НАУКОВІ ПРАЦІbase.dnsgb.com.ua/files/journal/Nauk-Praci-LANU/2003_2/LAN_2_All.pdfДанилик, Ю.Й. Нестерук ВНУТРІШНЬО- І МІЖПОПУЛЯЦІЙНА

ЛІСІВНИЧА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

НАУКОВІ ПРАЦІ ЛІСІВНИЧОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

Випуск 2

Засновано у 2001 р.

Львів Видавництво Національного університету "Львівська політехніка"

2003

УДК 630*

"Наукові праці Лісівничої академії наук України" – збірник наукових праць. Публікує наукові роботи з питань лісівництва та лісогосподарського комплексу.

Призначений для наукових працівників, викладачів закладів освіти, широкого кола спеціалістів. Рекомендовано до друку Загальними зборами Лісівничої академії наук України 6 грудня 2003 р.

Редакційна колегія: доктор біологічних наук Михайло Голубець, доктор біологічних наук Михайло Гордієнко, доктор біологічних наук Григорій Криницький (заступник голови редакційної колегії), доктор біологічних наук Степан Стойко, доктор біологічних наук Григорій Баранецький, доктор біологічних наук Платон Третяк, доктор економічних наук Ярослав Коваль, доктор економічних наук Володимир Поляков, доктор економічних наук Микола Римар, доктор економічних наук Ігор Синякевич (заступник голови редакційної колегії), доктор економічних наук Юрій Туниця (голова редакційної колегії), доктор економічних наук Євген Мішенін, доктор сільськогосподарських наук Володимир Гойчук, доктор сільськогосподарських наук Микола Гузь, доктор сільськогосподарських наук Михайло Калінін, доктор сільськогосподарських наук Микола Ониськів, доктор сільськогосподарських наук Володимир Кучерявий, доктор сільськогосподарських наук Володимир Ткач, доктор технічних наук Павло Бехта, доктор технічних наук Нестор Библюк, доктор технічних наук Володимир Голубець, доктор технічних наук Дмитро Дудюк (заступник голови редакційної колегії), доктор технічних наук Георгій Іноземцев, доктор технічних наук Ярослав Соколовський.

Науковий редактор Платон Третяк Літературний редактор Володимир Дудок

Технічне забезпечення видання Юрій Грицюк Відповідальний секретар Лілія Петрова

Адреса редакції:

Український державний лісотехнічний університет

вул. Генерала Чупринки, 103 м. Львів, Україна, 79057

Тел./факс +38(032) 237-89-05 www.lanu.lviv.ua

Світлина на титульній сторінці обкладинки – в'яз гірський у лісовому заказнику "В'язина болехівська", що у віданні Болехівського державного лісогосподарського підприємства. ISBN 966-533-212-X © Лісівнича академія наук України, 2003

Випуск 2, 2003 рік

3

ÇÌ²ÑÒ

ÏÅÐÅÄÌÎÂÀ 5

ÂÈÄÀÒÍ² ÍÀÓÊÎÂ² ÄÎÑßÃÍÅÍÍß 6 Б.Ф. Остапенко ДМИТРО ВАСИЛЬОВИЧ ВОРОБЙОВ – ДОСЛІДНИК І ВЧИТЕЛЬ 6 В.П. Шлапак, В.В. Шлапак ГОЛОВ’ЯНКО ЗІНОВІЙ СТЕПАНОВИЧ ТА ЙОГО НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ 9 Г.Т. Криницький, І.В. Делеган, І. І. Делеган ВАГОМИЙ НАУКОВИЙ ДОРОБОК АКАДЕМІКА М.А. ГОЛУБЦЯ 11 С.М. Стойко, Я.В. Коваль, Л.І. Копій АКАДЕМІКУ ГЕНСІРУКУ СТЕПАНУ АНТОНОВИЧУ – 80 15 С.М. Стойко, Ю.Р. Шеляг-Сосонко, Я.В. Коваль, Г.Т. Криницький, П.Р. Третяк ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ РІДНОМУ ЛІСУ 17 І.Ф. Калуцький, Р.Р. Олійник ЛІСІВНИК, НАУКОВЕЦЬ, ГРОМАДЯНИН 19

ÀÊÒÓÀËÜÍ² ÏÐÎÁËÅÌÈ ÑÜÎÃÎÄÅÍÍß 20 М.А. Голубець СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ЛІСОЗНАВСТВА, ЛІСІВНИЦТВА ТА ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА 20 І.М. Синякевич, І.П. Соловій ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ДЛЯ РЕФОРМУВАННЯ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ 27 В.О. Крамарець, Г.Т. Криницький, В.Г. Мазепа, В.В. Павлюк, П.Р. Третяк ДО СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ 31 І.П. Ковальчук ПРОБЛЕМИ ОПТИМІЗАЦІЇ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ГІДРОЕКОЛОГІЧНОЇ СИТУАЦІЇ У ЗАКАРПАТСЬКІЙ ОБЛАСТІ 36 Є.І. Цурик НЕОБХІДНІСТЬ НЕПЕРЕРВНОЇ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ ЛІСІВ УКРАЇНИ МАТЕМАТИКО- СТАТИСТИЧНИМ МЕТОДОМ 43 М. Мерло, Л.Ф. Максимів, Л.Д. Загвойська СУЧАСНИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ МЕНЕДЖМЕНТУ ЛІСОВИХ ПІДПРИЄМСТВ 48

Â²ÄÒÂÎÐÅÍÍß ÒÀ ÏÎÊÐÀÙÅÍÍß Ë²ÑÎÂÈÕ ÐÅÑÓÐÑ²Â 53 М.І. Ониськів, В.О. Рибак, Я.Д. Фучило, М.В. Сбитна ДОСВІД ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ І ЯКОСТІ ЛІСІВ 53 В.І. Ткачук, А.П. Гавриленко, П.Б. Тарнопільський ЦІЛЬОВЕ ВИРОЩУВАННЯ ЛІСОВИХ КУЛЬТУР СОСНИ ЗВИЧАЙНОЇ У ПОЛІССІ 58 Т.М. Олексів, В.І. Питлюк ІНТРОДУЦЕНТИ ДЕРЖАВНОГО ДЕНДРОЛОГІЧНОГО ПАРКУ "ВИСОКОГІРНИЙ": 30-РІЧНИЙ ПЕРІОД АПРОБАЦІЇ 62 П.С. Каплуновський ВДАЛИЙ ПРИКЛАД ЗБАГАЧЕННЯ ПОРОДНОГО СКЛАДУ БУКОВОГО НАСАДЖЕННЯ 68 В.П. Шлапак ОСОБЛИВОСТІ ЗАЛІСНЕННЯ НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИХ ПІСКІВ КУЛЬТУРАМИ ІНТРОДУКОВАНИХ ВИДІВ РОДУ PINUS L. 71 І.І. Бойчук

Лісівнича академія наук України: Наукові праці

Зміст 4

ТЕНДЕНЦІЇ ЗМІН СКЛАДУ ДЕРЕВОСТАНІВ У НАИПОШИРЕНІШИХ ТИПАХ ЛІСУ В СЕРЕДНЬОГІР’Ї ҐОРҐАН 75 Ю.І. Черневий СТРУКТУРНО-ТИПОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРИРОДНОГО ЛІСОВОГО ПОКРИВУ ПРИДНІСТРОВСЬКОЇ ВИСОЧИНИ НА ПРИКАРПАТТІ 79

ÎÕÎÐÎÍÀ ÏÐÈÐÎÄÈ ÒÀ ÐÀÖ²ÎÍÀËÜÍÅ ÏÐÈÐÎÄÎÊÎÐÈÑÒÓÂÀÍÍß

82

В.Є. Свириденко, В.М. Бегеба ДО ПРОБЛЕМИ ПРОВАДЖЕННЯ ПРИРОДО-ЗБЕРІГАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ГОЛОВНИХ РУБАНЬ У ЛІСАХ УКРАЇНИ 82 С.І. Миклуш, Р.І. Дудич СУЧАСНЕ ВИКОРИСТАННЯ БУКОВИХ ЛІСІВ РІВНИННОЇ ЧАСТИНИ ЗАХОДУ УКРАЇНИ 85 М.Н. Зеленський, Т.Р. Прикладівська РЕАКЦІЯ БУКОВИХ НАСАДЖЕНЬ НА РЕКРЕАЦІЙНІ НАВАНТАЖЕННЯ 89 П.Р. Третяк, І.М. Пацура, Л.М. Петрова СУЧАСНИЙ СТАН ТА НЕОБХІДНІСТЬ ЗБЕРЕЖЕННЯ ПРИРОДНИХ ЛІСІВ ВЕРХНЬОДНІСТРОВСЬКОЇ УЛОГОВИНИ 96 В.Д. Бондаренко, Я.І. Капелюх СОЙКА (GARRULUS GLANDARIUS L.) ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ В ЕКОСИСТЕМІ ЛІСУ 100Й.В. Царик, В.Г. Кияк, Ю.Й. Кобів, Р.І. Дмитрах, І.М. Данилик, Ю.Й. Нестерук ВНУТРІШНЬО- І МІЖПОПУЛЯЦІЙНА РІЗНОМАНІТНІСТЬ ДЕЯКИХ РІДКІСНИХ, ЕНДЕМІЧНИХ І РЕЛІКТОВИХ ВИДІВ РОСЛИН КАРПАТ 103П.С. Гнатів АДАПТАЦІЯ ДЕРЕВНИХ РОСЛИН В УРБОЕКОСИСТЕМІ МІСТА ЛЬВОВА 108

ÍÎÂ² ÒÅÕÍÎËÎÃ²¯ ÃÀËÓÇ² 114О.А. Кійко ПРОБЛЕМА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОЦЕСУ МЕХАНІЧНОГО ОБРОБЛЕННЯ ДЕРЕВИНИ І ДЕРЕВНИХ МАТЕРІАЛІВ 114П.А. Бехта, Петер Німц ВПЛИВ ВИСОКОЇ ТЕМПЕРАТУРИ НА ФІЗИКО-МЕХАНІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ СМЕРЕКОВОЇ ДЕРЕВИНИ 117Н.І. Библюк МОДЕЛЮВАННЯ ПРОСТОРОВИХ КОЛИВАНЬ ЛІСОТРАНСПОРТНОГО ЗАСОБУ 123Т.В. Радьо РАДІАЛЬНО-ГЕОМЕТРИЧНА СИСТЕМА ВИСОТ 132

ÑÒÎÐ²ÍÊÈ ÏÀÌ'ßÒ² 135Микола Никонович ЗЕЛЕНСЬКИЙ 135Михайло Іванович КАЛІНІН 137Костянтин Адріанович ТАТАРИНОВ 139Тиберій Михайлович ШКІРЯ 141

ÄÎ ÓÂÀÃÈ ÀÂÒÎÐ²Â 143


Ю.Ю. Туниця. Передмова 5

ÏÅÐÅÄÌÎÂÀ

Серед сучасних глобальних проблем особливої актуальності набули еколого-економічні, які найбільш повно відображені в міжнародних документах світового та європейського рівня останніх десятиліть. Вони повною мірою стосуються і лісових ресурсів планети, які відіграють не лише важливу відновну та стабілізуючу роль у біосфері, але й забезпечують функціонування низки галузей виробництва, пов'язаних з безпосереднім використанням деревинної сировини, а також рекреаційним, середовищезахисним та іншими видами використання лісових ресурсів.

Оригінальні матеріали другого випуску збірника "Наукові праці" Лісівничої академії наук України присвячені вирішенню багатьох важливих питань з цієї проблематики. Вони публікуються у розділі "Актуальні проблеми сьогодення". У ньому читач знайде різні точки зору стосовно існуючих проблем лісівництва та лісового господарства. Тут пропонуються і напрями стратегії подальшого розвитку та реформування лісової галузі. Зокрема оригінальними та своєчасними вбачаються пропозиції щодо вдосконалення методів обліку та інвентаризації лісових ресурсів, розробки сучасних методів менеджменту лісових підприємств.

Зважаючи на виснаженість національних лісових ресурсів, необхідність їх відтворення та покращення якості, у сучасних умовах особливо важливим є пошук можливих шляхів позитивного впливу на їх стан, а також на рівновагу екосистем. Важливі матеріали з цих питань публікуємо у розділі "Відтворення та покращення лісових ресурсів". Це, зокрема, цікаві погляди учених стосовно формування природного лісового покриву, узагальнення досвіду підвищення продуктивності та якості лісів, зокрема, шляхом цільового вирощування насаджень. З цією метою пропонується використовувати породи-інтродуценти як для фітомеліорації, зокрема, заліснення пісків, так і з метою збагачення породного складу насаджень. З огляду неперервного природокористування, без сумніву, важливими є аналітичні матеріали, що відображають тенденції зміни складу деревостанів у Карпатах протягом останнього століття.

У сучасних умовах особливо важливого значення набувають питання формування національної екологічної мережі. Зростає розуміння того, що охорони та збереження потребують всі складові частини екосистем – як рідкісні та ендемічні, так і досить звичні на даний час, але від того не менш важливі види рослин та тварин, їх угруповання та ландшафти у цілому. Цим питанням присвячено розділ "Охорона природи та раціональне природокористування". Тому, з метою пропаганди природоохоронних ідей у лісовій галузі, пропонуємо

увазі читачів не лише цікаві та оригінальні думки учених, але й змістовні матеріали на сторінках обкладинки збірника. У цьому розділі публікуємо також матеріали щодо впровадження у виробництво природо-зберігальних технологій головних рубань у лісах України та раціонального використання лісових ресурсів з урахуванням корисних функцій лісу. Зокрема це стосується букових лісів, які зосереджені в густонаселених районах рівнинної частини Заходу України. У цьому регіоні важливим напрямом лісівництва є проблема рекреаційного використання лісів та своєчасна оцінка наслідків рекреаційного пресу.

Конкретні напрями розробки та впровадження нових технологій у лісову та деревообробну галузь розглядаються у розділі "Нові технології галузі". У статтях розглядаються напрями підвищення ефективності механічного оброблення деревини і деревинних матеріалів, шляхи покращення фізико-механічних властивостей деревини. Аналізуються проблеми екологічного впливу транспортування лісу в гірських умовах на довкілля.

Вікові надбання вітчизняної науки та практики заслуговують особливої уваги та пропагування серед широких верств науковців та практиків лісового комплексу. Тому не випадково збірник відкривається розділом "Видатні наукові досягнення". У ньому зібрані статті присвячені подвижникам лісової науки, зокрема, Д.В. Воробйову, який розвинув класифікацію типів лісу та З.С. Голов'янку, який вивчав особливості розвитку комах-фітофагів та їх впливу на функціонування лісових екосистем. В інших статтях цього розділу розглядається внесок у лісову науку наших сучасників, академіка НАН України М.А. Голубця, академіка Лісівничої академії наук України С.А. Генсірука та член-кореспондента Лісівничої академії наук України П.А. Трибуна.

На жаль, настає час і нам доводиться прощатися з нашими колегами. Це безумовно велика втрата для нас і всього народу. Тож у цьому випуску збірника вшановуємо пам'ять наших колег професорів М.Н. Зеленського, М.І. Калініна, К.А. Татаринова, Т.М. Шкірі.

Хочу висловити сподівання, що статті, зібрані в цьому збірнику, знайдуть зацікавлених читачів і матимуть вплив на подальший розвиток теоретичних досліджень та їх реалізацію у практичній діяльності.

Головний редактор Ю.Ю. Туниця, член-кореспондент

НАН України, Президент Лісівничої академії наук України


Видатні наукові досягнення 6

ÂÈÄÀÒÍ² ÍÀÓÊÎÂ² ÄÎÑßÃÍÅÍÍß

Б.Ф. ОСТАПЕНКО1

ДМИТРО ВАСИЛЬОВИЧ ВОРОБЙОВ – ДОСЛІДНИК І ВЧИТЕЛЬ

1 Борис Федорович ОСТАПЕНКО – дійсний член ЛАН України, доктор сільськогосподарських наук, професор, Харківський національний аграрний університет. Україна, м. Харків, Тел.: +38(057) 99-60-80.

У листопаді 2003-го року виповнюється сто років з дня народження видатного вченого, професора Д.В. Воробйова. Ім'я Дмитра Васильовича, як вченого лісівника-типолога, увійшло в число творців лісівни-чо-екологічної типології поряд з іменами Г.Ф. Моро-зова, А.А Крюденера, Е.В. Алєксєєва, П.С. Погребня-ка. Воно особливо дороге Харківському національно-му аграрному університетові ім. В.В. Докучаєва, в яко-му він понад 20 років виховував вчених-лісознавців і лісівників.

Народився Дмитро Васильович 6 листопада 1903 р. у с. Доброму, нині Липецької області. По закінченні трудівничої школи в м. Чаплигині вступив у 1920 р. до Ленінградського лісового інституту. Студентом 2-го курсу він почав долучатися до дослідницької роботи на кафедрі ботаніки і дендрології, керованій у ті ча-си В.Н. Сукачовим. У складі геоботанічних експеди-цій вивчав луки, болота, ліси Ленінградської і Брянсь-кої областей. У 1925 р. захистив дипломну роботу з лі-сових асоціацій Антухівского лісництва Брянської об-ласті, де і почав працювати помічником лісничого.

Навесні 1926 р. Дмитро Васильович був запроше-ний Г.Н. Висоцьким до складу дослідницької експеди-ції Всеукраїнського управління лісами, яка повинна була вивчати типи і поновлення лісів Полісся і Лісос-тепу України. Напередодні роботи типологічної експе-диції Е.В. Алєксєєв опублікував наукову розробку "Ти-пи Українського лісу. Правобережжя". Під час експе-диційних робіт передбачалося перевірити й оцінити ці класифікаційно-типологічні починання в Україні. У результаті дворічних робіт на Українському Поліссі дослідницька партія у складі В.Е. Шмідта, П.С. Пог-ребняка, Д.В. Воробйова і П.П. Кожевнікова підтвер-дила правильність класифікаційної схеми Е.В. Алексє-єва і внесла до неї низку доповнень. Зокрема, було розділено групу суборів на "власне субори" (В) або "борові субори" (кислоперегнійні субори) і складні су-бори або сугруди (С). Для синтезу насаджень у типи була прийнята сукупність якомога більшого числа оз-нак, з яких провідними були склад і продуктивність корінних древостанів. Ненадійними виявилися пропо-зиції Е.В. Алексєєва щодо встановлення ступеня воло-гості місцезростань за рівнем ґрунтових вод.

На підставі аналізу експедиційних, аналітичних і лабораторних даних П.С. Погребняком була розробле-на класифікація типів умов місцезростань лісу "еда-фічна сітка", а Д.В. Воробйовим – запропонована сис-тема таксономічних одиниць: тип лісової ділянки, тип лісу, тип древостану і корінна рослинна асоціація. За матеріалами експедиції Дмитро Васильович публікує у 1927 р. наукову працю – "Типи лісу та лісові асоці-ації Українського Правобережного Полісся", а разом з П.С. Погребняком видає "Лісовий типологічний виз-начник Українського Полісся".

Після повернення у 1928 р. у Лисинське навчаль-но-дослідне лісництво Ленінградського лісового ін-ституту Дмитро Васильович до 1931 р. працює лісни-чим-дослідником. Тут він почав вивчати результати рубань догляду у зв'язку з типами лісу і написав "Ко-ротке керівництво до встановлення лісових типологіч-них одиниць". Під керівництвом Г.Н. Висоцького го-тує до видання монографію "Досвід типологічної кла-сифікації лісів підзолистої зони Європейської частини СРСР", що стала в майбутньому науково-теоретичним підґрунтям захищеної ним через двадцять років док-торської дисертації "Типи лісів Європейської частини СРСР".

З організацією на початку 1931 р. у Харкові Зо-нального інституту лісового господарства і лісової промисловості Д.В. Воробйов повертається в Україну. У системі інституту він обіймає посаду старшого на-укового співробітника Північно-Кавказької лісо-дос-лідної станції, далі працює заступником директора з наукової роботи Дагестанської лісо-дослідної станції, а із січня 1934 по 1951 рр. – заступником директора Весело-Боковеньківського дендропарку.

У Веселих Боковеньках Дмитро Васильович роз-робляв питання техніки вирощування нових деревних порід. За результатами виконаних досліджень у берез-ні 1941 р. він захистив кандидатську дисертацію на те-му "Культура каркаса".

Узагальненню багаторічних дослідних матеріалів перешкодила Велика Вітчизняна війна. У листопаді 1941 р. Дмитро Васильович вступив до лав Радянської Армії. У лютому 1943 р. в районі Лозової він був важ-ко поранений і полонений, і лише навесні 1945 р. зві-


Б.Ф. Остапенко. Дмитро Васильович Воробйов – дослідник і вчитель 7

льнений з фашистського табору, залишившись на все життя інвалідом.

Одержавши у 1947 р. диплом кандидата наук, Дмитро Васильович, спочатку за сумісництвом, а з 1951 р. – за основним місцем роботи, працює старшим науковим співробітником інституту лісу АН УРСР. Мешкаючи у Веселих Боковеньках, він завершує роз-почату у 30-і роки наукову працю з типології лісів під-золистої зони Європейської частини Росії і 7 вересня 1952 р. захищає її в Раді Харківського СГІ як доктор-ську дисертацію.

Усе подальше життя, творча й організаторська ді-яльність професора Д.В. Воробйова були пов'язані з Харківським сільськогосподарським інститутом, куди він був запрошений у 1953 р. на завідування кафедрою агролісомеліорації. Тут особливо виявився талант вче-ного й організатора широких колективних досліджень, тонкого аналітика явищ природи і проникливого пси-холога.

Почав він з того, що розробив програму колектив-них робіт з типологічного вивчення лісів СРСР. Про-грама і запрошення до колективної науково-дослідної роботи була надіслана всім НДІ, ВЗО і дослідним ста-нціям лісового профілю. Більшість наукових установ, що вивчають ліс і його складові, тоді позитивно від-гукнулися на наміри Дмитра Васильовича, але надалі обмежилися переважно добрими побажаннями.

Практичному рухові планованих дій поклала по-чаток Львівська робоча нарада, проведена у Львові взимку 1954 р. Ю.Д. Третяком і Д.В. Воробйовим, і весняна рекогносцирувальна поїздка в гірські ліси На-двірнянського, Делятинського, Ворохтянського лісгос-пів. У підсумку була визначена робоча програма і ме-тодика типологічного вивчення лісів України. Наукова тематика УкрНДІЛГа і його дослідницької мережі уз-годжувалася з типологічними дослідженнями, що про-водилися в горах і на рівнині.

Підсумки перших успішних колективних робіт з типології лісів Карпат (З.Ю. Герушинський, П.С. Кап-луновський, Б.Ф. Остапенко, І.Ф. Федець, М.С. Ула-новський, А.Н. Гаврусевич, П.А. Трибун), Криму (Т.А. Ханова та ін.), Молдавії (Т.С. Гейдеман, Б.Ф. Ос-тапенко й ін.) були підведені на Українській нараді з лісової типології (29.V – 3.VI 1961 р.). На нараді про-фесор Д.В. Воробйов і його колеги доповіли про про-ведені типологічні дослідження в різних регіонах ко-лишнього СРСР. Потім результати робіт українських типологів були викладені на Другій Всесоюзній типо-логічній нараді (Красноярськ, 1962 р.).

Доповіді і дискусії Другої Всесоюзної наради з лі-сової типології переконали, що жодної консолідації серед лісотипологів різних шкіл і напрямків не існує. Такий відхід від рекомендацій Першої Всесоюзної на-ради (Москва, 1950), на якому була прийнята едафічна сітка для оцінки лісорослинних умов, змусив Дмитра Васильовича виступити з серією статей і лекцій, що роз'ясняли сутність, теоретичні основи, життєвість і практичну спрямованість лісівничо-екологічної типо-логії: "Що таке тип лісу? Едафична сітка і користуван-ня нею", "Класифікаційна система лісівничо-екологіч-ної типології", "Лісова типологія та її застосування".

Наукові інтереси Дмитра Васильовича були дуже широкими. Але найбільш новаторськими, теоретично і практично значущими його розробками є: • вчення про лісотипологічну класифікацію кліматів:

зональні клімати типів лісової ділянки; висотно-поясні і висотно-експозиційні клімати гір; континентальність кліматів; варіанти клімату;

• система типологічної класифікації лісів: лісотипологічне районування; типологічні місцезростання; едафо-кліматична класифікаційна сітка; індикація деревної рослинності і надґрунтового покриву. Ці та ряд інших теоретичних передумов – лісоти-

пологічний прогноз і аналоги типів лісу, порушені міс-цезростання і природний потенціал типів лісу, угрупо-вання і генезис типів, нарешті, зональна класифікація самих типів лісу і лісотипологічне районування тери-торії колишнього СРСР й України, ставлять Дмитра Васильовича в один ряд творців лісівничо-екологічної типології: Морозов – Крюденер – Алексєєв – Погреб-няк – Воробйов. Всі ці нові положення майстерно і до-хідливо викладені у другому виданні "Методики лісо-типологічних досліджень", яке стало рідкісною на-стільною книгою дослідників природи лісу.

Не можна не відзначити високу принциповість Дмитра Васильовича як вченого. Протягом усього сво-го діяльного життя він у чистоті проніс принципи лі-сівничої типології, які неодноразово доводилося захи-щати в наукових дискусіях.

Останнім його публічним виступом була доповідь на науковій конференції лісівників Харківського сіль-ськогосподарського та Українського науково-дослід-ного інституту лісового господарства 10 грудня 1975 р. на секції "Проблеми лісової типології". Підво-дячи підсумки пройденого шляху, Д.В. Воробйов звів чергові завдання лісівничої типології у чотири групи: I – принципові питання; II – найважливіші питання ви-користання типології; III – завершення розробки кла-сифікації лісорослинних умов СРСР на базі лісорос-линного районування; IV – питання удосконалювання фітоіндикаційного методу. "Звичайно, – говорив Д.В. Воробйов, – із завершенням цих робіт ми не буде-мо мати остаточного рішення проблеми, істини в ос-танній інстанції, але істина у першій інстанції, безсум-нівно, буде отримана".

Дмитра Васильовича слід вважати вченим-теоре-тиком. Його перу належить понад 80 публікацій і кож-на з них являє собою оригінальну науково-дослідну роботу, наповнену новаторськими ідеями і практични-ми рішеннями.

Наукову працю Воробйов успішно поєднував з педагогічною діяльністю і широкою пропагандою лі-сотипологічих знань. У п'ятдесяті роки (1953-1961) він керує кафедрою агролісомеліорації і читає курс лекцій "Лісові культури", наступні п'ятнадцять років (1961-1976) – завідує кафедрою ботаніки. Усі ці роки готує аспірантів і докторантів, організує наукові експедиції в різні куточки колишнього СРСР і сам бере участь у них. Ним були підготовлені оригінальні навчальні по-сібники з лісових культур і ботаніки.

У побуті Дмитро Васильович був м'якою, чарів-ною, простою людиною дуже широкого кола інтере-



сів: захоплювався музикою, філософією, лінгвістикою, поезією воєнних років. Усі ці захоплення були серйоз-ними, глибокими. У його будинку організовувалися музичні вечори (він і сам добре грав на скрипці), дис-кусії з найрізноманітніших питань.

Помер Дмитро Васильович Воробйов 6 серпня 1976 р., похований у Харкові. До нього горнулася мо-лодь й літні вчені. Лісівники, які знали Д.В. Вороб-йова і спілкувалися з ним, звичайно ставали його со-ратниками і вважали себе його учнями.

За час роботи в Харкові Д.В. Воробйов підготував три доктори і двадцять кандидатів наук з лісознавства, лісівництва і лісових культур. В усьому, що зроблено лісівничо-екологічною школою лісової типології в те-оретичному і практичному плані за другу половину ХХ ст., є і заслуга Д.В. Воробйова.

Д.В. Воробйов був почесним громадянином своєї Батьківщини. За великі заслуги у підготовці високок-валіфікованих кадрів і розвиток лісівничої науки у 1966 р. він, у зв'язку з 150-річчям від дня заснування Харківського сільськогосподарського інституту, був

нагороджений орденом Леніна. У тому ж році за ви-датні наукові здобутки йому було присвоєне почесне звання Доктора технічних наук Шопронського лісо-господарського і лісопромислового університету (Угорщина).

У наші часи в Україні, у колишніх союзних рес-публіках СРСР і країнах близького та далекого зару-біжжя (Угорщина, Болгарія, Китай) працюють учні і численні послідовники Д.В. Воробйова. Це запорука тому, що лісівничо-екологічний напрямок у лісовій типології невпинно розвивається.

ЛІТЕРАТУРА 1. Остапенко Б.Ф. Д.В. Воробьёв и его роль в развитии

лесоводственной типологии. Х.// Труды ХСХИ им. В.В. Доку-чаева. – 1977, т. 240. – С. 5-11.

2. Мигунова Е.С. Д.В.Воробьёв. Лесоводство и почвоведе-ние: Исторические очерки. – М.: Экология, 1994. – С. 187-195.

3. Киричок Р.І. Воробйов Дмитро Васильович. Педагоги-вчені Харківського державного аграрного університету: Біогра-фічний довідник. – 2001, т. Х. – С. 28-29.


В.П. Шлапак, В.В. Шлапак. Голов'янко Зеновій Степанович та його наукова діяльність 9

В.П. ШЛАПАК1, В.В. ШЛАПАК2

ГОЛОВ’ЯНКО ЗІНОВІЙ СТЕПАНОВИЧ ТА ЙОГО НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ

1 Володимир Петрович ШЛАПАК – дійсний член ЛАН України, доктор сільськогосподарських наук, Дендрологічний парк "Софіївка". Україна, м. Умань. Тел.: +38(04744) 34-319. 2 Василь Володимирович ШЛАПАК – Національний аграрний університет, студент.

Професор Київського лісогосподарського інститу-ту, старший науковий співробітник Академії Наук УРСР, доктор сільськогосподарських наук Зіновій Степанович Голов'янко – видатний і широко відомий у нас і за рубежем вчений у галузі захисту лісу від шкід-ників. З його ім'ям тісно пов'язаний розвиток вітчизня-ної лісової ентомології.

Народився З.С. Голов'янко 29 жовтня 1876 р. у с.Таловій Балці Олександрійського району Кірово-градської області у сім'ї залізничника [1]. Середню ос-віту отримав у Реальному училищі м. Кременчука, а у 1901 р. закінчив Санкт-Петербурзький лісовий інсти-тут. Був скерований на посаду помічника лісничого в Бердянське зразкове степове лісництво. Того ж року написав першу наукову роботу на тему "О степных посадках", за яку отримав звання ученого лісівника І-го розряду і присудження, за тодішніми законополо-женнями права, кандидата університету. У 1902 р. був переведений на Чигиринщину, де працював лісничим Чернявського лісництва по 1905 р. У цей час розпочав науково-дослідну роботу, опублікувавши в "Лесном журнале" за 1904 р. статтю "К характеристике лесо-культурных условий на песках Чернявского лесниче-ства. Влажность почвы". У 1905 р. виходить друком праця "К характеристике лесокультурных условий на песках Чернявского лесничества. Июльский хрущ", яка, як зазначає 15.11.1944 р. у службовій характерис-тиці директор Київського лісогосподарського інститу-ту Ручкін: „ … вирішила напрямок наукової діяльності та кар'єру Зіновія Степановича Голов'янка як знаного спеціаліста з захисту лісу (лісової ентомології). У цьо-му відношенні професор З.С. Голов'янко є одним із маститих спеціалістів у нас і у Союзі".

З.С. Голов'янко почав формуватися як науковець саме на виробництві, працюючи з 1901 по 1919 рр. у різних лісництвах. Серед них – Бердянське, Трипільсь-ке та Дарницьке зразкові лісництва в Україні та Кам'я-но-Степове і Борове Воронезької та Самарської губер-ній Росії. До 1913 р. вчений опублікував 15 наукових праць з цієї тематики.

Розпочавши свою діяльність як лісокультурник, 3.С. Голов'янко створив чудові насадження сосни у найважчих для лісовідновлення місцях на площі понад 500 га.

Особливо плідною була його праця у сфері орга-нізації і проведення лісозахисної справи, а саме у бо-ротьбі зі шкідниками лісу. Науковий талант Зіновія

Степановича дав змогу йому належним чином органі-зувати роботу Дарницької лісової дослідної станції, ді-яльність якої набула широкої популярності, як в Укра-їні, так і далеко за її межами. Фактично, починаючи з 1924 і до початку війни 1941-1945 рр. вся лісоентомо-логічна робота в Україні виконувалась або за особис-тої участі, або під керівництвом 3.С. Голов'янка, або керівництвом його співробітників. За цей час було здійснено обстеження майже всіх лісництв України на площі понад 1,5 млн. га і складені плани боротьби зі шкідниками. В усіх особливо складних і відповідаль-них випадках Зіновій Степанович особисто втручався у хід виконання цих планів.

Слід підкреслити, що 3.С. Голов'янко є автором розробки авіахімічного методу боротьби із шкідника-ми лісу. В Україні цей метод був застосований на де-сятках тисяч гектарів лісу для боротьби із сосновим шовкопрядом, совкою, сосновим п'ядуном, непарним шовкопрядом, дубовим вусачем та іншими шкідника-ми. А співробітники Зіновія Степановича брали участь в авіохімічних експедиціях по боротьбі зі шкідниками у Криму, у Сибіру і Бурято-Монголії.

Поряд з основною роботою 3.С. Голов'янко про-довжує наукову діяльності і впроваджує у виробниц-тво висліди своїх наукових досліджень. Зосередивши увагу на вузловій проблемі лісокультурної справи – боротьбі з хрущем, він з'ясував екологічні особливості цього шкідника, спростував помилкові уявлення, запо-зичені з німецької літератури, що панували у практиці, і розробив раціональну систему лісогосподарських за-ходів щодо боротьби з ним. Висунуті 3.С. Голов'янком положення обґрунтовані величезним фактичним мате-ріалом, зібраним протягом більше ніж 50 років у ліс-ництвах України і Росії.

Крім лісогосподарських заходів боротьби з хру-щем, З.С. Голов'янко вперше у колишньому СРСР зас-тосував для цього парадіхлорбензол і розробив оригі-нальний спосіб внесення у ґрунт інсектицидів за допо-могою інжектора нової конструкції. Апробація методу на сильно заражених личинками хруща ділянках лісо-вих і виноградних культур показала його високу ефек-тивність, особливо на на піщаних ґрунтах. Низка робіт 3.С. Голов'янка, опублікованих з цього питання як у вітчизняній літературі, так і за кордоном, знайшла гід-не визнання і стали загальновідомими.

Будучи неперевершеним знавцем личинок плас-тинчастовусих жуків, 3.С. Голов'янко складає "Виз-



начник личинок пластинчастовусих" і видає його у 1913 р. Ця праця відзначена того ж року вищою пре-мією Ученого Комітету, а у 1936 р. була перевидана Академією Наук СРСР і розійшлася протягом декіль-кох днів. Зазначений визначник і сьогодні є настіль-ною книгою кожного ентомолога і лісівника, що має справу з лісовими культурами, а також незамінним по-сібником для студентів, що проходять практикум з цього питання. Оригінальні описи і малюнки, поміще-ні в цій роботі, визнані як найбільш вдалі і включені майже в усі вітчизняні й іноземні навчальні посібники.

Велике теоретичне і практичне значення мають положення, висунуті 3.С. Голов'янком, про важливість резистенції культур проти ушкоджень комахами. Зіб-раний ним багатий фактичний матеріал у роботі "Про хрущостійкі культури", виходить за межі порушеної теми, і має широке загальнобіологічне значення.

Після Першої світової війни 3.С. Голов'янко зосе-редив свою увагу на вивченні проблеми динаміки чи-сельності короїдів і факторів, що її регулюють. У пра-ці "До методики обліку сосни, зараженої короїдами" автор виклав оригінальну методику обліку короїдів у лісі, що послужила основою для ряду подальших робіт у цій області як у нас, так і за кордоном, а також вста-новив математичну залежність динаміки розмноження короїдів від щільності їхнього поселення. Результати цієї роботи лягли в основу низки інструкцій, застосу-вання яких забезпечило високу ефективність практич-ної боротьби з короїдами в наших лісах. Положення, висунуті 3.С. Голов'янком з питань боротьби з коро-їдами, викликали жвавий обмін думками у широких наукових колах і визнані тепер більшістю ентомологів як найперспективніші.

На підставі фактичного матеріалу, зібраного про-тягом майже 50 років наполегливої роботи, 3.С. Го-лов'янко видав монографію про мармурового хруща, яка була на той час єдиною роботою, присвяченою цьому шкідникові.

Науковий доробок Зіновія Степановича у галузі лісової ентомології дав підставу присудити йому уче-ний ступінь доктора сільськогосподарських наук без захисту дисертації.

Ім'я 3.С. Голов'янка значиться поруч з назвами знайдених ним видів комах, які до нього науці не були відомі.

Важливо зазначити, що під керівництвом 3.С. Го-лов'янка формувалися молоді наукові кадри, які в май-бутньому стали визначними вченими. Загальне число робіт, що вийшли з-під пера співробітників школи 3.С. Голов'янка, нараховує понад 1000 праць. Із спів-робітників і учнів Зіновія Степановича можна назва-

ти А.І. Ільїнського, Н.С. Грезе, Д.Ф. Руднєва, Б.І. Пар-хоменка, М.А. Анфіннікова та інших.

3.С. Голов'янко завжди жваво відгукувався на всі дискусії, що виникали в царині його професійної ком-петенції. Виступаючи у періодиці із закликами не зу-пинятися на рівні відомих уже знань, шукати нові ме-тоди захисту рослин, він указував при цьому і шляхи подальших досліджень.

В останні роки життя Зіновій Степанович, незва-жаючи на важкий стан здоров'я, багато уваги приділяв педагогічній роботі, передаючи багатий досвід і знан-ня молодому поколінню лісівників. Його лекції, цікаві і багаті за змістом, захоплювали студентів, націлювали на поглиблену науково-дослідну роботу. Багато з тих, хто захищав дипломні роботи з ентомології, пішли пра-цювати у виробництво за цією спеціальністю.

Зіновій Степанович – вчений, активний громадсь-кий діяч, охоче відповідав на запити з місць, ведучи жваву переписку з виробничими працівниками лісово-го і сільського господарства, був консультантом, за допомогою до якого зверталися відповідальні керівни-ки міністерств. Брав активну участь у роботі ВНДТО лісу, був членом багатьох наукових спілок (Спілка на-туралістів, Російська ентомологічна спілка, Учений сільськогосподарський Комітет України та ін.)

Резюмуючи коротку та плідну наукову, виробни-чу, педагогічну і громадську діяльність Зіновія Степа-новича, не можна не визнати його видатних заслуг пе-ред лісовим та сільським господарствами України з за-хисту рослин від шкідників лісу, що виразилися: • у впровадженні у практику нових оригінальних висо-

коефективних лісогосподарських і хімічних заходів боротьби зі шкідниками;

• в організації наукового центру, що став відомим у всьо-му світі на базі Дарницької лісової дослідної станції;

• у внесенні в ентомологічну науку нового розуміння динаміки взаємодії між рослиною і шкідником (вчен-ня про резистенцію);

• у збагаченні світової ентомологічної науки виданням першого визначника личинок пластинчастовусих, а також написанням монографії про мармурового хру-ща та праць з методики обліку короїдів, про хрущос-тійкі культури і ряд інших;

• у справі підготовки наукових і виробничих кадрів; • у збагаченні ентомологічної науки описом невідомих

раніше видів шкідників.

ЛІТЕРАТУРА 1. Державний архів м. Києва. Київський лісогосподарсь-

кий інститут головного управління технічних вузів Міністер-ства вищої освіти. Фонд № Р-1073. оп.2., справа № 32, 1999. – 62 с.


Г.Т. Криницький, І.В. Делеган, І.І. Делеган. Вагомий науковий доробок академіка М.А. Голубця 11

УДК 630*622/330.342

Г.Т. КРИНИЦЬКИЙ1, І.В. ДЕЛЕГАН2, І.І. ДЕЛЕГАН3

ВАГОМИЙ НАУКОВИЙ ДОРОБОК АКАДЕМІКА М.А. ГОЛУБЦЯ

Проаналізовано цикл наукових праць академіка НАН України М.А. Голубця "Теорія функціонування екологічних і геосоціальних систем та її функціональне значення для оптимізації взаємовідношень між суспільством і природою", показано велике наукове значення творчого доробку автора.

1 Григорій Томкович КРИНИЦЬКИЙ – віце-президент ЛАН України, доктор біологічних наук, професор, Український державний лісотехнічний університет, Україна, м. Львів. тел. (380-322) 39-06-05. E-mail: [email protected] 2 Іван Васильович ДЕЛЕГАН – кандидат сільськогосподарських наук, доцент, Український державний лісотехнічний університет, Україна, м. Львів. тел. (380-322) 67-32-64; 72-57-92; 39-06-05. E-mail: [email protected] 3 Іван Іванович ДЕЛЕГАН – інженер І категорії, Страдчівський навчально-виробничий лісокомбінат. Україна, Яворівський р-он, с.м.т. Івано-Франкове. Тел. (380-259) 2-33-51; (380-322) 67-32-64. E-mail: [email protected]

У 2003 р. учена рада Інституту екології Карпат Національної Академії Наук України висунула на здобуття Державної премії в галузі науки і техніки цикл робіт академіка НАН України Михайла Андрійовича Голубця – лісівника за освітою, видатного громадського і політичного діяча, всесвітньо відомого ученого. Незважаючи на академічне формулювання – загальна назва циклу "Теорія функціонування екологічних і геосоціальних систем та її функціональне значення для оптимізації взаємовідношень між суспільством і природою", його суть зрозуміла не тільки науковцям, а й практикам, широким колам громадськості, тобто усім тим, хто вболіває за рідну природу. Йдеться про науковий доробок академіка М.А. Голубця, що включає сім книг, опублікованих упродовж 1982-2001 рр. за результатами дослідження структурно-функціональної організації екологічних і геосоціальних систем та опрацювання світової наукової спадщини. Початок цієї роботи припадає на шістдесяті роки минулого століття і пов'язаний з виконанням Міжнародної Біологічної Програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера" та відомчої тематики з проблем екології і сталого розвитку.

Перші наукові узагальнення ученим зроблені 20 років тому у монографії "Актуальные вопросы экологии" [3], в якій опрацьовано наукові надбання вітчизняної і світової літератури з екології й біогеоценології. За допомогою методів історичного, структурного, системного і функціонального аналізів доведено, що до живих систем належать не лише: а) організми й разом з ними всі ті системи, які є їх внутрішніми структурними компонентами – макромолекули, органели, клітини, тканини, органи, системи органів тощо; б) всі ті системи, які являють собою інтеграцію живих істот – колонії, родини, череди, зграї, популяції, раси, види, роди, біоценози та ін.; але й в) всі ті системи, безпосередніми організаторами котрих є живі організми, їх сукупності у функціональній єдності із середовищем їх існування, тобто екосистеми всіх ступенів складності – від

консорції до біосфери. На підставі цього зроблено висновок про наявність у природі трьох основних рівнів організації живого: організмового, популяційного та екосистемного. Їх основними ознаками є самостійність існування, ступінь цілісності, універсальність у природі, провідна біотична функція, наявність механізмів саморегуляції. Відзначено, що основною функцією систем організмового рівня організації є розмноження та насичення простору живою речовиною, систем популяційного рівня організації – формування у певному ареалі (зайнятому однією популяцією) такого населення виду, яке за своєю структурою та життєвими особливостями найбільше відповідає середовищу його існування, тобто припасовування популяцій до біотичних та абіотичних умов тих екосистем, у котрих вона є структурним компонентом. На екосистемному рівні організації реалізується третя найважливіша функція живих систем – постійний обмін речовиною, енергією та інформацією між усіма живими її блоками та середовищем їх існування.

У монографії дана відповідь на одне з найскладніших і найневизначеніших питань – яким чином реалізується ефект саморегуляції екосистеми, що являє собою регулятор і де знаходиться її кібернетична пам'ять? На основі вивчення специфіки саморегуляції живих систем організмового й популяційного рівнів організації та скрупульозного структурно-функціонального аналізу екосистем академіком М.А.Голубцем встановлено, що роль пам'яті та регулятора на екосистемному рівні організації виконує генопласт – сукупність генотипів і генофондів усіх особин і популяцій, що входять до складу екосистеми. У цій генетичній пам'яті записана програма просторової і часової організації екосистеми, її структури, динаміки, продуктивності, трофічних зв'язків і біогеохімічних циклів, норм реакції продуцента, консумента й редуцента, паразита й живителя, хижака, потенційного шкідника й патогена та всіх інших її функціонерів. Формування пам'яті



екосистеми визначено як одну з найхарактерніших рис еволюції органічного світу. Регулятор використовує лише ту частину пам'яті, яка забезпечує реалізацію структури і властивості екосистеми у конкретних умовах навколишнього природного середовища. Останнє, на наш погляд, суттєво вплинуло на можливість вирішення інших фундаментальних проблем екології.

Оскільки в екосистемах відбуваються всі без винятку життєві процеси, їх механізми саморегуляції академіком М.А. Голубцем визначено як єдину інтегральну систему механізмів, що забезпечують реалізацію програм індивідуального розвитку особин, природний добір у всіх популяціях, а також формування структури і речовинно-енергетичного режиму роботи екосистеми. А у зв'язку з тим, що живі системи пронизані єдиними каналами інформації, мають інтегровану генетичну пам'ять та єдині генетичні механізми саморегуляції, підтверджено, що будь-які зміни у структурі та роботі екосистеми проходять матеріально-енергетичну та інформаційну оцінку одночасно на всіх рівнях організації живого

На основі аналізу кібернетичних особливостей живих систем та широкої інформації про розвиток органічного світу академік М.А. Голубць розробив фундаментальні положення щодо рушійних сил еволюції і загального змісту цього складного природного явища. Відзначено, що за допомогою синтетичної теорії еволюції не можна пояснити усі прояви еволюційного процесу на Землі. Історичний розвиток живої природи – це складний глобальний процес, рушійними силами якого є: а) постійна збурювальна дія безперервно мінливих умов зовнішнього абіотичного середовища, а в межах біосфери також внутрішнього біотичного середовища; б) зумовлена цими збуреннями, а також внутрішніми перешкодами на шляху точного передавання генетичної інформації спадкова мінливість, внутрішньовидова й міжвидова конкуренція (боротьба за існування) і природний добір найбільш припасованого до конкретних екологічних умов складу популяцій та особин різних видів живих істот, найкраще пристосованих до ефективного екосистемного матеріально-енергетичного обміну; в) неентропійність живих систем, тобто великі резерви генетичної інформації (генетичної пам'яті), вільної енергії та організованості, доступних для викорис-тання з метою реалізації будь-яких захисних, гомеостазних, пристосувальницьких чи перебудовних процесів. Без постійного збурювального впливу не може відбуватися спадкова мінливість, а без ресурсів вільної енергії нереальною є перебудова й удосконалення структурно-функціональної організації живих систем.

Академік М.А. Голубець доводить, що еволюція органічного світу – це єдиний, одночасний і нерозривний процес поступового розвитку популяцій, видів, надвидових структур, біоценозів та екосистем загалом, тобто мікроеволюції, макроеволюції та екосистемної еволюції, разом узятих. У наступних розділах зазначеної праці зроблені перші спроби системного аналізу взаємовідношень між біотичною і

соціальною формами організації, оцінки розумової і виробничої діяльності людини як зовнішнього збурювального фактора щодо живих систем і щодо переходу біосфери, за В.І. Вернадським, на ноосферний етап розвитку. Також визначені завдання й перспективи розвитку біогеоценології.

У монографіях "Биогеоценотический покров Бескид и его динамические тенденции" [2] та "Антропогенні зміни біогеоценотичного покриву у Карпатському регіоні" [1] академік М.А. Голубець заклав теоретичні підвалини вчення про біогеоценотичний покрив як шар концентрації життя та середовищетвірний, організаційний, енергетичний, біогеохімічний і продукційний блок біосфери. Детально описані зміни структурно-функціональних параметрів цього покриву під впливом лісогосподарської і сільськогосподарської діяльності, промислового освоєння території та урбанізації. Вперше, на підставі аналізу кібернетичної суті екологічних систем, обґрунтовано необхідність, структуру і завдання комплексного глобального моніторингу за станом біогеоценотичного покриву, навколишнього природного середовища і біосфери загалом, зроблено практичні висновки щодо способів оптимізації довкілля і керування екологічними процесами в регіоні досліджень.

Результати наукових досліджень, викладені у цих монографіях, дали змогу розвинути вчення В.І. Вернадського про плівку життя, біосферу і ноосферу, оцінити глобальну могутність людського розуму і керованої ним праці, дійти висновку про кардинальні зміни характеру взаємовідношень між людством і біосферою та виникнення якісно нової глобальної надсистеми – соціосфери, описаної в монографії "Від біосфери до соціосфери" [4]. У ній практично осмислено структурні й функціональні особливості біосфери, проаналізовано її еволюційні перетворення впродовж геологічної історії. Особливу увагу звернено на ноогенний етап розвитку біосфери. Розвинуто вчення В.І. Вернадського про ноосферу як сучасний стан біосфери, зумовлений якісно новим рівнем взаємовідношень між суспільством і природою, передовсім потужним глобальним впливом господарської діяльності на всі її компоненти. Зроблено фундаментальний висновок про те, що розумова й виробнича діяльність людини за ставленням до живих систем, у тому числі й біосфери, виконувала й виконує роль зовнішнього збурювального чинника. У другій половині XX століття виробнича діяльність людства вийшла за межі біосфери, охопила глибокі шари літосфери, стратосферу і прилеглий до Землі Космос. Завдяки здобуткам фізики, хімії, молекулярної біології та генної інженерії людина проникла в найдрібніші структури живого, його генетичну пам'ять. На землі, таким чином, сформувався новий центральний організатор нової планетної надсистеми – соціосфери – людське суспільство з його потужними технічними засобами і грандіозними можливостями планетних перетворень. Роль пам'яті й регулятора в цій надсистемі виконує людський інтелект.


Г.Т. Криницький, І.В. Делеган, І.І. Делеган. Вагомий науковий доробок академіка М.А. Голубця 13

Соціосферу академік М.А. Голубець визначає як самоорганізовану, саморегульовану планетну систему, до складу якої належать біосфера, інші охоплені виробничою діяльністю геосфери та прилеглий до Землі Космос і людське суспільство з усіма наслідками його розумової і господарської діяльності (інтелектуальними здобутками, спорудами, інституціями, формами організації, типами виробничих відносин тощо). У монографії наведені детальна характеристика структурних, системних і функціональних особливостей соціосфери, класифікація підпорядкованих їй територіальних структур – геосоціосистем, викладена історія її розвитку [5].

Акцентовано увагу на тому, що основними умовами успішної роботи регуляторних механізмів соціосфери та її геосоціосистем є: 1) наявність високоорганізованого, компетентного та максимально інформативного регулятора (керівного органу); 2) проектування якнайраціональнішої, глибоко обґрунтованої еталонної (гіпотетичної, котру людина (людство) планує одержати шляхом регуляторного впливу на керовану систему) системи; 3) наявність ефективного зворотного зв'язку між керованою системою та регулятором і постійного надходження до регулятора інформації про стан і роботу керованої системи; 4) прийняття розумних управлінських рішень щодо керованої системи. У зв'язку з тим, що роль пам'яті й регулятора соціосферних і внутрішніх геосоціосистемних процесів виконує людський інтелект, зроблено висновок, що саме від нього залежить майбутнє біосфери і соціосфери, доля людства на Землі й успіх вирішення таких глобальних проблем, як охорона лісів і біорізноманітності, подолання злиднів, голоду, недуг, мілітарних конфліктів тощо.

В окремому розділі висвітлені гносеологічне значення соціосферної концепції, умови успішного керування геосоціосистемними процесами з метою подолання глобальних криз і переходу до засад сталого розвитку.

У книзі "Екосистемологія" [6] академік М.А. Голубець на підставі узагальнення наслідків власних досліджень і літературних даних уперше обґрунтував потребу вирізнення поряд з аутекологією (екологією організмів), демекологією (екологією популяцій) і синекологією (екологією угруповань) четвертого розділу екології – екосистемології – вчення про екосистеми, їх генезис, будову, функціональні особливості, еволюцію та антропогенну динаміку. У ній ґрунтовно викладені принципи й концепції цієї галузі знань, об'єкт і методи пізнання, основні її закони, місце у системі наук. Наведена детальна характеристика основних ступенів організації екосистем – консорційних, парцелярних, біогеоценозних, ландшафтних, провінційних, біомних, субстратних і біосфери; описані морфологічна й функціональна структури, енергетична, продукційна, біогеохімічна, кібернетична та інші функції, природна динаміка та еволюція екосистем. Окремий розділ присвячений питанням ролі людини як зовнішнього збурювального чинника щодо екосистеми та її впливу на структурно-функціональну організацію водних

наземних екосистем. Зроблено комплексну оцінку штучно створених аграрних та урбаністичних екосистем.

Академік М.А. Голубець уперше запропонував класифікацію екосистем, розглянув одне з особливо актуальних питань екосистемології – про первинний і вторинний екологічні потенціали екосистем і втрати первинного екологічного потенціалу під впливом господарської діяльності. Первинний екологічний потенціал визначено як сукупність речовинно-енергетичних ресурсів і властивостей екосистеми, що забезпечують її максимально можливі структурно-функціональні параметри (енергетичні, організаційні, біогеохімічні, водотрансформаційні, середовищні) і корисні функції (захисні, продукційні, рекреаційні, естетичні), котрі можуть бути використані людиною. Під вторинним екологічним потенціалом екосистеми розуміється сукупність її речовинно-енергетичних ресурсів і властивостей, сформованих під впливом господарської діяльності, яка визначає її теперішні структурно-функціональні параметри і корисні функції.

Закінчується монографія розглядом питань організації системи екологічного моніторингу і науково обґрунтованого керування екологічними процесами з метою охорони навколишнього природного середовища та забезпечення сталого розвитку.

Поряд із завершенням роботи над "Екосистемологією" академік М.А. Голубець закінчив комплексне екосистемологічне дослідження у карпатському регіоні, результати якого опубліковані в монографії "Екологічна ситуація на північно-східному макросхилі Українських Карпат" [7]. У ній знайшли практичне втілення наукові ідеї, опрацьовані у попередніх наукових працях. У даній праці відображено історію освоєння біогеоценотичного покриву, оцінено глибину та наслідки антропогенних змін у його територіальному розподілі, морфологічній будові, функціональних показниках, на прикладі дослідження конкретних екосистем визначено наслідки техногенних і рекреаційних навантажень та лісогосподарської діяльності на їх структурно-функціональну організацію. На підставі цих даних, а також карт сучасного і корінного біогеопокриву здійснено еколого-економічне районування території, обґрунтовано систему заходів, спрямованих на оптимізацію довкілля у кожному з виділених районів. Водночас розроблено рекомендації щодо мережі та структури комплексного моніторингу й використання його даних для обґрунтованого керування екологічними процесами.

Зазначені наукові праці М.А. Голубця об'єднують – єдина мета пізнання структури й функціонування, еволюції та антропогенної динаміки екологічних і геосоціальних систем, особливостей їх самоорганізації та саморегуляції; вивчення впливу розумової й виробничої діяльності людства як найпотужнішого екологічного чинника на планеті й організатора глобальної надсистеми – соціосфери на хід екосистемних і геосоціосистемних процесів; пошук способів цілеспрямованого керування цими процесами



з метою збереження довкілля, досягнення екологічної безпеки та реалізації завдань сталого розвитку.

Найважливішими досягненнями академіка Національної Академії Наук України Михайла Андрійовича Голубця є наукові концепції трьох основних рівнів організації живого, механізмів саморегуляції живих систем, генопласту як кібернетичної пам'яті й регулятора екосистем, головних факторів еволюції органічного світу та еволюції екосистем, а також зовнішнього збурювального діяння розумової і виробничої діяльності людини як основного чинника структурно-функціональної перебудови екосистем, біогеоценотичного покриву суші та плівки життя планети й переходу біосфери на ноосферний етап її розвитку, і, врешті, з'ясування ролі людського суспільства, його інтегрального розуму і керованої ним праці як центрального організатора глобальної надсистеми – соціосфери, функцію кібернетичної пам'яті й регулятора якої виконує людський інтелект.

Істотне теоретичне і прикладне значення мають праці, в яких узагальнені результати фундаментальних багаторічних досліджень будови й функціонування лісових, аграрних й урбанізованих екосистем Українських Карпат і прилеглих територій, антропогенних змін їх біогеоценотичного покриву, первинного і вторинного екологічних потенціалів екосистем. У них викладені наукові основи комплексного моніторингу як способу збору інформації про стан природного довкілля, конкретних екосистем і біосфери, а також способу забезпечення зворотного зв'язку в геосоціальних системах і соціосфері, без чого не можна забезпечити обґрунтованого керування геосоціосистемними процесами й досягнення мети сталого розвитку.

Апогеєм цих праць можна вважати вчення про екосистеми, їх генезис, структурно-функціональні особливості, еволюцію та антропогенну динаміку – екосистемологію, тобто четвертий, поряд з аутекологією, демекологією і синекологією, фундаментальний розділ загальної екології, а також обґрунтування потреби формування нової галузі знань – геосоціосистемології, об'єктом вивчення якої повинні стати геосоціосистеми і соціосфера. Вивчення геосоціосистем визначене Президією Національної Академії Наук України як пріоритетний напрям діяльності Інституту екології Карпат НАН України.

Праці академіка М.А. Голубця з питань рівнів організації і механізмів саморегуляції живих систем, чинників органічної еволюції, особливостей будови й функціонування плівки життя, геосоціосистем і

соціосфери, керування екосистемними і геосоціосистемними процесами є унікальними у вітчизняній і зарубіжній науці. Вони використані у процесі підготовки постанови Кабінету Міністрів України про державний моніторинг навколишнього природного середовища, опрацюванні концепції сталого розвитку України, формуванні пріоритетів і програм дослідних та експериментальних робіт Наукової ради з проблем навколишнього середовища і сталого розвитку НАН України, оцінці причин природних стихійних явищ у Карпатах. Вони також лягли в основу обґрунтування заходів з оптимізації ведення лісового і полонинського господарств у Карпатах, охорони біотичного і ландшафтного біорізноманіття.

Книги академіка М.А. Голубця широко використовуються у педагогічній практиці вищих навчальних закладів, зокрема на факультетах лісівничого, біологічного, географічного, екологічного та філософського профілів. У ряді університетів введено предмет та спецкурси "Екосистемологія".

Бажаємо відомому вченому М.А. Голубцю подальших вагомих творчих звершень.

ЛІТЕРАТУРА 1. Антропогенні зміни біогеоценотичного покриву в

Карпатському регіоні / Голубець М..А., Одинак Я.П., Коваленко А.П. та ін. – К.: Наук. думка, 1994. – 163 с.

2. Биогеоценотический покров Бескид и его динамические тенденции / Голубец М..А., Одинак Я.П., Коваленко А.П. та ін.. – К.: Наук. думка, 1983. – 165 с.

3. Голубец М.А. Актуальные вопросы экологии. – К.: Наук. думка, 1982. – 158 с.

4. Голубець М. А. Від біосфери до соціосфери. – Львів: Поллі, 1997. – 256 с.

5. Голубець М.А. Плівка життя. – Львів: Поллі, 1997. – 186 с.

6. Голубець М.А. Екосистемологія. – Львів: Поллі, 2000. – 316 с.

7. Екологічна ситуація на північно-східному макросхилі Українських Карпат. – Львів: Поллі, 2001. – 162 с.

G.T. Krynytskyj, I.V. Delegan, I.I. Delegan

IMPORTANT SCIENTIFIC CONTRIBUTION OF THE ACADEMICIAN M. HOLUBETS

The analysis of a cycle of scientific works of the academician M. Holubets " Theory of functioning of ecological and geosocial systems and their functional meaning for optimization of interaction between a society and nature" is executed. The large scientific meaning of a creative heritage of the author is shown.


С.М. Стойко, Я.В. Коваль, Л.І. Копій. Академіку Генсіруку Степану Антоновичу – 80 15

АКАДЕМІКУ ГЕНСІРУКУ СТЕПАНУ АНТОНОВИЧУ – 80

Цього року виповнилося 80 років від дня народ-ження і 55 років наукової, педагогічної та громадської діяльності видатного українського вченого в галузі лі-сівництва, екології лісів, регіонального природокорис-тування та лісової економіки, керівника лабораторії екологічних проблем, професора кафедри лісівництва Українського державного лісотехнічного університе-ту, доктора сільськогосподарських наук, академіка, ла-уреата Державної премії України і лауреата Міжна-родної премії та золотої медалі IUFRO в галузі лісів-ничої науки Степана Антоновича Генсірука.

Народився Степан Ген-сірук 6 січня 1923 року у селі Будки, неподалік Почаєва на Кременеччині. В рідному се-лі закінчив початкову школу, потім Кременецьку гімназію, а згодом там же, у Кременці – лісовий технікум (1943 р.). Вищу освіту здобув у Львові, де у 1949 році закінчив лісо-господарський факультет Львівського сільськогоспо-дарського інституту, а одно-часно й Львівську консерва-торію (клас професора Соло-мії Крушельницької), причо-му обидва вузи з відзнакою.

Ліс і пісня… Два ці сло-ва увібрали в себе життя й долю унікальної особистості, людини виняткового таланту і невичерпної енергії – Сте-пана Антоновича Генсірука. Здавалося б, звичайна доля, ординарна. Та річ у тім, що Степан Генсірук так чудово співав, маючи силь-ний, дуже приємний лірико-драматичний голос, що у лютому 1949 року на Міжнародному Конкурсі вока-лістів у Москві одержав перше місце серед тенорів і рекомендацію журі конкурсу відрядити талановитого співака до вокальної Мекки світу – Італії на подальше навчання співу. Однак на радянських чиновників вір-туозний виступ Степана і рекомендація журі враження не справили. Поїздка не відбулася: Степана Генсірука вважали сином куркуля. Україну, Європу, світ позба-вили насолоди почути високе вокальне мистецтво. Ли-шилась пісня – на все життя – особистою любов'ю і болем Степана Антоновича. Навзамін вщерть сповни-лось життя не менш чарівним, пристрасним чуттям – любов'ю до лісу. Живого, мінливого, трепетного і… беззахисного перед споживацькою байдужістю. На за-хист лісу став Степан Генсірук – учений, патріот Ук-раїни, цілеспрямована і мужня людина. У 1955 році він успішно захистив кандидатську дисертацію на те-му: "Смеречини Карпат і особливості господарства в них". На основі глибокого вивчення природи кар-

патських лісів, їх росту, відновлення та використання С.А. Генсіруком розроблено наукові основи комплек-сного лісового господарства в гірських умовах. За на-укову розробку проблем боротьби зі стихійними лиха-ми в Карпатах (вітровалів і паводків), а також захисту лісів від надмірного використання С.А. Генсірука на-городжено Великою Срібною медаллю ВСГВ у Мос-кві. Потім його запросили на наукову роботу у Київ у Академію наук. С.А. Генсірук пише ряд наукових ста-тей, в яких глибоко обґрунтовує закономірності лісо-відновних процесів у дубових, букових і смерекових

лісах Карпат, розробляє сис-тему лісогосподарських захо-дів щодо створення біологіч-но стійких і високопродук-тивних лісостанів і оптиміза-ції лісокористування. Його монографія "Ліси Українсь-ких Карпат та їх використан-ня" стає настільною книгою карпатських лісівників. У 1966 році С.А. Генсірук захи-щає докторську дисертацію, отримує диплом доктора сільськогосподарських наук, потім професора і стає керів-ником відділу проблем лісо-вих ресурсів і охорони при-роди Ради з вивчення про-дуктивних сил України Ака-демії наук у Києві, який очо-лює до грудня 1986 року. Вперто долаючи байдужість тодішньої влади до збережен-

ня лісових багатств України Степан Антонович пише цілу серію капітальних наукових праць: "Комплексное лесное хозяйство в горных условиях" (1970); "Лісові ресурси України, їх охорона та використання" (1973); "Леса Украины" (1975, перше видання); "Комплексное лесохозяйственное районирование Украины и Молда-вии" (1981); "Охрана лесных экосистем" (1984); "Зеле-ні скарби України" (1990); "Ліси України" (1992, друге видання); "Регіональне природокористування" (1992). С.А. Генсірук у своїх монографіях вперше обґрунту-вав теоретичні основи комплексного лісогосподарсь-кого районування, регіонального природокористуван-ня, збільшення ресурсно-екологічного потенціалу, за-кономірностей розміщення і відновлення лісів та ство-рив ряд інших екологічних розробок для охорони нав-колишнього природного середовища та лісогоспо-дарського виробництва України. С.А. Генсіруком зіб-рані і узагальнені дані, які дали йому змогу створити серію оригінальних карт, які відображають зміни лі-систості території України починаючи з першого тися-чоліття нашої ери. Ним опрацьовані питання надмір-ного використання лісових ресурсів, починаючи з ХVІ ст., визначені наслідки для України надмірного лісоко-



ристування. Наукові роботи вченого органічно поєд-нуються з проблемою охорони природи, збереження її багатств для майбутніх поколінь. У 1968 році завдяки його науковим розробкам і наполегливим старанням зменшено обсяги головних рубок лісу в Україні у три рази (з 15 млн. м3 до 5 млн. м3 деревини на рік), що да-ло змогу зберегти 660 тис.га стиглого лісу із запасом деревини 200 млн. м3.

У 1986 році С.А. Генсірук повертається до Льво-ва, де працює професором в Українському державно-му лісотехнічному університеті, читає студентам лек-ції з лісівництва та лісової історії на лісогосподарсько-му факультеті і очолює лабораторію екологічних про-блем природокористування. Наукову і організаційну роботу С.А. Генсірук поєднує з активною громадсь-кою діяльністю. Він член двох спеціалізованих Вче-них рад по присудженню вчених ступенів кандидатів і докторів наук. Вчений успішно веде підготовку науко-вих кадрів, під його керівництвом захистили канди-датські дисертації 25 осіб, а докторські – п'ять. С.А. Генсірук створив і успішно розвиває нові наукові напрями – лісове ресурсознавство, регіональне приро-докористування, сталий розвиток в лісовому господар-стві, які сприяють збереженню лісових багатств і охо-роні природного середовища України. Численні мо-нографічні праці С.А. Генсірука є вагомим внеском у розвиток вітчизняної і світової лісівничої і екологічної науки. За цикл монографій з лісівничих проблем Укра-їни Президія академії наук ще у 1976 р. присуди-ла С.А. Генсіруку премію імені О.Г. Шліхтера.

У 1991 році Степана Антоновича обрано дійсним членом чотирьох спеціалізованих академій: інженер-ної, екологічної, лісівничої і технологічної кібернети-ки. Науковий доробок вченого – 498 наукових праць, у тому числі 29 монографій. Як ученого зі світовим іме-нем його часто запрошують на міжнародні симпозі-уми, лісові конгреси (Польща, Чехія, Угорщина, Бол-гарія, Бельгія, Голландія), де його доповіді користу-ються заслуженим успіхом. У 1993 р. С.А. Генсіруку присвоєно почесне звання Заслуженого діяча науки і техніки України, у 1998 р. він став лауреатом держав-ної премії України в галузі науки і техніки, а також ла-

уреатом премії ім. В. Вернадського за десять солідних монографій з проблем раціонального лісокористуван-ня і охорони природи в Україні.

7 серпня 2000 р. Президент IUFRO професор Дж. Барлей вручив Степану Генсіруку Міжнародну науко-ву нагороду – Диплом Лауреата і золоту медаль IUF-RO. А ще С.А. Генсірук – фундатор, укладач і голов-ний редактор фундаментальної праці першої двотом-ної української енциклопедії лісівництва (УЕЛ). Де-сять років наполегливої безоплатної праці вченого по-трібно було, щоб з невеличким колективом завершити непосильну роботу. Здолав, завершив, зумів організу-вати й видання. Вийшов чудово оформлений перший том, а незабаром вийде другий том УЕЛ. Підготовка і видання Степаном Генсіруком енциклопедії – це пат-ріотичний подвиг, бо держава не надала жодної мате-ріальної допомоги. Все, чого досягнув Степан Антоно-вич – результат великої працездатності, наполегливос-ті всупереч різним перешкодам. Найбільша для нього нагорода – визнання у світовій науці і в Україні. Непе-ресічний його дар – невтомно працювати для України, її народу – нести людям правду про стан рідної приро-ди і лісових багатств. У цьому Степан Антонович вба-чає сенс свого життя. Він прагне зберегти одвічне джерело сили і краси – матінку природу. Усе життя С.А. Генсірук поєднує кращі риси талановитого вче-ного зі світовим іменем і відомого українського співа-ка, великого патріота України, її чудової природи, збе-реженню якої він віддє усі свої сили і розум. Степан Антонович – чуйна і добра людина, який завжди усім без винятку допомагає, особливо молодим науковцям і схиляє голову перед старшими інтелігентними людь-ми. Своєю довголітньою працею на ниві науки, лісів-ництва зокрема, Степан Антонович здобув заслужену шану, визнання серед науковців світу. Віримо, що ще не одна праця вийде з під пера невтомного вченого-лі-сівника. Побажаємо йому довгих літ життя, плідної праці на благо незалежної України.

С.М. Стойко, Я.В. Коваль, Л.І. Копій

.


С.М. Стойко, Ю.Р. Шеляг-Сосонко, Я.В. Коваль, Г.Т. Криницький, П.Р. Третяк. Присвячується рідному лісу 17

ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ РІДНОМУ ЛІСУ

Нещодавно наукова громадськість та практики лі-сового господарства отримали можливість ознайоми-тися з третім розширеним виданням монографії Степа-на Антоновича Генсірука "Ліси України". Вона прис-вячена багатоплановим аспектам проблеми лісу і лісо-вого господарства України. У ній вперше розроблені і представлені теоретичні засади комплексного лісогос-подарського районування як основи раціонального ве-дення лісового господарства України; досліджені зако-номірності лісовідновних процесів у букових, дубових і смерекових лісах Карпат, що є головним чинником розширеного відтворення гірських лісів; розроблена система лісогосподарських заходів, спрямованих на оптимізацію лісокористування, збереження природно-го відновлення головних лісотвірних порід і вирощу-вання високопродуктивних, біологічно стійких насад-жень, яка є основою розширення ресурсно-екологічно-го потенціалу України; розроблені теоретичні підходи екологічної оптимізації агроландшафтів та формуван-ня єдиної екологічної системи природоохоронних те-риторій, як основи збереження лісів, їх біорізноманіт-тя та навколишнього природного середовища України; виявлені закономірності поширення лісів за природни-ми зонами і зміни лісистості протягом останнього ти-сячоліття, як основи ефективного відтворення лісів у наш час.

Ці важливі теоретичні розробки, а також виявлені автором закономірності розміщення та відновлення лі-сів є значним внеском у розвиток вітчизняної і світо-вої лісівничої та екологічної науки.

Як відзначив у передмові до першого видання "Ліси України" академік П.С. Погребняк, монографія С.А. Генсірука – це фундаментальна наукова праця, написана на великому експериментальному матеріалі автора з використанням архівних, історичних та карто-графічних джерел. Це допомогло авторові правдиво висвітлити динаміку лісистості України з доісторич-них часів, визначити основні закономірності в розмі-щенні лісів залежно від суспільно-економічних умов та обґрунтувати систему заходів, спрямованих на від-новлення лісів у наш час. У монографії "Ліси України" глибоко проаналізовані причини різкого зниження лі-систості України за кілька століть, сучасний стан лісів, їх роль у збереженні природного середовища, а також правдиво висвітлена проблема оптимізації лісокорис-тування. Належне місце у монографії відведено систе-мі лісогосподарських заходів у зональному аспекті, на лісотипологічній основі.

Дуже важливо, що професор С.А. Генсірук багато уваги приділив середовищетвірній і соціальній функ-ціям лісів. Він наводить у своїй монографії переконли-ві докази великого значення лісів у збереженні при-родного середовища, підтриманні лісами природного стану біосфери і екологічної рівноваги на планеті.

Лісові формації, як геологічно найдавніший і най-продуктивніший тип рослинності відігравали і відігра-ють приоритетну екологічну роль в еволюції біосфери

та підтриманні її упорядкованості. Ця роль особливо відчутна у сучасний техногенний період, коли став по-рушуватись киснево-вуглекислотний баланс на Землі, як планетарній соціо-екосистемі, коли спостерігається глобальне потепління клімату, коли існує загроза збід-нення біологічної різноманітності, коли катастрофічно продовжує зменшуватися площа лісових ландшафтів. Під впливом зростаючого антропогенного пресу на природне середовище та його дестабілізацій зараз роз-вивається нова парадигма поліфункціонального зна-чення лісових екосистем.

Розвиток лісової інфраструктури в Україні, подіб-но як і в інших індустріальних державах, відбувався адекватно розвитку продуктивних сил та ускладненню виробничих процесів. На підставі палео-педологічних досліджень лісових ґрунтів встановлено, що протягом тривалого агрокультурного періоду і, зокрема, протя-гом останніх 3-4 століть майже в три рази скоротилася площа лісів, а лісистість становить зараз лише 15,6 %. Більше половини площі лісового фонду України – це ліси штучного плантаційного походження із зниже-ною природною ценотичною структурою. Україна на-лежить до найменш лісистих країн Європи. Істотні кількісні та якісні трансформації у структурі лісового біому в низці районів зумовили екологічну дестабілі-зацію природного середовища. Тому важливим еколо-гічним і соціально-економічним завданням є збіль-шення лісистості, забезпечення сталого розвитку лісо-вих екосистем, поліпшення їх середовищетвірного та соціального значення. Саме в такому плані професор С.А. Генсірук провів систематичний аналіз праць кла-сиків лісівничої науки – Г.М. Висоцького, П.С. Пог-ребняка, О. Л. Бельгарда, Д. В. Воробйова, Д. Д. Лав-риненка, Б.Є. Логгінова, С.С. П'ятницького, П.С. Пас-тернака, М.М. Горшеніна, П.І. Молоткова, доповнив їх результатами власних досліджень та досліджень відо-мих практиків лісового господарства і підготував фун-даментальну монографію "Ліси України".

Перше видання книги "Леса Украины" вийшло у світ у Москві 1975 р. з передмовою академіка П.С. По-гребняка. Воно одержало високу оцінку вчених різних країн – академіка АН СРСР А.Б. Жукова, академіка АН БРСР І.Д. Юркевича, польського професора А. Яворського, чеського лісівника Пержини.

На прохання вчених і працівників лісового госпо-дарства України у 1992 р. було опубліковане друге ви-дання "Ліси України" (за редакцією академіка ІІ.С. По-гребняка і професора В.І. Чопика). Воно також було належно оцінене науковою громадськістю. За цю кни-гу та інші фундаментальні праці автор отримав у 1996 р. премію ім. В.І. Вернадського, а у 2000 р. був нагороджений Міжнародною спілкою лісових дослід-них організацій (ЮФРО) дипломом Лауреата та золо-тою медаллю.

На жаль книга "Ліси України" сьогодні стала біб-ліографічним раритетом. Тому, на прохання вчених і працівників лісового господарства автор підготував її



третє перероблене та доповнене видання. Слід зазна-чити, що у праці С.А. Генсірука "Ліси України" (2002) низку розділів розширено. У перший розділ "Еволюція лісів і лісистості України" включено підрозділ "Ліси і лісове господарство України на сучасному етапі". У третьому розділі "Комплексне лісогосподарське райо-нування території України" дана характеристика лісо-господарських областей та округів. Розширено й чет-вертий розділ "Типологічна характеристика лісів", до-повнено облік лісового фонду України в шостому роз-ділі та розділ десятий, присвячений екологічній ситу-ації в Україні. Завдяки цим доповненням істотно по-ліпшився зміст та загальна структура монографії, в якій з належною повнотою висвітлюються актуальні питання еволюції лісів і лісистості України, проблеми розвитку лісівничої науки, теоретичні основи лісогос-подарського районування, регіональні особливості лі-сового господарства і типології лісів, використання лі-сових ресурсів та їх відновлення, а також екологічна ситуація в Україні та шляхи її оздоровлення. Текст мо-нографії вдало ілюстрований 4 оригінальними кольо-ровими картами автора, 19 картосхемами округів і об-ластей, 19 таблицями, графіками, 49 ілюстраціями рід-кісних лісових екосистем, що сприяє повнішому роз-криттю суті поставлених проблем. Дуже вдало підіб-рані і розміщені за типологічним районуванням про-фесора Д.В. Воробйова 175 кольорових індикаторів ти-пів лісу, що сприятиме правильному проведенню сис-теми лісогосподарських заходів на лісотипологічній

основі. Книгу завершує оригінальний розділ "Лікарсь-кі рослини, їх поширення і застосування", в якому ав-тор на основі багаторічних досліджень висвітлює ліку-вальне значення більше 100 лікарських рослин і наво-дить рекомендації щодо їх використання народною медициною.

Поряд з великим науково-теоретичним і приклад-ним значенням монографія є добрим навчальним по-сібником з лісознавства, лісівництва і регіонального природокористування для викладачів і студентів ви-щих учбових закладів лісівничого, географічного і екологічного профілів. Для ознайомлення іноземних спеціалістів зі змістом монографіії наведено розгорну-тий реферат англійською мовою та коротке резюме російською, німецькою і англійською мовами.

Нове видання книги "Ліси України" є вагомим внеском у лісознавство та лісівництво, сприятиме ве-денню лісового господарства на екологічних засадах, сталому його розвитку, а також охороні лісів як за-гальнонаціонального багатства. Книга "Ліси України" правдиво висвітлює багатопланову проблему лісу в Україні, має велике виховне і патріотичне значення щодо збереження рідної природи, справляє приємне як наукове, так і естетичне враження.

С.М. Стойко, Ю.Р. Шеляг-Сосонко, Я.В. Коваль,

Г.Т. Криницький, П.Р. Третяк


І.Ф. Калуцький, Р.Р. Олійник Лісівник, науковець, громадянин 19

ЛІСІВНИК, НАУКОВЕЦЬ, ГРОМАДЯНИН1

1 до 80-річчя від дня народження Павла Андрійовича Трибуна

Першого січня 2003 р. виповнилося 80 років з дня народження відомого карпатського лісівника, науков-ця, знавця проблем захисту лісу, ветерана війни і праці Павла Андрійовича Трибуна.

Павло Трибун народився у с. Хажин Бердичівсь-кого району Житомирської області. 1944 р. воював у курсантській роті. Найжор-стокіші і пам'ятні бої відбули-ся якраз у Карпатах. Після війни вступив на лісогоспо-дарський факультет Львівсь-кого сільськогосподарського ін-ституту, який закінчив з від-знакою у 1952 р.

Трудову діяльність розпо-чав у Коломийському лісгос-пі, де проходив виробничу і переддипломну практику, пра-цюючи помічником лісничого Печеніжинського лісництва і десятником. Був старшим ліс-ничим Станіславівського ліс-госпу (1952-1953 рр.), потім головним лісничим управлін-ня лісового господарства (1953-1956 рр.).

З 1956 по 1959 рік П.А. Три-бун навчався в аспірантурі при кафедрі загального лісівництва Харківського сіль-ськогосподарського інституту ім. В.Д. Докучаєва. Проводив дослідження на тему "Передгірні ліси Івано-Франківської області і шляхи підвищення їх продук-тивності".

У грудні 1959 року Павло Андрійович запроше-ний до управління лісового господарства, лісової і де-ревообробної промисловості Станіславівського рад-наргоспу на посаду начальника виробничо-технічного відділу лісового господарства.

Разом з іншими спеціалістами організовував роз-робку великих вітровалів і пошкодженої короїдами де-ревини. Обґрунтовував необхідність зменшення обся-гів головного користування. За його участю проведено масштабне ґрунтово-лісотипологічне обстеження лісів Карпат. Виконано масштабне картографування типів лісу і ґрунтів у горах. Павло Андрійович сприяв виді-

ленню ряду нових природно-заповідних територій, за-кладення дендраріїв, організації науково-технічних конференцій.

У травні 1965 р. П.А. Трибун запрошений на по-саду завідуючого відділом захисту лісу Карпатської філії УкрНДІЛГа. За 18 років праці у філії інституту

вивчив найпоширеніші хворо-би і шкідники карпатських лі-сів, опрацював заходи бо-ротьби з кореневою губкою, опеньком, іржастим раком ялиці, причини всихання пе-редгірних дібров. Опубліку-вав розробку "Інструкції по заходах боротьби з корене-вою губкою сосни, ялини і ялиці в лісах СРСР", "Реко-мендації з технології інтегро-ваних заходів профілактики і боротьби з кореневою губкою смереки і ялиці в лісах Укра-їнських Карпат". З 1964 року і до нині очолює обласну раду ботанічного товариства.

П.А. Трибун автор понад 450 наукових і науково-попу-лярних публікацій з проблем захисту лісу, лісівництва, охо-

рони природи. Він член редколегії журналу "Зелені Карпати", член-кореспондент Лісівничої академії наук, голова Івано-Франківського відділення Укра-їнського ботанічного товариства. Його не раз від-значено урядом за заслуги перед Вітчизною. Він ка-валер ордена Великої Вітчизняної війни І ступеня, має ордени Червоної зірки, "За мужність".

П.А. Трибун є співавтором монографій "Івано-Франківська область. Екологія і оптимізація природо-користування (1996) і "Природно-заповідні території та об'єкти Івано-Франківщини (2000).

Шановний ювіляр і зараз багато працює. Його ду-ша боляче переживає за долю рідного лісу, за май-бутнє рідного краю, за перспективи розвитку лісової галузі.

І.Ф. Калуцький, Р.Р. Олійник


Актуальні проблеми сьогодення 20

ÀÊÒÓÀËÜÍ² ÏÐÎÁËÅÌÈ ÑÜÎÃÎÄÅÍÍß

УДК 630*

М.А. ГОЛУБЕЦЬ1

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ЛІСОЗНАВСТВА, ЛІСІВНИЦТВА ТА ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА

Текст доповіді, виголошеної 1 грудня 2001 р. на загальних зборах Лісівничої Академії Наук України. Кри-тично осмислено суть та завдання лісівничих наук. Обґрунтовано необхідність переходу на екосистемологічні основи аналізу та оцінки явищ, подій і процесів у лісі. Подальший розвиток теорії класифікації лісів потребує врахування дії антропогенних чинників, екологічного потенціалу лісових екосистем, теоретичних основ попу-ляційної біології. Остаточне опрацювання прикладних основ ведення лісового господарства на типологічній основі повинно враховувати фізико-географічну і функціональну специфіку груп і категорій лісів. Вкрай акту-альним є запровадження сучасних способів, технологій і нормативів лісовирощування і лісокористування, мо-ніторингу лісів.

1 Михайло Андрійович ГОЛУБЕЦЬ – віце-президент ЛАН України, доктор біологічних наук, професор, академік НАН України, Інститут екології Карпат НАН України, директор. Україна, Львів. Тел +38(0322) 70-74-30, Email: [email protected]

Приступаючи до розгляду проблем лісознавства, лісівництва та лісового господарства, треба перш за все відзначити, що лісова галузь у нашій країні має по-тужну наукову основу, закладену плеядою видатних вітчизняних лісознавців і лісівників, перелічити й оха-рактеризувати яких в одній короткій розвідці немож-ливо. Але не згадати хоча б провідних із них також бу-ло б невиправдано. Це, передовсім, академіки Г.М. Ви-соцький і П.С. Погребняк, професори О.Л. Бельгард, Д.В. Воробйов, С.С. П'ятницький, П.С. Пастернак, Б.Ф. Остапенко, Д.Д. Лавриненко, брати І.І. та М.І. Гор-дієнки, П.І. Молотков, С.В. Шевченко, С.А. Генсірук, С.М. Стойко, М.М. Горшенін, О.С. Скородумов, бага-то їхніх учнів і послідовників. Їхніми працями створе-на теоретична база цієї галузі знань.

Щоб дати відповідь на поставлені в назві доповіді питання, треба спочатку їх розмежувати, глибоко про-никнути в їхню семантичну суть, дати їм чіткі визна-чення, й опісля синтезувати в цілісне, структуроване, взаємопов'язане, комплексне вчення. У цьому є велика потреба тому, що в наукових працях, енциклопедіях і підручниках зміст та обсяг цих частин лісівничої галу-зі трактовані неоднозначно.

В Українській Радянській Енциклопедії (УРЕ, 1962) лісознавство розглядається як розділ ботанічної науки, що вивчає флористичний склад лісу, лісові рос-линні угруповання, середовище, в якому ростуть рос-лини в лісі (клімат, ґрунт, тваринний світ тощо), а та-кож взаємодію лісової рослинності зі середовищем. Лісівництво – наука про життя і вирощування лісу. Воно поділяється на загальне лісівництво (біологія і типологія лісів, техніка природного відновлення лісу та догляд за ним) і спеціальне лісівництво (лісові куль-

тури, насінництво, селекція, агротехніка, полезахисне лісорозведення, залісення пісків, ярів, берегів водойм та гірських схилів; див. рис. 1). Отже, вже тут маємо недоречність, оскільки питання про життя лісу, його біологію і типологію належать до компетенції лісоз-навства, а не лісівництва.

В Українському радянському енциклопедичному словнику (УРЕС, 1987) лісознавство визначене як вчення про ліс, галузь знань про природу лісу, його ос-новні компоненти – дерева й чагарники, а також тра-в'яний і мохово-лишайниковий покрив.

Воно є теоретичною основою лісівництва. Лісів-ництво ж – це галузь рослинництва, що займається ви-рощуванням лісу для одержання деревини, інших про-дуктів лісу та використання його із захисними, водо-регуляційними, лікувально-оздоровчими, естетичними потребами. Воно також розглядається як наука про природу, методи вирощування й поліпшення лісу, під-вищення його продуктивності. А далі невимовна плу-танина: лісівництво складається з лісознавства (вчення про природу лісу) та власне лісівництва, що розробляє техніку і технологію вирощування лісу. Як навчальна дисципліна включає загальне лісівництво (вивчає бі-ологію і типологію лісу, техніку природного лісовід-новлення, догляд за лісом тощо) і курс лісокультури (рис. 1).

В Українській Енциклопедії Лісівництва (УЕЛ, 1999) лісознавство визначене як учення про ліс, галузь знань про природу лісу, його основні компоненти – де-рева, чагарники, а також трав'яний і мохово-лишайни-ковий покрив. Вивчає географію розміщення та еколо-гію лісу, взаємозв'язок його з умовами природного се-


М.А. Голубець. Сучасні проблеми лісознавства, лісівництва та лісового господарства 21

редовища (температура, опади, ґрунт, мікробне насе-лення і тваринний світ). Воно також вивчає біологічні та екологічні властивості деревних порід, їхні ареали і стійкість до несприятливих умов, шкідників і хвороб, досліджує зміни порід, типи лісу. Поки що тут усе ні-би нормально, але далі: лісознавство забезпечує ком-плексний розвиток народного господарства, викорис-тання і відновлення лісових багатств та їх охорону. З останнім аж ніяк не можна погодитися, оскільки вико-ристання, відновлення та охорона не є компетенцією лісознавства. Вони знаходяться далеко за межами на-уки – у сфері виробництва, народного господарства, і є завданнями навіть не лісівничого, а лісогосподарсько-го плану.

УРЕ (1962)

Лісознавство - розділ ботанічної науки, що вивчає фло-ристичний склад, рослинні угруповання, взаємодію лісової рослинності із середо-вищем

Лісівництво - наука про життя і вирощування лісу

УРЕС (1987) Лісознавство - вчення про природу лісу і йо-

го основні компоненти (дерева, чагарники, трави тощо)

Лісівництво - галузь рослинництва, що за-ймається вирощуванням лісу

складається з

лісознавства власне лісівництва

Лісівництво як навчальна дисципліна

Загальне лісівництво (біологія і типо-логія, вирощування лісу)

Лісові культури

УЕЛ (1999) Лісознавство - наука про природу лісу; - забезпечує комплексний роз-

виток народного господарства, відновлення лісових багатств та охорону

Лісівництво - наука про життя лісу

Загальне - біологія, типологія, взаємодія, відновлення, догляд, викорис-тання, охорона

Спеціальне - лісові культури, насінництво, селекція, розведення, залісення

Рис. 1. Співвідношення між поняттями "лісознавство" і "лісівництво" в енциклопедичних виданнях.

Лісівництво ж у цій енциклопедії характеризу-ється як: 1) наука про життя і вирощування лісу. До нього належать також теорія рубань, спрямованих на поліпшення продуктивності та водоохоронно-захисної функції лісостанів. Лісівництво займається поліпшен-ням природних лісостанів і створенням штучних на-саджень. Поділяється на загальне і спеціальне лісів-ництво. Загальне вивчає біологію і типологію лісу, взаємодію між лісом і навколишнім середовищем (зав-дання лісознавства – М.Г.), розглядає методи і техніку природного відновлення лісу та догляду за ним, а та-кож способи використання та охорони лісу. Спеціаль-не лісівництво поєднує лісове насінництво, селекцію, агротехніку, типи і методи розведення лісових куль-

тур, полезахисне лісорозведення, залісення пісків, ярів, берегів, водойм і гірських схилів; 2) галузь рос-линництва, що займається вирощуванням лісу для одержання деревини, інших продуктів лісу та вико-ристання його із захисними, водорегуляційними, ліку-вально-оздоровчими, естетичними цілями.Таким чи-ном, і в цьому спеціалізованому енциклопедичному джерелі виявляємо глибоке неузгодження двох най-фундаментальніших понять науки про ліс – лісознав-ства і лісівництва: якщо питання "природи лісу", "жит-тя лісу", "біології і типології лісу" є предметом лісоз-навства, то вони не можуть бути також предметом лі-сівництва.

Ця плутанина могла бути започаткована ще тоді, коли, як відзначив І.С. Мелєхов [7], лісознавство як учення про ліс, його природу оформилося на початку 20 ст. в надрах лісівництва. Його засновником є про-фесор Г.Ф. Морозов, котрий в "Учении о лесе" [8] пи-сав: "Лісівництво складається з двох частин: учення про ліс, з одного боку, і вчення про перетворення лісу, користування ним без виснаження його, чи власне лі-сівництва, з другого боку".

Проте, в російській лісівничій науці цієї плутани-ни частково вдалося уникнути. У підручниках М.Є. Ткаченка [11], В.Г. Нестерова [9], І.С. Мелєхова [7], С.В. Белова [2] знаходимо чітке розмежування і глибоке взаємопроникнення лісознавства як науки про природну сутність лісу і лісівництва як науки про ме-тоди його вирощування, хоча й розглядаються вони у складі загального лісівництва (рис. 2).

Г.Ф. Морозов [8]

вчення про ліс Лісівництво вчення про перетворення лісу

М.Е. Ткаченко [11], В.Г. Нестеров [9],

І.С. Мелехов [7], С.В. Белов [2]

лісознавство (вчення про ліс)

Загальне лісівництво

лісівництво

П.С. Погребняк [10]

біоценологія Загальне лісівниц-тво

екологія лісу

відновлення та плекання лісу Рис. 2. Співвідношення між поняттями "лісознавство"

і "лісівництво" у підручниках з лісівництва.

У книзі В.Г. Нестерова "Общее лесоводство" [9] читаємо: "Загальне лісівництво складається з двох час-тин: 1) лісознавство і 2) лісівництво. Лісознавство присвячене вивченню біології лісу і являє собою вчен-ня про ліс. Лісівництво розглядає методи і техніку за-безпечення відновлення, плекання, використання та охорони лісу і є вченням про методи вирощування лі-су. Таким чином: "лісознавство розглядає загальні по-няття про ліс, його зв'язки із середовищем і закономір-ності розвитку, а лісівництво – лісогосподарські захо-ди" (с. 6).



Цього, на жаль, не змогли усвідомити українські науковці і лісові енциклопедисти (а енциклопедія – з грецької – коло загальноосвітніх знань, підсумок знань на певному етапі розвитку науки). Хоча певну спробу позбутися теоретичної незручності зробив П.С. Пог-ребняк. У підручнику "Общее лесоводство" [10] в "за-гальному лісівництві" він виділив 3 розділи: "біоцено-логію", "екологію лісу" та "відновлення і плекання лі-су", тобто не розділяв його на лісознавство (перші два розділи), і власне лісівництво (третій розділ). Одначе, він чітко відмежовував загальне лісівництво, з одного боку, від дендрології, анатомії і фізіології рослин, мік-робіології, геоботаніки, зоології, ґрунтознавства, мете-орології, кліматології, фізичної географії та ін., (хоч уважав їх для лісівництва базовими), а з другого боку – від лісокультурної справи, лісових меліорацій, за-хисту лісу, лісової таксації, лісовпорядкування, меха-нізації лісогосподарських робіт, економіки лісового господарства (з якими загальне лісівництво тісно по-в'язане), і наголошував, що воно (загальне лісівниц-тво) характеризується "своєрідністю точки зору на свій об'єкт як на лісовий біоценоз, панівним інтересом до екологічних взаємовідносин, які формують склад, продуктивність, стійкість і динаміку лісового біоцено-зу". Серед питань, які належать до компетенції біоце-нології, П.С. Погребняк називав поняття про ліс, ліс – рослинне угруповання, ліс як географічне явище, рос-лини – компоненти лісу, лісова фауна. Розділами еко-логія лісу є ліс і середовище, ліс і світло, тепло, воло-га, повітря, вітер, ґрунт; ріст, продуктивність і стій-кість лісу, а відновлення і плекання лісу – лісівничі системи, відновлення, зміна порід, суцільні і поступові рубання, рубання догляду, лісова типологія.

Таким чином, у загальному лісівництві П.С. Пог-ребняка немає поняття "лісознавство", хоча біоценоло-гія та екологія лісу належать до цього розділу знань і за обсягом чітко йому відповідають. Розділ – "Віднов-лення та плекання лісу", тобто те, що в більшості праць означається як спеціальне чи власне лісівниц-тво, виявився дуже обмеженим, оскільки позбавлений таких лісівничих питань, як штучне лісовідновлення, насінництво, селекція, лісорозведення тощо.

За змістом та обсягом з розділами П.С. Погребня-ка "Біоценологія" та "Екологія лісу" цілком збігається розділ знання "Лісознавство" у визначенні О.Л. Бель-гарда [3], яке охоплює екологічні умови, специфіку лі-сового біогеоценозу, типологію, взаємовідносини між деревними породами і середовищем, біологічні, еколо-гічні та лісівничі особливості дерев і чагарників, стру-ктурні елементи біогеоценозу, динаміку тощо.

Виходячи з усього викладеного, напрошується та-кий основний висновок: у лісовій галузі знань вкрай потрібне впорядкування базових понять, які визнача-ють її зміст, структуру, завдання, методи та обсяги до-сліджень, співвідношення з іншими, суміжними галу-зями знань і зв'язок з лісівничою практикою. Необхід-но очистити її від невизначеності, плутанини і непоро-зумінь.

Сучасні здобутки з питань структурно-функці-ональної організації лісових екосистем, закономірнос-тей їх просторової диференціації, історії розвитку, природної та антропогенної динаміки, стійкості до

техногенних збурень і стабільності існування в часі, з одного боку, та сучасні потреби розумного, прогнозо-ваного і цілеспрямованого керування екологічними процесами як у лісових біогеоценозах, так й у великих природно-територіальних комплексах, основним або відчутним компонентом яких є ліс, керування з метою якнайефективнішого використання середовищетвір-них, захисних та інших корисних функцій лісу, з дру-гого боку, спонукають до пошуку адекватних роз-в'язок у лісівничій галузі знань, розвитку нових напря-мів лісівничих досліджень, модернізації лісогоспо-дарських виробничих заходів.

Не може зберігатися становище, коли "лісознав-ство" – фундаментальна галузь знань про ліс залиша-тиметься розділом "лісівництва" чи "загального лісів-ництва" – прикладної науки про методи вирощування і використання лісу. Важко знайти виправдання тому, щоби "загальне лісівництво" розділяти на "власне лі-сівництво" і "спеціальне лісівництво", тобто цілісну, функціонально неподільну систему лісівничих знань, починаючи від лісової генетики, селекції, насінництва і лісових культур, і закінчуючи вирощуванням, вико-ристанням та охороною лісу, об'єднаних комплексним взаємопов'язаним лісогосподарським процесом, штуч-но розривати на відокремлені частини, більшість з яких П.С. Погребняк взагалі виніс за межі загального лісівництва.

У світовій практиці в тому чи іншому варіанті зберігається два базові поняття – лісознавство і лісів-ництво. У російській літературі – це "лесоведение и лесоводство", в "німецькій" der Waldwissenschaft і die Waldwirtschaft, англійській – "silviсs і forestry". У ро-сійсько-латинському словнику для ботаніків М.Е. Кир-пічникова та Н.Н. Забинкової [6] лісознавство фігурує як drymologia (drymos із грецького – ліс), а лісівництво – як silvicultura.

Виходячи з досягнень наук про ліс, загальних за-сад наукознавства, необхідності упорядкування лісоз-навчої термінології і виведення лісогосподарського виробництва на рівень сучасних завдань народного господарства, ми дійшли висновку про потребу легіти-мації (узаконення) єдиної галузі знань про ліс. Їй мож-на дати назву сильвалогія (sylvalogia, sylva з лат. – ліс).

Сильвалогія – це наука про ліс, його природу і життя, про його антропогенні перетворення, способи вирощування, підтримання корисних функцій, захисту й охорони, чи іншими словами – весь обсяг знань про ліс.

Сильвалогія складається з двох основних частин – лісознавства (drymologia) і лісівництва (silvicultura).

І в цьому місці слід зробити одну дуже важливу ремарку: незалежно від того, чи буде ця назва науки про ліс прийнята, чи ні, маємо однозначно погодитися з тим, що лісознавство і лісівництво повинні існувати як дві тісно пов'язані між собою, але не підпорядкова-ні одна одній галузі знань.

Лісознавство – це наука, об'єктом вивчення якої є ліс (лісовий тип рослинності) як складна, функці-ональна наземна екосистема. Це наука про генезис, розвиток, закономірності будови, функціонування і поширення (територіальний розподіл) лісових екосис-тем, взаємовідношення між їхніми живими компонен-тами та між ними й абіотичним середовищем, про бі-



отичні, екологічні й лісівничі особливості цих компо-нентів, про природну й антропогенну динаміку цих екосистем, їхні структурно-функціональні властивості, диференціацію і класифікацію (типологію). Лісознав-ство є теоретичною базою лісівництва.

Лісівництво – це наука про способи і технології відновлення, розведення, вирощування і використання лісу, передовсім на основі знань про структурно-фун-кціональні особливості лісових екосистем та їхніх тро-фічних блоків, біотичні, екологічні і лісівничі (цено-тичні) властивості деревних порід й інших живих ком-понентів лісу, а також про потенційні можливості лі-сорослинних умов.

Складовими, допоміжними, спеціалізованими під-розділами лісівництва є лісове насінництво, лісова се-лекція, лісові культури, агротехніка вирощування са-дивного матеріалу і лісових культур, полезахисне і ґрунтозахисне лісорозведення, захист лісу, лісовпо-рядкування, лісова таксація, лісова механізація, лісо-типологічна оцінка і групування лісів.

Лісове господарство – це галузь народного госпо-дарства (виробництва), яка на основі теорії лісознав-ства і лісівництва займається відновленням, розведен-ням, вирощуванням, користуванням, підвищенням стійкості та продуктивності лісів, їх оцінкою, карту-ванням, охороною, захистом і впорядкуванням, раці-оналізацією використання лісових ресурсів.

Треба мати на увазі й те, що лісознавство – це наднаціональна наука, лісівництво ж і лісове госпо-дарство значною мірою мають національну специфіку, тобто зумовлені природно-історичними, етнічними, культурними, соціальними, економічними, політични-ми умовами держави.

Тепер можемо приступити до аналізу сучасних проблем галузі. Вона є особливо актуальною в наш час – час світової інтеграції, глобалізації, стандартиза-ції, комп'ютеризації, реалізації програм сталого роз-витку та кібернетизації – керування екологічними, економічними, демографічними, суспільно-політични-ми та іншими процесами. Зрозуміло, досягти успіху з цих напрямів можливо лише за умови чіткої відповід-ності термінів суті кожного з наукових понять, мате-матичної точності описів і характеристик тощо.

Сучасні проблеми лісознавства Назву декілька, на мою думку, найважливіших. 1. Виходячи із завдань програми сталого розвитку

і враховуючи глибину антропогенних змін у структурі лісового покриву, з одного боку, а також потребу ро-зумного керування не лише економічними, демогра-фічними, соціальними і політичними процесами, але й екологічними, першорядним завданням сучасного лі-сознавства є перехід на екосистемологічні основи ана-лізу та оцінки явищ, подій і процесів у лісі. Об'єктом його вивчення повинні стати різних рангів лісові еко-системи – від консорційних і біогеоценозних до біом-них. Це, по-перше, націлить дослідника на структур-ний, системний і функціональний аналіз об'єкта, по-друге, на основі пізнання його структурно-функці-ональних особливостей дасть змогу підійти до ефек-тивного керування екологічними процесами (енерге-

тичними, продукційними, редукційними, біогеохіміч-ними тощо) та корисними для людини функціями.

Для цього в лісознавстві є значні надбання. Це, передовсім, праці П.С. Погребняка з порівняльної еко-логії і біоценології, О.Л. Бельгарда – з лісової біогеоце-нології, П.С. Погребняка, Д.В. Воробйова, О.Л. Бель-гарда та їхніх учнів з лісової типології. Необхідно ли-ше ці надбання перевести із режиму переважно стати-ки (знання для знання) в режим динаміки – роботи, функціонування в часі і просторі, функціонування в лісознавчому пізнанні й мисленні та в лісогосподарсь-кій практиці.

2. Другою важливою проблемою є подальший розвиток теорії класифікації лісів – лісової типології. На жаль, лісова типологія після П.С. Погребняка і Д.В. Воробйова не дуже просунулася вперед. А про потребу такого просування засвідчили ще праці зі сте-пового лісознавства О.Л. Бельгарда. Потрібні теоре-тичні основи класифікації лісорослинних умов і типів лісу з урахуванням фізико-географічної (кліматичної, ґрунтово-гідрологічної, біоценологічної, техногенезної та ін.) специфіки території, а також функціонального призначення лісів (полезахисного лісорозведення, рек-реації та захисту урбаністичних екосистем, очищення територій від забруднення радіонуклідами, важкими металами та шкідливими хімічними речовинами тощо).

До цього переліку можна додати й вивчення бі-ології деревних порід та інших живих компонентів лі-сових екосистем, закономірностей трансформації в ос-танніх речовинно-енергетичних ресурсів, темпів наг-ромадження фітомаси, особливостей поширення та функціонування фітофагів і тварин вищих трофічних рівнів та інше.

3. Найпотужнішим збурювальним фактором у лі-сових екосистемах є антропогенний (виробнича діяль-ність людини). Він модифікує їхній склад, структуру, системні зв'язки і функціональні властивості, призво-дить до зменшення лісистості всіх лісових і лісостепо-вих регіонів України, загалом до зменшення продук-тивності та стійкості лісових екосистем, зниження їх-ніх ґрунтозахисних, водотрансформаційних і клімато-регуляційних функцій, активізації повеней, водної та вітрової ерозії ґрунтів, вітровалів, інвазій шкідників, поширення епіфітотій та інших шкідливих явищ, пос-лаблення захисних, організаційних, середовищетвір-них і ресурсних функцій. Тому лісознавче пізнання, оцінка сучасної ролі, потужності, наслідків дії цього чинника та опрацювання наукових основ поведінки в лісі має надзвичайне значення.

4. Четверта проблема. Останні чотири роки Інсти-тут екології Карпат активно працює над питанням еко-логічного потенціалу наземних екосистем. Під еколо-гічним потенціалом розуміємо сукупність речовинно-енергетичних ресурсів і властивостей екосистеми, що забезпечують її максимально можливі структурно-функціональні параметри (енергетичні, організаційні, біогеохімічні, водотрансформаційні, середовищні) і корисні функції (захисні, продукційні, редукційні, ре-сурсні, рекреаційні, естетичні), котрі можуть бути ви-користані людиною.

Екологічний потенціал – поняття, яке використо-вується лише для означення стану первинної, корінної



екосистеми. Його основними критеріями (мірилами) можна вважати: загальну біотичну продуктивність і запаси біотичної продукції, загальну енерготрансфор-маційну здатність, загальну водотрансформаційну зда-тність, темпи і величини біотичного кругообігу, про-дукування кисню та інші.

Як фундаментальну основу для визначення еколо-гічного потенціалу конкретних біогеоценозних еко-систем використовуємо лісотипологічну методи-ку П.С. Погребняка – Д.В. Воробйова.

Під впливом господарської діяльності (вирубу-вання, лісові культури екзотів, трансформація корін-них лісових екосистем у похідні лісові, лучні, рільні тощо) у вторинних (похідних) екосистемах екологіч-ний потенціал змінюється і вони набувають ознак вто-ринного потенціалу, тобто тієї сукупності їхніх речо-винно-енергетичних ресурсів і властивостей, які сфор-мувалися під впливом антропогенного збурювального впливу і які визначають їхні теперішні структурно-функціональні параметри і корисні функції.

Різниця між екологічним потенціалом і вторин-ним потенціалом екосистеми свідчить, з одного боку, про рівень його використання вторинною екосисте-мою, з другого, про втрату або примноження (наприк-лад, шляхом внесення добрив, сприяння деструкції мертвої органіки, водних меліорацій) цього потенці-алу під впливом антропогенного збурення. На жаль, у наших дослідженнях в Українських Карпатах і на пе-редгір'ях були виявлені лише істотні втрати екологіч-ного потенціалу у межах і біогеоценозних, і ландшаф-тних екосистем. Для прикладу, за показником продук-тивності карпатські післялісові луки використовують екологічний потенціал первинної карпатської лісової екосистеми на 70 %, а за показником запасів біомаси – лише на 10 %. Таким чином, втрати цього потенціалу становлять відповідно 30 і 90 %.

Опрацювання теорії екологічного потенціалу, з одного боку, дає змогу робити не лише якісну й кіль-кісну еколого-економічну оцінку ефективності його використання, але й опрацьовувати методи підвищу-вання цієї ефективності (додаткову інформацію з цього питання можна почерпнути в наших монографіях "Еко-системологія" [4] та "Екологічна ситуація на північно-східному макросхилі Українських Карпат" [5].

5. П'ятою істотною проблемою є використання в лісознавстві теоретичних основ популяційної біології, зокрема популяційної екології. Кожний вид у т.ч. де-ревний, існує у природі у формі історико-генетичних популяцій, які складаються до того ж із внутрішньопо-пуляційних одиниць – екоелементів (за Синською), морфобіологічних груп (за Завадським), біотипів то-що. Якщо при цьому враховувати й те, що жодне дере-во, чагарник чи трава не існує у природі стерильно, а завжди у формі консорції – елементарної екосистеми, стає цілком зрозумілою практика ведення лісового го-сподарства у Швейцарії чи інших розвинених західних країнах з орієнтацією на конкретне дерево, а не лише загалом на лісостан. З огляду на це великої уваги зас-луговує опрацювання наукових засад дослідження по-пуляційних консорцій і підпорядкованих їм структур-них одиниць, зумовлених, передовсім, умовами міс-цезростання.

Лісознавчі дані з цього питання мають бути пок-ладені в основу лісової генетики і селекції, формуван-ня і вирощування стійких, високопродуктивних і фун-кціонально ефективних лісових насаджень.

6. Й останнє питання – розробка наукових засад керування екологічними процесами в лісових екосис-темах. Слід мати на увазі, що всі природні екосистеми є саморегульованими, функціонують за загальними оз-наками кібернетичних систем, тобто мають свою гене-тичну пам'ять і свій генетичний регулятор, роль якого виконує генопласт (функціональна сукупність гено-фондів усіх популяцій, з яких складається біота еко-системи). Вони керуються за трьома типами саморегу-ляції: за заданою генетичною програмою, за замкне-ним циклом зі зворотним зв'язком, за реакцією на зов-нішні чинники, що зумовлюють відхилення від прог-рами (рис. 3). Таким чинником є також господарська діяльність. Вони також мають свою, вибрану з пам'яті еталонну (гіпотетичну) систему, структурно-функці-ональна організація котрої найбільше відповідає кон-кретним умовам її існування. Відповідно до парамет-рів еталонної системи регулятор будує керовану сис-тему, якщо цьому не перешкоджають зовнішні збурю-вальні діяння (ЗЗД).

IV ЗЗД

II I V

EC P KC III

Рис. 3. Схема функціонування саморегульованої систе-ми (за Ю. Антомоновим [1]: КС – керована система; Р – регулятор; EС – еталонна система; ЗЗД – зовнішнє збурю-

вальне діяння; I – V – канали інформації: І – прямий зв'язок, ІІ – порівняння керованої та еталонної систем; ІІІ – зворотний зв'язок; IV – зовнішніх чинників, що зумовлю-ють відхилення від програми; V – вихід керованої системи

У випадку, коли людина створює штучну екосис-тему, наприклад, лісові культури аборигенних чи екзо-тичних видів, вона повинна до початку лісокультур-них робіт скрупульозно запроектувати еталонну систе-му, тобто передбачити таку її структурно-функці-ональну організацію, яка забезпечувала б якнайкраще припасування генетичних пам'ятей культивованої по-роди і всіх інших живих компонентів (популяцій) майбутньої штучної екосистеми, стійкість до неспри-ятливих чинників і стабільність розвитку в часі, а та-кож ті види антропогенного втручання (лісогоспо-дарських заходів), які виявляться необхідними для підтримання існування цієї екосистеми в тих випад-ках, коли її внутрішні механізми самопідтримання чи самозахисту (наприклад, проти шкідників чи хвороб) будуть недостатніми.

У зв'язку з цим виникають два важливі моменти, на які повинні звернути увагу лісознавець і лісівник: по-перше, це те, що будь-яке істотне втручання в ро-боту якогось одного компонента лісової екосистеми завжди відбивається на функціонуванні всіх інших, пов'язаних з ним компонентів, на роботі цілої екосис-теми, по-друге, будь-якому істотному втручанню в ро-боту лісової екосистеми повинно передувати проекту-



вання майбутньої, антропогенно змінюваної еталонної екосистеми з урахуванням еколого-біологічних влас-тивостей живих (не лише деревних) її компонентів (наприклад, наземного покриву, ґрунтових безхребет-них і хребетних тварин, наземних фітофагів і хижаків, збудників грибкових захворювань тощо) та специфіки абіотичного середовища (ґрунтово-гідрологічних і клі-матичних умов, можливих зовнішніх абіотичних чи антропогенних збурень тощо).

Тому опрацювання наукових засад проектування еталонних систем (штучних лісових біогеоценозів чи антропогенних втручань в роботу природних біогеоце-нозів) і керування екологічними процесами вимагає гли-боких екосистемологічних знань лісознавця й усвідом-лення великої відповідальності за рекомендовані зовніш-ні збурювальні втручання в роботу цієї екосистеми.

Сучасні проблеми лісівництва – це проблеми на-уки про способи і технології відновлення, розведення, вирощування і використання лісу, науки прикладної.

Як уже згадувалося, на відміну від лісознавства, лісівництво несе у собі національні риси, тобто воно зумовлене не лише рівнем лісознавства – як теоретич-ної основи лісівництва, але й економічними, соціаль-ними, психологічними, політичними та іншими умова-ми у державі. У зв'язку з цим лісівництво повинно ма-ти певний арсенал варіантів наукових розробок з пи-тань ведення лісового господарства відповідно до кон-кретних соціально-економічних умов, а також на пер-спективу.

1. Першою найважливішою лісівничою пробле-мою є адаптація програм і методик лісівничо-екологіч-ної типології до конкретних фізико-географічних (по-ясність, зональність) умов і функціональної (групи, ка-тегорії) специфіки лісів, засвоєння програм і методик лісотипологічного картографування.

2. Другою важливою лісівничою проблемою сьо-годні є остаточне опрацювання прикладних основ ве-дення лісового господарства на типологічній основі з урахуванням фізико-географічної і функціональної специфіки груп і категорій (за ознаками цільового призначення) лісів. Фундаментальна лісознавча теорія лісової типології повинна бути трансформована для конкретних потреб лісівництва (насінництва, інтро-дукції, лісорозсадної і лісокультурної справ, охорони і захисту лісу, технологій і віку рубань головного ко-ристування тощо).

3. Опрацювання способів, технологій і нормативів лісовирощування і лісокористування (агротехніки ви-рощування садивного матеріалу і лісових культур, усіх видів рубань тощо) у конкретних лісотипологіч-них умовах (зона, пояс, формація, група лісів, катего-рія лісів, типів лісу).

4. Глибоке знання біотичних властивостей дерев-них порід та інших компонентів лісу, передусім, ви-могливості до кліматичних і ґрунтово-гідрологічних умов, консорційних зв'язків між живими компонента-ми, консорційної будови біогеоценозних і ландшаф-тних екосистем, структурно-функціональних особли-востей популяцій і популяційних консорцій як основи для обґрунтування способів підтримання стійкості, стабільності, підвищення продуктивності та інших ко-

рисних (захисних, регуляційних, охоронних, ресурсних, середовищних тощо) функцій лісових екосистем.

5. Особливе значення для лісогосподарської прак-тики має лісорослинне і лісогосподарське районуван-ня території України, які поряд з лісівничо-екологіч-ною класифікацією лісів повинні стати науковою кан-вою ведення лісового господарства, передовсім, від-творення змішаних, високопродуктивних, біологічно стійких, реконструкції розладнаних і неперспективних лісостанів, формування ефективних захисних та інших спеціального призначення лісових угруповань. Лісо-рослинне районування, яке виконується на основі кар-ти корінного рослинного покриву і територіального співвідношення корінних типів лісу (у розумінні П.С. Погребняка), відображає всю складність природ-них взаємозв'язків між лісовою рослинністю і середо-вищем її існування та закономірності їхньої спонтан-ної просторової мозаїчності. Лісогосподарське райо-нування виконується на основі карти сучасного лісо-вого покриву і дає систематизовану картину сучасного стану цього покриву, відображає ступінь його змін під впливом господарської діяльності й забезпечує поділ території на такі якісно відмінні просторові одиниці, які характеризуються певними, лише їм властивими напрямами ведення лісового господарства. У горах та-ке районування повинно враховувати басейнову спе-цифіку річок з метою формування лісового покриву для якнайефективнішого регулювання поверхневого стоку води, попередження повеней і захисту схилів від ерозії.

6. Ще одним важливим завданням лісівничої на-уки є опрацювання наукових засад комплексного галу-зевого (лісівничого) моніторингу як основи оцінки стану лісового покриву, прогнозування лісоекологіч-них процесів та управління ними. Для цього необхідні скрупульозно визначений набір показників, за якими буде збиратися інформація, детально обґрунтована си-стема моніторингових станцій, програма й методика збирання, нагромадження, опрацювання, зберігання і передавання інформації як до галузевого, так і до наці-онального центрів моніторингу, програма й методика використання (споживання) моніторингової інформа-ції, моделювання і прогнозування процесів та підго-товки управлінських рішень, а також програми науко-вої експертизи цих рішень і їх практичного втілення (детальнішу інформацію з цих питань можна почер-пнути в наших працях [4, 5].

Дещо зупинюся на сучасних проблемах лісового господарства.

Здається, лісове господарство можна зарахувати до найбільш забутої і занедбаної галузі народного гос-подарства. Лише завдяки тому, що її виробничий цикл триває десятиліття, а то й століття, а його мобілізовані лісівничою формою кадри за мізерну зарплату викону-ють свої службові обов'язки, складається поверхове враження, що наші ліси перебувають в більш-менш за-довільному стані. Насправді, лісогосподарська галузь глибоко хвора, передовсім, через економічну кризу і постійне недофінансовування. Певно не знайдемо жо-дної ділянки, жодного напряму діяльності, які відпові-дали б не лише сучасним вимогам світової лісівничої науки, але й тим рівням її застосування, які існували



кілька десятиріч тому. Величезним недоліком є те, що більшість лісничих не мають змоги (у зв'язку з чим поступово втрачають знання і зацікавлення) вести лі-сове господарство на лісотипологічній основі. Як свід-чать наслідки їх атестації у деяких управліннях (об'єд-наннях) лісового господарства, вони втратили орієнта-цію в лісовій типології і розгубили ті знання, які набу-ли у закладах освіти. На низькому рівні захист та охо-рона лісу.

Найістотнішими у цій народногосподарській га-лузі є ціла низка задавнених, хронічних проблем:

1) незадовільне бюджетне фінансування галузі зага-лом;

2) неможливість ведення лісогосподарських робіт відповідно до лісівничих норм і вимог;

3) незадовільне використання типологічних вихід-них даних у проектуванні та веденні лісогоспо-дарських робіт;

4) незадовільний санітарний стан лісів, їхня захара-щеність;

5) занедбане насінництво; 6) незадовільна мережа і стан лісових доріг; 7) незадовільний рівень механізації лісогосподарсь-

ких робіт; 8) вкрай незадовільне ведення господарства у поле-

захисних, ґрунтозахисних та інших захисних лі-сах і смугах у малолісних районах і у зелених зо-нах. Вони перетворені у сміттєзвалища і часто стають жертвою сокири в руках недалекоглядних і некомпетентних господарників;

9) занепало і без того відстале побічне користування; 10) неадекватне ведення господарства на осушених

землях Полісся і на радіаційно забруднених зем-лях;

11) комерційне використання санітарних і "пошуко-вих" рубань для поліпшення економічного стану лісогосподарських структур;

12) спрощена технологія інвентаризації лісів; 13) незадовільний рівень: захисту та охорони лісів,

впровадження нових технологій вирощування

лісу та використання лісових ресурсів і багато іншого. Лісова галузь потребує негайної фінансової під-

тримки. Ще однією болючою проблемою є незадовільне

фінансування освіти, а у зв'язку з цим – і відповідний рівень підготовки кадрів, особливо через заочне нав-чання. Але це, певно, питання, яке заслуговує окремо-го розгляду.

ЛІТЕРАТУРА 1. Антомонов Ю.Г. Зворотний зв'язок// Енциклопедія кі-

бернетики. Т. 1. – К.: Голов. ред. УРЕ, 1973. – С. 366-369. 2. Белов С.В. Лесоводство. Учебное пособие для вузов. –

М.: Лесн. пром-сть, 1983. – 352 с. 3. Бельгард А.Л. Степное лесоразведение. – М.: Лесн.

пром-сть, 1971. – 336 c. 4. Голубець М.А. Екосистемологія. – Львів: Поллі, 1997.-

186 с. 5. Екологічна ситуація на північно-східному макросхилі

Українських Карпат. – Львів: Поллі, 2001. – 162 с. 6. Кирпичникова М.Э., Забинкова Н.Н. Русско-латин-

ский словарь для ботаников. – Л.: Наука, 1977. – 854 с. 7. Мелехов И.С. Лесоведение. Учебник для вузов. – М.:

Лесн. пром-сть, 1980. – 408 с. 8. Морозов Г.Ф. Учение о лесе. – М.-Л.: Гослесбумиздат,

1949. – 455 с. 9. Несторов В.Г. Общее лесоводство. – М.-Л.: Гослесбу-

миздат, 1954. – 655 с. 10. Погребняк П.С. Общее лесоводство. – М.: Колос,

1968. – 440 с. 11. Ткаченко М.Е. Общее лесоводство. Изд. 2-е. – М.-Л.:

Гослесбумиздат, 1952. – 600 с.

M.A. Holubets

MODERN PROBLEM OF FORESTRY, SILVICULTURE AND FOREST MANAGEMENT

The need for arrangement of basic concepts in silvicultural field of knowledge has been substanti-ated. Essence, goals, methods and scope of research in the domain of foretry and silviculture has been defi-ned as well as the main problems of forest manage-ment.


І.М. Синякевич , І.П. Соловій. Еколого-економічні передумови для реформування лісового господарства України 27

УДК 520.33:630

І.М. СИНЯКЕВИЧ1, І.П. СОЛОВІЙ2

ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ДЛЯ РЕФОРМУВАННЯ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

Лісова політика України повинна адекватно і оперативно реагувати на глобалізаційні процеси, тенденції міжнародної лісової політики і трансформаційні процеси в економіці країни. На сьогодні вона не повною мі-рою відповідає цим вимогам. Здійснено аналіз законодавчих, екологічних і економічних передумов формування національної лісової політики та визначено основні орієнтири її розвитку.

1 Ігор Макарович СИНЯКЕВИЧ – дійсний член ЛАН України, доктор економічних наук, професор, Український державний лісотехнічний універси-тет. Україна, м.Львів. Тел./факс: +38(0322) 35-43-74. E-mail: [email protected] 2 Ігор Павлович СОЛОВІЙ – кандидат сільськогосподарських наук, доцент, Український державний лісотехнічний університет. Україна. м. Львів. Тел. +38(0322) 39-06-20. Е-mail: [email protected]

Вступ Все більш визначена орієнтація на практичну ре-

алізацію сучасних концепцій ведення сталого лісового господарства зумовила оновлення лісового законодав-ства європейських країн впродовж десятиріччя, яке пройшло від Самміту Ріо-92 відповідно до нових лісо-політичних орієнтирів. Новий лісовий закон у 1995р. прийнято в Чехії, у 1996р. – у Данії, Фінляндії, у 1997 р. – в Росії, у 1999 р. – в Естонії. Лісове законо-давство Італії помітно еволюціонувало у контексті ЄС. Модернізовано політику та законодавчі рамки для лі-сового сектора у Португалії. Нову лісову політику дек-ларує Швеція. Особливо принциповими є зміни у лісо-вому законодавстві країн Східної Європи. Так, Чехія не тільки прийняла новий лісовий закон, але й Кон-цепцію лісової політики як компонент концепції галу-зевої політики Міністерства сільського господарства на період, що передує входженню країни до ЄС (Пос-танова Уряду Чеської Республіки № 49 від 12 січня 2000р.). Україна проголосила стратегічною метою зов-нішньої політики інтеграцію в Євро-Атлантичні струк-тури, в тому числі – в Європейський Союз, тому її за-конодавча політика повинна бути орієнтованою не ли-ше на приведення законодавства у відповідність до но-вих економічних умов, але й на поступову уніфікацію із законодавством ЄС.

Лісова політика України повинна проявити адек-ватне реагування на глобалізаційні процеси, тенденції міжнародної лісової політики і трансформаційні про-цеси в економіці країни. Інституційно-законодавче бу-дівництво у лісовому секторі повинно сформувати та-ку систему інструментів лісової політики, яка була б спроможною відповісти на ці виклики сучасності [7].

Політичні аспекти лісового законодавства України Після проголошення незалежності України лісове

господарство розвивалося на основі лісової політики, теоретичні і правові основи якої були закладені в ра-

дянські часи. Засади цієї політики мало змінилися з прийняттям Верховною Радою України "Лісового ко-дексу України" [3]. Національна економіка і соціальна сфера багато втрачають від того, що Верховна Рада України до цього часу не прийняла закону, в якому за-конодавчо була б закріплена концепція національної лісової політики. Такий закон дав би поштовх для роз-будови національного лісового законодавства та фор-мування досконалої системи інструментів цієї політи-ки. Консервативна система управління лісовим госпо-дарством продовжувала стримувати розвиток лісоко-ристування на засадах ринкової економіки. Разом з тим, у роки незалежності України вона частково зігра-ла конструктивну роль, оскільки зберегла ліси від то-тального нищення на першому етапі неконтрольованої приватизації і сприяла економічному зростанню лісо-вого сектора, незважаючи на негативні наслідки при-ватизації деревообробного виробництва комплексних лісових підприємств.

За чинним "Лісовим кодексом України" [3] ліси України є державною власністю. "Земельний кодекс України" [2] проголошує, що землі в Україні можуть бути у державній, комунальній та приватній власності. Відповідно, і ліси можуть бути державними, кому-нальними і приватними.

Досвід центральноєвропейських країн щодо рес-титуції (повернення колишнім власникам) і приватиза-ції лісів, переконливо свідчить, що процесам привати-зації лісів повинне передувати створення відповідних інституцій, здатних надавати приватним лісовласни-кам відповідні послуги, консультації та здійснювати належний контроль за веденням лісового господар-ства. Україні не варто поспішати з істотною трансфор-мацією державної форми власності на ліси, оскільки вона дуже часто призводить до негативних екологіч-них і економічних наслідків та порушення принципів сталого управління лісами. Україна у законодавчому порядку повинна закріпити пріоритет за державною формою власності на ліси. У приватну власність до-



цільно передавати тільки ділянки, які відокремлені від контурів великих лісових масивів і прилягають до фе-рмерських господарств.

Варто звернути увагу на те, що нинішня наці-ональна лісова політика України є спрямованою лише на підтримку державних лісів і дискримінаційною сто-совно інших форм власності на ліси. Світовий досвід свідчить про те, що національна лісова політика буває успішною лише тоді, коли вона передбачає підтримку лісів всіх форм власності. Загальновідомим є також той факт, що у державних лісах лісовий менеджмент краще підтримує суспільні функції, ніж у приватних. У той же час він є більш прибутковим у приватних лісах.

Безперервне право державної власності на ліси в Україні реалізується через Ради народних депутатів різних рівнів та іншими органами влади вкрай неефек-тивно. Загально визнані у світі засади сталого управ-ління лісами законодавчо не закріплені і не є обов'яз-ковими для лісокористувачів.

Деякі позитивні зрушення в національній лісовій політиці і лісовому господарстві Лісове господарство України та національна лісо-

ва політика в цілому є недостатньо ефективними. Але разом з недоліками і упущеннями, що пов'язані з адмі-ністративно-командними методами господарювання і злочинним "тіньовим" лісокористуванням, необхідно бачити і позитивні зрушення, що зумовлені працею лі-сівників багатьох поколінь. До таких позитивних зру-шень можна віднести те, що Україна приєдналася до пан-європейського процесу щодо збереження і захисту лісів. Налагоджується співробітництво з іноземними науковими і навчальними закладами в рамках багатьох міжнародних проектів за участю Українського дер-жавного лісотехнічного університету, Національного аграрного університету та науково-дослідних інститу-тів Державного комітету лісового господарства Украї-ни. Державний комітет лісового господарства України плідно співпрацює у сфері лісового господарства і на-уки з лісовими службами Австрії, Російської Федера-ції та Словаччини.

В Україні зросла кількість заповідників і націона-льних парків: за період з 1990 р. по 2001 р. вона зросла з 21 до 32, а їхня площа збільшилася на 563,8 тис. га [6]. Площа вкритих лісовою рослинністю земель за ос-танні 30 років зросла на 1,6 млн. га, а запас деревини в лісах збільшився на 1 млрд. м3, тобто у 2,3 раза [8].

З 1989 р. в Україні запроваджується система моні-торингу лісів, яка діє у 14 областях України. Система моніторингу здійснюється Науково-дослідним інсти-тутом лісового господарства і агромеліорації із дотри-манням європейських принципів ІСР Forest із поєд-нанням з американською програмою Forest Health Mo-nitoring (FHM).

В Україні впливом ерозії охоплено близько 15 млн. га земель, що пов'язано з високою розораністю сільськогосподарських угідь. З метою боротьби з еро-зійними процесами лише за останні п'ять років під-приємствами Державного комітету лісового господар-ства створено 37 тис. га протиерозійних насаджень та 5 тис. га полезахисних лісових смуг [9].

Аналіз екологічних аспектів лісової політики Впродовж двадцятого століття в лісовому госпо-

дарстві України проводилася лісова політика, що була спрямована на створення нестійких та бідних на біо-різноманіття лісових культур. Негативні наслідки та-кої політики спостерігаються в усіх регіонах України. Особливо відчутні вони на терені Карпат, де окупа-ційна влада Австро-Угорської імперії ще в ХІХ ст. за-мінила місцеві змішані стійкі деревостани на нестійкі смерекові монокультури. Ця практика лісовирощуван-ня не змінилася і у двадцятому столітті. Не покращи-лася вона і в роки незалежності України у зв'язку з не-задовільним фінансуванням лісового господарства. Нестійкі чисті смеречники, з їх поверхневою корене-вою системою, які прийшли на зміну корінним листя-ним насадженням, стали основним чинником еколо-гічної нестабільності лісових екосистем Карпат [1].

Негативних антропогенних впливів зазнали ліси Полісся. Їхня нестабільність пов'язана з меліорацією лісових земель, порушенням гідрологічного режиму, забрудненням довкілля та Чорнобильською катастро-фою. Ситуація в лісовому господарстві за останні де-сять років ускладнилася у зв'язку із зростанням само-вільних рубань, лісових пожеж та незадовільним фі-нансуванням лісового господарства. Внаслідок мас-штабних меліоративних робіт, які проведені на тери-торії Західного Полісся, значно знизився рівень ґрун-тових вод у цьому регіоні та погіршилася пожежна безпека.

Зростають збитки від лісових пожеж. Так, у 1998 р. вони становили 4,5 млн. грн., а вже у 2001 р. – 6,2 млн. грн. Продовжує зменшуватися площа лісів, охоплених авіаційною охороною [1]. Зростає рівень виснаження лісів лісогосподарськими рубаннями. У 2001 р. з 12,0 млн. м3 заготовленої деревини рубання-ми головного користування зрубано лише 5,5 млн. м3 (46 %) [6]. У лісах України зменшилася кількість най-більш цінних для мисливського господарства копитних тварин (у 1990 р. їх було 254600, 2001 р. – 177300 осо-бин) [6].

Щорічні обсяги природного поновлення станов-лять лише 5 тис. га, тобто 21 % від загальних обсягів лісовідновлення [9]. За цим показником Україна знач-но поступається європейським країнам, які заліснення лісових земель здійснюють, головним чином, шляхом сприяння природному поновленню.

За останнє десятиліття істотно знизилися обсяги полезахисного лісорозведення (з 4,5 тис. га у 1990 р. до 380 га у 1999 р.) [6]. У результаті незадовільної еко-логічної і лісової політики погіршилася структура ук-раїнських лісів. Культурні і порослеві ліси в Україні становлять відповідно 45,6 і 18,7 %.

У результаті нищення лісів України після другої світової війни склалася незадовільна вікова структура лісів. В Україні молодняки становлять 32 %, середньо-вікові насадження – 44 %, пристигаючі і стиглі – 13 % і 11 % [4]. Фактичний запас деревини найбільш цінних деревних порід у віці стиглості – не більше 50 % по-тенційного. Доглядовими, санітарно-вибірковими та іншими лісогосподарськими рубаннями вибирається близько 50 % від деревного запасу. Лісогосподарські


І.М. Синякевич , І.П. Соловій. Еколого-економічні передумови для реформування лісового господарства України 29

рубання поступово трансформуються у промислову заготівлю найбільш продуктивних дерев на шкоду по-тенційній продуктивності лісів.

Статистична інформація про лісовий фонд Укра-їни свідчить: відбувається зниження середньої повно-ти лісових насаджень та частки високоповнотних на-саджень.

Національна лісова політика недостатньо врахо-вує те, що екологічні умови лісокористування стали дещо іншими у зв'язку з глобальними екологічними змінами, які відбулися під впливом деградації навко-лишнього природного середовища. В Україні не ве-дуться масштабні наукові дослідження змін у гено-фонді лісових екосистем, що відбуваються під впли-вом глобальних кліматичних змін і забруднення дов-кілля.

У результаті превалювання суцільних рубань го-ловного користування та культурного відтворення лі-сових ресурсів зросла частка хвойних лісів, які є не-стійкими і вразливими. Вони все інтенсивніше дегра-дують під впливом глобального і регіонального заб-руднення навколишнього природного середовища і глобальних змін клімату.

Аналіз прозорості та відкритості лісової політики На сучасну лісову політику України майже не

впливають громадські природоохоронні організації, місцеве населення та споживачі продукції лісового го-сподарства. Інформація про стан охорони, відтворення і використання лісових ресурсів є недостатньо прозо-рою. Місцеве населення і громадські організації не бе-руть участі у плануванні лісокористування.

Впродовж років незалежності Україна не спро-моглася розробити концепцію лісової політики, яка була б узгоджена з усіма зацікавленими сторонами (споживачами продукції лісового господарства, пред-ставниками освіти і науки, громадськими природоохо-ронними організаціями та місцевими органами влади), як це передбачено резолюціями Міжнародної конфе-ренції ООН (Ріо-де-Жанейро-1992) та Лісабонською конференцією міністрів Європейських країн (1998), що визнані Україною. Спостерігається істотне відста-вання України від інших країн Центральної і Східної Європи, які у законодавчому порядку затвердили на-ціональну лісову політику і стратегію її впровадження.

Незважаючи на істотні регіональні еколого-еконо-мічні відмінності в лісокористуванні на терені Карпат, Криму, Полісся, Лісостепу і Степу, в Україні немає концепції регіональної лісової політики, яка б врахо-вувала екологічні, економічні та соціальні умови лісо-користування в окремих регіонах.

В умовах відсутності концепції національної лісо-вої політики, затвердженої Верховною Радою України, та за чинності застарілого Лісового кодексу України (радянського за змістом), в Україні ведуться недос-татньо відкриті переговори щодо передачі в оренду іноземним партнерам лісів Карпат з метою інтенсив-ного лісокористування в екологічно вразливому регі-оні, ліси якого виконують важливі рекреаційні, захис-ні, охоронні, водорегулюючі та інші корисні суспільні функції. Така лісова політика стала загрозою націо-

нальним інтересам України. Вона, до того ж, супере-чить духу Конвенції про охорону навколишнього при-родного середовища Карпат (Київ, 2003).

Аналіз економічних аспектів лісової політики Економічні інструменти лісової політики в Укра-

їні є недостатньо ефективними. Це добре прослідко-вується на прикладі Постанови Кабінету Міністрів Ук-раїни від 29 квітня 2002 р. № 581 "Про затвердження Державної програми "Ліси України" на 2002-2015 рр., у п. 3 якої записано: "Міністерству економіки та з пи-тань європейської інтеграції, Міністерству фінансів під час формування проектів Державного бюджету України враховувати починаючи з 2003 р. видатки на виконання Програми в межах реальних можливостей бюджету". Цей пункт Постанови свідчить про невиз-наченість Кабінету Міністрів України щодо фінансу-вання Державної програми "Ліси України" і зводить нанівець її державне значення як інструменту націо-нальної лісової політики України. Разом з тим, цей державний документ свідчить про низький рівень лі-сової політики в цілому.

Недосконалими є кореневі платежі за деревину, які в Україні виконують головним чином фіскальну функцію всупереч світовій двохсотлітній практиці ви-користання цього інструменту лісової політики як ці-ни на продукцію лісовирощування.

У лісовому господарстві України склався неспри-ятливий інвестиційний клімат, який пов'язаний з не-досконалими інструментами лісової політики, право-вим полем, корумпованістю у сфері економіки; недос-татньою прозорістю і доступністю інформації про інвес-тиційні проекти, специфікою лісогосподарського вироб-ництва та багатофункціональним призначенням лісів.

Національна лісова політика України характери-зується жорсткою формалізацією норм і правил лісо-користування, що негативно відбивається на ефектив-ності лісового менеджменту. Назріла об'єктивна необ-хідність їх перегляду, оскільки в багатьох випадках во-ни унеможливлюють прийняття ефективних рішень в лісовому менеджменті.

В Україні до цього часу не запроваджена Націо-нальна система екологічної сертифікації лісів. У зв'яз-ку з цим можна очікувати, що національні виробники продукції з деревини і експортери круглих лісоматері-алів будуть у майбутньому стикатися з проблемами, що пов'язані з виходом на міжнародні ринки продукції.

В Україні, яка характеризується низькою лісистіс-тю території (15,6 %) і дефіцитом лісових ресурсів, спостерігається негативна тенденція нарощування ек-спорту круглих лісоматеріалів, яка стає загрозою для розвитку національної деревообробної та целюлозно-паперової промисловості. Вирішення цієї проблеми повинно здійснюватися не за допомогою заборонних засобів, а шляхом використання ринкових інструмен-тів лісової політики та з урахуванням як інтересів лісо-вого господарства, так і національних споживачів круг-лих лісоматеріалів.

Національна лісова політика повинна передбачати комплексну підтримку лісового сектора економіки (лі-сового господарства, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості) і сприяти інтеграції його ок-



ремих галузей між собою та іншими галузями націо-нальної економіки.

Назріла об'єктивна необхідність розмежування функцій управління лісами, контролю за станом лісо-користування і творення лісової політики. Функції, які виконує Державний комітет лісового господарства Ук-раїни, не узгоджуються з антимонопольними принци-пами. Лісова політика України повинна бути спрямо-вана на розмежування функцій управління, які покла-дені на Державний комітет лісового господарства Ук-раїни, на засадах антимонопольних принципів. Для управління державними підприємствами, які займа-ються охороною, відтворенням і використанням лісо-вих ресурсів, повинна бути створена державна компа-нія, яка повинна функціонувати в рамках чинного пра-вового поля України.

Необхідно втілити у практику ведення лісового господарства політику, спрямовану на децентраліза-цію галузевої адміністративної і фіскально-фінансової системи керування, а це передбачає передачу значної частини владних повноважень від центральних дер-жавних органів влади до обласного, районного та міс-цевого рівнів. Така політика має привести до змен-шення фінансової залежності лісових власників і лісо-користувачів від центральних органів влади [5].

Держлісгоспи і лісництва повинні мати право са-мостійного вибору більш ефективних орендних відно-син з лісокористувачами, технологій лісокористування та організації лісового менеджменту.

Висновки 1. Лісова політика буде відповідати національним

інтересам України і міжнародним зобов'язанням за умови, коли вона: • враховуватиме, що у другій половині двадцятого

століття екологізація суспільного розвитку стала об'-єктивною необхідністю. Cвітовій спільноті і націо-нальним урядам необхідно терміново розробляти пре-вентивні заходи з метою зменшення руйнівних нас-лідків глобальних екологічних змін;

• керуватиметься усвідомленням моральної відпові-дальності нинішнього покоління за винищення лісів України, що здійснене у минулому, і за те, в якому стані ліси як національне багатство будуть передані майбутнім поколінням;

• визнаватиме, що разом з терміновими превентивни-ми заходами, спрямованими на оздоровлення довкіл-ля, необхідно забезпечити екологізацію всіх сфер сус-пільної діяльності (економічної, екологічної, соціаль-ної, духовної). Екологізація суспільного розвитку по-винна торкнутися, насамперед, лісового господарства, оскільки ліси відіграють особливу роль у стабілізації довкілля;

• базуватиметься на усвідомленні того, що глобальні і національні еколого-економічні проблеми, які пов'я-зані зі стабілізацією навколишнього природного сере-довища, не можна вирішити, не подолавши зубожіння і деградації духовної сфери;

• візьме до уваги, що складні проблеми сталого розвит-ку, особливо ті, що стосуються стійкості природного середовища, не завжди вирішуються в межах наці-ональних кордонів. У зв'язку з цим не завжди можна здійснювати ефективну екологічну політику, а, відпо-відно, і лісову, без врахування інтересів світової спі-льноти;

• буде враховувати особливу місію лісового господар-ства, яка полягає в тому, що перед Україною, як і ін-шими країнами світу, в XXI ст. стоїть складне питан-ня розвитку. Лісове господарство України буде істот-но впливати на розвиток національної економіки і со-ціальної сфери та сприяти зростанню значущості лісів в оздоровленні довкілля. 2. Аналіз національної лісової політики дає підста-

ву стверджувати про об'єктивну необхідність прийнят-тя Верховною Радою України закону, який би визна-чив мету, завдання, інструменти і принципи лісової політики, які б прислужилися розвитку лісового гос-подарства України. Проект Закону України "Наці-ональна лісова політика", підготований групою на-уковців кафедри економіки і менеджменту лісових підприємств Українського державного лісотехнічного університету доцільно приймати у пакеті з новим "Лі-совим кодексом України" [9].

ЛІТЕРАТУРА 1. Воспроизводство лесных ресурсов: эколого-экономи-

ческие проблемы/ Л.В. Коваль, Е.В. Мишенин, А.М. Царенко и др. – К.: СОПС Украины НАН Украины, 2002. – 237 с.

2. Земельний кодекс України// Земельне законодавство України: Зб. нормат.-прав. актів. – К.: Істина, 2004. – С. 3-79.

3. Лісовий кодекс України. – Львів, 1995. – 33 с. 4. Самоплавський В.І. Лісове господарство України на

зламі тисячоліть// Наук. вісник НАУ. – К.: НАУ. – 2000. – С. 11-19.

5. Синякевич І.М., Мельник С.О., Соловій І.П. та ін. Лісовий кодекс України (альтернативний проект)// Деревооб-робник. – 2002 , № 15.

6. Статистичний щорічник України за 2002 рік. – К.: Консультант, 2002. – 664 с.

7. Report on the implementation of MCPEE commitments for the protection of forests in Europe. Ukraine (October 2002). – Vien-na, 2003.

8. http://www.dklg.kiev.ua/ public. html/dklg.files/ukr.files/har.htm.29.08.02. 9. http://www.dklg.kiev.ua/ public. html/dklg.files/ukr.files/lisorozv.htm.29.08.02.

I.M. Synyakevych, I.P. Soloviy

ENVIRONMENTAL AND ECONOMIC PRECON-DITIONS FOR UKRAINIAN FOREST SECTOR

REFORMATION

Forest policy should show the adequate and effi-cient reaction on globalization processes, internati-onal policy tendencies and transformational processes in economy of country. Now days it is not correspon-ding to this demands.The analysis of the legislative, environmental and economic precondtions of national forest policy formation have ben done in the paper.


В.О. Крамарець, Г.Т. Криницький, В.Г. Мазепа, В.В. Павлюк, П.Р. Третяк. До стратегії розвитку лісового господарства України 31

УДК 630*

В.О. КРАМАРЕЦЬ1, Г.Т. КРИНИЦЬКИЙ2, В.Г. МАЗЕПА3, В.В. ПАВЛЮК4, П.Р. ТРЕТЯК5

ДО СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

Загальні суми платежів до Державного бюджету державних лісогосподарських підприємств у декілька разів перевищують бюджетні видатки на ведення лісового господарства. Тому їх діяльність необхідно визна-ти високорентабельною. Реформування лісового господарства доцільно здійснювати на диференційованій ос-нові, враховуючи природно-географічне та лісогосподарське районування України. Вкрай необхідним є покра-щання контролю за станом лісових ресурсів та відпуском деревини.

1 Володимир Олександрович КРАМАРЕЦЬ – кандидат сільськогосподарських наук, доцент, Український державний лісотехнічний університет. Україна, м.Львів. Тел/факс.: +38(032) 233-96-05. 2 Григорій Томкович КРИНИЦЬКИЙ – дійсний член ЛАН України, доктор біологічних наук, професор, Український державний лісотехнічний університет. Україна, м.Львів. Тел/факс: +38 (032) 237-89-05. E-mail: [email protected] 3 Василь Григорович МАЗЕПА – кандидат сільськогосподарських наук, доцент, Український державний лісотехнічний університет. Україна, м.Львів. Тел/факс: +38 (032) 233-96-05. 4 Василь Васильович ПАВЛЮК – кандидат сільськогосподарських наук, доцент, Український державний лісотехнічний університет. Україна, м.Львів. Тел.: +38 (032) 233-96-05. 5 Платон Романович ТРЕТЯК – дійсний член ЛАН України, доктор біологічних наук, Державний природознавчий музей НАН України. Україна, м.Львів. Тел/факс: +38 (0322) 72-89-17. E-mail: [email protected]; [email protected]

Природно-кліматичні умови України сприятливі для зростання високопродуктивних хвойно-широко-листяних лісів на більш ніж 50 % її території, тобто у всіх природних зонах за винятком степової та субаль-пійського поясу Карпат й гірського Криму. Навіть у степовій зоні вздовж річок та по балках споконвіку зростали ліси. Колись дрімучі ліси зростали по запла-вах та терасах вздовж Дніпра. Давньогрецький історик Геродот у своїй праці "Мельпомена" [3, стор. 185], описуючи Скіфію згадує "Гілею" – лісову країну "біля гирлів Борисфену" (Борисфен – з грецької: "той що те-че з півночі", ріка Дніпро). Треба було аж шість днів плисти човном на веслах вгору рікою крізь оці заплав-ні ліси, щоби в решті-решт попасти до країни скіфів-землеробів. Можна припустити, що така відстань ста-новил, щонайменше 200 км. Свідками цих колишніх лісів є окремі знахідки у річкових терасах могутніх ду-бових стовбурів з почорнілою від часу міцною море-ною деревиною. Є знахідки решток деревини інших порід, які піддаються гниттю – в'яза, верби тощо. Правдоподібно, у складі лісів Гілеї були крім дуба і ясен, і клен, і ліщина.

Пізніше всі ці деревостани були вирубані, зокре-ма для потреб кораблебудування, знищені та спалені у наслідок добування селітри, поташу, деревного вугіл-ля [1]. Власне орієнтуючись на рештки деревного ву-гілля у ґрунті видатний український лісівник П.С. Пог-ребняк припустив існування у минулому поширення цих заплавних лісів на півдні України [12].

Ще тисячу років тому майже суцільно вкритою лісовою рослинністю була лісова зона України. На значних площах були поширені ліси й у лісостеповій

зоні [2]. Подібно, майже суцільно були вкриті лісом Карпати з прилягаючими височинами. Первісний стан лісів зберігався тут ще до XV-XVII ст., тобто до часу виникнення великих населених пунктів [14] та будів-ництва гідротехнічних споруд для транспорту заготов-леного лісу [1, 2].

Протягом останніх 500 років, унаслідок надмірно-го і нераціонального лісокористування, у межах Укра-їни лісистість скоротилася майже у чотири рази. Спо-чатку лісу було багато і його спалювали, щоб отрима-ти попіл, а з нього поташ, який мав високу ціну на за-хідно-європейських ринках. Пізніше особливого ек-спортного значення набула деревина дуба, сосни, ясе-на, в'яза тощо. У ХVІІІ ст. особливі прибутки починає давати сільське господарство, особливо вирощування буряків та виробництво цукру. То ж ліси інтенсивно вирубували, а на їх місці створювали ріллю. Зароджен-ня лісопильної та деревообробної, гірничодобувної та залізоплавильної промисловості у ХІХ ст. зумовило ін-тенсифікацію лісокористування і майже остаточне зни-щення лісів у лісостеповій зоні. Величезні обсяги лісу було зрубано у ХХ ст., особливо у повоєнні роки для відбудови зруйнованого господарства [1, 2].

На жаль, скорочення площі лісів є загальноплане-тарним явищем. Воно продовжується і зараз. Особли-во швидко зникають тропічні ліси у Південній Амери-ці, в Африці та Південній Азії. На місці колишніх джунглів виникають сільськогосподарські угіддя, нап-риклад плантації кави, кукурудзи тощо. Знищення лі-сів у свою чергу призводить до змін клімату, втрати вологозапасів гідросфери в масштабі цілих регіонів. А далі наступає посуха, періодично виникають катастро-



фічні зливи, що змивають родючі ґрунти і формують масштабні затоплення у річкових долинах. В решті-решт на місці колишніх лісів з'являється напівпустеля і пустеля. І цей процес постійно прогресує. У зв'язку з цим варто згадати античні першоджерела, зокрема ок-ремі цитати з праць Платона [11, с. 550]. Автор вказує, що вже за античних часів гори Греції представляли кам'янисту пустелю, але будинки ще мали дахи з "пок-рівельних дерев, зрубаних в цих горах …". Адже ко-лись у цих горах зростало багато високих дерев. Були потужні, насичені водою ґрунти і не було нестачі в дже-релах і річках. Ґрунти поглинали значні запаси вологи, яка "… не стікала як тепер з оголеної землі в море".

Відомий природодослідник Жак-Ів Кусто [7] уза-гальнює деградаційні процеси у ландшафтах Греції у наслідок вирубування лісу таким чином: "… на ба-гатьох островах грецького архіпелагу процес наступу пустелі почався ще в античні часи і з тих пір лише по-силюється. Подекуди він набув незворотного характе-ру. Первісні ліси змінилися жалюгідними вторинними, які були знищені багаточисельними рубаннями та по-жежами, їм на зміну прийшли чагарники, потім загину-ли і вони. В кінці цього циклу залишаються лише ске-лясті пагорби. Сьогодні це необжиті шматки суходолу, де живе всього декілька пастухів, чиї вівці з трудом зна-ходять поживу – зростаючу посеред каміння траву".

На жаль, подібні деградаційні процеси у наслідок тривалого винищення лісів характерні і для України. Адже протягом останніх століть на колишніх лісових землях, перетворених в агрокультурні угіддя, відбули-ся істотні деградаційні зміни. Це і втрата запасів воло-ги ґрунтів у лісостеповій зоні, зниження потенціалу їх родючості, аридизація клімату у степовій зоні, виник-нення суховіїв тощо [1].

В Україні і зараз у великій кількості заготовляють деревину і експортують лісоматеріали. Ще кілька ро-ків тому масово відправляли за кордон круглі лісома-теріали у необробленому вигляді, чим позбавляли міс-цеве населення додаткових місць праці, а Державний бюджет – значної частини надходжень від лісової та деревообробної промисловості. Така лісова економіч-на політика дозволила, звичайно, отримати коротко-часний економічний ефект і навіть переоснастити лі-сове господарство сучасною малою і ощадною лісо-пильною технікою. Однак, що ж далі?

За матеріалами Державного лісового кадастру, станом на 1.01.2002 р. площа земель лісового фонду становила 7049,3 тис. га, в тому числі – 6081,4 тис. га – вкриті лісовою рослинністю землі [5]. Причому за-гальна площа лісових земель за період від 1940 до 1983 року істотно збільшилася, з 5638 тис. га до 7049,3 тис. га. Проте протягом наступних двадцяти ро-ків (до 2002 року) відбулося деяке зменшення загаль-ної площі лісових земель (рис. 1). Подібна тенденція відзначається й у змінах загальної площі вкритих лі-сом земель: у 1940 р. – 4418,2 тис. га, у 1983 р. – 6151,3 тис. га, а у 2002 р. – 6081,4 тис. га. Значні площі в лісах України займають штучно створені лісові на-садження: у 1940 р. лісові культури займали відносну частку 25,3 % від вкритої лісом площі, у 1961 р. – 27,0 %, у 1983-46,0 %, а у 2002 р. – 50,8 %. Зростання ролі штучного лісовідновлення лісів, на нашу думку,

пов'язане із широким застосуванням суцільно-лісосіч-них рубань лісу. Лісосіки засаджуються лісовими культурами. Але таке масштабне штучне лісовіднов-лення часто не виправдане, адже, як правило, штучно створені лісові насадження менш стійкі до дії абіотич-них та біотичних чинників. Лісові культури варто практикувати при плантаційному вирощуванні лісів та лісорозведенні. У всіх інших випадках доцільно орієнтуватися на природне поновлення та піднаметові культури, зокрема шляхом підсіву чи шпиговки жолу-дів. Очевидно, що з метою збереження лісового сере-довища необхідно ширше застосовувати поступові та вибіркові рубання лісу.

0

1000

2000

3000

4000

5000

6000

7000

8000

1940 1961 1983 2002Роки

Площа,

тис

. га

загальна площавкриті лісом землі в т.ч. лісові культури

Рис. 1. Динаміка площ лісових земель України з сере-дини ХХ до початку ХХІ ст., тис. га

Природно-екологічні умови більшої частини тер-иторії України є сприятливі для зростання високопро-дуктивних лісів. Проте, історично склалося так, шо Україна є лісодефіцитною державою. Її лісистість ста-ном на початок 2002 р. становила лише 15,7 % від за-гальної площі, або 16,4 % від площі суходолу [8]. В той час варто для порівняння варто згадати, що лісис-тість більшості Європейських країн помірної кліма-тичної зони сьогоді значно вища, наприклад: Фінлян-дії – 61 %, Швеції – 57 %, Албанії – 47 %, Іспанії – 45 %, Греції – 44 %. Навіть Польща і Румунія мають лісистість 27 %. У цих країнах не лише ведуть раціо-нальне лісове господарство, охороняють і вирощують високоякісні ліси, але й переробляють деревину як свою, так і значні обсяги купленої, зокрема і в Україні. Отже, чи повинна Україна – лісодефіцитна держава – експортувати необроблену деревину?

Загальний запас деревної маси лісів України ста-ном на 1.01.2002 р. становив 1395,36 млн. м3. Із цього об'єму запас стиглих та перестійних насаджень стано-вив лише 232,31 млн. м3. З них на частку можливих для експлуатації деревостанів припадає всього 97,85 млн. м3, тобто 42,1 %. При цьому необхідно заз-начити, що серед деревостанів, які за статистичними



0

10

20

30

40

50

60

хвойні твердолистяні м'яколистяні

Група порід

Відносна площ

а, %

молодняки середньовікові

пристигаючі стиглі і перестійні

даними Держлісгоспу належать до придатних для лі-соексплуатації, 77,27 млн. м3 – це ліси ІІ групи, а 20,58 млн. м3 – знаходяться в складі лісів І групи, тоб-то виконують в основному захисні функції [5].

Вікова структура лісового фонду України сьогод-ні є вкрай нерівномірною: 22,4 % від покритої лісом площі зайнято молодняками, 46,5 % – лісовими насад-женнями середнього віку, 16,0 % – пристигаючими. Лише на 15,1 % площі зростають стиглі та перестійні насадження.

Найвищий відсоток пристигаючих, стиглих та пе-рестійних насаджень є в групі м'яколистяних порід: пристигаючі насадження займають тут 20,1 %, а стиглі та перестійні – 23,5 % від загальної площі, зайнятої цією групою порід. Найменше стиглих та перестійних насаджень є серед хвойних порід – 8 % від площі лісів, зайнятих цими породами (рис. 2).

Рис. 2. Розподіл вкритих лісовою рослинністю земель за групами порід та групами віку

Високий відсоток пристигаючих, стиглих та пе-рестійних насаджень серед м'яколистяних порід пояс-нюється швидким темпом росту цих порід та, виходя-чи із цього, низьким віком стиглості цих деревостанів.

Стиглі та перестійні насадження хвойних та твер-долистяних порід зосереджені переважно в складі лі-сів, виключених із розрахунку рубок головного корис-тування. В лісах, можливих для експлуатації, відсоток пристигаючих, стиглих та перестійних насаджень ще менший (рис. 3).

Зрештою стиглими їх можна назвати лише цілком умовно, адже їх таксаційні показники невисокі, а тому можливий вихід крупномірної ділової деревини неве-ликий. Адже на значних площах зростають низькопов-нотні та малоцінні похідні деревостани [8]. Особливо критична ситуація склалася з дубовими лісостанами. Площі деревостанів високостовбурного дуба скороти-лись до критичного рівня, а їх запаси сьогодні на 20 % нижчі від тих, які були у 60-70 роках ХХ ст. [6]. Тому,

подекуди практикується навіть вирубування старих дубових деревостанів у межах об'єктів державного природно-заповідного фонду [6, 14].

Можливі для експлуатації

25,2%

47,1%

18,7%

9,0%с

Виключені з розрахунку головного користування

18,3%

45,4%11,8%

24,5%с

молодняки середньовікові

пристигаючі стиглі і перестійні Рис. 3. Розподіл площі вкритих лісовою рослинністю земель за групами віку в можливих для експлуатації

деревостанах та виключених з розрахунку рубок голов-ного користування

Такий розподіл площ лісів за віком деревостанів є наслідком надмірних рубань у 1920-1970 рр. та ство-рення нових лісів на значних площах, що широко практикувалося у 1970-1980 рр. Ці обставини визнача-ють і сучасний невтішний стан лісокористування та його скромні перспективи на найближчі два-три деся-тиліття. Тому і обсяги лісозаготівель у порядку голов-ного користування протягом останніх 15 років пос-тійно зменшуються, проте надмірно зростають мас-штаби рубань, "пов'язаних з веденням лісового госпо-дарства". Власне вони і є джерелом більшої частини заготовленої деревини [8]. Така ситуація зумовлена і тим, що лише 44,2 % вкритої лісом площі віднесені до другої групи, тобто до категорії експлуатаційних лісів, 55,8 % – до лісів першої групи, тобто охоронних, які виконують екологічно важливі захисні функції. У лі-сах першої групи, як відомо, лісокористування знач-ною мірою обмежене.

Загальний обсяг заготовленої деревини в Україні протягом останнього десятиліття становить 10-12 млн. м3, або в середньому – 1,1-1,3 м3 на 1 га вкритої лісом площі. Чомусь, останнім часом серед спеціалістів лісо-вого господарства сформувалася думка, що такий об-сяг заготівлі деревини є цілком прийнятним, оскільки він у 3-4 рази нижчий від середнього річного приросту деревини. На жаль, така думка є хибною, оскільки не враховує особливості інтенсивності приросту дереви-ни у деревостанах різного віку. Адже відомо, що річ-ний приріст у високоповнотних молодих деревостанах може сягати навіть 20 м3 на 1 га, а у віці понад 80 років він рідко перевищує 1 м3 на 1 га. Власне тому запаси деревини у сучасних пристигаючих та стиглих дере-востанах є такими низькими, адже приріст деревини в



них низький, а значна кількість деревної маси вже вибрана попередніми доглядовими та санітарними ру-баннями. Крім того, інтенсивний приріст деревини у молодих деревостанах не повинен використовуватися для отримання ділової, чи хоча б технологічної сирови-ни, оскільки він є основою формування запасів майбут-ніх середньовікових деревостанів, а значна частина його складє відпад, який необхідний у лісових екосис-темах для підтримання потенціалу родючості ґрунтів.

Отже, річні обсяги заготівлі деревини у лісах Ук-раїни є явно завищеними і потребують скорочення. При цьому необхідно зазначити, що доглядовими ру-баннями не необхідно забирати з деревостанів кращі дерева з огляду на ліквідність їх деревини. Такий "неофі-ційний" підхід до догляду за лісом забезпечує певні еко-номічні показники лісогосподарських підприємств, од-нак він завдає шкоди майбутнім лісостанам, знижує їх якість та біологічну стійкість, погіршує санітарний стан.

До негативних явищ варто зарахувати і факт, що більша частина деревини від головного користування заготовляється спеціалізованими підприємствами не-державної форми власності, які отримують від цього значні прибутки, а до державного бюджету сплачують надто малі суми платежів за спеціальне використання лісових ресурсів (попенну плату) та інших видів по-датків. За винятком окремих випадків, їх діяльність не приносить відчутного внеску і у розвиток лісової гос-подарської інфраструктури. Маючи сучасну потужну колісну лісотранспортну техніку, приватні фірми не потребують будувати чи покращувати існуючі лісові дороги, мости тощо. Заготовлену деревину вони мо-жуть вивезти і за умови бездоріжжя. Виходячи з ко-рисливих міркувань ці лісозаготівельники не зацікав-лені розробляти віддалені лісосіки, а тому прагнуть здобути право на лісокористування поблизу залізнич-них колій та шосейних доріг. З цієї причини у державі протягом останнього часу розрахункова лісосіка в ок-ремі роки не використовувалася у повном обсязі.

На думку окремих вчених економістів [4, 8, 9], су-часне лісове господарство є збитковим, нерентабель-ним і дотаційним. Такий висновок базується на порів-нянні розміру витрат державного бюджету на ведення лісового господарства до суми поступлень, отриманих від плати за спеціальне використання лісових земель (го-ловним чином попенної плати), які є у двічі меншими.

На нашу думку, такий підхід є необґрунтованим, оскільки не враховує всієї суми платежів, що надхо-дять до державного бюджету від діяльності державнх лісогосподарських підприємств. Вони у межах лісової та лісостепової зон України у переважній більшості сплачують до державного бюджету у 5-7 разів більші суми, ніж отримують запланованих бюджетних кош-тів. Так, наприклад, Державне лісогосподарське об'єд-нання "Львівліс" у 2001 р. сплатило до державного бюджету 20,3 млн. грн. (в тому числі, плата за вико-ристання лісових ресурсів становила лише 3,3 млн. грн, а ПДВ – 3,0 млн. грн., і пенсійний фонд – аж 7,4 млн. грн.), а отримали від бюджету коштів лише у розмірі 4,6 млн. грн. Подібний економічний стан ха-рактерний і для державних лісогосподарських під-приємств Волинської, Житомирської, Тернопільської, Хмельницької, Івано-Франківської та іших областей.

Дефіцит лісосировинних ресурсів та складне еко-номічне положення лісогосподарських підприємств спонукало хибну практику масштабних "лісовіднов-них" та "санітарних" вирубувань у лісах першої групи, курортних, приміських, водоохоронних, ґрунтозахис-них та протиерозійних лісах. Зокрема у горах такі ру-бання практикуються вздовж великих карпатських рі-чок і доріг, поблизу населених пунктів. Це до певної міри призвело до активізації гравітаційних схилових процесів – зсувів та селевих потоків, швидкого стікан-ня дощових і талих вод у гідросітку, формування ка-тастрофічних повеней, які, зокрема, мали місце у За-карпатті у 1999 та 2001 рр. Так наприклад, за даними космічних знімків [15] станом на 1.01.1999 р. коло-сальні концентровані рубання лісу відбулися у верхів'ї річки Мокрянки (загальна площа 600 га, Усть-Чор-нянський держлісгосп) та річки Озерянки (загальна площа до 1000 га, Буштинський держлісгосп). То ж і не дивно, що у березні 2001 р. на найближчих гідроме-теорологічних постах були зафіксовані катастрофічно високі рівні води у гідромережі (Руська Мокра, 312 см; Колочава, 398 см).

Необхідно зазначити, що великої шкоди лісовим масивам України завдала і Чорнобильська катастрофа: небезпечне радіоактивне забруднення спостерігається на площі майже 2,2 млн. га.

До негативних тендецій, що проявляються у лісо-вому господарстві протягом останніх десяти років, необхідно віднести великий обсяг самовільних рубань та ріст масштабів лісових пожеж. Зменшилися обсяги штучного лісовідновлення та захисного лісорозведен-ня. Скорочуються площі зелених насаджень у межах населених пунктів, а обсяги робіт з їх створення за ос-таннє десятиліття зменшилися у 32 рази [10]. У ряді областей вони не виконуються зовсім. Обсяги виро-щування посадкового матеріалу зменшилися у 18 разів порівняно з 1990 р. Деградувало і мисливське госпо-дарство: за останні 9 років чисельність копитних звірів змешилася на 72 тис голів, або 28 %. [9].

Така невтішна еколого-економічна ситуація сто-совно лісових ресурсів України викликала належну стурбованість уряду та широкого кола фахівців. Гру-пою провідних вчених-економістів та лісівників за ре-дакцією академіка НАН України І.Р. Юхновського під-готовлені наукові узагальнення проблем та перспектив лісового господарства України, запропонована нова стратегія його розвитку [8, 9]. Вважаємо, що ці проб-леми є актуальними і дійсно потребують невідкладно-го вирішення, адже стан частини лісового фонду є критичним. Державна політика щодо українських лісів є неадекватною їхньому стану. Вкрай необґрунтова-ною є низька оплата за спеціальне використання лісо-вих земель (попенна плата) тощо.

Разом з цим, на наш погляд, необхідно визнати, що протягом останніх 10-12 років відбулося станов-лення державного лісового господарства як самоокуп-ної галузі господарства. Сучасні державні лісогоспо-дарські підприємства для своєї діяльності, зокрема для охорони та відновлення лісів, крім надходжень з дер-жавного бюджету, залучають більшу частину власних коштів, які зароблені від здійснення різних видів гос-прозрахункової діяльності на лісових землях. Порівня-но зі збором платежів за спеціальне використання лі-



сових земель, це є набагато потужніше джерело над-ходжень до бюджету, що складається з податку на до-дану вартість, на амортизацію основних фондів і особ-ливо відчислень з фонду зарплати і доходів фізичних осіб, зайнятих у лісовому господарстві у госпрозра-хункових видах діяльності. При цьому необхідно не забувати, що подекуди у лісовій зоні платежі держав-них лісогосподарських підприємств, є чи не єдиним потужним джерелом формування пенсійного фонду у сільській місцевості.

Отже, визначення рентабельності лісового госпо-дарства на підставі співставлення обсягів сум бюджет-ного фінансування та зборів платежів за спеціальне використання лісових земель є неправомірним. Пот-рібно порівнювати сумарний обсяг платежів держав-них лісогосподарських підприємств до бюджету і роз-мір бюджетного фінансування лісового господарства. Адже ефективність роботи виробничих недержавних прибуткових організацій оцінюється лише за обсягом платежів до бюджету.

Щоб підняти дохідність і підвищити ефективність лісового господарства необхідно такси відпуску дере-вини на корені, або розміри попенної плати, підвищи-ти щонайменше у 2-3 рази. Адже, деревина хоч і є від-новний природний ресурс, але попенна ціна за 1 м3 ді-лової деревини не співмірна з внутрішньою відпус-кною ціною круглого лісу. Так, наприклад, 1 м3 круг-лих сортиментів ділової деревини ялини відпускається по ціні 70-100 грн., а попенна плата за її заготівлю при середній віддаленості від нижнього складу становить лише 10 грн.

Вкрай актуальним і необхідним є покращення контролю за станом лісових ресурсів та відпуском де-ревини, функції здійснення якого потрібно покласти на окремі державні структури, незалежні від підпри-ємств Державного комітету лісового господарства. Подібно і ведення Державного лісового кадастру по-винно здійснюватися незалежними державними кон-тролючими установами.

Реформування лісового господарства доцільно здійснювати на диференційованій основі, враховуючи природно-географічне та лісогосподарське районуван-ня України: • у лісовій зоні, Карпатах та лісостепу лісове господар-

ство повинно бути самоокупним і сплачувати до дер-жавного бюджету фіксований "лісовий податок", роз-мір якого повинен залежати від обсягу можливих лі-созаготівель та необхідних масштабів штучного лісо-розведення.

• у степовій зоні і, частково, у горах Криму лісове гос-подарство має бути дотаційним. Спеціальне фінансу-вання з державного бюджету повинно використовува-тися для лісовідновлення, охорони лісу, створення спеціальних меліоративних насаджень. Враховуючи комплексну середовищетвірну функ-

цію лісів, доцільно запровадити відрахування з місце-вих бюджетів на ведення спеціального господарства в лісах різних категорій захисності. У зелених зонах міст, поблизу курортів та рекреаційних установ, лісове господарство повинно вестись у напрямку задоволен-ня соціально-екологічних потреб населення, лікування та відпочинку. Тому у законодавчому порядку необ-хідно передбачити спеціальні збори платежів за таке

використання лісових земель для санаторно-рекреа-ційних цілей.

Необхідно також створити законодавчу базу для розвитку різних форм власності на землі лісового фон-ду, в т.ч. орендну і приватну. При цьому використання цих земель, навіть за умови приватної власності, по-винно бути підпорядковане загальнодержавним еколо-го-економічним інтересам.

ЛІТЕРАТУРА 1. Генсірук С. А. Ліси України. – К.: Наук. думка, 1992. –

408 с. 2. Генсірук С. А., Фурдичко О.І., Бондар В. С. Історія лі-

сівництва в Україні. – Львів: Світ, 1995. – 421 с. 3. Геродот. Історії в дев'яти книгах. – К.: Наук. думка,

1993. – 571 с. 4. Коваль Я.В. Ліси в системі реформування економіки

регіонів// Наук. вісник НАУ: Лісівництво. – К.: НАУ. – 2000, вип. 27. – С. 16-26.

5. Короткий довідник лісового фонду України (за матері-алами обліку лісів станом на 1 січня 2002 року). – Ірпінь, 2003. – 149 с.

6. Криницький Григорій, Третяк Платон. Стан лісів Українських карпат, екологічні проблеми та перспективи// Праці Наукового товариства ім. Шевченка. Том 12. Екологіч-ний зб., вип. 3: Екологічні проблеми Карпатського регіону. – Львів: Дослідно-вид-ий центр. – 2003. – С. 54-65.

7. Кусто Жак-Ив, Паккале Ив. В поисках Атлантиды:/ Пер. с франц. – М.: Мысль, 1986. – 319 с.

8. Лісове господарство України: проблеми та перспекти-ви/ За ред. акад. НАН України, народного депутата України І.Р. Юхновського. – К.: Наука, 2003. – 177 с.

9. Лісове господарство України: стратегія розвитку/ За ред. акад. НАН України, народного депутата України І.Р. Юх-новського. – К.: Наука. – 2003. – 34 с.

10. Національна доповідь про стан навколишнього при-родного середовища в Україні у 1999 році. – К.: Вид-во Раєвсь-кого, 2000. – 184 с.

11. Платон. Соч. в 3 т. – Т.3, ч.1. – М.: Мысль, 1971. – 687 с.

12. Погребняк П.С. До палеогеографії Олешшя// Геогра-фічний зб. (Геоморфологічна серія). – К.: Вид-во АНУРСР, 1961, вип. 4. – С. 127-144.

13. Солдатов А. Г., Тюков С. Ю., Туркевич М. В. Ліси України. – К.: Вид-во УАСГН, 1969. – 461 с.

14. Третяк Платон, Криницький Григорій, Дейнека Анатолій. Стан лісів та екологічні проблеми лісового госпо-дарства Львівщини// Праці Наукового товариства ім. Шевчен-ка. Том 7. Екологічний зб., вип. 2: Екологічні проблеми приро-докористування та біорізномаїття Львівщини. – Львів: Наук. тов. ім. Шевченка. – 2001. – С. 43-52.

15. GlobeXplorer. http: www.terraserver.com.

V.O. Kramarec, H.T. Krynytsky, V.G. Mazepa, V.V. Pavljuk, P.R. Tretyak

TO STRATEGY OF DEVELOPMENT OF THE FORESTRY OF UKRAINE

Total sums of payments in the State budget state forestry enterprises in some times exceed budgetary charges on conducting a forestry. Therefore it is ne-cessary to recognize their activity highly profitable. Reforming of a forestry it is expedient to carry out on the differentiated basis, taking into account natural-geographical and forestry divisions into districts of Ukraine. The extremely necessary is improvements of the control over a condition of forest resources and sale of wood.



УДК 556.18: 551.4: 911.2

І.П. КОВАЛЬЧУК1

ПРОБЛЕМИ ОПТИМІЗАЦІЇ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ГІДРОЕКОЛОГІЧНОЇ СИТУАЦІЇ У ЗАКАРПАТСЬКІЙ ОБЛАСТІ2

На основі досліджень причин і наслідків погіршення стану довкілля у Закарпатській області визначені напрямки оптимізації водного господарства та покращення еколого-географічної ситуації в долинах річок. Обґрунтовано концепцію водогосподарської складової плану забезпечення еколого-господарської стабільності і зрівноваженого розвитку Закарпатської області

1 Іван Платонович КОВАЛЬЧУК – доктор географічних наук, професор, Львівський національний університет ім. Івана Франка. Україна. Тел.: +38 (0322) 964 -792. E-mail: [email protected] 2 Представив дійсний член ЛАН України П.Р. Третяк

Актуальність вивчення гідроекологічних проблем Необхідність оптимізації водного господарства

області, покращення гідроекологічної ситуації, забез-печення захисту населення і його житла, промислових об'єктів, транспортних та інших комунікацій, сільсько-господарських, лісових та рекреаційних угідь, природ-но-заповідних утворень зумовлена активізацією в ос-таннє десятиліття спектру небезпечних процесів, го-ловними серед яких є паводки, ерозія, зсуви, селі, ла-вини, карст, техногенні аварії і катастрофи. У зв'язку з цим, поглянемо на ці проблеми з конструктивно-гео-графічних та геоекологічних позицій

Передумови зростання напруги геоекологічної та гідроекологічної ситуації Спроб детального аналізу чинників загострення

паводконебезпеки у Карпатському регіоні є достатньо багато [1, 2, 5, 6, 10-12, 14, 16, 19-21 та інші]. Інтерес представляють і висновки експертних комісій щодо причин великомасштабних паводків у Закарпатті [7, 8]. Усі вони відображають як точки зору авторів на екологічні проблеми, так і реально існуючу напругу екологічної ситуації, створеної несприятливим поєд-нанням природних умов у горах і чинників нераціо-нального господарства.

Головними з природних чинників є високий па-водкоформівний та процесоформівний потенціал ре-льєфу, надмірна кількість опадів і специфічний режим їх випадання, невелика потужність ґрунтових профілів і низька фільтраційна та водоутримальна здатність гірських ґрунтів. Істотно впливають на формування гідроекологічної та соціально-економічної ситуації й інші специфічні риси Закарпаття: • найнижча в Україні забезпеченість сільськогоспо-

дарськими угіддями та ріллею (0,15 га ріллі на одну особу при середній в Україні 0,6 га на особу);

• найвища забезпеченість землями лісового фонду, яка становить 0,53 га лісів на одну особу (в Україні – 0,17 га

на особу). Негативним чинником є посилена експлуата-ція лісів, недостатня увага до лісовідновлення;

• неможливість забезпечити себе продовольчим та фу-ражним зерном, м'ясом, м'ясопродуктами, молоком і молокопродуктами, через що активно використову-ється лісовий, гірничо-хімічний, ресурсно-будівель-ний та інші види потенціалу краю;

• високий потенціал для розвитку рекреації, внутріш-нього (зеленого, екологічного, аграрного, мисливсь-кого) і зовнішнього туризму;

• розташування на навітряному, помітно теплішому і вологішому, південно-західному макросхилі Карпат, на якому випадає на 10-15 % опадів більше, ніж на пі-внічно-східному;

• переважання у структурі лісового покриву букових лісів, під якими танення снігу відбувається швидше, ніж під хвойними насадженнями;

• інтенсивні рубання лісу; • доволі велика площа (майже 80 тис. га) полонин, де

танення снігу весною також відбувається дуже швид-ко, а надмірне пасовищне навантаження на них зумо-вило погіршення фільтраційної і стокорегулювальної здатності;

• висока густота гідромережі (1,3-2,5 км/км2) та підви-щена її водоносність;

• більша (на 200-300 м) ніж на північно-східному мак-росхилі Українських Карпат амплітуда висот між Притисенською низовиною і найвищими вершинами (г. Говерла та ін), що зумовлює більші похили русел річок та вищу ерозійну здатність постійних і тимчасо-вих водних потоків;

• підвищена сейсмічна небезпека, з якою пов'язаний ви-сокий ризик активізації гравітаційних процесів – зсув-них, опливних, осипних, лавинних і селевих, а також велика інтенсивність формування продуктів вивітрю-вання на схилах річкових долин, ярів і балок;

• можливість випадання доволі інтенсивних дощів у холодну пору року, які прискорюють танення снігу та спричиняють зимові паводки.


І.П. Ковальчук. Проблеми оптимізації водного господарства та гідроекологічної ситуації у Закарпатській області 37

Параметри несприятливих процесів і масштаби руйнувань Гірські хребти Карпат виступають в якості оро-

графічної перешкоди для переміщення атлантичних повітряних мас у вигляді циклонічних утворень. При цьому вологі повітряні маси затримуються гірськими хребтами і тривалий час перебувають у стані висхід-них рухів, з якими пов'язана інтенсифікація зливових дощів. При цьому за 12 год. випадає 70-150 мм опадів, а за добу – 150-250 мм. Дощами часто охоплюється те-риторія з площею 15-30 тис. км2 і більше [2, 13, 15, 18]. Зауважимо, що дощі з шаром опадів більше 100 мм у ХХ ст. фіксувалися 200 разів, а при опадах 120 мм/до-бу на річках формуються катастрофічні паводки.

В умовах крутосхилового рельєфу з похилами, що перевищують 200-500‰, модулі поверхневого стоку на водозборах площею до 200 км2 сягають 2,5-3,2 тис. л/с⋅км2 [3, 17]; у гірських басейнах площею 300-500 км2

вони становлять 1,0-2,0 тис. л/с⋅км2; на рівнинних річ-ках модулі стоку подібних паводків не перевищують 50-200 л/с⋅км2. Такі великі модулі поверхневого стоку при значній тривалості періоду випадання дощу є го-ловною передумовою формування видатних паводків у цьому регіоні. Впродовж року тут спостерігається 3-8 і більше паводків [4, 9].

Найбільш руйнівними вони бувають у періоди ви-сокої водності. У ХХ ст. такі періоди приурочені до 1912-1927, 1940-1955, 1965-1981, 1993-2001 рр. Сучас-ний період підвищеної водності триватиме, за оцінка-ми фахівців [2], до 2005-2008 рр. Визначні паводки в такі періоди (1927, 1941, 1969, 1970, 1997-2001 рр.) охоплювали територію не лише Закарпаття, а й усіх

Карпат і Прикарпаття. Детальніше уявлення про роз-поділ паводків у ХХ ст. дає табл. 1 [21, с. 224].

З неї видно, що у багаторічних флуктуаціях стоку води простежується чергування періодів і років підви-щеної водності. Їх тривалість становить 17-18, 7-8 і 2-3 роки, а повторюваність є достатньо регулярною.

В останнє десятиліття повторюваність паводків та ступінь їх екстремальності зростають, що зумовлене насамперед кліматичними чинниками – збільшенням кількості опадів, зниженням випаровуваності у літній період, збільшенням вологозапасів у ґрунтах і верхніх горизонтах пухких відкладів, випаданням дощів у пе-ріод сніготанення тощо. Деяке підвищення зимових температур також спричиняє збільшення тривалості паводконебезпечного періоду.

Таблиця 1 Паводки на річках Закарпаття у ХХ ст.

№ з/п

Періоди підвище-ної водності Роки з високими паводками

1 1912-1929 1913, 1914, 1919, 1926, 1927 2 1938-1955 1941, 1947, 1948, 1955 3 1964-1981 1965, 1968, 1969, 1970, 1974, 1980 4 1990-2007 1992, 1993, 1998, 2001….

Про ступінь екстремальності паводків та небезпе-ку розвитку руйнівних процесів певне уявлення дають табл. 2 і 3, дані яких свідчать, що витрати води під час високих паводків зростають у десятки разів порівняно з передпаводковими та передповеневими їх величина-ми і тисячі разів порівняно з мінімальними (меженни-ми). Інтенсивність ерозії збільшується при екстре-мальних витратах стоку у сотні разів і сягає на малих водотоках кількох десятків см за паводок.

Таблиця 2 Співвідношення максимальних і мінімальних витрат води на річках Закарпаття

№ з/п Річка Пункт

спостереження Qмакс. м3/с Дата Qмінім.,

м3/с Дата Qмакс./Qмін.

1 а 1 б 1 в

Уж Ужгород 1560 1210 1210

12.1957 07.1980 03.1979

0,5 13,8 96,0

10.1947 07.1980 03.1979

3100 88 13

2 а 2 б Латориця Мукачево 1630

1630 07.1980 04.1958

1,0 52,7

10.1947 04.1958

1630 31

3 а 3 б Боржава Довге 293

287 12.1957 04.1958

0,4 33,3

01.1954 04.1958

730 9

4 б 4 в Тиса Рахів 495

734 06.1959 04.1950

24,7 67,4

06.1959 04.1950

20 11

5 б Тиса Вилок 5150 04.1976 719,0 04.1976 7 6 б Тересва Нересниця 522 05.1979 87,6 04.1979 6 Примітка: а) співвідношення максимальної та мінімальної витрати води; б) співвідношення максимальної і передпаводкової

витрат води за період водопілля; в) співвідношення максимальної і мінімальної передпаводкової витрат за теплий період

Як видно з табл. 3, паводки листопада 1998 і бе-резня 2001 років були рекордними для багатьох гідро-постів на річках Закарпаття (насамперед Тиси та її до-пливів). Амплітуда підйому рівнів сягала 1,6-4,3 м (р. Тиса (Рахів)), 5,7-8,6 м (р. Тиса (смт. Великий Бичків – Вилок)) та більше 9,5 м (р. Тиса (м. Чоп)). На притоках Тиси рівень води піднімався на 1,4-3,9 м, а на Латориці – до 4,9 м. При таких підняттях рівня води у десятки ра-зів зростає руслопереформівна здатність річок, а на спа-ді паводків – акумулятивна робота річок.

Головними кліматичними чинниками, що сприяли формуванню (4-9 березня 2001) року у Закарпатті по-вені з масштабами стихійного природного лиха висту-

пали надмірна кількість та висока інтенсивність опа-дів, які охопили велику за площею територію цього регіону, а також активна адвекція тепла, яка активізу-вала танення снігу. Події розгорталися таким чином. У другій половині 3 березня почався дощ, який до 20 год. охопив усю область і за інтенсивністю належав до сильного, а у верхів'ях Тересви і Ріки – до дуже си-льного. Дощі з короткими перервами випадали протя-гом 47-52 год. та утримувалися на рівні екстремальних сум за 12 год. Сума опадів за весь дощ сягала 110-282 мм, тобто 3-4 місячних норми. Добові суми опадів наближалися або перевищували історичні мак-симуми березня. У верхів'ях річок Тересва і Ріка впро-довж двох діб шар опадів сягав максимальних добових



позначок за весь період спостереження. При цьому ін-тенсивність опадів змінювалася в межах 0,5-5,0 мм/год., а локально (Усть-Чорна, Руська Мокра, Колочава,

Міжгір'я, Свалява, Довге) сягала 5,0-9,0 мм/год. У вер-хів'ях Тересви, Тереблі і Ріки дощі випадали практич-но безперервно [1].

Таблиця 3 Параметри максимальних рівнів води березневого паводку 2001 р. та їх порівняння з рівнями

листопадового паводку 1998 р. і найвищими рівнями за період спостережень

Березень 2001 р.

Листопад 1998 р. Багаторічні дані

Ріка – населений пункт Нmax, см

сума опа-дів за дощ

3-5.03 Нmax, см

сума опа-дів за дощ

3-8.10 Різниця між

m

ax павод

-ків

1998

і 20

01 рр.

Нmax, см дата

Різниця між

m

ax паводку

20

01 р

. і да-

ними

за ба-

гаторіччя

Тиса – Рахів 575 190 500 104 75 500 05.11.98 75 Тиса – В. Бичків 623 140 552 70 71 598 13.05.70 25 Тиса – Тячів 742 156 726 66 16 726 05.11.98 16 Тиса – Хуст 521 147 490 78 31 490 05.11.98 31 Тиса – Вилок 686 63 660 40 26 696 14.05.70 -10 Тиса – Чоп 1347 48 1328 44 19 1328 08.11.98 19

Чорна Тиса – Ясиня 396 150 400 101 -4 464 23.03.64 -68 Біла Тиса – Луги 175 105 147 81 28 264 13.05.70 -89

Косівська – Кос. Поляна 315 141 276 180 39 276 05.11.98 39 Тересва – Усть-Чорна 431 255 363 208 68 363 05.11.98 68 Тересва – Нересниця 319 125 305 73 14 349 01.04.62 -30 Мокранка – Р. Мокра 310 296 312 277 -2 312 05.11.98 -2 Теребля – Колочава 398 201 360 175 38 360 05.11.98 38

Ріка – Верхній Бистрий 248 128 274 137 -26 281 22.07.80 -33 Ріка – Міжгір'я 330 184 380 207 -50 478 14.12.57 -148 Ріка – Хуст 600 147 620 78 -20 685 30.12.47 -85

Боржава – Довге 502 164 547 108 -45 547 05.11.98 -45 Боржава – Шаланки 870 95 890 42 -20 890 06.11.98 -20 Іршава – Іршава 210 146 308 09.01.48 -98

латориця – Підполоззя 263 110 320 109 -57 388 14.12.57 -125 Латориця – Свалява 252 157 304 109 -52 416 01.03.67 -164 Латориця – Мукачево 580 72 687 84 -107 687 05.11.98 -107

Латориця – Чоп 750 48 746 44 4 746 06.11.98 Веча – Неліпино 168 157 239 109 -71 308 14.12.57 -140 Уж – Жорнава 188 63 246 68 -58 296 14.12.57 -108

Уж – В. Березний 425 44 433 49 -8 527 14.12.57 -102 Уж – Зарічево 422 72 442 73 -20 446 29.01.79 -24 Уж – Ужгород 207 42 295 45 -88 350 17.11.92 -143

Люта – Чорноголова 149 64 275 -126 275 05.08.98 -126 Тур'я – Тур'я Поляна 270 76 348 -78 348 05.11.98 -78

Тур'я – Сімер 260 62 320 66 -60 332 23.07.80 -72

У верхів'ях Тиси за дощ випало 127-190 мм опа-дів, у верхів'ях Тересви (р. Мокранка) – 255-282 мм, у басейнах Тереблі, Ріки та верхів'ях Боржави – 170-205 мм. У верхів'ях Латориці, середній течії Тиси – 111-155 мм опадів, у басейні Ужа та на Закарпатсь-кій низовині – 42-92 мм. Ці дані свідчать (рис. 1), що на більшій частині території Закарпаття опади, що фо-рмували повінь у березні 2001 р. були на 10-86 мм бі-льшими за опади, що формували паводок у листопаді 2001 р. Сприятливими для формування екстремально-го поверхневого стоку чинниками виступали адвекція тепла і підвищення температури повітря від –3оС до 5-12оС та активне танення снігу (запаси його були від-носно невеликими).

У розвитку паводку спостерігалися три піки рів-нів води: вранці 4 березня; у другій половині – кінці 4 березня; у другій половині 5 березня. На долішніх відтинках Тиси, Латориці і Боржави максимальні рівні спостерігалися 6 березня, а на Тисі поблизу Чопа – 9 березня. На дев'яти гідропостах рівні води перевищи-

ли позначки листопадового паводку 1998 р. на 16-38 см, а в Рахові на 75 см. У місті Чоп рівень березневого па-водку перевищив історичний (1998 р.) на 19 см і якби не прорив правобережної дамби вище проти течії на угорській території, то він був би ще вищим.

Характерною ознакою березневого паводку було тривале збереження високих рівнів води в річках (осо-бливо пониззях), повторний ріст рівнів і затоплення ділянок Закарпатської низовини аж до кінця березня. Цьому сприяло надходження атмосферних фронтів з заходу та випадання помірних і сильних дощів, прори-ви дамб, неможливість перекидання заплавних вод у русла річок тощо. Зауважимо також, що при оцінці значення метеорологічних чинників у виникненні екс-тремальних гідролого-геоморфологічних ситуацій не-обхідно враховувати той факт, що у Закарпатській об-ласті існує явно розріджена мережа метеопостів, на яких ведуться спостереження за кількістю опадів та ін-тенсивністю їх випадання. Через це точність і на-дійність інформації про опади є недостатньою. Та й рі-



вень оснащення (автоматизації) метео- і гідропостів не відповідає вимогам часу.

0

50

100

150

200

250

300Тиса

(Рахів

)

Тересва

(Усть-

Чорна

)

Мокрянка

(Руська Мокра

)

Теребля

(Колочава)

Ріка

(Міжгір

'я)

Боржава

(Довге

)

Латориця

(Свалява

)

Уж (Ж

орнава

)

сума опадів

, мм

3 - 5.11.1998

3 - 5.03.2001

Рис. 1. Просторовий розподіл опадів паводкових пері-одів у листопаді 1998 та березні 2001 рр. (верхів'я річок

Закарпаття)

Ці причини ускладнюють оцінку співвідношення і ролі природних та антропогенних чинників, відпові-дальних за формування паводків, розвиток зсувних, селевих, лавинних та ерозійно-акумулятивних проце-сів. З одного боку, дані про опади можуть бути пере-більшеними через неврахування мезокліматичних та орографічних відмін, а з другого – дані про вплив гос-подарської діяльності (насамперед рубань лісу, випа-сання худоби та землеробства) на поверхневий схило-вий і русловий стік води можуть бути явно занижени-ми. Це питання вимагає проведення спеціальних пог-либлених досліджень в експериментальних басейнах.

Про масштаби впливу цих паводків на довкілля, зокрема, на житловий комплекс Закарпаття, дають уявлення рис. 2, 3. Прямі економічні збитки лише цих двох паводків – це майже 1 млрд. гривень.

Крім напруги, створеної паводками, істотну не-безпеку і для населення, і для інженерних комуніка-цій, і для водогосподарських об'єктів створюють зсув-ні процеси (рис. 4) та селі. Площа, на якій проявляють-ся селі, становить майже 4000 га, а об'єм – 0,76 млн. м3. Тільки у 1998 та 2001 рр. селями і зсувами зруйно-вано 13 і пошкоджено 31 будинок.

0

10

20

30

40

50

60

70

Берегівський

Великоберезнянський

Виноградівський

Воловецький

Іршавський

Міжгірський

Мукачівський

Перечинський

Рахівський

Свалявський

Тячівський

Ужгородський

Хустський

м. М

укачево

м. Хуст

кількість поселень

11. 1998

03. 2001

Рис. 2. Наслідки паводків (підтоплення поселень) у За-карпатській області в листопаді 1998 і березні 2001 р.

Рис. 3. Масштаби затоплення і руйнування будівель у Закарпатті березневим паводком 2001 р.

Крім того, у долинах річок виявлено понад 100 ді-лянок з активним розвитком бічної ерозії загальною довжиною 17,3 км. Тут також пошкоджено 21 будинок та створена загроза для 79. Темпи розмиву русел і пе-реформування берегів річок, поверхневої ерозії на схилах гір з вирубаним лісом дають підставу класифі-кувати їх як екстремальні. Вони завдають непоправної шкоди довкіллю гірського краю, спричиняють різке зростання гідроекологічної напруги не лише в горах, а й на Закарпатській низовині.

Подана інформація поряд з уже опублікованими даними про причини і наслідки паводків та активізації розвитку небезпечних геоморфологічних процесів ви-магає розробки концепції регулювання режиму річок, оптимізації гідроекологічної та геоекологічної ситу-ації, обґрунтування системи заходів, спрямованих на захист населення, господарських об'єктів, поселень, комунікацій та угідь від руйнування паводками та ек-зогенними процесами.

Концепція водогосподарської складової плану забезпечення еколого-господарської стабільності і зрівноваженого розвитку Закарпаття З нашої точки зору, така концепція повинна міс-

тити такі основні пункти. 1. Покращення інформаційного забезпечення фа-

хівців і населення та використання цих даних при об-ґрунтуванні й реалізації програми протипаводкового, протиселевого, протизсувного і протиерозійного за-хисту поселень, комунікацій та угідь (сільськогоспо-дарських, лісогосподарських, рекреаційних тощо). З цією метою необхідно спорудити систему автоматич-них гідрометеорологічних постів на Тисі і її допливах, на Ужі і Латориці та інших річках регіону, об'єднати їх в єдиний блок збору інформації, забезпечити надійне функціонування як складової інформаційно-аналітич-ної та прогнозно-управлінської системи "Басейн Тиси" (ІАПУС "Басейн Тиси").

1

10

100

1000

10000

100000

Берегівський

Великоберезнянський

Виноградівський




Мукачівський

Перечинський




Ужгородський

Хустський

м. М

укачево

м. Хуст

Всього

кількість поселень

будинків підтоплено будинків зруйновано



Кількість зсувів

0

20

40

60

80

100

120



Хустський





Площа зсувів, км кв.

0

0,2

0,4

0,6

0,8

1

1,2

1,4

1,6

1,8



Хустський




Об'єм зсувів, млн. м куб.

0

0,5

1

1,5

2

2,5

3

3,5

4



Хустський




Зруйновано і пошкоджено будинків

0

5

10

15

20

25

30

35

40

45



Хустський



Рис. 4. Параметри ураження Закарпаття зсувами та їх впливу на житловий фонд

2. Обґрунтування структури основних функціо-нальних елементів ІАПУС. Дослідження в цьому нап-рямку ведуться в УкрНДГМІ. На наш погляд, до її складу повинні входити: • блок оцінки впливу гідрометеорологічних чинників

на формування паводково-повеневої небезпеки і за-грози активізації геоморфологічних процесів (зсувів, селів, лавин, ерозії, карсту тощо). Ці чинники на 50-70 % визначають ступінь гідроекологічної напру-ги, тому вимагають посиленої уваги;

• блок оцінки техногенних чинників екологічної напру-ги (небезпеки аварій на продуктопроводах, газо-і наф-топроводах, залізничних та автомобільних магістра-лях, ЛЕП, гірничо-видобувних підприємствах тощо), що становлять загрозу для басейну Тиси як в Україні (9 підприємств), так і у країнах-сусідах – Румунії (24 об'єкти), Угорщині (11 об'єктів), Словаччині (16 об'єктів). У цьому аспекті дещо зроблено – створено в м. Ужгороді Головний міжнародний центр аварійного оповіщення (ГМЦО) про надзвичайні забруднення в басейні ріки Дунай. Очевидно, що існує потреба роз-ширення функцій цього центру, зокрема, інформуван-ня зацікавлених сторін про небезпеку паводків, льо-доходів, техногенних аварій і катастроф, інших сти-хійних процесів і явищ;

• блок прогнозування повеней і паводків різних типів – дощових, тало-дощових і селевих. У цьому блоці важ-ливими складовими мають виступати:

прогнозування місця, часу і параметрів паводків (корот-ко-, середньо- і довготермінове);

прогнозування зон затоплення і підтоплення угідь, посе-лень і комунікацій;

прогнозування можливих збитків від затоплення і руйну-вання угідь, комунікацій і будівель;

• блок прогнозування розвитку геоекологічних проце-сів, що провокуються чи активізуються під впливом паводків та інших гідрометеорологічних чинників:

прогнозування опливно-зсувних процесів; прогнозування селевих процесів; прогнозування розвитку площинної та лінійної ерозії; прогнозування розвитку лавинних процесів; прогнозування розвитку карсту; прогнозування вітровалів, буреломів, інвазій шкідників; прогнозування процесів забруднення вод у річкових сис-темах та інших водних об'єктах, деградації ґрунтів тощо;

• блок розробки оперативних планів протипаводкових, протизсувних, протиселевих, протиерозійних та лісо-захисних заходів. Цей блок є надзвичайно важливою складовою Плану забезпечення еколого-економічної стабільності регіону. Тому для реалізації цих завдань доцільно залучити найкращі науково-дослідні, про-ектно-вишукувальні, екологічні кадри та заклади як України, так і зарубіжних країн. Важливо вишукати відповідні кошти як у державі, так і в міжнародних організаціях, залучити меценатів і громадськість;

• блок забезпечення функціонування водогосподарсь-кого комплексу у період надзвичайних ситуацій. Важ-ливими складовими цього блоку є створення запасу будівельних матеріалів, ремонтно-відновлювальної тех-ніки, підготовка людських ресурсів, кваліфікованих ін-женерних і керівних кадрів, здатних діяти оптимально та оперативно в напружених умовах розвитку стихії;

• блок експертизи і нагляду за підготовкою проектів за-хисту населення, промислових об'єктів, поселень, ко-мунікацій та угідь від паводків, інших геоекологічних процесів, контролю ходу їх практичної реалізації та експлуатації побудованих споруд і систем;



блок коригування планів і проектів стабілізації екологічної ситуації та оптимізації природокористу-вання (водогосподарського та еколого-економічного менеджменту).

3. Основними кроками, спрямованими на стабілі-зацію екологічної ситуації, активізацію еколого-еконо-мічного розвитку, зниження ризику небезпечних гідро-лого-геоморфологічних процесів і явищ у Закарпатсь-кій області, як і у Карпатах у цілому, повинні бути: • перегляд існуючих схем захисту поселень, комуніка-

цій, промислових об'єктів та угідь від паводків за до-помогою дамб як єдиного охоронного засобу. Необ-хідність цього кроку зумовлена недосконалістю кон-струкцій дамб (насамперед малим міждамбовим прос-тором) і порушенням нормативів при їх будівництві та експлуатації, відсутністю або недосконалістю сис-теми моніторингу стану русел річок, оцінки водопро-пускної здатності заплавно-руслових комплексів рі-чок, стану захисної здатності дамб;

• оцінка стокорегулювального потенціалу заплав ще до моменту будівництва дамб з метою вибору оптималь-них схем їх розташування та відповідних конструк-тивних особливостей споруд;

• оцінка сучасного стану багаточисельних допливів, бі-льшість русел та заплав яких надзвичайно сильно трансформовано інженерно-технічною діяльністю. Чисельні переходи (мости, містки, труби тощо) є чин-ником підпору стоку, а захаращеність русел сприяє посиленню нерівномірності руху паводкової хвилі та зростанню руйнівної сили водотоків;

• при розробці схеми захисту об'єктів, поселень та угідь від паводків, вишукування і реалізацію проектів слід розпочинати з верхніх ланок річкової мережі, посту-пово нарощуючи і посилюючи її вниз за течією. При цьому повинен зміщуватися й акцент стокорегулю-вального впливу – від схилів і водозборів до долин, а далі до заплавно-руслового комплексу; У зв'язку з цим, у верхніх ланках гідрологічних

систем найважливішими складовими елементами про-типаводкових заходів повинні бути: • організаційно-господарські (нагляд за дотриманням

норм ресурсокористування, охороною природи та під-триманням стану гідроекосистем);

• фітомеліоративні (протиерозійні, протизсувні, стоко-регулювальні, водозахисні);

• гідротехнічні (схило- і берегоукріпні, стокорегулю-вальні). У середніх ланках басейнової системи одночасно з

системою заходів, рекомендованих для верхньої її час-тини акцент повинен робитися на регулюванні стоку в межах заплавно-руслових систем, захисті доріг, інже-нерно-технічних об'єктів і комунікацій від іх руйну-вання бічною і донною ерозією, селями та зсувами, ор-ганізаційного регулювання (обмеження тощо) техно-генного навантаження на заплавно-руслові елементи річкових долин, а також на захисті поселень від зсув-них і селевих процесів;

У нижніх ланках басейнових систем (у межах За-карпатської низовини) головними складовими захисту повинні бути: • реконструкція дамб обвалування та берегоукріплень

на основі концепції сучасної гідрології;;

• реконструкція мережі водоскидних каналів у межах меліоративних систем;

• відселення населення з паводконебезпечних ділянок; • розчистка русел, захаращених наносами і зарослих чагар-

никами та підвищення водопропускної здатності річок. Крім того, для забезпечення стабілізації еколого-

економічної ситуації існує необхідність: • оптимізації структури посівів сільськогосподарських

культур у різних зонах (висотних поясах) Закарпаття; • відновлення традиційних для Закарпаття галузей

сільського господарства – виноградарства, садівниц-тва, ягідництва, овочівництва;

• підвищення ефективності кормовиробництва на осно-ві селекції і використання традиційних та нових видів рослин і сортів кормових культур;

• різкого підвищення продуктивності худоби і птиці; • фінансова економічна і правова підтримка розвитку

фермерства, збереження і захисту угідь від руйнуван-ня небезпечними процесами;

• прискорення формування зон розвитку гірськолижно-го спорту та їх забезпечення необхідним обладнанням (підйомники, снігові гармати тощо);

• створення всеукраїнських туристичних центрів "Го-верла", "Колочава-Синевир, курортних центрів "Со-лотвино" та ін., активнішого використання водних ре-сурсів та об'єктів у сферу туризму і рекреації;

• розвиток міжнародного туризму, формування міжна-родних туристичних маршрутів різних типів у райо-нах розташування об'єктів спільної історичної спад-щини країн-сусідів;

• ремонту, облаштування автодоріг, оснащення їх су-часними технічними засобами; будівництва під'їзних доріг до сіл і віддалених туристично-рекреаційних за-кладів; облаштування на автодорогах систем надання оперативно-дорожньої допомоги, розвитку супровід-них послуг, довідок тощо;

• створення ефективної і високоякісної сервісної і турис-тичної інфраструктури, туристичних комплексів різних рангів, залучення інвестицій у цю галузь діяльності;

• використання водноресурсного потенціалу для забез-печення туристичної галузі місцевою рибною та мис-ливською продукцією. При реалізації плану стабілізації водогосподарсь-

кої, гідроекологічної та геоекологічної ситуації у Закар-патській області важлива роль відводиться інженерній складовій протипаводкових заходів, яка включає:

1. Будівництво у верхів'ях річок акумулюючих про-типаводкових водосховищ. Позитивним тут є: • реальна можливість перехоплення значної частини

схилового і руслового стоку; • можливість рекреаційного або багатоцільового вико-

ристання створених водосховищ, зменшення швид-кості руху паводкової хвилі вниз за течією тощо. Негативних наслідків теж може бути багато:

• висока небезпека швидкого замулення водосховищ, що зумовлене підвищеним вмістом завислих і донних наносів у річках цього регіону;

• високий ризик активізації як схилових геоморфоло-гічних процесів, так і берегових (зсуви, спливи, абра-зія ерозія) на новостворюваних водних об'єктах;

• можливість прориву дамб водосховищ і ставків та проходження антропогенних селевих паводків;



• підтоплення або замулення сільськогосподарських угідь у долинах річок, що в умовах обмеженості цьо-го виду ресурсів є дуже несприятливим чинником; 2. Будівництво каскаду гребель з тимчасовими

водоакумулюючими сховищами. За задумом вони доз-волятимуть "зрізати" піки паводкового стоку, а пізні-ше цю воду повертати в річку, а тимчасово затоплену територію використовувати так, як і до спорудження гребель.

Негативними наслідками цих заходів можуть бути: • надмірне замулення днищ тимчасово створюваних

водойм наносами різного гранулометричного складу та переведення угідь в непридатний для подальшого використання стан;

• погіршення еколого-географічної та гідроекологічної ситуації через нагромадження тут забруднюючих ре-човин органічного і хімічного походження. Істотну увагу необхідно приділити також:

• переоснащенню існуючих та будівництву нових очис-них споруд у міських поселеннях та великих селах, що знаходяться у паводконебезпечній зоні;

• впорядкуванню існуючих і створенню нових водо-охоронних зон та прибережних лісосмуг, підтриман-ню їх у робочому стані;

• постійному моніторингу річок і водойм та джерел їх забруднення, а також дамб та інших гідротехнічних споруд;

• постійному моніторингу стану лісів, лісогосподарсь-кої і лісовідновної діяльності;

• створенню системи експертного контролю за вико-ристанням коштів на протипаводкові, лісо- і землев-порядні роботи, будівництво інженерно-технічних споруд та об'єктів тощо.

ЛІТЕРАТУРА 1. Бойко В.М., Кульбіда М.І., Донченко Л.В. Сніго-до-

щовий паводок у березні 2001 р. на Закарпатті: гідрометеороло-гічні передумови, розвиток та проблеми прогнозування// На-укові праці УкрНДГМІ. – 2001, вип. 249. – С. 154-160.

2. Бойко В.М., Кульбіда М.І., Сусідко М.М. Визначний дощовий паводок на річках Закарпаття в листопаді 1998 р.// На-укові праці Українського НД гідрометеорологічного ін-ту. – 1999, вип. 247. – С. 91-101.

3. Вишневский П.Ф. Расчет максимальных ливневых расходов воды в Украинских Карпатах// Тр. Укр НИГМИ. – 1977, вып. 153. – С. 42-48.

4. Вишневський В.І. Річки і водойми України. Стан і ви-користання. – К.: Віпол, 2000. – 376 с.

5. Дячук В.А., Сусідко М.М. Паводки в Закарпатті та причини їх виникнення// Український географічний журнал. – 1999, № 1. – С. 48-51.

6. Екологічні та соціально-економічні аспекти катастро-фічних стихійних явищ у Карпатському регіоні (повені., селі, зсуви)// Матер. міжнар. наук.-практ. конф./ Відп. ред. Ф.Д. Га-мор. – Рахів, 1999. – 400 с.

7. Експертний висновок щодо причин, що призвели до широкомасштабного прояву і важких наслідків катастрофічно-го паводку в Закарпатській області// Рідна природа. – 1998. № 4-6. – С. 12-17.

8. Заключення наукової комісії по вивченню причин па-водку 4-8 березня 2001 р. в Закарпатській області та перспек-тивних заходів по уникненню таких катастрофічних явищ у майбутньому. – Ужгород, 2001. – 57 с.

9. Ковальчук І.П. Регіональний еколого-геоморфологіч-ний аналіз. – Львів: Інститут Українознавства, 1997. – 440 с.

10. Комендар В. Катастрофічні повені в Закарпатті: при-чини виникнення і заходи по запобіганню// Рідна природа. – 1998, № 4-6. – С. 7-11.

11. Кондратенко Ф.М. Катастрофічні паводки на Закар-патті: причини та шляхи запобігання// Стратегія сталого роз-витку Закарпаття: еколого-економічні та соціальні моделі: Ма-тер. регіон. наук.-практ. конф./ Відп. ред. М.А. Лендєл. – Ужго-род: Патент, 2001. – С. 258-266.

12. Лук'янець О.І. Науково-методичні рішення та техно-логія функціонування інформаційно-прогностичної системи в басейні Тиси// Наук. праці УкрНДГМІ/ Під ред.: В.І. Вишневсь-кого і О.В. Войцеховича. – К.: УкрНДГМІ, 2000. – С. 100-107.

13. Лютик П.М. Ливневые паводки на реках Карпат в июне 1969, мае 1970 гг. .// Тр. УкрНИГМИ. – 1971, вип. 108. – С. 75-85.

14. Палієнко В.П. Геоморфологічні та геодинамічні пе-редумови виникнення екстремальних ситуацій у Закарпатті// Український географічний журнал. – 1999, № 1. – С. 42-47.

15. Ресурсы поверхностных вод СССР. Т. 6. Украина и Молдовия. – Л.: Гидрометеоиздат. – 1969, вып. 1. – 884 с.

16. Росоха І., Ковальчук А., Поляновський А. та ін. Всебічна охорона природи – основна передумова стійкого роз-витку регіону басейну Тиси// Стратегія сталого розвитку Закар-паття: еколого-економічні та соціальні моделі: Матер. регіон. наук. – практ. конф./ Відп. ред. М.А. Лендєл. – Ужгород: Па-тент, 2001. – С. 266-274.

17. Соседко М.Н. Многолетние характеристики макси-мальных расходов воды дождевых паводков рек басейна Днес-тра// Тр. Укр. НИГМИ. – 1973, вып. 123. – С. 64-77.

18. Соседко М.Н. Особенности пространственной струк-туры полей осадков на территории Украинских Карпат// Тр. Укр НИГМИ. – 1980, вып. 180. – С. 81-85.

19. Стойко С.М. Причини катастрофічних паводків у За-карпатті та система екологічних профілактичних заходів їх по-передження/ / Укр. ботан. журн. – 2000, т. 57, № 1. – С. 11-22.

20. Стойко С.М. Причини катастрофічних паводків у За-карпатті, їх прогноз та заходи боротьби// Старий замок, 29 бе-резня 2001 р. – С. 5.

21. Хвесик М.А., Петрук І.Р. Підвищення еколого-еко-номічної ефективності протипаводкових заходів у Карпатсько-му регіоні// Регіональна економіка. – 2001, № 1. – С. 222-228.

I.P. Kovalchuk

THE PROBLEMS OF WATER ECONOMY AND HYDRO-ECOLOGICAL SITUATION OPTIMI-

ZATION IN TRANSCARPATHIAN REGION

On the base of investigations of causes and con-sequences of environmental situation worsening in Transcarpathian region the directions of the water economy optimization and environmental situation in the river valleys improvement have been determined. The conception of environmental and economical sta-bility as well as of sustainable development of Tran-scarpathian region have been substantiated.


Є.І. Цурик. Необхідність неперервної інвентаризації лісів України математико-статистичним методом 43

УДК 630*524.65

Є.І. ЦУРИК1

НЕОБХІДНІСТЬ НЕПЕРЕРВНОЇ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ ЛІСІВ УКРАЇНИ МАТЕМАТИКО-СТАТИСТИЧНИМ МЕТОДОМ

Розглянуто особливості традиційної системи обліку лісових ресурсів, невизначеність її точності, досто-вірності та недоліків, зумовлених застосуванням суб'єктивного окомірного методу. Наголошено на необхід-ності ведення неперервної математико-статистичної (вибіркової) інвентаризації лісів України для отриман-ня об'єктивної поточної інформації про лісовий фонд, а також як основи для організації екологічного моніто-рингу лісів.

1 Євген Іванович ЦУРИК – дійсний член ЛАН України, доктор сільськогосподарських наук, професор, Український державний лісотехнічний універ-ситет, Україна, м. Львів, Тел.: +38(0322) 74-57-33. E-mail: [email protected]

І. Традиційна система обліку лісів, її точ-ність, достовірність та основні недоліки Лісовпорядкування, що охоплює періодично пов-

торювані роботи (1 раз через 10 років) з організації лі-сового фонду, з обліку та оцінки (таксації) лісів та з проектування лісогосподарських заходів у лісництвах на перспективний період, у теперішніх умовах широ-кого застосування ЕОМ для створення банків даних та опрацювання матеріалів лісоінвентаризації потребує кардинального удосконалення методів і технології йо-го проведення. Зокрема, основним методом таксації під час лісовпорядкування і тепер залишається окомір-ний із притаманними цьому методу суб'єктивними оцінками та систематичними похибками [2], що зале-жать від кваліфікації та набутого виробничого досвіду таксаторів, причому величина цих похибок, як і досто-вірність отриманої лісотаксаційної інформації, зали-шається невизначеною. Для підвищення точності лісо-таксаційних робіт в останні десятиліття з року в рік збільшуються обсяги вибірково-вимірювальної такса-ції насаджень, головним чином пристигаючих, стиг-лих деревостанів.

Періодично отримувана під час ревізій лісовпо-рядкування в натурі лісооблікова інформація під впли-вом господарської діяльності, природних факторів і взагалі з плином часу зістарюється і стає неадекват-ною станові та структурі лісових ресурсів, що безпе-рервно змінюються. Ці зміни відбуваються щорічно (і протягом року) як у перерозподілі земель (лісових і нелісових, вкритих і не вкритих лісом), так і у динамі-ці таксаційних ознак деревостанів (висот і діаметрів, запасів і приростів деревини тощо).

Особливо істотних змін зазнає структура лісового фонду лісництв в умовах інтенсивного ведення лісово-го господарства, зокрема: проведення значних обсягів рубань головного і проміжного користування; заліс-нення вирубок, прогалин та інших площ лісокультур-ного призначення; проведення реконструкцій і т. ін.

Усі ці зміни потребують відповідного врахування у процесі оперативного планування та виконання лісо-господарських заходів.

Разом з тим ефективність такого планування, ви-конання лісогосподарських заходів і пропонованих рі-шень з розміщення виробництва та капітальних вкла-день, з управління усіма ланками господарства, опра-цювання реально виконуваних та оптимальних планів розвитку лісогосподарського виробництва зумов-люється точністю облікових даних. Недостовірна ін-формація буває причиною помилкових рішень в усіх цих питаннях. Аналіз результатів лісогосподарської діяльності та виявлення справжніх тенденцій якісних змін у лісовому фонді також неможливі без відповід-них достатньо точних даних про лісовий фонд і без знання меж фактичних похибок, що припускаються у даних обліку, тому точність є вирішальним фактором їх подальшого використання.

При цьому під точністю традиційного методу об-ліку лісового фонду розуміють підсумкову точність визначення площ і загальних запасів деревостанів (як окремих категорій лісів, так і в цілому по об'єкту), яка в основному зумовлюється: • точністю обліку (визначення) площ під час лісоінвен-

таризації; • точністю обліку запасів деревини (середніх на 1 га та

загальних) під час лісоінвентаризації; • точністю визначення віку під час інвентаризації та

відповідно точністю в розподілі деревостанів за віко-вими групами;

• точністю обліку внесення поточних змін у матеріали лісовпорядкування (зміни запасів, за період між лі-совпорядкувнням та датою обліку лісового фонду, площі та запаси вирубаних деревостанів, площі лісо-поновлення і площі переведення лісових культур у вкриту лісом площу, зміни у віковому розподілі дере-востанів і т. ін.) або їх оновлення шляхом коректуван-ня площ та запасів у лісовому фонді на певну дату об-ліку.



Оскільки облік площ у лісовпорядкуванні ба-зується на матеріалах аерофотозйомки, а межі між так-саційними ділянками та їх сукупностями не завжди є чіткими, дешифруються неоднаково різними виконав-цями, то точність обліку площ залишається невизначе-ною. Класифікація деревостанів за віком та визначен-ня середніх і загальних запасів їх також виконується окомірним способом, тому і їх точність є невизначе-ною. З цього маємо висновок, що і сукупний ефект впливу усіх похибок на підсумкові дані традиційного, обліку лісового фонду не визначається.

Це і є основним недоліком окомірної інвентариза-ції лісів, усунути який можна лиш її заміною на мате-матико-статистичну.

2. Сучасне оновлювання даних обліку лісових ресурсів Відзначені вище зміни, що відбуваються в роки

між ревізійними періодами базового лісовпорядкуван-ня, які спричинені впливом господарської діяльності та природних факторів на лісосировинні ресурси, у су-часній системі облікової інформації безперервно фік-суються у відповідних документах (на планшетах, в таксаційних описах, формах обліку лісового фонду то-що). Тобто таким шляхом проводиться необхідне по-точне оновлення облікової інформації про лісові ре-сурси, необхідної для щорічного планування.

Традиційно таке оновлення матеріалів обліку лі-сових ресурсів проводиться шляхом так званої акту-алізації, тобто способом внесення необхідних коректи-вів відповідно до змін, які відбулися, та з давністю лі-совпорядкування [5].

Раніше таке коректування (цілковите або частко-ве) виконувалося періодично (в основному через 5 ро-ків). При цьому скоректовані дані підсумовувалися для отримання результативних даних про ліси облас-тей та районів країни. Такий процес актуалізаційного отримання інформації про лісові ресурси на встанов-лену певну дату відповідає поняттю обліку лісового фонду. Дані такого обліку, що характеризують стан лі-сових ресурсів різних об'єктів (відповідно до рівнів управління) за групами та категоріями лісів, необхідні для планування та організації лісогосподарського ви-робництва і лісоексплуатації, розробки перспективних і проблемних питань розвитку цих галузей виробниц-тва. Окрім того, ці дані є основою для періодичного аналізу результатів господарської діяльності та вияв-лення тенденцій кількісних та якісних змін, що відбу-ваються в лісовому фонді.

Разом з тим в умовах широкого використання ЕОМ під час опрацювання лісовпорядкувальної інфор-мації, набутого досвіду експлуатації створених пови-дільних банків даних з'явилась реальна можливість впровадження в Україні технології неперервної інвен-таризації лісів. Метою такої лісоінвентаризації є: опе-ративний збір та опрацювання даних про стан лісового фонду, обсяги виконаних лісогосподарських заходів та їхня якість, обсяги лісокористування, своєчасне вияв-лення місць, де необхідне виконання тих чи інших лісо-господарських заходів, визначення їхніх обсягів тощо.

До основних задач неперервної лісоінвентаризації належать:

• проведення щорічно в межах лісового підприємства обліку лісу на частині виділів з розрахунком, щоб по-вторюваність таксації узгоджувалась з частотою про-ведення господарських заходів;

• забезпечення надійного і об'єктивного контролю за якістю виконаних лісогосподарських заходів та лісо-користування;

• опрацювання проектів обсягів лісогосподарських за-ходів та лісокористування на поточний рік (п'ятиріч-ку) на основі достовірності актуалізованої інформації про лісовий фонд. Базуючись на створеному банку даних "Лісовий

фонд", у ході неперервної інвентаризації лісів, зокре-ма, здійснюються: • щорічне введення і збереження лісоінвентариза-

ційних даних; • щорічне введення даних про господарську діяльність; • видача результатів лісоінвентаризації та даних кон-

тролю за господарською діяльністю; • визначення місць та обсягів проведення господарсь-

ких заходів на поточний рік і перспективу; • актуалізація лісотаксаційних даних (їх коректування),

яка пов'язана з природним (часовим) ходом росту на-саджень [5]. Застосовуючи таку технологію неперервної лісо-

інвентаризації у період між базовими лісовпорядку-ваннями, безперечно, можна підвищити якість плану-вання та виконання різних лісогосподаських заходів, забезпечувати підтримування банку даних "Лісовий фонд" в актуальному стані, що у свою чергу дасть змо-гу автоматизовано отримувати лісооблікову інформа-цію на будь-котру дату і постачати користувачів банку будь-якою інформацією про лісовий фонд за подани-ми ними запитами. Така автоматизація обліку лісового фонду, що забезпечує своєчасну актуалізацію даних лісовпорядкування на будь-яку дату, робить можли-вим перейти від періодичного до оперативного обліку, а значить, дає змогу значно покращити його якість і, звичайно, дещо підвищити точність облікових даних. Проте через допущені систематичні окомірні похибки лісовпорядкування уникнути огріхів в інформації з об-ліку лісового фонду не вдається. Удосконалення сис-теми обліку лісових ресурсів і підвищення точності облікових даних у цьому зв'язку й надалі залишаються актуальними.

Цілком очевидно, що для подальшого вирішення цих актуальних завдань потрібне впровадження непе-рервної вибіркової лісоінвентаризащї, яка дала б змогу отримувати оперативні, одночасні дані про ліси на значних територіях [7].

3. Неперервна статистична інвентаризація лі-сів як метод отримання поточної інформації 3.1. Деякі особливості виконання неперервної статистичної інвентаризації лісів Застосування математико-статистичних методів

інвентаризації лісів, основною перевагою яких (порів-няно з окомірними) є можливість установлення об'єк-тивної точності визначення таксаційних характерис-тик лісового фонду на всіх етапах робіт (заздалегідь під час планування, безпосередньо у період натурного виконання, під час контролю чи за матеріалами каме-рального опрацювання), стає значно ефективнішим за



умов організації неперервної (перманентної) лісоін-вентаризації.

У літературі [1, 7] досить детально розглянуто ме-тодологічні питання (вивчення мінливості таксаційних ознак об'єктів, установлення розмірів, інтенсивності та розміщення вибірки тощо), а також технологію органі-зації та виконання статистичної лісоінвентаризації на різних етапах робіт (підготовчих, натурних, камераль-ного опрацювання і контролю), які у повному обсязі здійснюються також під час першої та подальших ви-бірково-статистичних лісоінвентаризацій за системою неперервності. Тому тут немає сенсу спеціально зупи-нятися на описуванні методології та технології загаль-ного застосування математико-статистичних методів лісоінвентаризації, а очевидно, достатньо буде розгля-нути лише ті основні особливості, що відрізняють не-перервну вибіркову інвентаризацію лісів від звичайної вибіркової.

Крім принципу перманентності, з певним діапазо-ном виконання обмірів і циклом повторення (щоріч-ним чи періодичним через іншу кількість років), під час кожного повторення неперервної статистичної лі-соінвентаризації, як правило, обміри здійснюються не лише на постійних облікових пробних ділянках, що були закладені на початковому етапі, але й на тимча-сових пробних ділянках, що закладаються додатково зі зміщенням за певним принципом (випадковим чи систематичним) під час проведення кожної повторної математико-статистичної лісоінвентаризації.

З літератури [1, 7] відомо про застосування різних перманентних вибіркових лісоінвентаризацій, зокре-ма: у Швеції та Фінляндії, у США і Канаді, у колиш-ній НДР, у колишньому Радянському Союзі.

3.2. Використання даних неперервної статис-тичної лісоінвентаризації для різних цілей На основі неперервної вибіркової лісоінвентари-

зації досягається можливість оперативного та одночас-ного отримання об'єктивних даних про великі лісові масиви. У поєднанні з використанням матеріалів аеро- та космічних знімань, математичних методів і швидко-діючих ЕОМ така лісоінвентаризація стає способом вирішення задач контролю та оцінки стану й динаміки лісового фонду, контролю результатів лісогосподарсь-кої діяльності, контролю і ревізії лісовпорядкування, спеціальних цілей тощо.

Контроль та оцінка стану й динаміки лісового фонду (включаючи актуалізацію даних про нього) здійснюється за матеріалами регіональних комплек-сних неперервних або періодичних інвентаризацій лі-сів, як правило, зі систематичним розміщенням діля-нок трактами в натурі, яке планується на основі аеро-фотознімків та інших планово-картографічних матері-алів. Уся інвентаризаційна інформація отримується шляхом вибіркової таксації пробних ділянок у трак-тах. Здобуті в такий спосіб лісооблікові дані викорис-товуються для оцінки стану лісів та поточних змін, що в них відбуваються, для розробки прогнозів та укруп-нення планів розвитку і розміщення лісового госпо-дарства і для опрацювання рекомендацій щодо управ-ління лісоресурсами.

Разом з тим для підвищення ефективності багато-цільового лісового господарства на основі відповідних

неперервних вибіркових лісоінвентаризацій слід забез-печити отримання більш повної інформації не лише про деревні, але й про всі поновлювані ресурси лісу (харчові, корм для худоби, лікарські рослини, дику фау-ну). Крім того, в умовах інтенсивного лісового госпо-дарства від таких лісоінвентаризацій вимагається от-римання також даних характеристики ґрунтів, матері-алів для контролю навколишнього середовища та охо-рони природи, для захисту лісу, рекреації, отримання повної екологічної характеристики для оптимізації рі-шень із багатоцільового лісокористування на перспек-тиву у динаміці без шкоди довкіллю та порушення екологічної рівноваги. Усе це вимагає розвитку систе-ми первісної та результативної інформації, її нагро-мадження, використання під час вирішення задач лісо-вого господарства з удосконаленням відповідних ме-тодів вирішення різних організаційно-технічних пи-тань [7].

Контроль результатів лісогосподарської діяль-ності традиційно здійснюється шляхом додаткового проведення періодичних комплексних або цільових ін-вентаризацій зі систематичним відбором ділянок трак-тами в натурі під час проведення лісовпорядкування або в міжревізійні періоди. За умов ведення неперер-вної вибіркової лісоінвентаризації потреба в натурно-му виконанні додаткових інвентаризацій лісів відпа-дає, оскільки, є можливість користуватися даними не-перервної вибіркової лісоінвентаризації практично для будь-якого варіанту вибірки об'єкту на будь-яку дату здійснюваного контролю. На основі даних неперер-вної вибіркової лісоінвентаризації можуть уточнюва-тися обсяги запланованих лісогосподарських заходів і оцінюватись результати практичного їх виконання за певний період, оцінюватися в тому числі також струк-тура лісового фонду і позитивні чи негативні зміни в ній, обсяги головного і проміжного користування, стан лісових культур, і природного поновлення на нев-критих лісом площах, контролюватися (оцінюватися) поточний приріст і діяльність лісового підприємства, що пов'язана з підвищенням продуктивності лісів.

Контроль і ревізії лісовпорядкування, проведе-ного на об'єктах з неперервною вибірковою лісоінвен-таризацією, також здійснюється на основі матеріалів останньої. При цьому уточнюються зведені дані лісов-порядкування, виявляються тенденції в огріхах визна-чення таксаційних ознак під час лісовпорядкування, обґрунтовуються та вносяться в них відповідні корек-тиви, уточнюються обсяги лісогосподарських заходів і виправляється відповідна проектна документація. Ос-новними завданнями удосконалення неперервної ви-біркової лісоінвентаризації є інформаційні, методичні та організаційно-технічні питання, що пов'язані з її значенням для підвищення ефективності лісового гос-подарства, та питання, які випливають зі специфіки ви-рішуваних за даними цієї інвентаризації задач на основі єдиної з лісовпорядкуванням технології.

Спеціальні цілі неперервної вибіркової лісоінвен-таризації включають отримання різної наукової та до-відкової інформації з питань структури та динаміки функціонування лісостанів, взаємодії та взаємозв'язків між окремими компонентами лісових екосистем і т. ін. Спеціальні цілі можуть бути досягнуті одночасно з ін-



шими цілями під час лісоінвентаризації шляхом збору відповідних даних, їх опрацювання та поглибленого аналізу [7].

4. Неперервна вибіркова інвентаризація лісів як основа організації їх моніторингу Із зростанням інтенсивності природокористуван-

ня збільшується і ступінь антропогенного впливу на навколишнє середовище. Помітного впливу зазнають також і ліси як джерело деревини, різного роду побіч-них продуктів і корисностей. Для врахування кількіс-них та якісних змін у лісових екосистемах, чисельного вираження міри їх стійкості до різних збурюючих фак-торів, тепер ведуться роботи зі створення мережі запо-відних об'єктів та з організації екологічного моніто-рингу як системи постійних спостережень, контролю та отримання прогнозів щодо зміни довкілля.

У лісовій справі спостереження, як головне із зав-дань моніторингу, можна успішно реалізовувати мето-дом неперервної вибіркової лісоінвентаризації, а кон-троль та отримання прогнозів для управління навко-лишнім середовищем здійснювати за спеціальними програмами. При цьому, виходячи із концепцій зав-дань та функцій екологічного моніторингу [3], струк-туру його мережі можна створити такою, що скла-дається із двох споріднених і взаємодоповнюючих під-систем [6]: • мережі пунктів спостереження, що закладені у запо-

відних об'єктах (зокрема, на еталонних ділянках, де первісна природа не порушена) з метою отримання фонових або контрольних тестів і створення банку нормативних даних про корінні біогеоценози;

• мережі дослідно-виробничих ділянок, що характери-зуються похідними біогеоценозами, зміненими і таки-ми, що змінюються в результаті впливу людини або стихійних явищ (пожеж, ентомошкідників, хвороб то-що), для збору інформації про різні відхилення та аномальні зміни в їхній структурі й динаміці функці-онування. Прикінцеве завдання екологічного моніторингу

(моделювання та прогнозування) можна вирішувати лише з урахуванням порівняння і аналізу даних спос-тережень у пунктах мережі обох підсистем.

Своєрідним "моніторингом" у лісовому господар-стві є періодично повторюване лісовпорядкування. Ба-гато матеріалів лісоінвентаризації (які, на жаль, ще на-лежно не використовуються) за певного їх узагальнен-ня і опрацювання на ЕОМ могли б бути цінною інфор-мацією для моніторингу. Проте за умов окомірної так-сації лісів якість первісних матеріалів відзначається невизначеною достовірністю і точністю, а тому низь-кою надійністю, хоча лісотаксаційні роботи часто є достатньо репрезентативними.

Тому важливим моментом під час обґрунтування та організації мережі для моніторингу в лісових еко-системах є вибір таких методів таксації деревостанів, які забезпечували б дотримування принципів, зокрема: достатньої репрезентативності дослідних об'єктів і ступеня рандомізації здійснюваних вимірів, високої якості та інформативності опрацьованих результатів, можливості оцінки їх точності та достовірності. Таким цілям найбільше відповідають математико-статистич-ні вибіркові методи таксації лісів. Як відомо із попе-

редніх глав, за достатньої кількості одиниць вибірки, закладених за випадковим або систематичним спосо-бом, у принципі можливо забезпечити будь-який сту-пінь репрезентативності дослідних спостережень із потрібним рівнем точності та достовірності. Похибки репрезентативності є величинами, обернено пропор-ційними квадратному кореню із числа обмірів.

Із різних модифікацій математико-статистичного методу для цілей неперервної інвентаризації лісів за програмою екологічного моніторингу можна викорис-тати варіант об'єктивної багатоступеневої стратифіко-ваної вибірки зі систематичним гніздовим розміщен-ням облікових одиниць (ділянок) для спостережень. В основу ж розшарування (виділення стратів) можна по-класти відмінності в умовах місцезростання (типи лі-су), мінливість породного складу, вікової і таксаційної структури, динаміки та якісного стану насаджень. Ви-хідною інформацією для опрацювання програми еко-логічного моніторингу зі застосуванням перманентної інвентаризації лісів за таким математико-статистич-ним методом повинні служити матеріали всіх проведе-них експедиційних обстежень (фітоценотичних, ґрун-тово-лісотипологічних, лісовпорядкувальних тощо), а також дані з наукової літератури та рукописних звітів різноманітних установ про результати вивчення даних лісомасивів.

Оптимальною величиною дослідних ділянок (об-лікових ділянок) для ведення перманентної таксації за програмою екологічного моніторингу лісів слід, на-певне, прийняти розмір площі виявлення лісового фі-тоценозу, а необхідну кількість їх визначати за відо-мою в матстатистиці формулою [4]:

ni = ti2 × σi2 (1/mi

2 + 1/Ni) де: ni – кількість вибіркових одиниць (ділянок) у кож-ному страті; n – нормоване відхилення; σi

2 – диспер-сія ознаки у страті; mi = Pi × Mi – запланована похиб-ка визначення запасу деревостану у страті (Рi – зада-на точність дослідження, %; Мi – середній запас де-ревостанів на І га у страті); Ni = Si/S – загальна кіль-кість можливих одиниць спостереження у страті (Si – площа виділів у страті; S – площа пробної ділянки облікової ділянки).

За формою облікові ділянки доцільно обирати у вигляді круга. Така конфігурація, крім простоти зак-ріплення в натурі центра, має найменший периметр, що забезпечує під час вимірів мінімальний крайовий ефект, а тому й менші похибки вимірювання.

У наступні етапи досліджень (під час повторних обстежень) з метою підвищення ступеня репрезента-тивності вибірки і точності отримуваних результатів із більш високим рівнем достовірності, напевне, виникне потреба у розширенні створеної мережі дослідних ді-лянок. Це можна буде зробити на основі вивчення спе-цифіки структури та динаміки лісових біогеоценозів, а також уточнення даних про мінливість їх таксаційних ознак, які були орієнтовно визначені у початковий пе-ріод досліджень.

Екологічний моніторинг лісів як безперервно від-новлювана інформаційна система, що базується на пе-рманентній математико-статистичній лісоінвентариза-ції, має особливо важливе значення під час вирішуван-ня актуальних лісогосподарських, природоохоронних та інших задач і завдань, пов'язаних із раціональним



лісокористуванням та охороною навколишнього сере-довища [7].

ЛІТЕРАТУРА 1. Антанайтис В.В., Репшис Й.Й. Опыт инвентаризации

лесов Литвы математико-статистическим методом. – М.: Лес-ная пром-сть, І973. – 102 с.

2. Антанайтис В.З., Заунене Н.И., Кулешис А.А., Юк-нис Р.А. Нормативы точности и методы таксации древостоев. – Каунас: ЛитСХА, 1975. – 76 с.

3. Герасимов И.П. Мониторинг окружающей среды// Со-временные проблемы географии. – М.: Наука, 1976. – С. 19-29.

4. Здорик М.Г. Статистика для лесных специалистов. 2-е изд. – М.: Гослесбумиздат, 1952. – 225 с.

5. Инструктивно-методические положение по техноло-гии проведения непрерывной инвентаризации лесов Украин-ской ССР. – Ирпень: Украинское лесоустроительное предпри-ятие, І990. – 52 с.

6. Цурик Е.И. Вопросы методологии и организации ре-презентативной сети системы мониторинга// Тез. докл. рес-публ. конф. по охране природы Юга Украины. – Симферополь, 1977. – С. 17-18.

7. Федосимов А.Н. Инвентаризация леса выборочными методами. – М.: Лесн. пром-сть, 1986. – 192 с.

8. Цурик Є.І. Еколого-економічна ефективність лісоко-ристування: Навчальний посібник. – К.: НМК ВО, 1991. – 52 с.

Ye.I. Tsuryk

NECESSITY OF CONTINUOUS INVENTORY OF FORESTS IN UKRAINE THE MATHEMATICAL

AND STATISTICAL METHODS

Features of traditional system of the account of wood resources, uncertainty of its accuracy, reliability and the lacks, by the caused application subjective not-instrumental a method are considered. The accent on necessity of conducting continuous mathematical and statistical (selective) inventory of forests in Ukraine for reception of the objective current infor-mation on forests volume and also as bases for the or-ganization of ecological monitoring of forests lands is made.



УДК 520.33: 630

М. МЕРЛО1, Л.І. МАКСИМІВ2, Л.Д. ЗАГВОЙСЬКА3

СУЧАСНИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ МЕНЕДЖМЕНТУ ЛІСОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

Розглядаються сучасні тенденції менеджменту багатофункціональних лісових підприємств, досвід зас-тосування сучасних наукових інструментів у його практиці в контексті напрацювань міжнародного симпозі-уму "Менеджмент і моделювання багатофункціональних лісових підприємств і форм власності" Міжнародної спілки лісових дослідницьких організацій (IUFRO) (26-28 травня 2002 р., м. Шопронь, Угорщина).

1 Мауріціо МЕРЛО – професор університету м. Падуя, Італія, координатор групи 4.04.02 IUFRO "Управлінська економіка в лісівництві" 2 Людмила Іванівна МАКСИМІВ – кандидат економічних наук, доцент, Український державний лісотехнічний університет. Україна, м.Львів. Тел. +38(032) 297-03-88. Е-mаіl: [email protected]а

3 Людмила Дмитрівна ЗАГВОЙСЬКА – кандидат економічних наук, доцент, Український державний лісотехнічний університет. Україна, м.Львів. Тел. +38(032) 297-03-88. Е-mаіl: [email protected]а

Вступ В останні десятиріччя ХХ ст. глобальних масшта-

бів набула екологічна криза, яка продовжує поглиблю-ватися. Її подолання вимагає всестороннього розумін-ня взаємозв'язків між економічною діяльністю людини і природним світом, який являє собою замкнену еко-систему з обмеженими матеріальними ресурсами.

Вирішення цієї проблеми покликаний забезпечи-ти перехід від економіки зростання до економіки, яка базується на принципах сталого розвитку. Одна з умов, на думку професора Г. Дейлі, фундатора еконо-мічної теорії сталого розвитку, полягає в тому, що потреби економічної діяльності у зовнішній екосисте-мі для поновлення сировинних ресурсів "на вході" і поглинання відходів "на виході" не повинні перевищу-вати можливостей самої екосистеми [1]. Нова парадиг-ма розвитку зумовлює перехід від економічного прин-ципу кількісного збільшення (зростання) до якісного поліпшення (розвитку) як напрямку майбутнього прогресу. Під якісним поліпшенням розуміють підви-щення технічної та економічної ефективності викорис-тання природних ресурсів.

За цих умов особливого значення набуває пошук таких методів і моделей господарювання, які б на три-валий час забезпечили максимально повне задоволен-ня економічних потреб людства з одночасним збере-женням регенеративної здатності природи. Іншими словами, на порядку денному постає питання обме-ження ресурсопотоків в економічних системах, оскіль-ки їх збільшення є головною причиною деградації довкілля. Підвищення ефективності використання ре-сурсів завдяки зменшенню їх потоку чи застосуванню більш безпечної комбінації продуктів дасть змогу під-тримувати довкілля у стані, сприятливому для повно-цінного життя людини.

Ефективне використання лісових ресурсів є особ-ливо важливим з огляду на багатофункціональність лі-су (життєвий простір для флори і фауни, джерело попов-

нення кисню на планеті, чинник водорегулювання, захис-ту ґрунтів, місце відпочинку, об'єкт і предмет наукових досліджень, сировинна база для промисловості).

1. Пріоритетні економічні інструменти менеджменту багатофункціональних лісових підприємств Важливим інструментом забезпечення ефективно-

го використання лісових ресурсів як органічної скла-дової екосистеми є багатоцільовий менеджмент. Сві-товий досвід останніх років переконує у потребі фор-мування багатофункціональних лісових підприємств, удосконалення їх менеджменту через застосування су-часного наукового інструментарію. У постсоціалістич-них країнах ці перетворення збігаються з процесами трансформації національної економіки в ринкову, ста-новленням нових форм власності, що ускладнює пере-біг цих процесів.

Саме ці проблеми й обговорювалися на міжнарод-ному симпозіумі двох робочих груп четвертого дивізі-ону Міжнародної спілки лісових дослідницьких орга-нізацій (IUFRO) "Менеджмент і моделювання багато-функціональних лісових підприємств і форм власнос-ті", який відбувся у старовинному угорському містеч-ку Шопронь. Проходив симпозіум в Університеті За-хідної Угорщини (УЗУ), в його роботі взяли участь члени груп 4.04.02 "Управлінська економіка в лісів-ництві" (керівник групи – професор Падуанського уні-верситету М. Merlo, Італія) та 4.13.00 "Управлінський, соціальний та екологічний облік" (керівник групи – професор Віденського аграрного університету Н. Jo-ebstl, Австрія) – загалом понад 40 науковців, виклада-чів, консультантів і спеціалістів одиннадцяти євро-пейських країн і Канади.

Серед інструментів формування оптимального ме-неджменту багатофункціональних лісових підпри-ємств, які розглядалися на симпозіумі, – засоби управ-ління та адміністрування, менеджмент лісових під-приємств і власності, система прав громадян на спо-


М. Мерло, Л.І. Максимів, Л.Д. Загвойська. Сучасний інструментарій менеджменту лісових підприємств 49

живання недеревних продуктів лісу, оподаткування, облік довкілля, сертифікація, економічний аналіз та моделювання, зокрема моделі росту, просторові моде-лі та інструменти ГІС, багатоцільові інтегровані моде-лі (рис. 1).

Угорську модель розвитку класичного трикутника власник-підприємство-менеджер в умовах трансфор-мування командно-адміністративної економіки в рин-кову охарактеризував у своєму виступі "Модель ко-мерціалізації менеджменту державних лісів" експерт фірми Silvacons Forest Consulting and Service Ltd (Бу-дапешт, Угорщина) F. Gereli.

Вагоме значення для розвитку лісівництва захід-ноєвропейських країн у контексті інтегрування в ЄС повинні відігравати сильні, достатньо гнучкі й ефек-тивні інституції. Німецький досвід їхньої діяльності представили на симпозіумі міністр лісового та сільсь-кого господарства землі Баварія R. Еrlbeck у доповіді "Забезпечення функцій лісу й організація управління лі-сами в Баварії" та професор W. Tschupke (Роттенбурзь-кий університет прикладних наук, Німеччина) – "Порів-няльний аналіз послуг німецьких державних лісів".

Рис. 1. Менеджмент і моделювання лісових підприємств

Формування стратегії багатоцільового менедж-менту лісів відповідно до принципів сталого розвитку має здійснюватися з обов'язковим урахуванням прав місцевого населення на споживання недеревних про-дуктів лісу. Цим питанням були присвячені доповіді доктора L. Sisak (Празький сільськогосподарський уні-верситет, Чехія) – "Пропозиція найважливіших неде-ревних продуктів лісу в Чеській республіці" та А. He-hedus (консультанта УЗУ, Шопронь) – "Моделювання ринкових каналів в угорському бізнесі лісових грибів".

Успішний менеджмент лісових підприємств не-можливий без адекватної системи обліку. Тому в 1995 р. на Світовому конгресі IUFRO була заснована дослідницька група з проблем управлінського, соці-ального та екологічного обліку. Метою її діяльності є міжнародний обмін досвідом, гармонізація, реалізація та розвиток еколого орієнтованих інструментів бух-галтерського обліку, а також пошук можливостей по-ширення і подальшого розвитку наявного інструмен-тарію й інтегрування нових вимог у систему бухгал-терського обліку лісових підприємств [9].

З точки зору підприємства, особливо лісового, важливим є адекватний облік усіх, навіть не оцінених ринком, позитивних і негативних матеріальних, енер-

гетичних, товарних потоків та потоків послуг у нап-рямку підприємство-довкілля і навпаки. Знання цих потоків є передумовою їх цільового менеджменту з метою раціонального використання обмежених при-родних ресурсів [10, 11].

Цим питанням у рамках секції "Облік і право" бу-ли присвячені доповіді "Облік та оподаткування влас-ників і менеджерів лісів" професора B. Lett (УЗУ, Шопронь) та "Розвиток системи екологічного менед-жменту й обліку довкілля в Україні: реалії та перспек-тиви" доцента Л. Максимів (УкрДЛТУ). Було наголо-шено на тому, що лише на базі екологічного обліку, котрий надає достовірну інформацію щодо природо-охоронних витрат і впливів господарської діяльності на довкілля, можна визначити еко-ефективність (цей термін вперше був введений Всесвітнім економічним форумом зі сталого розвитку). Зв'язок між екологіч-ним обліком та управлінням природоохоронною ді-яльністю й охороною довкілля на підприємстві стає очевидним, якщо згадати принцип: "Не можеш вимі-ряти – не зможеш управляти".

Необхідно відзначити, що, незважаючи на перехід України з 2000 р. на міжнародні облікові стандарти, екологічний облік ще потребує належного відобра-



ження у системі бухгалтерського обліку [4]. З огляду на це у доповіді була представлена модель розширено-го управлінського обліку та фінансової звітності як скла-дових основної інформаційної системи підприємств. Застосування цієї моделі дасть змогу більш повно і достовірно відображати екологічні аспекти діяльності сучасних підприємств та ефективно управляти ними.

2. Математичне моделювання та інформа-ційні технології у практиці менеджменту лісових підприємств Оптимізація задач сучасного менеджменту бага-

тофункціональних лісових підприємств потребує ши-рокого застосування кількісних методів та інформа-ційних технологій [5, 13, 17]. У цьому контексті особ-ливо цікавими були засідання секцій з проблем теорії та практики моделювання економічних і біологічних процесів. Традиційно низка доповідей була присвяче-на питанням побудови і застосування моделей росту, оскільки бурхливий розвиток інформаційних техноло-гій сприяє поширенню функціональних форм опису процесів росту і врожайності деревостанів.

На симпозіумі відбувся обмін досвідом науковців кількох країн у цьому напрямку. Зокрема, здобутки угорських вчених, досвід застосування моделей росту яких порівняно невеликий, представив доктор G. Gal (УЗУ, Шопронь) доповіддю "Моделювання росту лі-сонасаджень Угорщини". Моделі росту почали засто-совуватися в Угорщині на початку 80-х років, вони бу-ли розроблені для природних деревостанів і є неадек-ватними для штучних насаджень, частка яких сьогодні в Угорщині значна. Тому виникла потреба в уточненні форми моделі, а саме зміні лінійної на нелінійну полі-номіальну, яка більш точно описує залежність між ло-гарифмом середнього діаметру та логарифмом числа стовбурів.

Заслуговує на увагу досвід застосування вже ап-робованих моделей росту, представлений на симпозі-умі доктором М. Fabryka (Технічний університет, Зво-лен, Словаччина). Для багатофункціональної оптимі-зації менеджменту лісонасаджень чеські вчені, вико-ристовуючи напрацювання німецьких колег, передані їм у рамках виконання спільних проектів, розробили просторову систему підтримки прийняття рішень (ПСППР). Ця система передбачає використання бази даних про запаси лісів (МS Ассеss), географічних да-них (АrcVіеw), бази знань (NetWeaver) та банку мето-дів і моделей, зокрема моделей росту, моделей видово-го складу та імітатора росту Silva 2.2 [14]. ПСППР роз-роблена для формування різноманітних стратегій ме-неджменту, який враховує виробничі, екологічні та економічні цілі. Результати моделювання представля-ються у формі таблиць характеристик і тематичних ге-ографічних карт.

Менеджмент насаджень є складною та інтегрова-ною проблемою. Її неможливо вирішити, скористав-шись простими алгоритмічними підходами. Тому ду-же важливим є використання досвіду та практичних знань у сферах лісового господарства, менеджменту лісу та економіки лісокористування. Іншою важливою особливістю менеджменту лісу є те, що ефект складно оцінити, оскільки результат тих чи інших заходів стає

видимим лише через декілька десятків років. Окрім того, він залежить і від інших заходів менеджменту лі-сової екосистеми, котрі мали місце раніше або будуть проведені потім. Тому для оптимізації менеджменту застосовують відповідні методи та інструменти, на-самперед бази знань та експертні системи, а також ев-ристичні методи [3].

Оптимізація менеджменту насаджень неможлива без прогнозування та застосування імітаційних моде-лей росту лісів. Для цього використовують широкий діапазон моделей – від традиційних таблиць ходу рос-ту до складних імітаторів росту окремих дерев та де-ревостанів. Автори ПСППР віддають перевагу моде-лям, що є гнучкими з точки зору опису початкового стану, враховують вертикальну та горизонтальну структури деревостану, його віковий склад і видову композицію, природні умови, а також відображають результати різних заходів, наприклад, проріджування, рубання догляду, лісозаготівельні роботи тощо. Вико-ристання ГІС у процесі оптимізації дає змогу врахову-вати і просторові аспекти.

ПСППР, запропонована чеськими вченими, дає змогу ефективно і компактно інтегрувати всі ці інфор-маційні інструменти у процесі вироблення оптималь-них рішень щодо менеджменту деревостанів. Для практичної реалізації оптимальної стратегії менеджмен-ту результуюча інформація надається у вигляді таб-лиць, діаграм, віртуальних тривимірних деревостанів.

Така інформаційна система, розроблена науковця-ми Зволенського технічного університету, є потужним засобом оцінки якості менеджменту лісів. Вона перед-бачає врахування різних критеріїв оптимізації: вироб-ничих, екологічних та економічних, відстеження і кількісну оцінку тривалих природних процесів у режи-мі реального часу. Весь цей арсенал засобів, спрямова-ний на оптимізацію багатофункціонального менед-жменту лісів, забезпечує бажані обсяги виробництва, екологічну стабільність та економічну ефективність.

Ще один цікавий приклад застосування матема-тичних моделей представила на симпозіумі професор дослідження операцій L. Zadnik-Stirn (університет м. Люблянa, Словенія). Розроблена нею багатокритері-альна оптимізaційна модель відображає парадигму су-часної концепції менеджменту лісів – переміщення ін-тересів в еколого-соціальну площину. Інкорпорування економічних потреб, відповідальності за збереження довкілля та врахування інтересів громадськості зумов-лює необхідність кооперування та координування зу-силь, спрямованих на досягнення цілей, які часто кон-фліктують між собою. Ось чому сучасний менеджмент лісів стає масштабною і комплексною задачею, що й зумовлює широке використання багатокритеріальних моделей для його оптимізації.

Модель професора L. Zadnik-Stirn представляє ме-неджмент лісів через рішення (альтернативи), цілі та обмеження, наприклад такі, як площа лісів, видовий склад, біорізноманіття, наявні технології та фінансові ресурси тощо, її цільова функція є вектором, який опи-сує економічні, екологічні та соціальні цілі. Корис-ність кожного рішення визначається багатовимірною цільовою функцією, яка є адитивною декомпозицією лінійної функції корисності, що представляється ря-


М. Мерло, Л.І. Максимів, Л.Д. Загвойська. Сучасний інструментарій менеджменту лісових підприємств 51

дом показників (атрибутів). Ці показники відобража-ють екологічні, економічні та соціальні аспекти. Ос-кільки різні цілі мають різну вагу для особи, що приймає рішення (ОПР), то у цільовій функції для них передбачається використання вагових коефіцієнтів. Вагові коефіцієнти визначають методом аналітичної ієрархії, запропонованим Сааті [15, 16].

ОПР визначає корисність кожного можливого поєднання показників за допомогою функції корис-ності. Для вимірюваних і невимірюваних атрибутів використовуються різні методи. Участь громадськості у прийнятті рішень досягається в моделі через оцінку рішень та вибір альтернатив, що дає повне ранжуван-ня рішень згідно з системою цінностей громадськості.

Знаючи впливи менеджменту лісів на обидві сто-рони – власників/менеджерів та громадськість, для знаходження оптимального рішення аналітик інкорпо-рує їхню оцінку в модель і вирішує задачу багато-цільової оптимізації менеджменту лісів методами ком-промісного програмування.

Цю модель, на думку професора L. Zadnik-Stirn, можуть використовувати власники, інституції, під-приємства та неурядові організації, котрі отримують ті чи інші вигоди від лісу як засіб підтримки прийняття рішень.

Інтегровану економіко-біологічну модель пред-ставив французький професор J.-L. Peyron (INRA/ ENGREF, Нансі, Франція). В основу моделі покладена теза, що ліси є ефективним і потужним засобом стабі-лізації двооксиду вуглецю в атмосфері. Тому нові лі-сонасадження можуть слугувати до певної міри замін-никами обмежень щодо емісій вуглецю в атмосферу. Для імплементації цієї пропозиції можна використати таксаційну систему або ринок вуглецю. Однак тут ви-никає низка питань економічної природи: уряд мав би визначити загальну концепцію, в рамках якої відбува-лася б така заміна, зокрема можливе розташування ді-лянок, породний склад насаджень і план лісозаготі-вельних робіт, площа лісу як еквівалент сотні тонн вуглецевих викидів, покарання за невиконання угоди тощо. Тоді фірми чи уряд отримали б змогу шукати кращу альтернативу, більше того, власники (менедже-ри) могли б укладати відповідні угоди з фірмами чи урядом, беручи до уваги переваги послуг довкілля, які виникають при цьому.

Кількісна інтегрована модель, представлена про-фесором J.-L. Peyron, дає відповідь на окреслене коло питань. Вона враховує біологічні процеси, які відбува-ються у стовбурах, гілках, кореневій системі дерев, а також у процесі формування та відмирання листяного покриву і деревини. Окрім біологічних процесів, мо-дель враховує і наслідки рубань, повернення вуглецю до атмосфери внаслідок оброблення і використання деревини. Беручи до уваги ціни на деревину, вартість вуглецю та заходів менеджменту, така модель умож-ливлює аналіз фізичних і грошових потоків, породже-них такими насадженнями. Тож вона може бути ус-пішно використана для визначення й оптимізації тепе-рішньої вартості цих потоків, а відтак – для визначен-ня економічних вигід виробництва лісоматеріалів, зв'язування вуглецю, чи того й іншого водночас.

Підходи інституційного соціо-економічного моде-лювання були представлені у доповіді доктора S. Kant та аспіранта S. Li (університет Торонто, Канада) "Ак-ціонери Північно-Західного Онтаріо: корисності лісу та їхнє сприйняття". Лісовий менеджмент тісно пов'я-заний з системою вартостей і цінностей, пріоритетних для людини, тому існує потреба формування та коор-динування карти таких цінностей. Системи цінностей часто відрізняються від традиційних уявлень про упо-добання людини, тому їх вивчення та ранжування спри-ятиме підвищенню якості менеджменту лісів [7, 8].

Особлива увага в сучасному менеджменті нада-ється питанням ефективного використання деревини, зокрема оптимізації виробничої логістики деревооб-робних підприємств. Стохастична імітаційна модель, розроблена для оптимізації структури і менеджменту технологічних систем оброблення деревини, була представлена у доповіді професора Д. Дудюка та стар-шого викладача Л. Загвойської [2, 6, 12]. Питання вдосконалення виробничого менеджменту деревооб-робних підприємств та організації виробничого проце-су особливо актуальне для підприємств галузі на етапі трансформації економіки України в ринкову.

Підходи до моделювання, представлені на симпо-зіумі, спрямовані на вирішення пріоритетних проблем сучасного менеджменту лісових підприємств, орієнтова-ного на підтримання та посилення екологічних, еконо-мічних, соціальних і культурних функцій лісів.

Висновки Усвідомлення значущості лісів у світовій екосис-

темі, яка вже знаходиться поза точкою рівноваги, пот-ребує вироблення та реалізації на національному й міжнародному рівнях дієвих заходів щодо координу-вання зусиль держави, неурядових організацій, на-уковців, практиків і громадськості у таких сферах як формування політичних концепцій діяльності, планів і програм, законодавчих заходів та інструментів. У цьому контексті розглянуті інструменти, а також дос-від їх застосування у практичній діяльності є орієнти-ром для розроблення системи заходів щодо спряму-вання розвитку форм власності у напрямку сталості, дбайливого використання продукції та послуг лісів на етапі переходу до сталого лісівництва.

Моделі, представлені на симпозіумі, можуть бути використані для вироблення програм розвитку лісово-го господарства країн-членів ЄС. Ознайомлення на-укової громадськості України з представленим на сим-позіумі досвідом європейських наукових шкіл у нап-рямку розробки та застосування моделей багатофун-кціональних лісових підприємств і сучасних інстру-ментів їх менеджменту, таких як облік довкілля, еко-оподаткування, еко-сертифікація, моделювання, ін-формаційні технології сприятиме формуванню та вті-ленню у практику стратегії розвитку лісового госпо-дарства України на засадах сталості.

ЛІТЕРАТУРА 1. Дейлі Г. Поза зростанням. Економічна теорія сталого

розвитку/ Пер. з англ.: Інститут сталого розвитку. – К.: Інтел-сфера, 2002. – 246 с.



2. Дудюк Д., Загвойська Л., Максимів В., Сорока Л. Еле-менти теорії автоматизованих ліній. – К. Львів: ІЗМН, 1998. – 192 с.

3. Корнеев В.В., Гарев А.Ф., Васютин С.Ф., Райх В.В. Базы данных. Интеллектуальная обработка информации. – М.: Нолидж, 2000. – 274 c.

4. Экологический учет для предприятий/ Конференция ООН по торговле и развитию: Пер. с англ. – М.: Финансы и ста-тистика, 1997. – 170 с.

5. Buongiorno, J., Gilles, K. Forest Management and Econo-mics. – Macmillan Press, 1991. – 285 с.

6. Dudyuk, D., Zahvoyska, L. An Optimal Machinery Mana-gement Model. Case of furniture enterprises. In: Hejj, B., Shiberna, E. Management and Modelling Multifunctional Forest Enterprises and Properties. – Sopron, West Hungary University, 2003. – P. 181-191.

7. Garrod, G. and Kenneth, G.W. Economic Valuation of the Environment. Мethods and Case Studies. – Cheltenham: Edward Elgar, 1999. – 364 р.

8. Herriges, J. (Editor), Kling, C. Valuing Recreation and the Environment: Revealed Preference Methods in Theory and Practice. – Edward Elgar Pub, 1999. – 253 р.

9. Jöbstl, H.A. Führungs-, gesellschafts- und umweltbezoge-nes Rechnungswesen. In Österreichische Forstzeitung, März 3/1997. – S. 27-28.

10. Maksymiv, L. Development of EMS and Environmental Accounting in Ukraine: Reality and Perspectives. In: Hejj, B., Shi-berna, E. Management and Modelling Multifunctional Forest En-terprises and Properties. – Sopron, West Hungary University, 2003. – P. 109-116.

11. Maksymiv, L., Podobyedova, T. Environmental Accoun-ting as a Management Instrument for the Forest Enterprises of Ukra-ine. In "Forestry in Ukraine at the Crossroads. Analyses and Ideas

for a Sustainable Development/ edited by H. – F. Essmann and D. Pettenella. – Publishing House "Afisha", 2001. – P. 176-184.

12. Hejj, B., Shiberna, E. Management and Modelling Multi-functional Forest Enterprises and Properties. – Sopron, West Hun-gary University, 2003. – 234 р.

13. Pindyck, R., Rubinfeld, D. Econometric Models and Eco-nometric Forecasts. Fourth edition. – Irwin McGraw-Hill, 1998. – 596 р.

14. Rahn, M., Pretzsch, H. Parametrisierung und Validierung des Wuchsmodells Silva 2.2 fur Rein- und Mischbestande aus Fichte, Tanne, Kiefer, Buche, Eiche und Erie. Deutscher Verband Forstlicher Forschngsanstalten, Sektion Ertragskunde: Beitrage zur Jahrestagung 1998. S. 18-34.

15. Romero, C., Rehman, T. Multiple Criteria Analysis for Agricultural Decisions. – Amsterdam: Elsevier, 1989. – 257 р.

16. Taha, H.A. Operations Research. – Prentice Hall, New Delhi. 1997. – 432 р.

17. Zeleny, M. Multicriteria Decision Making. – McGraw-Hill, New York, 1982. – 218 р.

M. Merlo, L.I. Maksymiv, L.D. Zahvoyska

CURRENT INSTRUMENTS IN THE MANAGEMENT OF FOREST ENTRRPRISES

Examining current trends in management of mul-ti-functional forest enterprises, experience-implemen-ting contemporary instruments and their application in the context of international symposium "Manage-ment and Modeling Multifunctional Forest Enterpri-ses and Properties" IUFRO Groups 4.04.02 "Mana-gerial Economics in Forestry" and 4.13.00 "Manage-rial, Social and Environmental Accounting", 26-28 May 2002, Sopron, Hungary.


М.І. Ониськів, В.О. Рибак, Я.Д. Фучило, М.В.Сбитна. Досвід підвищення продуктивності і якості лісів 53

Â²ÄÒÂÎÐÅÍÍß ÒÀ ÏÎÊÐÀÙÅÍÍß Ë²ÑÎÂÈÕ ÐÅÑÓÐÑ²Â

УДК 630*1

М.І. ОНИСЬКІВ1, В.О. РИБАК2, Я.Д. ФУЧИЛО3, М.В. СБИТНА4

ДОСВІД ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ І ЯКОСТІ ЛІСІВ

Узагальнено матеріали навчально-дослідної та виробничої діяльності Боярської лісової дослідної станції, що уже понад 75 років є зразковим навчально-дослідним господарством лісогосподарського факультету Наці-онального аграрного університету. Представлені пропозиції з лісовідновлення, раціонального використання ресурсів лісу та охорони насаджень. Окреслено перспективи розвитку дослідної станції в умовах переходу до ринкових відносин.

1 Микола Ількович ОНИСЬКІВ – дійсний член ЛАН України, доктор сільськогосподарських наук, професор, Український національний аграрний університет, Боярська лісодослідна станція. Україна, м. Боярка. Тел.: +38(044) 456-37-64.

2 Василь Оксентійович РИБАК – член-кореспондент ЛАН України, кандидат сільськогосподарських наук, Український національний аграрний університет, Боярська лісодослідна станція. Україна, м. Боярка. Тел.: +38(044-298)32-436.

3 Ярослав Дмитрович ФУЧИЛО – кандидат сільськогосподарських наук, старший науковий співробітник, Український національний аграрний університет, Боярська лісодослідна станція. Україна, м. Боярка. Тел.: +38(044-298)35-298.

4 Маргарита Вікторівна СБИТНА – науковий співробітник, Український національний аграрний університет, Боярська лісодослідна станція. Україна, м. Боярка. Тел.: +38(044-298)36-704.

Боярська лісова дослідна станція Національного аграрного університету є базою навчальної і виробни-чої практик студентів та науково-дослідних робіт про-фесорсько-викладацького складу Навчально-науково-го інституту лісового та садово-паркового господар-ства НАУ, а також інституту підвищення кваліфікації спеціалістів Державного комітету лісового господар-ства України.

Ліси станції розташовані на межі Центрального Полісся та Лісостепу на території Васильківського (56 % загальної площі), Києво-Святошинського (38 %) і Фастівського (6 %) районів Київської області і вхо-дять у 50-кілометрову зелену зону міста Києва.

Історія Боярської лісової дослідної станції ведеть-ся від Боярського лісгоспу, що був організований 1925 р. з дня відкриття лісоінженерного факультету при Київському сільськогосподарському інституті. У 1930 р. лісгосп перейшов у підпорядкування Київського лісотехнічного інституту, з 1954 – Української сільсь-когосподарської академії, а з 1994 р. – Національного аграрного університету (НАУ).

З метою розробки наукових основ та практичних заходів з підвищення біологічної стійкості та продук-тивності лісів, покращання навчальної бази і практич-ного навчання студентів та зразково-показового веден-ня господарства на базі лісгоспу за рішенням уряду Української РСР 4 березня 1960 р. була організована Боярська лісова дослідна станція (ЛДС).

Площа лісового фонду станції становить 18 тис. га і включає п′ять лісництв: Боярське, Жорнівське, Мото-вилівське, Дзвінківське і Хотівське.

У лісовому фонді лісодослідної станції переважа-ють соснові (80 %) і дубові (15 %) насадження. Свіжі субори займають близько 70 % вкритої лісом площі. Ґрунти переважно дерново-слабопідзолисті і глеюваті, глинисто-піщані на флювіогляціальних пісках, що під-стилаються мореною.

Залежно від механічного складу ґрунту і глибини залягання морени лісорослинні умови в межах свіжого субору дуже змінюються. При більш важкому меха-нічному складі ґрунту і відносно неглибокому заля-ганні морени спостерігаються найкращий ріст і розви-ток лісостанів й чагарникової рослинності. Насаджен-ня тут складної структури, з сосною у першому ярусі, яка за своєю продуктивністю належить до I і Ia класів бонітету. Другий ярус утворений дубом III класу боні-тету. Третій, чагарниковий ярус, добре розвинутий і характеризується відносно великою кількістю ліщини звичайної.

У насадженнях природного походження трапля-ються сосна звичайна, дуб звичайний, граб звичайний, липа дрібнолиста, клени гостролистий і польовий, бе-рези повисла і пухнаста, берест, в′яз, груша дика, яб-луня лісова, ясен звичайний, осика, черешня, черемха, вільха чорна, ліщина звичайна, глід однокісточковий, бруслини бородавчаста та європейська, дерен кров′я-


Відтворення та покращення лісових ресурсів 54

ний, терен, жостір ламкий і проносний, шипшина, вер-би козяча, п′ятитичинкова, попеляста, біла та ін. У культурах трапляються також бук західний, дуб черво-ний, липа широколиста, гледичія, акація біла, сосна Банкса, модрини європейська і сибірська тощо.

Ліси Боярської ЛДС за своєю продуктивністю – унікальні ліси України, щорічний середній приріст яких становить 5,6 м3/га (табл. 1, 2). Для порівняння – щорічний середній приріст лісів Київської області ста-новить 3,7 м3/га.

Близько 700 га високопродуктивних природних соснових лісів Дзвінківського і 90 га Жорнівського лісництв, унікальних за продуктивністю і генетичною цінністю, згідно з рішенням уряду відведено під дер-жавні заказники. Характерною особливістю заказників є те, що тут зосереджені значні площі перестійних сос-нових насаджень, середній запас яких становить близько 700 м3/га.

Таблиця 1 Динаміка таксаційних показників високопродуктивно-

го перестиглого насадження сосни звичайної (Боярська ЛДС, Жорнівське л-во, кв. 53)

Вік, років

Кіль-кість дерев, шт/га

Серед-ній ді-аметр, см

Середня висота,

м

Сума площ попе-речного перері-зу, м2/га

Запас стовбу-рової дереви-ни, м3/га

Серед-ній при-ріст за запасом,м3/га

138 200 51 39 41 695 5,8 142 198 52 40 42 727 5,1 148 189 53 41 42 732 4,9 153 174 55 41 42 730 4,9 158 166 56 42 41 732 4,6 163 160 58 42 42 736 4,5 169 152 58 42 41 723 4,2 177 144 59 42 39 688 3,8

Дослідження показали, що у 140-170-річних на-садженнях значно знижуються технічна якість та по-точний приріст деревини. Враховуючи їх сучасний стан, доцільно частину з них відвести під суцільні і ви-біркові лісовідновлювальні рубання.

Таблиця 2 Динаміка таксаційних показників високопродуктив-

них середньовікових соснових насаджень (Боярська ЛДС, Жорнівське л-во, кв. 40)

Вік, років

Кіль-кість дерев, шт/га

Серед-ній ді-аметр, см

Середня висота,

м

Сума площ попе-речного перері-зу, м2/га

Запас стовбу-рової дереви-ни, м3/га

Серед-ній при-ріст за запасом,м3/га

58 744 30,1 29,9 53,0 685 11,8 62 720 31,1 30,1 54,6 709 11,4 68 608 33,2 30,6 52,6 694 10,2 73 548 35,0 31,0 52,9 704 9,6

Ведення лісового господарства в Боярській ЛДС вже більш як 75 років спрямоване, крім виробничих цілей, на створення навчальних та науково-дослідних показових об'єктів. Зараз у лісах лісодослідної станції закладено понад 400 цінних дослідних, навчальних, показово-виробничих об'єктів із таких напрямків лісо-господарської діяльності: лісовідновлення (40 % від загальної кількості), лісова таксація (37 %), лісівниц-

тво (12 %), лісовпорядкування (6 %), захист лісу та ін-ші напрямки (5 %).

Наукові роботи в Боярській ЛДС пов′язані з іме-нами таких відомих лісівників як: Є.А. Алексеєв, Є.П. Вотчал, А.Б. Жуков, П.С. Погребняк, Д.І. Товсто-ліс, З.О. Голов′янко, В.Е. Шмідт, Б.Й. Логгінов, П.Г. Ка-льний, М.В. Давидов, К.Е. Нікітін, М.М. Ягниченко, Д.Д. Лавриненко, І.М. Зима та інші. Консультації з постановки наукових досліджень в лісах ЛДС дава-ли Г.М. Висоцький та М.Є. Ткаченко.

Наукові об′єкти і ліси Боярської ЛДС у цілому мають важливе значення для лісівничої науки і прак-тики як нашої країни, так і інших країн. Наукові пра-цівники Боярської лісової дослідної станції разом з лі-согосподарським факультетом НАУ розробили і впро-ваджують у виробництво більш як 20 наукових розро-бок з проблем лісового і сільського господарств та охорони природи [1]. За результатами досліджень співробітниками надруковано більше як 900 наукових праць, отримано понад 30 авторських свідоцтв і патен-тів на винаходи, багато з яких впроваджено у вироб-ництво. Серед них: природоохоронні способи створен-ня суцільних і часткових лісових культур у лісах По-лісся і Лісостепу, способи підвищення продуктивності малоповнотних та інших малоцінних лісових насад-жень шляхом фітомеліорації (створення піднаметових культур); вирощування стандартних сіянців сосни зви-чайної в розсадниках Полісся за один вегетаційний пе-ріод; боротьба з кореневою губкою у соснових насад-женнях; методи кадастрової оцінки лісових угідь; ма-тематичні моделі об′ємних і сортиментних таблиць для молодняків і середньовікових насаджень основних лісоутворюючих порід України; створення захисних лісосмуг на зрошуваних землях у південно-степових регіонах України; захисно-декоративне заліснення те-риконів вугільних шахт Донбасу; селекція та техноло-гія вирощування женьшеню в Україні; селекція та від-годівля дубового шовкопряда "Поліський тасар".

На особливу увагу заслуговують наукові дослід-ження з розробки перспективних технологій створен-ня і вирощування цільових плантацій швидкорослих деревних порід для забезпечення сировиною підпри-ємств, що використовують мало- і середньомірні сор-тименти деревини. Пропонуються такі основні прин-ципи плантаційного лісовирощування: • створення плантацій неподалік від підприємств-спо-

живачів деревини з метою зменшення транспортних витрат;

• скорочення термінів лісовирощування за рахунок ви-користання селекційно-поліпшеного садивного мате-ріалу швидкорослих форм деревних порід, забезпе-чення відповідності їх біолого-екологічних особли-востей умовам місцезростання і застосування раці-ональної системи агротехнічних, лісівничих та лісоза-хисних заходів;

• комплексна механізація процесів створення і вирощу-вання плантацій [2]. Для впровадження наукових розробок планується

створити найближчим часом мережу лісогосподарсь-ких підприємств, зацікавлених у виробництві таких сортиментів і постачати їх на ринок лісових матеріалів. У першу чергу це стосується ВАТ "Жидачівський



ЦПК" та інших підприємств целюлозно-паперової про-мисловості.

Науковцями лісодослідної станції розроблено і ви-готовлено цілий ряд зразків машин і механізмів: для зрізання і фрезерування пеньків (пенькорізи МУП-1,5; МУП-1,0; МФП-0,85); для зрізання підліску і заростей (кущорізи КФ-1,5; КО-1,5); для трелювання деревини (гідрозахоплювачі МБТ; ГУЛ-1,0); для догляду за лісо-вими культурами (культиватори МУР-1,5; КУК-1,5); для нарізки мікротерас на териконах вугільних шахт (мікротерасер МТТ-0,3); штабелювальник деревини для рубань догляду; деревовал ДК-1 "Вепр" тощо.

На дослідній станції виведено значну кількість перспективних гібридних форм дуба, які використову-ються в лісовому господарстві і у зеленому будівниц-тві. Зараз у колекції дослідної станції проходять пере-вірку більше десяти дубів-екзотів, створена лісона-сіннєва плантація сосни звичайної на генетико-селек-ційній основі з використанням 45 плюсових дерев уні-кальних соснових насаджень Боярської ЛДС.

На основі 18 клонів, отриманих з Бельгії, створена маточна колекція високопродуктивних форм тополі. У 2000 р. на базі наукової частини станції закладений са-ліцетум, де зібрано понад 20 таксонів верб, перспек-тивних для плантаційного вирощування і озеленення.

Селекційні дослідження аборигенних соснових насаджень місцевої популяції показали, що вони є но-сіями біорізноманіття на рівні форм, окремі з яких проявляють у потомстві спадкову мінливість. Так, ба-гаторічні дослідження росту і біологічної стійкості по-томства плюсових дерев показали, що боярська попу-ляція сосни звичайної в географічних і випробних культурах характеризується кращим ростом і біологіч-ною стійкістю від інших популяцій Полісся і Лісосте-пу. Два плюсових дерева Жорнівського лісництва БЖ-5 і БЖ-6 уже зараз можна зарахувати кандидатами в елітні. Їх потомство на родинній лісонасіннєвій ділян-ці, у випробних культурах, у вегетаційних дослідах систематично має високі показники росту, якості стов-бурів, біологічної стійкості. Насіннєве та вегетативне потомство цих дерев планується використати для створення лісонасіннєвих плантацій підвищеного ге-нетичного рівня з метою стабільного задоволення пот-реб виробництва у високоякісному насінні.

Проведені дослідження стали підставою для по-дання у державне сортовипробування сорт сосни зви-чайної "Боярська-1" та сорт верби прутовидної "Тер-нопільська".

Наукова тематика станції спрямована на викорис-тання лісів як невід'ємної складової частини біосфери, джерела різноманітної лікарської, харчової сировини, палива, будівельних та інших матеріалів, місця відпо-чинку населення. Спостереження науковців дослідної станції показали, що в окремі дні боярські лісові дачі приймають до 150 тисяч відвідувачів. Тому один із напрямків діяльності станції полягає у розробці науко-вих засад перебудови, відновлення і організації при-міських лісових масивів таким чином, щоби вони при-ваблювали, оздоровлювали, давали творче натхнення відпочиваючим і, водночас, щоб не була підірвана їхня біологічна стійкість.

У зв′язку з Чорнобильською аварією на станції розгорнуті науково-виробничі роботи з вирощування женьшеню як високоефективного адаптогена і імуно-стимулятора. У результаті досліджень розроблена про-мислова технологія вирощування женьшеню в умовах відкритої місцевості та під наметом лісу без застосу-вання хімікатів з використанням органічних добрив (біогумусу, гумісолу тощо). На сьогодні вирощені на плантації товарні корені женьшеню 4-ої та 5-ої боярсь-кої репродукції мають високий вміст панаксозидів – основних показників їхньої біологічної активності – 6,2 %, що у 2-3 рази більше, ніж у коренях, вирощених в інших країнах СНД.

0,0

50,0

100,0

150,0

200,0

250,0

300,0

350,0

400,0

450,0

500,0

1987

1988

1989

1990

1991

1992

1993

1994

1995

1996

Роки

В и с о т а

, с м

1 2 3 Рис. 1. Хід росту за висотою саджанців сосни звичайної різного генетичного походження (лісонасінна ділянка, кв. 62 Дзвінківського лісництва Боярської ЛДС):

1– саджанці потомства плюсового дерева БЖ-5; 2 – саджанці по-томства плюсового дерева БЖ-6; 3 – саджанці з насіння виробни-

чого збору (контроль)

Важливим у дослідженнях дослідної станції є та-кож вивчення причин всихання лісових насаджень. Практично всі лісові насадження Київщини знаходять-ся у зоні негативного інтенсивного антропогенного і техногенного впливу. Зокрема, у межах зеленої зони м. Києва це спричиняє дестабілізацію лісових екосис-тем і всихання соснових і дубових насаджень. У зв'яз-ку з цим велика увага приділяється способам ре-конструкції біологічно нестійких насаджень методами фітомеліорації та розробки технології вирощування бі-ологічно стійких культур сосни звичайної як основної лісоутворюючої породи Полісся та інших регіонів Ук-раїни [3].

На сучасному етапі технологія і агротехніка ство-рення лісових культур повинна сприяти підвищенню продуктивності та стійкості лісів для одержання вели-кої кількості товарної деревини з кожного гектару лі-сової площі із застосуванням комплексної механізації трудомістких процесів без істотного порушення лісо-вого середовища. Найвищий очікуваний лісівничий



ефект від застосування комплексної механізації при лісовідновленні може бути лише при поєднанні досяг-нень нової техніки з новими досягненнями лісівничої і інших біологічних наук.

У Боярській ЛДС нагромаджений значний науко-вий і виробничий досвід підготовки зрубів для ство-рення лісових культур з використанням механізації. Встановлено, що корчування пеньків і звалювання де-рев з коренем (деревовалом ДК-1) є недосконалими в екологічному, економічному та ергономічному відно-шеннях. Рекомендується підготовку зрубів здійснювати шляхом зниження висоти пеньків. Виробничу перевір-ку проходять три способи зниження висоти пеньків: • зниження висоти пеньків на зрубах бензопилами; • зниження висоти пеньків на зрубах спеціальними ма-

шинами; • залишення мінімально низьких пеньків під час голов-

ного рубання. Встановлено, що останній спосіб має низку пре-

ваг перед першими двома: • економія грошових коштів; • забезпечення кращих едафічних умов росту майбут-

нього насадження; • зниження енергомісткості; • збільшення виходу ділової деревини на 2-5 %. Для забезпечення зрізання дерев на максимально

низькій висоті (10-12 см) доцільно проводити зрізу-вання приокоренкових горбиків.

Застосування запропонованого способу підготов-ки лісокультурної площі забезпечує можливість ефек-тивного використання машин і механізмів під час про-ведення лісокультурних робіт.

Слід додати, що створення соснових культур на зрубах без корчування пеньків дає змогу в умовах сві-жого і вологого субору формувати складні мішані сос-ново-дубово-кленово-ліщинові насадження з викорис-танням насіннєвого і порослевого відновлення листя-них порід.

На нерозкорчованих зрубах з мінімально низьки-ми пеньками суцільний обробіток ґрунту проводиться важкими дисковими боронами (БДТ-2,2; БДТ-2,5; БДТ-2,0) на базі тракторів типу МТЗ-82 по двох вза-ємоперпендикулярних напрямках у 2-3, а іноді й у 10-12 слідів (залежно від задерніння зрубів). Дискові ро-бочі органи найбільш надійні на нерозкорчованих зру-бах, де на поверхні та в шарі ґрунту трапляються коре-ні, пеньки, каміння тощо. Ретельний суцільний обробі-ток ґрунту і утримання його до посадки у стані чорно-го пару, дає змогу якісно провести механізовану по-садку культур і скоротити в майбутньому кількість аг-ротехнічних доглядів. При цьому важливо відзначити, що обробіток ґрунту слід провести відразу після закін-чення лісозаготівельних робіт (весною або влітку), що надалі створює сприятливі умови для приживлення і росту саджанців, зменшує необхідність проведення аг-ротехнічних доглядів у рядах культур, що має важливе значення при дефіциті коштів і робочої сили.

Механізована посадка проводиться після марку-вання площі для того, щоби точно була витримана ши-рина міжрядь, що має важливе значення при проведен-ні агротехнічних доглядів з використанням техніки. На нерозкорчованих зрубах найбільш доцільно прово-

дити посадку лісосадильними машинами типу СБН-1А, МЛУ-1, які мають лемехи з тупим кутом входжен-ня в ґрунт, завдяки чому машина без перешкод прохо-дить через коріння і низькі пеньки.

Розміщення посадкових місць визначає не тільки густоту культур (площу живлення), але і застосування тієї чи іншої технології подальших робіт з вирощуван-ня лісонасаджень. Тут, крім біології і екології порід, які використовують для створення культур і умов міс-цезростання, враховуються також вимоги економіки і механізації трудомістких робіт. При вирощуванні на-саджень дуже бажаним є їх швидке зімкнення і ство-рення лісового середовища. Використання під час са-діння культур широких міжрядь небажане не тільки тому, що збільшуються строки зімкнення культур і кількість агротехнічних доглядів, але і тому, що це ве-де до зниження якості вирощеної деревини. З другого боку, при великій початковій густоті посадки, для збільшення площі живлення, необхідно частіше про-водити рубання догляду. Кафедра лісових культур НАУ і Боярська ЛДС запропонували компромісне рі-шення, яке полягає в тому, що в трьохметрових і шир-ших міжряддях вводять по одному ряду ущільнювач з деревних порід, біомаса яких у молодому віці має гос-подарську цінність. Наприклад, доцільно вирощувати ялину і сосну для заготівлі новорічних ялинок і для одержання хвойної лапки. Ущільнювачі зі строком ви-рощування 8-10 років сприяють швидкому зімкненню культур і раціональному використанню лісокультур-ної площі. При цьому вирубування цілими рядами і вивезення ущільнювачів легко механізувати.

Наші дослідження показали, що широкі (3 м і більше) міжряддя у перші 3-4 роки можна використо-вувати також для вирощування сільськогосподарських культур. Встановлено, що найбільш доцільно в умовах свіжого субору Полісся сіяти гречку на зерно і одно-річний безалкалоїдний жовтий люпин на корм для ху-доби. Щоби не знизити, а навпаки, підвищити родю-чість ґрунту, найбільш доцільна така система сівозмін: гречка-люпин-гречка-люпин, або чорний пар.

Вирощуванням у широких міжряддях деревних ущільнювачів або сільськогосподарських культур, крім раціонального використання лісових земель, ставиться завдання скоротити кількість агротехнічних доглядів у лісових культурах, витіснивши з міжрядь культур бур'яни, у першу чергу – куничник.

З урахуванням викладеного вище, найбільш до-цільне розміщення саджанців при створенні культур в умовах свіжого субору з ущільнювачами є 2,2-1,5×0,7-0,5 м. При такому розміщенні густота культур на час садіння становить від 6,5 до 13,3 тис. шт. на 1 га.

В умовах Полісся основним видом посадкового матеріалу для створення соснових культур є 1-2-річні сіянці, що досягли стандартних розмірів. Наші дослід-ження показали, що для створення соснових культур краще використовувати однорічні сіянці. Для того, щоби вони досягли стандартних розмірів за одну веге-тацію і їхні вегетативні органи мали оптимальне спів-відношення наземних і підземних частин, що має важ-ливе значення для подальшого приживання і збереже-ності культур, перші 90-100 днів з часу посіву необхід-но тримати посіви під плівковим укриттям [4].



Агротехнічний догляд у міжряддях з ущільнюва-чами проводять шляхом "сідлання" рядів у середньому протягом 3 років культиваторами КЛБ-1,7; БДН-1,3; ДКЛН 6/8 за схемою 4:3:2 або 3:2:1. Для зменшення захисної зони, підвищення якості обробітку ґрунту і надійності роботи культиватора КЛБ-1 на нерозкорчо-ваних зрубах запропоновано здійснити його модерні-зацію, встановивши у передній частині рами додатко-ву пару котків з ножами, які крім розпушування ґрун-ту вздовж рядків, роблять агрегат більш стійким у ро-боті [3]. Догляд за ґрунтом у рядах культур, в основно-му, проводиться вручну.

Таблиця 3 Основні техніко-економічні показники Боярської

лісової дослідної станції Рік

Показник Одини-ця вимі-

ру 1999 2000 2001 2001р.,% до

2000 р.Площа лісу га 17940 17940 17940 100 Пройдено рубаннями догляду га 2359 2735 3011 110,1 Заготовлено дереви-ни під час рубань дог-ляду, всього м3 37403 42684 45041 105,5 у т.ч. ділової м3 16377 18548 17316 93,4 Посаджено лісових культур га 76,6 135,4 123,1 90,9 Виробництво, всього тис. грн. 2612 5090 4854 95,4 у т.ч.: лісозаготівля тис. грн. 520 381 1590 4170 лісопиляння тис. грн. 1054 1049 2260 215,4

м3 42427 36637 47729 130,3 Вивезення деревини, всього тис. грн. 809,4 1304,8 2073,0 158,9 у т.ч. ділової м3 29061 21579 27374 126,9 тис. грн. 670,2 1078,9 1428,0 132,3

м3 9300 14716 15269 103,8 Випуск пиломатері-алів тис. грн. 1054,0 2132 2260 106,0 Виробництво: меблів тис. грн. 14,7 17,1 23,0 135,3 столярних виробів тис. грн. 354,2 431,6 402 93,1

Реалізація тис. грн. 2751 4500 4974 110,5 Прибуток тис. грн. 526 474 530 111,8 Рентабельність % 24 10 11 110

У результаті впровадження наукових розробок, культури виробництва, Боярська ЛДС має високі ви-робничі показники і вважається одним з передових на-уково-виробничих лісогосподарських комплексних підприємств України.

Особливо велика увага на станції приділяється якості лісовідновлювальних робіт. Лісові культури, створені різними способами, становлять 67 % вкритої лісом площі. Серед них можна натрапити на: чисті, змішані, густі і рідкі, рядові і гніздові, створені посад-кою і посівом при суцільному і частковому обробітку ґрунту у віці від 1 до 107 років.

В умовах ринкової економіки і дефіциту деревини на Україні у перспективних планах Боярської лісової дослідної станції передбачається розширення науко-вих досліджень і виробничих лісогосподарських робіт з підвищення продуктивності лісів, повної та ефектив-ної переробки деревної сировини, впровадження у ви-робництво прогресивних ресурсозберігаючих техноло-гій і високопродуктивного устаткування.

ЛІТЕРАТУРА 1. Ониськив Н.И. Создание лесных культур в Боярском

учебно-опытном лесхозе. – К.: УСХА, 1986. – 61 с. 2. Ониськів М.І., Фучило Я.Д., Сбитна М.В. Особливос-

ті створення плантацій швидкорослих деревних порід// Наук. вісник НАУ: Зб. наук. праць. – 1999, вип. 20. – С. 81-87.

3. Ониськів М.І., Рибак В.О. Перспективна природоохо-ронна технологія створення лісових культур// Лісовий журнал. – 1994, № 3. – С. 8-10.

4. Ониськив Н.И., Охримук Н.И. Ускоренное выращи-вание сеянцев сосны обыкновенной в Полесье УССР с исполь-зованием полиэтиленовых укрытий// Лесоводство, лесные культуры и почвоведение: Межвузовский сб. научн. трудов. – Л.: ЛТА, 1987. – С. 97-103.

N.I. Onyskiv, V.A. Rybak, Y.D. Fuchylo, M.V. Sbytna

EXPERIENCE OF INCREASE OF PRODUCTIVITY AND QUALITY

OF FOREST STANDS

Materials of scientific and working activity of Boyarka Forest station which more than 75 year is a study-scientific model farm of forest faculty NAU was generalized in this article. Proposition by forest plan-ting rationality using of forest resources, guarding of forest as important element of nature is given in this article. There are perspectives of development forest station in conditions of moving to market relations.



УДК 630*228:630*831

В.І. ТКАЧУК1, А.П. ГАВРИЛЕНКО2, П.Б. ТАРНОПІЛЬСЬКИЙ3

ЦІЛЬОВЕ ВИРОЩУВАННЯ ЛІСОВИХ КУЛЬТУР СОСНИ ЗВИЧАЙНОЇ У ПОЛІССІ

Наведені результати досліджень у соснових культурах віком 30-50 років різної густоти садіння. З метою оптимізації режимів вирощування сосни звичайної проаналізовані таксаційні показники насаджень.

1 Володимир Ілліч ТКАЧУК – кандидат сільськогосподарських наук, генеральний директор Державного лісогосподарського об’єднання "Житомирліс". Україна, м. Житомир, Тел.: +38(0412)37-26-50. 2 Анатолій Петрович ГАВРИЛЕНКО – член-кореспондент ЛАН України, кандидат сільськогосподарських наук, старший науковий співробітник, Український науково-дослідний інститут лісового господарства та агролісомеліорації. Україна, м. Харків, Тел.: +38(0572)70-78-75. 3 Петро Богданович ТАРНОПІЛЬСЬКИЙ – старший науковий співробітник, Український науково-дослідний інститут лісового господарства та агролісомеліорації. Україна, м. Харків, Тел.: +38(0572)70-78-75.

Сосна звичайна є однією з головних порід Полісся України. Завдяки екологічній пластичності цієї дерев-ної породи, створення соснових культур є чи не єди-ним способом ефективного господарського, соціаль-но-економічного, природоохоронного та інших видів використання малопродуктивних поліських земель та неугідь, що займають досить значні території. Частка соснових насаджень, за даними державного обліку лі-сів України на 01.01.1996 року, в таких областях пра-вобережного Полісся, як Житомирська становить май-же 60 %, Волинська – 59 % та Рівненська – 67 % від площі земель, вкритих лісовою рослинністю. Відсоток молодняків першого класу віку в Житомирській об-ласті сягає 10 %, молодняків другого класу віку – 28 %, середньовікових – 36 % від загальної площі сос-нових насаджень. На Волині розподіл між віковими групами такий: молодняки першого класу віку – 7 %, молодняки другого класу віку – 32 %, середньовікові – 39 %. На Рівненщині зазначені вікові групи лісів від-повідно становлять 10 %, 30 % і 32 % [1].

Досить значні площі молодняків другого класу ві-ку та середньовікових насаджень сосни свідчать про інтенсивне заліснення непродуктивних сільськогоспо-дарських угідь, перелогових земель та зрубів у до-воєнні та післявоєнні роки [2].

1. Постановка проблеми Зменшення обсягів лісокультурних робіт у період

стагнації, початкового етапу формування ринкових відносин – явище закономірне. Однак, незважаючи на труднощі економічного характеру, дорожнечу палив-но-мастильних матеріалів, зношеність машинотрак-торного парку та ін., лісокультурні роботи в Україні проводилися в мінімально необхідних обсягах. На землях лісового фонду протягом останнього десяти-ліття заліснення зрубів відбувається за 1-2 роки.

На сьогодні в Україні спостерігається тенденція до збільшення обсягів лісокультурного виробництва. Це зумовлено активною природоохоронною позицією України на світовій арені та державною лісовою полі-

тикою і її узгодженням з міжнародними нормами, стандартами ведення лісового господарства та охоро-ни довкілля.

Актуальною проблемою для всієї світової спіль-ноти є глобальні зміни клімату. Розширене відтворен-ня лісових екосистем і збільшення їхньої біомаси, в тому числі підвищення продуктивності уже існуючих насаджень, є одним з найдієвіших, екологічно безпеч-них та економічно вигідних заходів у зменшенні кон-центрації парникових газів в атмосфері та депонуванні вуглецю.

Підписання Україною Кіотського протоколу у 1999 р. до Рамкової Конвенції ООН 1992 р. з питань зміни клімату дає змогу отримання додаткового фі-нансування та технічної допомоги з боку зацікавлених країн та організацій для підвищення екологічної й со-ціально-економічної ефективності лісогосподарської діяльності, а також зростання обсягів лісокультурного виробництва.

Збереженню та відтворенню лісових ресурсів сприяє участь України в ряді міжнародних форумів, зокрема у Гельсінському або Пан-Європейському про-цесі, в ході якого на Міністерських конференціях з за-хисту лісів в Європі у 1993 та 1998 рр. було прийнято список загальноєвропейських критеріїв та індикаторів, аналіз яких дає змогу дізнатися про особливості веден-ня лісового господарства в будь-якій країні з ураху-ванням природоохоронного, соціально-економічного, біологічного, господарського та інших аспектів людсь-кої діяльності у цій галузі і оцінити її відповідність су-часним міжнародним уявленням про стале ведення лі-сового господарства.

На державному рівні Кабінетом Міністрів Укра-їни прийнята Постанова №189 від 28.02.2001 року "Першочергові заходи щодо створення захисних на-саджень на неугіддях та в басейнах річок," згідно з якою до 2015 року передбачається створити 299,5 тис. га захисних лісових насаджень, що сприятиме оптимі-зації лісистості у державі. Одночасно це вимагатиме використання лісокультурних технологій, які б забез-


В.І. Ткачук, А.П. Гавриленко, П.Б. Тарнопільський,. Цільове вирощування лісових культур сосни звичайної у Поліссі 59

печили створення продуктивних, багатофункціональ-них, довговічних та стійких лісових культур.

У зв'язку з реалізацією Постанови у згаданих ви-ще областях правобережного Полісся, до 2015 року планується залісити 23 тис. га неугідь. Якщо витриму-ватиметься пропорція у співвідношенні між насаджен-нями сосни звичайної та інших порід, то площа куль-тур за участю сосни становитиме близько 14 тис. га. Це вимагатиме активізації таких напрямів лісокуль-турного виробництва, як селекція та насінництво, лісо-ві розсадники та технологія лісорозведення.

2. Аналіз публікацій Створення перших соснових культур припадає на

початок ХІХ ст. [3]. З кінця цього ж століття вивча-ються закономірності їхнього росту та формування. Однак на сьогодні цілком не визначені оптимальні ре-жими вирощування цільових деревостанів сосни [4, 5]. Постійний інтерес до оптимізації режимів вирощуван-ня зумовлений зміною з часом кон'юнктури ринку на потребу певного сортименту, технологій створення та вирощування насаджень, а зараз – вирішенням проб-лем, пов'язаних з глобальними змінами клімату, соці-ально-економічними та екологічними вимогами до кінцевого продукту та самого процесу вирощування.

Одними з перших в Україні досліди з визначення оптимальних режимів вирощування одновікових на-саджень сосни з широким діапазоном густоти були закладені професором Б.І. Гавриловим у 1932 р. в Ба-лаклійському лісгоспі Харківської області у 7-річних культурах сосни звичайної на межі степової та лісос-тепової зон (тип умов місцезростання – свіжий субір) [6]. Тому питання формування сортиментної структу-ри в насадженнях різної густоти, час проведення дог-лядових рубань та багато інших лісівничих питань на сьогодні повніше вирішено саме для умов Лісостепу і пристепових борів.

Основна увага дослідників та виробничників на Поліссі була сконцентрована на підвищенні продук-тивності деревостанів сосни і отриманні максималь-них результатів за запасом та якістю деревини у віці стиглості [7]. Питання вирощування цільової дереви-ни, відпрацювання режимів вирощування культур сос-ни з різною густотою та сортиментною структурою відходило на задній план, оскільки існувала і існує можливість отримувати достатньо деревини необхід-ного сортименту від доглядових рубань та рубань го-ловного користування.

Цією обставиною можна пояснити і те, що куль-тури сосни звичайної з різною густотою у Поліссі бу-ли закладені значно пізніше і їм приділялося менше уваги, ніж у лісостеповій і степовій зонах. Зараз у лісо-вому фонді держлісгоспів ДЛГО Житомирліс є 30-, 40- і 50-річні чисті дослідні культури сосни з широким діапазоном густоти садіння.

3. Мета дослідження Вимоги сьогодення спонукають знову звернути

увагу на проблему цільового вирощування культур сосни у Поліссі. Перехід на принципи сталого госпо-дарювання, сильна розбалансованість у віковій струк-турі насаджень, незначний відсоток стиглих і присти-гаючих насаджень сосни потребують нових підходів для подальшого невиснажливого ведення лісового гос-

подарства в регіоні. Часткове вирішення цієї проблеми може забезпечити впровадження методів цільового та прискореного вирощування деревини у лісогоспо-дарське виробництво. На користь цього свідчать ре-зультати досліджень, які були проведені у Кремоксь-кому лісництві Радомишльського ДЛГ Житомирської області у 30-річних культурах сосни різної густоти.

Дослідження були розпочаті у 1977 р. в рамках міжнародного співробітництва в галузі лісового госпо-дарства з колишньою НДР і США. УкрНДІЛГА спіль-но з Ленінградським і Білоруським НДІЛГ почали роз-робку комплексу заходів, технології і рекомендацій з прискореного вирощування деревини хвойних порід у насадженнях плантаційного типу поблизу індустріаль-них центрів – крупних споживачів деревини. У цей час була створена серія багатофакторних дослідних об'єк-тів у Лісостепу, Степу і Поліссі України з метою опти-мізації вирощування деревостанів сосни в різних ре-жимах густоти, визначення впливу на інтенсивність росту культур хімічного і традиційного догляду, засто-сування мінеральних добрив та ін. Основним завдан-ням плантаційного лісовирощування було прискорене отримання перш за все балансової деревини та пилов-ника [8].

4. Основний матеріал Місцем для створення багатосекційних дослідів у

Поліссі було вибране на той час Білківське, тепер Кре-мокське лісництво Радомишльського ДЛГ Житомир-ської області.

Базовий дослід № 1 був закладений у 1977 р. у п'ятирічних культурах сосни з метою вивчення впливу гербіцидів та мінеральних добрив на інтенсивність її росту при різній густоті. До запланованої густоти культури доводили шляхом вирубування кожного дру-гого ряду та рівномірним вибиранням гірших за рос-том та станом дерев у залишених рядах. Дослід вклю-чає 3 варіанти за густотою (1, 2 та 4 тис. шт./га), кожен з яких розділено на 4 секції, де при вирощуванні на-садження застосовувалися гербіциди, мінеральні доб-рива, гербіциди і мінеральні добрива у комплексі та окрему контрольну секцію без використання гербіци-дів і добрив. До складу досліду входить також загаль-ний контроль з початковою густотою садіння 10 тис. шт./га без застосування гербіцидів та добрив.

Основні таксаційні показники деревостанів на 2002 р. цього досліду наведені в табл. 1. Результати обстеження та обміри 30-річних лісових культур ви-явили суттєві відмінності в рості насаджень різної гус-тоти у варіантах, але не виявили значущого впливу аг-ротехнічних заходів у секціях. Кількість дерев, що зали-шилися у варіанті з густотою 4000 шт./га становить 38,3 % від початкової, у варіанті з 2000 шт./га – 50,8 %, у варіанті з 1000 шт./га – 63,7 % і на контролі з стандар-тною початковою кількістю у 10000 шт./га – 26,4 %.

Закономірно, що кількість дерев, які відпали чи були вибрані під час рубань, перебуває залежно від початкової густоти. Чим густіші культури були на по-чатку, тим більший відпад та об'єми вибірки під час рубань спостерігалися у процесі їх вирощування.

Культури на варіантах за густотою різняться за всіма показниками, крім висоти і, відповідно, боніте-ту. Застосування загальноприйнятих математичних



методів обробки даних дало змогу виявити, що між початковою густотою закладання культур і таксацій-ними показниками сучасного, 30-річного насадження на всіх 12-ти секціях досліду та загального контролю існує тісний зв'язок, який описується рівняннями пев-ного виду з досить високою точністю [9].

Графічне зображення залежності відносних такса-ційних показників від початкової густоти культур по-

казано на рис. 1. Для визначення впливу густоти на ха-рактеристики деревостану за 100 % були прийняті зна-чення діаметра, середньої висоти та висоти початку жи-вої крони, протяжності крони, суми площ перетинів, об'єму середнього дерева та запасу на секції загального контролю з початковою густотою 10000 шт./га.

Таблиця 1 Таксаційні показники культур сосни звичайної, створених у 1972 р. на секціях базового досліду №1

у Кремокському лісництві Радомишльського ДЛГ № сек-ції

Назва секції Початкова густота, шт./га

Кільк. дерев. шт./га

D1,3, см

Н, м

Н до жи-вої кро-ни, м

L протяж-ності крон, м

∑G м2

/га Боні-тет

Пов-нота

V де-рева, м3

М, м3/га

1 Гербіцид 3975 1554 15,2 14,4 9,2 5,2 28,2 Іа 0,7 0,150 249 2 Міндобриво 3907 1663 15,2 14,4 9,2 5,2 30,1 Іа 0,8 0,140 232 3 Герб.+міндоб. 4125 1354 15,5 14,3 9,3 4,9 25,5 Іа 0,7 0,145 195 4 Контроль 3857 1481 16,6 14,6 9,5 5,1 32,2 Іа 0,9 0,170 251 По досліду 4 тис. шт./га 3965 1518 15,8 14,4 9,4 5,1 29,9 Іа 0,8 0,153 231 5 Гербіцид 2375 1112 18,3 14,6 9,3 5,3 29,2 Іа 0,8 0,205 228 6 Міндобриво 2627 1346 17,9 14,6 8,6 6,0 33,9 Іа 0,9 0,196 264 7 Герб.+міндоб. 2239 1226 17,9 14,1 8,1 6,0 30,7 Іа 0,8 0,191 233 8 Контроль 2505 1273 17,9 14,5 8,6 5,8 32,1 Іа 0,8 0,196 249 По досліду 2 тис. шт./га 2436 1238 18,0 14,4 8,7 5,8 31,4 Іа 0,8 0,201 248 9 Гербіцид 1337 804 21,5 14,9 8,1 6,8 29,2 Іа 0,8 0,288 231 10 Міндобриво 1157 707 21,8 14,7 7,7 7,0 26,4 Іа 0,7 0,293 207 11 Герб.+міндоб. 1098 748 21,6 14,4 7,7 6,7 27,4 Іа 0,7 0,283 212 12 Контроль 1581 1050 20,1 13,9 7,7 6,2 33,4 Іа 0,9 0,239 251 По досліду 1 тис. шт./га 1293 823 21,2 14,5 7,8 6,6 29,0 Іа 0,8 0,273 225 Контроль (загальний) 10000 2640 14,4 15,2 10,2 5,1 43,1 Іа 1,1 0,133 350

60

80

100

120

140

160

180

200

220

500 2500 4500 6500 8500

Початкова густота, шт/га

У %

до контролю

D 1,3 Н Н до живої крониL протяжності крон G Vдерева.М D 1,3, V дереваL прот. крон Н заг. Н поч. крониG, M,

Рис. 1. Залежність значення відносних таксаційних показників у 30-річних культурах сосни звичайної від початкової густоти (маркерами нанесенні відносні фактичні таксаційні показники на секціях досліду, а лініями тренду – вирівняні значення для всього діапазону початкової густоти

закладання лісових культур)

Як видно з графіка та даних табл. 1, із зростанням густоти закономірно зменшуються об'єм стовбура се-реднього дерева, діаметр, протяжність крон і збільшу-ються такі характеристики деревостану, як висота по-чатку живої крони, сума площ поперечного перетину і відповідно запас на гектарі. Також існує дуже тісна пряма залежність між протяжністю крони та діамет-ром і об'ємом середнього дерева.

5. Висновки Диференціація культур за таксаційними показни-

ками спостерігається при початковій густоті менше 5000 шт./га. У культурах з густотою більше 5000 шт./га відмінність у рості виражена слабо. Стрімке зростання діаметра, а особливо об'єму середнього дерева почи-нається з густоти у 3000 шт./га і менше. Саме ці густо-ти у нашому випадку можна вважати ключовими при плануванні і вирощуванні цільових плантаційних культур.

Визначені у базовому досліді таким чином зако-номірності у рості культур дають змогу знайти розра-хункові, вирівняні, відносні та абсолютні значення таксаційної характеристики 30-річного насадження з діапазоном початкової густоти від 1000 до 10000 шт./га з задовільною точністю. Розрахункові показники, що наведені в табл. 2 дуже близькі і майже всі знаходять-ся в межах допустимої похибки з таксаційними показ-никами культур сосни звичайної в табл. 1, які були от-римані в результаті суцільних обмірів на секціях дос-ліду. Це дає змогу до певної міри прогнозувати ріст культур, визначати початкову густоту на перших ета-пах цільового вирощування.

Порівнюючи варіанти за густотою з загальним кон-тролем, бачимо, що об'єм стовбура на контролі наймен-ший і відносно початкового варіанту з 1000 дерев на гектарі становить 49 %.

За даними переліку деревостану, загальний відсо-ток у запасі дерев з діаметром більше 16 см, тобто коли починається вихід середніх ділових круглих лісоматері-алів у насадженнях з густотою 1000 шт./га становить 96 %, з густотою 2000 шт./га – 86 %, 4000 шт./га – 70 % і контролю – 58 %. Крупні ділові круглі лісоматеріали є лише у варіантах з густотою 2000 і 1000 шт./га і за запасом становлять 2 і 5 % відповідно.


В.І. Ткачук, А.П. Гавриленко, П.Б. Тарнопільський,. Цільове вирощування лісових культур сосни звичайної у Поліссі 61

У згаданому багатофакторному досліді не береть-ся до уваги ефект від використання мінеральних доб-рив та гербіцидів, оскільки дані агротехнічні прийоми застосовувалися лише один раз і з часом їх вплив ніве-лювався. Різниця в рості насадження пояснюється ли-

ше густотою культур і досить виразно проявляється уже в молодняках другого класу віку, коли між крайніми варіантами маємо розходження у півтора ра-за за діаметром і більше ніж у два рази за об'ємом се-реднього стовбура.

Таблиця 2 Розрахункові таксаційні показники 30-річних культур сосни звичайної з різною початковою густотою

D1,3 Н Н до живої крони

L протяжнос-ті крони ∑G V дерева М Почат-

кова густота, шт./га % см % м % м % м % м2/га % м3 % м3/га 1000 151 21,8 95 14,5 74 7,6 134 6,8 65 27,9 220 0,291 61 213 1500 140 20,2 95 14,5 79 8,1 126 6,3 66 28,6 185 0,245 62 218 2000 132 19,0 95 14,4 83 8,4 120 6,1 68 29,3 164 0,217 64 224 2500 126 18,1 95 14,4 85 8,7 115 5,8 70 30,0 149 0,198 65 229 3000 121 17,4 95 14,4 88 8,9 111 5,6 71 30,7 138 0,183 67 234 3500 116 16,8 95 14,4 89 9,1 108 5,5 73 31,4 129 0,172 68 239 4000 113 16,3 95 14,4 91 9,2 106 5,3 74 32,0 122 0,162 70 245 4500 110 15,8 95 14,4 92 9,4 103 5,2 76 32,7 116 0,154 71 250 5000 107 15,4 95 14,4 94 9,5 101 5,1 78 33,4 111 0,147 73 255 5500 104 15,0 95 14,4 95 9,6 99 5,0 79 34,1 107 0,142 74 260 6000 102 14,7 95 14,4 96 9,7 97 4,9 81 34,8 103 0,137 76 266 6500 99 14,3 95 14,5 97 9,8 96 4,8 82 35,5 99 0,132 77 271 7000 97 14,1 95 14,5 98 9,9 94 4,8 84 36,2 96 0,128 79 276 7500 96 13,8 96 14,6 98 10,0 93 4,7 86 36,9 94 0,124 80 281 8000 94 13,5 96 14,6 99 10,1 92 4,6 87 37,6 91 0,121 82 287 8500 92 13,3 97 14,7 100 10,2 90 4,6 89 38,3 89 0,118 83 292 9000 91 13,1 97 14,8 101 10,2 89 4,5 90 38,9 87 0,115 85 297 9500 89 12,8 98 14,8 101 10,3 88 4,5 92 39,6 85 0,112 86 302 10000 88 12,6 98 14,9 102 10,3 87 4,4 94 40,3 83 0,110 88 308

Виходячи з наведеного вище, можна констатува-ти, що початкова густота лісових культур сосни зви-чайної після закладання досліду, зумовлює особливос-ті росту та формування майбутніх деревостанів з різ-ною сортиментною та товарною структурою за певний (визначений) період лісовирощування. Це дає змогу отримувати цільові сортименти за коротший проміжок часу, що може зменшити гостроту проблеми, яка скла-лася в результаті дисбалансу між віковими групами лі-сових насаджень сосни і сприяти стабільному лісоко-ристуванню.

Саме лісові культури сосни у Поліссі можуть бути найбільш привабливими з точки зору залучення зару-біжних інвестицій та технічної допомоги, оскільки у сосни широка екологічна ніша можливого вирощуван-ня, порівняно швидкий ріст та висока продуктивність. На відміну від листяних порід, у неї довший період ве-гетації та фотосинтезу, який починається ранньою вес-ною і закінчується пізно восени, що сприяє більшому поглинанню вуглекислого газу. Деревина ліквідна, широко застосовується в народному господарстві, меблевій промисловості і будівництві, чим забезпе-чується тривалий час консервації вуглецю.

Використання інтенсивних технологій та визна-чення оптимальних режимів вирощування культур сосни у Поліссі дасть змогу на 10-30 років скоротити період лісовирощування технічно стиглої деревини і тим самим вирішити завдання підвищення продуктив-ності лісових насаджень, що є необхідною умовою сталого розвитку лісового господарства та одним з ос-новних напрямків лісогосподарської діяльності щодо збільшення поглинання вуглекислого газу з атмосфери.

ЛІТЕРАТУРА 1. Короткий довідник з лісового фонду України (за мате-

ріалами чергового державного обліку лісів України станом на 01.01.96)/ Держ. ком. лісов. госп. України. – К., 1998. – 101 с.

2. Лавриненко Д.Д. Наукові основи підвищення продук-тивності лісів Полісся УССР. – К.: Вид. УА СГН, 1960. – 194 с.

3. Гордиенко М.И., Шаблий И.В., Шлапак В.П. Сосна обыкновенная, ее особенности, создание культур, производи-тельность. – К.: Либідь, 1995. – 224 с.

4. Рубцов В.И., Новосельцева А.И., Попов В.К., Руб-цов В.В. Биологическая продуктивность сосны в лесостепной зоне. – М.: Наука, 1976. – 224 с.

5. Кайрюкштис Л.А., Юодвалькис А.И. Критерии опти-мальной густоты при моделировании максимально продуктив-ных лесных биогеоценозов// Биофиз. и системные исслед. в лес-ной биогеоценологии/ Тез. докл. – Петрозаводск, 1976. – С. 189.

6. Гаврилов Б.И. Лесные плантации быстрого прироста// ИВУЗ: Лесн. журнал. – М., 1969, № 4. – С. 14-16.

7. Культури сосни звичайної в Україні/ М.І. Гордієнко, В.П. Шлапак, А.Ф. Гойчук, В.О. Рибак, В.М. Мауер/ Під ред. Ак. ЛАНУ М.І. Гордієнка. – К.: ISBN 966-669-5, 2002. – 871 с.

8. Технология ускоренного выращивания древесины сос-ны в культурах плантационного типа на Украине (временные методические рекомендации): Утв. МЛХ УССР 07.04.79 и НТС Гослесхоза СССР 22.04.79. – Харьков, 1981. – 46 с.

9. Труль О.А. Математическая статистика в лесном хо-зяйстве. – Минск: Высшая школа, 1966. – 234 с.

V.I. Tkachuk; A.P. Gavrilenko, P.B. Tarnopilski

TARGET CULTIVATION OF WOOD CULTURES OF THE PINE USUAL IN

THE WOODLANDS

Special cultivation of forest plantations of Scotch pine in Polissya Research results obtained in 30-50-years old plantations of Scotch pine of different den-sity of planting have been done. Taxation indexes have been analyzed with the purpose of optimisation of re-gimes of cultivation of Scotch pine.



УДК 630.181.28

Т.М. ОЛЕКСІВ1, В.І. ПИТЛЮК2

ІНТРОДУЦЕНТИ ДЕРЖАВНОГО ДЕНДРОЛОГІЧНОГО ПАРКУ "ВИСОКОГІРНИЙ": 30-РІЧНИЙ ПЕРІОД АПРОБАЦІЇ

Дендропарк "Високогірний" закладено у 1967 р. на площі 124 га у Скибових Горганах у межах 900-1300 м н.р.м. Інвентаризацією через 30 років виявлено 204 таксони деревних інтродуцентів, що збереглися. За енер-гією росту, зимостійкістю, стійкістю до пошкоджень і захворювань та репродуктивною здатністю інтро-дуценти розділено на 5 груп перспективності. До першої (найбільш перспективної) групи віднесено 68 таксо-нів, 39 таксонів мають нижчі групи перспективності, а 26 – виявилися непридатними. 33 таксони ще не до-сягли репродуктивного віку, а 58 потребують уточнення видової назви.

1 Тарас Миколайович ОЛЕКСІВ – член кореспондент Лісівничої академій наук України, кандидат сільськогосподарських наук, старший науковий співробитник, Природний заповідник "Горгани". Україна, м. Надвірна, Івано-Франківської області. Тел.: +38 (03475) 2-99-36. E-mail: [email protected] 2 Володимир Іванович ПИТЛЮК – інженер-селекціонер, Надвірнянське державне лісогосподарське підприємство. Україна, м. Надвірна, Івано-Франківської області. Тел.: +38(03475) 2-33-53. E-mail: [email protected]

Багаторічний світовий досвід інтродукції показує, що за рахунок введення нових рослин можна не тільки збагатити флору регіону, але й істотно збільшити про-дуктивність його фітоценозів. З цією метою на основі розпорядження колишнього Львівського раднаргоспу у 1963 р. розпочато створення "високогірського ден-драрію" в Івано-Франківській області. За ініціативою почесного члена Українського товариства охорони природи Ю. Юркевича, який тоді працював заступни-ком директора по лісовому господарству Надвірнянсь-кого лісокомбінату, ділянка під дендрарій була підіб-рана у п'ятьох лісових кварталах Бистрицького лісниц-тва на площі 91,8 га. Пізніше її виділили в окремий квартал і за рахунок уточнення меж збільшили до 124 га. А у 1983 р. Постановою Ради Міністрів УРСР дендрарій затверджено пам'яткою природи загально-державного значення під назвою "Державний дендро-логічний парк Високогірний".

Дендропарк розташований у Скибових Горганах у двох лісорослинних поясах: буково-ялицево-смереко-вих і чисто смерекових лісів [3]. Розміщуючись видов-женим контуром вздовж висхідного вододільного хре-бта між річками Рафайловець і Салатрук, займаючи його обидва протилежні схили від висоти 900 до 1300 м н.р.м. і поділяючись декількома струмками на окремі частини, територія дендропарку відзначається великою різноманітністю екологічних умов. Цим вона є унікальною для апробації великого асортименту ден-дрологічних видів. Тут є схили майже всіх експозицій, стрімкість схилів варіює від 0 до 30°, обліковано 23 ти-пи ґрунтів і 7 типів лісу. За даними найближчих від дендропарку метеопунктів Довжинця (820 м) і Турба-ту (1140 м), середня річна температура повітря стано-вить, аналогічно, +4,5 і +2,9°, абсолютний температур-ний мінімум – -35,2 і -37 º, річна кількість опадів 1007 і 1226 мм.

Колекція дендропарку формується на основі роз-робленого проекту [5], розміщуючись по території пе-реважно за лісівничо-екологічним принципом. Для цього вся площа поділена на окремі секції, які запов-нюються видами рослин однієї флористичної області чи провінції відповідно до їх екологічних умов. Таким чином, створюються угруповання, об'єм і структура яких наближені до природних на батьківщині інтроду-центів. Декоративні форми деревних видів, плодові і лікарські рослини проходять випробування в алеях, декоративних групах, у спеціальному арборетумі, на плантаціях. Перше садіння інтродуцентів розпочато весною 1967 р. після проведення підготовчих робіт, мобілізації насіння і вирощування садивного матері-алу. Тоді було висаджено 66 видів дерев і чагарників, через п'ять років кількість їх збільшилася до 277, а за тридцять – мобілізовано для апробації 424 види, гібри-ди і форми. Інвентаризація осені 1996 р. виявила збере-женими 204 таксони.

У створенні дендропарку брали участь відомі лі-сівники і вчені П. Шмагун, П. Трибун, Ю. Юркевич, К. Смаглюк, Р. Кармазін, Р. Яцик, Т. Прикладовська і В. Ступар. Карпатським інститутом гірського лісів-ництв тут закладено географічні та висотно-інтродук-ційні культури.

Вивчення дендрофлори "Високогірного" має ве-лике наукове і практичне значення. Адже інтродук-ційні роботи у Карпатах на такому високому гіпсомет-ричному рівні, як у дендропарку, проводяться дуже рідко [2, 8]. Перші попередні підсумки апробації ін-тродуцентів у "Високогірному" були підведені у 1975 р. за 6-річний період вирощування [4]. Оцінка перспек-тивності 80 таксонів дендропарку зроблена за 20-річ-ний період інтродукційних робіт [6]. Теперішня робо-та є спробою підведення підсумку акліматизації інтро-дуцентів за 30-річний період апробації.


Т.М. Олексів, В.І. Питлюк. Інтродуценти державного дендрологічного парку "Високогірний": 30-річний період апробації 63

Методика досліджень У процесі інвентаризації уточнювали видову і

формову назву інтродуцента, заміряли висоту, приріст по висоті, діаметр стовбура на висоті 1,3 м або корене-вої шийки і діаметр крони у 25 рослин кожної партії. Зимостійкість визначали за 5-бальною шкалою: бал 5 – повністю зимостійкі породи, які не страждають від морозів, весняних і осінніх заморозків; бал 4 – породи, що добре переносять нормальні, але підмерзають у су-ворі зими; бал 3 – породи з підмерзанням тільки одно-

річних приростів; бал 2 – породи із щорічним обмер-занням не тільки частини однорічних приростів, але й пагонів старшого віку; бал 1 – породи, які щорічно об-мерзають до рівня снігу і ґрунту, дуже недовговічні; бал 0 – породи, які гинуть повністю, включаючи і ко-реневу систему. Визначали також стійкість до фітозах-ворювань і пошкоджень ентомошкідниками, стійкість до механічних пошкоджень від природних факторів і лісової фауни. Враховували і репродуктивну здатність інтродуцента.

Таблиця Таксонометрична і біологічна характеристика інтродуцентів дендропарку "Високогірний"

Висота рослин, м №

п/ п Назва таксону, висота н.р.м. (м)

і експозиція схилу* місця вирощування інтродуцента

Кількість облікова-

них рослин, шт.

Вік рос-лин, років серед-

ня макси-мальна

Бал зи-мос-тійко-сті

Репро-дуктив-на здат-ність**

Група пер-спектив-ності***

1 2 3 4 5 6 7 8 9

А. Рослини, які збереглися на осінь 1996 р.

IV-Л 1.

1. Клас: Pinopsida 1. Порядок: Taxales 1. Родина: Taxaceae

Taxus baccata L., 1000, Пд 2. Порядок: Pinales

2. Родина: Cupresaceae 48 33 0,6 1,0 2,5 – 5 30 3,2 3,6 5 - I-Д 4 19 2,3 2,6 5 - I-Д 2.

Chamaecyparis pisifera Sieb. et Zucc., 990, Пд 1050, Пд Сх 1090, Пд Сх 34 27 1,8 2,6 5 - I-Д

3. C. p. f. Aurea, 990, Пд 1 30 1,8 1,8 5 - I-Д 4. C. p. f. Plumosa Argentea, 1050, Пд Сх 1 22 2,1 2,1 5 - I-Д 5. Juniperus sabina L., 1040, Пд 7 15 0,4 0,6 5 - I-Д 6. Thuja occidentalis L., 970, Пд 150 33 6,9 7,5 5 + I-Д 970, Пд 125 25 2,8 3,3 5 - I-Д

7. T. o. f. Aurea, 1080, Пд Сх 1 29 3,6 3,6 5 - I-Д 8. T. o. f. Aureo-Spicata, 1080, Пд Сх 1 29 2,7 2,7 5 - I-Д 9. T. o. Ericoides, 970, Пд 2 29 0,3 0,3 4,0 - III-Д 10. T. o. f. Fastigiata, 1080, Пд Сх 1 29 2,9 2,9 5 - I-Д 11. T. o. f. Globosa, 1140, Пд 12 16 0,2 0,3 4,5 - II-Д

3. Родина: Pinaceae 12. Abies arisonica Merr., 1120, Пд Сх 6 26 7,5 8,5 5 + I-Д 13. Abies balsamea Mill., 1060, Пд Сх 645 14 3,0 3,1 5 - I-Л

1100, Пд Сх 95 31 9,9 11,8 5 + I-Л 1130, Пд Сх 250 19 5,4 6,8 5 + I-Д

14. Abies concolor (Gord.) Hildebr., 1050, Пд Сх 2 31 1,6 1,7 5 - III-Д 1050, Пд Сх 18 23 0,8 1,4 4,3 - III-Д 1130, Пд Сх 100 18 0,8 1,3 4.8 - III-Д

15. Abies fraseri (Purch) Poir., 1090, Пд Сх 1 26 5,8 5,8 5 - 16. Abies sachalinensis Mast., 1000, Пд Сх 282 14 2,9 4,2 5 -

1130, Пд 250 14 2,5 3,7 5 - 17. Abies nordmaniana (Stev.) Spach., 1080, Пд Сх 17 33 9,1 13.7 5 + I-Л 18. Abies veitchi Lindl., 1020, Пд Сх 19 21 2,7 5.3 5 -

1050, Пд Сх 1 31 6,9 6,9 5 - 19. Larix x (L. decidua x L. leptolepis), 1050, Пд Сх 150 13 6,2 10,2 5 + I-Л 20. Larix x [L. decidua x L.x (L. leptolepis x L. decidua)],

1050, Пд Сх 8 28 11,0 12,6 5 + I-Л 21. Larix x [L. leptolepis "Viridis' x L.x (L. decidua x L. leptole-

pis)], 1050, Пд Сх 4 28 14,4 15,8 5 + I-Л

22. Larix x [L. leptolepis "Viridis'x L.x (L. leptolepis x L. de- Cidua)], 1050, Пд Сх 4 28 12,9 15,5 5 + I-Л

23. Larix x (L. leptolepis "Rubra' x L. decidua), 1050, Пд Сх 5 28 13,3 14,5 5 + I-Л 24. Larix dahurica Turcz., 1130, Пд Сх 2 18 2,4 2,7 4 - 25. Larix decidua Mill., 1050, Пд Сх 94 33 15,9 17,8 5 + I-Л

1160, Пн Сх 120 18 7,4 9,8 5 + I-Л 26. Larix laricina Koch., 1020, Пд Сх 12 26 12,0 13,4 5 + IV-Л 27. Larix leptolepis (Sieb. et Zucc.) Gord., 1050, Пд Сх 27 32 14,5 16,7 5 + I-Л

1050, Пд Сх 39 32 15,0 16,7 5 + I-Л 28. Larix lubarskii Suk., 1050, Пд Сх 11 10 2,8 3,4 5 - 29. Larix oldensis A. Henry., 960, Пд Сх 1 26 11,5 11,5 5 + I-Л



1 2 3 4 5 6 7 8 9 30. Larix polonica Racib., 1050, Пд Сх 13 33 14,9 17,2 5 + II-Л 31. Larix sibirica Ledeb., 1160, Пн Сх 276 30 7,6 9,8 4,7 + III-Л 32. Larix Sukaczewi Diil., 1090, Пд 101 10 1,6 2,6 5 - 33. Picea abies (L.) Karst. f. Virgata, 1010, ПнСх 110 26 13,5 14,1 5 - I-Д 34. Picea alcockiana Carr., 1050, Пд Сх 25 12 1,0 2,5 5 - 35. Picea asperata Mast., 1030, Пн Сх 18 14 1,5 2,1 5 - 36. Picea engelmanni Engelm., 1050, Пд Сх 2 10 0,8 0,9 5 - 37. Picea glauca (Moench.) Voss, 1040, Пд Сх 18 27 3,6 5,0 5 + II-Д 38. P. g. f. Conica, 1040, Пд Сх 1 30 1,4 1,4 5 - I-Д 39. Picea glehni Mast., 1030, Пн Сх 4 11 0,7 0,8 3,2 - 40. Picea jesoensis Carr., 1030, Пн Сх 18 14 1,5 2,5 4,4 - 41. Picea koraensis Nakai, 1030, Пд 250 14 1,8 2,8 5 - 42. Picea mariana B.S. P., 1030, Пн Сх 3 14 0,8 1,0 4,7 - 43. Picea omorica (Pancic) Pyrcyne, 1000, Пн Сх 138 9 0,6 1,0 5 -

1030, Пн Сх 10 14 1,4 2,2 5 - 44. Picea orientalis (L.) Link., 970, Пн Сх 520 33 7,2 10,2 5 + II-Л 45. Picea pungens Engelm., f. Argentea, 1030, Пн Сх 9 33 3,5 5,3 5 - I-Д 46. Picea rubra Link., 1030, Пн Сх 4 12 0,7 0,8 3,7 - 47. Picea schrenkiana Fisch. et Mey., 1050, Пд Сх 12 14 1,1 1,6 3,0 - V-Л

1130, Пд Сх 4 18 0,9 1,2 2,0 - V-Л 48. Picea sitchensis Carr., 1030, Пн Сх 3 11 0,8 1,0 4,0 - 49. Pinus contorta Dougl., 1090, Пд 101 10 1,6 2,6 5 - 50. Pinus funebsis Kom., 1050, Пд Сх 1 12 1,0 1,0 5 - 51. Pinus hamata D. Sosn., 1100, Пд 14 10 1,6 2,6 4,8 - 52. Pinus Kochiana Klotsch., 1090, Пд 8 10 0,9 1,6 4,4 - 53. Pinus koraensis Sieb. et Zucc., 1130, Пд Сх 250 19 1,9 2,9 5 -

1150, Зх 10 30 4,2 5,4 4,0 - 1200, Пд Зх 220 27 4,0 4,8 5 + I-Л

54. Pinus nigra Arnold., 950, Пд Сх 1 28 1,2 1,2 3,0 - 55. Pinus peuce Gris., 1090, Пд 38 14 1,0 1,4 5 -

1130, Пд Сх 100 18 3,7 4,8 5 + I-Л 56. Pinus pumila (Pall.) Rgl., 1250, Пд 18 26 1,1 1,4 5 + II-Л 57. Pinus ponderosa Dougl. 1050, Пд Сх 2 21 3,0 3,3 5 - 58. Pinus scopulorum Lemm D., 1100, Пд 110 9 0,6 1,0 5 - 59. Pinus sibirica Du Tour., 1130, Пд 20 14 0,7 1,4 5 -

1150, Пн Сх 5 33 6,5 6,8 5 - 1200, Пд Зх 250 27 3,3 6,3 5 - 1280, Пн Сх 15 34 3,7 6,1 5 -

60. Pinus strobus L., 1030, Пд Сх 15 18 4,9 6,0 5 - 1130, Пд Сх 250 18 4,4 6,6 5 - 1250, Пн Сх 2 33 7,8 10,5 5 -

61. Pseudotsuga caesia (Schwer.) Flous, 1050, Пд Сх 9 28 5,6 8,3 5 - 62. Pseudotsuga glauca Mayr., 1050, Пд Сх 3 28 5,2 6,0 5 - 63. Pseudotsuga menziesii (Mirb.) Franco, 1000, Пн 43 33 10,1 11,9 5 -

1100, Пд Сх 183 33 14,0 16,2 5 + I-Л 1130, Пд Сх 29 33 10,9 13,0 5 - 1130, Пд Сх 250 19 4,1 6,4 5 -

2. Клас: Magnoliopsida

3. Порядок: Ranunculales 4. Родина: Berberidaceae

64. Berberis aetnensis Presl., 950, Пд 1 26 1,6 1,6 5 + I-П 65. Berberis amurensis Rupr., 950, Пд 34 26 2,4 3,5 5 + I-П 66. Berberis aristata D.C., 950, Пд 7 26 2,0 2,4 5 + I-П 67. Berberis brachypoda Maxim., 950, Пд 1 26 1,7 1,7 5 + I-П 68. Berberis canadensis Miil., 1050, Пд Сх 10 12 0,5 0,7 4,2 + I-П 69. Berberis cerasina Schred., 1050, Пд Сх 7 21 0,3 0,8 3,6 - III-Д 70. Berberis circum serrata C.K. Schneid., 1050, Пд Сх 6 12 0,3 0,6 3,3 - IV-Д 71. Berberis coreana Palib., 1050, Пд Сх 3 11 1,2 1,7 5 + I-П 72. Berberis franciski-ferdinandi Schneid., 1050, Пд Сх 9 21 0,9 1,5 3,7 + I-Д 73. Berberis nummularia Bgl., 950, Пд 4 30 2,4 2,5 5 + I-Д 74. Berberis thunbergii D.C., 1050, ПдСх 63 13 1,2 1,4 4,4 + I-Д 75. Berberis vulgaris L., 950, Пд Сх 28 26 2,2 2,8 5 + I-П

1050, Пд Сх 7 13 0,5 0,7 4,0 + II-П 76. B. v. f. Atropurpurea, 950, Пд Сх 8 26 2,3 2,8 5 + I-Д

4. Порядок: Fagales 5. Родина: Betulaceae

77. Alnus fruticosa Rupr., 930, Пд Сх 34 26 5,5 5,7 5 - 78. Alnus rugosa (Du Roi) Spreng., 930, Пд Сх 7 26 3,2 3,8 5 + II-Л 79. Betula albo-sinensis Burk., 1140, Пн Сх 7 26 10,9 11,7 5 + I-Л



1 2 3 4 5 6 7 8 9 80. Betula davurica Pall., 1100, Пд Сх 1 33 7,4 7,4 5 - V 81. Betula vontinalis Surg., 1140, Пд 52 24 4,7 7,6 5 + I-Л 82. Betula japonica Sieb., 1140, Пн Сх 7 26 7,9 11,5 5 + I-Л 83. Betula obscura A. Kotula, 1130, Пд 1 30 7,0 7,0 5 + I-Л 84. Betula populifolia March., 1140, Пн Сх 140 24 8,3 10,0 5 + I-Л 85. Betula pumila L., 1140, Пд 1 26 5,2 5,2 5 - II-Д 86. Betula pendula Roth., f. Carelica, 1140, Пн Сх 13 26 6,5 10,0 5 + I-Л

6. Родина: Corylaceae 87. Corylus avellana L., 980, Пд Сх 55 33 4,6 5,3 4,8 + II-Л 88. Corylus maxima Mill., 970, Пд Сх 12 29 6,2 7,2 4,4 + III-Л

7. Родина: Fagaceae 89. Fagus orientalis Lipsky, 1000, Пд 86 33 9,2 11,5 5 - 90. Fagus silvatica L. f. Rotundifolia, 1050, Пд Сх 1 10 0,9 0,9 5 - I-Д 91. F. s. f. Purpurea, 1030, Пд Сх 15 27 4,2 5,6 5 - I-Д 92. Quercus borealis Michx., 980, Пд 3 28 6,0 6,2 4,5 -

980, Пд 639 23 3,1 4,2 4,5 - 93. Quercus macrocarpa Michx., 980, Пд Сх 1 31 4,8 4,8 3,0 - 94. Quercus petrea (Mattuschka) Liebl., 980, Пд Сх 1 26 4,7 4,7 4,0 - 95. Quercus robur L., 980, Пд Сх 17 28 3,7 7,6 3,5 -

5. Порядок: Ericales 8. Родина: Ericaceae

96. Rhododendron kotschyi Simk., 1050, Пд Сх 7 13 0,2 0,4 5 + I-Л

6. Порядок: Malvales 9. Родина: Tiliacea

97. Tilia europaea L., 970, Пд Сх 12 19 0,9 1,3 3,0 -

7. Порядок: Euphorbiales 10. Родина: Buxaceae

98. Buxus sempervirens L., 1050, Пд Сх 43 13 0,4 0,6 3,7 - II-Д

8.Порядок: Rosales 11. Родина: Rosaceae

99. Armeniaca manshurica (Maxim.) Skvortz., 1050, Пд Сх 4 19 0,5 0,6 3,0 - 100. Aronia melanocarpa (Michx.) Elliot 960, Пд Сх 150 26 1,0 1,2 3,6 - III-Д 101. Chaenomeles japonica (Thunb.) Spach, 960, Пд Сх 10 33 0,7 1,8 2,0 - V 102. Cotoneaster buxifolia Wall, 980, Пд Сх 5 33 1,7 2,7 4,0 + II-Д 103. Cotoneaster franhetii Rehd. et Wils., 1050, Пд Сх 9 9 0,7 1,4 1,4 + II-Д 104. Cotoneaster melanocarpus Fisch. et Bllytt., 980, Пд Сх 41 33 2,9 3,5 4,3 + I-Д 105. Crataegus flava Ait., 960, Пд Сх 2 33 3,8 4,1 5 + I-П 106. Crataegus oxyacantha L., 1170, Пд 1 27 2,8 2,8 5 - 107. Crataegus pinnatifida Bge., 960, Пд Сх 1 33 3,0 3,0 4,0 + II-П 108. Crataegus submollis Sarg., 1100, Пд Сх 7 24 1,2 1,5 5 + I-П 109. Padus serotina (Ehrh.) Ag., 940, Пд 2 25 2,1 2,3 4,5 - I-Д 110. Padus virginiana (L.) Mill., 940, Пд 9 32 6,0 9,3 4,2 + II-П 111. Physocarpus intermedia (Rydb.) C.K. Schneid.,1090, ПдСх 5 12 2,1 2,3 4,0 - 112. Physocarpus opulifolia (L.) Maxim. 970, Пд Сх 20 33 2,6 3,5 5 + I-Д

1010, Пд Сх 19 28 2,4 3,0 5 + I-Д 113. Prunus divaricata Ledeb., 970, Пд Сх 44 23 3,4 4,6 4,5 + II-П 114. Pyrus communis L., 960, Пд Сх 3 28 1,1 1,2 2,0 - IV-П 115. Rosa rugosa Thunb., 1080, Пд Сх 2 17 1,3 1,6 4,5 + II-П 116. Sorbaria arborea Schneid. f. Subtomentosa, 1080, Пд Сх 20 25 1,8 2,5 5 + I-Д 117. S. a. f. Tomentosa, 1080, Пд Сх 16 25 1,8 2,5 5 + I-Д 118. Sorbaria sorbifolia (L.) A. Br., 1020, Пн 68 10 0,5 0,6 4,0 + I-Д 119. Sorbus intermedia (Ehrh.) Pers., 1050, Пд Сх 7 17 1,0 1,4 3,8 + I-Д 120. Spiraea x bumalda Burv., 1010, Пд Сх 2 26 0,8 1,0 3,0 + I-Д 121. Spiraea douglasii Hook., 1050, Пд Сх 6 10 0,7 0,8 3,0 + I-Д 122. Spiraea fritchiana Schneid., 1050, Пд Сх 1 12 0,4 0,4 3,0 + I-Д 123. Spiraea japonica L., 1050, Пд Сх 2 26 0,5 0,5 3,0 + I-Д 124. Spiraea salicifolia L., 1050, Пд Сх 5 19 1,0 1,0 3,0 + I-Д 125. Spiraea sargentiana Rehd., 1050, Пд Сх 28 10 0,6 1,1 3,2 + I-Д

9. Порядок: Fabales 10. Родина: Fabaceae

126. Caragana boisii Schneid., 1050, Пд Сх 2 29 0,6 0,6 1,5 - IV-Д

10. Порядок: Rutales 13. Родина: Rutaceae

127. Phellodendron amurense Rupr., 960., Пд Сх 3 13 2,7 3,1 2,0 - 128. Ptelea trifoliata L., 1050, Пд Сх 4 27 0,4 0,8 1,5 - V

11. Порядок: Sapindales 14. Родина: Aceraceae



1 2 3 4 5 6 7 8 9 129. Acer ginnala Maxim., 980, Пд Сх 16 33 3,4 4,2 4,4 + I-Д 130. Acer platanoides L., 970, Пд Сх 14 33 8,7 9,2 5 + I-Д 131. Acer tataricum L., 970, Пд Сх 3 25 2,3 2,6 3,3 + III-Д 132. Acer tetramerum Pax., 1050, Пд Сх 2 10 0.8 1,0 3,5 - III-Д

15. Родина: Hippocastanaceae 133. Aesculus hippocastanum L., 970, Пд 16 28 0,9 1,2 1,0 - V

1000, Пд Сх 4 23 1,3 1,8 3,2 -

12. Порядок: Celastrales 16. Родина: Celastraceae

134. Celastrus orbiculata Thunb., 1090, Пд Зх 1 31 18,0 18,0 5 + I-Д

13. Порядок: Rhamnales 17. Родина: Rhamnaceae

135. Frangula alnus Mill., 970, Пд Сх 3 33 4,7 6,7 3,7 + III-Л 136. Rhamnus dolichophyla Gontsch., 1050, Пд Сх 3 10 0,5 0,8 1,0 - V

14. Порядок: Oleales 18. Родина: Oleaceae

137. Forsythia europaea Deg. et Bald., 1050, Пд Сх 1 22 0,5 0,5 2,0 - III-Д 138. Fraxinus excelsior L., 920, Пд Сх 10 33 0,9 1,3 1,0 - V 139. Fraxinus ornus L., 1050, Пд Сх 4 28 0,5 0,9 1,0 - V 140 Syringa josikaea Jacg. fil., 940, Пд Сх 1 31 2,7 2,7 3,0 + II-Д 141. Syringa vulgaris L., 1010, Пд Сх 4 27 1,2 2,0 2,0 - IV-Д

15. Порядок: Dipsacales 19.Родина: Caprifoliacea

142. Symphoricarpos albus (L.) S.F. Blake, 1090, Пд Сх 50 30 1,5 1,9 4,0 + II-Д 143. Viburnum lantana L., 1050, Пд Сх 1 25 0,4 0,4 1,0 - V 144. Viburnum opulus L., 940, Пд Сх 20 32 2,2 3,0 5 + I-П 145. Viburnum sargentii Koehne, 1050, Пд Сх 2 9 0,5 0,5 3,0 - III-Д 146. Weigela florida (Bunge) A. D.C., 980, Пд Сх 11 27 1,2 2,4 3,8 + II-Д

Б. Рослини, які станом на осінь 1996 року випали з колекції: 1) від недостатньої зимостійкості

1. Cedrus libani Laws, 1050, Пд Сх 1 9 0,3 0,3 1,0 - V 2. Picea schrenkiana Fisch. et Meg. 980, Пн Сх 14 20 1,0 1,5 1,0 - V 3. Acer negundo L., 970 Пд Сх 12 8 1,0 1,2 1,0 - V 4. Carya alba (L.) C. Koch., 960, Пд Сх 3 7 0,6 0,8 1,0 - V 5. Carpinus japonica Blume, 950, Пд Сх 1 5 1,1 1,1 1,0 - V 6. Cydonia oblonga Mill., 960, Пд Сх 10 7 0,8 0,9 1,0 - V 7. Cotinus coggygria Scop., 960, Пд Сх 8 6 0,8 1,2 0 - V 8. Fraxinus pensylvanica Marsh., 920, Пд Сх 4 8 1,0 1,2 1,0 - V 9. Fraxinus lanceolata Borkh., 920, Пд Сх 8 16 1,5 2,0 1,5 - V 10. Hippophae rhamnoides L., 960, Пд Сх 5 5 0,3 0,4 1,0 - V 11. Juglans x intermedia Carr., 960, Пд Сх 5 7 0,8 1,0 1,0 - V 12. Malus baccata (L.) Borkh., 960, Сх 1 25 2,0 2,0 1,0 - V 13. Malus niedzwetzkyana Dieck, 960, Сх 10 16 1,2 1,5 1,0 - V 14. Rhododendron ponticum L., 920, Пд Сх 1 20 0,8 0,8 1,0 - V 15. Spiraea ussuriensis Pojark., 1050, Пд Сх 28 9 1,1 1,2 1,0 - V 16. Vitis amurensis Rupr., 950, Пд Сх 60 30 0,2 0,3 1,0 - V

2) від об'їдання дикими і свійськими тваринами 17. Populus x canadensis Moench., 960, Пд Сх 4 18 2,0 5,0 2,0 - V

3) від пригнічення аборигенними породами 18. Alnus glutinosa (L.) Gaertn., 960, Пд Сх 1 13 4,9 4,9 3,0 - IV-Л 19. Ribes nigrum L., 940, Сх 3 20 0,7 1,1 3,0 - IV-П

4) від пожежі 20. Taxus cuspidata Sieb. et Zucc. ex Engl., 1000, Пд 3 22 0,6 0,9 3,3 - III-Д 21. Ligustrina amurensis Rupr., 1050, Пд Сх 2 14 1,4 1,6 4,0 + I-Д Примітка: *Позначення експозиції схилів: Пн – північна;

ПнСх – північно-східна; Сх – східна; ПдСх – південно-східна; Пд – південна; ПдЗх – південно-західна; Зх – західна; ПнЗх – північно-західна.

**Позначення репродуктивної здатності: "+" – плодоносить; "–" – не плодоносить.

***Позначення господарського призначення інтродуцента: Л – лісоутворююча порода; Д – декоративна порода; П – плодова по-рода.

Загальну оцінку перспективності інтродуцентів давали за формулою адаптації та інтегральною оцін-кою О. Пироженка [7]. До першої групи перспектив-ності віднесено породи з коефіцієнтом адаптації 85 % і

більше (найбільш перспективні), до другої – 75-84 % (перспективні), до третьої – 60-74 % (придатні для об-меженого використання), до четвертої – 45-59 % (до-пустимі тільки для вузьких спеціальних цілей), до п'я-тої – менше 45 % (непридатні). Дані досліджень зане-сені до таблиці.

Результати досліджень Із збережених 204 таксонів до таблиці занесено

146, видова і формова назви яких повністю встановле-на. До таблиці також увійшов 21 вид рослин, які випа-ли з колекції з тієї чи іншої причини, але в минулому



були досліджені. Picea schrenkiana представлена в таб-лиці двічі: дві партії – у списку рослин, які збереглися, а одна партія – у списку рослин, які випали з колекції. Таким чином, загальна кількість таксонів у таблиці 166, з них класу Pinopsida – 65, або 39 %, а Magnoliop-sida – 101, або 61 %.

До першої групи перспективності належать 68 таксонів, або 61 % від усієї кількості досліджених. Це великий резерв для збагачення флори гірських ра-йонів Карпат. 23 з них – лісоутворювачі, 34 – декора-тивні, а 11 – плодово-ягідні породи. 19 таксонів, або 11 %, мають другу групу перспективності, 12 (7 %) – третю і 8 (5 %) – віднесено до четвертої групи пер-спективності. 26 таксонів, або 16 %, виявилися непри-датними для для інтродукції в умовах дендропарку. Для 33 таксонів (20 %), які ще не досягли репродук-тивного віку, перспективність не визначали.

Подальші дослідження будуть спрямовані на про-довження визначення перспективності інтродуцентів, встановлення їх екологічних параметрів, створення лі-сонасінної бази і впровадження інтродуцентів у лісо-культурне виробництво.

ЛІТЕРАТУРА 1. Андрианов М.С. Вертикальная термическая зональ-

ность Советских Карпат// Географ. сборник. – 1957, вып. 4. – С. 189-198.

2. Кармазін Р.В., Паук М.Ф. Досвід інтродукції деревно-чагарникових порід на високогірному біологічному стаціонарі на полонині Менчул Квасівський// Біоценози Карпатського ви-сокогір'я: оптимізація і охорона: Вісник Львівського ун-ту. – 1987, вип. 17. – С. 16-18.

3. Молотков П.И. Буковые леса и хозяйство в них. – М.: Лесн. пром-сть, 1966. – 224 с.

4. Олексив Т.Н. Интродукция – один из важнейших ме-тодов повышения производительности горных лесов Карпат// Комплексные лесные предприятия как форма рационального использования и расширенного воспроизводства лесных ресур-сов: Тез. докл. Всесоюз. науч.-техн. совещ. (22-24 мая 1975 г.). – М., 1975. – С. 157-167.

5. Олексів Т.М. Яким буде Бистрицький гірський дендра-рій// Лісове господарство, лісова, паперова і деревообробна промисловість. – 1984, № 3. – С. 25-26.

6. Олексив Т.Н. Перспективность интродуцентов, испы-танных у Быстрицком горном дендрарии// Многоцелевое ис-пользование и расширенное воспроизводство лесных ресурсов в Украинской ССР на основе региональной программы "Лес"/ Тез. докл. Респ. научн.-техн. конф. (8-9 августа 1985 г.). – Вин-ница, 1985. – С. 4-5.

7. Пироженко О.О. Інтегральна оцінка інтродукційної здатності далекосхідних деревних рослин в умовах ЦРБС АН УРСР// Інтродукція та акліматизація рослин на Україні, 1978, вип. 12. – С. 34-37.

8. Фодор С.С. Терлецький В.К., Гладун Я.Д. Екзоти Кар-пат. – Ужгород: Карпати, 1982. – 120 с.

T.M. Oleksiv, V.I. Pytljuk

INTRODUCTION PLANT SPECIES OF DENDROLOGYCAL PARK "VYSOKOHIRNYJ":

THE PERIOD OF THIRTY YEARS OF APPROBATION

The park is based in 1967. It is located at height of 900- 1300 meters above sea level. His area makes 124 hectares. 204 species or forms of plants here are successfully adapted.



УДК 630*.907.2

П.С. КАПЛУНОВСЬКИЙ1

ВДАЛИЙ ПРИКЛАД ЗБАГАЧЕННЯ ПОРОДНОГО СКЛАДУ БУКОВОГО НАСАДЖЕННЯ2

Викладено результати тривалого експерименту збагачення складу вторинного березово-грабового дере-востану. Здійснено прогноз розвитку цього насадження.

1 Павло Самсонович КАПЛУНОВСЬКИЙ – кандидат сільськогосподарських наук, старший науковий співробітник, Карпатська лісова науково-дослідна станція Український науково-дослідний інститут гірського лісівництва. Україна, м. Мукачево. Тeл.: +38(03331) 2-15-20. Факс: 2-15-20. E-mail: [email protected]а 2 Представив дійсний член ЛАН України Г.Т. Криницький

За роки Другої світової війни, коли догляд за лі-сом у Закарпатті був недостатнім, утворилася значна площа занедбаних молодняків, що потребували госпо-дарського втручання, доглядових рубань чи рекон-струкції.

Дослідний об'єкт, якому присвячена стаття, ціка-вий, насамперед, тривалим, майже піввіковим періо-дом безпосередніх спостережень. Вони продовжують-ся тут і зараз. Розташований він у Березинському ліс-ництві (кв.3, виділ 16) Мукачівського держлісгоспу у передгір’ї Карпат на висоті 200 м н.р.м. Експозиція схилу східна, крутизна 10-19 °. Ґрунт буроземний, су-глинковий, середньої потужності на продуктах вивіт-рювання вулканічних порід. Тип лісу – свіжа бучина з дубом скельним, рослинна асоціація – Fagetum rubi-osum (бучина ожинова).

Ретроспектива Молодняк виріс на суцільній лісосіці, на місці ко-

лишнього стиглого буково-дубового насадження. Збе-рігся його опис, виконаний П.І. Молотковим навесні 1953 р., якому вказано: вік 10 років, середня висота 3 м. У складі насадження переважали граб, береза, верби, поодиноко траплялася черешня. Участь дуба і бука становила близько 10 %. Насадження сформова-не куртинами, поверхня грунту між ними задерніла, подекуди наявні сліди ерозії [1].

У 1953 р. тут, на площі 2 га, були закладені част-кові культури. Для цього на площинках, розміром 1×2 м, було висаджено по 9 штук саджанців каштана їстівного, дуба скельного, явіра, ясена, а також посіяно дуб червоний (Quercus rubra L.). Ці площинки були розміщені на відстані 3×5 м одна від одної. Площинки з різними породами чергувалися між собою. Керував посадкою лісник В. Пехньо.

Лісокультурний догляд за ґрунтом здійснювався ретельно. Виконувалися освітлення і прочистка з вилу-ченням берези і м'яколистяних порід. Зрідження міжко-ридорних смуг проведено двічі – 1957 та 1967 pp.

У 1969 р. тут була закладена тимчасова пробна площа [2]. Таксаційна характеристика деревостану бу-ла такою: вік за введеними породами – 16 років; склад

насадження (відсотковий) – 35 Бук, 27 Граб, 22 Каш-тан, 6 Черешня, 6 Дуб скельний, 3 Дуб червоний, 1 Липа, поодиноко Ясен, Явір; кількість дерев у пере-веденні на 1 га – 1,4 тис. шт.; запас 56 м3/га. Найбіль-шу товщину з введених порід мав каштан (8,7 см), з аборигенних – бук (9,7 см). Максимальна висота і ді-аметр стовбура – у бука, відповідно – 13 м і 22 см (де-рева бука – дещо різновікові). Домішка берези та м'я-колистяних вилучена з лісостану повністю, але граб на цей час ще становив понад 1/4 запасу. Режим догляду за наведеними даними слід оцінити позитивно.

Коли вік насадження досягнув 25 років, на всьому схилі, де знаходиться дослідний об'єкт, було виконане виробниче прорідження, призначене лісничим І.С. Іва-щенком. Автор статті був куратором відбору дерев для вилучення. Науковці протегували введеним поро-дам, з метою досягнення максимального світлового приросту дерев обрали сильну інтенсивність догляду. У зв’язку з цим на два наступних сезони навіть поновило-ся панування світлолюбних трав у живому покриві.

А за 10 років на тимчасовій пробній площі (0,125 га), Ф. Гербутом і І. Кульчицьким було встановле-но, що середня висота бука становила 20,5 м, каштана – 23 м, черешні – 24 м. Бонітет за буком (переважаюча по-рода) відповідно вище Iа.

Закладення постійної пробної площі Взимку 1994-95 рр, при підготовці заходів до се-

мінару IUFRO по букових лісах, в цьому лісостані, за ініціативи І.М. Швадчака, відведено постійну пробну площу. Її розмір, 0,70 га, визначився тією частиною насадження, що мала домішку каштана. Форма прямо-кутна, 70×100 м. Для зручності подальшої роботи ви-готовлено план розташування всіх дерев, для чого про-бу розділили на "елементарні площинки" (10×10 м), закріплені кілочками.

Середній вік букової частини лісостану досягав на цей момент 52 роки, породи, введені посадкою, мали 42 pоки, посівний дуб червоний – на один рік молодший.

У межах проби налічили 555 дерев, склад насад-ження обчислено таким (на основі переліку за 2 см ступенями товщини):


П.С. Каплуновський. Вдалий приклад збагачення породного складу букового насадження 69

• 37 Бук, 21 Каштан, 15 Черешня, 13 Дуб червоний, 9 Дуб скельний, 5 (Явір, Ясен, Граб, Липа);

• запас деревини на пробі – 265,3 м3 (переведений на 1 га – 379 м3). Середня висота бука для всієї сукупності дерев

цієї породи була 22,7 м, а без врахування дерев V кла-су росту – 24,8 м; каштана – 23,5 м, дуба червоного – 23 м, черешні – 26,5 м, дуба скельного – 24 м.

Порівняння з даними ходу росту букових лісоста-нів Карпат показало, що дослідний лісостан значно поступався за кількістю стовбурів (порівняно з таб-личними даними становив 64 %), а за запасом переви-щував табличні показники (379 м3 проти 344 м3). Це відбулося головним чином за рахунок введених швид-корослих видів. Повнота також виявилася більшою від табличної, хоч окомірно лісостан не виглядає перегу-щеним, що помітно і на плані пробної площі. Насад-ження мало вигляд, притаманний лісу природного по-ходження. Середня кількість дерев на одній площинці становила 8±0,4 (õ=3,1; коефіцієнт варіації С=38 %), мі-німальна – 2, максимальна – 19. Середня відстань між деревами (за формулою l = √ S/N, де S – площа проби, N – кількість дерев на ній) дорівнювала 3,6 м. Вказані особливості лісостану зумовлені як складом порід, так і режимом доглядових заходів, спрямованих на протегу-вання введеним породам.

У табл. 1 і табл. 2 наведено характеристику насад-ження (1995 p., до початку вегетації).

Таблиця 1 Будова насадження пробної площі

Розподіл за класами Крафта, % Порода

Розбіг діамет-рів, см I II III IVa IVб Va Vб

Бук 6-44 1 10 28 16 15 30 1 Дуб скель-

ний 10-36 – 16 25 29 25 5 –

Граб 6-28 – – 5 18 9 68 – Черешня 18-56 21 21 48 10 – – – Каштан 16-58 14 23 38 11 14 – – Дуб чер-воний 6-26 4 33 31 13 4 15 –

Примітка. Відсутність дерев Vб класу (сухих) пов'язана з близьким розташуванням житла – їх забирають на паливо.

Таблиця 2 Розподіл дерев, %, за групами товщини стовбура, см

Порода 6-12 14-20 22-28 30-36 38-40 44та>Бук 23 35 27 13 2 –

Дуб скельний 4 32 50 14 – – Граб 52 37 11 – – –

Черешня – 6 33 24 16 21 Каштан – 8 34 45 10 3

Дуб червоний 15 12 29 34 8 2

Після оформлення пробної площі (прокладення візирів, встановлення кутових стовпів, переліку дерев) в черговий догляд визначили 52 дерева, загальною ма-сою 5,57 м3, що відповідає низькій інтенсивності втру-чання – 2,1 %. Залишені пронумеровали білою олій-ною фарбою з позначкою місця обміру товщини, 130 см.

Таксаційна характеристика після догляду подаєть-ся у табл. 3, дані якої є вихідними для всіх наступних обмірів пробної площі.

Таблиця 3 Насадження пробної площі – стан на початку вегетації

1995 р. (n – кількість дерев, S – сума площ перетинів стовбура, V – запас деревини, d – середній діаметр)

в % Порода n, шт. S, м2 V, м3 d, см по n по V

Бук 251 9,7440 96,82 22,2 49,9 37,3 Дуб скельний 48 2,1765 22,66 24,0 9,5 8,7

Граб 44 0,7604 5,90 14,8 8,8 2,3 Черешня 32 3,2975 38,63 36,1 6,4 14,9 Каштан їс-тивний 61 5,1487 54,07 32,8 12,2 20,8

Дуб черво-ний 45 3,0509 33,68 29,4 9,0 13,0

Ясен зви-чайний 6 0,3870 4,24 28,5 1,2 1,6

Явір 12 0,2897 2,54 17,4 2,2 1,0 Липа 4 0,1032 1,01 18,2 0,8 0,4 Разом 503 24,9579 259,55 – 100,0 100,0

До табл. 1-3 подаємо деякі доповнення і комен-тар. Букова частина лісостану, поза сумнівом, дещо різновікова, з наявністю дерев порослевих, від пош-кодженого підросту. До дерев пригнічених класів, IV та V, належало (перед виконанням догляду) 62 % всіх дерев цієї породи. Але бук переважає в лісостані за кількістю дерев і масою деревини.

Порівняння відносних часток порід за числом стовбурів (n) та об'ємом показує, що у швидкорослих – цифра по запасу вища, ніж за кількістю стовбурів. Значна частина цих порід належать до панівного наме-ту насадження. Тоді як граб має лише 5 % дерев III класу Крафта, а переважають пригнічені, з яких 68 % – цілком піднаметові (V класу). Уступаючою породою виявився і дуб скельний (59 % дерев належать до III-V класу, дерев І класу немає). Причини цього ще потріб-но з'ясувати у подальших дослідженнях, можливо – з розкопкою кореневих систем.

Найбільше дерево каштана їстивного, № 456, до-сягло товщини стовбура на висоті грудей 58 см (біоло-гічний вік – 43 роки), а дуба червоного – 46 см.

4. Таксаціне обстеження лісостану у 2000 році Обстеження виконали через п'ять повних сезонів

вегетації, навесні вказаного року. За цей час природ-ний відпад становив 15 дерев, переважно тонкомірних, загальною масою 2,35 м3 неліквідної деревини (тому для наступних розрахунків продуктивності вони не бе-руться до уваги); розмір вилучення, проведеного 1995 р., маємо визнати недостатнім.

Запас на пробі початку 2000 р. становив 276,37 м3; з нього в черговий догляд визначили 15 дерев різних порід, товщиною стовбура 14-28 см, масою 4,16 м3. Після його проведення кількість залишених дерев ста-новила 473 шт. (зменшення на відпад і доглядове ру-бання). Сума площ поперечних перетинів зросла на 0,4687 м2; запас залишених – порівняно з поперед-ньою таксацією – на 12,66 м3, і становив 272,21 м3 (табл. 4). Для обчислення розміру приросту деревини за один рік до останньої цифри запасу слід додати ма-су зрубаних (4,16 м3) під час догляду 2000 р. Тоді за період 1995-1999 pp. поточний гриріст за зробленим розрахунком становив – на пробі 3,36 м3/рік, а у пере-веденні на 1 га – 4,8 м3/рік, величина нормальна для букового насадження такого віку і бонітету.



Таблиця 4 Характеристика насадження на початок 2000 р.

(n – кількість дерев, S – сума площ перетинів стовбура, V – запас деревини, d – середній діаметр)

Порода n, шт. S, м2 V, м3 d, см Бук 241 10,0739 102,91 23,1

Дуб скельний 42 1,9660 20,66 24,4 Граб 36 0,6790 5,64 15,4

Черешня 30 3,0389 35,94 35,9 Каштан їстивний 58 5,3958 59,00 34,5 Дуб червоний 45 3,3713 38,76 30,9 Ясен звичайний 6 0,4612 5,17 31,3

Явір 12 0,3293 2,91 18,5 Липа 3 0,1112 1,22 21,7 Разом 473 25,4266 272,21 –

Порівнюючи дані табл. 3 і 4, можна здійснити по-дальший аналіз динаміки основних таксаційних показ-ників. Зокрема, запас черешні після вилучення двох великих дерев при догляді зменшив запас цієї породи і не був компенсований приростом залишених. Запас каштана зріс, хоча у порядку догляду вирубали три де-рева. Без змін залишилася кількість дерев дуба черво-ного, запас якого суттєво зріс – на 5,08 м3. Запас бука зріс, але кількість дерев стала меншою на 10 особин. Значний приріст дав за 5 років ясен (0,93 м3).

Середні діаметри збільшилися за 5 років незнач-но; у деяких випадках це зростання відбулося за раху-нок відведення для рубання тонших дерев. Бук збері-гав перевагу над іншими породами за числом стовбу-рів та запасом деревини.

Додамо, хоч про це й не йшлося у статті, що каш-тан і дуб червоний утворюють самосів.

Прогноз Виходячи з розміру дерев, класів росту, просторо-

вого розміщення порід та уяви про характер подаль-ших доглядових заходів виконано прогнозування ста-ну насадження, який воно матиме по досягненні вве-деними породами віку 90 років, а середнього віку бука – 100 років (2043 р). Для цього виготовили прогнозний план пробної площі з нанесеними "деревами майбут-нього".

На той час домішки черешні лісостан вже не ма-тиме, її вилучать за кілька заходів. Там, де дерева каш-тана їстівного і дуба червоного розміщені зараз по 2-3 поруч, залишиться по одному – найліпшому.

Бук матиме середню висоту 29 м, а найвищі дере-ва 32-33 м. У нашому урочищі такі лісостани є зараз у сусідніх кварталах. Таблиця ходу роста для дуба чер-воного вказує близькі величини. Каштан, певно, буде поступатися у рості (26-28 м максимальна висота), бо вже тепер помітним став заокруглений характер кро-ни. Проте здатність енергійного росту по товщині ствобура каштана зберігатиметься до значно старшого віку. Біогрупове розташування цієї породи в нашому випадку не створює небезпеки його пригнічення.

Це помітно на плані проби, де нанесено розташу-вання імовірних дерев майбутнього. За цим прогноз-ним кресленням підрахували і кількість дерев у прис-тигаючому, 90-літньому віці. Їх буде 239 шт., з наступ-

ним розподілом за породами: бук – 119, дуб скельний – 39, ясен – 6, явір – 7, каштан їстивний – 32, дуб чер-воний – 26, граб і липа – 10 шт. У середньому на 100 м2 припадатиме 2,9 дерев, або 340 на га. Середня від-даль між ними становитиме 5,4 м.

Прохідними рубаннями з інтервалом 10-15 років з лісостану буде вилучено загалом 234 дерева, і орієн-товний обсяг цього проміжного користування стано-витиме, загалом, 140 м3 ліквіду. Очікуваний запас на-садження проби близько 350 м3, а у переведенні на гектар – 500 м3.

Породний склад лісостану проби прогнозується у 2043 р. таким: 3,5 Бук, 3 Каштан, 1,5 Дуб червоний, 1 Дуб скельний, 1 (Явір, Ясен). 55 % запасу становити-ме деревина аборигенних порід.

Прогнозна розбіжність дерев за товщиною перед-бачається така: бук – 30-60 см, ясен – 40-64, дуб черво-ний 52-54 см тощо). Найбільший діаметр – 84 см очі-кується у каштана (зараз – 58 см).

Висновок На місці колишнього низькоповнотного молодня-

ка шляхом часткових лісокультур та догляду за чоти-ри десятиліття сформовано продуктивний, багатопо-родний лісостан. Участь в ньому цінних твердолистя-них порід, насамперед, каштана їстівного, підвищує вартість запасу деревини. Насадження мішаного скла-ду, як відомо, відзначаються стійкістю, а в лісах зеле-них зон їм також віддаємо перевагу над чистими.

Каштан їстівний і дуб червоний здатні тривалий час зростати у спільному насадженні з місцевими по-родами. Введення домішки цих порід розглядається як найбільш певний метод інтродукції взагалі.

З лісівничої точки зору важливо, що перевага за-лишається за буком, як головною породою. Результати довготривалого стаціонарного дослідження дали змо-гу виробити рекомендації практичного характеру.

За допомогу у польовій роботі та камеральній об-робці матеріалів автор висловлює подяку науковому співробітнику станції B.C. Фенничу, лаборанту О.А. Не-чипоренко, за комп'ютерний набір – пані Л. Щербак.

ЛІТЕРАТУРА 1. Звіт Закарпатської лісодослідної станції по темі "Реко-

мендація розладнаних насаджень…" за 1953 рік (виконавець – П.І. Молотков). – 246 с.

2. Наукові дослідження і передовий виробничий досвід// Зб. наук.-техн. праць. – Ужгород: Карпати, 1971. – С. 46-52.

3. Швиденко А.З. та ін. Нормативно-довідкові матеріали для таксації лісів України і Молдавії. – К.: Урожай, 1987. – 126 с.

P.S. Kaplunovskij

SUCCESSFUL EXAMPLE OF ENRICHMENT OF PEDIGREE STRUCTURE OF BEECHEN

PLANTING

The articl informs about of longtermad observa-tion in beech stand with introduction species. The prognosis was done.


В.П. Шлапак. Особливості заліснення нижньодніпровських пісків культурами інтродукованих видів роду Pinus L. 71

УДК 630*502.7

В.П. ШЛАПАК1

ОСОБЛИВОСТІ ЗАЛІСНЕННЯ НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИХ ПІСКІВ КУЛЬТУРАМИ

ІНТРОДУКОВАНИХ ВИДІВ РОДУ PINUS L.

Наведені причини виникнення рухомих пісків, процеси формування піщаного рельєфу та їх природного за-ростання. Вивчені способи закріплення Нижньодніпровських пісків. Розглянуто підсумки заліснення пісків культурами з використанням 18 інтродукованих видів роду Pinus L.

1 Володимир Петрович ШЛАПАК – дійсний член ЛАН України, доктор сільськогосподарських наук. Дендрологічний парк "Софіївка" НАН України. Україна, м.Умань. Тел. +38(04744) 34-319

Однією з важливих проблем лісового господар-ства на півдні України була проблема освоєння пісків, що займали площу кілька сот тисяч гектарів і були не-безпечним осередком пилових бур. Завдяки В.Є. Граф-фу, Г.М. Висоцькому, П.С. Погребняку, Д.Ф. Руднєву, Г.М. Ількуну, А.І. Заржевському, І.І. Гордієнко, І.К. Зай-кевичу, В.М. Виноградову, М.М. Дрюченко, П.І. Мо-розу та іншим вченим Україна вважається колискою степового лісорозведення. Адже завдяки лісничому В.Є. Граффу ще у 1843 р. у степовій зоні було створе-но Велико-Анадольський лісовий масив [7]. Пізніше Г.М. Висоцький обґрунтував теоретичну можливість вирощування лісу у степових умовах. У 50-х роках ХХ ст. П.С. Погребняк на прикладі Нижньодніпровсь-ких пісків розробив науково-практичні засади їх заліс-нення. Петро Степанович запропонував оригінальний метод підземного локального торфування пісків та ви-користання дикого травостану для механічного захис-ту соснових культур, завдяки чому було забезпечено задовільне їх приживання в екстремальних едафічних умовах посушливої степової зони.

На сьогодні тисячі гектарів Олешківських пісків – закультивованої "піщаної пустелі" – найкраща пам'ят-ка вченим і практикам-лісівникам, що брали участь у здійсненні цієї важливої в екологічному природоохо-ронному відношенні роботи.

Досліджуючи корабельні ліси України, Г.І. Редько і В.П. Шлапак [6] звернули увагу на те, що ще у 1794 р. А. Майєр зазначав, що степи поблизу Очакова були засіяні степовими вишнями. Майже до кінця XVIII ст. землеробство у степовому Причорномор'ї роз-вивалося дуже повільно, проте вже на кінець 20-х років XIX ст. під нивами було від 10 до 20 % території.

На степових просторах росли й ліси, здебільшого на північ від дністровських портів, проте великих лісо-вих масивів було небагато. У роки генерального межу-вання один з них, площею 2418 га, знаходився у Верхньодніпровському повіті у володінні сіл Калужи-но, Дніпрове, Кам'янка і Бородаївка.

Другий великий лісовий масив був у степовому Причорномор'ї (простягався до р. Самари). Найбільшу

його ділянку, площею 3831 га, складали насадження дуба і сосни з домішкою клена, ясена, береста і липи. На болотистих місцях росла вільха чорна. Ліс вико-ристовували для потреб винокурних заводів і шкіряної фабрики поміщика Родзянка.

Невеликих лісків і перелісків було більше, зокре-ма у заплавах річок, на перших надзаплавних терасах, у балках на північних схилах, серед численних піща-них кучугур.

Площа лісів у Катеринославській губернії після генерального межування до 1846 р. майже не змінила-ся. Лише в Олександрівському повіті вона зменшилася удвічі (табл.).

Таблиця Лісистість Катеринославської губернії у 1798-1807 рр.

порівняно з 1846 р. Площа лісів, га

Повіт на час генерального межування у 1846 р.

Новомосковський 28300 30910 Павлоградський 5286 7866

Верхньодніпровський 6963 5351 Катеринославський 26046 30024 Олександрійський 15428 8383

У кінці XVIII ст., в останні роки існування Запо-різької Січі, і на початку XIX ст., найбільші лісові і лі-созаплавні масиви степового Причорномор'я були в нижній течії Дніпра, від сучасного м. Запоріжжя до місця впадання Дніпра в лиман. Найбільший з них простягався від того місця, де тепер розташоване За-поріжжя, і закінчувався приблизно біля с. Князь-Гри-горівка. За часів Запорізької Січі він називався Вели-ким Лугом і мав вигляд великого вікового лісу, пересі-ченого притоками Дніпра, заплавними озерами і лука-ми, подекуди з піщаними дюнами. Великий Луг прос-тягався у довжину верст на 70, а в ширину – на 25.

Другий великий лісовий і лісозаплавний масив знаходився ще нижче по Дніпру. Згідно з повідомлен-ням Андрієвського (1834 р.), у 1802 р. уздовж Дніп-ровського лиману, між селами Козачі Табори, Чолба-



си, м. Олешки і с. Гола Пристань, було ще близько 5000 десятин лісу.

У 1806 р. цей ліс віддали в розпорядження казен-них переселенців, і на початку 1834 р. від нього зали-шилися тільки сліди. Згідно з економічними примітка-ми до генерального межування Дніпровського повіту, складеними у 1832 р., мешканці с. Гола Пристань во-лоділи лише 349 га лісу, а с. Чолбаси – 197 га. Тільки біля Збур'ївського лиману ще було 1520 га лісу.

Згадаємо, що Геродот, описуючи землі Скіфії, від-мічав, що вона являла собою рівнину, "багату на траву і дуже бідну лісом". Далі він стверджував, що "в усій землі скіфів, крім Гілеї, не зустрінеш дерев". Більшість сучасних істориків вважає, що Гілея за часів Геродота була лісозаплавним масивом уздовж Дніпра від о. Хортиця до його гирла. На складеній у XIX ст. карті показано місцезнаходження північної частини Гілеї. Південну межу геродотової Гілеї й становили у 1832-1834 рр. залишки згаданих вище лісів між селами Коза-чі Табори, Чолбаси, Гола Пристань і м. Олешки. Отже, межі Гілеї, описаної Геродотом, залишалися майже без змін до кінця XVIII ст.

Фізико-географічні умови степової зони такі, що ліс у ній без втручання людини може рости переважно у заплавах річок, на борових терасах, північних схилах і на пісках. Тому найбільші природні ліси були у доли-нах Дніпра і Сіверського Дінця. Конкретних описів та-ких лісів у XVI ст. майже немає. Вони є лише у джере-лах XVII-XVIII ст.

Московські посланці Тяпкін і Зотов, які їхали у 1681 р. у Крим через верхів'я р. Мала Орель до верхів'я р. Тернівка з переправою через Самару (на схід від Павлограда), повідомляли, що "діброви й інші дров'яні угіддя" закінчилися у верхній течії р. Тернівка. Далі, до самого Криму, їхній шлях лежав через степи.

Звичайно, у степовому Причорномор'ї в XVII ст. лісів було більше, ніж у XVIII-XIX ст., проте й тоді во-ни займали невелику площу степового простору. Май-же всі природні ліси були прив'язані до заплав, надзап-лавної борової або піщаної тераси, переважно у північ-ній і центральній частинах степового Причорномор'я. У південній частині лісів майже не було зовсім, хоча московські посланці й там часто зустрічали "ріками, річками і долинами великі шелюги і терники". Най-більший лісовий масив був на обох берегах р. Самари. У кінці XVII ст. військово-рекогностирувальний загін на чолі із стряпчим Коломніним і полковником Іскрою обстежував урочища і броди поблизу р. Самари. У нижній її течії до впадіння у Дніпро і до Грищиного броду – нижче гирла р. Вовча, знайдено великий ліс. То були переважно "чорні ліси" і "рідкодуб". Чорно-лісся становили липа, ясен, клен, груша, яблуня. "Рід-кодубом", мабуть, називали дубове рідколісся.

Березовий ліс, за їх описом, був лише у двох міс-цях – поміж гирлами річок Самарчик і Вовнянка та між урочищами Луганським і Гришиним бродом. В останньому ріс також сосновий ліс – на лівобережно-му (кримському) боці Самари.

У нижній течії річки повсюдно переважали ліси, а посеред них були луки й заплавні озера. Лише поміж урочищами Великі Луки і Луганське переважали луки, що чергувалися з "чорним лісом" і "рідкодубом".

Протяжність лісолукової мережі в нижній течії Самари, як визначено в описі, – 47 верст, ширина – 4-5 верст. Якщо середня ширина смуги лісу дорівнювала чотири версти, то її площа становила 20680 га. Коли тільки 2/3 її займав ліс, а луки і озера 1/3, то загальна площа лісу становила близько 13790 га. Угору від Гри-шиного броду і до гирла р. Мала Тернівка лісолукова смуга була шириною в одну версту, а ліс чергувався з галявинами і луками. На схід від р. Мала Тернівка і до верхів'я Самари в надрічковій смузі переважали луки, а ліс мав вигляд невеликих ділянок рідкодуба або гаїв яблуні, груші і терену.

Роботи з залісення Нижньодніпровських пісків були розпочаті у 1834 р. і протягом більше ніж 130 ро-ків переважно завершились. Однак, за даними Г.М. Іль-куна [4], у 1957 р. від колишніх посадок на тисячах гектарів пісків збереглось всього близько 300 га біло-акацієвих, тополевих і соснових насаджень, які були створені в багатших лісорослинних умовах на гумус-них лучних ґрунти, рідше піщаних з прошарками суг-линків. За 1952-1955 роки на Нижньодніпровських пісках створено 7 тис. га культур сосни, що становить 12 % площі пісків держлісфонду, яку планували заліс-нити до 1965 р.

Невдачі лісівників протягом останніх років зво-дяться до такого. Найбільш стійкі насадження створе-ні на пісках з глибоким заляганням рівня ґрунтової во-ди (глибше 2 м). При більш близькому рівні води культури сосни хоч і добре приживаються, але й часто гинуть від підтоплення.

На пісках з близьким заляганням ґрунтової води (менше 2 м від поверхні) і сильними перепадами рівня води не виправдовують себе кілкові насадження. Як-що залісити лише схили горбів, які межують з котло-винами з рівнем ґрунтової води 2-2,5 м, то об'єм таких посадок становить лише 1-1,5 % від загальної площі пісків. Смугове лісорозведення в цих умовах безпер-спективне, оскільки вузькі смуги лісу потребують за-хисту від видування і засипання піском.

Для заліснення пісків виявились непридатними сосна приморська, сосна Банкса, всі листяні породи степової зони України і Криму, а також середньо-азійські рослини: саксаули, черкези, кандими, тама-рикси та інші.

Таким чином, основною проблемою під час заліс-нення Нижньодніпровських пісків є не природні умо-ви, які б виключали можливість існування тут лісу, а знищення людиною вікових лісових масивів, що запо-чаткувало рух пісків, утворення горбистого рельєфу та втрату родючості ґрунту. Інша проблема – підбір по-родного складу штучних насаджень. Д.К. Бабенко, І.М. Тарасенко [1, 9] зазначають, що на Нижньодніп-ровських пісках впродовж 1950-1965 рр. було випро-бувано 18 видів сосни. Проведені кліматологічні до-слідження дозволили виділити чотири групи морозо- і посухостійкості різних видів. До першої групи увій-шли види, які пошкоджуються морозами і мало стійкі проти посухи: сосна Бунге, гімалайська, густо-цвітна, ладанна, чорна калабрійська.

До другої групи належать сосни алепська, прек-расна, італійська, піцундська, приморська, суданська,


В.П. Шлапак. Особливості заліснення нижньодніпровських пісків культурами інтродукованих видів роду Pinus L. 73

ельдарська. Всі вони пошкоджуються морозами, але добре переносять літні посухи.

Третя група – це сосни: Веймутова, гірська і Тун-берга, які пошкоджуються посухою, але стійкі проти морозів. Сосна Веймутова повністю випала, а Тунбер-га значно пошкодилась у перший же рік.

До четвертої групи увійшли сосни: жовта, ки-тайська і чорна. Ці рослини стійкі проти морозів і пере-носять посуху. За посухостійкістю сосни жовта і чорна мають перевагу перед сосною звичайною. Сосна ки-тайська на близьководних пісках не поступається сос-ні звичайній, але на горбистих пісках відстає в рості.

Дослідження стійкості окремих видів сосен до уражень пагонов'юном зимуючим показали, що най-менш стійкою виявилась сосна звичайна, у якої пош-коджується 54 % бруньок і пагонів. Потім іде сосна Банкса (31 %), приморська (17,6 %), ладанна (12,4 %), гірська (10,7 %). До стійких проти цього шкідника можна віднести сосни: кримську, густоквіткову, жов-ту, китайську і чорну, які бруньки і пагони яких пош-коджуються в межах 0,9-8,5 %.

Таким чином, сосни жовту, чорну, кримську, ки-тайську, звичайну можна віднести до перспективних для лісових культур на Нижньодніпровських пісках.

Для нормального росту і розвитку лісових куль-тур сосни у цих кліматичних умовах (залежно від віку і повноти насадження) В.М. Виноградов [2] вказує на потребу номінальної кількості вологи у ґрунті в об'ємі 250-300 мм. Але у зоні пісків за вегетаційний період, за середніми багаторічними метеорологічними дани-ми, випадає лише близько 207 мм опадів. До того ж, ґрунти регіону дослідження переважно легкого меха-нічного складу (склад фракцій за окремими десятисан-тиметровими горизонтами до метрової глибини стано-вить: піску (1-0,05 мм) – від 91,8 до 94,8 %, пилу (0,05-0,005 мм) – від 2,9 до 5,9 %, і глини (0,005 і менше мм) – від 2,3 до 2,9 %), їхня вологоємність є невисокою. Автор рекомендує використовувати вологу, яка міс-титься на метровій глибині, де може утримуватися до 80-90 мм вологи. Цієї вологи достатньо, щоби забезпе-чити рослини протягом 40-50 днів бездощового пері-оду. Тому, молоді деревця сосни, коренева система яких пройшла метрову товщу пісків, будуть краще за-безпечені вологою протягом вегетації. Отже, однією з умов успішного заліснення пісків є застосування гли-бокого розпушування піщаного ґрунту під культурами сосни, тоді у критичний період посухи сосна буде дос-татньо забезпечена ґрунтовою вологою.

Проведені дослідження за запасами фізіологічно доступної для сосни вологи у 1954 р. за трьома варіан-тами: без обробітку ґрунту, з обробітком ґрунту на глибину 30 і 70 см встановили, що глибоке розпушен-ня піщаних ґрунтів є надійним агротехнічним захо-дом, який сприяє збереженню і продуктивному вико-ристанню вологи рослинами. Тому у посушливих умо-вах Нижньодніпровських пісків культури сосни краще приживаються, зберігаються і успішніше ростуть на фоні глибокого розпушення ґрунту, ніж плидкого.

У зв'язку з тим, що у кожному піщаному масиві трапляються різні за багатством ґрунту ділянки, В.В. Миронова та інші [5] вважають, що потрібно роз-робити комплексне освоєння пісків з урахуванням

придатності окремих категорій пісків. На першому етапі їх освоєння доцільно створювати стійкі лісові на-садження, під захистом яких ділянки з різними ґрунта-ми будуть використані під сади, виноградники, башта-ни, зернові, та інші сільськогосподарські культури.

При залісненні пісків особливо важливим є враху-вання особливостей процесу природного заростання та способів їх закріплення. Дослідженнями І.І. Гор-дієнка [3] системи процесів дефляції Олешківських пісків було встановлено закономірності акумуляції піску у полі дефляції, дефляційно-акумулятивному по-лі, на акумулятивному валі, у котловині, базисі дефля-ції тощо і виявлено специфіку їх природного заростан-ня. Встановлено, що відносно кращі умови для росту рослинності створюються у котловинах. Ерозійний процес тут проявляється в незначному нагромадженні дрібного піску, а ґрунтові води залягають неглибоко – від 0,7 до 1,5 м. Тому при залісненні таких ділянок можна створювати багатий за видовим складом рос-линний покрив. Індивідуальні особливості ерозійного процесу в межах акумулятивного валу, дефляційно-акумулятивного поля і поля дефляції зумовлюють спе-цифіку наявної тут рослинності. Необхідно підкресли-ти, що природний шлях заростання рухомих дефля-ційних пісків – довгий процес, при якому рослинність наступає на голі піски зі сходу на поле дефляції через пониження котловин у напрямку переважаючих вітрів. Цей процес йде шляхом повільного задування піском котловин і таких же повільних сукцесій на них. Із за-ходу у протилежному напрямку відбувається інший процес: рослинність дефляційно-акумулятивного поля займає захищену позицію, де її значення полягає в ут-риманні зайнятих нею просторів від руйнівної дії вітрів.

До активних заходів під час заліснення рухомих пісків потрібно віднести підбір рослин для їх закріп-лення і застосування різних способів закріплення, за-лежно від особливостей ерозійного елементу рельєфу.

З історії освоєння Нижньодніпровських пісків ві-домо, що садіння лісу на великих площах порушило хід природних сукцесій і внесло відповідні зміни пере-бігу природно-історичної динаміки пісків. На форму-вання сучасних степових біоценозів значно вплинуло випасання худоби. Густа мережа доріг, косовиця сте-пових та лучних угідь, розорювання цілини призвели до вітряної дигресії пісків на значних територіях. Диг-ресія перетворила піщаний степ на пустелю.

При залісненні пісків, особливо при створенні лі-сових монокультур сосни із застосуванням засобів ме-ханізації, відбуваються значні зміни природних ком-плексів. Зокрема істотно змінюються ланцюги жив-лення, які становлять основу енергетично-речовинно-го обміну нових біоценозів.

У процесі їх формування соснові молодняки про-ходять кілька етапів. Перший етап охоплює 4 роки піс-ля садіння соснових культур. Під час обробітку ґрунту під культури гине значна частка степової піщаної рос-линності, надземної та ґрунтової фауни. Другий етап починається після змиканням крон 7-10-річних сосен. Догляд за ґрунтом в цей період припиняється. На галя-винах, у прогалинах і рідинах поступово починає від-новлюватись степова рослинність. Наступний етап відповідає культурам сосни, які формуються після 10-



річного віку. Інтенсивно проводяться доглядові рубан-ня. Формується лісова флора і фауна. На свіжозрубаних деревах і пеньках з'являються великий і малий лубоїди, крапковий смолюх, златки, короїди, а також їхні ентомо-фаги. На галявинах і рідинах відновлюються колишні степові угруповання. Під наметом деревостанів нагро-маджується опад, формується підстилка. Останній етап охоплює період, коли культури досягають 20-40-річно-го віку. У таких культурах відмічається сформована лі-сова флора і фауна. На жаль в багатьох випадках мис-ливська фауна тут зазнає нестачу кормів.

Необхідно підкреслити, що ділянки лісу, раніше підтоплені, після різкого зниження рівня ґрунтової во-ди повністю або частково усохли, їхнє місце освоює природна степова рослинність, поширились популяції хрущів. Лісові насадження тут захаращені, значно зросла пожежна небезпека.

Вивчаючи зміну біоценозів внаслідок заліснення Нижньодніпровських пісків, І.М. Тарасенко у 1994 ро-ці [8] описав приналежність видів і груп тварин до бі-отопів, зміни перебігу природних сукцесій у процесі заліснення Нижньодніпровських пісків, дав оцінку формуванню якісно нового біоценозу соснових лісів.

Для підвищення біологічної стійкості лісових на-саджень рекомендується також проводити ретельний нагляд, облік і прогноз розмноження шкідників лісу та їхніх ентомофагів, регулювати чисельність мисливсь-кої дичини, сприяти збагаченню корисної флори і фа-уни, берегти ліс від пожеж, відпрацьовувати і впровад-жувати нові принципи розміщення різноманітних угідь.

ЛІТЕРАТУРА 1. Бабенко Д.К., Тарасенко И.М. Виды сосны, пригод-

ные для Нижнеднепровских песков// Лесное хозяйство. – 1968, № 9. – С. 46-47.

2. Виноградов В.Н. Влажность Нижнеднепровских пес-ков в зависимости от глубины их обработки// Лесное хозяй-ство. – 1960, № 9. – С. 34-36.

3. Гордиенко И.И. Олежские пески и биогеоценотичес-кие связи в процессе их зарастания. – К.: Наук. думка, 1969. – 242 с.

4. Илькун Г.Н. Способы облесения Нижнеднепровских (Олежковских) песков// Вопросы закрепления и облесения пес-ков/ Матер. науч. конф. по закреплению и облеснению песков, сост. в г. Кагайнеде в августе 1955 г. – Вильнюс, 1957. – С. 129-138.

5. Миронова В.В., Матюка И.С., Круцмана С.А. Осво-ение песков// Лесное хозяйство. – 1958, № 7. – С. 40.

6. Редько Г.І., Шлапак В.П. Корабельні ліси України. – К.: Либідь, 1995. – С. 8-11.

7. Редько Г. И. Полковник корпуса лесничих. – К.: Наук. думка, 1994. – 503 с.

8. Тарасенко І.М. Зміна біоценозу внаслідок заліснення Нижньодніпровських пісків// Лісове господарство. – 1994, № 5. – С. 13-14.

9. Шлапак В.П. Підсумки інтродукції видів роду Pinus L. на Нижньодніпровських пісках. Теоретичні та прикладні аспек-ти інтродукції рослин і зеленого будівництва/ Матер. 11 Між-нар. наук. конф. молод. досл. – К.: Фітосоціоцентр, 2002. – С. 30-34.

V.P. Shlapak

THE PECULIARITIES OF FOREST PLANTINGS ON THE SANDY SOIL OF THE LOWER DNI-EPER BY INTRODUCTED SPECIES OF THE

GENUS PINUS L.

The reasons of movable soil breaking, the pro-cess of sandy relief forming and their natural overgro-wing are given in this work. The methods of the Lower Dnieper sandy soil strengthening are studied. The to-tals of forest plantings on the sandy soil with the 18 introducted species of the genus Pinus L. are exa-mined.


І.І. Бойчук. Тенденції змін складу деревостанів у наипоширеніших типах лісу в середньогір'ї ґорґан 75

УДК 630*187

І.І. БОЙЧУК1

ТЕНДЕНЦІЇ ЗМІН СКЛАДУ ДЕРЕВОСТАНІВ У НАИПОШИРЕНІШИХ ТИПАХ ЛІСУ В СЕРЕДНЬОГІР'Ї ҐОРҐАН

У межах лісового поясу, до висоти 1000 м н.р.м., природним шляхом формуються мішані деревостани за учас-тю смереки, ялиці та бука. На місці колишніх смерекових молодняків у вологих мезотрофних лісорослинних умовах зараз поширені ялицево-буково-смерекові ліси старшого віку, а у вологих мегатрофних – зі значною участю бука.

1 Ігор Іванович БОЙЧУК – член-кореспондент ЛАН України, кандидат сільськогосподарських наук, Осмолодське державне лісогосподарське підприємство Івано-Франківського обласного управління лісового господарства, директор. Україна, Івано-Франківська обл., с.м.т. Брошнів. Тел./факс: +38(03474) 4-68-71.

Генеза лісової рослинності – складний процес взаємодії популяцій деревних видів рослин, які конку-рують за життєвий простір. Він відбувався протягом тривалого періоду в умовах поступової зміни клімату та формування існуючої мозаїки типів едафотопів. То-му для сучасного рослинного покриву в цілому харак-терні риси континуальності кліматичного зонально- поясного характеру та дискретності, зумовленої ґрун-тово-гідрологічними умовами, конкурентними стосун-ками та зовнішніми впливами, зокрема спричиненими господарською діяльністю людини.

З архівних та літературних джерел XIX ст. відомо, що первісні ліси Карпат зазнали інтенсивного вирубу-вання вже з кінця ХVІІІ ст. [1, 2]. Пізніше, виходячи з економічних інтересів, лісове господарство орієнтува-лося, головним чином, на вирощування монокультур смереки. Тому перші лісовпорядні описи лісів [8] та наукові узагальнення вчених початку XX ст. [6, 9] не дають повної уяви про характер карпатських пралісів, зокрема, про їх структурно-територіальні та динамічні особливості.

У 50-70-х роках ХХ ст., після тотального вирубу-вання гірських лісів, у Ґорганах масово створювали смерекові монокультури. Відновлювалися ліси і при-родним чином, переважно самосівом смереки від ма-теринських особин навколишніх смерекових деревос-танів. Тому, і у природному поновленні того часу пе-реважала смерека. Молоді особини бука і ялиці твори-ли лише невелику домішку, що очевидно було пов'яза-но з відсутністю материнських дерев цих порід у навко-лишніх монокультурах смереки старшого віку.

Спроба перших геоботанічних і лісівничих уза-гальнень рослинного покриву Карпат проводилася у 60-х роках XX ст. авторитетними вченими цього пері-оду: М.А. Голубцем, К.А. Малиновським, С.М. Стой-ком та П.І. Молотковим [3, 4, 7]. Вони виділили у цен-тральній частині Ґорґан райони смерекових ґорґансь-ких та буково-ялицево-смерекових лісів. І це відпові-дало реальному стану лісової рослинності. Адже дос-лідниками до уваги було взято домінування на той час

на цій території ялинових лісів, хоча вони значною мі-рою були штучного походження.

Перше лісотипологічне обстеження проводилося у другій половині 60-х років. Знову ж таки, виходячи із складу переважаючих на всій території смерекових лісів, зокрема залишків не зрубаних деревостанів стар-шого віку (табл. 1), спеціалісти прийшли до висновку про доцільність виділення на переважній площі Ґор-ган, особливо в умовах свіжих і вологих борів, суборів і сугрудів, смерекових типів лісу. Матеріали лісовпо-рядження 1979 р. підтвердили перевагу в таких типах лісу молодих смерекових деревостанів майже по всій площі Осмолодського лісокомбінату на площі коло 54 тис. га. Станом на 1988 р. чергове лісовпорядження виявило появу серед молодих смерекових деревоста-нів значної домішки бука і ялиці, очевидно природно-го походження. Надалі відбулася поступова, але кар-динальна зміна складу молодих деревостанів, яка по-лягала у скороченні чисельності ценопопуляції смере-ки і розширенні ценопопуляції бука.

Таблиця 1 Вікова структура деревостанів Осмолодського дер-жлісгоспу (лісокомбінату) у другій половині XX ст

Покрита лісом площа (у чисельнику в га, у знаменнику в%)

Станом на рік молоді

дерево-стани

се-редньо-вікові дерево-стани

присти-гаючі дерево-стани

достиглі та перес-тиглі де-ревоста-

ни

разом

1951 12697 32,7

4226 10,9

7534 19,4

14425 37,0

38882 100

1959 13806 33,3

11726 28,3

7590 18,4

8268 20,0

41390 100

1967 22954 46,7

12632 25,7

8969 18,3

459 89,3

49153 100

1979 25188 46,6

15822 29,3

8035 14,9

4954 9,2

53999 100

1988 23421 43,2

16716 30,7

8071 14,8

6164 11,3

54372 100

1998 19065 33,2

25270 44,0

7403 12,9

5698 9,9

57436 100



Зараз на переважній більшості площ у низькогір'ї Ґорґан, як й у гірській частині басейну р. Дністер у ціло-му [5], в умовах вологого сугруду у складі деревостанів віком 20-40 років на смереку припадає лише 40-60% осо-бин, а ялиці та бука від 10 до 30%. Ще більш виражена зміна складу деревостанів у молодняках другого класу віку склалася і в умовах вологого груду: на частку ялиці тут припадає 15-20%, а бука – навіть до 50-60%.

Таким чином, наведений історично-лісівничий ана-ліз наочно підтверджує формування у Ґорганах на сві-жих і вологих ґрунтах середньої та високої родючості мішаних деревостанів за участю бука, ялиці та смере-ки на місці колишніх смерекових монокультур [10, 11]. Очевидно, що ялиця, яка відзначається у старшо-му віці більшою ніж бук енергією росту, надалі буде більш активно завойовувати життєвий простір, вийде у верхній намет і забезпечуватиме разом з буком, сме-рекою і кленом-явором формування самосіву і підрос-ту майбутніх природних деревостанів.

Мета, матеріали та методика досліджень Не менш цікавим питанням, важливим у госпо-

дарському аспекті, є і пізнання змін у складі деревоста-нів, що відбуваються у середньогір'ї центральної частини Ґорган природним шляхом. Для цього нами бу-ло проаналізовано структуру лісового фонду відповід-ної частини Солотвинського держлісгоспу (лісництва Гутянське, Межиріцьке. Сивульське) та Осмолод–сько-го держлісгоспу (лісництва Бистрецьке, Дарівське, Дов-гополянське. Менчільське, Мшанське, Осмолодське, Піскавське, Різарнянське). За допомогою системи Ас-сеss-2000 на основі даних неперервного лісовпорядку-вання станом на 1.01.2001 р. шляхом групування, суму-вання та усереднення інформації отримано узагальнені матеріали стосовно представництва деревостанів за пе-реважаючими лісотворчими породами та типами еда-фотопів (табл. 2), а також групами віку (рис.). Викорис-товували базу даних кафедри лісівництва Українського державного лісотехнічного університету.

Таблиця 2 Представництво деревостанів за переважаючими лісотвірними породами та типами едафотопів

у середньогір'ї центральної частини Горган (площа, га) Переважаючі лісотворчі породи Разом Типи

едафотопів смерека бук сосна гірська ялиця береза вільха

сіра сосна

звичайнаклен-явір

вільха чорна інші га %

Бори свіжі 89,2 89,2 0,18 вологі 104,1 886,8 15,7 5,2 1011,8 2,01 сирі 8,7 8,7 0,02 мокрі 72,1 72,1 0,14

Субори сухі 3,2 свіжі 2,6 вологі 10270,2 1,5 1798 49,4 314 3,5 7,9 0,6 12445,1 24,73сирі 207,6 13,4 7,0 1,1 229,1 0,46

Сугруди свіжі 100,3 35,1 4,5 6,2 5,1 151,2 0,30 вологі 28597,5 2639 76 1111,2 183,6 12,6 37,6 28,2 7,1 32692,8 64,97сирі 680,6 0,8 18,8 0,8 210,2 4,4 10,5 926,1 1,84

Груди свіжі 3,1 3,1 0,01 вологі 1780,1 562,8 334,4 3,2 2680,5 5,33 сирі 1,2 1,2 0,00

га 41822,6 3239,2 2872,1 1518,3 517,3 229 62,8 37,2 10,5 7,7 50316,7 100 Разом % 83,12 6,44 5,71 3,02 1,03 0,46 0,12 0,07 0,02 0,02 100

Отримані результати Аналіз підтвердив, що у дослідженому районі в

цілому переважають смерекові деревостани. Вони займають понад 83% вкритої лісом площі (табл. 2). Відповідно на деревостани з перевагою бука припа-дає майже 6,5%, а ялиці 3%.

Для більшої частни території властивими є лісо-рослинні умови вологих сугрудів (майже 65%). Решта представлена вологими суборами (майже 25%), воло-гими грудами (дещо більше 5%) та іншими типами едафтопів (близько 5%).

У вологих суборах на 83% території зростають смерекові деревостани, а на 14,5% – стелюхи сосни гірської. Тому виділення тут вологих чисто смерекових суборів є цілком обґрунтованим. Більш складна струк-тура деревостанів за переважаючими деревними видами властива для вологих сугрудів та особливо грудів.

У вологих сугрудах деревостани з перевагою смереки займають понад 87%, бука – 8%, а ялиці –3,5%. У мегатрофних умовах вологого груду пропор-ція інша: на смерекові деревостани припадає частка 66,4%, на букові – 21%, а на ялицеві – 12,5%.

Ще більш складною виявилася структура лісів за групами віку деревостанів (рис.). Незважаючи на за-гальну тенденцію домінування лісів з перевагою сме-реки, у молодняках віком до 40 років на значних пло-щах представлені деревостани з перевагою ялиці. У вологих сугрудах вони займають від 12 до 18% від вкритої лісом площі, а у вологих грудах – від 25 до 75%. Серед деревостанів віком 40-80 років, ліси з пе-ревагою ялиці майже відсутні, проте з перевагою бу- ка займають у вологих сугрудах від 6 до 10%, а у во-логих грудах – від 9 до 48% (у середньому 30%).


І.І. Бойчук. Тенденції змін складу деревостанів у наипоширеніших типах лісу в середньогір'ї ґорґан 77

0% 20% 40% 60% 80% 100%

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

Вологі груди

- смерека - бук - ялиця - береза

0% 20% 40% 60% 80% 100%

10

20

30

40

50

60

70

80

90

100

110

120Вік

деревостанів,

роки

Вологі сугруди

Рис. Співвідношення площ деревостанів за переважаючими породами та групами віку

у мезомегатрофних лісорослинних умовах центральної частини Ґорган

Значна частина площі припадає на букові та яли-цеві деревостани старшого віку. У віці 90-110 р. у во-логих сугрудах частка деревостанів з перевагою бука становить 10-14%, а ялиці 2-4%. Подібно у грудах де-ревостани бука представлені на 15-25% площі. У віці 120 і більше років у вологих сугрудах на деревостани бука припадає 12% площі, а ялиці 4%, у вологих гру-дах відповідно 44% і 12%.

Висновки та рекомендації У межах лісового поясу центральної середньогір-

ної частини Ґорґан природним шляхом формуються деревостани з перевагою смереки і меншою мірою з перевагою бука та ялиці.

Серед деревостанів віком понад 40 років значні площі займають деревостани з перевагою бука. Це переважно ліси, що виникли на зрубах початку та се-редини XX ст. (особливо 50-60-х рр.), коли головна увага приділялась лісозаготівлям, а штучне лісовід-новлення відбувалося головним чином у напрямі створення монокультур смереки. Не зважаючи на та-ку практику інтенсивного лісогосподарювання попу-ляція бука природним чином зайняла панівне поло-ження у складі деревостанів майже на 10% площі лі-сів відповідних груп віку в умовах вологих сугрудів і на 10-40% в умовах вологих грудів.

Таким чином проявляється тенденція природної зміни складу деревостанів у напрямку формування у середньогір'ї Ґорган (до висоти 1000 м над р.м.) міша-них деревостанів за участю смереки, бука та ялиці, зокрема:

• у вологих сугрудах – букових сусмеречин з невели-кою домішкою ялиці;

• у вологих грудах – ялицево-букових смеречин. Ці природні тенденції формування складу дере-

востанів доцільно враховувати при створенні штуч-них насаджень, а також при догляді за лісом. Штучне надання переваги смереці є невиправданим, оскільки суперечить ходу природного процесу лісотворення і, очевидно, знижує біологічну стійкість лісових угру-повань. У таких умовах доцільно орієнтуватися на вирощування мішаних смерекових лісів зі значною участю ялиці і бука.

ЛІТЕРАТУРА 1. Бойчук І.І., Гайдукевич М.І., Парпан В.І., Петро-

ва Л.М, Третяк П. Р. Історія Осмолодської пущі// Львів: НТШ, 1998. – 145 с.

2. Генсірук С. А., Фурдичко О.І., Бондар В. С. Історія лісівництва в Україні. Львів: Світ, 1995. – 422 с.

3. Голубец М. А., Малиновский К. А. Классификация растительности Украинских Карпат// Вопросы ценологии, ге-ографии, екологии и использования растительного покрова СССР. Л.: Наука, 1969. – С. 237-254.

4. Голубець М. А., Малиновский К. А., Стойко С. М. Ге-оботаническое районирование Украинских Карпат// Докл. и сообщ. Львов. отд-ния геогр. о-ва за 1964 г. – Львов, 1965. – С. 10-13.

5. Голубчак Олексій, Третяк Платон. Формування складу молодих деревостанів у низькогір'ї басейну Дністра// Праці Наукового товариства ім. Шевченка. Том 12. Екологіч-ний зб., вип. 3: Екологічні проблеми Карпатського регіону. – Львів: Дослідно-вид-ий центр. – 2003. – С. 344-350.

6. Іваницький Б. Ліси й лісове господарство на Україні. Том II. – Варшава, 1936. – 120 с.



7. Молотков П. И. Буковые леса Карпат и хозяйство в них. – М.: Лесн. пром-сть, 1966. – 244 с.

8. Опис лісових маєтків в с. Перегінсько і проект веден-ня лісового господарства на майбутнє// ЦДІА України у Льво-ві. Ф. 409. Оп. 1. Од. зб. 1443. 1938. – 105 с.

9. Miklaszewski J. Lasy i lesnictwo w Polsce. T.1. – Warszawa, 1928. – 629 s.

10. Tretiak Platon, Bojczuk Ihor. Antropogeniczne i natu-ralne przemiany lasów w Gorganach// Roczniki Bieszczadzkie. T.6. – Ustryki dolne: Impuls, 1997. – S. 177-183.

11. Tretiak Platon. Zmiany w skłdzie gatunkowym lasów w Gorganach// Roczniki bieszczadzkie. Tom. 7. – Ustryki dolne: Im-puls, 1998. – S. 327-334.

I.I. Bojtshuk

THE TENDENCIES OF FOREST STANDS STRUCTURE CHANGE AT MOST WIDESPRE-AD FOREST TYPES OF A MIDDLE-MOUNTA

IN PART OF GORGANY

Within of a forest belt up to height of 1000 me-ters above a sea level the natural process of formati-on mixed forest stands with participation of a Picea abies, Abies alba and Fagus sylvatica takes place. On a place former fur-tree underwood at damp me-sotrophycal forest vegetative conditions abies-fagus-picea forest stands are formed. At damp megat-rophycal abies-picea-fagus forest stands.


Ю.I. Черневий. Структурно-типологічні особливості природного лісового покриву Придністровської височини на Передкарпатті 79

УДК 630*

Ю.І. ЧЕРНЕВИЙ1

СТРУКТУРНО-ТИПОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРИРОДНОГО ЛІСОВОГО ПОКРИВУ ПРИДНІСТРОВСЬКОЇ ВИСОЧИНИ НА

ПЕРЕДКАРПАТТІ

Проаналізовано кореляційні зв'язки між структурою деревостанів природного походження та генетич-ними типами ландшафту, а також едафотопів.Виявлено, зокрема, що до акумулятивної рівнини приурочені вільхово-дубові ліси з домішкою берези та осики, інколи бука. А для структурної височини характерні буково-дубові ліси з домішкою граба, ялиці та ялини

1 Юрій Іванович ЧЕРВНЕВИЙ – член-кореспондент ЛАН України, кандидат сільськогосподарських наук, Болехівський лісотехнічний технікум, директор. Україна, Івано-Франківська обл. м. Болехів. Тел. +38(03437) 3-46-68.

Передкарпатська височинна фізико-географічна область простягаються смугою вздовж Зовнішних Карпат, зокрема – у межах Львівської, Івано-Франківсь-кої та Чернівецької областей [6, 7]. У геоструктурному відношенні її морфоструктури повязані з Передкар-патським прогином. Це передгірський прогин земної кори між Карпатською покривно-складчатою спорудою і південно-західною окраїною Східно-Європейської платформи. Виповнений він потужними піщано-гли-нистими осадовими відкладами неогенового та четвер-тинного періоду [3]. Характерним є пасмово-горбистий структурно-денудаційний та пластово-акумулятивний рівнинний рельеф [6] з аболютними висотами від 200 до 500 м. Він ускладнений густою мережею ярів, балок та річкових долин.

Поверхневі гірські породи переважно терасо-аку-мулятивні суглинки з прошарками глин, пісків та галь-ки, нерідко трапляються карбонатні відклади та гіпси.

Місцевий клімат характеризується річними сума-ми активних температур від 2600-2900º та опадів 600-800 мм, а вегетаційний період триває 200-210 днів [5]. Такі теплі та вологі агрокліматичні умови сприятливі для поширення у мажах області шпильково-широко-листяних лісів за участю дуба звичайного, бука лісово-го, ялиці білої та супутніх їм порід, які зростають се-редньозволожених високої родючості ґрунтах: сірих лісових та темно-сірих опідзолених. За сучасним ге-оботанічним районуванням у межах передкарпатської височини віділяють підокруги ялицево-букових та бу-ково-ялицевих передкарпатських лісів і лише у східній частині – дубово-букових лісів [4]. Однак, згідно з лі-сівничими районуваннями, ліси цієї території відно-сять до округи грабово-дубових лісів [1, 11]. Зрештою, незалежно від цих узагальнюючих поглядів, шпилько-во-широколистяним лісам з багатьма едифікаторами цієї фізико-географічної області, як інших територій, на тлі загальної континуальності відповідно до ланд-шафтної структури властива чітка макро- і мезодис-кретність [10], що виявляється у широкому спектрі

запропонованих типів лісу [1] та відповідних їм корін-них, похідних та штучних деревостанів. Однак, їх ка-тегоризація та територіальне виділення у межах висо-чини Передкарпаття нажаль не мають необхідного на-укового обґрунтування, оскільки цим питанням прис-вячені лише окремі праці [11]. За такої обставини ве-дення науково-обґрунтованого лісового господарства у цьому районі бачиться проблематичним. Тому ме-тою нашого дослідження була, мабуть перша, спроба проаналізувати кореляційні зв'язки між структурою деревостанів природного походження з генетичними типами ландшафту едафотопів, що встановлені лісов-порядженням.

Об'єкти, матеріали, і методика дослідження Дослідження структури лісового покриву були

проведені у межах Передкарпатської височинної фізи-ко-географічної області на прикладі її більшої части-ни, у межах басейну р. Дністер. Їх виконано на основі бази даних кафедри лісівництва Українського держав-ного лісотехнічного університету, що містить такса-ційні матеріали поділяночного обліку лісового фонду регіону в межах територій 11 підприємств Державного комітету лісового господарства станом на 1.01.2001 р. До аналізу залучено лише ділянки у межах згаданої фізико-географічної області, що в цілому охоплюють площу 122295,2 га (табл. 1).

Дослідження проводили на основі характеристик ділянок лісів лише природного походження, не беручи до уваги площі лісових культур. Аналітичні дослід-ження будували беручи до уваги належність ділянок до двох генетичних типів височинного ландшафту, а саме − структурно-височинного та акумулятивно-рів-нинного. В агроекологічному відношенні вони мають суттєві відміни.

Природні комплекси структурно-височинного ге-нетичного типу базуються на підвищених поверхнях тектонічного походження осадових відкладів верхньо-міоценового часу. Серед ґрунтотворчих субстратів пе-



реважають легкі та важкі суглинки, місцями карбонат-ні, виходи щільних мергелів, гіпсів.

Таблиця 1 Території підприємств Державного комітету лісового господарства у межах передкарпатської частини

басейну р. Дністер Залучено до аналізу ділянок Держлісгоспи

кількість загальною площею, га Болехівський 2047 7268,3 Брошнівський 277 2222,3 Дрогобицький 3372 12339,5

Івано-Франківський 2125 8048,1 Калуський 3944 20007,8

Надвірнянський 566 2022,0 Осмолодський 1756 6043,7 Самбірський 4685 20247,4 Солотвинський 1548 6155,1

Старосамбірський 2200 6184,2 Стрийський 7604 31756,8

Разом 30124 122295,2 * Роздільське, Ходорівське та Боринецьке л-ва Стрийського

державного лісогосподарського підприємства охоплюють височин-ні ландшафти лівобережжя р. Дністер у межах південно-західного краю Волино-Подільської височини на контакті з Передкарпаттям. Агроекологічні умови цієї території аналогічні до Передкарпатсь-кої височини.

Локально вони перекриті відкладами лесів та га-лечниково-пісчано-супісчаного алювію високих дав-ніх річкових відкладів. Акумулятивно-рівнинні гене-тичні типи природних комплексів пов'язані з сучасни-ми улоговинами річкових долин, поверхневі геологіч-ні відклади яких представлені акумулятивними галеч-никами, пісками, супісками, суглинками, торфами то-шо. Особливі відмінності цих природних комплексів полягають у локальному гідрокліматичному та геохі-мічному режимі [2, 8].

У першу чергу це стосується особливостей мезок-лімату. На підвищеннях височини – нижча відносна вологість повітря та більш контрастні коливання тем-ператур. Локальний гідрологічний режим проточний, що викликає інтенсивне фізичне та хімічне вивітрю-вання. Характерним є винос хімічних елементів та окисні процеси. По улоговинах вологість повітря ви-ща, контрасти темперетур нижчі, спостерігається застій холодного повітря, часті тумани, триваліші заморозки, екстремальні пониження температур. Тут переважає акумуляція стікаючих вод, їх застій, локальне перезво-ложення. Переважають відновно-закисні процеси, що формують кислі грубогумусні локально насичені від-новно-закисним залізом торфово-перегнійні та болотні ґрунти.

Аналіз представництва лісотвірних порід у дере-востанах ґрунтувався на розрахункових даних особли-востей просторового поширення деревних видів за їх відносним кількісним представництвом (VP) на кож-ній площі [10]. Для цього площу кожної ділянки лісу (S), де трапляється певна деревна порода, множили на відсоток її участі у складі деревостану (N) та його пов-ноту (P). Далі суми цих добутків ділили на величину загальної вкритої лісом площі (Sзаг), яку залучали до аналізу, і множили на 100, щоб отримати відносну час-тку від загальної площі, яка умовно припадає на кож-ну породу:

100⋅⋅⋅

= ∑загS

PNS)VP( .

У випадках, коли у складі деревостанів є породи зі знаком "+", їм присвоювали значення 5 %. Зви-чайно, що за такої умови отримується дещо завище-ний результат для малопоширених порід. Проте, таке їх врахування не є зайвим, оскільки дозволяє у певно-му наближенні дати і їм відповідні кількісні характе-ристики.

Щоб отримати узагальнений склад, сумарні ре-зультати перераховували, прирівнюючи їх до 100 %.

Отримані результати. Узагальнюючий аналіз розподілу площ лісових

лісових земель за типами едафотопів у межах дослід-женого району показав значну перевагу вологих суг-рудів та грудів (табл. 2) над іншими відмінами, які ма-ють спорадичне поширення.

Таблиця 2 Структура едафотопів на землях підприємств

Державного комітету лісового господарства у межах передкарпатської частини басейну р. Дністер

Типи трофотопів Типи гігротопів бори субори сугруди груди

Разом

Абсолютна площа у цілому, га свіжі 1,20 1656,30 500,80 2792,30 4950,60 вологі 626,70 42342,90 64843,10 107812,70сирі 169,10 4699,90 4579,10 9448,10 мокрі 82,60 1,20 83,80 Разом 83,80 2452,10 47543,60 72215,70 122295,20

Відносна площа у цілому, га свіжі 0,001 1,35 0,41 2,28 4,05 вологі 0,51 34,62 53,02 88,16 сирі 0,14 3,84 3,74 7,73 мокрі 0,07 0,001 0,07 Разом 0,07 2,01 38,88 59,05 100,00

Відносна площа у межах структурно-височинного типу ландшафту, га

свіжі 0,001 1,35 0,40 2,22 3,98 вологі 0,51 30,61 45,06 76,18 сирі 0,14 3,22 0,98 4,34 мокрі 0,07 0,07 Разом 0,07 2,01 34,23 48,26 84,57

Відносна площа у межах акумулятивно-рівнинного типу ландшафту, га

свіжі 0,01 0,06 0,07 вологі 4,01 7,96 11,97 сирі 0,62 2,77 3,39 мокрі 0,00 0,001 0,001 Разом 4,64 10,79 15,43

Ця тенденція зберігається в обох генетичних ти-пах ландшафту, однак, слід відзначити, що в межах структурно-височинного типу на відносно невеликих площах поширені свіжі субори та сирі сугруди, а у ме-жах акумулятивно-рівнинного типу − сирі груди, рід-ше сирі сугруди.

Як бачимо з табл. 3, ліси з перевагою дуба при-родним чином формуються у найбільш поширених едафотопах (вологі груди та сугруди) в обох генетич-них типах ландшафту. Подібно едифікатором деревос-танів виступає і вільха клейка, але сирих сугрудах та грудах. На відміну від згаданих порід, сосна звичайна виступає як автохтонний едифікатор деревостані лише


Ю.I. Черневий. Структурно-типологічні особливості природного лісового покриву Придністровської височини на Передкарпатті 81

у свіжих та вологих суборах, які мають локальне по-ширення у межах структурної височини.

Таблиця 3 Усередений склад деревостанів природного походження за складовими породами, %

Тип едафотопа

Кількість ділянок

Загальна

площа, га

Дуб

звичайний

Бук лісовий

Граб

звичайний

Береза

повисла

Вільха

клейка

Ялиця біла

Ялина європейська

Осика

Сосна звичайна

Акумулятивна рівнина Вологий сугруд 713 3153,7 70,3 0,4 0,8 9,4 7,5 0 1,1 10,2 1,0Сирий сугруд 126 536,8 4,9 0 0 36,6 46,9 0 0,1 9,2 0,1Вологий груд 1379 6366,9 50,6 12,9 7,0 9,8 10,6 0 1,1 5,4 0,6Сирий груд 374 1558,8 7,7 0 0,2 7,8 73,7 0 0,2 3,8 0,1

Структурна височина Свіжий субір 62,0 283,9 11,0 0 0,9 0,3 0,6 0 0,1 0,8 84,7Вологий субір 40,0 107,8 9,4 0 1,0 0,8 4,7 0 0,7 0,5 83,9Вологий сугруд 4522 22896,3 34,0 7,4 12,7 8,9 5,9 11,210,7 5,0 2,7Сирий сугруд 685 1881,2 9,6 1,1 2,2 8,5 45,5 3,2 13,0 5,1 3,9Свіжий груд 332 1662,2 57,7 15,5 10,7 4,5 1,5 4,2 0,6 3,3 0,4Вологий груд 6448 34345,5 30,0 28,2 17,9 8,4 2,7 5,6 1,6 2,3 0,5Сирий груд 418 884,6 8,7 0,5 3,0 2,5 69,8 0,2 0,9 1,4 0,1У цілому 15099 73677,7 33,7 16,9 13,27 8,7 8,2 6,2 4,6 3,9 1,9

Помітно інші тенденції поширення виявляють су-бедифікаторні види. Зокрема бук лісовий та граб зви-чайний у межах акумулятивної рівнини виявляють значну участь у деревостанах, що зростають у волого-му груді, а на структурній височині − у свіжому груді та вологому сугруді і груді. Береза повисла разом з вільхою клейкою творить деревостани переважно у сирих сугрудах акумулятивної рівнини. Ялиця біла та ялина європейська виступають субедифікаторами де-ревостанів у межах структурної височини. Проте значне їх поширення виявлене лише у вологих та си-рих сугрудах. Причому ялиця біла творить помітну до-мішку ще й у свіжих та вологих грудах.

Виходячи з наведених матеріалів, можна відзна-чити такі особливості дискретності континууму лісів дослідженої частини Передкарпатської височини.

У межах акумулятивної рівнини найбільш широ-ко представлені деревостани з перевагою: • А. Дуба звичайного ─ дубняки:

у вологих сугрудах ─ осиково березові; у вологих грудах ─ буково-вільхові;

• Б. Вільхи клейкої ─ клейковільшняки: у сирих сугрудах ─ березово-осикові; у сирих грудах ─ дубово-березові.

У межах структурної височини найбільш широко представлені деревостани з перевагою: • А. Дуба звичайного ─ дубняки:

у вологих сугрудах ─ грабово-смерекові; у свіжих грудах ─ буково-грабові; у вологих грудах ─ ялицево-грабово-букові.

• Б. Вільхи клейкої ─ клейковільшняки: у сирих сугрудах ─ смереково-дубові; у сирих грудах ─ дубово-грабові.

• В. Сосни звичайної ─ сосняки: у свіжих суборах ─ дубові; у вологих суборах ─ дубово-вільхові.

Висновки Природний лісовий рослинний покрив Передкар-

патської височинної фізико-географічної області має певні структурні відмінності залежно від генетичного типу ландшафту.

До акумулятивної рівнини приурочені вільхово-дубові ліси з домішкою берези та осики, інколи бука.

Для структурної височини: характерні буково-дубові ліси з домішкою граба, яли-ці та ялини;

рідше трапляються, у сирих едафотопах, дубово-віль-хові ліси з домішкою берези, осики та смереки;

локально у суборах зростають дубові сосняки. Виходячи з таких міркувань, вважаємо, що виді-

лення інших типів природних деревостанів у цих ти-пах едафотопів вимагає обгрунтованої екологічної ар-гументації. Тому при проектуванні лісогосподарських заходів слід з обережністю підходити до виділення ти-пів лісу.

ЛІТЕРАТУРА 1. Герушинський З.Ю. Типологія лісів Українських Кар-

пат. – Львів: Піраміда, 1996. – 208 с. 2. Глазовская М.А. Геохимические основы типологии и

методики исследований природных ландшафтов. – М.: Изд-во МГУ, 1964. – 230 с.

3. Глушко В.В. Передкарпатський прогин// Географічна енциклопедія України. – К.: "Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана. – 1993, т. 3. – С. 19.

4. Голубец М.А., Милкина Л.И. Растительность// Украин-ские Карпати. Природа. – К.: Наук. думка, 1988. – С. 51-63.

5. Дмитренко В.П. Передкарпатський вологий, теплий аг-рокліматичний район// Географічна енциклопедія України. – К.: "Українська енциклопедія" ім. М. П. Бажана. – 1993, т. 3. – С. 19.

6. Кравчук Я. С. Передкарпатська область передгірних пластово-денудаційних височин і пластово-акумулятивних під-вищених рівнин// Географічна енциклопедія України. – К.: "Ук-раїнська енциклопедія" ім. М.П. Бажана. – 1993, т. 3. – С. 19.

7. Мельник А.В. Передкарпатська височинна фізико-ге-ографічна область// Географічна енциклопедія України. – К.: "Українська енциклопедія" ім. М. П. Бажана. – 1993, т. 3. – С. 18.

8. Перельман А.И. Биокосные системы земли. – М.: На-ука, 1987. – 160 с.

9. Сабан Я.А. Экология горных лесов. – М.: Лесн. пром-сть, 1982. – 168 с.

10. Третяк Платон. Природна гетерогенність лісового пок-риву карпатської частини басейну Дністра// Праці Наукового товариства ім. Шевченка. Том 12. Екологічний збірник: Еколо-гічні проблеми Карпатського регіону. – Львів: Дослідно-вид-ий центр. – С. 214-232.

11. Трибун П.А. Классификация типов леса предгорной части Ивано-Франковской области и некоторые закономернос-ти их формирования// Исследования по лесоводству и агроле-сомелиорации: Труды Харьковского СХИ. – Харьков: вид-во Харьковского СХИ . – 1970, т. 142. – С. 46- 54.

Yu.I. Chernevyj

STRUCTURAL – TYPOLOGICAL FEATURES OF NATURAL FOREST COVER OF DNIESTR

HEIGHT ON PRE-CARPATHIANS

The correlation кelations between structure of a natural origin and genetic types of a landscape and also edaphotophos are analysed. Is revealed, in parti-cular, that to accumulative plain alder-oak forests with an impurity of a birch and aspen, sometimes be-ech are dated. And the буково-oak woods with an im-purity hornbeam, fir and fur-tree are characteristic for a structural height


Охорона природи та раціональне природокористування 82

ÎÕÎÐÎÍÀ ÏÐÈÐÎÄÈ ÒÀ ÐÀÖ²ÎÍÀËÜÍÅ

ÏÐÈÐÎÄÎÊÎÐÈÑÒÓÂÀÍÍß

УДК 630*624

В.Є. СВИРИДЕНКО1, В.М. БЕГЕБА2

ДО ПРОБЛЕМИ ПРОВАДЖЕННЯ ПРИРОДО-ЗБЕРІГАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ГОЛОВНИХ РУБАНЬ У ЛІСАХ УКРАЇНИ

Обґрунтовується можливість більш широкого застосування несуцільних способів головних рубань не тільки у Карпатському регіоні але і у сосняках рівнинної частини території України. Дається аналіз техноло-гій рубань та вносяться пропозиції щодо виробництва багатоопераційних машин на базі вітчизняного маши-нобудування.

1 Володимир Єфремович СВИРИДЕНКО – член-кореспондент ЛАН України, кандидат сільськогосподарських наук, доцент, Національний аграрний університет. Україна, м. Київ. Тел. +38(044) 267-84-16 2 Володимир Михайлович БЕГЕБА – член-кореспондент ЛАН України, кандидат сільськогосподарських наук, доцент, Національний аграрний університет. Україна, м. Київ. Тел. +38(044) 267-84-16

Широке застосування суцільно-лісосічних рубань у лісах України за останні півстоліття з подальшим штучним поновленням вирубок виявилось найпрості-шим методом господарювання. Саме у такий спосіб головні рубання вести просто, бо вони забезпечують ефективне використання тракторів на трелюванні де-ревини, інших машин і механізмів. При цьому досить часто рубання ведуться без дотримання апробованих технологічних схем, що негативно впливає на природу лісу та навколишнє природне середовище. Особливо це стосується регіону Українських Карпат, де таке гос-подарювання у лісі спричиняє селеві потоки, зсуви, ін-ші прояви ерозії ґрунтів тощо.

Саме це викликало необхідність прийняття Вер-ховною Радою України у лютому 2000 р. Закону "Про мораторій проведення суцільних рубань на гірських схи-лах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону" [1].

У рівнинній частині території України незаймані природні лісостани залишалися тільки у межах запо-відних територій. Ліси експлуатаційного призначення практично повністю мають штучне походження, крім тих, що з'явилися в результаті заміни порід. Відомо, що у таких лісах простіше заготівлю деревини здій-снювати суцільними рубаннями. При поновленні ви-рубань у регіоні грабових дібров могутні сили приро-ди використовуються лише стосовно поновлення су-путніх дубу порід, насамперед, граба. Головні породи у цьому випадку вводяться культурою. Природне по-новлення сосни значною мірою залежить від лісорос-линної зони і погіршується від західного Полісся у

напрямку на схід. Ці закономірності були встановлені широкомасштабними дослідженнями науковців ка-федри загального лісівництва колишнього Київського лісогосподарського інституту. На початку 50-х рр. ХХ ст. було обстежено сотні лісосік головних рубань у 64 лісгоспах в усіх лісорослинних зонах рівнинної частини України. Проведені дослідження дали змогу опрацювати деякі теоретичні питання, що стосувалися головних рубань, та вийти з пропозиціями щодо вдос-коналення діючих Правил головних рубань. Результати проведених досліджень відображені у монографії О.Л. Новікова, П.М. Мегалінського, М.Б. Бертуш, В.С. Наконечного [5].

У цей період в Україні головні рубання в рівнин-них лісах виконувалися ліспромгоспами, яким лісгос-пи передавали відведені до рубання лісосіки. Ліспром-госпи намагалися концентрувати лісосіки в одному або суміжних кварталах, іноді порушуючи встановлені Правилами організаційно-технічні показники рубань.

Правила головних рубань 1950 р. мали цілий ряд недоліків. Наприклад, не було ніяких притримок сто-совно сезону рубання. Дослідженнями науковців ка-федри загального лісівництва було встановлено, що літні рубання в умовах України продовжують період поновлення на 1 рік, погіршують загальні умови по-новлення, часто викликаючи задерніння ґрунту. Це призводить до підвищення витрат на лісопоновлення у кілька разів. Був зроблений висновок про недоціль-ність літніх рубань для умов Українського Полісся і Лісостепу.


В.Е. Свириденко, В.М. Бегеба. До проблеми провадження природо-зберігальних технологій головних рубань у лісах України 83

У процесі згаданих досліджень особлива увага зверталася на хід природного поновлення у суборах, були апробовані різноманітні заходи сприяння при-родному поновленню з метою виявлення найбільш ефективних. Як результат – були встановлені для сос-нових лісостанів типи лісорослинних умов з найбільш імовірним природним поновленням, опрацьовані шля-хи використання природного поновлення, у тому числі і при несуцільних способах головних рубань. Все це створювало реальні передумови для більш широкого застосування поступових (спрощених 3-2- прийомних) рубань у сосняках Полісся України.

Але застосування тракторного трелювання дере-вини, особливо гусеничними тракторами, відсутність багатоопераційних машин на базі колісних тракторів призводять до знищення підросту і низької ефектив-ності природного поновлення.

Дослідження кафедри загального лісівництва у другій половині ХХ ст. були спрямовані на підвищен-ня продуктивності та поліпшення якості лісів май-бутнього, екологічно орієнтоване лісокористування. Нині, коли багато лісових підприємств намагаються отримати європейський сертифікат на господарюван-ня у лісовому фонді, більш серйозно постало питання про розширення несуцільних способів головних ру-бань та відмови від суцільно-лісосічних. Це можливо при докорінній зміні технології рубань та при умілому використанні даних досліджень, проведених ще пів-століття тому.

Однак впровадження природозберігаючих техно-логій головних рубань потребує застосування відпо-відних технічних засобів, що пов'язано з певними проблемами, які спричинені сучасним політичним і економічним станом України. Ці проблеми зумовлені такими факторами: • в Україні практично відсутня база машинобудування

для лісозаготівель, оскільки впродовж багатьох деся-тиріч така база створювалася в Росії як у багатолісно-му регіоні колишнього Радянського Союзу;

• дуже незначний інтелектуальний і науково-технічний потенціал для вирішення проблем механізації і автома-тизації процесів лісозаготівлі, не створені науково-дос-лідні та конструкторські інститути з цього напрямку;

• природні і виробничі умови лісозаготівель багато в чому відрізняються від багатолісної Росії та інших країн;

• Україна є малолісною і лісодефицітною країною, яка при нормальному стані економіки (до 1990 р.) задо-вольняла свої потреби у деревинній сировині на 30-40 %. За такої обставини не можливо очікувати відпо-відних валютних надходжень та значних інвестицій у лісозаготівельному галузі за рахунок експорту дере-вини;

• в Україні практично відсутня і не розроблена науково обґрунтована концепція розвитку технічного прогре-су в галузі технології, механізації і автоматизації лісо-заготівельного виробництва. Перший фактор (відсутність бази лісового маши-

нобудування) потребує або негайного створення на-ціональної бази лісового машинобудування, або знач-ного імпорту лісових машин і обладнання з інших, більш розвинутих лісових країн ближнього й даль-нього зарубіжжя. Станом на 2002 р. моральний і фі-

зичний знос лісозаготівельної техніки на лісових під-приємствах України становить 80-90 %.

Найбільш привабливим з економічної точки зору є імпорт техніки з Росії, яка у 3-4 рази дешевша від технічних засобів країн Скандинавії та Західної Євро-пи. Однак російські технічні засоби (звалювальні, трлювальні, гілкорізальні, навантажувальні та інші ма-шини) пристосовані для російських природних та ви-робничих умов. У зв'язку із слабкою несучою здатніс-тю ґрунтів (болотяні та засніжні райони Сибіру та Пів-ночі) ці машини розроблені на базі високопрохідних гусеничних тракторів великої потужності і маси. Зас-тосування комплексу таких лісозаготівельних машин, як показують дослідження, більш-менш ефективне при розробці великих лісосік ІІІ-ої групи лісів та при невеликих об'ємах стовбура (0,2-0,4 м2).

Кліматичні та виробничі умови в Україні в біль-шості випадків значно відрізняються. Лісові ґрунти мають вищу несучу здатність, що уможливлює засто-сування мобільних технічних засобів на колісному хо-ду. Згідно з існуючими "Правилами", розмір лісосіки обмежується 5 га. Фактично, на практиці, розмір ді-лянки перебуває в межах 3,0-3,5 га. Малий розмір лі-сосіки не дає змоги ні технологічно, ні з точки зору безпеки праці розмістити такий комплекс лісозаготі-вельної техніки: звалювальна + гілкорізальна + трелю-вальна + кряжувальна + навантажувальна машини. Крім того, невеликі роздрібнені лісосіки потребують частих перебазувань і значних непродуктивних витрат часу на ці операції (1-2 дні на одну лісосіку), а при на-явності доріг загального призначення (що характерно для України) потребують залучення додаткових тех-нічних засобів (трейлерів) на перевезення гусеничних лісозаготівельних машин для запобігання пошкоджен-ня дорожнього покриття.

Названі фактори, як показує практика і наші роз-рахунки, значно зменшують річний виробіток цих ма-шин і різко збільшують собівартість лісозаготівель.

Нині у багатьох держлісгоспах України викорис-товують окремі технічні засоби з розробленого лісоза-готівельного російського комплексу – трелювальні трактори ТДТ-55А, ЛТ-157, ЛТ-171 та щелепні наван-тажувачі ПЛ-1, ПЛ-2. Однак використання їх у складі малих комплексних бригад (4-6 чоловік) та без наяв-ності інших машин у комплексі (звалювально-пакету-вальних, гілкорізольних, кряжувальних) призводить до того, що розрахункова продуктивність цих машин зменшується у 1,5-2,0 рази, збільшується собівартість операцій і в цілому вартість готової лісозаготівельної продукції.

Тому у даній економічний ситуації, на сучасному стані розвитку України практично безальтернативною на найближчі 5-10 років буде технологія, яка передба-чає застосування ручних моторних інструментів (бен-зо- і електропилок) на звалюванні стовбурів, зрізуван-ні гілок, а на розкряжуванні – колісних тракторів сільськогосподарського призначення класу 9-14 кН (Т-25, МТЗ, ЮМЗ) з начіпними трелювальними пристро-ями, розробленими на кафедрі механізації лісового комплексу НАУ. Такі пристрої можна застосовувати також для сортування і штабелювання деревини на лі-сосіці. Надалі ці колісні трактори потрібно замінити



на більш пристосовані до лісових умов, спеціальні лі-сові трактори такого класу. Однак така технологія ви-магає використання небезпечної і соціально неприваб-ливої важкої праці. Звичайно, вона буде для під-приємств економічно вигідною, поки буде наявність дешевої робочої сили. Надалі, виходячи з природних і виробничих умов (наявність невеликих лісосік), на наш погляд, є перспективним впровадження на лісоза-готівлях багатоопераційних машин (комбайнів) на ко-лісній або гусеничній базі, тобто заміна 2-3 одноопе-раційних машин на одну базову [3, 4]. Це дає змогу виконати технологічні умови лісозаготівлі і вимоги безпеки праці. Крім того, при впровадженні таких ма-шин знижується навантаження на ґрунт, краще збері-гається підріст, у 2-3 рази зменшується кількість про-їздів, а отже поліпшуються екологічні показники. Такі технічні засоби розроблені фірмами Скандинавських країн, Канади та Західної Європи.

У гірських умовах і в болотистій місцевості може знайти використання еколого-зберігаюча технологія розробки лісосік на базі комбінованих канатних систем, які навішуються на колісні або гусеничні трактори.

Однак впровадження перспективних еколого-збе-рігаючих технологій потребує обов'язкової розробки чіткої концепції розвитку лісового господарства і нап-рацювання технічної політики в цьому напрямку (як, наприклад, це зроблено в Білорусі, Литві, Естонії, Лат-вії). На нашу думку, негайного вирішення потребують проблеми створення національної бази лісового маши-нобудування, формування національного науково-тех-нічного інтелектуального потенціалу в галузі механі-зації і автоматизації лісозаготівель, оскільки орієнта-ція на впровадження у державний лісовий комплекс зарубіжних наукомістких технічних засобів та техно-логій обов'язково призведе до заморожування своїх, і без того слабких у цій галузі технологій, і у кінцевому результаті – до перетворення України в лісосировин-ний придаток більш розвинутих країн.

Достатньо, наприклад, сказати, що 1 кг мікро-схем, які використовуються зараз у бортових комп'ю-

терах сучасних лісозаготівельних комбайнів, дорож-чий від 1 кг золота, або 250-300 м3 високоякісних круг-лих (соснових) сортиментів.

У зв'язку зі слабкою науково-конструкторською та машинобудівною базою лісозаготівельної галузі не-обхідно на корпоративних засадах провести наукові дослідження і конструкторські роботи з іншими дер-жавами і фірмами. Насамперед, це стосується країн ближнього зарубіжжя: Росії, Білорусі, країн Балтії, з якими ще не зовсім втрачені наукові і економічні зв'яз-ки. Для цього доцільно використаи добре розвинуту на Україні базу сільськогосподарського машинобуду-вання (Харківський тракторний, Південний машино-будівний та інші заводи).

ЛІТЕРАТУРА 1. Закон України. Про мораторій проведення суцільних

рубань на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатсько-го регіону, 2000. – 6 с.

2. Бегеба В.М. Шляхи зниження енергомісткості техно-логічних процесів у лісовому господарстві// Наук. вісник НАУ. – 1999, вип. 13. – С. 276-281.

3. Верхов И.Ф. Справочный материал по новой лесозаго-товительной технике отечественного и зарубежного производ-ства. – М.: МГУЛ, 2001. – 20 с.

4. Заготовка сортиментов на лесосеке. Технология и ма-шины/ А.В.Жуков, И.К.Иевинь и др. – М.: Экология, 1993. – 312 с.

5. Новіков О.Л., Мегалінський П.М., Бертуш М.Б., Наконечний В.С. Головні та лісовідновні рубання в рівнин-них лісах УРСР. – К.: УАСГН, 1959. – 114 с.

V.E. Sviridenko, V.M. Begeba

CONCERNING PROBLEM OF ENVIRONMEN-TALLY SOUND TECHNOLOGY DURING

FINAL CUTTING IN UKRAINE

Perspectives of non-clear cuttings methods use in pine forests not only in Carpathian region, but also in plain territory of Ukraine is supported. The cuttings technology analyze is made, as far as proposition on multi operational machines for Ukrainian machine building sector.


С.І. Миклуш , Р.І. Дудич. Сучасне використання букових лісів рівнинної частини заходу України 85

УДК: 630*644.2

С.І. МИКЛУШ1, Р.І. ДУДИЧ2

СУЧАСНЕ ВИКОРИСТАННЯ БУКОВИХ ЛІСІВ РІВНИННОЇ ЧАСТИНИ ЗАХОДУ УКРАЇНИ

Проаналізовано площі та запаси рівнинних букових лісів Заходу України. Наведено характеристику їхньої продуктивності, корисних функцій та особливості їх використання.

1 Степан Іванович МИКЛУШ – член-кореспондент ЛАН України, кандидат сільськогосподарських наук, доцент, декан, Український державний лісо-технічний університет. Україна, м. Львів. Тел.: +38(032) 237-10-45. E-mail: [email protected] 2 Роман Іванович ДУДИЧ – директор, Львівське державне лісогосподарське підприємство. Україна, м. Львів. Тел.: +38(032) 297-61-67. E-mail: [email protected]

Бук лісовий (Fagus silvatica L.) в Україні зростає, в основному, у гірських умовах, хоча значні площі бу-кових насаджень зосереджені і в рівнинній частині. Інтенсивний розвиток землеробства, зменшення лісис-тості та безсистемні рубання разом із зменшенням во-логості ґрунту та повітря призвели до звуження північ-но-східної межі ареалу бука лісового.

Бук, як порода м'якого приморського клімату, по-требує для росту та розвитку специфічних умов, дос-лідженню яких присвячено чимало фундаментальних праць [7, 8, 11, 16, 19]. Вважається, що кліматичні чинники є основними обмежувачами поширення бука на схід та північ. Незважаючи на відносну вимогли-вість бука до тепла та вологості ґрунту і повітря, він з успіхом зростає на Правобережжі України, за східною межею його сучасного природного ареалу. Результати досліджень букових насаджень, що зростають на окра-їні північно-східного ареалу, не виявляють зниження життєздатності, про що свідчить добре природне та штучне відновлення, високий бонітет та продуктив-ність насаджень, поступове розширення їхніх площ. Сучасна східна межа суцільного поширення бука не збігається з екологічною. П.І. Молотков [11] виділяє суцільне, острівне та поодиноке поширення бука лісо-вого. Суцільне поширення бука збігається з межею Прикарпатського передгір'я, місця поодинокого поши-рення – східніше від міст Луцьк, Рівне, Хмельницький.

Найбільшу зосередженість та найвищу продук-тивність букові ліси мають у центральній та північній частинах ареалу, де відсоток букових лісостанів від за-гальної площі лісів досягає 50-60%, а запас на 1 га –800-1000 м3/га [15, 16]. У рівнинній частині України бук лісовий формує деревостани, які неістотно відріз-няються за запасами від гірських букових лісів Кар-пат. Запаси стовбурної деревини рівнинних букових деревостанів становлять 600-700 м3/га [10, 15]. В.І. Бі-лоус [1] зазначає, що створені у дослідному порядку культури бука на свіжих сірих лісових ґрунтах у віці 80 років на території Хмельницької, Вінницької та Ки-ївської областей добре ростуть і дають середній що-річний приріст 6 м3 стовбурної деревини на 1 га. До-

сліджуючи найстарші в Україні лісові культури бука лісового у Кременецькому ДЛГ Тернопільської об-ласті, С.В. Шевченко [18] відзначив їх високі запаси та біологічну стійкість (запас деревини чистого букового насадження у 150 річному віці становив 730 м3/га). Із 20 пробних площ, закладених В.К. Мякушком та Х. Ахмадом [12], в умовах Київської та Вінницької областей бук лісовий зростає за 1в класом бонітету на дев'яти, за 1а класом бонітету – на шести та за 1 кла-сом бонітету – на п'яти пробних площах.

Значні запаси деревини букових лісостанів та ви-сокі характеристики властивостей букової деревини забезпечують їй широке застосування в національній економіці. Найширше застосування букова деревина знаходить у меблевому та паркетному виробництві, вона використовується в літако- та кораблебудуванні, для виробництва корпусів музичних інструментів, лож мисливських рушниць, креслярських наборів і т.д. Де-ревина бука використовується для сухої перегонки (отримують оцтову кислоту, дьоготь, креозотові олії, метиловий спирт), хімічної переробки, випалювання вугілля та в целюлозно-паперовому виробництві. Цінні харчові властивості мають букові горішки, з яких мож-на отримувати олію для харчової промисловості та хі-мічного виробництва. Сировинна функція букових лісів є дуже важливою, але, як у гірській, так і в рівнинній місцевостях, не має бути основною.

Букові насадження з успіхом виконують ґрунтоза-хисну, водоохоронну, водорегулюючу, кліматотвірну, киснетвірну, рекреаційну та інші корисні функції. Від-сутність досконалих методик обліку вартості цих фун-кцій не дає змоги об'єктивно співставити їх між собою. Зважаючи на цінність букових насаджень, господарське їх значення, роль у біосфері та зростання на межі при-родного ареалу, необхідні науково обґрунтовані захо-ди охорони, збереження та розширення площ.

За результатами обліку, лісові масиви з участю бука займають майже 9% площі лісового фонду Укра-їни та 16,9% від площі твердолистяних порід [15]. Значні площі букових насаджень належать до лісів першої групи. Букові ліси за останнє 30-річчя вияв-ляють тенденцію до розширення площ (табл. 1). На-



самперед це відбувається у наслідок формування бу-кових деревостанів шляхом доглядових рубань у змі-шаних насадженнях (грабових, осикових та ін.), де у складі насаджень брав участь бук лісовий, а також за-вдяки ефективним заходам, що спрямовані на від-новлення букових лісостанів. Стиглі та перестійні на-садження займають 19,2% площі букняків, дещо мен-шою є площа букових молодняків (17,9%), частка яких поступово зменшується. Переважають середньовікові насадження, на які припадає більше половини (50,5%) площ та запасів (52%) букових насаджень. Площа при-стигаючих насаджень залишається найменшою впро-довж тривалого часу. Середній запас пристигаючих, стиглих та перестійних насаджень приблизно однако-вий і досягає 350 м3/га. Середній вік букових наса-джень є найвищим серед лісотвірних порід.

Таблиця 1 Площі (у чисельнику, тис. га) та запаси (у знаменнику, млн. м3 )

букових лісів України за віковими групами

Рік обліку

Молод-няки

Серед-ньовікові

Присти-гаючі

Стиглі та пере-стійні

Разом

1.01.1973 192,0 20,0

177,2 44,9

50,8 15,4

104,4 32,2

524,4 112,5

1.01.1983 171,0 21,9

215,5 59,8

60,7 19,6

109,6 35,1

556,8 136,4

1.01.1988 177,0 46,8

213,0 142,8

62,0 24,3

101,0 17,3

553,0 231,2

1.01.1996 123,4 15,6

347,5 99,7

84,7 29,5

132,3 46,7

687,9 191,5

Подібна тенденція спостерігається в букових на-садженнях як гірської, так і рівнинної частини Украї-ни, що підтверджується даними площ та запасів бука у Львівській і Тернопільській областях, де зростає пере-важна частина рівнинних букових насаджень (табл. 2). В умовах рівнинної частини зосереджено до 10% пло-щі букових насаджень України, які належать до пер-шої та другої групи лісів.

На Львівщині букові ліси зростають в умовах гір-ського та рівнинного рельєфів, у решті досліджуваних районів – в умовах рівнинного рельєфу. Середній вік букових насаджень Львівщини становить 66 років, Те-рнопільщини – 60 років, що на 13-19 років нижче, ніж у середньому для України. Середній запас присти-гаючих насаджень у сусідніх областях близький, ста-новить 296-309 м3/га та є дещо вищим, ніж у серед-ньому для України. Запаси стиглих та перестійних на-саджень нижчі, ніж у пристигаючих, і становлять у се-редньому 261-292 м3/га. Характерною особливістю рі-внинних букових лісів є незначна частка стиглих та перестійних деревостанів (на Тернопільщині – 1,7%).

Нерівномірний розподіл площ та запасів насад-жень за віковими групами позначається на виконанні лісостанами важливих функцій і зумовлює необхід-ність подальшого опрацювання заходів збереження та розширення площ букових насаджень.

За даними О.І. Бутейко [3], бук лісовий, завдяки значній кількості листя у кроні, істотно збільшує річ-ний опад, що є добрим поживним середовищем для розвитку мікрофлори. Завдяки значній зольності опаду бук збагачує ґрунт. За цими ж даними, зольність листя бука становить 6,59%, тоді як у листя дуба – 5,38%,

граба – 9,02%, сосни – 2,88%. Опад букових насад-жень характеризується досить високою кількістю золи – 344 кг/га, тоді як сосново-дубові – лише 184 кг/га. Позитивний внесок підстилки в збагачення ґрунту елементами мінерального живлення проявляється тим сильніше, чим швидше відбувається процес її розкла-ду, що виражається відсотком мінералізації. А най-вищим він є у сосново-букових насадженнях – 40%, в букових – 35%, у дубово-соснових – лише 23%. За підрахунками В.І. Білоуса [1], у листовому опаді гра-бового насадження щорічно нагромаджується 76 кг/га азоту, фосфору, калію та кальцію, а у дубовому і бу-ковому насадженнях ця величина становить 117 і 170 кг/га.

Таблиця 2 Площі (у чисельнику, тис. га) та запаси

(у знаменнику, млн. м3 ) букових лісів Львівщини і Тернопільщини

Рік обліку

Молод-няки

Середньо-вікові

Присти-гаючі

Стиглі та пере-стійні

Разом

Львівська область

1.01.1988 26,4 3,3

38,0 9,3

12,1 3,7

5,9 1,4

82,4 17,7

1.01.1999 21,4 2,4

60,7 14,6

16,7 5,2

9,0 2,6

107,8 24,8

Тернопільська область

1.01.1988 3,2 0,4

6,3 1,4

3,0 0,8

0,6 0,2

13,1 2,8

1.01.1996 2,4 0,3

9,2 2,4

1,8 0,5

0,2 0,1

13,7 3,2

Букові ліси мають значне естетичне значення. З кожним роком зростає рекреаційне значення букових лісів. Лісові масиви зменшують амплітуду температур, підвищують вологість повітря, чим створюють ком-фортні умови для відпочинку. За даними Дж. Кітред-жа [4], Х. Ліра та ін. [6], один грам листя бука випаро-вує за день у 3-4 рази більше вологи, ніж така ж кіль-кість хвої. Ліс, як гігантський фільтр, очищає атмосфе-ру від пилюки. Крони букових дерев на 1 га затри-мують щорічно 63 т пилюки, тоді як соснових – 36, ду-бових – 56 т. За даними М.П. Мальцева [8], одне дере-во бука висотою 25 м, діаметром крони 15 м та пло-щею листя 1600 м2 продукує за одну годину 17 кг кис-ню, використовуючи 2,4 кг вуглекислого газу.

Оцінка киснетвірної здатності та виділення в на-вколишнє середовище кисню набуває важливого зна-чення у зв'язку з неухильним розвитком промисло-вості. Це необхідно враховувати при проведенні лісо-впорядкувальних робіт та обґрунтуванні розміру ко-ристування лісовими продуктами. Розрахунки киснеп-родуктивності букових насаджень виконані за методи-кою І.Я. Лієпи [5], яким на основі рівняння фотосин-тезу розроблений метод визначення кількості кисню, що виділяється деревним ярусом лісового фітоценозу. Метод базується на використанні даних про кількіс-ний та хімічний склад деревної фітомаси в абсолютно сухому стані, що утворюється за певний проміжок ча-су. Маса листя та хвої до уваги не береться, оскільки виділений при її формуванні кисень витрачається по-вністю на розкладання після опаду. Киснетвірна здат-ність 1 тонни абсолютно сухої деревини різних порід близька: сосни – 1,398, ялини – 1,413, берези – 1,393,


С.І. Миклуш , Р.І. Дудич. Сучасне використання букових лісів рівнинної частини заходу України 87

осики – 1,423 тонни [5]. Припустивши, що цей коефі-цієнт у середньому дорівнює 1,4, киснепродуктивність 50-річних насаджень найпоширеніших типів лісу в умовах рівнинної частини досягає 22,1 т/га (табл. 3).

Таблиця 3 Киснепродуктивність (у тоннах) 1 га букових

продуктивних насаджень Вік, років Тип лісу

20 50 100 Свіжа соснова субучина 15,9 19,3 9,0 Свіжа грабова бучина 11,6 14,5 7,5 Волога грабова бучина 17,5 19,1 8,5

Свіжа дубово-грабова бучина 20,7 22,1 9,4

За 100-річний період росту 1 га букового лісу 1а бонітету продукує понад 1,1 млн. м3 кисню [2]. Наве-дені дані свідчать про важливе значення букових на-саджень у підтриманні стабільного газового складу навколоземної атмосфери та забезпеченні належного середовища життя людства.

З точки зору захисних функцій лісового покриву велике значення має здатність вегетативних органів дерев затримувати певну кількість атмосферної воло-ги, яка випаровується, не потрапляючи до ґрунту. Таке поповнення повітря водяними парами відіграє важ-ливу роль як фактор прискореного кругообігу вологи. Затримана вегетативними органами волога, хоч і зна-ходиться у вигляді мінімального шару на листі, гілках, у той же час займає величезну поверхню, з якої, зро-зуміло, випаровування відбувається дуже швидко.

При невеликих та нетривалих дощах майже вся волога затримується листям дерев. У холодний період року, коли з дерев опало листя, лісовий намет менше перешкоджає проникненню опадів до поверхні ґрунту. Головним приймачем опадів стає пухкий, волого-місткий шар лісової підстилки, якому належить особ-ливе місце з точки зору водорегулюючих властивостей лісу. Вона створює, до певної міри, перехідний, ізоля-ційний шар між атмосферою і ґрунтом. Не менш важ-ливе значення лісової підстилки як термоізолятора, що охороняє ґрунт від промерзання. Лісова підстилка, за-вдяки своїй шпаруватості, уповільнює швидкість сто-ку. Утримуючи у своїй товщі значну кількість вологи та уповільнюючи її стік, вона охороняє ґрунти від не-продуктивного випаровування і до певної міри сприяє проникненню вологи в ґрунтові товщі. Семирічні дані спостережень, виконані О.В. Чубатим [17] свідчать, що у стиглих букових деревостанах Карпат у серед-ньому за рік під намет лісу потрапляє 74,9% вологи атмосферних опадів, а 25,1% затримується кронами дерев, за вегетаційний період, відповідно 67,6 та 32,4%. За холодний безлистяний період року під намет лісу проникає значно більше атмосферних опадів – 85,3%, затримується лише 14,7%. Під час аналізу во-логозатримуючої здатності букового намету необхідно враховувати стікання частини опадів поверхнею стов-бурів, що залежить, перш за все, від кількості опадів, їхньої інтенсивності, а також від породного складу де-ревостанів та їх віку. За даними Є. Гоппе (цит. за [17]), у 28-річному буковому деревостані, залежно від інтен-сивності опадів, по стовбурах стікає від 9 до 20,7% опадів, а у ялинових – від 0,1 до 4,8%. Отже, кількість

атмосферної вологи, що стікає поверхнею стовбурів, незначна, проте для букових лісів вона не така вже й мала, щоб нею нехтувати (у середньому 12,7%). Стік води поверхнею стовбурів створює сприятливі умови для водопостачання кореневої системи, а з точки зору водорегулюючих властивостей проявляється позитив-но як фактор трансформації частини опадів, що стіка-ють поверхнею стовбурів, безпосередньо у внутріґру-нтовий стік.

Багатьма дослідниками доведено, що у природі існує тісний взаємозв'язок між ґрунтовою вологою та продуктивністю біомаси. А.А. Молчанов [9] ставить у пряму залежність витрати вологи на сумарне випаро-вування при поточному прирості 1 м3 деревини у дере-востанах різного породного складу та віку. Це спів-відношення він називає коефіцієнтом корисної дії су-марного випаровування (евопараційним коефіцієн-том). Виходячи з такої залежності витрат вологи на су-марне випаровування та з поточного приросту дереви-ни, Молчанов робить висновок, що чим вищі витрати вологи на 1 м3 приросту, тим гірше витрачають її дере-востани. Найнижчий евопараційний коефіцієнт припа-дає на кульмінаційний період поточного приросту, ко-ли витрати вологи на сумарне випаровування най-більш продуктивні. Дуже низький коефіцієнт корисної дії сумарного випаровування відзначається для бага-тьох порід у 140-180-річному віці. У цей час істотно знижується корисний гідрологічний вплив лісу, по-слаблюється поточний приріст деревини, що призво-дить до непродуктивного кругообігу вологи. Цей пері-од А.А. Молчанов пропонує назвати гідрологічною стиглістю деревостанів, коли слід проводити головне рубання. Вік гідрологічної стиглості змінюється зале-жно від типу лісу та бонітету насадження.

Букові ліси в рівнинній частині можна успішно відновлювати та створювати як природним, так і шту-чним шляхом. У регіоні досліджень у конкретних умо-вах супутниками бука лісового можуть виступати сос-на звичайна, дуб звичайний, ясен звичайний, з якими бук формує високопродуктивні та біологічно стійкі деревостани.

Зважаючи на високу продуктивність та корис-ності букових насаджень в умовах рівнинної частини, необхідно опрацювати режими формування цінних лі-состанів доцільної структури, спрямованих на вико-нання різнобічних функцій.

ЛІТЕРАТУРА 1. Белоус В.И. Значение бука в повышении продуктив-

ности дубово-буковых насаджений// Пути повышения продук-тивности лесов. – К.: Урожай, 1965. – С. 89-94.

2. Биогеоценотический покров Бескид и его динами-ческие тенденции/ Голубец М.И., Борсук Д.В., Гаврилюк М.В. и др. – К.: Наук. думка,1983. – 240 с.

3. Бутейко А.И. Сосново-буковые леса запада Украин-ской ССР: Автореф. дисс…. канд. с.-х. наук. – Львов. ЛЛТИ. 1975. – 29 с.

4. Китредж Дж. Влияние леса на климат, почвы и водный режим. – М.: Изд-во иностр. лит., 1951. – 456 с.

5. Лиепа И.Я. Динамика древесных запасов: Прогнозиро-вание и экология. – Рига: Зинатне, 1980. – 172 с.

6. Лир Х., Польстер Г., Фидлер Г.И. Физиология древес-ных растений. – М.: Лесн. пром-сть, 1974. – 424 с.

7. Логгинов Б.И., Белоус В.И. Значение и особенности культур бука за пределами естественного ареала/ Лесокуль-



турный опыт Боярского учебно-опытного лесхоза. – М.: Лесн. пром-сть. – 1968, вып. 3. – С. 315-387.

8. Мальцев М.П. Бук. – М.: Лесн. пром-сть, 1980. – 80 с. 9. Молчанов А.А. Влияние леса на окружающую среду. –

М.: Наука, 1973. – 380 с. 10. Миклуш С.И. Структура и рост буковых древостоев

равнинной части запада Украины. – Л.: ЛТА, 1986. – 20 с. 11. Молотков П.И. Буковые леса и хозяйство в них. – М.:

Лесн. пром. – сть, 1966. – 224 с. 12. Мякушко В.К., Ахмад Х. Бук лесной на Украине за

пределами ареала// Лесоведение. – 1993, № 1. – С. 17-24. 13. Нормативно-справочные материалы для таксации

лесов Украины и Молдавии. – К.: Наука, 1987. – 560 с. 14. Сабан Я.О., Фелив А.А. Ход роста карпатских буко-

вых насаждений при применении рубок ухода разной интен-сивности// Строение, ход роста и динамика товарной структу-ры древостоев основных лесообразующих пород по типам леса и с лесоводственным районированием. – Львов, 1977. – С. 64-67.

15. Тшук А.О., Грицюк М.С. Примножимо бучини Опіл-ля. – Тернопіль, 1971. – 4 с.

16. Тышкевич Г.Л. Охрана и воспроизводство буковых лесов (восточная граница ареала Fagus sylvatica L.). – Кишинев: Штиинца, 1984. – 232 с.

17. Чубатий О.В. Захисна роль Карпатських лісів. – Уж-город: Карпати, 1968. – 136 с.

18. Шевченко С.В. Особенности роста бука в лесных культурах за пределами его естественного ареала// XVI науч. конф. Итоги научно-исследовательской работы за 1963 год. – Львов: Изд-во Львовского ун-та, 1964. – С. 96-98.

19. Nasze drzewa lesne. Tom 10. Fagus sylvatica L. – War-szawa: Panstwowe wydawnictwo naukowe, 1990. – 654 s.

S.I. Myklush, R.I. Dudych

MULTIPLE OBJECTIVE USE BEECH OF WOODS OF FLATNESS OF WEST OF UKRAINE

In work the analysis of growth beech of woods outside natural region, modern availability of squares and stocks beech of plantings (spreadings) natural and искуственного of an origin, their useful func-tions is indicated: - oxygenproductive, protective, wa-tersecurity, hydrological etc.


М.Н. Зеленський, Т.Р. Прикладівська. Реакція букових насаджень на рекреаційні навантаження 89

УДК 630*627.3: 630*5: 630*469: 582.632.2

М.Н. ЗЕЛЕНСЬКИЙ1, Т.Р. ПРИКЛАДІВСЬКА2

РЕАКЦІЯ БУКОВИХ НАСАДЖЕНЬ НА РЕКРЕАЦІЙНІ НАВАНТАЖЕННЯ

Дослідження рекреаційних букових насаджень Львівщини показали, що їх інтенсивне використання з ме-тою відпочинку призводить до кількісних і якісних змін основних ярусів лісового біогеоценозу (ґрунту, підстил-ки, трав'яного вкриття, підросту та деревостану). Збільшуються твердість і об'ємна маса ґрунту, зменшу-ються запаси лісової підстилки, чисельність і фітомаса трав'яного вкриття і підросту. В основному ярусі на-садження – деревостані зменшується абсолютна і відносна повнота, загальні запаси стовбурної деревини, а також середня зміна запасу. Зміни у таксаційній будові деревостанів залежать як від коефіцієнту рекреації, так і від варіанту розвитку рекреаційної дигресії.

1 Микола Никонович ЗЕЛЕНСЬКИЙ – член-кореспондент ЛАН України, кандидат сільськогосподарських наук, професор, Український державний лісотехнічний університет, Україна, м. Львів, Тел./факс +38(0322) 39-06-21, E-mail: [email protected] 2 Тетяна Річардівна ПРИКЛАДІВСЬКА – кандидат сільськогосподарських наук, інженер-таксатор, Львівська державна лісовпорядча експедиція. Україна, м. Львів, Тел./факс +38(0322) 79-70-73, E-maіl: [email protected]іv.ua

Постановка питання Відсутність значних водоймищ в околицях міст і

закладів довготермінового відпочинку та лікування за-хідних областей Українипризводить до інтенсивного рекреаційного використання лісів, які внаслідок цього зазнають відчутних змін [3, 4, 6, 7, 14, 19, 20]. Внаслі-док витоптування та механічного ушкодження відбу-вається порушення природної вікової динаміки лан-дшафтно-таксаційних показників [8]. Наслідком ви-топтування є також зміна видового складу, проектив-ного вкриття, структури і маси мохо-трав'яного ярусу [6, 14], запасу, щільності та складу лісової підстилки [4]. Ущільнення верхніх шарів ґрунту призводить до погіршення водно-повітряного і мінерального живлен-ня рослин, зміни температурного режиму та мікробі-ологічних процесів, збільшення опору росту коренів, зміни структури ґрунту, проявів ерозійних процесів, вимивання мінеральних солей з верхніх шарів ґрунту, перерозподілу активних коренів по ґрунтовому профі-лю. Як наслідок – сповільнюються процеси синтезу амінокислот у коренях та синтез білків, у листках змен-шується вміст елементів мінерального живлення, приг-нічуються процеси фотосинтезу, порушується дихання, транспірація, сповільнюється формуванння органів і тка-нин клітинних структур [3, 8].

Механічні ушкодження (обдирання і надрізи кори стовбурів і коренів, обламування гілок, обрив листків тощо) сприяють заселенню дерев шкідниками та зара-женню хворобами, погіршують санітарний стан та ес-тетику лісів. Критичні довготривалі рекреаційні на-вантаження можуть викликати від'ємний приріст де-рев і деревостанів, суховершинність, розпад і загибель насаджень.

Міра порушення лісів залежить від ряду факторів. Основними з них є величина населених пунктів, клас

шкідливості виробництв, транспортна доступність, контингент відпочиваючих та їх екологічне вихован-ня, зайнятість населення та рекреаційна привабливість лісів. Остання визначається видовим складом, станом, віковою та просторовою структурою різних компонен-тів насаджень, лісорослинними умовами, рельєфом то-що [18].

На Прикарпатті та Розточчі досить поширені бу-кові насадження. Вони, переважно, одновікові, одно-породні, одноярусні, мають високе зімкнення крон на-віть при невисокій відносній повноті, що сприяє знач-ному витісненню з-під намету підросту і підліску, трав'яного вкриття. Це зменшує можливості форму-вання всіх бажаних типів лісопаркових ландшафтів. Високе зімкнення крон зумовлюється здатністю бука лісового після зрідження деревостанів швидко гілками затягувати утворені вікна. У букових насадженнях з урахуванням часу їх формування майже завжди від-носне зімкнення крон вище відносної повноти. Тільки при високих відносних повнотах (вище 0,9) вони збли-жуються і зімкнення може стати дещо меншим від повноти.

Здатність букових насаджень до швидкого збіль-шення проекцій крон після зрідження деревостанів спричиняє значні труднощі при формуванні ландшаф-тів напіввідкритого простору, що істотно знижує їхню рекреаційну цінність. Внаслідок цього переважна біль-шість букових насаджень формує лісопаркові лан-дшафти закритого простору горизонтального зімкнен-ня без підросту і підліску. При значних площах таких ландшафтів рекреаційна цінність їх істотно змен-шується. Через це питання рекреаційного використан-ня букових лісів у спеціальній літературі мало висвіт-лювалось [12, 17]. Але при відсутності альтернативи навіть високоповнотні одновікові букові насадження зазнають відчутних рекреаційних навантажень і істот-них змін.



Методика досліджень Рекреаційна дигресія букових насаджень Розточчя

і Прикарпаття досліджувалась нами шляхом рекогнос-цирувального обстеження та закладання парних проб-них площ (контроль-дослідна ділянка). Дослідження-ми були охоплені насадження бука лісового віком 40-130 років у Винниківському і Брюховицькому лісниц-твах Львівського ліспаркгоспу, а також в околицях ку-рортів Немирів, Трускавець, Моршин. За лісоінвента-ризаційними матеріалами минулих десятиріч підбира-лись ділянки, які за ландшафтно-таксаційними ознака-ми раніше не відрізнялись між собою за жодним пара-метром на величину, передбачену лісовпорядкуваль-ною інструкцією для вичленення окремих таксаційних виділів. За контрольні брались модальні, умовно непо-рушені насадження. Дослідні ділянки представлені на-садженнями з різною мірою витоптаної території.

На Розточчі пробні площі закладені у свіжій гра-бовій та сосново-грабовій субучинах, сформованих на сірих легкосуглинистих і супіщаних лісових ґрунтах. На Прикарпатті букові насадження приурочені до во-логої дубово-ялицевої бучини, що сформувалась на сі-рих лісових суглинках.

У межах пробних площ вивчався вплив рекре-аційних навантажень на живий ґрунтовий покрив, лі-сову підстилку, верхні шари ґрунту, підріст і підлісок та деревостан. Брались до уваги відвідуваність терито-рії відпочиваючими, засмічення ділянки, кількість і розміри механічних пошкоджень дерев, довжина до-ріжко-стежкової мережі, наявність вогнищ, відсоток витоптаної території. Останній встановлювався шля-хом крупномасштабного картування і вважався коефі-цієнтом рекреаційної дигресії (Кр).

Мохово-трав'яне вкриття вивчалось весною і у другій половині літа. У межах пробних площ статис-тичним способом закладалось 30-50 (залежно від роз-мірів проб та територіального розміщення вкриття) однометрових облікових площадок для визначення ви-дового складу, проективного вкриття, загальної чи-сельності та наземної фітомаси окремих видів. Прина-лежність рослин до екологічних груп встановлювалась за "Флорою СССР" [15].

Товщина лісової підстилки визначалась методом штучного горизонту [13] на великих пробах [9], а за-пас – шляхом зважування повітряно-сухої маси. Фі-зичні властивості верхніх шарів ґрунту визначались методом малих циліндрів, а щільність поверхні ґрунту – за допомогою твердоміра Голубєва. Облік природно-го поновлення проводився за методикою М.М. Горше-ніна [2] на облікових площадках (2×2 м), рівномірно розміщених по площі з розрахунку 100 шт./га. При цьому підріст поділявся на чотири висотні і п'ять віко-вих груп. Для підросту вікової групи 4-7 років визна-чалась фітомаса після відмивання і висушування до повітряно-сухого стану.

Середні таксаційні показники деревостанів (див. табл. 1) визначались за загальноприйнятою у лісовій таксації методикою [1], морфологічна структура – за квадратами на постійних пробних площах з картуван-ням всіх дерев, а таксаційна будова – за методикою О.В. Тюріна [14] в інтерпретації К.Є. Нікітіна [11].

Таблиця 1 Середні таксаційні показники деревостанів

на пробних площах №

проби Кр Склад D H A Б G P M

11 1 9Бк1Г+Лп 18,3 18,7 55 І 33,6 1,09 31020 – 10Бк+Яц, Г, Яв 17,6 20,9 60 І 34,5 0,96 3092 2 10Бк+Д, Кл, Г, Б 28,7 29,0 75 Іа 39,0 0,98 51521 – 10Бк+Д, Г, Кл, С 29,8 27,5 80 Іа 38,4 0,97 4777 – 8Бк1Д1Кл+Лп, Г, С 34,1 26,5 95 І 35,2 0,90 4166 – 8Бк1Яц1Д+Г 35,8 29,6 110 І 29,9 0,74 3689 – 7Бк1Д1Лп1Кл+Г, Яс

4Кл2Бк2Г2Лп+Д 48,3 29,6

28,8 19,9 120 2 36,9

3,60,920,09

51130

3 2 8Бк1Кл1Влх.ч 36,4 29,4 120 1 33,0 0,83 3998 – 8Бк1Яв1Ял+Г, Яс

4Г2Бк3Кл1Лп 54,5 19,0

29,9 18,3 130 1 45,3

4,60,980,07

51652

5 – 9Бк1Г+Д 47,0 28,1 130 2 38,2 0,93 48719 4 10Бк 41,8 27,0 120 2 33,2 0,85 41918 10 10Бк+Ял, Яв 45,3 29,2 120 1 33,7 0,84 44816 12 10Бк+С, Кл 36,8 26,6 85 1 31,5 0,81 36917 14 10Бк+Г 21,0 18,0 50 1 26,4 0,79 24415 17 10Бк 26,6 20,4 65 1 28,2 0,80 25914 26 10Бк+Лп, Г 38,6 26,3 100 2 31,4 0,81 36410 29 9Бк1Д+Лп

5Бк3Г1Д1Лп 50,1 11,9

28,9 12,6

120 40 2 26,8

3,40,680,18

31646

13 32 10Бк+Лп, С, Кл 38,2 26,5 90 1 30,7 0,79 3591 36 6Бк3Б1Г+Кл 19,5 20,8 60 1 30,0 0,84 31112 50 10Бк+Лп 40,1 26,2 95 2 29,1 0,75 3444 68 10Бк 19,9 18,5 55 2 21,7 0,64 200

Примітка: Кр – коефіцієнт рекреаційної дигресії; D – се-редній діаметр, см: H – середня висота, м; A – середній вік, ро-ків; Б – клас бонітету; G – сума площ попереднього перетину, м2; P – повнота; M – запас деревини, м3.

Результати досліджень Першим компонентом лісових біогеоценозів,

який зазнає впливу рекреаційного пресу і в якому спостерігаються найбільші зміни, є живий ґрунтовий покрив. Характерною особливістю букових угрупо-вань у районі досліджень є рідке і відносно бідне ви-довим складом трав'яне вкриття при чітко вираженій його мозаїчності і досить значній (22-36 %) площі мертвопокривних ділянок. На контрольних ділянках видовий склад травостану більше залежить від типу лісу, а трапляння, фітомаса і проективне вкриття – від віку, складу і структури деревно-чагарникового ярусу.

Основний фон трав'яного вкриття у свіжій грабо-вій субучині становлять типові лісові види: Carex pіlo-sa Scop., Galіum odoratum (L.) Scop., Galeobdolon lute-um Huds., Oxalіs acetosella L., Asarum europaeum L., Majanthemum bіfolіum (L.) F.W. Schmіdt, Aegopodіum podagrarіa L., Aposerіs foetіda (L.) Less., Hepatіca nobі-lіs Mіll., Stellarіa holostea L., Vіola odorata L. Значно рідше і меншою кількістю трапляються Іmpatіens nolі-tangere L., Convallarіa majalіs L., Mycelіs muralіs (L.) Dumort., Melіttіs sarmatіca Klok., Platanthera bіfolіa (L.) Rіch., Polygonatum multіflorum (L.) All., Orthіlіa secunda (L.) House, Sanісula europaea L., Scrophularіa nodosa L., Dryopterіs fіlіx-mas (L.) Schott, Athyrіum fіlіx-femіna (L.) Roth, Cіrcaea lutetіana L. Поодинокими екземплярами представлені Actаea spіcata L., Poa nemoralіs L.

Збільшення рекреаційного навантаження призво-дить до появи у трав'яному вкритті незначної кількості лісолучних видів і бур'янів і трохи більше лучних ви-дів. Загальна кількість видів трав'янистої рослинності



слабо корелює (r = 0,498) з коефіцієнтом витоптаної площі (Кр). Серед лучних і лісолучних видів основний фон створюють Ajuga reptans L., Clіnopodіum vulga-re L., Fragarіa vesca L., Galeopsіs tetrahіt L., Lathyrus vernus (L.) Bernh., Salvіa glutіnosa L., Achіllea submіlle-folіum Klok. et Krytzka, Euphorbіa cyparіssіas L., Gera-nіum pratense L., Poa pratensіs L., Trіfolіum pratense L., Tussіlago farfara L. та інші. Бур'яни представлені по-одинокими екземплярами Trіfolіum repens L., Plantago major L., Poa trіvіalіs L., Poa annuа L., Elytrіgіa repens (L.) Nevskі, Taraxacum offіcіnale Webb. ex Wіgg. Про-никнення під намет букових насаджень лучної рослин-ності та бур'янів значною мірою обмежується високою зімкнутістю намету деревостану навіть на ділянках з інтенсивним рекреаційним використанням. Більшість видів цих екологічних груп виявлені біля вікон намету та обабіч доріг. Основні ж зміни трав'яного вкриття під впливом рекреаційного пресу – зменшення загаль-ної чисельності і надземної фітомаси (табл. 2). Зрос-тання Кр від 1 до 50 % супроводжується зменшенням загальної чисельності видів у п'ять разів, а фітомаси – у дев'ять разів. Значні зміни відбуваються у найчи-сельніший і домінуючій на всіх пробних площах групі лісових видів. Зростання Кр у вказаному діапазоні призводить до скорочення чисельності лісових видів з 84,9 до 14,6 шт/кв.м, тобто понад 80 %.

Таблиця 2 Зміна чисельності (шт./м2) і надземної фітомаси (г/м2)

трав'яного вкриття різних екологічних груп Екологічні групи № про-

би Загальна

чисельність фітомаса лісові лісолучні лучні бур'яни

11 84,9 / 23,4 84,9 / 23,4 + / + – – 3 71,6 / 18,0 71,5 / 17,9 0,1 / 0,1 – – 18 69,4 / 17,0 69,0 / 16,0 0,4 / 0,3 + / + – 16 53,3 / 12,0 53,1 / 11,8 0,1 / 0,1 0,1 / 0,1 – 15 49,8 / 11,3 44,7 / 10,2 0,7 / 0,4 4,4 / 0,6 + / + 14 45,7 / 9,1 42,2 / 8,4 1,2 / 0,3 2,3 / 0,4 + / + 13 46,3 / 6,7 44,2 / 5,7 1,0 / 0,5 1,1 / 0,5 – 12 18,4 / 2,6 14,6 / 1,1 0,3 / 0,1 3,1 / 0,8 0,4 / 0,6

Примітка: знаком "+" позначені чисельності менше 0,05 шт./м2 і фітомаса менше 0,05 г/м2.

У вологій дубово-ялицевій бучині живий ґрунто-вий покрив на контрольних ділянках представлений 53 видами, які належать до 42 родів і 29 родин. Основ-ний його фон утворюють Carex brіzoіdes L., C. pіlosa Scop., C. dіgіtata L., Betonіca offіcіnalіs L, Ajuga rep-tans, Asarum europaeum, Luzula luzuloіdes (Lam.) Dandy et Wіlmott, Galeobdolon luteum, Majanthemum bіfolіum, Oxalіs acetosela, Sanіcula europaea, Stellarіa hollostea, Vaccіnіum myrtіllus L. тощо, трапляння яких перебуває у межах 26-97 %.

Незважаючи на високе зімкнення крон насаджень та мале освітлення поверхні ґрунту (4,1 % від контро-лю) проективне вкриття досить високе (12-36 %). Тут переважають типові лісові тіневитривалі мегатрофи мезогігрофіти з невеликою домішкою гігрофітів, а на мікропідвищеннях – мезофітів.

При Кр 16-50 % за рахунок збільшення густоти стежкової мережі і зрідження підросту та підліску зростає освітлення під наметом лісу (8,4-14,2 % від контролю). У видовому складі домінують осоки, але збільшується участь широколистяних трав, особливо

вздовж багаточисельних стежок. Тут значна частка припадає на світлолюбніші види при частковому випа-данні типових лісових сціофітів (Aegopodіum podagra-rіa, Aposerіs foetіda, Betonіca offіcіnalіs, Dіgіtalіs gran-dіflora Mіll., Epіlobіum montanum L., Festuca gіgantea (L.) Vіll., Galіum mollugo L., Mercurіalіs perennіs L., Parіs quadrіfolіa L., Stachys sylvatіca L. та ін.). Крім збільшення участі геліотрофних видів (Ajuga reptans, Achіllea submіllefolіum, Bellіs perennіs L., Festuca ovі-na L., F. pratensіs Huds, Carex pallescens L., Gentіana asclepіadea L., Lysіmachіa nummularіa L., Juncus effu-sus L., Melampyrum nemorosum L., M. saxosum Baumg., Leontodon autumnalіs L., Plantago lanceolata L., Polygo-num avіculare L., Ranunculus repens L. та інші), збіль-шується загальна кількість видів травостану до 94 ви-дів, що належать до 69 родів і 28 родин. Загальне про-ективне вкриття зростає до 29-36 %. Залежно від мік-рорельєфу, зміни у складі травостану можуть відбува-тися у двох напрямках: на рівнинах і понижених міс-цях мезогігрофітна рослинність частково змінюється на гігрофітну (на ущільнених ділянках), а на мікропід-вищеннях і схилах – на мезофітну, переважно сухих лук у комплексі з мезоксерофітною і гігрофітною.

Кількісно зміни видового складу трав'яного вкрит-тя, залежно від коефіцієнта рекреаційного витоптуван-ня Кр, виражались коефіцієнтом флористичної подіб-ності Жаккара. При Кр = 4-10 % коефіцієнт Жаккара, порівняно з контрольними насадженнями, становив 59,1-65,6 %. При збільшенні витоптування дослідних ділянок до 18 % цей показник зменшувався до 18,1-25,0 %, а при зростанні витоптаної площі до 50 % він становив всього 4,8-17,1 %. Для оцінки флористичної подібності всього дигресивного ряду вираховувався індекс біологічної дисперсії Коха, який для триста-дійного ряду становив 7,8-26,5 %, а для чотириста-дійного – лише 1,2-2,2 %. Це свідчить про те, що при досягненні ділянки третьої стадії дигресії маємо спра-ву з практично новою асоціацією.

Лісова підстилка завдяки пружно-пухкому стану виконує роль буфера, зменшуючи тиск відвідувачів лі-сів на верхні шари ґрунту. Під впливом тривалих рек-реаційних навантажень лісова підстилка зазнає відчут-них змін у товщині, структурі, складі і запасі. Між площею витоптаної поверхні ділянок лісу і товщиною підстилки та її запасом виявлено досить тісний обер-нений кореляційний зв'язок (відповідно r = -0,971 і r = -0,950). При зростанні Кр від 0 до 50 % товщина під-стилки у свіжій грабовій субучині зменшується у 4,5 раза (табл. 3), а її запас у повітряно-сухому стані – у 2,8 раза.

На пробних площах з Кр>50 % лісова підстилка майже відсутня, розподілена по площі вкрай нерівно-мірно (коефіцієнт варіації запасу становить 86,3-98,5 %) і зосереджена в основному у пониженнях мік-рорельєфу та куртинах підросту. У цілому для пробної площі щільність підстилки при Кр до 14 % змінюється ще не істотно, але при збільшенні коефіцієнта рекре-ації до 32 % вона зростає у 1,5 раза, а при Кр = 50 % – у 2,0 рази, сягаючи величини 0,0623 г/см3 проти 0,0302-0,0316 г/ см3 на контролі.

У результаті ущільнення, перетирання і перемі-шування з верхніми шарами ґрунту структура і фрак-



ційний склад підстилки істотно змінюються. Зі збіль-шенням інтенсивності рекреаційних навантажень змен-шується частка напіврозкладеного і розкладеного ша-ру підстилки і збільшується частка опаду, особливо гі-лок, кори. Зростання рекреаційного пресу сприяє прис-коренню мінералізації підстилки та її виносу за межі дослідних ділянок.

Через мохово-трав'яне вкриття і лісову підстилку рекреаційні навантаження передаються верхнім шарам ґрунту. Найбільші зміни об'ємної маси і твердості ґрунту відзначені для верхнього п'ятисантиметрового шару (табл. 3), а зі збільшенням глибини до 20 см різ-ниця у цих показниках, порівняно з контролем, зглад-жується. Навіть незначний показник Кр впливає на зміну твердості та об'ємної маси ґрунту. При Кр = 20 % об'ємна маса верхнього 5-см шару ґрунту, порів-няно з контролем, зростає на 20,7 %, а твердість – на 100 %, при Кр = 68 % – відповідно на 65 % і 230 %.

Між цими показниками і площею витоптаної по-верхні існує тісний кореляційний зв'язок (відповідно r = 0,956 і r = 0,984). Залежність об'ємної маси ґрунту (y) від Кр у згаданому вище діапазоні описується рів-нянням:

y = 0,911 + 0,021Кр – 0,459-3⋅102 Кр + 0,401-5 ⋅102 Кр З літератури [10] відомо, що букові насадження

досить добре поновлюються природним шляхом, за-безпечуючи у субучині до 40 тис. шт./га повноцінного підросту, а в бучині – навіть до 100 тис. шт./га. У висо-козімкнутих субучинах Розточчя з інтенсивним рекре-аційним навантаженням чисельність підросту не пере-вищує шести тисяч шт./га. Територіальне розміщення підросту нерівномірне і приурочене до вікон у наметі, які утворились при вибіркових санітарних і доглядо-вих рубаннях. Нерівномірність розміщення підросту підтверджує досить високий (38,6-59,4 %) коефіцієнт мінливості його кількості на облікових ділянках кон-трольних пробних площ.

Таблиця 3 Динаміка товщини і запасу лісової підстилки, об'ємної маси (чисельник) і твердості (знаменник)

верхнього п'ятисантиметрового шару ґрунту у свіжій грабовій субучині Лісова підстилка Об'ємна маса (г/ см3) і твердість (кг/ см2) ґрунту №

пробних площ товщина, мм запас, кг/ м2 неущільнена

ділянка ущільнена ділянка

у середньому на пробі

1 32 ±1,2 1,010±0,021 0,963 / 7,8 1,048 / 8,1 0,963 / 7,8 2 30 ±0,9 0,917±0,024 0,971 / 7,8 1,061 / 8,4 0,972 / 7,8 4 27 ±0,8 0,839±0,031 0,984 / 8,1 1,122 / 12,3 0,994 / 8,3 10 26 ±0,5 0,786±0,023 0,992 / 10,3 1,179 / 19,7 1,051 / 10,5 12 21 ±0,7 0,668±0,018 1,110 / 12,5 1,251 / 24,0 1,126 / 13,9 13 21 ±0,6 0,636±0,036 1,112 / 12,2 1,273 / 26,1 1,132 / 14,0 18 19 ±0,3 0,629±0,029 1,126 / 13,7 1,326 / 24,4 1,161 / 15,6 26 17 ±0,5 0,618±0,026 1,184 / 15,9 1,308 / 26,8 1,216 / 18,7 32 11 ±0,4 0,503±0,019 1,206 / 16,7 1,390 / 28,3 1,313 / 20,4 50 6 ±0,3 0,374±0,026 1,231 / 18,8 1,421 / 32,4 1,326 / 25,6

Посилення рекреаційного впливу на лісові ділян-ки виражається у зменшенні кількості підросту, зрос-танні частки пошкоджених екземплярів (при Кр = 50 % пошкоджений підріст становить 76,5 %, а при Кр = 68 %-96,3 %), зменшенні приросту у висоту, зміні просторово-вікової його структури. На ділянках з ко-ефіцієнтом витоптаної площі 13 % відсутні сходи, а при збільшенні площі витоптування понад 35 % зника-ють дво-трирічки. На пробних площах, де відсоток до-ріг і стежок перевищує 26 %, різко зменшується (до 100-350 шт./га) чисельність підросту віком понад 15 ро-ків, а на окремих ділянках він практично відсутній. Це свідчить про низьку опірність букового підросту про-ти тривалого рекреаційного пресу. Між величиною ко-ефіцієнта рекреаційного використання ділянок лісу і загальною кількістю підросту та підросту вікової гру-пи понад 15 років виявлений досить тісний кореля-ційний зв'язок (відповідно r = – 0,708, r = -0,723).

Збільшення рекреаційного навантаження, незва-жаючи на перерозподіл у групах висот підросту, зу-мовлює зниження його середнього приросту у висоту і, як наслідок, середньої висоти підросту в цілому. Як-що у контрольному насадженні середня висота підрос-ту у 90-110-річному насадженні становить 82 см, то на пробній площі з Кр = 50 % – лише 29 см, тобто у 2,5 раза менше. Тривале рекреаційне використання ді-

лянок лісу спричиняє зменшення фітомаси окремих рослин та їх органів. Збільшення Кр до 50 % призво-дить до зменшення фітомаси однієї рослини у повітря-но-сухому стані (для підросту вікової групи 4-7 років) з 1,20 г до 0,83 г, тобто на 30 %. При цьому найбільші зміни виявлені у кореневій системі.

Порушення фізичних властивостей ґрунту та умов живлення, нанесення механічних пошкоджень зумов-лює зміни і в основному компоненті насаджень – дере-востані. Для рекреаційних лісів важливою є морфоло-гічна структура насаджень, під якою розуміють прос-торове розміщення всіх компонентів лісових фітоце-нозів, особливо деревостану, горизонтальне і верти-кальне зімкнення намету. Адже структура насаджень визначає тип лісопаркового ландшафту, ряд найважли-віших показників оцінки їх рекреаційної придатності.

Картування розміщення дерев на пробних площах контрольних ділянок показало, що в районі дослід-жень розміщення дерев контагіозно-випадкове. Гру-пою ми вважали таке сукупне розміщення дерев (не менше трьох), відстань між якими була меншою від середньої відстані між деревами на даній пробній пло-щі і які були віддалені від інших не ближче подвійної середньої висоти на пробі. Виявилось, що на кон-трольних ділянках зі збільшенням віку кількість груп дерев поступово зменшується, як і кількість дерев у



групах та загальна чисельність всіх дерев, зосередже-них у групах (табл. 4). Імовірно, що це викликане пос-тійною диференціацією дерев та прагненням лісівни-ків при проведенні доглядових рубань досягнути рів-номірного розміщення дерев. Оскільки в насадженнях представлені десятки ступенів товщини, то рівномір-ного розподілу сум площ поперечних перетинів навіть при зменшенні нерівномірності територіального роз-міщення дерев досягнути не вдається. При зростанні віку від 40 до 130 років навіть у межах пробних площ коефіцієнт варіації абсолютної повноти зростає від 16,2 % до 23,1 %.

Таблиця 4 Динаміка групового розміщення дерев

Вік, років

Кількість груп на га

Всього дерев у групах, %

Кількість дерев у групі, шт.

Ділянка контрольна 40 123 61,5 6,57 / 3-18 60 79 54,7 6,14 / 3-23 80 45 49,0 5,91 / 3-15 110 23 43,8 5,43 / 3-11

Ділянка дослідна 55 148 58,8 4,92 / 3-10 60 106 65,8 4,16 / 3-10 85 63 46,3 4,60 / 3-7 120 74 76,3 3,29 / 3-6 Примітка: у чисельнику середнє значення, у знаменнику

мінімальне і максимальне. На дослідних пробних площах порівняно з кон-

трольними кількість груп дерев більша, особливо у старших насадженнях з тривалішим рекреаційним ви-користанням. Таке явище зумовлене розділенням ве-ликих природних груп дерев за рахунок вибірки час-тини дерев у результаті їх ушкодження та ослаблення вздовж стежок, про що свідчить середня і максималь-на кількість дерев у групі. Величина, форма і територі-альне розміщення групово-куртинних комплексів не піддаються аналізу, оскільки формуються рекреанта-ми стихійно, залежно від індивідуального спрямовано-го цільового вибору напрямку руху відпочиваючих та ряду об'єктивних факторів (існуючі групи і куртини, рекреаційна придатність даного та сусіднього насад-ження, мікрорельєф, тип і стан ґрунту, природні пе-решкоди у вигляді пеньків, каменів, порубкових реш-ток, дерев, кущів тощо). У той же час відсоток дерев у групах більше корелює з коефіцієнтом витоптування території, ніж з віком деревостану. Такий своєрідний територіальний розподіл дерев впливає і на таксаційну будову деревостанів. При аналізі будови насаджень у розрахунок брався лише основний елемент деревостану.

Значною мірою вікову динаміку розподілу дерев за товщиною у насадженні характеризує коефіцієнт мінливості. На контрольних ділянках (табл. 5) зі збіль-шенням середніх діаметрів варіація товщини дерев, за окремими винятками (пробні площі 5, 8, 10), законо-мірно спадає. Винятки можна пояснити лише прагнен-ням лісівників до рівномірного розподілу дерев по площі, а іноді навіть до отримання у процесі вирощу-вання певної кількості ліквідної деревини. У цілому

мінливість товщини дерев перевищує прийняту у лісо-вій таксації [5] величину лише у середньовікових на-садженнях.

На ділянках з різними величинами і типами роз-витку рекреаційної дигресії розмах крайніх значень величини мінливості зростає до 19,2 % при загальному зменшенні її числових величин. Мінливість товщини дерев на порушених рекреаційною діяльністю ділян-ках залежить не стільки від віку деревостанів та їх се-редніх діаметрів, як від типу розвитку стадій дигресії. Спочатку зі збільшенням розвитку стежкової дигресії, за рахунок зменшення приросту деревних стовбурів у товщину вздовж стежок та інтенсивного випадання тонкомірних екземплярів при поступовому нарощу-ванні поперечників дерев у міжстежковому просторі, коефіцієнт мінливості товщини дерев зростає від 17,4 % до 36,8 % (пробні площі 14-18). При переході до площинного розвитку деградації ділянок лісу, коли негативного впливу зазнає більшість дерев, коефіцієнт мінливості товщини стовбурів поступово зменшується від 36,6 % до 19,3 % (пробні площі 1, 4, 10, 12, 13).

Міра косості рядів розподілу дерев за товщиною на контрольних ділянках додатна і зі збільшенням се-реднього діаметра закономірно зменшується від се-редньої до малої, а в насадженнях віком понад 100 ро-ків навіть прямує до нуля. За розрахунками, у біль-шості випадків міра асиметрії статистично не досто-вірна і пояснюється випадковими причинами. У рек-реаційно порушених деревостанах чіткої закономір-ності у зміні асиметрії рядів розподілу, особливо у се-редньовікових насадженнях з коефіцієнтом витопту-вання до 20 %, не виявлено. У старших насадженнях з вищим Кр показник асиметрії зростає зі збільшенням середніх діаметрів та коефіцієнтів витоптування, що не зовсім узгоджується з даними, отриманими для ін-ших деревних порід і типів лісу [7].

Ймовірно, що букові насадження району дослід-ження, відзначаються притаманною лише для них ре-акцією на рекреаційний прес. У цілому додатна аси-метрія свідчить про інтенсивніше випадання тонкомір-них дерев з деревостану, як негативну реакцію на рек-реаційне навантаження.

Крутизна кривих розподілу дерев за товщиною на контрольних ділянках виявилась від'ємною і перебу-ває у межах від -0,10 до -1,21. Чіткої залежності вели-чини цього показника від віку чи середнього діаметра не виявлено. На рекреаційно порушених ділянках ве-личина ексцесу змінюється у ширших межах і в біль-шості випадків є додатною (-0,46±1,51). У загальному значення ексцесу менші на ділянках з розвиненою стежковою дигресією і більші при площинній дигресії. Це свідчить, що будь-яке рекреаційне навантаження сприяє випаданню дерев з тонкомірних ступенів тов-щини і гальмуванню природного переходу дерев з нижчих ступенів товщини у товстомірніші. Таке яви-ще сприяє концентрації чисельності дерев навколо се-реднього значення, що відбивається на довжині ран-жувального ряду, вираженого у природних ступенях товщини (табл. 5).



Таблиця 5 Теоретичні частоти рядів розподілу дерев за природними ступенями товщини

Частка стовбурів за природними ступенями товщини, % № проб 0,1 0,2 0,3 0,4 0,5 0,6 0,7 0,8 0,9 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 1,5 1,6 1,7 1,8 1,9 2,0 2,1

11 0,4 1,1 2,6 4,5 6,7 8,9 10,5 11,2 10,9 9,8 8,2 6,6 5,2 4,0 3,1 2,3 1,6 1,1 0,7 0,4 0,220 0,1 0,3 1,6 3,3 6,1 9,0 10,5 11,3 11,4 10,8 9,5 7,1 5,4 4,2 3,2 2,4 1,6 1,2 0,7 0,2 0,121 0,4 1,7 4,3 7,3 10,7 12,9 13,7 12,9 11,2 9,2 6,8 4,5 2,6 1,2 0,5 0,1 2 0,4 1,5 3,5 5,9 8,4 10,3 11,1 11,1 10,5 9,7 8,6 7,2 5,4 3,5 1,9 0,8 0,2 7 1,0 4,3 5,5 6,7 8,1 9,0 9,4 9,5 9,0 8,4 7,6 6,6 5,4 4,0 2,7 1,6 0,8 0,4 6 0,9 3,0 6,5 10,6 13,8 15,0 14,2 12,2 9,6 6,8 4,2 2,1 0,8 0,3 19 0,1 1,1 3,3 6,5 10,1 12,9 14,2 14,1 12,8 10,5 7,4 4,3 2,0 0,6 0,1 9 0,7 3,2 8,1 14,0 18,3 19,1 16,6 11,5 6,0 2,1 0,4 5 3,5 5,1 6,6 8,2 9,3 9,8 9,7 9,4 9,0 8,4 7,3 5,7 4,1 2,7 1,3 8 0,8 0,9 2,4 5,1 8,9 12,7 15,6 16,3 14,7 11,1 6,9 3,4 1,3 0,3 3 0,1 0,7 2,0 4,2 7,2 10,3 13,0 14,0 13,2 11,2 8,6 6,1 4,1 2,6 1,5 0,8 0,4 1 1,2 2,2 4,1 7,1 10,4 13,2 15,2 15,3 12,1 7,9 5,3 3,0 1,8 0,8 0,3 0,2 4 2,7 4,0 5,9 11,6 21,4 21,2 13,7 9,4 5,3 3,2 1,6 15 1,8 4,2 8,4 11,0 13,0 13,4 13,1 11,8 10,0 7,4 3,8 1,1 0,6 0,3 0,1 13 1,1 4,0 9,3 15,0 18,1 17,4 14,2 10,1 6,1 3,1 1,2 0,4 16 0,4 1,5 3,6 6,2 9,9 12,8 14,1 13,6 12,6 11,1 7,2 3,7 2,1 1,0 0,2 17 0,8 1,5 3,0 5,4 7,8 11,6 13,8 14,4 13,1 9,7 7,0 4,5 3,0 1,9 1,3 0,8 0,3 0,1 12 1,9 7,5 16,2 22,7 21,1 14,1 7,9 4,6 2,7 1,3 14 1,2 4,4 9,4 14,5 17,3 17,1 14,5 10,6 6,5 3,1 1,1 0,3 18 0,8 3,6 8,8 15,0 18,8 18,3 14,7 10,4 5,9 2,8 1,0 0,3 10 0,3 3,0 9,3 17,5 22,5 20,1 12,4 5,6 2,8 2,5 2,4 1,0

Застосування природних ступенів товщини дає змогу провести порівняльний аналіз деревостанів з різними середніми діаметрами. На контрольних ділян-ках, за винятком пробних площ 3, 5 і 7, зі збільшенням середніх діаметрів амплітуда крайніх значень ранжу-вального ряду закономірно звужується, але тільки піс-ля 100-річного віку наближується до нормального роз-поділу [14]. На 3, 5 і 7 пробних площах у минулі роки проведені доглядові рубання з відбором дерев, близь-ким до верхового методу. Це можна пояснити розтяг-ненням рядів розподілу за природними ступенями тов-щини і високими показниками коефіцієнтів варіації ді-аметрів дерев (табл. 6).

Таблиця 6 Статистики рядів розподілу дерев бука за товщиною

на пробних площах №

проби Вік, ро-ків Кр D, см V, % A E Rd

11 55 1 18,3±0,68 39,3 0,58 -0,19 61,3 20 60 – 17,6±0,74 38,0 0,71 -0,18 61,3 21 80 – 30,2±0,55 28,3 0,33 -0,67 57,2 2 75 2 27,5±0,36 32,8 0,27 -1,21 57,1 7 95 – 34,5±0,95 40,2 0,22 -1,09 58,1 6 110 – 35,0±0,68 25,7 0,35 -0,69 56,8 19 120 4 41,8±0,78 25,8 0,11 -0,84 55,2 9 120 – 47,6±0,77 24,6 0,05 -0,59 54,8 5 130 – 47,2±1,33 36,3 0,15 -1,40 56,8 8 130 – 52,7±1,04 24,0 -0,07 -0,35 54,0 3 120 2 36,5±0,76 30,0 0,38 -0,10 58,2 1 60 36 22,4±0,79 25,3 0,49 0,86 58,7 4 55 68 19,9±0,37 23,2 0,11 0,76 55,7 15 65 17 26,6±0,53 36,6 0,77 0,36 62,2 13 90 32 38,1±0,57 21,5 0,36 -0,46 56,4 16 85 12 33,1±0,41 17,4 -0,26 0,70 52,0 17 50 14 21,0±0,40 36,8 0,40 0,51 60,1 12 95 50 35,8±0,50 19,3 0,73 0,52 58,8 14 95 26 38,5±0,56 21,8 0,24 0,58 56,2 18 120 10 45,1±0,68 20,7 0,84 -0,37 56,0 10 120 29 47,7±0,43 23,0 1,07 1,51 62,3

Примітка: Кр – коефіцієнт рекреації; D – середній діаметр з основною помилкою; V – коефіцієнт мінливості, %; А – аси-метрія; Е – ексцес; Rd – ранг середнього дерева.

На дослідних ділянках з відносно невисоким ко-ефіцієнтом рекреації розмах крайніх значень (хоч значно коротший від контрольних насаджень) підпо-рядковується загальній закономірності. При розвитку площинної дигресії ділянок лісу, незалежно від се-реднього діаметра деревостанів, розмах крайніх зна-чень істотно звужується і при коефіцієнті рекреації 50 % чи вище вся чисельність дерев вкладається лише у 10-11 природних ступенів товщини. Такі деревоста-ни стають біологічно нестійкими і потребують не-гайних заходів штучної демутації.

Ранг середнього дерева, розрахований за методом К.Є. Нікітіна [11], для контрольних насаджень зі збіль-шенням середнього діаметра поступово зменшується (Rd = 61,3-54,0). На дослідних ділянках цей показник залежить, головним чином, від типу і стадії розвитку рекреаційної дигресії. Зростання Кр до 29 % супрово-диться збільшенням значення рангу середнього дерева до 62,3 %, що можна пояснити значним випаданням з деревостану тонкомірних дерев вздовж стежок. При переході ділянок лісу до площинної дигресії положен-ня середнього дерева у ранжувальному ряді нормалі-зується.

Висновки Зміни фізичних властивостей ґрунту, механічні

пошкодження коренів і стовбурів при інтенсивних рекреаційних навантаженнях і недостатній екологічній культурі відвідувачів лісів знижують життєстійкість дерев і сприяють проведенню частих вибіркових сані-тарних рубань. Результатом цього є подальше зрід-ження деревостанів, зменшення абсолютної та віднос-ної повнот і запасів стовбурної деревини (табл. 1). Ос-кільки від рекреаційних навантажень у першу чергу потерпають тонкомірні дерева, то за рахунок їх виби-рання під час оздоровлення насаджень середній ді-аметр деревостанів дещо зростає, незважаючи на ос-лаблення приросту кожного дерева на ущільнених



ґрунтах. На середній висоті деревостанів рекреаційне використання істотно не відбивається.

Для букових насаджень району досліджень харак-терні високі запаси стовбурної деревини, а інтенсивне (коло 6 м3/га) нарощування середньої зміни запасу триває до 75-80 років. На дослідних ділянках з коефі-цієнтом витоптування понад 20 % середня зміна запа-су зменшується на 7-17 %, а при збільшенні Кр до 68 % – навіть на 35 %. На відміну від насаджень інших порід [6], букові насадження Розточчя і Прикарпаття виявились дещо стійкішими до рекреаційних наванта-жень, якщо не враховувати легкого пошкодження їх ко-ри та відсутності природного відновлення.

ЛІТЕРАТУРА 1. Анучин Н.П. Лесная таксация. – М.: Лесн. пром-сть,

1982. – 552 с. 2. Горшенин Н.М. Методика изучения естественного во-

зобновления и эрозии почв у горно-лесной зоне Карпат// На-учн. труды ЛЛТИ. – 1959, т. 4. – С. 157-166.

3. Диренков С.О., Савицька С.М. Фітоіндикація проце-сів деградації приміських лісів при рекреаційному переванта-женні// Укр. ботан. журн. – 1981, т. 38, № 4. – С. 14-17.

4. Жижин М.П., Зеленський М.Н., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Зміни підстилки соснових лісів Розточчя під впливом рекре-аційних навантажень// Укр. ботан. журн. – 1982, т. 39, № 2. – С. 68-73.

5. Захаров В.К. Варьирование таксационных признаков древостоев// Лесное хозяйство. – 1950, № 11. – С. 66-70.

6. Зеленский Н.Н. Исследование рекреационной дигрес-сии курортных лесов Прикарпатья и природоохранные принци-пы организации и ведения хозяйства в них: Автореф. дисс… канд. с.-х. наук. – Львов, 1979. – 20 с.

7. Зеленский Н.Н. Динамика таксационного строения ре-креационно нарушенных древостоев// Лесн. хоз-во, лесн., бум. и деревообрабат. пром-сть. – 1990, вып. 21. – С. 17-20.

8. Зеленський М.Н. Передумови розроблення методики комплексного дослідження рекреаційної дигресії лісових угру-повань// Природа Розточчя: Біогеоценогічні дослідження: під-ходи, методики, результати. – Івано-Франкове. – 1999, вип. 1.. – С. 85-89.

9. Карпачевский Л.О., Киселёва Н.К. О методике учёта опада и подстилки у смешанных лесах// Лесоведение. – 1968, № 3. – С. 73-79.

10. Молотков П.И. Буковые леса и хозяйство в них. – М.: Лесн. пром-сть, 1966. – 224 с.

11. Никитин К.Е. Лиственница на Украине. – К.: Урожай, 1966. – 331 с.

12. Прикладовская Т.Р. Изменение основных компонен-тов буковых биогеоценозов зеленой зоны г. Львова в результа-те рекреационного воздействия: Автореф. дисс…. канд. с.-х. на-ук. – Харьков, 1986. – 15 с.

13. Скородумов А.С. К методике изучения лесной под-стилки// Пробл. сов. почвоведения. – 1940, № 10. – С. 143-156.

14. Тюрин А.В. Нормальная производительность насаж-дений сосны, берёзы, осины и ели. – М.-Л.: Сельхозгиз, 1931. – 201 с.

15. Флора СССР. – М.-Л., 1934-1964, т. 1-30. 16. Шеляг-Сосонко Ю.Р., Жижин М.П., Зеленський М.Н.

Стан і перспективи вивчення рекреаційних змін рослинності// Укр. ботан. журн. – 1981, т. 28, № 5. – С. 95-105.

17. Шукель И.В. Особенности восстановления бука евро-пейского в городских и загородных насаждениях зеленых зон городов: Автореф. дисс… канд с.-х. наук. – Львов, 1990. – 19 с.

18. Salіsch G. Forstastetіk. – Berlіn: Vorlag von Julіusch Sprіnger, 1911. – 434 s.

M.N. Zelenskij, T.R. Prikladovska

REACTION OF BEECH FORESTS TO THE INFLUENCE OF RECREATION

Recreation beech forests (Fagus sylvatica L.) we-re researched in Lviv region. The intensive recreation utilisation of beech forests changes all their compo-nents (soil, forest litter, grass cover, up-growth and main stand). Hardness and volume of the soil incre-ase, volume of forest litter diminish. Quantity of grass cover, up-growth and their above-ground volume fall. In the main stand the absolute and relative degree of crop density, growing stock and average change of growing stock decrease. Changes in stand structure of beech forests are the function of a recreation version and a quantity of paths.



УДК 502.3630*187

П.Р. ТРЕТЯК1, Л.М. ПЕТРОВА2, І.М. ПАЦУРА3

СУЧАСНИЙ СТАН ТА НЕОБХІДНІСТЬ ЗБЕРЕЖЕННЯ ПРИРОДНИХ ЛІСІВ ВЕРХНЬОДНІСТРОВСЬКОЇ УЛОГОВИНИ

У межах улоговини відбулися глибокі антропогенні трансформації природних комплексів: знищення лісо-вої рослинності, осушення території та агрокультурне освоєння. На місці колишніх заплавних лісів та боліт сьогодні наявні осушені, здебільшого малопродуктивні суходільні луки і лише на 15 % території зростають чагарники, молоді та середньовікові вторинні деревостани. Необхідно зберегти існуючі лісові масиви та від-творити їх на землях, які вийшли із сільськогосподарського використання, а також розширити площу мережі об'єктів природно-заповідного фонду.

1 Платон Романович ТРЕТЯК – дійсний член ЛАН України, доктор біологічних наук, Державний природознавчий музей НАН України. Україна, м.Львів. Тел/факс: +38 (0322) 72-89-17. E-mail: [email protected]; [email protected] 2 Лілія Михайлівна ПЕТРОВА – кандидат сільськогосподарських наук, Український державний лісотехнічний університет. Україна, м. Львів. Тел.: +38(032) 233-96-05. Е-mail: [email protected] 3 Ігор Михайлович ПАЦУРА – кандидат сільськогосподарських наук, Український державний лісотехнічний університет. Україна, м. Львів. Тел.: +38(032) 233-96-81. Е-mail: [email protected]

Серед сучасних екологічних пріоритетів держав-ної політики України особливо важливе значення на-дається збереженню біологічного та ландшафтного рі-зноманіття [6]. Забезпечити це завдання повинна на-ціональна екологічна мережа, яка має бути розбудова-на на основі об'єктів природно-заповідного фонду та інших, охоплених господарською діяльністю мало по-рушених земель природних ландшафтів [4]. До таких належать, у першу чергу, вкриті лісом землі, оскільки інші угіддя суходолу зазнали істотних модифікацій і трансформацій у наслідок тривалого їх сільськогоспо-дарського та промислового використання, а також по-ширення селищно-міських агломерацій. Особливої уваги у плані збереження заслуговують залишки при-родних лісових біогеоценозів у межах фізико-геогра-фічних провінцій [13], областей [12] і районів [14], що зазнали майже повного знеліснення і перетворення в агрокультурні та промислові ландшафти. До таких можна віднести і природні комплекси Верхньодніс-тровської улоговини. Це доволі обширна терасована акумулятивна рівнина, складена річковим алювієм: суглинками, глинами, пісками та галечниками. У ми-нулому була дуже заболоченою. Зараз на значній пло-щі осушена. Простягається вона на Передкарпатті у межах Львівської області, від пониззя р. Стривігору до гирла р. Свічі. Пересічна висота 230-290 м [5].

Природні угіддя улоговини, порівняно з прилег-лими височинними ландшафтами, чи не найдовше за-лишалися незайманими. Низовина зазнавала постійно-го затоплення, перезволоження, нагромадження му-листого матеріалу, формування торфовищ. Очевидно, тут були поширені вербняки, а також на значній час-тині – мочари та водойми зі стоячою водою, локально – заплавні діброви й вільшини [3, 15]. Як вказують В. Поль і Е. Головкевич, меліоративні осушувальні ро-боти, спрямлення русла ріки і розчищення його від стовбурів дерев тут було розпочато лише на початку

ХІХ ст. [17, 16]. Однак, протягом наступного століття меліорація, врешті-решт, таки призвела до значних змін природного середовища. На місці колишніх мок-рих і сирих вербняків, заплавних дібров та боліт май-же повсюдно створені сільськогосподарські угіддя: рілля, сінокоси, пасовища. Зараз типові клейковільш-няки та вербняки, рідше заплавні діброви, трапляють-ся лише локально, на сезонно перезволожених, сирих та мокрих торфово-акумулятивних ґрунтах.

Сучасний лісовий покрив улоговини надзвичайно фрагментований. Лісові масиви антропогенно змінені, мають відносно невеликі площі, що оточені сільсько-господарськими угіддями. Однак і сьогодні вони є осе-редками збереження генофонду заплавних широко-листяних лісів з перевагою дуба, вільхи клейкої, із до-мішкою граба, липи дрібнолистої, ясена та різних ви-дів в'язів. На жаль, такі ліси у межах долин річок Ук-раїни вже стали рідкісними [9]. Така ситуація харак-терна і для передгір'я Карпат та Альп в Європі. Зап-лавні ліси, на думку академіка П.С. Погребняка, є ма-лодослідженими і заслуговують особливої уваги при-рододослідників з огляду на амплітудність сезонного зволоження, просторової та ценотичної структури [8]. Зараз повсюдно вони заслуговують охорони та віднов-лення, запровадження особливого режиму викорис-тання цих земель [2].

Методика й об'єкти досліджень За картографічними матеріалами визначено пло-

щу, яку займає терасована акумулятивна рівнина Вер-хньодністровської улоговини, а також її лісистість (відносну частку території, зайняту лісовими масива-ми та чагарниками). До лісового фонду цього району належить частина земель Старо-Самбірського, Сам-бірського, Стрийського та Дрогобицького державних лісогосподарських підприємств. Вона була залучена до аналітичних досліджень, які виконано на основі ба-


П.Р. Третяк, Л.М. Петрова, І.М. Пацура. Сучасний стан та необхідність збереження природних лісів Верхньодністровської ... 97

зи даних кафедри лісівництва Українського державно-го лісотехнічного університету, яка містить таксаційні матеріали ділянкового обліку лісового фонду у басейні р. Дністер у межах Карпат та Передкарпаття станом на 1.01.2001 р. Проведено групування інформації за типами лісу, переважаючими породами та групами віку деревос-танів. На підставі геоботанічних досліджень виконано уза-гальнення про видове різноманіття лісових угруповань.

Результати досліджень Загальна площа улоговини становить приблизно

157 тис. га. Лісом і чагарниками вкрито близько 15 % території, в т.ч. понад 8 % займають ліси земель дер-жавних лісогосподарських підприємств. Така відносна лісистість є одним із найнижчих показників у Львівсь-кій області [11]. Низький він також порівняно з від-носною площею вкритих лісом земель у Передкарпат-ті в цілому, яка зараз становить 21,2 % [1].

Для сучасних лісових земель Верхньодністровсь-кої улоговини найбільш характерними є вологі та сирі грудові та сугрудові едафотопи, в межах яких лісовпо-рядженням виділено такі переважаючі типи лісу: воло-га грабова діброва – 50,8 %; сирий клейковільховий груд – 24,1 % та волога грабова судіброва – 13,1 % (табл. 1). До меліорації тут, ймовірно найбільш поши-реними були сирі й мокрі сугруди та груди, а також старичні водойми. Відповідно, колись тут переважали

вербняки, осокірники, вільшняки та заплавні дубові лі-си, рідше в'язівники, які описав свого часу для Прид-ніпровських заплав академік П.С. Погребняк [8]. Про їх поширення тут ще недавно свідчать поховані в алю-вії стовбури [10].

Таблиця 1 Розподіл земель підприємств Держкомлісгоспу України за типами лісу і віком насаджень (га) у межах Верхньодністровської улоговини

Типи Площа єдафотопів лісу га %

Вологий сугруд грабова судіброва 1735,8 13,1 Сирий сугруд клейковільховий сугруд 639,7 4,8

грабова діброва 6717,4 50,8 Вологий груд дубово-грабова бучина 325,4 2,5 грабова діброва 263,3 2,0 Сирий груд клейковільховий груд 3191,2 24,1

Інші Інші 353,3 2,7 Разом га 13226,0 100

Зараз на осушених залишках лісових земель у ме-жах улоговини найбільш поширеними є молодняки та середньовікові деревостани з перевагою дуба зви-чайного, вільхи клейкої, рідше – берези повислої, сос-ни звичайної тощо (табл. 2).

Таблиця 2 Розподіл земель підприємств Держкомлісгоспу України за переважаючими породами і віком насаджень (га)

у межах Верхньодністровської улоговини Покриті лісом площі, га

Групи віку деревостанів (в роках) Разом Переважаюча

порода Зруби, біогаля-вини 1-20 21-40 41-60 61-80 81-100 101-120 121-140 > 160 га %

Дуб звичайний 73,0 394,0 1604,3 2487,8 1264,4 375,9 221,8 39,9 1,1 6389,2 48,7Вільха клейка 24,7 1041,4 1218,1 1506,1 26,2 3791,8 28,9Береза повисла 25,7 368,5 694,3 10,9 1099,4 8,4 Дуб червоний 98,8 237,6 25,0 0,5 361,9 2,8 Сосна звичайна 5,9 128,7 156,1 66,6 2,6 359,9 2,7 Ясен звичайний 59,3 81,1 171,3 8,8 1,3 321,8 2,5

Ялина європейська 1,5 3,9 135,2 116,2 7,0 1,5 263,8 2,0 Липа дрібнолиста 5,1 13,4 63,9 106,6 6,9 195,9 1,5

Бук лісовий 4,6 39,7 7,8 27,0 79,1 0,6 Граб звичайний 35,0 15,1 1,7 51,8 0,4

Інші 22,9 173,9 10 2,8 1,7 211,3 1,6 га 100,2 1657 4000,4 5285,5 1503,3 416,9 221,8 39,9 1,1 13226 100 Разом % 0,8 12,5 30,2 40,0 11,4 3,2 1,7 0,3 0,0 100,0

Насадження віком понад 100 років представлені лише на площі 262,8 га, що становить лише 2 % площі лісів. Серед дубових лісів лише 4 % – віком понад 100 років. Майже кожен десятий гектар лісу зайнятий березняками. Орієнтація на промислове використання лісів позначилася на структурі породного складу лісів: цінні з природоохоронної точки зору ясеневі і липові угруповання зростають лише на 4 % площі лісів. Рід-кісними в межах улоговини виявилися ліси з перева-гою бука, серед яких немає деревостанів старшого ві-ку. Незначні площі займають деревостани з перевагою таких порід як горіх манджурський та чорний, модри-на європейська, осика, сосна веймутова, тополя біла, яблуня, клен-явір, акація біла, вільха сіра та інші (ра-зом 1,6 %). Чагарникові вербняки лісовпорядженням у межах земель держкомлісгоспу не обліковані.

Таким чином, сучасна лісова рослинність Верх-ньодністровської улоговини є наслідком радикального осушення та агрокультурного освоєння цих земель.

Лісові угруповання глибоко трансформовані у напрям-ку скорочення гігрофільних й ультра гігрофільних еле-ментів та розширення представництва мезофільних.

Зважаючи на таку ситуацію, виходячи з держав-них завдань стосовно охорони біорізноманіття, можна обґрунтувати крайню необхідність розбудови у межах Верхньодністровської улоговини структурних елементів національної екологічної мережі. Її ядрами повинні слу-жити об'єкти державного природно-заповідного фонду.

У зв’язку з цим, слід звернути увагу, що мережа об'єктів природно-заповідного фонду у межах Верх-ньодністровської улоговини охоплює лише 0,5 % від загальної площі району, що вкрай недостатньо порів-няно з відповідним показником у карпатському регіоні в цілому – 13,1 % [7]. Слід зазначити, що протягом ос-танніх п'яти років площу мережі заповідних об'єктів у межах Верхньодністровської улоговини зменшено уд-вічі (табл. 3). Кілька років тому з природно-заповідно-го фонду було вилучено і на значних площах зрубано



майже всі прируслові дубові ліси пралісового характе-ру. Це стосується заповідного урочища "Карналовичі", площа якого становила 774 га (табл. 3). Зараз у межах мережі об'єктів природно-заповідного фонду охоро-ною охоплені переважно гігрофільні болотні й лучно-болотні угруповання, вербняки та вільшняки.

Таблиця 3 Категоріальна та територіальна структура мережі

об'єктів природно-заповідного фонду за ландшафтни-ми комплексами

Назва заповідного об'єкту Площа, га

1. Ландшафтний заказник загальнодержавного значен-ня "Стариці Дністра". Охороняються болота, торфо-вища, стариці. Підпорядкований Облагропрому.

70,0

2. Гідрологічний заказник загальнодержавного значен-ня "Чайковицький". Охороняються болота та торфови-

ща. Підпорядкований Облагропрому. 119,0

3. Ландшафтний заказник місцевого значення "Кошів". Охороняються дубові ліси з участю з ясеня, граба, ли-пи, клена гостролистого, вільхи клейкої, осики, берези. Проведено шкідливе для природного комплексу осу-шення стариць, вибіркові та суцільні рубання. Підпо-

рядкований Самбірському держлісгоспу.

110,0

4. Ландшафтний заказник місцевого значення "Дуб-рівський". Охороняються на незначній площі (урочище "Запуст") –угруповання за участю дуба, граба, осики, берези, а також вербняки, вільшняки тощо. Підпоряд-

кований Облагропрому.

408,8

5. Ботанічний заказник місцевого значення "Надітичі". Охороняється популяція рябчика великого. Підпоряд-

кований Облагропрому. 5,1

6. Заповідне урочище "Йосиповичи". Охороняється де-ревостан з перевагою дуба звичайного. Підпорядкова-

ний Стрийському держлісгоспу. 40,0

7. Заповідне урочище "Карналовичі". Охоронялися де-ревостани дуба звичайного, віком 190 років. Повністю вилучено з природно-заповідного фонду у 1997-

1999 рр. Був підпорядкований Самбірському держліс-госпу.

774,0

Разом: до 1998 року до 2001 року

1526,9752,9

Зараз єдиним у межах Верхньодністровської уло-говини заповідним об'єктом, на території якого охоро-няються прируслові лісові угруповання пралісового характеру, є ландшафтний заказник місцевого значен-ня "Кошів". Протягом останніх 5 років тут теж відбу-лися невеликі суцільні "лісовідновні" та значні само-вільні рубання.

Аналіз лісового фонду заказника показав, що уг-руповання з перевагою у деревостанах дуба звичайно-го представлені на площі 65,5 га, ясена звичайного – 11,3 га, а вільхи – 2,8 га. Поширені середньовікові де-ревостани (близько 80 % площі) і молодняки (близько 14 %). За типами лісу переважають вологі грабові діб-рови.

Нашими обстеженнями у 2001 р. було виявлено на площі понад 5 га унікальні угруповання старшого віку за участю дуба звичайного, ясена звичайного, в'я-зів граболистого, голого та еліптичного, кленів польо-вого та гостролистого, липи дрібнолистої, граба, віль-хи клейкої тощо. Орієнтовний середній вік дерев дуба звичайного становив понад 160 років, ясена – 100 ро-ків. Діаметр багатьох стовбурів дуба – більше 70 см, а в окремих випадках сягає 100-130 см. Це залишки особливої популяції заплавного екотипу дуба зви-

чайного пізньої форми (Quercus robur L. f. tardiflora Czern.). Вони є рідкісними в регіоні. З метою збере-ження інформації про ці угруповання наводимо уза-гальнення їхнього складу (табл. 4).

Таблиця 4 Узагальнений склад вікових угруповань за участю дуба, ясена та видів в'яза, що зростали до 2001 року у

ландшафтному заказнику "Кошів" Середнє значення

№ пп Назва виду

Клас

постійності

*

проективне

покриття

, %

висота

, м

діаметр,

см

Деревостан 1. Fraxinus excelsior 4 37 29,6 35,62. Quercus robur 4 18 22,4 54,43. Acer campestre 3 1 14,5 19 4. Tilia cordata 3 1 18,8 32,55. Ulmus carpinifolia 3 9 23,5 24,5

Підріст 1. Acer campestre 4 1 2,08 2. Padus avium 4 1 0,98 3. Quercus robur 3 1 0,66

Чагарниковий ярус 1. Euonymus europaea 4 1 1,5 2. Swida sanguinea 4 8 2,9 3. Corylus avellana 3 8 3

Трави 1. Milium effusum 5 1 1,03 2. Urtica dioica 5 3 1,13 3. Aegopodium podagraria 4 7 0,52 4. Alliaria petiolata 4 1 0,84 5. Anthriscus nitida 4 1 0,66 6. Circaea lutetiana 4 3 0,43 7. Filipendula denudata 4 1 0,92 8. Geum urbanum 4 1 0,72 9. Glechoma hederacea 4 9 0,18 10. Lamium maculatum 4 1 0,34 11. Pulmonaria obscura 4 3 0,22 12. Iris pseudacorus 3 3 1,3 13. Phalaroides arundinacea 3 20 1,53

* Клас постійності: 1– вид трапляється до 20 % випадків спостережень... 5 – трапляється у 81-100 % випадків спостере-жень.

Зрідка у складі таких угруповань траплялися: – у першому ярусі деревостану – Acer platanoides,

Acer pseudoplatanus, Alnus glutinosa, Ulmus glabra, Ulmus laevis, Carpinus betulus, Padus avium;

– у другому ярусі – Acer campestre, Alnus glutino-sa, Carpinus betulus, Fraxinus excelsior, Populus nigra, Quercus robur, Tilia cordat;.

– у підрості – Acer pseudoplatanus, Populus nigra, Populus tremula, Quercus borealis, Ulmus glabra, Ulmus laevis, Ulmus suberosa, Tilia cordata, Ulmus carpinifolia, Fraxinus excelsior;

– серед чагарникового ярусу – Rubus caesius, Salix caprea, Salix cinerea, Salix fragilis, Frangula alnus, Ru-bus hirtus, Rubus idaeus, Sambucus nigra, Viburnum opu-lus, Rubus caesius, Rubus idaeus;

– У трав'янистому ярусі – Carex vesicaria, Impati-ens noli-tangere, Carex brizoides, Arctium lappa, Asarum europaeum, Caltha palustris, Carex sylvatica, Cirsium ar-vense, Convallaria majalis, Galeopsis speciosa, Glyceria


П.Р. Третяк, Л.М. Петрова, І.М. Пацура. Сучасний стан та необхідність збереження природних лісів Верхньодністровської ... 99

fluitans, Lysimachia nummularia, Lythrum salicaria, Ra-nunculus repens, Rudbeckia laciniata, Stellaria holostea, Stellaria media, Stenactis annua, Achillea submillefolium, Agrostis stolonifera, Ajuga reptans, Carex rostrata, Gera-nium phaeum, Galium rivale, Glyceria maxima, Leu-canthemum vulgare, Lysimachia vulgaris, Myosotis pa-lustris, Polygonatum multiflorum, Polygonatum odoratum, Potentilla anserina, Potentilla reptans, Prunella vulgaris, Sium latifolium, Veronica chamaedrys, Vicia hirsuta, Ar-temisia vulgaris, Athyrium filix-femina, Carex pendula, Chaerophyllum aromaticum, Cirsium oleraceum, De-schampsia caespitosa, Equisetum palustre, Galeobdolon luteum, Galeopsis pubescens, Galium aparine, Galium pa-lustre, Juncus effusus, Paris quadrifolia, Petasites hybri-dus, Polygonatum latifolium, Rumex sylvestris, Solanum dulcamara, Symphytum officinale, Valeriana exaltata, Alisma plantago-aquatica, Angelica sylvestris, Brachypo-dium pinnatum, Calystegia sepium, Carex hirta, Cirsium canum, Cirsium erisithales, Convolvulus arvensis, Cruci-ata glabra, Dipsacus sylvestris, Dryopteris austriaca, Fes-tuca gigantea, Galeopsis tetrahit, Geranium robertianum, Humulus lupulus, Poa nemoralis, Rorippa austriaca, Ru-mex acetosa, Rumex confertus, Scrophularia nodosa, Sile-ne vulgaris, Valeriana dioica, Vicia sepium, Vicia sylvati-ca, Dryopteris carthusiana.

Зараз, унаслідок проведеної меліорації стариці осушені, що призвело до певних змін корінного рос-линного покриву. Однак, не зважаючи на проведені у заказнику рубання та меліоративне осушення, його лі-совий природний комплекс заслуговує охорони та від-творення. Наведені вище узагальнені матеріали про рі-зноманіття складових ценопопуляцій можуть послу-жити основою для початкового екологічного моніто-рингу і бути зразком для відтворення деревостану та підлеглих синузій.

Висновки У межах Верхньодністровської улоговини відбу-

лися глибокі антропогенні трансформації природних комплексів: знищення лісової рослинності, осушення території та агрокультурне освоєння. На місці колиш-ніх заплавних лісів та боліт маємо сьогодні осушені здебільшого малопродуктивні суходільні луки і лише на 15 % території – чагарники, а також молоді та се-редньовікові вторинні деревостани.

Для збереження екологічного балансу ландшаф-тного району, зокрема, його біологічного різноманіття вкрай необхідно зберегти існуючі лісові масиви та від-творити їх на землях, які вийшли з сільськогоспо-дарського використання, а також розширити площу мережі об'єктів природно-заповідного фонду. У першу чергу потрібно поширити заповідний статус на залиш-ки дубових лісів середнього та старшого віку.

Стосовно заказника "Кошів", який є унікальним об'єктом природно-заповідного фонду у західному ре-гіоні України, доцільно: • надати йому статус заповідного об'єкта загальнодер-

жавного значення; • відновити гідрологічний режим території, зокрема,

осушених стариць, шляхом ліквідації меліоративних каналів;

• передбачити щонайменше на наступні 50 років пер-спективні лісогосподарські заходи у молодняках що-до відновлення ценопопуляцій дуба, видів в'яза (Ul-mus carpinifolia, Ulmus glabra, Ulmus laevis), ясена та інших, зокрема сприяння їх природному поновленню, підсів жолудів дуба місцевого екотипу тощо.

ЛІТЕРАТУРА 1. Генсірук С.А. Ліси України. – Львів, 2002. – 496 с. 2. Гордієнко М., Корнієнко В. Ліси в екомережі Укра-

їни// Розбудова екомережі України. Програма розвитку ООН (UNDP). Проект "Екомережі". – К., 1999. – С. 92- 95.

3. Горошко М., Дудок В. Історичні постаті наукового лі-сівництва в Галичині: Еміль Головкевич (1839-1892)// Освіта лі-сівнича: Часопис Українського державного лісотехнічного уні-верситету. – 1998. – Грудень 19-20, № 230-23. – С. 2-3.

4. Закон України "Про Загальнодержавну програму фор-мування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки". 21 вересня 2000 року № 1989-III// Урядовий кур'єр "Орієнтир", № 207. – 8 листоп., 2000 р. – С. 3-16.

5. Лящук Б.Ф. Вкрхньодністровська улоговина// Геогра-фічна енциклопедія України. – К.: "Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана. – 1989, т. 1. – С. 163.

6. Національна доповідь України про гармонізацію жит-тєдіяльності суспільства у навколишньому природному середо-вищі. – К., 2003. – 125 с.

7. Петрова Лілія, Третяк Платон. Природно-заповідний фонд Українських Карпат// Праці Наук. тов. ім. Шевченка. Т. 12. Екологічний збірник: Екологічні проблеми Карпатського регіону. – Львів, 2003. – C. 246-254.

8. Погребняк П.С. Основы лесной типологии. – К.: Из-во АН УССР, 1955. – 456 с.

9. Ткач В.В., Третяк П.Р. До історії заплавних лісів верх-ньодністровської низовини// Наук. вісник УкрДЛТУ: Проблеми та перспективи розвитку лісового господарства. – Львів: Укр-ДЛТУ. – 1998, вип. 9.2. – С. 83-88.

10. Третяк Платон, Криницький Григорій, Дейнека Анатолій. Стан лісів та екологічні проблеми лісового госпо-дарства Львівщини// Праці Наук. тов. ім. Шевченка. Т. 7. Еко-логічний збірник: Екологічні проблеми природокористування та біорізномаїття Львівщини. – Львів: Наук. тов. ім. Шевченка, 2001. – С. 43-52.

11. Шишченко П.Г. Фізико-географічна область// Геогра-фічна енциклопедія України. – К.: "Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана. – 1993, т. 3. – С. 339.

12. Шишченко П.Г. Фізико-географічна провінція// Геог-рафічна енциклопедія України. – К.: "Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана. – 1993, т. 3. – С. 340.

13. Шишченко П.Г. Фізико-географічний район// Геогра-фічна енциклопедія України. – К.: "Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана. – 1993, т. 3. – С. 343.

14. Dniestr. Slownik Geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajow Slowianskich. – T. II. – Warszawa, 1881. – S. 51-58.

15. Holowkiewicz E. Studya historyczne z zycia lasu// Sylwan. – 1883, т. 10. – S. 4, 33, 69, 105, 153, 181, 217, 253, 277, 305, 353, 400.

16. Pol W. Pamietnik o Dniestrze// Dziala. – T. 4. – 1876. – S. 251-279.

P.R. Tretyak, L.M. Petrova, I.M. Patsura

MODERN CONDITION AND NECESSITY OF PRESERVATION OF NATURAL FORESTS

UPPER-DNISTER VALLEY

In borders of valley the deep anthropogenic transformations of natural complexes were large changes: destruction of wood vegetation, drainage of territory and agriculture development. On place for-mer water meadows, forests and bogs today drained mostly low productive dry of a meadow and only on 15 % of territory bushes and young and middle-aged secondary forest stands extend. Therefore it is neces-sary to exist forest files and recreate them on grounds, which send from under agricultural use, and also to expand the area of a network of objects of natural-re-served fund.


Актуальні питання сьогодення 100

УДК: 598.2

В.Д. БОНДАРЕНКО1, Я.І. КАПЕЛЮХ2

СОЙКА (GARRULUS GLANDARIUS L.) ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ В ЕКОСИСТЕМІ ЛІСУ

Розглядається питання гніздової та харчової поведінки сойки, аналізується щільність населення сойки в умовах природного заповідника "Медобори" (Західне Поділля), її значення у поширенні основних лісотвірних порід (дуб та ін.)

1 Володимир Данилович БОНДАРЕНКО – член-кореспондент ЛАН України, кандидат сільськогосподарських наук, професор, Український держав-ний лісотехнічний університет, м. Львів, Україна. Тел./факс: +38(032) 237-89-05. Тел.: 72-57-92, 233-96-05

2 Ярослав Іванович КАПЕЛЮХ – старший науковий співробітник, Природний Заповідник "Медобори", Україна, с.м.т. Гримайлів, Гусятинський р-н, Тернопільська обл. Тел./факс +38(03557) 3-12-93. Тел.: 3-12-87. E-mail: medobory @ gus. tr. ukrtel.net.

Основні риси біології сойки загалом добре відомі [1-3, 7]. В Україні вона заселяє листяні і змішані ліси. Деревостанів із спрощеною структурою (одноярусні, без підліску, лісокультури тощо) уникає. Тримається, переважно, середнього і верхнього ярусу лісу. Гніз-дується по всій території, крім півдня степової зони. Під час кочування може залітати у безлісні райони, траплятися у садах, парках. Найчисельніша у лісах, що межують з населеними пунктами.

Гніздо сойки – досить масивна споруда з тонких гілочок, корінців, стебел трав. Лоток вистелений су-хою травою. Розміщуються гнізда на деревах на висоті в межах 4,5-8,0 м, відомі випадки гніздування в напів-відкритих дуплах.

У період гніздування сойки живуть парами, пара від пари – на значній відстані. Виявляють при цьому ознаки територіальної поведінки. Біля гнізда трима-ються тихо, потаємно (може створитись враження, що їх і немає зовсім). Пташенята у гнізді теж не кричать (на відміну від ворон, граків, круків). Але після виль-оту з гнізда кричать багато і з будь-якого приводу, як і дорослі у післягніздовий період. Восени сойки актив-но кочують, можуть переміщуватись на значні відста-ні. Зареєстровано перельоти з Польщі в Чехію, Німеч-чину, Австрію. У складі європейської орнітофауни сойка – масовий вид. Її чисельність становить у серед-ньому 0,3-5,5 особин на 10 га; для Польщі, Угорщини цей показник 3-6 особин [11].

За спостереженнями на півдні Швеції, проведе-ними з допомогою радіоприладів, площа гніздової території сойок змінюється: звужується в роки з високою чисельністю у популяції статево зрілих особин і розширюється при зниженні чисельності таких особин [10].

В умовах природного заповідника "Медобори" (Західне Поділля) зміна щільності населення сойки, за усередненими даними спостережень, проведених протягом 1999-2001 рр. на постійних маршрутах, пов'язана з екологічними властивостями біотопів (табл. 1, 2).

Табл. 1 характеризує: динамічність щільності на-селення протягом року. У гніздовий період макси-мальна чисельність сойки спостерігається у стиглих дубняках та у змішаних (хвойно-листяних) стиглих де-ревостанах – до 20 особин на 1 км2. Заростаючі луки, чагарникові зарості на Товтрах, пристигаючі дубняки, стиглі ясеничники і узлісся заселяються у 2-4 рази рід-ше. У стиглих і пристигаючих грабових деревостанах, у дубових жердняках, лісосмугах, населених пунктах у гніздовий період сойки не трапляються.

Таблиця 1 Щільність населення сойки у біотопах природного

заповідника "Медобори", ос./км2

Біотоп Гніздовий період Осінь Зима

Дубняки стиглі 10-20 – 4-9 Дубняки

пристигаючі 5 5-8 3

Дубняки жердняки – 7 2-10 Змішані стиглі ліси 10-20 2-4 8-14

Ясеничники стиглі 5 7 4-9

Грабняки пристигаючі – 21 3

Г'рабняки стиглі – 15 4-9 Чагарникові

зарості на Товтрах 10 9-14 9-20

Заростаючі луки 10 5-9 6-8 Лісосмуги – – 10-15

Населені пункти – 13-14 8-20 Узлісся 5 10 –

У післягніздовий період щільність населення виду зростає на узліссях, в чагарникових заростях на Товтрах, у пристигаючих дубняках порівняно значна кількість особин з'являється в грабових де-ревостанах, в населених пунктах, у дубових жер-дняках. Зимою щільність населення максимальна у змішаних стиглих лісах, в чагарникових заростях на Товтрах, в лісосмугах, у населених пунктах. Значно зменшується вона у пристигаючих дубняках, у гра-бняках, на узліссях.


В.Д. Бондаренко, Я.І. Капелюх. Сойка (Garrulus glandarius L.) та її значення в екосистемі лісу 101

З наведених даних можна зробити висновок, що в гніздовий період значення провідного чинника се-редовища для сойки відіграють захисні властивості бі-отопу, восени і зимою – кормові властивості.

Таблиця 2 Частота трапляння сойки на постійних маршрутах у

природному заповіднику "Медобори" (% від загальної кількості обліків)

Біотоп Гніздовий період Осінь Зима

Дубняки стиглі 67 – 25 Дубняки пристигаючі 50 100 50 Дубняки -жердняки – 100 33 Змішані стиглі ліси 33 100 67 Ясеничники стиглі 67 100 67

Грабняки пристигаючі – 100 67 Грабняки стиглі – 100 50

Чагарникові зарості на Товтрах 33 100 75

Заростаючі луки 100 100 100 Лісосмуги – – 75

Населені пункти – 100 50 Узлісся 25 25 50

Найменша частота трапляння сойки при обліках – кількість обліків, під час яких птах був зустрінутий на маршрутах, віднесена до загальної кількості обліків – у гніздовий період, що відповідає особливостям видо-вої поведінки під час гніздування (табл. 2). Восени сойки на маршрутах трапляються постійно, це пов'я-зано з післягніздовим зростанням чисельності та ак-тивним пошуком і запасанням корму. Зимою сойки розосереджуються, присутність їх у ряді біотопів (дуб-няки, населені пункти та ін.), істотно зменшується.

У лісівничій літературі сойка постійно згадується як птах, що сприяє природному поновленню дуба і по-ширенню дубових лісів. Дуб, бук, ліщина мало здатні до захоплення нових територій насінним шляхом. У цьому вони поступаються кленам, ясену та іншим по-родам. С.К. Ляхович [4] підрахував, що 82,9 % загаль-ної кількості дубового підросту знаходиться під кро-нами дуба і тільки 17,1 % поза кронами. Важкі плоди дуба, а також бука, ліщини можуть бути поширені на значну відстань від материнського дерева тільки пта-хами, частково звірами. У контексті зазначеного доцільно детальніше розглянути особливості кормо-вої поведінки сойки та окреслити роль цього виду в екосистемі лісу.

Склад поживи сойки характерний для вороно-вих: жолуді, горішки, ягоди, зерно, дрібні мишопо-дібні ссавці, яйця птахів та пташенята, жаби, комахи. Кількісні співвідношення видів поживи змінюються посезонно. Восени у поживі виразно домінують жолу-ді, горішки, ягоди; певну кількість цього корму сойки споживають і весною [1]. К. Татаринов [6] у річному циклі живлення сойки виділяє два чітко окреслені періоди: весняно-літній, коли в раціоні переважа-ють комахи, та осінньо-зимовий з переважанням жо-лудів дуба та горішків бука.

Восени біля великих (з розвиненою кроною) дубів при доброму врожаї жолудів сойок протягом дня може з'являтися більше 30, деякі прилітають до одного і то-го ж дерева багаторазово. Набравши у стравохід і під'язиковий мішок 5-6, іноді навіть до 10 жолудів,

сойки відлітають часом на значну відстань, у перед-гір'ях – у напрямку до вершини схилу, ховають (за-копують) здобич у лісовій підстилці, в моху, у землі і повертаються за новою порцією. За підрахунками Л. Формозова [8], кожна сойка, криючись від інших сойок, восени влаштовує до 2700 схованок, де на-громаджує до 4 кг жолудів. Протягом зими вона розшукує і використовує приблизно 85 % своїх запа-сів. Якусь частину знаходять мишоподібні гризуни, решта зберігається і весною проростає. Часом пророс-тають і жолуді, загублені під час транспортування. За спостереженнями на території Німеччини, одна сойка протягом осені поширює приблизно 4600 жо-лудів, відстань, на яку вона їх переносить, досягає часом 4 км [5].

На території, що належить тепер до заповідника "Медобори", А. Козіковський [9] констатував наяв-ність поодинокого самосіву бука на відстані 700-1200-1700-2850 м від плодоносного деревостану і по-в'язував це виключно з діяльністю сойки та з особли-востями її живлення. Ми в тих же місцях виявили са-мосів бука і дуба під наметом зріджених, створених на еродованих землях 40-річних культур сосни з під-ліском. Поблизу обстежених ділянок репродуктивних дубів і буків немає.

Крім дуба і бука, сойка сприяє поширенню че-решні, глоду, горобини, малини, ряду інших деревних і чагарникових видів. Поодинокі насінні екземпляри ліщини у складі лісового підліску трапляються рідко, але якщо трапляються, то тільки завдяки сойці.

Інший аспект живлення сойки: споживання комах, схильних до масового розмноження (шов-ковики, листовійки, п'ядуни, хрущі, вусачі, довгоно-сики тощо). Значну кількість комах на різних стаді-ях розвитку сойка добуває в агрофітоценозах – хрущів, довгоносиків, клопа-черепашку та інших. Наступна складова користі від присутності в екосисте-мі сойки: старі сойчині гнізда займають інші птахи, в тому числі червонокнижні (самі сойки часом займа-ють гнізда сорок).

На потребу охорони сойки вказують багато ав-торів, зокрема М. Воїнственський, Л. Бабенко та ін. цитовані вище автори. Актуальності питання набу-ває у зв'язку з переорієнтацією європейського лісів-ництва на технології діяльності, які повинні забезпе-чувати природне поновлення лісів. Першочергово слід було б приділити увагу вивченню харчової і те-риторіальної поведінки сойки та умов, яких вона пот-ребує для гніздування.

Дослідники відзначають також негативні ас-пекти діяльності сойки в лісових екосистемах: руй-нування гнізд (поїдання яєць і пташенят) дрібних пта-хів. У розсадниках, а, ймовірно, – і на площах лісових культур, сойки можуть збиратися групами по 3-5 і бі-льше особин, досить ретельно вигрібати посіяні жолу-ді і переносити їх у потаємні місця. У цьому разі пот-рібно передбачити відлякування сойок.

ЛІТЕРАТУРА 1. Бабенко Л.В. Матеріали до екології сойки (Garrulus

glandarius) в лісостепу УРСР// Наземні хребетні України. – К., 1965. – С. 82-89.



2. Бондаренко В.Д. "Внимание: птицы!" – Львів: Вид-во при ЛДУ, 1981. – 116 с.

3. Воїнственський М.А. Птахи. – К.: Радянська школа, 1994. – 305 с.

4. Ляхович С.К. О закономірностях в распространении подроста дуба// Лесное хозяйство. – 1939, № 2. – С. 87-89.

5. Спур С.Г. Барнес Б.В. Лесная экология/ Пер. з англ. – М.: Лесн. пром-сть, 1984. – 480 с.

6. Татаринов К.А. Фауна хребетних заходу України. – Львів: Вид-во при ЛДУ, 1973. – 257 с.

7. Фесенко Г.В., Бокотей А.А. Птахи фауни України. – К. Новий друк, 2002. – 416 с.

8. Формозов А.Н. Звери, птицы и их взаимосвязи со средой обитания. – М.: Наука, 1976. – 273 с.

9. Kosikowski A.N. Neco o buku v Miodoborach// Sylwan. – 1921. – N. XXIX. – S. 39-43.

10. Mats Grahn. Seusonal changes in ranging behaviour and territoriality in the European Jan Garrulus Garrulus glandarri-us/ Ornis scandinavica. – 21. – Copenhagen, 1990. – P. 195-201.

11. The EBCC Atlas of European Breeding Birds: Their Distribution and Abundance/ Ward J.M. Hagemeijer and Mic-hael J. Blair. – London: T. & A.D. Poyser, 1997. – P. 671.

V.D. Bondarenko, Ya.I. Kapeljuh

THE SIGNIFICANCE OF JAY – GARRULUS GLANDARIUS L. – IN FOREST ECOSYSTEM

Nesting and feeding behaviour of jay has been considered. The dencity of jay's population in natural reserve "Medobory" (Western Podillia), as well as its significance for regeneration of main forest species (oak, beech, etc.) have been analyzed.


Й.В. Царик, В.Г. Кияк, Ю.Й. Кобів, Р.І. Дмитрах, І.М. Данилик, Ю.Й. Нестерук. Внутрішньо- і міжпопуляційна різнома-нітність деяких рідкісних, ендемічних і реліктових видів рослин Карпат

103

УДК 581.526:581.5

Й.В. ЦАРИК1, В.Г. КИЯК2, Ю.Й. КОБІВ3, Р.І. ДМИТРАХ4, І.М. ДАНИЛИК5, Ю.Й. НЕСТЕРУК6

ВНУТРІШНЬО- І МІЖПОПУЛЯЦІЙНА РІЗНОМАНІТНІСТЬ ДЕЯКИХ РІДКІСНИХ, ЕНДЕМІЧНИХ І РЕЛІКТОВИХ ВИДІВ

РОСЛИН КАРПАТ

На основі досліджень морфометричних особливостей рослин і популяційних показників (чисельність, щільність, вікова, статева і просторова структури, онтогенез, розмноження та ін.) вивчена внутрішньо- і міжпопуляційна різноманітність видів. Встановлено, що важливий вплив на внутрішньо- та міжпопуляційну різноманітність мають еколого-кліматичні, ценотичні та едафічні умови, висотно-поясний тип ландшафту, а також антропогенне навантаження.

1 Йосиф Володимирович ЦАРИК – дійсний член ЛАН України, доктор біологічних наук, професор. Львівський національний університет ім. Івана Франка. Україна, м. Львів. Тел.: +38(032) 2964794. E-mail: [email protected] 2 Володимир Григорович КИЯК – кандидат біологічних наук; старший науковий співробітник. Інститут екології Карпат НАН України. Україна, м. Львів. Тел.: +38(0322) 707443; тел./факс: +38(0322) 707430 3 Юрій Йосифович КОБІВ – кандидат біологічних наук; старший науковий співробітник. Інститут екології Карпат НАН України. Україна, м. Львів. Тел.: +38(0322) 707443; тел./факс: +38(0322) 707430. E-mail: [email protected] 4 Ростислава Ігорівна ДМИТРАХ – кандидат біологічних наук; старший науковий співробітник. Інститут екології Карпат НАН України. Україна, м. Львів. Тел.: +38(0322) 707443; тел./факс: +38(0322) 707430 5 Іван Миколайович ДАНИЛИК – кандидат біологічних наук; старший науковий співробітник. Інститут екології Карпат НАН України. Україна, м. Львів. Тел.: +38(0322) 707443; тел./факс: +38(0322) 707430. E-mail: [email protected] 6 Юрій Йосифович НЕСТЕРУК – молодший науковий співробітник. Інститут екології Карпат НАН України. Україна, м. Львів. Тел. +38(0322) 707443; тел./факс: +38(0322) 707430. E-mail: [email protected]

Вивчення внутрішньо- і міжпопуляційної мінли-вості видів є основою для з'ясування особливостей функціонування і відтворення природних популяцій, їхніх адаптацій до мінливих умов навколишнього се-редовища [5].

Окрім цього, дослідження внутрішньо- та міжпо-пуляційної різноманітності вкрай необхідне під час теоретичного обґрунтування процесів мікроеволюції, а також є підставою для розробки наукових основ екс-плуатації біотичних ресурсів та їх охорони. Насампе-ред, це стосується вивчення популяцій рідкісних, енде-мічних і реліктових видів. З цього погляду заслугову-ють особливої уваги питання щодо оцінки наслідків дії екологічних факторів на їх внутрішньопопуляційну різ-номанітність, наявність чи відсутність ізоляційних ба-р'єрів для вільного перенесення генетичного матеріалу.

Під час досліджень як індивідуальної, так і групо-вої внутрішньо- та міжпопуляційної різноманітності видів застосовували загальноприйняті у популяційній екології методи досліджень [4, 8, 9, 10-12, 14, 15]. Вив-чення структурно-функціональних особливостей орга-нізації репродуктивної сфери та ізоляційних бар'єрів здійснювалося за апробованими методиками [1, 2, 6, 7, 13]. Репрезентативність отриманих даних оцінювали методами варіаційної статистики [3].

Об'єктами досліджень були популяції групи кар-патських ендемів, реліктів льодовикового періоду, а

також рідкісні види рослин (Cortusa mattioli L., P. hal-leri J.F. Gmel., P. poloninensis (Domin) Fedorov, Pulmo-naria filarszkyana Jáv., Valeriana tripteris L., V. simplici-folia (Reichenb.) Kabath., Carex bicolor All., C. rupestris All., C. sempervirens Vill., Saussurea alpina L., Dryas oc-topetala L., Ranunculus thora L., Doronicum clusii (All.) Tausch, Heracleum carpaticum Porc., Leontopodium alpi-num Cass. та ін.

Дослідження проводили у різних типах оселищ – природних та антропогенно-трансформованих, різних висотних поясах та едафотопах.

На прикладі деяких видів розглянемо їх популя-ційну різноманітність. Cortusa matthioli L. є рідкісним реліктовим видом, більшість популяцій якого приуро-чена до вологих приструмкових кальцефільних осе-лищ, розташованих у середньогірській смузі (в межах 940-1300 м н.р.м.) на хребтах Кукул, Озірний і Кос-трич. Вони представлені найпоширенішим підви-дом C. matthioli L. subsp. sibirica (Andrz.) Nyárády. Ін-ша високогірна наскельна популяція зі східного схилу г. Говерли належить до ендемічного підвиду C. matthi-oli L. subsp. pubens (Schott, Nyman & Kotschyi) Jáv.

Ці підвиди відрізняються за морфологічними оз-наками особин і приурочені до різних оселищ. Чорно-гірським рослинам підвиду C. matthioli subsp. sibirica властиві неглибоко надрізані (до 1/5-1/4 листової плас-тинки) розлогі листки з 11-13-ма широкими лопатями.



Нижня поверхня листка є яснішою (блідо-зеленою) і густіше опушеною. Верхня поверхня листків у живих рослин часто буває блискучою. Листки дрібнозубчасті.

У C. matthioli subsp. pubens листки більш прямос-тоячі, глибше надрізані (до 1/3 листкової пластинки), мають 9-11 лопатей. Зубці листків є більшими і рідши-ми, ніж у попереднього підвиду. Листки пухнасті, вкриті густими короткими волосинками 0,15-0,3 мм завдовжки. Завдяки густому опушенню вони з обох боків мають сизуватий відтінок. Листки м'які й окса-митові на дотик. Рослина виділяє приємний аромат.

З позиції внутрішньопопуляційної неоднорідності особливий інтерес становлять приструмкові популя-ції C. matthioli subsp. sibirica. Їм властива наявність ви-разного популяційного ядра – досить чітко окресленої зони з максимальною щільністю і життєвістю осо-бин C. matthioli. Ядро цих популяцій приурочене до угруповань кальцефільного союзу Cratoneurion com-munati, де переважає мохове вкриття і ділянки оголе-ного ґрунту, що промиваються протічною водою. У таких місцях ґрунт вкритий кальцитовим шаром тра-вертину, а значення pH (H20) становить 7,5-8,1. Наяв-ність кальцію, постійне зволоження, а також відсут-

ність затінення створюють сприятливі умови для існу-вання C. matthioli та поповнення популяцій особина-ми. Мохові куртини служать мікролокусами, де найін-тенсивніше відбувається насіннєве поновлення. Ко-горти проростків часто скупчуються на площі 0,005-0,05 м², де їхня чисельність іноді досягає 20-30 штук. Когорти, тобто скупчення одновікових особин, влас-тиві не лише підростові C. matthioli, а й дорослим осо-бинам. В окремих місцях їхня щільність досягає 30 особин/м². Наявність скупчень пояснюється тим, що вид поширюється переважно як барохор і дочірні особини переважно розташовані неподалік від мате-ринської. У щільних скупченнях C. matthioli виявляє високу життєвість, хоча підземні органи сусідніх осо-бин тісно переплітаються. Це свідчить про те, що вну-трішньовидова конкуренція істотно не впливає на ви-живання особин виду.

Розміри ядрових ділянок у різних оселищах різ-няться у дуже істотних межах – від 10 до 150 м² (табл. 1). Це залежить від рясності травертинових від-кладів і потужності джерел води. Як правило, чим бі-льша площа ядрової ділянки, тим вища й чисельність всієї популяції C. matthioli.

Таблиця 1 Популяційні показники Cortusa matthioli L. у різних оселищах

№ осе-лищ

Назви оселищ

Висота, м н. р. м.

Ек-спози-ція

схилу

Чисельність генера-

тивних осо-бин

Частка ге-неративних особин се-ред дорос-лих, %

Співвід-ношення про-

ростків і дорослих особин

Загальна площа популя-ції, м²

Площа ділян-ки яд-ра, м²

Довжи-на смуги популя-ції, м

Середня щіль-

ність до-рослих особин на 1 м²

І Бабина Яма 1020-1040 SSE 800-1000 37,2±4,2 1,9 600-700 75 100 3,7 ІІ Кукул 1300 E 100-110 22,7±3,1 1,3 100-120 10 50 4,2 ІІІ Кострича А 1060-1075 SSW 1100-1300 17,8±2,1 2,9 1120-1250 100 200 5,7 IV Кострича Б 1050-1180 SSE 1000-1200 27,8±3,1 0,3 1000-1200 50 500 3,6 V Озірний А 1050 N 130-140 31,0±2,8 0,4 100-125 15 25 3,9 VI Озірний Б 970-1080 WSW 6500-7000 40,1±5,2 1,6 2000-3000 150 350 6,1 VII Озірний В 1130-1130 WSW 180-200 13,5±1,8 2,1 250-300 50 100 4,7 VIII Явір'я А 1040-1160 SE 300-325 33,0±2,9 0,35 200-250 50 150 4,2 IX Явір'я Б 950-1040 SW 2700-3000 56,5±4,6 2,8 1700-2000 50 400 2,7 X Говерла 1615-1630 E 400-450 43,6±2,8 3,4 250-300 - 60 3,2

Окрім мохових приджерельних ділянок, популя-ції C. matthioli представлені також периферійними зо-нами зі значно нижчою щільністю. Ці ділянки нале-жать переважно до угруповань із порядку Fagetalia sylvaticae. Деякі особини проникають також до при-леглих угруповань смерекового лісу – Vaccinio-Pice-etalia. Периферійні ділянки за площею є значно біль-шими, ніж ядрові, але щільність і життєвість особин C. matthioli тут значно нижчі. Це пояснюється меншим вмістом кальцію і значним затіненням, що є несприят-ливим для виду.

Відмінності між популяційними параметрами і біометричними показниками генеративних особин до-сліджено на прикладі однієї з найбільших популяцій C. matthioli з урочища Бабина Яма (табл. 2). Як випли-ває з отриманих даних, ядровим ділянкам властива у кілька разів вища щільність дорослих особин й, особ-ливо, підросту. Хоча на ядрову ділянку припадає лише трохи більше 10 % загальної площі популяції, однак тут зосереджена третина всіх її дорослих особин. Ядру популяції відповідають вищі показники життєвості особин – вони мають більші масу, кількість квіток, на-

сінну продуктивність і товщину кореневищ. Характер-но, однак, що у периферійній зоні особини є дещо ви-щими (це пов'язано з більшим затіненням) і мають до-вші річні прирости кореневищ, тобто вищу вегетатив-ну рухливість.

Що стосується онтоморфогенезу, то особинам з ядрової ділянки властиве інтенсивніше галуження ко-реневищ. Генеративний період тут настає швидше – переважно на третьому році життя; натомість, у пери-ферійній зоні – на четвертому. У циклі розвитку осо-бин з периферійної зони, як правило, відсутній постге-неративний період, тобто вони відмирають після ос-таннього генерування. Середня тривалість великого життєвого циклу в ядровій зоні – 7-8 років, а у перифе-рійній – 5-6 років. На одну генеративну рамету в ядро-вій ділянці припадає у середньому 2,2 квітконоси, на-томість, у периферійній – 1,2. За рахунок вищої веге-тативної рухливості у периферійній зоні особини є більш дезінтегрованими.



105

Таблиця 2 Відмінності популяційних параметрів і біометричних показників генеративних особин Cortusa matthioli L. в ядровій і периферійній зонах оселища "Бабина Яма"

Зона популяції Ядрова ПериферійнаПлоща, м² 75±5 600±25

Чисельність особин 450±30 1100±50 Щільність дорослих особин, м² 6,2±0,4 1,8±0,2

Щільність підросту, м² 15,5±1,6 2,1±0,2 Висота генеративних особин, см 23,65±1,0 25,25±1,1

Абсолютно суха маса генеративних особин, г 1,52±0,16 1,08±0,11

Кількість квіток на генеративному пагоні, шт. 10,3±0,5 7,5±0,4

Насіннєва продуктивність генеративного пагона, шт./га 275±20 185±12

Середня товщина кореневищ, мм 4,3±0,2 3,5±0,2 Довжина річних приростів, см 0,8±0,1 1,2±0,1

Таким чином, кальцефільним приструмковим по-пуляціям C. matthioli властива диференціація на ядро-ву і периферійну зони. Тривале існування останньої можливе лише за рахунок надходження насіння із яд-рових ділянок. Оскільки приструмкові оселища при-урочені до потоків, то популяції мають форму смуг довжиною від 25 до 400 м (табл. 1), де периферійні ді-лянки розташовані, головним чином, нижче від ядро-вих (приджерельних). Ядрові зони становлять центри розселення і будь-яке їх пошкодження загрожує існу-ванню популяції в цілому.

Зміни статевого складу популяцій – один із суттє-вих механізмів внутрішньо-популяційних перетворень та адаптацій популяцій до умов середовища. Особли-вість цього показника досліджена нами на прикладі монтанної групи видів Valeriana L., популяції якої по-ширені як у передгірській, так й у гірській частинах Карпат.

У різноманітних оселищах субальпійського та лі-сового поясів, у популяціях Valeriana tripteris L. сфор-мувалися відповідні морфологічні, екологічні, фізіоло-гічні та інші ознаки. Це призвело до генетичних різ-ниць і дивергенції виду на окремі підвиди, варіації, форми: V. tripteris subsp. austriaca E. Walther і V. tripte-ris subsp. heterophylla (Baumg.) Rostański. Перший під-вид є загальнокарпатським ендеміком, другий – схід-нокарпатським. Враховуючи те, що популяції кожного з підвидів приурочені до різних умов місцезростання, у них відбулися певні зміни не лише морфометричних показників, таких як форма і кількість листків, загаль-на фітомаса, потужність і розвиток кореневої системи та ін., але й генеративної сфери.

Valeriana tripteris subsp. austriaca займає відкриті кам'яні й скельні угруповання субальпійського поясу, а також заходить у смугу лісового поясу. Популяції адаптовані до сухих місць, низьких температур і ко-роткого вегетаційного періоду. Типові морфологічні ознаки цього підвиду найкраще виражені на різнотрав-но-злакових відкритих луках з кам'яними виходами у субальпійському поясі. Достатньо постійною ознакою є потрійна розсіченість листків. Для популяцій власти-ва гінодіеція, яка пов'язана з наявністю двох статевих форм: гіноецичної (жіночої) і гермафродитної (двоста-тевої). Статева структура популяцій відзначається

значною перевагою жіночих особин (63,6-70,8 %). Прикметно, що таке співвідношення статевих форм тут є достатньо стабільним.

Поширення другого підвиду – Valeriana tripteris subsp. heterophylla приурочене до вологих придже-рельних угруповань вздовж гірських потоків. Популя-ції розташовані у заростях криволісся та лісових маси-вах. Від попереднього підвиду він відрізняється за фо-рмою і площею листової пластинки, кількістю листків, фітомасою, величиною квітів і чисельністю їх у суц-віттях, висотою та діаметром стебла, потужністю ко-реневої системи тощо. Відмінним є співвідношення між жіночими і двостатевими формами, яке характе-ризується, порівняно з попереднім підвидом, значним переважанням двостатевих особин (61,1-74,2 %).

Таким чином, особливий вплив на характер мор-фологічної мінливості та особливості формування ста-тевих ознак мають фактори зовнішніх умов – темпера-тура, світло, ґрунтові умови, режим зволоження та ін. Динамічність статевої структури популяцій Valeriana tripteris (табл. 3) досить чітко корелює зі зміною умов їх місцезростань вздовж висотного профілю гірських макросхилів. У кожному конкректному випадку стате-ва структура є своєрідним індикаційним показником, який відображає як еколого-генетичні, так й адапта-ційні можливості популяцій. Встановлено, що за ста-тевою структурою та морфометричними показниками суттєво різняться крайні умови місцезростань (верхній субальпійський пояс – нижній лісовий пояс). Такі різ-ниці зумовлені не лише умовами середовища, але й ізо-ляцією, зокрема просторовою (гірськими хребтами, улоговинами, чагарниковими та лісовими масивами) і репродуктивною (ритмологічною динамікою цвітіння).

Проведені біометричні дослідження на індивіду-альному рівні у популяціях Carex sempervirens, C. bi-color і C. rupestris в різних умовах антропогенного на-вантаження та заповідання показали значну їх мінли-вість за цілою низкою ознак: висотою пагонів, довжи-ною та шириною листків, розмірами чоловічих і жіно-чих колосків, кількістю пагонів на особину, забарвлен-ням лусок колосків, насіннєвою продуктивністю, полі-варіантністю онтогенезу. Встановлено, що розміри особин та їх органів у Carex sempervirens залежать від висотного поширення, антропогенного навантаження (випас, витоптування) та ценотичної приуроченості. Розміри особин виявляють обернено-пропорційну за-лежність від висотного градієнта – із збільшенням ви-соти н.р.м. рослини мають менші розміри. Така ж за-лежність спостерігається і під час антропогенного на-вантаження. Однак у заповідних умовах визначально-го значення набуває ценотична приуроченість, де го-ловним чинником виступає міжвидова конкуренція. Наприклад, в угрупованнях з високим травостаном особини C. sempervirens набувають максимальних роз-мірів, з низьким – мінімальних. Ценотична залежність менш відчутна для C. rupestris і майже не спостері-гається для C. bicolor, що пов'язане із стенотопністю останнього виду. Натомість, розміри особин першого виду залежать від експозиції схилу. На схилах півден-ної експозиції рослини значно менших розмірів, ніж на схилах північної експозиції, що можна пояснити рі-зною вологістю субстрату, температурою, освітленням місцезростань.



Таблиця 3 Статева структура популяцій Valeriana tripteris L.

у різних умовах місцезростання Співвідношення статевих форм, %

V. t. subsp. austri-aca

V. t. subsp. hete-rophylla

Умови місцезростання

двоста-тева жіноча двоста-

тева жіноча

Субальпійський пояс (1600-1800 м), різно-травно-злакові відкриті луки з кам'яними розси-пами й скельними вис-

тупами

29,2 70,8 # #

Субальпійський пояс (1400-1600 м), криволіс-ся з вільхи зеленої, ялов-цю сибірського і сосни

гірської

36,4 63,6 61,1 38,9

Гірський лісовий пояс (1000-1200 м), смеречник

52,3 47,7 72,3 27,7

Передгірський лісовий пояс (600-800 м),

ялицево-буковий ліс # # 74,2 22,8

Примітка: # – відсутність зростання у даних умовах Лише у популяції Carex sempervirens на г. Петрос,

а саме у тій її частині, що поблизу г. Петросул, виявле-на відмінність у забарвленні лусок жіночих колосків, які значно світліші від типових. Цю якісну морфоло-гічну відмінність можна пояснити підвищеним вміс-том кальцію у субстраті, про що свідчить зростання тут низки кальцефільних видів, зокрема Carex umbro-sa. Відмінності у забарвленні органів у популяціях ін-ших видів не виявлені. Кількісні показники особин, зокрема кількість пагонів Carex sempervirens, залежить від висотного градієнта, а надто від дії антропогенних чинників. Зі збільшенням висоти н.р.м. та посиленням антропогенного пресу пришвидшується партикуляція та зменшується кількість пагонів на особині.

Результати дослідження насіннєвої продуктивнос-ті свідчать про те, що вона суттєво змінюється залеж-но від місця зростання особин. Так, наприклад, у Ca-rex sempervirens на г. Брецкул вона становила 48,3, а на г. Петрос – 26,1 насінин на 1 пагін; у C. bicolor на г. Пожижевська: на 1350 м – 23,0, а на 1750 м – 57,1; у C. rupestris на г. Петрос – 6,8, а на г. Шпиці – 5,4 відпо-відно. Низька насіннєва продуктивність останнього виду пов'язана з підвищеним ступенем вегетативного розмноження.

У різних популяціях Carex sempervirens виявлені значні відмінності в часі проходження як стану спо-кою насіння, так і вікових станів особин. Вікова струк-тура популяцій відзначається значною різноманітніс-тю. Зокрема, популяція, яка знаходиться під дією ан-тропогенного впливу (випас, витоптування), характе-ризується лівостороннім віковим спектром, у заповід-ному режимі – правостороннім.

Для популяцій Pulmonaria filarszkyana (східнокар-патський ендем) в асоціації душекії зеленої щорічний приріст кореневищ становить у середньому у генера-тивних особин – 117 мм, а у віргінільних – 92 мм. Від-повідно, на такі ж відстані відбувається захоплення те-риторії периферійною частиною особин. У популяцій, які поширені в асоціації сосни муго (1550 м н.р.м.), ці

показники є меншими. Тут щорічний приріст корене-вищ у генеративних особин становить у середньому 94 мм. Спостерігаються певні відмінності у популяці-ях Pulmonaria filarszkyana залежно від освітлення. У затіненому смеречнику на 1 м² виявлено особин: про-ростків – 8, іматурних – 13, віргінільних – 14. В освіт-леному смеречнику на такому ж гіпсометричному рів-ні на 1 м² зафіксовано особин: проростків – 6, іматур-них – 9, віргінільних – 13, генеративних молодих – 2, генеративних середньовікових – 11. Тобто, у затінено-му смеречнику зовсім відсутня генеративна частина популяції, в той час, як в освітленому смеречнику ос-тання становила майже 27 %.

Популяції Primula poloninensis, що належать до ендемів Східних і Південних Карпат, ізольовані між собою ценотичними бар'єрами (у першу чергу – завдя-ки росту в різних ценозах – лучних і чагарникових), а також другорядними хребтами гір, різняться між со-бою як за біометричними показниками особин (висо-тою, масою, насіннєвою продуктивністю), так і віко-вою й просторовою структурою.

Встановлено, що найбільш мінливими, незалежно від статусу виду (ендемічний, рідкісний, реліктовий) є біометричні показники (висота особин, кількість лис-тків тощо), тобто модифікаційні параметри, які зумов-лені умовами середовища. Менш мінливими показни-ками є кількість насіннєвих зачатків і квітів на особи-ну. На рівні групи найбільш динамічними є щільність, просторове розміщення особин (популяційні локуси), більш консервативними – віковий спектр і характер самопідтримання.

Між- і внутрішньопопуляційна мінливості видів корелюють з конкретними екологічними факторами та антропогенними чинниками. Чим різноманітніші умо-ви зростання, тим складніша внутрішньопопуляційна структура. Природні фактори і фактори антропогенно-го впливу є передумовою внутрішньої різноманітності популяцій, на основі яких реалізується біологія та еко-логія видів різних біоморф і стратегій. Встановлено чіткі кореляції між внутрішньопопуляційною мінли-вістю і факторами середовища (у Ranunculus thora, Le-ontopodium alpinum, Primula halleri, Saussurea alpina, Carex curvula, Heracleum carpaticum і Doronicum clu-sii), антропогенними факторами (у Leontopodium alpi-num), взаємовідносинами між видами (у Leontopodium alpinum, Ranunculus thora і Primula halleri).

Багаторічними спостереженнями за фіксованими особинами різних вікових груп, у різних за екологіч-ними умовами внутрішньопопуляційних складових у Ranunculus thora, Leontopodium alpinum, Primula halle-ri, Oreochloa disticha, Dryas octopetala і Saussurea alpi-na встановлено наявність значної різноманітності шля-хів і тривалості онтогенезу. При різній глибині ґрунту, його вологості, різних вітрових і снігових режимах, наявності і вираженості фітоклімату, взаємовідносин між видами-сусідами – у даних видів формуються різ-ні внутрішньопопуляційні складові, які відрізняються, перш за все, характером і тривалістю онтогенезу осо-бин. Характер онтогенезу виступає визначальною оз-накою для формування як внутрішньопопуляційних складових, які синхронізовані у динаміці за роками, так і для головних популяційних та індивідуальних па-раметрів досліджуваних видів.



107

У межах кожної популяції можна виділити зону, найбільш наближену до екологічного оптимуму виду. У таких локусах відбувається інтенсивна динаміка субпопуляційних складових на індивідуальному і гру-повому рівнях із повноцінним функціонуванням за всіма головними параметрами. Дані локуси є основою життєздатності конкретної популяції. У межах кожної популяції виділено зони, в яких умови зростання менш сприятливі і в яких швидкість змін на особовому та груповому рівнях набагато менша. Такі локуси під-тримують і доповнюють повноцінне функціонування популяцій.

Окрім цього, у просторовому обсязі популяцій постійно існують зони, вільні на даний час від вегету-ючих особин і які на конкретний час залишаються по-тенційним резервом життєвого простору популяцій, освоюються при покращенні чи зміні умов і звільня-ються – при погіршенні.

У всіх виділених субпопуляційних утвореннях спостерігаються відмінності біометричних показників особин, шляхів та інтенсивності їх розмноження, онто-генезу, щільності, просторової і фенетичної структури.

В умовах антропогенного впливу для всіх дослід-жених видів властиве загальне зниження інтенсивнос-ті генеративного і вегетативного розмноження. На від-міну від рідкісних видів, у багатьох широко пошире-них видів високогір'я аналогічні антропогенні наванта-ження зумовлюють посилення інтенсивності генера-тивного і (або) вегетативного розмноження. Найбільш вразливою до дії антропогенних чинників є генератив-на фаза онтогенезу особин.

ЛІТЕРАТУРА 1. Грант В. Видообразование у растений. – М.: Мир, 1984.

– 528 с. 2. Грант В. Эволюционный процесс: критический обзор

эволюционной теории. – М.: Мир, 1991. – 488 с. 3. Зайцев Г.Н. Математическая статистика в эксперимен-

тальной ботанике. – М.: Наука, 1984. – 424 с. 4. Злобин Ю.А. Популяционный анализ в фитоценоло-

гии. – Владивосток: Дальневосточный науч. центр АН СССР, 1984. – 60 с.

5. Животовский Л.А. Показатель сходства популяций по полиморфным признакам// Журн. общ. биол. – 1979, т. 49, № 4. – С. 587-602.

6. Кордюм Е.Л., Глущенко Г.И. Цитоэмбриологические аспекты проблемы пола у покрытосеменных. – К.: Наук. думка, 1976. – 198 с.

7. Методические рекомендации по изучению антэкологи-ческих особенностей цветковых растений. – Ялта, 1986. – 38 с.

8. Полевая геоботаника/ Под общ. ред. Лавренка Е.М. и Корчагина А.А. – Л.: Наука, 1960. – Т. 2. – 435 с.; 1964. – Т. 3. – 498 с.

9. Работнов Т.А. Жизненный цикл многолетних травя-нистых растений в естественных ценозах// Тр. Ботан. ин-та АН СССР. – 1950. – Сер. 3, вып. 6. – С. 7-204.

10. Смирнова О.В. Структура травяного покрова широ-колиственных лесов. – М.: Наука, 1987. – 205 с.

11. Ценопопуляции растений (Очерки популяционной биологии)/ Л.Б. Заугольнова, Л.А. Жукова, А.С. Комаров и др. – М.: Наука, 1988. – 184 с.

12. Яблоков А.В., Ларина Л.И. Введение в фенетику по-пуляций. – М.: Наука, 1985. – 160 с.

13. Яблоков А.В. Популяционная биология. – М.: Высш. школа, 1987. – 303 с.

14. Given D.R. Principles and practice of plant conservation. – London-Glasgow-Weinheim: Chapman & Hall. – 292 p.

15. Harper J.L. Population biology of plants. – New York-London: Academic Press, 1974. – 592 p.

J.V. Tsaryk, V.G. Kyyak, Y.J. Kobiv, R.I. Dmytrakh, I.M. Danylyk, Y.J. Nesteruk

INTRA- AND INTERPOPULATION DIVERSITY OF SOME RARE, ENDEMIC AND RELIC PLANT SPESIES OF THE CARPATHIANS

It is established that intrapopulation variability depends on biological peculiasities of species and spatial types of populations to a considerable extent. Diversity of ecological factors (biotic & abiotic) inter-sifies diversity both within and between populations. High adaptive potencies are natural to the popula-tions with heterogeneous structure (individual, group) and ability to modifications of individual onthogenesis and changes of big life cycle as well.



УДК 581.52: 581.192 (630.161.3)

П.С. ГНАТІВ1

АДАПТАЦІЯ ДЕРЕВНИХ РОСЛИН В УРБОЕКОСИСТЕМІ МІСТА ЛЬВОВА2

Запропоновано власне розуміння суті аутекологічної адаптації деревного рослинного організму. Охарак-теризовано стан і генезис сучасного природного середовища як функції трьох змінних груп факторів. Одна із них, що охоплює антропогенні, набуває загрозливого ступеня, який пропонується оцінювати в умовах урбо-техногенезу за найбільш динамічними екологічними параметрами. Тиск зовнішнього трансформованого сере-довища на внутрішнє середовище організму деревних рослин позначається на фізико-хімічних властивостях протопласту і хімічному складі сухої маси листків. Досліджені метаболічні зміни в рослинах, що відбувають-ся в урбоекосистемі, охарактеризовані показниками адаптації аборигенних та інтродукованих деревних видів, котрі пропонується застосовувати у практиці інтродукції, у зеленому й лісовому господарстві.

1 Петро Степанович ГНАТІВ – кандидат сільськогосподарських наук, старший науковий співробітник, Інститут екології Карпат НАН України. Україна, м. Львів. Тел./факс +38(0322) 70-76-43, E-maіl: [email protected]іv.ua 2 Представив дійсний член ЛАН України, академік М.А. Голубець

Сучасні темпи розширення й поглиблення знань про еволюцію навколишнього світу зумовлюють необ-хідність перегляду традиційних уявлень в екології й адаптації організмів, що ґрунтуються на класичних постулатах еволюції біоти. Дослідницькі пошуки спе-ціальних чи особливих механізмів адаптації на макро-молекулярному, клітинному, тканинному, органічно-му рівнях, на певних онтогенетичних етапах, а також фенотипічної, генотипічної організмової адаптацій, що ґрунтувалися на пануючих у біології принципах, не дали очікуваних результатів [11, 12, 7]. Одночасно стає очевидним, що біологічна еволюція є наслідком загальної еволюції матерії і підпорядковується універ-сальним законам Всесвіту, а живі організми набули здатності розпізнавати й оцінювати інформацію про зовнішнє і внутрішнє середовище завдяки сформова-ним у ході філогенетичного розвитку рецепторам. Адаптивна реакція організму на зміну параметрів се-редовища неодмінно відбувається, залежить від їх зна-чущості, але здійснюється автономно однією, або де-кількома його структурами, котрі еволюціонують до певної міри самостійно, тому можуть сприймати зміну одні – як позитивну, інші – як небажану. Внутрішня передача й опрацювання інформації здійснюється гор-мональними механізмами, що створюють ілюзію ін-тегрованої адаптивної реакції цілого організму. Тому стороння оцінка позитивності, чи негативності певної зміни в організмі є суб'єктивною, адже будь-яка адап-тивна перебудова організму лише призводить до ново-го стану, адекватного новому середовищу або неадек-ватного йому.

З огляду на це приходимо до висновку, що фено-типічна адаптація не є перманентним чи оптимальним станом організму, і що адаптація – це передовсім внут-рішній стан індивідуума: його структура і виконувана нею робота з самоорганізації і саморозбудови організ-

му задля успішної протидії оточуючому його середо-вищу.

Мета даної роботи – обґрунтування нових показ-ників фенотипічної адаптації деревних рослин на су-часних світоглядно-наукових засадах, отримуваних на основі оцінювання наслідків інтегрального впливу трансформованого природного середовища урбоеко-систем на морфофізіологічні параметри їхнього лис-ткового апарату.

Для реалізації цього завдання було проаналізова-но класичні й новітні уявлення про сутність двох клю-чових понять: адаптації живих систем і середовища, а також їх емерджентну функцію, охарактеризовано ре-альні екологічні умови досліджень, показано тради-ційно досліджувані фенотипічні реакції на них рослин як тло для інтерпретації нових універсальних струк-турно-метаболічних показників пристосування рослин і обґрунтування їх репрезентативності, наведено прик-лади їх ефективного застосування у практиці інтро-дукції.

Сучасне зовнішнє середовище для рослин поєд-нує у собі три об'єктивні реальності: суто фізичне зов-нішнє середовище (добре моделюється лабораторно), внутрішньоекосистемне середовище (де природно зба-лансовані біотичні й абіотичні чинники), антропоген-не середовище (свідомо чи стихійно створюється на місці природних екосистем виключно людською ді-яльністю, а не природними чинниками). Внутрішнє се-редовище рослинного організму, що формується його соками, значною мірою підвладне впливові зовніш-нього, адже воно не настільки захищене, як у тварини чи людини. Антропогенні зовнішні чинники різними шляхами зумовлюють значні, часто прямі хімічні змі-ни внутрішнього середовища в окремих органах і в ор-ганізмі в цілому, а у деревній рослині – ще й упродовж багатьох років. Набуваючи деяких відмінних від при-


П.С. Гнатів. Адаптація деревних рослин в урбоекосистемі міста Львова 109

родних властивостей під впливом людської діяльності, сучасне екологічне середовище все більше стає урбо-техногенноекологічним, перетворюючись у новий по-тужний чинник індивідуального і групового адаптоге-незу рослин.

Зелені насадження як блок урбоекосистеми м. Львова, котра є компонентом біогеоценотичного пок-риву [5, 8], територіально розчленовані на фрагменти різної величини, трансформовані до різного ступеня і за низкою цих та інших спільних ознак умовно станов-лять три групи. Зокрема, це великі лісопарки і внут-рішньоміські парки, які є похідними екосистемами на місці корінних дубових і букових лісів, що частково зберегли структурні риси біогеоценозних екосистем, саморегуляційну, захисну, біогеохімічну й інші фун-кції. Паркові й лісопаркові деревні рослини у такому екологічному середовищі є більш захищеними від ур-ботехногенних впливів. Сквери, сади і внутрішньок-вартальні насадження переважно антропогенного по-ходження зберігають лише окремі структурні й фун-кціональні ознаки екосистем і підтримуються штучно. Вуличні й алейні насадження створені штучно, функ-ціонують у значно зміненому відносно місцевих при-родних умов фізичному середовищі й контролюються спеціальними службами, тому мають ознаки виключ-но штучних екосистем.

На прикладі території міста Львова досліджено, що урбанізація ландшафту і техногенний прес на нав-колишнє природне середовище зумовлюють істотні зміни властивостей місцевих екотопів. Беручи до ува-ги найбільш вагомі чинники й усереднивши показники стану середовища в межах типових екотопів, отри-муємо інтегральні статистичні оцінки його деградації у парку відносно лісового (контроль) на 54,9 %, скве-рів і садів – на 79,7 %. Сучасне середовище вулиць міста за досліджуваними параметрами на 100,8 % від-різняється від природного лісового (табл.).

Відповідно до зміни властивостей середовища місцезростання дерев та їх видоспецифічних особли-востей спостерігаються істотні зміни феноритміки, морфологічних параметрів листків і пагонів рослин. У міру просування від природних умов лісу до повністю трансформованого середовища вулиць, особливо цен-тру міста, здебільшого в бік зменшення змінюються довжина, ширина і площа листка, довжина черешка, зростає діаметр при основі й зменшується довжина річного пагона. Коригуються показники анатомічної будови листкової пластинки і хвої у бік ксероморфнос-ті. На поступове наростання урбогенного пресу частина порід (як, наприклад, дуб звичайний) реагують збіль-шенням вмісту хлорофілів "а" та "b" і каротиноїдів, до-поки значно не погіршується стан зовнішнього середо-вища – а саме в умовах насаджень вулиць.

В інших порід (як, наприклад, у клена гостролис-того) досліджено зменшення вмісту всіх пігментів за переходу від паркових до придорожних насаджень, особливо спостерігається істотний спад вмісту хлоро-філу "b". Найбільший показник співвідношення хлоро-філів відзначено у клена у сквері й по вулиці, у дуба – по вулиці, що підтверджує ослаблення пігментної сис-теми ФАР несприятливими чинниками. Урбогенні умови істотно змінюють фотооптичні властивості жи-

вих листків, які достовірно характеризуються за таки-ми дослідженими параметрами кінетичної кривої фо-тоіндукованої флуоресценції, як максимум її підйому (Імакс, відн. од.), рівень фонової флуоресценції (Іст, відн. од.) та тривалість спаду індукованої флуоресцен-ції (Тфл, с).

Таблиця Оцінка ступенів трансформації екотопу

в насадженнях м. Львова Екотопи

парк сквер вулицяПоказник Ліс (кон-троль) відхилення (±%)

Параметри мікроклімату (спостереження в липні, 15 год. дня) Температура повітря, оС 23,0 22 28 30 Температура ґрунту, оС 22,5 31 73 73 Вологість повітря, % 70,0 –20 –24 –31 Усереднене абсолютне відхилення від контролю - 24,3 41,7 44,7

Властивості ґрунту під модельними деревами Потужність ґрунту, см 130 –48 –55 –62 Потужність гумусового

пласту, см 50 –14 –14 –36

Вміст гумусу, % 4,6 –24 –26 –46 Вміст доступного азоту,

мг/100 г ґрунту 13,6 –12 –40 –43

рН сольовий 4,3 60 67 70 Н, мг-екв/100 г ґрунту 8,53 –92 –95 –96 Ступінь насиченості ос-

новами, % 41,38 124 129 126

Усереднене абсолютне відхилення від контролю - 53,4 60,9 68,6

Забруднення ґрунту на тест-об'єктах Свинець, мг/кг 1,33 226 229 226 Олово, мг/кг 0,20 150 300 510

Молібден, мг/кг 0,323 0 30 21 Миш'як, мг/кг 0,67 0 63 79 Мідь, мг/кг 13,80 0 23 63

Усереднене абсолютне відхилення від контролю - 75,2 129,0 179,8

Усереднене сумарне аб-солютне відхилення від

контролю - 54,9 79,7 100,8

Відхилення скверу від парку - 24,8 45,9 Відхилення вулиці від скверу - 21,1

Морфологічні й анатомічні відхилення у будові органів є добрими візуальними сигналами й орієнтира-ми у пошуку та підборі репрезентативних модельних груп рослин у насадженнях і дослідженні невидимих фізіолого-біохімічних модифікацій, але запізнілою ін-формацією щодо застосування агротехнічних та інших заходів для покращання їх стану. З метою завчасного виявлення порушень мінерального живлення дерев ап-робована методика візуальної діагностики дефіциту елементів: азоту, фосфору, калію, кальцію і магнію, яка в ході досліджень удосконалена й запропонована нами для декоративних насаджень. З її допомогою ви-явлені ознаки голодування рослин як у природних, так і у порушених екотопах. Експериментально доведено [3], що для перевірки візуальних обстежень методом біохімічних аналізів доцільно відбирати для аналізу листки з різних частин крони залежно від аутекологіч-них особливостей виду. У дуба звичайного найбільш репрезентативними для вивчення азотного живлення є старіючі листки освітлених пагонів, для фосфорного –



молоді, як освітлених, так і затінених пагонів. Для ді-агностування кальцію і магнію доцільно відбирати виключно молоді листки. У клена гостролистого як ті-невитривалої породи всі частини крони є достатньо репрезентативними, однак для аналізу доцільно відби-рати сформовані (середнього віку) листки. На прикла-ді досліджених видів доведено, що за вмістом і спів-відношенням таких хімічних елементів, як азот, фос-фор, калій, кальцій і магній у листках, в урбаністичній екосистемі Львова умови паркового насадження є більш сприятливими для мінерального живлення де-рев порівняно з природними лісовими, а особливо з умовами придорожних насаджень. У техногенно тран-сформованому екологічному середовищі вулиць рос-лини виявляють стійкі ознаки депресії мінерального живлення азотом, фосфором, магнієм, непропорційно високий рівень надходження калію і кальцію. Одночас-но обсяги загального нагромадження золи листками де-рев упродовж вегетаційного періоду перебувають у прямій залежності від наростання техногенного пресу на екотопи і найбільшими є у насадженнях вулиць.

Отже, в антропотрансформованих екотопах міста Львова порівняно з природними умовами істотно змі-нюються показники мінерального живлення деревних рослин і зольності сухої маси листків. Рівень міне-рального живлення рослин зумовлений не лише наяв-ністю потрібних доступних речовин у ґрунті, але й особливостями аеротопів і кліматопів. Тобто прямої залежності між сприятливими рівнями доступності мі-неральних речовин ґрунту та активністю їх асиміляції листками не простежується. Доведено [4], що на про-цес живлення рослин в урбанізованих екосистемах особливо істотно впливають порушені властивості ґрунтового вбирного комплексу, вологість, щільність та забрудненість ґрунту хімічними агентами. Останні досить активно, а в насадженнях вулиць значними кількостями проникають у самі листки рослин прямо з повітря, чим істотно коригують кореневу асиміляцію основних необхідних макро- і мікроелементів.

Це свідчить, що внутрішнє середовище організму рослин значно хімічно змінюється під впливом різних умов мінерального живлення і попутного проникнення різноманітних речовин та найбільшого зрушення воно зазнає під тиском трансформованого зовнішнього сере-довища вулиць і невеликих скверів. У досліджуваних аборигенних та інтродукованих видів в урбоекосистемі Львова фізіологічні механізми захисту внутрішньоклі-тинного середовища метаболізму переважно спрацьо-вують успішно, тому фази виснаження дерев (за рідкіс-ними винятками) не спостерігається [1]. Дослідження фізико-хімічних показників стану протопласту в лис-тках модельних порід упродовж вегетації засвідчили їх-ню залежність від сезонної фази онтогенетичного роз-витку і старіння листків. Аналіз окисно-відновних влас-тивостей гомогенату листків екзотичних порід Ботаніч-ного саду УкрДЛТУ дав змогу узагальнити певні зако-номірності реагування рослин на нові урбогенно зміне-ні умови їх інтродукції. Так, діапазон варіювання кис-лотності внутрішньоклітинного середовища листків різ-них видів визначено як досить широкий. У ході вегета-ції вона змінювалася в них у різних напрямках, залежно від реагування порід на конкретні умови. Частина ін-

тродуцентів зменшувала кислотність подібно до біль-шості аборигенних порід, частина збільшувала, деякі не реагували, а окремі досягли максимуму або мінімуму у середині вегетації. Стійкість буферної системи листків інтродуцентів до штучного підкислення їх гомогенізо-ваної маси була різною і значно змінювалася упродовж вегетації. Група стійких до урботехногенного пресу по-рід у ході онтогенезу зменшувала показник зміщення кислотності (∆pH), група чутливих порід реагувала його збільшенням. Частина екзотів, як і у попередньому випадку, мала верхній або нижній екстремум у середині сезону, а окремі майже не реагували.

Виявлені тісні кореляційні зв'язки фізико-хіміч-них властивостей гомогенату зелених листків у ба-гатьох деревних порід з їх морфологічними й анатоміч-ними особливостями в умовах Львова, що свідчить про важливе значення стану внутрішнього середовища рос-лин щодо їх фенотипічного адаптивного морфогенезу.

Механізми адаптації спрацьовують, коли зов-нішнє середовище онтогенезу дерев упродовж усього сезону вегетації в урбоекосистемі через зміну їх внут-рішнього середовища впливає на формування кількіс-но-якісного складу сухої маси листкового апарату рос-лин, відмінного від природного середовища лісу. На основі порівняння показників асиміляції ряду пожив-них елементів рослинами з показниками метаболізму виявлено тісну залежність між живленням дерев, син-тезом білків, клітковини, нагромадженням водороз-чинних вуглеводів, вмістом основних пігментів у лис-тках в екотопах різного ступеня трансформованості.

Біохімічний аналіз метаболічного складу сухої маси листків деревних видів у конкретних місцях зростання підтвердив перспективність та універсаль-ність деяких з них як показників фенотипічної адапта-ції [2]. Зокрема, загальний вміст білків, клітковини, лі-підів і золи у листках істотно змінюється залежно від властивостей середовища та особливостей видової фі-зіолого-біохімічної реакції на нього рослин (рис. 1). За апробованими показниками можна судити чи даний вид зростає у "своєму" екологічному середовищі, чи у новому для нього, а також наскільки нове зовнішнє се-редовище змінює хід метаболічних процесів у росли-нах і чи дає змогу організму існувати тут на певному рівні фенотипічної адаптації. Білково-вуглеводна кіль-кісна характеристика сухої маси листка на тлі певного рівня мінерального живлення відображає результат взаємодії рослин чи їх груп з теперішнім екологічним середовищем їх існування, а порівняна з відповідними об'єктами в еталонних умовах вона може слугувати сиг-налом до вжиття практичних заходів щодо їх збереження та охорони у випадку відхилень за певними показниками до критичних рівнів.

З метою оцінки реакцій деревних рослин конкрет-них видів на ступінь трансформації середовища зростан-ня доцільно використовувати як цілісний показник структуру макрометаболічного складу листка за пара-метрами, що показані на рис. 1. Безазотисті екстрактивні речовини (водорозчинні вуглеводи), слід розраховувати як різницю між сумою всіх визначених аналітичним шляхом органічних і мінеральних компонентів та кіль-кістю абсолютно сухої маси листків (100 %) [9]. З окре-мих показників її складу для цього придатні (у поряд-



ку репрезентативності) вміст відновлюючих цукрів, лі-підів, крохмалю і клітковини. За можливості отримати повний метаболічний склад листка доцільно звертати увагу на такий дуже вагомий розрахунковий показник як цілісна сума безазотистих водорозчинних речовин або з вилученням крохмалю і цукрів, котрі окремо ста-новлять індикаційну цінність.

0,1—0,3 Фосфор (за Деніже) 0,5—6,0 Калій (фотоколориметричним

методом) 0,2—3,5 Кальцій (комплексонометричним

методом) 0,1—0,8 Магній (комплексонометричним методом) 0—0,5 Біофільні мікроелементи

Зола (за Лебедянцевим)

3–16

0—1 Інші зольні сполуки 0—3 Небілкові азотисті сполуки

Протеїди (за К’єльдалем)

12–20

8—20 Білки (за Барштейном)

2—25 Цукри (за Бертраном)

30—50 Безазотисті екстрактивні речовини (розрахункові)

Безазотисті екстрактивні

речовини — сума (розрахункова)

50–60

0—7 Крохмаль (біхроматометричним методом)

Клітковина (за Ганнебергом-

Штоманом)

15—25

Ліпіди (за Рушковським)

0—18

Рис. 1. Теоретичний метаболічний спектр абсолютно сухої речовини листків деревних рослин за діапазона-ми основних біохімічних показників її складу, %

Метаболічний опис складу абсолютно сухої лист-кової маси, виражений у відсотках ми розглядаємо як тестовий код – індивідуальний спектр, ширина кожної зі смуг якого відображає кількісно-якісний підсумок фізіологічної фенотипічної адаптації досліджуваної рослини чи групи деревних рослин певного виду у конкретних екологічних умовах (рис. 2, 3). Типовим, екотипічним чи видовим спектром повинно бути таке кількісне співвідношення макрометаболітів, котре при-родно формується в листках тих рослин даного виду чи нижчої таксономічної групи, які зростають у відпо-відних для себе екологічних умовах. Представники ви-ду, що зростають на межі ареалу, за його межами, а та-кож у "нерідних" для себе екосистемах, мають відмін-ні від еталонного спектру відсоткові товщини смуг кожного показника.

Для удосконалення і прискорення аналітичних методів отримання макрометаболічного спектру рос-линних листків ми вперше у дослідницькій практиці дендрології застосували інфрачервоний аналізатор "Інфрапід-61", для калібрування якого використано еталонні зразки листкової маси, що були проаналізова-ні так званим "мокрим" хімічним методом. Доведено, що застосування інфрачервоної спектроскопії забезпе-чує можливість впродовж 3-5 днів відібрати, опрацю-вати й проаналізувати рослинний матеріал на предмет

складу сухої маси листків. Отримані дані з належною достовірністю відображають реальну макрометаболіч-ну фенотипічну адаптивну реакцію листкового апара-ту на різноманітні умови зростання деревних видів з індивідуальними аутекологічними властивостями.

27,7122,19 20,37

33,89

35,53 37,78

7,5

6,78 7,93

14,7717,08 15,38

5,65 6,62 7,47

3,473,173,13

1,81,35

1,43

0,371,470,45

%100

90

80

70

60

50

40

30

20

10

0Ліс Парк Вулиця

1 2

3

4

5

6

7

8

Рис. 2. Метаболічні спектри абсолютно сухої речовини листків дуба звичайного у різних умовах зростання: 1 – зола; 2 – небілкові азотисті сполуки; 3 – білки; 4 – цукри; 5 – безазотисті екстректи; 6 – крохмаль; 7 – клітковина; 8 –

ліпіди (у % на суху масу)

Для роботи на інфрааналізаторі "Інфрапід-61" до-цільно використовувати шість каналів для шістьох найважливіших показників, а саме вмісту загального азоту і золи – як поживних речовин, клітковини й ліпі-дів – як найважливіших конструкційних вуглеводних полімерів, крохмалю – як основного запасного енерге-тичного полісахариду листків, цукрів – як первинних мобільних продуктів фотосинтезу чи гідролізу поліса-харидів.

Дослідження динаміки азотного й вуглеводного макрометаболізму листків у середовищі урбаністичної екосистеми Львова сприяло виявленню достовірної за-лежності більшості показників складу їх сухої маси як від місця зростання дерев, так і від термінів відбору рослинних зразків. Дисперсійний аналіз також дає під-ставу стверджувати про достовірну пряму або оберне-ну взаємодію цих двох чинників у впливі на макроме-таболічний склад сухої маси листків різних порід.



21,43 19,55 21,12

37,3237,44 36,37

5,31 6,69 7,5

15,66 15,14 14,52

6,45 7,7 8,1

3,422,862,47

2,443,533,6

0,180,611,25

% 100

90

80

70

60

50

40

30

20

10

0Ліс Парк Вулиця

1 2 3

4

5

6

7

8

Рис. 3. Метаболічні спектри абсолютно сухої речовини листків клена гостролистого у різних умовах зростан-ня: 1 – зола; 2 – небілкові азотисті сполуки; 3 – білки; 4 – цукри; 5 – безазотисті екстректи; 6 – крохмаль; 7 – клітко-

вина; 8 – ліпіди (у % на суху масу)

На підставі дослідження понад тридцяти деревних порід (видів і форм) нами окреслено чотири групи за характером змін у динаміці асиміляції азоту листками. Характерна для аборигенів динаміка простежується у бука лісового та його садових форм, у рододендронів японського і сіхотинського, сосни кримської, гамаме-лісу віргінського. Другу групу порід становлять екзо-ти, котрі виразно не реагують упродовж сезонної веге-тації: хеномелес японський, акантопанакс п'ятилистий, тис ягідний. Найбільшу групу становлять деревні по-роди, в листках котрих поступово зростає вміст азоту від червня до вересня і звичний для аборигенних видів розвиток внутрішньолисткового азотного метаболізму не вміщується у часові рамки місцевого сезонного ве-гетаційного періоду. Це, зокрема софора японська, ек-зохорда волотиста, вишня дрібнопильчаста, лавровиш-ня лікарська, каштан їстівний, бундук дводомний та інші породи, у котрих акліматизаційне число у кон-кретних умовах змінюється в межах 58-85 % [6]. Чет-верта група досліджуваних інтродуцентів має не з'ясо-вану, на наш погляд, динаміку асиміляції азоту, яка відзначається відчутним зниженням його вмісту в лис-

тках рослин у середині літа відносно початку та завер-шення вегетації. До даної групи належать магонія па-дуболиста, гінкго дволопатеве, птелея трилиста.

Застосування рН-метрії гомогенату зелених лис-тків, як загальноприйнятого тесту на адаптацію рос-лин у техногенних умовах, і дослідження тісного зв'яз-ку окисно-відновних властивостей листків з їх макро-метаболічним складом підтверджують наше припу-щення про репрезентативність запропонованих нових кількісно-якісних показників, як індикаторів стану де-ревних рослин у трансформованих екосистемах міст, подібних до Львова, а також стану екологічного сере-довища в них.

Динаміка метаболізму листка, охарактеризована конкретною кількістю біохімічних компонент у фактич-ному фізичному середовищі на певній стадії онтогене-зу, достовірно відображає фенотипічну адаптацію рос-лин у місці їх теперішнього зростання. Основні макро-метаболічні групи є взаємоперетворюваними. Синтез і гідроліз сполук, що до них належать, на тлі певної за-безпеченості пластичними речовинами регулюється внутрішніми вимогами організму в реальному екологіч-ному середовищі. Наприклад, дуб звичайний, клен гос-тролистий, бук лісовий і багряник японський мають ви-дові особливості фенотипічної адаптації азотного і вуг-леводного макрометаболізму листків у трансформова-них екотопах урбоекосистеми Львова і значно різняться між собою щодо динаміки пристосування за конкретни-ми показниками, а також за чутливістю білково-вугле-водного балансу листків до змінених зовнішніх умов.

Умови середовища вулиці міста Львова істотно змінюють хід метаболізму цукрів і крохмалю впро-довж дня у листках бука лісового порівняно з лісови-ми, але загальна кількість цих вуглеводів залишається стабільною. Сума цукрів і крохмалю та індекс їх спів-відношення у сухій масі листка дають достовірну ін-формацію про реакцію деревної породи в умовах ком-плексного впливу техногенно трансформованих кліма-топу, аеротопу та едафотопу. Формування менш целю-лозомістких листкових тканин і значно активніший синтез ліпідів у насадженнях вулиці підтверджують іс-тотний вплив умов екологічного середовища міста й адаптацію досліджуваної породи у ньому. На тлі май-же рівнозначного як у природних умовах, так і в тран-сформованому середовищі, живлення дерев азотом, дещо підвищеної акумуляції в місті зольних елементів і стійкого вуглеводного балансу формується достатня речовинно-енергетична база для синтезу азотистих сполук (білків, ферментів тощо). На підставі цих да-них можна стверджувати, що бук лісовий завдяки опе-ративній корекції метаболізму в листках здатний легко адаптуватися у різних умовах на межі свого природно-го ареалу.

Узагальнення феноспостережень і морфометрич-них даних щодо акліматизації деревних рослин у Бота-нічному саду УкрДЛТУ (м. Львів) дає змогу стверджу-вати, що умови Львівщини є сприятливими для адап-тації широкого асортименту екзотичних порід, придат-них до впровадження у зелене та лісове господарство регіону. Таксономічний аналіз структури колекцій де-ревних порід державних ботанічних садів м. Львова [10] свідчить, що тут зростає всього 933 представники



світової дендрофлори (606 видів, 254 форми, 47 сортів, 24 гібриди і 4 різновиди дерев та чагарників відкрито-го ґрунту), які належать до 169 родів, 62 родин, 37 по-рядків і 3 класів. Біорізноманіття деревних інтроду-центів у державних колекціях м. Львова загалом пред-ставлене 1074 таксонами всіх рангів. Інтродуковані де-ревні рослини, що належать до двох відділів, 39 поряд-ків, 62 родин і 157 родів, загалом становлять 811 най-нижчих таксономічних одиниць, котрі представлені 532 видами, 201 формою, 34 різновидами, 28 сортами і 16 гібридами.

Практичне застосування традиційної методики оцінювання акліматизації дерев у наших спостережен-нях в умовах Західного Лісостепу України дає підста-ви стверджувати, що використана для сучасних дос-ліджень шкала диференціації потребує врахування фізі-олого-біохімічних показників. Для максимально об'єк-тивної оцінки рівня акліматизації інтродуцентів по-винна бути розроблена, відкоригована за вагомістю показників і перевірена на практиці методика, яка би враховувала макрометаболічні й інші корелюючі з ни-ми показники аутекологічної фенотипічної адаптації порід до природних та антропогенних особливостей регіону.

Експериментальне моделювання реакції рослин на різні ґрунтові умови вегетації та впровадження на-ших напрацювань у практику підтвердило, що для ефективного вирощування декоративних культур, в т. ч. інтродукованих з інших природних зон, необхідно забезпечити найбільш екологічно адекватні ґрунтові умови за мінімально прийнятних інших екологічних факторів їх росту і розвитку. Прямими важелями регу-лювання адаптації рослин є цілеспрямоване застосу-вання різних хімічних засобів: мінеральних добрив і ґрунтових меліорантів (за достатньої вивченості про-порцій і термінів їх внесення під конкретний вид рос-лин), а також цільове формування властивостей ґрунто-замінюючого субстрату, що сприяє істотному набли-женню умов вирощування інтродуцентів у культурі до оптимальних, збереженню і підвищенню декоративнос-ті насаджень завдяки покращенню габітусу рослин.

ЛІТЕРАТУРА 1. Гнатів П.С. Стресова адаптивна реакція дерев у техно-

генному довкіллі// Наук. вісник УкрДЛТУ: Зб. наук.-техн. праць. – Львів: УкрДЛТУ. – 1999, вип. 10.1. – С. 69-72.

2. Гнатів П.С., Артемовська Д.В. Вуглеводний метабо-лізм листків у зв'язку з мінеральним живленням дерев у дегра-дованому довкіллі// Наук. вісник УкрДЛТУ: Зб. наук.-техн. праць. – Львів: УкрДЛТУ. – 2000, вип. 10.3. – С. 192-200.

3. Гнатів П.С., Артемовська Д.В. Застосування методу мінералотрофної діагностики у вивченні стану деревних рос-лин// Наук. вісник УкрДЛТУ: Зб. наук.-техн. праць. – Львів: УкрДЛТУ. – 1996, вип. 5. – С. 235-238.

4. Гнатів П. С., Артемовська Д.В., Мазепа М.Г. Техно-генна деградація ґрунтового вбирного комплексу та морфофізі-ологічні особливості адаптації деревних рослин// Наук. вісн. УкрДЛТУ: Зб. наук.-техн. праць. – Львів: УкрДЛТУ. – 1998, вип. 8. – С. 6-11.

5. Голубець М. А. Урбоекосистеми як компонент біоге-оценотичного покриву// Проблеми урбоекології та фітомеліора-ції: Тези доп. наук.-практ. конф. – Львів: ЛЛТІ, 1991. – С. 11.

6. Івченко А.І., Гнатів П.С., Мельник А.С., Ган Т.В. Ак-ліматизація деревних інтродуцентів у Ботанічному саду УкрДЛТУ// Наук. вісник УкрДЛТУ: Зб. наук.-техн. праць. – Львів: УкрДЛТУ. – 1999, вип. 9.9. – С. 39-44.

7. Коршиков И.И. Адаптация растений к условиям тех-ногенно загрязненной среды. – К.: Наук. думка, 1996. – 238 с.

8. Кучерявий В.П., Гнатів П.С., Пахолюк М.П. Пошук морфофізіологічних показників стійкості рослин в урбогенних умовах// Тези доповідей 44-ої наук.-техн. конференції за під-сумками НДР в 1991 році. – Львів: ЛЛТІ, 1992. – С. 41-42.

9. Починок Х. М. Методы биохимического анализа рас-тений. – К.: Наук. думка, 1976. – С. 5-77.

10. Третяк П.Р., Гнатів П.С., Щербина М.О. Дендроф-лора ботанічних садів загальнодержавного значення Львівщи-ни// Наук. вісн. УкрДЛТУ: Зб. наук.-техн. праць. – Львів: УкрДЛТУ. – 2000, вип. 10.3. – С. 133-156.

11. Gould S.I. Darwinism and the expansion of evolutionary theory// Science. – 1982. – 218. – P. 380-387.

12. Lewontin R.C. Adaptation// The Fossil Record and Evolu-tion, Scientific American Library. – New York: W. H. Freeman, 1982. – P. 17-27.

P.S. Hnativ

ADAPTATION OF WOOD PLANTS IN URBANIZATION ECOSYSTEM OF L’VIV CITY

The new understanding of essence of autecologi-cal adaptation of plant organism is offered. The cha-racteristic of a condition and genesis of present natu-ral environment is given as a function of three variab-le factor groups. The anthropogenous factors are rep-resented by one of them. This group becomes a thre-ating force. Urbanistic and technogenous changes are estimated as real ecological parameters in conditions of transformed city environment. The pressure of ex-ternal environment on internal organism’s environ-ment of wood plants is shown up on physical and che-mical properties of protoplast and chemical structure of leaves dry substance. Investigated metabolic chan-ges in plants, which occur in urbanistic ecosystem, are characterized by new adaptation parameters of au-tochthonous and introduced wood species and are of-fered for the use in practical introduction, gardening and forestry.


Нові технології галузі 114

ÍÎÂ² ÒÅÕÍÎËÎÃ²¯ ÃÀËÓÇ²

УДК 674.02:621.923

О.А. КІЙКО1

ПРОБЛЕМА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОЦЕСУ МЕХАНІЧНОГО ОБРОБЛЕННЯ ДЕРЕВИНИ І ДЕРЕВНИХ

МАТЕРІАЛІВ2

Проаналізовано існуючі методологічні підходи до проблеми підвищення ефективності процесу механічного оброблення деревини і деревних матеріалів. Виявлені недоліки цих підходів. Запропоновано новий принцип розгля-ду проблеми покращання ефективності процесу механічного оброблення деревини і деревних матеріалів.

1 Орест Антонович КІЙКО – член-кореспондент ЛАН України, кандидат технічних наук, доцент, Український державний лісотехнічний університет. Україна, м. Львів. Тел./факс. +38(032) 238-45-04: E-mail: [email protected] 2 Представив дійсний член ЛАН України В.М. Голубець

Внаслідок дії суспільно-політичних процесів у кінці XX ст., пов'язаних із здобуттям Україною не-залежності та переходом від командно-адміністра-тивного до ринкового принципу господарювання, промисловість держави (меблева та деревообробна галузь не стали винятком) зазнала кардинальних змін.

Питомий об'єм меблевих виробів у грошовому еквіваленті в Україні на сьогодні становить 35…40 грн. на рік на одного жителя країни. У Російській федерації цей показник становить 55…60 грн., у Греції – 150…160 грн., у Польщі – 370…400 грн., у Німеччині – 1000…1050 грн.

Інтеграція України в Європейське співтова-риство передбачає істотне зростання темпів розвит-ку економіки, в тому числі деревообробної і мебле-вої промисловості. Нарощування об'ємів випуску продукції, окрім кардинального покращання якості продукції, передбачає збільшення витрат матеріалів, енергоносіїв та широке впровадження у виробництво новітніх технологій з метою його інтенсифікації.

Класична методика наукових досліджень у ца-рині деревооброблення ґрунтується на використан-ні критеріїв ефективності того чи іншого процесу. Дотепер як критерії для цього використовували тех-нологічні або економічні показники.

У процесах оброблення деревини і деревних матеріалів для оцінки ефективності використову-ють такі технологічні критерії [1]: • продуктивність Q:

tV

Q .м.з= , см3/с або t

GQ .м.з= , г/с;

• питома продуктивність q:

tSV

q .м.з

⋅= , см3/см2·с або

tSG

q .м.з

⋅= , г/ см2·с;

• стійкість оброблюваного інструмента С, хв. (як правило, стійкість оцінюється тривалістю роботи інструмента до граничного спрацювання);

• якість оброблюваної поверхні, яка оцінюється наявністю дефектів та висотою мікронерівностей;

• питомі нормальна Рпиту та дотична Рпитх складові сили різання:

BP

уP yпит = , н/мм;

BP

хP хпит = н/мм;

• здатність ріжучої поверхні інструмента занурюватись в оброблюваний матеріал під дією нормальної складової сили різання:

у

.м.з

PdVd⋅⋅

=λ , см3/н;

• коефіцієнт оброблення Км

у

хм Р

РК = ;

• продуктивність обладнання (наприклад, калібрувально-го):

мps.пр.зs

зо.ш KKVTL

V1ТП ⋅⋅

−= , пог. м/змін.,

де: Vз.м. – об'єм знятого матеріалу, см3; Gз.м. – вага зня-того матеріалу, г; t – тривалість оброблення, с; S – пло-ща поверхні оброблюваного матеріалу, см2; Ру – нор-мальна складова сили різання, н; Рх – дотична складова сили різання, н; В – ширина оброблюваної поверхні, мм; λ – коефіцієнт ріжучої здатності інструмента; Тз – тривалість зміни, хв.; Тз. пр. – сумарний час заміни ін-струмента, приведений до загальної кількості правок, хв.; Кр – коефіцієнт використання робочого часу; Км – коефіцієнт використання машинного часу.


О.А. Кийко. Проблема підвищення ефективності процесу механічного оброблення деревини і деревних матеріалів 115

Використання тільки окремих критеріїв для оцінки ефективності зі списку наведених вище не дає змоги отримати повну картину процесу і, як на-слідок ускладнює проведення оптимізації. Так, нап-риклад, висота мікронерівностей оброблюваної по-верхні без поєднання із зносостійкістю оцінює тіль-ки можливість отримання оброблюваної поверхні з мінімальною шорсткістю, але не дає змоги окресли-ти шляхи зменшення витрати інструменту.

Метод вибору великої кількості технологічних чинників для оцінки ефективності процесу шліфу-вання позбавлений наведених вище недоліків, але з другого боку, призводить до істотного збільшення складності та трудомісткості досліджень, а інколи й унеможливлює здійснення оптимізації. Окрім цьо-го, метод технологічного оцінювання процесу не дає змоги співставити матеріально-фінансові затра-ти для покращення власне технологічних парамет-рів. Для вирішення цієї проблеми часто пропо-нується використання економічного оцінювання процесів механічного оброблення за допомогою та-ких критеріїв [2]: • загальна економічна ефективність:

Ек = Ет.з .+ Еш.і. + Ек.в. + Ет.з, грн.; • річний економічний ефект від пропонованих захо-

дів: Ер = [(Сд + Ен·Кд.к.в.) – (Сп+ Ен·Кд.п.в)]·Аріч., грн.;

• коефіцієнт економічності:

СПK e = , пог. м/хв. грн.;

• чиста поточна теперішня вартість:

∑= −+

=n

1i 0tt

I)k1(CF

NPV , грн.;

• найменші поточні (дисконтовані витрати):

∑= +

+=

n

1it

tt

)k1()CI(

B , грн.;

• інвестиції: in.в.м00 BBBBI +++= , грн.;

• поточні витрати: .е.уз.р.вet ВНЗBC +++= , грн.;

• питомі інвестиції:

ПQk = , грн. год./пог. м;

• мінімальні питомі інвестиції: kЕСI нз ⋅+= , грн.;

де: Ет.з – економія трудових затрат, зумовлена змен-шенням робочого часу на виконання певної прог-рами виробництва, грн.; Еш.і – економія інструмен-та, зумовлена збільшенням його зносостійкості за визначений період, грн.; Ек.в – економія (збільшен-ня) капітальних вкладень, грн.; Ет.з – економія по-точних затрат від зменшення собівартості оброб-лення; Сд – питома собівартість процесу оброблен-ня до проведення заходів з удосконалення, грн.; Сп – питома собівартість процесу оброблення після проведення заходів з удосконалення, грн.; Ен – но-рмативний коефіцієнт порівняльної ефективності додаткових капітальних вкладень, грн.; Кд.к.в – пи-

томі капітальні вкладення до проведення заходів, грн.; Кд.п.в – питомі капітальні вкладення після проведення заходів, грн.; Аріч – річний обсяг оброблення, шт.; П – продуктивність роботи обладнання за зміну, пог. м/змі-ну; С – собівартість одного погонного метра шліфуван-ня, грн.; СFt – надходження грошових потоків у кінці періоду t, грн.; k – бажана норма прибутковості (рента-бельності), %; n – кількість періодів; I0 – початкові вкладення (інвестиції), грн.; It – інвестиції, що здійсню-ються у період t, грн.; Ct – поточні витрати (технологіч-на собівартість), грн.; В0 – вартість обладнання, грн.; Вм.в. – витрати на встановлення, грн.; Вп – вартість площ під обладнання, грн.; Ві – вартість інструмента, грн.; Ве – вартість електроенергії на технологічні цілі, грн.; Зв.р. – зарплата виробничих робітників, грн.; Нз – нарахуван-ня на зарплату, грн.; Ву.е. – витрати на утримання та екс-плуатацію обладнання, грн.; Q – обсяг інвестування; П – продуктивність обладнання, пог. м/год.; С – питома собі-вартість шліфування, грн.; Ен – нормативний коефіцієнт освоєння інвестиційного фонду.

Незаперечним фактом є те, що технологічні процеси оброблення деревини та виготовлення меблів на сьогодні в Україні базуються на покращанні кількісних показни-ків продуктивності та забезпеченні параметрів якості продукції. Розроблені теоретичні засади у більшості ви-падків не враховують вимог екологічної безпеки та еко-номії енергоресурсів.

Таким чином, методика використання технологічних критеріїв оцінки ефективності процесів механічного об-роблення деревини дає змогу розробити заходи, які по-кращать якість оброблюваної поверхні, збільшать ріжучу здатність інструмента і продуктивність процесів за раху-нок зміни величини режимних параметрів, вибору струк-турних та конструктивних показників інструменту, удос-коналенню конструкції обладнання і т.д.

Методика співставлення витрат, які необхідно здійс-нити на момент впровадження результатів досліджень і грошових надходжень, на які можна очікувати в майбут-ньому (випадок застосування комплексних технологічно-економічних критеріїв оцінки ефективності процесу), сутність якого, як правило, полягає у визначенні різниці між сумою грошових надходжень, дисконтових до по-точної їхньої вартості і сумою необхідних дисконтових витрат, дає змогу розробити заходи, аналогічні випадку використання технологічних критеріїв оцінки ефектив-ності процесу абразивного оброблення за умови міні-мальних витрат на реалізацію та максимальних прогнозо-ваних надходжень.

Автор зробив висновок про те, що дві описані вище методики, незважаючи на їх широке застосування у дос-лідженнях процесів механічного оброблення деревини і деревних матеріалів, потребують доопрацювання та удо-сконалення.

Сутність цієї тези доцільно підтвердити такими мір-куваннями: • концепція сталого розвитку, що визнана світом як мо-

дель майбутнього існування, не знаходить широкого зас-тосування у нашій державі. Якщо брати до уваги значну енергомісткість та екологічну небезпеку саме процесів деревооброблення та виготовлення меблевих виробів, то розвиток теорії еколого-енергоощадного оброблення де-ревини та виробництва меблів набуває надзвичайно ак-туального і безальтернативного значення;



• в умовах обмеженості матеріальних ресурсів (пе-редусім йдеться про ресурси сировини та електро-енергії) і необмеженості матеріальних потреб (си-туація ще більш ускладнюється невпинним збіль-шенням населення Земної кулі [3]) вести мову тіль-ки про техніко-економічну ефективність будь-якого технологічного процесу, яка, як правило, передба-чає збільшення продуктивності за умови мінімізації інвестицій, виражених у грошовому еквіваленті, за своєю суттю не тільки не вірно, але й недопустимо;

• друга половина ХХ ст. відзначалася підвищеними темпами виготовлення замінників масивної дере-вини для потреб промисловості з метою заощад-ження природних запасів деревини, які мають ок-рім важливого сировинного значення беззаперечне екологічне. Початок ХХІ ст. змістив акценти у бік економії вже "малоцінної" деревної сировини для виготовлення деревнопохідних замінників. Виходячи з викладеного вище, ефективність

процесів механічного оброблення деревини і дерев-них матеріалів нелогічно оцінювати швидкістю зняття оброблюваного матеріалу, який має вирі-шальне глобально-екологічне значення. Очевидно, більш правильним є використання з метою оцінки

ефективності процесу критеріїв, які б враховували міні-мальну кількість знятого матеріалу за умови максимуму зносостійкості інструмента і мінімуму загальних інвести-ційних затрат.

ЛІТЕРАТУРА 1. Заяць І.М. Обробка деревини і деревинних матеріалів аб-

разивами. – Львів: Атлас, 2001. – 219 с. 2. Дудюк Д.Л., Максимів В.М., Сорока Л.Я. Дослідження

об’єктів і систем керування. – К.: ІЗМН, 1998. – 248 с. 3. Альберт Гор. Земля у рівновазі. Екологія і людський дух:

Пер. з англ. – К.: Інтелсфера, 2001. – 393 с.

O.A. Kyjko

THE PROBLEM INCREASING EFFICIENCY OF MACHINING PROCESS FOR WOOD AND WOOD

MATERIALS

The present methodological approaches to problem increasing efficiency of machining process for wood and wood materials are parsed. The lacks of these ap-proaches are detected. New principle of consideration for problem efficiency machining processes of wood and wood materials is offered.


П.А. Бехта, Петер Німц. Вплив високої температури на фізико-механічні властивості смерекової деревини 117

УДК 634.9

П.А. БЕХТА1, ПЕТЕР НІМЦ2

ВПЛИВ ВИСОКОЇ ТЕМПЕРАТУРИ НА ФІЗИКО-МЕХАНІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ СМЕРЕКОВОЇ ДЕРЕВИНИ

Досліджувався вплив високої температури на механічні властивості, набрякання та колір деревини сме-реки. Зразки деревини, кондиційовані при різній відносній вологості (50, 65, 80 і 95 %), піддавалися тепловій об-робці за температури 200оС протягом 2, 4, 8, 10 і 24 год. і за температури 100, 150 і 200оС протягом 24 год. Зміни кольору вимірювалися системою кольору MINOLTA CROMA-METER CR-300. Міцність на згин і модуль пружності деревини визначалися згідно з DIN 52186. Встановлено, що теплова обробка в основному спричиняє потемніння тканин (текстури) деревини і зменшення її механічних властивостей та набрякання. Потемніння прискорюється переважно, коли температура теплової обробки перевищує приблизно 200оС. Найбільше по-темніння спостерігається протягом перших 4 год. теплової обробки. Для зразків деревини, нагрітих за висо-кої температури, міцність на згин зменшується у середньому на 44-50 %, а модуль пружності – тільки на 4-9 %. Виявлено, що тривалість і температура теплової обробки більше впливають на зміну кольору деревини, ніж відносна вологість. Тісна кореляція знайдена між загальною різницею кольору і модулем пружності та міцністю на статичний згин. Таким чином, показники кольору, які оцінюються кількісно, можуть бути вико-ристані для передбачення міцності деревини.

1 Павло Антонович БЕХТА – дійсний член ЛАН України, доктор технічних наук, професор. Український державний лісотехнічний університет, Укра-

їна, м.Львів, Тел.: +38(032) 238-44-99, Факс: +38(032) 237-89-05. E-mail: [email protected]. 2 Петер НІМЦ – доктор-інженер габілітований, професор, Швейцарський федеральний інститут технології, ETH-Zentrum, CH-8092 Zürich, Switzerland,

Tel.: +41(01) 632-32-31, Fax: +41(01) 632-10-88. E-mail: [email protected]

Вступ Серед гами конструкційних матеріалів, що вико-

ристовуються людиною, деревина займає особливе міс-це завдяки цілій низці привабливих властивостей, включаючи гарний зовнішній вигляд, низьке термічне розширення, низьку щільність і досить високу механіч-ну міцність. Серед цих властивостей колір має важливе значення, особливо для деревних порід, що використо-вуються з декоративною метою. Однак у процесі пере-робки, зокрема під час сушіння, деревина може зміню-вати колір та механічні властивості, хоча швидкість і пе-ребіг цих змін є різними для різних деревних порід.

Існує загальна тенденція до високотемпературно-го камерного сушіння деревини, що здебільшого мо-тивується зменшенням часу сушіння, меншим спожи-ванням енергії та меншими деформаціями. Проте до-слідження, опубліковані в літературі щодо впливу ви-соких температур на механічні властивості деревини, показують різні результати. Деякі дослідження [9, 11, 16] показали, що міцність на згин зменшувалася після високотемпературного сушіння, а модуль пружності залишався без змін. Інші дослідники [22] довели від-сутність впливу високотемпературного сушіння на мі-цність на згин, але виявили при цьому незначне збіль-шення модуля пружності. Tomaselli [цит. за 20] зазна-чав, що сушіння за різних температур (70, 140 і 180оС) не впливає на механічні властивості масивної деревини, якщо деревина була висушена до вологості нижче 10 %.

З раніше проведених досліджень відомо, що дере-вина, піддана дії високих температур, стає розмірно

стабільніша [4, 8, 12, 17, 18]. Однак при цьому неми-нуче знижується міцність і, особливо, ударна в'язкість. Дослідженнями [16, 19] встановлено, що механічні властивості деревини знижуються імовірно відповідно до хімічних та структурних змін у деревині.

У дослідженнях щодо зміни кольору внаслідок теплової обробки при 240-310оС встановлено, що зме-ншення світлості та збільшення різниці кольору спри-чиняється внаслідок зменшення геміцелюлоз, зокрема пентозан [1]. Morita та Yamazumi [14] повідомили, що різниця кольору під час пропарювання збільшувалася із збільшенням часу і тиску обробки. Крім того, Okuyama та ін. [15] повідомили, що нагрівання свіжих колод збільшувало світлість чорної серцевини японсь-кого кедра.

Вплив теплової обробки на зміну кольору легко опроміненої деревини японського кипариса досліджу-вався Mitsui та ін. [13]. Встановлено, що зміна світл-ості легко опроміненої деревини внаслідок теплової обробки була набагато більшою, ніж неопроміненої деревини. Незначна зміна кольору спостерігалася за низької відносної вологості. Тому не тільки тепло, але і наявність води прискорюють зміну кольору опромі-неної деревини.

Дослідженнями Brauner та ін. [2] і Burtin та ін. [5] пропарювання волоського горіха показано, що "пурпу-рово-коричнева" серцевина чорного волоського горіха змінилася до "шоколадно-коричневого" протягом 3-5 год. при 100оС. Було знайдено, що час витримки, те-мпература і вологість деревини викликають значні зміни кольору під час пропарювання. У чорному во-



лоському горісі потемніння заболоні помітно приско-рилося із збільшенням часу (від 0 до 32 год.) і темпе-ратури пропарювання (від 100 до 120оС). Встановлено також, що зразки свіжої деревини волоського горіха показали сильніше і швидше потемніння, ніж зразки повітряно-сухі.

Для хімічного пояснення змін кольору деревини Chen і Workman [6], а також Kubinsky і Geza [10] до-сліджували вплив пропарювання на колір рідин дере-вини, екстрагованих під тиском. Адже власне екстрак-тивні речовини розглядаються як головні пігменти де-ревини.

Burtin та ін. [5] досліджували тривалість та темпе-ратуру пропарювання на колір і фенольний склад де-ревини волоського горіха, а також оцінювали значення головних розчинних фенольних складових, які міс-тяться у свіжому ядрі (серцевині) або заболоні, на їх забарвлення під час пропарювання. Внаслідок цього дослідження виявлено фенольні речовини, які викли-кають зміни кольору деревини. Автори стверджують, що можуть бути розроблені нові технологічні процеси пропарювання або штучного забарвлення натураль-ними фенольними речовинами.

Таким чином, проведено ряд досліджень щодо впливу температури на зміну кольору і механічні вла-стивості деревини. У цих дослідженнях, як правило, оцінювалися або зміна кольору, або зміна механічних властивостей деревини. Однак досліджень щодо одно-часного вивчення високих температур на зміну кольо-ру і механічні властивості, а тим більше на вста-новлення зв'язку між змінами кольору та міцністю де-ревини, в літературі не знайдено.

Тому основною метою цього дослідження було: 1) оцінити вплив відносної вологості, тривалості та температури теплової обробки на колір, набрякання та механічні властивості смерекової деревини; 2) переві-рити наявність зв'язку між зміною кольору деревини та її механічною міцністю.

Матеріали та методи дослідження Для дослідження була відібрана найбільш вжи-

вана деревна порода, смерека (Picea abies),. Вплив від-носної вологості, тривалості і температури теплової обробки на колір, набрякання і механічні властивості смерекової деревини досліджувався в трьох серіях ви-пробувань. Кожен дослід повторювався 16 разів.

Перед проведенням досліджень всі зразки дере-вини піддавалися кондиціюванню протягом двох тиж-нів за відносної вологості 65% і температури 200 С.

У першій серії дослідів досліджували вплив від-носної вологості і тривалості теплової обробки на змі-ну кольору деревини. У цій серії дослідів зразки дере-вини розмірами 50×50×10 мм (в радіальному, танген-тальному і поздовжньому напрямках відповідно) пе-ред тепловою обробкою піддавалися кондиціюванню за температури 20оС і відносної вологості 50, 65, 80 і 95 % відповідно. Частина зразків була розміщена у во-дяній ванні до повного їх насичення водою (ДНВ). Пі-сля досягнення рівноважного стану зразки деревини розміщувалися у сушильній камері і піддавалися об-робці за температури 200оС протягом 2, 4, 8, 10 і 24 год. Після теплової обробки зразки деревини врівноважу-

валися у камері кондиціювання за температури 20оС і відносної вологості 65 % і після цього оцінювався ко-лір деревини.

У другій серії дослідів досліджували вплив трива-лості теплової обробки (за високої температури і різ-ної відносної вологості) на набрякання деревини. Ви-пробування щодо визначення набрякання проводилися на таких самих зразках, що і у першій серії дослідів. Визначалися вологість і набрякання в тангентальному і радіальному напрямах. Вимірювання проводилися після того, як зразки були кондиційовані до рівноваги за відносної вологості 35, 50, 65, 80 і 95 % і темпера-тури 20оС. Водночас з вимірюванням розмірів зразки зважувалися для визначення вологості. Набрякання розраховувалося за формулою

%100h

hhh0

01 ⋅−

=∆ ,

де: h1 – розмір після витримки у воді або у вологому середовищі, мм; h0 – розмір після кондиціювання, мм.

У третій серії дослідів досліджували вплив від-носної вологості і температури термообробки на зміну кольору і механічні властивості смерекової деревини. Зразки деревини розмірами 400×20×20 мм піддавалися кондиціюванню за температури 20оС і відносної во-логості 35, 65 і 95 % відповідно. Термообробка здійс-нювалася за температури 100, 150 і 200оС протягом 24 год. Після термообробки зразки деревини врівно-важувалися у камері акліматизації за температури 20оС і відносної вологості 65 %. Після акліматизації оцінювався колір деревини і визначалися міцність на статичний згин і модуль пружності згідно з DIN 52186.

Контрольні (не піддані тепловій обробці) зразки випробовувалися за такої ж вологості. Відхилення те-мператури і відносної вологості становили ±1оС і ±1 % відповідно. У кінці експерименту всі зразки деревини висушувалися до абсолютно-сухого стану (за темпера-тури 103оС) для визначення вологості.

Вимірювання параметрів кольору деревини Параметри кольору реєструвалися на поверхні

зразків до і після теплової обробки з використанням портативного спектроколориметра MINOLTA CROMA-METER CR-300. Умови, за яких визначався колір де-ревини, були такими: освітлювач D65, 10о стандартний спостерігач, 6 мм вимірювальний отвір. Відсоток від-биття, зібраний на інтервалі 10 нм видимого спектру (від 400 до 700 нм), був перетворений в CIELAB сис-тему кольору, де L* описує світлість, a* і b* описують хроматичні координати на зелену-червону і синьо-жовту осі відповідно. За значеннями L*, a*, b* були розраховані: різниця у світлості (∆L*) і хроматичних координат (∆a* і ∆b*), кут відтінку (h), насиченість (C*) і загальна різниця кольору (∆Е):

*c

*t

* LLL −=∆ ; *c

*t

* aaa −=∆ ; *c

*t

* bbb −=∆

( )** abarctgh = ; ( ) 212*2* ba*C +=

( )2*2*2* baLE ∆+∆+∆=∆ ,

де: *t

*t

*t b,a,L – L*, a* і b* нагрітих зразків; *

c*c

*c b,a,L

– L*, a* і b* контрольних зразків відповідно. На колі відтінку, h=0o вказує на почервоніння, а

h=90o – на пожовтіння. Насиченість C*, відповідно до



відстані між кольором і центром хроматичної площи-ни, є мірою інтенсивності кольору (рис. 1). Визначен-ня кольору деревини здійснювалося згідно з DIN 5033.

Рис. 1. Площа кольору, визначена L*, a*, b* осями

Результати дослідження та коментарі до них Вплив тривалості теплової обробки на колір де-

ревини. Теплова обробка смерекової деревини спри-чиняє докорінні зміни кольору, зокрема потемніння (L* зменшується) тканин деревини. Рис. 2 зображує зміни світлості для смерекової деревини при різній тривалості теплової обробки для різної відносної во-логості при температурі нагрівання 200оС. Для будь-якого часу нагрівання потемніння збільшується, якщо відносна вологість збільшується. Найбільше зменшен-ня L* зафіксовано для деревини, повністю насиченої водою. Для таких зразків втрата світлості була при-близно 72,81 % після 24 год. теплової обробки за тем-ператури 200оС, досягаючи дуже низького значення (21 одиницю) порівняно з 77,24 для контрольних (не нагрітих) зразків деревини. Значне зменшення світлос-ті спостерігається протягом перших чотирьох годин теплової обробки.

Значення параметру a* зростає приблизно на 38-53 % протягом перших 2 год. теплової обробки, а по-тім залишається практично незмінним. Значення пара-метру b*, навпаки, значно зменшується приблизно на 30-45 % після 24 год. термообробки. Але протягом пе-рших 2 год. обробки це значення збільшується порів-няно з ненагрітою деревиною, а потім вже змен-шується. Отже, протягом перших 4 год. термообробки колір деревини змінюється на жовтий, а після цього стає синім.

Щодо кута відтінку h, то спостерігається змен-шення його значення на 22-29 % із збільшенням три-валості теплової обробки з 0 до 24 год. (табл. 1). Тобто це свідчить про те, що під час нагрівання колір дере-вини стає червонішим. Збільшення тривалості нагрі-вання приводить до зменшення насиченості C* для будь-якої з досліджуваної вологості (табл. 1).

Таблиця 1 Вплив тривалості термообробки і відносної вологості

на кут відтінку (h) і насиченість (C*) Відносна вологість, %

50 % 65 % 80 % 95 % ДНВ T* h C* h C* h C* h C* h C*

0 73,9 19,9 73,9 19,9 73,9 19,9 73,9 19,9 73,9 19,92 68,2 22,6 69,2 22,4 69,2 24,5 69,2 25,8 69,4 30,64 66,3 21,6 67,1 22,4 64,5 22,0 67,1 25,1 64,7 26,18 62,3 19,1 60,8 18,5 62,9 20,0 60,7 20,9 58,8 19,910 61,1 18,4 60,6 17,8 61,2 19,0 60,4 20,6 57,1 19,424 57,3 15,6 55,7 13,5 56,8 14,7 55,8 15,0 52,7 13,2Примітка: * – тривалість термообробки, год.

На рис. 3 зображено вплив тривалості теплової обробки на загальну різницю кольору (∆E). Як бачи-мо, із збільшенням тривалості обробки загальна різни-ця кольору також зростає на 22-28 % протягом перших 2 год. і на 43-57 % впродовж 24 год. обробки.

0

10

20

30

40

50

60

0 2 4 6 8 10 12 14 16 18 20 22 24 26

Тривалість, год

∆E W=50%

W=65%W=80%W=95%ДНВ

Рис. 3. Вплив тривалості термообробки на загальну

різницю кольору (∆Е) смерекової деревини

Вплив температури на зміну кольору дереви-ни. На рис. 4 зображено вплив температури на зміну кольору деревини. Підвищення температури від 20 до 200оС призводить до зменшення світлості L* прибли-зно на 56 % і значного збільшення величини парамет-ру a*. Світлість L* починає зменшуватися за темпера-тури 150оС і особливо зменшується при 200оС, тоді як параметр a* досягає максимального значення при 200оС, яке приблизно на 4,4 раза вище за значення па-раметру a* за температури 150оС і у 5-53 рази вище, ніж за температури 20оС. Параметр b* збільшується з підвищенням температури до 150оС, а потім починає істотно зменшуватися. Значення b* за температури 150оС у 6-7 разів більше, ніж для ненагрітої деревини.

Збільшення кута відтінку h спостерігається із збі-льшенням температури до 150оС, а потім він починає зменшуватися, тобто деревина жовкне при зростанні температури до 150оС і стає червонішою за темпе-ратури 200оС (табл. 2). Аналогічна тенденція спосте-рігається при впливі температури на насиченість C* – до підвищення температури до 150оС величина C* збі-льшується, а потім починає зменшуватися (табл. 2).



0

20

40

60

80

100

120

0 50 100 150 200 250

Температура, oC

L* W=35%

W=65%

W=95%

-2-1012345678

0 50 100 150 200 250


a*

W=35%

W=65%

W=95%

0

2

4

6

8

10

12

14

16

0 50 100 150 200 250


b*

W=35%

W=65%

W=95%

Рис. 4. Залежність зміни кольору смерекової деревини

від температури термообробки

Загальна різниця у кольорі ∆E збільшується з під-вищенням температури незалежно від значень дослід-жуваної вологості (рис. 5).

0

10

20

30

40

50

60

0 50 100 150 200 250


∆E

W=35%

W=65%

W=95%

Рис. 5. Вплив температури термообробки на загальну

різницю кольору (∆Е) смерекової деревини

Таблиця 2 Вплив температури термообробки і відносної вологості

на кут відтінку (h) і насиченість (C*) W=35 % W=65 % W=95 % Температура

термообробки, oC h C* h C* h C* 20 35,1 3,7 35,1 3,7 35,1 3,7 100 -46,7 5,5 -20,5 2,9 -32,6 5,6 150 83,0 13,4 80,9 14,4 80,4 14,8 200 21,0 8,3 6,6 8,0 24,3 8,1

Вплив тривалості теплової обробки на набря-кання деревини. Табл. 3 і 4 місять дані рівноважної вологості та набрякання (тангентального і радіально-го). Вологість є нижчою для нагрітої деревини порів-няно з не нагрітою, коли вона витримується в такому самому кліматі. Деревина, нагріта за 200оС, стає більш розмірно стабільна, ніж деревина, нагріта за 20оС, за-вдяки повільнішій зміні вологості. Окрім того, трива-лість термообробки 24 год. робить деревину розмірно стабільнішою, ніж тривалість термообробки 2 год. Щодо набрякання, то як у тангентальному, так і в ра-діальному напрямі воно зменшується.

Таблиця 3 Рівноважна вологість смерекової деревини,

нагрітої за 200оС Рівноважна вологість смерекової

деревини, %, за відносної вологості, %

Кондицію-вання перед термооброб-

кою

Тривалість термооб-робки, год. 35 % 50 % 65 % 80 % 95 % Wmax

Не нагріта де-ревина, (конт-рольні зразки

0 7,7 10,0 12,2 15,8 27,2 127,0

2 5,2 6,9 8,9 11,8 20,8 146,44 4,9 6,5 8,4 11,2 19,6 156,48 4,8 6,2 7,9 10,4 17,8 166,2W=50 %

24 4,5 5,8 7,2 9,3 15,4 178,62 5,1 6,4 9,2 12,0 20,6 142,64 5,0 6,0 8,8 11,4 19,1 145,58 4,8 5,8 8,2 10,5 17,3 169,4W=65 %

24 4,7 5,6 7,5 9,6 15,2 173,12 5,3 6,6 9,1 12,0 20,8 121,64 4,8 6,0 8,2 10,9 19,2 148,38 4,8 5,8 7,8 10,4 17,8 166,9W=80 %

24 4,4 5,6 7,2 9,5 15,5 163,92 5,3 7,0 9,0 12,6 21,5 149,34 5,1 6,6 8,5 11,8 19,4 148,48 4,8 6,1 7,8 10,8 17,9 164,0W=95 %

24 4,7 5,7 7,2 9,6 15,6 162,72 6,0 7,7 10,6 14,0 24,2 148,64 5,5 6,8 9,5 12,7 21,3 163,38 5,3 6,4 8,7 11,4 18,7 173,8ДНВ

24 5,2 6,1 8,1 10,3 16,6 181,7Примітка. Wmax – максимальна вологість. Зменшення набрякання деревини після її термо-

обробки пояснюється хімічними процесами. Геміце-люлоза є гігроскопічною і, як стверджує Burnmester [4], теплова обробка деревини призводить до значного зменшення вмісту геміцелюлоз, і, таким чином, поліп-шує розмірну стабільність деревини.

Вплив температури на міцність на згин та мо-дуль пружності деревини. Міцність на згин і модуль пружності зменшуються із збільшенням температури. Однак треба зауважити, що зменшення міцності на згин більш істотне, ніж модуль пружності – міцність



на згин зменшується майже на 44-50 % за t=200oC по-рівняно з міцністю деревини за t=100oC. Найбільше значення міцності на згин досягнуто за температури 100оС (рис. 6). Міцність на згин і модуль пружності зменшуються, якщо температура зростає вище 100оС.

Таблиця 4 Набрякання смерекової деревини

Набрякання, %, за відносної вологості, %Кондицію-вання пе-ред тер-мооброб-кою

Тривалість термооб-робки, год.

35 % 50 % 65 % 80 % 95 % Wmax

Не нагріта деревина, контроль-ні зразки

0 1,0/0,9 2,0/1,4 2,8/1,7 4,1/2,2 7,7/3,5 8,8/3,7

2 1,5/1,0 2,3/1,5 3,0/1,8 4,1/2,2 6,8/3,2 7,9/3,64 1,3/0,8 2,2/1,3 2,9/1,4 3,9/2,0 6,4/2,8 7,4/3,18 1,2/0,8 2,1/1,2 2,6/1,5 3,6/1,9 5,9/2,6 6,8/3,0W=50 %

24 0,7/0,5 1,6/1,0 2,2/1,3 3,0/1,7 5,2/2,4 6,0/2,72 1,1/1,0 2,0/1,4 3,0/1,8 4,1/2,2 6,7/3,2 7,8/3,54 1,5/0,7 2,2/1,1 3,2/1,5 4,1/1,8 6,4/2,6 7,4/2,98 1,2/0,8 2,0/1,3 2,9/1,6 3,8/2,0 6,1/2,8 7,1/3,2W=65 %

24 0,8/0,7 1,5/1,2 2,2/1,6 3,2/2,0 5,3/2,7 6,1/3,02 1,8/0,9 2,5/1,3 3,5/1,7 4,5/2,0 7,4/3,0 8,2/3,34 1,1/0,8 1,9/1,3 2,6/1,5 3,6/1,9 6,0/2,8 6,9/3,18 1,4/0,7 2,1/1,2 2,8/1,5 3,7/1,8 6,0/2,6 6,9/2,8W=80 %

24 1,1/0,6 1,6/0,9 2,5/1,2 3,1/1,6 5,2/2,4 5,9/2,62 1,5/1,0 2,3/1,5 3,0/1,7 4,3/2,3 7,0/3,2 8,3/3,54 1,3/0,9 2,2/1,3 2,8/1,6 4,0/2,1 6,3/2,9 7,5/3,38 1,0/1,0 1,9/1,5 2,5/1,9 3,5/2,3 5,8/3,2 6,7/3,4W=95 %

24 0,7/0,8 1,5/1,3 2,1/1,7 3,1/2,2 5,6/2,9 6,1/3,22 1,2/1,2 2,1/2,6 3,0/3,0 4,0/3,4 6,7/4,3 8,1/4,74 1,0/1,2 1,7/2,2 2,6/2,5 3,6/3,0 5,9/3,8 7,0/4,18 0,6/0,9 1,6/2,5 2,3/2,8 3,1/3,3 5,0/4,0 5,8/4,3ДНВ

24 0,9/0,8 1,6/2,4 2,3/2,7 3,1/3,1 5,0/3,8 5,8/4,1Примітка. У чисельнику – тангентальне набрякання, у

знаменнику – радіальне. За температури 20оС міцність деревини на згин на

20-5 % нижча, ніж за температури 100 і 150оС відпо-відно і приблизно на 33 % вища, ніж за температури 200оС. Модуль пружності був нижчим для зразків де-ревини, нагрітих при 20оС для відносної вологості 95 % і вищий для вологості 35 і 65 %, ніж для зразків, нагрітих при 100-200оС.

0

20

40

60

80

100

120

140

10 60 110 160 210


Міцність на

згин

, Н/мм

2

W=35%

W=65%

W=95%

Рис. 6. Вплив температури термообробки

на міцність на згин

Міцний кореляційний зв'язок знайдений між за-гальною різницею кольору і міцністю на згин та моду-лем пружності. Найкращі лінійні регресії зображені на рис. 7. Зменшення міцності деревини на згин є близь-ко спорідненим зі зміною кольору (R2=0,99). Отже, за зміною кольору деревини можна судити про показни-

ки міцності деревини (тобто можна прогнозувати по-казники міцності деревини).

y = -1,0451x + 125,97R2 = 0,9969

y = -0,953x + 115,37R2 = 0,9889

y = -1,1923x + 125,65R2 = 0,9971

0

20

40

60

80

100

120

140

0 10 20 30 40 50 60

Загальна різниця кольору (∆E)

Міцність на

згин

, Н/мм

2

W=35%

W=65%

W=95%

Рис. 7. Взаємозв'язок між загальною різницею кольору

і міцністю на згин

Висновки: • термообробка за температури 200оС призводить до

значного потемніння і почервоніння смерекової дере-вини;

• деревина, піддана дії високих температур, набрякає менше, ніж не нагріта деревина; зменшення величини набрякання залежить від тривалості термообробки;

• температура термообробки має сильніший вплив на міцність деревини на згин, ніж на модуль пружності;

• міцність деревини на згин зменшується приблизно на 45 % у процесі збільшення відносної вологості від 35 до 95 % за температури 20оС;

• модуль пружності деревини зменшується приблизно на 22 % у процесі збільшення відносної вологості від 35 до 95 % за температури 20оС;

• збільшення відносної вологості з 65 до 95 % за тем-ператури 20оС має такий самий ефект на зменшення міцності як збільшення температури термообробки від 20 до 200оС для відносної вологості 65 %.

ЛІТЕРАТУРА 1. Bourgois P.J., Janin G., Guyonnet R. La Mesure de

Couleur. Une Methode d'Etude et d'Optimisation des Trans-formations Chimiques du Bois Thermolyse// Holzforschung. – 1991. – 45. – P. 377-382.

2. Brauner A., Conway E.M. Steaming walnut for color// Forest Products J. – 1964. – 14 (11). – P. 525-527.

3. Brauner A., Loos W.E. Color changes in black Walnut as a function of temperature, time, and two moisture conditions// Forest Products J. – 1967. – 18(5). – P. 29-34.

4. Burmester A. Zur Dimensionsstabilisierung von Holz. Holz als Roh- und Werkstoff. – 1975. – 33. – P. 333-335.

5. Burtin P., Jay-Allemand C., Charpentier J. – P., Janin G. Modifications of hybrid walnut (Juglans nigra 23 x Juglans regia) wood colour and phenolic composition under various steaming con-ditions// Holzforschung. – 2000. – 54. – P. 33-38.

6. Chen P.Y.S., Workman E.C. Jr. Effect of steaming on some physical and chemical properties of black Walnut heartwood// Wood and Fiber. – 1980. – 11(4). – P. 218-227.

7. Fengel D. Über die Veränderungen des Holzes und seiner Komponenten im Temperaturbereich bis 200oC. Vierte Mitteilung. Das Verhalten der Cellulose im Fichtenholz bei thermischer Be-handlung// Holz als Roh- und Werkstoff. – 1967. – 25. – P. 102-111.

8. Giebeler E. Dimensionsstabilisierung von Holz durch eine Feuchte/Wärme/Druck-Behandlung// Holz als Roh- und Werkstoff. – 1983. – 41. – P. 87-94.



9. Huffmann D.R. High temperature drying effect on the bending strength of spruce- pine-, fir-joists// Forest Prod. J. – 1977. – 27 (3). – P. 55-57.

10. Kubinsky E., Geza I. Influence of steaming on the proper-ties of red oak. Part I. Structural and chemical changes// Wood Sci-ence, 1973. – 6(1). – P. 87-94.

11. MacLean J.D. Effect of steaming on the strength of wood// Proc. Am. Wood Preserv. Assoc. – 1953. – 49. – P. 88-112.

12. Mitchell R.L., Seborg R.M., Millett M.A. Effect of heat on the properties and chemical composition of douglas-fir wood and its major components// Journal of FPRS. – 1953, November. – P. 38-42, 72-73.

13. Mitsui K., Takada H., Sugiyama M., Hasegawa R. Changes in the properties of light-irradiated wood with heat treat-ment. Part 1. Effect of treatment conditions on the change in color// Holzforschung. – 2001. – 55. – P. 601-605.

14. Morita S., Yamazumi T. Coloring of wood by high pres-sure steam. Coloring degree and appearance of defects depending on treatment condition// Wood Ind. – 1987. – 42. – P. 266-272.

15. Okuyama T., Yamamoto H., Kobayashi I. Quality im-provement in small log of sugi by direct heating method. II.// Wood Ind. – 1990. – 45. – P. 63-67.

16. Rusche H. Die thermische Zersetzung von Holz bei Tem-peraturen bis 200oC// Holz als Roh- und Werkstoff. – 1973. – 31. – P. 273-281.

17. Sandland K.M. Dimensional stabilisation of wood by heat treatment// Mechanical performance of non-standard wood. Flor-ence-Italy, May 11-12. – 1998. – P. 219-227.

18. Seborg R.M., Tarkow H., Stamm A.J. Effect of heat upon the dimensional stabilization of wood// Journal of FPRS. Sep-tember. – 1953. – P. 59-67.

19. Sehlstedt-Persson S. High temperatures drying of Scots pine. A comparison between HT- and LT-drying// Holz als Roh- und Werkstoff. – 1995. – 53. – P. 95-99.

20. Simpson I., Haslett A. Comparison of the effect of drying at 120oC or 70oC on the properties of Radiata Pine/ 4th International Wood Drying Conference (IUFRO) in New Zeland. – 1994.

21. Stamm A.J. Thermal degradation of wood and cellulose// Ind. Eng. Chem. – 1956. – 48. – P. 413-417.

22. Teischinger A. Der Einfluß des Trocknungsverfahrens auf ausgewählte Holzkennwerte. Teil 2. – Holzf. Holzverw. – 1992. № 6. – P. 83-86.

P.A. Bekhta, Peter Niemz

EFFECT OF HIGH TEMPERATURE ON THE CHANGE IN COLOR, DIMENSIONAL

STABILITY AND MECHANICAL PROPERTIES OF SPRUCE WOOD

In this study the effect of high temperature on mechanical properties, dimensional stability and col-our of spruce was investigated. Wood specimens con-ditioned at different relative humidity (50, 65, 80 and 95 %) were subjected to heat treatment at 200оС for 2, 4, 8, 10 and 24 hours and at 100, 150 and 200oC for 24 hours. Colour changes were measured in the MI-NOLTA CROMA-METER CR-300 colour system. Bending strength and modulus of elasticity were de-termined according to DIN 52186. The results show that heat treatment mainly resulted in a darkening of wood tissues, improvement of the dimensional stability of wood and reduction of its mechanical properties. The darkening accelerated generally when treatment temperature exceeded approximately 200oC. Most of the darkening occurred within the first 4 hours of ex-posure. For the high temperature heated specimens the average decrease in bending strength was about 44-50 % while modulus of elasticity was reduced only on 4-9 %. We found that treatment time and tempera-ture were more important than relative humidity re-garding the colour responses. The strong correlation between total colour difference and both modulus of elasticity and bending strength were found. Thus, the colour parameters can be estimated quantitatively and used for a prediction of wood strength.


Н.І. Библюк. Моделювання просторових коливань лісотранспортного засобу 123

УДК 630*377.4

Н.І. БИБЛЮК1

МОДЕЛЮВАННЯ ПРОСТОРОВИХ КОЛИВАНЬ ЛІСОТРАНСПОРТНОГО ЗАСОБУ

На підставі багаторічних досліджень динамічних процесів, які відбуваються під час руху лісотранспор-тного засобу, опрацьовано узагальнену математичну модель його коливань у вертикальних поздовжній і попе-речній та горизонтальній площинах, призначену для дослідження його експлуатаційних властивостей.

1 Нестор Іванович БИБЛЮК – дійсний член ЛАН України, доктор технічних наук, професор, Український державний лісотехнічний університет. Україна, м. Львів. Тел.: +38(0322) 39-06-69; 97-17-65. E-mail: [email protected]

Аналітичне дослідження динамічного процесу ґрун-тується на математичному описі його ідеалізованої схеми, яка відтворює головні особливості конструкції та взаємодію окремих елементів реальної транспор-тної системи. З метою спрощення розрахункової моде-лі звичайно ігноруються неістотні особливості систе-ми і виділяються тільки головні параметри, що визна-чають характер явища.

Для складання диференціальних рівнянь руху ме-ханічних систем переважно користуються рівняннями динаміки (принципом Даламбера) або рівнянням Лаг-ранжа. Складання рівнянь руху лісотранспортного за-собу (ЛТЗ) з застосуванням принципу Даламбера до-цільно здійснювати в такій послідовності: • формування структури математичної моделі ЛТЗ, еквіва-

лентної його динамічній системі, на підставі вивчення її функційних особливостей;

• розроблення ідеалізованої схемної моделі узагальненої лісо-транспортної системи для окремого виду руху з урахуван-ням взаємозв'язків між видами руху і з середовищем;

• складання, виходячи з геометричних співвідношень, рів-нянь переміщень (деформацій) зв'язків у функції заданих можливих приростів координат системи;

• вираження реакцій зв'язків, сил і моментів сил інерції че-рез деформації зв'язків і прирости координат;

• складання систем рівнянь динаміки на підставі силових схем, в яких відокремлені зв'язки замінено їхніми реакці-ями і в центрах ваги мас прикладено сили та моменти сил інерції;

• отримання диференційних рівнянь внаслідок підставлен-ня в рівняння динаміки замість символів їхніх значень, виражених через основні незалежні координати системи;

• зведення рівнянь руху узагальненої лісотранспортної сис-теми до розрахункових для конкретного типу ЛТЗ, виходя-чи з завдань досліджень і потрібної точності розрахунків;

• вибір методу розв'язання рівнянь руху ЛТЗ, аналіз отрима-них даних і оцінка достовірності розрахункової моделі.

Структура математичної моделі Структурна схема математичної моделі ЛТЗ, скла-

деної за блоковою засадою, наведена на рис. 1. Основ-ні блоки системи – це блок криволінійного курсового руху й коливань у горизонтальній площині та блоки коливань у вертикальних поздовжній і поперечній площинах. Основні блоки спільно з допоміжними бло-

ками, які до них належать, утворюють підсистеми з аналогічними назвами. Поділ математичної моделі лі-сотранспортної системи на підсистеми на структурній схемі (рис. 1) показано штриховими лініями.

ϕ(δ)f0 Fikl

YiklMikl

Rzikl

Криволінійний рухγ

y

Fп

i(s)

ϕy

Мо рп Мγmδyiklυд

ρ(s)

q(s)

Коливання в вертикальній поздовжній площині

Поперечні коливання

Оператор

δшik Fqikqikl Roikxz

ZZшik

Zпi mm ym,ρ Fjкі Fшik

α

υд

MβMβ Mβ Mβі

β

к т mj,ρxjδβik mm xm,ρ

Mβшik

β0

mj yj,ρ

Рис. 1. Структурна схема математичної моделі

лісотранспортної системи (зміст символів наведено у тексті)

В основних блоках розв'язуються диференціальні рівняння руху та визначаються вихідні кінематичні змінні системи: лінійні (x, y, z) і кутові (α, β, γ) перемі-щення в трьох взаємно-перпендикулярних площинах транспортних ланок і пакета стовбурів.

До допоміжних блоків відносять блоки функцій внутрішніх зв'язків і зовнішніх збуджень, в яких об-числюються сили і моменти (F, Z, M) взаємодії еле-ментів лісотранспортної системи між собою та з сере-довищем, а також блоки, що формують масово-інер-ційні (m, ρ, J) параметри системи.

На вхід системи надходять геометричні парамет-ри опорної поверхні дороги у функції шляху i (s) –



ухили поздовжнього профілю ординати мікропрофілю на обох коліях руху ЛТЗ q(s), кривизна траєкторії руху ρ(s), поперечний ухил дороги β0, а також основні зна-чення коефіцієнта опору коченню f0 і коефіцієнти зчеплення у поздовжньому напрямі у функції буксу-вання коліс ϕ(δ) та у поперечному напрямі – ϕу.

Параметри опорної поверхні спільно з параметра-ми системи формують значення параметрів взаємодії l-го колеса k-ї осі i-го візка з дорогою – коефіцієнтів буксування δikl і опору коченню fikl, ординат мікропро-філю qikl, кутів відведення δyik, прогинів шин δшik і δβik, які, своєю чергою, утворюють сили і моменти взаємо-дії колеса з дорогою – моменти зчеплення Mϕ ikl, поз-довжні сили Fikl, бокові сили Yikl і стабілізувальні мо-менти Mikl, вертикальні реакції Rzikl та їхні динамічні складові Zшikl і Mβшik /(0,5bшi). До складу поздовжніх сил Fikl входять і складові Fqikl, зумовлені дією нерів-ностей мікропрофілю. В обчисленні сил Fikl беруть та-кож участь крутні моменти на колесах Mкikl. Крім пе-рерахованих сил і моментів, на ЛТЗ створює дію сила опору повітря Fп і моменти опору поворотові керова-них коліс Mоп.

Реакції внутрішніх зв'язків у трансмісії Mj, шинах Fшik і підвісах Zпі та Mβ i, зчіпних пристроях Fкс, Fгк і Mβ

к, Mβт (Mβш, Mγш), з'єднаннях пакета з транспортними ланками Mγт (Mγп, Mγр), а також сили інерції візків Fjкі і статичні складові реакції Roik обчислюються в окремих блоках і вводяться у відповідні рівняння руху системи.

Всі блоки структурної схеми з'єднані між собою кі-нематичними і силовими зв'язками, що визначають ха-рактер взаємодії елементів системи як єдиного цілого. Вихідні кінематичні змінні та швидкість поступально-го руху, обчислювані в основних блоках системи, бе-руть участь в утворенні функцій зовнішніх збуджень і внутрішніх зв'язків, а допустні швидкості руху υд, виз-начувані з умови забезпечення потрібних показників керованості, стійкості та плавності ходу – у формуван-ні режимів поступального руху.

Наведена структурна схема математичної моделі ЛТЗ дає змогу аналізувати характер взаємозв'язку ок-ремих видів руху і допомагає компонувати різні варі-анти розрахункових моделей залежно від специфіки розв'язуваної задачі.

Рис. 2. Схемна модель, яка описує лінійні і кутові коливання лісотранспортної

системи у вертикальній поздовжній площині

Коливання у вертикальній поздовжній площині Розрахункова схема (рис. 2), що описує коливання

узагальненої лісотранспортної системи у вертикальній поздовжній площині, складається з підресорених мас тягача mпт, напівпричепа mпп і розпуска mпр з момента-ми інерції Jпт, Jпп, Jпр відносно поперечних осей, що проходять через їх центри ваги, непідресорених мас i -х осей mкі, мас осей балансирів mδі і дискретних мас mкr (r = 1,2) і mj пакета стовбурів з радіусами інерції відповідно ρyкr і ρyj. Підресорені маси транспортних ланок опираються на підвіси, що моделюються пружи-

нами та амортизаторами з нелінійними характеристи-ками. Тертя в різних елементах підвісу зводиться до одної умовної характеристики сухого тертя Zт. Непід-ресорені маси пов'язані з дорогою через пружини та амортизатори зі зведеними жорсткістю cзв та коефі-цієнтом опору kзв, які визначаються як вислід послі-довного з'єднання пружних і демпфувальних елемен-тів шин і ґрунту

сзв = сш сґ /(сш + сг); kзв = kш[сш (сш + сг)]2 + kг[сг (сг + сш)]2,

де: сш і kш – жорсткість і коефіцієнт опору шин; сг і kг – жорсткість і коефіцієнт опору ґрунту.



Підресорені маси тягача та напівпричепа з'єднані між собою опорно-зчіпними, а напівпричепа і розпус-ка – тягово-зчіпними пристроями, що передають поз-довжні Fкс і Fгк і вертикальні Zк і Zгк сили. Тягово-зчіп-ний пристрій містить пружний елемент, що відтворює зведену жорсткість зчіпного пристрою, рам і коників напівпричепа та розпуска, а також линв хрещатого зчеплення у поздовжньому напрямі. Поздовжньо-ку-тові коливання напівпричепа і розпуска здійснюються довкола поперечних осей, що проходять через точки їх з'єднання з пакетом стовбурів, які внаслідок наявності люзів у з'єднаннях стояків коників з їх основою та у по-садкових місцях шворнів можна вважати шарнірними.

Коливання підресорених мас характеризуються лінійними переміщеннями центрів ваги мас тягача zт, напівпричепа zп, розпуска zр і дискретних мас пакета стовбурів zj вздовж вертикальних осей (погойдуван-ня), кутовими переміщеннями αт, αп, αр і αj довкола поперечних осей (галопування) і лінійними перемі-щеннями хт, хп, хр і хj вздовж поздовжньої осі (пошар-пування). Погойдування і галопування здійснюються на пружних елементах підвісу і шинах. Пошарпування від-бувається довкола положення рівноваги, яким є посту-пальна постійна швидкість руху ЛТЗ, задається пос-тійною кутовою швидкістю вала двигуна.

Рис. 3. Кусково-лінійні характеристики пружних (а, б) й демпфувальних (в, г) елементів зчіпного пристрою (а)

та підвісу (б, в, г) Складаючи рівняння руху, припускаємо, що коли-

вання мас малі, а миттєві центри їхніх переміщень збі-гаються з центрами ваги. Рівняння, що описують лі-нійні та кутові коливання узагальненої лісотранспорт-ної системи у вертикальній поздовжній, площині по-дамо у вигляді:

а) рівняння переміщень зв'язків: • вертикальне переміщення точки з'єднання тягача з напів-

причепом zк = zт – c⋅αт = zп + aп⋅αп;

• вертикальне переміщення точки з'єднання напівпричепа з розпуском

zгк = zп – (bп + l1)⋅αп = zр + (aр + l2)⋅αр; • вертикальне переміщення осі балансирів і-го візка

ζі = 0,5⋅(ζі1 – ζі2); • вертикальні переміщення дискретних мас пакета стовбу-

рів, розміщених над кониками напівпричепа і розпуска zк1 = zп + d⋅αп; zк2 = zр – e⋅αр;

• переміщення j-ї дискретної маси пакета стовбурів вздовж поздовжньої осі

xj = xк = (xк1 – xк2) / 2, де: xкr – переміщення мас пакета, зведених до його опор (r = 1 для першої, r = 2 – для другої опори); • вертикальне переміщення j-ї дискретної маси пакета

стовбурів zj = (1 – λj) zк1 + λj zк2 + zсj,

де zсj – лінійне переміщення j-ї маси пакета, зумовле-не його пружними властивостями; λj = sj / ljо; sj – від-стань від j-ї дискретної маси пакета до його перед-ньої опори; • кути повороту поздовжньої осі і-ї дискретної маси паке-

та стовбурів у вертикальній поздовжній площині αс = (zк1 – zк2)/ lo; αj = αс + αсj;

де αсj – кутове переміщення j-ї маси пакета, зумовле-не його пружними властивостями; • прогин підвісу і-го візка

δzi = ζi – zm – (am – ai) αm, m = т, п, р, де ai – відстань від і-го візка до попереднього візка транспортної ланки; • прогин шин k-ї осі i-го візка

δшіk = δαіk + q(lк)ik – ζik, де: δαik = αy⋅lik, αy = i – поздовжній ухил дороги; lik – відстань від k-ї осі і-го візка до передньої осі ЛТЗ;

б) рівняння реакцій зв'язків: • поздовжня сила у зчіпному пристрої (рис. 3, а)

≤<−

≤<

≤<−

=

,)5,0(

;0

;)5,0(

432

32

211

δδδξδ

δδδ

δδδξδ

xxxx

xxx

xxxx

к

c

c

Fдля

для

для

г

де: δxk – фіксовані значення переміщень δх; ξ – люз у зчіпному пристрої; • вертикальна сила у підвісі i-го візка

Zпі = Zbi + Zai + Zтi⋅sign δzі, де: Zbi – відновлювальна сила пружного елемента; Zai – сила опору амортизатора; Zтi – сила сухого тертя у підвісі (рис. 3, г); • відновлювальна сила (рис. 3, б)

Zbi = cik⋅δzi + aik, де cik – жорсткість k-ї ділянки характеристики пруж-ного елемента;

≤<−−

≤<

≤<

≤<−

=

,)(

;0

;0

;)(

54434

43

32

21212

δδδδ

δδδ

δδδ

δδδδ

zzizzii

zziz

zziz

zzizzii

ік

cc

cc

a

для

для

для

для

де δк – фіксовані значення переміщень δz; • сила опору амортизатора (рис. 3, в)

zai = kik δzi + bik, де kik – коефіцієнти опору k-ї ділянки характеристики амортизатора;

≤<−

≤<

≤<

≤<−

=

,)(

;0

;0

;)(

54443

43

32

21212

δδδδ

δδδ

δδδ

δδδδ

zzizzii

zziz

zziz

zzizzii

ік

kk

kk

b

для

для

для

для

• вертикальна реакція між дорогою і колесами k-ї осі i-го візка

≤>+

=;для;для

δδδδδδ

oikшik

oikшikшikзвіiшшзвішik 0

kcZ

в) рівняння динаміки:



• поступального руху ланок лісотранспортної системи

;0

)()(2

1

2

1∑ ∑ =∑ −++

+++−−−

== i kik

ijkiкс FFF

Fzhmzyxm птттпттттттпт ααγ α (1)

+−+−−− Fzhmzyxm ксααγ α пппппппппппп )()( ∑ =−+++++

kkкккк FFYFFY 0311 jк3γγ псгтп ; (2)

+−+−−− Fzhmzyxm кгпп ααγ α рррррррррр )()(

∑ ∑∑ =−+−++= =

5

4

5

422 0

i i kikjkiккк FFYFY γγ pр спг ; (3)

∑ ∑ =−−−= =

N

j rкrjjjjjxj Fzyxm

1

2

10)( αγ ; (4)

• підресореної маси тягача

∑ =+−++=

2

10)(

iкZZyxzm іптттттпт βα ;

−++−++ ))(()( 2 αα αα gxzhmzhmJ ттттптпттпт тт (5)

∑ =+−

∑ ∑ −++−−−−

=

=2

1

2

11

0)(

)()(

iik

i ijkii

Fzh

FzhFhZcZaa

тот

тстпт кккі;

• підресореної маси напівпричепа 0)( 1 =++−−++ ZZZZyxzm кк гкпзппппппп βα ;

−++−++ ))(()( 2 ααα αα gxzhmzhmJ пппппппппппп пп −++−+−− FhZlbdZZаZb ккк пгппп3п скк)( 11 (6)

∑ =+−++−+−k

kjккк FzhFzhFhhFh 0)()()( 3331 пппгпгп ок ;

• підресореної маси розпуска

0)( 25

4=−+∑−++

=ZZZyxzm кк

iгпп ipppppp βα ;

−++−++ ))(()( 2 ααα αα gxzhmzhmJ ррррррррр рр ппп

+−∑ −+−−−−=

FhhZaleZZaa кi

кpкiip ггкгп )()()(5

422 p

∑∑ =+−∑+==

4

4

5

44 0)()(

i kqik

ijкк FzhFzh рорр ; (7)

• непідресореної маси k-ї осі i-го візка

1,2

;05,033,0)33,0(

=′

=−+++ ′

k

ZZmmm шikikiikiiкі пζζ δδ; (8)

• j-ї маси пакета стовбурів (рис. 4)

∑ =∑ −−++

∑ +−−

==

=

2

1

2

1

1

;0)(

)(

rкr

rmкrcкrкrкr

N

jjjjjjj

Zyxzm

yxzm

βα

βα

;0

))(())((

)()(

2211

2

11

2

1

22

1

22

=+

∑ −++∑ −++−

∑ −+∑ ++

==

==

υυ

υαυα

αυραυρ

αα

кккк

rкrсккrкrкr

N

jjjjjjj

rкrykrкr

N

jjjzjj

ZZ

gxzhmgxzhm

mm п

∑ =∑ ++−−==

Ncj

Ncjjjjjjj zkzcyxzm

11;0)(

ννν

νννβα

∑ =∑ ++

+++++

==

Nсоjj

Nсj

jjjjjjjjyjj

zkzc

gxzhmm

j11

22

.0

))(()(

νννν

ννν

α

υυ

υααυρ

ν (9)

Значення параметрів пакета стовбурів mj, mкr, cjν, υj можна отримати на основі виразів, наведених у ро-боті [1], а mck jjj νν γ= .

Сила інерції поступального руху непідресорених мас і-го візка, яка входить в рівняння (1 – 9), дорівнює

))(2( αδ mimiкijкк hxmmF ++= .

х х x x xк1

к1 к2

к1

к1

к1

z z z z zm m m m1

1

1

1

1

к2

к2

= =п п

1 к2

c

c

c

cc

N

N

N

N

j

j

j

j

1N jN

Nj

αN

c1j

h αk1

z k1

+

h1 α

z 1+ k2

h αz k

2+ j

h αz j

+

hN

αz N

+

Рис. 4. Схема моделі, що описує коливання пакета стовбурів у вертикальній поздовжній площині

Сили Zк і Zгк у зчіпних пристроях і сили Zк1 і Zк2 в шарнірних з'єднаннях пакета стовбурів визначаються внаслідок розв'язання системи рівнянь (1-19), що опи-сують коливання лісотранспортної системи в горизон-тальній і вертикальних поздовжній та поперечних пло-щинах з урахуванням рівнянь переміщень зв'язків.

Коли розглядати коливання у вертикальній поз-довжній площині незалежно від коливань у трансмісії, то поздовжня сила на колесі визначається як

Fik = Fшik – Fqik, де: Fшik = cxik (xm + hom αm) + kxik (xm + hom αm) – поз-довжня сила на колесі, зумовлена пружністю шин, ресор і валів трансмісії; cxik і kxik – зведені жорсткість і

коефіцієнт опору шин, жорсткість і опір ресор під дією реактивного моменту і кутова жорсткість валів трансмісії; Fqik = fZшik + (Roik + Zшik) q (lк)ik / xm – поз-довжня сила від нерівностей мікропрофілю.

Криволінійний курсовий рух Розрахункова схема (рис. 5), еквівалентна узагаль-

неній транспортній системі, що здійснює плоский кри-волінійний рух, складається з мас транспортних ланок – тягача, напівпричепа та розпуска з моментами інер-ції Jт, Jп і Jр відносно вертикальних осей, що проходять через їх центри ваги, з'єднаних між собою некерова-ним (в точці О1) і керованим (в точці О2) кінематични-ми зв'язками, і дискретних мас mкr (r = 1,2) і mj пакета



стовбурів з радіусами інерції відповідно ρzr і ρzj, по-в'язаних за допомогою плоских шарнірів з напівприче-пом і розпуском у точках O3 і O4. У шарнірних з'єднан-нях лісотранспортної системи діють поздовжні і попе-речні сили: Fкс і Yк – в опорно-зчіпному пристрої тяга-ча, Fгк і Yгк – в тягово-зчіпному пристрої напівпричепа, Fк 1, Yк1 і Fк2, Yк2 – в шворневих з'єднаннях пакета стов-

бурів відповідно з напівпричепом і розпуском. На коле-са i-го візка діють колові сили Fкikl, сили опору коченню Ffikl, бокові сили Yikl і стабілізувальні моменти Mikl. У центрі вітрильності тягача О прикладено силу опору повітря Fп, а до мас напівпричіпа і розпуска – моменти тертя між кониками і підкониковими рамами Mγп, Mγр, а також момент опору повороту коліс розпуска Mопр.

Рис. 5. Схемна модель, що описує лінійні та кутові коливання лісотранспортної системи в горизонтальній площині

Незалежні координати системи – це поздовжні, поперечні і кутові переміщення тягача xт, yт і γт, напів-причепа xп, yп і γп, розпуска xр, yр і γр, а також дискрет-них мас пакета стовбурів xj, yj і γj

Для складання рівнянь руху взято такі припущення: • кути повороту керованих коліс θ змінюються за заданим

відомим законом; • залежність поперечної реакції у контакті колеса з доро-

гою Fy від кута відведення δy має нелінійний характер, а максимальне значення реакції Ry обмежується зчеплен-ням шини з опорною поверхнею (гіпотеза нелінійного бокового відведення Д.А. Антонова);

• коливання транспортних ланок малі, синуси і тангенси кутів повороту керованих коліс θ і кутів відведення δy дорівнюють кутам, а косинуси цих кутів дорівнюють одиниці;

• осі коліс транспортних ланок не переміщуються в гори-зонтальній площині відносно рами. Математичний опис некерованого курсового руху

узагальненої лісотранспортної системи подамо у вигляді: а) рівняння переміщень зв'язків:

• поздовжня і бокова швидкості в точці з'єднання тягача з напівпричепом (рис. 6, а)

;)( γβγ тппппппт hayxxx кк ′′−++==

;γβγβγ трппкппптктт xhayhcyyк −′′−+=′−−=

zhh к ткт +=′ ; zhh к пкт +=′′ ; • поздовжня і бокова швидкості в точці з'єднання напів-

причепа з розпуском (рис. 6, в) ;])([ "

2 γβγ трргppррпг halyxxx к −++−==

zhh пгг += к' ; zh ргг +=′′ кh ;

• поздовжні і бокові швидкості в точках з'єднання пакета стовбурів з напівпричепом і розпуском (рис. 6, б і г)

;)( 11 γβα пспппп hdyxx кк −+−=

;11 γβγ пспппп xhdyy кк +−+=

;)( 22 γβγ сpрpрp heyxx кк −−+=

;22 γβγ сppppp xheyy кк −−−=

hк1 = hβк1 + zк1; hк2 = hβк2 + zк2; • бокова швидкість j-ї дискретної маси пакета стовбурів

βλλ β cjjjcjкjкjj zhyyyy )()1( 21 ++++−= ,

де ycj і β cj – відповідно лінійна і кутова швидкості j-ї маси пакета, зумовлені його пружними властивостя-ми; λj = sj / l0; • кути складування γтп = γт – γп; γпр = γп – γр; γпc = γп – γc; γcр = γc – γр;

• кути повороту поздовжньої осі та j-ї дискретної маси па-кета стовбурів у горизонтальній площині

γc = (yк1 – yк2)/ l0; γj = γc + γcj, де: yкr – бокові переміщення мас пакета, зведених до його опор (r = 1,2); γcj – кутове переміщення j-ї маси пакета, зумовлене його пружними властивостями; • кут між вектором швидкості і поздовжньою віссю тягача

δо = [(bт + aо)⋅(θ – δВ1) – (aт + aо)⋅(θ – δ В2)] / lт; • відносні переміщення в тягово-зчіпному пристрої

γβγδ прpppppп г ])([ "2 halyxxx −+++−= ; • кути відведення l-х коліс (ліве l = 1, праве l = 2) k-х осей

(передня k = 1, задня k = 2) i-х візків рmxry mmikmikliklB ,,/)( п т,=+−= γθδ ,



де: θikl = sik /[Rm + (1,5 – l)⋅bші], sik – відстань від k-ї осі і-го візка до точки перетину поздовжньої осі тран-спортної ланки з перпендикуляром, опущеним на неї з миттєвого центра кривини траєкторії ланки; Rm – радіус повороту транспортної ланки (відстань від миттєвого центра кривини траєкторії до поздовжньої осі ланки); rik = (am – aik) + (1,5-k)⋅di, aik – відстань від k-ї осі i-го візка до переднього візка;

a б

в г

.

.

.

.

.

.

.

.

.

.

.

.

.

.

.

.

.

.

.

к1

к2

к

к

хк1

хр

.

.

.

.

.

.

.

.

yк1

yк1

.

Рис. 6. Плани швидкостей у точках з'єднання: а і б –на-півпричепа з тягачем і з пакетом стовбурів; в і г – роз-

пуска з напівпричепом і пакетом стовбурів

б) рівняння реакцій зв'язку: • бокові сили та стабілізувальні моменти

Yikl = qikl⋅Kвеikl; Mikl = Yikl⋅ei де: qikl – функція корекції нелінійного відведення, враховує вплив на бокову силу кута відведення, вер-тикального навантаження та поздовжніх сил (9); Kвеikl – екстремальне значення опору боковому відведен-ню, Kвеikl = f(Rzikl); ei – плече дії бокової реакції Ryikl;

в) рівняння динаміки: • тягача

−++−−+ δββγ β oFzhmzxym птттттттттт )()(

∑∑∑ =∑∑∑ −−−==

2

1

2

10)/(

i k likliklikik

i k liklк FcrYY θ ;

∑∑∑ =∑∑∑ −

∑∑∑ −−−+

==

=2

1

2

1

2

1

0i k l

ikli k l

ikliklik

i k liklikloo

MFc

YrYcaFJ

θ

δγ кптт

; (10)

• напівпричепа +−−+−−+ γββγ β тпсппппппппппп FYzhmzxym к к)()(

02

1311 =∑∑−−−

=i kklккк YFYY γ псг ;

−−++++− )()()( 11 γγγ псггкптпкскппп FYdYlbFYaJ кк

∑ =−−∑−∑∑−k l

klklk l

к МMMYr 0333 пoпp γ ; (11)

• розпуска −−−+−−+ γββγ β пргкpppпppppppp гк FYzhmzxym )()(

∑∑∑ =∑∑∑ −−++==

5

4

5

422 0

i k liklfikl

i k liklсpкк FYFY θγ ;

∑∑∑ +−+−++−=

5

422 )())((

i k liklikсpккp YrFYeFYalJ γγγ 2пргкгpp к

;0

5

4

5

1∑∑∑ =++∑∑∑ −+== i k l

pikli k l

iklfiklik MMMFc γθ опр (12)

• j-ї маси пакета стовбурів (рис. 7, а)

∑ =+−

∑ −−+∑ +−−

=

==

2

1

2

11

;0])(

)[()(

rкrкrкrкr

rmкrcкrкrкr

N

jjjjjjj

Yzh

zxymzxym

β

βγβγ

β

;0

))(())((

)()(

2211

2

11

1

22

1

22

=+−

∑ −++∑ −++−

∑ −+∑ ++

==

==

υυ

υβυβ

γυργυρ

ββ

кккк

rкrсккrkrкr

N

jjjjjjj

N

rcкrzkrкr

N

jjjjzj

YY

gyzhmgyzhm

mm

х х x x xк1к1

к1

к1 к2

y

m m m1

1

1

1

1

k2

к2

= =п п

c

c

c1j jN

N

N

N

j

j

j

j

c1N

y y y y

k2 j

k1

h hh hh1

c

Nk1β β β β β

к1 = п 1 к2 = p j N

kjc kNc

m1 к2mк1m jm Nm

mN

z k1

+ z 1+

z 1+ z j

+

z N+

jc Nc

Рис. 7. Схемні моделі, що описують коливання пакета стовбурів в горизонтальній і вертикальній

поперечній площинах

а

б



∑ =′∑ +′+−−==

N

cjN

cjjjjjjj ykyczxym11

;0)(ν

ννν

ννβγ

+++++ υβγυρ β jjjjjjjjzjj gyzhmm ))(()( 22

,011

∑ =′∑ +′+==

Njj

Njj ykyс

νννν

νννν υυ cc (13)

де: cik – відстань від k-ї осі і-го візка до центра ваги лан-ки. Для визначення параметрів пакета стовбурів можна скористатися виразами, наведеними в роботі [1].

Поздовжня сила на колесі Fikl = Fкikl – Ffikl,

де: Fкikl = Mкikl /rдikl – колова сила тяги на колесі; rдikl = rкоi + δдikl – динамічний радіус колеса; rкоi – радіус кочення колеса без проковзування; δqikl – динамічний прогин шини; Ffikl = Rzikl⋅[fikl + i(s) + q (lk)ikl / x m] – cи-ла опору коченню колеса.

Вертикальна реакція на колесі Rzikl = 0,5⋅(cзві δikl + kзві δikl),

де: cзві і kзві – зведені жорсткість і опір шин і ґрунту; δikl = δoikl + δшik – (1,5 – l)⋅δβшik bші, δoik – статичний вертикальний прогин шин k-ї осі i-го візка; δшik – ди-намічний вертикальний прогин шин; δβшik – кутовий прогин шин у вертикальній поперечній площині; bші – колія і-ї осі транспортного засобу.

Коефіцієнт опору коченню fikl = foi + fυi + fδiкl, де fоi – головне значення коефіцієнта опору коченню веде-

ного колеса; fυi – додаткове значення коефіцієнта f, зу-мовлене впливом швидкості руху; fδiкl – додаткове зна-чення коефіцієнта f від бокового відведення шини.

Поперечні сили Yк, Yгк у зчіпних пристроях, а та-кож поперечні Yк1, Yк2 і поздовжні Fк1, Fк2 сили у швор-невих з'єднаннях пакета стовбурів з транспортними ланками визначаються внаслідок розв'язання системи рівнянь (10-13) разом з рівняннями (1-9 і 15) з ураху-ванням рівнянь переміщень зв'язків.

Рівняння для моментів тертя коників напівпричіпа і розпуска об підконикові рами можна подати у вигляді

Mγп = µх⋅[0,5Zк1 ρо + Yк1 hсп(1 – 0,5⋅ρо / ρк)] sign γпс; Mγ р = µх⋅[0,5Zк2 ρо + Yк2 hср(1 – 0,5⋅ρо / ρк)] sign γср,

де: µх – коефіцієнт тертя коників об підконикові ра-ми; ρo і ρк – радіуси тертя опорної п'яти і ковзуна ко-ників; відстань від шарнірного з'єднання m-ї ланки до середньої габаритної висоти пакета.

Момент опору повороту керованих коліс розпуска можна визначити за формулою

∑∑∑+

=i k l ikl

zikly

bRRF

Mі/15,0925,0

375,0 ϕшіопр ,

де: Rikl – радіус повороту l-го колеса k-ї осі i-го візка розпуска; Fші і bі – площа і ширина відбитку шини і-го візка.

Рис. 8. Схемна модель, що описує коливання тягача з шарнірно зчленованою рамою в горизонтальній площині

Для тягача з шарнірно-зчленованою рамою (рис. 8) замість перших двох рівнянь системи (10) запишемо

;0

)()(2

1

0

∑ =∑∑−−

−++−−+

=i k liklYY

Fzhmzxym

ш

пт1т1т1т1т1т1т1т1т1т1 δββγ β

02

1

2

1

=−−∑∑∑−

∑ −∑∑−−′+

=

=

МMM

YrYlaFJ

i k likl

i k liklikloo

шот1

шт1пт1т1

γ

δγ;

++−−+ ββγ β т2т2т2т2т2т2т2т2т2т2 )()( zhmzxym

02

1=∑∑∑−−−+

=i k liк YYY γ шшш F ;

∑ −∑∑+′−−+=

2

1)(

i k likliklYrYcFYlJ кγγ шшшт2т2т2

02

1∑ =∑ +−∑−=i k l

ikl МMM шγот2 . (14)

Тут індекси т1 і т2 належать відповідно до пе-редньої та задньої секцій тягача. Під моментами Мот1 і Мот2 розуміємо моменти опору повороту відповідно передньої та задньої секцій тягача. Жорсткість меха-нізму складування, що визначає величину моменту Mγш = сγш⋅γш, можна визначити за виразом

сγш = (Aп⋅l⋅ u)2 /eгп, де: Aп – зведена площа поршня гідроциліндра; l – найкоротша відстань від штоку гідроциліндра до осі вертикального шарніра механізму складування; u – передатне відношення механізму складування; eгп = eц + eт + eр; eц, eт, eр податливості відповідно гідроп-ривода повороту, стальних трубопроводів і гнучких рукавів високого тиску. Кут складування напіврам тягача γш = γт1 + γт2.



Поперечне зусилля Yш у швореневому з'єднанні напіврам тягача визначається внаслідок розв'язання систем рівнянь (1–19) з урахуванням рівняння зв'язку

γγγ т2т2т2т1т1т1т1т lyxlyy +=+−= ш . Дослідження курсової стійкості й керованості

ЛТЗ переважно ведуть на рівних горизонтальних ді-лянках доріг з удосконаленим покриттям. Для руху з постійною швидкістю як математичний апарат найчас-тіше використовують модель некерованого курсового руху, яка не враховує впливу коливань у трансмісії і вертикальних коливань від нерівностей доріг, але вра-ховує поперечні крени транспортних ланок. Для пос-тійної швидкості руху і симетричних міжколісних ди-ференціалів крутні моменти Mкі на l-х колесах k-х осей однакові за величиною, яку можна визначити ділен-ням моменту опору коченню Mf, зведеного до тягових коліс лісотранспортної системи, на їхню кількість [2]. Поздовжні сили в опорно-зчіпному пристрої тягяча Fкс і в шарнірних з'єднаннях пакета стовбурів з напівпри-чепом і розпуском Fк1 і Fк2 беруться нульовими. Ви-никлі внаслідок кінематичної невідповідності явища розпирання коників компенсуються шляхом деформа-ції пружного елемента тягово-зчіпного пристрою напів-причепа. У цьому випадку δх = lт п γ 2

сп – l тр γ 2ср .

y

z

z

my

y m

m

b

b

m0,5m 0,5m

h

h

z

m

ik

i.

шi

δi iki.

i.

mnm xm

кrкr

m

кrкr

ші2

шіk2

ik2

ik2 ik1

ik1

ші1

шіk1

0,5Z

0,5Z

q

Y Y

q

0,5Z

0,5Z

mкr

Рис. 9. Схемна модель, яка описує кутові коливання лісотранспортної системи у вертикальній поперечній

площині

Коливання у вертикальній поперечній площині У цьому виді руху беруть участь підресорені маси

тягача, напівпричепа і розпуска з моментами інерції відносно поздовжніх осей, що проходять через їх цен-три ваги відповідно mт ρ 2

тх , mп ρ 2пх і mр ρ 2

хр , непідресо-

рені маси i-х візків – (mкі + 1/3 mδі) ρ 2кі , а також дис-

кретні маси пакета стовбурів з моментами інерції – mj ρ 2

хj і mкr ρ 2кr (r = 1,2). Підресорені маси здійснюють

лінійні коливання вздовж поперечних та кутові довко-ла поздовжніх осей, що проходять через їх центри ваги, і водночас довкола осей крену на плечах hβкj + zj та hβкr + zкr для мас пакета стовбурів і на плечах hβm + zm для транспортних ланок (рис. 9). Коливання непідресоре-них мас відбуваються тільки довкола поздовжніх осей, що проходять через їх центри ваги.

Поперечні кутові коливання мас транспортних ла-нок зумовлюються пружними властивостями опорно-зчіпного пристрою, підвісів і шин, кутові жорсткість і опір яких моделюються моментами відповідно Mβк, Mβ і Mβш. До непідресорених мас і-х візків прикладено мо-менти поперечних сил Yі і поперечних складових поз-довжніх сил Fі.

Коливання підресорених мас транспортних ланок характеризуються кутовими переміщеннями βm, непід-ресорених мас k-ї осі i-го візка – βik, дискретних мас пакета стовбурів – βсj.

Рівняння, які описують кутові поперечні коливан-ня узагальненої лісотранспортної системи, подамо у вигляді

а) рівняння переміщень зв'язків: • відносне переміщення в опорно-зчіпному пристрої

δβ = βт – βп; • кутовий прогин підвісу і-го візка

δβ і = βі – βm; • кутовий прогин шин k-ї осі i-го візка

δβ шіk = βo – βqik – βik; • кутове переміщення осі балансирів i-го візка

βi = 0,5⋅(βi1 + βi2); • кутове переміщення j-ї дискретної маси пакета стовбурів

βj = (1 – λj)⋅βк1 + λj⋅βк2 + βсj; βк1 = b1; βк2 = b2; де βсj – переміщення j-ї дискретної маси пакета, зу-мовлене його пружними властивостями; • кут поперечного нахилу мікропрофілю дороги під коле-

сами k-ї осі i-го візка βqik = 0,5[q(lк) ik1 – q(lк) ik2] / βші; б) рівняння реакцій зв'язків:

• момент в опорно-зчіпному пристрої

≥∞<+⋅

=;для,;для),(5,0

0

02

ββ

ββββββ δδ

δδδβδ kcbM kkк

k

де bк – відстань між серединами пружних елементів; скβ і kкβ – жорсткість і коефіцієнт опору пружного елемента; δβ0 – хід пружного елемента до упирання в обмежувач; • момент у підвісі і-го візка (рис. 3, б, в, г)

,5,0

)(25,0)(25,0 22

δδδη

β

βββ

signFb

bkbacbM

iіi

ikiikiikiikipi

т+

++++=

де: ηр – коефіцієнт, що враховує збільшення жорст-кості ресор під час кручення; bi – відстань між сере-динами ресор i-го візка (решта позначень такі ж як у виразах для вертикальних сил у підвісі). • момент між дорогою і колесами k- ї осі i-го візка

≤>+

=oikшik

oikшikшikзвiшikзвішiшik

kcbM δδ

δδδδ βββ для,0

;для),(5,0

в) рівняння динаміки: • підресореної маси тягача



+++−+− ))((])([ 22 ββρ ββ gyzhmzhm x ттттптттттпт

02

1=∑−++

=iko MMhF iβββδ тп ; (15)

• підресореної маси напівпричепа

−++−++ ))((])([ 2 2βββρ β gyzhmzhm xп ппппппппп пп

+++−+++− ))((])([ 11111122

11 ββρ βββ qyzhmzhmM ккккккккк пп 0)()( 3111 =−++++ MzhYzhY кккккк ββ ггг ; (16) • підресореної маси розпуска

+++−++ ))((])([ 22 ββρ ββ gyzhmzhm ppppppxp pp ппp

+++−+++ ))((]([ 222222

22 22 ββρ ββ gyzhmzhm кккккк кк pp

0)()(5

4222 =∑−++++

=iкккккк MzhYzhY iββ ггг ; (17)

• непідресореної маси k-ї осі i-го візка −+++ ′ Mmmm ікiіiiккiiкi 5,033,0)33,0( 22

βδδδ βρβρ

0=∑−∑−−l

ikliklikll

ikliklшik rFrYM θβ дд ; (18)

• j-ї дискретної маси пакета стовбурів (рис. 15, б) +++−++ ))((])([ 22 ββρ ββ gyzhmzhm jjjjjxjj jjj

+−−−+ −+− )()( )1()1()1( ββββ jccjjкcjjcкj cc

0)()( )1()1()1( =−−−+ ++− ββββ jccjjкcjjcкj kk . (19)

Для тягача з шарнірно-зчленованою рамою рів-няння (15) заміняються рівняннями вигляду:

+++−++ ))((])([ 221 ββρ ββ gyzhmzhm x 1111111 ттттптттттпт 11

011 =−++ MMhF шo βββδ тп ;

−++−+− ))((])([ 22 ββρ ββ gyzhmzhm x 222222222 2 ттттпттттпт т 02 =−− MM ш ββ ; (20) де Mβш – пружний момент у шарнірному з'єднанні тя-гача (аналогічний моментові в опорно-зчіпному пристрої).

Рівняннями (20) моделюються також поперечні коливання монорамного тягача в тому випадку, коли враховуються пружні властивості його рами на кру-чення. Для цього підресорену масу тягача розділяють площиною, що проходить через його центр ваги, на дві дискретні маси, які зосереджують над осями. От-римані маси з'єднують пружними елементами, що імі-тують жорсткість ст і опір kт рами тягача під час кру-чення. У рівняннях (20) момент Mβ ш замінюється мо-ментом Mβ т, який дорівнює

)()( βββββ 2121 ттттттт −+−= kсМ . У рівняння (15-20) входять координати ym, γm і zm,

що зумовлює потребу сумісного розгляду кутових ко-ливань у вертикальній поперечній площині з коливан-нями в горизонтальній і вертикальній поздовжній пло-щинах.

За відомими координатами центра ваги підресоре-ної маси тягача можна визначити поздовжні, попереч-ні та вертикальні пришвидшення точки на рівні грудей водія (рис. 2) з використанням залежностей

lblhxx ccccb γγαα 22ттттт +−++= ;

bhlbyy ccccb ββγγ 22ттттт −−−−= ;

hbhlzz ccccВ ββαα22ттттт +−+−= .

Для того, аби рівняння (1 – 19), що відповідають узагальненій лісотранспортній системі, звести до рів-нянь, які описують рух типових ЛТЗ, потрібно вивести з рівнянь динаміки для системи тягач-розпуск-пакет стовбурів (ТР) – рівняння (2, 6, 10, 16), тягач – пакет стовбурів (ТТ) – рівняння (2, 3, 6, 7, 11, 12, 16, 17), сід-лового транспортного засобу (ТНП) – рівняння (3, 4, 7, 9, 11, 12, 17, 19), причіпного (ТП) – рівняння (2, 4, 6, 9, 10, 12, 16, 19), поодинокого тягача (Т) – (2 – 4, 6, 7, 9, 10 – 13, 16, 17, 19), в інших рівняннях прирівняти ну-леві відповідно узагальнені координати, сили і момен-ти. Для транспортних систем ТР і ТП треба також уточнити позначення в рівняннях переміщень зв'язків, а в рівняннях динаміки тягача – ввести реакції зв'язків (для ТР – Fгк, Fк1, Yгк, Yк1, Zгк, Zк1, Mопр, Mγт, ТТ – Fк1, Yк1, Zк1, Mγт, ТП – Fгк, Yгк, Z'гк). Крім цього, для системи ТТ потрібно внести зміни у вирази для Mо, Fкс, Ff і Fq, що відтворюють особливості трелювання деревини в напівнавантаженому стані.

Розглянута математична модель просторових ко-ливань дає змогу виконувати розрахунки навантажу-вальних режимів, потрібних для оцінки міцності та довговічності елементів ходової частини транспор-тних ланок, і з використанням комп'ютера здійснюва-ти аналіз впливу конструкції та умов експлуатації ЛТЗ на такі важливі його експлуатаційні властивості як плавність ходу, курсова стійкість і керованість, від яких значною мірою залежать продуктивність і безпе-ка руху транспортного засобу [3].

ЛІТЕРАТУРА 1. Библюк Н.И. Прикладная теория динамических про-

цессов лесотранспортных машин. – К.: Выща шк., 1992. – 56 с. 2. Брянский Ю.А. Управляемость большегрузных авто-

мобилей. – М.: Машиностроение, 1983. – 176 с. 3. Литвинов А.С., Фаробин Я.Е. Автомобиль: Теория экс-

плуатационных свойств. – М.: Машиностроение, 1989. – 240 с.

N.I. Bybljuk

SIMULATION OF SPATIAL OSCILLATIONS OF TIMBER CARRYING VEHICLE

The generalized mathematical model is elabora-ted for oscillations of timber carrying vehicle in verti-cal longitudinal and transverse as well as horizontal plans. This model is worked out on the basis of man-ge years studies of dynamical processes in motion of such vehicles and is aimed for investigations of their performance.



УДК 528.48

Т.В. РАДЬО1

РАДІАЛЬНО-ГЕОМЕТРИЧНА СИСТЕМА ВИСОТ

Радіально-геометрична система высот дає змогу здійснювати перехід від глобальних до практично ор-тометричних висот тільки за даними GPS-спостережень в будь-яких точках земної поверхні та GPS-коорди-нат початку прийнятої системи відліку висот для відповідних держав, в межах точності вихідних даних, ви-ключаючи геометричне нівелювання та гравіметричні роботи.

1 Тарас Васильович РАДЬО – член-кореспондент ЛАН України, кандидат технічних наук, доцент, Український державний лісотехнічний універси-тет. Україна, м. Львів. Тел.: +38(0322) 39-06-21. E-mail: [email protected]

Супутникові методи (GPS-методи) визначення ко-ординат точок фізичної поверхні Землі є необхідними практично у всіх народно-господарських областях, військовій справі тощо.

Як відомо, супутникові методи дають змогу отри-мати глобальні, а не нормальні чи ортометричні висо-ти відповідних точок фізичної поверхні нашої плане-ти. Ця складна проблема зумовила необхідність прове-дення високозатратних, складних, довготривалих на-земних геодезичних робіт – геометричного нівелюван-ня з відповідними гравіметричними роботами [1-15].

Вилучення геометричного нівелювання та граві-метричного знімання з обчислення нормальних чи ор-тометричних висот точок фізичної поверхні Землі, при використанні GPS-спостережень – вельми актуальна на сьогодні проблема астрономо-геодезичної наукової громадськості світу.

Проблема переходу від глобальних до нормальних висот, у трактуванні автора, охоплює чотири етапи: • поправка еталонування висот. Етап, який розкри-

тий у роботах [7-16] та заявці у Держпатент України з рішенням;

• теорія переходу. Висвітлений частково в роботах [17-19]; • експериментальна перевірка теорії переходу. Пред-

ставлений роботою [20]; • нова система висот (радіально-геометрична систе-ма висот). Названа висотна система подається як не-обхідність, у зв'язку з вилученням геометричного ні-велювання з відповідними гравіметричними робота-ми, при переході від глобальних до нормальних висот точок фізичної поверхні Землі тільки за даними GPS-спостережень. Радіально-геометричні висоти – висоти фізичної

поверхні Землі, які обчислюються тільки за даними GPS-спостережень у початку прийнятої системи відлі-ку висот (ППСВВ) і n-х точках поверхні відповідних територій планети. За величиною радіально-геоме-тричні висоти дорівнюють практично ортометричним висотам відповідних точок Землі, у межах точності GPS-даних.

У цій роботі метою є показати, що за даними тіль-ки супутникових спостережень можна обчислювати

радіально-геометричні висоти будь-яких точок повер-хні Землі, не користуючись даними геометричного ні-велювання, виключаючи ті чи інші гіпотези розподілу мас і достовірності будови нашої планети тощо. Нами експериментально обчислені радіально-геометричні висоти та висоти геоїда за даними GPS-спостережень, які представлені нам Державною службою геодезії, картографії та кадастру при Міністерстві екології та природних ресурсів України та GPS-координатами Кронштадського футштоку (див. таблицю, графи 1, 2, 9).

Використання GPS-координат реального ППСВВ дає змогу отримувати радіально-геометричні висоти точок з помилками лише GPS-спостережень у ППСВВ та n-х точках фізичної поверхні Землі.

Зауважимо, що 3-разова перевірка різних варіан-тів розробленої теорії переходу Державною службою геодезії, картографії та кадастру при Міністерстві еко-логії та природних ресурсів України дала попередні запевнюючі результати та дозволила виявити грубі по-милки в нормальних висотах окремих пунктів, отри-маних з результатів геометричного нівелювання з від-повідними гравіметричними роботами тощо [20].

Поверхню геоїда запропоновано визначати двома незалежними способами. Перший – відкладаючи поп-равки еталонування висот (відносні висоти геоїда) уз-довж радіусів допоміжної поверхні ППСВВ [9-16]. Відносна висота геоїда (поправка еталонування, графа 4, табл.) – відстань від допоміжної поверхні (кулі) ППСВВ до поверхні геоїда даної точки [14].

У зв'язку з ітераційним методом визначення від-носних висот геоїда, у першому наближенні їх слід об-числювати за формулою [14, 19]:

∆Нζn= π2 111081 ⋅,

а (Gn- G0)(Ln – L0)⋅ cos(Bn – B0), (1)

де: α – велика піввісь земного еліпсоїда, який вико-ристовується (WGS-84), м; Вo, L0, Bn, Ln – глобальні широти та довготи ППСВВ і n-точки фізичної повер-хні Землі, градуси; G0, Gn – глобальні висоти ППСВВ і n-ї точки, які визначені супутниковим методом, м; 1,8⋅1011 – 1800⋅106 км.


Т.В. Радьо. Радіально-геометрична система висот 133

Таблиця Визначення радіально-геометричних висот GPS-пунктів висотної мережі України у системі WGS--84

Назва пунктів

Глобаль-на висота пункту, м

Віднос-на висо-та гео-їда, м

hоn, м h⋅оn, м hn, м Радіально- геометрична

висота пункту, м

Висота геоїда, м

Нормаль-на висота пункту, м

Різниця висот, м

1 …7,5990 -0,2578 20,0483 9,9521 10,6432 …2,1142 25,485 …1,9810 +0,133 3 6,4012 -0,2253 19,8880 9,8725 10,5982 1,0078 25,393 0,9330 +0,075 6 8,7680 -0,2053 20,0897 9,9726 10,5859 3,2904 25,478 2,8870 +0,403 7 8,0051 -0,2410 19,7968 9,8272 10,4997 2,6014 25,404 2,6230 -0,021 22 7,8433 -0,2646 20,1290 9,9921 10,6350 2,2721 25,571 2,0230 +0,249 23 …6,1620 -0,2627 20,0139 9,9350 10,6073 …0,6564 25,506 …0,5350 +0,121

0015 …3,471 +0,0514 22,4133 11,1260 10,9086 …8,4792 24,992 …8,5550 -0,076 1361 1,876 +0,0508 22,4366 11,1377 10,9200 6,8896 24,987 6,9410 -0,051 1389 3,173 +0,0522 22,4432 11,1409 10,9192 8,1972 24,976 8,2660 -0,069 3897 8,482 +0,0504 22,3767 11,1079 10,8865 3,5156 24,966 3,6120 -0,096 7747 …1,615 +0,0516 22,4122 11,1255 10,9040 …6,6395 24,976 …6,7440 -0,104

Київ-Гао …5,2100 +0,0519 22,3667 11,1029 10,9606 …9,3729 25,837 …9,3700 +0,003

1, - Сімеїз 6,9010 +0,5222 37,0723 18,4028 17,0457 1,8007 25,100 1,9640 -0,163

2, Миколаїв 8,563 +0,0438 30,7266 15,2528 14,6644 2,5501 26,013 2,5180 +0,032

Ужгород …4,0800 -0,6357 26,7905 13,2989 14,9910 …5,8588 38,2212 …5,2640 +0,595

Наступні наближення обчислень відносних висот геоїда слід проводити за формулою (1) з використан-ням послідовно отриманих радіально-геометричних висот точок на заміну Gn – G0.

З таблиці (див. графу 3) та роботи [20] видно, що для території України відносні висоти геоїда не пере-вищують ≈ 1м. Оскільки величини відносних висот геоїда < 1м, то можна прийняти цей земний прошарок за однорідний, що дає змогу (в межах точності вимі-рів) нехтувати будь-якими гіпотезами будови та роз-поділу мас Землі, при визначенні радіально-геоме-тричних висот, а дані геометричного нівелювання не використовувати (див. формули 1-7).

Перевищення між будь-якими точками допоміж-ної поверхні ППСВВ і поверхнею земного еліпсоїда, приведене до меридіану Грінвіча (hоn), слід визначати за формулою [17]:

,dd

dbh n

−

−−

×−

= 111

1 2

1

10 (2)

де: b, е, е! – параметри земного еліпсоїда (WGS-84);

2

0

02

024

12

211

+

=

BsinBsine

Bcos'ed ; 2

2

24

22

211

+

=

n

n

n

BsinBsine

Bcos'ed

Перевищення між допоміжною поверхнею ППСВВ та поверхнею прийнятого земного еліпсоїда на меридіані ППСВВ (h⋅оn) обчислюється за такою фо-рмулою:

h⋅оn = hоn sinL0. (3) Від висоти h⋅оn перейдемо до висоти земного еліп-

соїда в точках спостережень (h n) за формулою:

h n = h⋅on [1 – sin (Ln – Lo)]. (4)

Знайдемо різницю h⋅оn – h n. Вона, згідно з форму-

лами (3) і (4), буде дорівнювати: h⋅оn – h

n = h⋅ n sin (Ln – Lo). (5)

Згідно з формулою (10) роботи [19], радіально-ге-ометрична висота n-ї точки Hn

! буде визначатися за формулою:

Hn! = Gn – (Vn + ∆Hζn), (6)

де: Gn – глобальна висота GPS-пункту; Vn – редук-ційна поправка глобальної висоти n-ї точки GPS-спостереження.

Висота геоїда n-ї точки ζn буде визначена за фор-мулою:

ζn = Gn – H/n. (7)

Щодо теоретичного обґрунтування визначення редукційних поправок глобальних висот Vn (без вико-ристання нормальних висот), то дане питання – пред-мет подальших досліджень.

Одинадцять пунктів вихідних даних (див. табл.) розміщені на двох невеликих полігонах. Перший полі-гон (~7/ × 27/) і охоплює пункти 1, 3, 6, 7, 22, 23, а дру-гий (~2/ × 24/) – пункти 0015, 1301, 1389, 3897, 7747.

На першому полігоні розходження обчислених класичних висот геоїда не перевищує ~ 20 см, на дру-гому – 2 см. Розбіжності між обчисленими радіально-геометричними та нормальними висотами відповідних пунктів на першому полігоні сягають ~ 40 см, на дру-гому – ~ 10 см. Це дає підставу стверджувати, що нор-мальні висоти на першому полігоні обчислені менш якісно (< 2 раз) ніж на другому (див. табл.). Пункти 6 і 22 першого полігону вимагають обов'язкового повтор-ного визначення нормальних висот. Дані GPS-спосте-режень та нормальні висоти на другому полігоні виз-наченні якісно.

Значне розходження між обчисленим значенням радіально-геометричної висоти пункту Ужгород та йо-го нормальною висотою можна пояснити помилками процесу висототочного геометричного нівелювання у Карпатах тощо (див. табл.).

У запропонованій теорії переходу від глобальних до радіально-геометричних висот взагалі не викорис-товуються нормальні висоти, а тому дискусії стосовно



того, потрібні вони чи ні при визначенні радіально-ге-ометричних висот, неактуальні.

Висновки Радіально-геометрична система висот пропо-

нується як необхідність для переходу від глобальних до практично ортометричних висот з одночасним об-численням висот геоїда тільки за даними GPS-спосте-реженнь в будь-яких точках земної поверхні та GPS-координат відповідного ППСВВ у межах точності ви-хідних даних (див. таблицю).

Радіально-геометричні висоти більш об'єктивно, ніж нормальні, характеризують фізичну поверхню Зе-млі, оскільки повністю виключаються численні по-милки геометричного нівелювання та гравіметричного знімання.

Обчислені висоти геоїда (графа 8 таблиці) свід-чать про високу репрезентативність GPS-спостере-жень на пунктах висотної мережі України, які дослід-жуються, що не можна стверджувати про нормальні висоти (графа 9 таблиці) окремих пунктів (6,22) тощо.

Стало можливим проведення незалежного аналізу точності нормальних висот пунктів, на яких виконані GPS-спостереження з обчисленням їх радіально-ге-ометричних висот.

Визначення, через поправки еталонування висот, радіально-геометричних висот пунктів GPS-спостере-жень, висот геоїда відповідних точок не має світових аналогів, дає можливість створювати державні раді-ально-геометричні (практично ортометричні) висотні мережі однієї точності без вирівнювання з великою економією часу та фінансів геодезичного виробництва будь-якої країни світу тощо.

ЛІТЕРАТУРА 1. Баран П.І., Бондар А.Л., Романишин П.О. та інші.

Перший досвід і проблеми використання GPS-методу в інже-нерно-геодезичній практиці// Вісник геодезії та картографії. – К., 1998, № 2. – С. 29-36.

2. Бондар А.Л., Карпінський Ю.О., Кучер О.В. Стан та перспективи розвитку державної геодезичної мережі України// Сучасні досягнення геодезії, геодинаміки та геодезичного ви-робництва. – Львів, 1999. – С. 3-6.

3. Буткевич А.В., Радьо Т.В. О переходе от простран-ственных прямоугольных координат к геодезическим без приб-лижений// Геодезия и картография. – М., 1982, № 5. – С. 16-18.

4. Волчко Т., Заблодський Ф., Савчук С, Тривого І. Дослідження точності застосування супутникового нівелюван-ня на локальних геодезичних полігонах// Сучасні досягнення геодезичної науки та виробництва. – Львів: Ліга-прес, 2000. – С. 56-58.

5. Павлив П.В., Радьо Т.В., Собакарь Г.Т., Сомов В.И. Проблемы изучения современных движений земной коры. – К. Наук. думка, 1977. – 168 с.

6. Радьо Т.В. О пульсационном состоянии Земли// Мат. докл. VI Советской гравитационной конфции. – М., 1984. – С. 284-285.

7. Радьо Т.В. Пульсація Землі та її виявлення геодезич-ним моніторингом. – Львів, 1994. – Деп. в УкрДНТБ, № 2975. – Укр. – 351 с.

8. Радьо Т.В. Проблеми фізичної геодезії на пульсуючій Землі// Геодезія, картографія та аерофотознімання. – Львів. – 1995, № 58. – С. 92-96.

9. Радьо Т.В. Поправка еталонування геометричного ні-велювання. Заявка в Держпатент України, 16.09.96 № 96093569 – з рішенням від 4.03.97р., – "пропозиція належить до наукових теорій та може бути віднесена до відкриття". – 25 с.

10. Радьо Т.В. До питання еталонування результатів три-гонометричного нівелювання// Геодезія, картографія та аерофо-тознімання. – Львів. – 1997, № 58. – С. 92-96.

11. Радьо Т.В. Карта квазігеоїда України// Геодезія, кар-тографія та аерофотознімання. – Львів. – 1997, № 58. – С. 97-102.

12. Радьо Т.В. До питання еталонування результатів ге-ометричного нівелювання// Сучасні досягнення геодезичної на-уки та виробництва в Україні. – Львів, 1997. – С. 224-227.

13. Радьо Т.В. Експериментальне визначення положення квазігеоїда та геоїда локального регіону Землі// Геодезичний моніторинг, геодинаміка та рефрактометрія на межі XXI століт-тя. – Львів, 1998. – С. 54-57.

14. Радьо Т.В. Новий спосіб визначення форми Землі// Вісник геодезії та картографії. – К., 1998, № 2. – С. 70-72.

15. Радьо Т.В. Про положення квазігеоїда та геоїда під територією України// Сучасні досягнення геодезії, геодинаміки та виробництва. – Львів, 1999. – С. 46-49.

16. Радьо Т.В. Про положення референц-еліпсоїда Кра-совського під територією України// Сучасні досягнення геоде-зії, геодинаміки та виробництва. – Львів, 1999. – С. 49-52.

17. Радьо Т.В. Камеральне створення геодезичних висот-них мереж// Сучасні досягнення геодезичної науки та вироб-ництва. – Львів, 2000. – С. 63-67.

18. Радьо Т.В. Про форму Землі// Сучасні досягнення ге-одезичної науки та виробництва. – Львів, 2000. – С. 43-45.

19. Радьо Т.В. Перехід від глобальних до нормальних ви-сот// Вісник геодезії та картографії. – К., 2001, № 1. – С. 48-49.

20. Радьо Т.В. До проблеми переходу від глобальних до нормальних висот// Сучасні досягнення геодезичної науки та виробництва. – Львів, 2002. – С. 143-146.

T.V. Radyo

RADIAL-GEOMETRIC SYSTEM OF HEIGHTS

Radial-geometric system of heights allows to ful-fil transition from global to practical orthometric he-ights only according to the data of GPS-surveys at any points of the Earth’s surface and GPS-co-ordinates of the adopted system of vertical datum, for correspon-ding states, in the precision limits of initial data, excluding direct geometric levelling and gravimetric operations.


Микола Никонович ЗЕЛЕНСЬКИЙ 135

ÑÒÎÐ²ÍÊÈ ÏÀÌ'ßÒ²

Микола НиконовичЗЕЛЕНСЬКИЙ

Першого березня 2003 р. на 69 році життя раптово

помер відомий вчений-лісівник, професор Микола Ни-конович Зеленський.

Відійшов у вічність відомий вчений у галузі лісів-ництва, лісової таксації, лісовпорядкування та рекре-аційного лісокористування, професор кафедри лісової таксації та лісовпорядкування Українського державно-го лісотехнічного університету, керівник науково-дос-лідної лабораторії таксації та організації лісового гос-подарства, член-кореспондент Лісівничої академії на-ук України, вчений секретар спеціалізованої ради із захисту докторських дисертацій Зеленський Микола Никонович.

Микола Никонович народився 1 травня 1934 р. у с. Пустомити Горохівського району Волинської облас-ті у селянській родині. Початкову школу закінчив у 1946 р., семирічну – у 1949 р., середню – у 1952 р.

Восени 1952 р. розпочав свою виробничу працю робітником Коритницького (сьогодні Горохівського) лісництва Луцького лісгоспу. З жовтня 1954 р. служив у збройних силах. З грудня 1957 р. до листопада 1961 р. – лісник Берестечківського лісництва Ківерцівського лісгоспзагу, а потім переведений на посаду техніка-лі-

сівника того ж лісництва. Без відриву від виробництва закінчив Чугуєво-Бабчанський лісовий технікум, що на Харківщині (1958-1961 рр.).

У вересні 1962 р. став студентом лісогосподарсь-кого факультету Львівського лісотехнічного інституту (нині Український державний лісотехнічний універси-тет). Успішно захистивши дипломний проект (грудень 1967 р.) і отримавши кваліфікацію інженера лісового господарства був скерований на кафедру лісової такса-ції ЛЛТІ на посаду старшого лаборанта, а з вересня 1969 р. переведений на посаду завідувача лабораторій цієї ж кафедри. На цих посадах Микола Никонович Зе-ленський уміло поєднував роботу з-за забезпечення навчальних дисциплін кафедри з педагогічною діяль-ністю. На умовах сумісництва завідувач лабораторії ви-конував значний обсяг навчальних навантажень, який значно перевищував йому запланований.

Зеленський Микола Никонович кваліфіковано проводив заняття з лісової авіації, варіаційної статис-тики, лісової таксації та лісовпорядкування.

У цей час він розпочинає свою наукову роботу з актуальних проблем лісовпорядкування, рекреаційно-го лісокористування, оцінки курортних лісів. Науко-вець М.Н. Зеленський закладає мережу стаціонарних пробних площ для моніторингу лісів, які зазнають рек-реаційного впливу. Експерименти виконані надзви-чайно сумлінно і винятково точно. Результатом його вислідів стали численні наукові публікації. Перші з них побачили світ у 1972 році. Особливо варто відзна-чити опрацювання наукових методик вивчення рекре-аційної дигресії лісів, використання лісотаксаційних і біометричних показників для оцінки стану і динаміч-них процесів у лісостанах. Ним опрацьовані природо-охоронні принципи ведення господарства у курортних лісах, обґрунтовано оптимальний вік лісовідновних рубань для основних лісотвірних порід лісів першої групи західних областей України.

Заслуговують на відзначення опрацьовані М.Н. Зеленським аспекти рекреаційного лісокористування в різних категоріях насаджень.

Навчаючись в аспірантурі без відриву від вироб-ництва (1975-1979 рр.), він у 1979 р. успішно захистив кандидатську дисертацію на тему "Дослідження рек-реаційної дигресії курортних лісів Прикарпаття і при-родоохоронні принципи організації та ведення госпо-дарства в них".

У 1979 році М.Н. Зеленський обирається за кон-курсом на посаду асистента кафедри, а у 1981 році – доцента цієї ж кафедри. Вчений успішно поєднував педагогічну і наукову роботу. Відзначався особливим вмінням залучати студентів до наукової діяльності. Його студенти ставали переможцями всесоюзних і рес-публіканських конкурсів студентських наукових робіт.


Сторінки пам’яті 136

Згодом (з 1992 р.) його вихованці – слухачі Малої лісової академії за результатами конкурсів на проекти в галузі лісокористування та охорони природи і захис-ту випускної науково-пошукової роботи здобували право пріоритетного зарахування в наш університет.

Особливо успішною була праця М.Н. Зеленського у навчально-методичній сфері. Він опублікував понад 30 навчальних посібників, практикумів, конспектів лекцій, методичних порад, окремих лекцій з основних дисциплін кафедри. Серед них "Лісівничі особливості та лісозаготівельні властивості деревних порід", "Лісо-інвентаризація" (у співавторстві з М.П. Горошком), "Користування лісом", "Стиглості лісу", "Таксація лі-сосікового фонду" (у співавторстві з М.М. Буськом).

Надзвичайно вагомі напрацювання М.Н. Зеленсь-кого в організаційно-методичній царині. Сюди можна віднести розроблену спільно з працівниками Наці-онального аграрного університету (м. Київ) навчальну програму "Лісовпорядкування" затверджену як типову добірку матеріалів для бакалаврів, надання методичної допомоги в організації навчального процесу з лісівни-чого циклу природничим ліцеям, участь у формуванні навчальних програм для лісових технікумів і колед-жів, керівництво стажуванням науково-педагогічних працівників.

У 1997 році доцент М.Н. Зеленський переведений на посаду професора. Лекції у різні роки читав на лісо-господарському, лісомеханічному, економічному та заочному факультетах.

Професор М.Н. Зеленський постійно консульту-вав, надавав методичну і практичну допомогу науков-цям і виробничникам з вирішення проблем рекре-аційного лісокористування, організації і ведення лісо-вого господарства в різних категоріях насаджень, мо-ніторингу лісів.

В останні роки особливе зацікавлення у професора М.Н. Зеленського викликали наукові узагальнення на основі здійснених ним досліджень лісів Вірменії, Мол-давії, окремих реґіонів України, опрацювання лісотак-саційних нормативів для особливо цінних порід екзо-тів: горіха чорного, оксамитника амурського та ін.

Його напрацювання постійно використовуються Укра-їнським лісовпорядкувальним підприємством.

Професор М.М. Зеленський – автор понад 180 на-укових праць лісівничо-таксаційного спрямування. Кількість публікацій значно збільшиться з виходом другого тому "Української енциклопедії лісівництва", до якої він підготував 112 статей (з них опубліковано в І-му томі – 62). Упродовж багатьох років він був від-повідальним виконавцем госпдоговірної тематики та держбюджетних завдань.

Професор М.Н. Зеленський проводив значну гро-мадську роботу. Приймав активну участь в організації роботи шкільних лісництв, проводив консультації, вів обширне листування з ними. Був членом експертної комісії при Технічному комітеті України зі стандарти-зації лісових ресурсів, науковим керівником сту-дентської наукової роботи на лісогосподарському фа-культеті та редактором опублікованих збірників сту-дентських наукових праць, членом методичної ради факультету, керівником екологічного відділення фа-культету громадських професій, членом міжвідомчого об'єднання "Рекреація" та мав багато-багато інших до-ручень.

Професор М.Н. Зеленський зі щирим ентузіазмом продовжив роботу професора Я.О. Сабана з відкриття наукового центру з таксації та організації господар-ства у лісах зелених зон та рекреаційного лісокористу-вання. Але передчасна смерть не дала йому це завер-шити.

Ми пам'ятатимемо Миколу Никоновича як добру, терплячу та принципову людину, наставника і колегу, приятеля і друга. Він продовжує жити у справах і над-баннях своїх учнів, однодумців, усіх небайдужих до долі Українського лісу.

Похований М.Н. Зеленський на цвинтарі у с. Містки Пустомитівського району Львівщини.

М.П. Горошко, М.М. Бусько, М.М. Гром, І.С. Ільків, М.О. Мельничук, С.І. Миклуш, Т.В. Радьо, П.Г. Хо-мюк, Є.І. Цурик – співробітники Українського дер-

жавного лісотехнічного університету


Михайло Іванович КАЛІНІН 137

Михайло Іванович КАЛІНІН

Двадцятого червня 2003 р. на 77 році життя рап-

тово помер відомий вчений-лісівник, доктор сільсько-господарських наук, професор, Заслужений діяч на-родної освіти України, дійсний член Лісівничої акаде-мії наук України Калінін Михайло Іванович.

Михайло Іванович Калінін народився 4 березня 1927 р. на станції Яни-Курган, Кзил-Ординського ра-йону Казахської РСР. Середню школу закінчив у м. Оренбург у 1945 р.

У 1945-1950 рр. навчався спочатку у Львівському політехнічному, а потім – у Львівському сільськогос-подарському інституті на лісогосподарському факуль-теті, куди був переведений у зв'язку з реорганізацією структур політехнічного інституту.

Після закінчення навчання і отримання спеціаль-ності інженер лісового господарства (у 1950 р.) пра-цює лісничим Чулаківського лісництва Голопристан-ського лісгоспу в Херсонській області.

У грудні 1951 р. за сімейних обставин М.І. Калі-нін переїжджає до м. Одеси, де працює до 1955 р. в Обласному управлінні сільського господарства, спо-чатку на посаді начальника сектора агролісомеліора-ції, а у 1955 р. – заступником начальника Одеського обласного управління сільського господарства.

У серпні 1955 р. був скерований на роботу голо-вою колгоспу у с. Чернеча, Балтського району Одесь-кої області. На цій посаді працював до 1961 р..

У 1961 р. за скеруванням Міністерства лісового господарства УРСР переходить до Львівського облас-

ного управління лісового господарства, де і працює до 1964 р., спочатку на посаді старшого інженера, а зго-дом – начальника відділу.

Після майже чотирнадцятирічної роботи на ви-робництві з 1964 р. М.І. Калінін продовжує свою тру-дову діяльність у Львівському лісотехнічному інститу-ті (тепер Український державний лісотехнічний уні-верситет). Спочатку на посаді старшого інженера, з 1966 р. – асистента кафедри лісівництва. У 1971-1973 рр. – доцент цієї ж кафедри.

Повернення в "альма-матер" відзначається актив-ною науково-педагогічною діяльністю. Вже у 1966 р. у спеціалізованій вченій раді Брянського технологічного інституту М.І. Калініним захищена кандидатська ди-сертація на тему "Дослідження особливостей росту і біологічної стійкості дуба у степових насадженнях різ-ного віку, створених різними способами". Робота була виконана під керівництвом професора М.М. Горшеніна.

З 1973 р. по 1988 р. – очолює кафедру лісових культур і лісових меліорацій ЛЛТІ. У цей час за ініці-ативою М.І. Калініна та за його безпосередньою учас-тю були розпочаті масштабні унікальні експеримен-тальні та теоретичні дослідження підземної частини лісових біогеоценозів, які дали змогу сформувати но-вий науковий напрям та наукову школу – лісове коре-незнавство. Методом біометричного і стереометрич-ного аналізу з застосуванням повного розкопування, а в наступному повного відмивання, були виконані ком-плексні дослідження кореневих систем понад 2000 де-рев у віці від 3 до 120 років. Одночасно були вивчені, узагальнені і проаналізовані численні дослідні роботи в галузі вивчення окремих аспектів будови кореневих систем, що проводились фрагментально протягом майже 200-річного періоду. Виявлені закономірності біометричного і стереометричного характеру, прита-манні кореневим системам деревних порід, які зміню-ються у процесі їх формування і розвитку, що необхід-но враховувати при проведенні лісогосподарських за-ходів і особливо при створенні та вирощуванні лісо-вих культур. Результати досліджень були узагальнені у монографіях М.І. Калініна "Кореневі системи дерев і підвищення продуктивності лісу"(1975), "Моделюван-ня лісових насаджень (біометрія і стереометрія)" (1978) та більше, ніж 130 наукових статтях засновника школи і його учнів. У 1979 р. М.І. Калінін захищає докторську дисертацію на тему: "Будова і формування кореневих систем деревних порід", а у 1981 р. йому присвоюється вчене звання професора кафедри лісо-вих культур і лісових меліорацій Львівського лісотех-нічного інституту.

У цей період під його керівництвом працювало понад 10 аспірантів та здобувачів наукового ступеня кандидатів сільськогосподарських наук, десятки сту-дентів-дипломників. Серед перших випускників аспі-рантури і здобувачів доцільно відзначити наступні кандидатські дисертації: "Наукові основи оптимально-го складу дубово-соснових насаджень суборів і сугру-дів рівнинної частини Заходу України" (В.К. Тіунчик, 1981), "Дослідження будови кореневих систем дуба черешчатого і основних супутніх порід у культурах Правобережного лісостепу УРСР" (М.М. Гузь, 1982), "Стимуляція росту лісових культур внесенням міне-



ральних добрив у фазах приживання та попередній зімкненню у Західному Лісостепу (М.М. Гром,1987).

Випуском з друку навчального посібника "Лісові меліорації"(1982) М.І. Калініну вдалося порушити тра-диційну монополію московських і ленінградських вче-них-лісокультурників на випуск навчальної літератури лісокультурного спрямування.

З 1988 р. по 1998 р. працює професором кафедри лісових культур і деревинознавства УкрДЛТУ. Цьому періоду науково-дослідної діяльності професора М.І. Ка-лініна притаманне розширення видавничої діяльності та активізація керівництва науково-дослідною робо-тою його учнів. Так, у 1989 р. – ним опубліковано нав-чальний посібник "Коренезнавство", а у 1991 р. моног-рафію "Коренезнавство", навчальний посібник "Лісові культури" та підручник "Теоретичні основи лісових меліорацій" (у співавторстві з доцентом О.С. Мельни-ком), у 1994 р. – підручник "Лісові культури і захисне лісорозведення", у 1998 р. – навчальний посібник "Лі-сове насінництво" (у співавторстві), підручник "Лісове коренезнавство" (у співавторстві) та монографію "Віт-ровали в гірських та передгірських районах Українсь-ких Карпат (у співавторстві). Протягом 1989-1998 рр. успішно захищають дисертації учні М.І. Калініна. Так у 1989 р. захистили дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата сільськогосподарських наук Ю.М. Дебринюк та І.І. М'якуш, у 1990 р. – О.Т. Дан-чук, у 1992 р. – А.І. Угрин, у 1994 р. – Ю.О. Гром'як, а у 1996 р. – А.П. Іванюк. У 1996 р. була захищена пер-ша із виконаних під керівництвом М.І. Калініна дисер-тація на здобуття наукового ступеня доктора сільсько-господарських наук на тему "Закономірності форму-вання кореневих систем лісоутворюючих порід Укра-їни" (здобувач М.М. Гузь).

Ранньої весни 1998 р. Михайло Іванович Калінін переїжджає на постійне місце проживання до м.Мико-лаїв (обласний) з твердим наміром зайнятися пен-сійними турботами і заняттями – полюванням, рибаль-ством і ін. Непрогнозована зустріч із колишнім сту-дентом, а нині – генеральним директором "Миколаїв-ліс" кандидатом сільськогосподарських наук А.А. Сі-риком, коректує ці плани. Він залучив свого вчителя до науково-педагогічної діяльності у новоствореній Миколаївській філії Національного університету Києво-Могилянської академії. Так з 1998 р. розпочав-ся новий етап у житті та у трудовій діяльності М.І. Ка-

лініна на посаді професора, а через кілька місяців і за-відувача кафедри екології М.Ф. Наукма. На новому місці праці за п'ять років Михайло Іванович проявив усі свої наукові і методичні таланти, беручи активну участь у розбудові нової для України спеціальності з напрямку "Екологія". Впродовж цього часу ним було підготовлено і опубліковано монографію, 4 навчальні посібники та понад 30 наукових статей. Його активна участь у розробці навчальних планів та робочих прог-рам навчальних курсів новоствореного навчального закладу із спеціальності "Екологія" підняла методику її вивчення на більш високий навчально-методичний і науковий рівень. Він підготував і одним з перших в Україні викладав теоретичні курси "Збереження бі-орізноманіття", "Актуальні проблеми екології", "Сте-пове лісівництво" та ін. Під його керівництвом було підготовлено і захищено дві дисертації на здобуття на-укового ступеня кандидата технічних наук. М.І. Калі-нін був головою редакційної колегії серії "Екологія" у фаховому науково-методичному журналі "Наукові праці" Миколаївського державного гуманітарного уні-верситету імені Петра Могили.

Багатогранна наукова діяльність Михайла Івано-вича Калініна відома як в Україні, так і далеко за її ме-жами. За час своєї науково-педагогічної діяльності професор М.І. Калінін опублікував понад 200 науко-вих праць, в т.ч. 4 підручники, 8 навчальних посібни-ків з грифом Міністерства освіти України, 5 моногра-фій. Вказані вище наукові роботи Михайла Івановича Калініна користуються і сьогодні значною популярніс-тю у колег-лісівників багатьох країн світу, а навчальні посібники і підручники ще довго будуть слугуватимуть благородній справі підготовки фахівців для народного господарства держави. Він є співавтором Української енциклопедії лісівництва. Під його керівництвом загалом було захищено 2 докторські та 11 кандидатсь-ких дисертацій.

Нагороджений кількома урядовими нагородами: орденом "Знак Пошани" (1976 р.), медаллю "За доб-лесну працю" (1970 р.), медаллю "Ветеран праці" (1985 р.), бронзовою медаллю ВДНГ (1980 р.), пре-мією Міністерства освіти України.

Похований Михайла Іванович на цвинтарі облас-ного центру у м. Миколаїв.

М.М. Гузь, Ю.М. Дебринюк, О.Т. Данчук


Костянтин Адріанович ТАТАРИНОВ 139

Костянтин Адріанович ТАТАРИНОВ

На 81 р. життя, 12-го травня 2002 р., перестало

битися серце видатного вченого, зоолога, палеонтоло-га, спелеолога, мисливствознавця, мандрівника, нату-раліста і палкого захисника природи, професора, док-тора біологічних наук К.А. Татаринова.

Народився Костянтин Адріанович у Ростові на Дону 29 серпня 1921 р.. Його батько дістав освіту у політехнічних інститутах Варшави і Санкт-Петербур-гу, а мати мала медичну освіту. Мешканцем України Костянтин Адріанович став у трирічному віці. Іще школярем захопився зоологією. Навчаючись у шосто-му класі СШ № 7 м. Києва, був юннатом Зоомузею Київського університету. Ставши студентом цього ви-щого навчального закладу у 1938 р., через обставини війни змушений був евакуюватись у 1941 р. до Одесь-кого університету, відтак до Майкопа на Північному Кавказі, де у 1942 р. одержав диплом про вищу освіту з відзнакою. Відразу ж був призваний до діючої армії, де у складі гвардійського мінометного дивізіону во-ював до Дня Перемоги і закінчив війну у Празі. Фрон-тові дороги це Північнокавказький фронт, десант на Малу Землю, десант під Керч, визволення Севастопо-ля, Західної України (Ланчин, Делятин, Ужгород), по-тім Угорщина, Чехословаччина. Вже після Перемоги – Німеччина, Польща, Прикарпатський та Білоруський воєнні округи. Нагороджений 14 бойовими орденами та медалями. Службу в армії закінчив у 1948 р. у зван-ні гвардії старшини, а після демобілізації приїхав до Львова, куди на той час з Києва переїхали батьки.

Від 1948 р. до 1958 р. К.А. Татаринов плідно пра-цював у Державному природознавчому музеї ім. Діду-

шицьких Національної Академії Наук України, захис-тив кандидатську дисертацію, "Звери западных облас-тей УССР". У 1954 р. випустив у світ спільно з профе-сором Ф.Й. Страутманом великий огляд фауни хребет-них криволісся Українських Карпат та низку інших публікацій стосовно дрібних ссавців Боржавських по-лонин, Квасівського Менчула, Петроса, Балцатула, Го-верли, а також: "Про нові місця знаходження темної полівки і полівки-економки на Україні" (1951 р.); "На-рис фауни ссавців деревних насаджень району міста Львова" (1952 р.); "Гризуни – шкідники сільськогоспо-дарських культур західних і Закарпатської областей УРСР та методи боротьби з ними" (1953 р.); "Матері-али до вивчення антропогенної фауни ссавців західних областей України" (1956 р.); "Звірі західних областей України" (1956 р.) та ін. Від 1954 р. він обіймав посаду директора Державного природознавчого музею ім. Ді-душицьких НАН України і багато зробив задля роз-витку цієї установи, зокрема започаткував Біологічний стаціонар у Чорногорі (полонина Пожижевська), що сприяло розгортанню стаціонарних екологічних дос-ліджень високогір'я Українських Карпат.

Від 1959 до 1963 рр. К.А. Татаринов займав поса-ду доцента Кременецького педагогічного інституту. Тут він започаткував цикл палеозоологічних дослід-жень, зокрема вивчення викопної фауни печер Поділ-ля. Пізніше вчений віддав 20 років педагогічній роботі у Львівському лісотехнічному інституті, відтак, близь-ко 15 років завідував кафедрою загальної біології Львівського медичного інституту. У 1970 р. К.А. Тата-ринов захистив докторську дисертацію на тему "Фа-уна неогенових та антропогенових хребетних Поділля та Прикарпаття, її історія та сучасний стан".

Науково-педагогічна діяльність професора К.А. Та-таринова складалася з шести основних напрямків: фа-уна та екологія хребетних тварин, палеозоологія, охо-рона фауни, спелеологія, мисливствознавство, підруч-ники та інша навчально-методична література.

Бібліографія професора К.А. Татаринова охоплює близько 800 публікацій. З найвагоміших наукових праць необхідно згадати такі: в галузі фауністики і екології – "Звірі західних областей України" (1956), "Фауна хребетних заходу України" (1973), "Человек и мир зверей" (1980), в галузі палеозоології – "Многос-лойная палеолитическая стоянка Корминь" (1977), "Частные методы изучения истории современных эко-систем" (1978), "Хищные, хоботные и копытные ран-него плейстоцена юго-запада СССР" (1990), "Поздне-кайнозойские позвоночные запада Украины" (2000), в галузі спелеології – "Типы карста" (1965), "Использо-вание и защита карстовых вод" (1978), в галузі мис-ливствознавства – "Раціональне ведення мисливського господарства" (1987), "Мисливствознавство" (1993), "Мисливська зброя, полювання, ведення мисливського господарства" (1994), в галузі охорони природи – "Зав-жди з нами" (1969), "Прекрасне поруч" (1973), "Щоб жили лебеді" (1983), "Вони отруйні – охороняйте їх" (1994), підручники – "Зоологія хордових" (1964), "Хрес-томатія з зоології" (1964), "Лісові птахи, звірі та мис-ливствознавство" (1968), "Лесные птицы, звери и охо-товедение" (1975), "Биология" (1983) та багато інших.


Сторінки пам'яті 140

Лекції професора Костянтина Адріановича Тата-ринова з зоогеографії та зоології хребетних, дарвініз-му медичної біології, палеонтології, біології лісових птахів і звірів, мисливствознавства прослухали понад 19 тис. студентів, під його керівництвом захистили ди-сертації 8 кандидатів і 3 доктори наук. Він автор понад 500 науково-популярних статей (член спілки журна-лістів України), більше десяти років був незмінним те-леведучим програми "Людина і природа" на львівсько-му телебаченні. Колеги жартома називали його "львівським Прживальським" через те, що під час від-пусток за власний рахунок зколесив майже всю Євра-зію – до Якутії, Чукотки, Камчатки та Сахаліну. Поза тим, відвідав Північну Африку та Центральну Амери-ку. Власноручні збори з цих мандрівок склали уні-

кальний міні-музей у домі вченого, який охоче відві-дували сотні студентів, аспірантів, молодих вчених і фахівців з метою отримати унікальну інформацію з перших вуст господаря цього неповторного наукового осередку. Костянтин Адріанович ніколи не відмовляв у допомозі авторам наукових публікацій, як молодим, так і досвідченим. Він був чудовим редактором, мав прекрасний літературний стиль, який сприяв логічно-му та послідовному викладенню думок вченого.

Професор Костянтин Адріанович Татаринов на-завжди залишиться у пам'яті своїх учнів і колег таким, яким він був упродовж життя. Пухом йому земля.

Співробітники лісогосподарського факультету Укра-їнського державного лісотехнічного університету


141

Тиберій Михайлович ШКІРЯ

5 грудня 2003 р. не стало Тиберія Михайловича

Шкірі. Професор, доктор технічних наук, Заслужений ді-яч науки і техніки України – він, незважаючи на пен-сійний вік, був, як завжди, цілеспрямований, рішучий, сповнений фахових і неординарних творчих задумів, ба-гатьом з яких уже не судилося здійснитися.

Відійшов у вічність, залишивши для нас гідний приклад наслідування честі, доброзичливості, наполег-ливості та інших чеснот.

Як і у більшості його ровесників, життєвий шлях Тиберія Михайловича був нелегким. Народився 31 січ-ня 1930 р. в Мукачевому на Закарпатті. По закінченні гімназії (СШ №1 м. Мукачевого) у 1948 р. вступає на лісоінженерний факультет ЛЛТІ. Отримавши, завдяки вродженому інженерному таланту та ретельності у на-вчанні, диплом з відзнакою, залишився працювати у рідному вузі. У 1953 р. рішенням Ради інституту Т.М. Шкіря був зарахований асистентом кафедри ме-ханіки лісорозробок.

У березні 1962 р. захищає кандидатську дисерта-цію, його обирають старшим викладачем кафедри ме-ханізації лісорозробок. У 1963-1974 рр. Тиберій Шкіря – незмінний декан лісоінженерного факультету. У званні доцента затверджений 1964 року. Починаючи з 1973 р., аж до 2003 р. очолював кафедру механізації лісорозробок (тепер – кафедра технології та обладнан-ня лісопромислового виробництва).

Як провідний вчений з проблем ділення деревини вздовж волокон шляхом розколювання та досвідчений педагог, тривалий час входив до складу Науково-мето-дичної ради з вищої лісотехнічної освіти Мінвузу ко-лишнього СРСР та лісотехнічної секції Науково-тех-нічної ради Мінліспрому.

Професор Т.М. Шкіря був членом спеціалізованої ради Д 35.072.03 з присвоєння вченого ступеня докто-ра наук.

Мав вагомий науковий доробок. Впровадження його ідей давало змогу і ще довго допомагатиме ощад-ливо використовувати лісові ресурси. Він – автор по-над 170 наукових праць, зокрема 50 авторських сві-доцтв на винаходи (до 30 у співавторстві з аспіранта-ми та студентами), двох патентів, автор понад 20 нав-чально-методичних видань, зокрема двох навчальних посібників, монографії "Динаміка та удосконалення дровокольних верстатів". У 2003 р. вийшов друком йо-го підручник "Технологія і машини лісосічних робіт" для студентів спеціальності "Лісоінженерна справа".

Він завжди був бажаним автором найпрестижні-ших галузевих наукових видань – "Лесного журнала", "Машиностроения", збірників наукових праць Мос-кви, Петербурга, Воронежа, Мінська, Варшави.

Жодна поважна наукова конференція не обходи-лася без участі професора Шкірі: Москва 1973, 1976, 1979, 1984, Шопрон 1980 (Угорщина), Йошкар-Ола 1982, Мінськ 1985, Красноярськ 1985, Хабаровськ 1988, Київ 1991, Зволен 1992 (Чехія), Воронеж 1994 – це далеко не повна географія найпрестижніших науко-вих зібрань.

Під його керівництвом сформована наукова шко-ла, котра має значний науковий та практичний доро-бок, відомий як в Україні, так і за її межами.

Серед наукових досягнень доктора технічних на-ук Т.М. Шкірі, які здобули заслужене визнання, необ-хідно виокремити: • винаходи на: розосереджувачі та живильники колод;

пристрої, що подають колоди на робочий орган колу-на, робочі органи дровокольного верстата; головку, яка виколює центральну глинизну, а заболонну дере-вину розколює на баланси; гідравлічний циліндр із змінним зусиллям; систему керування гідравлічним циліндром; маховик змінного моменту; дровокольні верстати; пристрої для відведення полін від робочого органу колуна; нагромаджувачі колод; пристрої для укладання полін у касети; грейфери з радіальним за-хопом для вантажів, зокрема довільної форми; обко-ровувальні верстати; пристрої для реєстрації макси-мальної швидкості транспортного засобу; пристрій протиковзання колеса;

• патенти Росії на: спосіб для ущільнення сирої тирси в брикети та засоби для його здійснення; канатну ус-тановку; нагромаджувач колод;

• участь у виставках: гідроколун з робочим органом розщеплюючої дії (експоновано на ВДНГ-78); модель напівавтоматичної лінії розколювання колод (ВДНГ-80 та НТТМ-80); модель укладача полін у касети (ВДНГ-83); колун з силовою рамою замкненого кон-тура (міжнародна виставка "Лісдеревмаш-84"); мо-дель розосереджувача колод (ВДНГ-86); модель жи-вильника колод (ВДНГ-88);



• впровадження: кабельний кран з пересувним несу-чим канатом та причіпний до трактора колун відпра-цювали по 10-12 років в Дрогобицькому ДЛГ, напів-промислове обладнання для розколювання лісомате-ріалів: з робочим органом розщеплюючої дії, ролико-ве, з нижньою та верхньою силовими балками успіш-но експлуатується в лісокомбінатах об'єднань "Закар-патліс" та "Прикарпатліс", у держлісгоспах об'єднань "Львівліс" та "Тернопільліс";

• нагороди: медаль "За трудову доблесть" (1971), брон-зова медаль ВДНГ-1978, диплом лауреата Всесоюзно-го огляду НТТМ (1980), бронзова медаль ВДНГ (1982), диплом Міжнародної виставки "Лісдеревмаш-84", бронзова медаль ВДНГ-1986, срібна медаль

ВДНГ-1988, почесне звання "Заслужений діяч науки і техніки України" (1995). До останніх днів життя Тиберій Михайлович був

відповідальним редактором редколегії міжвідомчого республіканського збірника "Лісове господарство, лі-сова, паперова та деревообробна промисловість", по-стійно дбав про високий науковий рівень публікацій у нашому виданні.

Дотримання його настанов і побажань буде най-кращою шаною від усіх нас – членів редколегії. Хай ні-коли у наших серцях не згасне пам'ять про нього.

М.Г. Адамовський, М.Д. Кірик, І.Р. Каратник


143

ÄÎ ÓÂÀÃÈ ÀÂÒÎÐ²Â

До збірника "Наукові праці" Лісівничої академії наук України приймаються статті з теоретичних і при-кладних проблем, оригінальні наукові роботи з різно-манітних вагомих питань лісової галузі.

Пріоритетним правом публікації користоються члени Лісівничої акадамії наук (ЛАН) України. Інші ав-тори можуть подавати матеріали за умови письмового представлення їх дійсними членами ЛАН України.

1. Обсяг статей (з таблицями, списком літератури, підписами до рисунків, анотаціями і резюме) не пови-нен перевищувати: • для проблемно-теоретичних і дискусійних публікацій

– 12 стор.; • оригінальних статей – 10 стор.; • коротких повідомлень – 5 стор.; • рецензій, хроніки, нарисів про видатних постатей

природознавства – 4 стор. 2. Огляди і статті з великими списками флори й

фауни й таблицями великого розміру не приймаються. 3. Структуру проблемно-теоретичних і дискусій-

них статей визначає автор. 4. Оригінальна стаття повинна складатися з коро-

ткого вступу, методики досліджень, результатів і ви-сновків. Виклад тексту повинен бути чітким, стислим, без довгих історичних екскурсів і повторень.

5. У коротких повідомленнях подаються конкрет-ні результати досліджень без детального літературно-го огляду, висновків і рекомендацій.

6. У статтях, присвячених видатним вченим-дос-лідникам, подаються короткі автобіографічні дані й оцінка їх головних праць, які є пріоритетними у певній галузі знань.

7. Порядок викладання статей і повідомлень: • УДК; • українською мовою:

ім'я, по батькові та прізвище автора у назив-ному відмінку;

заголовок, анотація; текст статті (див. пункти 4, 5, 6); література;

• англійською мовою: ім'я та прізвище автора; назва статті, анотація (дослівний переклад анотації україн-ською мовою);

• відомості про кожного автора, прізвище, ім'я, по-батькові, науковий ступінь та вчене звання, посада і місце праці, контактні телефони, електронну адресу. 8. Матеріали до редакції подаються в електро-

нному та паперовому (один примірник) варіантах. Па-перовий варіант повинен бути підписаний автором чи авторами.

Текст статті готують в середовищі текстового ре-дакторд "Word" з використанням шрифта Тіmes New Roman Cyr (14 рt.), стиль "Normal" або "Обычный", на аркушах А4, поля 2 см по периметру, інтервал "Полу-торный".

Посилання на літературні джерела подаються в тексті в прямокутних дужках за порядковим номером у списку літератури. Список літератури складається за абетковим принципом, розміщується у хронологічній послідовності, оформляється згідно з діючими вимо-гами і правилами.

Таблиці з цифровим матеріалом повинні мати по-рядковий номер, бути компактними, розміщені вздовж сторінки їх назви відповідати змісту граф. Вони фор-муються за допомогою стандартних засобів побудови таблиць "Word", використовуючи шрифт Тіmes New Roman Cyr (14 рt.), стиль "Normal" або "Обычный", без абзаців, відступів й застосування спеціальних сти-лів, примусових переносів слів, фіксованої ширини колонок і висоти рядків. Ширина таблиць не повинна перевищувати ширини поля набору сторінки. Розта-шовують таблиці по ходу тексту, після першого поси-лання на таблицю. Графіки готують у вигляді чорно-білих штрихових графічних об'єктів, виконаних в се-редовищі "Ехcе1". Написи створюються немасштабо-ваним шрифтом Тіmes New Roman Cyr (10 рt.), лінії графіків – чорні, товщиною 1 рt. Кольорове, або сіре заповнення елементів графіків не допускається. Роз-ташовують графіки по ходу тексту після першого по-силання на них. Зразу після кожного графіка подаєть-ся підпис (Рис. №... назва графіка, пояснення символь-них позначень).

Чорно-білі штрихові рисунки мають бути чітки-ми, без зайвих елементів і напівтонів. Написи на рису-нках мають бути створені немасштабованим шрифтом Тіmes New Roman Cyr (10 рt.). Розташовують рисунки по ходу тексту, після першого посилання на них. Зразу після кожного рисунка подається підпис (Рис. №..., на-зва рисунка, пояснення символьних позначень).

Фотографії у вигляді високоякісних растрових чо-рно-білих об'єктів розміром не більше ніж 125×100 мм можуть бути долучені до статті тільки за погодженням з редакцією.

9. Внесення змін в остаточний варіант статей не допускається.

10. Рішення про прийняття статті до друку при-ймається редколегією після наукового її рецензування і повного дотримання авторами вище наведених вимог.

11. Автори зобов'язані враховувати вимоги редак-ційної колегії до статей й періодично цікавитися ста-ном підготовки їх до друку.

12. За науковий зміст статті відповідальність несе автор.

Редакційна колегія

Науковий збірник Лісівничої академії наук України

"Наукові праці Лісівничої академії наук України"

Випуск 2 2003 р.

Науковий редактор д-р біол. наук П.Р. Третяк

Комп'ютерне макетування Л.М. Петрова та В.М. Петращук

Підписано до друку 16.12.2003 р. Формат 60 × 84/8. Папір офсетний

Друк різограф. Умовн. друк. арк. 16,74. Обл.-вид. арк. 16,98. Наклад 300. Зам. № 30903

Поліграфічний центр

Видавництво Національного університету "Львівська політехніка" Вул. Ф. Колесси, 2, Львів, 79000

Documents

НАУКОВІ ПРАЦІbase.dnsgb.com.ua/files/journal/Nauk-Praci-LANU/2003_2/LAN_2_All.pdfДанилик, Ю.Й. Нестерук ВНУТРІШНЬО- І МІЖПОПУЛЯЦІЙНА