Моякнижка

Студентський проект

Київ «Академвидав» 2014

Ця книжка для всіх. Тих, хто не бачить майбутнього без книжки,і тих, хто вважає, що вона належить минулому. Для тих, хто не розлуча-ється з книжкою, і хто не часто звертається до неї. У ній — одкровенняпро книгу як цінність людського світу, про свою першу книжку і про все,що хвилює книгоцентрично зорієнтовану молоду людину.

Авторами ідеї є студенти — майбутні редактори, видавці,контент-продюсери, які навчаються в Інституті журналістикиКиївського національного університету імені Тараса Шевченка.Вони і безпосередні виконавці видавничого проекту. Є в цьомувиданні і тексти їхніх викладачів, а також студентів університетсько-го юридичного факультету.

© Авторський колектив, 2014

Студентський видавничий проект

Координатори проекту:

Марина Женченко, Ярослава Прихода

На обкладинці використано фрагмент репродукції картиниКарла Шпіцвега «Бібліотечний черв’як»

УДК 821.161.2.09ББК 83.3(4УКР)1-8

М87

3

Юрій Бондар

Ода книзі(за П’єром де Кубертеном1)

І. О Книго! Ти — знання! Ти — скарбниця нашогоминулого і наш сучасник. Ти зібрала по зернині все,раніш посіяне, з чого зросте колос наших нових знань.Ти — пізнання! Завдяки тобі ми відкриваємо нові світи.Ти кличеш до незвіданого й непізнаного нами. Ти —обрій!

ІІ. О книго! Ти — мудрість! Ти навчаєш як жити ічинити в обставинах, коли ми потребуємо поради. Ти —живильна купіль, сповнена цілющими водами досвіду,звичаїв і традицій нашого народу та людності. Ти —досвід!

IІІ. О книго! Ти — насолода! Гортаючи твої сторінки,заглиблюючись у творене, ми розкошуємо в твоїх обра-зах і сенсах, милуємось твоїми світами. Ти збагачуєш наспочуттями і відтінками їх, милозвучністю і багатствомтвоїх текстів та слів. Ти — натхнення!

ІV. О книго! Ти — спілкування! Ти — співрозмов-ник, якого чуємо і який чує нас. Ти — місток між авторомта читачем, між усіма нами. Ти — поле, на якому виру-ють пристрасті і визернюється спільна думка. Ти —Майдан зіткнення ідей і порозуміння поміж людьми.Ти — суголосся!

V. О книго! Ти — світогляд! Ти верстаєш наші видно-кола, окреслюєш смислові координати і формуєш наші

4

принципи. Ми такі, якими ти, Книго, нас твориш. Ти спону-каєш нас бути кращими. Ти — будівничий!

VI. О книго! Ти — дух! Ти сповнена величі й прозрін-ня. Ти несеш світло любові й одкровень-заповідей. Тидаєш сили вистояти у найскрутніші хвилини і здолати зло.Ти – свіжий подих вітру і ковток води для спраглого. Ти —опертя, з яким долають шлях життя угору і сходять йогодолу. Ти — вознесіння!

VII. О книго! Ти — вибір! Ти даєш нам право обира-ти і вирішувати. Ти пропонуєш різні погляди і різні думки.Ти визначеність і розмаїття. Ти — реальність і абстракція.Ти — самоусвідомлення і можливість самореалізації.Ти — спонука до вибору!

VIII. О книго! Ти — мистецтво! Ти — майстерністьтих, хто творив тебе. У тобі натхнення авторів, традиції тавправність видавців, тих, хто голубив тебе, аби ти сподо-балась іншим. Ти щоразу різна і ти гармонія. Ти — поступдосконалості!

IX. О книго! Ти — Всесвіт! Ти його смисли й прагнен-ня. Ти поєднання всього того, що пізнала й відчуваєЛюдина. Ти — вічна і ти — безмежжя. Ти — дорога!

1 П'єр де Кубертен (1863–1937) — французький громадський

діяч, засновник сучасного олімпійського руху, ініціатор

відродження Олімпійських ігор. Автор знаменитої «Оди спорту»,

удостоєної золотої олімпійської медалі Ігор 1912 року.

5

Аміна Ахмед

Книжкова мода

Питання попиту на книги постійно мучить видавців.Сучасна книжка конкурує зі своєю електронною версією,а людину, яка брала б книжку в бібліотеці, просто щобпочитати на дозвіллі, годі й шукати. Але, на щастя видав-ців, читати стає модно.

На мою думку, усі питання про моду треба розме-жовувати на стиль та мейнстрім. І в цьому випадку читан-ня — це мейнстрім. З одного боку, це чудово: люди чита-ють, розвиваються, а з іншого — не дуже, бо все зводить-ся до кількості прочитаного. А коли кількість переважає,обов’язково страждає якість. Своєю чергою якість — церозуміння твору, його провідної ідеї.

Усі кинулися читати «Великого Гетсбі» Фітцджера-льда, після виходу на великі екрани однойменного філь-му з ДіКапріо в головній ролі, якому пан Скот має низьковклонитися за піар, на жаль, не навпаки. Аналогічнаситація з Кафкою, Сартром та Камю, яких пропіарилиандерґраундні гурти, роблячи ремінісценції на їхні творив своїх піснях. У мережі стають популярними пости екзис-тенційного характеру, які часом несуть комічний зміст.Але я впевнена, що лише половина з тих людей, щоробить такі публікації, розуміє те, з чого жартує. Схожудолю спіткав експеримент Ервіна Шредінґера. А Фройдстав найкращим супутником вульгарних жартів. Цевиглядає доволі бурлескно. Раніше література була

6

надбанням освічених людей, наразі вона загальна.Проблема в тому, що значення книжки нівелюється, алюди за інерцією читають (бо треба), не маючи від цьогожодного задоволення.

На зміну неосвіченості прийшов культ грамотності.І вже вважається ганебним заявляти, що ти не любишчитати, дивишся масове кіно, не цікавишся культурнимиподіями. В умовах соціальних змін дуже важко зберегтисвою індивідуальність. Ще важче знайти людину, яка збе-регла цю індивідуальність. Я прибічник тієї думки, щолюдина має залишатися собою в будь-яких ситуаціях іпалко боронити свою думку. Треба бути вищим за моду,треба бути індивідуальним і справжнім. І якщо вже по-справжньому любити читати — то говорити про це так,щоб високе залишалося високим.

Олена Барашивець

Шрифтове життя

М’яка обкладинка дивиться на тебе спокусливимпоглядом. Проводиш рукою по оксамитовій палітурцібордового кольору. Вона лоскоче твої пальці. Торкаєшсязолотого тиснення, розгортаєш. Це для неї вперше, вонащойно з друкарні. Скрипіння корінця, запах ще не висох-лої фарби. Глибоко вдихаєш, шкірою пробігають мураш-ки. На хвилину ти забуваєш про все на світі, у головіпусто. Її слова — це чиясь душа, її абзаци — чиїсь прожи-ті роки, її літери — краплі чиїхось сліз. Створіння, яке удрібних шрифтах містить ціле життя. Не звідані тобоюдалі, не прожиті тобою моменти, не відчуті тобою почуття.Вона — це двері до іншого життя. Того, про яке ти мріяв,або про яке боявся мріяти. Вона — це чиясь історія, час-тиною якої тобі так хотілося б стати (читай «тобі ніколи небути»). Вона — це самообман. Твої безглузді намаганняпрожити цікавіше життя хоча б уявно. Хоча б на хвилину.

Роздумувати над тим, чому люди люблять книжки,можна безмежно довго. Але якщо виокремити основнудумку, для мене вона звучала б так, як у Джуліана Барнсав романі «Папуга Флобера»: «Книги кажуть: вона зробилаце тому, що... Життя каже: вона зробила це. У книгах всепояснюється, в житті — ні. Я не дивуюся тому, що багатохто віддає перевагу книгам. Книги надають сенс життю.Але проблема в тому, що життя, яким вони надаютьсенс, — це життя інших людей, і ніколи не твоє». І це

7

8

правда. Як часто у своєму житті ми намагаємося знайтилогічне пояснення абсурдним вчинкам і моментам, і якрідко нам це вдається. Як часто ми хочемо прожити чиєсьжиття з роману з усіма труднощами, проблемами, а потімз легкістю їх розв’язати. Або не розв’язати, програти, алезнайшовши пояснення своїй поразці.

А ще міста. І життя, які у вигаданому світі здаютьсяреальнішими за твоє. Я бачила Париж очима Ремарка іГемінгвея, була в Нью-Йорку із Фіцджеральдом. Я вече-ряла на П’ятій Авеню в задушливих кабаре із Ентоні таГлорією Петч, дихала Кононівськими полями, їздиланавколо Тріумфальної арки із Клерфе та Ліліан, бачиластраждання Едмонда Дантеса. Я проживала сотні, тисячіжиттів... і проживу ще більше. Тому що коли починаєшзакохуватись у книжку, зупинитися вже неможливо.

Вона — це твоє спасіння. Від сірої буденності, віднесправджених мрій і розчарувань. І в моменти життєвогозанепаду, ти просто береш її до рук і починаєш нове життя.

9

Євгенія Богословська

Книжка дитинства«Велика книга казок» — це була перша книжка,

яка по-справжньому мене зацікавила. Напевно, менібуло років п’ять, не більше. Але запам’ятала я її надовго:така велика, жовтого кольору, наповнена казками дитин-ства… Така велична, наче навмисне кличе себе прочита-ти. Тоді я вперше зрозуміла, що таке книжка.

Відтоді я пам’ятаю кожну прочитану книжку. Вонастала для мене способом потрапити в інший світ.Електронні книжки чи просто роздруковані аркуші з літе-ратурними творами — це все не те. Я маю тримати, відчу-вати кожну сторінку справжньої книжки. Вона залишаєпо собі своєрідне відчуття та спогади, адже в кожнійкнижці своя історія, душа письменника, його переживан-ня та емоції.

Найцікавіші книжки — ті, які прожили на цьомусвіті вже не одне покоління. Такі книжки мають особливуенергетику, вони «досвідчені», вони несуть у собі великуісторію, пройшовши через десятки рук. Молоді книжки —як діти, мають у собі щось нове, сучасніше. Навіть такікнижки можуть нам розповісти багато чого цікавого,незвичайного і дивовижного.

Яку б назву книжка не мала, якою б вона не була,науковою, фантастичною чи навчальною, — вона можеслугувати для людини вірним другом. Спробуйте тількиуявити, книжка, наприклад, написана ще у ХІХ столітті , ачитаєте ви її аж у ХХІ. Через який час вона пройшла,

скільки подій побачила, що пережила, щоб сьогодні опи-нитись у ваших руках?

Для мене книжка — це спосіб поринути в іншийсвіт. Забути про сьогодні, завтра чи будь-який інший деньта поринути в казковий світ здійснених мрій, чарівне ХІХстоліття чи навіть життя якоїсь великої людини.

Книжка — це те, що робить із людини людину. Вонанас виховує: починаючи з правил поведінки та закінчую-чи складними науками й іноземними мовами. Книжкаможе поліпшити настрій чи заспокоїти, допомогти будь-якої хвилини. Потрібно тільки розгорнути книжку і... чита-ти, читати. Якщо ми будемо берегти її та ставитися до неїз повагою, тоді будь-хто отримає від книги набагато біль-ше, ніж може сподіватися.

10

Аліна Боднар

Відверто про книжку

Il fait si froid dehors

Ici, c’est confortable1

Ми часто одні з тобою. Ти шелестиш і пахнеш сві-жістю, ароматною фарбою, що відображає кожну твоюнеповторну рису. Ти мало чим змінилася за тисячоліття:та сама форма й вигини, така ж на дотик, і щоразу —неповторна. Мені відразу стає зрозуміло, якщо я — неперша твоя подруга. Проте це аніскілечки не поменшуєтвоєї значущості! Ти мов благородне дерево: щорокузбільшуєш кількість кілець у стовбурі, засвідчуючи своюбезкінечну мудрість… Тебе можуть безліч разів викорис-товувати, та від цього ти не спустошуєшся, а навпаки,наповнюєшся новими й новими сенсами.

Останнім часом світ заполонив твій ерзац. Так, цятвоя невдала двійниця легша, тендітніша. Проте вона —кліше. Без запаху й текстури, безлика, врешті, безтілесна.На хвилі загальної макдональдизації вона кокетує ледьне з усіма, хто хоче здаватися розумним. Ти, може, засуму-вала? Приревнувала?.. Запевняю, не варто: ти театраль-на класика на тлі цієї популярної голлівудської маски.

1 На вулиці холодно, тут зручно (слова із пісні Едіт Піаф «Мілорд»)

11

1212

Затям, хто б і що не шепотів про тебе позаочі, тивсе одно залишаєшся чиєюсь. І завжди будеш особли-вою — зі своїм обличчям, характером, норовом. Ти —особистість на тлі загальної сірості. А вона, що — вона?!Із нею зовсім не цікаво, вір мені. Вона й мене неоднора-зово намагалася звабити. Проте бачиш — я повернуласяй обіцяю більше не зраджувати. Тебе справді неможливозабути, її ж — важко згадати.

Хочу сказати тобі кілька слів подяки за все те, щоти зробила для мене. Ти була єдиним моїм другом і порад-ником тоді, коли я не могла довіритися навіть найближ-чим людям. Я відкривала тебе собі, а себе — тобі й щора-зу дорослішала. Врешті, у хвилини суму тільки ти ставаламоєю розрадою. Лише твій трепетний дотик зігрівавцілющою думкою, втішав глибокою силою.

Я полюбила тебе ще змалечку. Тоді, коли за вікномнебо супилося й вередувало, зрошуючи землю вологою,я була тільки з тобою. Довгими вечорами непривітноїзими ти відкривала мені інший світ, і я мимоволі ставалайого частинкою.

Я маю за що й хочу попросити вибачення у тебе.Знаю, часто мені просто бракує часу на тебе. Іноді я берутебе з собою не у вельми придатні місця для нашоготовариства. Я розумію, що ти не любиш шумного громад-ського транспорту й дорожніх валіз.

Пишучи тобі, я жодного разу так і не назвала тебена ім’я. Не ображайся на мене за це.

Ти маєш знати, що ми з тобою, ти і я — ми ж нероз-лийвода. І так буде завжди.

13

Богдана Бойчук

Один деньіз життя книголюба

— Ні, Гендальфе, зачекай, тримайся! — щодухукричу я, кидаюся вперед, однак скеля обламується, ічарівник зникає у вогненній безодні.

— Ні! — розпачливо вигукую я і... прокидаюся.Овва, то це був сон? Отакої! Ні, не варто перечиту-

вати «Володаря перснів» на ніч. Так, треба збиратися доуніверситету. У ванній холодно. Відчуваю себе героємДжека Лондона. А що? Тут теж біла тиша, нехай під ногамине сніг, а бридкі мокрі кахлі. З гігієною завершено. Часготувати сніданок. Звісно, скромному меню студента докоролівських столів, як у казках, далеко. Хрумкаю сухари-ком та уявляю себе Фродо Беггінсом. Цікаво, а де мій пер-стень влади? З жалем дивлюся на маленьку срібну каб-лучку, доїдаю сухарика і ще раз обіцяю собі не перечиту-вати «Володаря перснів» хоча б найближчого тижня.

Зупинка. Тітонько, не треба на мене так дивитися,це неввічливо. Чи ви ніколи студентнки з книгою не бачи-ли? Хоча, може, ви й маєте рацію: подарункове виданнятворів Кінга обсягом понад п’ятсот сторінок — не най-кращий варіант для читання у транспорті. Треба буловзяти «Мадонну перехресть» Ліни Василівни — вона ком-пактніша. Але ось і мій тролейбус. Дядечку, не штовхайте-ся, будь ласка. Так, так, я закомпостую квиточок. Ой леле,чи дадуть мені спокійно почитати? Ні, я не знаю, як прої-

14

хати до Печерська, у мене лісовий монстр майже з’ївзаблукалу Патрицію! А хто це спить у мене на плечі? А, витеж Кінга любите? Звісно, я не проти, що ви, разом навітьцікавіше читати. Що? Номер? Е-е-е… вибачте, юначе,але моя зупинка... Приємного читання вам! Фу-у-ух...

Пара. Чому. Ти. Така. Нудна? Може, поки лектор небачить, книжку під парту і... Гарна ідея. А? Що? А де всі?Пара скінчилася? Годину тому? Ой, здається, я дещо захо-пилася...

Час додому. У тролейбусі вмощуюся на останнєсидіння і знову поринаю у книжку. Так, де ж я зупинила-ся? Ага, ось, бідолашну Патрицію знайшла пошуковакоманда і... Ого, які пристрасті... Гей, ні, не вбивайте її!Ой, я це вголос сказала? Вибачте, будь ласка. Та-а-ак. Ачого ми зупинилися? А, кінцева зупинка? Упс... Обіцяла жсобі не читати у транспорті, але щораз не стримуюсь. Осьмені і покарання — дві зупинки додому пішки.

Так, швидко робимо домашні завдання і... Ні, нечитати — я обіцяла трохи поприбирати. Через дві годиниенергійного косплею на Попелюшку, я нарешті можу від-почити. Привіт, ноутбуче, привіт, гугле. Які там у нас онов-лення на книжковому сайті? Овва, презентація новоїкнижки? Роздача автографів? Я вже знаю, куди завтрапіти. А тепер і почитати трішки можна. Декілька сторі-нок — і спати. Ще одну. Ще один розділ і все. Останнєречення дочитую — і спати...

Як п’ята ранку?!

15

Олександра Бондаренко

Книжка — це диво

Що таке книга? Для когось — це лише папірці,скріплені разом, для когось — спосіб заповнити чимосьсвій час, а для декого книжка — увесь світ, що відкрива-ється з першої сторінки.

Знайомство людини з книжкою зазвичай відбува-ється у перші роки життя, тоді, коли мама читає книжкудитині, а в уяві тої вимальовуються картини казковогосвіту, формуються поняття моралі, судження про навко-лишній світ, навички відрізняти погане від хорошого таоцінювати поведінку тих чи тих героїв.

Можливо, саме тоді в деяких людей зароджуєтьсябезмежна любов до книжки та ненаситна жага до читан-ня, яку неможливо втамувати.

У зрілішому віці дитина поринає у вигадані пись-менниками світи. Вона потрапляє в країну ліліпутівразом з Гуллівером, виживає на безлюдному острові зРобінзоном Крузо, перемагає зло з Гаррі Поттером.

Згодом уже доросла людина переживає незвичай-ну історію кохання Майстра і Маргарити, видирається настіну Собору Паризької Богоматері з Квазімодо, подоро-жує часом із Гербертом Велсом та Айзеком Азімовим.

Потім, коли настає час задуматись над сенсомжиття, шукає відповіді на вічні запитання в мудростіпророка Заратустри чи в бесідах Карлоса Кастанеди здоном Хуаном.

16

Час минає, але любов до книжки оселяється глибо-ко в серці. Назавжди. Навіть у світі новітніх технологійлюди читають та захоплюються книжками. Досі є такі, вкого перехоплює подих від споглядання полиць із книж-ками в бібліотеках та книгарнях.

Адже книжки — найнадійніше джерело мудрості.Вони здатні навіки зберегти знання людства та передатиїх нащадкам. Читання книжок розширює словниковийзапас, стимулює мозкову активність, допомагає швидшерозв’язувати складні проблеми, краще аналізуватиситуацію та й загалом підвищує рівень ерудиції.

Найголовніше — книжки дають змогу подорожува-ти в часі та просторі. Читаючи, кожен має шанс стати напевний час мешканцем вигаданого автором світу абовідчути, як жилось у минулому, краще зрозуміти причинита наслідки історичних подій, пережити емоції героїв,скористатися досвіду, що його автор набув за десятиліттясвого життя.

Розпочавши читати, взявши вперше до рук книгу,зупинитися неможливо. Що більше ти читаєш, то більшехочеться далі гортати сторінки нових та нових книжок.Адже кожна з них — унікальна й неповторна, кожнанавчає нас чогось нового та розповідає про щось інше.

Книжка — це досвід. Книжка — це знання.Книжка — це непередбачуваний новий світ. Книжка —це диво. Книжка — це шедевр. Книжка — це життя.

17

Марія Бризгалова

Путівниця по світу

Книга — це скарбниця, у якій зберігаються знан-ня, які люди накопичували впродовж століть. Щоразу,коли я розгортаю книжку, мене цікавить, яку дорогу вонапройшла. Ця фантастична історія про путівник.

Колись один дивний поліграфіст створив книжку,але зовсім із пустими сторінками. Книжка була дужезасмучена і втекла. Але вона не знала, куди піти. На вули-цях свого міста (жила вона в Києві) книга зустрічала іншіцікаві книжки: словники, довідники, збірки. Книжечцібуло дуже самотньо і вона вирішила завітати до бібліоте-ки, про яку їй розповів довідник, адже вона вірила, щотам зможе знайти собі друга.

Вхід до бібліотеки був дуже гарний, книжка підняла-ся сходами й увійшла до велетенської зали. Там було дужетихо, всі інші книжки були чимось зайняті, ніхто навіть непомічав маленької книжечки. Довго книжка блукала різ-ними залами, усе роздивлялася. Перше, що вона побачи-ла, це було величезне вікно й маленький столик, за якимсидів хлопчик років семи. Він мав чудові чорні кучері йвеликі окуляри. Книжечка вирішила познайомитися з ним.

— Привіт, — сказала книжка й уважно подивиласяна хлопця.

— Привіт, — хлопчик опустив погляд і побачивмаленьку книжечку.

18

— Як ти називаєшся? — запитала книжечка.— Мартин, — усміхнувся хлопчик.Книжечка також усміхнулася Мартинові, хлопчик

підняв книгу й поставив її на стіл, але її усмішка зникла. — Я чимось тебе образив? — запитав хлопчина.— Та ні, просто у мене нічого немає усередині, жод-

ної букви, — засмучено сказала книжка.— Не проблема. Зараз я щось напишу, — запропо-

нував хлопчик.Книжечка погодилася, хлопчик почав писати,

писати про дивовижний світ та про різні країни, але вжеза хвилину все зникло. Мартин знову спробував, але йцього разу все зникло. Хлопчик і книжечка дуже засму-тилися.

Тиждень вони намагалися щось записати, але всемарно. Хлопчик майже увесь свій час проводив у бібліо-теці, а книжечка там ночувала. За цей час Мартин та кни-жечка потоваришували. Одного вечора, коли книга зали-шилася одна, до неї прийшла велика ідея: відправитися увелику подорож. Того ж вечора ця ідея стала мрією: таккнижка зможе розповісти Мартинові усю правду продивовижний світ, адже хлопчика завжди цікавили іншіміста та країни. Декілька днів книжечка була сама несвоя, вона розуміла, що ця подорож буде дуже довгою, авона так не хотіла розлучатися зі свої другом. Мартинпомітив, що книжка поводиться дивно. Нарешті книжеч-ка вирішила поговорити з хлопчиком.

— Нещодавно я вирішила, що хочу подорожувати йпобачити увесь світ, а потім зможу і тобі розповісти.

19

Можливо, я знайду спосіб записати хоча б декілька слівна свої пусті сторінки, — усміхаючись, сказала книжка,хоча їй було дуже боляче.

— Це твій вибір? — засмучено запитав Мартин.— Так.— Я буду тебе чекати тут! — сказав Мартин і щиро

усміхнувся.Книжечка, не гаючи жодної хвилини, вирушила в

далеку подорож, адже вона хотіла якомога швидше роз-повісти Мартинові про весь світ.

Книжці дуже подобалося подорожувати. Вона всезапам’ятовувала, і якимись магічними силами на її сто-рінках почали з’являтися слова, а згодом — і речення.Інколи книжка залишалася на деякий час у містах й роз-повідала людям про інші міста та країни. Люди слухали їїна одному подиху, але потім книжка вирушала далі уподорож. Згодом вона навчилася замальовувати карти.Книжка зустрічала різних людей і допомагала їм знайтидорогу, люди почали називати цю книжку путівником.Тепер у книжки з’явилося таке цікаве ім’я — Путівниця.Вона постійно подорожувала й побувала в усіх країнах,усі сторінки заповнилися різноманітною інформацієюпро країни, людей та їхню культуру. Путівниця дуже довгомандрувала й навіть не помітила, як стала велетенськоюкнигою, так багато нових сторінок з’явилося. Час минувнепомітно, але Путівниця відчувала, що дуже втомилася,уже багато років вона невтомно подорожує, відвідала всікраїни світу. Нарешті вона зможе повернутися додому йрозповісти Мартинові про всі свої пригоди. Путівниці

20

було дуже важко йти, та ще з нею трапилася дуже непри-ємна історія: вона потрапила під дощ і вся промокла.

Нарешті Путівниця дісталася міста, але була такавтомлена, що навіть не могла дійти до бібліотеки, томупросто лягла на лавку. Поряд проходила дівчинка разоміз своїм молодшим братиком. Дівчинка помітила промок-лу й подерту книжку. Діти взяли її й швидко побігли до біб-ліотеки. Путівниця знову побачила величезні зали. І осьнарешті — діти разом з книжкою стояли перед тієюзалою, де вона колись гуляла з Мартином. Відчинилисядвері, те саме величезне вікно й маленький столик, тіль-ки тепер за ним сидів чоловік років сорока, та книжечкавпізнала чорні кучері й окуляри, хоча тепер вони здава-лися меншими. Це був Мартин. Діти бігли до того чолові-ка й кричали: «Тато, тато, біда!» Малеча передала книжкуМартинові.

— Привіт! — сказав й усміхнувся Мартин.— Привіт! — зі сльозами промовила книжка.— Не хвилюйся, ми тебе полікуємо.

Ніна Вернигора

Ностальгійні бібліоескізиЗаздрістьДовкола круглого стола у вітальні, під обвитими

вишитими рушниками іконами, сидять мої старші брати ісестра. Роблять уроки. Поспішають, штовхаються, сва-ряться за місце. Посеред столу — висока гора книжок.Мені п’ять років. До школи ще зарано. Сиджу за ширмоюв сусідній кімнаті, обнявши руками коліна, заздрю.

Зимовий затишокНа нашому хуторі лише п’ятнадцять дворів. Вони

рівненькою стрункою простяглися посеред засніженихполів. Вечір. Віхола. Вітер такий несамовитий, що обір-вав електропровід біля стовпа над яром. Завтра вранцібатько відчинить двері, прокопає хід до трактора, прочис-тить дорогу і полагодить світло. А сьогодні... На стінігорить гасова лампа. Ми з меншим братом, загорнув-шись у виткані бабусею рядна, лежимо у мами на колінахна теплій печі. Мама читає нам книжку. Світло від лампимерехтить, розсипається по кутках сніжинками. Маминголос розширює межі дрімотливої кімнати до безмежно-го простору тридесятого царства. Ми поволі засинаємопосеред м’якого і теплого казкового світу.

Книжкова полицяУ кутку спальні, на стіні, висить майстерно витеса-

на старшим братом полиця для книжок. Книжки на нійскладені високими стосами. Їх там аж двісті шістдесят

21

три. Усі художні. Ні в кого з моїх однокласників немаєстільки книжок! Дивлюся і думаю про те, що якби в нашійхаті, де завжди так гамірно, бо живе багато людей, небуло цієї полиці, хата б оніміла.

БібліотекаШкола від нашого хутора за чотири кілометри. Тому

взимку протягом навчального тижня ми (приїжджі з хуто-рів учні) живемо в шкільному гуртожитку і лише на вихід-ний день автобус відвозить нас додому. Поряд із гурто-житком — сільська бібліотека. Дві великі зали з книжка-ми, що пахнуть далекими і незвіданими світами.Бібліотекарка Євгенія Іванівна видає тільки по три книж-ки в руки. Тому доводиться приходити кілька разів надень, адже я другокласниця і читаю найшвидше в класі.

Якийсь час Євгенія Іванівна терпляче спостерігалаза мною, а одного разу відклала ручку, подивилася й каже:

— А розкажи-но мені, дитино, про що ця книжка.Розповідаю радісно і жваво, а сама думаю: «Невже

вона, цілими днями сидячи за столом цього книжковогоцарства-королівства, ще не встигла все прочитати?»

Коли замовкаю, бібліотекарка усміхається і дозво-ляє мені вибрати аж п’ять книжок одразу! І не лише здитячої полиці, де книжки викладені гіркою, а навіть ізтих, де стоять вони боком, щільно притулені одна доодної, товсті, у твердих палітурках.

МріяКнижки в бібліотеці вибираю без поспіху. Хочеться

потримати в руках їх якомога більше. Заплющую очі йуявляю, що на обкладинці однієї з книжок надрукованомоє ім’я. Коли виросту, неодмінно стану письменницею!

22

Анна-Марія Волосацька

Дотик до живого— Вааав, пані Паперова?!— Ооооо, то Ви, пані Електронна? Вітаю, вітаю!

Гарно виглядаєте.— Знаю! Виглядаю найкраще від усіх. Мене знову

запросили на вАрсенале. Ну, а як без мене? Я вже тутвкотре зіркую. То непросто бути аж такою затребуваною,мегапопулярною. Мушу завжди бути в тренді. От Ти, бачу,вічно в одному, вічно у стилі black-white, іноді прибарах-лишся якоюсь обкладинкою-вигаданкою та й думаєш, щокомусь цікава. А ще помітила, Ти щоразу гладшаєш. Оооо,звісно, хорошого має бути багато, так колись хтось казав,але ж не аж так! І пахнеш як з минулого сторіччя — тимисамими парфумами-фарбами. Фі, фе, фа…

А от я змінила весь гардероб. Маю все найкращевід HTML, OPF FlipBook, OpenDocument, SGML, XML, TeX,PDF, eReader, Mobipocket, ExeBook, JPEG, DjVu… Та що яТобі розказую, Ти ж темна в тому. Тепер мої сукні-дисплеї із електронного паперу, маю купу кольорової біжутерії,мультимедійні прикраси, анімовані татуювання, користу-юсь найновішою косметикою на основі електронного чор-нила, а від кожного дотику я сенсорію. Ти тільки подивисьна мене — я тендітна, компактненька, хоч у мені багате-еенько вміщається. На раз-два-три я змінюю гарнітуру йкеглі. І в темряві мене видно і чутно. Набридає читати —клац, опа, і я показую фотки. Трохи засвітлинилась, і вже

23

музика грає-лунає. Знудилась, то бавлюсь в ігри, щосьтам Комп скинув. Сам дитина і мене тягне в сhildhood. Ами такі там у тій мобілково-комповій спільноті.

А ще зі мною усі панькаються, мені догоджають,пилинки здмухують-схухують, носяться як із цяцею, сер-ветками-пахнючками полірують. І мандрую я досхочу —містами, селами, полями, лісами, горами, морями, авто-бусами, велосипедами, кораблями, літаками… Живу вошатних хатиночках. Не бозна-що, але комфортно.Заздрісники називають мене Читалкою, але хто б слухавтих нахаб. Зрештою Читалка звучить майже як Наталка,до прикладу, Полтавка.

Щось я втомилась тут з Тобою спілкуватись.Паморочиться в голові. Темніє в очах. Сили покидають.Непритомнію. Помираю. Рятууууй!

— Реаніматора, швидше реаніматора… Живлення,живлення… Заряджайтеееееееееее її…

***

Доведеться залишити Електроннсю вдома…Застрибуй, Паперуню, до портфеля, провітришся, поман-друєш, відвідаєш університет. А маґістри-новісти мати-муть екскурс в минуле чи доторкнуться до живого справ-жнього непроминального?!

24

Сергій Воронов

КниголюбЧи вважаю я себе книголюбом? Я не читаю багато,

в моїй недавно початій бібліотеці декілька книжок, час-тину яких я просто роздарував, або обміняв на інші.Чомусь для мене книжка не є усталеним вічним і настіль-ки вартісним, щоб молитись на неї. Мабуть, ви уже встиг-ли зрозуміти це не так, як я хотів би, тому почну спочатку.

З висоти свого величного вісімнадцятиліття я бачусвої стосунки з книжкою як дуже дивні. Змалку я багатоне читав, літератури не любив, спостерігав, як старшийбрат читав пригодницьку літературу і скуповував кожненове видання із серії, а я потайки сміявся з нього. «Яке жсумне життя має бути у людини, щоб вона почала читатикнижку» — приблизно такі думки виникали в мене.

Коли я вже трошки підріс, мені підкинули «ГарріПоттера». Він мені неймовірно сподобався, і я щоразу очі-кував нової частини від авторки. Тоді я зрозумів, щожиття не мусить бути сумним, щоб почати читати.Навпаки, життя стає книжкою на певний час і це можнапорівняти з коханням. Рано чи пізно воно закінчується.

У моїй гімназії були хороші викладачі з літератури,і, коли я нарешті отямився від негативних думок прокнижки, я почав читати й аналізувати. Хвала вищимсилам всесвіту, що нарівні з усіма в класі ми обговорю-вали те, що прочитали. Проте, знову ж таки, я читав неба-гато. Порівняно з однокласниками.

25

Коли я почав знайомитись із сучасними тенденція-ми в культурі мас, я зрозумів, що люди поділяються на тритипи: «Я читаю, бо я це люблю», «Я читаю, щоб було видно,що я розумний» і «Я не читаю». Про третіх говорити неварто, тому що навіть їхні аргументи неправильно напи-сані в повідомленнях в інтернеті. Другий тип людей біль-ше відданий книзі, аніж перший. Вони завжди намага-ються переконати тебе, що книжка це важливо, питають,що ти читав і як воно тобі все. Й обов’язково щось пора-дять. До того ж, може виявитись, що фарисей читав тіль-ки одну книжку автора і боготворить його. Наприклад: «Ячитала Ремарка! Ре-мар-ка! «Три товариші»! Чув таке?Який же він чудовий, і вся історія, і тонко передані відчут-тя…». Звісно, про «Тріумфальну арку» чи «На західномуфронті без змін» нічого не чула.

Чому я почав накидатись на таких людей? Як тіль-ки з’явився айфон 5S вони купили його. Навіть за умови,що він мало чим відрізняється від попереднього.

Чому мої стосунки з книжкою дивні? Для менекожна книжка — особлива, і це як зустрічатись з дівчи-ною. Знайомство, захоплення, переживання, фінал. Інколия не дочитую до кінця, таке трапляється. Але книга — цепередусім момент, який я переживаю. Тоді я люблю те, щопрочитав. Значить я — книголюб, хоч читаю мало.

На мою думку, не варто картати себе за те, що тичитаєш мало. Може тобі тепер не потрібно цього, книжкаж з’явиться саме тоді, коли є потреба в ній. Дякуючи«Мартінові Ідену» Джека Лондона, я навчаюсь на ВСР. Іце, мабуть, найбільше, що зробила для мене книжка, і яце дуже ціную.

26

Інна Дибан

Моя книгаМожна сотні разів писати штамповані фрази про

те, що книги дуже важливі в нашому житті, що вони віді-грають велику роль у становленні людини. Це правда, алеце банально, нудно та заїжджено. Я хочу розповісти, щокнига важить саме для мене.

Для початку невеликий ліричний відступ. Мене зкультурою читати книжки всюди (у транспорті, на відпочин-ку, вдома) ознайомили батьки. У нас вдома величезна біб-ліотека, і через те, що кожний член моєї сім'ї завжди читавпри мені книжки, то й мені це стало звичкою. Для менекнижки мають особливе значення. На моїй полиці стоятькнижки, які здатні поліпшити мені настрій або, навпаки,довести до сліз. Я маю твори, які змінили мій характер,книжки, сюжети яких назавжди засіли в моїй пам'яті.Навіть словами іноді важко описати роль книги в життілюдей, тому спробую це пояснити через один приклад.

Торік я натрапила на чудовий короткометражниймультфільм «Фантастичні летючі книги Містера МоррісаЛессмора» (він навіть став лауреатом премії «Оскар»2012 року). В анімаційному фільмі йдеться про хлопця,який після жахливої бурі потрапив до сірого, буденногосвіту. Серед горя та розпачу він побачив дівчину, яка леті-ла, тримаючись за книжки. Одна з книжок цієї незнайом-ки підлетіла до головного героя і запропонувала йомупомандрувати з нею в інший, досі небачений світ. Юнак

27

28

опинився у великому будинку, де були лише книжки: вониграли на піаніно, надягали на себе обкладинки, снідали ідуже багато літали. Головний герой почав читати, згодомвін став давати читати книжки всім охочим. Люди, беручидо рук книжки, миттєво перетворювалися з чорно-білихперсонажів на яскравих.

Дуже б хотілося детально переказати сюжет, алеце не рецензія і не порада подивитися мультфільм.Головна ідея в тому, що книжки збагачують нас духовно,вони запрошують читачів до чарівного світу. І завдякитому, що ми пірнаємо в нього з головою, усі буденні проб-леми не здаються нам такими страшними. Книжки даютьнам сили, змушують нас не зупинятися, рухатися далі.Вони розвивають нас, вчать дивитися на одні й ті саміречі з різних боків, вчать хвилюватися за вигаданихгероїв, які можуть стати такими близькими, поки мичитаємо твір. І найголовніше — книги підіймають нас надбуденністю, вони дають нам крила.

Для мене книжка — це спосіб пізнати інший світ,відпочити від рутини, збагатитися духовно, це джерелонатхнення, це те, що змушує йти далі. Це те, що робитьнаш світ яскравим. Такою є моя книжка.

29

Катерина Дидич

Паперова душазі щитом-палітуркою Усюди, де б ми не були, нас оточують слова. Ми

живемо в дивному світі словосполучень та висловів.Проте найцінніше, що в нас є, — це книжки. Дивне поєд-нання чогось абсолютно беззахисного та водночас силь-ного. Мабуть, у цьому й уся велич книги. Адже всерединіу ній має прихисток новий, дивовижний, незвіданий досісвіт і вир людських почуттів, емоцій, думок.

Мені неважливо, скільки книжок я прочитаю, най-важливіше — скільки зрозумію. Важко описати відчуття,коли тобі потрапляє до рук твір, який захоплює ще з пер-шого абзацу. Здається, ніби автор адресує всю оповідьсаме тобі, пише про події, свідками яких ти вже був, чинавіть дає пораду про те, що тебе тривожить останнімчасом. Ось коли відбувається такий синтез твого й авто-рського підсвідомого, починається дивовижне. Адже тирозумієш, що ваші серця б’ються в унісон. Саме це ялюблю — коли автор дає мені змогу розгледіти себе вчужій постаті, дивитися на світ очима героїв, жити іншимжиттям і ні на хвильку не засумніватися, що це вигадка.Адже це реальність!

Я не люблю днів, коли стаю старшою на рік. Ялюблю дні, коли стаю старшою на одну книжку. Звісно,таких подій у житті не може бути багато. Але їх пошуки —це захопливий шлях, який відкриває перед читачами без-

ліч можливостей. Для мене знайти улюблену книжку —це не ціль, це процес, у якому можна ознайомитися ще здесятками нових творчих доробків. Мабуть, можу сказа-ти про себе, що я — щаслива. Адже ще жодного разу я нерозчаровувалась у книжці. Нехай навіть сюжет чи формамені були неблизькі, проте, якщо я знайшла бодай зер-нятко користі та насолоди під час читання, то я, без сум-ніву, скажу: «Воно того варте».

Книги вічні. Вони були і будуть завжди. Адже людямпотрібні слухачі чи промовці, наставники чи побратими.Усі вони живуть у тій самій паперовій душі. Це вони оборо-няють слово своїми щитами. І будьте певні, їхній захистнадійний. Адже книга — це вартовий вежі часу, інститутупочуттів, замку мрій та небосягу ідей. Головне — вирва-тись з буденності та поринути у світ довершеності.

30

31

Валерія Дорош

Майбутньому читачеві

Творець книги — автор,

творець її долі — суспільство

Віктор Гюґо

Дорогий Читачу, якщо ти обожнюєш книжки, топрочитавши цю настанову, знайдеш відлуння своїхдумок. А якщо ти тільки починаєш набувати життєвогодосвіду з творів, то ці поради мають стати твоїм кредо.Адже звичайну інструкцію з користування книжкою тиможеш знайти в передмовах, а от про набуття звички дочитання — тільки тут. Тож читай далі.

Ніколи не підпирай нічого книжками. Не треба такставитися до речі, яка може змусити людину плакати чисміятися, може в холодний день чи вечір стати тобі при-ємним товариством.

Коли тримаєш це диво в руках, не позіхай, не вжи-вай лайливих слів і не тримай більше нічого іншого. Осьти читаєш чиїсь думки, вони зібрані докупи та викладенімайстром слова в момент найбільшого піднесення йогофантазії. Що? Не цікаво? Не маєш настрою? Відклади.Світ не має стільки книжок, щоб кожен поводився з нимияк із планшетами. Тут треба думати, розуміти, а не тицятикудись без перестанку.

Ніколи не викидай старих книжок, вони наче хліб.От спробуй нічого не куштувати ввечері, а просто сісти за

32

книжку та каву з крихтою шоколаду. Селінджер, Маркесчи Бредбері нагодують тебе краще.

Помальовні книжки — наступна біда. Чому тобітреба обов'язково підкреслити маркерами кожне слово,читачу? Так, подобається тобі думка, то занотуй. Заведипотрібний зошит, напиши на руці чи використай для цьогоруки сусіда. Їх можна помити, а книжку — ні.

Зміна настрою — цікава ознака добрих слів.Читаючи насправді гідні книжки, можна знайти для себеті орієнтири, які в повсякденному житті не доступні. Це,напевно, майже порада навчальної програми. Уявіть, якчудово було б, якби ми мали рік на читання після школиперед вступом до університету? Такий собі час поринути вдумки та настанови письменників, які подобаються саметобі. Адже дуже часто трапляється ситуація, коли наляка-ний випускник обирає для себе шлях у житті нерозбірли-во: він не знає, ким хоче бути, все дуже нове та незвич-не, треба зробити «як усі». І потім, після от такої навчаль-ної «рулетки», людина втрачає жагу до того навчання.

А тепер уявіть, як ви, начитавшись Булгакова,закохались у медицину, чи, поринувши у твори Орвелла,вирішили, що політика — це ваше покликання. Хоча,мабуть, всі б захотіли бути письменниками.

Сергій Задко

Моє маленьке мореЖиття невпинно летить. Лише вчора я був дитям,

яке торкалося руки матері й відчувало щиру турботу.Сьогодні я повнолітній хлопець, який здобуває вищу осві-ту й прагне реалізуватися. Вже завтра я буду дорослим,палко кохатиму свою дружину і будуватиму майбутнє длядітей. Життя летить. Тільки знання, здобуті ще від першо-го слова «мама», вічні.

Хіба людина формує людину? Людину формуєкнижка. Кожен із нас здобував свої перші враження просвіт із казочок, які читали нам батьки перед сном. Мивперше починали думати про те, який безмежний цейсвіт, і скільки всього ще можна побачити. Так, самекнижці я завдячую, що став тим, ким є. Тримаючи в рукахнове видання, я невпевнено перегортаю першу сторінку.І поринаю в своє маленьке море. Море, де плаваютьтільки мої рибки. Іноді вони тікають врозтіч, іноді трима-ються разом. Це й неважливо, адже вони захищені. Цемій світ.

Трохи сумно стає від того, що з плином часу такілюди, як я, відходять у історію. Читати вже давно немодно. Та й навіщо, коли фактично будь-що екранізуєть-ся, а класика потроху відживає. Не для мене, звичайно,для сучасних людей. Трохи дивно, але у свої дев’ятнад-цять я почуваюся у чомусь трохи старим. Я не хочу втра-чати того світу, який створюю собі сам. Безперечно, філь-

33

34

ми — це чудово, телебачення та інтернет — майбутнє,але ж має залишатися хоч щось.

Ось я хоробрий лицар із Середньовіччя, який гото-вий піти на смерть заради руки принцеси. Я — малень-кий ведмедик, який у таємничому лісі шукає своїх бать-ків. Я — відчайдушний науковець, який не втрачає надіївинайти ліки від смертельної хвороби. Я — маловідомийхудожник, який з кожною новою картиною піднімаєтьсяна одну сходинку до своєї мети — стати відомим. Я буваютакий різний. А все завдяки книжці.

У цьому швидкоплинному світі повинно бути хоча бщось вічне. Щирі емоції тепер замінюють холодні смайлив соціальних мережах, а замість пісень під вікнами минадсилаємо квіти службами доставки. Ми повільно тоне-мо під хвилями буденності. І тільки книга — це той затиш-ний острівець, який врятує.

35

Анастасія Зелінська

Історія про справжню дружбу

Поміть мене! Ну візьми мене до рук! Так, це я дотебе звертаюсь. Мені тут сумно і нудно… А я ж така клас-на, барвиста й цікава! Ну забери мене звідси!

Такі думки не давали мені спокою, коли я впершепобачила її. Цю дівчинку з блакитними очима і світлоюкосою. Я одразу зрозуміла, що ми станемо справжнімиподругами. Лишень не знала, як саме привернути її увагу,як зацікавити. Дівчинці було, мабуть, роки чотири. І маманіжно називала її Настусею. Значить моя подруга назива-ється Настуся… Настю, почуй мене!

О, так, ти нарешті взяла мене до рук! Розгортай,швиденько розгортай!

Дівчинка зацікавлено розглядала мої сторінки. Наних було не дуже багато малюнків, проте я пишалась свої-ми текстами, бо вони були надзвичайно повчальними,цікавими та захопливими!

«Як багато маленьких чорних закарлючок! — про-мовила раптом Настя. — Закарлючки складаються врядочки та розбігаються по білій сторінці…» Мама пояс-нила дівчинці, що закарлючки складаються в слова,слова — у текст. А вже цей текст розповість дивовижніісторії про улюблених казкових героїв.

Настуню зацікавила мамина розповідь, і вонапопросила забрати мене додому. Так я оселилася зі своєюновою подругою у її квартирі. Першого ж вечора Настуся

взяла мене до рук і попросила маму прочитати їй кількасторінок. Я була в передчутті дива, адже мене впершечитатимуть вголос! Як звучатимуть мої рядочки? Чи сподо-бається Насті моя історія?

Мама вмостилася поруч із Настею в ліжечку і про-читала перших кілька сторінок. Її голос лився плавно йдівчинка аж заплющила очі, уявляючи героїв моєї історії.А потім мамин голос ставав щораз тихішим, а історія плав-но переходила в сон…

Наступного ранку Настя взяла мене до рук сама. Ядуже зраділа, адже мені хотілося познайомитися із подру-гою ближче! Дівчинка зосереджено дивилася на мої сто-рінки і почала вголос читати слова. В її устах історія звуча-ла не так мелодійно, Настуся збивалась і часто повторю-вала ті самі слова двічі.

«Я нічогісінько не розумію! — жалілася вонамамі. — Ці склади не хочуть ставати словами, вони не зву-чать». Мама підбадьорювала доню, пояснюючи, що змістпрочитаного можна збагнути не одразу, потрібно читатище і ще. Тож Настуня не здавалася, а я всіляко її підтриму-вала. Коли дівчинка змучувалась, вона розгортала сторін-ки з малюнками й відпочивала, роздивляючись їх.

Згодом ми з Настею стали справжніми подругами.Вона не відпускала мене з рук ані на мить, її голос звучавдедалі впевненіше, а історії ставали зрозумілішими тацікавішими. Тепер, коли минуло вже багато років і я стоюна книжковій поличці на найпочеснішому місці, Настунячасом бере мене до рук і ми спілкуємося довгими вечора-ми, адже справжніх друзів не забувають.

36

Олеся Зеліско

Архангели на полицях

Архангели приходять опівдні. Одягають сірі футбол-ки, щоб бути такими, як усі. Сідають на вільні стільці йжурно дивляться на мене. Я читаю їм вголос. Вони мру-жать очі, і їхні білі крила кровоточать. Ангели тягнуть домене руки з довгими худими пальцями і шепочуть щосьнезрозуміле. А я читаю їм. Вони підходять до вікна і витя-гують із розпеченого сонця золоті нитки, обпікаючихолодні пальці. Плетуть з них цупкі обкладинки для моїхкнижок. Полиці перетворюються у мерехтливі лави зір.Під ранок книжки згасають. І все починається спочатку.

Очі розплющую швидко. Яскраве світло заливаєвсю кімнату, не залишаючи тіням жодного права на спа-сіння. Якого кольору очі в мого першого кохання? Зжахом розумію, що забула. Встаю з ліжка і нервово гор-таю пожовклі сторінки книжок, торкаючись колінамихолодної підлоги. Між сторінками старого доброгоБредбері знаходжу засушені фіалки і трохи заспокоююсь.Моє тіло ще здригається, а серце пружно торкаєтьсязблакитнілих грудей. Пожовкле скло голубіє від прозоро-го ранку. Сонце вібрує в тугому небі і вкривається темни-ми плямами моїх долонь. Пальці торкаються зніженихсторінок майже як пелюсток ранньої квітки. На очі лягаєплівка імен і міст. Слова перетікають у долоні. Я дихаю зкнижками, відчуваю рухи їхніх потаврованих діафрагм.Сухі корінці, наче хребти доісторичних тварин, вигина-

37

ються і тремтять. Пил, залишки шкіряних палітурок, слідичорнила і терпкий запах кави пробираються тонкимикапілярами до гарячого згустку зліва у грудях.

Розмовляю зі стінами і з книжками. Вони розповіда-ють мені про далекі подорожі й соціальні утопії. Заколису-ють мене, загортають у цупкі обійми, туго сплітають менезі сторінками. І я стаю книжкою. Бірюзово дихаю з океан-ським узбережжям, пружно натягуюсь тонкою ниткоюгоризонту і міцно вростаю корінням у смерекові ліси.

Я вже інша. Від сьогоднішнього ранку. За вікноммалюються і складаються нові дороги, розпадаються наклітини і діляться. А я дихаю книжками.

Вони в мені: течуть венами, чіпляються за ребра ішурхотять. Світ міниться і то жевріє ледь помітним вогни-ком, то горить могутньою ватрою. Центр Всесвіту зміщу-ється до моєї кімнати. І все обертається: тонкі нитки тяг-нуться до мене і зв’язують руки, залишаючи рубці та шви.

Божевільна зелень моїх оксамитових очей шири-лась. Книги вростали в мене і я виростала з них, зановонароджуючись, мов з морської піни.

Білі зім’яті простирадла купчились хмарами. А ясиділа на холодній підлозі, гортаючи прижухлі сторінки іторкаючись засушених квітів, таких собі зупинених момен-тів літа. Щось дивне пройшло тілом. І десь в серці запуль-сував маленький згусток. Колір очей змінився, увібравшив себе сухі фіалки. Це буває тоді, коли серед пилу кімнатинароджується письменник. Виростає з паперових кни-жок, що вірними птахами лягають йому до ніг і в’ють гніз-да із загублених пір’їн архангелів, які мовчки чекають задверима. Так народжується новий світ і нова легенда.

38

39

Віра Іванова

Життя з книжкою

Моє життя з книжкою почалося років у п’ять. Аможе, раніше — тоді мама дала мені яскраву книжку продядю Федора і змусила її читати. Це заняття спочаткустрашенно мені не сподобалося, але раптом… затягнуло.Відтоді я читала всюди: там, де можна, а особливо — дені. Тобто за/над/під столом чи диваном, у транспорті(найулюбленіше — через плече незнайомця в метро).Загортаючи улюблену книжку в зошит чи підручник,ховаючи до шухляди — аби батьки не здогадалися, що яроблю замість домашнього завдання. Тепер я читаю напарах, притискаючи свій смартфон до колін, і мені навітьне хочеться уявляти своє життя без книжок.

Чому мені це й досі не набридло? Напевно, тому щоза час свого існування людство вже встигло створити ней-мовірно багато «великої та вічної» літератури. І навряд чикомусь за одне лише своє життя вдасться осягнути хоча бтисячну її частину. Але є ще «не велика й поки що не вічна»,яку іноді хочеться читати навіть більше, ніж ту, першу. Докнижок Кізі, Керуака, Брауна, Пелевіна, Гавальди і навітьДжеймс — авторки «П’ятдесяти відтінків сірого» — требапоставитись так само уважно, як і до творів Пушкіна,Бодлера, Маяковського, Камю, Гемінгвея, Бродського тавсіх тих, кого я просто не встигну перелічити.

Іноді мені здається, що книжка не просто зі мною,а й у мені. Десь дуже глибоко, де чути, що хоче сказати

Всесвіт. Буває, що я відчуваю її, тоді речення ніби самівиливаються на папір (і дарма, що електронний). Колисьдуже важлива для мене людина запитала, коли я вженапишу свою книжку. Може, ніколи? Чи наважуся і станупоруч із тими, із ким за майстерністю рядків і належитьбути поруч? Хто знає. Але одну відповідь я маю точно:життя одне, тож завжди треба робити те, що подобається.Тож якщо колись таким задоволенням для мене станетворення книжки — я її напишу.

40

Анастасія Івашина

Книга для мене

Книги — морська глибина,

Хто в них пірне аж до дна,

Той хоч і труду мав досить,

Дивнії перли виносить.

Іван Франко

Ці слова можна побачити в епіграфі до багатьохучнівських творів на тему «Роль книги у житті людини».Справді, влучна цитата, але чи під силу всім, хто її вжи-ває, так збагнути цінність друкованого слова, як її осяг-нув інтелектуал Франко? Скажу за себе, що ні. Як би неописувала свій захват від книжок, не зізнавалася, щожиття без них не тямлю, але читаю не так багато, як хочуі як того заслуговує література. Хоча в умовах стрімкогосьогодення навіть одна книжка на місяць — просто-такиподвиг. Хай там як, на жагу до книжок і читання скаржи-тися не доводиться, і тих творів, що мала щастя прочита-ти, досить, аби збагнути, що книжки — не просто атрибутдозвілля, а спосіб життя.

Кажуть, що письменники пишуть у книжках про те,яким би життя могло бути, але не є насправді. Тому й при-ваблює нас цей вигаданий світ, в якому можна сховатисявід суворої реальності. Погоджуюся, хороший твірзавжди дарує радість забуття. Водночас не раз зауважу-вала, що кожна книга, яку її читаю, обов'язково дає від-

41

42

повіді на ті питання (стосовно якраз дійсного буття), котрімене хвилюють саме тоді. «Собор» Гончара, «1984»Орвелла, Гемінгвей, Ремарк чи Жадан були потрібнимитієї конкретної миті. І в цьому ще одна особливість книж-ки — її невипадковість. У справді якісному виданні тивідчуваєш, як сильно пройнявся ідеєю автор, потім вида-вець — обоє докладали зусиль, щоб створити органічнийі цілісний продукт для культурного вжитку. Від тебе требане так вже й багато — читати й рости розумово.

Унікальність хорошої книжки ще й у тому, що прочас, відданий на неї, ніколи не пошкодуєш. Ба більше,після чергової дози задрукованих сторінок зауважуєш,як сірий плин буднів враз наповнюється сенсом. А ще,знайшовши однодумців поміж героїв твору, неодміннознайдеш справжніх людей, які поділятимуть твої погляди,адже так само в захваті від Маленького принца чихимерної Аліси.

Мене ж у книжках найбільше вражає передчуттянових відкриттів. І цінніше воно нині, коли здивуватикогось чимось майже неможливо. Книжкам це вдається,на їхніх скріплених по корінцю аркушах знаходиш те, чогодавно шукав.

Дарія Ільченко

Дорослі мрії

Неймовірну ностальгію викликають у мене спогадиз дитинства, коли я була ще маленькою дівчинкою і невміла читати. Тоді я з цікавістю слухала розповіді дідусячи казки бабусі, дивлячись на шлях широко розкритимиочима, що не встигли в смутку проронити сліз. Уявляладивовижний і яскравий світ героїв так детально, як тіль-ки дозоляла неосяжна дитяча фантазія. А інколи в уяві янавіть поставала для себе в казковою героїнею, якаживе у чудовому світі добра і миру.

Та ось я розплющую очі й повертаюсь до реальнос-ті, в якій уже немає тих наївних мрій, чистих думок, та йвіри у диво майже не залишалось…

Ми всі просто виросли, забули, якими були колись,розучилися вірити в щось неймовірне і світле. Живемо усвіті стереотипів: слухаємо, дивимось, читаємо те, щонам нав’язують. Я не пам’ятаю, щоб колись в інституті чище в школі нам давали волю у виборі. Навпаки, нам вка-зували, яку книжку ми маємо прочитати вдома. От якбихоч раз ми мали такий вибір! Я впевнена, що у такій сво-боді ми б читали більше, а від таких домашніх завдань щей отримували б почуття морального задоволення.

Та все це знову ж таки — мої мрії, але вже, звісно,доросліші. Нині, на жаль, я не можу сказати, що люблючитати. Інколи навіть здається, що не люблю взагалі. Алеколи маю вільний час, то в мене часто виникає бажання

43

провести його саме з книжкою, яку обираю тільки длясебе, для своєї душі. Такі книжки переносять мене намільйони кілометрів від звичних місць, і я бачу далекікраїни, моря, океани і різних людей, які живуть іншимжиттям. Це неймовірні мандрівки. Іноді не хочеться, щобвони закінчувались, іноді — навпаки. У будь-якому разі,закриваючи чергову прочитану книжку, я повертаюсь досвого звичайного життя. Але його я починаю любити іцінувати ще більше, переосмисливши багато важливихречей і зробивши для себе якісь нові висновки. Подібнікнижки змінюють світогляд, і саме тоді я щиро хочу читати.

Звісно ж, у житті є речі, які ми зобов’язані робити,нехай часто з примусу, але для свого ж блага. От є і книж-ки, які ми маємо прочитати, навіть якщо не дуже хочемо.Завдяки їм ми розвиваємося і збагачуємося. Тож дякува-ти Богові, що маємо таку можливість. І як сказав фран-цузькй письменник Дені Дідро: «Людина перестає мисли-ти, коли перестає читати».

44

45

Наталія Карпенко

Щодня із книжкоюЯк завжди, читаю дорогою до університету. Тут мені

пощастило: щоденні поїздки тривають щонайменше годи-ни три. За цей час встигаєш чимало прочитати. Заходжу вавтобус і випадково наштовхуюсь на чоловіка, що стоїтьпереді мною.

— Вибачте, я ненавмисне, — зніяковіло відходжу вбік. Адже справді ненавмисне! Просто я на останніх сто-рінках роману, а головний герой саме потрапив у халепу.Ледве встигаю стежити за сюжетом. Хвилююсь.Притуляюсь до вікна в кінці автобуса, щоб не спричинятинезручності іншим пасажирам.

Головний герой у критичній ситуації. Він залишивсявіч-на-віч із негативним персонажем. Знову дивуюсьтакому звичному сюжету і таким щоразу новим хвилю-ванням. Головний герой робить ривок до перемоги, алейому не вдається. Я повільно стискаюсь і перетворююсьна клубок нервів. Невже цього разу добро не зможеподолати зла?

Доки в романі розгортається справжня трагедія, вавтобусі життя вирує у нормальному темпі. Раптом чуюдіалог:

— Сучасне покоління зовсім не читає. Їх тількикомп’ютери цікавлять.

— От мій внук цілими днями грається на телефоні!І нічого йому не зробиш. Каже, що книжки — це минулестоліття.

46

Відчуваю, як губи самі розтягуються від вуха довуха. Скільки людей — стільки й проблем. Мої ж батькисварять мене за те, що я постійно читаю: «Наталю, повер-нись до нас, досить читати». Сподіваються, що «це» тимча-сово, що з віком «це» минеться. Я сміюся, адже і тато, імама в дитинстві не вилазили з книжок, а після весілляорганізували домашню бібліотеку. Тому «це» у нас сімей-не, передається з покоління в покоління.

Головний герой на межі, здається, що його і дивоне врятує. Я заплющую очі і переводжу подих. Дикохочеться читати далі, але боюсь. Врешті швидко пробіга-юсь поглядом по рядках — сторінка обривається на пів-слові. Цієї ж миті усвідомлюю, що автобус уже на потріб-ній мені зупинці. Пробираюсь до дверей, знову випадко-во штовхаю когось, паралельно проклинаючи час пік.Зістрибую на тротуар, автоматичні двері ледь не відхоп-люють клаптик мого пальта.

Подвійний марафон триває: я спішу на пари, голов-ний герой — від чудовиська. Яка несправедливість! Чомув негативних персонажів завжди є монстри?

Головний герой з останніх сил долає чудовисько. Ярізко зупиняюсь посеред дороги, до кінця книжки зали-шається менше сторінки. Різка зміна сюжету: на допомо-гу головному героєві приходять друзі. Негативний персо-наж тікає, але чи важливо це тепер? Я усміхаюсь і задо-волено мружусь…

…А на пари я все-таки запізнилась.

Юлія Клебан

Їх ніколи не буде забагато

Мене часто запитують, скільки всього книжок япрочитала за своє життя? І запитують з подивом, з неро-зумінням в очах. А я завжди розгублююсь в таких випад-ках: що відповісти? Я ніколи не ставила собі за мету раху-вати прочитані книжки, я читала не заради збільшеннякількості прочитаних сторінок, а просто тому, що взагаліне могла уявити, як це — не читати.

І все ж скільки їх було, тих книжок? Тих маленькихоповідань, віршів і поем, романів і п’єс? І як багато з нихвже стерлися з пам’яті та з’являються лише при прямомунагадуванні про них. Можливо, все ж варто записувати тікнижки, які ти прочитав? Запам’ятовувати героїв, випису-вати улюблені цитати. Щоб книжка жила у твоїй пам’ятідовше, аніж до того моменту, коли ти розгорнеш наступну.

Якби я записувала всі книжки в один зошит, чи,можливо, навіть написала книжку про всі прочитанікнижки, на що б це було схоже? На перших сторінкахточно були б східні візерунки — від Шахерезади. А далі —троянда від Маленького принца, чарівні палички та совивід Гаррі Поттера, шафа в Нарнію, отрута Джульєти, вина-ходи Жуля Верна. Можна з легкістю поспостерігати, яквід дитячих казок я бралась за перші дорослі твори, якДжоан Роулінг замінить Стівен Кінг, а Пушкіна — ВолтВітмен. На книжковій полиці зникли яскраві обкладинки,натомість з’явились мінімалістичні видання Толстого,

47

Купріна та Чехова. Вслід за класикою поспішав постмо-дернізм — Джеймс Джойс з його неперевершеним пото-ком свідомості, Михайль Семенко з футуристичними вір-шами, Умберто Еко та його «Ім’я троянди».

Поступово й українська література посіла чільнемісце в цій «книжці про книги». Спочатку було веселоразом з «Тореадорами з Васюківки», а потім вже була й«Україна в огні», й «Тигролови» разом з «Таємним послом»…

Ну а якщо говорити про сьогодення, не думаю, щовсі ці книжки можна систематизувати. Ось ця моя «книж-кова еволюція» від казок до серйозних творів давнозакінчилась. Те, що я читаю тепер, не можна ніяк вилаш-тувати в один ряд за якоюсь ознакою. Тут вам буде і ГарріПоттер, уже вкотре перечитаний, і досі невідоме меніоповідання Чехова, і Стівен Кінг з постмодернізмом, істара добра класика в обличчі Джейн Остін, і сучасна від-верта література, як-от «99 франків». Я досі прислухаюсьдо порад, але закинула читати такі рейтинги в мережіінтернет, як-от «27 книг до 27 років». Кожна людина самаповинна складати для себе такий список, бо тільки вонарозуміє, якої книжки їй досі бракує в своєму списку.

І коли мене знову запитають, скільки ж книжок япрочитала за своє життя, я згадаю їх усіх, але не назвужодної… «Достатньо на сьогодні, але замало на завтра» —ось так я відповів. Бо ця «книжка про книги» ніколи незакінчиться, ніколи вона не буде занадто довгою чи нуд-ною. І не важливо, що переважає у вашому списку, класи-ка чи сучасна література, підручники чи поетичні збірки —їх ніколи не буде забагато. Не варто рахувати прочитанікнижки. Варто рахувати ті знання, які почерпнули з них.

48

Василь Клічак

На рівні Ремарка!

(Книги, що справили на мене сильне враження)

Читати в дитинстві я любив. Багато і без розбору.На літніх канікулах часто відвідував сільську бібліотеку.Намагався читати те, на що спрямовувала школа. Це,звичайно, були книжки про піонерів-героїв, майбутніхенкаведистів, слухняних роботів системи.

Те всіляке різночитання не давало мені відповідіна питання, яке найбільше мене цікавило — хто я?Звідки? Чи є якась література, з якої можна довідатисьпро мій край, життя його людей.

На моє велике щастя, на таку книжку я натрапив.Був я десь у восьмому класі. У бібліотеці мою увагу при-вернув роман «Сестри Річинські» Ірини Вільде. Враженнявід нього, пригадую, було якесь несподіване і незабутнє.Йшлося в ньому про рідні краї, про місто, яке авторназвала так інтимно — Наше. А насправді вгадуваласьКоломия. Двадцяті-тридцяті роки ХХ століття. Після тогоперечитував цей роман ще двічі. У десятому класі зачиту-вався романами Михайла Стельмаха. Яка дивовижна внього мова!

Роки навчання в Київському університеті на філ-фаці були насичені читанням величезної кількості рома-нів, повістей, оповідань письменників українських,російських, зарубіжних. Що із них запам’яталося найбіль-

49

ше? З українських — «Перехресні стежки» Івана Франка,«Люборацькі» Анатолія Свидницького, «Місто» Валер’янаПідмогильного. Із зарубіжних — твори Гемінгвея,Ремарка, Джека Лондона, Маркеса.

Окрім художньої прози, зачитувався я також книж-ками поезій. Це «Соняшник», «Балади буднів» ІванаДрача, «Неповторність», «Маруся Чурай» Ліни Костенко,«Пісня про незнищенність матерії» Богдана-ІгоряАнтонича. А ще чудові поезії в українських перекладахсерії «Перлини світової лірики» (видавництво «Дніпро»):Поль Елюар, Поль Верлен, Федеріко Гарсіа Лорка, ЕмільВерхарн, Франце Прешерн… Як кажуть, ряд (ряди)можна продовжити.

Сучасні події в суспільному житті повні драматиз-му. Три місяці Майдану. Небесна Сотня. Щодня когосьубивають на Півдні і Сході країни… Перебуваю в очіку-ванні нових яскравих творів наших молодих письменни-ків. На рівні Ремарка! І не інакше. Якщо досі життя булонудне, то такою була й література. Література новогорівня має виправдати всі наші сподівання.

50

Валерія Ковальська

У полоні стихії

Чи може ненависть бути сильнішою за любов?Обидва ці почуття захоплюють цілком і повністю. Тіло ірозум.

Мене дуже захопив твір Едуарда Асадова «Баладапро ненависть і кохання». На мій погляд, у ньому є все: ілегкість письма, і глибина почуттів, чудова ідея і її бездо-ганна подача. Балада починається з трагічної події —аварії літака, в якому буквально дивом залишаєтьсяживим пілот. У перших же рядках відчутна якась безпо-радність і покірність перед обставинами. Все пояснюєть-ся погодою і станом людини. Але що ж насправді? Цялюдина не настільки скалічена фізично, скільки мораль-но. Іноді в житті ми пускаємо все на самоплин і томучасто програємо через це. Не віримо в свої сили. Ми неготові боротися. Ми обманюємо самі себе, у такий спосібнамагаючись втекти від проблем. Але проблеми простосамі не йдуть. Їх не стає менше. Вони є. Вони чекаютьнашого рішення.

Головний герой балади начебто має все: сім'ю,друзів, роботу, але... напевно, все занадто стабільно,занадто буденно, звично. Під гнітом обставин, данихдолею як перешкоди, які він повинен подолати, геройламається і чинить егоїстично. Тепер він фаталіст, але захвилину, почувши жахливу звістку з вуст коханої дружини,він все ж збереться і витримає всі випробування з горді-

51

стю. І хоча керувати ним буде ненависть, виживе вінсаме через любов і турботу. Адже десь біля вікна стоїтьйого синочок, який дивиться крізь хуртовину. І він вірить,що тато повернеться, обійме його і все буде добре, як іраніше. Віра сина, відданість батька і сильна любов мате-рі робить неможливе. Поранений, змучений пілот пере-магає хуртовину і смерть.

А закінчити своє есе хочу словами СергіяБаруздіна, які він сказав про чудового поета, патріота іпросто велику людину Едуарда Асадова: «Ніби невидими-ми нитками, що йдуть від серця до серця, пов'язанийпоет зі своїми читачами. Бути потрібним людям, віддава-ти їм усього себе без залишку, боротися за те, щоб життястало ще справедливішим, радіснішим і прекрасні-шим, — у цьому бачить письменник сенс свого життя,своє призначення, своє щастя».

52

53

Надія Ковальчук

Маленьке ДИВО

Книжка — це скарбничка знань, натхнення і новихемоцій. Хтось використовує її як джерело інформації,хтось колекціонує праці відомих класиків… А для менекнижка — це справжнє диво!

Кожен мій день пов'язаний з книжкою. Я проки-даюся, бачу поличку з книжками і вже планую, що сьо-годні візьму з собою в дорогу. Читаючи в транспорті, язабуваю про людей навколо, про шум машин. Я поринаюу новий, дивовижний світ. Там знаходжу відповіді набагато запитань. Я люблю мріяти і завжди вірю у краще.Тому й книжки обираю добрі та світлі. Вони роблятьхолодний сірий день сонячним і барвистим. Я обожнюютримати в руках нову книжку, яка ще пахне друкарськоюфарбою. Вона пробуджує мою фантазію, я намагаюсяуявити її сюжет і з нетерпінням чекаю вільної хвилинки,щоб задовольнити свою цікавість — почати читати.

Мені подобаються здивовані очі людей у транс-порті, коли вони бачать людину в руках із книжкою, а несмартфоном. Я дуже ціную і навіть люблю усі новинкитехніки. Але від друкованої книжки не відмовлюся ніко-ли. Читання робить моє життя яскравим та дивовижноповним. Ідучи вулицею, я часто зауважую людей, щомають риси обличчя, міміку, схожі з героєм нещодавнопрочитаної книжки. А часом бачу їх навіть у собі. І ценадзвичайно цікаво.

54

Холодним зимовим вечором я заварюю смачнийчай, беру книжку, закутуюся у м’якенький плед і відчуваюсебе ніби в раю. А коли поруч ще й муркоче котик —моєму щастю просто немає меж. Прочитавши черговийроман, маю відчуття, що я знайома з героями твору, щовони є реальними людьми. Тільки в цьому я нікому не зіз-наюся, бо не кожен мене зрозуміє. Щоб пізнати внутріш-ній світ окремої людини, не потрібно вдаватися до склад-них психологічних тестів. Варто лише поцікавитися, щовона читає і які книжки любить.

А ще книжка є ключиком до взаєморозуміння таєднання родини. Це ж так чудово, коли мама з татомчитають казочку своєму маляткові, коли друзі жвавообговорюють новий твір відомого або й не дуже пись-менника чи пара закоханих в теплих обіймах гортаютьсторінки книжки.

Книжка — вірна подружка, що завжди дасть гарнупораду, підбадьорить, складе чудову компанію у хвилинусамотності. Вона дарує нам кілометри захопливих подо-рожей, водоспади емоцій, океани любові, моря ціннихслів. А натомість не просить нічого. Кожна книжка — цевитвір мистецтва, це праця багатьох людей, це маленькеДИВО!

55

Ніна Козачинська

Коли книзі болить

Прокидається повагом. І уже вкотресвій хапає айфончик. Надія у вічах,що побачить пропущений хоч би сьогодні,що спізнає у слухавці бас чоловічий.

Але ні. Свіжомелена вариться кава,а вона походжає в картатому пледі.Знову на підвіконня залізе? Цікаво,вдалечінь позиратиме ця юна леді?

Та курити і думати тільки про нього —то вже пройдена, вже застаріла програма.Зранку причепуритися б їй якомога,засвітити і їжу, й себе в Інстаграмі.

І на мене у світі буває проруха,чую шепіт сльозливий я раптом Білана.І якби-то стирчали у мене ті вуха,кров із них потекла би струмочком багряним.

Я треную всі здібності телекінезу.Хочу, щоби змінила вона товариство.Хочу, щоби не тільки білборди помпезні,а вивчала й ще дещо, багатше за змістом.

Набридають мені примітивні ремарки,типу «ща», «по-любому», «замьотано, заєц».

Мушу прихисток дати старому Ремарку,бо у сумці її оселяється глянець.

Він — експерт у стосунках. Який там Набоков!Зигмунд Фройд не дає дуже слушні поради,Птолемей не складає таких гороскопів.Епатажу й гламуру бракує Вайльду.

Не прикута увагою до постмодерну,і поезії не визнає вона зовсім.Рве «останній листок» бідолаха О. Генрі«Плоховато», — відгукується Маяковський.

Якби мала подобу людську і начиння,закричала б умить: «Nota bene негайно!Обирай книги світ замість шуму вечірок,про які і не мріялося Фіцджеральду».

Чую знов бурмотіння знайоме у ванній,голосінь оберемки застрягли у горлі.Стільниковий мовчить. В мене — нуль здивування,що незмінна і кількість вхідних повідомлень.

Невгамовний прогрес досягнув апогею,рухи вже механічні, пусті скляні вічі...часовий колообіг, думки поверхневі.Швидкоплинно мінливе розсмоктує вічне.

Оболонка її досконала із-зовні.Бутафорії враз затискають лещата.Я зітхаю так тяжко, як доля дозволить.Я — брунатна книжкова запилена шафа.

56

Катерина Козяр

Життя для книжки

Все життя нас оточують книжки. Ще з дитячогосадочка, де нас вчать читати та писати, книжка супро-воджує нас усюди.

Книжки для дітей повинні бути особливими, аджесаме від них залежить ставлення дітей до книжок. Їхнеобхідно творити з великою відповідальністю, адже церобиться для маленьких читачів.

Я змалку обожнювала тримати в руках книжки, внас вдома завжди було безліч дитячих книжок з яскра-вими ілюстраціями та веселими віршиками. Згодом меніподобалось грати в бібліотекаря або вчителя. Тоді ячасто тримала книжки в руках, гортаючи їх та уявляючи,що я їх читаю.

У школі ми поринаємо у світ різноманітних підруч-ників, які треба видавати особливо ретельно. Підручникимусять нести достовірну інформацію, але її треба подава-ти зрозумілою дітям мовою, а не науковою.

Саме у шкільні роки дітей змушують читати най-більше, але саме програмні твори, які, на жаль, незавжди й хочеться читати. Нині ситуація в школі погірши-лась, діти віддають перевагу не книжкам, а інтернету.Можна сподіватись лише на батьків, адже тільки вониздатні допомогти своїм дітям полюбити книжки.

Я обожнювала вечори, коли мама читала меніказки, а потім ми їх обговорювали. Здавалось, що ми

57

58

потрапляли в інший світ, відомий лише нам. Тепер ми змамою читаємо однакові книжки, а потім ділимося вра-женнями, погоджуємось одна з одною або й сперечає-мось. Саме мама порадила мені книжку «Серед добрихлюдей», після якої в мене прокинулась справжня любовдо читання.

Мені важко сприймати електронні книжки, вони нездатні створити таємничої аури, адже читання — цеінтимна справа, я не можу читати в присутності іншихлюдей. Я люблю бувати у книгарнях, там панує особливааура. Я можу заходити туди не для того, щоб щось придба-ти, а просто походити серед книжок, погортати їх. Я недуже зосереджуюсь на оформленні книжки, обираю заназвою, інтригує саме вона. Далі я дивлюсь на те, чи маєкнижка палітурку, адже вважаю, що обкладинка — це незручно та не практично. Мені подобається запах новихкнижок, вони здаються такими незайманими й лишемоїми.

Книжка — це невід'ємна частина мого життя, вонамій вірний друг. Разом із нею я подорожую, переживаюнеймовірні пригоди, закохуюсь, вчуся справжньої друж-би та щирості. Книжка відкриває очі на світ, вона рятуєнас від буденних проблем, іноді вона буває безжальноюта жорстокою, але завжди чесною.

59

Дар’я Коротка

Книжка — це Всесвіт

З книжкою я познайомилася давно. Річ у тому, щомоя мама дуже любить читати, вона могла цілими днямисидіти з книжкою, поринаючи в її дивовижний та казковийсвіт. Коли мама була при надії (саме чекала на мене), точасто сідала десь у затишному місці і вголос читала казки,сподіваючись, що я її чую. Мабуть, я таки чула, бо вжезмалечку любила сідати біля неї і слухати, як вона читає.

Вступити на спеціальність «Видавнича справа таредагування» я мріяла з восьмого класу, бо вирішилаприсвятити своє життя саме книжкам. Я хочу сама писа-ти історії, але вважаю, що людина, яка не знайома з пра-вилами написання текстів, яка не вміє оперувати слова-ми, не зможе створити хорошого тексту. До книжок язавжди ставилася з любов’ю та великою повагою. Вониначе янголи, що можуть врятувати людину, коли їй сумно,наче вчителі, які здатні навчити правопису, красномов-ству та допомагають розвивати уяву. Книжки роблятьлюдей добрішими.

На жаль, світові дуже бракує добра. Пересічнілюди дивуються, коли бачать дівчину, яка сидить на бере-зі річки або просто на лавці й читає. Вони не звиклибачити молодого хлопця, який їде у потязі, але не грає насвоєму смартфоні, а читає стареньку книжку. Якби була«Червона книга речей», то, як не прикро, варто було бзанести туди книгу.

Я б хотіла присвятити своє життя тому, щоб зроби-ти книги популярнішими та якіснішими. Мене дуже обра-жає те, що в наш час якщо і рекламують книжки, то здуже і дуже сумнівним змістом. На мою думку, книжкамає приносити в життя людини щось хороше, а не бутипросто стосиком паперу з надрукованими літерами.Звісно, це моє суб’єктивне бачення книжок у житті люди-ни, але саме так я звикла сприймати деякі з них.

Книжка — це Всесвіт, як і життя людини. Коли цідва світи перетинаються і можуть гармонійно співіснува-ти, тоді людина наповнюється добром і знанням. Звісно,неважливо, чи це паперова книжка, чи електронний при-стрій, який дозволяє мати будь-яку кількість книжок про-сто у себе в кишені.

Завдяки книжкам я намагаюся сприймати світ якщось казкове і дивовижне. В житті кожної людини трап-ляються різні негативні ситуації, але я навчилася житилегко і гідно приймати всі виклики долі. Дякую за цекнижкам!

60

Таїсія Куденко

Офсетні легені

Книжка для мене — це, певно, найліпше знеболю-вальне. Коли я хочу перегорнути якусь сторінку свогожиття, то беру до рук книжку, адже знаю, що там і тількитам можна знайти відповідь на будь-яке запитання.

Мені до вподоби читати вдома й на вулиці, в потя-гах і в літаках, в кав’ярнях і в лікарнях. Читаючи щосьзахопливе, я час до часу спотикаюся на ескалаторах тасхідцях, пропускаю свої зупинки і станції, запізнююся назустрічі та кіносеанси. І, як не дивно, мені це навіть подо-бається.

Окрім того, я обожнюю спостерігати за людьми,котрі читають. Не можу не зазирнути до книжки людини,яка сидить поруч зі мною в громадському транспорті, ізавжди усміхаюся, коли бачу, як мої одногрупники чита-ють щось своє під час лекцій.

Дуже болісно переживаю, якщо бачу, як безвідпо-відально деякі люди поводяться із книжками. Видертіаркуші, брудні обкладинки, помальовані сторінки — усеце, як на мене, можна без перебільшень порівняти іззамахом на вбивство. Вбивство книжки — живого орга-нізму, який дихає офсетними легенями та щиро усміхаєть-ся нам усіма своїми літерами.

Мені складно оминути книгарню і так само складновийти з неї, не купивши нової книжки. Щоправда, остан-нім часом виходить так, що в мене накопичується щоразу

61

більше та більше книжок, а часу на них стає щоразуменше. Тому, на жаль, мушу стримуватися від придбаннячогось нового.

Мабуть, я маю дещо старомодні погляди, але дру-ковані книжки — це взагалі щось сакральне. Я люблю їхза те, що їхні сторінки пахнуть зів’ялим листям і пізнімияблуками. За те, що тільки в них є палітурка — глянцевачи матова, шорстка чи гладка, різнобарвна чи монотон-на. За те, що тоді, коли твір хороший, тобі доводитьсяпостійно заточувати свого олівця, аби виділити ним насторінках якісь цікаві думки.

Я впевнена, що навіть незважаючи на шаленітемпи життя і на те, що до нашого вжитку вже давноувійшли електронні видання, книжки (у класичному розу-мінні цього слова) нікуди не зникнуть. У цьому я погод-жуюся з директором видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»Іваном Малковичем, який переконаний, що ці два світиспівіснуватимуть пліч-о-пліч, як кіно і театр.

Сподіваюся, в майбутньому я матиму змогу працю-вати з книжками. Можливо, буду причетна до їх творен-ня, можливо, відкрию власну книгарню. А поки ці планине втілилися в життя, я просто читатиму, читатиму і ще разчитатиму.

62

Олеся Куршин

Я крил не маю,але з книжкою літаю

Змалку думала, що літати можливо лише уві сні.Але не все в житті так, як гадається. Існує незбагненнатаємниця, у яку хочеться цілком поринути. І я заглибила-ся в одну з особливих таїн нашого життя — книгу. Людинанібито не літає, але з цією скарбничкою мудрості та знан-ня все можливо. Іноді мені кажуть, що потрібно реальномислити, а не витати в емпіреях, що книжка — це лишематеріальний носій інформації. Ні, я з цим категоричноне погоджуюся. Для мене вона — Всесвіт, безмежний ідосконалий.

Як я з книжкою літаю? Розповім вам про свій політіз найулюбленішою повістю-притчею, філософською каз-кою і просто з одним із найкращих творів сучасногопостмодернізму прапрапраправнука геніального Йоган-на Себастьяна Баха Річарда Баха «Чайка на ім’я Джона-тан Лівінгстон». З цією книжкою я літала вже кільканад-цять разів, бо вона мене завжди рятує від буденноївтоми, надихає, наповнює вірою в себе, допомагає зро-зуміти, що необхідно боротися зі своїм «не можу», «нехочу» і впевнено діяти, досягати нових висот.

Коли я беру цей дивовижний Всесвіт до рук, у менена обличчі з’являється усмішка мрійниці та фантазерки.Я неквапно розгортаю сторінки-сходинки до пізнання, до

63

насолоди. І ось розпочинається мій політ із незвичайнимптахом — чайкою Джонатаном Лівінгстоном. Ми з нимлітаємо високо й швидко. Любимо висоту, бо як мовитьсяу приказці: літаєш високо — бачиш далеко. Любимошвидкість, бо це могутність, це радість, це просто краса.Нас не розуміють інші птахи, вони не знають і не хочутьзнати справжньої цінності польоту, його прихованогосмислу. Червона нитка самопожертвування, але й само-вдосконалення єднає нас. Ми зазнаємо багато невдач,але маємо всесильне бажання дізнатися більше прополіт, досягти неосяжних, на перший погляд, висот. І мице зробили, хоч важко, але так приємно й солодко.Разом ми знайшли шлях до такої довгоочікуваної свобо-ди. Ми досягли досконалості, для нас немає меж.

Часто згадую рядки вірша Ліни Костенко «Крила»:«Людина нібито не літає… А крила має. А крила має». А якрил не маю, але з книжкою літаю.

Книжка розриває ланцюги, що сковують нашудумку. Допомагає зрозуміти, навіщо ми живемо у цьомусвіті. Завдяки їй я збагнула, що потрібно довіряти внут-рішньому зору. Очам не варто вірити, адже все, що вонибачать, — це межі.

Тож відкиньмо все, що нас обмежує, відчуйморадість польоту нашої думки.

64

Андрій Ланецький

Книга — Що?

Я люблю книжки. Книжка — це круто. Книжкабула, є і буде модною. Для мене антонімом до словакнига є слово кіно. Я бачу їх по різні береги ріки мистецт-ва. Якщо розмірковувати про всепоглинну силу людськоїтворчості, то після перегляду стрічки про цю саму силудумаєш максимум день-два, а тоді всі враження простовивітрюються з голови. Чому так? Важко сказати. Меніздається, що такий феномен зумовлений тим, що, читаю-чи книжку, ми пропускаємо кожне речення, кожне словочерез свою свідомість.

Сьогодні точиться багато суперечок з приводу того,що краще: електронна книжка чи класична друкована.Для мене, це не відіграє суттєвої ролі. Для мене книж-ка — це слово, це думка, це розповідь , може, навіть спо-відь письменника. Неважливо, яку матеріальну формуотримують думки людини.

Коли читаєш книжку, ти ніби переносишся в іншийвимір, який твориш сам. Пережити емоції, до яких типрагнув, але з якихось причин не міг досягти в реально-му світі. А іноді одна книжка може перевернути реальнийсвіт у голові догори дриґом. Раптом починаєш по-іншомудивитись на речі, які ще вчора були звичними і буденни-ми. Усвідомлюєш, що ти живеш неправильно, починаєшпрагнути змін — найбільної рушійної сили життя. Навіть умені, здається, почало визрівати таке бажання. Я досіперебуваю під враженням від прочитаної книжки Джека

65

Керуака «В дорозі». Ця книжка стала для мене одкровен-ням. Я зрозумів бажання, які жили в мені весь час.Невдоволеність, небажання сидіти на місці — все цевидається моєю сутністю. Своїм романом Керуак вказуємені дорогу.

Взагалі, книжка сьогодні є найпростішим спосо-бом «змінити світ» в найкласичнішому розумінні цих слів.Не подобається навколишня дійсність, впевнений, що ценепокоїть не тільки тебе, — пиши. Роби революцію у сві-домості людей. Найпростіший приклад — християнство.Чи був би сьогоднійшній світовий лад таким без христи-янства? Ні. Чи було б християнство без Біблії? Точно ні.

Найбільша помилка — читати книжку через силу,коли вона тобі не цікава. Може, хтось скаже, що це небуде зайвим, що це не зашкодить. Але це не зробитьлюдину кращою. Це — згаяний час, змарновані ресурсилюдської уяви. Але найстрашніше — те, що в людиніможе з’явитися зерно підозри і недовіри до самої книж-ки як до механізму самовдосконалення.

Книга — це спосіб існування людства загалом ікожної особистості окремо.

66

67

Ольга Лобас

Любов з першого погляду,чи непримиреннийантагонізм?

Думаю, на це риторичне питання відповідь у кож-ного своя, оскільки і форма запитання — альтернативна.Адже для будь-кого з нас книжка відіграє особливу роль.Для когось вона завжди є першою скрипкою, а хтосьвідає лише про існування «Букваря». Змалку пам'ятаю, якперша вчителька часто повторювала: «Обожнюю дітей,які "поїдають" книжки». Чи фраза мені здалася кумедноюі збудила мою дитячу фантазію, чи справді маю якийсьлітературний «голод», — не знаю. Але книжки «поїдаю»досі — дуже вже вони мені смакують.

Звісно, як і справжні гурмани, буквоїди мають своїуподобання, тому що фізично «спробувати» все, що напи-сано, неможливо. Один цікавий факт засвідчує, щосередньостатистичного людського життя не вистачить,щоб передивитися всі відеоролики на YouTube, а щобпрочитати весь гігантський масив створеної людствомлітератури — й поготів.

Нещодавно мені запропонували заповнити анкетуі назвати п'ять моїх найулюбленіших книжок. Чеснокажучи, думати довго не довелось, і п'ятірка лідерів вио-кремилася одразу:

«Музей покинутих секретів» Оксани Забужко;

«Чорний ворон» Василя Шкляра;«Московська сага» Василя Аксьонова;«Дата Туташхіа» Чабуа Аміраджибі; «Майстер та Маргарита» Михайла Булгакова. Звісно, постійно утримувати жовту майку лідера

серед моїх літературних уподобань ця top-5 не зможе,тому що життя набирає обертів, спішить уперед і постій-ного нічого не існує. Але як казав Іван Франко:

Книги — морська глибина, Хто в них пірне аж до дна, Той, хоч і труду мав досить, Дивнії перли виносить.

Отож, ті «дивнії перли» зі згаданої вище п'ятірки явинесла, що і вам, друзі, раджу. Бо мені здається, що трискладники щасливого життя — це любити, подорожуватий читати. З любові починається світ. Подорожі — можли-вість його пізнати. А книжки — його мудрість.

Читаймо, бо ми того варті!

68

Вікторія Мельничук

Книжка і я

Книжка і я — друзі змалечку. Пам’ятаю, з якимзахопленням я розглядала свої перші книжки та ілюс-трації в них. І досі згадую, як дивилася на величезнушафу, забиту різними книжками, і як пообіцяла собі, щоколи виросту, то всі їх прочитаю. Однак, як виявилосязгодом, всі вони були про фінанси та банківську справута належали моєму татові, тому навряд чи я колисьвиконаю свою обіцянку. Коли я навчилася читати, топоринула у світ казок — Грім, Андерсен, Перо, Пушкін…Це привело до нестямного захоплення принцесами іперетворило мою кімнату на склад ляльок, тіар та чарів-них паличок.

Потім зі мною трапилось те, що й з усіма моїмировесниками: поттероманія. Чарівні палички знадобили-ся і тут. Гаррі Поттер перевернув мою уяву: я могла доночі сидіти і читати про пригоди Гаррі, Рона і Герміони,чого я ніколи не робила, коли читала інші твори. Щоразуя схвильовано чекала виходу нової частини, а коли чита-ла, то ніби переживала всі ті події разом із головнимигероями. Тоді я і зрозуміла, що книжка — це ідеальнийспосіб, щоб втекти від реальності. Досить було тількипрочитати декілька речень будь-якого цікавого твору — ія поринала в інший світ. Де б ти не був і що б ти не робив,можна просто розгорнути книгу, і ти одразу в зовсіміншій реальності, переживаєш різні пригоди та емоції.

69

Наша дружба з книжкою тривала і в школі. Коливчителі з української та зарубіжної літератури давалинам завдання прочитати якусь книжку, я не розуміла,чому більшість моїх однокласників сприймали це як кару.Для мене читання творів нових авторів завжди було ціка-вим та захопливим.

Книжки відкрили переді мною цілий світ: різнілюди, культури, історичні події. Я не розумію людей, які нечитають. Мені завжди хочеться читати, і навіть не тому,що я отримую від цього задоволення, а й тому, що є такікнижки, які кожна людина прочитати просто зобов’яза-на. Хіба можна не знати трагедії Гетсбі, пригоди Скаут іФінча, любов Кетрін та Хіткліфа?

Книжка — це мій вірний друг, який знає відповідіна всі запитання, завжди допомагає і заспокоює.

70

Юлія Мороз

Вихователь життя

— Ну що ж, ходімо!— Зачекай, будь ласка, секундочку, я тільки дочитаю.— Повертайся до реальності, тут цікавіше.— Я і є тут.— Де? Чому я тебе не бачу?— Ми на різних шляхах.— Та ми ж разом зараз… Не говори дурниць.

Ходімо швидше розважатися.— Так, йдемо. Тільки книжку дочитаю.— Не можна багато читати, зір зіпсується.— Не можна такого говорити: «мозок сплісніє»,

фантазія замре, серце заховається у темний підвал.— Ти нестерпний.— Я просто люблю вихователя свого життя. Не

можу в нього не вчитися. Він — мій паралельний світ,який так часто перетинається із цим світом, приносячийому щоразу нові враження і знання. Він доповнює змістмого життя, редагує помилки, видаляє непотрібні про-міжки, сполучає абзаци, додає цікаві посилання. Десьставить крапку, десь кому, пояснює усі знаки питання,часто перетворюючи їх на знаки оклику. А в якийсьмомент і рецензію може написати.

— Невже тобі цей «вихователь» такий важливий?Адже не всі вони сьогодні зразкові. Та й чого вони тебенавчать? Хіба що час твій заберуть і платні попросять.

71

72

Розумієш, змалку батьки навчають тебе жити пра-вильно, щоразу дають поради, чимось тобі допомагають.Але ж вони не весь час з тобою, і не зможуть відповістина всі твої питання, не зможуть годинами тебе зацікав-лювати захопливими історіями, коли ти так цього хочеш,та ще й фантастикою чи детективом. Для них самихжиття — це фантастичний детектив з елементами драмиі комедії. І вони, чудово це розуміючи, дарують тобі його —вихователя іншого. Він міститиме все, що тобі треба, оттільки тут головне знати, чого хочеш ти і чи це тобі потріб-но. Хм… Платня? А ти хочеш, щоб тобі платили на роботі?Ти ж хочеш на щось жити? Це річ, на яку найменше требазвертати увагу. Вона інколи справді важлива, але ще важ-ливіше те, за ЩО саме ти платитимеш.

— Я з інтернету можу все завантажити безкоштовно.— Так само, як і завантажують безкоштовно ТУДИ.

До того ж завантажують, перевантажують і врешті-рештвитісняють — твій здоровий глузд.

— Ти мені нагадуєш людину дев’ятнадцятого століття.— Я лишень хочу, щоб ти зрозумів, наскільки був, є і

буде важливим ТАКИЙ вихователь у твоєму житті. Головне,спочатку усміхнися йому щиро, підійди першим, познайом-ся — і тоді ти збагнеш, кого зустрів насправді. І розважа-тися інколи тобі буде приємніше з ним, аніж із кимосьіншим. Він забере тебе у свій океан, виколихає, вимиє,наситить (може, акулу десь зустрінеш, але значить таквоно і треба), а потім винесе тебе на теплий берег і від-дасть променям сонця, які покажуть світлу стежину далі.

— Покажи, будь ласка, що то таке захопливе тичитаєш? Дай-но присяду біля тебе…

73

Катерина Мурза

Мій супутник, мій скарб,мій дороговказ

Моєю першою книжкою був аж ніяк не «Буквар».Усе почалося з книжок, які дісталися мені в спадок віддвоюрідних братів та сестри. Дитячі казки про відомихусім Вовчика-братика, Лисичку-сестричку та Зайчикастали моїм першим кроком до світу книги. У моїй домаш-ній бібліотеці і тепер посідає своє почесне місце книгаказок: фіолетова обкладинка, приємний на дотик папір,надзвичайно гарні ілюстрації, захопливі історії. Цю книж-ку часто читали мені батьки, а згодом почала її читати і я.

Мене виховували в оточенні книжок та книжками.Батьки змалечку навчали мене, як поводитися з книж-кою, прищеплювали любов до неї. В обох моїх дідусіввеличезні домашні бібліотеки, що містять зразки антич-ної, класичної та сучасної літератур різних країн і жанрів.Та й зібранням книг вдома можна справді пишатися.Книжка для мене стала справжнім компаньйоном, супут-ником життя.

Книжки з казками згодом витіснили перші шкільніпідручники та дитячі енциклопедії. Пам`ятаю, як з олівчи-ком читала їх, виділяючи найголовніші та найцікавішіфакти. Так книжка ставала моїм науковим довідником,вікном у світ.

Але не оминала я й художньої літератури. Батькичасто возили мене на «Петрівку», книжковий ринок, де я

74

чи не щомісяця обирала собі книжки — усе нові й новіісторії оселялися в моєму серці. У школі, пам`ятаю, менезахопила бібліотека. Я дуже часто приходила брати книж-ки та дуже швидко їх читала. Цьому я віддавала більшучастину вільного часу. Коли навчалася в молодших кла-сах, бібліотекарі часто не вірили, що маленька дівчинкаможе так багато й так швидко читати. Одного разу навітьдовелося завітати туди з мамою.

Книжка завжди була, є й буде поруч зі мною. Цедосвід, енциклопедія життя, дороговказ та вірний поміч-ник. Я читаю всюди: беру книжку з собою в дорогу, читаювдома, на відпочинку чи то в лісі, чи біля моря — де б я небула, книжка зі мною. Це певний паралельний Всесвіт,який доповнює наш реальний світ, робить його кращим,добрішим, гармонійнішим.

Люди, які створюють книжки, — особливі. Мабуть,найбільша моя мрія — стати однією з них, творити історії,долучитися до книжкового мистецтва.

Книжка — це скарб, створений людством для люд-ства. І надзвичайна радість для мене — мати змогу від-кривати його крок за кроком, сторінку за сторінкою.

Дар’я Панчук

Що для мене книжка

Відповідно до ДСТУ 3017—95 книгою називаєтьсякнижкове видання обсягом понад сорок вісім сторінок.Своєю чергою книжкове видання — це видання у вигля-ді блока скріплених у корінці аркушів друкованого мате-ріалу будь-якого формату в обкладинці чи оправі. З тако-го офіційного визначення книги ми маємо лише візуаль-не уявлення про те, що містить набагато глибший зміст,аніж просто декілька аркушів з текстом.

Книга — це ключ до життя, адже після перших кро-ків та елементарних слів дитина вчиться саме читати.Найпершою книжкою в житті кожного є «Буквар». Я йдосі пам’ятаю як захопливо розглядала незрозумілі сим-воли та з допомогою батьків всотувала нові знання пробукви, слова й речення. Ще до «Букваря» я заздриладорослим, які самостійно могли читати, і все чекаламоменту, коли візьму до рук книжку і зрозумію все, щотам надруковано.

Книжка як мудрий наставник: передає нам муд-рість минулих поколінь. У той час, коли генний код несе всобі фізіологічну інформацію, книжка, майже як з’єднан-ня нуклеїнових кислот, рік у рік передає думки, сподіван-ня, сумніви та мудрість наших предків. Книга може бути імашиною часу, і порталом, що переносить нас у дивовиж-ні фантазійні світи, у яких ти разом з героями проживаєшмільярди цікавих життів. Вона ніби фундамент нашого

75

76

буття: і вчитель, і аніматор, і янгол-охоронець, який супро-воджує тебе впродовж життя.

Звісно, не кожній книжці судилося бути бестселе-ром, але кожна з них завжди може знайти свого читачата розповісти йому унікальну історію. У книжці людинашукає передусім відповіді на запитання: чи то з приводувласного внутрішнього світу, чи то з приводу світу навко-лишнього. Адже саме книжка може м’яко та ненав’язли-во вказати на наші помилки, або різко та безжаліснозасудити. Це робиться для того, щоб пробудити в нас сум-ління та відкрити очі на очевидні речі, яких ми або свідо-мо не хочемо зауважувати, або справді у вирі побуту незауважуємо.

Отже, за своєю палітуркою чи обкладинкою книж-ка ховає безмежні світи, неймовірних персонажів тазахопливі подорожі. Вона розвиває нашу уяву і формуєнас як особистостей. І хоч як сучасний світ пручаєтьсязастарілій моді на друковані книжки та вигадує все новій нові гаджети, оригінальна книжка не зникне ніколи,адже холодний екран телефону, планшета й електронноїкнижки не замінить приємного відчуття паперу під пучка-ми та її свіжого запаху тільки-но з друкарні.

77

Катерина Пасічник

Я — вмістилище для книги

Щойно ми з’явилися на світ, він був для нас вели-ким, невідомим, іноді, навіть, небезпечним. Так, якщопоміркувати, то що таке дитина проти Всесвіту? Лишекраплинка в океані людей. Але ми завжди мали тих, хтотворив та оберігав нас — батьків та книжки. Батьки далинам життя, виховали та поставили на ноги, а книжкисформували наш світогляд та ціннісні орієнтації, дализмогу стати Людиною.

Я завжди мала особливі стосунки з книжкою.Мабуть, це у мене від тата — як і він, я люблю навчатисята «поглинати» інформацію.

Пам’ятаю змалку, як батьки на літо відвозили менез сестрою до бабусі з дідусем і це було для мене святом.Чому? Тому що вони мали величезну бібліотеку. На жаль,усі книжки були на горищі, так, як і за радянських часів.Бабуся забороняла нам туди підніматися, але ми все-таки пробиралися туди, щоб подивитися на яскраві кар-тинки, почитати цікаві твори — адже нам було трішкинудно з літніми людьми.

Дідусь з бабусею вже й забули про ту книгозбірню,тому сестра та я поволі почали її перевозити до нашогодому. І ось! Уся бібліотека з нами, усі півтори тисячі при-мірників. Серед них світова класика, є й такі, про які я нечула. Це, наприклад, твори грузинів, казахів, румунівтощо. Татові довелося збудувати навіть окрему кімнату

78

для того, щоб усі книжечки стояли на полицях, а не пили-лися в ящиках. Серед цих скарбів я знайшла для себе«Золотого жука», «П’ятнадцятирічного капітана», «ПригодиТома Соєра», «Премудрого гідальго Дон Кіхота з Ламанчі»,«Портрет Доріана Грея», «Тараса Бульбу», легенди та міфинародів світу та дуже-дуже багато поезії. Тоді я впершеознайомилася з французькою мовою, яку почала вивча-ти на першому курсі.

Мені завжди подобався запах паперу, та й, мабуть,буде подобатися. Я обожнювала просто заходити до тієїкімнати, сідати на диван і дихати книжковим киснем. Хочая й сиділа непорушно, але було таке відчуття, ніби входишв стан, скажімо, нірвани. Біля мене пробігали коні, яківирвались з історичних книжок, проходила неймовірнакількість людей, яких я не знала, але які знали мене. Тамбули і неандертальці, і давні слов’яни, і козаки, і королі.Звідки вони мене знали? Запам’ятали моє обличчя, колия сиділа над сторінками. Я пролітала над екзотичнимикраїнами, споглядала їхню культуру та звичаї.

Книжка творить дива, переносить нас в інші світита часи, а повертає нас іншими – мудрішими. Я облетілавесь світ з її допомогою, у мене з’явилася улюблена краї-на — Індія, яку я мрію відвідати, також я захотіла пізнативсі таємниці Леонардо да Вінчі. Книжки потрібно чита-ти... Я така щаслива, що знайшла ту бібліотеку.

79

Анастасія Пасютіна

Моя книжка

Книги потрібні, щоб нагадувати людині,

що її оригінальні думки не такі вже й нові

Авраам Лінкольн

Книжки тривалий час заміняли мені друзів. Я гуля-ла, тримаючи їх у руці, пізнавала з ними життя. Вони зму-шували мене сміятися та плакати, співчувати та тримати-ся принципів, бути сильною. Я вірила і зневірювалася,любила і ненавиділа, обіймаючи долонями не чиюсь руку,а книжкову обкладинку.

Пам’ятаю, як вразив мене твір Арчібальда Кроніна«Замок Броуді». Мені було років десять. Я тоді подумала,що це, напевно, таке щастя, коли можеш створити щосьнастільки величне та прекрасне, що не буде залишатибайдужими людей і через багато поколінь, коли тебесамого вже не буде на цьому світі…

Відтоді минуло багато років і багато сторінок. Яковтала один за одним твори Достоєвського, Толстого,Бальзака, Вайльда та багатьох інших класиків світовоїлітератури. Але щоразу, перегортаючи останню сторінкушедевру, я переповнювалась буремними відчуттями.Якогось моменту я усвідомила, що перевершити цих геніїввже неможливо. А якщо неможливо створити щось хоча бу половину настільки ж прекрасне, то навіщо намагатися?

80

І про що писати? Це питання постає переді мноющоразу, коли я сідаю за письмовий стіл. Про кохання?Тільки лінивий не брався за цю тему. Подорожі, пригоди,фантастика? Та треба бути самогубцею, щоб змагатися вцьому жанрі зі Стівеном Кінгом чи Жулем Верном. Усе,що могло бути написано, вже написане. Усе, що малобути сказане, сказане. Навіщо виставляти себе недолу-гим блазнем і переписувати своїми словами все те, щоінші письменники вже встигли висловити, до того ж наба-гато краще за тебе? Це ж буде лише пародія на мистец-тво, дешева підробка…

Моя книжка. Іноді мені здається, що якщо вонаколись і побачить світ, то сторінки в ній будуть порожні.

До книжок треба ставитися, як до людей: автори їхнароджують, видавці ставлять на ноги та випускають усвіт великої літератури, де їх подальша доля залежитьвже тільки від них самих. Тоді книжки, так само як і ми,потрапляють у середовище найгострішої конкуренції —їм доводиться боротися за те, щоб їх помітили. Деякі ста-ють бестселерами, а декому фатально не щастить ізполицею у книгарні. У деяких закохуються до безтями, адеяких навіть не дочитують до кінця. Передбачити успіхнеможливо, тим паче у світі, де щодругий блогер вважаєсебе реінкарнацією Гемінгвея.

Але іноді я все ж запитую себе: якщо все так безна-дійно, що ж змушує писати Оксану Забужко та ЮріяАндрухо-вича? Чому не відкладають пера Юрій Іздрик таСергій Жадан? І чому, попри все, ми сьогодні знаємо їхніімена? І тоді, у хворобливому приступі самовпевненості, яставлю собі останнє запитання: а може, варто спробувати?

81

Анастасія Пінчук

Історія знайомствазавдовжки життя

З появою інтернету та електронних видань біль-шість людей вважає, що паперові видання зникнуть вза-галі. Дехто каже, що це неможливо, і книжка буде «жити»завжди. Інші взагалі не переймаються, бо все, що воничитають — це новини в соціальних мережах. Ми живемов епоху комп’ютеризації. Здавалося б, який сенс купува-ти книги? Можна просто зайти в інтернет, клікнути накнопку «скачати» та й читати собі… Звісно, я сама такроблю. Але згодом я зрозуміла: ніщо не може замінитивідчуття, коли тримаєш книжку у своїх руках, гортаєшсторінки, відчуваєш її запах, оцінюєш обкладинку.

Тож яке місце в моєму житті посідає книжка? Якуроль вона відіграє? На ці питання відповісти нескладно.Книжка — це те, що робить моє життя особливим. Вонасупроводжує мене усі роки мого існування. Вперше япознайомилася з нею в дитинстві, коли батьки читалимені казки на ніч. У дитсадочку зі мною завжди був«Буквар», у початкових класах я читала маленькі опові-дання. Найцікавіше було у старшій школі, адже саме тамя дізналася про Даніеля Дефо, Джека Лондона, РеяДугласа Бредбері, Адама Міцкевича, Джорджа Байроната інших. Я зачитувалася поезією Ліни Костенко, ВасиляСтуса, Володимира Сосюри, усмішками Остапа Вишні,новелами Михайла Коцюбинського й повістями

Олександра Довженка. І на цьому моя історія не закінчу-ється, адже свою майбутню професію я вирішилапов’язати з паперовими виданнями і вступила доІнституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка.

Сьогодні я не уявляю свого життя без книжок. Але,відверто кажучи, читати вдається не часто, постійно бра-кує годин. Рятує громадський транспорт — місце, дезавжди можна без поспіху розгорнути книжку і початичитати. Зазвичай, це досить не зручно, особливо в часпік, але якщо ви маєте в торбинці pocketbook, то пробле-ма розв’язана. Купити їх можна у будь-якій книжковійкрамниці, які пропонують тисячі чудових книжок різнихжанрів: детективи й фентезі, поезія і проза, драматургіяі дитяча література, романи і спеціалізована літерату-ра… Серед цього різноманіття головне не загубитивидання, що справді варте уваги.

Якщо Ви запитаєте, які книжки для мене цінні, явідповім: ті, які хочеться перечитувати декілька разів.Вони не поділяться на видання для дітей або для дорос-лих, їх можна віднести до книжок, які існують поза вікомі часом. Вони впливають на наше життя, дають відповідіна актуальні питання, відкривають очі на те, про що минавіть і не задумуємося. Книжки роблять нас кращими,добрішими, мудрішими.

82

83

Олена Поціпух

Чим книга є для мене

Що означає бути «книжковим черв’яком»? Як намене, це пропадати в книгарнях і бібліотеках, часто не зякоюсь конкретною метою, а для дозвілля. Мені подоба-ється перебирати приємні на дотик томики, торкатисяпалітурок і розуміти, що під ними — цілий світ. Навіть невідкриваючи цих світів, відчуваєш себе якось урочисто івтаємничено — як астроном, що спостерігає черезтелескоп за зірками й галактиками, про обшир і складяких може хіба що здогадуватись. Але радіє, бо у всесві-ті він не сам.

Книжковий світ — це своєрідна атмосфера й такасобі специфічна «тусовка». Людям, які читають, легше зна-ходити не лише спільну мову, а й спільні слова. Говоритицитатами, образами, сюжетами, алюзіями й перифраза-ми — і тішитись, що тебе розуміють. Грати в нескінченнірозумові ребуси без книжки просто неможливо.

Книжка — це вічна відсутність самотності. Колисьв одному вірші, знайденому на просторах «живих журна-лів», прочитала: «Войско выходит из книжной полки иокружает его кольцом». Це життя в оточенні реальних,нереальних і просто неймовірних персонажів і постійнаможливість ототожнювати себе з ними — втрачати чиздобувати, відважуватися на подвиги, шалено кохати ірятувати світ. Як від зілля старої чаклунки зі «Сніговоїкоролеви», з книжками ти набуваєш сили десяти тисяч.

84

Одна річ — просто читати книжку, інша — носити їїв собі все життя як знання про світ і природу, як емоцію,як ідею. Книжки, які ти читаєш в дитинстві, визначаютьтвій ціннісний вектор, у підлітковому віці — емоційний іморальний, у молодості — професійний. Про подальшемені судити ще зарано. Але всі ми — це полиці прочита-них книжок. І непрочитаних теж, бо то наші слабкі місця,про які ми й самі не здогадуємось.

Магія, та й годі!. Часом цілком побутова, а часом —геть некромантія. Особливо це відчувається в такомусобі «Кривому завулку» — у букіністів на Петрівці, денавіть у найспекотніші літні години не зникає просякнутазапахом старого паперу прохолода. Електронне чаклун-ство подекуди не менш сильне, але душу так і тягне в ці«місця сили». І навіть полишивши позаду чотири з гакомроки студій з творіння цієї самої магії, розумію, що книж-ка не втратила своєї чарівливості ні на йоту. Технологіїрозвіюють якусь романтику, однак ніколи не посягнуть нате, щоб зробити книжку штампованою деталлю, як і незможуть зробити такою людину, поки в неї є чари, захо-вані між шурхотливими білими сторінками з тонкими роз-сипами літер…

85

Анастасія Савченко

Моє життя —постійний контакт із книжкою

У понятті «книга» закодовано щось незвичайне,ніби потужний енергетичний заряд. Повчальні історіїмотивують читача, фейлетони змушують усміхнутись, апоезія торкається найпотаємніших куточків людськоїдуші. Мене книжки виховують: змушують плекати амбітнізаміри, бути вимогливою та критичною до себе, постійнорухатись вперед. Нашим любим батькам, заклопотаним увирі буденності, часто бракує часу, аби навчити своїхдітей життєвої мудрості. Книжка ніколи не скаже тобі: «Язаклопотана». Гортаючи сторінку за сторінкою, я вчусяразом із головними героями, пропускаю їхні ситуаціїкрізь власну емоційно-чуттєву призму.

Найбільше мені до смаку припадає колорит худож-ньої книги. Це дивна суміш гострої метафоричності,абсурдного оксиморону та довжелезних ліричних відсту-пів. Вона ховає в собі тисячі різноманітних епітетів.Часом читаю і дивуюсь: наскільки бідний мій словник.

Наукова література є симулякром реальності, тлу-мачить дійсність у всіх її вимірах. Такі видання важкі длясприйняття, адже містять особливий термінологічнийапарат. Їх перевагою, на мою думку, є те, що людинапостійно прагне «духовного хліба». Тут ми знаходимо від-повіді на всі свої «чому», дізнаємось останні новини змедицини, біології, астрономії, геометрії тощо. Особливо

86

мені подобаються книжки культурологічного спрямуван-ня. Це широке поле естетики, дивовижний дотик допрекрасного.

Не може не вражати, коли автор грає на контрастіхудожника і натовпу, індивідуальності та сірої маси. Цікнижки не для широкого загалу, адже вони не «шаблон-но-стереотипні». Навпаки, заперечують загальноприйня-ті норми, а часом навіть провокують соціум.

Донедавна читала книжки лише українською таросійською, але тепер часто надаю перевагу англомов-ним. Якщо це переклади, то буває цікаво спочатку прочи-тати той чи інший текст рідною мовою, а потім порівнятивидання. Особливо подобаються книги геніальних, на мійпогляд, Еріха Марії Ремарка і Теодора Драйзера.

Отже, читання для мене — це стиль життя. Я свідо-мо пов’язала майбутню професію з видавничим фахом,адже зрозуміла, що не зможу реалізувати себе деінде.Навіть якщо я досягну шалених успіхів у менеджменті абов економіці, це не буде мені до душі. Я — художник, і мис-тецтво моє — книга.

87

Аліна Сандига

Без книжки сумно

Не кущ, а з листочками; не сорочка, а пошита; нелюдина, а розповідає. Навіть найменше дитя можелегко розгадати цю загадку. Чому? Бо змалечку і досамої старості нас супроводжує книга. Перше, чогомама намагається навчити дитину — це читати. Перше,про що нам говорять в першому класі — про важли-вість книги та друкованого слова. Принаймні одинад-цять років тому все було саме так. Не можу сказати,що я завжди була палким поціновувачем художньоїлітератури. Я, як і більшість однолітків, надавала пере-вагу лінощам, грі на комп’ютері та прогулянкам.Змусити мене прочитати навіть найменший твір шкіль-ної програми було найбільшою проблемою для вчите-лів та батьків.

Проте час минав, і я росла та змінювалась.Мабуть, настав такий переломний момент у моєму житті,коли книга почала набувати щораз більшого і більшогозначення для мене. Спочатку я «зачитувалась» низькоп-робною літературою, але незабаром зрозуміла, що чита-ти такі твори — безглуздо. Наразі мені сімнадцять років.І я можу з впевненістю сказати, що не уявляю свогожиття без книжки. Двадцять перше століття дарує намширокий вибір книжок. Ми можемо читати з цензуроючи без, твори молодих авторів чи класичну літературу,поезію Шевченка чи «Майн Кампф» Гітлера. Як то

88

кажуть, всі козирі в наших у руках. Насамперед все зале-жить лише від нас та від нашого вибору.

Мене дуже хвилює одна проблема, яку я виявиласеред молодого покоління. Мій племінник молодший відмене на дванадцять років. Проте він зовсім не знає такихдитячих казок, як «Снігова королева», «Курочка Ряба»,«Івасик-Телесик». Можна це, звичайно, пояснити недба-лістю у вихованні, але я переконана, що проблема затаї-лась значно глибше. Сучасні діти надають перевагу пере-гляду мультфільмів, хоча більшість з них не має ніякогосмислового навантаження. Ба більше, вони руйнуютьпсихологічний стан дітей. Всі модернові ґаджети заміню-ють дітям звичайний «Буквар». Замість казок —«Смішарики», замість колискової — аудіозапис, замістьулюбленої книжки — улюблена комп’ютерна гра. З книж-ками діти товаришують неохоче. А це дуже сумно.

Ярослава Сахневич

Пожовклі акруші широкої душі

Сторінки кольору пряженого молока легко підій-має вітер. Букви, переливаючись розмаїттям візерунків,хитрим сплетінням тонкого мережива, вишиковуються услова, а слова по-жіночному ніжно й тендітно вплітають-ся у речення, заповнюючи з часом пожовклі сторінки, якіпахнуть нескінченним натхненням. За життя нам дово-диться перегортати сотні аркушів нововиданих книжокабо ж і зовсім давніх, трохи рихлих за текстурою сторі-нок, від яких вже зауважуєш, як потроху текст починаєоживати, як йому набридає подовгу сидіти на одномумісці, що він тікає, осипається з обм’яклого паперу. Асупроводжують такі сторінки найдивовижніші запахидрукарської фарби.

Кожна книжка має свій аромат: іноді солодкуватий(трохи схожий на запах пісочного печива), іноді віддаєтонким відтінком свіжого (нагадує легкий, але такийжаданий літній вітерець), а подекуди повіває злегка кис-лим, гірким духом старого, проте не якогось там далеко-го, рицарського і забутого, а чимось рідним.

Нездоланна романтична сила ховається під обкла-динками сотень книжок, і дістатися до їхньої суті — целюдська потреба. Книга — джерело розвитку людини,чиє життя полягає у мисленні, постійних роздумах тавдосконаленні. Книга — це не просто носій інформації. З

89

90

книгою можна і треба вміти контактувати. Прислухайсядо шерхоту сторінок і власного шепоту. Грай зі своєюуявою, впадай у трагічні або комічні фантазії. Розгорнутакнижка здатна відкривати читачеві сотні, тисячі іншихсвітів, де немає істини, бо є лише чистий розум і віднос-ність. Прокидаючись з нею в руках, не жалієш про втра-чений час минулої ночі.

Книга — ключ до безмежного потоку думок, субма-рина, завдяки якій можна дозволити собі пірнати глибшеі глибше до дна людської свідомості, рушати до таємнихзакутків свого «я», якого, на щастя, неможливо дістатися.Якісну книжку важко переоцінити.

Вірю, що книжка не помре. Бо, повторюсь, що цене просто носій інформації, який може канути в минуле,це те, що має душу, має свою особливу романтику, відмо-витись від якої людство не має права.

Анастасія Семерей

Краса книжки

Куди діваються качки з Центрального Парку, колиозеро замерзає? Як звуть Того-Кого-Не-Можна-Називати? Хто ж я — черв’як чи Наполеон?

Суть цих запитань неможливо було б зрозуміти, непрочитавши трьох важливих для мене книжок. І, як би цепафосно не звучало, моє життя неможливо було б уявитибез сторінок різнотипного формату, тексту, шрифту, об’єд-наних єдиною палітуркою.

Читаю я змалку. І не тому, що в моїх родичів булахороша бібліотека. І навіть не тому, що мене примушува-ли. Просто завдяки книзі я могла осягнути неосяжне, явідкривала невідомий світ і формувала свій.

Час багато чого змінив у моєму житті: я жила у різ-них містах, спілкувалась з різними людьми, змінювалисьмої життєві принципи. Однак досі найкращим подарун-ком я вважаю книжку. Досі втрачаю відчуття часу, ретель-но вивчаючи новинки видавничої справи на стелажахкнигарень. Досі одним із найулюбленіших моїх запахів єзапах свіжого видання.

Перед поїздкою кудись я довго думаю, яку книжкувзяти і часто трапляється, що беру дві-три (для транспор-ту, для серйозного вчитування, та, звичайно, улюблену натой час).

Прочитана література — чудова тема для обгово-рення. Коли зустрічаю когось зі схожими літературними

91

92

вподобаннями — чудово, а ще краще, коли співрозмов-ник має свою думку, не схожу на твою або навіть проти-лежну до неї. Фраза ж «Я не люблю читати» відверто від-штовхує.

Руки, очі, строката фантазія — сумуємо це тріо зкнижкою і вуаля — ви мандруєте в часі, змінюєте рідзанять, коло спілкування, вподобання, вік, стать тощо.Головне — хотіти перевтілюватись. Головне — уявляти.

У всіх незрозумілих ситуаціях — читай. Головне —вдало дібрати жанр, стиль, автора. Краса книжки в тому,що кожен її сприймає по-своєму. А ще, гортаючи читану-перечитану книжку, завжди можна помітити щось нове,ще, здавалося б, не відкрите.

Чесно кажучи, у своїй бібліотеці маю дуже різніпримірники — від відверто неякісних, але бюджетних, допривабливих та оригінально створених. Книжка — яклюдина: різноформатна, неосяжна, оригінальна. І щобсповна зрозуміти вкладену суть, варто книжкою жити.

«Книжки показують пори на обличчі життя. Книжкуможна перемогти силою розуму», — сказав Бредбері.Хочу, щоб читання всіх робило мудрішими. Хочу, щобчитач завжди відшукував «свою» книжку. Хочу, щоб усіписьменники мали натхнення та завжди добирали й тво-рили потрібні слова.

93

Максим Сердюк

Щось трапилось з цим світом

Марічка прокинулась раптово, мов від страшногосну. Внутрішній голос підказував їй, що навколо щось змі-нилось. Як зазвичай, хутко зібралась та пішла до школи.На вулиці проходили повз люди з однаковими обличчя-ми, зачісками та одягом. Ніхто навіть уваги не звертав напрохожих, втупивши в погляд в однаковісінькі ґаджети.Лише Марічка роззиралась навкруги, шукаючи бодайодне живе обличчя, проте марно. Обабіч дороги буді-вельники закінчували зводити величезний розважаль-ний центр, що височів мов стіна серед кварталу. «Дивно,ще вчора тут була бібліотека», — подумала дівчинка.

На превеликий подив, усі однокласники теж сталидуже схожими, немовби двадцять п’ять клонів сиділо запартами. Посеред класу стояв громіздкий комп’ютер, щодавав дітям вказівки і настанови голосом їхньої вчитель-ки. Школярі витягнули двадцять п’ять ідентичних планше-тів і почали тикати в них пальцями, шукаючи своюдомашню роботу. Це ще більше здивувало Марічку, якавийняла з портфеля зошита, що ряснів нотатками, пере-кресленнями та малюнками на полях.

— Марку, що сталось з цим світом? Чому ніхто нерозмовляє один з одним? Чому всі такі байдужі? — збен-тежено запитала вона в товариша.

— Бабуся колись розповідала, що раніше людибули привітні, спілкувались та навіть розповідали різні

історії. Майже як наші ґаджети, уявляєш? Ото дивинабула, — відповів хлопчина. — Але потім щось трапилосьз цим світом, і люди забули, як це робити, досі не можутьзгадати. Як на мене, це лише казки.

Казки, казки… Раптом щось заворушилось вМаріччиній пам’яті, якийсь кволий спогад з ранньогодитинства. Ніс залоскотав запах свіжої фарби, а пальцізарухатись, нібито перегортаючи сторінки книжок. І дів-чинка згадала, як в дитинстві бабуся читала їй казки проКолобка й Котигорошка. Згадала тишу і величність бібліо-теки, в якій любила крадькома торкатись сторічних томівкнижок в ошатних оправах. Згадала, як бережно загина-ла кутики сторінок у недочитаних розділах, аби зранкувіднайти правильний абзац. Згадала шелест сторінок,запах паперу, втому очей після закінчення чергової істо-рії. Згадала міську бібліотеку, якої вже не було.

— Памятаєш Тома Сойєра? — запитала вона уМарка.

— А це з якого фільму? — здивовано повів бровоюхлопець.

Так ось що сталось з людьми: вони перестали чита-ти книжки! Увесь свій час просиджують за екранами гад-жетів, а вони пахнуть металом, а не папером. У павутинахгіперпосилань люди втратили почуття і переживання загероїв, втратили цікавість до інших.

Ніби почувши її думки, люди підняли погляд на дів-чинку та задоволено заусміхались.

Марічка прокинулась раптово, мов від страшногосну. З полиць на неї дивились книжки, а за вікном буду-валась бібліотека.

94

95

Світлана Стецюк

Найсильніший каталізатор

Дякую тобі, матусю, що ти навчила мене любитикнигу! Дякую тобі величезну кількість разів. Бо інакше яб ніколи не стала «людиною», не стала б розумною, авічно б губилася в нетрях безпросвітництва та сірої маси.Я була лінивою, але дурною насправді не була ніколи —бо так би і не зрозуміла, що читати треба.

Я прочитала «Букваря», потім казки Пушкіна,потім — «Тричі продану». Так мене затягло у вир літерату-ри. Я пропустила улюблений серіал, бо читала цікавукнижку; я забула, що на годиннику 00.00, бо знову чита-ла. Я попросила тебе дістати мені «Джейн Ейр». І ти діста-ла: у вигляді роздруківок, де на зворотному боці були твоїробочі розрахунки, але для мене то була КНИГА!

Я щаслива, що вчилася на друкованій читанці, а нена zip-форматах, Вікіпедіях та файлах PDF. Дякую тобі,світе, що ти закинув до мого життя «технічні інтернетнімашини» лише в сьомому класі. До того часу я вже встиг-ла з’їсти «Колобка», сходити на побачення з «Котом учоботях», потоваришувати із «Червоною шапочкою» тапожаліти «Білосніжку». Пас я отримала, головне — статихорошим форвардом та забивати у свою свідомість чор-ненькі літери з пастельних сторінок.

Щороку відкриваю для себе нові шедеври, яківчать мене жити повноцінно, звертаючи увагу на всенавколо. Книга — це міцна нитка, яка прошиває наше

життя, яка зшиває докупи клаптики мрій, досвіду, пере-живань (нехай не лише власних, а всього людства, звідкити черпаєш). Коли я розгортаю книжку, то зазираю вказан, де все змішалося вкупі. Де люди і речі, де слова імузика, де справжнє і минуле, де почуття і розум, дежиття і віртуальність, де завжди можна знайти частинку«свого» і помітити елемент системи.

Книга — це найсильніший каталізатор у світі!Спроба це заперечити — безглуздя з боку логіки, філо-софії, ба й навіть медицини. Хіба все залежить від вашо-го розуміння «найсильнішого»… Книга — не наркотик,вона сильніша. Це не допінг у своїй справжній суті. Бо ідопінг, і наркотики вбивають після тривалого викорис-тання-звикання, а книга підносить дух, пробуджує всере-дині силу, наділяє нас магнетичними зарядами та прово-кує на життя!

Дитинство моє минуло швидко, а спогади лишили-ся. Книжку тоді я не вважала за подарунок. Апріорі такедарувати не модно, нудно і геть таки по-дурному. Дитячиймозок — начиння із ходячого: ляльок, велосипедів, ігра-шок. А що може бути краще за книжку? Чому хлопець неподарує своїй коханій банку зі сметаною чи ковбасу?Чому не лампочка, чайник? Надзвичайно важливі речі усвіті, корисні, гарні, оригінальні… але не піднесені.

Хороша книжка — найситніша вечеря, найкращийвитвір людства, цивілізацій, непідвладний катаклізмамта розрухам, підвладний лише байдужості. Не байдужій-те до книжки, бо станете заручником сьогоднішньогодня. Ні кроку вперед, ні кроку назад — деградуюче заці-пеніння, життя у вакуумі, де лише віковічна астма.

96

Василь Теремко

А потім книжка сталайого світом...Два фрагменти цілого

***

Сни забирали сили і приносили самовбивче роз-дратування, бо там від нього нічого не залежало: його небачили або ігнорували. У снах він був безпорадним інемічним, хоч насправді клято воював із собою, щоббути вмілим у тому, за що брався. Знущався над власни-ми лінню і слабкостями, пристрастями і прив’язаностями,намагаючись ствердити стараннями і результатами, щовін — не випадковість цього світу. Пізнав ціну шляху ідосвідів, які вчили терпіти, здобуваючи себе. Боявся роз-чарувати тих, перед ким брав відповідальність, і хто від-давав йому свою довіру. Затято рився до суті в кожнійсправі, бо хворобливо залежав від самооцінок і болісносприймав недовіру до себе. Дивувався, як хтось із йогокола ревниво переживав, дізнавшись, що він усе-такидогріб, добрів до мети, вигриз її в неможливості. Мав від-разу до штатних наречених на всіх весіллях, а вони, свої-ми способами розгадуючи це, були ворожі до нього.Закоренілий індивідуаліст, навчився поступатися своїм,якщо так було потрібно друзям. І як закоренілий індиві-дуаліст, витримав багато сутичок із стадами хижаків, які

97

не терпіли впертих одинаків. А бути у стаді не хотів. Не міг.Тому був принижуваний ними. І мстив за приниження.

Колись випадком натрапив на «Десять способівзмінити світ» Махатми Ганді, і йому подумалося, що однеіз тих формулювань — майже про нього. Бо мав підставивважати, що зазвичай його справді довго не бачать і нечують, а зауваживши нарешті, — можуть і не ховати своїхзверхніх насмішок. І настовбурчувалися проти, заступаю-чи за найпростіші норми взаємин, коли він показувавсебе в чомусь вправнішим за них. Богиня перемоги,якщо їй не зав’язували очей, була справедлива там, дейого провокували чи кидало в боротьбу, але не завждивсе залежало від неї. Незаслужені поразки спершу трав-мували — навіть підбивали перейняти застосовуваніпроти себе прийоми, а потім навчився і з них вилущуватидосвід. Самовипробування терпінням живили енергіюдалеких реваншів, учили не жаліти сил заради права насвій шлях. І відкривали йому себе через самопізнання.До саморозуміння ще було далеко.

Перші досвіди саморозуміння принесли усвідом-лення необхідності оволодіти собою і постійно змінюватисебе. Роздивлявся себе через самоаналіз та експери-менти над своїм Я. Катував тіло, шукаючи і пробуджуючиволю — у таких самовипробуваннях знаходив дивнінасолоди. Учився не зважати на здивовані чи іронічніпогляди у свій бік. Відкрив очі на свою іншість й інак-шість. А ще через якийсь час йому відкрилося читанняснів — у цьому не обійшлося без книжки про енергетикупідсвідомого. Книжку підказала дівчина, яка, здавалося,придивлялася до нього уважніше, ніж інші дівчата. Її

98

погляд вабив, але і відлякував чимось. Щось до неї тягну-ло, але не було певності, що крок назустріч їй буде пра-вильним. А він уже не хотів знати себе невпевненим. Нелюбив, коли ситуація оволодівала ним, була сильнішоюза нього. Не терпів себе слабким.

***

Обличчя мами ціпеніло, напруженими пальцямивона закручувала волосся з обох боків від скронь, упира-лася відчаєм своїх очей у щось далеке, не бачене ним,може, і не бачене нею, а з її грудей виривався стогін-ридання, від якого ставало лячно. Здавалося, її очівирвуться з орбіт, а груди не витримають натужних схли-пувань, з них вискочить серце і проллється кров. Чути ібачити того не міг — боявся, що з мамою може статисябіда, а заспокоїти її не наважувався, бо від того воназривалася, і весь її біль градом кулаків обсипав йогоплечі. Потім, ридаючи, казала, що ненавидить усіх і себененавидить, клялася, що більше так не буде. І майжечерез кожне слово запевняла, що він — найрідніший їй.Такої мами він не любив. І не хотів жаліти.

Сховатися в себе, втекти думками якомога далівід того, що коїлося, не вмів. Рятівним для нього булотоді — мовчання. Самозабуття було ще недоступне. Імовчав, намагаючись удавати, що читає, хоч літери набі-гали одна на одну, стрибали по рядках, злипалися, і нічо-го побачити ні в них, ні за ними вже не міг. У такі хвили-ни сердився на маму і не ненавидів себе. На маму сер-дився за те, що виправдовувалася, і тим змушувала

99

думати, що бреше. Себе ненавидів, бо не міг її заспокої-ти або зробити так, щоб вона нічого про себе не казала,не шукала свою вину і не таїла нічого від нього. І щоб нечути від неї: «Не курва я».

Не довіряв тоді і книжці, бо все, що знаходив там,було якесь надумане, несправжнє. Довкола себе такогоне бачив; таких людей, як уявляв, читаючи, — не знав, аслів — майже ніколи не чув. Хоч вона — книжка — дужепритягувала отими гарними словами. Особливо тоді,коли мама була дома і в доброму дусі. Коли спілкувала-ся з ним, не ховаючи очей і нічого не вигадуючи. Щоозначають ті слова із книжки, не завжди міг утямити, алезнаходив у них щось дуже дивне, чого не мав ні у снах, нів кіно. А потім книжка стала його світом. Таких світіввесь час більшало.

У книжкових світах шукав і знаходив багато, чогоне мав насправді, а мати хотів. Що, здавалося, було втаких хлопців, як він. Утікав у книжку від того, що лякалоі набридало. Часто уявляв себе на місці героїв, які вмілиі могли те, чого він не міг і не вмів. І дуже здивувавсясобі, коли вперше раптово заплакав, переживаючи більлюдини, якої насправді не було, й усвідомлюючи, що йогозаставило плакати видумане письменником. Збагнув іте, що слова мають дивність чарів. Десь тоді до ньогонесподівано прилетів перший вірш. І він був найсильні-шим його здивуванням. Вірш став і найбільшою йоготаємницею. Про нього довго не знав ніхто.

100

Тетяна Фабриченко

Знання і мудрість

Що я думаю про книжки і читання? Досить цікавезапитання, оскільки літературу я завжди поділяла на двавиди: підручники та художні твори. Щодо останнього, тозавжди любила читати твори мистецтва і українських, ізарубіжних авторів. Чи можна не захоплюватися світо-вою класикою або байдуже читати твори наших співвіт-чизників, які змальовують в них історію України? Кожнатака книжка приносить в моє життя мудрість та знання,розширює мій кругозір, поповнює мій словниковийзапас (а це справді допомагає вигравати в таких іграх, як«Словоманія», «Балда» тощо). Звичайно, за будь-якоїнагоди намагаюся читати саме таку літературу, але, якдуже часто буває, зло перемагає добро, і доводитьсячитати не те, що хочеться, а те що треба. Так, мова йдеть-ся про підручники.

Ще навчаючись у школі завжди думала, що прочи-тати параграф «Історії», «Географії» чи «Біології» — цестрашна мука. Як же я помилялася! Адже коли потрапля-єш до університету, то у твоїх книжках стає щораз більшенезрозумілих слів, формул і графіків. І здавалось, осьвоно — покарання за всі твої гріхи? А ні! Не скажу я тако-го, бо насправді ж що далі я навчаюсь, то більше усвідом-люю, що якраз підручники дають нам базові поняття,знання, які ми тільки будемо в подальшому підкріплюва-ти художньою літературою. Скажете, що моя думка якась

101

дивна? Можливо. Я справді вважаю, що ці книжки даютьнам більше знань, ніж художня література. І хочу, щоб вине плутали поняття «знання» та «мудрість», бо останнє миздобуваємо якраз, читаючи не наукові статті та публіка-ції. Ми переймаємо певний досвід, бачення світу авторів,які вже потім формують наше сприйняття світу. Отже, впідручниках я черпаю знання, в художній літературі —мудрість. Не осудіть за таку думку всі ті, хто о третій годи-ні ночі засинає над доведенням якоїсь теореми з незро-зумілою назвою чи над класичною економічною теорією.Думаю, це так чи так допоможе вам у житті, а якщо ні, тодо іспиту буде легше готуватися.

Чи є якісь особливі книжки для мене? Прокручую вголові всі можливі варіанти (а таких немало, повірте) і неможу виокремити якусь одну. Чи перечитувала я якуськнижку? Ні, бо для мене це історія, яка вже закінчилася.Якщо книжка справді цікава, пізнавальна, то вонаобов’язково відкладеться в пам’яті. Не люблю перечиту-вати щось, бо вважаю, що цей час можна було б викорис-тати, щоб дізнатися щось нове.

Ось і все. Саме такою я бачу книжку у своєму житті.

102

Софія Феджора

Книжка в сучасному світі

Світ активно заполонюють всілякі ґаджети та ново-твори… Прогрес пішов настільки далеко, що поступовопочинає замінювати звичні для нас змалку та рідні доболю в серці речі, зокрема, паперову книжку.З’являється щораз більше прихильників електронноговаріанта «скарбу знань». Ультратонкий пластик із вели-кою кількістю нових можливостей набагато більше при-вертає увагу, аніж простенька книжечка, яка терплячечекає на свого покупця у книгарні. Кожна з них особливапо-своєму, але є дещо, що відрізняє їх кардинально.

Книга — джерело інформації, на яку сьогодніпопит просто неймовірний. Слова Вінстона Черчіля: «Хтоволодіє інформацією, той володіє світом» напрочуд акту-альні. Справді, саме інформація творить хід історії.Зберігає її в собі Книга, яка все бачила, пережила всі ціподії на своїй палітурці й готова розповісти Вам усе, щознає.

Тож на хвилинку уявімо, що книга — це ворота,через які Ви можете потрапити у дивовижний світ знань,відкриттів або захопливих пригод з улюбленими героя-ми. Уявили? А тепер Ви вмикаєте свою електронну книж-ку, готові поринути у світ знань, аж раптом… Ви бачите,що батарея розряджена, а зарядити змоги немає. Щоробити? Невже двері у таємничий світ зачинилися, так іне встигнувши відчинитися? Так, можливо, це утопійно,

103

104

адже Ви, звичайно, носите із собою зарядні пристрої івзагалі завжди заряджаєте свої технічні прилади. Алесенс не в тому, що на сьогодні-завтра батареї вистачить,а в тому, що все одно час ОБМЕЖЕНИЙ! Рано чи пізноприйде кінець, В цьому й секрет усіх приладів, які створи-ла людина: вони — ТИМЧАСОВІ, на відміну від паперовоїкниги, яка пройшла найважче випробування — випробу-вання ЧАСОМ.

Ніщо не може замінити неймовірного відчуття,коли перегортаєш сторінку за сторінкою: ти ніби гортаєшісторію далі, коли осягнув попереднє та готовий донаступного, коли тебе настільки захоплює читання, щонавіть запах надрукованих букв переносить тебе ген-гендалеко на місце пригоди…

Бережіть книжку! І не тільки тому, що вона — без-межне джерело знань. Погодьтеся, що нам нам завждихочеться записати розумну думку, що з’явилася у нас вголові, тож ми можемо тільки уявити, скільки ще мудростізаховано на сторінках книжок. Разом із книгою Ви одер-жуєте чудового співрозмовника, який готовий відповістина всі запитання, які Вас зацікавили; вірного друга, наякого Ви можете покластися, адже книжка ніколи не роз-каже Ваших потаємних мрій та сподівань; затишне місце,куди Ви можете приходити щоразу, як з’явиться нагода. Ав сучасній метушні, думаю, нагода зануритися у дивовиж-ний світ пригод та мудрих думок і побути наодинці ізсобою, у спокої та гармонії, неодмінно з'явиться!

105

Юлія Хоменко

Безсмертна сила книги

Книга — невід’ємна частина мого життя. Для меневона не тільки вірний друг, а ще й надійний помічник іпорадник. Звісно, моя любов до неї зародилася ще зма-лечку. Часто пригадую, як бабуся читала мені цікаві,захопливі розповіді, казкові історії з книжок, в які яодразу поринала й поступово пізнавала дивовижний світкнижки. Тому не дивно, що протягом шкільних років я по-справжньому захопилася українською літературою, асаме вмінням вітчизняних майстрів пера донести змістнаписаної книги до свого читача, передати красу худож-нього слова так само філігранно, як огранюють ювелірикоштовне каміння. Беззаперечним є і той факт, що книж-ка — це найцінніший здобуток людства, який поза часомі простором допомагає уявити минуле и заглянути в май-бутнє. Він здатний зберігати в собі знання і досвід мину-лих поколінь й водночас передавати його в спадокнащадкам.

Особливістю книжки є те, що вона створює навко-ло себе ілюзорний простір, до якого потрапляє читач, абипізнати себе, навчитися чогось нового, знайти відповідіна запитання, які хвилюють. Недарма в народі кажуть:«Книга вчить, як на світі жить». Всього за декілька днів мимаємо змогу прожити ціле життя. Під час читання миперевтілюємося в конкретного героя книжки, живемойого радощами й печалями, співпереживаємо, разом

робимо відкриття. Потім закриваємо книжку і повертає-мось у свою реальність. Проте усе пережите на сторінкахтвору нікуди не зникає, не забувається, а залишається знами, як і життєвий досвід персонажа книжки, який допо-магає ухвалювати правильні рішення в реальному, неви-гадному світі.

Попри велику популярність сучасних комп’ютернихтехнологій, сьогодні книжка — просто незамінна річ.Адже ніякі ґаджети не можуть повноцінно замінити щас-ливих годин спілкування з книжкою. Ця невичерпнаскарбниця життєвої мудрості проливає світло на актуаль-ні проблеми суспільства. Вона не лише навчає, а й розва-жає, змінює світогляд, збуджує бурхливі емоції. Можнасказати, що це інформаційний вир, який з неймовірноюшвидкістю накриває тебе з головою. Книжка вселяє внас любов до рідної землі, повагу, зацікавлення історієюта культурою, виховує почуття патріотизму. Тож, цінуймо,шануймо і читаймо книжки. І наостанок згадаймо вислівМаксима Горького про те, що «немає сили могутнішої, ніжзнання: людина, озброєна знаннями, — непереможна».

106

Ілона Червоткіна

Геометрія літер і речень

Вона відпочивала. У зморшках на її обличчі дріма-ло сонячне світло. Я дивився на неї і милувався. Скількинас пов’язувало!

Познайомились ми, коли мені вже було тринадцятьроків. Друг взяв її з собою на мій день народження, ска-завши: «Вона — найкраще, що має людство. Тримай їїміцно і ніколи не відпускай!»

Його слова врізалися у тканину пам’яті гостримилезами. Ми з нею майже не розлучалися. Вечорами ярозмовляв з нею при слабкому світлі лампи, спав з неюв одному ліжку. Усі знайомі говорили стиха: «Справжнялюбов…»

Відтоді багато води втекло з океану часу. Дні летілиптахами, крали години й відносили їх на своїх крилах заобрій. Так, я забув, забув про неї. Зустрів іншу — сучасну,тендітну, у сріблястому блискучому одязі.

Її розум вражав мене! Скільки гігабайт знань воназберігала у надрах пам’яті! Але коли вона дивилася в моїочі, на мене ніби обрушувалися усі льодяні брилиАнтарктиди. Вона тримала мою руку, і я відчував її холод.

Одного разу моя подруга розповідала мені історіюпро людину, яка заплуталась у лабіринтах життя і ніякможе обрати потрібних дверей, а я лагідно пестив її гла-деньку шкіру. Розповідь була сумною, а день — соняч-ним, і я мимоволі відволікався від подруги. Здавалось, це

107

тяжке світло наповнювало мене по самі вінця, і скоро ярозіллюсь жовтим сяйвом по кімнаті. Очі бігали стінами.Раптом погляд натрапив на неї…

Я підійшов ближче, доторкнувся до її плеча. Вонанічого не відповіла, тільки ледь чутно щось прошепотіла.

Шкіра була теплою, майже гарячою. Я згадав усе.Згадав, як вона сплітала з літер мереживо слів, вінкиречень, розповідала про ті горизонти, які відкрилися зго-дом. Як я приходив до неї з гірким відчаєм, а вона дару-вала сили. Була цілющим бальзамом. Живою водою. Атепер доживає останні дні в самотині.

Я взяв до рук свою першу книжку. Я гортав і гортавїї сторінки, а перед очима вихором летів час. Червонілаобкладинка, тихо дихали аркуші.

Срібляста шкіра електронної книжки слабо сяяла.Я вимкнув її і вийшов надвір.

Легкий вітерець грав із сторінками, і я миттєвозабув про електронну красуню з поглядом снігової коро-леви. Забув.

…Вечір прилетів, заполонив повітря. Я сидів підвишнею ніби скам’янілий. Раптом різкий звук пробудивмене: на підлогу щось впало. Підвівшись, я увійшов докімнати.

На подряпаному паркеті лежала моя горда красу-ня. Із заплющеними очима. Чорним обличчям. Холоднесерце не витримало напруження — зламалось.

Дерева вітами розмахували, розганяючи темряву.Трикутник втратив цілісність. Я зрозумів, що обидві вони важливі.Я зрозумів, та аркуші злетіли в повітря, мов пір’я...

108

Алла Шаманська

Якісна книжка — мистецтво

Книжка посіла особливе місце в моєму житті, щеколи я була зовсім маленькою. Відколи я навчилася гово-рити, постійно просила маму почитати мені перед сномкнижечку про Айболита чи Бармалея. Процес повторю-вався щовечора, і коли мама починала читати, я слово вслово повторювала за нею. Так у мені народилася любовдо книжки. Ще маленькою я бережно ставилася до своїхкнижечок, завжди складала їх на одну поличку і ніколи немалювала на сторінках. Переглядаючи сучасні виданнядля діток, я згадую свої. Особливо детально пам’ятаюкнижку про Попелюшку. Вона була зроблена з глянцевогоцупкого паперу і містила в собі надзвичайної краси таякості ілюстрації, які заповнювали кожну сторінку. Цюкнижку я любила найбільше і постійно носила з собою.Дуже хотілось би тепер її відшукати.

Дитинство вже минуло, а любов до якісних дитячихкнижечок залишилася. Щоразу, як тримаю в руках довер-шене видання, мене переповнюють емоції, які ні з чим неможна порівняти. А коли створюю свою книжку, а потімдрукую для себе один примірник і тримаю його в руках,відчуваю ейфорію. Прикро, що не маю братів чи сестер,бо, чесно кажучи, не знаю що робити з величезною кіль-кістю сучасних дитячих книжечок, що я придбала та при-везла звідусіль. Відчуваю себе книжковим маньяком,адже на кожній книжковій виставці чи форумі я обов’яз-

109

ково знайду три або чотири книжки, які я просто повиннапридбати. І купую я їх найчастіше через поліграфічнеоформлення. Величезне задоволення маю від книжокпро дизайн, виданих за кордоном. І це не обов’язковомає бути якесь художнє ілюстроване видання, буденавіть краще, якщо натраплю на довідник для дизайнерачи навчальне видання.

Я ніколи не придбаю книжки, яку хочу прочитати, внеякісному оформленні, зроблену з дешевого паперу та зжахливими ілюстраціями, якщо вони там, звичайно, є.Для цього в мене є електрона «читалка». Я купую лише тівидання, які здаються мені шедеврами, бо по-особливо-му ставлюся до книги. Я в жодному разі не вважаю її еле-ментом декору квартири. Всі книжки, які я придбала, від-разу ж прочитала, щоб зрозуміти, чи варте її наповненнятієї роботи, що була виконана для його оформлення.Адже зовнішній вигляд книжки повинен відповідати їїзмістові і не інакше: скрізь має бути баланс.

Моє ставлення до книжки змінилося, коли я розпо-чала навчання в Інституті журналістики, і змінюється досі.Чітко пам’ятаю всіх викладачів, які почали прищеплюва-ти любов до якісної книжки, і я їм за це вдячна. Бо теперзнайти гарну книжечку на полиці книгарні — це малень-ке свято. Тепер хочеться у вільний час бувати не в кав’яр-нях, а пошуках книжкової крамниці, де продаються рід-кісні видання.

З часом у моєму житті все поступово змінюється:деякі речі набридають, звички змінюються на нові,смаки стають кардинально іншими, але любов до книж-ки — незмінна.

110

111

Марія Шиліна

Німий психолог

Скажи мені, яку книжку ти читаєш, і я скажу хто ти.Полиці книжкових крамниць рясніють строкатими корін-цями різноманітної літератури, пробігаю поглядом тазупиняюся біля однієї єдиної книжки…

Книжку можна вважати повноцінним віддзерка-ленням тонкого світобачення її хазяїна. Кожна книжканесе в собі певну історію, починаючи від моменту її ство-рення, друку та закінчуючи потраплянням у домівки тих,хто вподобав ту чи ту літературу. Часто книжка стаєсерйозним ідентифікатором, і саме за її змістом, зовніш-нім виглядом обкладинки можна приблизно пізнати внут-рішній світ людини. Якщо вона обирає фантастику, тотака особа буде найчастіше мрійливою, а якщо надаєперевагу філософським трактатам — перед вами людинасерйозна. Трапляється й таке, що за жанром книжки ціл-ком можна дізнатися, чого бракує нам. Адже ми купуємоте, чого не маємо. Жінки інколи купують романи, абизаглибитися у романтичний світ любові та на якийсь часвідчути ті легкі, приємні, казкові почуття закоханості — уреальному світі таких казок мало. Можливо, вони й саміцього не усвідомлюють. Тому у громадському транспортічасто зустрічаються пані, що із вогниками в очах читаютьщось на кшталт «50 відтінків сірого» або давнішої та пере-віреної часом «Червоної літери». Книжки розважальногохарактеру можуть повідати, що її власникові хочеться

112

морально відпочити від рутинних буднів. Надзвичайновражають у бесіді люди, які захоплюються «ПортретомДоріана Грея» або ж славнозвісним «Маленьким при-нцом» — щось справді є у них таке містичне, що вабить ізанурює співбесідника в бездонний океан його душі.

Несправедливо сприймати книжку лише як пред-мет із певним набором літер. Не правильно також стави-тися до неї непоштиво. Ви, читачі, ведете умовний діалогяк мінімум із однією людиною протягом всього читаннятвору — автором. Ловлю себе на думці, що мав раціюГолден із роману «Над прірвою в житі», розмірковуючипро авторів книжок. А й справді, інколи, читаючи ту чи тукнигу, хочеться поспілкуватися з автором, який такретельно колись працював над рукописом, і реальноусвідомлюєш, що хотів би мати такого друга у своємужитті. Книжку справедливо можна назвати німим психо-логом. Неважливо, скільки книжок людина прочитає —важливо, який сенс вона вилучить з неї. До того жкнига — це особистий високоякісний кінотеатр в уяві,паралельна реальність, куди можна зануритися і відпочи-ти від суєти буденності. Ми ніколи не потягнемося до тієїкнижки, що не знайде відгуку в серці, а тому можна ска-зати, що книжки, які нам подобаються, — це і є ми, самев них відтворюється наша особистість.

Ніна Ярошенко

Моя подруга

Коли я була ще маленькою, мені доводилося буду-вати високі й хиткі конструкції зі стільців та, зіпнувшисьнавшпиньки, діставати з високих полиць цікаві книжки.Їх було чимало в нашому домі. Читати, звісно, я не читала,а от гортати дуже любила. Обережно, стиснувши міжпальчиками аркуш, я гортала сторінку за сторінкою. Цебуло моє таємниче й дивовижне дійство.

Тепер лишилися в минулому часи, коли книжкабула на вагу золота й читати її мали змогу лише князі. Тай сьогодні книжки знову переживають певну реформа-цію: вони стають електронними. Це добре, можливо, зпогляду тиражування. Але, на мою думку, ніщо не можезамінити враження від друкованої класичної книжки.Запах свіжої фарби та потріскування новеньких сторінок,які розгортаєш уперше, чи жовтуваті від давнини аркушій закладки на улюблених місцях — усе це неможливо від-творити без звичайної друкованої книжки.

Ні, я не проти технічних нововведень, але щоразбільше людей стають залежними від заряду акумуляторау своїх електронних книжках чи ноутбуках. Виникаєдивне, на перший погляд, запитання, де знайти літерату-ру, коли не знаєш паролю від Wi-Fi.

За своє життя я прочитала чимало книжок. Маюодну улюблену, з якою у нас склалися особливі стосунки.Саме про нею вам і хочу розказати.

113

114

Якось мені до рук потрапила книжка Рея Бредбері«Вино из кульбабок». Коли ми з нею познайомилися, їйбуло вже за п’ятдесят. Це була поважна дамочка, яка зроками трохи осунулася, але не втратила запалу та моло-дості своєї душі-повісті. Її передавали з рук до рук, ізоднієї сім’ї в іншу, і от нарешті вона потрапила на полицюмоєї подруги, а потім і до мене.

Наша розмова розпочалася, як і сюжет повісті,першого дня літа. Я просто жила тією книжкою сторінказа сторінкою. Ми говорили ночами, зустрічали разом сві-танки та проводили вечори. Жили, можна сказати, душав душу, тобто слово в слово. І коли настав час прощатися,дивились одна на одну крізь сльози…

Рік тому мені подарували цю ж повість у сучасномувиданні: глянцева різнобарвна палітурка, сніжно-білийпапір… Я з нетерпінням почала читати, сподіваючись, щознову відчую минулі враження. Але все було трішки інак-шим. І, здавалося б, слова ті ж самі, а моє відчуття булоіншим. Тоді я усвідомила, що суть була саме в книжці, в тійповажного віку дамочці, яка першою познайомила мене зтворчістю Бредбері, залила моє тодішнє літо вином ізкульбабок і стала для мене справжньою подругою.

Книга — диво

Книга — портал для подорожі у часі, між світами, замежі реальності, кордонів, можливостей.

Книга — засіб пізнання себе в процесі пізнання думок,знань та ідей автора.

Книга — можливість вийти за рамки своєї зони комфор-ту, не виходячи з дому.

Книга — поєднання літер та паперу з душею автора уєдиний організм, єдиний світ, у який читач, пропускаючи книгукрізь свою свідомість, додає частину себе. Книга змінює читачаі сама змінюється з ним.

Книга — етап саморозвитку, який триває від обкладинкидо останнього символу на сторінці.

Ганна Джипалюк

***

Що таке книга? Для когось книжка — лише папірці, скріп-лені разом, для когось — спосіб зайняти чимось свій час, а длядекого книга — цілий світ, що відкривається з першої сторінки.

Книга — це досвід. Книга — це знання. Книга — непе-редбачуваний новий світ. Книга — диво. Книга — шедевр.Книга — це життя.

Олександра Бондаренко

115

Кожна книга має свій аромат: іноді солодкуватий (трохисхожий на запах пісочного печива), іноді віддає тонким відтін-ком свіжого (нагадує легкий, але такий жаданий літній віте-рець), а подекуди повіває злегка кислим, гірким духом старого,проте не якогось там далекого, рицарського і забутого, ачимось рідним.

Нездоланна романтична сила ховається під обкладинка-ми сотень книг, і дістатися іх суті — це людська потреба.

Ярослава Сахневич

***

У той час, коли генний код несе у собі фізіологічну інфор-мацію, книжка, майже як з’єднання нуклеїнових кислот, з року врік передає думки, сподівання, сумніви та мудрість наших предків.

Дар’я Панчук

***

Книжковий світ — це своєрідна атмосфера й така собіспецифічна «тусовка». Людям, які читають, легше знаходити непросто спільну мову, але спільні слова. Говорити цитатами,образами, сюжетами, алюзіями й перифразами — і тішитись,що тебе розуміють. Грати в нескінченні розумові ребуси безкнижки просто неможливо.

Книжка — це вічна відсутність самотності.

Всі ми — це полиці прочитаних книжок. І непрочитанихтеж, бо то наші слабкі місця, про які ми й самі не здогадуємось.

Олена Поціпух

116

Книга — футбольний клуб, який забиває гол у воротарозуму читача тільки за умови збалансованої роботи тренера(автора) та згуртованої й самовідданої гри команди (редактора тавидавця).

Книга — необмеженість у часі та просторі, у кольорі тазапаху, у виборі та рішеннях.

Ірина Демченко

***

Я маю тримати, відчувати кожну сторінку справжньоїкниги. Вона залишає по собі своєрідне відчуття та спогади,адже в кожну книгу була покладена певна історія, душа пись-менника, його переживання та емоції.

Найцікавіші книги — ті, які прожили на цьому світі вжене одне покоління. Такі книги мають особливу енергетику, вони«досвідчені», вони несуть у собі велику історію, пройшовшичерез десятки рук. Молоді книги — як діти, мають у собі щосьнове, сучасніше. Навіть такі книги можуть нам розповісти бага-то чого цікавого, незвичайного і дивовижного.

Євгенія Богословська

***

Книга — джерело історії, що передає уявлення про мину-ле і сучасне від покоління до покоління.

Світлана Плавська

117

Книга — дзеркало, що відображає духовний та душевнийсвіт свого автора, його світосприйняття та світовідчуття, листписьменника до людства, спосіб самовираження та реалізації.

Книга — вічний подорожуючий, що збирає сторінки історіїдля майбутнього.

Книга — залежно від її якості це або друг, що збагатитьтвій час, або ворог, що вкраде його.

Марія Ящук

***

Книга — це кіно в моїй уяві.Руслана Мартіросян

***

Книга як людина: є хороші книжки, з якими цікаво, а єбеззмістовні книжки, з якими сумно. Є красиві і дорогі, з якимиприємно, а також важливі, без яких не можна.

Книга — це досвід.Книга — це порадник і друг, який формує тебе як особіс-

тість і наповнює змістом.

Ірина Седень

***

Книга — портрет кожного читача у певному ракурсі.Книга — машина часу для думок геніїв.

Інна Вусата

118

Книга — це міцна нитка, яка прошиває наше життя, яказшиває докупи клаптики мрій, досвіду, переживань (нехай нелише власних, а всього людства, звідки ти черпаєш).

Книга — не наркотик; вона сильніша. Це не допінг усвоїй справжній суті. Бо і допінг, і наркотики вбивають післятривалого використання-звикання, а книга підносить дух,пробуджує всередині силу, наділяє нас магнетичними заряда-ми та провокує на життя!

Книга — це ж життя, історія одного чи багатьох, деобов’язково знайдеться, можливо, і не драма, але і не лише ціліс-ність із щасливих моментів.

Хороша книга — найситніша вечеря, найкращий витвірлюдства, цивілізацій, непідвладний катаклізмам та розрухам,підвладний лише байдужості.

Світлана Стецюк

***

В книгах найбільше вражає передчуття нових відкриттів.І тим цінніше воно нині, коли здивувати когось чимось майженеможливо. Книгам це вдається, на їхніх скріплених по корінцюаркушах знаходиш те, що давно шукав.

Анастасія Івашина

***

Книга — це необмежені спецефекти.

Дмитро Буратинський

119

Книга — це скарб, створений людством для людства.

Катерина Мурза

***

Книга — це спосіб пізнати себе через паперовийрезультат пізнання себе іншими.

Книга — індивідуальне втілення людського щастя і болю,що завжди переплітаються в безкінечному танці.

Книга — це відзеркалення світогляду в персоніфікова-ній формі.

Книга — це шелест сторінок холодного зимового вечора.Книга — це засіб боротьби із надокучливими співроз-

мовниками.

Аліна Боднар

***

Книга — це людина з обличчям автора, тілом редакторівта одягом видавців.

Книга — одна історія та безліч розумінь.Книга — база для розвитку власних унікальних ідей.

Дарія Литвинова

***

Книга — це всесвіт, який можна тримати в руках.Книга — це сходи на шляху самовдосконалення.

Олексій Подолєв

120

Книга — цеглина у будівлі твого світогляду.Книга — концентроване життя, твій катарсис через

співчуття.Книга — це твоє право на самотність, вдумливість та

самозаглиблення.Книга — це найкращий тест, щоб знайти себе, бо ти

завжди прочитаєш у книзі тільки те, що ти готовий прочитати.Книга — це запах свіжої фарби чи пилу, це шурхіт сто-

рінок, це старі закладки та засушені з дитинства квіти, цезамітки на поляї та твої пальці с тонкими порізами. Книга —це майже ритуал.

Марія Молодик

***

Книжка — вірна подружка, що завжди дасть гарну пораду,підбадьорить, складе чудову компанію у хвилину самотності.Вона дарує нам кілометри захопливих подорожей, водоспадиемоцій, океани любові, моря цінних слів. А натомість не проситьнічого. Кожна книжечка — це витвір мистецтва, це праця бага-тьох людей, це маленьке ДИВО!

Надія Ковальчук

***

Книжки наче янголи, що можуть врятувати людину, колиїй сумно, наче вчителі, які здатні навчити правопису, красно-мовству та допомагають розвивати уяву. Книжки роблятьлюдей добрішими.

Дар’я Коротка

121

Книга — це життя та помилки, зроблені до тебе. Тількипізнавай та вчись!

Книга — це загадковий і «смачний» запах сторінок.Книга — це друг, з яким важко розлучатись після прове-

деного разом часу.Книга — це їжа для розуму.Книга — це пігулка снодійного.Книга — це машина часу.З книгою затори не існують.

Наталія Чечель

***

Книгу можна вважати повноцінним віддзеркаленням тон-кого світобачення її хазяїна.

Книгу справедливо можна назвати німим психологом. Неважливо, скільки книжок людина прочитає — важливо

який сенс вона вилучить з неї. Ми ніколи не потягнемося до тієї книжки, що не знайде від-

гуку у серці, а тому можна сказати, що вподобані нами книжки —це і є ми, саме у них відтворюється наша особистість.

Марія Шиліна

***

Книга — це досвід, хоч і чужий, але потрібний.Книга — це вибір.Книга — це надія знайти відповідь.Книга — це стиль життя.

Олена Яковенко

122

Книжка розриває ланцюги, що сковують нашу думку.Допомагає зрозуміти, навіщо ми живемо у цьому світі. Завдякиїй я збагнула, що потрібно довіряти внутрішньому зору. Очам неварто вірити, адже все, що вони бачать, — це межі.

Олеся Куршин

***

Краса книги в тому, що кожен її сприймає по-своєму.

Анастасія Семерей

***

Книга — це відрада у тяжку хвилину.Книга — це пізнання нового.

Анастасія Ковальчук

***

Книга — джерело саморозвитку людини.

Наталія Найман

***

Книга — окремий світ.Книга — розширення уяви.

Аліна Шпакова

123

Книга — це можливість провести час не тільки приєм-но, а й з користю.

Книга — це те, що об’єднує людей з хорошим смаком іспільними інтересами.

Діана Андрусенко

***

Я не люблю дні, коли стаю старшою на один рік. Я люблюдні, коли стаю старшою на одну книгу.

Катерина Дидич

***

Вбивство книги — живого організму, який дихає офсетни-ми легенями та щиро усміхається нам усіма своїми літерами.

Таїсія Куденко

***

Книга — це одне з найбільших див, створених людиною.Книга — це можливість зрозуміти інших.

Максим Воловик

***

Книга — накопичення мудрості у матеріальній формі.

Марина Клименко

124

Книга — це те, що робить моє життя особливим.

Анастасія Пінчук

***

Книга — можливість пізнати та зрозуміти думки людей. Книга — життя, яке ми проживаємо разом з героями.

Оксана Романенко

***

Книга — альтернативна реальність, яка має власнийустрій та правила, історію та розвиток. Вона є потужним психоло-гічним важелем, який допомагає людині полишити буденість.

Анастасія Косинська

***

Книга — справжній скарб для нашого розуму.

Яна Гончарук

***

Книга — це величезний світ, який міститься в малесень-кому переплеті.

Книга — це те, що завжди буде в моді, незалежно відперіоду існування людства.

Інна Філенко

125

Книга — це джерело, яке навчає з добром дружити.

Валерія Пукас***

Книга — це засіб впливу на людей.

Іван Бернацький

***

Книга — світло.Книга — мислення. Книга — фантазія.Книга — цікавий співрозовник.Книга — те, що ніколи не стане застарілим.Книга — «чорним по білому».

Ірина Красуцька

126

Книга покоління —те, що формує

Що читають молоді люди, які народилися в неза-лежній Україні? Яке місце в їхньому комунікаційномусвіті посідають надбання світової та української книж-ності? Яким книжкам віддають перевагу майбутні фахів-ці різних сфер діяльності — що єднає їх і чим відрізняють-ся вони як читачі? У цих запитаннях — ключова мета рей-тингового опитування, яке зініціювала і провела кафед-ра видавничої справи та редагування Інституту журналіс-тики спільно з Науковою бібліотекою ім. М. МаксимовичаКиївського національного університету імені ТарасаШевченка.

Учасникам опитування запропонували назватип’ятірки найцінніших книжок — тих, що так чи так вплину-ли на формування світогляду, варто було б, на думку рес-пондентів, прочитати іншим.

Участь в опитуванні взяли 1350 студентів КНУімені Тараса Шевченка, інших київських вишів, молоділюди віком до 25 років, які назвали в анкетах майже1800 творів різних авторів. У результаті було визначеночільні списки книжкових пріоритетів, які оприлюднилипід час Форуму національної книги, що відбувся у Києві.

Ось деякі зі списків відповідно до репрезентатив-них цільових груп.

127

128

Участь в опитуванні взяли 80 респондентів, якіобрали в майбутньому видавничий фах. У своїх «п’ятір-ках» вони назвали 258 видань. Чільний список творів:

1. Рей Бредбері. «451 градус за Фаренгейтом»(23 голоси)

2. Еріх Марія Ремарк. «Три товариші» (13) 3-4. Антуан де Сент-Екзюпері. «Маленький принц» (9)3-4. Деніел Кіз. «Квіти для Елджернона» (9)5-6. Джордж Орвелл. «1984» (8)5-6. Джером Девід Селінджер. «Над прірвою у

житі» (8)7-11. Бронте Емілі. «Буремний перевал» (6)7-11. Михайло Булгаков. «Майстер і Маргарита» (6)7-11. Еріх Марія Ремарк. «Тріумфальна арка» (6) 7-11. Еріх Марія Ремарк . «На Західному фронті без

змін» (6)7-11. Оскар Вайльд. Портрет Доріана Грея (6)Майже вдвічі більше — 150 респондентів — взяло

участь в опитуванні майбутніх журналістів, які у своїханкетах назвали 397 видань і творів. Найдостойнішимидля майбутніх майстрів пера та мікрофона є:

1. Михайло Булгаков. «Майстер і Маргарита» (34)2. Еріх Марія Ремарк. «Три товариші» (21)3. Джордж Орвелл. «1984» (20)4. Еріх Марія Ремарк. «На Західному фронті без

змін» (16)5. Біблія (12)6. Антуан де Сент-Екзюпері. «Маленький принц» (12)7. Джером Девід Селінджер. «Над прірвою в житі» (11)8-9. Грегорі Девід Робертс. «Шантарам» (10)

129

8-9. Оскар Вайльд. «Портрет Доріана Грея» (10) 10-11. Мілан Кундера. «Нестерпна легкість буття» (8)10-11. Еріх Марія Ремарк. «Тріумфальна арка» (8)56 анкет надійшло від майбутніх фахівців царини

реклами та зв’язків з громадськістю. У їхніх варіантах«п’ятірок» — 172 твори. Чільний список має такий вигляд:

1. Михайло Булгаков. «Майстер і Маргарита» (11)2. Антуан де Сент-Екзюпері. «Маленький принц» (8)3-4. Еріх Марія Ремарк. «Три товариші» (7)3-4. Джером Девід Селінджер. «Над прірвою у

житі» (7)5-7. Колін Маккалоу. «Ті, що співають у терні» (6)5-7. Джордж Орвелл. 1984 (6).5-7. Рей Бредбері. «Кульбабове вино» (6)8-9. Пауло Коельйо. «Алхімік» (5)8-9. Ліна Костенко. «Записки українського сама-

шедшого» (5)10. Одразу 7 видань — по 4 згадкиПредставницькою була участь майбутніх філоло-

гів — 335 респондентів, які назвали 696 творів. Їхняверсія десяти найкращих творів:

1.Біблія (45, переклади І. Хоменка та І. Огієнка)2. Михайло Булгаков. «Майстер і Маргарита» (40)3. Оскар Вайльд. «Портрет Доріана Грея» (38)4. Джейн Остін. «Гордість і упередження» (34)5-7. Антуан де Сент-Екзюпері. «Маленький

принц» (26)5-7. Джордж Орвелл. «1984» (26)5-7. Джоан Роулінг. «Гаррі Поттер» (26)8. Еріх Марія Ремарк. «Три товариші» (24)

9. Рей Бредбері. «451 градус за Фаренгейтом» (22)10. Тарас Шевченко. «Кобзар» (21)190 анкет надійшло від майбутніх юристів. Вони у

своїх варіантах назвали 438 творів, з яких чільні:1.Михайло Булгаков. «Майстер і Маргарита» (34)2-3. Еріх Марія Ремарк. «Три товариші» (18)2-3. Оскар Вайльд. «Портрет Доріана Грея» (18)4. Лев Толстой. «Війна і мир» (17)5. Федір Достоєвский. «Злочин і кара» (15)6. Еріх Марія Ремарк. «Тріумфальна арка» (14)7-9. Віктор Гюго. «Собор Паризької Богоматері» (13)7-9. Олександр Дюма. «Граф Монте-Крісто» (13)7-9. Пауло Коельйо. «Алхімік» (13)10-11. Джордж Орвелл. «1984» (12)10-11. Джейн Остін. «Гордість і упередження» (12)Порівнюючи чільні списки, можна зробити й певні

висновки щодо, так би мовити, книжкової сумісностіпредставників цільових груп. Так, взявши за критерійкількість збігів назв у списках, припустимо, що журналіс-там найлегше комунікувати у смисловому полі з видавця-ми — 7 збігів, далі — з філологами — 6, рекламістами —5 та юристами — 4 збіги. Видавці практично легко поро-зумілися б у книжковому вимірі з усіма: з журналіста-ми — 7 збігів, філологами — 6 , юристами та рекламіста-ми — по 5 збігів. Достатньо відкриті у книжковому спілку-ванні й філологи: 6 збігів з журналістами та видавцями,5 — з юристами та 4 з рекламістами. А ось юристи і рек-ламісти та фахівці по роботі з громадськістю у книжково-му сенсі витримують дистанцію, що, природно, звужуєїхнє комунікаційне поле. У правників по 5 книжкових збі-

130

гів з філологами та видавцями і по чотири — з рекламіс-тами та журналістами. В останніх — відповідно по 5 збі-гів з видавцями і журналістами і по 4 з філологами іюристами.

Окремими групами учасників рейтингу були пред-ставники інших факультетів. Серед них — студенти-фізи-ки (34 анкети), студенти-міжнародники (20 анкет), студен-ти-історики (27 анкет), студенти-економісти (28 анкет),студенти механіко-математичного та інших факультетів.Оскільки кількість учасників опитування не є репрезента-тивною, їхні варіанти чільних списків наразі не наводимо.

Разом в опитуванні взяли участь 922 студентиКиївського національного університету імені ТарасаШевченка, які назвали 1409 назв видань та творів.Чільна «книжкова десятка» КНУ така:

1.Михайло Булгаков. «Майстер і Маргарита» (135)2. Еріх Марія Ремарк. «Три товариші» (91) 3. Джордж Орвелл. «1984» (80)4. Біблія (74)5. Оскар Вайльд. «Портрет Доріана Грея» (73) 6. Антуан де Сент-Екзюпері. «Маленький принц» (70)7. Федір Достоєвський. «Злочин і кара» (58)8-9. Джейн Остін. «Гордість і упередження» (56)8-9. Джером Девід Селінджер. Над прірвою у житі (56)10. Рей Бредбері. «451 градус за Фаренгейтом» (55)Окрім студентів Шевченкового університету, участь

в опитуванні взяли також представники інших київськихвишів. Їхня кількість порівняно незначна, тож наведемолише лідерів читацьких симпатій: Київський політехніч-ний інститут (майбутні видавці, 20 анкет): «Майстер і

131

132

Маргарита» Михайла Булгакова та «Маленький принц»Антуана де Сент-Екзюпері (по 3 згадування), 10 видань —по два згадування; Університет імені Бориса Грінченка(18 анкет): «Великий Гетсбі» Френсіса СкоттаФіцджеральда (4 згадування), 5 видань — по два згаду-вання; Національний пелагогічний університет іменіМ. Драгоманова (майбутні журналісти та видавці,40 анкет): «Майстер і Маргарита» Михайла Булгакова(8 згадувань), «Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері та «Записки українського самашедшого» ЛіниКостенко (по 6 згадувань), 4 твори — по 5 згадувань,3 твори — по 4 згадування.

Разом у рейтинговому опитуванні взяли участь1000 студентів столичних вишів, які назвали у своїх анке-тах 1488 назв творів.

Узагальнено книжкові пріоритети столичного сту-дентства такі:

1. Михайло Булгаков. «Майстер і Маргарита» (146)2. Еріх Марія Ремарк. «Три товариші» (95). 3. Оскар Вайльд. «Портрет Доріана Грея» (82) 4. Джордж Орвелл. «1984» (81)5. Антуан де Сент-Екзюпері. «Маленький принц» (79)6. Біблія (76)7. Джером Девід Селінджер. Над прірвою у житі (63)8. Федір Достоєвський. «Злочин і кара» (62)9. Рей Бредбері. «451 градус за Фаренгейтом» (60)10. Джоан Роулінг. «Гаррі Поттер» (59)Була в опитуванні й, так би мовити, котрольна

група учасників рейтигу. Це — молоді люди, які самостій-но прислали анкети на електронну адресу рейтингу

133

«Книга покоління» або ж чиї варіанти «п'ятірок» подалиінші учасники опитування.

Серед цієї групи — менеджери, лікарі, військові,дизайнери, представники інших професій, учні середніхзакладів освіти та студенти некиївських вишів. Такихучасників 350 і назвали вони 753 твори. До їхнього чіль-ного списку увійшли:

1. Михайло Булгаков. «Майстер і Маргарита» (53)2. Еріх Марія Ремарк. «Три товариші» (47)3. Джордж Орвелл. «1984» (31)4-5. Джером Девід Селінджер. «Над прірвою у

житі» (28)4-5. Оскар Вайльд. «Портрет Доріана Грея» (28)6. Антуан де Сент-Екзюпері. «Маленький принц» (25)7. Джоан Роулінг. «Гаррі Потер» (24)8. Френсіс Скотт Фіцджеральд. «Великий Гетсбі» (21)9-10. Пауло Коельйо. «Алхімік» (20)9-10. Габріель Гарсіа Маркес. «Сто років само-

тності» (20)Результати анкетування, дали змогу скласти уза-

гальнений перелік книжкових пріоритетів Поколіннянезалежності. До нього увійшли 1794 назви творів, якіукраїнці віком до 25 років вважають вартими для прочи-тання. Перша «десятка» цього списку така:

1. Михайло Булгаков. «Майстер и Маргарита» (199)2. Еріх Марія Ремарк. «Три товариші» (142). 3. Джордж Орвелл. «1984» (112)4. Оскар Вайльд. «Портрет Доріана Грея» (110) 5. Антуан де Сент-Екзюпері. «Маленький принц» (104)6. Джером Девід Селінджер. «Над прірвою у житі» (91)

7. Біблія (89)8. Джоан Роулінг. «Гаррі Поттер» (83)9. Рей Бредбері. «451 градус за Фаренгейтом» (79)10. Федір Достоєвський. «Злочин і кара» (79)Простежуючи збіги у цільових групах опитуваних,

зазначмо, що «найвлучнішими» в підсумку були майбутнівидавці, філологи та представники так званої контроль-ної групи — по 7 збігів зі списком найкращої «десятки»,у майбутніх журналістів таких збігів 6, у майбутніх юрис-тів, фахівців реклами та зв’язків з громадськістю — по4. Кількість збігів дає змогу, на наш погляд, говорити протой чи той рівень «книжкової комунікабельності» вмежах означеної вікової категорії, а, отже, і можливістьпрогностичного бачення розвитку комунікаційних зв’яз-ків та врахування отриманих результатів для можливо-го корегування пулу книгоджерел з метою моделюванняі налагодження тіснішої смислової комунікації між їїсуб’єктами.

Принагідно звернемо тут увагу і на дослідженнякнижкових уподобань російських читачів, яке 2013 рокупровело видання «Російський репортер». В опитуванні,метою якого було визначити твори «за яким росіяни впіз-нають своїх» взяли участь понад 100 респондентів, якіназивали по 20 книжок. Зіставлення перших 50 позиційу нашому та російському рейтингу засвідчують збіг 22видань, тобто лише 44 відсотки. Отже, припустімо, укра-їнці й росіяни більше не розуміють, аніж розуміють одинодного — для них важливими є різні книжки…

У межах загального списку були визначені такожчільні 50 та 100 найпопулярніших творів. Серед них, зок-

134

рема, «Кобзар» Тараса Шевченка та «Записки україн-ського самашедшого» Ліни Костенко, які поділили 20-21місця, «Тигролови» Івана Багряного (30 місце), «ЧорнийВорон» Василя Шкляра (78 місце), «Солодка Даруся»Марії Матіос» (80 місце), «Україна в огні» ОлександраДовженка (90 місце) та інші твори українських авторів.

Свій рейтинг популярності отримали не лишекниги, а й окремі автори. Їхнє рейтингування дещо відріз-няється від популярності творів. Разом учасники опиту-вання назвали в анкетах 1035 авторів. Найуспішніша ж«п'ятірка» така:

1. Еріх Марія Ремарк (346 згадувань і 14 згаданихтворів)

2. Михайло Булгаков (247/7)3. Федір Достоевский (151/11)4. Джордж Орвелл (134/2)5. Рей Бредбері (133/11)Було виокремлено також українських авторів та

письменників українського походження, яких у спис-ках 149. Тут назвемо перших 15:

1. Михайло Булгаков (247/7)2. Ліна Костенко (88/6)3. Тарас Шевченко (57/5)4. Іван Багряний (48/3)5. Микола Гоголь (47/8)6. Дашвар Люко (40/10)7. Михайло Коцюбинський. (26/5)8. Сергій Жадан (21/9)9. Іван Франко (21/11)10. Марія Матіос (20/4)

135

11. Микола Хвильовий (20/5)12. Юрій Андрухович (19/9)13. Василь Барка (19/1)14. Леся Українка (19/5)15. Василь Шкляр (19/2)У перспективі проект буде розширено до націо-

нального масштабу, він охоплюватиме різні покоління,також матиме спеціальні номінації.

Юрій Бондар

136

137

ЗМІСТ

Бондар ЮрійОда книзі 3

Ахмед АмінаКнижкова мода 5

Барашивець ОленаШрифтове життя 7

Богословська ЄвгеніяКнижка дитинства 9

Боднар АлінаВідверто про книжку 11

Бойчук БогданаОдин день із життя книголюба 13

Бондаренко ОлександраКнижка — це диво 15

Бризгалова МаріяПутівниця по світу 17

138

Вернигора НінаНостальгійні бібліоескізи 21

Волосацька Анна-МаріяДотик до живого 23

Воронов СергійКниголюб 25

Дибан ІннаМоя книга 27

Дидич КатеринаПаперова душа зі щитом-палітуркою 29

Дорош ВалеріяМайбутньому читачеві 31

Задко СергійМоє маленьке море 33

Зелінська АнастасіяІсторія про справжню дружбу 35

Зеліско ОлесяАрхангели на полицях 37

Іванова ВіраЖиття з книжкою 39

Івашина АнастасіяКнига для мене 41

Ільченко ДаріяДорослі мрії 43

Карпенко НаталіяЩодня із книжкою 45

Клебан ЮліяЇх ніколи не буде забагато 47

Клічак ВасильНа рівні Ремарка! 49

Ковальська ВалеріяУ полоні стихії 51

Ковальчук НадіяМаленьке ДИВО 53

Козачинська НінаКоли книзі болить 55

Козяр КатеринаЖиття для книжки 57

Коротка Дар’яКнига — це Всесвіт 59

Куденко Таїсія Офсетні легені 61

Куршин ОлесяЯ крил не маю, але з книжкою літаю 63

139

140

Ланецький АндрійКнига — Що? 65

Лобас Ольга Любов з першого погляду,чи непримиренний антагонізм 67

Мельничук ВікторіяКнижка і я 69

Мороз Юлія Вихователь життя 71

Мурза КатеринаМій супутник, мій скарб,мій дороговказ 73

Панчук Дар’я Що для мене книжка 75

Пасічник КатеринаЯ — вмістилище для книги 77

Пасютіна АнастасіяМоя книжка 79

Пінчук АнастасіяІсторія знайомства завдовжки життя 81

Поціпух ОленаЧим книжка є для мене 83

140

141

Савченко АнастасіяМоє життя — постійний контакт із книжкою 85

Сандига АлінаБез книжки сумно 87

Сахневич ЯрославаПожовклі аркуші широкої душі 89

Семерей АнастасіяКраса книжки 91

Сердюк МаксимЩось трапилось з цим світом 93

Стецюк Світлана Найсильніший каталізатор 95

Теремко Василь А потім книжка стала його світом... 97

Фабриченко ТетянаЗнання і мудрість 101

Феджора СофіяКнижка в сучасному світі 103

Хоменко ЮліяБезсмертна сила книги 105

Червоткіна ІлонаГеометрія літер і речень 107

142

Шаманська Алла Якісна книжка — мистецтво 109

Шиліна Марія Німий психолог 111

Ярошенко Ніна Моя подруга 113

Книга — диво 115

Книга покоління — те, що формує 127

Зміст 137

М87

УДК 821.161.2.09ББК 83.3(4УКР)1-8

Моя книжка : видавничий проект студентів. —К. : Академвидав, 2014. — 144 с.

Ця книжка для всіх. Тих, хто не бачить майбутнього безкнижки, і тих, хто вважає, що вона належить минулому. Для тих,хто не розлучається з книжкою, і хто не часто звертається донеї. У ній — одкровення про книгу як цінність людського світу,про свою першу книжку і про все, що хвилює книгоцентричнозорієнтовану молоду людину.

Авторами ідеї є студенти — майбутні редактори, видав-ці, контент-продюсери, які навчаються в Інституті журналіс-тики Київського національного університету імені ТарасаШевченка. Вони і безпосередні виконавці видавничого про-екту. Є в цьому виданні і тексти їхніх викладачів, а також сту-дентів університетського юридичного факультету.

Літературно�художнє видання

Моя книжка

Студентський видавничий проект

Формат 70х100/32. Обл.-вид. арк. 3, 9. Ум. друк. арк. 5, 07.

«Академвидав»вул. Довженка, 3, м. Київ.Тел./факс: (044) 483�19�24; 456�90�79.E�mail: academvidav@svitonline.com; academvidav@gmail.comСвідоцтво суб’єкта видавничої справи: серія ДК № 1006 від 08.08.2002 р.

Віддруковано у ТОВ “СиЛа”

Без права комерційного використання

Редактори: Богдана Бойчук, Наталя Карпенко

Фото: Олександра Ніколаєва

Верстка: Наталя Карпенко