ÏÀÏÀÆÈÒÒß ² ÂÈÊËÈÊÈ

Ëüâ³âÂèäàâíèöòâî «Ñâ³÷àäî»

2013

Ñàâåð³î ¥àåòà

ФРАНЦИСК

Титул оригіналу: Francesco Papa. La vita e le sfi de.

УДК 279-732.2-051 ББК 86.375-601 Г 13

З італійської переклав Костянтин Зінченко

Видавництво спирається на «Український правопис. Проєкт найновішої редакції»

Інституту української мови НАН України, 1999

Ґаета СаверіоГ13 Франциск Папа : Життя і виклики / Саверіо Ґаета / Пер.

з італ. К. Зінченка. – Львів : Свічадо, 2013. – 104 с. ISBN 978-966-395-662-6 Книжка ознайомлює читача з яскравими моментами біографії

Папи Франциска, етапами духовного становлення і розвитку май-бутнього Понтифіка, його поглядами щодо Церкви, душпастир -ської праці священослужителів та тих, хто сьогодні найбільше потребує. Також окреслено низку завдань, які постали перед Ка-толицькою Церквою у третьому тисячолітті.

У Додатку подано коротку історію папства й перелік імен пап та антипап від найдавніших часів і до сьогодні.

УДК 279-732.2-051ББК 86.375-601

© 2013 Edizioni San Paolo s.r.l.Piazza Soncino, 5 - 20092 Cinisello Balsamo (Milano)© Видавництво «Свічадо», українське видання, 2013ISBN 978-966-395-662-6

ВСТУП

Пророцтво про одне зречення

Близько 19.00 у середу 13 березня 2013 року в Сикстинській каплиці вкотре пролунало традицій -не «Accepto»: формула, завдяки якій той, хто до тієї миті був кардиналом Хорхе Маріо Берґольйо, архи-єпископом Буенос-Айреса (Аргентина), прийняв во-лю співбратів, які щойно обрали його новим Папою.

Саме так розпочався 266-й понтифікат. Найменш очікуваний і водночас такий, що пропонує неймовірні сценарії розвитку подій та нагадує про ті питання, які ще не вирішено остаточно.

Хроніка останніх тижнів, які вже майже стали іс-торією, ще пульсує в очах та в серцях сотні мільйо-нів осіб. Не йдеться лише про католиків чи христи-ян, оскільки голос Понтифіка, що лунає з Рима аж до найвіддаленіших куточків світу, є міцним бастіоном цінностей і серйозним закликом навіть для тих, хто не поділяє поглядів вірян.

Саме тому звернення Венедикта XVI під час кон-систорії з питань канонізації деяких блаженних, що бу ла запланована на 11 лютого в Апостольському ва ти канському палаці, не стало «громом посеред

7

яс ного неба» – як це назвав декан Колегії кардина -лів Анджело Содано – хіба що для деяких із присутніх на церемонії. Знадобилося декілька секунд, щоб но-ви на поширилася по всьому світу та спричинила без-ліч суперечливих думок.

На думку експертів з канонічного права, вперше повністю застосовано норму, яка завжди була скла-довою юридичного corpus Церкви. Кодекс 1983 року в 332-му каноні говорить: «Якби трапилось, що Рим-ський архиєрей зрікся свого уряду, то для правосиль-ності вимагається, щоб зречення було добровільне і відповідно оголошене; не вимагає воно, щоб хтось його прийняв».

І справді Венедикт XVI використав саме таке фор-мулювання: «З повною свободою заявляю про те, що зрікаюся служіння Єпископа Рима, Наступника свя-того Петра, дорученого мені кардиналами 19 квітня 2005 року. Отже, від 28 лютого 2013 року, з 20:00, Римський престол у столиці святого Петра буде ва-кантним». Від тієї миті Йозеф Ратцінґер формально став першим в історії «папою-емеритом».

Цей свій жест він пояснив дуже щиро: «Не один раз, роблячи іспит свого сумління перед Богом, я впевнювався у тому, що через похилий вік уже не маю достатньо сили для належного здійснення Пет-рового служіння. Я добре усвідомлюю, що це служін-ня, зважаючи на його духовну суть, слід виконувати не лише ділами, словами, але й не меншою мірою – через терпіння та молитви. Однак у сучасному світі, який швидко змінюється та схвильований питання-ми великої ваги для життя віри, щоб керувати човном святого Петра та звіщати Євангеліє, необхідна також

8

сила як тіла, так і духу, – сила, якої останніми міся-цями в мене настільки поменшало, що мушу визна-ти свою нездатність добре звершувати доручене мені служіння».

Щоб усвідомити, наскільки мало людей знало про це рішення, є така цікава обставина: відсутність у залі консисторії деяких кардиналів, які надали перевагу своїм обов’язкам, а не участі в такій неординарній події (визнання святости деяких блаженних, серед яких і мученики з Отранто), яка здавалася чимось рутинним.

Серед тих, хто знав про це, окрім Держсекретаря Ватикану кардинала Тарчізіо Бертоне і Надзвичайно-го секретаря Георга Гансвейна, варто згадати декана Анджело Содано (якого поінформували «напередод-ні»), кардинала Джанфранко Равазі (запрошеного для проповідування Великопісних реколекцій наступного тижня), і, здається, кардинала Марка Велле, якого бу-ло прийнято в суботу ввечері як префекта Конгрегації у справах єпископів.

Це рішення Венедикта XVI можна назвати ви-стражданим, воно не приховувало його внутрішніх переживань. У молитві Angelus 17 лютого, коментую-чи спокушання Христа в пустелі, він дав зрозуміти, що мав сумніви щодо того, чи не було зумовлене це його рішення спокусами диявола: «Під час спокус у грі перебуває віра, оскільки йдеться про Бога. У най -вирішальніші моменти життя, так як і в кожному моменті загалом, ми перебуваємо на роздоріжжі: ми хочемо наслідувати Бога чи себе? Йдеться про осо -бисту вигоду чи про справжнє Благо, про те, що на-справді є добрим?».

9

А під час загальної авдієнції 27 лютого він пояс-нив: «Останнім часом я відчув, що мені забракло сил, і я наполегливо звернувся до Бога в молитві, щоб Він просвітив мене своїм світлом, щоб я ухвалив правиль-не рішення не для себе, а на благо всієї Церкви. Я зро-бив цей крок, добре усвідомлюючи його важливість та новизну, але з повним спокоєм на душі. Любити Церкву – означає мати мужність приймати складні вистраждані рішення, завжди при цьому думаючи про Церкву, а не про себе».

Схоже на те, що це «просвітлення» не було лише надприродним і не мало рис містичного об’явлення. Але також цілком можливо, що у ньому простежуєть-ся певна внутрішня рішучість, практично, Божий знак щодо доброти цього наміру. Інакше неможливо було б пояснити сильні слова молитви Angelus 24 лютого: «Господь кличе мене «піднятися на гору», присвяти-тися більше молитві та роздумам. Але це не означає залишити Церкви напризволяще, а навпаки: якщо Бог мене просить про це, то якраз для того, щоб я міг про-довжувати служити їй з тією ж посвятою і любов’ю, з якими я це робив дотепер, відповідно до мого віку і моїх можливостей». А ось що Венедикт XVI сказав на авдієнції 27 лютого: «Я не полишаю хреста, а по-новому приступаю до розіп’ятого Христа».

Для когось ці слова про гору й хрест є пророчи-ми (разом зі зверненням, зробленим у день свята Пресвятої Богородиці з Люрду, наприкінці церемонії проголошення нових святих мучеників), особливо перечитуючи слова з третьої частини таємниці Фаті-ми, де сестра Лючія розповідає про те, як побачила «єпископа, вдягненого в білі одежі (можна здогада-

10

тися, що йдеться про Святішого отця), який підні-мався на круту гору, на вершині якої стояв високий хрест із необтесаних стовбурів, наче з коркового дере-ва; Святіший отець, перш ніж дістатися на вершину, про йшов через велике зруйноване місто невпевне -ною тремтячою ходою, сповнений горя та жалю, мо-лячись за душі померлих, яких зустрічав дорогою; ви -йшовши на вершину, він впав на коліна до підніжжя високого хреста і одразу ж його вбила група вояків, які стріляли в нього з вогнепальної зброї та з луків. [...] Під хрестом стояли також два ангели з криштале-вою кропильницею в руках, у яку вони збирали кров мучеників, якою омивали душі, котрі наближалися до Бога».

Для когось це стало натяком на події 28 квітня 2009 року, коли Папа перебував в Аквілі після жахли-вого землетрусу, який трапився там 6 квітня. Під час вшанування мощей Целестина V у базиліці Коллема-джо, Папа Ратцінґер здійняв папський палій і поклав його на саркофаг з мощами святого Понтифіка, який увійшов в історію через «велике зречення», що зро-бив 13 грудня 1294 року, менш ніж через 100 днів піс-ля свого приходу на престол.

Найкращим підсумком цього восьмирічного пон-тифікату Венедикта XVI можна вважати його слова на останній загальній авдієнції, де йшлося про момент, коли він прийняв престол Петра: «Слова, що пролу-нали в моєму серці, такі: Господи, чому Ти просиш про це і що саме Ти хочеш від мене? Ти кладеш на мої плечі великий тягар, але якщо Ти хочеш саме цього, за Твоїм словом я закину сіті, знаючи, що Ти мене провадиш, незважаючи на мої слабкості. І після

11

восьми років я можу сказати, що Господь провадив мене і завжди був поруч зі мною, я щомиті відчував Його присутність».

Потім Папа продовжив: «Це лише частина шляху Церкви, у якому були моменти радости і світла, але не бракувало і складних моментів; я почувався, як святий Петро в човні з апостолами на Галилейському озері: Господь подарував нам стільки сонячних погід-них днів, коли риби було завжди достатньо; але були і моменти, коли на морі здіймалися хвилі, а вітер не був більше попутним, як це часто траплялося в історії Церкви, і здавалося, що Господь спить. Але я завжди знав, що на цьому човні присутній Господь, і я завжди знав, що човен Церкви не належить мені чи комусь з нас – це Його човен. І Господь не дає йому піти на дно; це Він провадить його, нехай і через людей, яких обрав, бо саме так Він вирішив. Це була впевненість, яку ніщо не може затьмарити».

Останні слова перед відходом, проголошені з го-ловної лоджії Апостольського палацу в Кастель Ган-дольфо, втілюють всю його глибоку покірність: «Я ли -ше прочанин, який розпочинає останній перехід своєї прощі на цій землі». Однак у цих словах видно і спадок для наступника, який у своїй нелегкій місії завжди зможе розраховувати як на небесне заступ-ництво з боку блаженного Івана Павла ІІ, так і на зем-не – молитви Венедикта XVI.

12

БІОГРАФІЯ

Життя згідно з Божим задумом

Родина емігрантів

Брікко Марморіто, район станції Портакомаро, кілька сотень мешканців, десять кілометрів на північ від районного центру Асті, П’ємонт. Саме звідси по-ходить родинне коріння Папи Франциска. Ми – в ниж-ньому Монферрато, батьківщині відомих вин, але на початку ХХ століття цей регіон, на жаль, не міг про-годувати всіх своїх дітей.

«Я емігрую, бо хочу їсти». Ці слова використав Едмондо Де Амічіс у книзі «На океані» (1889), в якій підсумував драматичну дійсність італійської еміграції до Латинської Америки. У січні 1929 року вже вкот-ре важке плавання привело в порт Буенос-Айреса ще одну родину, яка шукала кращої долі. Не те, щоб ро-дина Берґольйо бідувала, адже на Батьківщині в них була ферма і крамниця кондитерських виробів. Але постійні заклики родичів, які жили в Америці, про-лунали з новою силою, а бажання об’єднати родину розвіяло будь-які сумніви.

Коли вони вирушали з Італії, там панувала зима, а тут, на протилежному боці світу, – у розпалі літо.

15

Пальто з хутряним комірцем, яке вдягала бабуся Роза Маргарита Васалло, тут явно було зайвим. Однак вона його не скидала, бо у підкладці лежали всі гроші, які вона разом з чоловіком Джованні Анджело назбирала для поїздки в невідомий світ, який чекав в Аргенти-ні на них та їхнього 24-річного сина Маріо Джузеппе Франческо, батька майбутнього Понтифіка.

Вже 1922 року три брати Джованні Анджело пе-реїхали до Буенос-Айреса та розпочали свою справу з виготовлення дорожнього покриття. Будинок, у яко-му вони мешкали, збудували своїми ж руками. Чотири поверхи, по одному для кожного із братів, і перший на все місто ліфт, який був дивовижею, що притягу-вала увагу багатьох перехожих. Але економічна криза 1929 –1932 років виявилась нищівною навіть для них, і вони закрили свою справу. Пізніше Джованні Андже-ло, який працював бухгалтером і займався адміністра-тивною діяльністю, разом з одним із братів відкрив склад, а згодом перейшов працювати в іншу фірму.

У 1934 Маріо Джузеппе Франческо і його майбут-ня дружина Реґіна Марія Сіворі (дочка аргентинця і дівчини з П’ємонту) познайомилися в салезіянській ораторії Сан-Антоніо у барріо (районі) Альмагро, у якому ходили на Службу Божу. 12 грудня 1935 вони одружилися, а 17 грудня 1936 народився Хорхе Ма-ріо, перший з п’яти дітей: хлопці Альберто-Гораціо й Оскар-Адріян, та дівчата Марта-Регіна і Марія-Елєна (живе і сьогодні).

У квартирі в баррio Флорес, у центральнозахідній частині Буенос-Айреса, збереглася звичка розмовля-ти п’ємонтським діялектом, який маленький Хорхе Маріо ввібрав у себе разом із солодкими іспанськими

16

ідіомами. У перші роки життя його виховувала бабуся Роза Маргарита, адже батьки були заклопотані інши-ми справами, тож саме її він найчастіше цитує і згадує як особу, яка завжди перебуватиме в його серці.

Серед творів, що їх вчили напам’ять, треба назвати пісню «Rassa nostrana», туринського поета Ніно Кос-та, яку Папа Франциск й дотепер може спокійно про-декламувати. Цей текст закінчується роздумами про важку долю емігрантів: «Ma el pi dle volte na stagiun perdüa / o na frev o un malör del so mesté / a j’incioda ant na tumba patanüa / spersa ant un camp-sant foresté» (У більшості випадків невдалий сезон / чи лихоман-ка, чи хвороба, пов’язана з його працею / вбиває його в голу могилу / розташовану в чужій землі).

Пам’ять про Батьківщину

Перебуваючи в Італії 2005 року з нагоди конклаву, Хорхе Маріо відвідав рідні місця. А 2010 року він сказав: «Я почувався, як вдома, говорячи на п’є-монт ському діялекті. Я познайомився з братом мого дідуся, моїми тітками та кузинами. Найстаршій із них 78 років, і коли я їду до неї, мені здається, що я завжди жив там. Я допомагаю їм у побуті й накри-ваю на стіл...».

Ця кузина, Джузеппіна Раведоне, розповіла, що брат архиєпископа Берґольйо забронював йому номер-люкс у готелі в центрі Турина, але Хорхе Маріо «аж ніяк не виглядав задоволеним, пояснюючи це тим, що в таких місцях він не може спати. Це місце його не влаштовувало, навіть якщо рахунок оплачували ін-ші. Відтоді щоразу, коли він приїжджав до нас, щоб

17

Григорій XVI Беллуно, Італія, Бартоломео Альберто Каппелларі, 2.II.1831 – 1.VI.1846.

Пій IX (блаженний), Сеніґаллія, Італія, Джованні Марія Мастай-Ферретті, 16.VI.1846 – 7.II.1878.

Лев XIII Карпінето-Романо, Італія, Вінченцо Джоаккіно Печчі, 20.II.1878 – 20.VII.1903.

Пій X (святий), Рієзе, Італія, Джузеппе Мелькіорре Сарто, 4.VIII.1903 – 20.VIII.1914.

Венедикт XV Ґенуя, Італія, Джакомо Делла К’єза, 3.IX.1914 – 22.I.1922

Пій XI Дезіо, Італія, Акілле Ратті, 6.II.1922 – 10.II.1939.

Пій XII римлянин, Еудженіо Пачеллі, 2.III.1939 – 9.X.1958.

Іван XXIII (блаженний), Берґамо, Італія, Анджело Джузеппе Ронкаллі, 28.X.1958 – 3.VI.1963.

Павло VI Кончезіо, Італія, Джованні Баттіста Монтіні, 21.VI.1963 – 6.VIII.1978.Іван Павло I Форно-ді-Канале, Італія, Альбіно

Лючані, 26.VIII.1978 – 28.IX.1978.Іван Павло II (блаженний), Вадовіце, Польща,

Кароль Войтила, 16.X.1978 – 2.IV.2005.

Венедикт XVI Марктль-ам-Інн, Німеччина, Йозеф Ратцінґер, 19.IV.2005 – 28.II.2013.

Франциск Буенос-Айрес, Аргентина, Хорхе Маріо Берґольйо, 13.III.2013

100

Використані джерела

Jorge Mario Bergoglio, Refl exiones de esperanza, Ediciones Universidad del Salvador, Buenos Aires 1992.

Jorge Mario Bergoglio, Hambre y sed de justicia. Desafíos del Evangelio para nuestra patria, Editorial Claretiana, Buenos Aires 2001.

Jorge Mario Bergoglio, Educar: exigencia y pasión. Desafíos para educadores cristianos, Editorial Claretiana, Buenos Aires 2003.

Jorge Mario Bergoglio, Ponerse la patria al hombro, Editorial Claretiana, Buenos Aires 2004.

Jorge Mario Bergoglio, La nación por construir. Utopía, pensamiento y compromiso, Editorial Claretiana, Buenos Aires 2005.

Jorge Mario Bergoglio - Abraham Skorka, Sobre el cielo y la tierra, Editorial Sudamericana, Buenos Aires 2010.

Sergio Rubin – Francesca Ambrogetti, El jesuita. Conversa-ciones con el cardenal Jorge Bergoglio, Ediciones B, Buenos Aires 2010.

101

102

Зміст

ВСТУП

ПРОРОЦТВО ПРО ОДНЕ ЗРЕЧЕННЯ .............................. 7

БІОГРАФІЯ

ЖИТТЯ ЗГІДНО З БОЖИМ ЗАДУМОМ ......................... 15Родина емігрантів ........................................................... 15Пам’ять про Батьківщину ............................................. 17На шляху до розуміння покликання ............................. 19Роки диктатури ............................................................... 23На його гербі – Ісус і Богородиця Діва ........................ 26Кардинал посеред людей ............................................... 29Душпастирство, що зосереджене на людині ............... 31Автобусом у міські нетрі ............................................... 3513 березня 2013: білий дим ........................................... 38Перші кроки нового Папи ............................................. 42

ПОГЛЯДИ

ПЕРЕСТУПИТИ ПОРІГ ВІРИ ........................................... 47Погляди кардинала в десятьох словах ......................... 50Майбутнє Церкви і світу ............................................... 54

ВИКЛИКИ

ДЕСЯТЬ ПРОБЛЕМ НА МАЙБУТНЄ ............................. 59

Рік віри і неопублікована енцикліка ............................. 60Реформа Римської курії ................................................ 62Скандал Ватілікс ............................................................ 64Колегіяльність і відповідальність ................................. 65Боротьба з педофілією ................................................... 67Економічні події Інституту релігійних справ (IРС) .... 68Діялог із мусульманами та євреями ............................. 71Відкритість на традиціоналістів ................................... 73Комісія з розслідування ситуації в Меджугор’є .......... 74Папа – емерит і правлячий Понтифік .......................... 76

ДОДАТОК

ПАПИ Й АНТИПАПИ ....................................................... 81

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА ............................................ 101

НАУКОВО-ПОПУЛЯРНЕ ВИДАННЯ

Саверіо ҐаетаФРАНЦИСК

ПапаЖиття і виклики

Літературний редакторАнна-Марія ВолосацькаБогословський редактор

Тереза ФеренцТехнічний редактор

Петро Клим

Підписано до друку 15.05.13. Формат 84x108 1/32.Папір офс. Офс. друк. Ум.-друк. арк. 5,5.

Ум. фарбовідб. 5,9. Обл.-вид. арк. 3,1.

ТзОВ Видавництво «Свічадо»Свідоцтво серія ДК № 1651 від 15.01.2004 р.79008, м. Львів, а/c 808, вул. Винниченка, 22.

Тел./факс: (032) 240-35-08e-mail: post@svichado.com, url: www.svichado.com

Віддруковано у ТзОВ «Зерцало»Львівська обл., Пустомитівський р-н,

с. Кротошин, вул. Січових Стрільців, 35.Віддруковано згідно з наданим оригінал-макетом

у друкарні ТзОВ «Зерцало» (Свідоцтво серії ААВ № 219930 від 30.01.2013 р.)

вул. Січових стрільців, 35а, с. Кротошин, Пустомитівський р-н, Львівська обл.