'ячеслав Чорновіл у першу чергу, був політичним діячем, який боровся за свою справу. Він був радянським дисидентом і яскравим журналістом, статті якого довгий час забороняли. В'ячеслав Чорновіл засновник Народного руху України. Почалося все з того, що, будучи ще молодиком та висловлюючи свої політичні погляди, його почали переслідувати. Тому в 1958 році він виїжджає у Жданов. Тоді вже почав писати статті. З 1960 року працював на телебаченні у Львові, а через 3 роки поїхав до Вишгорода, де працював на будівництві Київської ГЕС. 4 вересня 1965 Чорновіл, Стус і Дзюба відкрито виступають проти арешту української антирадянської інтелігенції. І в 1967 році Чорновола вперше заарештовують, 6 років у колонії суворого режиму за книгу «Лихо з розуму», де він критикує шістдесятників. У 1969 році його достроково звільняють, після чого у В'ячеслава настає полоса підробок. У 1970 році він починає підпільне видавництво журналу «Український вісник», який розсекречують через 2 роки і знов його заарештовують. Вийшовши з в'язниці в 1978 році, Чорновіл вступив в Українську Гельсінкську групу. У 1980 році його ще раз арештовують на 3 роки, а випустивши, не дозволили повертатися в Україну до 1985 року. Після цього починається політична стезя - 10 вересня 1989 рік - створення Чорноволом «Народного Руху України за Перебудову» (пізніше Народний рух України, НРУ). Чорновіл від цієї партії тричі ставав народним депутатом (у 1990, 1994, 1998 роках) і проходив у Верховну Раду України, займаючи різні посади в Комітетах. Також в 1991 році його обрали Гетьманом Українського Козацтва. А на перших

президентських виборах, він зайняв друге місце. У 1995 році В'ячеслав Чорновіл став членом української делегації в Парламентській Ассамблеї Ради Європи (ПАРЄ). І до кінця днів він залишався на службі в цій організації. Загинув політик в автокатастрофі 25 березня 1999 року (його автомобіль зіткнувся з КАМАЗом на автостраді).

Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація

Українці відзначатимуть 100-річчя з дня народження Андрія Сови

ювілею видатного актора, майстра художнього слова

Андрій Сова народився 30 грудня 1912 року в

Одесі на Молдаванці. Дитинство провів на Балківській вулиці в будинку діда Онуфрія.

Маленького хлопчика віддали у приватний дитячий садок

Клавдії Шевельової, де його навчали

читати, декламувати,

ліпити, малювати та правильно, з інтонацією, говорити. За це навчання мати віддавала майже половину місячного заробітку. Та раптово студії припинилися. Одесу лихоманило. Стали звичними слова «фронт», «білі», «червоні», «Антанта». Перебути лихоліття поїхали до родичів на Полтавщину. Там хлопчина закінчив два класи. Коли повернулися додому, дідуся вже не було і будинок став чужим. Довелося наймати житло в хамовитого й жорстокого чоловіка.

У Одесі пішов навчатися в школу імені Івана Франка, де працювало безліч гуртків – спортивний, хоровий, танцювальний, драматичний. У школі підліток уперше вийшов на сцену як герой п'єси «Робін Гуд».

Після школи Андрій Сова вступив до школи плавскладу. Лише на двадцять першому році життя отримав «Морехідну книжку» й дістав направлення на теплохід «Цюрупа». В рейсах почав виявлятися талант майбутнього артиста. У 1935 році вступив до театрального училища. Перша кінороль і одразу одна з провідних – у фільмі Мирона Білинського «Стара фортеця». Потім знімався у фільмах «Морський яструб», «У далекому плаванні», «Максимко», «У мирні дні», «Голубі дороги», «Таємничий острів», «Дербент», «Морський яструб». Кінцівку «Морського яструба» довелося змінити, бо вже почалася війна з фашистами. Сценарій адаптували до подій 1941 року. Працювали під бомбами. Море було «нашпиговане» мінами. Дознімали картину на Каспії, монтували в Тбілісі. Там і звістка застала, що Одесу захопили окупанти. Також (продовження на стор. 20)

20 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012

знявся у стрічках «Два бійці» «У далекому плаванні», «Я – чорноморець».

Повернувся до Одеси в травні 1945 року. Там чекали на нього лише старенький батько та сестра Марія: мати вже померла, загинув на фронті старший брат. І тут познайомився з Амвросієм Бучмою. Зустріч стала доленосною.

Київський період розпочався зі вступу до Театру Радянської Армії. Завершилося й холостяцьке життя тридцятип'ятирічного актора: зустрів молоденьку артистку Галину Жирову. Побралися. У цьому шлюбі народилися прекрасні діти: Олександр та Валентина.

Згодом театр ліквідували. Хлопці та дівчата

створили «веселу й співочу бригаду», мандрували селами й містами України. Виступали де випаде — в клунях, у коморах, на полі. При гасових лампах, свічках, або й при місячному сяйві. Музика, пісні, романси і, звичайно, гумор. Потім група розпалася. Дружина Сови — Галина Жирова — стала актрисою Театру імені Лесі Українки. Андрій Корнійович залишився при філармонії і повністю перейшов на гумор. Заприятелював зі Степаном Олійником. Щира дружба тривала все життя.

Репертуар розширювався. На мініатюри Павла Глазового натрапив випадково, взявши в бібліотеці тоненьку збірочку невідомого на той час автора. Це вже потім заприязнилися. Обговорювали теми, радилися з різних питань. Як згадував артист, часто він бував у сатирика і вдома, і на роботі, та жодного разу не повернувся з порожніми руками.

Перший сольний концерт у Колонному залі філармонії імені Миколи Лисенка відбувся при аншлазі. Коли в 1959 році створили «Укрконцерт», аудиторія ще розширилася. Виступали з тріумфом. Саме під час декади – 23 листопада 1960 року – Андрій Корнійович дістав аж дві чудові звістки: про народження доньки Валентини та про присвоєння йому звання заслуженого артиста УРСР.

Нова програма, концерти у Великому театрі СРСР, у Ермітажі, Ленінградському театрі естради, по всіх куточках неосяжної держави – від Соловецьких островів аж до Сахаліну. Донька теж часто їздила з ним. Мала терпляче чекала за кулісами, доки тато виступить.

Були також виступи в Польщі, Німеччині, Чехословаччині, Америці, Франції, Канаді.

У домі Сови часто бували Юрій Гуляєв, Юрій Тимошенко, Юхим Березін, Таранець і Ретвицький, Діана Петриненко.

30 жовтня 1965 року земляки запросили Андрія Корнійовича на святкування знаменної події – присвоєння Одесі звання міста-героя. Серед гостей були й знані в усьому світі уродженці цього міста Леонід Утьосов та Еміль Гілельс. Через тиждень Сова став народним артистом УРСР.

Потім було 16 років боротьби з тяжкою хворобою. Та він не здавався. Писав спогади, гумористичні оповідання з власного життя. Дуже багато читав. Єдине, що докучало, – біль. Іноді скаржився доні: «Коли б хоч на секунду його

позбутися, який би я був щасливий!» Та не хотів нікого обтяжувати своїми клопотами. На милицях обслуговував себе сам. Дружину відпускав на тривалі гастролі. Навіть заохочував, бо ніщо не повинно порушувати життєвий ритм. Усе робив з артистизмом. Якщо писав комусь поздоровлення, то обов'язково щось дотепно віршував, компонував колаж. Любив

тишу. Дуже йому не подобалося, коли треба було кудись їхати. В таксі (своєї машини не мав) прикривав характерний ніс рукою. Щоб не впізнали.

Не хотів показувати слабкості ні перед ким. Навіть перед найріднішими. Коли за два тижні до його смерті прийшла донька (якраз був її день народження) й принесла улюблене біле натуральне вино, тяжко хворий Андрій Корнійович взявся відкоркувати пляшку: «Я чоловік! Відкоркую!» Доклавши останні сили, він справився з корком і був дуже радий. Мовляв, переміг неміч.

Не стало народного артиста України Андрія Сови 11 грудня 1994 року. Поховали 13 грудня.

Знявся у таких відомих фільмах як «Королева бензоколонки» (1962) та «Розвідники» (1968).

Черкаська обласна державна адміністрація

Відео, 1958p.: www.youtube.com/watch?v=nxtG7uU0xi8

Україні відзначать 140-річчя Василя Кричевського

31 грудня 2012 року виповнюється 140 років з дня народження видатного художника, архітектора, графіка, маляра Василя Кричевського.

Василь Кричевський був патріархом великої родини Кричевських, яка дала українському мистецтву ряд видатних особистостей. Батько художників Василя та Миколи, митців, які здобули собі розголос особливо за свої праці аквареллю. Дід Катрі Василівної Кричевської-Росандич. Брат Федора Кричевського, видатного образотворчого митця і педагога.

Василь Кричевський

народився 1873 року в селі Ворожба на Слобожанщині. Він був найстаршим з восьми дітей

міщанина, повітового земського фельдшера Григора Кричевського та його дружини Прасковії. Навчався в місті Харкові в

залізнично-технічному училищі. По закінченню був помічником міського

архітектора.

Василь Кричевський

Полотно, олія. 90 х 70 см. 2008 рік

Портрет експонується в

"Украинському Домі", Київ, Україна

N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 21

1903 року одержав першу нагороду на конкурсі будинку Полтавського Земства, який був побудований за його планами і став зразком нового архітектурного стилю Український архітектурний модерн. Між 1904—1908 роками він бере участь у керівництві будівництва та художнього оформлення цього будинку.

У 1912-1913 роках Василь Кричевський керував майстернями килимів Ханенків у селі Геленівці Васильківського повіту Київської губернії і керамічною школою в Миргороді. На замовлення відомого мецената-мільйонера Богдана Ханенка В. Г. Кричевський виконав ескізи килимів на теми українського народного мистецтва. Оленівська майстерня виткала ті килими для подружжя Ханенків. За української влади він був обраний першим ректором Державної Академії Мистецтва в Києві, а пізніше був професором Архітектурного Інституту і Мистецького Інституту в Києві, який більшовицька адміністрація переорганізувала з Державної Академії Мистецтва. Василь Кричевський керував мистецькою частиною у випродукуванні великих українських фільмів «Тарас Шевченко», «Тарас Трясило», «Борислав сміється» та «Звенигора» у 1925—1927 роках. У 1935—1936 він оформив фільм «Назар Стодоля», а 1937 року перший в Україні кольоровий фільм «Сорочинський ярмарок». 1940 року в Києві була влаштована велика індивідуальна виставка його праць, яка мала 1055 експонатів. Під час війни Василь Кричевський залишив Київ і виїхав спочатку до Львова, де був ректором Вищої Образотворчої Студії, пізніше до Німеччини, а 1949 року на постійне місце проживання до Каракасу, що у Венесуелі, де і помер 15 листопада 1952 року. Василь Кричевський протягом довгих років збирав предмети української народної творчості і, будучи тонким знавцем української етнографії, зумів скомплектувати одну з найбагатших колекцій того типу в Україні. На жаль, збірка Василя Кричевського, що містилася в будинку Миколи Грушевського, згоріла під час артилерійського обстрілу більшовиками у 1918p.

Частина робіт художника перебуває за кордоном, найбільша в Українському музеї Нью-

Йорку. 2003 року онука Василя Кричевського Оксана де Лінде передала близько 300 робіт Кричевського від його доньки, що мешкає у Венесуелі, Галини Кричевської-Лінде до Харкова, Полтави, Лебедина,

Києва в дарунок українським музеям. Зокрема близько 40 творів знаходяться в колекції Харківського художнього музею. 22 березня 1918 р. Центральна Рада затвердила проекти В. Кричевського, зокрема, герб, розроблений ним на основі Володимирового Тризуба. Василь Кричевський був фактично першим

українським митцем, що розпочав працювати в кіно на студії в місті Одеса. Він брав участь, як художник, у створенні фільмів: «Тарас Шевченко» (режисер Петро Чардинін) 1925—1926, «Маленький Тарас» 1925—1926, «Тарас Трясило» 1926—1927, «Два дні» 1926—1927, «За стіною» («Мова стін») 1927—1928, «Людина з лісу» 1927—1928, «Борислав сміється» 1925—1927, «Звенигора» (режисер Олександр Довженко). 1925—1927, «Повість про гаряче серце» 1936, «Назар Стодоля» 1936—1937, «Кармелюк» 1937—1938, «Сорочинський ярмарок» 1937. Після вимушеної еміграції митця за кордони СРСР, більшість кінострічок знищено радянською цензурою. Відомості про працю Кричевського зберігає музей кіностудії в Одесі. У 1974 р. в Нью-Йорку надруковано книгу про Василя Кричевського «Життя й робота» (автор Вадим Павловський).

Черкаська обласна державна адміністрація

Відео: http://www.youtube.com/watch?v=6duEpMlI9LI

Міжнародна Бразилія хоче інвестувати мільярди в українську економіку

Бразилія вважає гарною перспективою співпраці інвестування в українську економіку. Про це заявив директор бразильської торгововельно-інвестиційної компанії Daruvar S.A. Жозе Бароукіпід час презентації інвестиційних можливостей України в м.Сан-Паулу, передає Ipress.ua. "Ми передали українській владі інвестиційні пропозиції на 4,5 млрд доларів. Ми хочемо побудувати в Україні завод міні-тракторів, купити суднобудівні технології, а також вкладати в розробки виробництва медикаментів", - наголосив Бароукі. Інтерес до України зріс після державного візиту Віктора Януковича у Бразилію 23-25 жовтня 2011 року: "Він створив сприятливі політичні умови для активізації двостороннього співробітництва. Роуд-шоу українських інвестиційних проектів є дуже своєчасним", зазначив керівник департаменту зовнішньої торгівлі та міжнародного співробітництва Федерації промислових підприємств Сан-Паулу Хосе Аугушто Корреа. "Вже наступного 2013 року делегація

бізнесменів Бразилії відвідає Україну для пошуку можливостей з розширення співпраці", - повідомив директор департаменту міжнародного співробітництва Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України Ігор Жовква. Нагадаємо, з 26 вересня цього року Держінвестпроект проводить роуд-шоу Національних

проектів України в 15 фінансових та економічних центрах світу.

“Економічна правда”, 16 листопада 2012

Василь Григорович Кричевський. Київ. Поділ. 1934. Олія, дерево

22 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012

Реакція Галичини на

Голодомор 1932-1933

Львів – Галичина, яка у 30-х роках минулого століття була під пануванням Польщі, інформувала світ про страшний голод у Великій Україні, організовувала допомогу

голодуючим, українці вдавались і до більш радикальних протестів. Потужним був голос Української греко-католицької церкви.

Навесні 1932 року україномовні газети Галичини «Діло», «Нова зоря», «Нове село», «За Україну», «Боротьба» публікували десятки свідчень біженців із Великої України про жахіття, які там коїлись. Так, газета «Діло» оприлюднила лист робітника з Юзівки: «Зараз СРСР – країна жахливого голоду. Вулиці міст забиті нашим трудовим братом, який гине з голоду. З кожним днем більше прибуває голодних в міста… Для чого було забирати восени, зимою і весною останній хліб до зернини, для чого ходили залізні мітли, для чого залишали селян і цілі радгоспи, колгоспи без хліба і відправляли ввесь хліб за кордон, що внаслідок цього – країна Рад зісталася голодною, холодною, голою, босою?!» Перші вістки з-за Збруча Перші вістки про голод в Галичині надходили від українців, які мешкали вздовж річки Збруч, на боці Польщі, відтак чули з другого боку кордону постріли, бачили палаючі церкви, знаходили мертві тіла у пшеничних полях, ховали в хатах утікачів. Про це історик Ігор Скочиляс почув від своєї бабуні, яка мешкала у селі біля Скали Подільської і в ночвах спускала через річку, палицями, хліб для тих, хто голодував. «Голодомор у Великій Україні спершу слабо відчитувався в Галичині. Бо існував кордон, надходила суперечлива інформація. Перші відомості надходили від втікачів, а також був політичний канал через українські партії – Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО), Провідна українська партія, а також були церковні структури, які очолили організацію комітетів, були різні ініціативи», – каже Ігор Скочиляс. Спершу мешканцям Західної України

важко навіть було збагнути безмежність трагедії. Адже частина галичан, зокрема представників української інтелігенції, жила надією, що у Великій Україні твориться «щаслива держава», наголосив публіцист, віце -ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович. Але трагічні вістки, що надходили, засвідчували протилежне. УГКЦ і Голодомор

Сподівання про нову «щасливу» державу, яку будують комуністи, цілковито розвіяв митрополит УГКЦ Андрей Шептицький. У грудні 1932 року владика почув про голод в Україні від закордонного бюро Української радикально-демократичної партії у Празі. Митрополит Шептицький одразу ж зреагував листом, створив бюро, яке збирало матеріали і дані про голод, щоб інформувати світ про злочини комуністів проти українців. «Високо оцінюю працю Шептицького «Україна у передсмертних судорогах» (написана у липні 1933 – ред.), про осторогу перед

комунізмом і дивовижні слова про те, що Україна корчиться в судомах, – зауважив Мирослав Маринович. – Це вже точна уява про межі, радше безмежність, трагедії. Це дуже потужний голос. Якщо церква в Україні, очевидно, нічого не могла тоді сказати, вона була загнана у безвихідь, як весь народ, то церква в Галичині могла сказати своє слово і сказала». Пастирське послання зачитали у греко-католицьких церквах в Галичині і поза її межами. Ватикан був поінформований владикою Андреєм про нечуваний злочин у радянській Україні. Влітку 1933 року єпископат галицької церковної провінції в справі подій на Великій Україні звернувся з відозвою «До всіх людей доброї волі!», де мовилось, що «на вид таких злочинів німіє людська природа, кров стинається у жилах...» Попри брехливі інформації з радянської преси, яка замовчувала голод і писала про великі врожаї і заможних, ситих українських селян, попри те, що комуністичне керівництво вживало всі заходи, щоб унеможливити доступ інформації, закрити кордон, у звіті папського посланця, який влітку 1933 року відвідав радянську Україну, села, де голодували люди, мовиться, що ситуація в Україні дуже складна, що з приходом зими від голоду може померти 12 мільйонів людей. В архівних матеріалах історичного архіву у Львові є документ, що показує, як Папа Римський Піо XI емоційно зреагував, почувши про голод і навіть плакав, кажучи: «Ми мусимо щось робити». Були листи з України, в яких ішлося про ті події, і все це друкували у ватиканському часописі Osservatore Romano. Папа сам наполягав, що це слід публікувати, щоб світ дізнався правду.

N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 23

У Відні місцевий Кардинал Теодор Іппіцер 16-17 грудня 1933 року скликав міжнародну міжконфесійну конференцію, в якій взяли участь представники німецького, українського, російського, єврейського комітетів допомоги. Комітети порятунку голодуючих

У 1933 році в Західній Україні громадські організації і партії об’єдналися в український комітет рятунку українців, який зібрав найбільше грошей для постраждалих, які переслав на конкретні адреси людям, допомагав утікачам облаштуватись у Польщі. Однак лише кілька десятків родин отримали допомогу від комітету, бо, або ж більшовики повертали продукти й гроші, або ж просто вилучали. Попри те, що Москва заперечувала голод, радянська влада створила мережу магазинів, де за спекулятивними цінами продавали продукти, обмінювали їх на цінні речі, наголошує історик Ярослав Папуга, автор книжки «Західна Україні і Голодомор: 1932-1933 роки». «За американські долари, злоті можна було отримати продукти в магазинах і чимало потерпілих отримували це. Влада намагалась на трагедії ще й заробити. У львівській пресі були публікації про ці спекуляції на біді. Від комітетів людям гроші не надходили, лише від родини до родини, але тоді ці сім’ї ще й мали проблеми», – говорить кандидат історичних наук Ярослав Папуга. Близько 80 українців із Великої України змогли переїхати до рідних у Польщу. Було дозволено придбати паспорт, для простих людей він коштував 250 доларів, для інтелігенції удвічі дорожче, але людина не повинна була бути свідомим українцем. Тоді робітник заробляв один злотий на день, а долар коштував 5 злотих. Вбивство російського емісара

На знак протесту проти голоду студент львівського університету Микола Лемик 21 жовтня 1933 року застрелив у Львові радянського дипломата та емісара спецслужб Олексія Майлова, виконавши наказ ОУН. Студентові вдалося привернути увагу закордонних ЗМІ до мільйонів невинних жертв Голодомору. Після цього випадку польська влада заборонила масові заходи, встановила цензуру в пресі. «Головним звинуваченням було те, що антиукраїнські публікації шкодять відносинам Польщі та СРСР, які в той час міжвоєнний були найкращими. Найбільша кульмінація акцій протесту у Львові припадає на 29 жовтня. В усіх церквах Галичини і Волині священики говорили правду, просили зібрати кошти, помолитись і підтримати українців за Збручем», – каже Ярослав Папуга. За словами науковця, вартувало б докладніше дослідити тему про реакцію

української діаспори на голод, постежити діяльність комітетів у Німеччині, Франції, Британії, як вони впливала на позицію цих держав, як реагували мешканці Західної Європи на інформацію, яку розповсюджували українці. Активна реакція Західної України на Голодомор – цінна пам’ять, яка мала б об’єднати сучасне українське суспільство. Це феномен, що у безодні пекла знаходились люди, які втілювали своєю поведінкою Божі закони і мораль, допомагаючи жертвам Голодомору, наголосив Мирослав Маринович. Бо люди таки намагалися опиратися злу, але у спосіб допомоги тим, хто страждає.

Галина Терещук - Радіо Свобода, 26.11.2012

Президент вшанував пам'ять жертв голодоморів в Україні

Напередодні Дня пам’яті жертв голодоморів Президент України Віктор Янукович віддав шану померлим під час Великого Голоду.

У Національному музеї «Меморіал пам’яті

жертв голодоморів в Україні» в Києві Глава держави встановив символічну композицію з квітів і колосків до скульптури «Гірка пам'ять

дитинства». Також Президент поставив запалену лампаду до «Свічки пам’яті». Участь у церемонії вшанування пам’яті

жертв голодоморів взяли Прем’єр-міністр Микола Азаров, голова Київської обласної державної адміністрації Анатолій Присяжнюк, представники

дипломатичного корпусу та громадськості. У церемонії також взяли участь Президенти України Леонід Кравчук, Леонід

Кучма та Віктор Ющенко. Присутні вшанували пам'ять померлих хвилиною мовчання.

Прес-служба Президента України 23.11.2012

24 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012

Відзначення Голодомору в парламенті

Канади

26 листопада 2012 р.- Оттава, Канада - У четвер, 22 листопада, як частина Всеканадського тижня визнання Голодомору,

Конґрес Українців Канади (КУК) у співпраці з Канадсько-Українською Парламентською Групою Дружби (КУПГД) та Посольством України в

Канаді провели урочисте відзначення на Парламентському пагорбі з нагоди сімдесят дев'ятої роковини Голодомору в Україні 1932-33

рр. Голодомор був одним із найжахливіших злочинів в історії людства, результатом

навмисного плану Сталіна підкорити українців і знищити українську націю. Більш ніж 70 років совєцький режим приховував правду і

обдурював Захід в надії на те, що пам'ять про цю трагедію буде втрачена назавжди. Службу Божу на Парламентському пагорбі

провели: високопреосвященний д-р отець Петро Ґаладза від інституту митрополита Андрея Шептицького в Оттаві, високопреосвященний

отець Ігор Охрімчук від Українського православного собору Успіння Пресвятої Богородиці в Оттаві і високопреосвященний отець д-р Ігор Куташ від Української

православної церкви св. Марії Одигітрії в Монреалі. Президент Конґресу Українців Канади

Павло Ґрод виступив від імені українсько-канадської громади, дякуючи урядові Канади та всім парламентаріям за їхню підтримку у

визнанні Голодомору. "(В Канаді) ми стали свідками заяв про Голодомор у парламенті Канади щодня протягом останніх трьох днів на

додаток до опублікованих заяв прем'єр-міністра, міністра закордонних справ та міністра з питань громадянства та імміграції Канади, а також ряду

членів парламенту, які зробили емоційні заяви, присвячені цій трагедії. Крім того, протягом цього тижня більшість засобів масової інформації

передавали постійні новини, і багато Шкільних рад по всій Канаді провели вшанування Голодомору, - продовжив П. Ґрод. - Від імені

українсько-канадської спільноти я дякую і вітаю прем'єр-міністра Канади Стівена Гарпера, парламентаріїв Канади і всіх канадців за їх

рішучість у справі винесення питання про визнання Голодомору на перший план в Канаді та в Україні".

У відзначенні взяли участь багато міністрів

і членів парламенту, включно з міністром Пітером Вен Лоаном, парламентським секретарем Едом Комарницьким, головою

КУПГД(и), членом парламенту Робертом Сопуком, який того вечора виконував обов'язки майстра церемоній. Під час урочистого

відзначення виступили слідуючі члени уряду та громадські представники: Марко Шевченко, повірений у справах посольства України в

Канаді, Джеймс Безан, член парламенту, Тед Опіц, член парламенту, Кевін Ламуру, член парламенту, Александрін Латендрес, член

парламенту, Павло Ґрод, президент Конґресу Українців Канади, д-р Юлія Войчишин, очевидець Голодомору і Марта Ткачишин,

Національне бюро КУК. Спеціальна промова свідка Голодомору д-ра Юлії Войчишин змалювала присутнім чітку

картину жахливих подій 1932-33 рр. Д-р Ю. Войчишин переповіла свої дитячі враження пережитого під час Голодомору, а також страху,

викликаного голодом у її сім'їта в сільській громаді. Для вшанування жертв хвилиною мовчання були запалені свічки. Відзначення

завершилось зачитанням імен кількох жертв, які загинули під час Голодомору. Присутніми були члени парламенту Лорі Хоун, Ед Комарницький, Лоуренс Toeт, дост.

Пітер Ван Лоан і Марк Варава. Майкл Пол Сенков зачитав вітання від сенатора Райнел Андрейчук. Серед інших, представниками від

канадсько-української громади були слідуючі особи: Микола Біланюк, голова КУК Оттави; Рон Соробей, Українсько-Канадське Товариство

Професіоналів та Бізнесменів (УКТПБ); Адріана Буняк-Вілсон, голова Ліґи Українських Католицьких Жінок (ЛУКЖ); Маріка Путко, КУК

Квебек; Богдан Шумський, голова приходу Українського православного собору, Оттава; Корнел Попик, Лицарі Колумба, відділ св. Іоанна

Хрестителя; і Роман Грубий, відділ УНО Оттава-Ґатіно. Конґрес Українців Канади разом із

Канадсько-Українською Парламентською Групою Дружби хотів би висловити сердечну подяку всім тим, хто взяв участь в урочистому молебені в

парламенті. Ми закликаємо всіх канадців брати участь в різних заходах, пов'язаних з Всеканадським тижнем визнання Голодомору, що

проходить по цілій Канаді протягом листопада місяця. Ми ніколи не повинні допустити, щоб така

трагедія повторилася.

Україна пам'ятає - світ визнає. Вічная Їм Пам'ять.

N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 25

NO BRASIL HOMENAGEM AS VÍTIMAS DA FOME NA UCRÂNIA

Em 24 de novembro, no Dia da Memória das Vítimas da Fome e por ocasião dos 80 anos do começo da Grande Fome na Ucrânia nos anos 1932-1933, em Curitiba, Paraná, foram realizados eventos em lembrança das vítimas da fome. Da cerimônia da colocação de flores no monumento às vítimas do Holodomor na Ucrânia, em Memorial Ucraniano de Curitiba, participaram os representantes do Consulado da Ucrânia, Representação Central Ucraniano- Brasileira, as organizações locais e ativistas da comunidade ucraniana. Os participantes prestaram homenagem às vítimas da Grande Fome com um minuto de silêncio. Durante o dia centenas de descendentes ucranianos, habitantes de Curitiba, visitaram o Memorial Ucraniano para homenagear os falecidos durante a fome, nas casas de muitas famílias foram acesas as "Velas da memória". No domingo, 25 de novembro, nos templos da Igreja Ucraniana Ortodoxa e da Igreja Greco-Católica Ucraniana do Brasil foram realizadas as missas em memória das vítimas do Holodomor na Ucrânia.

(Embaixada da Ucrânia no Brasil)

В БРАЗИЛІЇ ВШАНУВАЛИ ПАМ’ЯТЬ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРІВ В УКРАЇНІ

24 листопада ц.р. у День пам’яті жертв голодоморів та у зв’язку з 80-ми роковинами початку Голодомору в Україні 1932-1933 років у столиці штату Паранá місті Куритіба, де проживає найчисельніша українська громада Бразилії, пройшли заходи з вшанування пам’яті жертв голодоморів. У церемонії покладання квітів до пам’ятного знака жертвам Голодомору на території Українського меморіалу м. Куритіба взяли участь представники Консульства України, правління Українсько-Бразильської Центральної репрезентації, активісти місцевих громадських організацій української громади. Учасники заходу вшанували пам’ять жертв Великого Голоду хвилиною мовчання.

Протяг

ом дня шану померлим під

час Голодомору

віддали сотні етнічних

українців та

мешканців Куритіби, які

відвідали Український меморіал, а в багатьох родинах були запалені “Свічки пам’яті”. В неділю 25 листопада ц.р. в храмах Української православної церкви та Української греко-католицької церкви в Бразилії були проведені панахиди за жертвами Голодомору в Україні.

Посольство України в Бразилії

Конґрес Українців Канади проголошує

збіркову кампанію 2012 р. в підтримку обізнаності та навчання про Голодомор. В час, коли ми готуємось до вшанування 80-річчя Голодомору в 2013 р., досягнення української громади щодо підвищення обізнаності про Голодомор

та отримання визнання цього ґеноциду продовжують резонувати. Сьогоднішні досягнення, включно з офіційним визнанням різних рівнів влади і підвищеною увагою до Голодомору серед канадців, є прямим результатом тривалої і щедрої фінансової підтримки громади. Наша праця, однак, є далекою від

завершення. Незважаючи на історичний факт, не всі студенти у Канаді мають можливість довідатись про Голодомор і його вплив на сучасну Україну та Європу. Ще є дуже багато канадців, котрим ми хочемо донести інформацію про те, що Голодомор був геноцидом українського народу і це повинно стати нагадуванням для майбутніх поколінь у попередженні подібних злочинів проти людства. Ваш внесок у фонд Конґресу Українців Канади призначений на просвітницьку діяльність підтримає цілий ряд ініціатив, спрямованих на підвищення поінформованості та сприятиме освіті. Всеканадський комітет по відміченню Голодомору розробив довгостроковий стратегічний план з поширення інформації про Голодомор у найближчі роки. Деякі з ініціатив включають: - Створення в мережі інтернету базу даних для поширення творчих робіт талановитих особистостей Канади на тему Голодомору; - Переклад свідчень очевидців Голодомору на французьку мову і сприяння виходу французько-мовної версії відзначеного нагородами документального фільму Юрія ЛуговогоОкрадена Земля; - Публікація вкладки до провідних канадських газет в часі відзначення пам'ятної 80-ої річниці. Зі стратегічним планом Всеканадського комітетуможна ознайомитись на сайті КУК за посиланням http://www.ucc.ca/programs/committees/national-

holodomor-awareness/

Давайте продовжувати відкривати правду про Голодомор!

Складіть Ваші пожертви сьогодні!

Україна пам'ятає! Світ визнає!

Всі пожертви повинні виписуватись на

Харитативно-Освітній Фонд Конґресу (UCC Charitable and Educational Trust) з поміткою Фонд обізнаності про Голодомор (Holodomor Awareness Fund). Будь ласка, надсилайте Ваші чеки до Конґресу Українців Канади за адресою: 203-952 MainStreet, Winnipeg, MB,R2W 3P4.

Пожертви також можна скласти через

інтернет: www.ucc.ca

26 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012

Повідомлення в редакцію:

20 листопада 2012 Газета "Хлібороб" Шановні панове!

Щиро дякую вашій редакції за опубліковане повідомлення щодо пошуку моїх родичів з прізвищем Урбан у Бразилії!!! Ще у середині серпня цього року я надіслала листи з проханням про допомогу у пошуках у декілька організацій етнічних українців у Бразилії. Майже від усіх я отримала відповідь, в тому числі і від вас. Однак найбільше я зраділа, коли побачила відповідь від Президента Representao Central Ucraniano Brasileira RCUB , у якій йшлося про те, що він добре знайомий з людьми яких я шукаю. Таким чином, завдяки небайдужим людям, мої пошуки успішно завершилися. І з араз я маю чудову можливість спілкуватися з родичами і відновлювати втрачені сторінки в історії роду. З повагою,

Наталія Качуровська України

* * * 23 листопада 2012

Звертаюсь до вас по допомогу. Моє ім’я – Сергій, я вже декілька років намагаюсь знайти свою родину в Бразилії, але це мені ніяк не вдається. Нарешті мені підказали цю адресу і пропонували звернутись по допомогу саме до вас. Мій прапрадід Пилип Максимюк і майже вся його сім’я виїхали з окупованої Польщею Україні (село Великі Загайці на Волині) до Бразилії в 1928 році. В Україні залишився тільки мій прадід Нікіфор, який був старшим сином Пилипа і вже мав свою сім’ю і свого сина – мого діда Петра. Нікіфор не послухав батька і відмовився їхати і через це відносини були розірвані – батько був занадто на нього лихий і навіть майже нічого не залишив коли поїхав. Сім’я виїхала в такому складі: батько – Пилип, мати – Ганна, сини – Дмитро, Йосип, Володимир, дочка – Оля (1921 чи 1923 року народження). В 1939 році територія західної України була захоплена радянськими військами. З Бразилії був лише один лист, але після 1939 року неможливо було писати за кордон – це було заборонено, а потім почалась війна і той лист не зберігся. Дід мені розповідав на пам’ять, що майже відразу після того як сім’я Пилипа опинилась в Бразилії вмер від хвороби молодший син (Володимир). Сім’я отримала ділянку землі в лісі і всі мусіли тяжко працювати його корчуючи. Хтось з чоловіків на тій праці сильно надірвався. Відомо що мали вони пасіку. Більше з листа нічого не відомо. В 1928 році до Бразилії з України їхало багато людей. З села Великі Загайці так само поїхали декілька сімей, серед них сім’я Римар. Ці люди отримували листи з Бразилії десь до 1960-х років. Їх родина писала, що вони мешкали біля Сан Пауло і працювали на паперовій фабриці. Я думаю, що

земляки повинні були триматись разом, тому напевно і Максимюків треба шукати десь там. Можливо вони перебрались поближче до української діаспори, наскільки мені відомо вона сконцентрована на півдні Бразилії – в штаті Парана, в Прудентополі і Курітібі. Я знайшов в телефонному довіднику три прізвища Максимюк в Потру Алегрі – Рікардо, Паоло і Еліас, але вони не мають відношення до моєї родини і треба шукати десь ще. Я маю надію на вашу допомогу, можливо ви маєте якусь інформацію чи допоможете щось відшукати через церкву, чи ще якось. Я думаю, що я далеко не перший хто шукає родину в Бразилії, і напевно у вас вже була можливість займатись пошуками людей. Мій дід до самої смерті надіявся знайти когось з родини в Бразилії, особливо Олю – її він добре пам’ятав, бо сам був з нею майже одного віку – 1924 р.н. Можливо вона ще жива, а мій дід помер в серпні 2012 р. Я теж дуже хотів би розшукати родину з якою ми згубили зв’язок більше ніж 80 років тому і дуже сподіваюсь на вашу допомогу. Я сам наразі мешкаю теж не в Україні, а в сусідні Білорусі, але вся наша родина і тепер мешкає майже там звідки поїхав до Бразилії Пилип – в сусідньому з Загайцями селі Великі Дедеркали. Тепер це Тернопільська область, Шумський район, а до якого регіону В.Загайці відносились в 1928 році не знаю. Недалеко від Загайців були такі села як Шумбар, хутір Турі, найближче місто – Кременець. Сподіваюсь, що цієї інформації буде достатньо для того, щоб когось з родини відшукати.

Також надсилаю вам фото родини, що виїхала до Бразилії. Буду чекати на відповідь в будь якому разі. Мій логін в Skype gritsay_s крім української я можу спілкуватись російською, білоруською, трохи польською і англійською мовами. Заздалегідь вдячний. Буду чекати на відповідь.

Грицай Сергей України

N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 27

Повідомлення в редакцію:

09 листопада 2012p. Слава Ісусу Христу!

Шановна редакціє!

Вельмишановний пане Петре Павле, сердечно дякую Вам за прекрасне інформаційне видання. Щиро бажаю співпрацювати з редакцією газети. Переконана, що інформація про книги видавництва"МІСІОНЕР" зацікавить читачів газети. Передаю у файлі матеріал, який, безперечно, потребує скорочень. Інформація про наші книги, в т.ч. новинки - "Нова українська ікона" професора Дмитра Степовика, підручники (Батіста Мондін"Онтоогія і метафізика", Едит Штайн та інш.) є на сайті нашого видавництва "МІСІОНЕР". З повагою,

Марія Городечна керівник проектів із зв'язків з громадськістю

видавництва "МІСІОНЕР" (032) 297 -55-81

063-400-8685

067-7940141

* * * 06 листопада 2012p.

Шановний пане Сташира! Ґратулюю за прекрасне, змістовне, насичене цікавими подіями видання листопадового числа газети "Хлібороб". Кожного місяця з нетерпінням чекаю на Вашу газету, з якої дізнаюся багато цікавих новин з різних галузей життя як українців Бразилії, так і в цілому світі. Бажаю нових творчих успіхів в Новому Році! Щасливих Різдвяних свят!

Ліда Слиж, редактор журналу "Наше життя"

США

* * * 04 жовтня 2012p.

Шановний Пане Павло Сташира!

Щиро дякую за переслані мені 2 часописи “O Lavrador” за ВЕРЕСЕНЬ 2012 р. Особливо втішила мене стаття про мою книгу "Життєносні стовпи Церкви" шановної пані Г.Ковалевич. Зворушлива несподіванка!

З вдячністю й пошаною

Лідія Купчик України

Міжнародна громадська організація

«Івано-Франківське земляцтво»

Посольство України в Бразилії Надзвичайному та Повноважному Послу Грушку І. О.

Шановний Ігоре Олеговичу! Користуючись нагодою, засвідчую Вам свою повагу та звертаюся до Вас з таким проханням. Громадська організація «Земляцтво івано-франківців у м. Києві» діє у столиці вже одинадцятий рік. Вона об'єднує людей різних професій і уподобань, політичних і релігійних поглядів. За весь час свого існування Земляцтво стало своєрідним містком між Західною Україною і столицею нашої держави задля реалізації добрих справ у галузях культури, освіти, економіки й охорони здоров’я як на користь співвітчизників у Києві, так і на Івано-Франківщині. Більше того, за роки функціонування Земляцтво збільшилось кількісно, визріло для розширення своєї діяльності. Відрадно зауважити, що Земляцтво має великі потенційні можливості для свого розвитку, адже воно згуртувало видатних вчених і державних діячів, лікарів і письменників, інженерів і вчителів, юристів і військових, художників і бізнесменів. Нещодавно здійснена перереєстрація нашої організації з місцевої на міжнародну і тепер ми є Міжнародною громадською організацією «Івано-Франківське земляцтво». Для забезпечення належної роботи нашого земляцтва ми маємо чудовий офіс у центрі Києва обладнаний необхідною оргтехнікою та зв’язком, де працює виконавчий апарат організації. Розширюючи свою діяльність за межі України, з метою налагодження тісної співпраці з українською діаспорою, звертаємось до Вас з проханням посприяти у налагодженні контактів з об’єднаннями та організаціями української діаспори в країні вашого перебування. Одночасно просимо Вас поінформувати українську діаспору про нашу готовність та можливість надавати різнобічну допомогу в Україні її представникам. З повагою

Голова Земляцтва івано-франківців у м. Києві

Богдан ГДИЧИНСЬКИЙ Наша адреса: Україна, 01001 м. Київ, провулок Музейний, 10, офіс 501-506 - тел. (044)255-56-99 Інтернет-сайт: http://zemlyakyif.kiev.ua/ e-mail: zemlyaky@mail.ua

(Подано Посольство України в Бразилії, 30.11.2012)

28 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012

Делегація Національного педагогічного

університету ім. М. Драгоманова відвідала штат Паранá - Бразилія

З 27 листопада по 3 грудня ц.р. у штаті Парана з візитом перебувала делегація Національного педагогічного університету ім.М.Драгоманова у

складі Першого проректора Володимира Беха та проректора Анатолія Кудіна. Метою візиту делегації є налагодження співпраці між Національним педагогічним університетом ім.М.Драгоманова (м.Київ) та Університетом “UNICENTRO” штату Парана (м.Іраті) шляхом підписання відповідної угоди та додатку до неї.

Основним предметом угоди є організація вивчення української мови за дистанційною формою навчання для громадян Бразилії

українського походження. Також угодою передбачено надання допомоги українським педагогічним університетом в реалізації

університетом “UNICENTRO” проекту вищого навчального курсу української мови і літератури, спільне проведення досліджень та видань,

сприяння формуванню бібліографічного фонду українською мовою в “UNICENTRO”. Важливим є положення угоди про здійснення сторонами

спільних заходів з визнання в Бразилії документів про освіту, що будуть видаватися слухачам по завершенню ними навчання в локальних центрах дистанційного навчання.

Церемонія підписання Угоди про співпрацю між українським та бразильським університетами, скріпленої підписами Ректора

Національного педагогічного університету ім.М.Драгоманова Віктором Андрущенко (Victor Andrushscenko) і Ректор Університету

“UNICENTRO” Алдо Нелсон Бона (Aldo Nelson Bona), відбулася 29 листопада ц.р. в місті Іраті. Підписанню угоди передувала зустріч делегації

НПУ з професорсько-викладацьким складом “UNICENTRO”, в ході якої відбулася презентація українською делегацією механізму дистанційного

навчання, за підсумками якої сторони обговорили практичні шляхи організації

дистанційного викладання української мови,

зокрема створення локального центру на базі “UNICENTRO”, розширення переліку освітніх послуг.

В рамках візиту делегація Національного педагогічного університету ім.М.Драгоманова відвідала місто Прудентополіс, 80% якого

становлять етнічні українці. Делегація відвідала студентський центр “UNICENTRO”, а також провела зустріч з представниками української

громади. Основна увага в ході зустрічі була приділена питанню збереження української мови, надання допомоги нашою державою у

справі налагодження вивчення української мови в Бразилії на належному рівні. Важливою з цього погляду стала бесіда делегації НПУ з Головою

Асоціації викладачів української мови Магдаленою Лозовий, під час якої сторони обговорили практичні шляхи подолання

труднощів, з якими стикаються викладачі, задоволення мовних потреб громади. У цьому контексті українська делегація запропонувала

підготовлену НПУ Програму освітньої діяльності курсів підвищення кваліфікації вчителів української мови та літератури Бразилії, яка,

зокрема сприятиме впровадженню фахівцями в практику інноваційних методів та прийомів. Під час перебування в столиці штату Парана місті Курітіба Перший проректор В.Бех та

проректор А.Кудін відвідали Українське товариство Бразилії, де відбулася зустріч делегації з активістами місцевої української

громади. Делегація представила присутнім процес організації дистанційного викладання НПУ української мови, ознайомила з освітньою

діяльністю Національного педагогічного університету ім.М.Драгоманова, відповіла на запитання представників громади. Окрім того,

делегація мала цікаву бесіду з професорами Федерального університету штату Парана Ольгою Калько і Оксаною Борушенко про

особливості викладання української мови в університеті, що сприяло обміну досвідом між українськими та бразильськими фахівцями.

Налагодження співпраці між Національним педагогічним університетом ім.М.Драгоманова та Університетом “UNICENTRO” штату Парана з

метою організації вивчення української мови за дистанційною формою навчання для громадян Бразилії українського походження виконується

згідно з дорученням Президента України у відповідь на звернення української громади Бразилії.

МЗС України 27 листопада 2012

Фото: газета "Хлібороб"

N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 29

Українське Різдво

Мабуть, найулюбленішими святами наших пращурів були новорічно – різдвяні свята. З нетерпінням чекали на них і дорослі, і малеча. З особливим хвилюванням і урочистим настроєм готувалися до одного з найбільших і найшановніших свят – Різдва. І хоча зимова днина збігала швидко, жінки встигали прибрати й помастити хати, а чоловіки – заготувати дрова. Хлопці, зібравшись гуртом, розподіляли між собою ролі для вертепних дійств, вивчали тексти й пісні, щоб порадувати односельців цікавими різдвяними виставами. Дівчатам належали подбати про домашні прикраси – Дідуха, «Павука» та «Їжачків». Останніх робили з тіста або глини. У виліплену форму, яка нагадувала їжачка, густо натикали невеличкі колосочки, а потім сушили на комині. Маленькі іграшкові істотки нагадували їжачків із настовбурченими колючками.

А от павучків у формі ромбиків виготовляли із житніх стебел. За давніми віруваннями, «павуки заснували світ», тому до них було шанобливе ставлення.

Та все ж найпопулярнішою традиційною українською символікою на різдвяно – новорічні свята був Дідух. Виготовляли його з першого зажинкового снопа(тому його ще називали Снопом – раєм). Верхівка вінка нагадувала конусопоподібний сніп з безліччю колосся. Зібрані докупи пучки оздоблювали паперовими чи засушеними квітами. Кожна область України мала свої традиції. На Прикарпатті та в Карпатах сніп жита заквітчували стрічками та гілками ялиці. Дідух мав стояти на покуті від Різдва до Нового року. Українці шанували його особливо, адже цей своєрідний атрибут символізував культ роду предків. Вважалося, що добрі душі пращурів оберігають посіви і врожай від усіляких бід – повеней, граду, бурі, вогню тощо. Виносили Дідуха з оселі лише напередодні Щедрої куті – в ніч з 13 на 14 січня.

Так поступово завершувалися приготування до Різдва. Вправні господині поспішали, адже оселя і обійстя мали бути прибрані до 4 січня(Анастасії).

У відомій колядці співається про «три празники», які прийдуть до нас в гості(«Перший же празник – «Святеє Рождество, а другий же празник – Святого Василя, а третій же празник – Святе Водохреще»). Саме ці три свята складали новорічно – різдвяну обрядовість із численними дійствами і розвагами, щедрими гостинами. У хаті оселявся урочисто – піднесений дух. Метушилися господині, бо на Різдво, коли закінчувався пилипівський піст, дозволялося вживати скоромину. Отож невтомні жіночі руки готували тушковане або смажене м»ясо, окорок, холодець. Але найшановнішим святочним

наїдком були ковбаси, якими обов»язково годилося розговітися кожному членові родини. Тож не дивно, що часто можна було почути такі прислів»я: «Хату білити, ковбаси чинити, а завтра Різдво» або: «Різдво без ковбас, як Великдень без крашанок».

Напередодні Різдва відбувалася святкова трапеза – Святвечір(Багата кутя, Багат-вечір, Вілія). За традицією, усі члени родини мають бути вдома; хто спізниться, той «цілий рік блукатиме поза хатою»). Серед різноманітних страв обов»язково мала бути кутя. Готували її з пшеничних або ячмінних зерен. До звареного додавали солоду, але пам»ятали відоме прислів»я: «Не передай куті меду».

Як тільки на небосхилі з»являлася підвечірня різдвяна зірка, всією родиною сідали за стіл. Він недаремно називався багатим, адже на ньому мало бути дванадцять різноманітних пісних страв. Господар виголошував молитву, не забувши згадати тих, хто «заблукав у лісі, втопився в морі чи не повернувся з далекої дороги».Наступну молитву виголошували усім нині сущим – усім членам родини. Їм зичили здоров»я і щастя, бажали дочекатися наступного Різдва. Після вечері діти мали за обов»язок віднести обрядову їжу дідусеві з бабусею та своїм хрещеним. Зайшовши до хати, віталися: «Добрий вечір! Мама і тато прислали вам хліб, сіль і вечерю». Господарі, прийнявши їство, обдаровували дітей горіхами, яблуками, цукерками чи грішми.

Різдво розпочинається в опівніч після Святвечора, в ніч з 6 на 7 січня. Першими, хто сповіщав про народження Христа, були діти й підлітки. Віншувальників (їх називали полазниками) чекали з нетерпінням і щедро віддячували яблуками, горіхами і бубликами. За давнім віруванням, першими полазниками мали бути представники чоловічої статі; тож колядували, як правило, лише хлопчики.

Після церковної служби, яка закінчувалася о 4 – 5 –й годині, люди верталися по домівках. Зустрівши родичів і знайомих, вітали: «Христос рождається!» У відповідь чули: «Славімо його!». Доки не зійшло сонце, родина сідала за вранішню Свят - вечерю. Розговівшись, лягали спочивати. Надвечір село знов оживало – починалося масове колядування. Різдвяні колядницькі гурти складалися переважно із парубків. Вони заздалегідь обирали ватага, міхоношу, «козу», «пастуха з пугою» та інших дійових осіб, які в кожній області України мали свої особливості. «Козу» одягали у вивернутий вовною назовні кожух, прилаштовували солом»яні роги, хвіст і дзвіночок на шию. З нею постійно ходили циган, лікар, єврей, смерть з косою. Неодмінним атрибутом усіх колядницьких ватаг була звізда, (продовження на стор. 30)

30 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012

яку носив ватаг(«Береза»). Заходячи на подвір»я, колядники просили дозволу, і коли господар давав згоду, починали виставу. У поетичних рядках оспівувалися господар, господиня і їхні діти, зичили їм щастя і здоров»я.

«Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на здоров»я!» - лунали

дзвінкі голоси над селом. Неодмінним супутником Різдвяних свят

вертеп, який складався з двох частин. Одна пов»язана з народженням Христа, друга було світською і містила житейські історії про Добро і Зло. Нині мистецтво вертепу відроджується, зокрема на Східній Україні. До речі, між колядками і щедрівками існує відмінність. Колядка – це суто різдвяний обряд, де оспівується народження Христа. У щедрівках Бог не згадувався; у них славлять природу, закликають весну.

На 13 січня випадав Щедрий вечір(Меланки).Цього дня до людських осель заходили парубочі і дівчачі ватаги. Поміж хлопців вибирали удатного витівника, перевдягали його у жіночий одяг, він виконував роль Маланки. Дівчата гадали, намагаючись передбачити долю. Рахували поліна, принесені у хату. Якщо випадала парна кількість, то бути весіллю. Лягаючи спати, клали під подушку гребінця і нашіптували: «Суджений – ряджений, розчеши мені голову!». Хто насниться цієї ночі – той і буде судженим.

З приходом Василів починалися нові обрядові дійства. Характерною ознакою цього свята було засівання осель збіжжям. Це пов»язано з тим, що Василь є покровителем землеробства. Традиційно засівали хлопчики, яких батьки будили раненько. Святково убравшись і взявши спеціально виплетену рукавицю, засівальники наповнювали її житнім чи пшеничним зерном.

Зі словами: «На щастя, на здоров»я! Роди, Боже, жито, пшеницю і всяку пашницю. Будьте здорові! З Новим роком та Василем!» хлопчики засівали спочатку власну оселю, а потім оббігали сусідів і родичів. Вдень селом ходили ватаги – «перевдягнені мандрівники». Серед них обов»язково був Василь, Меланка, дід та баба, циган. Вони брали з собою козу, коня, плуга та серпа. Заходячи до оселі, вчиняли різноманітні жартівливі дійства: орали і засівали сніг, а потім волочили. Нерідко в хату заводили…коня чи козу. Що б це означало? Справа в тому, що здавна коза символізувала добробут і врожай. «Де коза ніжками, там врожай стіжками», - співається у колядці. А кінь уособлював силу й вірність.

У розвагах весело минали зимові дні. 19 січня святкували Водохреща(Йордан, Богоявлення господнє). Стосовно походження свята Водохрещ, то існує кілька думок. За

деякими дослідженнями, воно сягає корінням у дохристиянські часи і було присвячено чистителю і святителю давнини – воді, вигнанню зими та вшануванню і прискоренню приходу весни. Із Водохрещем пов»язані деякі прикмети. Так, до Йордана жінки намагалися не полоскати у воді білизну, бо «там чорти сидять і можуть вчепитися».

І лише після того, як священик опускав хреста у воду, вона вважалася освяченою. За давньою традицією це дійство відбувалося просто неба, на берегах річок, струмків і озер. Ще напередодні з льоду вирубували великий хрест, пробивали ополонку, з якої люди брали «цілющу» воду. Якщо у хаті були недужі, водичка ставала у нагоді. У посвячену воду дівчата клали калину чи коралі й умивалися, аби щоки були рум»яними. По обіді на Водохреща, як уже освятилася вода, на Лівобережній Україні парубки розігрували «орден» - хрест з льоду. Між сусідськими селами влаштовувався бій навкулачки; чий гурт перемагав, тому й лишався «йорданський хрест». У багатьох місцевостях випускали в небо голубів, які символізували «дух Божий». У народі свято вірили: після Йордана вовки розбігалися по своїх барлогах. Коли в лісі надвечір зустрічали хижака, треба було сказати: «Де ти, вовче, був тоді, як Ісуса Христа на Йордан кропили?»- і він, злякавшись, кинеться геть. Йорданські морози вважалися найміцнішими. Та все колись закінчується. Навіть хрещенські люті холоди. Бо ж недаремно підмічали люди: «Тріщи не тріщи, а вже минули Водохрещі».

Люди прощалися із зимовими розвагами і веселощами. Лишалися у минулому Різдво, Новий рік та Водохрещі. Хоч селянам, може, і не дуже хотілося розлучатися з ними, але що поробиш. «Святами, - як мовиться у прислів»ї, - ситий не будеш».

На щастя, українські обряди і звичаї нині відроджуються. До чистих джерел охоче припадають і дорослі, і діти. Якщо раніше ми не уявляли Нового року без прикрашеної ялинки, то тепер у багатьох оселях гостей зустрічає прадавній український символ – Дідух. До Святої вечері господині готують дванадцять традиційних страв, а діти розучують колядки. Святкують українці і Водохреща. Охочих скупатися цього дня не лякає крижана вода і морози. Бо того, хто не побоїться зануритися у воду, хвороби обминатимуть цілий рік. А хто не ризикне скупатися у крижаній купелі, може набрати води додому. І щоранку вмиватися йорданською водичкою зі словами: «Вода – водичка, яка ти чиста, яка ти свята! Учини, щоб і я була така!»

Подано: Наталія Осипчук, письменниця, член НСПУ - Національна спілка письменників України

N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 31

Herói da Ucrânia

Ivan M. Dziuba (Іван Михайлович Дзюба) estudioso e

crítico literário, ativista, dissidente do período soviético e Acadêmico da Academia Nacional de Ciências da Ucrânia.

Pelas proeminentes

conquistas e serviços prestados à Ucrânia na construção de sua soberania e do renascimento da

espiritualidade nacionalista

ucraniana recebeu o título de Herói da Ucrânia (Герой України) em 26 de julho de 2001, decretado pelo presidente Leonid

Kutchma. Nascido 26 de julho de 1931 na aldeia de Nikolayevka (Миколаївка), Região de Donetsk. Formou-se no Instituto Pedagógico de Donetsk e cursou a pós-graduação no Instituto de Letras Chevchenko. Ivan trabalhou como crítico literário na revista “Вітчизна”, nas publicações “Молодь” e Dnipro" desde o ano de 1952. Seus mais de 400 trabalhos publicados são amplamente conhecidos pela comunidade científica, incluindo 14 monografias dedicadas aos problemas mais reais da história, da situação atual da literatura, da cultura nacional e do renascimento da espiritualidade nacional do povo ucraniano. Ivan é o autor de livros como “Звичайна людина чи міщанин”, “Грані кристала”, “Автографи відродження” e muitos outros. Suas obras são bem conhecidas pela comunidade internacional. Os seus trabalhos são publicados em russo, inglês, francês, italiano, chinês e outros. Também participou ativamente nos fóruns internacionais científicas nos EUA, Canadá, Áustria, Itália, Suíça e vários países. São inestimáveis as contribuições de Ivan Dziuba

no desenvolvimento dos processos democráticos do Estado ucraniano. Sua participação no movimento para a independência da Ucrânia, começou na década de 50. Em afiadas publicações jornalísticas e discursos públicos em defesa dos ucranianos. Defendeu o direito dos escritores nacionalistas e a liberdade de criação e expressão. Em 1973 foi preso e cumpriu pena por

dezoito anos. Após a independência da Ucrânia Ivan foi nomeado Ministro da Cultura (1992-1994), Assessor do Presidente da Ucrânia, Presidente da Comissão do Prêmio Nacional da Ucrânia Shevchenko (1999-2005), Acadêmico do Departamento de Língua, Literatura da NAS Arte da Ucrânia (1996-2004), presidente do Conselho editorial da revista “Сучасність” (1992-2002), co-presidente do Conselho editorial da "Enciclopédia Moderna Ucrânia", e de Conselhos editoriais de várias publicações importantes.

Prêmios recebidos: T. e A. Antonovych (1991); Prêmio Nacional Shevchenko (1991); Prêmio Crítica Literária Republicana; OI Beletsky (1989), Prêmio Estadual da Ucrânia SSR Taras Shevchenko nas áreas de Jornalismo, Literatura e Artes (1991); Prêmio Estadual Vernadsky (2000); Ordem da Liberdade (2001) e Ordem do Estado.

O vídeo da entrevista de Ivan Dziuba concedida ao Canal 5 da Ucrânia, em abril de 2012, está disponível no endereço: http://www.youtube.com/watch?v=SkVNaVSYQu4

Da Redação

ELEIÇÕES PARLAMENTARES NA UCRÃNIA

Por: W. Galat - gawoandra@hotmail.com

A comunidade ucraniana no Brasil que acompanha os resultados das eleições ucranianas realizadas dia 28 de outubro foi vitima de uma ilusão, um “fata Morgana”. Quando a contagem de votos atingiu 97% encontrava-se nos meios de comunicação o resultado: - Partido de Regiões (Pró governo) 30,02% - Batkivchtchyna 25,52% - Udar 13,95% - KPU 13,18% - Svoboda 10,44% Totalizando os votos pró governo 43,20% (30,02% mais os comunistas do KPU 13,18%) e da oposição 49,91% (25,52%, 13,95%, 10,44%) parecia evidente a vitoria da oposição de 49,91% contra 43,20% - quase 7%. Mas, aí que está o “fata Morgana” – vendo o que não existe. A realidade: o número total de deputados na Verkhovna Rada é 450, sendo que 225 deputados são eleitos pelo sistema partidário e 225 pelo chamado sistema majoritário. A votação dos partidos refere-se exclusivamente para selecionar os partidos que irão fazer parte do parlamento e não tem nada a ver com o número de deputados no parlamento. Somente os partidos que atingirem o quociente eleitoral de 5% de votos recebidos, podem fazer parte da Verkhovna Rada. Dentro do sistema majoritário foram eleitos também 55 deputados que não fazem parte dos partidos, chamados de independentes. Esses deputados são os “individualistas” que podem votar individualmente ou aderir para algum dos 5 partidos. A composição final do Parlamento da Ucrânia ficou assim: - 185 deputados (partido do governo) - 101 deputados (oposição) - 40 deputados (oposição, partido Udar) - 32 deputados (comunistas, pró governo) - 37 deputados ( nacionalistas, oposição) Agora, quanto ao transcorrer das eleições, segundo muitos havia inúmeras irregularidades de compra de votos, de ameaças de eleitorado (perda de emprego) e ate uso de força. Passando as

32 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012

páginas de revistas e colunas de jornais, da para ver muitas dessas barbaridades. Falam ate sobre repetição de eleições em certas zonas eleitorais e até sobre anulação da eleição. Não há uniformidade na avaliação até entre os mais de 3700 observadores internacionais. Alguns acham que embora houve irregularidades, elas não tiveram o peso sobre o resultado final. Mas havia muitos outros que consideram eleições como desonestas ou roubadas. A maioria das irregularidades aconteceram especialmente em 5 regiões eleitorais e lá deveria ocorrer a nova votação. Mas ninguém sabe ainda se e quando essa reeleição deve ocorrer. Alguns falam até em março 2013. Há ainda de fato manifestações populares de protesto, mas a oposição, que no inicio era bem revoltada a barulhenta, hoje ficou mais acomodada. Ate parece-se com a oposição brasileira. A principal irregularidade foi a compra de votos; fala-se que 10-12% de eleitorado se vende, seja pela garrafa de vodca, seja pelo pacote de alimentos (açúcar ou trigo saracêno - hretchka), seja pelo dinheiro. Dizem, que o preço de um voto estava na faixa de 50 a 300 hryvnias.

A foto ao lado mostra um

partidário oferecendo a uma eleitora um novo boletim de votação (na mão direita) e com o dinheiro na mão

esquerda. Outra irregularidade, praticada, era a ameaça de perda de emprego e a faixa de eleitorado atingida por ela fica em torno de 15-18%. Mais uma irregularidade é a compra de voto pelo serviço prestado (reparo do telhado, concerto do encanamento e outros). Em algumas zonas eleitorais foi usada a força bruta; foram invadidas as seções, danificados e levados boletins de votos; foram expulsos os mesários, e não deixaram os jornalistas acompanhar a recontagem de votos. Na zona de Pervomaisk foi ate usado o gás lacrimogêneo. Em algumas zonas a contagem de votos foi interrompida, afim de dispor de oportunidade e de tempo para praticar falsificações. A oposição publicou a lista de 53 falsificadores, entre eles presidente Ianukovetch, ministro de interior, procurador geral e muitos outros membros do governo. Nos resta, então, aguardar o ponto final dessa novela, chamada de Eleição Parlamentar de 2012, que pode se estender ainda por algumas semanas ou meses.

Museu da Sociedade Ucraniana do

Brasil recebe visita de estudantes

Alunos da Escola Municipal Bela Vista do Paraíso, localizada no bairro Santa Cândida em Curitiba - visitaram o Museu da Sociedade Ucraniana do Brasil-SUBRAS, dia 14 de novembro.

Foram 57 alunos pertencentes as turmas do 5º ano do Centro de Educação Integral.

Os estudantes vieram acompanhados das professoras Angela M. Monteiro Portella, Ingrid Adam, Diane Cleite Gomes e Mair Oliveira Soares.

O monitoramento da visita ao Museu foi realizado pelas

diretoras Naguia

Mazepa Gonçalves,

Anna Luciw Hryckiw e pela

diretora-presidente da

Organização Feminina,

Antonia Sessak.

Da Redação

Alunos aguardando à entrada ao Museu da SUBRAS

Diretora Anna demonstrando a arte das pessankas

N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 33

Irati - VII Noite Ucraniana

O Grupo Folclórico Ucraniano Ivan Kupalo e a Paróquia Imaculado Coração de Maria realizaram,

dia 10 de novembro, a VII Noite Ucraniana com o tema: “Helena, Luz e Vida” em homenagem à escritora Helena Kolody que durante sua vida

dedicou diversas obras à cultura ucraniana. A festa contou com muita comida e danças típicas.

A

Noite Ucraniana

nasceu com

o objetivo de reunir a comunidade

e celebrar a cultura da

Ucrânia.

Além disso, o presidente

do Ivan

Kupalo, Silvério Didio para apresentar às pessoas de Irati e região o Grupo folclórico. “Não tem outros meios de

reunir os descendentes. É também uma forma dos dançarinos se apresentarem e mostrarem sua dança para seus familiares”, conta. Todo ano a festa apresenta um tema

diferente. Nesta edição, Helena Kolody foi homenageada em todas as apresentações. “Todas as danças foram coreografadas lembrando da

poetisa”, afirma Didio. Ele diz que a importância desse evento é manter a comunidade forte na região. Além de Irati, existem comunidades

ucranianas grandes em Prudentópolis, Mallet, Inácio Martins, entre outras. Irati tem mais de 500 famílias quem vêm dessa origem e a Noite

Ucraniana traz valorização para essas pessoas. Aproximadamente 300 pessoas participaram da festividade.

No Grupo, os participantes adquirem, além do conhecimento das danças típicas, dos costumes, gastronomia e cultura em geral. O trabalho também

funciona como uma forma de integração entre os descendentes de ucranianos que se encontram em festivais e trocam experiências. “Uma coisa boa é

que nós estamos tirando os jovens da rua, talvez até das drogas”, aponta Didio. Ele explica que o respeito é um dos aspectos mais abordados no

grupo. Hoje, o Grupo Ivan Kupalo conta com cerca de 50 dançarinos de todas as idades e mais 20 na

administração. Não há limite mínimo nem máximo de idade para fazer parte do grupo. “Na primeira Noite Ucraniana eram 36 dançarinos, no ano

seguinte esse número dobrou e na terceira edição

já eram aproximadamente 100 participantes. Mas

muita gente acaba saindo, pois precisam mudar de cidade para estudar ou trabalhar”, explica o presidente.

Graças a esse grande número de dançarinos que hoje estão em outras cidades, Didio afirma que o grupo é conhecido em todo o Sul do país. “Além

dessas pessoas que disseminam o nome do Ivan Kupalo, nós também somos conhecidos por nos apresentarmos bastante”, conta.

Didio agradece a todos os que ajudaram na organização do festival que é uma das poucas fontes de renda do grupo folclórico. “Se não tiver

apoio o Grupo morre e isso é o que nós não podemos deixar acontecer”, explica. Segundo ele, cada traje tem um custo aproximado de R$ 2.000,

o que torna muito complicado manter, financeiramente, a entidade. Sendo assim, é preciso realizar esses eventos para levantar fundos para o

grupo. A primeira dança foi um dueto entre os irmãos Beatriz e Gabriel, que emocionou a todos os

espectadores. Beatriz é cadeirante, mas isso não a afasta dos palcos. Didio explica que o Grupo Ivan Kupalo valoriza todas as pessoas. “Já faz mais de

dois anos que ela está no grupo e já fez várias apresentações. Ela está mostrando o valor das pessoas que têm algum tipo de deficiência”, diz.

Texto e Foto: Guilherme Capello Jornal Hoje Centro Sul, 14.11.2012

Passado que virou um presente

(Katna Baran - katnabaran@gmail.com)

Quando eu era criança, uma das coisas que eu mais gostava de fazer era bordar. Minha mãe, acreditando no meu talento entre as linhas e agulhas – que aprendi com a minha tia – me matriculava em diversos cursos de bordado para eu aperfeiçoar minha técnica. Até que um dia eu aprendi todos os pontos, todos os tipo de traços, bordava em pequenas toalhas de rosto até em grandes quadros que hoje decoram a minha casa. Tudo em um curtíssimo espaço de tempo e, claro, com perfeição – o verso do pano ficava tão bonito quanto ao lado da frente do bordado. Só havia uma coisa que eu não me atrevia a bordar: motivos ucranianos. Outra parente minha fazia toalhas, camisas e diversos outros artigos, todos ucranianos e, observando ela, mesmo com todos os cursos que eu tinha no “currículo”, eu achava tudo muito difícil. Até eu entrar no Grupo Folclórico Ucraniano Spomen, de Mallet, onde dancei por alguns anos. Lembro que eu adorava assistir as apresentações do grupo e minha mãe insistia para que eu participasse,

mas eu tinha vergonha e uma espécie de receio de não conseguir aprender os passos. Achava difícil, tal qual o bordado.

Continua

34 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012

Ingressei no grupo só porque uma amiga da escola me contou que várias pessoas iam entrar também, ou seja, todos eram novatos e ninguém ia passar vergonha “pulando” sozinho. Fui com a amiga para o ensaio, que era em um antigo clube da cidade, já demolido, e lembro que não conseguia pegar o tal do ráz, dvá, try que, na época, os professores chamavam

simplesmente de um, dois, três. Cheguei em casa naquele mesmo dia e não parava de ensaiar em frente ao espelho. Pronto: eu queria dançar no folclore ucraniano. Depois de muitos ráz, dvá, trys, ensaios, apresentações e amizades formadas, nada me tirava do grupo – e olha que a amiga que me acompanhou no primeiro dia saiu logo depois. Ingressei no grupo “adulto” – com 14 anos – e teve uma época que cheguei a ensinar os pequenos. Nada me deixava tão feliz quanto dançar no Spomen. Até que chegou a primeira participação em festivais. Foi em Prudentópolis-PR, quando os grupos ainda dançavam só o Hopak. Lembro que eu tinha um namorico de escola na época que terminou depois da viagem, porque alguns amigos do grupo falaram para o meu “ex” que tinha um baile depois da apresentação e que, com certeza, rolavam algumas paqueras. Dançamos o Hopak com botas pretas, colete vermelho sem bordados (pois não tínhamos recursos para mandar bordar), colares com poucas voltas e vinótchok baixo, com o mínimo de flores. Eu e meu par nos posicionávamos na primeira fila – provavelmente porque éramos os mais baixinhos –, a música da coreografia era linda e os solos eram simples, pois os meninos não treinavam muito naquela época e também não tinham muitas referências de novos passos de outros grupos do Brasil. Ensaiamos muito antes de viajar e olhando as gravações, hoje, sei que fizemos o melhor trabalho possível. Alguns festivais depois, veio o grande desafio: levar o evento para Mallet, em 2003. Queríamos comemorar os dez anos do grupo em grande estilo, mas me questionava diversas vezes se daríamos conta. Além da falta de estrutura da cidade, tinha muito medo de “passarmos vergonha” no palco. Até então, só tínhamos trajes da região de Poltava e, de uma hora para outra, fizemos roupas para outras três regiões e montamos um Previt usando todas elas. A falta de recursos financeiros atrapalhava. Nunca esqueço que os coletes das meninas que levavam o pão – e eu me incluo aí – foram confeccionados com o tecido de uma cortina velha. As coreografias também mudaram, passamos a dançar músicas de regiões que sequer conhecíamos direito. Foram muitos ensaios até esquecermos que não existia

só o ráz, dvá, try nas danças. Junto com estes, vieram outros desafios: bordar camisas, saias e outras peças para todos os trajes, além de montá-los, um por um, do início. Ali acabava meu receio de bordar motivos ucranianos. Não importava mais se o verso estava perfeito – ninguém ia ver mesmo – o que preocupava era a pressa de deixar tudo pronto

para o grande dia. Bordava na claridade, na escuridão, onde estivesse. Passava madrugadas inteiras entre agulhas e fios. Brincava que ia ficar “vesga” e cega de tanto bordar.

E no final, foi tudo perfeito, como foi no último dia 17, durante o XIX Festival de Danças Ucranianas, que visitou Mallet-PR novamente – sem a minha participação ativa, desta vez. Mas o que mais me chamou a atenção, no final das contas, não foram os grandes trajes e coreografias perfeitas dos grandes e antigos grupos – incluo hoje o Spomen neste meio, já que demonstrou

não ser mais aquele grupo que dançou um Hopak de botas pretas. O que mais me chamou a atenção foram os dançarinos dos novos pequeno-grandes grupos empenhados, subindo no palco com a cara da coragem. Vi cada gota de suor e esforço para montar aqueles trajes simples, mas perfeitos para o momento. Percebi que cada um trazia consigo uma camisa e outras peças bordadas por si mesmo. Imaginei cada grupo implorando por recursos nas prefeituras das suas cidades ou em outros locais. Assisti as máquinas fotográficas prontas para registrar as coreografias dos grupos mais antigos, provavelmente para aprender novos passos. E notei a cara de nervosismo de cada componente por subir em um palco de Festival – talvez pela primeira vez. O que eu vi e senti durante o XIX Festival de Danças Ucranianas é que o passado encontrou o presente. Eu me vi um pouco em cada novo grupo folclórico ucraniano. E percebi, finalmente, que o esforço realmente vale a pena. E que, como todos sabem, “a Ucrânia não morrerá jamais...”, porque esses novos e antigos grupos existem.

XIX FESTIVAL NACIONAL DE DANÇAS UCRANIANAS

No dia 17 de novembro de 2012, na cidade de Mallet, Paraná, realizou-se o XIX Festival Nacional de Danças Ucranianas. O Festival é promovido anualmente pela comunidade ucraniana do Brasil e o objetivo do evento é a preservação e a divulgação da arte coreográfica ucraniana, apoio à cooperação e intercâmbio de experiências entre os coreógrafos dos diversos grupos folclóricos ucranianos. Do festival desse ano participaram 13 grupos folclóricos de diversas cidades e lugarejos do Estado do Paraná e de Santa Catarina. Como organizador do Festival atuou o Grupo Folclórico local “Spomen”, que em 2013 festeja seus 20 anos de existência.

Durante a cerimônia de abertura do festival foram tocados os hinos da Ucrânia e do Brasil, e a seguir usaram da palavra o Secretário de Educação e Cultura da Prefeitura de Mallet Lucia Klosowski Bobato e o vereador Luis C. Grabowski, os quais destacaram a contribuição da comunidade ucraniana para o desenvolvimento do município de Mallet, onde se fixaram as primeiras famílias de imigrantes ucranianos. Com palavras de saudação aos participantes e convidados do festival, entre os quais estavam representantes das autoridades locais, líderes das comunidades ucranianas, autoridades eclesiásticas locais e jornalistas, dirigiram-se o Presidente do XIX Festival Nacional

N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 35

de Dança Ucraniana Francieli N. Harmatiuk, o Presidente da Associação da Juventude Ucraniano- Brasileira Felipe Oresten, o Presidente da Representação Central Ucraniano Brasileira Vitório Sorotiuk. Em seu discurso aos presentes a Cônsul da Ucrânia Larysa Myronenko destacou especialmente que o Ministério da Cultura da Ucrânia enviou profissionais de dança folclórica – coreógrafo e um casal de dançarinos do Conjunto Estatal “Kalyna” da cidade de Kyiv, o que comprova o apoio do nosso País às necessidades da comunidade Ucraniana do Brasil.

Durante dez dias os profissionais da Ucrânia ministram aulas práticas para os conjuntos folclóricos da comunidade em cidades onde residem ucranianos étnicos em maior número – Mallet, Cascavel e Curitiba.

Os presentes acompanhavam com aplausos as danças executadas pelos grupos folclóricos, destacando especialmente as danças como “Previt”, “Hutsulka”, “Hopatchok”, “Volynska Polka”, “Kozatchok z bubname”, “Na Ivana Kupala”, Bukovyna”. A dança final como já é tradição foi o candente “Hopak” na execução do conjunto “Spomen”. O festival foi uma eloquente apresentação da dança ucraniana, música e costumes de diversas regiões da Ucrânia.

Os organizadores do festival propuseram aos participantes um programa cultural, que antes de tudo incluiu a visita da primeira Igreja ucraniana construída no Brasil em 1901 – a Igreja de São Miguel Arcanjo. Esse monumento histórico e de arquitetura, localizado nos limites do Município de Mallet, foi objeto de uma restauração completa por conta de verbas do Governo Federal do Brasil por ocasião dos festejos dos 120 anos da imigração ucraniana do Brasil. O próximo XX Festival Nacional de Danças Ucranianas se realizará no ano 2013 na cidade de Mafra (Estado de Santa Catarina) organizado pelo grupo folclórico local “Vesná”.

Consulado da Ucrania em Curitiba

Фестиваль проводиться українською

громадою Бразилії

17 листопада ц.р. в м.Маллет (штат Парана) відбувся XІХ Національний фестиваль українського танцю. Фестиваль проводиться українською громадою Бразилії щорічно і метою свята є збереження та

популяризація українського хореографічного мистецтва, підтримка співпраці та обміну досвідом між хореографами різних українських фольклорних груп. У цьогорічному фестивалі взяли участь 13 українських фольклорних груп з різних міст і містечок штатів Парана та Санта-Катаріна, Організатором Фестивалю виступила місцева

українська фольклорний колектив „Спомин”, яка у 2013 році відсвяткує 20-річчя від часу свого заснування.

Під час церемонії відкриття фестивалю прозвучали гімни України та Бразилії, після чого перед присутніми виступили Секретар з питань освіти та культури префектури міста Маллет Люсія Клозовскі Бобато і депутат місцевої законодавчої палати Луіс К.Грабовскі, які відзначили внесок української громади у розвиток муніципалітету Маллет, де селилися перші родини українських іммігрантів. Із словами привітання до учасників та гостей фестивалю, серед яких були представники місцевої влади, лідери українських громад, керівництво місцевої української церкви та журналісти, звернулися Президент XІХ Національного фестивалю українського танцю Франсіелі Н.Гарматюк, Голова Асоціації української молоді Бразилії Феліпе Орищин, Голова Українсько-Бразильської Центральної репрезентації Віторіо Соротюк. У своєму зверненні до присутніх Консул України Л.Мироненко, зокрема, оголосила про направлення на фестиваль Міністерством культури України фахівців з українського народного танцю – хореографа та танцювальну пару державного ансамблю „Калина” міста Київ, що є підтвердженням підтримки нашої державою культурних потреб української громади Бразилії. Протягом десяти днів фахівці з України проведуть майстер-класи для фольклорних колективів громади в містах компактного проживання етнічних українців – Маллет, Каскавел та Курітіба.

Присутні бурхливими оплесками вітали танці у виконанні фольклорних колективів, особливо відзначивши такі танці, як “Привіт”, “Гуцулка”, “Гопачок”, “Волинська полька”, “Козачок з бубнами”, “На Івана Капала”, “Буковина”. Завершальним танком традиційно став запальний “Гопак” у виконанні колективу “Спомин”. Фестиваль став яскравим

дійством українського танцю, музики та строїв різних регіонів України.

Організатори фестивалю запропонували його учасникам культурну програму, яка насамперед включала відвідання першої зведеної у 1901 році на теренах Бразилії української церкви - церкви Святого Архангела Михаїла. Ця пам’ятка історії та архітектури, розташована в межах муніципалітету Маллет, зазнала капітальної реставрації за кошти Федерального уряду Бразилії з нагоди відзначення 120-ї річниці української імміграції до Бразилії.

36 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012

Наступний ХХ Національний фестиваль українського танцю відбудеться у 2013 році в місті Мафра (штат Санта-Катаріна), а його організатором виступить місцевий фольклорний колектив “Весна”.

Консульство України в м.Курітіба (Бразилія)

Відео: http://www.youtube.com/watch?v=gt9EEfxLjgU

Grupo Vesselka no Festival

Internacional de Folclore do Ceará

O Festival foi realizado no período de 23 a 25 de novembro no Centro Dragão do Mar de Arte e Cultura, localizado na Praia de Iracema em Fortaleza, o Centro é ligado a Secretaria de Cultura

do Ceará.

O evento foi realizado em parceria entre a Encena Produções, a Comissão Nacional de Folclore, a Comissão Cearense de Folclore e o Conselho Internacional das Organizações de

Festivais Folclóricos e Artes Tradicionais (CIOFF). A programação incluiu dança, música, literatura e artesanato. Além do Grupo Folclórico

Ucraniano Brasileiro Vesselka de Prudentópolis, participaram do Festival: Balé de Cultura Popular Mário Covas - RN, Cia de Projeções Folclóricas

Raízes – PB, Grupo Folclórico Boi de Morros - MA Grupo Parafolclórico Vitória Régia (MT) Cia de Arte Universo e Dança – RS

BFAM- Balé Folclórico da Amazônia - PA Cia de Dança Irlandesa Banana Broadway Afoxé Oxum Odolá, Balé Folclórico de Fortaleza Arte

Popular, Cia de Danças Populares Txai, Grupo de Dança Tablado, Grupo de Tradições Folclóricas Raízes Nordestinas, Grupo Folclórico Luar do

Sertão, Grupo Mira Íra, Grupo Parafolclórico Terra da Luz, Maracatu Reis de Paus e Quadrilha Junina Babaçu.

O vídeo com a apresentação do Vesselka está disponível no endereço: www.youtube.com/watch?v=rgWgmW26K2Y

Da Redação

Sociedade Ucraniana do Brasil

realiza exposição de bordados

E exposição dos trabalhos de bordados

ucranianos da mestre dessa belíssima arte, Tatiana

Protcheva (Тетяна Протчева), ocorreu nos dias 24 e 25 de novembro no Salão Nobre da Sociedade

Ucraniana do Brasil-SUBRAS.

O evento deve a coordenação da Organização Feminina junto a SUBRAS com apoio da Representação Central Ucraniano Brasileira.

Bordado: Oração pela Paz

N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 37

Nos dias 29 e 30 de novembro e exposição

dos bordados ucranianos da, Tatiana Protcheva foi realizada também, no Museu do Milênio na cidade de Prudentópolis.

Duas

personalidades são

homenageadas

pela artista; o

piloto de Fórmula

Um, Airton Sena e

a ex-primeira-

ministra da

Ucrânia, Julia

Tymochenko.

Da Redação

Banda de música “Kosak System” inicia turnê

A banda que está inovando o estilo musical na Ucrânia escolheu a maior Sala de Concertos, o «Crystal Hall» na capital Kyiv, dia 20 de novembro, para iniciar a série de shows que fará em 18 cidades da Ucrânia.

Os shows com o título do

álbum “Шабля”

que está sendo

divulgado, foi

lançado pela

gravadora EMI/Music simultaneamente na Ucrânia , Inglaterra, Polônia, Alemanha, República Checa e Eslováquia. O sexteto que compõe o grupo: Ivan Leno (Іван Леньо), Alexander Demyanenko (Олександр

Дем'яненко), Valdomiro Sherstyuk (Володимир

Шерстюк), Sergei Borisenko (Сергій Борисенко), Sergei Soloviy (Сергій Соловій) e Alexander Charkin (Олександр Чаркін) definem o espetáculo como um "Kozak-Rock", uma síntese da música ucraniana e dos Balcãs, junto com o rock, é o que causa um diálogo instantâneo com o público e com muita dança. O vídeo da banda “Kosak System” está disponível no endereço: http://www.youtube.com/watch?v=9vA9y5u6hcs&feature=player_embedded

Da Redação

Viajar à Ucrânia

Um sonho realizado

Guillermo Salinas Dominguez, 29 anos, natural de Assunção-Paraguai, a cinco anos radicado em Curitiba.

Em conversa com a redação do jornal O Lavrador (por e-mail), Guillermo revela um pouco da sua relação com a Ucrânia:

O Lavrador – Qual foi o motivo de sua viagem até a capital ucraniana? Guillermo – Meus avós moram em uma cidade

chamada Encarnacion, no sul do Paraguai. Lá, há uma colônia de ucranianos num povoado que se chama Fram Obligado e tenho vários amigos desta comunidade

de ucranianos, desde a minha infância eu escutava as conversas e as canções típicas da Ucrânia, trazidas pelos seus avós e bisavós. Desde este período, não sei o porque, inexplicavelmente me interessei em conhecer mais a fundo sobre a Ucrânia, sua cultura, músicas típicas, além, é claro ter lido bastante sobre a sua história. Constatei que a história da Ucrânia em muitas coisas é parecida com a do Paraguai, até diria e consideraria que em vários casos a Ucrânia pode ser considerada como "o Paraguai da Europa" digo isto pela sua história e pelas diversas “desaçoes” ao longo de sua história como nação. Pois bem sabemos que o povo ucraniano é igual ao Paraguai; um povo sofrido pero lutador. Trabalhando aqui no Brasil a 5 anos foi possível, com muito esforço me dar essa oportunidade de comprar as passagens e viajar para conhecer a Ucrânia que já há muito escutei os meus amigos e muito feliz por isso, poderia até dizer que realizei esse sonho de aventura que sempre tive no mês de agosto de 2012. O Lavrador – Como foram os preparativos para a

viagem? Guillermo – No início de 2011 me registrei no Centro de Línguas da Universidade Federal do Paraná - CELIN, para fazer o curso de ucraniano para eu ter alguma noção da língua e não chegar sem saber nada de nada, tive aulas com a professora Olga Kalko. Logo em outubro procurei as agências de viagens para pesquisar preços e pacotes de viajem, mas comecei a ver que seria

Continua

Guillermo em frente ao local de trabalho em

Curitiba

38 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012

melhor eu viajar sozinho, inclusive curtir mais a vontade a cidade. E foi assim que adquiri as passagens de ida e volta, tendo como ponto de partida o aeroporto Alfonso Pena em Curitiba, inicialmente voando com a companhia até o aeroporto internacional de Guarulhos, São Paulo. Na capital paulista embarquei com destino ao aeroporto internacional de Charles de Goulle em Paris, França e de lá voei até a sonhada kyiv no aeroporto de Borispol, na Ucrânia.

O Lavrador – Qual foi o período de permanência e

o que você fez na cidade de Kyiv? Guillermo – Permaneci na capital ucraniana do dia 09 à 24 de agosto. Quando cheguei era um dia bem quente em kyiv e me hospedei no hotel RUS de Kiev, muito bom hotel e com um ótimo atendimento. Minha locomoção na cidade foi bem legal eu pelo menos não tive inconvenientes nenhum e coloquei em prática os meus pequenos conhecimentos da língua ucraniana apesar de na cidade de kyiv as pessoas falarem nas ruas a língua russa, igualmente as pessoas com que lidei na minha estadia eles falavam o ucraniano comigo em consideração a mim, muito legal e bacana. Outro aspecto foi que eles achavam muito legal que eu que não tinha nada que a ver com a Ucrânia falasse já alguma coisa do ucraniano e do meu interesse em conhecer o país deles ao invés de outros países da Europa, foi o que me disseram. Achei a comida, a gastronomia muito boa, diferente em muitas coisas da America do Sul. A cidade em si é muito bela e antiga mas bela do jeito que pelo menos eu gosto, visitei as igrejas ortodoxas de Santa Sofia a Petcherska São Valdomiro e Volodemir, passeei pelo rio Dnipró como eles falam em ucraniano ou Dnieper em russo, tem uma vista maravilhosa de uma parte da cidade que pude apreciar desde o alto da colina da igreja de Santo Andrei, também pude apreciar a noite a beleza do Arco da Amizade Ucraniana-Russ, toda acessa é muito lindo. Visitei a Universidade Taras Chevchenko, na frente há uma praça que leva o mesmo nome do grande pintor e poeta da literatura moderna da Ucrânia, ali tem uma lápide com uma frase dele muito legal que diz assim; "Numa Pátria

grande, Pátria livre e nova, não deixe de se lembrar de mim com uma palavra nova”. Depois conheci a igreja de São Miguel, muito linda, toda pintada de azul celeste com as cúpulas douradas, ela está localizada perto do monumento à Princesa Olga, e no centro da praça “maidan nezalesnosti”, que fica quase no meio da “prosped”, como falam eles ou avenida “hgrechastik”, a principal da cidade. Enfim, tudo isso e muito mais o custo de vida, digamos alimentação pelo que percebi era barata, mas tudo de boa qualidade as comidas as roupas típicas o transporte, etc. Para se chegar a estação do metrô, tem de se descer por uma escada rolante de 100 a 120 m., são estações muito profunda, é um sistema de metrô bem mantido e cuidado o valor de cada passagem custa o equivalente a R$ 0,50, as estações são lindas e bem decoradas o mais importante para muitos, as mulheres são muitos lindas e elegantes bem vestidas. A comida é muito boa em geral tanto “vareneki“ como eles falam ou mais conhecido aqui como perohê, uma delicia! A cerveja é muito gostosa geralmente servida em canecos de vidros bem caprichoso mais ou menos R$1,50 reais o caneco, mas o que mais eu gostei, eu que já tomei vinhos de diferentes classes e de países, tanto argentino, chileno, uruguaio, espanhol, português, francês e italiano, posso dizer que o vinho mais gostoso que experimentei até hoje foi os que bebi em kyiv na Ucrânia, vinhos finos muito bons. O Lavrador – Qual foi a sua impressão da população e da cidade de Kyiv? Guillermo – A cidade de Kyiv é bastante interessante, muito bela, com vários atrativos históricos milenares, um clima agradável, sendo que em agosto quando estive lá era o verão da Europa. Achei a população simpática, simples, humilde, lutadores e com desejo de superação de dar um passo para frente de uma vez dos tempos em que a Ucrânia vivia em poder de gentes talvez inescrupulosas, e de políticos maus. Um povo que quer mostrar ao mundo que essa parte da Europa não morreu e que está cada vez mais viva e ativa do que nunca, e que nenhum mal ou revés na história política ou histórica o povo deixou de lutar por um país mais justo e belo para todos, os que moram dentro da Ucrânia como aos que também um dia se foram por diversos motivos, nem a tal de fome de 1932/1933, nem a Segunda Guerra Mundial e nem o desastre nuclear de Chernobil tirou os ucranianos da luta e de mostrar um verdadeiro povo lutador. Achei as pessoas bastante atenciosas em tudo, quando acontecia de não nos entender no ucraniano muitos apelavam para o seu conhecimento da língua espanhola. Sendo assim posso dizer foi uma viagem muito bela e inesquecível e tive uma ótima estadia em solo ucraniano... Enfim, foi tudo muito lindo e penso voltar em outra oportunidade para kyiv, gostei muito.

Guillermo em Kyiv – outras fotos estão disponíveis em:

www.facebook.com/guillermo.salinasdominguez

N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 39

Demolidor ucraniano

Wladimir Klitschko segue sendo o melhor peso pesado do mundo no boxe.

No sábado, 10 de novembro,

o ucraniano de 36 anos venceu por

pontos o então invicto

Mariusz

Wach, da Polônia, em

Hamburgo na Alemanha, com a presença ilustre de

Sylvester Stallone, o eterno Rocky Balboa, na torcida. Com sua 59ª vitória (tem seis derrotas) Klitschko manteve os três cinturões, da FIB

(Federação Internacional de Boxe), OMB (Organização Mundial de Boxe) e AMB (Associação Mundial de Boxe).

Gazeta do Povo, 12.11.2012

O vídeo com os do 12º Roud do combate está disponível no endereço: http://www.youtube.com/watch?v=c3i26hN1yX8

A G E N D A

Dia 08/12 – Encontro Corais - “Sviatei Vetchir”

Clube Poltava

Rua Pará, 1035 – Fone: 3329-3036

Dia 09/12 – Festa de São Nicolau

Memorial Ucraniano

Parque Tinguí – Fone: 3338-2909

Dia 09/12 – Almoço Natalino

Igreja Sagrado Coração de Jesus Rua Carmelina Cavassim, 06 – Abranches

Dia 15/12 – “Sviatei Vetchir” Jantar de Natal Paróquia de Sant´Ana - Pinheirinho R Mal. Otávio S. Mazza, 8228 – Fone: 3248-8873

Dia 15/12 - ”Sviatei Vetchir” Jantar de Natal

Igreja São José Operário Rua Napoleão Bonaparte, 1176 – Bairro Alto

Dia 06/01 - “Sviatei Vetchir” Jantar de Natal

Paróquia Ortodoxa Ucraniana São Miguel Arcanjo

Rua Paraíba, 2969 – Vila Guaíra – Fone: 3329-4652

“ A letra cobre o espírito assim como a palha cobre o trigo. Cabe ao jumento alimentar-se da palha e ao homem alimentar-se do trigo.”

Comentário ao Cântico dos Cânticos

40 ХЛІБОРОБ – ГРУДЕНЬ 2012 N.o 456 (3901) DEZEMBRO 2012

Teólogo Ricardo de São Vitor (* 1110 +1173)

Doações para “O LAVRADOR”

Curitiba

Alexandre Raulik R$ 70,00 Nestor Volochen R$ 70,00

A todos os nossos colaboradores os mais sinceros agradecimentos

D e u n o “ L a v r a d o r ” Dezembro de 1983

Movimento Feminino Ucraniano

ARTE E SABOR

Pêssankas - Bordados - Porcelanas - Ícones.

Cartões - Livros - Lenços

Artesanatos em madeira.

Produtos tradicionais para seu presente original.

Material para confecção das Pêssankas.

Rua Padre Anchieta, 2177 - loja 3

(41) 3339-0649

Pela passagem, em 1984, do centésimo aniversário de fundação do Movimento Feminino Ucraniano, a Liga Feminina Ucraniana da América vai reeditar o Almanaque Feminino – “Pérchei Vinok” – editado em Lviv no ano de 1887. Ele foi editado pelas líderes femininas Natalia Kobrynshka e Olena Ptchilka e contém materiais literários e históricos muito importante.

* * *

Arte Ucraniana Realizou-se de 21 de outubro a 4 de novembro deste ano, em Viena, uma Mostra da arte ucraniana da região dos Cárpados, na sede central do Banco Creditanstalt, um dos maiores bancos de Viena. A Mostra ucraniana foi patrocinada pela editora Wilhelm Braumuller, que editou há pouco tempo o livro “Igrejas de Madeira dos Cárpados”, trabalho este compilado pelo Pe. Paulo Magocsi, professor da cátedra de Estudos Ucranianos da Universidade de Toronto. Além das reproduções em tamanho grande das fotografias do livro, estavam expostos também trajes nacionais, bordados e trabalhos de madeira entalhados, das regiões de Priástchiv e Zakarpátia.

ADVOCACIA

CARLOS POLUCHA OAB/PR 6141

EDISON L. VASCONCELOS OAB/PR 10131

Causas Cíveis, Trabalhistas, de Família, Divórcios, Separações,

Inventários, Cobranças, Dano Moral.

Rua José Bernardino Bormann, 1212

Bigorrilho - Curitiba - PR

(41) 3336-8720