РОМАН ПИРІГ

ТАЄМНА РІКА

* * *

Майже щороку я купую новий нотатник і потроху він починає наповнюватися іменами, цифрами, адресами, шматками текстів, малюнками тощо. Але сьогодні я міцно… З часом з нього починають вивалюватися аркуші, встромлюються інші. Нотатники еволюціонують у напрямі підвищення надійності і зручності... Нотатники інтимна річ. Їм довіряють багато …зачиняю двері і вимикаю телефон. Ні вулиць, ані будинків. Ковток, другий. Набираю теплу ванну. Хтось дзвонить у двері. Мене немає. Зникаю. Раз, два. Щось почварне і незграбне вилазить з мене і суне відчиняти. Разом вони йдуть на кухню і грюкають шафками у пошуках склянок…. Гортаю нотатника, напирає біль. Гортаю тишу, засинаю глибше. Не наполягатиму. Не знайшовши потрібних слів облишу спроби розмовляти. Зачиняюся на реставрацію. Обвалюється фасад і думки лущаться зі стін голови. Фенікс і грифон на ліпнині, обрамовані рослинним орнаментом. У нестримному еротизмі стіна завалюється на стіну, хилиться до землі паркан, чіпляються корінням за дах кущі, роззявлені коридори прочиняють порожні лона кімнат, день наливається сонцем. Мене бентежить початок літа. Ящірка впіймала сонну муху і облизується рожевим язиком. Дерева пестяться гіллям. Хай живуть людина і квітка. Двоє стелять постіль, але раптом вирішують,

що треба йти в магазин. Йдуть. Закриваю нотатника. Завмираю. Чекаю коли повернуться, посміхаюся ніби знаю. Сміюся, бо не певен. На хвильку спокій залишається непорушним.

Київ, червень 2005

Рівні моря

Уже скоро внаслідок глобального потепління розтопляться льодовики і вода обгризе сушу. Коли на планеті встановиться стовідсоткова вологість ми перейменуємо її в Океан, і він розіллється у повітрі, що відтоді стане і губкою і цицькою. Повітря оживе і розчинить в собі поживні речовини. Головним святом стане День Нептуна. У час розваг ми гратимемо у пляжний волейбол і розглядатимемо хвилі. Прапором нам будуть мокрі плавки. У всіх буде солона шкіра і пісок в ліжку. Ми будемо щасливими.

Ханой, липень 2008

Крапля

На галявині поміж трьох доріг – багаття та постаті. На долівці з трави, глиці і листя спить малюк, поруч бігає пес, коріння дивиться вгору. Де закінчується земля починаються сосни, де зникає хмиз... дим. Розфарбовані погляди споглядають урочистості в’янення. Багряне і жовтогаряче прискорено до ліній зсуву, вічнозелені руки пірнають у шафранову напівтінь. Все переповнене, все невичерпне. Високі крони кроять тишу на свій лад, ховають птаха, замовчують спустошення осіннього листя. Це найнижча точка падіння.

Торкнутися дна, опуститися в мох і розпочати піднесення. Тепле коло розширюється і проростає в нас. Сон приснився невідомому і рушив з ним стежкою у прозорий ліс.

Київ, жовтень 2009

-2-

Прогулянка

Осінь робить парку завивку холодним феном. Вона вичісує, зістригає з чуприн дерев пасма листя, фарбує його в стильні кольори, витинає фігурні форми. Вона не заспокоїться поки не скоротить їх усіх до абревіатур, ієрогліфів, апокрифів та ініціалів зі стовбурів та гілля. Розвернеться й піде, залишивши їх голими. І нас. Позбуваючись листя дерева нагадують про незворотність і неможливість смерті водночас. Втративши зв’язок з живильною основою породжена деревом крона відчужується ним. Ці непрочитані листи без адресата згортають у купи і спалюють в парках. Але життя не залишає дерево, воно лише повертається з периферії, засинає всередині стовбура, в лабіринті коренів до наступної сприятливої пори.Палають алеї і сквери, золото перетворюється у тлін, лежить під ногами.Жовто-чорними ночами під ліхтарями ворушаться, звиваються зміями тіні, з порізаного листям чорнильного мороку вистрибують жахи, застороги, жалі і смутки та недовершені, викриті плигають назад, обсмикані холодним вітром. Зорі мерехтять і кличуть до себе: назад, все скінчено,

вже нічого робити. Людина, яка випадково виринає з темряви, оголює твій страх.

Київ, листопад 2008 – жовтень 2009

-3-

* * *

Квітка цвіте І гасне у небі хмаринаСвітлом рожевимСпокій у серці Нарешті

Київ, 28 липня 2010

Хибні уроки

Хибні уроки сумнівні висновкирозчин чорнильний сутінокчернеткою роздумів витече

Полум`ям пристрастірозпач причинностіпрагне правду здійнятипонад бажання прагне меча і терезів

Сім брам подолавши привидируки лікують словопусканнямхмарно пташиний снігстелиться

Ханой, 25 січня 2006

-4-

* * *Де моя утопічна ФранціяОбліпила міждашшям написівШкіроліт кажанів подвір’ямиЩо темніші за нічНаче сто мільйонів слів на сторінкуЦя сміливіша латинка жонглює будинкамиКарками ринв і периламиПрямовисними бриламиАрхітектурно облізлими площамиПрокидання о шостійНа порозі штатив дударівІ скрипіння цеглин На мотив кривовулиці витоків

Ханой, 8 листопада 2005

Не сумно самому

Коли небо зіллється з будинкамиЯ піднімуся сходами на останній поверхПослухати речитативну птахуЗапитаю у неїДе росте найвища у світі пальмаХто гострить червоний перецьІ чим розмальовано тіньЩо буде в повітрі коли повернуся у містоЧи впізнаю у клаптиках хмар і камінняПостать що в дзеркалі вмить вимикає світло О третій схопивши масивну годинну стрілку З перпендикуляром на північ

Ханой, 19 січня 2008

-5-

Велогони

За мною йдешНогами-циркулямиНогами-спицямиНе дивитися назадЗначить ставати велосипедомЯкий по-котячому наздоганяє себе

Ханой, листопад 2005

* * *

Невиразність уламківЗ туману зліплена модель Кремові ноги пальм щезають вгоріУ нікуди повис кабельований дрітРобітники забивають несучі паліРанок не поспішаєПозіхає в фіранкуЗ пролому крамниці Вмостившись на ґанкуТрунок ладує господарУ довгу тростинову файку

Ханой, листопад 2005

-6-

Пальми

Розставання і зустрічі марніОбвислий імперський плафонРанкова пташка б`ється у вікноАле я але купи тримається склоБайдужіє шезлонгОдержимість убий і простиЗа ланцюги і білостінний більБез видимих зусиль Рука-тритон тремтить бамбукМіж нами тісно так що не пройтиНіде кому поставитиБіля води ампіру затінок колоніальнийВідчуженням душі таврує стиль

Ханой, вересень 2004

Ластівки співають довгобудам

Лагідно сплять діти, Місяць молочний небом пливе,Хмарам у небі тісно, Розум утік до лісу.Тепер замість слів – дерева,Замість питань – голки.Верхів’я торкається гілля,Стовбури – стіни, кільцями рокиІ від кори Лущаться сни даремно.

Ханой, 31 липня 2009

-7-

* * *Клапоть сірий а за вікномНебо спливало хвилями хмарІ коли на хвилину спинило воноСвою каламуть я пізнавЦе сповзання донизуНевблаганно й до суті речейІ оголення кволого світуПеред тим як ударити в нього дощем

Львів, 1998

* * *Сьогодні тут а завтра тамСьогодні викинув газетуА завтра вітер за вікном дбайливоПідбере букети листя чорних слів

Київ, 15 травня 2003

* * *Сходи скрипучі замки металевіМи відкриваєм замкнені дверіБудем одніМісто вечірні запалить вогніМи молоді такі молоді

Насмішками тіні скрадаютьсяЙ надпивши небесної млостіЙшов вечір дахамиДо ночі у гостіСебе загорнувши у хмари

Львів, 1997

-8-

* * *

Місто у нас вкрало зоряні ночі,місто взамін дало телевізор, трамвай, пошту.Крапля, що з даху впала,каміньповільноточить.

Львів, 1998

* * *

Як хмари до небаІ дерева до лісуМи падаєм разомБез жодного змісту.Крига червона, червона, червона...Ми не в полоні, хоч і під льодом.Ми не благаєм, нас не покличутьДо кедрів Ліванських,Під мирту завісу.

Львів, весна 1997

Пушкар

Нев’януча квітка на краю пустелі, святі пелюстки. Повітряний змій у небі, висхідна істина. Солодкий смак любові, гірчинка в лассі. Всім добре і мені добре.

Делі, 11 січня 2011

-9-

Song for Isabelle

Speak to meRiver flows through hidden stepsHumble as your hollow slaveSplashing Parts of evening gloryFall unseen still rippling at your facePlease speak to meBetween the end and needle of the waitYour trembling hand upon my hairA sound and flow of river to the seaTo open doors of night into another death

Київ, травень 2004

* * *Чекав і увійшов у світЗі стиглим кольором.Дивились в небо ті самі квіти,Лише злегка схиливши голови.

Львів, 1998

* * *Люди вгорі і корабліСіті кидають і якорі, Та дна не сягають.Я – на тім дніНе пам’ятаю.

Львів, 1998

-10-

* * *

Танцював вітер з деревами танго На небі нічному так гарноІ вихилялись тополі поволіА я стояв під дахом лікарні як в кінозаліВ двері заходили люди і поспішали далі

Львів, 1998

* * *

Світло тьмяне а за вікномДоганяв наш вагон місяць безсилийБо його по дорозі дерева шмагалиІ дроти незіп’ятого билиЦей сумний серед ночі світРейки шпали вокзали перониДо тебе веде телефонний дрітТільки ти не дала номер

Львів, 1997

-11-

Закони природи

Дерева роздягаються – люди одягаються, Люди роздягаються – дерева одягаються.

Київ, листопад 2008

What time is love?

Бог Сонця ніколи не спить. Вночі він мандрує темною, психоделічною стороною. Тисячі лісових павуків, за відсутності комашні, ловлять вранці його промені у свої сіті. Небо на світанку сяє смарагдом, наче морська глибінь. Вилетівши з неї вогняна колісниця спинається на сосни і мчить їхнім верхів`ям, сіючи світло в усіх напрямах. Її лет неможливо спинити.

Київ, 11 вересня 2008

-12-

* * *

Я серця свого не знаю не слухаю що говоритьНевтішний у своїх сумних думках мокрих хмарахЗникаю як мелодія крапель мелодіяВоди розгортання симфонії вологоїРозмитого зосередження вечірніх і важчих хмар

Київ, 2002

* * *

Моя самотність твоя відсутністьМоя невпевненість наша розгубленістьНевимовність і так ніби кільцями східцямиРозкривається байдужістьВідчиняє і дмухаєХитається посеред себеМов над водою тростинаЯк всі мої дні наскрізь переповнені наближеннямДо життя як воно є або його мріїЙого тіні цеглин його міста

Київ, 2002

-13-

* * *

Ага от зараз розтягнутоЗ комином з одягом з бородоюБезконечно віддалено мальвоюВодою проточною крапкою краплею стаканом

Київ, 2002

Медитація слів

Слова, словеса, слов’ята, словеньки, ослів’я, словища, словечки, словульки, словидла, вислови, заслови, словеняки, слівці, словенята, словослів’я, словоблуди, словні, словерти, словгани, словежі, словники, словуйки, словарки, ословки, прислів’я, простослів’я, словогони, малословство, слововілля, чудослово, словостік, словеги, слов’яни, словаки, словенці, словибори, словотвори, словода, словінця, словатра.

Київ, березень 2010

-14-

* * *На тонкой ниточке облакаСолнце в полушаге от затменьяСходит с колесаОт замков и потолков прочьА на улице всегда дождь

Київ, 2002

* * *Ночь раздаёт до конца,Отдаёт себя в тишину,Догоняю её среди капель,Слушаю внутри.Ночь раздаёт без конца,Сообщает себя вверх.

Київ, 2002

* * *Центром циклона является ЛичностьНедостроенные ветром ночнымХрамы вод пребывают в тихом экстазе Её созерцанияритмы вселенных слушаютшепот разбитых сердец

Київ, 2002

* * *Жгут из которого состоит всёВовне нахожусь держитЖгут

Київ, 2002

-15-

Т. і бінді

Ти вже не схованийТо гардинова варта мене налякала Тобі вже не варто ховатись за сонцемМені не потрібно бовваніти хмарою

Київ, 22 червня 2004

* * *

Смарагдовим дзвономТиша-пустота надриваєтьсяЯзички полум’я оберігають твою відсутністьПо інший бік печалі і безконечних (так видається)Турбот цього світу німого без ласки сердечноїБез усмішок сяючихПірнаєш вкриваю ковдрою твій сонКовдра в твоєму сновидінніВ жилах березовий сікТурнікети голодні дме вітер з раю

Київ, літо 2002

-16-

* * *Моє майбутнє зниклоНе біда погляньтеЯк кліпають оченятаВ мурашниках копирсань і мрійРозбилось яйце золотеДо неба підношу рукиПо колу рухаюсь назадВорушусь як чорна тінь на світанкуЩо стала собі чужою байдужоюДихаю це мій підсумок Думаю побічний ефект мого снуЩо деградує в пошуках віриЗневірений в своєму існуванніЯк стомлений звір минулогоСобака пригріта сонцемКотиться в осінь безжалісноВсі настрої бачуВ Твою природу занурені

Київ, серпень 2002

* * *Три стріли дав меніТри стріли в тятиві три душіСном повитирані дніРозбиті й зашиті розмитіНавіть ціль косоока мояРосу не завадить збитиДо Твого сагайдаку вертати завждиЖити в польоті а не в багніДай мені

Київ, березень 2004

-17-

Міграція

Цього дня безтурботного врешті табуретка і стілДерева випещені квітневим сонцемБудиночок і його фактурно порепані стіниРозпочинають міграцію за ріг якого немаєЦього Господнього дня мій друг і його дружинаРозпочинають міграцію беруть із собою свій хрестЯкого достоту не знаютьЗалишають по собі місце і тепер там буде рости лататтяАбо осока (це невідомо)Утримуючи міцно власні позиції Супроти викладеної каменем стежкиТрава стверджує себе як струна віднайденняЗеленого в зеленому Гра що врешті веде до зеленого Назавжди протилежна міграціямНезнайомка з віялом квітів в осерді спокоюНавіть порухами своїми виявляє нерозуміння Міграції вогнюАле бачив я як суха трава і очеретРоз’ятрили рану вогню в яруПід незагоєним небом вечоровимСпалили гній у молитві на полиці плацкартуНаче ящірка відкидає хвіст закінченняПрокидаються люди вагонноВідтепер їх спокій перекреслено лісосмугамиІ назавжди наша ніч буде хитанням на зламі молитвиНамисто падає у воду срібнуСльози на щоці і по бородіКров на язиці по боротьбі якої не було

Київ, квітень 2004

-18-

Мушлі в калюжі

І цілу ніч стояла совість над душею,Безсило борсались кінцівки в простирадлі,Повіками ловило тіло сонне Образи примхливі й недоладні.Урізнобіч думки порозлітались,Білим вапном вилизують стіни,Непомітно, але нехалатноМежа забиває кути у коліна.

Ханой, 27 вересня 2005

* * *

Коли збереш В єдине свою сутьНезбагненні мозаїки СофіїУ своїй незбагненності впадутьЯк на обличчя вія

Львів, 1997

Катапульта

Передсвітанкове сонце відкриває у лісі вигадливі вікна для ніжного світла

Київ 5 травня 2009

-19-

Бокс

Зуби стискай, не стискайВсе, що рожеве – темнішого кольору,Наче мокрий асфальтКоли пропускаєш удари в голову.Бокс, бокс, темний і спертий,Вулиця сіра падає в такт,Стане спокійно й захочеться смертіАбо стояти отак посередині – Не жити й не вмерти, нічого не мати, Слово одне плювати й ковтати.

Львів, 1997

* * *Кінний загін сніжнийВранці ввірвався у місто,Ратушу взяли в облогуІ порубали пів-Львова.За вершниками спостерігалиСтуденти з вікон кав’ярень,Закохані з вікон будівель,З пивбарів погляди п’яні,Похмура на Митній стіна,На маршруті трамвай номер два.P.S. Намело на Валовій вал,В під’їзді курили план.

Львів, 1998

-20-

Цирк

Ловить погляд бентежний Номер останній смертельний.Будь обережний, будь обережний – Тигр на арені.Спочатку тигр відкусив Голову панові з першого ряду.При цьому кров била фонтаном,Хтось в секторі три обімлів.І дріб барабана, мов серця удари, По залу літав поп-корн,В агонії бився клоун,Дівчата без тями кричали.Коли канатоходець упав,То в небо зірвався,Купол пробивши,Звідти зорі дивилисьНа тигра, що в тирсі кривавій стояв.Оскалений тигр сміявся,Номер не вдався, не вдався.

Львів, 1997

* * *спечене повітря через вікнонеможливо вивернуте заходить сюдибожевілля сльози на підвіконнісерце рвуть навпіл сліди за пагорбомкурява здається що там землячистіша весь пил осідає тут у кімнатічекання

Київ, 22 червня 2004

-21-

* * *Сильні такі удариГострі залізні ножіНа червоній стільниці кава Її ти зробила меніКоли поглядом справа Побачу себе не в собіВідчую лиш сильні удариІ гострі леза стальніЯкі разом з хлібом відтялиЯсність думок в головіЗмія електрична так швидко біжить Як гарно твій подих пахнеВ таку неповторну мить я скажуЩо на кухні кипить чайник

Львів, 1997

* * *У сні своєму нарешті Я натер парафіном лещатаІ, вдягнувши скелета з шафи,Миттєво подався в Карпати.Звичайно до Славська, це пам’ятаю.Був вражений – сервіс люксуснийРесторани як у Швейцарії,Але спізнився і бугелі повідмикали.Траса нічна під ліхтарями лишиласяІ, попри холод, туди подався…Прокидання, за шибкою – листя пальмове.Впавши з кокоса стрімкоСхилом скелетик злітає.

Ханой, лютий 2007

-22-

103.6

Розтопчи мене, послухайЛюбов вздовж тяглості ворожих межВеде нас визволяти з замку Свою коханку справжню – смерть.Так лапками вовтузить муха сонна,Коли весна проходить повз.За ширмою імен забута хромосомаСховалася, щоб не іти на фронт.Шепіт нічний, потім по листю дощТакий же тендітний й терпкий.Чиїсь груди, чиїсь руки,Хвилі тіла здіймаються вище і вище,Заливають на березі бакени ржавіІ ті починають справно служити.Тіло єдине уже, переповнене вщерть,З усіх шпар тисне невблаганно на сервант,У сервіс моїх спраг наливає свій чай,Але тріщить підлога під вагоюІ нижче усе починається знов.На груди мої наступи п’ятою,Поверхом нижче течеЗ моїх очей ріка речей.Під саваном прикметників й морфемМовчить здезиртеровано зомліле дієслово,Яке надійно загорнулось від проблем.

Київ, 2003

-23-

Реквієм

З усіх задоволень Надавав перевагу найбільш вишуканим.Взяти приміром любов,Пістолет до виска приставлений,Розмову хвилі з каменем,Хімічну сполуку, що потрапила в кров.

Необтяжені коліщатками причинностіВсі ці явища зникають задля втіхи їх джерела,Такого ж простого, як і сутність любого вірша,Яку п’єш, а вміст не зменшується,Свобода розливається радістю Поза вінця – краї сторінок.

…Він помер, але не від того,Що заснув за кермом і забув про дорогу.

У тієї істоти був дивовижний апетит, Роззявлена паща, здавалося, Була ладна поглинути все.І ось ти, застрягши між її зубами,Розумієш, що значить їсти.Ви, учасники цієї перильстатичної радості,Тепер однакові. Її его прекрасне.

Київ, 2002

-24-

* * *

Цей став такий спокійний напередодні зими, де левада і чорні пасма поля добігають його зашкарублого кола, пташині лапи лісу на горизонті, оманливі скрижалі льоду, ти допомагаєш вийти з потемнілої води, верх і низ заламані конвертом і принаймні ти така чарівна коли смієшся, людино, щоб подолати тебе треба стати тобою, бо ти поступка для розуму, і кожним спростуванням підтверджуєш красу твого Творця, що передбачив усі твої блукання аби хоч у такий спосіб ти могла думати про Нього. Листя берези сором’язливо прикриває проріз дверей за яким, о Боже, експресія понівечених тіл і благання в очах, хвороба, що витирає все окрім тиші і чекання, казенне ліжко, щоб справити нудьгу і стражданням оздоблений діамант твоєї безсловесної релігії розтинає живіт і грудину та зігріває своїм світлом світло берези і вбиває страх стін нехай лиш на мить поки вогонь не розкидає жарин, полум’я стоїть рівно і переможно серед ночі – мир тобі, людино, та от нічний стогін, щем серця, жорна болю і вихолощене чистилище палати обглоданими, обвугленими цурпалками лягають на незайманий погляд тіней довкола примруженої лампи і вивертають плесо твоєї тиші у сповідь, відчайдушну і збивисту, бо черства твоя ласка тільки й згодна була

відламуватись крихтами і блаженній воді сущого не піддалася та раптом приходить полегшення, обгортає та оберігає своїми хвилями і вже пливеш за ними у провалля сну спокійно, втрачаючи все за що міг зачепитись, так із безсилля народжується сила, з попелу сніг.

Київ, червень 2004

-25-

* * *

у неділю знову були в цьому задушливому мішку старому кварталі на дні задротовані його сухожиллями вулиці вужчають шумовинням юрбища щільнішають накипом торговища поки не вростуть одна в одну м`язами дощ не розмиє їх хіба ріка обірвавши береги заллє фасади тридцяти шести твоїх гільдій будинки труби рудим намулом як дві тисячі років потому прийдуть люди з півночі чи півдня побудують вали цитадель і кораблі з титановими вітрилами схожими на крила спраглого лилика

Ханой, жовтень 2007

* * *

Ніч на пагорбі. Імбирний чай. Транс. Северин. 4 коробки на Делі, 4 коробки на Львів. 80/60/50. Ось і все... з початку.…Вілли поринають у вечірню дрімоту. Даршан. Два вентилятори під стелею відмотують затерті атмосферні бобіни. І вже не впаде опад, не пролунає клаксон з боку базару, не розкриє свою потаємність біла квітка жасмину. Саме хто мав би бути тут?В суботу ми поїдемо у Вріндаван.

Київ – Делі, вересень 2010

-26-

* * *

Бухти карстових островів весляр гойдає,Принишк в полуденних портах стомовний гамір,Рум’янить сонце атоми.Гаяти час нудними годинамиДумки недбало під листя забраломДопоки світило торкнеться верхньої гілки.Звільнивши проміжки до запитання – де ми?Окреслити вічність немічністю,Вплітаючи руки в голову.

Халонг, 2006

Каа

Один з незабутніх спогадів про Токіо – його великі чорні ворони. Ці гарні птахи кружляли над сквером біля готелю, сідали на дерево навпроти вікна і, здавалося, уважно дивилися на мене.

Делі, 27 квітня.2012

-27-

Священне паломництво черепах

Щороку взимку оливкові черепахи здійснюють міграцію з Австралії до Одіши (Орісси) на східному узбережжі Індії, доляючи весь Індійський океан. Тут вони відкладають яйця і, виконавши свій священний материнський обов'язок, повертаються назад. Цьогоріч до Індії прибуло понад 300 тис. черепах. Вилупившись, їхні діти покинуть індійську землю, щоб повернутися сюди знову для продовження роду. Вчені називають це інстинктом. Вони вигадали це слово, аби позначити те, чого не розуміють – тварини часто демонструють 'надприродні' здібності, які не мають пояснення; слово 'інстинкт' дає видимість розуміння, але нічого не пояснює.Схожу поведінку виявлють і перелітні птахи. Їхню міграцію (переліт у теплий вирій) легше пояснити, ніж у випадку з оливковими черепахами, хоча, приміром, сибірському журавлю, доводиться для цього долати Гімалаї.В самій Індії постійно мігрують мільйони людей (одна лише індійська залізниця щороку перевозить близько 9 млрд. пасажирів). Основним спонукальним мотивом до подорожей є паломництво. Зокрема, місто Пурі у штаті Одіша є одним з чар дхам – чотирьох священних місць, в якому хоч раз у своєму житті має побувати послідовник санатана дхарми.

Делі, 11березня 2013

-28-

Р.Пиріг. Таємна рікаВидавництво «Око»Автор малюнку на титульному аркуші – Ізабель MMXVII Сеул