1

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Ò.Ë. ³ëêóë

Літопис і хронограф Студії з текстології домонгольського

київського літописання

Київ – 2015

Зміст 2

УДК 930.1[222.6+003.64] (477)“10/12” Тетяна Вілкул. Літопис і хронограф. Студії з домонгольського київського

літописання. – К.: Інститут історії України НАН України, 2015. – 518 с. Монографію присвячено дослідженню ранніх київських літописів і давньоруських

хронографічних творів. Розглядаються, зокрема, Повість временних літ, Київський літописний звід початку ХІІІ ст., Новгородський перший літопис молодшої редакції (точніше, київська складова цього зводу), а також давньослов’янські переклади хронік Георгія Амартола та Іоанна Малали, Александрія Хронографічна, так званий «Хронограф по великому ізложенію» та ін. Оскільки два різновиди історичних творів середньовічної Русі, літописи й хронографи, слугували «контрольними текстами» одні для других, проведене в роботі зіставлення цитат, сюжетних паралелей, манери запо-зичень та ідейних перегуків дозволяє розв’язати проблеми, про які фахівці дискутують віддавна, переглянути деякі усталені на сьогодні концепції та уточнити висловлені раніше судження. Окрему увагу надано тим свідченням, що прояснють датування літописних і хронографічних пам’яток. Врешті, низку питань монографія заторкує уперше, як-от: походження хронографічних цитат у Київському літописному зводі та походження початкової частини хронографів із викладом старозавітної історії.

Для істориків, філологів та усіх, хто цікавиться історією та книжністю серед-ньовічної Русі.

Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту історії України НАН України

(протокол № 10 від 18 грудня 2014 р.).

Відповідальний редактор: член-корреспондент НАН України Василь В. Німчук Рецензенти: Доктор філософії, професор Саймон Франклін Доктор історичних наук Володимир С. Александрович Доктор філологічних наук, професор Олександр Гр. Бобров Доктор історії габілітований, професор Анджей Плещинськи

ISBN 978-966-02-7554-6 © Інститут історії України НАН України, 2015

© Т. Вілкул, 2015

3

ЗМІСТ

ВСТУП....................................................................................................................... 5 Список скорочень ..................................................................................................... 16 Сигли використаних рукописів ............................................................................... 17 ГЛАВА І Інструментарій дослідження, історіографія та джерела ...................... 19

І.1 Текстологія та текстуальна критика.................................................... 19 І.2 Історіографія дослідження ................................................................... 36

І.2.a Літописи: виникнення концепції Початкового зводу і пов’язання його з Хронографом ............................................... 38

І.2.b Хронографи: реконструкція «Хронографа по великому ізложенію» ................................................................................... 47

І.3 Огляд літописних та хронографічних джерел.................................... 60 Літописні зводи ..................................................................................... 61 Твори із всесвітньої історії................................................................... 69 Хронографи – давньоруські компіляції з фрагментів хронік та біблійних текстів .............................................................................. 86

ГЛАВА ІІ Хронографічні складові Повісті временних літ ..................................100 ІІ.1.1 Цитати з Хроніки Амартола у спільних фрагментах ПВЛ та

Новгородського першого літопису, віднесені до Хронографа ....102 ІІ.1.2 Запозичення з повного перекладу Амартола на спільних

ділянках тексту ПВЛ та НПЛмл ................................................112 ІІ.1.3 Додаткові фрагменти Хроніки Амартола у ПВЛ .....................125

ІІ.2.1 Хронографічні цитати у статтях 1110-х років Іпатіївської редакції ПВЛ ....................................................................................139

ІІ.2.2 Взаємопов’язаність хронографічних запозичень з різних частин Початкового літопису ....................................................142

ІІ.3.1 Хроніка Іоана Малали у Введенні ПВЛ. Походження текстів: хронограф чи повний переклад ......................................................149

ІІ.3.2 Мікрозапозичення з Хроніки Малали у ПВЛ ...........................159 ІІ.3.3 Ще одне вірогідне джерело – Александрія Хронографічна ....165

ІІ.4 Поклики на «лѣтописець Георгия» та «хронографъ» ......................170 ІІ.5 Вплив викладів всесвітньої історії на літопис: ремесло історика

у ПВЛ ....................................................................................................173 ІІ.6 Джерела перших статей ПВЛ та НПЛмл. Роль «Хронографа

по великому ізложенію» у новгородському літописі .......................180 ІІ.6.1 Походження дат 6362 та 6360 років, початку історії

«Руської землі»............................................................................181 ІІ.6.2 Повідомлення про похід Ігоря 6428 й 6449 р. ..........................192 ІІ.6.3 Приписки Троїцького хронографа .............................................213 ІІ.6.4 Статті 6362 та 6374 років: похід Аскольда і Діра ....................216 ІІ.6.5 Сюжет покликання варягів – що було джерелом Короткої

палеї ..............................................................................................223 ІІ.6.6 Як утворені статті 6360 та 6362 років .......................................227

Зміст 4

ГЛАВА ІІІ Київський літописний звід початку ХІІІ ст. та його хронографічні джерела ......................................................................................................................240

ІІІ.1 «Розшарування» Київського зводу. Співвідношення записів Лаврентіївського та Іпатіївського літопису за ХІІ ст. ....................242

ІІІ.2 Хронографічні джерела Київського зводу.......................................276 ІІІ.2.1 Вставки з Александрії.............................................................277 ІІІ.2.2 Запозичення з Хроніки Малали та «Історії Іудейської війни»

Йосифа Флавія .........................................................................288 ІІІ.2.3 Запозичення з Хроніки Амартола ..........................................292 ІІІ.2.4 Порівняльний матеріал до Київського зводу iз суздальського

літопису за ХІІ ст.: паралелi до Хроніки Амартола .............307 ІІІ.2.5 Компонування хронографічних текстів у Київському зводі....311

ГЛАВА ІV Хронографи: датуючі ознаки ...............................................................315 ІV.1 Версії Александрії Хронографічної .................................................319

ІV.1.1 Співвідношення текстів трьох редакцій Александрії..........321 ІV.1.2 Характерні читання Александрії Іудейського хронографа.....349 ІV.1.3 Версія Еллінського літописця 1-ї редакції ...........................354 ІV.1.4 Специфіка Александрії Троїцького хронографа..................355 ІV.1.5 Використання у Троїцькій Александрії додаткових джерел ...361

ІV.2 Текстологічні маркери версій Хроніки Амартола на прикладі «Входження в Єрусалим Олександра Македонського» з Александрії Хронографічної..........................................................372

ІV.3 Коментарі Нікіти Іраклійського до «Слів» Григорія Богослова у ранніх хронографічних компіляціях .............................................388 ІV.3.1 Твір Нікіти в Іудейському хронографі .................................389 ІV.3.2 Вставки з Нікіти Іраклійського у вступній частині

Елінського літописця І-ї та ІІ-ї редакцій ..............................395 ІV.4 Восьмикнижжя у хронографах та лiтописах ...................................401

ІV.4.1 Книга Вихід: редакції повного або четієго перекладу ........404 ІV.4.2 Запозичення з Книги Вихід у ПВЛ .......................................418 ІV.4.3 Книга Ісуса Навина у Восьмикнижжі...................................429

ПІСЛЯМОВА............................................................................................................439 Література та джерела ..............................................................................................448 ДОДАТКИ .................................................................................................................480 Summary ....................................................................................................................516

Вступ 5

ВСТУП Ідеєю цієї праці є зробити джерелознавчий синтез вивчення раннього

київського літописання та давньоруської хронографії. Давньоруські істо-ричні тексти, подібно до сучасних, поділялися на два розряди. «Вітчиз-няною історією» відали літописці, тоді як «всесвітня історія» знаходилась у «відомстві» авторів перекладених із грецької хронік та історій, а також укладачів компіляцій: хронографів i палей1. Почасти таку ідею підказало популярне серед русистів періодичне видання «Летописи и хроники» (1974–), в концепцію якого закладене сполучення цих двох жанрів істо-рієписання (хоча збірник статей дозволяє еклектичне поєднання різно-планових досліджень).

Поєднання чи, радше, перетин хронографічної та літописної області досліджень є корисним для них обох, оскільки вказані тексти виступають один для одного контрольними, тобто, дозволяють взаємну перевірку даних. Адже у студіях над літописами та хронографічними творами існують проблеми, вирішення яких тягнеться десятиліттями і вже забігає за століття. Водночас від з’ясування джерелознавчих питань залежать питання історичні. Зокрема, важливою проблемою є хронологія постання певних записів з історії Давньої Русі – чи вони робилися водночас із подіями, про які йшлося, а чи були віддалені від них у часі. Саме ця обставина багато в чому зумовлює оцінку достовірності розповіді. Одна річ, якщо літописний запис про події середини ХІ ст. зроблено, напр., у другій половині ХІ ст. чи хоча б напочатку ХІІ ст. Зовсім інша – якщо йдеться про ХІV–ХV ст. У першому випадку досить великою є віро-гідність відштовхування автора та укладача від незбережених нині ранніх текстів, пригадування чи використання особистого досвіду, свідчень очевидців. У іншому – маємо справу з переосмисленням та рецепцією історії, що також річ надзвичайно цікава, проте стосується власне ХІV–ХV ст., а не ХІ ст. Перекладні візантійські хроніки та історії з одного боку, та літописи – з другого, мають слугувати один для одного конт-рольними текстами. Паралельне дослідження надає додаткові дані про

——————— 1 Назва «літописець» зрідка використовується і на позначення пам’яток хро-

нографічної літератури, що належать до жанру хронік чи історичних компіляцій. Див. напр., «Літописець вскоре» патріарха Нікифора чи Літописець Еллінський та Римський. Назви склалися історично, розбіжності пов’язані також з неусталеністю медієвістичної термінології. Щодо назви «палея» (з грецьк., ‘давня’) – початково воно позначало перші книги Старого завіту, але стало використовуватися і на позначення різноманітних тлумачень до них, див. Толкова (тлумачна), хронографічна, історичні палеї. Докладніше див. короткий огляд джерел (І.3).

6

хронологію виникнення та побутування пам’яток, дозволяє уточнити версії текстів, верифікувати дослідницькі гіпотези. Однак до сьогодні відсутнє монографічне дослідження, в якому б аналізувалися ці різно-жанрові історичні тексти як сукупна проблема.

Історія раннього київського літописання ХІ – початку ХІІІ ст. у сучасному літописознавстві є предметом жвавої полеміки. Конкретні пи-тання розглядаються у відповідних главах та розділах, тут побіжно заторкну головні із них. Сформувалися не тільки різні, а, можна сказати, діаметрально протилежні погляди на етапи розвитку історіописання та співвідношення пам’яток, які дійшли до нас. Передусім, це зумовлене тим, що наявні в дослідників літописні зводи порівняно пізні й компі-лятивні. Не дійшли оригінали чи навіть близькі до часу укладення копії таких літописних пам’яток як Повiсть временних лiт 1110-х рр. чи Київ-ський звід початку ХІІІ ст. Весь наявний матеріал для досліджень вчені вилучають переважно з великих компіляцій пізнішого часу: південно-руського Іпатіївського зводу (містить записи за ІХ–ХІІІ ст., зберігся в рукописах ХV–ХVІ ст.), суздальського Лаврентіївського (записи так само за ІХ–ХІІІ ст., рукописи ХІV–ХV ст.), кількох новгородських. Серед пiв-нiчноруських найважливішим є Новгородський перший літопис iз запи-сами за ХІ–ХІV ст. у старшій редакції та ІХ–ХV ст. у молодшій.

Так, щодо Початкового літопису вчені поділилися на два «табори». Фактично, суперечки ідуть з приводу того, чи потрібно зупинитися в гіпотезуванні й зосередитись на надійно відновлюваних пам’ятках. Один із «таборів»2 пропонує трактувати зводи із записами за ІХ–ХІ ст. – Повість временних літ (далі: ПВЛ3), Новгородський перший літопис мо-лодшої редакції (НПЛмл) а також низку пізніших московських і нов-городських літописів – як матеріал для реконструкції раніших текстів. Маються на увазі передусім гіпотетичні конструкти «ХІ ст.», напрацьовані у літописознавстві: Початковий звід 1090-х рр., Звід Никона 1070-х рр., Древній Київський 1039 р.… Відповідно, вважається, що дослідник мусить дивитися на літописи крізь призму наявних нині зводів, використовуючи матерiал ПВЛ, НПЛмл та iн. подібно до того, як це робив Олексій О. Шахматов. Як відомо, у центрі студій «корифея росій-

——————— 2 Можна назвати імена Олексія О. Шахматова, Михайла Д. Приселкова та багатьох

інших вчених ХХ ст., зараз шахматовської концепції притримуються Олексій О. Гіппіус, Сава М. Міхєєв, та ін.

3 Як уже відзначалося, ПВЛ як окрема пам’ятка «вилучена» вченими з наявних нині Іпатіївського та Лаврентіївського зводів. Втім, хоча ПВЛ збереглася лише у складі великих літописних компіляцій, що містять записи за ІХ–ХІІІ ст., її текст відновлюється надійно, оскільки відхилення у різних версіях дуже невеличкі, текст стабільний.

Вступ 7

ської філології»4 перебували ті тексти, яки нібито лежали в підґрунті відомих на сьогодні зводів, однак не збереглися5. Власне, така тенденція простежується не тільки у сфері літописання, пор. зізнання фахівця в іншій області: «Classical scholars have indeed always demonstrated an ob-sessive desire with recovering origins (the more obscure, elusive and time-eroded the better»)6. У другому «таборі» літописознавців обстоюється думка, що НПЛмл є пізньосередньовічною (ХІV чи ХV ст.) переробкою ПВЛ7. Підкреслюється: якщо пізні трансформації тексту літопису почи-нають в уяві дослідника відігравати роль «давніх», це неуникнено ви-кривлює і текстуальну й історичну картину. Слід додати, представники цього напрямку не відкидають можливості існування раніших щодо ПВЛ записів (але необов’язково «зводiв»). При цьому вважають, що увагу треба фокусувати власне на цій пам’ятці, текст якої відновлюється на-дійно. Адже дослідження гіпотетичних матеріалів украй обмежене. Припускається, що ПВЛ недарма має другу назву «Початкового літо-пису» (Primary Chronicle) і справді є результатом роботи давньоруського книжника, який розпочинає історію літописання.

Непроста ситуація і з Київським лiтописним зводом початку ХІІІ ст. Вiддавна припускали, Київський звід має надзвичайно складну структуру,

——————— 4 Це визнають навіть ті вчені, котрі в іншому критично ставляться до висновків

О.О. Шахматова. Дозволю собі навести велику цитату з недавньої праці Дмитра М. Буланіна: «Отдельные открытия Шахматова… поражают воображение… и кажутся, на первый взгляд, неотразимым аргументом в пользу его подхода к материалу. Но только на первый взгляд. Никоим образом не пытаясь дискредитировать ученого, остающегося одним из корифеев русской филологии, не могу не отметить некоторые обстоятельства, подтачивающие самые основы его сравнительного метода изучения летописей. Главное: знаменитый тезис, импонировавший Шахматову как члену ЦК партии кадетов о том, что «рукой летописца управляли политические страсти и мирские интересы», – не только не может быть доказан, но противоречит всему, что мы знаем о средневековой культуре. Вульгарный социологизм, отраженный в шахматовской формуле и достигающий у его последователей крайних пределов… сочетается с культом фактов… забывает, что у людей с провиденциальным мировоззрением (а именно они населяли Древнюю Русь) было совсем другое представление об относительной значимости фактов». Див.: Буланин Д.М. Текстология древнерусской литературы: ретроспективные заметки по методологии // Русская литература. – 2014. – № 1. – С. 24.

5 У певному сенсі підсумкові міркування див., напр., у праці Варвари Г. Вовіної-Лебєдєвої: Вовина-Лебедева В.Г. Школы исследования русских летописей ХІХ–ХХ вв. – СПб., 2011. – 898 с.

6 Whitmarsh Tim. The Romance Between Greece and the East // The Romance Between Greece and the East. Ed. by Tim Whitmarsh and Stuart Thomson. – Cambridge, 2013. – P. 1-22.

7 Шахматовські ідеї піддавали критиці Василій М. Істрін, Сергій О. Бугославський, Микола К. Нікольський та ін., із сучасних учених можна назвати Олексія П. Толочка, Дональда Островського, Олександра Г. Боброва, автора цієї книги та ін.

8

він утворений з попередніх літописів та інших джерел і виявляє сліди роботи рук багатьох авторів та укладачів-редакторів. Було запропоновано декілька схем його укладення і названо імена ймовірних укладачів, проте загальновизнаної реконструкції досі не існує. Існують діаметрально про-тилежні точки зору на питання співвідношення наявних нині зводів – Іпатіївського та Лаврентіївського у частині «продовження ПВЛ». Річ у тім, що в Іпатіївському та Лаврентіївському літописах від 1110-х рр. і до кінця ХІІ ст. спостерігаємо численні спільні блоки повідомлень про київ-ські, переяславські, володимиро-суздальські події. Їх появу в цих двох компіляціях, південноруській та суздальській, неспоріднених у решті сво-їх записів, мусимо пояснити. Від того, наскільки коректно дослідником провадиться «розшарування» тексту, залежить історія літописання ХІІ ст. Питання в тім, чи зможемо ми розпізнати близькі чи, навпаки, віддалені один від одного десятками років фрагменти, які створили в різний час різні книжники. Київський звід із багатьох проблем є нашим основним, інколи – єдиним джерелом з історії давньоруських земель ХІІ ст., тому питання текстології набувають особливої ваги. Визначення походження тих чи інших складових цієї величезної компіляції впливає на оцінку достовірності поданого в ній історичного наративу.

Попри розлогу аргументацію кожної зі сторін, ситуація з вирішенням проблеми виглядає патовою. За таких умов ключ до розв’язання загадок літописознавства дають пам’ятки хронографії, запозичені до літописних зводів із повних перекладів хронік чи хронографічних збірок у різних версіях різного часу. Вони виконують роль контрольних текстів і в бага-тьох випадках надають вирішальні докази. Річ у тім, що хронографічні пам’ятки, як правило, відомі у кількох редакціях, які інколи (хоча, на жаль, не завжди, про що ще доведеться сказати) видають ознаки свого походження: хронологію та – рідше – регіон появи. Отже, ідентифікуючи в літописі подібне джерело, ми отримуємо можливості визначити й дату-вати його «зріз»8. Крім того, деякі комплекси цитат із хронік та історій, як побачимо далі, характерні для певних давньоруських авторів та укла-дачів. Відповідно, це дає додаткові точки опертя при «розшаруванні» літописів, дозволяє виявити різні текстуальні пласти зводів, етапи реда-———————

8 За великим рахунком, у плані датування і визначення «зрізів» існує взаємо-залежність між літописними та хронографічними текстами. Наведу кілька прикладів. Так, якщо в ПВЛ немає слідів Хронографа по великому ізложенію і, навпаки, у пам’ятках цього кола (Троїцький хронограф, Еллінський літописець) бачимо пізні складові, що можуть бути введеними не раніше ХІІ ст., немає підстав твердити про якийсь найдавніший Хронограф ХІ ст. Якщо у Київському зводі виявляємо запозичення з «Історії Іудейської війни» Йосифа Флавія, то появу давньоруського перекладу Флавія не можна датувати пізніше початку ХІІІ ст., і т.п. Докладніше див. у відповідних розділах цієї книжки.

Вступ 9

гування. Чіткіше виявляються сучасні подіям та пізніші літературно оброблені записи.

Варто детальнiше зупинитися на самiй iдеї поєднання різних кате-горій історичних творів, що функціонували на теренах середньовічної Русі й тих ускладненнях, з якими довелося стикнутися. Як уже відзна-чалося, «вітчизняна історія» відобразилася у літописах, тоді як «всесвіт-ньою» займалися автори, перекладачі та редактори хронік, історій, хро-нографів i палей. Звичайно, жанри не були абсолютно жорстко відмежо-ваними один від одного, однак до XV ст. «вітчизняна» та «всесвітня» історія практично не змішувалися9. Пропонована читачеві книга у пев-ному сенсі об’єднує обидві царини діяльності наших давніх колег-істориків. У світлі недвозначно поставленої ще у середньовічний час межі такий підхід вимагає пояснення. Твори зі всесвітньої історії безперечно впливали на літописців – численні прямі цитати та переповідання іден-тифікуються у багатьох літописних зводах, детальний аналіз показує також ідейні впливи. Щобільше, вже на початку ХІХ ст. вивчення літо-писів було з’єднане з вивченням певних перекладних хронік – передусім, Хроніки Георгія Амартола. Далі, починаючи від рубежу ХІХ–ХХ ст. схема розвитку раннього літописання тісно переплелася із долею одного з реконструйованих хронографів, так званого «Хронографа по великому ізложенію» (детальніше див. першу главу, І.2). Проте у науковій літера-турі обидві царини існують переважно нарізно, за винятком обговорення кількох окремих сюжетів. Перше, що спадає на думку зацікавленому спостерігачеві – у загальній класифікації середньовічних джерел хроно-графічні твори були «прописані» у колі перекладної книжності, а літо-писи – серед оригінальних текстів. Крім того, літописні матеріали, з одного боку, та хронографічні, з іншого, у своїй більшості не зливаються, внаслідок чого склалися дві гілки історіографічної традиції – літописо-знавство та вивчення хронографії. Традиція підтримується, окрім іншого, тим, що від дослідника вимагається оволодіння значним обсягом знань та високої кваліфікації в обох сферах. Адже, як і скрізь, іде дедалі інтен-сивніший процес спеціалізації та дроблення знання.

Якби поставити собі за мету зосередити в одному місці хоча б основні праці з літописання, побачимо велике зібрання спеціальних робіт, при-свячених окремим пам’яткам, і томи оглядів історії усього літописання від ХІ по ХVII ст. чи тільки періоду домонгольської Русі10. Поличка

——————— 9 Перші спроби продовжити хронограф приписками з історії Руси (на останніх

аркушах тексту) бачимо в Троїцькому хронографі та Еллінському літописці 2-ї редакції, див. нижче у відповідних розділах 2-ї глави.

10 Не претендуючи на осягнення майже неосяжної сфери, відсилаю до обраних оглядів. Див.: Сухомлинов М.И. О древней русской летописи, как памятнике литера-

10

досліджень хронографії легша. Зокрема, не так багато узагальнюючих робіт з цієї проблематики11. Обумовлене це очевидно тим, що у модерний час справді актуальною є історія вітчизняна. Для середньовічної людини картина була, до речі, зворотньою: найважливішу складову частину «всесвітньої історії» представляла історія біблійна, що репрезентує вічні сюжети, тоді як вітчизняна виступала лише одним із виявів прийдеш-нього «временьного» буття. Проте внаслідок того, що дослідження хронік знаходилося певною мірою «на узбіччі» сучасних джерелознавчих студій, при зверненні до хронографічної тематики виникають додаткові склад-нощі. Напр., для тих, хто не входить до вузького кола фахівців, треба пояснювати основні терміни. Нікому не спаде на думку, що історик, який спеціалізується на давньоруському періоді, може, скажімо, не читати ранніх літописів, не знатиме що таке літописна річна стаття, що запис вівся по роках («в лѣто…»), що статті були насичені записами лапі-дарними або просторими, існували порожні роки… Натомість відсутність знань про специфіку написання хронографічних творів серед істориків, що вивчають давньоруську добу – річ звичайна.

Так, усталеним і порівняно часто уживаним виразом у сучасних роботах є «компілятивний хронограф». Це шлейф термінології ХІХ ст., коли могли писати про «хронографи перекладні» (з часів Василя М. Істріна і зараз звичне найменування для цього різновиду джерел –

турном // Ученые записки Императорской Академии Наук, II отд. – Кн. III. – СПб., 1856. – С. 1-230; Бестужев-Рюмин К.Н. О составе русских летописей до конца XIV века. – СПб., 1868. – 378 с.; Шахматов А.А. Обозрение русских летописных сводов XIV– XVI вв. – М.; Л., 1938. – 372 с.; Шахматов А.А. Разыскания о древнейших русских летописных сводах. – СПб., 1908. – 688 с. [Шахматов А.А. История русского летописания. – Т. 1 – Кн. 1. – СПб., 2002. – 485 с.]; Приселков М.Д. История русского летописания ХI–XV вв. – СПб., 1996. – 326 с.; Еремин И.П. «Повесть временных лет». Проблемы ее историко-литературного изучения. – Л., 1946. – 105 с.; Насонов А.Н. История русского летописания ХI – начала ХVIII веков. – М., 1969; Лурье Я.С. Общерусские летописи ХIV–ХV вв. – Л., 1976. – 285 с.; Лурье Я.С. Две истории Руси ХV века. Ранние и поздние, независимые и официальные летописи об образовании Мос-ковского государства. – СПб., 1994. – 240 с.; Толочко П.П. Русские летописи и лето-писцы Х–ХІІІ веков. – СПб., 2003. – 296 с.; Толочко А.П. «История российская» Василия Татищева: источники и известия. – М.; К., 2005. – 543 с.; Котляр М.Ф. Київський літопис ХІІ ст. – К., 2009. – 316 с.; Прохоров Г.М. Древнерусское летописание. Взгляд в неповторимое. – М.; СПб., 2014. – 416 с. Раннi етапи вивчення рiзних сфер слов’янської книжності див.: Ягич И.В. История славянской филологии. – СПб., 1910. – 961 с.

11 Попов Андрей. Обзор хронографов русской редакции. – М., 1866. – Вып. 1. – 287 с.; Там же. – Вып. 2. – М., 1869. – 298 с.; Weingart Miloš, Byzantské kroniky v literature církevnĕ-slovanské. – Bratislawa, 1923. – Č. 2. – Оd. 1-2 – 577 s.; Творогов О.В. Древнерусские хронографы. – Л., 1975 – 320 с.; Водолазкин Е.Г. Всемирная история в литературе Древней Руси. – СПб., 2008 – 488 с. Роботи, присвячені окремим пам’яткам, див. у відповідних розділах.

Вступ 11

«хроніки») та «хронографи компілятивні» (від В.М. Істріна і донині, «хронографи»). Тим часом, подібні пам’ятки в принципі не можуть бути некомпілятивними. Адже хронографи – це давньоруські компіляції із всесвітньої історії, де скомпоновано фрагменти кількох перекладних ві-зантійських хронік та деяких інших текстів. Переважно йдеться про пам’ятки історичного спрямування, до яких можуть потрапляти також включення з біблійних та агіографічних творів: Восьмикнижжя, Книг Царств та пророкiв, Євангелій, житій, Прологу, тощо. Цілісні перекладні твори історичного жанру зараз називають хроніками або історіями12. Йдеться, звичайно, про сучасну наукову класифікацію з її чіткими ви-значеннями. Оригінальні найменування творів, якщо вони збережені, як у слов’янських, так і у грецьких текстах доволі різноманітні й не можуть бути зведені до однієї чи двох назв13. Компілятивність не відкидає твор-чого підходу книжників, хоча, оскільки хронографи складаються майже винятково з перекладних текстів, творчість укладачів виявлялася у харак-тері компілювання.

Як правило, у хронографах виклад ведеться від початку світу, від Книги Буття. Відповідно, вони укладені зі старозавітних книг чи їх ок-ремих фрагментів або включають переповідання біблійної історії з пере-кладних хронік14. Далі хронографи вміщують описи царювання Олек-сандра Македонського, періоду римської держави та візантійського «цар-ства» вже винятково з хронік. Виклад весь час ведеться не по роках, а спершу за періодом життя біблійних патріархів, міфологічних героїв та східних царів, а потім римських і візантійських імператорів.

Власне кажучи, компілятивність та специфічний творчий підхід у компонуванні та редагуванні, використання аналогічного комплексу дже-рел та подібна організація викладу застосовані й у перекладних візан-тійських хроніках. Незважаючи на їх атрибуцію певним авторам (Хроніка Георгія Амартола, …Іоана Малали, …Георгія Синкела та под.), вони також, особливо якщо ідеться про грецькі оригінали, насправді виявля-ються складними компіляціями. Більша частина скопійована, іноді доволі

——————— 12 Ще одне позначення – «повний переклад» (повний переклад візантійської

Хроніки Георгія Амартола, напр.), про що далі. 13 Корисний огляд: Burgess R.W., Kulikowski Michael, Medieval Historiographical

Terminology: The Meaning of the Word Annales // The Medieval Chronicle VIII. / Eds. Erik Kooper and Sjoerd Levelt. – Amsterdam; New York, 2013. – Р. 167-194.

14 Георгій Амартол, Іоан Малала та автори інших хронік також починали виклад від початку світу або створення Адама. Це зумовлювалося власне розумінням «всесвітньої історії» у давні часи: «эта история начиналась сотворением мира и всегда помнила о его конце». Водолазкин Е.Г. Всемирная история в литературе Древней Руси… – C. 11. Як уже відзначалося, найчастіше у хронографи включали повністю або фрагментарно Восьмикнижжя, Царства та Книги великих і малих пророків.

12

близько до тексту, з робіт попередників, і тільки прикінцеві записи належать самому автору. Тобто, в усіх творах із всесвітньої історії найчастіше бачимо нескінченні переповідання, що відрізняються лише деталями.

Ці особливості мають два наслідки. З одного боку, зазвичай складно розрізнити версії, що мають спільну основу, тим більше, що одні й ті самі у своїй основі тексти зазвичай проявляються в різних версіях у кількох компіляціях15. З іншого – саме нюанси різночитань дозволяють визначити безпосередні джерела: редакцію (так би мовити точну текстуальну фізіо-номію) тієї чи іншої складової хронографа, тих чи інших запозичень літопису. Звичайно, було б просто чудово, якби русисти мали у своїх руках яскраві контрольні свідчення. Пофантазуємо: «Хроніка х1, пере-кладена в 1084 р.», від якої б залишився автограф перекладача, або «Хронограф х2, укладений у 1123 р.», збережений в оригіналі та запо-зичений винятково в Київський звід і нікуди більше. Шкода, але про таке можна тільки мріяти. Збережені автографи перекладних чи оригінальних творів – річ для Давньої Руси неймовірна. Цілком очевидний той сумний факт, що фонд світських історичних джерел в нас досить обмежений і практично не має шансів поповнитися16. Внаслідок цього ми не тільки обмежені в історичних даних – невирішеними залишаються й наріжні питання текстології ранніх літописних зводів. За таких умов надзвичайне значення має те, що вчені отримують хоча б такі складні контрольні тексти як хронографічні джерела, з безкінечно повторюваними й від-мінними лише в деталях версіями. Виявлення літописних комплексів цитат та паралелей до творів із всесвітньої історії дозволяє визначити характер пам’яток, уточнює їх редакції, вказує на час роботи книжників. Хроніки та хронографи «розсувають» межі, накладені історичним роз-витком (слабка збереженість рукописної традиції, втрата багатьох доку-ментів чи навіть цілих видів документації). Тонкий аналіз за допомогою текстологічних методик, сподіваюся, дозволить поставити крапку в багатьох полемічних питаннях.

Слід зізнатися, для автора цієї книжки найважливішими виявилися все ж таки суперечки довкола літописів. Відтак, у такому перетині літо-писної та хронографічної області досліджень матеріал хронік та хро-нографів у цілому підпорядкований вирішенню спірних питань раннього ———————

15 Напр., як буде показано далі – оповіді Хроніки Амартола про походи «руси» часів Аскольда та Діра та князя Ігоря використані у текстах Троїцького хронографа, палей та Еллінського літописця, ПВЛ та НПЛмл.

16 Як зазначив з іншого приводу Олексій П. Толочко: «Несмотря на обилие лето-писных списков, ранняя история Руси крайне слабо документирована… отчаянная скудость источников – обстоятельство непреодолимое, и устранить его уже не суждено». Толочко А.П. «История российская» Василия Татищева… – C. 18.

Вступ 13

літописання. Я намагаюся встановити присутність у домонгольських столичних літописах слідів певних хронографів чи хронографа, чи нав-паки, ідентифікувати в них повні переклади розповсюджених в руських землях хронік. А також, уточнити, так би мовити, методику використання літописцями перекладних історичних текстів. Проаналізовано присутні в літописах хронографічні цитати, а також манеру запозичень давніх книж-ників. Спеціальна увага приділяється тим пам’яткам хронографії, що дозволяють датувати давньоруські компіляції з перекладних хронік і, пе-редусім, ту з них, яка в історичній літературі вважається найдавнішою – так званий «Хронограф по великому ізложенію». Низка питань дослід-жується вперше, серед них – комплекс хронографічних цитат та пара-лелей у Київському літописному зводі, походження версій початкової біблійної частини хронографів. В інших питаннях отримані суттєві уточ-нення. Детальний аналіз матеріалу дає змогу кардинально переглянути певні усталені твердження.

Книга складається з чотирьох частин. У першому розділі традиційно викладено методику та загальну історіографію. Обстоюється думка, що не потрібно протиставляти «вітчизняну текстологію» та «західну текс-туальну критику», як це прийнято від часу появи книги Дмитра С. Ліха-чова «Текстология (на материале русской литературы Х–XVII вв.)». Методика О.О. Шахматова та ін. літописознавців та фахівців з хроно-графії виходила з напрацьованих у XVI–XIX ст. підходів, методів та прийомів роботи. Розбирається утворення концепцій «Початкового зводу 1090-х рр.» та «Хронографа по великому ізложенію сер. ХІ ст.», авторами яких виступили О.О. Шахматов та В.М. Істрін. Також подано короткий огляд джерел.

Друга глава присвячена Повісті временних літ та її хронографічним складовим. НПЛмл залучено на тих ділянках, де її текст корелює з ПВЛ та запозиченнями з хронік, тобто, там, де новгородський літопис, як традиційно припускають, відображає ранні київські записи. Зокрема, досліджено цитати з хронік Георгія Амартола та Іоана Малали – і такі з них, що атрибутують до Хронографа по великому ізложенію, і такі, що вважають приналежними до повних перекладів цих творів. Ідентифі-ковано та уведено в науковий обiг нову серію запозичень із хроногра-фічних творів у літописах. Зіставляються та аналізуються паралельні матеріали з хронографів, палей та Еллінського літописця (в описах похо-дів руських князів на Царгород, та ін.). У ПВЛ не виявлено слідів вико-ристання Хронографа, вони помітні лише у новгородському літописі. Свідчення комплексу джерел схиляють до висновку, що текст НПЛмл не відображає раніший етап літописання, ніж ПВЛ, а виявляє залежність від останньої.

У третій главі виклад сфокусований на Київському літописному зводі початку ХІІІ ст. Спершу аналізується серія спільних фрагментів Лаврен-

14

тіївського та Іпатіївського літописів, які надають надійний матеріал для розшарування тексту Київського зводу. Далі виклад зосереджений на комплексі запозичень із хронік та історій. У столичному літописі знай-дено нові цитати та сюжетні паралелі з таких джерел як «Історія Іудей-ської війни» Йосифа Флавія, Александрія Хронографічна, Хроніка Амар-тола. Судячи з усього, вони належать руці редактора-укладача початку ХІІІ ст., котрий, однак, втручався у попередні записи 1140–1190-х рр. Київський редактор користувався не хронографами, а повними перекла-дами творів із всесвітньої історії. Низку хронографiчних запозичень виявлено для тих фрагментів Київського зводу, які раніше розглядали як записи свідків подій чи матеріали з князівської канцелярії, що суттєво змінює оцінку достовірності свідчень.

Четверта глава торкається тих складових хронографічних компіляцій, які зберегли дані, що вказують на їх походження та час виникнення. Твердо встановлених реперів, на жаль, не так багато, як хотілося б, оскільки більшість пам’яток перекладені давньослов’янською у Х–ХІ ст., і лише окремі тексти чи версії виникли у ХІІ ст. і пізніше. Проаналізовано саме ті пам’ятки та редакції, дані яких дозволяють хоча б їх приблизне датування. Це – Александрія Хронографічна, вставка з Хроніки Амартола «Входження в Єрусалим Олександра Македонського» в Александрії, ко-ментарі Нікіти Іраклійського, матеріал давньослов’янського Восьми-книжжя. Їх застосування у збережених хронографах та Еллінському літо-писці показує, що виникнення хронографічних компіляцій на давньо-руському грунті належить датувати часом після ХІІ ст. (ХІІІ–ХV ст.). Відтак, запозичення з хронографів у літописах є підставою для пізнього датування таких зводів.

У тексті книги наведені цитати з великої кількості пам’яток, тому вступ закономірно завершити інформацією щодо правил передачі текстів. Давньослов’янські-давньоруські тексти подано у спрощеній орфографії, із збереженням знаків ять («ѣ») та єр («ъ»); кириличну цифір передано арабськими цифрами. Завдання роботи обумовлюють потребу визначення різноманітих редакцій та спільних протографів, тому для уникнення перевантаження текстологічної картини застосовується система дужок. Невірні прочитання основних списків вміщені у фігурних дужках {}, вірні читання з неосновних списків – у квадратних дужках []. Використовується система графічних маркерів (шрифт bold, курсив, підкреслення, пунктирне підкреслення). Оскільки конкретні завдання при розгляді тієї чи іншої пам’ятки можуть змінюватися, графічні виділення обумовлені при цитуванні. В основному тексті рукописи названі пере-важно за позначеннями їх збірок (Троїцький № 728, Синодальний № 210), у різночитаннях використано сигли (Тр, Син-210, тощо). Сподіваюся, такі правила дозволять читачеві не втонути у безлічі подробиць і водночас –

Вступ 15

вловити головне з важливих для з’ясування текстологічної картини деталей.

Ця книга не могла б з’явитися без підтримки моїх колег і друзів. Перші варіанти читали і висловили цінні зауваження Саймон Франклін, Франсіс Томсон, Олександр Гр. Бобров, Володимир С. Александрович, Анна А. Пічхадзе, Олексій П. Толочко, Наталя П. Старченко, Вадим М. Лурьє, Флоран Мушар, Анджей Плещинський, Олександр Кулик, Олек-сандр В. Коптєв, Артурас Дубоніс, Олександр В. Одрін, Надія К. Гон-чаренко, Тимофій В. Гімон. Допомагали віднайти потрібні рукописні джерела та літературу Явор Мілтенов, Сергеюс Темчинас, Костянтин Цукерман, Анджей Поппе, Анатолій А. Турілов, Андрій В. Кузьмін, Наталя О. Бiлоус, Євгеній Г. Водолазкін, Павло В. Кузенков, Йоханнес Райнхарт, Хайнц Міклас, Ілля Лємєшкін, Олександр Б. Страхов, Ольга Б. Страхова, Анастасія А. Романова, Марія В. Корогодіна, Надiя І. Мiлю-тенко, Інес Гарсія де ла Пуенте, Генадій В. Боряк, Юлія О. Мінець, Мішо Раєв, Тетяна В. Анiсiмова, Савва М. Міхєєв, та багато інших. Я щиро вдячна усім, хто прислужився поліпшенню тексту, робота над яким ішла упродовж майже 10 років (звичайно, усі помилки й недоречності, що залишилися, мої). Висловлюю вдячність працівникам відділу Середніх віків та раннього Нового часу Інституту історії України НАН України за доброзичливе обговорення рукопису, зокрема, Олені М. Дзюбі, Тарасу В. Чухлібу, Петру М. Сасу. Велика подяка за всебічну своєчасну підтримку завідуючому відділу, директору Інституту історії України НАН України, академіку Валерію Андрійовичу Смолію, та моїй мамі, Аллі Василівні Пашковій, яка взяла на себе клопіт вичитати останній варіант і зробила низку цінних порад.

16

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

Ал. – Александрія Хронографічна Ам. – Хроніка Георгія Амартола; Ам.тр. – текст Хроніки Амартола 1-ї редакції за Троїцьким списком, Ам.s. – 2-ї редакції, Ам.хр. – у хронографічних компіляціях ГВЛ – Галицько-Волинський літопис грецьк. – грецький ЕЛ-1 – Еллінський літописець 1-ї редакції ЕЛ-2 – Еллінський літописець 2-ї редакції ЖМНП – Журнал Министерства Народного Просвещения ИОРЯС – Известия Отделения русского языка и словесности Іпат – Іпатіївський літопис І Х П – Іпатіївський, Хлєбніковський та Погодінський списки Іпатіїв-ського літопису К Ак Т – Комісійний, Академічний та Толстовський списки Новгород-ського першого літопису молодшої редакції Лавр – Лаврентіївський літопис ЛІ – спільні блоки Лаврентіївського та Іпатіївського зводів у записах за ХІІ ст. ЛПС – Літописець Переяслава-Суздальського Мал. – Хроніка Іоана Малали Новг.І – Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов. – М.; Л., 1950 НПЛ – Новгородський перший літопис, мл – молодшої редакції ОЛДП – Общество любителей древней письменности ПВЛ – Повість временних літ ПСРЛ – Полное собрание русских летописей Л Р А Т – Лаврентіївський, Радзивілівський, Московсько-Академічний списки Лаврентіївської групи літописів, а також нині утрачений Троїць-кий літопис, за реконструкцією М.Д. Приселкова СККДР – Словарь книжников и книжности Древней Руси СДРЯ – Словарь древнерусского языка ТОДРЛ – Труды Отдела древнерусской литературы ЧОИДР – Чтения в Обществе истории и древностей Российских ХВІ – Хронограф по великому ізложенію De Boor – Georgii Monachi Chronicon / Edidit Carolus de Boor. – Vol. 1–2. – Lipsiae, 1904 Jub. – The Book of Jubilees.

Вступ 17

СИГЛИ ВИКОРИСТАНИХ РУКОПИСІВ Арх – Архівський список Іудейського хронографа, РГАДА, XV ст. Б3 – Барсовський №3, біблійний збірник Восьмикнижжя та Царств, ОР ГІМ, XV ст. В – Варшавський список Іудейського хронографа, Biblioteka Narodowa, 1-а пол. XVI ст. Віл – Віленський список Іудейського хронографа, Бібліотека АН Литви, 1-а пол. XVI ст. Гб – Генадієвська Біблія, за списком ОР ГІМ, зібр. Синодальне № 915, к. XV ст. Гр – Григоровичів, біблійний збірник Восьмикнижжя та Царств, ОР РГБ, сер. XVI ст. Дб – Доброхотова № 13, біблійний збірник Восьмикнижжя та Царств, ОР БАН, XVІ ст. МДА-12 – Бібліотечний або Академічний хронограф, за списком зібр. Московської Духовної Академії № 12, з біблійними книгами, ОР РГБ, XVІ ст. Нтр – НСРК F15, список Троїцького хронографа, Новое собрание руко-писной книги F15, ОР РНБ, 1-а пол. XVI ст. Пог-1434 – Погодинський № 1434, Коротка хронографічна палея, ОР РНБ, XV ст. Пог-1435 – Погодинський № 1435, Повна хронографiчна палея, ОР РНБ, 2-а пол. XV ст. Р – Рум’янцевський № 29, біблійний збірник Восьмикнижжя та Царств, ОР РГБ, 1537 р. Рум – Рум’янцевський № 453, Повна хронографічна палея, ОР РГБ, XVІ ст. С – Севастіянова, біблійний збірник Восьмикнижжя та Царств, ОР РГБ, поч. XV ст. Син-210 – Синодальний № 210, Повна хронографічна палея, ОР ГІМ, 1477 р. Син-211 – Синодальний № 211, Повна хронографічна палея, ОР ГІМ, XV ст. Син-280 – Синодальний № 280, Еллінський літописець 1-ї редакції, ОР ГІМ, XV ст. Т1 – Троїцький № 1, П’ятикнижжя, ОР РГБ, к. XIV ст.

Сигли використаних рукописів 18

Т2 – Троїцький № 2, біблійний збірник книг Ісуса Навина, Суддів, Руф з коротким хронографом, ОР РГБ, к. XIV ст. Тр-8 – Троїцький № 8, Збірник 16 Слів Григорія Богослова з коментарями Нікіти Іраклійського, ОР РГБ, XIV ст. Т44 – Троїцький № 44, П’ятикнижжя, ОР РГБ, 2-а пол. XV ст. Т45 – Троїцький № 45, П’ятикнижжя, ОР РГБ, XVI ст. Тр – Троїцький № 728, список Троїцького хронографа, ОР РГБ, поч. XV ст. Ун – Ундольського № 1, збірник біблійних книг та частини Троїцького хронографа, ОР РГБ, ост. чв. XV ст.

Інструментарій дослідження, історіографія та джерела 19

ГЛАВА І Інстрóментарій дослідження, iсторiоãрафiя та джерела

І.1 Теêстолоãія та теêстóальна êритиêа

Тексти літописів, хронік та хронографів мною аналізуються за допо-могою методів текстології та текстуальної критики. Поєднання понять потребує пояснення. Досить часто, починаючи з класичної на радян-ському та пострадянському просторі книги Д.С. Ліхачова, «вітчизняна» (на той момент, радянська, зараз – українська та російська) текстологія1 протиставляються «західній» текстуальній критиці. Вітчизняні літописні дослідження кваліфікуються Д.С. Ліхачовим як оригінальні та комп-лексні, на противагу «механістичним» західним працям із хроніками та іншими джерелами2. У літописознавстві визнаними є методи, пов’язані з іменем О.О. Шахматова. Це розшаровування літописних текстів на плас-ти, що належать до тих чи інших «попередніх зводів» (а в кінцевому підсумку – тим чи іншим авторам та редакторам) та заснована на такому методі реконструкція давніх протографів. Міркування Д.С. Ліхачова сере-дини ХХ ст. щодо протиставлення текстології та текстуальної критики нещодавно підтримав Дональд Островський, хоча оцінку «вітчизняній текстології» було надано зі знаком «мінус»3. Гарвардський вчений за-уважив зокрема, що в імперській Росії не провадилися дослідження біб-лійних текстів, і методи літописознавства не мають твердого базису біблійної критики тексту. Це твердження некоректне. Йдеться не тільки про те, що дослідження Біблії насправді в імперській Росії провадилися4.

——————— 1 Власне термін «текстологія» виник у одного з представників напряму «фор-

малістів», дослідника творчості О.С. Пушкіна – Б.В. Томашевського. Вiдзначено у: Буланин Д.М. Текстология древнерусской литературы… – С. 23.

2 Лихачев Д.С. Текстология: (на материале русской литературы Х–XVII вв.) / При участии Алексеева А.А., Боброва А.Г. (3-е изд., перераб. и доп.). – М., 2006. – С. 14-29 (розділ з прикметною назвою: «Кризис литературоведческой механистической тексто-логии»). Оцінку впливу праці Д.С. Ліхачева на сучасному етапі див.: Буланин Д.М. Текстология древнерусской литературы… – С. 18-51.

3 Напр.: Ostrowski Donald, Scribal Practices and Copying Probabilities in the Trans-mission of the Text of the Povest’ vremennykh let // Palaeoslavica. – Т. XIII. – no. 2. – Cambridge, Massachusetts, 2005. – Р. 48-77; Ostrowski Donald, Introduction // The Povest’ vremennykh let: an Interlinear Collation and Paradosis. – Cambridge, Massachusetts, 2003. – P. I. – P. XVII-LXXIX.

4 Див., напр. праці ХІХ – початку ХХ ст.: Горский А.В., Невоструев К.И. Описание славянских рукописей Московской Синодальной библиотеки. – Отд. I: Священное писание. – М., 1855. – 341 с.; Михайлов А.В. Общий обзор состава, источников, редакций и литературных источников Толковой палеи // Варшавские университетские известия. –

Глава І 20

Найсуттєвіше насправді те, що усі методи, які застосовував О.О. Шах-матов і які стали базовими у вітчизняному літописознавстві, напрацьовані власне в західнiй класичнiй і біблійнiй критицi тексту. Історія виникнення та особливості концепції О.О. Шахматова розглядатимуться в наступному розділі (І.2), тут же зосередимося на текстології та текстуальній критиці. У нещодавно захищеній дисертації Вадим Ю. Арістов показав, що О.О. Шахматов зробив синтез із ідей своїх попередників5, що звільняє мене від необхідності доводити цю думку, а головне – дозволяє пра-цювати з методами корифея російської філології та літописознавства як із певним зрізом наукових методик його епохи – 2-ї половини ХІХ – початку ХХ ст.

Підходи і способи опрацювання давніх текстів залежать передусім від кількості і якості, зокрема, обсягу та збереженості свідків тексту. У текс-туальній критиці вивчають процес трансмісії (передачі) тексту від давніх часів і до часу дослідження, а в ідеальному варіанті – критичного ви-дання. На цьому шляху передачі тексту залишаються його свідки (пор. textual transmission, the witness of the text6), або конкретні версії7. Важить те, зберігся текст фрагментарно чи повністю, без пошкоджень: лакун, слідів пізнього редагування, що знищило ранню версію, а також те,

7. – Варшава, 1895. – С. 1–21; Михайлов А.В. Опыт изучения текста книги Бытия пророка Моисея в древнеславянском переводе. Ч. 1: Паримейный текст. – Варшава, 1912. – 460 с.; Евсеев И.Е. Книга прор. Исайи в древнеславянском переводе. – СПб., 1897. – 322 с.; Евсеев И.Е. Книга прор. Даниила в древнеславянском переводе. – М., 1905. – 183 с. Інформацію про численні роботи у цій царині зібрано, напр., в: Mathiesen Robert. Handlist of Manuscripts Containing Church Slavonic Translations from the Old Testament // Polata knigopisnaja. – Т. 7. – March, 1983. – С. 3-48.

5 Арiстов В.Ю. Історія раннього літописання в дослідженнях ХІХ – початку ХХ ст.: методологія, ідеї, традиці. – К., 2014. – дис. к. іст. наук (на правах рукопису).

6 Див., напр.: Тов Эмануэл. Текстология Ветхого Завета / Науч. ред. Глеб Ястребов. – М., 2001; Мецгер Брюс М. Текстология Нового Завета. Рукописная традиция, возникно-вение искажений и реконструкция оригинала / Науч. ред. Игумен Иннокентий (Павлов). – М., 1996; та ін. Навожу тут лише перекладені на російську і доступні читачеві видання. Це стандартна термінологія, хоча іноді ще вживають «свідчення» тексту. У перекладі книги Пауля Мааса, яка є коротким посібником з текстуальної критики, вжито «свід-чення», однак останнє позначення надто багатозначне. Див.: Маас Пауль, Критика текста / Перевод с 4-го немецкого издания под ред. Д.О. Торшилова // Аристей. – Вып. IV. – М., 2011. – С. 136-173.

7 Слід додати, термін «свідок» кращий за більш звичне «рукопис», оскільки він однозначний і формалізований. Напр., звертаючись до «рукопису» Віленського хроно-графа, ми мусимо врахувати також усі маргіналії XVII–XIX ст., які накопичилися протягом побутування цього кодексу. Якщо ж ідеться про Віленський як «свідок» Іудейського хронографа або давньослов’янського перекладу Александрії Хроногра-фічної чи «Історії Іудейської війни» Йосифа Флавія, залучається лише той матеріал, який відображає конкретну версію тексту цих пам’яток.

Інструментарій дослідження, історіографія та джерела 21

скільки свідків дійшло до нас: один, кілька, тобто, 2-3 і до десятка, кілька десятків, сотні, тисячі8. При цьому кардинально відрізняються три го-ловні відгалудження: дослідження, зроблені на одному свідкові, на кіль-кох свідках (від двох до кількох десятків) і на численних свідках (сотні й тисячі). В останньому варіанті у студіях присутній значний елемент статистичного опрацювання. Як правило, відзначається ускладнення трансмісії, в тому числі, вірогідніші перехресні взаємовпливи версій9. Однак таке багатство рукописної традиції – порівняно рідкісна річ, поза цим залишаються випадки збереження одного або кількох свідків тексту. Якщо ми маємо лише одного свідка тексту10, його свідчення є доволі хиткими11. Невідомо, наскільки точно передає він оригінал, на якому етапі утворено ті чи інші iнновації. Втім, від завдання відділити пізніші нашарування та відновити попередні стадії укладення (давні зводи, що передують Повісті временних літ, епічні пісні, які лягли в основу «Іліади», або твори, використані під час укладення «Девтерономічної редакції» Восьмикнижжя) вчені, як правило, все одно не відмовляються. Однак реконструюючи процес укладення та побутування пам’ятки за відсутності матеріалу для порівняння, дослідник змушений розраховувати лише на власне відчуття наявності текстуальних швів та переробок. Відтак, реконструйовані «протографи» чи «архетипи» за таких обставин

——————— 8 Останній випадок порівняно рідкісний. Напр., списків грецьких Євангелій збе-

реглося більше 5 тис.: Colwell E.C. Studies in Methodology in Textual Criticism of the New Testament. – Leiden, 1969. – 175 p. Слов’янських Євангелій – більш як 1,5 тис.: Евангелие от Иоанна в славянской традиции / Изд. подг. А.А. Алексеев, А.А. Пичхадзе, М.Б. Ба-бицкая, И.В. Азарова, Е.Л. Алексеева, Е.И. Ванеева, А.М. Пентковский, В.А. Ромо-дановская, Т.В. Ткачева. – СПб., 1998 [Novum testamentum palaeoslovenice. I]). – 232 с.

9 Для подібни�