1/ИШ/ / 3

МИХАЙЛО ДРАГОМАНШ.

Л Р О ИУкрашщ шд Московським^̂ царством ^̂

3 передмовоюМИХАИЛА ПАВЛИКА,

Л Ь В I В ~~~ 1909.3 друкарм'1 1ьана Айхельбергера 1 Сп. Льв1ь, Ринок ч, 10.

Д1М „ПрОСЫЛТП",

Передмова.

Стаття Драгомаиова, котру пускаемо отсе окре-лш.м виданням1), се лише вступ до розвщки його гид.тим-же заголовком, у якш мало бути показано до-клады о, ч ому то вш уважав пробу то к УкраТни гид,Москвою-Роаею за пропащий для нет час.

Розв1дка мала складатися, очивидячки, з цТл о го-ряду дослТд!в ус'Гх царим життя УкраТни, в моменти прилуки до Москви, — показати всТ добр! и лих!зерна того жпття, а дал'Г — занидшня добрих зеренабо и затоптання Тх копитами московеько-росшсь-ких орд, а розростання злого — давного и нового,посшного тими-ж ордами и виплеканого гид Тх захи-стом. Остатний дослТд мав бути посвячений, очиви-дячки, найдорожчому духовому доробкови УкраТни —

') В1д сл1в „Чому не пролиняти.." кока вже опоы'щенамною к I. частинТ переписки Драгоманова, надрукован!й1896-7 рр. в „Жнтю 1 Слов!*4, та 1201 р. окрелюю вщбиткок;»в .,Науковш Б1блТотец1 Укр. Вид. Сшлки" (ст. 100—118).

ТУ вустнш словесности та письменству, — забороне-но му звеним маевпм указом 1876 р. В садим кшцТрозв1дкп мусТв бути поданпй загальний висновок1 вказанпй У к р а У н У впхц 1з УУ пропащости глд Рс-С16Ю.

Льог1чний вихи лиг бути тут лиш один — в ! д-

Р II В У К р а У Н II В 1 Д Р О С 1 У.

До сего виходу Д р а г о м я ш в I хплпвся в перш!роки своеУ ем1грац!У, ' чуючп за собою и рсальнийгрунт до того — революцшний настрой серед пев-ноУ частпнп тих земляк!в у Рос1У, котр! и п о р у ч и л ибули и ому ведения у к р а У н с ь к о У п о л У т п к п за границею,—• настрш, викликанип головно згаданпм указом,котрий, своею чертою, виданий був для „пресечен!/:"„сепаратизму" р о с ; й с ь к п х УкраТнцТв.

Свою прихнльшсть до н а с п л в н о г о заведения са-мостшноТ у к р а У н с в к о У державп Драгоман!в выявивтодУ п р и л ю д н о —• в п о л б л и ч ш й статТ з редакидеюльв!всы<оУ народовецькоУ ,,П р а в д и", п. з. ,,Оп1-знаймося", писанш, —- знаю се, — в друпй поло-винУ 1876 р., та надруковашй аж у сТчию 1877 р.,в нашему радикальному ,,Д р у з IV* (бо в „Правд':'*4

не хот'Гв УУ надрукуватп тодУшнпй редактор УУ Во-

лодимир Барвшськпй),

„Перед патриотами нашими, — писав Драгома-шв, — дв! дороги, — або прямо внрватись у куп:з своУм народом з гид державп росшськоУ, такожавстршськоУ 1 у г о р с ь к о У : 1 я нТчого не скажу протптих, хто не языком, з не в чотирьох стшах, а дУломпочне до того йтп, — або корпстуватпсь у СЯКНУ,прогресивнпм ступкем тих держав 1 тих громад,з которпмп наш народ звязанпй, особливо усякпммшститушямп I н а п р л м к а м п демократнчнпми. Ш. ре-

д а к щ я „Правди 4 4 не раз жахалась „сепаратизму"1 „кельояльности" проти которих я, — адвокат рос-•л'йського правительства (так називала Драгомановаредакгп'я „Правди"!) — ех рг1пс1р10 нТчого нУколи неговорив I т. д. („Другъ", 1877, ч. 1, з 8. н. ст. СТчня. г)

В таклм, очивидячки, револющйно-сепаратистичн1мнастрою, Драгомагнв 1 задумав був свою оозв1дку, —що доказуе зрештою, и самый заголовок У У ,

Велику трудность н а п и с а н и я своеТ розвздки, —котра могла була мати величезпу вагу не лише для1сторп 37краУни, з 1654 р., але и для далыного УУрозвою, — Драгоман1в був би певно поборов, маючпзадля сего в соб! всУ вимоги, не впключаючи и ви-мопв СОВ1СТИ, — бо в пр1нц1п1 вш н'Гколи не бувпротивннй самостшшй украшськ1й держав!. Але пе-ред ним, — котрий, кажучи до реч1, усе вважав себенеспос1бним д о п р а к т п ч к о ' Г полУтики, особливореволюцшноУ, та те и начально! украУнськоУ, що ви-магала гетьманського 1'ешя, — мусУли встатп вже в час'Гписания його розв1дки далеко б!льш1 трудности по-лТтичио'Г сзмостшности УкраУни, а то: недостатьпсть,до тако'Г важкоУ справи, самого революц!йного на-строю, — нав!ть далеко дужчого, сталУщого, нУж себуло в тогочасних наших земляк!в, — сила дер-жави рос1йсько1, як 1 австро-угорськоТ, та недостачаприхмльноТ полУтичшй с мост1Йности УкраУни сил иякоТсь инчоУ велико!" европейськоТ держави.

Ось, певно, и п р и ч и н а тому, що Драгоман!вувфвав свою розв 'дку, написавши и надрукувавшилише згаданнй вступ до кеУ та частину, — здаетьсяб!льшу, — 1-оТ главп п. з. „В о л ь н о с т и В 1 и с ь к а

:) Выписку даю ке прпкоппсю ..Друга'4 — етшольо-г!чкою — якою Дрэгомашв 1 ке писав названоТ статТ.

— 6 -

З а п о р о ж с ь к о г оа, (про сощяльно - е к о н о м ' ч н и йлад у Запорожськш СТчи и належнш до неТ краТнТ),тай те н е п у с т и в у с в 1 т, так що лишило сявсего юлька в!дбиток. ]) Скиба заорана була за гли-боко тай за довго, аби можна було ТТ поправнтитай повернути в супротивний бш, зазначений у по-данш вище виписцТ зо статТ Драгоманова „Ош-знаймо ся", I через те вш ту скибу и кинув.

Але-ж, як раз те, що и такий завзятий, сталийтай могутн'Гй орач укра'Гнсько'Г ниви, шд Роаею, по-ро-вень тай по напряму з кращими росшськими орачамн,знев!рився був здорово в единоспасенности тако'Гроботи, — доказуе найярюще, що справа належ-ности УкраТни до Росп, в усякш разТ, не рниена

т) Коли саме почала писати ся розы'дка — трудновстановити, але надрукований початок п найдалТ 1878 р. 1 тоще перед опов!щенням, або и написаниям доклацноТ проУрамп„Громади" — вже анарх!стично-федерацшноТ, що правда.ширшоТ и далТвидноТ, так к?жучи — у глиб, — профампкотра зрештою, шсля впалку перюдичноТ „Громади" з С.Подолшським у 1881 р., та р,вночасною пояиою „В о л ь и а г оС л о в а " , замшилася зовсТм напрямом полт-гчного п е р е -строю Росп и Австро-Угорщини на ылым конституцшнь ф -дерацшш держави, в яких могла би влйститися и В1льна, в та-кчм розулпнню, УкраТна. Доказуе се иашр в!дбиток почат-ку розвщки. — грубий, б!булястичн»л, — на як!м на^эукс-ван1, 1877 р., ,,Люа льуде" та „Народы шкошт на Укра]*н1' г,а 1878 р. I. 1 II. томи „Громади". Перед тнм аш'гйзвТше сегопаперу не вжито ш в одшм женевськ!м видаккю ^ра: ;-макова. Стаття мала бути кадрукована, певно, в одшм I* зперших двох том1*в „Громади •, 1 то зразу на 2-:м м1сц1, в»дст. 87 (в!Д сеУ сторони до 144-01 и гначена одна в!дбитканадрукованого), а потьм таки на 1-1м м !сцТ, бо стсрони инчо'Гвщбитки надрукоканого значеш 1—59, при ч(м, с.тнак, внизудвох остатних аркупьв обох н1дбиток надруко, ано цифрп8 1 9 — доказ, що нумераи я 87 — 141 була пер л сча. Зразугадав, бачу, Драгоман-в пом1стити рояв!дку в I. т. „Громади",пгсля профами; а пот5м, у початку II. т. Вступ до розв1дкизаймае ст. 1—29 або 87—113; „Вольности Вшська Запорож-ського" ст. ЬО —56 або 114-144.

. у

без апеляцп, 1 вривок його розвщки, се видиий знакна роздорожжу украшськоТ пол'Гтики — знак, перед ко-трим повинш стати тай задуматися глибоко власнет! земляки, що ще прихильн! дёржавнш звязи Укра-Тни з Рос!ею.

Зайва р!ч, гадаю, и згадувати, що и пробутокУкраТни шд Рос1ею п!сля 1876 р. — п р о п а щ и йч а с . Доказують се найкраще поди послТдних рок!ву Рос 1*1, п1дчас „революц!!" и П1сля неТ — коли тона гюлТтичн1м позорищ! св!та явився загал росш-ських УкраТнцТв: безсильний, безпорадний, несв!до-мий, майже кругом заляканий, чекаючий змилуванняв1д московсько-рос!йських полТтичних дук!в — дТй-сний, жасний продукт Тхнього пановання над Укра-Тною! I се в пору, коли тому загалови приходиться.мати дТло майже виключно з офщ1яльними рос!Й-ськими ордами, — вщносно нечисленними, тай осла-•бленими, а раз, було, и л е ж а ч и м и ! А що-ж то буде при.заведению в Росп „конституцшного ладу", з цен-трами : в ПетербурзТ, Москв! (та мабуть 1 в Варшав!),коли рос1йськ1й УкраТнТ прийдеться мати дТло з де-сятками м1л'Гон1в, так кажучи, з^оф{ц1ялТзованих мо-сковсько-рос1Йських (а по части и польських!) орд,— ус'Гх партш, в!д чорносотенноТ, аж до сощяльно-делюкратичноТ, — м1Л1'он!в, з!яючих централТзмом таворожнечою до волТ неофщ1яльних нац!й, особливо-жнашоТ, украшськоТ!... Та вони просто розтопчутьУкраТну так, що не можна буде и шзнати, де вонабула!

Одно спасТння: в и р в а т и с я з ц а р с т в а на-ш о Т п р о п а щ о с т и , в \ д д Т л и т и и в I д г о р о-д и т и у к р а Т и с ь к у з е м л ю в ! д Р о с 1 Т —я к н а й ш в и д ч е, за в с я к у ц Т н у, п о к и щ еч ас...

Тяженна се, що правда, р!ч, — вимагаюча лю-то! боротьби, напруження всТх сил 1 повноТ самопо-святи нашого народу, та ще и сильно! шдмоги з бокузаграничних сусшльностей I держав, —• боротьби,грозячоТ скаженими репресалТями з боку росш-ства. Але лТпше в паст и в!д разу, лшше. таки и нежити, н'Гж конати сотш рокгв, дурячи себе надТеюна краще життя шд Рос1ею.

Скажете: до тако'Г боротьби, на смерть абожиття, треба найперше загально'Г с в \ д о м о с т и, ко—тро! нема-ж! А я скажу, що така св!дошсть ви-росте до загальности серед само! боротьби, тим пе-ВН'Гще, ЩО ГфОВ1Д V Н'ГЙ МуС'ГлИ ОН ВЗЯТИ СВ1ДОМ1 СЛ6-

менти, яких уже довол! серед галицьких Украшцш.особливо селян-радикал1в, у котрих давний украш-ський козацький дух обновлений у сяев! всесвггннхщей: проевши, вол! и поступу. Всю-ж нашу нац!юповинен би пхнути до боротьби з Рос1ею простозрлрячий шстинкт — 1 н с т и н к т с а м о з б е р е-ж е н н я, котрий метав же колись маем нашоТ нацпна Татар, Турюв, Поляк1в \ Москалт, тай доказувавчудес !

Д о б у т и, а б о д о м а н е б у т и ! — отс! мужьпслова молодчих запорозьких козак1в, присягаючих9-го цьв!тня 1709 р. Мазеп], повинш стати в!д теперодиноким полТтичним окликом УкраТни.

Д о б у т и !...Добули-ж соб! незалежьпсть в!д одно! зо сх!д-

них деспот!й — Туреччини, тай завели власн! на-шональн! держави: Греки, Серби, Румуни, Болгареи инч! — 1стор1я котрих не богато славшща в!днашо!, краТни-ж котрих, як 1 численшсть, куди менч!в1д нашо!! Чому-ж не мало би поталанити нам —впрвати Рос!! найкращий, ыайродгоч1щнй, найко-

ристнТще положений шмат земл'Г — припираючийдо Черного Моря, п1д боком самого серця Туреч-чини, котра роспалася-ж на. наших очах! Чому-жне малаби роспастися и рос!йська деспот!я?!

Д о б у т и - ж, або д о м а н е б у т и !

Льв!в, 7. III. 1909.

М. ПАВЛИК,

!

Плакати про старовину, бажати вернути П —:завжде даремне дТло, а особливо для нас, слуг „про-стого" украшського народу. Ми знаемо добре, щотого, чого ми хочелю — не було ще нТколи на свт,а п'лько буде колись, як люде стануть далеко ро-

.зумн'Гщ!, нТж тепер. Одначе оглядатися назад треба,1'щоб знати, через що тепер стало так прко, щоб неиюмилитися знов, як колись помилялись. Украшцям(треба добре оглянутись назад ! пригадати остатшдв1 сотнТ 1 два десятки роюв, шсля того, як козакиукрашсью за приводом Богдана Хмельницького под-дались гид руку „царя Восточного, Московського",у 1654 рощ.

Перше, що кинеться в оч1, як глянеш на Укра-Уну за часи Хмельницького I на УкраТну сього часу,— ось що: тодТ була козаччина, тепер нема. Вчешлюде, що пишуть 1стор1ю, чуж!, а то и наш!, за-„всТгда кажуть: така зм!на 1 мус'Гла буть; козаччина— дТло не припдне для життя чолов!чого; козач-чина появилась у п'рк! часи життя люду руського,.тодТ, як його неволив татарин та лях; козаччина

— 12 —

свое одслужила: вока обороняла землю украшськуод чужих, поки могла, поки на швноч! не вкрепи-лась велика братня держава, московське царство,пот1м прилунилась до нього, — передала в рукиГюго свою военну працю, I мусила одступити туди,де була ще потр!бна, на далекий край руськогоцарства, на Кубань, щоб там битись з нев1рамп. НаУкраТнТ-ж мусили завестись ишш порядки, стрш дер-жав и для життя мирного : проми слово го, рем} ешьчого, паукового, умшости. ДалТ кажуть вчеш люде,що шби-то проти московсько'Г державы 1 ТТ порядковна УкраТнТ впирались хиба як! завзят! вояки, що нехотТли знати нТчого, окр!м „лыцарства", та змшники,котрих збивали вороги народу руського, та люде,звикл! до несупокою та до „шатости", як колиськазали.

Росказуючи, яке то гарне життя завела, по нк-зовим Дшпровим степам цариця Катерина, що по-роздавала землТ панам та чужим, ншцям кольошстам,московський ^ профессор Солшшдв к а же, що колизапорожцТ прохали, щоб Тх землТ зоставлено булоза ними, то це-б то значило, щоб краТ ц'Г, „НоваяРоссмя повернулась в п у с т ы н ю " . 1 ) Зв!сно, выходить,.що цариця мусила вшськом знищити Запорожжя!Так! погляди виучують наш! дТти по школам тапмназ!ям 1 держать Тх в головах своТх, не думаючидовцатнсь, чи правда воно, чи нТ, — чи справдТ ко-закы, мов божевшьш, т!лькы и думали, щоб завестикруг себе пустелю, а що усе добре позаводили кругнас цар!, котр! мусили викоренити тих божевшьних

ь е в а,"Уч е б и а я^ц[<ш1 г а ^ русско С е р г I я С о л о-

роз о ишак, та и що ми справдТ живемо, незнатьв як1м добр! !

Ось прим1ром д. Де-Пуле, чоловш бувалий 1 вМосковщиш, \ в Литв1, 1 в нас на УкраТнТ, — де вшбув чи и б и н с п е к т о р о м военноТ пмнази в Полтав],чоловж, котрий нераз писав, що не може того бути.щоб на всш великчй обшир! царства руського булиоднаков! порядки, та ще и порядки московських чп-новншов. А як торкнувсь цей д. Де-Пуле нашоТ Укра-ши 1 написав статтю про Горленк1в та Ломшов-ськпх, ворог!в царя Петра 1 прихыльник!в Мазепы,то и забув, що в!н же сам писав про московськ!порядки. 1 ) Ось що говориться в кшц'Г статтТ д. Де-Пуле, ось що прочитали т! тысяч! письменных людей,що купують 1 чытають на УкраТнТ „В 1 с т н и кЕ в р о п и" :

„Старая казацкая воля", старая казацкая слава,что по всему степу дыбомъ стала'', выражаясь сло-вами народного эпоса, могли существовать тогда

.лишь, когда было для нихъ пыташе, — войны съневерными, турками и татарами, защита и с пасен !ерусскаго юга отъ поглощеьпл его Польшей. Но за-т^мъ, когда удалось отстоять свою самостоятель-ность, когда стала мельчать борьба съ невърнымп,казацкая слава, естественно, должна была становить-ся анахронизмомъ, переходить въ область эпосаи только въ немъ быть окруженною поэтическимъореоломъ, въ д-ъйствительносты же обращаясь, илидолженствуя обратиться, въ разбой, какъ обрати-лась она везд^ на русскихъ окраынахъ, гд1з каза-

' ) Малороссшсюе эмигранты при Петр'Ь Великомъ.'„В'Ьстникъ Европы", 1872 р.)

чество стояло живою стеною, защищавшею Русьотъ аз!атскихъ кочевниковъ.

„Въ Малороссш, где задачи казачества былишире и роль несравненно значительнее, чемъ наДону, Волге и Урале, въ начале прошлаго века,и при Петре Великомъ, отъ прежней славной деятель-ности, отъ старой казацкой воли оставалась уста-релая, на военный ладъ построенная община, въ ко-торой аристократия, „старшина", высшее военноесословие резко отделяется отъ народа и любя„волю" для себя, не признаетъ ее необходимой дляпростого народа, котораго начинаетъ давить и по-рабощать задолго до введения крепостного права..Кроме русской народности и православ!я, въ мало-россшской военной общине не выработалось ничегооригинального, своего: все зачатки гражданскойжизни, все формы ея были въ ней польская. Само-стоятельное существоваше было немыслимо: при-ходилось быть или Польшей, или Москвой. НоПольшей не захотели быть еще отцы и дъды со-временниковъ Мазепы и Горленка. Перейти къПольше, значило повторять зады, отказаться отъславнаго прошлаго, ибо Польша, забравъ себе почти-,'н русскихъ земель, не перестала быть Польшей,не сделалася западной Росаей, какь некогда сдела-лась ею Литва; что же оставалось делать? правда,.дело сделано, и давно, еще Хмельницкнмъ; ноМосква, московские порядки, московский деспотизмъ,московская грубость... Носоненно, еще до Мазепыи Горленка съ товарищами, мнопе изъ малоросаянъ,без всякой мысли объ измене, не разъ и серьезнодумали и передумывали объ этомъ, вздыхали и по-минали прошлое... Но вотъ появился гениальный че-ловекъ и прошелъ по всей Малороссш леваго бе~

— 15 —

рега Днепра, прошелъ своею особою, съ другими„москалями". Только старые, отпетые люди, въ родеМазепъ, Горленокъ и Ломиковскихъ, не могли вънемъ видеть н о в а г о р у с с к а г о ч е л о в е к а , ка-кихъ не давала прежняя Москва, но съ какимилегко можно было ужиться и малоруссамъ, вку-сившимъ, въ высшихъ своихъ слояхъ, черезъ по-средство Польши, европейскую гражданственность;вместо Москвы создавалась новая Россш, вместомоскалей появлялся новый народъ, русский, чуждыйместной и этнографической узости".

Себ то так виходить, що царь Петро був немоскаль тьтьки, а такий новий р у с и н, що вбравв себе усе, що було доброго в украшського I мое-ковського чолов!ка, а т\ порядки, як! позаводилисьна Укра'ш'Г гпсля нього, були н о в ! е в р о п е й с ь к !порядки, то-б то воля не для самих т!льки пан!в, якв Польщ!, не для козак!в т!льки, як в наш!й стар!й.ГетьманщинТ, а для усТх людей: воля робити, думати,вчитись, говорити, правитись народови, як сам хоче,ось як в Швайцарп та т!й Голяндп, де вчивсь ПетрокараблТ строТти; або хоть така, як була вже и тодГв АнглП, де вже не сам король правив землею, а звиборними хоть од пашв та купщв •! м!щан; абохоть не така воля, так хоть р!вн!сть, хоть льгота,коли не увольнения од крепацтва, як то було вжеи за часи Петра по зах!дн!й Европ!, 1 як то не за-баром сталось в нш скр!зь за часи великого пов-стання француз!в. А до вол'Г та р!вности прибавимнауку, осв!ту: за часи Петра вже жили Нютон,Вольтер, Лессш!1 1 т. д., що увшьняли розум люд-ський од пут!в пош'вських.

Так ось на яке добро пощастилось нашим пра~дТдам перем!нити старовину козацьку украшську!

16

Шевченко узивав ту козацьку старовпну „сра-мотньою г о д и н о ю " ; казав, що в!н би оддав поло-вину свого в!ку молодого, т1льки щоб забути тяжх!дТла батьюв наших. Так то не жаль у к р а ш с ь к п м на-родолюбцям старовини свое'Г!

Чому-б 1 не так! Розумн! УкраТнцТ давно вжеперестали плакати за старою козаччиною, з ТТ геть-манщиною. На УкраТнТ якось не звикли дуже захва-лювати усе свое, старосв1тське, — через те, щсяк нщавно було тут щось под!бне до власногоцарства та панства, то н Т кому було привинти Укра-ТнцТв пишатись своею славою. Одну недовгу хвплину,як було тьчьки знов почали шзнавати осгпчеш Укра-ТнцТ свою старовину, у 30—40 роки сього столггтя,горстка людей покричала про славу козацькоТ Укра-

"Гни, але зараз же сама знайшла в н'Гй плями, 1 те-пер, коли хто хоче шзнати т! плями, гйзнае Тх нап-скорше з вчених праць УкраТнц'Гв: з зв!сних ус;мпраць К о с т о м а р о в а, з коротких, але ц'ГмнихЛ а з а р е в с ь к о г о „Про крестям та пан! в к аУкраТнТ (Малороссшсюе посполитые крестьяне. „За-писки Чернигов. Стати с ти ч. Комитета", т. 1. тайОчерки малор. фамилш. „Русскш Архивъ, 1875 р.).А н т о н о в и ч а (Посл'Ъдше годы казачества направомъ берегу Днепра). Тай самий Шевченко, ко-трий попереду висшвував про „бунчуки и булавп"гетьманськ!, скоро приглянувсь до гетьмапщшш, по-банив, що там давили простого чоловша 1 торгувалпУкраТною, запродуючи и то москалеви, то королеве,к р и к н у в :

Варшавське см!ття ваш! пани,Ясневельможни гетьмани,Раби, п1днТжки, грязь М о с к в п !

] у

Чого-ж ви чваните ся, ви,Сини сердешноТ У к р а ш и ?

У пять кажемо: чому-б не так! Чому не про-М1'няти мирну працю над ремеством або наукою нагарцювання по степах, щоб „скородити татарськ!ребра!" Т1'льки огляньмося: ни багато вспши мив с'Гй мирн!й прац'Г, чи сповнилась хоть половинанав!ть того, „за що ми билися з Ляхами, за щоскородили списами татарсью ребра", — бо хоть де-

;як! 13 наших батьк!в, як деяк! з усяких народ!вв свш час, любили в!йну для в}йни, били „нев!ру" за те,що вш „нев!ра", та не вс'Г-ж т!льки за тим 1 гарцювалипо степам, що-б битись та гарцювати. I гарцювати наш!батьки були примушен! для того, що-б од1гнати одсвого краю гарцювання татарське та турецьке, щоименно не давало рости на УкраТнТ миршй прац'Г надхазяйством та письменством. I не глядючи на се ко-зацьке гарцювання, — в1дк!ля-ж 1 сама Московщина забатька и д'Гда царя Петра, тай за його самого, брала1 вчител'Гв ! духовних, як не з н.ашоТ У к р а Т н и ! Цекажуть 1 вчен! московськ!, т !льки якось не вмТютъдержати в головах своТх одноТ думки. Вони нав!тьхваляться и тим, як де в!йсько царське погарцюе, —от хоть би по усяких Пруаях та Швайцар!ях, кудицар! П1сля Петра посилали и наших козаюв та не-крут, — не знать для чого, тшьки не для того, що-бборонити нашу землю.

Погляньмо-ж на те, яке життя справд'Г насталона УкраТнТ п!сля того, як скасовано козаччину, нате, що ми дТстали залисць не'Г, — 1 як вийде, щоУкраТна не зовсТм згаТла остатн! дв!стТ рок!в, то чисправд'Г через те, що в шй скасовано стар! питом!порядки, а заведено нов!, московськ! та петербур-

2

— 18 —

сью. Ми вже не будемо питати про те, чему так.,коли вже козаччина перешкоджала вже рокёв дв1ст\"мирному життю нашоТ землТ 1 руськоТ держави, точому скасовано тельки украТнську козаччину/Ца зо-ставлено Донщину? Хиба степи Донськ! не так жепотреби! для „миру 1 освети", як I Дшпров! 1 Дн'Г-стров!? Одповёсти буде легко; Дон бёльш свей мо-сковському царству, вёршщий йому, хоть I] Доновнврезано волТ, бо и вен колись бунтувавсь! Ну, та цеми залишимо! Ми зовсТм не заздримо „тихому До-нови", — хай живе, як йому любо, хай задержитьзерно волТ, як ще зосталось в нього, до других.лшших часТв, поки воно зёйде буйним деревом.~|ТодТвен непременно згада, що колись Дон Г Дншро, якправились сами собою, бёлыл знали один про одного..нТж опёсля, як над тим 1 другим стали верховодите,петербурськ! канцелярёё, а не ради козацькё, згадае,.що колись спёвали кобзаре украшсью „славу вёйськузапорожському 1 донському, з усёею черню низовоюна многая лТта, до кёнця века". (Дума про те, як за-порожський отаман Кешка вибавивсь ёз турецькоТневолТ).

Ми лишимо других, а переглянемо, що ми сам!.УкраТнцТ, виграли за остатнё двёстё рокёв, як пропа-дали наш! стар! „негёднё" порядки, а заводилисьн о в !, московськ! ! петербурськё, буцТм то евро-пейськ!.

Не знайдеш тепер такого европейця, котрий бине думав, що без волТ народу, а при одн!й царськёйсамоволТ, не може добре жити нТяка земля, що на-род не може добре правитись самими чиновниками,.

— 19 —

котрих згори наставляв самовольний царь. Тепертрудно знайти ! таких людий, котр!-б не згоджувалисьз тим, що усТ дТла в дуже велик!й держав! не мо-жуть бути вправлен! чиновниками та указами з да-леких столиць, не спитавши, що думають люде в тихкраях, для котрих пишуться укази; тепер нав!ть! в руськш царств! заведено земства та городськ!управи, що-б хоть менч! дТла сво'Г робили сам!краев! люде, як сам! знають, а не чиновники, щосьогоднТ тут, а завтра там.

А коли так, то що-ж нам була за користьз того, що ! ми перетерпели жорсток!сть Петра I.,остервен'Гл!сть Менщикова ! НТмцТв биронових, ду-рости Павла I., салдатське зверство Аракчеева, хо~лодну самоволЕО Миколая I, про котрих УкраТнцТ неможуть нав!ть сказати, що це були „сво'Г собаки,котрих ми-ж сам! вигодували", бо в нас позаду небуло нТякого 1вана IV. Тай сам! цТ петербурськ! са-мовольники ! щвечники натури чолов!чоТ нТколи невважади нас, УкраТнцТв, за своТх ! коли случалось,давили нас з б!льшою зл!стю, менш жалТли „без-мозглих, упрямих хохлов", нТж своТх „руських". Хибапомоглось] що небудь ! Великорусам од того, щотерпели рядом з ними ! „браття черкаси", вмерти закотрих общялись батьки Тх тод'Г, як Хмельницькийпрохавсь у шдданство „царя Восточного?" На що-жбуло руйнувати т! права краев!, т! виборн! уряди,як! були колись на УкраТнТ, коли тепер усТ освёчен!;люде думають, що без краевих прав та виборних.урядникёв обейтись не можна? ДвёстТ рокев мучения,поки цар! доконали стар! украшськ! порядки, про-пали, значить, даремне!

А все, що ..не робилось царським урядом дляУкраши пгсля Хмельницького аж до 1775 р., коли

— 20 —

зруйковано СГч, усе те роблено нТ для чого, якщо-б доконати стар! укра'Гнськ! порядки. 1 сюлькито хитрощ!в шшло на те в московських бояр тапетербурських чиновниюв, сюльки муки приняв про-стий Украшець, скшьки попогнувся та призвича'Гв-€я ябедничати украшський пан та полупанок, покице случилось, — для того, що-б пот!м признатисьщо усТ цТ „нов!" порядки нТкуди не годять ся!

Коли в 1654 р. УкраТна прилунилась до Мо-сковського царства, то була ли ж украшськими ко-заками з одного боку I московськими боярами I ца-рем з другого боку ось яка умова:

П р о ш е н 1 е г е т м а н а Б о г д а н а Х м е л ь -н и ц к а г о к ъ А л е к с е ю М и х а и л о в и ч у с ъп р и л о ж е н 1 е м ъ д о г о в о р н ы х ъ п у н к т о в ъ.

Божьей милости, великш государю царю и ве-лики! княже, Алексею Михайловичу всея велиюял малыя Росс1и самодержче, и многихъ государствъгосударю и обладателю, твоему царскому величеству.

Мы, Богданъ Хм'Ьльницкш, гетманъ войска за-порожскаго, и все войско запорожское; и весь лиръхрист1янскш россшскш, до лица земли челомъбьетъ:

Обрадовався вельми спожалованья великагои милости неисчетныя твоего царскаго величества,которою намъ изволилъ твое царское величествопоказать, много челомъ бьемъ тебе, государю на-шему, царскому величеству, и служити прямо и верново всякихъ делехъ и повелешяхъ царскихъ твоемуцарскому величеству будемъ по веки, только про-симъ вельми, яко и въ грамоте просили есмы,изволь намъ, твое царское величество, въ томъ всемъпожалованье и милость свою царскую указатп, очемъ посланники наши отъ насъ твоему царскомувеличеству будутъ челомъ бити.

1) Вначале, изволь, твое царское величество,подтвердить права и вольности наши войсковыя.

— 21 —

какъ изъ в'Ьковъ бывало въ войске запорожскомъ,что своими правами суживалися и вольности своиимели, въ добрахъ и въ судахъ чтобъ ни воевода,ни бояринъ, ни стольникъ въ суды войсковыене вступались, но отъ старшихъ своихъ чтобъ то-варищество суждены были: где три человека каза-ковъ, тогда два третьяго должны судити.

Подъ сими статьями помета думнаго дьякаАлмаза Иванова:

Сей стать^ указалъ государь и бояре пригово-рили : быть такъ по ихъ челобитью.

2) Войско запорожское въ числ^ 60 тисячъчтобъ всегда полно было.

3/гказалъ государь и бояре приговорили: бытьпо ихъ челобитью 60 тысячъ челов^къ.

3) Шляхты, которые въ Россш обретаютсян в-Ьру, по непорочной заповеди Христовой тебе,великому государю нашему, твоему царскому вели-честву, чтобъ, при своихъ шляхецкихъ волостяхъпребывали и межъ себя старшихъ на уряды судо-вые обирали, и добра свои и вольности им^ли, какъпри корол^хъ польскихъ бывало, чтобъ и иныеувидя такое пожалованье твоего царскаго величества,клонилися подъ область и подъ крепкую и высо-кую руку твоего царскаго величества со всемъ м(-ромъ христ1'янскимъ. Суды земск!е и градск!е черезътЬхъ урядниковъ, которыхъ они сами себе добро-вольно оберутъ, исправлены быти имеють какъп прежде сего; тако жъ шляхта, которые казнусвою имели по крепостямъ на маетностяхъ, тогдан ныне, любо чтобъ имъ поплачено, или на мает-ностяхъ довладе™ дано.

Симъ статьямъ указалъ государь и бояре при-говорили: быть по ихъ челобитью.

4) Въ городехъ урядники изъ нашихъ людейчтобъ были обираны на то достойные, которые дол-жны будутъ подданными твоего царскаго величества,исправляти или удержати, и приходъ на лежащей въправду въ казну твоего царскаго величества отда-ватп.

22 — - 23 -

Указалъ великш государь и бояре приговорили:быгь по ихъ чолобитыо, а быти бъ урядникомъ,войтомъ, бурмистромъ, райцомъ, лавникомъ, и до-ходы денежные и хлебные и всяюе на государя зби-рать имъ и отдавать въ государеву казну тЪмълюдемъ, ково для тое зборныя казны государь при-шлетъ, над гЬми зборщиками смотреть, чтобъ дфз-лали правду.

5) На булаву гетманскую, что надано со всЪмипринадлежностями староство чигиринское, чтобъи нынфэ для всего ряду прибывало.

Указалъ государь и бояре приговорили: бытьпо ихъ челобитью.

6) Сохрани Боже смерти на пана — гетмана(понеже всякъ человъч\ъ смертенъ, безъ чего неможно быти) чтобъ войско запорожское само межъсебя гетмана избирали и его царскому величествуизвещали, чтобъ то его царскому величеству не въкручину было, понеже, тотъ давной обычай вой-сковой.

Государь указалъ и бояре приговорили: бытьпо ихъ челобитью.

7) ИлгЪнш казацких, чтобъ никто не отнималъ:которые землю им-Ьютъ и вс-Ь пожитки съ т-Ьхъземель чтобы при ттэхъ имтзн!яхъ добровольно имъми;вдовъ послтэ казаковъ осталыхъ чтобы и д-Ьтитаюя жъ вольности илгЬли, какъ предки и отцы ихъ.

Быть по ихъ челобитью.8) Писарю войсковому чтобъ, по милости его

царскаго величества, одна тысяча золотыхъ для под-писковъ, также и мельницу для прокормлешя, чтовелиюй расходъ имтзетъ.

Быть по ихъ челобитью, давать изъ тамош-нихъ доходовъ.

9) На всякаго полковника, чтобъ по мелышцъ-было, для того что расходъ великш илгЬютъ, нокогда милость будетъ твоего царскаго величества,и больше того, чъ\\гь твое царское величество по-жаловать изволишь.

Государь пожаловалъ по ихъ челобитью.

10) Также на судей войсковыъ, по 300 золо-тыхъ, и по мельництэ, а на писаря судейскаго по100 золотыхъ.

Государь пожаловалъ по ихъ челобитью, а просудей допросить сколько судей.

11) Также ясауламъ войсковымъ и полковымъ,что на услугахъ войсковыхъ завсегда обретаютсяи хлеба пахать не могутъ, по мельництэ бъ имъбыло, просить твоего царскаго величества.

Государь пожаловалъ по ихъ челобитью.12) На поделку снаряду войсковаго и пушка-

рей и на встэхъ людей работныхъ у снаряду, про-симъ твоего царскаго величества, изволь им'Ьти своецарское милостиво призр-Ьше, яко о зимтэ, такъ и оста-нахъ, такожде на обознаго по 400 золотыхъ.

Государь пожаловалъ, велт^въ давать изъ тамош-:нихъ доходовъ.

13) Права, наданыя изъ втзковъ отъ княжатъII королей какъ духовнымъ и лирскимъ людемъ, чтобъ:ни въ чемъ не нарушены были.

Государь пожаловалъ, велт^лъ быть потому.14) Послы, которые изъ втзка изъ чужихъ зе-

мель приходятъ къ войску запорожскому, чтобъпану-гетману и войску запорожскому, которые къдобру бъ были, вольно приняты, чтобъ то его цар-скому величеству въ кручину не было, а чтобы

тзло противъ его царскаго величества быти, дол-жны мы еге .царскому величеству извтзщати.

Государь указалъ и бояре приговорили: по-словъ о добрыхъ птэлтэхъ прпшати и отпускахъ,а о какихъ д-Ъл-Ьхъ, приходили и съ чтэмъ отпустятъ,о томъ писать къ государю; а которые послы при-сланы отъ кого будутъ съ противнымъ дфзломъ го-сударю, и т'Ьхъ задерживать и писать объ ихъ го-сударю ; а безъ государева указу ихъ не отпуска™,а съ турскимъ салтаномъ и съ польскимъ королемъ,безъ государева указу не ссылаться.

15) Какъ по польскимъ землямъ дань вдругъотдается, воли бы есмя и мы, чтобъ цтэною въ-до-мою давать отъ т^хъ людей, которые твоему цар-

— 24 —

скому величеству належатъ: а если бы инако бытине могло, тогда ни на единаго воеводу не позволять,,о томъ договориваться развтз бы изъ тутошнихълюдей обобравши воеводу, человека достайнаго,имтзетъ ттз встз доходы въ правду его царскому ве-личеству отдавать.

Сей стать^ государь указалъ и бояре пригово-рили быть потому, какъ выше сего написано, зби-рать войтомъ, и бурмистромъ, и райцомъ, и лавни-комъ, а отдавать въ государеву казну ттэмъ людемъ.кого государь пришлетъ, и тЬмъ людемъ надъ збор-щиками смотреть, чтобы делали правду.

16) А то для того имтэютъ посланники наши:договариваться, что нат^хавъ воевола права бы ло-мати илгЬлъ и установы каюя чинилъ, и чтобъ бытилгЪло съ великою досадою, понеже прав иному немогуть вскортэ навыкнуть и тяготы таюя не могутъносити: а изъ тутошнихъ людей когда будутъ стар-ш!е, тогда противъ правъ и установъ тутошнихъбудутъ исправляться.

О правахъ государевъ указъ и бояръ же при-говоръ написанъ въ иныхъ статъяхъ.

17) Прежде сего отъ королей польскмхъ ника-кого гонешя на в'Ьру и на вольности наши не было,всегда мы всякаго чину свои вольности и для тогомы в'Ьрно и служили; а нын'Ь, за наступления навольности наши, побуждены его царскому величествуподъ крепкую и высокую руку поддаться. Прилежнопросити ИАгЬють послы наши, чтобъ правился егоцарское величество намъ на х"рт!яхъ писанныя съпечатьми, вислыми, едннъ на вольности казацюе,а друп'е на шляхецюе, далъ, чтобъ на вечные вре-мена непоколебимо было; а когда то одержимъ, мысами смотръ межь себя илгЬти будемъ, кто казакъ,тотъ будетъ вольность казацкую илгЬть, а кто па-шенной крестьянину тотъ будетъ должность обы-клую его царскому величеству отдавать какъ ипрежде сего; такое и на люди всяю'е, которые егоцарскому величеству подданные, на какихъ правахъи вольностяхъ ИАгЪють быти.

__ 25

Государь указ?лъ и бояре приговорили: бытьпо ихъ челобитью.

18) О митрополиттз помянути им^ютъ, какъбудутъ разговаривати, и о томъ посломъ иашимъизустный наказъ далъ еемь.

Государь указалъ и бояро приговорили: митро-политу на маетности его, которыми нынтэ влад'Ьетъ,дать жалованную грамоту.

19) Такожде просити пршгЬжно послы нашиим^ютъ его царскаго величества, чтобъ его царскоевеличество рать свою вскортз прямо къ Смоленскупослалъ, не отсрочивая ничего, чтобъ неприятель немогъ исправиться и съ иными совокупиться для того,что войска нынтз принуждены, чтобъ никакой ихълести не верили, если бъ они им'Ьли въ чемъ дт^-лать.

Указолъ государь и бояре приговорили: пропоходъ ратыхъ людей объявить посланникомъ съкотораго числа государь самъ и бояре, и ратныелюди, съ Москвы пойдуть, а къ гетману не писать.

20) И то надобное д-Ьло припомнити, чтобънаемнаго люду зд'Ь по рубежу отъ ляховъ, для вся-кого безстрашпя, съ 3,000, или, какъ воля его цар-скаго величества будетъ, хотя и больше.

Допросить въ коихъ лгЬстахъ по рубежу стоятъ.21) Обычай тотъ бывалъ, что всегда войску

запорожскому платили: просить и нын'Ь его цар-скаго величества, чтобъ на полковника по 200 зо-лотыхъ, на ясауловъ войсковыхъ — по 400 золо-тыхъ, на сотниковъ по 100 золотыхъ, на казаковъпо 30 золотыхъ.

Отговаривать Велик1й государь, его царское ве-личество, для православныя христ1янск!я в1зры, хотяихъ отъ гонителей и хотящихъ разорити церквибож1'я и искорените вт^ру христ1янскую, отъ латыньоборонити, собралъ рати мног!я и идетъ на неприя-телей, и свою государеву казну для ихъ обороныратнымъ людемъ роздалъ многую. А какъ былоу гетмана, у Богдана Хм^льницкаго, государевъближнш бояринъ, и нам^стникъ тверской, Василий

— 26 -

Васильевичъ Бутурлинъ съ товарищи, и говорилъсъ гетьманомъ о числъ- войска запорожскаго, и гет-манъ говорилъ: Хотя число войска запорожскагои велико будетъ, а государю въ томъ убытка небудетъ, потому что они жалованья у государя про-сить не учнутъ; а говорилъ гетманъ при ихъ, и присудьтз, и при полковник^, и имъ нынтэ о томъ гово-рить не доводится.

22) Орда естьли бы вкинуться, тогда отъ Астра-хани и отъ Казани надобно на нихъ наступати, та-кожде и донскимъ казакамъ готовымъ быть ; а нынЪеще въ братств^ дати сроку, а ихъ не задирать.

Сказать: на Донъ къ казакамъ государево по-велтэнье послано будетъ: будетъ крымские люди за-дору никакого не учинять, на нихъ не ходить, а будезадоръ учинятъ, и въ то время государь укажетънадъ ними промыслъ чинить.

23) Кодакъ городъ, который есть сдтэланъ нарубежу отъ Крыму, въ которомъ панъ гетманъвсегда по 400 человтзкъ тамъ имфзетъ и кормъ вся-к!я имъ даетъ, чтобъ и НЫРГБ его царское вели-чество какъ кормами, такъ и порохомъ къ нарядупзволилъ построити; также и на ТБХЪ которые запорогами Коша берегутъ; чтобъ его царское вели-чество милость свою изволилъ показать, понеженельзя его самого безъ людей оставити.

Допросить: по скольку корму человеку на тЪхъ400 челов^къ даютъ и за порогами для Коша

- сколько человтэкъ, и о чемъ за нихъ бьютъ челомъ.Доложить государю бояре говорили: которые

государевы всякихъ чиновъ люди учнутъ бътати въгосударевы черкассюе города имеете, и тЪхъ бысысковъ отдавати.

Ми не считаемо цих п е р е я с л ! в с ы< и х с т а -т е й за „верх премудрости" державноТ. Те, що митепер бажаемо, нам „соб! дорожче", як кажутькупцТ, нТж те, що втратили УкраТнцТ. Переясл!вськ1

— 27 —

.статтТ писали козаки ! думали про самих козаюв.Вони вважали за УкраТну не всю землю, де живеукраТнський чи, як вони казали тодТ, руский або ро-сШський, або малорускш народ, — а т!льки ту.землю, де по давнш умовам козак!в з Поляками,мусили жити козаки: не усю землю по Сян в Гали-чин'Г I по прний Дунаець 1 прськ! Тисси в Карпа-тах, а тшьки по Случ: воТводства Чернипвське, Ки-Твське та Брацлавське. Переясл1вськ1 статтТ вмовля-

..лись з царем т!льки про волю козацьку, а „пашен-ного крестянина" зоставляли „должность обыклуюотдавать его царскому величеству, какъ и преждесего", значить, як було це за часи Польщ!, протикотроТ уставали \ „патент крестяне" у куп! з ко-заками. Т1 шляхтич!, котр! верховодили канцеляр!еюХмельницького (тай сам цей батько козацький бувшляхтич !) не забули оабно написати в статтях пе-реяславських про шляхту, шо-б вона „при своТхтляхетських волостях пробувала, як при короляхпольських бувало, 1 що-б уряди судов!, земськ! 1 го-родсы<1, як 1 за Полыц! було, вибирали шляхтич!",а не пашенн! люде. Т1лы<и козаки мали-б свш вла-сний суд, — шсля цеТ умови!

Окр!м козак!в та шляхти, права 1 вольностивимовлеш були для пошв 1 ченцТв, що-б \ вони малите, що Ум було надано од корол'Гв польських, зна-чить, 1 землТ з пашенними людьми, та для лищан,що-б вони обирали для себе I для своьх д'Гл войт!в1 магистрати та ратуш!, що-б то як тепер город-ських голов та городську думу.

Так то зроблен! козаками статт'Г вдержувалистару нер!вн!сть м!ж людьми украшськими 1 не дбали

-зовс'Гм про пашенних людей, про б!дних хлТбороб!в.На корпеть Ум можна-б було хиба повернути 13

— 28 - — 29

статтю, що „права, надаш од князТв 1 короллв ду-ховним 1 сьв!тським людш, що-б не були нТ в чшпорушен!". Та тшьки прав таких простим пашеннимлюдям нТхто не давав. Поки що, вони тшьки зоста-вались вшьними там, де повтТкала шляхта. А якземля за ними не була признана, то по-троху 1 сталищ прост! люде обертатись у „послушенетво". Самкозацький батько Богдан Хмельницький мав од ко-рол'Гв польських надаш села „на правтз полгЬетномъсъ подданными". А посланцТ його, котр} Уздили вМоскву вмовлятись з царем про вольности козан!, —генеральний судьдя Самшло Богданов 1 переяс;пв-ський полковник Павло Тетеря, подавали в марцТ1654 р. царези челобиття, в котр!м прохали, що-б:„ м н Тэ с у Д ь Ф н а м Ф с т е ч к о И м г л Ф е в о - С тя т ы и с ъ п о д-д а н н ы м и въ н е м ъ б у д у ч и м и и со всфми зем-лями издавна до ИмглФева належащими и на тФхъземляхъ подданными будучими, а мнФ полковнику намфстечко СмФлую такожъ съ подданными въ немъбудуЧИМИ II СО ВСФМИ ПрИНаДЛбЖНОСТЯМИ, ПОЛЯМИ, ЛФ-

сами, уходами и озерами, которые имфютъ быть совсфмъ, какъ и прежде было. И чтобъ есмы быливольны въ своихъ подданныхъ, какъ хотя ими уря-жати и обладати, мы и дфти и н.слфдники наши,которые бы имФли отъ насъ тФ маетности одер-жати; и чтобъ до нихъ никто кромФ насъ и на-слФдниковъ нашихъ накакого дФла не имФлъ вфч-ными времяны. Также чтобъ намъ вольно было натФхъ земляхъ своихъ, которыя съ милостиваго жа-лования его царскаго величества будемъ имфти,людей селить, какъ которые къ намъ будутъ при-ходити, мельницы ставити и всяк!е пожитки, каюенибудь прежде были и как!е сами можемъ привла-щпть и вымыслить, можемъ приспособляючи безъ

всякой въ томъ ни отъ кого помтзшки. Также по-томъ челомъ бьемъ, чтобъ намъ вольно было вся-к1я питья для своихъ же подданныхъ держати, винокурити и откупъ, какъ извичай есть на Украин-ЬимФти и при всемъ томъ извычаю, какъ въ томъкратэ ведется, пребывати". Про це усе просили паниБогданов I Тетеря у царя „привили на харт!ях, зо-лотими словами писаних".

Колись польськ! пани також позабирали земл'Г1* перш усього старались захопити за тим так! стру-менти та заводи, що найпотр1бшщ{ хлТборобови, аботак!, котр! переробляють хлТб — млини та винниц'ьщо-б хл'Гбороба держати в своТх руках, та захоплю-вати луки, що-б не було куди без плати хлТборо-бови скотину вигнати, та лТси. Народ именно черезте ! шднявсь проти Польщ! у куп! з козаками, що„враж! ляхи" рп<и ! луки жидам заарендували, —а тепер козацьк! старшини, вмовляючись з москов-ським урядом про козацьк! вольности, почали вп-мовляти соб! те, що за часи Польщ! мали в себепанн та Тх рандар! жиди. Потроху почало йтись донового крепацтва, а московське царство не тшькине зупинило цТе'Г ходи, а ще помогло розростисьзлим зернам, що були в козаччинТ, а добр! заглу-шило.

А були в переяслшських статтях ! добр! зернаименно такого устрою громадського, до котрого та-кож прямують скр!зь осв!чен! люде. Ту тумовлялось,що-б чуж! люде у дТла краев! не вступали, що-бусякий уряд був виборний, що-б нТхто без суду небув скараннй ! що-б судили своТ люде, товариш!,хоть козак!в, шляхтич!в та м!щан, коли не усТх. Такбула на частину огорожена воля краю ! народу од•самоволУ царсько'Г. Гетьман ! старшина тшьки нТчого

— 30 -

не сказали напроти сл!в бояр, посланцУв московських,..об т!м, що т!льки козаки мусять присягати на улювиз царем, а нТ сам цар, ан'Г посланцТ його не можуть,що „шдданн! т!льки присягають царям, а царям неличить присягати шдданним, 1 що коли польськ! ко-ролТ присягали на умови з козаками, то то т!лькитому, що польськ! королТ нев!ри 1 несамодержцТ,1 що коли прост! козаки просять, що-б царь запри-сягнув, то старшина мусить памятати милость вели-кого государя, що ради христ!янсько'Г православно'!в!ри I святих божих церков зволився прийняти ко--заюв п!д свою велику руку, а тому мусить привестина в!рн!сть царев! вшсько запорожське, а нероз}гм-них людей, — це-б то простих козашв, — вдержу-вати од непотр!бних розмов". На т! усТ права, як!ми вище прописали, козаки пристали, як „на пожа-лования 1 милость царську", а не так як на правосвое; на перед згожувались дань давати I не так,як колись давали, тьчько що-б не царськ! чиновникиП збирали. Козаки вимовили своему гетьманови, що-бдо нього поели чужих цар!в приТздили, та тшькимусили гетьмани цареви казати, що до них т! поелиговорили. Так козаки зоставляли у гор! непорушен--ним самодержавие право царя над землею 1 шддан-ними.

Однако, як пор!вняти 1 т! права, як! вимовилисоб! козаки у царя московського з тим безправям,.яке було у государств! московсьюм, то усе таки неможна не сказати, що устрш козаччини був б!льшпод!бен до устрою тепер!шних вольних держав евро-пейських, так званих конст!туц!йних, нТж московськецарство ! тепер!шна росгйська импер!я.

ВсТ знають, як з дуже малого почала роста"тепер!шна воля народу в Ан^л'ГТ. Як пор!внаги тг

— 31 —

права, що витребували соб! пани англУйськ! у ко-роля 1вана, званого Безземельного (1215 р.) зв!снуВелику Грамоту про Вольности (Ма§па СЬаг(а Ь!-Ьег1а1ит), то вийде, що вони були не богато бшьшгнТж вольности наших козак!в у 1654 р., ! служилипопереду на користь ще меншому числу людей.

АнглТйська грамота була писана п!сля бунтупроти короля, через те де в чому вона вир:знТщенапира на права шдданних перед королем, особливона те, що король не буде брати податк!в без того.що-б не згодилась рада земська. Одначе про права! вольности ос!б, громад ! город!в, ! в англшськшграмот'Г не виразн'Гще сказано, н!ж в наш!й. Деяк!слова ан^лУйсько'Г грамоти мов би слово в слово так!сам!, як в укра'Гнських козацьких умовах з царем ;ось напр, пункт 1) по котрому об!цяеться, що цер-ков англ'Гйська буде вольна ! вживати-ме усУ сво'Гправа ! вольности, ! що нУхто Ух не дотикати-меться; або пункта 2, 16, 48,49, у котрих король каже:„ми подарували усУм нашим вольним п!дданним у ко-ролевств! Англ'ГГ за себе ! за наслУдник!в усяку воль--н!сть, котру пересчитуемо далУ, — ми даруемо усУмгородам, м!стечкам ! селам Ух старинн! права ! при-вилУУ, — наперед нУхто не буде н'Г задержаний, нУувязнений, н'Г в кого не одшметься добро його, н'Гправа, н'Г вольности, н'Гхто не буде покараний смер-т!ю, н'Гяким способом без суда р!вним з ним людей,по законам краевим". 1).

I англ'Гйська грамота вимовляла права ! воль-ности найб!льше баронам, панам, воякам! А далУ, за

1) О и ! а и, О и V е г 2 1 е г е! ] а и с! с *, Со11ес1юпз с1езсоп5^1и1юпз, сЬаг!ез е! 1о!з !опс!атеп1а!ез с!ез репр!ез с!е 1"Еигоре, с! с!ез Йеих Атепциез, I, 362.

— 32 —

великими панами, баронами, в АнглТУ ширшу волюполучили менш! вояки, ось якби наш! козаки, далТли'щане, а тепер мае УТ увесь народ. Скр!зь в вели-ких краях в Еврош вольности попереду вимагалисоб1 вояки, з котрих виходили пани, а далТ воль-ности ширили ся I обнТмали б!льшу частину людей.Правда, скр!зь ми бачимо, що зр!внання прав ус'Гхлюдей у краТ не йшло поруч з ширенням вольности.Т!, хто був поставлений низче, ли'щане, селяне, абип'льки вибавитись з п!д керування панського, рад!були помогти королям уменшити вольности панськьОд того згодом скр!зь уряд чиновничий узяв горунад виборним, та не до юнця. Все таки з цТе'Г ви-борно'Г старовини щось зоставалось, що ошсля шд-правлялось, або шдновлялось: як! небудь сойми,земства, або такс инше. Земля, де найдовше зоста-вались так! старинш виборч! порядки та ради,швидче могла перебудуватись на нову вольну дер-жаву, де вже не одн! краев! дТла, але и б!лыш, дер-жавы!, не лиг кшчати король та чиновники, не спи-та вши ради народньоТ, сойму виборних, — де неодного п'льки пана, але н'Гкогс не можна було, якце и доси можна в Росп, нТ замкнути, нТ покаратпбез суду, де кожний мае право вольно, що хоче, го-ворити, печатати книги \ газети 1 Уздити, куди хтохоче. Вигода УкраТнм дв1ст'Г рок!в назад була в т!м,що вона через вшну з татарами, через повстанняпроти Польщ!, мала ще земський вольний, военнийстан 1 виборний уряд, — вже тодТ, як скр!зь побшьшш части европейських земель вшсько буловже не земське, а королТвське, вербовано, котреслухало пльки корол'Гв та княз'Гв, коли вже урядчиновничий узяв майже скр!зь гору над виборним.До того на УкраМ проспр \ св!жа оселя. на степах

робйли те, що б!лыиа частина сТльського люду булПна_ д'Гл'Г вольною. А тод'Г вже були часи, коли встро-Улись народоправства, або республики Голяндська1 Швайцарська, а на який час було I англшська,котра хоть перемшилась впять в корол'Гвство, татаке, в котр1м вже в юнець не стало самодержав-ства, або самовольства королТвського \ в кшець роз-рослись зерна старо'Г англ'шсько'Г вольности: корольвтратив право що небудь зробити без ухвали радиземськоТ, або в ч!м небудь порушити право якогонебудь англичанина.

ТодУ, як наша УкраУна прилучилась до москов-ського царства, так! вольности заводились не -илькипо стародавньому звичаю, як було колись за часигородських народоправств руських до татар, або вПсков! I Новгороду, котр! виб1рали 1 вигоняли князУв„по старинфэ"; нУ, дв!стУ рок!в назад вже думка провольность ш'ддержувалась \ осьв1тою, читанням книгпро народоправства у Греюв та у Римлян. Такжесамо дв1СтУ рок!в назад скр!зь вже по Европ! осв!тастала вменшати крепацтво, котре УкраУнцУ майжескр!зь п'льки що скинули у себе, повставши протипольських пашв.

Од того можна думати, що в УкраМ мала-бз'еднатись старосвггська вольн!сть вояцька з новою,все народньою, про котру вже турбувались осв!чен1люде в Еврош', можна було ждати, що те, що за-велось на УкраУнУ само по соб!, буде ш'ддержаненарочитою думкою, 6о и на УкраУнУ тод'Г вже чулии писали например про голяндську республику, котратакож одбилась од корол'Гв 1спанських, як УкраУнаодбилась од корол'Гв польських.

Нав!рно можна сказати, що якби УкраУна, од!р-вавшись од Полыш, стала була ос!бним княжеством, * г

або королТством, або хоть 1 козацькою республи-кою, то з часом 1 в нТй би узяли-б б!льшу силу чи-новники 1 пани над выбором 1 народом, як 1 скр1зьце було, Та к!льки навряд без помоч! з боку, якудавала неволя московська, 1 пани всгпли-б за якунебудь сотню рок!в переломити старосв!тсы<у зви-чайну вольшсть, бо вже через сто тридцять рок!вскр!зь прочули про таке дТло, як змша корол'Гв-ського порядку у Франц1Т. ЗнТвечити хоть старо-св!тську, але св!же заведену вольность на УкраМпомогли застарш! невольн! порядки тих держав,з котрими звязувалась Укра'ша: панська Полыца,а особливо-ж порядки московського царства, у ко-тре увшшла УкраТна 1 в котрому вона знайшлазнову панство, таке як 1 в Полыц!, та ще и царство,не дуже лшше, як в Турцн.

НТяк не можна сказати, що-б народ москов-ський чи великоруський був не способный до воль-ности. В стар! часи 1 там були вольн! городи, якI в кшвськш Руси, що пот1м стала УкраТною. Хтотак! з первоначалку були Пскович! та НовгородцТ, чинаш! УкраТнц'Г, чи н'Г, — т!льки в XIV столТттю,тодТ як цТ народоправства були найдужч!, вони вжебули великоруськими. Великоруси-ж були и козакидонськ! та ящьк! або уралськ!, котрих устрш бувмайже такий, як ! в нашему Запорожжю. У Великору-сов задержавсь ! доси стародавни"! вольний звычайволод'1ти землею громадами ! передТляти и по гро-мадському приговору. Цей звичай може задержавсьчерез те, що земля великорусы^ велика ! тут булом!сця до недавна ще усякому, та ще и через те, щохоть Великорусы — народ ! давши, як ! друг! ново-европейськ! народи, однако кожда осели в ньомунедуже давна, бо народов! усе приходилось перехо-

дыти з ли'сця на лисце, т'Гкаючи то од татар, то одлях1в, то од власного начальства, ! кождий раз нТхтояк громада, робила займище на землУ, рубала лТс ! т. д.Устроювати артел'Г з виборними старшинами Вели-корусы ум!ють, як рщко яка з других пород люд-ських. Але так! громадсью порядки здавна вже вдер-жались у МосковщинТ т!лы<и для малих громад,осель, артьтТв. А всТ ширш! справы, земськ! ! дер-жавн! у Московщиш здавна вже звикли оддаватив руки царя ! його чиновник!в. Московщина внизув селах — ще и доси молода земля, в котрш людесам! собою ще вм!ють правитись без начальства.А як держава, Московщина стара, як наприклад! Франц!я. Р!д КНЯ31В ! цар!в в МосковщинТ не пере-ривавсь довго, ! був св!й, не те що в нас, литов-ський або польський. Церкбвний уряд те-ж завс'Ггдибув свш, от в!н ! привчав народ слухатись царя, якбожого помазанника. До того попереду татары п!д-пирали московських княз!в, а як пот!м цТ княз'Г п!шлии проты татар, то народ увесь став бшыи шануватиТх, а попы ще б!льше хвалити. А народ великору-ський розлазився по земл'Г так!й широк!й, що однаоселя т!лькы через те и не одривалась од другоТ,що задержувала спомин про Москву-матушку ! царя-батюшку ! чим далТ усе забував, що це, мов би тосерце РосГГ, Москва, було и есть для всТх, нав!ть ве-ликоруськых, земель просто павуком, а зовсТм несерцем.

От через це усе уся !стор!я Московщини, як! Франц!! за часи од XII до XVIII в., пройшла у тому,що чим дальше, все бшыле росла сила царськогоуряду над старосвггськими громадськымы земськимипорядками, чиновник!в над виборними. Так выросличуди! ! не всякому зрозумш ознаки життя дер-

и̂ |

жавного, а почасти и ыароднього в Московщиш:в низу, в селах, поки не чшаеть ся царське началь-ство, — у Великоруав бачимо зовсш громадськийдух 1 самоправ, не мов в старих кантонах Швай-цари, а зараз над селом — царську 1 чиновничу са-моволю, таку, котроТ не бачила Европа нав!ть в часи,коли иайбшьша була сила корол'Гв 1 чиновниюв, при

] якому небудь Людовику XIV французському, абоФридеркках пруських. До того треба придати великур1жницю Московщини наприклад од Франца I другихзахщно-европейеьких земель. Тут, у Еврош, завс'Ггдабула наука, котра вдержувала самоволю царську,помогаючи людям сшзнати, що есть доброго \ вдругих нецарських порядках. Московщина-ж, у лТсахта степах, далека од старих осв!чених земель, —була дика 1 не знала другЪго письменства окр!м цер-ковного. Читала Московщина в книгах не про на-родовства грецью та римсью, а про б1блейсьш цар-ства; бачила перед собою прим!ри не 1талТянськихнародоправств, не АнглТТ, не Швайцарп, не Голянди,а татар казанськйх, астраханських, з Тх ханською са-"моволею. Скр1зь по Еврош в XVI—XVII в. королТУсилились 1 ламали вольности земсьш, та н'Где небуло такого скаженого душогубця, як 1ван IV москов-ський. До того скр!зь в Еврош, коли королТ топталивольности пашв на виборш уряди, то хоть вмен-шали крепацтво простих людий, в МосковщинТ цар!завели кр_щацтво, тод! як врио вже счезало в Евро-пи Впять 1 тут показалось такс, що Московськецарство було и нове I старе. Старе воно було тим,що давно вже повелось } що народ вже призви-чаТвсь слухатись царя, а в XV—XVI в. воно сталояк би наново -заведена, бо саме т!льки тодТ москов-

сы<1 князТ поодшмали землТ у других княз'Гв, увшь-нились од татар 1 стали нашрати на землю князТвлитовських. Московську землю мов би знову заво-ювали князТ, так як би Францпо француськ! королТу IX в., або АнглТю норманськ! у XI в., 1 роздавализемлю воякам своТм: боярам та дворянам, а що-б на-род не тТкав з цТх земель, що-б у бояр та дворянзавс'Ггда були вояки-шддаш для царськоТ служби, тонарод закр!постили.

От до такого то царства прилунилась наша Укра-Тма! Була вона мов новонарожденна земля вольна,хоть I мала вже поган! зерна, як початок крепацтва,хоть воля ТТ не була ще вкоршена в народ наукою,котра-б показала, що именно 1 треба людям зоста-ватись вольними, та правитись т!льки виборними. НТ-чого дивуватись, що за т! часи, як УкраТна присталадо Московського царства, з його самовольним царем,з крепацтвом, жившего без науки, — то царська са-моволя заТла вольности украТнськ! ; московське бо-ярство помогло зрости на УкрашТ зернам крепацтва,а просв1та почала на УкраТнТ рости дуже тихо, тимтихше, що невеличка частина украТнських письменнихлюдей роздТлилась 1 на Московщину; вольним жедумкам, котр! росли вже в Еврош у куп! з наукою1 зв1дти переходили и до нас, тепер поставлений бувтин царською та чиновницькою самоволею. А як битепер серед украТнського народу заявлялись думки тазалпри стати против зросту неволТ, то вже тепервони мусили-б вдаритись не т!льки об тих своТх лю-дей, котрим вигодна була неволя людська, але и обмосковський уряд I в1йсько, а то \ об народ, котрийрозулив дТло так, що УкраТнцТ чинять зраду, колине слухають „нашего царя" I т. д.

От через це усе шсля Хмельницького до самихчас!в Катерини ми бачимо, як залпсть того, що-брозростались тому доброму, що було в козацькихукрашських порядках, воно топчеться царями, абосхне,— а зле поливаеться, розростаеться.