Зростання у Христі. Урок СШ №4 (2012)

Вступ. Основоположні вірування

01. 29 вересня — 5 жовтня. Велика боротьба: основа

02. 6-12 жовтня. Об’явлення і Бог

03. 13-19 жовтня. Людина — Боже творіння

04. 20-26 жовтня. Спасіння — єдине рішення

05. 27 жовтня-2 листопада. Зростання в Христі

06. 3-9 листопада. Перемога над силами зла

07. 10-16 листопада. «Зброя» для перемоги

08. 17-23 листопада. Церква в служінні людству

09. 24-30 листопада. Церква: обряди й ритуали

10. 1-7 грудня. Закон та Євангеліє

11. 8-14 грудня. Християнське життя

12. 15-21 грудня. Есхатологія: Ісус та спасенні

13. 22-28 грудня. Коли все стане новим

ОСНОВОПОЛОЖНІ ВІРУВАННЯ Кожна людина в щось вірить. Навіть люди, котрі стверджують, що не вірять ні в що, принаймні ні в що абсолютне, все одно в щось вірять, у даному разі у свій релятивізм. Переконання важливі, оскільки величезною мірою впливають на наше життя. Для деяких християн сам факт приналежності і почуття спільноти важливіші, ніж віра або поведінка, проте громада має бути заснована на спільних переконаннях, цілях та інтересах.

Для Адвентистів Сьомого Дня — народу, що складається з представників різних національностей, однією з ланок, яка скріпляє і допомагає нам бути єдиною Церквою, є біблійні «основи віровчення», систематизовані у 28 церковних доктрин. Вони слугують підставою для зростання в Христі і для життя в спільноті віруючих людей у світлі вічності. Декотрі не згодні з цим, вважаючи, що значення має лише наша любов до Христа, а не доктрини. Можливо, це звучить заманливо, проте Біблія ніколи не розділяє любов до Христа і любов до Істини. Слово Боже радить нам, «щоб ми в любові були правдомовні, щоб у всьому досягли зросту» в Христі (Ефес. 4:15, 16). Знання доктрин — це не просте накопичення правильних понять, це пізнання, яке прищеплює людині любов до Бога (2Івана 6-10; 1 Івана 5:3). Більше того, Біблія говорить про здорове вчення, оскільки, крім усього іншого, воно стосується і морально-етичної сторони життя (1 Tим. 1:9, 10; Tита 2:1-5).

Церква Адвентистів Сьомого Дня має 28 біблійних основ віровчення. Це не символ віри в розумінні виключення будь-якого подальшого розвитку виражених у них істин, оскільки до них можуть бути додані й інші доктрини. І хоч ми завжди маємо бути відкриті для прийняття більшого світла, для єдності та місії Церкви важливо мати тверду згоду її членів з цими віруваннями. Що ще об’єднує мільйони адвентистів по всьому світу в єдиний рух, якщо не наші спільні доктрини й істини? Тому в четвертому кварталі ми приділимо увагу деяким із доктрин. Хоч ми віримо, що всі 28 пунктів нашого віровчення є основоположними і суттєвими для нашої ідентичності як Адвентистів Сьомого Дня, проте не зможемо вивчити всі пункти за один квартал. Однак ми сподіваємося, що зможемо представити систематичне об’єднане керівництво з деяких із них. Особливу увагу буде приділено доктрині номер 11 — «Зростання в Христі», прийнятій на сесії Генеральної Конференції в Сент-Луїсі, Міссурі, 2005 року (дивіться уроки 5-7). Ця доктрина не є якимось новим або раніше невідомим ученням; натомість у відповідь на деякі потреби, що виникають у певних частинах світу, вона допомагає прояснити розуміння Церквою тієї сили, яку Бог дарує віруючим у Христа для перемоги над силами зла. Фактично всі уроки цього кварталу написані в контексті боротьби між Христом і силами зла. Цю боротьбу ми називаємо «великою боротьбою».

У лейтмотиві великої боротьби спасіння в Христі — це нить, яка проходить через усі наші доктрини. Усі 28 пунктів віровчення Божої Церкви покликані розкрити доленосні теми великої боротьби та Плану спасіння, і всі вони гармонійно переплітаються одна з одною. Самі по собі доктрини не є метою. Вони лише засоби, які спрямовують нас до мети — Ісуса, особистого пізнання Ісуса та зростання в Ньому. Або, якщо підходити більш суб’єктивно, усі 28 доктрин повинні провадити нас до більш глибокого розуміння того, що здійснив Ісус у Плані спасіння; а це, у свою чергу, має викликати більш глибоку любов до Бога, спонукати до більш посвяченого життя, яке відкриває цю любов світові і «владам на небесах» (Eфес. 3:10).

Так, кожен у щось вірить. Мета уроків кварталу — допомогти нам не просто вірити в Істину, але ще більше любити Господа (Івана 14:6), зростаючи в Його благодаті.

Квабела Донкор (родом з Гани) — помічник директора Інституту біблійних досліджень при головному офісі Генеральної Конференції в Сілвер Спрінг, штат Меріленд.

29 вересня — 5 жовтня

ВЕЛИКА БОРОТЬБА: ОСНОВА Біблійні тексти для дослідження: Бут. 3:15; Об’явл. 12:1-17; Ісаї 14:4-21; Єзек. 28:12-19; Ісаї 53:6; Римл. 1:20-28; Івана 16:2.

Пам’ятний вірш: «І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту» (Бут. 3:15).

Провідна думка: Ідея великої боротьби — це всеосяжна концепція, яка об’єднує основи віровчення Адвентистів Сьомого Дня.

Кажуть, що «нужда — мати всіх винаходів». Слово «мати» в даному контексті означає «джерело», «рушійна сила», «підстава». Фактично необхідність або потреба в чомусь спонукає людей до дії. Наприклад, потреба в чистому повітрі є підставою, рушійною силою, яка спонукає шукати інші джерела енергії, крім викопного палива.

Система віровчення, поряд з фізичними винаходами, також потребує підґрунтя, яке пояснює її.

Адвентисти Сьомого Дня визнають 28 основ біблійного віровчення. Ці доктрини побудовані на концепції під назвою «Велика боротьба». Кожен із 28 пунктів стосується певного аспекту цієї грандіозної боротьби. Доктрини, які ми вивчатимемо протягом кварталу, розкриють значення ідеї великої боротьби. Цього тижня ми розглянемо деякі ключові моменти даного вчення.

Неділя 30 вересня

БОРОТЬБА ТА ЇЇ УЧАСНИКИ Протягом усієї відомої нам історії люди відчувають, що вони втягнуті в якусь битву, війну, боротьбу між протиборчими силами. Поет Т. С. Еліот написав:

«У моєму житті незмінне одне.

Як би ви це не маскували, воно не змінюється:

Вічна боротьба Добра і Зла».

(TS Eliot: The Complete Poems and Plays (New York, San Diego, London: Harcourt Brace & Company, 1952), p. 98).

Хоч таке розуміння доволі поширене, люди мають різні погляди щодо суті конфлікту і того, хто в нього залучений, що поставлено на карту і чим усе закінчиться. Як Адвентисти Сьомого Дня, ми дотримуємося такого погляду на цей конфлікт, який заснований на біблійному вченні про велику боротьбу між Христом і сатаною.

Прочитайте Бут. 3:15; Об’явл. 12:1-17. Хто головні учасники цієї боротьби? Чому ми віримо, що описані тут сили реальні, що це буквальні істоти? Що станеться з усією нашою системою віровчення, якщо ми не сприйматимемо як реальність велику боротьбу між Христом і сатаною та нашу роль у ній?

Люди часто використовують такі слова, як «диявол», «ангели» або навіть «Бог», коли хочуть сказати про щось, що зовсім не відповідає значенню цих слів. Наприклад, деякі вживають слово «Бог» тільки як мовну зв’язку; їх взагалі не цікавить, чи існує Бог. Які б символи не використовувалися для опису згаданих особистостей, Біблія навчає, що вони реально існують і залучені в реальний конфлікт. І саме так розуміють адвентисти сьомого дня. Більша частина доктрин, які ми будемо вивчати цього кварталу, втратить значення, якщо учасників великої боротьби не розглядати буквально, хоч таке розуміння часто виставляє нас дещо дивними в очах суспільства.

Хоч за останні два століття секуляризація* не раз змінювала свої форми, одна з її характеристик залишилася незмінною, а саме — вилучити з людської мови все «потойбічне». Завдяки прогресу науки люди в деяких культурах дедалі більше тяжіють до світогляду, заснованого на науковій точці зору. Ангели і демони не користуються популярністю в науковому методі мислення. Отже, сучасна культура свідчить про те, що люди поступово перестають вірити в надприродне.

Як сильно на вашу культуру впливає науковий і секуляризований світогляд? Наскільки цьому впливу піддаєтеся особисто ви? Яких аспектів такого світогляду ми повинні особливо остерігатися?

Понеділок 1 жовтня

ПАДІННЯ ЛЮЦИФЕРА Хоч Біблія докладно не розповідає про події, пов’язані з боротьбою між Богом і сатаною, ми можемо дізнатися про неї з деяких уривків Писання, а саме: Ісаї 14:4-21 та Єзек. 28:12-19. При побіжному прочитанні цих біблійних текстів можна подумати, що вони розповідають про язичницьких царів Тиру й Вавилону. Однак більш уважний читач помітить, що наведені уривки містять деталі, які жодним чином не можуть стосуватися стародавніх близькосхідних правителів. Безперечно, вони вказують на походження, становище і падіння сатани.

У тексті 1 Тим. 3:6 апостол Павло радить не посвячувати в духовний сан новонаверного, щоб він не «запишався [розгордівши — переклад І. Хоменка] та не підпав під той же осуд, що й диявол». Як висловлювання Павла проливає світло на два вищенаведені уривки та яким чином усі три уривки допомагають нам зрозуміти деякі причини великої боротьби?

У наведених вище текстах висвітлені принаймні дві проблеми: гордість і незалежність. Старий Завіт зображує створену залежну істоту, яка прагне стати самодостатньою і незалежною. Проте незалежність завжди передбачає незалежність від чогось або когось. У тексті 1 Івана 3:8 сказано, що диявол згрішив від початку, а текст 1 Івана 3:4 визначає «гріх» як беззаконня. Отже, гріх сатани, який виявився в прагненні до незалежності й автономії, фактично відображав бажання звільнитися від «обмежень» з боку Бога та Його Закону. Таким чином, відмовившись підкоритися авторитетові Божого Закону, сатана продемонстрував своє стремління жити згідно з іншими моральними принципами. Цей бунтівник намагався зганьбити праведне правління Бога, заявляючи, що Божий Закон недосконалий і його необхідно змінити. Однак оскільки Закон Бога є відображенням Його характеру, погрішність у Законі дорівнювала б погрішності в Божому характері. Загалом, повстання сатани було спрямоване проти Самого Бога.

Гордість, автономність, незалежність. Які асоціації викликають у вашій свідомості ці слова? Яким чином кожен із нас може потрапити в пастки, часом дуже непомітні, розставлені для нас гордістю, автономністю і незалежністю? У чому небезпека кожного з цих понять?

Вівторок 2 жовтня

БОЖА ЗБРОЯ «І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту» (Бут. 3:15). Яким чином у цьому тексті розкривається велика боротьба?

Таємнича мова тексту Бут. 3:15, в якому передвіщена боротьба, містить натяк на Божі правила ведення «бойових дій». Ми можемо побачити, що конфлікт, який щойно виник на Землі між змієм і жінкою, мав охопити послідовників та нащадків цих перших супротивників — «насіння» жінки й «насіння» змія. Через чотири тисячі років конфлікт досяг кульмінації в смертельній сутичці між сатаною і нащадком жінки, Ісусом з Назарета. Божою зброєю став Ісус, Котрому належало боротися за «жінку», жорстоко постраждати, але зрештою завдати смертельної поразки змієві. Точніше зброєю стала жертва Ісуса, акт Його безкорисливої любові.

Як наступні тексти допомагають нам зрозуміти деякі питання, пов’язані з великою боротьбою? Чому План спасіння перебуває в центрі цієї боротьби?

Порівняйте Бут. 4:4 і Євр. 11:4

Порівняйте Бут. 12:3, 22:18 і Гал. 3:16

Порівняйте Вих. 25:8 і Євр. 4:2

Порівняйте Ісаї 53:6 і Римл. 5:8

Mатв. 16:18; 18:16-20

Євр. 8:1, 2

Середа 3 жовтня

БОРОТЬБА САТАНИ Якщо ви уважно вивчали вчорашній урок, то, напевно, побачили, як з допомогою Писання Бог поступово відкриває Свій характер і Свою Істину у великій боротьбі. Він відкривав Себе через служіння у святині в стародавньому Ізраїлі, через жертовну викупну смерть Христа, через Церкву та служіння Христа в Небесній Святині.

Проте сатана невпинно намагався зруйнувати плани Господа. Велика боротьба триває і донині, переслідуючи ті самі цілі.

Система жертвоприношень, яку практикували патріархи і яка займала ключове місце в служінні старозавітної святині, була встановлена Богом, аби нагадувати людям про Творця й підтримувати в них надію на викуплення.

Як сатана намагався узурпувати й перекрутити вістку про План спасіння, відображену в системі жертвоприношень? Дивіться Римл. 1:20-28; П. Зак. 32:17, 18.

Втілення Христа, Його служіння на Землі й викупна жертовна смерть на хресті були центральними складовими Божого плану перемоги над сатаною у великій боротьбі. Смерть Христа гарантує загибель сатани, який невпинно протидіє Йому.

Прочитайте Матв. 2:1-18; 4:1-11; 16:21-23; 27:39-42. Що ці тексти повідомляють про протидію сатани?

Після Своєї смерті і воскресіння Христос залишив на Землі Свою Церкву для проголошення грішному людству Доб-рої вістки спасіння. З дня заснування Церкви сатана прагне послабити і знищити її. Наведені нижче уривки відкривають деякі прийоми сатани, спрямовані проти Церкви: Дії 5:17, 18; 7:54-60; 2 Сол. 2:1-4; 1 Tим. 4:1; 2 Петра 2:1; Об’явл. 12:13-17.

Послання до євреїв повідомляє про реальну Святиню на Небесах, до якої увійшов Христос після Свого вознесіння (Євр. 4:14-16; 8:1, 2; 9:24), щоб заступатися за грішне людство (Євр. 7:27). У Дан. 8:11-14 розповідається про дії сатани щодо священицького служіння Христа в Небесній Святині та його спроби узурпувати це служіння.

Прочитати тексти 1 Петра 5:8, 9 і зрозуміти висловлене в них застереження — це лише півсправи; необхідно жити відповідно до цього застереження. Як ми протистоїмо дияволу? Чи часто протягом дня ви помічаєте нападки сатани?

Четвер 4 жовтня

ВИБІР «А якщо зле в очах ваших служити Господеві, виберіть собі сьогодні, кому будете служити, — чи богам, яким служили ваші батьки, що по тому боці Річки, та чи богам аморейським, що ви сидите в їхньому краї. А я та дім мій будемо служити Госпо-деві» (І. Нав. 24:15). Як цей текст розкриває одне з голов-них питань великої боротьби?

Пророцтва зображують заключні події конфлікту між Богом і сатаною. Протягом 1260 років (Дан. 7:25; 12:7; Об’явл. 11:2, 3; 12:14; 13:5) сатана жорстоко переслідував Божий народ. У заключному вирішальному поєдинку, описаному в Об’явл. 12, 13, сатана використає дві земні сили: звіра, подібного до рисі (Об’явл 13:1-10 — переклад І. Огієнка), та звіра з двома рогами (Об’явл 13:11-17). Вони дотримуються тактики сатани, про яку ми говорили вчора.

В Об’явл. 14 зображено протидію Бога маневрам сатани під час завершальних подій боротьби. Що уривок Об’явл. 14:6-13 говорить про те, яким чином з’ясуються деякі питання великої боротьби?

Перш ніж конфлікт підійде до свого завершення, Бог бажає найбільш повно висвітлити питання конфлікту (тут Він робить це через Трьохангельську вістку). Щоб зрозуміти ці питання, людство має бути відповідним чином поінформоване.

Під час заключної битви будуть люди, які залишаться вір-ними Богові. В Об’явл.14:1-5 вони символічно представлені числом 144000 (див. також Об’явл. 7:4). Вони залишилися слухняними Божим Заповідям під час великої скорботи і цілковито відданими своєму Богові-Творцю. Ці люди отримують Боже схвалення і перемагають з Ним, тоді як нерозкаяні будуть знищені під час наступних жнив (Об’явл. 14:14-20). Головна ж вістка Біблії полягає в тому, що одного разу велика боротьба закінчиться.

У великій боротьбі ніхто не зможе займати нейтральну позицію. Ми опинимося або на одній стороні, або на іншій. Кожен може заявляти, що перебуває на Божій стороні (див. Івана 16:2). Але як дізнатися, де перебуваємо ми? Поділіться своєю відповіддю на уроці в суботу.

П’ятниця 5 жовтня

Для подальшого дослідження: «Біблія сама себе пояснює. Для цього необхідно один вірш порівнювати з іншим. Навчіть своїх учнів бачити цілісність та єдність Біблії. Допоможіть їм відкрити центральну величну тему Біблії — Божий первісний план для світу, виникнення великої боротьби і процес викуплення. Допоможіть зрозуміти природу двох принципів, які борються за перевагу, навчіть простежувати їхню дію в історії та пророцтві до славного завершення людської історії. Навчіть учнів спостерігати, як ця боротьба проникає в усі сфери людської діяльності, як у кожному своєму вчинку вони самі виявляють одну або другу протиборчу силу. Поясніть їм: незалежно від того, хочуть вони того чи ні, їм уже зараз потрібно вирішувати, до кого приєднатися» (E. Уайт. Виховання, с. 190).

Питання для обговорення:

У наведеній вище цитаті з книги «Виховання» Eллен Уайт пише, що велика боротьба проникає в усі сфери людського життя. Наскільки це відображено у вашому особистому досвіді? Коли вам доводиться долати труднощі повсякденного життя у світі гріха і страждань, чим для вас є розуміння великої боротьби: джерелом сили чи розчарування і зневіри?

Деякі заявляють, що Другий прихід Христа «затримується». Враховуючи всю несправедливість і безглуздість страждань, здається, що кожен зайвий день життя на Землі — це занадто багато. Нехай учні поділяться своєю думкою щодо ідеї великої боротьби з точки зору так званої затримки.

Наскільки ми можемо бути впевнені в заключному вирішенні конфлікту між добром і злом? Чому ми впевнені, що зло буде переможене? На підставі чого віримо в це? Як, наприклад, пророцтво Дан. 2 допомагає здобути впевненість в остаточному результаті боротьби?

Поверніться до ваших відповідей на запитання уроку за четвер. Ці відповіді особливо важливі, оскільки відкривають наше розуміння того, хто буде переслідувати Божий народ в останні дні. Як ми можемо бути впевнені, що опинимося на правильній стороні?

6-12 жовтня

Об’явлення i Бог Біблійні тексти для дослідження: 2 Петра 1:19-21; 2 Тим. 3:16, 17; П. Зак. 6:4; Матв. 28:19; Євр. 11:6; Вих. 3:1-14.

Пам’ятний вірш: «Багато разів і багатьма способами колись через пророків говорив Бог до наших батьків. А цими останніми днями заговорив до нас через Сина, Якого поставив спадкоємцем усього і через Якого створив віки» (Євр. 1:1, 2).

Провідна думка: Наскільки б важливим не було розуміння того, яким чином діє біблійне натхнення, ще важливіше знати Бога, Котрий відкривається нам через це натхнення.

«Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозвід» (Псал. 19:2). Це воістину так. Однак небо не може розповісти нам про те, що Бог любить нас, помер за нас і активно діє, аби врятувати нас від наслідків нашого гріховного вибору.

Тому що б ми не дізнавалися про Бога з інших джерел, ключовим носієм інформації залишається Біблія. Є великі істини, особливо щодо природи Бога та Його діянь у світі, про які ми нічого не знали б, якби вони не були відкриті у Святому Письмі. Як ми вже відзначали, люди справді відчувають протистояння між добром і злом, але яким чином вони дізналися би про велику боротьбу та її наслідки, якби про це не було сказано в Писанні?

Цього тижня ми зосередимося на двох аспектах: дослідимо, що Біблія повідомляє про себе і свою інспірацію (богонатхненність), а також зосередимося на її вченні про Бога, Котрий надихнув письменників священних сторінок.

Неділя 7 жовтня

ДОКТРИНА ПРО ПИСАННЯ Прочитайте 2 Петра 1:19-21. Як автори Нового Завіту ставилися до Писання?

Петро стверджує, що пророцтва Старого Завіту — не людського походження. Його аргумент простий: пророки говорили, оскільки були «натхнені Святим Духом». Це означає, що саме Святий Дух спонукав до написання Божого Слова. Іншими словами, автори Біблії були натхненні Самим Господом.

Прочитайте 2 Тим. 3:16, 17. Що ці вірші повідомляють нам про Біблію та її практичну користь?

Павло недвозначно наголошує: оскільки Писання дароване Богом, воно заслуговує довіри і корисне для зростання віруючих. Апостол не сумнівається в істинності, авторитетності й походженні Писання. Зауважте, він пише: «Усе Писання». Апостол не дає нам права обирати, які уривки, на нашу думку, натхненні, а які ні. Хоч деякі постанови втратили свій обов’язковий характер (наприклад, церемоніальні закони), це не означає, що деякі частини Біблії натхненні, а деякі ні або що не всі біблійні уривки однаково натхненні.

Прочитайте Матв. 4:4, 7, 10; 22:41-46; Івана 10:34, 35. Які важливі істини щодо Писання та його авторитету ми можемо почерпнути з цих текстів?

У що б не вірила людина, їй необхідна відправна точка, підстава, на якій вона може будувати свою віру. Для християн Адвентистів Сьомого Дня такою підставою є Біблія — кінцеве мірило й арбітр істинності.

Скільки часу ви проводите у вивченні Божого Слова? Наскільки ваше життя відповідає його вченню? Подумайте про минулі 24 години. Що за цей проміжок часу ви зробили або не зробили, ґрунтуючись на авторитеті Писання?


ПРИРОДА НАТХНЕННЯ «Не слова Біблії, а люди, які її писали, були натхнені Богом. Натхнення впливає не на слова або вирази людини, а на саму людину, тому її розум під впливом Святого Духа наповнюється певними думками. Конкретні ж слова, в які втілюються ці думки, несуть відбиток індивідуальності. Так поширюються Божественні настанови. Божественні розум і воля об’єднуються з розумом і волею людини; таким чином написане людиною стає словом Бога» (E. Уайт. Вибрані вісті, т. 1, с. 21). Як ці слова допомагають нам зрозуміти дію біблійної інспірації?

Деякі християни вірять у вербальну інспірацію, згідно з якою Бог нібито безпосередньо диктував біблійним авторам текст Священної Книги, тому ці християни спотикаються на так званих проблематичних текстах. Як приклад можна згадати напис на табличці, що висіла над головою Ісуса на хресті. Згідно з Матв. 27:37, напис свідчив: «Це Ісус — Цар юдейський»; згідно з Mарка 15:26, — «Цар юдейський»; згідно з Луки 23:38, — «Це — Цар юдеїв». Як нам розуміти ці відмін-ності?

Біблія стверджує, що «усе Писання богонатхненне» і заслуговує довіри; водночас ми виявляємо, що, наприклад, згадані формулювання напису на табличці різняться. Обидва ці факти відкривають нам, як діє інспірація. Вона допускає різні формулювання ідеї або події, але ці формулювання адекватно передають їх. Якщо загальний зміст виразу відповідає єдиній думці, як у нашому прикладі, коли всі три написи повідом-ляють про одне, це не суперечить принципам інспірації. З іншого боку, там, де події або обставини вимагають уточнень, як у 1 Цар. 6:1, інспірація посилає необхідні подробиці, які також слід приймати як факт.

Порівняйте Матв. 27:5 та Дії 1:18. У чому, на наш погляд, відрізняються ці розповіді про смерть Юди?

Тривалий час критики Біблії стверджували, що ці вірші дають суперечливу інформацію про смерть Юди. Однак у цих двох текстах немає протиріччя, вони просто містять опис різних етапів смерті Юди. Перший текст розповідає про спосіб самогубства через повішання, а другий повідомляє, що сталося з тілом після повішання: мотузка обірвалася і воно впало.

Еллен Уайт пише про смерть Юди: «Стати свідком розп’яття Ісуса було понад його сили; у своєму відчаї він пішов і повісився… Згодом, того ж дня, коли дорогою від палацу Пилата до гори Голгофи Ісуса вели на місце розп’яття, раптом глумливі вигуки і глузування темного натовпу змовкли. Проходячи повз відлюдне місце, вони побачили під сухим деревом тіло Юди. Це було одне з найогидніших видовищ. Під вагою Юдиного тіла мотузка, на якій він повісився, обірвалася. При падінні тіло покалічилося, і тепер собаки шматували його. Останки Юди відразу ж прибрали, але натовп більше не сміявся. Обличчя в багатьох зблідли. Люди замовкли і задумалися. Здавалося, відплата вже спостигала тих, хто був винний у крові Ісуса» (Христос надія світу, с. 722).

До переважної більшості біблійних текстів не можуть мати претензій навіть критики Божого Слова. У тих же випадках, коли виникають якісь запитання щодо уявних «помилок» або «суперечностей» у Біблії, буде розумно виявити покірність і простоту, молячись про просвіту нашого розуму Святим Духом. Хто знає, скільки людей відпали від віри, зосередившись на «проблемних» текстах. Ми покликані не судити Слово, а коритися йому.


ТАЄМНИЦЯ ТРИЄДИНОГО БОГА «І сказав Бог: “Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою”» (Бут. 1:26).

Розуміння дії інспірації, яким би важливим воно не було, є лише засобом досягнення мети, а мета полягає в пізнанні Бога. Глибоке розуміння того, як була написана Біблія, або навіть усебічний аналіз розкритих у ній істин нічим нам не допоможе, якщо ми не знаємо Господа особисто (Івана 17:3).

І єдність Бога — одне з ключових тверджень Біблії.

Прочитайте П. Зак. 6:4; Mарка 12:29. Яка важлива істина представлена в цих текстах?

Вислови, в яких Біблія підкреслює єдність Бога, виключають будь-яку ідею багатобожжя. Є лише єдиний Бог. Проте Біблія дає нам повну картину Божества: єдиний Бог представлений у трьох Особах — Отець, Син і Святий Дух.

Прочитайте Бут. 1:26; 3:22; 11:7; Івана 1:1-3, 18; 20:28; 2 Кор. 13:13; Матв. 28:19; Дії 5:3, 4. Що ці тексти відкривають про сутність Божества?

Старозавітний натяк на множинність указує на внутрішню сутність Бога. Зіставляючи таке розуміння з новозавітними твердженнями про Ісуса Христа і Святого Духа, ми починаємо усвідомлювати, що багато чого щодо природи Бога не розуміємо до кінця. Триєдність Божества — одна з багатьох таємниць, представлена в Біблії як аксіома.

Біблійна інформація про Бога, зокрема й істина про Три Особи Божества, викладена не для філософствування, а поглиблення нашого розуміння діянь Бога, особливо Його викупної справи заради нас у контексті розкриття й остаточного завершення великої боротьби.

Звичайно, багатьох людей цікавлять різні питання, відповіді на які може дати тільки Бог. Як нам навчитися довіряти Йому, доки не настане час, коли будуть дані всі відповіді?


ВЛАСТИВОСТІ НАШОГО ТВОРЦЯ Біблія відкриває нам такі істини про Бога, яких ми більше ніде не знайдемо. Одна з цих істин сповіщає, що Він — Творець. Більше того, перше біблійне повідомлення про Бога наголошує: Він створив «небо та землю» (Бут. 1:1).

Одна з багатьох привабливих особливостей тексту Бут. 1:1 полягає в тому, що Біблія просто стверджує існування Бога, не намагаючись це якось довести. Слово Боже приділяє велику увагу вченню про те, який Бог, особливо коли Його характер розкривається у взаємодії з грішним людством. Але вона зовсім не намагається довести існування Бога. Вона викладає це як факт.

Прочитайте Євр. 11:6 та Римл. 10:17. Що тут говориться про Господа і роль Його Слова, яке інформує нас про існування Бога?

Переконаність в існуванні Бога не може ґрунтуватися винятково на раціональних аргументах. Біблія показує, що людина переконується в цьому через особистий досвід, коли Святий Дух закарбовує в серці й розумі факт існування Господа. Часто люди спочатку здобувають віру в Бога і тільки потім починають вибудовувати логічне й інтелектуальне обґрунтування своєї віри в Того, Котрого не бачать.

Прочитайте Mал. 3:6; Якова 1:17; 1 Івана 4:8, 16; 2 Хронік 6:18. Про які риси Бога повідомляють нам ці тексти? Які інші Його властивості відкриті в Слові?

Поміркуйте над Божими властивостями, зображеними в Писанні. Про які з них ви могли б дізнатися з інших джерел, наприклад, із природи або особистого досвіду? Що це говорить про важливість Біблії в питанні розуміння Бога?


ДІЯННЯ БОГА Навіть поверхове прочитання Біблії відкриває, що Бог бере активну участь у житті людства й усіх подіях на Землі. Він — не далека, ізольована і відсторонена істота, як навчали деякі давньогрецькі філософи (навіть окремі християнські богослови намагаються представити Його таким). Хоч Господь радикально відрізняється від Свого творіння, Він пов’язав Себе з ним тісними узами.

Учора ми побачили: Біблія змальовує Господа як нашого Творця, що свідчить про Його тісний зв’язок із цим світом. Що наведені нижче тексти повідомляють нам про інші діяння Бога на Землі, особливо в контексті великої боротьби?

Бут. 11:9

Бут. 19:24

Вих. 3:1-14

Івана 3:16

1 Сол. 4:17

Біблія ясно показує, що Бог тісно пов’язаний з людством. Сценарій великої боротьби простий: Господь спасає людство від кайданів гріха і сатани. У всіх Божих діяннях: створенні Землі (Бут. 1:1), викупленні на хресті (Івана 19:18), перетворенні нашої планети (2 Петра 3:12, 13) — Біблія відкриває Бога, Котрий тісно взаємодіє з людством.

Як виявив Себе Бог у вашому досвіді? Що Він зробив у вашому житті й житті оточуючих? Як ви навчилися черпати розраду з усвідомлення близькості Бога?


Для подальшого вивчення: Прочитайте з книги Eллен Уайт Служіння зцілення розділ «Небезпека умоглядного знання», с. 427-438; із книги Свідчення для Церкви, т. 5 розділ «Слово, яке стало тілом», с. 746-749; із книги Велика боротьба «Передмову» і «Вступ».

«Бог побажав сповістити світові Істину за допомогою людей, i через Святого Духа Він зробив їх придатними для цієї справи. Бог керував їхнім розумом при виборі того, що вони мали говорити або писати. I хоч цей скарб покладено до земних посудин, він має небесне походження. Це свідчення дійшло до нас за допомогою недосконалих висловів людської мови, однак це відкриття Боже, тому кожне покірне Боже дитя бачить у ньому славу Божественної сили, сповнену благодаті і правди.

У Своєму Слові Бог дав людству знання, необхідні для спасіння. Святе Письмо необхідно приймати як авторитетне, безпомилкове відкриття Його волі. Воно є мірилом людського характеру, дороговказом до Істини та критерієм наших досвідів. Усе Писання натхнене Богом i корисне для навчання, для докору, для виправлення, для виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова (2 Тим. 3:16, 17)» (E. Уайт. Велика боротьба, с. vi, vii).


Наскільки впевненими ми можемо бути у своїх висновках щодо Бога, які ґрунтуються на інформації з небіблійних джерел? Що це за джерела та як ми можемо переконатися в правильності їхньої інформації?

Чому будь-який погляд, який заперечує надприродне, суперечить Божому Слову?

Наука і технології багато в чому стали для людства великим благословенням. Наука також часом допомагає нам краще зрозуміти Божу силу (коли, наприклад, свідчить про складність будови живих організмів). Разом з тим, до яких меж наука здатна відкривати Бога? А як вона може перешкоджати правильному розумінню Бога?

Чому доктрина про триєдиного Бога (якою б важкою для розуміння вона не була) настільки важлива для нас, адвентистів сьомого дня? Подумайте, що означало б, наприклад, якби Христос не був Богом?

13-19 жовтня

Людина — Боже творіння Біблійні тексти для дослідження: Бут. 1:27, 26; Марка 12:13-17; Бут. 2:19-25; Дії 17:26; Римл. 5:12-19.

Пам’ятний вірш: «Знайте, що Господь — Бог Він, Він нас учинив, і Його ми, — Його ми народ та отара Його пасовиська» (Псал. 100:3).

Провідна думка: Бог створив людину на Свій образ, але гріх спотворив цей образ. План Бога полягає в тому, щоб відновити в нас Його образ.

Мислитель XIX століття Артур Шопенгауер, поринувши в роздуми про сутність людської ідентичності, несподівано наштовхнувся на вулиці на випадкового перехожого. Чоловік, якого він штовхнув, сердито вигукнув:

– Ти хто такий? Що ти про себе думаєш?

– Хто я? — перепитав Шопенгауер і відповів: — Я теж хотів би знати це.

Хто я? Хто ми як раса в цілому? Що ми тут робимо? Як і чому ми тут опинилися?

Ці старі запитання продовжують хвилювати людство. Слово Боже відповідає на них, адже існує нерозривний зв’язок між питанням нашої ідентичності і доктриною про творіння. Відповідь на всі ці запитання міститься саме в цій доктрині; жодне інше біблійне вчення не посідає такого чільного місця в нашому розумінні людства, бо ця доктрина зосереджена на нашому походженні, а не просто на нашому початку. «Початок» може стосуватися тільки факту виникнення, «походження» ж відкриває мету виникнення.

Тому біблійне вчення про створення людини радикально суперечить еволюції, яка стверджує, що наше існування не має жодної мети (людина на Землі — випадковість). Навряд чи можна знайти два вчення, які були б такими разючими і непримиренними альтернативами не тільки нашого існування, а й нашої ідентичності.


ТВОРІННЯ ТА ПОХОДЖЕННЯ ЛЮДИНИ «І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх» (Бут. 1:27). Що цей текст повідомляє про наше походження? Чим він так радикально відрізняється і навіть відкрито суперечить іншим поглядам на походження людини, наприклад, теорії еволюції?

Неможливо не звернути увагу на той факт, що створення людини, будучи свідомою дією Бога, мало свою мету. У Писанні немає місця будь-якій ідеї випадковості. Ми були створені з особливою метою, від початку нам були даровані особливі природа і сутність.

Створена «на Божий образ» — значить із цілком конкретними, визначеними сутністю й ціллю. Цей момент важливий, адже деякі мислителі стверджують, що люди повинні самі створити для себе сенс і ціль, оскільки ми з’явилися без того й без іншого. Справді, якщо ми з’явилися випадково (як навчає теорія еволюції), нам потрібно поставити власні цілі. Однак, відповідно до Біблії, ми були задумані заздалегідь і створені за образом Бога, аби прославляти Його.

Початок людства сягає давньої історії. Прочитайте Юди 14; Римл. 5:12-21; 1 Кор. 15:20-22. Як ці тексти допомагають нам сприймати Адама як історичну особистість? Чому це важливо для нас?

Дивовижно, як багато дослідників Біблії відкидають Адама як історичну особистість, вважаючи його міфом, символом людства, але ніяк не реальною людиною. Таких поглядів можна дотримуватися, тільки сильно спотворюючи тексти Старого і Нового Завітів.

Поміркуйте над тим, що людина була створена за Божим образом. Що це говорить про нашу цінність, незважаючи на наші помилки, слабкості й вади?


ОБРАЗ БОЖИЙ Частина 1

Як ми говорили вчора, Адам і, звичайно ж, Єва були реальними людьми, не символами або міфами, а створеними «на образ Божий» живими розумними істотами, що складаються з плоті і крові. Зрозуміло, що бути створеним за образом Божим — це щось хороше, священне, що дарує нам невід’ємну цінність. Однак що це означає насправді?

Уважно прочитайте Бут. 1:26-28. З яким наміром Бог створив людину на Свій образ? Про що говорить Бог і як це допомагає нам зрозуміти ідею «Божого образу»?

Текст Бут. 1:26 викладає суть намірів Бога. Він створює людину на Свій образ, а потім велить їй щось робити. Судячи з усього, створення за Божим образом необхідно було для певної мети; у даному випадку, щоб «володарювати» над іншим Божим творінням. Тому «образ Божий» указує на фізичні, інтелектуальні, соціальні й духовні дари, необхідні для того, аби людство могло виконувати поставлену Богом мету. Що б не означало «панування» над рештою творіння, це, звичайно, передбачає повагу, турботу і хороше управління. Можливо, людство мало динамічно взаємодіяти з «нижчими» створіннями, відображаючи Божу взаємодію із самими людьми. Бути створеними за образом Божим також вказує на те, що люди повинні були представляти Бога цьому світові. Яка відповідальність!

Прочитайте Марка 12:13-17. Як ці вірші допомагають нам зрозуміти, що означає бути створеними за Божим образом?

Фактично Ісус каже: «Віддавайте гроші кесарю, адже на них надрукований його образ, тому вони належать йому. Але себе віддавайте Богові, оскільки у вас закарбований Його образ і ви належите Йому» (Міллард Еріксон. Християнське богослов’я (Mich.: Baker Book House, 1998), с. 515).

Яким чином це відображається в практичному житті? Ми виявляємо образ Бога в любові, посвяченні й вірності Йому, а також у відносинах з іншими людьми. Ще раз наголосимо: факт, що ми створені за образом Божим, має виявлятися, крім усього іншого, і в наших діях.


ОБРАЗ БОЖИЙ Частина 2

Факт, що людина створена за Божим образом, також означає, що вона була створена для взаємовідносин. Які ж це взаємовідносини і як ми повинні підтримувати їх?

Прочитайте Бут. 2:19, 20. Що це говорить нам про стосунки людини зі світом?

Зверніть увагу, які незалежність і свобода були даровані Адамові. Він мав назвати створені Богом істоти. Господь не дає їм імена Сам, Він довіряє цю роботу Адамові. Текст показує, що Бог був готовий прийняти будь-які імена, котрі Адам дасть творінню.

Прочитайте Бут. 2:20-25. Як ці вірші ще повніше розкривають важливість взаємовідносин у житті тих, хто був створений на Божий образ?

Про зміст і значення цих текстів було написано безліч коментарів. Крім усього іншого, тут представлена особлива близькість взаємовідносин Адама та Єви. Адам був створений із землі, а Єва взята від Адама (це відрізняє її від будь-якої іншої створеної на Землі істоти). У такому разі бути створеним за образом Божим має на увазі здатність до близьких відданих стосунків (які, безперечно, відображають взаємовідносини в Самому Божестві).

Тепер проаналізуйте Бут. 1:27 в порівнянні з Бут. 3:20 та Дії 17:26. Яким чином єдність між першою людською парою поширюється на все людство? Про що має свідчити ця цілісність людства в контексті таких питань, як расизм, шовінізм, кастовість тощо?


СПОТВОРЕНИЙ ОБРАЗ Гріхопадіння — нерозв’язне питання для тих, хто в біблійній розповіді про творіння вбачає еволюцію. Згідно з Біблією, світ і людина були створені досконалими. Страждання і смерть увійшли у світ через гріх. Проте ця істина суперечить основ-ному постулату еволюції, який стверджує, що страждання і смерть — невід’ємна частина самого творіння.

Уявіть, що можна було б сказати про характер Бога, якби Він створив нас відповідно до логіки теорії еволюції. Деякі її прихильники вважають, що насильство, страждання і смерть були частиною процесу створення людини Богом. Бог використовує насильство, егоїзм і панування сильних над слабкими, щоб створити морально бездоганну і безкорисливу істоту, яка раптом починає виявляти насильство, егоїзм і панування сильного над слабким — стан, з якого її необхідно викупити або ж їй доведеться понести заслужене покарання.

Подумайте також про те, в якому світі еволюція представляє План спасіння. Згідно з уявленнями людей, котрі пов’язують еволюцію з творінням, Господь втілюється в розвинену людино-подібну мавпу, створену в процесі згубного болісного циклу вбивств (природного відбору), і все для того, щоб знищити смерть — «останнього ворога» (1 Кор. 15:26 )? Але як смерть може бути «ворогом», якщо вона була «обраним» Богом засобом створення людини? Господу довелося, напевно, витратити безліч прямоходячих (homo erectus), гейдельберзьких людей і неандертальців, щоб зрештою утворилася одна істота, яка відповідала Його власному образу, — розумна людина (homo sapiens). Отже, Ісус приходив спасти людство від процесу, за допомогою якого Бог створив це людство? Сама ця ідея безглузда і не має біблійної підстави.

Прочитайте Римл. 5:12-19 і Колос. 3:5-10. Як ці вірші допомагають нам побачити вплив гріха на людину? Як у цих уривках зображена велика боротьба? Див. також 1 Івана 3:8.

Гріх вплинув на всі аспекти людського життя і навіть на саму Землю. Еллен Уайт говорила про «потрійне» прокляття нашого світу: перше прийшло з падінням Адама, друге в результаті вбивства Авеля Каїном, а третє спостигло Землю під час потопу. Богослови також говорять про «повне моральне розкладання», а це означає, що кожен аспект життя й особистості людини був ушкоджений гріхом. Дивлячись на світ і навіть на самих себе, важко цього не помітити, чи не так?

Деякі вважають, що насильство, страждання і смерть були частиною процесу створення людини Богом. Інші вірять, що насильство, страждання і смерть — це засоби, до яких вдається сатана, аби зруйнувати створене Богом людство. Подумайте, як представлений Божий характер у цих протилежних поглядах.


ВІДНОВЛЕННЯ Незважаючи на глибокий і всеосяжний вплив гріха на наше життя, наше становище все ж не можна назвати незворотним. Біблія повідомляє про можливість відновлення в нас Божого образу, принаймні до певної міри.

Уважно проаналізуйте наступні тексти: Римл. 8:29; 2 Кор. 3:18; Ефес. 4:23, 24. Яку надію вони пропонують?

Біблія стверджує, що в нас може бути відтворений Божий образ. Відновлення Божого образу в людині супроводжується зниженням негативної дії гріха на нас і наші взаємовідносини. Однак це відновлення не є результатом наших досягнень. Біблія вказує на Христа як на джерело надії щодо відновлення людини. Які б зміни не відбувалися в нашому житті, надія на спасіння завжди повинна ґрунтуватися на тому, що Христос здійснив для нас. Ми повинні розуміти: дар спасіння став можливим завдяки не нашій, а Його праведності. Як текст 2 Кор. 5:17 торкається теми відтворення людини за образом Божим? Якщо людина стає новим творінням, чи означає це, що вона вже недосяжна для впливу гріха? Про що свідчить ваш особистий досвід?

Слово Боже стверджує: духовне відновлення вимагає пильності в духовній битві. Це війна між тілом і духом (Гал. 5:16, 17). Люди, котрі проходять через процес відновлення Божого образу, розуміють реальність цієї битви і силою Господа протистоять ворогові (Ефес. 6:10-13). Рішення бути відтвореними за образом Бога передбачає необхідність зайняти Його сторону у великій боротьбі. Говорячи про людей, котрі відчули відновлювальну силу Христа, Еллен Уайт зауважує: «Але, зазнавши такого досвіду, християнин не може скласти руки, задовольняючись здійсненим для нього. Хто твердо вирішив увійти в духовне царство, той побачить, що проти нього повстали всі сили і пристрасті невідродженої природи, підтримувані царством темряви. Щодня він має заново присвячувати себе, щодня провадити боротьбу зі злом. Старі звички, успадковані нахили до зла намагатимуться заволодіти ним, але він повинен завжди пильнувати, отримуючи перемогу силою Христа» (Е. Уайт. Дії апостолів, с. 476, 477).


Для подальшого вивчення: Прочитайте з книги Еллен Уайт Патріархи і пророки розділ «Творіння», с. 44-51.

«Напочатку людина була створена за подобою Божою. Вона перебувала в повній гармонії з природою і Законом Божим; принципи праведності були закарбовані в її серці. Але гріх розлучив її з Творцем. Людина більше не відображала Божественний образ. Її серце ворогувало із Законом Божим. “Тілесні задуми — ворожнеча проти Бога, бо вони не коряться Божому Законові, та й не можуть” (Римл. 8:7). Але “так Бог полюбив світ, що віддав Сина Свого Єдинородного”, щоб примирити людину з Богом. Через заслуги Христа людина може відновити гармонійні стосунки зі своїм Творцем. Її серце має бути відновлене Божественною благодаттю, вона повинна прийняти нове життя, що сходить згори. Така переміна є новим народженням, без якого, за словами Ісуса, людина “не може побачити Царства Божого“» (Е. Уайт. Велика боротьба, с. 467).

«Справжньою метою виховання є відновлення Божої подоби в душі людини. Адже на початку Бог створив людину за Своєю подобою. Він наділив її шляхетними якостями. Розум людини був урівноважений, усі її здібності гармонійно розвинуті. Проте гріхопадіння та його наслідки зіпсували ці дари. Гріх спотворив і майже знищив у людині Божий образ. План спасіння призначений для того, щоб відновити Божу подобу в людині, і їй дане життя, наповнене випробуваннями» (Е. Уайт. Патріархи і пророки, с. 595).


Як сатана використав теорію еволюції, щоб підірвати віру в Біблію? Яке місце у великій боротьбі займає протистояння ідеї творення та еволюції?

Перегляньте всі тексти Нового Завіту, в яких ідеться про Адама. Наскільки очевидно в них засвідчено факт, що всі автори Нового Завіту вважали Адама реальною особою? Чому такий погляд надзвичайно важливий для нашого розуміння самих себе, ситуації, в якій ми перебуваємо, та надії, котру маємо в Ісусі?

Поміркуйте над ідеєю відновлення в нас Божого образу. Як нам слід розуміти цю ідею, особливо враховуючи те, що ми підвладні тлінню, смерті і хворобам?

Подумайте про теорію еволюції та її прихильників. Наскільки обережними нам слід бути, приймаючи щось як «факт» тільки тому, що це стверджує наука?

20-26 жовтня

Спасіння — єдине рішення Біблійні тексти для дослідження: Івана 2:24, 25; Єрем. 17:9; Тита 1:1, 2; Римл. 3:19-24; Дії 2:37; Луки 7:47; Ефес. 2:1-5.

Пам’ятний вірш: «Бо так полюбив Бог світ, що дав Свого Сина Єдинородного, щоб кожний, хто вірить у Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Івана 3:16).

Провідна думка: Проблема гріха дуже велика, однак ми повинні бути вдячними Богові за те, що Він знайшов надзвичайне вирішення цієї проблеми.

Гріхопадіння Адама і Єви в Едемському саду принесло на Землю велику боротьбу між добром і злом. У цій боротьбі Бог прагне зупинити й остаточно усунути небезпечний вплив гріха на все творіння не тільки на Землі, а й у цілому Всесвіті. Божі дії зі спасіння творіння від згубних наслідків гріха становлять доктрину про спасіння. І хоч ця битва, принаймні що стосується спасіння, справді розгортається і вже підходить до свого кінця на Землі, основна ідея великої боротьби відкрила нам проблеми, пов’язані буквально з усім Всесвітом.

Доктрина про спасіння головним чином стосується Бога та Його діянь, спрямованих на наше спасіння, проте в цій справі людству також відведена певна роль. Бог зі Свого боку зробив неймовірне для спасіння людей, а наша участь полягає в особистому відгуку на Божі дії. Від цього відгуку залежить вічна доля людини.


МАСШТАБИ ПРОБЛЕМИ Оскільки спасіння є Божим вирішенням породженої гріхом проблеми, обсяг завданої гріхом шкоди визначає і масштаби вирішення.

Що наведені нижче тексти повідомляють про масштаби проблеми гріха? Чи відчули ви це на власному досвіді? Чи зауважуєте виконання цих текстів у житті інших людей?

Івана 2:24, 25

Псал. 59:2

Єрем. 17:9

Римл. 5:12

Якова 5:1-7

Ісаї 5:23

2 Сол. 2:10

Хто з нас не відчув на власному досвіді весь тягар проблеми гріха? Кожний момент нашого життя ми живемо з усвідомленням реальності гріха та його наслідків. Кожен аспект людського існування на Землі зазнає тиску гріха. Гріх інфікував усе, починаючи з потаємних куточків нашого серця та закінчуючи глобальними питаннями. Ситуація настільки важка, що, окрім Божого вирішення, не існує іншого виходу. Наскільки ж вдячними ми повинні бути за це вирішення! Воно називається «План спасіння», його мета — знищення гріха.


БОЖИЙ ПЛАН Частина 1

Наслідки гріха не чекали «сприятливого часу». Вони виявилися відразу ж і вимагали негайного втручання. Але Бог завчасно склав певний План на випадок, якщо гріх виявить себе. Еллен Уайт дуже чітко говорить про це: «Як тільки постав гріх, з’явився Спаситель. Христос знав, що Йому доведеться постраждати, але, незважаючи на це, став Заступником людини. Як тільки Адам згрішив, Син Божий представив Себе як Поручителя за людський рід. Коли Ісус помер на Голгофському хресті, Він здобув владу відвернути призначену винним долю» (Біблійний коментар АСД. Коментарі Е. Уайт, т. l, с. 1084).

Що повідомляють наведені тексти про План спасіння і час його прийняття? Яку велику надію й обітницю ми можемо почерпнути з цих текстів?

Тита 1:1, 2

Ефес. 1:3-5

2 Сол. 2:13, 14

Об’явл. 13:8

Поміркуйте над прочитаними текстами. Про що вони розповідають? Фактично Бог від заснування світу подбав про вирішення проблеми гріха. Хоч Бог не зумовлював появу гріха, Він знав, що гріх може з’явитися, тому від заснування світу передбачив вирішення цієї проблеми.

Таке біблійне призначення наперед (приречення, присуд) радикально відрізняється від призначення наперед у загальному розумінні. Це був План Бога від вічності, і Його призначення наперед полягає в тому, аби всі люди могли отримати спасіння в Ісусі. Той факт, що деякі відкидають спасіння, не скасовує його сили і масштабності, а лише посилює безглуздість вічної загибелі, адже так багато було зроблено для спасіння.

Подумайте над дивовижною істиною: Божий план спасти саме вас був прийнятий від вічності. Подумайте, що це означає. Яким чином ця істина має вплинути на ваше життя?


БОЖИЙ ПЛАН Частина 2

Усе в історії спасіння: і перша біблійна обітниця (Бут. 3:15), і рання система жертвоприношень (Бут. 4:4), і заповіт з Авраамом (Бут. 12:1-3), і служіння у святині за часів стародавнього Ізраїлю (Вих. 25:8) — вказувало на Ісуса Христа й досягло кульмінації в Його житті, смерті, воскресінні та небесному служінні. У цьому й полягав Божий великий План вирішення проблеми гріха.

Найкраще зрозуміти серйозність проблеми гріха можна, лише поглянувши на її вирішення — на хрест. Хрест показує всю неспроможність людини вирішити проблему гріха власними силами. Екстремальна ситуація вимагає екстремального рішення, і смерть Христа — Бога, Котрий поніс на Собі наші гріхи, є неймовірно екстремальним заходом.

Жертовна смерть Христа представлена в Писанні як викуплення за гріх, тобто як засіб, завдяки котрому проблема гріха в усіх її проявах повністю вирішена. Яким чином смерть Христа може дарувати людині спасіння? Розгляньте це питання з таких точок зору:

Виправдання / примирення (правильне становище перед Богом): див. Луки 18:9-14; Ісаї 53:4-7; Римл. 3:19-24, 28; Зах. 3:1-4.

Освячення / відновлення (правильне життя перед Богом): див. 1 Кор. 6:8-11; Римл. 6:1-8.

Прославлення (впевненість у воскресінні для вічного життя): див. Івана 5:24, 25; 1 Івана 5:9-13; 1 Сол. 4:16, 17.

Поміркуйте над таким фактом: гріх настільки жахливий, що для нашого спасіння від його наслідків, від смерті, необхідний був хрест. Як думки про Голгофський хрест повинні стримувати нас від гріха?


ДОСВІД СПАСІННЯ Частина 1

Грішник може отримати виправдання і примирення з Богом на об’єктивній основі — викупній жертві Христа, принесеній за всіх (Римл. 5:6-10). Однак Божий План для виправдання і примирення людини з Богом через смерть Христа має бути реалізований у досвіді віруючого. Недостатньо мати теоретичні пізнання про виправдання. Ми повинні відчути, що воно означає для нас.

Прочитайте Дії 2:36-38; 3:19. Ці тексти повідомляють, що досвід спасіння в житті грішника починається з покаяння. Яким чином покаяння (почуття глибокого жалю через вчинений гріх) допомагає нам зв’язати досвід виправдання зі смертю Христа?

Поміркуйте над таким висловом: «Ніщо так сильно не зворушує наше серце, як усвідомлення вибачної любові Христа. Коли ми розмірковуємо над цією незбагненною Божественною любов’ю, виявленою на хресті, нас охоплює бажання покаятися. Божа доброта веде до покаяння (див. Римл. 2:4)» (В начале было Слово... с. 162).

Прочитайте Римл. 3:23-25 та Eфес. 2:8. Яка роль віри в досвіді виправдання?

У Біблії сказано, що віра приходить від слухання, а слухання — від Божого Слова (Римл. 10:17). Ми також побачили, що роздуми про любов Христа спонукують людину до покаяння. Отже, покаяння не є прерогативою привілейованої меншості. Зважаючи на ці факти, неможливо переоцінити важливість вивчення Божого Слова та роздуми над ним у контексті досвіду виправдання.

Божа доброта веде до покаяння й виправдання. Таким чином, щоб покаятися в гріхах і пережити досвід виправдання, необхідно довіряти Богові та цілковито покладатися на Його заслуги. Спасіння воістину є милостивим Божим даром, оскільки ми спасаємося благодаттю через віру (див. Ефес. 2:8-10).

Яким чином ви можете реально наповнити своє серце і розум Божою добротою, особливо розмірковуючи над тим, що Господь здійснив для вас та від чого врятував?


ДОСВІД СПАСІННЯ Частина 2

Досвід виправдання наповнює віруючу людину духовними реаліями, які змінюють її життя. У виправданні грішник знаходить прощення (Луки 7:47; Ефес. 1:7; Римл. 4:7), свободу від обвинувачень гріха, отримує дар праведності (Римл. 5:16, 18; Римл. 8:1) і нове життя (Ефес. 2:1-5; 2 Кор. 5:17).

В основі цього досвіду лежить упевненість, що незалежно від нашого минулого, незалежно від наших гріхів, помилок і вад, ми можемо стояти перед Богом прощеними, помилуваними й очищеними.

Подумайте, що це означає. Кров Христа очищає від усіх гріхів, навіть найгірших. Як би ваше серце (совість) не засуджувало вас (1 Івана 3:20), якщо ви віддаєте себе Ісусові та вірою приймаєте Його досконале життя замість власної «поплямованої одежі» (Ісаї 64:6), ви одягаєтеся в праведність Христа. Вам зараховується Його досконале життя, немовби ви справді його прожили. Розповідайте грішникам про цей дар!

Виникає запитання: чи може подібне статися з людиною і при цьому докорінно не змінити її? Таку зміну називають «новим народженням», і воно є невід’ємною частиною досвіду спасіння.

Прочитайте тексти в наведених вище абзацах та підсумуйте істину про виправдання. Яким чином виправдання вияв-ляється в нашому житті?

Досвід прощення усуває уразливість грішника перед Божим гнівом, руйнуючи будь-які перешкоди на шляху примирення і дружби між Богом та людиною. Перед грішником відкривається нове життя, перевага підтримувати дружні взаємовідносини з Христом під впливом і керівництвом Святого Духа.

Покаянню передує досвід прощення й виправдання. Воно супроводжується визнанням гріхів і хрещенням (Дії 2:38; 1Івана 1:9). Це допомагає пояснити такий факт: хоч прощення доступне всім, не всі будуть прощені.

Чи мали б ми хоч якусь надію, якби не могли щомиті у своєму житті покладатися на обітницю, що Бог приймає нас на підставі того, що звершив для нас Ісус, а не завдяки нашим ділам і зусиллям?


Для подальшого вивчення: Прочитайте з книги Еллен Уайт Христос — надія світу розділ «З нами Бог!», с. 19-29.

«План нашого викуплення не був запізнілим, поспішно складеним після падіння Адама. Він представляв собою об’явлення “згідно з відкриттям тайни, яка споконвіку замовчувалася” (Римл. 16:25). План спасіння відкривав принципи, на яких ґрунтується Боже правління від заснування світу... Бог не призначив наперед існування гріха, натомість передбачав його і подбав про те, щоб зустріти цю жахливу ситуацію у всеозброєнні. Такою великою була Його любов до світу, що Він погодився віддати Свого Єдинородного Сина, “щоб кожний, хто вірить у Нього, не загинув, але мав життя вічне”» (Е. Уайт. Дивовижна Божа благодать, с. 23).


Подумайте над тим, наскільки жахливий гріх, якщо для його ліквідації потрібна була смерть Самого Творця. Що Голгофський хрест говорить нам про повну нездатність людини спасти себе? Чи можемо ми щось додати до того, що вже було здійснено для нас?

Деякі вірять у так зване «суб’єктивне викуплення», стверджуючи, що подія на хресті нічого не змінила в наших взаємовідносинах із Богом. Вони вважають, що хрест вплинув тільки на наше ставлення до Бога. Чому ця теологія помилкова? Що вона говорить про проблему гріха, якщо для її вирішення (на думку прихильників цієї теорії) знадобилося лише «врегулювання» з нашого боку?

Чи можливо мати необхідні знання про спасіння і водночас не пережити цього досвіду? Зверніть увагу на такі слова Елле-н Уайт: «Посвячення Богові має бути живою, практичною справою, не просто обговорюваною теорією, а принципом, який проходить через увесь наш досвід» (Наше вище покликання, с. 243). Як ми переживаємо досвід спасіння у своєму повсякденному житті?

Поміркуйте про роль спасіння в контексті великої боротьби. Чому сатана перешкоджає людям отримати спасіння в Ісусі? Які засоби він використовує проти нас та як ми можемо захистити себе від нього?

27 жовтня-2 листопада

Зростання в Христі Біблійні тексти для дослідження: Ісаї 35:10; Марка 10:45; Римл. 6:12-23; Ефес. 6:12; Колос. 1:16; Гал. 4:1-11; Колос. 2:15.

Пам’ятний вірш: «Скинувши начальства і влади, Він відважно викрив їх і переміг у Собі» (Колос. 2:15).

Провідна думка: Перемога Христа на хресті визначила горизонти зростання християн.

Доповнення, внесене в основоположні доктрини Церкви, прийняте голосуванням на 58-й сесії Генеральної Конференції 2005 року, було назване «Зростання в Христі». Аналіз цієї доктрини виявляє важливі складові: 1) Ісус переміг сатану і сили зла; 2) через Христа стала можливою перемога над цими силами та їхніми проявами в житті людини, які мали місце в минулому; 3) існують умови реалізації цієї перемоги в досвіді людини.

Цим питанням присвячені наступні три уроки. Протягом тижня ми розглянемо природу перемоги, здобутої Христом на хресті. Завдяки цій перемозі — не тільки над гріхом, а й над будь-якою іншою силою, що діє проти людини і Божого творіння, — Христос зробив можливим наше спасіння.

Намагаючись збагнути, що Христос здійснив для нас, ми краще підготуємося до розуміння тих змін, які можуть статися в нашому житті зараз. Його перемога може стати нашою перемогою, якщо ми покладаємося на неї та свідомо приймаємо Його подвиг заради нас. Перемога нікому не буде дарована автоматично.


ВИКУПЛЕННЯ Християнство — це «релігія викуплення», оскільки завдяки подвигу Ісуса люди можуть отримати викуплення від рабства гріха й урятуватися від загибелі. Таким чином, християнську релігію можна відрізнити від «релігії закону», яка полягає в тому, що людина намагається змінити свою долю власними зусиллями, через добрі діла. Ми потребуємо викуплення, оскільки, згідно з Біблією, люди без Христа є рабами гріха (Івана 8:34) і повинні померти (Римл. 6:23). Вони не можуть звільнити себе ані від гріховного рабства, ані від смерті. Становище грішника вимагає втручання ззовні, і за таке втручання була заплачена дуже дорога ціна. Згідно з ясним ученням Нового Завіту, цією ціною стала смерть Ісуса на хресті.

Що наведені тексти повідомляють нам про викуплення? Ісаї 35:10; Марка 10:45; Гал. 4:4, 5; Тита 2:14; Євр. 9:12; 1 Петра 1:18, 19.

З точки зору Нового Завіту, викупна смерть Христа — це жертовна і замісна смерть. Ісус зайняв наше місце, приніс Себе в жертву заради нас, поніс на Собі наше покарання за гріх, щоб ми могли бути звільнені від смерті. Хоч деякі віруючі відкидають цю ідею, оскільки їм не подобається думка про те, що хтось страждав замість когось (особливо замість винного), проте вона є серцем і душею Євангелія.

«Коли Новий Завіт говорить про викуплення... це означає, що Христос заплатив ціну нашого викупу. Придбання має відповідати заплаченій ціні. У цьому випадку міститься вказівка на еквівалентність, заміщення » (Leon Morris, The Apostolic Preaching of the Cross (Grand Rapids: Wm. B. Eerdman Publishing Co., 1965), с. 61).

Подумайте про те у вашому житті, що ви не здатні змінити, що викликає у вас усвідомлення повної власної безпо-радності. Точно так само ми абсолютно неспроможні спасти себе. Як усвідомлення своєї безпорадності допомагає нам краще зрозуміти, що Христос здійснив для нас на хресті? Як ця дивовижна істина про викуплення має впливати на наше життя?


РАБИ ЗДОБУВАЮТЬ СВОБОДУ Якщо ми сприймаємо викуплення як звільнення з рабства, котре потребувало допомоги «ззовні», то можемо зробити висновок, що грішне людство поневолене більш могутньою силою, ніж людська. Якою ж силою було поневолене людство?

Проаналізуйте уривок Римл. 6:12-23. Зауважте, що в текстах 18, 20 і 22 Павло згадує про свободу. Яка природа цієї свободи? Про що апостол говорить тут?

Поміркуйте над тим, що сказав Павло в наведених вище віршах, а також у Римл. 6:1-11. Павло говорить про те, що відбувається під час хрещення. Тут він показує, що саме має померти з Христом при хрещенні. Іншими словами, Павло бажає, щоб християни, котрі пов’язали своє життя з Христом, на ділі являли панування Христа, Який звільнив їх від сили гріха.

Павло наголошує: незалежно від того, наскільки наша природа зіпсована гріхом, у Христі ми можемо бути вільні від поневолювальної сили гріха. Хто з нас не був свідком руйнівних наслідків такої неволі? Хто не бачив зруйнованих гріхом життів? Хто не боровся із силою гріха у власному житті? Це, безперечно, найбільший ворог, якому протистоять люди.

Ситуацію погіршує ще й те, що найчастіше таке рабство надходить не ззовні, а виникає в нас самих. Як же нам звільнитися від рабства, поневолення, що вкоренилося в нас, у самій нашій природі?

Відповідь, як ми побачили з вищенаведених віршів, міститься виключно в силі Ісуса, Котрий здобув перемогу для нас і пропонує нам цю силу. Завдяки Христу нам не тільки прощено гріхи, а й ми помираємо для них, звільняємося від них. Вони вже не повинні більше панувати над нами. Це диво-вижні обіт-ниці, могутні обітниці, до яких може звертатися кожен, хто визнає Ім’я Христа.

Чи відчули ви на власному досвіді жорстоку поневолювальну силу гріха? Як ви можете навчитися міцніше триматися за чудові обітниці про свободу, запропоновані нам в Ісусі?


ВЛАДИ І СИЛИ Частина 1

Як зазначено в Біблії, у світі панують злі сили, які прагнуть контролювати й остаточно знищити нас. Велика боротьба — це не що інше, як результат Божої протидії цим силам. Добра вістка полягає в тому, що завдяки подвигу Спасителя на хресті перемога над злими силами гарантована, хоч ще триває запекла боротьба. Це вселенський драматичний, жорстокий конфлікт, але перемога належить Богові, і ми можемо вірою розділити її.

Дослідіть наступні тексти: 1 Івана 3:8; 5:19; Івана 12:31; 16:11; Ефес. 6:12; Колос. 1:16; 2:15; Римл. 8:38, 39. Що вони повідомляють нам про реальність вселенської боротьби? Які великі обітниці й надію дарують нам ці тексти?

Багато людей XXI століття, формуючи свій світогляд, спираються тільки на наукову точку зору. Це означає, що вони досліджують усе переважно з натуралістичної перспективи, яку вважають єдино правильною. Для них наповнений злими силами й керований демонічними полчищами світ являє собою пережиток часу забобонів і невігластва. На відміну від цього, Біблія представляє вороже військо, що складається з демонічних влад і сил, як реальність нашого світу. Хоч біблійний погляд включає в себе натуралістичну і наукову концепції, однак він не будує на них усе своє розуміння реальності. Біблійний погляд на світ доволі широкий, аби вмістити як природне, так і надприродне.

Наприклад, у Римл. 8:38 слово «влади» (грецьке архан) можна застосувати як до цивільних правителів, так і до надприродних сил, котрі намагаються силоміць панувати над людиною. Зверніть увагу на текст Ефес. 6:12, де зустрічаємо фразу «світовими правителями темряви». «Павло ясно говорить про злих духів, які певною мірою панують над світом. Порівняйте із фразою “князь цього світу”, яка описує сатану в Івана 12:31; 14:30; 16:11. Диявол не був міфом і для автора книги Об’явлення (Об’явл 2:10; 12:9, 10)» (Біблійний коментар АСД, т. 6, с. 1044).

Чи відчуваєте ви реальність великої боротьби у своєму житті? Яким чином усе ж можна зазнати поразки в цій боротьбі, незважаючи на здобуту Христом перемогу заради нас?


ВЛАДИ І СИЛИ Частина 2

Як ми вже говорили, слово, перекладене як «влади», може стосуватися і правителів світу, і надприродних сил, які намагаються контролювати життя людини. Інше давньогрецьке слово в Римл. 8:38 — дюнаміс («сили»), яке буквально означає силу, міць, могутність, чудеса. Це можуть бути «сили» як земні (див. Євр. 11:34; Об’явл. 3:8), так і надприродні (див. Марка 12:24; Луки 4:36; Дії 1:8).

Крім буквальних злих сил, від чого ще ми були звільнені Ісусом? Див. Колос. 2:8, 14, 20; Гал. 4:1-11 (особливо вірші 3 і 9).

Новий Завіт, особливо концепція апостола Павла про «влади», асоціює духовні істоти із силами або владами, що керують людиною, яка живе без Христа. Ці сили можуть бути політичними, соціальними і навіть релігійними. Апостол також неодноразово використовує у своїх посланнях слово стой-хеіа. Воно буквально означає «елементи», «прості речовини», «складові частини». У Гал. 4:3, 9 це слово, наприклад, означає язичницьку систему, вихідцями з якої були християни Галатії. Воно також застосовується щодо аспектів стародавньої юдейської правової системи, а в Колос. 2:8, 20 метафорично вказує на світські філософські принципи.

«В Ісаї 24:21 фраза “земних царів на землі” вказує на те, що вислів “військо висоти на висоті” стосується сатани і злих ангелів. Павло говорить про сатану як про князя, який панує в повітрі (Ефес. 2:2), а про невидимих вождів зла як про світових правителів “темряви цього віку”, духів “піднебесних” (Ефес. 6:12). У 1 Кор. 15:24, 25 Павло вказує на те, що вони підкорені Христом. Ісая передбачає час, коли всі злі ангели та злі люди понесуть покарання (див. Матв. 25:41; 2 Петра 2:4, 9; Об’явл. 20:10-15)» (Біблійний коментар АСД, т. 4, с. 198, 199).

Отже, Біблія навчає нас, що життям керують різні сили, як особистісні, так і безликі. Без Христа людина віддана в їхнє розпорядження, в якій би формі вони не приходили. Страх перед майбутнім, вимоги життя, суспільство, традиції, ідеологія, тиск — усе може справляти вплив, який розлучає людину з Богом. Однак через Христа ми не тільки отримуємо прощення гріхів і виправдання, а й звільняємося від рабства, в якому нас тримають ці «влади». Ми повинні розуміти природу перемоги Христа, сприймаючи її також як нашу перемогу.

Крім надприродних реалій, що існують у нашому світі, з якими ще силами і віяннями, котрі атакують вас і вашу віру, ви провадите боротьбу? Щоб перемогти їх, необхідно покладатися на даровані в Ісусі обітниці.

Четвер 1 листопада

УБИВЦЮ ВИКРИТО Христос прийшов у світ з метою знищити того, хто має «владу смерті, тобто диявола» (Євр. 2:14). Спаситель здійснив це на хресті. Однак якщо Христос здобув перемогу над дияволом, владами і силами, тоді чому ми продовжуємо провадити цю боротьбу? Чому диявол, як і раніше, може ходити і ричати, мов лев, шукаючи, кого б поглинути?

Уважно дослідіть Колос. 2:15. Зверніть увагу на три різних дієслова, які використовує Павло для опису перемоги Ісуса на хресті. Що означає кожне з них?

По-перше, Христос «скинув начальства і влади». Грецьке слово апекдуомай буквально означає «зняти (здерти) чийсь одяг». Це слово також може означати (як у наведеному тексті), що в злих сил були відняті їхні зброя і влада.

Що це за зброя? «Переможне життя Христа, кульмінацією якого стала Голгофа, вирішило долю диявола. Маска із сатани була зірвана. Його методи роботи були викриті перед ангелами й усім Всесвітом... На хресті Ісус Христос зняв з влад і сил темряви їхній одяг, позбавив влади правителів цього світу, а також відібрав їхню зброю сили в боротьбі проти правди» (Біблійний коментар АСД, т. 7, с. 205).

Христос «відважно викрив їх [начальства і влади] і переміг у Собі». Яким чином на хресті була викрита їхня сутність? Які їхні цілі стали очевидними? Див. Івана 8:44.

У тексті сказано, що Христос отримав перемогу над ними. Грецьке слово тріамбеуо означає тріумфальний в’їзд, парад з нагоди перемоги. У цьому полягає велика таємниця: Ісус жорстоко страждає і помирає на хресті, що видається жахливою поразкою, але Біблія називає це перемогою! Крім усього іншого, цей тріумф викрив сатану як убивцю, підтвердивши слова Ісуса (Івана 8:44).

Завдяки Голгофському хресту наближається день, ко-ли па-ну-ванню злих сил прийде кінець. Це станеться тоді, ко-ли Христос «знищить усяку владу, всяке панування та силу» (1Кор. 15:24), а останнім переможеним ворогом буде смерть (1Кор. 15:26). А до того ми повинні терпіти і боротися за свою віру Бо--жою силою, яку можуть отримати всі, хто просить її.

Після смерті Христа «сатана побачив, що маска з нього зірвана. Усі його вчинки викриті перед безгрішними ангелами і Всесвітом. Він постав перед ними як убивця. Проливши кров Божого Сина, він позбавив себе прихильності небесних істот. З цього часу його діяльність була обмежена. І як би спритно диявол не маскувався, він більше не може звинувачувати послідовників Христа перед небесними ангелами в тому, що вони одягнені в “заплямований одяг” та опоганені гріхом. Остання ланка, яка з’єднувала сатану з небесним світом, була розірвана. Однак сатана ще не був знищений. Святі ангели ще й тоді не розуміли значення Великої боротьби. Принципи двох протилежних сторін мали виявитися ще повніше. Заради блага людини сатані дозволено було ще жити. Як люди, так і ангели повинні були побачити різницю між Князем світла і князем темряви. Вони мали обрати, кому служити» (Е. Уайт. Христос — надія світу, с. 761).

П’ятниця 2 листопада

Для подальшого вивчення: Прочитайте з книги Еллен Уайт Принципи християнського виховання розділ «Книга книг», с. 136; із книги Історія викуп-лення розділ «Спіритизм», с. 394, 395; із книги Велика боротьба розділ «Підступи злих духів», с. 511-517.

«Розгортається бій, невидимий для людського ока. Армія Господня воює, намагаючись спасти душі. Сатана і його спільники також діють, намагаючись усіма можливими шляхами обманути й погубити людей... День за днем триває бій. Якби наші очі відкрилися і ми побачили добрі та злі сили в дії, то не залишилося б і сліду від легковажності й суєти, кривлянь і кепкування. Якби всі зодягнулися в повну Божу зброю і мужньо билися в битвах Господніх, тоді були б здобуті перемоги, які привели б царство темряви в тремтіння» (Е. Уайт. Свідчення для Церкви, т. 6, с. 41).

«Як тільки люди виявляють бажання жити в згоді з Богом, вони відразу ж відчувають, що “спокуса хреста “ продовжує діяти. Влада темряви й піднебесні духи злоби повстають проти тих, хто слухняний небесному Законові. Тому гоніння замість того, щоб завдати скорботи, повинні викликати радість в учнів Христа, бо це доказ того, що вони йдуть слідами свого Вчителя» (Е. Уайт. Небесні принципи щасливого життя, с. 29, 30).


Уважно прочитайте Євр. 2:14, 15. Тут чітко зображено смерть як чинник поневолення. Зауважте також, наголос зроблено на нашому страху перед смертю. Чому ми так боїмося смерті? Яким чином цей страх, згідно з текстом, тримає нас у рабстві? Як повинні вільні в Христі християни ставитися до смерті?

Деякі люди саму ідею існування демонічних сил вважають безглуздим забобоном. Інші ж пригнічені страхом перед цими силами. Як ми, християни, можемо дотримуватися збалансованого розуміння цього питання: усвідомлювати реальність цих сил і водночас пам’ятати, що Христос зробив для нас у боротьбі проти них?

Наведіть приклади того, як злі сили контролюють різні земні влади або впливають на них.

Як істина про велику боротьбу допомагає нам зрозуміти, чому існує зло, незважаючи на те, що Христос переміг його на хресті?

3-9 листопада

Перемога над силами зла Біблійні тексти для дослідження: Ефес. 1:18-22; Римл. 8:26-39; Якова 4:7; 1 Петра 5:6-10; Луки 10:1-20; Дії 5:12-16.

Пам’ятний вірш: «Але в цьому всьому перемагаємо — завдяки Тому, Хто нас полюбив» (Римл. 8:37).

Провідна думка: У Христі ми здобуваємо перемогу над усіма силами зла.

У деяких куточках нашого світу релігія переважно є джерелом сили, єдина мета якої — допомогти людині впоратися з повсякденними труднощами. Християнське розуміння спасіння від гріха, наприклад, чуже багатьом традиційним релігіям. У таких регіонах християнство ризикує стати просто одним із методів вирішення повсякденних проблем.

Хоч християнський спосіб життя має безліч практичних переваг, ми завжди повинні пам’ятати, що його слід розглядати з неземної перспективи. Християнство відкриває інший вимір реальності, не пов’язаний з матеріальним світом. Звичайно, обидві сфери важливі й обидві протидіють одна одній. Наскільки ж вдячними ми повинні бути за обітниці перемоги, даровані нам в обох сферах.

І знову ми наголошуємо, що всеосяжна розповідь про велику боротьбу між Христом і сатаною має сформувати певну фонову модель для розуміння світу і нашого місця в ньому як християн. У цьому конфлікті християнство не залишає своїх прихильників на милість ворога. Навпаки, у Христі ми маємо обітницю перемоги над ворогом.

Неділя 4 листопада

СХОДИНКА ДО НАШОЇ ПЕРЕМОГИ Християни не мали б надії на перемогу над силами зла, якби для цього не був підготовлений ґрунт. В уроці за минулий тиждень ми побачили, як Своєю смертю на хресті й воскресінням з мертвих Христос здобув перемогу над злом та всіма «силами», які протидіють Богу. Викриття й обеззброєння цих «сил» обмежило їхні можливості. Вони були переможені, і цей факт підготував ґрунт для перемоги християн.

Дослідіть уривок Ефес. 1:18-22. Павло молиться про просвіту очей серця християн в Ефесі. Згідно зі словами апостола, що Христос зробив для нас? Як ми розуміємо ці слова в контексті великої боротьби? Що нам обіцяно в наведених текстах? Як ми застосовуємо ці обітниці у своєму житті?

Павло молиться про те, щоб християн супроводжувало нове глибоке духовне світло. Коли це станеться, їхнє життя наповниться християнською надією. Як Божі спадкоємці, вони дізнаються про свої переваги і на особистому досвіді пізнають Божу силу, настільки ж велику, як і сила, яка вос-кресила Ісуса з мертвих.

Зверніть особливу увагу на Ефес. 1:20-22. Про що ми можемо просити на підставі цих обітниць для себе та нашої боротьби із силами ворога?

Результатом розп’яття і воскресіння Христа стало те, що все в цьому світі, включаючи сили і влади, стало підвладне Йому. Ісус справді підготував ґрунт для нашої індивідуальної перемоги над усім, що справляє на нас духовний тиск.

Прочитайте запропоновані на сьогодні тексти. Яких би переживань ви не зазнавали в цей час, чого можете навчитися з прочитаних віршів? Що нам обіцяно в Христі? Як ми можемо застосувати в нашому реальному досвіді глибокі теологічні істини, викладені в текстах?

Понеділок 5 листопада

НАДІЯ НА ПЕРЕМОГУ Для перемоги християн над силами зла не тільки підготовлений ґрунт, але Біблія також виразно дає нам надію на цю перемогу.

Дослідіть Римл. 8:26-39. На що Павло намагається звернути увагу своїх читачів? Які причини називає апостол, запрошуючи християн з упевненістю дивитися в майбутнє? Проаналізуйте всі чудові обітниці і слова підбадьорення, що містяться у віршах. Яким чином ми можемо не тільки сприймати їх як теологію, а й жити відповідно до викладеного тут ясного біблійного вчення?

Тексти Римл. 8:29, 30 — це поле бою, на якому розгортаються дискусії з питання визначення наперед. Однак цей уривок подано в контексті великої обітниці. Павло наводить принаймні дві ґрунтовні причини, які дозволяють християнам бути впевненими в Господі. По-перше, Дух допомагає нам у наших немочах (в. 26). По-друге, згідно з Божою вічною метою, усе, навіть випробування, сприяє християнинові на добро (в. 28), незалежно від усієї складності цих випробувань. Довіра до Бога у важких обставинах справді є найважливішим компонентом життя віри.

У віршах 29, 30 Павло пояснює свою впевненість, висловлену в тексті 28. У цих віршах він показує розвиток Божого наміру щодо тих, хто любить Його. Ця мета включає всі процеси спасіння.

Яким чином докази Павла, котрі обґрунтовують упевне-ність християн, досягають своєї кульмінації у віршах 31-34? Зверніть особливу увагу на вірш 31. Який урок для себе ми можемо почерпнути з нього в контексті великої боротьби?

У текстах Римл. 8:35-39 Павло перераховує те, над чим християни можуть здобути перемогу. Зауважте, що в цей список також включені «влади і сили». Настільки повний список Павла вказує на те, що у Всесвіті немає нічого, над чим християни не могли б отримати перемогу завдяки Ісусові.

Вівторок 6 листопада

ХРИСТИЯНИ ПРОТИ ДИЯВОЛА Прочитайте Якова. 4:7. Яка виразна обітниця дана тому, хто протистоїть дияволові? Як людина може протистояти силі, котра значно могутніша за її силу? Римл. 8:37. Див. також П. Зак. 4:4.

Християнин не є безпорадною жертвою, відданою на милість диявола (тепер ви розумієте, чому так важливо розуміти буквальне існування сатани і його ангелів?). Але християнин не покликаний до самостійного бою з дияволом. Слово, перекладене як «протидійте» (грецьке антістемі), означає «відстоювати свою точку зору всупереч чогось». Позиція, яку займає християнин, змушує диявола відступити. Ця позиція полягає в повному посвяченні Ісусові, бо тільки Він може примусити диявола відступити від нас.

Прочитайте 1 Петра 5:6-10. Яка обітниця дана християнам перед лицем ворога, котрий порівнюється з левом, що ричить і шукає, кого б поглинути? Як ці тексти допомагають нам зрозуміти наведені вище слова Якова? Див. також Ефес. 4:27 і 6:11.

Петро написав цю пораду християнам, котрі переживали гоніння. Безперечно, він знав, що за всіма гоніннями, через які проходили його читачі, приховувався їхній заклятий ворог, сатана. Апостол закликає своїх читачів протистояти дияволові. Тут Петро, як і Яків, використовує слово антістемі, але додає фразу стереой те пістей, що означає міцною (або твердою) вірою. Таким чином, він запевняє, що диявол втече від тих, хто твердо й непохитно протистоїть його нападам. Малодушність тут не допоможе. Однак Петро знає: незважаючи на тверду позицію християн, страждання можуть ще якийсь час тривати. Проте Бог поновить, укріпить, зміцнить і твердо поставить християн (1 Петра 5:10).

Незважаючи на всі обітниці, нам не обіцяно, що ми не будемо страждати, чи не так? Хто із християн на власному досвіді не переживав страждань? Фактично життя кожної людини тією чи іншою мірою наповнене стражданнями, але яке вирішальне значення має наша віра, виявлена серед болю і страждань?

Середа 7 листопада

ПРИКЛАДИ ПЕРЕМОГИ Досі ми вже неодноразово говорили, що Біблія пропонує надію й обітниці перемоги, які можуть стати надбанням християн. Окрім цього, ми маємо реальні приклади, як послідовники Христа здобували перемоги над силами зла, і ці приклади записані на сторінках Біблії. Ми почнемо з прикладів служіння перших учнів Ісуса.

Прочитайте Матв. 10:1-8; Марка 6:7, 12, 13; Луки 9:1, 2; Луки 10:1-20. Проаналізуйте, що було доручено цим людям. Як слід розуміти наведені вірші в контексті великої боротьби? Що ці тексти повідомляють сьогодні нам, покликаним проповідувати світові вістку про Ісуса?

Досить цікавий такий факт: коли Ісус послав дванадцятьох учнів проголошувати вістку про наближення Божого Царства, Він вважав за необхідне дати їм силу над нечистими духами. І це не дивно, оскільки проповідь Євангелія неодмінно пов’язана з викриттям цих сил. Можна було очікувати, що під час проголошення Євангелія сили зла виявлять себе, отже, дванадцятьом апостолам необхідно було дарувати владу над ними. І справді, коли учні пішли проповідувати, нечисті духи виявляли себе, проте багато бісів були вигнані і сили зла зазнали поразки.

Як свідчить Писання, Ісус не давав сімдесятьом учням конкретного доручення виганяти демонів (Луки 10:9). Проте саме цей аспект місії найбільше надихнув їх (Луки 10:17). З радістю сімдесят учнів доповіли, що під час їхньої місіонерської діяльності демони корилися їм. Звичайно, вони розуміли, що це було можливо тільки завдяки силі Ісуса, яка діяла в них.

Хоч наведені тексти можна довго обговорювати і над ними можна багато дискутувати, сьогодні ми, християни, котрі покликані проголошувати Євангеліє світові, повинні розуміти, що також володіємо силою, яку дарує нам Христос.

Прочитайте Луки 10:20. Яку важливу істину ми повинні засвоїти зі слів Ісуса? Як Його відповідь показує, що має бути для нас на першому місці? Як нам переконатися, що ми справді дотримуємося цієї інструкції?


ПРИКЛАДИ ПЕРЕМОГИ (книга «Дії святих апостолів»)

Перемоги над диявольськими силами, про які ми говорили в уроці за середу, мали місце під час перебування Господа на Землі. Проте вони не обмежилися тим періодом. У книзі «Дії святих апостолів» ми знаходимо, що послідовники Ісуса продовжували перемагати сили зла. Звичайно, нас не має це дивувати, адже Ісус залишив Своїм послідовникам обітницю про присутність Святого Духа (див., наприклад, Івана 14:16). Ми також знаємо, що велика боротьба між Христом і сатаною, хоч і була остаточно вирішена на хресті, триватиме до кінця часу. Отже, послідовники Христа навіть після Його вознесіння на Небо мали брати участь у цьому конфлікті, особливо коли намагалися виконати Євангельське доручення.

Проаналізуйте наведені приклади перемог над силами зла. Який урок для себе ми можемо почерпнути з них у сучасному контексті свідчення та євангелізму?

Дії 5:12-16

Дії 3:1-11

Дії 16:16-18

У текстах Дії 16:16-18 описаний надзвичайний випадок. Коли служниця кричала: «Ці люди — раби Бога Всевишнього», вона говорила правду. Однак Павло заборонив їй робити це. Він бачив, що відбувається насправді. Надприродна сила, яка володіла служницею і приносила дохід її господарям, не була Господньою силою, і Павло знав це. Коли жінка кричала, що ці мужі — «раби Бога Всевишнього», вона, найімовірніше, говорила не про істинного Бога, а про хананейське божество, якого також називали Еліон (всевишній). Зверніть увагу, як легко, просто за допомогою співзвучних термінів, сатана бажав скомпрометувати істину.

Перегляньте ще раз Дії 5:12-16. Зверніть увагу на надзвичайний факт: люди сподівалися отримати зцілення, якщо на них упаде хоча б тінь від апостола Петра. Яке застереження містить цей факт для будь-якого християнина, котрий служить Господу, особливо якщо його праця вважається успішною?


Для подальшого вивчення: Прочитайте з книги Еллен Уайт Христос — надія світу розділ «Нехай серце ваше не тривожиться», с. 662-680; із книги Віра і діла розділ «Прийняття праведності Христа», с. 93; із книги Вибрані вісті, т. 3 розділ «Наука та об’явлення», с. 310.

«Ісус переміг, підкорившись і довірившись Богові; через апостола Він говорить: ”Тож підкоріться Богові, протидійте дияволові, і він утече від вас. Наблизьтеся до Бога, і Він наблизиться до вас“ (Якова. 4:7, 8). Власними зусиллями ми не можемо захистити себе від спокусника. Він переміг людство, і коли ми намагаємося встояти, покладаючись на свої сили, то стаємо жертвою його підступів. “Господнє ім’я — міцна башта; до неї втече справедливий і буде безпечний” (Прип. 18:10). Сатана тремтить і тікає від найслабшої душі, котра знаходить пристановище в наймогутнішому Імені Бога» (Е. Уайт. Христос — надія світу, с. 130, 131).

«Безмежна сила Святого Духа — це захист для кожної розкаяної душі. Христос не дозволить жодному з тих, хто з покаянням і вірою просить Його захисту, опинитися під владою ворога. Спаситель завжди поруч із тими, хто переживає спокуси й випробування. З Ним неможливі поразки, втрати, невдачі; ми все можемо в Ісусі, Котрий зміцнює нас. Коли приходить спокуса та випробування, не намагаймося вирішити всі проб-леми, а споглядаймо Ісуса — нашого Помічника.

Деякі християни надто багато думають і говорять про силу сатани. Вони розмірковують про свого ворога, згадують його в молитвах, говорять про нього, і в їхній уяві він стає все більшим і більшим. Сатана і справді сильна істота, але — слава Богові! — ми маємо могутнього Спасителя, Котрий скинув лукавого з Небес. Сатана задоволений, коли ми перебільшуємо його силу. Але чому б нам не говорити про Ісуса? Чому б не звеличувати Його силу та Його любов?» (Е. Уайт. Христос — надія світу, с. 490, 493).


Пригадайте з вивченого уроку деякі біблійні приклади перемоги. Чи відбувається щось подібне і сьогодні? Що ми можемо зробити, аби в наші дні побачити більше таких прикладів?

Що означає заклик: «Наблизьтеся до Бога» (Якова 4: 8)? Як ми можемо наблизитися до Нього? А що відбувається після цього? Обговоріть ваші відповіді в класі.

Уявіть собі, що ви — Петро і люди прагнуть, аби ваша тінь упала на них. Подумайте, чим це може обернутися для вашої духовності. Який існує єдиний шлях, щоб убезпечити себе в такій ситуації?


«Зброя» для перемоги Біблійні тексти для дослідження: Ефес. 6:14-18; 2 Кор. 6:7; Ефес. 5:9; Римл. 10:15; Ефес. 5:8; Марка 14:38.

Пам’ятний вірш: «Тому візьміть усю Божу зброю, щоб ви змогли дати опір у день зла і, все подолавши, вистояти» (Ефес. 6:13).

Провідна думка: Кожний віруючий має зодягнутися в Божу зброю, оскільки всі ми перебуваємо на полі битви.

Кінцева мета сатани полягає в тому, аби привласнити собі вірність, яку всі істинно віруючі зберігають Христу. До свого навернення люди належали царству диявола і він керував ними. Хоч навернення до Христа звільняє віруючого від панування сатани, воно не нейтралізує повністю силу диявола. При кожній можливості сатана примножує свої зусилля, спрямовані на руйнування нашої віри, щоб повернути нас до себе. У нього широкий спектр оманливих вивертів, Біблія називає їх «підступністю диявола» (Ефес. 6:11). Однак, незалежно від омани, вивертів і підступності, ворог не може відлучити від Христа нікого з тих, хто вирішив залишатися вірним Господу.

Запропонований урок зосереджений на християнській «зброї», необхідній для духовної боротьби. Наш єдиний захист полягає в тому, щоб зодягнутися в увесь духовний обладунок. Ми повинні розуміти природу духовної зброї, адже з нею наша перемога гарантована, а без неї ми впадемо жертвами ворога.


НЕОБХІДНІСТЬ В ОСОБИСТОМУ ОЗБРОЄННІ У тексті Ефес. 6:12 Павло описує життя християнина як боротьбу, називаючи її «наша боротьба». Зауважте, апостол використовує займенник у множині і каже: «Адже наша боротьба не з тілом і кров’ю». Це стосується кожного християнина. У 13-му вірші він переконує християн узяти всю Божу зброю, і вона доступна нам. Павло починає 13-й вірш словом «тому», оскільки, зважаючи на природу конфлікту, така зброя необхідна. Далі, використовуючи наочний образ римського солдата, котрий готується до бою, апостол описує, яким чином християнин повинен зодягнутися в обладунок.

Уважно проаналізуйте картину, зображену в Ефес. 6:14-17. Що в цій картині особливим чином указує на факт, що духовна боротьба не тільки поширюється на всіх християн, а й вимагає їхньої особистої участі? Чому ми особисто повинні брати участь у битві?

Слово, перекладене як «боротьба» (в. 12), у давнину означало рукопашний бій, але пізніше його почали застосовувати і до інших типів битв. Використання цього слова в даному контексті, звичайно, не означає реальний рукопашний бій з демонами, проте воно ясно вказує на особисту духовну боротьбу кожного християнина.

Притча про десять дів у Матв. 25:1-13 хоч і викладена в іншому, відмінному від нашого, контексті, однак також стосується проблеми особистої участі в духовних питаннях. Еллен Уайт порівнює духовний стан п’ятьох дів з описом людей останнього часу, котрі «мають вигляд благочестя, але сили його відреклися» (2 Тим. 3:1-5). «Цей клас людей у тривожний час каже: “Мир і безпека”. Вони заколисують свої серця, аби почуватися спокійно, не думаючи про небезпеку. Раптово пробуджені від летаргії, вони усвідомлюють свій нужденний стан і благають інших задовольнити їхню потребу; однак жодна людина не може заповнити духовну порожнечу іншої» (Е. Уайт. Наочні уроки Христа, с. 411).

Назвіть те, чого ніхто інший не може зробити за вас (наприклад, ніхто не може поїсти за вас). Як цей принцип можна застосувати до одягання кожного з нас у Божу зброю з метою встояти в духовному конфлікті?


ПОЯС ІСТИНИ І БРОНЯ ПРАВЕДНОСТІ «Отож, стійте, підпережіться істиною, зодягніться в броню праведності» (Ефес. 6:14).

Сьогодні нам складно точно визначити, про який пояс писав Павло. Але, судячи з усього, в Ефес. 6:14 він говорить про шкіряний пояс, який захищав низ живота і водночас не обмежував рухів, так що людина могла вільно здійснювати свою роботу. У цьому значенні пояс — частина основної броні і, за словами Павла, представляє собою істину. Крім пояса істини, необхідна броня праведності. Таким чином, у цьому тексті Павло пов’язує концепції істини і праведності.

Прочитайте наступні тексти. Як вони можуть допомогти нам зрозуміти взаємозв’язок між істиною та праведністю? Чому саме істина і праведність такі важливі для нашого духовного захисту у великій боротьбі? 1 Цар. 3:6; Псал. 15:2; 96:13; Прип. 12:17; Ісаї 48:1; 2 Кор. 6:7; Ефес. 5:9.

Говорячи про праведність як про броню в контексті духов-ної боротьби, апостол Павло має на увазі моральні питання. Чинити правильно і практикувати праведність, тобто жити по правді, настільки ж життєво необхідно для християн у боротьбі із силами зла, як броня необхідна воїнові на полі бою. Нехтуючи правильними вчинками, ігноруючи істину, ми стаємо легкою здобиччю сатани, оскільки в нашому одязі залишається велика прогалина.

Водночас, хоч «праведність» включає в себе праведне життя, ми повинні завжди пам’ятати про інший аспект праведності, і цим аспектом є праведність Христа, яка покриває віруючого і залишається його єдиною надією на спасіння. Доки ми дотримуємося істини про те, що наше спасіння зосереджене в Ісусі, доти можемо бути захищені від однієї з найбільш дієвих сатанинських атак, спрямованих проти нас, — від розчарування.

Чи відчували ви коли-небудь спокусу припинити відносини з Ісусом, оскільки були розчаровані своїм життям, характером і вчинками? Чому розуміння істини про праведність Христа має таке велике значення для ефективного захисту від сатанинських нападів?


ПІДГОТОВКА І ЩИТ ВІРИ Римські солдати озброювалися так, щоб обмундирування не заважало їм ходити по нерівній місцевості. Аби полегшити рух різними дорогами, вони носили взуття, з підошви якого стирчали густо встромлені гострі цвяхи. Таке взуття сприяло стійкості, і Павло символізує ним готовність благовістити (Ефес. 6:15).

Прочитайте Ісаї 52:7; Римл. 10:15 і Ефес. 6:15. Павло пише про непохитність у нелегкому християнському житті. В якому розумінні благовіствування сприяє стійкості християнина в духовній боротьбі?

Текст Ефес. 6:15 можна перекласти по-різному: «взуйтеся в готовість благовістити мир», «тримаючи ноги напоготові, аби благовістити мир», «взувши ноги в спорядження для благовіствування миру». Ключовим є грецьке слово хетоймасіа, яке може означати підготовленість, підготовлену основу, готовий фундамент. Такою основою є мир, яким володіє християнин унаслідок примирення з Богом через кров Христа. Примирення дає християнам тверду опору, підставу, фундамент, стоячи на якому вони можуть провадити свою духовну боротьбу.

Наступна частина обладунку — щит, який Павло порівнює з вірою (Ефес. 6:16). Представляючи цю частину, апостол починає текст фразою, яка може бути перекладена як «понад усе», «більше того», «понад це». Як ви вважаєте, що має на увазі апостол, починаючи свою думку саме цими словами?

Слово, перекладене як «щит», походить від слова, що позначає двері. Щит, близько 75 см завширшки та 1,2 м заввишки, складався з двох склеєних між собою шарів деревини і мав форму дверей. Оскільки в давнину стріли вмочували в смолу, а потім підпалювали, дерев’яний щит обтягували шкірою, щоб гасити палаючі стріли та притупляти їхні кінці. Це був головний засіб самооборони.

Духовну аналогію помітити неважко. Серед розпечених стріл сатани можна назвати хтивість, сумніви, жадібність, марнославство тощо. «Але віра в Бога, піднята як щит, відбиває їх, гасить вогонь, і вони падають на землю, не заподіявши шкоди» (Біблійний коментар АСД, т. 6, с. 1045). Така віра не тільки включає визнання доктринальної істини, це віра в дії. Ця віра виявляється в активному захисті від ворожих нападів. Звичайно, ми не можемо ані врятувати себе, ані подолати ворога власними силами; наша битва полягає в тому, аби щодня обирати Господа і Його шляхи, незважаючи на виверти диявола.


ШОЛОМ І МЕЧ Образ шолому спасіння в Ефес. 6:17, найімовірніше, узятий з Ісаї 59:17, хоч Павло застосовує цю метафору по-іншому. В Ісаї 59 шолом спасіння носить Бог, а в Ефес. 6:17 апостол закликає християнина взяти цей шолом. У той час як усе інше спорядження воїн по черзі одягає, шолом дають йому в руки. Можливо, Павло підкреслює цей факт з метою показати, що спасіння дароване людині.

У тексті 1 Сол. 5:8 Павло говорить про шолом як про надію спасіння. В Ефес. 6:17 шолом символізує спасіння. Як таке переміщення акцентів допомагає пояснити, яким чином спасіння може бути знаряддям захисту?

Спасіння в Новому Завіті — це досвід сьогодення, який, завдяки звільненню від усякого роду зла, досягне своєї кульмінації у вічності. Переможний шолом на голові Бога (Ісаї 59:17) дається віруючому як захист. Оскільки кінцева мета диявольської атаки — позбавити християн спасіння, теперішня впевненість у спасінні, дарована їм незалежно від діл, стає могутньою зброєю, яка допомагає вистояти в цьому конфлікті. Справді, у будь-якому духовному конфлікті віруючий може вигукнути разом із псалмистом: «Господи, Владико мій, сило мого спасіння, що в день бою покрив мою голову» (Псал. 140:8).

Після згадки про шолом спасіння Павло говорить про духовний меч, яким є Боже Слово. Порівняйте другу частину тексту Ефес. 6:17 із текстом Євр. 4:12. Яка важлива істина міститься в цих віршах, особливо в контексті нашої боротьби із сатаною?

Спокушення Христа, описане в Євангелії від Матвія 4:1-10, — яскрава ілюстрація того, як Боже Слово може бути ефективною зброєю. Цей уривок також має спонукувати християн зміцнитися в істині, відкритій їм у Писанні.

Так багато сил намагаються послабити нашу довіру до Біблії. Які сили діють з цією метою у вашому суспільстві, церкві, культурі? Як ви можете захистити себе від різноманітних спроб (часом досить завуальованих) послабити вашу віру в Боже Слово?


ПОСТІЙНО МОЛИТИСЯ Текст Ефес. 6:18 починається фразою: «Постійно моліться», на підставі чого можна припустити, що заклик молитися пов’язаний з попередніми віршами. Апостол підкреслює: щоб отримати небесну зброю, необхідно покладатися на Бога. «Молитва — не нова зброя; це насамперед дух, манера, в якій необхідно носити всю зброю і має проходити битва. Тут Павло говорить про молитву як про постійний стан розуму, безперервне спілкування з Богом» (Біблійний коментар АСД, т. 6, с. 1046).

Уважно проаналізуйте текст Ефес. 6:18. Які слова та фрази, пов’язані із закликом до християн молитися, передбачають пильність і дисципліну?

Біблія часто закликає людей не припиняти молитися (Луки 18:1; Римл. 12:12; Филп. 4:6; Колос. 4:2; 1 Сол. 5:17). Але в контексті боротьби зі злими силами, про що говорить Павло в Ефес. 6, він наголошує: кожен випадок у житті має супроводжуватися молитвою. Таке ставлення до молитви — досить висока вимога до християн, оскільки нашим першим спонуканням у важкі моменти буває бажання порадитися з друзями або колегами. Поради друзів також повинні мати своє місце, однак молитва завжди повинна бути першою лінією оборони, справою, яку ми здійснюємо «постійно».

У першій половині вірша Ефес. 6:18 ми читаємо слова: «Постійно моліться», а далі йдеться про нашу витривалість у молитві. Чому нам необхідно пильнувати і молитися?

Коли Ісус був у Гефсиманії, Він просив Петра й інших учнів, котрі поснули, щоб вони пильнували і молилися (Марка 14:38). Ще до цього Ісус попереджав учнів про необхідність пильнувати й молитися (Марка 13:33-37). У тексті Ефес. 6:18 зроблено акцент на молитві про оточуючих. Молячись про інших, ми самі духовно зміцнюємося і стаємо краще підготовленими до подальшої боротьби, у чому б вона не виявлялася.

Чому особисті молитви людини за себе більш важливі для її духовного стану, аніж молитви оточуючих за неї (хоч друге теж важливе)? Що дає нам особиста молитва, чого не можуть дати молитви оточуючих?


Для подальшого вивчення: Прочитайте з книги Еллен Уайт Свідчення для Церкви, т. 8 розділ «Важливість пошуків істинного знання», с. 312-314; із книги Свідчення для Церкви, т. 9 розділ «Робота серед кольорового населення», с. 219, 220; із книги Моє життя сьогодні розділ «О Боже! Допоможи мені піднятися вище », с. 105; із книги Дії апостолів розділ «Покликані досягати високих моральних стандартів», с. 311-315.

«У кожній душі за перемогу борються дві сили. Невір’я збирає свої полки під проводом сатани, щоб розлучити нас із Джерелом нашої сили. Віра теж збирає свої сили під прапором Христа, Проводиря й Вершителя віри. Година за годиною на очах у всього Всесвіту зростає протистояння. Це рукопашна сутичка, в якій вирішується найважливіше питання: хто переможе? Це питання кожному належить вирішити особисто для себе. У цій битві повинні брати участь усі на тій чи іншій стороні. Ніхто не уникне конфлікту... До нас звернений наполегливий заклик приготуватися до боротьби. “Нарешті, зміцнюйтеся Господом та могутністю Його сили. Зодягніться у всю Божу зброю, щоб ви могли протистати підступності диявола”. Ще раз звучить застереження: “Тому візьміть усю Божу зброю, щоб ви змогли дати опір у день зла і, все подолавши, вистояти”» (Е. Уайт. Сини і дочки Божі, с. 328).

«Ми повинні одягнутися у весь обладунок і стояти непохитно. Господь ушанував нас, обравши як Своїх воїнів. Будемо ж сміливо боротися за Нього, захищаючи правду в кожній справі. Для благополуччя душі важлива чесність у всьому. Коли ви прагнете до перемоги над власними нахилами, Він допоможе вам Своїм Святим Духом бути обачними в кожному вчинку, щоб ви не дали ворогові привід паплюжити істину. Одягніться, як у броню, у цю праведність, котру охороняє Бог. Цей привілей доступний усім. Він захистить ваше духовне життя» (Коментарі Е. Уайт, Біблійний коментар АСД, т. 6, с. 1119).


В уроці ми наголосили на особистій участі людини у великій боротьбі, проте як християни ми є частиною великої громади. Як громада в цілому може допомогти окремій людині в її індивідуальній боротьбі? Що конкретно може зробити громада, аби допомогти людям, котрі мають різні духовні потреби?

Як використані Павлом військові образи посилюють наше розуміння реальності великої боротьби — головного лейтмотиву Біблії? Чому важливо завжди усвідомлювати цю реальність? Чи можна уявити собі, що солдат на полі бою забув, що перебуває на війні? Наскільки ж важливіше нам завжди пам’ятати, що ми — учасники духовної боротьби?


Церква в служінні людству Біблійні тексти для дослідження: Римл. 16:5; 1 Кор. 1:2; 1 Петра 2:9; Матв. 28:19, 20; Івана 17:21, 22; Дії 15:1-29.

Пам’ятний вірш: «Пишу тобі це, сподіваючись, що незабаром прийду до тебе, а коли забарюся, то щоб ти знав, як належить поводитися в Божому домі, — це Церква Живого Бога, стовп і підвалина істини» (1 Тим. 3:14, 15).

Провідна думка: «Нам слід пам’ятати, що Церква, якою б немічною і нечисленною вона не була, — це єдиний на Землі об’єкт найвищої уваги з боку Христа» (Е. Уайт. Вибрані вісті, т. 2, с. 396).

Чимало людей вважають, що сьогодні Церква вже не така, якою була раніше. Декотрі навіть дебатують про «християнство поза церквою» — суперечливу за своєю сутністю концепцію. Інші висловлюються проти «організованої релігії» (начебто «неорганізована релігія» — щось краще). Біблія прямо говорить про важливість Церкви. Це не альтернатива, а найважливіший компонент у Плані спасіння. Тому не дивно, що в міру розвитку великої боротьби сатана так посилено протидіє Церкві, адже завдяки їй грішники долучаються до Божого дару спасіння. Павло писав, що Церква — це дім Божий і навіть більше — «стовп і підвалина істини» (1 Тим. 3:15). Церква — не людський винахід, вона була створена Богом з метою навертати заблудлих грішників до спасенних взаємовідносин з Ним.


ПРИРОДА ЦЕРКВИ Частина 1

Намагаючись збагнути природу якогось явища або предмета, ми зазвичай цікавимося питаннями їхнього походження, функціонування та мети. Крім певних образів, які допомагають зрозуміти природу Церкви, Біблія використовує щодо неї особливе слово екклесіа, що означає «викликані з» або «викликані для». У повсякденному житті це грецьке слово використовувалося переважно для позначення групи осіб, запрошених до громадського місця для зборів. Новий Завіт використовує це слово в такому ж загальному значенні.

У Септуагінті (переклад Старого Завіту грецькою мовою) «збори» («зібрання») Ізраїлю, особливо коли народ збирався перед Господом для релігійних цілей, відображені словом екклесіа.

Юдеї були «викликані», аби стати особливим Божим народом. У такому ж значенні перші християни використовували це слово, указуючи на юдеїв та язичників, котрі отримали Божу благодать і заклик стати свідками Христа. У Новому Завіті Церква — це спільнота віруючих людей у всьому світі. Важливо зауважити, що слово екклесіа ніколи не використовувалося щодо будівлі, де проходять богослужіння. Слід зазначити, що слово синагога також означало зібрання людей для особливої мети, але християни вважали за краще використовувати слово екклесіа. Проте обидва слова вказують на те, що новозавітна Церква була історично пов’язана зі старозавітною Церквою, «зібранням» Ізраїлю (Дії 7:38).

Слово екклесіа в загальному значенні вказує на групу людей, викликаних з ініціативи Бога. Яким чином це значення слова пояснює те, що Павло використовує його на трьох різних рівнях: (1) церква на великих географічних територіях (Дії 9:31); (2) церква в конкретних містах (1 Кор. 1:2; Гал. 1:2); (3) церква в приватних будинках (Римл. 16:4; 1 Кор. 16:19), яка, проте, була частиною всього тіла Церкви Христової?

«Екклесіа» означає групу людей, зібраних разом, які поділяють спасенні взаємовідносини з Христом. Церква — одна в усьому світі, і водночас вона представлена в помісних громадах.

Подумайте про вашу громаду, котра функціонує як представник усієї Церкви. Яку відповідальність це накладає на вас, як члена тіла Церкви, і на помісну громаду?


ПРИРОДА ЦЕРКВИ Частина 2

Крім слова «екклесіа», Новий Завіт зображує Церкву деякими образами, які глибше пояснюють її природу та призначення. Сьогодні ми розглянемо тільки дві важливі концепції щодо Церкви: Церква як Божий народ і Церква як тіло Христа.

1. Вислів народ Божий використовується в Біблії щодо дітей Ізраїлю (П. Зак. 14:2). Прочитайте 1 Петра 2:9, де ця концепція застосовується щодо християн. Що це означає для нас сьогодні?

Зауважте, що навіть як концепція, котра застосовується до християн, вона, як і раніше, використовується для опису ізраїльського народу (Луки 1:68; Римл. 11:1, 2). Очевидно, що Новий Завіт застосовує дану концепцію до Церкви, наголошуючи на цілісності Церкви та здійсненні її остаточної мети (див. Гал. 3:29).

2. Ще один метафоричний вислів, який зображує Церкву, — «тіло Христа» (див. Римл. 12:5; 1 Кор. 12:27; Ефес. 1:22, 23). Як ці тексти допомагають нам краще зрозуміти її природу і призначення?

З наведених текстів можна почерпнути кілька ідей, і, можливо, найбільш очевидна з них — єдність Церкви (дивіться урок за середу). Ця ідея простежується і в інших місцях Нового Завіту, особливо в 1 Кор. 12, де Павло пише: «Бо як тіло одне, але має багато членів, так і всі члени: хоч їх і багато, становлять одне тіло, — так і Христос. Адже всі ми хрещені одним Духом в одне тіло: чи то юдеї, чи греки, чи раби, чи вільні, — всі одним Духом напоєні. Бо тіло складається не з одного члена, а з багатьох. Якщо скаже нога, що “я не рука і тому не належу до тіла”, то хіба через це вона не належить до тіла? І якщо вухо скаже, що “я не око і тому не належу до тіла”, то хіба через це воно не належить до тіла? Якщо все тіло є оком, то де слух? Якщо все є слухом, то де нюх?» (1 Кор. 12:12-17).

Деякі люди страждають від так званих аутоімунних хвороб: їхня імунна система замість того, щоб захищати організм, атакує його. Подумайте, як щось подібне може відбуватися в «тілі Христа».


МІСІЯ ЦЕРКВИ Якщо Церква — «тіло Христа», значить вона повинна робити те, що робив би Христос, якби тілесно залишався на Землі. Саме для цього і була створена Церква як «зібрання». Церква не просто має місію, сама Церква — це місія.

Прочитайте Матв. 28:19, 20. Як цей заклик відображає місію Церкви?

Місія включає в себе необхідність посилати людей, щоб вони говорили про Бога. Це робив Сам Бог, посилаючи на служіння ізраїльських пророків (Єрем. 7:25) та апостолів (Луки 9:1, 2; 10:1, 9). Ісус послав Своїх учнів, як і Отець послав Його (Івана 20:21). Сьогодні Церква може робити не менше і залишатися вірною своєму покликанню.

Що відкривають нам наведені тексти про місію Церкви? Ефес. 4:11-13; Матв. 10:5-8; Якова 1: 27; 1 Петра 2:9.

Абсолютно ясно, що євангелізм займає центральне місце в місії Церкви. Церква існує також для навчання віруючих, здійснення істинного поклоніння й участі в соціальній роботі.

Хоч Церква зустрічається з різними проблемами, одна з найскладніших — підтримка правильного балансу в розумінні своєї місії. Було б так просто повністю присвятити себе соціальній реформі, роботі з поліпшення стану суспільства й вирішення його проблем. Звичайно, ця робота важлива, проте вона не повинна поглинути головну місію Церкви, яка полягає в наверненні людей до Ісуса та приготуванні їх до Його повернення. Водночас нам слід уникати крайнощів, вважаючи, ніби кінець світу вже настав, і через це нехтувати основними обов’язками повсякденного життя. Нам потрібна Божественна мудрість, щоб знати, як підтримувати правильний баланс.

Яким чином ви берете участь у місії Церкви? Як можете робити більше того, що вже робите? Чому участь у виконанні місії Церкви важлива для вашого духовного зростання?


ЄДНІСТЬ ЦЕРКВИ Церква, представлена в таких образах, як «викликані» Богом, «Божий народ», «тіло Христа», «храм Святого Духа», має все необхідне для виконання служіння або місії. Єдність дуже важлива для Церкви, бо інакше вона не зможе успішно виконувати свою місію. Не дивно, що питання єдності хвилювало Христа, коли Його земне служіння наближалося до кінця (Івана 17:21, 22).

Ісус молився про єдність Церкви (Івана 17:21, 22), Павло також закликав віруючих до єдності (Римл. 15:5, 6). На підставі наведених текстів, як ми повинні розуміти єдність? Що передбачає ця єдність?

Єдність, про яку молився Христос і до якої закликав віруючих Павло, включає в себе єднання в почуттях, думках, діях та багато іншого. Такої гармонії неможливо досягнути за допомогою мистецтва налагодження соціальних відносин, дипломатії чи політичних хитрощів. Христос, перебуваючи в серцях віруючих, зливає цей дар на них (Івана 17:22, 23), і сила Бога Отця зберігає його (Івана 17:11).

Прочитайте 1 Кор. 1:10 та 2 Кор. 13:11. Як ми можемо досягти такої єдності, до якої закликає Павло?

Звичайно, усі ми різні, у нас різні погляди на багато питань, тому іноді нам важко прийти до єдності. Хоч стреси й певна напруженість у відносинах часом неминучі на будь-якому рівні церковних взаємовідносин, проте нам усім необхідно плекати в собі покірність, самозречення, прагнення до взаєморозуміння, яке має переважати над особистими інтересами. Так багато розділень виникає через егоїзм, гордість, бажання звеличити себе і свої погляди над іншими. Ніхто з нас не досконалий, ніхто не розуміє всього достеменно. Які б розбіжності не виникали між нами, ми всі повинні щодня брати і нести свій хрест, помирати для власного «я», шукати добра не тільки для себе, а й для оточуючих та всієї Церкви. Тоді багато проблем, з якими ми боремося та які ускладнюють Божу справу, зникнуть.

Узагальнюючи все сказане, можна зробити такий висновок: єдність починається з кожного особисто. Ми повинні не просто називатися послідовниками Христа, а й жити життям самопожертви — життям, присвяченим великій меті доброчесності, а ця мета — вища за нас самих.


КЕРІВНИЦТВО ЦЕРКВИ Управління необхідне для того, щоб усе працювало. Це стосується як звичайного громадського, так і церковного життя. Управління включає в себе організацію, тобто необхідність організувати все таким чином, щоб забезпечити необхідне функціонування, відповідно до правил, норм і структур, створених задля виконання поставлених завдань. Питання повноважень також мають велике значення в управлінні. На рівні практики церковного життя це такі питання: хто має право санкціонувати ті чи інші дії і хто може бути уповноважений виконувати їх? Різні відповіді на ці питання привели до різних форм церковного керівництва.

У Церкві Адвентистів Сьомого Дня представницька система управління. Фактично керівництво діє тільки як представник, котрий отримав повноваження від членів Церкви і несе певну відповідальність. Недостатньо просто сказати, що система церковного управління ґрунтується на Писанні, застосування влади всередині системи має характеризуватися чутливістю до біблійних цінностей.

Прочитайте Дії 15:1-29. Що ми дізнаємося з цих віршів про деякі ключові принципи церковної організації та керівництва?

Що б ми не засвоїли з наведених віршів щодо церковного управління, одне має бути чітко визначене: у центрі уваги церковної організації має бути поширення Євангелія. З біб-лійної перспективи, церковне управління успішне настільки, наскільки здійснюється місія Церкви — проповідь Євангелія.

Нам також потрібно пам’ятати: хоч Христос здійснює Свою владу через Церкву та її керівників, Він ніколи не передає їм Свої повноваження. Він залишається Головою Церкви (Ефес. 1:22). Рання Церква усвідомлювала, що не може діяти незалежно від Христа і Його Слова. У тексті Дії 15:28 наголошується: для зібрання було важливо, що їхнє рішення «сподобалося Духові Святому» — істинному Представникові Христа. Сьогодні як керівники Церкви, так і її рядові члени не можуть діяти по-іншому.

Проаналізуйте Матв. 20:24-28; 23:8. Що тут говориться про здійснення влади на всіх рівнях церковного життя?

Чи бажаєте ви служити оточуючим? Проаналізуйте мотиви вашого служіння в Церкві. Якими є ваші мотиви і як ви можете привести їх до більшої гармонії з принципами, відкритими в Слові?


Для подальшого вивчення: Прочитайте з книги Е. Уайт Свідчення для проповідників розділ «Нехай не буде в тебе інших богів перед лицем Моїм» с. 361-364; із книги Свідчення для Церкви, т. 5, розділ «Церк-ва — світло для світу», с. 455-467.

«Якщо людина впевнена у своїй владі і прагне керувати братами, відчуваючи, що їй дано право вважати свою волю обов’язковою для всіх, тоді найкраще та найнадійніше — змістити її з посади, щоб вона не заподіяла шкоди, не втратила власну душу і не піддала небезпеці душі інших... Бажання панувати над Божою спадщиною викличе протидію, якщо такі вожді не зміняться... Посада людини жодною мірою не робить її більш значущою в Божих очах. Бог цінує тільки характер» (Е. Уайт. Свідчення для проповідників, с. 362).

«Місія Церкви Христа полягає в тому, щоб спасати грішників, які гинуть. Церква повинна звіщати людям про Божу любов та привертати їх до Христа цією любов’ю. Істину для теперішнього часу необхідно донести до найвіддаленіших куточків Землі, і цю роботу треба починати з власного дому» (Е. Уайт. Свідчення для Церкви, т. 3, с. 381).


Усім відомо, що Церква має свої проблеми. Ісус пояснив це так: «Іншу притчу подав їм, кажучи: Подібне Царство Небесне до людини, яка посіяла добірне насіння на своєму полі. Коли люди спали, прийшов ворог, посіяв кукіль серед пшениці та й пішов» (Матв. 13:24, 25). Прочитайте цю притчу до кінця. Як ми застосовуємо слова Ісуса до нашої Церкви та як вирішуємо питання з тими, хто створює проблеми? Чи говорить ця притча про те, що за жодних обставин не можна виключати людину з Церкви? Дивіться, наприклад, Матв. 18:17; 2 Сол. 3:6, 14; Тита 3:10, 11 і Римл. 16:17.

Що б ви сказали віруючому, котрий вважає, що Церква втратила чистоту, тому він вирішив залишити тіло Христове і продовжувати свій шлях самостійно?

Наша Церква вірить у «священство всіх віруючих». Що включає в себе ця ідея? Яку відповідальність вона накладає на нас?

Обговоріть у класі деякі потенційні небезпеки, що загрожують нашій церковній єдності. Які причини послужили розділенню Церкви в давнину? Чого ми можемо навчитися з минулого, аби не допустити подібного в майбутньому?


Церква: обряди й ритуали Біблійні тексти для дослідження: Матв. 28:19, 20; Римл. 6:3-8; Матв. 26:26-28; Івана 13:1-17; 1 Кор. 11:24-26.

Пам’ятний вірш: «А Петро сказав їм: Покайтеся, і нехай охреститься кожний з вас в Ім’я Ісуса Христа на прощення ваших гріхів, і приймете дар Святого Духа!» (Дії 2:38).

Провідна думка: Бог установив служіння, котре, якщо його правильно розуміти, зміцнює нашу віру.

У багатьох культурах існують свої обряди ініціації, які іноді називають «обрядами переходу». Ці обряди були створені для того, щоб допомогти людям перейти від одного періоду життя до іншого. Наприклад, обряд повноліття здійснюють у зв’язку з настанням статевої зрілості. Такі обряди змінюються залежно від регіону, але всі вони мають одну мету — переконатися, що молода людина стала корисною, відповідальною, суспільно-орієнтованою особистістю. Готуючись до «нового життя», хлопчики й дівчатка навчаються бути дорослими, тобто їм показують, чого від них очікують як від дорослих членів суспільства.

У християнському суспільстві також є особливі обряди та дії; вони надають певної форми вірі, яку сповідують люди. Ці священні дії не тільки підтверджують факт, що людина стає повноправним учасником життя громади, а й допомагають їй стати вірним корисним членом громади. Вони також є засобом, який допомагає членам Церкви краще розуміти, до чого їх зобов’язує посвячення Христу. Цього тижня ми розглянемо три обряди, що виражають нашу віру: хрещення, обмивання ніг та Господню Вечерю.


НАЙМЕНУВАННЯ СВЯЩЕННИХ ОБРЯДІВ У ранні періоди християнської Церкви віруючі на сході, де була поширена грецька мова, використовували слово містеріон (таємниця) для опису священних християнських обрядів. У західній частині Церкви, де переважала латинська мова, використовували слово таїнство (лат. сакраментум). Сакраментум — так називалася присяга, яку давали римські солдати, зобов’язуючись підкорятися військовому начальнику. Християни, запозичивши це слово, усвідомлювали, що воно точно описує природу священних обрядів. Проте з часом ця ідея стала передавати дію, наділену внутрішньою невидимою силою. Середньовічна Церква встановила сім дій, названих таїнствами; їх вважали засобами злиття благодаті в душу людини.

У період Реформації таїнства були піддані ретельному розгляду й критиці. Багатьом здавалося, що термін «таїнство» вже не підходить, тому замість нього запровадили термін «обряд». Англійське слово ordinance (обряд, постанова) походить від дієсло-ва to ordain (призначати, установляти), що робить обряд особливою дією, яку встановив Сам Христос. Перевага терміна «обряд» над терміном «таїнство» передає ідею того, що людина бере участь у цих священних діях, бо вони є встановленими Богом засобами, щоб ми могли виявити послух та вірність Ісусові як нашому Господу. Адвентисти сьомого дня вважають хрещення, обмивання ніг та Вечерю Господню обрядами, тобто діями, в яких відкривається наша вірність Христу. Це символічний шлях вираження нашої віри.

Прочитайте Матв. 28:19, 20; Івана 13:14; 1 Кор. 11:23-26. Наскільки ці уривки підтверджують ідею про те, що священні дії повинні називатися обрядами (постановами)?

Не применшуючи важливості обрядів, ми повинні завжди пам’ятати, що це не засоби, за допомогою яких заробляємо спасіння. Гріх та його наслідки вимагають набагато серйозніших дій, ніж обряди. Тільки смерть Ісуса на хресті була достатньою для звершення спасіння таких грішних істот, як ми. У нашому розумінні обряди залишаються зовнішніми символами нашого визнання того, що Христос здійснив для нас та нашого союзу з Ним, і ці символи добре служать своїй меті. Це засоби, що ведуть до мети, а не сама мета.


ХРЕЩЕННЯ Новий Завіт використовує кілька образів для опису суті хрещення. По-перше, хрещення — це символ духовного єднання з Христом (Римл. 6:3-8), який уособлює участь у Його стражданнях, смерті й воскресінні, а також зречення минулого способу життя. Таким чином, хрещення пов’язане з покаянням і прощенням гріхів (Дії 2:38), з новим народженням та прийняттям Духа (1 Кор. 12:13), а, отже, з приєднанням до Церкви (Дії 2:41, 47).

Хрещення — символ заповіту й духовних взаємовідносин з Богом через Христа (Колос. 2:11, 12). Хрещення в Новому Завіті — це укладання заповіту, яке в Старому Завіті символізувало обрізання. Хрещення показує, що тепер людина буде вірною Богові, вона стає частиною громади, освяченої для служіння Христу. Прийняття Духа під час хрещення дає віруючим можливість служити Церкві та працювати для спасіння людей (Дії 1:5, 8).

Кілька років тому об’єднаний комітет Англіканської Церкви з питань хрещення, конфірмації і святого причастя зробив вражаючу заяву, а саме: «Приймати хрещення повинні дорослі люди, а не немовлята. Ми повинні визнати, що в Новому Завіті немає переконливого свідчення щодо хрещення немовлят» (Baptism and Confirmation Today (London: SCM, 1955), с. 34), цитовано (Millard J. Erickson, Christian Theology (Mich.: Baker Book House, 1988), с. 1102). Суть хрещення не допускає участі в ньому немовлят, оскільки біблійне хрещення вимагає від віруючих віри й покаяння. Також роль Слова Божого в розвитку віри (Римл. 10:17) указує на те, що покаяння має відбуватися відповідно до біблійних і духовних повчань. Ці складові необхідні, щоб охрещені могли принести «плоди, гідні покаяння» (Луки 3:8), як свідчення своїх взаємовідносин із Христом.

Природа хрещення допомагає нам зрозуміти різницю між обрядом (постановою) і таїнством. Якщо люди вважають хрещення таїнством, для них воно є засобом, який перетворює людину, воскрешає її від духовної смерті до життя. У такому разі вік людини не має значення, оскільки все відбувається надприродним чином і незалежно від людини. З іншого боку, хрещення як обряд є свідченням про внутрішню зміну (надприродну подію), яка вже відбулася в житті віруючої людини завдяки її досвіду спілкування з Ісусом. З такої точки зору, кандидати на хрещення вже повинні вірити в Христа, тому питання про те, хто і коли приймає хрещення, стає дуже важливим.

Якщо ви вже хрещені, згадайте цю подію. Розуміючи, що вона означає, скажіть, чому (в певному розумінні) ми повинні переживати «хрещення» щодня? (Див. 1 Кор. 15:31). Як це можна втілити в реальність?


ОБРЯД ПОКОРИ Неможливо уявити собі біль, який відчував Ісус, наближаючись до хресної смерті — найбільшого з усіх можливих принижень — та бачачи серед Своїх учнів заздрість і внутрішню боротьбу за першість.

Прочитайте Луки 22:24-27 (див. також Матв. 18:1; 20:21). Якої важливої істини не розуміли учні?

Наш світ настільки просякнутий гріхом, що все в ньому неправильно, хоч це неправильне люди вважають цілком «розумним» і «правильним». Хто, володіючи здоровим глуздом, захоче стати «тим, хто обслуговує», а не «тим, хто сидить»? Хіба не закладено в кожній людині бажання стати успішною, багатою, котру скрізь чекають та обслуговують? Не дивно, що Ісус вирішив обмити ноги Своїм учням під час Вечері. Жодні Його слова не змогли б так красномовно передати істину про справжню велич перед Богом, тому замість проповіді Ісус обмив ноги тим, які мали б цілувати Його ноги.

Що уривок Івана 13:1-17 говорить про обмивання ніг як про частину служіння Господньої Вечері?

Так багато дивовижних істин звучить у цих текстах. У 3-му вірші говориться: Ісус знав, що «все дав Йому Отець в руки». А що відбувається далі? Повністю усвідомлюючи, «що від Бога вийшов і до Бога йде» (вірш 3), Ісус встав з Вечері і почав обмивати учням ноги (вірш 4, 5). Навіть не розуміючи до кінця, Ким насправді є Ісус, вони були вражені. Хіба могли вони не засвоїти цього уроку?

Також важливо зазначити, що служіння обмивання ніг передувало Господній Вечері. Перш ніж претендувати на все, що здійснив для нас Христос, нам необхідно підходити до Господньої Вечері з почуттям покори й лагідності, усвідомлюючи потребу в Божественній благодаті.

Кому необхідно обмити ноги, щоб отримати найбільшу духовну користь?


ГОСПОДНЯ ВЕЧЕРЯ Прочитайте Матв. 26:26-28. Яку істину відкриває тут Ісус? Чому важливо побачити її у використаних Господом символах?

Вечеря Господня замінила свято Пасхи старозавітних часів. Пасха знайшла своє виконання у Христі, пасхальному Агнцеві, Котрий віддав Своє життя. Перед Своєю смертю Христос Сам установив це служіння — велике свято Церкви Нового Завіту. Як свято Пасхи було символом спасіння Ізраїлю від єгипетського рабства, так і Господня Вечеря вказує на звільнення від духовного Єгипту, від рабства гріха.

Кров пасхального агнця, покроплена на одвірки, захистила мешканців оселі від смерті; а тіло агнця наситило їх і дало сили вийти з Єгипту (Вих. 12:3-8). Так і смерть Христа принесла свободу від смерті: приймаючи символи Його тіла і крові, віруючі отримують спасіння (Івана 6:54). Господня Вечеря свідчить, що смерть Ісуса на хресті дарує нам спасіння, прощення і перемогу над гріхом.

Прочитайте 1 Кор. 11:24-26. Яка важлива доктринальна істина про хрест розкрита в цих віршах?

Тут ми ясно бачимо замісний аспект смерті Христа. Його тіло було ламане, Його Кров пролилася за нас; на хресті Він прийняв на Себе те, що мало спіткати нас. Щоразу, беручи участь у Господній Вечері, ми повинні пам’ятати, що здійснив для нас Христос.

Господній Вечері передує обмивання ніг, готуючи наші серця до причастя. Ми повинні розуміти, що цей обряд об’єднує нас. Хрест, так яскраво представлений у символах хліба й вина, нагадує нам: які б земні складнощі не розділяли нас, ми всі — грішники, котрі постійно потребують благодаті. Господня Вечеря допомагає нам усвідомлювати наш обов’язок не тільки перед Господом, а й один перед одним.


ПЕРЕДЧУТТЯ ДРУГОГО ПРИХОДУ «Бо щоразу, як тільки будете їсте цей хліб і чашу цю пити, ви звіщаєте смерть Господа, аж поки Він прийде» (1 Кор. 11:26). Яка велика надія звучить у цьому тексті?

Наведений вірш відкриває, наскільки тісно пов’язані між собою Другий прихід та служіння Господньої Вечері. Це має особливе значення ще й тому, що Другий прихід — кульмінація Голгофського подвигу Спасителя. Можна навіть сказати, що Перший прихід Христа, коли Його тіло було ламане і Його Кров пролилася за нас, не мав би значення без Другого приходу. Перший прихід підготував шлях для Другого.

Що дав би нам Перший прихід Христа, якби не було Другого приходу?

У певному значенні служіння Вечері — це міст між Голгофою і Другим приходом. Щоразу, беручи участь у Вечері, ми зупиняємося біля хреста, розмірковуючи про подвиг Христа заради нас. Водночас Голгофський подвиг не може бути відокремлений від Другого приходу. Фактично хресний подвиг Ісуса не досягне свого остаточного апогею до Другого приходу.

Прочитайте Матв. 26:29. Про що говорить Ісус у цьому вірші?

Подумайте про обітницю, впевненість та надію, запропоновані нам Господом у наведеному тексті. У цих словах відчувається близькість між викупленими та Викупителем, яка продовжиться у вічності. Ісус обіцяє нам, що не питиме від виноградного плоду доти, доки питиме з нами нове вино у вічному Царстві. Якщо ми усвідомлюємо, що Він — Творець Усесвіту (Колос. 1:16), тоді ця обітниця стає для нас ще більш чудовою. Отже, крім усього іншого, служіння Вечері має вказувати на велику надію, яка очікує нас при Другому приході Ісуса.

Ви розчаровані, пригнічені? Не забувайте, що живете в грішному світі. Чому людині так важливо за всіх життєвих обставин дивитися на хрест? Яке значення це має для нас і зараз, і в майбутньому?

П’ятниця 7 грудня

Для подальшого вивчення: Прочитайте з книги На початку було Слово... розділ 15 «Хрещення» і розділ 16 «Вечеря Господня».

«Хрещення — це найбільш священний і важливий обряд, тому люди повинні цілком усвідомлювати його значення. Він означає покаяння в гріхах і початок нового життя в Христі Ісу-сі. Тут не має бути недоречного поспіху в звершенні обряду. Нехай батьки і діти беруть до уваги необхідну ціну» (Е. Уайт. Свідчення для Церкви, т. 6, с. 93).

«Пасха вказувала на звільнення дітей Ізраїлю, а також символічно вказувала на Христа, Божого Агнця, розп’ятого заради викуплення грішної людини. Кров, покроплена на одвірки, слугувала прообразом викупної Крові Христа. Вона також свідчила про постійну залежність грішної людини від заслуг цієї Крові, аби знайти захист від сили сатани й остаточне викуплення» (Е. Уайт. Дух пророцтва, т. 1, с. 201).


Коли ви останній раз брали участь у служінні обмивання ніг? Чому це так важливо?

Прочитайте 1 Петра 3:20, 21. Яку аналогію використовує Петро, щоб пояснити значення хрещення?

Проти перших християн висували різні несправедливі звинувачення, зокрема і звинувачення в канібалізмі. Однією з причин такого звинувачення стали вірші: «Сказав їм Ісус: Знову й знову запевняю вас: якщо не будете їсти тіла Сина Людського і не будете пити Його крові, не будете мати в собі життя. Хто їсть Моє тіло і п’є Мою кров, той має вічне життя, і Я його воскрешу останнього дня. Бо Моє тіло — справжня пожива, а Моя кров — справжній напій. Хто споживає Моє тіло і п’є Мою кров, той перебуває в Мені і Я в ньому» (Івана 6:53-56). Чого Ісус навчає нас? Чому важливо розуміти духовне значення таких текстів?

Детально обговоріть у класі общинний аспект Господньої Вечері. Яким чином можна допомогти членам Церкви краще зрозуміти, у чому полягають наші обов’язки щодо братів і сестер та щодо суспільства загалом?

1-7 грудня

Закон та Євангеліє Біблійні тексти для дослідження: Псал. 19:8, 9; Вих. 23:1-9; 1 Івана 5:3; Римл. 3:19, 20; Вих. 20:11, 12; П. Зак. 5:15.

Пам’ятний вірш: «З того дізнаємося, що ми Його пізнали, якщо дотримуємо Його заповіді. Хто каже, що пізнав Його, а заповідей Його не дотримується, той неправдомовець, і в ньому немає правди» (1 Івана 2:3, 4).

Провідна думка: Моральний Божий Закон відкриває наші гріхи і нашу потребу в Спасителі. Тому Закон та Євангеліє — нероздільні.

Закон і характер Бога перебувають у центрі великої боротьби, і коли вона закінчиться, Божий характер і Закон будуть виправдані перед усім Всесвітом. А поки боротьба триває, кожна людина займає або одну, або другу сторону, і це визначає, за ким вона піде. Як співав Боб Ділон: «Комусь повинен ти служити, можливо, дияволу, а може, Богові. Але комусь повинен ти служити».

Люди, які обирають служіння Господу, роблять це з любові до Нього і визнання того, що було здійснено для них через Христа. Будучи поховані з Христом через хрещення, охрестившись у Його смерть, вони знають, що їм не треба більше служити колишньому панові — гріху. Тепер їм дарована свобода, щоб коритися Богові та Його Законові.

В уроці цього тижня ми проаналізуємо природу Закону, його призначення і взаємозв’язок з Доброю вісткою Божої спасенної благодаті. Божий Закон допомагає побачити, що саме пропонує нам Божа благодать у Христі.

Неділя 2 грудня

БОЖИЙ ЗАКОН І ПРАВИЛА «Тора» — єврейське слово, яке часто використовується в Старому Завіті. Здебільшого воно перекладається як «закон». У Новому Завіті для перекладу слова «Тора» використовується грецьке слово номос (закон). «Тора» означає «напрям» або «керівництво». Оскільки Біблія розповідає про взаємовідносини Бога з людиною, закон в Біблії зазвичай указує на Божі повеління для Його народу. Оскільки Сам Бог добрий і справедливий, а також провадить і виховує Свій народ у доброчесності й праведності, Його Закон розкриває Його доброчесність і праведність. Або, як ми говоримо, Закон відображає Божий характер.

Що наступні тексти повідомляють нам про Божий Закон і Самого Бога? Псал. 19:8, 9; Римл. 7:12; Псал. 119:151, 152, 172.

Через Біблію Бог відкрив Себе людству. Читаючи священні тексти, людина зустрічається з різними темами, які переважно є інструкціями щодо численних аспектів людського життя: моральності, етики, здоров’я, сексуальності, харчування тощо. Деякі з цих повчань універсальні, інші мають часові і просторові рамки. Однак оскільки всі вони є Божими настановами, необхідно дуже уважно підходити до принципів, які допомагають нам розуміти, що універсальне, а що обмежене. Адвентисти сьомого дня та багато інших християнських церков розрізняють церемоніальні закони (інструкції, які викладають План спасіння в символах і ритуальній практиці), санітарно-гігієнічні (норми гігієни та здорового харчування), цивільні закони (інструкції щодо суспільного життя стародавнього ізраїльського народу) і моральні закони (настанови щодо поведінки людини, які ґрунтуються на Божих принципах).

Книга Левит містить велику кількість церемоніальних законів, особливо щодо служіння у святині та її обрядової системи. Природу цивільних законів та принцип справедливості, який лежить в їхній основі, можна побачити, наприклад, у Вих. 23:1-9. І, звичайно, є моральний Закон, Десять Заповідей, які більшість християн (принаймні теоретично) усе ще шанують як Божий Закон для всього людства.

Прочитайте Вих. 23:1-9. Які універсальні моральні принципи ми можемо почерпнути з наказів, даних стародавньому Ізраїлю?

Понеділок 3 грудня

МОРАЛЬНИЙ ЗАКОН СЬОГОДНІ Більшість християн вважає, що Десять Заповідей — це Божий універсальний моральний кодекс. Таку позицію можна зауважити, наприклад, у різних судових тяжбах у Сполучених Штатах, коли християни намагаються домогтися права розвішувати плакати із зображенням Десяти Заповідей у громадських місцях, особливо в середніх школах. Кілька років тому влада штату Алабама була втягнена в судову тяжбу з головним суддею штату, котрий, усупереч наказам вищого суду, відмовився забрати монумент Десяти Заповідей із залу суду. Багато людей усвідомлюють, що Десять Заповідей не втратили своєї законної сили і залишаються Божим законним стандартом моральності. І не без причини. Хоч Десять Заповідей (Декалог) були кодифіковані (тобто зібрані в один систематизований звід) на Синаї, книга Буття свідчить, що більша частина Заповідей була відома й раніше.

Що наступні тексти повідомляють про існування Закону до подій на горі Синай? Бут. 35:1-4; 2:3; 4:8-11; 39:7-9; 44:8; 12:18.

Проста логіка не дозволяє розглядати Десять Заповідей як суто юдейські постанови, котрі стосуються винятково одного народу в певному місці і в певний час. Хіба такі моральні проблеми, як крадіжка, убивство, перелюб, фальшиве свідчення, не розглядаються як щось неправильне в цілому, незалежно від культури? Крім того, якщо Біблія абсолютно ясно стверджує, що гріх визначається за допомогою Закону (Римл. 7:7), тоді для будь-якого християнина, котрий вірить Біблії, ідея про непотрібність Закону видасться безглуздою і непослідовною.

Як текст Якова 2:11 допомагає нам зрозуміти вічність Божого Закону?

У тексті 1 Івана 5:3 зазначено, що послух Заповідям Бога — це вияв нашої любові до Нього. Що це означає? Яким чином послух Заповідям є виявом любові?

Вівторок 4 грудня

ЗАКОН ТА ЄВАНГЕЛІЄ Хоч багато людей розуміють, що Десять Заповідей обов’язкові для християн, проте роль Закону в Плані спасіння для багатьох залишається незрозумілою. Якщо ми не спасаємося дотриманням Закону, тоді яка його мета?

Як наступні тексти допомагають нам зрозуміти роль Закону в житті людей, котрі спасаються через благодать?

Римл. 3:19, 20

Псал. 119:5, 6

Римл. 7:7

Закон ніколи не був засобом спасіння. За допомогою дії Святого Духа Закон викликає в грішника усвідомлення потреби в благодаті (Євангелії) Христа. Показуючи, що правильне, добре й істинне, Закон допомагає людям, котрі не відповідають цим стандартам (тобто нам усім), усвідомити потребу в спасінні. Таким чином Закон указує нам на потребу в Євангелії, потребу в благодаті. Ця благодать подарована через Ісуса. Призначення Закону, навіть у Старому Завіті, — указувати людині на потребу в спасінні. Закон ніколи не був засобом забезпечення спасіння. «Запитувати, чи може Закон дарувати спасіння, — значить ставити неправильне запитання, наскільки про це можна судити з Писання як Старого, так і Нового Завітів! Обидва Завіти ніде не підтверджують, не припускають і навіть не натякають, що подібне коли-небудь мало місце... Так само помилково стверджувати, що автор Послання до євреїв (10:1-4) відкоригував Закон, ніби він навчав, що кров телят та козлів може скасувати гріх... Жертви були відображенням, прообразом, моделлю тієї єдиної досконалої жертви, яка буде принесена» (Walter C. Kaiser, Five Views on Law and Gospel (Mich.: Zondervan, 1993), pp. 394, 395).

Проаналізуйте, що принесло людству порушення Божого Закону. Як порушення Божого Закону вплинуло на ваше життя? Що ваша відповідь говорить про те, наскільки актуальним залишається цей Закон?

Середа 5 грудня

СУБОТА І ЗАКОН Як ми побачили в уроці за понеділок, багато християн продовжують вірити в необхідність дотримання Божого Закону. Ще раз наголосимо: доки людина усвідомлює реальність гріха, доти неможливо по-іншому розуміти необхідність Закону.

Водночас, як нам добре відомо, усе питання послуху християн Законові раптом зводиться нанівець, коли мова заходить про підкорення Четвертій Заповіді, тобто дотримання суботи. Іронія полягає в тому, що суддя Алабами, котрий накликав на себе великі неприємності, наполягаючи на тому, щоб у залі суду залишили Десять Заповідей, сам порушував цей Закон. Як би суворо не підходив до святкування недільного дня, він не дотримувався біблійної Заповіді про спокій сьомого дня. А Біблія через апостола Якова ясно говорить: «Бо хто весь Закон виконує, а згрішить в одному, той став винним у всьому» (Якова 2: 10). Тому суддя був винний у порушенні кожного принципу Закону, який за його наполяганням мав залишатися в залі суду!

У текстах Вих. 20:9, 10 викладено пояснення щодо Заповіді про суботу. Тексти виразно повідомляють, коли з’явилася субота (сьомий день) і як її треба дотримуватися (припинення регулярної роботи), щоб зберігати у святості. «Субота — це не день відновлення сил для тих, хто занадто слабкий, аби день у день працювати без відпочинку. Натомість вона представлена як правильна для всіх зупинка, мета якої — зосередитися на святому (уся справа в належності Богові, це і є святість), щоб насолодитися Божими благословеннями цього дня та його можливостями» (Douglas K. Stuart, The New American Commentary, Exodus, vol. 2 (Broadman & Holman Publishers, 2006), p. 460).

Духовний потенціал суботи втілений у тому, що вона символізує. Що наступні тексти повідомляють нам про духовне значення суботи? Як ваш власний досвід дотримання суботи допоміг вам більше цінувати те, чого навчають наведені тексти? Вих. 20:11; П. Зак. 5:15; Вих. 31:13; Єзек. 20: 20; Євр. 4:3-9.

Четвер 6 грудня

СУБОТА І ЄВАНГЕЛІЄ В останньому запитанні вчорашнього уроку ми розглядали тексти Вих. 20:11, 12 і П. Зак. 5:15. Ми бачимо, що субота вказує на дві події: творіння та викуплення. Це дві міцно пов’язані біблійні концепції. Бог — не тільки наш Творець, а й Викупитель. Обидві ці важливі духовні істини закарбовуються в нас щотижня, кожного сьомого дня, коли ми спочиваємо в суботу «згідно із заповіддю» (Луки 23:56), як і жінки, котрі прибули «з Ним із Галилеї» (Луки 23:55).

Прочитайте Колос. 1:14-16 та Івана 1:1-14. Як ці тексти показують, що Ісус — наш Творець і Викупитель?

«Оскільки Божественний Закон такий же святий, як і Сам Бог, тільки рівний Богові міг викупити порушників цього Закону. Ніхто, крім Христа, не міг викупити грішну людину від прокляття Закону і знову привести її до гармонії з Небесами» (Е. Уайт. Дивовижна Божа благодать, с. 42). Тільки Творець, тільки рівний Богові, тільки Той, Хто створив «усе... що постало» (Івана 1:3), тільки Ісус міг викупити грішне людство.

Указуючи на Христа як нашого Творця і Спасителя, субота є могутнім символом Євангелія благодаті. Фактично наш спокій у суботу свідчить про те, що ми справді спасаємося не ділами Закону, а завдяки тому, що здійснив для нас Христос. Тому суботній спокій стає символом спокою, який ми маємо в Ісусі (див. Євр. 4:3-9).

Спасіння — це також відновлення; це відтворення, процес, який не просто починається тепер, коли ми прийняли Ісуса (див. 2 Кор. 5:17; Гал. 6:15), але який досягає своєї кульмінації з відтворенням неба і Землі (див. Ісаї 65:17; Об’явл. 21:5). Ці тексти ще більш ясно показують, як пов’язані між собою творіння і викуплення; обидві ці важливі істини втілені в одній з Десяти Заповідей, у Заповіді про суботу.

Одна справа — сказати, що ви шануєте суботу і навіть відпочиваєте цього дня. Так робили книжники і фарисеї. Але зовсім інша справа –відчути повноту й силу суботи у своєму житті. Що можна сказати про ваше дотримання суботи? Що ви можете зробити, аби отримати більше духовних і фізичних благословень, які Бог посилає нам суботнього дня?


ДЛЯ ПОДАЛЬШОГО ВИВЧЕННЯ: Прочитайте з книги Еллен Уайт Урочистий заклик с. 140-146; із книги Велика боротьба розділ «Непорушність Закону Божого», с. 433-450.

«Бог бажає, щоб ми усвідомили: Він має право на наші розум, душу, тіло і дух — на все, що в нас є. Ми — Його завдяки творінню і викупленню. Як наш Творець, Він очікує від нас відданого служіння. Як наш Викупитель, Він по праву очікує від нас любові, неподільної любові... Наші тіла, душі, життя належать Йому не тільки тому, що є Його безоплатним даром, а й тому, що Він постійно задовольняє наші потреби, дає сили використовувати наші здібності... » (Е. Уайт. Дивовижна Божа благодать, с. 245).

«Господь сказав: “Якщо ради суботи ти стримаєш ногу свою, щоб не чинити своїх забаганок у день Мій святий, і будеш звати суботу приємністю, днем Господнім святим та шанованим... тоді в Господі розкошувати ти будеш” (Ісаї 58:13, 14). Для всіх, хто приймає суботу як знак творчої і спасенної сили Христа, вона буде приємністю. Вони бачитимуть у ній Христа і «розкошуватимуть у Ньому». Субота вказує їм на діла творіння — доказ Його могутньої сили викуплення. І хоч субота нагадує про втрачений спокій Едему, вона також сповіщає про мир, відновлений через Спасителя. І все в природі повторює Його заклик: “Прийдіть до Мене, всі втомлені та обтяжені, — і Я заспокою вас!” (Матв. 11:28)» (Е. Уайт. Христос — надія світу, с. 289).


У тексті Єрем. 31:33 написано: «Бо це ось отой Заповіт, що його по цих днях складу з домом Ізраїля, — каже Господь: Дам Закона Свого в середину їхню, і на їхньому серці його напишу, і Я стану їм Богом, вони ж Мені будуть народом!» Деякі люди намагаються використовувати цей текст як доказ, що Закон (а насправді сьомий день — субота) був скасований у Новому Завіті. Чому таке міркування хибне? Більше того, яким чином цей текст захищає істину про Закон і суботу?

Розуміючи, що потрібно дотримуватися Закону (і суботи також), чому ми повинні бути обережними, аби не припуститися законництва? Обговоріть у класі, що таке законництво і як ми можемо уникнути його?

Подумайте про роль Закону у великій боротьбі. Чому в боротьбі з Божим Законом сатана особливим чином атакує Заповідь про суботу? Чому йому вдалося звести так багато людей?

8-14 грудня

Християнське життя Біблійні тексти для дослідження: П. Зак. 8:11-17; Филп. 2:3, 4; 1 Кор. 15:51, 52; Об’явл. 22:1-5; Матв. 22:39; Бут. 2:21-25.

Пам’ятний вірш: «Ми пізнали любов з того, що Він поклав Свою душу за нас; і ми маємо класти душі за братів» (1 Івана 3:16).

Провідна думка: Безліч людей називають себе християнами. Але що це означає на ділі?

«Яка користь, брати мої, коли хтось каже, що віру має, а діл не має? Чи віра може його спасти?» (Якова 2:14).

Біблія закликає до здорового вчення, однак цей заклик завжди звучить у контексті праведного життя (1 Тим. 1:10; Тита 2:1-5), указуючи на справжню мету біблійного вчення — моральне життя, яке виявляється в служінні людям. Фактично, якщо ви уважно прочитаєте наведені вище тексти з Послань до Тимофія і Тита, то побачите, що вони так тісно пов’язують здорове вчення з праведним життям, неначе праведне життя саме по собі і було здоровим ученням!

Бог спасає християнина для того, щоб у великій боротьбі між добром і злом він став Божим співпрацівником у справі спасіння людей. Часом про людину кажуть: «Вона ніби живе на Небесах, так мало користі від неї на Землі». Такого нам слід уникати. Звичайно, наш справжній дім знаходиться на Небесах, але поки живемо на Землі, нам необхідно знати, як тут жити.

Цього тижня ми розглянемо деякі практичні поради щодо того, як християнам жити відповідно до їхнього покликання.


УПРАВЛІННЯ Розмірковуючи про спасіння в контексті служіння оточуючим, ми не можемо не згадати християнської концепції управління. Енциклопедія адвентистів сьомого дня визначає управління як «відповідальність Божого народу за використання всього, довіреного йому Богом, — життя, здоров’я, часу, талантів і здібностей, матеріальних цінностей і можливостей служити оточуючим та пізнавати істину».

Прочитайте наведені тексти і запитайте себе: з огляду на мої конкретні обставини, як я можу виявити у своєму житті чудові принципи, відкриті в текстах? Як ці істини повинні впливати на моє життя, на мої взаємовідносини з оточуючими людьми і Богом, на моє використання всіх Його дарів?

П. Зак. 8:11-17

Псал. 24:1

Филп. 2:3, 4

1 Івана 3:16

Біблія навчає, що головна мета всього Божого творіння полягає в прославленні Творця. Гріх спотворив цю істину, але Бог спас нас і повернув нам можливість разом з усім творінням брати участь у прославленні Його Імені. Христос викупив нас заради Божої слави (Ефес. 1:11-14). Усвідомлюючи, що Христос — Володар нашого життя, та виражаючи це словами й ділами, ми прославляємо Бога. Повне визнання панування Христа вимагає від нас посвячення свого часу, талантів, можливостей і матеріальних засобів на служіння Богові та ближнім.

Ще раз прочитайте запропоновані на сьогодні біблійні тексти. Які з них особливо торкаються вашого серця і чому? Що спонукає вас шукати добра людям такою ж мірою, як і собі? Чому для нашого духовного стану так важливо жити для оточуючих?


ДЕСЯТИНА: МІЗЕРНО МАЛО «І буде священик, син Ааронів, із Левитами, коли Левити будуть збирати десятину, і Левити віднесуть десятину від десятини до дому нашого Бога до комір, до скарбниці. Бо до комір будуть зносити сини Ізраїлеві та сини Левитів приношення збіжжя, молодого вина та оливи, і там є речі святині, служачі священики, і придверні, і співаки. І ми не опустимо дому нашого Бога!» (Неем. 10:39, 40).

Подумайте про своє життя; подумайте про те, наскільки воно швидкоплинне, подумайте про абсолютну неминучість смерті (якщо тільки Христос не повернеться за вашого життя). Подумайте, яким було б ваше життя, якби могила, згідно з віруваннями багатьох людей, справді була кінцем усього. Вам даровано коротку мить під назвою «життя», і все, що у вас є, — це біль, тривоги, страх. А коли рано чи пізно приходить смерть, залишається лише мертве тіло, знищуване тлінням.

Такою була б наша спільна доля у Всесвіті, незмірно більшому за планету Земля, і наше життя здавалося б безглуздим, жорстоким і зовсім не смішним жартом.

Знаючи цей сценарій, подумайте, що нам даровано в Христі. Поміркуйте, що нам запропоновано в Ісусі. Проаналізуйте, що План спасіння відкриває про нашу цінність і про те, що здійснено для нас, аби нас не спіткала описана вище доля.

Що нам даровано в Христі? 1 Кор. 15:51, 52; Об’явл. 21:4; Гал. 3:13; Ефес. 1:6, 7; Об’явл. 22:1-5. Що це означає для нас? Як ці обітниці повинні впливати на всі аспекти нашого життя?

«Я говорю про десятину, яка належить Богові, але яким мізерним я бачу цей дар! Яка низька оцінка того, що Він зробив для нас! Яке це пусте і невдячне заняття — за допомогою математики оцінювати час, гроші і любов, котрі ми віддаємо Богові у відповідь на Його незмірну любов і жертву, яка не піддається жодним обчисленням! Десятини для Христа! О, яка скупа й жалюгідна милостиня, яка ганебно низька оцінка того, що коштувало так дорого! З Голгофського хреста Христос закликає до безумовної і повної самовіддачі» (Е. Уайт. Свідчення для Церкви, т. 4, с. 119, 120).

Знаючи, що здійснив для вас Христос, чи можете ви не виявляти віру і не повертати Йому мізерну частину того, що вам було дароване?


ОСОБИСТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ Ісус сказав дуже ясно: «Любитимеш свого ближнього, як самого себе!» (Матв. 22:39). Це дуже цікавий текст у світлі такої поширеної думки: любов до себе повністю суперечить християнській самовідданості. Що мав на увазі Ісус, промовляючи ці слова? Як ми розуміємо і застосовуємо їх? Чи відображається в них справжня сутність християнства?

Любов до себе в християнському розумінні — це не егоїзм, вона не означає, що наші інтереси мають стояти попереду всіх і всього. Навпаки, любов до себе означає усвідомлення нашої цінності для Бога; така любов спонукає нас жити найкращим життям, бо ми знаємо, що результатом такого життя буде благословення не тільки для нас (що чудово), а й для оточуючих.

Як ви можете пов’язати заповідь Ісуса в Матв. 22:39 з наведеними нижче текстами?

Филп. 2:5, 8

2 Кор. 5:14, 15

1 Кор. 10:31-33

1 Петра 1:13-16

Викуплення, отримане грішником у Христі, приносить йому таке єднання з Господом (Гал. 2:20), що він бажає жити відповідно до зазначеного Христом напрямку. Грішник бажає мати розум Христа, жити не для себе, а для Нього, не ігнорувати заклик до святості (заклик відвернутися від пристрастей та аморальності). Якщо ви любите себе, значить бажаєте собі кращого, а найкраще для вас — присвячене Богові життя, яке відображає Його характер і любов. Таке життя зосереджене не на собі, а на потребах ближніх. «Найуспішніший» шлях, який гарантує вам жалюгідне існування, — це життя тільки для себе, коли людина не думає про інших.

Поміркуйте над тим, що означає любити себе в християнському розумінні. Чим ця любов відрізняється від себелюбства? Чи може така любов бути егоїстичною? Як захистити себе від такої пастки?


ХРИСТИЯНСЬКИЙ ШЛЮБ Люди — істоти соціальні. Удома і на роботі, у колі друзів та в громадських місцях ми підтримуємо різні взаємовідносини. На всіх цих рівнях повинна мати місце відповідальна християнська поведінка, і Біблія відкриває нам важливі принципи, на яких ми повинні будувати свої стосунки.

Дослідіть запропоновані уривки, щоб визначити біблійний погляд на шлюб: Бут. 2:21-25; Мал. 2:14; Ефес. 5:28.

Визначити щось — значить зрозуміти його значення. Сьогодні кажуть, що дати визначення шлюбу непросто, оскільки його значення не однакове для різних людей, часів і культур. Однак біблійне розуміння шлюбу не можна назвати таким гнучким. Згідно з Біблією, шлюб — це встановлений Богом інститут, в якому двоє дорослих різностатевих людей погоджуються розділяти близькі постійні взаємовідносини. Біблійний шлюб позначений однаковою цінністю чоловіка і жінки, глибокою єдністю загальних цілей, почуттям постійності, вірності й довіри. Як і взаємовідносини з Богом, стосунки між чоловіком і дружиною необхідно свято берегти.

На жаль, сьогодні навіть у Церкві до шлюбу почали ставитися не так серйозно. Люди об’єднуються в союзі, котрий, як вони вірять, створив Бог, а потім, коли починаються складності і проблеми, вони постають перед суддею — людиною, яка за допомогою людських законів і правил розлучає те, що Бог поєднав (див. Матв. 19:3-6). Ми всі розуміємо, що це неправильно, тому як Церква боремося, намагаючись упоратися з такою ситуацією.

Враховуючи факти полігамії, дошлюбного співжиття, розлучень, повторних шлюбів та гомосексуалізму, з якими проблемами стикається людина в сучасному суспільстві? Яку біблійну пораду ви могли б дати щодо кожного випадку?

Порушення подружньої вірності, позашлюбні зв’язки, порно-графія та інші пороки процвітають у сучасному суспільстві. Та, незважаючи на це, Бог продовжує ставитися до грішної людини зі співчуттям і ніжністю, закликаючи залишити всякий гріх та подолати гріховні нахили благодаттю Христа. Тому ми повинні високо цінувати наше викуплення, щоб досягти Божественного ідеалу, а не шукати виправдань і вибачень гріха в численних відмовках та особливостях культури.


ХРИСТИЯНСЬКА ПОВЕДІНКА Крім сімейних, християнин бере участь і в інших громадських та професійних відносинах, визнаючи біблійну істину: ми у світі, але не від світу (Івана 17:14-18).

Обговоріть представлені нижче три сфери повсякденного життя, а також християнський спосіб життя і поведінки:

1. Взаємовідносини роботодавця і працівника (Якова 5:4-6; Ефес. 6:5-9). Крім того, що роботодавець і працівники рівні в Христі, роботодавець-християнин повинен керуватися принципом: будь-яка робота вимагає відповідної винагороди. З іншого боку, працівники-християни повинні протистояти спокусі виявляти лінощі й несумлінність у роботі.«Батьки не можуть припуститися більшого гріха, ніж дозволяти своїм дітям нічого не робити. Діти скоро привчаються любити неробство і виростають ледачими, безпорадними людьми. Ставши достатньо дорослими, аби самостійно заробляти на життя, вони працюють ліниво й байдуже, однак очікують такої платні, як за повноцінну роботу» (Е. Уайт. Наочні уроки Христа, с. 345).

2. Громадянські обов’язки (Римл. 13:1-7). Християнин у всьому ставить Бога на перше місце, оцінюючи всі дії та обов’язки з цієї перспективи. Тому християнин, наприклад, протистоятиме дискримінації в будь-якому її прояві, навіть якщо вона офіційно санкціонована. Водночас «вірність Богові не дає нікому права ставати повністю незалежним і створювати громадську дисгармонію або безлад. Християни платять податки, виконують свій громадянський обов’язок, дотримуються правил дорожнього руху і майнових законів, співпрацюють із цивільною владою в боротьбі зі злочинністю та насильством» (Handbook of Seventh-day Adventist Theology (Maryland: Review and Herald ® Publishing Association, 2000), p. 701).

3. Соціальна відповідальність (Ісаї 61:1-3; Матв. 25:31-46). У світлі прочитаних біблійних текстів обговоріть таку цитату: «Християнин може слухатися заклику шукати Царства Божого, якщо, спонукуваний любов’ю до ближнього, він старанно виконує свою роль у сім’ї, а також в економічній, національній та політичній сферах... Тільки беручи участь у громадській роботі для загального добра, зберігаючи вір-ність своєму соціальному покликанню, можна бути вірним прикладові Христа» (H. Richard Niebuhr, Christ and Culture (HarperCollins Publishers, 1996), p. 97).

Чи можуть люди побачити християнські цінності у вашій роботі і соціальних відносинах? Які аспекти вашого життя приваблюють людей до вашої віри? Що ваша відповідь говорить про ваше життя?


Для подальшого вивчення: Прочитайте з книги На початку було Слово... розділ 22 «Християнський спосіб життя».

«Щедрість і благодійність були задумані Богом для того, щоб серця синів людських залишалися ніжними та співчутливими, а також для того, щоби пробудити в них зацікавлення і співчуття один до одного за прикладом Господа, Котрий зубожів, щоб ми збагатилися Його убогістю. Закон десятини був заснований на вічних принципах і мав стати благословенням для людини.

Систематичні пожертвування Бог запровадив як профілактику проти величезного зла, яким є жадібність. Христос бачив, що сріблолюбство в бізнесі почне витісняти із сердець справжнє благочестя. Він бачив, що любов до грошей сприятиме охолодженню і жорстокості людських сердець, перешкоджатиме прояву щедрості, зробить людей байдужими й глухими до потреб страждальців і знедолених» (Е. Уайт. Свідчення для Церкви, т. 3, с. 547).

«Якщо хтось має здоров’я і силу, це його капітал, і людина зобов’язана правильно розпорядитися ним. Якщо така людина витрачає багато часу на дозвілля, порожні розмови і ходіння в гості, значить вона недбала в справах, а Боже Слово засуджує таке недбальство. Цим людям треба працювати, щоб забезпечувати свої сім’ї та відкладати частину коштів на благодійні цілі в міру Божих благословень.

Ми живемо в цьому світі не тільки для того, аби дбати про свої інтереси, але від нас також вимагається надавати допомогу у великій справі спасіння і таким чином наслідувати самовіддане, жертовне й цілеспрямоване життя Христа» (Е.Уайт. Свідчення для Церкви, т. 1 , с. 325).


Сімейні проблеми і розлучення викликають велике зане-покоєння, адже в багатьох країнах статистика розлучень дуже висока. Що говорить Біблія з цього питання? Як змінилася б статистика розлучень, якби люди практикували вчення Ісуса? Обговоріть це непросте питання.

Більш докладно обговоріть питання десятини. Деякі стверджують, що можуть віддавати десятину, кому побажають, обходячи Церкву. У чому небезпека такої позиції?

Як Церква, ми не можемо ігнорувати біблійні настанови щодо турботи про бідних і нужденних серед нас. Ніхто з тих, хто називає себе християнами, не може не реагувати на ці настанови. Водночас, як може постраждати наша місія, якщо надання допомоги нужденним і турбота про бідних стане нашою основною справою, затьмарюючи собою головну мету? Обговоріть це.

15-21 грудня

Есхатологія: Ісус та спасенні Біблійні тексти для дослідження: Євр. 8:1-5; Ісаї 53:6; Римл. 3:24, 25; 1 Тим. 2:5; Євр. 9:23; Дії 3:19-21.

Пам’ятний вірш: «Тож покайтеся і наверніться, аби були стерті ваші гріхи, щоб від обличчя Господнього прийшов час відлиги, щоб послав наперед призначеного вам Ісуса Христа, бо треба, щоб небо прийняло Його до часу відновлення всього, про що Бог говорив устами Своїх святих відвічних пророків» (Дії 3:19-21).

Провідна думка: Біблійне вчення про служіння Христа в Небесній Святині, про Його Другий прихід та воскресіння з мертвих — це єдина вістка надії для всіх, хто покладається на Нього.

В історії великої боротьби між добром і злом було багато поворотних моментів, але її кульмінація відбулася на хресті, коли сатана зазнав остаточної поразки. Біблійне пророцтво вказує на останній час (Дан. 12:4, 9) — період в історії спасіння, який має особливе значення у світлі взаємовідносин між Господом та Його народом. Події, що відбуваються в цей останній період, називаються есхатологічними або «подіями останнього часу».

В уроці цього тижня ми розглянемо три особливих події в загальному періоді останнього часу. Вони мають величезне духовне значення. Це — служіння Христа в Небесній Святині, Другий прихід та воскресіння мертвих.


НЕБЕСНА СВЯТИНЯ Частина 1

Доктрина № 24 починається такими словами: «На Небесах знаходиться Святиня, істинний Намет, який поставив Господь, а не людина» (див. Євр. 8:2). Біблія незаперечно і недвозначно заявляє про існування Небесної Святині (Псал. 11:4).

Прочитайте Євр. 8:1-5. На якій основній думці зроблено наголос у цих віршах?

Земна святиня представлена як модель або копія Небесної, це значить, що перша певною мірою відповідає другій. Тому земна святиня може чимало розповісти нам про Небесну. Незважаючи на всю значущість земної святині для ізраїльського народу, її справжня цінність відкривається тільки у світлі Небесної Святині та служіння в ній. На прикладі жертвоприношень і священицького служіння земна модель відображала реалії Небесної Святині. Через служіння в земній святині Бог бажав викласти Своєму народові принципи спасіння, які перед-віщали досконале служіння Христа (Євр. 9:9-15), явлене як у Його смерті, так і заступництві в Небесній Святині.

Служіння в земній святині наочно показувало: хоч пролиття крові необхідне для викуплення гріха (Євр. 9:22), все одно залишається потреба в Посереднику між грішниками і Святим Богом. Служіння первосвященика у Святому святих очищало святиню від гріха, а з боку народу очікувалися покора і розкаяння. Таким чином, суд мав важливе значення в усьому Плані спасіння.

Слова в Посланні до євреїв 8:1, 2 викликають у нас захоплення, оскільки в них відкривається мета всіх семи попередніх розділів цієї книги — указати читачеві на реальність Небесної Святині та служіння в ній Христа як нашого Первосвященика. Важко зрозуміти, чому люди не бачать найбільшого значення, яке відводиться в Посланні до євреїв служінню Христа в Небесній Святині як частині всього Плану спасіння. У цих віршах немає жодної вказівки на те, що Небесна Святиня і тим більше служіння Христа в ній потрібно розглядати образно або символічно. Фактично 5-й вірш ясно говорить, що земна святиня — реальна структура з реальними священиками і жертвами — була лише тінню Святині Небесної, де Христос заступається за нас.


НЕБЕСНА СВЯТИНЯ Частина 2

Служіння в земній святині свідчило про три фази спасіння: замісну жертву, заступницьке служіння і суд. Біблія навчає, що всі три фази спасіння знайшли своє виконання в служінні Христа заради грішників.

Прочитайте Ісаї 53:6; Римл. 3:24, 25; 2 Кор. 5:21. На підставі чого ми стверджуємо, що смерть Христа на хресті задовольнила вимоги Божого Закону?

Що повідомляють ці тексти про Христа і Його заступництво за грішників? 1 Тим. 2:5; Євр. 7:25.

Як жертви тварин указували на смерть Христа, так служіння священиків провіщало істинне служіння Христа в Небесній Святині. Зокрема безперервне або щоденне служіння священиків у святині символізувало доступ грішника до Бога через служіння Христа як Заступника і Посередника в Небесній Святині (Євр. 4:14-16).

Прочитайте Євр. 9:23. Як очищення Небесної Святині пов’язане зі служінням священиків у земній святині в День викуплення?

Служіння в земній святині ясно вказує на служіння Христа, пов’язане з очищенням Небесної Святині (Євр. 9:23). Цей текст упродовж століть бентежить деяких дослідників, оскільки в них складається враження, ніби на Небесах є щось недосконале, що потребує очищення. Пам’ятаючи про дві фази служіння Христа на Небесах, ми розуміємо, що щорічне очищення земної святині в День викуплення було прообразом очищення Небесної Святині.

Поміркуйте про викуплення: що воно означає, як відбувається і Хто єдиний може нас викупити. Чому вістка про те, що ми живемо в «День викуплення», має бути для нас доброю і сповненою надії?


ДРУГИЙ ПРИХІД ХРИСТА Прочитайте Дії 3:19-21. Як згаданий тут вислів «аби були стерті ваші гріхи» пов’язаний з очищенням Святині?

Хоч, можливо, Петро не знав «час і строки» (Дії 1:7), однак факт, що він згадує пророцтва Йоіла в Дії 2:14-21, свідчить, наскільки високо він цінує те, що пророцтво виповнилося в його час. Судячи з усього, у своєму сприйнятті пророцтва «Петро говорить під натхненням, тому, незважаючи на власне обмежене розуміння, стисло вказує на дві великі події останніх днів земного історії: (1) могутнє злиття Божого Духа, (2) остаточне очищення гріхів праведників, що пов’язано з третьою кульмінаційною подією — Другим приходом Христа» (Біблійний коментар АСД, т. 6, с. 160).

Рання Церква була впевнена в Другому приході Христа й обітниці про Нове Небо і Нову Землю (2 Петра 3:13). Перший прихід Христа підготував розумне теологічне обґрунтування Його Другого приходу. Наскільки ми розуміємо, без Другого приходу Перший прихід виявився б даремним. Процес вирішення проблеми гріха, передбачений Планом спасіння, досягне повного завершення тоді, коли після очищення Святині Христос з’явиться «другий раз... на спасіння» (Євр. 9:26, 28). Фактично що означала б для нас обітниця про спасіння без Другого приходу і воскресіння? (Див. 1Сол. 4:16-18.) Нічого!

Другий прихід Христа покладе кінець великій боротьбі та визначить долю всіх смертних. Сатана знає, що кінець боротьби близько, тому намагається спокусити і звести якомога більше людей. Нам сказано, що «в міру наближення Другого приходу нашого Господа Ісуса Христа сатанинські сили активізуються. Сатана не тільки буде з’являтися в людському вигляді, а й почне імітувати Прихід Ісуса Христа, а світ, який відкинув істину, прийме його як Царя над царями і Господа над господарями» (Е. Уайт. Події останніх днів, с. 168, 169). Ми попереджені проти цього обману і знаємо, що Прихід Христа буде буквальною, особистою і видимою подією, яка потрясе весь світ, поклавши кінець гріху, стражданням, мукам, розчаруванням і смерті.

Подивіться на наш світ. Що ми зробили зі свого боку для його поліпшення? Хоч ми повинні допомагати страждальцям і нужденним, разом з тим, чому нам завжди потрібно пам’ятати про єдине вирішення всіх проблем?


В ОЧІКУВАННІ ПРИХОДУ Прочитайте 1 Сол. 5:1-11. Яка вістка міститься в текстах і чому вона така важлива для нас, людей останнього часу? Як ми можемо застосовувати ці слова в практичному повсякденному житті?

Ці вірші містять багато повчань, але один аспект необхідно виділити особливо яскраво — це надія, яку повинні мати ті, хто очікує повернення Христа. Звичайно, нам слід бути пильними і розважливими, щоб день той не застав нас зненацька, як злодій уночі. Але ми також повинні бути сповнені віри, любові й надії, бо незалежно від того, чи пильнуємо, чи спимо (тобто зустрінемо Христа живими чи помремо до Його повернення), ми маємо обітницю вічного життя з Ним.

У наш час, зауважуючи всюди різні ознаки, ми повинні бути обережними, коли намагаємося витлумачити і зрозуміти їх. Занадто часто нас може захопити вир надзвичайних і хвилюючих, драматичних і багатообіцяльних подій, які в результаті закінчуються нічим. Коли щось подібне закінчується, деякі члени Церкви можуть відчувати роздратування, розчарування і навіть чималі сумніви. Ми повинні не спати і водночас виявляти обережність, мудрість і покірність, намагаючись розгледіти й упізнати ознаки часу (див. Матв. 16:1-4).

Згідно з текстами Івана 13:19; 14:29, яка мета ознак часу?

Пророцтва про події останнього часу були дані не з метою задовольнити цікавість віруючих, а щоб спонукати їх не спати (Матв. 24:32-44). Очікуючи Другого приходу, ми повинні бути пильними, знаючи, що Боже Слово говорить про події останніх днів. Це вкрай важливо, оскільки навіть у християнському світі існує багато хибних поглядів щодо ознак часу.

Як нам утримувати баланс, живучи передчуттям Другого приходу і водночас не сприймаючи кожну подію як ознаку кінця? Як нам уникнути самозаспокоєння, з одного боку, і фанатизму — з другого?


СМЕРТЬ І ВОСКРЕСІННЯ У Новому Завіті однією з подій, тісно пов’язаних із Другим приходом Христа, є воскресіння померлих праведників. Фактично, як вважає чимало християн, це одна з головних подій Другого приходу, оскільки більшість послідовників Христа будуть мертві, коли Він повернеться.

Що наведені тексти повідомляють нам про воскресіння мертвих під час Приходу Христа?

1 Сол. 4:13-16

1 Кор. 15:13-25

Римл. 8:11

Филп. 3:20, 21

Біблія навчає, що при воскресінні тіло повертається до життя. Іншими словами, біблійне воскресіння — це фізичне (тілесне) воскресіння. Ця істина стає ще більш очевидною, коли ми згадаємо, що після воскресіння Христа Його гробниця виявилася порожньою. Мертве тіло не залишилося в печері. Безперечно, Його воскресіння є гарантією нашого воскресіння.

Якщо воскресіння — це перемога над смертю, як даний факт допомагає зрозуміти, що людина може досягти такої перемоги, тільки перебуваючи «в Ісусі Христі»? 2 Тим. 1:8-10.

Ключ до безсмертя — це не велике наукове відкриття. Сила смерті вже була переможена смертю і воскресінням Христа (Римл. 6:9). Ґрунтуючись на цьому, Він може дарувати безсмертя тим, хто ототожнюється з Його смертю і воскресінням через хрещення (Римл. 6:3, 4). Біблія ясно свідчить, що дар безсмертя віруючий отримає не після своєї смерті, а при Другому приході Ісуса, «при останній сурмі» (1 Кор. 15:51-54).

«Я є воскресіння і життя; хто вірить у Мене, — хоч і помре, буде жити» (Івана 11:25). Що ми можемо зробити, аби повніше усвідомити надію, яка міститься в цих словах? Що мали б ми без такої обітниці?


Для подальшого вивчення: «Заступництво Христа за людину в Небесному Святилищі — це така ж невід’ємна частина Плану спасіння, як і Його смерть на хресті. Своєю смертю Він почав ту роботу, яку повинен закінчити після Свого воскресіння та вознесіння на Небеса. Ми повинні вірою увійти за завісу, “куди Ісус увійшов за нас Предтечею” (Євр. 6:20). Там відображається світло Голгофського хреста. Там ми можемо краще зрозуміти таємниці викуплення. Небеса заплатили безмежну ціну за спасіння людини» (Е. Уайт. Велика боротьба, с. 489).

«Для віруючих Христос — воскресіння і життя. У нашому Спасителеві життя, яке було втрачене внаслідок гріха, знову відновлене, оскільки Він має життя в Самому Собі, щоб оживляти всіх, кого захоче. Ісус наділений правом дарувати людям безсмертя. Життя, віддане за людство, Він знову приймає і дає людству» (Е. Уайт. Христос — надія світу, с. 786, 787).


Джон Кальвін називав заступницьку діяльність Христа «постійним зверненням до Його смерті заради нашого спасіння». Також відомо, що існування Небесної Святині було невід’ємною теологією пуританських богословів. Нескладно зрозуміти, чому заступницьке служіння Христа необхідно розглядати як дуже важливе вчення. Зрештою, подивіться, наскільки Старий Завіт зосереджений навколо святині і храму. Те ж саме можна побачити і в Новому Завіті! Що це має повідомляти нам про важливість цієї доктрини?

Поміркуйте над текстом Євр. 9:23, який століттями бентежив дослідників Біблії, котрі не розуміли, як щось на Небесах може потребувати очищення. Нам, адвентистам сьомого дня, також необхідно уважно дослідити значення цього тексту. Як наше розуміння тексту Дан. 8:14 допомагає прояснити цю важливу концепцію?

Воскресіння Христа — одна з найважливіших подій для будь-якого християнина та його віри. Без цього ми не мали б надії. Прочитайте 1 Кор. 15:1-6. Проаналізуйте, як Павло намагається переконати своїх читачів у незаперечності воскресіння Христа. Зверніть особливу увагу на 6-й вірш. Про що він говорить? Чому апостол підкреслює факт, що багато хто з людей, яким з’явився Христос, «живе ще й донині»? Апостол ніби каже: «Ви можете не слухати мене, але запитайте когось із сотень людей, котрі бачили Його своїми очима». Такі слова навряд чи виходили б з уст людини, не впевненої в тому, чого навчала. Які ще біблійні свідчення можуть зміцнити нашу віру у воскресіння Христа?

22-28 грудня

Коли все стане новим Біблійні тексти для дослідження: 1 Сол. 4:16-18; Об’явл. 20; 1 Кор. 4:5; Римл. 8:20-22; Об’явл. 21:11-22:5; Об’явл. 21:3.

Пам’ятний вірш: «І Він обітре кожну сльозу з їхніх очей, і більше не буде смерті, ні страждань, ні голосіння, ні болю, — вже більше не буде, бо перше минулося» (Об’явл. 21:4).

Провідна думка: Що таке тисячолітнє царство, коли воно буде встановлене та якими подіями завершиться?

Англійський письменник Томас Мор (1478-1535) придумав слово «утопія». Цим словом він хотів зобразити фантастичний острів з досконалою, на перший погляд, соціальною і правовою системами. Відтоді слово «утопія» часто використовується в іронічному значенні, щоб указати на неможливість ідеї досконалого суспільства. Зрештою, подивіться, як часто люди намагалися створити «утопії». Проте кінець таких спроб був жалюгідний.

Однак Біблія також містить учення про досконале суспільство, Боже Царство, хоч багатьом людям це здається утопією. У певному розумінні Боже Царство — мета, до якої Бог ішов від часу гріхопадіння людини в Едемському саду. Бог бажає знову повернути людство до досконалого суспільства, яке Він створив для нас від початку.

У Небесній Святині Христос завершить справу спасіння людства. Після цього Він удруге прийде на Землю в супроводі надзвичайної слави, воскресить померлих святих, перетворить живих праведників, усі вони вознесуться разом з Господом Ісусом і царюватимуть з Ним на Небесах тисячу років. Цей час ми називаємо тисячолітнім царством.


ПОДІЇ, ЯКІ ОЗНАМЕНУЮТЬ ПОЧАТОК ТИСЯЧОЛІТНЬОГО ЦАРСТВА Якщо тисячолітнє царство відкриває початок вічності для Божого народу, ми бажаємо знати, коли воно почнеться і яким буде. Концепція тисячолітнього царства бере свій початок в Об’явл. 20, де про нього згадується шість разів (вірші 2-7). Щоб дізнатися про час тисячолітнього царства, необхідно визначити місце Об’явл. 20 у загальній розповіді цієї книги. Хоч вона не дотримується прямої часової лінії, у даному разі не так складно визначити час, коли почнеться тисячолітнє царство.

Порівняйте 1 Сол. 4:16-18 та Об’явл. 20. Яким чином згадане в цих уривках воскресіння допомагає визначити початок тисячолітнього царства? Про які супутні події повідомляють уривки?

Книга Об’явлення провіщає, що перед Другим приходом Ісуса три сили (змій, звір та лжепророк) зберуть народи, аби протидіяти роботі Христа і Його народу (Об’явл. 16:13). Під час Приходу Христа (Об’явл 19:11) народи зберуться, щоб воювати проти Нього, але в цій битві звір і лжепророк будуть знищені (Об’явл 19:19, 20). Потім в Об’явл. 20 ідеться про долю третьої сили — змія. У той час як мертві в Христі воскресають (у вірші 5 цю подію названо першим воскресінням), змій (сатана) буде кинутий у безодню на 1000 років (вірші 1-3).

Деякі з цих дивовижних подій також описані в 1 Сол. 4:16-18 і 2 Сол. 1:7-9. Об’єднавши разом усі уривки, ми знаходимо пояс-нення подій, які відбудуться перед початком тисячолітнього царства. Звичайно, цей початок збігається з Другим приходом Христа. Мертві в Христі воскреснуть, щоб разом з вірними живими бути взятими на Небеса. Нечестиві під час Приходу Христа будуть убиті «появою… приходу» Господа (2Сол. 2:8). А спорожніла Земля стане для сатани в’язницею, де він протягом тисячі років буде зв’язаний ланцюгом обставин. «Щоб не зводив більше народів» (Об’явл 20:3) — у цьому полягає мета його ув’язнення. Багато хто вбачає паралель між відведенням у пустелю козла для Азазеля в День викуплення (Левит 16:22) та обставинами, якими буде зв’язаний сатана в період тисячолітнього царства.

Ще раз проаналізуйте наведені вище вірші. Вони повідомляють про надприродні явища, в яких відкриваються велич і сила Бога, на відміну від слабкості й безсилля людства. Чому ми повинні завжди пам’ятати про цей контраст? Яким чином усвідомлення такого контрасту є хорошим засобом від гордості і зарозумілості?


ПОДІЇ ПІД ЧАС ТИСЯЧОЛІТНЬОГО ЦАРСТВА Ще раз прочитайте Об’явл. 20:4-6. Що в цих текстах свідчить про те, що тисячолітнє царство буде на Небесах (принаймні для спасенних)?

Особливою групою, яка бере участь у тисячолітньому царстві, є «душі страчених за свідчення Ісуса й за Боже Слово, і тих, які не поклонилися ні звірові, ні його образові, не прийняли знак на чоло і на руку свою». Як адвентисти сьомого дня, ми розуміємо, що Біблія не навчає, ніби існує окрема безсмертна свідома душа. Цей текст зображує людей, які пройшли через досвід гонінь та переслідувань (Об’явл. 12:17-13:18). При Другому приході (коли відбувається перше воскресіння, тобто воскресіння праведних) ці особи, які пережили переслідування, повертаються до життя і після цього царюють на Небі з Христом (порівняйте з 1 Сол. 4:15-17).

Текст Об’явл. 20:4 привертає нашу увагу до іншої події, яка матиме місце в період тисячолітнього царства. Тут ідеться про суд. Знаючи, що вірні царюватимуть з Господом, а нечестиві загинуть під час Приходу Христа, скажіть, яка природа і мета цього суду?

Однією з трьох тем, на які ми звертали увагу минулого тижня (у понеділок), була тема суду, пов’язаного зі служінням Христа в Небесній Святині перед Другим приходом. Цей суд відрізняється від суду в Об’явл. 20:4, який є виконанням Господньої обітниці в Матв. 19:28. Ця обітниця також узгоджується з твердженням Павла про те, що святі судитимуть світ (1 Кор. 6:2, 3).

Концепція суду в Біблії багатогранна. Останній суд має три фази, перша з яких стосується священицького служіння Христа в Небесній Святині. Адвентисти сьомого дня називають її слідчою фазою останнього суду. Далі йде фаза тисячолітнього перегляду (аналізу), про яку читаємо в Об’явл. 20:4 і 1 Кор. 6:2, 3. На цьому етапі викуплені отримають можливість досліджувати діяння Бога та Його суд над нечестивими. Третя фаза останнього суду — це виконавчий етап, що включає ряд подій, які відбудуться наприкінці тисячолітнього царства.

У контексті сьогоднішнього матеріалу проаналізуйте вірш 1 Кор. 4:5. Беручи до уваги факт, що сьогодні ми маємо багато запитань, на які не знаходимо відповідей, яка важлива надія міститься у вірші?


ПОДІЇ НАПРИКІНЦІ ТИСЯЧОЛІТНЬОГО ЦАРСТВА Прочитайте Об’явл. 20:7-9. Яка подія ознаменує закінчення тисячолітнього царства та яку можливість вона відкриє сатані?

Коли воскреснуть померлі, які «не ожили, аж поки не закінчиться тисяча років» (вірш 5), «ув’язнення» сатани завершиться і він буде «звільнений». Фраза «Гога і Магога» використовується тут метафорично, як і в Єзек. 38:2, щоб описати тих, кого сатана зможе обманути, — безбожних усіх часів. Цю безліч людей з усіх часів і народів сатана підбурить на спробу захопити Боже місто. На підставі тексту Об’явл. 20:9 можна зрозуміти, що це місто, Новий Єрусалим, на той час уже спуститься з Небес на Землю (мабуть, разом з Христом), і сатана зі своїми легіонами виступить проти нього. Детальний опис міста читаємо в Об’явл. 21.

Як було сказано раніше, книга Об’явлення не завжди дотримується строгого хронологічного порядку. Прочитайте Об’явл. 20:11-15. Яким чином тут зображено ідею суду? Яке значення має факт, що остаточне покарання відбудеться після того, як святі візьмуть участь у суді? Об’явл. 20:4.

«Під час тисячолітнього царства святі беруть участь у дорадчому суді, досліджуючи справи загиблих людей та грішних ангелів. Цей суд вкрай необхідний у контексті вселенської природи проблеми гріха. Розвиток гріховного повстання був предметом занепокоєння й дослідження для інших світів (Йова 1, 2; Ефес. 3:10). Уся історія гріха має бути так розглянута, щоб уми і серця всіх мешканців Божого Всесвіту залишилися задоволеними винесеним гріху вироком та виправданням Божого характеру. Для викуплених від Землі особливо важливо зрозуміти Божий вердикт, винесений тим, хто кликав до скель, просячи впасти на них і сховати від “обличчя Того, Хто сидить на престолі” (Об’явл. 6:16). Вони повинні бути повністю задоволені справедливістю Бога в Його рішенні, прийнятому щодо нечестивих» (Handbook of Seventh-day Adventist Theology (Maryland: Review and Herald ® Publishing Association, 2000), p. 932).

Що нам говорить про Божий характер факт нашої участі в суді над беззаконними? Як ця концепція узгоджується з ідеєю великої боротьби в цілому?


НОВА ЗЕМЛЯ Розділ Об’явл. 20 закінчується повідомленням про знищення сатани і його прихильників. Розділ Об’явл. 21 починається з опису Нового Неба й Нової Землі.

В Об’явл. 21:1-5 міститься обітниця про те, що Бог створить усе нове. Яким чином ця обітниця перегукується з розповіддю про творіння в книзі Буття? (Бут. 1-2). А в чому вони відрізняються?

Слово, перекладене в Об’явл. 21:1 як «нове», означає щось нове з вигляду або якості, а не щось чергове, як, наприклад, «нова» подія в часі. Божа мета творіння в книзі Буття залишається нереалізованою, доки на Новій Землі не виповниться обітниця про те, що буде створене все нове. Тому все творіння стогне і страждає в очікуванні звільнення (Римл. 8:20-22). Таким чином, Боже нове творіння полягатиме у звільненні Землі й Усесвіту від теперішньої недосконалості та приведення їх у відповідність до Його задуму. І хоч нове творіння, звичайно, відрізнятиметься від старого, між ними існуватиме певна паралель. Нова Земля, як і колишня, буде реальним, відчутним місцем, населеним справжніми, фізичними істотами. Нова Земля буде Землею оновленою, очищеною вогнем (2 Петра 3:10-13).

Прочитайте Об’явл. 21:11-22:5 та зверніть увагу на фізичні аспекти Нового Єрусалиму, столиці Нової Землі. Яким чином в описі Івана зображена реальність цього міста?

Одне ясно: ми говоримо про буквальне, фізичне місце. Писання знову розвінчує язичницьку єресь про те, що все фізичне погане, а духовне добре. Хоч навіть натхненні слова не можуть передати всю картину вічного майбутнього, вони повідомляють про те, що нас чекає реальна спадщина. Як важливо пам’ятати, що цей світ з усією своєю недосконалістю не такий, яким має бути, він відхилився від норми, тому Христос приходив виправити його. Але опис у книзі Об’явлення, яким би незбагненним для розуміння він не здавався (адже ми знаємо тільки наш грішний світ), — це вічна реальність, що чекає нас попереду. Яка велика надія, особливо на фоні безнадійності, що супроводжує переконаних у тому, що смерть — кінець усього!


ЖИТТЯ НА НОВІЙ ЗЕМЛІ Прочитайте Об’явл. 21:3. Як цей найважливіший факт змінить життєвий досвід мешканців Нової Землі?

Можливо, у Біблії немає іншого настільки вражаючого видіння, як це. Нова Земля буде не тільки оселею для людей, а й Божою оселею. Святий неперевершений Творець Всесвіту удостоїть суспільство викуплених Своєю присутністю. Звичайно, Бог завжди відрізнятиметься від Свого творіння, але на Новій Землі вже не буде викликаного гріхом розділення між Богом і людством.

Також будуть відновлені правильні взаємовідносини не тільки між Богом і людьми, а й між людьми і природою та всередині самої природи. Іван описує, що вже не буде жодного прокляття (Об’явл 22:3). Пророче слово провіщає припинення будь-якої ворожнечі у світі тварин (Ісаї 65:25).

Крім повного відновлення гармонії, відсутність страждань, які зараз відчуває все творіння, означатиме, що все нищівне — занепад, хвороби і смерть — залишиться в минулому (Римл. 8:21; Об’явл. 21:4).

Прочитайте Псалом 8. Яка вістка міститься в ньому для нас, особливо в контексті уроків цього кварталу?

Значення перебування Бога разом з нами на Новій Землі незбагненне, особливо тепер, коли наука відкриває незмірні масштаби Божого творіння. Науковці припускають, що розміри «видимого» Всесвіту складають багато більйонів світлових років. Проте вчені вважають, що цей величезний, неосяжний космічний простір становить близько 7% того Всесвіту, який насправді існує за його межами!

Подумайте: Бог, Творець Усесвіту, не тільки помер за нас, а й перебуватиме з нами повік-віків! Оскільки наш гріховний розум обмежений, ми не повинні губитися в здогадах, як це відбудеться, натомість маємо впасти на коліна й віддати славу і поклоніння Тому, Хто не лише створив нас, а й викупив, а тепер повертається за Своїми дітьми, обіцяючи жити з нами всю вічність.


Для подальшого вивчення: «У прообразному служінні первосвященик, здійснивши викуплення Ізраїлю, виходив до народу і благословляв його. Так і Христос по закінченні Свого посередницького служіння “з’явиться не для очищення гріха, а... на спасіння” (Євр. 9:28), щоб дарувати благословення вічного життя тим, хто чекає Його. Як священик, усуваючи гріхи зі святилища, визнавав їх над головою козла відпущення, так і Христос покладе всі гріхи на сатану — автора і підбурювача до гріха. Козла відпущення, котрий символічно ніс на собі гріхи Ізраїлю, відсилали в “землю безлюдну” (Левит 16:22); так і сатана, несучи на собі вину за всі гріхи, до яких підбурював народ Божий, буде прикутий на тисячу років до спустошеної в той час Землі та в кінцевому результаті зазнає повного покарання за гріх у вогні, який знищить усіх нечестивих» (Е.Уайт. Велика боротьба, с. 485, 486).

«Побоюючись, щоб майбутня спадщина спасенних не здавалася такою матеріальною, багато хто намагався символічно тлумачити ті істини, які дають нам змогу дивитися на майбутню батьківщину як на свою домівку. Христос запевнив учнів, що Він іде, аби приготувати оселі для них у домі Отця. Хто приймає вчення Божого Слова, той не залишиться в незнанні про небесну домівку... Людська мова неспроможна описати нагороду праведних. Це зможуть зрозуміти тільки ті, хто побачить її. Жоден людський розум не може збагнути славу Божого раю» (Е. Уайт. Велика боротьба, с. 674, 675).


У християнській церкві існує три основних розуміння (з деякими відмінностями) щодо періоду в тисячу років: (1) це період між Першим і Другим приходами Христа, (2) це епоха миру і правди на Землі до з’явлення Христа, яка виникла частково завдяки проповіді Євангелія та соціальним реформам, (3) це період у 1000 років, який почнеться після Приходу Христа і буде проходити на Небі. Адвентисти сьомого дня, як ми побачили, дотримуються останньої точки зору, вважаючи, що тисячолітнє царство буде проходити на Небесах, а не на Землі. Чому інші погляди помилкові?

Прочитайте Об’явл. 21:27. Як ви вважаєте, чому багато людей не будуть допущені в Новий Єрусалим? (Див. Ісаї 26:10).

Поміркуйте над людськими спробами створити «утопію». Які приклади ви можете пригадати? Якими були результати? Чому такі спроби завжди зазнавали краху і як ці невдачі відкривають нашу цілковиту залежність від Божого надприродного втручання в наш світ?

Documents

Зростання у Христі. Урок СШ №4 (2012)