Розділ І ФОНЕТИКА. ГРАФІКА. ОРФОЕПІЯ. ОРФОГРАФІЯvysoki-bairaky.com.ua/wp-content/uploads/2013/12... · 2015-10-23 · Розділ І ФОНЕТИКА

ІнтерТест. Системна підготовка до ЗНО Модуль «Українська мова»

Розділ І ФОНЕТИКА. ГРАФІКА. ОРФОЕПІЯ. ОРФОГРАФІЯ

ФОНЕТИКА. ГРАФІКА

ЗВУКОВА СИСТЕМА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИВ українській мові є 38 звуків – 6 голосних і 32 приголосних.

Голосні звуки утворюють склади і можуть бути наголошеними і

ненаголошеними. Приголосні звуки бувають дзвінкими і глухими, твердими і

м’якими.

Система звуків української мовиГолосні звуки – 6

[а], [о], [у], [і], [и], [е]Приголосні звуки - 32

Дзвінкі - 20 Глухі - 12тверді - 13 м’які – 7 тверді - 9 м’які - 3

[дз] [дз'] [с] [с'][дж] - [т] [т'][ж] - [к] -[д] [д'] [п] -[з] [з'] [х] -[м] - [ч] -[б] - [ш] -[н] [н'] [ц] [ц'][р] [р'] [ф] -[л] [л'][в] -- [й]

[г] -[ґ] -

АЛФАВІТСукупність розміщених у певному порядку букв називають алфавітом. В

українській мові 33 літери.

Розташування букв в алфавіті умовне, але його необхідно знати напам’ять,

оскільки у словниках, списках слова подаються в алфавітному порядку.

1


Увага! Якщо слова починаються з однакової літери, то необхідно звертати

увагу на наступні літери, щоб слова розмістити за алфавітом.

УКРАЇНСЬКИЙ АЛФАВІТ

Аа Бб Вв Гг Ґґ Дд Ее ЄєЖж Зз Ии Іі Її Йй Кк ЛлМм Нн Оо Пп Рр Сс Тт УуФф Хх Цц Чч Шш Щщ Ьь Юю Яя

Апостроф (’) в алфавіт не входить і на розміщення слів у словнику не

впливає. Наприклад: бур’ян, буряний стоятимуть поруч.

Сполучення літер дж і дз (для позначення зімкнено-щілинних звуків) не

входять в алфавіт; отже, такі слова, як джерело, дзвін, стоятимуть у словнику

під літерою д.

ПОДВІЙНЕ ЗНАЧЕННЯ ЛІТЕР Я, Ю, ЄБукви я, ю, є позначають:

1. Звуки [а], [у], [е] та м'якість попереднього приголосного: матуся

[матус'а], малюнок [мал'у́нок], третє [тре́т'е].

2. Сполучення [йа], [йу], [йе]:

- на початку слова: ялинка [йали́нка], Юрчик [йу́рчик], єдиний [йеди́ний];

- після букв, що позначають голосні звуки: соя [со́йа], граю [гра́йу], твоє

[твойе́];

- після знака м’якшення й апострофа: мільярд [м'іл'йа́рд], в'юн [вйун], об'єм

[обйе́м].

ЗВУКОВЕ ЗНАЧЕННЯ ЛІТЕР ДЖ, ДЗДвома буквами позначають злиті звуки [дз], [дж] (джерело, дзвін).

Дж, дз не становлять одного звука, коли д належить до префікса, а ж або з

— до кореня: надзвичайний, підживляти.

2


НАГОЛОСНаголос – це виділення фонетичними засобами одного із складів

фразового такту. Він в українській мові є вільним, тобто не закріпленим,

рухливим.

Рухливим наголос називають тому, що в різних формах одного слова він

може змінювати своє місце (губа́ – гу́би, школя́р – школяра́).

У сучасній українській літературній мові кожне слово має наголос для

будь-якої своєї форми.

В одних словах зміна форми не веде до зміни наголосу (такі слова можна

назвати словами з постійним наголосом): відмо́ва, відмо́ви, відмо́в, в інших —

зміна форми супроводжується зміною місця наголосу (такі слова називаються

словами з рухливим наголосом): гляда́ч, глядача́, глядачі́. Однак є слова з

паралельними наголосами, при цьому зміна наголосу не змінює значення слова:

безза́хисний — беззахи́сний, доповісти́ — допові́сти, оповіда́ч — опові́дач,

поми́лка — по́милка, усмі́́шка — у́смішка тощо.

В українській мові є й такі слова, що мають, крім головного, побічний

наголос. Це переважно складноскорочені слова типу сі́льськогоспода́рський.

У наголошенні слів української мови найімовірніше трапляються ті або

інші утруднення. Це слова:

1. У яких мовцями найчастіше припускаються акцентологічні помилки:

агент, випадок, каталог, каучук, квартал, обіцянка, перепустка,

український, центнер.

2. З подвійним наголошенням. У таких словах словник наводить обидва

наголоси, хоча пропонує для вжитку насамперед перший варіант наголошення:

весняний і весняний, вітчизняний і вітчизняний, користування і

користування, первісний і первісний.

3


3. Наголошення яких пов'язане з їхньою семантикою: артикул і артикул,

атлас і атлас, відомість і відомість, кулик і кулик, обладнання і

обладнання, пора і пора, характерний і характерний.

4. У яких за допомогою наголосу розрізняються доконаний і недоконаний

вид дієслова (виводити і виводити, закликати і закликати, навозити і

навозити, розносити і розносити), а також віддієслівні іменники з відтінками

закінченості і незакінченості дії: використання і використання, скликання і

скликання.

5. Наголошення яких відрізняється від наголошення їхніх прямих

лексичних відповідників у російській мові: веретено (рос. веретено),

веселенький (веселенький), вітчим (отчим), кропива (крапива), олень

(олень), петля (петля), подруга (подруга), просіка (просека), решето

(решето).

ФОНЕТИЧНА ТРАНСКРИПЦІЯПід фонетичною транскрипцією розуміють так зване звукове письмо (запис

звуків), яке позначає на письмі найкоротші звукові одиниці мови в усьому

багатстві їх фізіолого-акустичних властивостей.

Фонетична транскрипція з максимальною докладністю графічно фіксує всі

мовні звуки, що вимовляються в певному відрізку мовлення.

Користуючись фонетичною транскрипцією, треба домагатися, аби певному

звукові відповідав тільки один знак, який, у свою чергу, позначав би тільки

один звук.

Для фонетичного запису українських текстів здебільшого використовують

букви українського алфавіту. Оскільки мовних звуків дуже багато і для

позначення всіх їх не вистачає букв, використовують додаткові букви і

позначки:

[ ́] — після голосного позначає наголошеність голосного; ['] — після приголосного — м'якість приголосного; [’] — після приголосного — напівпом'якшену вимову приголосного;

4


[:] — (двокрапка) після приголосного — подовжену вимову приголосного; [еи] — нечітку вимову ненаголошеного [е]; [ие] — нечітку вимову ненаголошеного [и]; [оУ] — нечітку вимову ненаголошеного [о] перед складом з наголошеним

[у] та [і].

НАЙПОШИРЕНІШІ ВИПАДКИ ЧЕРГУВАННЯ ГОЛОСНИХ І ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

Чергування О,Е з І

У сучасній українській мові звуки о, е (у відкритих складах) часто

чергуються з і (в закритих складах):

При словозміні: 1) водопій — водопою, дохід — доходу, кінь — коня,

камінь — каменя, лід — льоду, ніч — ночі — ніччю, певність — певності —

певністю, виселок — висілка, у великому — у великім;

2) гір — гора, ніг — нога, осіб — особа, слів — слово, сіл — село;

3) батьків — батькового, батькова; братів — братового, братова;

Василів — Василевого, Василева; ковалів — ковалевого, ковалева; Петрів —

Петрового, Петрова; шевців — шевцевого, шевцева;

4) Канів — Канева, Київ — Києва, Фастів — Фастова, Харків — Харкова,

Чернігів — Чернігова;

5) овес — вівса, вівця — овець, вісь — осі;

6) бійся — боюся, стій — стояти;

7) вів, вівши — вела (вести); замів, замівши — замела (замести); міг,

мігши — можу (могла, могти); ніс, нісши — несу (несла, нести); плів, плівши —

плела (плести), а також ріс, рісши — росла, рости.

При словотворенні: будівник (пор. будова), вільний (пор. воля), кілля (пор.

кола), підніжжя (пор. нога), подвір’я (пор. двора), робітник (пор. робота);

зілля (пор. зелений), сільський (пор. село) та ін.

5


Чергування О — А

Це чергування відбувається в коренях низки дієслів, змінюючи їх

значення. Дієслова з о звичайно позначають тривалу, нерозчленовану дію або

одноразову, закінчену, дієслова з а — повторювану, багаторазову дію: гонити

— ганяти, котити — качати, кроїти — краяти, ломити — ламати, могти,

змогти, допомогти та ін., — вимагати, допомагати; скочити — скакати;

схопити — хапати; стояти — стати.

Однак більшість дієслів має кореневий о, що не чергується з а: вимовити

— вимовляти, виростити — вирощувати, простити — прощати, виношувати,

відгороджувати, договорювати, заспокоювати, переконувати, установлювати

та ін., але випровадити — випроводжати.

Чергування Е – О після Ж, Ч, Ш, Щ, ДЖ, Й

1. Після ж, ч, ш, щ, дж, й перед м’яким приголосним, а також перед

складами з е та и (яке походить від давньоруського и) пишеться е: вечеря,

вишень, джерело, женити, ніженька, пшениця, стаєнь, увечері, учень,

чернетка, четвертий, шестиденка, щеміти, щетина.

Після ж, ч, ш, щ, дж, й перед твердим приголосним, а також перед

складами з а, о, у та и (яке походить від давньоруського ы) пишеться о:

бджола, будиночок, вечори (пор. вечеря), жонатий (пор. женити), іграшок,

копійок, пшоно (пор. пшениця), чоловік, чомусь, чорний (пор. чернетка), чотири

(пор. четвертий), шостий (пор. шести), щока.

Увага! У словах ложечка — ложечок, книжечка — книжечок, лієчка —

лієчок і под. зберігається е (є), бо приголосний ч у наступному складі в давні

часи був м’яким.

2. О виступає замість сподіваного е після шиплячих та й перед м’яким

приголосним:

6


а) в іменниках жіночого роду III відміни в суфіксі -ост(і): безкрайості,

меншості, пекучості, свіжості та ін. (відповідно до вічності, радості й т. ін.,

де о йде не після шиплячих);

б) у давальному й місцевому відмінках однини деяких іменників: бджолі,

на бджолі, на вечорі, пшоні, у пшоні, щоці, на щоці (відповідно до більшості

відмінкових форм із наступним твердим приголосним: бджола, бджолу,

вечора, вечори та ін.);

в) у закінченнях родового та орудного відмінків прикметників і

займенників та числівників прикметникового типу жіночого роду: безкрайої,

безкрайою, гарячої, гарячою, нашої, нашою, першої, першою та ін. (відповідно

до безкрайого, безкрайому, нашого та ін. або до другої, молодої тощо, де о

закономірне);

г) у похідних утвореннях типу вечоріти, вечоріє (відповідно до вечора,

вечорові й т. ін.), чорніти, чорніє, чорниці, чорнити, чорнило та ін. (відповідно

до чорний, чорного тощо).

Е (невипадний) — І (невипадний)

Це чергування відбувається в коренях дієслів, змінюючи їх значення: е

виступає в префіксальних морфемах дієслів доконаного виду, і — в дієсловах

недоконаного виду: вигребти — вигрібати, викоренити — викорінювати,

випекти — випікати, замести — замітати, зберегти — зберігати, летіти —

літати, наректи — нарікати, спостерегти — спостерігати, причепити —

чіпляти й чіпати (так само виволокти — виволікати, де о чергується з і).

Е чергується з і також у дієсловах із суфіксом -ува- (-юва-), коли наголос

падає на кореневий і, та в похідних від цих дієслів іменниках на -ння: брехати

— набріхувати, викоренити — викорінювати, завертіти — завірчувати,

тесати — затісувати, чекати — очікувати; викоренення — викорінювання,

чекання — очікування; так само виполоскати — виполіскувати (де о чергується

7


з і). Але: вивершувати, завершувати, перевершувати, потребувати,

прищеплювати.

Чергування У—В, З—ЗІ—ІЗ, І—Й

Для милозвучності мовлення в українській мові вживають варіанти

окремих прийменників, наприклад: у – в, з – зі – із, і – й. При цьому слід

дотримуватися таких правил:

У – в З – із – зі 1. Прийменник у вживають: а) між приголосними (запитав у

Василя); б) на початку речення перед

приголосним (У Дмитра карі очі); в) перед в, ф, льв, св, тв, хв (у

Львові); г) після паузи, що на письмі

позначається комою, двокрапкою, тире або іншим розділовим знаком (Це було ... у Києві).

2. Прийменник в уживають:а) між голосними (думки в

Андрія);б) після голосного перед

більшістю приголосних (спитати в батька).

1. Прийменник з уживають:а) перед голосним незалежно від

закінчення попереднього слова (Василь з Оксаною, Микола з Олесем);

б) перед приголосним, якщо попереднє слово закінчується голосним (Дарина з Кирилом).

2. Прийменник із уживають переважно перед з, с, ц, ч, ш, щ та між групами приголосних (разом із сусідами, виготовити із шовку).

3. Прийменник зі уживають перед сполученням приголосних початку слова (в руках зі зброєю, вийти зі школи).

Сполучник і вживають, щоб уникнути збігу приголосних, важких для

вимови:

1) після приголосного перед словом з початковим приголосним звуком

(Інтер’єр Успенського собору просторий і світлий);

2) після паузи, що на письмі позначається крапкою, комою, крапкою з

комою, двокрапкою, перед словом з початковим приголосним звуком (Собор

стоїть на Почаївській горі, і видно його з далеких місць Тернополя);

8


3) на початку речення (І до наших днів збереглися розписи Успенського

собору);

4) при зіставленні понять (дні і ночі; батьки і діти);

5) перед словом, що починається на й, є, ї, ю, я (Почаївська лавра і її

споруди становлять значний інтерес з технічної точки зору).

Сполучник й уживають, щоб уникнути збігу голосних:

1) між голосними (Зовнішній вигляд собору запам’ятовується чуттєвою

насиченістю декору й орнаментальністю);

2) після голосного перед приголосним (Архітектура Успенського собору

вражає своєю величністю й монументальністю).

Чергування приголосних у дієслівних коренях

Існують такі види чергувань приголосних звуків у коренях дієслів.

Звук [д] у формі першої особи однини міняється на [дж]: доводити —

доводжу, городити — городжу.

Звук [с] за таких умов змінюється на [ш]: гасити — гашу, носити — ношу.

Звук [т] у процесі мовлення змінюється на звук [ч]: платити — плачу,

летіти — лечу.

Якщо дієслово-інфінітив із сполученням звуків [ст] поставити в першій

особі однини, то це звукове сполучення міняється на [шч]: спустити — спущу,

мостити — мощу.

Звук [з] міняється на звук [ж]: лазити — лажу, казати — кажу.

Губні звуки [б], [п], [в], [м], [ф] у дієсловах першої особи однини

чергуються зі сполученням цих звуків із м'яким звуком [л']: робити —роблю,

терпіти — терплю, графити — графлю.

УПОДІБНЕННЯ ПРИГОЛОСНИХУподібнення приголосних розрізняють: а) за дзвінкістю і глухістю; б) за

місцем і способом творення; в) за м’якістю.

9


Уподібнення за глухістю найпомітніше на межі префікса і кореня, але

може відбуватися і в інших морфемах та на межі слів:

1. Префікс з- перед кореневим глухим приголосним [к], [т], [п], [х], [в]

змінюється на с-: сказати, спитати, стихнути, сходити, сформувати.

Префікс з- уподібнюється при вимові до с- і перед іншими глухими

приголосними, але на письмі не передається: зсипати, зцідити, зсушити,

зшити, зчистити.

2. Префікси роз- і без- перед глухими приголосними мають подвійну

вимову роз-, без- і рос-, бес-, але зберігають написання тільки роз- і без-:

розказати, розпитати, розхитати, розсортувати, розтасувати, безконечний.

3. У середині слова дзвінкі приголосні перед глухими, як правило, не

втрачають своєї дзвінкості: звідки, вудка, ніжка, ліжко, кізка, берізка.

Тільки у вимові приголосний [г] перед глухими приголосними змінюється

на [х]: [к'і́хт'і] (орф. кігті), [н'і́хт'і] (орф. нігті), [вохки́й] (орф. вогкий).

У кінці слова дзвінкі приголосні ніколи не уподібнюються до парних

глухих.

У середині слів глухі приголосні уподібнюються до дзвінких: боротьба,

молотьба, просьба, вокзал (вимовляється [бород'ба́], [молод'ба́], [про́з'ба).

Уподібнення у групах приголосних за місцем і способом творення:

а) зубні приголосні перед шиплячими змінюються на шиплячі: принісши,

зшити, з джерела (вимовляється [приен'і́ш:и], [ш:и́тие], [ж джеиреила́]);

б) шиплячі перед зубними змінюються на зубні: купаєшся, дочці

(вимовляється [купа́йес':а], [доц':і́]);

в) перед [ч] і [ш] [т] змінюється на шиплячий: заквітчати, коротший

(вимовляються [закв’іч:а́́ти], [коро́ч:ий]);

Уподібнення за м'якістю полягає в тому, що звуки [д], [т], Із], [дз], [с], [ц],

[л] пом'якшуються перед наступним м'яким приголосним: [до́сл'ід'н'і],

[майбу́т'н'і], [ку́з'н'а], [п'і́с'л'а], [ц'в'ах].

10


Коли приголосний належить до префікса, то він, як правило, зберігає

тверду вимову, хоч корінь і починається з м'якого приголосного: надсікти,

підсісти, роздягти, безцінний. Але в окремих словах у такій позиції кінцевий

приголосний префікса пом'якшується під впливом початкового м'якого

приголосного кореня: [в'ід:'ачити], [в'ід:'іл], [п'ід'н'ати].

СПРОЩЕННЯ ГРУП ПРИГОЛОСНИХУ групах приголосних -ждн-, -стл-, -стн- випадають д і т:

тиждень — тижня — тижневий; виїздити — виїзний, поїзд — поїзний;

лестощі — улесливий, щастя — щасливий; вість — вісник, користь —

корисний, честь — чесний, якість — якісний. Але в словах: зап'ястний,

кістлявий, пестливий, хвастливий, хвастнути, хворостняк, шістнадцять

літера т зберігається.

Увага! У прикметниках, утворених від іменників іншомовного

походження з кінцевим -ст, літера т у групі приголосних -стн- зберігається, хоч

відповідний звук і не вимовляється: аванпост — аванпостний, баласт —

баластний, компост — компостний, контраст — контрастний, форпост —

форпостний.

У групах приголосних -зкн-, -скн- випадає к при творенні дієслів із

суфіксом -ну-: бризк — бризнути, брязк — брязнути, блиск — блиснути, писк

— писнути, плюск — плюснути, тріск — тріснути, але: випуск — випускний,

виск — вискнути, риск — рискнути.

У групі приголосних -слн- випадає л: масло – масний, мисль – умисний,

ремесло – ремісник.

ОРФОЕПІЯ

11


ВИМОВА ГОЛОСНИХ1. Ненаголошений звук е за вимовою певною мірою наближається до и;

звук и в ненаголошених позиціях має вимову, близьку до е: [меине], [неидол'а],

[сеило], [миенати] (іноді ненаголошені е та и у вимові не розрізняються).

Увага! Ненаголошені е та и переважно вимовляються виразно: а) коли

вони несуть граматичне навантаження (наприклад, виступаючи закінченнями

іменників, прикметників, дієслів), а також уживаються як сполучні звуки у

складних словах: поле, сани, гарний, ходити, мореплавство, п'ятизначний;

б) е на початку слів іншомовного походження: елемент, ефір;

в) и перед й: карний, мирний.

2. Вимова ненаголошеного у після голосного перед приголосним може

наближатися до вимови у нескладового (в): аут, аудитор. Нормативною є

варіантна вимова початкового ненаголошеного у (як і прийменника у), що в

багатьох словах української мови після приголосного та при збігу приголосних

переважно вимовляється як у, а після голосних як в: укривати і вкривати,

урожай і врожай. Останнє правило стосується також ненаголошеного і, який в

аналогічній позиції може вимовлятися як й: [імен':а] і [ймен':а], [іти] і [йти].

ВИМОВА ПРИГОЛОСНИХ1. Сполучення літер дж і дз вимовляються як один звук: джбан, джура,

дзбан, дзвонити. У словах, префікс яких закінчується на д, а корінь

починається із ж або з, правописні дж або дз вимовляються як окремі звуки:

від-жахнути, від-звук, від-значити.

2. Дзвінкі приголосні б, г, ґ, д, дж, дз, ж, з наприкінці слів і в кінці складів

перед глухими вимовляються дзвінко (не оглушуються): [дуб], [б'ігти], [ст'аг],

[об'ід], [ґандж], [морж], [мороз], [казка].

3. Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слів вимовляються

дзвінко: [бород'ба] (боротьба), [воґзал] (вокзал).

12


4. Префікс з-, як і прийменник з, перед глухим приголосним вимовляється

як с: [сц'ідити] (зцідити), [с ц'ікав'іс'т'у] (з цікавістю).

5. Префікси без- і роз- перед глухими приголосними мають паралельну

вимову бес- і без-, рос- і роз-: у швидкому й нормальному темпі звучать як бес-,

рос- ([бес]печний, [бес]хребетний, [рос]казати), у повільному — як без-, роз-

([без]печний, [без]хребетний, [роз]казати). Перед с префікс роз- частіше

вимовляється як роз-: [роз]силати.

6. Приголосний р наприкінці складів і слів вимовляється твердо: комар,

гіркий; у середині слова перед голосними можлива і тверда і м'яка вимова:

драма, робота, рядно, рясний, трьох.

7. Приголосні д, т, з, с, ц, л, н перед і будь-якого походження здебільшого

пом'якшуються: [д'іти], [т'іл'ки], [з'іл':а], [с'ім], [л'іки], [н'і].

8. Приголосні д, т, н, л, с, ц, з, дз перед м'якими приголосними

здебільшого пом'якшуються: [ж'ін'ц'і], [знан':а], [с'огодн'і]. Завжди

пом'якшуються зубні приголосні перед кінцевим основи прикметників м'якої

групи: [хат'н'ій] — [хат'н'ого], [ран':ій] — [ран':ого].

9. Звичайно не пом'якшуються приголосні на межі морфологічних частин

слова, зокрема у префіксах від-, над-, перед-, під-, без-, роз- тощо: надкусити,

передбачати, безмежний, розтинати.

10. Два однакові приголосні на межі префікса й кореня або кореня й

суфікса вимовляються як довгий приголосний звук: [в'ід':ачиети] (віддячити),

[туман:ией] (туманний).

ВИМОВА ЗВУКІВ [Г] І [Ґ]Літера г передає на письмі гортанний щілинний приголосний як в

українських словах: гадка, гей, могутній, плуг, так і в іншомовних (на місці h,

g) давнішого походження: газета, генерал, грамота, Євангеліє; Гомер, Англія,

Гаага, а також у недавніх запозиченнях, часто вживаних, особливо в

13


звукосполученнях гео-, -лог-, -гог-, -грам-, -граф-: агітація, агресія, горизонт,

магазин; географія, геологія, педагог, кілограм, фотографія.

Літера ґ передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний як в

українських словах, так і в давнозапозичених і зукраїнізованих: аґрус, ґава,

ґазда, ґандж, ґанок, ґатунок, ґвалт, ґеґати, ґедзь, ґелґотати, ґерґотати,

ґерґотіти, ґеґнути, ґерлиґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґрасувати, ґрати

(іменник), ґратчастий, ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґуля, джиґун, дзиґа,

дзиґлик тощо та похідних від них, а також у прізвищах Ґалаґан, Ґудзь і под.

ОРФОГРАФІЯ

УЖИВАННЯ АПОСТРОФАРоздільність вимови я, ю, є, ї та попереднього твердого приголосного

позначають апострофом.

Апостроф пишуть перед я, ю, є, ї:

1. Після губних приголосних (б, п, в, м, ф): б’ю, п’ять, п’є, в’язи, у

здоров’ї, м’ясо, рум’яний, тім’я, мереф’янський, В’ячеслав, Стеф’юк.

Увага! Апостроф не пишуть, коли перед губним звуком є приголосний

(крім р), який належить до кореня: дзвякнути, мавпячий, свято, тьмяний, цвях,

але: верб’я, торф’яний, черв’як.

Коли такий приголосний належить до префікса, то апостроф пишуть, як і в

тих же словах без префікса: зв’язок, зв’ялити, підв’язати, розм’якшити.

2. Після р: бур’ян, міжгір’я, пір’я, матір’ю, кур’єр, на подвір’ї.

Увага! Апостроф не пишуть, коли ря, рю, рє означають сполучення

м’якого р із наступними а, у, е: буряк, буряний, крякати, рябий, ряд, крюк,

Рєпін.

3. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на

твердий приголосний: без’язикий, від’їзд, з’єднаний, з’їхати, з’явитися, об’єм,

14


під’їхати, роз’юшити, роз’яснити; дит’ясла, пан’європейський, пів’яблука, але

з власними назвами через дефіс: пів-Європи тощо.

Увага! Після префіксів із кінцевим приголосним перед наступними і, е, а,

о, у апостроф не пишуть: безіменний, загітувати, зекономити, зокрема, зуміти.

Апостроф у словах іншомовного походження

1. Апостроф у словах іншомовного походження та похідних від них

пишуть перед я, ю, є, ї:

а) Після приголосних б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р: б’єф, комп’ютер,

п’єдестал, інтерв’ю, прем’єр, торф’яний, к’янті, миш’як, кар’єра; П’ємонт,

П’яченца, Рив’єра, Ак’яб, Іх’ямас; Барб’є, Б’єрнсон, Б’юкенен, Женев’єва,

Ф’єзоле, Монтеск’є, Руж’є, Фур’є.

б) Після кінцевого приголосного в префіксах: ад’юнкт, ад’ютант,

ін’єкція, кон’юнктура.

2. Апостроф не пишуть:

а) Перед йо: курйоз, серйозний.

б) Коли я, ю позначають пом’якшення попереднього приголосного перед

а, у: бязь; бюджет, бюро, пюпітр, мюрид, фюзеляж, кювет, рюкзак, рюш;

Барбюс, Бюффон, Вюртемберг, Мюллер, Гюго, Кюв’є, Рюдберг.

ПОЗНАЧЕННЯ М’ЯКОСТІ ПРИГОЛОСНИХМ’якість приголосних на письмі позначають: а) знаком ь (хлопець, візьми);

б) буквами я, ю, є, і (ліс, сяйво, ллє, люлька).

Знак м’якшення (Ь) пишуть:

а) після м’яких д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу: вісь, ґедзь, кінь,

мідь, наморозь, палець, суть, швець; близько, восьмий, ганьба, Грицько, дядько,

кільце, молотьба;

б) після м’яких приголосних у середині складу перед о: дьоготь, дзьоб,

льон, сьомий, трьох, тьохкати.15


2. Зокрема ь пишуть:

а) у словах на:

1) -зький, -ський, -цький; -зькість, -ськість, -цькість; -зько, -сько,

-цько; -зькому, -ському, -цькому; -зьки, -ськи, -цьки: близький, вузький,

волинський, донецький; близькість, людськість; близько, військо, багацько; по-

французькому (по-французьки), по-українському (по-українськи), по-німецькому

(по-німецьки);

2) -енька, -енько, -онька, -онько; -енький, -есенький, -ісінький,

-юсінький: рученька, батенько, голівонька, соколонько; гарненький,

малесенький, свіжісінький, тонюсінький;

б) після м’якого л перед наступним приголосним: їдальня, кільце,

ковальський, пальці, рибальство, сільський, спільник.

Увага! Не ставлять знак м’якшення після л у групах -лц-, -лч-, коли вони

походять із -лк-: балка — балці, галка — галці, галченя, монголка — монголці,

Наталка — Наталці, Наталчин, рибалка — рибалці, рибалчин, спілка — спілці,

спілчанський, але: Галька — Гальці, Гальчин.

в) у родовому відмінку множини іменників жіночого роду м’якої групи

І відміни й середнього роду на -нн(я), -ц(е) II відміни: друкарень, їдалень,

крамниць, матриць, пісень, робітниць, стаєнь; бажань, знань, кілець, місць,

сердець і серць;

г) у дієслівних формах дійсного та наказового способу: будить, будять,

здається, косить, косять, коситься, робить, роблять, робиться, ходить,

ходять; будь, будьте, винось, виносьте, виносься, кинь, киньте, стань,

станьте, трать, тратьте.

ПОДВОЄННЯ Й ПОДОВЖЕННЯ ПРИГОЛОСНИХ

Подвоєння приголосних при збігу їх

16


1. Подвоєння приголосних маємо при збігу однакових приголосних:

а) префікса й кореня: ввіч, ввічливий, віддати, відділ, заввишки, ззаду,

оббити, роззброїти, роззява;

б) кінця першої й початку другої частини складноскорочених слів:

військкомат (військовий комісаріат), юннат (юний натураліст);

в) кореня або основи на -н- (-нь-) і суфіксів -н(ий), -ник, -ниц(я): вина —

безвинний, день – денний, закон — законний, кінь – кінний, причина —

причинний, осінь — осінній, ранок — ранній; баштанник, годинник, письменник;

віконниця, Вінниця.

Подвоєння н зберігається й перед суфіксом -ість в іменниках та

прислівниках, утворених від прикметників із подвоєним н: безвинний —

безвинність — безвинно, законний — законність — законно, туманний —

туманність — туманно.

г) Основи дієслова минулого часу на с і постфікса -ся: винісся, пасся,

розрісся, трясся.

2. Буквосполучення -нн- пишуть:

а) у збільшувально-підсилювальному суфіксі -енн(ий): здоровенний,

силенний, численний;

б) у прикметниках на -енн(ий), -анн(ий), зі значенням можливості або

неможливості дії: здійсненний, невблаганний, недозволенний, недоторканний,

незрівнянний, нечисленний, непримиренний, несказанний, нескінченний та в

прикметнику старанний з відтінком підсилення;

в) у прикметниках на -енн(ий) старослов’янського походження:

благословенний, блаженний, огненний, священний.

Увага! Н не подвоюється в дієприкметниках: вивершений, вихований,

зроблений, індустріалізований, поораний, сказаний, спечений, як і в

прикметниках на -ений з відповідних дієприкметників (з іншим наголосом):

17


варе́ний (пор. ва́рений), пече́ний (пор. пе́чений) та ін., а також у прикметнику

довгожданий.

Треба розрізняти такі слова, як здійсненний (який може здійснюватися —

прикметник) і здійснений (який здійснився — дієприкметник), нездоланний

(непереможний) і нездоланий (якого не подолали), незліченний (представлений

у дуже великій кількості) і незлічений (не порахований) та ін.

18


Подовження приголосних перед Я, Ю, Є, І1. Приголосні д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч подовжуються (а на письмі

позначаються двома літерами), коли вони стоять після голосного:

а) перед я, ю, і, є в усіх відмінках іменників середнього роду II відміни

(крім родового множини): знаряддя, знаряддю, на знарядді та ін.; життя,

життю, у житті; колосся, колоссю, у колоссі; гілля, гіллю, на гіллі; знання,

знанню, у знанні; а також у похідних словах: гілля — гіллястий, гіллячка;

життя — життєвий (і життьовий), життєпис та ін. Але: знань, знарядь,

піддаш, сторіч, угідь;

б) перед я, ю, і, е в усіх відмінках деяких іменників чоловічого та жіночого

роду І відміни (за винятком родового множини із закінченням -ей): суддя,

судді, суддю, суддів і т. ін.; стаття, статті, статтею (але в родовому

множини — статей); рілля, ріллі, ріллю, ріллею; Ілля, Іллі, Іллю, Іллею та ін.;

в) перед ю в орудному відмінку іменників жіночого роду однини ІII

відміни, якщо в називному відмінку основа їх закінчується на один м’який або

шиплячий приголосний: молодь —молоддю, мить — миттю, вісь — віссю, міць

— міццю, подорож — подорожжю, ніч — ніччю, розкіш — розкішшю;

г) перед я, ю в прислівниках типу зрання, навмання, спросоння;

попідвіконню, попідтинню;

д) перед ю, є у формах теперішнього часу дієслова лити (литися): ллю,

ллєш, ллємо, ллєте, ллють, ллється, ллються, а також у похідних: виллю, наллю

та ін.

НАПИСАННЯ СКЛАДНИХ ПРИКМЕТНИКІВ1. Разом пишуть:

а) складні прикметники, утворені від сполучення іменника та

узгоджуваного з ним прикметника: загальноосвітній (загальна освіта),

легкоатлетичний (легка атлетика), мовностильовий (мовний стиль),

19


народнопоетичний (народна поезія), первіснообщинний (первісна община),

правобережний (правий берег), східнослов’янський (східні слов’яни);

б) складні прикметники з другою дієслівною частиною: волелюбний,

деревообробний, карколомний, машинобудівний;

Увага! Прикметники з другою префіксальною дієслівною частиною

пишуть через дефіс: вантажно-розвантажувальний, контрольно-

вимірювальний.

в) Складні прикметники, в яких першим компонентом виступає

прислівник: важкохворий, внутрішньозаводський, загальнодержавний; так

само й такі, в яких другою складовою частиною є дієприкметник:

вищезгаданий, нижчепідписаний, новоутворений, свіжозрубаний, але: трохи

вище зазначений (параграф), бо є пояснювальне слово.

Увага! Прислівники, утворені від більшості відносних прикметників, як

правило, зберігають на собі логічний наголос і не зливаються в одне слово з

наступним прикметником або дієприкметником: абсолютно сухий,

діаметрально протилежний, послідовно миролюбний, різко окреслений,

суспільно корисний, суспільно необхідний, хімічно зв’язаний.

г) складні прикметники (з двох або кількох компонентів), у яких основне

смислове навантаження передається останнім прикметником, а попередні лише

звужують, уточнюють його зміст. Такі прикметники, як правило, мають

термінологічне значення: вузькодіалектне (мовне явище), грудочеревна

(перепона), давньоверхньонімецька (мова), двовуглекислий (газ),

лінгвостилістичні (особливості); також — глухонімий, сліпоглухонімий.

2. Через дефіс пишуть:

а) складні прикметники, утворені з двох чи більше прикметникових основ,

якщо названі цими основами поняття не підпорядковані одне одному: аграрно-

сировинний, державно-монополістичний, електронно-обчислювальний,

культурно-технічний, масово-політичний, мовно-літературний, навчально-

20


виховний, науково-технічний, партійно-політичний, постачально-збутовий,

свердлильно-довбальний, суспільно-політичний; а також узвичаєні: всесвітньо-

історичний, літературно-художній, народно-визвольний, підзолисто-болотний

тощо; між компонентами цих складних прикметників, не з’єднаними в одне

слово, можна вставити сполучник і: аграрний і сировинний, навчальний і

виховний і под.;

б) складні прикметники, в яких перша частина закінчується на -ико (-іко):

буколіко-романтичний, діалектико-матеріалістичний, історико-культурний,

механіко-математичний, політико-економічний;

в) складні прикметники з першою частиною військово-, воєнно-:

військово-морський, військово-спортивний, воєнно-стратегічний;

г) складні прикметники, утворені з двох або кількох основ, які означають

якість із додатковим відтінком, відтінки кольорів або поєднання кількох

кольорів в одному предметі: блакитно-синій, гіркувато-солоний, кисло-

солодкий, молочно-білий, сіро-голубий, темно-зелений, червоно-зелено-синій,

але: жовтогарячий, червоногарячий (окремі кольори).

ПРАВОПИС ГОЛОСНИХ И, І У СЛОВАХ ІНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ

І пишуть:

1) На початку слова: ідея, інструкція, інтернаціональний; Індія, Іспанія;

Ібсен, Ізабелла.

2) Після приголосного перед голосним, є та звуком й: артеріальний,

геніальний, діалектика, індустріалізація, матеріал, соціалізм, фіалка;

аудієнція, гієна, клієнт, пієтет; аксіома, революціонер, соціологія, фіолетовий;

радіус, тріумф; партійний, радій; Фіуме; Віардо, Оссіан, Фіораванте.

21


4) Після приголосних у кінці невідмінюваних слів: візаві, журі, колібрі,

мерсі, парі, попурі, таксі, харакірі, а також перед наступним приголосним у

таких невідмінюваних словах, як гравіс, піанісимо й под.

5) В усіх інших випадках після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н перед наступним

приголосним: бізнес, пілот, вібрація, академік, фінанси, графік, гіпопотам,

логічний, гімн, кілограм, кіно, архів, хімія, хірург, література, республіка,

комуніст, ніша.

Увага! У ряді слів іншомовного походження, що давно засвоєні

українською мовою, після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н пишуть відповідно до

вимоги и: бурмистер (але бургомістр), вимпел, єхидна, імбир, кипарис, лиман,

миля, мирт, нирка, спирт, химера та ін., а також у словах, запозичених із

східних мов, переважно тюркських: башкир, гиря, калмик, кинджал, киргиз,

кисет, кишлак.

З и, а не з і пишуть також слова церковного вжитку: диякон, єпископ,

єпитимія, єпитрахиль, камилавка, митра, митрополит, християнство тощо.

И пишуть:

1) В загальних назвах після приголосних д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р перед

наступним приголосним: дизель, динамо, диплом, директор, методика;

інститут, математика, стимул, текстиль, тип; зиґзаґ, позиція, фізичний;

силует, система; цистерна, цифра; жирандоль, режим, джигіт, джинси;

речитатив, ширма, шифр; бригада, риф, фабрика.

2) У географічних назвах з кінцевими -ида, -ика: Антарктида,

Атлантида, Флорида; Адріатика, Америка, Арктика, Атлантика, Африка,

Балтика, Корсика, Мексика.

3) У географічних назвах після приголосних дж, ж, ч, ш, щ і ц перед

приголосним: Алжир, Вашингтон, Вірджинія, Гемпшир, Жиронда, Йоркшир,

Лейпциг, Циндао, Чикаго, Чилі, але перед голосним і в кінці слова пишеться і:

Віші, Шіофок.

22


4) У географічних назвах із звукосполученням -ри- перед приголосним

(крім j): Великобританія, Крит, Мавританія, Мадрид, Париж, Рига, Рим та ін.,

але Австрія, Ріо-де-Жанейро.

5) У ряді інших географічних назв після приголосних д, т та в деяких

випадках згідно з традиційною вимовою: Аргентина, Братислава, Бразилія,

Ватикан, Единбург, Єгипет, Єрусалим, Китай, Кордильєри, Пакистан,

Палестина, Сардинія, Сирія, Сицилія, Скандинавія, Тибет та в похідних від

них: аргентинець, аргентинський та ін.

ПРАВОПИС ЧАСТКИ НЕРазом пишуть частку не:

1. Коли вона виступає у складі будь-якої частини мови (крім дієслова) в

значенні префікса, тобто коли слово без цієї частки не вживається: невільник,

негода, недуга, нежить, немовля, ненависть, неук; невгасимий, незліченний,

невпинний, невсипущий, негайний, ненависний, ненастанний, непохитний,

нестямний; невдовзі, невинно, невпинно, незабаром, непорушно, несамовито,

несказанно.

З дієсловами не пишуть завжди окремо, крім тих, що без не не

вживаються: неволити, незчутися, ненавидіти, нестямитися, і тих, яким

частка не надає нового значення: нездужати (хворіти), непокоїтися

(хвилюватися), неславити (ганьбити). Але залежно від значення дієслова частка

не може писатися й окремо: не здужати (не змогти), не славити (не

прославляти).

2. У складі префікса недо-, який означає дію, стан або якість, що

виявляються в процесах, ознаках і предметах у неповній мірі: недобачати,

недовиконувати, недодержати, недоїдати, недоказувати, недолюблювати,

недооцінювати, недоплатити, недочувати; недовиконаний, недодержаний,

недозрілий, недоказаний, недооцінений, недописаний, недорослий, недочутий;

23


недобиток, недоїдок, недокрів’я, недолік, недоліток, недорід, недостача,

недосяжність, недотепа, недоторканність, недоук. Якщо частка не виступає

для заперечення дії, вираженої дієсловом із префіксом до, вона пишеться з

таким дієсловом окремо: він недочував, але: Він не дочув моїх слів.

3. З іменниками, прикметниками, займенниками та прислівниками, якщо

вони в сполученні з не означають одне поняття: невміння, неволя, неврожай,

недоля, неправда, несподіванка; небалакучий, невдалий, невеселий, невчений,

недобрий, незбагненний, немалий, неписьменний, несміливий; неабихто,

неабиякий; невдогад, невже, невпам’ятку, невтямки, негадано, недалеко,

недарма, недурно, нехотя, а також незважаючи на ..., невважаючи на ..., немов,

неначе.

4. З дієприкметником, якщо він є означенням до іменника (а не присудком)

і не має при собі пояснювальних слів: незакінчена праця, нез’ясовані питання,

нержавіюча сталь, неспростовані факти.

Окремо пишуть частку не:

1. Зі словом, з яким вона не становить єдиного поняття, а є лише

запереченням: Не доля вирішує — людина творить свою долю; Йому бракує не

вміння виконати цю роботу, а бажання. Але: Не через небажання, а через

невміння він не виконав цієї роботи.

2. При дієсловах, дієприкметниках, що виступають у функції присудків,

при дієслівних формах на -но, -то й дієприслівниках: не може не бачити, не

підходячи ближче, не поспішаючи; Праця не закінчена; Праці не закінчено;

Підлога не вимита; Підлогу не вимито.

3. З прикметниками у функції присудка, якщо часткою не заперечується

ознака, виражена даним словом: Ця річка не широка (заперечення), але: Ця

неширока річка впадає в Дніпро (одне поняття).

24


4. З дієприкметниками, якщо вони мають при собі пояснювальні слова:

Перед будинком чорніла площа, не засаджена квітами; Ця робота ще не

доведена до кінця; Я відклав ще не дописаний лист.

5. З підсилювальними прислівниками та незмінюваними присудковими

словами, а також при словах, які пишемо через дефіс: не дуже, не зовсім, не

цілком; не від того, не досить, не можна, не треба; розмовляють не по-

нашому.

ВЕЛИКА ЛІТЕРА У ВЛАСНИХ НАЗВАХ1. З великої літери пишуть назви найвищих державних посад України та

міжнародних посад: Генеральний секретар ООН, Президент України, Голова

Верховної Ради України, Генеральний прокурор України, а також найвищих

державних посад інших країн згідно з вимогами дипломатичного протоколу

(під час візитів до України тощо): Президент Сполучених Штатів Америки,

Прем’єр-міністр Канади і т. ін.

2. Астрономічні назви (незалежно від кількості їхніх складників) пишуть з

великої літери: Велика Ведмедиця, Козеріг, Марс, Молочний Шлях, Сатурн,

Юпітер. Так само пишуть народні назви сузір’їв і галактик: Великий Віз,

Квочка, Пасіка, Чумацький Шлях тощо.

3. Назви держав та автономних адміністративно-територіальних одиниць

пишуть з великої літери. Причому, коли назва держави чи автономної

республіки складається з кількох слів, то всі слова пишуть з великої літери:

Арабська Республіка Єгипет, Держава Бахрейн, Республіка Білорусь,

Автономна Республіка Крим, Китайська Народна Республіка, Сполучені

Штати Америки, Угорська Республіка, Франція.

У назвах автономних областей та округів, а також країв, областей, районів,

сільрад тощо з великої літери пишуть тільки перше слово: Волинська область,

Краснодарський край, Рожищенський район, Уманська міськрада.

25


4. У словосполученнях — назвах державних, партійних, громадських,

профспілкових та інших установ і організацій як України, так і інших держав з

великої літери пишуть тільки перше слово, що входить до складу назви:

Верховний суд США, Генеральні штати Королівства Нідерландів, Збройні сили

України, Народна палата Республіки Індії, Національна рада Демократичної

партії України, Національна гвардія України.

Але в назвах таких найвищих державних установ України, як Верховна

Рада України, Конституційний Суд України, Кабінет Міністрів України, з

великої літери пишуть усі слова.

5. У назвах міністерств і їхніх головних управлінь, а також у назвах інших

установ та організацій, що складаються з кількох слів, з великої літери пишуть

тільки перше слово: Національний банк України, Міністерство освіти і науки

України, Міністерство культури і мистецтв України, Палата мір і вимірних

приладів, Українське товариство охорони пам’яток історії та культури,

Цивільний повітряний флот України.

Це правило поширюється й на офіційні назви:

а) Установ місцевого значення: Виконавчий комітет Донецької обласної

ради народних депутатів, Львівський обласний відділ охорони здоров’я,

Чернігівська облспоживспілка, Шевченківський районний відділ народної

освіти міста Києва. Але: профком Київського національного університету,

страйкком, фабком і т. ін.

б) Партій України та інших країн світу: Демократична партія України,

Лейбористська партія Великої Британії, Республіканська партія США.

в) Міжнародних і закордонних професійних, громадських та інших

організацій: Австралійський конгрес тред-юніонів, Американська федерація

праці, Всесвітній форум українців, Гельсінська спілка, Міжнародна асоціація

україністів, Народний рух України, Товариство об’єднаних українських

канадців, Федерація незалежних профспілок України.

26


УЖИВАННЯ ЛАПОК У ВЛАСНИХ НАЗВАХУ лапки беруть індивідуальні назви заводів, фабрик, клубів, пароплавів,

організацій, підприємств, наукових праць, літературних творів, газет, журналів,

кінофільмів тощо: Завод «Арсенал», швейна фабрика «Дитячий одяг», катер

«Ластівка», фірма «Світанок», видавництво «Довіра», «Перехресні стежки»

Івана Франка, газета «Слово», кінофільм «Устим Кармелюк».

У лапки не беруть:

1. Власні назви неумовного характеру: Львівський політехнічний

університет; Київська обласна лікарня; Українська універсальна товарна

біржа; Харківський тракторний завод.

2. Власні складноскорочені назви установ, управлінь, видавництв і т. ін.:

Дніпрогес, Київенерго, Азовсталь.

3. Назви телеграфних агентств: Українське інформаційне агентство.

4. Назви шахт, марок машин, літаків і т ін., позначені номером або складені

з абревіатури та номера: шахта 3-біс, ВАЗ 21-09, літак Ту-334.

5. Назви марок машин, виробів, які стали загальновживаними: форд,

макінтош, наган і т. ін.

6. Назви рослин, квітів, плодів: антонівка, паперівка, конвалія.

ПРАВОПИС ЗАКІНЧЕНЬ -А(-Я), -У(-Ю) У РОДОВОМУ ВІДМІНКУ ОДНИНИ ІМЕННИКІВ ДРУГОЇ ВІДМІНИ

У родовому відмінку однини іменники другої відміни залежно від їхнього

значення мають закінчення -а, -я або -у, -ю.

1. Іменники чол. роду в родовому відмінку однини приймають закінчення

-а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі), коли вони означають:

27


а) Назви осіб, власні імена та прізвища: промовця, робітника, студента,

тесляра, учителя; Андрія, Дмитра, Дорошенка, Франка; також персоніфіковані

предмети та явища: Вітра, Ліса, Мороза та ін.

б) Назви тварин і дерев: ведмедя, вовка, дуба, кілка, коня, пса, ясеня.

в) Назви предметів: гвинта, замка, малюнка, ножа, олівця, піджака,

плаща, портфеля, стола (й столу).

г) Назви населених пунктів: Воронежа, Голосієва, Житомира, Києва,

Лондона, Луцька, Миргорода, Новгорода, Парижа, Святошина, Тернополя,

Харкова.

Увага! Але -у, -ю пишеться у складених назвах населених пунктів, другою

частиною яких є іменник, що має звичайно в родовому відмінку закінчення -у:

Давидового Броду, Зеленого Гаю, Красного Лиману, Кривого Рогу, Червоного

Ставу, Широкого Яру тощо.

д) Інші географічні назви з наголосом у родовому відмінку на кінцевому

складі, а також із суфіксами присвійності -ов, -ев (-єв), -ин (-їн): Дінця,

Дністра, Іртиша, Пирятина, Псла, Пскова, Тетерева.

е) Назви мір довжини, ваги, часу тощо: гектара, грама, метра, місяця,

процента, тижня (але віку, року); назви місяців і днів тижня: вівторка,

жовтня, листопада (але листопаду — назва процесу), понеділка; назви

грошових знаків: гроша, долара, карбованця, фунта стерлінгів, червінця;

числові назви: десятка, мільйона, мільярда.

є) Назви машин та їх деталей: автомобіля, дизеля, комбайна, мотора,

поршня, трактора.

ж) Терміни іншомовного походження, які означають елементи будови

чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини: атома, катода,

конуса, радіуса, ромба, сегмента, сектора, синуса, шківа тощо, а також

українські за походженням суфіксальні слова-терміни: відмінка, додатка,

28


займенника, іменника, трикутника, чисельника, числівника тощо, але: виду,

роду, також синтаксису, складу, способу.

2. Закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі) мають

іменники чоловічого роду на приголосний, коли вони означають:

а) Речовину, масу, матеріал: азоту, асфальту, бальзаму, борщу, водню,

воску, гасу, гіпсу, граніту, квасу, кваску, кисню, льоду, меду, медку, піску,

пороху, сиру, спирту, але хліба.

б) Збірні поняття: ансамблю, атласу, батальйону, березняку, вишняку, гаю,

гурту, загалу, капіталу, каравану, каталогу, кодексу, колективу, лісу,

оркестру, парку, полку, пролетаріату, реманенту, рою, саду, сушняку, тексту,

товару, тріумвірату, хору; сюди належать назви кущових і трав’янистих

рослин: барвінку, бузку, буркуну, гороху, звіробою, молочаю, очерету,

чагарнику, щавлю, ячменю (але вівса), а також назви сортів плодових дерев:

кальвілю, ренету, ренклоду та ін.

в) Назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: вокзалу, ґанку, даху,

заводу, залу, замку, каналу, коридору, магазину, мезоніну, метрополітену, молу,

палацу, поверху, сараю, тину, універмагу, шинку, але (переважно з наголосом на

закінченні): бліндажа, гаража, куреня, млина, хліва; -а (-я) вживається також в

іменниках — назвах архітектурних деталей: карниза, еркера, портика; обидва

закінчення — -а (-я) та -у (-ю) приймають іменники: мосту й моста, паркану й

паркана, плоту й плота.

г) Назви установ, закладів, організацій: інституту, клубу, комісаріату,

комітету, радгоспу, університету, штабу.

д) Переважна більшість слів зі значенням місця, простору тощо: абзацу,

валу, байраку, краю, лиману, лугу, майдану, рову, ручаю, світу, уривку, яру, але:

горба, хутора тощо, а також зменшені форми на -к: ліска, майданчика, ставка,

ярка.

29


е) Явища природи: вихору, вогню, вітру, граду, грому, дощу, жару,

землетрусу, інею, морозу, туману, урагану, холоду.

є) Назви почуттів: болю, гніву, жалю, страху.

ж) Назви процесів, станів, властивостей, ознак, формацій, явищ

суспільного життя, загальних і абстрактних понять: авралу, бігу, винятку,

галасу, грипу, дисонансу, догмату, екзамену, експорту, екскурсу, звуку (але, як

термін, звука), ідеалу, інтересу, канону, кашлю, клопоту, колоквіуму,

конфлікту, крику, лету (льоту), ляпасу, мажору, міражу, мінімуму, модусу,

моменту, принципу, прогресу, процесу, реалізму, регресу, рейсу, ремонту,

ритму, руху, світогляду, сорту, спорту, способу, стиду, стогону, тифу, толку,

хисту, ходу, шуму, але: ривка, стрибка, стусана.

з) Терміни іншомовного походження, що означають фізичні або хімічні

процеси, частину площі й т. ін.: аналізу, електролізу, імпульсу, синтезу,

ферменту, а також літературознавчі терміни: альманаху, епосу, жанру,

журналу, міфу, нарису, образу, памфлету, роману, стилю, сюжету, фейлетону

тощо.

и) Назви ігор і танців: баскетболу, вальсу, волейболу, краков’яку, танку,

танцю, тенісу, футболу, хокею, але: гопака, козака.

і) Більшість складних безсуфіксних слів (крім назв істот): водогону,

вододілу, водопроводу, живопису, живоплоту, манускрипту, родоводу,

рукопису, суходолу, трубопроводу, але: електровоза, пароплава.

ї) Переважна більшість префіксальних іменників із різними значеннями

(крім назв істот): вибою, випадку, вислову, відбою, відгуку, заробітку, затору,

запису, опіку, опуху, побуту, поштовху, прибутку, прикладу, проводу (дріт),

сувою, усміху, успіху.

й) Назви річок (крім зазначених у п. 1), озер, гір, островів, півостровів,

країн, областей і т. ін.: Амуру, Бугу, Гангу, Дону, Дунаю, Єнісею, Нілу, Рейну,

Сейму; Байкалу, Ельтону, Мічигану, Світязю, Чаду; Алтаю, Ельбрусу, Паміру,

30


Уралу; Котліну, Кіпру, Криту, Родосу, Сахаліну, Каніну, Пелопоннесу; Алжиру,

Афганістану, Казахстану, Єгипту, Іраку, Китаю; Донбасу, Ельзасу, Кавказу,

Сибіру.

Увага! У ряді іменників зміна закінчення впливає на значення слова:

алмаза (коштовний камінь) – алмазу (мінерал), акта (документ) — акту (дія),

апарата (прилад) — апарату (установа), блока (у техніці) — блоку (об’єднання

держав), буряка (одиничне) — буряку (збірне), вала (деталь машини) — валу

(насип), елементу (абстрактне) — елемента (конкретне), інструмента

(одиничне) — інструменту (збірне), каменя (одиничне) — каменю (збірне),

клина (предмет) — клину (просторове поняття), пояса (предмет) — поясу

(просторове поняття), рахунка (документ) — рахунку (дія), терміна (слово) —

терміну (строк), фактору (чинник) – фактора (маклер) і т. ін.

ПРАВИЛА ПЕРЕНОСУЧастини слів з одного рядка в другий слід переносити за складами: гай-ка,

зо-шит, книж-ка, ко-ло-дязь, паль-ці, са-дів-ник, Хар-ків.

При цьому:

1. Не можна розривати сполучення літер дж, дз, які позначають один звук.

Отже, переносити можна лише так: ґу-дзик, хо-джу. Якщо дж, дз не становлять

одного звука (це буває, коли д належить до префікса, а ж або з —до кореня), то

їх слід розривати: над-звичай-ний (а не на-дзвичайний), під-жив-ляти (а не пі-

дживляти).

2. Апостроф і знак м’якшення при переносі не відокремлюються від

попередньої літери: бур’-ян (а не бур-’ян), кіль-це (а не кіл-ьце), Лук’-ян (а не

Лук-’ян), низь-ко (а не низ-ько).

3. Одна літера не залишається в попередньому рядку й не переноситься в

наступний: ака-де-мія (а не а-кадемія), Ма-рія (а не Марі-я), олі-вець (а не о-

лівець). Так само не можна поділяти на частини для переносу такі двоскладові

слова, як або, моя, око, шия тощо.

31


4. При переносі складних слів не можна залишати в кінці рядка початкову

частину другої основи, якщо вона не становить складу: багато-ступінчастий (а

не багатос-тупінчастий), восьми-гранний (а не восьмиг-ранний), далеко-

східний (а не далекос-хідний).

5. Не можна розривати ініціальні абревіатури, а також комбіновані

абревіатури, які складаються з ініціальних скорочень і цифр: АЕС, ЛАЗ-105,

МАГАТЕ, МАУ, НТШ, УАПЦ.

6. У решті випадків, які не підходять під викладені вище правила, можна

довільно переносити слова за складами: Дні-про й Дніп-ро, Оле-ксандра й Олек-

сандра, се-стра й сест-ра. Це правило поширюється й на суфікси: бли-зький і

близь-кий, видавни-цтво, видавниц-тво й видавницт-во, гали-цький і галиць-

кий, росій-ський і російсь-кий, убо-зтво, убоз-тво й убозт-во, суспільс-тво й

суспільст-во.

32


Розділ ІІ ЛЕКСИКОЛОГІЯ. ФРАЗЕОЛОГІЯ

ЛЕКСИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ СЛОВАУсі слова, що використовують у мові, становлять її лексичний склад, або

лексику.

Науку, яку вивчає лексику, називають лексикологією.

Лексичне значення слова — це те, що слово означає. Воно пояснюється

тлумачними словниками.

Групи слів у лексиці

За кількістю значень За характером значеньОднозначні Багатозначні 3 прямим значенням 3 переносним значенням

стілець зірка летять птахи летять думкиіменник корінь співають люди співають вітри

гай крило скляний посуд скляні очі

Багатозначні слова можна вживати як у прямому, так і в переносному

значеннях. Переносним називають значення, коли свідомо назва, ознаки

одного предмета чи явища переносяться на інші за подібністю. Це значення

виступає вторинним відносно прямого значення. Наприклад: спить людина —

спить діброва; радіє людина — радіє природа; гострий ніж — гострий язик.

Переносне значення слова стає зрозумілим лише в контексті, тобто у

зв'язку з іншими словами.

Слова з переносним значенням найчастіше використовують у художньому,

розмовному стилях мовлення в ролі метафор та порівнянь і є джерелом

збагачення нашого словникового запасу.

У словникових статтях для слів з переносним значенням подають помітку

перен.

33


ГРУПИ СЛІВ ЗА ЗНАЧЕННЯМЗа співвідношенням лексичного значення і зовнішньої форми

Синоніми Антоніми ОмонімиСлова, близькі за значенням, але різні за написанням і звучанням: веселий, радісний

Слова з протилежним лексичним значенням: вершина— низовина; веселий— сумний

Слова, однакові за звучанням і написанням, але різні за лексичним значенням: бал, коло, ключ

ЛЕКСИКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЗА ПОХОДЖЕННЯМ Лексика української мови у сучасному її вигляді появилася не зразу.

Формувалася вона в ході тривалого історичного розвитку.

Власне українські слова становлять найбільшу частину лексичної

системи. Серед них ті, що утворилися на основі спільносхіднослов'янських,

спільнослов'янських і спільноіндоєвропейських: багаття, батьківщина,

баритися, напувати, очолити, линути, вибалок, карбованець, малеча, гай,

смуга, гайворон, дружина, козацтво, відро, мрія, козачок, бандура, держава,

деруни, вареники, галушка, корж, кремезний, розкішний, чарівний та ін.

Власне українські слова можна розпізнати за фонетичними і граматичними

ознаками:

1) [о], [є], що стоять у відкритих складах, чергуються з [і], якщо

потрапляють у закритий склад: розкошувати — розкішний, зачарований —

чарівний, село — сільський;

2) звук [є] змінюється на [о] після шиплячих та [й] перед колишнім

твердим приголосним: женити — жонатий, шести — шостий;

3) у словах — назвах людей за родом занять поширеними є суфікси -ник,

-івник, -ець, -овець (-івець): комірник, візник, службовець, промовець.

Характерними для власне українських слів є також суфікси -їй: плаксій,

водій; -ень: красень; -ищ-: днище, горище; -шн-: дітлашня; -от-: голота,

босота; -неч-: ворожнеча; -анн-: зростання; -енн-: знищення; -інн-: горіння;

-ив-: вариво, печиво; -иськ-: хлопчисько; -юк-: злюка; -юр-: носюра; -ар-:

34


нездара, -езн-: старезний; -елезн-: довжелезний; -ісіньк-: гарнісінький;

-есеньк-: малесенький; -юсіньк-: тонюсінький;

4) українські префікси су-: сузір’я, сукупний; перед-: передбачити,

передвечірній; прі-: прірва, прізвище.

Основу кожного стилю мовлення становлять загальновживані слова,

якими користуються всі мовці незалежно від віку, освіти, посади тощо. Це

найпоширеніші слова, що називають основні явища і предмети навколишньої

дійсності: день, будинок, гарний, бігти, дванадцять та ін.

ПАСИВНА ЛЕКСИКА СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИУ лексичному складі мови виділяють застарілі слова — історизми та

архаїзми.

Історизми — назви предметів, які зникли із життя суспільства: кольчуга,

кріпак, смерд та ін.

Архаїзми — старі назви, які в сучасній мові замінені іншими: боян —

співець, уста — губи, ректи — говорити тощо.

Історизми та архаїзми належать до пасивного словника, їх використовують

у художньому мовленні для відтворення колориту епохи, події якої стали

предметом зображення, або як образний засіб.

До пасивного словника, як правило, належать і неологізми — нові слова.

Вдалі нові слова стають загальновживаними: радіотелемеханіка,

реакторобудування, європеїзація.

Деякі загальновживані слова переосмислюються і сприймаються як нові:

вузол, дуга, кільце, клин, кулак, петля (слова, що набрали воєнного значення).

Багато неологізмів створюється в художніх текстах. Хоча вони й не

набирають загальновживаного характеру, але там, де вони з'явилися, виклад

думки стає образним, експресивним.

35


ЛЕКСИКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЗІ СТИЛІСТИЧНОГО ПОГЛЯДУ Залежно від стилістичного використання лексику української мови

поділяють на кілька груп.

Терміни — слова, що називають наукові поняття. Наприклад: атом, синус,

підмет, синтаксис, клітина. Основна сфера застосування термінів — науковий

та офіційно-діловий стилі.

Професіоналізми (професійні слова) — це слова або словосполучення,

властиві мовленню людей певної професії. Наприклад: човник (деталь машини),

білоколоска (сорт пшениці). Професіоналізми застосовують в усному мовленні

людей певної професії, а також у друкованих працях, призначених для фахівців.

Діалектизми — слова, що вживають жителі певної місцевості: мелай

(кукурудза), баюр (вид пояса), пироги (в значенні вареники). У художньому

стилі цю лексику використовують для створення колориту описуваної

місцевості.

Розмовна лексика включає слова, що вживають у повсякденному

спілкуванні, у побуті людей. Наприклад: мастак (митець), навсидячки

(сидячи), верзтися (ввижатися). Розмовну лексику, крім розмовного мовлення,

використовують у публіцистичному та художньому стилях.

Просторічна лексика об'єднує слова, що виходять за межі літературного

вжитку. Наприклад, слова, перекручені з погляду лексичних норм: секлетар

(секретар), охтобус (автобус); слова з різко зниженим забарвленням: свиняка;

росіянізми: пожалуста, до свідання. Просторічну лексику в поєднанні з

розмовною використовують у сатиричних та гумористичних творах.

Окрім професіоналізмів, у розмовному мовленні будь-якого професійного

середовища завжди є певна кількість емоційно-забарвлених слів: бублик

(кермо), тачка (таксі), ляп (груба помилка). Це жаргонізми. Вони мають

відповідники серед загальновживаних слів. Жаргонізми з'являються також у

групах людей, пов'язаних спільністю інтересів (перебування в армії, навчання,

36


заняття спортом тощо). Особливо багато жаргонізмів виникає в молодіжних

колективах.

У мовленні, здебільшого в художньому й публіцистичному,

використовують й емоційно забарвлену лексику. Справжні майстри

художнього слова часто вдаються до загальновживаних слів, наснажуючи їх

емоційним змістом: дитинонька, зіронька, віченьки, рученьки, козаченько,

дівчисько, злодюга тощо.

УКРАЇНСЬКА ФРАЗЕОЛОГІЯФразеологія — наука, що вивчає стійкі словосполучення і вислови,

значення яких пояснюється усім фразеологізмом, а не окремими словами.

Лексичне значення фразеологізму визначають за смислом усього вислову.

Значення й походження фразеологізмів пояснюється у фразеологічному

словнику, а найбільш уживаних — у тлумачному словнику.

У реченні фразеологізми виступають одним членом: Він ледве взяв себе в

руки.

Джерела українських фразеологізмів

Українська фразеологія формувалася впродовж віків, поповнювалась із

таких джерел:

1) приказок, прислів'їв, висловів з усно-розмовного мовлення народу:

про вовка промовка; накрити мокрим рядном; п'ятами накивати; чужими

руками жар загрібати; пальці знати;

2) виробничо-побутового життя: тріщить по всіх швах; лити воду на

чужий млин; сім раз відміряти, а раз відрізати; латати дірки;

3) з висловлювань видатних і відомих майстрів художнього слова: У

ріднім краї навіть дим солодкий та коханий (Леся Українка); На всіх язиках все

мовчить, бо благоденствує (Тарас Шевченко);

4) з дотепного народного мовлення: не до солі (ніколи): Тепер їй, бачу, не

до солі (І. Котляревський);

37


5) з античної літератури: сади Семіраміди (розкішні, барвисті картини),

прокрустове ложе (мірка, під яку щось силою підганяють), спалити мости

(перервати усі зв'язки) тощо;

6) з біблійних та євангельських виразів: Содом і Гоморра; берегти, як

зіницю ока; пити (гірку) чашу.

38


Розділ ІІІ МОРФОЛОГІЯ

САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ МОВИ

ІМЕННИК

Рід іменників

Рід — постійна граматична ознака іменників, яку визначають за називним

відмінком однини. Більшість змінюваних іменників має один із трьох родів:

чоловічий (сніг, кінь, край, Микола, батько), жіночий (книга, земля, душа,

радість) і середній (вікно, поле, селище, теля).

Частина іменників має спільний рід. Це група іменників на -а, -я, -о, що

слугують для характеристики осіб, частіше негативної, і вживаються здебільшого в

розмовному мовленні: невдаха, рівня, тихоня, нікчема, недотепа, нездара, ледащо.

Окрему групу становлять іменники, що називають професії, посади: педагог,

суддя, професор, агроном, скульптор, космонавт, майстер. Це слова чоловічого

роду, які в сучасній мові вживають для називання осіб жіночої статі: суддя Горовий

— суддя Горова; професор виступив із доповіддю — професор виступила з

доповіддю.

Запам’ятайте!

1. Денді, портьє, рантьє, рефері, шевальє, торнадо, біль, нежить, тюль,

собака, запис, кір, дріб, насип, полин – іменники чоловічого роду.

Незмінювані іменники – назви тварин і птахів – належать до чоловічого роду:

великий шимпанзе, маленький поні, яскравий какаду, співучий колібрі та ін.

2. Мадам, міс, місіс, пері, фрау, путь, бешамель – іменники жіночого роду.

3. Зал і зала, жираф і жирафа, цей фальш і ця фальш – іменники, що

вживаються і в чоловічому, і в жіночому роді.

39


Рід незмінюваних іменників – власних назв – визначають за родом їх

загальних назв: місто Сочі (середній рід), острів Хоккайдо (чоловічий рід), країна

Монако (жіночий рід).

Рід складноскорочених слів, утворених від початкових літер, визначають за

родом головного слова. Наприклад: ЄС (Європейський Союз) – слово чоловічого

роду, бо головне слово союз – чоловічого роду.

Незмінювані іменники за поєднання з іншими словами не змінюють своєї

форми, хоч і відповідають на питання різних відмінків.

До незмінюваних іменників належать:

• іншомовні слова на голосний звук: їхати метро, передати журі,

закутатись у кашне;

• деякі абревіатури: навчатися в НУ (Національному університеті);

• жіночі прізвища на приголосний: пісні Марусі Чурай та -о: у

виконанні Оксани Петрусенко.

Зверніть увагу: іменник пальто відмінюємо: у теплому пальті;

закуталися в теплі пальта.

Незмінювані іменники

1. Іменники — назви осіб мають рід відповідно до статі2. Іменники — назви тварин належать до чоловічого роду3. Іменники — назви неістот належать до середнього роду4. Іменники — географічні назви, назви газет, журналів належать до роду, який має родова (загальна) назва

мосьє (він), конферансьє (він), мадам (вона), місіс (вона)фламінго, поні, кенгуру (але: муха цеце жіночого роду)трюмо, журі, кіно, метро, кашне

місто (воно) Тбілісі; річка (вона) Міссурі; озеро (воно) Ері; газета (вона) «Дейлі Експрес», острів (він) Хокайдо

Відміни іменників

Відміна Рід Закінчення в Н. в. одн. Група Приклади

40


І жіночий,чоловічий,спільний

-а, -я тверда

м'якамішана

хата, Микола, сиротаземля, Раядуша

II чоловічий, середній

нульове закінчення, -о, -є, -я

тверда

м'якамішана

дуб, вікно, татокрай, полекущ, плече

III жіночий нульове закінчення, -и — честь, річ,мати

IV середній -а, -я (у непрямих відмінках з’являються суфікси -ат-, -ят-, -ен-)

— лоша, теля, ім'я

Утворення й написання чоловічих та жіночих імен по батькові

Чоловічі імена по батькові утворюються за допомогою суфікса

-ович

Жіночі імена по батькові утворюються за допомогою суфіксів

-івн(-а), -ївн(-а)Євген ЄвгеновичПавло ПавловичВасиль ВасильовичАндрій Андрійович

Євген ЄвгенівнаПавло ПавлівнаВасиль ВасилівнаАндрій Андріївна

Відмінюють чоловічі та жіночі імена та імена по батькові як іменники

відповідної відміни.

Увага! Ілля – Ілліч, Іллівна; Лука – Лукич, Луківна; Хома – Хомич,

Хомівна; Сава – Савич, Савівна; Кузьма – Кузьмич, Кузьмівна, Микита –

Микитович, Микитівна; Яків – Якович (Яковлевич), Яківна (Яковлівна).

41


42


ПРИКМЕТНИК

Поділ прикметників на групи

Тверда група М'яка група

основа закінчується на твердий приголосний:тривожний, сільський, гарний; дядьків, Сергіїв (усі присвійні); рад, ладен (короткі форми)

основа закінчується на м'який приголосний:літній, внутрішній, орлій (їх порівняно небагато); безкраїй, довгошиїй (їх ще менше)

У реченні прикметники найчастіше виступають означенням: 1. Блакитна

імла повила далекі села, гори, садки (М. Коцюбинський). 2. Озвалися, забриніли

бруньки крислатого осокора (Ф. Мамчур). Прикметники блакитна, далекі,

крислатого — означення. Рідше прикметники виступають присудком: 1. Я єсть

живий, і я творю свій труд (В. Симоненко). 2. Картина навкруги була дуже

оригінальна (І. Нечуй-Левицький). Прикметники живий, оригінальна — частини

присудків.

Ступені порівняння прикметників

Ступені порівнянн

яФорма Спосіб утворення Приклади

Вищий Проста За допомогою суфіксів -іш-, -ш- від інших основ

Мудрий – мудріший;

малий – меншийСкладена За допомогою додавання до

звичайного прикметника слів більш (менш)

Короткий – більш короткий; гіркий –

менш гіркийНайвищий

ПростаЗа допомогою додавання до прикметників вищого ступеня префікса най-. Значення вищого ступеня можна посилити префіксами як-, що-

Вищий – найвищий

43


Складена За допомогою:а) слів найбільш, найменш;б) прикметників вищого ступеня і слів від усіх, над усе

Найбільш здібний, найменш

освічений; миліший від усіх, дорожчий над усе

Складна За допомогою додавання до простої форми найвищого ступеня прикметника для підсилення значення префіксів що-, як-

якнайменший, щонайменший

Увага! Не мають ступенів порівняння прикметники:

а) з суфіксами -ав(ий), -яв(ий): білявий, чорнявий;

б) з суфіксами -уват(ий), -юват(ий): білуватий, синюватий;

в) з суфіксами -еньк(ий), -есеньк(ий), -езн(ий), -енн(ий): біленький,

тонесенький, величезний, здоровенний;

г) з префіксом пре-: предобрий, премудрий, преславний;

д) прикметники, що мають непорівнювану ознаку: сліпий, кривий, лисий,

босий, живий, голий, хворий, порожній, готовий, сивий, русий.

Правопис суфіксів відносних прикметників

44

Суфікси -ев- (-єв-) та -ов- утворюють відносні прикметники

Суфікс -ов- Суфікс -ев- Суфікс -єв-

уживають після:а) твердих приголосних (сливовий, казковий);б) шиплячих, якщо наголос падає на закінчення (дощови́й);в) [й], якщо наголос падає на закінчення (крайови́й).

уживають після:а) м’якого приголосного (квітневий, яблуневий);б) шиплячих, якщо наголос падає на суфікс (груше́вий, овоче́вий).

уживають післябукв н і т, які

позначають м’які приголосні звуки [н'],

[т'] (життєвий, насіннєвий).


Написання -н- і -нн- у прикметниках

ЧИСЛІВНИК Значення Питання Розряд за значенням Синтаксична роль

Число або кількість

скільки? кількісні (змінюються за відмінками)

підмет, частина присудка, додаток, означення

Порядок при лічбі

котрий? порядкові (змінюються за числами, родами, відмінками)

означення, присудок

За значенням числівники поділяють на кількісні та порядкові.

Кількісні числівники називають кількість предметів і відповідають на

питання скільки? Вони можуть означати цілі числа (власне кількісні

числівники): п'ять, сімсот; кількість частин від цілого (дробові числівники):

три чверті; кількість предметів як одне ціле (збірні числівники): восьмеро.

Неозначено-кількісні числівники називають точно не визначену або

приблизну кількість: багато, чимало, кілька.

Порядкові числівники означають порядок предметів при лічбі й

відповідають на питання котрий?: восьмий, тридцять другий.

45

-нн-1) у прикметниках, утворених від іменників з основою на н:

стіна → стінний;2) у наголошених суфіксах прикметників, що позначають збільшену міру якості: страше́нний, здорове́нний;3) у прикметниках священний, огненний, благословенний,

блаженний.

-н-у прикметниках із суфіксами -ин-, -ін-, -ан- (-ян-), -ен-:

буквений, дерев’яний.


За будовою числівники поділяють на прості (два, три, сто, тисяча),

складні (тринадцять, шістдесят, сімсот) і складені (сорок три, двісті

вісімнадцять).

Прості(один корінь)

Складні(два і більше коренів)

Складені(два і більше слів)

два, сорок, сто, тисяча, мільйон, мільярд

п'ятдесят, чотириста, стодвадцяти-трьохтисячний

двадцять чотири, сто тридцять п'ять

Складені кількісні й порядкові числівники пишуть окремо.

ЗАЙМЕННИК

Розряди займенників за значенням

Розряди займенників за значенням

Займенники

1. Особові

2. Зворотний3. Відносні4. Питальні5. Неозначені

6. Заперечні7. Присвійні8. Вказівні9. Означальні

1-а особа: я, ми;2-а особа: ти, ви;3-я особа: він, вона, воно, вони.СебеХто, що, який, чий, котрий, скількиХто? що? який? чий? котрий? скільки?Хтось, хто-небудь, будь-який, абищо, казна-що, деякий, дехто, хтозна-який, хтозна-щоНіхто, ніщо, ніякий, нічийМій, твій, свій, наш, ваш, їхній, його, її, їхТой, цей, такий, стількиВесь, усякий, кожний, самий, сам, інший, жодний

Написання займенників разом, через дефіс і окремо

Заперечні займенники пишуть

разом окремоніхто, ніщо,

ні до кого, ні для чого,

46


ніякий, нічий

ні в якому, ні за чим

Неозначені займенники пишуть

разом через дефіс окремоз частками

аби-,де-, -сь

з частками будь-,

казна-, хтозна-, -небудь

між часткою і займенником

стоїть прийменник

Абищо, дехто, якийсь

Будь-що, казна-хто,

хтозна-який, чий-небудь

Аби до чого, будь для кого,

хтозна на якому

Відмінювання займенників

Присвійні, вказівні й означальні займенники, крім займенника стільки,

змінюють як прикметники за відмінками, числами й родами, виступають у

реченні здебільшого означенням.

Відмінювання присвійних займенників

Відмінювання вказівних займенників

Н.

Р.

Д.

З.

О.

цей

цього

цьому

цей, цього

цим

ця

цієї

цій

цю

цією

це

цього

цьому

цей, цього

цим

ці

цих

цим

ці, цих

цими

стільки

стількох

стільком

стільки, стількох

стількома47

Н.

Р.

Д.

З.

О.

М.

свій

свого

своєму

свій, свого

своїм

(на) своєму і

(на) своїм

своя

своєї

своїй

свою

своєю

(на) своїй

своє

свого

своєму

свій, свого

своїм

(на) своєму і

(на) своїм

свої

своїх

своїм

свої, своїх

своїми

(на) своїх


М. (на) цьому

і (на) цім

(на) цій (на) цьому

і (на) цім

(на) цих (на) стількох

Відмінювання означальних займенників

Н.

Р.

Д.

З.

О.

М.

весь

всього

всьому

все, всього

всім

(на) всьому і

(на) всім

вся

всієї

всій

всю

всією

(на) всій

все

всього

всьому

все, всього

всім

(на) всьому і

(на) всім

всі

всіх

всім

всі, всіх

всіма

(на) всіх

ДІЄСЛОВОДієслово як частина мови

Неозначена форма (інфінітив) є початковою формою дієслова, означає

дію, але не вказує на час, особу, спосіб, число та рід. Наприклад: А злива так

само швидко почала відходити, як надійшла (М. Стельмах). Дієслова у формі

інфінітива бувають доконаного або недоконаного виду, а також означають

перехідність або неперехідність дії. Наприклад, у реченні Як тебе та не

любити, краю, мій ти краю (В. Сосюра) інфінітив не любити недоконаного

48

Форми дієслова

Загальне значення

Питання

Синтаксична роль

Інфінітив Власне дієслово

Дієприслівник

Дієприкметник

Дія або стан предмета як

процес

Що робити?що зробити?

Будь-який член

Дія або стан

Що роблю? що зробив? що зроблю?

Присудок

Дія або стан як ознака предмета

Який? яка? яке? які?

Означення

Додаткова дія

Що роблячи? що зробивши?

Обставина


виду, відповідає на питання що робити?, означає перехідну дію, бо від нього

залежить додаток тебе в знахідному відмінку.

Неозначена форма має суфікс -ти: зрадіти, вірити. Між коренем і

суфіксом інфінітива -ти можуть бути суфікси -а-, -и-, -і-, -ну-, -ува- (-юва~) та

ін.: співати, ходити, старіти, крикнути, засвічувати, розмалювати.

Після -ти може стояти -ся або -сь: вчитися, вчитись.

Способи дієслова

Назва способу

Яку дію виражає

На які питання

відповідає

Як змінюється Приклади

Дійсний дійсну, реальну що робить? що зробить? що робив?

за часами, числами та особами або родами

говорить,прослухає,ходив

Умовний можливу за певної умови, бажану

що робив би? що зробив би?

за числами і родами (в однині)

говорив би,прослухав би, ходив би

Наказовий

передає наказ, прохання, побажання, пораду

що роби? що зроби?

за числами й особами

говори,прослухай, ходи(йди)

Творення дієслів наказового способу

+

+

+

Творення дієслів умовного способу

+

49

Нак

азов

ий с

посі

б

1 особа множини

2 особа множини

2 особа однини

Основа дієслова теперішнього часу

-імо-мо

кажімочитаймо



-и-□

-іть-те

кажімочитаймо

кажімочитаймоУмовний

спосібДієслово у формі

минулого часучастка би (б)

читав бичитала бчитали б


Майбутній час дієслова

+ +

Наприклад: говоритиму, говоритимемо, говоритимеш, говоритиме,

говоритимуть.

+

Наприклад: буду говорити, будемо говорити, будеш говорити, будете

говорити, буде говорити, будуть говорити.

Дієвідміни дієслів

За голосним звуком в особових закінченнях дієслова теперішнього і

майбутнього часів поділяють на дві дієвідміни.

Дієслова І дієвідміни Дієслова II дієвідміни1. 3 односкладовою основою (пити)2. Із суфіксами -ува-, -ну-, -і-, -а-, що не випадають в особових формах (гнати)3. 3 основою на приголосний (мести, нести)4. 3 основою на -оро-, -оло- (молоти, побороти)5. Із суфіксом -а- після шиплячих та [й], що не випадає в особових формах (лежати, поважати)6. Слова хотіти, іржавіти, ревіти,

1. Із суфіксами -и-, -і-, -і-, що випадають в особових формах (клеїти, сидіти)2. Із суфіксом -а- після шиплячих та [й], що випадає в особових формах (стояти, мовчати)3. Слова спати, бігти

50

Основа інфінітива

недоконаного виду

Суфікс -м-

Особове закінчення1 особа: -у (одн.); -емо (мн.);2 особа: -еш (одн.); -ете (мн.);3 особа: -е (одн.); -уть (мн.).

Складна форма

майбутнього часу

Складена форма

майбутнього часу

Допоміжне дієслово бути

в особових формах

Інфінітив


сопіти, гудіти

До І дієвідміни належать дієслова, які в 3-й особі множини мають

закінчення -уть (-ють): пишуть, повзуть, співають, малюють. До II

дієвідміни — із закінченням -ать (-ять): лежать, стоять. Розрізняємо

дієвідміни за голосним звуком, що виступає в особових закінченнях: у І

дієвідміні - -е (-є), у II — -и (ї).

Особливі форми дієслова

АКТИВНІ Й ПАСИВНІ ДІЄПРИКМЕТНИКИ

Час Дієвідміна

Активні Пасивні

Спосіб творення

Приклади Спосіб творення

Приклади

Теперішній

І

II

основа теперішнього часу + -уч- (-юч-)

основа теперішнього часу + -ач- (-яч-)

пишуть — пишучий, читають — читаючийлежать — лежачий, стоять — стоячий

—

—

—

—

Минулий основа інфінітива неперехідних дієслів + -л- (рідше -ш-)

згоріти — згорілий, посивіти — посивілий, перемогти — перемігший

основа інфінітива перехідних дієслів + -н-, -єн-, -т-

сказати —сказаний, зробити — зроблений, шити — шитий

ДІЄПРИСЛІВНИКИ ДОКОНАНОГО І НЕДОКОНАНОГО ВИДІВ

51


Вид і часдієприслівників

Питання Як утворюються Наприклад

Недоконаний вид, теперішній час

щороблячи?

основа дієслів теперішнього часу (недо-кон. виду) + -учи (ючи), -ачи (-ячи)

тягнуть — тягнучи, грають — граючи, лежать — лежачи, возять — возячи, риють — риючи

Доконаний і недоконаний види, минулий час

щозробивши?щоробивши?

основа інфінітива (докон. і недокон. виду) + -вши, (-ши)

програти — програвши, скосити — скосивши, лежати — лежавши, рити — ривши, бігти — бігши

Дієприслівник разом із залежними від нього словами утворює

дієприслівниковий зворот, який у реченні є поширеною обставиною.

На письмі дієприслівниковий зворот виділяють комами (на початку, в

середині та в кінці речення), а в усному мовленні — інтонацією (паузами):

Школярі жартували, крокуючи вулицею. Зупинившись, дівчинка сором’язливо

звернулася до незнайомця.

Одиничний дієприслівник, що стоїть після присудка і відповідає на

питання як? (найчастіше в кінці речення), та фразеологізм із дієприслівником

не відокремлюють: Птахи летіли у небі кургикаючи. Говорив поклавши руку на

серце.

ПРИСЛІВНИК

52

Прислівник як частина

Виражає ознаку дії чи стану, ознаку іншої ознаки, рідше – ознаку предмета

Пов’язується з дієсловами та його формами – дієприкметниками та дієприслівниками, прикметниками,

іншими прислівниками та з іменниками

Незмінна самостійна

частина мови

У реченні виступає

переважно обставиною


У реченні прислівники пов’язуються з дієсловами (Річка широко

розливалася) та його формами – дієприкметниками (широко розплющені очі)

дієприслівниками (весело сміючись), прикметниками (вічно молоді), іншими

прислівниками (зовсім близько) та з іменниками (шлях назад).

Розряди прислівників за значенням

Розряд за значенням Питання, на які відповідають прислівники

Приклади

Прислівники способу дії

Прислівники міри і ступеня дії

Прислівники часу

Прислівники місця

Прислівники причини

Прислівники мети

я к? я к и м с п о с о б о м? п о д і б н о ч о м у?п о д і б н о к о м у?с к і л ь к и? в я к і йм і р і? я к б а г а т о?

н а с к і л ь к и?

к о л и? в і д к о л и? д о к и? з я к о г о ч а с у?

п о я к и й ч а с?д е? к у д и? з в і д к и?

в я к о м у н а п р я м к у?

ч о м у? ч о г о? ч е р е з щ о? з я к о ї п р и ч и н и?

в і д ч о г о?д л я ч о г о? н а в і щ о?

з я к о ю м е т о ю?

Красиво, високо, тихо, так, по-нашому, по-дитячому, спросонняНадто поспішав, надзвичайно швидко, недостатньо активний, дуже високийЗавтра, тепер, учора, ранком. щохвилини, з давніх-давен, завждиНавколо, тут, скрізь, усюди, лісом, праворуч, згори, здалека, унизЗгарячу, зо́сліпу, зо́палу, спросоння, мимоволі

Наперекір, навмисно, на радість, на зло

Ступені порівняння прислівників

Більшість прислівників на -о (-е), утворених від якісних прикметників,

можуть мати вищий і найвищий ступені порівняння (холодно → холодніше,

більш холодно; найхолодніше, якнайхолодніше, найбільш холодно).

53


Форми ступенів

порівняння

Ступені порівняння вищий найвищий

Проста

додавання до прислівника суфіксів –ш- (-іш-)

додавання до простої форми вищого ступеня прислівника

префікса най-Глибоко → глибше, темно → темніше

Найглибше, найтемніше

Складена

додавання до звичайного прислівника слів

більш (менш)

додавання до звичайного прислівника слів

найбільш (найменш)Більш глибоко Найбільш глибоко

Складна

-

додавання до простої форми найвищого ступеня

прислівника для підсилення значення префіксів що-, як-

Якнайглибше, щонайтемніше

Деякі прислівники простої форми вищого ступеня порівняння можуть

утворюватися від різних коренів. Наприклад: добре → краще, погано → гірше,

багато → більше.

В окремих прислівниках відбувається чергування приголосних:

1) [г] + [ш] → [жч] (дорого → дорожче);

2) [ж] + [ш] → [жч] (дуже → дужче);

3) [з'] + [ш] → [жч] (вузько → вужче).

Окрім цього, при творенні простої форми вищого ступеня порівняння в

окремих прислівниках випадають суфікси -к-, -ок- перед суфіксом -ш- (швидко

→ швидше, широко → ширше).

54


Правопис прислівників

Разом пишуть прислівники:

1. Утворені сполученням прийменника із самостійною частиною мови

(іменником, прикметником, числівником, займенником, іншим прислівником).

Наприклад: угору ← у + гора; допі́зна ← до + пізній; учетверо ← у + четверо;

передусім ← перед + увесь; насправді ← на + справді.

Проте слід відрізняти прислівники, що пишуть разом, від іменників

(прикметників або числівників) з прийменниками. Порівняйте: У нас чимало є

досягнень. – Чи мало ми вам допомагали? Відрізнити такі прислівники від

інших частин мови можна за допомогою питань: приносити (к у д и ?) додому –

підійти (д о ч о г о ?) до дому бабусі.

2. Утворені сполученням кількох прийменників із будь-якою частиною

мови (навколо ← на + в + коло; позавчора ← по + за + вчора).

3. Утворені з кількох основ (босо́ніж ← босі ноги; мимохідь ← мимо

ходити).

4. З частками аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- (абикуди, аніскільки, деколи,

щодалі, якраз).

55

утворені від прикметників і займенників за допомогою префікса по- і суфіксів -ому (-ему, -єму), -и

утворені від порядкових числівників за допомогою префікса по- і суфікса –е(-є)

з частками будь-, казна-, хтозна-, -то, -от, -небудь, -таки

утворені складанням однакових чи близьких за змістом слів (без службових слів або з ними)

по-братньому,по-нашому,по-своєму

по-перше,по-друге,по-третє

будь-де, десь-то, як-небудь, хтозна-

як, казна-коли

Чер

ез д

ефіс

пиш

утьс

я пр

ислі

вник

и

далеко-далеко,мало-помалу,будь-що-будь


СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ МОВИ

ПРИЙМЕННИКПрийменник – службова частина мови, що виражає залежність іменника,

числівника або займенника від інших слів у словосполученні й реченні й указує на

просторові, часові, причинові, допустові, означальні, об’єктні та інші значення.

Наприклад: стояти на майдані, зайти після занять, зрадіти від задоволення, зошит

для письма.

Прийменники не змінюються і членом речення не виступають.

За способом творення (або походженням) усі прийменники поділяють на

непохідні й похідні.

До непохідних належать прийменники в, на, від, до, при, під, з, за, над,

через та ін., походження яких визначити неможливо. Похідні прийменники

утворені шляхом складання кількох непохідних прийменників (посеред → по +

серед; з-за → з + за) або переходу самостійних частин мови в прийменники

(край, близько, відповідно до).

56

Окремо пишуть прислівникові сполучення

в яких іменник зберігає своє

лексичне значення і граматичну форму

(без кінця, до речі, на зразок, через силу)

що складаються з двох іменників і мають значення

прислівників (день у день, час від часу, з

дня на день)

що складаються з прийменника та прикметника чи

збірного числівника (в основному, в цілому, по двоє)


Способи творення похідних прийменників

СПОЛУЧНИК

СПОЛУЧНИКСполучники, як і прийменники, належать до незмінюваних слів, не

виступають у ролі членів речення та не мають лексичного значення. Проте,

поєднуючи однорідні члени або частини складного речення, сполучники

виражають смислові відношення між ними.

57

Види сполучників за значенням

Сполучники сурядності Сполучники підрядності

поєднують однорідні члени речення і прості речення у складному, які незалежні одне від одного

зв’язують прості речення у складному, з яких одне за змістом підпорядковане іншому

і, й, також, але, зате, однак, або, чи, та

що, щоб, якщо, мов, немов, бо

Пох

ідні

при

ймен

ники

утворені поєднанням двох і більше непохідних прийменників

утворені переходом іменників або прислівників

утворені поєднанням іменників чи прислівників з непохідними

прийменниками

з-поміж, задля, поза, попід, з-над, із-за

коло, кінець, протягом, навколо

з метою, у справі, в інтересах, на відміну

від, у зв’язку з


Групи сполучників сурядності за значенням

Групи сполучників підрядності за значенням

58

єднальні

розділові

протиставні

виражають поєднання або

приєднання

виражають протиставлення або зіставлення

виражають несумісність понять або

чергування явищ

і, й, та, також, не

тільки ... але (а) й, ні ... ні

а, але, та (у значенні але), проте, зате,

однак

або, чи, то ... то, або ... або,

не то ... не то, чи ... чи

СП

ОЛ

УЧ

НИ

КИ

СУ

РЯД

НС

ОТ

І

причинові

часові

тому що, бо, через те що, у зв’язку з тим що, оскільки С

П О

Л У

Ч Н

И К

И

П І

Д Р

Я Д

Н О

С Т

І

коли, щойно, як тільки, ледве, після того як, з того часу як, поки

мети

умовні

допустові

порівняльні

з’ясувальні

щоб, для того щоб, аби, з тим щоб

якщо, коли, коли б, як

хоча, незважаючи на те що, дарма що, хай

як, мов, мовби, немов, немовби, ніби, наче, начебто, нібито

що, як, що


За способом уживання всі сполучники поділяють на одиничні (і, але, бо),

повторювані (і – і, ні – ні, чи – чи, не то – не то, або – або) і парні (не тільки –

але й, якщо – то, як – так).

Повторювані сполучники складаються з двох і більше слів, що стоять при

кожному однорідному членові або частиною складного речення. Наприклад: У

Володимирському соборі багато зображень героїв давньоруської історії: і

Кирила, і Мефодія, і княгині Ольги, і князя Володимира.

Парні сполучники – це складені сполучники, одна частина яких

уживається перед першим, а друга – перед другим однорідним членом або

частиною складного речення. Наприклад: У соборі багато зображень героїв не

тільки давньоруської історії, а й пізнішого часу.

ЧАСТКА

РОЗРЯДИ ЧАСТОК ЗА ЗНАЧЕННЯМ

Словотворчі

будь-, небудь-, хто-зна-, казна-, аби-, де-, -ся (-сь), -же (-ж), не-, ні-, -б (-би)

творення займенників, прислівників, зворотних дієслів, сполучників, часток

Формотворчі

би (б), хай, нехай творення форм умовного способу та 3-ї особи наказового способу дієслова

Модальні

Питальні чи, хіба, невже оформлення питанняПідсилювальні як, й, що за, та, що то підсиленняСтверджувальні так, еге, еге ж, атож, авжеж ствердженняЗаперечні не, ні, ані запереченняВказівні ось, от, це, оце, то, ото, он,

ген, ондедодаткова вказівка на предмет, дію, місце

Означальні саме, якраз, справді, власне, точно

увиразнення значення слів

59


Видільні навіть, тільки, лише(лиш), лишень, же(ж), хоч, хоча б, таки, уже, аж

виділення окремих слів, посилення їх значення

Кількісні майже, мало не, приблизно, трохи не, чи не, ледве не

вказівка на кількість

Спонукальні годі, -бо, -но, бодай, давай спонуканняПриєднувальні також, теж, до того ж, ще й приєднання

ВИГУК ЯК ОСОБЛИВА ЧАСТИНА МОВИЩо виражає Розряд за значенням Вид

за походженнямПочуття, емоції, волевиявлення, але не називає їх; зву-конаслідування

емоційні: тю, ах, овва, ого, гм, о; волевиявлення (спонукання): цить, годі, гей, гов, цоб, цабе; етикетні слова і вирази: спасибі, будь ласка, перепрошую, доброго дня, привіт;звуконаслідувальні слова: бульк, ку-ку, тьох, дзінь, ха-ха

непохідні: а, ох,ех, фу, гей, і, є, на,ну;похідні: матінко,алло, пробі, браво,жах, леле

60


Розділ ІV СИНТАКСИС. ПУНКТУАЦІЯ

СЛОВОСПОЛУЧЕННЯСловосполучення— це поєднання двох або більше повнозначних слів, що

виражають єдину назву предмета, поняття, уявлення і виступають однією

поширеною назвою: дитячі усмішки, доля поета, говорити голосно.

Словосполученню не властива інтонаційна завершеність.

Словосполучення складається з головного і залежного слів.

Слова у словосполученні пов'язані змістовим зв’язком (питання ставиться

від головного слова до залежного: йти (як?) повільно) або змістовим і

граматичним (здійснюється за допомогою залежного слова або закінчення та

прийменника: маленького олівця, листя дерев, стояти серед однокласників).

Залежно від морфологічного вираження головного слова словосполучення

поділяються на:

1) іменникові: красива осінь, різнобарвні дерева;

2) прикметникові: готовий працювати, розумний занадто;

3) числівникові: десятеро учнів, один із новеньких;

4) займенникові: хтось із присутніх, кожен із вас;

5) дієслівні: читати виразно, пишучи листа;

6) прислівникові: тепло мені, радісно за сина.

За будовою словосполучення бувають непоширені (складаються з двох

повнозначних слів: невеликий твір, написав швидко) і поширені (утворені з

трьох і більше повнозначних слів: дуже пізно прийшов, цікава фотографія в

альбомі).

ДВОСКЛАДНЕ РЕЧЕННЯПросте речення, граматична основа якого представлена двома головними

членами – підметом і присудком, називають двоскладним: В Україні завжди

61


високо цінувалася ввічливість у ставленні до людей (Я. Радевич-Винницький).

Підмет і присудок перебувають у взаємозв’язку і взаємозалежності.

ГОЛОВНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯПідмет – це головний член двоскладного речення, пов’язаний з присудком,

що означає предмет і відповідає на запитання х т о? або щ о?

Способи вираження підмета

Присудки поділяють на прості і складені.

Простий присудок виражається: 1) формами дієслів дійсного способу в

теперішньому, минулому і майбутньому часі. Наприклад: Біля сухого дерева й

62

П

і д

м

е

т

и

в

и р

а

ж

а ю

т

ь

с я

іменником:Хай оживає істина стара: людина починається з добра! (Л. Забашта)

займенником:Хто принижує оточуючих, той ніколи не буде великий сам (Й.-Г. Зейме)

числівником: На березі сиділо четверо

субстантивованим прикметником, числівником, займенником, дієприкметником: Розумні вчаться для того, щоб знати (Нар. творчість); В обіймах з радістю журба, одна летить, друга спиня... (Олександр Олесь); Усі повинні мати загальну культуру, інтелект, порядність (Г. Чайка)

інфінітивом: Сміятися над розумними людьми – це привілей дурнів (Жан Лабрюйєр)

власною назвою: Справжнім центром формування культури спілкування в Україні стала Києво-Могилянська академія (Т. Чмут)

поєднанням двох іменників: Там над водою купка людей лагодилась сідати в човен (М. Коцюбинський)

сполученням числівника з іменником або двох займенників: Є в нашому житті ще чимало об’єктів для нещадної сатири (О. Гончар); Усі ми дужі дружбою своєю (В. Стефаник)


сире горить (Нар. творчість); 2) формами дієслів наказового та умовного

способів: Нехай цвітуть про тебе співи... (В. Сосюра). Поїхав би я в гості, та

люди не кличуть (Нар. творчість).

Присудок, виражений дієсловом складеної форми майбутнього часу,

належить до простих. Наприклад: Я на вбогім сумнім перелозі буду сіять

барвисті квітки, буду сіять квітки на морозі, буду лить на них сльози гіркі

(Леся Українка). Порівняйте: Я на вбогім сумнім перелозі сіятиму барвисті

квітки, сіятиму квітки на морозі, литиму на них сльози гіркі.

Складені присудки поділяють на два види: складений дієслівний і

складений іменний.

Складений дієслівний присудок

+ =

Складений іменний присудок

+ =

Часто трапляються складені іменні присудки з нульовою зв’язкою бути у

формі теперішнього часу. Наприклад: Чумацький шлях – шлях твоїх пращурів

(О. Гончар). Ця дієслівна частка з’являється, якщо речення виражає дію, що

вже відбулася, або ту, що відбуватиметься: Чумацький шлях був шляхом твоїх

пращурів. Чумацький шлях буде шляхом твоїх пращурів.

63

Допоміжне дієсловоіз значенням:

а) початку дії, її тривалості чи завершення (почати, кинулися, продовжувати, закінчувати, припинити та ін.);

б) можливості чи неможливості, волевиявлення (могти, уміти, бажати, хотіти, вирішити, намагатися та ін.).

Інфінітивпочали розв’язуватихотів з’ясуватинамагалася говорити

Дієслово-зв’язка (вказує на час,

особу,спосіб)

Іменна частина,виражена:

- іменником;- прикметником;- займенником;- дієприкметником;- фразеологізмом.

був переможцем,став дорослим,виявився своїм,були зворушені, був лебединою піснею


У реченнях зі складеним іменним присудком при нульовій зв’язці між

підметом і присудком, як правило, ставлять тире.

ДРУГОРЯДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

Означення – другорядний член речення

Узгоджені означення узгоджується з означуваним словом у роді, числі й

відмінку: Дрібні та круті гори од самої Росі йдуть ніби крутими хвилями

(І. Нечуй-Левицький).

Неузгоджені означення виражаються іменниками у формі непрямих

відмінків: Це, мабуть, очікуючи весну, гомонить душа лісу. А ключі від щастя в

наших руках (М. Стельмах); рідше – інфінітивами: У нього був великий дар

розповідати. Спочатку в мене була думка одмовитись (О. Довженко) та

словосполученнями: Поруч матері стояла дівчинка років шести (А. Шиян).

Такі означення, як правило, можна перетворювати в узгоджені означення,

виражені прикметниками. При цьому зміст висловлювання не змінюється.

Наприклад: На вершинах гір нависли димні хмари. – На гірських вершинах

нависли димні хмари (О. Гончар).

64

Означення

Виражає ознаку предмета (його якість; ознаку за належністю, за кількісним виявом)

Відповідає на питання

який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї?скількох? котрий?

Виражається прикметником,

дієприкметником, іменником або займенником у

непрямому відмінку, інфінітивом

Пов’язується з підметом або іншим другорядним членом (додатком чи обставиною)


Правопис непоширених прикладок

Д е ф і с с т а в л я т ь Д е ф і с н е с т а в л я т ь1. Якщо у ролі прикладки виступає

родова назва: звіробій-трава, Ахун-гора, Донець-ріка.

2. Якщо означуване слово і прикладка є загальними назвами: дівчина-красуня, жінка-легенда, герой-рятівник.

3. Якщо означуване слово і прикладка можуть мінятися місцями: художник-пейзажист і пейзажист-художник.

4. Якщо прикладка входить до складу терміна: льон-довгунець, заєць-русак.

1. Якщо прикладкою виступає видова назва: місто Херсон, ріка Дніпро, трава звіробій.

2. Якщо іменник, що має означальне значення і вжитий у ролі прикладки, стоїть перед означуваним словом: красуня дівчина, богатир хлопець.

Додаток – другорядний член речення

Прямі додатки (виражені іменниками у формі

знахідного відмінка)

Непрямі додатки (виражені іменниками у формі

непрямих відмінків, окрім знахідного)промовляти слова,

цінувати вихованість, висловлювати думки,

виявляти характер

розуміти співрозмовника,обмін інформацією

65

Виражається іменником,

займенником або іншими частинами

мовами, ужитими в

ролі іменника

Відповідає на запитання

непрямих відмінків

Пов’язується з підметом,

присудком або іншим

другорядним членом речення

(додатком чи означенням)

Означає предмет, на

який спрямована дія

(процес чи стан) або відповідно до якого ця дія

(процес чи стан) відбувається


Обставина – другорядний член речення

За значенням обставини поділяються на вісім видів.

Види обставин

На які питання відповідають

Приклади

1. Способу дії

2. Міри і ступеня3. Місця

4. Часу

5. Причини

6. Мети

7. Умови

8. Допустовості

я к? я к и м с п о с о б о м?

н а с к і л ь к и? я к о ю м і р о ю?д е? к у д и?з в і д к и?

к о л и? я к д о в г о?в і д к о л и ? д о к и?

ч о м у? в і д ч о г о? ч е р е з щ о? з я к о ї п р и ч и н и?з я к о ю м е т о ю? д л я ч о г о? н а щ о?з а я к о ї у м о в и?у я к о м ув и п а д к у?

н е з в а ж а ю ч и н а щ о?

Звичаї об’єднують окремих людей в один народ, в одну націю (О. Воропай). У хаті ще більше потемніло (Панас Мирний).На скелястих берегах річки Кам’янки росло кілька десятків верб, в’язів, поодинокі липи та дикі груші (П. Позняк). Урочисте відкриття парку „Софіївка” відбулося у травні 1802 року (П. Позняк).Од хвилювання Тетяна не могла спокійно говорити (С. Васильченко).Сюди за щастям я забрів (В. Сосюра).Невдовзі під гучні оплески в супроводі своєї дружини з’явився кремезний, літніх років чоловік (В. Скуратівський).Наперекір утискам царського двору Остап Вересай першим серед українських кобзарів вийшов на світову арену (В. Скуратівський).

66

Виражається іменником,

прислівником, інфінітивом,

дієприслівником або

фразеологізмом

Відповідає на питання як?

куди? для чого? чому? за

якої умови? незважаючи

на що?

Пов’язується з присудком або

з іншою обставиною

Виражає характеристику чи ознаку дії


ВИДІЛЕННЯ ПОРІВНЯЛЬНИХ ЗВОРОТІВ КОМАМИ

На письмі порівняльні звороти виділяють комами: Посеред саду тополя

вигналась у височінь, як дівчина-підліток (Є. Гуцало). Мов бриль, красується

тугий шапкастий боровик біля старої сосни (М. Стельмах). На цьому дереві

розцвіла червона, гаряча, як вогонь, квітка (О. Донченко).

Комами порівняльний зворот не виділяють:

1) якщо порівняльний сполучник входить до складу простого присудка: У

тих місцях, де ніби жив колись старий Чорномай, виросло над ручаєм товсте

стебло (О. Донченко);

2) якщо порівняльний сполучник входить до складу складеного іменного

присудка: Галявина була як райдужне око старого лісу (О. Донченко);

3) якщо порівняльний сполучник входить до складу фразеологічного

звороту: Він говорив як по писаному;

4) якщо зворот, уведений у речення за допомогою сполучника як, має

значення „у ролі кого, чого”: Іван Франко як справжній учений мав широке

коло всебічного знання (Г. Величко).

ПОРЯДОК СЛІВ У РЕЧЕННІПорядок слів у реченні буває прямим і зворотним (непрямим).

При прямому порядку слів:

- підмет завжди стоїть перед присудком,

- узгоджене означення – перед означуваним словом,

- додаток – після присудка,

- обставина часу й місця – перед присудком,

- обставина способу дії – після присудка.

Зворотний порядок слів протилежний прямому. Його часто

використовують у художньому стилі для надання мові більшої виразності,

урочистості: Тут, на прадавніх берегах Славути, до вічності приторкується

мить (Б. Олійник). Цей художній прийом називається інверсією.

67


ВИДИ ОДНОСКЛАДНИХ РЕЧЕНЬВид односкладного

реченняФорма вираження головного члена

Означено-особове Дієслово 1-ї або 2-ї особи однини чи множини дійсного та наказового способів.Звідси ніби бачиш увесь світ (В. Гаман).

Неозначено-особове Дієслово у формі 3-ї особи множини теперішнього чи майбутнього часу або у формі множини минулого часу дійсного способу.За селом сіють жито й овес, садять картоплю та квасолю в міжряддя (Ю. Станинцев).

Узагальнено-особове Дієслово 2-ї особи однини і множини дійсного та наказового способів (дія стосується узагальненої особи).Вірте в Україну, любіть Україну, служіть Україні! (В. Ющенко).

Безособове Безособові дієслова; особові дієслова, ужиті в безособовому значенні; інфінітив зі словами можна, треба, доцільно, неможливо, не варто та ін.; безособові форми на -но, -то. Вечоріло (М. Черничук). Під човном клекотіло, кипіло, шумувало (М. Коцюбинський).

Називне Іменники у називному відмінку або кількісно-іменні словосполучення.Тарас Шевченко... Михайло Щепкін... Айра Олдрідж... Великі сини ХІХ століття доби кріпаччини: українець, росіянин, американець.

РЕЧЕННЯ З ОДНОРІДНИМИ ЧЛЕНАМИВідношення між

однорідними членами речення

Сполучники З якою метою використовують

ся

Приклади

єднальні і (й), та (у значенні і), ані, і—і, ні—ні, ані—

ані

смислова спорідненість,

посилення заперечення, властивість

підсилювальних

Тільки на хмари, на небо виллю і жаль, і жагу (В.Сосюра)

68


частокпротиставні а, але, та, однак,

зате, проте, тільки,

виражають протиставлення

Довкола вже не тільки торішнє пріле листя, а й зелена трава (Ю.Смолич)

розділові або, чи, або—або, чи—чи, то—то, не то—не то, чи

то—чи то

указують на непевність або

можливість одного з двох

явищ

Чи то садок, чи город, чи поле (Панас Мирний).

Між однорідними члени речення може бути зв’язок:

1) безсполучниковий: Галя швидко вдяглася, вийшла до вітальні

(Ю.Збанацький);

2) сполучниковий: Радість і чудо найбільше для людини — її рука

(П.Загребельний);

3) змішаний (перелічувальна інтонація і сурядний сполучник): Любіть

травинку, і тваринку, і сонце завтрашнього дня, вечірню в попелі жаринку,

шляхетну інохідь коня (Л.Костенко).

Розділові знаки в реченнях з однорідними членами

Для речень з узагальнювальними словами характерні такі розділові

знаки:

1) якщо узагальнювальне слово стоїть перед однорідними членами

речення, то перед ними ставлять двокрапку: Скрізь червоно: на небі, і на

узгір'ях, і на горі (Марко Вовчок);

2) якщо узагальнювальне слово стоїть після однорідних членів речення, то

після них ставлять тире: Ні спека дня, ні бурі, ні морози — ніщо не вб'є любов

мою живу (В. Сосюра);

3) якщо узагальнювальне слово й однорідні члени речення стоять у

середині речення, то перед однорідними членами ставлять двокрапку, а після

однорідних членів — тире: Ранок зачинався тихий та лагідний, усе навкіл: і

трави, і дерева, і кущі — наче завмерло (Ю. Смолич);

69


4) якщо перед однорідними членами речення стоять слова а саме, як-от,

тобто, наприклад, то перед таким словом ставлять кому, а після нього —

двокрапку: Усе його цікавило, а саме: дорога, ліс, окопи під лісом (Ю.

Збанацький).

РЕЧЕННЯ ЗІ ЗВЕРТАННЯМИ, ВСТАВНИМИ СЛОВАМИ, СЛОВОСПОЛУЧЕННЯМИ

Звертання – це слово чи сполучення слів, що називає того, до кого

звертаються з мовленням. Найчастіше звертання виражається формою

кличного відмінка іменників, рідше – називного. Наприклад: Здрастуйте,

дорогі мої мамо, тато і братику Михайлику! (Ю.Голобородько).

Що означає

Називає того, до кого звертаються з мовленням

Вид за будовою непоширене (одне слово)

поширене (сполучення слів)

Спосіб вираження іменником: Ніночко, у тебе ж глибокий потяг до

літератури! (О.Донченко)

іменним словосполученням або цілим реченням: Діду, а які у сонця ключі? (М.Стельмах);

Хто в полі, хто в лісі, стережися (Леся Українка).

Риторичне звертання – це стилістична фігура, що виражає емоційне

ставлення оратора до об’єкта його промови: Здрастуй, Слово, Українська

Мово, здрастуй на межі тисячоліть! (Д. Білоус).

Риторичне звертання не розраховане на відповідь, бо в ролі об’єкта таких

звертань, окрім назв людей, виступають назви інших живих істот, імена

історичних осіб, назви явищ природи, будь-яких абстрактних і конкретних

понять: Саду наш! Ти наша щоденна краса, надія, наша запашна дієта

(Є.Товстуха).

70


Групи вставних слів і сполучень слів за значенням

Що виражають Вставні слова і сполучення слів

Приклади

1. Упевненість, невпевненість, сумнів, передбачення тощо

2. Емоційну оцінку повідомлюваного (радість, задоволення, жаль, здивування, незадоволення тощо)

3. Оцінку фактів з погляду їх звичайності

4. Вказівку на зв’язок думок, послідовність викладу

5. Вказівку на способи оформлення думок, на експресивний характер висловлювання

6. Вказівку на джерело повідомлення

7. Активізацію уваги слухача або читача

Безумовно, безперечно, без сумніву, дійсно, звичайно, правда, певна річ, здається, певно, мабуть, видно, може, може бути, очевидно та ін.

На радість, на щастя, на жаль, як на біду, як навмисне, на сором, дивна річ та ін.

Як водиться, як завжди, було, бувало та ін.

По-перше, по-друге, нарешті, зрештою, інакше кажучи, наприклад, проте, однак, навпаки, отже, таким чином, значить, виходить та ін.

Словом, правду кажучи, сказати правду, признатися по правді, ніде правди діти, грубо висловлюючись та ін.

З погляду, на думку, за повідомленням, як кажуть, каже, мовляв, як відомо, як указано, по-твоєму, по-моєму, по-вашому та ін.

Знаєте, вірите, уявіть

І я був неправий, звичайно (О.Довженко).

Шкода, ми втрачаємо прекрасного солдата (В.Собко).

Отак, бува, німі вітри ячать, гойдаючи небес ясну колиску (А.Малишко).

Ніжність, наприклад, описати математично не можна (В.Собко).

Хоч, правду кажучи, юнак у душі не вважав спів за професію (І.Ле).

На його думку, ситуація набуває загрозливого характеру (Ю.Бедзик).

А завтра ж у мене, знаєш, важливі справи в місті (П.Жур).

71


собі, зверніть увагу, зрозумійте

Вставні слова слід відрізняти від однозвучних із ними слів — членів

речення. Порівняйте: Ягня, здається, веселилось... (Т. Шевченко) — вставне

слово; Мені осіння ніч короткою здається (Леся Українка) — член речення.

РЕЧЕННЯ З ВІДОКРЕМЛЕНИМИ ЧЛЕНАМИВідокремлювати можна тільки другорядні члени, бо вони є додатковим

повідомленням до основної думки, яка виражається головними членами

речення. Тому головні члени не відокремлюють, бо вони є носіями основного

повідомлення.

72

Відокремлені члени речення

Відокремлені

означенняЛюдям, по-справжньому одержимим історією, щастить почути від мудрої Кліо розповіді про нерозгадані таємниці


прикладкиМудра Кліо – високочола муза Історії й покровителька істориків – не вельми поспішає ділитися своїми секретами (В. Смолій).


додатки На його дворі, замість похилої хатини, стояв веселий будинок(Панас Мирний).


обставини Перечекавши небезпеку в немирівському замку Збаразького, Підкова знову повертається до своїх планів(Т. Чухліб).


СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ

СКЛАДНОСУРЯДНЕ РЕЧЕННЯ

73

В і д о к р е м л ю ю т ь

Узгоджені означення Неузгоджені означення

- якщо вони поширені і стоять після означуваного слова (іменника);- якщо вони поширені, мають обставинний відтінок і стоять перед означуваним словом;- якщо два і більше означень стоять після означуваного слова, перед яким уже є узгоджене означення.

- якщо вони вживаються поряд з узгодженими;- якщо вони поширені і стоять після означуваного слова (іменника);- якщо відносяться до особового займенника.


Частини складносурядного речення відокремлюють одне від одного

комою, тире.

Кому не ставлять, якщо перед єднальним чи розділовим сполучником у

складносурядному реченні є спільний другорядний член, що стосується обох

частин, наприклад: На хвилину раптом стихли голоси і спинились тіні

(Ю. Смолич) — обставина на хвилину є спільним членом для обох частин.

Кому не ставлять між частинами складносурядного речення і тоді, коли для

обох частин є спільним не тільки повнозначне слово, а й неповнозначне.

Наприклад, у реченні Лише гул од копит степом котився та хліба шелестіли

(А. Головко) спільною є модальна частка лише.

Тире ставлять у складносурядних реченнях перед сполучниками і, та (в

значенні і), коли в частинах говориться про швидку зміну подій, явищ або друга

частина містить у собі несподіваний наслідок чи різке протиставлення. Такі

речення вимовляють з особливою інтонацією (підвищення голосу в кінці

першої частини й різка пауза), наприклад: Несподіваний ривок — і ми

відриваємося від землі (А. Шиян).

СКЛАДНОПІДРЯДНЕ РЕЧЕННЯДля зв’язку частин складнопідрядних речень служать підрядні сполучники

й сполучні слова.

Сполучні слова є повнозначними словами, вони не лише з'єднують

підрядну частину з головною, а й виступають членами підрядної частини.

Наприклад: 1. А на тому місці, де стояла тінь, іскрило сонце широкою плямою

(Панас Мирний) 2. Хто думає, той і розум має (Нар. творчість) У поданих

реченнях сполучні слова виступають відповідно обставиною і підметом. У ролі

сполучних слів виступають відносні займенники і прислівники (що, хто, який,

як, де, чий, котрий, куди, звідки, чому та ін.).

Складнопідрядні обставинні речення включають підрядні частини, що

вказують на різні обставини, за яких відбувається дія, виявляється стан чи ознака. 74


Підрядні обставинні поділяють на підрядні місця, часу, ступеня, способу

дії, мети, причини, умови, допусту, наслідку. Найчастіше вони відносяться до

всієї головної частини, але деякі з них (місця, часу) уточнюють або

розкривають зміст обставини в головній частині. Наприклад: І волею край свій,

як сонцем, заллєм, щоб міг він і другим зоріти (Олександр Олесь) –

складнопідрядне речення з підрядною частиною обставини мети; Заревіли гори,

аж небо здригається (М. Черемшина) – складнопідрядне речення з підрядною

частиною обставини способу дії; Де зелені хмари яворів заступили неба синій

став, на стежині сонце я зустрів (Д.Павличко) – складнопідрядне речення з

підрядною частиною обставини місця; Незважаючи на всі ті переживання, був

я найщасливішою людиною у світі (Ю.Збанацький) – складнопідрядне речення з

підрядною частиною обставини допусту.

Підрядні обставинні частини приєднують до головної за допомогою

сполучників і сполучних слів де, куди, коли, як, ледве, відтоді як, поки, мов,

наче, бо, тому що, якщо, якби, хоч, хай, незважаючи на те що, так що.

Складнопідрядні речення з двома і більше підрядними за характером

взаємозв'язку головної і підрядної частин поділяють на такі види:

1) складнопідрядні речення з послідовною підрядністю;

2) складнопідрядні речення з однорідною підрядністю;

3) складнопідрядні речення з неоднорідною підрядністю.

У складнопідрядних реченнях з послідовною підрядністю перша підрядна

частина залежить від головної, а решта — послідовно одна від одної. При цьому

підрядна частина, до якої відноситься інша підрядна, стає головною по

відношенню до неї, наприклад: Втомившись, вони забирались на біле каміння і

лячно зазирали звідти у прірву, з якої стрімко підіймався у небо чорний привид

гори і дихав синню, що не хтіла тануть на сонці (М. Коцюбинський).

Однорідна підрядність — це така підрядність, коли дві і більше підрядних

частин відносяться до одного й того ж слова в головній частині й відповідають

75


на одне і те ж саме питання, наприклад: Неприємно, коли п'явка впивається в

жижку, чи коли гавкають на тебе чужі пси, або гуска сичить коло ніг і

червоною дзюбкою скубе за штани (О. Довженко).

При неоднорідній підрядності підрядні частини відповідають на різні

питання, тому що належать до різних видів підрядних частин або ж відносяться

до різних членів головної частини, наприклад: Люди охоче погоджуються з

тим, що твердить їх приятель, проте наперед відкидають те, про що

говорить несимпатична для них особа або супротивник (І. Томан).

БЕЗСПОЛУЧНИКОВЕ СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯСкладне речення, що складається з двох і більше рівноправних між собою

частин, з’єднаних тільки за допомогою інтонації, називають безсполучниковим.

Наприклад: 1. Над тихим світом курилася зоряна імла, за татарським бродом на

болотах бродив долинний туманець. 2. Хмара провисла над бродом, блиснула

блискавка, в її маревному світлі гойднулося червоне поле пшениці (М. Стельмах).

Безсполучникові складні речення виражають різноманітні смислові

відношення, як-от:

1. Одночасність дій, процесів або станів

Світило сонце, парувала земля (Петро Панч).

[ ], [ ].одночасність

2. Послідовність дій, процесів або станів

Лягло сонце за горою, зірки засіяли (Т. Шевченко).

[ ], [ ].послідовність

3. Причинові відношення

Пора до двора: сходять місяць і зоря (Нар. творчість).

[ ]: [причина].

4. Пояснювальні відношення

Щастя не кінь: прямої дороги не визнає (Нар. творчість).

[ ]: [пояснення].

5. Умовні відношення

Згаєш хвилину – втратиш годину (Нар. творчість).

[умова] – [ ].

6. Часові відношення

Прийшов березень – минули й турботи (Нар. творчість).

[час] – [ ].

7. Наслідкові відношення

Весною сій – восени збереш (Нар. творчість).

[ ] – [наслідок].

8. Зіставлення або протиставлення

Усе минеться – одна праця залишиться (Нар. творчість).

[ ], [ ].зіставлення

76


Між частинами безсполучникового складного речення, що виражають

одночасність чи послідовність, ставлять кому. Наприклад: Павуки снували

павутиння, комарі дзижчали, мошка хмарами носилася (Панас Мирний).

Крапку з комою вживають тоді, коли частини безсполучникового

складного речення далекі за змістом або ускладнені однорідними чи

відокремленими членами й мають свої розділові знаки. Наприклад: Проміння

перестало стрибати, дробитись, а рівненько і гладенько тяглося впродовж

озера; чисте плесо, мов розтоплене озеро, палало-горіло; стоптана стежка,

багна, оситняг, явір – усе те покрилося мов золотим серпанком (Панас

Мирний).

Двокрапку в безсполучниковому складному реченні ставлять тоді, коли друга частина його

вказує на причину того, про що йдеться в першій частині

розкриває, пояснює або доповнює зміст першої частини в цілому чи

одного з її членівПозбавивши себе лісових блукань з

рушницею за плечима, Турбай би, мабуть, не прожив і року: в цих блуканнях був його порятунок (О. Гончар).

Із синім небом уже щось діється: воно то зблідне, наче від жаху, то спалахне сяйвом, немов од радощів (М. Коцюбинський).

[ ]: [причина]. [ ]: [пояснення].[ ]: [доповнення].

У безсполучникових складних реченнях уживають тире, якщо:

77

у другій частині подано висновок або наслідок дії першої частини

перша частина виражає умову або час того, про що говориться в другій частині

зміст двох частин різко протиставляється або зіставляється

Землі кланяйся низько – до хліба будеш близько (Нар. творчість).

[ ] – [наслідок].

Забудеш рідний край – тобі твій корінь всохне (П. Тичина).

[умова] – [ ].

Грати словом – долею грати (Г. Світлична). [ ] – [ ]. зіставлення


78


СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ З РІЗНИМИ ВИДАМИ ЗВ’ЯЗКУВ одному складному реченні, до якого входить кілька частин, можуть

поєднуватися різні типи зв'язку. Одні частини таких речень з'єднуються

сполучниками сурядності, інші — сполучниками підрядності та сполучними

словами, ще інші — взагалі безсполучниковим зв'язком. Це складні речення з

різними видами зв’язку (складні синтаксичні конструкції), що властиві

переважно мові художньої літератури та публіцистичному й науковому

функціональним стилям мовлення.

Вони досить різноманітні з погляду можливих у них поєднань їхніх частин,

проте серед цих синтаксичних конструкцій можна виділити кілька типів:

1) з сурядністю і підрядністю (Будьмо свідомими того, що кожен

українець є спадкоємцем глибокої і мудрої нації, багатої духовно й морально, і

не ганьбімо пам'яті наших пращурів! (Г. Лозко);

2) з сурядністю і безсполучниковим зв'язком (Кінь по коліна зайшов у

брід, м’яко почав перебирати губами підсвічену воду, потім заіржав, і тоді з

того берега на оболоні теж озвалось іржання; воно ніби підхльоснуло воронця

(М. Стельмах);

3) з підрядністю і безсполучниковим зв'язком (З лівої руки зблиснула

покарлючена річечка, біля неї на заотавленій луці пасеться старий кінь:

почувши кроки, він підіймає голову і синім оком, у якому залягла розумна

печаль, дивиться на старого (М. Стельмах);

4) з сурядністю, підрядністю і безсполучниковим зв'язком (Над тихим

світом курилася зоряна імла, за татарським бродом на болотах бродив

долинний туманець, і в ньому по груди паслися селянські коні, що пахли

оранкою, туманом і молодою м’ятою (М. Стельмах).

79


РЕЧЕННЯ З ПРЯМОЮ МОВОЮ. ДІАЛОГ. ЦИТАТИПрямою мовою називають точно передане висловлювання певної особи.

Пряма мова супроводжується словами автора, з яких стає відомо, кому

належить пряма мова, за яких обставин і як вона була висловлена.

Пряму мову вимовляють як розповідне, питальне чи спонукальне речення

залежно від мети висловлювання. Слова автора вимовляють прискорено тільки

з розповідною інтонацією з деяким зниженням голосу.

Непряма мова – це чуже мовлення, уведене автором розповіді в текст у

формі частини складного речення. Вона передає (але не дослівно) лише зміст

чужого мовлення, не зберігаючи його лексичних особливостей, емоційного

забарвлення. Наприклад: Плутарх доводив, що дружба не тільки додає втіхи

й чарівності життю, але й зменшує страждання.

Речення з цитатами за своєю будовою і пунктуацією не відрізняються від

речень з прямою мовою. Різниця між ними полягає тільки в спеціальному

призначенні цитат і в особливій точності вказівки на їхнє джерело.

Цитати беруть у лапки, а інші розділові знаки ставляться так само, як при

прямій мові: Борис Олійник у статті «Від кореня народного» пише: «Олесь

Гончар як письменник виріс на рахманному чорноземі доброї української

реалістичної школи. Йому світило сонце безсмертної поезії Котляревського і

Шевченка, Франка і Лесі Українки».

80


Розділ V ЛІНГВІСТИКА ТЕКСТУ. СТИЛІСТИКА. РОЗВИТОК МОВЛЕННЯ

ТЕМА Й ОСНОВНА ДУМКА ВИСЛОВЛЮВАННЯТе, про що говориться в тексті, називають темою. Вона найчастіше

відображена в заголовку. Тема може членуватися на підтеми (мікротеми).

Частиною тексту, в якій розкривається зміст підтеми (мікротеми), є абзац. На

письмі абзац виділяють відступом вправо. Перші речення абзацу вимовляють з

більшою силою голосу. Між абзацами паузи довші, ніж між реченнями в середині

абзацу.

Тема – ознака будь-якого тексту. Крім цього, у кожному тексті є основна

думка, те головне, заради чого твориться текст. Думка в тексті розвивається.

Мовець відштовхується від "даного", того, про що вже було сказано, і додає

"нове", розвиває думку.

ТЕКСТ, ЙОГО СТРУКТУРАТекст (від латинського textum – тканина, зв’язок, побудова) – висловлювання,

яке складається з кількох речень, має певну змістову і структурну завершеність.

Текст являє собою сукупність речень, що пов’язані і змістом, і мовними

засобами. У кожному наступному реченні використана попередня інформація, що

і становить змістовий зв’язок між його частинами (реченнями, абзацами).

Кожен текст, висвітлюючи якусь тему, містить певний обсяг фактів, певну

інформацію. Текст і створюють заради передачі інформації.

Типи мовлення Будова висловлюванняРозповідь Експозиція – зав’язка – кульмінація – розв’язка

Опис Певна послідовність ознак, що відображають предмет висловлювання

Роздум Теза – аргументи – висновки

81


ТИПИ ЗВ’ЯЗКУ РЕЧЕНЬ У ТЕКСТІПри послідовному (або ланцюжковому) зв’язку кожне наступне речення

зв’язане з попереднім, які утворюють єдину цілісність, ніби кільця ланцюжка.

Наприклад: Саме інженери примусили вчених подумати, як втрутитися в

найглибші тайники кристалів, перетворити графіт на алмаз. Інколи вони

вкраплені в метеоритах, що прилітають з космосу на землю. Очевидно,

створюють їх височенні температури, надвисокі тиснення удару при падінні на

землю (В.Собко).

При паралельному зв’язку в реченнях йдеться про різні об’єкти, але вони

мають спільну тематику. Наприклад: Шевченко – наш поет і перший історик.

Шевченко перше всіх запитав наші німі могили, що вони таке, і одному тільки

йому дали вони ясну відповідь, ясну, як Боже слово. Шевченко перше всіх

додумався, чим наша старосвітчина славна і за що проклянуть її грядущі роди

(П.Куліш).

ЗАСОБИ ЗВ’ЯЗКУ РЕЧЕНЬ У ТЕКСТІ

82

Засоби зв’язку

Лексичні Граматичні

Повтор словаУживання займенників

замість іменних частин мовиПовтор слова в поєднанні із

вказівним займенником

Синоніми

Контекстуальні синоніми

Спільнокореневі слова

Родова назва замість видової

Загальна назва замість власної

Близькі за змістом слова

Вставні словаСполучники сурядності

чи підрядностіГраматична неповнота

реченьВидо-часове співвідношення

форм дієслівСинтаксичний паралелізм

речень


Наприклад:

Уживання займенників замість іменних частин мови: Відкриття самої

себе – найпрекрасніше, що може відчути людина. У цих пошуках глибокий

зміст: кожен може розкрити свої реальні, доти незнані можливості. Щоб

виявити й використати їх, треба знайти себе, тобто вивчити й зуміти оцінити.

Це дасть змогу „вибудувати” себе для життя на багато років уперед.

Повтор слова в поєднанні із вказівним займенником: Знайди мету в

житті. Нехай ця мета стане твоєю провідною зіркою, і, не дивлячись на страх,

іди “крізь терен до зірок”!

Використання контекстуальних синонімів: Коли кажемо Григорій

Сковорода, у голову приходить: мандрівник, мудрець, байкар, поет. При цьому

імені згадується: дорога, бідна, але мудра людина, химерна закручена мова і

тужлива мелодія, котра супроводжує важкуваті, але сильні строфи його віршів.

Граматична неповнота речень: Освічені люди високо цінувалися на

Запоріжжі. Найздібніші ставали військовими писарями і нерідко грали

вирішальні ролі серед запорізьких козаків.

Використання сполучника сурядності: Юності притаманна віра в

ідеальне, романтична відданість винятковому й незвичайному. Та чи

замислювалися ви, що виняткове й незвичайне народжується незвичайними

можливостями звичайних людей?

Використання вставного словосполучення: Кожен у дитинстві мріє стати

розвиненою й освіченою особистістю. На мою думку, головне – бути

Людиною.

Синтаксичний паралелізм речень: Будь добрим, чесним, вірним,

працелюбним і чуйним. Знай цінності в житті.

83


ЗАСОБИ УВИРАЗНЕННЯ МОВЛЕННЯ (ТРОПИ)Образність у висловлюванні досягається через словесні образи, які

посилюють лексичне значення емоційно-експресивними й оцінними

відтінками. До тропів відносять метафору, метонімію, епітет, синекдоху,

гіперболу, персоніфікацію та ін.

У науковому стилі тропи не сприймаються як експресивні засоби мови:

квітконіжка, любка дволиста, петрів батіг. Майже не використовують тропи

в офіційно-діловому стилі (за винятком святкових розпоряджень, наказів,

дипломатичних документів тощо). Здебільшого тропи представлені в

публіцистичних і художніх творах, у яких вони розкривають багатство

асоціативних відтінків, увиразнюють емоційне й оцінне забарвлення, указують

на основні ознаки авторського стилю.

Метафора — це троп, заснований на розкритті сутності й особливості

одного явища чи предмета через перенесення на них ознак іншого явища чи

предмета: оповитий серпанком загадковості, засипаний піском часу.

Метонімія — це троп, заснований на заміні однієї назви іншою, що

перебуває з нею в якомусь зв'язку: з'їсти тарілку борщу, випити склянку

молока, читати Шевченка.

Епітет — це художнє означення, що виділяє в зображуваному якусь

характерну рису чи ознаку, визначальну якість явища, предмета, індивідуалізує

їх. Здебільшого епітетами виступають прикметники: пишний сад, воскове

обличчя, древній Київ. Епітети, часто вживані з певним іменником, називають

постійними, найбільше їх у фольклорі: буйний вітер, шовкова травиця,

хрещатий барвінок.

Синекдоха — це троп, заснований на заміні множини одниною, родового

поняття видовим або назви цілого предмета назвою його частини, і навпаки: на

хліб заробляти, не вистачає рук у роботі.

84


Гіпербола — це троп, що полягає в надмірному перебільшенні

характерних властивостей чи ознак певного предмета, явища або дії з метою

особливого увиразнення художнього зображення.

Ти і я — це вічне, як небо (В. Симоненко).

Персоніфікація (уособлення) — троп, в основі якого лежить перенесення

ознак істоти, людини на неживий предмет чи явище:

Стара черемха заздро поглядалаНа першу вишню, визрілу несміло,А літо, мов на крилах, колихалоНадій людських гармонію стосилу (В. Беля).

ТИПИ МОВЛЕННЯЗалежно від типу висловлювання тексти можуть належати до різних типів

мовлення: опису, розповіді чи роздуму (міркування). Тексти цих типів

мовлення відрізняють один від одного структурою, засобами зв’язку між

складовими частинами. В описі мовиться про ознаки предмета, особи,

місцевості, явища природи тощо, в розповіді – про послідовні в часі дії, в

роздумі – про причини ознак і подій.

Типимовлення

Основнафункція

На яке питання дається відповідь у висловлюванні

Розповідь Повідомлення про події

Що робить персонаж?

ОписСловесне зображення предмета, істот, явищ

природи

Яким є предмет, істота, місцевість, явище

природи?

РоздумДоведення або

пояснення чогосьЧому предмет чи особа

такі? Які причини подій?

Текст рідко буває однотипним, у ньому можуть поєднуватися різні типи

мовлення. Наприклад: розповідь з елементами опису, розповідь з елементами

роздуму та ін.

85


Висловлювання всіх трьох типів бувають різних видів. Так, розповідь має

такі різновиди: власне розповідь (оповідання), повідомлення, відповідь,

перелік, найменування, оголошення. Кожний із цих видів має у свою чергу

підвиди. Так, у повідомленні розрізняємо власне повідомлення, звіт,

інформацію, рапорт, донесення, сповіщення та ін. Власне повідомлення – це

найчастіше відповідь на питання. Інформація або звіт – це насамперед виклад

фактичного матеріалу, аналіз повідомлюваних даних, визначення завдань на

майбутнє.

Описи ділять на пейзажні, портретні, описи інтер’єру, характеристики

людини, предметів, явищ.

Роздуми теж бувають різних видів: індуктивні (від часткового,

конкретного до загального) і дедуктивні (від загальних положень до

конкретних висновків); роздум-твердження (доказ істинності висунутої тези) і

роздум-спростування, заперечення (доказ помилковості, хибності висунутої

тези); роздум з прямими доказами (справедливість висунутої тези

безпосередньо обґрунтовується доводами) і роздум з доказом від протилежного

(істинність основної тези доводиться шляхом спростування передбачуваної

тези, протилежної тій, що доводиться).

86


ФУНКЦІОНАЛЬНІ СТИЛІ МОВЛЕННЯЗалежно від мети й умов спілкування навіть про одне і те саме говорять або

пишуть по-різному, використовуючи найбільш відповідні слова,

словосполучення, речення. Такі різновиди мовлення називають стилями.

Особливості стилів вивчає стилістика.

Стилі мовлення

Мета мовлення

Сфера використанн

я

Види висловлювань

Мовні особливості

Розмовний

Обмін інформацією, думками, враженнями, прохання чи надання допомоги

Побут, особисте листування

Розмови, особисті листи

Побутова лексика, емоційно забарвлені слова, звертання, вигуки, вставні слова

Науковий

Повідомлення про наукові дослідження; передача наукової інформації

Наука, освіта, техніка

Наукова лекція, доповідь, наукова стаття, підручник

Терміни, складні речення, логічність, послідовність, точність

Художній

Вплив на думки і почуття людей за допомогою художніх образів

Художня література

Казка, легенда, вірш, оповідання, повість, роман, п’єса

Слова в переносному значенні, образні вислови

Публіцистичний

Обговорення, відстоювання, популярний виклад фактів, подій

Суспільне або політичне життя

Промова, виступ, газетна чи журнальна стаття

Емоційно забарвлені слова, риторичні запитання, вигуки, повтори

Офіційно-діловий

Регулювання офіційно-ділових

Офіційні, службові стосунки

Закони, постанови, угоди,

Однозначність формулювань, стандартна

87


стосунків оголошення, протоколи

лексика, точність, відсутність емоційно забарвлених слів

ОФІЦІЙНО-ДІЛОВИЙ СТИЛЬ, ЙОГО ФУНКЦІЯ

Офіційно-ділова сфера – одна з основних життєво необхідних галузей

діяльності людей. Саме за допомогою ділових документів встановлюються

офіційні, службові, ділові й партнерські контакти між організаціями,

підприємствами, установами, державами, а також налагоджуються приватні

стосунки між людьми.

Ділове спілкування потрібно вести тільки державною (українською)

мовою.

Офіційно-діловий стиль – різновид мови, який слугує для спілкування в

державно-політичному, громадському й економічному житті. Це мова ділових

паперів: указів, розпоряджень, заяв, автобіографій, протоколів, законів, анкет,

розписок, інструкцій та ін.

Основна функція офіційно-ділового стилю – інформативна (повідомлення).

МОВНІ ОСОБЛИВОСТІ НАУКОВОГО СТИЛЮ

Типовими мовними ознаками наукового стилю є такі:

• широке використання термінів;

• лексика стилістично нейтральна;

• наявність абстрактних іменників із суфіксами -ість, -ств(о), -аці(я), -изм

(-ізм);

• використання складних речень з різними видами підрядності, із

зворотами (частіше дієприслівниковими й дієприкметниковими) і вставними

конструкціями;

88


• чіткість, послідовність, логічність викладу наукового матеріалу.

МОВНІ ОСОБЛИВОСТІ ОФІЦІЙНО-ДІЛОВОГО СТИЛЮ

Мові ділового спілкування характерні такі особливості:

1) офіційний характер;

2) конкретна адресність інформації;

3) нейтральний виклад змісту;

4) стислість і послідовність викладу фактів;

5) використання суспільно-політичної й адміністративно-канцелярської

термінології.

Найхарактерніші для цього стилю речення – прості поширені. Уживаються,

звичайно, і складні речення з сурядними й підрядними сполучниками, зі

вставними словами тощо.

Тексти офіційно-ділового стилю вимагають точності формулювань, не

припускають двозначності сприйняття змісту.

МОВНІ ОСОБЛИВОСТІ ПУБЛІЦИСТИЧНОГО СТИЛЮ

Типовими мовними ознаками публіцистичного стилю є такі:

• широке використання суспільно-політичної, юридичної, економічної,

технічної та культурно-освітньої лексики;

• наявність емоційно забарвлених слів, тропів, фразеологізмів;

• використання всіх типів речень;

• наявність окликів і риторичних запитань;

• повтори; непрямий порядок слів;

• пристрасний, оцінний тон мовлення (наприклад, пафосний).

89


ПОНЯТТЯ СТИЛІСТИЧНОЇ ПОМИЛКИОдним із способів опанування рідної мови є попередження й усунення

різноманітних помилок, які трапляються як в усному, так і писемному

мовленні. До помилок, пов’язаних із порушенням мовлення, належать

стилістичні помилки, які полягають у:

- недоречному вживанні слів і висловів іншого стилю,

- невдалому використанні емоційно забарвлених, експресивних або

просторічних слів,

- невмотивованому вживанні слів іншого стилістичного забарвлення,

- недоречному вживанні канцеляризмів, мовних штампів тощо.

Такі помилки умовно позначаються великою літерою С. Наприклад, у

реченні Усім було весело під час візиту до лісу недоречно вжито слово

офіційно-ділового стилю візит, замість якого необхідно використати слово

поїздка (Усім було весело під час поїздки до лісу).

ЖАНРИ МОВЛЕННЯЖанри – це різновиди текстів певного стилю, що різняться метою

мовлення, сферою спілкування та іншими ознаками.

Стилі мовлення Жанри

Офіційно-діловий

Автобіографія, акт, закон, звіт, заява, інструкція, наказ, положення, постанова, протокол, розписка, телефонограма, характеристика та ін.

Науковий Наукова стаття, монографія, підручник, словник, енциклопедія, дисертація, лекція та ін.

Публіцистичний Публіцистична стаття, репортаж, інтерв’ю, памфлет, фейлетон, есе, реклама та ін.

ХудожнійВірш, сонет, ода, елегія, пісня, гімн, балада, поема, байка, дума, оповідання, новела, етюд, повість, роман, епопея, п’єса та ін.

90


СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Словники

1. Головащук С.І. Російсько-український словник сталих словосполучень. –

К.: Наукова думка, 2001. – 640 с.

2. Головащук С.І. Складні випадки наголошення: Словник-довідник. – К.:

Либідь, 1995. – 192 с.

3. Головащук С.І. Словник-довідник з українського літературного

слововживання. – К.: Наук. думка, 2004. – 448 с.

4. Головащук С.І. Словник наголосів: Понад 20 000 слів. – К.: Наук. думка,

2003. – 320 с.

5. Жайворонок В.В. Велика чи мала літера? Словник-довідник. – К.: Наук.

думка, 2004. – 204 с.

6. Лозова Н.Є. Дзвона чи дзвону? або -а(-я) чи -у(-ю) в родовому відмінку:

Словник-довідник / Н.Є. Лозова, В.Б. Фридрак. – К.: Наук. думка, 2007. –

168 с.

7. Орфографічний словник української мови.

8. Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей: Словник-довідник /

За ред. В.М.Русанівського. – 3-тє вид., виправл. – К.: Наукова думка,

2005. – 336 с.

9. Словник фразеологізмів української мови / Укл. В.М. Білоноженко,

І.С. Гнатюк, В.В. Дятчук, Н.М. Неровня, Т.О. Федоренко. – К.: Наук.

думка, 2008. – 1104 с.

10.Шевчук С.В. Разом, окремо, через дефіс: Словник-довідник. – К.:

Видавництво А.С.К., 2003. – 416 с.

91


Навчальні посібники

11.Авраменко О.М., Коваленко Л.Т. Українська мова та література. Збірник

тестових завдань. Вид. 2-ге, випр. і доповн. – К.: Грамота, 2008. – 212 с.

12.Ваш репетитор: Посібник / Колектив авторів під керівництвом М.І.

Пентилюк. – К.: Ленвіт, 2000. – 72 с.

13.Омельчук С.А. Практикум з правопису української мови: система

дослідницьких вправ: Навч. посібник. – К.: Грамота, 2009. – 224 с.

14.Пономарів О.Д. Культура слова: Мовностилістичні поради: Навч.

посібник. – 2-ге вид., стереотип. – К.: Либідь, 2001. – 240 с.

15.Рідна мова: Підруч. для 5 кл. загальноосвіт. навч. закл. / М.І. Пентилюк,

І.В. Гайдаєнко, А.І. Ляшкевич, С.А. Омельчук. За заг. ред. М.І. Пентилюк.

– К.: Освіта, 2006. – 272 с.



– К.: Освіта, 2006. – 272 с.



– К.: Освіта, 2007. – 288 с.


І.В. Гайдаєнко, А.І. Ляшкевич, С.А. Омельчук. За заг. ред.. М.І.

Пентилюк. – К.: Освіта, 2008. – 288 с.

19.Український правопис / Ін-т мовознавства імені О.О.Потебні НАН

України; Ін-т української мови НАН України. – К.: Наук. думка, 2007. –

288 с.

20.Чуріна В.Ф. Граматика української мови в таблицях і схемах. - К.; Логос,

1997. – 140 с.

92


21.Чуріна В.Ф. Український правопис у таблицях і схемах. – К.: Логос, 1998.

–180 с.

22.Ющук І.П. Практикум з правопису української мови. – 4-те вид. – К.:

Освіта, 2000. – 254 с.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ1. Авраменко О.М., Коваленко Л.Т. Українська мова та література.

Збірник тестових завдань. Вид. 2-ге, випр. і доповн. – К.: Грамота, 2008.

– 212 с.

2. Омельчук С.А.. Зошит для тематичного оцінювання з української мови.

7 клас: тестові завдання закритої та відкритої форм, контрольне

аудіювання, читання мовчки. – Х.: Вид. група „Основа”, 2008. – 54 с.

3. Омельчук С.А., Ляшкевич А.І. Розробки уроків з української мови для

7 класу 12-річної школи: І семестр // Методичний журнал „Бібліотечка

„Дивослова”. – 2007. – № 6. – 64 с.


7 класу 12-річної школи: ІІ семестр // Методичний журнал „Бібліотечка

„Дивослова”. – 2007. – № 11. – 64 с.


8 класу 12-річної школи: І семестр // Методичний журнал „Бібліотечка

„Дивослова”. – 2008. – № 6. – 64 с.


8 класу 12-річної школи: ІІ семестр. Реалізація дослідницького підходу

до навчання синтаксису й пунктуації // Методичний журнал

„Бібліотечка „Дивослова”. – 2008. – № 12. – 64 с.

7. Омельчук С.А., Ляшкевич А.І. Усі уроки української мови у 8 класі /

Упорядник С.А.Омельчук. – Х.: Вид. група „Основа”, 2008.

93


8. Омельчук С.А. Тести закритої і відкритої форми (8 клас) // Дивослово. –

2008. - № 2. – С. 10-15.

9. Омельчук С.А., Чаловська М.В. Зошит для тематичного оцінювання з

української мови. 5 клас: тестові завдання закритої та відкритої форм,

контрольне аудіювання, читання мовчки. – Х.: Вид. група „Основа”,

2008. – 61 с.

10. Омельчук С.А., Чаловська М.В. Зошит для тематичного оцінювання з

української мови. 6 клас: тестові завдання закритої та відкритої форм,

контрольне аудіювання, читання мовчки. – Х.: Вид. група „Основа”,

2008. – 56 с.

11. Сучасна українська літературна мова: Підручник / М.Я. Плющ, С.П.

Бевзенко, Н.Я. Грипас та ін.; За ред. М.Я. Плющ. – 5-те вид., стер. – К.:

Вища шк., 2005. – 430 с.

12. Український правопис / Ін-т мовознавства імені О.О.Потебні НАН

України; Ін-т української мови НАН України. – К.: Наук. думка, 2007. –

288 с.

94

Documents

Розділ І ФОНЕТИКА. ГРАФІКА. ОРФОЕПІЯ. ОРФОГРАФІЯvysoki-bairaky.com.ua/wp-content/uploads/2013/12... · 2015-10-23 · Розділ І ФОНЕТИКА