Роботу з географіїпідготувала

учениця 11 – Б класу: Батенко Кристина.

Вчитель географії: Бурорічний В.М.Вчитель інформатики: Трибко О.Б.

УКРАЇНСЬКА

ЕМІГРАЦІЯ

План1. Еміграція.

2. Причини та види еміграції.3. Еміграція (історичний аспект).

4. Українська еміграція.5. Кількість емігрантів.

6. Найбільші світові міграційні коридори.7. Статистика.

— виїзд за межі країни проживання в іншу країну, який обов'язково передбачає перетинання

державного кордону. Саме7 поняття еміграції виникає зі встановленням та розвитком держави. Раніші переселення людей, як і сучасні переселення в

межах однієї держави — місцевості, району тощо, називають міграціями.

Еміграція здійснюється з метою постійного — довготривалого або тимчасового — проживання в

іншій країні та часто з відповідною зміною правового статусу, чим і відрізняється від цільових та

туристичних поїздок, робочих відряджень за кордон тощо. У той же час еміграція не завжди пов'язана або

тягне за собою натуралізацію, тобто зміну громадянства або підданства…

1. Еміграція.

Еміграція може бути, і добровільною, і вимушеною, — але здійснення усіх процедур з виїзду (еміграції) із країни відбувається особою, яка виїжджає з країни, добровільно. Примусове (нерідко насильницьке) переселення чи виселення особи/осіб, здійснене представниками державних органів країни, звідки відбувається переселення, називають депортацією..

2.Причини та види еміграціїУ залежності від її тривалості еміграція може бути довготривалою з метою постійного проживання; тимчасовою, якщо емігранти через певний час

повертаються, та сезонною — у певну пору року або на періодичні заробітки.Залежно від причин, що зумовлюють переселення, вирізняють еміграцію економічну (соціально-економічні причини) і політичну (опозиційне ставлення до

політичного режиму). Соціально-економічними причинами є передовсім загальна бідність і голод; природні лиха, екологічні катастрофи, тощо. Іншими соціально-економічними причинами можуть бути безробіття або неможливість знайти роботу за фахом (чи запрошення роботодавця на роботу в іншій державі). Саме тому економічну еміграцію також називають трудовою, тобто переселення людей з метою пошуку роботи або для здійснення трудової

діяльності за контрактом. До соціально-економічних причин еміграції також належать труднощі або неможливість отримати (або продовжити) навчання, реалізувати свій творчий потенціал, вести або розширити бізнес у країні проживання тощо.

3.Еміграція (історичний аспект) У 15-16 століттях мала місце передусім економічна еміграція. Як приклад - переселення значної кількості людей з Європи у Америку, зокрема й

українців.У 20 столітті відбувалися наймасовиші еміграції, пов'язані з Першою світовою війною та Другою світовою війною, численними міжнародними і

локальними конфліктами, змінами держав світу (утворення Держави Ізраїль, розпад СРСР тощо), внутрішньою і зовнішньою політикою окремих держав (політичні і культурні утиски у СРСР, КНР тощо).

Постійні еміграції, як економічні, так і політичні є ознакою сучасності. Наприклад, у Африці внаслідок політичних заворушень і заколотів, міжетнічних конфліктів та економічних негараздів, викликаних посухами і неврожаями, частими є еміграції з Конґо, Бурунді, Руанди, Сомалі, Ефіопії тощо.

Перша хвиля…Перша хвиля починається з останньої чверті XIX століття і триває до початку Першої світової війни. Ця масова трудова еміграція до США розпочалася у 1877 році, до Бразилії — у 1880-ті роки, у Канаду — з 1891 року, до Російського Сибіру — після революції 1905–1907 рр. Виїздили й до Аргентини, Австралії, Нової Зеландії, на Гавайські острови. Цю першу хвилю еміграції спричинили як і аграрна перенаселеність українських територій, так і утиски: економічні, соціальні, політичні, — і національний гніт з боку австро-угорської і російської імперій. Нащадки цієї хвилі еміграції зараз у шостому-сьомому поколіннях і більш схильні звати себе українцями за походженням — радше ніж емігрантами у країнах проживання.Відомо, що у 1891–1901 роках зі Східної Галичини емігрували до Канади і США 78 тисяч українців. У 1901–1911 роках виїхало 224 тисяч чоловік. Таким чином, на початку XX століття лише зі Східної Галичини емігрувало понад 302 тисячі українців.Наприкінці 19 століття еміграційний синдикат, створений канадським урядом, відправив на територію Західної України понад 6 тисяч вербувальників. Агент, що завербував сім'ю до Канади, отримував від 2 до 5 доларів за кожного переселенця…

Друга хвиля…

Друга хвиля еміграції українців охоплювала період між Першою і Другою світовими війнами у ХХ столітті і була зумовлена поєднанням соціально-економічних та політичних причин. Емігрували в основному ті українці, які зі зброєю в руках боролися проти радянської влади, підтримували Центральну Раду, Директорію, Гетьманат. Це були великі і середні землевласники, торговці, службовці, священнослужителі, інтелігенція, солдати і козаки українських військових з'єднань. Вони виїздили до Польщі, Чехословаччини, Австрії, Румунії, Болгарії, Німеччини, Франції, США і Канади.

Третя хвиля…Третя хвиля еміграції викликана головним чином політичними мотивами і розпочалася наприкінці Другої світової війни. Більшою мірою це репатріанти з англійської, американської, французької окупаційних зон. Найчисленнішими серед них були колишні військовополонені, яких сталінсько-беріївський режим вважав зрадниками. Істотну частину переміщених осіб становили люди, силоміць забрані на роботи до Німеччини. Були тут також, звичайно, і біженці, хто відверто сповідував антирадянські погляди. Більшість емігрантів цієї хвилі осіла в Канаді, США, Великобританії, Австралії, Бразилії, Аргентині, Франції.

Четверта хвиля…

так звана «заробітчанська» — розпочалася у 1990-х роках. Її головні причини — економічна скрута перехідного періоду в Україні. Деякі дослідники наголошують на умисному створенні безробіття, головним чином — у Західній Україні. В результаті цього на тимчасову роботу в країни Європи, Америки і у Росію виїхало близько 7—8 млн людей. Частина з них, ймовірно, вже не повернеться в Україну.За оцінкою директора Інституту досліджень діаспори (Київ) Ігоря Винниченка на 2001 за межами України проживало 10—13 млн українців.Унаслідок того, що за межі власної країни вимушена була виїздити під тиском економічних, політичних і воєнних обставин активна частина нації.

4. Українська еміграція.Українці, як недержавний етнос протягом тривалого часу, були схильні до еміграції з країн, в межах яких проживали у різні історичні періоди. Чимало визнаних діячів української культури: Михайло Грушевський, Іван Огієнко, Іван Багряний, Богдан Лепкий, Володимир Винниченко, В'ячеслав Липинський, Олександр Кошиць, Анатоль Курдидик, та інші — у різний час змушені були покинути Україну і тривалий час (або й до кінця життя) жити «на еміграції».Соціально-економічні (і політичні) негаразди незалежної України (з 1991 року) обумовили постійну трудову українську еміграцію за сучасності.Українські емігранти схильні до асиміляції в країнах проживання, найчастіше перше покоління (власне емігранти) є білінґвами.Подекуди українці-емігранти істотно змінюють демографічну ситуацію в країні проживання — у Португалії, куди почали виїжджати лише наприкінці XX століття, українці зараз становлять третю за чисельністю національну меншину. Роблять і значний внесок в економіку та культуру «нової» батьківщини українці Канади.

7. Статистика У 2011 році кількість громадян, що емігрували з України, зменшилась на 8,7%, або на 1 тис. 167 людей порівняно з 2010 роком до 12 тис. 272 осіб. Про це повідомила Державна служба статистики. До країн Європи в 2011 році з України переїхало 9 тис. 154 людини (в 2010 році – 10 тис. 511).При цьому на першому місці за популярністю йде Росія – туди виїхало, знявшись із реєстрації в Україні, 4 тис. 524 особи (в 2010 році – 5 тис. 419).Друге місце серед країн Європи займає Німеччина, куди в 2011 році перебралося з України 1 тис. 778 громадян (в 2010 році – 1 тис. 845), а третє – Білорусь (617 і 714 відповідно).У країни Америки в 2011 році переїхало 1 тис. 172 людини з України (в 2010 році – 1 тис. 106), у тому числі в Сполучені Штати Америки 1 тис. 81 (в 2010 – 947), у Канаду – 83 (в 2010 – 151).У країни Азії, за даними Держстату, з України переїхало 1 927 громадян (в 2010 – 1 тис. 799), у тому числі в Ізраїль – 1 тис. 616 (в 2010 році – 1 тис. 500 громадян).7 громадян з України перебралося в 2011 році в країни Африки (в 2010), 12 – до країн Австралії й Океанії (в 2010).Нагадаємо, за результатами опитування студентів Інституту демографії і соціальних досліджень ім. Птухи, 56 % молоді віком від 16 до 26 років хотіли б виїхати з України.У липні минулого року британське видання The Guardian повідомляло, що Україна опинилася на десятому місці за кількістю емігрантів, які виїхали до найбільш економічно розвинених країн.