Міністерство внутрішніх справ УкраїниЧеркаський інститут пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля

Кафедра організації і управління пожежної охорони

ЗАТВЕРДЖУЮ* Начальник кафедри підполковник вн.сл.

О.Д. Блащук ''_____'' __________ 2000 р.

ЛЕКЦІЯ

І-й факультет ІV курс стаціонарПредмет: ППОДППО

по темі № 18 “Самовиховання і самоосвіта в умовах діяльності працівників пожежної охорони”.

Час: 4 год., з них лекції 2 год.Заняття № 18 “Психолого - педагогічні основи самовиховання та самоосвіти”.

Навчальна мета: Сприяти усвідомленню курсантами основних понять лекції.

Метод проведення: словесно-інформаційний з елементами словесно-проблемного та наочно-інформаційного

Час: 2 години.Місце проведення: лекційний зал №1.Матеріальне забезпечення: плакати - 3 шт.

1

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

I. Вступна частина.II. Ознайомлення курсантів з темою та метою лекції.III. Викладення матеріалу лекції.1. Поняття самовиховання та самоосвіти, їх роль у формуванні

особистості працівника пожежної охорони.2. Етапи самовиховання.3. Шляхи і методи самовиховання.4. Методика і прийоми самовиховання.ІV. Відповіді на запитання.V. Видача завдання на самопідготовку.

ЛІТЕРАТУРА1. Донцов И.А. Самовоспитание личности. - М., 1984.2. Кочетов А.И. Педагогические основы самовоспитания. - М.,

1974.3. Орлов Ю.М. Самопознание и самовоспитание характера., -М.,

1987.4. Рувинский Л.И. Самовоспитание личности. - М.,1984.5. Рувинский Л.И., Соловьов А.Е. Психология самовоспитания.,-

М.,1982.6. Орлов Ю.М. Восхождение к индивидуальности., -М.,1991.7. Самонов А.П. Психологическая подготовка пожарного.,- М., -

1982-С.26-34.8. Томан Іржі. Як удосконалювати самого себе., - К., 1988.

Лекцію розробив доцент кафедри майор вн.сл. Г.Я. Майборода

Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедриПротокол від “02” лютого 2000 р. № _____

2

Люди не народжуються, а стають тими, хто вони є.К.-А. Гельвецький

1. Поняття самовиховання та самоосвіти, їх роль у формуванні особистості працівника пожежної охорони.

Самовиховання, самовдосконалення - це страта і вічно нова тема, що хвилює людину відтоді, як вона стала усвідомлювати себе, замислюватися, задавати собі питання: “хто я в цьому світі? Пилинка у вихорі могутніх зовнішніх сил чи могутня сила, здатна перетворити своє оточення?” “хто я?” “тварина чи творець?”.

“Мислячий тросник” як казав у ХVII ст. Блєз Паскаль, чи використаємо слова Поля Вальєрі, “титан, прагнучий зрівнятися з богами?”.

З давніх - давен людей хвилювали дві кардинальні проблеми: в чому сенс жити? І що є людина ?. Однак, чим глибше здійснювалося пізнання людьми оточуючого світу, тим гостріше поставило питання, що внутрішній світ людини - це складна галузь наукового пізнання.

Ще античний мудрець Фалес висловив це слідуючим чином: “найскладніше - пізнати самого себе; найлегше - давати поради іншим”. Ось чому на арці Дельфінійського храму древнім було вибито: “Пізнай самого себе”.

Найбільш давніми джерелами самовдосконалення особистості були давньоіндійські і давньокитайські філософські течії.

Вони не були однорідними по своїй суті. Так у давньоіндійському рабовласницькому суспільстві існувало два основних спрямування:

1) релігійне вчення “Вед або Упанішад”, що виражали інтереси вищих кст і - закликали до стану - нірвани - абсолютного покою - пізніше - йога - прийому самозаглиблення;

2) Локаятка або Чарваки - готувало людину до земного буття, а не потустороннього існування.

3

Елементи самовиховання знайшли відображення також у конфуціанстві та даосизмі, де увага наділялася моральному самовдосконаленню особистості.

У давній Греції у практиці самовиховання важливе місце знайшло вчення Сократа, який вважав його основою - моральне удосконалення, що по суттєвим уявленням було можливо лише образним.

Сократ стверджував: до щастя веде один шлях - доброчинність, яку необхідно знайти в собі. Шлях до самовдосконалення веде через протиборство двох головних сил в людині: закладеного природою потягу до насолоди і досягнутого розуміння - прагнення до кращого. Пізнання відмінностей між ними досягається самоперевіркою. У результаті пізнається найвище благо: правда, діяння добра.

Кініки вбачали інше начало у самовихованні - помірність у прагненні до життєвих благ. /Діоген із Синола/.

Особлива система самовиховання існувала у феодальному суспільстві. Основою її були “життя святих”, підготовка до загробного життя шляхом очищення душі, подавлення статевого потягу, гріховної плоті.

Значний вклад в організацію самоосвіти та самовдосконалення особистості вніс чешський педагог Я.А. Коменський, який створив: “правила життя”, настанови у моралі для юнацтва.

Пізніше питання самовиховання займалися такі видатні діячі науки і культури: Д. Локк, Р. Декарт, І.В. Гёте, В. Франклін, О. Герцен, В. Белінський, С. Смайлос.

Значний вклад в проблему самовиховання вніс К.Д. Ушинський. Основою самовиховання він вважав цілісність душі, здатність зберігати “вічно не старіюче дитинство”. Він був глидоко впевненим у тому, що створення характера - діло рук самої людини.

Теоретики суб’єктивного ідеалізму стояли на позиціях протиставлення самовиховання - вихованню.

4

Гайденспедагогіка - стверджує, що людина сама з дитинства повинна себе творити, а суспільство не несе відповідальність за це:

“Роби з себе те, на що ти здатний у житті”.Гуманістичний психолог А. Маслоу розробив теорію

розвитку особистості, вершиною якої є самоактуалізація (“здійснення самого себе”), він розробив ієрархію потреб - ступені розвитку; виявив принцип мотивацію людини.

Самоактуалізуюча особистість характеризується:1) знанням життя, розумінням його2) прийняття інших і себе (я поважаю і приймаю тебе таким,

яким ти є)3) орієнтація на професію, діло4) самостійність суджень5) здатність розуміти інших6) постійна новизна7) саморозвиток, творчість8) готовність до рішення проблем.

Етапи деградації: 1) формування психології “пішака”;2) залежність від інших; 3) створення соціального оточення

на “хороших” і “поганих”; 4) культ самокритики; 5) формування спеціалізованої мови.

Висновок який робить психолог простий, “якщо людина впевнена в тому, що сенс життя існує, то людина може піднятися над найскладнішими умовами” (тот, кто имеет зачем жить, может вынести любое как. Ницше).

Відомий російський психолог Ю. Орлов пропонує самовдосконаленням, яке прирівнюють самовихованню вважати шлях протилежний насиллю над собою (переборення себе заради цілей).

Самовдосконалення за Орловим складається у розгортанні своєї індивідуальності на шляху досягнення мети засобами ненасильственних зусиль, зусиль на межі приємного, бажаного.

5

Самовдосконалюватися - означає розвивати здібності так, щоб подобатися самому, порівнюючи рівень розвитку з іншими, не гордитися не правлювати над іншими, не заздрити і т.д.

цілеспрямоване самовиховання складається із 3-х компонентів.

Самовиховання та самовдосконалення починається з 1) самопізнання; 2) самоутримування від негативних думок, дій, вчинків; 3) самопримушування до здійснення добрих справ.

З чого почати самопізнання?Чешський філософ і психолог Ірнжі Томан запропонував

простий рецепт вивчення:1. Використовувати всі можливості для пізнання самого

себе:а) одержуйте інформацію про себе з розмов і реакцій людей, які вас оточують;б) порівнюйте себе (об’єктивнійше) з іншими;в) пізнай своє “Я” шляхом інтроспекції - через аналіз себе, своїх можливостей, помилок і вад.г) у розмовах з іншими слід виявляти погляди їх на нашу працю, поведінку, вчинки;д) звикати регулярно аналізувати свої вчинки, поведінку.2. Доступні засоби самопізнання - тести, самооцінки,

(шкала самооцінки, тести на з’ясування темпераметру, характеру, особливості протікання психічних пізнавальних вольових та емоційних процесів) які можна успішно використовувати з метою саморегулювання, управління собою і своїми вчинками та у психокорекційній діяльності. Різні сфери СВ і інтелектуальна, духовно - культурна, морально - вольове.

Робота над собою з корекції свідомого у нашій поведінці почнемо з розвитку розумових здібностей.

На інтелект людини впливає все наше життя: середовище, природа, товариство, стиль спілкування, знання, вміння, інформація, спадковість, спосіб життя у сім’ї, емоції, самоосвіта.

Дж. Грехем Скотт у книзі “Сила розуму” зазначає, що природна інтуіція - велика внутрішня сила, яка допомагає у

6

подоланні стресів, підвищенні енергії, досягненні мети, розуміння людей, ситуацію тощо. Інструкція могутньо діє двома основними методами: а) рецептивним (вироблення проникливості, інформації й розуміння); б) активним (використанням інформації для зміни себе самого).

Розвивати інструкцію можна завдякиРозвивати розум можна шляхами: переробки інформації,

розв’язування задач, проблем, написанням творів, веденням щоденника, конструюванням, малюванням, виконуванням доручень. (Розвитку роз. здібн. Сприяють логіка, мнемоніка, явристика (наука про творчу уяву)).

Особлива увага зосереджується на розвиткові пам’яті (моторна, словесно - логічна, образна, емоційна). У різних людей розвинено певні види пам’яті:

1. Підвищувати здатність концентрувати увагу на тому, що ви хочете запам’ятати. (приклади).

2. Підвищувати здатність створювати в думках чітку картину або запис.

3. поліпшити здатність створювати в пам’яті те, що запам’ятати (ім’я, номер телефону, місцезнаходження предмета, дорогу, якою ви йшли, тощо).

Логіка - наука про закономірності, форми мислення.Мнемоніка - прикладна наука про притоми розвитку пам’яті.Явристика - наука про творчу уяву людини, її можливості.

ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ

За тисячоліття розвитку цивілізації люди нагромадили стільки відомостей, як залишити здоров’я, що хворіти і безглуздо і соромно. Залишається лише підсумовувати й осмислювати цей досвід, пристосовувати його до наших умов життя. Це методика правильного харчування, уміння правильно дихати; загартування (за П. Івановим, Є. Келлер, П. Брегом та ін.).

7

Управління своїми емоціями.

Зігмунд Фрейд, видатний психоневролог, за сьогоднішніми вимірами - талановитий екстрасенс, довів, що низький рівень емоційних проявів підсвідомо викликає в людині почуття дискамфорту, оскільки гальмує потребу людини у взаємодії із навколишнім світом. Ю. Орлов детально займався проблемами пізнання своїх емоцій: особливо питанням управління емоціями.

Чи здатні ми управляти своїми емоціями? Людина образилася.... але щоб зробити “вигляд спокою” вона лише приховує її. Образа - як негативна емоція може перерости у гнів, ненависть, помсту.

Реакція людини викликана невідповідністю наших очікувань і поведінки іншого. Але звідки береться установка на те, що інша людина залежить від нас? Чому ми ображаємося на тих, кого любимо? Таке програмування поведінки іншого і емоційна реакція на невдачу іде з дитинства - інфантильна реакція. “Образившись, я експлуатую любов іншого і управляю його поведінкою, караю почуттям вини. Ми не ображаємося на тих, хто нас не любить”.

Так само Ю.Орлов розглядає механізми вини, сорому, заздрощів, гордості. Емоції за інших - образа на жінку, сором за товариша, вина за колектив, заздрість за сина - програмують нас і спрямовують на агресію (сором за сина спрямовує агресію на жінку).

Людині незалежно від її прогресії слід знайти основи самовиховання. Важливо звертатися до наукових основ самовиховання і самоосвіти представникам такої складної небезпечної професії як пожежний, не тільки знати, а й уміти успішно працювати над собою, знати форми, правила, програми етапи і методи самовиховання, особливо це стосується вольового розвитку.

8

ЩО Ж МИ НАЗИВАЄМО САМОВИХОВАННЯМ?

Термін “самовиховання” закріпився у науковій літературі лише в середині ХІХ ст.. Спочатку він визначав вироблення у себе характеру, у першу чергу - самовладання (Н. Міллер - Красовський, 1859 р.) у працях Г. Кершенштейлера (початок ХХ ст.) під самовихованням розуміється боротьба людини зі своєю природою, з дурними інстинктами як переборення тваринні потреби.

Л. Толстой, Е, Кей розуміли самовиховання як процес формування особистості, як основних шлях розвитку людини, причому самовдосконалення протистояло вихованню. Прагматисти вважали самовиховання шляхом пристосування людини до життя у суспільстві (Д. Блеккі, Д. Бо дунін, С. Орісон).

Американський спеціаліст з психології особистості Г. Олпорт розділяє реакційну концепцію самовиховання розроблену Пітіримом Сорокіним. Представник практичної психології Л. Кронбах пов’язує самовиховання з філософією персоналізма, протиставляє самовиховання, вихованню в колективі.

Представник екзістенціалізму Г. Кнеллер розглядає самовиховання як самопізнання, саморозкриття особистості, що відбивається незалежно від впливів зовнішнього світу. Американський вчений Е. Фромм у своїх працях вважає основним шляхом перебудови суспільства, перебудова самого себе. Сучасний вчений Ю. Ордов називає самовдосконалення - самовихованням, процесом бажаної і радісної діяльності над собою.

Таким чином, самовиховання - формування людиною своєї особистості, згідно поставленої мети.

Самовиховання має суспільний характер і визначається соціальними умовами, існує визначена залежність самовиховання від виховання. В. Сухомлинський писав: “самовихо- вання - це не щось додаткове у вихованні, а міцних його фундамент. Ніхто не зможе виховати людини, якщо вона сама себе не виховає”.

9

Мистецтво педагогічного керівництва криється в тому, щоб уміло спонукати, спрямовувати вихованця, підтримувати його ініціативу, самостійність, творчу активність, здібності регулювати і удосконалювати свою поведінку.

Вчитель, вихователь забезпечує більш продуктивне засвоєння учнями моральних норм і вимог, прискорює, полегшує інтелектуальне, волове, емоційне становлення особистості вихованця.

Діалектика керівництва виховним процесом є у переводі зовнішніх педагогічних вимог у вимоги вихованців до себе. (управління формуванням особистості перетворюється у самоуправління своїм розвитком).

Самовдосконалення можна визначити як процес керованого самою особистістю розвитку її сил і здібностей, як усвідомлений саморозвиток.

Самовиховання - одна із форм саморозвитку з інших можна визначити: пристосування, наслідування, орієнтація на колектив.

Самовиховання у шкільному віці - процес більш переривчастий. Нікому із дослідників ще не вдалося спостерігати всезагальне, постійне самовиховання.

Самовиховання - процес інтенсивного розвитку сил, який вимагає великого психічного напруження. Дитина не може постійно працювати на собою, оскільки у неї ще не склалися необхідні для цього якості, тому виникають паузи, перерви. В цей час більш активно виникають інші форми саморозвитку - пристосування наслідування.

Щоб виховання переростало у самовиховання необхідні передумови: внутрішні і зовнішні умови.

1. група передумов (зовнішні впливи)- знання педагогом методики управління процесом

самовдосконалення;- висока стадія розвитку колективу;- сімбіоз прийомів самовиховання з педагогічним впливом

(спонукає, надихає на самовдосконалення).

10

2. група передумов (внутрішні передумови)- рівень самосвідомості, самопізнання особистості (розвиток

мислення, психологічний розвиток в цілому).- розвиток вольової сфери вихованців (недостатність

вольового розвитку частіше всього обумовлюють його епізодичність, невдачі, особливо у юності). “Людина без гальмів - несправна машина” (А. Макаренко);

- потреба у розвитку (необхідність у вимогливості до себе, незадоволення собою, прагнення стати краще).

Основні ознаки самовиховання:

- високий рівень самосвідомості, самоуправління (волі), потреб у розвитку;

- виникнення самовиховання - результат виховання;- самовиховання є своєрідним прискорювачем розвитку

психіки людини у вирішальний момент життя;- робота над собою вимагає інтенсивного використання усіх

сил і здібностей людини.Таким чином “самовиховання - це робота над собою;

діяльність людини з метою змінити свою особистість”.Самовиховання виникає частіше всього там, де особливо

гостро відчувається слабкість вихованця, або в області виявлення своїх здібностей. (Приклади).

ІІ. Етапи самовиховання.

Етапи самовиховання:1. Перший етап - вироблення системи мотивів,

спонукаючих до роботи над собою: (перспективи, шляхи самовдосконалення).

МОТИВИ: наслідувати прийняті норми моралі;завоювати авторитет;

позитивні ствердити самостійність;

11

пізнавальні;професійні;любов’ю до близьких.

прагнення перевіряти інших;корисні цілі;

негативні неправильно засвоєні норми моралі.

ІІ. Другий етап - безпосередня організаційна і практична діяльність, аналіз; Складання програм самовиховання за змістом, значенням, послідовністю, вимогливість, самозвіт. Розробка режиму доби, часу місця ситуацій вправ по СВ.

Жодна велика людина не стала б великою без навчання і виховання.

Л.М. Толстой склав таку програму самовдосконалення в юності:

1. Вивчити весь курс юридичних наук.2. Вивчити практичну медицину і частину теоретичної.3. Вивчити мови: французьку, російську, німецьку,

англійську, італійську, латинську.4. Вивчити сільське господарство, як теоретично так і

практично.5. Вивчити історію, географію, статистику.6. Написати правила.7. Досягти середнього ступеня досконалості в музиці і

живописі.8. Вивчити математику гімназ. курс.9. Написати дисертацію.10. Дістати деякі знання природн. наук.11. Скласти твори з усіх предметів які вивчатиму

12

Правила К.Д. Ушинського.

1. Спокій цілковитий у крайньому році (зовнішній).2. Прямота у словах і вчинках.3. Обдуманість дій.4. Рішучість.5. Не говорити про себе без потреби жодного слова.6. Не гаяти часу несвідомо.7. Робити те, що треба, а не те, що трапиться.8. Витрачати тільки на необхідне або приємне.9. Кожен вечір добросовісно давати звіт у вчинках.10. Ніколи не хвастати тим, що було, ні тим, що є, що буде.11. Нікому не показувати цього.

Р.М. Горький - Пєшков

Не вчився у навчальному закладі, він пройшов, університети - життя.

Декілька переписав роман Л.М. Толстого “Війна і мир”.

ІІІ. Третій етап - систематична робота над собою і потреба в цій роботі.

Немало примеров есть, когда люди разніх профессий - вполне осознанно и целестремленно занимались самовоспитанием.

Вчений - експериментатор Т.А. Едісон до самої смерті (вмер він у 84 р.), працював по 18-20 гол. на добу. Він шуткував маючи підставу на те так: “гений - це 1% натхнення і 99% потіння”. Так варто підкреслити, що працездатність пов’язана із самовихованням. Ефектними якостями самовиховання є: цілеспрямованість, впевненість, принциповість, самостійність, активність, ідеали - все разом складає спрямованість особистості.

13

Ось чому формування спрямованості особистості є основа всієї психологічної підготовки до самовиховання.

Багатьом відома чітка пунктуальність у виконанні режима дня (І. Павлова, О. Берга, В. Вернадського). Так, Вернадський все робив по режиму, він міг сказати: “Вибачте, 10 годин, я іду спати”, якщо інтелектуальний рівень розмови знижувався, то Володимир Іванович просто замовкав і йшов собі в кабінет.

Направленість на творчу інтелектуальну діяльність була характерна А.П. Виноградову. Віце - президент Академії наук його коло пізнання було широким - від рослин до планет. Його день був розписаний по хвилинах, спав не більше 6 годин, відпусток не брав, відпочинком була зміна занять. Хоч на зборах, хоч на банкетах завжди працював. Ясно, що він розвив свої здібності максимально.

Приклад найвищого накалу була працездатність М.І. Вавілова (1-й президент Академії с/г наук).

Працював Вавілов 18-20 годин на добу. Однак, ніколи від нього не було чути скарг.

Прикладом благотворного впливу включної цілеспрямованості є Отто Шмідт (математик, геофізик, астроном, географ, фізик).

“Я сів підрахувати, з’ясувати, що необхідно 1000 років, щоб все заплановане здійснити... З біллю в душі викреслив багато чого і залишив тільки най необхідніше.

Знову порахував.... залишилося ще на 250 років!. Скоротив сон до 5-6 годин. Якщо не можна знати все, то треба знати поюільше, а головне грунтовніше”.

Ось як описує поет процес самовдосконалення.

ІІ. Шляхи і методи самовиховання.

Методами самовиховання можуть виступати будь - які засоби виховання, які людина вживає по відношенню до себе.

14

Однак, робота над собою повинна мати цілеспрямований характер роботи.

У науковій літературі вказані слідуючі методи:- самопримушування;- самоумовлення;- самонавіювання;- самопідбадьорення;- самонаказ;- самовговорювання;- самозаохочення;- самовиявлення;- самоінструктаж;- самоінформація;- самонагадування;- самоспостереження.1. Самоінформація - це розробка програми роботи над

собою, самостійне вивчення літератури, засвоєння нових знань (спосіб); продумування прочитаного, конспектування, заучування положень.

2. Самоспостереження - висока вимогливість до себе, співстановлення думок про себе з іншими, боротьба з самовтіхою, самонеправдою. Дуже важко по зовнішнім виявам судити про моральні якості. Так мовчазність людини свідчить про її серьйозність, або безпорадність; обережливість або замкненість.

3. Самоаналіз - встановлення зв’язків між новими знаннями і відомими; систематизація, узагальнення, виділення суттєвих компонентів, сильні, слабкі сторони.

4. Самонаказ - вимагає розвинуті волі, щоб зібрати свої сили на виконання прийнятого рішення; необхідно розвивати самодисципліну.

5. Самоконтроль і самостимулювання - включать такі прийоми: самосхвалення, самопідбадьорення, самозасудження, самоперевірка, самозвіт.

15

6. Самосхвалення - “Правильно, молодец!..”7. Самопідбадьорення - “Нічого, все получиться! Я зможу,

якщо захочу”.8. Самозасудження - “Теж мені герой”.

Методи самопереконання: “Я повинен не зробити, тому що...”9. Самозвіт: усний, письмовий.Форми: сумісні, колективні, персоніфіціровані, індивідуальні.

ІІІ. МЕТОДИКИ І ПРИЙОМИ САМОВИХОВАННЯ.

Існують такі методики самовиховання: аутогенне тренування, довільна саморегуляція м’язових функцій і самовиховання механізмів дихання: раціональна йога, та інші.

Аутогенне тренування (аутотренінг - від грецького - сам і народжую) психотерапевтичний метод широкого профілю, використовується у лікуванні захворювань як функційного так і органічного характеру, а також, як засіб психологічної саморегуляції станів.

Заснований на використанні прийомів самонавіювання, елементів східних технік, медитації та занурення у ралаксаційний стан. Спрямований на оволодінням навичками довільного виклику відчуттів тепла, тяжкості спокою, розслаблення і на цьому фоні нормалізації (активізації протікання основних психофізеологічних функцій).

Класичний метод А. Розроблено німецьким психотерапевтом І.Г. Шульцем (1932), широке вживання у практику почалося в 50-х р.р.; у 60-х р.р. використовується як психологічна профілактика і корекція негативних станів в різних видах професійної діяльності і спорті.

І. Г. Шульц розробив декілька вправ А.Т.

16

1. Самонавіювання, відчуття тяжкості тіла (спочатку у лівій руці, потім у правій, пізніше у двох; у ногах,... серці).

2. Самонавіювання, самоуявлення відчуття тепла.3. Керівництво роботою серця.4. Керівництво диханням.5. Вплив на стан головного мозку.

Аутогенне тренування складається з трьох компонентів.

1. Релаксація м’язів і дихання.2. Використання удавань, чуттєвих образів (зорових,

слухових, тактильних та ін.)3. Регулююча і програмуюча роль слова (“Я відчуваю

спокій”... “Я почуваю себе добре..”) та інше.Елементи аутогенного тренування:

1. Керування увагою.2. Оперування чуттєвими образами (тяжкість, тепло,

холод).3. Мовне навіювання.4. Регуляція м’язового тонусу.5. Керування ритмом дихання.

Аутогенне тренування здійснює позитивний вплив на техніку і організм людини, сприяє появі спокою, точності рухів, підсилює самоконтроль, запобігає стомленню, збільшує протидію стресу.

2. ДОВІЛЬНА САМОРЕГУЛЯЦІЯ М’ЯЗОВИХ ФУНКЦІЙ.

Довільне розслаблення м’язів, що базується на здатності людини уявно відключати м’язи від імпульсів, які йдуть від рухового центру головного мозку називаємо - р е л а к с а ц і є ю. Відомо, що у стані емоційного збудження, тривоги страху

17

порушується м’язова координація. Тому довільна саморегуляція м’язів має лікувальне психотерапевтичне значення.

Декілька вправ для саморегуляції м’язів:1. Кожний день цілеспрямоване довільне розслаблення м’язових

груп (по 10-15 хв.).2. Тренування м’язової координації.3. Стискування і зменшувати ступінь агресії (при агресивній

реакції).4. Напруження і розслаблення м’язів обличчя.

3. САМОВИХОВАННЯ МЕХАНІЗМІВ ДИХАННЯ.

Відомо, що значення ритмічного, різкого, глибокого дихання у життєдіяльності, в стимуляції обміну речовин, збільшенню емоційної стійкості, врівноваженності. Таке дихання можна виконувати у себе за допомогою вправ, методик.

Наприклад:- протягом дня роботи повний видох, а потім затримати стільки можна, і знову так само.

- глибоке і рідке дихання при ходьбі. На вдох і видох затримання після вдоху по 4-6 кроків.

Раціональна Йога.

Йога - одна з поширених давніх систем самовиховання. Йога створена практикою давньої культури індійського народу, опробувана багатовіковим досвідом. Система має свою психологію, адже всі моральні і фізичні вправи спрямовані на те, щоб засобом свідомо - вольових зусиль добитися стійкості рефлекцій.

Основні стадії йоги.

1. ЯМА - моральна основа йоги складається у культуванні доброти до всього живого, чесності, правдивості, спокійного ставлення до матеріальних цінностей.

18

2. НІАМА - культура поведінки; прийняття молочно - рослинної їжі, нечутливість до жари і холоду.

3. АСАНА - дисципліна тіла. Знання поз медитації (Поза дотоса).

4. ПРАНАЯМА - регулювання дихання.5. ПРАТЬЯХАРА - гальмування органів відчуття.6. ДХАРАНА - стійкість уваги на зовнішніх об’єктах із

збільшенням стійкості концентрації.7. ДХЬЯНА - спокійне, неперервне споглядання.8. САМАДЖИ - зосердження.

Для працівників пожежної охорони йога має допоміжне і практичне значення для збільшення резервів життєдіяльності. Йога має великий соціальний сенс у підвищенні загальної та моральної культури у гуманізації відносин між людьми.

Окремі засоби подолання негативних емоцій, шкідливих звичок.

1. Заведення з лікувальною метою домашніх тварин.2. Молитва.3. АТ.4. Преключатися з одного виду діяльності на другий.5. Відпочивати на природі.6. Нові знайомства, цікаві зустрічі.Таким чином, зрозуміло, що для роботи над собою

насамперед потрібні сила волі і сувора самодисципліна. Кожний працівник підрозділів пожежної охорони обирає для себе найбільш придатні методи в залежності від індивідуально - психологічних можливостей. Особливої уваги заслуговує використання методів саморегуляції у переборенні психічних станів, пожежних перед виконанням бойової задачі, уміння змінити хід думок, впливати на 2-гу сигнальну систему, виконувати спеціальні вправи, вести самоконтроль за проявом емоцій.

19

САМОСТІЙНІ ЗАВДАННЯ:

1. Виписати з книги Самонова А.П. “Психологическая подготовка пожарных”. - М., 1982. Характеристику прийомів регуляцій психічних станів пожежних (с. 26-30).

2. Ознайомитися із комплексом вправ для зниження емоційного напруження з цього ж джерела., с. 30-34.

20