Творчість О. Забужко

від поезії до публіцистики

Цей чоловік

вродився з дерева, що призначалося на скрипку,

німого дерева з печальними очима:

кора пришерхлих слів відшурхотіла хрипко —

і він явивсь

в пекучій наготі відчиненій!

Я здивувалася: він був лункий, як жерло

гарматне! Кожен звук

у ньому множивсь, як лавина!

(Ще як був деревом, йому вросли у пальці голоси померлих —

і пальці терпли, коли їхні імена переверталися живими…).

А досвід собі лив, мов із цебра.

І дні, як шибка,

все туманіли мохом вільгости — о, доки? (Доти…)

А він же був із дерева, що призначалося на скрипку!

О, як він стугонів на кожен грубий дотик!..

Він ...

Поезія 1985-2005

ЕЄРІЯ ПРО ДИРИҐЕНТА СВІЧОК

Дириґенте свічок!..

(Ув очах мерехтять чоловічки…)

Чорна графіко тіней, обійми на мент розімкни, —

Ах, за сам тільки жест, котрим він відкида рукавички,

Я готова прийняти щось більше за муки земні!..

Дириґенте свічж, крім мене, ніхто їх не бачить —

Цих вогнівок, Ваші руки гіллясто-нервові

В цьому світлі непевнім оголені майже до пліч…

О, я чую: сповзають з лиця всі усмішки липкі й випадкові —

Як під натиском пальців нагар, що знімають зо свіч.

Розгоряється сцена світінням сухим і гарячим,

Ваш чіткий силует невитравний, хоч очі стули…

Дириґенте свічок! Та

Із книжки «Автостоп» (1994)Лист із дачіКрим. Ялта. Прощання з імперієюЗворотня адреса, або поема проводуВступ до естетики позиПопелюшкаКлітемнестраЗадзеркалля. Пані Мержинська“Од такої тоски…”Два трансатлантичні сонетиПробудження“Коханий!” — я пишу це слово навпрошки…”Розмова“І двері розчахнулись…”Прощання між зірок

Анотація:

"Для мене неабияка честь, що Ваша високодостойна фундація обрала мене Поетом-лауреатом 1997-го року. Коли взяти під увагу, що українська література все ще дуже мало відома на Заході, Ваш вибір видається особливо значущим. Він доводить, що мова поезії може бути зрозумілою і без спеціальних знань про країну та її літературну традицію – або, іншими словами, що в нашому божевільному світі поезія, хоч який на позір езотеричний жанр, і далі зберігає роль універсального засобу спілкування "від серця до серця" поверх усіх кордонів. А раз так, то для всіх нас ще є надія на прийдешнє століття. Дякую за те, що підтримали цю надію".

З листа Оксани Забужко до Фонду Всесвітнього Зобов’язання з приводу присудження їй Поетичної Премії-1997, 16 травня 1997 р.

Автор ніяк не обере кращий уривок

Анотація:

До «Вибраного» однієї з кращих українських поетес ХХ—ХХІ століття увійшли вірші з книжок «Травневий іній», «Дириґент останньої свічки», «Автостоп», «Новий закон Архімеда», з неопублікованої дитячої книжки «Весняна акварель», нові вірші та поетичні переклади.

Передмова Леоніда Ушкалова.

В книге речь идет о еще не «компьютерном», но полностью автоматизированном, урегулированном обществе, каждый член которого должен стать полноценным членом Цивилизации — пройти Ритуал, выполнив нормативы убийства. Иначе говоря, Забужко отсылает нас к Книге Бытия в Библии, в четвертой главе которой речь идет о Каине и Авеле. Но у Забужко не Каин, а Авель убивает своего брата, после чего получает имя убитого...

Что если «Книга буття» — это поиск человеком жизненных ценностей, ориентиров, наконец, собственной «человечности», то повесть «Інопланетянка» — это самоидентификация и самореализация человека. Символично то, что в «Книзі буття» мужчина борется за свою собственную, не навязанную обществом жизнь, а женщина-инопланетянка ищет в жизни определенный смысл. Если для Авеля из «Книги буття» искусство — это фактор, определяющий человека как еще «живого», то для Рады-инопланетянки искусство — это образ жизни и способ самовыражения.

Проза 1985-2005

Після першої публікації (1996) роман став помітною подією в українському літературному житті через відверті еротичні сцени та сміливі міркування про українську та жіночу ідентичність. Один з першихфеміністичних романів в українській літературі.

Перевидавався десять разів в Україні. Роман був перекладений англійською, російською, чеською, польською, угорською, болгарською, німецькою, шведською, італійською, румунською та голландською мовами. Роман двічі інсценізувався, у Варшаві та в Києві.

У романі розказується про складні стосунки української поетеси, що приїхала викладати в США, та амбітного скульптора

Анотація:

Вона вродилася з місяцем на лобі. Так їй потім розказувала мати, як запам'ятала собі з першої хвилі, з першого крику викинутої над собою аж під сволок чиїмись моцними руками дитини, на яку дивилася знизу вгору, нездужаючи скліпувати сліз, - на трохи зависокому як для дівчинки, опукло-буцатенькому лобику виразно темнів збоку невеличкий багряний серпик, наче місяць-недобір. Тільки мати вперто казала - молодик, доки сама в це не повірила: відомо ж бо, що молодик - то на долю, а недобір - тим він і недобір, що наводить на лихі сни...

У тебе мусила б бути сестра — на чотири, ні, на п'ять років молодша. Над цілим твоїм дитинством кружляли безтілесні жіночі імена, міняючись місцями, перекликуючись навзаєм, — ти не знала, до чого їх приточити, а лялькам давати не важилась: імена були не «лялькові», тобто не зняті з живих людей, а якісь нізвідкісні — немов крізь стогін самопливом вигулькнулого імени, що надовго опосідало твій внутрішній слух (а вони всі гули як стогін, найчастіше повторюване — «Іванна»), хтось добивався до тебе — хтось, хто хотів бути названим. У другому класі тобі довелося змінити школу, і то був перший раз, коли зміну оточення ти сприйняла як визволення, як прорив у сферу, де можна виправити власну біографію на ту, котра мусила б бути: ти розповіла новим однокласникам, що маєш сестричку Іванку, яка ще не ходить до школи, і так несамохіть вчинила те, на що твоїм батькам не стало од-ваги: викликала до життя русяву голівку в пушистих кучерях, підсвічених сонцем. Потім вони напевно б потемніли, як і в тебе свого часу, — однак потім твою побрехеньку викрили, а коли пересох щоденний словесний потічок, у вбогому плині якого Іванка тільки й могла рухатися (....

Новий роман Оксани Забужко, над яким письменниця працювала багато років, перші критики вже встигли назвати шедевром, а авторку порівняти з Достоєвським і Томасом Манном. Це – сучасний епос сучасної України: родинна сага трьох поколінь, події якої охоплюють період від 1940-х років до весни 2004-го. Велика література і жорстока правда — про владу минулого над майбутнім, про кохання і смерть, про споконвічну війну людини за право бути собою.

У чому все-таки причинат

дотеперішньої загадкової абсолютності постаті

Шевченка в українській духовній культурі? На

який образ себе запропонував він Україну своїм міфом, у культурі

Нового Часу типологічно найближчим до

кантівського? На ці та інші питання шукає

відповіді Оксани Забужко в своїй новій книжці,

котра ще до виходу в світ здобула високу оцінку

провідних фахівців.

Філософсько-літературнознавчі праці 1990-2011

Це - перша праця, в якій філософія національної ідеї розглядається як самостійна інтелектуальна течія, що сягає далеко за межі

політології - до питань про сутність і сенс національного буття. На широкому історико-культурному матеріалі автор досліджує м ісце цієї течії в європейській - і, спеціально,

українській - свідомості новітнього часу (XIX - поч. XX

ст.). Окремий розділ присвячено національно - екзистенційним пошукам І. Франка, в чиїй особі

сконцентровано духовний досвід переломового для долі

національної культури покоління української інтелігенції.

Хто ми — Україна чи Малоросія? Європа чи Росія? Чи українська релігійність — це те саме, що візантійське православ’я? Звідки взялись тамплієри на берегах Дніпра? Яку таємницю берегли «таємні товариства» малоросійських дворян ХІХ ст.? Звідки в «Лісовій пісні» зашифрована леґенда про Грааль? Чи й справді українці — це «селянська нація»? В чому різниця між демократією і хамократією? В чому полягав модерний «український проект» і чи вдалося нам його реалізувати?..

Нова книжка провідної української письменниці, підсумковий плід її багаторічних роздумів — це вражаюча інтелектуальна подорож крізь віки, культури й конфесії в пошуках «України, яку ми втратили». Ключем до неї стає розкритий О. Забужко «код Лесі Українки». Аристократка і єретичка, спадкоємиця древнього лицарського роду і продовжувачка гностичної традиції, ця найвидатніша з українок залишилася незрозумілою в радянській Україні і майже незнаною широкій публіці — в Україні незалежній. Чому? Відповіддю на це питання стає велика історична драма «прихованої війни», яку Оксана Забужко з притаманною їй відвагою виносить із забуття і, на багатющому літературному й історичному матеріалі, відновлює на повен зріст.

Це не лише фундаментальна історико-культурна студія чи вишукана філологічна екзегетика. Це ще й книга про наше сьогодення — про те, як жорстоко ми розплачуємося за втрату і забуття багатовікової лицарської культури…

«Ми всі, наша країна, наша культура, я сама, дуже завинили перед Юрієм Шевельовим, цим видатним мовознавцем, мислителем, Еверестом, на який ми лише починаємо сходити, Україною, якою вона могла би бути», — так Оксана Забужко розпочала 12 січня свій творчий вечір у Харківській обласній філармонії.

Захід спочатку не планувався як презентація: харків’яни запросили письменницю на традиційний фестиваль «Різдво у Харкові» як поетесу. Але письменниця сприйняла це запрошення як знак згори і поставила собі і видавництву «Факт» за мету видати до того часу давно обіцяну книгу листування із найвидатнішим, на переконання Забужко, харків’янином ХХ століття.

Останніми словами Юрія Шереха–Шевельова (1908—2002), який виїхав з України ще 1944 року, були: «Купіть квиток — поїдемо до Харкова»… У Харкові всесвітньо відомому мовознавцеві, історикові української літератури, театральному критикові, професорові Гарвардського та Колумбійського університетів, чия наукова бібліографія складає 847 позицій, побувати вже не вдалося, якоюсь мірою ця мандрівка уможливилася завдяки книзі Оксани Забужко.

Видання містить бароковий, за визначенням письменниці, підзаголовок: «З додатками, творами, коментарями, причинками до біографії та іншими документами». Окрім самого листування, яке тривало з 1992 до 2002 року, до книги ввійшли також окремі тексти Юрія Шереха–Шевельова та Оксани Забужко.

Як повідомляв ЛітАкцент, вихід книги «Вибраного листування» Оксани Забужко і Юрія Шевельова планувався до 17-го Форуму видавців у Львові, проте був відкладений.

Анотація:

Книжку відомої письменниці склали вибрані есе, виступи й доповіді, присвячені різним аспектам ґлобальної культурної кризи сьогодення. У центрі авторської уваги — культура українського суспільства "на переломі": посттоталітарного, посткомуністичного, постколоніального і, за словами О. Забужко, "посттрагічного", тобто такого, що втратило здатність переживати дійсність як трагедію. Поєднання глибини інтелектуального аналізу з яскраво особистісним, подеколи мемуарним способом викладу робить цю книгу цікавою не лише для фахових гуманітаріїв — як культурологічну розвідку, а й для ширшої читацької публіки — як своєрідний, письменницький і людський, документ нашої нашої доби.

Публіцистика 1999-2005

«Let my people go» (укр. «Відпусти мій народ» — цитата з Біблії, Вихід) — 15 текстів про українську революцію — колаж з есеїв та статей, написаних англійською мовою для відомих західних видань у час Помаранчевої революції та одразу після неї, а також одного оповідання, що належить вже до художньої прози. Автор — Забужко Оксана Стефанівна, сучасна українська поетеса, письменниця, літературознавець, публіцист.

З Майданом пов'язані мільйони людських історій, котрі підуть в небуття, якщо у найближчий час їх не буде кому зафіксувати. Оксана Забужко сприймає події 2005 року в трагічному ключі й розвінчує міф про «безкровність» Помаранчевої революції. Книжку в основному склали англомовні матеріали, українському читачеві вони подані в перекладі.