ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ

Методист Херсонської академії неперервної освітиМартиненко Артем Леонідович

Школа впливає на учнів нетільки як чинник педагогічний (через уроки, підручники, домашні завдання, виховнігодини), але і як чинник соціально-психологічний і психолого-педагогічний (через стосунки, що складаються між педагогами, учнями, батьками в навчально-виховному процесі, сприятливий морально-психологічний клімат у колективі, тобто успішну взаємодію кожного учня і шкільного середовища).

Процес соціалізації завжди включає два плани дії особистості, що підростає:

адаптацію до соціуму самовизначення (особистісне,

професійне, соціальне та ін.).

САМОВИЗНАЧЕННЯ –

це відносно самостійний етап соціалізації,

сутність якого полягає у формуванні в індивіда

усвідомлення мети й сенсу життя, готовності до

самостійної життєдіяльності на основіспіввіднесення своїх бажань, наявних

якостей,можливостей і вимог, пропонованих

до нього збоку навколишніх і суспільства

КОМПОНЕНТИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ПІДЛІТКА: Ціннісно-діяльнісний компонент

відображаєсформованість у підлітків навичок

спілкуванняі взаємодії з дорослими і однолітками,засвоєння нормативної поведінки не

тільки восвітньому середовищі, але і за її

межами.

Ціннісно-інформаційний компонентвідображає сформованість у підліткаінтегрованих особистісних якостей:працьовитості, чесності,

відповідальності,співпраці, взаємодопомоги та ін.,

тобтоприпускає засвоєння життєво

важливихцінностей.

Особистісні цінності є вибірковим відображенням в індивідуальній свідомості цінностей суспільства у формі ціннісних орієнтацій

ЦІННІСНІ ОРІЄНТАЦІЇ – це елементи структури особистості, які

характеризують змістовну сторону її спрямованості.

У формі ціннісних орієнтацій в результаті отримання цінностей фіксується істотне, найбільш важливе для людини.

Ціннісні орієнтації – це стійкі, інваріантні утворення моральної свідомості - основні його ідеї, поняття, смислові компоненти світогляду, що виражають суть моральності людини, а значить, і загальні культурно-історичні умови і перспективи.

Суб'єктивне успішне самовизначення характеризується переживанням свідомості власного життя, а неуспіх – переживанням її безглуздя.

Рефлексивний компонент відповідає зарівень рефлексії розвиненості самосвідомості, основними елементами якої є: усвідомлення себе, тобто самосприйняття, усвідомлення мети, місця і сенсу життя, самоствердження на психічному рівні розвитку.

У цей період формується усвідомлене відношення до своїх потреб і здібностей, потягів і мотивів поведінки, переживань і думок.

Змістом діяльності педагогів щодо реалізації ціннісно-діяльнісного компоненту соціалізації повинно стати наступне:

створення комунікативних умов для підтримки самоцінної активності підлітка;

включення підлітка в діяльність щодо засвоєння і перетворення дійсності, що оточує його, – світу предметів, процесів, явищ і відносин між людьми.

Змістом діяльності щодо реалізації ціннісно-інформаційного компоненту є

формування у підлітків системи мотивів, що включають ідеали, пізнавальні потреби, інтереси, прагнення до самоудосконалення;

розвиток у підлітків бажання залучатися до світу людської культури, зміцнювати і розширювати його можливості.

Змістом діяльності щодо реалізації рефлексивного компоненту соціалізації може бути

перенесення акценту виховання на самовиховання, саморозвиток, самоудосконалення, самоврядування, на розкриття і максимальне використання суб'єктного досвіду дитини, стимулювання процесу саморегуляції, тобто навчити учнів пізнати самих себе;

заохочення прагнення кожного вихованця знаходити свій спосіб роботи, аналізувати способи роботи інших вихованців, вибирати і засвоювати найбільш раціональні.

КОМПЛЕКС ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ ЕФЕКТИВНОГО ПРОХОДЖЕННЯПРОЦЕСУ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ПІДЛІТКІВ.

1. Створення соціалізуючого середовища, орієнтованого на підтримку самоцінної активності підлітків в середньому загальноосвітньому закладі як особливому соціокультурному інституті суспільства.

Передбачає побудову навчально-виховного процесу на основі особистісно-орієнтованого підходу, де вихованцям буде надана можливість проявити себе в різних, спеціально змодельованих відповідно до його бажань і можливостей, мотивів і потреб, сферах міжособистісної взаємодії.

В центрі всього виховного процесу лежить спрямованість діяльності педагога на формування особистості підростаючої людини, надання допомоги в його особистісному самовизначенні, знаходженні свого «образу Я» через обов'язкове включення в різноманітні (особистісно значущі) види діяльності, де кожен підліток зміг би реалізувати свої ідеї і проявити творчі здібності, активно брати участь в житті соціуму

2. Педагогічне забезпечення соціально розвиваючого спілкування щодо активізації двох типів прагнення підлітків до соціалізації: зовнішнього (соціального) і внутрішнього (особистісного).

Зовнішнє прагнення підлітка до соціалізації виявляється в реалізації потреби в засвоєнні соціально-значущих норм і цінностей з метою закріплення і пошуку свого місця в соціумі, а також прояв активності в суспільно-корисній діяльності.

Соціалізація відбувається шляхом зовнішнього схвалення, зовнішньої оцінки навчально-виховних дій і вчинків з боку дорослих і однолітків.

У основі внутрішнього прагнення особистості підлітка до соціалізації лежить потреба в реалізації творчих сил, індивідуальності, в розвитку внутрішнього потенціалу.

3. Спрямованість навчально-виховного процесу на цінність особистісного самовизначення як показника успішності соціалізації.

Особистісне самовизначення не може бути подано як простий перелік характеристик, а повинно сприйматися як розуміння особою себе як деяка цілісність і цінність, у визначенні власної ідентичності.

Завдання вихователя полягає в стимулюванні активної діяльності підлітка по досягненню такого розуміння і самовизначення.

Процес самовизначення передбачає свободу вибору.

У ситуаціях вибору у різних видах діяльності формується повага школяра до самої себе як до дорослої, самостійної, незалежної особистості.

Такі ситуації вибору необхідно створювати у навчально-виховному процесі, оскільки вони вимагають співвіднесення вчинку з власними цінностями, визначення меж своєї відповідальності і усвідомлення її наслідків.

Початковий етап шкільної соціалізації розпочинається з моменту вступу-прийняття дитини до школи. Його можна позначити як початок соціального навчання.

Педагогічним завданням шкільної соціалізації на цьому етапі є утвердження, коригування та розвиток базової системи життєвих відносин та орієнтацій, чуттєвості, інтелекту та волі, формування нахилів та вподобань, соціальних інстинктів та пристрастей, утвердження соціальної форми сприйняття, переживання, усвідомлення та завдоволення потреб та інтересів.

Переший середній етап шкільної соціалізації – це час соціального навчання. На цьому відтинку життєвого самоствердження дитини розв’язують такі педагогічні завдання шкільної соціалізації, як

освоєння базових алгоритмів соціальної взаємодії та поведінки,

початкова соціально-рольова підготовка, збагачення соціального досвіду, визрівання системи соціальних установок, осягнення розмірностей і масштабів соціального

простору та часу, самоідентифікаційна консолідація особистості.

Соціалізацій на робота з підлітками вимагає таких підходів, за яких максимально використовувався б характерний для цього віку потяг до самостійності, нестандартності поведінки як форми утвердження індивідуальних та соціальних виявів власного “Я”.

Доцільним є застосування методу учнівських проектів, використання неформальних та позашкільних молодіжний об’єднань, молодіжного дозвілля у навчальних та соціалізаційних цілях.

Учневі потрібно надати максимальних можливостей “вийти за межі” школи, не полишаючи її.

Застосування різноманітних форм учнівського самоврядування, індивідуально адаптованого навчання, профорієнтаційна робота, залучення громади, батьків, підприємців, органів місцевої влади та інших зацікавлених суб’єктів до взаємодії із школою на цьому етапі соціалізації учнів є не тільки бажаним, а й абсолютно необхідними формами роботи.

Другий середній етап шкільної соціалізації передбачає розв’язання педагогічних завдань щодо формування базових життєвих концепцій, становлення світогляду та стійкої самосвідомості, концептуалізації природної, соціальної та особистісної реальності, утвердження інтелектуально-вольового, етичного та естетичного змісту та спрямованості особистості, освоєння та вибір системи життєвих орієнтацій, соціальна самоідентифікація та самовизначення.

Узагальненим наслідком цього процесу стає усвідомлення і прийняття власних життєвих перспектив і можливого місця і ролі у суспільного му житті, визначення своїх покликань, оволодіння рушійною силою пристрастей і поривань, формування життєвого проекту.

ГОЛОВНІ НАПРЯМКИ ЖИТТЄВОЇ ПІДГОТОВКИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ШКОЛЯРІВ

Особистісний напрямок. Це становлення особистості як соціальної істоти у сфері її внутрішніх самовизначень і відносин “Я – Я” відносини. У цьому інтимному просторі відбувається формування самосвідомості і ставлення до себе, розгоратємться внутрішній діалог особистості із самою собою, виникають механізми довільної самокерованої поведінки і творчої діяльності, відбувається підпорядкування потреб і мотивацій вищм рівням самосвідомості та духовності.

Між особистісний напрямок. Ця сфера становлення й розвитку знань, умінь і навичок особистості, які забезпечують їй можливості спілкування та спільної діяльності з “іншим” – відносини “Я – Ти”. З актого спілкування та взаємодії і починаються власне соціалізація і внутрішній розвиток особистості.

Розвиток мови, здібностей до співчуття та співпереживання, культури сприйняття та розуміння “іншого”, передбачення його вчинків і поведінки загалом, самих витоків цієї поведінки і життєвих позицій утворює зміст цього напрямку шкільної соціалізації.

Соціально-груповий напрямок. Це сфера відносин “Я – Ми”, у межах якої молода особистість має оволодіти у школі базовими передумовами майбутньої інкорпорації у множину різноманітних характером і масштабністю соціальних груп.

Саме у цій площині соціальне становлення молодої особистості набуває таких форм, як етнізація, початкова професіоналізація та інші як і особистісної суверенності та ініціативи – ось процеси, які утворюють зміст цього напрямку соціалізації.

Політично-правовий напрямок. Це формування передумов поступового входження молоді у множину громадянських, юридично-правових, адміністративно-управлінських та громадських відносин. Відповідно змістом цього напрямку шкільної соціалізації є засвоєння учнями певного типу сприйняття, розуміння та оцінки політико-правових відносин різного рівня та форми, самовизначення та самореалізації особистості у цій сфері суспільного життя.

Перед школою стоїть завдання недопущення політизації учнівського середовища, використання школи та школярів будь-якими силами. Школа зобов’язана навчити своїх вихованців головних принципів ставлення до держави та суспільства, співвіднесення та обстоювання політичних, громадських та інших інетерсів представників усіх соціальних станів населення.

Економічний напрямок. У цій сфері суспільних відносин майбутній громадянин має стати учасником відносин виробництва, обміну, споживання. Отже, у школі він має засвоїти засадові знання, вміння, навички, орієнтації та алгоритми майбутньої своєї поведінки та діяльності як працівника, агента обміну, споживача.

Саме тут відіграють свою незмінну роль уроки праці, ознайомлення з технологіями, відвідування підприємств та установ, де працюють батьки.

З метою підготовки учня до участі у ринкових товарних відносинах здійснюється навчання, спрямоване на забезпечення його грамотності як потенційного покупця, виховується здатність до критичного сприйняття рекламної продукції і збереження тверезого погляду на світ товарів, що продаються, відбувається ознайомлення з проблемою фінансів і грошей.

Надзвичайної ваги завдання – ознайомлення учнів із специфікою підприємницької діяльності, культивування підприємницьких здібностей і мотивацій.

Екологічний напрямок. На цьому напрямку соціалізації особистість має бути сформована як компетентний суб’єкт відносин “Я – довкілля”.

Особливим і надзвичайно специфічним предметом педагогічної уваги у соціалізації молоді є формування правильного розуміння феномена людської тілесності, становлення культури фізичного життя, спрацювання екології тіла.

Напрямок “Я – Універсум”. Це сфера відносин людини як єдиної істоти, життя якої не обмежується фактом фізичного існування “тут” і “тепер”, а відбувається як історична подія у вимрах минулого, сучасного та майбутнього.

Духовне життя і духовний порятунок, саме утвердження людського духу як єдиної реальності буття особистості у структурі “Ми” в “Універсумі” мають своїм витоком вчителя і наставника, яким є або принаймі покликаний бути шкільний вчитель.

Молода людина - це особистість, а особистість - це результат соціального становлення індивіда шляхом подолання труднощів і накопичення власного життєвого досвіду.

Вроджена геніальність автоматично не гарантує того, що людина стане великою особистістю.

Вирішальну роль відіграє соціальне середовище, в яке потрапляє людина після народження.

Соціально-психологічна адаптація - це пристосування людини як особистості до існування в суспільстві у відповідності з вимогами цього суспільства і власними мотивами, потребами й інтересами.

Це інтегрований показник стану людини, відображає її можливості виконувати визначені психосоціальні функції:

адекватне сприйняття навколишньої дійсності і власного організму;

адекватна система відносин та спілкування з оточення; здатність до праці, навчання, організації вільного часу та відпочинку;

здатність до самообслуговування і взаємообслуговування в сім'ї та колективі, зміни поведінки у відповідності з рольовими очікуваннями інших

   Інтеріоризація (лат. interior — внутрішній) — процес формування внутрішньої структури людської психіки за допомогою засвоєння соціальних норм, цінностей, ідеалів, процес переведення елементів зовнішнього середовища у внутрішнє “Я”.

Акселерація (лат. acceleratio — прискорення) — прискорений соматичний розвиток і фізіологічне дозрівання підлітка, що виявляється у збільшенні маси тіла, ранніх термінах статевого дозрівання.

   Інфантилізм (лат. infantilis — дитячий) — збереження в психіці й поведінці підлітка особливостей, притаманних дитячому віку.

Стосунки з однолітками психологічно зорієнтовані на майбутні взаємини в дорослому товаристві, є однією з форм засвоєння його норм. Наштовхуючись на байдужість, роздратування дорослих, підлітки змушені розширювати свої контакти з ровесниками, інтенсивно формувати свій соціум, жорсткі закони якого часто стають своєрідним протестом проти дорослої спільноти.

Потреба підлітка досягти у своєму розвитку рівня, на якому перебуває суспільство, зумовлює зміну його ставлення до оточення.

Однак цю потребу та її реалізацію відмежовує грань, що визначається соціально закріпленими позиціями дитинства і дорослого світу.

Ця “зона відчуження” проявляється в агресивності й страху підлітків, в роздратуванні й тривозі дорослих.

Найпоширенішими є два стійкі типи позицій підлітка, що мають принципово різний соціально-психологічний зміст — проміжні “Я в суспільстві” та вузлові “Я і суспільство”.

За реального поєднання цих позицій на передній план виходить то одна, то інша.

Практика взаємин засвідчує вирішальну роль позиції “Я і суспільство”, адже підлітковий етап соціалізації вирізняється найбільш вираженою індивідуалізацією, самодетермінацією, самоуправлінням підростаючої людини, яка не просто стає суб'єктом, а й усвідомлює себе ним.

Підліток критично ставиться до сказаного співрозмовником, написаного в книгах, засобах масової комунікації, що вимагає від дорослих цілеспрямованої роботи щодо формування об'єктивних оцінок соціуму.

Ця вікова особливість сприятиме соціалізації підлітків, накопиченню ними позитивного соціально-психологічного та морального досвіду за умови, що їх вчитимуть знаходити в реальних явищах позитивне й негативне, об'єктивно оцінювати їх, передбачати розвиток і коректно виражати своє ставлення до них.

Інакше неминучим буде розрив між свідомістю і вчинком, між словом і ділом, нерозвинутість досвіду поведінки, невміння співвідносити моральні норми з реальною діяльністю.

Внаслідок цього моральна свідомість підлітків не стане регулятором їх індивідуальної поведінки.

   Чим гірші стосунки підлітка з дорослими, тим частіше він звертається до однолітків і більше від них залежить. Значну роль у становленні та особистісному самовизначенні підлітків відіграють референтні групи як інститути соціалізації.

   Референтна (лат. refero — повідомляю) група — реальна чи умовна соціальна спільність, з якою індивід співвідносить себе як з еталоном, орієнтуючись у своїх вчинках і самооцінці на її норми та цінності.

   Нині соціалізація підлітка характеризується прискореним його фізичним, статевим дозріванням, що вказує на необхідність зниження початкової межі юнацького віку, а необхідність подовження періоду навчання дещо відстрочує настання соціальної зрілості, тим самим розширюючи межі підліткового віку, створюючи передумови для виникнення і збереження інфантилізму, соціальної, моральної та громадянської несамостійності.

   Зміни ціннісних орієнтацій підлітків зумовлені трансформацією політичної, економічної систем, соціально-психологічної ситуації в суспільстві. їм властиві спрямованість у майбутнє, стурбованість соціальними проблемами (війни і миру, екології тощо), пошук свого “Я”, а також “вакуум” віри, пасивність, дефіцит духовних контактів, гуманістичних начал особистості.

Тому важливо уберегти їх від соціальної фрустрації, сприяти зростанню. Інакше вони сконцентрують у собі соціально-психологічні характеристики “маргіналів”, що створюватимуть їм труднощі при інтеграції в соціальні інститути та соціальні відносини.

Суттєвою є розбіжність у сприйнятті одного покоління іншим: дорослим здається, що діти недооцінюють їх і переоцінюють себе, а підлітки нарікають на нерозуміння, несправедливість дорослих.

Це засвідчує таку тенденцію в соціалізації: чим більше відбувається за одиницю часу соціально значущих змін, тим помітнішими стають розбіжності між поколіннями, тим складнішими є механізми передавання культури від старших до молодших, тим вибірковішою є позиція підлітків до соціальної та культурної спадщини.

   Традиційні взаємини між людьми вважають найважливішими етнопсихологічними та соціально-психологічними механізмами регуляції спілкування та діяльності в суспільстві.

Потрапляючи в інноваційну систему соціалізації, в інші умови становлення й виховання, що вимагає високої адаптивності, готовності сприймати і засвоювати багато стереотипів і уявлень, які можуть суперечити засвоєним раніше, він може розгубитися, виявитись нездатним самостійно усе осмислити.

За відсутності кваліфікованої допомоги це може спричинити його девіантну (лат. deviatio — відхилення) поведінку .

   Багато соціально-психологічних рис “маргінальної людини” породжено розмитістю і двоякістю норм і стереотипів поведінки.

   Успішна соціалізація учнів у школі без успішної соціалізації в сім'ї неможлива.

Тісна взаємодія цих інститутів у процесі соціалізації завжди дає позитивний ефект.

Труднощі соціалізації старшокласників у сім'ї виникають через те, що в міру дозрівання їх погляди і розуміння суспільних подій змінюються, часто не збігаючись із батьківськими.

За звичних для ранньої юності швидких особистісних змін вірогідність розходжень у поглядах старшокласників та батьків різко зростає порівняно з попередніми періодами розвитку.

Якщо при цьому вони наштовхуються на спротив батьків, то це може призвести до конфліктів, що породжує проблему перегляду батьками своїх ролей.

За таких умов важливо, щоб батьки діяли стосовно дітей спільно, оскільки тісний зв'язок дитини з одним із батьків і “виключення” іншого призводять до того, що “виключений” перестає бути посередником соціалізації та авторитетною фігурою.

Слід враховувати і те, що реакція старшокласників на ровесників зумовлюється звичаями і традиціями культури, тісно пов'язаними з економічним статусом, професією, етнічною та релігійною належністю їх батьків тощо.

Виникає неминуча суперечність у поглядах на світ, яких дотримується сім'я та ровесники: багато старшокласників, які проживають у містах, змушені вибирати між культурою ровесників, які понад усе ставлять, наприклад, меркантильні інтереси, і цінностями батьків, які підкреслюють важливість праці в самоутвердженні людини.

Успішність соціалізації підлітка залежить від функціонування соціального інституту школи, що здебільшого відпо-відає його соціалізацію цьому віковому етапі.

Критеріїв успішної соціалізації: по-перше, школяр має перебувати у

референтній групі, класі оскільки її норми і їхні коштовності відіграють вирішальну роль його соціалізації, в засвоєнні визначеного ним соціального досвіду та формування внутрішніх поведінкових регуляторів, внутрішнього плану свідомості;

по-друге, групи має бути створена умови на шляху успішної груповий діяльності.

по-третє, про успіхи соціалізації можна судити виходячи з таких суб'єктивних критеріїв як задоволеність підлітка тієї середовищем, де він перебуває; успішне заволодіння ним провідною діяльністю;

по-четверте, про успішному процесі соціалізації свідчить те, що підліток не відторгнутий від соціальних інститутів, з якими йому необхідно взаємодіяти (сім'я, школа, позашкільні установи).

Ці умови будуть сприятливі тоді, коли:

а) школяр матиме можливість зреалізувати і самовиразитися в загальне твердження груповий діяльності;

б) його буде схвалена членами групи;

в) коли школяр має високий статус і в групі і визнання.

Виділяють основні негативні шкільні умови, що призводять до порушення процесу соціалізації школяра 1) недолік уваги, теплоти із боку батьків,

вчителів, емпатії (емоційні відносини) - виявляються незадоволеними потреби у любові, безпеки і захист;

2) часті конфлікти у школі (атмосфера шкільного, класного колективу) - невдоволені первинні потреби;

3) негативні установки педагогів (демонстрація педагогами моделей поведінки й поглядів життя, несучих негативні початку);

4) зайвий чи недостатній контроль над школярем (якість « контролю»);

5) структурні характеристики школи й їхні зміни (переведення у інший клас, підгрупу та інших.)

6) насильство дитина у шкільництві (соціальна потреба у самостійності формує відносини «залежність - незалежність»).

Негативну поведінку в підлітка може сформуватися тоді, як у школі існує низка проблем: а) зниження матеріального,

технічного забезпечення школи; б) соціально-психологічна

напруженість у суспільстві, шкільному колективі, викликають дискомфортні відносини у класі.

Як засвідчили численні дослідження, погані відносини між педагогами і учнями призводять до формуванню девіантної і негативного поведінки підлітків.

Підліток має собі двома способами виходу з фрустрації:

конструктивний шлях; деструктивний шлях.

Деструктивний шлях: виникнення психопатичних реакцій; невроз; девіантна поведінка поведінка.

Форми девіантної поведінки: 1) аддитивное поведінка - виявляється у

прагнення до догляду від реальності шляхом зміни свого психічного стану у вигляді прийому деяких речовин чи постійної фіксації увагу певних предметах чи напрямах;

2) анти соціальнеповедение-совершение дій, суперечать етики та моралі, безвідповідальність, ігнорування законів і іншим людям (крайній прояв -деликвентное поведінка);

3) суицидна поведінка - підвищений ризик вчинити самогубство;

4) конформистское поведінка - відсутність самобутності, оригінальності, відданість офіційним точок зору;

5) нарцисичне поведінка - любов себе, підвищена чутливість до оцінок іншим людям;

6) фанатична поведение-слепая відданість будь-якої ідеї, нетерпимість решти поглядам;

7) аутистическое поведінка - складнощі у соціальних контактах, відірваність із дійсністю.

Дякую за увагу!