Олександр Мельниченко

СУДОВА ПРАКТИКАКОНКУРЕНЦІЙНІ

(АНТИМОНОПОЛЬНІ) СПОРИ

КИЇВ • ЮСТІНІАН • 2010

ББК 67.9(4УКР)310М48

Головний редактор:Шемшученко Юрій Сергійович — доктор юридичних наук, професор, академікНаціональної Академії Наук України та Академії правових наук України.

Рецензент:Москаленко Віктор Семенович — заступник Голови Вищого господарськогосуду України, голова судової палати з розгляду справ у господарських спорах,пов’язаних із захистом права на об’єкти інтелектуальної власності.

Наукові редактори:Кузьменко Марина Валеріївна, Шимко Андрій Іванович, Ущук ПавлоЗіновійович, Нагорний Олександр Михайлович, Мак Андрій Романович,Саєнко Володимир Володимирович.

Мельниченко О. І.Судова практика: конкуренційні (антимонопольні) спори / Олександр Мель5

ниченко. — К.: Юстініан, 2010. — 512 с.

ISBN 97859665825757559

У збірнику узагальнені рішення господарських судів України у конкуренційних спо5рах та наведено тексти цих рішень. Особливістю видання є те, що в ньому систематизованірішення господарських судів за основними правовими категоріями видів порушень кон5куренційного законодавства, таких як антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господа5рювання, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, антиконкурентні дії ор5ганів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно5господарськогоуправління та контролю, «інформаційні» правопорушення, недобросовісна конкуренціята порушення при здійсненні концентрації суб’єктів господарювання.

Міститься покажчик назв товарних ринків, на яких органами Антимонопольногокомітету України виявлено порушення конкуренційного законодавства і щодо яких ви5никали конкуренційні спори.

Тим, хто цікавиться цією гілкою судової практики суттєво полегшить роботу покаж5чик найбільш вживаних у рішеннях судів термінів конкуренційного права.

Імена суддів, рішення яких формували одне з найважливіших джерел конкуренційно5го права — судову практику, які золотими літерами віднині вписані в історію конку5ренційного права, віднесено в окремий покажчик.

Книга адресована суддям, керівникам органів державної влади економічного блоку,власникам і керівникам суб’єктів господарювання, практикуючим юристам, українсько5му студентству.

ISBN 97859665825757559 ББК 67.9(4УКР)310+67.310

© О. І. Мельниченко, 2010

© ТОВ ВО «Юстініан», 2010

М48

ВСТУП

Державний захист конкуренції у підприємницькій діяльності, гарантії якоговстановлені статтею 42 Конституції України, за останні п’ятнадцять років ставневід’ємною частиною адміністративно5правового механізму регулювання гос5подарських відносин в Україні. Показники ефективності боротьби держави зпроявами монополізму, антиконкурентними узгодженими діями, недобро5совісною конкуренцією та іншими порушеннями конкуренційного законодав5ства є значними і до того ж постійно зростають.

Реалізація конституційного принципу захисту конкуренції і функціонуваннясистеми захисту економічної конкуренції в Україні стали можливими здебіль5шого завдяки ефективній судовій практиці, яка складалася впродовж останніхп’ятнадцяти років, насамперед у діяльності господарських судів України.

Так, за період із 1994 по 2007 рік Антимонопольний комітет України виявивта припинив 12 698 випадків зловживання монопольним (домінуючим) стано5вищем на ринку, 916 випадків антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів гос5подарювання і 6 505 випадків антиконкурентних дій органів державної владита місцевого самоврядування.

За цей час до суду було оскаржено 1 649 рішень (постанов, розпоряджень) Ан5тимонопольного комітету України. З них недійсними повністю або частково бу5ло визнано 345 рішень, або 20,3 %. Стосовно позовів до суду, поданих органамиАнтимонопольного комітету України та його посадовими особами, то їхнякількість становить 2 028 заяв. Отже, можна констатувати, що багаторічнацілеспрямована та комплексна діяльність верховних інститутів державної владиУкраїни – Президента, Верховної Ради та Кабінету Міністрів забезпечила фор5мування цілісної системи захисту економічної конкуренції. Основним елемен5том цієї системи є спеціальне законодавство, що регулює відносини міжсуб’єктами господарювання, а також між ними та органами державної влади ймісцевого самоврядування, які впливають або здатні вплинути на конкуренціюна території України (відповідно до статті 2 Закону України «Про захист еко5номічної конкуренції»). Слід зазначити, що вітчизняне конкуренційне законо5давство міжнародні експерти визнали одним із найбільш адаптованих до законо5давства Європейського Союзу.

Суди України, зокрема Верховний Суд, Вищий господарський суд, апеляційніта місцеві господарські суди в частині розгляду ними спорів на підставі приписівконкуренційного законодавства відіграють вкрай важливу роль. Як відомо,відповідно до статті 5 Закону України «Про судоустрій» правосуддя в нашій дер5жаві здійснюється виключно судами та поширюється на всі правовідносини вкраїні. Тобто саме суди є тією «останньою» інстанцією, яка творить право, втілюєідеальний зміст нормативно5правових конструкцій у реальне життя. Особливу ва5гу це набуває в умовах системи писаного права, яке не завжди повною мірою вра5ховує специфіку та потреби учасників конкурентних правовідносин.

Саме рішення судів у багатьох випадках стали на заваді монополізаціїсоціально важливих ринків енергоносіїв, продовольчих продуктів (хліба, борош5на, олії, цукру, молока), саме суди допомагають антимонопольним органам за5хищати права пересічних громадян — споживачів послуг природних монополійу сфері транспорту, зв’язку, житлово5комунальних послуг. Ці питання є кончеактуальними для стратегічного розвитку економіки нашої країни, забезпеченнясоціального аспекту ринкових відносин.

Вступ

3

Таким чином, суди забезпечують ефективність функціонування системи за5хисту економічної конкуренції, сприяючи поглибленню суспільного розуміннянеобхідності встановлення та підтримання чітких, прозорих і, найголовніше,дієвих правил економічної конкуренції у сфері господарювання. Це досягаєтьсязавдяки неупередженому та високопрофесійному розгляду судами конку5ренційних спорів.

Чималі досягнення на ниві захисту конкуренції мають судді, які приймалирішення, що згадуються у цій публікації. В історії захисту конкуренції прізви5ща цих суддів закарбовані назавжди.

Особливо важливими є рішення, прийняті Верховним Судом України та Ви5щим господарським судом, адже вони не лише визначали вектор формування су5дової практики у конкуренційних справах, а й спрямовували подальше вдоско5налення конкуренційного законодавства України, розробку методології йогозастосування.

Зокрема на певному етапі розвитку законодавства про захист економічноїконкуренції, з урахуванням судової практики розгляду конкуренційних справ,стало зрозумілим, що його процесуальні норми, передбачені різними норматив5но5правовими актами, потребують кодифікації та системного доопрацювання.

В Антимонопольному комітеті України розроблено правові новели, пов’язані зсудовою практикою. Йдеться про вдосконалення положень таких інститутів кон5куренційного законодавства, як контроль за узгодженими діями, концентрацією,виявлення та припинення антиконкурентних узгоджених дій, недопущення не5добросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності. Окремі з цих проектіввже успішно завершено, а саме: внесеними змінами до Закону України «Про за5хист економічної конкуренції» введено додаткові критерії необхідності отриман5ня дозволу органів Антимонопольного комітету на концентрацію (за ринковоючасткою); з метою забезпечення прав учасників конкуренційного процесу внесенозміни до Правил розгляду заяв, справ про порушення конкуренційного законода5вства, до Положення про концентрацію та до Положення про узгоджені дії; де5талізовано механізм звільнення від відповідальності за вчинення антиконкурент5них змов осіб — їхніх учасників, які першими повідомили про такі змови органиАнтимонопольного комітету та допомогли у їхньому розслідуванні.

18 грудня 2008 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про вне5сення змін до Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»№ 6895VI, відповідно до якого недобросовісною конкуренцією визнаються дії увигляді поширення недостовірної інформації про діяльність чи товари суб’єктагосподарювання, що може ввести в оману споживачів (зокрема у рекламних матеріалах).

У Верховній Раді України зареєстровано розроблений Антимонопольнимкомітетом України і підтриманий Кабінетом Міністрів України проект Закону«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановленнявідповідальності за антиконкурентні узгоджені дії» від 29 грудня 2008 р.№ 3577, який передбачає встановлення кримінальної відповідальності за вчи5нення антиконкурентних узгоджених дій і спрямований на забезпечення систем5ної боротьби з таємними змовами керівників суб’єктів господарювання на стра5тегічних та соціально важливих ринках держави.

Конче важливим чинником впливу на функціонування системи захисту еко5номічної конкуренції є також узагальнення практики, яке здійснюється судамишляхом видання відповідних інформаційних листів та роз’яснень. Звичайно, не

Судова практика. Конкуренційні (антимонопольні) спори

4

можна не виокремити діяльність Вищого господарського суду України. Йогороз’яснення та оглядові листи з питань застосування конкуренційного законода5вства допомагають усім учасникам відносин у цій сфері швидше орієнтуватися увеликому масиві конкуренційних норм та правозастосовчої практики, обиратиправильні правові рішення.

Крім того, саме 125річний досвід роботи суддею, який має автор публікації,дав поштовх до розробки у стінах Антимонопольного комітету України Конку5ренційного процесуального кодексу України, який би завершив створення систе5ми українського конкуренційного законодавства.

Доцільно зазначити, що розгляд конкуренційних спорів у суді допомагаєвдосконалювати не лише законодавство, а й діяльність Антимонопольногокомітету України. Так стратегічна важливість належного правового забезпечен5ня розгляду справ про порушення конкуренційного законодавства обумовлюєнеобхідність створення системної, «наскрізної» юридичної служби діяльностіструктурних підрозділів центрального апарату Антимонопольного комітету тайого територіальних відділень.

Актуальними також є питання реформування діяльності територіальнихвідділень Антимонопольного комітету, що, зокрема, є можливим шляхом перет5ворення територіальних відділень у місцеві слідчі управління, об’єднані в єди5ний апарат досліджень та розслідувань. Це дало б змогу зменшити штатадміністративних працівників та сконцентрувати зусилля антимонопольних ор5ганів на своїх безпосередніх функціях – виявленні та припиненні конку5ренційних правопорушень.

Окремого доопрацювання потребує статус Антимонопольного комітету Ук5раїни. Час від часу робляться спроби розглядати його виключно як орган вико5навчої влади (хоча це не відповідає статті 1 Закону України «Про Антимонополь5ний комітет України»), що є небезпечним для повноцінного та ефективноговиконання цим органом своїх функцій, адже саме він і здійснює контроль за дот5риманням конкуренційного законодавства органами виконавчої влади(міністерствами, відомствами тощо). Тому положення Закону України «Про Ан5тимонопольний комітет України», що гарантують незалежність цього органупри здійсненні ним своїх повноважень, не є бланковими, формальними і повиннідотримуватися всіма учасниками правовідносин у сфері захисту конкуренції.

Однак ще більш важливим, у контексті подальшого розвитку системи захис5ту конкуренції, є посилення ролі судів у законотворенні, а саме – надання судамв особі Верховного Суду України права законодавчої ініціативи. Фактично Вер5ховний Суд на сьогодні є найбільш розвиненою державною інстанцією, що аку5мулює досвід правозастосування в усіх сферах нормативно5правового регулю5вання. Завдяки цьому Верховний Суд України як найвищий арбітр у державіздатний не лише надати об’єктивний аналіз проблем правової системи, а й розро5бити, у взаємодії з іншими зацікавленими установами, відповідні пропозиціїщодо їхнього вирішення.

Крім того, нині у більшості розвинутих країн системи писаного права дедалібільшого значення як джерело права набуває судовий прецедент.

Посилення ролі судового прецеденту в Україні на законодавчому рівні дало бзмогу підвищити рівень захисту прав та законних інтересів осіб – учасників нелише конкуренційних, а будь5яких інших правовідносин у суспільстві, відроди5ти посіяний Христом, заснований на новоєвангельських заповідях принципсуспільно5правової традиції.

Вступ

5

Хотілося б також, аби фахова спеціалізація суддів у розгляді конкуренційнихсправ дедалі поглиблювалася (на сьогодні розгляд таких справ віднесено до пов5новажень судів, колегій суддів та судових палат, які спеціалізуються на розглядісправ на підставі законодавства про інтелектуальну власність). Можливо, зрос5тання кількості конкуренційних справ, які розглядаються органами Антимоно5польного комітету, а потім надходять на розгляд до господарського суду, є сигна5лом до створення у господарських судах спеціалізованих палат з розгляду самецих справ (принаймні, з урахуванням їх значної кількості, у Вищому госпо5дарському суді України). Відкритим для обговорення залишається також питан5ня створення спеціалізованого конкуренційно5патентного суду України накшталт Антимонопольного трибуналу Польщі.

Усі викладені пропозиції щодо поліпшення та вдосконалення питань захистуконкуренції в антимонопольних та судових органах, звичайно, не нівелюють до5сягнень у цій сфері. Зокрема свідченням ефективної діяльності антимонополь5них органів та належної взаємодії з судами свідчать показники кількості пе5ревірених у рамках розгляду відповідних справ та залишених у силі судамирішень органів Антимонопольного комітету України, які становлять 75–78 % за5гальної кількості.

Не випадково, що юридичний департамент Антимонопольного комітету Ук5раїни, на який покладено обов’язок супроводження конкуренційних справ у су5дах, визнано найкращим з5поміж юридичних служб державних органів за опи5туванням, проведеним газетою «Юридична практика».

Верховний Суд України, Вищий господарський суд та Антимонопольнийкомітет докладають значних зусиль для підвищення професійного рівня суддівта працівників антимонопольних органів шляхом навчання, проведення спіль5них семінарів, обміну досвідом з науковцями Делаверського університету(США), суддями Європейського суду тощо.

Розвиток суспільних процесів засвідчив зростання ролі Антимонопольногокомітету України як регулятора економічних процесів та питань особливоїгостроти.

Саме діями Антимонопольного комітету України, його рішеннями, прийня5тими щодо суб’єктів ринкової влади у сфері продовольства, енергоносіїв, ліків,будівництва було припинено цінові кризи, пов’язані з антиконкурентними змо5вами та зловживання домінуючим становищем на ринку. Гостра реакція нарішення Антимонопольного комітету з боку суб’єктів ринкової влади, їхнє нама5гання саме в судах звести нанівець зусилля Антимонопольного комітету, спря5мовані на подолання штучних економічних криз, робить вкрай актуальнимвирішення завдання належної фахової спеціалізації судів, що вирішують конку5ренційні спори.

На нашу думку, всі спори у сфері конкуренції економічні за своєю суттю таідеологією, тож можуть вирішуватися лише в системі господарських судів (зок5рема, за участі Антимонопольного комітету).

Спроба утворити подвійну судову практику (в адміністративних судах) чи топеренести розгляд цих спорів у суди адміністративної юрисдикції, якими б пра5вовими приписами вона не пояснювалась, є не лише помилковою з правовогопогляду, а й такою, що призупинить або відкине розвиток системи захисту еко5номічної конкуренції в Україні на роки.

Ефективна діяльність Антимонопольного комітету України здатна відродитив очах українця довіру до інститутів і органів державної влади.

Судова практика. Конкуренційні (антимонопольні) спори

6

В умовах екологічної, продовольчої та фінансової світових криз суспільство,держава, громадські організації, політичні партії зобов’язані зробити все від нихзалежне, аби суди залишалися вирішальними арбітрами нації, щоб поняття«честь» та «справедливість» були невід’ємними характеристиками кожного ук5раїнського судді. На це варто не шкодувати будь5яких політичних, суспільних,правових зусиль та фінансових витрат.

Антимонопольний комітет України є тим державним органом, в якому впро5довж 15 років його діяльності плекається і виховується повага до суду як до осе5редку суспільної справедливості та місця, де при прийнятті рішення звучитьслово Правди.

Вступ

7

Êíèãà âèäàíà çà ï³äòðèìêè þðèäè÷íî¿ ô³ðìè Magisters

ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ СУДАМИ УКРАЇНИКОНКУРЕНЦІЙНОГО ЗАКОНОДАВСТВА1

1. РІШЕННЯ СУДІВ У СПОРАХ ЩОДО ПОВНОВАЖЕНЬ ОРГАНІВ ТА ПОСАДОВИХ ОСІБ АНТИМОНОПОЛЬНОГО КОМІТЕТУ УКРАЇНИ

(ДАЛІ — КОМІТЕТ)

1.1. Дослідження товарного ринку належить до повноважень органівАнтимонопольного комітету України.

Відповідно до Закону України «Про Антимонопольний комітет України» праCво визначати межі товарного ринку та монопольне становище2 суб’єкта господаCрювання на ньому надано органам Антимонопольного комітету України. НаданCня такого права судам або суб’єктам господарювання законом не передбачено.

Комітет може здійснювати контроль за дотриманням вимог конкуренційногозаконодавства під час ціноутворення у сфері застосування вільних цін і тарифів.

1.1.1. Постанова Верховного Суду України від 27 грудня 2001 року у складі: го�ловуючий суддя — Стефанюк В. С., судді Барбара В. П., Гуль В. С., Гусака М. Б.,Карпечкіна П. Ф., Лилака Д. Д., Самелюка П. О. у справі № 3�10к01.

Комітет3 прийняв постанову від 26 грудня 2000 р. № 235п, якою:Державне підприємство «Н.» було визнано таким, що займає монопольне ста5

новище на загальнодержавному ринку експертних робіт.Встановлено вчинення Державним підприємством «Н.» порушення конку5

ренційного законодавства у вигляді зловживання монопольним становищемшляхом встановлення монопольно високих тарифів на свій товар, що призвелодо порушення прав споживачів.

Рішенням Вищого арбітражного суду України від 10 квітня 2001 р. в справі № 8/26, залишеним без змін постановою судової колегії Вищого господарськогосуду України від 27 червня 2001 р., зазначена постанова Комітету скасована.

Суди під час винесення зазначених постанови та рішення обґрунтовували своїдоводи, зокрема тим, що:

підприємство не є монополістом4 на ринках експертних послуг щодо можли5вості державної реєстрації виробів медичного призначення, оскільки ці послугитакож надавали інші установи.

Підприємство не вчиняло вказаних у постанові Комітету порушень законода5вства, оскільки діяло у сфері застосування вільних цін і тарифів.

Судова практика. Конкуренційні (антимонопольні) спори

1 Нові для української правової системи поняття «конкуренційне законодавство» і «конкуренційнеправо» застосовуються замість понять «законодавство про захист економічної конкуренції» та «кон5курентне право», запропоновані автором у колективній монографії «Інтелектуальна власність в Ук5раїні: проблеми теорії і практики», виданій Інститутом держави і права імені В. М. Корецького НАНУкраїни у 2002 році.2 Замість передбаченого статтею 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» поняття«монопольне (домінуюче) становище» для зручності у цій публікації застосовується поняття «моно5польне становище».3 Як вищим колегіальним органом у системі органів Комітету відповідно до статті 6 Закону України«Про Антимонопольний комітет України».4 Термін «монополіст» у цій публікації вживається у значенні «суб’єкт господарювання, що займаємонопольне (домінуюче) становище на ринку». Ознаки такого становища визначені у статті 12 Зако5ну України «Про захист економічної конкуренції».

8

Верховний Суд України скасував ці рішення та постанову, зазначивши що:саме Антимонопольний комітет України, у межах наданої йому компетенції,

керуючись Методикою визначення монопольного становища5, визначає межі товар5ного ринку, а також монопольне становище суб’єкта господарювання на ньому.

Контроль за дотриманням вимог законодавства під час ціноутворення усфері застосування вільних цін і тарифів належить до компетенції Антимоно5польного комітету України.

1.1.2. Постанова судової колегії з перегляду рішень, ухвал, постанов Вищогоарбітражного суду України від 29 грудня 2000 р. у складі: заступника голови су�ду Осетинського А. Й., судді Першикова Є. В. у справі № 17�18/4343.

Одеським обласним територіальним відділенням Комітету (далі — Відділення)прийнята постанова від 6 червня 1999 р. № 065п, якою визнано вчинення Агент5ством «О.» порушення конкуренційного законодавства у вигляді зловживаннямонопольним становищем на ринку.

Зазначена постанова Відділення визнана недійсною рішенням Арбітражногосуду Одеської області від 25 серпня 1999 р., яке постановою голови цього ж судувід 2 грудня 1999 р. залишено без змін.

В основу цих рішень арбітражного суду, зокрема, було покладено висновокпро те, що Відділення помилково визначило домінуюче становище Агентства«О.» на ринку. Ці висновки арбітражного суду обґрунтовуються розрахункамистану товарного ринку, наданими Агентством «О.».

Судова колегія Вищого арбітражного суду України скасувала зазначенірішення і постанову арбітражного суду та передала справу на новий розгляд, ви5ходячи з того, що:

право визначення меж товарного ринку надано органам Антимонопольногокомітету України, а не судам або суб’єктам господарювання.

1.2. Визначення меж товарного ринку, а також монопольного (домінуючого)становища на ньому суб’єктів господарювання є виключною компетенцією АнCтимонопольного комітету України відповідно до пункту 11 частини першої тачастини четвертої статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет УкCраїни» і не може здійснюватися судами та іншими державними органами.

Наявність у суб’єкта господарювання статусу природної монополії у роCзумінні статті 1 Закону України «Про природні монополії» не може бути досCтатнім доказом того, що цей суб’єкт займає монопольне (домінуюче) становищена ринку, таке становище повинно бути доведене у справі про порушення конкуCренційного законодавства та встановлено рішенням органу Антимонопольногокомітету України.

1.2.1. Постанова Верховного Суду України від 6 вересня 2005 р. у складі: голо�вуючий суддя — Барбара В. П., судді Гусак М. Б., Карпечкін П. Ф., Колесник П. І.,Лилак Д. Д. (доповідач), Новікова Т. О., Черногуз Ф. Ф. у справі № 3�4272к05.

Адміністративною колегією Вінницького обласного територіального відділен5ня Антимонопольного комітету України (далі — Відділення) прийняте рішеннявід 18 червня 2002 року № 165р, яким:

Комбінат, за результатами діяльності у 2000–2002 роках, визнано суб’єктомприродної монополії на ринку централізованого водовідведення в межах діючих

Узагальнюючі висновки

5 Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринкузатверджена розпорядженням Антимонопольного комітету України від 5 березня 2002 р. № 495р.

9

мереж із часткою 100 відсотків (Комбінат мав у власності очисні споруди зі знешкод5ження виробничих стоків та на підставі цивільно5правового договору надавав послу5ги з очищення стічних вод Заводу, приєднаному до його водоочисних мереж);

дії Комбінату щодо встановлення необґрунтовано завищених цін на послуги зцентралізованого водовідведення, які надавалися Заводу, визнано порушеннямконкуренційного законодавства, передбаченим пунктом першим частини другоїстатті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді злов5живання монопольним становищем шляхом встановлення таких цін на послугицентралізованого водовідведення, які неможливо було б встановити за умов існу5вання значної конкуренції на ринку.

Рішенням Комітету від 25 липня 2003 р. № 240, прийнятим за результатамиперевірки зазначеного рішення Відділення, було встановлено, що:

Комбінат визнано суб’єктом природної монополії, а не таким, що займає мо5нопольне становище на ринку, що є неправильним застосуванням норм ма5теріального права;

у справі немає доказів того, що Комбінат є суб’єктом природної монополії наринку водовідведення або займає монопольне становище на цьому ринку;

помилково визначено товарні межі ринку, оскільки Комбінат надавав Заводупослуги з очищення стічних вод, а не послуги з водовідведення у повному обсязі;

висновок про необґрунтоване завищення Комбінатом ціни на послуги з очи5щення стічних вод Заводу Відділенням зроблено без дослідження фактичнихвитрат Комбінату на надання цих послуг.

Отже, рішенням Комітету встановлено, що Відділення належним чином невизначило становище Комбінату на ринку надання послуг із очищення стічнихвод та не доведений факт встановлення Комбінатом монопольних цін на вказаніпослуги.

За таких обставин зазначене рішення Відділення скасовано на підставі абзацучетвертого частини першої статті 59 Закону України «Про захист економічноїконкуренції» (невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинамсправи), а провадження у справі припинено через відсутність об’єктивних мож5ливостей встановити фактичні витрати Комбінату на надання послуг з очищен5ня стічних вод Заводу за період з 2000 по 2002 рік.

Завод не погодився з таким рішенням Комітету і звернувся до господарськогосуду із позовом про визнання цього рішення недійсним. Справу розглянули судипершої та апеляційної інстанцій й постановою Вищого господарського суду Ук5раїни передана на новий розгляд.

Під час нового розгляду рішенням Господарського суду м. Києва, залишенимбез змін постановою Київського апеляційного господарського суду, позовні ви5моги Заводу задоволені.

У постанові Вищого господарського суду України, якою залишено без змінвказані рішення та постанову господарських судів, зазначалось, що:

визнаючи рішення Антимонопольного комітету України недійсним, госпо5дарські суди правильно виходили з того, що згідно зі статтею три Закону Ук5раїни «Про природні монополії» законодавство України про природні монополіїскладається з цього Закону, законів України «Про захист економічної конку5ренції», «Про Антимонопольний комітет України» та інших законів; суб’єктприродної монополії може бути суб’єктом порушення конкуренційного законо5давства. Зібраними у справі доказами підтверджено, що Комбінат займав моно5польне становище на товарному ринку централізованого водовідведення в межахдіючих мереж з часткою 100 відсотків.

Судова практика. Конкуренційні (антимонопольні) спори

10

Таким чином, позиція Вищого господарського суду України полягала у тому,що монопольне (домінуюче) становище суб’єкта господарювання на ринку можебути визначене на підставі положень Закону України «Про природні монополії»,тобто шляхом визнання суб’єкта господарювання суб’єктом природної монополії.Також Вищий господарський суд України фактично визнав право судів визначатимонопольне (домінуюче) становище суб’єкта господарювання на ринку, виходячи зправової оцінки матеріалів, зібраних під час і розгляду справи органами Комітету.

Верховний Суд України, скасовуючи зазначені постанови Вищого господарсь5кого суду України, Київського апеляційного господарського суду та рішенняГосподарського суду міста Києва у цій справі й передаючи справу на новий розг5ляд, встановив таке.

Відповідно до пункту 11 частини першої та частини четвертої статті 7 Зако5ну України «Про Антимонопольний комітет України» визначення меж товарно5го ринку, а також монопольного становища на ньому суб’єктів господарювання євиключною компетенцією Антимонопольного комітету України і не можездійснюватися іншими державними органами.

Всупереч зазначеному припису вказаного Закону та положенням частинидругої статті 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та їхпосадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та успосіб, що передбачені Конституцією та законами України, господарські судиздійснили визначення меж товарного ринку та монопольного становищаКомбінату на ньому, а також визнали товарні межі ринку як «централізоване во5довідведення», тоді як Антимонопольний комітет у своєму рішенні визнав їх як«очищення промислових стічних вод».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про природні монополії» законодав5ство про природні монополії складається не лише з цього Закону, законів України«Про захист економічної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет Ук5раїни», чим обмежились господарські суди, а й із законів, що встановлюють особ5ливості здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій.

Враховуючи, що згідно із статтею 3 Закону України «Про захист економічноїконкуренції» Закон України «Про природні монополії» не зазначається як части5на конкуренційного законодавства, то заслуговують на увагу доводи касаційнихскарг про те, що відносини у сфері природних монополій регулюються нормамиконкуренційного законодавства лише у разі, якщо вони прямо підпадають під діюцих норм.

Висновок Вищого господарського суду України, як і апеляційного та місцево5го господарських судів, про те, що суб’єкт природної монополії є суб’єктом пору5шення конкуренційного законодавства, зроблено без урахування зазначеного.Кваліфікуючими ознаками порушення за статтею 13 Закону України «Про за5хист економічної конкуренції» є встановлення суб’єкта порушення, що займаємонопольне становище на ринку товару та зловживає своєю ринковою владою(статті 12 і 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції», Методикавизначення монопольного становища).

1.3. Органи Антимонопольного комітету України мають право розглядатисправи та накладати стягнення за порушення конкуренційного законодавства.

Вимоги державного уповноваженого, голови територіального відділення вмежах їхніх повноважень є обов’язковими для виконання. Невиконання цих заCконних вимог тягне за собою відповідальність, передбачену законодавством.

Узагальнюючі висновки

11

Форма вимоги державного уповноваженого, голови територіального віддіCлення про надання інформації законодавством не визначена, а тому запитінформації є формою такої вимоги. Зазначена вимога може надсилатися у будьCякій формі, крім тієї, щодо якої є пряма заборона закону.

1.3.1. Постанова колегії суддів Верховного Суду України від 11 лютого 2002 ро�ку у складі: головуючий суддя — Стефанюк В. С., судді Барбара В. П., Гуль В. С.,Гусак М. Б., Карпечкін П. Ф., Лилак Д. Д. (доповідач), Мушинський М. М.,Новікова Т. О., Шицький І. Б. у справі № 3�304к01.

Антимонопольним комітетом України прийнята постанова від 28 грудня 2001№ 07/495п, якою дії однієї з українських Залізниць щодо неподання інформаціїна запит органів Комітету визнані порушенням конкуренційного законодавства.

Залізниця звернулася до Вищого арбітражного суду України з вимогою провизнання недійсною зазначеної постанови Комітету. Рішенням Вищогоарбітражного суду України від 6 березня 2001 року та постановою судової колегіїВищого господарського суду України від 24 листопада 2001 року в позові відмов5лено, постанова Комітету визнана такою, що відповідає законодавству.

Верховний Суд України, залишаючи без змін зазначені рішення та постановусудів, керувався, зокрема, тим.

Законодавством не передбачена конкретна форма вимоги державного упов5новаженого щодо подання документів, письмових та усних пояснень, іншоїінформації, зокрема інформації з обмеженим доступом, необхідної для здійснен5ня Комітетом покладених на нього завдань. Зазначена вимога може надсилатисясуб’єктам господарювання (підприємцям) у будь5якій формі, крім тієї, щодоякої є пряма заборона законом.

Неподання Залізницею витребуваної державним уповноваженим інфор5мації суперечить вимогам закону, якими передбачено, що суб’єкти господарю5вання зобов’язані на вимогу державного уповноваженого подавати витребувануінформацію.

За неподання інформації органам Антимонопольного комітету України насуб’єктів господарювання накладаються штрафи.

1.4. Розпорядження органів Антимонопольного комітету України можуть буCти оскаржені повністю або частково до суду заявником, відповідачем, третьоюособою у двомісячний строк з дня їхнього одержання відповідно до частини перCшої статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Цей строкмає присікальний характер.

Про присікальний строк у Законі України «Про захист економічної конкуCренції» та «Про захист від недобросовісної конкуренції».

1.4.1. Постанова колегії суддів Вищого господарського суду України від 22 січня 2008 року у складі: головуючий суддя — Селіваненко В. П., судді Бене�дисюк І. М. (доповідач), Львов Б. Ю. у справі № 16/697�НМ.

Адміністративна колегія Житомирського обласного територіального відділен5ня Антимонопольного комітету України (далі — Відділення) прийняла рішеннявід 19 жовтня 2006 року № 1.16/555, яким кваліфікувала вчинення порушення увигляді антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання шляхомвчинення схожих дій на ринку роздрібної торгівлі світлими нафтопродуктами,які призвели до обмеження конкуренції, та наклала штраф на відповідних

Судова практика. Конкуренційні (антимонопольні) спори

12

суб’єктів господарювання (за частиною третьою статті 6 та пунктом 1 статті 50 За5кону України «Про захист економічної конкуренції» (далі — Закон).

17 травня 2007 року позов ВАТ «У.» щодо визнання частково недійсним оскар5жуваного рішення Житомирським господарським судом (суддя Гансецький В.П.)було задоволено.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 23 жовтня2007 року (колегія суддів у складі: суддя Майор Г. І. — головуючий, судді Горш5кова Н. Ф., Філіпова Т. П.) рішення місцевого господарського суду у справі ска5совано, провадження у справі припинено. Обґрунтуванням цієї постанови сталиприписи статті 60 Закону щодо пропущення строків оскарження оспорюваногорішення.

Перевіривши застосування норм матеріального і процесуального права попе5редніми інстанціями та погоджуючись із позицією Житомирського апеляційно5го господарського суду, Вищий господарський суд України залишив його рішен5ня без змін, а скаргу ВАТ «У.» — без задоволення, оскільки:

— 20 жовтня 2006 року Відділенням було надіслано витяг із оспорюваногорішення разом із супровідним листом від 19 жовтня 2006 року № 1.20/552053. Заз5начене рекомендоване поштове відправлення на адресу позивача було отриманоуповноваженим представником ВАТ «У.» (згідно з повідомленням про врученняпоштового рекомендованого відправлення № 3566225) 23 жовтня 2006 року;

— 19 грудня 2006 року ВАТ «У.» звернулося до господарського суду містаКиєва в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства Ук5раїни, з позовом про визнання частково недійсним оспорюваного рішення, протеухвалою названого суду від 22 грудня 2006 року у відкритті провадження усправі відмовлено.

До належного суду з відповідним позовом ВАТ «У.» звернулося лише 3 квітня2007 року, тобто більш ніж через п’ять місяців після одержання рішення органуАнтимонопольного комітету України, що суперечить вимогам частини першоїстатті 60 Закону, згідно з якою заявник, відповідач, третя особа мають право ос5каржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю абочастково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.Цей строк не може бути відновлено.

1.4.2. Постанова Верховного Суду України від 24 лютого 2004 року у складі:головуючий суддя — Шицький І. Б., суддів Барбара В. П., Гусак М. Б. (доповідач),Лилак Д. Д., Новікова Т. О. у справі № 3�59к04.

Адміністративною колегією Кіровоградського обласного територіальноговідділення Антимонопольного комітету України (далі — Відділення) прийняторішення від 31 грудня 2002 року № 38, яким встановлено, що:

ТОВ «К.» у 2001 році займало монопольне становище на ринку технічногообслуговування та ремонту реєстраторів розрахункових операцій в межах містаКіровограда;

дії ТОВ «К.» щодо встановлення монопольно високих цін та диск5римінаційних цін на свої послуги, що призвело до порушення прав споживачів,визнані порушенням конкуренційного законодавства.

ТОВ «К.» звернулося до суду з позовом про визнання недійсним цього рішен5ня адміністративної колегії Відділення і про визнання недійсним розпоряджен5ня голови Відділення від 31 січня 2002 року про внесення змін і доповнень до Пе5реліку суб’єктів господарювання, що займають монопольне становище на

Узагальнюючі висновки

13

регіональних ринках Кіровоградської області (яким, зокрема, ТОВ «К.» внесенодо зазначеного Переліку).

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 5 травня 2003 року,залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарсько5го суду від 23 липня 2003 року, позов задоволено частково: визнано недійсним ос5каржуване рішення Відділення і пункт 1.1 оскаржуваного розпорядження голо5ви Відділення щодо внесення ТОВ «К.» до відповідного Переліку монополістів.

Постановою Вищого господарського суду України від 11 листопада 2003 рокупостанова суду апеляційної інстанції залишена без змін, а касаційна скаргаВідділення — без задоволення.

Верховний Суд України, скасовуючи ці рішення та постанову судів та переда5ючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, встановив таке.

Відповідно до частини першої статті 60 Закону України «Про захист еко5номічної конкуренції» заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржитирішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково досуду в двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бутивідновлено.

З огляду на це, а також з урахуванням того, що позовна заява подана з пропус5ком двомісячного строку, встановленого Законом, суд апеляційної інстанціїдійшов правильного висновку про необхідність припинення провадження у ційсправі.

Закон, визначаючи право особи, зокрема юридичної, на судовий захистсвоїх прав та охоронюваних законом інтересів, водночас може встановлювати по5рядок та строк (зокрема присікальний) здійснення такого захисту, що й зробле5но законодавцем у наведеній нормі Закону України «Про захист економічноїконкуренції». Тому є неможливим вирішення господарським судом спору щодотакого акта органу Комітету, який оскаржено поза межами зазначеного строку.

1.4.3. Постанова Вищого господарського суду України від 12 лютого 2008 року ускладі: головуючий суддя — Селіваненко В. С. (доповідач), суддів Львов Б. Ю., Бене�дисюк І. М. у справі № 38/350.

Антимонопольним комітетом України було прийнято рішення від 18 жовтня2005 року № 3445р, яким встановлено, наявність антиконкурентних узгодженихдій між суб’єктами господарювання, що діють на ринку надання страхових послуг.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14 травня 2007 року (суддяКролевець О. А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного гос5подарського суду від 16 жовтня 2007 року (колегія суддів у складі: суддя Смірно5ва Л. Г. — головуючий, судді Алданова С. О. і Коротун О. М.), позивачу — ЗАТ«НФСК «Д.» у позові відмовлено.

Вищий господарський суд України, розглядаючи касаційну скаргу,керувався тим, що:

відповідно до частини першої статті 60 Закону заявник, відповідач, третяособа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету Ук5раїни повністю або частково до господарського суду в двомісячний строк з дняодержання рішення. Цей строк не може бути відновлено;

розглядаючи цю справу, попередні судові інстанції повинні були з’ясуватидень одержання оспорюваного рішення ЗАТ «НФСК «Д.», оскільки ця обставинавходить до предмета доказування в ній та має значення для правильного виснов5ку про додержання чи недодержання названим товариством відповідного строку;

Судова практика. Конкуренційні (антимонопольні) спори

14

названі судові інстанції не здійснили цієї процесуальної дії, зазначену датуне з’ясували та в судових рішеннях не відобразили (встановили лише дати прий5няття та надіслання зазначеного рішення). У зв’язку з цим попередні судовіінстанції неправильно застосували приписи частини першої статті 43 ГПК Ук5раїни стосовно всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесівсіх обставин справи в їхній сукупності.

Касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не маєправа встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встанов5лені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, тому справубуло вирішено передати на новий розгляд до господарського суду.

1.4.4. Постанова Вищого господарського суду України від 24 червня 2008 року ускладі: головуючий суддя — Селіваненко В. С., судді Львов Б. Ю. (доповідач),Бенедисюк І. М. у справі № 6/334�07�8638.

Адміністративною колегією Одеського обласного територіального відділенняАнтимонопольного комітету України було прийнято рішення від 24 квітня 2007року № 155рш, яким встановлено наявність у діях Управління ознак порушеннязаконодавства про захист від недобросовісної конкуренції у вигляді схиленнягосподарюючих суб’єктів до розірвання укладених ними з іншим суб’єктом гос5подарювання договорів на охорону об’єктів.

Господарський суд Одеської області своїм рішенням від 25 лютого 2008 року(суддя Демешин О. А.) у задоволенні позову відмовив. Рішення мотивується про5пуском позивачем строків на звернення до суду та містить зазначення про на5явність з боку Відділення неповного з’ясування обставин, які мають значеннядля справи. Висновки оспорюваного рішення, на думку господарського суду, невідповідають викладеним у ньому обставинам.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25 березня 2008року (колегія суддів у складі: суддя Величко Т. А. — головуючий, судді Бойко Л. І.,Жукова А. М.) рішення Господарського суду Одеської області від 25 лютого 2008року скасовано та провадження у справі припинено. Постанову апеляційного су5ду мотивовано тим, що пропуск Управлінням присікального двомісячного стро5ку оскарження рішення виключає можливість судового розгляду цього спору.

Вищий господарський суд України, розглядаючи касаційну скаргу, керувавсятим, що:

попередніми судовими інстанціями з’ясовано, що Управління отримало копіюрішення відповідача 24 квітня 2007 року, а з позовною заявою звернулося домісцевого суду лише 26 листопада 2007 року, тобто з пропуском тридцятиденно5го строку на оскарження та двомісячного присікального строку;

Управлінням подано клопотання про відновлення пропущеного строку; місцевий та апеляційний господарські суди керувалися тим, що згідно з при5

писами частини першої статті 60 Закону України «Про захист економічної конку5ренції» передбачений ними двомісячний строк оскарження рішення органу Ан5тимонопольного комітету України не може бути відновлено, а тому відповіднийстрок є присікальним, що виключає можливість задоволення клопотання пози5вача про відновлення строку на оскарження рішення відповідача. Водночас при5писи щодо присікального характеру встановлених для оскарження строківмістить лише Закон України «Про захист економічної конкуренції», тоді як За5кон України «Про захист від недобросовісної конкуренції», за яким Управліннябуло притягнуто до відповідальності, відповідних обмежень не встановлює;

Узагальнюючі висновки

15

місцевий господарський суд помилково зазначив у рішенні зі справи про не5можливість задоволення згаданого клопотання позивача про відновлення пропу5щеного ним строку на оскарження рішення. Суд апеляційної інстанції взагаліухилився від розгляду цього судового спору по суті та припинив провадження усправі. До того ж фактичні причини пропуску позивачем строку на оскарженнярішення не було встановлено та досліджено ні місцевими, ані апеляційними гос5подарськими судами.

Касаційна інстанція відповідно до частини другої статті 1117 Господарськогопроцесуального кодексу України (далі — ГПК України) не має права встановлю5вати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні абопостанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання дос5товірності того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збира5ти нові докази або додатково перевіряти їх. Попередні судові інстанції припусти5лися неправильного застосування приписів законодавства стосовно всебічного,повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їхнійсукупності, що є підставою для скасування судових рішень зі справи.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду пер5шої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій пос5танові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спірвідповідно до вимог закону.

1.4.5. Постанова Вищого господарського суду України від 29 січня 2008 року ускладі: головуючий суддя — Селіваненко В. С., судді Львов Б. Ю., Бенедисюк І. М.(доповідач) у справі № 11/399/07.

Адміністративною колегією Миколаївського обласного територіальноговідділення Антимонопольного комітету України (далі — Відділення) було прий5нято рішення від 25 грудня 2006 року № 275рш, згідно з яким ВАТ «М.» займаємонопольне становище, зокрема, на ринку послуг з виконання проектних робіт згазифікації для населення міста Миколаєва з часткою 35 відсотків. Рішеннямвстановлена наявність у діях ВАТ «М.» ознак порушення законодавства про за5хист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним становищемна ринку, що може призвести до обмеження конкуренції або ущемлення інте5ресів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливимиза умов існування значної конкуренції на ринку.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 4 вересня 2007 року(суддя Василяка К. Л.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційно5го господарського суду від 1 листопада 2007 року (колегія суддів у складі: суддяТуренко В. Б. — головуючий, судді Бандура Л. І., Поліщук Л. В.), у задоволенніпозову відмовлено з мотивів порушення позивачем конкурентного законодав5ства та пропуску ним строку оскарження рішення органу Антимонопольногокомітету України.

Судовими інстанціями з’ясовано, що оспорюване рішення було отримано по5зивачем 3 січня 2007 року.

Згідно з частиною першою статті 60 Закону заявник, відповідач, третя особамають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету Україниповністю або частково до господарського суду в двомісячний строк з дня одер5жання рішення; цей строк не може бути відновлено.

Передбачений цією нормою строк є присікальним, і визначені згідно із стат5тею 223 Господарського кодексу України строки реалізації господарсько5правовоївідповідальності на відповідні правовідносини не поширюються.

Судова практика. Конкуренційні (антимонопольні) спори

16

Вищий господарський суд України у межах компетенції касаційної інстанціїскасував попередні рішення судів та припинив провадження у справі.

1.4.6. Постанова Вищого господарського суду України від 17 червня 2008 року ускладі: головуючий суддя — Селіваненко В. С. (доповідач), судді Бенедисюк І. М.,Львов Б. Ю. у справі № 11/442.

Згідно з рішенням адміністративної колегії Київського обласного тери5торіального відділення Антимонопольного комітету України (далі — Відділен5ня) визнано порушенням пункту 15 статті 50 Закону дії Телестудії, а саме — по5дання Відділенню недостовірної інформації, і у зв’язку з цим на Телестудіюнакладено штраф у сумі 6 000 гривень.

Це рішення було отримане Телестудією у квітні 2007 року. Звернення до гос5подарського суду відбулося у серпні 2007 року. Тобто більш ніж через два місяціпісля отримання зазначеного рішення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19 грудня 2007 року (суддяЄвсіков О. О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного госпо5дарського суду від 20 лютого 2008 року (колегія суддів у складі: суддя Корсак В. А. —головуючий, судді Авдєєв П. В. і Коршун Н. М.), у позові відмовлено повністю.Підставою прийняття зазначених рішень став пропуск Телестудією двомісячно5го строку оскарження рішення органів Антимонопольного комітету до госпо5дарського суду, передбаченого статтею 60 Закону України «Про захист еко5номічної конкуренції».

Телестудія звернулася із касаційною скаргою до Вищого господарського судуУкраїни. При цьому було надіслано письмове клопотання про відкладення розг5ляду справи «в зв’язку з терміновим відрядженням директора К.».

Проте Вищий господарський суд України не знайшов підстав для задоволен5ня зазначеного клопотання з огляду на те, що Телестудією не надано доказів«термінового відрядження» поіменованої особи, як не наведено й доводів щодонеможливості участі в засіданні іншого представника Телестудії; матеріалисправи були визнані достатніми для здійснення касаційного перегляду оскаржу5ваного судового рішення, навіть за відсутності відповідної особи.

Розглянувши зазначену касаційну скаргу, Вищий господарський суд Україниприпинив провадження у справі, скасувавши рішення місцевого та апеляційно5го господарських судів. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 80 Господарсь5кого процесуального кодексу України господарський суд припиняє проваджен5ня у справі