1. Опис навчальної дисципліни

Таблиця 1

Найменування показників Галузь знань, напрям

підготовки, освітньо-кваліфікаційний рівень

Характеристика навчальної

дисципліни денна /заочна форма навчання

Кількість кредитів _4___ 0201 – «Культура»

нормативна

6.020101 «Культурологія»

Модулів __2___

Культурологія

Рік підготовки__ 2-3______ Змістових модулів _2___ Семестр_4-5__ ІНДЗ: / нема Лекціїї _36___ год. Загальна кількість годин _144___ Практичні (семінари)__34__ год.

Тижневих годин (для денної форми навчання):

аудиторних_2__ самостійної роботи__2_ індивідуальної роботи_2__

Бакалавр”

Лабораторні __-__ год. Самостійна робота __38_ год. Індивідуальна робота __36_ год.

Форма контролю: іспит

2. Мета та завдання навчальної дисципліни Метою викладання навчальної дисципліни „Театрознавство” є ознайомлення

студентів із історією зарубіжного та вітчизняного театру, основними законами театральної

драматургії та режисури на основі ґрунтовного вивчення джерельної і монографічної

літератури.

Основними завданнями вивчення дисципліни „Театрознавство” - навчити студентів

повноцінно сприймати драматичні твори та театральні вистави; підвищувати художньо-естетичну культуру засобами театру; застосовувати набуті знання у майбутній професійній

діяльності та науково-дослідній роботі.

- Методичні: вивчення особливостей вітчизняного та світового театрознавства - Пізнавальні: ознайомлення студентів із історією зарубіжного та вітчизняного театру,

основними законами театральної драматургії та режисури - Практичні: підвищення художньо-естетичної культури засобами театру; застосовання набуттих знань у майбутній професійній діяльності та науково-дослідній роботі.

Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні:

Знати: — історію зарубіжного та вітчизняного театру; — основні закони театральної драматургії та режисури;

— специфіку різних виражальних театральних прийомів; — види і жанри театральної драматургії;

— особливості театру як виду мистецтва.

Вміти:

— на основі вивченого матеріалу робити порівняльний аналіз різних історичних

періодів та сучасного театрального процесу; — повноцінно сприймати театральні твори;

— підвищувати художньо-естетичну культуру засобами театру; — застосовувати набуті знання у майбутній професійній діяльності та науково-

дослідній роботі; — орієнтуватися в конкретній художньо-естетичній епосі, у тенденціях і напрямках

сучасного театрального мистецтва.

3. Програма навчальної дисципліни Змістовий модуль 1: . Основи зарубіжного театрознавства..

ТЕМА 1. ТЕТР ЯК ВИД МИСТЕЦТВА. Предмет театру — людина і її життя. Види театру (опера, балет, оперета, ляльковий,

музично-драматичний, пантоміми та ін.).

Жанрова багатоманітність (театр комедії, поезії, моди, естради, еротики, хореографічних

мініатюр і т.ін.).

Організаційні форми театру (кріпосні і придворні, пересувні і стаціонарні, студія одного

актора, державні і т. ін.).

Художні особливості театру — «мистецтво дійове, колективне, синтетичне». Актор — «головне диво театру». Сценічні засоби вираження характеру персонажа.

Режисер. Трактовка ним п’єси. Організація образної системи вистави. Робота з актором,

художником. Мізансцена як основний зоровий виражальний засіб режисури.

Глядач — «художник споглядальний». Сценографія, музика, кольорово-світлова

партитура спектаклю. Костюми, грим. Художній образ спектаклю.

ТЕМА 2. ТЕАТР СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ. Загальне піднесення культури і мистецтва у Стародавній Греції. Греція — Батьківщина

світового театру. Організація театральних видовищ. Суспільно-виховна роль театру та його

демократичний характер. Театр як державна установа. Міфологічний реалізм. Улаштування давньогрецького театру. Художні особливості театру: поєднання музики,

пластики, слова — активний засіб впливу на глядача. Костюм і маска як засоби узагальненої

характеристики персонажів. Хор. Трагедія і комедія — основні жанри давньогрецької

драматургії. Великі трагічні поети: Есхіл — «батько трагедії» («Прометей прикутий», «Орестея»);

Софокл («Цар Едіп», «Антигона», «Едіп в Колоні»); Евріпід («Медея», «Іпполіт»); Арістофан — «батько комедії» («Лісістрата»). «Поетика» Арістотеля — перша спроба теоретичного

осмислення законів драматичного мистецтва. Театр епохи еллінізму. Новоаттічна або родинно-побутова комедія: драматург Менандр.

Міми та пантоміми. Значення давньогрецького театру в подальшій історії розвитку світової культури.

ТЕМА 3. ТЕАТР СТАРОДАВНЬОГО РИМУ.

Вплив грецької та етруської культур на формування римської культури. Витоки

римського театру — обрядові ігри. Ателлани, мім — ранні драматичні комічні вистави. Організація театралізованих видовищ, їхня відмінність від давньогрецького театру.

Римський театр епохи республіки. Поява літературної драми. Найвизначніші римські

комедіографи: Плавт («Хвалькуватий воїн», «Менехми», «Скарб»), Теренцій («Брати»). Римські

професійні актори. Виникнення тогати — національної римської комедії. Римський театр імператорської епохи. Художньо-естетична політика імператора

Августа: спроба відродити грецьку трагедію як засіб поліпшення і виховання моральності. Сенека — філософ і драматург. Зниження суспільної ролі театру. Видовища цирку та

амфітеатру — «культурна деградація римського суспільства». ТЕМА 4. ТЕАТР ЕПОХИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. Алегорично-символічне спрямування середньовічного мистецтва. Релігійне і світське

мистецтво. Професійні розважальники гистріони. Синтетичність їхньої майстерності. Літургійна драма: різдвяна і пасхальна (IX ст.). Символіка й умовність оформлення

середньовічного спектаклю. Напівлітургійна драма (XII ст.) — вихід на паперть. Зростання

самодіяльної театральної творчості (XIV — XV ст.).

Світська драматургія. Адам де Ла-Аль — поет, музикант, драматург («Гра про Робена та

Маріон»).

Поступовий перехід театру від релігійного до світського. Основні жанри

середньовічного театру: міракль («Міракль про Роберта-диявола”);

- містерія («Містерія Старого заповіту», ліїстерія про облогу Оріана»); - мораліте («Засудження гульбищ»); - фарс (серія фарсів про адвоката Патлена).

ТЕМА 5. ТЕАТР ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ (РЕНЕСАНСУ). Епоха Ренесансу — «...великий прогресивний переворот». Реалізм і гуманістична

спрямованість мистецтва. Драматургія письменників-гуманістів (Аріосто, Макіавеллі,

Джордано Бруно, Торквато Тассо).

Комедія дель арте (комедія масок) — найвище досягнення італійського театру епохи

Відродження (XVI ст.). Народний дух, засоби виразності комедії масок. Умовність постійних

персонажів. Імпровізація на основі заданої сюжетної схеми. Правдиве спілкування на сцені.

Художньо-естетичні особливості комедії масок: яскрава видовищність, динамізм, цілісність

вистави, безперервність дії, ансамблевість, постійна творча активність актора, єдине дійове

завдання — основа загальної оптимістичної тональності спектаклю.

Народження нового жанру — опери.

Іспанський театр Основоположник національного іспанського театру — Лопе де Руеда — актор, поет,

драматург, організатор. Мігель де Сервантес — драматург. Епоха розквіту іспанського театру:

Лопе де Вега, «самодержець у театральній імперії», — найвидатніший драматичний поет Іспанії

(Собака на сіні», «Учитель танців», «Овече джерело»). Послідовники Лопе де Вега:

Тірсо де Моліна («Дон Хіль зелені штани»). Поява образу Дона Жуана в п’єсі Тирсо де

Маліна. Кальдерон де ла Барка («Стійкий принц», «Дама-примара»).

Англійський театр «Університетські уми» — драматурги Лілі, Марло, Грін — синтез гуманістичної і

народної лінії; драматурги високої культури — діячі майданного театру. Образ доктора Фауста

в п’єсі Марло. Вільям Шекспір. Філософська основа творчості Шекспіра — ренесансний гуманізм.

Комедії та хроніки («Приборкання непокірної», «Сон літньої ночі», «Річард III», «Генріх IV»),

трагедії («Гамлет», «Отелло», «Король Лір», «Ромео і Джульетта», «Макбет»). Образ-характер.

Правдивість і багатогранність характерів персонажів. Умовність сюжету, часу і місця дії.

Збагачення жанрів: поєднання прози й поезії, грубого фарсу і тонкої іронії, комедійної легкості

та епічної серйозності. Спектакль, актор і публіка в театрі «Глобус». Гуманізм, народність, поетична сила мистецтва великого мислителя і митця.

ТЕМА 6. ТЕАТР ЕПОХИ ФРАНЦУЗЬКОГО КЛАСИЦИЗМУ (ХУІІст.). Історичні передумови виникнення класицизму як ідеології абсолютизму. Держава —

«розум нації». Утвердження вищості обов’язку й розуму, підпорядкування особистих інтересів

законам суспільства й держави.

Театральна теорія класицизму — трактат Н.Буало «Поетичне мистецтво» (1674).

Нормативний характер естетики класицизму: поділ на жанри високі й низькі (основні — трагедія і комедія), закон «трьох єдностей» (часу, місця і дії), цілісність композиції, герой — носій певної яскраво вираженої пристрасті. Основний конфлікт — між почуттям і обов’язком.

Сценічні канони акторського виконання. Виникнення театру «Комедія Франсез». Великі

драматурги-трагіки: П’єр Корнель і Жан Расін. «Сід» і «Федра» — вершини їхньої творчості.

Драматична доля цих творів. Вплив талантів Корнеля і Расіна на розвиток сценічного мистецтва

інших країн Європи.

Жан Батіст Мольер — видатний комедіограф, творець жанру високої комедії («Смішні

манірниці », « Міщанин-шляхтич », « Дон Жуан »).

Від комедії положень і комедії звичаїв до сатири. Боротьба за постановку «Тартюфа».

Актори театру Мольєра. Сучасне прочитання комедій Мольєра.

ТЕМА 7. ТЕАТР ЕПОХИ ПРОСВІТНИЦТВА (ХУІІІ ст.). (2 год.)

Філософсько-естетичні погляди просвітників. Основні художньо-естетичні напрямки:

просвітницький класицизм (розум переважає почуття), просвітницький реалізм (гармонія почуття і розуму), сентименталізм (перевага почуттів).

Англійський театр Виникнення нових жанрів: міщанська драма чи буржуазна трагедія, комедія звичаїв.

Розквіт малих жанрів: пантоміма, баладна опера, репетиція. Річард Брінслі Шерідан — найяскравіший представник комедії характерів («Школа лихослів’я»). Девід Гаррік — основоположник нової англійської режисури, актор поза амплуа. Актриса Сара Сіддонс — «уособлена трагедія» англійської сцени.

Французький театр Вольтер — «третій великий трагік класицизму». Дені Дідро — енциклопедист, філософ-

матеріаліст; організатор, драматург і теоретик театру. Теоретичне обґрунтування ним жанру

буржуазної драми, введення «середнього жанру», соціальної типізації (суспільний стан

персонажа). «Парадокс про артиста» (1773): принципи просвітницького реалізму стосовно

акторського мистецтва. Мистецтво переживання і показування. П’єр Огюст Карон Бомарше.

«Одруження Фігаро» — «революція в діях», третій суспільний стан на авансцені. Акторське

мистецтво. Дюменіль. Клерон.Народження мелодрами, водевілю в кінці XVIII ст.

Італійський театр: Народження літературної комедії звичаїв (літературна мова — засіб культурного

об’єднання Італії). Карло Гольдоні — реформатор італійського театру. Створення ним жанру

«колективної комедії» — «Слуга двох панів», «Трактирниця». Карло Гоцці. Реанімація і

перетворення італійської імпровізаційної комедії масок у писаний жанр. Ф’яби — трагікомічні

казки для театру — «Любов до трьох апельсинів», «Принцеса Турандот» (сценічні версії п’єси).

Німецький театр Лессінг — драматург і теоретик. «Гамбурзька драматургія» — основна теоретична праця

про театр епохи Просвітництва, боротьба проти догм класицизму. П’єса Лессінга «Емілія

Галотті». Літературний напрям «Буря і натиск»: суспільний фон сюжету, жива народна мова;

поєднання сентименталізму з праромантизмом. Иоганн-Вольфганг Гете. «Фауст» — «все

людство в особі однієї людини». Гете — керівник Веймарського придворного театру.

Творча діяльність Фрідріха Шіллера — драматурга: від «Бурі і натиску» до

просвітницького реалізму. Тема бунту і протесту — драми «Розбійники», «Вільгельм Телль».

«Підступність і любов» — соціальна трагедія. «Марія Стюарт» — перлина творчості

просвітника-реаліста. Лейпцігська школа акторської гри Кароліни Нейбер. Початок нової епохи

в історії німецького театру — великий актор і режисер Фрідріх Шредер. Музичне мистецтво

Німеччини XVIII ст.

ТЕМА 8: ЗАРУБІЖНИЙ ТЕАТР ХІХ –ХХ ст. (2 год).

Особливості театрального мистецтва зарубіжних країн. Французька інтелектуальна

драма. П’єси Жана Поля Сартра “Мухи”, “Переможці”.

“Театр абсурду” Франції і США. П’єси Семуеля Беккета “В чеканні Годо”. Творчість

Жана Жене, Ежена Ионеско. Бродвейські та офф-офф-Бродвейські театри США. Фріндж – напівлюбительські молодіжні театри Англії. “Комеді Франсез”, Королівський шекспірівський

меморіальний театр, Національний народний театр Жана Вілара, неаполітанська театральна

трупа Едурдо де Філіппо. Творчість Лоуренс Олівье, Пол Скофилд, Жан Луи Барро, Андре

Барсак, Анна Маньяни, Ю. Марчелло Моретті та ін.

Болгарський театр. Творчість Крум Кюлявкова “Боротьба продовжується”, Камена

Зідарова, “Царська милість”. Діяльність Державного сатиричного театру (м.Софія).

Польський театр. Творчість Стефана Ярача, Леона Шіллера, Юліуша Остерва.

Варшавський Національний театр, театр “Комедія”, театр Людови. Режисура Конрада

Свинарського, Ежи Гротовского. Німецький театр. Творчість Бертольда Брехта. Театр “Берлінський

ансамбль”.Режисерська творчість Бенно Бессона.

Змістовий модуль 2: Українське та російське театрознавство. ТЕМА 9. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТКУ РУСЬКОГО ТЕАТРУ.

Народні витоки театрального мистецтва — обряди, ігрища, свята. Скоморохи — перші

професійні актори Київської Русі, їхня популярність серед народу. Переслідування скоморохів з

боку держави і церкви. Процес поступового відродження культури, мистецтва після татаро-монгольської навали і періоду «смутного часу» — церковні дійства — театралізовані

богослужіння («Шествіє на осляті», «Пішне дійство»). Театр народних лицедіїв. Народний театр Запорізької Січі. Народний театр інтермедії.

Народний театр балагана.

ТЕМА 10. УКРАЇНСЬКИЙ АМАТОРСЬКИЙ ТЕАТР.

Аматорський театр Кропивницького і братів Тобілевичів у Бобринці та Елисаветграді.

Аматорський театр Бабича у Сумах. Репертуар і умови творчої діяльності аматорського

колективу. Аматорський театр Галичини, Буковини та Закарпаття. Аматорський міський театр

кінця ХУІІІ ст. Аматорські драматичні гуртки недільних шкіл. Аматорські театри навчальних

закладів. Ніжинська гімназія вищих наук. Театральна діяльність ліцеїстів М.Гоголя, М.Кукольника та ін. Український аматорський театр “Товариства, кохаючого рідну мову” в

Чернігові.

ТЕМА 11. СТАНОВЛЕННЯ РУСЬКОГО ПРОФЕСІЙНОГО ТЕАТРУ. Потішна палата XVI — XVII ст. Створення державного придворного театру в Москві під

час правління Олексія Михайловича (1672 p.). Театр як провідник утвердження ідеології

російського абсолютизму. Шкільний театр (XVII — XVIII ст.). Художньо-естетичні особливості шкільного театру

Києво-Могилянської духовної академії. Драматургія Симеона Полоцького. Феофан Прокопович

— визначний політичний і культурний діяч, ректор академії, автор першої історичної драми

«Володимир». Вертепний ляльковий театр: інтермедійно-релігійні видовища.

Класицизм — основний художньо-естетичний напрям театрального мистецтва першої

половини XVIII ст.

Драматурги класицизму — О.Сумароков і М.Ломоносов. Заснування державного

російського театру імператрицею Єлизаветою у 1756 p. — важлива подія суспільного життя

Росії. Федір Волков — «батько російської сцени». Д.Фонвізін — виразник ідей просвітництва,

«сатири сміливий володар». Викривально-сатирична спрямованість і народність комедії

«Недоросток», боротьба за її постановку. Кріпосний театр. Створення української національної драматургії. Творча діяльність І. Котляревського.

Прем’єра «Наталки Полтавки» (за участю М.Щепкіна) 1819 р. у Полтаві. Водевіль «Москаль-чарівник». Г.Квітка-Основ’яненко — письменник, історик театру, критик, директор

харківського міського театру. Сценічна доля його комедій «Шельменко-денщик», «Сватання на

Гончарівці». М.Щепкін — основоположник акторської школи реалістичної гри у російському та

українському театрі. Творча дружба М.Щепкіна з І. Котляревським, Т.Шевченком, М.Гоголем,

близькість їхніх ідейних і художніх уподобань. Видатний актор українського театру,

продовжувач реалістичних традицій на українській сцені — Карпо Соленик. М.Гоголь про суспільно-виховне призначення театру. Драматургія М.Гоголя. Щепкін —

Городничий. Громадський відгук на комедію «Ревізор». «Одруження». Галерея характерів.

Образи драматургії М.Гоголя в сучасному театрі та кіно.

Т.Шевченко і театр. Драма «Назар Стодоля». Театр на західно-українських землях другої

половини XIX ст. Діяльність першого професійного театру у Львові товариства «Руська бесіда»,

заснованого у 1864 p. І. Франко і театр. Драма «Украдене щастя». Народний рух і відродження культурного

життя на Галичині. Діяльність європейської сцени акторів Томмазо Сальвіні, Аделаїди Рісторі,

Єрнесто Россі.

ТЕМА 12. РОСІЙСЬКИЙ ТЕАТР ХІХ- поч.ХХ ст. Основні літературно-художні напрями в драматургії та театрі — класицизм, романтизм,

реалізм. Найвизначніші досягнення акторського мистецтва. Романтична, трагедійна творчість

П.Мочалова. Пафос, декоративність у творчості В.Каратигіна. В.Белінський про гру Мочалова і

Каратигіна. Викривальний зміст комедії О.Грибоедова «Лихо з розуму», її суспільний резонанс.

О.Пушкін про театр. «Борис Годунов», «Маленькі трагедії». Новаторство художнього методу. Романтична драма. Водевіль. Натуралістична школа і драматургія І.Тургенєва («Місяць на селі», «Нахлібник»).

О.Островський — «творець цілого російського театру». Вплив новаторської драматургії

О.Островського на формування нової школи акторської гри в Малому театрі, що відповідала

естетичним принципам «п’єс життя». «На всякого мудреця доволі простоти», «Тепленьке

місце», «Снігуронька» . Сатиричні образи п’єс О.Сухово-Кобиліна («Смерть Тарелкіна») і М.Салтикова-Щедріна

(«Тіні»). Неоромантизм п’єс Л.Толстого. Художньо-естетичні особливості драматургії

Л.Толстого («Влада темряви», «Плоди просвіти», «Живий труп»). Малий театр: традиційне й

унікальне, громадське й особисте, — в мистецтві акторів. Розвиток реалістичного і героїко-романтичного напрямків. М.Єрмолова — «героїчна симфонія російського театру». Унікальне

злиття героїчно-романтичного пафосу, ліричної поезії та простоти в мистецтві М.Єрмолової:

Лауренсія («Овече джерело» Лопе де Вега), Жанна д’Арк («Орлеанська діва» Ф.Шіллера).

Олександрійський театр. Творчість артистів М.Савіної, В.Давидова, М.Варламова. Народне

визнання і популярність актора як громадське і театральне явище.

Гастролі видатних «зірок» Західної Європи Елеонори Дузе, Сари Бернар. Вплив

реалістично-психологічних драм норвежця Г.Ібсена («Нора», «Ворог народу»), символізму

бельгійця М.Метерлінка («Сліпі», «Синій птах»), натуралізму француза Е.Золя («Тереза

Ракен»), неоромантизму француза Е.Ростана («Сірано де Бержерак») на розвиток нових

напрямків у вітчизняній драматургії Становлення режисури як професії, Андре Антуан (Франція), Людвік Кронегк (німецьке

Герцогство Мейнінгем). Потреба широких прошарків демократичної інтелігенції у «своєму»

театрі. Ідейно-творча програма Московського художнього театру (МХАТ), створеного

К.Станіславським і В.Немировичем-Данченком у 1898 p. Єдність етичного та естетичного виховання творчої особистості. «Мистецтво

переживання» — творчий принцип системи Станіславського. Створення сценічної атмосфери та єдиного акторського ансамблю. Утвердження

режисерського театру. А.Чехов і театр. Його новаторська драматургія; формування нового актора Мхатівської

школи у процесі роботи над нею. «Іванов», «Чайка», «Дядя Ваня», «Три сестри», «Вишневий

сад».

М.Горький і театр. П’єси «Міщани», «На дні», «Васса Желєзнова», «Вороги»,

«Дачники», «Єгор Буличов та інші».

С.Дягілев і «Російські сезони» у країнах Західної Європи (виступи Ф.Шаляпіна,

Г.Павлової, В.Ніжинського та ін.). ТЕМА 13. УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР КОРИФЕЇВ. Царська політика щодо духовного та інтелектуального зростання «національних

околиць» Російської імперії. Емський указ Олександра II (1876 p.), який забороняв «на

малоросійському наріччі» розвиток освіти, культури, мистецтва. ‘«Багатомільйонному народу

вирвали язик». Боротьба прогресивної інтелігенції за право грати п’єси українською мовою.

Створення в Єлісаветграді у 1882 p. першої української трупи під керівництвом

М.Кропивницького. Художньо-естетичні особливості трупи. Її творчий склад: брати Тобілевичі

(І.Карпенко-Карий, М.Садовський, П.Саксаганський), М.Старицький, М.Заньковецька та ін.

Розвиток національної драматургії. М.Кропивницький «Глитай». І.Карпенко-Карий

«Суєта», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Сава Чалий». М.Старицький «Не ходи,

Грицю, та на вечорниці», «За двома зайцями», «Маруся Богуславка», «Богдан

Хмельницький».М.Кропивницький — «батько українського театру». Творча діяльність

«корифеїв» (видатних артистів перших професійних труп) і її значення в подальшому

утвердженні українського національного сценічного мистецтва. ТЕМА 14. УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР друг. пол. ХІХ ст. поч. ХХ ст.

Народний рух відродження культурного життя на Галиччині.

Діяльність першого професійного театру товариства «Руська бесіда», заснованого в

1864 p. у Львові. І.Франко і театр. Драма «Украдене щастя».

Просвітницько-виховне спрямування російського стаціонарного театру в Києві,

заснованого в 1891 p. відомим театральним діячем М.Соловцовим.

Музично-театральна діяльність найвидатніших представників української музичної

культури С.Гулака-Артемовського та М.Лисенка. Світове визнання мистецтва оперної співачки

С.Крушельницької. Нова українська драматургія. Прагнення Лесі Українки, В.Вінниченка вивести

український театр на європейський рівень. Інтелектуально-романтична спрямованість і

символічна вишуканість драм Лесі Українки «Блакитна троянда», «Лісова пісня», «Камінний

господар», «В пущі». Соціально-психологічний характер «міської» лінії драматургії

В.Винниченка: «Брехня», «Гріх», «Чорна Пантера — Білий Ведмідь», «Між двох сил».

Відкриття у Києві в 1907 p. першого українського стаціонарного театру під керівництвом

М.Садовського — «початок нової ери в історії українського театру». Звернення М.Садовського

до сучасної української драматургії Лесі Українки, В.Винниченка, Л.Старицької-Черняхівської,

С.Черкасенка, Олександра Олеся. Святкування 25-річчя сценічної діяльності «української

Елеонори Дузе та Сари Бернар» — Марії Костянтинівни Заньковецької на сцені театру

М.Садовського.

Розвиток національного українського театру на західно-українських землях на початку

XX ст.

Діяльність театрів «Руська бесіда» (під керівництвом Й.Стадника). «Тернопільські

театральні вечори», «Гуцульський театр» Г.Хоткевича. Творчий деб’ют Леся Курбаса, А.Бучми,

М.Крушельницького. Створення у Києві в 1916 p. режисерської лабораторії, театру експерименту —

«Молодого театру» під керівництвом Леся Курбаса, орієнтованого на світову класику, сучасну

світову драму.

Діяльність мистецького об’єднання “Березіль”. Творчість Миколи Куліша “Мина

Мазайло”, “Хулій Хурина”,“97”,”Комуна в степах”, “Прощай село”.

Пошуки нових шляхів і форм сценічного мистецтва.

ТЕМА 15: УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР СЕРЕДИНИ 30-х – 50-х років. Сценографічна інтерпритація класичних творів. Творчість Івана Микитенка.”Соло на

флейті”. Звернення до соціально-визвольної боротьби українського народу у драматичних

творах В.Суходольського “Устин Кармелюк”, Ю.Яновського “Дума про Британку”.

Тенденція європеїзації, символізм творчості Івана Кочерги “Алмазне жорно”, “Свіччине

весілля”. Драматургія О.Корнійчука “Загибель ескадри”, “Платон Кречет”, „В степах

України” та ін.Творчість Наталі Ужвій, Амвросія Бучми, Гната Юри. Діяльність

Харківського театру імені Т.Шевченка, Київського російського театру імені Лесі Українки.

Розвиток театру на західно-українських землях до 1939 року. Історико-релігійна

драматургія Григорія Лужницького “Ой Морозе, Морозенку…”, “Дума про Нечая”, “Ой

зійшла зоря над Почаєвом”. П’єса Г.Лужницького “Посол до бога” – історичний

фактомонтаж на 9 картин” та його сценічне втілення на сцені Львівського міського театру

1934р.

ТЕМА 16: УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР СЕРЕДИНИ 60-90- років.

Діяльність українських театрів в евакуації. Розвиток театральної справи на території

Західної України у післявоєнний період. Творчість Ярослава Галана “Любов на світанні”,

А.Хижняка “На велику землю”. Творчість українських емігрантів Ю.Косача, У.Самчука, Л.Коваленко, В.Вовка,

М.Цуканова та ін. Створення українських аматорських театрів у еміграції. Творчість учня Леся Курбаса режисера Василя Василька.Становлення української

театральної педагогіки. Сценічна інтерпритація світової класики на українській сцені. Розвиток

української сценографії, творчість В.Меллера. Авангардно-творчі пошуки 60-х років. Робота по

відновленню постановки Леся Курбаса “Гайдамаки”.

ТЕМА 17: СУЧАСНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ТА РОСІЙСЬКИЙ ТЕАТР. Творча діяльність українських театрів. (Львівський театр імені Марії Заньковецької,

Український театр імені Івана Франка, Театр російської драми імені Лесі Українки та ін.).

Експериментальні театри. Сучасні театральні фестивалі. Історія створення та аналіз діяльності

лялькових театрів. Класика на сцені сучасного театру. Особливості сучасної режисури,

діяльність Андрія Жолдака, Ігоря Афанасьєва, Андрія Багірова та ін. Принципи масової

режисури Василя Вовкуна. Акторська майстерність ведучих акторів драматичного театру. Творча діяльність та історія створення Волинського обласного музично-драматичного

театру імені Тараса Шевченка. Визначні постаті театру. Розвиток сучасного російського театру. Діяльність МХАТу, Малого театру, Театру на

Таганці. Режисерська діяльність Романа Віктюка.

4. Структура навчальної дисципліни Таблиця 2.

Назви змістових модулів і тем

Кількість годин

Усього у тому числі

Лек. Практ.

(Семін.) Інд. Сам. роб.

1 2 3 4 5 6 Змістовий модуль 1. Основи зарубіжного театрознавства

Тема 1. Театр як вид мистецтва. 2 2 Тема 2. Театр Стародавньої Греції. 4 2 2 Тема 3. Театр Стародавнього Риму 4 2 2 Тема 4 Театр епохи Середньовіччя 6 2 2 2 Тема 5 Театр епохи Відродження (РенесансуЇ

10 4 2 4

Тема 6 Театр епохи Французького

класицизму (ХУІІ ст.). 4 2 2

Театр 7. Театр епохи Просвітництва (ХУІІІ

ст.). 18 2 4 4 8

Тема 8 Зарубіжний театр ХІХ-ХХ ст. 8 2 2 4 Разом за змістовим модулем 1 56 18 16 14 8

Змістовий модуль 2. Українське та російське театрознавство Тема 9. Історичні передумови

виникнення та розвитку Руського

театру.

4 2 2

Тема 10. Український аматорський театр. 8 2 2 4 Тема 11 Становлення руського

професйного театру. 6 2 2 2

Тема 12. Російський театр ХІХ – ХХ ст. 10 2 2 6 Тема 13 Український театр корифеїв. 8 2 2 4 Тема 14. Український театр другої пол.. ХІХ

поч. ХХ СТ. 10 2 2 6

Тема 15. Український театр середини 30-х-50-х років.

8 2 2 4

Тема 16. Український театр 60-90-х років. 4 2 2 Тема 17. Сучасний український та російський театр.

14 2 2 4 6

Тема 18 Розвиток китайського театру. 4 4 Тема 19 Розвиток індійськогог театру. 4 4

Тема 20 Історія виникнення та розвитку

лялькового театру. 8 4 4

Разом за змістовим модулем 2 88 18 18 22 30 Усього годин 144 36 34 36 38

. .

5. Теми практичних занять

№

з/п Тема Кількість

годин

1

ТЕАТР СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ. 1.Загальна характеристика розвитку театральної культури

Стародавньої Греції. 2.Трагедія і комедія — основні жанри давньогрецької

драматургії: - Есхіл – „батько трагедії” («Прометей прикутий», «Орестея»);

- Софокл («Цар Едіп», «Антигона», «Едіп в Колоні»); - Евріпід («Медея», «Іпполіт»);

- Арістофан — «батько комедії» («Лісістрата»). 3.Значення давньогрецького театру в подальшій історії

розвитку світової культури. ЛІТЕРАТУРА: 7; 19; 23; 28; 38; 61; 84; 116; 117.

2

2

ТЕАТР СТАРОДАВНЬОГО РИМУ. 1.Вплив грецької та етруської культур на формування римського

театрального мистецтва. 2.Римський театр епохи республіки: - літературна драма (Плавт, Теренцій); - тогата — національна римська комедія. 3.Римський театр імператорської епохи. - Сенека — філософ і драматург; - видовища цирку та амфітеатру.

4.Організація театрального дійства. ЛІТЕРАТУРА: 7; 19; 23; 28; 38; 61; 84; 116; 117.

2

3

ТЕАТР ЕПОХИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. 1. Алегорично-символічне спрямування середньовічного

мистецтва.

2. Основні жанри середньовічного театру: а) міракль («Міракль про Роберта-диявола”);

б) містерія («Містерія Старого заповіту», ліїстерія про облогу

Оріана»);

в) мораліте («Засудження гульбищ»); г) фарс (серія фарсів про адвоката Патлена).

3. Світська драматургія. Адам де Ла-Аль “Гра про Робена та

Маріон»).

4. Особливості організації театрального дійства. ЛІТЕРАТУРА: 10; 15; 18; 19; 28; 53; 56; 77; 98; 115.

2

4

ТЕАТР ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ. 1.Реалізм і гуманістична спрямованість італійського театру

епохи Ренесансу. - художньо-естетичні особливості комедії дель арте. - опера – новий жанр мистецтва.

2.Особливості розвитку національного іспанського театру. - творчість Лопе де Вега, (Собака на сіні», «Учитель танців»,

«Овече джерело»). - творочість Тірсо де Моліна («Дон Хіль зелені штани») та

Кальдерона де ла Барка («Стійкий принц», «Дама-примара»). 3. Загальна характеристика розвитку англійського театру.

- «Університетські уми» — драматурги Лілі, Марло, Грін; 4.Творчість У.Шекспіра. ЛІТЕРАТУРА: 10; 18; 19; 28; 53; 56; 77; 101; 102; 115.

2

5

ТЕАТР ЕПОХИ ФРАНЦУЗЬКОГО КЛАСИЦИЗМУ (ХУІІ

ст.). 1.Історичні передумови виникнення класицизму як ідеології

абсолютизму. 2.Театр “Комедія Франсез». 3.Творчість драматургів-трагіків П’єра Корнеля і Жана Расіна. 4.Жан Батіст Мольер — видатний комедіограф, творець жанру

високої комедії («Смішні манірниці », « Міщанин-шляхтич », «

Дон Жуан )ЛІТЕРАТУРА: 10; 18; 19; 28; 53;56; 77; 115.

2

6

ТЕАТР ЕПОХИ ПРОСВІТНИЦТВА (ХУІІІ ст.).

1. Загальна характеристика розвитку англійського театру. а). Виникнення нових жанрів: міщанська драма, комедія

звичаїв, пантоміма, баладна опера.

б). Річард Брінслі Шерідан — найяскравіший представник

комедії характерів («Школа лихослів’я»).

в). Девід Гаррік — основоположник нової англійської

режисури, актор поза амплуа.

2. Характеристика творчого розвитку французького театру. а). Вольтер — «третій великий трагік класицизму». б). Дені Дідро — енциклопедист, філософ-матеріаліст;

організатор, драматург і теоретик театру. в). П’єр Огюст Карон Бомарше. «Одруження Фігаро» — «революція в діях», третій суспільний стан на авансцені. г).Акторська майстерність. Дюменіль Клерона.

ЛІТЕРАТУРА: 10; 18; 19; 28; 53; 56; 77; 115.

2

7

ЗАРУБІЖНИЙ ТЕАТР ІХ –ХХ ст. 1.Характеристика діяльності театрів Західної Європи (Франція, Італія). 2. Особливості театральної культури США (бродвейські театри). 3. Розвиток театрального мистецтва в країнах Східної Європи

(Німечина, Польща, Болгарія, Словачина). 4. Історія становлення та розвитку театрального мистецтва Індії,

Японії, Китаю.

ЛІТЕРАТУРА: 10; 11; 12; 18; 19; 28; 31; 35; 53; 56; 77; 96; 115; 127; 132.

2

8

ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ТА

РОЗВИТКУ РУСЬКОГО ТЕАТРУ. 1.Витоки театрального мистецтва (обряди, ігрища, свята). 2.Скоморохи — перші професійні актори Київської Русі. 3.Вертепний ляльковий театр: інтермедійно-релігійні видовища. 4.Розвиток театрального мистецтва у Запорізькій Січі. 5.Народний театр інтермедії та балагана. ЛІТЕРАТУРА: 5; 6; 24; 64; 82; 104; 108; 114; 120; 121.

2

9

УКРАЇНСЬКИЙ АМАТОРСЬКИЙ ТЕАТР. 1. Особливості створення та діяльності аматорських театрів на

Україні. 2. Аматорський театр кінця ХУІІІ і першої половини ХІХ ст.. 3. Аматорський театр Галичини, Буковини та Закарпаття. 4. Аматорські драматичні гуртки навчальних закладів. 5. Театральна діяльність ліцеїстів М.Гоголя, М..Кукольника та

ін. 6. Український аматорський театр “Товариства, кохаючого рідну

мову” в Чернігові. ЛІТЕРАТУРА: 3; 5; 6; 27; 60; 64; 82; 104; 114; 120; 121; 137.

2

10

СТАНОВЛЕННЯ РУСЬКОГО ПРОФЕСІЙНОГО ТЕАТРУ.

Заняття 1. 1. Розвиток шкільного театру (XVII — XVIII ст.).

- художньо-естетичні особливості шкільного театру Києво-Могилянської духовної академії; - Феофан Прокопович — визначний політичний і культурний

діяч, ректор академії, автор першої історичної драми

«Володимир». 2. Творчість драматургів класицизму О.Сумарокова,

М.Ломоносова. 3. Федір Волков — «батько російської сцени». 4. Д.Фонвізін — виразник ідей просвітництва, комедія

«Недоросток», боротьба за її постановку. 5.Діяльність кріпосних театрів.

Заняття 2. 1. Творча діяльність І. Котляревського («Наталка Полтавка»,

2 2

„Москаль-чарівник»). 2. Г.Квітка-Основ’яненко — письменник, історик театру, критик,

директор харківського міського театру («Шельменко-денщик»,

«Сватання на Гончарівці»). 3. М.Щепкін — основоположник акторської школи реалістичної

гри у російському та українському театрі. 4. Сценічна творчість Карпа Соленика. 5. Драматургія М.Гоголя «Ревізор». «Одруження». 6. Т.Шевченко і театр. Драма «Назар Стодоля». ЛІТЕРАТУРА: 4; 5; 6; 24; 34; 64; 80; 82; 104; 108; 121; 120; 140.

11

РОСІЙСЬКИЙ ТЕАТР ХІХ- поч.ХХ ст. 1. Основні літературно-художні напрями в драматургії та театрі (

класицизм, романтизм, реалізм). 2.О.Пушкін про театр. «Борис Годунов», «Маленькі трагедії»; 3. М.Єрмолова — «героїчна симфонія російського театру».

Лауренсія («Овече джерело» Лопе де Вега), Жанна д’Арк

(«Орлеанська діва» Ф.Шіллера). 4.Творчі принципи системи Станіславського. 5.А.Чехов і театр («Іванов», «Чайка», «Дядя Ваня», «Три сестри»,

«Вишневий сад»). 6.С.Дягілев і «Російські сезони» у країнах Західної Європи

(виступи Ф.Шаляпіна, Г.Павлової, В.Ніжинського та ін.). ЛІТЕРАТУРА: 51; 64; 71; 73; 80; 83; 94; 95; 105; 106; 108;

118; 123; 125; 126; 139.

2

12

УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР КОРИФЕЇВ. 1. Передумови виникнення українського театру корифеїв. 2. Розвиток національної драматургії:

- М.Кропивницький («Глитай»та ін); - І.Карпенко-Карий («Суєта», «Мартин Боруля», «Сто

тисяч», «Хазяїн», «Сава Чалий»); - М.Старицький («Не ходи, Грицю, та на вечорниці», «За

двома зайцями», «Маруся Богуславка», «Богдан

Хмельницький»). 3. Мистецькі пошуки нового театру. - режисура корифеїв; - акторська майстерність корифеїв; - сценічне мовлення в театрі корифеїв. 4.Значення українського театру корифеїв.

ЛІТЕРАТУРА:3; 5; 6; 8; 14; 17; 22; 59; 62; 64; 66; 80; 82; 104; 114; 120; 121; 140.

2

13

УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР др.пол.ХІХ ст. поч.ХХ ст. 1. Діяльність першого професійного театру товариства «Руська

бесіда». 2. І.Франко і театр. Драма «Украдене щастя». 3. Драматургія Лесі Українки «Блакитна троянда», «Лісова

пісня», «Камінний господар», «В пущі». 4.Соціально-психологічний характер драматургії В.Винниченка:

«Брехня», «Гріх», «Чорна Пантера — Білий Ведмідь», «Між двох

2

сил». 5.Діяльність першого українського стаціонарного театру під

керівництвом М.Садовського. 6. Розвиток національного українського театру на західно-українських землях на початку XX ст. (театр «Руська бесіда»

(під керівництвом Й.Стадника). «Тернопільські театральні

вечори», «Гуцульський театр» Г.Хоткевича). 7. Діяльність «Молодого театру» під керівництвом Леся Курбаса. 8.Творчість Миколи Куліша (“Мина Мазайло”, “Хулій

Хурина”,“97”,”Комуна в степах”, “Прощай село”). ЛІТЕРАТУРА: 5; 6; 8; 16; 25; 33; 43; 50; 58; 64; 70; 72;

78; 79; 80; 81; 82; 91; 104; 113; 120; 121; 137; 140; 141; 143.

14

УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР СЕРЕДИНИ 30-х – 50-х років. 1.Тенденція європеїзації, символізм творчості Івана Кочерги

“Алмазне жорно”, “Свіччине весілля”. 2.Творчість Івана Микитенка.”Соло на флейті”, 3.Звернення до соціально-визвольної боротьби українського

народу у драматичних творах В.Суходольського “Устин

Кармелюк”, Ю.Яновського “Дума про Британку”. 4.Драматургія О.Корнійчука “Загибель ескадри”, “Платон

Кречет”, „В степах України” та ін. 5.Акторська творчість Наталі Ужвій, Амвросія Бучми, Гната

Юри. 6.Розвиток театру на західно- українських землях. ЛІТЕРАТУРА: 5; 30; 37; 44; 47; 62; 64; 80; 86; 104; 113; 121; 130; 141.

2

15

УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР СЕРЕДИНИ 60-90-років. 1. Розвиток театральної справи на території Західної України у

післявоєнний період. 2. Творчість Ярослава Галана “Любов на світанні”, А.Хижняка

“На велику землю”. 3. Творчість українських емігрантів Ю.Косача, У.Самчука,

Л.Коваленко, В.Вовка, М.Цуканова та ін. 4. Становлення української театральної педагогіки.

5. Сценічна інтерпритація світової класики на українській сцені.

Авангардно-творчі пошуки 60-х років.

ЛІТЕРАТУРА:39; 64; 76; 86; 113; 120; 130; 141.

2

16

СУЧАСНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ТА РОСІЙСЬКИЙТЕАТР. 1. Аналіз діяльності ведучих театрів України та Росії. 2. Творчі експериментальні театри України та Росії. 3. Виникнення, розвиток та становлення Волинського

обласного державного театру імені Тараса Шевченка. 4. Особливості організації та проведення театральних

фестивалів.

2

5. Принципи сучасної масової режисури. 6. Характеристика діяльності сучасних лялькових

театрів. 7. Діяльність Волинського обласного лялькового театру. ЛІТЕРАТУРА: 32; 49; 64; 86; 92; 108; 127; 136.

Разом: 34 год.

6. Самостійна робота

№

з/п Тема Кількість

годин

1

Завдання І. ТВОРЧІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ

ТЕАТРУ ЕПОХИ ПРОСВІТНИЦТВА.

Італійський театр.

а). Карло Гольдоні — реформатор італійського театру.

«Слуга двох панів», «Трактирниця». б). Ф’яби — трагікомічні казки для театру — «Любов до

трьох апельсинів», «Принцеса Турандот» (сценічні версії

п’єси).

Розвиток німецького театру. - творчість Лессінга «Гамбурзька драматургія», «Емілія

Галотті»;

- літературний напрям «Буря і натиск»; - Иоганн-Вольфганг Гете - керівник Веймарського

придворного театру; - творча діяльність Фрідріха Міллера. («Розбійники»,

«Вільгельм Телль», «Підступність і любов», «Марія

Стюарт»);

- Фрідріх Шредер- великий актор і режисер.

8

2

Завдання ІІ. РОСІЙСЬКИЙ ТЕАТР ХІХ- поч.ХХ ст. 1. Вплив новаторської драматургії О.Островського на

формування нової школи акторської гри в Малому

театрі («На всякого мудреця доволі простоти»,

«Тепленьке місце», «Снігуронька»). 2. Ідейно-творча програма Московського художнього

театру (МХАТ), - творчі принципи системи

Станіславського. 3. М.Горький і театр. («Міщани», «На дні», «Васса

Желєзнова», «Вороги», «Дачники», «Єгор Буличов та

інші»).

6

3

Завдання ІІІ. УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР друг.пол.ХІХ ст.

поч.ХХ ст. 1. Біографія та творча діяльність Леся Курбаса. 2. Педагогічна система Леся Курбаса. 3. Творча діяльність „Молодого театру”.

6

4

Завдання ІV. СУЧАСНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ТА

РОСІЙСЬКИЙ ТЕАТР. На основі вивчення періодики зробити аналіз

розвитку сучасного експериментального театру.

6

5

Завдання V. РОЗВИТОК КИТАЙСЬКОГО ТЕАТРУ. 1. Історичні аспекти розвитку стародавнього

китайського театру. 2. Діяльність сучасного китайського театру.

4

6

Завдання VІ. РОЗВИТОК ІНДІЙСЬКОГО ТЕАТРУ. 1. Історичні аспекти розвитку індійського театру. 2. Діяльність сучасного індійського театру. 3. Характеристика драматургії.

4

7

Завдання VІІ. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТКУ

ЛЯЛЬКОВОГО ТЕАТРУ. 1. Виникнення лялькового театру. 2. Типи ляльок. 3. Особливості гри актора лялькового театру. 4. Діяльність волинського обласного театру ляльок.

4

Разом 38 год Самостійна робота студентів включає підготовку до практичних занять, а також

виконанняі самостійних завдань, які виконується на основі засвоєння певного матеріалу. Програмою курсу „Театрознавство” передбачається виконання самостійних завдань

на основі засвоєння певного змістового модуля або змісту навчального курсу в цілому. Основна мета такого завдання полягає у систематизації, закріпленні, поглибленні

теоретичних знань із курсу „Театрознавство” та застосування їх при вирішенні конкретних

практичних задач. Завдання пропонується у формі написання самостійної роботи, в якій аналізується

розвиток театру певного періоду; та аналізу театральної діяльності режисера чи актора (вибір

довільний). На високу оцінку може претендувати робота, яка містить власний творчий підхід до

написання, відзначається логічністю та правильністю композиційної побудови. Робота повинна

містити план, обгрунтування вибору теми, основний виклад матеріалу, висновки. Орієнтований

обсяг такої роботи – 10-15 сторінок.

7. Індивідуальні завдання

Виконання індивідуальних завдань викладач контролює на практичних заняттях.

Зміст індивідуальної роботи студентів

Кожен студент повинен обрати одну із запропонованих тем та написати реферат чи

зробити аналіз (залежно від обраної теми).

ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ: 1. Витоки руського театру. Скоморохи. 2. Розвиток аматорського театру. 3. Шкільний театр Києво-Могилянської академії. 4. Драматургія Феофана Прокоповича. 5. Народний рух відродження культурного життя на Галиччині. 6. Діяльність першого професійного театру товариства «Руська бесіда», 7. І.Франко і театр. Драма «Украдене щастя». 8. Творчість братів Тобілевичів (І.Карпенко-Карий, М.Садовський, П.Саксаганський). 9. Творчий портрет М.Старицького. 10. Творчий портрет М.Заньковецької. 11. Розвиток національної драматургії. І.Карпенко-Карий «Суєта», «Мартин Боруля»,

«Сто тисяч», «Хазяїн», «Сава Чалий». 12. Особливості драматургії М.Старицького «Не ходи, Грицю, та на вечорниці», «За

двома зайцями», «Маруся Богуславка», «Богдан Хмельницький». 13. М.Кропивницький — «батько українського театру». 14. Просвітницько-виховне спрямування російського стаціонарного театру в Києві,

заснованого М.Соловцовим. 15. Музично-театральна діяльність найвидатніших представників української музичної

культури С.Гулака-Артемовського та М.Лисенка. 16. Світове визнання мистецтва оперної співачки С.Крушельницької. 17. Нова українська драматургія Лесі Українки та В.Вінниченка. 18. Інтелектуально-романтична спрямованість і символічна вишуканість драм Лесі

Українки «Блакитна троянда», «Лісова пісня», «Камінний господар», «В пущі». 19. Соціально-психологічний характер «міської» лінії драматургії В.Вінниченка:

«Брехня», «Гріх», «Чорна Пантера — Білий Ведмідь», «Між двох сил». 20. Перший український стаціонарний театр під керівництвом М.Садовського 21. Сценічна діяльність «української Елеонори Дузе та Сари Бернар» — Марії

Костянтинівни Заньковецької . 22. Діяльність театрів «Руська бесіда» (під керівництвом Й.Стадника). «Тернопільські

театральні вечори», «Гуцульський театр» Г.Хоткевича. 23. Творчий дебют Леся Курбаса, А.Бучми, М.Крушельницького. 24. Діяльність «Молодого театру» під керівництвом Леся Курбаса. 25. Особливості та творчий метод системи К.Станіславського. 26. Творчі пошуки Е.Вахтангова. 27. Драматургія А.Чехова. 28. Вплив драматургії А. Островського на розвиток Малого театру. 29. М.Горький і театр. 30. Комедія дель арте (комедія масок) – найвище досягнення італійського театру епохи

Відродження (ХУІст.). 31. Розквіт іспанського театру. Творчість Лопе де Вега. 32. Характеристика розвитку англійського театру. 33. Творчість Вільяма Шекспіра. (“Приборкання непокірної”, “Сон літньої ночі”, “Річард

ІІІ” та ін.). 34. .Історичні передумови виникнення класицизму як ідеології абсолютизму. 35. .Театральна теорія класицизму — трактат Н.Буало «Поетичне мистецтво» (1674). 36. Нормативний характер естетики класицизму. 37. Історія виникнення та діяльність театру „Комедія Франсез”. 38. Творчість П’єра Корнеля і Жана Расіна. «Сід» і Федра» — вершини їхньої творчості.

39. Жан Батіст Мольер — видатний комедіограф, творець жанру високої комедії («Смішні

манірниці », « Міщанин-шляхтич », « Дон Жуан »). 40. Розвиток театральної культури Стародавньої Греції. 41. Значення давньогрецького театру в подальшій історії розвитку світової культури. 42. Загальна характеристика розвитку театру Стародавнього Риму. 43. Алегорично-символічна спрямованість середньовічного мистецтва. 44. Реалізм і гуманістична спрямованість театру епохи Відродження. 45. Філософсько-естетичні погляди епохи Просвітництва. 46. Сучасна театральна культура США. 47. Особливості розвитку театральної драматургії Західної Європи. 48. Театр Стародавньої Індії. 49. Театр Стародавнього Китаю. 50. Театр Стародавньої Японії. 51. Театральна культура Польщі. 52. Історія розвитку та діяльність Волинського обласного музично-драматичного театру

імені Тараса Шевченка. 53. Діяльність Волинського обласного лялькового театру.

8. Методи навчання Програма курсу передбачає використання словесних, наочних, практичних та

проблемно-пошукових методів навчально-пізнавальної діяльності, які допоможуть ефективно

використати години відведені для читання курсу.

9.Форма підсумкового контролю успішності навчання - іспит Студенти, які упродовж семестра набрали 75 і більше балів, іспит не складають.

10. Методи та засоби діагностики успішності навчання Основні методи діагностики успішності навчання – усний контроль (на кожному

практичному занятті), перевірка самостійних занять. В основу пропонованої програми покладено принцип хронологічного історизму, що

поєднується з постійним звертанням до практики сучасного театру. Курс орієнтовано на зв’язок історико-теоретичних знань із системою навчально-

творчих завдань. Одні з них допомагають студентам конкретно уявити ті чи інші історичні

факти та явища — відтворити риси певної театральної епохи. Інші — пов’язані з розвитком

навичок сприйняття та аналізу спектаклю та його художньої специфіки; перегляд і обговорення

спектаклів останнього сезону, репертуарів місцевих театрів, зіставлення спектаклів різних

театрів за однією і тією ж п’єсою чи інсценізацією прозового твору; ознайомлення з

театральною критикою.

Програма передбачає серію занять, які допоможуть студентам застосувати здобуті

знання у майбутній професійній діяльності, орієнтуватися в конкретній художньо-естетичній

епосі, у тенденціях і напрямках сучасного театрального мистецтва. Доцільною є співпраця студентів із науковцями, які працюють в галузі культурології,

мистецтвознавства, театрознавства, акторами та режисерами.

11. Розподіл балів, які отримують студенти

Модуль 1 Модуль 2

Поточний контроль Модульні Конт.

роботи

Самост.

Завд. Сума

Змістовий модуль 1 Змістовий модуль 2

Т2 Т3 Т4 Т5 Т6 Т7 Т8 Т9 Т10 Т11 Т12 Т13 Т14 Т15 Т16 Т17 30 30 100

2 2 2 2 2 4 2 2 2 2 3 3 3 3 3 3 Максимальна кількість балів, яку може отримати студент за види занять: Практичні заняття: за 1 заняття – 2 бали (1бал –відповідь; 0,5бали-доповнення; 0,5бали-

контрольна робота) Теми 12, 13, 14, 15, 16, 17 за 1 заняття – 3 бали (2бал –відповідь; 0,5бали-доповнення;

0,5бали- контрольна робота) Всього за практичні заняття – 40 балів. Дві модульні контрольні роботи (за кожним змістовим модулем 15 балів) – 30 балів; Два самостійні завдання (1завдання– 15 балів) – 30 балів; Критерії оцінювання:

Семінарських занять: - змістовність, глибина висвітлення проблеми; - логічна послідовність викладу матеріалу; - підкріплення викладу конкретними прикладами; - власна точку зору на проблему; - опрацювання джерел з теми заняття; - вміння робити висновки, узагальнення. Самостійне завдання: - актуальність та складність обраної проблеми; - змістовність, глибина розкриття теми; - творчий підхід, самостійність мислення; - опрацювання літератури: кількісні і якісні параметри.

Шкала оцінювання (національна та ECTS)

Сума балів за всі види навчальної

діяльності Оцінка ECTS

Оцінка за національною шкалою для екзамену, курсової

роботи (проекту),

практики для заліку

90 – 100 A Відмінно

Зараховано 82 – 89 B

Добре 75 - 81 C 67 -74 D

Задовільно 60 - 66 E

1 – 59 Fx Незадовільно Незараховано

(з можливістю повторного

складання)

12. Методичне забезпечення

Театрознавство: метод. рек. до курсу. ./ Г.І.Кутузова. Луцьк: Волин.нац.ун-т ім.Лесі

Українки.2012. -52с.

13. Список джерел 1. Абалкин Н.А. Рассказы о театре. – М.: Молодая гвардия. 1981. – 303с. 2. Акимов Н.П. Театральное наследие в 2-х т. Т.1. Об искусстве театра.-Л.:Искусство, 1978 –

295с. 3. Акторська майстерність корифеїв. - К.: Мистецтво. 1978. – 183 с. 4. Алперс Б. Актерское искусство в России. Т.1 – М.Л.: Искусство. 1945 – 549с. 5. Андріанова Н. Шляхи розвитку українського театру. - К.: 1960. – 40 с. 6. Антонович Д. Триста років українського театру 1619-1919. – Прага: Укр.гражд. Вид. Фонд.

1925. – 276 с. 7. Антична культура і вітчизняна філософська думка. – К.: 1990. 8. Архипович Л. Українська класична опера. - К.: Вид-во образот. Мистецтва. 1957. – 311 с. 9. Арган Д.К. Современное искусство 1770 – 1970. – М.: Искусство, 1999.- 750 с. 10. Асеева В.Етюди мистецтвознавця // Хроніка 2000. – Вип. 2-3. – 1995. Асеев Б.Н. Русский

драматический театр ХУІІ-ХУІІІ веков.- М.: Искусство. 1958. 11. Беньямин Вальтер. Происхождение немецкой барочной драмы. – М.: Агроф., 2002. –

282с. 12. Бернар Сара Моя двойная жизнь. – М.: Радуга, 1991. – 463с. 13. Березкин В.И. Искусство оформления спектакля. – М.: Знание. 1986. – 125 с. 14. Білецька Л.К. Мистецтво життєвої правди. (до 100-річчя заснування театру корифеїв) –

К.: Знання, 1982 – 48 с. 15. Білецький І.В. Середньовічні видовища та їх сучасна інтерпретація. // Всесвітня

література та культура в навчальних закладах України. – 2002. - №6. – С.35-38. 16. Бобошко Ю.М. Лесь Курбас: режисер. – К.: Мист, 1987. – 197 с. 17. Бобир О.В. Марія Заньковецька у колі діячів російської культури. –К.:Знання,1984. – 32с. 18. Большая Советская энциклопедия под ред. А.М.Прохорова - М.: 1972. 19. Бояджиев Г.Н. «От Софокла до Брехта за сорок театральных вечеров» - М.:

Просвещение. 1981. 20. Бояджиев Г.Н. Театральный Париж сегодня. - М.: Искусство. 1960.-131с. 21. Веселовська Г. Прошуки київських театрів 1918-19рр. // Український театр – 1999. - №1-

2. – С.19-21. 22. Вінок спогадів про Заньковецьку.- К., Мистецтво. 1950.-255с. 23. Виничук Л. Люди, нравы, обычаи Древней Греции и Рима., - М: Высшая школа, 1988. 24. Волошин І.О. Михайло Щепкін і Україна. - К.: 1963. - 44с. 25. Волинська І.В. Театральна юність Леся Курбаса (проблеми формування творчої

особистості). – Львів: Ін-т народознавства НАН України.1995. – 152с. 26. Возняк М. Історія української літератури. – Львів, 1992. 27. Волошин І.О. Джерела народного театру на Україні. - К.: Держмузвидав. 1960. – 227 с. 28. Власов И. Стиль в искусстве. Словарь. – СПб: Кольна, 1995. – Т.1 – 670с. 29. Всеволодский-Гернгросс В. Русский театр от истоков до средини ХУІІІв. - М.: 1957. 30. Гайдабура В.М. Театр захований в архівах: Сценічне мистецтво в Україні періоду

німецько-фашиської окупації (1941-1944). – К.: Мистецтво, 1998. – 222 с. 31. Гвоздев А.А. Западно-эвропейський театр на рубеже ХХ-ХХ ст. Очерки. - Л-М.:

Искусство. 1939. – 376с. 32. Гершкович А. Театр на Таганке: (1964 – 1984). – М.: Солярис. 1993. - 176 с. 33. Гірняк Й. „Березіль” ,,Енциклопедія з українознавства. – Л.: 1993. – Т.1.-С.114 -115. 34. Грин Т.С. Щепки М.С. Летопись жизни и творчества. М.: Наука, 1966. 35. Гротовский Єжи. Театр.Ритуал.Перформер: Пер. З пол. – Л.: Літопис, 1999. 36. Грушевський М.С. Історія української літератури. Т.1. – К.: 1993. – Т.4. – К.: 1994. 37. Голованівський С. Наталія Ужвій // Люстро. – К.: Дніпро, 1971.- С.136. 38. Голінченко Т.С. Слов’янська міфологія та антична культура. – К.:1994. 39. Горак Я. До історії становлення українського театру в Галичині. ,,Дзвін. -2001.-№7. –

С.106-111.

40. Горчаков Н. Работа режиссера над спектаклем. - М.: Искусство, 1956. – 463 с. 41. Даниленко В.М. До витоків політики „українізації // Україна XX століття: культура,

ідеологія, політика: 36. статей. - К.: 1993. 42. Данилов С.С. Очерки по истории русского драматического театра. - М.-Л.:1948. 43. Дзюба І.М. Художній процес: 20-30-і роки // Історія української літератури ХХ століття.

/ за ред. В.Г.Дончика: У 2-х кн. – К.: 1994. Кн..1.-С.125. 44. Дем’янчук О. Поетеса української сцени // Минуле і сучасне Волині. Історичні постаті

краю. – Луцьк, 1991. 45. Дмитриев Ю.А., Хайченко Г.А. История русского и советского драматического театра. -

М.: Просвещение. 1986. 46. Древние цивилизации под ред. Бонгад-Левина. М.: Мысль, 1989. 47. Дутчак Г. Театральна справа товариства «Просвіта» в перші роки Української Народної

Республіки // Нар.творч. та етнографія. – 2001. - №1-2 – С.78-81. 48. Зезина М.Р. История русской культуры. - М.: 1990. 49. Зоркая Н. Евгений Вахтангов. - М.: Знание. 1963.- 38 с. 50. Жулинський М. Г. Володимир Винниченко // Історія української літератури XX століття:

У 2 кн. - К.: 1994. Кн. 1. С. 485. 51. Эфрос А.В. Продролжение театрального рассказа. –М.: Искусство. 1985.-399с. 52. Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль у розвитку української культури ХУІ- ХУІІІ ст. – К.:

1966. 53. История зарубежного театра.Под ред.Г.Н.Бояджиева идр. - М.: Просв-ние, 1977. 54. История зарубежной литературы ХІХ в. - М.:1982. 55. Історія української культури /За ред. І. Крип’якевича. – К.: 1994. 56. Історія української та зарубіжної культури / За ред. С.М.Клапчука і В.Ф.Остафійчука. –

К.: 1999. 57. Історія українського мистецтва: В 6 т. / За ред. М.П.Бажана, В.І.Касіян, Ю.С.Асєєв, ін. –

К.: Жовтень, 1967. – Т.5. – 476 с. – К.: 1967. – Т.3. 58. Історія української літератури XX століття / За ред. В. Г. Дончика:У 2 кн. Кн. 1. – К.:

1994. - С. 10. 59. Йосипенко М. Марко Лукич Кропивницький. – К.: Держвидав., 1958. – 323с. 60. Казимиров О. Український аматорський театр. (Дожовтневий період). К.: Мистецтво,

1965. 61. Калистов Д.П. Античный театр. - Лен-д.. Из-во «Искусство». 1970. 62. Кардіані Б. На оновленій землі. Український театр в західних областях УРСР. - К.:

Держмузвидав.1960. 63. Касьянов Г.В. Українська інтелігенція 20-30-х років: соціальний аспект та історична

доля. - К.: 1992. 64. Кисіль О. Український театр. –К.: Мистецтво.1968. 65. Кисельов Й. Театральні портрети. - К.: Мистецтво.1955. 66. Коломієць Р.Г. Театр Саксаганського і Карпенка-Карого. – К.: Мистецтво. 1984. – 100с. 67. Корифеї українського театру. - К.: Мистецтво,1982. 68. Корнієнко М. Лесь Курбас: репетиція майбутнього. – К.: Факт, 1998. – 467с. 69. Корнієнко Н. Український театр у переддень третього тисячоліття. Пошук. Ціннісні

орієнтації. Мова. Прогноз. – К.: Факт, 2000. –160 с. 70. Косач Ю.А.Амвросій Бучма.- К.: Молодь.1978. – 224с. 71. К.С.Станіславський і український театр.- К.: 1963. - 63 с. 72. Красильникова О. Українська сценографія 1920-х років у системі класичного авангарду.

К.: Сучасність. 1993. №12. 73. Крижинский Г.О. О системе Станиславского. - М.: Госкультпросветиздат. 1955. 74. Культурне Відродження в Україні. – Львів, 1993. 75. Культура українського народу. – К.: 1994. 76. Кулик О.О. Російська радянська п’єса на українській сцені. - К.:Знання, 1982. – 48с.

77. Лекції з історії світової та вітчизняної культури. – Львів, 1994. 78. Лесь Курбас. Спогади сучасників. / За ред. В.Василька. – К.: Мистецтво, 1969. – 360с. 79. Курбас Л. Філософія театру.-К.: Вид-во Солом.Павличко.Основи, 2001. – 918с. 80. Лужицький Г. Історія українського театру. – Нью-Йорк.-Б.В. 1961. – 58с. 81. Мар’яненко І.О. Сцена, актори, долі. – К.:Мистецтво. 1964. – 292с. 82. Мар’яненко І.О. Минуле українського театру. Зустрічі, творча праця. - К.:

Мистецтво.1953 – 180с. 83. Мацкін О.П. Портрети і спостереження. (Нариси про видатних діячів рад. театру)

К.С.Станіславського і В.І. Немировича-Данченка. - К.: Мистецтво, 1975. – 198с. 84. Мелетинский Е.М. Поэтика мифа. – М.: 1976. 85. Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори. – К.: 1994. 86. Михайлов М. Українська радянська опера. - К.: 1958. – 59с. 87. Михайлова А.А. Художник и режиссер. – М.: Знание, 1986. – 46 с. 88. Мицько І.З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія. – К.: 1990. 89. Молодий театр. Генеза, завдання, шляхи. – К.: Мист., 1991. – 316 с. 90. Мороз З.П. Українська драматургія і театр др. пол. ХІХ ст. – К.: 1950. 91. Мороз Л.З. Сто рівноцінниз правд. Парадокси драматургії В.Винниченка. – К.: 1994. –

С.67. 92. Московский художественный театр в советскую епоху. - М.: Искусство, 1977. 93. Нариси з історії українського мистецтва / За ред. В.Г.Заболотного ін. – К.: Мист., 1966. –

670 с. 94. Немирович-Данченко В.Н. Рождение театра: Воспоминание, стати, заметки, письма. –

М.: Правда, 1989. – 765 с. 95. Николаевич С.И. Таиров. (К 100-летию со дня рожд.). – М.: Знание, 1985. – 56 с. 96. Образцова А.Г. Бернард Шоу и європейский театр. Культура на рубеже ХІХ-ХХ веков. -

М. Наука, 1974 – 392с. 97. Овсійчук В.А. Українське мистецтво ХІУ – пер.пол. ХУІІ ст. – К.: 1985. 98. Овчинникова С.И. Искусство в жизни, жизнь в искусстве. – М.: Знание, 1988. – 64с. 99. Остатке Т. З історії літературно-мистецького життя за часів Центральної Ради

//Український історичний журнал. - 1998. - № 3. 100. Оформление спектакля. Основы театральной техники. - М.: Госкультпросвет издат.,

1948. – 159 с. 101. Рогозинський В. Театр доби Відродження.: Британська сцена. // Всесвітня л-ра та

культура. – 2002. - №8. – С.31-32. 102. Рогозинський В. Іспанський ренесанс.// Всесвітня л-ра та культура. – 2002. - №10. – С.26-

29. 103. Робинсон А.Н. Литература Киевской Руси в мировом контексте. – М.: 1983. 104. Романицький Ю. Український театр у минулому і тепер. - К.: Держполітвидав,1950. –

60с. 105. Рибакова Ю.П.Комисаржевская. - Л.: Искусство, 1971. – 190с. 106. Рудницкий К.Л. Мейерхольд. – М.:Искусство.1981. – 424с. 107. Русская художественная культура конца ХІХ начала ХХ века. - М.: Из-во “Наука” 1968. 108. Русский драматический театр. Энциклопедия. / Под. Ред. М.И. Андреева и др. – М.: БРЭ,

2001. – 568 с. 109. Українська культура за ред.Д.Антоновича. - К.: Либідь.1993. 110. Українська культура: історія і сучасність. Навч.пос. /За ред.Черепанової С.О.-

Львів:Світ.1994. 111. Українська народна поетична творчість. –К.: 1979. 112. Українська та зарубіжна культура / за ред. М.М.Заковича. - К.: 2000. 113. Український драматичний театр.,т.2 – радянський період. К.: АН УРСР, 1959. – 647с. 114. Український драматичний театр. Нариси історії. В 2-х т. Т.1. Дожовтневий період. –К.:

Наукова думка, 1967. -520с.

115. Теорія та історія світової та вітчизняної культури. – Львів, 1992. 116. Теорія та історія світової та вітчизняної культури. – К.: 1993. 117. Тронский И.М. История античной литературы. - М.: Высшая школа, 1988. 118. Павел Степанович Мочалов. Заметки о театре, письма, стихи, пьесы. - М.: Искусство,

1953. – 439 с. 119. Перетц В.Н. Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы

ХУЫ – ХУЫЫЫ веков. – М.Л.: 1962. 120. Піонери Українського професіонального театру в СРСР. –Пряшів.: 1981. – 119с. 121. Піскун І. Український радянський театр. Нарис. - К.: Держвидав-во. 1957. -80с. 122. Полевой В.М. Малая история искусств. Искусство ХХ века. 1901 – 1945. – М.: Сск., 1991. –

303 с. 123. Полякова Е.И. К.С. Станиславский и Вл.Немирович-Данченко. - М.: 1961. – 39 с. 124. Попович М.В. Нарис історії культури України. - К.: 1998. 125. Плучек В.Н. На сцене Маяковский. - М.: Искусство. 1962. 126. Пушкин А.С. на сцене Большого театра. - М.: Музгиз., 1949. – 110 с. 127. Свободин А.П. Диалоги о современном театре. – М.: Знание, 1979.-54с. 128. Семчишин М. Тисяча років української культури. – К.:1993. 129. Сотниченко П.А. Бібліотека Києво-Могилянської академії. Філософські джерела. Від

Вишенського до Сковороди. – К.: 1972. 130. Станішевський Ю.О. Український радянський музичний театр. (1917-1967).нариси історії. -

К.: Наукова думка. 1970. 131. Станиславский К.С. Собр.соч.в 10-х т.- М.: 1954. 132. Французкий символизм. Драматургия и театр. Пьесы. Статьи. Воспоминания. – С.Пб.:

Гуманит. Акад., 2000. – 480с. 133. Фрейдберг О.М. Миф и литература древности. – М.: 1978. 134. Френкель М. Современная сценография. – К.: Мист. 1980. – 115 с. 135. Френкель М. Пластика сценического пространства. – К.: Мист. 1987. – 182с. 136. Херсонський Х.Н. Вахтангов. – М.: Мол.гвардия. 1963. – 359с. 137. Хмурий В. Та ін. В масках епохи: Йосип Гірняк. – Україна: 1948. -109с. 138. Чорний. Український театр і драматургія. - Мюнхен-Нью-Йорк, 1980. 139. Шаповалов Л. Московський державний академічний Малий театр.- К.: Мистецтво, 1950. 140. Шергій Ю. Нарис історії українських театрів Закарпатської України до 1945р. - Львів, 1993.

– 372с. 141. Шляхи і проблеми розвитку українського радянського театру. - К.: Мистецтво. 1970. – 344с. 142. Щербаківський В.Українське мистецтво.- К. Либідь.1995. 143. Юра Г. Життя і сцена. - К.: Мистецтво. 1965. – 220с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

УКРАЇНИ

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Інститут соціальних наук

Кафедра культурології та менеджменту соціокультурної діяльності

„ЗАТВЕРДЖУЮ”

Проректор з навчальної роботи

проф.Гаврилюк С.В.

_________________”___”_____2011р.

РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА

дисципліни

„ТЕАТРОЗНАВСТВО”

для студентів наступних галузей знань і напрямів підготовки:

Шифр галузі знань

Найменування галузі

знань Шифр напряму

підготовки Найменування

напряму підготовки 0201 Культура 6020101 Культурологія

ДЕННОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ

Луцьк -2011

Театрознавство. Робоча навчальна програма курсу. – Волинський національний університет

імені Лесі Українки, 2011. – 34 с. Розробник: доцент, канд. пед. наук Кутузова Г.І. Рецензент: канд. філос. наук, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Васюк Т.І. Робоча навчальна програма розглянута і затверджена на засіданні кафедри культурології та менеджменту соціокультурної діяльності Протокол № 1 від 28.08.2011 р.

Зав. кафедри: професор кафедри культурології та менеджменту соціокультурної діяльності канд. філос. наук Возняк С.С. Робоча навчальна програма схвалена методичною комісією Інституту соціальних наук Протокол № 1 від 03.09.2011 р. Голова методичної комісіх інституту: док.філос.наук., професор, декан Інституту соціальних наук Кондратик Л.Й.

Волинський національний університет імені Лесі Українки, 2011.

1. ОПИС НАВЧАЛЬНОГО КУРСУ Напрям, спеціальність,

освітньо-кваліфікаційний рівень Характеристика навчального курсу

Галузь знань: 0201 – «Культура» Напрям підготовки: 6.020101

«Культурологія»

Освітньо-кваліфікаційний рівень: Бакалавр

Кількість кредитів відповідних ЕСТS - 4 Загальна кількість годин – 144 год Тип курсу: обов’язковий Рік підготовки: 2-3 Семестр: 4 - 5 Лекцій: 36 год. Семінарів: 34 год. Самостійна робота: 38 год. Індивідуальна робота: 36 год. Модулів -2 Змістових модулів -2 Форма контролю: – іспит

2. ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА Формування національної системи освіти в Україні відбувається в умовах

суттєвих змін у духовному просторі суспільства, що вимагає від освітян

осмислення еволюції власної світоглядної позиції, внесення коректив у

освітньо-виховні орієнтири. Теоретико-методологічне обґрунтування мети, завдань, цінностей

національної освіти та виховання потребує використання різних аспектів

філософії та культурології освіти, що є природною потребою у

методологічному, контекстному аналізі існуючих освітньо-культурних

проблем. В сучасних умовах до культуролога висуваються підвищені вимоги

щодо його професійних і особистісних якостей. Він має бути не лише

висококваліфікованим спеціалістом-професіоналом, а й людиною високої

культури. Статус і роль культуролога як професіонала і культуротворчої

особистості визначаються його професійною підготовленістю. Радикальне

підвищення професіоналізму, поєднання його із загальною культурою потребує

різнобічного особистісного розвитку, формування гуманістичної позиції на

основі єдності професійної, суспільно-економічної і культурологічної

підготовки. Театральна культура завжди була складовою духовного життя народу. У

цьому контексті актуальним є сьогодні усвідомлення ролі та місця світової та

національної театральної культури в підготовці спеціалістів-культурологів. Метою курсу „Театрознавство” є ознайомлення студентів із історією

зарубіжного та вітчизняного театру, основними законами театральної

драматургії та режисури на основі ґрунтовного вивчення джерельної і

монографічної літератури. Головне завдання курсу: навчити студентів повноцінно сприймати

драматичні твори та театральні вистави; підвищувати художньо-естетичну

культуру засобами театру; застосовувати набуті знання у майбутній

професійній діяльності та науково-дослідній роботі. Курс “Театрознавство” має комплексний міждисциплінарний характер,

що дає змогу поглибити знання з історії світової та української культури,

літератури (вивчення драматургії), історії мистецтва. Курс складається з органічного поєднання теорії (основи естетики,

історія і теорія театру, історія літератури, теорія драматургії, основи

режисури) і безпосереднього інтенсивного ознайомлення з творами

мистецтва та їхніми авторами. До ряду основних проблем і понять, що

передбачає розглянути програма курсу на різному історичному матеріалі та

аналізі сучасного театрального процесу, належать особливості театру як виду

мистецтва, його суспільно-формуюча роль у різні епохи; види і жанри

драматургії і театру; виражальні засоби театру; театр як синтетичне

мистецтво; життєвий матеріал — п’єса — вистава; драматург — актор — режисер, їхня творча співдружність; вистава як цілісний вид мистецтва; театр

і глядач. Вимоги до знань і вмінь студентів: Знати: — історію зарубіжного та вітчизняного театру;

4. основні закони театральної драматургії та режисури; 5. специфіку різних виражальних театральних прийомів;

— види і жанри театральної драматургії; — особливості театру як виду мистецтва.

Вміти: — на основі вивченого матеріалу робити порівняльний аналіз різних

історичних періодів та сучасного театрального процесу; 6. повноцінно сприймати театральні твори; 7. підвищувати художньо-естетичну культуру засобами театру; 8. застосовувати набуті знання у майбутній професійній діяльності та

науково-дослідній роботі; 9. орієнтуватися в конкретній художньо-естетичній епосі, у тенденціях і

напрямках сучасного театрального мистецтва.

В основу пропонованої програми покладено принцип хронологічного

історизму, що поєднується з постійним звертанням до практики сучасного

театру. Курс орієнтовано на зв’язок історико-теоретичних знань із системою

навчально-творчих завдань. Одні з них допомагають студентам конкретно

уявити ті чи інші історичні факти та явища — відтворити риси певної

театральної епохи. Інші — пов’язані з розвитком навичок сприйняття та

аналізу спектаклю та його художньої специфіки; перегляд і обговорення

спектаклів останнього сезону, репертуарів місцевих театрів, зіставлення

спектаклів різних театрів за однією і тією ж п’єсою чи інсценізацією

прозового твору; ознайомлення з театральною критикою. Програма передбачає серію занять, які допоможуть студентам

застосувати здобуті знання у майбутній професійній діяльності,

орієнтуватися в конкретній художньо-естетичній епосі, у тенденціях і

напрямках сучасного театрального мистецтва. Доцільною є співпраця студентів із науковцями, які працюють в галузі

культурології, мистецтвознавства, театрознавства, акторами та режисерами. Програма курсу передбачає використання словесних, наочних,

практичних та проблемно-пошукових методів навчально-пізнавальної

діяльності, які допоможуть ефективно використати години відведені для

читання курсу. Курс “Театрознавство” є одним з тематичних блоків загальної фахової

підготовки спеціаліста-культуролога і викладається у ІУ-У семестрі.

Оцінювання знань та вмінь студентів передбачає різні форми

контролю: поточний контроль знань на семінарських заняттях, поточне

тестування, написання контрольних робіт та науково-дослідних досліджень. Робоча програма курсу “Театрознавство” нараховує два змістових

модулі. Змістовий модуль визначається згідно навчального плану та

встановлених семестрових форм контролю знань студентів. За змістом модуля проводиться підсумкова контрольна робота. Умови допуску до сесійного контролю: систематична робота

студента на кожному занятті, виконання самостійних та індивідуальних

завдань по курсу, позитивна оцінка з підсумкової контрольної роботи за

змістом усього курсу. Форма звітності – іспит.

Робоча навчальна програма курсу містить структуру і загальний зміст

курсу, тези лекцій та плани семінарських занять, зміст основних понять, які

мають бути засвоєні студентами під час вивчення курсу, орієнтований

перелік тем рефератів, перелік екзаменаційних питань. Пропонується також

підбір навчальної та монографічної літератури до тем семінарських занять,

обсяг джерельної літератури яка має бути опрацьована в процесі вивчення

курсу.

3. СТРУКТУРА ЗАЛІКОВОГО КРЕДИТУ

№ п\п

Т Е М А

Кількість годин відведених на

Лек

ції

Прак

тич.з

анятт

я

Сам

ост

.

роботу

Інди

від

. роботу

Змістовий модуль І.

1 ТЕАТР ЯК ВИД МИСТЕЦТВА 2

2 ТЕАТР СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ. 2 2

3 ТЕАТР СТАРОДАВНЬОГО РИМУ. 2 2

4 ТЕАТР ЕПОХИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ 2 2 2

5 ТЕАТР ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ

(РЕНЕСАНСУ). 4 2 4

6 ТЕАТР ЕПОХИ ФРАНЦУЗЬКОГО

КЛАСИЦИЗМУ (ХУІІ ст.). 2 2

7 ТЕАТР ЕПОХИ ПРОСВІТНИЦТВА (ХУІІІ

ст.). 2 4 8 4

8 ЗАРУБІЖНИЙ ТЕАТР ХІХ-ХХ ст. 2 2 4

Змістовий модуль ІІ.

9 ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ

ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТКУ РУСЬКОГО

ТЕАТРУ.

2 2

10 УКРАЇНСЬКИЙ АМАТОРСЬКИЙ ТЕАТР. 2 2 4

11 СТАНОВЛЕННЯ РУСЬКОГО

ПРОФЕСІЙНОГО ТЕАТРУ. 2 2 2

12 РОСІЙСЬКИЙ ТЕАТР ХІХ – ХХ ст. 2 2 6

13 УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР КОРИФЕЇВ. 2 2 4

14 УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР ДРУГОЇ ПОЛ. ХІХ

ПОЧ. ХХ СТ. 2 2 6

15 УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР СЕРЕДИНИ 30-х-50-х років.

2 2 4

16 УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 60-90-х років. 2 2

17 СУЧАСНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ТА

РОСІЙСЬКИЙ ТЕАТР. 2 2 6 4

18 РОЗВИТОК КИТАЙСЬКОГО ТЕАТРУ 4

19 РОЗВИТОК ІНДІЙСЬКОГО ТЕАТРУ 4

20 ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЛЯЛЬКОВОГО ТЕАТРУ.

4 4

Всього годин 36 34 38 36

4.ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ЛЕКЦІЙ

Змістовий модуль 1: (18 год)

ТЕМА 1. ТЕТР ЯК ВИД МИСТЕЦТВА. Предмет театру — людина і її життя. Види театру (опера, балет,

оперета, ляльковий, музично-драматичний, пантоміми та ін.). Жанрова багатоманітність (театр комедії, поезії, моди, естради,

еротики, хореографічних мініатюр і т.ін.). Організаційні форми театру (кріпосні і придворні, пересувні і

стаціонарні, студія одного актора, державні і т. ін.). Художні особливості театру — «мистецтво дійове, колективне,

синтетичне». Актор — «головне диво театру». Сценічні засоби вираження

характеру персонажа. Режисер. Трактовка ним п’єси. Організація образної системи вистави.

Робота з актором, художником. Мізансцена як основний зоровий

виражальний засіб режисури. Глядач — «художник споглядальний». Сценографія, музика,

кольорово-світлова партитура спектаклю. Костюми, грим. Художній образ

спектаклю. ТЕМА 2. ТЕАТР СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ. Загальне піднесення культури і мистецтва у Стародавній Греції. Греція

— Батьківщина світового театру. Організація театральних видовищ.

Суспільно-виховна роль театру та його демократичний характер. Театр як

державна установа. Міфологічний реалізм. Улаштування давньогрецького театру. Художні особливості театру:

поєднання музики, пластики, слова — активний засіб впливу на глядача.

Костюм і маска як засоби узагальненої характеристики персонажів. Хор.

Трагедія і комедія — основні жанри давньогрецької драматургії. Великі трагічні поети: Есхіл — «батько трагедії» («Прометей

прикутий», «Орестея»); Софокл («Цар Едіп», «Антигона», «Едіп в Колоні»);

Евріпід («Медея», «Іпполіт»); Арістофан — «батько комедії» («Лісістрата»).

«Поетика» Арістотеля — перша спроба теоретичного осмислення законів

драматичного мистецтва. Театр епохи еллінізму. Новоаттічна або родинно-побутова комедія:

драматург Менандр. Міми та пантоміми. Значення давньогрецького театру в подальшій історії розвитку світової

культури.

ТЕМА 3. ТЕАТР СТАРОДАВНЬОГО РИМУ. Вплив грецької та етруської культур на формування римської культури.

Витоки римського театру — обрядові ігри. Ателлани, мім — ранні

драматичні комічні вистави. Організація театралізованих видовищ, їхня відмінність від

давньогрецького театру. Римський театр епохи республіки. Поява літературної драми.

Найвизначніші римські комедіографи: Плавт («Хвалькуватий воїн»,

«Менехми», «Скарб»), Теренцій («Брати»). Римські професійні актори.

Виникнення тогати — національної римської комедії. Римський театр імператорської епохи. Художньо-естетична політика

імператора Августа: спроба відродити грецьку трагедію як засіб поліпшення і

виховання моральності. Сенека — філософ і драматург. Зниження суспільної ролі театру.

Видовища цирку та амфітеатру — «культурна деградація римського

суспільства». ТЕМА 4. ТЕАТР ЕПОХИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. Алегорично-символічне спрямування середньовічного мистецтва.

Релігійне і світське мистецтво. Професійні розважальники гистріони.

Синтетичність їхньої майстерності. Літургійна драма: різдвяна і пасхальна (IX ст.). Символіка й умовність

оформлення середньовічного спектаклю. Напівлітургійна драма (XII ст.) — вихід на паперть. Зростання самодіяльної театральної творчості (XIV — XV ст.).

Світська драматургія. Адам де Ла-Аль — поет, музикант, драматург

(«Гра про Робена та Маріон»). Поступовий перехід театру від релігійного до світського. Основні

жанри середньовічного театру: міракль («Міракль про Роберта-диявола”); - містерія («Містерія Старого заповіту», ліїстерія про облогу

Оріана»); - мораліте («Засудження гульбищ»); - фарс (серія фарсів про адвоката Патлена).

ТЕМА 5. ТЕАТР ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ (РЕНЕСАНСУ). Епоха Ренесансу — «...великий прогресивний переворот». Реалізм і

гуманістична спрямованість мистецтва. Драматургія письменників-гуманістів

(Аріосто, Макіавеллі, Джордано Бруно, Торквато Тассо). Комедія дель арте (комедія масок) — найвище досягнення італійського

театру епохи Відродження (XVI ст.). Народний дух, засоби виразності

комедії масок. Умовність постійних персонажів. Імпровізація на основі

заданої сюжетної схеми. Правдиве спілкування на сцені. Художньо-естетичні

особливості комедії масок: яскрава видовищність, динамізм, цілісність

вистави, безперервність дії, ансамблевість, постійна творча активність

актора, єдине дійове завдання — основа загальної оптимістичної тональності

спектаклю. Народження нового жанру — опери.

Іспанський театр Основоположник національного іспанського театру — Лопе де Руеда

— актор, поет, драматург, організатор. Мігель де Сервантес — драматург.

Епоха розквіту іспанського театру: Лопе де Вега, «самодержець у

театральній імперії», — найвидатніший драматичний поет Іспанії (Собака на

сіні», «Учитель танців», «Овече джерело»). Послідовники Лопе де Вега: Тірсо де Моліна («Дон Хіль зелені штани»). Поява образу Дона Жуана

в п’єсі Тирсо де Маліна. Кальдерон де ла Барка («Стійкий принц», «Дама-примара»).

Англійський театр «Університетські уми» — драматурги Лілі, Марло, Грін — синтез

гуманістичної і народної лінії; драматурги високої культури — діячі

майданного театру. Образ доктора Фауста в п’єсі Марло. Вільям Шекспір. Філософська основа творчості Шекспіра —

ренесансний гуманізм. Комедії та хроніки («Приборкання непокірної», «Сон

літньої ночі», «Річард III», «Генріх IV»), трагедії («Гамлет», «Отелло»,

«Король Лір», «Ромео і Джульетта», «Макбет»). Образ-характер. Правдивість

і багатогранність характерів персонажів. Умовність сюжету, часу і місця дії.

Збагачення жанрів: поєднання прози й поезії, грубого фарсу і тонкої іронії,

комедійної легкості та епічної серйозності. Спектакль, актор і публіка в

театрі «Глобус». Гуманізм, народність, поетична сила мистецтва великого мислителя і

митця.

ТЕМА 6. ТЕАТР ЕПОХИ ФРАНЦУЗЬКОГО КЛАСИЦИЗМУ

(ХУІІст.). Історичні передумови виникнення класицизму як ідеології

абсолютизму. Держава — «розум нації». Утвердження вищості обов’язку й

розуму, підпорядкування особистих інтересів законам суспільства й держави. Театральна теорія класицизму — трактат Н.Буало «Поетичне

мистецтво» (1674). Нормативний характер естетики класицизму: поділ на

жанри високі й низькі (основні — трагедія і комедія), закон «трьох єдностей»

(часу, місця і дії), цілісність композиції, герой — носій певної яскраво

вираженої пристрасті. Основний конфлікт — між почуттям і обов’язком.

Сценічні канони акторського виконання. Виникнення театру «Комедія

Франсез». Великі драматурги-трагіки: П’єр Корнель і Жан Расін. «Сід» і

«Федра» — вершини їхньої творчості. Драматична доля цих творів. Вплив

талантів Корнеля і Расіна на розвиток сценічного мистецтва інших країн

Європи. Жан Батіст Мольер — видатний комедіограф, творець жанру високої

комедії («Смішні манірниці », « Міщанин-шляхтич », « Дон Жуан »). Від комедії положень і комедії звичаїв до сатири. Боротьба за

постановку «Тартюфа». Актори театру Мольєра. Сучасне прочитання

комедій Мольєра.

ТЕМА 7. ТЕАТР ЕПОХИ ПРОСВІТНИЦТВА (ХУІІІ ст.). (2 год.) Філософсько-естетичні погляди просвітників. Основні художньо-

естетичні напрямки: просвітницький класицизм (розум переважає почуття),

просвітницький реалізм (гармонія почуття і розуму), сентименталізм

(перевага почуттів). Англійський театр Виникнення нових жанрів: міщанська драма чи буржуазна трагедія,

комедія звичаїв. Розквіт малих жанрів: пантоміма, баладна опера, репетиція.

Річард Брінслі Шерідан — найяскравіший представник комедії характерів

(«Школа лихослів’я»). Девід Гаррік — основоположник нової англійської

режисури, актор поза амплуа. Актриса Сара Сіддонс — «уособлена трагедія»

англійської сцени. Французький театр Вольтер — «третій великий трагік класицизму». Дені Дідро —

енциклопедист, філософ-матеріаліст; організатор, драматург і теоретик

театру. Теоретичне обґрунтування ним жанру буржуазної драми, введення

«середнього жанру», соціальної типізації (суспільний стан персонажа).

«Парадокс про артиста» (1773): принципи просвітницького реалізму

стосовно акторського мистецтва. Мистецтво переживання і показування.

П’єр Огюст Карон Бомарше. «Одруження Фігаро» — «революція в діях»,

третій суспільний стан на авансцені. Акторське мистецтво. Дюменіль.

Клерон.Народження мелодрами, водевілю в кінці XVIII ст. Італійський театр: Народження літературної комедії звичаїв (літературна мова — засіб

культурного об’єднання Італії). Карло Гольдоні — реформатор італійського

театру. Створення ним жанру «колективної комедії» — «Слуга двох панів»,

«Трактирниця». Карло Гоцці. Реанімація і перетворення італійської

імпровізаційної комедії масок у писаний жанр. Ф’яби — трагікомічні казки

для театру — «Любов до трьох апельсинів», «Принцеса Турандот» (сценічні

версії п’єси).

Німецький театр Лессінг — драматург і теоретик. «Гамбурзька драматургія» — основна

теоретична праця про театр епохи Просвітництва, боротьба проти догм

класицизму. П’єса Лессінга «Емілія Галотті». Літературний напрям «Буря і натиск»: суспільний фон сюжету, жива

народна мова; поєднання сентименталізму з праромантизмом. Иоганн-Вольфганг Гете. «Фауст» — «все людство в особі однієї людини». Гете — керівник Веймарського придворного театру.

Творча діяльність Фрідріха Шіллера — драматурга: від «Бурі і

натиску» до просвітницького реалізму. Тема бунту і протесту — драми

«Розбійники», «Вільгельм Телль». «Підступність і любов» — соціальна

трагедія. «Марія Стюарт» — перлина творчості просвітника-реаліста.

Лейпцігська школа акторської гри Кароліни Нейбер. Початок нової епохи в

історії німецького театру — великий актор і режисер Фрідріх Шредер.

Музичне мистецтво Німеччини XVIII ст. ТЕМА 8: ЗАРУБІЖНИЙ ТЕАТР ХІХ –ХХ ст. (2 год).

Особливості театрального мистецтва зарубіжних країн. Французька

інтелектуальна драма. П’єси Жана Поля Сартра “Мухи”, “Переможці”. “Театр абсурду” Франції і США. П’єси Семуеля Беккета “В чеканні

Годо”. Творчість Жана Жене, Ежена Ионеско. Бродвейські та офф-офф-Бродвейські театри США. Фріндж – напівлюбительські молодіжні театри

Англії. “Комеді Франсез”, Королівський шекспірівський меморіальний театр,

Національний народний театр Жана Вілара, неаполітанська театральна трупа

Едурдо де Філіппо. Творчість Лоуренс Олівье, Пол Скофилд, Жан Луи Барро,

Андре Барсак, Анна Маньяни, Ю. Марчелло Моретті та ін. Болгарський театр. Творчість Крум Кюлявкова “Боротьба

продовжується”, Камена Зідарова, “Царська милість”. Діяльність Державного

сатиричного театру (м.Софія). Польський театр. Творчість Стефана Ярача, Леона Шіллера, Юліуша

Остерва. Варшавський Національний театр, театр “Комедія”, театр Людови.

Режисура Конрада Свинарського, Ежи Гротовского. Німецький театр. Творчість Бертольда Брехта. Театр “Берлінський

ансамбль”.Режисерська творчість Бенно Бессона.

Змістовий модуль 2: (18 год.)

ТЕМА 9. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ТА

РОЗВИТКУ РУСЬКОГО ТЕАТРУ. Народні витоки театрального мистецтва — обряди, ігрища, свята.

Скоморохи — перші професійні актори Київської Русі, їхня популярність

серед народу. Переслідування скоморохів з боку держави і церкви. Процес

поступового відродження культури, мистецтва після татаро-монгольської

навали і періоду «смутного часу» — церковні дійства — театралізовані

богослужіння («Шествіє на осляті», «Пішне дійство»). Театр народних лицедіїв. Народний театр Запорізької Січі. Народний

театр інтермедії. Народний театр балагана. ТЕМА 10. УКРАЇНСЬКИЙ АМАТОРСЬКИЙ ТЕАТР.

Аматорський театр Кропивницького і братів Тобілевичів у Бобринці та

Елисаветграді. Аматорський театр Бабича у Сумах. Репертуар і умови

творчої діяльності аматорського колективу. Аматорський театр Галичини,

Буковини та Закарпаття. Аматорський міський театр кінця ХУІІІ ст.

Аматорські драматичні гуртки недільних шкіл. Аматорські театри

навчальних закладів. Ніжинська гімназія вищих наук. Театральна діяльність

ліцеїстів М.Гоголя, М.Кукольника та ін. Український аматорський театр

“Товариства, кохаючого рідну мову” в Чернігові.

ТЕМА 11. СТАНОВЛЕННЯ РУСЬКОГО ПРОФЕСІЙНОГО

ТЕАТРУ. Потішна палата XVI — XVII ст. Створення державного придворного

театру в Москві під час правління Олексія Михайловича (1672 p.). Театр як

провідник утвердження ідеології російського абсолютизму. Шкільний театр (XVII — XVIII ст.). Художньо-естетичні особливості

шкільного театру Києво-Могилянської духовної академії. Драматургія

Симеона Полоцького. Феофан Прокопович — визначний політичний і

культурний діяч, ректор академії, автор першої історичної драми

«Володимир». Вертепний ляльковий театр: інтермедійно-релігійні видовища.

Класицизм — основний художньо-естетичний напрям театрального

мистецтва першої половини XVIII ст. Драматурги класицизму — О.Сумароков і М.Ломоносов. Заснування

державного російського театру імператрицею Єлизаветою у 1756 p. — важлива подія суспільного життя Росії. Федір Волков — «батько російської

сцени». Д.Фонвізін — виразник ідей просвітництва, «сатири сміливий

володар». Викривально-сатирична спрямованість і народність комедії

«Недоросток», боротьба за її постановку. Кріпосний театр. Створення української національної драматургії. Творча діяльність І.

Котляревського. Прем’єра «Наталки Полтавки» (за участю М.Щепкіна) 1819

р. у Полтаві. Водевіль «Москаль-чарівник». Г.Квітка-Основ’яненко — письменник, історик театру, критик, директор харківського міського театру.

Сценічна доля його комедій «Шельменко-денщик», «Сватання на

Гончарівці». М.Щепкін — основоположник акторської школи реалістичної

гри у російському та українському театрі. Творча дружба М.Щепкіна з І.

Котляревським, Т.Шевченком, М.Гоголем, близькість їхніх ідейних і

художніх уподобань. Видатний актор українського театру, продовжувач

реалістичних традицій на українській сцені — Карпо Соленик. М.Гоголь про суспільно-виховне призначення театру. Драматургія

М.Гоголя. Щепкін — Городничий. Громадський відгук на комедію «Ревізор».

«Одруження». Галерея характерів. Образи драматургії М.Гоголя в сучасному

театрі та кіно. Т.Шевченко і театр. Драма «Назар Стодоля». Театр на західно-

українських землях другої половини XIX ст. Діяльність першого

професійного театру у Львові товариства «Руська бесіда», заснованого у 1864

p. І. Франко і театр. Драма «Украдене щастя». Народний рух і

відродження культурного життя на Галичині. Діяльність європейської сцени

акторів Томмазо Сальвіні, Аделаїди Рісторі, Єрнесто Россі. ТЕМА 12. РОСІЙСЬКИЙ ТЕАТР ХІХ- поч.ХХ ст. Основні літературно-художні напрями в драматургії та театрі —

класицизм, романтизм, реалізм. Найвизначніші досягнення акторського

мистецтва. Романтична, трагедійна творчість П.Мочалова. Пафос,

декоративність у творчості В.Каратигіна. В.Белінський про гру Мочалова і

Каратигіна. Викривальний зміст комедії О.Грибоедова «Лихо з розуму», її

суспільний резонанс. О.Пушкін про театр. «Борис Годунов», «Маленькі

трагедії». Новаторство художнього методу. Романтична драма. Водевіль. Натуралістична школа і драматургія І.Тургенєва («Місяць на селі»,

«Нахлібник»). О.Островський — «творець цілого російського театру». Вплив

новаторської драматургії О.Островського на формування нової школи

акторської гри в Малому театрі, що відповідала естетичним принципам «п’єс

життя». «На всякого мудреця доволі простоти», «Тепленьке місце»,

«Снігуронька» . Сатиричні образи п’єс О.Сухово-Кобиліна («Смерть Тарелкіна») і

М.Салтикова-Щедріна («Тіні»). Неоромантизм п’єс Л.Толстого. Художньо-естетичні особливості драматургії Л.Толстого («Влада темряви», «Плоди

просвіти», «Живий труп»). Малий театр: традиційне й унікальне, громадське

й особисте, — в мистецтві акторів. Розвиток реалістичного і героїко-романтичного напрямків. М.Єрмолова — «героїчна симфонія російського

театру». Унікальне злиття героїчно-романтичного пафосу, ліричної поезії та

простоти в мистецтві М.Єрмолової: Лауренсія («Овече джерело» Лопе де

Вега), Жанна д’Арк («Орлеанська діва» Ф.Шіллера). Олександрійський театр.

Творчість артистів М.Савіної, В.Давидова, М.Варламова. Народне визнання і

популярність актора як громадське і театральне явище. Гастролі видатних «зірок» Західної Європи Елеонори Дузе, Сари

Бернар. Вплив реалістично-психологічних драм норвежця Г.Ібсена («Нора»,

«Ворог народу»), символізму бельгійця М.Метерлінка («Сліпі», «Синій

птах»), натуралізму француза Е.Золя («Тереза Ракен»), неоромантизму

француза Е.Ростана («Сірано де Бержерак») на розвиток нових напрямків у

вітчизняній драматургії Становлення режисури як професії, Андре Антуан (Франція), Людвік

Кронегк (німецьке Герцогство Мейнінгем). Потреба широких прошарків

демократичної інтелігенції у «своєму» театрі. Ідейно-творча програма

Московського художнього театру (МХАТ), створеного К.Станіславським і

В.Немировичем-Данченком у 1898 p. Єдність етичного та естетичного виховання творчої особистості.

«Мистецтво переживання» — творчий принцип системи Станіславського. Створення сценічної атмосфери та єдиного акторського ансамблю.

Утвердження режисерського театру. А.Чехов і театр. Його новаторська драматургія; формування нового

актора Мхатівської школи у процесі роботи над нею. «Іванов», «Чайка»,

«Дядя Ваня», «Три сестри», «Вишневий сад». М.Горький і театр. П’єси «Міщани», «На дні», «Васса Желєзнова»,

«Вороги», «Дачники», «Єгор Буличов та інші». С.Дягілев і «Російські сезони» у країнах Західної Європи (виступи

Ф.Шаляпіна, Г.Павлової, В.Ніжинського та ін.). ТЕМА 13. УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР КОРИФЕЇВ. Царська політика щодо духовного та інтелектуального зростання

«національних околиць» Російської імперії. Емський указ Олександра II

(1876 p.), який забороняв «на малоросійському наріччі» розвиток освіти,

культури, мистецтва. ‘«Багатомільйонному народу вирвали язик». Боротьба

прогресивної інтелігенції за право грати п’єси українською мовою.

Створення в Єлісаветграді у 1882 p. першої української трупи під

керівництвом М.Кропивницького. Художньо-естетичні особливості трупи. Її

творчий склад: брати Тобілевичі (І.Карпенко-Карий, М.Садовський,

П.Саксаганський), М.Старицький, М.Заньковецька та ін. Розвиток національної драматургії. М.Кропивницький «Глитай».

І.Карпенко-Карий «Суєта», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Сава

Чалий». М.Старицький «Не ходи, Грицю, та на вечорниці», «За двома

зайцями», «Маруся Богуславка», «Богдан Хмельницький».М.Кропивницький

— «батько українського театру». Творча діяльність «корифеїв» (видатних

артистів перших професійних труп) і її значення в подальшому утвердженні

українського національного сценічного мистецтва.

ТЕМА 14. УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР друг. пол. ХІХ ст. поч. ХХ ст.

Народний рух відродження культурного життя на Галиччині. Діяльність першого професійного театру товариства «Руська бесіда»,

заснованого в 1864 p. у Львові. І.Франко і театр. Драма «Украдене щастя». Просвітницько-виховне спрямування російського стаціонарного театру

в Києві, заснованого в 1891 p. відомим театральним діячем М.Соловцовим. Музично-театральна діяльність найвидатніших представників

української музичної культури С.Гулака-Артемовського та М.Лисенка.

Світове визнання мистецтва оперної співачки С.Крушельницької. Нова українська драматургія. Прагнення Лесі Українки, В.Вінниченка

вивести український театр на європейський рівень. Інтелектуально-романтична спрямованість і символічна вишуканість драм Лесі Українки

«Блакитна троянда», «Лісова пісня», «Камінний господар», «В пущі».

Соціально-психологічний характер «міської» лінії драматургії В.Винниченка:

«Брехня», «Гріх», «Чорна Пантера — Білий Ведмідь», «Між двох сил». Відкриття у Києві в 1907 p. першого українського стаціонарного театру

під керівництвом М.Садовського — «початок нової ери в історії українського

театру». Звернення М.Садовського до сучасної української драматургії Лесі

Українки, В.Винниченка, Л.Старицької-Черняхівської, С.Черкасенка,

Олександра Олеся. Святкування 25-річчя сценічної діяльності «української

Елеонори Дузе та Сари Бернар» — Марії Костянтинівни Заньковецької на

сцені театру М.Садовського. Розвиток національного українського театру на західно-українських

землях на початку XX ст. Діяльність театрів «Руська бесіда» (під керівництвом Й.Стадника).

«Тернопільські театральні вечори», «Гуцульський театр» Г.Хоткевича.

Творчий деб’ют Леся Курбаса, А.Бучми, М.Крушельницького. Створення у Києві в 1916 p. режисерської лабораторії, театру

експерименту — «Молодого театру» під керівництвом Леся Курбаса,

орієнтованого на світову класику, сучасну світову драму. Діяльність мистецького об’єднання “Березіль”. Творчість Миколи

Куліша “Мина Мазайло”, “Хулій Хурина”,“97”,”Комуна в степах”, “Прощай

село”. Пошуки нових шляхів і форм сценічного мистецтва.

ТЕМА 15: УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР СЕРЕДИНИ 30-х – 50-х років.

Сценографічна інтерпритація класичних творів. Творчість Івана

Микитенка.”Соло на флейті”. Звернення до соціально-визвольної боротьби

українського народу у драматичних творах В.Суходольського “Устин

Кармелюк”, Ю.Яновського “Дума про Британку”. Тенденція європеїзації,

символізм творчості Івана Кочерги “Алмазне жорно”, “Свіччине весілля”.

Драматургія О.Корнійчука “Загибель ескадри”, “Платон Кречет”, „В

степах України” та ін.Творчість Наталі Ужвій, Амвросія Бучми, Гната

Юри. Діяльність Харківського театру імені Т.Шевченка, Київського

російського театру імені Лесі Українки. Розвиток театру на західно-українських землях до 1939 року.

Історико-релігійна драматургія Григорія Лужницького “Ой Морозе,

Морозенку…”, “Дума про Нечая”, “Ой зійшла зоря над Почаєвом”. П’єса

Г.Лужницького “Посол до бога” – історичний фактомонтаж на 9 картин” та

його сценічне втілення на сцені Львівського міського театру 1934р. ТЕМА 16: УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР СЕРЕДИНИ 60-90- років.

Діяльність українських театрів в евакуації. Розвиток театральної

справи на території Західної України у післявоєнний період. Творчість

Ярослава Галана “Любов на світанні”, А.Хижняка “На велику землю”. Творчість українських емігрантів Ю.Косача, У.Самчука,

Л.Коваленко, В.Вовка, М.Цуканова та ін. Створення українських

аматорських театрів у еміграції. Творчість учня Леся Курбаса режисера Василя Василька.Становлення

української театральної педагогіки. Сценічна інтерпритація світової класики

на українській сцені. Розвиток української сценографії, творчість В.Меллера.

Авангардно-творчі пошуки 60-х років. Робота по відновленню постановки

Леся Курбаса “Гайдамаки”.

ТЕМА 17: СУЧАСНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ТА РОСІЙСЬКИЙ

ТЕАТР. Творча діяльність українських театрів. (Львівський театр імені Марії

Заньковецької, Український театр імені Івана Франка, Театр російської драми

імені Лесі Українки та ін.). Експериментальні театри. Сучасні театральні

фестивалі. Історія створення та аналіз діяльності лялькових театрів. Класика

на сцені сучасного театру. Особливості сучасної режисури, діяльність Андрія

Жолдака, Ігоря Афанасьєва, Андрія Багірова та ін. Принципи масової

режисури Василя Вовкуна. Акторська майстерність ведучих акторів

драматичного театру. Творча діяльність та історія створення Волинського обласного

музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка. Визначні постаті

театру. Розвиток сучасного російського театру. Діяльність МХАТу, Малого

театру, Театру на Таганці. Режисерська діяльність Романа Віктюка.

5. ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ.

Змістовий модуль 1:

ТЕМА 1: ТЕАТР СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ. (2 год.)

1.Загальна характеристика розвитку театральної культури Стародавньої

Греції. 2.Трагедія і комедія — основні жанри давньогрецької драматургії: - Есхіл – „батько трагедії” («Прометей прикутий», «Орестея»); - Софокл («Цар Едіп», «Антигона», «Едіп в Колоні»); - Евріпід («Медея», «Іпполіт»); - Арістофан — «батько комедії» («Лісістрата»).

3.Значення давньогрецького театру в подальшій історії розвитку

світової культури.

ЛІТЕРАТУРА: 7; 19; 23; 28; 38; 61; 84; 116; 117.

ТЕМА 2:ТЕАТР СТАРОДАВНЬОГО РИМУ. (2год.)

1. Вплив грецької та етруської культур на формування римського

театрального мистецтва. 2. Римський театр епохи республіки:

- літературна драма (Плавт, Теренцій); - тогата — національна римська комедія.

3. Римський театр імператорської епохи. - Сенека — філософ і драматург; - видовища цирку та амфітеатру.

4. Організація театрального дійства.

ЛІТЕРАТУРА: 7; 19; 23; 28; 38; 61; 84; 116; 117.

ТЕМА 3. ТЕАТР ЕПОХИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. (2 год.) 1. Алегорично-символічне спрямування середньовічного мистецтва. 2. Основні жанри середньовічного театру:

а) міракль («Міракль про Роберта-диявола”); б) містерія («Містерія Старого заповіту», ліїстерія про облогу

Оріана»); в) мораліте («Засудження гульбищ»);

г) фарс (серія фарсів про адвоката Патлена). 3. Світська драматургія. Адам де Ла-Аль “Гра про Робена та Маріон»). 4. Особливості організації театрального дійства.

ЛІТЕРАТУРА: 10; 15; 18; 19; 28; 53; 56; 77; 98; 115.

ТЕМА 4. ТЕАТР ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ. (2 год.)

1. Реалізм і гуманістична спрямованість італійського театру епохи

Ренесансу. - художньо-естетичні особливості комедії дель арте. - опера – новий жанр мистецтва.

2. Особливості розвитку національного іспанського театру. - творчість Лопе де Вега, (Собака на сіні», «Учитель танців»,

«Овече джерело»). - творочість Тірсо де Моліна («Дон Хіль зелені штани») та

Кальдерона де ла Барка («Стійкий принц», «Дама-примара»). 3. Загальна характеристика розвитку англійського театру.

- «Університетські уми» — драматурги Лілі, Марло, Грін; 4.Творчість У.Шекспіра.

ЛІТЕРАТУРА: 10; 18; 19; 28; 53; 56; 77; 101; 102; 115.

ТЕМА 5. ТЕАТР ЕПОХИ ФРАНЦУЗЬКОГО КЛАСИЦИЗМУ

(ХУІІ ст.). (2 год.)

1. Історичні передумови виникнення класицизму як ідеології

абсолютизму. 2. Театр “Комедія Франсез». 3. Творчість драматургів-трагіків П’єра Корнеля і Жана Расіна. 4. Жан Батіст Мольер — видатний комедіограф, творець жанру

високої комедії («Смішні манірниці », « Міщанин-шляхтич », « Дон Жуан »).

ЛІТЕРАТУРА: 10; 18; 19; 28; 53;56; 77; 115.

ТЕМА 6. ТЕАТР ЕПОХИ ПРОСВІТНИЦТВА (ХУІІІ ст.). (4 год.)

1. Загальна характеристика розвитку англійського театру. а). Виникнення нових жанрів: міщанська драма, комедія звичаїв,

пантоміма, баладна опера. б). Річард Брінслі Шерідан — найяскравіший представник комедії

характерів («Школа лихослів’я»).

в). Девід Гаррік — основоположник нової англійської режисури,

актор поза амплуа.

2. Характеристика творчого розвитку французького театру. а). Вольтер — «третій великий трагік класицизму». б). Дені Дідро — енциклопедист, філософ-матеріаліст; організатор,

драматург і теоретик театру. в). П’єр Огюст Карон Бомарше. «Одруження Фігаро» — «революція

в діях», третій суспільний стан на авансцені. г).Акторська майстерність. Дюменіль Клерона.

ЛІТЕРАТУРА: 10; 18; 19; 28; 53; 56; 77; 115.

ТЕМА 7: ЗАРУБІЖНИЙ ТЕАТР ІХ –ХХ ст. (2 год.)

1. Характеристика діяльності театрів Західної Європи (Франція,Італія). 2. Особливості театральної культури США (бродвейські театри). 3. Розвиток театрального мистецтва в країнах Східної Європи

(Німечина, Польща, Болгарія, Словачина). 4. Історія становлення та розвитку театрального мистецтва Індії,

Японії, Китаю.

ЛІТЕРАТУРА: 10; 11; 12; 18; 19; 28; 31; 35; 53; 56; 77; 96; 115; 127; 132.

Змістовий модуль 2:

ТЕМА 8. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ТА

РОЗВИТКУ РУСЬКОГО ТЕАТРУ. (2год.) 1. Витоки театрального мистецтва (обряди, ігрища, свята). 2. Скоморохи — перші професійні актори Київської Русі. 3. Вертепний ляльковий театр: інтермедійно-релігійні видовища. 4. Розвиток театрального мистецтва у Запорізькій Січі. 5. Народний театр інтермедії та балагана. ЛІТЕРАТУРА: 5; 6; 24; 64; 82; 104; 108; 114; 120; 121. ТЕМА 9. УКРАЇНСЬКИЙ АМАТОРСЬКИЙ ТЕАТР. (2 год.) 1. Особливості створення та діяльності аматорських театрів на Україні. 2. Аматорський театр кінця ХУІІІ і першої половини ХІХ ст.. 3. Аматорський театр Галичини, Буковини та Закарпаття. 4. Аматорські драматичні гуртки навчальних закладів. 5. Театральна діяльність ліцеїстів М.Гоголя, М..Кукольника та ін. 6. Український аматорський театр “Товариства, кохаючого рідну мову”

в Чернігові.

ЛІТЕРАТУРА: 3; 5; 6; 27; 60; 64; 82; 104; 114; 120; 121; 137.

ТЕМА 10. СТАНОВЛЕННЯ РУСЬКОГО ПРОФЕСІЙНОГО

ТЕАТРУ. (2 год.)

Заняття 1. 1. Розвиток шкільного театру (XVII — XVIII ст.).

- художньо-естетичні особливості шкільного театру Києво-Могилянської духовної академії;

- Феофан Прокопович — визначний політичний і культурний діяч,

ректор академії, автор першої історичної драми «Володимир». 2. Творчість драматургів класицизму О.Сумарокова,

М.Ломоносова. 3. Федір Волков — «батько російської сцени». 4. Д.Фонвізін — виразник ідей просвітництва, комедія

«Недоросток», боротьба за її постановку. 5. Діяльність кріпосних театрів.

Заняття 2. 1. Творча діяльність І. Котляревського («Наталка Полтавка», „Москаль-

чарівник»). 2. Г.Квітка-Основ’яненко — письменник, історик театру, критик,

директор харківського міського театру («Шельменко-денщик»,

«Сватання на Гончарівці»). 3. М.Щепкін — основоположник акторської школи реалістичної гри у

російському та українському театрі. 4. Сценічна творчість Карпа Соленика. 5. Драматургія М.Гоголя «Ревізор». «Одруження». 6. Т.Шевченко і театр. Драма «Назар Стодоля». ЛІТЕРАТУРА: 4; 5; 6; 24; 34; 64; 80; 82; 104; 108; 121; 120; 140.

ТЕМА 11. РОСІЙСЬКИЙ ТЕАТР ХІХ- поч.ХХ ст. (2 год.) 2. Основні літературно-художні напрями в драматургії та театрі (

класицизм, романтизм, реалізм). 3. О.Пушкін про театр. «Борис Годунов», «Маленькі трагедії»; 4. М.Єрмолова — «героїчна симфонія російського театру».

Лауренсія («Овече джерело» Лопе де Вега), Жанна д’Арк

(«Орлеанська діва» Ф.Шіллера). 5. Творчі принципи системи Станіславського. 6. А.Чехов і театр («Іванов», «Чайка», «Дядя Ваня», «Три сестри»,

«Вишневий сад»). 7. С.Дягілев і «Російські сезони» у країнах Західної Європи

(виступи Ф.Шаляпіна, Г.Павлової, В.Ніжинського та ін.).

ЛІТЕРАТУРА: 51; 64; 71; 73; 80; 83; 94; 95; 105; 106; 108; 118; 123; 125; 126; 139.

ТЕМА 12. УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР КОРИФЕЇВ. (2 год.)

1. Передумови виникнення українського театру корифеїв. 2. Розвиток національної драматургії:

- М.Кропивницький («Глитай»та ін); - І.Карпенко-Карий («Суєта», «Мартин Боруля», «Сто тисяч»,

«Хазяїн», «Сава Чалий»); - М.Старицький («Не ходи, Грицю, та на вечорниці», «За двома

зайцями», «Маруся Богуславка», «Богдан Хмельницький»). 3. Мистецькі пошуки нового театру.

- режисура корифеїв; - акторська майстерність корифеїв; - сценічне мовлення в театрі корифеїв.

4.Значення українського театру корифеїв. ЛІТЕРАТУРА:3; 5; 6; 8; 14; 17; 22; 59; 62; 64; 66; 80; 82; 104; 114;

120; 121; 140.

ТЕМА 13. УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР друг.пол.ХІХ ст. поч.ХХ ст. (2

год.)

1. Діяльність першого професійного театру товариства «Руська

бесіда». 2. І.Франко і театр. Драма «Украдене щастя». 3. Драматургія Лесі Українки «Блакитна троянда», «Лісова пісня»,

«Камінний господар», «В пущі». 4. Соціально-психологічний характер драматургії В.Винниченка:

«Брехня», «Гріх», «Чорна Пантера — Білий Ведмідь», «Між двох

сил». 5. Діяльність першого українського стаціонарного театру під

керівництвом М.Садовського. 6. Розвиток національного українського театру на західно-українських

землях на початку XX ст. (театр «Руська бесіда» (під керівництвом

Й.Стадника). «Тернопільські театральні вечори», «Гуцульський

театр» Г.Хоткевича). 7. Діяльність «Молодого театру» під керівництвом Леся Курбаса. 8. Творчість Миколи Куліша (“Мина Мазайло”, “Хулій

Хурина”,“97”,”Комуна в степах”, “Прощай село”). ЛІТЕРАТУРА: 5; 6; 8; 16; 25; 33; 43; 50; 58; 64; 70; 72; 78; 79; 80; 81;

82; 91; 104; 113; 120; 121; 137; 140; 141; 143. ТЕМА 14: УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР СЕРЕДИНИ 30-х – 50-х років.

(2 год.)

1. Тенденція європеїзації, символізм творчості Івана Кочерги

“Алмазне жорно”, “Свіччине весілля”. 2. Творчість Івана Микитенка.”Соло на флейті”, 3. Звернення до соціально-визвольної боротьби українського народу у

драматичних творах В.Суходольського “Устин Кармелюк”, Ю.Яновського “Дума про Британку”.

4. Драматургія О.Корнійчука “Загибель ескадри”, “Платон Кречет”,

„В степах України” та ін. 5. Акторська творчість Наталі Ужвій, Амвросія Бучми, Гната Юри. 6. .Розвиток театру на західно- українських землях.

ЛІТЕРАТУРА: 5; 30; 37; 44; 47; 62; 64; 80; 86; 104; 113; 121; 130; 141.

ТЕМА 15: УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР СЕРЕДИНИ 60-90- років. (2

год.)

1. Розвиток театральної справи на території Західної України у

післявоєнний період. 2. Творчість Ярослава Галана “Любов на світанні”, А.Хижняка “На

велику землю”. 3. Творчість українських емігрантів Ю.Косача, У.Самчука,

Л.Коваленко, В.Вовка, М.Цуканова та ін. 4. Становлення української театральної педагогіки. 5. Сценічна інтерпритація світової класики на українській сцені.

Авангардно-творчі пошуки 60-х років. ЛІТЕРАТУРА:39; 64; 76; 86; 113; 120; 130; 141.

ТЕМА 17: СУЧАСНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ТА РОСІЙСЬКИЙТЕАТР. (2

год.) 8. Аналіз діяльності ведучих театрів України та Росії. 9. Творчі експериментальні театри України та Росії. 10. Виникнення, розвиток та становлення Волинського обласного

державного театру імені Тараса Шевченка. 11. Особливості організації та проведення театральних фестивалів. 12. Принципи сучасної масової режисури. 13. Характеристика діяльності сучасних лялькових театрів. 14. Діяльність Волинського обласного лялькового театру. ЛІТЕРАТУРА: 32; 49; 64; 86; 92; 108; 127; 136.

6. ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ.

Завдання І. ТВОРЧІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ТЕАТРУ

ЕПОХИ ПРОСВІТНИЦТВА. (8 год.)

Італійський театр.

а). Карло Гольдоні — реформатор італійського театру. «Слуга двох

панів», «Трактирниця». б). Ф’яби — трагікомічні казки для театру — «Любов до трьох

апельсинів», «Принцеса Турандот» (сценічні версії п’єси).

Розвиток німецького театру. - творчість Лессінга «Гамбурзька драматургія», «Емілія Галотті»; - літературний напрям «Буря і натиск»; - Иоганн-Вольфганг Гете - керівник Веймарського придворного

театру; - творча діяльність Фрідріха Міллера. («Розбійники», «Вільгельм

Телль», «Підступність і любов», «Марія Стюарт»); - Фрідріх Шредер- великий актор і режисер.

Завдання ІІ. РОСІЙСЬКИЙ ТЕАТР ХІХ- поч.ХХ ст. (6 год.)

4. Вплив новаторської драматургії О.Островського на формування

нової школи акторської гри в Малому театрі («На всякого мудреця

доволі простоти», «Тепленьке місце», «Снігуронька»). 5. Ідейно-творча програма Московського художнього театру (МХАТ),

- творчі принципи системи Станіславського. 6. М.Горький і театр. («Міщани», «На дні», «Васса Желєзнова»,

«Вороги», «Дачники», «Єгор Буличов та інші»).

Завдання ІІІ. УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР друг.пол.ХІХ ст. поч.ХХ ст. (6

год.). 4. Біографія та творча діяльність Леся Курбаса. 5. Педагогічна система Леся Курбаса. 6. Творча діяльність „Молодого театру”.

Завдання ІV. СУЧАСНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ТА РОСІЙСЬКИЙ

ТЕАТР. 6 год.)

На основі вивчення періодики зробити аналіз розвитку сучасного

експериментального театру.

Завдання V. РОЗВИТОК КИТАЙСЬКОГО ТЕАТРУ.(4 год.) 3. Історичні аспекти розвитку стародавнього китайського театру. 4. Діяльність сучасного китайського театру.

Завдання VІ. РОЗВИТОК ІНДІЙСЬКОГО ТЕАТРУ. (4 год.)

4. Історичні аспекти розвитку індійського театру. 5. Діяльність сучасного індійського театру. 6. Характеристика драматургії.

Завдання VІІ. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТКУ

ЛЯЛЬКОВОГО ТЕАТРУ. (4 год.) 5. Виникнення лялькового театру. 6. Типи ляльок. 7. Особливості гри актора лялькового театру. 8. Діяльність волинського обласного театру ляльок.

7. ПЛАНУВАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ РОБОТИ

ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ: 54. Витоки руського театру. Скоморохи. 55. Розвиток аматорського театру. 56. Шкільний театр Києво-Могилянської академії. 57. Драматургія Феофана Прокоповича. 58. Народний рух відродження культурного життя на Галиччині. 59. Діяльність першого професійного театру товариства «Руська бесіда», 60. І.Франко і театр. Драма «Украдене щастя». 61. Творчість братів Тобілевичів (І.Карпенко-Карий, М.Садовський,

П.Саксаганський). 62. Творчий портрет М.Старицького. 63. Творчий портрет М.Заньковецької. 64. Розвиток національної драматургії. І.Карпенко-Карий «Суєта»,

«Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Сава Чалий». 65. Особливості драматургії М.Старицького «Не ходи, Грицю, та на

вечорниці», «За двома зайцями», «Маруся Богуславка», «Богдан

Хмельницький». 66. М.Кропивницький — «батько українського театру». 67. Просвітницько-виховне спрямування російського стаціонарного

театру в Києві, заснованого М.Соловцовим. 68. Музично-театральна діяльність найвидатніших представників

української музичної культури С.Гулака-Артемовського та М.Лисенка. 69. Світове визнання мистецтва оперної співачки С.Крушельницької. 70. Нова українська драматургія Лесі Українки та В.Вінниченка.

71. Інтелектуально-романтична спрямованість і символічна вишуканість

драм Лесі Українки «Блакитна троянда», «Лісова пісня», «Камінний

господар», «В пущі». 72. Соціально-психологічний характер «міської» лінії драматургії

В.Вінниченка: «Брехня», «Гріх», «Чорна Пантера — Білий Ведмідь»,

«Між двох сил». 73. Перший український стаціонарний театр під керівництвом

М.Садовського 74. Сценічна діяльність «української Елеонори Дузе та Сари Бернар» —

Марії Костянтинівни Заньковецької . 75. Діяльність театрів «Руська бесіда» (під керівництвом Й.Стадника).

«Тернопільські театральні вечори», «Гуцульський театр» Г.Хоткевича. 76. Творчий дебют Леся Курбаса, А.Бучми, М.Крушельницького. 77. Діяльність «Молодого театру» під керівництвом Леся Курбаса. 78. Особливості та творчий метод системи К.Станіславського. 79. Творчі пошуки Е.Вахтангова. 80. Драматургія А.Чехова. 81. Вплив драматургії А. Островського на розвиток Малого театру. 82. М.Горький і театр. 83. Комедія дель арте (комедія масок) – найвище досягнення італійського

театру епохи Відродження (ХУІст.). 84. Розквіт іспанського театру. Творчість Лопе де Вега. 85. Характеристика розвитку англійського театру. 86. Творчість Вільяма Шекспіра. (“Приборкання непокірної”, “Сон

літньої ночі”, “Річард ІІІ” та ін.). 87. .Історичні передумови виникнення класицизму як ідеології

абсолютизму. 88. .Театральна теорія класицизму — трактат Н.Буало «Поетичне

мистецтво» (1674). 89. Нормативний характер естетики класицизму. 90. Історія виникнення та діяльність театру „Комедія Франсез”. 91. Творчість П’єра Корнеля і Жана Расіна. «Сід» і Федра» — вершини

їхньої творчості. 92. Жан Батіст Мольер — видатний комедіограф, творець жанру високої

комедії («Смішні манірниці », « Міщанин-шляхтич », « Дон Жуан »). 93. Розвиток театральної культури Стародавньої Греції. 94. Значення давньогрецького театру в подальшій історії розвитку

світової культури. 95. Загальна характеристика розвитку театру Стародавнього Риму. 96. Алегорично-символічна спрямованість середньовічного мистецтва. 97. Реалізм і гуманістична спрямованість театру епохи Відродження. 98. Філософсько-естетичні погляди епохи Просвітництва. 99. Сучасна театральна культура США. 100. Особливості розвитку театральної драматургії Західної Європи. 101. Театр Стародавньої Індії.

102. Театр Стародавнього Китаю. 103. Театр Стародавньої Японії. 104. Театральна культура Польщі. 105. Історія розвитку та діяльність Волинського обласного музично-

драматичного театру імені Тараса Шевченка. 106. Діяльність Волинського обласного лялькового театру.

ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАВДАННЯ. Програмою курсу „Театрознавство” передбачаються обов’язкові два

індивідуальних творчих завдання, які виконується на основі засвоєння

певного змістового модулю або змісту навчального курсу в цілому. Основна мета такого завдання полягає у систематизації,

закріпленні, поглибленні теоретичних знань із курсу „Театрознавство” та

застосування їх при вирішенні конкретних практичних задач. Завдання пропонується у формі написання творчої роботи, в якій

аналізується розвиток театру певного періоду; та аналізу театральної

діяльності режисера чи актора (вибір довільний). На високу оцінку може претендувати робота, яка містить власний

творчий підхідна до написання, відзначається логічністю та правильністю

композиційної побудови. Робота повинна містити план, обгрунтування

вибору теми, основний виклад матеріалу, висновки. Орієнтований обсяг такої

роботи – 10-15 сторінок.

15. ПИТАННЯ МОДУЛЬНОГО І ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ

1. Драма як літературний жанр, призначений для сцени. П’єса — основа

спектаклю. 2. Стародавня Греція – батьківщина світового театру. Трагедія і комедія

— основні жанри давньогрецької драматургії. 3. Театр епохи еллінізму. Новоаттична або родинно-побутова комедія:

драматург Менандр. Міми та пантоміми. 4. Значення давньогрецького театру в подальшій історії розвитку світової

культури. 5. Драматургія Греції. «Поетика» Аристотеля — перша спроба

теоретичного осмислення законів драматичного мистецтва. 6. Римський театр епохи республіки. Найвизначніші римські

комедіографи: Плавт («Хвалькуватий воїн», «Менехми», «Скарб»),

Теренцій («Брати»). 7. Римський театр імператорської епохи. Художньо-естетична політика

імператора Августа. 8. Філософська драматургія Сенеки. 9. Алегорично-символічне спрямування середньовічного мистецтва.

Релігійне і світське мистецтво. Професійні розважальники гистріони.

10. Літургійна драма: різдвяна і пасхальна (IX ст.). Символіка й умовність

оформлення середньовічного спектаклю. Напівлітургійна драма (XII

ст.). 11. Загальна характеристика західноєвропейського театру епохи

Відродження. 12. Комедія дель арте (комедія масок) – найвище досягнення італійського

театру епохи Відродження (ХVІ ст.). 13. Розквіт іспанського театру. Творчість Лопе де Вега. 14. Характеристика розвитку англійського театру. Творчість Вільяма

Шекспіра. (“Приборкання непокірної”, “Сон літньої ночі”, “Річард ІІІ”

та ін.). 15. Реалізм і гуманістична спрямованість театру епохи Відродження. 16. Історія виникнення театру “Комедія Франсез». 17. Драматургія П’єра Корнеля І Жана Расіна. 18. Історичні передумови виникнення класицизму як ідеології

абсолютизму. Жан Батіст Мольер — видатний комедіограф, творець

жанру високої комедії («Смішні манірниці », « Міщанин-шляхтич », «

Дон Жуан »). 19. Філософсько-естетичні погляди епохи Просвітництва. 20. Англійський театр епохи Просвітництва. 21. Французький театр епохи Просвітництва. 22. Італійський театр епохи Просвітництва. Карло Гольдоні — реформатор

італійського театру. 23. Німецький театр епохи Просвітництва. Творча діяльність Фрідріха

Шіллера. 24. Характеристика видів театру (опера, балет, оперета, ляльковий,

музично-драматичний, пантоміми та ін.). 25. Французька інтелектуальна драматургія Жана Поля Сартра. 26. Театр Франції в період ХІХ – ХХ ст. 27. Англійський театр ХІХ – ХХ ст. 28. Західноєвропейський театр ХІХ – ХХ ст. 29. Народні витоки театрального мистецтва — обряди, ігрища, свята.

Скоморохи — перші професійні актори Київської Русі. 30. Народний театр балаган та театр інтермедії. 31. Шкільний театр (XVII — XVIII ст.). Художньо-естетичні особливості

шкільного театру Києво-Могилянської духовної академії. 32. Вертепний ляльковий театр: інтермедійно-релігійні видовища. 33. Передумови розвитку українського аматорського театру 60-70 років

ХІХ ст. 34. Аматорський театр Галичини, Буковини, Закарпаття. 35. Діяльність кріпосного театру 36. Драматургія О.Сумарокова і М.Ломоносова. 37. Федір Волков –батько російської сцени. 38. Розвиток Російського театру ХІХ ст.

39. Ідейно-творча програма Московського художнього театру (МХАТ).

Система К.Станіславського і В.Немировича-Данченка. 40. А.Чехов і його новаторська драматургія; формування нового актора

Мхатівської школи у процесі роботи над п’єсами «Іванов», «Чайка»,

«Дядя Ваня», «Три сестри», «Вишневий сад». 41. М.Горький і театр. П’єси «Міщани», «На дні», «Васса Желєзнова»,

«Вороги», «Дачники», «Єгор Буличов та інші». 42. Творча діяльність І. Котляревського. Прем’єра «Наталки Полтавки» (за

участю М.Щепкіна) . 43. М.Щепкін — основоположник акторської школи реалістичної гри у

російському та українському театрі. 44. Водевілі Г.Квітки-Основ’яненка. 45. М.Гоголь про суспільно-виховне призначення театру. Драматургія

М.Гоголя «Ревізор». «Одруження». 46. Т.Шевченко і театр. Драма «Назар Стодоля». 47. Діяльність першого професійного театру товариства «Руська бесіда». 48. Творчість братів Тобілевичів (І.Карпенко-Карий, М.Садовський,

П.Саксаганський). 49. Розвиток національної драматургії. М.Кропивницький «Глитай».

І.Карпенко-Карий «Суєта», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Сава Чалий».

50. Інтелектуально-романтична спрямованість і символічна вишуканість

драм Лесі Українки «Блакитна троянда», «Лісова пісня», «Камінний

господар», «В пущі». 51. Розвиток національної драматургії М.Старицький «Не ходи, Грицю, та

на вечорниці», «За двома зайцями», «Маруся Богуславка», «Богдан

Хмельницький». 52. Соціально-психологічний характер «міської» лінії драматургії

В.Вінниченка: «Брехня», «Гріх», «Чорна Пантера — Білий Ведмідь»,

«Між двох сил». 53. І.Франко і театр. Драма «Украдене щастя». 54. Діяльність першого українського стаціонарного театру під

керівництвом М.Садовського — «початок нової ери в історії

українського театру». 55. Сценічна діяльність Марії Костянтинівни Заньковецької . 56. Діяльність театрів «Руська бесіда» (під керівництвом Й.Стадника).

«Тернопільські театральні вечори», «Гуцульський театр» Г.Хоткевича. 57. Діяльність «Молодого театру» під керівництвом Леся Курбаса. 58. Творчість М.Куліша. 59. Творчість І.Микитенка та Ю.Яновського. 60. Особливості та творчий метод системи К.Станіславського. 61. Російський театр (кінця ХІХ ст. – початку ХХ ст.) діяльність

Є.Вахтангова, Мейєрхольда. 62. Українська діаспора та театр 20-30 років. 63. Акторська діяльність Наталії Ужвій та Амбросія Бучми.

64. Український театр періоду Великої Вітчизняної війни. 65. Український театр 50-70-х років. 66. Український театр 80-90-х років. 67. Особливості сучасної української театральної культури. 68. Сучасна театральна культура США. 69. Особливості розвитку театральної драматургії Західної Європи. 70. Театр Стародавньої Індії. 71. Театр Стародавнього Китаю. 72. Театр Стародавньої Японії. 73. Театральна культура Польщі. 74. Історія розвитку та діяльність Волинського обласного музично-

драматичного театру імені Тараса Шевченка. 75. Діяльність Волинського обласного лялькового театру.

9. ОЦІНЮВАННЯ

Модуль 1 Модуль 2 Поточний контроль Модульна

Конт.

робота

Самост.

Завд. ІТЗ Сума

Змістовий модуль 1 Змістовий модуль 2 Т2 Т3 Т4 Т5 Т6 Т7 Т8 Т9 Т10 Т11 Т12 Т13 Т14 Т15 Т16 Т17 20 10 30 100 2 2 2 2 2 4 2 2 2 2 3 3 3 3 3 3

Максимальна кількість балів, яку може отримати студент за види

занять: Практичні заняття: за 1 заняття – 2 бали (1бал –відповідь; 0,5бали-

доповнення; 0,5бали- контрольна робота) Теми 12, 13, 14, 15, 16, 17 за 1 заняття – 3 бали (2бал –відповідь;

0,5бали-доповнення; 0,5бали- контрольна робота) Всього за практичні заняття – 40 балів. Дві модульні контрольні роботи (за кожним змістовим модулем 10

балів) – 20 балів; Два Індивідуальні творчі завдання (1завдання– 15 балів) – 30 балів; Самостійне завдання – 10 балів. Критерії оцінювання:

Семінарських занять: - змістовність, глибина висвітлення проблеми; - логічна послідовність викладу матеріалу; - підкріплення викладу конкретними прикладами; - власна точку зору на проблему; - опрацювання джерел з теми заняття; - вміння робити висновки, узагальнення. Індивідуальна творча робота:

- актуальність та складність обраної проблеми; - змістовність, глибина розкриття теми; - творчий підхід, самостійність мислення; - опрацювання літератури: кількісні і якісні параметри.

10. ДЖЕРЕЛА, РЕКОМЕНДОВАНІ ДЛЯ ОПРАЦЮВАННЯ. 144. Абалкин Н.А. Рассказы о театре. – М.: Молодая гвардия. 1981. – 303с. 145. Акимов Н.П. Театральное наследие в 2-х т. Т.1. Об искусстве театра.-

Л.:Искусство, 1978 – 295с. 146. Акторська майстерність корифеїв. - К.: Мистецтво. 1978. – 183 с. 147. Алперс Б. Актерское искусство в России. Т.1 – М.Л.: Искусство. 1945 –

549с. 148. Андріанова Н. Шляхи розвитку українського театру. - К.: 1960. – 40 с. 149. Антонович Д. Триста років українського театру 1619-1919. – Прага:

Укр.гражд. Вид. Фонд. 1925. – 276 с. 150. Антична культура і вітчизняна філософська думка. – К.: 1990. 151. Архипович Л. Українська класична опера. - К.: Вид-во образот.

Мистецтва. 1957. – 311 с. 152. Арган Д.К. Современное искусство 1770 – 1970. – М.: Искусство,

1999.- 750 с. 153. Асеева В.Етюди мистецтвознавця // Хроніка 2000. – Вип. 2-3. – 1995.

Асеев Б.Н. Русский драматический театр ХУІІ-ХУІІІ веков.- М.:

Искусство. 1958. 154. Беньямин Вальтер. Происхождение немецкой барочной драмы. – М.:

Агроф., 2002. – 282с. 155. Бернар Сара Моя двойная жизнь. – М.: Радуга, 1991. – 463с. 156. Березкин В.И. Искусство оформления спектакля. – М.: Знание. 1986. –

125 с. 157. Білецька Л.К. Мистецтво життєвої правди. (до 100-річчя заснування

театру корифеїв) – К.: Знання, 1982 – 48 с. 158. Білецький І.В. Середньовічні видовища та їх сучасна інтерпретація. //

Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2002. - №6. – С.35-38.

159. Бобошко Ю.М. Лесь Курбас: режисер. – К.: Мист, 1987. – 197 с. 160. Бобир О.В. Марія Заньковецька у колі діячів російської культури. –

К.:Знання,1984. – 32с. 161. Большая Советская энциклопедия под ред. А.М.Прохорова - М.: 1972. 162. Бояджиев Г.Н. «От Софокла до Брехта за сорок театральных вечеров» -

М.: Просвещение. 1981. 163. Бояджиев Г.Н. Театральный Париж сегодня. - М.: Искусство. 1960.-

131с. 164. Веселовська Г. Прошуки київських театрів 1918-19рр. // Український

театр – 1999. - №1-2. – С.19-21. 165. Вінок спогадів про Заньковецьку.- К., Мистецтво. 1950.-255с.

166. Виничук Л. Люди, нравы, обычаи Древней Греции и Рима., - М:

Высшая школа, 1988. 167. Волошин І.О. Михайло Щепкін і Україна. - К.: 1963. - 44с. 168. Волинська І.В. Театральна юність Леся Курбаса (проблеми формування

творчої особистості). – Львів: Ін-т народознавства НАН України.1995. – 152с.

169. Возняк М. Історія української літератури. – Львів, 1992. 170. Волошин І.О. Джерела народного театру на Україні. - К.:

Держмузвидав. 1960. – 227 с. 171. Власов И. Стиль в искусстве. Словарь. – СПб: Кольна, 1995. – Т.1 –

670с. 172. Всеволодский-Гернгросс В. Русский театр от истоков до средини

ХУІІІв. - М.: 1957. 173. Гайдабура В.М. Театр захований в архівах: Сценічне мистецтво в

Україні періоду німецько-фашиської окупації (1941-1944). – К.:

Мистецтво, 1998. – 222 с. 174. Гвоздев А.А. Западно-эвропейський театр на рубеже ХХ-ХХ ст.

Очерки. - Л-М.: Искусство. 1939. – 376с. 175. Гершкович А. Театр на Таганке: (1964 – 1984). – М.: Солярис. 1993. -

176 с. 176. Гірняк Й. „Березіль” ,,Енциклопедія з українознавства. – Л.: 1993. –

Т.1.-С.114 -115. 177. Грин Т.С. Щепки М.С. Летопись жизни и творчества. М.: Наука, 1966. 178. Гротовский Єжи. Театр.Ритуал.Перформер: Пер. З пол. – Л.: Літопис,

1999. 179. Грушевський М.С. Історія української літератури. Т.1. – К.: 1993. – Т.4.

– К.: 1994. 180. Голованівський С. Наталія Ужвій // Люстро. – К.: Дніпро, 1971.- С.136. 181. Голінченко Т.С. Слов’янська міфологія та антична культура. – К.:1994. 182. Горак Я. До історії становлення українського театру в Галичині.

,,Дзвін. -2001.-№7. – С.106-111. 183. Горчаков Н. Работа режиссера над спектаклем. - М.: Искусство, 1956. –

463 с. 184. Даниленко В.М. До витоків політики „українізації // Україна XX

століття: культура, ідеологія, політика: 36. статей. - К.: 1993. 185. Данилов С.С. Очерки по истории русского драматического театра. - М.-

Л.:1948. 186. Дзюба І.М. Художній процес: 20-30-і роки // Історія української

літератури ХХ століття. / за ред. В.Г.Дончика: У 2-х кн. – К.: 1994.

Кн..1.-С.125. 187. Дем’янчук О. Поетеса української сцени // Минуле і сучасне Волині.

Історичні постаті краю. – Луцьк, 1991. 188. Дмитриев Ю.А., Хайченко Г.А. История русского и советского

драматического театра. - М.: Просвещение. 1986. 189. Древние цивилизации под ред. Бонгад-Левина. М.: Мысль, 1989.

190. Дутчак Г. Театральна справа товариства «Просвіта» в перші роки

Української Народної Республіки // Нар.творч. та етнографія. – 2001. - №1-2 – С.78-81.

191. Зезина М.Р. История русской культуры. - М.: 1990. 192. Зоркая Н. Евгений Вахтангов. - М.: Знание. 1963.- 38 с. 193. Жулинський М. Г. Володимир Винниченко // Історія української

літератури XX століття: У 2 кн. - К.: 1994. Кн. 1. С. 485. 194. Эфрос А.В. Продролжение театрального рассказа. –М.: Искусство.

1985.-399с. 195. Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль у розвитку української культури ХУІ-

ХУІІІ ст. – К.: 1966. 196. История зарубежного театра.Под ред.Г.Н.Бояджиева идр. - М.: Просв-

ние, 1977. 197. История зарубежной литературы ХІХ в. - М.:1982. 198. Історія української культури /За ред. І. Крип’якевича. – К.: 1994. 199. Історія української та зарубіжної культури / За ред. С.М.Клапчука і

В.Ф.Остафійчука. – К.: 1999. 200. Історія українського мистецтва: В 6 т. / За ред. М.П.Бажана, В.І.Касіян,

Ю.С.Асєєв, ін. – К.: Жовтень, 1967. – Т.5. – 476 с. – К.: 1967. – Т.3. 201. Історія української літератури XX століття / За ред. В. Г. Дончика:У 2

кн. Кн. 1. – К.: 1994. - С. 10. 202. Йосипенко М. Марко Лукич Кропивницький. – К.: Держвидав., 1958. –

323с. 203. Казимиров О. Український аматорський театр. (Дожовтневий період).

К.: Мистецтво, 1965. 204. Калистов Д.П. Античный театр. - Лен-д.. Из-во «Искусство». 1970. 205. Кардіані Б. На оновленій землі. Український театр в західних областях

УРСР. - К.: Держмузвидав.1960. 206. Касьянов Г.В. Українська інтелігенція 20-30-х років: соціальний аспект

та історична доля. - К.: 1992. 207. Кисіль О. Український театр. –К.: Мистецтво.1968. 208. Кисельов Й. Театральні портрети. - К.: Мистецтво.1955. 209. Коломієць Р.Г. Театр Саксаганського і Карпенка-Карого. – К.:

Мистецтво. 1984. – 100с. 210. Корифеї українського театру. - К.: Мистецтво,1982. 211. Корнієнко М. Лесь Курбас: репетиція майбутнього. – К.: Факт, 1998. –

467с. 212. Корнієнко Н. Український театр у переддень третього тисячоліття.

Пошук. Ціннісні орієнтації. Мова. Прогноз. – К.: Факт, 2000. –160 с. 213. Косач Ю.А.Амвросій Бучма.- К.: Молодь.1978. – 224с. 214. К.С.Станіславський і український театр.- К.: 1963. - 63 с. 215. Красильникова О. Українська сценографія 1920-х років у системі

класичного авангарду. К.: Сучасність. 1993. №12. 216. Крижинский Г.О. О системе Станиславского. - М.:

Госкультпросветиздат. 1955.

217. Культурне Відродження в Україні. – Львів, 1993. 218. Культура українського народу. – К.: 1994. 219. Кулик О.О. Російська радянська п’єса на українській сцені. - К.:Знання,

1982. – 48с. 220. Лекції з історії світової та вітчизняної культури. – Львів, 1994. 221. Лесь Курбас. Спогади сучасників. / За ред. В.Василька. – К.:

Мистецтво, 1969. – 360с. 222. Курбас Л. Філософія театру.-К.: Вид-во Солом.Павличко.Основи, 2001.

– 918с. 223. Лужицький Г. Історія українського театру. – Нью-Йорк.-Б.В. 1961. –

58с. 224. Мар’яненко І.О. Сцена, актори, долі. – К.:Мистецтво. 1964. – 292с. 225. Мар’яненко І.О. Минуле українського театру. Зустрічі, творча праця. -

К.: Мистецтво.1953 – 180с. 226. Мацкін О.П. Портрети і спостереження. (Нариси про видатних діячів

рад. театру) К.С.Станіславського і В.І. Немировича-Данченка. - К.:

Мистецтво, 1975. – 198с. 227. Мелетинский Е.М. Поэтика мифа. – М.: 1976. 228. Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори. – К.: 1994. 229. Михайлов М. Українська радянська опера. - К.: 1958. – 59с. 230. Михайлова А.А. Художник и режиссер. – М.: Знание, 1986. – 46 с. 231. Мицько І.З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія. – К.: 1990. 232. Молодий театр. Генеза, завдання, шляхи. – К.: Мист., 1991. – 316 с. 233. Мороз З.П. Українська драматургія і театр др. пол. ХІХ ст. – К.: 1950. 234. Мороз Л.З. Сто рівноцінниз правд. Парадокси драматургії

В.Винниченка. – К.: 1994. –С.67. 235. Московский художественный театр в советскую епоху. - М.:

Искусство, 1977. 236. Нариси з історії українського мистецтва / За ред. В.Г.Заболотного ін. –

К.: Мист., 1966. – 670 с. 237. Немирович-Данченко В.Н. Рождение театра: Воспоминание, стати,

заметки, письма. – М.: Правда, 1989. – 765 с. 238. Николаевич С.И. Таиров. (К 100-летию со дня рожд.). – М.: Знание,

1985. – 56 с. 239. Образцова А.Г. Бернард Шоу и європейский театр. Культура на рубеже

ХІХ-ХХ веков. - М. Наука, 1974 – 392с. 240. Овсійчук В.А. Українське мистецтво ХІУ – пер.пол. ХУІІ ст. – К.: 1985. 241. Овчинникова С.И. Искусство в жизни, жизнь в искусстве. – М.: Знание,

1988. – 64с. 242. Остатке Т. З історії літературно-мистецького життя за часів

Центральної Ради //Український історичний журнал. - 1998. - № 3. 243. Оформление спектакля. Основы театральной техники. - М.:

Госкультпросвет издат., 1948. – 159 с. 244. Рогозинський В. Театр доби Відродження.: Британська сцена. //

Всесвітня л-ра та культура. – 2002. - №8. – С.31-32.

245. Рогозинський В. Іспанський ренесанс.// Всесвітня л-ра та культура. – 2002. - №10. – С.26-29.

246. Робинсон А.Н. Литература Киевской Руси в мировом контексте. – М.: 1983.

247. Романицький Ю. Український театр у минулому і тепер. - К.: Держполітвидав,1950. – 60с.

248. Рибакова Ю.П.Комисаржевская. - Л.: Искусство, 1971. – 190с. 249. Рудницкий К.Л. Мейерхольд. – М.:Искусство.1981. – 424с. 250. Русская художественная культура конца ХІХ начала ХХ века. - М.: Из-

во “Наука” 1968. 251. Русский драматический театр. Энциклопедия. / Под. Ред. М.И.

Андреева и др. – М.: БРЭ, 2001. – 568 с. 252. Українська культура за ред.Д.Антоновича. - К.: Либідь.1993. 253. Українська культура: історія і сучасність. Навч.пос. /За

ред.Черепанової С.О.-Львів:Світ.1994. 254. Українська народна поетична творчість. –К.: 1979. 255. Українська та зарубіжна культура / за ред. М.М.Заковича. - К.: 2000. 256. Український драматичний театр.,т.2 – радянський період. К.: АН УРСР,

1959. – 647с. 257. Український драматичний театр. Нариси історії. В 2-х т. Т.1.

Дожовтневий період. –К.: Наукова думка, 1967. -520с. 258. Теорія та історія світової та вітчизняної культури. – Львів, 1992. 259. Теорія та історія світової та вітчизняної культури. – К.: 1993. 260. Тронский И.М. История античной литературы. - М.: Высшая школа,

1988. 261. Павел Степанович Мочалов. Заметки о театре, письма, стихи, пьесы. -

М.: Искусство, 1953. – 439 с. 262. Перетц В.Н. Исследования и материалы по истории старинной

украинской литературы ХУЫ – ХУЫЫЫ веков. – М.Л.: 1962. 263. Піонери Українського професіонального театру в СРСР. –Пряшів.:

1981. – 119с. 264. Піскун І. Український радянський театр. Нарис. - К.: Держвидав-во.

1957. -80с. 265. Полевой В.М. Малая история искусств. Искусство ХХ века. 1901 –

1945. – М.: Сск., 1991. – 303 с. 266. Полякова Е.И. К.С. Станиславский и Вл.Немирович-Данченко. - М.:

1961. – 39 с. 267. Попович М.В. Нарис історії культури України. - К.: 1998. 268. Плучек В.Н. На сцене Маяковский. - М.: Искусство. 1962. 269. Пушкин А.С. на сцене Большого театра. - М.: Музгиз., 1949. – 110 с. 270. Свободин А.П. Диалоги о современном театре. – М.: Знание, 1979.-54с. 271. Семчишин М. Тисяча років української культури. – К.:1993. 272. Сотниченко П.А. Бібліотека Києво-Могилянської академії. Філософські

джерела. Від Вишенського до Сковороди. – К.: 1972.

273. Станішевський Ю.О. Український радянський музичний театр. (1917-1967).нариси історії. - К.: Наукова думка. 1970.

274. Станиславский К.С. Собр.соч.в 10-х т.- М.: 1954. 275. Французкий символизм. Драматургия и театр. Пьесы. Статьи.

Воспоминания. – С.Пб.: Гуманит. Акад., 2000. – 480с. 276. Фрейдберг О.М. Миф и литература древности. – М.: 1978. 277. Френкель М. Современная сценография. – К.: Мист. 1980. – 115 с. 278. Френкель М. Пластика сценического пространства. – К.: Мист. 1987. –

182с. 279. Херсонський Х.Н. Вахтангов. – М.: Мол.гвардия. 1963. – 359с. 280. Хмурий В. Та ін. В масках епохи: Йосип Гірняк. – Україна: 1948. -109с. 281. Чорний. Український театр і драматургія. - Мюнхен-Нью-Йорк, 1980. 282. Шаповалов Л. Московський державний академічний Малий театр.- К.:

Мистецтво, 1950. 283. Шергій Ю. Нарис історії українських театрів Закарпатської України до

1945р. - Львів, 1993. – 372с. 284. Шляхи і проблеми розвитку українського радянського театру. - К.:

Мистецтво. 1970. – 344с. 285. Щербаківський В.Українське мистецтво.- К. Либідь.1995. 286. Юра Г. Життя і сцена. - К.: Мистецтво. 1965. – 220с.