4 серпня 2016 року №31 (19213)

vechirniykiev.com.ua

Газета Київської міської Ради Заснована 3 січня 1906 року

За свій парк ляжемо кістьмиЖителі Борщагівки цілодобово охороняють «Інтернаціональний» від забудови

110 років із киянами і для киян • Передплатний індекс «ВК»: 37607

Ключі від камер як засторога…

В Музеї шістдесятництва «Вечірка» зустрілася з істориком дисидентського руху і колишнім політв’язнем Василем Овсієнком

Стор. 6–7

Стор. 5

Зручна програма

стор. 10–16ТБТБ

ГазетаЗаснов

стор. 21

Володимир СИДОРЕНКО: «35 боксерських зал для Києва – замало»

Стор. 20

Жодного слова Жодного слова російською!російською!

Архітектор з душею художникаЗа ескізами киянина Олексія Нашивочникова збудували станцію столичної підземки. Він не чує і не розмовляє з дитинства. Але це не завадило йому закінчити інститут і стати архітектором

Колишній командир саперного взводу Микола Стародубцев після ворожого полону почав розмовляти винятково українською

Стор. 18

кур’єр «ВК»2 Вечірній Київ | 4 серпня 2016 року | №31 (19213)

НОВАЦІЇ

Поліція прослужила вже рік Сьогодні на Софійській площі урочисто відзначатимуть першу річницю створення Національ-ної поліції України.

Декого із цивільних хлібом не годуй, а дай посмакувати подробиці на кшталт «поліція знову потрапила в ДТП» або «поліцейські когось побили»… А про те, скільки роботи викону-ють ці молоді люди, навчаючись на власних помилках і досвіді старших товаришів, чомусь не часто говорять.

«Вечірка» поцікавилася, як столичні патрульні відзнача-тимуть річницю професійного свята.

- Вперше чую про свято, - каже патрульна Ірина, яка зі своїми колегами приїхала за ви-кликом з приводу конфлікту між водіями в районі площі Слави. - У мене завтра вихідний, тож буду відсипатися.

На запитання про складно-щі й радості професії дівчина відповіла, що за рік служби вона вже призвичаїлася до не-нормованого робочого дня, до життя на колесах, до постійного напруження. «Але найбільше мене втомлюють конфлікти між людьми, які ми повинні розв’язувати, й ДТП, особливо, якщо є постраждалі. Та в кожній роботі є й приємні моменти. Мене й моїх колег тішить, коли люди з розумінням ставляться до нашої служби, дякують нам (а це, до речі, буває не так уже й рідко)».

Патрульний Сергій теж нічого про святкування й про річницю не чув. Каже:

– Складно весь час бути в центрі уваги, розбирати конфлікти між людьми, недо-сипати, харчуватися коли, де і чим доведеться. Але попри все, я відчуваю, що можу допомогти людям, і це додає сили.

– Погано, що не вистачає лю-дей у поліції, особливо слідчих і оперативників, - долучається до розмови Віктор. – І одному слід-чому доводиться вести по кілька десятків,а то й сотень справ. А від цього страждає якість… А взагалі люди до нас ставляться добре, підтримують.

Наталя ПЛОХОТНЮК

НА ВАРТІ АКТУАЛЬНО

ВИСТАВКА В МЕРІЇ

Учора в холі на другому поверсі будівлі КМДА відкрилася виставка робіт білоруських та українських художників «Білоруси з Україною в серці». Більшість картин було створено в зоні АТО.

В експозиції в окремому куточку згадують загиблих бійців - українця Віталія Тіліженка та білоруса Алеся Черкашена. Активний учасник Ре-волюції Гідності Віталій Тіліженко створив благодійну організацію «Міжнародний фонд «Волошка», що підтримува-ла бійців в зоні АТО, і став од-ним із заснов-ників тактичної групи «Біло-русь», в якій Україну захища-ють білоруські добровольці.

– Вони дуже патріотичні, вою-ють безкоштовно, без будь-яких компенсацій. Їх девіз - «За нашу і вашу свободу!»: вважають, якщо Україну поглине Путін, то у Біло-русі не буде ніякого шансу, а так, дивлячись на спротив українців, ще є надія на зміни, – розповідає директор Міжнародного фонду «Волошка» Анжела Душаєва. – В 2015 році ми запропонували укра-їнським і білоруським митцям з’їздити на пленер до зони АТО. Відгукнулися п’ять білоруських художників з об’єднання «Паго-

ня» і один українець, корінний донеччанин Тарас Носар. Після повернення вони поїхали дома-льовувати картини в Мінськ, де організували першу виставку. За півгодини влада її закрила, бо правда там не потрібна. Роботи відвезли в українське посольство, звідки ми їх забрали, щоб показати в своїй країні.

Український учасник мис-тецької експедиції – Тарас Но-сар – вимушений переселенець, нині мешкає у Львові з родиною,

двома малень-кими дітьми. На Батьківщині він потрапив у доне-цьку катівню, дітей хотіли відібрати. Митець працює над циклом робіт «Українсько-росій-ська війна 2014-…»,

більшість з яких написані в Пісках. – Хотілося б, щоб люди замис-

лились над тим, що відбуваєть-ся, – поділився він. – Білоруські художники зображували те, що їх вразило – руїни, відчуття небез-пеки для країни. Вони стурбовані, щоб фактична окупація у них не перейшла в активну фазу війни. У мене по-іншому: це вже відбува-ється на моїй землі, і мені важливо було донести до людей те, що вони, можливо, не побачили, не відчули. Фотознімки ж бо дуже детально це розкривають або узагальнюють.

Я там бачив не загальні плани, а побиті люстри в школах, дитячі візки, пробиті кулями книги, ви-кошені снарядами ліси…

Один із відвідувачів виставки – білоруський доброволець з по-зивним Зубр. Ім’я та прізвище на-звати відмовляється, бо в Білорусі родини добровольців наражаються на небезпеку: у них проводяться обшуки, їх шантажують, навіть б’ють.

- Я слідкував ще за подіями Май-дану, але тоді не міг приєднатися. Коли в 2015 році побачив, що все ще не закінчилося – зібрав рюкзак і поїхав, розуміючи, що надовго, і не відомо, чи повернусь на Бать-ківщину, – зізнається боєць. – Тут

воюють сотні білорусів, майже в кожному підрозділі. Ми – брати, у нас спільний ворог, який сотні років притісняє нас, намагається відібра-ти мову. Я бачу агресора – сьогодні він прийшов в Україну, завтра може прийти в Білорусь. Вся інтелігенція, бізнесмени, освітяни поділяють цю думку, хоча, звісно, відкрито говорити не можуть – переважно це розмови у кухні, на лавах. Щодо картин, то мені цікаво, як побачили прифронтову зону художники. Всі вони писали в одних і тих місцях, але образи і фарби різні.

Виставка «Білоруси з Україною в серці» триває до 3 вересня.

Марія КАТАЄВА

За нашу і вашу свободу В Україні білоруси і воюють, і малюють

Тарас Носар був єдиним українським митцем, який разом з білорусами поїхав у прифронтову зону

ФОТОФАКТ

Цього року в шести освітніх закладах столиці виконують комплексну термосанацію (утеплення), що дозволить заощадити кошти та забезпечити комфортні умови для дітей. Учора Київський міський голова Віталій Кличко відвідав школу № 264 на вул. Оноре де Бальзака (Деснянський район), де тривають роботи з термосанації.

Фото Олексія ІВАНОВА

Ще одна зелена хвиля Їздити стане вільнішеСтоличні водії можуть зітхнути з полегшенням – віднині значно покращиться рух вулицями Анто-новича, Жилянською, Великою Васильківською та Саксаганського – тут увімкнули зелену хвилю.

Як розповів «Вечірці» начальник служби КП «Київдорсервіс» Сергій Полішко, відтепер, обравши швид-кість 45-50 кілометрів на годину, можна без зупинок проїхати цими вулицями – усі 17 світлофорів «да-дуть» зелене світло. До речі, ці світлофори об’єднані новітньою системою навігації через Інтернет і

під’єднані до пункту центрального управління на Богдана Хмель-ницького, 54.

Нагадаємо, що минулого мі-сяця зелена хвиля запрацювала на бульварах Шевченка та Лесі Українки і вулиці Кіквідзе (вул. Михайла Бойчука).

А ще Сергій Полішко поділився ексклюзивною інформацією про те, що на початку вересня планують запровадити в тестовому режи-мі «зелену хвилю» на маршруті: проспект Академіка Глушкова – бульвар Дружби народів.

Микола ПАЦЕРА

Фото Бориса КОРПУСЕНКА

«Теплі кредити» відшкодують з бюджету Між Департаментом житлово-комунальної інфраструктури КМДА та державними банками «Ощадбанк» та «Укргазбанк» підписано угоду з метою відшкодування частини кредитів, взятих мешканцями Києва на впровадження енергоефективних заходів у багатоквартирних будинках.

Мешканці багатоповерхівок столиці мають тепер унікальну можливість вибору держав-ної допомоги енергозбереження. Як відомо, ще 7 липня Київрада затвердила положення про стимулювання енергоефективних заходів у багатоквартирних будинках.

«Це положення закладає механізм від-шкодування з міського бюджету 30 відсотків тіла кредитів на проведення термомодерні-

зації й утеплення багатоквартирних будин-ків. Програма передбачає, що 40 відсотків кредиту в частині вартості матеріалів та обладнання відшкодовує Держагентство з енергоефективності, а Київ – 30 відсотків тіла кредиту. Граничний розмір відшкоду-вання з міського бюджету становить 14 тисяч гривень у розрахунку на одну квартиру в рік», – повідомив заступник голови КМДА Петро Пантелеєв.

Передбачається, що цьогоріч з місцево-го бюджету профінансують не менш ніж 4 мільйона гривень.

Петро Пантелеєв також нагадав, що в столиці діють муніципальні гранти на кра-щий проект енергозбереження у будинках ОСББ та ЖБК.

«62 київські будинки стали його перемож-цями. Результат енергозбереження – макси-мальне заощадження та зниження споживання енергоресурсів. Загалом вартість виконан-ня робіт за проектами становить більше 30 мільйонів гривень, з яких місто оплачує 20 мільйонів, а мешканці збирають кошти у розмірі більше 10 мільйонів. Цього року у конкурсі розширено спектр послуг. Додано реконструкцію систем теплопостачання та гарячого водопостачання із застосуванням відновлюваних та альтернативних джерел енергії; капітальний ремонт або технічне переоснащення внутрішнього будинкового електричного обладнання», – заявив заступник голови КМДА.

Інф. сайту КМДА

Білоруські художники зображували те, що їх вразило – руїни,

відчуття небезпеки для країни.

Вечірній Київ | 4 серпня 2016 року | №31 (19213) 3

ПРОЕКТИ

Один за всіх, усі за одного? Леонід ФРОСЕВИЧ

Багатьох муляє на серці тема заручників. А тут ще зачепила струну й гучна прес-конференція Надії Савченко, яка заявила, що розпочинає голодування у знак протесту проти бездіяльності усієї влади в питанні звільнення полонених. Дехто із відомих людей не промовчав. Степан Хмара вважає, що треба для Савченко «переда-ти шоколад і свіже молочко, аби успішно допомогти голодувати». У блогера Олександра Горобця сарказму у словах менше, хоч і напи-сав, що Надія «готова стати Матір’ю Терезою під порогом головних терористів у Донецьку та Луганську».

Мені все одно, яку форму протесту обрала нині депутатка Савченко. Терористи, кремлівські найманці тримають у себе понад 120 українських бранців і не хочуть їх звільняти. Що треба зробити, аби наші люди повернулися додому? Чи сповна і щоденно суспільство підтримує їх – морально та матеріально?

На жаль, ми забуваємо про них у вирі політичної колотнечі, у безкінечних дискусіях про тарифи, дороги, безвізо-вий режим… Це важливіше? Лише час од часу на плівці подій «проявляються» світлини заручників Олега Сенцова чи Олександра Кольченка. Так, нам відомо, що протягом року за результатами мінських перемовин із лабет путінських ординців було звільнено 80 осіб. Нині ж представники силовиків обіцяють, що ось-ось у звільненні заручників буде «сюрп-риз для багатьох». А якщо не буде великої несподіванки?

Врізалося в пам’ять, як дружина одного з українських полонених звернулася через соцмережі до кураторів «обмінного» процесу: «Зателефонуйте мені – і я вам покажу, на кого із сепаратистів мож-на обміняти мого чоловіка».

Волонтери кажуть, що родини полонених українських воїнів бідують, до них забули стежку благодійники. Водночас бачимо, як розкішшю та багатством на повну пульсує життя в інших родинах, як неприховано, з викликом хизуються мажори. Розумію, контрасти були, є і будуть. Але що заважає нам бодай скласти список заручни-ків – мешканців Києва? Ми ж навіть не знаємо, хто з киян страждає в катівнях ординців. Чуємо аргумент: секрет. Овва! Але ж бандити мають цей реєстр. А нам… не можна.

Пригадуєте, як свого часу вся країна переживала за комбата Олега Кузьміних, який мужньо тримався у ворожому полоні? На вулицях деяких міст встановили навіть бігборди із зображенням майора. Проїдьте сьогодні автомагістраллю Київ – Бориспіль. Чи багато побачите рекламних щитів зі світлинами наших героїв? Жодного! Це ж саме можна сказати і про основні автошляхи сто-лиці, її площі. Чому? Невже щось (чи хтось) заважає написати на бігборді: «Кияни з вами, герої!», «Чекаємо вас!» Упевнений: табу немає. Водночас є багато громадських, ветеранських організацій, які також могли б активніше долучитися до підтримки заручників, їхніх родин. Прикро, що деякі із цих структур лише себе полюбля-ють вихваляти. Ми стали черствішими?

Чимало захисників Вітчизни, зокрема контрактники, воїни-до-бровольці, уже майже два роки сидять у підвалах терористів. І нехай би маленький промінчик світла зазирнув до їхнього заґрато-ваного віконечка – це може бути якась звісточка з волі.

колонка авторська

Біля Либеді створять комплекс відпочинку У Києві розпочали збір коштів на розробку і реалізацію проекту щодо відродження стародавньої річки Либідь. На переконання активістів ГО «Либідь Є!», старо-давню річку можна перетворити на сучасний канал, улюблене міс-це відпочинку для киян та гостей столиці.

Ключовий задум проекту – спільними зусиллями відродити Либідь – звільнити її русло від сміття та зробити вздовж берегів унікальний урбаністичний ланд-шафтний парк. Аби довести киянам життєвість такого грандіозного починання, активісти-природо-охоронці вирішили розпочати зі створення громадського простору на мосту через Либідь. Для цього їм потрібна підтримка столичної громади. Необхідно лише очис-тити береги та русла річок, що впадають у неї.

– Ми почали з малого. У травні провели першу акцію «Приберемо Либідь» у рамках проекту «Либідь Є!». А наприкінці червня відбулася друга акція «Розмалюй Либідь». Килим, який ми малюємо, – символ гостинності й затишку. Це запро-

шення киян до річки і нагадуван-ня про її існування, – пояснює ландшафтний архітектор Семен Поломаний. – Ми обрали саме ділянку біля метро Олімпійська, бо це знакове місце. Сюди впадає річка Клов – одна з найбільших

приток Либеді й річка, в яку впа-дає підземна ріка Хрещатик. Тут знаходиться чудовий комплекс будівель XIX століття «Київ – то-варний» – залізничні склади. Вони також у занедбаному стані, з них ми хочемо зробити «культурно-мистецьку окупацію».

Цей проект має стати інвестиці-єю у майбутнє нових поколінь киян. Тому початковою точкою оновлен-ня Либеді обрали майданчик за адресою: провулок Фізкультури, 30. Тут знаходяться великі офісні центри, пустирі. І саме в цьому місці проходить міст, що об’єднує два береги Либеді й відкриває шлях до Солом’янського району.

Михайло КАМІНСЬКИЙ

КОМЕНТАР

Костянтин ЯЛОВИЙ, голова постійної комісії Київради з питань екологічної політики: – Відвідали презентацію проекту громадського простору на річці Либідь, на яку нас запросили активісти громад-ської організації. Враження: цікаво, змістовно, масштаб-но! Берег річки Либідь треба відновити та облаштувати

для зручного відпочинку. Архітектори та громадські діячі, яким не байдуже майбутнє нашого міста, зокрема, річки, презентували проект ревіталізації Либеді, який включає в себе очисні заходи, встановлення освітлення, місць для відпочинку тощо.

Ощадбанк для людей чи для керівної бюрократії?Останнім часом до редакції «ВК» почастішали звернення читачів про незадовільну роботу філій Ощадбанку в столиці, де ніяк не можуть впоратися з чергами. А Печерське відділення (ТВБВ 10026/0192), що на бульварі Лесі Українки, 9-в безпідставно пере-вели з п’ятиденного робочого тижня на дводенний – по вівторках і четвергах. Попри те, що й раніше черги тут були величезні, тепер вони стали масовими. Люди, аби потрапити до приміщення банку, вишику-ються біля входу задовго до початку робочого дня.

Щоб розібратися із критичною ситуацією й обго-ворити поліпшення обслуговування клієнтів банку в столиці, наш кореспондент вирішив узяти інтерв’ю у заступника голови правління, який відповідає за цю ділянку роботи. Та де там – пробитися хоч би до когось у центральному офісі, що на вулиці Гос-пітальній, не вийшло. По внутрішньому телефону вдалося зв’язатися з прес-службою. Обізвалася Ірина Колосовська: відповідь коротка й однозначна – на-

пишіть запит і отримаєте відповідь. Пояснення, що запитань у громадян до роботи системи чимало, і що йдеться про те, щоб обговорити проблеми і вийти на їх розв’язання, не подіяли. Відповідь та ж: напишіть запит і отримаєте відповідь.

Отже, подаємо цей запит у письмовій формі через газету:

1.Чому у київських відділеннях Ощадбанку шалені черги? Що робить керівництво, аби їх уникнути?

2.Хто і чому перевів влітку, у спеку, відділення банку №192 на бульварі Л.Українки, 9-в з п’ятиденної на дводенну роботу на тиждень?

Чи враховувалися при цьому інтереси численних клієнтів відділення?

В які грошові втрати це вилилося? 3.Чому чиновники Ощадбанку уникають спіл-

кування з пресою за ініціативи самої преси? (що зрозуміло з телефонної відповіді прес-служби банку).

Чекаємо конкретної письмової відповіді на ці запитання.

В Києві запустили прогулянкове судно на підводних крилах «По-лісся-1». Маршрут «ракети» – Київ – Канів.

– Спочатку регулярні рейси планувалося організувати ще під час чемпіонату Європи з футболу «Євро-2012». Щоправда, тоді за-пустити «ракету», що несеться по воді з великою швидкістю, не вдалося, – розповідає власник «По-лісся-1» Дмитро Власов. – Щодо нинішнього рейсу, то як відзна-чають пасажири–щасливчики, вийшла дуже приємна і в чомусь навіть ностальгічна мандрівка. Всі насолоджувалися річковою прохолодою і неповторними пей-зажами зелених схилів Дніпра. А ще слухали чудову музику і зміс-товні розповіді екскурсовода. Вся ця подорож зайняла три години.

Щодо теплохода «Полісся-1», то він готувався до свого першого рейсу два роки. «Ракета» виглядає дуже ефектно – в яскраво-пома-

ранчево-синіх тонах. Розрахований теплохід на 50 пасажирів. Судно без проблем може розвивати швид-кість до 70 кілометрів за годину.

– «Політ» дуже сподобався! Уважний екіпаж, кваліфікований екскурсовод та велика швидкість – гарне поєднання для такої спеки! – прокоментувала прогулянку на «ракеті» киянка Олена Богорад-Кобельська.

Щодо подальших перспектив організатори річкових круїзів запевнили «Вечірку», що це - не разова акція і в них є великі плани, щоправда поки що лише у вихідні дні та у світлий час доби. Броню-вати місця на теплоході треба за-здалегідь. Тож, приємних вражень!

Михайло КАМІНСЬКИЙ

НОВИЙ МАРШРУТ

ПИТАННЯ РУБА

Польоти не уві сні – по Дніпру Фото Павла ПАЩЕНКА

Ми ж навіть не знаємо, хто з киян

страждає в ка-тівнях ординців. Чуємо аргумент:

секрет.

комунікації4 Вечірній Київ | 4 серпня 2016 року | №31 (19213)

Підготовлено за матеріалами особистих сторінок у Facebook

Георгій ЯСИНСЬКИЙ,

депутат Київради

(фракція «Солідарність»)

Бюджетна комісія Київради підтримала проект рішення Рамкової антикорупційної програми для міста. У документі прописано зміни системи управління містом, визначено механізми забезпечення прозорості та відкри-тості місцевої влади для громадян. Передбачено, що всі дані, які стосуються діяльності міської

влади, мають бути відкриті, якщо це не обмежено спеціальними законами. Є окрема частина, присвячена звітності щодо цільових міських програм.

Рамкова антикорупційна програма – це перший випадок, коли документ такого рівня розроблявся не лише співробітниками КМДА, а й із залученням великої кількості експертів, у тому числі з «Реа-німаційного пакету реформ» для Києва, Transparency International Україна, GIZ в Україні.

Петро КУЗИК,

депутат Київради

(фракція

«ВО «Свобода»)

Мав чудову нагоду по-спілкува -тися з тро-єщинцями на черговій зустрічі, яка

відбулася за адресою: вулиця Закревського 7. Були також представники будинків №2, 2-а, 2-б, 2-в із проспекту Маяков-ського та будинку №5 з вулиці Закревського. Зустріч була друж-ньою, відвертою, по-сусідськи теплою. Говорили про наше нелегке сьогодення, але не менш цікавою вийшла розмова про за-втрашній день, про те, як жити нам, нашим дітям та онукам. Це й стало, практично, основною темою зустрічі. У зв’язку з цим було запропоновано відновити літній театр на майданчику в межах будинку №7 на вулиці Закревського. Громада активно підтримала пропозицію стосов-но цього закладу, де можна буде зібратися сусідам, мешканцям прилеглих будинків – поспіл-куватися, подивитися цікавий фільм, пограти в шахи, запро-сити на зустріч відомих людей.

Анна САНДАЛОВА ,

депутат Київради

(фракція «Об’єднання

«Самопоміч»)

Наші акти-вісти під-т р и м а л и мешканців Позняк і в під час про-тестної ак-

ції «Житло без садочків і шкіл - погана традиція!». Протягом шести років у мікрорайонах 4 та 4-а збудовано більше 8500 квартир. Водночас із соціальних об’єктів зданий лише 1 дитса-док на 240 дітей. Заробляючи на продажах квартир, забудовники не споруджують ані шкіл, ані парковок, ані скверів – тільки тотальна забудова «кам’яними мішками», що вже призводить до інфраструктурної та тран-спортної катастрофи. У людей є конкретні вимоги – зарезер-вувати територію біля вулиці Олени Пчілки для майбутнього будівництва об’єктів соціальної інфраструктури і негайно за-класти кошти в бюджет міста на наступний рік. Мешканці зібрали 750 підписів проти забудови ЖК «Традиція» та зареєстрували як місцеву іні-ціативу, адже у забудовника вже закінчився термін орен-ди земельної ділянки (ще 14 червня 2016 р.), а роботи не зупиняються.

В рамках міжнародного проекту Mural Social Club, ініційованому Sky Art Foundation, на торці будинку по вул. Вербицького, 8 за-кінчив роботу художник з Риму Франческо Камілло Джорджино, більш відомий як Millo. Що він зобразив? Коробки будинків, лабіринти

вулиць, що нагадують дитячі кубики або деталі конструктора. І серед них – фігури дітей, що живуть в дивному і такому звичному для них світі... Як заявив художник, створений мурал символізує любов до міста і світу, в якому живе людина, і наша любов до цього світу змушує обертатися планету Земля. До речі, всі витрати на підготовку і нанесення малюнка на стіну проводилися за рахунок організаторів проекту.

Роман МАРЧЕНКО,

депутат Київради

(фракція «Об’єднання «Самопоміч»)

Київ може втрати озеро Малий Небреж у Дарниць-кому районі. Під приводом покращення санітарного стану та розчищення берегів «псевдогромадські» органі-зації «Еко громада» та «На-

родний контроль» у промислових масштабах незаконно видобувають пісок із водойми. Також на земельній ділянці прокладають каналізаційний колектор до житлового масиву

«Патріотика» прямо через озеро Малий Небреж. Як вдалося з’ясувати, паспорта будівництва немає. Я звернувся до Департаменту міського благоустрою та збереження природного се-редовища з вимогою прояснити ситуацію. У відповіді на моє звернення зазначалося, що Департамент не видавав документів дозвіль-ного характеру на видобуток піску на території озера, він направив листа до Дарницького управління поліції з проханням перевірити законність видобутку піску та будівельних робіт на території озера.

Людмила КОСТЕНКО,

депутат Київради (фракція «Солідарність»)

Такого масштабу само-захоплення прибереж-ної території я ніколи не бачила. Проінспектували затоки Дніпра — пройшлись від Собачого гирла до Верб-люда. Коротко з побаченого:

паркани, що перекривають прохід по пляжу, незаконні гаражі, звалені практично нові

електроопори. З пляжу роблять причал, на який, до речі, не пускають судна з яхтклубу. Безліч альтанок по всьому березі і купи сміт-тя біля абсолютно всіх закладів, знахабнілі власники яких не соромлячись кажуть: «Ми все «порішали» з вашим начальством». Ні, хлопці, моє «начальство» – це громада Обо-лоні й з нею ви нічого не «порішали». Думаю, гонору у них стане менше, коли я прийду туди з відповідними службами. Побачимо, куди дінуться всі ці «рішали».

антикорупція

пропозиція

протест

тривога

Ілля САГАЙДАК,

заступник голови КМДА

За моїм по-данням Ки-їврада звер-нул а с ь до Кабінету Мі-ністрів щодо перерозподілу

коштів у рамках реалізації про-екту цільових екологічних (зе-лених) інвестицій та спрямуван-ня 30 відсотків на модернізацію вагонів столичного метрополітену. Даний проект дуже важливий для міста, адже модернізація вагонів не тільки покращить наш рухомий склад, а й зекономить до 40 відсот-

ків електроенергії. До речі, в рам-ках виконання вимог Кіотського протоколу в 2014-2015 роках було комплексно модернізовано 120 вагонів Київського метрополітену. Всі вагони введені в експлуатацію та перевозять пасажирів на Свято-шинсько-Броварській лінії. Ще 15

вагонів передали для модернізації генеральному виконавцю робіт ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод», яку планується завершити до кінця лютого 2017 року.

В рамках укладеного між Департаментом транспортної інфраструктури КМДА та ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» договору є можливість комплексно модернізувати ще 10 вагонів за рахунок інших про-ектів, на які було передбачено кошти міждержавною угодою між Україною та Японією, і які з різних причин не було реалізо-вано. А розмір невикористаних коштів складає приблизно 960,4 мільйона гривень.

Вікторія МУХА ,

депутат Київради (фракція «Солідарність»)

Бювету на Новобіличах бути! Мешкан-ці житлового масиву ма-тимуть змогу пити якісну

воду. Виконуючи звернення виборців, відповідно до розпо-рядження Київради від 29.01.2016 р. №40 «Про Програму еконо-мічного і соціального розвитку м. Києва на 2016 рік», розпочато будівництво нової свердловини малої продуктивності (бювет) за адресою: вулиця Генерала Наумо-ва, 27. Плануємо відкрити бювет до 1 вересня 2016 року.

Володимир ГОНЧАРОВ,

депутат Київради (фракція «Солідарність»)

Вже за два тижні, після отримання необхідної документації, розпочнуться будівельні роботи поряд із гімназією «Київська Русь» на вулиці Гмирі, 2-в. І вже з вересня 2017 року навчальний заклад зможе прий няти вдвічі більше школярів, що надзвичайно важливо для «Молодіжного кварталу» та мікрорайону

«Осокорки» загалом, де сьогодні бракує учбових місць. Водно-час працюю над тим, аби ліцей «Інтелект» у вересні 2017 року отримав власне приміщення на вулиці Вишняківській. Дякую за небайдужість всім батькам гімназії та ліцею – це результат нашої спільної роботи! Тримаємо на контролі терміни та етапи будівництва.

проблема

за дорученням виборців

Лариса ДЕГТЯРЬОВА ,

депутат Київради (фракція «Солідарність»)

ініціатива

Фото Миколи ПАЦЕРИ

мегаполіс 5Вечірній Київ | 4 серпня 2016 року | №31 (19213)

коментарі для «ВК»

На Смородинському узвозі виправлять «помилки» історіїВалентин КОВАЛЬСЬКИЙ

Півтора мільйона гривень – у таку суму обійдеться облаштування Смородинського парку в Шевченківському районі.

Паркова територія (майже 22 гектари) охоплюватиме вулицю Нагірну, Смородин-ський та Подільський узвози. Таким чином, київські схили стануть місцем для відпочинку та занять спортом. Про це «Вечірці» розповів депутат Київради Дмитро Банас — автор про-екту рішення про створення регіонального ландшафтного парку «Смородинський». Це питання мають винести на розгляд міської ради.

— Ми вже розробили план облаштування території Смородинського парку, — говорить Дмитро Банас. — Передбачено прокладання доріжок, висадження декоративних кущів та живих огорож. Також планується ігровий майданчик для дітей і загальний благоустрій територій. Нам потрібно відстоювати кожне дерево, комплексно захищати київські схили від незаконної забудови. Зважаючи на помилки минулих років, столиця сьогодні бореться з висотками, які знищують історичне обличчя

древнього Києва. Статус регіонального парку стане чітким аргументом для багатьох за-будовників, які прагнуть захопити ці схили. Тут можна буде організовувати походи та скаутські табори.

Смородинський узвіз належить до істо-ричної місцевості. Він зберіг своє первоздан-не дорожнє покриття — кам’яну бруківку, якій близько сто років. У дореволюційні часи тут жили купці Смородинови (завдя-

ки їм ця місцевість отримала таку назву). Тутешні печери були частково досліджені у XIX столітті: всередині них знайшли за-лишки культур бронзового віку, знаряддя праці, черепки посуду епохи міді-бронзи, кістки різних ссавців і риб. Крім того, на-вколишній ліс є природним бар’єром між промисловою зоною і житловим масивом.

У цих місцях зводити будинки немож-ливо: на схилах люди ніколи не жили,

оскільки ґрунтові води підходять близь-ко до поверхні. Тож хочеться вірити, що Смородинський узвіз зарезервовано лише для розвитку мережі об’єктів природно-заповідного фонду.

За свій парк ляжемо кістьми Жителі Борщагівки цілодобово охороняють «Інтернаціональний» від забудовиМикола ПАЦЕРА

На будівельній карті Києва з’явився ще один «гарячий» об’єкт – 25-поверховий житловий будинок у парку «Інтернаціо-нальний» в Святошинському районі, який має зводити ТОВ «БК «Травертин». Місцеві виступають категорично проти такого «сусі-да» і плюндрування їхньої зеленої зони.

Ранок 18 липня мешканці бага-топоверхівок на вулиці Тулузи, 11, 13 та 15 згадують як страшний сон. Металеві гаражі, що стояли тут уже зо два десятки років, оточили міцні хлопці в чорній уніформі, а самі приміщення шматують якісь невідомі. Коли ж господарі кинулися рятувати свої споруди, їх агресивно відтіснили.

Нападники відрекомендувалися працівниками КП «Київблаго-устрій» і повідомили, що в них є доручення керівництва демонту-вати незаконно встановлені гаражі та розчистити від них проїзд до парку, де має розпочатися будів-ництво. Зруйнувавши декілька гаражів, під натиском жителів вони все ж пішли звідсіля. Обурені люди відразу ж зібрали збори, на

яких створили ініціативну групу з дев’яти осіб для захисту парку від забудови, головою якої обрали Олександра Підгорного.

– Цей парк ми ще молодими у 1975 році висаджували разом із студентами з різних країн, тому його й назвали «Інтер-національним», – розповів «Вечір-ці» Олександр Анатолійович. – Тут ростуть червоні дуби, клени, липи й сосни. Його доглядають як самі мешканці, так і фахівці районного управління зеленого господарства. Не так давно зробили реконструк-цію, на яку витратили 18 мільйонів із бюджету – розчистили й об-лагородили територію, вимости-ли плиткою доріжки, поставили ліхтарі й лавочки. А тепер що ж, частину цього всього зруйнують незаконним будівництвом? І що найстрашніше, що в його межі потрапляє 409 дерев, які ми про-маркували, – чоловік показав білі номери на стовбурах. – До того ж, поряд знаходиться школа, в якій навчається мій онук і в якої можуть відрізати частину стадіо-ну. Та ми кістьми ляжемо, а парк руйнувати не дамо!

Про рішучість киян свідчить й те, що ми розмовляли з ними біля імпровізованого будиноч-ка, в якому вони несуть цілодо-

бову охорону – вдень вартують жінки, вночі – чоловіки. А про сумнівність спорудження 25-по-верхового будинку з підземним паркінгом із документами в ру-ках розповіла член ініціативної групи, юрист Ксенія Севрюкова. Вона повідомила, що ще в 2005 році, коли мером Києва був Олек-сандр Омельченко, майже 41 со-тку парку «Інтернаціональний» міська влада виділила в оренду ТОВ «БК «Травертин» із цільовим призначенням «для будівництва й обслуговування багатоквар-тирного житлового будинку», що суперечить багатьом нормам та чинному законодавству. У 2011 році Господарський суд розірвав договір оренди земельної ділянки, укладений між Київською місь-кою радою та «БК «Травертин», і зобов’язав його фірму повернути землю громаді. Проте у 2013-му Вищий господарський суд Украї-ни скасував рішення попередніх судів, а справу передав на новий розгляд. Тож на основі цього вер-дикту фірма «Травертин» спробу-вала в 2013-2014 роках розпочати будівництво, але так і не перейшла до активних робіт через спротив мешканців.

І от днями знову відновилися спроби зведення будинку – для

цього й зносили гаражі, аби зро-бити під’їзд до будмайданчика. Люди говорять, що тут уже ходили «розвідники» від забудовників, які обіцяли 13 серпня обгородити територію забудови парканом…

Тож налякані містяни й органі-зували цілодобове чергування та надали цій справі публічного розголосу. На сайті Київради за-реєстровано відповідну петицію проти будівництва у парку.

Володимир БОНДАРЕНКО, депутат Київради: Будівництво в парку «Інтернаціональний» – одна з шести больових точок забудови в Святошин-ському районі. Свого часу ТОВ «БК «Травертин» за сфальшованими документами, в яких замість парку вказали чагарники, отримало дозвіл на виділення цієї земельної ділянки під забудову.

Потім «ходоки» від них приходили й до мене за підтвердженням, так я на кожному їх документі написав: «Заперечую». Також були спроби лобіювати це питання через інших депутатів і чиновників. І хоча забудовникам через суд усе ж вдалося домогтися права на використання цієї ділянки, та в них немає навіть акта на знесення зелених насаджень та інших дозвільних документів. Тому ми на Київраді будемо блокувати це питання і відстоювати парк «Інтер-національний» у нинішніх його межах.

Олександр МІЩЕНКО, голова комісії Київради з питань містобудування, архітектури та земле-користування: Забудовники на вулиці Тулузи хочуть залізти на тери-торію парку «Інтернаціональний», як це було, скажімо, з іншим забудовником у сусідньому парку «Юність», де громада також виступила проти його руйнування.

Я звернувся до Державної архітектурно-будівельної інспекції з тим, щоб вона скасувала дозвіл ТОВ «БК «Травертин».

� Смородинський узвіз отримав свою назву на початку XX століття. Утім, крім назви «Смо-родинський», що пов’язують із купецьким родом Смородинових, вживалася і паралельна – Диковський узвіз (був у Києві такий багатий домовласник). � Смородинський яр був досліджений Володимиром Антоновичем 1876 року, в результаті чого у схилах яру виявили цілий ряд печер. Існує безліч легенд, що пов’язують Смородинську печеру зі знаменитим Змієм Гориничем, який ховався від Добрині Микитовича саме тут. За іншою версією на Смородинському узвозі жив змій, якого ліквідував Микита (або ж Кирило) Кожум’яка – той самий, з яким пов’язують назву урочища Кожум’яки між Подолом і старим містом. � У повоєнні роки Смородинський узвіз в народі називали «хрущовською дорогою». Пов’язано це з тим, що після вигнання німців із Києва перший секретар ЦК КПУ Микита Хрущов оселився в резиденції на Лук’янівці, внаслідок чого узвіз, який був на той час єдиним коротким шляхом із Татарки на Куренівку, помітно облагородили.

до теми

погляд6 Вечірній Київ | 4 серпня 2016 року | №31 (19213)

Фото Бо

риса

КОРП

УСЕН

КА

Фото Бориса КОРПУСЕНКА

Київські робінзони Вадим ПЕТРАСЮК

У сонячний день непогано узяти човника і неквапливо пройтися вздовж київських островів, прича-лити, походити по кущах. Відкри-ється цікавий світ, якого не видно з берега! Ви побачите, що острови населені, й не лише птахами. За кущами,подалі від ока, ховають-ся намети, а то навіть і цілі літні містечка – курені зі стаціонарними столами, вогнищами, мотузками для сушіння білизни й риби, навіть державні прапори на щоглах.

Хто мешкає на островах? Порт-рет середньостатистичного київ-ського робінзона доволі строкатий. Тут полюбляють відпочити бідні й багаті, інтелектуали і звичайні роботяги, старі й молоді, затяті рибалки і просто ті, що кайфують від ночівлі на природі.

Яків – киянин у третьому по-колінні, пенсіонер. 1978-го року, прийшовши з армії, узяв батькового моторного човна і завіявся трохи нижче Корчуватого. Уподобав острі-вець, затишну галявинку з невелич-ким пляжем, кинув якір і прожив на тому острові майже місяць у наметі. Каже – відходив від армії. Рибалив, а за харчами їздив моторкою. Гадав, що «зіб’є оскомину» й далі почне бути звичайним міським паруб-ком: робота, хлопці, дівчата, танці, футбол, робота. . . Але, щось таки його не відпустило з того острова. Якір кинути виявилося легко, а от «підняти»…

Відтоді минуло 38 років. Яків вже має онуків. Але щовесни з квартири тікає у намет. Звісно, на роботу він ходив. Але всі вихідні – на Дніпрі. Майже чотири десятиліт-тя він не знав і не знає інших видів відпочинку. Утім, свою робінзонаду і не вважає відпочинком. І за хобі не вважає. Просто каже: «Я на острові». Спроби спонукати його до філософії з цього приводу – геть марні. «Навіщо?» – дивується. Усе ж, мовляв, ясно й малюкові: людина на острові.

Намет. Комарі. Риба. Сто грам. Чоловіча компанія. Мисливська рушниця. Юшка на вогні…

З жінкою живуть душа в душу. При тому, що вона буває в нього на острові не частіше двох-трьох разів на рік.

Острів поділено на «приватні» зони таких самих природолюбів. Усі друзі. Хоча й сварки – не рідкість. Разом боронять своє від зальотних, які приїздять на човнах і можуть рибу вкрасти, або щось цінне з на-мету, або й сам намет.

Подібна картина, вважайте, на всіх островах – у межах і поблизу Києва.

– Ти романтик! – кажу Якову. – Що?! – вигукує таким тоном,

наче я сказав якусь дурницю. – Я й слова такого не знаю! Що воно?

Починає сміятися і шукати уваги інших: мовляв, бачили дивака? (Це про мене.) Але я наполягаю:

– А хіба ні? Рибу на продаж не ловиш – тож матеріального зиску не маєш. То чого ж ти на острові?

– Дурний, чи що?! А комар, а сон-це, а тиша, а юшка з хлопцями?…

– Я ж і кажу – романтик. – Ой, ну ти такі слова кажеш про

мене, що якось незручно! – Черво-ніє і соромиться Яків. – Це ж треба таке вигадать: романтик… Х-хе!

кава з бульбашками

шістдесятники: хто вони, і як це було

Марія БЕЛЯЄВА

– Ці речі я ще не віддаю жодно-му музеєві. Коли зустрічаюся зі школярами і студентами, лякаю їх дзвоном: якщо допустите по-вернення москалів, такі ж ключі дзвенітимуть і над вашими голо-вами, – пояснює засуджений 1973 року за розповсюдження самвидаву Василь Овсієнко, показуючи свої раритети: ключі від камер, комплект одягу «особ ливо небезпечного реци-дивіста», в’язничу кружку та деталь праски, яку прикручував до шнура. – А смугаста форма рецидивіста, яким мене визнали на третьому суді, насправді не моя. Бо в ній не випускали на волю. Її мені подарував Музей історії політичних репресій і то-талітаризму в СРСР «Пермь-36», створений на базі колишньої колонії для особливо небезпеч-них злочинців.

– Шістдесятництво трохи старше за мене, то я так під-скочив, можна сказати, вхопився за той щабель, – зауважує Василь Овсієнко. – Часом питають, чому за це взявся. Я вчився на філоло-га, викладача української мови і літератури. А з усього видно було, що це неперспективна професія – не потрібна буде наступно-му поколінню українська мова і література. Хіба що кільком фахівцям, які вивчатимуть її як латину. «Колхозник», «бычий язык», – так реагували на мою українську мову кияни. Я захотів бути не серед тих, кого б’ють, а серед тих, хто відбивається.

КЛУБ ТВОРЧОЇ МОЛОДІ ЯК ОПОЗИЦІЯ

Прямуємо до постійної екс-позиції Музею шістдесятництва. У невеликій кімнаті на стелажах і на стінах розміщені рукописи, старі фотографії, особисті речі та твори шістдесятників.

– Ось газети 1956 року, коли відбувся XX з’їзд Компартії. На ньому Хрущов зачитав доповідь з критикою культу особи Сталіна. У Радянському Союзі доповідь не друкувалася, а лише зачитувала-ся на зборах, – Василь Овсієнко зупиняється біля першого стен-ду. – Саме з неї почався новий етап руху опору, адже на той час збройний рух УПА вже вичер-пався. Першим шістдесятником, можна сказати, був Борис Мар’ян, родом із Молдавії. Він перевівся з Кишинева до Києва, на факультет журналістики, швидко опанував українську мову. 1956 року склав програму-мінімум демократиза-ції Радянського Союзу, яку давав прочитати студентам. На нього

донесли в партком, виключили з університету, заарештували, дали сім років.

У 1960-х роках у Києві по-чинає діяти Клуб творчої мо-лоді. Збиралися в 13-й кімнаті

Жовтневого палацу, влашто-вували мистецькі виставки, музичні, театральні, літера-турні вечори. У КДБ бачили, що це – середовище, де фор-мується опозиція. Хоча вони не ставили радикальних питань, ішлося про демократизацію влади. Рідко хто мав відверто антикомуністичні чи антира-дянські погляди, – розповідає пан Василь. – Центральною фігурою шістдесятництва був Іван Світличний – всі до нього йшли, всім він знаходив місце в своїй малесенькій квартирці на вулиці Уманській, міг про-читати їхні твори, дати пораду. А другий центр – то майстерня художниці-монументалістки Алли Горської, що знаходилася за спиною Тараса Шевченка, ближче до площі Льва Толстого. В її майстерні кожен міг щось написати на стіні.

ГОЛОСИ ПІДПІЛЛЯ В експозиції є й друкарські

машинки – чи не єдина зброя шістдесятників, за допомогою якої вони доносили слово правди до інших.

– Михайло Горинь та Іван Гель організували у Львові цілу друкарську фабрику. Під їхньою орудою було кілька друкарських машинок, вони передруковували те, що писалося в Україні і за кордоном, – пригадує Василь Овсієнко. – Тоді розмноження було великою проблемою. Всі машинки були зареєстровані в Протиповітряній обороні. Тобто в КДБ. Для того, щоб друкувати такі тексти, потрібно було зміню-вати шрифт – тобто відривалися літери і припаювалися наново, в іншій конфігурації.

Я теж допомагав у розповсю-дженні самвидаву. У 1972 році за дорученням Євгена Пронюка завіз текст «Відкритого листа членам ЦК КПРС і ЦК КПУ» Ва-силя Лісового, копіювальний папір і гроші до друкарки Раї в Немішаєве. А забирав уже Євген Пронюк. Коли він повертався

додому, його заарештували. Усі троє ми сіли на одній лаві підсуд-них у 1973-му. В 2010 році ходив я подивитися нашу справу в архіві СБУ і вичитав, що друкарка Рая одразу зателефонувала до КДБ – там їй сказали друкувати, щоб взяти нас із доказами.

НІ НА ЩО НЕ ОПЕРТИЙ ОПТИМІЗМ

Непересічною особистістю шістдесятництва був Євген Кон-цевич. В експозиції бачимо його книжку «Дві криниці» з усміхне-ним портретом автора.

– У 17 років він стрибнув у річку Тетерів, і звідти його ви-тягли з переламаним хребтом. Він лежав 58 років, – пригадує Василь Овсієнко. – У гостях у Концевича бували всі – родина Світличних, Микола Плахот-нюк, Євген Сверстюк, Галина Возна… Іван Дзюба казав, що до нього йшли, здавалося б, щоб його підтримати, але насправді підживлювалися його енергією. Василь Стус приїжджав у 1971 році і був здивований цим «ні на що не опертим оптимізмом», чистим духом без тіла. Існувала традиція – всі гості Концевича підписувалися на рушнику, а дружина потім вишивала підписи кольоровими нитками – з часом рушник розрісся на вісім метрів. Звісно, за Євгеном слідкували, влаштовували обшуки, вилучали самвидав, хотіли виключити зі Спілки письменників.

Коли мене звільнили з конц-табору в 1988 році, то я поїхав до Житомира шукати Євгена Кон-цевича, бо то був Острів Стабіль-ності у Житомирі, та Анатолія Шевчука, політв’язня. З творів його брата Валерія знав, що їхня хата стоїть там, де Кам’янка впа-дає в Тетерів. Знайшов. Анатолій завів мене до Євгена. Так ми й познайомилися.

В’ЯЧЕСЛАВ ЧОРНОВІЛ ЗДІЙСНИВ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОРИВ

Завершуємо нашу бесіду в ме-моріальному кабінеті В’ячеслава Чорновола, що на другому по-версі музею шістдесятництва.

– У 1968 році за кордоном вийшла книжка В’ячеслава Чор-

Ключі від камер як засторога… В Музеї шістдесятництва «Вечірка» зустрілася з істориком дисидентського руху і колишнім політв’язнем Василем Овсієнком

В КДБ бачили, що це – сере-

довище, де формується опозиція.

Треба пам’ятати,

скільки поколінь перед нами домагалися неза-

лежності.

Парламент. Гарячі дискусії – за головною трибуною. У центрі– В’ячеслав Чорновіл

Як особливо небезпечному злочинцю

7Вечірній Київ | 4 серпня 2016 року | №31 (19213)

райони до Дня Незалежності

З 1998 року Василь Овсієнко працює в Харківській правозахис-ній групі, укладає українську частину «Міжнародного словника ди-сидентів Центральної та Східної Європи і колишнього СРСР». Участь у цьому проекті беруть 22 країни. Світ побачили вже три томи українського Словника – у них близько 350 біографічних довідок і ста довідок у ґлосарії – про організації, рухи, видання.

У таборі «Пермь-36» Василь Овсієнко відбув шість років із загального «стажу» в 13,5 року. І півтора місяця провів в одній камері з Василем Стусом… Та й із багатьма найкращими людь-ми свого часу. Вперше його заарештували за розповсюдження самвидаву шістдесятників. Однак він не зважується називати себе шістдесятником.

штрихи

Подільський: зачарують і Контрактова, і Андріївський

На Подолі завжди шанують і пам’ятають співвітчизників, які боролися за Незалежність. Отож і цього дня, 24 серпня, о 10 годині представники району, громадські активісти покладуть квіти до пам’ятних знаків Героям Небесної Сотні Олександру Плеханову у гімназії №19 «Межигірська», а також Дмитру Максимову в спеціалізованій школі №118.

А з 15-ї години й до вечора на Контрактовій площі проходитиме уро-чистий концерт. Планується розгорнути тут виставку-презентацію всіх об-

ластей України, родзинкою стануть виступи творчих колективів; кращі підприємства покажуть свою продукцію.

Киян та гостей запрошують також і на Андріївський узвіз, де КП «Поділблагоустрій» проведе фес-тиваль мистецтв та виставку-ярмарок.

Долучаться до святкування й культосвітні центри, зокрема у бібліотеках ім. Копиленка та №11 пройдуть виставки «Україна – наша мати: будьмо її гідними дітьми», «І є держава Україна, і є її не-втрачений народ!».

Чимало цікавого можна буде побачити з 20 до 28 серпня і під час святкового заходу «День Неза-лежності на Поштовій».

Загалом же в Подільському районі протягом місяця відбуватимуться різні заходи до цієї славної дати. Вже з 1 серпня у бібліотеці «Дружби народів» влаштують виставку-панораму «Україна суверен-на: від витоків до сьогодення».

17-18 серпня у відділенні територіального центру соціального обслуговування проведуть пісен-ний конкурс «Моя ти земле, калинова» та виставку «Вітчизно свята, дорога Україно, для кожного з нас ти у світі єдина!».

21 серпня в кількох місцевих бібліотеках відбудуться книжкові виставки до 25-річчя Незалеж-ності. В бібліотеках «Дружби народів», імені Джамбула продемонструють віртуальний фоторепортаж «Україно, ти душа великого народу!» і виставку-літопис «Стань же окрасою цілого світу, наша свята Україно!». Завершить святковий «марафон» перший урок у місцевих школах «Щоб у серці жила Батьківщина».

Печерський: від ляльок-мотанок до артилерійських гільз

Головною родзинкою свята 24 серпня в районі буде «Печерський вернісаж», що розміститься на вулиці Івана Мазепи. Зокрема тут покажуть військову техніку, проводитимуть майстер-класи з виготовлення двометро-вої та маленьких ляльок-мотанок, презентуватимуть фотовиставку досяг-нень району, влаштують показ робіт студентів Київського Національного університету технологій та дизайну, проводитимуть конкурс малюнків на асфальті…

А о 12.00 киян та гостей міста запрошують до кінотеатру, що на вулиці Кіквідзе, 11 – демонстру-ватиметься документальний фільм до Дня Незалежності України. О 16-й годині Центр мистецтв «Шоколадний будинок» гостинно відчинить двері для усіх: у рамках проекту «АТО очима митців» – тут відкриють виставку фотографій облич дітей прифронтової зони «Півроку поспіль» та розписаних народними орнаментами і квітами артилерійських гільз.

Об 11.00 на площі Лесі Українки відбудеться великий флеш-моб вихованців клубів за місцем проживання. У цей же час у арці на вулиці Хрещатик, 21 буде відкрито художній вернісаж «Твої майстри, Україно»: свої роботи представлять гончарі, ковалі, швачки, майстри по дереву.

О 14.00 на майданчику біля «Музею історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комп-лекс» бійці Національної гвардії України влаштують показовий виступ та спортивну програму «Кросвіт». Водночас у Центральному парку культури і відпочинку «Міський сад» розпочнеться ра-йонне свято мистецтв «Незалежна і єдина – наша рідна Україна!» з великою концертною програмою художніх колективів району.

О 16.00 у Камінному залі «Київської фортеці» на вулиці Госпітальній, 24-а відкриють фотовистав-ку майстрів спілки фотохудожників України «До 25-ї річниці Незалежності України».

Завітайте і на Співоче поле! О 21.00 тут, в кінотеатрі під відкритим небом, покажуть документаль-ну стрічку до 25-річниці Дня Незалежності.

Протягом 15-25 серпня буде проведено також комплекс заходів у бібліотеках району на тему: «Хай буде вільна Україна – на всі віки, на всі часи». А у клубах «Юність», «Червоні вітрила», «Ве-селка», «Поділля», «Товариш», «Молоді серця» влаштують виставку творчих робіт декоративно-при-кладного мистецтва «Я – людина. Ми – родина. Дім наш – Україна», а також книжково-ілюстративні експозиції: «Кольори, що дають надію» і «Моя країна – єдина Україна», проведуть цикли бесід на теми: «Прапор – державна святиня», «З історії прапора України».

Шевченківський: вінок єднання та соняхи-побажання

24 серпня радимо подивитися флеш-моб «Вінок єднання – Тарасу Шевченку», який проводитимуть у парку навпроти «червоного» уні-верситету. Під час цього дійства всі бажаючі зможуть навколо фонтану зобразити різнокольоровими крейдочками свої квітки незалежності, які об`єднаються в український віночок як прадавній національний символ – оберіг миру, спокою, кохання. Також встановлять декоративні соняхи, для яких усім бажаючим видаватимуть пелюстки, на котрих потрібно буде

написати своє побажання Україні, і вставити їх у загальну квітку. В багатьох бібліотеках району 15-30 серпня пройдуть різноманітні виставки та інсталяції, при-

свячені державному прапору. Напередодні свят у Національному заповіднику «Софія Київська» розгорнуть експозицію: «Держава творилась віками, держава будується нині!» – буде представлено історію державотворення України від Київської Русі до сьогодення.

До речі, Шевченківська РДА спільно з військово-музичним управлінням Збройних сил України вперше в Києві започаткували новий мистецький проект «Музичний марафон «Армія з народом». Отож маєте нагоду послухати концерти різних військових оркестрів, які пройдуть у парку Шевченка з 13 до 21 серпня о 18-й годині. Також творчі колективи Шевченківського району візьмуть участь у Всеукраїнському фестивалі «Україна єдина» та Всеукраїнському фестивалі творчості дітей з особли-вими потребами «Особливо незалежні».

Підготував

Микола ПАЦЕРА

новола «Лихо з розуму (Портрети двадцяти «злочинців»». У ній зі-брані матеріали про першу хвилю арештів серед української інтелі-генції 1965–1966 років, біографічні довідки політв’язнів, – розповідає Василь Овсієнко. – Це був інфор-маційний прорив: світ згадав про Україну, яка бореться і потребує підтримки. Попереду була праця Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». З початку 1970 року Чорновіл починає видавати «Укра-

їнський вісник» – позацензурний журнал зі свіжою інформацією про переслідування, арешти, з ху-дожніми творами і фотографіями. Певно, він не підписувався під ним як редактор. Мало хто про це знав.

Можливо, це крамольна думка, але гадаю, якби Чорновіл продов жив видання «Українського вісника» і став редактором потужної україн-ської газети – може, була б більша користь, ніж від депутатства. Чорно-віл був талановитим журналістом – і газету «Час» потрібно було зробити національною як New York Times.

ЩАСЛИВЕ ПОКОЛІННЯ Цікавимося, що було напри-

кінці 1980-х, коли шістдесятники вийшли з таборів.

– Відновлення руху опору поча-лося в 1987 році. У Києві був створе-ний Український культурологічний клуб, – згадує Василь Васильович.

– Відбулося кілька зібрань. Голов-ною фігурою там був Сергій На-бока, з ним – ще декілька недавніх політв’язнів. У клубі читали лекції, сюди приходили особистості, до яких прислухалися – Євген Свер-стюк, Михайлина Коцюбинська…

Коли я повернувся з ув’язнення в 1988 році, теж поїхав до Клубу…

– Чи пам’ятаєте день, коли Укра-їна нарешті здобула Незалежність?

– Так, може, це був найщас-ливіший день. Українська Рес-публіканська партія, де я був секретарем з видавничих справ, тоді сиділа на вулиці Прорізній, 27. Коли почули, що вже проголо-совано за незалежність, побігли до Верховної Ради. Я стояв на східцях Верховної Ради і в мегафон щось говорив… Це був справді високий момент. Я не збирався робити партійну кар’єру, мені потрібна була лише свобода.

– На жаль, уже багатьох героїв немає серед нас, – підсумовує Ва-силь Овсієнко. – Треба пам’ятати, скільки поколінь перед нами дома-галися незалежності і гинули. А ми не тільки боролися, а й побачили її, то ми – щасливе покоління.

Найважливіше – ми добилися

свободи слова.

В постійній експозиції музею – рукописи, фотографії і особисті речі шістдесятників

На другому поверсі знаходиться меморіальний кабінет В’ячеслава Чорновола

Фото Бориса КОРПУСЕНКА

Фото Бориса КОРПУСЕНКА

тиждень столиці8 Вечірній Київ | 4 серпня 2016 року | №31 (19213)

2 серпня. Хоробрі хлопці в голубих беретах і тільниках традиційно відзначили День високомобільних десантних військ.

28 липня. Біля метро «Деміївська» комунальні служби демонтували незаконні МАФи. Це 10 конструкцій загальною площею 400 кв.м за адресою: Ізюмська, 1. Як виявилося, вони не є частиною Деміївського ринку.

29 липня. До Всесвітнього дня боротьби з торгівлею людьми студенти університету імені Карпенка-Карого та волонтери показали інформаційний перформанс. Гасло дійства, що проходило біля головного виходу з метро «Хрещатик», – «Людина – не річ!».

– Загальнобудівельні роботи на сьогодні виконані на 80 відсотків, і, судячи з усього, мають закінчитися протягом місяця, – розповів «Вечірці» координатор громадської ініціативи «Новий Київський велотрек» Володимир Мельник. – Нині основну увагу має бути приділено полотну – ще не закінчені роботи по закладенню щілин, триває дискусія щодо шліфування.

Громадські активісти наполягають, аби перед нанесенням фінішного покриття було виконано шліфування всього полотна великими шліфмашинами. Поки що цю роботу виконують малими ручними інструментами, якими неможливо це зробити якісно. Підрядники ніколи раніше не бралися за подібні об’єкти й намагаються зробити все простими, звичними їм методами. Тож велосипедисти ретельно контролюють якість робіт. Після шліфування полотно потрібно помити під тиском, і лише після

цього класти чоторишарове італійське покриття, яке виготовлене спеціально для велотреків.

Утім, якщо з будівництвом усе більш-менш зрозуміло, то з подальшою експлуатацією велотреку питання поки відкрите. На рівні КМДА досі не підписано розпорядження про створення робочої групи, що, згідно протокольних доручень мера, мало б бути зроблено ще в лютому. До компетенції цієї групи, зокрема, віднесені питання вибору майнової приналежності, визначення схеми управління і конкурсу на керівника. За словами Володимира Мельника, громадські активісти пропонують створити нове комунальне підприємство й обрати керівника на відкритому конкурсі.

Григорій

МЕЛЬНИЧУК

Велотрек: оновлення на фініші Відродження Київського велотреку, який громада вбе-регла від забудови, триває: повністю залите бетонне полотно,продовжуються роботи у приміщеннях, монтується освітлення, встановлюється відеоспостереження, проводиться благоустрій території. Строки здачі поки не визначені – дату від-криття вже не раз переносили, але це той випадок, коли краще зробити якісно, аніж поспішати й потім виправляти. Тим більше, що об’єкт унікальний – єдиний у Києві.

17Вечірній Київ | 4 серпня 2016 року | №31 (19213)

Фото Олексія ІВАНОВА , Бориса КОРПУСЕНКА та Павла ПАЩЕНКА

2 серпня. Після сутичок між колишніми бійцями спецроти «Торнадо» та правоохоронцями біля Оболонського суду постраждали 27 поліцейських і нацгвардійців. Всі вони отруїлися газом, який розпилювали протестувальники, і змушені були звернутися за медичною допомогою.

2 серпня. На вихідних на Трухановому острові тривав Міжнародний фестиваль ведичної культури і йоги Vedalafe. Гостям підготували зустрічі з духовними вчителями, медитації та йога-марафони, вегетаріанську їжу і концерти.

Українська хода – свята і світла

Після неї прихожани вирушили хресною ходою до пам’ятника Володимиру Великому. Їхні обличчя світилися вірою, щастям і радістю. Серед вірян було чимало людей у вишиванках, від чого хода буквально розквітла, а також у камуфляжній формі. Вони йшли під гаслом: «Мир в Україні та Єдина помісна православна церква».

«Наша традиційна хресна хода нині має особливий акцент – продемонструвати світові та Вселенському Патріархату в Константинополі, що влади російської церкви в Україні не хочуть. Український народ бажає, щоб в країні була Єдина помісна православна церква», – сказав речник УПЦ КП, архієпископ Євстратій (Зоря). За його підрахунками, в православній ході взяло участь близько 30 тисяч людей.

У інтерв`ю «Вечірці» люди говорили, що ця церква не роз’єднує, а навпаки – об’єднує. Вони висловлювалися за те, що в країні має бути єдина помісна церква.

До речі, вірян захищали від провокацій 4,5 тисячі поліцейських та військових Національної гвардії на вулицях та Володимирській гірці.

Біля пам’ятника Володимиру священики відслужили заупокійну літію за загиблими воїнами та мирними мешканцями Донбасу. Президент Петро Порошенко у промові сказав: «Ми не будемо байдуже спостерігати за втручанням іншої держави в наші церковні справи, за її спробами використати в своїх інтересах почуття частини українських православних...».

Микола ПАЦЕРА

У сонячний день 28 липня до Володимирського собору зійшлися тисячі вірян УПЦ Київського патріархату зі всіх куточків України. Тут Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет провів святкову літургію з нагоди Дня Хрещення Київської Русі.

9Вечірній Київ | 4 серпня 2016 року | №31 (19213)

Київ україномовний

проза життя

Як уникнути шахрайства, орендуючи квартиру в Києві? Ярослав Мостовий, Святошинський район

Запитання, які стосуються оренди житла, коментує провідний фахівець юридичної компанії «Право Плюс» Михайло ХОМЕНКО: – Передовсім, незважаючи на те, чи ви самостійно знайшли житло, чи квартира запропонована вам ріелтором, необхідно встановити, що дана житлова

площа дійсно належить тій особі, яка здає її в оренду. Необхід-но витребувати у господаря документи, які підтверджують право власності на цю квартиру (свідоцтво про право власності або ж ін-формаційна довідка разом з технічним паспортом на квартиру) та документ, який підтверджує особу власника оселі (паспорт, посвід-ка на постійне проживання тощо). Якщо квартирою володіє кілька осіб, слід також витребувати у її господаря, який безпосередньо здає дане житло, письмову згоду всіх співвласників на здачу квар-тири в оренду. Після перевірки необхідно укласти договір оренди між вами та безпосередньо господарем квартири або з особою, яка діє на підставі нотаріально завіреного доручення, в якому неод-мінно має бути зазначено про право здавати житло в оренду.

Чому не перерахують пенсію? Я отримую пенсію за віком відповідно до Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність». Прошу надати роз’яснення, чи буде проведено перерахунок моєї пенсії з 01.05.2016 року. Марченко Іван Іванович, м. Київ

На запитання читача відповідає начальник управління пенсійного забезпечення головного управління Пенсій-ного фонду України в м. Києві Марина ДЕНИСЕНКО: – З 01.05.2016, відповідно до Закону України «Про Дер-жавний бюджет на 2016 рік», змінено розмір прожитко-вого мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Розмір пенсії, визначений відповідно до Закону України

«Про наукову і науково-технічну діяльність», не залежить від прожитко-вого мінімуму, таким чином розмір пенсії не зміниться.

Є бажання перекваліфікуватися – навчайтеся Чи можна за направленням служби зайнятості пройти перекваліфіка-цію? Що для цього потрібно? Сергій Ляхович, м. Київ

Відповідає начальник відділу організації сприяння пра-цевлаштуванню Київського міського центру зайнятості Тетяна ГОВОРУН: – Професійне навчання безробітних громадян є одним з видів соціальних послуг, зорієнтованих на забезпечен-ня ефективної політики зайнятості населення, підви-

щення конкурентоспроможності особи на ринку праці. При направленні на навчання враховується попередня освіта або професійний досвід. За направленням Київського міського центру зайнятості можна пройти підвищення кваліфікації при наявності вищої освіти, а також пройти підготовку або перепідготовку за робітничими напрямками. Для направ-лення на навчання безробітному необхідно звернутись до фахівця з пра-цевлаштування або до відділу активної підтримки безробітних районного центру зайнятості з метою формування заяви на професійне навчання.

З переліком напрямків навчання, за якими можливо пройти підготов-ку, перепідготовку або підвищення кваліфікації, можна ознайомитись на сайті: www.dcz.gov.ua/kie, рубрика «Послуги населенню», підрубрика «Профнавчання». Перелік протягом року періодично оновлюється. Більш конкретно з переліком напрямків навчання та навчальними програмами можна ознайомитись в будь-якому районному центрі зайнятості м. Києва.

питання знак ??Якщо ви орендуєте квартиру

Реклама

Вадим ПЕПА , письменник

Чому в духовній сфері як куль-тивувалася традиційно, так і тепер панує кричуща зневага до української культури і, зокрема, до мови, яка є душею нації?

Патріотично налаштовані мо-жуть скільки завгодно обурюва-тися горезвісними Валуєвським циркуляром та Емським указом, а також численними царськими і комуно-радянськими заборо-нами українського слова. А що ж нині можна побачити на свіже око, що ріже слух? За яким же да-лекоглядним наміром телеканали широкого покриття віддано на поталу заїжджим гастролерам? Тим, що ніколи не навчалися ні в якій українській школі.

Бідна українська голівонька! Яка тільки нечисть із неї не зну-щається, не глумиться, не насмі-хається. Так звані «свої» зі шкури лізуть, щоб не відстати від зло-ворожості глашатаїв північного сусіда. Пнуться позмагатися, а то й перевершити. Нехай горезвісна Сердючка уже як рудимент. Та услід за нею – ідіотське кривлян-ня ще якихось суржиконосних коміків. А новоявлена мода на двох ведучих? Один – нормальний російськомовний. У парі з ним – неодмінно суржикомовний або суржикомовна. Такими зумисне безграмотними сценічними мініа-тюрами новоспечені «гумористи» силуються смішити й на інших каналах, від яких нерідко тхне, як від стічних канав. Розігрують непристойне якесь там начебто «подружжя».

Ті, хто перед кожними вибо-рами лицемірно залицяються до електорату, в усіх заставках ви-хваляють: «народ мудрий», «народ розбереться», «народ усе знає»… Тільки ж соціологи, хоч вони й крутії, начебто давно з’ясували й усесвітньо визнали не дуже втішне для поняття «народ». Виявляється, у кожній спільноті – від мінімум п’яти до максимум десяти відсот-ків свідомих. Ще десь 15 відсотків – асоціальні, сиріч не тільки без-вольні, безпорадні, а й злочинні. Решта, якій хоч пам’ятник став, – керована маса. У просторіччі – обивателі. Вони, даруйте, як флюгер на вітрах епохи. На те й народжені, щоб уловлювати, звід-ки вітер віє. Одні, знов заскочені чортзна-чим, зневірюються. А другі зловтішаються: українська

мова – меншовартісна, друго-сортна, об’єкт глузувань. Саме це і втовкмачується нетвердим у переконаннях, причому постійно і невідворотно – як незносна кара єгипетська.

«95-й квартал», або ще «Вечірній квартал», – ні сорому, ні совісті. На фронті національно-визвольної війни гинуть і молоді люди, яким би жити, любити, народжувати дітей, і літні – котрим наставляти

б на путь праведний нащадків, бавити онуків. А мобілізовані, як подейкують, Коломойським – регочуть. Заходяться від реготу, геть не луснуть. Як нишпорки, винюхують із українського щось таке, щоб, наклеївши кумедні вуса, знущатися, очорняти – дискреди-тувати свідомість багатомільйон-ного народу.

Дарма. Негідні зусилля. Укра-їнський народ хоч і скорочується останніми роками, як шагренева шкіра, та все ж наперекір усім на-пастям – життєздатний. Тільки чому ж терпимо наругу? За яким же сатанинським насланням зми-ряється з приниженням тонкий прошарок свідомих, насамперед учених та друкованих? Коли ж збудеться очікуване Шевченком: «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля»?

У тяжкі роки національно-ви-звольної боротьби під проводом батька Богдана також ворохоби-лися всілякі відщепенці, зрадни-ки, запроданці. А готові щомиті до катувань бандуристи, сліпі і

зрячі, закликали на базарах під подзвін струн: «Хто хоче за віру християнську бути посадженим на палю, хто хоче бути четвертованим, колесованим, хто готовий стерпіти всілякі муки за святий хрест, хто не боїться смерті – приставай до нас. Не треба боятися смерті, від неї не вбережешся. Таке козацьке життя».

І що ж? «Жінки навіть з рогачами ішли воювати», – увічнює сплеск всенародного піднесення народна дума. Козацька доблесть брала в руки шаблю не заради «лакомства нещасного». Відважні жертвували життям не за інтереси панівної верстви і навіть не за сяких-таких фарисеїв, що купчилися довкруж церковних амвонів. Мужні ставали грудьми на захист батька рідного і матері рідної. Боронили дітей своїх і внуків, братів і сестер, рід свій. І землю справіку свою, на якій неміряні покоління предків, пращурів за всіх лихоліть плекали добро.

Українська народнопоетична творчість – багатющий скарб. Такого пошукати у світі. Пісень – понад двісті тисяч, а то й набагато більше. Фахівці ніяк не можуть визначитися – таке море варіацій! А на цих надбаннях – хіба ж не високі злети сучасного? І голоси талановитих виконавців дзвінкі, як звіддавна. Недоброзичливці ж просторікують: катма українських мелодій для наповнення музичних радіопередач. Дійшло до геть осоружного: «слуги народу» не спромоглися проголосувати за узаконення таких же, як, ска-жімо, у Франції, квот на захист українського на радіохвилях і в телепросторі. Що ж ті, в яких рука не піднялася, всмоктували з молоком матері?

Хай там що, удармо лихом об землю. Будьмо! Та свій рід не гудьмо. А зловмисним на-гадаємо пророче застереження Великого Кобзаря: «Дознаються небожата, чия на вас шкура, та й засудять, і премудрих немудрі одурять!».

Суржиковий ефір

Як повідомили «Вечірці» в Департаменті промисло-вості та розвитку підприємництва КМДА, в суботу-неділю в столиці відбудуться традиційні сільсько-господарські ярмарки.

У суботу ярмарки відбудуться в Голосіївському районі на вул. Паньківській; в Деснянському – на вул. Електротехнічній, 2-б, 4-б, 6-б, 16, 10, 26, 28 – на парній стороні; 5, 5-а, 7, 11, 9, 9-а – на непарній

стороні); в Подільському – на вул. Світлицького, 31-35, в Печерському – на вул. Німанській, 3-7; в Подільському – на просп. Степана Бандери (біля Куренівського парку); в Солом’янському – на просп. Космонавта Комарова, 28 (до вул. Чумака).

У неділю в столиці ярмаркуватимуть в Голосі-ївському районі на вул. Маршала Конєва (в межах вул. Академіка Вільямса та Ломоносова); в Дес-нянському – на вул. Електротехнічній, 2-б, 4-б, 6-б, 16, 10, 26, 28 – на парній стороні; 5, 5-а, 7, 11, 9, 9-а – на непарній стороні); в Подільському – на вул. Світлицького, 31-35, в Печерському – на вул. І. Кудрі (в межах вул. П. Лумумби та Чигоріна).

Де скупитисяярмарки

Недоброзичливці ж просторікують: катма укра-

їнських мелодій для наповнення музичних радіо-

передач. Дійшло до геть осоружного: «слуги наро-

ду» не спромоглися проголосувати за узаконення

таких же, як, скажімо, у Франції, квот на захист

українського на радіохвилях і в телепросторі.

Що ріже слух на провідних телеканалах

Світлана КОВАЛЬОВА

Він сьогодні не командує сапер-ним взводом, не ставить різні пастки для ворога, не розміновує мінні поля. Микола Стародубцев із батальйону «Донбас» після важкого поранення лікується у київському шпиталі. І продо-вжує воювати – б’ється з ворогом словом.

ЗНАЄ ШІСТЬ ІНОЗЕМНИХ МОВ

У лютому 2015-го, під час обо-рони Дебальцевого, він отримав важке поранення, був сімнадцять днів у комі. Послухаймо:

– Опритомнівши, я почав ви-мовляти якісь окремі слова, пер-шим бажанням було говорити російською, бо я нею розмовляв усі свої 36 років. Але, згадавши жахіття полону, нелюдське став-лення окупантів, рішення прийшло миттєво – я більше принципово не говоритиму російською. І по-чав глибше вивчати рідну мову. Тепер, коли до мене хтось звер-тається російською, відповідаю українською. Це моя відповідь російській агресії.

А ми все шукаємо яскраві при-клади патріотизму. Та ось же він! І яка ж вона багата, наша земля, такими дивовижними українцями! Давайте дізнаємося про Старо-дубцева якомога більше, так би мовити, з якого тіста зліплено його. За яку ниточку не потягни із прожитого – все варте журна-лістського пера.

Стародубцев знає шість інозем-них мов. Звідкіля? Виявляється, був успішним інженером-будівельни-ком, об’їздив півсвіту, працював у різних країнах. Там й опанував іноземні. За його плечима – 27 побудованих проектів: від ремон-тів до реконструкції футбольних стадіонів, таких як «Металіст» у Харкові, автобази для «повітряних воріт» України.

ДЗВІНОК ПІД ВОРОЖИМ ВОГНЕМ

Коли на сході країни спалах-нула війна, Микола Григорович записався на фронт добровольцем.

– Ще під час подій у Криму я одразу побіг до військкомату, за-писався, – згадує він. – Двічі на тиждень звіряв своє прізвище у списку – мене все не виклика-ли до війська. А потім знайшов в Інтернеті контакти батальйону «Донбас» і попросився до них. Став командиром саперного підрозділу, почав добирати собі хлопців. Після першого поранення під Іловай-ськом я в Кам’янці-Подільському вдосконалював саперну справу. Потім ми гарно «працювали» під Лисичанськом, Горіховим, а потім було Дебальцеве. Щойно ми зайняли позиції батальйону імені Кульчицького, як наступного дня я отримав важке поранення.

– Рідні, певно, не здогадувалися, що у вас новий «проект»?

– Сказав дружині Світлані, що отримав нову роботу в Харківській області, телефонував їй, що, мовляв,

усе в мене добре, живу в гуртожитку, потім сказав, що мене направляють на стажування… Вона не знала, де я. Були і Попасна, й Іловайськ… Одно-го разу, коли лежав під шквальним вогнем (просто голову не можна було підняти) і думав, що, можливо, це мій останній бій, я зателефону-вав другові, попросив приглянути за моєю сім’єю, якщо раптом не виживу. А через хвилину все-таки подзвонив дружині і сказав правду. Вона дуже стривожилася. Думаю, що діти підростуть і зрозуміють, чому саме так я вчинив…

Двоє діток у Миколи Григоро-вича – Степан і Назар.

– Синочки провідують вас у лікарні?

– Я їх не пускаю сюди, у мораль-ному плані це не дуже комфорт-но. Кажу, почекайте, коли мене звідси випишуть. Оце поговорив із вами, знову все у пам’яті ніби пропливло…

НАКАЗАЛИ ЗНИЩИТИ ДОБРОВОЛЬЦІВ

Війна все не відпускає його. Отой «чорний» Іловайськ тримає…

– Виходили ми з Іловайська «зеленим коридором» до Черво-носільського, ворожі снайпери буквально відстрілювали нас до-рогою. Ми були живою мішенню, і вони ще й із танків били по нас. За три хвилини загинули понад вісімдесят наших бійців. Я випав із автобуса, відчув, що мені розірвало щоку. Це сьогодні вона виглядає… охайно, а тоді була, як роздертий м’яч. Кулі й мінометні осколки зачепили руку, – пригадує Старо-дубцев. – Під Червоносільським ми ще протрималися півтори доби, а потім потрапили у полон. І там нам сказав заступник комбата псков-ської десантної дивізії: хлопці, я бачив, як ви класно воювали, але

у мене є наказ – знищити вас. І тоді зрозумів, що ми звідтіля не виберемося. Уночі нас тримали в голому полі, бо не знали, що з нами робити. Коли двоє хлопців померли першої ночі, росіяни злякалися і вирішили віддати важкопоранених Червоному Хресту. У мене було п’ять поранень, завдяки Червоному Хресту я і залишився живим. Після загоєння ран, отриманих під Іло-

вайськом, продовжував воювати. – Дехто у суспільстві вислов-

люється за те, щоб українці про-бачили один одному – йдеться про окуповані території і «материкову» частину держави. А ви як думаєте?

– Те, що я пережив у полоні, ставлення до наших полонених – то звірство. Там – дикі люди. Від таких мені не треба вибачення. І його не буде. Я їх також вибачати не хочу.

І все ж таки послухаймо розпо-відь нашого героя про його найпо-тужнішу зброю. Здогадуєтесь, яку?

Микола Григорович пригадує, що його рідні, друзі та знайомі дуже здивувалися такій мовній «політиці», думали, що це тим-часово, однак невдовзі вже самі стали звертатися до нього укра-їнською.

– Сьогодні ми в сім’ї розмов-ляємо лише українською. Буває, із синами – англійською, а з дружи-ною Світланою – рідною, – видає сімейні секрети Микола Григоро-вич. І каже, що у мовній царині багато чого ще треба вивчити:

– Я продовжую вдосконалювати знання. Хоча за станом здоров’я

не можу довго читати, бо після травми головного мозку дуже втомлюються очі, роздвоюється текст, а ще залишилися осколки в тілі.

– Після лікування якою бачите свою життєву стежину?

– Торік мене комісували з Націо-нальної гвардії за станом здоров’я. Отож – лише мирна професія. Нині – реабілітація. Волонтерство. По-ставив собі завдання – підтягнути арабську.

– А що було найважчим під час вивчення української?

– Починати з нуля – після коми. Раніше українську добре знав у школі, потім вивчав її у техні-кумі, університеті, просто мені потрібно було згадувати. Мама, Ганна Іванівна, зажди зі мною роз-мовляла українською, і нині мене

дуже підтримує. Вона працювала токарем, а потім перевчилася на санітарного інспектора, працю-вала у СЕС.

– А як бойові побратими по-ставилися до вашого переходу на українську?

– Дехто досі дивується. Напри-клад, телефонують мені, спочатку розмовляють російською, а потім слово за слово і непомітно для самих себе переходять на укра-їнську. Мені це – як бальзам на душу, але я їм нічого не кажу, аби не сполохати, продовжую слухати. Я переконався: найкращою про-пагандою є та, яка базується на власному прикладі.

– Як вам Київ? Тут часто чути російську, чи болить вам це?

– І не тільки у Києві. А в кожно-му місті має звучати лише укра-їнська. Коли до мене звертаються іноземною, я відповідаю україн-ською. Якщо мене не розуміють, то це їхня проблема. Якщо ж я до когось звертаюся, а людина не розуміє української, то переходжу на англійську чи російську.

«ШУКАЮ ЛІКАРЯ, ЯКИЙ МЕНЕ «ВІДРЕМОНТУЄ»

– Чи добре вам сьогодні у лі-карні, як з вами поводяться, чого бракує?

– Кілька днів тому, під час обходу, одна лікарка запитала, скільки я вже лікуюся. З 2015 року, кажу. Медичка винесла вердикт: я вже, мовляв, невиліковний. Але це – дрібниці, які виклика-ють іронічну посмішку. А щодо медикаментів, то все є, хіба що ніхто не може чітко сказати, чого конкретно треба. Діагноз постав-лено, а от як ефективно лікувати, поки що лікарі не знають. Я їжджу всією Україною, шукаю лікаря, який мене, як я кажу, «відремон-тує». Поки що не знайшов. Але рук не опускаю. Їжджу за власні кошти. Якщо волонтери пропо-нують матеріальну допомогу, то я прошу їх відправити ці кошти на передову – там хлопцям допомога набагато потрібніша.

війна і ми18 Вечірній Київ | 4 серпня 2016 року | №31 (19213)

Фото з архіву Миколи СТАРОДУБЦЕВА

до темиСтародубцев родом із Кіровограда (нині – Кропивницький). Тут закінчив будівельний коледж, потім – Київський національний університет будівництва та архітектури. Сьогодні мешкає у Києві, навчається у лінгвістичному університеті. Хоче стати арабістом.

Жодного слова російською! Колишній командир взводу Микола Стародубцев після ворожого полону почав розмовляти винятково українською

Те, що я пережив у полоні, побачив ставлення до наших полонених – то звірство. Там – дикі люди. Від таких мені не треба вибачення. І його не буде. Я їх також

вибачати не хочу.

Збираємо книжки для воїнів Шановні читачі! Редакція газети «Вечірній Київ» комплектує «Бі-бліотечку для воїна». Ми просимо вас приносити до редакції книж-ки, які за допомогою волонтерів передаватимемо бійцям на фронт. Це можуть бути книжки будь-якого видавництва, різних років. Ви також можете принагідно написати побажання воїнам. Виступити з такою ініціативою нас попросили саме солдати, захисники Вітчиз-ни, які стверджують, що у зоні АТО бракує книжок, газет, журналів. Тому «Вечірка» продовжує направляти на передову частину накладу чергових номерів. Сподіваємося, що нашу ініціативу – «Бібліотечку для воїна» – активно підтримають кияни. Тож потурбуймося разом про те, щоб Слово служило також і солдату!

Просимо приносити книжки за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 51б, кімн. 8, з 10.00 до 16.00. Телефон для довідок 235-23-34.

Ваші «Вечірківці»

Микола Стародубцев дуже любить подорожувати. Після реабілітації планує поїхати з сім’єю у Карпати

19Вечірній Київ | 4 серпня 2016 року | №31 (19213) служба

В ексклюзивному інтерв’ю «Ве-чірці» т. в. о. військового комісара Київського міського військового комісаріату полковник Валентин Кожуховський розповів, чому сьогодні йдуть до війська, що обіцяє держава таким громадянам та які армійські частини обирають кияни…

– Валентине Романовичу, сьо-годні все більше чоловіків хочуть до війська. Когось призвали на строкову службу, а хтось обрав контрактну… Що варто знати цивільним, які вирішили йти до військкомату?

– Строковики служать 18 місяців (магістри і спеціалісти, тобто ті, які мають вищу освіту, – рік), а контрактники – довше: перший контракт укладають терміном на три роки. Щомісяця солдат-строковик отримує від 152 до 220 гривень, контрактник – від семи тисяч (також виплачується одно-разова грошова допомога). Торік уряд прийняв постанову про гро-шову винагороду контрактникам в особливий період – 10 000–13 000 гривень. Але переваги не тільки в оплаті… Люди, які пов’язали свою долю з армією, мають право на безоплатне медобслуговування, причому не тільки для себе, а й для членів своєї родини, навчання у виші, їх повинні записувати у чергу на житло… Щорічна відпустка для солдата строкової служби – 20 діб, для контрактника – 30, тривалість якої зростає зі збільшенням тер-міну вислуги.

– На який мінімальний та максимальний терміни можна укласти контракт?

– Для осіб рядового складу – три роки, сержантського та стар-шинського – від трьох до п’яти. Якщо виникає кризова ситуація, що загрожує національній без-пеці, чи оголошено мобілізацію або введено воєнний стан, термін служби встановлюється до закін-чення особливого періоду. У разі

його закінчення або демобілізації дія таких контрактів припиняється достроково.

– Чи задовольнять бажання, скажімо, служити у десантних або танкових частинах?

– Контрактникам надають мож-ливість самим обирати місце та умови служби на території України. Для цього необхідно звернутися до райвійськкомату, де відповід-но до переліку вакантних посад, стану здоров’я, морально-діло-вих якостей буде запропоновано посаду та місце служби. Також можна звернутися безпосередньо до командування частини, в якій кандидат бажає служити.

– За яким принципом конт-рактнику пропонують військову спеціальність?

– Чоловіки, які раніше служили в армії, вже мають спеціальність, тому командування на це й орієн-

тується. Якщо у кандидата немає армійського досвіду, то він про-ходить сито спеціального відбору: вивчають його особисті якості, зважають на освіту та якість про-фесійної підготовки, на результати медогляду, перевіряють рівень фізичної підготовки, а є також і професійно-психологічний від-бір, спеціальна перевірка (у разі необхідності).

– А в яких частинах найбіль-ше хочуть служити наші спів-вітчизники?

– Традиційно найбільшою по-пулярністю користуються високо-мобільні десантні війська, розвідка та частини спеціального призна-чення. Військкомати направляють громадян до навчальних центрів для отримання спеціальності. Піс-ля цього контрактник має мож-ливість обрати частину, де він у подальшому хотів би проходити службу.

– В яких військових спеці-альностях є потреба?

– Сьогодні всі військові спеці-альності важливі, але найбільша

потреба у механізованих, танкових військах, артилеристах, фахівцях протиповітряної оборони, зв’язку, радіоелектронної боротьби, ре-монтниках…

– До яких частин направля-ють киян-контрактників для підготовки до служби?

– Це 169-й навчальний центр, селище Десна; 179-й об’єднаний учбово-тренувальний центр військ зв’язку, Полтава; 184-й навчальний центр, село Старичі Яворівського району; інші навчальні центри Збройних сил.

– Скільки киян виявили ба-жання служити за контрактом?

– Цьогоріч до військкоматів столиці звернулися з проханням укласти контракт на службу в ар-мії майже 800 громадян. Їх уже направлено до навчальних цен-трів. Сьогодні ще кілька сотень чоловіків проходять військово-

медичну комісію та професійно-психологічний відбір у військових комісаріатах. Чимало киян, яких було призвано під час мобілізації, згодом уклали контракти безпо-середньо у військових частинах. До речі, є багато прикладів, коли укладають контракти й офіцери

вищого командного складу, які раніше звільнилися з армії.

– Чи можуть стати контракт-никами громадяни, які раніше не служили у Збройних силах, не мають відповідної підготов-ки, кваліфікації, освіти та без цивільного фаху?

– Так. Це передбачено законом. – Чи мають можливість жінки

обирати військову спеціальність на власний розсуд? Чи все-таки є обмеження?

– Наказом міністра оборони визначено військово-облікові спе-ціальності, на які дозволяється призивати на військову службу за контрактом жінок. Насправ-ді ж таких посад в армії багато, це – медпрацівники, психологи, зв’язківці, кухарі тощо. Також сьо-годні можуть призначати жінок на посади снайперів та гранато-метників. Єдина обов’язкова ви-мога – наявність письмової згоди

командування військової частини або установи.

– В армії видають усе: від автомата до шолома? Чи не так?

– Так. Забезпечують контракт-ників відповідно до нормативних документів. Хочу наголосити: нині в армії серйозно змінено прин-цип роботи тилу та логістики. З’явилася велика кількість нових речей, яких раніше не було. Збройні сили України йдуть у ногу з часом. Загалом змінилися самі підходи до забезпечення особового складу військових частин речовим май-ном. Проблемних питань, з якими зіткнулися військовослужбовці та які були актуальними на початку 2014 року, сьогодні немає. Якщо військовику належить мати літню та зимову форму, спальний мішок, каремат, кевларовий шолом, бро-нежилет, то він це отримає.

Віталій КУРІННИЙ

Кияни хочуть у десант та розвідку

КУДИ ЗВЕРТАТИСЯ ДЛЯ УКЛАДАННЯ КОНТРАКТУ, ЯКІ МАТИ ДОКУМЕНТИ ПРИ СОБІ? На військову службу за контрактом призивають громадян віком від 18 до 40 років (до 60 – в осо-бливий період). Громадяни, які виявили бажання проходити службу за контрактом, подають до військко-матів за місцем перебування на військовому обліку або реєстрацією місця проживання чи перебування заяву, а військовослужбовці строкової служби – рапорт на ім’я командира частини. Районні (міські) військкомати, на підставі переліку вакантних посад, пропонують потенційним канди-датам посади з урахуванням пріоритетності в їх комплектуванні.

Перед прийняттям на військову службу за контрак-том кандидат надає документи: автобіографію – рукописний і надрукований примірники; копію паспорта громадянина України та довідки про присвоєння індивідуального ідентифікаційного номера фізичної особи платника податків та інших обов’язкових платежів; копії документів про освіту та трудову діяльність; службову характеристику (з місця роботи або навчання); копії документів про народження та сімейний стан; медичну довідку про стан здоров’я; довідку про склад сім’ї та місце реєстрації або фактичного проживання; військовий квиток (для військовозобов’язаних); письмову згоду на проведення спеціальної пере-вірки (у разі необхідності).

довідково

Щомісяця солдат-строковик отримує від 152 до 220 гривень, контрактник – від семи тисяч (також виплачується одно-

разова грошова допомога).

Нині кілька сотень киян проходять військово-медичну комісію та професійно-психологічний відбір у райвіськкоматах столиці

Т. в. о. військового комісара Київського міського військового комісаріату полковник Валентин Кожуховський

Фото Тараса БОНДАРЕНКА

Фото Тара

са БОНДАР

ЕНКА

Реклама

«Вечірка»: 110 років із киянами. Будьмо разом і надалі!

Передплата з доставкою газети у поштову скриньку

Купити газету «Вечір-ній Київ» можна у мережах «Союздру-ку», «Київоблпресі» (Київська обл., Жи-томир, Житомирська обл.), поштових відді-леннях Києва та області.

Оформити передплату можна у поштових відді-леннях та в редакції: Київ, вул. Володимирська, 51-б, 1-й поверх, кімн. 8. Тел.: 234-27-35

Передплатний індекс

37607

1 місяць 14 грн3 місяці 42 грнпівроку 84 грнрік 168 грн

ЛИШЕ14 грн

на місяць

укор 5102 янтвож 8№40 (19170)

Газета Київської міської Ради Заснована 3 січня 1906 року

facebook.com/vechirkanova

vechirniykiev.com.uatwitter.com/vechirkanovavk.com/vechirkanova

» 6

» 4

» 10–16

TVпрограмаНайз

ручн

іша

Жереб кинутоВіднині партії мають номери у виборчому бюлетені.

Боротьба за симпатії електорату стає все запеклішою

В гостях у медиків спеціального призначення «Вечірка» дізналася, як навчають надавати невідкладну допомогу

Подробиці на стор. 7

НІМЕЦЬКІ ФАХІВЦІ ГОТУЮТЬ РЕВОЛЮЦІЮ У СТОЛИЧНІЙ ІНФРАСТРУКТУРІ

Політична реклама

ОЛЕКСІЙ РЕЗНІКОВ ПРО НОВИНИ ІЗ ФРОНТУ БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ

Подробиці на стор. 8, 17

Фото Григорія Кубланова

Голова Київської ТВК Михайло Терещенко

запевнив, що процедура жеребкування

є досконалою

кур’єр «ВК»2

Вечірній Киї В | 8 жовтня 2015 року | №40 (19170)

Фото Бориса Корпусенка

Леся КЕСАРЧУК

Часто чуємо: а що робить влада, щоб містяни сплачували менше за енергопослуги? Відповіда-ємо: нині у столичних будинках почали встановлювати тепло-регулятори. Це частина систе-ми індивідуальних теплових пунктів, розміщених у підвалах будинків. Погодні регулювання подачі тепла дозволять мешкан-цям заощаджувати енергію та кошти.

Адреса одного із таких техніч-них «див» – Теремківська, 19. І це лише перша ластівка. Місто планує обладнати подібними приладами півсотні будинків. А якщо вони себе виправдають, то наступного року їх будуть встановлювати скрізь.

Система теплорегулювання дороговартісна – приблизно 300 тисяч для одного об’єкта. Вигля-дає вона приблизно так: іззовні на стіні стоїть датчик, який ви-

мірює температуру, а в підвалі – індивідуальний тепловий пункт, де автоматизована система уже розподіляє тепло по квартирах. Мешканці цього будинку тепер зможуть заощаджувати на опален-ні й самі обирати собі необхідну температуру. «Ця система повністю запрогра-

мована. Усі жителі цього будинку колективно можуть прийняти рішення, щоб температура вночі була плюс 16 градусів. А коли вони прокидаються, наприклад з 7 до 8 ранку, – плюс 20. Це потрібно один раз налаштувати на контролері, й така температура буде постійно», – розповідає гендиректор компанії підрядника, що встановлювала погодні регулятори, Сергій Фіщук.

Оглянув нову установку і мер Віталій Кличко. «Багато киян скаржаться на

нестачу тепла в будинках чи, на-впаки, на спеку, коли через зміну погодних умов у квартирі надто тепло, що призводить до додатко-вої втрати енергії та додаткових рахунків, які отримують люди

за опалення. Щоб зробити ефек-тивнішим використання джерел енергії та зменшити суми нара-хованих коштів у платіжках, ми встановлюємо регулятори тепла у 50-ти будинках. Якщо на вулиці теплішає, подача тепла до квартир зменшується, холоднішає – тем-пература автоматично додається», – каже Віталій Кличко. Крім того, у рамках реконструк-

ції теплопункту встановлюються теплові насоси. Це дозволить зро-бити рівномірнішим та комфорт-нішим розподіл тепла у будинку. Тобто уникнути випадків, коли в одній квартирі спекотно, а в другій – холодно. Встановлені теплові лічильники допоможуть заощадити 30% тепла, а система погодного регулювання зеконо-мить додатково близько 20% те-пла, а отже і коштів. Нагадаємо, що в рамках енер-

гозбереження міська влада завер-шує програму щодо забезпечення 4000 будинків теплолічильниками, у більш ніж 3000 з яких прилади уже встановлено.

столиця за тижденьЄ комунальна Галерея мистецтв! Учора на Троєщині (вул. Драйзера, 6) відкрили першу районну Гале-

рею мистецтв комунальної власності. В експозиції «Творче розмаїття

осені» представлені роботи відомого живописця та скульптора Валерія

Франчука, народної майстрині Тетяни Протчевої, художниці Софії Книш,

доньки знаного українського митця Анатолія Криволапа Ганни, а також

учнів і педагогів закладів культури та освіти Деснянського району. Біля мерії та Кабміну – велопарковки Поблизу КМДА та Кабміну облаштували стійки для паркування вело-

сипедів. Парковка розрахована на 10 велосипедів, а дизайн розробив

архітектор та волонтер Асоціації велосипедистів Києва Сергій Смирнов. Нові тролейбусні маршрути

З 30 вересня за численними зверненнями пасажирів розпо-чав роботу новий тролейбусний маршрут №46 «Вулиця Маршаль-ська – Голосіївський парк» у Голо-сіївському районі, а з 2 жовтня запрацював новий тролейбусний

маршрут на Троєщині – №47 «Вулиця Милославська – стан-ція метро «Мінська». Ще одна новація – тролейбусний маршрут №29, що розпочинається від залізничної платформи «Зеніт»,

продовжено до станції метро

«Дарниця». А ось рух трамваїв №15 «Автогенний завод – вулиця Старо-

вокзальна» та №18 «Контрактова площа – вулиця Старовокзальна» має

відновитися 9 жовтня.

На Південному мосту завершили ремонт У столиці закінчено капремонт Південного мостового переходу. Зо-

крема, вже виконано роботи із влаштування верхнього шару асфальто-

бетонного покриття з литого гусасфальту, що здатен витримувати значні

навантаження та коливання споруди. «Середньовічні страти і покарання» у «Київській фортеці» У Національному історико-архітектурному музеї «Київська фортеця»

(вул. Госпітальна, 24-а) відкрито найрезонанснішу виставку цього року

«Середньовічні страти і покарання». Глядачі здійснять історичний екс-

курс «сутінками Середньовіччя», побачать знаряддя тортур. Це науково-

популярна виставка, на якій представлено натуральні зразки з викорис-

танням звуку, світла та спецефектів. Названо кращих За підтримки Департаменту промисловості та розвитку підприємництва

КМДА у столиці відбулася урочиста церемонія нагородження перемож-

ців, лауреатів і фіналістів регіонального етапу всеукраїнського конкурсу

якості продукції «100 кращих товарів України». Міська влада відзначила

29 переможців, а саме: великі, середні та малі підприємства з виробни-

цтва продовольчих товарів, підприємства, що випускають промислові

товари, продукцію виробничо-технічного призначення, підприємства,

які надають послуги у побутовій та виробничій сферах. Тротуар на Хрещатику перекрили напівсферами Парний бік Хрещатика перекрили спеціальними обмежувачами, що до-

поможуть у боротьбі з хаотичною парковкою. З ініціативи мера Києва

Віталія Кличка та голови Шевченківської РДА Олега Гаряги весь тротуар

центральної вулиці столиці так само буде закритий для паркування

автомобілів.

Червоне – то двірник Двірників у центрі міста тепер видно здалеку – завдяки новій формі

червоного кольору, в яку прибиральників та робітників ремонтної служ-

би вдягнуло КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду

Печерського району міста Києва». Кожен новий комплект спецодягу

коштує близько 270 гривень. Двірникам обіцяють видати ще й бейджі з

фотографією, ім’ям та прізвищем працівника. «Неприпустимо, щоб у столиці України двірники мали неохайний

вигляд. Тому прийнято рішення забезпечити робітників новим спец-

одягом, в якому їм буде комфортно працювати за будь-яких погодних

умов», – заявив представникам ЗМІ голова Печерської РДА Сергій

Мартинчук і запевнив, що всі робітники служб району вже мають

такий одяг. Як повідомили кореспонденту «Вечірнього Києва» у прес-службі Пе-

черської РДА, згодом для холодної пори року для прибиральників буде

придбано зимовий варіант спецодягу: взуття, утеплені штани і куртки.

Як зменшити рахунки за тепло?

Хто очолив Зал офіційних делегацій У столиці обрали нового керівника особливого держпідприємства Леся КЕСАРЧУК

Економіст за освітою Андрій Ма-зур уже мав досвід керування ДП «ЗОД» (Зал офіційних делегацій) упродовж 2003–2006 років. Його обрали за конкурсом в Управлінні державними справами. За всю історію ЗОДу це вперше його ди-ректор обирається таким чином. Державне підприємство «Зал

офіційних делегацій» в аеропорту «Бориспіль» прославилося цього

року скандальними мітингами працівників. Профспілки під-приємства протестували проти скорочення. Пасажиропотік у Залі офіційних делегацій значно зни-зився, тож керівництво виріши -ло оптимізувати кількість його працівників. Конфлікт владнали і у вересні оголосили конкурс на посаду директора. Боротьба за крісло керівника

престижної установи у «Борис-полі» точилася між п’ятьма пре-тендентами. За словами Андрія Мазура, аби збільшити пасажи-

ропотік і надходження коштів до підприємства, планується приваблювати поважних пер-сон і бізнесменів різноманітним сервісом. А саме створити зону для відпочинку, ігрову зону для дітей, поліпшити харчування. Буде створено сайт в Інтернеті, де можна зробити замовлення на обслуговування без черги та у зручний час. Вартість послуг поки що не підвищуватиметься, а для постійних клієнтів у Залі офіційних делегацій діятиме система знижок.

Регулятори тепла встановлять у 50-ти будинках

Фото Олексія Іванова

акценти4

Вечірній Киї В | 8 жовтня 2015 року | №40 (19170)

Реклама

влада на зв’язку

– Пане Олексію, нещодавно у Києві пройшла міжнародна конференція на тему «Як подолати корупцію?», на якій ділилися досвідом представники різних країн. Що корисного має місто від цього заходу?

– По-перше, ми привернули увагу гро-мадськості до нашої роботи на антикоруп-ційному напрямку, розповіли про зроблене, поділилися планами. По-друге, отримали підтримку колег з інших країн. Наприклад, посол Німеччини в Україні Крістоф Вайл схвально висловився про створення елек-тронного урядування в Києві. Він визнав, що це дуже ефективний спосіб боротьби з корупцією. А голова місії USAID Україна Джед Бартон нагадав про те, що й Агенція з міжнародного розвитку допомогла у боротьбі з корупцією.

– А як саме допомогла? – Агенція виділила чимало коштів, які було направлено на заходи з подолання ко-рупції, – це 1,3 мільйона доларів. Окрім того, як я вже казав, одним із ключових заходів є впровадження електронного урядування. Зайшовши на портал КМДА у підрозділ «Відкритий бюджет», кожен може побачити видатки по школі, дитсадку… Ви можете контролювати видатки аж до закупівлі лам-почок чи фарбування стін.

– «Відкритий бюджет» – це лише один із пунктів. Розкажіть, будь ласка, доклад-ніше про саму програму. – У межах програми Smart City (у пере-

кладі з англ. мови – «Розумне місто». – Авт.) окрім «Відкритого бюджету» реалізовано ще й такі ініціативи: «Електронні закупівлі», «Електронні послуги», «Система управління майном», «Єдина система обліку», «Електрон-ні петиції» та «Бюджет участі». Завдяки електронному урядуванню буде зведено до мінімуму перебування громадян у кабінетах посадовців. Послуги будуть автоматизовані, і це виключить можливість вимагання хабара і «подяки» за той чи інший папірець. І дуже важливо, що проект передбачає передачу громаді повного контролю за використанням бюджетних коштів.

– Чи виправданим було створення Антикорупційної ради? – Так. Раду, до речі, очолює Віталій Кличко.

За останні місяці гучні звільнення (заступника директора Департаменту архітектури Андрія Вавриша, керівника «Київтранспарксервісу»

тощо), низка службових розслідуваньM– усе завдяки спільній роботі громадськості, екс-пертів і представників влади в цій Анти-корупційній раді. Усі ключові заходи ан-тикорупційної програми втілено в життя відповідними розпорядженнями Віталія Кличка як голови КМДА, моїми розпоря-дженнями та завдяки роботі депутатського корпусу Київради.

– Найболючішими корупційними галузями лишаються, мабуть, ЖКГ і освіта.

– Перевірка всіх керуючих компаній з об-слуговування житлового фонду на наявність корупційної складової уже розпочалася. Особливу увагу буде приділено тендерним закупівлям із надання всіх послуг у сфері ЖКГ. Така ж ситуація і в школах. Проблеми тендерів, побори з батьків, погана якість

харчування, махінації – все буде припи-нено. До речі, директорів деяких шкіл уже звільнено. Інколи ж у навчальних закладах до маразму доходить. Наприклад, в одній із шкіл були передбачені бюджетні кошти на заміну вікон. Їх замінили, але лише в кабінеті директора! Не корупція, ні. Але чи не нахабство?

– А прості громадяни можуть якось впливати на діяльність Антикорупцій-ної ради?

– Так. Будь-який киянин може надати пропозиції. Але боротьба з корупцією не обмежується лише роботою ради. Коли ми всі разом почнемо потрошки докладати зу-силь, тоді кожен із чиновників розумітиме, що й під ним хитається крісло. І перш ніж «попросити», сто разів подумає, чим то для нього може обернутися. Я розумію, що всі випадки корупційних дій

за одне засідання не розглянеш. Зараз, коли кияни все ще ходять кабінетами, стикаються з вимаганнями «віддячити» комусь,M– велике прохання звертатися щодо цього за телефо-ном гарячої лінії: +38 (096) 588-11-88.

Катерина СКРИПНІКОВА

Графік проведения особистих і виїзних прийомів громадян i прямих («гарячих») телефонних лiнiй першим заступником голови Київської міської державної адміністрації та заступниками голови КМДА на IV квартал 2015 року. У першого заступника голови КМДА Ігоря

Володимировича Ніконова особистий прийом громадян – першого вівторка з 16.00 до 18.00 на вул. Хрещатик, 36. • Телефон посадової особи, відповідальної за організацію особистого прийому громадян, 202-74-40. • Особистий виїзний прийом – третього вівторка

кожного місяця з 17.00 до 18.00 у Печерській РДА та у четвертий вівторок кожного місяця з 17.00 до 18.00 у Шевченківській РДА.

• День та час проведення прямих «гарячих» те-лефонних ліній – кожної другої середи з 17.00 до 18.00, тел. 202-76-76. У заступника голови КМДА Петра Олександро-

вича Пантелеєва особистий прийом – кожно-го другого четверга з 16.00 до 18.00 на вул. Хрещатик, 36. • Телефон посадової особи, відповідальної за організацію особистого прийому громадян, 202-74-56. • Особистий виїзний прийом – кожного першого

четверга з 16.00 до 18.00 у Святошинській РДА та кожного третього четверга з 16.00 до 18.00 у Солом’янській РДА. • День та час проведення прямих «гарячих» те-

лефонних ліній – кожного четвертого четверга з 16.00 до 17.00, тел. 202-76-76. У заступника голови КМДА Михайла Борисовича

Радуцького особистий прийом громадянK– кож-ної третьої п’ятниці з 12.00 до 14.00 на вул. Хрещатик, 36 (кімната 516). • Телефони посадової особи, відповідальної за організацію особистого прийому громадян, – 202-76-16, 202-77-21. • Особистий виїзний прийом – кожного першого

понеділка місяця з 16.00 до 17.00 в Голосіїв-ській РДА та третьої п’ятниці з 16.00 до 17.00 у Дарницькій РДА. • День та час проведення прямих «гарячих»

телефонних ліній – кожного першого вівторка з 11.00 до 12.00, тел. 202-76-76. Заступник голови з питань містобудування та

архітектури проводить особистий прийом гро-мадян кожної першої середи місяця з 16.00 до 17.00 на вул. Хрещатик, 36. • Телефони посадової особи, відповідальної за організацію особистого прийому громадян, – 202-77-04, 202-77-05. • Особистий виїзний прийом – у другу середу з

16.00 в Оболонській РДА, четвертої середи з 16.00 в Подільській РДА. • День та час проведення прямих «гарячих»

телефонних ліній – кожного другого четверга з 14.00 до 15.00, тел. 202-76-76. У заступника голови КМДА Ганни Вікторівни

Старостенко особистий прийом громадян – кожного другого вівторка з 16.00 до 17.00 на вул. Хрещатик, 36 (кімната 319). • Телефон посадової особи, відповідальної за організацію особистого прийому громадян, – 202-74-03. • Особистий виїзний прийом – кожного четвер-

того вівторка місяця з 16.00 в Деснянській РДА та третього вівторка з 16.00 у Дніпровській РДА.

• День та час проведення прямих «гарячих» телефонних ліній – кожного першого вівторка з 10.00 до 11.00, тел. 202-76-76.

Олексій Резніков: «Крісло хитається під кожним корупціонером» Заступник Київського міського голови – секретар міськради

Олексій Резніков розповів «Вечірці», що нового на фронті боротьби

з корупцією і які труднощі при цьому виникають

Послуги будуть автоматизова-ні, і це виключить можливість вимагання хабара і «подяки» за той чи інший папірець

Фото Павла Пащенка

погляд6

Вечірній Київ | 31 березня 2016 року | №13 (19195)

кава Гарантія додається

Вадим ПЕТРАСЮК

У «Макдональдсі» троє чоловіків хрумтіли картоплею. Перед ними на столі лежала велика професійна фото-камера об’єктивом догори, наче Пізан-ська вежа. Схоже, вона була головним предметом їхньої розмови. – … тож я кажу: камера вже геть

ніяка,K– кивнув на неї перший хло-пець. – Але у конторі не хочуть купляти нову. Кажуть, будемо ремонтувати. На ремонт гроші є, а на нову ні. Різні статті бюджету.

– І що? – спитав другий хлопець із набитим картоплею ротом. – Та замахався ходити по ремон-

тах. То камера глючить, то об’єктив, то камера, то об’єктив... Кажу шефові: що ви хочетеK– дев’ять років камері! Металобрухт! – І що? – знову поцікавився другий.

– Несу в ремонт. Не фокусується. Подивилися: у вас, кажуть, бек-фокус. За тиждень полагодили. Через два дні знову не фокусується. Несу назад. По-дивилися: у вас бек-фокус, треба ще на тиждень залишати. Я їм показую їхню ж гарантію на їхній ремонт: це ж ви, кажу, так наремонтували. Вони: ой-ой, зачекайте. За десять хвилин виносять камеру. Ось, мовляв, вже готове. При-кинь!

– І що? – Що-що?! Нічого! Усі засміялися. Настрій компанії по-

жвавішав. – А оце недавно об’єктив після

ремонту забрав. Майже та сама історія: дали місячну гарантію, а за тиждень він знову глючить. Я їм несу, а вони не беруть. Кажуть: у вас тут сліди втручан-ня – хтось його розбирав, – тож ремонт на платній основі. Якого втручання?! Кажу: хлопці, я, по-вашому, схожий на ідіота? На біса мені його розбирати, коли маю від вас гарантію, що ви це зробите професійно та безкоштовно? Де логіка?!

– А вони? – Уперлися. Я пішов до свого на-

чальства. Кажу: у нас з ними договір на обслуговування – от і вирішуйте. Наш юрист з ними гавкається. Схоже, по-міняємо сервісну майстерню. Тут обізвався третій з компанії, який

досі лише їв. Він був явно старший за двох перших. – Мені усе це нагадує «Фітіль». Там

був сюжет: годинниковий майстер у лупу роздивляється годинник. Каже: о-о, скільки бруду, шестерні геть зноси-лися, пружина ослабла – треба міняти. Приходьте за місяць. Ну й називає ціну. А власник годинника йому: ніяких гро-шей – годинник на гарантії. І показує через віконце гарантійний талон. Май-стер: а-а, ну так би одразу й казали! Щось там почаклував, усе, каже, заби-райте – годинник працює. Віддає і про-сить гарантійний талон. А клієнт йому: е, ні! Цей талон – від швейної машинки. Я по ньому ще телевізор відремонтую, холодильник і електробритву. Розповівши це, чоловік сам засмі-

явся. Але хлопці, схоже, не розуміли, в чому кумедність. – А як він відремонтує холодиль-

ник?K– спитав один. – Та це ж гумор! «Фітіль»! Був за «совка» такий кіножурнал сатиричний. Висміював усе, що партія дозволяла.

– Яка партія? Чоловік зміряв хлопців поглядом: – Жуй картоплю, філософ!

з бульбашкамимииииииии МАФи незгод Леонід ФРОСЕВИЧ

Якщо в середині 1990-х розгортала-ся жорстока конкурентна боротьба (з підпалюваннями та стріляниною) між кримінальними групами за право «МАФіо-зити», тобто тримати МАФи під контролем, торгувати тут, то сьогодні ситуація дещо іншого ґатунку. Рекетири давно легалізу-валися, стали «порядними», однак все одно тяжіють до сумнівної торговельної діяльності.

Старі Схеми на но Вий лад Нині вони використовують великий арсенал засобів, захищаючи свою вотчи-ну. Нацьковують «прикриття»: куплених деяких правоохоронців, чиновників… Проплачують та організовують мітинги-про-тести «ображе-них покупців» та «підприємців». Блокують роботу комунальників за допомогою тітушок, фаль-шивих учасни-ків АТО (сьогод-ні навіть діють деякі полігони, де тренуються такі бійці в балаклавах за викликом). Це вже щось схоже на «МАФіозну» імперію, яка, можливо, у 1980-х і не снилася

такому хрещеному батьку, як Могилевич. Екс-директор Департаменту міського

благоустрою та збереження природного середовища, а нині – народний депутат України Дмитро Білоцерковець розповів у Фейсбуку, що на лівому березі демонтовані МАФи «належали одному з найодіозніших мережевих мафовиків на призвісько «Х5» або «Качок», який неодноразово вико-ристовував вогнепальну зброю і так само організовував радикальний опір демонтажу незаконних кіосків». Отже маємо виклик… Утім, у цій справі

таких викликів для міста чимало. Один із найголовніших: упродовж багатьох років влада заганяла ці питання майже в тупик. Замість кардинального та продуманого вирішення дуже гострої і складної про-блеми – половинчасті рішення, бажання підіграти тій чи іншій бізнесовій групі (не безкоштовно, звісно), спроби й собі щось

урвати, а ще популістські обіцянки, перед-виборчі ігри… Типова картина: наприклад, сьогодні торговельні ряди ліквідували, а завтра на цьому ж місці копали фундамент під супермаркет.

Страждали про Сті люди Зазвичай страждали прості люди, які торгували у цих крамничках. 2012 року я був свідком демонтажу десятків кіосків біля метро «Дарниця». Підприємці, які орендували тут павільйони в однієї фірми, не знали, що вона має великі негаразди з документами. Комунальники викинули крам підпри-

ємців на вулицю, кіоски забрали на штраф-майданчик. Киянка Надія Дубкова «три-

мала» тут із чоловіком Ро-маном будочку «Ремонт взуття», самі й працювали. Після погрому жінка сиділа на купі взуття і гірко плакала. А поруч зграйками тусува-лися з яскравими плакатиками «Молодые регионы» хлопці та дівчата. Вони ще три-мали в руках гасла «Киев не рынок и н е мусорник!». Проти МАФів війною пішли вже й юні політики… З дозволу великих «рєшал».

Пригадую й інше. 2010 року прокуратура Голосіївського району порушила кримі-нальну справу стосовно керівника під-приємства, який незаконно встановив 40 МАФів, знищивши дерева, кущі. Згодом справа опинилася у довгій шухляді. Бо свої?! х то що пропону Ва В На фронті боротьби з МАФами упродовж

десятиліття напрацьовано чимало рішень і пропозицій. Чому б не провести ревізію: що варто узяти знову на озброєння, а від чого відмовитися? Сьогодні дехто пропо-нує цікавий експеримент: запровадити у центральній частині міста заборонну зону для усіх МАФів. І поступово розширювати її. Або ж інше: створювати тимчасові тор-говельні ряди, як це практи-кують у деяких європейських столицях, скажімо, Парижі. Було б бажання. Раніше цей пласт роботи в містобудівній сфері був закрі-плений за тими, хто умів біль-ше грати на публіку. Мовляв, «підприємці отримають ро-бочі місця і зарплати, бюджет – додаткові кошти, в тому числі на соціальні програми та благоустрій». Наприклад, ко-лись запевняли: «Міська влада створила системну програму з повернення комфортного публічного простору грома-дянам»... Пил в очі. До речі, обіцяли й підго-тувати єдину схему розташу-вання тимчасових споруд. Років чотири тому куратором цього напрямку в столиці працював такий собі чинов-ник із Одеси на прізвисько

«Міша-карман». Тому не дивно, що розумні пропозиції «зависали»… 2012-го прокуратура змушена була визнати: «Під час повторних перевірок з’ясовано, що на місці деяких демонтованих МАФів через певний час з’являлися нові, власники яких мали тимчасові ордери, отримані в Головному управлінні містобудування та архітектури КМДА». Прокуратура пообіцяла «викрити весь злочинний ланцюжок…». Насмішили. Сьогодні місту вельми важливо спра-

витися з усіма цими викликами. Хочеться вірити, що громада не проти цивілізованої торгівлі. Щоб у цій сфері торжествував закон і міський бюджет наповнювався. Ми наводимо порядок. Але ж як важливо не наступати на старі граблі, дати відсіч усім «рєшалам», які витягують на світ лихі схеми двадцятилітньої давнини. Білоцерковець захищатиме інтереси

киян у парламенті Повноваження депутатів від БПП Єгора Фірсова та Миколи Томенка припинені. Про це оголосив спікер Верховної Ради Володимир Гройсман. Їхніми наступниками в парламенті стали Олександр Бригінець та Дмитро Білоцерковець. Раніше Томенко і Фірсов

вийшли з фракції "Блок Петра Порошенка". У відповідь на з'їзді партії 25 березня було ухвалене рішення відібрати у них депутатські мандати.

ЦВК це рішення визнала і зареєструвала наступни-

ків – Олександра Бригинця та Дмитра Білоцерковця. У вівторок вони на засіданні парламенту склали присягу народного депутата. «Вечірка» поцікавилася у

пана Дмитра – якими питан-нями він опікуватиметься в пар-ламенті. Можливо, перший його законопроект стосуватиметься МАФів?

«Насамперед я представля-тиму у Верховній Раді - Київ, тож захищатиму інтереси мешканців столиці. Скоріш

за все це будуть питання бла-гоустрою. Окрім цього допо-магатиму меру Києва Віталію Кличку вирішувати у парла-менті столичні питання. До того ж працюватиму радником Київського міського голови на громадських засадах. А в мої обов`язки як і раніше входи-тимуть питання благоустрою та збереження природного середовища».

Підготував Віталій КУРІННИЙ

до речі

тема номера

Марина МАРЧЕНКО

Його називають моральним автори-тетом України. І кажуть, що, мабуть, волею долі так сталося, що день на-родження країни збігся з його днем народження. 24 серпня 1991 року він написав Акт про Незалежність України, за який проголосувала Верховна Рада. А до цього були і під-пільна антикомуністична діяльність, і камера смертників, і мордовські концтабори, і депутатська діяльність на благо вільної України… З Левком Лук’яненком спілкувалася корес-пондентка «Вечірки».

Раю у нас немає, але ми здатні на велике – Левку Григоровичу, ви усе життя присвятили тому, щоб не-залежність України відбулася. Які, на вашу думку, наші найбільші здобутки та цінності? – За 24 роки, на жаль, було багато

поганого, але є надзвичайно важливе явище – роки незалежності стали часом переучування цілої нації, і це дуже позитивний процес. Але спочатку Російська імперія ізолю-вала нашу націю від цілого світу. Найперше – цензурою. Ні листівка, ні газета, ні книжка не могли вийти без відповідного штампу. По-друге, навколо України стояли радіоглуш-ники, щоб наш народ не слухав із-за кордону «ворожі» голоси. По-третє,

як частина імперії, Україна була ото-чена кордоном. Ще до революції Україна також

була ізольована Російською імперією, але, принаймні, ця ізоляція не була такою суцільною, як за радянських часів. Крім того, нас ізолювали від наших попередників – художників, учених, літераторів. Від усього того, що творили наші духовні отці. Від того, що створила нація, цілі по-коління були ізольовані.

– І все це мало відповідні на-слідки...

– Ми думали так: якщо живемо погано, значить, у нас й інженери

погані, лікарі погані, вчителі погані. У нас був комплекс неповноцінності, бо ми вважали, що за кордоном усе дуже добре. Таке життя тривало 72 роки, тобто три покоління. Наша нація була зіпсована, бо не знала своєї історії і не мала уявлення про навколишній світ. І коли почала-ся горбачовська демократизація й Україна стала незалежною, зникли цензура, заборони і відкрився цілий світ. Українці ніби вперше з’явилися

на світ Божий і почали вивчати самі себе. Ми побачили: так, раю у нас не-має, і хоча жили в рабстві, однак не втратили здібності до чогось доброго. «інфо Рмп Рості Р як не був ук Раїнським, так і не став ним » – Ви часто наголошували, що

національно свідома молодь – одне із головних наших надбань. Що потрібно робити, щоб його зберегти та розвинути? – Згадаємо, що до 1991 року

Україна була територією, яку на-скрізь «прострілювали» російські засоби масової інформації. Вони нав’язували нам імперську ідеоло-гію. Коли у 1992 році Україну про-голосили незалежною і розпочали приватизацію, телевізійні та радіо-канали стали звичайним товаром. Охмакевич, директор Державної телерадіокомпанії, зателефонував мені й запропонував купити канал. «Тоді ваша Республіканська партія зможе 16 годин на добу говорити все, що вам хочеться», – сказав він при зустрічі. Я запитав, скільки це коштує. 50 тисяч доларів. Але наша партія не мала таких грошей. Їх мав тоді Лаудер – міжнародний магнат у сфері ЗМІ. Коли почала тріщати комуністична система, то він пішов у Польщу, Словаччину, Румунію, а потім і в Україну купувати ЗМІ. По-тім прийшли й інші. Вони не були зацікавлені у перевихованні укра-

їнської нації, вони були заробітча-нами. Купували в Америці фільми, крутили їх тут і на цьому заробляли. Інформаційний простір як не був українським, так ним і не став, бо потрапив до рук людей, яким Україна байдужа. Олігархи заснували свої газети, які писали, що їм потрібно. – Яким шляхом треба було йти,

щоб повернутися до справжніх духовних цінностей українців?

– Шляхом поширення українських шкіл з українською мовою, створю-вати свої кінофільми, телепередачі. Адже у нас багатюща історія – чотири століття боротьби за незалежність країни. Знаходились окремі журна-лісти, які робили коротенькі фільми, передачі. Але це були невеликі про-риви серед того антиукраїнського забамбулення людей.

– Але ж колишній президент Ющенко був патріотом. Чому він не зміг нічого зрушити з місця?

– Він відродив палац Розумовсько-го, відбудував фортеці у Батурині, домігся, щоб прийняли закон про Голодомор – це, безперечно, дуже добре, і він це робив щиро. Але були речі, які перетворили його на Кучму №2. Він не виправдав тих сподівань, які на нього покладалися. «к иївське віче або п Роганяло князя, або п Риймало його » – Хто для вас є авторитетом? – Бійці Української повстанської

армії та бойових груп ОУН, які во-ювали за незалежність України до 1956 року. Цей повстанський рух діяв 11 років, не отримуючи допо-моги із закордону, нізвідки. Його учасники не підняли білого прапора, їх просто Московія задушила своєю кількістю, і вони перестали існувати. З цього покоління ще залишилося кілька людей живих. Це Мирослав Симчич, який є для мене мораль-ним авторитетом. Я уже з іншого

ексклюзив до Дня Незалежності

8

Наше коріння. Пишаємося…Суперпопулярні у своїх країнах письменники й артисти не забувають нагадувати

про своє українське походження

Левко Лук’яненко: «Путін сприймає Україну як об’єкт»

«еней » з-над вісли. бРати п ет Ро та п авло с олодухи (п ольща ) Якими можуть бути насправді братні стосунки двох народів, показують на практиці учасники мегапопулярного польського рок-гурту «Еней», створеного 2002 року в Ольштині братами

Петром і Павлом Солодухами та

їхнім другом Лукашом Койрисом. Солодухи – етнічні українці, чиїх пращурів було вивезено під час операції «Вісла» до Ольштина. Там уже народилися їхні батьки, які змогли передати своїм «Льо-леку і Болеку» любов до укра-їнських традицій і мови. Навіть

назва гурту апелює до головного героя «Енеїди» Івана Котлярев-ського. У січні 2014 року на

сервісі YouTube презентували пісню «Брат за брата» – результат співпраці гурту «Еней» із гуртами Kozak System і Maleo Reggae Rockers як символ солідарності з

українським суспільством, яке бо-реться на Майдані Незалежності. У грудні 2014 року гурт заспівав пісню «Біля тополі», яку присвя-тив українським військовикам, котрі загинули за Україну.

Роки незалежності ста-ли часом переучування цілої нації, і це дуже по-зитивний процес

Наталка МИКОЛАЄНКО

чо Рний гумо Р і ук Раїнські т Ракто Ри. м а Рина л евицька

(великоб Ританія ) Українцям часто закидають, що це нація, яка дуже любить плакати-тужи-

ти. Відома британська письменниця українського походження Марина

Левицька категорично це спростовує. Її перший опублікований роман

«Коротка історія тракторів по-українськи» вийшов у Великобританії

2005 року та стрімко став бестселером, який сьогодні перекладено май-

же чотирма десятками мов. У тому числі й українською – мовою її бать-

ків. Народилася Левицька 1946 року в таборі для біженців у Німеччині.

Згодом переїхала з родиною до Англії, де проживає й нині. Навчалася

в Університеті Кіла в Англії. Працює доцентом в університеті Шеффілд

Халам у галузі наукових досліджень ЗМІ та комунікацій. Авторка кількох

десятків книжок.

Фото надані автором

1991 рік. Левка Лук’яненка вітають біля стін Верховної Ради після проголошення Незалежності

сильні духом20 Вечірній Київ | 4 серпня 2016 року | №31 (19213)

Алевтина ПИЛИПЕНКО

Так сталося, що відразу після народження маленький Льоша перехворів на запалення легенів, а медики просто-таки «закололи» хлопчика антибіотиками. Згодом мама помітила, що він не реагує на звуки, і лікарі поставили не-втішний діагноз: двосторонній неврит.

– Мама, Наталія Миколаївна, на вісім років залишила роботу заради мене, поїхала до Москви у центр реабілітації дітей із вадами слуху і за їхніми методиками займалася зі мною, – розповідає Олексій. – Читати навчився, коли мені було два роки. Після школи для дітей із вадами слуху вступив до технікуму легкої промисловості. Але механіка зі швейного обладнання з мене не вийшло...

Працював техніком-конструкто-ром, художником-оформлювачем, оператором термодруку і навіть виготовляв… торти. Одним словом, у професії був на роздоріжжі. Після довгих розмірковувань вирішив уже у віці 28 років здобувати фах архітектора.

Ідея проектувати станції ме-трополітену з’явилася у нього ви-падково. Коли вступив до Академії

образотворчого мистецтва та ар-хітектури, то й гадки не мав, що зацікавиться цією справою. Але так уже судилося, що після третього курсу професор Лариса Скорик помітила наполегливість та здіб-ність Олексія і порекомендувала його керівникові архітектурно-планувального відділу проектного інституту «Укрметротунельпро-ект» Тамарі Целіковській. Тоді йому як архітектору доручили спроектувати станцію Київського метрополітену «Сирець» та доопра-цювати проектну документацію. Ця станція стала першою в його архітектурній практиці.

У творчому доробку архітектора і така цікава станція, як «Теремки». Олексій Нашивочников детально розповідає про свої попередні ескізи оформлення станції:

– Спочатку вона мала робочу назву «Одеська площа», бо місце її розташування неподалік одно-йменної транспортної розв’язки. У

перших ескізах «Теремків» пере-важали морські мотиви – на стінах уздовж колій малював хвилі, а стелю вестибюля розфарбовував морськими кольорами за допомо-гою жовтого піску і синьої води… Згодом концепція помінялася. Звернувся до давньоруського мис-тецтва й архітектури, царських теремів, де доволі багато білого кольору з позолотою, кольорової мозаїки. Така архітектура інтер’єру сподобалася керівництву метро-політену, а тому було вирішено оформити чергову станцію метро саме за моїми ескізами.

До речі, і сьогодні Тамара Целі-ковська, коли заходить мова про

складові успіху Олексія, незмінно відзначає притаманне для нього, як архітектора, особливе відчуття пропорційності матеріалів, ком-бінацій кольорів.

А викладач Національної ака-демії образотворчого мистецтва і архітектури Андрій Юхновський (свого часу він навчався і працював разом з Олексієм) пригадує такий випадок:

– Одного разу Нашивочникова запросили на будівництво для авторського нагляду. Тоді ми всі хвилювалися за нього, бо ж дуже хотілося, щоб він знайшов порозу-міння з будівельниками. А Олексій чітко і досконально описав проект станції на папері, за що і був удо-стоєний похвальних оплесків як колег, так і будівельників.

Сьогодні Олексій Нашивочников окрім основної роботи працює ще

і з молоддю, яка також має вади слуху, і для неї він є прикладом того, як можна повноцінно жити, незважаючи на фізичні особливості.

– Кажуть, що я народився з душею художника, – написав він на своїй сторінці у Фейсбуці. – Малювання люблю з трьох років, відвідував дитячу художню сту-дію відомого педагога-художни-ка Наума Осташинського. Потім тривалий час не малював. І лише після того, як призначили мене в. о. голови Київської спілки ху-дожників «Натхнення», до якої входять митці з вадами слуху, почав малювати й організовувати художні виставки. Відтепер я екс-периментую, шукаю свій стиль у живопису. Моїми стопами пішла і донька Аліна. Вона закінчила художній інститут імені Михайла Бойчука, за фахом – дизайнер навколишнього середовища…

А ось говорити про свої плани на майбутнє 46-річний головний спе-ціаліст архітектурно-плануваль-ного відділу проектного інституту «Укрметротунельпроект» Олексій Нашивочников відмовляється, аби не наврочити. Інколи він шкодує, що доба має не 48 годин, а лише 24.

Робочий ескіз станції метро «Теремки»

За ескізами киянина Олексія Нашивочникова збудували станцію столичної підземки. Він не чує і не розмовляє з дитинства. Але це не завадило йому закінчити інститут і стати архітектором.

Архітектор з душею художника

«Свій біль я п’ю сама...»

Марія ЮРЧЕНКО

«Життя – воно ж завжди прекрасне», – говорить 46-річна киянка Олена Форостяна. Уже кілька років вона не може пересува-тися навіть на візку. І тим не менше, не перестає писати вірші, прозу, а ще, як би банально це не звучало, по-справжньому любити цей світ. Хоча і бачить його лише з вікна та екрана комп’ютера.

Скоро буде 24 роки відтоді, як вона вийшла з дому і вже ніколи туди не повернулася такою, якою була. На дівчину напали не-долюдки, скалічили її, щоб пограбувати. Відібрали сережки.

– Тоді лікарі нам напрогнозували: Оленка проживе не більше 5–7 тижнів, – пригадує мама Наталія Яківна. Але сталося так, що абсолютно випадково,

десь далеко у вагоні потяга, друзі Олени почали читати її вірші. Римовані думки зацікавили редактора одного журналу, який їх почув і сказав: «Я мушу познайомитися з цією дівчиною». І познайомився. І над-рукував її вірші. Журнал розійшовся світом. І поки Олена

страждала в лікарняній палаті, у Німеччині зовсім незнайомі люди прочитали її вірші й вирішили: цій талановитій дівчині не можна помирати. Почали збирати кошти. Мюнхенськими вулицями ходили волонтери з табличками: «На операцію українці Олені». Благодійники копійка до копійки назбирали казкову суму, якої вистачило на операцію. І Олена залишилася жити. От вам і фабула.

– Завжди, у будь-якій ситуації, є якийсь вихід. Для мене це музика, малювання... Я закінчила музичну школу. А без слів і жити не можу, – говорить жінка і показує на блокнот і ручку, що завжди біля ліжка. – Я не відчуваю себе великим літератором, але пишу постійно. Буває, роблю якісь побутові речі, а всередині звучить Слово. І начебто друкарська машинка щось друкує… Особливо пишається, що її вірші вийшли

друком в альманаху «Синь апельсина», де зібрані вірші поетів різних країн світу. На полиці в її квартирі стоїть уже кілька доволі товстеньких книг з віршами і романом Фо-ростяної. Але благодійників для їх видання авторка ніколи не шукала.

– Ви знаєте, вони приходять у моє життя самі, – говорить Олена. – Це як у Булгакова: не проси. Якось до рук Володимира Полячен-ка, Героя України (на жаль, нині покійного), потрапила моя збірка. І він прийшов до мене з пропозицією видати ще одну. Так з’явилася доволі велика книга «Смотрящая сквозь грусть». Потім вийшли «По ту сто-рону солнца», «Похититель дождя». Лунає дзвінок – і мені просто кажуть: «Альоно, ми про вас чули…». Потім приходять у мій дім. І знаєте що? Я завжди кажу «так». Будь-якій

людині, де б я не була – вдома, в саду під вербою, на лікарняному ліжку. За двадцять чотири роки ця жінка перенес-

ла незліченну кількість операцій. Та навіть на операційному столі до неї приходять віршовані рядки. Під однією з поезій, гор-таючи збірник «Смотрящая сквозь грусть», можна відшукати підпис: «Грудень 1997 року, м. Мурнау. Операційний стіл. Моя десята операція». І тим не менше, вірші Форостяної сповнені легкістю й оптиміз-мом, позитивним мисленням і світлом. Свої твори письменниця радить читачам класти під язик, як шматочок шоколаду.

– Почала спостерігати, як багато нега-тивного з’явилося в літературі, багато пе-симістичних робіт, книг. Що вже казати про новини? Люди увійшли у стан якоїсь депресії. Коли я відчуваю фізичний біль, а його мені доводиться відчувати щохвилини, я п’ю його сама. А солодкий нектар розді-ляю із друзями, з людьми, з усім світом. Із зрозумілих причин Олена не любить

розповідати про той страшний випадок, який міг би закінчитися трагічно. Та все-таки кілька років тому вона наважилася написати на основі тих подій книгу «По-хититель дождя». У ній крізь художні шати проглядається біографічна історія авторки.

– Писала цілими днями. Я хочу, аби цей твір прочитали здорові люди і побачили справжню красу свого життя. Я не нарікаю на долю. У мене немає думок: «Чому я тут, у темному кутку, коли мої друзі подорожують світом?». Немає, а могли б бути. Кілька років тому в неї відняло праву руку.

Тепер, щоб писати, Олені потрібно вкладати

у праву кисть ручку і водити її лівою рукою. Набирати текст на ноутбуці ще важче. Під час операцій, розповідає вона, засинала під наркозом, а просиналася з віршами у голові. Навколо були крапельниці, але в руках мусила бути ручка. З Оленою Форостяною можна багато гово-

рити про літературу (особливо про творчість такої сильної особистості як Леся Україн-ка, а ще випадково в розмові прослизає улюблена казочка Олени «Русалонька»), філософствувати про життя («побут змінює свідомість чи свідомість змінює побут?»), обговорювати енергетику слова і матеріа-лізацію думок («зранку подумки викопую міни на полях і висаджую туди маки»). А от про себе майже нічого не говорить.

– Не люблю розповідати про себе комусь. І тим не менше, люди про мене якось дізна-ються. Приходять у гості... У такі хвилини відчуваю: весь світ біля моїх ніг.

У перших ескізах «Теремків» переважали морські мотиви – на стінах уздовж колій

малював хвилі, а стелю вестибюля розфар-бовував морськими кольорами за допомогою

жовтого піску і синьої води…

Олена Форостяна бачить світ лише з вікна та екрана комп’ютера. І все ж пише вірші та прозу

Я хочу, аби цей твір прочи-тали здорові люди і поба-

чили справжню красу свого життя.

Олександр ПИРЛИК

Про таких говорять: якби боксу не існувало, то він би його вигадав. Володимир Сидоренко став пер-шим українським чемпіоном світу в найлегшій вазі й захищав це звання понад шість разів. А коли повісив рукавички на цвях, то не відійшов від боксерських справ – нині він активно розвиває цей вид спорту в місті. З ним поспілку-валася «Вечірка».

– Володимире, як ви опи-нилися у Києві, адже ваше рідне місто – Енергодар?

– Після завершення про-фесійної кар’єри в мене було багато часу та мож-ливостей спробувати майже все. Пробував свої сили і в бізнесі, і навіть у політиці. Але одного дня твердо ви-рішив – у боксі я виріс, з ним залишуся й надалі. На щастя, місце, де б я міг реалізувати свої амбі-ції, знайшлося дуже швидко. Мій давній друг Кирило Шевченко запро-понував мені стати віце-президентом Київської федерації боксу… Тож уже понад чотири роки я мешкаю тут.

– Що скажете про київський бокс?

– У місті вже понад 25 боксерських зал, це доволі непоганий показник. Але потрібно ще більше закладів такого плану, аби забирати дітей з вулиці.

– Чого не вистачає вітчизняному боксу?

– Для того, щоб бокс став справді популярним, потрібно прагнути до клубної системи змагань. Можливо, відразу не вийде організувати це в усій Україні, однак цього потрібно

прагнути. Припустимо, в Києві є гарний клуб, десь в іншому місті, наприклад, Маріуполі, – трохи гір-ший, там уже не вийде набрати до-статньої кількості боксерів. А якщо робити матчеві зустрічі, то можна набирати боксерів з інших клубів. Тобто матчеві зустрічі Київ – Харків, наприклад. Тоді зробити це буде легше. І проводити такі поєдинки бодай раз на місяць.

– Останнім часом бокс став дуже популярним і серед жінок. Як ставитеся до цього?

– Абсолютно спокійно. Жіночий бокс в Україні, зокрема у Києві, роз-вивається добре. Наприклад, жіно-ча збірна міста торік посіла перше командне місце на Кубку України,

завоювавши чотири золоті, одну срібну та п’ять бронзових нагород.

– Своїх дітей уже навчаєте «бок-серській грамоті»?

– Аякже! Старша донька у свої дев’ять років має вже доволі жор-сткий удар. За неї я вже можу бути спокійним – вона дасть відсіч будь-кому, навіть мені (посміхається). А

ось меншому сину лише три роки, однак і він уже проявляє певний боксерський хист. Тож невдовзі буду їх тре-нувати.

– За кого вболіває-те на професійному рингу?

– Однозначно за сво-їх. За Олександра Усика, зокрема. У нього є всі шанси вже цього року стати чемпіоном світу. Безумовно, лише на схвальні відгуки за-слуговує і Василь Ло-

маченко. Феноменальний боксер. Аби здобути звання

чемпіона світу на професійному рингу, йому знадобилося лише три поєдинки. Я ж до цього йшов

три роки. – До речі, про найкращих. Кого

вважаєте найвидатнішим? – Для мене кумиром завжди був Майк

Тайсон. В нього було все, про що міг мріяти будь-який професіонал. Навіть після поразок для вболівальників він залишався найкращим. Рей Шугар Леонард – дуже хорошим боксером був, як і той же Евандер Холіфілд. Леннокс Льюїс – один із найсильніших важко-атлетів з досить цікавою технікою. Безумовно, брати Клички. Вірю, що Володимир проведе матч-реванш з Тайсоном Ф’юрі на свою користь.

– Олімпійські ігри у Ріо-де-Жанейро вже на носі. Ваші прог-нози?

– Буду реалістом, навряд чи україн-цям вдасться повторити результати 2012 року. Багато класних боксерів перейшли у професіонали, і наша збірна значно оновилася. Втім, у нас підростає дуже перспективна молодь. Головне – почекати, і вже невдовзі ми знову побачимо пере-можний гопак як наших хлопців, так, можливо, і дівчат на рингу.

21спорт-таймВечірній Київ | 4 серпня 2016 року | №31 (19213)

штрихи до портрета

Володимир Сидоренко – бронзовий призер Олімпійських ігор 2000 року, чемпіон Європи серед любителів 2000 року і срібний призер чемпіонату світу серед любителів 2001 року. Семиразовий чемпіон світу з боксу серед професіоналів за версією WBA. На професійному рингу провів 27 поєдинків: 22 перемоги (7 нокаутів), 3 поразки та 2 нічиї.

Ліце

нзія

Нац

іона

льно

ї Рад

и Ук

раїн

и з

пита

нь т

елеб

ачен

ня т

а ра

діо

мов

ленн

я Н

Р №

118

8-м

від

12.

11.2

010

р.

Володимир СИДОРЕНКО:

«35 боксерських зал для Києва – замало»

Чим здивує Ріо Завтра у Бразилії стартують ХХІ Олімпійські ігри

Чим здивує нас сонячний Ріо-де-Жанейро? «Вечірка» віді-брала для своїх читачів цікаві факти.

На Олімпіаді у Ріо змагатимуться близько 10 500 спортс-менів із 206 країн світу. Очевидно, що й комплектів нагород вони також розіграють чималу кількість – 306, а це майже 5 000 медалей. Крім того, для нагородження підготують ще й 75 000 пам’ятних медалей. Олімпіада у Ріо буде не найдорожчою. За останніми під-рахунками Державного олімпійського департаменту Бразилії, загальний бюджет Олімпіади складе 9,73 млрд доларів. Інші джерела називають і більшу суму – 12 млрд євро, а самі орга-нізатори звітують, що витрачено лише 7,4 млрд бразильських реалів (2,26 млрд доларів). Для порівняння: літня Олімпіада в Лондоні 2012 року коштувала 15 млрд доларів, а «найба-гатша» – зимова Олімпіада в Сочі 2014-го – понад 51 млрд доларів. Найдешевший квиток коштуватиме 14 євро, а найдорож-чий – 420 євро. Щоб потрапити на церемонію відкриття Ігор, гостям заходу доведеться витратити не менше 1000 євро. Олімпіада у Ріо може стати екологічно найчистішою в історії. Фахівці зі швейцарської архітектурної фірми запропо-нували організаторам змагань досить цікавий проект – вежу, яка поєднає у собі функції штучного водоспаду та величезної електростанції. Згідно з планом проекту, вдень башта буде виробляти електрику за допомогою комплексу сонячних батарей. Крім того, невитрачену електрику можна буде ви-користовувати для закачування морської води до гігантських резервуарів, розташованих на верхніх ярусах вежі. Уперше на Олімпійських іграх виступить збірна біженців. До неї увійшли п’ять спортсменів із Судану, по два атлети із Демо-кратичної Республіки Конго та Сирії і один з Ефіопії. Олімпіада в Ріо встановить відразу два незвичайних сімейних рекорди. У змаганнях зі стрільби з пневматичних пістолетів уперше в історії Ігор будуть виступати мати і син (грузинські спортсмени Ніно Салукадзе і Цотне Мачаваріані), а в марафонському забігу – естонські сестри-трійнята Лійна, Лілі й Лейла Луйк. У Ріо-де-Жанейро вперше в історії Ігор пройдуть змагання з регбі-7 (спрощена версія регбі). Крім того, до олімпійської програми вперше з 1904 року повернувся гольф. Вже у суботу наші спортсмени братимуть участь в 11 видах змагань: бокс, велоспорт, академічне веслування, спортивна гімнастика, дзюдо, кінний спорт, кульова стрільба, теніс та на-стільний теніс, фехтування (шпаги), важка атлетика.

боксу неигадав.ав пер-ом світу вце звання повісив

відійшов ині він

д ілку-

опи-аше р?о-е

завоювавшисрібну та п’ят

– Своїх дітесерській гра

– Аякже! Сдев’ять роківсткий удар. Зспокійним – кому, навіть

ось меншроки, опевнТожну

–їхз

мабоксе

чемпіона сврингу, йом

Реклама

асорті22 Вечірній Київ | 4 серпня 2016 року | №31 (19213 )

гороскоп | 8 – 14 серпня

ОВНИ, любов, творчість, романтика наповнять ваше

буття благодаттю, живіть зі святом в серці й робіть усіх щасливими. Єднайтеся з людьми, які мають ана-логічний світогляд.

ТЕЛЬЦІ, грійтеся біля сімейного багаття, час під-

кинути туди хмизу турбот та любо-ві. У шлюбних пар, бум пристрастей.

БЛИЗНЯТА, сфера по-дорожей, спілкувань най-

актуальніша, збагатить вас духовно, розширить братерське коло.

РАКИ, живіть повнокров-ним буттям, оптимально узго-

джуючи бажання з можливостями. «Перезавантаження» у фінансовій сфері триває, визначтеся, що по-трібно для повного щастя.

ЛЕВИ, процес переходу на новий виток еволюції триває…

Змініть себе і зміниться навколиш-ній світ.

У ДІВ – екскурс у минуле, в сценаріях ситуацій випад-

кових людей не буде, то лише кар-мічні «боржники», з якими дове-де т ьс я «розплач ува ти с я » , розв’язуючи їхні проблеми.

ТЕРЕЗИ, без гармонійно-го колективу, вірних друзів

та соратників по духу ви, як риба

без води. Вас мають оточувати люди з різноманітними інтересами, неор-динарними здібностями, талантами.

СКОРПІОНИ, якщо слі-дуєте творчому поклику, об-

рана професія відповідає честолю-бивим прагненням, боріться за місце під сонцем. Cтавте перед собою високу благородну ціль і впевнено прямуйте до неї.

СТРІЛЬЦІ – центр тяжін-ня, довкола якого крутяться

галактики, тож беріть кермо в руки, рекламуйте себе, «розкрутка» іміджу пройде вдало. Скромність нині не на добро, а на шкоду, комплексува-ти та боятися не слід.

КОЗЕРОГИ, забудьте про спокій і пірніть у потік неор-

динарних ситуацій, де вам визна-чено пройти динамічний процес духовної та душевної трансформа-ції і відродитися на новому рівні.

ВОДОЛІЇ, закладається база співпраці на майбутній

рік. Не проґавте цей золотий час, гуртуйтеся з досвідченими ділови-ми компаньйонами.

РИБИ , якщо ви комусь потрібні – це чудово, але в

жодному разі не нав’язуйте свої послуги, з радістю допомагайте, йдіть назустріч проханням.

Астролог Любов ШЕХМАТОВА

афіша: що, де, коли

ДЖАЗОВИЙ ВЕЧІР НА КІНОСТУДІЇ

4 серпня о 19.00 на Кіностудії імені Олександра Довженка в се-зоні літніх музичних концертів звучатиме музична програма, присвячена легендарній джазовій співачці Еллі Фіцджеральд. У про-грамі — SUMMER TIME, THE MAN I LOVE, SWEET GEORGIA BROWN та інші. Також — музика Дж. Герш-віна, Бена Берні, Коула Портера та інших видатних композиторів.

ОБРАЗОТВОРЧА ФРАНКІАНА

4 серпня о 16.00 на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника відбудеться відкриття виставки «Вірю в силу духа…», присвяченої 160-річчю з дня народження ви-датного українця – поета Івана Франка. На виставці буде пред-ставлено понад 250 експонатів, серед яких автографи Івана Фран-ка, рідкісні прижиттєві видання його творів, книжки, надруковані за часів радянської влади та ви-дання, що з’явилися вже у роки незалежної України.

УКРАЇНА. КАРПАТИ. КРИМ У галереї Триптих Art триває

персональна виставка живопису Володимира Вештака «Україна. Карпати, Крим». В експозиції представлені пейзажі – від Карпат

до Криму, створені художником в 2011-2016 роках в оригінальній авторській стилістиці аквареллю на полотні.

ФРАНЦУЗЬКИЙ ОРКЕСТР У ЦЕНТРІ КИЄВА

На затишній терасі Освітньої станції 31В1(вул. Пушкінська, 31-в-1), серед міського саду-го-роду, вирощеного дбайливими руками небайдужих киян, 5 серпня на вас чекатиме жива музика. Різноманітні музичні історії у дружній невимушеній атмосфері супроводжуватимуть коментарі куратора проету Анни Гадецької.

КАЛЕЙДОСКОП ВУЛИЧНИХ МУЗИК

7 серпня о 19.30 вперше Caribbean Club Concert Hall пе-ретвориться на затишний двір, повний музики та друзів. У свят-ковому заході приймуть участь три колективи з трьох країн: Nymphoniks Orchestra (Франція), TOPOR ORCHESTRA (Україна), Mashala Doza (Греція). Їх музика — це мікс голосів та емоцій усіх місць, де вони побували та які вони люблять. Одну за іншою ви почуєте балканський джаз-мануш, французьський свінг, циганські балади та багато іншого.

ВИСТАВКА ГРАФІКИ ПРО ГУЦУЛЬЩИНУ

Я Галерея у Києві (вул. Хорива, 49-б) проводить виставку ви-датного укра-їнського гра-фіка Георгія Якутовича . Митець відо-

мий роботами на гуцульську тема-тику. Георгій Якутович був худож-ником-постановником стрічки «Тіні забутих предків». Робота над фільмом Параджанова надихнула його на оформлення оригінальної книги Михайла Коцюбинського. Зрештою, перебування у гуцуль-ському селі спонукає Якутовича до створення окремої графічної серії «Люди села Дземброня». Усі ці твори будуть представлені на виставці.

УКРАЇНСЬКА КЕРАМІКА ПОЄДНАЛАСЯ З КИТАЙСЬКОЮ ГРАФІКОЮ

«Синер-гія» – спіль-на вистав-к а Юр і я Мусатова та Альони Оласюк, що розпочалася в арт-центрі S k y A r t Foundation (м. Київ, вул.

Стрілецька, 7/6). В одному проекті поєднаються твори українського кераміста і графіка художниці, яка довгий час прожила в Китаї.

ПАЛІТРА ВІДЧУТТІВ ЗАКОХАНОЇ ДУШІ

В Національному музеї Тараса Шевченка київська художниця Валентина Чорноморченко пред-ставляє новий проект Nature morte / Nature vivante. Близько двадцяти живописних робіт, виконаних у жанрі натюрморту, містять при-ховану розповідь про людські стосунки. Одна деталь у зобра-женому статичному світі пред-метів полонить увагу й інспірує

народження нових смислів через асоціативні зв’язки з палітрою відчуттів закоханої душі.

25 СЕСТЕР НЕЗАЛЕЖНОСТІ

У столичному Музеї гетьман-ства відкрилася виставка вишитих ляльок-мотанок «25 сестер Не-залежності» від Наталі й Тетяни Катриченко. Експозицію вони присвятили 25-й річниці Неза-лежності України.

Упродовж року майстрині готу-вали 25 авторських ляльок-мота-нок, які представляють 24 області України та АР Крим. Кожна із них вишита вручну на старовинному домотканому полотні техніками, притаманними різним регіонам України.

СПЕКОТНА АФРИКА У КИЄВІ

У столичному арт-центрі Яко-ва Гретера триває живописний проект українських митців Марії Зражаєвої та Леся Панчишина «Спільні риси» – це своєрідний гімн справжнім почуттям: любові, щирості, відвертості та, головне, людяності. Африканські портрети Марії Зражаєвої, сповнені любові та певної надзвичайної природ-ності, у поєднанні із таємничою екзотичною абстракцією Леся Панчишина відтворили непе-ревершений колорит спекотної Африки.

Ну яка ж може бути загадка в цьому відомому в усьому світі кулінарному витворі? Пиріжок супроводжує людство з часу оволодіння вогнем, бо пере-тирати зерна злаків камінням наші предки, мабуть, навчились набагато раніше. Вода перетво-рила борошно в тісто, а вогнище подарувало голодним першу хлі-бину. Напевно вона була плас-ка, прісна і тверда, але все таки неймовірно смачна – тому що перша! Минуло небагато часу від тестування революційного виробу нашого прапекаря, як із вигуком «еврика!» він або його послідовники поклали в тісто начинку. Але археологи ніколи не дізнаються, хто і коли витяг із печі справжні пироги. І не тому, що погано шукають – просто не залишили наші пращури ні крихти для музейних стендів. І святковий банкет і швидкий «перекус» не обходяться без пи-рога, в якому майже завжди при-ховано смачну загадку: капусту, горох, картоплю, м’ясо, рибу, сир, фрукти, ягоди… В начинку годиться майже все, що входить

до раціону людини – в пиріжку воно ніколи не втратить смаку, а навпаки наповниться додат-ковими ароматами.

Спробуймо зробити пиріжки без використання в тісті дріж-джів. У 500 г борошна додаємо склянку сметани, дві столові лож-ки масла або маргарину, одну столову ложку цукру, дві чайних ложки солі, два яйця. Старанно замішуємо тісто, ставимо на одну годину в холодне місце. Начинка? На ваш вибір. Пиріжки бажано робити невеличкі, розміром із великий палець. Випікаємо в не надто гарячій духовці, або підсмажуємо з обох боків на ско-вороді в невеликій кількості олії. Результат однаково чудовий. Смакуйте!

Фото Ганн

и СМ

АЛЬ

Ведучий рубрики

Олег СМАЛЬ

Загадка пирога

47

Архімандрит Лаврентій

(Віктор Живчик), благочинний

Свято-Михайлівського

Золотоверхого монастиря

4 серпня – мироносиці рівно-апостольної Марії Магдалини. Про святу Марію Магдалину Новий Завіт сповіщає, що Христос вигнав із неї сім бісів, бо до на-вернення Марія була блудницею. Ставши послідовницею Христо-вою, Марія Магдалина поширюва-ла вчення Євангелія. Прийшовши до римського імператора Тиверія, Марія піднесла йому яйце в дар зі словами: «Христос Воскрес!» Ім-ператор сказав, що повірить лише тоді, коли яйце почервоніє. Вмить яйце стало червоним. Із того часу було запроваджено традицію фар-бувати крашанки на Пасху. 5 серпня – Почаївської ікони Божої Матері. Ця ікона є однією з найбільших святинь нашої Руси-України. Ікону подарував поміщиці Анні Гойській митрополит Неофіт на ознаку його вдячності за щедру гостинність господині. Неза-баром сталося так, що сліпий брат Анни прозрів після молитви перед іконою. Так стало відомо про чудотворну дію, яку Господь посилає через цей образ. Крім того, і нині відбуваються чудесні зцілення від цієї ікони. 6 серпня – князів страстотерпців Бориса і Гліба. 7 серпня – неділя сьома після П’ятдесятниці. 8 серпня – священномучеників Єрмолая, Єрмиппа і Єрмократа. 9 серпня – великомученика і цілителя Пантелеймона. 10 серпня – апостолів від 70-ти: Прохора, Никанора, Тимона і Пармена, дияконів.

Іди, іди, дощику… Ця примовка відома кожному з дитинства. А в церковній традиції прийнято звертатися з проханням про посилання дощу в молитві до святого пророка Божого Іллі. З од-ного боку в цьому звичаї криється спокуса, вважати святого кимось на зразок античного божка, який відповідає за дощ. Тим більше, що подібні історії ми знаходимо в міфологіях різних народів. Але християнське вчення однозначно сповідує одного Бога Володарем і Подавцем всього, що необхідне для життя людини. В житті проро-ка Іллі був випадок, коли завдяки його молитві пішов дощ, але не тому, що Ілля його привів, а тому, що Бог зглянувся на його прохан-ня. Тому не будемо вдаватися до марновірства, але за все будемо вдячні Богові та молитовному за-ступництву Його святих угодників.

православний

календар

Реклама

23Вечірній Київ | 4 серпня 2016 року | №31 (19213)

Реклама

4 серпня о 19.00 у Палаці «Україна» (Малий зал) Театр «Тисячо-ліття» представлятиме комедію «Погані хлопці». Заможна родина Тома і Лінди Кервуд чекає в гості місіс Поттер, від якої залежить їх майбутня доля. Ця жінка повинна вирішити, чи гідні Кервуди стати прийомними батьками. І все було б добре — Кервуди цілком готові до відповідального візиту, — якби не двоє братів Тома — Дік та Гаррі. Один привозить у будинок контрабанду алкоголю й цигарок і парочку біженців, а другий і зовсім — мішок з. . . Втім, про вміст краще довідатися на спектаклі, як і про те, чи зможе Том виплутатися із цієї сімейної колотнечі.

5 серпня о 19.00 у Будинку офіцерів Московський незалеж-ний театр гратиме «Майстра і Маргариту». Огорнута містикою й скандалами вистава давно побила усі рекорди касових зборів і гля-дацького інтересу. Їй аплодували глядачі більш ніж 40 країн із п’яти континентів. Вистава, в якій свої останні ролі зіграли Анна Само-хіна і Віктор Авілов. Вистава, що породила безліч пліток, що зача-рувала більше мільйона глядачів.

театри

театри

книжкова полиця

Марія КАТАЄВА

«Вечірка» продовжує знайомити з виданнями, присвяченими нашо-му улюбленому місту. Цього разу розповідаємо про різні аспекти повсякденного буття столиці та її мешканців у ХІХ і ХХ столітті - освіту, гумор та кухню.

ГОРТАЮЧИ СТАРІ УСТАВИ «Гімназії і

гімназисти» Автор: Ми-

хайло Каль-ницький

Видавниц-тво «Варто», 304 стор., се-рія «Київські історії»

Що: розповідь про характерні риси навчальних закладів міста другої половини XIX – початку XX століть, їх педагогів та учнів

Для кого: для всіх, хто ціка-виться нюансами тогочасної освіти

«Фішка»: архівні фотографії та документи, спогади видатних особистостей, скандали.

Книгу присвячено особливостям «класичної» гімназичної програми та працям найвизначніших київ-ських педагогів. Читач дізнається, які вимоги були до гімназичної форми та як потрібно було носити навчальне приладдя.

Автор описує історію місце-востей, де зводилися гімназії, по-яснює мотиви міської влади під час вибору того чи іншого місця під будівництво. До видання уві-йшли нариси про 14 навчальних закладів — 10 чоловічих і 4 жіночі гімназії, в будівлях деяких і досі функціонують школи.

Окремі сторінки передають атмосферу навчання, розповіда-ючи про шкільне життя та відо-мих учнів. За партами столичних гімназій сиділи Михайло Булгаков і Костянтин Паустовський (який присвятив цим рокам «Повість про життя»), Анна Ахматова і Максим Рильський, Олександр Архипенко і Іван Кавалерідзе, Серж Лифар, Володимир Горовиць та багато інших. Також наведені й скандальні сюжети – від підпільної торгівлі

темами екзаменаційних творів до боротьби начальства гімназії з падінням моралі серед вихованців.

ЩО ВИСМІЮВАЛИ 100 РОКІВ ТОМУ

«Веселий «Рассвет» , або Гумор по-київськи»

А в т о р : Сергій Сурнін

В и д а в -н и ц т в о «Анна-Т», 240 стор

Що: уні-кальна колекція гумористичних листівок, що видали в Києві в 1911-1913-х роках у видавництві «Рас свет»

Для кого: для шанувальників гумору та київської старовини, цінителів мистецтва

«Фішка»: понад 150 гуморис-тичних листівок, текст подано українською та англійською мо-вами.

Сім років колекціонер Сергій Сурнін збирав колекцію самобутніх київських поштівок дореволю-ційного видавництва «Рассвет». Паралельно він віднайшов мало-відомі факти про його історії та незаслужено забутих засновника Соломона Абрамова і художника Володимира Кадуліна, якими ді-литься з читачами.

В той час Російська імперія здри-галася від революцій та реформ. Величезна кількість негативу, по-стійна полеміка в пресі підштовхну-ли видавця Абрамова на створення гумористичних листівок, які одразу стали популярними. У видавництві вийшло дві серії – «Русские юмо-ристические открытки» та «Типы студентов и курсисток».

Поштівки зображають побутові сцени, висміюючи різні явища. Як от пияцтво, подружню зраду, відносини між чоловіком і жінкою, зятем і тещею — всі анекдотичні епізоди подаються з не менш ку-медними підписами. Серію си-туацій міщанського життя Києва продовжують типажі студентів і курсисток — змальовано особли-вості київського студентства різних факультетів та національностей,

а також їхні розваги. Унікальність цих поштівок і в тому, що київ-ський гумор в ті часи можна було знайти хіба що в журналах та до-датках до газет.

ФОРШМАК ЯК ТРЕБА « К и ї в -

ська кухня» А в т о р :

Ілля Нояб-рьов

Вид а в -н и ц т в о «Фоліо», 128 стор.

Що: осо-бисті рецеп-

ти Іллі Ноябрьова, «приправлені» власними спогадами

Для кого: для бажаючих ску-штувати незвичні і здебільшого забуті страви

«Фішка»: історії з дитинства та життя друзів автора, дотепні малюнки художника Радни Са-халтуєва.

Корінний киянин, телеведучий Ілля Ноябрьов пішов на аван-тюру, написавши книгу з кулі-нарії. Не будучи професійним шеф-кухарем, він обрав творчий підхід – пригадуючи «смачні» іс-торії зі свого життя і життя своїх знайомих, пов’язаних зі тієї чи іншою стравою – хто готував, хто куштував, як намагався сам відтворити і що з цього вийшло. До речі, всі рецепти перевірені автором на собі.

Багато уваги приділено епізодам з дитинства – макові коржі, які пекла мама, батьків «фронтовий борщ», в якому замість солі ви-користовувалася таранька. В книзі описані і старовинні подільські страви: фарширована риба, яку готували цілу добу, справжній холодець, що варився 14 годин, варенички, а також такі київські делікатеси, як блюда з вимені чи бичачих хвостів, інгредієнти для яких економні кияни купляли в ларьку ковбасної фабрики. Навіть для звичайної яєчні є два екзотич-них рецепти – в овочах і солодка. І, звісно, фірмова страва Ноябрьо-ва – форшмак, той самий, про який на Подолі говорили «форшмак як треба».

Склала Оксана БАРКІНА

дуже сильне тепло

пошана, повага (заст.)

солодка страва

араб. бубон

різновид мистецтва—«художня ...»

спокусник, гульвіса

періодичні друковані видання

фр. письменникпригодницько-

го жанру

напад на короля

(шахи)

позитивний по-люс (елект.)

входить до складу уряду

отрута

єгип. бог Сонця

морське чудовисько

(Біблія)

вулкан на Філіппінах

великий істо-ричний період

балка

стародавня назва японців

англ. актор «Джейн Ейр»,

«Джеймс Бонд»

рідкісне незви-чайне явище

«вільний бій» у боксі

людина, що ви-кликає подив

мандрівний богомолець

хутрове пальто

доза іонізую-чого проміння ск

ан

во

рд

«В

еч

ірк

и»

Фото Вікторії ГОРЛАЧ

Просимо надсилати світлини в електронному форматі на адресу редакції: vk1906@ukr.net. У листі обов’язково повідомте (для редакції, в газеті не публікується) номер свого телефону.

Сьогодні світлина нашого фотоконкурсу презентує чудове тріо сім’ї Горлач-Гудзей – старшого Івана, Іринку і молодшого – Нікіту. Іван уже другий рік займається акробатикою і подає великі надії в цьому виді спорту. Його жагуча мрія з дитинства – діждатися сестричку – успішно здійснилася, як і всі справжні бажання. Нині ж Іринці уже 11 років і вона залюбки опікується молодшим Нікітою. Дівчинка обожнює малюків і, продовжуючи сімейні традиції (мама веде уроки фізкультури в дитсадку), має всі ознаки майбутнього педагога. А шестирічний Нікіта, як і старший брат, теж займається акробатикою з чотирьох років і виявляє неабиякі здібності у налагодженні контактів у незнайомому середовищі.

фотоконкурс «Вечірки»

«Ми – маленькі українці й україночки»

Про цікаві та «смачні» історії

Алевтина ПИЛИПЕНКО ,

Олексій ІВАНОВ (фото)

Тільки у цій бібліотеці є електрон-ний каталог, що вміщує понад 430 тисяч записів документів.

Зацікавленість саме рідкісни-ми, раритетними виданнями про Київ і привела мене до Публічної бібліотеки імені Лесі Українки. І, до речі, невипадково, бо ж не раз доводилося чути не лише про багатство її фондів, а й про нова-торські підходи працівників.

– Рідкісних книг про столицю, що вас цікавлять, у нас є більше десяти, – каже директорка бібліо-теки, віце-президент Української бібліотечної асоціації Людмила Ковальчук і відразу несподівано запитує:

– Вам який варіант – тра-диційний чи, може, електро-нний? В електронному в нас є, наприклад, раритети: «Ука-затель святыни и священныхъ достопамятностей Кіева , какъ въ самомъ городе, такъ и въ его окрестностяхъ, для поклонниковъ, посещающихъ святыя места Кіевскія» (рік ви-дання – 1853-й), «Історія импе-раторскаго Университета Св. Владимира» (1884-й) та інші. На жаль, папір раритетних книг старовинний і з часом утратив міцність, тож сторінки книги, якщо їх часто гортати, можуть зіпсуватися. Тому і було при-йнято рішення відсканувати оригінали. Сьогодні такі книги доступні нашим читачам. Їх вони можуть не тільки почитати на офіційній сторінці бібліотеки в Інтернеті, а й за бажання за-

качати собі на мобільний теле-фон чи до електронної книжки.

Окрім рідкісних книг про Київ, в електронний формат також перевели і приватну колекцію ки-янина, видатного майстра балету Сержа Лифаря. До бібліотеки її

передала його вдова, графиня Ліл-лан Алефельд-Лаурвінг. Чимало інших приватних колекцій книг надходили до бібліотеки через іноземні посольства, благодійні фонди, від окремих громадян.

Киянам уже відомо, що бібліо-тека пропонує й інший сервіс – по-шук, наприклад, якоїсь особливої інформації. Скажімо, через сайт офіційної сторінки бібліотеки киянка Маргарита просила до-

помогти знайти місце поховання однієї з письменниць. Після по-шуку в різних книжкових фондах, довелося працівникам бібліотеки телефонувати навіть на Байкове кладовище, де, до речі, і надали потрібну інформацію.

А ось для користувачів, що приходять працювати з власними ґаджетами, бібліотека забезпечує вільну зону Wi-Fi. Тут за бажання, щоправда, поки що не безкоштов-но, можна зробити ксерокопію окремих статей, відсканувати по-трібні тексти чи зображення, а також сфотографуватися і за лічені хвилини отримати пластиковий читацький квиток.

Щодня бібліотеку відвідують до 120 користувачів. І всього за якусь годину перебування в її стінах мені неважко було пе-реконатися в тому, що чимало читачів цікавляться творчістю сучасних українських письмен-ників: Володимира Шкляра, Юрія Андруховича, Андрія Кокотюхи та інших. Популярними залиша-ються і книжки таких зарубіжних авторів як Андре Моруа, Стефан Цвейг, Ернест Хемінгуей, Габріель Маркес…

– Добре, що публічна бібліо-тека розташована поряд з моєю роботою, – розповідає Світлана, начальниця відділу Головного управління статистики в Київській області. – Маю дітей-школярів, їм вчителі видали список світової літератури, яку треба прочитати на літніх канікулах. Тож допомагаю

їм – приходжу сюди за примір-никами, їх тут удосталь, і голо-вне – ними можна користуватися безкоштовно.

А ось друга моя співрозмов-ниця, маркетолог Євгенія, від-значає, що у бібліотечних залах затишно, світло і спокійно. «Мене надихає така атмосфера на роботу з книжками. До бібліотеки, буває, навідуюся кілька разів на тиж-день. Переважно читаю земельні кодекси, гортаю ділові журнали. У директорки бібліотеки Людми-ли Іванівни дуже професійний підхід до відвідувачів, тож не-випадково за її керівництва ця культурна установа з міської філії зросла до центральної публічної бібліотеки столиці», – говорить відвідувачка.

– Дуже хотілося б, – каже Люд-мила Іванівна, – зовні прикрасити бібліотеку муралом за мотива-

ми Лесиної «Лісової пісні». Це обов’язково сподобається нашим відвідувачам…

читальня24 Вечірній Київ | 4 серпня 2016 року | №31 (19213)

В. о. головного редактораМаксим Філіппов

Керівник творчої групи Леонід Фросевич

Заступник головного редактора Віталій Курінний

Секретаріат Володимир Савруцький, Олександр Баркін

Фоторедактор Павло Пащенко

Адреса: 01001, м. Київ–1,

вул. Володимирська, 51-бТелефон: 234-27-59 Факс: 235-01-93

E-mail: vk1906@ukr.netСвідоцтво:

КВ №15417–3989 ПР від 15 квітня 2009 року

Рекламний відділ: вул. Володимирська, 51б Тел.: 234-21-84, 234-27-39

Факс: 235-61-48 Е-mail: v.pushina@gmail.com

Відділ розповсюдження та реалізації: Тел.: 235-23-34

Друк: ТОВ «МЕГА-Поліграф», м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14

Замовлення: 49007 Заг. наклад: 96 000.

Редакція листується з читачами тільки на сторінках газети. Газета публікує також

ті матеріали, в яких думки авторів не збігаються з позицією редакції.

При передруку посилання на «Вечірній Київ» обов’язкове. Матеріали рубрики «Що хвилює» публікуються на правах реклами.

Рукописи не рецензуються. Передплатний індекс: 37607

Онлайн-передплата на сайті ДП «Преса»

засновник: Київська

міська рада

facebook.com/vechirkanova

Директорка бібліотеки Людмила Ковальчук мріє зовні прикрасити будівлю муралом за мотивами Лесиної «Лісової пісні»

Раритет в електронному Раритет в електронному форматіформатіПублічна бібліотека імені Лесі Українки має європейські сервіси та унікальні видання

Сьогодні Публічна бібліо-тека імені Лесі Українки є центральним книгосхови-щем міста, в якому зберіга-ються 280 тисяч примірників видань на традиційних та електронних носіях інфор-мації. Послугами бібліотеки користуються 28 тисяч киян. Багато з них відвідують бібліотеку вже понад пів-століття. Чималим здобутком колективу установи є елек-тронний каталог, що вміщує понад 430 тисяч записів документів.

до теми

Публічна бібліотека імені Лесі Українки неодноразо-во вигравала у конкурсах, оголошених Посольством

США в Україні, та отримувала гранти, зокрема, на відкриття Інтернет-центру та оновлення

комп’ютерами і програмним забезпеченням нового покоління чотирьох Інтернет-місць.