До спеціалізованої вченої ради

Д 64.086.01 у Національному

юридичному університеті імені

Ярослава Мудрого

61024, м. Харків,

вул. Пушкінська, 77

ВІДГУК

офіційного опонента Письменного Дмитра Петровича на дисертацію та

автореферат Полюховича Олега Івановича на тему: «Судовий контроль

при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій», представлену до

захисту на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за

спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова

експертиза; оперативно-розшукова діяльність. – Харків, 2017. – 219 с.

Актуальність теми дослідження. Україна обрала європейський вектор

розвитку, але нестабільна суспільно-політична ситуація, кризове соціально-

економічне становище країни, постійне збільшення кількості звернень

громадян України до Європейського суду з прав людини зумовлюють

об’єктивну необхідність проведення реформ в економічній, правоохоронній,

судовій та в інших галузях державної діяльності. Серйозною перешкодою на

цьому шляху постають порушення прав та законних інтересів людини і

громадянина, захист і забезпечення яких покладено на державу в особі її

правоохоронних і судових органів.

Як справедливо зазначає О.І. Полюхович, відповідно до Конституції

України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і

спрямованість діяльності держави (ст. 3).

Правий дисертант в тому, що такий підхід до встановлення орієнтирів

загальнодержавної політики, з одного боку, зобов’язує державу забезпечити

непорушність конституційних прав та свобод людини органами публічної

влади, а з іншого – актуалізує питання підвищення ефективності протидії

злочинності, в першу чергу, в частині боротьби з тяжкими та особливо

тяжкими злочинами, які посягають на права і свободи окремих осіб, а

подекуди й на суспільство і державу в цілому.

Слід погодитися з дисертантом в тому, що одним із ефективних засобів

протидії злочинності є застосування негласних методів проведення

досудового розслідування, які в кримінальному процесуальному

законодавстві України знайшли втілення в інституті негласних слідчих

(розшукових) дій.

Ці дії, будучи способом отримання доказової інформації, істотно

обмежують права і законні інтереси особи. Разом з тим, відповідно до

європейських стандартів, можливість використання негласних слідчих

(розшукових) дій повинна передбачити існування механізмів контролю за

дотриманням прав та свобод людини, найбільш дієвим серед яких на

сьогодні справедливо вважається судовий контроль.

Оскільки багато проблем, пов’язаних із судовим контролем при

проведенні негласних слідчих (розшукових) дій, на сьогодні так і не знайшли

доктринального осмислення, а й навіть однозначного вирішення у науці

кримінального процесу, то актуальність теми дисертації є безперечною, а

звернення Полюховичем О.І. до цих важливих проблем, свідчить про

своєчасність даного дисертаційного дослідження, що має науково прикладне

значення.

Офіційний опонент підтверджує, що дисертація виконана згідно з

планом наукових досліджень кафедри кримінального процесу та оперативно-

розшукової діяльності Національного юридичного університету імені

Ярослава Мудрого і є складовою частиною комплексної цільової програми

«Судова влада: проблеми організації та діяльності» (номер державної

реєстрації 0111U000957).

Вивчення дисертації та автореферату свідчить про логічну структуру

роботи, що дало можливість дисертанту всесторонньо й повно дослідити

задекларовану тему.

Здобувачем, з погляду опонента, правильно сформульовані об’єкт і

предмет дослідження.

Він продемонстрував знання сучасних наукових методів, що позитивно

відбилося на результатах дисертаційного дослідження (с. 8), підтвердило їх

наукову обґрунтованість і новизну розроблених теоретичних висновків і

науково-практичних рекомендацій, що виносяться на захист.

Аналіз дисертаційної роботи дає нам підставу стверджувати, що мета,

яку ставив перед собою дисертант у своєму дослідженні, а саме – отримання

нових результатів у вигляді наукових висновків щодо характеристики

судового контролю при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій,

встановлення шляхів удосконалення нормативної моделі діяльності суду при

їх проведенні, а також надання обґрунтованих пропозицій по вдосконаленню

чинного кримінального процесуального законодавства та практики його

застосування (с. 5-6 дисертації) – у цілому ним досягнута.

Ступінь обґрунтованості наукових положень, висновків і

рекомендацій, сформульованих у дисертації та їх достовірність.

Результати дисертаційного дослідження Полюховича О.І. є

аргументованими та переконливими, вони отримані завдяки широкому

використанню різноманітних методів наукового дослідження.

Опонована робота базується на нормативно-правовій базі, яку

складають положення міжнародно-правових актів, Конституція України,

КПК України, рішення Конституційного Суду України, Європейського суду з

прав людини, постанови Пленуму Верхового Суду України, практика

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних

справ, законодавство іноземних країн.

Вивчення дисертації показало вдалість вибору Полюховичем О.І.

методів наукового дослідження, комплексного використання загальних і

спеціальних методів наукового аналізу.

Емпіричну базу дисертації становлять: а) результати проведеного

узагальнення понад 500 ухвал слідчих суддів Апеляційного суду Рівненської

області щодо надання дозволу на проведення НСРД у період з 2014 по

2016 рр.; б) судові рішення, які внесені до Єдиного держаного реєстру

судових рішень (с. 8, 136-137, 168-169, 173-174,182).

Належна методологія також є підтвердженням достовірності наукових

положень, висновків та результатів, викладених в дисертації. Виконана

робота ґрунтується на загальному діалектичному методі пізнання соціальних

явищ та процесів, відповідно до якого проблеми, що вирішуються в

дисертації, розглядаються в єдності їх соціального змісту та правової форми.

Під час дослідження автором використовувалися й інші методи

дослідження, такі як: порівняльно-правовий, системно-структурний,

формально-логічний, статистичний, узагальнення та ін. (с.7).

Вони дозволили дисертанту показати важливість підходу до з’ясування

теоретичних положень інституту судового контролю при проведенні

негласних слідчих (розшукових) дій.

Слід констатувати, що методологія дослідження побудована вірно,

передбачає використання апробованої системи методів та методик.

Постановка завдань, визначення об’єкту, предмету та мети наукового пошуку

виглядає чітко і зрозуміло та цілком відповідає загальним вимогам. Завдання

та мета наукової праці здобувачем в цілому досягнуті.

Обсяг використаних у роботі бібліографічних джерел є цілком

достатнім (220 найменувань).

Таким чином, обґрунтованість та достовірність отриманих дисертантом

результатів, висновків і пропозицій забезпечена завдяки використанню

широкого кола наукових джерел, різноманітних методів наукового та

практичного аналізу поставлених завдань.

Наукова новизна положень, висновків та рекомендацій,

сформульованих у дисертації.

Робота Полюховича О.І. є самостійною завершеною кваліфікаційною

науковою працею в ході якої отримано нові результати у вигляді

обґрунтованих висновків щодо сутності судового контролю при проведенні

НСРД, виявлення пов’язаних із цим проблем та можливих шляхів їх

подолання, встановлення способів удосконалення нормативної моделі

судово-контрольної діяльності при проведенні НСРД та правозастосування в

цій сфері.

Серед наукових положень та висновків, які характеризуються

науковою новизною, слід відзначити, зокрема такі:

- запропоновано авторське розуміння судового контролю за

дотриманням прав людини при проведенні негласних слідчих (розшукових)

дій як специфічного напряму судово-контрольної діяльності, особливість

правової природи якого відображається у низці характерних ознак: а)

процесуальна пасивність суб’єкта, контроль за дотриманням прав, свобод та

законних інтересів якого здійснюється; б) відсутність змагальності та

гласності; в) превентивність; г) імперативність (остаточність) судового

рішення; д) самостійність судового рішення (с. 50-60, 65, 187);

- доведено, що поняттям «судовий контроль» охоплюється діяльність

слідчого судді апеляційного суду області, міста Києва з розгляду клопотань

слідчого, прокурора про надання дозволів на проведення НСРД

(«попередній» судовий контроль), а також перевірки законності та

виправданості НСРД, які у невідкладних випадках були розпочаті до

встановлення ухвали слідчого судді в порядку ст. 250 КПК («наступний»

судовий контроль) (с. 61, 186-187);

- обґрунтовано тезу про те, що клопотання про продовження дозволу на

проведення НСРД, з метою забезпечення її безперервності, має бути подано

до відповідного суду не пізніше ніж за шість годин до завершення строку

попереднього дозволу. Більш пізнє звернення із відповідним клопотанням

зобов’язує припинити проведення НСРД після закінчення строку

попереднього дозволу (с. 94, 129);

- встановлено, що орієнтиром для змістовного наповнення ухвали

слідчого судді про надання дозволу на проведення НСРД (а відтак і для

переліку питань, щодо яких у слідчого судді повинно сформуватися

внутрішнє переконання) має служити перелік обставин, які закон зобов’язує

вказувати (ч. 2 ст. 248 КПК) у відповідному клопотання слідчого, прокурора

(с. 130, 188);

- запропоновано та аргументовано пропозицію стосовно зняття грифу

секретності з клопотань слідчих і прокурорів про проведення НСРД та

відповідних клопотань слідчих суддів (с. 180-182, 190);

На підставі проведеного дослідження дисертантом сформульовано ряд

пропозицій по внесення змін і доповнень до ст. ст. 246, 247, 248, 250 КПК

України (с. 11, 187-190).

Практичне значення результатів дослідження.

Отримані автором результати дисертаційного дослідження можуть

бути використані у різних аспектах правової діяльності. Вся сукупність

теоретичних та практичних висновків дослідження Полюховича О.І. свідчить

про те, що вони є певним внеском в сучасну науку кримінального процесу,

оскільки розширюють і поглиблюють уявлення про сутність та зміст

інституту судового контролю при проведенні негласних слідчих

(розшукових) дій.

Викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані:

а) у науково-дослідницькій сфері – для подальших досліджень інституту

судового контролю при проведенні НСРД; б) у законотворчій діяльності –

під час удосконалення норм чинного КПК; в) у правозастосовній діяльності –

для надання практичної допомоги слідчим, прокурорам, слідчим суддям у

застосуванні закону та в уникненні помилок у їх діяльності; г) у навчально-

методичному процесі – при викладанні курсу кримінального процесу та

інших навчальних дисциплін, підготовці підручників і науково-практичних

посібників.

Проведений аналіз дисертації дозволяє зробити висновок про те, що

дисертантом досягнуто поставленої мети та виконано означені ним завдання і

подано на експертизу завершене комплексне дослідження, в якому висвітлені

актуальні та значимі проблеми інституту судового контролю при проведенні

негласних слідчих (розшукових) дій.

Продуманою є й чітка структура роботи, що також не могло не

позначитися на результатах наукового дослідження Полюховича О.І.

Оцінка змісту дисертації та її оформлення. У першому розділі

«Судовий контроль як кримінальна процесуальна функція» дисертант

слушно зазначає, що метою судового контролю є дотримання прав, свобод та

інтересів осіб у кримінальному провадженні. Ця мета досягається за рахунок

реалізації різного ряду процесуального інструментарію, як, наприклад,

надання судом дозволу на проведення слідчої дії. На думку рецензента,

дисертант правильно робить висновок про те, що діяльність слідчого судді

апеляційного суду області із розгляду клопотань про надання дозволів на

проведення негласних слідчих (розшукових) дій відповідає найменуванню

«судовий контроль» і охоплюється його змістом (с. 18-19).

Заслуговує підтримки позиція Полюховича О.І. про те, що об’єктом

судового контролю під час досудового розслідування є рішення, дії (у тому

числі плановані), бездіяльність учасників кримінального провадження, які

обмежують (або можуть обмежити) права, свободи та інтереси осіб, а

предметом – законність та обґрунтованість цих рішень, дій чи бездіяльності

(с. 24-25).

Правий дисертант в тому, що судовий контроль є самостійною

кримінальною процесуальною функцією, яка не охоплюється правосуддям (с.

36-39). Підтвердженням вказаному є те, що судовий контроль за

дотриманням прав людини при проведенні НСРД є специфічним напрямом

судово-контрольної діяльності, особливість правової природи якої

характеризується: 1) процесуальною пасивністю суб’єкта, контроль за

дотриманням прав, свобод і законних інтересів якого здійснюється; 2)

відсутністю змагальності та гласності; 3) превентивністю; 4) імперативністю

рішення слідчого судді; 5) самостійним характером рішення слідчого судді

(с. 51-60, 65).

Розділ другий дисертації присвячений проблемам організації та

здійснення судового контролю при проведенні НСРД (с. 66-124).

В цій частині роботи здобувач слушно зазначає, що його увага

зосереджується на аналізі проблемних питань, пов’язаних із визначенням

підсудності клопотань про надання дозволу на проведення НСРД; специфіки

вирішення відводів, заявлених слідчому судді, уповноваженому на розгляд

клопотань про проведення таких дій, а також забезпеченню невідкладності

реєстрації та розгляду клопотання про надання дозволу на НСРД та ін. (с. 67-

106).

Слід погодитися з дисертантом, що відсутня синхронізація між ч. 2 та

ч. 3, 4 ст. 248 КПК в частині регулювання змісту клопотання слідчого,

прокурора та ухвали слідчого судді (с. 111-112, 130).

Позитивним аспектом дисертації є те, що Полюховичем О.І. вірно

відзначається, що в ухвалі слідчого судді повинна бути відображена оцінка

судом усіх обставин, які викладенні у клопотанні слідчого, прокурора, як з

позиції їх повноти, так і з огляду на їх мотивованість, обґрунтованість та

переконливості у конкретній ситуації (с. 126).

Офіційний опонент підтримує висновок Полюховича О.І. про те, що в

умовах змагального кримінального процесу процесуальна активність

слідчого судді є обмеженою лише тими випадками, що прямо передбачені

законом (зокрема, ст. 206 КПК), і тому релевантним результатом судового

розгляду за названих умов має бути постановлення ухвали про відмову в

задоволенні клопотання (с. 130-131).

У третьому розділі «Проблемні питання реалізації наступного

судового контролю та оцінки результатів НСРД у доказуванні» здобувач

розглядає питання, що викликають складнощі теоретичного і прикладного

характеру, які виникають при проведенні негласної слідчої (розшукової) дії

до постановлення ухвали слідчого судді (ст. 250 КПК), а також на перевірці

судом допустимості доказів, отриманих за результатами НСРД (с. 132-181).

На думку офіційного опонента, слід підтримати твердження дисертанта

про те, що аналіз судової практики засвідчує, що як Європейських суд з прав

людини, так і національні суди України різних інстанцій дотримуються

єдиної позиції, відповідно до якої для перевірки допустимості доказів,

отриманих за результатами НСРД, суд повинен мати можливість

ознайомитися не лише із протоколами, а і з документами, якими надано

дозвіл на проведення НСРД. За умови відсутності у суду такої можливості,

результати відповідної НСРД мають оцінюватися як недопустимі докази та

не можуть бути використані при обґрунтуванні судового рішення (с. 184-

185).

Слід окремо відзначити, що Полюхович О.І. засновує свої висновки не

тільки на аналізі точок зору вчених, а й спираючись на узагальнення

зарубіжної судової практики та рішення Європейського суду з прав людини,

що свідчить про репрезентативність зроблених висновків.

В публікаціях здобувача достатньо відображені всі розділи

дисертаційного дослідження.

Зроблені Полюховичем О.І. наукові висновки (с. 186-190) мають

вагому аргументацію, є належним чином обґрунтованими і характеризуються

високим рівнем достовірності. Крім розглянутих вище, в роботі містяться й

інші положення, висновки, рекомендації, які в сукупності і забезпечують

цілісність проведеного дослідження, результати якого апробовані на науково-

практичних конференціях (оприлюднені в чотирьох наукових

повідомленнях) та опубліковані в чотирьох наукових статтях науковому

виданні, включеному до науковометричної бази Index Copernicus International

(Польща) – див.: с. 7, 17-18 автореферату.

Оформлення даної дисертації відповідає усім Вимогам до оформлення

дисертацій, які викладені в наказі Міністерства освіти і науки України № 40

від 12.01.2017 року.

Структура є цілком логічною, розкриття змісту послідовним.

Автореферат дисертації відповідає її змісту, а саме відбиває основні

положення та результати дослідження, які наведені в тексті роботи. Матеріал

викладено з логічною послідовністю, грамотно, літературною українською

мовою, стиль викладу матеріалу – науковий. Зміст дисертації свідчить про те,

що автор виконав поставлене завдання, показавши при цьому глибокі знання

наукової літератури, чинного вітчизняного та зарубіжного законодавства,

вміння їх всебічно аналізувати, переконливо обстоювати власну точку зору.

Автореферат відповідає зазначеній спеціальності: 12.00.09 –

кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-

розшукова діяльність.

Дисертація Полюховича О.І. як вже зазначалось, виконана на актуальну

тему, але як і в будь-якому самостійному науковому дослідженні,

зустрічаються положення, які викликають сумніви і можуть стати предметом

наукової дискусії або потребують додаткового аргументування:

1. На с. 28-29, 62 дисертації автор розглядаючи питання про

співвідношення кримінального переслідування із функцією судового

контролю, приходить до висновку, що не зважаючи на задекларовану засаду

рівності сторін кримінального провадження, в реальній дійсності під час

досудового розслідування саме сторона обвинувачення наділена порівняно зі

стороною захисту значно більшим арсеналом засобів збирання доказової

інформації, оскільки саме в ході діяльності слідчого прокурора, оперативного

підрозділу досягається ступінь обмеження прав, свобод та інтересів людини,

дотримання яких має забезпечити слідчий суддя.

Офіційний опонент погоджується з такою думкою Полюховича О.І.,

але вважає що потребує додаткового обґрунтування позиція дисертанта про

віднесення слідчого судді до третьої групи суб’єктів, що є незалежними

арбітрами у питанні забезпечення законності кримінального переслідування,

оскільки, на його думку, саме діяльність слідчого судді ставить його над

кримінальним переслідуванням.

2. У дисертації (с. 6) і в авторефераті (с. 3) серед завдань, які здобувач

поставив перед собою, є таке «…сформулювати науково обґрунтовані

пропозиції, спрямовані на удосконалення нормативної регламентації судово-

контрольної діяльності при проведенні НСРД та відповідної практики

правозастосування». Бажано було б у висновках по дисертації викласти й

самі ці пропозиції у вигляді певних правових норм або змін чи доповнень до

відповідних статей чинного Кримінального процесуального кодексу України.

3. Наводячи дискусійні погляди вчених-процесуалістів з окремих

питань, що виступають предметом дослідження, дисертант іноді не

аргументує власні позиції щодо правильності чи помилковості цих поглядів

(с. 20-24, 27-28, 134-135, 162).

Висловлені зауваження не впливають на загальну позитивну оцінку

дисертації і не знижують її наукового рівня.

Проведене дослідження надало здобувачу змогу вирішити наукове

завдання, що полягає в отриманні нових наукових результатів щодо

комплексної розробки проблем судового контролю при проведенні негласних

слідчих (розшукових) дій.

Вищевикладене дає підставу для такого узагальненого висновку:

дисертаційне дослідження Полюховича Олега Івановича на тему: «Судовий

контроль при проведенні негласних (розшукових) дій» відповідає науковій

спеціальності 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова

експертиза; оперативно-розшукова діяльність. Воно є самостійним і

завершеним монографічним дослідженням актуальної для науки

кримінального процесу проблеми.

ЇЇ дослідження дало можливість дисертанту одержати важливі науково

обґрунтовані результати, спрямовані на удосконалення чинного КПК

України в частині регулювання порядку здійснення судового контролю при

проведення НСРД, що обумовлює практичне значення виконаного

дослідження.

За своєю актуальністю, ступенем новизни, обґрунтованістю та

практичною значущістю отриманих результатів, а також за авторськими

публікаціями дана робота є певним внеском в розвиток вітчизняної

юридичної науки.

Дисертація та її автореферат відповідають вимогам п. 11, 13

«Порядку присудження наукових ступенів», затвердженого постановою