1

ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ

ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

ПРОФЕСІЙНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ

ТА ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ

НАСЕЛЕННЯ

Матеріали V Міжнародної науково-практичної

конференції (24 листопада 2011 р.)

Частина 2

Київ 2011

2

ББК 74.212

УДК 377

А 43

Рецензенти:

Киричук О.В. – доктор педагогічних наук, професор;

ОлійникВ.В. − доктор педагогічних наук, професор

Рекомендовано до друку Вченою радою

Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України

26 жовтня 2011 року, протокол № 7

А 43 Актуальні проблеми професійної орієнтації та професійного

навчання населення : матеріали V Міжнародної науково-практичної

конференції (24 листопада 2011 р., м. Київ) : у 2 ч. – Ч. 2 / уклад. :

Л.М. Капченко, С.О. Тарасюк, Л.Г. Авдєєв та ін. - К. : ІПК ДСЗУ, 2011.

– 296 с.

А 43 Актуальные проблемы профессиональной ориентации и

профессионального обучения населения : материалы V

Международной научно-практической конференции (24 ноября 2011 г.,

г. Киев) : в 2 ч. – Ч. 2 / сост. Л.Н. Капченко, С.А.Тарасюк, Л.Г Авдеев и

др. - К. : ИПК ДСЗУ, 2011. – 296 с.

ISBN 978-617-649-006-7

Збірник підготовлено за матеріалами V Міжнародної науково-

практичної конференції. Розглянуто теоретико-методологічні та

організаційно-методичні аспекти професійної орієнтації і

професійного навчання населення, а також шляхи вдосконалення

профорієнтаційної роботи та професійного навчання в умовах

сучасного ринку праці.

Для науковців, педагогічних працівників загальноосвітніх,

професійно-технічних та вищих навчальних закладів, спеціалістів

державної служби зайнятості та інших фахівців, які цікавляться

проблемами професійної орієнтації та професійного навчання

незайнятого населення.

УДК 377

ББК 74.212

А 43

© Інститут підготовки кадрів

державної служби зайнятості

ISBN 978-617-649-006-7 України (ІПК ДСЗУ), 2011

3

ЗМІСТ

РОЗДІЛ ІІ ПРОФЕСІЙНЕ НАВЧАННЯ БЕЗРОБІТНИХ:

ПРОБЛЕМИ, ТЕНДЕНЦІЇ, ДОСВІД РЕГІОНІВ

6

Бідюк Н. М. Основні напрями державної політики США щодо

забезпечення зайнятості та освітньої підтримки

безробітних

6

Брич Н.Я. Шляхи вдосконалення професійного навчання

безробітних

15

Вініченко Л.В. Професійне навчання сільського населення 19

Гнибіденко І.Ф. Професійна підготовка кадрів (перспективи

розвитку)

26

Дегтярьов А.Ю.,

Масалова О.Є. Створення системи електронного

документообігу для ефективного супроводження

навчального процесу

42

Іванілова О.В. Шляхи підвищення ефективності професійного

навчання безробітних

47

Капченко Л.М. Андрагогічна майстерність у професійному

навчанні незайнятого населення

51

Капченко Р.Л. Принципові підходи до планування підготовки

робітничих кадрів для матеріально-виробничої

сфери

60

Колеснікова Є.Б.,

Дьомушкіна Ю.В.

Синергія, як шлях підвищення ефективності

професійного навчання безробітних

73

Костенко М. А.,

Яковенко С. В. Практика студентів вищих навчальних

закладів: деякі аспекти впливу на ринок праці

81

Кухарчук П.М. Децентралізація професійного навчання –

невід’ємна складова активної політки

зайнятості (досвід Канади)

87

Маршавін Ю.М.

Савченко Н.В. Управління якістю професійного навчання

безробітних: технологічний аспект

97

4

Охрімчук О.М. Методологічні засади сучасної державної

політики в галузі професійного навчання

населення

105

Потапенко Н.И. Состояние и перспективы электронного

обучения в Республике Беларусь

111

Савченко В. А. Стимулювання професійного навчання кадрів

на виробництві в умовах чинного законодавства

115

Скульська В.Є. Центри професійно-технічної освіти державної

служби зайнятості як об’єкт управління

124

Чеграхчі І.М.,

Сташкевич Г.В. Формування електронних освітніх ресурсів з

використанням процесного підходу

134

Шорскіна Л.М. Напрями та перспективи розвитку професійного

навчання дорослого населення

139

РОЗДІЛ ІІІ

ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ТА

ПСИХОЛОГЧНІ ЗАСАДИ НАДАННЯ

СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ НАСЕЛЕННЮ

144

Авраменко М.Л.,

Маліновська Н.М. Науково-методична та інноваційна діяльність у

професійній реабілітації інвалідів:

з досвіду роботи Всеукраїнського центру

професійної реабілітації інвалідів

144

Болтівець С.І. Розвиток психогігієнічної компетентності зрілої

людини у процесі її професійного навчання

149

Внученко В.Б.,

Євдокимов А.В.,

Ковальчук М.М.

Управління часом як невід’ємна складова

системи професійної орієнтації в сучасних

умовах

160

Єгорова Є.В. Теоретико-методичні аспекти проблеми

психологічної готовності безробітних до

професійного навчання

163

Каліщук С.М. Професійна орієнтація і професійний розвиток

майбутніх психологів в умовах навчання у

вищому навчальному закладі

172

Капченко О. Л. Особливості професійної діяльності ріелтера та

ділова етика

181

5

Карапетян В. С.,

Петросян А.Г.

Психологічні передумови організації групових

форм мислення і навчання

193

Лузан М. В. Технологічний навчальний профіль як

середовище формування професійних ідеалів

старшокласників у сфері робітничих професій

203

Манько В.Г. Сприяння у працевлаштуванні інвалідів на

спеціальні робочі місця

213

Охріменко З.В. Активізація самостійності старшокласників у

процесі професійної орієнтації як компонента

самовимогливості особистості

218

Пархоменко О.М. Забезпечення професійного самовизначення

старшокласників в умовах профільного

навчання засобами трудового виховання

228

Піддячий М.І. Історія та перспективи професійної орієнтації

молоді

234

Рісний О.П. Особистий консультант як запорука успішного

обслуговування клієнтів

244

Рудюк О.В. Формування рефлексивного простору процесу

профпереорієнтації як умова конструктивного

пeреживання безробітними кризи втрати роботи

247

Ставицький Г.А. Динаміка мотивації до професійного

самовизначення студентів-першокурсників

256

Ткачук І.І. Онтологія психолого-педагогічних досліджень

проблеми професійного успіху особистості

264

Ходаківський В.М. Інвестування аграрного сектора економіки як

фактор стимулювання зайнятості у галузі

273

Яцик І.С.

Яцик С.П.

Екстремальність безробіття як спосіб здійснення

потенційного вчинку в граничних ситуаціях

283

Відомості про авторів......................................................................................

291

6

РОЗДІЛ ІІ ПРОФЕСІЙНЕ НАВЧАННЯ БЕЗРОБІТНИХ:

ПРОБЛЕМИ, ТЕНДЕНЦІЇ, ДОСВІД РЕГІОНІВ

УДК 37.01:338.5

Бідюк Н. М.

м. Хмельницький

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ США ЩОДО

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАЙНЯТОСТІ ТА ОСВІТНЬОЇ ПІДТРИМКИ

БЕЗРОБІТНИХ

Постановка проблеми. Невідповідність напрямів, обсягів, а також

якості професійної підготовки фахівців потребам економіки та вимогам

сучасного ринку праці, декваліфікація населення, низька ефективність

заходів щодо підвищення професійного рівня виробничого персоналу,

дефіцит високопродуктивних робочих місць призводять до насичення ринку

праці України неконкурентоспроможними фахівцями, які згодом

поповнюють лави безробітних. Повернути працездатній людині право на

працю і заробіток – святий обов’язок кожної держави. Це давно зрозуміли

цивілізовані країни, де проблеми безробіття стали частиною державної

політики і розв’язуються системно. За таких умов проблема професійного

навчання безробітних набуває особливої актуальності, а її розв’язання

потребує здійснення кардинальних змін у системі професійної освіти

дорослих на всіх рівнях, зокрема розробки концептуальних засад розвитку

системи професійного навчання безробітних в Україні на основі вивчення

прогресивних ідей зарубіжного досвіду. Звернення до досвіду США

зумовлено помітним поширенням міжнародної співпраці в галузі освіти,

високим рівнем економічного розвитку цієї країни, врегульованим

механізмом забезпечення зайнятості населення, низькою питомою вагою

безробіття, високим рівнем організації виробництва, розвитком науки

завдяки науково обґрунтованій і гнучкій структурі освітньої діяльності.

7

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У контексті наукового

пошуку важливими є дослідження вітчизняними ученими сучасних

соціально-економічних аспектів проблеми безробіття, основних напрямів

забезпечення зайнятості та соціального захисту безробітних (С. Бандур,

Ю. Маршавін, М. Хмелярчук, О. Цимбал та ін.); професійного навчання та

перепідготовки безробітних на рівні робітничих спеціальностей

(Н. Максимова, Н. Ничкало, В. Радкевич, В. Скульська, І. Терюханова та ін.);

психологічних аспектів адаптації безробітних до ринку праці (О. Киричук,

О. Корчевна, І. Протасова, О. Ящишин та ін.); організації профорієнтаційної

роботи та психологічної підтримки (Г. Балл, О. Петроє, Н. Побірченко,

В. Рибалка, В. Синявський та ін.) тощо. Значний інтерес становлять

результати досліджень науковців США з проблем професійного навчання

різних категорій дорослого населення, а також психологічних аспектів

професійного становлення та адаптації безробітних на ринку праці

(К. Гріффін, А. Карп, А. Маслоу, Ш. Мерріам, Дж. Мезіров, М. Ноулз,

П. Роелфс, П. Селдін, П. Фрейре та ін.).

Прагнення з’ясувати зміни, що відбуваються в системі державного

регулювання соціального забезпечення в США, теоретичні та практичні

засади законодавчого забезпечення системи професійного навчання

безробітних у США з метою впровадження прогресивних ідей

американського досвіду у вітчизняну освітню практику визначили мету

статті – здійснити аналіз федеральних програм забезпечення зайнятості

безробітного населення в США та розкрити особливості їх впровадження.

Виклад основного матеріалу. Розвиток економіки, науки і техніки,

інформаційних технологій США вимагає компетентних та

конкурентоздатних фахівців, спроможних постійно оновлювати свій

загальноосвітній, професійний та культурний рівень. Розв’язання проблеми

безробіття в американському суспільстві відбувається шляхом приведення

освітніх послуг у відповідність до вимог ринкової економіки. Важливими

чинниками соціальної захищеності безробітних на ринку праці США є

8

законодавчий супровід, розробка і реалізація на загальнодержавному рівні

федеральних та освітніх програм, професійна консультаційна підтримка.

За результатами опрацювання законодавчих документів “Про професійну

освіту” (1963 р.), “Про економічні можливості” (1964 р.), “Про вищу освіту”

(1965 р.), “Про заборону вікової дискримінації під час найму на роботу” (1967 р.),

“Про підготовку і працевлаштування робочої сили” (1973 р.), “Про пенсійне

забезпечення зайнятого населення” (1974 р.), “Про зайнятість молоді та

демонстраційні проекти” (1977 р.), “Про партнерство в галузі професійної

освіти” (1983 р.), “Про національні ініціативи в професійній освіті” (1985 р.),

“Про професійну-технічну підготовку фахівців” (1985 р.), “Про педагогічні

технології” (1985 р.), “Про професійне навчання ветеранів” (1985 р.), “Про

рівність жінок в освіті” (1994 р.), “Про інвестиції в робочу силу” (1998 р.),

“Про освіту для всіх” (2007 р.), “Про відновлення та реінвестування США”

(2009 р). та інших визначено провідні завдання державної політики США

щодо зайнятості та освітньої підтримки безробітного населення, зокрема:

створення умов для реалізації права громадян на працю; сприяння зайнятості

населення і запобігання масовому безробіттю; здійснення соціального

захисту, освітньої та фінансової підтримки безробітних; стимулювання

підприємств до організації навчання на виробництві тощо. Реалізація цих

завдань забезпечується на основі спільної діяльності всіх соціальних

партнерів.

Вагоме значення у контексті означеної проблеми має підписаний

7 серпня 1998 року Б. Клінтоном Закон “Про інвестиції в робочу силу”

(WorkforceInvestmentAct, WIA), що став обов’язковим для всіх штатів і дав

змогу об’єднати та консолідувати зусилля освітніх установ, центрів

зайнятості та бізнесових структур. Цей закон інвестує освітні програми з

професійної підготовки, підвищення кваліфікації, отримання додаткової

освіти безробітними. Він діє через освітні провайдери і гарантує надання

безкоштовних освітніх послуг безробітним (індивідуальні ваучери на

навчання) та їхнє працевлаштування. Відповідно до закону надання освітніх

послуг для розвитку кваліфікованої робочої сили в країні здійснюється через

9

систему “One-Stop” центрів, що забезпечують високий рівень професійного

навчання, підвищення кваліфікації, професійної реабілітації, а отже

всезагальну зайнятість населення.

Важливими заходами уряду є активне впровадження грантів для

підвищення освітнього рівня в країні. Так, у 2008 році Міністерство праці

США оголосило конкурс на отримання Президентських муніципальних

грантів на професійне навчання (President’sCommunity-

BasedJobTrainingGrants) сумою у 125 млн дол. серед муніципальних

коледжів, державних навчальних закладів, центрів планування кар’єри,

освітніх і соціальних неприбуткових організацій, служб з метою надання

допомоги населенню в отриманні знань та навичок, необхідних для

тривалого кар’єрного успіху. Муніципальні гранти передбачені для

роботодавців як державний проект для розвитку професійної освіти робочої

сили шляхом стратегічного об’єднання системи інвестування робочої сили,

роботодавців та освіти. Головною метою таких грантів є створення

можливостей для муніципальних коледжів у наданні якісної підготовки та

перепідготовки безробітних для успішного працевлаштування в різних

галузях. Забезпечення якісних освітніх послуг передбачає удосконалення

навчальних планів, підвищення кваліфікації педагогічного персоналу,

реалізацію практичної підготовки, використання сучасного обладнання та

технологій тощо. Підкреслимо, що впродовж останніх трьох років 375 млн.

дол. було надано 211 муніципальним навчальним закладам у 47 штатах для

забезпечення освітою кваліфікованої робочої сили. Завдяки таким грантам

близько 25 тис. безробітних завершили навчання, понад 80 тис. отримали

нову професію. На думку заступника Секретаря Департаменту зайнятості та

професійного навчання США Б. Оррелла, такі гранти створюють

конкуренцію серед коледжів і сприяють розширенню спектра освітніх послуг

та можливостей для безробітних в отриманні нових знань, умінь та навичок,

а також реалізації своїх талантів та здібностей тощо [1].

Пріоритетним напрямом державної політики уряду США на ринку

праці є розробка та реалізація активних і перспективних програм щодо

10

надання освітніх послуг та допомоги у працевлаштуванні безробітного

населення, підвищення його конкурентоздатності на сучасному ринку праці,

а також забезпечення умов для отримання освіти упродовж життя.

Координуючі функції з цього напряму належать Міністерству праці США,

Федеральному Бюро статистики праці США, рекрутинговим агентствам,

Центру статистики освіти при Міністерстві освіти США, Центрам розвитку

кар’єри, регіональним агентствам з працевлаштування, завданнями яких є

моніторинг ситуації на ринку праці, складання прогнозів щодо потреб у

кадрах певних спеціальностей та професій, інформування про вільні робочі

місця. Для прикладу розглянемо діяльність центрів, які надають освітні

послуги та переймаються проблемами безробітних у Південній Дакоті. Серед

них досить популярними є Альтернативні вищі школи, Центри кар’єри,

Національна програма США “Трудовий корпус”, Інформаційний центр ринку

праці, Відділ праці та менеджменту, Відділ зайнятості та професійного

навчання, Інформаційний центр з найму нових робітників, Фонд страхування

від безробіття, Центр навчання на виробництві, Центр практичної підготовки,

Центр професійного навчання під замовлення, Центри розвитку (планування)

кар’єри. Діяльність цих центрів і підрозділів спрямована на дослідження та

розв’язання таких проблем: максимальне задоволення потреб безробітних

для навчання спеціальностей, необхідних в умовах сучасного ринку праці;

надання допомоги при виборі напряму в сфері підприємницької діяльності;

організаційна, консультаційна підтримка самозайнятості безробітного

населення; надання послуг та консультацій роботодавцям щодо

впровадження випереджувального навчання фахівців, які перебувають під

ризиком звільнення; формування навчально-методичної бази для професійної

підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації безробітних; розробка

спеціальних програм підготовки викладацького складу для навчання

безробітних; розробка заходів щодо активної співпраці з державними та

недержавними структурами з питань нормативно-правового та фінансового

забезпечення професійного навчання безробітних; оперативне реагування на

зміни у світовій економіці та суспільстві; професійна орієнтація, організація

11

та проведення семінарів, майстер-класів; спецкурси з професійного навчання

та кар’єрного зростання; інформування про ринок вакансій тощо [2].

Найдоступнішими соціальними установами в усіх штатах є Центри

розвитку кар’єри, які стали ядром у системі інвестування робочої сили і

надають низку інтегрованих, високоякісних послуг для безробітних у пошуку

роботи. Провідними напрямами діяльності Центрів є: профорієнтація

безробітних; моніторинг знань, умінь та навичок; організація

індивідуального та групового навчання; консультування та планування

кар’єри; пошук роботи та працевлаштування; забезпечення безоплатного

навчання через відповідні освітні провайдери; контролювання виконання

закону WIA на місцевому рівні; інформування про різні види соціальної

допомоги; подальша підтримка після працевлаштування. Відповідно до

зазначених напрямів освітні послуги Центрів передбачають: базову

підготовку, підготовку з фаху, навчання без відриву від виробництва,

навчання під замовлення, кооперовані освітні програми, перепідготовку та

підвищення кваліфікації, навчання підприємницькій діяльності, формування

навичок пошуку роботи. Центри надають допомогу роботодавцям у пошуку

кваліфікованих фахівців, а також пропонують організацію навчання для

підвищення кваліфікації осіб, які підлягають звільненню на робочих місцях.

Заслуговує на увагу діяльність Адміністрації з питань зайнятості та

професійної підготовки (Employment&TrainingAdministration, ETA), яка

розробляє та контролює програми страхування від безробіття, програми

боротьби з дискримінацією під час найму на роботу, надає допомогу в

збереженні робочого місця, розробляє програми перепідготовки безробітного

населення. Особливо цікавим та актуальним є проект “Новостворені робочі

місця”, який виступає на підтримку професійного навчання без відриву від

виробництва, перепідготовки на робочому місці, удосконалення та оновлення

професійних знань, умінь та навичок для задоволення вимог ринку праці,

розвиток професійної освіти на місцевому та федеральному рівнях. Цей

проект передбачає інвестування 3 млн нових робочих місць, допомагаючи

компаніям та підприємствам перенавчати та перекваліфіковувати своїх

12

фахівців для отримання нових можливостей, навчальних ресурсів,

ознайомлення з новітніми технологіями, інформування про зміни на ринку

праці тощо.

Програми ETA допомагають безробітним на усіх стадіях їхнього

професійного розвитку – від отримання робочого місця до кар’єрного

зростання. Для цього передбачено різноманітні засоби, які допомагають

правильно обрати програму, центр професійної підготовки та

перепідготовки, опрацювати банк вакансій тощо. Зокрема, серед таких

засобів можна відзначити самооцінку своїх здібностей та умінь; вільні он-

лайн ресурси; механізми вивчення можливостей планування кар’єри O*NET

засобами; профайлери умінь; кар’єрний компас; Інтернет-пошук

спеціальностей; оцінку працездатності, відеоресурси та ін. Особливе

значення ETA приділяє розвитку молодіжних ініціатив

(“HelpingAmerica’sYouth”, “TeenWorkers”) та програмам, що спрямовані на

забезпечення професійною перепідготовкою та працевлаштуванням

колишніх військовослужбовців, звільнених у запас.

Серед програм Міністерства праці США можна відзначити програми

масштабного характеру, а саме: “Трудовий корпус” – національна програма

США з професійного навчання “важкої” молоді у віці 16–24 років; “Програма

професійного навчання без відриву від виробництва”; “Програма допомоги в

галузевій адаптації”, “Програма швидкої реакції на масові звільнення”,

“Навігаційна програма для інвалідів”, “Допомога при працевлаштуванні та

професійному навчанні”, “Проект з реінтеграції безпритульних ветеранів”,

“Національна Програма професійного навчання представників аграрного

сектора”, “Програма працевлаштування та навчання корінних мешканців

Америки”, “Програма з працевлаштування людей похилого віку”, “Програма

страхування від безробіття”, “Освіта та професійне навчання молоді”,

“Програма професійного навчання в галузях, що швидко розвиваються”,

“Нова програма навчання підприємництва за підтримки національного фонду

Кауфмана”, “Програма професійної підтримки для військових” та інші [3].

13

Важливе значення має діяльність Служб зайнятості США

(TheDepartmentofEmploymentServices, DOES), які займаються розв’язанням

проблем зайнятості населення, мають широку мережу центрів

працевлаштування, професійної підготовки та перепідготовки, різноманітні

рекрутингові агентства, інформаційні центри, соціальні служби тощо.

Освітнім провайдером для безробітних може бути будь-який освітній заклад,

що отримав відповідний сертифікат (TrainingProviderCertification) від Служби

зайнятості США щодо права надавати освітні послуги. Серед вимог, які

висуваються до навчальних установ на отримання сертифіката, Службою

зайнятості визначено такі: надання фінансово доступного навчання або

освіти відповідно до встановлених меж оплати; забезпечення професійного

навчання безробітних для галузей, що користуються попитом ринку праці;

отримання ліцензії на надання освітніх послуг; відповідальність за якість

надання освіти; доступ для інвалідів тощо. Між Службою зайнятості та

навчальним закладом укладається контракт на надання всіх необхідних

послуг. Оплата за навчання не повинна перевищувати 8 тис. дол. на рік.

У контексті нашого дослідження становить інтерес досвід Служби

зайнятості у Вашингтоні, DOES, яка була створена для реалізації головної

мети – робочі місця для людей, і люди для робочих місць. Розглянемо

“Транзиційну програму зайнятості” (“TransitionalEmploymentProgram”, TEP),

розроблену ініціативною групою під загальним гаслом “Way-To-Work”

(“Шлях до робочого місця”). Вона забезпечує всіх жителів округу,

насамперед безробітних, можливостями вільного доступу до отримання

базової освіти, підвищення кваліфікації, удосконалення життєво необхідних

умінь та навичок, професійної підготовки та перепідготовки,

працевлаштування. Провідна мета програми – допомога безробітним у

пошуку робочого місця в будь-якому секторі. Ця програма є яскравим

взірцем вдалого поєднання професійного навчання, досвіду роботи, процесу

управління, діяльності служб підтримки і соціального захисту, а також

бізнесу для реалізації головної мети. Учасниками програми є особи віком від

21 року, які проживають в “гарячих зонах” (території, де найвищий рівень

14

безробіття) округу Колумбія, не отримують соціальні виплати з безробіття і

зареєстровані як безробітні. Діяльність TEP охоплює вісім напрямів:

реєстрація учасників за направленнями; ознайомлення з вимогами програми;

попередній моніторинг знань і навичок учасників, визначення інтересів,

можливостей та здібностей, пропозиції щодо навчання за обраним фахом;

надання соціальної підтримки й допомоги під час навчання; визначення

практичної готовності до роботи шляхом стажування протягом трьох тижнів

на виробництві; організація активної навчальної діяльності щодо розвитку

навичок пошуку роботи; допомога в інтенсивному пошуку роботи через

спеціально створені клуби праці; подальша підтримка учасників програми

після її закінчення (6 місяців) щодо збереження робочого місця та

подальшого професійного розвитку.

Заслуговує на увагу досвід Центру працевлаштування державних

службовців у Вашингтоні, що був спеціально створений для службовців, які

потрапили під скорочення і стали тимчасово безробітними [4]. Центр

фінансується державою та усі його послуги – безкоштовні. Він покликаний

утілити концептуальні установки розробників програми і надає своїм

слухачам такі послуги: навчання і перенавчання; працевлаштування;

полегшення адаптації; самодопомога; послуги для роботодавців.

Загальновідомою і досить популярною в США є наукова збірка Д. Демпа

“Книга про державні спеціальності в США”, у якій автор аналізує

федеральний ринок праці, дає слушні рекомендації держслужбовцям, які

шукають роботу, розкриває секрети забезпечення зайнятості, пропонує

зразки оформлення резюме, рекомендаційних листів, різноманітні тести,

психологічну підтримку службовцям, які перебувають під ризиком

звільнення, подає перелік інформативних додатків тощо [5].

Вагомими кроками для захисту громадян від безробіття та розвитку

сфери зайнятості з метою кращої адаптації ринку праці до змін в суспільно-

економічному житті стали: заохочення підприємств до залучення додаткових

робочих ресурсів шляхом зменшення сплати податків; скорочення тривалості

робочого тижня; запровадження погодинної роботи та роботи за скороченим

15

графіком; зниження пенсійного віку в кризових галузях; розробка механізмів

та способів підтримки малого та середнього бізнесу; створення освітніх

організацій та установ, що займаються перепідготовкою безробітного

населення, тощо.

Як бачимо, активний розвиток американського суспільства, особливо в

умовах кризи, зумовив необхідність розробки нових підходів до розвитку

освітньої та соціальної політики з боку уряду для зменшення рівня безробіття

в країні та розвитку людського потенціалу. Така система заходів активно

функціонує вже протягом тривалого часу і зарекомендувала себе як дієвий

механізм, спрямований на прогнозування професійно-кваліфікаційної

системи попиту та пропозиції на робочу силу.

Література

1. ETANewsRelease: (October 10, 2008) [Електронний ресурс] – Режим

доступу : // http://www.doleta.gov/whatsnew/new_releases/2008-10-10.cfm

2. South Dakota department of labour – [Електронний ресурс] – Режим

доступу: http://www.sdjobs.org

3. U.S. Department of Labor (DOL), Bureau of Labor Statistics. (November

2007). Labor force projections to 2016: more workers in their golden years by M. Tossi

[Eлектронний ресурс] // Monthly Labor Review. – Washington, DC : – 2007. – Vol.

130(11). – Р. 33–52. – Режим доступу: http://www.doleta.gov/

4. Federal Government Employee's Career Development Center. Hosted by

Dennis V. Damp. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.fedcareer.info/

5. Damp D. V. The Book of U. S. Government Jobs / D. V. Damp. – 10th ed. –

Bookhaven, 2008. – 338 p.

Брич Н.Я.

м. Тернопіль

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ

БЕЗРОБІТНИХ

У регіональному розрізі рівня зайнятості населення України

Тернопільська область займає одне з останніх місць. Станом на 01.10.2011 р.

статус безробітних в регіоні носять 34 тис. 200 осіб. Відтак пріоритетним

16

завданням, що постає перед центром зайнятості на сьогодні є покращення

трудового потенціалу області.

Одним із найефективніших напрямків такої діяльності є здійснення

професійного навчання саме безробітних громадян, що включає підготовку,

перепідготовку та підвищення кваліфікації. Зазначимо, що протягом січня-

вересня 2011р за направленнями базових центрів зайнятості навчалося

4454 особи. Рівень охоплення безробітних професійним навчанням в

середньому по області склав 13 %, що є вагомим показником діяльності

служби.

Поряд з тим існує низка проблем, які негативно впливають на

загальний людський потенціал та створюють дисбаланс у структурі

зайнятості. Серед них слід виділити:

- відсутність кількісної та якісної збалансованості ринку освітніх

послуг та потреб ринку праці;

- відсутність системи досконалого прогнозування перспективних

професій в регіоні;

- необхідність посилення оперативності надання вичерпної інформації

для громадян щодо актуальних напрямів підготовки;

- потреба у розробці для кожної професії гнучкої програми підготовки,

адаптованої до навчання дорослого населення;

- відсутність організаційних, фінансових, матеріальних можливостей

для переміщення робочої сили у ті регіони області, де на неї є попит;

- епізодична участь роботодавців у процесі проведення професійного

навчання для визначення його ефективності.

Визначимо пріоритетні напрями вдосконалення організації

професійного навчання Тернопільського обласного центру зайнятості.

Професійна підготовка та перепідготовка.

Системна трансформація суспільного життя, періодичні та глобальні

кризи сьогодення посилюють конкурентність і на регіональних ринках праці.

Безліч професій в умовах комп’ютеризації та автоматизації втратили свою

актуальність, а інші, набули пріоритетного значення. Така ситуація зумовлює

17

необхідність перекваліфікації безробітного населення відповідно до вимог

працедавців.

З метою забезпечення комунальних, сільськогосподарських

підприємств, закладів торгівлі та громадського харчування області

кваліфікованими працівниками, центри зайнятості організовують професійну

підготовку та перепідготовку безробітних в ліцензованих освітніх

навчальних закладах та безпосередньо на підприємствах, організаціях та

установах. У січні-вересні цього року за даними видами навчання отримали

кваліфікацію робітника 642 безробітних (17,1 % від загальної чисельності

безробітних, які закінчили професійне навчання).

Найбільшим попитом в обласному центрі зайнятості користуються

наступні професії: водій автотранспортних засобів, електрогазозварник,

кухар, оператор котельні, перукар, муляр, маляр, тракторист-машиніст

сільськогосподарського виробництва, штукатур. Однак слабкою стороною

залишається розмір заробітної плати за зазначеними професіями. Так, 95,3%

із заявлених вакансій у 2011 р. – із заробітною платою нижчою від

середньообласного розміру і лише 4,2% із заробітною платою, більшою від

середньої зарплати по Тернопільській області, яка тривалий час продовжує

залишатись найнижчою в Україні і у серпні 2011 року становила 1925 грн.

Таким чином, перед службою зайнятості постають наступні

першочергові завдання:

1. Активізувати роботу щодо підвищення престижу робітничих

професій шляхом проведення семінарів за участю молоді та

висококваліфікованих майстрів з виробництва;

2. Розробка рекомендацій щодо покращення системи професійної

освіти, адаптація до навчання дорослого населення, синхронізація її з

вимогами сьогодення; імплементація новітніх методів у навчальний процес,

зміна стереотипів та вдосконалення методик навчання;

3. Визначення пріоритетних напрямів розширення виробничої та

соціальної інфраструктури області, встановлення та розподіл трудового

навантаження (у зв’язку з наближенням Євро-2012 та значними

18

інвестиційними очікуваннями спостерігається збільшення вакансій на

фахівців у сфері побутового, туристичного та готельного обслуговування);

4. Здійснення переходу на роботу за новою платформою “Єдиної

інформаційно-аналітичної системи” ЄІАС(NET), що забезпечить новий

рівень оперативності при наданні соціальних послуг в режимі реального часу

через швидкісний Інтернет. В межах цієї системи слід проводити подальшу

роботу для повного та коректного відображення централізованої бази даних в

режимі on-line.

Підвищення кваліфікації.

В умовах стрімкого розвитку новітніх технологій важливого значення

набуває розширення форм професійного навчання безробітних. Найбільш

ефективними на сьогодні роботодавці визнають: стажування та курси

цільового призначення безпосередньо на підприємствах за індивідуальною

формою. Підвищення кваліфікації безробітних організовується для

прискореної адаптації безробітних до умов конкретного виробництва,

трудового колективу та задоволення потреб роботодавців у

висококваліфікованих кадрах. Впродовж 9 місяців 2011 року за сприяння

обласної служби зайнятості підвищили кваліфікацію 3118 осіб ( 82,9 % від

загальної чисельності безробітних, які закінчили професійне навчання). Такі

види навчання дали можливість адаптуватися до нових умов роботи і

працевлаштуватися майже 2,5 тис. безробітним.

Перспективним на сьогодні є професійне навчання безробітних за

напрямками підприємницької діяльності, розширення можливостей для

заняття індивідуальною трудовою діяльністю, оскільки на створення нового

робочого місця державі необхідно затрачати суттєві кошти. Протягом січня-

вересня 2011 році 388 осіб проходили курси цільового призначення за

вказаними напрямками, із них 341 особа отримала одноразово допомогу по

безробіттю для відкриття власної справи. Водночас за нестабільного

законодавства щодо малого та середнього бізнесу, значну корумпованість

контролюючих органів ефективність навчання безробітних для сфери

підприємництва залишається незначною.

19

Посилити ефективність даного напряму можна шляхом:

1. Забезпечення ефективної державної підтримки тих громадян, які

бажають відкрити власну справу, створення сприятливих умов, у тому числі і

належної фінансово-кредитної, податкової політики тощо.

2. Інтенсифікації співпраці з роботодавцями. Здійснення обов’язкового

узгодження змісту навчальних програм з роботодавцями із повним

врахуванням їхніх реальних потреб у кваліфікації;

3. Вдосконалення системи оцінки якості професійної підготовки, що

носить суб’єктивний характер. Акцент слід зробити на готовність та

придатність слухача саме до практичної діяльності на робочому місці, а не

тільки на знання навчальних дисциплін.

Вініченко Л.В.

м. Миколаїв

ПРОФЕСІЙНЕ НАВЧАННЯ СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ

Протягом 9 місяців 2011 року в службі зайнятості Миколаївського

регіону перебувало на обліку безробітних із числа громадян, що проживають

у сільській місцевості, 11059 осіб.

Сільський ринок праці має свої особливості – це сезонність

виробництва, задоволення основних потреб сільських жителів за рахунок

присадибних ділянок, постійний збій професійно-кваліфікаційної структури

через постійний відтік сільського населення.

Підняття та розвиток сільськогосподарського виробництва потребує

відповідного кадрового забезпечення.

Серед активних програм сприяння зайнятості сільського населення, що

здійснює державна служба зайнятості є надання інформаційних,

профорієнтаційних послуг, створення банку вакансій та пошук підходящої

роботи, працевлаштування неконкурентноспроможних верств такого

населення на заброньовані робочі місця, організація професійного навчання,

організація тимчасових громадських робіт тощо. Для підвищення

ефективності професійного навчання з урахуванням перспектив розвитку

20

ринку праці Миколаївщини служба зайнятості пропонує навчання за більш як

191 напрямком.

З метою підвищення конкурентоспроможності безробітних, що

проживають у сільській місцевості, служба зайнятості значну увагу приділяє

організації професійного навчання цієї категорії безробітних. Роботодавці-

аграрії активно закуповують нову техніку, впроваджують нові технології

обробки землі, вирощування овочів, виноградників, плодово-ягідних культур,

тому постійно користуються послугами служби зайнятості. За 9 місяців

2011 року професійним навчанням охоплено 2322 особи з числа

сільського населення.

На основі аналізу стану сільського ринку праці регіону визначаються

обсяги і напрями професійної підготовки, перепідготовки та підвищення

кваліфікації безробітних з метою вирішення проблеми невідповідності

попиту і пропозиції робочої сили. На сьогодні існує попит на такі професії як

оператор котельні, тракторист-машиніст сільськогосподарського

виробництва, слюсар з ремонту сільськогосподарських машин, машиніст

крана (кранівник), токар, овочівник, кухар, продавець продовольчих товарів,

обліковець.

Використання можливостей соціального партнерства є найважливішою

складовою багатогранної діяльності служби зайнятості. Налагоджено тісні

партнерські стосунки з роботодавцями щодо надання послуг з підготовки

кваліфікованих працівників. Під час проведення різних інформаційних,

масових заходів, семінарів до роботодавців доводяться переваги

професійного навчання за різними формами відповідно до потреб кожного.

Для підготовки кадрів для аграрного сектору Миколаївською службою

зайнятості використовуються всі види професійного навчання безробітних, а

саме: професійна підготовка та перепідготовка кваліфікованих робітників у

навчальних закладах різних форм власності; стажування як різновид

підвищення кваліфікації на робочому місці; підвищення кваліфікації

робітників за професіями; підвищення кваліфікації фахівців; підвищення

кваліфікації робітників та фахівців з метою удосконалення знань, умінь і

21

навиків за наявними у них професіями (спеціальностями) на курсах цільового

призначення; професійна підготовка та перепідготовка за індивідуальними

планами та програмами безпосередньо на виробництві. Професійне навчання

на виробництві є засобом, який допомагає безробітному відновити свої

трудові навички і адаптуватися до нових ринкових умов. Навчання на

виробництві проходить під керівництвом досвідченого працівника,

претендент на місце праці набуває досвіду, пов’язаного з впровадженням у

виробництво нових технологій, застосування нової техніки й прогресивних

форм організації праці, а також набуває та удосконалює знання, практичні

уміння й навички у межах даної професії. Для кожного, хто навчається на

виробництві складається індивідуальна навчальна програма, що

погоджується із керівництвом підприємства і виконання якої контролюється.

Навчальні плани та програми, за якими навчаються безробітні,

обов’язково враховують вимоги роботодавців-аграріїв, зміни у

сільськогосподарському виробництві, нові технології. Зміст, строк і форма

навчання обов’язково узгоджуються з замовниками. Роботодавці постійно

запрошуються на засідання кваліфікаційних комісій.

На замовлення роботодавців сільськогосподарських підприємств

регіону Миколаївським державним аграрним університетом вперше

розроблено програму підвищення кваліфікації з напряму “Вивчення

тракторів та зернозбиральних комбайнів іноземного виробництва”, яка

розрахована на безробітних громадян , що мають певний досвід роботи на

тракторах та комбайнах вітчизняного виробництва і протягом 18 робочих

днів можуть освоїти трактори іноземного виробництва фірми “Джон Дір”.

Роботодавці області постійно користуються можливістю підвищити

кваліфікацію майбутнім працівникам за вищевказаним напрямом.

Трактористи-машиністи сільськогосподарського виробництва, які

мають тільки категорію “А”, не завжди задовольняють роботодавців.

Висококваліфікований представник цієї професії повинен добре знати

правила, способи та особливості виконання сільськогосподарських робіт на

сучасній техніці, виконувати роботи слюсаря по ремонту

22

сільськогосподарських машин та устаткування. Тому постійно проводиться

підвищення кваліфікації трактористів-машиністів на категорії “В”, “С”, “Д”.

Теоретичне навчання проходить в професійно-технічних ліцеях, професійно-

практична підготовка – на виробництві.

Сучасна автомобільна техніка села все частіше застосовує електронне

обладнання. Миколаївська зразкова автошкола ТСОУ розробила програму за

новим напрямом “Діагностика та налагодження електричного та

електронного устаткування автомобільних засобів” для підвищення

кваліфікації осіб, що мають кваліфікацію з професій “слюсар з ремонту

автомобілів”, “водій автотранспортних засобів” і володіють первинними

навиками роботи на комп’ютері.

Під час виконання технологічних процесів у всіх галузях господарства

особливу увагу заслуговує система заходів по створенню безпечних умов

праці, повсякденний і чіткий контроль за дотриманням правил безпеки праці.

Тому роботодавці, у яких питання захисту працюючих від втрати

працездатності, а то і життя, є предметом постійної турботи, зацікавлені в

тому щоб їх майбутні робітники мали певний рівень знань у цьому напрямку.

З цією метою служба зайнятості організовує підвищення кваліфікації

сільських безробітних за навчальною програмою “вивчення питань з охорони

праці”.

На замовлення комунальних підприємств сільських районів постійно

організовується навчання операторів котельні, машиністів (кочегарів)

котельні шляхом підготовки, перепідготовки. А безробітним, які раніше

працювали за даними професіями, підвищується кваліфікація на відповідних

курсах цільового призначення. Навчання проводиться на базі

Миколаївського державного аграрного університету, Миколаївського

навчально-курсового комбінату.

В умовах триваючого спаду сільськогосподарського виробництва і

зростаючого у зв'язку з цим на селі безробіття, важливе значення набуває

розвиток малого підприємництва як у сфері виробництва, так і у сфері

послуг. Ця діяльність забезпечує сільському населенню підвищення

23

зайнятості та розширення її видів, зниження сезонності виробництва, сприяє

зростанню доходів і добробуту сільських жителів, більш повному

використанню місцевих ресурсів. З метою розвитку підприємницької

ініціативи серед сільських безробітних пропонується навчання з основ

підприємницької діяльності. Мале підприємництво в таких умовах дає

можливість раціонально використовувати трудові ресурси.

Підприємницька діяльність дозволяє людині використати набутий

досвід та проявити свої здібності.

Ринкова економіка пред’являє до підприємців достатньо високі вимоги.

Це пояснюється значним підвищенням конкуренції і відповідальності

бажаючих створити свій бізнес.

Кожен підприємець, починаючи свою діяльність, повинен перш за все

ясно бачити перспективу своєї справи у фінансових, матеріальних,

інтелектуальних ресурсах, визначити джерела їх отримання, розрахувати

ефективність використання цих ресурсів. Інструментом для здійснення ідеї є

планування та розробка бізнес-плану, тому для безробітних, які вирішили

відкрити власну справу, організовано курси підвищення кваліфікації за

напрямами “Бізнес-планування для організації підприємницької діяльності”,

“Основи економіки (підприємницька діяльність)”.

Навчання проходить на базі Південно-слов’янського інституту

Київського славістичного університету, Кримського ЦПТО ДСЗ, Одеського

ЦПТО ДСЗ.

Базовими центрами зайнятості з визначеною регулярністю проводяться

семінари, які дають учасникам можливість оцінити власні підприємницькі

якості, сформулювати та розвити бізнес-ідею і визначитись щодо перших

кроків у підприємництві. Крім того, надаються індивідуальні консультації з

наданням рекомендацій, розроблених на основі психодіагностичного

обстеження для виявлення нахилів до підприємницької діяльності,

пропонується допомога при розробці бізнес-планів, бізнес-ідей. З метою

підвищення мотивації та зацікавленості безробітних до підприємницької

діяльності організовуються зустрічі з успішними підприємцями, у тому числі

24

з числа безробітних, які організували підприємницьку діяльність за

сприянням служби зайнятості, в районах створено інформаційні стенди-карти

“Можливі напрямки бізнесу”, на яких проводиться аналіз започаткування

власної справи по населеним пунктам.

Види діяльності – різноманітні: будівництво, освіта, фінансова

діяльність, громадське харчування, але, в основному, це розведення худоби,

свиней, кролів, побутові послуги на селі, роздрібна торгівля, установка

обладнання для систем опалення, шиномонтаж, реалізація засобів

органічного землеробства, вирощування та переробка сільськогосподарської

продукції, транспортні послуги і таке інше. Для деяких населених пунктів

перспективним є розвиток зеленого туризму. За 9 місяців поточного року

98 сільських жителів опанували ази підприємництва, 90 з них уже відкрили

власну справу.

З метою подальшого заняття індивідуально-трудовою діяльністю

організовується для сільського населення навчання за професіями, що дають

змогу відкрити власну справу. До них належать: перукар, кравець, закрійник,

флорист-озеленювач, кухар, слюсар з ремонту автомобілів, тощо. Перелік

професій, запропонованих для навчання, постійно розширюється. В усі

навчальні плани курсів за професіями, котрі передбачають індивідуально-

трудову діяльність, включено предмет “Основи підприємництва”. На

заняттях слухачі вивчають нормативно-правову базу, вчаться складати і

заповнювати необхідні документи.

З метою забезпечення сільськогосподарських підприємств

кваліфікованими кадрами під замовлення роботодавців, на які сьогодні не

має можливостей навчити безробітних в нашому регіоні, Миколаївський

обласний центр зайнятості організовує професійне навчання базі центрів

професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості.

Ці центри мають хорошу матеріально-технічну базу, оснащені

необхідним обладнання та устаткування, володіють сучасними новітніми

технологіями та мають достатньо можливостей, щоб задовольнити потребу

роботодавців. Якісно, швидко та ефективно навчати дорослих слухачів у всіх

25

центрах професійно-технічної освіти допомагають сучасні особистісно-

орієнтовані педагогічні технології та технічні засоби. У навчальному процесі

використовуються мультимедійні комплекси, до складу яких входять

комп’ютери, інтерактивні дошки, графопроектори тощо.

За 9 місяців 2011 року в Кримському, Одеському та Рівненському

ЦПТО навчалось 362 особи. Сьогодні відпрацьовується договір з Івано-

Франківським ЦПТО ДСЗ на підвищення кваліфікації безробітних за

напрямами “Основи технічного обслуговування і ремонту

сільськогосподарської техніки”, “Обробка землі”.

Велике значення має посилення у безробітних мотивації професійного

навчання. Недостатня мотивація безробітних до праці та навчання

призводить до відсіву слухачів з навчання без поважних причин. Для

зменшення відсотку відрахування без поважних причин спеціалісти центрів

зайнятості постійно підвищують зацікавленість слухачів в опануванні

професією. Посиленню мотивації до навчання за обраною професією сприяє

інформування слухачів про тенденції розвитку професій, по яким

здійснюється навчання, роль кожної теми, кожного заняття в досягненні мети

навчання

Також велике значення мають методи психологічної підтримки

безробітних, так як стресовий стан є характерним для безробітної людини,

тому вона потребує психологічної допомоги, в тому числі формування в неї

впевненості у власних силах.

Службою зайнятості щомісяця аналізується, скільки людей, які

навчалися за направленням центрів зайнятості, знайшли роботу. Якщо є

проблема, їм допомагають у працевлаштуванні, доводячи показник за 85%.

Гостро відчувається нестача кваліфікованих працівників у сільських

районах, так як останні кілька років село втрачало не тільки вже працюючих

фахівців, а й майбутніх фахівців в особі молоді, яка переїжджає до міста.

Оскільки підвищення зайнятості в таких районах є одним з найважливіших

серед напрямків державної соціальної політики, Миколаївська служба

зайнятості і надалі організовуватиме професійне навчання безробітних

26

громадян, що проживають в сільській місцевості, за професіями,

затребуваними в агропромисловому комплексі для стабілізації ситуації на

ринку праці й підвищення соціальної захищеності від безробіття.

Гнибіденко І.Ф.

м. Київ

ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА КАДРІВ (ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ)

Створення повноцінного українського ринку виробництва товарів та

послуг, як основи подальшого добробуту та рівня життя населення України,

не можуть бути вирішені без належної професійної підготовки кадрів.

Реструктуризація економіки, її інноваційний характер і забезпечення на цій

основі стабільного економічного зростання неможливі без серйозних

перетворень у всіх сферах життєдіяльності суспільства, і зокрема, в системі

професійної підготовки та перепідготовки кадрів.

Оцінюючи нинішню ситуацію в нашій країні, слід констатувати, що на

загальному фоні збільшення кількості навчальних закладів, якість навчання,

не в повній мірі відповідає вимогам ринкової економіки. Наявність

спеціалістів з номінально високим рівнем професійної підготовки, які на

практиці не здатні швидко адаптуватись до потреб розвитку економіки

перешкоджають росту продуктивності праці.

Таким чином виникає проблема між усталеною диспропорцією

чисельності та якістю і структурою кадрів, які готує система професійної

освіти. Це є відображення об’єктивно існуючих протиріч в самій українській

економіці. До цього, додається відсутність державних пріоритетів, коли

немає чітких і зрозумілих сигналів для системи освіти щодо державного

замовлення та реального попиту на висококваліфіковану робочу силу з боку

роботодавців. Немає орієнтирів і в населення – учні, студенти і їх батьки,

обираючи професію і відповідні навчальні заклади не зорієнтовані на ринок

праці [1].

Така невідповідність ринку праці ринку освітніх галузей ставить під

загрозу подальший розвиток, модернізацію, диверсифікацію економіки і

27

знижує конкурентоспроможність країни на глобальному ринку. Тому

актуальність дослідження в сфері професійної підготовки кадрів безперечна.

Особливе значення має професійна компетенція працюючих, яка

розглядається як важливий резерв розвитку робочої сили. В той же час,

професійне навчання має забезпечити безперервну перепідготовку і

підвищення кваліфікації працюючих протягом усього періоду зайнятості.

Поєднання професійного навчання в системі професійно-технічної і вищої

освіти дає можливість оперативно реагувати на потреби ринку праці та

забезпечувати збалансованість між ринком праці та ринком освітніх послуг.

Перешкодою такої невідповідності є й відсутність єдиної кваліфікаційної

рамки для вищої і професійно-технічної освіти, через яку гальмується

розвиток освіти та стримується наближення професійних компетенцій до

рівня європейських стандартів.

Перетворення країн ЄС у найбільш динамічно розвинуту економіку,

засновану на знаннях, було проголошено стратегічною метою на засіданні

ЄС у Лісабоні, і конкретизовано в робочій програмі “Освіта і навчання 2010”,

прийнятій у березні 2002 року в Барселоні, що передбачає створення в Європі

до 2010 року системи професійної освіти, яка стане загальновизнаним

еталоном якості у світі.

Нині, в умовах глобалізації економіки, конкурентоспроможність

кожної країни та її успішність на світових ринках певною мірою

визначається здатністю зберігати і розвивати людські ресурси. Європейські

експерти й аналітики, матеріали Конвенцій та рекомендацій Міжнародної

організації праці щодо змісту реформ у Центральній і Східній Європі

зазначають, що соціальна складова повинна стати одним із ключових

пріоритетів продуктивності і конкурентоспроможності , оскільки їх головний

фактор – інтелект і знання, а це в першу чергу люди і відповідно обсяг

інвестицій у людський розвиток.

Сприятлива макроекономічна, фіскальна, регуляторна, інноваційна

політики будь-якої держави, висока якість послуг державних установ, освіти,

28

науки тощо закладають підґрунтя для підвищення конкурентоспроможності

економіки.

Як зазначають науковці Інституту демографії та соціальних досліджень

НАН України конкурентоспроможність робочої сили залежить насамперед

від рівня освіти населення, що є невід’ємною складовою людського розвитку.

Серед найвагоміших показників вони виокремлюють якість освітньої

системи, витрати компаній на дослідження та розробки, розвиненість

системи навчання персоналу, якість системи підготовки менеджерів,

наявність професійного менеджменту на підприємствах, розповсюдженість

інноваційних компенсацій [2].

За оцінками російських вчених С. Валентея та Л. Нестерова, на початок

ХХІ століття людство накопичило багатства на суму понад 550 трлн. дол.,

або 90 тис. дол. на душу населення. В країнах великої сімки на душу

населення приходиться близько 300-400 тис. дол., або в 3,3 – 4,4 рази більше

середньо світового рівня. В США частка людського капіталу складає 77%,

природного 4%, в Росії і Китаї – 50%.і 40%,77% і 7% відповідно [3].

Тому зміни і на ринку праці і на освітніх послуг в більшості країн світу

відбуваються постійно. Розвиток нових форм зайнятості - це ключовий

момент розвитку світового ринку праці, оскільки традиційних форм

зайнятості стало недостатньо для пристосування підприємств до нових умов

господарювання. Виникла необхідність переходу до нетрадиційних форм,

зокрема, неповної, вторинної, тимчасової, сезонної, неформальної

самозайнятості тощо. У сфері послуг значного поширення набула практика

субконтрактного найму, що дозволило підприємствам значно розширити

можливості ротації кадрів.

Глобалізація економіки передбачає гнучкість використання робочої

сили. Вона проявляється у значному підвищенні її внутрішньої та зовнішньої

мобільності. Тому зміни у цій сфері пов’язані з формуванням працівника

нової формації, характерними рисами якого стали поєднання різноманітних

фахів і видів трудової діяльності, постійне підвищення рівня освіти і

професійної підготовки – тобто багато профільного працівника. Для України

29

це означає відродження набуття людиною спеціальностей широкого

профілю, яке повсюдно практикувалося в до ринковий період.

Тенденція, зумовлена економічними та соціальними перетвореннями,

зміни в усіх сферах суспільної діяльності вимагають організації якісно нової

системи підготовки і перепідготовки кадрів, здатної забезпечити їх

оперативну адаптацію до соціальних і виробничих умов та сприяти

випереджаючому рівню їхньої компетенції для розв’язання завдань

реформованої економіки. При цьому роль професійної освіти постійно

зростатиме.

Глобалізація економіки неодмінно впливає на структуру зайнятості, на

демографічні процеси, хоча цей вплив є опосередкованим, і, в кінцевому

рахунку, спричиняє прискорення темпів нарощування кількісних параметрів

трудового потенціалу в одних випадках та процеси їх сповільнення – в

інших.

Більш безпосередньо вплив глобалізації на демографічні процеси

виявляється у перерозподілі робочої сили між окремими країнами і

континентами, що ілюструє постійне зростання міграційних потоків з менш

розвинутих регіонів світу в більш розвинуті. Для країн з перехідною

економікою ця проблема є актуальною, адже значна частина носіїв трудового

потенціалу країни вимушена щорічно виїжджати на тимчасову або постійну

роботу в зарубіжні країни, що загострює демографічну кризу.

Світові демографічні проблеми на міжнародному рівні розглядаються

й оцінюються у контексті найважливіших глобальних проблем людства, від

комплексного вирішення яких значною мірою залежить забезпечення

населення планети продовольством, достатньою кількістю та безпечними

джерелами енергії, збереження природного середовища, забезпечення

продуктивної зайнятості трудоактивного населення, соціально-культурного

розвитку регіонів світу тощо.

В Україні, як і в інших розвинутих країнах, зростає популярність вищої

освіти. Чисельність студентів вищої школи 203 країн зросла з 70-х років

Х ст. до середини 2000-х років з 13 млн. до 111 млн. чоловік внаслідок

30

усвідомлення людьми зв’язку освіти з добробутом, який у найбільш

розвинутих країнах є соціально-економічною закономірністю. Адже краща

освіта зумовлює більшу конкурентоспроможність на ринку праці і,

відповідно, кращі: дохід, соціальний статус, можливості збереження і

зміцнення здоров’я, свободи життєвого вибору. Так, у США різниця

середньої платні випускників шкіл і бакалаврів з 1975 року до 2005 року

зросла з 19 % до 63 % для чоловіків і з 37 % до 70 % для жінок.

Безперервна освіта впродовж життя, передовсім – професійна, у

розвинутих постіндустріальних суспільствах є невід’ємною частиною життя

більшості населення, яка забезпечує доповнення, оновлення, осучаснення

набутих під час базової освіти знань, умінь і навичок як важливий чинник

життєвого успіху. Так, у Німеччині та Франції держбюджетне фінансування

додаткової професійної освіти значно більше, ніж університетської.

Місце традиційно-класичного підходу в освіті, зосередженого

переважно на засвоєнні більш-менш стандартного набору знань, умінь і

навичок, дедалі більше займає компетентніший підхід, сфокусований на

розвитку здібностей і умінь учнів та студентів орієнтуватися в розмаїтті

складних, швидкоплинно змінюваних і непередбачених виробничих та

життєвих ситуацій.

Європейська вища освіта переживає спробу уніфікації через

Болонський процес, у результаті якого заплановано у 2010 році проголосити

єдиний європейський освітній і науковий простір. Тут є свої плюси і мінуси.

Зміст “болонізації” передбачає єдині умови визнання дипломів про освіту;

уніфіковану систему вчених ступенів, термінів навчання; оцінювання знань,

форм навчання.

Такий підхід не підтримують ряд держав Старої Європи з давніми

системами освіти, тому що переважне фінансування вищої освіти в Західній

Європі належить освітньому управлінню ЄС, яке задовго до Болонського

процесу створило програми обміну і розвитку освіти, накопичило базу даних,

сформувало співробітницькі групи в зацікавлених країнах, щорічно здійснює

пересування десятків тисяч студентів за відпрацьованою схемою. Існують

31

перешкоди мобільності: неузгодженість навчальних програм, відсутність

єдиного, визнаного всіма країнами Болонського процесу додатку до диплому,

труднощі з візами і дозволами на роботу для студентів і науково-

педагогічного персоналу.

До Болонського процесу приєдналася і Україна. Як і більшість країн,

що стали на ринковий шлях економічного розвитку вона проходить тернисті

випробовування в питаннях розбудови вітчизняної професійної освіти.

Зважаючи на вітчизняну та зарубіжну практику, розглянемо можливі

перспективні напрями розвитку професійної підготовки кадрів. Частина з них

висвітлена в різного роду концепціях, стратегіях, програмах, низки

нормативно-правових актів щодо професійної орієнтації, професійного

навчання, професійної підготовки та перепідготовки кадрів.

В урядовому проекті економічного та соціального розвитку "Україна

2020. Стратегія національної модернізації" цьому напрямку приділено велику

увагу. Оскільки підготовка кадрів - це досить різноплановий, широкий пласт

проблем, що підлягають вирішенню в короткочасній та довго тривалій

перспективі, на наш погляд, групування заходів, які слід здійснити для

поліпшення наявного стану професійної підготовки кадрів, можна звести у

певні блоки [4].

Перший блок – інституціональне та правове забезпечення професійної

підготовки кадрів:

• впровадження системи моніторингу і прогнозування ситуації на

ринку праці, у тому числі професійно-кваліфікаційної структури попиту і

пропозиції трудових ресурсів з врахуванням зміни демографічної ситуації і

структури професійної освіти, що склалася;

• розвиток та удосконалення державної системи професійної орієнтації

населення;

• удосконалення механізму взаємодії ринку праці та ринку освітніх

послуг шляхом формування державного замовлення на підготовку кадрів та

спрощення системи ліцензування освітньої діяльності;

32

• сприяння підвищенню рівня мобільності робочої сили для

забезпечення міжрегіональних ринків праці;

• утворення системи підтримки розвитку малого бізнесу з метою

забезпечення новими робочими місцями регіональних ринків праці;

• запровадження механізмів стимулювання зайнятості жінок, осіб з

обмеженими з особливими вимогами, пенсіонерів;

• забезпечення профорієнтаційними послугами та мережею

навчальних закладів державної служби зайнятості зареєстрованих

безробітних з метою підвищення охоплення програмами професійного

навчання;

• розвиток ефективних моделей і форм залучення молоді в трудову і

економічну діяльність, включаючи діяльність трудових об'єднань, розвитку

молодіжних бірж праці і інших форм зайнятості молоді, вдосконалення

нормативно-правової бази для максимально гнучкого залучення молоді до

трудової діяльності і забезпечення її законних прав і інтересів;

• розширення системи міждержавних договорів про взаємне

працевлаштування громадян та їх соціальний захист;

• поетапне досягнення мінімальною заробітною платою величини 2-

2,5 прожиткових мінімумів для працездатної особи (або не менше 45 % від

середньої заробітної плати);

• сприяння розвитку системи договірного регулювання оплати праці,

зокрема шляхом закріплення відповідних положень в Генеральній, галузевих

угодах та колективних договорах;

• реалізація державних гарантій з оплати праці працівників галузей

освіти, науки, охорони здоров’я, культури;

• підвищення (відновлення) ролі нормування праці всіх категорій

працюючих з метою посилення мотивації до праці;

• забезпечення розробки законодавчої бази використання лізингу та

аутсорсингу персоналу.

Другий блок – Підвищення якості робочої сили:

33

• посилення ролі державної служби зайнятості в регулюванні процесів

на ринку праці шляхом співпраці з роботодавцями (щодо формування банку

вакансій, активізації працевлаштування безробітного населення,

працевлаштування молоді на перше робоче місце з наданням дотації

роботодавцю, професійного навчання безробітних на замовлення

роботодавців) та з органами освіти (щодо участі у забезпеченні

функціонування державної системи професійної орієнтації населення та

формуванні державного замовлення на підготовку кваліфікованої робочої

сили відповідно до стану регіональних ринків праці);

• розроблення та впровадження системи внутрішньої оцінки

працівників, переорієнтованої на кінцевий результат та індивідуальні

професійні досягнення;

• здійснення роботодавцями моніторингу якості підготовки кадрів

вищими та професійно-технічними навчальними закладами та доведення

його результатів до навчальних закладів та громадськості;

• визначення роботодавцями перспективних вимог до рівня знань,

умінь та навичок працівників в розрізі професій шляхом удосконалення

змісту кваліфікаційних характеристик, участі у розробленні державних

стандартів вищої та професійно-технічної освіти;

• підвищення якості професійної підготовки кадрів вищими та

професійно-технічними навчальними закладами та оновлення і модернізація

їх навчально-виробничої бази, удосконалення кваліфікаційних характеристик

професій та змісту професійної освіти, запровадження незалежної

кваліфікаційної атестації випускників вищих та професійно-технічних

навчальних закладів, залучення роботодавців до участі в підготовці кадрів,

формуванні змісту навчання, проведенні кваліфікаційної атестації

випускників навчальних закладів;

• створення системи неперервного професійного навчання впродовж

трудового стажу;

34

• розвиток внутрішньовиробничого навчання працівників організацій,

а також випереджаючого професійного навчання працівників, що підлягають

звільненню;

• сприяння підприємствам у здійснені професійної підготовки,

перепідготовки та підвищенні кваліфікації працівників шляхом спрощення

дозвільної системи на здійснення підприємствами освітньої діяльності.

Третій блок – Підвищення якості загальної середньої освіти,

забезпечення інноваційного характеру базової освіти:

• осучаснення змісту освіти та методів навчання у 12-річній загальній

середній школі, набуття учнями професійної підготовки;

• збагачення навчального процесу навчально-методичними

комплектами нового покоління та сучасними засобами навчання.

• створення відповідної інформаційної системи забезпечення

загальноосвітніх навчальних закладів підручниками та іншими засобами

навчання, методичними рекомендаціями щодо майбутньої професії;

• впровадження розвинутої мережі інноваційних загальноосвітніх

навчальних закладів як осередків розвитку галузі.

• надання можливості всім учням старших класів навчатися за

індивідуальними освітніми програмами, зокрема отримувати профільне

навчання і професійну підготовку;

• створення програм посилення інноваційної, культурної та

професійної складової базового навчання;

• проведення моніторингових дослідження якості освіти учнів 1-12

класів з метою поліпшення якості освіти та доступності до неї.

Четвертий блок – Впровадження якісної вищої освіти відповідно до

європейських стандартів та активізація наукової діяльності у вузах:

• перехід від системи масової освіти, характерної для індустріальної

економіки, до необхідної для створення інноваційної соціально орієнтованої

економіки безперервної індивідуалізованої освіти для всіх, пов'язаної із

світовою фундаментальною наукою, орієнтованою на формування творчої

соціально відповідальної особистості;

35

• наближення національної системи освіти до європейських

стандартів;

• поліпшення якості педагогічного персоналу за рахунок

стимулювання підвищення кваліфікації, залучення до викладання

висококваліфікованих фахівців – науковців і практиків;

• підвищення атестаційно-кваліфікаційних і акредитаційних вимог до

вищих навчальних закладів та програм вищої освіти;

• перехід на рівневі програми підготовки фахівців з урахуванням

кредитно-модульних принципів побудови освітніх програм, упровадження

загальноєвропейського додатку до диплома про вищу освіту;

• створення системи незалежної професійної акредитації програм

навчання, розповсюдження практики професійної сертифікації випускників

освітніх програм, входження в міжнародні асоціації по акредитації освітніх

програм і установ;

• створення системи суспільних рейтингів освітніх установ, програм

безперервної професійної освіти;

• формування умов для академічної мобільності студентів та

можливості отримання диплому за різними спеціальностями;

• сприяння створенню органів самоврядування (опікунських,

наглядових і управляючих рад);

• стимулювання міжнародних обмінів студентами і викладачами;

• розбудова мережі освітніх установ відповідно до завдань

інноваційного розвитку, зокрема формування регіональних університетів,

національних дослідницьких університетів;

• формування мережі науково-освітніх центрів світового рівня,

інтегруючих передові наукові дослідження і освітні програми;

• розширення практики замовлення науково-прикладних робіт для їх

виконання вищими учбовими закладами;

• створення програм прикладного бакалавріата, що забезпечують

сучасну кваліфікацію фахівців масових професій, які користуються

найбільшим попитом у роботодавців.

36

• оптимізація мережі вищих навчальних закладів та створення

університетів регіонального типу;

• формування державного замовлення на підготовку фахівців з вищою

освітою відповідно до потреб ринку праці і забезпечення його фінансування з

державного бюджету;

• забезпечення доступу громадян до вищої освіти за результатом

зовнішнього незалежного оцінювання;

• забезпечення адаптації української вищої школи до вимог

Болонського процесу, розвиток автономії вищих навчальних закладів;

• забезпечення розвитку дистанційної педагогічної освіти як нової

форми підвищення кваліфікації і перепідготовки педагогічних працівників.

П’ятий блок – Якісна професійно-технічна підготовка кадрів за

робітничими професіями: Відновлення якісної професійно-технічної освіти

робітничих кадрів:

• удосконалення нормативно-правової бази професійно-технічної

освіти, зокрема, в частині забезпечення відповідності підготовки кадрів

потребам економіки і ринку праці та стимулювання молоді щодо оволодіння

нею робітничими професіями;

• удосконалення матеріально-технічної бази професійно-технічної

освіти, економічне стимулювання підготовки зі складнотехнічних робочих

професій, затребуваних на ринку праці;

• розширення державного та приватного партнерства в проектах з

підготовки робітничих кадрів;

• експериментальне впровадження окремих компонентів розробленої

стратегії щодо розвитку високоякісної професійно-технічної освіти на базі

кількох передових ПТНЗ й підприємств, здатних створити навчально-

виробничі комплекси, що продукуватимуть висококваліфіковані робочі та

педагогічні кадри зі складнотехнічних робочих професій, затребуваних на

ринку праці;

37

• підготовка фахівців та кваліфікованих робітничих кадрів відповідно

до вимог сучасного виробництва із залученням та відповідно до потреб

роботодавців;

• започаткування розроблення мінімальних нормативів забезпечення

навчальних майстерень, дільниць, лабораторій, полігонів та господарств

державних професійно-технічних навчальних закладів новим обладнанням,

устаткуванням, сільськогосподарською та іншою сучасною технікою;

• реформування мережі професійно-технічних навчальних закладів

відповідно до перспективних потреб економіки з урахуванням демографічної

ситуації та потреб ринку праці а також необхідності збереження мережі

навчальних закладів в умовах фінансово-економічної кризи; запровадження

нових форм і методів залучення роботодавців до участі в оновленні наявної

матеріально-технічної бази та розвитку професійно-технічної освіти, у

працевлаштуванні випускників професійно-технічних навчальних закладів;

створення центрів професійного навчання;

• створення мережі експериментальних педагогічних майданчиків на

базі професійно-технічних навчальних закладів за відповідними галузевими

напрямами для розроблення і впровадження державних стандартів

робітничих професій;

• розширення мережі професійно-технічних навчальних закладів при

установах виконання покарань з метою надання всім засудженим

професійно-технічної освіти на рівні вимог державних стандартів з

конкретних професій.

Шостий блок – Запровадження сучасних стандартів освітянських

програм та широкого доступу до освіти:

• створення умов для забезпечення доступності якісної освіти та

успішну соціалізацію для осіб з обмеженими можливостями здоров'я;

• створення системи виявлення і підтримки обдарованих дітей і

талановитої молоді;

38

• підвищення частки (не менше ніж на 70 %) освітніх установ, які

надають освітні послуги відповідно до сучасних стандартів, включаючи

умови організації освітнього процесу;

• оновлення типології освітніх програм і установ, структури системи

освіти з урахуванням результатів конкурсної підтримки інноваційних

освітніх програм і програм розвитку освітніх установ та відповідним

нормативним закріпленням (зокрема забезпечення правової основи

функціонування соціокультурних освітніх комплексів, центрів кваліфікацій,

національних дослідницьких університетів, ресурсних центрів);

• оновлення державних освітніх стандартів і модернізація навчальних

програм усіх рівнів на базі кваліфікаційних вимог національної

кваліфікаційної структури;

• розробка стандартизованої програми підвищення кваліфікації

“Сучасний освітній менеджмент” на базі сучасних кваліфікаційних вимог до

керівників освітніх установ і проведення сертифікації всіх керівників освітніх

установ.

Сьомий блок – Створення сучасної системи безперервної освіти,

підготовки і перепідготовки професійних кадрів:

• розробка стратегії та технологій безперервної освіти, заснованих на

спадковості змісту навчання на різних рівнях;

• гарантування якісного навчання впродовж життя відповідно до

показників у Декларації тисячоліття ООН, які мають бути досягнуті

Україною до 2015 року;

• розвиток і удосконалення системи післядипломної освіти,

запровадження дистанційної форми навчання;

• створення системи зовнішньої незалежної сертифікації працівників

для визначення відповідності їх професійних знань, умінь і навичок

встановленим законодавством вимогам;

• сприяння підприємствам, установам та організаціям у здійсненні

професійного розвитку працівників;

39

• створення системи підтримки організацій, що надають якісні послуги

у напрямі безперервної професійної освіти;

• доступність джерел інформації для самоосвіти;

• створення програм розвитку персоналу, що включають фінансування

програм підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації працівників

підприємств і організацій.

Восьмий блок – Сприяння освіті осіб з особливими потребами:

• підвищення рівня охоплення осіб з особливими потребами

професійно-технічною та вищою освітою;

• сприяння прийняттю закону про освіту осіб з особливими освітніми

потребами (спеціальну освіту);

• забезпечення матеріального, соціально-побутового та медичного

обслуговування студентів – осіб з особливими освітніми потребами,

створення умов для безперешкодного їх доступу до соціальної

інфраструктури;

• визначення механізмів щодо працевлаштування студентів – осіб з

особливими освітніми потребами;

• удосконалення мережі закладів та спеціальних груп у

загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах, які

забезпечують загальноосвітню, професійну підготовку, медичну реабілітацію

та реалізацію права осіб з особливими освітніми потребами на рівний доступ

до якісної освіти;

• забезпечення сучасним реабілітаційним обладнанням дошкільних та

загальноосвітніх навчальних закладів, де навчаються діти, які потребують

корекції фізичного та (або) розумового розвитку, у рамках бюджетної

програми “Корекційна освіта”;

• проведення науково-пошукової діяльності щодо розроблення та

апробації форм інтегрованого (інклюзивного) навчання дітей, які потребують

корекції фізичного та (або) розумового розвитку, у тому числі дітей з

особливими потребами.

Дев’ятий блок – Залучення приватних джерел до фінансування освіти:

40

• підвищення частки позабюджетних засобів у загальному обсязі

інвестицій в сферу професійної освіти (не менше ніж на 25 %);

• розвиток нових форм фінансування освітніх установ, що дозволяють

сконцентрувати приватні і державні фінансові кошти на цілі випереджаючого

розвитку і структурних змін в системі освіти, перехід усіх установ загальної

освіти і не менше 50 % установ професійної освіти на нормативне

фінансування у розрахунку на особу (включаючи розробку нормативів

фінансування за всіма напрямами підготовки);

• залучення роботодавців до створення освітніх стандартів і

акредитації освітніх програм;

• збільшення частки коштів у структурі доходів університетів,

одержаних за рахунок виконання науково-дослідних розробок та науково-

дослідних і дослідно-конструкторських робіт (не менше 25 %);

• перехід установ професійної освіти на систему адресних стипендій,

надання стипендій, які забезпечать можливість малозабезпеченим студентам

самостійно проживати в регіоні навчання;

• запровадження державних фахових спеціальних кредитних програм;

• запровадження державної підтримки в отриманні вищої освіти для

талановитої молоді.

Десятий блок – Мінімізація негативного впливу кризи на стан ринку

праці:

• запровадження (в разі економічної та соціальної необхідності)

загальнодержавних оплачуваних громадських робіт для захисту людей, які

втратили роботу;

• сприяння забезпеченню ефективної зайнятості населення шляхом

залучення інвестицій до впровадження оплачуваних громадських робіт;

• створення дієвої системи професійної орієнтації незайнятого

населення, в т.ч. молоді, яка навчається або закінчила навчання у навчальних

закладах різних рівнів акредитації, зокрема шляхом професійної орієнтації

населення та створення сучасної інформаційної бази, проведення всебічної

роботи щодо популяризації робітничих професій;

41

• до досягнення середньою заробітною платою фактичної величини

трьох прожиткових мінімумів для працездатної особи з урахуванням податку

з доходів фізичних осіб забезпечити випереджальне зростання темпів росту

середньої заробітної плати порівняно з темпами росту внутрішнього валового

продукту;

• забезпечення захисту прав працівників на своєчасне та у повному

розмірі отримання заробітної плати, а також погашення заборгованості, що

накопичилася протягом 2009 року; зокрема шляхом:

- вдосконалення механізму нарахування працівникам компенсації за

затримку виплати заробітної плати;

- створення гарантійного фонду для виплати компенсації працівникам

збанкрутілих підприємств, коли для цього не вистачає ліквідних активів

банкрута;

- законодавчого закріплення за заборгованою заробітною платою

привілею у першій черзі вимог кредиторів при банкрутстві підприємства.

• передбачення в договорах купівлі-продажу державного майна (акцій)

зобов’язання покупця щодо погашення простроченої заборгованості із

виплати заробітної плати та соціальних виплат на підприємствах з часткою

державного майна (акцій), які виставляються на продаж, у строк,

передбачений договором купівлі-продажу та відповідальність покупця за

невиконання цих умов договору;

• забезпечення захисту прав працівників на своєчасне та у повному

розмірі отримання заробітної плати, а також погашення заборгованості, що

накопичилася;

• створення ефективного механізму підтримки працівників, які

опинилися під загрозою вивільнення, в тому числі залучення до оплачуваних

громадських робіт та надання фінансової підтримки Фонду

загальнообов’язкового державного соціального страхування України на

випадок безробіття для фінансування витрат в умовах зростання безробіття

та звуження можливостей працевлаштування;

42

• забезпечення захисту українських громадян, які втратили свою

роботу за кордоном та повертаються в Україну, шляхом розробки та

виконання окремої програми адаптації цих громадян до сучасних

економічних реалій в Україні враховуючи набутий ними за кордоном досвід.

Вирішення перелічених вище пропозицій щодо розвитку вітчизняної

професійної підготовки кадрів дозволить в коротко та довгостроковій

перспективі забезпечити ефективну економічну та соціальну політику

держави, підвищити рівень життя населення до європейських стандартів і

нормативів.

Література

1. Садовая Е., Андрукович Л. Совершенствование системы образования –

ответ на вызовы новой реальности / Человек и труд, №4/2009,, С-41.

2. Людський розвиток в Україні: інноваційний вимір (колективна

монографія) / За ред.. Е.М. Лібанової. – Ін-т демографії та соціальних досліджень

НАН України, 2008. – С.- 168.

3. Валентей С., Нестеров Л. Россия в меняющемся мире: внешние и

внутренние вызовы // Вопросы экономики. 2002. №3.

4. Режим доступу : оselinkova@ me.gov.ua

Дегтярьов А.Ю., Масалова О.Є.

м. Луганськ

СТВОРЕННЯ СИСТЕМИ ЕЛЕКТРОННОГО ДОКУМЕНТООБІГУ ДЛЯ

ЕФЕКТИВНОГО СУПРОВОДЖЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Анотація. У статті зроблено аналіз фактичного стану документообігу в

центрах професійно-технічної освіти державної служби зайнятості. Наведено

можливі способи його оптимізації. Сформульовані позитивні та негативні

сторони різних способів здійснення переходу на електронний документообіг.

У сучасній Україні отримали розвиток центри професійно-технічної

освіти державної служби зайнятості (далі – центри ПТО ДСЗ). Основна мета

діяльності цих центрів – забезпечення безробітних, які знаходяться на обліку

у службі зайнятості, рівнем освіти та кваліфікацією для підвищення їх

43

конкурентоспроможності на ринку праці. На даний час створено 10 центрів

ПТО ДСЗ.

Особливість роботи центрів ПТО ДСЗ, а водночас і їх відмінність від

класичних закладів професійно-технічної освіти, полягає в тому, що слухачі

та учні – це дорослі люди, які вже мають різний рівень освіти, життєвого та

професійного досвіду.

Зважаючи на різницю у матеріально-технічному забезпеченні, роках

діяльності та штаті, у центрах ПТО ДСЗ навчаються від однієї до кількох

тисяч безробітних на рік. Вони навчаються за індивідуальною або груповою

формою навчання. Навіть при умові формування груп з максимальною

кількістю слухачів (30 осіб), кількість навчальних груп буде більшою за 35.

Насправді ж наповнюваність рідко сягає таких показників, тому кількість

груп більша у два-три рази (70 – 105 груп на рік при річному плані

1000 слухачів).

Під час здійснення навчання у навчальному закладі створюється велика

кількість однотипних документів. До таких документів відносяться:

робочі навчальні плани;

договори з центрами зайнятості про направлення на навчання

безробітних;

цивільно-правові договори з викладачами;

кадровий склад;

розклади занять;

накази про зарахування до складу слухачів;

накази про відрахування зі складу слухачів;

журнали обліку проходження навчання;

протоколи або відомості підсумкового заняття;

табелі обліку відвідувань;

відомості обліку відпрацьованих викладачами годин;

довідки про час навчання

та інше.

44

Також треба враховувати необхідність ведення деякої кількості

журналів і реєстрів. Наприклад: Поіменна книга слухачів, Книга наказів про

зарахування до складу слухачів, Книга наказів про відрахування зі складу

слухачів і т.д.

За результатами аналізу процесу створення та заповнення

вищенаведених документів можна зробити деякі висновки.

По-перше, майже всі необхідні для забезпечення навчання документи є

однотипними для всіх курсів, напрямів та спеціальностей.

По-друге, ці документи мають чітку структуру. Увесь документ умовно

можливо поділити на дві складові: тіло документа (містить незмінні дані, такі

як, шапка документу, реквізити документу, посилання на нормативні акти,

фразеологічні обороти та ін.) та змінна складова (№ та дата документу, дані

слухачів, дані викладачів, дати навчання, № групи, атрибути договорів з

центрами зайнятості і т.п.).

По-третє, найбільшою проблемою під час оформлення документів є

людський фактор, серед чинників якого можна виділити неуважність, втому,

розсіювання уваги в разі відволікання та ін. Це основна причина появи у

документах помилок, пропусків, невідповідностей. Адже схема створення

документа полягає у використанні вже існуючого аналогічного документу з

заміною необхідних даних на нові.

Таким чином, для більш ефективного та раціонального використання

робочого часу працівників центру ПТО ДСЗ, які забезпечують

документальне оформлення процесу навчання, є нагальна необхідність

створення та впровадження автоматизованої системи документообігу.

Реалізація цієї системи можлива у декількох варіантах.

1. Створення шаблонів документів і баз даних, що дозволить

використовувати функції пакета програмного забезпечення Office від

корпорації Microsoft для автоматичного заповнення всіх необхідних даних та

граф.

Переваги:

невеликий об’єм витрат робочого часу на створення шаблонів;

45

відсутність необхідності наявності у розробника та користувача

спеціальних знань з основ програмування;

простота модифікації шаблонів та бази даних під конкретні умови

використання.

Недоліки:

необхідність у ліцензійному програмному забезпеченні;

необхідність знання користувачем таких функцій, як створення та

ведення бази даних, злиття документів та інше.

2. Створення відокремленого модуля на базі системи електронного

документообігу служби зайнятості (ЄІАС).

Переваги:

зменшеннякількостітаоб’ємупередачіінформаціїупаперовомувиглядіт

а, як результат, зменшеннякількостіробочогочасу,

необхідногодляїїпідготовки;

інтеграція документообігу центрів ПТО ДСЗ у загальну систему

документації центрів зайнятості;

можливістьшвидкогоформуванняспільноїзвітноїдокументаціїбезнеоб

хідностідодатковихперевіроктауточнень;

можливість використання центрами ПТО ДСЗ лише тієї частини

інформації, яка необхідна для формування пакету документів навчальної

групи та слухача.

Недоліки:

додаткові фінансові витрати розробнику ЄІАС на створення,

впровадження та супроводження модуля;

необхідність проведення навчання для працівників центрів ПТО ДСЗ

з питань користування системою ЄІАС та розробленим модулем.

3. Створення окремого програмного забезпечення та переведення всіх

центрів ПТО ДСЗ на електронний документообіг.

46

Переваги:

можливість переведення процесу створення не лише документації з

навчального процесу, а й всієї документації центру ПТО ДСЗ у інтерактивно-

електронний вигляд;

можливість всебічно адаптувати нову систему під конкретні умови

використання;

відсутність залежності користувача від достовірності та актуальності

інформації у базі даних, адже вона формується безпосередньо в організації.

Недоліки:

значні фінансові та трудові затрати;

необхідність формування системи “з нуля”.

В епоху комп'ютеризації та інформатизації використання наявної

офісної техніки методами минулого тисячоліття (друкування та ручне

виправлення помилок) є неефективним. Одним із варіантів оптимізації такої

діяльності є впровадження системи навіть не електронного документування,

а електронного документообігу, яка дозволить здійснювати обмін

інформацією у декілька разів швидше. Впровадження системи електронного

документообігу у центрах ПТО ДСЗ має здійснюватись централізовано. Це

дозволить систематизувати вже напрацьований досвід та сформувати єдиний

на всю країну підхід у документальному забезпеченні навчання безробітних

не лише в існуючих центрах ПТО ДСЗ, а й в тих центрах, які лише будуть

створюватися.

Аннотация. В статье сделан анализ фактического состояния

документооборота в центрах профессионально-технического образования

Государственной службы занятости. Приведены возможные способы его

оптимизации. Сформулированы положительные и отрицательные стороны

различных способов осуществления перехода на электронный документооборот.

47

Іванілова О.В.

м. Запоріжжя

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОФЕСІЙНОГО

НАВЧАННЯ БЕЗРОБІТНИХ

Анотація. Професійне навчання безробітних є ефективною послугою,

важливим інструментом регулювання процесів, що відбуваються на ринку праці.

Пріоритетним напрямом діяльності Запорізької обласної служби

зайнятості є посилення взаємодії з роботодавцями, що позитивно впливає на

підвищення ефективності профнавчання. В області активно впроваджується

практика довготривалої співпраці центрів зайнятості та провідних

підприємств щодо підготовки робітничих кадрів.

Ефективність професійного навчання в значній мірі залежить від

мотивації до оволодіння професійними навичками безробітних, які

направляються на навчання. Потребує удосконалення організація

профорієнтаційної роботи, особливо в частині орієнтації молоді на

отримання робітничої професії.

Професійне навчання безробітних є ефективною послугою, важливим

інструментом регулювання процесів, що відбуваються на ринку праці,

зокрема зменшення дисбалансу між попитом та пропозицією робочої сили.

Актуальність цієї проблеми посилюють зміни в економіці країни,

зростаючі вимоги роботодавців до професійного рівня претендентів на

працевлаштування.

Центри зайнятості Запорізької області приділяють постійну увагу

організації профнавчання безробітних, нарощують обсяги цієї роботи.

Протягом січня-вересня 2011 року за направленням центрів зайнятості

навчалися майже 7 тисяч безробітних, що в 1,4 рази більше, ніж в

аналогічному періоді 2010 року. З їх числа понад 80% проходили навчання з

перспективою працевлаштування на конкретні робочі місця та на замовлення

роботодавців.

Посилення взаємодії з роботодавцями обласна служба зайнятості

вважає одним із пріоритетних напрямків своєї діяльності, яка позитивно

48

впливає на підвищення ефективності профнавчання. Спеціалісти центрів

зайнятості вивчають потреби роботодавців, їх вимоги до кваліфікації кадрів,

змісту навчання. В області активно впроваджується практика довготривалої

співпраці центрів зайнятості та провідних підприємств щодо підготовки

робітничих кадрів. Так, в м. Запоріжжя протягом двох останніх років велась

підготовка безробітних на замовлення ПАТ “Електрометалургійний завод

“Дніпроспецсталь”, ВАТ “Мотор Січ”, ВАТ “Запоріжвогнетрив”,

комунальних підприємств “Водоканал”, “Запоріжелектротранс”.

Центрами зайнятості приморських територій області організується

випереджаюче навчання безробітних для роботи на період курортного

сезону.

В рамках загальнообласної акції “Школа господарювання на селі”, яка

вже другий рік поспіль діє на території області, базові центри зайнятості

організували підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації

безробітних мешканців сільської місцевості за різними професіями та

напрямами. Так, у Василівському районі були проведені курси цільового

призначення за напрямом: “Новітні технології вирощування зернових

культур”, “Особливості вирощування птиці та догляду за нею”, Кам’янсько-

Дніпровському районі – “Сучасні засоби механізації виробничих процесів в

овочівництві”, в Оріхівському районі – “Вирощування овочів в умовах

відкритого ґрунту”. Проведення цієї акції дало можливість залучити до

професійного навчання кожного шостого з числа мешканців сільської

місцевості, які набули статус безробітного.

Обсяги професійного навчання на замовлення роботодавців щорічно

зростають. Разом з тим, служба зайнятості не завжди може задовольнити

потреби роботодавців в підготовці необхідної робочої сили. Так, в поточному

році ми не змогли виконати замовлення на підготовку фахівців для

підприємств переробної галузі. Вважаємо, що центри професійно-технічної

освіти державної служби зайнятості, які є більш оперативними, могли б

організувати роботу з ліцензування професій даної галузі. Оперативному

реагуванню на потреби ринку праці суттєво заважає чинне тендерне

49

законодавство. Адже на час проведення конкурсних процедур центри

зайнятості можуть не мати інформації про потреби того чи іншого

підприємства в підготовці кадрів. Не задовольняють роботодавців і терміни

очікування підготовки кадрів, які можуть суттєво збільшуватися через

тривалість проведення тендерних процедур. Для забезпечення ефективного

функціонування в 2012 році системи професійного навчання безробітних

необхідно прискорення прийняття нової редакції законодавства про

зайнятість, якою передбачається проведення закупівлі послуг з профнавчання

безробітних без застосування тендерних процедур.

Розуміємо, що ефективність професійного навчання залежить від

багатьох чинників. Це і стан навчальної бази, професійний рівень викладачів,

майстрів виробничого навчання, і здібності та мотивація до оволодіння

професійними навичками слухача курсів. Стосовно першого чинника можна

відзначити, що в області відпрацьована певна система співпраці з

навчальними закладами, проводяться регулярні семінари-наради, зустрічі «За

круглим столом». До роботи з безробітними залучені ті заклади, що мають

найкращу базу, кваліфікований педагогічний колектив. Базовими центрами

області стала активніше використовуватись навчальна база центрів

професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості. В той же час,

потребує активізації робота спеціалістів служби зайнятості з безробітними

щодо скерування їх на навчання за професіями, які необхідні ринку праці.

На жаль, сьогодні зменшились обсяги осіб, які “потенційно”

налаштовані на проходження профнавчання. Значною остається чисельність

осіб з вищою освітою, вивільнених з органів державного управління, а також

випускників вищих навчальних закладів, які перебувають на обліку і не

бажають навчатися за робітничими професіями.

Негативно впливає на збільшення обсягів навчання безробітних

відсутність на ринку праці “конкурентоспроможних” вакансій. Результати

досліджень показали, що частина вакансій, які надходять до центрів

зайнятості ні за рівнем зарплати, ні за соціальними преференціями та

умовами праці не може бути віднесена до категорії потенційних робочих

50

місць. Саме з цих причин, низькими залишаються обсяги навчання за

професіями “токар”, “фрезерувальник”, “швачка”, хоча ці професії є

затребуваними на ринку праці.

Враховуючи вищесказане, вважаємо необхідним:

- створити дієву систему довгострокового прогнозування стану ринку

кадрів;

- підвищити рівень заробітної плати працівників, забезпечити соціальні

преференції та гідні умови праці, що сприятиме збільшенню

конкурентоспроможних вакансій, які можуть бути заповнені безробітними

після профнавчання;

- підвищити ефективність профорієнтаційної роботи, особливо в

частині орієнтації молоді на отримання робітничої професії.

З дня створення служби зайнятості напрацьовано багатий досвід

організації професійного навчання безробітних, створено систему цієї

роботи, нормативно-правову базу. Впевнені, що обговорення даного питання

на конференції сприятиме подальшому удосконаленню роботи кожного

обласного, базових центрів зайнятості України в цьому важливому напрямку

діяльності служби.

Література

1. Антонюк В., Дорофєєва Ю. Якісна система безперервної освіти як умова

підвищення конкурентоспроможності. // Україна: аспекти праці. – К. 2010. – №5. –

С. 11-18.

2. Галицький В.М. Роль государственной службы занятости в

урегулировании профессионального дисбаланса в сфере занятости и формировании

трудового потенциала промышленного сектора экономики.//Проблеми ефективного

використання та професійно-технічної підготовки кадрів промислового сектору

економіки України. – К.:Рада по вивченню продуктивних сил України НАН

України, 2008. – С. 151-158.

3. Довжук Б.С. Престижність робітничої професії// Ринок праці та зайнятість

населення. – К. 2011. – №3. – С. 15-17.

4. Кохно П. Методика определения потребности перспективных рынков

труда в квалифицированных кадрах // Человек и труд. – М. – 2011. – №3. –С. 25-30.

51

5. Роль служби зайнятості у підвищенні якості робочої сили// Людина і

праця. – К.: Видавництво “Соцінформ”, 2011. – №5. – С. 14-15.

6. Тимошек Т. Потреба галузей економіки у кваліфікованих кадрах і

пропозиція освітніх послуг:структурні невідповідності// Україна: аспекти праці. –

К. 2011. – №5. – С. 40-44.

Капченко Л.М.

м. Київ

АНДРАГОГІЧНА МАЙСТЕРНІСТЬ У ПРОФЕСІЙНОМУ НАВЧАННІ

НЕЗАЙНЯТОГО НАСЕЛЕННЯ

Анотація. У статті розглядаються фактори та змістовні блоки

андрагогічної майстерності як засобу якісного професійного навчання

незайнятого населення.

Ключові слова: андрагогіка, андрагогічна майстерність, безробітний,

професійне навчання, екзистенціалізм, незайняте населення.

Метою статті є здійснення аналізу стану андрагогічної майстерності як

засобу якісного професійного навчання незайнятого населення в сучасних

професійно-технічних навчальних закладах, зокрема у центрах професійно-

технічної освіти державної служби зайнятості.

Вступ. Після визначення на ІІІ Міжнародній конференції ЮНЕСКО з

освіти дорослих (відбулась у 1972 році) поняття “освіта дорослих” як “всього

комплексу організованих процесів освіти, формальних чи інших, …що

отримуються в школах, вищих навчальних закладах, а також практичне

навчання” [12] значна кількість науковців теоретиків та практиків,

зацікавились даною проблемою. Зросла кількість наукових розвідок з освіти

дорослих, здійснюється побудова інституцій як системних частин

неперервної освіти. Сформовано галузь педагогічної науки – андрагогіка.

Визначається особистісні властивості андрагога, стилю його професійної

поведінки.

Аналіз досліджень та публікацій. Вперше визначене словом

“андрагогіка” сфери діяльності, що пов’язана із професійним навчанням

дорослих, зустрічається у працях німецького історика епохи Просвітництва

52

Олександра Каппа щодо педагогічних поглядів Платона. Андрагогікою

займались Піфагор, Сократ, Платон, Іісус Христос, пророки, і проповідники,

філософи, політичні діячі, літератори, вчені усіх віків і народів. У минулих

сторіччях педагогіка дорослих пов’язана із великими педагогами

І. І. Водовозовим, М. І. Корфом, Я.А.Коменським, Н. К.

Крупською,Є. М. Мєдинським, В. Я. Стоюніним, М. І. Пироговим, К. Д.

Ушинським.

Становлення андраґогіки як самостійної науки відбулося в 1950-1970-х

роках. Воно пов’язане з іменами вчених: американців М.Ш.Ноулза і

Р.М.Сміта, англійця П.Джарвіса, югославів Д.Савічевича і Б.Самоловчева,

німця Ф.Пеггелера, голландця Т.Тен Хаве, поляка Л.Туроса, швейцарського

дослідника П.Фюртеpа та ін. М.Ш. Ноулз назвав андраґогіку “мистецтвом і

наукою допомоги дорослим у навчанні”, “системою положень” про дорослих,

які навчаються, яку необхідно застосовувати диференційовано “до різних

дорослих людей відповідно від ситуації” [15, C.43, 59]. Л.Турос вважає, що

андраґогіка – це “наука про цілі, етапи, умови, результати і закономірності

свідомого та цілеспрямованого, організованої освіти і виховання дорослих

людей, а також самоосвіта і самовиховання” [16, C.9]. П.Фюртеp визначає

андраґогіку як “науку про формування людини протягом усього життя” [17,

C.23.].

Видатний російський науковець у галузі андраґогіки С.І. Змейов

вважає, що андраґогіка – це наука про навчання дорослих, яка обґрунтовує

діяльність тих, хто навчається, і тих, хто навчає, щодо організації процесу

навчання [3, С. 81].

Значний вклад розвитку науки привнесли українські вчені С. Болтівець

[1], В.М. Буренко [2], А.І. Кузьмінський [5], Л.Б. Лук’янова [7], Н.Г. Ничкало

[8], Н.Г. Протасова [11], Л. Сігаєва [1].

Виклад основного матеріалу. Андрагогіка (від грец. – доросла людина

й керівництво, виховання) – педагогіка дорослих, одна з педагогічних наук,

яка займається дослідженням проблем освіти, самоосвіти й виховання

дорослих. Завданням андрагогіки є опрацювання змісту, організаційних

53

форм, методів і засобів навчання дорослих, використання для цієї мети

засобів масової інформації, радіо- й телебачення; визначення оптимальних

інтервалів між періодами інтенсивного навчання, функціонування

професійних курсів залежно від характеру виробництва [12] .

Для андрагога – людини, професійним обов’язком якої є навчання

дорослих, основним завдання стає не тільки допомога у формуванні

самовизначення, вибору власного шляху в освітянському просторі

“освітянських мандрів”, а також допомога дорослим людям у професійному

навчанні. При цьому, як зазначає російський вчений-педагог

І. О. Колесникова [10] , одночасно повинні враховуватись декілька факторів:

- психофізіологічні вікові особливості з врахуванням статевої

приналежності;

- змістовно-смислова направленість професійного навчання

(підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації);

- зміст попереднього соціокультурного досвіду;

- стереотипи, що склались у професійному навчанні та спілкуванні;

- статус людини (соціальний, економічний, службовий);

- специфіку індивідуальних інформаційних потреб;

- освітні запити часу.

Важливим є вирішення екзистенціальних проблем осіб визначеної

вікової категорії. Екзистенціалізм (фр. еxistentialisme от лат. exsistentia

існування), також філософія існування. Згідно філософії екзистенціалізма,

щоб уявити себе як “экзистенцію”, людина має опинитись у “граничній

ситуації” — наприклад, перед обличчям смерті. Як наслідок, світ стає для

людини “інтимно близьким”. Істинним засобом пізнання, засобом

проникнення у світ “екзистенції” виявляється інтуіція (“экзистенціальний

досвід”, “розуміння”, “экзистенціальне осяяння”). Екзистенціальна філософія

це філософія існування людини. Екзистенціалізм підкреслює, що людина

відповідає за свої дії лише тоді, коли діє вільно, має свободу волі, вибору і

засобів їхньої реалізації. Формами прояву людської свободи є творчість,

ризик, пошук сенсу життя, гра та ін.

54

Безробітні є особливою категорією, які вимушені переосмислювати

свій життєвий шлях. Переосмислення життєвого шляху за визначенням

Л.В. Мардахаєва це “….психічний стан, визначений мислиневою оцінкою

своєї минулої та майбутньої діяльності та можливості її зміни” [12, С. 203], у

безробітного відбувається екзистенціальний аналіз – аналіз біографії з метою

визначення смислу та цілей його життя, внутрішніх можливостей особистості

здійснюється переоцінка власних етичних цінностей, ідеалів [12, С. 343].

Втративши роботу внаслідок економічних негараздів, безробітні

поспішають взяти новий старт у трудовій діяльності, і тому вимушені

включатися у процес професійного навчання.

На думку автора, дуже важливою є організаційна та змістовна

діяльність андрагога з професійного навчання, оскільки дане навчання, окрім

підвищення кваліфікації включає і перепідготовку безробітних. А дане

поняття більш ширше, ніж професійне перенавчання, процес навчання

“другій” професії включає ще і професійну переорієнтацію людини, що

втратила роботу, та його професійну адаптацію на новому робочому місці.

За визначенням С. У. Гончаренко “Адаптація професійна це

пристосування, звикання людини до вимог професії, засвоєння виробничо-

технічних і соціальних норм поведінки, необхідних для виконання трудових

функцій. …пов’язують звичайно з початковим етапом професійно-трудової

діяльності людини. Однак, фактично вона починається ще під час здобуття

професії, коли не тільки засвоюються знання, навички, правила, норми

поведінки, але й складається характерний для працівників відповідної

професії спосіб життя. Загальна діяльність періоду адаптації професійної

залежить як від особливостей конкретної професії, так і від індивідуальних

здібностей людини, її схильностей та інтересів”.

Підвищення ефективності професійного навчання безробітних

неможливо без звернення до андрагогіки, у центрі уваги якої знаходиться

доросла людина – слухач, з його життєвим досвідом, проблемами,

потенційними можливостями, нахилами, інтересами та здібностями.

Ключовим питанням в організації професійного навчання безробітних є

55

розробка його змісту. Як показує вітчизняний та зарубіжний досвід,

смисловою основою перенавчання працездатного населення що втратило

роботу, є формування внутрішніх передумов до зміни свого положення на

ринку праці. З цією метою можуть в певній мірі застосовуватись декілька

базових моделей професійного навчання, внаслідок якого, як правило,

безробітні працевлаштовуються. При цьому психологічні установки

безробітного можуть орієнтуватись на різні види трудової діяльності,

зокрема на те що:

- нова робота зможе забезпечувати утримання родини;

- зміна роботи збереже або покращить “соціальний пакет”;

- відбудеться влаштування у зарубіжні фірми;

- з’явиться можливість займатись власною підприємницькою

діяльністю, зокрема у домашніх умовах (“віртуальне місце роботи”);

- здійсниться можливість підвищення освітньо-кваліфікаційного рівня;

- забезпечиться кар’єрний ріст.

Тому, вкрай важливою є вимога до спеціалістів державної служби

зайнятості, зокрема відділів організації профнавчання, профорієнтації,

активної підтримки, працевлаштування співпраці із роботодавцями,

педагогічних працівників центрів професійно-технічної освіти державної

служби зайнятості (викладачів, майстрів виробничого навчання), які

безпосередньо щоденно працюють з безробітними, мати спеціальну

підготовку з андрагогіки. Програмою з підвищення кваліфікації, зазначених

спеціалістів, може бути передбачено викладання курсу з основ андрагогіки,

зокрема в Інституті підготовки кадрів державної служби зайнятості України.

Для безробітного майбутня професія, її зміст та освітньо-

кваліфікаційний рівень є особистісно орієнтовані, як і інша доросла людина

безробітний, приступаючи до професійного навчання має певний запас знань,

умінь та навичок і, зазвичай, потребує індивідуального шляху у виборі

професії і підприємства, установи, організації та подальшого

працевлаштування.

56

Майстерність андрагога можна визначати показниками володіння та

застосування змістовної повсякденної роботи, щодо надання допомоги

безробітним в пошуку високооплачуваних посад та робочих місць. Можна

погодитись з І. О. Колесниковою [10], яка в якості інваріанта пропонує

наступні змістовні блоки.

Діагностичний блок. Визначення основних причин, проблем,

стереотипів індивідуальної позиції на ринку праці. Свідомий вибір

безробітним моделей навчання. Його власна діагностика.

Соціально-психологічний блок. Допомога у подоланні негативних

установок у структурі професійної Я-концепції, блокування механізмів

деперсоналізації (розпад особистості), зміна відносин із зовнішнім світом,

соціумом, людьми. Тренінгові навчання роботі у різних режимах

(індивідуальна, групова, корпоративна діяльність), оволодіння емоціонально-

вольовою сферою.

Технологічний блок. Оновлення та збільшення прикладних

професійних вмінь та навичок у відповідності до вимог часу: володіння

комп’ютером, оргтехнікою, робота в Інтернеті, водіння автомобіля,

бухгалтерський облік, аналітичні уміння, менеджмент, психолого-педагогічні

навички роботи з персоналом.

Комунікативно-язиковий блок. Розвиток мови, опанування техніки

самопрезентації, формування іміджу, культурної комунікації та ділової

переписки.

Лінгвістичний блок. Цільове здобуття навиків ділового спілкування

іноземною мовою, удосконалення іноземних мов, підготовка до тестування.

Інформаційно-пошуковий блок. Формування культури інформаційного

запиту опанування роботи з базами даних, джерелами інформації переважно

в структурі ринку праці. Оволодіння варіативними формами презентації себе

потенційним роботодавцям. Ознайомлення з сучасними системами

підтримки інтелектоємних областей діяльності (гранти, фонди, конкурси).

Фінансово-правовий блок. Ознайомлення з переліком нормативно-

правових документів, що регламентують трудові відносини при влаштуванні

57

на роботу, основними моделями фінансування в сфері малого бізнесу,

ризиками в сфері комерційних відносин.

Креативний блок. Розвиток креативних властивостей, пошукової

активності опанування прийомів ТРИЗа різноманітним видам рефлексії.

Валєологічний блок. Засвоєння прийомів підтримки та відновлення

здоров’я в умовах інтенсивної праці, стресових ситуацій, змін виробничих

умов.

Андрагогічна майстерність також передбачає:

- шанобливе ставлення до вимог та очікувань дорослих що втратили

роботу, розуміння їх проблем;

- можливість реально оцінювати потенціал слухачів та прогнозувати

очікуванні труднощі;

- вільне володіння сучасними методиками професійного навчання;

- вміння проводити навчання, як за груповою та і індивідуальною

формою навчання тощо;

- застосування інтерактивних форм навчання.

Висновки. На наш погляд, дане питання є вкрай актуальним, адже у

країні почала набувати стрімкого розвитку система професійного навчання

незайнятого населення: зростає кількість професійно-технічних навчальних

закладів державної служби зайнятості України, створюються наукові

установи та методичні служби, щороку збільшується кількість безробітних

охоплених професійним навчанням за різними видами і формами. Тому у

педагогічних, інженерно-педагогічних інститутах та університетах нагальним

стає підготовка андрагогів, які забезпечуватимуть на високому професійному

та психологічному рівні здійснювати професійне навчання незайнятого

населення.

Разом з тим, у Класифікаторі професій ДК 003 : 2010 передбачені

тільки професії з педагогіки (педагог професійного навчання; педагог

соціальний; педагог-валеолог; педагог-організатор) натомість професія

андрагог класифікатором не передбачена. Як наслідок, на сьогодні даних

58

спеціалістів жоден навчальний заклад Україні не готує, не здійснюється

також і аналіз та прогнозування у їх потребі.

Необхідно зазначити, що проблема андрагогічної майстерності як

засобу якісного професійного навчання безробітних, може стати одною із

актуальних тем подальших наукових досліджень.

Список використаних джерел

1. Болтівець С., Сігаєва Л. Пріоритетні напрями освіти дорослих в

матеріалах ЮНЕСКО / С. Болтівець, Л. Сігаєва // Неперервна професійна освіта :

теорія і практика. – 2003. – Випуск 3-4. – С.160-164.

2. Буренко В.М. Андрагогічний підхід до професійної перепідготовки

вчителя гуманітарного профілю : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед.

наук : спец. 13.00.04 “Теорія і методика професійної освіти” /В.М. Буренко . – К.,

2005. – 22 с.

3. Змеёв С.И. Становление андрагогики: развитие теории и технологии

обучения взрослых : автореф. дис. на соискание науч. степени доктора пед. наук :

спец. 13.00.01 “Общая педагогика, история педагогики и образования” / С.И.

Змеёв.– М., 2000. – 44 с.

4. Змеев С.И. Основы андрагогики. –М.: Флинта, Наука, 1999. – 152 с.

5. Кузьмінський А.І. Теоретико-методологічні засади післядипломної

педагогічної освіти в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора пед.

наук : спец. 13.00.04 “Теорія і методика професійної освіти” / А.І. Кузьмінський. –

К., 2003. – 42 c.

6. Кязимов В. К. Формирование системы профессиональной подготовки и

переподготовки безработных в России / В. К. Кязимов – Саратов, 1998.

7. Лук’янова Л.Б. Концепція освіти дорослих в Україні / Л.Б. Лук’янова //

Актуальні проблеми професійного навчання дорослих : зб. наук. матеріалів – К. :

ІПК ДСЗУ, 2011. 168 с.

8. Ничкало Н.Г. Андрагогічний підхід у професійному навчанні безробітних

/ Н.Г.Ничкало // Актуальні проблеми професійного навчання дорослих : зб. наук.

матеріалів – К. : ІПК ДСЗУ, 2011. 168 с.

9. Олесницкий М. Полный курс педагогики: руководство для занимающихся

воспитанием и обучением. Вып. 1: Теория воспитания /М. Олесницкий. – 2-е изд. –

К., 1885. – 341 с.

59

10. Основи педагогики : учеб. пособие для студ. высш. пед.учеб.

заведений / И.А. Колесникова, А.Е. Марон, Е.П. Тонконогая и др.; Под ред.

И.А. Колесниковой. – М.: Академия, 2003. – 240 с.

11. Протасова Н.Г. Теоретико-методичні основи функціонування

післядипломної освіти педагогів в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня

доктора пед. наук : спец. 13.00.01 "Теорія та історія педагогіки" / Н.Г. Протасова. –

К., 1999. – 33 с.

12. Словарь по социальной педагогике : Учеб. пособие для студ. высш.

учеб. заведений / Авт.-сост. Л.В. Мардахаев. – М. : Академія, 2002. – 368 с.

13. Соціально-педагогічний словник / за ред. В.В. Радула. – К. : “ЕксОб”,

2004. – 304 с.

14. 13. ЮНЕСКО и развитие образования взрослых // Перспективы. –

1982. № 2 – С. 137 145.

15. Knowles M.S. The Modern Practice of Adult Education. From Pedagogy to

Andragogy. – Chicago, 1980.

16. Turos L. Andragogika. Zarus teorii oswiaty I wychowania doroseych. –

Wyd. II. – Warszawa, PWN, 1978.

17. Furter P. Grandeur et misere de la pedagogie. – Neuchatel, 1971.

Андрагогичное мастерство в профессиональном обучении незанятого

населения

Аннотация: в статье рассматривается факторы и содержательные блоки

андрагогичного мастерства как средства качественного профессионального

обучения незанятого населения.

Ключевые слова: андрагогика, андрагогичное мастерство, безработный,

профессиональная учеба, экзистенциализм, незанятое население.

Andragogichna trade in the professional studies of unoccupied population

Annotation. In the article examined factors and rich in content blocks of

andragogichnoy trade as to the mean of high-quality professional studies of unoccupied

population.

Keywords: andragogika, andragogichna trade, unemployed person, professional

studies, existentialism, unoccupied population.

60

Капченко Р.Л.

м. Севастополь

ПРИНЦИПОВІ ПІДХОДИ ДО ПЛАНУВАННЯ ПІДГОТОВКИ

РОБІТНИЧИХ КАДРІВ ДЛЯ МАТЕРІАЛЬНО-ВИРОБНИЧОЇ СФЕРИ

Анотація. Автором статті розглядаються принципи планування роботи

навчальних закладів і підприємств, організацій, установ, які надають освітньо-

професійні послуги пов’язані з формуванням робітничих кадрів для матеріально-

виробничої сфери.

Ключові слова. Планування, моделювання, принцип економічної

ефективності, матеріально-виробнича сфера, робітничі кадри.

Постановка проблеми. Аналіз економічної, філософської,

соціологічної і педагогічної літератури з проблеми дослідження довів, що

моделювання і його різновид – планування роботи системи підготовки

робітничих кадрів є невід’ємною складовою, попереднім етапом

управлінської діяльності, в якій є чимало нерозв’язаних теоретичних і

практичних питань.

У повсякденній роботі представнику управлінської ланки будь якого

рівня належить приймати різного виду управлінські рішення, від якості й

ефективності яких залежать результати виробничо-господарської діяльності

суб’єктів господарювання різних форм власності.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Теоретичну основу

планування роботи системи підготовки робітничих кадрів складають

дослідження вчених Г. Дмитренка [1, 2], І. Гнибіденка [3], Т. Заяць [4],

Л. Капченка [5], О. Левченка [7], Л. Лісогор [8], Ю. Маршавіна [9],

А. Маршалла [10], В. Микитенка [11], С. Ніколаєнка [12], В. Плакіди [13],

М. Семикіної [16], Н. Солдатенка [17], В. Соловйова [18], Л. Шаульської [19].

Постановка завдання. Здійснити аналіз нормативних документів

економічної, філософської, соціологічної і педагогічної літератури та

визначити принципи планування роботи з формування робітничих кадрів для

матеріально-виробничої сфери.

61

Виклад основного матеріалу. Управлінські рішення – це результат

аналізу, прогнозування, оптимізації, економічного обґрунтування та вибору

альтернативи із безлічі варіантів досягнення конкретної цілі системи

менеджменту.

Сучасна теорія пропонує безліч ознак класифікації управлінських

рішень, найбільш розповсюдженими з яких є: стадія життєвого циклу,

підсистема системи менеджменту, сфера діяльності, мета, ранг управління,

масштабність, організація виробітку, тривалість дії, методи формалізації,

форми відображення, складність, спосіб передачі та інші. Також існують

фактори, котрі визначають якість управлінського рішення: рівень

використання наукових підходів і принципів; застосування методів

моделювання; автоматизація управління; мотивація якісного рішення та ін.

Якість управлінського рішення – сукупність параметрів рішення, які

задовольняють конкретного споживача й забезпечують реальність його

реалізації.

Компоненти“чорної скриньки” системного підходу до прийняття

рішення з формування робітничих кадрів наведені у рис. 1.

Рис. 1. Компоненти “чорної скриньки” системного підходу до прийняття

рішення з формування робітничих кадрів

“Вхід” системи характеризується параметрами проблеми, які необхідно

вирішити для матеріально-виробничої сфери конкретного регіону.

На “Виході” системи – кількісний або якісний вираз рішення, що має

вірогідність реалізації, ступінь ризику запланованого результату.

Зворотній зв’язок

Процес у системахпрофесійно

технічної освіти та професійного

навчання

Зовнішнє середовище Вхід Вихід

62

До компонентів зовнішнього середовища у процесі формування

робітничих кадрів для матеріально-виробничої сфери відносяться фактори:

- макросередовища матеріально-виробничої сфери країни (міжнародна

інтеграція, політична ситуація в країні, економіка, технічний стан, соціально-

демографічні, природно-кліматичні та інші фактори);

- інфраструктури регіону (ринкова інфраструктура, соціальна

інфраструктура, транспорт, зв’язок, та ін.);

- що характеризують мікросередовище підприємств матеріально-

виробничої сфери (конкретні зв’язки підприємства з іншими підприємствами,

навчальними закладами, організаціями, конкурентами).

Зворотній зв’язок характеризує різну інформацію до управлінського

органу, котрий прийняв рішення (щодо “процесу”), або щодо управлінського

органу, від якого надійшла інформація з рішення (“вхід”).

Процес прийняття рішення з формування робітничих кадрів для

матеріально-виробничої сфери складається з наступних операцій: підготовка

до роботи; виявлення проблем формування робітничих кадрів і визначення

цілей; пошук і обробка інформації; виявлення можливостей ресурсного

забезпечення; ранжування цілей; формулювання завдань; оформлення

різноманітних документів; реалізація завдань.

Економія часу й коштів при розробці управлінського рішення має на

меті удосконалення компонентів “чорної скриньки”. З цією метою

встановлюють параметри якості управлінського рішення, до якого відносять

ступінь ризику інвестиційних вкладень, вірогідність реалізації рішень за

показниками якості, витрат і термінів, а також ступінь адекватності. Далі

аналізують фактори “зовнішнього середовища”, які впливають на якість і

ефективність рішення. Після опрацювання “входу” системи уточнюють

технологію прийняття рішення, аналізують параметри процесу та підходять

до розробки рішення щодо формування дієвих систем професійно-технічної

освіти та професійного навчання.

Умови забезпечення високої якості й ефективності систем професійно-

технічної освіти та професійного навчання: застосування наукових підходів

63

управління і менеджменту; забезпечення якісною інформацією; використання

методів функціонально-вартісного аналізу, прогнозування, моделювання й

економічного аналізу кожного рішення щодо формування робітничих кадрів;

структуризація проблеми і побудова дерева цілей; забезпечення

співставлення в багатоваріантності рішень; правова обґрунтованість рішення,

що приймається; автоматизація процесу збирання та обробки інформації,

процесу розробки й реалізації рішень; наявність механізму реалізації рішень;

розробка й функціонування системи відповідальності та мотивації якісного й

ефективного рішення з формування робітничих кадрів.

У теорії управління поняття моделювання, прогнозування,

проектування, конструювання, планування більшістю авторів розглядаються,

як споріднені, хоча й не тотожні. Змоделювати з різним ступенем

достовірності можна будь-яку систему, об’єкт, процес, явище тощо залежно

від мети й завдань дослідника. Організаційно-управлінські моделі в умовах

системи підготовки робітничих кадрів мають у більшості випадків назву

“план”. Прикладом планування організації підготовки робітничих кадрів для

матеріально-виробничої сфери можуть слугувати плани роботи ПТНЗ, ВНЗ,

ЦПТО ДСЗ, а також підприємств, установ й організацій, що формують

робітничі кадри для власних виробничих потреб та надають освітньо-

професійні послуги.

Методологічною основою сучасного планування організації

формування робітничих кадрів є: Положення про організацію навчально-

виробничого процесу в професійно-технічних навчальних закладах [14],

Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про особливості формування

державного замовлення на підготовку спеціалістів й науково-педагогічних

кадрів у 2009 році” [15]. Моделювання (планування) робітничих кадрів у

більшості випадків здійснюється на текстовій, описовій основі. Елементи

символічного (знакового), графічно-сітьового планування почали

застосовуватися у системі підготовки кадрів під час розробки моделей

контролю і деяких інших управлінських заходів. Але цілісне відображення

64

навчально-виробничого процесу в графічно-сітьовому модельному вигляді не

набуло великого поширення.

Нові технології розробки управлінських моделей формування

робітничих кадрів пов’язані з теорією управління, теорією систем і теорією

моделювання, що потребує від керівників підприємств, установ і організацій

матеріально-виробничої сфери фундаментальних знань змісту управлінської

діяльності, бачення процесів, що моделюються в динаміці.

Запропонована Капченком Л.М. загальна структура оптимізованої

моделі планування роботи в ПТНЗ, за нашим глибоким переконанням, може

бути адаптована й використана як у ВНЗ різних форм власності, так і на

підприємствах матеріально-виробничої сфери, де існує власна система

підготовки робітничих кадрів, як така, що найбільш оптимально відповідає

умовам і вимогам сьогодення:

1. Стратегічно-перспективні моделі:

а) концептуальні: концепції функціонування та розвитку навчальних

закладів, навчальні плани підготовки кваліфікованого робітника, навчальні

програми, стратегічні рішення форумів різного рівня;

б) організаційно-педагогічного та виробничо-фінансового розвитку:

статути, положення, перспективні плани роботи начальних закладів (строком

на два і більше років), навчально-тематичні, бізнес-плани, довгострокові

управлінські рішення (рішення педрад, різних загальних зборів).

2. Тактичні моделі організації навчально-виробничої діяльності: річний

план, розклад занять на семестр, план громадського та духовного розвитку

учнів (виховна робота), бізнес-план, план роботи фахових методоб’єднань,

рішення педрад, накази.

3. Оперативні моделі (поточне планування): карта щомісячної

орієнтації, тижневі плани роботи адміністрації, індивідуальні плани роботи

викладачів, майстрів виробничого навчання, розпорядження [5, с. 9].

У той же час, незалежно від видів і форм моделей роботи, які існують у

навчальних закладах, всі вони мають ґрунтуватися на таких принципових

положеннях: цілеспрямованості та підпорядкованості змісту планів основній

65

меті й завданням діяльності систем професійно-технічної освіти та

професійного навчання; ієрархічної узгодженості й зумовленості планів

роботи всіх ланок підсистеми між собою і всередині кожного з них;

реальності виконання; конкретності; інформаційній достатності;

передбаченні; відображенні зворотного зв’язку про хід виконання

запланованого; функціонально-логічній структуризації.

Принцип цілеспрямованості та підпорядкованості змісту планів роботи

основній меті й завданням, що стоять перед системами професійно-технічної

освіти та професійного навчання, вимагає чіткого формулювання мети й

конкретизації всіх завдань на основі аналізу специфіки та умов діяльності тієї

чи іншої навчальної установи, здійснення декомпозиції основних завдань,

тобто їхньої деталізації до певного рівня з визначенням змісту, форм, часу,

умов, від реалізації яких залежить розв’язання того або іншого завдання. В

оптимальному варіанті кожне загальноосвітнє чи фахове заняття, будь-які

заходи мають нести у своєму змісті частку того, що потрібно для досягнення

основної мети. В основі здійснення цього принципу лежить системний

підхід, тобто бачення систем професійно-технічної освіти та професійного

навчання, як єдиного цілісного утворення формування робітничих кадрів,

визначення місця і ролі кожного навчального закладу з відповідними

ланками й підрозділами, а також персоніфікація особистості в реалізації

завдань навчально-виробничого процесу, розв’язання яких забезпечує

досягнення основної мети.

Принцип ієрархічної узгодженості та взаємозумовленості планів

роботи навчального закладу тісно пов’язаний з попереднім. Основним його

призначенням є попередження дублювання, паралелізму, неузгодженості,

різнобічності в моделях діяльності різних ланок установи з підготовки

робітничих кадрів. В основі реалізації цього принципу є здійснення градації і

систематизації планів у навчальному закладі за їх призначенням і рівнем

впливу на організаційно-педагогічну діяльність колективу (від загального

річного плану роботи до індивідуальних планів викладачів і майстрів

виробничого навчання). Кожен з планів нижчої ланки має логічно випливати

66

з моделі плану більш загального (вищого) рівня, не дублюючи його змісту

(тим більше не суперечачи йому), а конкретизуючи строк і засоби реалізації

завдань, що безпосередньо стосуються певного підрозділу закладу,

працівників та слухачів (учнів, студентів). Порушення цього принципового

положення призводить до анархічності в діяльності колективу, значного

зниження рівня управління та ефективності функціонування всієї навчально-

виробничої системи.

Принцип реальності виконання аналітичного підходу – це визначення

завдань, змісту, технології та часу, необхідного для їх здійснення на основі

професійного уявлення, прогностичного смислу про наступну діяльність

систем професійно-технічної освіти та професійного навчання, з

урахуванням їхніх реальних можливостей, а також стану матеріально-

технічної, фінансово-господарської бази навчальних закладів й умов їх

функціонування. Основна ідея цього положення – моделювання тільки того,

що потрібне та може бути зроблене для досягнення мети й завдань,

визначених у тому або іншому плані роботи.

Принцип коректності передбачає розкриття в планах роботи відповідей

на запитання ЩО?, ЯК?, ДЕ?, КОЛИ?, ХТО?, СКІЛЬКИ?, ДЛЯ КОГО?,

загальні вирази: підвищити, підняти, досягти, подолати, усунути, створити

умови тощо, без чіткого механізму їх досягнення не є компонентами моделі

діяльності. У будь-якому плані роботи систем професійно-технічної освіти та

професійного навчання має бути визначено, що треба зробити для

досягнення конкретного завдання, які заходи для цього необхідні, де саме, в

якому місці це буде здійснюватись і коли, в який час, а також хто

безпосередньо відповідатиме й виконуватиме те, що заплановане.

Послідовність відображення цих позицій може бути змінена залежно від

призначення плану. Але недотримання викладених вимог призведе до

аморфності, без адресності, невизначеності і, природно, такий план не зможе

виконувати свою функцію – бути моделлю наступної діяльності.

Принцип інформаційної достатності є загальним принципом

менеджменту і має пряме відношення до моделювання як складової

67

управління. Він передбачає одночасно з тим, що викладено в попередньому

принципі, відтворення в планах загальної картини всього процесу вирішення

того або іншого завдання і досягнення мети, що дає достатньо повне

уявлення про весь процес тієї чи іншої діяльності від її початку до

завершення.

Принцип зворотного зв’язку також є загальним, хоча управління і його

реалізація в моделювання потребують обов’язкового визначення в планах

роботи контролю, тобто встановлення і фіксації якісних та кількісних змін на

різних етапах діяльності дає змогу отримати зворотний зв’язок і застосувати,

в разі необхідності, ті чи інші заходи для поліпшення стану справ, тобто

регулятивні чи коригувальні заходи.

Принцип функціонально-логічної структуризації випливає з положень

функціонального аналізу та наукового підходу до вивчення явищ, вимагає

чіткого визначення функцій складових кожної системи, процесів та їхніх

етапів, що дає можливість встановити їхню структуру, побачити логічні,

причинно-наслідкові зв’язки і, врешті-решт, побудувати загальну

структурно-функціональну модель будь-якого об’єкта.

У той же час, будь-яка запропонована модель у будь-якій ланці роботи

не є догмою. Вона не потребує на авторитарному рівні репродукції

попередньо розробленої моделі роботи. Більш того, розробка моделі

формування робітничих кадрів для матеріально-виробничої сфери вимагає

від розробників самостійного, творчого підходу до розробки моделей

діяльності. Є ще одна непересічна перевага процесів моделювання –

неможливо розробити управлінську модель, не роздумуючи, не

усвідомлюючи кожну її підструктуру, доцільність її введення в загальну

систему роботи або не визначивши її позитивного чи негативного впливу на

діяльність інших підструктур [5].

До принципів економічної ефективності діяльності матеріально-

виробничої сфери можна віднести наступні: врахування фактору часу; облік

витрат й результатів життєвого циклу товарів матеріального виробництва;

застосування системного підходу в розрахунках; використання при

68

розрахунках комплексного підходу; забезпечення багатоваріантності

технічних і організаційних рішень; врахування факторів невизначеності й

ризику; забезпечення співставлення варіантів з вихідної інформації.

Адміністративні методи управління та менеджменту мають спиратися

на: систему законодавчих актів країни й конкретного регіону; систему

нормативно-директивних й методичних (обов’язкових до використання)

документів підприємств матеріально-виробничої сфери, підпорядкованих

відповідним галузевим міністерствам й управлінням; систему планів,

програм, завдань; систему оперативного керівництва (влади), що межує з

психологічними аспектами.

До системи законодавчих актів країни входять державні закони, накази,

постанови, стандарти, положення, інструкції, методики та інші документи,

затверджені державними органами для обов’язкового застосування на всій

території України.

До системи нормативно-директивних і методичних документів

підприємств матеріально-виробничої сфери і вищестоящих організацій

належать стандарти, методики, положення, інструкції й подібні документи

тривалого використання, а також накази, розпорядження, вказівки,

затверджені керівництвом відповідних підприємств, установ, організацій, що

діють виключно в даній структурі матеріально-виробничої сфери.

Система взаємопов’язаних планів, програм, завдань відноситься до

адміністративних методів і їх нехтування призводить до порушення

стабільності роботи як окремих підприємств, так і всієї матеріально-

виробничої сфери.

Економічні методи управління та менеджменту в матеріально-

виробничій сфері мають містити методи, що регулюються:

- державними й регіональними органами (податкова система країни,

податкова система регіону, кредитно-фінансовий механізм країни й

кредитно-фінансова система регіону);

- підприємствами або вищестоящими установами й організаціями. До

них відносять економічні нормативи функціонування підприємства; систему

69

матеріального заохочення робітників; систему відповідальності за якість й

ефективність роботи; застосування наукових підходів й сучасних методів

(системного аналізу, прогнозування, оптимізації) управління і менеджменту.

До економічних нормативів функціонування підприємств матеріально-

виробничої сфери можна віднести наступні: питома вага

конкурентоспроможної продукції за конкретними ринками; норми

рентабельності конкретних видів продукції; оборотність оборотних коштів;

продуктивність праці; капіталовіддача інвестицій; доля податків у

балансовому прибутку підприємства; фондоозброєність праці; питома вага

основних робітників у загальній чисельності робітників підприємства; рівень

автоматизації виробництва й управління та ін. Соціально-психологічні

методи спрямовані на управління соціально-психологічними процесами в

колективі з досягнення визначеної ним мети чи виконання функцій за умови

збереження здоров’я робітників і доброго морально-психологічного клімату

в колективі, дотримання законодавства й вимог нормативних актів.

Об’єктами управління соціально-психологічними процесами на

підприємствах матеріально-виробничої сфери є: екологічність випускаємої

продукції та оточуючого середовища; характер, психічні, антропометричні,

психофізіологічні особливості робітничих кадрів; ергономічність робочого

місця й виробничого приміщення; система набору, відбору, розстановки,

підготовки й перепідготовки робітничих кадрів; організація робочого місця;

система стимулювання праці робітників; морально-психологічний клімат у

колективі; умови відпочинку робітників; інфраструктура регіону.

Управління соціально-психологічними процесами на підприємствах

матеріально-виробничої сфери складається з наступних функцій: аналіз норм

і нормативів соціально-психологічних процесів; виявлення вузьких місць та

недоліків; визначення проблеми забезпечення робітничими кадрами;

планування покращення норм і нормативів соціально-психологічних

процесів; організація виконання планів; облік і контроль виконання норм і

нормативів; мотивація покращення показників соціально-психологічних

процесів; регулювання процесів.

70

Методи управління соціально-психологічними процесами на

підприємствах матеріально-виробничої сфери: моніторинг оточуючого

природного середовища; технічні виміри соціально-психологічних

параметрів робітників підприємств, установ, організацій; анкетування;

спостереження; хронометраж, фотографія робочого дня, метод спостережень

момент; використання мікроелементних нормативів; макетування (фізичне

моделювання); телефонне опитування; проведення дослідних і

експериментальних робіт; математико-статистичні методи дослідження;

економіко-математичні методи моделювання [6].

Висновки. Структура моделей планування роботи навчальних закладів,

підприємств що здійснюють підготовку робітничих кадрів для матеріально-

виробничої сфери, на нашу думку, не передбачає розробку та

експериментальну перевірку всіх моделей, необхідних для управління

навчально-виробничими та іншими процесами.

При формуванні робітничих кадрів для матеріально-виробничої сфери

регіону, особливу увагу необхідно звертати на спільні риси моделей

стратегічного планування, які існують у навчальних закладах, і ґрунтуються

на принципових положеннях планування, а також і на принципах

економічної ефективності діяльності матеріально-виробничої сфери.

Список використаних джерел

1. Дмитренко Г. А. Механизм мотивации высокопроизводительного труда в

рамках системного управления трудовым коллективом / Г. А. Дмитренко. – К. :

Общество “Знание” УССР, 1991. – 96 с.

2. Дмитренко Г.А. Стратегічний менеджмент: цільове управління

освітою на основі кваліметричного підходу : навч. посіб. / Г. А. Дмитренко. –

К. : ІЗМН, 1996. – 140 с.

3. Гнибіденко І. Ф. Трудовий потенціал промисловості – основа

економічної безпеки України / І. Ф. Гнибіденко // Проблема ефективного

використання та професійно-технічної підготовки кадрів промислового

сектору економіки України: Доповіді міжнар. наук.- практ.конф., м. Київ, 28–

71

29 листопада 2007 р. : У двох томах. – К. : РВПС України НАН України,

2008. – Т. 1. – С. 32–40.

4. Заяць Т. А. Відтворення робочої сили України: регіональні

проблеми/ Т. А. Заяць. – К. : РВПС України НАН України, 1996. – 100 с.

5. Капченко Л. М. Планування організаційно-педагогічної роботи в

професійно-технічних навчальних закладах. Л. М. Капченко : наук.-метод.

реком. – Кіровоград : “Імекс ЛТД”, 2003. – 44 с.

6. Капченко Р.Л. Робітничий потенціал Криму: моногр. /

Р.Л. Капченко.– К. : ІПК ДСЗУ, 2011. – 480 с.

7. Левченко О. М. Шляхи трансформації підходів до управління якістю

освітніх послуг вищих навчальних закладів у контексті розвитку кадрового

потенціалу промисловості України / О. М. Левченко // Проблема ефективного

використання та професійно-технічної підготовки кадрів промислового

сектору економіки України: Доповіді міжнар. наук.- практ.конф., м. Київ, 28–

29 листопада 2007 р. : У двох томах. – К. : РВПС України НАН України,

2008. – Т. 2. – С. 233–238.

8. Лісогор Л. С. Напрями вдосконалення системи професійного

навчання в промисловості України / Л. С. Лісогор // Проблема ефективного

використання та професійно-технічної підготовки кадрів промислового

сектору економіки України: Доповіді міжнар. наук.- практ.конф., м. Київ, 28–

29 листопада 2007 р. : У двох томах. – К. : РВПС України НАН України,

2008. – Т. 2. – С. 250–256.

9. Маршавін Ю. М. Професійне навчання безробітних як чинник

підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці в умовах глобалізації

/ Ю. М. Маршавін // Актуальні проблеми професійного навчання дорослих :

зб. наук. матеріалів – К. : ІПК ДСЗУ, 2011. 168 с.

10. Маршалл А. Принципы экономической науки / А. Маршалл. – М.:

Эксмо, 2007. – 476 с.

11. Микитенко В. В. Макроекономічні моделі розвитку

інтелектуального потенціалу промислового виробництва: критерії, оцінка та

прогноз / В. В. Микитенко // Проблема ефективного використання та

72

професійно-технічної підготовки кадрів промислового сектору економіки

України: Доповіді міжнар. наук.- практ.конф., м. Київ, 28–29 листопада 2007 р. :

У двох томах. – К. : РВПС України НАН України, 2008. – Т. 1. – С. 60–76.

12. Ніколаєнко С. М. Підготовка робітника – спільне завдання

педагога, роботодавця та органів місцевої влади / С. М. Ніколаєнко // Ринок

праці. – 2009. – № 3. – С. 21–29.

13. Плакіда В. Т. Стратегія перспективного розвитку промислового

комплексу Криму та проблема забезпечення професійними кадрами /

В. Т. Плакіда // Проблема ефективного використання та професійно-технічної

підготовки кадрів промислового сектору економіки України : доповіді

міжнар. наук.-практ. конф. (28–29 листопада 2007 р.). Т. 1. – К. : РВПС

України НАН України, 2008. – С. 86–92.

14. Положення про організацію навчально-виробничого процесу в

професійно-технічних навчальних закладах (затверджено наказом

Міністерства освіти і науки України від 30.05.2008 р. № 419).

15. Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про особливості

формування державного замовлення на підготовку спеціалістів й науково-

педагогічних кадрів у 2009 році” від 14.04.2009 р. № 416-р.

16. Семикіна М. В. Якість знань вітчизняних кадрів в контексті

взаємодії навчальних закладів і бізнесу // Ринок праці та освіта: пошук

взаємодії: Зб. наук. ст. / Під наук. ред. І. Л. Петрової. – К. : Таксон, 2007. –

200 с.

17. Солдатенко Н. Професійні кадри – гарант ефективного

виробництва / Н. Солдатенко // Ринок праці, 2009. – № 2. – С. 12–16.

18. Соловйов В. П. Питання підготовки кадрів промислового сектору

України в контексті інноваційного розвитку економіки / В. П. Соловйов //

Проблема ефективного використання та професійно-технічної підготовки

кадрів промислового сектору економіки України: Доповіді міжнар. наук.-

практ.конф., м. Київ, 28–29 листопада 2007 р. : У двох томах. – К. : РВПС

України НАН України, 2008. – Т. 2. – С. 62–76.

73

19. Шаульська Л. В. Трудовий потенціал: багаторівнева стратегія

збереження та розвитку: дис. … д-ра екон. наук: 08.09.01 / Шаульська Лариса

Володимирівна. – Донецьк, 2006. – 461 с.

Принципиальные подходы к планированию подготовки рабочих кадров для

материально-производственной сферы

Аннотация. Автором статьи рассматриваются принципы планирования

работы учебных заведений и предприятий, организаций, учреждений, которые

предоставляют образовательно-профессиональные услуги по формированию

рабочих кадров для материально-производственной сферы.

Ключевые слова. Планирование, моделирование, принцип экономической

эффективности, материально-производственная сфера, рабочие кадры.

The principles of the organization of workings personnels for a material and

economic sphere

Annotation. The principle of the organization of pre-graduate practical training

was grounded. Scientific and practical recommendations about the formation of the

model of strategic planning of systems of professional and technical education and

professional training were worked out.

Keywords: рlanning, design, principle of economic efficiency, material and

economic sphere, skilled workers.

Колеснікова Є.Б., Дьомушкіна Ю.В.

м. Луганськ

СИНЕРГІЯ,

ЯКШЛЯХПІДВИЩЕННЯЕФЕКТИВНОСТІПРОФЕСІЙНОГОНАВЧАН

НЯБЕЗРОБІТНИХ

Анотація. У статті приділяється увага перевагам синергетичного підходу

у професійному навчанні безробітних.

Ключові слова: синергія, навчальний процес, професійне навчання

безробітних.

Постановка проблеми у загальному огляді та її зв’язок з

важливими науковими та практичними завданнями. Темп розвитку

суспільства, що існує у наш час, потребує запровадження активної державної

74

політики на ринку праці, передусім направленої на швидке повернення

безробітних громадян до праці. Вона повинна включати в себе заходи

сприяння в працевлаштуванні, професійній підготовці, перепідготовці та

підвищенні кваліфікації, розвитку самозайнятості, посилення територіальної

та професійної мобільності робочої сили.

Найголовнішим завданням служби зайнятості повинно бути

поліпшення рівня працевлаштування завдяки підвищенню кваліфікаційного

рівня, а не боротьба з безробіттям. І саме удосконалення організації

професійного навчання безробітних зможе вирішити цю задачу [2].

Але для того, щоб таке навчання було ще більш ефективним слід

постійно шукати нові форми та методи його удосконалення. Подальша

співпраця служби зайнятості, роботодавців, навчальних закладів і

безробітних у справі організації та здійснення професійного навчання

безробітних повинна стати однією з обов’язкових передумов якості навчання.

Все частіше в психологічній та педагогічній літературі,

використовується поняття синергії. Автор цього терміну німецький фізик-

теоретик Герман Хакен пропонує таке визначення: “Синергія – це спільний

колективний ефект взаємодії великої кількості підсистем, який призводить до

створення стійких структур і самоорганізації в складних системах” [7]. Тому

звернення до синергетичного аспекту цілковито відповідає канонам

сучасного суспільства, бо навчання – це процес, що сприяє пробудженню

власних сил того, хто навчається, співробітництву з собою та іншими

учасниками освітнього процесу [5].

Вважаємо, що саме синергетичний підхід до професійного навчання

безробітних – це шлях до підвищення його ефективності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано

розв’язання даної проблеми і на які спирається автор. Дуже багато

науковців зараз займаються синергетикою. Їх дослідження формують у

сучасному світі виміри загальнонаукової теорії систем (Г. Хакен, І. Прігожін,

Є. Князєва, І. Добронравова, В. Кушнір, С. Курдюмов, А. Назаретян

75

доводять, що системам, які потенційно здатні до самоорганізації, не можна

нав’язати шляхи розвитку).

Проблеми застосування принципів синергетики в освітній галузі

стають предметом вивчення багатьох науковців (О. В. Вознюк, І. В. Єршова-

Бабенко, А. В. Євтонюк, Є.А. Зеленов та ін.), які використовують

синергетичну парадигму в осмисленні розвитку педагогічних процесів та в

проектуванні освітніх систем. Вчені доходять до висновку, що методологія

синергетики принципово змінює погляди на процеси виховання та навчання.

Згідно із синергетичним підходом у педагогіці системами, що

самоорганізуються, є викладач, студент (слухач) та їх взаємозв’язок. При

навчанні безробітних дуже важлива орієнтація на потребу ринку праці,

підвищення конкурентоздатності клієнта служби зайнятості серед інших

претендентів на вакантне місце, завдяки попередньому навчанню, саме тому

роботодавець є ключовою фігурою синергетичного процесу. Відтак,

педагогічна синергетика відображає нову парадигму освіти, втілюючи

принцип міждисциплінарності та виявляє потужний ресурс у процесі

навчання, у тому числі й дорослого безробітного населення.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим

присвячується означена стаття. Незважаючи на те, що проблемам

синергетики присвячено багато наукових робіт, застосування її до

професійного навчання безробітних ще не отримало в педагогіці розробки і

праць, які безпосередньо розглядають цей аспект, ми не знаходимо.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Таким чином,

завданням статті є дослідження особливостей використання синергетичного

підходу при професійному навчанні безробітних.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним

обґрунтуванням отриманих наукових результатів. В останні роки помітно

збільшилася чисельність науковців – спеціалістів з економіки, педагогіки,

соціології, які досліджують проблему професійного навчання безробітних.

Так,О.М. Коваль, Т.А. Приходченко, В.Є.Скульська, Н.В. Савченко,

вивчаючи особливості державного регулювання зайнятості населення,

76

приходять до висновку, що в сучасних умовах, коли зростає чисельність

громадян, які звертаються до центрів зайнятості, її діяльність має бути

переорієнтована з пасивної політики на здійснення інвестицій в людський

капітал - організацію професійної переорієнтації, перепідготовки тощо. У

даному випадку профнавчання безробітних виступає як один з

найважливіших заходів активної політики зайнятості.

Професійне навчання безробітних спрямовується на забезпечення

професійної самореалізації особливості громадянина, формування у нього

поглиблених професійних знань, умінь та навичок, здобуття нової професії

чи спеціальності на основі наявного освітнього рівня та досвіду попередньої

роботи, що сприятиме підвищенню рівня конкурентоспроможності особи в

умовах ринкової економіки.

Окрім того, професійне навчання безробітних розглядається як частина

безперервної професійної освіти. У зв’язку з цим воно не повинно відставати

за якістю, технологічністю і мобільністю від професійного навчання в

широкому значенні, а повинно випереджати його, оскільки терміни навчання

короткі і процес отримання знань повинен бути інтенсивним [3].

У зв’язку із скороченням життєвого циклу товарів виникає потреба в

постійній поточній модернізації та технологічному переозброєнні

виробництва з метою забезпечення виживання в конкурентній боротьбі. Цей

процес пов’язаний як з технікою, так і з людьми. Але якщо морально

застаріла техніка може бути виведена з процесу виробництва, то робоча сила

має бути професійно підготовлена (модернізована), до того ж, з

випередженням процесу наростання технологічної складності, як

використовуваного устаткування, технологій, так і самих товарів та послуг.

Цей процес супроводжується необхідністю частіше проводити

перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів [4;13].

Про важливість на сучасному етапі у постійному оновленні знань та

навичок свідчить той факт, що Кабінет Міністрів схвалив проект нового

Закону України “Про професійний розвиток працівників на виробництві”.

Документ розроблено на виконання Державної програми економічного і

77

соціального розвитку України на 2010 рік з метою створення та забезпечення

ефективного функціонування системи професійного розвитку працівників, їх

професійного навчання, атестації та сертифікації. Законопроектом

унормовується система професійного навчання працівників на виробництві із

врахуванням перспективного європейського досвіду у цій сфері [1].

Потрібно також відзначити, що система професійно-технічної освіти з

її колективно спрямованим підходом до навчання, орієнтована на первинну

професійну підготовку молоді, не має необхідного технічного, кадрового

потенціалу та матеріальної бази для якісного професійного навчання

дорослого населення, рівень якого задовольняв би технологічні потреби

виробництва.

Тому, сьогодні доцільно говорити не скільки про те, які недоліки в

системі перепідготовки безробітних потрібно усунути, скільки про те, чи

здатна існуюча система професійного навчання дорослого населення

адекватно відповісти на виклики, новизну і складність завдань, які стоять

перед нею [4; 17].

З метою підвищення конкурентоспроможності безробітних на ринку

праці, оновленню змісту їх професійного навчання необхідно більш уваги

приділяти розробці відповідної навчально-програмної документації. Тобто

навчання варто здійснювати через отримання набору ключових професійних

компетенцій при забезпеченні оптимального співвідношення теоретичного та

практичного навчання.

У зв’язку з цим, навчальні плани та програми для навчання

безробітних повинні передбачати варіантність змісту навчання відповідно до

вимог ринку праці та залишати можливості вибору для навчальних закладів

та для тих, хто навчається. Це дозволить уникнути перевантаження

навчальних планів матеріалом, який не має значення для професійного

розвитку особистості та забезпечити отримання безробітним саме тих знань і

навичок, які дозволять йому успішно працевлаштуватися, швидко

адаптуватися на робочому місці тощо [6; 419].

78

У Луганській області постійно впроваджуються новітні технології у

навчальний процес під час професійного навчання безробітних. Так, аналіз

вимог сучасних роботодавців показав, що у роботі перукарських салонів все

частіше використовується комп’ютерний підбір зачісок та стрижок. Саме

тому фахівці обласного центру звернулись до навчальних закладів, які

здійснюють навчання за професією “Перукар”, з пропозицією включити до

навчальної програми з підготовки, перепідготовки безробітних за цією

професією блоки дисциплін, що дозволять надати слухачам знання по роботі

з комп’ютером. Луганський коледж технологій та дизайну перший

відгукнувся на прохання служби зайнятості. Майбутніх перукарів на протязі

16 годин навчають основам роботи на комп’ютері, а потім надають знання з

курсу “Комп’ютерний дизайн стилю” (24 години). Слухачі знайомляться з

технікою укладки при створенні зачісок різних фасонів, виконанням стрижок

за допомогою практичної комп’ютерної енциклопедії та комп’ютерної

програми “Перукарська справа”, вчаться створювати імідж людини за

програмою COSMOPOLITAN. Практика показує, що вивчення

комп’ютерного підбору зачісок та стрижок при навчанні слухачів з числа

безробітних дозволяє не тільки підвищити конкурентоспроможність серед

роботодавців, але й при відкритті власної справи за професією “Перукар”.

Крім того, Луганська обласна служба зайнятості завжди підтримує

ініціативу навчальних закладів щодо використання сучасних технічних

засобів навчання при підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації

безробітних. Наприклад, при навчанні безробітних за професією “Оператор

комп’ютерного набору” у Сєвєродонецькому хіміко-механічному технікумі

використовувалася інтерактивна дошка SMARTBoard. Ця дошка - гнучкий

інструмент, що поєднує у собі простоту звичайної маркерної дошки із

можливостями комп’ютера. У комбінації з мультимедіа – проектором,

SMARTBoard стає великим інтерактивним екраном, одним торканням до

поверхні якого можна відкрити будь-яку комп’ютерну програму,

демонструвати потрібну інформацію, робити нотатки, малювати.

Інтерактивна дошка надає можливість слухачам з різним рівнем підготовки

79

швидше та якісніше запам’ятовувати навчальний матеріал, закріпляти

отримані знання, брати активну участь у роботі всій аудиторії.

SMARTBoardзабезпечує максимально ефективне використання цілого

комплексу сучасної техніки – комп’ютер, проектор, принтер – при

проведенні занять.

Пріоритетним напрямом у системі професійної освіти стає всебічне

вдосконалення професійної майстерності педагогічних працівників, які

здійснюють професійне навчання безробітних та можуть довести свої знання

до кожного слухача, володіти різноманітністю та гнучкістю методів

навчання.

Саме тому пошук та впровадження нових форм і методів навчання,

поліпшення якості всіх його елементів та максимальне розкриття потенціалу

кожного слухача – основне завдання перед викладачем та майстром, які

навчають дорослих безробітних.

У Луганській області є позитивні приклади підвищення професійної

майстерності викладачів, які у свою чергу передають свої знання слухачам.

Так, спільними зусиллями управління освіти і науки облдержадміністрації та

обласної служби зайнятості було організоване навчання викладачів

будівельних професійно-технічних навчальних закладів на базі регіонального

навчально–практичного будівельного центру (НПБЦ), що діє при

Сєвєродонецькому професійному будівельному ліцеї за участю лідеру на

ринку будівельної хімії – компанії “Хенкель Баутехнік”, практичному

використанню новітніх технологій у будівництві. Отримані знання викладачі

передали 50 безробітним, які проходили короткотермінові курси підвищення

кваліфікації з курсу “Застосування новітніх матеріалів і технологій в

сучасному будівництві”. Слухачі вивчали декоративні покриття, матеріали

для декоративної штукатурки та фарбування тощо. Навчальний план був

розроблений таким чином, що відпрацювання практичних навичок

здійснювалося безпосередньо на виробництві.

Таким чином, саме використання синергетичного підходу у

професійному навчанні безробітних (співробітництво між службою

80

зайнятості, навчальним закладом, роботодавцем та безробітним) дозволило

досягти ефективного результату.

Висновки. Перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Для

того, щоб надати роботі щодо використання синергетичного підходу у

професійному навчанні безробітних потрібного динамізму, доцільно було б

ініціювати прийняття на регіональному рівні спільних заходів місцевих

держадміністрацій, спілок промисловців та підприємців, роботодавців,

органів освіти, центрів зайнятості, які б організаційно забезпечували

погодження інтересів сторін і забезпечували виважений соціально-

орієнтований підхід до боротьби з безробіттям в регіонах, за рахунок

узгодженого здійснення заходів активної політики на ринку праці, зокрема у

модернізації професійного навчання безробітних. В заходах необхідно було б

передбачити:

- формування механізму заохочення участі роботодавців у створенні

умов для професійної підготовки кадрів (приміщення, нова техніка,

сировина);

- орієнтацію професійної підготовки на розширення профілю

компетентності безробітних з окремих видів робіт, які потребують

роботодавці;

- реальне впровадження принципів випереджуючого навчання на

основі розробки регіональних програм структурної та технологічної

перебудови галузей виробництва;

- подальше вивчення новітніх технологій за окремими професіями,

узагальнення передового досвіду та впровадження його у навчальний процес.

Луганським обласним центром зайнятості з метою вивчення нових

технологій, які використовуються при навчанні безробітних в регіоні,

прогнозування їх включення до навчального процесу, планується

обговорення цього питання на нараді фахівців центрів зайнятості та

навчальних закладів вже у 2011 році та узагальнення досвіду кращих.

Отже, завдяки синергії, кожний із учасників процесу професійного

навчання безробітних отримує додаткову, стимулюючу енергію, а всі разом

81

кінцевий результат – спеціаліста, який має необхідні навики, володіє

новітніми технологіями та здатний виконувати свої посадові обов’язки.

Таким чином, підтверджується закон синергії – ціле більше суми його

частин.

Література

1. В Україні буде створена більш ефективна система професійного зростання

працівників: Урядовий портал. [Електронний ресурс]/ Режим доступу:

http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=244533488

2. Десненко М.І. Підвищення ефективностіі професіійного навчання

безробітних в умовах трансформації суспільної системи // Ринок праці та

зайнятість населення, 2010, №2 – с. 23

3. Зайцева М.В. Шляхи вдосконалення професійного навчання безробітних в

умовах сучасного ринку праці. [Електронний ресурс]/ Режим доступу:

http://www.rusnauka.com/11_EISN_2008/Pedagogica/29705.doc.htm

4. Казановський А.В. Організація професійного навчання безробітних з

метою підвищення їх конкурентоспроможності в умовах ринкової економіки.

Навч.-метод. розробка. - К.: ІПК ДСЗУ, 2010. – 24с.

5. Коломієць С. В. Синергетичний підхід до системи вищої освіти в умовах

інформаційного суспільства. [Електронний ресурс]/ Режим доступу:

www.nbuv.gov.ua/.../N149p138-141.pdf

6. Савченко Н.В. Напрями удосконалення професійного навчання

безробітних в Україні //Актуальні проблеми професійної орієнтації та

професійного навчання: Збірник наукових праць ІІІ Всеукраїнської науково-

практичної конференції/ Упорядники: Міропольська М.А., Капченко Л.М.,

Алексєєва А.В., Савченко Н.В.- К.: ІПК ДСЗУ, 2008. – с. 418 – 426

7. Хакен Г. Синергетика: Пер. с англ. – М.,1980.- 406с.

Костенко М. А., Яковенко С. В.

м. Київ

ПРАКТИКА СТУДЕНТІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ: ДЕЯКІ

АСПЕКТИ ВПЛИВУ НА РИНОК ПРАЦІ

82

Анотація. У статті розглянуто проблеми організації різних видів практики

студентів ВНЗ з точки зору підвищення ефективності практики, збільшення

заінтересованості у цьому всіх сторін ринку освітніх послуг. Наголошено на

важливості змісту практики для подальшої поведінки випускників на ринку праці

та її значного превентивного потенціалу щодо можливого безробіття. Подано

пропозиції для поліпшення проходження студентами практики у реальному

секторі економіки, зокрема, у навчальному процесі ВНЗ економічного спрямування.

Вступ. Важливим елементом професійно-практичної підготовки

студентів ВНЗ є практика у реальному секторі економіки, особливості якої не

зможуть повністю проявитися ні на практичних заняттях, ні на тренінгах.

Проблеми організації практики, її змісту, контролю за її проходженням та

оцінюванням сформованих компетенцій сьогодні є надзвичайно

актуальними. Ці питання є цікавими для педагогічної, економічної та

галузевих наук, для цілого ряду науково-практичних напрямків, дисциплін,

кожна з яких має свій предмет та методи дослідження.

Усвідомлення необхідності змін у системі освіти та професійного

навчання, а зокрема – в організації практики студентів (не тільки

магістерського рівня підготовки, а й бакалаврського) є у всіх сторін, що

діють на ринку освітніх послуг України та ринку праці.

По-перше, саме студентство розуміє важливість проходження практики

(стажування) у роботодавців, а недостатня, часто мізерна кількість годин

такої практики, чи взагалі її відсутність протягом усього навчання є одним з

чинників, що спонукає студентів денної форми навчання шукати роботу.

Найчастіше це стосується студентів 4 курсу, які гостро відчувають недостачу

необхідних компетенцій. З іншого боку, періодичне проходження змістовної

цікавої практики сприяє підтриманню інтересу студентства до навчання,

сприяє формуванню необхідних професійних і загальних компетенцій та

підвищенню впевненості молоді під час виходу на ринок праці.

По-друге, у самій системі освіти, в її академічному середовищі вже

давно визріло розуміння згаданої вище проблеми та обговорюються шляхи її

вирішення, але часто викладачі побоюються втратити аудиторні години

83

навчального навантаження, від обсягу якого прямо залежить розмір

заробітної плати.

По-третє, бізнес незадоволений рівнем підготовки фахівців у системі

вищої освіти України саме через недостатню практичну підготовку.

Зазвичай, роботодавці надають перевагу досвідченим працівникам або

студентам, які проходили практику на відповідних робочих місцях та

посадах.

У нашій державній службі зайнятості, яка є однією з кращих у Європі,

ясно розуміють важливість роботи на випередження, роботи на перспективу,

і працюють не лише з безробітними, а й зі школярами та студентами,

проводячи профорієнтаційну роботу, сприяючи зростанню інтелектуального і

трудо-мотиваційного потенціалу молоді.

Але недостатня увага органів державної влади до розвитку практики,

як форми навчального процесу, призводить до виникнення перепон на шляху

входження України до двадцятки провідних держав світу, а вихід з такого

становища може полягати у суттєвому підвищенні трудового потенціалу

суспільства, який прямо залежить від компетентності працівників і

відповідності можливостей ринку освітніх послуг потребам економіки.

Аналіз проблеми та пропозиції щодо її вирішення. Звичайно, питання

практичної підготовки студентів не є новими: скільки існує вища школа –

стільки часу й хвилюють людство ті чи інші аспекти її організації, в тому

числі, – й практичної підготовки. Але, на нашу думку, ці питання в Україні

потребують вирішення саме щодо розширення практики студентів, як

складової навчально-виховного процесу, зокрема в економічних ВНЗ.

Нормативно-правове забезпечення практики потребує деякого

оновлення. Сьогодні діє Положення про проведення практики студентів

вищих навчальних закладів України, яке затверджене наказом МОН у1993

році зі змінами 1996 р. На нашу думку, оновлення потребують, перш за все,

його термінологічна складова, зміст з урахуванням пропозицій організацій

роботодавців, самих ВНЗ та студентства, а також – додатки.

84

Є багато випадків, коли студенти не проходять практику в реальному

секторі економіки або проходять її формально [6, 210]. Це призводить до

незадовільного рівня в оволодінні ними багатьма необхідними уміннями, до

несформованості ряду навичок, компетенцій. На нашу думку, усунення

згаданих недоліків можливе не тільки через пошук та стимулювання

роботодавців-партнерів ВНЗ, але й завдяки стимулюванню студентів і

належного контролю за ними під час проходження практики. В сьогоднішніх

умовах України, коли загострюється конкурентна боротьба між ВНЗ, є надія,

що останні будуть працювати ефективніше в даному напрямку. Підвищення

уваги до проходження практики студентами, поліпшення її змісту та

оптимізація її тривалості спричинять до виникнення додаткових переваг у

конкуренції ВНЗ на ринку освітніх послуг. Можливо, у законодавстві

України щодо зайнятості та соціального страхування на випадок безробіття

та відповідних підзаконних актах можна було б передбачити інструментарій

який би сприяв активізації співпраці державної служби зайнятості України,

студентів ВНЗ і роботодавців.

В економічних ВНЗ потрібно поширювати досвід технічних

навчальних закладів, де на практику, зазвичай, відводиться традиційно

більше часу і починається вона раніше. Наприклад, навчальна практика

відбувається на 2 курсі, технологічна (технічна) – на 3, переддипломна

(кваліфікаційна) або стажування – на 4 курсі [4, 37; 4, 61]. Крім цього, на

молодших курсах проводиться у реальному секторі навчальна практика

“Введення у спеціальність” [4, 18]. Ми пропонуємо, щоб її тривалість у

економічних ВНЗ становила хоча б 2 тижні.

Цікавим є російський досвід обстеження (паспортизації) баз практик [4,

33]. Крім паспортизації баз практик, як одного з основних методів

забезпечення їх відповідності вимогам навчального закладу та системи

освіти, потрібно продумати систему заохочення роботодавців до співпраці з

ВНЗ. Відомо, що багато підприємств, які періодично оновлюють персонал,

таким чином знаходять собі кандидатів на вакантні посади.

85

Для стимулювання партнерів з бізнесу до співпраці з ВНЗ щодо

надання бази практики ми пропонуємо проводити анкетування студентів-

практикантів для визначення кращих баз практик. Потім перелік таких

роботодавців-партнерів ВНЗ повинен бути опублікований у ЗМІ, на сайті

ВНЗ, а представників партнерів (роботодавців) можна нагородити грамотами

чи пам’ятними знаками від ВНЗ. Це буде безкоштовною рекламою для

партнерів з бізнесу. Кожного року перелік баз практик повинен

оновлюватися, а за результатами опитування студентів – і перелік кращих баз

практик також.

Що заважає ВНЗ, наприклад, економічного cпрямування направляти

своїх студентів уже з молодших курсів на практику в фондові біржі, в банки,

страхові компанії, підприємства різних форм власності? Не лише недостатнє

бажання бізнесу. Можливо, однією з причин є невідповідність навчальних

програм молодших курсів реаліям економіки та рівню готовності сприйняття

недавніх школярів? Тож філософські політекономічні питання високого рівня

може краще ставити перед студентами на старших курсах після вивчення

базових професійно-орієнтованих спеціальних дисциплін з відповідним

набуттям практичних вмінь на практиці? Як було зазначено, ці проблеми

вирішуються не лише у площині мотивації роботодавців, але й через зміни в

організації навчально-виховного процесу.

Висновки. Підсумовуючи сказані раніше пропозиції, додамо таке.

Необхідно збільшити кількість практик, які проходяться студентами,

урізноманітнити їх зміст, збільшити кількість часу, що відводиться на

проходження практик. Хоча при цьому зменшиться аудиторне навчальне

навантаження викладачів і час аудиторного навчання студентів, але будуть

оплачуватись збільшені витрати часу на керівництво викладачами практикою

студентів. Також, при цьому можна відокремити експертно-консультаційну,

науково-практичну роботу викладачів, в тому числі для керівництва

підготовкою (з навчальною метою) пропозицій студентів-практикантів щодо

удосконалення слабких ланок у роботі підприємств, установ, організацій, на

базі яких було проходження практики.

86

У цьому випадку, в зв’язку з загальним зменшенням аудиторного

навчального навантаження викладачів треба передбачити збільшення часу

для підвищення кваліфікації, стажування викладачів та його частоти. При

цьому, проводити підвищення кваліфікації, стажування викладачів не лише у

навчальних закладах, але й на підприємствах, в установах, організаціях.

Ще однією нашою пропозицією, яка має характер наукової новизни, є

наступна. Бажано заохотити студентів ВНЗ, які працюють на канікулах, до

включення у свою роботу навчально-аналітичних практичних модулів,

виконання яких повинно підтверджуватись у відповідному звіті, підписаному

студентом та керівником від роботодавця. Виконання таких завдань

сприятиме закріпленню на практиці сформованих під час навчання

теоретичних знань. Додатковим стимулом може бути виплата таким

студентам одноразової стипендії.

Державній службі зайнятості України бажано посилити роботу зі

студентами денної та інших форм навчання, в тому числі, надаючи підтримку

в адаптації студентів при проходженні практики та посилюючи свою

посередницьку роль між роботодавцями та ВНЗ.

Література

1. ВГО “Громадянський рух Олега Рябоконя” та Компанії-Партнери

запрошують взяти участь у програмі стажування “Час Кар’єри” для студентів ВНЗ

м. Києва. [Заголовок з екрану]. Режим доступу: http://riabokon.com/uk/chas-karjery/

2. Закон України “Про вищу освіту”.

3. Положення про проведення практики студентів вищих навчальних

закладів України. Затверджено Наказом Міністерства освіти України № 93 від

08.04.1993 р. (Із змінами, внесеними згідно з Наказом Міносвіти № 351 від

20.12.1994 р.) Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg

=z0035-93&p=1314700634635475

4. Проблемы практической подготовки студентов: материалы

VI Всероссийской научно-методической конференции – Воронеж. гос.

технол. акад. – Воронеж: ВГТА, 2008, 166 c. Режим доступу:

http://www.vgta.vrn.ru/science/ conference/20081112.pdf

87

5. Професійно-практична підготовка та працевлаштування студентів

Національного університету “Львівська політехніка” / Укл.: В. А. Павлиш, Д. В.

Федасюк, А. Г. Загородній, Н. Б. Шаховська, О. І. Логуш, Б. С. Василина; За заг.

редакцією Ю. Я. Бобала. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2010. – 76 с.

Режим доступу: http://lp.edu.ua/ fileadmin/files/ documents/Normativni_dokumenti/

Upravlinnaj/Profesiino-praktichna_ pidgotovka_ta_pracevlashtuvannja_studentiv.pdf

6. Савченко В. А. Розвиток персоналу : підруч. / В.А. Савченко. – К. : КНЕУ,

2008. – 512 с.

Аннотация. В статье рассмотрены проблемы организации различных видов

практики студентов ВУЗов с точки зрения повышения эффективности практики,

увеличения заинтересованности в этом всех сторон рынка образовательных услуг.

Подчёркнуто важность содержания практики для дальнейшего поведения

выпускников на рынке труда и его значительного превентивного потенциала

относительно возможной безработицы. Представлены предложения по

улучшению прохождения студентами практики в реальном секторе экономики, в

частности, в учебном процессе ВУЗов экономического направления.

Кухарчук П.М.

м. Житомир

ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ – НЕВІД’ЄМНА

СКЛАДОВА АКТИВНОЇ ПОЛІТКИ ЗАЙНЯТОСТІ (ДОСВІД КАНАДИ)

Постановка проблеми. Суспільство, економіка, наші цінності й

очікування змінюються під впливом технологічного розвитку і глобалізації.

В зв'язку з цим постає запитання: в якій ролі: відстаючого чи лідируючого

сектора виступає система професійного навчання населення (ПНН) в

регіонах України? Регіональна економіка зазнає впливу раціоналізації і вимог

до підвищення якості. Нові виклики вимагають адекватної модернізації

освітньої системи як провідного чинника соціально-культурного відтворення,

успішної життєдіяльності людини. У зв’язку з цим підвищується значення

наукового дослідження стану і прогнозування тенденцій, обґрунтування і

проектування практичних заходів, досягнення суспільного консенсусу на

людиноконцентрованій основі щодо реформування ПНН.

88

Аналіз основних досліджень і публікацій. Дослідження різних

аспектів професійного навчання ґрунтується на положеннях, викладених у

працях вітчизняних та зарубіжних вчених з проблем філософії освіти

(В.П.Андрущенко, Б.С.Гершунський, І.А.Зязюн, В.Г.Кремень, В.С.Лутай та

ін.); неперервної професійної освіти (С.Я.Батишев, А.П.Біляєва,

В.П.Беспалько, С.У.Гончаренко, Р.С.Гуревич, А.О.Лігоцький,

В.Т.Лозовецька, Н.Г.Ничкало, В.О.Радкевич, М.М.Скаткін, С.О.Сисоєва та

ін.), теорії особистості, психології професійної освіти на засадах особистісно-

розвивального навчання, соціально-психологічної характеристики

(Б.Г.Ананьєв, Г.О.Балл, Л.С.Виготський, І.О.Зимня, О.В.Киричук,

Г.С.Костюк, Є.О.Климов, В.В.Рибалка та ін.), на ідеях неперервної освіти

дорослих (С.Г.Вершловський, С.І.Змєйов, М.Ш.Ноулз, Н.Г.Протасова,

П.М. Кухарчук, Л.Є.Сігаєва, Н.В.Савченко та ін.); профорієнтації населення

та психологічної підтримки (Л.Є.Ляміна, В.В.Синявський, Б.О.Федоришин

та ін.).

Цілісній системі ПНН не вистачає розвинутого державно-громадського

управління, ефективного використання коштів державного бюджету,

активного залучення інвестицій, теоретичного аналізу, вивчення сучасного

стану та становлення соціального партнерства.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. В кожному

секторі економіки стандарти знань і навичок підвищуються відповідно до

міжнародних стандартів якості, намагань адаптувати нові механізми і методи

державного управління, в умовах всезростаючої конкуренції. Професії, що

вимагають високоосвічених спеціалістів, і є завданням, що стоїть перед

системою ПНН. Але система ПНН - це й інструмент, інфраструктура, яка

повинна надавати змогу регіонам управляти освітою з погляду власних

цінностей і узгоджених сподівань. Регіональне управління повинно

фокусувати свої зусилля не просто на поширенні професійної освіти, а на

розвитку економіки регіону шляхом залучення партнерів, які надають

можливість застосування здобутих знань. Така практика сприяє прогресу не

лише здобувачів освітніх послуг, а й працівників освітніх установ та всієї

89

громади. Світовий досвід регіонального управління ПНН цінний для

України, оскільки країна рухається в напрямку створення ефективної

післясередньої системи освіти, відкриває громадам можливості

контролювати економічні й соціальні зміни.

Проте, не вирішеними залишаються питання переходу в умовах

ринкової економіки державного управління на якісно нову систему ПНН та

формування відповідної культури соціального партнерства.

Цілі статті. Державне управління ПНН - це спільна праця людей (учнів,

слухачів, студентів, викладачів, батьків, органів виконавчої влади, органів

місцевого самоврядування, громадських об’єднань, підприємств, установ,

організацій), які мають різноманітні інтереси. Прийняття рішень щодо

майбутнього управління системою ПНН потребує врахування цих інтересів.

Проблеми в цій галузі сприймаються зацікавленими групами по-різному.

Головним питанням при узагальненні проблем теорії і практики

державного управління ПНН є питання вироблення механізмів управління в

умовах порушеного балансу між основними її компонентами, що виявляється

в неоптимальності їхніх мереж і управління ними, чисельності учнів і

студентів, кадрового, фінансового, інформаційного, методичного,

матеріально-технічного й іншого забезпечення, невідповідності змісту,

структури і якості підготовки робітників та фахівців потребам і очікуванням

громадян, роботодавців, суспільства в цілому.

Виклад основного матеріалу дослідження. Криза системи ПНН в

Україні – комплексна проблема, яка складається з низки взаємопов'язаних

елементів:

- величезна кількість професій, які потребували масового спеціального

навчання, зникла;

- професійно-технічні навчальні заклади (ПТНЗ) раніше

підтримувались урядом через великі державні підприємства, які

забезпечували 40-50% їх фінансування. ПТНЗ надавалися безкоштовно

професійне обладнання, сировина і робочі місця для проходження практики;

90

- більшу частину фінансування ПТНЗ одержували з державного

бюджету. Місцеві бюджети не фінансували ці заклади. Сьогодні фінансова

підтримка держави зменшилась. Соціальний престиж цих закладів знизився.

- в закладах ПТНЗ спостерігається організаційна дезінтеграція та

професійна деморалізація.

На думку Ю.Щербака, одним зі смертельних гріхів правлячих в

“нульові” роки груп (не повертається язик назвати їх “елітами”) є небажання

прищепити українському суспільству ідею модернізації, ідею безупинних

перегонів за краще місце на міжнародній арені. Не було зроблено

щонайменших зусиль мобілізувати суспільство, об’єднати його навколо

великої мети, роз’яснити громадянам згубність тривалого відпочинку

жебраків, розслаблення ледарів у світі, в якому відбуваються стрімкі зміни і

йде жорстока боротьба за ресурси, нові технології та нові знання.

Десятки держав використали мирний час глобалізації для зміцнення

своєї економіки й геополітичних позицій: поминаючи Китай —

супердержаву №2 у світі, — згадаймо Бразилію, Мексику, Туреччину, Індію,

Південну Корею, Польщу, Південну Африку, які послідовно реформували

свої економіки й будували демократичні інституції. Зростання ВВП на душу

населення у Туреччині з 3210 доларів у 2001 р. до 9370 дол. у 2010, у Болгарії

з 1890 дол. до 6720 дол., у Румунії з 1770 дол. до 8680 дол., у Польщі з

4866 дол. до 12490 доларів неспівмірне з жалюгідним “прогресом” України,

де ВВП на душу населення в 2001 р. становив 642 долари, а в 2010 р складало

2670 доларів! (TheWorldin 2010. TheEconomist). Такими, як в Україні,

показниками 2010 року може похвастати Індонезія (2440 дол./душу

населення), Шрі-Ланка (2410 дол.), Болівія (1940 дол.), Парагвай (2140 дол.),

Єгипет (2500 дол.) та зруйнований війною Ірак (2910 дол.)!

Висновок напрошується сам собою:

– Україна пограбована правлячо-олігархічною системою і цинічно

викинута “земляками” в зону зубожіння, де панують – недоїдання дітей,

туберкульоз, СНІД, нестача медикаментів та коштів на збройні сили;

91

– Україна, в якій ціни на харчові продукти і товари споживання у

2-3 рази вищі, ніж у середньому в країнах Європи, США та Канаді й

неспівмірні з заробітною платнею, перебуває в блокаді, вміло і жорстко

організованій торговельно-промисловою мафією, і при збереженні такого

стану приречена посісти останнє місце в Європі за основними параметрами

людського розвитку. В основу такої блокади покладено відсутність

конкуренції, що прикривається базіканням про “інтереси вітчизняного

виробника”[1].

До цих проблем, що останніми роками стали звичними, додаються ще й

такі як: постійний енергетичний голод, неможливість проведення поточних

ремонтів, катастрофічне моральне та фізичне старіння матеріально-технічної

бази ПТНЗ, істотні труднощі в утриманні дітей-сиріт та ін.). На жаль, у

нашому суспільстві й досі не сформовано переконання в тому, що ПНН є

важливою умовою забезпечення і підтримки конкурентоспроможності

економіки, самореалізації та розвитку кожної людини.

Україна намагається визначити шляхи економічного розвитку. ПНН є

основою економічного поступу. В кожному секторі економіки (як реакція на

міжнародні стандарти якості та необхідність пристосування нових технологій

і методів роботи) підвищується стандарт знань та навичок. Отже, для уряду

проблеми ПНН важливо вирішити зараз шляхом вжиття кардинальних

заходів.

Проблеми в галузі державного управління системою ПНН

сприймаються зацікавленими групами по-різному, їх очікування щодо ПНН

відрізняються:

- держава в усіх питаннях ПНН віддає перевагу власним інтересам, а

головне, має серед інших зацікавлених сторін найкращі можливості щодо

реалізації їх на практиці. Через створений державний стандарт освіти,

правила оцінки закладів ПНН вона контролює навчальну діяльність;

- відповідальні за державний бюджет вважають, що витрати на ПНН,

неефективне використання ресурсів;

92

- учні та їх батьки не цінують дипломи ПТНЗ. З чисто прагматичних

міркувань вони зацікавлені в хороших умовах перебування в закладі,

короткотривалому і не занадто обтяжливому навчанні, отриманні диплому,

який гарантує успіх на ринку праці, цікаву високооплачувану роботу, а також

можливість зробити кар'єру;

- викладачі ПТНЗ керуються зовсім іншими критеріями визначення

якості ПТНЗ і навчання. Для них хорошим ПТНЗ є такий, де платять багато, а

навчальне навантаження менше (порівняно з іншими закладами), де розумні і

здібні студенти, де забезпечують житлом, є можливість швидко зробити

кар'єру.

Як вихід із кризи в системі підготовки робітничих кадрів пропонується

застосувати на регіональному рівні досвід створення Громадських Коледжів

(далі – ГК) у Канаді. Система громадських коледжів нова, гнучка організація

післясередньої освіти. ГК об'єднує існуючі післясередні, неуніверситетські

заклади. Спочатку ГК були високоцентралізованими утвореннями,

керованими безпосередньо Міністерством освіти та, незважаючи на це, їм

вдалося розробити найбільш ефективну програму взаємодії з провінційними

університетами. Індивідуальні угоди провінційних коледжів давали

можливість студентам комбінувати навчання за програмою коледжу і

університету, що, в свою чергу, скорочувало до кількох років тривалість

навчання, необхідного для здобуття диплому коледжу і університету.

Утворювались ГК шляхом трансформації професійно-технічних

закладів у регіональні коледжі, за рекомендацією “Основ майбутнього” –

білої книги системи громадських коледжів для конкретного регіону.

Вступаючи в динамічний період економічного розвитку й технологічного

прогресу, провінція приділяла неабияку увагу післясередній освіті. До 1996

р. ГК управлявся Міністерством освіти, а тепер це автономні органи з

власною радою управлінців.

Оскільки в країні існує широка мережа різноманітних коледжів,

університетів, приватних закладів освіти, з'ясуємо, чим пропонований

інститут ГК відрізняється від цих закладів і в чому місія ГК, якими є

93

об'єднуючі цінності, які відрізняють його від інших післясередніх закладів

освіти:

- в цій системі є те, що цінує населення, яке сподівається на подальший

розвиток ГК, що тісно пов'язують з майбутнім розвитком регіону.

Співробітництво, підтримка інновацій, ініціативи і сприяють процвітанню

ГК;

- залучення громадськості ГК – це абсолютно новий союз людей –

представників різних суспільних груп і різних громад. Прийняття рішень

щодо майбутнього вимагає узгодження їхніх інтересів. Однак заздалегідь

необхідно провести консультації з членами громади. Органічне поєднання їх

думок і дій допоможе визначити напрямки розвитку ГК – організації, яка

залучає людей до формування процвітаючого майбутнього. Майбутнє ГК

населення вбачає залежно від сільської чи міської бази в тісних зв'язках з

промисловістю чи сільським господарством відповідно до запитів провінції

та її жителів;

- ГК забезпечує доступ до професійного навчання високої якості,

надання післясередньої освіти, яка повністю відповідає реаліям життя в

регіоні, враховує потреби населення регіону, не задоволеного існуючим

станом ПТО.

Актуальними проблемами, які стоять як перед регіонами Канади, так і

перед самим ГК, є:

- глобалізація і розвиток місцевої громади де ГК встановлює тісний

зв'язок між місцевими громадами і промисловим сектором з огляду на

глобальний економічний і технологічний розвиток;

- доступність і якість, зобов’язує ГК розширювати можливості після-

середнього навчання, запроваджуючи високі стандарти в досягненнях

випускників;

- освіта і навчання у системі ГК поряд з наданням навичок відповідно

до вимог робочих місць виховує своїх випускників справжніми громадянами;

94

- ГК інтегрує свої програми згідно з вимогами економіки, економічного

і соціального розвитку, водночас сприяє підвищенню якості життя кожного

жителя регіону [2, с.132-136].

Створення системи ГК надало можливість кожному громадянину

регіону стати активним учасником фундаментальних змін, що впливають на

розвиток регіону і його громади та брати участь у прийнятті рішень, що

сприяють розвитку ГК.

Адаптуючи систему організації ГК в Україні, необхідно до моменту

створення та вироблення основних характеристик структури управління ГК,

які узгоджуються після проведення загальнорегіональних громадських

слухань і підготовки коментарів до Зеленої Книги регіону.

На нашу думку, коледжі що становитимуть систему ГК, мають бути

операційно автономними, здатними самостійно розробляти свої програми

відповідно до специфіки місцевих потреб.

Регіональні органи управління мати право на схвалення бюджетів

окремих коледжів в системі ГК, а також надавати дозвіл на стандартизовані

програми і загальний стандарт якості освіти. Система ГК має об'єднувати

існуючі технологічні і регіональні професійно-технічні заклади. Слід

розробити механізми забезпечення участі громадськості в управлінні і

складанні програм громадського коледжу.

Якщо за основу і для регіонів України взяти ці характеристики, то

розробка структури управління відповідно до них означає перегляд

адміністративних відносин не лише між існуючими закладами системи ПНН,

але й у межах самого управління освіти створити управління професійно-

технічної освіти. Передусім необхідно скоординувати наявні ресурси,

об'єднуючи в єдину систему ГК і ПТНЗ. Основних змін зазнає професійно-

технічна освіта з метою створення єдиної регіональної системи управління,

яка б відповідала за розвиток системи ГК в цілому. Через мережу існуючих

закладів слід створити такі регіональні коледжі, які б мали в межах системи

ГК власну раду (керівний орган). У системі ГК передбачається і створення

регіонального агентства, яке б розвивало ринок як у регіоні, так і за його

95

межами шляхом надання інформації про функціонування ГК, систему

навчання і надання послуг.

Система ГК Канади як пропонований шлях виходу з кризи має за мету

підвищення рівня професійного навчання та координацію з іншими типами

освіти. Ця система спрямована на задоволення потреб тих, хто бажає

навчатись і здобувати професію, яка б сприяла максимальній реалізації їх

потенціалу. Система ГК регіону функціонуватиме в співробітництві з усіма

факультетами вищих навчальних закладів, центром зайнятості. Операційно

це буде автономна система, яка розвиватиме свої програми відповідно до

специфічних місцевих потреб.

Вищерозглянута система підготовки робітничих кадрів на

регіональному співзвучна рішенню колегії МОН України:

- оптимізація системи фінансування шляхом делегування додаткових

повноважень регіональним органам управління освіти; впровадження

різнорівневої системи фінансування;

- створення системи забезпечення якості професійно-технічної освіти;

- модернізація системи управління професійно-технічною освітою та її

забезпечення якісно новим кадровим потенціалом; створення

загальнодержавного законодавчого та інструктивно-методичного супроводу з

цих питань;

- формування престижності висококваліфікованої робітничої професії;

- оновлення існуючої нормативно-правової бази в галузі професійної

освіти [3].

Висновки. Рекомендована політика започаткує процес, який сприятиме

становленню системи ГК, на яку покладаються завдання професійного

навчання молоді та дорослих. За допомогою набутих в ГК знань та навичок

вони зможуть зробити вагомий внесок у соціально-економічний розвиток

регіонів України.

Першочергове завдання при створенні нової системи ГК, за якої

об'єднуються навчальні заклади, – скоординувати наявні ресурси. Основні

зміни:

96

- реорганізація управління освіти облдержадміністрації означає

створення нового управління, відповідального в цілому за ГК;

- створення регіональних коледжів зі своїми радами.

Ці кроки передбачають: організацію комітету за стандартів, до складу

якого будуть входити представники усіх зацікавлених сторін; створення

дорадчого комітету ГК; реорганізацію існуючого управління освіти

облдержадміністрації (управління профтехосвіти) та його складу з метою

формування регіонального управління ГК з чітко визначеними обов'язками та

звітністю.

Пропонується скласти програми, які б давали змогу випускникам ГК

переходити у вузи. Необхідно вжити заходи і щодо вільного переходу

студентів ГК (високотехнологічні курси) в університети і навпаки. Можливо,

є потреба в складанні міжінституційних програм.

Кожен коледж керуватиметься радою, яка включатиме представників

центрів зайнятості, роботодавців, студентів. Директори (ректори) навчальних

закладів та представники адміністрації будуть неофіційними членами рад.

Нова система не пов'язана зі зростання витрат, оскільки її

запровадження означатиме лише перегрупування існуючого складу

(персоналу) та перерозподіл наявних ресурсів в управлінні

держадміністрації.

З метою забезпечення постійного потоку інформації між обласним

управлінням, центрами зайнятості, ГК та робочими місцями освітні органи

мають залучати до своєї роботи радників з предметів (експертів курсів, що

викладаються в ГК). їх функція полягатиме в наданні порад щодо навичок та

знань, необхідних для функціонування на робочому місці, та рекомендацій

щодо вивчення курсів.

Наступним кроком є стратегічне планування процесу, завданням якого

є визначення місії, формування цінностей, постановка напрямку дій. Місією

ГК може стати “розвиток економіки та підвищення якості життя через освіту

й інновації”.

Література

97

1. Щербак Ю. Від “нульових” до “десятих” / День. – 2010. – № 1.

2. Аналітичні записки з розробки державної політики:[Матеріали стажування

у Канаді 1999, 2000р.р.]/Уклад: В.Є.Романов, О.Ш.Кілієвич; Центр

дослідж.адм.реформи. – К.: В-во УАДУ, 2001. – 236 с.

3. Кваліфікація робітника – сучасний рівень. Матеріали засідання колегії

МОН України “Тенденції та пріоритетні напрями діяльності органів управління

освіти, установ і навчальних закладів професійно-технічної освіти на 2009/2010

навчальний рік”. / Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик Освіта. –

2009. Вип. №39-40. – С. 3.

Маршавін Ю.М., .Савченко Н.В.

м. Київ

УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ

БЕЗРОБІТНИХ: ТЕХНОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Анотація. У статті розглядаються сучасні технологічні підходи, які

застосовуються в управлінні якістю професійного навчання безробітних

державною службою зайнятості, наведено результати аналізу їх відповідності

міжнародним вимогам до якості послуг. Розкрито переваги впровадження

управлінської технології щодо діяльності центрів професійно-технічної освіти, її

основні завдання.

Ключові слова: професійне навчання безробітних, технологія, управління

якістю, центри професійно-технічної освіти державної служби зайнятості.

Розвиток конкурентного середовища на ринку праці обумовлює

зростання вимог до якості робочої сили. Для успішної самореалізації в таких

умовах важливими характеристиками працівника або претендента на робоче

місце є не лише володіння спеціальними знаннями, а й високий рівень

мобільності, готовність до зміни виду діяльності, поєднання різних трудових

функцій тощо. Сучасні вимоги до компетентності кадрів обумовлюють

необхідність застосування нових підходів до їх підготовки.

Професійне навчання безробітних як засіб наближення професійно-

кваліфікаційної структури робочої сили до вимог ринку праці також потребує

нових підходів до надання цієї послуги та поліпшення її якості.

98

Дослідженню проблеми якості професійного навчання безробітних

присвячені роботи вітчизняних вчених і практиків служби зайнятості

Л.Капченка, Ю.Маршавіна, В.Савченка, В.Скульської. В роботах зазначених

та інших вітчизняних і зарубіжних учених знайшли відображення різні

аспекти якості професійного навчання безробітних. Так, Ю.Деражне,

Л.Сігаєва, В.Скульська професійну підготовку, перепідготовку та

підвищення кваліфікації безробітних розглядають як педагогічну проблему,

визначають організаційно-педагогічні умови ефективного навчання цієї

категорії осіб. Професійне навчання безробітних як соціально-економічну

проблему розвитку держави досліджують Ю.Маршавін, П.Новиков, Д.Прайс,

В.Савченко, Ф.Туй, Е.Хансен, В.Шеметов. Важливе значення цієї послуги

для зниження психологічної напруги, пов’язаної з втратою навичок навчання

у дорослих, підвищення мотивації до навчання та трудової діяльності

обґрунтовано вченими О.Киричуком, О.Корчевною, Л.Ляміною.

Водночас, у теорії недостатньо повно відображено та обґрунтовано

питання управління якістю професійного навчання безробітних, потребують

перегляду технологічні підходи до надання цієї соціальної послуги. З

практичної точки зору існує необхідність алгоритмізації технології

управління якістю професійного навчання безробітних, а також розроблення

рекомендацій щодо її практичної реалізації.

Метою нашої статті є: проаналізувати сучасні технологічні підходи, які

застосовуються в управлінні якістю професійного навчання безробітних

державною службою зайнятості та їх відповідність міжнародним вимогам

щодо якості послуг, зокрема, визначеним стандартами з управління якістю;

розкрити алгоритм реалізації управлінської технології щодо діяльності

центрів професійно-технічної освіти, її основні завдання.

Питання якості у галузі управління людськими ресурсами, їх

підготовки набуло ваги в міжнародних масштабах і знайшло відображення в

низці документів Міжнародної організації праці (наприклад, Конвенції про

професійну орієнтацію та професійну підготовку в галузі розвитку людських

ресурсів [2]), а в останні десятиріччя – в стандартах Міжнародної організації

99

зі стандартизації (ISO-InternationalOrganizationforStandartization). Ця

організація об’єднує понад 150 країн, з 2004 року Україна також входить до

ISO [1]. Основним завданням ISO є розробка стандартів, спрямованих на

підвищення якості продукції та послуг. Нею розроблено ряд універсальних

міжнародних стандартів серії 9000, що визначають систему управління

якістю. В Україні ці стандарти запроваджено як національні (ДСТУ

ISO9000:2007 (на заміну ДСТУ ISO 9000:2001), ДСТУ ISO 9001:2009 (на

заміну ДСТУ ISO 9001:2001), ДСТУ ISO 9004:2001 та ін.) [5].

Відповідно до зазначених стандартів, управління якістю пов’язується зі

скоординованими діями щодо спрямовування та контролювання діяльності

організації (групи людей з певним розподілом відповідальності, повноважень

і взаємовідносин, а також різноманітних засобів) стосовно якості. При цьому,

вважаємо за доцільне акцентувати на двох важливих ключових позиціях:

перше – зазначений розподіл має бути упорядкованим; друге – основою

підвищення ефективності функціонування організації є процесний підхід.

Організація створює, забезпечує та покращує якість продукції або послуг (в

даному випадку державних соціальних послуг з професійного навчання

безробітних) за допомогою взаємопов’язаних процесів, які повинні постійно

аналізуватися та удосконалюватися.

Трансформуючи ці визначені стандартом положення у практичну

площину, слід відзначити, що державна служба зайнятості в своїй

повсякденній діяльності дотримується саме таких підходів: розроблені та

впроваджені в роботу кожного центру зайнятості Єдина технологія

обслуговування незайнятого населення (ЄТОНН) – з 2007 року Єдина

технологія надання соціальних послуг (ЄТНаСП) та Єдина інформаційно-

аналітична система (ЄІАС) – з 2010-2011 року модернізована ЄІАС(.NET)

дозволяють розподілити функції та відповідальність фахівців центрів

зайнятості та постійно удосконалювати якість надання послуг населенню.

Оскільки якість соціальних послуг, що надає державна служба зайнятості

населенню, напряму залежить від розподілу функцій спеціалістів центрів

зайнятості, змісту процедур і операцій, виконуваних ними, запровадження та

100

використання у роботі вищезазначених новітніх технологій є вкрай

актуальним. Так, спрямовані на профілактику безробіття, прискорення

працевлаштування і скорочення терміну укомплектування вакансій,

удосконалені процедури та операції відповідно до ЄТНаСП за допомогою

Єдиної інформаційно-аналітичної системи дозволили спрямувати зусилля

спеціалістів центрів зайнятості на безпосередню роботу з клієнтами –

особами, що шукають роботу, та роботодавців з врахування їх особливостей і

специфічних потреб [3]. Завдяки збільшенню можливостей центрів

зайнятості щодо здійснення підбору роботи громадянам і претендентів на

заміщення вакансій в автоматизованому режимі, визначення додаткових

заходів, спрямованих на активізацію їх власних зусиль і посилення

професійної конкурентоспроможності, останнім часом зростають кількість і

якість соціальних послуг на вітчизняному ринку праці. Так, у 2010 році

зросли показники охоплення незайнятих громадян заходами активної

політики сприяння зайнятості: збільшилася чисельність осіб,

працевлаштованих державною службою зайнятості (702,7 тис. осіб у 2009 р.,

744,5 тис. осіб у 2010 р.) [4, c.184]; підвищився рівень охоплення безробітних

громадян професійним навчанням (9,3% у 2009 р., 14,7% у 2010 р.) [4, c.199]

тощо.

Однак, ринок праці невпинно формує нові виклики. Високі темпи

розвитку сучасних інформаційних і комунікаційних технологій,

глобалізаційні процеси, посилення міжнародної конкуренції обумовлюють

підвищення вимог до кваліфікації персоналу. Для подолання диспропорції

між вимогами виробництва та рівнем підготовки робітничих кадрів,

пропонованим вітчизняними навчальними закладами, а також забезпечення

потреб регіонів у кваліфікованій робочій силі державна служба зайнятості

створює та розвиває мережу навчальних закладів – центрів професійно-

технічної освіти (далі – ЦПТО ДСЗУ. Їх діяльність спрямована на

підвищення конкурентоспроможності безробітних громадян на ринку праці

на основі якісної професійної підготовки, перепідготовки або підвищення

кваліфікації.

101

Якість професійного навчання незайнятого населення в цих навчальних

закладах залежить від ефективного управління ними, визначається змістом

управлінського процесу, його формами та методами, координацією

діяльності між підрозділами державної служби зайнятості, а також розвитком

взаємодії з соціальними партнерами. Основним критерієм ефективності

реалізації управлінських функцій підрозділами державної служби зайнятості

щодо ЦПТО ДСЗУ є здатність останніх оперативно реагувати на потреби

економіки, зміну кон’юнктури ринку праці, оперативно перебудовувати

навчальний процес, застосовувати сучасні методики і навчальні технології у

процесі підготовки професійно компетентних робітників.

У зв’язку з цим, набуває важливості й актуальності визначення змісту

управлінських процедур і операцій, виконуваних профільними підрозділами

державного та регіональних центрів зайнятості. Зміст таких процедур і

операцій має бути закріплений в технологічних основах управління

діяльністю ЦПТО ДСЗУ (далі – технологія), які розробляються фахівцями

Державного центру зайнятості та Інституту підготовки кадрів державної

служби зайнятості України. Основними завданнями технології є:

– систематизація управлінських функцій профільних відділів

державного і регіональних центрів зайнятості;

– забезпечення координації діяльності спеціалістів державного та

регіональних центрів зайнятості щодо управління ЦПТО ДСЗУ;

– прискорення працевлаштування безробітних на підходящу роботу з

урахуванням результатів прогнозування потреб економіки в кадрах,

розширення спектра професій та спеціальностей, за якими здійснюється

навчання;

– задоволення потреб роботодавців у компетентних кваліфікованих

робітниках;

– розвиток співпраці державної служби зайнятості з соціальними

партнерами;

– використання можливостей ЄІАС(.NET) у процесі управління

діяльністю ЦПТО ДСЗУ;

102

– використання та поширення світового та вітчизняного управлінського

досвіду, зокрема соціального і економічного діагностування, моніторингу,

прогнозування розвитку ринку праці тощо.

В узагальненому вигляді технологія – це система стандартних

процедур і операцій, які здійснюють центри зайнятості державного й

регіонального рівнів, їх підрозділи та спеціалісти, спрямовуючи діяльність

базових центрів зайнятості, ЦПТО ДСЗУ, їх педагогічних працівників щодо

надання передбачених чинним законодавством соціальних послуг з

професійного навчання дорослого населення, перш за все, з числа

безробітних.

Ефективне функціонування та розширення мережі ЦПТО ДСЗУ

можливе за чіткої ієрархічної структури (вертикалі) управління, де суб’єктом

управління є органи державної служби зайнятості та їх підрозділи, а

об’єктом – ЦПТО.

У сучасному розумінні управління − це процес планування, організації,

визначення та застосування раціональних способів і методів підвищення

якості навчального процесу, мотивації, контролю, а також постійно діючий

моніторинг, спрямований на досягнення визначених цілей діяльності – як

кінцевих результатів діяльності ЦПТО, так і проміжних на підставі

оптимізації форм і методів роботи.

Алгоритм реалізації даної технології пов’язується з поетапністю

процесу управління – реалізацією державним та регіональними центрами

зайнятості управлінських циклів. У загальному вигляді, на першому етапі

визначається перелік проблемних питань, що потребують прийняття

відповідних управлінських рішень для їх вирішення; на другому −

визначається кінцева мета (очікуваний результат) та завдання щодо її

досягнення; на третьому − здійснюється вибір оптимального способу

розв’язання завдань; на четвертому − відбувається погодження та прийняття

управлінського рішення; на п’ятому – доведення до відома виконавців та

реалізація рішення; на шостому – узагальнення і аналіз результатів

виконання рішення з метою внесення коректив в подальшу роботу.

103

Впровадження даної управлінської технології дозволить:

– покращити якість професійного навчання безробітних відповідно до

сучасних потреб економіки та вимог роботодавців;

– визначити єдині критерії ефективної діяльності ЦПТО та запровадити

систему моніторингу якості навчання безробітних;

– удосконалити взаємодію центрів зайнятості та ЦПТО щодо відбору

безробітних на навчання, комплектування навчальних груп, професійного

навчання та працевлаштування випускників на конкретні робочі місця;

– підвищити ефективність використання коштів Фонду

загальнодержавного обов’язкового соціального страхування України на

випадок безробіття, спрямованих на реалізацію активних програм зайнятості;

– забезпечити програмно-цільовий підхід в управлінні навчальним

закладом;

– запропонувати нові підходи до удосконалення механізму

ліцензування нових професій та атестації ЦПТО;

– вирішити проблему якісного кадрового забезпечення ЦПТО на основі

раціонального підбору, розстановки та підвищення кваліфікації (стажування)

педагогічних працівників [6].

У цілому, передбачений проектом технології системний підхід до

управління діяльністю ЦПТО сприятиме розвитку системи професійного

навчання незайнятого населення, випереджувальному навчанню кадрів для

економіки відповідно до перспектив розвитку техніки і технологій. Окрім

цього, реалізація положень технології на практиці дозволить створити на базі

ЦПТО постійно діючі експериментальні майданчики для апробації

андрагогічних та технологічних інновацій у сфері професійної освіти

дорослих.

Підсумовуючи, слід зазначити, що розроблення технологічних засад

управлінської діяльності профільних підрозділів центрів зайнятості різних

рівнів щодо функціонування та розвитку мережі центрів професійно-

технічної освіти державної служби зайнятості є значним “кроком” у

напрямку підвищення якості соціальних послуг, що надаються державною

104

службою зайнятості, а також наближення їх якості до вимог міжнародних

стандартів.

Водночас, подальшого вивчення потребують питання: вибору

оптимальних підходів щодо управління процесом професійного навчання

безробітних (залежно від типу навчального закладу або підприємства,

установи, організації, на базі яких здійснюється навчання); розроблення

критеріїв оцінювання ефективності навчання; визначення перспективних

напрямів та обсягів підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації

безробітних; розвитку партнерської взаємодії зацікавлених інституцій у

процесі професійного навчання дорослого населення тощо.

Список використаних джерел

1. ISO 9000 – Qualitymanagement. – Режим доступу :

http://www.iso.org/iso/iso_catalogue/management_and_leadership_standards/quality_ma

nagement.htm

2. Конвенція про професійну орієнтацію та професійну підготовку в галузі

розвитку людських ресурсів №142. – Режим доступу : www.zakon.rada.gov.ua/cgi-

bin/laws/main.cgi?nreg=993_057

3. Маршавін Ю.М., Фокас Л.М., Ляміна Л.Є., Маршавін Д.Ю. Єдина

технологія надання соціальних послуг центрами зайнятості України

(удосконалена). – Режим доступу : http://www.ipk-dszu.kiev.ua

4. Ринок праці України у 2010 році : аналіт.-стат зб. – К., 2011. – 303 с.

5. Системи управління якістю за ISO 9001. – Режим доступу :

www.certsystems.kiev.ua/.../iso-9001/sistem

6. Технологічні основи управління діяльністю центрів професійно-технічної

освіти державної служби зайнятості України (проект).

Аннотация. В статье рассматриваются современные технологические

подходы, которые применяются в управлении качеством профессионального

обучения безработных государственной службой занятости, приведены

результаты анализа их соответствия международным требованиям к качеству

услуг. Раскрыты преимущества внедрения управленческой технологии

относительно деятельности центров профессионально-технического

образования, ее основные задания.

105

Ключевые слова: профессиональное обучение безработных, технология,

управление качеством, центры профессионально-технического образования

государственной службы занятости.

Annotation. Modern technological approaches which are used in a quality of the

vocational training of unemployed persons management government service employment

are examined in the article, the results of analysis of their conforming to the international

requirements are resulted to quality of services. Advantages of introduction of

administrative technology are exposed in relation to activity of vocational technical

training foundations of the State Employment Service.

Keywords: vocational training of unemployed persons, technology, quality

management, vocational technical training foundations of the State Employment Service.

УДК 326.7

Охрімчук О.М.

м. Київ

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ

В ГАЛУЗІ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ НАСЕЛЕННЯ

Анотація. У статті поняття культурного простору розглянуто у плані

його значення для сучасної державної політики. Проаналізовано роль цілісного

культурного простору у житті суспільства і держави. Обґрунтовано

важливість забезпечення адекватного взаємозв’язку культурного простору з

освітньою системою, що виконує функцію цілеспрямованого професійного

навчання населення у загальнонаціональних масштабах.

Ключові слова: культурний простір, норми, цінності, професійне навчання,

державна політика

Ще 1988 року Іван Дзюба у статті “Чи усвідомлюємо ми українську

культуру як цілісність” писав: “Сьогодні українська національна культура –

це культура з неповною структурою. По-перше, тому, що ряд її ланок

послаблено, а деяких взагалі немає. По-друге, тому, що українська мова не

виконує всіх своїх суспільних i культурних функцій...” [1, 92].

І по відзначені 20-річчя незалежності нашої держави ми, на жаль,

вимушені констатувати, що від тодішнього стану відійшли не надто далеко.

106

Неповноструктурність і нецілісність української культури, яка включає в

себе систему професійного навчання незайнятого дорослого населення

країни, поки ще не подолано.

Перебуваючи вже два десятиліття в умовах системної трансформації,

українське суспільство, науковці, громадські діячі, представники органів

державної влади продовжують пошуки шляхів оптимізації суспільно-

політичних процесів. Головна увага при цьому приділяється розробці

економічних і політичних механізмів стабілізації життя соціуму.

Однак реалії засвідчують, що впровадження найперспективніших

державних рішень у сфері політики чи економіки не може привести до

відчутних результатів без відповідних ініціюючих впливів з боку влади на

процеси культурної сфери.

Як влучно зазначає С. Рик, “кожна нація, яка стає на шлях

державотворення, намагається подолати антигравітаціні процеси у власній

культурі”, адже “значно міцнішими і тривалішими є об’єднання на

національно-культурному ґрунті” [2, 54]. Тим паче, що і в суспільстві дедалі

більше усвідомлюється загальна потреба в культурі.

Тому сьогодні конче необхідно привернення прикладної уваги до

культурного простору України як до об’єкта державної політики.

Змістовне навантаження концепту “культурний простір” утворюється

на перетині семантичних полів термінів:

– “простір” як форми існування матерії, що характеризує співіснування

і взаємодію об’єктів, протяжність і структурність матеріальних систем і

– “культура” в її широкому значенні – як сукупності матеріальних і

духовних надбань суспільства, що виражають історично досягнутий рівень

його розвитку і втілюються в результатах практичної діяльності.

Культура формується та розвивається на основі конкретно-історичного

способу матеріального і духовного виробництва, і сама сфера виробництва

визначається культурою. Тобто можна зробити висновок, що культура

пронизує собою і систему виробництва, і систему соціальних відносин, а

значить і систему суспільної організації та управління, сама знаходячись у

107

певній залежності від них. Соціальна цілісність забезпечується культурою,

інакше кажучи, культура для суспільства виконує синтезуючу та інтегруючу

функцію.

Цей висновок є дуже важливим як у методологічному, так і в

практичному відношенні. Адже якщо з певних причин починає гальмуватись

процес розвитку культури в тих чи інших її тенденціях і формах, тим більше,

якщо починає руйнуватись системність, то дуже швидко це обертається

спадом економіки, кризовістю соціальної сфери, погіршанням якості життя

даного суспільства. З чого випливає необхідність першочергового опікування

державою станом культури, її розвитком, цілісністю та гармонійністю

культурного простору.

Розрізняють окремі складові простору: фізичний (геометричний),

соціально-історичний, віртуальний (інформаційно-технологічний). Мірою їх

опанованості людиною вони складають культурний простір конкретної

країни в певний історичний час.

Своєю чергою культурний простір країни можна визначити як форму

співіснування і структурованості об’єктів і процесів, що є продуктами і

засобами практичної, специфічної для даного суспільства, життєдіяльності

людей з перетворення першої природи. Культурний простір у цьому вимірі

виступає як матеріально-просторова матриця об’єктів і процесів іншої

природи, дислокована в географічному просторі як штучне середовище

життєдіяльності суспільства.

Визначальною характеристикою культурного простору є його

цілісність. Вона детермінується ступенем переважання зв’язків між

компонентами системи над її зовнішніми зв’язками. Ми визнаємо

багатовимірність культурного простору країни і розрізняємо його три

основні площини:

– горизонтальну – етнічні компоненти, регіональні, релігійно-

конфесійні і т.п.;

– інтеграційну (співвідношення культурних просторів за принципом

вкладених систем);

108

– вертикально-ієрархічну як виокремлення видимого, проміжного і

прихованого рівнів. На кожному з ієрархічних рівнів визначені ключові

цінності: на прихованому – цінності-вірування, проміжному – цінності-

настанови, видимому – цінності-символи. Додамо, що саме ця площина

дозволяє максимально чітко концептуалізувати культурний простір країни з

точки зору забезпечення його цілісності.

У механізмі самодетермінації цілісності культурного простору ключове

місце посідають цінності – вони виконують роль підстави (за Г. Гегелем).

Ціннісна детермінація забезпечує спадковість культурного простору

спільноти на глибинному рівні.

Ризикуємо зустрітись із запереченням, що при такому баченні

цілісність культурного простору України ніколи не може бути досягнута.

Адже Україну характеризує надзвичайна багатоманітність цінностей:

– в етнічному плані – цінності різні (хіба можуть бути абсолютно

однакові цінності в представників 130 етнічних груп?);

– в регіональному вимірі – цінності подекуди протилежні (що, до речі,

не зовсім безпідставно й використовується певними політтехнологами);

– в релігійно-конфесійному контексті спостерігаємо далеко не завжди

толерантне протистояння.

Однак, незважаючи на названі ціннісні та орієнтаційні розмаїття,

підстава для формування цілісності, повноструктурності культурного

простору сьогодні є. Вона забезпечується, в першу чергу, ідентифікацією

більшості громадян з Україною як державою і нацією і бажанням спільного

майбуття – тобто не цінностями-спогадами, а цінностями-цілями.

Крім того, цілісність культурного простору регулюють офіційно

зафіксовані норми. Вони є елементами, що обмежують культурний простір,

задають його зовнішні рамки, а також забезпечують мінливість з метою

адаптації до змін оточення.

Таким чином взаємодія цінностей і норм складає ядро механізму

саморегуляції культурного простору країни, в якому посередницьку роль

виконують смисли, і взаємодія цієї тріади результується у виборі подальшої

109

мети розвитку країни, яка втілюється в гуманітарній політиці держави. Отже

за умови ефективної державної гуманітарної політики механізм

саморегуляції цілісності культурного простору країни може реально

працювати.

Причому різні практики державної гуманітарної політики здатні

чинити вплив на різні форми цілісності культурного простору. Скажімо,

політика повернення історичної пам’яті формує цілісність генетичну.

Відповідна культурна або інформаційна політика сприяють плеканню

цілісності статичної, оскільки їхньої метою є консолідація суспільства.

Однак цілісність культурного простору країни буде

неповноструктурною без цілісності динамічної, спрямованої на тривалість у

часо-просторі. Для неї ж визначальним чинником є освіта як практика, що

займається цілеспрямованим вихованням майбутнього покоління і охоплює

дуже великі маси людей.

На все зростаючий вплив системи освіти, на те, що саме вона, а не

система споріднення визначає місце індивідів у соціальній стратифікації,

вказував Т. Парсонс, стверджуючи, що ранню сучасність сформували

промислова і демократична революції, але подальшим кроком виступає

освітня революція, в якій присутні важливі інтегративні механізми. Як вказує

Г. Нестеренко, вплив освіти на становлення української політичної нації є:

1) специфічно важливим для постіндустріальної епохи; 2) масовим;

3) “м’яким”, діючим за принципом резонансного збудження [3, 61].

Загалом, тісний взаємозв’язок цінностей і процесу формування

ціннісних орієнтацій з освітніми практиками є однією з найважливіших

характеристик загальнолюдської культури. Можна навіть говорити про

взаємообумовленість освіти і цінностей (і в першу чергу духовних), і про те,

що в макросоціальному плані їх взаємозв’язок і реальна взаємодія є

вирішальним фактором повноцінного самовідтворення соціуму. Освіта є

найважливішим інституційним каналом відтворення духовних цінностей,

тому явні і приховані цільові установки освітньої системи визначають

110

ступінь розповсюдження духовних цінностей у соціумі і впливають цим

самим на його ціннісну інтегрованість і культурну гомогенність.

Гуманістично орієнтовані освітні практики можуть забезпечити

розвиток ціннісної сфери суб’єктів, включення особистості в процес

всебічного діалогу, акцент на взаємному розумінні культур, а не їх

інтерпретації – через що стають дієвим інструментом розбудови цілісності

культурного простору молодої держави. Щоправда, для цього необхідно

подолати кризові прояви в українській освіті.

Разом з тим, варто відзначити і позитивні зрушення у напрямку

подолання кризових явищ, спрямовані на зміцнення єдності національного

культурного простору, наприклад, популяризацію української мови через

Тижні освіти дорослих, які проводяться в Україні вже 12 років поспіль. Такі

позитивні явища можуть дієво посприяти у випрацювані нової гуманітарної

політики Української Держави.

На засіданні Громадської гуманітарної ради, що відбулося 30 червня

2011 року під головуванням В. Януковича, Глава держави закликав

розробити нову Концепцію гуманітарної політики України. Виходячи із

розробленого механізму саморегуляції культурного простору, потрібно, щоб

ця концепція включала чіткий розподіл функцій для названих агентів

соціалізації, а саме:

1) галузь мистецтва – функцію розширення культурного простору як за

допомогою активізації вітчизняного виробництва культурного продукту, так і

за допомогою поглиблення міжкультурного діалогу;

2) засоби масової інформації – функцію їх популяризації і пояснення

вже на даному етапі суспільного розвитку;

3) наука покликана виконувати функцію експертного супроводу;

4) освіта – функцію масового виховання майбутнього покоління на

основі виокремлених принципів.

Література

1. Дзюба І.М. Чи усвiдомлюємо ми українську культуру як цілісність? /

І.М.Дзюба // Сучасність. – 1988. – Чис.9. – С. 92-109.

111

2. Рик С. Українська культура: фактори цілісності та інтеграції // Україна:

крок у ХХІ століття (соціально-політичний аналіз) / В.С. Крисаченко, М.Т.

Степико, О.І. Мостяєв та ін. – К. : Інститут філософії НАН України, 2002. – С. 53–

62.

3. Нестеренко Г. О. Культура як механізм самовідтворення української

політичної нації / Г. О. Нестеренко // Нова парадигма: Журнал наукових праць /

[гол. ред. В. П. Бех]. – Вип. 45. – К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2005. –

С. 59-69.

Аннотация. Целостность культурного пространства как

методологическое основание украинского образования. В статье понятие

культурного пространства рассматривается в плане его значения для

современной государственной политики. Проанализирована роль целостного

культурного пространства в жизни общества и государства. Обоснована

важность обеспечения адекватной взаимосвязи культурного пространства и

системы образования, выполняющей функцию целенаправленного

профессионального обучения населения в общенациональных масштабах.

Ключевые слова: культурное пространство, нормы, ценности, система

образования, государственная политика

Summary. Cultural space integrity as the methodological foundation of

Ukrainian education. The article examines the concept of cultural space in terms of its

significance for contemporary state policy. Role of integral cultural space has been

analyzed in the context of society and state acivities. The article substantiates importance

of ensuring of adequate interconnection and correlation between cultural space and

educational system which brings up younger generation on a scale of the whole nation.

Keywords: cultural space, norms, values, educational system, state policy.

Потапенко Н.И.

г. Минск, Беларусь

СОСТОЯНИЕ И ПЕРСПЕКТИВЫ ЭЛЕКТРОННОГО ОБУЧЕНИЯ В

РЕСПУБЛИКЕ БЕЛАРУСЬ

В Республике Беларусь 1 сентября 2011 года вступил в силу Кодекс об

образовании. Согласно Кодексу об образовании дистанционное обучение

(ДО) рассматривается как форма заочного обучения.

112

Развитие дистанционных форм и организация такого обучения

началась немногим более 10 лет назад. В последнее время все чаще

используется термин “электронное обучение”, подразумевая не только

обучение на расстоянии на основе ИКТ, но и обучение на основе различных

электронных средств обучения, как локальных, так и сетевых.

Немаловажную роль в этом играет созданная в республике

инфраструктура сетевого взаимодействия.

Коммуникационной основой являются компьютерные сети системы

образования и науки: Unibel, BasNet, мультисервисная сеть БГУ. Сеть

BASNET обеспечивает автономный доступ к мировым компьютерным сетям

через общеевропейскую научную сеть GEANT. Пропускная способность

канала доступа сети BASNET в GEANT и Интернет составляет 1 Гбит/с.

Подключение пользователей к сети BASNET осуществляется по технологии

xDSL . Региональные узлы сети BASNET, подключенные к центральному

узлу в Минске по протоколу Ethernet, функционируют в Гомеле, Бресте,

Витебске, Гродно, Могилеве.

Сетевое взаимодействие со всеми организациями, подключенными к

научно-информационной компьютерной сети Республики Беларусь и сети

BASNET, осуществляется на бесплатной основе, при этом скорость обмена

данными ограничивается только скоростью физического соединения. В сети

BASNET на бесплатной основе доступны различные сервисы: программный

репозитарий (150 Гбайт);библиотечный репозитарий и сводный электронный

каталог;сервис закачки и обмена файлами;предоставление абонентам средств

мониторинга канала и трафика;резервирование электронных (E-mail)

сообщений;обновление антивирусных баз без выхода в Интернет.

Сеть Unibel имеет 7 основных узлов для подключения в г.Минске,

связанных между собой каналами с полосой пропускания 100 Мбит/с и

образующих опорную сеть, а также 3 региональных узла, соединенных с

опорной сетью цифровыми каналами и (или) каналами FrameRelay. Скорость

международного подключения к сети Internet составляет 75 Mбит/с.

113

Функционирует ряд национальных образовательных порталов.

Образовательный портал EDU.BY создан как универсальный национальный

образовательный ресурс, задачей которого является обеспечение свободного

доступа к интегральному каталогу образовательных интернет-ресурсов,

учебно-методическим, нормативным и справочным материалам для

дошкольного, общего среднего, среднего специального, высшего и

послевузовского образования.

В системе профессионально-технического и среднего специального

образования основным интернет-ресурсом является Республиканский портал

“Профессиональное образование”( http://ripo.unibel.by).

Для организации ДО в основном используется СДО Moodle. Но в ряде

УО используют ПРОМЕТЕЙ, WebCT, JoomlaLMS, и другие.

Высшая школа использует различные модели электронного обучения.

От факультетов дистанционного обучения, до обязательной публикации

лекционных материалов на серверах вузов.

В системе общего среднего образования дистанционные технологии

используется, как дополнительная форма обучения, для работы с

талантливыми детьми, а также при обучении детей с ограниченными

физическими возможностями. Практически по всем школьным предметам

проводятся дистанционные олимпиады.

В средних специальных и профессионально-технических учебных

заведениях республики реализуются элементы дистанционного обучения для

заочной формы получения образования.

Перспективы развития электронного обучения в профессиональной

школе основываются на реальном состоянии информатизации учреждений

профессионально-технического и среднего специального образования. Все

учреждения имеют выход в интернет, используют в процессе

самостоятельной контролируемой работы учащихся электронную почту,

факс, телефон, телевидение, компьютерные сети. Немаловажным фактором

является компьютерная компетентность педагогов, их готовность

использовать в своей практике информационные технологии, как в

114

традиционном обучении, так и в электронном. Интересен опыт проведения

интернет-консультаций со специалистами отраслей при проведении уроков

производственного обучения.

На портале “Профессиональное образование” открыт ряд ресурсов для

дистанционного консультирования педагогов. На форуме можно задать

вопрос преподавателю-консультанту или своим же коллегам.

Дистанционные технологии используются при организации конкурсов.

Республиканский институт профессионального образования (РИПО) впервые

в Беларуси провел дистанционную олимпиаду по компьютерным

технологиям для учащихся ссузов и профессионально-технических

колледжей. Конкурс проходил по трем направлениям: использование

технологий MicrosoftOffice, компьютерная графика и анимация, веб-мастер и

программирование. В конкурсе приняло участие более 400 учащихся.

Наиболее интересным на наш взгляд, является реализация

электронного обучения в дополнительном образовании взрослых.

Предлагаются различные курсы – от изучения иностранного языка, до

приобретения второй профессии.

В профессиональном образовании, где в первую очередь ценятся

практические знания и умения, электронное образование рассматривается

как дополнение к очной форме получения образования. Но для продолжения

образования, получения новых компетенций и квалификаций,

переподготовки, - электронное образование дает возможность каждому

человеку выстроить свою образовательную траекторию, которая наиболее

полно будет соответствовать его образовательным и профессиональным

потребностям и не будет зависеть от его местонахождения. Для взрослых

людей, уже получивших определенное образование, имеющих практический

опыт и ориентированные потребности, мотивацию для получения новых

знаний, электронное обучение может дать серьезный толчок для

продолжения образования.

Определилось место дистанционной формы обучения в

профессиональном образовании – это разумное сочетание теоретического

115

материала, выкладываемого в сеть и доступного для учащихся, и очное

практическое обучение. В системе повышении квалификации педагогов –

организация подготовки для сдачи экзамена на квалификационную

категорию. В системе переподготовки взрослого населения – различные

курсы, позволяющие получить новую профессию. Конечно, не все

дисциплины можно изучить дистанционно, но некоторая часть курса может

быть изучена самостоятельно с использованием интернета. Находя

целесообразное равновесие между качеством образования и его

доступностью, есть возможность реализовать дистанционное обучение для

профессионально-ориентированных курсов.

Савченко В. А.

м. Київ

СТИМУЛЮВАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ КАДРІВ НА

ВИРОБНИЦТВІ В УМОВАХ ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Стимулювання професійної підготовки персоналу організацій до

прийняття Податкового кодексу України регулювалось Законом України

“Про оподаткування прибутку підприємства”.

За цим Законом витрати платника податку на професійне навчання

включали витрати, пов’язані з професійною підготовкою, навчанням,

перепідготовкою або підвищенням кваліфікації осіб, які перебували у

трудових відносинах з таким платником податку; витрати на навчання та

(або) професійну підготовку у вітчизняних вищих та професійно-технічних

навчальних закладах інших осіб, які не перебували з таким платником

податку у трудових відносинах, але уклали з ним письмову угоду (договір,

контракт) про взяті ними зобов’язання відпрацювати у платника податку

після закінчення вищого та (або) професійно-технічного навчального закладу

та отримання спеціальності (кваліфікації) не менше трьох років; витрати на

організацію навчально-виробничої практики за профілем основної діяльності

платника податку або в структурних підрозділах, що забезпечували його

господарську діяльність, осіб, які навчалися у вищих і професійно-технічних

116

навчальних закладах. Зазначені витрати включалися до валових витрат у

розмірі 3% фонду оплати праці звітного періоду [1, 4-5].

Однак, як засвідчила практика вітчизняних підприємств та організацій,

цього було недостатньо для того, щоб створити ефективний механізм

стимулювання роботодавців щодо професійної підготовки, перепідготовки та

підвищення кваліфікації персоналу та забезпечення на цій основі

утвердження інноваційно-інвестиційної моделі економічного розвитку.

Досвід конкурентоспроможних на світовому ринку окремих вітчизняних і

багатьох зарубіжних підприємств свідчить про те, що в них витрати на

професійне навчання персоналу становлять 5% (а іноді й більше) від фонду

оплати праці.

Тому недоцільно було у подальшому встановлювати підприємствам

обмеження щодо розмірів (3% до фонду оплати праці) включення до валових

витрат виробництва та обігу витрат на підготовку, перепідготовку й

підвищення кваліфікації персоналу. Зазначені обмеження з фінансування

професійного навчання працівників за рахунок коштів підприємств не

зацікавлювали роботодавців у підвищенні рівня конкурентоспроможності

робочої сили. В зв’язку з цим вони були скасовані Податковим кодексом

України.

Податковий кодекс України, який набрав чинність з 2011р., більш

повно збалансував інтереси держави та бізнесу щодо підготовки

кваліфікованих робітників й інших категорій персоналу. Так, з метою

посилення стимулювання роботодавців вкладати інвестиції у людський

капітал в Податковому кодексі України передбачено без обмежень включати

витрати на первинну професійну підготовку працівників робітничих

професій безпосередньо на виробництві, перепідготовку та підвищення

кваліфікації фахівців з вищою освітою та керівників підприємств [2].

Статтею 140 Податкового кодексу України визначаються такі

особливості визнання витрат подвійного призначення. Це стосується

наступних витрат, пов’язаних з професійним навчанням кадрів:

117

- витрати платника податку на професійну підготовку, перепідготовку

та підвищення кваліфікації працівників робітничих професій, а також у разі

якщо законодавством передбачено обов’язковість періодичної

перепідготовки або підвищення кваліфікації;

- витрати на навчання та/або професійну підготовку, перепідготовку

або підвищення кваліфікації у вітчизняних або закордонних навчальних

закладах, якщо наявність сертифіката про освіту в таких закладах є

обов’язковою для виконання певних умов ведення господарської діяльності,

в тому числі, але не виключно вищих та професійно-технічних навчальних

закладах фізичних осіб (незалежно від того, чи перебувають такі особи в

трудових відносинах з платником податку), які уклали з ним письмовий

договір (контракт) про взяті ними зобов’язання відпрацювати у платника

податку після закінчення вищого та/або професійно-технічного навчального

закладу і отримання спеціальності (кваліфікації) не менше трьох років;

- витрати на організацію навчально-виробничої практики за профілем

основної діяльності платника податку або в структурних підрозділах, що

забезпечують його господарську діяльність, осіб, які навчаються у вищих та

професійно-технічних навчальних закладах.

У разі розірвання письмового договору (контракту), зазначеного в

абзаці другому цього підпункту, платник податку зобов’язаний збільшити

дохід у сумі фактично здійснених ним витрат на навчання та/або професійну

підготовку, які були включені до складу його витрат. Внаслідок такого

збільшення доходу нараховується додаткове податкове зобов’язання та пеня

в розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що

діяла на день виникнення податкового зобов’язання з податку, яке мав би

сплатити платник податку у встановлений строк у разі, якщо б він не

користувався податковою пільгою, встановленою цим підпунктом, обчислені

до суми такого податкового зобов’язання та розраховані за кожен день

недоплати, закінчуючи днем збільшення доходу. Сума відшкодованих

платнику податку збитків за такою угодою (договором, контрактом) не є

об’єктом оподаткування в частині, що не перевищує суми, на які збільшено

118

дохід, сплати додаткового податкового зобов’язання та пені, зазначених в

цьому абзаці.

У разі виникнення розбіжностей між органом державної податкової

служби та платником податку стосовно зв’язку витрат на цілі, обумовлені

цим підпунктом, з основною діяльністю платника податку, такий орган

державної податкової служби зобов’язаний звернутися до центрального

органу виконавчої влади в галузі освіти, експертний висновок якого є

підставою для прийняття рішення органом державної податкової служби.

Для того, щоб зазначена стаття Податкового кодексу України

запрацювала у повному обсязі необхідно прискорити прийняття нового

Кодексу законів про працю України. В ньому мають бути належним чином

врегульовані права та обов’язки найманих працівників та роботодавців щодо

виконання взятих на себе взаємних зобов’язань, стосовно витрат коштів на

професійне навчання.

Окрім того, у Податковому кодексі України в ст. 140 недоцільно

обмежувати визнання витратами подвійного призначення лише витрат

платника податку на професійну підготовку, перепідготовку та підвищення

кваліфікації тільки працівників робітничих професій, тому що на теперішній

час роботодавці в значній мірі потребують здійснення професійного

навчання персоналу з числа керівників підприємств, професіоналів та

фахівців з вищою освітою, що підтверджується статистичними даними. За

таких обставин зазначена стаття не стимулюватиме роботодавців

здійснювати професійне навчання керівників, професіоналів та фахівців з

вищою освітою. В цьому зв’язку вважаємо за доцільне поширити дію цієї

статті на всі категорії персоналу підприємств.

В Податковому кодексі України також не відпрацьований механізм

щодо надання дотацій та субсидій підприємствам, які здійснюють

професійне навчання працівників на виробництві. Тоді як у країнах з

розвиненою ринковою економікою вже тривалий час використовується

вказаний механізм і, як свідчать літературні джерела, позитивно себе

зарекомендував на практиці. Тому слід передбачити такий механізм і в

119

чинному Податковому кодексі України. Запровадження запропонованого

механізму важливо, оскільки нині вітчизняні організації неохоче витрачають

кошти на професійне навчання персоналу.

Такий стан був наслідком економічної кризи 1990—1999 рр., коли

всупереч загальносвітовим тенденціям вітчизняні підприємства всіх форм

власності за цей час істотно скоротили витрати коштів на професійну

підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації персоналу. Ситуація у

зазначеній сфері не покращилася і в наступні роки, а навіть й погіршилася

внаслідок фінансової та економічної кризи 2008―2009 рр. Водночас у

країнах з розвинутою ринковою економікою на професійне навчання

персоналу витрачається стільки ж коштів, скільки держава витрачає на

загальноосвітню й вищу освіту.

Стримує збільшення витрат підприємств на професійне навчання й

низький рівень прибутку багатьох підприємств і звідси – неможливість

забезпечити фінансування професійного навчання в належних обсягах, значні

ставки відрахувань на соціальне страхування працівників, недосконалість

чинного законодавства у сфері професійного розвитку персоналу на

виробництві.

Незначні витрати на професійне навчання персоналу на виробництві

зумовлені й скороченням кількості працівників структурних підрозділів із

професійного навчання служби управління персоналом, але насамперед

відсутністю належної заінтересованості керівників організацій щодо

підготовки персоналу.

В. Гесков зазначає, що в багатьох країнах інвестиції в підготовку кадрів

недостатні для забезпечення сталого економічного зростання та соціального

розвитку. Більше того, роботодавці й працівники можуть бути не зацікавлені

вкладати кошти в професійну підготовку [3, 8]. Про це, зокрема, свідчать дані

про наслідки економічної кризи в Україні у 1990―1999 рр. і фінансової та

економічної кризи 2008―2009 рр.

Зазначені загальносвітові тенденції були підтверджені підчас

проведення у 2007 році НДІ праці і зайнятості населення за участю автора

120

обстеження 307 підприємств України. Результати обстеження свідчать про

те, що на сучасному етапі головними причинами, які стримують

підприємства вкладати кошти в професійне навчання персоналу є такі:

– відсутність у суб’єктів господарської діяльності достатніх коштів на

організацію та здійснення професійного навчання персоналу безпосередньо

на виробництві або за межами підприємства в професійно-технічних чи

вищих навчальних закладах (38,8% усіх респондентів вказали на цю

причину). Вплив цієї причини пізніше ще більше посилився внаслідок кризи

економічного та фінансового стану підприємств, що обумовило в Україні у

2008—2009 рр. відсутність в багатьох роботодавців достатніх коштів для

професійного навчання персоналу;

– економічно вигідно взяти на роботу висококваліфікованих

працівників зі сторони, не спрямовуючи власні інвестиції у навчання

(зазначену причину вказали 38,8% опитаних);

– побоювання втратити кошти, спрямовані на професійне навчання

персоналу внаслідок плинності кадрів, переманювання кваліфікованих

працівників конкурентами (таку думку висловили 32,6% суб’єктів

підприємницької діяльності);

– недостатня заінтересованість найманих працівників у професійному

розвитку (так вважають 20,2% опитуваних);

– неможливість отримати очікувану ефективність праці від навчених

працівників (так вважають 13,3% опитуваних);

– на інші причини вказало 7,8% респондентів.

За таких умов важливого значення набуває розробка ефективного

механізму стимулювання роботодавців щодо посилення їхньої зацікавленості

в неперервному професійному навчанні персоналу. Цей механізм повинен

бути диференційований стосовно великих, середніх і малих підприємств. У

його реалізації важливу роль мають відігравати органи виконавчої влади та

державна служба зайнятості.

Тому слід підвищити ефективність взаємодії організацій різних форм

власності з центрами зайнятості щодо стимулювання розвитку працівників,

121

які підлягають вивільненню з підприємства, навчання прийнятих на роботу

громадян, вивільнених з інших підприємств, тощо. Законом України “Про

зайнятість населення” з метою стимулювання роботодавців щодо розвитку

персоналу передбачено, що для підприємств, які забезпечують перенавчання

вивільнених працівників у зв’язку зі змінами в організації виробництва та

праці, під час обчислення податку з прибутку сума балансового прибутку

зменшується на розмір витрат, пов’язаних з організацією професійної

підготовки таких працівників [4].

Якщо впродовж двох років, які передують вивільненню, працівник не

мав можливості підвищити свою кваліфікацію чи отримати суміжну

професію за попереднім місцем роботи, і якщо в разі працевлаштування йому

необхідно підвищити кваліфікацію або пройти професійну перепідготовку,

то витрати на ці заходи проводяться за рахунок організації, з якої вивільнено

працівника. Однак, як свідчить практика, заходів, передбачених чинним

законодавством, недостатньо для результативного стимулювання

роботодавців щодо розвитку персоналу.

Для підвищення ролі державної служби зайнятості в стимулюванні

роботодавців з розвитку персоналу в новій редакції Закону України “Про

зайнятість населення” слід зберегти пункт, що передбачав для державної

служби зайнятості в разі необхідності надання їй можливості компенсувати

організаціям до 50% витрат на навчання прийнятих на роботу громадян,

вивільнених з інших організацій.

У Законі України “Про професійний розвиток працівників на

виробництві”, який слід прийняти найближчим часом, необхідно чітко

визначити порядок фінансування професійного навчання персоналу

підприємств. В ньому слід передбачити надання податкових пільг, дотацій і

субсидій підприємствам, що здійснюють професійне навчання персоналу, а

також можливість створення за участі соціальних партнерів галузевих фондів

навчання працівників.

Визначення витрат на професійне навчання персоналу, зокрема

поточних навчальних витрат, адміністративних витрат навчальних закладів,

122

мають регламентувати Методичні рекомендації щодо підвищення

ефективності використання коштів, вкладених в фінансування професійного

навчання працівників. Вони повинні визначати порядок розрахунку статей

витрат на професійне навчання працівників, стати складовою організаційно-

економічного механізму стимулювання роботодавців і найманих працівників

для посилення заінтересованості робітників у неперервному удосконаленні

своїх знань, умінь та практичних навичок. Методичні рекомендації слід

використовувати при наданні підприємствам, які здійснюють професійне

навчання персоналу, податкових пільг, дотацій і субсидій.

Запропонований закон має визначити діяльність та відповідальність

роботодавців у сфері професійного навчання працівників, сертифікацію

персоналу організацій і порядок видачі сертифікату відповідності, роль

атестації працівників, порядок розроблення навчальних планів та програм

професійного навчання працівників. У ньому мають знайти відображення

вимоги до педагогічних кадрів і навчально-матеріальної бази підприємств,

планування та обліку навчальної роботи, професійно-кваліфікаційного

просування персоналу.

Наймані працівники іноді також недостатньо зацікавлені вкладати

особисті кошти у свою професійну підготовку, перепідготовку чи

підвищення кваліфікації через відсутність для цього достатніх матеріальних і

моральних стимулів. Це викликано наведеними далі причинами.

Тому в Законі України “Про професійний розвиток працівників на

виробництві” слід передбачити права і обов’язки працівника щодо свого

професійного навчання. Працівник повинен мати право на професійне

навчання згідно з планом його проведення за рахунок коштів роботодавця,

підтвердження відповідності знань, умінь і навичок , у тому числі здобутих

шляхом неформального та інформального навчання, встановленим

законодавством вимогам через процедуру сертифікації.

Водночас працівник має бути зобов’язаний підвищувати свій

професійний та кваліфікаційний рівень з метою забезпечення його

відповідності займаній посаді або виконуваній роботі, проходити на вимогу

123

та кошти роботодавця професійне навчання у разі його невідповідності

займаній посаді або виконуваній роботі.

Законом України “Про внесення змін до ст. 61 Закону України “Про

освіту” передбачено, що кошти, отримані навчальним закладом як плата за

навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або за

надання додаткових освітніх послуг, не оподатковуються і не можуть бути

вилучені в дохід держави або місцевих бюджетів. Зазначені кошти

перебувають у розпорядженні навчального закладу за умови, якщо вони

спрямовуються на статутну діяльність навчального закладу [5, 4]. Це дає

змогу здешевіти освітні послуги, а отже, створити сприятливіші умови для

професійного розвитку особистості за межами організації.

Чинним Податковим кодексом України замість податкового кредиту

введено поняття “податкова знижка”. Податкова знижка — це сума коштів,

сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації

вартості здобуття середньої професійної або вищої освіти такого платника

податку та/або члена його сім’ї першого ступеня споріднення, який не

одержує заробітної плати [2].

Платник податку має право включити до складу податкової знижки

звітного року суму коштів, сплачених ним на користь закладів освіти для

компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання

такого платника податку, іншого члена його сім’ї першого споріднення, але

не більше від суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної

особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року, помноженого на

1,4, та округленої до найближчих 10 грн і помноженої на кількість місяців

(повних або неповних) навчання впродовж такого звітного податкового року.

Перспективним напрямом стимулювання професійного розвитку

найманих працівників є створення індивідуальних навчальних рахунків, у

перерахуванні коштів на які беруть участь як держава та роботодавець, так і

сам працівник. Формування індивідуальних навчальних рахунків має сприяти

підвищенню відповідальності працівників за свій професійний розвиток, є

більш ефективним порівняно з урядовими заходами щодо стимулювання

124

навчання персоналу на виробництві, спрямованими безпосередньо на

роботодавців. Право працівників на формування індивідуальних навчальних

рахунків повинне знайти своє відображення у Законі України “Про

професійний розвиток працівників на виробництві”.

Формування індивідуальних навчальних рахунків працівників

підприємств повинно бути передбачено й Бюджетним кодексом України. Це

дозволить суттєво збільшити фінансові можливостей щодо забезпечення

якісного професійного навчання працівників на виробництві. З цією метою

необхідно до Бюджетного кодексу України внести відповідні зміни та

доповнення, що дозволили б створювати соціальним партнерам спеціальні

фонди для підтримання професійного навчання персоналу на виробництві.

Література

1. Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України

(у сфері вищої освіти)” // Урядовий кур’єр. Орієнтир. – 2005. – № 9. – С. 4–5.

2. Податковий кодекс України / портал [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi. Дата звернення: 23.10.2011.

3. Gasskov Vladimir. Managing vocational training systems: A handbook for

senior administrators. – Geneva: International labour office, 2000. – 278 р.

4. Закон України “Про зайнятість населення” / портал [Електронний

ресурс].– Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=

1&nreg=803-12. Дата звернення: 6.11.2011.

5. Закон України “Про внесення змін до ст. 61 Закону України “Про освіту” //

Урядовий кур’єр. – 2002. – № 5. – С. 4.

УДК 377.1

Скульська В.Є.

м. Київ

ЦЕНТРИ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ ДЕРЖАВНОЇ

СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ ЯК ОБ’ЄКТ УПРАВЛІННЯ

Анотація. У статті теоретично обґрунтовано методологічні підходи до

управління діяльністю центрами професійно-технічної освіти державної служби

зайнятості. Визначено методологічні та технологічні принципи, закономірності

125

впровадження технології управління діяльністю центрів. Розкрито її особливості

як інструменту підвищення ефективності професійного навчання незайнятого

населення, удосконалення управлінських функцій спеціалістів центрів зайнятості

щодо розвитку навчальних закладів.

Ключові слова: професійне навчання незайнятого населення, центри

професійно-технічної освіти державної служби зайнятості, технологія

управління діяльністю центрів професійно-технічної освіти державної служби

зайнятості.

Актуальність проблеми. Реалізація стратегічних реформ в Україні,

зумовлених поширенням світових глобалізаційних процесів та необхідністю

забезпечення соціальної і економічної стабільності в суспільстві, потребує

збереження і розвитку трудових ресурсів. За такого підходу одним з

пріоритетів державної політики є підвищення рівня конкурентоспроможності

незайнятого населення на основі професійної підготовки, перепідготовки або

підвищення кваліфікації.

Створення мережі центрів професійно-технічної освіти державної

служби зайнятості (далі – ЦПТО) − це системний крок в оперативному

забезпеченні потреб роботодавців у робітничих кадрах та дорослого

незайнятого населення і виробничого персоналу підприємств в якісних

освітніх послугах. Водночас ефективність функціонування ЦПТО значною

мірою залежить від змісту управлінських функцій спеціалістів державної

служби зайнятості усіх рівнів, їх взаємодії між собою та навчальними

закладами.

Постановка завдання. Метою даної статті є визначення основних

методологічних підходів до управління діяльністю ЦПТО як структурними

підрозділами державної служби зайнятості .

Розробленість проблеми. Аналіз наукової літератури свідчить, що

різні аспекти управління професійно-технічними навчальними закладами

вивчалися вітчизняними і зарубіжними вченими. Так, питання теорії

управління і моделювання освітніх систем висвітлені в працях Л.Даниленко,

Л. Капченка, В. Маслова, В. Олійника, Н. Островерхової, В.Пікельної та

126

інших вчених. Проблеми організації надання спеціалістами центрів

зайнятості соціальних послуг населенню на основі єдиної технології

досліджували Л. Ляміна, Ю. Маршавін, М. Руженський, Л. Фокас, інші

науковці і фахівці [3]. Разом з цим методологічний аспект управління

діяльністю ЦПТО як структурними підрозділами державної служби

зайнятості не розглядався як об’єкт педагогічних досліджень.

Виклад основного матеріалу. Процес управління − це цілісна система

дій суб’єкта управління, що дозволяє забезпечити ефективний взаємозв’язок

з об’єктом з метою реалізації стратегічних, тактичних та оперативних цілей.

Водночас − це процес планування, організації, мотивації і контролю,

необхідний для визначення та досягнення поставлених цілей [4, с. 11].

Управління професійно-технічним навчальним закладом − це діяльність

державних органів влади і недержавних організацій, спрямована на

підвищення ефективності освіти; процес, що регулює досягнення цілей

освітньої політики [1, с. 160]. У контексті ЦПТО − це діяльність державного,

регіональних, базових центрів зайнятості, що має на меті задоволення потреб

дорослого незайнятого населення та роботодавців в якісних освітніх

послугах. Ефективне функціонування і розвиток ЦПТО передбачає чітку

вертикаль управління, де суб’єктом управління виступає державна служба

зайнятості, а об’єктом – підпорядковані їй навчальні заклади.

Закономірності в управлінні діяльністю ЦПТО зумовлені сукупністю

таких чинників як:

- прогностичність розвитку навчальних закладів як відкритої освітньої

системи для дорослих;

- відповідність мети, змісту, технологій управлінської діяльності

загальнодержавним вимогам;

- системність у взаємодії суб’єкта і об’єкта щодо сприяння зайнятості

населення на основі професійного навчання;

- високий рівень професійної компетентності спеціалістів центрів

зайнятості і педагогічного персоналу підприємств у прийнятті та реалізації

стратегічних, тактичних і оперативних управлінських рішень;

127

- зворотний зв’язок на усіх етапах управління.

Відповідно, основними методологічними принципами управління

діяльністю ЦПТО є: системність, послідовність, комплексність,

цілеспрямованість, неперервність, прогностичність [2, с. 18]. Тоді як до

технологічних принципів варто віднести: функціонально-логічну

структуризацію управління, відповідність змісту управлінських функцій

цілям і завданням діяльності, ієрархічну узгодженість у прийнятті

управлінських рішень, взаємозумовленість технологічних процедур і

операцій, достатність інформаційно-комунікаційного та аналітичного

супроводу, реальність умов виконання, конкретність показників зворотного

зв’язку.

У контексті зазначеного управлінська діяльність державної служби

зайнятості щодо ЦПТО пов’язується з:

- аналізом і оцінюванням освітньої практики навчальних закладів;

- розробленням моделі функціонування ЦПТО як сучасного ринку

освітніх послуг для дорослого населення та заходів з її впровадження;

- забезпеченням відповідного документообігу щодо прийняття і

оформлення управлінських рішень, їх нормативно-правового забезпечення;

- організацією узгоджених дій суб’єктів (спеціалістів профільних

відділів центрів зайнятості усіх рівнів) щодо виконання поставлених завдань;

- сприянням успішному вирішенню проблем управлінського характеру;

- контролем ефективності прийнятих управлінських рішень;

- здійсненням зворотного зв’язку та коригуючих заходів, спрямованих

на досягнення визначених цілей.

Для цього на державному рівні (Державний центр зайнятості) мають

бути вирішені питання, пов’язані з стратегією розвитку мережі ЦПТО,

законодавчим забезпеченням їх функціонування як цілісного соціального

інституту; на регіональному (регіональні центри зайнятості) − з створенням

умов для їх функціонування як комплексу з надання освітніх послуг

незайнятому населенню та виробничому персоналу підприємств на

замовлення роботодавців; на місцевому (базові центри зайнятості) −

128

забезпечення навчальних закладів контингентом з урахуванням соціально-

економічних та технологічних особливостей локального і регіонального

ринків праці. Тобто зміст управлінських функцій щодо ЦПТО пов’язується з

реалізацією сукупності методологічних та технологічних принципів, що

визначають вимоги до планування, організації, мотивації, контролю,

моніторингу та забезпечення суб’єкта і об’єкта об’єктивною управлінської

інформацією, що має бути цілеспрямованою, конкретною, доступною,

відповідати за своїм форматом та засобами передавання можливостям

людини і комп’ютерної техніки.

Так, функція моніторингу передбачає внутрішній і зовнішній аналіз

діяльності ЦПТО, визначення мети і завдань діяльності, їх коригування за

результатами аналітично опрацьованої інформації, визначення способів

вимірювання проміжних і кінцевих результатів. Функція планування

пов’язується з стратегічним плануванням розвитку мережі ЦПТО та

конкретного навчального закладу, визначенням способів і методів

досягнення поставлених цілей. Функція організації потребує розроблення

чітких параметрів, процедур і операцій, спрямованих на: відбір безробітних

громадян на навчання, комплектування навчальних груп, організацію

навчального процесу, працевлаштування випускників після завершення

навчання. Функція мотивації реалізується через формування і розвиток у

незайнятого населення та роботодавців системи мотивів і стимулів щодо

навчання в ЦПТО. Функція контролю зумовлює необхідність реалізації

системи заходів, спрямованих на оцінювання результатів спільної діяльності

ЦПТО та спеціалістів профільних відділів щодо якості і ефективності послуг,

які були надані населенню та соціальним партнерам. Якісне виконання

зазначених функцій потребує розроблення і впровадження сучасної

технології управління діяльністю ЦПТО, метою якої має стати забезпечення

умов для їх ефективного функціонування і розвитку як сучасних навчальних

закладів, здатних надавати якісні освітні послуги дорослому населенню та

оперативно задовольняти кадрові потреби підприємств. Запровадження

технологічного підходу дозволяє розв’язати суперечності між:

129

- потребами суспільства у підвищенні конкурентоспроможності

трудових ресурсів та відсутністю сучасного ринку освітніх послуг для

дорослого незайнятого населення та виробничого персоналу підприємств;

- вимогами роботодавців до рівня професійної компетентності

майбутніх робітників та невідповідністю обсягів і якості їх підготовки

поточним та перспективним потребам ринку праці, стратегічним завданням

інноваційного розвитку України в цілому;

- необхідністю підвищити по всій вертикалі управління ефективність

соціального діалогу щодо працевлаштування незайнятого населення на

основі професійного навчання та недосконалістю зворотного зв’язку між

профільними відділами центрів зайнятості усіх рівнів та ЦПТО з питань

оперативного та випереджувального задоволення кадрових потреб

роботодавців.

На думку провідних вчених та фахівців (Н. Зінкевич, Н.

Денисова,Л. Капченко, Л. Крячко, Ю. Маршавін, В.Скульска, Н. Шевченко,

Л. Фокас та інші) за своєю сутністю дана технологія − це система

стандартних управлінських функцій, що мають виконуватися профільними

відділами центрів зайнятості усіх рівнів з надання соціальних послуг

незайнятому населенню та роботодавцям. Основою для її розроблення

слугуватимуть положення чинних нормативно-правових документів в галузі

професійної освіти і навчання, управління професійно-технічними

навчальними закладами та Єдиної технології надання соціальних послуг

(ЄТНаСП) в частині процедур і операцій, що здійснюють спеціалісти центрів

зайнятості із залучення шукачів роботи до участі в програмах професійної

підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації та роботодавців з

працевлаштування незайнятого населення на основі попереднього навчання.

Відповідно до мети основними завданнями даної технології є:

- удосконалення нормативно-правового та інформаційно-методичного

забезпечення діяльності ЦПТО;

- систематизація управлінських функцій спеціалістів центрів зайнятості

усіх рівнів та педагогічного персоналу ЦПТО щодо сприяння

130

працевлаштуванню незайнятого населення на основі професійного навчання

та задоволення кадрових потреб роботодавців;

- формування сучасної управлінської культури у взаємодії з

соціальними партнерами щодо розвитку ЦПТО як навчальних закладів з

надання широкого спектру освітніх послуг незайнятому населенню та

виробничому персоналу підприємств;

- ефективне використання можливостей ЄІАС(.NET) в організації та

підвищенні ефективності навчального процесу;

- запровадження сучасних моделей управління освітніми системами, в

тому числі соціальне і економічне діагностування, маркетингові

дослідження, моніторинг, прогнозування розвитку;

- організація оперативно зворотного зв’язку щодо ефективності

прийнятих управлінських рішень та їх виконання навчальними закладами.

Передбачається, що за результатами впровадження технології буде:

- запроваджено єдині науково-обґрунтовані підходи щодо управління

діяльністю ЦПТО, спрямовані в тому числі на вирішення проблем наукового,

навчально-методичного, організаційного, кадрового та матеріально-

технічного забезпечення навчального процесу;

- створено сучасну систему моніторингу результативності

функціонування ЦПТО;

- удосконалено механізм співпраці профільних відділів центрів

зайнятості базового і регіонального рівнів щодо відбору кандидатів на

навчання, комплектування навчальних груп, організацію навчального

процесу та працевлаштування випускників на конкретні робочі місця,

оперативного документообігу в тому числі на основі використання

можливостей ЄІАС (.NET);

- створено постійно діючі експериментальні майданчики з апробації

інновацій в галузі управління діяльністю ЦПТО як структурних підрозділів

ДСЗУ, в тому числі з впровадження новітніх інформаційно-управлінських

технологій, моніторингу ефективності управлінських рішень, їх впливу на

131

якість освітніх послуг в ЦПТО та показники працевлаштування незайнятого

населення;

- розроблено та узгоджено перспективні напрями співпраці з

роботодавцями та органами місцевої влади щодо розвитку ЦПТО, в тому

числі використовуючи можливості інформаційно-роз’яснювальної роботи;

- визначено основні напрями підвищення ефективності використання

коштів Фонду обов’язкового загальнодержавного соціального страхування

України на випадок безробіття, спрямованих на організацію професійного

навчання незайнятого населення в ЦПТО;

- запроваджено програмно-цільовий підхід в управлінні ЦПТО як

умови конкретизації завдань та забезпечення послідовності їх виконання;

- удосконалено механізм ліцензування та атестації ЦПТО.

Висновки.

1. Одним із пріоритетів державної політики зайнятості є сприяння

працевлаштуванню незайнятого населення на основі якісної професійної

підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації. Провідна роль у

розв’язанні цієї проблеми належить ЦПТО.

2. Ефективність діяльності навчальних закладах значною мірою

залежить від змісту управлінських функцій, форм, методів, технологій, що

використовуються спеціалістами центрів зайнятості усіх рівнів під час

надання соціальних послуг незайнятому населенню та роботодавцям

Основним критерієм за яким має оцінюватись результативність

управлінських функцій щодо ЦПТО є: здатність навчальних закладів

оперативно реагувати на кадрові потреби замовників кадрів, зміну

кон’юнктури ринку праці щодо компетенцій шукачів роботи, появу нових

професій та видів робіт, налагоджувати та зміцнювати зв’язки з

роботодавцями, досягати стабільно високих результатів працевлаштування

випускників, а також цілеспрямовано займатися формуванням позитивного

іміджу як серед соціальних партнерів так і в суспільстві в цілому. У зв’язку з

цим актуальним питанням є розроблення технології управління діяльністю

132

ЦПТО, основою якої має стати сукупність загально методологічних та

технологічних принципів, а також закономірності управлінського процесу.

3. Технологічний підхід до управлінської діяльності передбачає

відповідні етапи. На першому етапі необхідно визначити перелік питань, що

потребують прийняття управлінських рішень; на другому – визначити

очікуваний результат; на третьому − здійснити вибір оптимального способу

його досягнення; на четвертому − здійснити погодження та прийняти

управлінське рішення; на п’ятому − реалізувати рішення та здійснити

моніторинг щодо його ефективності. Це не тільки сприятиме підвищенню

якості та результативності освітніх послуг, що надаватимуться в ЦПТО, але й

реалізації випереджувального підходу в професійному навчанні незайнятого

населення та виробничого персоналу підприємств.

4. Розроблення технології є об’єктивною потребою. Її впровадження

дозволить уточнити та удосконалити управлінські функції профільних

відділів центрів зайнятості, а саме:

- підвищити гнучкість в управлінні діяльністю ЦПТО як умови

оперативного реагування на тенденції на ринку праці, зростання вимог

роботодавців до професійної компетентності працівників, динамічні зміни

зовнішніх і внутрішніх чинників функціонування цих навчальних закладів;

- уточнити та чітко розподілити управлінські функції на усіх рівнях з

урахуванням розвитку ЦПТО як відкритої освітньої системи;

- забезпечити кооперацію та інтеграцію управлінських функцій на

основі ефективної взаємодії профільних відділів центрів зайнятості усіх

рівнів та ЦПТО, обґрунтованого вибору та прийняття управлінських рішень;

- ефективно використовувати в управлінні ЦПТО можливості ІКТ-

технологій як основи оперативної взаємодії з навчальними закладами,

забезпечення зворотного зв’язку.

Скульская В.Е. Центры профессионально-технического образования

государственной службы занятости как объект управления

Аннотация. В статье теоретически обоснованы методологические

подходы к управлению деятельностью центрами профессионально-технического

133

образования государственной службы занятости. Определены методологические

и технологические принципы, закономерности внедрения технологии управления

деятельностью центрами. Раскрыты ее особенности как инструмента

повышения эффективности профессионального обучения незанятого населения,

усовершенствования управленческих функций специалистов центров занятости в

направлении развития учебных заведений.

Ключевые слова: профессиональное обучение незанятого населення, центры

профессионально-технического образования государственной службы занятости,

технология управления деятельностью центров профессионально-технического

образования госудапрственной службы занятостиі.

Skulska V.E. Centers of vocational education of public service employment as an

object of control.

Annotation. The paper theoretically grounded methodological approach to

performance management centers of vocational training of civil service employment. The

methodological and technological principles, laws of technology implementation

management of the centers. Disclosed its characteristics as a tool to enhance the

effectiveness of vocational training of unemployed people, improvement of managerial

specialists of employment centers in the direction of education.

Література

1. Десятов Т.М. Глосарій основних термінів професійної освіти і навчання/за

заг. ред. Ничкало Н.Г. − К.: Видавництво АртЕк, 2009. − 192 с.

2. Капченко Л.М. Моделювання організаційно-педагогічної діяльності в

системі управління професійно-технічними навчальними закладами / автореф. дис.

на здобуття наук. ступ. канд. пед. наук за спец. 13.00.06. “Теорія та методика

управління освітою” − К., 2010. − 19 с.

3. Маршавін Ю.М., Фокас Л.М., Ляміна Л.Є., Маршавін Д.Ю. Єдина

технологія надання соціальних послуг центрами зайнятості України

(удосконалена). – Режим доступу : http://www.ipk-dszu.kiev.ua

4. Олійник В.В., Сергеєєва Л.М. Управління розвитком професійно-

технічного навчального закладу: навчально-методичний посібник. − К.:

Видавництво АртЕк, 2010. − 176 с.

134

Чеграхчі І.М., Сташкевич Г.В.

м. Луганськ

ФОРМУВАННЯ ЕЛЕКТРОННИХ ОСВІТНІХ РЕСУРСІВ З

ВИКОРИСТАННЯМ ПРОЦЕСНОГО ПІДХОДУ

Анотація.У статті наведено дослідження процесу “Створення

електронної колекції” шляхом комплексно-графічного представлення у вигляді

матричної моделі. Метою виконання такого процесу є забезпечення максимальної

доступності інформації для користувачів, розширення спектра інформаційних

послуг. Застосування процесного підходу до створення та роботі електронної

бібліотеки дозволяє гнучко реагувати на зміни в сфері освіти і нові інформаційні

потреби читацького контингенту.

У сучасних умовах важливою соціальним завданням бібліотек

професійно-технічних навчальних закладів є забезпечення рівних прав

слухачів та викладачів на оперативне отримання інформації в процесі

навчання, сприяння підвищенню професійної кваліфікації користувачів,

незалежно від їх місця проживання, суспільного становища та сфери

діяльності. Діяльність бібліотек, які здійснюють доступ до широкого спектру

інформаційних джерел, незалежно від форми надання, нерозривно пов'язана з

сучасними освітніми технологіями.

Застосування інформаційно-комунікаційних технологій у діяльності

бібліотек ініціювало формування електронних освітніх ресурсів. Великі

обсяги інформації, що вже накопичена, різкий кількісний ріст, гетерогенний

характер збереження та розповсюдження, відсутність уніфікованого доступу

обумовлюють істотні проблеми на шляху її ефективного використання [1, 2].

Якісні зміни в галузі розвитку сучасних інформаційних технологій

привели до необхідності пошуку нових підходів до розв'язання проблем

створення сховищ інформаційних ресурсів, їх організацій, методів і способів

доступу до них користувачів при створенні електронних колекцій.

Електронна колекція представляє собою сукупність електронних документів

та/або електронних копій документів, об'єднаних загальною темою.

Створення електронних колекцій дозволить вирішити поставлені перед

135

освітніми установами завдання збереження книжкових фондів і надання

широкого доступу до них, а також забезпечить зростання культурно-

просвітницької та освітньої ролі бібліотеки за рахунок:

– збільшення доступності та популяризації культурно-історичного та

літературної спадщини;

– забезпечення схоронності оригіналів;

– організації багатокористувацького доступу до колекцій, як з

читального залу, так і з мережі інтернет;

– можливості видання високоякісних репринтів.

Роботи по створенню електронних колекцій, незважаючи на певні

результати, не мають системності, не забезпечують комплексного вирішення

завдань правового, організаційного та технологічного характеру. У той же

час, це вкрай важливо для рішення проблеми побудови електронних колекцій

бібліотек і, зокрема, інфраструктури для забезпечення кумуляції, зберігання

та ефективного використання електронних бібліотек. Тому принципово

важливо вже на початковій стадії вирішення вищезазначеного питання в

Україну розглянути можливість застосування методології процесного

підходу.

Аналіз публікацій показує, що процесний підхід до організації

створення електронних колекцій поки що не знайшов широкого застосування

і може бути корисним, враховуючи той факт, що складність створення

якісних електронних колекцій у системі бібліотек невпинно зростає, що

призводить до значного збільшення різних варіантів отримання інформації,

як із внутрішніх, так і з зовнішніх джерел і засобів, що використовуються.

Можливість застосування процесного підходу при створенні електронних

бібліотек визначена і на міжнародному рівні. Саме такий підхід

проголошений в міжнародних стандартах ISO серії 9000:2000, які діють з

2001р. в Україну як національні стандарти [5].

Модель діяльності бібліотеки можна представити у вигляді мережі

процесів. Розглянемо модель бізнес-процесів пакета робіт “Створення

електронної колекції” в нотації IDEF0 [3] на Контекстної діаграмі А-0.

136

Входами процесу є вимоги замовників та інших зацікавлених сторін,

інформація, а на виході – інформація в електронному вигляді, задоволеність

споживачів [4]. Керують вищезазначеними процесами нормативні документи

Міністерства освіти, розпорядження керівництва закладу тощо.

Рис. 1. Графічна модель бізнес-процесів пакета робіт “Створення

електронної колекції” в нотації IDEF0

Метою виконання даного процесу є забезпечення максимальної

доступності інформації для користувачів, розширення спектра

інформаційних послуг.

Проведено дослідження процесу “Створення електронної колекції”

шляхом комплексно-графічного представлення у вигляді матричної моделі

[6] (рис. 2). Така модель в єдиному відображенні демонструє:

– послідовність перетворень процесу та його складові елементи;

– взаємозв'язку між елементами процесу;

– законодавчі та нормативні документи у вигляді керуючих впливів;

– структурні одиниці;

– результати аналітики (різні варіанти).

Схема відображає послідовність зміни процесу у вигляді пакетів

певних робіт. Процес описується і представляється як окремий модуль.

Інформація

Керуючі впливи

Інфраструктура

Матеріальні ресурси,

задоволеність

користувачів

Інформація

Матеріальні ресурси,

вимоги користувачів

137

Можливість модульного з'єднання утворює ланцюжок створення

цінностей, кожен з модулів як складова цього ланцюга. Результат

ланцюгових перетворень: вихід процесу.

На останок зазначимо, що абсолютно однакових методів реалізації

процесного підходу при створенні електронних колекцій у різних бібліотеках

бути не може. І це природно, оскільки кожен навчальний заклад, кожна

бібліотека повинні враховувати свої особливості, специфіку діяльності. Але є

спільність основ і принципів, послідовності дій, спираючись на які кожна

бібліотека зможе здійснити процесний підхід на практиці.

Таким чином, проаналізувавши особливості сучасного розуміння

процесного підходу і методологій “моделювання бізнес-процесів”, можна

зробити висновок про доцільність застосування системного процесного

підходу при створенні електронних колекцій і роботі електронних бібліотек.

Застосування процесного підходу до створення та роботі електронної

бібліотеки дозволяє гнучко реагувати на зміни в сфері освіти і нові

інформаційні потреби читацького контингенту, оскільки при впровадженні

процесного підходу регламентується взаємодія між процесами та

підрозділами бібліотек, система показників, що характеризують

результативність і ефективність роботи.

138

ЗУ

Наказ Наказ № 266 Наказ № 355

Метод.

реком-ции п.1.3 п.1.4 п.1.9 не регл. п.1.10

Таблиця даних

трудосткості,

люд/год

роботи операції

1. 1. Заявка на

створення

електронної

колекції

1.1.1 Вивчення

тематичного матеріала 4

1.1.2 Розподіл за

напрямами 12

1.1.3 Відбір якісної

інформації 4

1.2. Перехід

інформації до

електронного

вигляду

1.2.1 Сканування та

розпізнавання документів 5

1.2.2 Створення

бібліотечних каталогів 12

1.2.2 Створення

електроних ресурсів 12

1.3 Завершальні

роботи

1.3.1 Забезпечення

доступу до

інформаційних ресурсів 6

1.3.2 Навчання та

консультативне

обслуговування

користувачів 8

1 2 1 1 2 1 1

Пакет керуючих взаємодій

Назва (код)

Тривалість, дні

139

Література

1. Боброва Е.И. Проект создания электронной библиотеки творческого вуза

//Современные библиотеки в инновационном образовательном процессе:

материалы Всероссийской научно–практической конференции 16–17 октября 2003

г. – Тюмень : ТГУ, 2003. – С. 55–63.

2. Библиографическое описание электронных ресурсов: Метод.

рекомендации / Рос. гос. б-ка, Межрегион. ком. по каталогизации. — М. : РГБ,

2007. — 30 с. — ISBN 5-7510-0085-4.

3. Верников Г. Стандарты моделирования IDEF и ABC //

http://www.cfin.ru/vernikov

4. Данилов И.П., Сюров Р.В. Процессный подход в высшем образовании //

Качество, инновации, образование. – 2002. – № 3. – С. 39–41.

5. ДСТУ ISO 9000-2001: Системи управління якістю. Основні положення та

словник. - К.: Держсандарт України, 2001.

6. Рач В.А., Игнатова Э.В. Матричная модель представления проектов

//Экономика менеджмент предпринимательство - 2004 №12.

Аннотация. В работе представлено исследование процесса “Создание

электронной коллекции” путем комплексно-графического представления в виде

матричной модели. Целью выполнения такого процесса является обеспечение

максимальной доступности информации для пользователей, расширение спектра

информационных услуг. Применение процессного подхода при создании

электронной библиотекой и в работе с ней, позволяет гибко реагировать на

изменения в сфере образования и новые информационные потребности

читательского контингента.

Шорскіна Л.М.

м. Херсон

НАПРЯМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОГО

НАВЧАННЯ ДОРОСЛОГО НАСЕЛЕННЯ

Стратегічним пріоритетом в системі загальнодержавний завдань та

зокрема завдань Державної служби зайнятості є розвиток професійного

навчання з усіма його складовими. А саме: професійна орієнтація,

140

професійна підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації та розвиток

центрів професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості.

Служба зайнятості спрямовує свої зусилля на актуалізацію освіти

дорослого населення, та особливо безробітного, із врахуванням її

специфічних особливостей, що зумовлює людину навчатися упродовж життя.

Тому Херсонська обласна служба зайнятості намагається через навчання

безробітних систематично підтримувати конкурентоздатність кожного

клієнта і в такий спосіб забезпечувати його успішне працевлаштування.

Сьогодні регіональний ринок праці має дві характерні ознаки – це

розвиток багатогалузевого сільськогосподарського виробництва та

туристично-рекреаційного комплексу, особливістю яких є сезонна зайнятість,

за рахунок якої було досягнуто позитивної динаміки у сфері зайнятості.

Протягом 9 місяців поточного року обласною службою зайнятості було

укомплектовано 3,7 тис. робочих місць.

Аналіз ситуації на ринку праці свідчить про певний дисбаланс у сфері

підготовки кадрів, що є одним із наслідків складної демографічної ситуації,

яка характеризується скороченням чисельності найбільш активного

населення віком у 20-34 роки.

Обсяги державних замовлень на підготовку робітників та спеціалістів,

їх професійно-кваліфікаційна структура у більшості випадків не відповідає

реальним потребам ринку праці. Наразі, в регіоні випуск навчальними

закладами фахівців з вищою освітою більш ніж удвічі перевищує випуск

робітничих кадрів. Протягом 2010 року професійно-технічними навчальними

закладами було підготовлено 5,4 тис. кваліфікованих робітників та 11,9 тис.

фахівців вищими навчальними закладами І – ІY рівнів акредитації, хоча

питома вага їх в загальній чисельності вакансій складала близько 25,0%.

Найбільш популярними професіями в регіоні, на які сьогодні є попит

роботодавців, це професії висококваліфікованих робітників –

електрогазозварників, робітників з ремонту електроустаткування, слюсарів,

трактористів сільськогосподарського виробництва, водіїв, кухарів,

овочівників та інших представників робітничих професій. Залишається

141

попит на менеджерів, інженерно-технічних спеціалістів з відповідним

досвідом роботи та високим рівнем кваліфікації.

Однак, укомплектування вакансій іноді ускладнюється внаслідок

невідповідності професійно-кваліфікаційного складу безробітних вимогам

роботодавців, низького рівня запропонованої заробітної плати та інших

факторів.

Протягом поточного року більше 30,7 тисяч громадян шукали роботу, з

яких дві третини мали вищу та професійно-технічну освіту. Кожний

четвертий клієнт, який звертається до центрів зайнятості, належить до

категорії безробітних громадян “особи без професії або такі, які займали

місця, що не потребують спеціальної підготовки”, і як наслідок, відсутність

належної кваліфікації позбавляє їх можливості претендувати на отримання

достойного робочого місця .

Таким чином, для того, щоб в нинішніх умовах знизити рівень

безробіття, робітнику потрібен рівень професійної компетентності, який би

мав можливість отримувати роботу в широкому діапазоні видів діяльності і

підприємств. Саме ці вимоги потребували від служби зайнятості

використання нових стратегій підготовки робітничих кадрів.

Впродовж останніх років служба зайнятості Херсонщини динамічно

нарощує обсяги професійного навчання безробітних. Протягом 2011 року з

урахуванням потреб ринку праці професійним навчанням було охоплено23 %

безробітних громадян, (один із найвищих показників по Україні), з яких після

закінчення навчання за направленнями обласної служби зайнятості було

працевлаштовано 3,6 тис. осіб.

Служба зайнятості активно проводить спільно з роботодавцями

професійне навчання безробітних за індивідуальними формами

безпосередньо на виробництві, що дозволяє наблизити зміст навчання до

потреб конкретних клієнтів.

З метою адаптації безробітних до умов конкретного виробництва та

трудового колективу проводиться робота по підвищенню кваліфікації

безробітних, у тому числі шляхом стажування на робочих місцях

142

підприємств, установ, організацій. На сучасному ринку праці потрібні люди з

іншим, набагато більшим аніж тільки пізнавальним, набором якостей і

можливостей. У зв’язку з цим службою зайнятості проводиться робота по

організації різноманітних курсів цільового призначення, під конкретні робочі

місця з метою розширення компетенцій безробітних, з питань вивчення

сучасних технологічних процесів, нового обладнання на виробництві, тощо.

З урахуванням специфіки кожного району в поточному році 3,2 тис.

безробітних підвищили кваліфікацію за 43 напрямами із залученням

роботодавців до навчального процесу.

Враховуючи сезонну зайнятість в регіоні, з початком курортного

сезону різко збільшується попит на робочу силу. В 2011 році понад 1,5 тис.

вакансій кухарів, офіціантів, барменів, покоївок, агентів з організації туризму

були наявними на регіональному ринку праці.

Така специфіка регіону потребувала від служби зайнятості системної

випереджувальної роботи щодо підготовки кадрів. Так, в поточному році для

забезпечення агропромислового та туристично-рекреаційного комплексу

регіону робітничими кадрами шляхом проходження професійного навчання

було підготовлено 720 осіб.

За ініціативи обласної служби зайнятості з метою розвитку в регіоні

туристичного сервісу організована перепідготовка 25 фахівців з числа

безробітних за спеціальністю “Менеджмент організацій” за сучасним

спрямуванням “Менеджмент готельного, курортного і туристичного сервісу”.

Одним із шляхів вирішення проблем кадрового забезпечення регіону є

створення власного центру професійно-технічної освіти Державної служби

зайнятості, який має стати динамічним механізмом, здатним оперативно

реагувати на зміни в економіці. В центрі передбачається професійне

навчання за професіями, переважна більшість яких матиме

сільськогосподарське спрямування та сфери обслуговування. Створення

такого навчального центру не є альтернативою існуючим професійно-

технічним навчальним закладам, а є складовою в системі професійного

143

розвитку дорослого населення шляхом його перепідготовки та підвищення

кваліфікації з вивченням інноваційних технологій виробництва.

Саме постійне підвищення конкурентоспроможності шукачів роботи

здатне забезпечити конкурентоспроможність регіону та країни в цілому, її

соціальний розвиток і прогрес суспільства. Реалізація цієї стратегії можлива

при спільній високо професійній та злагодженій роботі всіх зацікавлених

сторін.

144

РОЗДІЛ ІІІ

ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІТА

ПСИХОЛОГЧНІ ЗАСАДИ НАДАННЯ

СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ НАСЕЛЕННЮ

Авраменко М.Л., Маліновська Н.М.

м. Київ

НАУКОВО-МЕТОДИЧНА ТА ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ У

ПРОФЕСІЙНІЙ РЕАБІЛІТАЦІЇ ІНВАЛІДІВ:З ДОСВІДУ РОБОТИ

ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ЦЕНТРУ ПРОФЕСІЙНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

ІНВАЛІДІВ

Набутий Всеукраїнським центром професійної реабілітації інвалідів

(далі - Центр) десятирічний досвід діяльності свідчить, що Центр приділяє

значну увагу вирішенню інформаційних, науково-методичних та практичних

проблем спрямованих на вдосконалення системи професійної реабілітації

інвалідів.

Про це свідчить той факт, що на основі отриманого досвіду

співробітниками Центру розроблено та видано 25 науково-методичних та

практичних посібників та методичних рекомендацій, які висвітлюють

основні напрямки інформаційного, методичного та організаційного

забезпечення процесу професійної реабілітації інвалідів, а саме:

1) організація професійного навчання;

2) організація медичного спостереження у процесі професійного

навчання;

3) інформаційно-консультативна робота щодо сприяння

працевлаштування випускників центрів професійної реабілітації інвалідів;

4) інформаційна робота з реабілітації осіб з розумовою відсталістю і

психічними захворюваннями;

5) система підвищення кваліфікації фахівців центрів професійної

реабілітації інвалідів.

145

У зазначених матеріалах сконцентровані основні технології процесу

професійної реабілітації інвалідів, піднімаються проблемні питання

впровадження системних принципів реабілітаційного процесу при цьому

основний акцент спрямований на практичні розробки. Значна увага при

цьому приділяється технологіям консультативної та тренінгової роботи як у

процесі навчання так і в процесі придбання умінь і навичок щодо захисту

своїх прав у сфері праці та подальшого працевлаштування.

З метою удосконалення наукового та науково-методичного

забезпечення професійної орієнтації дітей-інвалідів старшого шкільного віку

в даний час між Центром та Державним комплексом соціальної реабілітації

дітей-інвалідів (м. Миколаїв), провідним соціально-реабілітаційним закладом

для дітей-інвалідів сфери управління Мінсоцполітики України, в рамках

договору про співробітництво регулярно проводяться цикли спільних

соціально-психологічних тренінгів. Основним завданням цієї співпраці є

розробка та апробація організаційного та науково-методичного забезпечення

процесу професійної орієнтації дітей-інвалідів старшого шкільного віку щодо

їх професійного самовизначення і навчання в центрах професійної

реабілітації сфери управління Міністерства соціальної політики України.

З 2006 року на основі анкетування Центр здійснює підсумковий

моніторинг випускників з метою визначення проблем, з якими вони

стикалися в процесі працевлаштування. Результати анкетування оперативно

обробляються, вносяться до бази даних Центру та аналізуються. Аналізи

результатів постійних соціологічних опитувань, які проводяться Центром

свідчать, що для вирішення численних проблем професійного навчання

інвалідів та вдосконалення системи в цілому необхідно здійснити ряд

заходів, викладених нижче.

При цьому варто зазначити, що проблема забезпечення трудовою

зайнятістю випускників центрів професійної реабілітації інвалідів має

комплексний характер і вирішити її в ізоляції від інших актуальних проблем

професійної підготовки інвалідів неможливо. Окреслимо основні з них:

146

1) непідготовленість більшості інвалідів до професійного навчання

насамперед у профорієнтаційному та освітньому аспектах.

В аспекті профорієнтації - виникла гостра необхідність в удосконаленні

наукового і науково-методичного забезпечення професійної орієнтації дітей-

інвалідів старшого шкільного віку за їх професійному самовизначенню і

подальшому професійному зростанню. При цьому особливої уваги набирає

співпраця фахівців центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів та центрів

професійної реабілітації інвалідів. В освітньому аспекті - низький рівень

шкільної загальноосвітньої підготовки осіб, які надходять до центрів

професійної реабілітації інвалідів.

Щодо подальшого розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості

осіб з обмеженими фізичними можливостями психічними захворюваннями та

розумовою відсталістю необхідно чітке визначення кола обов'язків кожної зі

сторін, яка займається профорієнтацією інвалідів (починаючи з дітей-

інвалідів), їх професійною підготовкою і працевлаштуванням;

2) недосконалість нормативно-правової бази та управління системою

професійного навчання інвалідів. Необхідність у розробці та прийнятті низки

нормативно-правових актів, які б врегулювали питання специфіки системи

професійної освіти інвалідів, серед них: збільшення термінів навчання,

надання можливості навчальним закладам, в т.ч. і центрів професійної

реабілітації інвалідів, брати участь у розробці адаптованих навчальних

програм, впровадження індивідуальних форм навчання інвалідів тощо.

3) створення і впровадження більш дієвого механізму

працевлаштування інвалідів на відкритому ринку праці, в т.ч. випускників

центрів професійної реабілітації; продовження роботи з координації в часі

дій всіх учасників процесу працевлаштування інваліда: центру зайнятості,

навчального закладу, самого інваліда, роботодавця та Фонду соціального

захисту інвалідів;

4) щодо центрів зайнятості:

• необхідність планування на державному рівні перспективної потреби

в кадрах, в т.ч. людей з інвалідністю, за робітничими професіями, актуальних

147

на ринку праці не тільки в даний час, але і в перспективі. Відсутність

зазначеного планування ускладнює процес формування плану набору

інвалідів на професійну реабілітацію. Центри професійної реабілітації

інвалідів, Фонд соціального захисту інвалідів і державна служба зайнятості

повинні мати прогнозно-програмні розрахунки потреби в кадрах за діючими

професіями та за професіями на коротку, середню та термінову перспективу.

На даний час жодна з державних структур не займається прогнозуванням

потреби в кадрах за робітничими професіями на майбутнє, тим більше з

урахуванням потреб у працевлаштуванні осіб з інвалідністю. Як результат

цього державне замовлення на підготовку робітничих кадрів формується без

будь-яких прогнозних розрахунків, у тому числі і для інвалідів.

Подолати цей бар'єр можна за допомогою не тільки розробки на

державному та регіональному рівнях прогнозних розрахунків щодо

підготовки кваліфікованих кадрів, але і за допомогою професійної підготовки

кадрів з числа осіб з інвалідністю на замовлення роботодавців на певних

кваліфікованих працівників під гарантії їх наступного працевлаштування;

• інформування регіональних органів праці та соціального захисту

населення про реальну потребу у фахівцях, підготовку яких здійснюють

центри професійної реабілітації інвалідів;

• працевлаштування службами зайнятості випускників центрів

професійної реабілітації інвалідів шляхом надання роботодавцям дотацій на

створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних

інвалідів з коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального

страхування України на випадок безробіття;

• введення в реєстр професій сучасних (оновлених) переліків професій,

рекомендованих для професійної підготовки та працевлаштування інвалідів з

різними нозологіями захворювання;

• для випускників центрів професійної реабілітації інвалідів у складних

умовах наслідків економічної кризи і безробіття важливо зробити акцент на

преференції за створення власної справи, або створення індивідуальних

робочих місць. Особливо актуальним є вирішення цієї проблеми у сільській

148

місцевості, де зайнятість інвалідів дуже низька в основному через відсутність

виробництва або його сезонного характеру, віддаленості місця роботи від

місця проживання інвалідів, відсутність для них транспортної доступності.

Досвід інтерактивного спілкування з випускниками Центру дозволяє

зробити висновок щодо необхідності державної підтримки самозайнятості

інвалідів, яка виступає дієвою можливістю їх зайнятості на відкритому ринку

праці, та прийняття Державної програми забезпечення зайнятості

працездатних інвалідів. З цією метою службам зайнятості доцільно

здійснювати одноразову виплату допомоги по безробіттю для організації

безробітними фахівцями, які пройшли професійну підготовку в центрах

професійної реабілітації інвалідів, своєї власної справи, або створення

індивідуального робочого міста;

• розвиток і впровадження гнучких форм та режимів праці інвалідів

(скорочений робочий день, тиждень; надомна праця тощо).

• 5) Щодо змін системи професійного навчання інвалідів:

На даному етапі співробітниками Центру спільно з провідними

вченими Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова

та Інститутом професійно-технічної освіти Академії педагогічних наук

України підготовлено до видання методичний посібник “Центр професійної

реабілітації інвалідів: організація основних напрямків діяльності”.

Посібник складається з п'яти основних розділів. Перший розділ

присвячений організації процесу професійного навчання інвалідів в умовах

центрів професійного навчання інвалідів. У цьому розділі розкривається не

тільки основні технології професійного навчання, але також акцентується

увага на основних проблемах навчання інвалідів в умовах центрів

професійної реабілітації інвалідів: професійна орієнтації та професійному

відборі, використанні елементів модульної системи навчання, адаптації

державних стандартів професійно-технічної освіти з конкретних професій з

урахуванням специфіки підготовки людей з інвалідністю і т.д. Другий, третій

і четверті розділи посібника логічно і послідовно демонструється

проходження основних етапів соціальної, психологічної реабілітації та

149

медичного нагляду в процесі професійного навчання. Поряд з цим

аналізуються підсумки спільної роботи Центру і Науково-методичного

Центру практичної психології та соціальної роботи з впровадження

діагностичної технології “Психолого-педагогічне проектування соціального

розвитку особистості слухача”. У даному проекті дослідно-

експериментальної роботи застосовано системний підхід у дослідженні

психосоціальної активності і розвитку особистості. Пропонується конкретна

психологічна система, яка вносить суттєві доповнення в навчальний процес в

реабілітаційному центрі.

Заключний п'ятий розділ посібника узагальнює досвід Центру щодо

сприяння у працевлаштуванні випускників та аналізує досвід центрів

професійної реабілітації інвалідів по перспективі і розвитку соціально-

економічних (інтегрованих) підприємств з транзитними робочими місцями

для інвалідів.

Основною метою посібника є узагальнення десятирічного досвіду

центрів професійної реабілітації інвалідів сфери управління Міністерства

соціальної політики України з питань організації основних напрямків

діяльності шляхом проведення конструктивного діалогу, пошуку консенсусу

в процесі вирішення актуальних проблем професійної реабілітації інвалідів.

На наш погляд настав час для створення цілісної системи професійного

навчання інвалідів з єдиним підходом до управління і організацією цього

процесу, що в кінцевому підсумку дозволить створити зовсім іншу

парадигму професійного навчання інвалідів.

Болтівець С.І.

м. Київ

РОЗВИТОК ПСИХОГІГІЄНІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗРІЛОЇ

ЛЮДИНИ У ПРОЦЕСІ ЇЇ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ

Психічне здоров’я кожної людини, в тому числі зрілих і працездатних

людей, є відображенням стану їхнього душевного, тілесного і соціального

благополуччя. Такий підхід у галузі психогігієни як цілісного, синтетичного

150

напрямку пізнання життя людини в світі і забезпечення для неї здорових

умов існування і діяльності утверджує Всесвітня організація охорони

здоров’я. Так, торкаючись проблем європейських трудових мігрантів Сьомий

огляд стану охорони здоров’я в світі відзначає: “Хоча більшість мігрантів,

можливо, мають намір повернутися додому, значна їхня кількість

залишається за кордоном і в даний час становлять собою відчутні за

кількістю меншини в деяких країнах. Частково з причин освітніх, мовних,

соціально-економічних і культурних відмінностей вони і їхні сім’ї зазнають

труднощів в адекватному використанні наявних служб медичної і соціальної

допомоги, і вони мають особливі проблеми, пов’язані з житловими умовами,

роботою, освітою і ускладненнями в медичному обслуговуванні. Зростання

безробіття останнім часом особливо зачепило інтереси мігрантів і ще більше

загострило загальні проблеми” [1, с.9]. У зв’язку з цим, відзначається в

огляді, деякі держави – члени ВООЗ забезпечують медично-санітарну і

громадську інформацію в лікарнях і амбулаторних службах рідною для

етнічних меншин мовою, вживають деякі інші заходи для задоволення

потреб таких конкретних підгруп.

Які ж найголовніші положення, що визначають загальноєвропейську

стратегію досягнення здоров’я для всіх?

Насамперед це досягнення справжньої рівності в Європі, що

означатиме створення для всіх людей можливості задовольняти власні

основні потреби, до яких, після харчування, зараховується освіта.

Власне освіта є одним з найважливіших засобів соціальної

психогігієни, основи якої мають такі складові:

1. Освіта є основою для корисної участі в житті суспільства.

2. Освіта є основою для розуміння того, що таке здоров’я, а також для

правильного вибору способу життя.

При цьому ВООЗ відзначає несприятливість становища тих трудових

мігрантів, які все ще недостатньо володіють мовою відповідної держави або

місцевості.

151

Як бачимо, адаптаційна здатність особистості до культурних умов

життя іншого етносу виражає один із важливих соціально-психогігієнічних

компонентів життя. Останнє двадцятиліття європейського розвитку

позначене належним суспільним усвідомленням цієї соціально-

психогігієнічної закономірності.

“Особливо серйозне, – відзначається в “Оцінці стратегії досягнення

здоров’я для всіх до 2000 року”, – становище підлітків, молодих дорослих,

некваліфікованих дорослих (частіше жінок, ніж чоловіків) і робітників більш

похилого віку, етнічних меншин і опосередковано тих, хто потребує

соціальної і родинної допомоги. Зв’язок між безробіттям, зміною способу

життя і шкодою, яка завдається здоров’ю, надзвичайно складний, але

з’являється все більше переконливих доказів того, що існує тісний зв’язок

між тривалим безробіттям і погіршенням здоров’я. Було встановлено, що

безробіття або просто перспектива залишитись без роботи обумовлюють

появу ознак стресу, який зростає. Багато молодих безробітних починають

вести руйнівний для здоров’я спосіб життя, зловживають наркотиками,

курінням, алкоголем. Вони також меншою мірою відгукуються на програми

зміцнення здоров’я. Одержання роботи призводить до значного покращення

способу життя.

Родини безробітних і особливо їхні діти – це мовчазні страдники, і їх

ніколи не реєструють. Ці діти беруть менш активну участь у різноманітних

санітарно-просвітніх і оздоровчих програмах, страждають на різні соматичні

і психосоматичні розлади та набагато частіше потрапляють в лікарні, ніж

діти працюючих”[2, с.12].

Отже, ціложиттєва освіта як психогігієнічний чинник збереження

здоров’я передбачає оволодіння зрілою людиною набутками культури

відповідної нації: насамперед власної, а також тієї, серед якої вона живе і

претендує на працевлаштування.

Кінець ХХ – початок ХХІ століття суттєво вплинув на

самоусвідомлення людей, що проживали на території колишнього СРСР,

включаючи й населення України. Зміни, які сталися, зумовили появу

152

напруження, фрустрації, конфліктів і криз тієї частини людей, яка

послуговувалась для задоволення потреб власного духовного життя

соціально схваленим культурно-ідеологічним продуктом.

В першу чергу ці процеси торкнулися самоусвідомлення певної

частини росіян, здебільшого тієї, яка проживає за межами Росії, а також

зрусифікованих українців, інших народів, що втратили усвідомлення власної

національної і відповідної культурної ідентичності.

Так, у дослідженні, присвяченому національній самосвідомості росіян

цього періоду відзначається: “Розпад тоталітарного моноліту (за суттю своєю

він завжди тільки здавався таким, тримаючись за допомогою страху і терору)

покликав до життя неймовірних раніше духів та інтелектуальних виродків,

розумову смуту і найрізноманітніші забобони, що зачинають домодерні або

навіть архаїчно-магічні пласти соціальної регуляції. За даними дослідження

ВЦВГД (Всесоюзного центру вивчення громадської думки; березень 1990.

Автори Єршова Н.Д. і Сидорєнко С.О. – Прим. С.І.Болтівець.), 49,8%

опитаних вірять у прикмети, 11,1% – у можливість спілкування з душами

померлих, 22% – в телекінез, 42% – в передачу думок на відстані, здатність

передбачити майбутнє і долю, 35% – у можливість наводити псування,

чаклунство і таке інше.

Нестабільність у суспільстві, що посилюється, не компенсується

попередніми символічними механізмами ідентифікації з великою державою.

Швидко поширюється “нещасна свідомість”, що становить собою

перевернуту структуру попередньої імперської вищості (“ми – гірші за всіх”,

“ми – нація рабів”, “ми можемо слугувати прикладом усьому світу, як не

треба жити”, “ми – папуаси з ракетами”) [3, с.11].

Таким чином, культура народу віддиференційовується від

паракультурного утворення загиблої держави-імперії, яка російську культуру

використовувала з функціональною метою утвердження, надання історичної

легітимності власній ідеологічно-духовній експансії.

Культура ж етносу як втілення і джерело розвитку духовності народу,

становить собою один з найважливіших психогігієнічних чинників.

153

Історична відмінність суспільно-гуманітарного розвитку різних

державних утворень, визначених австралійським психотерапевтом Євгеном

Гливою як дві протилежності – “вільний світ” і “СРСР” [4, с.10] призвела до

ситуації, коли пропагування серед сучасного працездатного населення

України психогігієнічного виховання має врахувати практичні моделі,

ефективно застосовувані у професійному навчанні країн, за Є.Гливою,

“вільного світу”, починаючи з першої половини ХХ століття.

За визначенням Л.Л.Рохліна, “психогігієна досить широко

утверджується як самостійний предмет у вищій медичній школі (Йдеться

про вищу медичну школу США і Канади, на становлення якої вплинула

Міжнародна асоціація з психогігієни, заснована у 1910 році на першій

конференції психіатрів США і Канади. – Прим. С.І. Болтівця). Якщо вперше

викладання її (психогігієни – Прим. С.І. Болтівця) було введене у 1915 році в

університеті Говард США, то за довідкою, одержаною нами нещодавно через

А.Майєра, – в 1930-31рр., за даними Американського національного комітету

психогігієни, викладання психогігієни було поставлене в 303 коледжах, в

програмах яких було 932 навчальні курси, які мали відношення до психічної

гігієни. В педагогічних навчальних закладах, за даними Бенсона, психогігієна

як самостійний курс, що проводиться регулярно, поставлена в

52 педагогічних закладах. Вкажемо на підручники з психогігієни, які

нещодавно вийшли у Франції – Пате, в Австрії – Странський, в Америці –

великий підручник Бланхард і Говерс та ін.” [5, с. 574].

Якщо у “вільному світі” – США викладання психогігієни у вищому

навчальному закладі було започатковано у 1915 році, то в СРСР у 1925 році в

Інституті трудящих Сходу було відкрито кабінет психогігієни, що мав на

меті здійснювати раціоналізацію навчання та психогігієнічного виховання

студентської молоді у її розумовій праці й відпочинку, а також – покласти

початок роботи таких кабінетів в інших вищих навчальних закладах.

Зважаючи на ці відмінності у підходах до пропагування

психогігієнічного виховання й самовиховання, притаманних “вільному” й

“посттоталітарному” світам, з їх неспівмірною диспропорцією значень

154

самопізнання людини, не тільки в юному і молодому, але й у зрілому віці,

сучасні заходи пропагування психогігієнічних знань мають ґрунтуватись на

використанні змісту названих вище психологічних напрямів.

Основний зміст психогігієнічного виховання та самовиховання зрілих

людей у процесі професійного навчання включає в себе оволодіння такими

положеннями:

1. Здоров’я психічне – стан повноцінної психічної діяльності

людини, що забезпечує саморегуляцію психофізіологічних функцій

організму і самоздійснення особистості в суспільстві.

2. Психічне здоров’я кожної людини становить собою

індивідуальний взірець психічної діяльності, який в соціально-

психологічному вимірі зіставлення та узагальнення індивідно-типових

властивостей психічної діяльності людей набуває значущості референтності

у сприйманні людини людиною, що включається як психічна норма певного

мікросоціуму, соціального середовища або етносу.

3. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) визначає

7 компонентів психічного здоров’я: 1) усвідомлення постійності та

ідентичності свого фізичного і психічного Я; 2) постійність і однаковість

переживань в однотипних ситуаціях; 3) критичне ставлення до себе і своєї

діяльності; 4) адекватність психічних реакцій впливу середовища;

5) здатність керувати своєю поведінкою відповідно до встановлених норм; 6)

планування власної життєдіяльності і реалізація її; 7) здатність змінювати

свою поведінку залежно від зміни життєвих обставин.

4. Стаття 3 “Презумпція психічного здоров’я” Закону України

“Про психіатричну допомогу” (22.02.2000 р., № 1489-ІІІ) встановлює, що

кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки

наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку,

передбачених цим Законом та іншими законами України, а встановлення

діагнозу психічного захворювання статтею 27 цього Закону віднесено до

виключної компетенції лікаря-психіатра або комісії лікарів-психіатрів.

5. Критерії психічного здоров’я (за К.Г. Ушаковим):

155

- причинна зумовленість психічних явищ, їх необхідність,

упорядкованість;

- відповідна віку людини зрілість почуттів;

- максимальне наближення суб’єктивних образів до об’єктів дійсності,

що відображаються; гармонія між відображенням обставин дійсності і

ставленням людини до них;

- відповідність реакцій (фізичних і психічних) силі і частоті зовнішніх

подразників;

- критичний підхід до життєвих обставин;

- здатність до самоскеровування поведінки згідно з нормами, що

склались в різних колективах;

- адекватність реакцій суспільним обставинам (соціальному

середовищу);

- почуття відповідальності за потомство і близьких членів сім’ї;

- почуття постійності й ідентичності переживань за однотипних

обставин;

- здатність змінювати спосіб поведінки залежно від змінюваності

життєвих ситуацій;

- самоствердження в колективі (суспільстві) без шкоди для решти його

членів;

- здатність планувати і здійснювати свій життєвий шлях та ін.

Українські дослідники М.Є. Бачеринов, В.П. Петленко і Є.Л. Щербина

визначають психічне здоров’я як такий відносно стійкий стан організму і

особистості, який дає змогу людині усвідомлено, враховуючи свої фізичні й

психічні можливості, а також навколишні природні та соціальні умови,

здійснювати й забезпечувати свої індивідуальні й суспільні (колективні)

біологічні та соціальні потреби на основі нормального функціонування

психофізичних систем, здорових психосоматичних і соматопсихічних

відносин в організмі.

6. Категорія якості психічного здоров’я, яка становить собою

індивідуальну властивість особистості забезпечувати власну процесуальну

156

цілісність, адекватну внутрішній природі, у взаємодії людини з власною

самістю і довкіллям.

7. Формування особистості, особистісний розвиток людини в

онтогенезі, що здійснюється засобами навчання і виховання, є процесом

утворення певного типу якості психічного здоров’я, оскільки продуктом і

результатом цього процесу є виробленість певної системи психічної

самоорганізації і саморегуляції індивідууму.

8. Якщо мета виховання, включаючи власне учіння і навчання як

передачу систематизованого досвіду, й виховні ідеали, обрані за еталон для

психічної самоорганізації людини повністю або частково виявляються

неадекватними природі індивідууму, особистість, сформована в його

парадигмі, зазнає психічної травматизації впродовж подальшого життя.

Втрата сформованих властивостей психічної самоорганізації особистості

змінює структуру якості психічного здоров’я людини і може зменшувати

психологічну захищеність, активність, самооцінку, впевненість у своїх силах,

але не є еквівалентом психічного розладу або захворювання. У цих випадках

компенсація втрачених властивостей здійснюється психологічними

(корекційними, реабілітаційними, релаксаційними та ін.) тапедагогічними

(навчальними, виховними), а не медикаментозними засобами.

9. Найбільшу цінність мають такі універсальні форми і взірці

психічної самоорганізації, які, трансформуючись протягом людського

життя, не втрачаються, а передаються як свідомо, так і на рівні підсвідомості.

Збільшення якості психічного здоров’я, набуття більш високих його рівнів є

постійним процесом самовдосконалення, основу якого становить цілісність

пізнання себе і світу, оволодіння здатностями саморегуляції власної

психічної діяльності і самоздійснення (самореалізації) як самодостатнє

втілювання сенсу власної життєдіяльності – свого усвідомленого

призначення.

10. Структурна критеріальність якості психічного здоров’я

об’єднує такі три основні групи показників:

157

- індивідуальність як стан особистісного розвитку, його вираженість,

неповторність, гармонійність;

- активність як діяльний стан пізнавальних домагань, його

спрямованість на розширення когнітивної сфери особистості, сформованість

психологічних механізмів витребовування, перерозподілу і утримання

інтересу, енергопотенціал;

- саморегуляція як стан скоординованості емоційно-вольової сфери, її

цілісності, ритмічного функціонування і пластичності.

Ці групи показників виражають наявність максимально узагальнених

характеристик якості функціонування психіки. Психодіагностика зазначених

властивостей дозволяє встановити наявність і вираженість можливостей

психічної сфери до самовідновлення і міжгрупової взаємокомпенсації.

11. Оцінювання якості психічного здоров’я за наведеними групами

показників включає:

1. Індивідуальність: 1.1 сенсу життєдіяльності;1.2. самосвідомості;

1.3. духовних запитів і устремлінь; 1.4.людяності; 1.5. альтруїстичності;

1.6. особистісних домагань; 1.7. мислення; 1.8. самоздійснення.

2. Активність: 2.1. пізнавальна; 2.2. пошукова; 2.3.

надситуативна;2.4. соціальна; 2.5. творча; 2.6. проективна; 2.7. психомоторна;

2.8. сенсорна.

3. Саморегуляція: 3.1.пластичності; 3.2.ритмічного функціонування;

3.3. емоційно-вольових процесів; 3.4. самооцінки; 3.5. особистісної

цілісності; 3.6. діяльності і поведінки.; 3.7. активності; 3.8. психічного тонусу

і настрою.

12. Визначення генералізованих властивостей психічного здоров’я

особистості і напрямків індивідуального саморозвитку за ступенями

вираженості від 1 до 7: 1. первинний; 2. наявний; 3. помірний; 4.

значний;5. своєрідний; 6. неповторний; 7. неперевершений (одиничний в

досліджуваній популяції).

З методологічних засад, що визначають функціональність освіти в її

значенні для психічного здоров’я людини, найголовнішими є:

158

1. Розгляд освіти як засобу опредметнення психічної організації

вікового розвитку людини і водночас засобу змістового структурування цієї

організації.

2. Визнання самоцінності освіти як засобу повномірної і якісної

реалізації дорослою людиною її життєвих функцій і креативного потенціалу.

3. Виділення природної закономірності освітньої функції,

взаємозверненої до пізнання себе та світу, що є основою адаптивності

людини на всіх етапах її онтогенезу.

4. Утворення цілісності систематизованих значень у взаємозв’язку із

способами їх застосування (знань і вмінь) як нормоутворюючої системи, що

визначає опредметнений зміст як виховної, так і психічної норми.

5. Врахування достатніх меж оволодіння освітнім інструментарієм

як засобу реалізації власних природних можливостей.

6. Генералізація освітнього змісту, надання йому універсальної

здатності до систематизації і узагальнення значень на противагу тенденціям

локалізації та спеціалізації, які перешкоджають реалізації адаптивного

потенціалу, обмежують коло функціонально важливих взаємозв’язків у

родинно-суспільному гомеостазі.

7. Освітня процесуальність є важливим психогігієнічним

принципом, що обумовлює дієвість освітньої функції. Здійснення освітньої

процесуальності безпосередньо пов’язане із відповідністю або

невідповідністю того, що пізнається, природним потребам людини як

невід’ємної частини її родинно-суспільного гомеостазу.

Вираженість і адекватна здійснюваність пізнавальних потреб людини

протягом усього її життя, включаючи старший вік і вік довгожительства,

входить до реалізації психогігієнічного принципу освітньої процесуальності.

Виходячи з наведених методологічних засад, узагальнені уявлення

молоді мають бути втілені у сформованій психогігієнічній позиції, яка

ґрунтується на таких положеннях:

1. Ідея здоров’я душі притаманна культурі нашої цивілізації на всіх

етапах її розвитку як засіб самозбереження і розвою духовних та

159

інтелектуальних сил кожної нації і кожної людини. У своєму розвитку вона

подолала періоди піднесеного зацікавлення, викликаного тривогою перед

психофізичним виродженням, деморалізацією великих соціальних груп і

цілих народів, що змінювались на тривалі періоди байдужості і забуття. Та

попри це в своєму індивідуальному житті кожна людина на різному рівні

розуміння цієї проблеми винаходила адекватне її самоусвідомленню

розв’язання основних питань особистої і соціальної психогігієни засобами

душевного самоочищення і самозахисту. Ослабленість і неврегульованість

психічної діяльності віщувала загрозу її фізичному існуванню.

2. Індивідуальна соціорегуляція психічного життя дає людині

можливість упевнено оволодівати внутрішнім і зовнішнім світом,

привласнюючи собі здатність змінювати природний перебіг процесів

відповідно до своїх потреб, бажань і примх. Але її вторгнення до царини

збалансованих протилежностей, підтримуваних і врегульованих природою,

крім збільшення спрагло жаданих можливостей, поклало на людину й

відповідні обов’язки – утримувати й відновлювати стан порушеної природної

рівноваги в певних межах, необхідних для збереження людського життя.

3. Стимульоване суспільними потребами зростання

індивідуальних можливостей людей, що поєднується із зміцненням зв’язків

між ними, детермінує віднайдення особистістю самостійних компенсаторних

механізмів підтримки втраченого балансу.

4. Втілення душевної рівноваги людини як основи здоров’я її душі в

поєднанні з самоусвідомленням власних взаємозв’язків з Вічним і

Надсвідомим найбільшого розвою набуває в епохи, позначені активним

пізнанням себе, власної генези, своїх людських можливостей.

5. Освітні виміри психогігієни є основними для корисної участі в

житті суспільства і основою для розуміння того, що таке здоров’я, а також

для правильного вибору способу життя.

6. Адаптаційна здатність особистості до оволодіння духовно-

культурними умовами життя іншого етносу виражає один із важливих

психогігієнічних компонентів оптимуму життєдіяльності людини.

160

7. Освіта як психогігієнічний чинник збереження здоров’я

передбачає оволодіння людиною набутками культури відповідної нації:

власної, а також тієї, серед якої вона живе.

8. Важливим виміром особистої психогігієни є культурно-етнічна

самооцінка людини, яка виявляється як у зіткненні з іншими культурами, так

і в процесі регуляції власних психічних станів, пов’язаних як із

спрямованістю душі, так і в особистісному розвитку від споживання до

творення й збагачення набутків духу, що їх несе в собі кожен народ.

Література:

1. Оцінка стратегії досягнення здоров’я для всіх до 2000 року. – Т.5.

Європейський регіон. – Копенгаген: ВООЗ, 1989. – С. 9.

2. Там само. – С.12.

3. Гудков Л.Д. Феномен «простоти» // Людина. – 1991. – №1. – С.11.

4. Максименко С.Д., Губко О. Овіяний громовицями епохи / Сергій

Дмитрович Максименко, Олексій Тимофійович Губко //Євген Глива. Онтологічний

образ людини в творчості Григорія Сковороди. – К.: Видавництво ТОВ «КММ»,

2006. – 256с.

5. Рохлин Л.Л. Итоги работы и задачи психогигиены в СССР /Л.Л.Рохлин //

Труды первого Украинского съезда невропатологов и психиатров. Харків:

Видавництво Української психоневрологічної академії, 1935. – С.571-596.

ВнученкоВ.Б., ЄвдокимовА.В., КовальчукМ.М.

м. Суми

УПРАВЛІННЯ ЧАСОМ ЯК НЕВІД’ЄМНА СКЛАДОВА СИСТЕМИ

ПРОФЕСІЙНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Сучасний світ живе на переході індустріального та інформаційного

віків. Характерні риси соціально - економічного простору особистості,

простору в якому відбувається економічна життєдіяльність людини, в

індустріальному столітті корінним чином відрізняється від рис соціально -

економічного простору інформаційного століття. Не може не хвилювати

непідготовленість громадян, різних за віком, за соціальним станом, особливо

тих, хто тільки-но починає свій трудовий та кар’єрний шлях, або, хто в цей

161

час залишився без роботи, до усвідомлення цих відмінностей. Нові умови, які

складаються в результаті становлення ринкових економічних відносин на

межі цих століть потребують вчасної реакції, в тому рахунку, адаптації

людини до змін. Визначається поява нових суспільних норм і стандартів

поведінки, відбувається перебудова життєвих планів і взаємовідносин з

безпосереднім оточенням в соціально - економічній реальності.

Фактором, що сприяє професійному самовизначенню та реалізації

здатності особи до праці особи, є дієва система професійної орієнтації

населення. Державна концепція системи професійної орієнтації населення

визначає її як систему різноманітних заходів, пов’язаних часом. Так, у

зв’язку з соціально-економічними трансформаціями, які проходять в нашому

суспільстві,змінюється і розуміння ставлення до поняття управляння часом

на професійну орієнтацію та професійне навчання. Управління часом на

професійну орієнтацію чи професійне навчання є невід’ємною складовою

економічної культури особистості. Дослідженням питань формування

економічної культури особистості присвячені праці вітчизняних науковців:

Москаленко В.В., Дембицької Н.М., Бояринцевої А.В., Авер’янової Г.М.,

Козлової Е.В. та інших.

Управління часом аналізується залежно від стратегій економічної

поведінки людини. Час не можна порівнювати, вимірювати чи поєднувати з

іншими категоріями. Саме ефективне інвестування та використання свого

життєвого часу в професійну діяльність є успіхом для сучасної людини. У

зв’язку з цим актуалізується вдосконалення засобів цілеспрямованих на

освідомлення особистої відповідальності правильного вибору вчасних

необхідних дій з професійної діяльності в житті кожної людини.

Річ полягає в тому, щоб у кожного була сформована така економічна

культура, яка допомогла б йому покладатися не на когось, а на себе, стати

фінансово незалежним від зміни обставин. Економічна культура особистості

в системі професійної орієнтації – це об’єднання економічно-фінансової

грамотності та психологічних якостей, завдяки яким людина здатна діяти в

певному соціально-економічному просторі.

162

Поки що більшість населення шукає не фінансової безпеки, а безпечної

роботи, бо так людей вчать і виховують з дитинства. Кожен віковий період

має свої можливості і потреби. Дитина гроші не заробляє, але вона повинна

вміти з ними поводитися. Це ж стосується і професійної орієнтації.

Економічна культура особистості в системі професійної орієнтації

формується в процесі соціалізації через механізм повної інтеріоризації

цінностей соціально-економічного простору життєдіяльності. Управління

часом в системі професійної орієнтації є невід’ємна складова розвитку

кожної особистості ще з дитинства і не є обмежується віком.

Формування сучасної економічної культури особистості в навчальних

закладах – починаючи з дитячого садка, начальної школи і т.д. на всіх етапах

розвитку особистості є однім із важливіших чинників формування трудового

потенціалу країни. Впровадження дисципліни “самоменеджмент в системі

професійної орієнтації” направлено на вивчення ефективних методів

оптимального використання свого часу особистістю. Метою дисципліни є

мотивація людей максимально використовувати особисті здібності і таланти

та управляти своїм життям, долаючи зовнішні обставини. Предметом знань з

“самоменеджменту в системі професійної орієнтації” виступають питання

відповідальності особистості, планування нею життя, постановки власної

мети, практикування самоорганізації і самоконтролю, вміння виділяти

пріоритети, правильно приймати рішення та виконувати відповідні дії.

Література:

1. Постанова КМ №842 від 17 вересня 2008р. Документ 842-2008-п, редакція

11.12.2009 “Про затвердження Концепції державної системи професійної орієнтації

населення”.

2. Москаленко В. В. “Особливості соціально-психологічних чинників

економічної культури особистості”. Режим доступу: http://www.politik.org.ua/vid/

magcontent.php3?m=6&n=62&c=1367.

163

Єгорова Є.В.

м. Київ

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ

ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ БЕЗРОБІТНИХ ДО

ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ

Анотація.Cтаття присвячена проблемі психологічної готовності

безробітних до професійного навчання. Досліджуваний феномен розглядається як

системно-структурне утворення, яке має свою певну структуру. Розкривається

вирішальна роль мотиваційного та професійно-орієнтаційного компонентів у

розвитку загального рівня психологічної готовності безробітних до професійного

навчання.

Як одне з нагальних питань, яке потребує термінового вирішення, є

питання невідповідності існуючого кадрового складу на ринку праці

потребам і вимогам роботодавців. Тому конкурентноспроможність людини

можна підвищити тільки за рахунок узгодження її потреб з потребами і

прогнозами ринку праці шляхом надання їй відповідних освітніх послуг.

Професійне навчання безробітних та незайнятого населення – важливий

напрям сучасної активної політики зайнятості в Україні, оскільки вважається,

що один з чинників соціально-економічного прогресу українського

суспільства є підготовка конкуретноспроможного фахівця.

У сучасних умовах професійне навчання в системі Державної служби

зайнятості має базуватися на загальнолюдських цінностях, обов’язково

враховувати інтереси та потреби людини, її індивідуальні особливості,

освітній, професійний та життєвий досвід, забезпечувати її особистісно-

професійний розвиток. Отже, воно має бути індивідуалізованим та

диференційованим, якісним та ефективним, активним та випереджальним.

Необхідно підкреслити, що сучасна професійна освіта має формувати в

особистості таке підґрунтя, яке б розвивало потребу у постійному

професійному зростанні, професійну мобільність, готовність сприймати нове,

готовність до змін, здатність до самостійного прийняття рішень та

відповідальність за себе і свою долю.

164

Професійне навчання – процес багатоаспектний і багатовекторний,

який визначає весь спектр напрямів особистісного і професійного розвитку

суб’єкта. Мета професійного навчання – цілеспрямоване засвоєння суб’єктом

системи знань, практичних вмінь і навичок в обраній професійній сфері,

наповнення предметним змістом мотивів і цілей майбутньої професійної

діяльності. Функціями професійного навчання є розвиток професійно

важливих якостей і професійно орієнтованих психологічних структур

особистості, таких як елементи професійного мислення, сприйняття, уваги,

уяви, пам’яті, емоційно-вольової сфери, формування на їх підґрунті

готовності до професійної діяльності.

Професійне навчання безробітних та незайнятого населення повинно

передбачати:

- набуття людиною необхідних професійних знань, вмінь та навичок;

- здійснення профорієнтаційної роботи;

- психологічну підтримку особистості.

Тобто професійне навчання в системі служби зайнятості – це

інтегративний процес, і система сучасної професійної освіти не тільки навчає

та перенавчає безробітних та незайняте населення, а й формує в особистості

готовність до активного пошуку роботи, до зміни професії та забезпечує

професійне самовизначення особистості в процесі її професійної орієнтації та

переорієнтації. Профорієнтація безробітних та незайнятого населення в

контексті професійного навчання безперечно підвищує мотивацію набуття

нової професії, активізує освітньо-професійний потенціал особистості,

сприяє його трансформації і й актуалізації. А в подальшому забезпечує

успішну професійну адаптацію на ринку праці.

Проте, незважаючи на всі ці заходи, існує проблема готовності

особистості безробітного до професійного навчання та перенавчання,

оскільки більшість з тих, хто втратив роботу і не має професії, прагне знову

знайти некваліфіковану роботу. Також і кваліфіковані безробітні спеціалісти

шукають роботу за своїм фахом і всіляко уникають професійного

165

перенавчання, тобто вони спрямовані залишитися у межах своєї вузької

кваліфікації.

Таким чином, постає завдання забезпечення психологічної готовності

особистості до професійного навчання та перенавчання безробітних та

незайнятого населення, головне значення якої полягає у розвитку здатності

індивіда до усвідомленого вмотивованого прийняття своєї нової ролі учня.

Готовність дозволяє йому мобілізувати свої внутрішні ресурси, тим самим

зробити процес навчання успішним.

Зазвичай психологічну готовність розуміють як стан, який визначається

здатністю до успішного виконання будь-якої діяльності, і який пов’язаний з

свідомою спрямованістю на цю діяльність. Існує декілька термінів, які

близькі змістовно до поняття “психологічна готовність”, а саме: психологічна

підготовленість, надійність психіки, мобілізованість, психологічна

підготовка, психологічний стан тощо.

Л.О. Кандибович та М.І. Д’яченко [2] проаналізували існуючі погляди

різних авторів щодо проблеми готовності до діяльності, і зокрема

психологічної готовності. Дослідники зазначають, що існує два підходи до

проблеми готовності: функціональний та особистісний. Згідно з

функціональним психологічна готовність розглядається у зв’язку з

формуванням психічних функцій, оскільки це є необхідною умовою

досягнення високих результатів. Другий підхід, особистісний, розглядає

психологічну готовність у зв’язку з особистісними передумовами діяльності і

передбачає розвиток психічних процесів, станів і властивостей особистості.

Отже, відповідно до особистісного підходу готовність до навчання

розглядається нами як цілісна система взаємозв’язаних якостей особистості

учня, студента, слухача. До складу цієї системи входять особливості

мотивації, розвитку пізнавальної, аналітико-синтетичної діяльності,

сформованості механізмів вольової регуляції. Саме вони утворюють цю

багатокомпонентну структуру.

Спираючись на дослідження Н.В. Нижегородцевої [4] ми розрізняємо

первинну та вторинну готовність до навчання.

166

Особистість, яка тільки-но починає професійне навчання, ще не готова

у повній мірі до засвоєння навчальної програми набуття обраної професії.,

тобто можна говорити про неготовність достатньої кількості слухачів (учнів,

студентів) до професійного навчання. І отже, виділяють так звану “стартову

готовність” до професійного навчання.

У перші місяці навчання розвиваються і перебудовуються ті психічні

функції, які складають основу професійного навчання. Тобто формується

вторинна готовність до професійного навчання.

У контексті цього процесу також стають актуальними і питання

адекватності уявлень слухача (учня, студента) про специфіку професійного

навчання, його адаптації до нового колективу, до організації навчального

процесу, підвищення самостійності та відповідальності за навчання, розвитку

навичок самоконтролю і самоорганізації, здатності до адекватної самооцінки

себе і своєї діяльності та ін.

Розглядаючи готовність з точки зору організації і змісту навчання,

прийнято говорити про готовність до учіння – готовність до умов і

організації професійного навчання і готовність предметну, тобто до

засвоєння знань і вмінь, які передбачені програмою професійного освіти.

Особливості психологічної готовності до професійного навчання за

обраним фахом визначаються вимогами професійної освіти до здібностей,

знань та навичок індивіда, психічних процесів, особливостей особистості, її

установками.

Відповідно до системно-структурного підходу кожний психологічний

феномен має свою структуру. Свою структуру має і психологічна готовність

до діяльності. Ми розглядаємо психологічну готовність як передумову

успішної діяльності. Потреби людини, її інтереси, переконання і установки,

життєвий досвід, особливості психічних функцій, нейродинамічних якостей,

властивостей особистості – це вихідна база для формування психологічної

системи діяльності. Отже, до складу структури психологічної готовності до

професійного навчання входять такі компоненти: мотиваційний, когнітивно-

інформативний, емоційний, вольовий, особистісний, інтерактивний,

167

професійно-орієнтаційний (професійна спрямованість, ставлення до професії,

знання особливостей, умов професійної діяльності, її вимог до особистості,

професійно-кар’єрної перспективи) та так званий професійно-психологічний

потенціал (психологічні передумови розвитку творчих та інших професійно-

важливих здібностей і якостей, які можуть бути розвинуті та в подальшому

використані в обраній професії).

На початковому етапі навчання психологічна готовність безробітного

до професійного навчання значною мірою пов’язана з рівнем мотиваційною

готовності до набуття нової професії або спеціальності та професійно-

орієнтаційної готовності, оскільки саме вони визначають настроєність

особистості до набуття нової професії, подальшу її задоволеність роботою.

Охарактеризуємо ці компоненти психологічної готовності до професійного

навчання..

Ми вважаємо, що на етапі стартової готовності вирішальну роль у

розвитку психологічної готовності до професійного навчання належить

професійно-орієнтаційному компоненту, оскільки ставлення особистості до

професії, її професійні інтереси і цінності, ступінь самостійності та

усвідомленості професійного вибору багато в чому визначають саму

можливість професійного навчання.

Критеріями розвитку зазначеної вище складової є професійні інтереси і

мотиви вибору професії, професійні плани особистості на майбутнє, ступінь

задоволеності вибраною професією та поінформованості про професію.

Визначити ці критерії можна за допомогою таких психодіагностичних

методик: методика “Мотивація професійної діяльності (К. Замфір в

модифікації А.А. Реана); методика вивчення мотивів вибору професії

(С.С. Гріншпун); опитувальник “Задоволеність професією” (В.О. Ядов);

методика виявлення структури професійних інтересів особистості

(Є.В. Єгорова); проективна методика-інтерв’ю щодо професійних планів

особистості та її обізнаності у професії (або твір на тему “Мій робочий день

через рік”).

168

Письмове інтерв’ю дає можливість з’ясувати наявність та ступінь

представленості обраної професії у свідомості особистості та її майбутньому,

а також визначити рівень поінформованості про професію. Його можна

проводити за такими напрямами:

- що хоче особистість досягти у професійній діяльності;

- що вона може досягти в обраній професійній сфері;

- чи збирається вона працювати за вибраною професією;

- на яке професійне майбутнє очікує особистість;

- що необхідно зробити, щоб реалізувати свої професійні плани.

Серед перерахованих критеріїв найбільш прогностичним є наявність

відповідних професійних інтересів. Професійні інтереси – це один з трьох

головних елементів (поряд з рівнем здібностей та можливостей), які

необхідно враховувати та визначати при прогнозуванні ефективності

професійного навчання та праці, задоволеності роботою та стабільності в

професії.

Оскільки, як зазначалось вище, значна більшість безробітних та

незайнятого населення не має позитивної мотивації професійної навчання

важливу роль у розвитку психологічної готовності до набуття професії

відіграє мотиваційний компонент готовності. Спочатку дамо визначення

поняття “мотив” і “мотивація”.

Розуміння мотиву далеко не однозначне. Його співвідносять з

потребою (Ж.Нюттен, А. Маслоу), з переживанням цієї потреби

(С.Л. Рубінштейн), з предметом потреби (О.М. Леонтьєв).

Л.І. Божович вдалося у своєму розумінні мотиву об’єднати його

енергітичну та змістову сторони. І відповідно до її поглядів у якості мотивів

можуть виступати різні предмети, що оточують нас, наші уявлення, ідеї,

почуття, переживання тощо.

Ми вважаємо найбільш вдалим визначенням мотиву Г.О. Балла,

відповідно до якого мотив – це існуюча в психіці індивіда цільова модель

певного предмета, і який має для індивіда суб’єктивну цінність [1].

169

Як показали дослідження, діяльність людини полімотивована, і в її

структурі є домінуючий мотив.

Під мотивацією ми розуміємо спонукання, які викликають активність

організму і визначають її спрямованість [3], а також те, що визначає

наполегливість індивіда у здійсненні дії й досягненні її результату [6].

Основним методологічним принципом, що визначає дослідження

мотиваційної сфери, є положення про єдність динамічної та змістово-

смислової сторін (О.М. Леонтьев, С.Л. Рубінштейн, Л. І. Божович,

В.Е. Чудновський та ін.). Мотивація – складна багаторівнева система, що

регулює активність людини. До складу цієї надзвичайно широкої сфери

входять потреби, мотиви, інтереси, ідеали, прагнення, установки, цінності

тощо.

Вивчаючи мотиваційну сферу особистості необхідно пам’ятати, що

вона являє собою складну ієрархічну структуру, і її становлення – це не

просто зростання позитивного або негативного ставлення до діяльності ( у

нашому випадку навчання), а це разом з тим ускладнення самої структури,

поява нових, більш складних взаємозв’язків між її складовими. Тому при

аналізі психологічних особливостей мотивації, не можна обмежуватися

тільки виявленням домінуючого збудника (мотиву), потрібно враховувати

всю структуру мотиваційної сфери людини.

Щоб професійне навчання було успішним, необхідно поєднання в

мотиваційній готовності як пізнавальної, так і професійної мотивації.

Пізнавальна мотивація на початку професійного навчання сприяє розвитку

позитивного ставлення до вибраної професії і виступає початковою формою

професійної мотивації.

Важливим завданням в контексті підвищення рівня мотиваційної

готовності до професійного навчання є виявлення її психологічних

особливостей з метою подальшої корекції та розвитку. Комплекс

психодіагностичних методик для визначенні рівня мотиваційної готовності

не повинен бути трудомістким. Він має бути точно спрямований на

170

діагностику мотиваційної сфери слухача, надавати кількісну і якісну оцінку

досліджуваних властивостей.

Психодіагностична інформація повинна виявляти значущість

професійної освіти за новим фахом, усвідомленість професійного навчання,

особливості ставлення до професії як до смислу і мети процесу навчання.

Також вона допоможе визначити проблемні зони та напрями психологічної

підтримки слухачів (учнів, студентів).

Надзвичайно цікавим і компактним методом діагностики мотиваційної

сфери особистості є метод кольорових асоціацій (модифікований

І.Л. Соломіним кольоровий тест ставлень О.М. Еткінда) [5]. Також для

діагностики особливостей мотиваційного компоненту використовують

методику Т.І. Ільїної “Вивчення мотивація навчання у ВНЗ”.

У роботі з розвитку вторинної мотиваційної готовності особистості до

професійного навчання можуть бути присутні такі напрями:

- сприяння розумінню особистістю смислу навчання, його важливості

для власної життєдіяльності;

- створення проблемних ситуацій, які не можна вирішити,

використовуючи наявні знання;

- застосування різноманітних навчальних прийомів, активних методів

навчання з метою залучення учнів-слухачів до активної пошукової

діяльності;

- новизна навчального матеріалу;

- обов’язкова опора у навчанні на знання, які учні вже мають;

- присутність позитивних емоцій у навчальному процесі, можливість

отримувати учнями задоволення від навчання;

- створення учням можливості ціле покладання учбової діяльності;

- розвиток спрямованості, орієнтації слухачів (учнів, студентів) на

процес і результат діяльності;

- створення умов для задоволення потреби особистості у досягненні,

оскільки вона забезпечує задоволеність особистості навчанням.

171

Таким чином, психологічна готовність до професійного навчання – це

системно-структурне утворення, яке насамперед визначається значущістю

професійного вибору. Її особливості – це кількісні та якісні характеристики

складових структури психологічної готовності до професійного навчання. На

початковому етапі навчання психологічна готовність безробітних та

незайнятого населення до професійного навчання значною мірою пов’язана з

рівнем мотиваційною готовності до набуття нової професії або спеціальності

та професійно-орієнтаційної готовності. Саме вони визначають успішність

адаптації зазначених категорій населення до умов професійного навчання,

ефективність самого навчання та подальше професійне становлення.

Аннотация.Cтатья посвящена проблеме психологической готовности

безработных к профессиональному обучению. Исследуемый феномен

рассматривается как системно-структурное образование, которое имеет свою

определенную структуру. Раскрывается решающая роль мотивационного и

профессионально-ориентационного компонентов в развитии общего уровня

психологической готовности безработных к профессиональному обучению.

Література

1. Балл Г.А. Мотив: уточнение понятия // Психологический журнал. – 2004. –

Т. 25. - №4. – С. 56-65.

2. Дьяченко М. И., Кандыбович Л..А. Психологические проблемы готовности

к деятельности. – Минск: узд-во БГУ, 1976. – 176 с.

3. Краткий психологический словарь / Под общ. Ред. А.В. Петровского,

М.Г. Ярошевского. – Ростов н/Д: Феникс, 1999. – 512 с.

4. Нижегородцева Н.В., Шадриков В.Д. Психолого-педагогическая

готовность ребенка к школе: Пособие для практических психологов, педагогов и

родителей. – М.: Владос, 2001. – 225 с.

5. Соломин И.Л. Методика психосемантической экспресс-диагностики

мотивации // Школьные технологии. – 2008. - №1. - С. 159-168

6. Хекхаузен Х. Мотивацияидеятельность: В 2 т. Т. 1. – М: Педагогика, 1986.

172

УДК 159.923.5

Каліщук С.М.

м. Київ

ПРОФЕСІЙНА ОРІЄНТАЦІЯ І ПРОФЕСІЙНИЙ РОЗВИТОК

МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ В УМОВАХ НАВЧАННЯ У ВИЩОМУ

НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

Аналіз концепцій професійної орієнтації і професійного розвитку

дозволяє простежити відому тенденцію, виявлену Е.Ф. Зеєром [1], згідно якій

на етапі навчання у вищому навчальному закладі більшість досліджень

спрямовані на пошук можливостей розгортання планомірного процесу

професійного становлення особистості майбутніх фахівців.

Значне за часом і значиме по важливості місце в цьому процесі займає

період навчання у вищому навчальному закладі. Період професійної

підготовки у вищому навчальному закладі привертав інтерес багатьох

дослідників. Зокрема, вивчалася навчальна діяльність студентів

(Р.С. Вайсман; О.І. Гебос, С.М. Джакупов, О.О. Зотов, Е.П. Ільїн,

М.М. Лапкіна, А.К. Маркова, А.С. Мамбеталіна, Ф.М. Рахматулліна,

О.В. Юпітов, Н.В. Яковлева) і адаптація студентів до вищого навчального

закладу (Л.А. Ахтарієва, Р.Р. Бібрих, К.Е. Глазунова, В.І. Ілюшечкін,

В.Т. Сосновский, А.О. Шиян, В.О. Якунін). Розглядалися етапи професійного

становлення студентів (З.А. Оруджев, Г.Т. Хаопян, Е.Ф. Зеєр); вплив

академічної групи на успішність навчання студентів (Г.В. Акопов,

3.А. Ахметова, Е.І. Колесникова, П.А. Просецький, В.І Секун);

співвідношення здатностей, інтересів, мотивів і індивідуально-особистісних

особливостей у формуванні професійно важливих якостей фахівця, а також

умови здійснення успішної професійної діяльності (Є.Ф. Зеєр, Є.О. Клімов,

О.П. Кринчик, Т.В. Кудрявцев, В.О. Сластьонін, Н.А. Сургунд,

Н.І. Пов’якель).

Головна особливість освітньо-професійного простору полягає в

професійній спрямованості, підпорядкованості засвоєнню способів та досвіду

професійного розв’язання майбутніх практичних завдань і виробничих

173

проблем, здобуття сенсів, ціннісного зростання, складання професійної

позиції та примірювання на себе професійної ролі. У якості внутрішніх

системоутворювальних факторів професійного становлення особистості

виступають сенси, мотиви, цінності, мети діяльності, завдання, що

випливають із них, установки особистості, суб'єктивно-особистісні

відносини, які формуються й розвиваються в процесі життєдіяльності в

соціальному контексті в системі суспільних відносин у соціально-

культурному, освітньому й професійному середовищі і

визначаютьдіяльнісне, особистісне, ціннісно-рольове й, як результат,

професійне збагачення особистості майбутнього фахівця. Соціальні і

професійні цінності професії психолога і, зокрема, емоційно-ціннісне

прийняття професії виступають показниками розвитку ціннісного ставлення

до майбутньої професії.

Емоційно-ціннісне прийняття професії вивчалось за допомогою

модифікованого варіанту проективної методики “Колірний тест відносин”

(КТВ) Е.Ф. Бажина і О.М. Еткінда. Вибірка дослідження складалась з трьох

підгруп експериментальної групи: студенти 1 та 2 курсів (54 досліджуваних);

студенти 3 та 4 курсів (48); студенти 5 та 6 курсів (46) очно-заочної форми

навчання Криворізького факультету ЗНУ. Контрольну групу вибірки

сформували працюючі психологи з різним стажем трудової діяльності: до 3-х

років – 89 чоловік; від 3-х до 7-ми років – 46 чоловік; більше 7-ми років –

22 чоловік. Загальна кількість вибірки дослідження склала 305 чоловік.

Спираючись наопис Л.Б. Шнейдер та О.М. Івановою [2, 121] в

аналітичній професіограмі психолога професійних функцій та завдань, у

якості понять, відносно яких досліджувалось колірно-асоціативне

відношення були обрані:

1. Основні сфери працевлаштування психолога (14 понять): установи

освіти (дошкільний дитячий заклад, загально-освітня школа, професійно-

технічний навчальний заклад, технікум); медичні установи; промислові

організації, науково-дослідні організації; служби соціального захисту;

174

юридичні установи; сімейні консультативні центри; дитячі консультативні

центри; тренінгові центри; профорієнтаційні центри; вищі навчальні заклади.

2. Форми психологічної діяльності (8 понять): наукове-дослідження,

просвітництво, психопрофілактика, діагностика, психокорекція,

консультування, психотерапія, групова тренінгова робота.

Якісний аналіз колірно-асоціативних виборів припускав знаходження

взаємного зв’язку між 22 поняттями опису сфер та форм психологічної

діяльності майбутнього психолога. Формалізований аналіз отриманих

колірно-асоціативних відносин складався з підрахунку показників

“валентності” (В) та “нормативності” (Н), які інтерпретувались як прояв

емоційно-ціннісного прийняття, позитивності (перший ранг) або відхилення,

негативності оцінних понять відносно індивідуальних колірних переваг

досліджуваних та аутогенно-нормативних [3]. Отримані результати проявили

трансформацію ціннісного ставлення до сфер та форм психологічної

діяльності у студентів в залежності від курсу навчання та у працюючих

психологів в залежності від стажу роботи. Гіпотетично позитивна динаміка

такої трансформації передбачає виразні професійні очікування відносно сфер

й форм психологічної діяльності, інтерес до психології як до науки і

суспільної практики, прагнення оволодіти професійними знаннями та

стремління особистісного зростання, що обумовлює змогу конструктивного

вирішення як кризи “розчарування” на початкових етапах навчання, так і

поточних протиріч подальшої навчальної та професійної діяльності.

У підгрупі 1-2 курсів характеристика “валентності” визначила значимі

позиції шести сфер діяльності: “дитячий консультативний центр”, “дитячий

дошкільний заклад”, “сімейний консультативний центр”, “загально-освітня

школа”, “промислові організації”, “медичні установи”. Слід зазначити, що

виявлений перелік сфер працевлаштування майбутнього психолога

обмежується, у першу чергу, власним життєвим досвідом студентів

1-2 курсів, набутим до вступу у ВНЗ та визначає стереотипне уявлення про

майбутню професію, яке проявляється у суспільному погляді. Система

уявлень про сфери працевлаштування досліджуваних 1-2 курсів має

175

узагальнене та соціально стереотипне уявлення, тому, в першу чергу, це

заклади освіти. Отримані дані є проявом адаптивного та репродуктивного

етапу професійного розвитку [4], що обумовлює необхідність зовнішнього

стимулювання різних форм самостійності й активності студента. Підгрупа 3-

4 курсів проявила емоційне прийняття п’яти сфер діяльності: “дитячий

консультативний центр”, “сімейний консультативний центр”,

“профорієнтаційний центр”, “тренінговий центр” та “юридичні установи”.

Досліджувані 3-4 курсів вибирають сфери працевлаштування більш пов’язані

з навчальними дисциплінами, які надають змогу здобути певний

професійний досвід. Зменшення в порівнянні з 1-2 курсами ціннісно-

сприйманих сфер працевлаштування вказує на зміну стереотипного уявлення

особистісно-ціннім та професійним. 3-4 курс – це період розвитку первісних

умінь створювати проекти життєвого шляху, усвідомлювати свою життєву

позицію та підвищувати відповідальність за неї, що обумовлюється

здобуттям, засвоєнням психологічних знань, накопичення яких має

тенденцію змінювати особистість майбутнього психолога. Але зменшення

ціннісно-сприйманих сфер працевлаштування на етапі 3-4 курсу, з іншого

боку, означає відсутність активної спрямованості студентів на поглиблене

освоєння майбутньої професії. Підгрупа 5-6 курсів виявила ціннісне

прийняття шести сфер: “тренінговий центр”, “дитячий консультативний

центр”, “сімейний консультативний центр”, “юридичні установи”,

“промислові установи”, “медичні установи”. Уявлення підгрупи 5-6 курсу є

досить послідовними. Досліджувані орієнтуються на складні види

професійної практики та розглядають у якості перспективних установи різної

практичної спрямованості.

Психологи з досвідом роботи до 3-х років обрали дев’ять сфер

практичної діяльності: “дитячі дошкільні заклади”, “загально-освітні школи”,

“профорієнтаційні центри”, “професійно-технічні навчальні заклади”,

“технікуми”, “юридичні установи”, “тренінгові центри”, “сімейні

консультативні центри”, “дитячі консультативні центри”. Обрані сфери, з

одного боку, виступають проявом ейфорійно-позитивного відношення

176

молодих фахівців до практичної діяльності, що обумовлює значну

активність, інтерес, відчуття важливості та корисності виконуваної роботи. З

іншого боку, отримані результати виступають проявом реальної ситуації

працевлаштування та потреби суспільства у практичних психологах, а тому

обмежуються переважно установами системи освіти. Психологи-практики з

досвідом від 3-х до 7-ми років ціннісно-позитивне ставлення проявили до

восьми сфер працевлаштування: “юридичні установи”, “сімейні

консультативні центри”, “дитячі консультативні центри”, “промислові

організації”, “медичні установи”, “профорієнтаційні центри”, “професійно-

технічні навчальні заклади”, “технікуми”. При цьому, досліджувані

окреслили найбільшу кількість сфер, ціннісне прийняття яких оцінюється як

максимально позитивне. Таке закріплення позитивних прагнень виступає

важливим моментом професійного розвитку психологів-практиків.

Психологи з досвідом роботи більш 7-ми років вибрали одинадцять

емоційно-ціннісних сфер діяльності: “дитячі дошкільні заклади”, “тренінгові

центри”, “вищі навчальні заклади”, “навчально-дослідницькі організації”,

“професійно-технічні заклади”, “сімейні консультативні центри”,

“профорієнтаційні центри”, “загально-освітні школи”, “медичні установи”,

“служби соціального захисту”, “юридичні установи”. У цій підгрупі

визначається більш повний спектр сприйняття сфер професійної діяльності,

що обумовлено, на нашу думку, сформованим відповідальним відношенням

до професії, яке виступає внутрішнім каталізатором зовнішній впливів і

виключає індиферентне ставлення до нових професійних запитів, які

стимулюють професійний розвиток.

У підгрупі 1-2 курсів характеристика “валентності” - емоційно-цінного

прийняття психологічного діяльності визначила значимі позиції двох форм

діяльності: “діагностика” і “групова тренінгова робота”. Таке обмеження

обумовлюється низькою диференційованістю поглядів студентів 1-2 курсів

відносно професійних завдань психолога-фахівця та відсутністю досвіду

практичного виконання професійних дій. Обрані форми роботи обумовлені, у

першу чергу, професійними очікуваннями, ніж їх практичним освоєнням.

177

Підгрупа 3-4 курсів проявила емоційне прийняття двох форм діяльності:

“діагностика” і “психокорекція”. Цей вибір обмежується освоєними формами

психологічної діяльності студентів на практичних заняттях та при виконанні

завдань навчальної діагностичної та психокорекційної практик. Підгрупа 5-

6 курсів виявила ціннісне прийняття п’яти форм психологічної діяльності:

“діагностика”, “консультування”, “психокорекція”, “групова тренінгова

робота”, “психотерапія”. Обрані форми професійної діяльності обхоплюють

всі технологічні рівні діяльності за винятком просвітницького, психолого-

профілактичного та науково-дослідного. Можна відзначати, що за межами

уваги студентів 5-6 курсів знаходяться ті форми роботи, які, в першу чергу

пов’язані з ціннісно-соціальною складовою професії психолога, вмінням

формувати в інших прагнення до психологічних знань як до духовної та

культурної цінності.

Психологи з досвідом роботи до 3-х років обрали п’ять форм

практичної діяльності: “діагностика”, “психокорекція”, “консультування”,

“групова тренінгова робота”, “психопрофілактика”. Цей перелік відповідає

основним вимогам професійних дій, які стоять перед фахівцем у різних

сферах практичної діяльності. Крім того, перелік форм роботи проявляє

виразний інтерес працюючого психолога до людини, прагнення роботи с

нею. Психологи-практики з досвідом від 3-х до 7-ми років ціннісно-

позитивне ставлення проявили до трьох форм діяльності: “діагностика”,

“групова тренінгова робота” та “консультування”. Такий ціннісний вибір

обумовлено, по-перше, певною спеціалізацією практичного психолога, а, по-

друге, особистісними перевагами у ситуації можливого вибору форм

діяльності. Психологи з досвідом роботи більш 7-ми років вибрали сім форм

діяльності: “групова тренінгова робота”, “психотерапія”, “консультування”,

“психокорекція”, “психопрофілактика”, “просвітництво”, “діагностика”.

Орієнтація особистості фахівця на можливість передавати свій професійний

досвід, знання, погляди виступає проявом громадської відповідальності,

усвідомлення суспільної місії психолога-практика. Усвідомлення власних

професійних досягнень психологами з досвідом роботи більше 7-ми років

178

формує позитивні професійні прагнення та складає відношення до

психологічного знання як до духовної та культурної цінності.

Наступник крок аналізу полягав у порівнянні “валентності” з

характеристикою “нормативності” по підгрупам досліджуваних.

Неузгодженість між “валентністю” та “нормативністю” виступала проявом

проблемності відношення досліджуваних до певного поняття та визначала

особливості формування мотиваційної установки відносно основних уявлень

психолога про свою майбутню професійну діяльність на різних етапах

професійного навчання та професійної діяльності психологів-практиків з

різним стажем роботи. Порівняння математичного очікування (М) та

стандартного відхилення (σ) у підгрупах вибірки виявило розходження

показників “валентності” та “нормативності” у таких підгрупах вибірки:

1. 1-2 курсів – “валентність” 4,64±2,13; “нормативність” 5,63±1,76

2. 5-6 курсів – “валентність” 4,18±2,21; “нормативність” 3,77±1,65

3. Працюючі психологи з стажем до 3-х років – “валентність”

3,81±1,91; “нормативність” 6,36±1,04

4. Працюючі психологи з стажем від 3-х до 7-ми років – “валентність”

3,95±2,01; “нормативність” 5,36±1,56.

Підгрупа 1-2 курсів відрізняється найвищим по експериментальній

групі показником “нормативності” (М=5,63), що виступає слідством

відсутності збігу соціальної обумовленості важливих сфер діяльності та

особистісного ціннісного відношення. Підвищений рівень “нормативності”

розкриває особливості неузгодженості ціннісного прийняття сфер та форм

професійної діяльності з нормативним узагальнено соціальним прийняттям.

Для підгрупи 1-2 курсів характерне ейфорично-романтичне захоплення

майбутньою професійною діяльністю, яке спирається на обмежене уявлення і

відсутність знання про особливості та специфіку сфер та форм майбутньої

діяльності. Підгрупа 5-6 курсів, навпаки, проявила знижений рівень

показника “нормативності” в порівнянні з “валентністю”, що свідчить про

сумління, переоцінку цінностей та невпевненість майбутнього психолога

відносно виконання своїх професійних функцій та дій. В професійному

179

становленні особистості майбутнього психолога відображається напруження

пошуку себе у професії та його суперечність.

У підгрупах працюючих психологів (до 3-х років та від 3-х до 7-ми

років) простежується схожа з 1-2 курсами тенденція: значно підвищений

рівень показника «нормативності» проявляє наявність обмеженого кола, але

функціонально освоєних професійних сфер та форм професійної діяльності.

Така сконцентрованість на окремих напрямках діяльності дозволяє фахівцям

відчувати задоволення та ціннісне позитивне прийняття своїх функцій та

завдань. Що виступає важливим моментом процесу становлення

професійного досвіду особистості, в якому значну роль грає досвід навчання,

переживання його успішності або неуспішності. Психологи зі стажем роботи

більш 7-ми років відрізняються, згідно отриманих даних, повною

узгодженістю “валентності” (3,32±1,87) і “нормативності” (3,13±1,55).

Низьке значення рангу виступає слідством сформованого позитивного

відношення до сфер та форм своєї професійної діяльності. Така ж

узгодженість проявилась і у студентів підгрупи 3-4 курсів, але з боку

підвищення рангів обраних кольорів (“валентність” – 5,09±2,07;

“нормативність” – 5,45±1,18). Підвищені ранги свідчить про незначне

ціннісне прийняття студентами 3-4 курсів сфер та форм майбутньої

професійної діяльності, що співпадає з переживання ними когнітивно-

діяльнісного конфлікту – зневірою в професії та незадоволенням навчально-

професійним процесом.

Таким чином, модифікований варіант проективного “Колірного тесту

відношень” Е.Ф. Бажина і О.М. Еткінда дозволив вивчити емоційний

компонент відношення досліджуваних експериментальної та контрольної

груп вибірки до сфер та форм психологічної діяльності. Виявлена загальна

тенденція, згідно якої високі початкові професійні очікування виступають

засадою формування емоційно-ціннісного прийняття майбутньої професії та

формування позитивних поглядів на все різноманіття сфер та форм

професійної діяльності. Крім того, визначено зменшення позитивного

настрою у студентів 3-4 курсів та відсутність у випускників ВНЗ (підгрупа 5-

180

6 курсів) стійкої спрямованості на ціннісно-духовні, просвітницько-

місіонерські цілі майбутньої професії. Виявленні трансформації емоційного

відношення до сфер та форм психологічної діяльності дозволяють визначити

необхідність формування ціннісної приналежності майбутніх психологів до

професії психолога, починаючі з 1-2 курсів, коли максимальна привабливість

й прийняття професійної діяльності відзначається стереотипним і зовнішньо-

обумовленим характером. Ціннісна приналежність дозволить переборювати

кризу «розчарування» на 1-2- курсах та когнітивно-діяльнісний конфлікт й

неконструктивне ставлення до навчальної діяльності студентів 3-4 курсів,

коли усвідомлюються характеристики невизначеності, ентропії ситуації

майбутньої професійної діяльності, що може визивати як осмислену

тенденцію знаходження шляхів їх переборення, так і свідому відмову від

самореалізації в якості психолога. Крім того, важливе значення має

формування причетності та ціннісної, ментальної приналежності студентів 5-

6 курсів до соціально-припустимих професійних якостей психологічної

діяльності, що повинно елімінувати формування “професійної

маргінальності” – допустимості порушення професійних морально-етичних

норм при виконані професійних дій майбутнім психологом [5]. Саме

духовний простір та гуманістична спрямованість діяльності – це соціальна

реальність взаємовідносин психолога з своїм сумлінням, коли інша людина

сприймається як одна з головних цінностей життя. “Це і є та системна

властивість, яка відрізняє професіонала от фахівця” [6].

Література:

1. Зеер, Э. Ф. Психология профессионального развития [Текст] / Э.Ф. Зеер. –

К.:Академия, 2009. – 240 с.

2. Тренинг профессиональной идентичности: Руководство для

преподавателей вузов и практикующих психологов [Текст] /Автор-состав. Л.Б.

Шнейдер. – М.:Московский психолого-социальний институт, 2008.– 208с.

3. Общая психодиагностика [Текст] / ред. А.А. Бодалев, В.В. Столин. –

М.:МГУ, 1987. – 304с.

181

4. Сластенин, В.А. Педагогика: Учеб. пособие [Текст] / В. А. Сластенин,

И. Ф. Исаев, Е. Н. Шиянов - М.: Академия, 2002. – 576 с.

5. Ермолаева, Е.П. Професиональная идентичность та маргинализм:

концепция и реальность [Текст] /Псих.журнал, 2001. – Т.22. – №4. – С.52

6. Пономаренко, В.А. Страна Авиация. [Текст] / В.А. Пономаренко. –

М:Наука, 1995. – С.44

Капченко О. Л.

м. Київ

ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ РІЕЛТЕРА ТА

ДІЛОВА ЕТИКА

Анотація. У статті розглядається питання професійної (ділової) етики у

контексті окремо вибраної професії – ріелтер.

Ключові слова:ріелтер,ділова етика,професійна діяльність,етика бізнесу,

кодекс професійної етики, професійні компетенції.

Постановка проблеми.В сучасному світі контроль поведінки людей з

боку держави, церкви та інших інститутів зведений до узагальнених законів

без урахування професійних відмінностей. Професійна діяльність актуалізує

різноманітні етичні питання, які не розглядаються, та не можуть бути

вирішеними засобами універсальної етики. Ця проблема набуває свого

загострення і в сфері економічної діяльності, ріелтерської зокрема.

Прикладна етика як конкретизована мораль, що являє собою певні

нормативно-ціннісні підсистеми, котрі регулюють і орієнтують сегментовані

сфери суспільства та як теорія такої конкретизації, дозволяє заповнити

відсутнє регулювання спеціально розробленими нормами професійної етики.

Професійна етика обумовлюється особливістю професії, професійною

культурою, індивідуальними і корпоративними інтересами. Набагато легше

об’єднатись із людьми, які виконують однакові чи близькі професійні

функції, для вироблення специфічних традицій для підтримки репутації своєї

соціальної групи. Звичайно, у кожній професії є свої моральні проблеми. І

чим ближчою є до людини професія, тим більшою нам здається необхідність

аналізу цих проблем.

182

Окрім того, важливою стороною професії є професіоналізм. Це те

поняття, за яким криється досвід, компетентність, майстерність. Але вузька

спеціалізація і вміння швидко, якісно, чи по-іншому (відповідно до вимог

професії) виконувати свою роботу ще не може свідчити про появу

професіонала. Майстер, на нашу думку, є цілісною особистістю, який володіє

професійними навичками, професійними компетенціями, усвідомлює

значущість моральних цінностей. Спеціаліст, який не буде дотримуватись

етичних норм або не досягне достатнього успіху, буде незатребуваним у

суспільстві, або постане у образі “злого генія”, плодами праці якого

користуватимуться лише подібні йому люди із власною, не схваленою

суспільством системою моральних настанов.

Таким чином, професійна етика, при розгляді її у контексті окремо

вибраної професії, має два предмети для дослідження – вимоги власне

професії та вимоги суспільства до носія даних професійних навичок.

Ріелтерська діяльність є доволі молодою на теренах України ї

обумовлена стрімким розвитком ринку нерухомості. Водночас через брак

державного регулювання професії, великий обіг коштів, значні матеріальні

цінності з яким вона стикається, мають місце зловживання довірою людей,

порушення моральних та етичних норм.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблемою втілення

етичних засад у господарську і економічну діяльність розглядали класики

соціальної філософії та етичної думки – Сократ, Аристотель, Платон, І. Кант,

Г.В.Ф. Гегель, А. Сміт, М. Бахтін, І. Бентам, М. Бубер, М. Вебер,

Н. Макіавеллі.

Розробкою проблем прикладної та професійної етики займаються

науковці Р.Г.Апресян [1-3], В.І. Бакштановський [4-6], А.А. Гусейнов [7,8],

Л.В. Коновалова [16], Ю.В. Согомонов [18], А.А. Сичов [19],

П.Д. Тищенко [20] та ін.

В українській соціально-філософській та етичній літературі інтерес до

дослідження моральних аспектів господарської діяльності виник нещодавно.

При цьому увага приділялася переважно з'ясуванню практичної функції

183

моралі (праці В. Пазенка, А. Єрмоленко, І. Надольного, В. Малахова,

О. Левіцької, Т. Аболіної, Т.Б’ючемп, О. Кисельової, О.

Шинкаренко).Одночасно появилася низка робіт українських вчених, в яких

досліджуються моральні аспекти господарчої діяльності в умовах

становлення ринкової економіки (О. Цимбаленко, А. Герасимчук, С. Шейко,

Е. Донченко,В. Пилипенко, З. Тимошенко), дисертаційні роботи, в яких

аналізуються питання моральної регуляції підприємницької діяльності (Т.

Гугніна), етичні засади соціального менеджмента (В. Бурега), вплив

моральних цінностей на економічну поведінку (Л. Овсянкіна), економічної

етики у сучасних процесах раціоналізації господарства (І. Маслікова),

моральних проблем ділової сфери (О.Сердюк).

Однак, проблема етики ріелтерської діяльності в українській науці не

розглядалась. Дослідження у цій сфері проводяться майже виключно

американськими бізнес-консультантами (С.Роулак, Р.Де Джордж), що

продукує розробку професійних кодексів місцевих ріелтерських організацій.

Постановка завдання. Визначити специфіку професійної моралі

ріелтера, особливості ріелтерської діяльності та необхідні етичні норми,

покладені на представників даної професії.

Виклад основного матеріалу. Моральність вчинку регулюється

етичними нормами суспільства, покладеними на ситуацію. Не можна не

погодитись з американським дослідником Лоуренсом Колбергом [22], який

запропонував систематизований погляд на дану проблему, виділивши три

найважливіші рівні морального розвитку особистості:

- доконвенційний рівень, який характерний для немовлят. Перша стадія

характеризується прагненням уникнути покарання за неприйнятний вчинок.

Друга проявляється у прагненні отримати винагороду (похвала батьків).

Таким чином, рівень охоплює розуміння бажаності очікування одних вчинків

і недозволенності інших. Доросла людина також може частину своїх вчинків

здійснювати (або не здійснювати), користуючись власною реакцією на

задоволення чи незадоволення інших;

184

- конвенційний рівень, це рівень буденної моралі. Перша стадія

описується як “мораль хорошого хлопця чи хорошої дівчини” і

характеризується дотриманням норм, засвоєних у сім’ї або освітніх

соціальних інститутах. Це мораль, про яку людина дізнається від інших, що

вказують на гідний чи негідний вчинок. Друга стадія - стадія закону і

порядку, підносить людину на рівень доброго громадянина, який

дотримується встановленого законодавства, відповідає своєму місцю і ролі у

суспільстві і регулює свою поведінку у відповідності з цим. Цей рівень

характерний для регулювання більшості видів поведінки, людина здійснює

конформістський вчинок, усвідомлюючи що є суспільно-визнаним добром, а

що – злом;

- постконвенційний рівень, автономний і формалізований.

Характеризується особистим визнанням моральних принципів, що базується

не на сприйнятті суспільних норм, а на критичному відношенню до них і

глибокому розумінню причин, що призвели до формулювання саме такої

норми і правила. Перша стадія означає усвідомлення моральності як

результату домовленості у суспільстві і необхідності дотримання базових

прав людини. На другій стадії людина здатна логічно доводити моральні

принципи, що спрямовують її діяльність. Особистість тут визнає норми як

свої власні не через нав’язування з боку інших, а як наслідок власних

роздумів і щирого відношення.

Такий розподіл розвитку моралі допомагає зрозуміти сутність етики

бізнесу. Більшість людей діє на другому рівні моральності, тому і бізнес

зазвичай ведеться з прийняттям загальновизнаних норм на рівні

необхідності. Перехід на третій рівень змінює мотиви визнання вчинку

правильним чи неправильним, і бізнес може звернутись до інших видів

діяльності, якими досі не займався.

Дослідник етики бізнесу Р.Де Джордж детально розглядав особливості

професій і професійних кодексів вільних професій [9]. Ділова етика для нього

не є простим переліком моральних норм, необхідних у бізнесі, правилам

етикету тощо (як це часто характерно для вітчизняних дослідників), а

185

дисципліною, яка розглядає кожен окремий вузький аспект бізнесу

(маркетинг, рекламу, інтелектуальну власність, конфіденційність інформації

та електронних комунікацій, інвестування, управління людськими ресурсами,

злиття компаній, професійні послуги, охорона навколишнього середовища,

управління транснаціональними компаніями тощо).

Основа ділової етики – це соціальний контракт, неформальне

погодження компанії та її зовнішнього оточення про єдині норми поведінки і

соціальна відповідальність організації (максимальне використання її переваг

і зведення до мінімуму недоліків, які стосуються учасників бізнесу і

суспільства в цілому.

Отже, ділова етика (етика бізнесу) бачиться нам як галузь етики, що

займається дослідженням моральних норм у бізнес-середовищі та як одна з

адаптованих до конкретного роду занять сфера професійної етики.

Р. Де Джордж багато уваги приділяє принципам формування і

функціонування кодексів професійної етики. Він звертає увагу, що хоча

раніше вважалося, що кодекси професійної етики повинні формулювати

суворі норми поведінки працівників професії, то сьогодні їх завдання

набагато ширші й різноманітніші. Частина кодексів носять демонстраційний

характер, їх функціонал обмежується згуртуванням людей однієї професії і

презентацією їх у соціумі. Такі кодекси намагаються популяризувати

особливості професій, вони виступають в ролі візитки для професіоналів.

Інші кодекси проголошують комплекс ідеалів, які мають бути

цільовими для членів професії і визначати їх поведінку на практиці. Але при

цьому зазвичай це настільки недосяжні ідеали, що фактично мало хто їх

реалізує.

Є кодекси, які носять дисциплінарний характер або формулюють

етикет професії, а також які інтегрують у собі згадані характеристики, так

звані єдині кодекси, що в собі містять перелік як ідеалів, так і

дисциплінарних правил, вимог до професійної поведінки і стандартів етикету

[10-15].

186

Р. Де Джордж звертає увагу, що у випадку наявності як головної

функції професійного кодексу слугування тією основою, що дозволяє

професії претендувати на автономію від непрофесійного суспільного

контролю, характерного для інших груп, то такий кодекс повинен мати

наступні характеристики:

- по-перше, кодекс повинен бути цілеспрямованим, регулятивним.

Звичайно, це не забороняє включати до нього перелік бажаних ідеалів, але

головним повинне бути дистанціювання такого переліку від вимог, що носять

дисциплінарний і регулятивний характер. Така вимога передбачається

необхідністю для кодексу показати суспільству, що члени даної професії

дотримуються більш високих (відповідно до переліку, складеного у кодексі)

норм поведінки, ніж представники інших професій. Такі професійні норми

повинні бути донесені до суспільства для такої демонстрації;

- по-друге, на кодекс покладається ціль захисту суспільних інтересів і

інтересів тих, кого ця професія обслуговує. І, у випадку відсутності

достатньої вигоди від автономії такої професії, суспільство повинно мати

можливість позбавити її цього права;

- по-третє, кодекс не повинен використовуватись для посилення

інтересів професії за рахунок суспільства. В деяких випадках, дійсно,

передбачається низка положень про розмір гонорарів чи інші умови, які

можуть заважати посиленню внутрішньої конкуренції всередині професії, а,

отже, і покращенню якості продукту чи послуги, що видається «на гора».

Такої монополізації властивостей професії бути не повинно;

- по-четверте, кодекс повинен бути максимально чітко й точно

сформульованим і бути чесним. Тут недостатньо переліку загальнолюдських

норм і правил (наприклад, твердження про недопустимість обману, крадіжки

чи убивства), кодекс повинен зосереджуватись на безпосередніх аспектах

професії, які можуть породжувати специфічні спокуси для членів професії.

Таким чином, автономія для професії повинна надаватись в тому випадку,

коли у її середовищі є достатньо чітке уявлення про можливі слабкі місця і

недоліки, а також про методи їх попередження, нівелювання і вирішення. В

187

противному випадку кодекс не має достатньо сили для здійснення контролю

над можливими метаморфозами представника професії;

- по-п’яте, кодекс повинен контролювати інших і, при цьому бути

контрольованим іншими. Такий контроль може здійснюватись через

формулювання звинувачень до члена-порушника і наступним застосуванням

покарання. Інакше він виглядатиме як перелік ідеалів, що носитиме

демонстративний характер, але не матиме реальної можливості впливу.

Суспільство критично і безапеляційно може відреагувати недовірою до

професії, якщо вона не може довести наявність адекватного і дієвого

контролю над своїми представниками. В такому випадку неможливо

говорити про автономію професії, оскільки саме суспільство буде

зобов’язане встановити норми і закони для регуляції діяльності членів

професії і здійснювати контроль над їх діяльністю.

Ділова етика вільних професій повинна організовуватись у певні

конвенційні документи для здійснення регуляції і контролю і відповідати на

проблемні ситуації, “латати” слабкі місця у професії. Звичайно, що для

кожної професії ділова етика має особливі вимоги, відмінні від вимог до

інших професій, що обумовлено специфікою, предметом і методами

реалізації її функцій.

Ріелтер (англ. Realtor) – певна юридична (або фізична) особа, яка

професійно займається наданням послуг - посередництвом при укладанні

угод купівлі-продажу, оренди комерційної і житлової нерухомості шляхом

зведення партнерів по угоді. Професія занесена до Державного

класифікатора професій України [17].

Ріелтер повинен володіти широким спектром компетенцій у

юриспруденції, страхуванні, кредитуванні, документообігу, має бути

обізнаним нормативно-законодавчими документами, бути комунікабельним

тощо.

Американський дослідник, доктор філософії, в минулому президент

Американської організації нерухомості Стефан Е. Роулак основні етичні

питання сфери нерухомості, що висвітлені у книзі “Етика у сфері

188

нерухомості” [21] розглядає через їх зв'язок з великою кількістю контекстів

у бізнесі і сфері нерухомості.

Він звертає увагу, що однією з найбільших статей витрат підприємств і

домашніх господарств, є угоди з нерухомістю, які представляють собою

основну частину пасивного багатства у світі, при цьому відсутня достатня

увага до проблем етики у сфері нерухомості.

Висновки. Професійна (ділова) етика – одна з найважливіших

складових сучасної гуманітарної освіти, що отримала розвиток у всьому

світі. Вона є обов’язковою складовою сучасної етики, яка є невіддільною від

необхідності зіткнення із множиною практичних ситуацій. Історичне

зростання професіоналізації соціуму змушує прикладну етику частіше

звертатись до вузьких професійних питань, що детермінувало появу

професійної етики. Тому професійна етика – базова складова прикладної

етики, яка займається осмисленням ціннісних засад професійної діяльності та

конкретизації нею загальних моральних принципів і норм, відповідно до

особливостей того чи іншого виду професійної діяльності. Така

конкретизація може відбуватися через розробку професійних моральних

кодексів, їх рефлексію і експертизу, дослідження окремих норм професійної

моралі та ін.. Професійна етика невіддільна від конкретної професійної

діяльності.

Автор визначає особливості ріелтерської діяльності:

- робота із дорогими матеріальними цінностями. Нерухоме майно

(комерційне, житлове) має значну вартість на ринку. Значна кількість угод

укладається людьми раз-двічі в житті. Вкладання у нерухомість коштів є

виведенням активів у пасив, натомість такий пасив виступає як гарантія

фінансової стабільності людини, її стратегічним капіталовкладенням, її

турботою про “чорний день”. Власність на нерухомість підтверджується

низкою документів. В процесі передачі майна від однієї особи до іншої ці

документи проходять через руки ріелтера. Це породжує додаткові вимоги до

порядності і чесності професіонала;

189

- робота із значним обсягом коштів. Кошти, якими оперує ріелтер,

зазвичай значно більші від вартості власного його статку. При цьому

“слабким” місцем може бути бажання індивідуального збагачення через

заниження вартості власності і домовленість із покупцем. Міра

відповідальності таким чином перевищує можливість компенсації збитків

ріелтером. Для цього працівник повинен бути максимально професійним для

мінімізації появи збиткових ситуацій;

- робота у конкурентному середовищі. Доволі високий рівень заробітку

у сфері операцій з нерухомістю часто породжує перенасичення на ринку

пропозиції посередницьких послуг. “Полювання” за інформацією всередині

професійної спільноти не є рідкісним явищем. Тому ріелтер зобов’язаний для

підвищення власної конкурентоспроможності, забезпечувати захист

інформації, якою він володіє. Окрім того, працівник повинен розуміти, що

значна кількість помилок породжує недовіру клієнтів, що підвищує ризик

залишитись без замовлень. Також ця особливість охоплює можливість

співпраці з іншими ріелтерами, якщо такі володіють необхідною для надання

послуг інформацією;

- робота у стислі терміни. Дуже часто виникає необхідність

термінового укладення угоди. При цьому можливим є суттєве зниження ціни

товару для швидшого пошуку покупця. Ріелтер повинен визначити

пріоритети клієнта, допомогти йому визначити мінімальний рівень ціни

товару, кінцевий термін підписання угоди тощо;

- робота із клієнтами як особистостями. Інформація про деяких

клієнтів, якою володіє ріелтер, може, за певних умов, призвести до їх

переслідування. Забезпечити довіру до себе, таким чином, можна лише

захистом інформації і чесністю самого професіонала;

- робота у середовищі дії закону. Ріелтер повинен мати найбільш повну

і вичерпну інформацію про законодавче регулювання виду діяльності, про

оподаткування операцій і прибутків, про спеціалізовані установи тощо. Така

інформація набувається з досвідом, але в умовах постійної зміни механізмів,

що регулюються державою, працівник також повинен вміти швидко

190

добувати нову інформацію, “лавірувати” відповідно до мінливих зовнішніх

умов;

- робота із людьми. Значна кількість робочого часу ріелтеру віддається

на пошук клієнтів (покупців і продавців). Для цього проводяться зустрічі, під

час яких відбувається не лише обмін інформацією, що безпосередньо

стосується предмету потенційного договору, але і “прицінка” один до одного.

Клієнт хоче знати, чи дійсно ріелтер є тим професіоналом, що може

максимально ефективно і без негативних наслідків для власності провести

бажану операцією. Ріелтер, в свою чергу, приглядається до особистих

якостей клієнта, для визначення можливості зниження ціни в ринкових

умовах, для формування уявлення про час, який може клієнт виділити для

майбутніх зустрічей тощо, і ,звісно, не в останню чергу, для того, щоб

переконатися, що клієнт сплатить комісію за надані послуги. Тому

професіонал повинен бути комунікабельним, орієнтуватись у

загальносуспільних нормах і етиці ведення переговорів, слідкувати за собою

та ін.;

- робота у суспільстві. Ріелтер залишається пересічним членом

суспільства навіть під час виконання професійних обов’язків. Інформація про

будь-яку ненормативність поведінки працівника (навіть у неробочий час)

буде дуже швидко розповсюджена серед колег. З таким ріелтером не

захочуть співпрацювати, що у цій сфері є рівноцінним професійній смерті.

Тому працівник зобов’язаний навіть в особистому житті дотримуватися

базових суспільних норм, бути порядним і чесним. Адже недарма існує

прислів’я про те, що авторитет досягається роками, а втрачається за хвилину;

- ріелтер як бізнесмен. Для ведення власної справи професіонал

повинен турбуватись про діловий етикет, про власну працю, про корисність (і

прибутковість) праці для себе і суспільства, про конкурентну (але одночасно

і співпрацюючу) поведінку, про повагу до чужої власності, до

професіоналізму, законів, освіти і розвитку;

191

- ріелтер як спеціаліст у сфері нерухомості. Передбачається можливість

навчання спеціаліста з нерухомості, підвищення його кваліфікації для

дотримання високих стандартів, покладених на ріелтера.

При цьому ми свідомо уникаємо такої очевидної характеристики як

професіоналізм. На нашу думку, вона є комплексною вимогою, що випливає

із усіх вищезгаданих особливостей.

Список використаних джерел

1. Апресян Р.Г. Вид на профессиональную этику / Р.Г.Апресян //

Ведомости научно-исследовательского Института прикладной этики. Вып. 25:

Профессиональная этика / Под ред. В.И. Бакштановского иН.Н. Карнаухова.

Тюмень: НИИПЭ, 2004. - С. 160 - 181.

2. Апресян Р.Г. Золотое правило в этике Аристотеля / Р.Г. Апресян //

Философия и этика. Сборник научных трудов к 70-летию академика РАН А.А.

Гусейнова. – М.: Альфа-М, 2009. - С. 157 - 170.

3. Апресян Р.Г. Профессиональная, прикладная и практическая этики.

Доклад на основе статьи: Вид на профессиональную этику / Р.Г. Апресян //

Ведомости Научно-исследовательского Института прикладной этики. Вып. 25:

Профессиональная этика . – Тюмень: НИИПЭ, 2004. - С.160 - 181.

4. Бакштановский В.И. Городские профессионалы: попытка

самоопределения к ценностям среднего класса / В.И.

Бакштановский,Ю.В. Согомонов // Городские профессионалы: ценности и правила

игры среднего класса: 20 рефлексивных биографий / Под ред.

В.И. Бакштановского, С.М.Киричука. Тюмень: ЦПЭ, 1999. - С. 263 – 272.

5. Бакштановский В. И. Профессиональная этика / В.И. Бакштановский,

Ю.В. Согомонов // Социологические исследования. – 2005. №1. - С.3 - 7.

6. Бакштановский В.И. Современная прикладная этика: экстенсивная

модернизация “практической философии”и/или инновационная парадигма

/В.И. Бакштановский // Практична фiлософiя. № 2 – 2010 (№ 36). – С.14 – 24.

7. Гусейнов А.А. Размышления о прикладной этике // Ведомости Научно-

исследовательского Института прикладной этики. Вып. 25: Профессиональная

этика / Под ред. В.И.Бакштановского и Н.Н.Карнаухова. Тюмень : НИИПЭ, 2004. –

С. 148 - 159.

192

8. Гусейнов А.А. Этика и мораль в современном мире / А.А. Гусейнов //

Этическая мысль. Вып. 1. М.: ИФ РАН, 2000. – С. 38 - 45.

9. Де Джордж Ричард Т. Деловая этика / Ричард Т. Де Джордж - М. : ИД

“РИПОЛ КЛАССИК”, “ПРОГРЕСС”, 2003. – 736 с.

10. Етичний кодекс Асоціації спеціалістів з нерухомості (ріелтерів) України.

– Режим доступу : http://asnu.net/docs/doc03.zip.

11. Кодекс етики Агенції нерухомості “ХИРШ” (Москва, Росія). – Режим

доступу : http://www.hirsh.ru/203.asp.

12. Кодекс Канадської асоціації спеціалістів з нерухомості (реалторів) –

Режим доступу : http://www.crea.ca/public/realtor_codes/code_eng_05-2011_final. pdf.

13. Кодекс Національної асоціації ріелтерів (США) [Електрон. ресурс]. –

Режим доступу: http://www.realtor.org/mempolweb.nsf/pages/code.

14. Кодекс від спілки фахівців з нерухомого майна Києва. – Режим доступу :

http://www.kievrealty.org/index.php?p=content&type=site&id=455& leftid=409.

15. Колекція професійних кодексів Іллінойського технологічного інституту. –

Режим доступу : http://www.iit.edu/departments/csep/publicwww/ codes.

16. Коновалова Л.В. Прикладная этика (по материалам западной литературы) / Л.В.

Коновалова // Вып. 1. Биоэтика и экоэтика. – М.: ИФ РАН, 1998. – 216 с.

17. Національний класифікатор України ДК 003:2010 “Класифікатор

професій”. – К. : Держспоживстандарт України, 2010 р. – 697 с.

18. Согомонов Ю.В. Этика - профессионализм – мораль (непринужденный разговор “на

двоих”) / Ю.В Согомонов., А.Ю Согомонов // Ведомости. Вып. 36. Практичность морали,

действенность кодекса. – Тюмень: НИИПЭ, 2010. – С. 234 - 242.

19. Сычев А.А. О внутренних и внешних условиях действенности этического

кодекса / А.А. Сычев // Практичность морали, действенность кодекса. Ведомости.

Вып. 36 / Под ред. В.И. Бакштановского,Н.Н. Карнаухова. Тюмень : НИИ ПЭ. 2010.

– 277 с.

20. Тищенко П.Д. Этические комитеты (комиссии) / П.Д. Тищенко // Этика:

энциклопедический словарь – С. 598 – 600.

21. Stephen E.Roulac. Ethics in real estate / E.Roulac Stephen– Springer, 1999.

– 317 p.

22. KohlbergLawrence. ThePhilosophyofMoralDevelopment. NY:

Harper&Row, 1981.

193

Особенности профессиональной деятельности риелтера и деловая этика

Аннотация. В статье рассматривается вопрос профессиональной

(деловой) этики в контексте отдельно выбранной профессии – риелтер.

Ключевые слова: риелтер, деловая этика, профессиональная деятельность,

этика бизнеса, кодекс профессиональной этики, профессиональные компетенции.

Features of professional activity of rieltera and business ethics

Annotation. Іn the article the question of professional (business) ethics is

examined in the context of the separately chosen profession – rielter.

Keywords: rielter, business ethics, professional activity, business ethics, code of

professional ethics, professional jurisdictions.

Карапетян В.С., Петросян А.Г.

м. Єреван, Вірменія

ПСИХОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ГРУПОВИХ ФОРМ

МИСЛЕННЯ І НАВЧАННЯ

Анотація.У психології ведуться різнобічні дослідження проблеми

формування, організації, управління і ефективного використання групових форм

мислення і навчання. У статті розглянуто питання про психологічні передумови і

умови, що підвищують продуктивність спільної розумової діяльності.

Проаналізовані основні принципи і положення чотирьох систем групового

мислення (“мозковий штурм”, “синектика”, метод “шість капелюхів”, розумові

карти), знання яких може принести значну користь при їх правильній реалізації в

практиці навчання.

Ключові слова і словосполучення: організація групових форм мислення і

навчання, умови підвищення ефективності мислення, виховання мислення,

принципи розробки в різних системах групового творчого мислення, навчання

творчому мисленню.

У сучасній практиці використовуються різні види групових методів

навчання (на уроці, на лекціях, семінарських, лабораторних заняттях та ін.).

Велика частина учбового матеріалу викладається і засвоюється такими, що

вчаться у вербальній формі, що включає використання різних видів діалогів

між викладачем і слухачами. Таким чином, групові форми і методи навчання

194

складають конкретну практику середньої і вищої школи. У практиці

навчання ці методи були завжди. Проте головна трудність полягає у тому,

щоб знайти найбільш оптимальні способи і конкретні методики учбової

роботи. При цьому найважливіше завдання полягає в дослідженні основного

протиріччя між індивідуальним процесом засвоєння і спільними груповими

формами учбової роботи. Воно ускладнюється протиріччям між реальною

практикою групового навчання і представленням викладача про

індивідуальність учбової роботи. І хоча практична робота викладача

здійснюється як навчання груп учнів, сам викладач виходить з уявлень про

управління індивідуальною роботою кожного учня. Подібно до цього кожен

учень (студент, школяр) вважає, що процес засвоєння матеріалу і відповідно

форма навчальної роботи індивідуальні. Наявність інших учнів у групі

розглядається і викладачами та учнями як перешкода, неминуча на

сучасному етапі розвитку навчання в школі і у вузі. Для подолання цього

протиріччя триває пошук методів вдосконалення групових форм мислення та

навчання.

Одиницею дослідження групового мислення є діада, що включає пряму

або не пряму опосередкованість мислення іншою людиною. У результаті

психологічних досліджень були отримані нові експериментальні факти, які

свідчать про те, що особливості індивідуального процесу мислення при

вирішенні одних і тих же завдань залежні від основних видів міжособистісної

взаємодії (спільно з іншим, для іншого, за допомогою іншого, проти іншого).

Наприклад, було відзначено, що питання в діалозі виконує не меншу роль,

ніж підказка; емоційні компоненти виконують перш за все функції

міжособистісної регуляції діалогічного мислення; різні типи міжособистісної

взаємодії володіють різною суб'єктивною ефективністю для різних типів

особистостей.

Перехід до інтенсивного дослідженню спільних форм мислення та

навчання включає: а) необхідність переходу від моделі “суб'єкт-об'єкт” до

моделей типу “суб'єкт-суб'єкт”, б) включення в якості основної моделі

дослідження мислення різних типів спільної діяльності, в) типи

195

міжособистісних взаємодій; г) більш складні структури групової взаємодії

(ігрового. професійного) і т.п. До експериментальних і практичних моделей

такого роду відносяться “мозковий штурм”, “синектика”, “ділові ігри” та ін.

Процеси спілкування, мислення та навчання є не тільки

інформаційними процесами, але й забезпечують породження психічних

новоутворень, що не зводяться до засвоюваної інформації. До числа таких

новоутворень відносяться, наприклад, особистісні структури і властивості

людини. В інших ситуаціях, наприклад, просте включення елемента оцінки

(взаємної оцінки), може породжувати такі види мислення та навчання як

дискусія, обговорення. Таким чином, процеси мислення в діалозі

здійснюється не за принципом “сполучених судин”, а сам процес навчання в

цьому випадку є продуктивний і сам породжує процес. Мислення бере участь

у процесі навчання не в деякому “чистому” вигляді практичному,

вербальному, інтуїтивному і т.п. Воно майже завжди багатомірне, передбачає

правильні ходи і відволікання, затвердження та спростування. Лише в умовах

багатовимірного діалогу воно виступає у своєму розвиненому вигляді

включає і постановку проблеми, і пошук рішення, і вираз незгод, знайшовши

іншим рішенням, і необхідність доказів вже виявлених рішень.

Для того щоб забезпечити більшу ефективність мислення, необхідно

дотримати принаймні дві важливі загальні психологічні умови - створення

умов, які забезпечують більшу ефективність вирішення завдань групою і

спеціальне виховання можливостей здійснення групового мислення кожним

учасником спільних завдань. Розглянуті умови мають спеціальне значення

для організації групової творчої діяльності та для цілей групового навчання.

Як у тому, так і в іншому випадках, необхідно спеціальне навчання кожного

учасника і групи в цілому.

Виховання мислення в цьому випадку припускає поряд зі спеціальними

умовами, постановкою і рішенням творчих завдань, вивчення деяких

психологічних закономірностей власного мислення, тобто знайомство

кожного учасника групи з деякими психологічними знаннями, що

дозволяють подолати емпіричні уявлення людини про індивідуальність свого

196

мислення, його обмеженості, про вигадані недоліки свого власного мислення.

Відповідні психологічні знання мають бути закріплені системою спеціальних

завдань та виконанням цих завдань в умовах роботи відповідної групи.

Для того щоб розроблені положення змогли якимось чином вплинути

на процес групового навчання і виховання можливостей мислення учнів,

необхідно навчити вчителів і викладачів принципам організації групового

мислення. Таким чином, основу складає підготовка таких викладачів, які

володіють можливостями організації групового мислення, розуміють

принципи і знають конкретні форми організації групового мислення учнів у

різних видах навчальних занять, на практиці і в науково-дослідній роботі.

Однак раніше вони самі повинні навчитися виконувати групову

інтелектуальну роботу, знати її закономірності, особливості, труднощі,

шляхи їх подолання та загальні принципи виховання мислення в умовах

спільної навчальної та науково-дослідної роботи.

В організації групових форм навчання можуть бути використані

принципи, розроблені в системах групового творчого мислення. Розглянемо

деякі з них.

Однією з форм групового творчого мислення є метод “мозкового

штурму”, розроблений А. Осборном з метою підвищення продуктивності

таких групових форм мислення, як обговорення.

Одним з важливих питань в розвитку творчих здібностей є питання про

те, чи можна за допомогою знань про творчість і принципи її організації

досягти великих можливостей у груповому вирішенні творчих завдань.

Осборн спробував відповісти на це питання практично. Одне з найбільш

важливих його положень полягає в тому, що більшість учнів не передбачає

наявності у себе достатніх творчих здібностей. Практичне завдання

психології мислення полягає в тому, щоб показати кожному учню наявність у

нього значних творчих можливостей і тим самим як би зняти своєрідні

самообмеження при вирішенні творчих завдань. Лише на цій основі можна

ставити спеціальні завдання розвитку мислення.

197

Відповідно за Осборном наші розумові здібності дозволяють:

а) досліджувати нове; б) аналізувати і оцінювати; в) запам'ятовувати і

відтворювати відображене в пам'яті; г) породжувати нові ідеї і подумки

передбачати. Ці властивості і є складовими творчої здібності. Аксіоматично

вважається, що знання може бути більш дієвим, коли ними користуються

творчо.

Кожна людина потенційно володіє значними творчими здібностями.

Однак вони можуть розвиватися тільки за відповідних умов навчання і

виховання. Не слід ототожнювати процес придбання знань і розвиток

творчих можливостей.

Люди мають значно більші творчі здібності в порівнянні з тим, які вони

реально проявляють. Творчі здібності, притаманні людині, визначаються не

тільки задатками і не тільки навчанням, але значною мірою залежать від

самої людини і її творчих зусиль. У рішенні цього останнього завдання

особливо велике значення мають ті психологічні чинники, які сприяють або

перешкоджають розвитку творчих здібностей.

В якості основної умови потрібно підкреслити “руйнівну” роль

негативного ставлення людини до нової проблеми або до нової ідеї. Будь-яку

нову ідею і проблему можна логічно спростувати як неправильну. Мислення

включає два основних аспекти: розумовий, який аналізує, порівнює і оцінює,

і творчий, який передбачає і породжує нові ідеї. Розум може сприяти

творчості. Він розчленовує факти, оцінює і порівнює їх, узагальнює і робить

висновки. Творче мислення робить те ж саме, але його кінцевий продукт -

нова ідея, а не висновок. І якщо розум обмежується наявними фактами, то

творчість має справу з тим, що невідомо. Протягом усього життя інтелект

розвивається в процесі вирішення завдань. Цьому має допомагати навчання.

Але іноді виникає своєрідне протиріччя між розумовим і творчим

мисленням. Розсудливе мислення виражається в критиці, в запереченні, а

творче мислення виражається в позитивному ставленні до нового і у

впевненості при вирішенні завдань.

198

Творчість і розсудливість можуть допомогти один одному, якщо вони

доповнюють один одного. Час від часу ми повинні як би “вимикати” творче

або розумове мислення.

Творча людина повинна зробити для себе правилом не допускати

критичних суджень під час вироблення нових ідей. Тільки після створення

достатньої кількості ідей потрібно ставити питання про їх прийнятність. На

першому етапі потрібно бути холоднокровним до критики.

Групові форми мислення будуть ефективними тоді, коли кожен член

групи засвоїть і буде застосовувати деякі принципи творчого обговорення.

Наведемо основні принципи запропоновані Осборном: 1) повністю

виключається критика, 2) вітається мислення вголос, чим більше

висловлюється неправдоподібних ідей, тим краще; 3) важливо висловити

велику кількість ідей, серед яких виявиться і потрібна для рішення, кількість

породжує якість, 4) велике значення мають уточнення і перетворення.

У практичних системах організації групових форм творчого мислення

можуть бути сформульовані дещо інші принципи, що реалізуються для цілей

управління мисленням і для навчання груповому мисленню. До однієї з таких

систем відноситься “синектика”.

Метод “синектика” був розроблений Дж. Гордоном для підвищення

продуктивності обговорень при груповому рішенні задач. Слово грецького

походження “синектика” приблизно означає “приєднання один до одного

різнорідних, недоречних елементів”. Метод “синектика” застосуються для

об'єднання індивідів у групу з метою успішного формулювання і вирішення

певних видів завдань. Він виходить з положення про використання знань про

психічні процеси у творчій діяльності людини.

Розглянуте дослідження засноване на використанні операціональних і

неопераціональних механізмів, застосування яких призводить до великого

успіху в організації групової творчої діяльності. Операціональні механізми,

які передбачають використання аналогій, можна розвинути у людей за

допомогою навчання. Розвиток неопераціональних механізмів зокрема таких,

199

як інтуїція, натхнення, використання недоречності, застосування метафор, не

гарантується навчанням.

Для цілей управління виділяють дві фази вирішення творчих завдань:

1. Перетворення невідомого у відоме. Це аналітична фаза, в якій

учасники намагаються зрозуміти проблему, перетворюючи його в прийнятну

для себе форму.

2. Перетворення відомого в невідоме. Ця фаза передбачає переміщення

і навіть спотворення звичних поглядів на знайомий світ.

У синектичних методиках виділені чотири способи перетворення

відомого в невідоме. Вони складають особисту аналогію (ЛА) - як

ідентифікація себе з елементами проблеми, пряму аналогію (ПА) - як пошук

аналогічних фактів з області науки, техніки, мистецтва, природи, символічну

аналогію (СА) - як віддалену асоціацію, утворену між предметами і явищами,

зазвичай не порівнянними, фантастичну аналогію (ФА) - як свідомий

самообман, фантазія.

Едуард де Боно ввів в психологічну науку поняття латерального

мислення і розробив систему методик (“шість капелюхів”) спрямованих на

розвиток активних творчих здібностей людей. Де Боно вважає, що

найважливішим ускладненням в процесі мислення є подолання

невпорядкованості та стихійності потоку думок. Люди пробують думками

одночасно охопити всі - сумніви і емоції, логічні моделі та творчі задуми,

майбутні плани та минулі спогади. У всьому цьому важко зорієнтуватися, а

метод “шість капелюхів” дає можливість регулювати думки, привести їх у

порядок. У підсумку можна відокремити логіку від емоцій, бажане від

дійсності, уяву від реальних фактів. Де Боно пропонує символічно одягаючи

капелюха конкретного кольору, вибрати певний вид мислення. При

груповому обговоренні цей метод сприяє знаходженню нового підходу до

вирішення проблеми. Основними перевагами методу є:

1. Надання набору рольових установок і можливість вибору одного

типу мислення, розподіл ролей або гнучкий перехід з однієї ролі до іншої.

200

Захищаючи свою цілісність наша думка схильна сприймати нове як

помилкове. Метод “шість капелюхів” знімає це обмеження.

2. Можливість управляти увагою, перемикаючи її від одного об'єкта до

іншого, розглядати проблему з шести різних сторін.

3. Вільне, невимушене спілкування учасників групового мислення,

засноване на правилах гри і домовленості про те, що кожен має можливість

поміняти спрямованість думок на 180 градусів.

Кожна з капелюхів думок має свій колір – білий, червоний, чорний,

жовтий, зелений і синій, який відповідає певному типу мислення. “Білий

капелюх” це інформаційний підхід, об'єктивне, неупереджене ставлення до

проблеми засноване на фактах. “Червоний капелюх” пов'язана з емоціями та

почуттями такими як страх, невпевненість, сумнів, відчуття, інтуїція,

припущення, естетичне почуття прекрасного, які також є частиною творчого

процесу. “Чорний капелюх” включає негативну оцінку, заперечення, критику

запропонованих ідей, попереджає про небезпеки, фактори ризику, не

потребує дискусії. “Жовтий капелюх” символізує конструктивне, позитивне

ставлення до запропонованих рішень. Вона включає оптимістичне

прогнозування, логічні обгрунтування, конкретні продуктивні пропозиції.

“Зелений капелюх” дає учаснику творчий настрій. У цій капелюсі треба

відмовитися від звичного погляду, стереотипних, очевидних рішень і

створити нові, оригінальні, альтернативні рішення. “Синій капелюх”

символізує організованість, контроль, дисциплінованість. У цій капелюсі

людина стає спостерігачем, який коментує, підводить підсумки досягнутого,

робить узагальнення і планує майбутнє.

Запропонований метод де Боно простий, зручний і продуктивний у

застосуванні при групових формах мислення. Його засвоєння і застосування

дає можливість вийти з кола одного типу мислення, який у деяких випадках

носить характер думок у чорному кольорі.

Цікавий підхід до активізації творчого мислення людини

запропонований Тоні Бьюзеном грунтується на положенні про те, що кожна

людина може навчитися розвивати свій творчий потенціал за допомогою

201

засвоєння компонентів і різних способів і правил вдосконалення творчого

інтелекту. До числа складових творчого інтелекту належать:

1. Ліво-та правопівсферні способи мислення мозку. Здатність

використовувати, в тому числі в сукупності, різні навички, якими володіє

ліве і праве півкуля мозку.

2. Введення записів і складання розумових карт. Здатність зробити

думки видимими, “витягнути” їх з голови і перенести їх на папір з метою

більш повного дослідження. При складанні розумових карт центральна ідея

відгалужується з використанням просторових образів, зображень, символів

різних кольорів, з підкресленням потрібних частин, тому що на думку

Бьюзена людський мозок мислить не лінійно і послідовно, а променисто і

стрибкоподібно.

3. Швидкість. Це швидкість, з якою можна видавати нові ідеї.

Швидкість є мірою творчої продуктивності. Доведено, що зростання

кількості і швидкості генерування ідей призводить до підвищення якості,

тому що підвищується ймовірність появи хорошої ідеї серед цієї множини.

Цей принцип використовується також у системі “мозкового штурму”. Для

підвищення швидкості мислення Бьюзен пропонує складати розумові карти,

організувати індивідуальний і груповий “мозковий штурм”, розвивати

здатність до створення аналогій, збагачувати свій словниковий запас.

4. Гнучкість. Це здатність виробляти різні ідеї і переходити від одного

підходу до іншого, використовуючи широку різноманітність стратегій. Вона

включає здатність бачити речі з різних точок зору, по новому розглядати

старі ідеї.

5. Оригінальність. Це один з найбільш істотних атрибутів творчого

мислення. Оригінальність є здатністю до генерування незвичайних, нових і

унікальних ідей. Пропонується три основних способи знаходження

оригінальних ідей - розгляд проблеми з різних точок зору, знаходження

нових взаємозв'язків і прийом “все навпаки”.

6. Розвиток і опрацювання ідей. Творче мислення удосконалює і

розвиває центральну ідею в усіх напрямках.

202

7. Асоціювання. В основі всіх вищевказаних компонентів творчого

мислення лежить поняття асоціації, на якому грунтується діяльність мозку.

Як зазначає Бьюзен людський мозок є гігантською “машиною асоціацій”,

використання якої сприятиме вдосконаленню творчого потенціалу людини.

Для розвитку асоціативних здібностей пропонуються різні вправи, складання

розумових карт, ігри.

Таким чином, кожна з проаналізованих систем була розроблена для

вирішення конкретних практичних завдань. Найдивніше полягає в тому, що,

незважаючи на зазначений емпіризм, всі спроби організації групових форм

мислення принесли успіх. Можна вказати на декілька причин, що

забезпечили ефективність організації групового мислення.

Перша причина, що пояснює досягнення більш високого ефекту,

полягає в подоланні психологічного бар'єру обов'язковості “правильного”

рішення. Кожна людина в традиційних умовах навчання привчається до того,

що тільки правильне рішення оцінюється як завершене. Використовувані в

групових обговореннях методики знімають це обмеження.

Другий фактор, що становить спеціальну причину, полягає в тому, що

кожна із систем різними способами і за допомогою різних умов прагне

забезпечити своєрідне “розкріпачення” творчих можливостей людини

(відсутність критики, спеціальне стимулювання за допомогою питань,

невимушеність обстановки, ігрова ситуація, пошук незвичайних аналогій ,

складання розумових карт і т.п.). У цих умовах кожен з учасників починає

проявляти більшу ініціативу в постановці і вирішенні нових завдань. Це

положення можна вважати одним з основних не тільки в організації, але і у

вихованні мислення. Воно передбачає заохочення кожної самостійної спроби

в постановці і вирішенні нових завдань, пошуку нових оригінальних способів

вирішення, подолання шаблонів і стереотипів, сформованих у попередньому

навчанні та вихованні. Дидактика середньої і особливо вищої школи повинна

використати ці знайдені на практиці принципи, вони можуть принести

значну користь при їх правильній реалізації в практиці навчання.

203

Нарешті, третя причина, яка виступає як самостійний чинник, полягає в

тому, що кожна із систем організації творчого мислення (індивідуального чи

групового) завжди включає навчання учасників деякій системі психологічних

знань про мислення і творчість, про найбільш сприятливі умови його

розвитку та прояви, умови успішної роботи в групі, евристику і т.п. В

результаті ті, що проходили подібне навчання досягають великих ефектів

порівняно з ненавченими. Такі загальні умови, що забезпечують загальну

практичну ефективність різних способів організації групового мислення.

Annotaion. In psychology many- sided investigations of the group form thinking

and education formation, organization, management and effective use problem are

conducted. The article examines a question on psychological conditions, increasing the

productivity of group thinking and education processes, which assume special knowledge

of the members of joint action. The principles and propositions of four methods of the

group thinking (brain storming, sinectics, six hats, mind maps) are presented.

Література

1. Матюшкин А.М. Проблемы развития профессионального творческого

мышления. Новое в теории и практике обучения, вып. 1, М., Знание,1980.

2.Матюшкин А.М. Мышление обучение, творчество, М., 2002.

3.Боно де Эдвард Нестандартное мышление, Минск, 2000.

4. Тони Бьзен Могущество творческого интеллекта, Минск, 2004.

5. Gordon W. J. Synectics. The development of creative capacity, New-York,

1961.

6. Osborn A.F. Applied imagination. Principles and procedures of creative

thinking, New-York, 1953.

УДК 377. 36

Лузан М. В.

м. Київ

ТЕХНОЛОГІЧНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ПРОФІЛЬ ЯК СЕРЕДОВИЩЕ

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ІДЕАЛІВ СТАРШОКЛАСНИКІВУ

СФЕРІ РОБІТНИЧИХ ПРОФЕСІЙ

Анотація.У статті розкривається сутність сучасних напрямів розвитку

освітньої галузі “Технології”, окреслюються можливості формування професійних

204

ідеалів старшокласників в кожному з них.

Ключові слова: професійний ідеал, технологічний напрям підготовки.

Останні десятиліття відбулися суттєві зміни в освітній галузі

“Технологія” і, передусім, у старшій школі. Незважаючи на те, що прийняті

державні стандарти, розроблені підручники, але ще й до сьогодні триває

дискусія стосовно мети, змісту, завдань і структури цього напряму

профільного навчання. Ця невизначеність певною мірою впливає на

формування професійних ідеалів старшокласників у сфері інженерно-

технічних і робітничих професій.

Зважаючи на означене вище метою статті є виявлення сучасних

тенденцій реформування освітньої галузі “Технології” як середовища

формування професійних ідеалів старшокласників.

Проведений нами теоретичний аналіз праць вчених (І.Андрощук [1],

С.Дятленко [2], О.Коберник [5], М.Корець [3], В.Сидоренко [5] та ін.) дав

змогу виділити три напрями розвитку освітньої галузі “Технологія”, які

суттєво відрізняються один від одного за змістом технологічної підготовки.

До першого напряму ми віднесли праці В.Сидоренка й І.Андрощука, які

акцентують увагу, передусім, на змісті програм освітньої галузі “Технологія”,

який має відповідати структурі сучасного виробництва, а змістовні лінії

визначатися основними засобами видобутку сировини, її переробки та

виготовлення продукції. За словами В.Сидоренко, предмет має на меті

формування технічно, технологічно освіченої особистості, підготовленої до

життя й активної трудової діяльності в умовах сучасного

високотехнологічного, інформаційного суспільства, життєво необхідних

знань, умінь і навичок ведення домашнього господарства та сімейної

економіки, основних компонентів інформаційної культури учнів,

забезпечення умов для їх професійного самовизначення, вироблення в них

навичок творчої діяльності, виховання культури праці, здійснення

допрофесійної та професійної підготовки за їхнім бажанням і з урахуванням

індивідуальних можливостей [5, 5].

Реалізація змісту цієї освітньої галузі (В.Сидоренко, І.Андрощук),

205

забезпечує розв’язання наступних завдань: формування в учнів технічного

світогляду, закріплення на практиці знань про технологічну діяльність,

спираючись на закони та закономірності розвитку природи, суспільства,

виробництва і науки; ознайомлення учнів з місцем і роллю інформаційно-

комунiкаційних технологій в сучасному виробництві, повсякденному житті;

ознайомлення та залучення учнів до різних видів діяльності, формування

необхідних для цього знань і вмінь, навчання учнів способів поводження з

різноманітними засобами праці; створення умов для професійного

самовизначення, обґрунтованого вибору професії з урахуванням власних

здібностей, уподобань та інтересів; формування в учнів культури праці,

навичок раціонального ведення домашнього господарства, культури побуту,

відповідальності за результати власної діяльності, комплексу особистісних

якостей, потрібних людині як суб’єкту сучасного виробництва і культурного

розвитку суспільства; виховання активної життєвої позиції, адаптивності,

готовності до безперервної професійної освіти, конкурентної боротьби на

ринку праці, потреби ініціативно включатися в систему нових економічних

відносин, в підприємницьку діяльність; створення умов для реалізації

особистісно-орієнтованого підходу до навчання, виховання та розвитку

особистості.

Перераховані вище завдання певною мірою окреслюють контури

професійних ідеалів у професіях виробничої сфери і піднімають питання

важливості формування їх у старшокласників у процесі технологічної

підготовки. Пояснити це можна тим, що професійний ідеал старшокласника -

це ідеальний образ його власного професійного майбутнього, який задає

напрям вибору професії, оволодінню нею та досягнення в майбутньому

соціально-професійних стандартів. Тобто, сформовані ідеали спонукають

старшокласників до усвідомленого вибору майбутньої професії,

допомагають вирішити багато проблем, пов’язаних трудовою діяльністю в

жорстких умовах сучасного ринку праці. Зрозуміло, що його формування є

досить складним і тривалим процесом, але ж результатом буде глибоке

усвідомлення старшокласником свого професійного ідеалу як своєрідної

206

орієнтаційної моделі для саморозвитку та самовдосконалення в обраній або ж

в бажаній професії.

Іншу думку щодо наповнення змісту освітньої галузі “Технологія” має

М.Корець, який стверджує, що новий зміст трудового навчання повинен

передбачати ознайомлення учнів із сучасними досягненнями техніки і

технологій, опанування практикою проектно-технологічної діяльності. З

огляду на це, науковець актуалізує питання розробки наукових засад

технічної підготовки майбутніх вчителів трудового навчання, що потребує

теоретичного обґрунтування та експериментальної перевірки ефективності

структурних змін у навчальних програмах і посібниках з технічних

навчальних дисциплін. Ґрунтуючись на завданнях освітньої галузі

“Технології”, ним було сформульовано підхід, що трудове навчання як

елемент загальної освіти забезпечує вирішення таких загальношкільних

завдань як трудове виховання, політехнічна освіта, профорієнтація,

формування творчого ставлення до праці, поєднання навчання з

продуктивною працею. Водночас трудове навчання, зауважує М.Корець, має

специфічні завдання щодо формування практичних умінь та навичок з

технології обробки матеріалів. Виконанню цих завдань повинні бути

підпорядковані структура і зміст навчального плану з підготовки вчителів

трудового навчання, зміст яких має визначається у вигляді трьох складників

(техніко-технологічні знання; уміння працювати з технікою та технологічні

уміння і технічна ерудиція). Аналізуючи Державний стандарт базової і

повної загальної середньої освіти (освітня галузь “Технології”), теорію

технічних систем, системну класифікацію машин, М.Корецьдійшов

висновку, що основу технічної підготовки повинні складати інтегровані,

найбільш узагальнені знання про сучасну техніку та технології, відповідні

уміння [3].

Акцентуючи увагу на технічній підготовці майбутніх вчителів

трудового навчання і на тому, що основу технічної підготовки повинні

складати узагальнені знання про сучасну техніку та технології, М.Корець, на

нашу думку, має протилежну точку зору, щодо мети, змісту, завдань і

207

структури освітньої галузі “Технологія”, що, своєю чергою, впливає на

формування професійних ідеалів старшокласників у сфері інженерно-

технічних і робітничих професій.

До третього напряму ми віднесли праці О.Коберника та С.Дятленка, які

розглядають освітню галузь “Технологія”, акцентуючи більше уваги на

методах проекту. Зміст технологічної освіти, наголошують науковці,

передбачає оволодіння учнями системою технологічних знань, умінь,

навичок та їх творчого застосування в практичній діяльності, виховання

технологічно важливих якостей особистості. Відповідно, основними

завданнями (за О.Коберником) технологічного напряму профільного

навчання є: створення умов для врахування й розвитку навчально-

пізнавальних і професійних інтересів, нахилів, здібностей і потреб учнів

старшої школи в процесі загальноосвітньої підготовки; формування

соціальної, комунікативної, інформаційної, технічної, технологічної

компетенції учнів на допрофільному рівні, спрямування підлітків на

самовизначення щодо майбутньої професійної діяльності; забезпечення

наступно-перспективних зв’язків між загальною середньою і професійною

освітою відповідно до обраного профілю; виховання в учнів любові до праці,

забезпечення умов для життєвого і професійного самовизначення,

формування готовності до свідомого вибору й оволодіння майбутньою

професією.

На їхню думку (О.Коберник, С.Дятленко), мета технологічної освіти

досягається шляхом вирішення таких освітньо-виховних завдань:

політехнічний розвиток учнівської молоді, ознайомлення її з основами

техніки, сучасними перспективними технологіями перетворення матеріалів,

енергії й інформації з урахуванням економічних, екологічних і

підприємницьких знань, соціальних наслідків використання технологій;

творчий та естетичний розвиток учнів, особливо в процесі виконання

проектів і художньої обробки матеріалів; оволодіння учнями

загальнотрудовими вміннями та навичками, в тому числі культури праці,

людських відносин і безконфліктного спілкування, що є необхідними для

208

життя в колективі та сім’ї; забезпечення учням можливості самопізнання,

вивчення світу професій, набуття практичного досвіду професійної

діяльності з метою обґрунтованого професійного самовизначення; виховання

ціннісного ставлення до праці, колективізму, людяності та милосердя,

обов’язковості, чесності, відповідальності і порядності, культури поведінки й

безконфліктного спілкування, бережного ставлення до природи й природних

ресурсів; оволодіння основними поняттями ринкової економіки,

менеджменту й маркетингу та вміннями застосовувати їх на практиці під час

реалізації особистої продукції й послуг [5, с. 7].

Отже, перераховані вище освітньо-виховні завдання, акцентують нашу

увагу на важливості досягнення мети освітньої галузі Технології», яка має

вирішується протягом усіх вікових періодів розвитку учнів із врахуванням їх

особливостей, тому традиційно технологічна освіта учнів здійснюється

впродовж усього навчання в середній школі. З цієї точки зору виділяються

три етапи технологічної підготовки відповідно до трьох ступенів загальної

освіти. Згідно нової структури загальноосвітньої школи, за особливостями

форм і методів, з урахуванням віку дітей, обсягу та рівня їх компетентностей

технологічна освіта здійснюється в початковій (1-4 класи), основній (5-9

класи) та старшій (10-11 класи) школі. У старшій школі можливі чотири

варіанти профільного навчання для учнів старшого шкільного віку:

– предмети поглиблено не вивчаються, а трудове навчання

здійснюється як інваріантний компонент за однією з програм, затвердженим

Міністерством освіти і науки України;

– поглиблене трудове навчання за рахунок інваріантного та варіантного

компонентів може завершуватися присвоєння кваліфікаційного розряду,

тобто може здійснюватися початкова професійна підготовка;

– поглиблено вивчається один із предметів, але це не “Трудове

навчання”, профільне трудове навчання здійснюється як інваріантний

компонент у вигляді спецкурсу, зміст якого пов’язується зі змістом предмета,

що вивчається поглиблено;

– трудове навчання у технічних ліцеях, де ставиться завдання готувати

209

учнів до вступу в технічні вузи [6, с. 4].

Для всіх варіантів профільного навчання в старшій школі метою, за

О.Коберником, є забезпечення можливостей для рівного доступу учнівської

молоді до здобуття загальноосвітньої, профільної та початкової

допрофесійної підготовки, неперервної освіти впродовж усього життя,

виховання особистості здатної до самореалізації, професійного зростання й

мобільності в умовах реформування сучасного суспільства. Як ми бачимо,

науковець, опосередковано характеризує професійний ідеал у профільній

підготовці учнів старшого шкільного віку визначаючи педагогічну

доцільність технологічної освіти учнівської молоді в професійних ліцеях і

формування професійного ідеалу в цьому середовищі у старшокласників.

Також, на нашу думку, ця доцільність обумовлюється наявністю в більшості

старшокласників стійкого інтересу до певних видів діяльності; необхідністю

використання стійких інтересів учнів під час досягнення навчальної та

виховної мети і завдань; прагненням професійно зорієнтувати

старшокласників, підготувати до свідомого вибору майбутньої професії;

вимогами, що висувають вищі навчальні заклади до знань, умінь і навичок,

якими мають володіти школярі після закінчення навчання в середніх

закладах освіти і свідомо розвивати і вдосконалювати впродовж всього

професійного життя.

Підтвердити нашу точку зору, можна також розглянувши діяльність

професійних ліцеїв. Професійний ліцей, згідно з наказом Міністерства освіти

і науки України № 587 від 17.10.2002 р., є професійно-технічний навчальний

заклад другого атестаційного рівня, що забезпечує реалізацію права громадян

на здобуття професійно-технічної та повної загальної середньої освіти.

Професійний ліцей здійснює підготовку робітників високого рівня

кваліфікації, як правило, з числа випускників загальноосвітніх навчальних

закладів на основі базової чи повної загальної середньої освіти, а також

підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників і

незайнятого населення.

Основні напрями діяльності професійного ліцею та його повноваження

210

визначаються Законами України “Про освіту”, “Про професійно-технічну

освіту”, “Про загальну середню освіту”, Положенням про професійно-

технічний навчальний заклад, затвердженим постановою Кабінету Міністрів

України від 05.08.98 № 1240, іншими законодавчими актами України,

нормативно-правовими документами Міністерства освіти і науки України,

цим Тимчасовим положенням та власним статутом.

Професійний ліцей, як правило, здійснює ступеневу професійно-

технічну освіту з одного або декількох напрямів підготовки з робітничих

професій (спеціальностей).

Відповідно до угод, укладених із загальноосвітніми навчальними

закладами, підприємствами, установами, організаціями, професійний ліцей

може здійснювати, починаючи з 8 класу, допрофесійну підготовку учнів

загальноосвітніх навчальних закладів, проваджувати діяльність щодо

розвитку здібностей молоді та поглиблення знань з окремих навчальних

предметів професійного спрямування, професійну підготовку учнів старшої

школи, здійснювати цільову підготовку учнів, слухачів з наступним їх

навчанням у вищих навчальних закладах за узгодженими навчальними

планами.

Професійний ліцей самостійно розробляє організаційну структуру і

погоджує її із своїм засновником. У професійному ліцеї можуть

створюватись: ліцейні відділення (групи), що забезпечують здобуття

професійно-технічної освіти з одночасним здобуттям повної загальної

середньої освіти; відділення з одного або декількох напрямів професійної

підготовки, професій (спеціальностей); відділення підготовки,

перепідготовки та підвищення кваліфікації; відділення допрофесійної,

професійної підготовки учнів загальноосвітніх навчальних закладів;

відділення курсової підготовки; філії; інші відділення та структурні

підрозділи, необхідні для реалізації завдань професійного ліцею.

Навчальний процес у професійному ліцеї включає природничо-

математичну, гуманітарну, загальнотехнічну, професійно-теоретичну,

професійно-практичну, фізичну підготовку, виховну роботу з учнями,

211

слухачами і здійснюється згідно з робочими навчальними планами і

робочими навчальними програмами, розробленими на основі Типових

навчальних планів і Типових навчальних програм і затвердженими в

установленому порядку, а також з урахуванням вимог нормативно-правових

та навчально-методичних документів з професійно-технічної та загальної

середньої освіти. Конкретні терміни навчання та зміст навчального процесу

безпосередньо визначаються робочими навчальними планами та робочими

навчальними програмами.

Отже, ми бачимо, що мета професійних ліцеїв – підготовка робітників

високого рівня кваліфікації, виховання в учнів старшого шкільного віку

активної життєвої позиції і готовності до безперервної професійної освіти,

що, на нашу думку, найефективніше буде здійснюватися завдяки

формуванню професійного ідеалу, який включає в себе не тільки когнітивний

та предметно-змістовний блок, суму професійних знань, вмінь та навичок,

але й мотиваційний та ціннісний блоки: соціально значущі та моральні риси

особистості, професійні цінності, професійні цілі і що саме головне

професійно важливі якості обраної професії.

Враховуючи специфіку технологічного напряму профільного навчання,

кожна група професій висуває певні вимоги до професійно важливих якостей

для інженерно-технічних та робітничих професії, які належать до типу

“людина-техніка”, адже предметом професійної праці людини виступає

техніка (технічні машини, преси, станки та механізми, сільськогосподарська

та промислова техніка, пристрої, обладнання тощо). Ці професії, на думку

В.Синявського висувають значні вимоги до технічного і оперативного

мислення, просторової уваги, точності і координація рухів, розподілу і

переключення уваги, оперативної і довготривалої пам’яті, окоміру, емоційної

стійкості, спостережливості та витримки [4, с. 23].

Ми вважаємо, що перераховані вище вимоги будуть досяжні для

старшокласників завдяки формуванню професійного ідеалу в середовищі

технологічного напряму підготовки як спонукальної складової суб’єкта

професійного самовизначення, яка забезпечує адекватне уявлення про

212

специфіку майбутньої професії та способи самовдосконалення в ній.

Зазначимо, що професійне самовизначення старшокласників у процесі

технологічної підготовки пов’язане з уточненням майбутнього соціально-

професійного статусу. Це передбачає вибір ними конкретної робітничої або

ж інженерно-технічної професії у старшій школі.

Варто також наголосити, що специфіка освітньої галузі “Технології”

віддзеркалює сутність робітничих та інженерно-технічних професій, які

пов’язані з проектуванням, виготовленням і експлуатацією виробничих

технологій. Тому формування професійного ідеалу старшокласників у

процесі технологічної підготовки є розгорнутим в часі процесом

самостійного узгодження досягнутих але ще не реалізованих ним

можливостей і вимог обраної або ж бажаної професії.

Таким чином, можна зробити висновок, що сучасні тенденції

реформування освітньої галузі “Технології” певною мірою впливають на

формування професійних ідеалів старшокласників у сфері інженерно-

технічних та робітничих професіях. Розкриті нами вище три технологічні

напрями профільного навчання, які суттєво відрізняються один від одного, і

мають деякі аспекти, які потрібно переглянути або доопрацювати, дають нам

змогу стверджувати, що формування професійного ідеалу в середовищі

технологічного напряму підготовки є можливим і дуже необхідним так, як

цей процес забезпечить неперервність розвитку і пошуку особистості себе в

майбутній професійній діяльності, вирішення багатьох проблем, пов’язаних з

майбутньою трудовою діяльністю молоді в жорстких умовах сучасного

ринку праці.

Література

1.Андрощук І.П. Методика технологічної підготовки учнів старших класів

сільських загальноосвітніх навчальних закладів: автореф. дис... канд. пед. наук:

13.00.02 [Електронний ресурс] / І.П. Андрощук; Ін-т проф.-техн. освіти АПН

України. – К., 2007. – 20 с.

2. Дятленко С.М. Професійна орієнтація старшокласників в процесі

допрофільної підготовки та технологічного напряму профільного навчання / С.М.

213

Дятленко // Професійна орієнтація старшокласників: теорія і практика: наук.-метод.

посібн. / За ред. О.В. Мельника. – 2009. – С. 48-59

3. Коберник О.М. Концепція технологічної освіти учнів загальноосвітніх

навчальних закладів України / О.М. Коберник, В.К. Сидоренко // Трудова підготовка в

закладах освіти. – К. : В-цтво “Педагогічна преса”, 2010. – № 6. – С. 3-11.

4. Корець М.С. Теорія і практика технічної підготовки вчителів трудового

навчання: автореф. дис... д-ра пед. наук: 13.00.04 [Електронний ресурс] /

М.С.Корець; Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. – К., 2007. – 38 с.

5. Основи професіографії /[С.Я. Карпіловська, В.В. Синявський,

Б. О. Федоришин]. – К.: МАУП, 1997. – 146 с.

6. Тхоржевський Д.О. Концепція “Трудове навчання” у 12-річній

загальноосвітній школі (проект) / Д.О. Тхоржевський //Трудова підготовка в

закладах освіти . – 2001. – №2. – С. 3-4.

Манько В.Г.

м. Київ

СПРИЯННЯ У ПРАЦЕВЛАШТУВАННІ ІНВАЛІДІВ НА

СПЕЦІАЛЬНІРОБОЧІ МІСЦЯ

На сучасному етапі в Україні розгорнута робота зі збільшення кількості

спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю. На шляху їх створення і

подальшого використання зустрічається багато як бюрократичних, так і

технічних перешкод, які гальмують цей соціальний проект держави.

Велику увагу цій проблематиці приділяє Міністерство соціальної

політики України, яке контролює, координує і забезпечує процес створення

необхідної кількості спеціальних робочих місць. На сьогодні не всі інваліди,

які потребують відповідних дотацій для працевлаштування, вирішили свої

проблеми з трудової реабілітації, але міністерством постійно розробляються

необхідні нормативно-правові акти, стандарти і вимоги для поліпшення цієї

ситуації.

Не залишається осторонь цих проблем і Всеукраїнське громадське

соціально-політичне об’єднання “Національна асамблея інвалідів України”,

яка на сьогодні є одним із ініціаторів створення спеціального проекту

214

Міжнародної організації праці “Соціальна інтеграція людей з інвалідністю

шляхом забезпечення доступу до зайнятості”.

В частині своєї компетенції вагомий внесок у створення спеціальних

робочих місць вносять і установи професійної реабілітації інвалідів.

Серед першочергових завдань державної політики України,

відповідно до ратифікованої Верховною Радою України Конвенції

Міжнародної організації праці про професійну реабілітацію та зайнятість

інвалідів № 159, а також Державної програми розвитку системи реабілітації і

трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями,

психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на період до 2011

року (розділ другий), затвердженої постановою Кабінету Міністрів України

від 12 травня 2007 року № 716, є зайнятість інвалідів в Україні.

Стаття 1 Закону України “Про зайнятість населення» дає чітке

визначення терміну зайнятості: “Зайнятість – це діяльність громадян,

пов’язана з задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як

правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі”.

Відповідно до статті 7 цього ж закону для осіб, які втратили роботу і

зарплату (трудовий дохід) “…підходящою вважається робота, що

відповідає їхній освіті, професії (спеціальності), кваліфікації, доступності

послуг транспортного обслуговування, встановленій рішеннями місцевих

державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад». Якщо для

людини без фізичних обмежень існує багато причин, коли запропонована

робота не підпадає під визначення “підходяща робота”, то для осіб з

інвалідністю таких причин значно більше, а інколи працевлаштування в

даному випадку стає складним іспитом як для державних органів, так і для

самої людини. Ратифікувавши згадану вище Конвенцію МОП, Україна взяла

на себе зобов’язання перед світовою спільнотою щодо забезпечення

зайнятістю всіх осіб з інвалідністю, без обмежень, як за нозологічними

особливостями так і за іншими відмінностями. Тобто гарантується рівність у

вирішенні цього важливого соціального завдання.

215

Статтею 9 Закону України “Про реабілітацію інвалідів в Україні”

встановлюється, що центральний орган виконавчої влади у сфері

соціальної політики України організовує працевлаштування інвалідів

через державну службу зайнятості, сприяє створенню робочих місць для

них, у тому числі шляхом надання державної підтримки виробничій

діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів.

Так, статтею 1 цього ж закону встановлюється, що “трудова реабілітація - це

система заходів, розроблених з урахуванням схильностей, фізичних,

розумових і психічних можливостей особи і спрямована на оволодіння

трудовими навичками забезпечення трудової діяльності та адаптацію у

виробничих умовах, у тому числі шляхом створення спеціальних чи

спеціально пристосованих робочих місць”. Спеціальне робоче місце

інваліда –окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує

додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних

функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом

пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання

тощо.

За сприяння Міжнародної організації праці протягом 2010 року в

Україні проводився перший етап апробації проекту “Соціальна інтеграція

людей з інвалідністю шляхом доступу до зайнятості”, який виявив

організаційні проблеми у створенні спеціальних робочих місць для інвалідів.

Це, насамперед: 1)відсутність в Україні фахівців-технологів з обладнання

спеціальних робочих місць, які б мали необхідний рівень компетенції з цієї

проблематики і несли відповідальність за експлуатацію людиною цього

обладнання і пристроїв у кожному окремому випадку; 2)залишається

відкритим питання подальшої долі цього обладнання і пристроїв у разі

розірвання трудової угоди з роботодавцем особи з інвалідністю, яка

використовувала спеціальне робоче місце.

Попри зазначені вище організаційні труднощі і неузгодженості,

службам зайнятості спільно з фондами, які опікуються зайнятістю інвалідів, в

рамках проекту Міжнародної організації праці створено декілька спеціальних

216

робочих місць, які сьогодні успішно використовуються особами з

обмеженими фізичними можливостями переважно мешканцями

Чернігівської області

Оснащення спеціальних робочих місць для інвалідів здійснюється з

врахуванням професії інваліда, характеру виконуваних робіт, групи

інвалідності, характеру функціональних розладів і обмеження здатності до

трудової діяльності, рівня спеціалізації робочого місця, механізації і

автоматизації виробничого процесу.

Особа з інвалідністю може трудитися:

- в звичайних виробничих умовах – на підприємствах, в установах,

організаціях, в тому числі з обмеженнями (за обсягом роботи, за тривалістю

робочого дня, тижня), відповідно до рекомендацій ІПР;

- в спеціально створених умовах (на спеціально обладнаному робочому

місці, в спеціальному цеху чи на спец підприємстві, в тому числі створеному

громадськими організаціями інвалідів, а також в домашніх умовах).

Організаційною основою створення умов праці для інваліда є

спеціальне робоче місце – робоче місце, що вимагає додаткових заходів з

організації праці, яке включає адаптацію основного і допоміжного

обладнання, технічного та організаційного оснащення, додаткового

оснащення і забезпечення технічним пристосуванням з урахуванням

індивідуальних можливостей інвалідів.

Спеціальні робочі місця можуть створюватися:

- в індивідуальному порядку для конкретного інвалідавідповідно з

рекомендаціями, викладеними в ІПР інваліда на підприємствах, в

організаціях і установах загального типу, вдома;

- організовано, у вигляді створення спеціалізованих дільниць, цехів і

підприємств, спеціально створених для працевлаштування інвалідів з явно

вираженими порушеннями функцій організму. Спеціалізовані дільниці і цехи

можуть створюватися як на підприємствах загального типу, так і на

підприємствах громадських організацій інвалідів.

217

На спеціалізованих підприємствах (цехах, дільницях), де

застосовується праця інвалідів створюються особливі умови і режим праці,

які забезпечують раціональне працевлаштування інвалідів у відповідності з

їх трудовими можливостями, їх повну чи часткову професійну і соціально-

трудову реабілітацію.

При створенні спеціальних робочих місць (індивідуальних чи

організованих) враховуються загальні вимоги до доступності будівель,

споруд і навколишніх територій, зокрема до:

- будівель, споруд і прилеглих ділянок;

- систем життєзабезпечення і інженерного обладнання будівель;

- інформаційних пристроїв і їх систем;

- ділянок і територій підприємства, комплексів споруд.

Для інвалідів з порушеннями опорно-рухового апарату

Перш за все, необхідно передбачити можливість вільного

пересування для осіб на візках у всіх дверях і проходах. Для цього

необхідно, щоб всі вони мали ширину не менш ніж 0,9 м. Скрізь, де є

вертикальні поверхові перепади, мають бути створені спеціальні умови для

пересування інвалідних візків, що називаються пандусами. Пандуси мають

відповідати наступним вимогам:

- Поверхня пандуса повинна являти собою суцільне полотно.

- Нахил пандусу не повинен перебільшувати 8% (або

співвідношеннявисоти і довжини пандуса має складати 1:12).

- Ширина пандуса для одностороннього руху людини на візку не

повинна бути менш ніж 0,9 м., для двостороннього (зустрічного) пересування

1,8 м.

- На початку і в кінці пандусу має бути передбачена

горизонтальнаплощадка шириною, що відповідає ширині пандусу і

довжиною не менш ніж 1,4 м. Це дозволить людині на візку вільно потрапити

на пандус, зупинитися при в’їзді чи виїзді з пандусу, звісити руки з коліс

тощо. Якщо висота підйому пандусу більш ніж 0,8 м., то необхідно

передбачити проміжні площадки для відпочинку.

218

- По зовнішніх (які не примикають до стін) бокових краях пандусу і на

горизонтальних площадках повинні бути передбачені бортики висотою не

менш ніж 0,05 м. для попередження неконтрольованих рухів візочка.

Поручні повинні відповідати наступним параметрам:

- розташовуватися на висоті 0,9 м.;

- мають бути округлими з діаметром поручня біля 0,04 м.;

- розташовуватися паралельно поверхні пандусу;

- мати горизонтальні виступи на початку і в кінці пандусу на 0,3 м.

Зовні і зсередини будівлі, якщо відсутні можливості для розташування

пандусу, може бути встановлений електричний підйомник для інвалідних

візочків.

При обладнанні приміщення важливо враховувати доступність для

людей, які пересуваються на візках, від ліфту і туалету до їдальні і всього

офісного обладнання (ксерокс, меблі тощо).

У Всеукраїнському центрі професійної реабілітації інвалідів створені

всі необхідні умови для проживання, навчання і отримання медичних

профілактичних процедур в першу чергу для осіб з інвалідністю, які

пересуваються на візках. Адаптовані приміщення, споруди і для слухачів з

іншими нозологіями, але створення чи перепрофілювання установ

професійної реабілітації для слухачів з вадами зору чи слуху потребують

додаткових матеріальних вкладень.

УДК 373.5.017.4:331.101

Охріменко З.В.

м. Київ

АКТИВІЗАЦІЯ САМОСТІЙНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ У

ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ ЯК КОМПОНЕНТА

САМОВИМОГЛИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Анотація.В статті розкривається сутність поняття самовимогливість.

На основі аналізу наукових праць розроблено структуру самовимогливості,

визначено компоненти, критерії та показники, самовимогливості у

219

старшокласників.

Ключові слова: самовимогливість, самосвідомість, професійне

самовизначення, старшокласники.

Увага сучасних дослідників в сфері трудового виховання і

профорієнтації зосереджена, передусім, на вивченні перспективних

напрямків удосконалення підготовки учнівської молоді до професійного

самовизначення в ринкових умовах, а також активізації механізмів

саморозвитку в контексті особистісно орієнтованого підходу. Така ситуація

зумовлена рядом чинників, і, першою чергою, недостатньою активністю

самої особистості в професійному становленні. Відомо, що невміння

працювати над собою, докладати зусиль може стати серйозною перешкодою,

оскільки навіть талановитій людині важко досягти професійного успіху без

чітких вимог до себе. Зважаючи на це формування самовимогливості є

актуальним запитом суспільства та самої особистості. При цьому категорія

“суб’єкт”, яка розкриває джерела і механізми активності людини, дає змогу

розглядати самовимогливість як результат свідомого, критичного,

самостійного аналізу власних потреб та бажань, прийняття нею вимог

суспільства, доповнення їх і на цій основі вироблення власного,

індивідуального стилю життя. Найбільш сприятливим для формування

самовимогливості особистості є період навчання в старшій школі, адже

соціальна ситуація розвитку (потреба в професійному самовизначенні)

актуалізує процес самовиховання юнаків і дівчат.

Теоретико-методичні засади виховання в зростаючої особистості

вимогливості до себе висвітлені в працях К.Абульханової, І.Беха,

О.Бодальова, В.Мясищева, Л.Рувінського, Л.Сапожнікової, М.Смирнова та

ін. Механізми та психолого-педагогічні засоби формування цієї якості у дітей

молодшого шкільного та підліткового віку були розкриті в дослідженнях

Н.Нєровних та В.Гапонова. Проте, зважаючи на актуальність проблеми

формування самовимогливості особистості, її вирішення в межах теорії та

практики трудового виховання і професійної орієнтації учнів старшого

шкільного віку є недостатнім.

220

Метою статті є уточнення сутності поняття “самовимогливість

старшокласника”, визначення компонентів, показників і критеріїв їх

сформованості у старшому шкільному віці.

Самовимогливість ми розглядаємо як утворення самосвідомості

динамічного характеру, яке є необхідною передумовою професійного

самовизначення в юнацькому віці та успішної трудової діяльності в

майбутньому за обраною професією. Для визначення критеріїв, компонентів і

показників її сформованості у старшому шкільному віці проаналізуємо праці

науковців, в яких здійснена спроба удосконалення середовища професійного

самовизначення особистості за рахунок впливу на її потенційні можливості

як майбутнього професіонала. Такій підхід видається нам доцільним,

оскільки юнацький вік характеризується активізацією процесів

самосвідомості (Л.Божович), спрямованим розвитком ціннісних уявлень,

вольової сфери, самостійності та відповідальності.

Розпочнемо з аналізу дисертаційного дослідження І.Уличного, в якому

він визначає професійне самовизначення як процес розгортання потенціалу

самовдосконалення особистості в обраній професії. В основі цього процесу,

на його думку, лежить ресурс взаємодії особистості з актуальним соціальним

середовищем, вимоги якого зростають і вимагають залучення

невикористаних внутрішніх резервів для підтягування особистісного рівня

розвитку до рівня задоволення нових вимог середовища. Для визначення

зрушень у розвитку цього динамічного утворення старшокласників та якісної

оцінки впливу профорієнтаційних ситуацій на його формування І.Уличний

використовує положення, обґрунтовані та доведені в працях І.Беха і які

стосуються механізмів формування ставлення особистості до морального

самозростання, мотиваційних основ людської діяльності, вчинкового способу

існування особистості. На основі цих положень науковець в структурі

професійного самовизначення старшокласника виділяє мотиваційний,

когнітивний та поведінковий компоненти. Мотиваційний компонент, на його

думку, визначає ставлення юнаків і дівчат до необхідності професійного

самовдосконалення. Показниками цього компоненту є мотиваційна сфера

221

особистості, а загальним критерієм його виявлення постає сформованість

ієрархічної структури мотивів, їх стійкість та дієвість. Когнітивний

компонент, приходить до висновку І.Уличний, складають сукупність

невикористаних резервів старшокласника для професійного

самовдосконалення. Критеріями виявлення розвитку цього компоненту ним

обирається адекватна самооцінка, глибина і міцність знань про власні

індивідуальні особливості (образ – “Я”) та вимоги майбутнього професійного

середовища (образ – “Я” у світі професій). Поведінковий компонент

виявляється в практичній реалізації професійного самовдосконалення

старшокласника у профорієнтаційній діяльності, основу якого складає

вчинок як прояв самозростання особистості. Критеріями його визначення,

переконливо доводиться дослідником,є стійкість та наполегливість в

активності особистості [9].

У дисертаційному дослідженні М.Беха, предметом якого є образ “Я-

майбутній професіонал”, розглядається система суб’єктивно-оцінних та

індивідуально-вибіркових ставлень старшокласника до самого себе як

майбутнього професіонала і свого місця в майбутньому професійному

середовищі. Для визначення структури цього утворення автор звертається до

концепції рівневої будови самосвідомості (В.Столін), положення теорії “часу

життя і часу особистості” (К.Альбуханова-Славська) і виділяє: пізнавально-

рефлексивний компонент, який характеризують система знань

старшокласника про майбутню професію та способи дій у ній, що утворюють

первинний образ людини професіонала, критеріями сформованості цього

компоненту є домагання в майбутній професії, рівень яких характеризує

когнітивну складність сформованого в учня старшої школи образу “Я-

майбутній професіонал”; емоційно-ціннісний компонент, показниками якого

є інтерес до майбутньої професії, який свідчить про те що старшокласник

обрав майбутню професію й бажає оволодіти нею, критеріями сформованості

в учнів старшої школи цього компонента ним обрано професійну

спрямованість та самооцінку (у контексті майбутньої професії); показниками

практично-дієвого компонента є первинне включення старшокласника в

222

майбутню професійну діяльність і початок оволодіння ним системою

способів професійних дій, критеріями визначення сформованості в юнаків і

дівчат цього компонента визначено сформованість первинних професійних

умінь [3].

Відзначимо, в розглянутих працях науковці (М.Бех, І.Уличний)

звертають увагу на те, що вибір старшокласником напряму професійного

самовизначення здійснюється шляхом самопізнання, самоусвідомлення та

самооцінки, які є домінуючими формами узгодження вимог майбутньої

професії з можливостями та потребами людини. Активність особистості при

цьому виявляться у внутрішній роботі над собою, яка проявляється у

відповідній поведінці [3; 9].

Зважаючи на те, що самовимогливість ми розглядаємо як утворення

самосвідомості особистості, доцільно звернутися і проаналізувати концепцію

рівневої та діалогічної будови самосвідомості, розроблену В.Століним та

І.Чесноковою, в якій науковці виділяють пізнавальний (самопізнання),

емоційно-ціннісний (самоставлення) та регулятивний (саморегуляція)

компоненти. При цьому кожний з цих елементів, на думку вчених, має чітко

виражену специфіку в генетичному та функціональному аспекті, які

обумовлюють функціонування самосвідомості як цілісного процесу [8, с.

10].За В.Століним органічний рівень самосвідомості виявляється в

самопочутті, оцінці та самооцінці. При цьому, стверджує дослідник,

особистісному рівню притаманна свобода вибору та відповідальність за

нього. Найбільш яскраво особистісний рівень проявляється в юнацькому віці

[8].

Розвиток самосвідомості, згідно з концепцією рівневої та діалогічної

будови самосвідомості В.Століна, визначається як системно здійснювальні

незворотні та закономірно спрямовані якісні зміни. Джерелом розвитку

самосвідомості є спілкування, діяльність, самостійність людини, постійна

внутрішня робота над собою, осмислення людиною власної поведінки й умов

її реалізації, зіткнення особистих рис з актуально значущими мотивами в

ситуаціях вчинку. На динаміку самосвідомості, доводить вчений, впливають

223

наступні фактори: професійно-діяльнісні (пов’язані з включенням нових

ознак професійного становлення), соціально-психологічні (пов’язані з

включенням людини в нові соціальні групи) й індивідуально-психологічні

(пов’язані з самопізнанням, самокоректуванням) життєві ситуації [8, с. 10].

З урахуванням того, що професійне самовизначення виступає

соціально-заданою потребою юнацького віку, а внутрішніми механізмами

активізації цього процесу є самопізнання, самоусвідомлення та самооцінка,

що забезпечують узгодження вимог майбутньої професії з можливостями і

потребами людини [6], нами визначено першим компонентом

самовимогливості старшокласника пізнавально-рефлексивний, що

виявляється в когнітивній складності і адекватній самооцінці системи знань

про себе та соціально-професійних стандартів професій.

Поряд з розвитком самопізнання особистості, наголошує І.Чеснокова,

відбувається розвиток емоційно-ціннісного ставлення до себе. Почуття по

відношенню до себе активно регулюють її поведінку та діяльність [10, с. 62].

При цьому старшокласник перебуває в полі вимог майбутнього професійного

середовища, що виступає джерелом переживань особистості. Саме

усвідомлення необхідності вирішення цієї проблеми породжує в учнів

старшої школи емоційно-суб’єктивне переживання професійного

майбутнього [9]. Крім того, внутрішня діяльність (за І.Бехом) розгортається

навколо цінностей, вектор якої задається самим фактом ставлення

особистості до самої себе. Етапами цього процесу є пізнання та схвалення

цінностей, а результатом самооцінювання має бути позитивне емоційне

ставлення до себе [2].

Процес формування ставлення особистості (за І.Бехом, на прикладі

виховання гідності) виступає як єдність самоповаги й поваги оточення. У

структурі гідності вчений виділяє когнітивний компонент, що набуває

суб’єктивної значущості на основі впливу емоційно-ціннісного компоненту.

У своїй єдності ці компоненти утримують знання про певну етичну норму та

її бажаність для особистості й у такій цілісності виступають початковим

мотивом для відповідного вчинку (поведінковий компонент). По мірі

224

практичного вправляння даний мотив трансформується в конкретну

морально-духовну цінність [2, с.7].

Наголосимо, у психологічному словнику самоставлення визначається

як механізм керування поведінкою та діяльністю, який проявляється в

мотивах та інтересах особистості, що об’єднуються в намірах (усвідомлене

прагнення завершити дію у відповідності з наміченою програмою,

спрямованою на досягнення результату). Означені вище положення дали нам

змогу наступним компонентом самовимогливості старшокласника виділити

емоційно-ціннісний, який характеризує його активно-позитивне ставлення до

вимог професій і самоставленні до себе як суб’єкта професійного

саморозвитку.

Наступним компонентом у структурі самовимогливості нами виділено

практично-дієвий, який розкривається через стійкість та автономність

самовимогливої поведінки. Виділення цього компоненту ґрунтувалося на

положеннях І.Беха про: розвиток саморегуляції як цілеспрямованого

формування і створення умов для прояву готовності правильно сприймати

вимоги інших людей, колективу, суспільства в цілому; готовності до аналізу

ситуації, у якій перебуває та діє людина у зв’язку з реалізацією цих вимог;

готовності до аналізу власних можливостей успішно виконувати вимоги;

вміння планувати різні сфери діяльності відповідно зовнішнім умовам і

внутрішнім можливостям; готовності ставити вимоги самому собі, вміння

блокувати інші мотиви і зосереджуватися на виконанні самовимог;

готовності, якщо це необхідно, витримувати великі навантаження [2].

Таким чином, у структурі самовимогливості нами виділено

пізнавально-рефлексивний, емоційно-ціннісний та практично-дієвий

компоненти, кожен яких передбачає динаміку змін, а у своїй сукупності вони

відображають зміст поняття самовимогливість. Узгодженість протиріч між

системою знань про себе та соціально-професійними стандартами професій, а

також їх самооцінкою з активно-позитивним ставленням до вимог професій і

самоставленням до себе як суб’єкта професійного саморозвитку особистості,

виступає спонукальною силою для активізації особистості, яка веде до

225

вироблення стратегії і тактики самовимогливої поведінки.

Для визначення показників самовимогливості проаналізуємо

психолого-педагогічні дослідження, в яких розкриваються передумови та

механізми формування вимогливості до себе. Так, зокрема, у дисертаційному

дослідженні Г.Нєровних вимогливість до себе постає як певний рівень

самосвідомості, при якому особистість здатна критично ставитися до себе,

пережити потреби високого рівня і протиставити діючому більш досконалий

спосіб поведінки та діяльності. Щоб проявити вимогливість до себе, на думку

вченої, особистість має вирішити триєдине завдання: усвідомити суспільні

вимоги (когнітивний компонент), визначити власні завдання (емоційно-

вольовий) та проявити практичні вміння в умовах конкретної ситуації

(поведінковий компонент). Усвідомленість значущості зовнішніх вимог

залежить від індивідуальної, емоційно-вольової та практичної активності

самої особистості. Тут вимогливість до себе виявляється у виконанні всіх

навчальних і трудових завдань, прагненні їх виконати самостійно та

якісніше, скромності, прагненні до досконалості [7].

Передумовами вимогливості, стверджує В.Гапонов, є наполегливість у

досягненні поставленої мети, вміння переборювати труднощі, доводити

розпочату справу до кінця. Автор виділяє такі параметри вимогливості до

себе: відповідальність за якість виконання завдання, зібраність, бажання його

вдосконалити, дієвість критичного ставлення до себе. Основними умовами

формування вимогливості до себе, на його думку, є наявність мотиву

вимогливого ставлення до себе і закріплення способів відповідної поведінки.

Вимогливість до себе, наголошує В.Гапонов, виступає важливим фактором

формування таких рис характеру як ініціативність, самостійність,

наполегливість і витримка [4].

Відзначимо, ряд науковців пов’язують самовимогливість з

самостійністю, відповідальністю, самокритичністю. Так, зокрема,

особистість як суб’єкт діяльності, стверджує К.Абульханова, забезпечує

контроль за її здійсненням з урахуванням власних цілей і зовнішніх вимог,

передбачає можливе неузгодження її зовнішніх і внутрішніх умов, забезпечує

226

всі умови необхідні і достатні для досягнення результату по встановленим

нею самою критеріям. Прийняття відповідальності забезпечує спосіб

досягнення і результат власними силами при заданому самою особистістю

рівні складності та часу досягнення з урахуванням можливих труднощів. Як

якість суб’єкта діяльності відповідальність виражає готовність особистості

відповідати за будь-які наслідки власної діяльності. Найбільш оптимальним,

на думку вченої, є такий тип відповідальності, коли особистість звертає

вимоги на саму себе, підвищує домагання до рівня складності власної

діяльності. Якщо домагання не супроводжуються підвищенням вимогливості

до себе, то відповідальність покладається на інших [1, с. 50-55].

Мірою розвитку почуття відповідальності за власні дії та вчинки,

стверджує М.Ярмаченко, є самоконтроль та самовимогливість.

Самоконтроль, на його думку, постає як один із виявів усвідомленої регуляції

власної поведінки та діяльності з метою досягнення відповідності з

поставленими цілями, пред’явленими вимогами [11, с.408].

Самовимогливість також пов’язана з: самостійністю (Л.Піменова), сутність

якої полягає в умінні за власною ініціативою ставити перед собою цілі, без

сторонньої допомоги знаходити шляхи їх досягнення і виконувати прийняті

рішення [11, с. 315]; самокритичністю, як здатністю й умінням особистості

дати собі самооцінку, виходячи із суспільних вимог, визначити перед самим

собою свої помилки, чітко виконувати своє самозобов’язання з їх усунення,

умінні бачити свої помилки, недоліки, вмінні прислухатися до порад інших

[5, с. 84].

Проаналізувавши дослідження з даної теми ми можемо виділити:

пізнавально-рефлексивний, емоційно-ціннісний, практично-дієвий

компоненти сформованості самовимогливості у старшокласників.

Пізнавально-рефлексивний компонент характеризують система знань

старшокласника щодо соціально-професійних стандартів професій та

індивідуальні особливості, їх оцінка і самооцінка, а також узгодження цих

знань. Критеріями сформованості цього компоненту нами визначена

когнітивну складність і адекватну самооцінку системи знань про себе та

227

соціально-професійні стандарти професій. Показниками емоційно-ціннісного

компонента нами визначено інтерес до професії та до себе як суб’єкта

професійного саморозвитку, мотиви самовдосконалення до рівня вимог

бажаної професії, наміри свідомої самозміни до рівня вимог соціально-

професійних стандартів професій. Критеріями сформованості в учнів старшої

школи цього компонента нами обрано активно-позитивне ставлення до вимог

професій і самоставлення до себе як суб’єкта професійного саморозвитку.

Показниками практично-дієвого компоненту нами визначені самостійність у

реалізації професійних досягнень, відповідальність за процес і результат

професійних досягнень та самокритичність результатів власної діяльності.

Критеріями практично-дієвого компонента є стійкість і автономність

самовимогливої поведінки.

Отже, розвивальний рух старшокласника здійснюється від уявлення

про соціально-професійні стандарти професії до усвідомлення себе як

суб’єкта професійного становлення (самопізнання); від позитивного

ставлення до майбутньої професії до емоційно-ціннісного самоставлення як

суб’єкта професійної діяльності (самоставлення), у якій він досягне

професіоналізму; від активності учня в оволодінні практичними способами

діяльності до внутрішньої роботи над собою, формулювання здатності до

досягнення бажаних стандартів (саморегуляція). Поєднує ці ланки

самодіяльність учня, яка спрямована на зрівноваження соціально-

професійних стандартів професії (вимог) з суб’єктивними чинниками

професійного самовизначення.

Література

1. Альбуханова К.А.Психология и сознание личности (проблемы

методологи, теории и исследования реальной личности): Избраные

психологические труды /К. А. Абульханова. – М. - Воронеж: НПО МОДЭК, 1999.–

224с.

2. Бех І.Д. Почуття гідності у духовному розвитку особистості / І.Д. Бех //

Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: зб. наук. пр.–

К, 2008. – Вип. 12 – С. 5-18.

228

3. Бех М.І. Формування образу “Я – майбутній професіонал” у

старшокласників у процесі професійної орієнтації: дис. ... канд. пед. наук: 13.00.07 /

М.І. Бех. – К., 2010. – 229 с.

4. Гапонов В.П. Вимогливість до себе та її формування в молодших

школярів/ В.П. Гапонов // Психологія: респуб. наук. метод. зб /[Редкол

Л.Н. Проколієнко]. – К: Радянська школа, 1987. – Вип. 29. – С. 78 – 87.

5. Карпенчук С.Г. Теорія методика виховання: навч. посіб. /С.Г. Карпенчук. –

К.: Вища школа, 1997. – 304 с.

6. Мельник О.В. Профорієнтаійна робота зі школярами в умовах

профільного навчання: науково-метод. посібн. / [ О.В. Мельник, І.Л. Уличний; за

ред. О.В. Мельника]. –К., 2008. – 120 с.

7. Неровных Г. М. Воспитание требовательности к себе старшого подростка

в процесе обучения: автореф. дис. на здобуття наук., ступеня канд. пед. наук / Г.М.

Неровных. – Иркутск, 1976. – 19 с.

8. Столин В.В. Самосознание личности / В.В. Столин. – М.: МГУ, 1983. – 286 с.

9. Уличний І.Л. Формування потенціалу професійного самовдосконалення

старшокласників у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи: дис. ...

канд. пед. наук: 13.00.07 / І.Л. Уличний. – К., 2006. – 225с.

10. Чеснокова И.И. Проблемы самосознания в психологи /

.И. Чеснокова. – М.: из-во “Наука”, 1977. – 144 с.

11. Педагогічний словник [за ред. М. Д. Ярмаченка]. – К.: “Педагогічна

думка”, 2001. – 516 с.

УДК 37.091.33:373.5

Пархоменко О.М.

м. Київ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОФЕСІЙНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ

СТАРШОКЛАСНИКІВ В УМОВАХ ПРОФІЛЬНОГО НАВЧАННЯ

ЗАСОБАМИ ТРУДОВОГО ВИХОВАННЯ

Анотація.В статті розглядаються аспекти забезпечення професійного

самовизначення старшокласників засобами трудового виховання з урахуванням

особливостей організації профільного навчання в старшій школі.

Ключові слова: професійне самовизначення старшокласників, профільне

229

навчання.

Проблема професійного самовизначення учнівської молоді посідає

важливе місце у педагогічній та віковій психології, оскільки стосується

вирішального моменту вибору майбутньої професії. Особливої актуальності

вона набуває у старших класах. У зв’язку з цим, центральним і досить

складним завданням сучасної школи є формування в учнівської молоді

здатності до свідомого та самостійного вибору професії і подальшого

оволодіння нею. Вирішення цього завдання багато в чому залежить від самих

учнів, прагнення до особистісної самореалізації, від усвідомленості себе

суб’єктом власного життя, вміння виважено і самостійно приймати

відповідальні рішення. Тому вивчення професійного самовизначення

старшокласників вимагає сучасного і наукового вирішення.

Зміни в соціальному, політичному та економічному житті України

вимагають оновлення і збагачення духовної культури, виховання всебічно

розвинутих особистостей, здатних адаптуватися до нових умов розвитку

суспільства в країні. Провідна роль у формуванні особистості належить

вихованню як об’єктивно – закономірному процесу цілеспрямованої

систематичної підготовки до активної участі в суспільному, виробничому та

культурному житті. Цей процес базується на відповідному змісті освіти, має

свої методологічні та методичні аспекти, які знайшли відображення в

дослідженнях багатьох учених, педагогів і психологів, зокрема в працях

Ю. Азарова, Ю. Бабанського, Т. Ільїної, І. Лернера, Б. Лихачова,

І. Мартинюка, М. Скаткіна, Д. Тхоржевського, М. Ярмаченка та ін.

Трудове виховання розглядається ними як головна складова частина

виховання і в системі його здійснення вирішальне значення відводиться

школі. Проте в сучасних економічних умовах від учнів вимагається більше

того, що входить до змісту шкільних програм. Тому в розв’язанні цієї

проблеми важливе місце належить профільному навчанні в шкільних

закладах, яке покликане забезпечити можливість реалізувати себе в

майбутньому у тій галузі, яка їм природно притаманна і відповідає потребам

суспільного виробництва.

230

Аналіз трудового виховання в системному аспекті показав, що основу

виховної роботи складає організація всієї життєдіяльності дітей з

врахуванням соціальних інституцій та індивідуальних особливостей, завдяки

яким розвиваються всі сторони особистості, її якості. Вирішальну роль

останніх визначає цілісний процес виховання, в зміст якого входять різні

складові. Залежно від історичного періоду розвитку суспільства, його

соціальних, політичних та економічних чинників основні складові виховання

змінюються. Відповідно до сучасних економічних умов до основних з них,

крім загальноприйнятих упродовж певного часу, таких як розумове, фізичне,

трудове, моральне, патріотичне, естетичне, сенсорне, духовне та

самовиховання, належать економічне, правове, екологічне. Впливаючи на

розвиток якостей особистості, кожна складова виконує свою функцію, які в

сукупності становлять процес виховання.

Розглядаючи поняття “виховання” та “трудове виховання” в широкому

їх розумінні, можна зробити висновок, що це один і той же процес, оскільки

в обох випадках він покликаний формувати у дітей морально – трудові

якості, світоглядну свідомість і ціннісні орієнтації, передавати соціальний

досвід, надбання попередніх поколінь, готувати їх до активної участі в

суспільному, виробничому та культурному житті, до виконання

різноманітних соціальних функцій.

Основним і найбільш вагомим засобом трудового виховання є праця.

Саме в праці створюються найбільш сприятливі умови для здійснення всіх

вищеназваних складових виховання взагалі. Тому, розглядаючи трудове

виховання в широкому розумінні цього терміну і зважаючи на сучасні

суспільні вимоги, варто віднести до його компонентів такі як розумове,

фізичне, моральне, духовне, сенсорне, патріотичне, правове, екологічне,

економічне, естетичне та самовиховання. Дані компоненти в їх сукупності

вважаємо важливим елементом системи трудового виховання.

Формування здібностей в профільному навчанні старшокласників

необхідно вести з врахуванням індивідуальних особливостей особистості.

Тобто розглядаючи внутрішні умови розвитку потрібно враховувати

231

зовнішні умови предметної і мікросоціальної сфери.

Вибір професії складний і довготривалий процес головне в якому

послідовність етапів. Визначається дві проблеми. Перша – затягування і

відкладання старшокласником самовизначення у зв'язку з відсутності

виражених стійких інтересів. Дана затримка часто співпадає із загальною

незрілістю, інфантильністю поведінки та соціальних орієнтацій юнаків, що

само собою зрозуміло якщо згадати що професійна самовизначеність – один

із головних компонентів дорослості і стійкого образу “Я”.

Чітке професійне самовизначення – статистично пов'язано з загальною

задоволеністю життям 41%, а серед тих хто не визначився – 26%.

Самовизначення означає не автономію від дорослих, а чітку орієнтацію та

визначення свого місця у дорослому світі. Поняття “самовизначення”, яке

використовується у вітчизняній психології, подібне до поняття

“ідентичність”, розробленого американським вченим Е. Еріксоном.

Ідентичність – умова психічного здоров'я, і якщо вона не сформується,

то людина не знаходить себе, свого місця у суспільстві, почувається

“втраченою”. Дифузна ідентичність пов'язана з інфантильним бажанням

якомога довше не вступати у доросле життя, з стійким станом тривоги,

почуттям ізоляції та спустошення. Дифузна ідентичність може виявлятися у

відкритому не сприйнятті соціальних ролей, бажаних для сім'ї та

найближчого оточення, у неповазі до всього вітчизняного та переоцінці

закордонного, у прагнення стати “ніким”.

Тільки реалізована, сформована ідентичність особистості

(самостійність, ініціативність, компетентність) дозволяє старшокласнику

вирішити головне завдання, яке ставить перед ним суспільство, – завдання

самовизначення, вміння розробити свій життєвий план.

Вибір професії – складний та довгий процес, під час якого існує певна

небезпека. Наприклад: відкладання у часі професійного самовизначення у

зв'язку з відсутністю стійких інтересів.

Звичайно, невизначене майбутнє не дає можливості йти до нього.

Спроби батьків прискорити цей процес за допомогою прямого

232

психологічного впливу, як правило, дають негативні результати, викликаючи

у старшокласників зростання тривожності, а іноді і відмову від будь-якого

самовизначення, небажання взагалі щось вибирати.

Раннє самовизначення вважається позитивним, хоча теж має свої

недоліки. Підліткові захоплення нерідко визначені випадковими факторами.

Категоричність вибору та небажання розглянути інші варіанти часто служить

психологічним захисним механізмом, засобом втечі від сумнівів. У

майбутньому в період юності, це може призвести до розчарування. Іноді

рання професіоналізація пов'язана з несприятливими сімейними умовами,

низькою успішністю та іншими негативними факторами, які знижують рівень

свідомого та добровільного вибору. Важливий також і рівень інформованості

старшокласників як про майбутню професію, так і про самих себе. Юнаки та

дівчата погано знають конкретні особливості кожної професії, що робить їх

вибір переважно випадковим. У виборі професії велике значення має

вивчення професійних особливостей, що є необхідним при профільному

навчанні.

Вибір професії відображає певний рівень особистісних домагань. Він

включає оцінку своїх об'єктивних можливостей (людині, яка у дитинстві не

вчилася організовувати робоче місце, важко завершити власний проект

практичним виконанням) та оцінку своїх здібностей. На старшокласника

впливає суб'єктивний рівень вимог, які пред'являються ним до професії, він

часто завищений. Найчастіше це стимулює людину до подолання труднощів.

Гірше, якщо рівень запитів занижений, і юнак ні до чого не спрямований.

Трудове виховання в профільному навчанні є системним об’єктом як в

змістовому, так і в процесуальному його аспектах. Змістовими компонентами

трудового виховання є розумове, духовне, моральне, естетичне, правове,

екологічне, економічне, фізичне, патріотичне, сенсорне та самовиховання.

Процесуальними елементами системи трудового виховання є сім’я,

дошкільний заклад, загальноосвітня школа, позашкільні заклади, заклади

професійної підготовки та дитячі, учнівські і молодіжні організації й засоби

масової інформації.

233

Система трудового виховання в шкільних закладах за своїм характером

є методичною системою і включає такі основні взаємозв’язані елементи як

цілі і завдання виховання, зміст освіти, форми, методи і засоби здійснення

виховного впливу. Профільне навчання є важливим елементом системи і

головним засобом трудового виховання, що обумовлює підходи до

визначення змісту й обсягу навчального матеріалу відповідно обраному

профілю, а також методики виховного процесу.

Отже, проблема професійного самовизначення учнівської молоді

актуалізується у до індустріальний період розвитку суспільства внаслідок

суттєвого розширення сфери професійної діяльності людини й можливості

обирати нею з поміж невпинно зростаючої кількості одну. Зростання

значущості професійної орієнтації в сьогоденні пов'язане із такими реаліями,

як введення в сучасних загальноосвітніх школах профільних, професійно

спрямованих програм навчання, підготовка учнівської молоді в ліцеях і

коледжах до фахової діяльності, прагнення професійної школи зробити свого

випускника конкурентноздатним на ринку праці.

Література

1. Єндальцев Є.А. Вибір професії. Соціальні, економічні та педагогічні

фактори. – К.: Вища школа, 1982. – 149 с.

2. Кон И.С. Психология старшеклассника. – М., Просвещение, 1982 – 311 с.

3. Немов Р.С. Психология: Учебник. – Т. 1. – М.: Высшая школа, 1995.

4. Орлов Ю.М. Самопознание и самовоспитание характера: Беседы

психолога со старшеклассниками: Книга для учителя. – М., Просвещение, 1987. –

196 с.

5. Павлютенков Є.М. Формування мотивів вибору професії. – К.: Рад.школа,

1980. – 130 с.

6. Профконсультаційна работа із старшокласниками /За ред.

Б.О.Федоришина. – К.: Рад.школа, І980. – І60 с.

7. Сахаров В.Ф. Профессиональная ориентация школьников / В. Ф. Сахаров,

А. Д. Сазонов. – М.: Просвещение, І982. – І92 с.

8. Татенко О.С. Профорієнтаційна робота в школі. – К.: Т-во “Знання”, 1982.

– 16 с.

234

9. Федоришин Є.О. Система профінформаційної роботи із

старшокласниками / Є. О. Федоришин, С. Я. Карпиловська та ін. – К.: Рад. школа,

І988. – 178 с.

10. Чистякова С.Н. Профессиональная ориентация школьников: Организация

и управление / С. Н. Чистякова , Н. К. Захаров. –М.: Педагогика, 1987. – 157 с.

ПіддячийМ.І.

м. Київ

ІСТОРІЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПРОФЕСІЙНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ МОЛОДІ

Анотація.У праці аналізується педагогічна спадщину та емпіричний досвід

у побудові системи професійної орієнтації; провідні тенденції розвитку

профорієнтації молоді; психолого-педагогічний аспект підготовки молоді до

професійної діяльності; політехнічний підхід у формуванні професійної

спрямованості; необхідність розвитку творчості, професійної самосвідомості та

професійно важливих якостей тощо.

Постановка проблеми.Сучасний стан українського суспільства

характеризується вдосконаленням міжособистісних соціально-професійних

відносин. Гармонійний розвиток суспільства значною мірою відбувається за

допомогою фахівців науково-освітніх інституцій, які на основі історичного та

емпіричного досвіду пропонують шляхи становлення, розвитку особистості,

її профорієнтації в соціумі, формуючи завдання та зміст освіти для сучасного

та наступного етапів розвитку суспільства. У цьому процесі особливої уваги

потребує молодь, яка поступово успадковує певний об’єм знань від старшого

покоління та якісно їх переосмислює і збагачує на новому етапі розвитку

суспільств.

Виховання, навчання, професійна орієнтація молоді є невід’ємними

складовими цивілізованого демократичного благополучного суспільства, яке

має на меті духовне збагачення громади та досягнення стабільної динаміки

соціально-економічного розвитку. Одним із шляхів успішної підготовки

молоді до життя та активної трудової діяльності є створення на всій території

держави мережі для соціально-професійної орієнтації учнів. Вітчизняні

дослідники проблем підготовки молоді до життя та активної трудової

235

діяльності в певному соціокультурному середовищі мають обґрунтувати

універсальність, завдання та зміст освіти і методи навчання; розробити

загальні вимоги до навчально-виховного процесу на основі наступності та

“посильності” навчання; розробити навчально-виховний комплект з

професійної орієнтації на етапах входження в систему соціальних і

професійних відносин.

У процесі дослідження “Історія та перспективи професійної орієнтації

молоді” проаналізовані праці П.Р.Атутова, Е.І.Головахи, А.Е.Голомштока,

І.Ф.Драча, І.Д.Зверева, І.А.Зязюна, Л.О.Иовайши, В.М.Мадзігона,

В.Ф.Моргуна, Є.М.Павлютенкова, Г.П.Щедровського.

Постановка завдання. Вдосконалення профорієнтаційної системи,

спрямованої на свідомий і самостійний вибір молоддю напряму професійної

діяльності та визначення напрямів у розв’язанні проблеми.

Виклад основного матеріалу. Аналізуючи педагогічну спадщину та

емпіричний досвід видатних філософів, просвітителів, педагогів, доходимо

висновку, що процес розвитку – поступальний. Він характеризується

незворотністю, просуванням до нового рівня, коли реалізуються попередні

задуми і набувається досвід участі у різноманітній розвиваючій діяльності.

На важливі аспекти проблеми формування сучасної особистості, засвоєння

нею змісту освіти звертає увагу у своїх працях І. А. Зязюн: “Особистість, яка

здатна засвоїти зміст освіти, повинна володіти такими показниками і

властивостями: функціональними (сенсорно-перцептивними) механізмами

сприйняття інформації (мисленням, пам’яттю, психомоторикою), певним

рівнем саморегуляції, що забезпечує управління психічними процесами і

поведінкою людини; життєвим досвідом, що включає такі психічні і

психологічні утворення, як знання, уміння, навички і звички; спрямованістю

особистості, пізнавальними, перетворюючими, естетичними,

комунікативними і фізичними якостями; узагальненими типологічними

властивостями (характером, темпераментом, здібностями, онтогенетичними

особливостями розвитку); досвідом виконання загальних і спеціальних видів

діяльності, зокрема й творчої тощо. Спрямованість із усіма її складовими

236

зумовлює діяльність особистості” [7, с. 4].

Педагогічний аспект проблеми підготовки молоді до професійної

діяльності засобами професійної орієнтації має певне вітчизняне історико-

філософське підґрунтя, оскільки аналіз історичних тенденцій розвитку

психолого-педагогічної теорії профорієнтації, необхідний для виразного

розуміння її сучасного стану і проблем, показує, що протягом багатьох років

накопичено значний досвід та істотні результати пізнання цієї проблеми.

У вітчизняній філософській думці існує оригінальна теорія спорідненої

праці видатного українського філософа-гуманіста, просвітителя і поета

XVIII століття Григорія Савовича Сковороди, який вважав принцип

“пізнання себе”, своєї внутрішньої натури вольовим, творчим актом,

спрямованим на виявлення і утвердження в кожній людині її природних

схильностей до певного виду діяльності. Це тривалий процес, під час якого

людина може пізнавати свої можливості, відчувати впевненість у своїх

здібностях, визначати своє місце у суспільстві, приносячи йому найбільшу

користь, але водночас він потребує від особистості цілеспрямованих творчих

зусиль і наполегливості.

Сковорода не бажав “прийняти світ, у якому панує суспільна

нерівність, у якому імущі верстви, не обмежуючись володінням маєтками,

посадами, нещадно політично і духовно гноблять трудящих”[5].

Усвідомлення цього спонукали його до вироблення вчення, в якому критика

переноситься у сферу моралі, що базується на імперативі додержання тієї

природи, яка є першопричиною всього сущого. Сковорода переконаний, що

справедливе суспільство виникає на ґрунті освіти, пізнання людьми самих

себе. Він зазначає, що врегулювання матеріальних відносин та

взаємовідносин між людьми залежатиме від моральних принципів, які люди

сповідують. В основі моральності і справедливості лежить сковородинська

концепція спорідненої праці як людського способу життєдіяльності, корисної

для всього суспільства за рахунок перетворення праці із засобу до життя в

найпершу життєву потребу і найвищу насолоду.

Суб’єктивним виявом людського щастя Сковорода вважає внутрішній

237

світ, сердечність, душевність. Досягнути його можна, йдучи за велінням своєї

внутрішньої натури через спорідненість у певному виді вільної трудової

діяльності за покликанням. Принцип “пізнай себе” за Сковородою

передбачає пізнання своїх природних схильностей до певного виду

діяльності та їх розвиток освітою, наукою, вихованням, практикою. Суть

концепції спорідненої праці як засобу забезпечення щастям і справедливої

насолоди життям полягає в тому, що праця за покликанням, праця як

реалізація творчих здібностей, обдаровань і талантів є внутрішньою

потребою і приносить вищу насолоду.

Особливого значення у пізнанні природи людини та у визначенні нею

свого місця в житті Сковорода надає практиці, вправам, функція яких

полягає в удосконаленні природних даних до рівня довершеності. Він

розрізняє науку й властивість вдачі, характеру, навчання й практику, які

спрямовують людину на шлях спорідненої суспільно корисної праці, яка є

основою вияву сутності людини в її духовних прагненнях і сподіваннях.

Перенесення центру уваги із сфери споживання у сферу продуктивної

діяльності, де головним у людському житті є споріднена праця, яка водночас

є і потребою, і вищою насолодою, а висунення суспільного ідеалу, де кожен

працює за своїми здібностями, і де праця виступає найпершою потребою, є

важливим у філософській думці Сковороди і в принципі вічними.

На думку Г. Сковороди, в ідеальному суспільстві його члени мають

реалізувати свої природні обдаровання у спорідненій праці, і за допомогою

освіти кожен має пізнати себе та свої природні схильності. Щастя доступне

всім і кожному, варто лише відвернути увагу від надмірних матеріалістичних

інтересів і пізнати в собі особистість, з’ясувати, для чого народжений, знайти

своє покликання і щастя в природовідповідній праці. “Занепад високих

духовних цінностей на тлі обожнення матеріального багатства спонукають

Сковороду до вироблення вчення, у якому вістря критики суспільних

відносин та боротьби за їх докорінну перебудову переноситься у сферу

моралі, що будується на імперативі додержання тієї природи, яка є

першопричиною всього сущого, включаючи й людину. […] справедливе

238

суспільство виникає на ґрунті освіти, пізнання людьми самих себе.

Врегулювання матеріальних відносин і взаємовідносин між людьми

залежатиме від додержання певних моральних принципів. В основі

моральності і справедливості, на думку філософа, лежить природовідповідна

праця, яка є корисною для всього суспільства […].”[13, с. 16].

Самопізнання філософ пов’язував із спорідненою суспільно корисною

працею, що найбільше відповідає природним уподобанням кожної людини.

Завдяки самопізнанню кожна людина, розвиваючи власні здібності,

наближається до природи. Високістю духу людина забезпечує своє щастя,

яке досягається не багатством, славою й чинами, а душевним спокоєм і

корисною творчою працею як всеперемагаючою силою, без якої немає

людської свободи і людського добра. Праця, що не відповідає можливостям і

здібностям людини, не приносить їй ні насолоди, ні морального задоволення,

і, як правило, завдає їй і суспільству неповторної шкоди.

У теорії пізнання Сковороди набуває розвитку категорія досвіду як

основи пізнання. Вона допомагає здолати відрив практики від наукового

пізнання і змушує кожну людину боротися за власну природовідповідність.

“Швидкою допомогою” у цій боротьбі у наш час є профорієнтація,

функціями якої стають поточне і перспективне планування, координація,

контроль, теоретичне, методологічне, методичне, інформаційне забезпечення

тощо. Такий спеціально організований психолого-педагогічний підхід

допоможе досягти головної мети – динаміки підготовки молоді до свідомого

професійного самовизначення (отримання знань про себе; інформація про

світ професійної праці; співставлення знань про себе та знань про професійну

діяльність за допомогою професійних проб; стимулювання активізації

внутрішніх психологічних ресурсів для включення в професійну діяльність

та максимальної реалізації себе в ній).

Кожен історичний період поступу суспільства характеризується

корегуванням завдань у розв’язанні проблем навчання, виховання і

підготовки молоді до повноцінного творчого життя. Від того, наскільки

успішно вона входитиме в соціальне життя, залежатиме благополуччя

239

суспільства в цілому. У соціальному статусі молоді різних країн є

відмінності, але є й схожі риси, які визначають типові ознаки на основі

узагальнюючих характеристик, які відносяться до певної верстви населення,

груп чи класів соціальної структури. Спільні моральні, духовні та інші

соціальні характеристики дають змогу виявити джерела виховання

особистості. «З метою розширення не лише меж пізнання, а й можливостей

удосконалення суспільної практики в напрямі виховання особистості

необхідно долучити родину, засоби масової інформації (радіо, кіно,

телебачення, газети, журнали тощо). Вони можуть зробити популярними

професії, які потрібні нашому суспільству”[6, с. 8].

З початком професійної орієнтації розпочинається важливий етап

професійного самовизначення – “усвідомлення себе суб’єктом конкретної

професійної діяльності” [3]. “Діагностика та аналіз самооцінки

індивідуально-психологічних якостей” [4] уможливлює усвідомлення

власних здібностей і на цій основі саморегуляцію поведінки в досягненні

поставленої мети – опанування професії, обраної з певної галузі народного

господарства, або професії міжгалузевого характеру (оператор ЕОМ,

бухгалтер та ін.). В Україні народне господарство поділяється на такі галузі:

промисловість та будівництво; транспорт та зв'язок; сільське господарство;

торгівля (сюди ж включене громадське харчування та матеріально-технічне

забезпечення); наука; освіта; охорона здоров’я; апарат органів державного

управління; інші галузі невиробничої сфери.

Соціальне середовище, в якому здійснюються профорієнтаційні заходи

на свідомий вибір професії, повинне цілеспрямовувати молодь із

закріпленням її на певному робочому місці. Цей процес налагоджується:

обґрунтуванням аналітиками, економістами та статистами прогнозу

наявності робочих місць на певний період часу для відпрацювання

профорієнтаційних заходів навчальними закладами системи загальної

середньої освіти; систематизацією знань про всі професії через наукову

професіографію і, особливо, знання вимог до людини певної професії та

розуміння того, що позитивний результат може бути тільки завдяки

240

комплексній роботі вчених багатьох спеціальностей; завдяки “аналізу та

синтезу знань про особистісні інтереси і здібності учнів” [10] та

систематизації цих знань навчальним закладом за допомогою науковців;

відповідністю особистісних якостей та вимог професії до школяра;

відповідності навчальних закладів системи загальної середньої освіти

вимогам держави і суспільства в напрямі “підготовки молоді до життя в

реальному соціально-економічному середовищі” [11].

У системі загальної середньої освіти ця проблема потребує наукового

переосмислення, результатом якого має бути впровадження в освітню

практику нового змісту навчально-виховної роботи, особливо в старшій

школі, оскільки разом з отриманням загальноосвітніх знань є нагальна

необхідність послідовно готувати молоде покоління до професійної

діяльності. Необхідно розробити державні і регіональні соціально-економічні

програми з відповідним державно-регіональним фінансуванням, що дасть

можливість молоді через кваліфіковану працю одержувати належну

зарплатню для задоволення своїх потреб. На жаль, сьогодні спостерігається

відсутність збалансованості в процесі планового відтворення людських

ресурсів України з пріоритетною політикою їх реалізації на регіональному

рівні.

Один із напрямів створення системи “активного впливу на формування

професійної підготовки школярів (через систему навчально-виховних

заходів) повинен мати політехнічну спрямованість, оскільки в сучасних

умовах трудової діяльності спостерігається стрімка динаміка запровадження

нових технологій, які вимагають від особистості підвищення рівня

загальнотрудової і загальнотехнічної підготовки” [1; 2] з метою оволодіння

новими засобами праці та якісно новими методами виробництва. Про

взаємну залежність видів праці і структурних елементів говорить

В. М. Мадзігон: “Аналізуючи засоби праці (від ручного до автоматичного

обладнання, яке керує технологічними процесами, веде облік продукції і

вирішує завдання), ми доходимо висновку, що зміни у видах праці

знаходяться у прямій залежності від змін її структурних елементів і перш за

241

все – від змін у знаряддях праці. Від рівня розвитку знарядь праці

безпосередньо залежить склад і структура технологічних функцій

працівників виробництва, а отже, їх загальнотрудовий, кваліфікаційний

рівень, ступінь їх розвитку як головної виробничої сили суспільства”[9, с. 4].

Навчально-виховний процес загальноосвітньої школи має орієнтувати

учнів на: подальше навчання у вищих навчальних закладах; трудову

діяльність протягом певного терміну з подальшим навчанням у вищих

навчальних закладах; професійну діяльність безпосередньо після закінчення

школи з одержанням вищої освіти, за бажанням без відриву від виробництва.

Разом з тим, із введенням одинадцятирічної освіти загальноосвітня ланка

може стати суттєвим державним ресурсом поповнення робітничих кадрів з

мінімальними затратами на їх підготовку, за рахунок фінансування з

державного або місцевого бюджету інваріантної та варіативної складових

навчального плану профільної підготовки учнів.

Одним із завдань педагогічної науки і практики є розробка методик

систематичного виховного впливу на учнів І – ХІ класів у напрямі розвитку

їхніх здібностей для виконання свого призначення в сфері інтелектуального

та матеріального виробництва, але із зазначенням того, що у вищому

навчальному закладі має навчатись молодь, яка досягла достатнього для

продовження навчання освітнього рівня. Водночас слід звернути увагу на те,

що загальноосвітня ланка повинна орієнтувати учнів на трудову діяльність

після закінчення школи, ліцею чи гімназії не як на негативну перспективу, а

як на проміжний етап професійної кар’єри, оскільки “сподівання особистості

у виборі спеціальності для подальшого навчання можуть бути втрачені” [12]

в результаті трудової діяльності. Крім того, варто пояснювати, що фахівець з

вищою освітою, який має досвід робітничої діяльності, яка збігається з його

спеціалізацією у вищому навчальному закладі, має значні переваги, оскільки

вибір подальшого професійного шляху здійснюється свідомо завдяки досвіду

трудової діяльності.

Разом із тим, необхідно “ініціювати та підтримувати інтерес в учнів до

різних видів професійної діяльності” [8]. Цього можна досягти належною

242

організацією навчально-виховного процесу, починаючи з викладання основ

наук, стимулювання і розвитку інтересу до потрібних суспільству і громаді

професій засобами викладання певних навчальних дисциплін та створенням

“спеціальних концепцій і системно-структурних надбудов” [14], спрямованих

на пропаганду, матеріальне заохочення та закріплення на цих ділянках

роботи майбутніх фахівців.

У змісті профорієнтаційної роботи потрібно передбачити дитячу

технічну творчість, гурткову та факультативну роботу, агропромислове

дослідництво тощо. Важливо, щоб учасники профорієнтаційних заходів

(фахівці навчальних закладів системи загальної середньої освіти, родина з її

сімейними та професійними традиціями, місцева громада, соціальні освітні

інституції, державні, законодавчі та регіональні органи влади тощо)

працювали в цьому напрямі як єдине ціле і всіляко допомагали один одному

в комплексному розв’язанні проблеми, оскільки загальноосвітня ланка, як би

налагоджено вона не працювала, не в змозі самостійно вирішити завдання,

визначені профорієнтаційними заходами, спрямованими на задоволення

потреб особистості та суспільства. Особливу роль в успішному проведенні

профорієнтаційних заходів мають відігравати засоби масової інформації та

комп’ютеризоване навчально-розвиваюче середовище. Телебачення, радіо,

кіно, комп’ютерні системи посідають значне місце в житті молоді і за

допомогою цих засобів можна забезпечити популярність професіям, які

конче необхідні нашому суспільству. В свою чергу суспільство повинне

забезпечити відповідні соціально-економічні умови для довготривалого

закріплення цих фахівців на певних робочих місцях.

Особливого значення набуває компетентна організація навчально-

виховного процесу загальноосвітньої ланки у напрямі опанування учнями

загальноосвітніх знань, а також знань, умінь і навичок професійного

характеру та психологічної готовності до їх практичного застосування.

Звідси виникає необхідність переосмислення організації навчально-

виховного процесу шкільної молоді у напрямі підготовки її до майбутньої

професійної діяльності. Водночас потребують змін критерії та покажчики

243

результативності загальноосвітньої ланки, які мають відображати як

інтелектуальний рівень підготовки молоді, так і рівень підготовленості до

процесу соціальної та професійної адаптації на певних вікових етапах

розвитку особистості.

Висновки. Отже, подальше вдосконалення профорієнтаційної системи

відбуватиметься в руслі соціально-економічного розвитку України на основі

історичного та емпіричного досвіду теорії природовідповідності,

спрямованої на свідомий і самостійний вибір молоддю напряму майбутньої

професійної діяльності. Орієнтовні перспективні напрями у розв’язанні

комплексної профорієнтаційної проблеми такі: загальнотеоретичні питання

та їх наукове забезпечення; система санкціонованої та керованої інформації;

організаційно-практичні питання тощо.

Література

1. Атутов П. Р. Політехнічний принцип у навчанні школярів / Атутов Петро

Радіонович. – К. : Рад. шк., 1982. – 175 с.

2. Атутов П. Р. Сближение общеобразовательной и политехнической

школы / П. Р. Атутов. – М. : Педагогика, 1986. – 176 с.

3. ГоловахаЕ. И. Жизненная перспектива и профессиональное

самоопределение молодежи / Евгений Иванович Головаха; АН УССР. Ин-т

философии. – К. : Наук. думка, 1988. – 144 с.

4. Голомшток А. Е. Выбор профессии и воспитание личности школьника

(воспит. концепция проф. ориентации) / Александр Ефимович Голомшток. – М. :

Педагогика, 1979. – 160 с.

5. Драч І. Ф. Григорій Сковорода / І. Ф. Драч, С. Б. Кримський, М. В.

Попович. – К. : Молодь, 1984. – 212 с.

6. Зверев И. Д. Вопросы теории и практики профориентации в средней

школе: сб. ст. / под ред. И. Д. Зверева. – М. : Педагогика, 1972. – 248с.

7. Зязюн І. А. Вузівська підготовка педагога до профільного навчання учнів

старших класів / Іван Зязюн // Сучасні інформаційні технології та інноваційні

методи навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми: зб.

наук. пр. / Ін-т. педагогіки і психології проф. освіти АПН України; Вінниц. держ.

пед. ун-т імені Михайла Коцюбинського. – К.; Вінниця, 2004. – Вип. 4. – С. 3 – 11.

244

8. Иовайша Л. А. Проблемы профессиональной ориентации школьников /

Л. А. Иовайша. – М. : Педагогика, 1983. – 128 с.

9. Мадзігон В. М. Педагогічні аспекти удосконалення змісту трудової

політехнічної підготовки школярів // Наук. зап. Сер. Педагогіка / Тернопіл. держ.

пед. ун-т ім. В. Гнатюка. – Т., 1999. – №5. – С. 3 – 7.

10. Моргун В. Ф. Методика багатовимірного аналізу досягнень учня з метою

профілювання та профорієнтації / В. Ф. Моргун; Інститут педагогіки і психології

проф. освіти АПН України, ПДПІ, каф. психол. та пед. майстерності. – Полтава,

1997. – 15 с.

11. Павлютенков Е. М. Управление профессиональной ориентацией в

общеобразовательной школе / Е. М. Павлютенков. – Владивосток: Университет,

1990. – 174 с.

12. Павлютенков Е.М. Формирование мотивов выбора профессии /

Е.М. Павлютенков; под ред. Б.А. Федоришина. – К. : Рад. шк., 1980. – 143 с.

13. Сковорода Г. С. Полное собрание сочинений: [у 2-х т.].– К.: Наук. думка,

1973. –Т.1. – 1973. – 532 с.

14. Щедровицкий Г. П. Избранные труды / Георгий Петрович

Щедровицкий.– М. : Просвещение, 1995. – 759 с.

Рісний О.П.

м. Львів

ОСОБИСТИЙ КОНСУЛЬТАНТ ЯК ЗАПОРУКА УСПІШНОГО

ОБСЛУГОВУВАННЯ КЛІЄНТІВ

Структура Львівського міського центру зайнятості передбачає три

основних напрямки роботи: адміністративно-господарський та загальне

керівництво (директор), обслуговування незайнятого населення (заст.

директора – технолог-організатор) і надання послуг роботодавцям (заст.

директора).

В обслуговуванні незайнятого населення задіяно відділ сприяння

працевлаштуванню, що сформований з особистих консультантів, та відділ

довідково-інформаційної роботи з населенням, котрий відповідає за

диспетчеризацію та роботу картотеки. В останньому функції диспетчерів та

245

справочинців частково суміщені, адже навантаження на перших в ранковий

час значно перевищує навантаження у другій половині дня. Таким чином,

після обіду залишається двоє диспетчерів, а інших двоє – виконують функції

справочинців, де, в свою чергу, в цей період зростає навантаження у зв’язку з

добором справ на різноманітні масові заходи та на наступний день до

особистих консультантів. Фахівці відділу організації профнавчання та

самозайнятості організовують та контролюють безпосередньо технічний

процес професійного навчання, співпрацюючи з навчальними закладами та

підприємствами, установами та організаціями, а також організовують процес

залучення безробітних до підприємницької діяльності. Таким чином, із

відділу сприяння працевлаштуванню виокремлено технічні функції, що не

пов’язані з функціями особистих консультантів.

Особисті консультанти надають повний спектр індивідуальних послуг

незайнятому населенню, метою якого є конкретний результат –

працевлаштування. Таким чином профорієнтаційні послуги, послуги з

профнавчання і навіть тимчасові оплачувані громадські роботи націлені та є

частиною стратегії працевлаштування. Особистий консультант приймає

рішення про необхідність навчання чи стажування за відповідною професією

у відповідному навчальному закладі, видає скерування. У випадку

доцільності провадить роботу щодо мотивації безробітного до відкриття

власної справи. Ефективність роботи особистих консультантів щомісячно

оцінюється за відповідною системоюта є підставою для коригування премії і

надбавок. Матеріальне заохочення спеціалісти отримають відповідно до

результатів оцінки їх особистого вкладу. Оцінка відбувається наступним

чином: за кожним критерієм по вертикалі вибираються декілька найкращих

(зелений колір) та декілька найгірших (червоний колір) результатів. Після

цього, аналізуючи діяльність окремого фахівця, ми бачимо з яких критеріїв

він був найбільш успішний, а де його слабкі місця. Спеціаліст теж може

оцінити свої успіхи у порівнянні з колегами. Комплексно оцінюючи

результати, фахівці, в котрих більшість параметрів були успішними,

246

визнаються кращими із застосуванням зазначених вище мотиваційних

підходів.

Обслуговування роботодавців здійснюється двома структурними

підрозділами, один з яких формується з особистих консультантів, другий –

спеціалістів, котрі ведуть масові, колективні, інформаційні та аналітичні

заходи. Це зокрема круглі столи, семінари з роботодавцями, міні-ярмарки

вакансій, мобільні виїзні акції тощо. Особисті ж консультанти безпосередньо

обслуговують комплекснороботодавців розділених за територіальним

принципом для зручності їх відвідування. Навантаження на одного

особистого консультанта роботодавців становить 1250 підприємств, установ і

організацій. Основна перевага комплексного надання послуг особистими

консультантами полягає в більш ефективній взаємодії зроботодавцями.

Спеціаліст при зустрічі обговорює усі можливі шляхи вирішення питань, що

належать до компетенції служби зайнятості. Так, наприклад, при тривалому

неукомплектуванні вакансії оперативно розглядається можливість

застосування послуг із профнавчання, організації міні-ярмарків чи

оплачуваних громадських робіт для тимчасового укомплектування вільних

місць. Аналогічно комплекс послуг надається і при контакті з іншою метою,

як наприклад, розслідування страхових випадків чи реєстрація трудового

договору. Такий підхід дозволяє налагодити більш тісну та довірливу

співпрацю, а від того й більш ефективну. Прикладами є значне зростання

показників щодо: укомплектування вакансій за сприянням служби

зайнятості; кількості підприємств, установ і організацій, що подають

вакансії; видів громадських робіт; працевлаштування після громадських

робіт.

Спеціалісти відділу взаємодії з роботодавцями мотивовані шляхом

щомісячної оцінки індивідуального внеску особистих

консультантівроботодавців. У процесі оцінювання визначаються кращі

працівники, які за наслідками отримують премію у вищому розмірі (за

рахунок зменшеного розміру премії працівників, робота яких була найменш

ефективною у поточному місяці). За результатами роботи визначається

247

кращий працівник місяця, фото якого вивішується на дошці пошани, а на

його робочому місці встановлюється табличка з написом: “Вас обслуговує

кращий особистий консультант ________ місяця” (аналогічно і для кращого

консультанта незайнятого населення).

Наведені заходи дозволяють додатково мотивувати персонал до більш

ефективного та продуктивного виконання функцій. Спрацьовує стара добра

істина: “Якщо хочете збудувати корабель, можна найняти рабів, поставити

наглядачів, постійно підганяти та контролювати… А можна знайти людей,

що люблять море, вселити їм надію до відкриття нових незвіданих земель – і

вони збудують цей корабель самі”.

Впровадження ЄТНАСПу та ЄІАС.NET вимагає суттєвих змін у

підходах до виконання функцій спеціалістами. Ці зміни, як і будь-які інші, є

складними для впровадження. Необхідно перебудовувати стабільні та

комфортні умови роботи. Але плин часу вимагає залишатись ефективною

службою, готовою гідно зустріти нові виклики.

Рудюк О.В.

м. Рівне

ФОРМУВАННЯ РЕФЛЕКСИВНОГО ПРОСТОРУ ПРОЦЕСУ

ПРОФПЕРЕОРІЄНТАЦІЇ ЯК УМОВА КОНСТРУКТИВНОГО

ПEРЕЖИВАННЯ БЕЗРОБІТНИМИ КРИЗИ ВТРАТИ РОБОТИ

Анотація.Статтю присвячено аналізу концептуальних можливостей

поняття рефлексії як пояснювального принципу і психологічного механізму

детермінації конструктивного переживання кризи втрати роботи у молодих

безробітних в процесі їх професійної переорієнтації.

Ключові слова: криза втрати роботи, переживання, рефлексія, безробіття,

професійна переорієнтація.

Постановка проблеми. Проблема молодого безробіття сьогодні

визнається спеціалістами як одна з найбільш гострих і актуальних, адже

представницька частина громадян, які поповнюють лави безробітних – це

вчорашні випускники загальноосвітніх шкіл, середніх спеціальних і вищих

248

навчальних закладів. Той факт, що молоді люди, які вийшли зі стін

професійних освітніх закладів, виявляються неконкурентоздатними на ринку

праці, свідчить певною мірою про те, що якість сучасної освіти не зовсім

відповідає потребам практики; більше того, вона закладає основи соціального

виключення і маргіналізації молодого покоління. Безумовно, це є

результатом кризи у країні в цілому, оскільки освіта – це сфера суспільного

життя, в якій віддзеркалюються усі її реалії. У зв’язку з цим однією з

найбільш оптимальних форм соціальної підтримки безробітної молоді і

зниження напруги на ринку праці є професійна переорієнтація і

перепідготовка за тими спеціальностями, на які існує стабільний попит на

ринку праці.

Важливо розуміти, що профпереорієнтація як інституціоналізована

форма підтримки безробітних громадян виконує не лише формальну

функцію оволодіння новою спеціальністю, засвоєння знань і вмінь,

необхідних для трудової діяльності в сфері нової спеціальності, але і

становлення особистості професіонала, тобто процес професійної

переорієнтації передбачає певні особистісні перетворення і новоутворення,

пов’язані з інтеріоризацією професійних вимог, ідентифікацію з ними і

адаптацію до них. Враховуючи, що ситуація професійного виключення є

особистісно значимою життєвою подією для більшості молодих людей, а

тому, володіючи потужним дезінтегруючим і деструктуруючим потенціалом,

при певних обставинах може провокувати депресуючу та деформуючу

симптоматику на рівні їх особистісного функціонування, формувати тло для

появи гострих переживань, пов’язаних з кризою смислоутворюючих

життєвих і професійних цінностей.

У такому разі стає очевидним, що в процесі професійної переорієнтації

безробітної молоді повинні бути створені відповідні умови і забезпечені

можливості для вирішення цілого комплексу проблем, пов’язаних, з одного

боку, із реалізацією зовнішньо релевантних його аспектів (організація

навчально-методичного процесу професійної перепідготовки безробітних), а

з іншого – із забезпеченням внутрішньо релевантних умов ефективного

249

психологічного супроводу безробітних, включаючи компетентну

психологічну допомогу у вирішенні проблем індивідуально-психологічного

характеру. З огляду на це, актуалізується потреба у розробці ефективних

психологічних механізмів і технологій нівелювання негативного

психологічного резонансу, спричиненого кризою втрати роботи, перш за все,

на особистісному рівні.

В перспективі забезпечення комплексу внутрішньо релевантних умов

успішної професійної переорієнтації важливим є розуміння ролі особистісної

детермінанти у психосоціальній адаптації безробітної молоді. Без активності

безробітного в процесі переживання кризи втрати роботи, без внутрішньої

готовності до перенавчання і пошуку шляхів подолання професійних

проблем за рахунок активізації і переосмислення своїх внутрішніх резервів,

без активної смислової роботи по дискредитації неадекватних новій

соціальній ситуації цінностей вирішення цієї проблеми буде мати

маніпулятивний характер.

Очевидно, що сьогодні професійна переорієнтація в службах зайнятості

відбувається за технологічним сценарієм, не вирішуючи актуальних

індивідуально-психологічних проблем безробітного. Тому вихід нами

бачиться в залученні у практичну площину цього процесу валідних

психологічних технологій, які б стимулювали і створювали сприятливий

рефлексивний простір з можливістю самостійного і усвідомленого

віднаходження смислів нової професійної перспективи, активізації

самоаналізу і професійної самосвідомості, більш ефективного пошуку

інформації і прогнозування подальшого професійного розвитку, пошуку

шляхів власної професійної реалізації, підвищення конкурентоздатності на

ринку праці, ефективної самопрезентації тощо. Зазначимо, що головна роль у

цьому належить психологічній науці, теоретичний та емпіричний базис і

потенціал якої може ефективно використовуватися при розробці евристичних

категорій аналізу психологічних закономірностей цих явищ.

Ми вважаємо, що ефективність процесу професійної переорієнтації і

перепідготовки безробітної молоді забезпечуватиметься використанням у

250

його проблемному просторі евристичного потенціалу категорії рефлексія як

методологічної основи конструктивного переживання безробітними кризи

втрати роботи. Таким чином, зростання потреби у професійній

перепідготовці молодих безробітних – з одного боку, і відсутність

релевантного специфіці даного феномену концептуально-категоріального

апарату, який би забезпечив наукове обґрунтування адекватної системи

психологічних засобів супроводу безробітних в процесі їх професійної

переорієнтації – з іншого, і визначили мету нашої статті.

Результати теоретичного аналізу проблеми. Логіка обґрунтування

психологічних засад реалізації процесу професійної переорієнтації

безробітної молоді підвела нас до необхідності знайти поняття, яке змістовно

конкретизує перетворюючу активність безробітного в ситуації переживання

кризи втрати роботи і не співпадає з усталеними понятійними конструкціями,

евристичними в основному для фіксації феноменів пристосувальної

активності особистості в критичних життєвих ситуаціях (адаптація,

подолання, саморегуляція, самоорганізація та ін.). Верифікація останніх у

площині теоретико-емпіричного аналізу безробіття проводилася у площині

поведінкової активності безробітних і показала свою продуктивність для

опису феноменів, які визначають адаптивно-пристосувальний характер його

подолання. Нашим завданням, в першу чергу, є пошук дифініційного

еквіваленту не лише для теоретико-концептуальної фіксації процесів, які

актуалізуються у площині суб’єктивно-психологічної активності суб’єктів

професійного виключення, але і для експлікації його на рівні емпіричної

верифікації, що, в свою чергу, дозволить науково розробляти його у статусі

самодостатньої психологічної категорії.

Виходячи з цього, вважаємо, що методологічною основою,

принципово важливою для розуміння психологічних закономірностей

конструктивного переживання безробітними кризи втрати роботи в процесі

професійної переорієнтації виступає поняття рефлексії. Оскільки рамки

даної статті не дозволяють у всій повноті висвітлити весь спектр змістового

наповнення даного поняття, перейдемо до розгляду тих його

251

феноменологічних аспектів, які безпосередньо пов’язані з предметом нашого

теоретичного пошуку.

Аналіз спеціальної літератури показав, що багатозначність рефлексії

зумовлена багатоманітністю змістів, які виступають предметом рефлексії,

специфічністю цілей і задач, що вирішуються в кожному конкретному

дослідженні [6]. Залежно від цього різні автори дають свій варіант

класифікації типів (видів, рівнів, форм) рефлексії. Не роблячи предметом

розгляду в рамках даної статті різні види рефлексії (аналітична,

інтелектуальна, змістовна, кооперативна, міжособистісна, комунікативна,

особистісна, соціальна, професійна, педагогічна, духовна, екзистенційна),

акцентуємо увагу на тих її аспектах, які набувають особливого значення у

світлі визначених нами методологічних підходів з урахуванням специфіки

процесу переживання безробітними кризи втрати роботи.

Більшість дослідників виділяє такі основні функції рефлексії як

самовідображення та саморегуляція психіки, причому перша функція

безпосередньо випливає із самої її природи і створює основу для реалізації

регулятивної функції [8, 1].

Показовими у цьому сенсі є результати досліджень Б.В. Зейгарник.

Вона розглядає рефлексію як один із механізмів саморегуляції, “ … основу

децентрації і самоаналізу – здатність до зміни позицій, відчуження та

об’єктивації своїх дій” [4].

У дослідженні М.Й. Боришевського рефлексія виступає як глобальна

змістовно-функціональна характеристика саморегулювання. “Саме здатність

до рефлексії забезпечує індивіду можливість інтегрувати в собі одночасно дві

функції: функцію суб`єкта поведінки та функцію об’єкта управління” [2;

с. 23].

На думку І.С. Кона, рефлексивна діяльність відбувається на всіх рівнях

особистісного функціонування, проте особливо яскраво і драматично вона

протікає на рівні внутрішньоособистісного конфлікту. Такий конфлікт

“запускає” механізм рефлексії (тобто активізує осмислення та

переосмислення особистістю своїх попередніх уявлень і досвіду), виступає

252

поштовхом для внутрішньої рефлексивної діяльності самого “Я”. Таким

чином, рефлексивне “Я” є втіленням не тільки самосвідомості, а й

саморегуляції [7].

Розглядаючи рефлексію з точки зору трансформації суб’єктом власної

свідомості, І.М. Семенов і С.Ю. Степанов дійшли думки, що вона виступає як

механізм переосмислення і перебудови суб’єктом змістів своєї свідомості,

діяльності, спілкування і поведінки [10; с. 37]. У процесі переосмислення

вони виділяють кілька етапів реалізації рефлексивного механізму:

– актуалізація смислових структур “Я” при входженні суб`єкта в

проблемно-конфліктну ситуацію і при її розумінні;

– вичерпання цих актуалізованих смислів при апробуванні різних

стереотипів досвіду та шаблонів дії;

– дискредитація їх в контексті знайдених суб’єктом протиріч;

– інновація принципів конструктивного подолання цих протиріч через

осмислення цілісним “Я” проблемно-конфліктної ситуації і самого себе в ній

ніби заново, власне фаза “переосмислення”;

– реалізація нового цілісного смислу через наступну реорганізацію

змістів особистого досвіду та дієве, адекватне подолання протиріч

проблемно-конфліктної ситуації.

Цей підхід є співзвучним позиції Л.Ф. Вязнікової, яка, вивчаючи

рефлексію як механізм розвитку суб’єктності (авторства) керівників системи

освіти в процесі професійної перепідготовки, розуміє її як суперечливу

єдність двох функцій [3; с. 120–121]:

– дискредитуючої (допомагає “проявити” професійну кризу, виявити

професійні проблеми у власному досвіді, викликати інтелектуальний

неспокій, дисонанс, “розхитати негативні професійні стереотипи”);

– перетворюючої (сприяє осмисленню нових освітніх цінностей,

ціннісному самовизначенню, розвитку нових регуляторів професійного

росту, нових критеріїв інтелектуального пошуку, усвідомленню засобів

вирішення власних професійних проблем).

253

Схема, запропонована цими авторами, видається нам евристичною в

перспективі розуміння механізмів смислодіяльнісного переструктурування

суб’єктивного простору молодих безробітних у процесі переживання кризи

втрати роботи.

У дослідженнях, предметом яких є вивчення особистісного аспекту

рефлексії, принциповим є розуміння її як генеральної підсистеми свідомості

особистості, в якій реалізується найвищий рівень осмислення особистісних

змістів (психічних образів, з якими ототожнює себе “Я”), що обумовлює їх

зміни й породжує новоутворення особистості (І.Д. Бех, М.Й. Боришевський,

О.В. Захарова, Ю.Н. Кулюткін та ін.).

На нашу думку, саме у підсистемі рефлексивного регулювання смисли

та смислові механізми отримують свій сутнісний функціональний прояв.

Результатом рефлексивної переробки смислів виступає, з одного боку, їх

об’єктивація і трансформація, описані Д.О. Леонтьєвим як ефекти

смислоусвідомлення [9], а з другого – розв’язання внутрішніх конфліктів у

смисловій сфері, найбільш загальним вираженням якого є питання про смисл

життя. Тим самим стає чітким нерозривний зв'язок функції рефлексії з

функцією смислової регуляції.

І.М. Семенов і С.Ю. Степанов визначають рефлексію як процес

переосмислення, як механізм “ … не тільки диференціації в кожному

розвинутому та унікальному людському “Я” його різних підструктур (типу:

“Я” – фізичне тіло, “Я” – біологічний організм, “Я” – соціальна істота, “Я” –

суб`єкт творчості та ін.), але й інтеграції “Я” в неповторну цілісність” [11; с.

76–82].

В свою чергу В.І. Слободчиков і Е.І. Ісаєв, розуміючи рефлексію як

онтологічне визначення суб’єкта, центральний феномен людської

суб’єктності, висловлюють важливу для нас сентенцію: “… це така

специфічна людська здібність, яка дозволяє людині зробити свої думки,

емоції, вчинки і відношення, взагалі самого себе – предметом спеціального

вивчення (аналізу і оцінки) і перетворення (зміни і розвитку)” [12; с. 161]. Їх

позицію поділяє В.В. Знаков, наголошуючи, що рефлексивне розуміння

254

суб’єктом, який одночасно заглиблюється в себе і підноситься над собою,

сутності предметів і явищ завжди змінює його психіку [5].

Фактично мова йде про рефлексивне перетворення смислової сфери

суб’єкта, а в контексті розвитку концептуальних положень нашого

теоретичного дослідження – про рефлексивну трансформацію смислових

компонентів (змістовно-смислове переструктурування і реінтеграцію на новій

основі) суб’єктивного простору безробітних в процесі переживання кризи

втрати роботи.

Екстраполюючи ці сентенції у площину нашого аналізу, зазначимо, що

психологічний супровід професійної перепідготовки безробітної молоді

повинен ґрунтуватися на принципах рефлексивної активності усіх учасників

профпереорієнтаційного процесу, забезпечуючи тим самим умови для

смислодіяльнісного переструктурування їх суб’єктивного простору у процесі

переживання кризи втрати роботи. Представляється можливим говорити в

цьому контексті про рефлексивно-освітню діяльність безробітних в процесі

професійної переорієнтації, результатом якої, на нашу думку, може стати

самостійне і усвідомлене віднаходження смислів нової професійної

перспективи, активізація самоаналізу і професійної самосвідомості, більш

ефективний пошук інформації і прогнозування подальшого професійного

розвитку, пошук шляхів власної професійної реалізації, підвищення

конкурентоздатності на ринку праці, ефективної самопрезентації тощо.

Висновки. Зростання потреби у професійній перепідготовці молодих

безробітних і відсутність релевантного специфіці даного феномену

категоріального апарату, який би забезпечив наукове обґрунтування

адекватної системи психологічних засобів супроводу безробітних в процесі

їх професійної переорієнтації, визначили науковий інтерес до аналізу

концептуального потенціалу поняття рефлексії. В контексті обґрунтування

шляхів та умов реалізації профпереорієнтаційної роботи з безробітними воно

виступає пояснювальним принципом і психологічним механізмом

трансформації суб’єктивно-смислових компонентів їх професійної

самосвідомості, визначає успішність формування нового ціннісного

255

відношення до ситуації професійного виключення (безробіття), лежить в

основі самостійного і усвідомленого віднаходження смислів нової

професійної перспективи у безробітних.

Аннотация. Статья посвящена анализу концептуальных возможностей

понятия рефлексии как объяснительного принципа и психологического механизма

детерминации конструктивного переживания кризиса утраты работы у молодых

безработных в процессе их профессиональной переориентации.

Ключевые слова: кризис утраты работы, переживание, рефлексия,

безработица, профессиональная переориентация.

Annotaion. The article analyzes conceptual possibilities of a category

“introspection” as a explanatory principle and psychological mechanism for

determination of redundancy crisis constructive experience with young unemployed

people in the process of their professional re-training.

Keywords: redundancy crisis, experience, introspection, unemployment,

professional re-training.

Література

1 Бодрова Е.В. Исследование генезиса рефлексивной саморегуляции

мыслительной деятельности / Е.В. Бодрова // Рефлексия в науке и обучении. –

Новосибирск, 1984. – С. 105–108.

2 Боришевский М.И. Развитие саморегуляции поведения дошкольников– дис.

... в форме доклада на соиск. уч. ст. доктора психол. наук. / М.И. Боришевский. –

К., 1982. – 77 с.

3 Вязникова Л.Ф. Психологические основания процесса профессиональной

переподготовки руководителей системы образования – дис. … доктора психол.

наук / Л.Ф. Вязникова. – Хабаровск, 2002. – 408 с.

4 Зейгарник Б.В. Опосредствование и саморегуляция в норме и патологии /

Б.В. Зейгарник // Вестник МГУ. – 1981. – №2. – Сер.14. Психология. – С. 9–14.

5 Знаков В.В. Самопознание и самопонимание / В.В. Знаков // Антология

современной психологии конца 20 века. Ежегодник. Российское психологическое

общество – Казань, 2001. – Т. VII– Вып. 3. – С. 47–56.

6 Карпов А.В. Психология рефлексивных механизмов деятельности /

А.В. Карпов. – М.: Изд-во Ин-та психологии РАН, 2004. – 424 с.

256

7 Кон И.С. В поисках себя: личность и ее самосознание / И.С. Кон. – М.:

Политиздат, 1984. – 335 с.

8 Кулюткин Ю.Н. Рефлексивная регуляция мыслительных действий /

Ю.Н. Кулюткин // Психологические исследования интеллектуальной деятельности.

– М., 1979. – С. 22–28.

9 Леонтьев Д.А. Психология смысла: природа, строение и динамика

смысловой реальности / Д.А. Леонтьев – 2-е, испр. изд. – М.: Смысл, 2003. – 487 с.

10 Семёнов И.Н. Психология рефлексии: проблемы и исследования /

И.Н. Семёнов, С.Ю. Степанов // Вопросы психологии. – 1985. – №3. – С. 37.

11 Семёнов И.Н. Типы и функции рефлексии в научном мышлении /

И.Н. Семёнов, С.Ю. Степанов // Проблемы рефлексии в научном познании. –

Куйбышев, 1983. – С. 76–82.

12 Слободчиков В.И. Психология развития человека / В.И. Слободчиков,

Е.И. Исаев – М., 2000. – 379 с.

УДК 377.3 (043.3)

УДК 373.5

Ставицький Г.А.

м. Київ

ДИНАМІКА МОТИВАЦІЇ ДО ПРОФЕСІЙНОГО

САМОВИЗНАЧЕННЯ СТУДЕНТІВ-ПЕРШОКУРСНИКІВ

Анотація.Стаття присвячена проблемі мотивації вибору студентами

першого курсу педагогічного навчального закладу майбутньої професійної

діяльності, а також визначенню динаміки їх професійного самовизначення.

Ключові слова: студенти першого курсу, динаміка професійного

самовизначення.

В умовах нинішньої економічної, політичної і соціально-культурної

ситуації в Україні необхідне нове розуміння проблеми мотивації вибору

майбутньої професійної діяльності, зокрема в юнацькому віці. Безумовно,

адекватність вибору і рівень оволодіння професією впливають на загальну

якість життя людини. Тому, важливо з самого початку зробити правильний

професійний вибір. Для того, щоб молода людина стала професіоналом

257

високого рівня, отримувала задоволення від роботи, потрібно щоб обрана

професія повною мірою відповідала її індивідуальним особливостям,

задовольняла її особистісні потреби, давала можливість реалізувати

внутрішній вроджений та прижиттєво набутий потенціал. Значна роль у

цьому процесі відводиться профорієнтаційній роботі зі учнями старших

класів.

В юнацькому віці спостерігається активний пошук сенсу життя,

з'являються складні переживання загальної невизначеності, найгостріше

постає проблема невпевненості в собі. Переважна більшість випускників

загальноосвітньої школи відчувають надзвичайну професійну

дезорієнтованість, незадоволеність собою і, як наслідок, загальну життєву

некомпетентність. Означені проблеми виступають головним змістом

життєвої кризи в юнацькому віці.[7, с. 49].

Сьогодення вимагає застосування сучасних методів профорієнтаційної

роботи в закладах освіти. В першу чергу це стосується введення у

навчальних закладах посади профконсультанта. Фахівці профконсультанти

зможуть надавати учням старших класів допомогу у питанні професійного

самовизначення; надавати потрібну інформацію про зміст певної професії,

перспективи її здобуття та працевлаштування, проводити профорієнтаційне

діагностичне обстеження.

Проблема професійного самовизначення особистості у зв’язку з

життєвими перспективами і плануванням нею майбутнього професійного

шляху досліджувалася К.А. Абульханова-Славською, Т.М. Афанасьєвою,

Л.І. Божович, М.Р. Гінзбургом, Є.І. Головахою, Є.О. Климовим,

А.В. Мудриком, М.С. Пряжніковим, Д.І. Фельдштейном та ін. У цьому сенсі

визначальними є дослідження у яких проводиться вивчення процесів

професійного самовизначення в руслі загальних вимог до вибору професії

(Є.М. Борисова, К.М. Гуревич, В.Д. Брагін, В.Д. Парамзін), вікових

закономірностей формування особистості (Т.М. Снєгирьова, П.А. Шавір),

місця й ролі здібностей та інтересів у процесах професійного самовизначення

(В.В. Єрмолін, В.Д. Шадріков), активності особистості як суб’єкта

258

майбутньої професійної діяльності (Ю.М. Забродін, Є.А. Климов,

Н.М. Кондаков), побудови життєвого шляху і самовизначення особистості

(Б.Г. Ананьєв, Ю.А. Деркач, Л.З. Орбан).

Робота над проблемою професійного самовизначення старшокласників

дає можливість зрозуміти наскільки учні керуються у виборі професії

власними інтересами, бажаннями, здібностями; наскільки їх вибір професії є

самостійним; які переважають мотиви при виборі ними майбутньої

професійної діяльності. Тому, тема нашої статті стосується проблеми

динаміки мотивації професійного самовизначення у юнацькому віці стосовно

вибору навчального закладу та майбутньої професійної діяльності студентів

першого курсу.

Законодавством України гарантується забезпечення можливості

вільного вибору виду діяльності, професії, спеціальності, навчального

закладу, тому у випускників школи є різні можливості для вибору майбутньої

професійної діяльності.

Професійне самовизначення учнів є складним видом діяльності, що

передбачає тривалу мотивацію. На реалізацію цієї діяльності спрямована вся

особистість з її потребами, інтересами, прагненнями, а також її

мотиваційною сферою. За твердженням Л.І. Божович, спрямованість

особистості на певну професію є результатом наявності в людини визначеної

структури мотиваційної сфери [1].

Провідними мотивами вибору особистістю майбутньої професії є

соціальні, моральні, естетичні, пізнавальні, творчі, матеріальні, престижні й

прагматичні мотиви Соціальні та моральні – виражаються у прагненні

безпосередньо або опосередковано приносити користь суспільству. Естетичні

мотиви виражають прагнення „переживати почуття прекрасного” під час

виконання професійних обов’язків. Пізнавальні мотиви характеризуються

прагненням розширити кругозір, розвинути здібності, самовдосконалитись у

обраній професії, бути конкурентоспроможнім на ринку праці. Творчі мотиви

виявляються у прагненні бути оригінальними, робити нові відкриття.

Матеріальні мотиви пов’язані з прагненням мати добре оплачувану професію

259

для забезпечення матеріальної стабільності. Мотиви престижності

виражають прагнення досягнути високого соціального статусу, кар’єрного

росту. Вузькопрагматичні мотиви характеризуються бажанням обрати

майбутню професію, яка дає можливість вільного прийняття рішень про

вибір темпу та розпорядку виконання професійних обов’язків (власна

справа), або ж бажання працювати у конкретному регіоні, поряд з місцем

проживання.

Зазначені види мотивів можна згрупувати і отримати два блоки

мотивів: опосередковані та безпосередні мотиви. Перед прийняттям рішення

„ким бути?” може мати місце боротьба мотивів. [10].

Як критерій класифікації мотивів, що лежать в основі професійного

самовизначення, П.А. Шавір застосував ознаку їх походження та характер

зв’язків з професією і виділив п’ять груп мотивів. До першої групи віднесені

мотиви, які виражають потребу в тому, що складає основний зміст професії.

Друга – пов’язана з відображенням певних особливостей професії в

суспільній свідомості: мотиви престижності, суспільної значущості професії

тощо. Третя група мотивів визначає потреби особистості, актуалізовані при

взаємодії з професією (мотиви самоствердження, особливості характеру,

ієрархія потреб тощо). Четверта група складається з мотивів, що виражають

особливості самосвідомості особистості при взаємодії з професійним

середовищем (впевненість у власній придатності, володіння достатнім

творчим потенціалом). Мотиви п’ятої групи визначають орієнтацію людини

на зовнішні, об’єктивно незначущі атрибути професії. [9, с. 48-52].

Мотиви вибору учнями старших класів майбутньої професії

формуються під впливом таких зовнішніх факторів, як порада батьків, інших

дорослих та знайомих, приклад однолітків та друзів, вражень, що виникли

після перегляду телепередач, читання літератури, профорієнтаційної роботи

тощо. Зрозуміло, що остаточне рішення повинне залишатися за учнем. Проте,

навчально-виховні заклади, й інші державні та громадські інституції мають

використовувати наявні в їхньому розпорядженні інформаційно-виховні

260

засоби для формування в молоді суспільно значущих мотивів професійного

вибору. [6, с. 60-74].

Щоб дізнатися про основні мотиви вибору майбутньої професії

студентами-першокурсниками НПУ імені М.П. Драгоманова ми підготували

та провели у жовтні-листопаді 2010 р. та березні-квітні 2011 р. анкетування

на тему: “Чому я обрав для навчання педагогічний ВУЗ?”

Вибірка склала 306 студентів 1-го курсу. У анкетуванні взяли участь –

68 (100%) досліджуваних спеціальності “Психологія” та 35 осіб (100%)

спеціальності “Соціологія” Інституту соціології, психології та управління; 57

(100%) досліджуваних спеціальності “Фізика”, “Математика”, “Інформатика”

Фізико-математичного інституту та Інституту інформатики; 87 (100%)

досліджуваних спеціальності “Хореографія”, “Регент”, “Музикант-психолог”

Інституту мистецтв, 59 (100%) досліджуваних спеціальності “Історія і

українознавство”, “Історія і суспільствознавство”, “Історія” Інституту

історичної освіти.

Нижче пропонуємо аналіз відповідей студентів за результатами

анкетного опитування.

1. Чи усвідомленим був ваш вибір педагогічного вузу? Вибір

студентами педагогічного вузу був переважно усвідомленим у 95%

досліджуваних спеціальності “Психологія” та 86% спеціальності

“Соціологія”; 79% спеціальності “Фізика”, “Математика”, “Інформатика”;

76% досліджуваних спеціальності “Хореографія”, “Регент”, “Музикант-

психолог”; 79% спеціальності “Історія і українознавство”, “Історія і

суспільствознавство”, “Історія. Експертиза історичних цінностей”.

2. Ви виключно подавали документи на вступ до НПУ

імені М.П. Драгоманова? Конкретно обирали НПУ імені М.П. Драгоманова

87% досліджуваних спеціальності “Психологія” та 57% спеціальності

“Соціологія”; 76% спеціальності “Фізика”, “Математика”, “Інформатика”;

74% досліджуваних спеціальності “Хореографія”, “Регент”, “Музикант-

психолог”; 56% спеціальності “Історія і українознавство”, “Історія і

суспільствознавство”, “Історія. Експертиза історичних цінностей”.

261

3. Хто або що вплинуло на ваш вибір? На вибір досліджуваних

вливали, передусім: спеціальність “Психологія” (батьки – 27%, друзі, знайомі

– 9%; вибір був самостійним – 64%), спеціальність “Соціологія” (батьки –

28%, друзі, знайомі – 18%; вибір був самостійним – 54%); спеціальності

“Фізика”, “Математика”, “Інформатика” (батьки – 19%, друзі, знайомі – 14%;

вибір був самостійним – 67%); спеціальності “Хореографія”, “Регент”,

“Музикант-психолог” (батьки – 12,5%, друзі, знайомі – 12,5%; вибір був

самостійним – 75%); спеціальності “Історія і українознавство”, “Історія і

суспільствознавство”, “Історія. Експертиза історичних цінностей” (батьки –

14%, друзі, знайомі – 8%; вибір був самостійним – 78%).

4. При можливості ви б скористалися вибором іншого вузу?

Скористалися б вибором іншого вузу 33% досліджуваних спеціальності

“Психологія” та 46% спеціальності “Соціологія”; 36% спеціальності

“Фізика”, “Математика”, “Інформатика”; 81% досліджуваних спеціальності

“Хореографія”, “Регент”, “Музикант-психолог”; 53% досліджуваних

спеціальності “Історія і українознавство”, “Історія і суспільствознавство”,

“Історія. Експертиза історичних цінностей”.

5. Чи задоволені ви своїм вибором? Задоволені власним вибором 88%

досліджуваних спеціальності “Психологія” та 91% спеціальності

“Соціологія”; 83% досліджуваних спеціальності “Фізика”, “Математика”,

“Інформатика”; 42% досліджуваних спеціальності “Хореографія”, “Регент”,

“Музикант-психолог”; 86% досліджуваних спеціальності “Історія і

українознавство”, “Історія і суспільствознавство”, “Історія. Експертиза

історичних цінностей”.

6. У цьому вузі Ви обирали інститут чи відповідну спеціалізацію?

Більшість опитуваних студентів, у вузі, обирали саме спеціалізацію: 91%

досліджуваних спеціальності “Психологія” та 60% спеціальності

“Соціологія”; 84% спеціальності “Фізика”, “Математика”, “Інформатика”

91% досліджуваних спеціальності “Хореографія”, “Регент”, “Музикант-

психолог”; 58% спеціальності “Історія і українознавство”, “Історія і

суспільствознавство”, “Історія. Експертиза історичних цінностей”.

262

7. Чи є ваша фахова спеціалізація престижною в даний час? Переважна

більшість досліджуваних вважає, що їх професія є престижною в наш час:

91% досліджуваних спеціальності “Психологія” та 97% спеціальності

“Соціологія”; 79% спеціальності “Фізика”, “Математика”, “Інформатика”;

84% спеціальності “Хореографія”, “Регент”, “Музикант-психолог”; 86%

досліджуваних спеціальності “Історія і українознавство”, “Історія і

суспільствознавство”, “Історія. Експертиза історичних цінностей”.

8. Чи є професія педагога престижною в даний час? Престижною

професію педагога вважають 71% досліджуваних спеціальності “Психологія”

і лише 26% спеціальності “Соціологія”; 79% спеціальності “Фізика”,

“Математика”, “Інформатика”; 81% спеціальності “Хореографія”, “Регент”,

“Музикант-психолог”; лише 17% досліджуваних спеціальності “Історія і

українознавство”, “Історія і суспільствознавство”, “Історія. Експертиза

історичних цінностей”.

9. Чи плануєте ви після закінчення вузу займатися педагогічною

діяльністю? Планують займатися педагогічною діяльністю: спеціальність

“Психологія” (так – 31%, ні – 51%, не вирішили – 18%) та “Соціологія” (так –

49%, ні – 51%); спеціальності “Фізика”, “Математика”, “Інформатика” (так –

61%, ні – 27%, не вирішили – 12%); спеціальності “Хореографія”, “Регент”,

“Музикант-психолог” (так – 67%, ні – 33%); спеціальності “Історія і

українознавство”, “Історія і суспільствознавство”, “Історія. Експертиза

історичних цінностей” (так – 56%, ні – 30%, не вирішили – 14%).

10. Чи плануєте ви працювати за фахом? За фахом планує працювати

100% досліджуваних спеціальності “Психологія” та 69% спеціальності

“Соціологія”; 88% спеціальності “Фізика”, “Математика”, “Інформатика”;

86% спеціальності “Хореографія”, “Регент”, “Музикант-психолог”; 83%

досліджуваних спеціальності “Історія і українознавство”, “Історія і

суспільствознавство”, “Історія. Експертиза історичних цінностей”.

11. Якби ви вступали у ВНЗ повторно, чи обрали б ви НПУ імені

Драгоманова? За умови повторного вступу даний вуз обрали б: 93%

досліджуваних спеціальності “Психологія” та 89% спеціальності

263

“Соціологія”; 83% спеціальності “Фізика”, “Математика”, “Інформатика”;

53% спеціальності “Хореографія”, “Регент”, “Музикант-психолог”; 76%

досліджуваних спеціальності “Історія і українознавство”, “Історія і

суспільствознавство”, “Історія. Експертиза історичних цінностей”.

Висновки. Вибір переважної більшості досліджуваних навчального

закладу був усвідомленим та самостійним, хоча певний вплив на процес

вибору мали батьки та друзі і знайомі. При виборі вони орієнтувалися,

передусім, на майбутні спеціальності, які вважають на сьогодні досить

престижними, і оцінюють престижність спеціальності дещо вище, ніж

педагогічної діяльності загалом. Переважна більшість студентів інституту

соціології, психології та управління й фізико-математичного інституту та

інституту інформатики, інституту історичної освіти і науки задоволені

власним вибором і повторили б його та не скористалися б можливістю

вступу до іншого ВНЗ. Разом з тим, серед студентів Інституту мистецтв

менше половини досліджуваних задоволені власним вибором і, тому більше

80% опитаних студентів-першокурсників цього інституту, при можливості

скористалися б вибором іншого ВНЗ. Дещо більше половини досліджуваних

(окрім психологів – лише третина) планують після закінчення навчання

займатися педагогічною діяльністю. При цьому, переважна більшість

досліджуваних, а психологи стовідсотково планують працювати за фахом (за

спеціалізацією).

Література

1. Божович Л.И. Проблемы формирования личности/ Божович Л.И. //Под.

ред. Фельдштейна Д.И. – М.: Ин-т практической психологии, Воронеж: НПО

“МОДЕК”, 1997. – 352 с.

2. Горбатько Г.П. Психологическая служба школы помогает ученикам в

профессиональном самоопределении // Горбатько Г.П. // Обдарована дитина. –

2000. – №3. – С. 31-34 .

3. Йовайши Л.А. Основы подготовки учащихся к выбору профессии:

автореф. дис. канд. психол. наук: спец. 17.37.00/ Йовайши Л.А. / ВГУ

им.В.Капсукаса. – Вильнюс. – 1971. – 23 с.

264

4. Концепція профільного навчання в старшій школі: Затв. рішен. М-ва

освіти і науки України від 25.09.03 №10/12-2 /АПН України. Ін-т педагогіки;

Уклад.: Л.Березівська, Н.Бібік, М.Бурда та ін. // Інформ. збірник М-ва освіти і

науки України. – 2003. – №24. – C. 3-15.

5. Павлютенков Е.М. Формирование мотивов выбора профессии /

Павлютенков Е.М. – К.: Рад. школа, 1983. – 152 с.

6. Педагогічні засоби підготовки старшокласників до професійного

самовизначення в умовах профільного навчання [Закатнов Д.О., Мельник О.В.,

Осипов О.В., Морін О.Л., Гуцан Л.А., Скалько О.В]. – К.: ПІВ АПН України, 2005.

– 215 с.

7. Титаренко Т.М. Життєві кризи: технології консультування. Друга чстина /

Т. М. Титаренко. – К.: Главник, 2007. – 176 с.

8. Формы и методы практико-ориентированной педагогической поддержки в

условиях рынка труда [Авт.- сост. С. Н. Чистякова, В. П. Бондарев и др.]. –

Кемерово: Изд-во ОИИУ, 2001. – 150 с.

9. Шавир П.А. Психология профессионального самоопределения в ранней

юности / Шавир П. А. – М.: Педагогика, 1981. – 96 с.

10. Шапар В. Психологічний тлумачний словник / Шапар В.– Х.: Прапор,

2004. – 640 с.

Ткачук І.І.

м. Київ

ОНТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

ПРОБЛЕМИ ПРОФЕСІЙНОГО УСПІХУ ОСОБИСТОСТІ

Анотація.У статті проаналізовано наукові погляди на проблему

спрямованості особистості на досягнення успіху в діяльності. Розглянуто

філософський, соціологічний, психологічний і педагогічний аспекти даної проблеми.

Ключові слова: спрямованість особистості на досягнення успіху в

діяльності, мотивація досягнення, діяльність досягнення.

Сучасна соціально-економічна ситуація в нашій країні та світова

фінансова криза значно підвищили вимоги до професіонала на ринку праці.

Численні соціологічні опитування роботодавців щодо їхніх вимог до якостей

майбутніх співробітників свідчать про те, що підприємства та організації

265

сьогодні відчувають потребу в молодих фахівцях, які б були б здатні не лише

відповідати вимогам професійного середовища, а й спрямовані на досягнення

високих стандартів у своїй професійній діяльності, на постійний професійний

розвиток, тобто – на професійний успіх. Тому й невипадково, що проблема

успіху особистості у професійній діяльності останнім часом все частіше стає

предметом дослідження педагогів і психологів.

Зважаючи на актуальність та соціальну значущість проблеми метою

статті є аналіз наукових поглядів на проблему спрямованості особистості

на досягнення успіху в діяльності.

До проблеми успішної людини, досягнення нею особистісних і

суспільно значущих результатів вже не одне десятиріччя звертаються

філософи, соціологи, психологи і педагоги. Витоки згаданої проблеми беруть

початок з праць філософів (Ж. Кальвін Сенека, Секст Емпірик, Марк Аврелій

та ін.), які торкалися цієї проблеми під час філософського трактування

взаємозв’язку та взаємозалежності цінностей суспільства й особистості. В цій

нерозривній системі, доходять до висновку вчені, людина ставить цілі, долає

перешкоди на шляху їх досягнення, а результати сприймаються нею як успіх

або ж невдача. Відзначимо, не дивлячись на те, що успіх людини розглядався

філософами через призму таких понять як сенс життя, цінності, активність,

воля, діяльність, та ін., все ж його зміст суттєво відрізнявся в окремих теоріях

і концепціях.

Проведений нами теоретичний аналіз проблеми дає змогу розподілити

філософські вчення на три групи, які суттєво відрізняються одна від одної,

залежно від розуміння соціальної та особистісної значущості успіху людини

в діяльності, зовнішніми та внутрішніми атрибутам успішної особистості,

презентацію в суспільстві та репрезентацією в свідомості досягнутих

результатів. Яскравим представником першої групи філософів, які

розкривають успіх через багатство, матеріальні блага, визнання та славу

людини, є засновник протестантизму Жан Кальвін, на думку якого чим

заможніша людина, тим вона ближче до Бога [1].

Окрему групу складають вчені (Сенека, Секст Емпірик, Марк Аврелій),

266

які пов’язують успіх з моральними чеснотами і дотриманням етичних норм.

Так, зокрема, вони вважали, що аморальна людина не може бути шанованою

і не повинна займати високі посади. Інші філософи наголошували на

протиріччі між принципами успіху й моральності, одночасно додержуватись

яких досить складно. Релігійні школи також розглядають згадану проблему.

Переважна більшість з них спрямовують увагу на успішному служінні Богу.

Інші підходи до проблеми досягнення успіху людини в діяльності з

позицій розвитку суспільства та її місця в ньому висловлюються у

соціологічних концепціях. На відміну від філософів, які розглядають

феномен успіху з точки зору найбільш загальних філософських категорій,

специфіка соціологічних досліджень полягає в тому, що в них вчені

намагаються пояснити взаємозв’язок уявлень суспільства, окремої соціальної

групи і конкретної людини про цілі та стратегії досягнення успіху .

Відповідь на запитання про те, ефективність якої дії соціум розглядає

як успіх, можна знайти в роботах німецького соціолога М. Вебера. У його

теорії про соціальні дії про успіх згадується тоді, коли діючий пов’язує з ним

суб’єктивний смисл і коли дія співвідноситься з діями інших людей та

орієнтується на них. Відповідно до цього, на його думку, оцінювати як

успішне чи не успішне суспільство буде тільки таку дію, яка відповідає двом

вимогам: діючий пов’язує з нею суб’єктивний сенс; дія співвідноситься з

діями інших людей та орієнтується на них [1].

До позиції М. Вебера близька теорія культури досягнення

О.Согомонова. Успіхом автор вважає досягнення цілей не всіх соціальних

дій, а тільки тих, які відповідають ідеалам соціальних досягнень конкретного

суспільства. Успіх, за визначенням вченого, є сукупний конструкт ідеології

досягнення й набору стратегій і тактик досягнень [6].

Суттєвим доповненням до розуміння взаємозв’язку суспільного і

особистого в діяльності досягнення є положення, сформульовані в концепції

(Д.Фрідман і М.Хетчер) успіху як раціонального вибору. Предметом

вивчення у даній концепції є цілі, відповідно яких вибудовується соціальні

дії. В ході дослідження автори прийшли до висновку, що цілі соціальної дії

267

визначаються з одного боку, ієрархією пріоритетів субєкта (індивідуальні

цінності), а з іншого – соціальними інститутами, приписами [3, с. 318].

В психології механізми, детермінанти та зовнішні прояви успіху

людини в діяльності вивчалися як в якості спеціального предмету

дослідження, так і через призму інших концепцій у різних психологічних

школах. Розглянемо феномен успіху людини у діяльності з позиції трьох

основних теорій особистості в психології: психоаналізу, біхевіоризму та

гуманістичної психології.

У психоаналізі З.Фрейда успіх людини в діяльності, як власне і вся

поведінка людини пояснюється через неусвідомлювані психічні процеси.

Джерелом розвитку особистості, згідно його теорії, вважається напруження.

Одним з двох основних методів зняття напруження, отже і механізмів

розвитку, є механізм ідентифікації, тобто прийняття деяких рис іншої

людини і перетворення їх у частину власної особистості. В якості моделей

для ідентифікації вибираються найбільш успішні люди [8].

На відміну від З.Фрейда, який визначав детермінантами людської

поведінки несвідоме і сексуальність, інший представник психоаналітичного

напряму, А.Адлер уважав, що рушійною силою розвитку особистості є

соціальний інтерес, який він визначав як прагнення до співпраці з іншими

людьми для досягнення спільних цілей. Іншою мотивуючою силою людської

поведінки, відповідно до теорії цього вченого, є почуття неповноцінності, яке

формується в дитинстві під впливом несприятливих факторів. Це

переживання почуття неповноцінності породжує прагнення людини до

створення свого унікального стилю життя, в рамках якого вона прагне

досягнути фіктивних фінальних цілей, орієнтованих на перевагу або

досконалість. Прагнення до переваги спрямовує людину на все більш високі

рівні розвитку, до досконалості, до досягнення успіху[8].

Відповідно до теорії біхевіоризму у людини є набір вроджених схем

поведінки, які можуть бути доповнені в процесі навчання виробленими

складними навичками, що постійно психологічно підкріплюються і

контролюються соціальними нормами. З різних теорій, близьких до

268

біхевіоризму, найбільший інтерес з позиції досліджуваної нами проблеми, є

соціально-когнітивна теорія особистості А.Бандури. Згідно цієї концепції

поведінка людини формується в процесі спостереження за поведінкою інших

або на підставі прикладу. Таким чином особистість навчається імітувати

успішну поведінку та моделювати себе за обраним еталоном. Термін

“самоефективність особистості”, який часто використовується в сучасних

дослідженнях проблеми успіху людини в діяльності, був запропонований

саме А.Бандурою.

Представники гуманістичного напрямку в психології розглядають

людину як активного творця власного життя, що володіє свободою вибирати

і розвивати стиль життя. На їхню думку сама сутність людини постійно рухає

її у напрямку особистого зростання, творчості та самоактуалізації. Відомим

представником цього напряму є Абрахам Маслоу, який розкрив сутність

поняття “самоактуалізація” як бажання людини стати тим, ким вона може

стати, досягнути вершини своїх можливостей. Таке активне прагнення

людини до розкриття своїх здібностей є найвищою потребою людини.

Людина, яка досягає цього вищого рівня, домагається повного застосування

своїх талантів, здібностей і можливостей своєї особистості [8].

Представники прагматичної бізнес-психології (Ф. Девіса, Д. Карнегі,

С. Н. Паркінсона, Р. Фішера й У. Юри, Н. Хілла і ін.), які наголошують на

діловому спілкуванні, розглядають успіх як здатність людини досягати

особистих зовнішніх цілей. Успішна особистість, з цієї точки зору, це

напориста, активна, діяльна людина, що досягла вершин матеріального

процвітання, кар’єри, слави й тому має в змозі споживати різноманітні

життєві задоволення. Ці дослідження так чи інакше зводяться до розробки

універсального алгоритму досягнення успіху. До цього підходу примикає

розуміння успіху, прийняте в деяких новітніх системах психології й,

насамперед, у нейролінгвістичному програмуванні (НЛП). Його

представники пов’язують успішність людини з володінням нею

найрізноманітнішими психотехнологіями майстерного спілкування,

постановки цілей, впливу на самого себе й свій власний стан за допомогою

269

роботи з образами, уміння задавати собі запитання тощо.

Отже, проведений нами теоретичний аналіз проблема спрямованості

особистості на досягнення успіху в діяльності дає змогу виділити три основні

напрями. Представники першого напряму (З.Фрейд, А.Адлер, А.Маслоу,

К.Роджерс) досліджують генетично задані, потенційні та нерозкриті джерела

активності. Вони стверджують, що саме ці джерела активності (природжене

прагнення до самоактуалізації, статеве напруження) детермінують

досягнення цілі. Представники другого напряму (Ф.Девіс, Д.Карнегі,

С.Паркінсон, Р.Фішер, Н.Хілл, Р.Бендлер, Дж.Гріндер та ін.) зосереджуються

на способах досягнення заданих у суспільстві стандартів успішної людини,

вони применшують значущість суб’єктивних факторів, тому розроблені ними

технології спрямовуються на формування психологічних якостей або

моделей поведінки успішної людини. Третій напрям вивчення проблеми

спрямованості особистості на досягнення успіху в діяльності в психології

(К.Левін, Х.Хекхаузен та ін.) поєднує перші два підходи. Його представники

враховують одночасно особистісні та соціальні детермінанти успішної

діяльності. До цього напряму, на нашу думку, належать дослідження

діяльності досягнення успіху проведені в рамках теоретико-особистісної

розробки проблем мотивації. Фундаментом, на якому будують ці концепції є

запропонована К.Левіном ідея про те, що в цілому поведінка людини

здійснюється під впливом двох основних змінних – особистості та оточення

(соціуму).

Ключовою фігурою в дослідженнях мотивації в рамках теорії

особистості вважається Генрі Мюррей, саме він був ініціатором досліджень

мотивації досягнення. Вчений включив мотив досягнення до переліку потреб

під назвою “потреби досягнення”. Він описував цю потребу наступним

чином: “Справлятись з чимось важким. Справлятися з фізичними об’єктами,

людьми чи ідеями, маніпулювати ними або організовувати їх. Робити це

настількишвидко та незалежно, наскільки це можливо. Долати перешкоди і

досягати високогорівня. Перевершувати самого себе. Змагатися з іншими та

перевершувати їх. Збільшувати свою самоповагу завдяки успішному

270

застосуванню своїх здібностей”.

Перша методика вимірювання мотивації досягнення, розроблена

дослідницькою групою Девіда С.Мак-Клелланда. Мотивацію досягнення

дослідник визначав як “співвідношення з критерієм якості діяльності”.

Згодом, уточнюючи це визначення, Х. Хекхаузен зазначив, що діяльність

досягнення передбачає як прийняття на себе зобов’язання відповідати

стандартам якості виконання діяльності та її результатів, так і

самооцінювання після здійснення діяльності з багатьма наслідками, що з

цього випливають. Таким чином вчений виділив дві складові діяльності

досягнення: досягнення стандартів якості виконання та самооцінювання.

До перших досліджень мотивації досягнення належить і модель

ризикового вибору, сформульована Дж.Аткинсоном. Його дослідження

склали основу для подальшої розробки проблем мотивації досягнення успіху,

яка за визначенням вченого, є складним утворенням двох мотиваційних

тенденцій: прагнення до успіху й прагнення до уникнення невдач.

Мотиваційні тенденції, своєю чергою мають такі складові: постійні

особистісні диспозиції – мотиви; ситуативні безпосередні детермінанти

поведінки – очікування або ймовірність і суб’єктивна спонукальна цінність

майбутнього успіху або невдачі. Частково цим двом мотиваційним

тенденціям відповідають два види переживання успіху, досліджені

Николсом. Успіх, на його думку, може полягати або в тому, щоб краще

зрозуміти предмет чи впоратись із справою заради неї самої, або ж у тому,

щоб показати кращий результат у порівнянні з іншими. Одні люди

схиляються переважно до першого розуміння успіху, інші – до другого.

Таким чином, мова йде про стійку характеристику особистості, яку вчений

позначив як орієнтацію на завдання на противагу его-орієнтації.

Розробляючи проблему діяльності досягнення Х.Хекхаузен визначив

п’ять умов, одночасна присутність яких свідчить про те, що дана діяльність є

діяльністю досягнення. Діяльність повинна: 1) залишати після себе відчутний

результат; 2) результат повинен оцінюватися (якісно або кількісно); 3) для

оцінки результатів повинні використатися порівняльна шкала (підстава

271

оцінки) і в рамках її обов’язків нормативний рівень; 4) мета діяльності має

бути тільки в принципі досяжною й не може бути здійснена без певних

витрат часу й зусиль із боку людини; 5) діяльність повинна бути бажаною,

тобто її результати потрібні для задоволення якої-небудь потреби

людини [7].

До виділеного нами третього напряму досліджень проблеми

спрямованості особистості на досягнення успіху в діяльності, які враховують

одночасно особистісні та соціальні детермінанти успішної діяльності, ми

віднесли праці вітчизняних вчених, виконані в рамках діяльнісного підходу.

На відміну від розглянутих вище моделей, в яких особистість розглядається

відірваною від контексту життєдіяльності, згідно діяльнісного підходу

особистість здійснює цілеспрямовану діяльність у системі певних соціальних

відносин і у взаємодії з іншими людьми. Діяльнісний підхід, розроблений

С.Рубінштейном, О.Леонтьевим та ін., спирається на ідею про те, що люди і

їхня психіка розвиваються, насамперед, на основі практичної діяльності.

Завжди перетворююча за своїм характером діяльність змінює те, на що вона

спрямована, наголошують вчені, і ця зміна здійснюється на основі

внутрішніх, специфічних закономірностей змінюваного. Діяльність

перетворить свій об’єкт “у міру” його закономірностей. З таких позицій

С. Рубінштейн розкриває співвідношення зовнішнього впливу й внутрішніх

умов психічного розвитку людини [5]. У творчості твориться й сам творець,

підкреслює Рубінштейн, і є тільки один шлях, якщо є шлях, для створення

великої особистості: велика робота над великим творінням. Особистість тим

значніше, чим більше її сфера дії, той світ, у якому вона живе [4, с. 106].

Лише при такому широкому й багатобічному підході до діяльності можна

розкрити її формуючу, творчу роль у розвитку людини, досягненні нею

високих соціально-професійних стандартів.

В різні історичні періоди теорії видатних вчених щодо досягнення

людиною високих результатів у діяльності знаходили своє практичне

втілення у різних педагогічних системах. Ідею створення ситуації успіху, як

стимулу для активізації навчальної діяльності учнів знаходимо у

272

представників різних дидактичних концепцій (Я.Коменський, Ж.Руссо,

Й.Песталоцці, Ф.Дістервег, К.Ушинський). Так, зокрема, Ян Амос

Коменський у своєму провідному творі “Велика дидактика” пропонував

педагогам конкретні методичні прийоми, спрямовані на створення ситуацій

радості й успіху в роботі з “повільними і млявими” дітьми. Видатний педагог

і філософ-гуманіст Ж.-Ж. Руссо одним з важливих заохочувальних стимулів

вважав схвалення успіхів дитини в навчанні (і в розвитку фізичних сил) в

кінці року та порівняння цих успіхів з досягненнями попереднього року.

Таким чином, на його думку, можна заохочувати дитину, не порушуючи в неї

ні до кого заздрості [2].

Звернемо увагу на те що до кінця двадцятого сторіччя ідея успіху

особистості в діяльності у педагогіці обмежувалась розробкою окремих

методичних прийомів, які підпорядковувались дидактичним завданням. І

тільки в останні роки формування спрямованості особистості на досягнення

нею найкращих особистісних і суспільно значущих результатів, на

самоактуалізацію і самовдосконалення впродовж всього життя виділилося в

окрему виховну задачу, яка теоретично розробляється у працях І.Беха

Ш.Амонашвілі та ін, і яка ще дуже повільно входить у виховну практику.

Таким чином, як засвідчив проведений нами теоретичний аналіз,

проблема спрямованості особистості на досягнення успіху в діяльності

розглядається в трьох основних напрямах. Представники першого напряму

досліджують генетично задані, потенційні і нерозкриті джерела активності.

Вони стверджують, що саме ці джерела активності (природжене прагнення

до самоактуалізації, статеве напруження) детермінують досягнення цілі.

Представники другого напряму зосереджуються на способах досягнення

заданих у суспільстві стандартів успішної людини, вони применшують

значущість суб’єктивних факторів і тому розроблені ними технології

спрямовуються на формування якостей або моделей поведінки успішної

людини. Третій, із визначених нами напрямів вивчення проблеми

спрямованості особистості на досягнення успіху в діяльності в психології,

поєднує перші два підходи. Представники цього напряму в своїх

273

дослідженнях враховують особистісні і соціальні детермінанти успішної

діяльності.

Література

1. Вебер М. Избранные произведения / Макс Вебер. – М.: Прогресс, 1990. –

808 с.

2. Педагогическое наследие: Я. А. Коменский, Д. Локк, Ж.-Ж. Руссо,

И. Г. Песталоцци / [Я. А. Коменский, Д. Локк, Ж.-Ж. Руссо, И. Г. Песталоцци]. –

М.: Педагогика, 1989. – 416 с.

3. Ритцер Дж. Современные социологические теории / Ритцер Дж. – СПб.:

Питер, 2002. – 688 с.

4. Рубинштейн С.Л. Принцип творческой самодеятельности /

Сергей Леонидович Рубинштейн // Вопр. психологи, 1986. – № 4. – С.101-109.

5. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии / Сергей Леонидович

Рубинштейн. – СПб: Издательство “Питер”, 2000 – 646 с.

6. Согомонов А.Ю. Достижительская культура: теоретическое введение /

А. Ю. Согомонов // Социологические чтения: Вып. 2. – М.: Изд-во ИС РАН, 1997.

7. Хекхаузен X. Мотивация и деятельность (2-е узд.) / X. Хекхаузен. – СПб.:

Питер; М.: Смысл, 2003. – 860 с.

8. Холл К. Теории личности. / К. С. Холл, Г. Линдсей. – М.:”КСП+”, 1997. – 720 с.

Ходаківський В.М.

м. Житомир

ІНВЕСТУВАННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ ЯК ФАКТОР

СТИМУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ У ГАЛУЗІ

Постановка проблеми. Формування конкурентних переваг

сільськогосподарської продукції та зайнятість в даній галузі в значній мірі

залежать від обсягів інвестування аграрного сектору економіки України та

ефективного їх використання. На тлі світової продовольчої кризи,

подорожчання продуктів харчування, зростання попиту на біопаливо

аграрний сектор економіки сьогодні є одним з найперспективніших

напрямків для інвестицій з можливим залученням і використанням “вільних”

трудових ресурсів. Інвестиції у сільське господарство завжди були

274

недостатніми порівняно із реальною їх потребою в силу дії значних ризиків в

аграрній галузі виробництва. Без масштабного залучення капіталу в формі

кредитів, прямих і портфельних інвестицій, неможливе не тільки економічне

зростання, а й економічна стабілізація регіону.

В умовах глобалізації та інтернаціоналізації економічних процесів

проблема інтенсифікації надходжень іноземних інвестицій на ринки держав з

перехідною економікою суттєво ускладнилася. Вона вже не вирішується за

класичними схемами минулого, коли лібералізація, відкритість та прозорість

були достатніми для включення “нових” ринків в орбіту інтересів потужних

індустріальних країн. Проблеми інвестування аграрної галузі регіону, як

фактора впливу на збільшення кількості робочих місць, полягають в пошуку

шляхів підвищення інвестиційної привабливості сільськогосподарських

підприємств з одночасним зниженням ймовірних їх ризиків. Одним із

першочергових кроків на шляху до вирішення цієї проблеми має бути

ретельне дослідження функціонування системи інвестиційного забезпечення

сільськогосподарських підприємств регіону з врахуванням інтересів всіх

зацікавлених сторін виробничого процесу, особливо працівників.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Розгляду питань

широкомасштабного впровадження інвестицій в сільськогосподарські

підприємства, як фактора зайнятості в галузі аграрного виробництва,

присвячені численні дослідження вчених: В.Г.Андрійчука, П.Т.Саблука,

Г.В.Стадника, В.І.Торкатюка, Т.Н.Єфременка, Н.П.Пана, А.А.Пересади,

Л.С.Рязанової, В.П. Попкова, Д.Г.Лукяненка, Б.В.Губського, О.М.Мозгового,

Н.О.Татаренка, А.М.Поручника, Г.О.Швиданенка, О.В.Оголя, В.В.Заїкіна,

Н.В.Краснокутської, С.В.Гарбуза, Т.В.Майорової, С.В.Онікієнко,

Ю.Н.Коваленко, Н.С.Рязанової, В.П.Попкова, В.П.Семенової та інших. Вчені

зосередили свою увагу на вивченні значної частини фактичного матеріалу, на

основі чого зробили відповідні висновки та обґрунтували низку

рекомендацій щодо розвитку системи інвестування аграрних підприємств.

В даних дослідженнях в основному висвітлюються проблеми, які

перешкоджають масовому залученню інвестицій в розвиток трудових

275

відносин на національному рівні та пропонуються можливі шляхи їх

подолання. Проте розгляд проблем вдосконалення самого процесу

інвестування не знайшов достатнього теоретичного обґрунтування та

практичного застосування як на рівні держави, так і на рівні окремого

регіону.

Майже взагалі не досліджувались питання розробки механізмів

залучення інвестицій для малопривабливих сільськогосподарських

підприємств, з можливістю поступового розширення виробництва та

масштабів зайнятості працездатного населення регіону, особливо після

вступу України до СОТ, до яких належить і Житомирська область. Неабияке

значення для галузі сільськогосподарського виробництва має сам механізм

залучення та використання інвестиційних ресурсів аграрних підприємств.

Формування цілей статті. В залежності від сфери інвестування

аграрного сектору економіки регіону, можна виділити ряд факторів котрі

опосередковано можуть впливати на рівень зайнятості в виробництві. Саме

тому дане дослідження спрямовується на встановлення взаємозв’язків з

інвестиційними надходженнями та розширенням підготовки робітничих

кадрів безпосередньо на виробництві під замовлення підприємств та

індивідуальних форм навчання; розвитком професійного навчання, як

інвестиційних проектів; підвищення ролі тендерів між навчальними

закладами на право надання навчальних послуг – на основі проведеного

анкетного опитування керівників та головних спеціалістів

сільськогосподарських підприємств з використанням статистичної звітності.

Результати дослідження. Як зазначають дослідники, прямі інвестиції

з області за видами економічної діяльності у сільське господарство

Житомирщини у кризовий період 2008-2009 рр. були невисокими.

Найбільший обсяг прямих інвестицій в Житомирській області за період

2008–2009 рр. здійснювали такі країни: Кіпр – 59691,2 тис. дол. у 2008р.,

2009р.– 62313,3 тис. дол.; Італія – 12217,6 тис. дол. у 2008 р., і у 2009 р.–

11762,5 тис. дол.; Російська Федерація – 12765,3 тис. дол. у 2008 р., у 2009 р.

11462,4 тис. дол.; Великобританія у 2008 р. – 12784,7 тис. дол., у 2009 р. –

276

12716,4 тис. дол.. Тільки Чеська Республіка значно збільшила обсяги прямих

інвестицій у 2009 р., а саме: 2008 р. – 4753,2 тис. дол., 2009 р. – 11316,8 тис.

дол. Дані інвестиційні надходження створили умови для виникнення

вакантних робочих місць у кількості 13,2 тис., в основному в підтримуючих

галузях інфраструктурного забезпечення.

За підрахунками дослідників, загальний обсяг інвестування в галузі

Житомирської області збільшився, крім інвестування в сільськогосподарське

виробництво, де знизився та складає 67,8 % до попереднього року. Але,

незважаючи на збільшення, обсяг інвестування є недостатнім для розвитку

сільськогосподарських галузей Житомирської області На даному етапі

необхідно реанімувати пільгові критерії у залученні інвестиційних ресурсів у

сільське господарство Житомирщини, що повинно бути закріплене

нормативно, враховуючи вже існуючу практику та сучасні економічні,

соціальні та екологічні реалії регіону.

На шляху виходу з кризового стану економіки України у 2010р. в

економіку Житомирщини іноземними інвесторами вкладено 29,2 млн. дол.

США прямих інвестицій, у т.ч. з країн СНД – 1,1 млн. дол. (3,7% вкладеного

обсягу), з країн ЄС – 27,6 млн. дол. (94,7%) та з інших країн світу – 0,5 млн.

дол. (1,6%). Основними формами залучення капіталу були грошові внески –

24,3 млн.дол. (83,4% вкладеного обсягу) та внески у вигляді рухомого і

нерухомого майна – 4,5 млн.дол. США (15,5%). В той же час з початку року

нерезидентами вилучено капіталу на 5,1 млн. дол., що практично не

уможливлює залучення трудових ресурсів регіону на відносно тривалий

період виробництва [2].

Обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в економіку

Житомирщини за весь період інвестування, станом на 1 січня 2011 р.

становив 246,8 млн.дол. У розрахунку на одного мешканця області

припадало 192,3 дол. США іноземних інвестицій. Приріст сукупного обсягу

іноземного капіталу на 1 січня 2011р. до початку року з урахуванням

курсової різниці склав 8,7 млн.дол. (3,7%).

277

Для будь-якого об’єкта інвестування важливою умовою розвитку є

ефективність вкладення капіталу в інвестиційні проекти. Оцінка

ефективності інвестицій, це найважливіший етап у процесі прийняття

інвестиційних рішень. З усієї сукупності можливих показників ефективності

інвестицій були відібрані: фондовіддача (у1) та продуктивність праці

працівників, тобто виробництво продукції на одного робітника в аграрному

секторі (у2). З метою вивчення сумісності факторів та результативних ознак

у кореляційних моделях, нами була проведена попередня статистична

обробка даних. Факторними показниками, які відображають інвестиційну

діяльність аграрної сфери Житомирської області, є: інвестиції в аграрну

сферу (Х0); інвестиції в обладнання (Х1); інвестиції в будівельно-монтажні

роботи (Х2); інвестиції по введенню у дію основних засобів (Х3). Для

вивчення взаємозв’язку результативних та факторних ознак

використовується кореляційно-регресивний метод аналізу. Визначаючи

залежність фондовіддачі від розміру інвестицій, рівняння регресії має вигляд:

у2 = 0,708 – 0,012 х0

Для вивчення факторів (складових інвестицій), які здійснюють

безпосередній вплив на продуктивність праці, була визначена криволінійна

багатофакторна кореляція, де в якості узагальнюючого показника

використовується показник продуктивності праці, а у якості факторів:

інвестиції в обладнання (Х1); інвестиції в будівельно-монтажні роботи (Х2);

інвестиції по введенню у дію основних засобів (Х3). Результати розрахунків

засвідчили те, що такі показники як інвестиції в будівельно-монтажні роботи

та інвестиції по введенню у дію основних засобів мають негативний вплив на

продуктивність праці, а інвестиції в обладнання позитивний. Виходячи з

цього, рівняння регресії має вигляд:

у1 = 55,468 + 1,274х1 – 0,353 х2 – 1,627 х3

Для визначення впливу на фондовіддачу таких факторів як: інвестиції в

обладнання (Х1), інвестиції в будівельно-монтажні роботи (Х2), інвестиції по

введенню у дію основних засобів (Х3). У результаті розрахунків отримано

наступне рівняння регресії:

278

у2 = 0,755 + 0,072х1 – 0,014 х2 – 0,024 х3

Дане рівняння показує, що із збільшенням вартості обладнання на 1

млн. грн. фондовіддача збільшується на 0,072 грн. Всі інші фактори мають

негативний вплив на фондовіддачу. Тобто даний фактор впливу

опосередковано може підвищувати прибутковість аграрного виробництва,

яка в свою чергу впливає на розширення виробництва та створення нових

робочих місць

Наявність рейтингів привабливості сільськогосподарських підприємств

області дає можливість суб’єкту інвестиційного процесу отримати

інформацію про будь-який об’єкт інвестування, а також напрями

ефективного вкладення капіталу з позиції перспективних орієнтирів. Система

рейтингів дозволяє інвестору прийняти правильне інвестиційне рішення з

найменшим відносним ризиком і найбільшим економічним ефектом.

Економічна ефективність функціонування сільськогосподарських

підприємств і, як наслідок, їх інвестиційна привабливість визначається

обраною стратегією розвитку, рівнем забезпеченості авансованим капіталом

та розміром прогнозованого прибутку на одиницю головного засобу

виробництва – землі, що характерно у першу чергу для Житомирщини.

Останнє забезпечується системним підходом, до якого, насамперед, можна

віднести наявність критерію оцінки управлінських рішень, виробничих

ресурсів (в першу чергу трудових) та їх варіантне використання з поступовим

виробленням механізму тендерної системи залучення інвестицій [3].

З урахуванням основних критеріїв і методів проведення тендерної

системи, необхідно охарактеризувати механізм тендерної системи на право

інвестиційного забезпечення сільськогосподарської галузі Житомирської

області, який повинен реалізовуватись тендерним комітетом при обласній

державній адміністрації та містити пріоритетні положення щодо

використання інвестицій з точки зору розширення створення робочих місць в

галузі (рис. 1). Слід зазначити, що потенційний інвестор повинен зазначити у

оголошенні та тендерній документації вимоги щодо надання тендерного

забезпечення, його розміру та суми, форми, а також визначити випадки, коли

279

тендерне забезпечення не повертається учаснику. Отже, учасник тендеру має

можливість ще до отримання тендерної документації дізнатися про умови

надання тендерного забезпечення в оголошенні про заплановане

інвестування, яке друкується в спеціалізованих друкованих засобах масової

інформації.

Рис. 1 Механізм тендерної системи на право інвестиційного

забезпечення сільськогосподарської галузі Житомирської області в умовах

підвищення фактора зайнятості населення регіону

На вимогу інвестора учасник під час подання тендерної пропозиції

одночасно вносить тендерне забезпечення, розмір якого не повинен

перевищувати 1% очікуваної вартості у разі проведення тендеру на

інвестування сільськогосподарських підприємств Житомирщини та 5% у разі

Підготовка тендеру Проведення тендеру

Ухвалення рішення про залучення

інвестицій у с/г підприємства, підготовка

тендерної документації

Публікація оголошення про проведення

тендеру

Прийняття заявок учасників

Формування портфелю заявок, згідно

дотриманих інвесторами критеріїв

Отримання кваліфікаційних пропозицій від

потенційних інвесторів та їх оцінка

Розгляд фахівцями комітету наданих

тендерних пропозицій

Проведення відкритого

аукціону щодо

зменшення

дивідендних ставок

інвесторів

Визначення переможця

тендеру

Інформування про

результати тендеру

засоби масової

інформації

Укладення договору з

переможцем тендеру

280

проведення тендеру на інвестування сільськогосподарських підприємств

Житомирщини у зоні, що постраждала від ЧАЕС на умовах, визначених

тендерною документацією.

Таким чином, на нашу думку при забезпеченні рівних конкурентних

умов реалізація даної тендерної системи дозволить ефективно вирішувати

проблеми фінансування сільськогосподарських підприємств інвесторами, як

іноземними, так і вітчизняними. У цьому процесі основне місце займає

методологія визначення переможців тендеру, що базується на описаній вище

комплексній системі показників.

За даними анкетування, участь в якому прийняли 378 респондентів,

ризик в інвестуванні аграрного сектору регіону має стимулювати

потенційних інвесторів вкладати свої інвестиції на відносно менші проміжки

часу в порівнянні з іншими галузями економіки (рис. 2).

Рис. 2. Класифікація сільськогосподарських підприємств

Житомирщини за терміном інвестування *

* Джерело: власні дослідження

Саме тому головними перешкодами для проведення ефективної

реформи в сфері аграрної зайнятості регіону виступають наступні:

0

20

40

60

80

100

120

140

160

до 2-х років на 2-3 роки на 3-4 роки більше 5 років

кіл

ьк

ість

до

сл

ідж

ув

ан

их

під

пр

иєм

ств

Термін інвестування

281

недостатня державна підтримка аграрного сектора економіки; надмірний

податковий тиск, нестабільність економічної системи регіону, та ряд інших

причин (рис. 3). Ефективне функціонування підприємства в майбутньому

безпосередньо залежить не тільки від обсягу залучених інвестицій у його

розвиток, а й від умов при яких буде здійснюватися сам процес інвестування

та відносне бажання працівників брати участь в інвестиційному проекті.

Рис. 3. Бажані пріоритети щодо зменшення ризику залучення

інвестицій в сільськогосподарські підприємства Житомирської області *

* Джерело: власні дослідження

Інвестиційний клімат певною мірою формує й визначає той чи інший

рівень інвестиційної привабливості країни, регіону, підприємства. Оцінка

інвестиційної привабливості ґрунтується на аналізі чинників, що визначають

інвестиційний клімат і сприяють економічному зростанню. Серед ряду

чинників інвестиційної привабливості інвестор має передбачити перспективу

інвестування з можливим її регулюванням та розширенням. Регулювання

інвестиційної діяльності – це процес взаємодії об'єктів, управлінських рішень

282

та методів регулювання, спрямований на поліпшення результатів

інвестиційної діяльності [1]. Іншими словами, це визначення пріоритетних

сфер інвестування; податкове регулювання інвестиційної діяльності;

регулювання інвестиційної діяльності через надання фінансової допомоги

інвесторам; проведення відповідної кредитної та амортизаційної політики;

регулювання участі інвесторів у процесі приватизації; регулювання форм і

умов фінансового інвестування; експертиза інвестиційних проектів у процесі

розроблення державних інвестиційних програм; забезпечення захисту

інвестицій тощо. Головне місце в ряді чинників слід приділити людському

фактору впливу, зокрема його зацікавленості в подальшій співпраці.

Висновки та перспективи подальших досліджень. На нашу думку, в

сучасних умовах господарювання, ефективність інвестиційного забезпечення

сільськогосподарських підприємств слід оцінювати не лише з критерію

прибутковості а й з ряду другорядних чинників, котрі безпосередньо

впливають на діяльність підприємства та на його перспективу. На нашу

думку потрібно звернути увагу на наступні чинники: умови праці та

заробітна плата працівників які працюють на підприємстві; перспективи та

можливості в подальшій господарській діяльності підприємства; дорадча

оцінка господарської діяльності підприємства кваліфікованими

працівниками, які працюють на даному підприємстві; доступність шляхів

здійснення можливих перетворень в господарствах для покращення

ефективності господарської діяльності підприємства. В подальшій

перспективі досліджень слід приділити увагу поєднанню “нетрадиційних”

факторів виробництва: прибутковості та людського фактора впливу на нього.

Список використаних літературних джерел

1. Поліщук О.А. Теоретико-методологічні основи оцінки економічної

стійкості сільськогосподарських підприємств / А.О. Поліщук // Економіка:

проблеми теорії та практики: зб. наук. пр. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2009. –

Вип. 225, Т.2. – С. 367-374.

283

2. Цебренко М. Структурно - інвестиційна специфіка трансформаційної

моделі в міжнародному контексті/ Цебренко М.//Вісник Академії митної служби

України. - 2010. - №1(21). - С.26 - 39.

3. Макаренко П. М. Соціальна політика як фактор підвищення дохідності

аграрного виробництва в умовах Світової організації торгівлі/ П. М. Макаренко //

Економіка АПК. – 2010. – № 5. – c. 44-48.

Яцик І.С., Яцик С.П.

м. Житомир

ЕКСТРЕМАЛЬНІСТЬ БЕЗРОБІТТЯ ЯК СПОСІБ ЗДІЙСНЕННЯ

ПОТЕНЦІЙНОГО ВЧИНКУ В ГРАНИЧНИХ СИТУАЦІЯХ

Практика розбудови української держави на межі ХХ та ХХІ століть

зіткнулася з такою проблемою як безробіття. В модерній українській державі

закони та нормативні акти економічної сфери не створюють реальних гарантій

рівних можливостей усім учасникам економічної діяльності, тому в українську

економіку дуже повільно надходять зарубіжні інвестиції, не використовуються

у повній мірі внутрішні можливості розвитку вітчизняного підприємництва. А

це зменшення робочих місць, більшість кваліфікованих працівників

стикаються із жорстокими реаліями життя: стають безробітними. Ці

екстремальні умови породжують, з одного боку, повну соціальну апатію, а з

іншого — радикалізм у різних його проявах, які за певних умов здатні

набувати форм екстремалізму.

Філософська позиція феномену “екстремальність” являє собою

діалектичну єдність екстремальних обставин і дій соціального суб’єкта, що

стикається з цими обставинами. Він містить у собі об’єктивний і

суб’єктивний складники. В даному випадку соціальний суб’єктом в нашій

розвідці буде сучасна безробітня людина. Попередньо зауважимо, що

феномен екстремалізму тісно пов’язаний з феноменом аномії, який може

виникати як специфічна “компенсація” за одноманітне життя, тому цей

аспект проблеми не є актуальним для нашої статті.

Екстремальність як феномен охоплює надзвичайну велику кількість

284

наукових доробок, адже на основі тематизації проблематичності людського

існування – присутності людини під час переходу “буття-небуття” – існує

безліч підходів до визначення меж цієї проблеми. Латинське слово extremum

означає “край”, “кінець” і має витоки від слова extremus – “крайній”,

“кінцевий”, наприклад, in extremo libro - в епілозі книги [31, с. 231]. Якщо ж

притримуватись етимології цього слова, то “екстремальний” краще всього

відповідає значенню “знаходитись на краю, в кінці”, тобто кінцевому ефекту,

ніж значенню перевищенню навантаження, яке зумовлює організм до

перенавантаження. В екстремальній ситуації активізуються напружено,

корелятивно дві метапотреби: з одного боку, це зберігання буття в ситуації

загрози небуття, з іншого, встановлення буття всупереч загрози небуття,

тобто для досліджуваного суб’єкта – безробітної людини – активізація сфер

життя для задоволення необхідних умов життя. Отже, дві фундаментальні

мотивації, або інакше кажучи, турботи особистості: мотивація виживання і

мотивація зростання взаємопересікаються та взаємопереплітаються.

М. Гайдеґґер вважав, що екстремальний феномен приводить буття

особистості в сферу “буття-до-кінця [4, с. 49]”, погодимось, адже маючи

зручні умови життя, людина мало задумується про кінечність свого

існування, в екстремальних умовах ця здатність набуває основного значення.

Тому на онтологічному фоні екстремальність – це закидання в можливість: в

можливість бути чи не бути, людина стає заручником граничної ситуації

вибору для здійснення/нездійснення потенційного вчинку. Як зазначає

Е. Магомед-Емінов: “гранична ситуація, по своїй суті, онтологічно – це не

ситуація відсутності чогось, а ситуація присутності граничного буття

людини, в тому числі і можливості особистої неможливості [6, 116]”. Отже,

гранична ситуація – це життєва ситуація конкретної людини (в цій розвідці –

це людина, що не має постійного заробітку), тому її онтологічний зміст варто

розглядати із точки зору конкретного способу буття особистості, адже тут

йде активний перехід від буденного модусу до небуденного модусу буття.

В цьому контексті вводимо поняття феномену ТЕТ (трансординарної

екзистенціальної транзитності), коли людина знаходиться в потоці

285

екзистенціальних переходів. Небуденний модус буття тут розуміється як

спосіб буття особистості в умовах вторгнення небуття в буття, смерті в життя

[5, с. 35]. Тобто, екстремальність умов безробітної людини розуміється не як

особлива властивість, якість чи інтенсивність, а онтологічно, як вторгнення

небуття в буття і напрямленість буття особистості на подолання (в

трансгресивній роботі) небуття.

Зауважимо, що для онтологічної конкретизації екстремального буття

особистості – вторгнення небуття в буття, перетворення смерті у феномен

життя – екстремальну ситуацію потрібно трактувати з точки зору “со-бытия”,

тобто “со-бытие” особистості тут є як “со-бытие” буття і небуття. Тобто саме

через “со-бытие” людина закинута в екстремальний життєвий світ, а цей світ

через подію (“со-бытие”) вторгається в особистість, тим самим кидаючи її в

подвійну можливість “буття-небуття”.

Отже, роблячи акцент на модусі небуденності (буття особистості),

уточнимо такі аспекти екстремальних умов безробітної людини: по-перше,

екстремальність створює загрозу, граничну можливість неможливості

людини – “буття-до-кінця”(за Гайдеггером), по-друге, екстремальність

створює замежову можливість особистої можливості – “буття-до-начала”,

яку можна це розкрити як буття-до-тривалості. [4, с. 55]. Отож гранична

ситуація безробіття з одного боку відкриває “граничну можливість

неможливості існування людини, а з іншого – кидає людину в трансгресію –

замежову можливість бути чи не бути собою [2, с. 179]”. Гранична ситуація,

спонукаючи людину до самотрансценденції, до виходу за межі свого Я, до

усвідомлення крихкості свого буття, змушена здійснювати вплив на всю

систему відносин особистості до себе та навколишнього світу, тому в ній

величезну роль відіграють не лише обумовленість поведінки ситуативними

факторами, але і моменти самодетермінації.

У випадку сучасної економічної нестабільності та постійної загрози

“бути скороченим” підкреслимо, що ця гранична ситуація може здійснювати

не лише руйнуючу дію на особистість, але і спонукати до підвищення

осмислення життя та соціальної зрілості.

286

Звичайні умови сучасного існування відрізняються від екстремальних

ситуацій, у яких під впливом психогенних (тобто таких, що актуалізують

психічні й соматичні реакції) факторів сформовані психофізіологічні й

соціально-психологічні механізми більше не можуть забезпечувати адекватне

відображення і регуляторну людську діяльність. У результаті цього

руйнується “адаптаційний бар’єр [8, 34]” і настає психічна дезадаптація, що

в свою чергу викликає активний процес встановлення екзистенції вчинку та

його потенції.

Екстремальні умови, гранична ситуація безробіття розриває своєю

присутністю цілісність життєвого досвіду, темпоральну зв’язаність картини

життєвого світу людини, в результаті якої і виникає “фрагментація життєвого

світу на до-світ (пре-інцедентальний), в-світ (інцедентальний), пост-світ

(постінцедентальний) [9, с. 85]”. Саме в цій ситуації може виникати

фрагментація, дуплікація та самоідентичність особистості, адже зменшується

можливість вибору цілей, дії, контролю, а це може втягнути людину в

проблему геройства та пожертви, відповідальності та вини. Людина

переживає сенсові конфлікти, смислові кризи, з одного боку, а з іншого, має

можливість розкрити повноту своєї екзистенції для подальшого

особистісного росту та розвитку. Гранична ситуація яскраво демонструє

процес темпоральності екзистенції, адже не дивлячись на інтенсивне

заглиблення в актуальний досвід, людина схвильована своїм майбутнім.

Акцентуємо, що феномен екстремальності в своїй конкретності розуміється

як ситуація переходу людини із повсякденної реальності в неповсякденну і

навпаки. Будь-яка ситуація є трансситуативна, тому що ситуація є перехід.

Саме тому безробіття для безробітного – це сучасна криза,

“межова/гранична ситуація” – зупинена мить у житті людини, коли вмирають

старі схеми і народжуються нові змісти.

Це ситуація, коли “стають безглуздими старі, “готові”, відповіді на

питання: “Що я можу знати, у що я можу вірити, що мені робити?”. Тому що

ці відповіді мають сенс, коли ми віримо, що в житті є логіка, коли нам є на

що сподіватися і є що знати. Але тільки-но ми зіскочимо з колеса життя або

287

нас викине з нього, довідаємося, що в цьому світі багато чого, а може й усе,

йде своїм ходом, вирішується без нашої участі, що у світі немає місця, яке ми

вважали призначеним для нас, що його заповнено чужими діями і думками

[6, 116]”. Це і є “межова ситуація” як ситуація кризи: у процесі зламу старих

цінностей людина переглядає свої минулі відносини зі світом, у якому

народжується нова якість. Тому, як повторюють і А. Камю, і Ж.-П. Сартр,

людина не є сукупністю того, що в ній ще є, а сукупністю того, чого в ній ще

немає і чим вона може стати. Останнє і є результатом межової ситуації,

свідченням нової якості, що саморозвивається, її самосвідомості [3, с. 12].

Така ситуація, криза, засвідчує незавершеність, незамкнутість,

несамодостатність людини. Адже людина, осмислено проживаючи життя, не

сприймає як належне ні того, що їй дісталося в спадщину з уламків

розламаного світу, ні того, що їй транслюють засоби масової комунікації, а

обирає світ у собі і себе у світі і сама вирішую, який буде світ у перспективі.

“Безробіття” як криза – поворотний пункт у житті людини – аж ніяк не

одномоментна, не відбувається не раз і не назавжди. Швидше це – пунктири,

віхи й водночас болючі точки людини екзистування, переживання нею

власного життя в діалектиці сутності й існування. ЗаЖ.-П. Сартром,

“безрозсудному мовчанню світу” і “бунту людини” відповідає “буття-в-собі”

і “буття-для-себе”. “Буття-в-собі”– це злиденність історичних напучувань

про “розумність всього дійсного” [1, с. 112]. Саме у стані безробіття усе

залежить від особистих установок свідомості, взятих з моральних основ.

Тому безглуздо твердити про об’єктивність, наприклад, політичних,

економічних проблем. Якість подій і сам світ визначаються суб’єктом

вільного вибору, який обстоює щодо реальності певну позицію: утвердження

себе всупереч обставинам.

Граничне буття, або буття-на-межі, може бути визначене як вихід

людини за межі буденного буття з його безособовою комунікативною

гармонією в ті стани, де складається розуміння себе як чогось неповторного

та самотнього щодо світу. У цьому екзистенційному вимірі людського буття

внутрішня відокремленість є фундаментальною ознакою існування. Однак ця

288

передумова буття сама є буттям. У цьому криється небезпека. Небезпека

глибинного руйнування людського. Адже граничне буття як буття-на-межі є

його трагічне напруження. Лише в трагічному напруженні людського

(напруженні, що відриває від наявності попереднього стану), можна справді

піднестися над буденністю та переосмислити напрями своєї економічної

діяльності для забезпечення себе та своєї родини певними матеріальними

благами.

Отже, екстремальний феномен безробіття, хоча і являє собою єдність

передекстремальності, екстремальності і післяекстремальності, по суті є

перехідним темпорально розхристаним феноменом, який несе в собі

значення загальності, тоді як ситуація – значення конкретності. І саме в таких

екстремальних ситуаціях, саме у граничній ситуації здійснюється рух

екзистенції, яка реалізує себе у вчинку, оголюючи істинну сутність людини.

Сотеріологічний дискурс, що еволюціонував у формі екзистенціальної

аналітики, репрезентує антиметафізичне за своєю спрямованістю мислення.

Воно виходить з того, що сутність вкорінена в існуванні, яке у свою чергу

саме не вкорінене в сутності. Вчинок як “буття, що пізнає” аналізується

недостатністю трансценденції як події відкритості сутнісних засад буття

людської присутності в бутті.

1. Позбавлена інтелігібельної структури, подія набуває характеру

стихійно-організмічних, екстатично-тілесних виявів свідомості. Феномени

“тривоги”, “абсурду” або “нудьги” несуть у собі сутнісно не прочитану

екзистенцію, що втратила не просто смислову конфігурацію, а топіку

мислячого буття. І хоча в цьому напрямі досягається певна постановка

питання про подію, саме питання залишається все ще далеким від

розв’язання, бо вимагає такого екзистенціального обґрунтування сутності,

яке разом із тим було б здатне служити сутнісним обґрунтуванням самої

екзистенції.

2. Ситуації взаємозворотнього обґрунтування відповідає значення

вчинку, буття якого одночасно й виявляє сутність, і виявляється

екзистенцією. У традиції філософії вчинку ця єдність фіксується як принцип

289

“безперервного збереження” (П. Чаадаєв), “співучасності” (М. Бахтін),

“метафізичного апостеріорі” (М. Мамардашвілі) та виступає як безпосередня

структура події. Етичний характер цієї структури доводиться враховувати як

умову зворотного відношення сутності до існування, адже основний

висновок полягає у констатації недостатності екзистенціальної інтерпретації

події [6, 122]. У тій мірі, в якій існування та сутність утворюють сферу

взаємозворотнього обґрунтування, феномен події наближається до

морального смислу вчинку.

Якщо екзистенціально-антропологічне тлумачення апріорного складає

основну можливість феноменології вчинку, то умовою реалізації даної

можливості виступає аналітика належного. У цьому випадку вирішальну

роль отримує огляд феномена страждання з точки зору передетичної

спрямованості розуму, що ототожнює належне з поняттям вимушеного.

Відмінність між ними виявляє власне моральну установку належності, згідно

з якою людське існування адекватно ейдетичній структурі світу. Виявляючи

феноменологічний характер своєї ситуації, вчинок відрізняється тим, що

дозволяє вбачати сутність як етичну форму людської екзистенції. Вчинити –

означає поступитися собою, піти на ризик, що межує з універсальністю

картезіанського сумніву, де доводиться відмовитися від права на думку,

надаючи себе її власному праву. Відбутися перед наявністю думки – означає

перетворитися з суб’єкта в предикат, який свідчить про думку, замість того,

щоб виступати від її імені.

Отже, вчинок безробітного в сучасних економічних умовах змушений

бути потенційно повним, адже пафос вчинку зовсім не в тому, щоб позбавити

свідомість будь-якої ідентичності, а в тому, щоб це була ідентичність

свідомості світу, що являється людині не лише в почуттєвих образах, але

також і сутнісно, як незалежне від образів розумоспостережуване буття

речей. У данійситуації вчинок – це щось більше, ніж автономне рішення, що

приймається індивідом на свій страх і ризик. Це рішення містить у собі

орієнтир, споглядання якого робить вчинок не сліпою подією в хаосі

невизначеності людського життя, а, навпаки, виявляє порядок більш

290

справжній, ніж порядок наявного стану речей. Споглядання належного

примушує вийти за межі наявної присутності у світі, бо реальність, що

виявляється вчинком, належить розумоосяжному буттю самого світу, який не

протистоїть людському переживанню та знаходить у ньому адекватне

вираження.

Отже, економічно-соціальна категорія безробіття як спосіб здійснення

потенційного вчинку в сучасних екстремальних умовах виживання є

важливою складовою життєвих віх людського життя, адже нестабільні

економічні умови в українській історії творять нову генерацію – людей, що

здатні на повноцінні вчинки по відношенню не лише до себе, але і до країни,

де проживають.

Список використаних джерел

1. Гегель Г. Феноменология духа. Система наук. Ч. 1 / Гегель Г.; [пер. с

нем.]// Собр. соч.: В 14 т. – М.: Изд-во социально-политической литературы, 1959.

– Т.4. – С.164–273.

2. Герасимчук А. Курс лекцій з філософії / Герасимчук А. , Тимошенко З. . –

К. : Вид-во Європейського ун-ту, 2002. – 422 с.

3. Глобальные проблемы и общественные ценности ; [пер. с англ. и франц.

В. Ермолаевой; ввод. ст. Ю. Шрейдер.]. – М. : Прогресс, 1990. – 495 с.

4. Жданов Ю. Проблемы отчуждения в обществе / Жданов Ю. // Труды VI

академических чтений “Образование и наука на рубеже XXI века: проблемы и

перспективы развития”, 21-23 июня 2000 г. – Новочеркасск, 2000. – С. 49–53.

5. Жизненный путь личности (вопросы теории и методологии социально–

психологического исследования) / [редкол.Л. Сохань и др.] – К.: Наукова думка,

1987. – 279 с.

6. Зарапин О. Событие или поступок (Глава 4) / Зарапин О. // Deontologos:

антропологические альтернативы / Под. ред. Л. Т. Рыскельдиевой. – Симферополь:

Крымучпедгиз, 2001. – С. 116–151.

7. Курс общей экономической теории / Под ред. А. И. Добрынина, Л. С.

Тарасевича.,- СПб.,- 1996.- С. 316-317.

8. Маконелл К., Брю С. Экономикс: принципы, проблемы и политика.- М., -

2000, -С.85.

9. Abbagnano N. Introduzioneall’esistenzialismo / Abbagnano N.– Milano.-

1970. – pp. 77-201.

291

Відомості про авторів

Авраменко Микола Леонідович – кандидат медичних наук, директор

Всеукраїнського центру професійної реабілітації інвалідів

Бідюк НаталяМихайлівна –доктор педагогічних наук, професор,

завідувач кафедри практики іноземної мови та методики викладання

Хмельницького національного університету

Болтівець Сергій Іванович – доктор психологічних наук, професор,

заступник директора Інституту психології імені Г.С.КостюкаНАПН України

Брич Наталія Ярославівна – заступник начальника відділу організації

профнавчання Тернопільського обласного центру зайнятості

Вініченко Луїза Вікторівна – заступник начальника відділу

організації профнавчання Миколаївського обласного центру зайнятості

ВнученкоВікторія Борисівна – аспірантка кафедри економіки

Сумського державного університету

Гнибіденко Іван Федорович– доктор економічних наук, професор,

професор кафедри економіки та фінансів Інституту підготовки кадрів

державної служби зайнятості України

Дегтярьов Анатолій Юрійович – методист Державного навчального

закладу “Луганський центр професійно-технічної освіти державної служби

зайнятості”

Дьомушкіна Юлія Валеріївна – головний спеціаліст відділу

організації профнавчання Луганського обласного центру зайнятості

Євдокимов Андрій Валерійович–кандидат економічних наук, доцент

кафедри економіки Сумського державного університету

Єгорова Єлизавета Володимирівна– кандидат психологічних

наук,старший науковий співробітник, відділу профорієнтації і психології

професійного розвитку, Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих

НАПН України

Іванілова Ольга Вікторівна – заступник начальника відділу

організації профнавчання Запорізького обласного центру зайнятості

292

Каліщук Світлана Миколаївна – аспірант відділу профорієнтації і

психології професійного розвитку Інституту педагогічної освіти і освіти

дорослих НАПН

Капченко Леонід Миколайович – кандидат педагогічних наук,

доцент, завідувач науково-дослідного відділу навчально-методичного і

організаційного забезпечення професійного навчання незайнятого населення

Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України

Капченко Руслан Леонідович – кандидат економічних наук, доцент,

доцент кафедри економіки та маркетингу Севастопольского національного

технічного університету

Капченко Олеся Леонідівна – кандидат педагогічних наук, завідувач

кафедри педагогіки та психології Кіровоградського соціально-гуманітарного

інституту “Педагогічна академія”

Карапетян Володимир Севанович – доктор психологічних наук,

професор, завідувач кафедри вікової і педагогічної психології Вірменського

державного педагогічного університету ім. Х. Абовяна

Ковальчук Микола Миколайович – аспірант кафедри економіки

Сумського державного університету

Колеснікова Єлизавета Борисівна – викладач ІІ категорії Коледжу

технологій та дизайну Луганського національного університету ім. Т.

Шевченка

Костенко Микола Анатолійович – асистент кафедри управління

персоналом та економіки праці Київського національного економічного

університету ім. Вадима Гетьмана

Кухарчук Петро Михайлович – кандидат наук з державного

управління, проректор з соціально-економічних питань і міжнародної

науково-педагогічної роботи Житомирського державного університету ім.

Івана Франка

ЛузанМаринаВікторівна – аспірант лабораторії трудового виховання

і профорієнтаціїІнституту проблем виховання НАПН України

293

Манько Володимир Григорович – начальник відділу внутрішніх і

зовнішніх зв’язків Всеукраїнського центру професійної реабілітації інвалідів

Маліновська Наталія Миколаївна – начальник відділу з розробки та

впровадження навчально-методичних і науково-дослідницьких програм

Всеукраїнського центру професійної реабілітації інвалідів

Маршавін Юрій Миколайович – кандидат історичних наук, доцент,

заслужений працівник освіти України, в.о. ректора Інституту підготовки

кадрів державної служби зайнятості України

Масалова Олена Євгеніївна – секретар навчальної частини

Державного навчального закладу “Луганський центр професійно-технічної

освіти державної служби зайнятості”

ОхрімчукОлена Миколаївна – кандидатфілософських наук, головний

консультант Головного управління з гуманітарних і суспільно-політичних

питань Адміністрації Президента України

ОхріменкоЗарінаВолодимирівна –молодшийнауковий

співробітниклабораторії трудового виховання і профорієнтаціїІнституту

проблем виховання НАПН України

ПархоменкоОлександрМиколайович – науковий співробітник

лабораторії трудового виховання і профорієнтаціїІнституту проблем

виховання НАПН України

Петросян Асмік Гарегинівна - кандидат психологічних наук, доцент

кафедри вікової і педагогічної психології Вірменського державного

педагогічного університету ім. Х. Абовяна

Піддячий Микола Іванович – завідувач лабораторії профільного

навчання та профконсультацій Інституту педагогіки НАПН України, доктор

педагогічних наук, старший науковий співробітник, член-кореспондент

Міжнародної Слов’янської Академії освіти імені Яна-Амоса Коменського

Потапенко Наталія Іванівна – начальник Центру інформаційних

технологій Республіканського Інституту професійної освіти Міністерства

освіти Республіки Білорусь

294

Рісний Олег Петрович – директор Львівського міського центру

зайнятості

Рудюк Олег Володимирович – кандидат психологічних наук, старший

викладач кафедри загальної психології та психодіагностики Рівненського

державного гуманітарного університету

Савченко Василь Антонович– доктор економічних наук, професор,

професор кафедри управління персоналом та економіки праці Київського

національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана

Савченко Наталія Володимирівна – завідувач сектору наукових

досліджень науково-дослідного відділу навчально-методичного і

організаційного забезпечення професійного навчання незайнятого населення

Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України

Скульська Віолета Євгенівна – кандидат педагогічних наук, старший

науковий співробітник, провідний науковий співробітник науково-дослідного

відділу навчально-методичного і організаційного забезпечення професійного

навчання незайнятого населення ІПК ДСЗУ

СтавицькийГеннадійАнатолійович – співробітниклабораторії

трудового виховання і профорієнтаціїІнституту проблем виховання НАПН

України

Сташкевич Ганна Владиславівна – методист Державного

навчального закладу “Луганський центр професійно-технічної освіти

державної служби зайнятості”

ТкачукІринаІванівна –науковийспівробітник лабораторії трудового

виховання і профорієнтаціїІнституту проблем виховання НАПН України

Ходаківський Володимир Миколайович – асистент кафедри

економіки агропромислового комплексу Житомирського національного

агроекологічного університету

Чеграхчі Іван Митрофанович – директор Державного навчального

закладу “Луганський центр професійно-технічної освіти державної служби

зайнятості”

295

Шорскіна Людмила Миколаївна – начальник відділу профнавчання

Херсонського обласного центру зайнятості

Яковенко Сергій Вікторович – асистент кафедри управління

персоналом та економіки праці Київського національного економічного

університету ім. Вадима Гетьмана

Яцик Ірина Станіславівна – кандидат філософських наук, доцент

кафедри естетики, етики та образотворчого мистецтва Житомирського

державного університету ім. Івана Франка

Яцик Сергій Петрович – аспірант кафедри філософії Житомирського

державного університету ім. Івана Франка

296

Наукове видання

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПРОФЕСІЙНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ

ТА ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ НАСЕЛЕННЯ

Збірник матеріалів V Міжнародної науково-практичної конференції

(24 листопада 2011 р., м. Київ)

Частина 2

Укладачі: Капченко Леонід Миколайович, Тарасюк Світлана

Олександрівна, Авдєєв Леонід Георгійович, Алєксєєва Анна Валеріївна,

Десненко Микола Іванович, Коляденко Ніна Володимирівна, Літвінчук

Людмила Йосипівна, Логвиненко Валентина Петрівна, Ортікова Наталія

Володимирівна, Рудніцька Антоніна В’ячеславівна, Савченко Наталія

Володимирівна, Скульська Віолета Євгенівна, Тітченко Наталя

Володимирівна

Відповідальний за випуск О.Ю. Вілкова

Редактор Л.М. Капченко

Компютерна верстка Н.В. Савченко, Л.Й. Літвінчук

Матеріали друкуються в авторській редакції

Підписано до друку 17.11.2011 р. Формат 60 х 84/16. Папір офсетний.

Друк ротаційний трафаретний. Ум. друк. арк. 17,2. Обл.-вид. арк. 14,0.

Тираж 300 прим. Зам. № 965.

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи

до Державного реєстру видавців, виготовників і розповсюджувачів видавничої

продукції. Серія ДК №1805 від 25.05.2004 р.

Інститут підготовки кадрів

державної служби зайнятості України (ІПК ДСЗУ)

03038, Київ–38, вул. Нововокзальна, 17.

Тел./факс (044) 536-14-85