03_vyhov_ljudynu

Сценарії виховних заходів з історії та правознавства

З М І С Т Права і обов'язки громадян України. Діти та їхні права

(Брейн-ринг) 3Гетьман Іван Мазепа як поет (Історико-літературний

вечір) 7Утворення Західноукраїнської Народної Республіки

(Історико-літературний вечір) 13Живи і міцній, Українська державо! (Вечір до Дня

незалежності України) 17Нехай панують на землі добро і справедливість (Виховний

захід на правову тематику) 25"Працював він для народу і для свого краю" (Вечір до

річниці з дня народження М.С.Грушевського) 29"Краще запалити одну свічку, ніж пітьму ганьбити"

(Історико-літературна композиція) 38"Мир душі твоїй, Богдане" (Вечір до річниці з дня

народження Богдана Хмельницького) 43"Свято зі слізьми на очах" (Історико-літературний вечір) 48"Україно, мій духмяний дивоцвіт, через терни йшла до волі

стільки літ" (Виховна година) 55"Від Бога наша пісня" (Вечір пам'яті Володимира Івасюка,

Назарія Яремчука, Ігоря Білозіра) 60Українська національна символіка (Усний журнал) 65Наші символи наші святині (Виховний захід) 76Моя земля це незалежна Україна (Виховний захід до

річниці проголошення незалежності України) 84Дипломатичні суперечки (Міжнародні відносини і

зовнішня політика Української держави в останні роки гетьманування Б.Хмельницького) (Рольова гра) 90

Подорож козацькими стежками (Історико-літературний вечір) 97

Козацька слава не вмре, не загине (Історико-літературний вечір) 102

Правові пам'ятки України (Історико-літературна композиція) 109

Незвичайна подорож через Дніпровські пороги на Січ (Конкурс-подорож) 117

Зародження Гуситського руху (Вистава) 125Ти будеш жити, Україно! (Історико-літературна композиція) 132Прийди до серця, Україно! (Історико-літературний вечір) 137Чорнобиль не має минулого часу (вечір-пам'ять) 142Прийди до серця, Україно, благослови добром мене

3

Виховуємо громадянина України

(Історико-літературна композиція) 152"Круточила наша доля, не вода в ній кров тече… Козаку

найперше воля, козаку найперша честь" (Вечір козацької слави) 155"Тої слави козацької повік не забудем! (Вечір козацької слави) 161"Славна Січ Запорізька" (Урок-композиція) 167Герої Еллади (Історико-літературний вечір) 173Зборівська битва визначна подія в історії українського

державотворення (Театралізоване дійство) 178Дівчина з легенди (Історико-літературна композиція) 186

Юськів Н.Й.

ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ.ДІТИ ТА ЇХНІ ПРАВА

(Брейн-ринг)

Брейн-ринг – відома телевізійна гра, в основі якої лежить змагання, де стартом є складне цікаве запитання, а фінішем – правильна відповідь. Необхідно зуміти швидко зреагувати, адже час прийняття рішення обмежений.

Успішне проведення брейн-рингу вимагає підготовчої організаційної роботи, а саме:наявності спеціально обладнаного приміщення (класу), кількості

ігрових столів, яка повинна відповідати кількості учасників; встановлення на кожному столі сигнального пристрою, або дзвінка, щоб

ставити до відома ведучого про готовність команди відповідати;призначення ведучого, який є одночасно організатором і арбітром гри.Готуючись до брейн-рингу, учням дають завдання:1. Створити команди.2. Дати їм назви.3. Обрати капітанів.4. Обрати девіз команди.5. Підготувати газету на правознавчу тематику.6. Підготувати прислів’я на правознавчу тему.7. Розшукати вислови відомих людей про право.8. Підготувати антирекламу.

У першому турі команда повинна дати правильну відповідь на три запитання, тоді вона зможе зайняти стіл лідера.

Команда, яка найдовше утримається за столом лідера, вважається переможцем гри.

4


Гру розпочинають ведучі із вступними словами:1-й ведучий: Добрий день, дорогі друзі!2-й ведучий: Добрий день!1-й ведучий: Ми раді вітати всіх, хто зібрався у цьому залі – юних

правознавців.2-й ведучий: Фахівців у галузях громадянського, адміністративного,

кримінального та шлюбно-сімейного права.1-й ведучий: Сьогодні на нашій сцені виступатимуть ті, хто через

декілька років стане на стражі закону.2-й ведучий: Майбутні юристи, судді, прокурори, адвокати.1-й ведучий: Та просто законопослушні громадяни. Тому зараз на сцену

я запрошую команду правознавців "Праволюби".Представляється капітан команди, члени команди, команда виголошує

свій девіз: "Як світло денне, нам потрібне право, бо без законів не живе держава!"

2-й ведучий: А я запрошую команду правознавців "Освітяни".

Представляється капітан команди, члени команди, команда виголошує свій девіз: ”На ниві правових знань немає краще освітян!”

Звучить музика, команди займають свої місця

1-й ведучий: Як на кожному солідному конкурсі, Ваші знання оцінюватиме компетентне журі...

2–й ведучий: Наш перший конкурс буде проходити за принципом брейн-ринга: короткі чіткі запитання – короткі чіткі відповіді, на обміркування яких ви матимете 30 секунд. За кожну правильну відповідь команда отримує 1 бал. Якщо команда не дає правильну відповідь на поставлене запитання, то цей шанс передається команді суперників.

Питання для брейн-рингу:

1. Це слово є синонімом термінів "посередник", "проведор", "комісар". Воно означає особу, яку наділив парламент обов’язком здійснювати контроль за дотриманням прав та інтересів людини і громадянина. (Омбудсмен).

2. На цій мові розмовляли Юлій Цезар і Цицерон, Юліан Клавдій і Корнелій. У V столітті вона почала вмирати. На ній записані "Пакти і конституції законів та вольностей Війська Запорізького". Сьогодні цією мовою широко користується медицина. (Латинь).

3. Те, що лежить у чорному ящику – народилося на американському континенті, визначає основи державного устрою, є інструментом

5


демократії, має вищу юридичну силу. Що лежить у чорному ящику? (Конституція).

4. Вольтер сказав, що "Свобода полягає в тому, щоб залежати лише від..." Що сказав Вольтер? (…закону).

5. Завершіть фразу Віктора Гюго "Право – це все те, що є істинне та ..." (…справедливе).

6. Дочка Урана і Геї, друга дружина Зевса. За однією з версій, мати Прометея. Богиня передбачення. Передавала людям повеління Зевса. Зображувалась з пов’язкою на очах (символ неупередженості), терезами в одній руці і мечем в другій. Хто вона? (Феміда).

7. У наш час це слово є крилатим словом і юридичним терміном: так називають, наприклад, право постійного члена Ради Безпеки ООН заборонити прийняття рішення, з яким він не згоден. Цим правом користується і Президент України. Яке це слово? (Вето).

8. У Шрі-Ланці він називається асамблеєю, в Ісландії – альтингом, Норвегії – стортингом, в Ірані – меджлісом. А як він називається в Україні? (Парламентом).

9. У кожного народу є прислів’я, котрі говорять про те, що добре, а що погано в житті. Пам’ятайте: "На злодію і шапка горить", а "У брехуна сльози ..." (…дешеві).

10. Ще одне прислів’я говорить: "І той злодій, хто..." Хто ж це вважається злодієм згідно з цим прислів’ям? (Знав та змовчав).

11. Ще один латинський афоризм означає "Знання закону не в тому, щоб знати його слова, а в тому..." В чому ж полягає знання закону, на думку давніх латинян? (А в тому, щоб розуміти їх зміст).

12. Чи є громадянином України дитина, яка народилася на території України від осіб без громадянства, котрі постійно проживають в Україні? (Так).

13. Певні правила соціальної поведінки людини. (Мораль).14. Основний Закон України. (Конституція).15. Особа, наділена державою юридичними правами та обов’язками.

(Громадянин).16. Правило поведінки, що склалося людством протягом тривалого часу.

(Звичай).17. Людина, що виступає носієм різних суспільних відносин у державі.

(Особа).18. Перше і важливе право кожного громадянина. (Особиста свобода).19. Здатність особи мати права і обов’язки. (Правоздатність). 20. Винна протиправна дія. (Правопорушення).21. Протиправна поведінка. (Проступок).22. Повна незалежність держави. (Суверенітет).23. Герб України. (Тризуб).

6


24. Гімн України. ("Ще не вмерла Україна").25. Основний документ, який засвідчує приналежність особи до держави.

(Паспорт).26. Автор першої в історії українського народу справді демократичної

конституції. (Пилип Орлик).27. Членами політичних партій можуть бути тільки громадяни України,

які досягли... (…18-річного віку).28. Засновником молодіжних та дитячих організацій можуть бути

громадяни ... (…15-річного віку).29. Максимальна тривалість робочого часу в Україні… (…40 годин на

тиждень).30. Повна дієздатність громадян настає... (…з 18-річного віку).31. Суспільно небезпечна дія або бездіяльність, за які передбачено

кримінальне покарання. (Злочин).32. Кримінальна відповідальність неповнолітніх за особливо тяжкі і

небезпечні злочини настає... (…з 14 років).33. Кримінальна відповідальність неповнолітніх настає... (…з 16 років).34. Найпоширеніший вид адміністративного стягнення. (Штраф).35. Письмові договори про повну матеріальну відповідальність можуть

бути укладені підприємством лише з працівником, який досягнув... (…18 років).

36. З якого віку настає правоздатність громадян. (З дня народження).37. Президент України обирається... (…всенародним голосуванням).38. Президентом України може бути особа віком... (…не молодша 35

років).39. Найдавніша класова людська цивілізація. (Рабовласницька).40. Джерелом особистого і суспільного багатства є ... (…праця).41. Не допускається прийом на роботу осіб, які не досягли... (…16-ти років).42. Перше невід’ємне право кожної дитини. (Право на життя).43. Коли було прийнято Декларацію про державний суверенітет України?

(16 липня 1990 р.).44. Коли підписано Акт проголошення незалежності України? (24 серпня

1991 р.).45. Чи платне в Україні використання землі? (Так).46. Чи передбачена кримінальна відповідальність за екологічні

правопорушення? (Так).47. У чиї функції входить забезпечення стабільності грошової одиниці

України – гривні? (Національного банку України).48. Конституційний принцип, за яким особа, яка підозрюється у скоєнні

злочину, вважається невинною до того часу, поки її вину не буде доведено. (Презумпція невинності).

7


49. Правило поведінки, що склалось людством протягом тривалого часу. (Звичай).

50. Вид, міра поведінки особи щодо використання та здійснення прав. (Обов’язок).

ІІ-й тур: Конкурс на кращу правознавчу газету.ІІІ-й тур: Конкурс прислів’їв на правознавчу тему.IV-й тур: Конкурс висловів на правознавчу тематику.V-й тур: Конкурс ескізів.VІ-й тур: Конкурс антиреклами.VІІ-й тур: Конкурс пісні.

Журі підводить підсумок.Нагородження призами переможців

Вуїв Г.С.

“ГЕТЬМАН ІВАН МАЗЕПА ЯК ПОЕТ”(Історико-літературний вечір)

Мета заходу: 1. Ознайомити учнів з поетичною діяльністю І. Мазепи. 2. Виховувати гордість і повагу до своїх предків, вміння і навички

самостійного аналізу творів Івана Мазепи.

Підготовчий етап

1. За два тижні до проведення заходу ознайомити учнів 10–11 класів з метою вищезгаданого свята.

2. Провести вступну бесіду з класом, враховуючи побажання і рекомендації учнів.

3. Підібрати необхідну літературу для виставки книг.4. Залучити до підготовки свята інших вчителів-предметників (музики,

української мови і літератури.)

Хід проведення заходу

Вступне слово вчителя історії: В історії України Гетьман Іван Мазепа займає визначне місце як державний діяч і меценат української культури. Про нього написано, можливо, більше, ніж про будь-якого іншого українського провідника в минулому. Історична пам’ять про гетьмана

8


користувалась великим успіхом і в світовому письменстві. Відомо, що Байрон створив поему “Мазепа”, Віктор Гюго – довгий вірш “Мазепа”, Юліуш Словацький – п’єсу “Мазепа”.

На жаль, мало хто з наших читачів знає, що гетьман Мазепа був непересічним поетом. До нашого часу дійшли чотири його вірші й кільканадцять листів, адресованих Мотрі Кочубеївні, що була закохана в нього. Ці писання виявляють великий хист саме поета, а не віршаря, яких тоді водилося – хоч греблю гати! Майже кожен високопоставлений духівник чи визначний канцелярист лишав після себе тисячі, якщо не десятки тисяч, заримованих рядків, які тяжко читати.

Гетьман Мазепа, високоосвічена людина, просто не міг не писати віршів. Цієї грамоти систематично навчалися тоді по всіх братських школах, особливо в Києво-Могилянській колегії, де він навчався. До речі, за його гетьманування колегію перейменовано в Академію, а коштами самого гетьмана збудовано гарний будинок для цієї гарної школи, що дорівнювалася західноєвропейським університетам. Отже, Іван Мазепа, за свідченням автора "Історія Русів" – "досконалий знавець військової справи", якого "за вченість і бувалість вельми поважали", проявив свою "глибоку мудрість" і в царині літератури, з чим ми сьогодні і ознайомимося.

1-й читець: Досі відомо чотири твори гетьмана Мазепи. Найраніший вірш – це 13-стопова епіграма, опублікована в журналі "Русская старина" (1871 р.)

До цього причинився Гаврило Добриня, який переписав її з одного молитовника. Дмитро Чижевський відредагував пізніше цей твір:

Гди будеш по сій книзі Благого благати,Не пач і мене, молю, в ов час забувати І.Мазепа, полковий осавул.

Дмитро Чижевський слушно зазначає, що це один із найраніших віршів Івана Мазепи – ще до часу обрання його гетьманом (1677 р.).

Вчитель історії: Інші три віршовані твори гетьмана Мазепи, на відміну від попереднього, слаботонічні або тонізовані, тобто з однаковою кількістю складів та з більшим правильним чергуванням голосів на них.

2-й читець: "Дума" вперше була надрукована Д.Н. Пантиш-Каменським у додатках до його книги "Історія малої Росії". "Дума" написана близько 1698 року і має виразне історичне підґрунтя; йдеться про міжусобну боротьбу за гетьманський уряд, що немилосердно четвертувало Україну, доводячи її майже до загибелі:

Жалься, Боже! України,Що не в купі має сини.Єден живет із погани, Кличат: "Сюда Отамани,Ідем матки ратувати!Не дамо єй погибати!"

9


Другий ляха за грош служит,По Вкраїні і той тужит:"Мати моя старенькая!Чом ти вельми слабенька?Розно тебе розшарпали,Когди аж по Дніпр туркам дали.Весь їх фортель щоб зслабіла,І аж вконец сил не міла".Третий Москві юж голдуєтІ єй вірне услугуєт;Той на матку нарікаєтІ недолю проклинаєт:"Ліпше було б неродити,Нежли в таких бідах жити..."

3-й читець: У "Думі" висловлено багато жалю з приводу того, що "не в один гуж всі тягнуть", що "не мали згоди од Жовтої взявши Води." Тому українці "самі себе звоювали", а сусіди залежним "підданством дорікають". Осуджуючи своїх сучасників "без жодної політики", автор закликає "в купі лихо одбивати," припинити отаманство та об'єднатися під одну хоругву:

Озмітися всі заруки,Не допустіть горкої мукиМатці своєї болі терпітиНуте врагов, нуте бити!Сили нам набувайте,

Острих шабель добувайте, А за віру хоч умріте І вольностей бороніте.Нехай вічна будет славаЖе през шаблю маєм право.

Вчитель української мови і літератури: Мазепина "Дума" – це бойовий заклик до боротьби за визволення України, висловлений афористично, з великою дозою емоцій. Згадані “вольності” та права, здобуті шаблею, в той час репрезентували самостійність. Як зазначав уже Є. Пеленський, “висока національна свідомість, гарячий патріотизм і політична далекозорість автора пробивається із цих слів.”

4-й читець: Відносно авторства “Думи”, то першим, хто приписував її гетьманові Мазепі, був Кочубей. Відтоді це приписування набуло такого переконання, що тепер уже ніхто не сумнівається в його правдивості.

5-й читець: Відносно третього твору, щодо авторства пісні про чайку маємо таке твердження в "Історії русів": "і докази полягали в чатках...

10


розмови гетьманські супроводилися підозрілими мінами, і в здогадках, і з пісень зкомпонованих од гетьмана з алегоричними висловами, а паче з пісні, званої "Чайка", що означає страдницьку і гноблену Малоросію".

Отже, вже тоді йшла мова про пісню як твір гетьмана Мазепи. Пізніше традиція одностайно приписує "Чайку" І. Мазепі. Тепер, мабуть, уже ніхто не сумнівається, що як "Дума", так і "Чайка" – належить гетьманові.

6-й читець: Первісний текст гетьмана Мазепи був такий (щоправда, змодернізований у правописі Є. Пеленського):

Ой біда, біда,Чайці – небозі,Що вивела дітокПри битій дорозі... Киги! Киги!Злетівши вгору,Прийшлось втопитисьВ Чорному морю.

Киги!Жито поспіло,Діло приспіло,Прийдуть женці жати,Діток забирати...Киги! КигиЗлетівши вгору,Прийшлось втопитисьВ Чорному морю.

Киги!Ой чайка в’ється, Крилами б’ється!Чого ж їй літати?Чого ж їй кричати?

Як їй не кричати,Як їй не літати?Діти маленькі,Вона ж їм мати!...

Ой діти, діти,Де вас подітиЧи мені втопитись,Чи з горя убитись?

Киги! Киги!Злетівши вгору,Прийшлось втопитисьУ Чорному морю.

11


Киги!7-й читець: Серед багатьох фольклорних записів, із різними змінами,

додатками та пропусками, Яр Славутич (учений-славіст, педагог, поет) наводить текст, який записав у 1937 р. від своєї матері, яка майстерно виконувала цю пісню.

Учні виконують пісню:

Ой, горе тій чайці,Чаєчці – небозі,Що вивела чаєнятокПри битій дорозі.

Чумаки їхали,Чаєчку злякали,Вони чаєчку злякали,Чаєнят забрали.

Ой чаєчка в’ється,Об дорогу б’ється,К сирій землі припадаєЧумаків благає:

"Ой ви, чумаченьки,Ви, добрії люди, Верніть моїх чаєняток,Бо лихо вам буде..."

"Не вернемо, чайко,Не вернемо наша;Поварим чаєняток –Добра буде каша!"

"Бодай же ви, чумаченьки, У Крим не сходили, Як ви моїх чаєнятокУ каші зварили."

Вчитель історії: Як бачимо, народні виконавці, усно передаючи пісню з покоління в покоління, її змінили. Тепер вона має лише 24 рядки, поділені на 6 строф і без приспіву. Козацько-гетьманська атмосфера відійшла в минуле; з’явились чумаки, що їдуть у Крим по сіль, але страдницька доля України залишається та сама, що й раніше. Під чумаками потрібно добачати різних загарбників – татар, ляхів і москалів, що ішли на Україну по "добру кашу". Тому пісня закінчується прокляттям на їхню адресу.

8-й читець: Четвертий твір гетьмана Мазепи "Псальма" ("Бідна моя головонька"). Забарвлений релігійністю, зокрема "уповзанням на Ісуса", цей 30-рядковий твір визнає вирішальну роль неправди – тимчасового володаря

12


світу. Головну думку зосереджено в 6 строфі: "Тепер правда лежить вдолі, а неправда в добрій волі". Далі автор стверджує, що нахабно поширюється лихо, "біда всюди, ненавидять лихії люди", між якими гніздиться нещирість, а тріумфує лише злий намір. Скрізь "єдин другого витає, а на славі забиває...", знеславлює, внаслідок чого немає в світі "ні радості, ні впокою, тільки смуток із бідою". Метафорично це стосується передусім України. Вихід із такого стану автор бачить у зверненні до творця світу: "Боже, дай нам любов міти, а ім’я Твоє хвалити". Цілком християнська покора, без будь-якої активізації до здобуття кращого життя і свободи в земному світі. Близька до народної філософії в дусі резиґнації й віддання себе на Божу ласку, "Псальма" довго була на устах мандрівних ліриків, які виконували її на базарах та під церквами.

Вчитель історії: До творчості гетьмана Мазепи треба зарахувати його листи до Мотрі Кочубеївни, мабуть, уперше надруковані в книзі "Історія Малоросії" Миколи Маркевича. Листи виявляють дуже розсудливу та щиру людину. Відносяться вони до того часу, коли гетьманові було 60-65 років, а Мотрі всього 17. У деяких листах, особливо у третьому, проривається справжня поезія, в дусі фольклорних пісень: "...коли мене любиш, не забувай же, коли не любиш, не споминай же! Спомни свої слова, же любить обіцяла, на щось мені й рученьку дала... ".

9-й читець: Мазепині листи до Мотрі – це важливі пам’ятки тогочасної мови, вислови найщиріших людських почуттів. Те, що писав закоханий гетьман, чуємо пізніше в Івана Котляревського, коли Петро говорить з Наталкою. Їхні розмови можуть бути свідченням того, що окремі фрази чи словосполучення, вжиті І. Мазепою, були поширені в народній мові, з якої автор "Наталки-Полтавки" черпав повними пригорщами.

Заключне слово вчителя історії: Незважаючи на те, що літературна творчість гетьмана Мазепи кількісно незначна усього чотири вірші та 12 листів, – її значення для українського письменства дуже велике, дарма що правопис окремих слів переписувачі позмінювали, мабуть пристосовуючи до російської мови – для кращого розуміння змісту. Як би там не було, "Дума" стала "документальною ілюстрацією тогочасного стану України і підсумком політичної філософії" Івана Мазепи, державного діяча, який планував зробити "свою країну незалежним князівством".

Оригінальні образи в цьому творі по мистецькому засвідчують його послідовну боротьбу за права і вольності України.

"Пісня про чайку-небогу", змінена і пристосована до нових обставин мандрівних кобзарів, довгий час оплакувала тяжку долю України "при битій дорозі".

"Псальма" віддзеркалює внесок гетьмана в релігійну лірику, створену на основі дійсного життя в Україні.

13


Листи до Мотрі Кочубеївни – це поетичний вияв палкої любові та ніжності гетьмана, що не була погашена розсудливістю державного діяча.

Майбутні і сучасні історики українського письменства мають присвячувати його віршам і любовним листам більшу увагу, ніж досі, бо це талановито написані твори, часто з поетичною майстерністю, що не тільки дорівнює передовим авторам того часу, а й перевищує їхню вправність.

Сковронська М.В.

УТВОРЕННЯ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ(Історико-літературний вечір)

Звучить пісня "Червона калина"

Ой у лузі червона калина похилилася,Чогось наша славна Україна зажурилася.А ми тую червону калину підіймемо,А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо. 2 р.Не хилися, червона калино, маєш білий цвіт.Не журися, славно Україно, маєш добрий рід.А ми тую червону калину підіймемо,А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо. 2 р.Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,Та прославить по всій Україні Січових Стрільців.А ми тую стрілецьку славу збережемо, А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо. 2 р.Ой у лузі червона калина похилилася, Чогось наша славна Україна зажурилася.А ми тую червону калину підіймемо.А ми нашу славну Україну, гей, гей розвеселимо. 2 р.

Два учні читають вірш "Стрілецькі могили"

Стрілецькі могили понищено вщент:Лупали, копали, валили, палили.Лиш де-не-де хрест, де-не-де монумент,Ось так пропадають стрілецькі могили.А там українські стрільці січові,Палкі усусуси, юнацтво безвусе.Франкові сини, його лерії живі.Прости нас за них, милосердний Ісусе!

14


Білі фігури в зелених полях.По білих містах цвинтарі зеленіли.В блакитне із жовтого жайворон-птахЩороку про наші співав Тернопіль.Чужинце, скажи Україні, що миНаказом її будем вірні до скону,Могила роздертими стогне грудьми,І нікому стати в її оборону.А ти, ґвалтівнику безродних святинь,Господаре й рабе строменної руїни,Спинись, лопату іржаву відкинь Тут впали за волю сини України.

2-й учень: Тут наша історія, слава і честь, Тут нашої долі покривдені мощі. Народе полеглий, числа тобі честь, Народе живущий, нема тобі праці. Бо хто ми, бо що ми без рідних могил? Ставище без води, пташище безкриле,

Руйновище храму у хаосі брил… Вернім Україні стрілецькі могили! Без них наша совість, як той боягуз, Що страхом життя своє в’яже без сили. Так он Миколайчук і Стус. Насиплю над ними стрілецькі могили. Щохвилі комусь уривається шлях. Тож дай мені, Боже, як з праху і пилу, Обернувся мов я на пил і на прах, Щоб діти і внуки в родинних краях

Звели й наді мною стрілецьку могилу.

Розповідь вчителя: Упродовж десятиліть замовчувалося й спотворювалося минуле нашого українського народу. Ми чи не єдиний народ, який не знає своєї історії, свого минулого. Досить часто уроки історії України – це було просте дублювання історії СРСР, тільки з українськими назвами міст. Хто ми? Дійсно "пташище безкриле", безбатченками можна назвати нас? Таке замовчування і спотворення історичної минувшини вилилося у національний щем у суспільстві. Знання конкретного ходу історичної дійсності залишилося надбанням маленької частини фахівців чи ентузіастів. Це можна сказати і щодо знань про січових стрільців. Хто вони? Що це за люди? До недавнього часу ми про них зовсім нічого не чули, не знали. Тільки сьогодні ми вже маємо ряд публікацій з приводу цього

15


питання, і то всі вони досить суперечливі, заперечують одна одній. І все ж таки ми спробуємо сьогодні уяснити, хто ж такі січові стрільці.

На початку ХХ століття наші землі, землі Західної України, були під гнітом Австро-Угорської імперії. 1914 рік. Загострюються імперіалістичні суперечності, які в кінцевому підсумку вилилися в війну. Розпочалася Перша світова війна. Виходячи з ленінської характеристики двох держав, слід сказати, що і царська Росія, і цісарська Австро-Угорщина були "тюрмами народів". Але ж за словами Леніна: "Росія в даний час являє собою країну з найбільш відсталим та реакційним ладом...", а в Австрії з 1867 р. зміцнилися основи політичної свободи і конституційного ладу, а тепер запроваджене і загальне виборче право... Тому соціал-демократи Росії повинні в своїй пропаганді наполягати на праві всіх національностей утворити окрему державу або вільно вибрати ту державу, в складі якої вони бажають бути. На превеликий жаль, це були тільки слова і залишилися ними до сьогоднішнього дня.

Напередодні війни серед українського населення Галичини зросла національна свідомість. Тут виникло ряд торговельних кооперативів "Просвіт", різні політичні партії, а також спортивні товариства "Сокіл", "Січ", "Пласт". У 1913 році виникло перше українське військове товариство "Січові Стрільці". Після вибуху Першої світової війни галицькі політичні партії об’єдналися в "Головну Українську Раду", яка звернулася до Австрійського уряду з пропозицією і проханням створити в структурі австро-угорської армії бойову одиницю з числа солдатів української національності. Це відповідало інтересам Австро-Угорщини. Уряд відповів позитивно. Почав створюватися легіон "Українські Січові Стрільці". До нього зголосилися 30 тисяч добровольців. Але уряд дозволив сформувати легіон чисельністю лише в 2,5 тис. солдатів.

Тривалий час Січові Стрільці перебували на Тернопільщині. Влітку 1915 року вони брали участь у бойових операціях на берегах Золотої Липи, між Серетом і Стрипою під Семиківцями. Там поблизу Семиковець Стрільці висипали могилу-курган на вшанування пам’яті всіх загиблих над Стрипою. Пізніше ця могила була зруйнована і відновлена тільки в період відродження української культури.

У серпні-вересні 1916 року Січові Стрільці взяли участь в особливо запеклих боях на Бережанщині, а у вересні-листопаді 1917 року Стрільці займали позиції над Збручем, потім на Чортківщині і біля Борщова.

Січові Стрільці не тільки стали бойовою одиницею Австрійської армії, пізніше основою війська ЗУНР, а й проводили культурно-просвітницьку роботу. Серед них було багато талановитих людей. Зокрема, наші земляки, брати Богдан і Левко Лепкі.

Слова учнів:

16


1 учень: Здається, ще й кам’яне серце здригнеться, Почувши щемну мелодію, це разом із словами Зливається в єдиний високомистецький моноліт, Ім’я якого народна пісня. Скільки тут невимовного болю, Бездонного жалю, глибокого відчаю...

2 учень: Ось уже більше, як три чверті століття вона над Україною, над цвітом широким – в Америці й Канаді, Англії й Австралії всюди, куди доля закинула наших співвітчизників. Хто ж дав "Журавлям" – така назва пісні – могутні крила для польоту? Це два брати – Богдан та Левко Лепкі.

3 учень: Левко Лепкий і Іван Іванець запровадили стрілецьку шапку-мазепинку. 1916 року той-таки Іванець опрацював проект стрілецького прапора, Л.Лепкий виготовив зразок, за яким було впроваджено так звану зубчатку на ковнір та відзнаки на рукавах, а згодом прийнято для усієї УПА.

4 учень: Пісня Л.Лепкого "Журавлі" була піснею-реквіємом над могилами колишніх Січових Стрільців і учасників УПА, видатних і заслужених для рідної культури і мистецтва громадських діячів.

5 учень: До 1939 року пісня "Чуєш брате мій" не входила до репертуару концертів. Вона, як реквієм, є виключно жалобною, похоронною піснею. З 1939 року, як і всі інші стрілецькі пісні, була заборонена, як було заборонено згадувати її авторів.

Звучить пісня "Журавлі"

6 учень: 1915-1916 рр. на хуторі Гудинці над Стрипою біля Соснова Левко Лепкий пише слова і музику широкопопулярної пісні "Ой видно село". Пісня полюбилася, згодом її співала вся Українська Галицька Армія. Цю пісню і нині виконують ансамбль Київського військового округу, славнозвісний квартет "Явір"; українці співали її в Америці, Австрії, Канаді, щоправда не оголошуючи автора пісні.

Пісня "Ой видно село"

7 учень: За проектом Лепкого збудовано пам’ятник Січових Стрільців на цвинтарі у Винниках, дивом зберігся цей пам’ятник до наших днів.

8 учень: Співець Стрілецької слави Л. Лепкий, як і його друзі поети-піснярі Р. Купчинський, М. Гайворонський, у думах і покликах завжди був зі своїм народом, з Україною. Про незавидну долю митця-емігранта написав 1951р. в одному з віршів Р. Купчинський.

Вірш "Розігнала доля нас по світу"

17


9 учень: Роман Купчинський, Левко Лепкий, Олесь Білий, Юрій Шповляк, Василь Бабинський, Микола Голубець, Михайло Гайворонський – творці невмирущого пісенного міфу Січових Стрільців.

Пісня "Зажурились галичанки"

Вчитель: А може ви знаєте, які ще пісні Січових Стрільців?Учні: Пісня "Повіяв вітер степовий", вірш "Розвивайся ти, високий дубе".

Звучить мелодія "Марш січових стрільців"

Пацай О.Н.

ЖИВИ І МІЦНІЙ, УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВО! (Святкування Дня незалежності України)

Диктор: Річниці Дню незалежності присвячується: “Живи і міцній, Українська Державо!”

Сьогодні безкровно на диво вікамБудується наша Вкраїнська держава.Її незалежність потрібна всім намІ ми помилятись не маємо права.

Історія наша нам більш не простить,Забудьмо зловіснії сварки і чвари.Як зрадим Вкраїну в цю жадану мить,Нам знов не минути всім Божої кари.

Згадаймо, як предки боролись колись, В боях здобували і волю, і славу;Як річеньки крові за край наш лились, За рідну Вітчизну, Вкраїнську державу.

Звучить фонограма “Запорозького маршу”.Відкривається завіса.

На сцені отаман, писар, козаки

18


Отаман: Чого сумуєте козаки?Козак 1: Невесело, батьку!

Дніпро на нас розсердився, Плаче Україна ... Пожар не гасне, люди мруть, Конають у тюрмах голі, босі, Діти не хрещені ростуть Козацькі діти!..

Козак 2: А дівчата? Землі козацької краса. І так в’яне, як перша мати, І непокритая коса Стидом січеться. Карі очі в неволі гаснуть. Розкувать козак сестру свою не хоче, Сам не соромиться конать в ярмі: “О горе, горе!”

Отаман: Мало клятим кари, Ще раз треба перемучить, Нехрещені кляті душі: Не дайте матері, не дайте В руках ката пропадать. Ми ще, браття, будем жити, Будем жити, вино пити, Яничара бити, А курені килимами Оксамитом крити.

Звучить пісня “Наливаймо, браття”

Козак 1: О, до вас прибув посланець Султана Мухамеда ІV.

Входить посланець Мухамеда ІV, читає:

Посланець: “Султан Мухамед ІV Запорозьким козакам...”Я, Султан Мухамед, брат сонця і місяця,онук і намісник Божий, державець царствМакедонського, Вавілонського, Єрусалимського,Великого і Малого Єгипту, Цар над царями,Державець над державцями, надзвичайнийлицар, ніким не поборний вояка, не вступнийоборонець гробу Ісуса Христа, пестун самого

19


Бога, надія і утіха мусульманів, острах і великийоборонець християнів, наказую вам, запорізькі козаки,з доброї волі піддатися мені без суперечки і меневашими наскоками не беріться турбувати.Султан турецький Мухамед ІV.

Козаки сміються

Отаман: Відписуй!Писар: “Запорозькі козаки Турецькому Султанові:Отаман: Ти – шайтан Турецький, проклятого чорта

брат і товариш. І самого Люципера секретар. Який ти в чорта лицар? Не будеш ти годен синів християнських під собою мати. Твого війська не боїмось, землею і водою битимемось з тобою.

Запорожець 1: Вавілонський ти кухар, Македонський колесник;Запорожець 2: Єрусалимський броварник, Олександрійський козолуп;Запорожець 3: Великого і Малого Єгипту свинар, Вірменська свиня;Запорожець 4: Татарський сагайдак, Каменецький кат.Запорожець 1: Подолянський злодіяка, самого Гаспида онук, усього світу і півсвіту блазень, а нашого Бога дурень.

Писар: Числа не знаємо, бо календаря не маємо. Місяць у небі, а рік у книзі, а день так, як у нас, так і у вас – поцілуй за це ось куди нас...

Кошовий отаман Іван Сірко з отаманнеюі зо всім старшим і меншим Дніпро-низовим

військом Запорізького товариства”.

Посланець бере лист, йде

Отаман: От до чого дожилися ми, наші землі. Ріж і бий! Мордуй невіру – бусурмана!

Козаки: Добре, батьку-отамане!Отаман: Спасибі вам!

Козаки співають пісню “Гей, там на горі, Січ іде”, виходять

Диктор: Козацтво сміливо літає, Ніхто на світі не втече,

20


Огонь затихлих не пече. Руйнують мури, срібло, злото, Несуть шапками козаки І насипають байраки.

Виконується пісня “Ой у лісі, на полянці”

Диктор: І пам’яттю не обминути Останній бій, останній крик. Ці Фермопіли – наші Крути, А Берестечко їх двійник.

Виконується пісня “У темному лісі під білов березов”

Ведуча 1: Супроти хижої навали, Супроти смерті – в смутку й сніг. Ось тут вони, ось тут стояли І всього жменька – триста їх.

Ведуча 2: Стихали Києва хорали, Його заслін ці юнаки. Ось тут редут, ось тут вмирали, Приймали кулі і штики.

Ведуча 1: Ген, визирала мати сина, Дівчата в’яли на порі. Лиш червонилася калина Ще дужче в кожному дворі.

Ведуча 2: І не уславлені спартанці,А хлопці зроду відчайдух.Ці гімназисти, ці повстанці,Ось тут їх непоборний дух.

Виконується пісня “Повіяв вітер степовий”.

Виходять у формі Січові стрільці.Звучить пісня “Гей, там на горі Січ іде”

Стрілець 1: Ми всі тут упали за рідну Вкраїну, Хоч ніхто з нас більше не встане. Україна була, Україна живе, Україна ще знову повстане.

Стрілець 2: Ні, не вмерла наша слава,І не вмре ніколи.Це тому, що не жаліли

21


Ми своєї крові.Стрілець 3: Ми за неньку Україну

Молодість віддали,І в лихую ту годинуЧесно воювали.

Стрілець 4: Ми за вільну Україну Все життя боролись.Мали, мали ми надію,Що когось замучить совість.

Стрілець5: Ми підем боротись за волю, Наші браття упали в борні. Їхня кров ще гаряча на ранах, Їхні рани горять ще в огні.

Стрілець 6: Ми не зложимо зброї своєї,Дуже в нас бажання і гнів.Ми здобудемо землю і волюІ згадаємо рани віків.

Стрілець 7: Довго нас недоля жерла,Досі нас недуга жре.Та ми крикнем:“Ще не вмерла Україна,Ще не вмерла і не вмре!”

Виходять Січові Стрільці під мелодію “Гей, там на горі Січ іде".Виконується пісня “Там на горі, на Маківці"

Ведуча 1: Збудись могутня Україно, Козацьке плем’я, стань на змаг, Туди, де сонце, де вершини, До перемоги йде твій шлях. Готуйся у бойові лави, Козацьке плем’я молоде, До перемоги і до слави Тебе Бандера поведе.

Ведуча 2: Вже степ твій знову вкрився кров’ю, В пожарах світ увесь горить. Наїзники в смертельнім бою Рішають, хто з них має жить. Готуйся у бойові лави, Нехай кровавляться прокляті, Тіла їх прийме чорнозем, Бо нам на Сході володіти,

22


І володіти ми будем.Ведуча 1: Готуйся у бойові лави,

Повстане Київ заповітний, Шапки козацькі зацвітуть, Залопотить блакитно-жовтий, В Софії дзвони загудуть. Готуйся у бойові лави.

Ведуча 2: Гей, марширують вже повстанці,Як давно колись стрільці.Сяє зброя їх на сонці,Грає усміх на лиці.Хто живий, хто живий, В ряд вставай, в ряд вставай,Здобувати, визволятиЛюбий, рідний край.

Ведуча 1: Тільки зброя дасть нам волю,Гей, юначе, не барись,В тихих водах ясні зоріЗнов засяють, як колись.Хто живий, хто живий,В ряд вставай, в ряд вставай,Здобувати, визволятиЛюбий, рідний край.

Ведуча 2: Вже не буде ворог лютий Розпинати нам братів, Не вливатиме отрути В серця чисті юнаків. Хто живий, хто живий, В ряд вставай, в ряд вставай, Здобувати, визволяти Любий, рідний край.

Виконуються пісні “Там за лісом, за лугом”, “О, Україно!”

Ведучий 3: Народе мій, невольнику одвічний,Чи чуєш мій синівський гордий спів,Чи чуєш клич повстанський, героїчний,Чи чуєш бій визвольний, що наспів?

Тобі, тобі, народе многострадний,Служити прагну я своїм пером.Я знаю: грізний час шлях непарадний,Крізь смертний шторм пливе співців пором.

23


Я одного собі лише бажаю: Іти з тобою все своє життя. Ти – батько мій, а я син твій і краю, Вітчизна наша – мати, воля – стяг.

Ведуча 4: Дарма, що стяг потоптаний катами,Що ти для них був наймитом, рабом,Що обплели вінок дротами.Візьми мене на свій хиткий пором.

Нехай кати знущаються над нами,Допоки не розпався трон пітьми,Нехай себе вважають в нас панами,Прийми мій спів, народе, о прийми!

Звучить пісня “Зажурились галичанки”

Дівчина 1: На вас, завзяті юнаки, Борці за щастя України, Кладу найкращії думки, Мої сподіванки єдині.

Дівчина 2: В вас молода ще грає кров, У вас в думках немає бруду.Палає в серці ще любовДо обездоленого люду.

Дівчина 3: Ви, молоді, що в вир пускаєтесь кипучий, У лютий бій, Готові все віддать в любові всепалаючій За народ свій.

Дівчина 4: Чи ймете віру в те, що та любов висока Ваш щирий труд. І правда чистая, святе зерно пророка Прийметься тут?

Дівчина 5: Ввійде в нутро, як таємна творча сила,Що родить дух.І в масі, що її столітня тьма сповилаПроснеться дух.

Дівчина 6: Чи ймете віру, що пропаде біль страждання І кривда вся. Що щастя словом, мов золотом світання Вбересь земля.

Звучить пісня “Стоїть козак на чорній кручі”

24


Диктор: Україно, соборна державо, Сонценосна колиска моя, Ще не вмерла і не вмре твоя слава, Завойована в чесних боях.

Твій Богдан й вінценосна СофіяПовернулись до тебе з віків.Ще не вмерла і не вмре твоя мрія,Як не вмер солов’їний твій спів.

Україно, Шевченка надіє, Мій святий не сплюндрований гімн. Я в мовчанні твоєму німію Й воскресаю у слові твоїм.

Кам’яніє Чорнобиль під серцем,Як в душі материнська сльоза.Виростаю з твого милосердяІ у гніві киплю, як гроза.

І Дніпро, і Дністер пливуть в море, Бо єдина їх кревна земля Україна, держава соборна, Сонценосна колиска моя!

Виконується пісня “Україно моя”

Ведучий: Вкраїнська пісня честь народу, Його сльоза і мужній гнів. Вона здолає доли й води І не згоратиме в огні.

Лети, пісне, попід небесами,До Вкраїнських промовляй сердець.Хай же буде наша воля з нами,А ворожим намірам кінець.

Звучить пісня “Україночка”

Диктор: Яка краса: відродження країни! Ще рік, ще день назад тут чувся плач рабів, Мовчали десь святі під попелом руїни, І журно дзвін старий по мертвому гудів.

Коли відкілясь взялася міць шалена,Як буря, все живе схопила, пройняла, І ось, дивись, в руках знаменаІ гімн побід співа невільна сторона

25


Виходять всі учасники свята

Клятва

І. Ми, народ, що вийшов із неволі,Клянемося в благословенну мить:Всі свої, тисячолітні боліВ славу Україну перелить.

ІІ. Клянемося княжими гробами, Золотою шаблею Дніпра: Краще смерть, ніж бути знов рабами, Хай гряде відродження пора!

ІІІ. Клянемось хлібом і водою, Що всі мови нашої землі Житимуть добром – не ворождою. В чесному сестринстві, а не в злі.

Кикоть А.П.

НЕХАЙ ПАНУЮТЬ НА ЗЕМЛІ ДОБРО І СПРАВЕДЛИВІСТЬ(Виховний захід на правову тематику)

Дійові особи:ВедучийХлопчикДівчинкаФея Добра і СправедливостіТри поліцаїХлопчик-негрІнші хлопчики і дівчатка

Ява 1Ведучий: Сталося це в країні, де живуть такі ж люди, як ми з вами.

Вдень там світить сонце, вночі сяють зорі. Є там гори, ліси, моря. Люди там хочуть жити, працювати, радіти. Хочуть своєю чесною працею заробляти на хліб, одяг, взуття, забезпечити достаток собі й своїм дітям. Країною на той час правив жорстокий правитель, який боявся і ненавидів людей. Але ще гірше, ще жорстокіше поводили себе його вірні слуги – лихі поліцаї.

26


От саме в цій країні якось ішли вулицею хлопчик і дівчинка. Раптом побачили на дорозі паличку.

Хлопчик: Що це?Дівчинка: Це, мабуть, чарівна паличка.Хлопчик: Як нам пощастило! Тепер у нас буде скільки завгодно

морозива, жувачок, тістечок. Дай мені паличку, я її перший знайшов!Дівчинка: Це несправедливо, ми її разом знайшли!

З’являється фея

Фея: Постривайте, діти! Вам справді дуже пощастило, але не так, як ви думаєте. Ви знайшли чарівну паличку Добра і Справедливості, яка один раз на тисячу років може виконати п’ять бажань. Але просити в неї можна лише те, що принесе благо всім.

Дівчинка: Хто ти?Фея: Я – Фея Добра і Справедливості. Якщо ви піднесете чарівну паличку

вгору і скажете: “Це несправедливо!”, – я одразу з’явлюся і допоможу вам.Ведучий: Фея зникла. А діти залишились стояти в задумі.Хлопчик: Щось мені не дуже подобається ця паличка. Користі з неї мало.Дівчинка: Не поспішай з висновками. Спочатку спробуємо її в ділі.Ведучий: І пішли хлопчик з дівчинкою подорожувати по своїй країні.

Ява 2На сцені три стільці. На них сидять поліцаї. Два грають у карти,

третій палить цигарку. Підходить Хлопчик-негр

Хлопчик-негр: Я заблукав, допоможіть мені знайти дорогу додому.1-й поліцай: Ти хто? О-о-о, чорномазий! Як ти смієш підходити до

білих людей? Хлопці, хапайте його і женіть в три шиї.

Два поліцаї кидають карти, хапають негра і волочать його геть

Хлопчик і Дівчинка: Це несправедливо!

Поліцаї лишають негра і задкують з переляканими обличчями. З’являється Фея

Фея: Слухайте всі! Всі люди народжуються вільними і рівними між собою, незалежно від кольору шкіри, нації, релігії. Людина людині – брат.

Хлопчик і Дівчинка: Нехай буде так!Дівчинка (до негра): Сідай, Хлопчику, відпочинь. Пригощайся

цукеркою, розкажи, де живеш, і ми відведемо тебе додому.

27


Ведучий: Пішли Хлопчик з Дівчинкою далі. Дуже вони були раді, що допомогли Хлопчику-негру.

На сцену виходить Дівчинка з торбинкою в руках

2-га дівчинка: Треба поспішати, незабаром аптеки закриваються на обід, а мені треба купити ліки. Дома на мене чекає хвора мама.

Назустріч ідуть три поліцаї

1-й поліцай: Стій! Ти знаєш, що вчора в мого друга вкрали гаманець. Ану, покажи сумку!

2-га дівчинка: За що? Я ж іду в аптеку купити ліки, у мене хвора мама!1-й поліцай: Візьміть у неї сумку! Я так і знав, гаманець тут.

Арештувати її!2-й поліцай: В тюрмі з тобою розберемось, винна ти чи ні.Хлопчик і Дівчинка: Це несправедливо!Фея: Слухайте всі! Ніхто не має права мучити іншу людину. Ніхто не

може зазнавати безпідставного арешту, затримання чи вигнання.Хлопчик і Дівчинка: Нехай буде так!

Поліцаї втікають

2-га дівчинка: Дякую вам, мої любі. Ви врятували життя моєї матері. Я вам цього ніколи в житті не забуду!

Ведучий: Радісно стало на душі в Хлопчика і Дівчинки, що вдалося їм допомогти дівчинці і її матері. З повагою почали вони дивитися на чарівну паличку. І пішли далі з великим бажанням творити Добро і Справедливість.

Ява 3На сцені скринька з написом “Пошта”.

Вибігає 2-й хлопчик з листом у руках

2-й хлопчик: Я написав листа дідусеві. Розказав, як живу, як вчуся, і хочу якнайшвидше отримати відповідь.

Кидає листа в скриньку і виходить. Входить 2-га дівчина

2-га дівчина: Я написала листа своїй найкращій подрузі. Розповіла їй найбільшу таємницю свого життя і не хочу, щоб про неї хтось дізнався.

28


Кидає листа і виходить.З’являються поліцаї і підходять до скриньки

1-й поліцай: Цікаво, що написано в листах, які лежать тут.2-й поліцай: Давай відкриємо.3-й поліцай: І всі листи прочитаємо, всі таємниці розкажемо. Ото сміху

буде!

2-й і 3-й поліцаї простягають руки, 1-й поліцай б’є їх по руках

1-й поліцай: Я сам.

Поліцаї перевертають скриньку, звідти випадають листи

Хлопчик і Дівчинка: Це несправедливо!

Поліцаї завмирають, стоячи навкарачках

Фея: Слухайте всі! Ніхто не має права вриватися у ваше житло, читати ваші листи, ображати вас словами чи ділом!

Хлопчик і Дівчинка: Нехай буде так!

Поліцаї швидко, штовхаючись, засувають листи назад і втікають

Автор: Так за допомогою чарівної палички було збережено таємницю листування. І пішли Хлопчик і Дівчинка далі.

Ява 4На сцені з’являється 3-й хлопчик з будиночком у руках

3-й хлопчик: Вже багато років я блукаю світами і ніде не можу поставити собі хату. Але, здається, я знайшов таке місце. Як тут тихо, затишно. Нехай тут буде моя домівка.

Хлопчик ставить будиночок. Вриваються поліцаї

1-й поліцай: Негайно забирайся звідси!2-й поліцай: Тут тобі не місце!3-й поліцай: Та що там довго говорити. Валіть, хлопці, хату, а його світ

за очі.

29


Поліцаї починають “футболити” будиночок один до одного

Хлопчик і Дівчинка: Це несправедливо!Фея: Слухайте всі! Всі люди мають право жити там, де вони хочуть!Хлопчик і Дівчинка: Нехай буде так!3-й хлопчик (ставить хату і дякує): Дякую вам, що допомогли мені.

Нарешті я матиму свій дім.Автор-ведучий: Вже чотири бажання виконала чарівна паличка.

Залишилося лише одне. Задумалися Хлопчик і Дівчинка, на що його витратити. Дивляться, а вулицею йдуть люди і несуть плакати.

На сцені хлопчики і дівчата з плакатами: “Геть тирана!”, “Діти наші голодні!”, “Ми не хочемо більше терпіти зневагу і знущання!”

Хлопчик: Куди ви йдете?Люди: Ми йдемо до палацу Правителя.Дівчинка: Ви не боїтеся?Люди: Ні! Наша демонстрація мирна. У нас немає зброї. Ми тільки

хочемо, щоб Правитель нас вислухав.

Назустріч людям поліцаї. Вони стають в одну шеренгу і стріляють.

Люди падають

Хлопчик і Дівчинка: Це несправедливо!Фея: Слухайте всі! Кожна людина має право на свободу думки, на

свободу слова, на проведення мирних зборів і демонстрацій. Те, що сталося, нечуваний злочин проти людства і людяності!

Хлопчик і Дівчинка: Чарівна паличко! Це наше останнє бажання! Врятуй людей, а поліцаїв зроби добрими.

Фея підходить до кожного і оживляє. Люди підводяться, встають, беруться за руки з Хлопчиком і Дівчинкою

Ведучий: Чарівна паличка врятувала цих людей від смерті. Але скільки їх гине щодня. На світі залишилося багато Зла і Несправедливості. Ось сюди подивіться, і туди гляньте, і за далекі гори киньте погляд. Невже ми ще тисячу років повинні чекати, поки чарівна паличка набере чарівної могутності й сили?

Фея: Ні, чекати не можна! Боріться разом з нами. Не давайте Злу побороти Добро. Відстоюйте права людини! Тільки всі разом ми переможемо!

30


Іванюк С.П.

“ПРАЦЮВАВ ВІН ДЛЯ НАРОДУ І ДЛЯ СВОГО КРАЮ”(Вечір до річниці з дня народження М.С. Грушевського)

Ведучий: Сьогодні наше слово про Михайла Сергійовича Грушевського.Людину мужньої великої мети.Орла, героя України,Якій він волю прагнув принести.

Яка страшна Вкраїни доляКороль і цар, султан і хан –Всі рвалися до Золотого поля,Всі завдавали кровогнойних ран.

Земля стогнала в згарищах вогненнихПісні, як сльози тугою бриніли,У скрутових обіймах москалевихДикунської було багато сили.

Але й дикунство азіатське можна подолати,Якби всім миром проти сатанинства встати.

Читець: У кожного народу є свої історичні постаті першої величини, яких не в змозі прикрити пил віків, як і не можуть зламати їх кайдани можновладців чи оббрехати діячі псевдонауки. До таких велетнів української національної культури, політичної думки і дії останніх двох століть належать Тарас Шевченко, Іван Франко та Михайло Грушевський. Саме з їхніми іменами, їхньою творчою спадщиною, насамперед, пов’язані ідеї відродження української культури, науки, громадської думки, відродження історичної свідомості і національної гідності народу.

Саме ці великі постаті українського народу били на сполох з приводу майже цілковитої русифікації на сході, полонізації або онімечення на заході, особливо в міських та інтелігентних прошарках населення. Вийшовши з народних надр, вони кликали інтелектуальні сили нації йти в народ і там шукати джерела наснаги для боротьби за національне відродження, “щоб українство жило власним і повним життям”.

Але якщо постаті Тараса Шевченка та Івана Франка хоч і в заідеологізованій ретуші, в цілому, не підлягали забороні, то Михайла Грушевського якщо і згадували, то неодмінно з негативним ярликом. Протягом десятиліть геніального вченого і відомого політичного діяча неодмінно зображували буржуазним націоналістом (хоч він був соціалістом-революціоністом).

31


Безцінні наукові праці М. Грушевського було вилучено з усіх бібліотек республіки, а їхні бібліографічні паритети поховано у спецсховищах. Лише в останні роки частина з них побачила світ.

Хто ж він такий – Михайло Сергійович Грушевський? Яким він бачив себе сам, яким маємо приймати його ми?

Читець: Михайло Сергійович Грушевський народився 17(29) вересня 1866 року в невеличкому місті Холмі (тепер Хелм на території Польщі), де його батько вчителював у гімназії.

1869 року, коли сину минув лише третій рік, батька перевели на Кавказ. Новини з України були нечастими “Одначе, писав згодом молодий Грушевський, під впливом оповідань батька, котрий зберіг залюбленість у все українське – мову, пісні, традиції, в мене рано збудилося й усвідомлювалося національне українське почуття, піддержуване книжками та рідкими поїздками на Україну, що малювалися в тому ореолі далекої Вітчизни”.

Внаслідок того, що старший Грушевський обіймав посаду шкільного інспектора і переїздив з одного регіону в інший, родина спочатку мешкала в Кутаїсі, потім у Ставрополі і нарешті у Владикавказі (1878 р.).

Відірваний від сім’ї, в період навчання у Тифліській гімназії (1880-1886), Грушевський, за його власними словами, ріс “серед мрій і фантазій, замкненим у собі відлюдьком, котрий з запалом читав все, що міг дістати”.

Він зачитувався книгами М.Костомарова, Пантелеймона Куліша, М.Максимовича, які йому діставав батько. З нетерпінням чекав він нових випусків історичного журналу, що друкував серію М.І.Петрова про сучасну українську літературу. Батько всіляко заохочував потяг сина до історичних знань і передплатив для нього “Київську старину”, де друкувалися чимало полемічних статей про походження Русі, історію України, Козаччину.

Читець: Найбільший вплив на молодого Грушевського, вірогідно, справив Костомаров.

Сам Грушевський запевняє, що особливо вплинули на нього численні полемічні праці, і гімназист у далекому Тифлісі мріє якнайскоріше повернутися на Україну і, по суті, ще в останньому класі визначає своє майбутнє. У липні 1886 року він звертається з листом до ректора Університету Святого Володимира, що у Києві, з проханням зарахувати його на історичне відділення історико-філологічного факультету.

Дослідницькі нахили студента, його постійний інтерес до історії України привернув увагу видатного історика, професора Володимира Антоновича. Під його керівництвом М.Грушевський написав чимало коротких статей-оглядів. Вінцем його наукових пошуків студентського періоду стала перша глибока наукова розвідка “История Киевской земли” від смерті Ярослава до кінця ХІV ст., за яку автор отримав золоту медаль.

32


По закінченню університетського курсу талановитого молодого дослідника залишили при кафедрі російської історії. В цей час почалася кампанія жорстокого переслідування всього українського в царській Росії.

Значно сприятливішими були умови для національного відродження в західноукраїнських землях. Отже, саме Галичина стає центром тяжіння усіх національно-свідомих сил.

Читець: 1894 року Михайло Грушевський очолює щойно утворену кафедру всесвітньої історії у Львівському університеті, яка зосереджує свої науково-педагогічні зусилля на вивченні проблем Східної Європи.

Сповнений юнацького ентузіазму, впевненості у своїх силах і могутнього відчуття власної місії молодий професор вирушив у бій з невідомими поборниками невігластва і несправедливості.

Роки професорства у відомому в Європі Львівському університеті стали для Грушевського школою змужніння і як талановитого викладача історії України, і як глибокого дослідника свого народу. Тут же виявляються неабиякі його здібності як громадського діяча. Він активно співпрацює в Науковому товаристві ім. Шевченка, активно залучає до нього талановитих студентів, учителів, молодих науковців. Саме співпраця зближує з Великим Каменярем і спільно вдосконалюють вони організаційну структуру товариства, розширюють сферу діяльності. Грушевський докладає великих зусиль, щоб українські дослідження набрали міжнародного розголосу.

Мабуть, жодному вченому не вдалося б видати понад 100 томів “Записок Наукового товариства ім. Шевченка”, якби він не згуртував навколо себе талановитих молодих дослідників.

Початок Першої світової війни застав родину Грушевських у Карпатах. Шлях додому виявився складним і небезпечним через Відень. Друзі допомогли перебратися в Італію, яка на той час ще не знала, на чиєму боці вона воюватиме. Звідти через Румунію повернувся до Києва.

На підставі наклепницького звинувачення у “симпатіях” до Австрії Грушевського було заарештовано й ув’язнено у Лук’янівську в’язницю. Щоправда, під тиском масових протестів у Києві, Петрограді і навіть у Нью-Йорку власті, зрештою, звільняють видатного вченого з тюрми, але депортують разом з дружиною і донькою Катериною до Симбірська.

Лютнева революція 1917 р. звільнила М.Грушевського з-під нагляду царської охорони.

Професор вирішує повернутися до Києва. У дорозі трапився інцидент. Посеред ночі загорівся спальний вагон, у якому їхав Михайло Сергійович. Він ледве урятував своє життя. О п’ятій ранку 14 березня, тобто через два тижні після початку революції, тихими вулицями міста у самій лише нижній білизні, пальті і кімнатних капцях йшов додому вкрай стомлений вчений, який був обраний Головою Центральної Ради на Україні.

33


Читець: 19 березня 1917 року українські організації провели небачену за масштабами національну демонстрацію.

Під українськими прапорами, з портретами Шевченка Грушевський приєднався до колони Київського товариства “Просвіта”. Перехожі легко відрізняли його по бороді й окулярах.

Біля міськради барон Штейнгель, вказуючи з балкона на Грушевського, заявив: “Перед нами найкращий син України, її духовний лідер, жертовний борець за її відродження, котрий тільки-но повернувся із заслання”. Натовп зірвався вигуками “Слава батькові Грушевському...”. Під схвальні овації і патріотичні пісні дужі руки піднесли Грушевського на балкон. Знову промови, пісні, оплески. Так вітали Грушевського.

Перебуваючи на чолі Центральної Ради від самого початку її заснування і до розгону австро-німецькими окупантами, Грушевський вів активну політичну діяльність як голова ЦР і перший президент УНР. Чимало зробив для відродження української державності. Після гетьманського перевороту професор перебував у підпіллі. Ще раз його побачили 22 січня 1919 року на Софіївській площі, де урочисто проголосили акт злуки УНР і ЗУНР. Але вже 6 лютого війська Директорії здали Київ.

Опинившись перед загрозою, арешту Грушевський їде до Станіслава, а звідти до Праги.

Читець: На початку 1921 р. українська делегація на Ризьких переговорах знайшла можливість передати Грушевському запрошення повернутись на Україну.

Вчений вступає в переговори з головою Раднаркому Чаковським. У грудні 1923 року видатного українського історика обирають академіком АН УРСР. За ним резервуються кафедра української історії, власті запевняють його, що він матиме на Україні можливості для продовження наукової роботи. У березні 1924 року Грушевський повертається на Україну.

Він відходить від політичної діяльності, займається науковою роботою. Але постійно перебуває під гласним і таємним наглядом Державного Політичного Управління.

Але це були плідні роки. Виходять чергові томи його фундаментальних досліджень, з’являється нове покоління істориків. Визнанням світового значення його наукової діяльності стало святкування 60-річчя вченого-енциклопедиста в жовтні 1926 р. На адресу М.Грушевського надійшли поздоровлення з наукових центрів США, Німеччини, Австрії, Польщі, від різних установ Росії і України. Не було лише вітань від офіційних властей.

Читець: Між 1928-1931 роками Грушевський часто ставав об’єктом критики на історичних конференціях та в пресі. Ученого звинувачували в тому, що він стоїть осторонь програм соціалістичного суспільства і

34


залишається головним опонентом марксистської історичної науки на Україні.

Співробітники ДПУ посилили за ним нагляд і в приватних розмовах радили професору виїхати з України.

6 березня 1931 року Грушевський повідомляє своїх студентів, що він виїздить до Москви.

Друге московське заслання Грушевського розпочалося тяжко. В день приїзду, 9 березня, він захворів, а незабаром був заарештований органами ДПУ і відправлений на допит до Харкова. Через декілька днів слідство несподівано припинилося і старого професора несподівано повернули до Москви.

Через декілька тижнів новий виклик у ДПУ. Надалі Грушевський змушений був приходити до цієї установи регулярно, у призначений час, для реєстрації, а інколи і для допитів.

З допомогою доньки майже сліпий історик продовжує працювати в архівах Москви.

У Києві справи складалися на гірше. Продовжувалося публічне цькування Грушевського. Тривали арешти.

Історика могли заарештувати щохвилини.Читець: У 1932 р. його прийняв Каганович. Про що вони говорили, не

відомо. Знаємо лише, що після кожної з бесід у ЦК Грушевський впадав у депресію. Влітку 1932-33 р. вчений домагався дозволу на короткий відпочинок у санаторій для вчених у Кисловодську.

У 1934 р. дозвіл надійшов, і 15 жовтня сім’я була у Кисловодську. На початку листопада Грушевський підхопив інфекцію, внаслідок чого на шийних хребцях зробилися карбункули (чи то пухлина).

Потрібно було оперувати. У міській лікарні умови були жахливі. Марія Сильвестрівна прохала, щоб операцію зробив друг їхньої сім’ї, хірург, котрий саме прибув у Кисловодськ.

Головний лікар Хургін дозволу не дав, а оперував сам. Замість покращення, стан погіршився. Хургін погодився, що надто квапився. Відчуваючи наближення смерті, історик дав останні розпорядження дружині і дочці.

Вони стосувалися чергового тому “Історія України-Руси” і безпеки родини.

“Якщо зі мною щось станеться, вирушайте до Галичини. Не зоставайтеся більшовикам". Того ж дня, 24 листопада Михайло Сергійович одійшов. Помер у 66-річному віці, повний творчої наснаги, наукових планів та ідей.

Читець: Про останній період життя Грушевського ми багато чого не знаємо. Досі не з’ясовано обставини раптового арешту Грушевського у Москві, допит у Харкові, несподіваного звільнення.

35


Таємницею оповиті і обставини смерті Грушевського. Немічного історика знищив радянський уряд, можливо, сам Сталін. Залишається нерозкритим одне питання: було це зроблено безпосередньо скальпелем хірурга чи опосередковано, за допомогою публічного цькування й переслідувань.

Але все своє життя Михайло Сергійович поклав на вівтар української національної справи. Він був центральною дійовою особою культурного розквіту України на зламі століть, учителем і радником політиків у Відні, національним страдником упродовж Першої світової війни та символом національних устремлінь років революції. Грушевський розділив з українською інтелігенцією перемоги 1920-х і поразки 1930-х років.

В очах співвітчизників Грушевський назавжди залишиться автором монументальної “Історії України-Руси”, подиву гідним трудівником, який практично самотужки організував неофіційну національну Академію наук у Львові, був першим президентом коротковічної Української держави. В його довгому житті були поразки і трагедії, але, разом з тим, були і визнання, здобутки, перемоги.

Огуда і хвала не припинилися з його загадковою смертю у Кисловодську. Не припиняються вони і сьогодні. Легенда про немічного історика, реальну велич якого важко осягнути, продовжує жити.

На фоні музики пісні “Україно”

Читець:Я українець з юних літ,Мене пісень навчила мати,Із них родився заповіт,Що закликав кайдани рвати,Ми їх порвали...

Ми є діти українські, Хлопці і дівчата,Рідний край нам УкраїнаКрасна та багата,Рідне небо, ясне сонце,Місяць, зорі срібні,Рідний нарід, українціВсі до нас подібні.

Присягаєм наш край ріднийНад усе любити,Рідний нарід шанувати

36


І для нього жити.Що нам рідне, то нам будеІ красне і гоже – Присягаєм, що так буде.Поможи нам, Боже.

Пісня “Молитва за Україну”У всьому світі кожен зна,Що Батьківщина лиш одна,І в нас вона одна-єдинаЦе наша славна УкраїнаУкраїнець молодийУкраїнський я юнак

Лев і тризуб то мій знак.Лев і тризуб золотенькі,Жовті ниви, сині гори,Жовто-сині в нас прапориВсе будуть нам помагатиГосподь Бог і Божа Мати.

Добре я учитись буду,Щоб свої мене любилиІ чужі щоб оцінили,Щоб про мій нарід всі знали,Україну шанували.

Звучать пісні: “Україна”, “Не зітхай, а працюй” Мабуть, немає такого,Де б на гонах моєї землі,Потоптавши старого і малого,Не гуляли наїзники зла.Ще не вмерли. Живем ...Дивовижно ...Назовіте шляхи й манівці,Де б на наших шумних роздоріжжяхНе вмирали за волю борці.

Пісні: “Гей, там на горі Січ іде”,“Козацькому роду нема переводу”

Нам великий скарб діставсяВід дідів і від батьків,Їхня слава не вмре, не загине,

37


Їхня пісня всюди лине.Ще юнаки, ще майже діти, А навкруги і смерть, і кровНа парах смерти, перебити –Іде на Київ Муравйов

Полків його не зупинитиТа рано тішаться кати:Коли стають до зброї діти,Народ цей не перемогти.

Виконуються пісні: “Ой на горі, на Маківці”,“Гей, там далеко на Волині”

Захвилювалися народиІ захитався Третій РимВійнуло подихом свободиНад рабством довговіковим.

Пора відродження – доволіВ покорі жити і ганьбі.Цвітуть, неначе квіти волі,Знамена жовто-голубі.

Пісня “Зажурились галичанки”

Зійдуться у коло, мов тіні,Близькі та далекі предтечі.“Ну, як там жити на Вкраїні?” Спитають, обнявшись за плечі.

Скажу їм, що зміни невтішні,Нещастя нові та колишніНад краєм висять, як прокляття.

Розтрачуєм розум і силиНа чвари дрібні та нікчемні,Чорнобилем землю струїлиІ храми споганили древні.

Лишились голодні та голі І соромно світу признатись,Що навіть в пориві до воліНемає снаги об’єднатись.

Яка їй судилася доля,Не відаю я і не знаю,Та вірю: сподівана воля

38


Прийде до стражденного краю.І діти грядущого вікуЗдійснять, чого ми не здійснили.І цю свою віру великуЯ буду нести до могили.

Пісня “Наливаймо, браття”

Бажаємо вамВінок любові-БерегиніСтатків і маєтків – повні скрині,Вірних друзів на добро і на долю,України віру, України волю.Материнську пісню колискову,Вишиванку в домі чорноброву,Від лелеки вірності до скону,Від калини – роду оборону,Від пісень – співучого вам серця,А від мови – у віках безсмертя.Хай вас мальви бережуть віками,Діти, квіти і старенькі мами,Розцвітають гілки родоводуІ буяють славою народу.

Звучить Гімн України

Юркевич О.Д.

“КРАЩЕ ЗАПАЛИТИ ОДНУ СВІЧКУ, НІЖ ПІТЬМУ ГАНЬБИТИ”

“Краще запалити одну свічку, ніж ганьбити пітьму”

(Народна мудрість)

Читець: Бо нива – це моя. Тут я почну зажиток, Бо кращий урожай не жде мене ніде, Бо тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок Мене на ниву батьківську веде. В.Симоненко

39


Звучить пісня Т.Петриненка “Україна”Читець: Народна мудрість говорить: “Краще запалити одну свічку, ніж

ганьбити пітьму”. І якщо ці свічки палахкотять у кожного з нас у серці, то Україна дійсно стане вільною і незалежною, в Україні запалає вогонь відродження.

Читець: Є щось святе в словах: мій рідний край. Для мене – це матусі пісня ніжна, І рідний сад, від квіту білосніжний, І твій калиновий у тихім лузі гай. Для мене – це твої стежки й мої, В лісах і селах стоптано любовно, Й пісень людські прозорі ручаї, Усе, що серцю рідне невимовно. Його історія... В ній стільки гіркоти. І тим рідний мені ти, краю рідний, Що вже назад поламані мости, І день встає, як райдуга, погідний. (Л.Костенко)

Читець: Багатовікова історія українського народу, насамперед літопис життя і смерті народу-великомученика, на долі якого було досить лиха... Майже кожне століття, як свідчать давні джерела, розпочате голодними роками, наслідками епідемій, спустошливими війнами, чужоземними навалами.

Людина має пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу, його мову, культуру. На думку видатного російського письменника Чернишевського, “... можна не знати тисячу наук і бути освіченою людиною, але не знати історію свого народу може лише людина, нерозвинена розумово”.

Читець: Благословен той день і час, Коли прослалась килимами Земля, яку сходив Тарас Малими босими ногами, Земля, яку скропив Тарас Дрібними росами-сльозами.

(М.Рильський)Учень: Слово “Україна” вперше зустрічається у літописах 1187 р., коли

помер переяславський князь Володимир Глібович: “... Плакала по нем переяславці, о нем же Україна много постонала.”

Назва “Україна” в XVI-XVII ст. означала південну окраїну Московської держави. Замість “Україна” говорили “Мала Русь”, Малоросія. Тільки в XIX ст. з ростом національної самосвідомості термін “Україна" і "українці”

40


набув широкого загальнонаціонального значення. Та не дивлячись на це, про Україну і український народ знали, ним дивувались, захоплювались.

Читець: Україно, моя люба, Вкраїно, Чим я втішу тебе, чим тебе заспокою? Чи про те розкажу, як тебе я люблю, А чи піснею горе твоє я присплю, Чи слізьми розіллюсь, мов сирітська дитина, - Чим тебе заспокою я, бідна дитина, Скажи, моя люба Вкраїно.

(П.Тичина)

Рубрика: “Чужинці про Україну”

Учень: Боплан, французький інженер, який перебував в Україні на польській службі і видав у 1650 р. книгу “Описание Украины” писав: “Україна простягається від границь Московії до границь Трансільванії і поділена на кілька провінцій Польщі. Територія України – це Запоріжжя, Київщина, Поділля, Волинь, Галичина, Покуття”.

Учень: Джек Маршал, англієць, у 1772 р. зазначав: “Україну я застав як країну неймовірно родючу, дуже добре господареву, не подібну до уяви, яку я створив собі про Україну на основі прочитаних книжок.

... Сучасне українське покоління – це моральний і добре вихований нарід. Українські селяни – найкращі хлібороби в цілій Росії, а Україна, з огляду на скарби своєї природи, є найважливіша провінція Росії...”.

Учень: Жан Шерер, французький історик і дипломат писав: “Україна – це незвичайно багата країна, наділена всіма скарбами природи. Українці – це рослі, сильні люди, привітливі і гостинні, ніколи нікому не накидаються, але й не зносять обмеження своєї особистої свободи. Невсипущі, сміливі, чесні.”

Учень: Маліков, росіянин, 1803 р.: “Побачивши Малоросію, очі мої не могли намилуватися побіленими хатами, чепурним одягом мешканців, ласковим, милим поглядом прегарних тутешніх жінок.”

Учень: Йоган Христіан Енгель, 1796 р.: “Україна не почувається щасливою, не дивлячись на всі благодати природи. Політичне сонце не так гріє, як небесне світло. Вона змушена терпіти і почуває цілковиту втрачену свободу колишніх віків.”

Учень: Фрідріх Боденштедт, німецький поет, 1845 р.: “Український народ, що хотів оборонити свою свободу перед поляками і москалями, пережив довгу і тяжку боротьбу.

Так, мало в кого є таке привабливе і поетичне минуле, як в українців.”

41


Учень: Й.Г. Коль, французький вчений, 1841 р.: “Немає найменшого сумніву, що колись велетенське тіло російської імперії розпадеться і Україна знову стане вільною і незалежною державою.

Час цей наближається поволі, але неухильно. Українці є нація з власною мовою, культурою та історичною традицією. Україна роздерта між сусідами. Але матеріал для української держави готовий: коли не нині, то завтра з’явиться будівничий, що збудує з тих матеріалів велику незалежну українську державу.”

Читець:Україно. Ти для мене диво. І нехай пливе за роком рік,Буду, мамо, горда і вродлива, З тебе дивуватися повік...Одійдіте, недруги лукаві. Друзі, зачекайте по путі.Маю я святе синівське правоЗ матір’ю побуть на самоті.Україно, ти моя молитва,Ти моя розлука світова...Гримотить над світом люта битваЗа твоє життя, твої права.

(В. Симоненко)Читець: Олег у Царграді свій щит до воріт прибивав,

На місці Москви ліс шумів, ведмеді блукали, За наші гріхи Бог монголо-татарів послав, І ми із героїв надовго хлопами стали. Був час. Запорожжя відважні сини Стамбул і Варшаву, і Відень лякали. Та гетьмани наші союзників нових знайшли Й московські бояри надовго до рук нас прибрали. Мазепа Іван проти царського гніту повстав, Та внуки його по церквах двісті літ проклинали. А тих, хто народ на століття в неволю продав, Героями нації в нас величали. Північний сусід Запорізьку Січ руйнував, Коли козаки для царя Перекоп здобували, Григорій Потьомкін за пазуху камінь ховав, А наші діди його братом називали своїм.

Поети й художники наші в Європу ішли. Своїми талантами світ будували. Париж покорили і в Римі визнання знайшли, І лиш на Вкраїні імен їх не знали.

42


На острові Хортиця німець картоплю саджав, Козацької слави на нім ще диміли руїни. А може Тарас свій “Кобзар” лиш тому написав, Що ще молодого забрали його з України. Мій дід був хазяїном – землю любив і орав, І сіяв, косив день і ніч – поки зорі світили. А батько в колгоспі гнув спину і Бога молив, Щоб діти його на землі не робили. Не раз повертався я з далеких доріг, Походив, політав, поїздив на світі багато. Та ніколи не сяду на отчий високий поріг, Бо в чорнобильській зоні стоїть моя батьківська хата. Народе мій бідний, за що тебе Бог покарав? Дав сонце і небо, Дніпро дав і землю багату. Та волю, сміливість і мову забрав. Ти молився мовою старшого брата. Так стань же з колін і державність свою відроди, Верни свою славу, в Європу, як рідний, ввійди, Бо більше такої можливості, мабуть, не буде. (Н.Щербак)

Учень: Україна протягом значного періоду не мала власної державності, що захищала б власний народ від різних катаклізмів. Протягом останніх років Україна перебувала під владою Російської імперії, яка фактично перебрала мову і культуру українського народу, ведучи політику геноциду проти українців. Більше 70 років на імперський тиск накладається тиск марксистсько-ленінської ідеології. Чого варті вигадані К. Марксом і Ф. Енгельсом характеристики народів: “слов’янська бруднота”, “етнічні покидьки”, “поляки – нікудишня нація”, “тупоумні чорногорці” тощо.

Сьогодні Україна – незалежна держава. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада проголосила Акт про державну незалежність України, який одержав всенародне підтвердження на Всеукраїнському референдумі в грудні того ж року.

Читець: Незалежність – мрія наших предків про рівність з іншими народами, почуття гордості за свій народ і свою державу.

Читець:Любіть Україну, як сонце любіть,Як вітер, як трави, як води.В годину щасливу і в радості мить,Любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,Вишневу свою Україну.

43


Красу її вічну живу і нову,І мову її солов’їну.

Між братніх народів, мов садом рясним, Сіяє вона над віками.Любіть Україну всім серцем своїмІ всіми своїми ділами.

(В.Сосюра)Учень: Україно, соборна державо,

Сонценосна колиско моя,Ще не вмерла й не вмре твоя слава,Завойована в чесних боях.

Твій Богдан й вінценосна Софія Повернулась до тебе з віків.Ще не вмерла й не вмре твоя мрія,Як не вмер солов’їний твій спів.

Україно, Шевченка надіє,Твій святий, несплюндрований гімнЯ в навчанні твоєму німіюЙ воскресаю у слові твоїм.

Кам’яніє Чорнобиль під серцем,Як в душі материнська сльоза,Виростаю з твого милосердяІ у гніві киплю, як гроза.

І Дніпро, і Дністер пливуть в море,Бо єднає їх кровна земляУкраїно, державо соборна,Сонценосна колиско моя!

Список використаних та рекомендованих літературних джерел:

1. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р.2. Акт незалежності України від 24 серпня 1991 р.3. Конституція України. К., 19964. Концепція національного виховання // Рідна школа. – 1996. №6.5. Грушевський М.С. Історія України-Руси. К.: 1991.6. Січинський В. Чужинці про Україну. К., 1992.7. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. К., 1990.8. Кононенко П.П. Українознавство. К., 1994.

Шалай О.Р.

44


“МИР ДУШІ ТВОЇЙ, БОГДАНЕ”(Вечір до річниці з дня народження Богдана Хмельницького)

Мета:1. Показати, що Б.Хмельницький був сином свого часу, тієї історичної

обстановки, що склалася на той час в Україні.2. Виховувати в дітей інтерес до історичних подій у своєму краї, до

історичної особи і її діяльності.3. Розвивати любов до своєї країни, Батьківщини; вчити дітей

відтворювати і уявляти історичні події.

Обладнання: епіграф на дошці;портрет Б.Хмельницького;вишиті рушники;костюм Б.Хмельницького;козацькі костюми.

Епіграф: Чи не той то хміль, Що коло тичин в’ється...

Ой той то Хмельницький, Що з ляхами б’ється.

(Народна пісня)

Вступне слово вчителя: Сьогодні мова піде про видатну людину, особистість, політика, дипломата, військового діяча і державця Б.Хмельницького. Про його життя і діяльність, здається, знають усі і все, але, можливо, і не все. Тому ми пропонуємо ще раз розповісти про Хмельницького і згадати події, пов’язані з історією нашого краю.

Ведучі:І: Досі документально не встановлено, де саме народився Богдан

Хмельницький. Але ми точно знаємо ось що. Батько – Михайло – служив осадником у корсунсько-чигиринського старости, він заснував нові поселення на українських землях. Спочатку він осадив місто Чигирин, а пізніше – хутір Суботів, що став його родовим маєтком.

Учень читає уривок з оповідання “Юність Богдана”

ІІ: Мати Богдана була козачкою з Переяслава. Навіть фізично Богдан загартувався в небезпечних умовах життя старого прикордоння, де виживали, витримували найсильніші, мужні, міцні люди. Ось і виріс з Богдана сильний юнак, подібний до справжнього козацького дуба.

45


Потім він навчався в українській школі, де саме – невідомо, але на це вказує мова його листів – тогочасна українська літературна мова. Вчися в єзуїтському колегіумі у Львові. Пройшов там класи граматики, поетики і риторики, добре засвоїв латинську мову, якою вів переговори з послами. Світ чужої віри не заполонив душу молодого Хмельницького, пізніше він вимагав закриття єзуїтських колегіумів на визволеній території.

І: Молодий Хмельницький не тільки спостерігав нещастя й горе, трагедію народу, його рани. Поневірявся він у турецькому полоні. В бою під Цецорою у Молдовії в жовтні 1620 р. Богдана захопили в полон, а батько загинув. Викуплений запорожцями з неволі, Богдан повернувся додому, оволодівши турецькою і татарською мовами. Потім він не раз візьме участь у козацьких походах на Туреччину і Крим.

ІІ: Хмельницький зазнав також переслідування і свавілля польських панів. Коронний гетьман Станіслав Конецпольський та його син Олександр руками урядників грабують і спалюють хутір Суботів, забивають канчуками Богданового сина, а його самого переслідують, наче хижого звіра.

І: Однак не особиста образа штовхнула Хмельницького на повстання. Селянсько-козацькі повстання 20-30 рр. XVII ст. підготували ґрунт для

боротьби з поляками. Хмельницький пройшов добру школу міжнародних відносин у

Запорізькому війську. У 1637 р. він був військовим писарем і не тільки керував військовою канцелярією, а й здійснював листування з іншими державами, вів переговори з іноземними послами. В 1648 р. Запорізька Січ дала йому гетьманську булаву, і він очолив визвольну війну українського народу проти поляків.

Заручившись підтримкою татар, Хмельницький вирушає в похід і посилає наперед себе посланців, щоб заохочували народ до повстання.

Учень (у костюмі Б.Хмельницького): “Друзі, панове-молодці, броварники, годі вам по броварнях пива варити, по винницях та по проваллях валятися, та йдіть ви жидів та ляхів з України зганяти, то будете ви собі мати хоч на три дні по-козацьки погуляти”.

І: Скоро зійшлися козаки Хмельницького з польським військом поблизу р. Жовті Води.

1-й учень читає вірш:“Чи не той хміль, що коло тичин в’ється?”Ой той то Хмельницький,Що з ляхами б’ється.Ой, поїхав Хмельницький по Жовтому Броду,Ой, не один лях лежить головою в воду.“Не пий, Хмельницький, дуже тої жовтої води,Іде ляхів сорок тисяч хорошої вроди.”“А я ляхів не боюся і гадки не маю:

46


За собою велику потугу я знаюІ ще орду за собою веду, А все вражі ляхи на вашу біду.”Становили ляхи дубовії хати, - Прийдеться ляшенькам в Польщу утікати.

2-й учень: Після Пилявецького побоїща польська шляхта страшно полякалася й повтікала з України.

Ой, ляше, ляше,Славний козаче!Славним козаком звешся,А вже твою славуТопчуть під лаву,А ти не каєшся, Загнали ляхів у каниболотаТа набрали ми в них І срібла і золота...

ІІ: У битві під Корсунем у травні 1648 р. польська старшина попала в неволю до татар, у т.ч. і коронний гетьман Потоцький і польський гетьман Калиновський

... Поїхали бучно до Криму ргувани, З совітниками обоє польськії гетьмани,А вози скарбовії козакам достались...... Отак-то пиха поробила лиха...Коронному Потоцькому,Отак-то була скрутаІ польському Калиновському...

І: Літом 1649 р. шляхта сховалася в обложеному козаками Збаразькому замку. Кожен бій закінчувався для неї поразкою, дошкуляли голод і хвороби.

3-й учень розповідає легенду: “Збирає Б.Хмельницький під липою у Луб’янках раду і звертається до козаків: “Хто з вас панове молодці, поїде в гості до Яреми?” Задумались одчайдушні козацькі голови: краще вже шаблюками розмовляти з панами. Вийшов тоді Морозенко на сивому коні, поклонився шановному товариству і промовив: “Пошліть мене, гетьмане, і ви, чесне лицарство, до пана Яреми на переговори”. Рано-раненько їхав Морозенко з двома козаками до замку. На валах зібралася вся шляхетська знать. Упізнали козацького полковника. Посипалися на послів зрадницькі кулі. Одна куля вцілила Морозенкові в голову, друга – у серце, третя у живіт. Поникла козацька голова. І тоді раптом пішов дощ. Це небо і земля плакала за народним героєм. Вороний кінь виніс тіло господаря, і воно не потрапило до ворогів, які похвалялися, що після смерті тіло Морозенка спалять, а потім розвіють по полю”.

47


Звучить пісня “Ой, Морозе, Морозенку”

Вірш: “На тім полі, на Збаразькім Чорна галич в’ється,

То Іван Богун З поляками б’ється,

Та спитайте, як гриміло, в Стрипи,Як тріщали рундуки вночі,Як трищали в поспіху таляри,Як святих благали шляхтичі,Щоб серпневі заступили хмари.

То був грім”.

Зборівська битваРозповідають учні, які були на екскурсії в музеї “Зборівська битва”

Виступали козаченьки з високої гори:Попереду козак Хмельницький на воронім коні.“Ступай, коню, дорогою широко ногами;Недалеко Берестечко й орда за нами.”Як став джура, малий хлопець, коника сідлати,Стали в того кониченька ніженьки дрижати.

А де ж твої коні, Хмельниченку, воронії коні? У гетьмана Потоцького стоять на припоні. А де ж твої, Хмельниченку, ковані вози? У містечку Берестечку заточені в лози...

Звучить музика.Учень читає вірш “За байраком байрак”

Сценка Переяславської Ради

“Сьогодня ізкликано велику прилюдну раду на те, щоб ви вкупі з нами обібрали собі державця з чотирьох, кого самі волітимете. Перший – цар Турецький, другий хан Кримський, третій – король Польський, четвертий – цар Московський. Вибирайте, якого вподобаєте. Цар Турецький бусурман; усі ви знаєте, яке лихо терплять під ним православні греки. Хан Кримський – теж бусурман; з ним ми завели приязнь, але чого натерпілись через те, якої біди зазнали, ви добре знаєте: і неволя, і ріки кріви християнської. Про утиски від польських панів нема чого й балакати. Цар Московський – одного з нами обряду, однієї грецької віри – він згянувся на

48


наше шестилітнє благання. Полюбімо ж його щиро! А хто не хоче ... нехай іде, куди хоче, шлях вільний.”

Йшла війна з поляками. Стоячи однією ногою в могилі, старий Хмельницький із сумом бачив, що десятилітня праця його й зусилля не довели розпочату справу до бажаного кінця, й майбутнє рідної землі вимальовувалось перед його зором у сумному вигляді.

“Бог знає, братове, чиє це нещастя, що не дав мені Господь закінчити цю війну так, як хотілося: по-перше, ствердити навіки незалежність і вільність нашу; по-друге, звільнити від ярма польського Волинь, Покуття, Поділля і Полісся, одне слово, усі землі, якими володіли великі українські князі. Бог задумав інакше. Не встиг я завершити свою справу, і вмираю з великим смутком, не знаючи, що буде після мене. Прошу вас, братове мої, доки я живий, виберіть собі вільними голосами нового гетьмана, хай я спокійно ляжу в могилу”.

Помер Хмельницький 6 серпня 1657 р. Поховали його в Суботові у кам’яній церкві, яку він спорудив. 4 тижні з’їжджали сюди представники всього війська Запорозького.

Учень: Стоїть в селі СуботовіНа горі високійДомовина України –Широка, глибока.Ото церков Богданова,Там-то він молився,Щоб москаль з добром і лихомЗ козаком ділився.

Мир душі твоїй, Богдане.(Т.Г.Шевченко)

Вчитель: Пішов з життя великий воїн, дипломат і політик. Залишився людиною суперечливою. Траплялися хвилини розчарувань, спалахів гніву, сімейні чвари, були любов і зрада, сімейні трагедії.

Він був сином свого часу. У разі необхідності розправлявся із своїми політичними противниками. Біля гетьмана були видатні полководці і дипломати, але і знаходилися і нікчемні люди, які ще за його життя вели подвійну політику, нехтували національними інтересами. Однак послідовна лінія на визволення рідної землі від іноземного панування переважала. Цьому він посвятив свій талант полководця і політичного діяча.

Отак-то, Зіновію, Олексіїв друже!Ти все оддав приятелям,А їм і байдуже.

49


Кажуть, бачиш, що все-то те Таки й було наше,Що вони тілько наймалиТатарам на пашуТа полякам... Може й справді!Нехай і так буде!Так сміються ж з УкраїниСтороннії люди!Не смійтеся, чужі люди!Церков-домовинаРозвалиться... і-під неїВстане Україна.

Гуцуляк Н.В.

“СВЯТО ЗІ СЛІЗЬМИ НА ОЧАХ”(Історико-літературний вечір)

Звучить грамзапис пісні ”Священная война"1-й учень:

Пам’ятаєш, земля,Сорок п’ятий,Стихне небо, підняте салютом!Пам’ятаєш крик дитини – Як салют на вічне щастя людям?А сьогодніДні отих малятаДочок й синів своїх ведуть...Пам’ятаєш, земля,Сорок п’ятий?Земля!Сорок перший не забудь.

(В.Цілий)

Ведуча: Люди старшого покоління пам’ятають: травень того незабутнього 45-го був напрочуд теплим і сонячним.

Ніби сама природа своїм таємним єством відчувала радість довгожданого визволення, що прийшло на нашу землю.

Та водночас були ті травневі дні суворими і кровопролитними – як і всі 1418 днів Великої Вітчизняної.

А країна вся наскрізь простелена,

50


На мільйон у ворога приціл:Долітають кулі, як їм звелено,До найдальших, найглухіших сіл.

2-й учень:Були убиті всі, хто мав явитись потім,Були убиті всі, хто ще не народився,Хто кров’ю до крові, хто плоттю і до плоті,І душами вони навік переплелись......Була така межа на ціле покоління –Її робила смерть, а не життя – мости,Ще не було життя, а смерть руйнівне Тління – точила згубно те, що мало ще прийти.

Ведучий: Ветерани відстояли право на життя не лише свого покоління, а й тих, хто мав прийти згодом – синів, онуків, правнуків. Ота страшна куля, що свистіла по всьому величезному просторі Європи, мала ще й фантастичну, дику силу – вціляла і вбивала людей у майбутньому. Шістдесят два мільйони загиблих у роки війни. Шістдесят два мільйони ровесників – щонайменше! – повинно входити у буйноцвіт життя з нами разом, молоддю дев’яностих! А то й більше! А їх нема... Через десятиліття їх убили кулі війни!

Ведуча: Страшним видінням починалось дитинство народжених у роки війни. Кострища хлібів. Дерева, що ростуть коріннями у небо. Розломи кам’яних скель. Обезглавлені люди - що може бути страшнішого, що впало дитині в сон?

Яке ж перше слово прийшло до вас?Мама?Чи - війна?

Ведучий: Усе перепалила вогнем, струсонула, перевернула вибухами війна. Стратили фашисти хату дитинства. Давно вже її немає.

Немає хати, де я народивсь... Фашисти вулицю вели на стратуІ розстріляли, і розпустили хату,Й зайшла вона в затемнення, у дим.

Ведуча: І не зароста пам’ять давно, а війни останньої особливо! І бої, і подвиги, і смерть, і Перемога!

І та вдова, хустина якої терново цвіла над буряками, і яка повертала з роботи надвечір’ї, і вечірні зорі несли її втомлені плечі...

Її пісня – українська, всенародна.

51


Позаростали стежки-доріжки,Там, де ходили милого ніжки,Позаростали мохом-травою,Де ми ходили, милий з тобою...

Ведучий: А милий не повернувся. Не цілував дружини, не обіймав дітей, не вклонився матері. І залишились сиротами. У спадок - пожовклі листи-трикутники, вицвіла гімнастерка та холодний напис обеліска,

Про батька мого незабудки в скорботіШепочуть і росу, наче сльози, ховають у лист.В мемуари обеліска напис вкарбований – До мене батьків останній лист.

Ведуча: Ці написи на солдатських обелісках, Як останні батькові листи. А в тих листах – материнська туга, А в тих листах – материнська надія.

3-й учень: Там сплять навічно воїни-солдати, Чиїсь батьки, чиїсь брати й сини. Їм не судилось весен зустрічати, Тих, що зустрічаєш ти після війни, Там сплять твої ровесники-орлята, Тепер уже б були із них орли! Схилися ж над могилами солдатів, Що у боях за тебе полягли.

Ведучий: Чи є містечко у Європі, де б не було безіменної могили – невідомого солдата? Його ім’я загубилось на фронтових шляхах Великої Вітчизняної, і біографія – єдине слово – солдат.

4-й учень: Ми чуємо це щоденно, Та вдумаймось в тишу утрат: Чому висота безіменна? Чому невідомий солдат? І хай як далеко від дому Бійця не сховала зима, Солдатів нема невідомих – Батьків невідомих нема! У далях вишневих зелених Іде ним народжений син, Немає висот безіменних –

52


Нема без імен батьківщини!

Ведуча: Ми йдемо до могильних плит батьків, щоб віддати данину вдячності, проголосити клятву вірності, вклонитися низько подвигу старшого покоління.

5-й учень: Вічна слава солдату-герою І солдатові без нагород – Хто загинув хоробро між бою, Вічна слава бійцю рядовому, Як і маршалу слава оця, Хто поліг біля отчого дому Смертю мужності, смертю бійця. Скільки їх полягло серед бою! І однаково боляче нам, Бо в бійцях рядових і героїв Смерть оцінена: рівно – життя!

Ведучий: Життям двадцяти семи мільйонів громадян колишнього Радянського Союзу, каліцтвом людських душ і тіл, слізьми вдів і дітей, сивиною ветеранів.

6-й учень: Кривавим сном одкорчилась війна. Літа зарубцювали давні рани... Під кулями ворожими сповна За тишу заплатили ветерани. В атаки йшли вони не ради нагород, Поранені страждали в медпалатах – За цвіт життя завдячує народ Полеглим і посивілим солдатам. В чужих краях, в запеченій крові Вони ще юні падали в катрани... Пригадують дороги фронтові І вбитих побратимів ветерани. Вернулися живі з полків і ран І мир подарували рідним хатам – За цвіт життя завдячує народ Полеглим і посивілим солдатам. З медалями вони й без нагород Стрічають один одного, як брата... За цвіт життя завдячує народ Полеглим і посивілим солдатам.

53


З роками їх все менше в строю, Та йдуть першопроходцями в бурани... І трудяться звитяжно, як в бою, З синами молодими ветерани.

(Дмитро Луценко, “Ветерани”)

Виступи односельчан-ветеранів Великої Вітчизняної війни

Ведуча: Зараз вони – ветерани, літні люди і шановані. З онуками, а дехто вже й з правнуками. А тоді ж вони були зовсім юними. Що залишила їм на згадку війна, крім страждань?

7-й учень: Тихі мемуари про війну Рядові розказують солдати, Як окопи поміж полину Залишали на віки, як дати. Тільки, жаль, не кожен розповість Правнукові, онукові і сину І про те, як у бою загинув, І про перемоги ждану вість. Піснею зітхнуть товариші, Що з вогню вони прийшли живими, Про солдатські спогади душі, Що навіки стали грозовими, Що розкаже мармур-мемуар. Обеліск воєнної години, Все тримає небо для людини.

Ведучий: Так, сьогодні і назавжди молоде серце повинно берегти пам’ять про всіх, хто відстояв державу у тій смертельній війні. Берегти, шанувати прадідів, стояти на варті миру, щоб ніколи не поверталась та біда, яку пережив народ у 1941-1945 рр.

Ведуча: У жовтні 1944 р. було звільнено від ворогів територію України. Україно моя!Не один ти стрічала погрозний погром, Знаєш тупіт і стукіт, і грюкіт Батиїв.То з пожару щораз лазуровим вінкомВиникав твій співучий, могутній твій Київ.

8-й учень: На українську землю прийшла довгождана перемога. Вона прийшла, прийшла визволення година,

54


Як музика братам звучить гарматний грім. Із попелу встає прекрасна Україна І руки простягає визволителям своїм.

Ведучий: Це була радість зі сльозами на очах. За роки загинуло три мільйони українців, 5,5 млн. загинуло в зоні окупації, 2 млн. були примусово вивезені на роботи до Німеччини. Не зосталося жодної сім’ї, яка б не оплакувала загибель рідних чи близьких.

Учні поіменно називають воїнів-односельчан, що не повернулися із війни

Давайте хвилиною мовчання пом’янемо тих, хто загинув, захищаючи рідну землю.

Хвилина мовчання

9-й учень: Чиї б серця забуть змогли Тих, хто у тяжку годину, У грізних битвах полягли За нашу рідну Україну?

Виконується пісня “А мати сина жде”

10-й учень: 1945 р. 1 травня над рейхстагом піднявся прапор Перемоги.Здолали врешті ми Берлін.Розбили ката – що й казати!Ще вискаляє зуби він,Та вже за горло міцно взятий,І ще не стих вогонь боїв,А вже на вежі прапор гордийСолдат відважний мужньо звівПід грізні пострілів акорди.

Ведуча: 8-го травня 1945 р. в Берліні підписана повна капітуляція фашистської Німеччини. 9 травня було дано салют Перемоги.

Парадом здобутого мируЄ марш Перемоги, наш славний народ!Фанфари підносяться, сяють фанфари.Золотистими кличами повниться мідь. І залпів удари, і залпів удариПочаток параду гримить.

55


Виконується пісня “Перемога”

Ведучий: В дні травневі, мріями багаті, Коли щастя хлюпає з пісень. Ми щороку зустрічаєм свято Перемоги радісний день.

На фоні фонограми пісні “Дороги”

І стають у пам’яті дороги, Ті, що довелося нам пройти. Щоб багряний прапор Перемоги Над рейхстагом гордо піднести.

Ведуча: Вклонися, моя Україно, Тим людям величним і скромним, Що в назвах фронтів титанічних Пронесли наймення твоє. Ти словом достойним розкажеш Своїм поколінням, потомкам, Чому їм на вічну пошану Твій вдячний народ віддає. Вони, москвичі й костромчани, Сибірських лісів лісоруби, Стрункі винороби Кавказу, Українських просторів сини, Своїм самовідданим серцем Тебе врятували від згуби, Своєю священною кров’ю Тебе визволяли вони.

Пісні на військову тематику

Ведучий: В нас клятва єдина і воля єдина,Єдиний в нас клич і порив:Ніколи, ніколи не буде ВкраїнаРабою фашистських катів!Ми сталлю з гармати, свинцем з карабінаРозтрощимо вщент ворогів,Ніколи, ніколи не буде Вкраїна Рабою фашистських катів!Вкладає меча в руки вірного сина

56


Наш край, щоб цей меч пломенів.Ніколи, ніколи не буде Вкраїна Рабою фашистських катів!

(М.Бажан)

Звучить запис пісні “День Победы”

Гула Г.М.

"УКРАЇНО, МІЙ ДУХМЯНИЙ ДИВОЦВІТ, ЧЕРЕЗ ТЕРНИ ЙШЛА ДО ВОЛІ СТІЛЬКИ ЛІТ"

(Виховної година)

Мета: привити учням любов і повагу до історичних та культурних надбань

українського народу; виховувати почуття національної гідності та гордості за свою

Батьківщину та народ.

Оформлення приміщення: святково прибраний зал (квіти, різні вишивки); державні символи; державні документи (Декларація про державний суверенітет, Акт

незалежності, Конституція України).

Виконавці: класний керівник, учні, запрошені.

На сцені класний керівник із запрошеними та святково одягнені учні

Ведучі: Наша славна Україна,Наше щастя і наш рай!Чи на світі є країнаЩе миліша, ніж наш край?

Де степ широкий, наче море,Де дише пахощами гай,Де небо зоряне, прозоре – То мій святий, чудовий край.

Де житом ниви зеленіють,Де пісня жалібно луна,Де хати в вишивках біліють – То мила, рідна сторона.

57


Мить сокровенна, як вишня в цвіту,Сяють слова, золоті й нетлінні,Рідні до болю, рівні життю:Ми народились на Україні!

Вчитель: Так, немає в світі чарівнішого краю як Україна, як наша прекрасна мова та пісня.

Малюючи уявою з глибокої високості її краї володінь, побачимо в самому центрі старої матінки-Європи воскреслу державу Україну, побачимо землю, обережно обведену хвилястою ламаною лінією. І думаю, що ця звивиста свята стрічка і справді з правіку вросла в нашу землю, вона кревно єднає нас з Україною, як зв’язує природа матір і дитину.

А через цю Україну, посеред щедротних степів і ланів плине Дніпро -Славутич, мов та оспівана народом голуба стрічка в русій косі. Ми любимо тебе, Україно, твою землю, стихію Чорного моря, веселі доми і зелені верховини Карпат, озера і бистрі ріки, сиві міста і села, мову і пісні, і людей – творців і мучеників твоєї вічності. Ми любимо тебе, Україно, наш тихий зелений краю, розіп’ятий на хресті...

Учень читає вірші Володимира Остап’юка “Моя невмируща Україна”

Вчитель: Віки шуміли над Україною і забирали в її народу не одну мирну днину: шматували Україну міжусобні князі; аркани на шию закидали українцям ординці татаро-монгольських ханів; мечем і вогнем випалювали наш корінь польські пани; втоптували в гній рідну мову, катували і запроторювали на сибірську

каторгу російські царі наших синів і дочок; кидали в тюрми та спопеляли українську вроду в концтаборах німецькі

фашисти; замучували український цвіт на Соловках та душили в павучому

плетенні ГУЛАГів; морили таким лютим голодом у 20-30-х роках, якого не знала земна

цивілізація; вдарили по генетичному кодові народу чорнобильським лихом

планетарною катастрофою, зробили нашу землю невільницею атомних електростанцій, холодно і жорстоко вкопали їх у живе тіло України.

Таку міру зла не знав, напевне, ні один народ у світі...

Вчитель: Зараз ми з болем усвідомлюємо, що декілька поколінь українців виховувались в облуді і брехні, не знаючи своєї історії.

58


Але ж ми, українці, маємо чим пишатися, тому, що наша держава пережила не тільки дні лихоліття, вона не раз переживала дні сили і слави, мала справді легендарних героїв, мужньо переносила найважчі випробування, а потім знову відроджувалась, виховувала нові покоління закоханих у рідну землю лицарів правди і волі.

Ми можемо гордитися тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи!

Звучить пісня

Вчитель: Учні, сьогодні на нашому святі присутні... (громадські і державні діячі, учасники визвольних змагань). (Надається слово гостю, який коротко поділиться своїми думками про долю України.)

Вчитель (після виступу): Можливо одним із найважчих для України був період XX ст., але й настільки ж щасливим. Повертаючись до останніх років, пригадаймо ті щасливі хвилини, які ми пережили разом: 16 липня 1990 р. - прийнято Декларацію про державний суверенітет.

Декларація проголошує наміри населення країни вирішувати свою долю самостійно! 24 серпня 1991 р. Верховна Рада прийняла Акт незалежності України.

Учень зачитує Акт проголошення незалежності України

28 червня 1996 р. Верховною Радою України прийнято Конституцію, в якій остаточно затверджено нашу незалежність.

Мрія багатьох поколінь збулася!Ведучі: Встаньте, сестри, встаньте, браття,

Час піднятись із землі – Воскресає наша мати,Гине чорний вік в імлі.

Мало роду і народу,Подивись, твої сини Вже посіяли свободу,Вже колосяться лани.Дозріває, буде віно і святої волі часУкраїно, Україно,Ми – для тебе, ти – для нас!

Буде в домі, твоя правда, твійЗакон і заповіт.Будеш мамо, будеш ладо,Поки сонце, поки світ!

Ті, із кого кепкували,

59


Насміхались, як могли,Знов народом гордим стали, Більш вони вже не хохли!

Мають сонце, мають море,Мають Київ і Дніпро,Мають землю неозору,На якій росте добро;Синьо-жовтий прапор мають Й Володимирів тризуб,Дон і Сян їх обіймаютьТо – народ-великолюб!

Боже, Отче всемогутній,Захисти коханий край!Дай нам вийти у майбутнє,Мужність і сміливість дай!

Захисти нас від свавільнихХижаків жорстоких, злих,Захисти від божевільних,Від Чорнобилів нових!Хай собори на руїніСтануть там, де ти прорік:Суверенній Україні – Слава нині і вовік!

Звучить “Молитва за Україну”

Вчитель: Учні, наша земля, наша держава воскресла, хоч і була розіп’ята на хресті історії!

Воскресла! Бо вона вічно була на цій Богом даній землі. Ми встали з колін, розірвали пута, якими нас віками приковували до чорних скель, високо підвели голови, як це одвіку було нам написано на роду.

Подивімося на своє небо і ми зрозуміємо, що немає кращого неба, ніж небо України.

Подивімося на своє небо і думкою полиньмо аж до сонця і зірок і гляньмо на трепетну Землю – і тоді відкриється нам на зелено-голубому лику планети край, що нагадує собою серце – це Україна.

Так, як немає кращого неба, ніж небо України, так і не має кращої землі, ніж наша Україна! І слова, які зараз прозвучать, повинні стати для Вас закликом на вірність Україні!

Ведучі: Любіть Україну, як сонце любіть,Як вітер, і трави, і води...

60


В годину щасливу і радості мить,Любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,Вишневу свою Україну,Красу її вічно живу і нову,І мову її солов’їну.

Для нас вона в світі єдина, однаВ просторі солодкому чарі... Вона у зірках і у вербах вона,І у кожному серця ударі.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,І сльози, і все до загину...Не можна любити народів других,Коли ти не любиш Вкраїну!

Дівчино! Як небо її голубе,Люби її кожну хвилину.Коханий любить не захоче тебе,Коли ти не любиш Вкраїну...

Любіть у труді, у коханні, в бою,Як пісню, що лине зорею...Всім серцем любіть Україну свою – І вічні ми будемо з нею!

Вчитель: Учні, закінчуючи нашу зустріч, я хочу подякувати нашим гостям за те, що вони прийшли, і за їхню цікаву розповідь. А вам бажаю бути гідними синами і дочками своєї Батьківщини. І на завершення хочу сказати словами поета:

Нехай ніхто не половинить,Твоїх земель не розтина,Бо ти єдина, Україно,Бо ти на всіх у нас одна!

“ВІД БОГА НАША ПІСНЯ”(Вечір пам’яті: Володимира Івасюка,

Назарія Яремчука, Ігоря Білозіра)

Володимир Івасюк

Все почалося, мабуть, з того, як і першим було слово. І слово це ішло із уст в уста, із покоління в покоління, із століття у століття, і минуло не одне тисячоліття, а слово живе і несе у собі велику силу. А слово, поєднане з музикою, має здатність творити чудо. І несли в собі чудотворну силу пісні

61


язичницьких обрядів, пісні Марусі Чурай, що живуть уже п’ять століть, пісні вільних козаків та невмирущих січових стрільців. Саме та співуча українська земля змогла виплекати ще одного співця нашої сучасності Володимира Івасюка.

Здавалося би, такі далекі і такі близькі 1970-ті роки. Сіра завіса відділяє нас від них. Це був час Брежнєвського комуністичного застою, коли більшість пісень писалися на замовлення, на догоду владі.

Та раптом з’явилася пісня, як квітка із легенди – “Червона рута”, а поряд з нею “Водограй”, “Стожари”, “Два перстені”, “Мальви” та багато інших. Автором цих пісень був молодий, красивий хлопець із Буковини Володя Івасюк. Батьки все робили для того, щоб дати своєму синові можливість розвинути свій талант. Пісні його несли в собі неповторну українську мелодику у поєднанні з українським ритмом. Молодь підхопила її, як на крилах. За 30 років свого короткого життя він написав понад 100 пісень. Його пісня “Червона рута” мала шалений успіх.

Володя не прагнув кар’єри. Він любив життя, людей, але до нього не всі ставилися з відповідною шаною, особливо влада. І про це свідчить те, що Володя не був членом спілки композиторів, лауреатом жодної премії. Такий молодий і перспективний талант раптово згас у травні 1979 року.

Обірвалася струна Володі Івасюка. Загадкова жорстока смерть у Брюховецькому лісі під Львовом сколихнула Україну. Його тіло знайшли понівеченим, а вбивці залишилися невідомими. Чи не ті самі вбивці, що знищили Василя Стуса, В’ячеслава Чорновола, Ігоря Білозіра та цілу плеяду талановитих людей нашої нації?

Звучить пісня “Похилила віти червона калина”

Поховали Володимира Івасюка у Львові на Личаківському кладовищі. Тоді навіть не дозволяли покласти квіти на його могилу. Боялися його живого, боялися і мертвого.

Але пісні не задушили, і живе вона, як вогник, як неопалима купина, і хвилює серця своїх слухачів. І понесли їх у світ Софія Ротару, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Павло Дворський та багато талановитих співаків.

Звучить пісню Володимира Івасюка “Дві скрипки”

І вже не на землі, а із небес бачив Володя Івасюк, як його “Червона рута” дала ім’я великому фестивалю української сучасної і популярної музики. Під такою ж назвою він відбувся у рідному місті Чернівцях 1989 року.

62


Фестиваль привернув увагу багатьох. За роки його існування журі прослухало 556 учасників конкурсу, а ще були заявки на участь у фестивалі із-за кордону.

Фестиваль виявив ціле суцвіття української естради: Тарас Петриненко, Марійка Бурмака, Віктор Морозов, Василь Жданків, Орест Хома та багато-багато інших.

63


Назарій Яремчук

Буковинська земля дала ще одну яскраву особистість – це народний артист України Назарій Яремчук.

Це був український лелека, що взяв на крила пісні свого творчого побратима Володимира Івасюка і поніс до людей, у світ.

А починав свій творчий шлях Назарій Яремчук в ансамблі “Смерічка” разом із талановитим співаком, своїм побратимом, Василем Зінкевичем.

На жаль, ось уже кілька років немає Назарія Яремчука серед своїх дітей та друзів, у дорогих серцю Карпатах, на високих столичних, і низьких сільських сценах, нема ні в рідній, до останньої хвилини не зрадженій ним Україні, ні на чужині, де він часто виступав з концертами.

Але живе його неповторний голос, звучить його пісня, пам’ятають його рідні, близькі і далекі друзі, й просто вся Україна. Послухаймо його голос.

Звучить фраґмент пісні “Два перстені”

Так вмів співати тільки він, Йому смереки кланялись у пояс, Над горами світились небеса, –Вслухайтесь в його хорівний голос.

Мовчить Назар і голос УкраїниЗмалів, змілів, не так уже промінить,Змарнів, у нім урвалася струна,Яку ніяка інша не замінить!..

Важка недуга забрала від нас співака. “Назарій настільки був відданий пісні і своїм глядачам, що не сприймав ні фізичного, ані душевного болю”, – скаже про нього Тамара Стратієнко, народна артистка України:

"Назарій носив неофіційний титул “містер кохання”. У красеня з Буковини була закохана вся жіноча половина глядацької аудиторії".

Завдяки величезному пісенному таланту Назарій міг жити і працювати в Канаді, Росії деінде. Але він нізащо не хотів залишити Чернівців. "Він був справжнім патріотом Буковини”, – скаже про артиста Левко Дутківський.

“Він так співав, що мав у горлі мозолі”, – напише Андрій Демиденко. “Назарій не щадив себе, він був одержимий у праці по оновленню, очищенню людських душ”.

На могилі Назара, під хрестом його портрет. Усім собою Назар залюблений у світ, замилуваний ним – він не вмів сприймати його інакше.

Його родина донині не може змиритися із непоправною втратою. “Іноді нам здається, що Назарчик просто десь у світах і скоро має повернутись...

64


Бо ж скільки ми його чекали, і він завше повертався до рідної домівки”, – стверджують сестра Катерина і брати, дружина Дарина.

Пісенну справу Назарія Яремчука гідно продовжують його два сини Дмитро і Назарій. Вони, як і тато, йдуть до людей, щоб причащати їх любов’ю.

Вересневого дня у місті Вижниці відбувається І фестиваль української естрадної пісні імені Назарія Яремчука. А в той час у батьковому саду рясно червоніють яблука, біля сестриної оселі дзюрчить просто з гір потічок, в якому любив вмиватися Назар...

Звучить пісня “Стожари”

Василь Зінкевич

Кажуть: Бог любить трійцю. Саме такою трійцею були три легені – побратими Володимир Івасюк, Назарій Яремчук та Василь Зінкевич. І саме йому, Василеві, довелося поховати дорогих і близьких серцю людей, пережити біль непоправної втрати.

З доброго благословення ансамблю “Смерічка” Василь Зінкевич став улюбленцем слухачів. А потім – ансамбль “Свитязь”, в якому співак зміг розкрити свій творчий напрямок, глибину і самобутність пісень. І багато йому в цьому допоміг його талант художника, а не тільки співака. Костюми, художнє оформлення – все це було творчим надбанням Василя Зінкевича.

Тепер його, народного артиста України, називають совістю української естради.

Поетеса Марія Патей-Братасюк з Тернополя про нього напише: “Від вашої любові – світла й світла, Воно промінить кожному із нас, Ви йдете, щоб світити до Тараса, А ми до нього йдемо і до Вас”.

Запис пісні “Ніби вчора

Ігор Білозір

Така музика може бути створена лише від серця, від любові до життя, до людей, до матері. І написав її талановитий композитор, народний артист України Ігор Білозір.

Як відомо, в ніч з 8 на 9 травня 2000 р. його жорстоко побили біля однієї з Львівських кав’ярень. Не виходячи з коми протягом вісімнадцяти днів, музикант помер.

У приміщенні Львівської філармонії віддали останню шану митцеві.

65


Родом Ігор Білозір з Радехова Львівської області. Йому було лише 45. Друзі стверджують: Ігор був сповнений нових творчих задумів. Якби ж не той трагічний вечір... Ім’я композитора стало відоме у 80-ті роки, коли він очолив вокально-інструментальний гурт “Ватра”, який добре зарекомендував себе з професійного боку.

За весь цей час композитор створив чимало пісенних шедеврів, зокрема таких, як: “Пшеничне перевесло”, “Мамина світлиця”, “Чумацький шлях”, “Джерело”, “Від Бога”, “Встань з колін, народе мій” та багато інших.

Яскраво і колоритно звучали пісні Ігоря у виконанні Оксани Білозір. Послухайте його пісню: “Перший сніг” (запис) у виконанні Оксани та Ігоря Білозір у супроводі ансамблю “Ватра”.

Услід за Володимиром Івасюком Ігор Білозір був основоположником української національної естрадної пісні. Володимира Івасюка Ігор надзвичайно високо шанував і ніяк не міг змиритися з його трагічною долею.

Тяжким горем лягла на серце смерть Назарія Яремчука.Не всі знають, що Білозір разом з “Ватрою” побував в Афганістані –

його випхали, тоді було модно. Та після повернення Ігор рішуче відмовився від телепередачі, де мав би говорити про “інтернаціональний обов’язок” – надто вже страшною була правда, яку він там побачив.

Творчість маестро знає увесь світ. Його запрошували у найпрестижніші країни світу. Та Білозір не зміг залишити ні Україну, ні родину, ні рідне місто Лева.

Після побиття, одного дня, Ігор на коротку мить прийшов до пам’яті. “Сьогодні у мами день народження, не забудьте привітати її,” – попросив.

За кілька годин до смерті священик здійснив миропомазання і дав розгрішення. Ігор на мить розплющив очі. Востаннє. Рідні просили його повернутися до нас. Ігор прохання почув, але чомусь не захотів повернутись.

Давайте вслухаємось в його задушевний голос, ніжний спів. Він уже з вічності звертається до кожного з нас: не сумуй, люби свою

пісню, свою волю. І живи так, щоб за цю твою любов на тебе ніхто, ніколи, не посмів підняти руку!

Запис пісні “Світлиця”

Твоя пісня лине рідним краєм,Із любов’ю не вмирає віра.Ще допоки ми пісень співаєм,Не померкне зірка Білозіра.

66


Говорити про творчість Володимира Івасюка, Ігоря Білозіра, Назарія Яремчука чи Василя Зінкевича і не згадати про українську народну пісню, - це все одно, що забрати у птаха одне крило. Адже саме народна мелодика лягла в основу сучасної української пісні 70-80-х років.

Послухайте народну українську пісню із репертуару “Ватри” та її солістки Оксани Білозір “Сіяла зіронька”, “Ой там на горі крутій”.

Українська пісня, така довірлива і щира, природна, справжня, стукає у двері кожної української родини. Не проганяйте її, прислухайтесь, скільки первозданної краси в цій чарівній мелодії, скільки мудрості у простих словах.

Звучать пісні: “Карі очі, чорні брови”, “Розпустили кучері дівчата”,

“Яка чудова ніч”, “Твої очі”

На завершення нашого свята ми хочемо звернутися до вас словами Володимира Івасюка:

Коли поїдеш, любий друже,Із краю гір, шовкових трав,Візьми з собою мою пісню –Я в неї щастя наспівав.І де б не був ти, пісня стане Повік подругою тобі:У радості осяє ніжно,Розрадить в горі і журбі.

Станьмо ж, друзі, всі і заспіваймо,Щоб ішло відлуння до небес.Щоби дух вкраїнський поміж нами З піснею вкраїнською воскрес.

Звучить пісня “Від Бога наша пісня”

Алексєєва Г.С.

УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА СИМВОЛІКА(Усний журнал)

Девіз: Прочитайте знову Тую славу, Та читайте

67


Од слова до слова, Не минайте оті титли, Ні тієї коми... Все розберіть... та спитайте Тоді себе: що ми?.. Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що закуті?...

(Т.Шевченко, “І мертвим і живим”)

Мета: ознайомити учнів із національними символами України – прапор,

Герб, Гімн, народно поетичними символами; сприяти формуванню національної свідомості школярів, вихованню

почуття патріотизму.Обладнання:

Державний прапор України; малюнки різних гербів України; малюнки прапорів різних часів; плакати “Козак Мамай”; “Наша дума, наша пісня не вмре, не загине”; грамзаписи: “Заповіту” Т.Шевченка, “Вічного революціонера”

І.Франка, гімну “Ще не вмерла Україна”, “Козацького маршу”; рушники, сорочки, кетяги калини.

Хід журналу

Звучить “Козацький марш”

Ведучі журналу – учителі української мови та літератури, історії, музики – сидять на сцені за столом, на якому вишита скатерка, серветка чи рушник, ваза з чорнобривцями, мальвами, кетягом калини, вербовою гілкою, барвінком. Всі у національному одязі.

Марш звучить тихіше

Вступне слово виголошує учитель української мови та літератури: Сьогоднішня зустріч учителів та учнів нашої школи пройде у формі усного журналу, тема якого “Українська національна символіка”. Девізом його є слова генія українського народу Тараса Шевченка, який через століття шле до нас, своїх нащадків, тоді ще ненароджених своє послання – заповіт “І мертвим, і живим, і не народженим землякам моїм в Україні і не в Україні...”

68


Читає напам’ять уривок із послання

Останнім часом погляди мільйонів людей спрямовані до своєї історії, словесності, культури. Ми обличчям повертаємось до замулених криниць своєї духовності. І такою невивченою цариною нашої історії є символіка – державна, національна, народна. Нині з’являється багато матеріалів, присвячених цій надзвичайно важливій проблемі.

Усний журнал має чотири сторінки: перша сторінка – “Герб – тризуб”; друга – “Національні прапори України”; третя – “Гімни України”; четверта – “Народнопоетичні символи України”.

Відкриваємо першу сторінку усного журналу – “Герб–тризуб”, яку веде учитель історії.

Представлення ведучого першої сторінки

Перша сторінка

Учитель історії: Як свідчать історичні джерела, східні слов’яни використовували символічні знаки ще в період родоплемінного ладу на території України. Ними могли бути хрест, квадрат, ромб, коло; пізніше – зірки, квіти, зброя, звірі, птахи тощо.

Перша згадка в літописах належить до Х ст. Посли київського князя Ігоря (912-945) при укладенні договору з візантійцями мали свої печатки, що служило символом їхніх повноважень.

За Київської Русі тризуб стає князівським знаком. Його зображення відоме з печатки Святослава Ігоровича (загинув 972 р.), де чітко відрізняється князівський знак у вигляді “Ш” – тризуб відомий нам сьогодні, як знак Рюриковичів. До речі, вперше його назвав так російський історик М.Карамзін.

Згодом цей знак карбується і на срібних монетах великого князя київського Володимира Святославовича (980-1015).

Тризуб можна знайти на цеглі Десятинної церкви, на плитах Успенської церкви у Володимирі-Волинському. Його зображення, як повідомляють зарубіжні українознавці, знайдено також на гербі французької королеви Анни (дочки великого князя Ярослава Мудрого), на надгробнику святого Еріка (Швеція), що поріднився з династією Володимира Святославовича (до речі, слово герб, за тлумачним словником української мови, – відмінний символічний знак держави, міста, дворянського роду або окремої особи тощо, зображений на прапорах, монетах, документах; Державний герб – офіційна емблема держави).

69


Існує близько сорока версій про походження тризуба: тризуб як первісне обожнювання рибальського знаряддя, згодом символ влади; це уособлення трьох природних стихій – повітря, землі і води; зображення атакуючого сокола і т.д.

Цікаві міркування з приводу пояснення значення тризуба висловив відомий історик Михайло Грушевський: “З різних об”яснень я вважаю найбільш вірним те, що се вершок булави, чи як то називають французи “начальницької палиці”, знаки власти старшини. Такі палиці – річ дуже стара, вершки чи головки таких палиць зустрічаються у знахідках кам’яної доби, коли люди ще не вживали металів. З таких палиць розвинулись потім наші булави, пірначі, чикани – знаки власті різної старшини. Головку такого пірнача представляє Володимирів знак… Головне те, що се оздоба не запозичена, не видумана, а пов’язана з нашою тисячолітньою державою, політичною і культурною історією”.

Після смерті Володимира Святославовича знаки тризуба ще довго зберігаються на монетах великого князя Святополка (1015-1019 рр.), Ярослава Мудрого (1019-1054). Цікаво, що пізніше як знак влади використовувався двозуб.

Великий князь київський Володимир Мономах (1113-1125) прийняв собі знак тризуба Володимира Святославовича.

У період феодального роздроблення Русі тризуб поступово витісняється з ужитку: на Київській землі використовують зображення святого архистратига Михаїла, а на західноукраїнських – лева, що дереться на скелю.

Із запровадженням козацького реєстрового війська на Україні з’являться нова символіка – лицар-козак самопалом. Його ми бачимо на печатках, починаючи з 1596 р., у часи гетьманування Петра Сагайдачного, Михайла Дорошенка, Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Юрія Хмельницького, Павла Тетері, Івана Скоропадського (учитель демонструє портрети князів, гетьманів).

Відзнаку у формі тризуба використовували українські частини в складі Австрійської армії – Українські Січові стрільці – під час Першої світової війни.

Як державний герб УНР тризуб на синьому тлі був схвалений 12 лютого 1918 року Малою радою в Коростені, зображення опубліковано 1 березня в Києві та затверджено Центральною Радою 22 березня 1918 р. у формі великого герба з відповідним орнаментальним обрамуванням. Автором проектів був В.Кричевський. Як герб тризуб залишився і в часи Гетьманату (1918), і за Директорії (1918-1920 рр.). Від часу об’єднання УНР і ЗУНР (Акт Соборності України, проголошений у Києві 22 січня 1919 р.) державним гербом став золотий тризуб на синьому тлі.

70


Символіку із зображенням тризуба в 20-40 рр. ХХ ст. використовували різні політичні, релігійні угрупування Західної України.

Ведучий надає слово другому вчителю історіїДруга сторінка

2-й вчитель історії: Прапор як символ чи засіб сигналізації виник за античних часів і поширився в Європі в добу Середньовіччя. Найдавніші прапорні полотнища були трикутно-клинові. На зламі XVIII-XIX ст. з’являються чотирикутні прапори з клиновими полотнищами. Найбільш використовуваним кольором був червоний. Вживали також білий, блакитний, жовтий кольори.

Прапор Руської землі був переважно червоним із золотистим тризубом-двозубом, а хоругва Галицько-Волинського князівства мала блакитне поле із золотистим левом (з такими стягами галицькі полки брали участь у Грюнвальдській битві 1410 р.)

Великого розквіту набуло українське прапорництво у героїчну козацько-гетьманську добу. Йшло збагачення форм полотнищ, колірної гами, посилення національних прикмет у формі і змісті, створення системи військо-полкових, сімейних стягів. Тоді з’являється новий прапорний колір – “малиновий”, який став основним у запорізьких козаків. У козацьких полках були хоругви інших кольорів: жовті, сині, зелені. Сині і жовті барви найчастіше трапляються в козацькому одязі часів визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького (1648-1654), а пізніше – гайдамаків часів Коліївщини.

Під час розповіді про козацько-гетьманську добу звучить “Козацький марш”

Блакитні (сині) полотнища із золотими чи жовтими хрестами чи іншими знаками поширюються у XVII-XVIII ст. Поєднання їх знаходимо в полкових знаменах Київського, Лубенського, Чернігівського полків.

Із занепадом гетьманщини, поділом українських земель між Росією і Австрією зникли українські військові, територіальні та інші прапори. На українських землях у межах царської Росії можна було вживати лише біло-синьо-червоні прапори імперії.

Жовто-сині прапори використовували Українські Січові стрільці.22 березня 1918 р. Центральна Рада в Києві ухвалила Закон про

державний прапор УНР, який був жовто-блакитний. Вибір кольорів був умотивований таким міркуванням: символами України є чисте небо (синій колір) та пшеничне поле (жовтий колір), як сказав поет:

Наш стяг – пшениця у степах

71


Під голубим склепінням неба.

Ведучий надає слово учителю музики

Третя сторінка

Вчитель музики: Слово "гімн" – грецького походження (дослівний переклад – похвальна пісня) – урочиста пісня, прийнята як символ державної, національної єдності.

Слова національного гімну “Ще не вмерла Україна” написав у 60-х роках ХІХ століття відомий український поет, етнограф, фольклорист Павло Чубинський (1839-1884). Поезія, уперше надрукована 1863 р. швидко розійшлася в народі, серед інтелігенції, студентів, гімназистів. Певний час її навіть приписували Тарасу Шевченку. Музику написав західноукраїнський композитор Михайло Вербицький (1815-1870). Музику до нього написали й інші композитори, зокрема, Кирило Стеценко.

Звучить фраґмент гімну “Ще не вмерла Україна”

Ще не вмерла Україна, і слава, і воля,Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля. Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці,Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Душу, тіло ми положем за нашу свободу.І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону.В ріднім краї панувати не дамо нікому;Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,Ще у нашій Україні доленька поспіє.

Приспів.А завзяття, праця щира свого ще докаже,Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,За Карпати відіб’ється, згомонить степами,України слава стане поміж ворогами.

Приспів.

За національні гімни вважали також “Заповіт” Т.Г.Шевченка, “Вічний революціонер” І.Я.Франка (музика М.Лисенка), “Не пора” І.Франка (музика Д.Січинського).

Звучать фраґменти із “Заповіту” та “Вічного революціонера”

72


Українські емігранти в Америці та Канаді також мали свої гімни (“За тебе, Україно” – сл. В.Щурата, муз. С.Людкевича та “Для тебе, Україно, живем” – сл. О.Грицая, муз. С.Людкевича). У Галичині, крім названих, на урочистостях співали також “Мир вам, браття” та церковний гімн “Боже великий, єдиний, нам Україну храни” (сл. О.Косинського, муз. М.Лисенка) та інші.

Особливо широко вживали гімн “Ще не вмерла Україна” в роки встановлення влади ЗУНР та УНР.

Партійний гімн ОУН – “Зродились ми великої години”. До речі, провідники ОУН досить скептично ставились до гімну “Ще не вмерла Україна”.

Як бачимо, і гербова відзнака у формі тризуба, і синьо-жовті прапори мають давнє походження, несуть у своїй суті певну історичну пам’ять, а гімн “Ще не вмерла Україна” пройнятий мотивами українського романтизму минулого століття.

Ми ж повинні чітко усвідомити, що історична символіка є передусім пам’яткою українського народу і під таким кутом зору до неї ставитись.

Четверту сторінку журналу – “Народнопоетичні символи України” – ведуть українські словесники

Четверта сторінка

Українські словесники: Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, рушник, сорочка, калина біля вікна, барвінок – все це наші символи. Рідна хата! Оспівана в піснях, оповита легендами та переказами, опоетизована майстрами слова та пензля, вона завжди буде символом добра і надії. “Хата моя, біла хата, рідна моя сторона, пахне любисток і м’ята, мальви цвітуть край вікна...”, “Постав хату з лободи, а в чужую не веди”, “Збудуй хату з маковини та для любої дівчини”, “Дорога моя хатка, де родила мене матка”, “Люди добрі, хата тепла”, “Чим хата багата, тим і рада”, “Своя хата – своя правда, своя стріха – своя втіха”, “Де будь, там будь, а свою хату не гудь”, “Де хата не метена, там дівка не плетена”... Це лиш часточка із немеркнучих перлин народної мудрості про отчий дім.

Людина не має права бути безбатченком, завжди повинна пам’ятати батьківську хату, з якої вона пішла у велике життя.

У композитора Олександра Морозова є задушевна пісня на слова українського поета Андрія Демиденка – “Душі криниця”. Вона зараз прозвучить у виконанні дуету вчителів української мови та літератури.

Виконується пісня "Душі криниця"

73


Висиха душі криниця,І життя як не було,Якщо раз чи два на місяць 2 разиНе поїду у село

Приспів:Як побачу рідну хату,Заспіваю, наче цвіт.Здрастуй, мамо, здрастуй, тату, 2 разиІ мого дитинства слід.

Сяду з вами на порозі, Поклонюся я землі,Стану справжнім, як природа, 2 разиЯк вечеря на столі. Приспів.

І хоч так мені привітно,Та щемить душа сама:Я ще літо, я ще літо, 2 разиА в батьків уже зима.

Про рушник як один із символів України розповість учень 10 класу, чия наукова робота “І на тім рушникові...” зайняла призове місце на районній олімпіаді.

“І на тім рушникові оживе все знайоме до болю ...”Ці відомі нам слова Андрія Малишка хвилюють, бентежать душу.

Щаслива доля поета: його “Пісні про рушник” судилося стати народною. Це, мабуть, найбільша радість для митця – почути свою пісню з уст народу:

Рідна мати моя, ти ночей недоспала,Ти водила мене у поля край села,І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжалаІ рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Звучить “Пісня про рушник”

Рушник. Один із символів України. Рушник на стіні. Хліб-сіль на рушнику. Весільний рушник... Давній символ.

Не було, мабуть, жодної хати на Україні, яку б не прикрашали рушники. Хата без рушників, казали в народі, – що родина без дітей. Рушник з давніх-давен символізував мир, злагоду та здоров’я в сім’ї. Все наше життя проходить поряд з рушниками: ушановуємо народження немовляти, виряджаємо у далеку дорогу батька-сина, зустрічаємо гостей, проводжаємо людину в останню путь...

74


Спадають на думку рядки із поезії Максима Рильського: “Не бійтесь заглядати у словник”. Яке значення цього слова дає тлумачний словник української мови? Беру в руки один із томів і читаю: “Шматок декоративної тканини з вишитим або тканим орнаментом; традиційно використовується для оздоблення житла, в українських народних обрядах”.

Мабуть, найчастіше рушник використовується у весільних обрядах. В українській мові існує чимало фразеологізмів, пов’язаних із весільним рушником. Так, готувати рушники, подавати рушники означає давати згоду на одруження. Ілюстрації цих фразеологізмів у різних жанрах фольклору, зокрема у піснях:

Ой ти, мати, порадниця в хаті,Нарадь мене, що людям сказати:Ой чи ж мені по рушнику дати,Ой чи ж мені людей відказати.

Звучить пісня “Ой приїхав козак з України”

Вернутися з рушником – значить засватати дівчину:Вернулися

Люде з рушниками,З святим хлібом обміненим...Таку кралю висватали,Що хоч за гетьмана,То не сором.

Вірш Т.Шевченка “Наймичка”

Ставати на рушник – брати шлюб, одружуватися:А хто ж те є відерце дістане,Та й зо мною на рушник стане.

Звучить пісня “Туман яром, туман долиною”

За давнім звичаєм, як тільки у сім’ї підростала дівчина, мати змалечку привчала її вишивати рушники, сорочки, хусточки, передавала свій досвід:

Ой мамо, голубко, не плач, не ридай –Готуй рушники і хустки вишивай.

(Є.Гребінка)

Вишиванням займалися переважно дівчата, жінки. Для цієї роботи використовувалась кожна зручна нагода: досвітли та вечорниці, на які дівчата збиралися довгими осінніми та зимовими вечорами, у годину

75


відпочинку від польових робіт повесні та восени. Витканий одяг, скатерки, вишиті сорочки та рушники були свого роду характеристикою майстерності дівчини, її працьовитості. Вишивання у кожній місцевості відрізняється орнаментом, технікою вишивки, гамою фарб. Найхарактерніші кольори – червоний і чорний. Як у Дмитра Павличка:

Червоне - то любов, а чорне – то журба.

Виконується пісня “Два кольори”

Рушник. Він пройшов крізь віки. І хотілося б, щоб цей символ завше прикрашав нашу оселю, був ознакою великої любові і незрадливості.

В українців, як і в багатьох народів світу, є свої улюблені рослини-символи. Це тополя, барвінок, вишня, верба, калина... Правду каже прислів’я: “Без верби і калини нема України”. А ще народ каже: “В’ється, як барвінок”, “Там криниця, де вербиця”, “Дівка, як верба: де посадиш, там і прийметься”, “Не скрізь там вода, куди хилиться верба”, “Зігнувся, як верба над водою”, “Де не повернешся, золоті верби ростуть”, “На вербі груші, кислиці на осиці”.

З давніх-давен український народ опоетизовував тополю, калину, цей цілющий кущ. Ось деякі постійні народні порівняння:

Високий, як тополя.Гнучке, як тополя.

Дівка, як тополя.Пряма, як тополя.

Одинока, як тополя у полі.Струнка, як тополя.

Гарна, як калина. Розцвіла, як у лузі калина.

Розцвіла, як калина.Стоїть, як калина при дорозі.

Цвіте, як калина.

Які ви знаєте пісні про калину, тополю? Оголошується конкурс на кращого знавця народної пісні. Переможе той, після кого вже ніхто не назве жодної пісні.

Учень, який згадав пісню про калину чи тополю, повинен проспівати один куплет Присутні підхоплюють мелодію

Ось деякі із пісень: “Ой є в лісі калина”, “Чи я в лузі не калина була”, “Ой у лузі калина стояла”, “Ой під калиною трава зеленая”, “Ой вийду я на

76


ту гору”, “Калино мамина, чого в лузі стоїш”, “Ой зацвіла червона калина”, “Ой не тужи, калинонька”, “Ой приїхав козак з України”, “Ой чиє то жито”, “Ой у полі дві тополі”, “По діброві вітер віє”, “Плавай, плавай, лебедоньку”.

А пригадуєте у Шевченка: “Найдеш у гаї тую калину, то пригорнись, бо я любила, моя дитино, її колись”, “Зацвіла в долині червона калина, ніби засміялася дівчина-дитина”, “Тече вода з-під явора яром на долину. Пишається над водою червона калина”, “Сонце гріє, вітер віє з поля на долину. Над водою гне з вербою червону калину”. Лісова Мавка весь час заквітчується калиновим цвітом. А коли злидні почали вимагати у Мавки:

Дай калинуОту, що носиш коло серця! Дай! –

вона відповіла:Се кров моя!

В останньому монолозі Мавка говорить до Лукаша:Я обізвуся до нихШелестом тихим вербової гілки,Голосом ніжним тонкої сопілки,Смутними росами з вітів моїх...

Або у Франка:Червона калино, чого в лузі гнешся?Чого в лузі гнешся?Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?До сонця не пнешся?

Ця рослина здавна шанована в Україні. Не було хати біля якої не кущувала б калина. Дівчина весною прикрашала коси її квітами. Коли кетяги достигали, їх чіпляли під стріхою. У народній медицині не було кращих ліків від застуди, ніж калиновий чай. Свіжі ягоди з медом і водою вживали при кашлях, серцевих захворюваннях, для регулювання травлення, тиску крові. Соком очищали обличчя, щоб рум’янились.

Калина потрібна була у численних обрядах особливо у весільному. Коли випікали коровай, неодмінно прихорошували його гілочками калини, квітчали весільний вінок молодої.

Чи не тому так дбайливо охороняли і доглядали у народі калину. Наруга над нею вкривала людину ганьбою. Дітям, аби ті не нівечили цвіту, казали: не ламайте калину, бо накличете мороз. Справді, калина цвіте на кінець весни, коли вже відходять заморозки.

У поета Юрія Рибчинського та композитора Ігоря Поклада є гарна пісня – “Три поради”: “Не рубай тополю край дороги, може, та тополя – твоя доля, твоя доля, світла, тополина, наче пісня журавлина”, “не стріляй у птаха на світанні, може, то любов твоя остання...” І третя порада: (співає)

77


Не ламай калину коло хати,Бо вона заплаче, наче мати,І впадуть трави на шовковіСерця сльози колискові.Не ламай калину, не ламай калину,Бо вона в житті єдина.Не ламай калину, не ламай калину – Краще їй онуків принеси.

Тут ми бачимо художню паралель: калина – мати – Батьківщина. Так, калина – народнопоетичний символ України. Особливо це яскраво видно у стрілецькій пісні “Ой у лузі червона калина”. Давайте всі разом заспіваємо цю оптимістичну народну пісню!

Ой у лузі червона калина похилилася,Чогось наша славна Україна зажурилася.А ми тую червону калину підіймемо,А ми нашу славну Україну гей! гей! розвеселимо!

Марширують наші добровольці у кривавий тан,Визволяти наших українців з ворожих кайдан.А ми наших братів-українців визволимо,А ми нашу славну Україну гей! гей! розвеселимо!

Гей у полі ярої пшениці золотистий лан,Розпочали Стрільці Січовії з ворогами тан!А ми тую ярую пшеницю ізберемо,А ми нашу славну Україну гей! гей! розвеселимо!

Не хилися, червона калино, рости догори,Не журися, наша Україно, ми – твої сини.А ми тую червону калину підіймемо,А ми нашу славну Україну гей! гей! розвеселимо!

Не хилися, червона калино, маєш білий цвіт,Не журися, наша Україно, маєш славний рід. Білим цвітом червона калино уквітчається,Славним родом наша Україна гей! гей! прославиться!


78


1. Вакулик П.Г. Оповіді про дерева. – К.: Урожай, 1991.2. Дмитренко Микола. Народні повір’я. – К.: 1994.3. Іванченко Сергій. Зелений світ. – К.: Веселка, 1986.4. Ковальчук О.В. Українське народознавство. Книга для вчителя. – К.:

Освіта, 1992.5. Кондратюк Андрій. З вишневого саду. – К.: Молодь, 1991.6. Костомаров М.І. Слов’янська міфологія. – К.: Либідь, 1994.7. Космос Древньої України. – К., 1992.8. Нащадки святої трійці. Генезис святої української державної

символіки в дослідженні кандидата філософських наук Олексія Братка-Купчинського. – К., 1992.

9. Потебня А.А. О некоторых символах славянской народной поэзии. – Харьков, 1860.

10. Рубцов Н.Н. Символ в искусстве и жизни. – М.: Наука, 1991.11. Сергійчук В.І. Національна символіка України. – К.: Веселка, 1992.12. Скуратівський Василь. Берегиня. – К.: Радянський письменник, 1987.13. Скуратівський Василь. Місяцелік. – К.: Мистецтво, 1993.14. Скуратівський Василь. Покуть. – К.: Довіра, 1992.

Вишньовська М.А.

“НАШІ СИМВОЛИ – НАШІ СВЯТИНІ”(Виховний захід)

Мета: Разом з учнями провести екскурсію в минулі роки і століття, щоб ознайомити молодь з історією державних національних символів та прищепити їм інтерес і повагу до минулого нашого народу.

Обладнання: національна символіка: герб, прапор, гімн; виставка літератури з даної проблематики.

Ведуча: Шановні гості! Вашій увазі пропонуємо усний журнал “Наші символи – наші святині”.

... Свою Україну любіть,Любіть її во врем’я люте,В останню тяжкую минутуЗа неї Господа моліть.

(Т.Г.Шевченко)

Звучить пісня “Боже, вислухай благання”

79


Вірш “Бачу тебе, Україно”

Дивлюсь у віки, крізь віхи історії,В глибокі степи, на Славутич-ріку –Шукаю тебе на блакитному обріїВ ряснім вишитті й золотому вінку.Лечу до твого, Україно, народження,Долаючи мряку густу й снігопад,І бачу зорі над дніпровські сходження,І сяйво її на вершинах Карпат.

(Г.Петрук-Попик)

Перша сторінка

Ведучий: Перша сторінка нашого журналу присвячена події, яка схвилювала весь світ – це проголошення незалежності України.

Вірш “Київ”

Чому це весняним світломЛюдям осяяло лиця?Зацвіла синьо-жовтим цвітомУкраїни древня столиця.

Довго була в нарузі Історія наша багата.Шикуймося в лави, друзі!Сестро, стань ближче до брата!

Будемо разом радіти,Що дочекалися свята.Візьміться за руки, діти,Будемо пісню співати.

Пісню слави полеглим,Живим – відродження пісню,Хоч і було нам нелегко,Та ми народились не пізно.

Була велика руїна,Було страждань безкрає,Але – не вмерла Україна,Душа наша не вмирає!

(І. Гордасевич)

80


Ведучий (зачитує): Акт проголошення незалежності України.Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною, в

зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,виходячи з права на самовизначення, передбаченого статутом ООН та

іншими міжнародно-правовими документами,здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки

урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави – України.

Територія України є неподільною і недоторканою.Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і

закони України.Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

24 серпня 1991 рокуВерховна Рада України

Ведуча (зачитує): Постанова Верховної Ради УРСР “Про проголошення незалежності України”.

Верховна Рада УРСР постановляє: проголосити 24 серпня 1991 р. Україну незалежною державою. З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови уряду та інші акти законодавства республіки.

1 грудня 1991 р. провести республіканський референдум на підтвердження Акту проголошення незалежності.

м. Київ24 серпня 1991 року

Голова Верховної Ради УРСРЛ.Кравчук

Ведучий: Здійснилася віковічна мрія українського народу, який сказав тверде і остаточне “так” – 1 грудня 1991 р. Результати референдуму засвідчили єдність всіх наших помислів і прагнень. Україна стала вільною! Слава ж нашій Україні – вільній, воскресаючій, соборній!

Вірш “Яка краса: відродження країни”

Яка краса: відродження країни!Ще рік, ще день назад тут чувся плач рабів.Мовчали десь святі під попелом руїни,І журно дзвін старий по мертвому гудів.

Коли відкільсь взялася міць шалена,

81


Як буря все живе схопила, пройняла, – І ось, дивись, – в руках знамена І гімн побід співа невільна сторона.

Друга сторінка

Ведучий: Друга сторінка журналу присвячується нашій святині – Українському державному прапору.

Вірш “Блакитно-жовтий прапор”

Здійнявся вперше він над Галицько-ВолинськимКнязівством, що відтак об’єднує під нимЩе й землю Київську наперекір дрібнимСваркам і всупереч загарбникам чужинським,Із воєводою Дмитром, як побратим,Боровся мужньо він над орденом ДобжинськимПід стягом переміг небесно-степовим.У синім кольорі була ознака миру,А в жовтому народ плекав велику віру.

Прапор відомий з античних часів. Древні стяги були у великій шані на Русі ще за часів язичництва, а після впровадження християнства вони освячували образом животворного Христа. Значення стягів, як святині, зростає – жодне військо без прапора не вирушало в похід і не вступало в бій.

Історичні джерела донесли до нас досить скупі відомості про кольори прапорів Київської Русі. У 1910 р. синій і жовтий кольори назвали державними кольорами Давньої Русі, спадкоємницею якої була передусім Україна.

Одна з версій щодо давньої української традиції поєднання жовтого й синього кольорів. Згідно з нею, слово “хохол”, яким дехто зневажливо називає українців, – монгольського походження: “хох” – означає синій, голубий, небесний, “улу” – жовтий. Кінцева голосна редукується – маємо теперішнє звучання – “хохол”.

Для нашої, залитої світлом, країни, жовтий і синій кольори є і були найбільш підхожі. Це чудесно зрозумів наш простий український народ, вимальовуючи свої хати спершу в синє, а з затилля – в жовте. Ці кольори давали народові любов до природи, яку він бачив саме в жовтій і лазуровій окрасці: золотистий степ, синє небо, синє море, ріки із жовтим очеретом і рудими скелями. Символами України є синє небо – символ миру та пшеничне поле – символ достатку.

82


... “Бій одлунав. Жовто-сині знамена Затріпотіли на станції знов...”

Кожен, безперечно, пам’ятає ці слова з балади В.Сосюри. Адже саме з цього твору більшість громадян України вперше дізналися про саме існування національного прапора своєї держави. Прапора, як нас вчили, ворожого, націоналістичного, бо під ним, мовляв, воювали проти радянської влади і народу петлюрівці й бандерівці.

Зрештою, так багато з нас хто і вважав, глибоко не замислюючись над цим, аж поки навесні 1989 р. синьо-жовті знамена не замайоріли на площах міст і сіл спочатку Західної, а потім і Східної України. І тисячі тисяч людей поволі, поступово прозріли, довідавшись усю правду про цей прапор, що ніякий він не буржуазний чи вороже націоналістичний, а існує ще з часів Київської Русі; що під ним не один вік чесні сини і дочки народу нашого йшли здобувати волю і незалежність Україні.

Досі не стерлося відчуття в ті дні, коли “стало можна”. Ідеш вулицею, уздовж якої, а також на будинках тріпочуть на вітрі синьо-жовті прапори – аж душа завмирає від щастя і великої радості. А Верховна Рада більшістю голосів проголосила синьо-жовтий прапор Державним Прапором України. Це велика подія і велика наша перемога. Ревно ж бережімо нашу святиню і стараймося ніколи і нічим не заплямовувати її.

Вірш “Живи, Україно”

Живи, Україно, живи для краси,І сили, і слави, і волі.Шуми, Україно, як рідні ліси,Як вітер в широкому полі.

Довіку тебе не скують ланцюгиІ руки не скрутять ворожі,Стоять твої рідні сини навкруги З шаблями в руках на сторожі.

Стоять, присягають тобі на шабляхІ жити, і вмерти з тобою,І рідні знамена в кривавих бояхНіколи не вкрити ганьбою.

Звучить пісня “За Україну, за її волю”

Третя сторінка

Ведуча: Запрошуємо переглянути третю сторінку журналу, що присвячена золотому, непокірному тризубу.

83


Вірш “Тризуб”

Тризуб (як сокіл, що іде в піке),Облюбував собі на лавах Рюрик.І віщий князь Олег на вежах бурихЛишав його зображення стрімке.На печенігів, половців у шкурахЦей герб наводив жах – було й таке! – І дерево життя змогло винкеНе вимерзнути в холодних кучугурах.Сам Олександр здіймав Тризуб увись,Як з півночі посунули колисьНавали шведів і тевтонів сила,І коли схрестились грізно меч і спис,А для наук йому розправив крилаЗасновник Академії – Могила.

(В.Ткаченко)

Про походження, ідею і значення тризуба на Україні як державного герба, національного знаку і релігійного символу, писали більш як 50 авторів. Як державний герб тризуб на синьому тлі був схвалений 12 лютого 1918 року Малою радою в Коростені. Як герб тризуб залишався і в часи Гетьманату, а далі – і за Директорії. Від часу об’єднання УНР і ЗУНР державним гербом став золотий тризуб на синьому тлі.

Михайло Грушевський вважав, що лише УНР – “єдина спадкоємниця Русі на визнання знаку тризуба”. І ось, 19 лютого 1992 р. за пропозицією Президента України Л.М.Кравчука Сесія Верховної Ради затвердила малий герб України.

Вірш “Золотий непокірний тризуб”Як птах золотий, в переливахНа прапорі має, горить.Це знак наш, це фабрики й ниви,Це символ, що будем ми жить.

Це хліб наш, вугілля і цукор,Степи плодовиті, моря...Це в праці змозолені руки,Що подвигом завжди горять.

Це наша любов, наша мужність,Вогняний порив боротьби,Це наша згуртованість дружня,

84


Це пісня нової доби.Це юність, це клич поколінням,Що йдуть крізь життєву грозу,Це слава твоя, Україно,Золотий непокірний тризуб.

Четверта сторінка

Ведучий: Довго нас недоля жерла,Досі нас наруга жре,Та ми крикнем: “Ще не вмерла,Ще не вмерла і не вмре!”

Так, ви не помилилися, наступна сторінка нашого журналу присвячена національному Гімну України.

Пісня – душа народу, національні гімни – найвищий прояв його волелюбних прагнень, духовно-патріотичних устремлінь. Втративши свою державу, Україна кілька століть не мала і свого національного гімну, його заступали патріотичні пісні, що не охоплювали долі всього народу, розмежована кордонами австро-угорської та російської монархій.

Яскравим виявом патріотично-національних почуттів українців єдиної нашої землі стала поява вірша поета й етнографа Павла Чубинського “Ще не вмерла Україна”.

Жодному нашому творові української літератури не судилася така велична і ... трагічна доля. Трагічна, бо понад століття пісню-гімн переслідували, вбивали, забороняли, та як не силкувались – не вбили. Велична, бо в ньому втілена споконвічна мрія народу стати суверенним, здобути волю, виражена незламна віра у відродження України.

Відроджується, воскресають національні традиції України: її символіка, патріотичні і духовні гімни, серед яких і “Ще не вмерла Україна”. Тисячі і тисячі синів українського народу з цим гімном на устах боролися за волю України, страждали у царських тюрмах, ішли на заслання, гинули героїчною смертю у повстанських загонах.

З піснею-гімном пов’язані вікові поривання нашого народу до незалежності, яка в наш час стала реальністю. Тому нова незалежна Україна обрала мелодію слова пісні “Ще не вмерла Україна” за свій Державний гімн. Пісні, яка понад століття одухотворювала національно-духовні поривання народу до своєї незалежності, кликала народ до святої Волі. І от, 15 січня 1992 року Президія Верховної Ради України затвердила музичну редакцію гімну України.

Ведучий (зачитує): Указ Президії Верховної Ради України про Державний гімн України.

85


Президія Верховної Ради України постановляє:1. Затвердити музичну редакцію Державного гімну України, автором

музики якої є М.М.Вербицький.2. Запровадити повсюдне виконання Державного гімну України,

затвердженого цим указом, з 16.01.1992 р.3. Визнати таким, що втратив чинність Указ Президії Верховної Ради

Української РСР від 22 березня 1978 р. “Про державний гімн УРСР”.м. Київ

15 січня 1992 р.Голова Верховної Ради України

І.Плющ

Звучить гімн “Ще не вмерла Україна”Вірш “В день Воскресення”

“Христос воскрес – воскресне й Україна” –Ось заповіт, що йде од роду в рід,На нього жде століттями країна,І ним живе і кріпиться народ.

Христос воскрес перед європейським людом,Хоч був умер, прибитий, погребен.Але народ не воскресає чудом,А працею і силою рамен.

Не вірте ви, що, мов роса на сонці,Погинуть так всі наші вороги,Що заживем у рідній сторонці,А коло нас приятелі, други!

А хоч би й так, а хоч би й ми воскреслиНе працею, а чудом, як Христос,То за часом нас знову би понеслиНа кладбище, на місце смут і сльоз.

А хоч би й так, а хоч би й воріженьки,Як та роса, погинули зовсім,То прийде ніч і впаде потихенькоНова роса, і виїсть очі всім.

(Р. Купчинський)

Звучить пісня “Ой у лузі червона калина похилилася”

Коли співають, – пісня ще жива.Співуче серце грати розрива.

86


Не вб’ють громи зловісніЖиття провічну пісню.

Громи не вб’ють!Співайте, люди, нелюдам на зло,Співайте хором, щоб так не було!Хай спів стрясає груди.Співайте хором, люди!


1. Болсуновський К. Родовий знак Рюриковичів, великих князів Київських. – К., 1991.

2. Грушевський М.С. Історія України. – К.: Либідь, 1992.3. Історія України: У 3-х т. / Дорошенко Д.І. – К.: Глобус, 1991. – Т.1.4. Національна символіка // Пам’ятки України. – 1991.5. Українознавство: Посібник. – Київ, 1994.

Гуцул М. В.

“МОЯ ЗЕМЛЯ ЦЕ НЕЗАЛЕЖНА УКРАЇНА”(Виховний захід, присвяченого річниці проголошення незалежності України)

Мета: ознайомити дітей, усіх присутніх на святі з історією України,

боротьбою українського народу за волю і незалежність; виховувати любов до рідної землі, свого народу, української мови.

1: Сьогодні ми зібралися, щоб відмітити річницю незалежності України.24 серпня 1991 року Верховна Рада України проголосила незалежність і

самостійність Української держави. Акт проголошення незалежності України логічно і закономірно завершив тисячолітні прагнення українського народу до творення своєї суверенної держави. Акт проголошення незалежності України дістав проникливе підтвердження і схвалення на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. Україна незалежна, але як держава вона тільки стає на ноги, робить перші кроки на шляху до віковічної мети.

2: Від нас і від усього народу України залежить, чи досягнемо її. Мета нашого сьогоднішнього виступу – пробудити національну самосвідомість, серцем доторкнутися до символів, розумними справами збагатити свою

87


державу. Майбутня доля України залежить від нас, тому потрібно добре знати і любити історію своєї держави, свого народу.

3: Україна – наша рідна країна. Це та земля де ми народились і живемо, де живуть наші батьки, де жили наші предки. Усім нам має бути люба і дорога наша мати-Україна.

Звучить пісня “Україно, Україно”

4: Любіть Україну, як сонце любіть,Як вітер, і трави, і води...В годину щасливу і в радості мить,Любіть у годину негоди.

5: Любіть Україну у сні й наяву,Вишневу свою Україну,Красу її вічно живу і нову,І мову її солов’їну.

6: Саме слово “Україна” означає країну, землю, край, де живуть українці. Ця назва вперше згадується 1187 року у давньоруському літописі щодо Переяславської, Київської та Чернігівської землі. Пізніше Україна стала називатися Галичина, Буковина, Волинь та Поділля, а також територія аж до берегів Чорного моря і Дунаю. У давнину територія сучасної України, як і інші східнослов’янські землі, що входили до складу Київської держави, називали також Руссю, Руською державою.

7: Червоні кетяги калиниГорять вогнями усіма,Без калини нема України,Без народу – Вкраїни нема.

Звучить пісня “Ой у лузі червона калина”

8: Україно! Сьогодні ми приходимо до тебе крізь довгі роки лукавства і забуття. Крізь ті роки, під час яких ми втрачали свою національну самосвідомість, духовну сутність. Україно! Сьогодні ми поспішаємо назустріч тобі і з радісним щемом у серці відчуваємо, як у майбутньому вирі життя надійно стаємо ногами на тверду основу предвічних дідівських традицій.

9: Прилине хмарка Лебедина,На душу дощиком проллє,Прийди до серця, Україно,

88


Благослови добром мене.

10: Хай рушники чуттів гарячих Твій образ ніжно обів’ють, Хай в самоті собі заплачу, Що не беріг твою я суть.

11: Ще ті вогні середохресніВ купальську ніч став забувать,Що сам своїх стареньких хреснихВідвик у руки цілувать.

12: Прийди до серця, Україно, Благослови і не лукав. Прости мене, як мати сина, Що ненароком заблукав.

13: Я повернусь і пригадаю все, Те, що вкрав суттєвий слід. Своє дитинство відшукаю І припаду йому до ніг, Нап’юся росяних сльозинок, Квіт сонцесвіту запалю, І перед поглядом калини Свій гріх навічно відмолю. Прийди до серця, Україно!

14: Україна – велика і простора. Розташована вона у Східній Європі. Простяглася від Карпатських гір до синього Дунаю. З півдня наші землі омиваються водами Чорного і Азовського морів. На півночі сусідом є Білорусь, далі на схід – Російська Федерація, на заході наша держава межує із Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією і Молдовою. Столицею України є найбільше наше місто – стародавній Київ.

На фізичній карті учень показує Україну, її кордони, столицю Звучить пісня: “Горнусь до тебе, Україно”

15: Родилася багата та вродлива, “Родись щаслива”, – кликали батьки, Чужинські погляди обмацували хтиво І рвали твоє тіло на шматки.

А ти горіла соромом заграви,

89


Вкривалась попелом своїх надій,І навіть промінь сонячний ласкавийНе осушив твоїх прекрасних вій –

Плакучих верб печалі На перехрестях доброти і зла. Допоки землі всі з’єднала, Ти ріки крові, бідна, пролила.

Звучить пісня “Повіяв вітер степовий”

16: Незалежна Українська держава називається Україною. Вистраждавши, виборовши волю, Україна має свої державні символи: герб, прапор, гімн, які уособлюють її історію, її сутність.

Виступаючі піднімають над собою Тризуб, синьо-жовтий прапор, текст гімну “Ще не вмерла Україна”

17: Олег у Царграді свій щит до воріт прибивав, На місці Москви ліс шумів і ведмеді блукали, За наші гріхи Бог монголо-татарів послав, І ми із героїв надовго холопами стали.

18: Був час, Запоріжжя відважні сини Стамбул і Варшаву, і Відень лякали, Та гетьмани наші союзників нових знайшли, Й московські бояри надовго до рук нас прибрали.

19: Мазепа Іван проти царського гніту повстав, Та внуки його двісті літ у церквах проклинали. А тих, хто народ на століття у неволю продав Героями нації в нас величали.

20: Північний сусід Запорозькую Січ руйнував, Коли козаки для царя Перекоп здобували, Григорій Потьомкін за пазуху камінь ховав, А наші діди його братом своїм називали.

21: Поети й художники наші в Європу ішли Своїми талантами світ дивувати. Париж покорили і в Римі вшановування знайшли, А ми на Вкраїні імен їх не знали.

90


22: На острові Хортиця німець картоплю саджав, Козацької слави на нім ще диміли руїни. А може Тарас свій “Кобзар” тому написав, Що ще молодого забрали його з України.

23: Мій дід був хазяїном, землю любив і орав, І сіяв, і косив, і в засік зерно засипав, А батько в колгоспі гнув спину і Бога молив, Щоб діти його на землі не робили.

24: Не раз повертався з далеких доріг, Походив, політав, поїздив по світі багато, Та ніколи не сяду на отчий поріг, Бо в чорнобильській зоні стоїть моя батьківська хата.

25: Народе мій бідний, за що тебе Бог покарав? Дав сонця і небо, Дніпро дав і землю багату, Та волю сміливість і мову у тебе забрав, І ти молишся мовою старшого брата.

26: Та встань же з колін і державність свою відроди, Хай знає весь світ, що живуть тут не бидло, а люди, Верни свою мову, в Європу, як рівний ввійди, Бо більше такої можливості, мабуть, не буде.

Звучить пісня “Виростеш ти, сину”

27: Квітчастими лляними рушниками Народ мій втому витирав з чола, І пильнував, аби квіточками Найменша квітка не перецвіла.

28: Траплялося, що крицю він чеканив, Узором викарбовував шаблі, Але нікому не різьбив кайданів І кліток не кидав для журавлів.

29: Ліпив хліба на капустянім листі, Косицями, листочками вінчав І діточок в мальованій колисці До писаночки-мови прилучав.

91


30: Він душу мав – невиспівану пісню Печальну і веселу, як життя, Коли співав, то серцю було тісно, Попід червоно-чорним вишиттям.

31: Коли співав, то сходились братове, Цілуючи засмаглий коровай... Народе, пісне, віро і любове, За голосами слова не ховай.

32: Носи, як бабині дукати, Не обірви, не забудь та не убий. Даваймо пісню будемо співати – Нехай душа отвориться душі.

Діти в козацьких костюмах танцюють танець з шаблями на фоні пісні “Ой на горі та женці жнуть”

33: Незалежність. Мрія наших предків про рівність з іншими народами, почуття гордості за свій народ і свою державність. Перспектива розвитку і покращення матеріального добробуту населення зв’язана з переходом до ринкових відносин.

Кожен член суспільства повинен сумлінно працювати, дбати про поліпшення дисципліни, організованості і порядку.

Ми, учні, повинні добре вчитися, організовувати колективні творчі справи, корисні для всіх, і цим докажемо свою любов до матінки-України.

34:Любіть Україну, як сонце любіть,Як вітер, і трави, і води...В годину щасливу і радості мить,Любіть у годину негоди.Любіть Україну у сні й наяву,Вишневу свою Україну,Красу її вічно живу і нову,І мову її солов’їну.Між братніх народів, мов садом рясним, Сіяє вона над віками,Любіть Україну, всім серцем своїмІ всіма своїми ділами.

Звучить пісня “За Україну”

92


Щасливий той народ, що має свою знаменну історію, але двічі щасливий той народ, який після тривалого небуття врешті-решт відкриває своє минуле, бо наша українська історія – це незбагненний шлях.

Виступаючі піднімають герб України, прапор – всі встаютьЗвучить мелодія гімну України “Ще не вмерла Україна”. Всі встають

Юркевич О.Д.

“ДИПЛОМАТИЧНІ СУПЕРЕЧКИ”(“Міжнародні відносини і зовнішня політика Української держави

в останні роки гетьманування Б.Хмельницького”)(Рольова гра)

Обладнання:1. Карта “Територія Російської держави і українських земель у XVII ст.”2. Таблиці з альбому Ю.Іванченко “Запорожці”.3. Портрет “Б.Хмельницький”4. Виставка літератури на тему: “Визвольна війна українського народу”.5. Запис музичних фрагментів для представлення керівників країн –

учасниць дипломатичних суперечок.6. Костюмоване оформлення головних персонажів рольової гри.

Підготовка місця проведення рольової гри

Виконавці ролей розташовуються півколом. Головні персонажі правителів сидять на окремих стільцях (можлива драпіровка під трон), державні радники з документацією стоять трохи позаду. В центрі висить карта, таблиці з зображенням фраґментів подій визвольної війни, Переяславської ради.

Ведучий: Щоб зрозуміти глибинну суть подій національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького, не втрачаючи об’єктивності історичного підходу, зрозуміти механізм рушійних сил і процесів, пропонуємо вам бути свідками дипломатичних суперечок, в яких візьмуть участь всі основні сторони – учасниці згаданих подій.

Представляю учасників ділових дипломатичних суперечок.Українська сторона на чолі з Б.Хмельницьким.Польську сторону очолює Ян Казимир, кримські татари представляє

Іслам-Гірей, російська сторона на чолі з царем Олексієм Михайловичем, турецька сторона на чолі з султаном Магомедом і їхні радники.

93


Основний принцип дипломатії – “у колісниці немає дружби і ворожнечі, є тільки інтереси”. Отже, переносимося в 1657 рік. Слово українській стороні.

Гетьман: Старий і хворий я, чую – скоро смерть, і тому хочу дати звіт у своїй діяльності, щоб сказали ви, чи не даремно прожив я своє життя, що залишаю після себе. Ось уже 10-й рік ведемо ми війну за свою свободу і кінця я їй не бачу: з усіх сторін у нас недруги, навіть ті, кого за друзів вважали. Царський уряд піклується більше про придбання земель Смоленщини і Білорусі, ніж безпекою кордонів України від Польщі, за нашою спиною змовляється цар з поляками. Так і відповів я окольничому царському Ф.Батуріну: “Царська величність наді мною і над усім військом учинив немилосердя своє: помирившись з поляками, хотів було віддати нас їм у руки..., а ми, коли ще не були під царською величністю, великому государю служили, кримського хана воювати у московські краї не допускали.” Тепер і шведи Карла Густава з Польщі пішли, і наш корпус під орудою А.Ждановича в Україну відступає (показує на карті), а були вже взяли Краків, Брест і Варшаву. Кримський хан, колишній союзник наш зрадливий, а тепер ворог заклятий, землі наші на пустку перетворює, людей у “ясир” бере, а за спиною у нього султан стоїть. Згадайте, люди, як це було. Хто під Зборовом з рук перемогу вкрав у 1649 р. (Коротке повідомлення про Зборівську битву і умови договору.) Хто нас одних кинув на полі під Берестечком? (Повідомлення про битву під Берестечком 1651 р.) А за Жванецьку угоду кому дякувати? (Повідомлення про події під Жванцем 1653 р.)

Кримський хан Іслам-Гірей: А про те, як мої воїни свою кров у битвах з твоїми ворогами проливали, забув, гетьмане? 4 тисячі з Тугай-Беєм послав я під Жовті Води? А під Корсунем? Але я не просто воїн, я – хан, про свій народ і державу дбати повинен. Нелегко ханству Кримському на світі триматися. Слово раднику моєму надаю.

Радник: Ханство наше займає меншу половину півострова (показує на карті). Інші, багаті і родючі землі разом з головним портом Кафою, належать туркам, мають вони тут укріплені міста-фортеці: Керч, Енікале, Перекоп, Мангул, Інкерман, Балаклаву. Там вони тримають свої гарнізони. Хани наші з роду Гіреїв призначаються султанами, а щоб у покорі тримати, султани завжди тримають біля себе братів або синів хана, кожен з них кандидат. Наші бідні землі не можуть прогодувати всіх, нестачу компенсуємо здобиччю під час походів, більшість наших чоловіків перебуває в походах на Персію і Європу і, в першу чергу, в Україну. Коли відмовимося від “ясиру”, збитки великі терпіти будемо. Наш народ – воїни, а воїни повинні мати здобич.

Кримський хан: Так і вас, козаків, постійно стерегтися треба. Набіги запорожців на наші улуси, та й гетьмана вашого Сагайдачного, якого ти,

94


Хмельницький, добре знаєш, ми також навіки запам’ятали.Як державний діяч, я, перш за все, ставлю інтереси Криму. Для нас

небезпечне зростання козацької сили і повне послаблення Польщі, для нас вигідна рівновага сил і одночасне ваше послаблення. І я досяг своєї мети. Ви кажете: зради під Зборовом, під Берестечком, Жванцем. А я кажу – вигода велика Криму і збереження нашої сили.

Хмельницький: Добре все це розумію я, бачу, яке зло чиниться але мусив тримати спілку з ханом, доки міг. Хай зачитає писар відповідь мою назаретському митрополиту Гаврилу в 1615 році.

Писар (зачитує): “Таке велике зло станеться через зраду кримського хана – який же близький друг кримський хан гетьманові? Але і за таке гетьман не пішов на розрив, і буде терпіти далі до часу, не може вчинити розриву і буде терпіти великі обіди від нього тому, що якби гетьман пішов на розрив, то кримський хан порозуміється з польським королем та почне проти нас воювати – тим кримський хан для нас грізний” (І.П.Крип’якевич “Богдан Хмельницький”. Львів, 1990).

Хмельницький: Змушений був тримати при татарських бамбулах своїх старшин, які проводили і відводили татар і пильнували, щоб ті не грабували.

У цьому тяжкому становищі бачив я вихід у союзі з Російською державою. Але вже по тому, як посланець царський боярин Бутурлін відмовився у Переяславі в 1654 р. цілувати хрест, присягаючи від імені царя народу України, почав я розуміти фатальність прийняття протекторату Росії. Чи пам’ятаєте, як це було люди? (Повідомлення про події Переяславської ради 1654 р.)

Російський цар Олексій Михайлович: За законами нашої держави присягаються тільки піддані, а цар відповідальний лише перед Богом. Перш за все, як державний діяч, я повинен відстоювати інтереси своєї держави. Ми тільки почали зміцнюватися після тяжких часів, названих “смутними”, нас відкинули від торгових шляхів з Європою. Після батька мого, Михайла Федоровича, який правив волею Божою з 1613 по 1645 рік, став царювати я і багато справ потрібно здійснити мені. Хай про справи наші скаже боярин думний.

Боярин: Держава наша Російська ослаблена довголітньою польсько-шведською інтервенцією і втратила на заході великі території. Особливо велика була втрата Смоленська і узбережжя Фінської затоки (показує на карті), бо це був вихід до Балтійського моря. Повернення цих територій – головне завдання. Важливе завдання оборони південних кордонів від набігів татар і походів турків. Тільки у 1-й половині XVII ст. кримські татари, як васали Туреччини, взяли в полон до 200 тисяч осіб. Турецька фортеця Азов загрожує з півдня (показує на карті). Спроба захопити її закінчилася невдачею. Втрачені землі у невдалих війнах з Польщею згідно з Деумінським перемир’ям (1618 р.) і Поляновським миром (1632 р.). Всі

95


державні справи в XVII ст. звершуються від царського імені. В “Соборному уложенні” 1649 року включена особлива стаття, яка загрожує смертною карою за виступ проти царя. Іде процес зміцнення самодержавства, остаточно закріплюється кріпацька система. По країні прокочується хвиля селянських повстань і заворушень міської бідноти. Незважаючи на великі бажання взяти реванш над Польщею, на пряму війну непросто відважитися.

Цар Олексій Михайлович: І все ж я допомагав чим міг: відводив свої війська від кордонів з Україною, дозволяв купцям купувати хліб в Україні, чинив постійний дипломатичний тиск на польський уряд і, опираючись на рішення Земського собору 1 жовтня 1653 року, погодився: “гетьмана Б.Хмельницького і все військо Запорозьке з містами і землями прийняти”. (Демонструється копія документа.) І війська свої послав у 1654р. під Вітебськ і Смоленськ, під Бердичів і Охматов (показує на карті).

Хмельницький: Все так, але головним для вас були землі Білорусії, а від України відступилися, порушили свої обіцянки і за моєю спиною почали з весни 1656 р. переговори з Польщею, і до війни з союзницькою нам Швецією почали готуватися.

Російський цар: Шведи нам не союзники, а загроза для земель російських з півночі, і не можна допустити їх зміцнення у Польщі. А посланці Польщі мені корону польську обіцяють після смерті Яна Казимира, а таку можливість сісти на обидва трони Росії і Польщі, я знехтувати не хочу. Тому і пішов на Рільницьку угоду 1656 року, нехай навіть тобі, гетьман, на шкоду, але на велику користь мені.

Ян Казимир: Отак, послухайте вельможне панство, цей московський ведмідь смерті моєї чекає, на трон мій хоче. І без нього бідна моя Річ Посполита чорні часи переживає. Нехай канцлер мій розкриє перед вами картину стану нашого.

Канцлер: В середині XVII ст. Річ Посполита вступила в період жорстокої економічної кризи і економічного занепаду. Селяни розорені, наділи їхні скоротилися на 20%, міста і торгівля в занепаді. Значення королівської влади вже давно підірване, тепер втрачає своє значення інший орган центральної влади – сейм. У XVII ст. утверджується принцип “ліберум вето”, тобто повної одноголосності при справах, що давало кожному учаснику сейму право виступити проти сеймової постанови, в цьому випадку воно відмінялося, а шляхта це вважала основою своїх вольностей. Виступаючи, шляхтич не зобов’язаний був підтверджувати протест якимось аргументом. Зрив роботи сейму у 1-й половині XVII ст. став звичайним явищем. Місцеві сеймики діяли повністю самостійно і тільки в інтересах своєї місцевості, це посилювало децентралізацію країни. Послаблена Річ Посполита і у військовому відношенні.

Польське феодальне військо “посполите рушення”, в якому переважала кіннота, було недисциплінованим. Більша частина війська

96


складалася з іноземних найманців. Командування було неавторитетним і зловживало становищем. Коли війську не платили, солдати розходились та руйнували округи.

Слабість країни відображалась і в зовнішній політиці. Вся 2-га половина XVII століття характеризується безперервними війнами, в основному на території Речі Посполитої. Після удару шведського короля Карла Х Густава, був момент, коли король Ян Казимир змушений був втікати з країни. (Повідомлення про хід бойових дій поляків зі шведами, починаючи з 1655 р.) Шведську окупацію народ назвав “потопом”. (Демонструється книга Г.Сінкевича “Потоп”.) Зазнала Польща і турецько-татарської агресії. Річ Посполита знаходилася у критичному становищі.

Ян Казимир: З великими труднощами зумів я перебороти у Бресті 1653 р. опозицію магнатів, ворогів моїх прихованих. Пам’ятаєте вельможне панство? (Повідомлення про зміцнення влади короля 1654 р., про загибель основних представників магнатської опозиції: Я.Вишневецького, Калиновського, Потоцького; про встановлення не магнатського, а королівського канцлера в державі.) З новими силами я продовжував відновлення істинно римо-католицької віри і винищення ненависної “схизми”. На це в нас ще в 1651 р. благословив з дозволу найсвятішого папи, нунцій Торрес. Ледве врятувався під Жванцем, Кримського хана переманив на свою сторону, 100 тисяч золотих йому заплатив, угоду з ним підписав. Але тут Росія втрутилась, а там і шведи вдарили, і не зміг я відновити великої Речі Посполитої. Ми понесли втрати на Балтиці, на лівому березі Дніпра, та й решту ледве втримуємо. Особливо на півдні берегтися мусимо, тут султан турецький інтриги свої плете і тільки жде моменту землі наші забрати.

Наперед виступає султан і радник його, низько схилившись, зачитує титули султана з імпровізованої грамоти

Радник султана (візир): Султан Магомед, брат сонця і місяця, намісник Божий, володар царств Македонського, Вавилонського, Єрусалимського, Великого і Малого Єгипту, цар над царями, володар над володарями, надзвичайний лицар, ніким не переможений, невідступний охоронець домовини Господньої, опікун самого Бога, надія і втіха мусульман, покірник і великий захисник християн, нехай вічно буде над ним благословення аллаха (взято з листа Магомеда ІV запорожцям).

Султан Магомед: Священне знамено пророка утримаємо ми над обширними територіями Азії, Африки, Європи, і маємо намір пронести його ще далі на захід. Але становище наше нелегке, нехай візир розкаже вам.

97


Візир: До середини ХVІІ ст. чітко виразився занепад Османської імперії, який почався ще у минулому столітті. Османська імперія не мала внутрішньої єдності, її окремі частини дуже відрізнялися одна від одної за етнічним складом, мовою і релігією населення, а також за рівнем розвитку. Самі турки складали в імперії меншість, у провінціях, крім центральних, вони були розкидані серед корінного населення. Турецьке панування ґрунтувалося виключно на військовому насиллі, а військова могутність невпинно впадала. Посилювався феодальний гніт, про що свідчать численні випадки селянських повстань. Скорочується численність війська. З великими труднощами вдалося повернути Ірак з Багдадом у запеклих війнах з іранським шахом Аббасом. Одночасно Порта розв’язала бойові дії в Європі проти Польщі, розраховуючи на втягнення її у тридцятилітню війну (1618-1648 рр.)і одночасне послаблення. Але Хотинська війна 1621 р. закінчилася невдало. (Повідомлення про результати Хотинської війни.) Надалі Туреччина уважно стежила за діями Хмельницького, вступила в зносини з “бунтівними козаками”, наказала кримському ханові їм допомагати.

Хмельницький: Це було моїм значним успіхом, але поводитись з Портою треба було дуже обережно. Подальший розвиток наших відносин виходив з ініціативи Стамбула. Турецькі дипломати робили спроби притягнути Запорозьке військо під владу султана. Влітку 1651 р. послав я до Константинополя посольство на чолі з київським полковником Антоном Ждановичем і моїм двоюрідним братом Павлом Яненком-Хмельницьким. Послів зустріли у Стамбулі з великою повагою, була аудієнція в султана і були обдаровані не тільки, як завжди на прийомах, звичайними “кафтанами”, але й дорогим одягом. Переговори йшли про допомогу у війні з Польщею. Султан обіцяв вислати нам румелійські турецькі частини та молдовські васальські війська.

Турецький султан: Я навіть змушений був терпіти молдавський похід гетьмана 1650 р., пам’ятаєте? (Повідомлення про Молдавський похід Хмелницького1650 р.) Послав я в Чигирин Осман-Чауша з почесними подарунками. Переговори вели про військову допомогу, справи Молдовії, шлю Тимоша Хмельницького з Розандою. Я навіть погодився на рівноправний договір. (Жест у сторону візира.)

Візир (читає): “Імператорський договір, такий, як дано іншим християнським королям, зі сторони моєї могутньої імперії буде з вами погоджено в очно визначений час у конкретних статтях і умовах” (І.Крип’якевич “Богдан Хмельницький”.)

Турецький султан: Але вже похід Хмельницького на Молдовію і Валахію 1652 р. розгнівив мене, і я наказав ув’язнити українських послів у Стамбулі. Але і це стерпів, і далі послів у Чигирин послав, закликав гетьмана стати моїм підданим.

98


Хмельницький: Турецькі пропозиції передав я на розгляд старшинської ради. Серед старшин виникли три партії: одна, яку очолював кропивецький полковник Дмалалій, погоджувався на союз з Туреччиною; друга, під проводом Ждановича, вимагала переговорів з Польщею; третя, найбільша, орієнтувалася на Росію. Рядове козацтво, побачивши турецьке посольство, рішуче виступило проти переговорів з Туреччиною. Сам я з великою увагою слідкував за переговорами у Москві, які вели посли мої Бурлей і Мужиловський.

Ведучий: За відносинами Хмельницького з Туреччиною уважно стежила також і Австрія, яка мала безпосередній кордон з Османською імперією і жила у постійній тривозі перед турецькою агресією. Так само, як Венеція, Австрія цікавилася морськими походами Запорозького війська. Її посол у Стамбулі передавав цікаві дуже точні відомості про українські посольства до султана. Віденський двір у своїх інструкціях наказував послові підривати вплив Хмельницького у Порти, щоб не запустити ближчого порозуміння козаків з турками. Після зближення Хмельницького з Росією 1654 р. польські пани знайшли спільну мову з турецьким султаном і кримським ханом (жест у сторону названих керівників) для спільної боротьби проти українського народу і Росії. Розглядаючи Україну як об’єкт завоювань, Порта почала відкрите збройне втручання у життя українського народу.

Хмельницький: От і судіть тепер, шановне товариство, в чому вина моя. Які могутні інтереси багатьох держав переплелися і стали на заваді нашій волі! Що залишаю я по собі? Передусім, збудовану козацьку державу, з якою рахуються інші країни, незважаючи навіть, на договір з Москвою. Це видно хоч би з листа шведського короля Карла Густава від 15 липня 1656 р.

Писар (зачитує): “Ми ж знали, що між великим князем московським і народом запорозьким зайшов певний договір, але такий, що полишив свободу народові цілою і недоторканою. Покладаючись на такий вільний стан ваш, ми хочемо цілком явно, за відома навіть великого князя московського, ввійти в листування з вашою світлістю.” (В.Голобуцький “Запорозьке козацтво”.)

Ведучий: Пізніші події показали фатальність прийняття Україною протекторату російського самодержавства. Демагогічна політика царизму виявилася в тому, що, з одного боку, він надавав феодальні привілеї козацькій старшині і шляхетництву, а з другого, – підбурював нижчі прошарки населення України проти вищих. Цим російський уряд вирішував два питання: по-перше, укріплював феодальні порядки, по-друге, руками обдурених низів підривав автономію України, яку здобув гетьман і козацька старшина.

А поки що оточена з усіх сторін агресорами, Україна продовжувала боротьбу за своє існування.

99


На цьому наші дипломатичні суперечки на деякий час перервуться, а вельможні представники, присутні тут, відправляться відстоювати інтереси своїх держав на криваві поля битв і на підступну і жорстоку боротьбу дипломатичних переговорів.

А про доцільність їхніх дій будемо судити ми, нащадки, вивчаючи нові сторінки історії.

Марцінковської М.П.

“ПОДОРОЖ КОЗАЦЬКИМИ СТЕЖКАМИ”( Історико-літературний вечір)

Учитель: Сьогодні ми подумки подорожуватимемо по острову Хортиця, ознайомлюючись з його історичними місцями, реліквіями. Сподіваюсь, ця своєрідна подорож допоможе вам по-справжньому зацікавитися минулим і побувати в цих овіяних легендами місцях.

Наприкінці відбудеться вікторина. Найуважніший стане її переможцем.1-й ведучий: Серед островів на Дніпрі перше місце по праву належить

Хортиці.Географ: Хортиця тягнеться 12 кілометрів у довжину, 2,5 кілометри у

ширину. Її загальна площа 3 тисячі гектарів. Висота скель в окремих місцях досягає 50 метрів. Це найбільший, найяскравіший, найбагатший острів на Дніпрі.

2-й ведучий: Походження слова Хортиця пояснюють по-різному.1-й філолог: Від імені давньослов’янського бога Хорса.2-й філолог: Від слова "хорт" – "борзий собака".3-й філолог: Від тюрсько-половецького слова "орт", "орта", що означає

"середній", "розташований посередині, між протоками". 1-й ведучий: Острів завжди вражав своєю величчю, розкішною

природою, особливою казковістю, (...прекрасний, гористий, веселий острів) (австрійський посланець Еріх Лясота, який відвідав острів у 1594 р.)

2-й ведучий: На Хортиці немає горбика, ямки, які б не зберігали пам’ять віків!

1-й історик: Десятки тисяч років тому вперше ступила на цей острів людина. Сліди свого перебування вона залишила у рештках стоянок кам’яної доби, у похованнях епохи бронзи.

2-й історик: Первісні племена, проживаючи на території сучасного Запоріжжя, залишали по собі пам’ять – насипали над похованням померлих великі земляні могили. Цими пам’ятками-курганами усіяна вся Хортиця. До

100


1880 р. на могилах у середній частині острова і південніше від неї стояли кам’яні баби – мумаї.

1-й історик: З давніх часів острів був важливим торговельним пунктом. З Русі сюди возили хліб, мед, а з Константинополя і грецьких колоній – різні цінні товари. Руські купці, спускаючись по Дніпру в навантажених лодіях, відбивали від порогів печенігів, а потім зупинялися на острові. І там, під гіллястим старим дубом, приносили своїм богам жертву подяки за здобуту перемогу.

2-й історик: Хортицю не раз відвідували князі Київської Русі Олег, Ігор, Ольга. Як розповідає "Повість минулих літ", весною 972 р., повертаючись із далекого болгарського походу, сюди ("к порогам") прибув ("знаний всіма ратями") відважний Святослав. За однією з легенд, тут, на високій Чорній скелі, він і склав свою буйну голову.

СМЕРТЬ СВЯТОСЛАВА(за книгою Семена Скляренка)

1-й артист: Скеля, на якій вони стояли (князь і п’ять воїнів), круто обривалась над Дніпровими водами. Там, унизу – прірва. Крок кинутись униз – і тільки бризки полетять по каменю.

Та чи личить воїну, а тим більше князю Русі, бодай у найстрашнішу годину накласти на себе руки?

Смерть у бою – почесна смерть; самогубець – боягуз, по закону руських людей, і після смерті його жде вічне закляття.

З мечем у руці князь Святослав ступив наперед. За ним ішли ще п’ятеро. Вони йшли проти сотні ворогів. Упав воєвода Божар, упали три отроки, упав Микула. Лишився Святослав...

Але й один він пішов уперед – з мечем у правій руці, зі щитом у лівій. Якийсь печеніг підскочив збоку до нього і перебив ліву руку – князь Святослав випустив щит, але мав ще меч. Кілька стріл разом упилися в його груди, але князь ішов далі..., і раптом, як зламаний спис, упав на землю...

1-й історик: Наприкінці ХV ст. на берегах Дніпра за порогами сформувалося чубате лицарство – запорізьке козацтво. Воно вийшло з низів українського народу – селянства і незаможного міщанства.

2-й історик: Запорізькому козацтву випала велика історична місія – захищати Україну від турецько-татарської агресії, очолити боротьбу проти польсько-шляхетського панування. Відвойовуючи степові простори, так зване Дике поле, у ханських орд, козаки відроджували там життя. Поступово козацтво сформувалось у збройні сили українського народу.

1-й історик: За час свого існування січ кілька разів міняла місцерозташування.

101


2-історик: Запорізьке козацтво – явище незвичайне, одне з найцікавіших і найвизначніших в історії України.

Хто ж вони, і звідки взялися запорізькі козаки? Чому Хортиця стала колискою козацтва?

1-й історик: Після тривалого татаро-монгольського гніту Україну з усіх кінців шматували вороги. На землях України вводилася панщина, кріпацтво. Бідність доводила людей до невимовного відчаю.

2-й історик: Частина міської і сільської бідноти тікала на південь. Втікачі займалися хліборобством, тваринництвом, рибальством і називали себе козаками, що в перекладі з тюркської мови означає "вільна людина". По-справжньому вільними вони тут не могли бути. Набіги татар, польські князі, українські старости, воєводи приносили велике горе. Далі миритися з такою долею було неможливо. Багато з них, шукаючи волі, вирушили на Дніпрові пороги.

1-й історик: Усього на водяному шляху треба було пройти дванадцять порогів – кам’яних гряд, що перетинали русло від берега до берега. Кожний поріг мав своє ім’я. Проходження цього шляху потребувало великої напруги, уміння. Пекло не було таке страшне, як Ненаситець. Пройти його – означало побувати в пазурах смерті. Але водночас – скільки після цього було радості і краси.

2-й артист: Ще було чути, як стогнали вищі пороги, а тут уже заревів Дід (Ненаситець). Все дужче та дужче, неначе десь ревла череда волів, неначе десь стріляли з гармат або дзвонили у великі дзвони.

Цілі гори білої ревучої піни билися об каміння, скакали вгору, закручувались гребіннями і знов падали... Од берега до берега лютувала біла водяна буря, крутились вихори, вертілись чорториї, неначе все це викидав підземний вогонь або заховані на дні вітри.

2-й історик: Запорізька січ... Скільки подвигів, скільки прекрасних могутніх велетнів народила вона! Богдан Хмельницький, Іван Сірко, Петро Сагайдачний, Тарас Трясило, Максим Кривоніс, Іван Богун... А скільки безіменних героїв, які, відстоюючи південні рубежі Батьківщини, визволяючи полонених з рабства, примушували здригатися татарських ханів, спопеляти фортеці яничар, громили відбірні полки польсько-шляхетських загарбників. Стамбул і Кафа, Синоп і Трапезунд – усі вони огорталися пороховим димом від козацьких мушкетів, були свідками народження безсмертної козацької слави.

1-й ведучий: Дуб з вітрами, як лицар, бореться, Розтина їх шаблюками віт. Він у серці старої Хортиці стоїть. До землі назавжди прикутий Міцно в’язим корінням віків.

2-й ведучий: Можна й довідку дати:

102


Тридцять шість – висота, Сорок три метри – шати, Йдуть за сімсот літа. Тільки хіба ж у цьому, Дубе, вічність твоя?

1-й ведучий: Скільки цікавого пов'язано зі знаменитим дубом!Старий Никифор Антонович Дейкун, охоронець дуба, розповідає: “Оце

тут стояв стіл. Оце тут Сірко диктував листа турецькому султанові.Реготали – листя на дубі ходором ходило. Славний був отаман”.1-й ведучий: 14 жовтня 1997 р. у дуб влучила блискавка. Він загорівся

– пожежники погасили. А нещодавно дуб ізсох.

ЛИСТ ЗАПОРОЖЦІВ ТУРЕЦЬКОМУ СУЛТАНУ

2-й артист: Ти – шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш, і самого люципера секретар. Який ти в чорта лицар! Чорт викидає, а твоє військо пожирає. Не будеш ти годен синів християнських під собою мати, твого війська ми не боїмося, землею і водою будем битися з тобою. Вавилонський ти кухар, македонський колесник, єрусалимський броварник, олександрійський козолуп, Великого і Малого Єгипту свинар, вірменська свиня, татарський сагайдак, кам’янецький кат, подільський злодюка, самого гаспида внук і всього світу і підсвіту блазень, а нашого бога дурень, свиняча морда, різницька собака, нехрещений лоб, хай би взяв тебе чорт! Отак тобі козаки відказали, плюгавче! Негоден єси мати вірних християн! Числа не знаєм, бо календаря не маєм, місяць у небі, год у книзі, а день у нас такий, як і вас, поцілуй же за це ось – кади нас!..

1-й ведучий: Що це лист чи легенда? У цьому варіанті – легенда. Але в історії відомо, що листи з такою ж дотепністю, хіба що з меншою різкістю, козаки справді надсилали турецькому султанові. Слав їх і Іван Сірко.

2-й ведучий: У 1878 р. історія Запоріжжя надихнула на великий твір художника І.Рєпіна. Він був заворожений глибоким, щирим і дошкульним сміхом, який вилили запорожці в листі до турецького султана.

Рєпін побував на Хортиці, оглянув старі розорені укріплення. Після подорожі почалася наполеглива праця. Минали роки, з’являлися десятки етюдів, варіантів. Тільки через тридцять років картина була виставлена на персональній виставці художника.

ЗМІЄВА ПЕЧЕРА

Географ: Приблизно за 3 метри до води, під навислою брилою скелі, видніється вузька площина. Піднявшись на неї, побачите отвір. Він і поведе

103


вас у підземелля. Щоб проникнути туди, треба спуститися більш як на 2 метри в глибину. Внизу отвір розширюється і утворює невелику залу. Висота її – до 3 метрів, ширина – до 5 метрів.

Кобзар: У печеру раніше ніхто не лазив. Боялися зустрітися з велетнем – змієм. Із Змієвою печерою пов’язано багато легенд.

На Запоріжжі жило три змії – богатирі. Один з них – на Хортиці. Змії жили, як богатирі, і билися тільки з богатирями. Деякі з них і на людей полювали. Не займали тільки запорожців, бо між ними теж були дуже сильні богатирі і характерники (чаклуни).

У пізніші часи Змієва печера використовувалася козаками як сховище для зброї.

1-й історик: Розповідаючи про Хортицю, не можна обминути прилеглі острівці і кітчаську переправу. Острівці розташовані буквально за кількасот, а то й декілька метрів од Хортиці, висять, як кажуть, у неї “на мотузку”. І вся їхня історія – це історія Хортиці. Кітчаський перевіз, який проходив трохи вище сучасної Дніпровської греблі, був відомий не тільки візантійському імператорові Костянтину Багрянородному.

2-й історик: У ХVІІ ст. про нього писав Гійом Боплан: “Я бачив, як поляки тут стріляли з лука з одного берега річки на другий, і стріли падали більш як на сто кроків далі протилежного боку. Це головний татарський перевіз”.

Кобзар: Один з островів зветься Диван Цариці, або Крісло Катерини. У народних переказах згадується, що тут під час подорожі по Новоросійському краю відпочивала цариця Катерина ІІ. Однак це не відповідає дійсності.

Метрів за сто від Крісла – Середній стовп. Ця скеля славиться цікавими археологічними знахідками. В її печерах жили люди ще за кілька тисяч років до нашої ери.

Географ: Ліворуч від стовпців, прямо перед Хортицею, розкинулось урочище Сагайдачного. Це широкий, просторий луг, обрамлений кручами. Колись тут стояли розкішні дерева. Тепер дерев немає, але, як і колись, у давнину, тут виступають з води високі скелі Дурна і Середня.

1-й ведучий: М.Гоголь назвав Хортицю гніздом, звідки вилітали “січовики”, “горді і міцні, як леви”.

2-й ведучий: У серпні 1843 р. Хортицю відвідав Т.Г.Шевченко. Повернувшись із подорожі, Тарас Григорович згадував Хортицю у ряді своїх творів. Хортиця була для Кобзаря героїкою України, її гордістю.

1-й ведучий: Це тільки частина історії острова Хортиця і подій, пов’язаних з нею.

ВІКТОРИНА

104


1. Де міститься острів Хортиця?2. Хто заснував тут вперше козацьке укріплення?3. Які місця на острові пов’язані з іменем П.Сагайдачного?4. Хто з письменників писав про Хортицю?5. Хто із Зарубіжних істориків згадував Хортицю?6. Звідки походить слово “Хортиця”?7. Хто з київських князів побував на Хортиці?8. Які розміри, вік, стан запорізького дуба?

Івоса М. Н.

КОЗАЦЬКА СЛАВА НЕ ВМРЕ, НЕ ЗАГИНЕ

Святково прибраний зал. На сцені ряд портретів визначних гетьманів України, серед яких і портрет Богдана Хмельницького, увінчаний квітами.

Під портретом слова:Бог святий знає, Бог святий відає,Що Хмельницький думає, гадає.Тоді ж то не могли знати ні полковники,Ні дружини козацькії, ні мужі громадськії,Що наш пан-гетьман Хмельницький,Батько Зеновій-Богдан чигиринськийУ городі у Чигирині задумав вже й загадав.

Під козацький марш на сцену виходять ведучі Мелодія стихає

Вже стільки закривавлених столітьТебе, Вкраїно, імені лишали. То ж встаньмо, браття, в цю урочну мить,Внесімо прапор вільної держави!

Степів таврійських і карпатських гірЗ’єднався колір синій, жовтий,Гей, недругам усім наперекірВнесіте прапор вільної держави!

Ганьбив наш прапор хто хотів,Його полотна в попелі лежали.Але він знов, як день новий, розцвів.Внесіте прапор вільної держави!

105


Повіримо в те, що нас вже не збороть,І прислухаймося до добра і слави.Хай будуть з нами Правда і Господь!Внесіте прапор вільної держави!

Звучить гімн “Ще не вмерла Україна”Вносять Державний прапор України

Сьогодні на зустріч запросили ми вас,Ми радо й привітно зустріли вас.А мову на ній повести ми рішили –Історія й пісня – великі дві сили.

Ще в сиву давнину люди знали про нерозривний зв’язок минулого, теперішнього і минулого, а в тому, що відбувається зараз, народжується майбутнє.

Перегорнемо сторінки нашої славної історії. Гетьмани України! Ці слова будять у наших душах образи сильних, мужніх, відданих своїй землі, своєму народові людей.

Ой, Хмельницький Богдане,Гетьмане славний!Добрий розум тобі дався,Що султана і кримськогоХана ти відцурався.

Ведучий: Спробуйте, дорогі друзі, замислитись над словом “козак”. Що воно будить у ваших душах і серцях? Так, справді, образи великих борців за долю рідної землі, великої держави.

Вважають, що слово “козак”, походить від слова “коза”. Козаки спритні, як кози, вдягалися в козячі кожухи, говорили гучним голосом.

Козаки – це вільні, незалежні, сміливі, озброєні люди. Але поруч із ними завжди і всюди мандрувала козацька пісня, козацька дума.

Звучить пісня “Гей ви, козаченьки”На сцену виходять мати і Богдан Хмельницький

Мати: Сину мій! Обрали тебе гетьманом не для забавки. Не гордуй тимчасовим твоїм обранням. Шануй старших себе, не обтяжуй підлеглих тобі людей більше того, що можуть нести на собі. Май рівну любов до всіх. Коли учиниш противно сьому, то всяке зло, котре останеться від тебе, нехай від усіх наших людей відвернеться, а впаде на твою голову.

106


Хмельницький: Ні! Не можемо зброї ми скласти та йти по домівках. А щоб осягнути мирне життя для краю нашого, щоб жити в безпеці за дітей і матерів наших, щоб бути господарем на своїй ниві, - повинні ми у битві змусити ворогів облишити навіть думки про підхоронення нашого краю. Віднині ми неприступні і нескорені.

На сцену виходить козак, ведучи Богданових синів

Козак: Здоров був, Богдане! Ось привів тобі синів. Ану глянь, які славні козаки!

Сини: Здорові були! (Вклоняються).Хмельницький: Здорові, здорові! Ну що, в Христа віруєте?Сини: Віруємо!Хмельницький: І в трійцю святу віруєте?Сини: Віруємо!Хмельницький: А в церкву ходите?Сини: Ходимо.Хмельницький: А ну перехрестіться. Ну, добре. Хороші козаки з вас

вийдуть. Дорогі мої сини, підійдіть до мене, благословляю вас.

Підходять сини до батька, стають на коліна, схиляють голови

Хмельницький: Благословляю вас, дорогі мої діти. Свято бережіть козацьку честь. І Боже вас збав зрадити своїй землі, своєму народу. Хай береже вас Господь!

Хмельницький цілує своїх синів

Ведучий: Славні сини України! То ж будемо гідними нащадками славних історичних предків. Любіть і шануйте нашу Україну, рідну матір свою, як колись любили і шанували.

Ведучий:Попід гору доріженька веде,Доріженькою отаманчик іде.Отаманчик попереду іде,Козаченьків за собою веде.Марширують України синиІ співають всі весело вони:“Отамане, отаманчику наш!Веди, батьку, ти на ворога нас!Козаченьки марширують, ідуть,Нехай буде щаслива їм путь!”

107


На сцену виходять молоді козаки

Та в нас поповнення! Чиї ж ви будете?Ми сини славного українського народу.Ну що ж, будемо знайомі.

Це я, козак БогданУ мене шапка і жупан,У мене самопал – рушницяІ шабля – рідная сестриця.

А я – Іван Пізній,Бо пізно родився,Та з ворогом в січіНе раз уже бився.У мене, ІванаУ мене спис калений,Знають ляхи польськіЙ турок нехрещений.

Я – Данило.Я – Степан.В нас на двох один жупанІ одна гармата, Буде ворог УкраїниВід нас лихо мати.

Болять мене старі рани,Та болять ще й досі,А як ляха десь зачую,То аж крутить в носі.Та так крутить! Та так крутить!Що не можу спати.Мушу тому пану-ляхуГолову відтяти.А як скінчу ту роботу, то повеселюся,Бо я зроду сам Підкова – Гаврилом звуся.

Я на чайці у поході Не в одній бував пригоді.В Цареграді і в СтамбуліТурки труть ще й досі гулі,Бо в бою бував не разУкраїни син – Тарас.

А я козак ГолотаНе боюся ні вогню, ні меча, ні третього болота.

108


Випиваю нараз горілки кварту,І цілу ніч можу нести варту.Там, де козак Голота стоїть,Навіть муха не пролетить.

А я козак РомкоБ’ю з пістоля громкоІ точно вціляю – Тверду руку маю.

Під моєю булавоюНаклав турок головою,Наклав турок, наклав лях,Не один панисько,Бо не знаю в бою страху – Козачок Онисько.

Звучить пісня “Ой у лузі червона калина”

Дай Боже, щоб здоровБув з нами гетьман.Шановний отамане!Дозволь запросити до нашого козацького кола козацьку старшину,

писаря, отамана.

На фоні Запорізького маршу входять особи козацької старшини

1-й: Зачитую і ухвалюю ці мудрі слова: від імені козацького роду, видавши мудрі накази, хвалити доблесних козаків та козачок за успіхи в навчанні, за добрі справи, за поступки чесні, за вдачу веселу, не забувай карати тих, хто порушує святі козацькі звичаї, закони, хто ганьбить ім’я козаччини, нашої школи, хто вчителів не слухає, матір не шанує.

2-й: А я тобі, писарю, доручаю лиш цю книгу літопис нашого коша, каламар-чорнильницю, та й перо.

3-й: Дай Боже, щоб сторінки літопису козацтва нашого переказували нам багато всіляких добрих оповідань про доблесних козаків та козачок.

Писар приймає книгу, каламар, перо (яке вставляє за праве вухо)

Засвистіли козаченьки,Музики заграли,Наша доля, наша воля Хортицькі заграви.

Гей, гей, Хортиця, Запорізька Січ.

109


Нема її краще ані вдень, ні в ніч.А чи не поїхати нам, козаки, до дівчат?Поїдемо, хлопці, в Глибоку Балку.

Козаки: Їдемо, їдемо!

Звучить пісня “Їхали козаки із Дону додому”

Козак 1-й: Доброго вечора вам, дівчата!Дівчина 1-ша: І вам вечора доброго. (Вклоняються).Козак 2-й: Приїхали пісень вам славних заспівати.Дівчина 2-га: То хай співають, а ми послухаємо.

Звучить пісня “Їхав, їхав козак містом”

Дівчина 1-ша: Славно козаки співають, дай Бог їм сили та здоров’я людей радувати.

Дівчина 2-га: А ми вам українського гопачка затанцюємо.Козак 1-й: Красно вам, дівчата, дякуємо за танець.Козак 2-й: А тепер можна і пісню заспівати, щоб луна пішла гаєм, щоб

аж соловейко затих.Козак 1-й: А ну, дівчата, і своєї заспівайте.Дівчина: Ой ви, хлопці, не сваріться,

З дівчатами помиріться, Помиріться, покохайтесь, Разом пісню заспівайте. Заспівайте про калину, Про рідненьку Україну, За свій нарід, за свободу, За незалежність народу.

Звучить пісня “Віють вітри, віють буйні”Вбігає схвильований козак

Козак: Ви тут співаєте! А нам убили Морозенка! Загинув Нестор!Козак 1-й: Ти не жартуй із нами так, козаче!

Я Морозенка хвилю тому бачив.Козак 2-й: Гей, розступіться – дорогу дайте!

В скорботі із голів шапки скидайте!

Лине сумна мелодія, вносять тіло Морозенка чотири козаки До тіла підходить Богдан Хмельницький

110


Хмельницький: По смерть послав тебе я, побратиме,Нема прощення за невчасний крок!Весь вік покута розум мій нестиме,Перед очима буде докором незримим.

Козак 1-й: Хто встрелив в посланця, який ляшок?Козак 2-й: Син Калиновського, він був у замку.

Як йшли – грозив пістолем люто він.Хмельницький: О, пам’ятаю ще його.Козак: Я наостанку стрельнув також –

Він впав в крові.

Підходить козак до Морозенка, клякає на коліна, торкається його лиця, грудей

Козак: Ой не час, не час,Морозе, тебе в яму вкладати!Чому не я, а ти дочасно згас?

Звучить “Пісня про Морозенка”

Хмельницький: Насиплю, браття, тут йому могилу,В його подільській рідній стороні,Щоб видів з неї Україну милу,Щоб чув її і болі, і пісні.

Козак: Гей, годі, браття, сумувати,Треба у похід рушати.

Звучить козацький марш, всі учасники виходять зі сцени

Ведучий: Ми коротко ознайомили вас зі спадщиною запорозького козацтва. Нехай дійде до ваших душ шелест козацьких знамен, брязкіт їхньої зброї.

Стогін української землі від копит навальних ординців, як межа між життям і смертю, між минулим і майбутнім.

Козацький хліб – черствий сухар,І в казанку незмінна каша.Ми винесли страшний тягар, Така вже видно доля наша.

Нам не цуратися її,Бо знаєм іншої не буде,Раз топчуть землю вороги,Яка нас вивела у люди.

111


Хто зберіг любов до краюІ не зрікся роду,Той ім’ям не вмре ніколиВ спогадах народу.

Хто зберіг любов до краюІ не зрікся роду,Тільки той віддав всю думу,Все, що міг, народу.

Боже, глянь на Україну,Вгору підніми калину,Поверни нам волю й славу,Поєднай народ у лави.

Бо сходить щасливо зоряНа многії і благії літа!


1. Будзиновський В. Наші гетьмани. Тернопіль, 1995.2. Григор’єв Н. Історія України в народних думах та піснях. К.:

Веселка, 1993.3. Малевич А. Морозенко. Збараж, 1992.4. Ой у лузі червона калина. Тернопіль, 1990.

Орлова І.М.

“ПРАВОВІ ПАМ’ЯТКИ УКРАЇНИ”(Історико-літературна композиція)

Мета: Формувати національну свідомість, відчуття своєї причетності до

розбудови національної державності і патріотизму. Виховувати повагу до права, культурних цінностей, літературної

спадщини та історії власного народу.

Обладнання: Державна символіка, портрети історичних осіб, костюми, клейноди.

Вірш “Наша Батьківщина” Від дитинства аж до скону,Ми всі добре про це знаєм,Що зовемось українці

112


Й українських предків маєм.Батько, мати, брат, сестрицяІ всі інші члени роду –Всі належать до одногоУкраїнського народу.Бо родитись українцем Це велика честь і слава,Рідний край свій полюбити Найважніша з усіх справа.В нім пливуть глибокі рікиІ шумлять степи безкраї, Стрункі гори пнуться в хмари, Синьоводе море грає.Буйне збіжжя колосистеНа врожайних росте ріллях,Є у надрах сіль і нафта,Віск, залізо і вугілля.

Українці й українки Всі кохають до загинуСлавну землю батьків своїх Свою рідну Україну.Але щоб цю землю свою Міцно, щиро покохати,Треба все її минулеДобре вивчити, пізнати.Треба знати те, як предкиНа землі цій колись жили,Як її грудьми своїми Заступали-боронили,Як за волю і за долюЙли у бій, як на забаву,Здобували собі раниУкраїні й собі славу;Як невпинно працювалиІ боролись всі завзято, Щоб їх люба Україна Була дужа і багата.Хай не буде ні одноїУкраїнської людини,Що не вміла б розказатиПро минуле України.

113


(Р.Завадович)

Учитель української літератури: Чого ж ми, українці, так спрагло тягнемося до свого минулого? Це ознака нашого духовного здоров’я чи, навпаки, невпевненості й страху перед сучасним і майбутнім? Народ, коли настає загроза його духовного чи фізичного знищення, розчинення на розкуттях історії, щоб вижити, апелює до свого минулого. “Народ живий, допоки жива його історична пам’ять. Кінчається пам’ять – кінчається нація, починається щось інше”. Ці слова російського письменника Д. Балашова б’ють по серцю кожного українця. Ми, українці, такі спраглі за минулим, історією, яку в нас постійно віднімали. Упродовж багатьох століть обрубували корені нашого минулого, і можна лише подивуватися, що порубані, потоптані, понищені, вони знову відростали.

Пісня “Господи, помилуй нас”

Учитель історії: Історичні події, про які ми сьогодні будемо говорити, допоможуть нам поринути в далеку минувшину князівських часів і через багато століть повернути нас у сьогоднішній день.

Тож усім серцем прислухаймося до гомону далеких і близьких нам подій рідної історії.

Пам’ятаймо: чим краще ми знатимемо історію свого народу, тим глибше усвідомимо потребу у творчій праці задля блага нашої країни.

Вірш “Ярослав Мудрий”За князя, за ЯрославаКиїв – Царгородом став.Як про друга, як про синаДбав про нього Ярослав.

Оточив його валами,Ровом, мурами обвів.Укріпив його, оздобивІ розкішний двір завів.

До палат ішли невпинно Іноземні посланці,Князь сидів на пишнім троніЗ грізним берлом у руці.

І, допущені до князя,Низько кланялись послиІ до ніг дари складали,Що з чужини принесли.

У Європі честю мали

114


Королі, князі, царіПоріднитись з Ярославом,Побувати у дворі.

Але мудрість ЯрославаВся була в його ділах,У державнім будівництві,Владі, устрою, в судах.

Щоб не нищити народуІ народного майна,Не хотів він воювати, Не тягла його війна.

Пролетіли дні короткі...Перед смертю ЯрославВсіх своїх синів покликавІ з любов’ю наказав:

“Вас я, діти, покидаю,Йду у ліпшу сторону,Але, діти, пам’ятайте:Мою заповідь одну:

Не сваріться, жийте в згоді!Тільки мир збере усе,А незгода, наче вітер,Все по полі рознесе!”

(О. Олесь)

“Руська правда”

Учень: “Руська правда” – збірка правових норм Київської держави. Збереглася у списках і варіантах XIII-XVIII ст. Її поділяють на три редакції: Коротку, Розширену та Скорочену. Найдавнішою є Коротка, що датується XI ст. і пов’язується з князем Ярославом Мудрим. Складається з 43 статей і містить “Правду Ярослава”, “Правду Ярославичів”, “Покон вірний” та “Урок мостникам”. Кожна з редакцій відбиває розвиток права, системи державної влади. “Руська правда” справила великий вплив на подальший розвиток українського, польського, литовського, білоруського та російського права.

Литовські статути

Учитель історії: У XIV ст. українські землі підпали під владу литовських князів, польського та угорського королів. Для України настала польсько-литовська доба.

115


Учень: Литовський статут – збірник правових актів і документів Великого князівства Литовського. Відомі три Литовські статути: “Старий” (1529 р.), “Волинський” (1566 р.) і “Новий” (1588 р.). Всі вони написані староукраїнською та старобілоруською мовами. Містять правові документи переважно державного, земельного, кримінального, процесуального права. Найдосконаліший статут 1588 р. Джерелами для укладачів статутів слугували давньоукраїнське (руське) право, зокрема “Руська правда”, а також місцеві правові акти, римське, польське та німецьке право. Чинність Литовських статутів поширювалась на всі землі, що входили до Великого князівства Литовського. В Україні статути діяли протягом кількох століть, на підпольській частині – до 1781 р., на підросійській – до 1840 р.

Магдебурзьке право

Учитель історії: Серед пам’яток правової культури України значне місце посідали збірники магдебурзького права, що мали силу в містах, які звільнялися від управління і суду феодала та користувалися правами самоврядування.

Учень: Магдебурзьке право складалося в XIII ст. в німецькому місті Магдебурзі, надавалося містам з дозволу короля чи іншого володаря.

Першим українським містом, що отримало в 1339 р. магдебурзьке право, було місто Санок у Галичині. Цим документом визначалися система міського самоврядування, права і обов’язки купців, міщан, ремісників тощо; регулювалися питання податків, торгівлі, діяльність цехів, братств, встановлювалася система успадкування майна, визначалися покарання за різні види злочинів тощо. Чинність магдебурзького права в підросійській Україні припинено в 1781 р. З введенням загальноімперського порядку. На певній частині України магдебурзьке право залишилося чинним до 1831 р., а у Києві до 1835 р. У містах, що входили до складу Австро-Угорської імперії, магдебурзьке право використовувалось до початку XX ст.

“Березневі статті” Богдана Хмельницького

Учитель історії: “Скільки в Україні людей, стільки й козаків. Їх не треба силою збирати, як це буває в інших чужих державах. Скаже тільки влада одне слово або військовий начальник закличе добровольців – і скільки лише треба вояцтва – стільки стане, як трава”, так пише про славне козацтво давній літописець.

Наступ польського уряду і польської шляхти на українські землі з метою окатоличення і полонізації викликав опір українського народу.

116


Б. Хмельницький рішуче повів козацьке військо до боротьби за волю народу і рідної землі.

Учень: "Березневі статті" 1654 р. – угода між Україною і Московією, що визначала автономний статус України у складі Московської держави. Їх затвердив цар Олексій Михайлович 21 березня 1654 р. Згідно з цим міждержавним актом, Україна увійшла до складу Московії як автономна адміністративна одиниця. Вона мала право обирати свого верховного правителя-гетьмана. Україна зберігала власну адміністративну систему управління, полковий поділ, власне судочинство, право відносин з іншими державами (крім Польщі і Туреччини) за умов повідомлення про їх зміст цареві. За шляхтою, козаками та міщанами зберігалися давні права і вольності. Москва ж зобов’язувалася розпочати війну з Польщею на захист України.

Конституція Пилипа Орлика

Учитель історії: Спроба гетьмана І.Мазепи виступити у 1709 р. проти московського царя Петра І завершилась остаточним розгромом української автономії. Невдовзі гетьман помер у м. Бендери, а решта козацького війська обрала своїм гетьманом Пилипа Орлика.

Учень: "Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорізького” – угода, укладена між гетьманом П. Орликом та козацькою старшиною і козаками в м. Бендерах 1710 р. Гетьман назначався главою держави, поруч з ним діяла генеральна старшинська рада, що певною мірою обмежувала права гетьмана. Він мав слідкувати за справедливим розподілом і збиранням державних податків, що сплачувалися козацькими підпомічниками, селянами, міщанами, купецтвом. Прийнята угода, з огляду на розвиток подій, чинності в Україні не набрала, але назавжди лишилась в історії як правова пам’ятка.

“Права, за якими судиться малоросійський народ”

Учень: “Права, за якими судиться малоросійський народ” – збірник правових норм Гетьманщини, укладений у першій половині XVIII ст. Над цим правовим кодексом у 1728-1766 рр. у столиці Гетьманщини Глухові працювала окрема комісія. У збірнику були норми адміністративного, цивільного, кримінального права. Визначалася система покарань. Зокрема, смертна кара визначалася через четвертування, колесування, спалення тощо. “Права…” віддзеркалювали дійсний стан правової системи України.

Учитель історії: Незважаючи на те, що “Права...” не були офіційно затверджені, вони застосовувались на практиці і є однією з видатних пам’яток правової культури.

117


Універсали Центральної Ради

Учень читає уривок вірша “Євшан-зілля”

118

Україно! Мамо люба!Чи не те ж з тобою сталось?Чи синів твоїх багатоНа степах твоїх зосталось?

Чи вони ж не відцурались,Не забули тебе, неньку,Чи сховали жаль до тебеІ кохання у серденьку?

Марна річ! Були і в тебеКобзарі-гудці народні, Що співали – віщувалиЗаповіти благородні,

А проте тієї сили, Духу, що зрива на ноги,В нас нема і манівцямиМи блукаєм без дороги!

Де ж того Євшану взяти,Того зілля привороту,Що на певний шлях направить,Шлях у край свій повороту?!

(М. Вороний)

Учитель історії: Центральна Рада, яка вийшла на арену 17 березня 1917 р., видала чотири Універсали, що було спричинено політичною обстановкою, яка склалася як в Україні, так і в Росії. Якщо в І Універсалі говорилося: “Хай Україна буде вільною. Не відокремлюючись остаточно від Росії й не розриваючи зв'язків із Російською державою, хай український народ отримає право самому розпоряджатися своїм життям у своєму краї”, то вже в ІІІ Універсалі, на здивування більшовиків, Центральна Рада заявила про встановлення автономної Української Народної республіки.

Але конфлікт між більшовиками та Центральною Радою був невідворотним. Ворог наближається до Києва, Центральна Рада видає свій IV Універсал, у якому проголошується, що УНР розриває зв’язки з більшовицькою Росією і “стає самостійною, ні від кого незалежною, Вільною, Суверенною Державою Українського Народу”.

Учень читає вірш “Пам’яті тридцяти”На Аскольдовій МогиліПоховали їх – Тридцять мучеників-українців,Славних, молодих...На Аскольдовій Могилі

Український цвіт! – По кривавій по дорозіНам іти у світ.На кого посміла знятисьЗрадника рука? –Квітне сонце, грає вітерІ Дніпро-ріка...На кого завзявся Каїн?Боже, покарай! –Понад все вони любилиСвій коханий край.Вмерли в Новім ЗаповітіЗ славою святих, На Аскольдовій Могилі Поховали їх.

(П. Тичина)

Конституційні акти Центральної Ради, Гетьманату, Директорії і ЗУНР

Учитель історії: Протягом визвольних змагань років революції 1917-1920 рр. змінювались уряди різних політичних напрямків, кожний з яких залишив власну правову спадщину. Це Конституція УНР, закони Гетьманату Павла Скоропадського, правові акти Директорії УНР, “Тимчасовий закон про адміністрацію ЗУНР". Всі вони є цінними правовими пам’ятками процесу державотворення в Україні.

Учень читає вірш “1 листопада 1918 року”Кривавим листом котить падолист –І серце прагне знов далеких візій:Щоб понад нами знову пронеслисьБої одважні і залізні!Щоби дзвеніли списи й шабліІ жах вогню будив до дня оселі,Щоб ісходило сонце на земліВ вінку шрапнелів.Щоб місто знов під чоботи ватагКоври стелило і стяги шовкові,Щоб в синім небі стрічка золотаБлагословила нашій крові.

(Б. Кравців)

Конституції Радянської України

Учитель історії: У період радянської державності було прийнято чотири конституції: 1919 р., 1929 р., 1937 р., 1978 р. Вони відповідали певним етапам розвитку радянської державності. Незважаючи на показний демократизм, вони мали формально-декларативний характер.

Правові пам’ятки сучасної доби

Учитель української літератури: Воскреснемо, брати і сестри, бо земля наша, хоч і розіп’ята на хресті історії, але свята.

Воскреснемо, бо ми були на цій Богом даній землі як народ, і рідне небо нехай пошле нам силу для життя.

Учитель історії: Новий етап становлення України як держави починається 16 липня 1990 р., коли Верховна Рада проголосила Декларацію про державний суверенітет України. 24 серпня 1991 р., було прийнято Акт про незалежність України.

28 червня 1996 р. нарешті збулася багатовікова мрія українського народу: була прийнята Конституція незалежної держави – України.

Учень читає уривок вірша “Суверенна Україна”Боже-отче всемогутній, захисти коханий край!Дай нам вийти у майбутнє, мужність і сміливість дай!Хай ковтне свободи раю той, хто тільки-но воскрес,І ворожі чорні зграї відженем від рідних крес.

Захисти нас від свавільних хижаків, жорстоких, злих,Захисти від божевільних, від Чорнобилів нових!Хай собори на руїни стануть там, де ти прорік.Суверенна Україна – слава нині і вовік!

(О. Лупій)

Заключне слово вчителя: Пам’ять – одна з найцікавіших властивостей людини. Так як не можна забувати власного батька і матір, бо вони дали вам життя, дім, в якому ви народились і виросли, так не можна забувати свій народ та його історію. Не можна забувати землі нашої, бо це першооснова. З неї ми вийшли, до неї ми прийдемо.

Пам’ятайте слова великого Кобзаря, які й до сьогодні не втратили свого глибокого змісту: “Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь”.

Ми не знаємо, що принесе нам завтрашній день. Але людина живе вірою та надією на краще. Ніщо не приходить само собою, як і не змінюється без людини.

Щоб жити краще – потрібно добре працювати. Це стосується всіх. Людська праця потребує знань. Знання здобуваються у навчанні. Вчіться! Зробіть так, щоб день сьогоднішній став гордістю для майбутнього. Успіхів вам!

Звучить пісня “Україна”

“НЕЗВИЧАЙНА ПОДОРОЖ ЧЕРЕЗ ДНІПРОВСЬКІ ПОРОГИ НА СІЧ”

(Конкурс-подорож)

Вечір відбувається в актовому залі школи. В центрі сцени емблема вечора. На лівому порталі сцени схематичне зображення частини карти (за Бопланом) із зображенням Дніпровських порогів.

На правому плакат із написом “Ось вона Січ. Ось те гніздо, звідки вилітають горді й дужі орли. Ось звідки розвивається воля й козацтво на всю Україну.” М.Гоголь, “Тарас Бульба”.

На сцені розміщені стільці для учасників змагання. В залі стіл для журі, до складу якого запрошені старшокласники, батьки, представники дирекції школи.

Перед початком вечора звучать українські народні та козацькі пісніЛинуть позивні вечора

На сцені з’являється ведучий

Ведучий: Вітаю шановне товариство на нашому вечорі. Ми зібралися в цьому чудовому залі, щоб здійснити незвичайну подорож у минуле за Дніпровські пороги на Січ. Ви запитаєте, чому саме на Січ? А тому, що:

За шляхами, за дорогами,За Дніпровськими порогами,За лісами, за високимиНаші прадіди жили.Мали Січ козацьку сильную, Цінували волю вільнуюІ Україну свою ріднуюЯк зіницю берегли.

Ми, нащадки тих славних лицарів, мусимо знати наше минуле. А хлопці готуватися, за прикладом козаків, до служби у війську. І хоч країна наша мирна, та все ж ми повинні вміти в разі потреби захистити свою землю, як це робили козаки. Здається, про все ми подбали, всіх запросили. Тож почнемо.

Стривайте, стривайте! лунає голос з глибини залу.

На сцену виходить козак

Козак Мамай: А про мене, козака Мамая, забули. Така незвичайна подорож – і без мене. Не годиться, юначе.

Ведучий: Вибачайте, козаче Мамай. А де ви взялися?Козак Мамай: А я й ніде не дівався, нізвідки не брався. Я там, де

добра справа, де доблесть і слава та гарна забава.Ведучий: Тож вирушаймо разом на Січ. Я буду звати вас батьком, а ви

мене, за козацьким звичаєм – синком.Козак Мамай: А де ж наші лицарі, синку?Ведучий: Чекають нашої команди. П'ять відважних джур зголосилися

на цю небезпечну мандрівку.Козак Мамай:

Нумо, джури, покажіться!А ви, друзі, подивіться,За котрого вболівати ви прийшлиНа наше свято.

Звучить “Козацький марш” На сцену виходять учасники змагання

Глядачі зустрічають їх дружніми оплесками

Ведучий: Чи знаєте, джури, на що йдете?Джури (разом): Знаємо!Козак Мамай: А чи знаєте, що можете загинути, тобто вибути із гри?Джури: Знаємо.Ведучий: А чи помолились богу перед походом?Джури: Помолились!Ведучий: Нагадую умови конкурсу-подорожі. Вам доведеться пройти

через 14 випробувань, пропливти через 9 порогів та кілька заборів.Козак Мамай: Дніпрові пороги й забори виступали в Дніпрі до 1932

року, себто до спорудження Дніпровської ГЕС і затоплення їх між Дніпропетровськом і Запоріжжям на відтинку 90 км. Дніпрове дно усіяне тут підводними і надводними скелями, камінням. Якщо каміння й скелі перетинають частину течії, вони називаються заборами, якщо всю річку –

порогами. Порогів – 9, а заборів понад 30. А в давні часи пороги були страшною перешкодою на шляху в того, хто плив по Дніпру на Січ. Вважалося, справжнім козаком може зватися лише той, хто пройшов хоч раз у житті через пороги. Тож для початку мені б не зашкодило знати, з ким ми вирушаємо в цю нелегку мандрівку.

Ведучий: Прийняття до коша – то ваше перше випробування. Потрібно буде щось про себе розповісти козакам, чи показати, що вмієте. Бувало таке, що козака не приймали в кіш. Про це навіть свідчить така козацька дума:

Ой, щоб тебе покарали на три недолі:Перша недоля – щоб під тобою добрий кінь пристав,Друга недоля – щоб ти козаків не догнав, Третя недоля – щоб тебе козаки незлюбилиІ в курінь не пустили.

Козак Мамай: А як приймали козака до себе, то обов’язково давали смішне прізвисько. От я знавав у давні часи козака Сторча-Палку, Не-Ридай-Мене-Мати, Часника, Козу, Бика, Гопака, Стріляй-Бабу, Кабана і Барана. Та кого тільки я не зустрічав на своєму довгому віку, а вік мій уже, мабуть, років із чотириста. Та часу не гаймо, джури, починаймо!

Джури по черзі встають і розповідь про себе

Ведучий: Тепер присутні в залі визначились, за кого вони вболіватимуть. А поки наші джури лаштують човна для подорожі, я представлю журі.

Ведучий називає членів журі

Ведучий: Ми вже в дорозі пливемо по річці Татарці, що впадає в Дніпро (показує на карті-схемі). Немає кращої дороги – Дніпро й роздолля степове... Виходьте, хлопці! Пороги і човен далі не пливе. А не пливе тому, що ми підійшли до першого порога, який називається “Кодацький”. І тому проведемо конкурс, який називається “Штурм фортеці Кодак”.

Ведучий пояснює правила конкурсу

На підлозі намальована схема фортеці Кодак. У ній знаходиться “захисник” – це хлопчик, у якого на голові паперовий ковпак. Джура за допомогою “зброї” – палички з ниткою, на кінці якої прив’язане паперове кільце, намагається впіймати “захисника”, не переступаючи кордону фортеці, той ухиляється від нападника різними рухами голови і тулуба. Фортеця вважається взятою, коли джура накине кільце на ковпачок

“захисника”. Джури по черзі “штурмують” Кодак. Час вимірюється звучанням музики. Це весела рухлива українська музика.

Козак Мамай: А тепер ми підійшли до порога, який називається “Сурський”. Тут нас чекає випробування на вміння так званої козацької регули та бойового мистецтва. А чи знаєте ви, джури, як називається бойове мистецтво козаків?

Джури разом: Знаємо, батьку, “Гопак”.Козак Мамай: Так покажіть, на що ви здатні!

Звучить “Гопак”Джури по черзі танцюють, використовуючи

окремі елементи з танцю-бою

Ведучий: Наша небезпечна подорож триває. Ми підходимо до порога “Лоханський” (показує на карті-схемі). Саме в цьому місці наші джури повинні показати свої знання морської справи. Передусім, джури мають швидко написати назви морів, які вони знають. А також відповісти на запитання, чому козацькі кораблі-чайки не тонули навіть з пробоїною. Поки наші джури працюють, я попрошу Мамая розповісти про козацьку фльоту.

Козак Мамай: Козацька фльота, бо саме так вона звалася, витворилася десь у XVI ст. Кораблі називались чайками. Це судно завдовжки 20 м, 3-4 завширшки, вміщало 20-30 гребців і 50-60 козаків, 5-6 гармат. Справжнім козаком вважався той, хто не тільки через пороги плавав, а й був у морських походах. А тепер запитання до болільників.

1. За допомогою чого кримські татари не пускали козацькі чайки до моря? Відповідь: У 1510 році Кримський хан наказав через Дніпро перетягнути ланцюг.

2. У яких найбільших битвах брала участь запорозька фльота? Відповідь: Кафа (1614 р.), Царгород (1615 р.) Царгород (1620 р.) та ін.

3. Чому не тонули чайки? Відповідь: Тому що човен був обв’язаний валиком, сплетеним з очерету.

Козак Мамай: Козаки були гарними стрільцями. От я знав колись козака, якого прозивали Стріляй-Око. Так він міг влучити в око птаха, який літав у небі. Як уміють стріляти наші джури, ми зараз побачимо.

Асистенти виносять стрічку, на якій висять різнокольорові кульки

Кожен джура одержує по 2 кулі (пластилінові з цвяшками всередині). Завдання полягає в тому, щоб із визначеної відстані збити 2 кульки.

Лунає весела музика, джури стріляють по черзі

Ведучий: Залишилась позаду “Стрільча” забора, а попереду вода дзвінко проривається через гостре каміння і лунає та пісня, перемагаючи води, голосно, голосно. За те і прозвали цей поріг “Звонецький” (показує на карті-схемі). На цьому етапі наші джури повинні показати своє вміння співати. На Січі була школа для джур, де вчили співати й грати. Обов’язковим був хоровий спів. Тепер записано понад 200 козацьких пісень. Отже, співають шановні джури.

Учасники по черзі виконують куплет і приспів козацької пісні за власним вибором

Козак Мамай: Я думаю, що глядачів не здивувало те, що в нашій подорожі на Січ не беруть участі дівчата. Жінкам суворо заборонялося жити на Січі. Існувала навіть смертна кара для тих козаків, які приводили жінок. Отже, козаки все робили самі. Скажімо варили їсти. Наше випробування проходить на березі біля забори “ Тягинка”. Умови конкурсу такі: кожен джура одержує паперовий кульок із сумішшю різних крупів. Завдання полягає в тому, щоб за певний час знайти в ній 10 пшонин.

А поки хлопці шукають пшоно, я розповім, як ми з козаками на Січі кашею перевіряли новоприбулих. Накажемо такому новачку: “Дивись же, щоб каша не була ні сира, ні перекипіла. А ми підемо косити. Як буде каша готова, виходь на такий-то курган та й клич нас”. А самі заліземо в очерет і лежимо. От зварить хлопець кашу, виходить на курган і починає кликати. А ми лежимо і не обзиваємося. Кличе він, кличе, а тоді в сльози: “От заніс мене чорт до цих козаків. Краще було б сидіти вдома”. Вислухають усе оте козаки, а потім вийдуть, дадуть тому молодцю коня, грошей та й відпустять: “Не наш ти, хлопче”. А буває такий, що зварить кашу, вийде кликати. Покличе раз, другий. А ми мовчимо. Тоді він: “Ну так дідько з вами. Мовчіть, я і сам кашу можу з’їсти”. Та ще й гопака вдарить. Тоді козаки виходять і кажуть: “Оце наш! Приймаємо!” Поки ми говорили, наші хлопці пшоно відшукали і готові подорожувати далі.

Ведучий: А далі найбільший і найнебезпечніший поріг, який називається “Ненаситець”, або ще “Дід”, “Пекло”. Скільки козаків тут загинуло! А для вас, джури, це буде завершенням першого туру змагання. Після конкурсу на цьому порозі далі підуть 3 учасники, які вийдуть у суперфінал. Отже, наші джури одержують тексти з помилками. Це лист запорожців турецькому султану. В тексті є чимало помилок. Джури повинні показати свою грамотність. Це нелегко. Поки джури працюватимуть, журі підбиватиме підсумки 1 туру змагання.

Музична пауза (виступи гостей, чи глядачів)

Козак Мамай: Отже, далі змагання продовжують (називає учасників). Перед вами, хлопці, “Воронова” забора (показує на карті-схемі). Я пропоную вам зайнятися найулюбленішою справою козаків – рибалкою. А скільки риби тоді було в Дніпрі! А вода яка була чиста! Ваше завдання – ось на цій рибі (асистенти подали учасникам яскраво розмальовану рибу) написати назви прісноводних риб.

Музична пауза

Ведучий: Більш як 30 км у нас за плечима. А попереду поріг “Вовні” (показує його на карті-схемі). Тут козаки часто приставали до берега, відпочивали, лагодили свій одяг. Отже, ми теж влаштуємо невеликий привал, а наші джури показують, як справно вони можуть пришити ґудзик до сорочки. Хто швидше.

Конкурс пришивання ґудзика

Козак Мамай: А тепер ми прибули до порога “Будило”. Тут стояло таке ревисько води! Козаки жартома говорили, що можна й мертвого розбудити. А ми з хлопцями перевіримо домашнє завдання. Наші джури показали, що вони вміють співати, танцювати, стріляти і навіть шити. А тепер настала черга для козацьких побрехеньок. Хто не знає, що козаки вміли жартувати, а іноді й прибрехати для жарту! Наші джури мають домашні заготовки. Учасники розказують придумані небилиці, побрехеньки, гуморески.


Ведучий: Козаки були неабиякі мисливці. Вони “читали” сліди звірів, добре розумілися на лікарських травах.

Джури одержують малюнки із завданнями: з якого дерева листя, якого звіра слід

Козак Мамай: Увага! Увага! За курсом нашої подорожі поріг “Лишній”. Але я думаю, не буде зайвим ще один цікавий конкурс. Тримайте, джури, два малюнки з моїм зображенням і якнайшвидше знайдіть 10 розбіжностей.


Ведучий: З великими труднощами ми подолали 70 миль. І ось перед нами останній поріг. Він називається “Вільний”, бо за ним нас чекає воля водяного простору, гладеньке плесо Дніпра і острів Хортиця. Уявіть собі, що на Хортиці вас зустрічає гетьман. Ваше завдання: прослухавши уривок із вірша чи пісні, відгадати, хто зустрічає кожного з вас.

1. Бо такого ще не було в товаристві отамана, Ще ніхто не бив так славно яничара й бусурмана І ніхто не вів тек мудро товариство в чистім полі, Так братів ніхто не вивів із турецької неволі. Ти хоробрий, правий, чесний, всі обіцянки тримаєш, Помагать сусідам в Хотин ти до бою поспішаєш. Для могутності народу дбаєш ти і про освіту І на школи ти даруєш більшу частку заповіту.

(Народна пісня)Відповідь: Конашевич-Сагайдачний.

2. Славне військо Запорізьке Ти, наш лицарю, зібрав. На острові, на Хортиці, Січ преславну збудував. Перший ти вказав козацтву, Як топтать до слави шлях, Йти за моря, гори, ріки, Не сидіти на степах. І сконав ти у Царгороді Під руками ворогів, Але віри і народу Ти зректися не хотів.

(Народна пісня)Відповідь: Вишневецький Байда.

3. Стоїть в селі Суботові На горі високій домовина, України широка, глибока То є Церков, гетьманова. Там-то він молився, Щоб москаль добром і лихом З козаком ділився. Мир душі твоїй, гетьмане. Не так воно стало. Москалики, що заздріли, Ото все очухрали,

Могили вже розгрібають Та грошей шукають, Льохи твої розкопують Та тебе ж і лають.

(Т. Шевченко)Відповідь: Б. Хмельницький.

Козак Мамай: Наша подорож завершилась. Ось вона – Січ – гніздо нашої історії, нашої слави і нашої пам’яті.

Ведучий: Наша пам’ять про славне минуле українського війська повинна підкріплюватися добрими справами. Ми дійдемо тією ж дорогою, якою дійшли наші пращури. Ми, як і козаки, маємо мати по собі добрий слід.

Звучить "Козацький марш" На сцену виходять усі учасники

Журі підбиває підсумкиПереможці отримують медалі ім. Козака Мамая

Ткачук Г.С.

“ЗАРОДЖЕННЯ ГУСИТСЬКОГО РУХУ”(Вистава)

Дійові особи:1. Ян Гус.2. Ян Хлумський (Єпископ Лоді).3. Анджей Поляк (у майбутньому папа Іоанн ХХІІІ).4. Стефан Палець (у майбутньому імператор Сигізмунд).5. Вдова (у майбутньому Жанна д’Арк).

У пітьмі лунає музика, потім у промені світла виникає Ян Гус, видно лише його обличчя, він проповідує

Гус: Що є істина? І що є справедливість? І чому одне без одного не буває? Бо справедливість завжди буває і є істиною. Завжди. А істина є справедливою вже як така. Яка гармонія! В ній відчувається божественна сутність. А значить, сам Господь благословляє такий порядок. Тоді я питаю у вас: чи є істина в цьому світі, де багатий завжди сильний? Він грабує і чинить кривду бідному, який завжди лишається слабким. Чи є істинним такий світ, в якому нема справедливості?

Хлумський: Сумніви твої зрозумілі. Добра в цьому світі обмаль. Але чи Святе Писання не вчить, що все існуюче від Бога?

Гус: Справді так, все живе і неживе створене Всевишнім. Від того і треба жити на землі за законами Всевишнього. Але я не визнаю божим такий порядок, за яким світські пани обдирають селян, визискуючи у них побори.

Палець: І це говориш ти, святий отче? Якби папа міг почути, про що думають пастирі Божі, він давно би одержав нетравлення шлунку.

Гус: А кого з пап ви мали на увазі, Стефане? Бо ж тепер аж троє: в Авіньйоні – Венедикт ХІІІ, у Римі – Григорій ХІІ, а тепер ще один – Іоанн ХХІІІ.

Поляк: Кажуть, що він – справжнє чудовисько і втілення всіх вад людини.

Гус: І всі троє святості сперечаються, в котрому з них більше святості. Кожен вважає себе справжнім папою і не бажає визнавати інших.

Палець: От бачиш! Їм без тебе вистачає турбот. Поділяти владу і багатство завжди важко.

Гус: Зажерливість – найтяжчий з гріхів! Коли я був студентом, я теж мріяв про стан священика, щоб мати добре житло, щоб люди мене шанували. Але це погані спокуси, я зрозумів, коли пізнав Святе Писання. Я зрозумів тоді – цей світ влаштовано не по-Божому, і тому він має бути виправленим.

Хлумський: Схаменись! Твої проповіді з кафедри й без того називають єресями.

Гус: У моїх проповідях взагалі немає єресі! Бо ж я не відступаюсь від Божого вчення, а лише докоряю слугам його. Бо якщо єпископ потонув у розпусті, а мирянин не знає за собою ніякого гріха – тоді мирянин, чи це бідний сім’янин, або бідна жінка, більше важить в очах Бога. Одного разу я сповідав вдову, вона була дуже пригнічена своїм горем. У неї були очі зацькованого звіра. Я багато бачив нещасних, розгублених людей, але таких очей ще не зустрічав. Її погляд не можна було витримати, і кожен, хто бачив її очі, неодмінно відвертався.

Промінь освітлює Марту

Гус: З чим прийшла ти до Бога, скажи мені, дитя моє, відкрий мені своє серце, склади з нього гріх, покайся.

Марта: Святий отче, я грішна, бо в серці моєму так багато любові до людей, як мало й жалю до них.

Гус: Любов до ближнього заповідав нам Господь. Любити – вже значить жаліти.

Марта: Святий отче, але ж якщо в серці моєму так багато жалю до них, чому у ближнього я не знаходжу навіть простого милосердя?

Гус: З тобою повелися, мабуть, жорстоко, дитя моє. Пробач ворогів своїх, бо не відають вони, що творять.

Марта: Я говорю про слуг Господніх. Місяць тому церковний трибунал засудив на смерть мого чоловіка. Він був добрим католиком і дітей також виховував з любов’ю до Бога. Тепер я з моїми малюками живу у собачій конурі, а в нашому будинку живе наш сусід.

Гус: У Святому Писанні сказано, що на небі кожному буде надано за його вірою.

Марта: Ось тут сказано? Але хіба тут написано про те, що мій чоловік має загинути? Чи там написано, куди мені тепер подітися з малими дітьми?

Гус: Там написана правда про всіх нас.Марта: Я не вмію читати. Святий отче, я тільки слухала, що говорили

священики в церкві. Але вони не пояснили мені, чому тепер мої діти мають стати жебраками.

Гус: Як звуть тебе, дитя моє?Марта: Мій чоловік володів господарчою лавкою, що по вулиці

святого Миколая, біля міської брами.Гус: Мої слова не нагодують тебе і твоїх дітей, Марто. Прошу тебе,

візьми ось це (дає гаманець з грошима).Марта: Ні, ні, святий отче, мені не потрібна милостиня!Гус: Я знаю, але ми з тобою обоє потребуємо милосердя. Його

заповідав нам Господь. Візьми оце, і нехай Бог тебе береже.Марта: Спасибі вам, отче, ви добра людина, по всьому видно. Тільки

де ж ви візьмете стільки грошей, щоб висушити всі сльози, що пролито в ім’я Господа нашого?

Гус: Тут я відчув, що в мене на голові заворушилося волосся. У нещасної вдови не могло бути таких очей. Це одразу і не пояснити... Люди з такими очима здатні трощити трони, коли їм урветься терпіння. Мабуть, тому в ці очі неможливо було дивитися.

Вдову поглинає темрява Гус залишається з друзями

Розмова триває

Хлумський: Однак чи можна так? Бідна жінка більшого варта в очах Бога, ніж єпископ, як ти говориш. Але хіба служителі церкви не є першими праведниками на Землі?

Гус: Людям очі не закриєш. Люди все бачать. І всім відомо, що багаті священики перестали бути праведниками і потонули в розкоші. А Господь засуджує мирські втіхи. Зажерливість, розкіш – це гірше від убивства.

Праведне життя духовенства можливе лише за умови, коли воно відмовиться від своїх багатств. Справжнє служіння Богу не знає користі.

Палець: Багато гірше втратити довіру пастви.Поляк: Тобі просто заборонять проповідувати. Ти хочеш бути

відлученим?Гус: Миряни! Ось я відмовився слухати наказів архієпископа і зараз

відмовляюся – чи згодні ви, незважаючи на це, іти за мною? Так знайте, що я буду проповідувати і надалі, і значить, або буду проповідувати, або буду вигнаний з країни, або загину у в’язниці. Пани, звичайно, брехали і брешуть, але Бог не бреше! Вибирайте, хто бажає бути зі мною, і не бійтеся відлучення, бо заради церкви, її законів і звичаїв ви разом зі мною стали єретиками!

У промені світла з’являється фігура єпископа Лоді, що сидить у кріслі

Лоді (Хлумський): Саме таким я тебе й уявляв. Отже, саме ти наважувався ослухатися архієпископа, який заборонив проповідувати в каплицях?

Гус дивиться в обличчя співрозмовника

Лоді: Ні, не намагайся впізнати мене, ми з тобою ще не зустрічалися. Але я вже стою на твоєму шляху.

Гус: Навіщо? Що ти хочеш від мене?Лоді: Поки що одного. Я хочу зрозуміти, чого ти домагаєшся, Ян з

Гусинця, ти, магістр вільних мистецтв, колишній декан факультету філософії, ректор університету в Празі і поки що проповідник Віфлеємської каплиці, який ганьбить своїх духовних братів во Христі і саму Христову церкву. Чи відомо тобі, Ян з Гусинця, що свята інквізиція карає єресіархів, навіть коли вони мають духовний сан?

Гус: У моїй каплиці ніколи не лунає єресь!Лоді: Єресь – завжди єресь, сину мій, нехай вона проповідується з

кафедри самим папою.Гус: Он воно що. Ти єпископ Лоді, голова церковного трибуналу. Лоді: Я лише стара і хвора людина, яка мріє тільки про те, щоб мене

облишили в спокої. Чому такі, як ти, не можуть вгамуватися і помовчати трішки? Я скоро помру. Дочекайтеся того дня, а вже тоді... живіть собі як знаєте. Якби ти знав, як це важко – засуджувати на смерть.

Гус: Навіщо ж ти робиш це? Не судіть, то не будете судимі, сказано в Писанні.

Лоді: Це вірно. Але краще судити, ніж бути засудженим. Ти цього не зрозумієш. Тобі це просто не потрібно. Але хоча б одне спробуй зрозуміти:

ніхто, чуєш, ніхто не сміє сумніватися в святості церковних ієрархів, які є нащадками апостолів Христа.

Гус: Аж ніяк. Якщо вони поводять себе відповідно, то вони є такими. Якщо ж ні, то вони брехуни. І тоді світська влада має право позбавити їх від церковних титулів та бенефіцій.

Лоді: Як втомився, Господи! Ще один вирок. Чуєш? Сьогодні в Констанці подзвін.

Гус: Він сповіщає про Вселенський собор. Але чому так сумно?Лоді: Може це подзвін по тебе...

Передає йому виклик на собор і зникає

Гус (звертаючись до друзів): Мені наказано рушати до Констанци. Отже, тепер у мене буде багато слухачів. Тим краще.

Поляк: А ти мрієш переконати весь собор?Палець: Не чув я раніше про таке. А про вогнища святої інквізиції чув

багато разів.Гус: Не такий я довірливий, друзі мої. Прямо в пащу до них я не

вирушу. Адже мені обіцяв свій захист і покровительство сам імператор Сигізмунд.

У кріслі з пітьми виринає фігура Сигізмунда

Сигізмунд: Захист моїх підданих – це наше святе право. Ми знаємо магістра Яна Гуса як доброго християнина. Якщо отцями святої церкви чомусь завгодно вислухати тебе – чому ж це не зробити? Рушай до Констанци та побесідуй з ними.

Гус: Я не думаю, що це буде один лише богословський диспут.Сигізмунд: Боїшся? Це не гідно нашого духовного пастиря, котрий не

раз сповідав мене самого. Якщо віриш у свою правоту, то боятися нема чого. Господь не карає тих, що заблукали, Господь карає відступників. Але якщо боїшся, значить, відаєш за свою провину? Ну, не мовчи, виправдовуйся, захищайся, постій за себе!.. Ех, люди, людоньки… Людина – це душа, яка обтяжена трупом. Який правий був Епіктет! Чому стільки галасу навкруги тебе? Ти не вартий цього.

Передає Гусу охоронну грамоту

Гус (читає): “Гідного поваги магістра Яна Гуса, бакалавра святого богослов’я... який рушає у Констанцу... прийняли ми під свій захист і охорону, щоб усунути будь-які перешкоди – надали вірного і надійного

провідника. Дано в Шпейєрі літа 1414 жовтня в день 18”. Ну ось, бачите, імператор обіцяв мені свій захист і опіку.

З’являється Поляк

Поляк: Що ж, його величності, звичайно, видніше, але я все одно не поїхав би.

Гус: Чому?Поляк: Чому? Якби тобі ніщо не загрожувало там, тобі не обіцяв би

захист сам імператор.Гус: Все так, але якщо не поїхати, значить визнати, що є причина

боятися суду, визнати за собою провину, але я не винен, і я поїду туди.Поляк: Подумав би добряче.Гус: Ні, видно так угодно Всевишньому.Поляк: Ну, що ж, нехай благословить тебе Бог, мені здається, ти вже

не повернешся.

Гус лишається в темряві один Він кидається в різні боки, але з пітьми ще з’являються обличчя ворогів

Кожен при появі щось говорить Гусу

Папа (Поляк): Чи може хтось із присутніх сказати щось на захист цієї людини?

Гус: Це ж ти, Анджей! Мій старий друже!Папа: Ян з Гусинця! Ніхто не виступив на твій захист!

З’являється обличчя Сигізмунда

Сигізмунд: Не мовчи, не будь жалюгідним. Боязнь варта лише презирства.

Гус: Стефане, ти зрадив мене?Сигізмунд: Ех, люди. Жалюгідні душі!Гус: Навіщо я тут? Навіщо це судовище? Я їхав сюди, щоб знайти

розуміння. Але ж які чужі обличчя навколо!

З пітьми з’являється єпископ Лоді

Лоді: Господа мого благаю! Дозволь мені бути милосердним для цієї людини. Нашли мені міць свою, Господи!

Гус: Як він схожий на Хлумського!Лоді: Як я втомився, Господи! Як я втомився засуджувати. Ще один

вирок.

Гус: У чому мене звинувачують? Чому ніхто не хоче вислухати мене?Папа: Винен у тому, що не віриш у безгрішність папи.Гус: Але сам папа Іоанн ХХІІІ через кілька днів буде засуджений за

свої гріхи і посаджений до однієї в’язниці зі мною.Лоді: Він винен у тому, що заперечує право відпускати гріхи тим

священикам, що самі заплямовані гріхом, виступає проти симонії.Гус: Але продаж індульгенції є обманом убогого і нещасного народу й

ведеться для того, щоб римські примати могли плавати в багатстві.Сигізмунд: Ти заперечуєш покору світської влади.Гус: Бог вище за всіх на землі і на небі. Але ж ви, ваша величність, ви

надали мені свій захист!Сигізмунд: Я справді обіцяв тобі, єретик, безпечний проїзд, але тільки

сюди, і це ти отримав. Зворотного шляху я тобі не обіцяв. Твоя вимога безпідставна. Собор засудив тебе більшістю голосів.

Лоді: Милосердя! Господи! Дай мені сили бути милосердним. Ян з Гусинця, собор пропонує тобі зректися своїх хибних поглядів.

Гус: Я не збираюся відкидати своє вчення і віру в Євангеліє Ісуса Христа, якщо ви не спростуєте його словами Святого Писання!

Папа: Собор засудив його. Хай він помре!Лоді: На те воля Господа нашого.Голоси з темряви: Не винен!У вогонь його! Він не винен! Це достойна людина! Він єретик, небезпечніший від Арія! Жахливіше чудовисько не

приходило на землю!Гус (до себе): Здійснився страшенний галас, який вчинили прибічники

і противники засудження. Про мене якось забули. Я міг би піти, якби схотів. Однак повернувся до в’язниці, мене знайшли там, за молитвою. Зворушена варта не зачинила за мною двері.

За спиною у Гуса з’являється Жана д’Арк

Жанна: Моліться, святий отче. Ваш земний шлях підходить до кінця.Гус: Мені знайоме твоє обличчя?Жанна: Ти помилився, ми не знайомі з тобою.Гус: Як дивно. Все невідоме раніше я легко пізнаю, а все знайоме

раптом стає невідомим. Жанна: Такий день. Чуєш дзвін? Він сповіщає твою долю.Гус: Що зі мною? Це сон? Ти наснилася мені?Жанна: Ні, це ти мені снишся. Як добре, що я не бачила тебе уві сні.

Це надає мені сили. Завтра мені також суджено зійти на вогнище, як і тобі.Гус: Завіщо ж тебе мають спалити?

Жанна: Не знаю, святий отче. Я бажала свободи для милої Франції. Свята Маргарита, заступниця моя, з’явилася мені і сказала, що я врятую Францію від ворогів. У мене ж стільки багато любові до людей, скільки мало жалю до них! І я не жаліла ані їх, ані себе. Мабуть, так не можна. Але по-іншому також не можна! А як слід мені ніхто не розповів. Свята Маргарита також мовчала про це. Сама я неписьменна. Звідки селянській дівчині знати грамоту? Я тільки знала, чого хочу. Мабуть, це гріх. І тепер мене спалять.

Гус: Я знаю тебе. Твої слова і оті очі. Ти – Марта!Жанна: Прості люди звали мене Орлеанською дівою. Це тому, що я

відігнала англійців від Орлеана. Боже, як мені страшно! Допоможи мені, Боже, я зовсім тепер одна. Чому я мушу вмерти? Чому за любов до людей вони шлють нам таку люту смерть?

Гус: Не бійся, дитя моє. Нашим суддям зараз страшніше від нас. Бо нас спалять лише один раз. Але їх чекають прокляття, пекельне полум’я і забуття на віки! А страшніше за це нічого не може бути тому, що від цього нікуди не подітись. Їм уже ніколи не виблагати прощення у Бога за свої діяння. Ходімо, дитя моє, посміємось над ними. Ці дурні ніколи не зрозуміють, чому ми сміємось їм в обличчя. Ми вільні від усяких кайданів, ми найвільніші люди серед усіх. Дай-но мені руку, дитя моє. Тримайся міцно і нічого не бійся! Гей, розступіться, дайте дорогу! Дайте дорогу до багаття двом вільним людям!

Обоє вони, тримаючись за руки, прямують у темряву

Хрипко В.М.

“ТИ БУДЕШ ЖИТИ, УКРАЇНО”

Святково прибраний зал

Диктор: Ти чуєш, як шумить Дніпро, Як лине пісня солов’їна? То зве на щастя, на добро. То наша рідна Україна. Не згасне праведна зоря, Не впала правда на коліна У кожній думі Кобзаря Живе могутня Україна. В боях щербили ми шаблі І воскресли на руїнах.

По всій землі, святій землі Грішила славна Україна. І слава Хортиці гучна, І Берестечка кров невинна – То все вона, для всіх одна. То наша вільна Україна. Тут все твоє – степи, гаї, У небі туча журавлина. Нехай повік в душі твоїй Не згасне наша Україна!

Виконується пісня “Україна”

Ведучий: Україна... Золота, чарівна сторона. Земля рясно уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних поетичних слів придумали люди, щоб висловити гарячу любов до краю, де народилися і живуть!

Ведуча: У глибину століть сягає історія нашого народу. Україна має багате і славне минуле. Вона виплекала Запорізьку Січ, славетну Києво-Могилянську академію. Україна виколисала велетнів сили й духу – таких, як Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Сірко, Григорій Сковорода, Устим Кармелюк, Юрій Дрогобич, Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Грушевський та багато інших відомих людей. Цей перелік можна продовжити і іменами наших сучасників, які примножують славу нашої Батьківщини. І сьогодні ми святкуємо річницю проголошення незалежності нашої держави.

Звучить гімн України

Ведуча: Слово для привітання надається селищному голові. (У кінці виступу голова пропонує покласти квіти до пам’ятника загиблих воїнів, які поклали своє життя за волю України.)

Звучить музикаНа сцену піднімаються Кий, Щек, Хорив і сестра Либідь

Либідь тримає у руках хліб

Ведуча: “І було три брати: одному ім’я Кий, другому Щек, третьому Хорив, і сестра їхня Либідь. Сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка тепер називається Щекавицею, а Хорив на третій горі, прозваній від нього Хоревицею. І зрубали вони град в ім’я – Київ”.

Либідь: Хліб-сіль на рушнику несу,

Любов несу всесвітню.Люблю людей я над усе,Як люблять землю рідну.

Либідь: Прийміть цей хліб, як символ достатку і життя. (Либідь вклоняється і передає коровай дівчаткам в українському вбранні, які пригощають ним усіх присутніх на святі.)

Кий: Даруєш хліб на рушникуІ ніби між серцями сонце сходитьТаке ясне, неначе згодаМіж двох людей і між народів.

Щек: Даруєш хліб на рушнику – На доброту і на взаємність І відстані найдальші меншають, І радісніше жити на віку.

Хорив: Допоки хліб – до тих пір світ, З ним щастя і великі справи, Подоба в нього від землі, А суть до правди.

Князі покидають сцену

Звучить фонограма “Запорізького маршу” На сцену виходить “козацтво”, йдуть троїсті музики,

козаки з шаблями та пікамиСеред них Богдан Хмельницький і Морозенко

Диктор: У 1648 році розпочалася визвольна війна українського народу проти панської шляхти. Козацькою дорогою, яка пролягає через землі Зборівщини, йшли козаки під проводом Богдана Хмельницького на історичну битву в місті Зборові. Зустрічайте славне козацтво.

Коли всі піднімаються, Богдан Хмельницький підходить ближче до присутніх

Хмельницький: Здорові були, брати-українці! Ну як ви тут живете в двадцять першому столітті? Чи дух славного козацтва живе у вас ще й досі? Бачу, бачу, живе Україна! (Підходить до преславного козака Морозенка.) Що, сину, гарні наші козаки? Своїх предків пам’ятають, ось і нас з тобою не забули. Ну ж бо, подай мені грамоту. (Читає грамоту.) “Дорогі краяни! Сьогодні в цей святковий день – День проголошення незалежності України – ми посвячуємо в козаки молодих парубків".

Ведуча називає імена, хлопці піднімаються на сцену, їх зустрічають Хмельницький та Морозенко

Хмельницький та Морозенко: В Бога віруєте?Хлопці: Віруємо!Хмельницький та Морозенко: Козацькі закони поважаєте?Хлопці: Поважаємо!Хмельницький та Морозенко: Зброю тримаєте міцно?Хлопці: Міцно!Хмельницький та Морозенко: Співати і танцювати вмієте?Хлопці: Вміємо!

Хмельницький хрестить хлопців, дає цілувати Христа, Морозенко кропить їх святою водою, даючи кожному відпити води з чаші

Хмельницький: Славні хлопці! Зараховуємо вас до нашого козацького коша. А тепер, козаки, підійдіть до нашого писаря, Якова Неписьменного, та зареєструйтесь.

Хлопці підходять до столу, за яким сидить писар і ставлять підписи, а Богдан Хмельницький вручає натомість пам’ятні грамоти

Виконується пісня “Гей ви, стрільці січові”

Звучить запис пісні “Козацькому роду нема переводу”; на сцену вибігають малі діти, одягнуті в український стрій козачата

Хмельницький: Ану ж бо, козачата, розкажіть усім, що ви знаєте про Запорізьку Січ, про нашу славну Україну.

Козачата: Знаю, батьку, славно СічВорогам ішла навстріч,Рідну землю захищалаІ народ наш прославляла!

Лиха ж отчий край зазнав Не бажаємо нікому:Людолов нас чатував,Щоб позбавить свого дому.

Бранців до галер кували,Ржею злоби пожирали...Шляхта нас вогнем пекла,На тортури прирекла.

Але наш народ боровся,

І Мазепа в нас найшовся,І Сірко, і Дорошенко,Полуботок, Морозенко...

Рабства каламутну нічПереборювала Січ.Козаків боялись зайди,Бо була в них сила правди!

Морозенко: А що, синки, ви знаєте про козаків?

Козачата: Козаки – це вільні люди. Козаки – безстрашні люди. Козаки – борці за волю. За народну щасну долю.

Всі: Щоб козацькому роду не було переводу, Присягаєм на вірність Україні і народу!

Дитячий танцювальний колектив виконує “Гопак” Козацтво на чолі із Хмельницьким та Морозенком покидають сцену

із піснею “За світ стали козаченьки”

Ведучий: Славиться наш край поетами, музикантами, художниками, народними умільцями. Сьогодні на нашому святі присутні (називаються імена). І ми віримо, що цю славну когорту поповнять з часом і наші юні таланти.

Звучить фонограма української пісні На сцену виходять Одарка з Карасем.

Карась: Вітаю дорогих гостей. Нехай цей святковий вечір буде для вас незабутнім.

Одарка: Добрий вечір! Ви, напевно, не знаєте, хто я. Звуть мене Одаркою, і мені теж хочеться поздоровити вас із святом і побажати вам приємного відпочинку!

Карась: Шановне товариство! А я – Карась. Вірний чоловік і помічник своєї жінки!

Одарка: Чи ви чули, люди добрі, що він меле? Вірний чоловік і помічник. А де ж тебе вчора носило? Я і гостей сама приймала, і худобу годувала, а ти вночі ледве ноги приволік.

Карась: Гей, Одарко, годі, буде, перестань – бо вже кричать. Одарка: Ні, нехай почують люди, ні, не буду я мовчать.Карась: Одарко, сьогодні ж свято, людей он скільки зібралося, то

помовчи хоч трохи. Люди хочуть повеселитися та послухати гарної пісні.Одарка: А й справді! Ще мій Карась не весь розум пропив. Людоньки,

послухайте, як співають дівчата з вокального ансамблю.Карась: Гарно співають дівчата, та й самі ж які гарні!Одарка: Ти чого це задивляєшся на чужих дівчат?Карась: Та не сварись, Одарко, поглянь-но, які до нас гарні хлопці

йдуть!

З’являються троїсті музики, які виконують два-три твори

Одарка: Спасибі вам, хлопці, добре нас повеселили.Карась: Шановна громадо! А яке ж свято без родичів та гостей,

близьких чи далеких? І сьогодні на нашому святі присутні гості… (називає імена). Тож давайте пригостімо їх і всіх присутніх млинцями, варениками та узваром!

Дівчата в українському строї пригощають присутніх.Хлопець-козак наливає узвар.

Далі розпочинаються виступи гостей

Ведучий: Роде наш красний,Роде наш прекрасний,Не цураймося, Признаваймося.Бо багацько ж нас є!

Виконується пісня “Україночка”

Ведуча: Тобі, Україно, Мужній народе, Складаю я пісню святої свободи, Усі мої сили і душу широку, Й життя я віддам до останнього кроку, Аби ти щаслива була, Україно, Моя Батьківщина!

Концертна програма, яку разом з ведучими ведуть Карась та Одарка. Завершується свято танцювальним вечором для молоді

Ліщинська С.М.

“ПРИЙДИ ДО СЕРЦЯ , УКРАЇНО”(Історико-літературний вечір)

Дійові особи: ведуча, ведучий, читці.Оформлення сцени: унизу сцени прикріплено тризуб і слова:

“Ні, не згине Україна!Відродиться, мила. Свій народ вона до щастяПіднесе на крилах!”

На авансцені стоять букети з кетягів калини.Перед початком свята звучить пісня “Збудуймо храм”.

На фоні музики звучать слова:

1-й читець:Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці –Де той рік, де той місяць, той проклятий день,Коли ми перестали гордитись, що ми Українці!І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,І що є в нас дума, яка ще од Байди нам в’ється,І що ми в Україні – таки ж український народ, А не просто населення, як це у звітах дається.

2-й читець:Я до себе кажу і до кожного з нас: говори!Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати,Запитаймо у себе: відколи, з якої пориПочали українці себе у собі забувати?Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,У якому свідомості наші збагнути не змога,Чим солодший од меду нам видався чад забуттяРідних слів, і пісень, і джерел, і стежок од порога?

3–й читець:Українці мої! Як гірчать мені власні слова...Добре знаю, що й вам вони не солодкі гостинці,Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива, Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.І тоді в мене ниє крамолом осколок тупий,Мене думка одна обсідає і душить на славу:

Ради кого Шевченкові йти було в орські степи,Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?

4-читець:Українці мої! Дай вам, Боже, і щастя і сил,Можна жити хохлом і не згіркне від того хлібина.Тільки ж хто колись небо прихилить до наших могил,Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна...

1-й ведучий: Пройшли вже роки від дня, коли потоки людей під синьо-жовтими прапорами виповнювали майдани українських міст і сіл, святкували День незалежності! Здавалося, назавше щезає з нашої землі ненависницький, чужинський режим, що стільки років нищив народ український. У той день не одного українського серця торкнулася надія – вибороли, осягнули свій історичний шанс! Починаємо будувати Соборну Самостійну Україну!

2-й ведучий:“Держава не твориться в будучині,Держава будується нині ...”

Рівно шість десятиліть тому ці слова написав Олег Ольжич, один із тих наших поетів, хто твердо вірив у гідне майбутнє України.

1-й ведучий: “Продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, Верховна Рада УРСР проголошує незалежність”, урочисто говориться в Акті проголошення незалежності України.

Віримо, що саме час сприяє, щоб держава Україна в мирному оточенні сусідів вступила в третє тисячоліття як цивілізована й багата країна.

4–й читець: О рідна земле, люба моя нене! Чому, припавши до твоїх грудей, Я тільки плачу, як дитя нужденне, А сил не набираюсь, як Антей? Чому надія, що злетить до мене, Щезає раптом геть з моїх очей? Чому не раз я чуюся безсилий І падаю, мов той Ікар безкрилий? Ні! Не тоді знеможеній землі Подати ліки на моє безсилля, Сама ти вбога, на свой ріллі Лишилося саме сухе бадилля! Де ж візьмеш ти на болі та жалі Цілющого та чарівного зілля? Гіркий полин, болиголов, бур’ян Не втішать болю, не загоять ран.

Тебе я, земле, всю сходив до краю... І ось тепер серед твоїх степів, Немов по кладовищу походжаю І біль душі, цей виплеканий спів В своїх сумних октавах виливаю.

Пісня “Ой у лузі червона калина”

1-й ведучий: Україна – наша рідна країна. Це та земля, де ми народилися і живемо, де живуть наші батьки, де жили наші предки. Усім нам має бути люба й дорога наша мати-Україна.

Німим одверзуться уста;Прорветься слово, як вода,У дебрь – пустиня не полита,Цілющою водою вмита,Прокинеться, і потечутьВеселі ріки, а озераКругом гаями поростуть,Веселим птаством оживуть...

2-й ведучий: Густо вкрили нашу землю депортовані в Сибір тисячі в’язнів сталінських ГУЛАГів, які, змучені, лягли у вічну мерзлоту Колими і пекучі степи Казахстану. З нами сьогодні у цьому залі наші родичі брати і сестри, батьки й матері. Оглянемося, люди добрі, вони поруч. Їхні душі, їхні серця поруч з нами.

Не плачмо за тими, що лягли кістьми за Україну. Вони смертю своєю наближали сьогоднішню перемогу. Мусимо пам’ятати: історія нам допоможе.

1-й ведучий: Сьогодні стоїмо перед цілим світом купані, очищені від струпів рабства, воскреслі духом і помислами, стоїмо перед світом і кажемо: “Світе красний, світе милий! Ось тобі наші розпростерті долоні, ось тобі наші щирі серця, ось тобі наш хліб і сіль – ми готові обійняти цілий світ і кличемо цілий світ взяти у братські обійми, прийняти у своє цивілізоване коло мученицьку Україну”.

2-й ведучий: Чуєте, сусіди близькі й далекі, не бійтеся народу, що споконвіку орав свої чорноземи, сіяв жито й пшеницю. Не вірте, що нібито Україна спроможна направити свої ракети на чужі міста. Але не зазіхайте на землю нашу, на наші кордони, не погрожуйте нам.

Любіть Україну, як сонце любіть,Як вітер і трави, і води...В годину щасливу і в радості мить,Любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,Вишневу свою Україну,Красу її вічно живу і нову,І мову її солов’їну.

(В. Сосюра) Саме слово “Україна” означає країну, землю, край, де живуть українці.

Ця назва вперше згадується 1187 року в давньоруському літописі, щодо Переяславської, Київської і Чернігівської земель. Пізніше Україною стали називатися Галичина, Буковина, Волинь і Поділля, а також територія аж до берегів Чорного моря й Дунаю. У давнину територію сучасної України, як і інші східнослов’янські землі, що входили до складу Київської держави, називалися також Руссю, руською землею.

1-й читець: Червоні кетяги калини Горять вогнями усіма, Без калини нема України, Без народу – Вкраїни нема.

1-й ведучий: Україна... Сьогодні ти приходиш до нас крізь довгі роки лукавства і забуття... Крізь ті роки, під час яких ми втрачали свою національну самобутність, економічну самостійність та духовну самовизначеність. Україно! Сьогодні ми поспішаємо назустріч тобі і з радістю в серці відчуваємо, як у шаленому вирі життя надійно стаємо ногами на тверду основу предковічних дідівських традицій.

2-й читець: Прилине хмарка лебедина, На душу дощиком крапне. Прийди до серця, Україно, Благослови добром мене. Хай рушничок чуттів гарячих Твій образ ніжно обіймуть, Хай в самоті собі заплачу, Що не беріг твою я суть, Що ті вогні середохресні В купальську ніч став забувать, Що сам своїх стареньких хресних Відвик у руку цілувать.

3-й читець: Прийди до серця, Україно, Благослови і не лукав. Прости мене, як мати сина, Що ненароком заблукав. Я повернусь і пригадаю

Все те, що вкрив суєтний сніг, Своє дитинство відшукаю, І припаду йому до ніг, Нап’юся росяних сльозинок, Світ сонце цвіту запалю, І перед поглядом калини Свій гріх навічно відмолю. Прийди до серця, Україно...

4-й читець: Що ще, якої більше кари

І за що треба було наслати, Господи, на тую Україну? Нові строки нам не страшні, Бо маємо заражену радіацією кров, Бо маємо море байдужих І маємо чорне небо над собою. Та впевнені, що оживуть степи, озера, І встане Україна.

1-читець: Наша земля недоторкана, бо начинена вона атомними станціями – і найменший гарматний постріл спроможний спричинити світову ядерну катастрофу. Думайте про це. Пам’ятайте, що загинете разом з нами.

А ти Україно, воскресла для життя.

2-й читець: На вас, завзяті юнаки, Борці за щастя України, Кладу найкращії думки, Мої сподіванки єдині. В вас молода ще грає кров, У вас в думках немає бруду, Палає в серці ще любов До обездоленого люду. Не знехтуйте ж ви її, Не розгубіть по світу в суєті, Нехай вона нам дух гартує У чесній славній боротьбі! Най кат гине, а ви любіть Й за неї сили до загину І навіть душу положіть! Не плакати нам, і сльози не лить, Не нам, козакам, те діло робить,

Хай плачуть ляхи, хай плаче москаль, Не нам вже просить, не є ми раби! Не нам вже тужить, ми вільні сини!

Пісня “Повіяв вітер степовий”

3-й читець: Христос Воскрес – воскресне Україна Ось заповіт, що йде од роду в рід. На нього йде століттями країна І ним живе і кріпиться народ.

Пісня “Горнусь до тебе, Україно”

Приторюк Т.І.

“ЧОРНОБИЛЬ НЕ МАЄ МИНУЛОГО ЧАСУ”

Книжкова виставка “Мужність і біль Чорнобиля”.На плакаті звернення до Чорнобиля:

Ти відомий сьогодні кожному –Не ім’ям своїм, а бідою.Тою вулицею порожньоюПонад прип’ятською водою...Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе!У якому ти жив сторіччі!Запеклись перестиглі ягоди,Наче кров, на твоїм обличчі.

(Білий І. “Ти відомий сьогодні кожному")

Вступне слово вчителя: 26 квітня 1986 року почався відлік Чорнобильської катастрофи. Вона вразила весь світ, приголомшила людей страшним розмахом невідомої раніше біди, трагічні наслідки якої відчуватиме ще не одне наступне покоління.

Чудовими краєвидами, щедро врожайними садами, прекрасними місцями відпочинку, багатими лісами славилася чорнобильська земля, та тільки до жахливої позначки, до радіаційної межі, проораної квітневої ночі 1986-го. Відтоді ця земля стала називатися зоною. Зона це скалічена, непридатна до життя місцевість.

1-й учень: Журбо моя! Зажуре!

Ти сива, сиза, біла.Ти чорний біль! Чорнобиль!Ти у моїй крові.

2-й учень: Над Чорнобилем літо сплива, Спрагло пахне хлібом і ріллею. То чому так стогне земля? То чому ж невесело над нею? Вже курличуть вгорі журавлі, Вже збираються вдалеч гуси. То чому на отій ріллі Не стогують снопів стовусих? А тому, що змертвіла земля, Скам’яніла од болю і горя, І веселий клич журавля Вже сюди не долине ніколи!

3-й учень: Чорнобиль – невеличке українське містечко, що потопає в зелені вишень та яблунь. До трагедії – це спокійний, неквапливий, доброзичливий світ. Здавалося, тут у цілковитій гармонії краса поліської природи і сховані у бетон чотири блоки АЕС.

Трагедія сталася 26 квітня 1986 року. Біда розчинилася у духмяному повітрі, в біло-рожевому цвітінні яблунь та абрикосів, у воді сільських криниць, у молоці корів, у всій красі зелені. Та хіба тільки в ній? Вона розчинилася в людях.

4-й учень: Вона – ця трагедія – ввійде в історію, в усі хроніки людства як невигойна рана на тілі України. Надто дорого заплатили і ще заплатимо за Чорнобиль. За кілька днів людство зробило крок з епохи доатомної в епоху незвідану.

5-й учень: Чи буде квітень, як завжди, Дарунком весняної здоби, Чи власним іменем біди Ми назвемо його “Чорнобиль”? Чи, може, викинем його З календарів своїх, допоки Нас темний грітиме вогонь Ще не відкритих ізотопів? Сумлінна мисль не має меж, Її спинити годі. І ти, Чорнобилю, ти теж Не маєш меж сьогодні.

6-й учень: Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди

ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою. І не віщувала біди. Навпаки, всім жителям містечка атомників ще звечора, під вихідні, жадалося отримати від природи хорошу погоду. Незабаром Першотравневе свято, можна виїхати до Чорнобиля.

7-й учень: Це районне містечко Київської області одержало назву від різновидності гіркого полину – чорнобилки. Спочатку так іменувалося стародавнє поселення, потім місто, а за ним і сучасна електростанція.

Саме в ту ніч, із 25 на 26 квітня, час став уже далеко не мирним. Відлік пішов на години, хвилини, секунди. О першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі безтурботно спали, над четвертим реактором Чорнобильської електростанції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.

Весна одягла барвисту, Шовком шиту сорочку. Весна між Десною і Прип’яттю І не думала навіть про смерть. І прибутному рокові наказувала, мов синочку: "Сину, ступай міцніше На землю отчу, на твердь!" Атом ще спав покірно – В реакторах і в долонях, Ще не чули його загрози Поліські бори і вода, І лиш земля відчула, як б’ється жилка в скронях, Як вишумовує травами весна співуча і молода… І раптом вибух, як сполох, І полум’я смертоносне, І вмить здригнулася планета На всіх полюсах Землі, Відчули трава і дерево, Що вже не вмиються росами, Як перед смертю, постали батьки і діти малі.

8-й учень: Біда відгукнулася болем у серцях мільйонів людей. Наша

країна вперше відчула на собі таку грізну силу, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю.

Уже через кілька секунд по тривозі прибули до реактора пожежники на чолі з начальником караулу лейтенантом Володимиром Правиком. Його загін першим ступив на лінію вогню, а Володимиру лише 23 роки. У молодого лейтенанта не було права на помилку.

9-й учень: І вони ступили у вируюче полум’я, у смертельну радіацію, рятуючи станцію і людей, не думаючи про своє життя. Всі чітко усвідомлювали небезпеку, так як і личить воїнам, зовсім не берегли себе.

10-й учень: Лейтенанти – хлопці непохитні, Молоде, вогненне покоління! Ви, як пам’ять у тривожнім світі, Роду незнищенного коріння. Сівачі, поліщуки від роду – Ви з вогнем назавжди подружили, В сонцеткану днину і негоду Той вогонь перепинить зуміли. Де Дніпро та Прип’ять, та Іванків, Там, де небо осягали очі, Ваші ще недоспані світанки, Ще невиспівані ваші ночі. Як літа і думи добровісні, В пам’яті залишились навіки, Та іще у материнській пісні, В небі, що купають наші ріки. Лейтенанти – мужність і звитяга, Від землі ви набирали сили – Ще далеко десь до саркофага, Та вогонь життям ви заступили.

1-й учень: Першим важко. Ви ж були найперші, Із вогню та в полум’я шугнули. Не до подвигів і не до звершень Ви ж собою людство заступили. Лейтенанти – ратники Вітчизни, Юні сурмачі своєї долі, Випали вам дні – страшні і грізні – З чорним сонцем в синьому роздолі. Та серця, мов промені, не гасли, Залишились іскрами на тверді І палахкотіли, ніби гасла: Станемо життям супроти смерті. Де Дніпро та Прип’ять, та Іванків, Там, де пахне хлібом поле отче, Ще не висвітлені ваші ранки, Ще не визорені ваші ночі. Тільки б жити – в нас бунтує спрага –

Та продовжить пісню родоводу... А лишилась вірності присяга – Батьківщині, Матері, Народу.

2-й учень: Через деякий час на об’єкт АЕС, що горів, прибуло більше 50, а потім більше 100 бойових пожежних машин із Києва і області. 26 квітня о 12 год дня було госпіталізовано 105 осіб, серед них 16 – з особового складу пожежних частин.

Через два тижні після аварії офіцер Віктор Кібенко, красивий, статний, відважний, помер у московській лікарні. Так і не побачив молодий татко свого первістка, якого народила йому дружина Тетяна.

На рік старший від Кібенка був Володимир Правик.Відважними і героями, як, відомо не народжуються. Ними стають.

Поховані герої на новому Митницькому кладовищі під Москвою.

3-й учень: Із вогню у безсмертя, смерть поправши, ступили вони, Та з такого вогню не виходив ніхто ще в житті, Жити можна і в затінку – поринати в розквіття весни, А вмирати доводиться перед людством – на видноті.

4-й учень: Вийти з полум’я – значить себе поновити не раз, Перевірити мужність, волю і вдачу свою. І щоб вижити – мати життя, хоч на крок, про запас, І відчути душею: супроти негоди стою!

5-й учень: Я, обпалений атомним, лютим, нещадним вогнем, Хочу вижити, хочу приборкати ядерну смерть, І на себе поглянути завтрашнім сонячним днем, Легко, наче хлопчисько, ступати на твердь.

6-й учень: Щоб земля не хиталась від струсів, від полум’я, від смертей,А світилась промінням черешні, трави чи ріки,Щоб садами цвіла та у снах колисала дітей, Лиш земля виліковує всі недуги й душі людські.

7-й учень: Я назву поіменно: Володя, Віктор і Леонід. Зарубайте, нащадки, полум’яні, немов смолоскип, імена, У вогні не згорів їх жертовний, чорнобильський слід, Ще затужить по хлопцях земля і скорбота земна.

8-й учень: Немає, мабуть, в Україні місця, яке б не було пов’язане з горем Чорнобиля. Комусь довелося стати в ряди тих, хто ліквідував наслідки аварії, комусь – рятувати життя і здоров’я потерпілих, інші просто допомагали і матеріально, і морально.

9-й учень: Люди в білих халатах, Доземно вклоняємось вам! В час біди ви солдати Чи ангели милосердя? Це крізь ваші серця Йде жорстоко передова, Де незвично чатують порожні Очиці смерті. Скільки крапельок крові Волає у мікроскоп Про третину життя, що тільки встиг Хтось прожити, І тривожно сьогодні, Мов у горлі саднить волосок, Слово непоетичне Пристрашає: лейкоцити...

10-й учень: Ой, хто низом, хто горою, А поема без героя. Він по краю смерті ходить, Він пожежників виводить. Вже в “швидкої допомоги” У самої важкі ноги, Серце смертне, руки ватні... А пісні наші приватні. ...Люди в білих халатах У чорних лабетах імли, Нам на ціле життя Стане сліз ваших сиріт і болю.

1-й учень: Людство прагне весь світ осягнути І себе у ньому зрозуміть. А тривожне “бути чи не бути?” Страшно над планетою висить. На землі, у домі вселюдському Протиріч і негараздів – тьма. Будьмо люди обережні в ньому,

Іншого житла у нас нема. Прилетіли птахи навесні, Натомили у польоті крила. Знову чути щебіт і пісні, І тривоги стримати несила: Чи безпечні пущі і ліси? Чи немає для життя загрози? Слухаю пташині голоси, А на очі напливають сльози.

2-й учень: За днями дні, мина повільно рік. За днями дні – і другого немає. Нехай же лихо наше проминає І в світі не повториться повік. Хай стане мир міцнішим у стократ, Хай над землею чисте небо буде. Чорнобиль – попередження, набат, Його уроків людство не забуде.

3-й учень: Трагедія Чорнобиля зайняла важливе місце в наших сьогоднішніх роздумах про життя та людину. Бо це трагедія життя.

4-й учень: Що ж нам відомо про причини трагедії? Чому у квітні 1986 року на ЧАЕС стався той страшний вибух?

5-й учень: У книзі “Чорнобиль” Юрій Щербак наводить роздуми академіка Легасова про те, що “техніка, якою гордився наш народ, яка стартувала польотом Юрія Гагаріна, була створена людьми, котрі стояли на плечах Толстого і Достоєвського”.

6-й учень: Як же зрозуміти це висловлювання? Люди, які створювали тоді техніку, були виховані на гуманістичних ідеях, на прекрасній літературі, на високому мистецтві, на правильному почутті. Сам Легасов дає відповідь. “Ключ до всього, що відбувається, це те, що тривалий час ігнорувалася роль морального начала, роль історії, культури, духовності. Трагедії могло б і не бути, якби не було в нашому суспільстві байдужості і безвідповідальності”.

7-й учень: До яких уроків Чорнобиля ми підійшли? Насамперед, це моральні уроки трагедії. І головне тут людський фактор. Один із уроків – крок безвідповідальності. Ми були неготові до такої аварії, і коли вже сталася трагедія, довго подавалося все в присмерках напівправди. Лише на десятий день міністр охорони здоров’я республіки попросив населення зачинити кватирки. Дев’ять днів дихали на повні груди нуклідами, набирали берів.

Ще один з уроків – низький технічний рівень підготовки працівників АЕС. Керівництво станції погано знало реактори. Але не стільки низький технічний рівень, скільки низький рівень відповідальності спричинив трагедію.

8-й учень: На скромних плитах із червоними зірками підмосковного Митницького кладовища навічно викарбувані імена Правика, Ващука, Ігнатенка, Кібенка, Титенка, Тиншури.

Прізвища зачитуються під звуки мелодії

На грані людства, на краю –В тривозі атомній стою.Душа тривожиться, мов птиця:А що, як висохне криниця?Тривожиться у полі колос:Чому замовк пташиний голос?І вмить здригається планета –І річка Либідь, річка Лета.Не все. Не все пропаще в світі.Ще в зорях сад. Земля – у цвіті.Лист подорожника. Дорога...Та в серці атомна тривога.

9-й учень: З’явившись під знаком біблійної зірки Полин, той “чорний Чорнобиль” став якщо й не розплатою, то найсерйознішою пересторогою нашому варварству, технократичній сваволі, коли дозволяли собі знущатися з природи – нашої одвічної матері й заступниці. Ця зірка Полин наче була послана з майбутнього, з ХХІ століття, нам усім, як грізне попередження: опам’ятайтеся, задумайтеся, поки не пізно.

Чи знаєш ти, світе, як сиво ридає полин,Як тяжко, як тужноМоєму народу болить.

Учні запалюють свічки

10-й учень: Свічка Поминальна І свічка Надії… 26 квітня полум’я їхні В кожному нашому домі Зіллються в одне полум’я Віри! Ми будемо жити.

1-й учень: А ще який урок нам дав Чорнобиль? Урок милосердя. Всі люди відгукнулися на біду, прийшли багатьом чорнобильцям на допомогу: збирали кошти у фонд Чорнобиля; діти чорнобильців відпочивають, оздоровлюються в санаторіях, будинках відпочинку; надходила гуманітарна допомога з усіх кінців світу для сімей, які прибули із зони відчуження.

2-й учень: Коли академіка Лихачова запитали, у чому він вбачає сенс життя, учений відповів: “Природа творила людину мільйони років. Давайте ж поважати цю роботу, проживемо життя гідно, підтримуючи все створене і протестуючи всьому руйнівному в житті”.

Бути людиною – це дуже просто,Бути людиною – геройство в наші дні,Встати і крикнути з трибуни, із помосту:О люди! Залишайтеся людьми.

Учитель: Проходять роки після аварії на Чорнобильській АЕС. Минув п’ятнадцятий. А біль не вщухає, тривога не полишає людей, пов’язаних скорботним часом ядерного апокаліпсиса.

Поки знов ця земля зцілиться,Проминуть віки, не народи.Мушу ждати. Незнані побачивши лиця,Затамую востаннє свій подих.Ліси і села за дротом,І тяжко зітхає глина.Перед Поліссям, стражденним народом Стаю на коліна.

Діти, на території сільської ради живуть люди, які приймали участь у ліквідації аварії на ЧАЕС. Це наші земляки, сусіди і родичі. Вони ризикували своїм життям і здоров’ям заради нас, заради нашого щасливого майбутнього. Будьмо чуйними, добрими у відношенні до них. Скрашуймо їхнє життя своїм теплом, ласкою, усмішкою, випромінюймо зі своїх сердець одне тільки добро, щоб у нашім оточенні вони завжди почувались щасливими.

Триста літ поволеньки пролине –Стронцій розпадеться і помре, На новому полі неодмінноЧас його, мов попіл, пригорне.Час очистить Прип’ять незглибиму,

Оживуть і луки, і сади,Та Чорнобиль вічно берегтимеХрест своєї чорної біди,Вічно буде пам’яттю судитиТих, хто розп’яли його в огні,І з їх ребра, що стронцієм пробите,Кров його тектиме по мені.


1. Білий І. Ти відомий сьогодні кожному // Дніпро. – 1989. №5.2. Шовкошитний В. Хіба ж я винен... // Ранок. – 1989. №6.3. Мотрич К. Політ журавлів над нетолоченими травами. – К.: Молодь,

1989.4. Йовенко С. Вибух. – К.: Радянський письменник, 1989.5. Олійник Б. Поворотний круг. – К.: Молодь, 1989.6. Луків М. Дощ у зоні Чорнобиля // Дніпро. – 1989.7. Кордун В. Зона. – К.: Молодь, 1989.8. Гнатюк І. Нове покоління // Жовтень. - 1989.

Фабіян В.П.

"ПРИЙДИ ДО СЕРЦЯ, УКРАЇНО, БЛАГОСЛОВИ ДОБРОМ МЕНЕ"

Мета: 1. Виховати в учнів почуття патріотизму, національної гордості, любові

до рідного краю, розуміння своєї причетності до всіх подій, які відбуваються в Україні.

2. Формувати переконливість у нетлінності духовних скарбів народу, повагу до батьків, до природи, землі-годувальниці.

Обладнання:Святково прибрана класна кімната. На сцені портрет Т.Г. Шевченка у

вишиваному рушнику. Стіл застелений вишиваною скатертиною, на ньому хліб-сіль, букет з калини.

Виставка книг, присвячена темі уроку (книги про державну символіку України, звичаї, традиції українського народу).

На окремих плакатах зображення малого герба України, прапора України, текст гімну України.

Картинки українських художників, що передають красу пейзажів нашого краю.

Запис пісні “Батьківський поріг” (вірші А. Демиденка, муз. І. Карабиця).

Учитель: Рідний край... Починається він від батьківського порога, стежини, тополі стрункої, твоїх воріт, з барвінку, який ніжно стелиться по садочку.

Найсвятішими для кожного народу є слова "Україна", "Батьківщина". Адже Батьківщина – це не тільки наша Україна, а й рідна домівка і те місце, де ти народився і виріс, де минули найкращі роки твого життя.

Мати і земля... Земля і мати. Це роботящі руки наших прабабусь, бабусь, які в тяжкі роки підняли до життя нашу землю, влили її гіркою сльозою, засіяли молодим життям. Як сказав поет:

Орали землю, сіяли жита,Рушали в бій до Змієвого валу.І нива пращурів – земля свята Сто сотень поколінь нагодувала.

Усе, що народжується з чистих помислів, добра, злагоди, живе, розквітає на землі тільки доброю правдою. Все на світі має свою душу, має її і наша земля. Як же наші предки сприймали душу рідної землі?

Учень: Народ глибоко поважає землю і називає її матір’ю: “Земля – мати наша”, бо вона годує і людей, і тварин. Тому при поклонах цілують землю. Землю бити – це великий гріх, який прирівнюється тому, що не можна ніколи бити матері. Землею клянуться, як чимось святим. Клятва та найстрашніша, коли при її проголошенні цілують землю. “Клянусь землею!” вигукував впевнений у собі лицар-козак, цілуючи землю або навіть з’їдаючи її.

Учитель: А якою уявляли наші предки землю?Учень: За народними віруваннями, земля уявлялася у вигляді жовтка в

яйці, а вода навкруги землі ніби білок, що оточує жовток. Земля плеската, мов корж, і плаває на воді, кінець землі десь за морем, там земля з’єднається з небом. Землю тримає велика риба: кожні сім років вона то опускається, то піднімається, тому бувають роки мокрі і сухі. Під землею так само живуть люди, під тими людьми ще живуть люди; одне слово, площин, схожих на нашу, під нами безліч.

Земля всередині сповнена жилами, як людське тіло. Цими жилами вверх піднімається вода.

Учитель: Навіть у цих уявленнях нашого народу про землю ми відчуваємо його безмежну любов до рідної землі, бо всі вони цікаві. В

народі кажуть, що земля свята, святе й усе те, що вона родить. У чому ж і коли проявлялося таке бережне ставлення до землі в українського народу?

Учениця: Всяка їжа в Україні поважається й зветься Даром Божим, а Дар Божий мусить шануватися. Земля свята і не терпить пролиття крові, особливо невинної. Пролиту на землю кров треба зараз же засипати землею, щоб не побачило її сонце.

“Земля дає все і забирає все”, говорили стародавні орачі. “Земля мати наша, всіх годує і пестить”, стверджували їх нащадки. “Хто на землі сидить, той не впаде” вчили селяни своїх дітей. Не випускай землі з рук, тримайся міцно за неї – вона єдина вас не зрадить. Глибоку повагу відчувала людина до землі-трудівниці, яка “парує то людям хліб готує”. Землею лікувалися: прикладаючи її до ран, як оберіг, землю брали з собою в дорогу. Навіть землю плідну треба було доглядати, як матір рідну: лише тому земля повертає, хто про неї дбає.

Учитель: Глибока народна мудрість закладена в звичайних прислів’ях про рідну землю. Які ж це прислів’я?

Учень: Землі кланяйся низенько до хліба станеш близенько. Земля добра, вона людей годує. Дай землі, то і вона тобі дасть.

Учитель: Так, у наших предків була велика пошана до землі. Вони вважали, що земля жива, бо “тільки живе може живому життя дати”. А земля дає життя і житу, і пшениці, і всякій пашниці. Тому до землі, як живої, зверталися і на день святого Юрія, а як?

Учениця: На день святого Юрія був закон зеленню рідних всіх обсипати. Вона має тоді велику силу – перемагає всяке зло. Ставали на воротах, правою рукою торкали землю і закликали: "Юрію, у золотому плащі, на золотому коні пролети і над цією хатою, щоб була багатою! Золотими ключами землю відтвори, а нечистого конем розтопчи!"

На Юрія з хоругвами обходили поля – вітали Побідоносця, опускали на воду вербові вінки щоб літо добре кінчалося. В ці дні Бог благословляє землю, а вона будить все, що є в ній. “Держімося землі, бо земля держить нас”, – це стародавня наша приповідка, відколи людина осіла на землі.

Учитель: Пракоріння багатьох з вас ведуть у сільську місцевість, то чи доводилося вам бути присутніми під час святкування дня Юрія? Можливо спостерігали або були учасниками святкування початку жнив, або їх закінчення, розкажіть про це.

Учні розповідають

Учитель: Всі ці святкові дійства по відношенню до Землі ще раз свідчать про велику любов до Землі-матінки, Землі-годувальниці. Тож давайте частіше звертатися до неї так, як звертаються до неї поети, зокрема Микола Косякевич у вірші “Рідна земле...”, і вона говорить до нас щедрими враженнями.

Цікавий і такий факт. З 23 серпня по 23 вересня Земля перебувала під впливом планети Меркурій, її стихія – земля. І мабуть знаменно, що саме у цей час Україна проголосила свою незалежність.

24 серпня 1991 року відбулася позачергова сесія Верховної Ради УРСР. Вона проголосила незалежність України, тобто створення самостійної Української держави під назвою “Україна”.

А чим знаменний день 1 грудня 1991 року?Учні: У цей день відбулися референдум і вибори Президента України,

які засвідчили, що Україна стала незалежною державою.Учитель: Сьогодні, коли ми святкуємо чергову річницю з дня

проголошення незалежності України, ми не можемо не згадати тих, хто в боротьбі за незалежність матінки-України в далекому минулому приблизив нам цей день, а сам віддав життя за це. Історія знає багато-багато жертв боротьби за незалежність України, але аналогічної Крутам не було.

Учениця: 7 листопада 1917 року Центральна Рада, виконуючи волю українського народу, проголосила Українську Народну Республіку. А вже через три дні, 10 листопада 1917 року у Петрограді було прийняте рішення прислати армійські частини для придушення “контрреволюції” на півдні Росії. До контрреволюціонерів була віднесена і Центральна Рада, оскільки вона, на думку Раднаркому, мала буржуазний характер. Так розпочалася війна Радянської Росії із законною владою в Українській Народній Республіці, а фактично з незалежністю українського народу. В останні дні січня 1918 року, щоб стримати насування до Києва більшовицьких орд, був сформований і відправлений поїздом допоміжний курінь студентів – січових стрільців під командуванням сотника Омельченка. 29 січня вдосвіта поїзд з підмогою зупинився на станції Крути, де прибулі зустрілися із залишками гайдамаків, що відступали. Тут зібралося юнкерів, студентів і гімназистів 250 осіб, гайдамаків і вільних козаків – 100. На всіх було 3 гармати сотника Семена Лощенка. На них колонами наступали більшовики. Ворог обійшов лінію оборони з обох боків, і праве крило, де були юнкери, змушене було відступати до своїх. Ліве крило – студентсько-гімназійне (це були напівдіти, які ще не тримали в руках зброї) відійшло до станції, що вже була в руках ворога. Юнаки кинулися у свою першу і останню атаку і майже всі загинули. Двадцять сім з них потрапили в полон.

Спочатку над ними по-звірячому познущались, а наступного дня розстріляли, заборонивши селянам їх хоронити. Перед розстрілом юнаки заспівали “Ще не вмерла Україна”.

Сімох поранених, переплутавши зі своїми, більшовики відправили до Харкова лікуватися. Так вони вціліли і потім розказали про все.Учитель: Минуть роки, століття, та пам’ять про юнаків-героїв не згине повік. Вона світитиме не тільки українцям, а всім. Тим, хто готовий

покласти життя своє в ім’я ідеї, в ім’я Батьківщини. Не загинули марно незабутні герої. Їхнім героїзмом пишається незалежна Україна.

Виконується стрілецька пісня “Ви за свободу гинули”

Левицька М.А.

“КРУТОЧИЛА НАША ДОЛЯ, НЕ ВОДА В НІЙ КРОВ ТЕЧЕ...КОЗАКУ НАЙПЕРШЕ – ВОЛЯ, КОЗАКУ НАЙПЕРША – ЧЕСТЬ”

(Вечір козацької слави)

1-й ведучий: Сьогодні ми проведемо козацьке свято. І як годиться, козацькі литаври всіх скликають на велику козацьку раду.

Виходить кошовий отаман

Кошовий отаман: Ану, козак-довбиш, скликай наше товариство на велику козацьку раду!

Чути звуки литаврів

1. Курінь ім. Б. Хмельницького:Слава навіки буде з тобою,Вольності, Отче, Богдане-герою.

2. Курінь ім. П. Сагайдачного:Гетьман Сагайдачний – слава Батьківщини,Кожний в курені вдячний лицарю Вкраїни.

3. Курінь ім. Максима Кривоноса:Слава про Максима не вмре, не поляже!

4. Курінь ім. П. Калнишевського:Наш легендарний Калнишевський –Це до свободи вічний рух.Всі члени куреня леліють в серціЙого безсмертний, вічний дух!

5. Курінь ім. П. Полуботка:Хто рідну землю щиро любить,Хто зна історію Вкраїни,Той Полуботка “скарб” віднайдеІ воскресить ім’я орлине.

Кошовий отаман (із символами влади):

Поведу таку я річ:Що ви знаєте про Січ?І про нашу Україну?Про козацькії гордині? Про гетьманів?

Виконується пісня “Гей, шуми великий луже”

2-й ведучий: У нашій уяві спалахує образ сильних, мужніх і відданих рідній землі людей.

1-й ведучий: Прибуваючи до безмежного степу, козаки селилися понад Дніпром та Південним Бугом. Козаки кожного куреня за загальним сигналом вставали до схід сонця та йшли на річку купатися, незважаючи на пору року. Після цього сідали за стіл снідати. На сніданок подавали соломаху – житнє борошно, зварене у воді і засмажене олією. Після сніданку всі йшли на заутреню молитву до січової церкви, потім прали одяг, лагодили зброю, човни, укріплення. У січовій школі в цей час молодих козаків навчали письму, церковному читанню, хоровому співу, музиці, танцям.

2-й ведучий: Рівно в полудень з фортечної брами лунав постріл. За цим сигналом козаки йшли обідати. На обід подавалася тетеря – зварене пшоно або жито зварене на квасі, варена або печена риба, мед. Після обіду співали пісні, думи, слухали розповіді. Особливо любили слухати козаки бандуру.

Звучить пісня “Взяв би я бандуру”

1-й ведучий: Надвечір дзвонили дзвона січової церкви, закликаючи козаків на молитву. Після молитви йшли вечеряти. Потім через деякий час, за винятком вартових, Січ занурювалась у сон.

Але не подумайте, що козаки жили, як у раю. Із-за кожного куща, дерева на них чекала небезпека. Понад 400 років народ прославляє нашого земляка, Байду Вишневецького, організатора Українського козацтва.

2-й ведучий: А як ставали козаками?

ІнсценізаціяЗа столом сидить писар , біля нього стоїть чолов’яга.

Входить кошовий

Кошовий: Гей, побратиме, а хто це до нас на Січ забрів?Козак-писар: Та це, батьку, чолов’яга у козаки проситься!Кошовий: Звідкіля ти такий?Парубок: З Тверської я, Батьку.Кошовий: У Бога віриш?

Парубок: Вірю.Кошовий: Горілку п’єш?Парубок: П’ю.Кошовий: Виходить, ти вільний парубок?Парубок: Та вільний, хоч мав пута у подобі жінки.Кошовий: То ти жінку покинув? Еге-ге, недобре це діло, чоловіче.Парубок: Кинув, батьку, як тільки побралися, бо вона борщ не вміє

варити.Кошовий: Ото ти справжній козак! Записуй його пане писарю!Писар: Як кличуть тебе, хлопче?Кошовий: Та не питай, не питай, а так і запиши: козак Борщ!1-й ведучий: У літописах, хроніках, піснях та думах закарбувалися

героїчні сторінки нашої історії – Запорозька Січ, козацько-селянське військо, Гетьманщина. Якщо ж вилучити з літопису України козацтво, гетьманів, то історія України буде неповноцінною.

2-й ведучий: У грудні 1647 року на Січ разом з групою однодумців прибув Богдан Хмельницький. У 1648 році, січні місяці, він був обраний гетьманом. Б. Хмельницькому судилося зіграти епохальну роль у нашій історії, очолити Визвольну війну Українського народу проти польської шляхти, створити українську державу – Гетьманщину.

Тільки Бог святий знає,Що Хмельницький думає-гадає!О тім не знали ні сотники,Ні отамани, ні полковники!..

Монтаж

1: Ми не знаєм, де його пищалі, Де його золочені шаблі, Тільки знаєм, що з його десниці Встала наша слава бойова.

2: Ми не знаєм, де його могила,Де його калинова зоря.Тільки знаєм, що його спалилаЗрада православного царя.

3: Ми не знаєм, чи воскреснуть люди,Що згоріли від незримих ран,Тільки знаєм – Україна буде,Бо її виборював Богдан.

4: Україно, на твоєму поліЩе горять сліди його коня,А та пісня, що вела з неволі,

Сяє нам, боже послання.5: Його благословив Господь

На Зборів, Корсунь, Жовті Води,Богдан вселив у нашу плотьДух непокори і свободи.

6: Їхав гетьман з поля бою,Бачив кров перед собою,Вкритий трупом лан.Матері його стрічали,Про своїх синів питали, Та мовчав Богдан.

7: Там батька чекали діти,Що не хотіли сиротіти,А його нема Їхав гетьман з Берестечка,Плакав крадькома.

8: Втім, йому з’явився голос,Що святив, як житній колос,На козацький шлях:Не печалься, любий сину:Хто поліг за Україну,Житиме в віках!

Виконується пісня “Ой на горі женці жнуть”

2-й ведучий: Велике патріотичне піднесення охопило Україну в 1652 р. Внаслідок битви під Батогом велика територія України була визволена з-під польського ярма. На осінь 1653 р. політична ситуація змінилася. І в 1654 р. на центральній площі Переяслава зібралася рада, де й було прийнято угоду з Росією про входження України до складу Московської держави на правах широкої автономії.

1: Аркан летить з Бахчисараю,Петлю з Варшави кинув лях, А з Півночі, мій рідний краю,Боярин їде в соболях.

2: І ти збагнеш, якої віриТвій брат з боярської рідні,Як повезуть тебе в СибіриУ зашморгу на аркані.

Виходить гетьман

Гетьман (звертається до присутніх): Братове, час і недуга кваплять мене... Цілих десять років я присвятив служінню батьківщині, не шкодуючи ні здоров’я, ні життя свого... Шкодую, братове, що не зміг завершити всі війни так, як би мені цього хотілося. Тішив себе надією, що назавжди забезпечу вам свободу та козацтву незалежність. Я не зміг до кінця виконати свого задуму і помираю стурбованим вашим майбутнім.

1-й ведучий: Богдан Хмельницький був невдоволений політикою московського царя щодо автономії України. У найбільш критичний момент розвитку подій – 27 липня 1657 р. він помирає.

1: Богдан помер, але ЄвропаЩе бачила його в боюНа полі біля Конотопа,Де мстився він за честь свою.

2: Був дух його біля Полтави,Де кров чорніла, як ропа,Під Крутами шукав він слави,І смерті – в куренях УПА.

3: Він появився, ніби в мареві,В степах, де ми свободу жнем,Присягу, складену цареві,Палив тарасовим вогнем.І до останнього клейнодаВін відбере усе своє;Він – наша скривджена свобода,Боляще наше битіє.

Звучить пісня “Їхав козак на війноньку”

2-й ведучий: Історія Визвольної війни багатьма славними сторінками пов’язана з Тернопільщиною. Це – червень 1649 р. облога Збаража, серпень 1649 р. – Зборівська битва і мирний договір. Тут загинув Морозенко, загинув Бурляй.

Твердять, що під час Берестецької битви Хмельницький перебував як полонений татарами у Вишневецькому замку.

1-й ведучий: Послухаємо кілька легенд, які пов’язані з іменем Б. Хмельницького.

1: Кажуть, що через одне село проходив з військом Б. Хмельницький, напився води і назвав село Добриводи.

2: Йдучи через село, Б. Хмельницький сів відпочити біля старого дуба.

Виконується пісня “Козак від’їжджає”

1: Лиха ж отчий край зазнав...Людолов нас чатував,Щоб позбавить свого дому.Бранців до галер кували,Висю злоби пожирали...Шляхта нас вогнем пекла,На тортури прирекла.

2: Але наш народ боровсь...І Хмельницький в нас знайшовсь,І Сірко і Дорошенко,Й Полуботок, й Морозенко...Рабства каламутну нічПереборювала Січ.Козаків боялись зайди,Бо була в них сила правди!

3: Отож знайте, як наші предкиУ бої ходили...Як за честь Вкраїни-ненькиГолови ложили. Присягаємось, що ВкраїнуБудемо любити,Що вдихнемо в неї силу,Щоб розвеселити!

4: Не будем знову розривать затятоМогили, щоб знайти провісний літ,За землю цю не треба убивати,За землю, що не треба помирати,А треба жити, жити й працювати –Оце і є Богданів заповіт.

Виконується пісня “Козацькому роду нема переводу”

Баран О.М.

“ТОЇ СЛАВИ КОЗАЦЬКОЇ ПОВІК НЕ ЗАБУДЕМ!”(Вечір козацької слави)

Мета:

1. Розширити знання учнів з життя запорізького козацтва. 2. Виховувати повагу до героїки наших предків, любов до рідного краю.

Обладнання: • два “напіввідкриті курені”; • записані на плакатах речення про звичаї козаків; • на столах: рушники, глечики, полумиски, дерев’яні ложки, портрети

гетьманів, магнітофон з записами українських народних пісень.

І частинаЗвучить української пісні під бандуру

Учитель:На розпутті кобзар сидитьТа на кобзі грає;Грає кобзар, виспівує –Аж лихо сміється...“Була колись гетьманщина,Та вже не вернеться,Було колись – панували,Та більше не будем!Тої слави козацькоїДовік не забудем!”

(Т. Шевченко, “Тарасова ніч”).

З давніх-давен людям відомо: “Дерево життя – це гілочка, на якій ростуть три листочки. Перший листочок – символ минулого, другий – сучасного, а третій – майбутнього”. Зображення “дерева життя” зустрічається на каменях далеких часів і свідчить про те, що люди ще в сиву давнину знали про нерозривний зв’язок “трьох листочків”.

У минулому українського народу було таке неповторне і легендарне явище, як Запорізька Січ. Це про неї Гоголь писав: “Так ось вона Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають усі горді й дужі, як леви! Ось звідки розвивається воля й козацтво на всю Україну!”

Спробуйте на хвилину замислитись над змістом слова “козак”.Учень: У нашій уяві спалахує образ сильних, мужніх і відданих рідній

землі людей. Ми чули про них із козацьких пісень, уявляємо їх за картиною Рєпіна “Запорожці пишуть листа турецькому султанові” та за мультфільмами про пригоди козаків.

Перша розповідь:Де і як жили запорізькі козаки

1-й учень: Прибуваючи до безмежного степу, козаки селились понад Дніпром та Південним Бугом. Особливо їх приваблював Дніпро – священна й заповітна ріка, оспівана в думах та переказах. Наші предки слов’яни називали Дніпро славутою, тобто слов’янською рікою. Унікальною особливістю ріки є її знамениті пороги, пасма кам’яних скель. Січ і стала називатись “Запорозькою”, бо була за порогами.

2-й учень: Нижче Хортиці Дніпро широко розливався, вбирав у себе великі і малі річки. Козаки дуже любили цю місцину і називали її Великим Лугом. Недалеко народилося прислів’я: “Січ мати, а Великий Луг – батько, отам треба умирати”.

Звучить пісня “Реве та стогне Дніпр широкий ...”

3-й учень: Великий Луг знаходився у серці козацьких земель, які давали все, що було потрібне для життя: м’який клімат, родючі землі, зелений океан степових рослин, переповнені рибою озера та ріки.

Друга розповідь:Розпорядок дня на Січі

1-й учень: Козаки кожного куреня вставали до світ сонця та йшли на річку купатися, незважаючи на пору року. Після цього сідали за стіл у курені снідати. На сніданок подавалася соломаха – житнє борошно, зварене у воді й засмажене олією. Після сніданку всі йшли на заутреню молитву до січової церкви, потім прали одяг, ладнали зброю, човни, укріплення. У січовій школі в цей час навчали письму, церковному читанню, хоровому співу, музиці, танцям.

Виконується танець “Гопак”

2-й учень: Рівно в полудень з фортечної гармати лунав постріл. За цим сигналом козаки йшли обідати. На обід подавалися: тетеря – зварене пшоно або житнє борошно на квасі, варена або печена риба, мед, пиво і брага, галушки, куліш з салом, баранина, свинина. Після обіду співали пісні, думи, слухали гру кобзарів.

Звучить дума

3-й учень: За розпорядженням курінного отамана частина козаків готувалась до виконання службових обов’язків у фортеці, а також за її межами.

Надвечір дзвонили дзвони січової церкви, закликали козаків на молитву. У церкві всіх зачаровував хор січової школи, який складався з хлопчаків-підлітків. Після молитви йшли в курені вечеряти. Через деякий час, за винятком вартових, Січ занурювалась у сон.

Третя розповідь:Як воювали козаки

1-й учень: Але не подумайте, що жили козаки, як у раю. Із-за кожного дерева, куща, ярка на них чекала небезпека.

Починаючи з ХVІ ст., не минало й року, щоб татари не здійснили набігів на Україну. Роки 1515 до 1671 позначені страшними набігами кочівників. Татари забирали в неволю десятки тисяч християн. На торговиці люди дивувалися: “Хіба там ще є люди?” Страшною була доля невільників: жінок і дітей віддавали багатіям для роботи та на втіху, а чоловіків заковували в кайдани на галерах, і вони змушені були проводити все своє життя на лавці біля весла. Ось і стали козаки своєрідними прикордонниками, які попереджували людей про небезпеку, й першими вступали в бій з людоловами.

2-й учень: Понад 400 років народ прославляє у пісні відважного лицаря Байду. А історики довели, що його прототипом була реальна людина – Дмитро Іванович Вишневецький, князь, гетьман, засновник Запорозької Січі, один із перших організаторів українського козацтва.

Звучить дума про Байду

Один із католицьких священиків сказав: “Мені довелося бачити, як козаки кулею гасили свічку, відсікаючи нагар”. Філософія козаків була така: “Смерті не треба боятись, бо від неї однак не вбережешся”.

Четверта розповідь:Дисципліна та суд у запорожців

1-й учень: Військова дисципліна на Січі була заснована на принципах людської гідності. Найбільше козак боявся осуду своїх товаришів за порушення дисципліни. Дуже важливим було побратимство.

Сумлінне, чесне ставлення до своїх обов’язків та приязне ставлення до товаришів ґрунтувалося на патріотичному почутті кожного козака. Але й серед козаків, хоч і дуже рідко, траплялися ганебні вчинки. Взагалі-то документи свідчать, що козацький суд не був жорстоким.

2-й учень: Але суворо каралися такі злочини, як бійки з убивством, крадіжки, неповернення боргу або втеча з поля бою, зрада.

Залежно від тяжкості таких злочинів застосовувалися відповідно і покарання:

1. Відрубування ноги або руки.2. Шибениця.3. Гостра паля.4. Киї.

Злочинця приковували до ганебного стовпа, що був у фортеці. Це було великою ганьбою в товаристві козаків, де честь була дорожчою за життя. Біля стовпа клали в’язанку київ, ставили їжу й напої і годували злочинця. Кожен козак, проходячи біля стовпа, повинен був взяти з в’язанки кий і вдарити злочинця, приказуючи: “От тобі, вражий сину, щоб ти не крав і не роздавав, ми за тебе цілим куренем платили!” Нерідко винуватого забивали на смерть. Від шибениці чи київ козака могла врятувати дівчина, коли накривала його хусткою й оголошувала своїм чоловіком.

П’ята розповідь:Козацька берегиня

1-й учень: На Січ під страхом смерті заборонялося приводити жінок. Крім того, запорожці вважали небажаним одружуватись. У козаків було дуже небезпечне життя, над ними повсякчас кружляла смерть; мати дружину та дітей за таких обставин – означало свідомо прирікати їх на сирітство. На одному з козацьких прапорів був зображений козак на коні, а під ним – напис: “Козак куди хоче, туди й скаче, ніхто за ним не заплаче”.

Звучить пісня “Ой на горі вогонь горить...”

2-й учень: Але, на жаль, дуже помилялися козаки, бо у кожного була мати, були й сестри, кохані, наречені, були й дружини з дітьми. Вони й плакали, виряджаючи козаків на Січ, у похід, чекали роками їх повернення, а не дочекавшись, знову чекали... Т. Шевченко у баладі “Тополя” в образі дівчини, що перетворилася в тополю, не дочекавшись свого коханого, показав долю тогочасної української жінки.

Таку пісню чорнобриваВ степу заспівала.Зілля дива наробило Тополею стала.Не вернулася додому,Не діждала пари;Тонка, тонка та висока –

До самої хмари.

3-й учень: Пошана до матері, до бабусі, до сестри у хлопця – майбутнього козака – поступово переростала в пошану до дівчини, майбутньої дружини. Отже, звичай заборони появи жінки на Січі був викликаний не зневагою до жінки, а високою пошаною до неї та відповідальністю козака за свої вчинки перед дівчиною, дружиною, матір’ю. Сильні духом люди ніколи не образять жінку, не виявлять до неї зневаги. Там, де лицарство, там мужність і ніжність ідуть поруч. Народ вважав, що людина, непорядна в особистому житті, не може прислужитися своїй землі. Якщо хтось здатний зрадити близьку людину, то він зрадить і Батьківщину.

Звучить українська народна пісня “Їхав козак за Дунай...”

Учитель (підводячи підсумок): Душа, дух... Власне він і є народом, нацією... Ми любимо свою Україну за все: і за цей наш вітряний степ, і за ясні зорі, і за чумацький шлях, яким наші предки мандрували до Криму, і за материнську пісню. Але найбільше – за те, що сформувалося в душі народу й передається з покоління в покоління. Таким духовним набуттям є пам’ять про волелюбних лицарів наших степів – запорізьких козаків.

ІІ частинаЗмагання між командами – “козацькими куренями”

Представник від кожної команди витягає номер із запитаннями

1. В історичній літературі часто вживаються назви “козаки”, “козаччина”. Що означають ці назви?

2. Підберіть синонім назви “козак”, що часто зустрічається в українських піснях і думах. Назвіть приклади цих творів.

3. Виконайте (відповідно до вашої уяви) невеличкий малюнок-схему внутрішнього розташування Запорізької Січі із урахуванням головних споруд. Які потреби козаків ці споруди задовольняли?

4. Які клейноди існували у козаків? Яку роль вони відігравали?5. Назвіть дві вищих посади, що існували у кошових козаків. Які справи

вони вирішували?6. Іноземці, що спілкувалися з козаками, відзначали надзвичайну їх

музикальність. Наведіть приклади. Про що в цих творах йдеться?

Про які історичні події йдеться в уривках цих творів?

Це той перший, що розпинавНашу Україну,А вторая доконалаВдову, сиротину.Кати! Кати! Людоїди.Накралися...?

(Т.Шевченко)

Ой пустилися наші запорожціЧерез моря дубами,Ой як оглянуться до старої Січі,Умиваються сльозами.

(Українська народна пісня)

Сценка

Ян ІІ Казимир: Пан Єзус! Матка Боска! Складаю велику подяку і принесу офіру за те, що не дали впасти так низько тут під Зборовом мені, королю польському Яну ІІ Казимиру. Най жиє канцлер Оссолінський, який зумів схилити на мій бік Іслам-Гірея ІІІ – хана кримського.

Пан Єзус і Матка Боска є свідками того, що не маю достатньої сили і підтримки і тому змушений підписати договір про мир з Хмельницьким, сейм затвердить.

Іслам-Гірей ІІІ: Хай буде в віках прославлене ім’я Аллаха! Служу тому, хто більше платить. Це не зрада. Це маневр. Допоки житиму, не допущу сили і міцності України. Одержав те, що закриє роти моїм ординцям. Видить Аллах, що не поскупився король польський платою за майже виграну перемогу Хмельницьким. А слово… Що слово? Не всі чули, не всі знають… О, Аллах! Вперед, правовірні, під священним стягом ісламу!

Богдан Хмельницький: Згода! Боже мій! Скільки втрат і крові! Перемога була майже у наших руках, але й не вина наша, що татари слова не дотримались. О Боже! Як жити? Що робити далі? Щоб зберегти невтрачене, зібрати нові сили – треба поступитись?

Конкурс художників. В ньому беруть участь по одному учневі команди. Протягом п'яти хвилин намалювати зброю козаків.

Переможе той, хто завдання виконає краще

Інші конкурси козацької майстерності

Список використаних та рекомендованих літературних джерел:1. Дорошенко Д. Нариси з історії України. – К., 1992.2. Наливайко Д. Козацька християнська республіка. – К., 1992.3. Чайковський А. Сагайдачний. – К., 1990.4. Яворницький Д. Історія запорізьких козаків. Львів, 1990.

Гнатюк В.М.

“СЛАВНА СІЧ ЗАПОРІЗЬКА”(Урок-композиція)

Мета: дати поняття про Запорізьку Січ, про її значення для українців.

Звучать українські козацькі пісні

1-й учень: Гостей дорогих ми вітаємо щиро, По-козацьки стрічаємо з хлібом і миром.2-й учень: Для гостей відкрита

Наша хата біла,Тільки б чужа кривда До нас не забігла.

3-й учень: Хліб духмяний в хаті,Сяють очі щирі.Хай живеться в правді,Хай живеться в мирі!

4,5-й учні: Щирі вітання й найкращі побажанняМіцного здоров’я та багато роківЩасливого життя!

Учителька: Кожний народ на Земній кулі має національну історію, своїх героїв, які багато зробили для добра, для волі своєї Батьківщини. Щасливий такий народ, але двічі щасливий той народ, який після тривалого небуття врешті відкриває своє минуле. Хоч і яка розп’ята наша мати-Україна, але ми можемо пишатися її багатою історією, пишатися тим, що й українська історія має величезні героїчні постаті в боротьбі за свободу і державність, які оспівані в народних думах та історичних піснях. Сьогодні ми звертаємося до історії нашого краю з часів козацтва, дізнаємося про козацьку державу – Запорізьку Січ.

Пісня “Ой там на горі Січ іде”

Учителька: Давно це було. Споконвіку жив український народ на своїй рідній землі: сіяв хліб, будував міста, мандрував світами, боронив Україну від ворогів. Називалася тоді наша держава – Київська Русь. Вона була могутньою, сильною державою, та поступово почала втрачати свою силу. А це трапилося тому, що почали з’являтися багаті та бідні люди. Багато людей почало залишати свої хати і тікати від пана аж за Дніпро, за пороги (звідки й назва пішла – Запоріжжя). А ще хто не давав жити українцям? Так. Татари. Що ж вони робили? Так, грабували наші міста, села.

1-й учень: Горе тому селу, на яке напали татари. Вони оточували його з чотирьох сторін і підпалювали крайні хати, щоб викликати переполох між мешканцями. Потім кидалися на вулиці і починали грабіж і розбій. Хто боронився, того убивали, а хто був безпомічний, того брали у полон. Бранці мусили всю дорогу іти пішки. Гаряче степове сонце палило їм голови, спрага стягала уста, голод і труд томив усе тіло. Ішли босі, ледве одіті, роздираючи собі ноги о колюче терня, втираючи сльози. Кожний із них потерпів якусь утрату: одному вбили батька, другому забрали дитину, іншому пропала родина.

Село наше запалилиІ багатства розграбали,Стару неньку зарубали,А миленьку в полон взяли.

Учителька: Отже, змушений був український народ боронити себе.Почали люди потроху тікати на Запоріжжя. Потім стали кошем

(згуртувалися) на одному з дніпровських островів – Хортиці, за порогами.Так зародилася Запорізька Січ – столиця козацької республіки, місце, де

знаходився цвіт козацтва. Люди, які там жили, звалися козаками. Там не було ні міст, ні сіл лише один степ. Оскільки вони поселялися за річкою Дніпро, за її порогами, вони називали себе запорозькими козаками.

Учень: Найдорожчим для молодих завзятих юнаків, бувалих козаків була рідна українська земля. Вони знали, що ні їм, молодим хлопцям, ні старим козакам, ні їх синам не жити, якщо довкола є люті вороги. І вони відправилися на Січ.

Сценка з повісті “Тарас Бульба”

Тарас Бульба: О-хо-хо! Сини мої, сини мої.Повиростали ви, орлята. Настав час вилітати вам з батьківського гнізда,

настав час і для вас боронити рідну землю. Відправлю я вас на Січ і сам з

вами піду. Прибуду на Січ і скажу: “Ось подивіться, яких молодців привів до вас. Привів я їх, своїх синів, на Січ, щоб вони продовжували козацький рід, козацьку славу”.

Сини мої! Пора збиратися в дорогу.А що, ніжитися вдома захотілося? Запам’ятайте, що ваше життя – це

чисте поле та добрий кінь. А ось цю шаблю бачите? Це ваша мати. Ось так, сини мої.

Ну тепер дайте я вас огляну. Ну що ж справжні козаки. Служіть вірою і правдою народу, рідній матінці_землі. Тепер по-християнському звичаю присядемо перед дорогою, бо вже чуєте, всі юнаки вирушають.

У неділю рано-пораненькуНе сива зозуля закувала,Це дівчина козакаЗ подвірні своєїУ військо виряджала.

Звучить пісня “Їхав козак на війноньку”

Учень: Кожен із цих хлопців любив життя, любив працю, хотів створити сімейний затишок. Однак любов до свого народу виявилася міцнішою. Відправляючи синів на війну, старенька матуся молилася за них, просила Бога, щоб повернулися всі живі і здорові додому. Та не всім судилося повернутися у свою оселю.

Вірш “Я буду молитися”

Молилася матінка старенькаДо Господа Бога,Як синові на СічСтелилася дорога.

"Неси, Боже, вражу кулюПонад мого сина,Най не гине серед поляЄдина дитина.

Хто закриє мені очі,Старечії очі,Як він кров’ю молодою Земленьку сполоче?

Хорони його, небесний, Від лихої долі, Не дай смерти приступитиВ лісі, ані в полі.

А я буду молитися,А я буду коритисяТвоїй божій волі".

Пісні: “Їхав козак в горах” та “Байрак”

Учитель: У боротьбі з турками і татарами козаки зросли у велику силу. До козацького війська приймали кожного охочого, аби він щиро й вірно служив козацтву й Україні. Як і в кожного війська, у козаків був голова. Як називався отаман славного війська? (Гетьман)

Вибирали його на Раді – так називали козацькі збори. А зараз заглянемо в саму Січ.

Кошовий отаман: Січ Запорізька, легендарна, гаряча…Муже великий, проснись!З кров’ю і болем слава не вмре козака,Спалахом серця встає і буя, як колись.

Гей ви, хлопці-козаки!Час нам пісню заспівати: Наша мати, рідна Січ,Подає до волі клич.Доки буде Січ у нас Буде волі славен час.

Виконується пісня “Ішов козак потайком”

Учень: Славна Запорізька СічВорогам ішла навстріч,Рідну землю захищалаІ народ нам прославляла.

Учениця: Лиха, що отчий край зазнав, Не бажаємо нікому. Людолов нас чатував, Щоб позбавить свого дому.

Учень: Бранців до галер кували,Ржею злоби пожирали,Шляхта нас вогнем пекла,На тортури прирекла.

Але наш народ боровся,І Хмельницький в нас знайшовся,І Сірко, і Дорошенко,Й Полуботок, й Морозенко.

Рабства каламутну ніч Переборювала Січ.Козаків боялись зайди, Бо була в них сила правди.

Козаки – це вільні люди!Козаки – безстрашні люди!Козаки – борці за волю, за народну щасну долю!

1-й учень: Козак – чесна, смілива людина. Найдорожче йому – Батьківщина.

2-й учень: Козак – слабкому захисник, цінити побратимство звик!3-й учень: Козак – це той, хто за освіту,

Хто прагне волі і блакиту.4-й учень: Козак вкраїнську любить мову,

Він завжди здержить своє слово.

Усі: Щоб козацькому роду не було переводу, Присягаєм на вірність

Вітчизні й народу.Кошовий: Присягніте що Вкраїну будете любити,

Що ввіллєте в неї силу, щоб розвеселити.

Виконується пісня “Ой у лузі червона калина”

Учениця: Наша воля розцвіта В кобзаревім слові,

І пшениця золота,Й зорі малинові.

Маєво прапорівСонячно-блакитне,В ньому степ уже дозрів,В ньому небо квітне.

Козацькому роду нема переводу!Ми за всякої пориЗберігали прапори,Переходили вони від роду і до роду.

Свідки наші віки. Історія знала,Як читали козакиГрамоту султана,

Як йому відповілиНа погрози сміхом,Бо гартовані булиІ вогнем, і лихом.

Учень: України синамВічна слава лине,І віками жити вам,Лицарі Вкраїни!

Сонце слави сіяНад тобою нині,вічна слава твояМати-Україно!

Разом: Козацькому роду нема переводу!

Учителька: Сьогодні ми поговорили про славних лицарів-козаків, про їхню державу – Запорізьку Січ. Всі ми любимо рідну Землю, матір-Україну, яку так гаряче захищали козаки, боролися за її свободу і незалежність. Ми любимо нашу Україну, благословенну козаками.

1-й учень: Рідна земле,Рідний краю мій зелений,Пісне в шелесті трав,Промінь сонця в росі,Ти нам щиро даєш,Україно, натхнення,Ти до сонця ведешВсіх своїх козачат!

2-й учень: Скільки світлих доріг Ти для нас відкриваєш, Скільки нових зірок В край космічний ведеш! Кров козацька у нас, Запорозька в нас вдача, Найдорожча з усіх Україна для нас!

Усі діти разом виконують пісню “Червона калина”

“ГЕРОЇ ЕЛЛАДИ”(Історико-літературний вечір)

На стінах залу портрети знаменитих греків. Сцена оформлена колонами іонічного і доричного стилів. Великим планом виконані малюнки чудес світу: храм Артеміди Ереської, скульптура Зевса Олімпійського, скульптура бога Сонця Геліоса із Галікарнаса, мавзолей царя Масона, Александрійський маяк.

Сцена 1

Елліп: Твоя країна – прекрасна Еллада. Розкажи мені про неї, про її богів.

Андротіон (грецький воїн): Сідай, розповідь моя буде довгою. Олімп – найвища гора у всій Елладі. Схили її вкриті густими лісами. На вершині Олімпу лежить вічний сніг. Вона вкрита густими хмарами. На високому золотому троні сидить Зевс.

Зевс: Я цар богів і людей, поруч зі мною моя дружина Гера і наші діти – близнюки Аполлон і Артеміда, Афіна, Гермес, Арес, Гефест.

Гера: Наш син Гефест, бог ковальської справи і вогню, побудував для богів прекрасний палац на вершині Олімпу. Кожному з богів належні справи і долі людей.

Зевс: Найсильніший з богів я, Зевс. Володіння над світом я поділив з братами.

Аїд: Я бог Аїд, володар царства мертвих.Посейдон: Я Посейдон, морський володар.Зевс: Я найсильніший із всіх богів. Бурі і грози, вітри і дощі,

блискавки і грім – все це проходить по моїй волі. Горе тому, хто порушує

порядок, встановлений мною на землі. Махну рукою і вражу клятвовідступника громом.

Андротіон: У нас говорять: “Клянусь Зевсом”. Свою волю Зевс передає людям, посилаючи священного птаха орла. Якщо греки бачать орла, вони вважають, що їх буде супроводжувати вдача. Елліни поважають і Геру як царицю богів і захисницю сімейного кола.

Гера: Коли я, сяючи красою, в пишному вбранні входжу в банкетний зал, всі боги встають і вклоняються перед жінкою Зевса. В мене є теж улюблений птах павлін. Гребінь із пір’я на голові птаха показує, що він належить до свити цариці богів.

Іріда: Біля трону Гери я стою, її посильниця богиня веселки Іріда. Я легкокрила і завжди готова швидко нестись на веселкових крилах виконувати волю Гери в найвіддаленіші краї Землі.

Андротіон: Прекрасна і величава Гера, але часто загоряється гнівом її лице. Під час Троянської війни Гера багато зла причинила троянцям.

Артеміда: Я богиня полювання Артеміда. Коли я стала на сторону троянців, то Гера в гніві так вдарила мене по лиці сагайдаком, що всі стріли розлетілися в сторони.

Гефест: Я бог ковальського ремесла, народився кволим і хворобливим, а Гера в гніві скинула мене, свого сина, з Олімпу. Так і залишився я кульгавим на все життя.

Житель: Я з Білета, де більше інших богів поважають володаря морів Посейдона. Для нас морська торгівля – основа життя. А доля мореплавства в руках Посейдона.

Звучить музика

Посейдон: Вдарю я тризубцем і підніметься на морі страшна буря, піднімуться величезні хвилі. Як легенькі шкарлупки, кидаються кораблі на скелі. Відкладу свій тризубець і втихають хвилі, спокійна безкрайня поверхня моря, а я на колісниці запряженими золотогривими кіньми спускаюсь на дно моря у чудовий палац, де живу зі своєю дружиною Амфітритою.

Амфітрита: Мене, Амфітриту, називають прекрасною дочкою морського старця Нерея. Посейдону і мені послушні жителі глибин – морські чудовиська. Горе тому, хто образив володаря морів.

Аїд: Мене називають найпохмурішим із богів. Глибоко під землею моє царство. Вхід у нього там, де заходить сонце. Нема повернення з мого царства. В царстві мертвих котять свої хвилі ріки. Візник Харон перевозить через них душі мертвих. Трьохголовий собака Цербер сторожує вхід у царство мертвих.

Одіссей: Я, Одіссей, опускався в царство мертвих і бачив тіні героїв Троянської війни. Мені одному із небагатьох героїв Троянської війни вдалося вирватись із царства мертвих. Дружина Аїда, прекрасна Персефона, дочка богині врожайності Деметри.

Деметра: Аїд викрав мою дочку, коли вона, молодою дівчиною, безтурботно збирала в полі квіти.

Персефона: Гірко плакала і відбивалась я, але повіз мене на колісниці Аїд.

Деметра: Я почула жалібний крик дочки. Дев’ять днів я боролася, з факелом у руках по землі шукала вночі і вдень свою дочку Парсефону. На десятий день я звернулася до бога сонця Геліоса.

Геліос: Розповів Деметрі, що її дочка по волі Зевса знаходиться в царстві мертвих. Пішла Деметра від богів і, щоб ніхто її не впізнав, перетворилася в бабусю. Проливаючи гіркі сльози, блукала вона по землі. Але як тільки Деметра покинула Олімп, на землі почали зникати виноградники, оливкові дерева, рослини і тварини загинули від засухи. Почався голод.

Іріда: Мене, Іріду – вісницю богів, послав Зевс до Деметри. Довго я вмовляла Деметру повернутися на Олімп, але все даремно.

Деметра: Не повернуся я на Олімп. Аїд повинен відпустити Персефону до матері.

Персефона: З великою радістю почула я волю Зевса, кинулася до колісниці і помчалась на Землю. Але перед від’їздом Аїд дав з’їсти гранатову зернину – символ шлюбу – і тим самим назавжди зв’язав мене з царством мертвих.

Деметра: За рішенням Зевса, дві третини року – весну і літо Персефона проводить зі мною на Землі. В цей час цвітуть дерева, квіти, поля дають хліб; а на третину року Персефона опускається під землю до похмурого Аїда, і земля завмирає.

Звучить уривок з “Реквієму” Моцарта

Аполлон: Мене, Аполлона, називають найпрекраснішим із богів, покровителем мистецтва. Без промаху поражають ворогів стріли з мого лука. Ними я поразив страшне чудовисько – дракона Піфона. Поряд зі мною вічно юна і прекрасна моя сестра – богиня полювання Артеміда.

Артеміда: З луком у руках я переслідую дичину по горах та лісах. Мої улюблені тварини – німфи і наяди. Мисливці приносять у жертву мені перших вбитих тварин. Мій брат Аполлон з’являється завжди у супроводі десяти муз – дочок Зевса і богині пам’яті Мнемозини. Попереду йде муза історії Кліо.

Кліо: До мене, музи історії, мудрі правителі відносяться з повагою. Горе народам і країнам, які не беруть уроків з історії.

Калліопа: Я Калліопа, муза епічної поезії. Еллада славилась поетами. Серед них найбільш відомий Гомер.

Читає уривок з Гомера

Мельпомена: Я Мельпомена, муза трагедії.Талія: Я Талія, муза комедії. Народ Еллади любив комедії, а значить,

і мене.Терпсіхора: Я Терпсіхора, муза танців.

Танцює

Іранія: Я Іранія, муза астрономії. З небесним голубом у руках мчусь по небу, підвладні мені зірки і небесні світила.

Ерато: Я Ерато, муза любовної поезії.

Читає вірші

Евтерпа: Я Евтерна, покровителька ліричної поезії.

Читає вірші

Калліопа: Коли появляємось ми, тоді забуває бог війни Арес про шум кривавих боїв, не блищить блискавка в руках Зевса.

Евтерпа: Боги забувають сварки; мир і тиша стає на Олімпі.Ерато: Навіть орел Зевса опускає свої могутні крила і закриває свої очі.Талія: В повній тиші урочисто звучать струни кіфари Аполлона.

Звучить “Сентиментальний вальс” Чайковського. Музи танцюють

Сцена 2

Ведучий: Нема на Олімпі богині, прекраснішої за Афродіту.Афродіта: Із білосніжної піни морської народилась я – богиня любові і

краси. Я росла біля островів Кіфері і Кіпру. Куди не ступаю я, всюди цвітуть квіти. Дикі звірі леви, вовки слідують за мною, як ручні. Я добра і ніжна до всіх, крім тих, хто любить самого себе.

Ведучий: Богиня любові і краси знала і муки любові. Вона любила сина царя Кіпру Адоніса. Він був прекрасний. Але вмер Адоніс від страшної рани, котру наніс йому дикий кабан під час полювання.

Афродіта: Довідавшись про смерть, пішла я в гори Кіпру шукати тіло Адоніса. Я йшла по крутих гірських схилах, по краях безодні. Гострі каміння, колючки ранили мої ноги, каплі крові з моїх ніг падали на землю, де я бігла на цих місцях виростали пишні, яскраві троянди. А з крові Адоніса виросла ніжна квітка Анемон.

Звучить музика з балету Чайковського “Лебедине озеро”

Ведучий: А ось улюблена дочка Зевса – грізна й войовнича Афіна. В повному озброєнні, в шоломі з гострим списом вийшла вона з голови Зевса. Здригнувся Олімп, коли зіскочила на землю Афіна – богиня війни, порядку і розуму, покровителька ремесла.

Афіна: Я сама володію різними ремеслами. Аргонавтам я допомагала будувати кораблі, еллінам троянського коня. Але особливо добре вмію я гарно ткати. Як і всі боги, я не переношу суперництва. Проста смертна Арахла насмілилась змагатись зі мною у вмінні ткати покривало. По красоті покривало Арахли не поступалося моєму. Але Арахлу я перетворила в павука. Нехай знає своє місце.

Звучить музика з балету Чайковського “Спляча красуня”

Сцена 3

Ведучий: Великий співак Орфей жив у далекій Фракії. Дружиною Орфея була прекрасна німфа Евредіка.

Орфей: Недовго ми насолоджувалися щасливим життям. Одного разу після весілля чарівна Евредіка із своїми подругами-німфами рвали весняні квіти.

Евредіка: Не замітила я змію і наступила на неї.Орфей: Голосно крикнула Евредіка і впала на руки подружок. Зблідла

Евредіка. Закрилися її очі.Ведучий: Довго оплакував Орфей Евредіку. Плакала вся природа,

чуючи його сумний спів.


Орфей: Вирішив я спуститися в царство мертвих, попросити Аїда і його жінку Персефону повернути мені Евредіку.

Ведучий: Але не пустили Орфея у царство мертвих. Вдарив Орфей по струнах своєї золотої кифари. Широкою хвилею понеслася музика по берегах похмурого Стикса. Зачарував своєю музикою Орфей Аїда і Персефону. Пропустив його Харон у царство мертвих.

Орфей: Біля трону Аїда і Персефони я співав про свою любов до Евредіки, про горе і муки.


Ведучий: Схиливши голову на груди, слухав Орфея Аїд. Приклавши голову до плеча чоловіка, слухала пісню Персефона. Сльози журби тремтіли на її віях.

Аїд: Клянусь клятвою богів, водами ріки Стикса, що я виконаю прохання дивного пісняра-співака. Що ти хочеш, Орфею?

Орфей: О могутній володарю Аїде! Відпусти рідну мою Евредіку. Верни її назад до життя. Дай Евредіці випробувати радість життя. Вона пішла в твоє царство такою юною…

Аїд: Добре, Орфею. Я верну тобі Евредіку. Веди її назад до життя, до світла. Але ти повинен виконати одну умову. Ти підеш вперед слідом за богом Гермесом. Він поведе тебе, а за тобою піде Евредіка. І ти не повинен обертатися назад. Запам'ятай, обернешся назад – і Евредіка повернеться назавжди в моє царство.

Гермес: Довго ми йшли по царству мертвих, засіяло світло. Сповільнив крок Орфей, прислухався. Нічого не чути. Де ж ти, Евредіко? Обернувся Орфей і пбачив тінь Евредіки.

Орфей: Евредіка…Евредіка: Орфей…Гермес: І все зникло в тумані. Сім днів і сім ночей просив Орфей

старого Харона пустити його в царство мертвих. Проте Харон відмовився.

Звучить музика Глюка "Одинокий пастух"

Кохан Н.М. Франчук Я.Я.

“ЗБОРІВСЬКА БИТВА ВИЗНАЧНА ПОДІЯ В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ”

(Театралізоване дійство)

Звучить увертюра до опери "Б. Хмельницький"Кобзар грає на кобзі і співає пісню “Засумуй, трембіто”

На фоні пісні

Літописець: У 1648 році козаки під проводом Б. Хмельницького підняли повстання проти Польщі. По світлих перемогах на Жовтих Водах, під Корсунем та під Пилявцями українські війська ввійшли до Галичини.

Кобзар закінчує пісню, виходить

Читець: Камінно сплять історії вітри Під містом, де гриміла рать Богдана, Де Прометей визвольної пори В огні й крові залізні рвав кайдани І де мечем і літерами крови Літопис твій записано, Зборове.

Туди ходила молодість моя Дитячими маленькими ногами... Гей, нині ще півсерця дав би я, Щоб, притулившись, як колись до мами, По вінця повний радости й любови, Я в гості міг до тебе йти, Зборове!

І тільки думка, мов підбитий птах, Летить туди, в минуле і далеке, Де перепели кличуть у житах, Де клекотять над стріхами лелеки, Де Хворостець зелені зводить брови, Здаля на тебе дивиться, Зборове!

Та прийде час зів'яне туги квіт, Озветься грім могутнім волі словом, І хтось підійме слави заповіт, Захований в могилах під Зборовом. І хтось в вінку лавровому обнови До тебе в гості прийде знов, Зборове!

Козак б'є в литаври

Літописець: Наприкінці червня 1649 року Б. Хмельницький з українськими полками з кримською ордою під проводом хана Іслам-Гірея рушив пішим походом до верхів'я Случі. Там біля Старого Константинова стояв польський табір. Полякам у перші дні війни вдалося очистити від козацьких залог ціле Послуччя, і вони були певні себе, горді з перемог і не сподівалися на скору появу козацького війська.

Окрики за лаштунками

Дорогу королю! Віват, наш пане, Яне Казимире!

1-й шляхтич: Здається, полювання удалось?Король: О, ці ліси кишать від дичини.

Ах, що за край! Яке у нім повітря! Так пахне майораник, розмарин, І головне посмійтеся, панове, Що тут козацьким духом не смердить.

Всі сміються

2-й шляхтич: Хай пан ласкавий зволить відпочити, поки готується вечеря запашна.

А поки все удасться спорядити, Чим королеві зможем догодити?

3-й шляхтич: Чи, може, щось до келиха налити? Король: Вина! Всі: Вина! Вина! Гей, вип'ємо до дна!

Співають. Вривається посланець

Посланець: Тривожні вісті! Не прогнівайсь, пане! Бо ходить чутка, що Хмельницький знов В цім краю об'явився.

Король: Я можу стратити тебе за ці паскудні брехні.Негайно всіх старшин!

Фанфари

Король: Бачить Бог, Настав момент великого походу, Якщо шляхетна кров нас повела, Коханій Польщі славу здобувати, То будьте славі вірні до кінця. І королю, що вас веде походом, І вірою, і правдою служіть. Так от, на завтра рано Ми перейдемо через Стрипу. Далі візьмемо Зборів, Збараж і Тернопіль. Чекає нас фортуна приязна, І слава нам впаде на світлі чола, Шляхетні чола!

Всі: Слава королю!

Фанфари

Хмельницький: Тривожно серцю. Все не навчусь Від злих думок і болів боронитись. Сорому стільки, крові, і смертей, Що вже давно я мав би скам'яніти Душею, що пістрявіє від ран. То чи ж дозволю я своїй руці По-зрадницьки здригнутися у бою, Здійнявши меч на ворога свого, Коли Вітчизна, вставши на коліна, Благає захистити від ярма, Від гніту Яна Казимира?!

Джура: Пане гетьмане! Прибув полковник Нечай.Нечай: Ви кликали, мій гетьмане?Хмельницький: Заходь. Ну що, Данило, які приніс мені ти вісті?Нечай: Все тихо. Тільки бачив наш дозір

Загін у місті польської кінноти. Я певен поверталися ні з чим Так голосно й безпечно розмовляли. Ще й жартували. Що тут розбереш? Така довкола мряка.

Хмельницький: Нам цей дощ на руку. Ну, а що серед поляків, який там дух, І як себе ведуть Татари перед боєм?

Нечай: Все як слід, усі ми насторожі. Тільки дай нам свій наказ І ринемось до бою, і кров гаряча вдарить у серця.

Джура: Пане гетьмане, до Вас проситься жінка-зборівчанка.Хмельницький: Впустіть.Жінка (кланяється):

Хвалити Господа, дісталася до Вас. Я зборівчанка, з міста із облоги. Я лісом непомічена пробралась. І сина із собою привела Найменшого. Бо два мої соколи Не вернуться до мене із землиці, Де шляхтич їх навіки оселив. А це Вам віддаю мою єдину, Мою останню втіху. Заберіть Його до себе. Сина віддаю, Бо рветься сам він за братів помститись, Що юним цвітом в землю залягли, За матерів, що вдовами лишились, За Зборів, що ніколи не піде До шляхти на поклін, за Україну,

Плямовану і кров'ю, і вогнем. Я – жінка, і тому така слабка, Що гострий меч утримати не зможу. Я мати, і в ненависті страшній Й палкій любові нездоланна сила. Ідіть, сини. На праведний наш бій Вас мати і Земля благословляють, Вас скривджена чекає Україна, Ідіть, сини, і захистіть її.

Хмельницький цілує руку жінкиПодає знак Джурі, і той проводжає жінку і сина

Джура: Ясновельможний пане! Прибули посли від хана. Просять їх прийняти.

Хмельницький: Ведіть їх до намету. Я йду.

По хвилі сам до себе

Чи можу я на тебе покладатись,Татарський хане, хитрий, як той лис.Такі тепер часи, не озирнешся Вже ворогом став брат. А як не брат?..Та я стерплю, в кулак стиснувши серце,Щоб мій народ позбувся ланцюгів.

Витягає з-за пояса булаву і піднімає високо над головою

Перед лицем кривавої борні,Перед очима смерті ми трималиУ високо простягнутих рукахОці шовкові стяги та шаблюки.Ми починаєм знов жорстокий тан,Танок кривавий, зі своєю смертю,Але цей бій то нам святий зарікСвоєму краю, гнобленому люду.Нехай вода цілюща з джерелаОкропить, освятить священну зброюЗа переможний визвольний похід,На справедливий герцьВ ім'я Вітчизни.

Козаки піднімають угору шаблі, списи, пістолі Звучить духовна мелодія “Аве, Маріє” Всі стають на коліна. Дзвонять дзвони

Звучить пісня “В чорне море наш Дніпро тече”

Ян-Казимир: Я є польський король. Моє військо йшло з Сокаля на Золочів і наближалося до Зборова. Мої стежі запевняють: “під горлом”, що на три милі довкола, нема й знаку ворога. Заспокоєний тим, я наказав ранком, у неділю, 15 серпня, переходити Стрипу (показує на карті-схемі).

Хмельницький: Я мав певніші і докладніші відомості про похід короля, ніж король про мене. Я вважав на те, щоб до поляків завчасно не дійшли відомості про мої дії. Найбільш довіряв я прилуцькому полковнику Филону Джелалію.

Історик: “Треба подивляти енергію, зручність і обережність Хмельницького, що мав під Збаражем величезне військо і такі неспокійні орди союзників, а так стиснувся, що не випустив ні одного загону і щойно в останній хвилині показався королеві з цілою своєю могутністю, нечуваною і небувалою в цілому краю”.

Так висловився про нову тактику Б. Хмельницького польський історик Кубаля.

Поки король наближався до Зборова, українські війська вже були готові до зустрічі. 8 серпня під Збаражем переведено козацький табір на інше місце, під Старий Збараж, щоб можна було швидше рушити на ворога.

Хмельницький: Перед битвою я сам виїхав на стежу. При дорозі з Озерної до Зборова є велика діброва. Вона йде від Тустоголов до Підгайчик аж на Зборів. Я прибув сюди з козаками, забрався на високого дуба і розглянув положення польського війська, перелічив сили ворога і оглянув поле бою. Потім вернувся під Збараж і обговорив з ханом план бою. Під Збаражем я залишив невелике число війська під проводом генерал-обозного Черноти, а головні сили рушили проти польського війська під Зборів.

Історик: Битва почалася 15 серпня 1649 р., в неділю. День дощовий, дороги розмокли. Польські обози грузнуть на шляху. Половина війська перейшла по мосту через Стрипу і сіла обідати. Тут ураз у Зборові задзвонили дзвони. За цим знаком, як з-під землі, перед переляканими поляками виросли козаки, а за ними і татари, які “добре їх стріпали”.

Очевидець: Не битва це була, а радше різня, до 50 тисяч поляків "немов у матню впало". Гармати, вози з усяким добром, багато зброї досталось нашим козакам. А король ледве втік.

Сцена бою козаків з поляками

Козак: Ану іди сюди, паскудний ляше, Бо в мене вже і піджилки тремтять Так хочеться тебе полоскотать шаблюкою по тім'ї!

Поляк: Мужлан! Свиня!Я випущу із тебе дух смердючий!

Козак: Ах ти ж антихрист! Товстомордий щур! Я доберусь до тебе, псяча юхо!

Б’ються між собою, поляки втікають

Король: Пробі! Куди втікаєте! За нами Польська! То є ганьба!

Ян-Казимир: Я пустився на коні об'їжджати при смолоскипах весь табір. Ось я король ваш! Не тікайте, діти мої, не кидайте мене!

Плаче

Історик: У поляків відбулася рада воєначальників, вирішено було послати послів до хана, щоб відступився від козаків, обіцяючи йому великі упоминки і ясир.

В понеділок, 16 серпня, почався другий день битви. Але вибратися з облоги не було сил.

Б’ють литаври

Хмельницький: Хай буде день оцей благословенний! День перемоги золотом ясним Впишіть в літопис Зборівського краю Всієї української землі! І доземним поклоном ушануймо Всіх витязів, полеглих, хай для них І усього скривдженого люду На визволення рідної землі Звучить козацьке “Слава”!

Козаки: Слава! Слава!

Польський король виходить, іде ритуал вимушених почестей Король кидає меч до ніг Хмельницького

Хмельницький: Зрада! Татари зрадили! Я мушу рятувати Україну. Мушу підписувати угоду!

Зачитується текст угоди Літописець: Зборівський мир не дав Україні всього, чого бажав

український народ, але все-таки здобутки були значні. Придніпрянська Україна отримала власне військо це були основи, на яких постала самостійна Українська держава. Всім тим завдячувала Україна гетьманові Зіновію-Богдану Хмельницькому, його полковницькому таланту, таланту державотворця, всім тим, хто зложив свої голови на зборівських полях

Могили, могили, хрести, хрести, хрести це німі свідки Зборівських боїв 1649 року.

Читець: За мурами зоря здіймається, горить. Все, як колись, надія Богом дана. Стою я на межі тисячоліть І згадую про тебе, про Богдана.

Три з половиною століття ти нас вчиш, Як треба край і землю цю любити! Цінити наш простий селянський книш, Не забувать, чиї ми в світі діти!

Ти мудрість мав, напруживши чоло, Підняти Січ для вирішення справи, Бо зрозумів, яке велике зло Терпить народ, не маючи держави.

Стою я на межі тисячоліть. Нам незалежність, точно, Богом дана! Піднесення. О, благодатна мить! І згадую із вдячністю Богдана.

Пісня “Богданові полки”

Козачок: А Зборівська битва Відізветься болем У думах нащадків Нових поколінь.

І сонце не раз щеПрийде поклонитисьСинам, що за волюЛягли України.

Звучить музика з опери “Б.Хмельницький”

“ДІВЧИНА З ЛЕГЕНДИ”(Історико-літературний вечір)

Святково прибраний зал. На центральній стіні напис:“Її пісні – як перло многоцвітне,як дивен скарб серед земних марнот”

Звучить пісня “За світ стали козаченьки”

Ведучий: Українська народна пісня – то живий скарб, що йде від покоління до покоління, несучи радість і смуток, чаруючи людську душу, даючи їй силу і натхнення.

Полинемо в сиві віки, доторкнімося серцем до золотих ключів людського генія і нам уявляться ті першотворці, чиї імена хай і загубились у плині століть, але їхнє слово квітуче і нині.

Ведуча: “Пісня... Вона весь вік супроводжувала людину, “від колиски до могили”, бо немає такої значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотом грому”, говорить М. Стельмах.

Пісні – найпоширеніший і найбагатший вид української народної творчості. Їх безліч. Виникали народні пісні внаслідок колективної творчості народу. Передаючись з покоління в покоління, зазнаючи певних змін, більшість з них ставали взірцем художньої довершеності. Тому ми говоримо, що автор пісень, казок, прислів’їв – народ.

Але деякі імена творців пісень зберегла для нас історія. Серед них Маруся Чурай – напівлегендарна українська поетеса ХVІІ ст. Саме їй приписують тільки що прослухану пісню “За світ стали козаченьки”.

Ведучий: З дивного серпанку вихопилася легендарна постать Марусі. Народилася для кохання щирого, але не зазнала його радощів. І всі сподівання свого люблячого серця краплина за краплиною вклала в пісню бентежну, жагучу.

Ішов милий горонькою,Мила – під горою,Зацвів милий розонькою,Мила – калиною.

Звучить пісня “Кругом греблі шумлять верби”

Ведуча: Квітує калиною, пломеніючи кетягами, творчість народної поетеси на запашних луках української ліричної пісні. Маруся Чурай – це

образ, витворений народною уявою, втілений у творах письменників і науковців. Чи реальною є її постать? Хто знає. Може, це поетична легенда.

Ведучий: За переказами Маруся народилася 1625 року в родині урядника Полтавського добровільного козачого полку Гордія Чурая, людини хороброї, чесної, палкого патріота. У сутичці зі шляхтичем, який збиткувався з простого люду, запальний Чурай зарубав кривдника, тому мусив тікати з Полтави на Січ, де пристав до гетьмана нереєстрових козаків Павлюка і героїчно загинув у трагічній битві під Кумейками 1637 року.

Ведуча: Легенда наділила Марусю Чурай неабиякою вродою, поетичним і музичним хистом, чарівним голосом і романтичною любов’ю. Один із сучасників Марусі, від якого записано переказ про неї, зазначив, що “Чорні очі її горіли, як вогонь в кришталевій лампаді, обличчя було біле, як віск, стан високий і прямий, як свічка, а голос... Ах, що то за голос був! Такого дзвінкого і солодкого співу не чувано навіть від київських бурсаків”.

Ведучий: Але життя Марусі Чурай склалося нещасливо. Її обранець козак Григорій Бобренко, піддавшись материним умовлянням, кидає Марусю й одружується з багачкою Галею Вишнеківною. У розпачі дівчина хоче втопитися, але її рятує Іван Іскра, що кохає дівчину. Одного разу на вечорницях у дочки полтавського старшини Меласі Барабаш Маруся знову зустріла Гриця. Вона й виду не подала, що схвильована. Адже Гриць прийшов не сам, а з молодою дружиною. І от, що сталося далі ...

Дівчина: Пливе місяць молоденький, розігнувши роги. Марусенька, в місяць глядя, стоїть край дороги. Та вийняла з-за пазухи циганчині чари, та скликала річчю словом із трьох країв хмари. “Всі хмарочки докупочки, А місяць угору! – Сюди йтиме мій миленький з улиці додому...” Та врізала русу косу, та в клубочок збила, зняла перстень із рученьки, сю річ говорила: “Місяць на небі, камінь на землі, риба в морі, звір у полі. Грицько піде додому,

А я по сліду йому: Коли вони зійдуться пити, гуляти, Тоді нас будуть злі люди розлучати!" – Тричі, стоя, Марусенька сю річ промовляла, й косу розплітала... Далі взяла – коло чарів перстень положила, та й побігла додомоньку щоб мати не била... Звучить пісня “Ой не ходи, Грицю та й на вечорниці”

Ведуча: Марусю посадили на острогу, а потім засудили до смертної кари. У день страти на центральному майдані у Полтаві зібралося багато люду. Два кати затягли на поміст майже непритомну Марусю, закуту в кайдани.

Дівчина: Вона ішла. А хмари як подерті. І сивий степ ще звечора в росі. І з кожним кроком до своєї смерті Була усім видніша звідусіль. Стояли люди злякані, притихлі. Вона ішла туди, як до вершин. Були вже риси мертві і застиглі. І тільки вітер коси ворушив. І тільки якось страшно не до речі На тлі тих хмар і зашморгу була Ота голівка точена, ті плечі, Той гордий обрис чистого чола.

Ведучий: Почали читати вирок. Та в цей час через натовп прорвався вершник на змиленому коні. Це був Іван Іскра. Іменем гетьмана Богдана Хмельницького він припинив вирок і передав наказ гетьмана про звільнення Марусі Чурай.

Козак: Спиніться! Гетьман вас уповновластив читати цей універсал! Чурай Маруся винна в одному: вчинила злочин в розпачі страшному. Вчинивши зло, вона не є злочинна, бо тільки зрада є тому причина. Не вільно теж, караючи, при тім не урахувати також і чеснот. Її пісні – як перло многоцінне,

як дивен скарб серед земних марнот. Тим паче зараз, як така розруха. Тим паче зараз, при такій війні, що помагає не вгашати Духа, як не співцями створені пісні? Про наші битви на папері голо. Лише в піснях вогонь отой пашить. Таку співачку покарать на горло, та це ж не що а пісню задушити! За ті пісні, що їх вона складала, за те страждання, що вона страждала, за батька, що розп’ятий у Варшаві, а не схилив перед ворогом чоло, не вистачало б городу Полтаві, щоб і вона ще страчена була! То ж відпустити дівчину негайно і скасувати вирока того

Ведуча: Є дві версії про останній період Марусі. За однією, вона після помилування зачахла, змарніла, а потім померла від сухот. За другою, вона пішла з Полтави у світ і померла в якомусь монастирі.

Звучить пісня “Ой у полі три криниченьки”

Ведуча: Маруся Чурай – дівчина з легенди, цікавої й захоплюючої, що впродовж трьох віків тривожить серце, викликає подив, спонукає до роздумів про найсокровенніше.

Звучить пісня “За світ стали козаченьки”

Documents

03_vyhov_ljudynu