Embed Size (px)
Citation preview
№103
Журнал для українських дітей Румунії
дзвоникМісячник Союзу Українців Румунії. 8 рік видання, жовтень, 2015 рік
дзвоник (Clopoþel)
№ 103, 2015 р.Журнал для українських дітейРумунії.Заснований у 2007 році.
Над дзвоником працювали:
Головний редактор: Микола КорсюкРедактор: Людмила Дорош
Редколегія: Іван Ковач, МихайлоМихайлюк, Михайло Трайста, МаріяЧубіка.
Адреса редакції:м. Бухарест, вул. Раду Попеску, 15,с.1тел.: 021-222-07-29; 021-222-07-37;телефони/факси: 021-222-07-37
Друкарня:«S.C. SMART ORGANIZATIONS.R.L»
Adresa redacþiei: str. Radu Popescu 15, sect. 1
Bucureºti, România.
Наша електронна адреса:[email protected]
дзвоник пропонує:
* казки
* оповідання
* вірші
* загадки
* дитячу енциклопедію
* сторінку народознавства
* пісеньки
* сторінки-розмальовки
* рухливі ігри
Увага! За достовірність надрукованихматеріалів відповідають їх автори!
Євген Гуцало
* * *україно – мамо, сестро, жінко, в’ється блискавицею твій стан. Ти ж бо, україно, українка, склала серденьком свої вуста.
Ти ж бо українка, україно, стрічкою в косах твоїх – Дніпро, ти моє безсмертя солов’їне, плоть моя калинова і кров.
україно – жінко, мамо, сестро !.. Сонце – мов дитя біля грудей – ти несеш і завше будеш нести, вірячи у свій грядущий день.
україно – жінко, сестро, мамо у блакитному вінку небес, так, як сина, обійми руками, так, як матір, обійму тебе.
Ти ж бо українка, україно, як твої лелеки й журавлі, у твоїх очах співа барвінок, і калини гілка на чолі...
Микола ВІНГРаНоВСЬКИЙ
ПЕРШа КолИСКоВаСпи, моя дитино золота,Спи, моя тривого кароока.В теплих снах ідyть в поля жита,І зоря над ними йде висока.
Спи, моя гіллячко голуба,Тихо в моїм серці і щасливо.За вікном хлюпочеться плавбаТвоїх літ і долі гомінливої.
Спи, моя дитинко, на порі.Тіні сплять і сонна яворина...Та як небо в нашому Дніпрі,Так в тобі не спить хай україна.
Хай вона не спить в тобі повік,Бо вона – для тебе і для світу...люлі, мій маленький чоловік,Капле сон сріблястий з верховіту...
3
число 103дзвоник
– Ну, пішли ж, – мовив наче стурбованоПетрусь, забудькувато дивлячись на Па -вутинку, що звисала нерухомо перед ним, такаспокійна і начебто байдужа, ніби на світі всеспокійне, умиротворене й безтурботне. І ніщоне непокоїть її, не мучить і не колотить її думки,їй байдуже, що снується довкола, бо ж не можевсе отак враз застигнути, знеособитись, вдих-нути довкіл їх мертву порожню німоту, яка бзнищила всяку живу думку? Увесь манливийпоклик, красу осіннього неба і цю дурманнупахоту осінніх грибів? Та й оцю тиху заразПавутинку. Хіба з'явилась би, коли б довкруг недихала оця нерозгадана таємниця? Петрусьвірив, що воно, хоч і не чутно, все до ньогоговорить і тулиться до його душі, бо чому бтоді так спокійно пливли по небу ріденькі хмар-ки. Йому здавалось, що якби зараз він нечутноокликнув їх, вони б усі зразу відгукнулись би найого погук. Та щоб не сколихнути їх спокій, вінтак же супокійно звернувся до Павутинки, хочте, що мав сказати, не стосувалося обов'язковоїхньої справи.
– Батько говорив, що світ без руху не існу-вав би, – і замовк зніяковілий.
– Воно, мабуть, так, коли говорив. Знаю, щослово на вітер він не кидав.
– Не кидав, бо дорожив ним на вагу золота. Імені радив.
– Знаю. Та досить розмов. Ходімо.І вони пішли вузьким протоптом, що часто
гаснув поміж дубняком. Павутинка звиваласьперед Петрусевими очима і час од часу зникалакудись, а потім знову виринала, легенько хили-таючись, та голосу не подавала. Петрусь сту-пав стиха, якось обережно, більше вгадуючи,куди стелилась та стежинка, і теж мовчав, злег-ка окидаючи поглядом довколишність, щоброзгадати пору дня. Потерпати, що не встиг-нуть скінчить затіяну справу сьогодні ані накрихту не сумнівався, однак іти просто отак зні-чев'я не годилося, та й не звик він до загадковоїневпевненості. Він завжди, як і батько, волівзнати наперед, що і як скінчиться. А боятисявовка і в ліс не ходити йому не подобалось.«Будь у всьому рішучий, – завжди радив йомубатько. – Не знаючи роботі кінець, не розпочи-
най її. Краще перечекай. А узнавши кінець –берися до справи, хоч іноді може вийти не всеза задумом». В душі Петрусь наче й погоджу-вався з такою думкою, однак, щиро говорячи,не хотів би, щоб отак вийшло. Ішов стиха ймовчки, а подумки таїв думку, що не відаєдостеменно, як вийде. Павутинка напевне дога-дується про щось, коли ось вже кілька хвилинне озивається до нього. А це не в її норовістільки мовчати. Що ж, він теж не стане схиля-ти її до розмови.
Та не довго мучив себе, швидко терпецьйому таки увірвався і він запитав ніби невин-но:
– Що ж, ще довго нам тягнутися?– Мабуть, уже недалеко, – одізвалась Паву -
тинка. – Знала б – сказала б, бо знаю, що нетер-пеливий. Я теж.
– Уже садиба братова й виднілася, а заразніби вітер її здув, чи ліси заслонили.
– Які ліси? Я щось їх не бачу. Ось одна стеж-ка перед нами.
– Мов безконечна якась.– Безконечна... Мусить їй бути кінець.– Авжеж мусить бути їй кінець. Одне тільки
не знаємо – де й коли.– Ви все знаєте, – махнув рукою Петрусь.– Невже ти не довіряєш мені?– Не те слово.– Не мучайся і душу не терзай. Ось скінчить-
ся дубняк, і все стане на своїм.– Дай боже, щоб вся ця казка дійшла кінця.– Кажу, що вже не довго. Хочеш перепочине-
мо. А там і зневіра розвіється. – Зневіри в мене ніякої. Батько завжди
радив не зневірятись у дорозі.– От бачиш. Не слід втрачати надію.– Так, без надії сподіватись, радите.– Я не раджу, а батько так радив тобі.– Справді радив.Петрусеві мовби не сподобалась оця розмо-
ва. Краще було помовчати, ось уже крайвиднієгалявина, дубняк скінчився. А що ще його чекає– швидко переконається. На те й пора оця осін-ня така вдалася.
– А он уже й провидень швидко, – мовилаПавутинка, мовби нічого не сталося.
Микола КоРСюК
Диво грибної пориДиво грибної пори(ХХІХ)
4
число 103дзвониклюдмила ДоРоШ
надійчині чобіткиСьогодні Надійка була просто щаслива! Мама
купила їй нарешті гумові чобітки і тепер вона зможегуляти осінніми вулицями, скільки захоче, і прицьому не обминаючи калюж! Адже ті калюжі немовмагнітом притягували маленьку Надійку, а от мамачи бабуся: ні та й ні, не можна в них ступати! А осьтепер – вже можна! Тепер Надійка з нетерпіннямчекала дощику, щоб нарешті взути ті новенькічобітки, які немов кликали її до себе. Вона поста-вила їх біля своїх шкіряних чобітків, які взувала всухі, недощові дні, і пішла спокійно спати.
Здавалось би, вся хата поринула в темряву ісолодкий сон. Ага, якби й ні! У коридорі, де на поли-ці стояло взуття, розгорілася справжня сварка!
– А ви ще хто такі? – звернулися до гумовихчобітків шкіряні. – Грубі, негарні, і ні замка на васнемає, ні хутра, ніякої прикраси, і прибору бракує!
– Я... я... – розгублено лепетали гумові чобітки, –ми... ми... ми потрібні людям, коли йде дощ...
– Що?! Дощ? Та який же хазяїн одягає своєулюблене взуття у дощ? Мене, ось, ніколи не взу-вають у дощ, адже так і розклеїтися недовго, і шкіріпопсуватися! – задерикувато вихвалялися шкірянічобітки. – Ну, тоді недовго вам тут сиді-ти! – і вони захіхотіли злорадно, бачачи,як похнюпилися гумові чобітки.
Минали гарні осінні дні. Шкірянічобітки щодня ходили з Надійкою напрогулянку, їх чистили щовечора і ста-вили на місце, а гумові чобітки стоялисобі самітні і припадали пилом.
– Ну, що ми вам казали? – сміялися зних шкіряні чобітки. – Стійте, стійте, покивас кудись не вижбурнуть, мабуть, насмітник!
Лише старий дерев'яний годинникосудливо хитав своїм маятником.
Ось і цього ранку шкіряні чобітки з тріумфомвийшли з хати, а гумові ще раз гірко зітхнули. Вонивже й самі почали вірити в ту страшну долю, якузмальовували їм зазнайкуваті шкіряні чобітки.
Проте сьогодні їх чекав сюрприз! Коли увечерівхідні двері відчинилися, у хату увійшла сердитаНадійчина мама. Виявилося, що коли вона з донеч-кою поверталася з дитсадка, з неба почало лити, якз відра, і хоча вони й не намокли, бо мали пара-сольки, проте Надійчині чобітки протекли і ніжки вдівчинки були геть мокрі й холодні. А що вже каза-ти про шкіряні чобітки! Їхня підошва відклеїлася,немов вони відкрили рота і просили їсти, а шкіранабрякла від води.
Гумовим чобіткам стало шкода своїх сусі-дів, вони навіть спробували їх підбадьорити,але ті лише шепеляво цитьнули на них, не
бажаючи ні з ким спілкуватися.І з цього дня для гумових чобітків настало рай-
ське життя! Надійка щодня взувала їх, вони разомбігали по калюжах, збирали осіннє листя. І дівчин-ка була щаслива, і гумові чобітки теж. Всю осіньпроходила в них Надійка, і шкіряні чобітки простолопалися із заздрощів. Але одного дня Надійканенароком наступила на шматок скла і порізаласвої гумові чобітки.
– Ну ось, ми ж вам казали, що не довго вам тутжити! – заіскрилися від радості очі у шкірянихчобітків, а гумові впали духом.
«Тепер вже точно опинитися нам на смітнику», –гірко думали вони, але ніякої образи на Надійку вних не було, адже вони розуміли, що саме в цьомуй полягає їхня допомога: берегти ніжки маленькоїхазяйки від води.
І ось через декілька днів Надійчина мама разоміз донечкою взяли гумові чобітки і вийшли з нимиз хати.
– Ну ось, нарешті ми спекалися цих огиднихгумових сусідів! – радісно вигукнули шкіряні чобіт-ки, які чекали з нетерпінням прогулянки, адже їх
підклеїли, а шкіра висохла і набулазнову доброго вигляду.
– Ніщо не зникає безслідно, все пере-творюється! – тихо промовив мудрийдерев'яний годинник, ритмічно коли-ваючи своїм маятником.
– Це як? – незрозуміло закліпали шкі-ряні чобітки.
– А он подивись, – посміхнувсягодинник, – із гумових чобітків зробилигорщик для квітів, як це зараз модно.
І дійсно: у гумові чобітки насипализемлі, посадили в них багаторічні квіти іпоставили з одного й другого боку воріт.
Тепер, скільки б разів не виходили шкірянічобітки на вулицю, вони не могли уникнути свогодавнього сусіда і не позаздрити його новомужиттю, адже гумові чобітки тепер постійно булинадворі, могли, скільки їм того хотілося, дивитисяна небо, на сонце, спілкуватися з птахами, і ніякийдощі їм не загрожував, адже вони були гумові.
– Хмм, а ким же стану я, коли в Надійки виростеніжка? – мрійливо запитали шкіряні чобітки. – Щоскажеш, мудрий годиннику? Адже ми теж будемоперетворені, так?
– Так-так, – підтвердив годинник, – і речі зі сміт-ника переробляють, переплавляють. Із тебе,мабуть, випорять замок, переплавлять підошву...
Але шкіряні чобітки зацитькали на годинник, небажаючи слухати такої перспективи. А дарма! Босаме так з ними і трапилося.
5
число 103дзвоникМихайло МИХаЙлюК
Чому ведмідь не має хвостаЗвірі знову
раду скликають великуІ знов велику раду мали –А місце звалось те «Лоза».Там звірі проголосували:Усі ми «за», ми «за», ми «за!»
За те, щоб любого БурмилаВернути в рідний ліс гуртом,Щоб навмання вже не шукати,Одному тут, а тамки двом.
Щоб кожний звір – малий, великий –Набрався мудрості і сил,Щоби слова: «Знайдем Бурмила!»Пусті не були і без крил.
Щоб через тиждень з цеї митіВін на поляні був – отут,Інакше ні вітри, ні зливиГаньбу з чола їм не зітруть...
Та з дерева Сова озвалась:– А де шукати, звідки, як?Хтось знає? Ні? То чи не кращеНайняти шукачів-собак?
Звірі� обурені� порадою сови
Який тут гамірВраз піднявся!Ніхто із звірівНе признався,Що правдуМовила Сова.«Поради нам даєш? Овва!Знайшлася мудра голова!Бери назад свої слова...А що шукаєшВ нашім лісі?Сиділа б тихоВ темній стрісі.Між нами тиНе маєш слова,Ти – птах,А ми – чотириногі,І мудрість наша лісова.Лети собі,Сово двокрила,
Без тебе знайдемоБурмила.Питаєш як?А так –I без порад,І без собак!»
Пищали зайці у кущах:«Собак Ведмідь не любить
страх!»
Рогаті скочили на ноги:«Ти хочеш збити нас з дороги!Собак ми взяли би на роги!»
Аж втрутилась плямиста Рись:«Яка розумна, подивись,Учити братство захотіла!»
Але Сова вже полетіла,Не чула інших нарікань...З далеких мандрів
І блуканьКабан-зуб гострийПовернувся.Так розпалився,Що роззувся,Упрів і хрюкав –Рох-рох-рох!– Сову я здибав –Ох-ох-ох! –Переконався, що пернатіЗарозуміліІ пихаті.Та вас питаю,Я, Кабан:Для пошуківВи склали план?Ще ні,З Совою сперечались,Тому на лісЦілий кричали?Бо птах вонаІ має крила,І цим з пантеликуВас збила?Таж так –Повік не знайдемо Бурмила! –Кажу я вам,Кабан-зуб гострий.Гадали ми:Зберемось в лісі,Поникаєм туди-сюди (далі буде)
6
число 103дзвониканатолій ДаВИДоВ
Таємниці сТарого дубаДуб не одразу відчув, що прийшла осінь. Його
тужаве листя довго не піддавалося прохолоднимночам й продовжувало зеленіти на жовтому тлілісу. Вдень припікало сонце. Настало так званебабине літо. Цього року було воно пізнім. А йогочекали. Не лише старі дерева та звірі й птахи,щоб востаннє погрітися в лагідних променях, алей молоді павучки, які нещодавно вивелися йнеспокійно сновигали по крайніх гілочках дерева.Тільки-но встоялася тепла днина, вони відразу жстали випускати павутину. Довгу-предовгу.Подув легенький вітерець і відірвав її від гілочки,а разом з нею й павучка, і поніс їх у незвідані краї.А що для павучка, цієї крихітки, — незвідані краї?Відлетів з десяток метрів — і вже чужина. Інша бтваринка заметушилася од неспокою, почала боглядатися, як його додому повернутися, якийшлях найкоротший вибрати. Тільки не павучок!Чим далі він відлетить од дуба — тим щасливі-ший, бо там, на дубі й довкола нього, їх, павучків,надто багато зібралося, ось і розлетілися вонинавсебіч, щоб освоювати нові угіддя.
І хоч дубову крону ще не зачепили листопади,однак пташок у його гіллі поменшало. Подалися утеплі краї вивільги, ошукані зозулею горихвістки(вигодували-таки вони чуже пташеня), горлиці, якізаколисували дуба і весь довколишній світсвоїм лагідним туркотанням. Ще рані-ше, відколи над луками щоранкупочали клубочитися вересневітумани, ве летень став свідкомдивовижного явища: непода-лік, поблизу озерця, передвильотом у далеку дорогу зібра-лося кільканадцять лелек. Красиві чорно-білі птахи граційно витанцьовували, немов-би на оглядинах, хизувалися сильнимикрильми, міцними ногами, вмінням голосноклекотати — на цьому зібранні, знав дуб, обирав-ся вожак. Тільки найсильніший, наймудрі-ший,найдосвідченіший лелека може повести зграютуди, де немає зими, де завжди тепло і вдостальїжі. А шлях буде довгим і нелегким, а тому лелекине відразу кинулися у вирій, а ще довго тренува-лися літати клином.
Тільки зараз, коли на луках стали з'являтисямисливці, стара качка полетіла разом з вивод-ком, тепер уже дорослими птахами, в плавні, щонад річкою. Там, у густих заростях, їм безпечнішебуде. Над ними вже не раз пролітали зграйкикачок, кликали їх з собою, молодь тривожно
дивилася їм услід, однак стара качка тихим кря-канням заспокоювала їх — вже не першу зимувона перебувала на річці поблизу міста, де водане замерзала і було вдоволь корму. І люди, зналавона, там не чіпають птахів, навпаки, у лютіморози підгодовують їх смачною поживноюїжею. Так навіщо ж летіти так далеко, ризикуючив дорозі потрапити в гострі пазурі хижим птахамчи на очі мисливцеві?!
До дуба прилетіла галаслива зграя синичок.Давно їх тут не було. Сиділи в лісі, збираючикомах та гусінь на деревах, а про нього, велетня,забули. Образився на них дуб, адже кращогозахисту від комах-шкідників, як синички, не знай-ти. Пташки зразу ж відчули невдоволення велет-ня. Вони виправдовувалися, буцімто сам він увсьому винен, оскільки немає на ньому дупе-лець, де б змогли вони виводити пташенят. Е ні,замахав гілками дуб, не треба йому дупелець...Синички поникали туди-сюди серед листя,знайшли кілька бідолах-комашок, а тоді гайнулина луки насінням трав ласувати. Непосидюхи! Цеїхня пора, знав дуб, нехай порозкошують, боневдовзі зима й тоді важко, ой як скрутно буде
синицям — ні корму не стане, ні затишку. У лютузиму з десятка синиць виживає, буває, однень-
ка. А дубові не так вони вже й потрібнібудуть: цього літа завівся неподалік од
нього мурашник. Все ті ж діти, що з вчи-телем, якого він колись порятував однапасті, приходили. Які дупло поре-
монтували. Принесли вони у відрі час-тину мурашника з комахами, зробили напагорбі неглибоку ямку, розпушили на дні
грунт і висипали туди принесене. Ще й огоро-дили. Придумали отаке, дивувався велетень,хіба не відомо, як мурашники розводяться.Влітку, коли спекотно і безвітряно, вилітають знього крилаті мурахи, знаходять собі нове місцей оселяються. Минає чимало часу, поки новиймурашник над землею спинається. А щоб відроммурашник переносити — нічого з того, напевно,не вийде! Аж ні — якийсь час мурашок не виднобуло, а тоді швиденько звели будівлю з дрібногопагіння і трав та й почали нишпорити скрізь упошуках їжі. Добралися й до дуба. Так що є внього тепер захисники від ненажерливої гусені!Зараз, як прохолодно стало, мурахи припинилимарні мандрівки по дереву: утепляли на зимусвоє житло, закривали входи-виходи...
(далі буде)
7
число 103дзвоникліна КоСТЕНКо
Здивовані квітиСю ніч зорі чомусь колючі, Як налякані їжачки. Сю ніч сойка кричала в кручі, Сю ніч ворон казав: «апчхи!»
Сю ніч квітка питала квітку: – Що це робиться, поясни? Тільки вчора було ще влітку, а сьогодні вже – восени!
Ганна ЧЕРІНЬ
ЖовтеньВ жовтні жовте сонце грієТак, що все навкруг жовтіє.Жовті квіти і листочки,Жовті дині й огірочки,Що достигли на насіння,Бо прийшла пора осіння.
Віктор ТЕРЕН
утекла від мене річкаутекла від мене річка,Понесла вербову зелень.
І найменшенька травичкаПоховалася під землю.Десь поділась перелітнаПавутинка вереснева.Мерзне сонячне проміння,Вицвітає серед неба.Гніздам порожньо на вітах,Колисаються намарне.лисеняток манить вітер –Молоком пташиним пахне.
Надія КРаСоТКІНа
осіньа осінь вже постукала в вікно.Чарівна осінь, сонячна і світла.Ще гріє серце сонячне тепло,Зелена барва на лугах не зникла,
Ще сине небо радістю цвітеІ хори коників лунають стоголосо,а вдень і не подумаєш про те,Що у дворі стоїть красуня-осінь.
Земля красива, наче у раю,Ще усміхаються привітно диво-квіти...Земля їм віддає красу свою,Та вже недовго їм палахкотіти...
Бо над віконцем ластівок нема,лелеки в небі до тепла гайнули...Верба над річкою схилилася сумна,Веселі літні дні давно минули...
8
число 103дзвоник
Для малого Петрика субота була найща-сливішим днем, якого він чекав з великимнетерпінням цілий тиждень. Адже щосуботиПетрикова мати пекла великі, як колесо воза,хлібини.
В суботу вранці Петрика навіть не требабуло будити, як у інші дні тижня. Він встававраненько, вмивався прозорою, як скло,водою з цебра перед криницею і весело бігчерез кладку, прокинуту над річкоюРонішорою, в ліс, де назбирував добрий обе-ремок сухих хворостин, якими мати розпа-лювала вогонь у великій глиняній печі.
Коли повертався додому, сідав мовчки напорозі і уважно стежив за рухами матері, якамісила тісто на хліб у великому кориті, якевидовбав з верби дід Петро. Коли тісто пере-ростало через корито, мати брала круглітепші, мазала їх гусячим пером, змоченим волії, а потім накладала в них тісто.Тепші складала на дерев’янукруглу лопату, якою засувала їх упіч.
Коли мати витягала хліб з печі,в Петрика слина котилася.
«Ніщо в світі так гарно непахне, як свіжий, щойно витягну-тий з печі хліб», – міркувавПетрик, дивлячись услід матері,яка несла хліб до хати.
Петрик покрутився туди-сюдипо подвір’ю, зламав прутик іпоганяв ним невидимого коня, апотім підійшов до матері.
– Мамо, дайте, будь-ласка, трішки хліба,бодай отакий шматочок, – показував Петрикмізинця.
– Звідки я дам тобі хліба? – питала нібитоздивовано мати. Вона добре знала: якщопочати свіжий хліб то він знову стає начесирий, а окрім того, від теплого хліба Петрикуможе боліти шлунок.
– З хати, зі стола.– Там уже немає хліба! – всміхається мати.– А де він? – витріщив очі здивований
Петрик, та ж він сам бачив, як мати поклалахліб на стіл.
– Пішов до млина.– До млина? Чому? – здивувався Петрик.– Щоб подякувати мельнику, що змолов
муку!Петрик поплентався до Таркової буди і
почав з ним розмову, обіцяючи і йому трохихліба, як тільки той повернеться з млина.
– Ще не повернувся, мамо, хліб? – зновупідійшов до матері Петрик.
– Та ще ні!– І чого ж він так забарився?– Мабуть, пішов подякувати молотильни-
ку, що помолотив пшеницю.Петрик знову відійшов, заглянув у хлі-
вець, щоб перевірити, що роблять ягнятка, вклітку до кроликів, пообіцявши і їм трішкихліба. «Тільки ще не повернувся», – пояснив
кроликам Петрик і пішовзнову матері головуморочити:
– Коли повернеться хліб,мамо?
– Зараз, Петрику, зараз,тільки щось його не видно,мабуть, пішов ще й в поле,подякувати хліборобу, –пояснила мати.
І тільки коли Петрик обій-шов все господарство, обі-цяючи всім курчатам, каче-нятам, гусенятам, навітьгоробчикам та синичкам по
крихітці хліба, знову подався до хати.– Ще не повернувся хліб, мамо?– Та вже повернувся, ходи я тобі вріжу
трохи.– Я хочу трохи більше! – благав маму
Петрик, рахуючи в умі, скільком він обіцяв покрихітці хліба.
Мати посміхнулася і, знаючи Петриковущедрість, врізала йому великий окраєцьхліба. Петрик радісно побіг ділитися хлібом зісвоїми крилатими та чотириногими друзями.
Михайло ГафІЯ ТРаЙСТа
КОЛИ ПОВЕРНЕТЬСЯ ХЛІБ, МАМО?
9
число 103дзвониклюбов ГолоТа
ТВОЯ АБЕТКА
а – це ключик до абетки.Всі секрети відімкну.Імена всіх літер знаю,Тож почну веселу гру:– апельсин, ананас, –Швидше на обід до нас!
Білим-біло в лісі білім.Всі зайці тут – біляки.В білім лісі на узліссіБілку годував з руки.
Ворона ворону дзвонила,Що воронятам наварилаГорнятко каші і узвар.а ворон воронисі: – Карр,лечу на кашу і узвар.
Гриб до гриба говорив:– Дощик – не пригода!Гожий я і гарний ти,І грибна погода.
Ґудзик упав і скотився під ґанок.Ґава подумала: з'їм на сніданок.І гонорово ґава ходила –Ґудзик шукала, ґулю набила.
Дім і дуб. На дубі дятелЗаглядає у дупло.– Тут дуб-дуб, – дудоче дятел.Дятел тут! – гуде дупло.
Екскаватор над рікоюНабира пісок рукою. Набира рука багато –Ну й могутній екскаватор!
Єнот спитав у їжака:– Навіщо одіж ось така?Не доберу у толок: вся із голок,Із кольок.
аа г
дд
ее
єє
бб
вб
гг
г
число 103дзвоник
10
Сьогодні гарний сонячний, можна сказатиспекотний, день. Мати повезла нас до бабусі всело. На березі річки – гурти дітей та молоді. Їхнівеселі крики роздавалися далеко за село. Мибули раді покупатися в такій теплій воді, хочавже тиждень, як царює на землі вересень.
Хвилини бігли-летіли, але ми не хотіли йтидо хати., хоча вже добренько зголодніли, а бабу-ся вже кілька разів приходила за нами.
– Ходімо, Іванку, Андрійку, – наполягала дів-чинка.
– Йти ти, Марічко, – кричали хлопці, а самідалі продовжували купатися.
За ними вже вдруге приходила бабуся, алевони так благали її, що вона повернулася самадодому.
– Ще трішки, ще півгодинки, – крикнули їйуслід.
Добра бабуся повернула голову, посміхнула-ся і подалася додому.
Вдома приготувала дляголодних внуків улюбленихоладків, які тільки вонавміє пекти. Сонечко вжепокотилося за обрій,залишаючи за собоюзолоту заграву, коли дітивідчули голод , який царю-вав у їхніх шлунках.
Бабусі вдома не було, але настолі під новим новотканим рушни-ком на них чекали ще теплі оладки із черешне-вим варенням, коров'ячим сиром та медом – навибір, а також чашки зі свіжоздоєним молоком.
Діти завели таку розмову:– Ой, які смачні оладки, – перша похвалила
Марічка.– Дуже смачні, – підтвердили хлопці.– Наша бабуся дуже добра господиня, прав-
да? – перепитала вона.– І як вона радіє нашому приїзду, – втрутився
в бесіду менший Андрійко.– А коли приїздить до нас, то привозить
стільки гостинців, аж мені здається, що її сумкаякась чарівна, – оголосив Іванко.
– А пам'ятаєш, як вона сідала на підлогу, щобпогратися зі мною, а опісля дуже важко підніма-
лася і ми всі допомагали їй? – згадав Андрійко.– Бабуся дуже уважно розчісувала моє довге
волосся і заплітала його в коси. То було так при-ємно, що мене хилило на сон, мабуть, у неї бувчарівний гребінець, – сказала Марічка.
– А ще вона ніколи не забувала за наші днінародження і завжди приносила саме той пода-рунок, якого ми бажали. І звідки їй було знати? –запитав Іванко.
– А ще бабуся навчила нас таких гарних укра-їнських пісень, які ми разом співаємо зимовимивечорами і яких ніхто крім нас не знає, – проще-бетала дівчинка.
– А яких колискових нам співала! Япам'ятаю, як швидко я засинав, – згадавАндрійко.
– Стривайте, стривайте, а про казки ми забу-ли? – весело крикнув Іванко.
– Ні, не забули, не забули! Це Колобок,Лисиця та Їжак, Фарбований Лис, Дивна
сопілка та ще багато інших, – згада-ла Марічка.
– Увага, увага, скажіть,чому дорослі не святкуютьДень усіх бабусь світу? –поцікавився Іванко.
– Молодець, молодець,цікава пропозиція, – крикнули
вони майже разом і заплескалив долоні.
– А ми це запропонуємо! – додали всі.– А коли мав би бути цей день? – не вгавала
дівчинка.– Над цим ми ще подумаємо і поговоримо з
батьками. Згода? – перепитав Іванко.– Згода, згода! – голосно крикнули всі троє і
затихли, бо до кімнати увійшла бабуся.– Ой, які тихі мої внуки. Що ж сталося? – зди-
вовано перепитала вона.– Не сталося нічого, то ми просто трішки
зморені, – майже разом відповіли діти, швид -ко шмигнули один за одним і подалися доспальні.
Там ще трохи посперечалися, а опісля,зморені, поринули у міцний, солодкий і,мабуть, гарний сон, бо в кожного з них навустах сяяла щаслива усмішка.
Марія ЧуБІКа
Íàøà áàáóñÿ
11
число 103дзвониклюдмила МІХалЕЙКо
Як подружитисЯ з АриФМЕтикоЮ?Арифметика здавна так звично,Зветься «царицею наук» велично.Наука всіх наук – складна й цікаваЄ строго-точна, логічно-досконала.
В ній десять «10» цифр основних, А нуль «0» – найменша серед них.От чисел вже: мільярд, мільйон, Ще й велетень-гігант – гугол*.
Кожен школяр повинен знати,Ті числа вправно рахувати.Вміти: ділити «÷», додавати «+»,помножити «×» і віднімати «–».
Ось приклад, будь-який візьмем,Кмітливо й швидко все збагнем.Хоч не просте – складне завдання:Плюс «+» розв’язку його бажання,
Ще мінус «–» лінь та позіханняІ перемножим «×» на старання.Щоб вірним запис був й думки,Візьмем усе в круглі дужки «(...)».
Це на уважність все розділим «÷»,От результати – перевірим!!!Тепер зведем та підсумуєм «=»І Відповідь так сформулюєм:
Якщо, за цим зразком сумлінновсе виконати на відмінно;
То, здружишся міцно без муки,навіть з царицею науки!
{Від автора: Вибери підкреслені слова із„Відповіді”: «за цим зразком здружишся з цари-цею науки!». Це і є відповідь на запитанняпоставлене у назві вірша. Мається на увазі:сумлінно виконати арифметичні дії (+,–,×,÷) проякі йде мова у „Прикладі”-зразку. Успіхів унавчанні!}
Примітка:*Гугол (англ. googol) – це число , десятковийзапис його містить одиницю та сто нулів: 10 000000 000 000 000 000 000 000 000 000 000 000 000000 000 000 000 000 000 000 000 000 000 000 000000 000 000 000 000 000 000 000.Термін запропонував дев'ятирічний небіж аме-риканського математика Едварда Каснера.Деяке уявлення про те, наскільки великим єгугол, можна мати, згадавши, що кількість елек-тронів у Всесвіті, що нами спостерігається, неперевищує, згідно з деякими теоріями.
ВИСЛОВИ прО АрИФМЕТИКУ
* Математика – цариця наук, а ариф-метика – цариця математики. (Йоганн Карл Фрідріх Гаус або Ґаусс(1777-1855), німецький математик, аст-роном, геодезист та фізик.)
* У світі є чимало важких речей, аленемає нічого важчого за чотири діїарифметики. (Св. Беда Достойний (673-735), англій-ський пресвітер і Вчитель Церкви,«найученіший серед святих і найсвяті-ший серед учених».
* Арифметика – це лічильна муд-рість. Без цієї мудрості ні філософа, нілікаря не може бути.(Л.П. Магницький (1669-1739), росій-ський просвітитель, математик-самоук.
* Цифри не управляють світом, алевони показують, як управляється світ. (Йоганн Вольфганг фон Ґете (1749-1832), німецький поет, прозаїк, драма-тург, мислитель і натураліст.
* В арифметиці ставити питання важ-ливіше за вміння їх розв’язувати. (Георг Фердинанд Людвіг Пилип Кантор(1845-1918), німецький авторитетнийматематик, творець теорії множин.
12
число 103дзвоникСпиридон ЧЕРКаСЕНКо
КОЛОСКИлюбо та гарно влітку на полі!Далеко-далеко навкруги, скільки
оком сягнеш, колоски, колоски, колоски– ціле море колосків. Поміж них синієподекуди запашний васильок, червонієгорошок ніжний, біліє чіпка берізка. Генна межі вигнався велетень-будяк, царстеповий. Він у червоній короні, стоїть,не похитнеться, озброєний сиво-зеленимлистом, із страшенними колючками: ніпідійти, ані підступити до нього –справжній цар!..
любо та гарно!а з неба сміється ясне сонечко і ллєть-
ся-дзвенить, мов срібний дзвіночок, жай-воронкова пісня чудова. Він співає:
Любо та гарно Всім нам на полі: Всі ми зростаєм В полі на волі. Дощик нас поїть, Поле годує, Сонце пригріє І поцілує... А за горою Вбогі є хати, У них голодних Діток багато. Хто їх голубить, Хто поцілує? Бідних сиріток Хто нагодує?..
Жалібно співав жайворонок, такжалібно, що від того співу прив'яввасильок, ще більш зачервонівсь горо-шок вродливий, зібгались біленькі дзві-ночки берізчані, повні колосочки похи-лились аж до землі; тільки поважнийбудяк стояв нерухомо, ніби й не чув нічо-го.
– Коли б я міг побачити їх, тих діток, –прошепотів васильок, – то обвіяв би їхчудовими пахощами, і вони забули б захліб.
– Коли б я міг побачити їх, – промовивгорошок, – то зачарував би їх красоюсвоєю, і висхли б сльози їм на очах.
– Коли б я могла побачити їх, – зітхну-ла берізка, – то міцно оповила б їх, напої-ла б отрутою своїх пахощів: вони посну-ли б і вві сні бачили б щастя.
– Дурниці верзете, – обурився будяк, –всіх не нагодуєш. І яке нам діло до нихабо до того дурисвіта, що ото верещитьдесь угорі. аби нам гарно було!
– Сором, сором отаке говорити, –хитаючись од жалю, застогнали колоски
– Коли б вони прийшли сюди, то мирозірвали б тіло своє, вийняли б зерно-серце своє й нагодували б голодних.
І знов захитались колоски од гострогоболючого жалю, викликаного чарівноюпіснею жайворонковою...
а вітер, всесвітній підслухач, тихо-тихо та ласкаво зашепотів поміж колос-ками:
– Вони прийдуть, і ви нагодуєте їх!..
13
число 103дзвоник
На городі восени Лежать жовті кабани,Прив’язані за хвости,
Щоб не здумали втекти.
Понад лугом линуть, линуть Звуки хриплуваті,
Ніби хтось міцну тканину Роздира на клапті.
Ранок синій брови хмурить: – Хто дере, питаю? –
Із лози пташатко буре: – Дир!.. Це я... співаю.
Щось на небі гуркотить, Наче звір страшний летить.
Сильний дощ на землю л’ється, Звір у руки не дається.
очі світяться яскраво –Всі у дім тікайте жваво!
(гарбузи)
(Деркач)
Там доорює, там сіє, трусить яблука в садах.
І малює, як уміє, на листочках і листках.
– Ну й завзята ж у роботі!– Так за те вся в позолоті.
(осінь)
(грім та блискавка)
Загадки
14
число 103дзвоник
Заєць та гієна були сусідами, і напередодніодного великого свята пішли вони вдвохшукати подарунків для своїх родин.
Як вийшли із села, заєць і каже:– Ти йди ліворуч, а я – праворуч.– Ні, – прогугнявила гієна, – не піду я ліво-
руч, я хочу йти праворуч...– Гаразд, – погодився заєць, – тоді право-
руч підеш ти, а я піду ліворуч.Розійшлися вони кожен у свій бік. Гієна
йшла і на смітниках підбирала ганчірки тащербаті горщики. а заєць не знайшов нічо-го.
На сьомий день мандрів, як і домовилися,вертають вони назад. Гієна несе щербатігорщики і старе ганчір'я, а заєць вертає зпорожніми руками. Зайшовши у тінь кві-тучого гумового дерева– так називають сене-гальську акацію – ліг узатінку, потягся й зітх-нув:
– ох, яка прохолоднатут тінь!
Не встиг сказати, якна нього посипався дощкоштовностей: коралі,браслети, сережки. Ско -чив заєць у захваті на ноги,зібрав усе у великий клунок, подякувавдереву і стрілою помчав додому.
а гієна вже два дні як повернулася. І все неможе нахвалитися зі своєї удачі. Заєць при-біг додому вночі. Сховав клунок і ліг спати.
Нарешті настав день великого свята.Гієна ще вдосвіта викупала своїх дітей іповдягала у те ганчір'я, що знайшла. Ще йна шию замість прикрас почіпляла щербаті
горщики. Заєць і собі розкрив клунок і роз-кішно вбрав своїх дітей. усі подалися насвято.
Проте гієнині діти одразу прибігли назаддодому, гірко плачучи, бо всі з них сміялися.Засмучена гієна пішла до зайця просити,щоб він допоміг і її малюкам знайти такісамі гарні прикраси, як у його дітей. Заєцьмав дуже добре серце. До того ж, він бувдуже послужливий, тож і показав гієні галя-вину, на якій росло гумове дерево, ще йчарівних слів її навчив: «ох, яка прохолод-на тут тінь!»
Не встигли ще й перші півні проспівати, агієна вже подалася з дому, закинувши наплече велику сокиру. Прийшла до гумовогодерева, зрубала його, взяла на спину і при-
тягла до села. Відтаквикопала біля своєїхати яму і увіткнула внеї дерево. Потімпересунула якомогадалі огорожу з усіхчотирьох боків, щобдвір став ширший,замкнула ворота, атоді лягла горілицьпід деревом і крикну-
ла:– ох, яка прохолодна тут тінь!але нічого не впало. Вона знову крикнула:– ой, яка прохолодна тут тінь!Знову нічогісінько. цілий день і всеньку
ніч кричала вона чарівні слова, але такнічого з дерева і не впало.
а вранці зірвався сильний вітер, закрутивдерево у вихорі й заніс кудись далеко-дале-ко.
Àôðèêàíñüêàíàðîäíà êàçêà
Заєць і гієна
15
число 103дзвоник² ãðàºìîñÿ, ³ â÷èìîñÿ!
Курочка і неслухняний півник(До питання про виховання догляду за здоров’ям)
1. Прочитайте (прослухайте) казочку«Курочка і неслухняний півник»:
«Жили собі старша сестричка курочка імолодший її братик півник.
побіг півник у садок та й почав дзьобатизелені яблука.
– Не їж, півнику, зелених яблук, бо живо-тик у тебе буде боліти, – сказала курочка.
Але півник не послухався своєї старшоїсестрички. Їв та їв зелені яблука. Так наївся,що ледве додому прийшов.
– Ой, – закричав півник. – Курочко-сес-тричко, у мене животик болить! дай меніліків.
пішла курочка до лікаря бузька, дісталаліків, дала їх півникові і той видужав.
Видужав півник, побіг надвір і такнабігався, що аж гаряче йому стало.побіг він до річки напитися води.
– Не пий, півнику, холодної води, бозахворієш,– сказала курочка.
півник знову не по слухався своєїстаршої сестрички. На пився холодноїводи біля річки й захворів.
принесла його ку рочка у хату, покла-ла у ліжко і покликала лікаря.
Лікар оглянув півника, дав йому ліків ісказав півникові лежати в ліжку. довголежав півник у ліжку, але видужав.
прийшла зима. потиснули морози йпочала річка замерзати. півникові захо-тілося поковзатися на льоду.
– Не йди на лід, – знову порадила крочка-сестричка, – лід іще тонкий, він трісне і тивпадеш у річку.
Не послухався півник своєї старшої сес-трички, побіг швидко по льоду. Лід проло-мився, півник – шубовсь у воду! І потонув,пропав під льодом, уже ніхто не зміг йоговрятувати.
2. Розглядаючи малюнки, перекажітьказочку про курочку-сестричку і неслухняно-го півника
3. Подумайте самі: чому півник загинув уводі?
4. Як по-вашому: треба чи не треба слу-хати старших?
5. Уже настала осінь і в нас. Чого доброгоможете навчитися ви з цієї казочки?
ýПідготував І. Ребошапка
16
число 103дзвоник
ÐÐ îî çç ìì àà ëë þþ ééññòòîî ðð iiíí êê óó
17
число 103дзвоник
Слова народні Музика юрія ПаРаЩИНцЯ
косарі
В по - не - ді - лок ра - но ко - сив та - то сі - но,
Ко - сив та - то, ко - сив я. ко - си - ли ми о - бид - ва.
В понеділок рано косив тато сіно,Косив тато, косив я, ми косили обидва. (Двічі).
В вівторок рано грабав тато сіно,Грабав тато, грабав я, ми грабали обидва. (Двічі).
В середу рано сушив тато сіно,Сушив тато, сушив я, ми сушили обидва. (Двічі).
В четвер рано вітрив тато сіно,Вітрив тато, вітрив я, ми вітрили обидва. (Двічі).
В п’ятницю рано складав тато сіно,Складав тато, складав я, ми складали обидва. (Двічі).
В суботу рано звозив тато сіно,Звозив тато, звозив я, ми звозили обидва. (Двічі).
В неділю рано їли коні сіно,Спочив тато, спочив я, ми спочили обидва. (Двічі).
18
число 103дзвоникÑòîð³íêà íàðîäîçíàâñòâà
Лялька-мотанка„Моя лялька-мотанка ниточкою змотана,
оберіг мій на землі, талісман мені в житті.”
Лялька-мотанка (або вузликова ляль-ка) є прадавнім сакральним оберегом. Їїможна сміливо назвати прапрабабусеюусіх ляльок, а першу ляльку зробилибільше 5 тисяч років тому. Знані лялькив багатьох народів світу, всі вонирізняться ззовні і за матеріа-лом, але їхня суть – незмінна, іце споріднює їх більше, аніж від-мінність матеріалу.
Лялька-мотанка є воістинуукраїнським оберегом, як дитя-ча іграшка, як оберіг родини, якмогутній магічний талісман і сим-вол зв’язку поколінь. Відомі також „спе-ціалізовані” мотанки: «зернушка» надобрий урожай; «сонниця», щоб дитячийсон був міцним і здоровим; «долюшка» нащасливе життя; весільна «князь-княгиня»парна лялька, яка має одну спільну руку надвох.
Ляльки-мотанки різні, на добробут і здо-ров’я родини мають червоно-зелені відтінки;для успіху в фінансових справах – зелені тазолотисті; для щастя у коханні й подружньомужитті – червоні, рожеві, помаранчеві кольори;для успіху в творчості – блакитні. І звісно,велику силу має вишивка! Потужну захиснусилу мають мотанки з натурального конопля-ного полотна.
Особливість ляльки-мотанки полягає втому, що до неї заборонено торкатися ножиця-ми або голкою. Всі клапті тканини рвутьсявиключно вручну, дрібні деталі примотують,але ніяк не пришивають. Окремі частини одягупотрібно вишити заздалегідь, до початку виго-товлення самої ляльки.
Важливим правилом є те, що не можна
зав’язувати на ляльці вузли. Єдиний вузол,який дозволяється, це вузол в районі пупка,який символізує народження ляльки. До речі,
саме в момент зав’язування цього вузлапотрібно подумати про призначення ляль-ки і загадати бажання. Також, дозволяють-
ся вузли на рукавах, поки ті ще не при-єднані до тіла ляльки. Цікавий факт: деякі
мотанки зовсім без рук, але свого зна-чення вони від цього не втрачають.
Вважається, що лялька-мотанкаповинна бути безлика, але та, яка слу-
жить берегинею – з хрестом замістьобличчя. Ця унікальна особли-вість української ляльки-мотанки
відрізняє її від усіх існуючих. Цейхрест ні в якому разі не вишивається –тільки намотується! Хрест стає оберегом,символом Сонця, символізує саму люди-ну, гармонію її фізичного світу (горизон-
таль) і духовного (вертикаль). І обов’язкововузлова лялька мотається за рухом сонця –тоді вона принесе вдачу та щастя.
Починається виготовлення будь-якої мотан-ки з голови. Потім її одягають у квітчастевбрання, намотуючи: сорочку, спідницю, фар-тух і хустку. У деяких регіонах України головуроблять з макової голівки. Втім, мак є водно-час символ родючості і могутній оберіг. Мак-видюк здавна сіяли біля порогу хати, щоб вінзахищав оселю.
Наостанок потрібно звернути увагу на важ-ливу річ: лялька-мотанка повинна виготовля-тися за один раз! Рукодільниці не можна від-волікатися і залишати роботу, інакше оберігможе не тільки не подіяти, але і принестинещастя. І пам’ятайте, лялька, зроблена рука-ми, значно тепліша та добріша, ніж куплена,адже вона наша – автентична… ЛЯЛЬКА-МОТАНКА!
джерело: motanka.uco
19
число 103дзвоник
Викиднийм а т е р і а лкачана куку-рудзи – ли -стя або луш -пиння, нади-хає фанта-зію рукоділь-ниць здавна.А блідо-жов -ті вироби зр и ф л е н о -сму гастоюструктуроювиглядають
оригінально і природньо. Зробити ляльку-мотанку з кукурудзяного листя можна всьогоза 15-20 хвилин! Все, що знадобиться дляроботи, власне і є листя, три ватних диска,нитки і одна зубочистка.
Особливості матеріалу: лушпиня виси-хає швидко, але характер деформації лист-ка вгадати неможливо. Тому рекомендуютьлисточки кілька хвилин проварити, а потімвисушити. Або просушити в тіні, так листкине втратять колір, і праскою попрасуватикожен листок. Щоб полегшити плетіння,перед роботою сухе листя злегка змочуютьі добре зтрушують. Увага: якщо використа-ти сире лушпиння то, підсохнувши, листкизменшаться в розмірах і лялька може про-сто розсипатися!
З дисків формуємо голову ляльки, обер-таємо її листом і ниткою фіксуємо в області
шиї. Кінці не обрізати!Нитками прикріпимо зубочистку, яку
зверху обгорнемо смужками листя. Цебудуть широкі рукава.
”Одягаємо у сорочку”, перемотуючи двалистка навхрест. До пояса прив'яжемодекілька листків спіднички. Краї низу рів-няємо, щоб лялька могла стояти.
Ще одна тонка смужка на поясі, прихо-ває нитки і слугуватиме поясом. Плетемогарну косу і пов'яжемо хустинку на голові уляльки.
Ось і все - лялька-мотанка готова! І яка жвона кралечка! Хіба ні?
Çðîáè âëàñíèìè ðóêàìè!
Подала Л. мІХАЛейко
лялька-мотанка з кукурудзяного листя
любі діти! Вже жовтень. ліси паленіють червоно-гарячим листям, сади
осиротіли від плодів, ниви сіріють, ожидаючи нового снігу, щоб навеснірозбуйніти свіжим урожаєм. Тож, дорогі діти, відпочивайте за цей час.Та не цурайтесь домашньої роботи, а насамперед книжки. Бо читання
збагачує вашу мову і духовне життя ваше теж. І мудрість вашапоглибшає. Тож зичимо вам міцного здоров’я. Хай вам щастить!
Ïèøàºìîñÿ íàøèìè ä³òüìè!
Даніел Зеле,6 років, с. луг над Тисою
Влад Петрищук,5 років і 7 місяців, с. Рускова
Наталія-Катерина фрасенюк,3 роки, с. Негостина
Дениса Роберта Мойсюк,16 років, с. луг над Тисою
