стор. 2

стор. 3

стор. 4

стор. 5-6

У номері:

стор. 7

українська християнська газета • № 4 (147) • липень-серпень 2014

50 ромів хрестилисяНа Мукачівщині пройшло масштабне водне хрещення

«Кінець же всьому наблизився. Отже, будьте мудрі й пиль-нуйте в молитвах!» (1 Петра 4:7).

Якби ти знав, що завтра підеш з цієї землі, що б ти робив сьогодні? Або якби дізнався, що ти невиліковно хворий, що б ти робив? Для того, аби не витратити останній час на щось пусте, треба мати мудрість від Бога. Біблія каже, що нам по-трібно пильнувати: стежити, щоб слова, емоції, розум і дух перебували в молитві в одному потоці. Це нелегко.

• 17 липня 2014 року в небі над Донецьком терористами було збито пасажирський лайнер Боїнг-777 (компанії Malaysia Airlines). Загинуло 298 осіб

Зазираючи у вічністьРоздуми єпископа Сергія Балюка про збитий лайнер

«Найперше майте щиру лю-бов один до одного, бо любов покриває багато гріхів!» (1 Петра 4:8)

Коли ви відчуваєте, що на-ближається кінець, на перше місце виходить любов. Ми че кали благословіння з неба, але кілька днів тому на Украї-ну з неба впало 298 загиблих людей. Думаю, треба моли-тися, щоб та земля не була проклята... Ми повинні бути вище за нерозумних людей і молитися, щоб Боже благо-словіння прийшло на нашу землю.

Чомусь саме таким спосо-бом – через страшну авіака-тастрофу над нашою землею – Бог привернув ува гу світо-вої громадськості до того ма-родерства, несправедливості та вбивств, які панують сьо-годні на сході України.

Ці невинні жертви нагадали мені розстріл на Майдані 19 лютого. Після цього наступив

переломний момент. Я ду-маю, що так відбуватиметь-ся й тепер. Біблія говорить, що без пролиття крові немає очищення. І ми це адресує-мо жертві Ісуса Христа. І це дійсно так. Дивлячись на по-дібні випадки в історії, ми ка жемо, що кров мучеників – це насіння місіонерів або про будження. Після такого кро вопролиття, як правило, в історії відбувається перелом-ний момент. Я думаю, що та-кий момент настає і в історії України.

Наступний момент – ніхто не знає коли його життя за-кінчиться. Тому нехай осно-вне, що є у вашому житті, буде справді основним. По-трібно цінувати вічні цінності: віру в Бога, любов до ближ-нього і роблення добра. Для тих пасажирів лайнера вже наступила вічність, яка свого часу прийде й до нас. Тому Біблія каже, що ми повинні

бути готовими. Ми не чекали, що такі події розгорнуться на нашій землі. Життя людське коротке, але смерть — це ще не кінець. Це тільки початок вічності. Тому кожен із нас, віруючи, повинен бути гото-вим до цього моменту. Чи го-тові ви? Чим ви займаєтесь сьогодні?

І останній момент, про який я хотів би сказати в зв’язку з авіакатастрофою. Була сім’я яка запізнилася на цей літак. Я можу собі уявити їхній роз-пач, коли вони зрозуміли, що літак — трансконтиненталь-ний! — полетів без них. Але буквально через кілька годин їхній рохпач переріс у вдяч-ність! Вони були вдячні Бого-ві за те, що Він зберіг їм жит-тя. Тому не завжди затримка — це погано. Інколи, замість того, аби нарікати чи свари-тися, треба трохи почекати.Може кілька годин, а може кілька років. І потім сказати: «Бог, дякую!»

Падіння цього літака — це проповідь для нас... Бог гово-рить як через Біблію, так і че-рез обставини і ситуації, які трапляють сьогодні на землі. І ми повинні розуміти і при-ймати цю інформацію.

«Довготерпіть же й ви,

зміцніть серця ваші, бо на-близився прихід Господній!» (Якова 5:8)

Коли приходить кінець, тре ба запастися терпінням і зміцнити своє серце. Як це зробити на практиці? — Пиль-нуйте, коли молитесь!

«Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися ненажерством та п’янством, і життєвими клопотами, і щоб день той на вас не прийшов несподівано. немов сітка; бо він прийде на всіх, що живуть на поверхні всієї землі. Тож пильнуйте, і кожного часу мо-літься, щоб змогли ви уник-нути всього того, що має від-бутись, та стати перед Сином Людським!» (Луки 21:34-36)

Подумайте, що є вашою не-нажерливістю? Що є тим, що вас пожирає? Гнів? Алкоголь? Заздрість? Пильнуйте і моліть-ся. І це дасть вам змогу стати перед Сином Людським. Нехай Бог нам у цьому допоможе.

Проходить процес очищен-ня нашої землі. Бог робить нашу країну епіцентром Сво-їх глобальних планів. І не так просто бути в Божих руках, це треба ще витримати. Але це почесно!..

Сергій Балюкпастор ЦЖБ м.Київ

Для чого ми живемо?Покликання в житті має кожна людина

Як почути голос Бога?І як зрозуміти, що це говорить справді Бог?

Тарас Дятлик — про Пробудження та про те, як подолати навалу ненависті

Подружній ДіалогЯк навчитися розмовляти зі своєю парою?

«СХОДИ» • українська християнська газета № 4 (147) липень-серпень 20142[•] офіційно

[•] вітаємо![•] вітаємо!

[•] новини цжб

Іменинниками середини й кінця літа в Християнській Євангельській Церкві Живого Бога стало чимало пас-торів та служителів Об’єднання. Середина й кінець літа ознаменовують своїми іменинами троє пасторів ОХЄ ЦЖБ.

21 липня святкував свій день народження Владислав Ахременко, пастор Церкви Живого Бога в місті Тячів. Од-разу ж після нього, 23 липня святкував народини пресві-тер Церкви Живого Бога в селі Чинадієво Ярослав Іщен-ко.

5 серпня іменини святкуватиме Гашпар Горват, пастор ромської Церкви Живого Бога в селі Жнятино.

Усіх іменинників вітаємо з народинами! Зичимо ряс-них Божих благословінь, миру та радості в серцях, міц-ного здоров’я та мудрості. Нехай Батько завжди надихає вас та підбадьорює, дає сили на здійснення Його волі.

З днем народження!

[•] обітниця

У столичному готелі Hilton у кінці червня пройшов Міжна-родний лідерський саміт «Роль християнських цінностей у формуванні нових соціально-політичних відносин в Україні». На порядку денному стояло питання біблійних основ влади і уряду, християнські стратегії національного розвитку, вза-ємини влади, церкви і сім’ї та інші.

Питання цінностей сьогодні на першому місціПро християнські цінності та активність християн говорили в Києві на Міжнародному лідерському саміті

Група американських кон-гресменів, пасторів, виклада-чів, представників мас-медіа відвідала Україну, щоб поді-литися досвідом, як біблійні принципи допомагають фор-мувати успішні соціальні та політичні взаємини. Політики та священнослужителі з Укра-їни разом з гостями із США намагалися виробити єдину

стратегію, щоб встановити моральні правила і забезпе-чити майбутнє для України.

Президент Спільноти аме-риканських пасторів і відо-мий сенатор Сем Роуэр на-вчав: «Автор управління - Бог, Він заснував інститут влади, і у Нього є план. Божий закон стоїть вище від усякого зем-ного закону. Коли американ-

ські лідери були слухняні Богу, Він благословляв. Але коли лідери відступають від Божих шляхів, приходить Його суд».

Дэвид Бартон, президент національної організації до-по моги сім’ям «Відновлення стін», вчив про роль пасторів і євангелістів у Великому про-будженні й Відродженні.

«Я не знаю жодного христи-нанина, хто б міг назвати пів-тори тисячі уривків з Писань про уряді. Якщо ми моли-мося про свої сім’ї, церкви, але не молимося про владу, наша молитва не відповідає Писанню. Кожна сфера, де

християни відмовляються при ймати участь, стає корум-пованою», — заявив Бартон, якого журнал Time в 2005 році назвав одним з найвпли-вовіших євангелістів.

«Господь дав Україні шанс, ми дякуємо за це. Але викли-ки, які стоять сьогодні перед Україною без Бога нам не по-долати», — зазначив у виступі народний депутат Павло Ун-гурян.

Спікерами саміту також були президент служіння World Compassion Террі Лоу, президент Українського бі-блійного товариства Григорій

Комендант, голова Україн-ської міжцерковної ради та спілки «Українська місіонер-ська церква» Валерій Реше-ти нський, відомий поет і гро-мадський діяч Борис Олійник.

Протягом двох днів допо-відачі ділилися досвідом по-будови правової держави на основі біблійних цінностей.

Під час панельних дискусій кожен міг озвучити коментар або задати запитання. Ре-зультатом саміту стала спіль-на резолюція.

За матеріалами прес-служби Асоціації

«Еммануїл»

Євангеліє в колонії[•] ...аж до краю землі

Служителі з київської ЦЖБ продовжують роботу з в’язнями та особовим складом

Команда служителів з київської Церкви Живого Бога про-довжує служіння в Коростеньській колонії. В один із останній візитів християни, цього разу це були Катерина Кондратюк, Оксамита, Ivanna Real, Володимир Шепеленко та Сергій Ба-люк, навідалися до закладу з подарунками: привезли муль-тимедійний проектор.

Програма була розділена на два частини: Сергій Балюк проповідував офіцерам осо-бового складу колонії, була окрема розважальна про-грама для діток військовос-лужбовців, в кінці якої кожен присутній хлопчик та дівчинка

отримали в подарунок дитячі Біблію (Святе Письмо отрима-ли і їхні батьки). Оксамита та Іванна славили Бога в піснях та розповідали малечі істину про Бога.

Друга частина візиту була посвячена ув’язненим. Пас-

тор Сергій Балюк проповід-ував Слово Боже чоловікам, всі разом дивилися через новий проектор Євангеліє Ісуса Христа. Насамкінець команда роздала ув’язненим такі необхідні їм побутві речі: зубні пасти та щітки, станки для гоління, шампунь а також духовну літературу.

«Присутність Божа на зуст-рі чі була надзвичайною і це відчували всі», — висловив спільні відчуття після поїздки Сергій Балюк.

50 ромів прийняли водне хрещенняВ Закарпатті відбулося традиційне хрещення

Щороку, починаючи з 2009 року, ромська Церква Живо-го Бога проводить масштабні водні хрещення новонавер-нених братів та сестер з різних таборів краю.

Цього року заповіт з Богом уклали 50 молодих ромів-християн. Хрещення в невеличкій річці Баркасівка (с.Баркасово, Мукачів-ського району) проводили старший пастор Церкви Живого Бога Закарпатської області Михайло Балко та старший пастор ром-ських церков Об’єднаної Християнської Євангельської Церкви Живого Бога Олександр Горват.

Роми з таборів Мукачева, Баркасова, Чомонина, Берего-ва, Дідова та ще ряду сіл прийшли привітати своїх рідних та близьких новонавернених. Після хрещення роми зібралися довкола гітар, співали пісень, славлячи Господа, та їли смач-ний боґрач.

За словами пастора Михайла Балка, сьогодні на Закарпат-ті близько 20 ромських Церков Живого Бога, які відвідують близько тисячі ромів-християн. Скрізь є свої молитовні бу-динки, школи, є люди, які бажають збиратися та поклонятися Богу, вчитися та зростати у пізнанні Бога. Як розповів Олек-сандр Горват, сьогодні багато ромів служать місіонерами в сусідніх таборах. Раз на тиждень, в неділю місіонерські групи їдуть в інші табори, проводять уроки Біблійної школи та на-вчають ромів.

2 та 3 серпня брати та сестри з Церкви Живого Бога м.Івано-Франківськ святкували 10 річницю своєї церкви. Два дні святкування проходили об’єднані темою «Вірний Бог».

Як поділилася пастор церкви, Людмила Денисюк, запроше-ними проповідниками стали єпископ ОХЄ ЦЖБ Сергій Балюк з дружиною Ласмою та старший пастор Церкви Живого Бога Закарпатської області Михайло Балко з дружиною Вірою.

«СХОДИ» • українська християнська газета№ 4 (147) липень-серпень 2014 3[•] слово до кожного серця

clg.in.ua

новини з життя церкви • проповіді аудіо • відео • інтерв’ю • Біблія

«...дбайте чинити міцним своє покликання та вибрання, бо, роблячи так, ви ніколи не спіткнетесь.» (2 Петра 1:10)

Я думаю, що багато хто з нас роздумували над тим, яке ж його призначення на цій землі? Для чого я живу? Отри-мати освіту. Одружитися. Народити і виховати дітей. Люди кажуть: посадити дерево. Побудувати будинок. Але чи до-статньо цього? Щось є більше, набагато більше і про це тре-ба дізнатися. Яка моя доля? Хто нею керує? Хто я на цій землі?

Для чого ми живемо?Покликання в житті має кожна людина

Кожен з вас, абсолютно кожна людина, без винят-ку, має своє призначення у Бога. Може, хтось думає «Та що ви?! Я вже немолода (-ий), про яке покликання ви говорите?», але я прийшла до Бога, коли мені було 50 років і я знала точно, що ніколи-ніколи не зраджу Бога. А вам не потрібно чекати 50 років, щоб дізнатися своє покли-кання.

Ти говориш Богу, що ти Його любиш. Скажи: «Господь, що я маю робити? Для чого Ти мене на цій землі створив? Скажи мені конкретно, Боже! Я хочу бути в Твоїй волі по-стійно. Хочу робити те, що Ти хочеш, щоб я робив.» І не-має значення ані твій вік, ані довколишні обставини, ані те, в якому стані твоя душа. Якщо ти скажеш це Богу, Дух Святий буде тебе вести і звільнить тебе від усього, що тебе гальмує. Говори зі своїм Богом! Отець і Син зараз на Небесах, а Дух Святий поряд із тобою, говори з Ним, не соромся, і Він відповідатиме тобі.

Минає час, і якщо ми озир-немося, то побачимо, скільки було рутини в нашому житті, скільки зайвої метушні! Від-кинь дещо, переглянь свої дії, зроби таку відвагу, поговори з Господом, спитай Його: «Що я не так роблю?» і Бог відкри-ватиме тобі.

Як часто нам потрібно про-сто довіряти Богові! Бог може говорити різним способами, але коли Він говорить – не сумнівайся, ступай у воду і вода розступиться перед тобою! І тоді поступово Бог буде відкривати тобі твоє по-кликання.

Як багато людей у Старому

Завіті мали покликання, але не змогли його виконати... А серед тих, хто виконав, пер-шим я б назвала Авраама.

«Вірою Авраам, поклика-ний на місце, яке мав при-йняти в спадщину, послухав-ся та й пішов, не відаючи, куди йде.» (Євреїв 11:8)

СаулСаул був покликаний Богом

на царя, Бог його вибрав, щоб він повністю звільнив Із-раїль від филистимлян. І спо-чатку він виконував своє по-кликання: воював, звільняв ізраїльтян, але згодом він по-чав звертати увагу на думки людей замість того, аби дума-ти про Божу оцінку його дій. Він не думав про те, як вико-нати Божу волю понад усе.

Зрештою його гордість ста-ла такою великою, що Саму-їлу донесли, що Саул ставить собі пам’ятника. При житті. А сталося це тільки тому, що він не чинив міцним своє покли-кання та вибрання.

В кінці життя Саул сам ска-зав: «Бог мене покинув», і це була правда, він нічого не чув від Бога.

СоломонСоломон почав своє жит-

тя з тріумфом. Давид перед смертю дуже закликав його: «Соломоне! Тільки будь вір-ний Господу! Тільки ходи Гос-подніми шляхами!» Бог дав Соломону мудрість, дав йому багатство, Соломон мав ве-лику пошану серед свого на-роду та всіх народів, які жили навколо.

Але він... не чинив міцним своє покликання...

«А цар Соломон покохав багато чужинних жінок: і до-чку фараонову, моавітянок,

аммонітянок, едомітянок, сидонянок, хіттіянок, із тих народів, що про них Господь сказав був Ізраїлевим синам: Не ввійде те між них, і вони не ввійдуть між вас, бо вони справді нахилять ваші серця до своїх богів. До них при-хилився Соломон коханням. І було в нього жінок-княгинь сім сотень, а наложниць три сотні. І жінки його прихилили його серце. І сталося на час Соломонової старости, жінки його прихилили його серце до інших богів; і серце його не було все з Господом, Богом, як серце його батька Дави-да. І пішов Соломон за Астар-тою, богинею сидонською, та за Мілкомом, гидотою ам монітською. І робив Соло-мон зле в очах Господніх, і не йшов певно за Господом, як його батько Давид.» (1 Царів 11:1-6)

Чи був Давид досконалим? Та ні, звичайно! Але як він любив Бога!.. Він помилявся, потім каявся, але йшов за Богом, і що б з ним не відбу-валося, він Бога не зрадив. Він був вірний Йому все своє життя.

Три на вСіхХай послужать уроком для

нас ці історії Старого Завіту. Ми сьогодні живемо в Ново-му Завіті з Богом через Кров Ісуса Христа. Ми праведні не своєю праведністю, а праве-дністю Ісуса. Але ми поклика-ні Богом не для того, аби раз на тиждень прийти на неділь-не зібрання. Ти покликаний для чогось більшого.

Апостоли теж були далеко не досконалими людьми, але вони виконували своє при-значення, вони благовістили по всій землі і донесли Єван-геліє до кожного.

Для кожного з нас у Бога є призначення, для кожної лю-дини. Але Писання каже, що в нас є також і спільне покли-кання на всіх.

«так як вибрав у Ньому Він нас перше заложення світу, щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові, при-

значивши наперед, щоб нас усиновити для Себе Ісусом Христом, за вподобанням волі Своєї, на хвалу слави бла годаті Своєї, якою Він об-дарував нас в Улюбленім» (Ефесян 1:4-6)

Отож, наше спільне при-значення – стати дітьми Бо-жими. Тобто, покаятися в своїх гріхах, народитися зго-ри та стати дітьми Божими.

Друге наше призначення – в Колосянам 1:28-29:

«Його ми проповідуємо, на-гадуючи кожній людині й на-вчаючи кожну людину всякої мудрости, щоб учинити кожну людину досконалою в Христі. У тому й працюю я, борючи-ся силою Його, яка сильно діє в мені»

Тобто друге покликання по лягає в тому, щоб спасати людські душі, приводячи їх у повноту і досконалість Хрис-та. Проповідувати Євангеліє.

Третє ж покликання для всіх нас – жити гідно в цьому світі:

«просили ми вас, і намов-лювали та показували, щоб ви гідно поводилися перед Богом, що покликав вас у

Своє Царство та в славу» (1 До солунян 2:12)

«І знаємо, що тим, хто лю-бить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допо-магає на добре. Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був пер-ворідним поміж багатьма братами. А кого Він призна-чив, тих і покликав, а кого покликав, тих і виправдав, а кого виправдав, тих і просла-вив.» (До римлян 8:28-30)

Призначив – покликав – виправдав – прославив.

Найголовніше – довіритися Духу Святому, що де коли і кому треба сказати, тому що не може бути шаблону. Ми повинні бути ведені Духом Святим. Але це бажання слу-жити Господу, посвятити себе Йому повинне бути в кожно-му. Якщо цього не буде, то диявол потурбується про те, щоб у нашому серці запану-вала суєта. Нехай Господь бла гословить вас!

Людмила Денисюк, пастор ЦЖБ

м.Івано-Франківськ

• Не бійтеся довіритися Богові. Зробіть крок у «воду» («не-вирішувані» проблеми) і вона розступиться перед вами...

«СХОДИ» • українська християнська газета № 4 (147) липень-серпень 20144[•] сила господа могутня[•] трохи news

Коли у свято Пасхи ми говоримо: «Христос Воскрес», то це повинно означати для всіх, що якщо Ісус воскрес, зна-чить, Він живий. А якщо Він живий, то Він говорить. Бог не мовчун. У релігійному вихованні прийнято вважати, що Бог говорить тільки з обраними. Саме слово «обрані» пе-редбачає, що Бог не з усіма говорить. Щоб у всьому розі-братися, давайте розглянемо, ЯК говорить Бог.

Як почути голос Бога?А якщо почув, то як переконатися, що це справді говорить Бог?

Бог промовляє до людини через

її совість«А вони, це почувши й сум-

лінням докорені, стали один по одному виходити, почав-ши з найстарших та аж до останніх. І зоставсь Сам Ісус і та жінка, що стояла всере-дині...». (Івана 8:9)

Совість — це голос духа все-редині нас. І совість є у кож-ної людини. Кожна людина, коли робить щось гріховне або злочинне, чує голос со-вісті, який попереджає її не робити цього, не брати гріх на душу. Переступаючи го-лос совісті, люди пригнічують його. З кожним разом заклик совісті стає все меншим і меншим, поки остаточно не замовкає. Такий стан совісті Біблія називає «порочним» і «спаплюженим».

«Для чистих все чисте, а для занечищених та для не-вірних не чисте ніщо, але за-нечистилися і розум їхній, і сумління.» (Тит.1:15)

Таку совість може очистити тільки активна віра в Бога. Щире каяття перед Богом, з твердим рішенням принести гідний плід покаяння може воскресити голос совісті у ва-шому житті.

«то приступімо з щирим серцем, у повноті віри, окро-пивши серця від сумління лукавого та обмивши тіла чи-стою водою!» (Євр.10:22)

Бог говорить через своє слово

Біблія — це написане слово Боже, яке, можливо, не при-несе ніякої користі для вас, якщо ви не будете в Нього ві-рити. Слово Боже почне ожи-вати для вас тоді, коли ви це слово приймете всередину Вашого серця. Цей стан на-зивається одкровенням. Од-кровення — це відкрите вам Слово Боже. Це те саме, якби Сам Бог промовив вам це слово.

Християнська віра живе на одкровенні Слова Божого. Бог дає Своє Слово не даремно. Господь може застерігати вас словом, або дати ідею для бізнесу, наукового відкриття, або дати пораду в питаннях відносин з дітьми, подружжям і т.д. в залежності від того, чим ви займаєтеся, з ким ви спіл-куєтеся і чим ви живете. Гос-подь через Своє Слово може допомагати вам у звичайних життєвих ситуаціях.

Це причина, чому ми пови-нні читати Слово Боже. Через Слово Бог відкривається нам, і ми пізнаємо Його. Будь-яка людина може чути голос

Бога, але, на жаль, не кожен його виконує.

«Будьте ж виконавцями сло-ва, а не слухачами самими, що себе самих обманюють.» (Як.1:22)

«Коли б же хто слів Моїх слу-хав та не вірував, Я того не суджу, бо Я не прийшов світ судити, але щоб спасти світ. Хто цурається Мене, і Моїх слів не приймає, той має для себе суддю: те слово, що Я говорив, останнього дня воно буде судити його!» (Іва-на 12:47-48)

Виконувати слово Боже — неважка робота. Це приго-ломшлива можливість співп-раці людини з Богом. Коли Господь дає якесь завдання, Він споряджає нас для його виконання силою і можливос-тями. І це співробітництво на-зивається активною вірою.

Бог говорить через сни і Бачення

Але часто через сни і ба-чення може говорити людям і сатана. Як же розпізнати, де Бог, а де диявол?

По-перше, якщо Господь дає якийсь сон чи видіння, він також відразу дасть чітке ро зуміння і пояснення.

По-друге, будь-який сон чи видіння, несуть в собі якусь інформацію і цю інформацію треба порівняти з Божим Сло-вом.

Якщо ви поки не навчили-ся це робити, то вам потрібна церква, де вам допоможуть розуміти Слово Боже.

Бог говорить через думки

Господь дає людям ідеї і думки, і водноч приходить пі-д твердження в дух людини. Незвичайний світ наповнює серце людини, цей внутріш-ній світ і є голос Бога. Але і знову ми повинні всі Божі прояви звіряти зі Словом

Божим з Біблії. Це допомо-же нам не бути обдуреними «темрявою».

Бог говорить явним чином і навіть

являється людямЯвляється так, як ніби ви

могли чути і бачити когось з людей. Треба зізнатися, що так Бог говорить не з кожним. Для цього є особливі випадки в історії ізраїльського народу і про них ми читаємо в Біблії багато разів.

Але це не тільки доля біблій-них героїв. І в наш час є бага-то людей, з якими Господь го-ворить подібним чином. Але навіть у цьому випадку, коли Господь приходить до нас ви-димим чином або посилає до нас ангела, слово, яке вони принесуть нам, буде мати об-ґрунтування з Біблії.

«Що було від початку, що ми чули, що бачили власни-ми очима, що розглядали, і чого руки наші торкалися, про Слово життя» (1 Івана 1:1).

«А всім, що Його прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймен-ня Його» (Івана.1:12)

Спілкування з Богом — це те, заради чого людина була створена! Для віруючих в Ісу-са спілкування з Ним, з Не-бесним Батьком, або з Духом Святим, повинно бути частою практикою. Ми ростемо в спілкуванні з Богом.

У будь-якому випадку, як би не говорив Господь, Він гово-рить нам від серця до серця. Його слова — це Він Сам, і тому, коли ми чуємо тим чи іншим чином Його слово, ми повинні знати, що це — частинка Його серця. Так і наша молитва повинна бути щирою розмовою, спілкуван-ням з нашого серця, згідно з Його волею і Словом. Таку молитву чує Бог.

«І оце та відвага, що ми ма-ємо до Нього, що коли чого просимо згідно волі Його, то Він слухає нас. А як знаємо, що Він слухає нас, чого тільки ми просимо, то знаємо, що одержуємо те, чого просимо від Нього.» (1 Івана.5:14-15)

• Слово від Бога завжди матиме обгрунтування з Біблії

Сомалійські пірати стають християнами

Щось дивне відбувається у сомалійських тюрмах: більше ста сомалійських піратів, засуджених за розбійні напади на судна в акваторії Індійського океану, стали християна-ми, прийнявши біблійне хрещення в Церкві Адвентистів Сьомого Дня.

Обставиною, що докорінно змінила долі кримінальних бандитів, для яких грабіж і насильство становили сенс жит-тя, став недавній дозвіл, виданий владою Сомалі, дивитися ув’язненим християнський телеканал Hopechannel.

Примітно те, що це єдиний телевізійний канал, дозво-лений для перегляду в сомалійських місцях позбавлення волі. Християнські телепередачі підтвердили силу христи-янства радикальною зміною життя сомалійських піратів.

Переміну спричинив християнський телеканал

Автопоїзд миру та єднанняПроїхав містами України

Заради допомоги пере-селенцям і тим, хто пере-буває в зоні АТО, з 31 лип-ня до 5 серпня, вирушив Україною Автопоїзд Миру та Єднання. Учасники авто-пробігу відвідали Херсон, Миколаїв, Одесу та Дніпро-петровськ.

Організаторами акції ви-ступили Карітас України та Відділ соціального служіння та благодійності Української Православної Церкви Київ-ського Патріархату.

До ініціативи долучились активісти Духовного управ-ління мусульман України та Собору незалежних єван-гельських це рков України.

Від громадського секто-ру на прес-конференції в Українському кризовому ме діа-центрі виступили лід ер рок-гурту «Гайдамаки» Яре ма та один з відомих пи сьменників братів Капра-нових Віталій. Активну під-тримку надали активісти від громадського комітету «На-ступ» та ініціативної групи «Київ Схід Діти».

У рамках акції релігійні та громадські діячі в кожному з відвідуваних міст провели круглі столи з питань пробле-ми переселенців та військо-вослужбовців, роздадуть до-помогу дітям переселенців та зачитають спі льні молит-ви за мир у державі.

Пральня, у якій працює молодь із синдромом Дауна

«Промислова пральна 21» — це назва невеликого під-приємства, яке організувала архидієцезія Консепсьйону в Чилі для молоді, ураженої синдромом Дауна. Це перша та поки що єдина ініціатива такого характеру в Південній Америці. Назва пральні вказує на призначення підпри-ємства, адже синдром Дауна – це генетична аномалія, викликана відхиленнями у 21-й парі хромосом.

Десять молодих людей віком від 21 до 30 років, після від-повідного підготовчого періоду, розпочали позмінну працю в пральні, ставши основою виробничого ланцюга. Кожен з них отримує заробітну плату. Приладдя, натомість, було на-дане деякими місцевими підприємствами та спонсорами.

«Ми вчинили чудо, – пояснює архиєпископ Консепсьйо-ну Фернандо Чомалі, – не лише тому, що пральня працює і функціонує добре, але, насамперед, тому, що вона чітко показує, що коли людям створити відповідні умови, ми стаємо свідками поступу». На думку ієрарха, головним за-вданням таких підприємств є показати, що коли існують праця, зусилля, посвята й витривалість, тоді суспільство розвивається. У цьому контексті чилійський архиєпископ підкреслює, що «всі є відповідальними за будування кра-щого світу, викладаючись на всі 100 відсотків».

«СХОДИ» • українська християнська газета№ 4 (147) липень-серпень 2014 5[•] тема номера

[•] вилилося з серця[•] кіноогляд

Закінчення – на стор. 6

Вітаємо вас, дорогі наші шанвальники поетичного сло-ва! Наш нинішній автор уже вам знайомий – Валентина Завальна, сестра з Церкви Живого Бога м.Київ.

Сьогодні представляємо вам вірш «Чи хочеш жити ти на цій землі?» і нагадаємо, що ви теж можете надсилати свої вірші чи поетичні твори своїх рідних на електронну скриньку газети — sxody99@gmail.com з поміткою «По-етична скринька».

Валентина Завальна

«З ненавистю до гріха, але без ненависті до особи»Про Боже пробудження в суспільстві, ненависть і прощення – від християнського освітянина Тараса Дятлика

Останні півроку життя в нашій країні підняли цілий вир по-дій, фактів, емоцій, які викрили хвороби нашого суспільства і потрохи почали виносити нас «з берегів»... Суспільство пере-живає випробування за випробуванням і вийти з них можливо тільки з Богом за руку, набравшись мудрості та ставши силь-нішими.

До розмови ми сьогодні запросили Тарас Дятлика – керів-ника відділу розвитку освіти Євро-Азіатської акредитаційної асоціації євангельських навчальних закладів, члена Громад-ської ради при Міністерстві освіти і науки, докторанта теоло-гії Evangelische Theologische Faculteit (Лувен, Бельгія). Люди-на освіти, він роз’яснює ці випробування та бачить у подіях останнього часу Боже пробудження .

-- Як вважаєте, наскільки закономірними є нинішні по-дії в житті України?

-- Я дивлюся на цю ситуацію в плані моделі Ізраїлю періоду Старого Завіту, де є прямий зв’язок між тим, що відбува-ється в країні з тим, що від-бувається поза її межами. Для України, з одного боку, останні події – це очищення від радянського минулого. А з іншого боку, існує небезпека «підсісти» на якусь іншу ідео-логію, яка не збудовується на християнських цінностях. Тоді станеться просто підміна од-них політичних уподобань на інші ідеологічні вподобання, без Христа у центрі.

Якщо говорити про постра-дянський синдром, то для

християн тут першою небезпе-кою є підміна радянської ідео-логії на ідеолоію «євразійства» та «Русского міра». Друга не-безпека – замінити радянську ідеологію на ідеалізацію євро-пейської ціивілізації та свобод, де не все так просто, як нам може здаватись на перший погляд. Третім міфом є переко-нання, що ми можемо збудува-ти таку собі повністю незалеж-ну від Сходу та Заходу країну, яка жадання до якої оспіване у пам’ятках історії, у ностальгіч-них піснях за козацьким мину-лим і козацькою слввою. Тому з одного боку йде очищення нації, але з іншого боку є вели-ка небезпека підміни «великої» ідеології на «маленьку». А в ре-зультаті отримаємо той самий

«кексик», тільки іншої форми, не круглий, а квадратний.

Одна з величезних проблем України полягає в тому, що вона живе між двома геопо-літичними тектонічними пли-тами, Євросоюзу та Євразій-ського союзу. В цьому я теж бачу паралель з Ізраїлем, тому що він теж був розташований на торгових шляхах між Афри-кою та Близьким Сходом, Єв-ропою і Азією. В Старому Завіті читаємо, що часто Бог ставив у пряму залежність спокій Із-раїлю від вірності керівництва країни, священства і народу Йому. Християнська Церва останні, мабуть, десять чи біль-ше років займалася здебіль-шого внутрішніми питаннями. Проте ми продовжували моли-тися за пробудження. Тому те, що сьогодні відбувається в на-шій країні, я напряму пов’язую з Божою відповіддю на наші молитви. Можливо, ми очіку-вали на якесь інакше пробу-дження, можливо, чекали його в тому вигляді, як було в 90-ті роки, чи, що Парламент напо-вниться вщент християнами.

Але Бог вирішив відпові-сти от таким чином: ціною соціально-політичних потря-сінь, які торкнулися чи не кож-

ної сім’ї на сьогоднішній день.Якщо говорити про майбут-

нє України, я переконаний, що саме на Церкві, яка має розуміти волю Божу, лежить першочергова величезна від-повідальність. Наскільки ми, як Церква, готові і будемо сми-рятися, впокорюватися перед Богом? Наскільки ми здібні і не будемо боятися з точки зору Божих цінностей оцінюва-ти суспільно-політичне життя, щоб нам знову не сотворити собі вождя, якогось місцево-го «мойсея», щоб йти за ним і сприймати його моральні оцін-ки як «божественні»?

Перебуваючи в такому гео-політичному розломі, на Церк-ві в Україні якраз і лежить за-вдання служити тим пророчим голосом, який через Божі цін-ності буде оцінювати та аналі-зувати все те, що відбувається довкола, та вказуючи людям на Божу волю, на Божу любов і на Божу милість, і на відпові-дальність перед Богом, якщо не на Землі, то у вічності.

Зараз знову в Україні багато говорять про останній час. В Старому Завіті, в книгах про-років, і в Новому Завіті чита-ємо, що буде йти переформа-тування влади в усьому світі.

Я не хочу сказати, що Хрис-тос прийде через 5-10 чи ще скількись там років, але всі ці процеси, які відбуваються в світовому масштабі (боротьба за природні ресурси, бороть-ба за владу, за зони впливу, створення «сірих» зон), вка-зують саме на те, що слова і пророцтва, написані в Біблії, сьогодні збуваються. І ми є частиною цього процесу, тому що ми є частиною людства. І ми, як Церква маємо все це враховувати, і не забувати, що ми поклоняємось саме Госпо-ду Христу – Архітектору історії, Який творить Свою історію.

-- Сьогодні суспільство про-ходить випробування на-си л лям та ненавистю. Як вва жаєте, як можна цьому про тистояти?

-- Так, ці прояви ненависті українців до росіян, та росіян до українців стали помітні ще з початку року.

Скажу як українець, про себе і свій народ. Коли ми засуджу-ємо якісь прояви насилля, те-роризм і т.д., то наші оціночні судження люди, які мають іншу точку зору, часто сприймають як прояв ненависті.

Чи хочеш жити ти на цій землі?Скажи, чи хто тебе спитав?Чи згоду ти на це комусь давав?Любов два серця на земліНавік з’єднала.Любов тобі життя подарувала.Та є дві речі у буттяЯкі від нашого бажання Не залежать геть.То є життя і см ерть.Та можна все своє життяНа цій землі прожить не так.Спитаєш як? Я відповімЖиви, щоб в серці у твоїмЖила лише любов. Те серце, що любовДо ближнього велику маєПовіки не вмирає.

* * *

Есть два путиБорьбы со злом,Не делай злаИ воздавай за зло добром.

«Неймовірне життя Уолтера Мітті»У 1939 році Джемс Тербер

опублікував оповідання «Та-ємне життя Уолтера Мітті». Го-ловним його був звичайний «маленький» чоловік з Коннек-тикуту з великими, просто-таки величезними мріями. Історія про Мітті, зрозуміло, вияви-лася вкрай привабливою для кінематографістів. Легко здо-гадатися, що в новій картині від оригінального розповіді за-лишилося вкрай мало. У вер-сії Стіллера Мітті (у виконанні самого режисера) — сучасна людина, працівник фотослуж-би журналу Life, закоханий у Шеріл (Крістен Уіг), співро-

бітницю бухгалтерії того ж ви-дання. Однак Уолтер настільки сором’язливий, що у нього не вистачає хоробрості ані запро-сити Шеріл в кафе, ані навіть «підморгнути» їй на сайті зна-йомств.

Однак в один прекрасний день обставини змушують Уол-тера припинити мріяти і по-чати діяти. З’ясовується, що жу рнал, в якому він працює, закривають. В результаті Мітті не залишається нічого іншого, як почати діяти. Він вирушає на пошуки героя на обкладин-ку останнього номеру. Він їде в Гренландію а потім і далі

Дехто з критиків сварить срічку за дещо наївність, але ці звинувачення не мають під-став. «Мітті» знятий настільки майстерно і казково, що в ній є на що подивитися окрім спе-цефектів. Зрештою Стілеру-режисеру вдалося головне — закохати глядачів у життя.

* * *Оригінальна назва: “Secret

Life of Walter Mitty”; Рік: 2013; Режисер: Бен Стіллер; Сцена-рій: Стів Конрад; Оператор: Стюарт Драйберг; Продюсе-ри: Бен Стіллер, Гор Вербін-ськи; У ролях: Бен Стіллер, Крістен Уіг, Шон Пенн та інші.

«СХОДИ» • українська християнська газета № 4 (147) липень-серпень 20146[•] тема номера

Закінчення. Початок – на стор. 5

«З ненавистю до гріха, але без ненависті до особи»Про Боже пробудження в суспільстві, ненависть і прощення – від християнського освітянина Тараса Дятлика

Коли сталася аварія в мос-ковському метро, то дуже ба-гато українців висловили свої співчуття, молилися за рідних і близьких людей тих, хто по-страждав чи загинув. Але, на превеликий жаль, немало тих, хто називає себе християни-ном, почали писати в соцме-режах, що це Боже покарання на росіян, що ця аварія за-служена. Тобто це був прояв латентної ненависті, коли де-які люди беруть на себе від-повідальність висловлювати оці ночні судження, висловлю-вати міру заслуженості/неза-служеності страждань ворога, який веде гібридну війну проти нашої країни.

Навіть коли гинуть сепара-тисти, так звані «ополченці», ми не можемо і не маємо пра-ва брати на себе роль судді і стверджувати, чи заслужено вони померли, чи ні. Хоча спо-куса дуже велика. Наша місія, хоча це і надто важко, – засу-джувати гріховні дії і шукати, яким чином проявити Божу любов до того ж терориста. Хоча це, можливо, й не будуть якісь добрі слова, тому що Бог проявляв Свою Любов не тіль-ки мовою благословінь, але й мовою Своїх судів.

Хвороба ненавистю схожа на ракову пухлину мозку з усіма стадіями руйнування людини як організму, спільноти людей як культури та народу. Спочат-ку ми починаємо втрачати чут-ливість щодо інакомислячих або ж представників іншої на-ції (ні, не расизм, а ненависть у відношенні до іншого), потім втрачаємо історичну пам’ять, що всі ми діти Одного Батька і одного праотця Адама. Потім ракова пухлина ненависті по-чинає активно впливати на те, що і як ми робимо, а точніше, не робимо. З’являється так званий параліч християнських чеснот і ми починаємо уподі-бнюватися фарисеям і садду-кеям, левитам і священикам, які обходять стікаючого кров’ю самарянина стороною.

На передостанній стадії по-рушується слух, зір і мова, ми перестаємо розсудливо чути не тільки Господа, але й один одного, тому що ненависть закриває наші вуха і очі, стає частиною нашої вербальної комунікації.

На останній стадії відбува-ються когнітивні та емоційні порушення, коли людина вже не здатна керувати своїм ін-телектом і емоціями, не здат-на розумно висловлюватися і розумно проявляти або ко­нтролювати свої емоції, з’я­вляються галюцинації: ми по-чинаємо чути і бачити те, чого насправд.

Ну і ще такий момент у пла-ні ненависті: коли людина ві­дкрито виражає свою нена-висть, часте явище нині серед українців, коли вони відкрито пишуть, що «я ненавиджу Путі-на», «я ненавиджу росіян», то мені здаається, що це якраз і походить від нерозуміння про-рочої ролі Церкви, яка полягає в тому, що ми проголошуємо Божу любов і Божий суд, але проголошуємо з ненавистю до гріха, проте без ненависті до особи. Тому що це Божа роль – вирішувати, хто заслуговує на Його ненависть і прийняти фі-нальне рішення щодо людини. Я знаю, що це досить важко, сам прошу у Бога милості не стати носієм ненависті.

Ще додам, що ненависть частіше за все проявляється у людей, які в чомусь неза-доволені собою чи якимись обставинами в своєму житті. Тому й виникає така безсила лють, бажання когось зламати, «задвинути» на місце, зірвати на комусь свою лють. Тобто людина практично перестає володіти своїми емоціями, і ці особистісні проблеми вилива-ються в прояв ненависті у різ-них формах до сторонніх осіб.

Тільки коли людина зберігає Божий спокій, перебуває в тіс-ному спілкуванні з Ним, тоді вона здібна контролювати і розділяти ці речі: ненависть до дії від ненависті до особи.

Ненависть до Росії — це не той об’єднуючий фактор, на-вколо якого повинен збира-тися і гуртуватися наш народ, тим більше, Христова Церква. Нам потрібно усвідомити, що бажання благ і благословіння для своєї землі несумісні з по-чуттям ненависті до Росії і до росіян, тому що вони, насам-перед, руйнують саме нас як особистість, як народ. Більше того, яким чином ми, христи-яни, діти Божі, можемо бути свідками Його любові, Його спокутної і зцілюючої любові, якщо почуття ненависті, во-рожнечі, злоби, огиди, зневаги до російського та Росії руйнує, насамперед, нас, християн, нас – українців як народ, нас – Україну як країну? Також не слід забувати, що не ненавиді-ти зовсім не означає погоджу-ватись з неправдою.

– Які перспективи бачите в майбутньому?

– Особисто я не думаю, що це протистояння закінчиться настільки швидко і настільки добре, як нам усім цього хоті-лося б і як це обіцяють політи-ки. Думаю, це надовго. Нам, як християнам, не варто очі-кувати, що знову настане та-кий спокій, як був раніше, і ми знову зможемо повернутися до «нормального» життя. Нам потрібно прийняти цю ситуа-цію як таку, в якій потрібно на-

вчитися жити. А отже потрібно змінити свій підхід до місії, по-вернутися до місіонерської ді-яльності в найрізноманітніших її формах: місії в суспільстві, місії в освіті (освіта – це взага-лі одна з найменш зачеплених місіонерами сфера життя сус-пільства), місії у віртуальному світі, де молодь проводить зна-чну частину свого часу.

Я думаю, що якщо ми моли-лися про пробудження, якщо Бог відповідає нам таким чи-ном і пробуджує нашу свідо-мість, спонукує увесь народ до питань «чому це відбуваєть-ся?» і «що робити?», то питання місії для нас є пріоритетним. Якщо Бог відкриває ці можли-вості, то ми маємо йти з Єван-гелієм та свідкувати про Його славу. Якщо ми втратимо цей шанс, не використаємо його, то, я думаю, ситуація буде роз-виватися ще гірше. Я говорю зараз взагалі про Церкву в ці-лому, не розділяючи х ристиян на деномінації та конфесії.

Позитивний момент, який я бачу в усій цій ситуації, – те, чому ми вчимося: багато справді другорядних питань, якими ми раніше переймали-ся на повному серйозні, зараз відійшли на другий план. Сьо-годні різні служителі вчаться більше триматися тих речей, які їх об’єднують, а деякі теоло-гічні суперечки відходять геть на дальній план. Сьогодні слу-жителі займаються питаннями біженців, наданням душеопі-кунської та матеріальної допо-моги, служать своїм майном та часом. Тобто, це те, чому ми вже вчимося.

– Ви чому вчитеся?– Я вчуся прощенню. Одна

справа, коли ми прощаємо якісь речі в побутовому пла-ні, які Бог ставить у пряму за-лежність «...і прости нам бор-ги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим...». Інша справа, коли Бог дає нам мож-ливість прощати не в плані по-годитися з системою оцінки, зі світоглядною частиною, а ставитися з Божою любов’ю до людини, до країни, чи вождя, в психічному здоров’ї якого є сумніви і який скритно діє по відношенню до нашої країни.

Наші м’язи розвиваються ті льки тоді, коли ми певним чином їх нагружаємо, приму-шуємо напружуватися. В по-стійно спокійному стані наші м’язи атрофуються. Так само й наші емоції, розум, світогляд, цінності. Так само атрофуєть-ся й прощення. Тому Боже ви-ховання полягає в тому, щоб глибше зрозуміти Божу любов через прощення.

– Як викладач, як людина, причетна до кування христи-янських служителів, скажіть, які перетурбації сьо годні ві­д буваються у світі освіти?

– Ну, поки що я сам це ста-раюся осмислити. Та й люди в нас поки що дуже напружені. Потрібен час для реанімації. В нашій Асоціації 54 навчальні заклади: в Україні, Росії, Білору-сі, Молдові. Настрої в усіх най-різноманітніші: від тих, хто від-крито підтримує те, що робить президент Росії і допомагає те рористам так званих «ЛНР» і «ДНР» до ультрарадикальних українських націоналістів, які сповідують виключно «Слава нації!» – «Смерть ворогам!». Є повний спектр цих суспільно­політичних думок в наших за-кладах, як серед студентів, так і серед викладачів. Тому що те, що відбувається в навчальних закладах, віддзеркалює те, що відбувається в помісних це рквах. Не менше, і не біль-ше. Хоча варто зазначити, що переважна більшість (не можу сказати, що абсолютна), ди-виться на ситуацію по Україні досить помірковано і зріло.

Богословські навчальні за-клади в Росії та Україні не-суть безспосередню пряму відпові дальність за те, як по-місні це ркви реагують на те, що відбу вається у ставленні одного на роду до іншого. Ми відповідальні за те, чому ми вчили і чому ми вибирали не вчити наших студентів, бо вва-жали, що це, скажімо, їм непо-трібно чи не пригодиться, чи не практично. Якщо ми вчили студентів, що «вся земля і діла на ній згорять» (2 Петра 3:10), і що не потрібно «зациклювати-ся на земному», а потрібно за будь­яку ціну вижити до Друго-го Пришестя, то от ми і маємо таку реакцію деяких служите­лів на те, що відбувається: бай-дуже, або й навіть жорстоке ста влення до інших.

Якщо ми не вчили студентів застосовувати систему хрис-тиянських цінностей по відно-шенню до суспільно­політичної діяльності, то сьогодні ми та-ких служителів і маємо. Тому що бачимо, що люди просто не знають, як оцінювати ці по-дії, і часто впадають в духовно­

емоційну істерію.Ну, а найбільшою бідою, як

на мою суб’єктивну думку, є те, що ми не приділяли ува-ги викладанню практичного (прикладного) богослов’я, в се нсі як застосувати Біблійну (не конфесійну!) теологію до ті­єї ситуації, в якій ми сьогодні знаходимося.

Не навчали, тому що були інші акценти: або на теології,

або виключно на практичних аспектах служіння. А мали би більше навчати майбутніх слу-жителів тому, як думати, як формувати свій світогляд та систему цінностей, і допомога-ти у цьому іншим. Тому що за абсолютно любою практикою стоїть певна теорія з світогля-дом і певними цінностями. І от зараз усе це вилазить боком через нездатність адекватно реагувати в цій ситуації.

Мають змінитися навчальні програми у своєму змісті. Але насамперед має змінитися ми­слення у викладачів і керівни-ків семінарій. Це все комплек-сний тривалий процес, який не може відбутися сам по собі. Потрібен діалог, який буде про-ходити з болем, з хворобами. Тому що тільки тоді змінюється свідомість, світогляд і цінності. Усе це нас чекає ще попереду... Але хочу сказати, що більшість освітян все­таки налаштовані на співпрацю, на те, щоб зали-шатися разом, спільно робити висновки, спільно шукати ви-хід. І це зрозуміло, тому що на ці рішення потрібен час.

Зрештою, я оцінюю це по-зитивно, тому що інакше ми би ніколи не прийшли до необ-хідності вирішення цих питань. І, можливо, це якраз і є Божа милість до нас, щоб постави-ти нас перед цими питаннями такими страшними подіями і дати нам можливість вчитися жити і навчати в нових обста-винах. Божа благодать вчить нас, служителів, першорядним цінностям, знову починаючи з базових речей, тих самих Де-сяти заповідей: якщо «Не вкра-ди», то це стосується не тільки олівця, а й території; якщо «Не свідчи неправдиво», то це сто-сується не тільки пліток, які я комусь розповідаю про ко-гось, але й ЗМІ, в тому числі християнських. Нам знову по-трібно повертатися до самих основ християнської етики, до основ Євангелії… Молимося. Солимо. Світимо.

Розмовляла З.Попович

«СХОДИ» • українська християнська газета№ 4 (147) липень-серпень 2014 7

[•] тет-а-тет

[•] подружній діалог

Почати традицію подружній діалогів – це чудова можли-вість зупинитись ввечері і поговорити з коханим/коханою.

Дуже часто в шаленому леті днів, навіть спілкуючись, нам не завжди вдається заглибитись у спілкуванні і піти далі за традиційні «як пройшов твій день?», «що робив/робила?», «що нового?».

Обговорення для двох: як почати розмовляти зі своїм чоловіком (дружиною)

Подружні діалоги – це мож-ливість глибшого спілкування, краще зрозуміти один одного, пізнати мрії і почуття партне-ра, зблизившись як пара. Такі діалоги підходять як одруже-ним парам (незалежно від до-свіду стосунків), так і молодим парам, які тільки планують одружитись або зустрічаються. Вони необхідні, аби допомогти тобі краще зрозуміти почуття твого партнера, слухати і чути один одного. Не варто нама-гатись змінити один одного чи маніпулювати. Кожна відпо-відь на питання Діалогу має бути прописана – отже ви бу-дете знати напевне, які саме почуття є у партнера. Не те, що ви обидва думаєте з цього при-воду, але як ви обидва почува-єтесь. Почувши партнера – на-магайся зрозуміти і прийняти його/її відповідь і почуття.

Подружній діалог проводи­ться парою щодня і триває півгодини.

Як проводити подружній діалог?Одне питання = одне обго-

ворення. Бажано піднімати по одному питанню щодня. Попередньо відповідь на за-питання ми записуємо окре-мо один від одного (не під-глядаючи, можна на самоті протягом дня), а при зустрічі – озвучуємо відповіді один

одному (говорить кожен по черзі по 10 хв.)

Якщо Вам дозволяє час – Ви можете присвяти цілий вечір змістовному спілкуван-ню, завчасно домовившись про це і створивши відповід-ну атмосферу – піти на вече-рю удвох або влаштуватись вдома при свічках за чаш-кою чаю, не поспішаючи і не відволікаючись на сторонні речі, телефон чи телевізор.

Найкраще обговорювати 1 питання за 1 вечір (спілку-вання щовечора по 20 хв.: 10 хв. говорить чоловік і 10 хв. – дружина).

Секрети, Які допомо­жуть зробити ваші діа­логи уСпішнішими:

• Якщо Ви пропустили де-кілька вечорів — не зупиняй-теся, продовжіть спілкування з того місця, де зупинилися.

• Будьте гнучкими один до одного. Не обов’язково про-водити ділог в один і той са-мий час щодня – Ви можете приділити годину зранку за-мість вечірньої годин, або зустрітись для діалогу на обід посеред робочого дня! Будьте винахідливими!

• Пам’ятай, що це займає лише 30 хв. на день: 10 хв. на написання відповіді і по 10 хв. на обговорення відпо-віді (10 хв. слухаємо і 10 хв.

ділимось своєю відповіддю на питання) – це не велика інвестиція, яка 100% зробить ваші стосунки міцнішими!

• Тримай список питань «про запас» в легкодоступно-му місці – запис у блокноті чи просто он­лайн.

• Не запитуй, чому партнер написав чи сказав саме те, що сказав. Діалог – це час, щоб слухати і чути один одного.

• Якщо Ви знаходитесь на відстані – Ви можете вико-ристовувати чат, skype, e­mail або регулярну переписку для «діалогів», а коли ви знову будете разом – оберіть час, щоб проговорити всі теми, які піднімались.

• Концентруйся на почут-тях більше, аніж на думках.

• Не намагайся змінити партнера через діалоги – це час для того, щоб зрозуміти почуття один одного і почути один одного, а не змінити їх.

• Не підглядайте один до одного, якщо ви пишете від-повіді на запитання в один і той самий час.

• Старайтесь не переви-щувати часового ліміту в 10 хв. написання і 10 хв. обгово-рення одного питання.

Пам’ятай, традиція Подруж-ніх Діалогів – це чудовий по-дарунок, який ви робите один одному, щоб зміцнити ваш шлюб і стосунки, поглибити розуміння один одного і бу-дувати єдність. Це подарунок без умовностей і надзвичай-них очікувань. Це можливість чути один одного і розуміти, без маніпуляцій і страху.

[•] питання до діалогутиждень 1

День 1. Починаючи традицію сімейних діалогів, яке моє найбільше очікування ______? Опиши очікуване в дета-лях

День 2. Я думаю, найкращим часом для проведення на-ших щоденних Діалогів є __________? Як я почуваюсь щодо цього?

День 3. Що я сподіваюсь отримати розпочинаючи цю по-дорож в Щоденні Подружні Ділоги? Як я почуваюсь щодо моєї відповіді?

День 4. Якби Господь подарував мені одну екстра­годину на день, як би я її використав/ла? Як я почуваюсь щодо моєї відповіді?

День 5. Описати одну подію, яка трапилась зі мною сьо-годні і викликала у мене серйозні / стійкі / неочікувані по-чуття. Що я відчуваю стосовно цієї події?

День 6. Моя особиста ціль №1 на цей рік ___________? Як я почуваюсь, коли ділюсь цим з тобою?

День 7. Який найбільший виклик, з яким ми стикнулись у цьому році? Як я почуваюсь щодо цього?

тиждень 2

День 1. В яке місце, де ми ніколи не бували раніше ра-зом, я б хотів/ла по подорожувати цього року? Що я про це думаю?

День 2. Чи намагаюсь я контролювати моє / наше май-бутнє, чи я довіряю Богові, що Він потурбується про нього для мене / для нас? Як я почуваю щодо цього?

День 3. Що я вважаю нашими границями як пари? Що я про це думаю?

День 4. Як я почуваюсь, коли Ти робиш спеціальні зусил-ля, щоб показати, що я особлива/ий та важлива/ий для тебе? Опиши відповідь у деталях.

День 5. Як я почуваюсь, коли ти даруєш мені подарунок чи робиш для мене сюрприз? Опиши відповідь у деталях.

День 6. Як я можу вдосконалити мій «комунікаційний ра-дар», щоб краще слухати тебе, мій рідний / моя рідна? Що я про це думаю?

День 7. Які нереалістичні очікування я маю щодо тебе? Як я почуваюсь, коли ділюсь цим з тобою?

«Сімейний клуб»

Біблія — поетична. Її мова безкінечно гарна, яскрава, рельєфна! Образи насичені, істини точні. Але навіть при всій унікальності, неповторності мови Біблії, в ній є окре-мі місця, які ми називаємо Золотими віршами. Пропоную звернути увагу на приголомшливий за своїм змістом, ди-намікою і силою текст, який не залишає байдужим нікого з читаючих.

Складається він з кількох слів: «...а я та дім мій будемо служити Господеві» (Книга Ісуса Навина 24:15).

«А я та дім мій будемо служити Господеві»Що стоїть за цими словами?

Одна фраза, а скільки в ній всього: тверде рішення і ви-бір, сповідання і обітниця. Мова йде не про просту за-яву, гасло з трибуни або обі-цянку, дану тільки для того, щоб «не чіплялися». І вже тим більше зроблену для красно-го слівця. Це вистраждане рішення душі, в ньому біль сумнівів і твердість духу, обі-цянка і надія. Надія на Того, перед Чиїм Лицем ця обіцян-ка робиться. З усвідомлен-ням повної відповідальності перед Вседержителем. Таким чином, це не просто один з найкрасивіших текстів Біблії, це велика істина, сенс якої

корисно зрозуміти. Служіння Господу — це ре-

зультат прийнятого рішення, яке підтверджується практи-кою життя та свідченням у самому собі.

Що особливого в цій заяві? Чим вона цікава?

У заяві чоловіка віри мені бачиться чотири наріжних ка мені, на яких базується Бо­же благословення для кожної людини і кожної сім’ї без ви-нятку:

1. Служити Господу буду, по­перше, я сам;

2. Служити Господу буде мій дім;

3. Служити ми будемо Гос-поду;

4. Господу ми будемо саме служити.

Прийняти рішення — це одне, а от виконати обіцянку — це зовсім інше. Що значить служити Господу? Який сенс закладається в це визначен-ня? А ось який:

«Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш Господь один! І лю­би Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю! І будуть ці слова, що Я сьогод­ні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і ко ли ти лежатимеш, і коли ти встава­тимеш. І прив’яжеш їх на озна­ку на руку свою, і будуть вони по в’язкою між очима твоїми. І напишеш їх на бічних одвірках дому свого та на брамах сво­їх.» (Втор. 6:4-9).

Все у всьому — Бог. Служіння зачіпає абсолютно всі сфери життя. Вдома, на дорозі, «іду я, відпочиваю» (Пс. 138) — скрізь. Тільки Господь, тільки служіння Йому. І ніяких компромісів: за-повіді «будуть пов’язкою між очима твоїми».

Резонне питання може за-дати хтось: а воно того вар-те? Найкраще відповідає на це питання Сам Спаситель: «Отже, кожного, хто Мене ви­знає перед людьми, того пе­ред Небесним Отцем Моїм визнаю й Я. Хто ж Мене від­цурається перед людьми, то го й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм. ... Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи до­чку, той Мене недостойний. І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний. Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить

душу свою, той знайде її» (Мат. 10:32-39).

Варто впокорюватися, вар-то боротися,

Варто за це життя все від-дати.

Андреас Патц, пастор церкви м. Біркенфельд (Німеччина), редактор

«Міжнародної християнської газети»

«СХОДИ» • українська християнська газета № 4 (147) липень-серпень 20148

Українська християнська газета «СХОДИ» • Засновник: Управління Закарпатської Об’єднаної Християнської Євангельської Церкви Жи-вого Бога • Свідоцтво про реєстрацію: № 178 серія 3Т від 21.05.99 • Шеф-редактор: Сергій Балюк; Головний редактор: Зоряна Попо-вич; • Адреса редакції: 88000, Україна, Закарпатська область, м. Ужгород, а/с 173; e-mail: sxody99@gmail.com • www.clg.in.ua та www.livegod.org • Номер видрукувано у друкарні ПП «Борнео» 88000, м. Ужгород, вул. Лєрмонтова, 25 а. Друк офсетний. Умовн. друк. арк. 2 Підписано до друку 30.07.2014 • Замовлення: № 02010 •

Тираж: 2 915 примірників • Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій. Ре-дакція може не поділяти точки зору авторів. Рукописи не повертаються і не рецензуються. Редакція залишає за собою право редагувати мате-ріали. • У газеті використано публікації друкованих та електронних ЗМІ. Ваші відгуки та побажання, а також матеріали, оповідання, свідчення, вірші, повідомлення, ідеї, малюнки, фото надсилайте на адресу редакції з поміткою «Сходи». • Газета «Сходи» видається й розповсюджується за пожертви. • Ми потребуємо Вашої молитовної та фінансової підтримки.

[•] місце для чуда[•] усміхнись

ХРИСТИЯНСТВО — це не система обрядів і традицій. Християнство — це навіть не добрі діла чи виконання заповідей. Християнство — це ОСОБИСТІ стосунки людини з Богом, Який створив кожного з нас. Він любить тебе. Він кличе тебе. Твоє життя може бути змінене через спасіння Іменем Ісуса Христа. Звернися до Нього у цій молитві: Дорогий Ісусе! Я знаю, що Ти є, і вірю, що Ти помер за мої гріхи. Прошу Тебе, увійди в моє серце, зміни моє життя. Стань соїм Господом і Спасителем. Дякую Тобі, Боже, за те, що Ти почув і простив мене! Амінь.

І ЩЕ... ТОБІ ПОТРІБНА ЦЕРКВА. ЖИВА І СВЯТА. ЗАВІТАЙ ДО НАС!

зібрання церкви:[•] для чого ти живеш?

– Алло, це бюро знахідок? – запитав дитячий голосок.– Так, малюк. Ти щось загубив?– Я маму втратив. Вона не у вас?– А яка вона твоя мама?– Вона гарна і добра. І ще вона дуже любить кішок.– Так, якраз вчора ми знайшли одну маму, може, це твоя. Ти

звідки дзвониш?– З дитячого будинку №3.– Добре, ми відправимо твою маму до тебе в дитячий буди-

нок. Чекай.Вона увійшла в його кімнату, найкрасивіша і добра, а в ру-

ках у неї була справжня жива кішка.– Мама! – закричав малюк і кинувся до неї. Він обійняв її з

такою силою, що його пальчики побіліли. – Матуся моя!!!

«Бюро знахідок»

...Артем прокинувся від вла-сного крику. Такі сни снилися йому практично щоночі. Він засунув руку під подушку і діс-тав звідти фотографію дівчини. Цю фотографію він знайшов рік тому на вулиці під час про-гулянки. Тепер він завжди збе-рігав її у себе під подушкою і вірив, що це його мама. В тем-ряві Артем довго вдивлявся в її гарне обличчя і непомітно для себе заснув...

Вранці завідуюча дитячим будинком, Ангеліна Іванівна, як завжди обходила кімнати з вихованцями, щоб побажати всім доброго ранку і погладити кожного малюка по голові. На підлозі біля Артемкиного ліжеч-ка вона побачила фотографію, яка вночі випала з його рук. Піднявши її, Ангеліна Іванівна запитала хлопчика:

– Артемчику, звідки у тебе ця фотографія?

– Знайшов на вулиці.– А хто це?– Моя мама, – посміхнувся

малюк і додав, – вона дуже гарна, добра і любить кішок.

Завідуюча одразу впізнала цю дівчину. Перший раз вона приходила в дитячий будинок минулого року з групою волон-терів. Напевно тоді і загубила тут свою фотографію. З тих пір ця дівчина часто оббивала пороги різних установ в надії домогтися дозволу на усинов-лення дитини. Але, на думку місцевих бюрократів, у неї був один суттєвий недолік: вона була незаміжня.

– Ну що ж, – сказала Анге-ліна Іванівна, – раз вона твоя мама, то це повністю міняє справу.

Увійшовши до себе в кабінет,

вона сіла за стіл і стала чекати. Через півгодини пролунав бо-язкий стукіт у двері:

– Можна до вас, Ангеліна Іва-нівна? – І в дверях з’я вилася та сама дівчина з фотографії.

– Так, заходьте, Аліночко.Дівчина зайшла в кабінет

і поклала перед завідуючою товстенну папку з документа-ми.

– Ось, – сказала вона, – Я все зібрала.

– Добре, Аліночко. Я пови-нна поставити ще кілька запи-тань, так годиться, розумі єш... Ти усвідомлюєш, яку ві д-повідальність на себе береш? Адже дитина – це не на дві го-дини пограти, це на все життя.

– Я усвідомлюю, – видихнула Аліна, – просто я не можу спо-кійно жити, знаючи, що ко мусь дуже потрібна.

– Добре, – погодилася заві-дувачка, – коли ти хочеш поди-витися дітей?

– Я не буду на них дивитися, я візьму будь-яку дитину, яку запропонуєте, – сказала Алі-на, дивлячись завідуючій пря-мо в очі.

Ангеліна Іванівна здивовано підняла брови.

– Розумієте, – плутано по-чала пояснювати Аліна, – справжні ж батьки не виби-рають собі дитину... вони не знають заздалегідь, якою вона народиться... гарною чи негар-ною, здоровою або хворою... Вони люблять її та кою, як вона є. Я теж хочу бу ти справжньою мамою.

– Вперше зустрічаю такого усиновлювача, – посміхнула-ся Ангеліна Іванівна, – втім, я вже знаю, чиєю мамою ви ста-нете. Його звуть Артем, йому 5

років, рідна мати відмовила-ся від нього ще в пологовому будинку. Зараз приведу його, якщо ви готові.

– Так, я готова, – твердим голосом сказала Аліна, – пока-жіть мені мого сина.

Завідувачка пішла і через 5 хвилин повернулася, ведучи за руку маленького хлопчика.

– Артемчику, – почала Анге-ліна Іванівна, – познайомся, це ...

– Мама! – вигукнув Артем. Він кинувся до Аліни і вчепив-ся в неї так, що його пальчики побіліли. – Матуся моя!

Аліна гладила його по крихіт-ній спинці і шепотіла:

– Синку, синку... я з тобою...Вона підняла очі на завід-

уючу і запитала:– Коли я зможу забрати си-

на?– Зазвичай батьки і діти по-

ступово звикають один до од-ного, спочатку тут спілкуються, потім на вихідні забирають, а потім назовсім, якщо все в по-рядку.

– Я відразу заберу Артема, – твердо сказала Аліна.

– Гаразд, – махнула рукою завідувачка, – завтра все од-но вихідні, можете взяти, а в понеділок прийдете, і оформи-мо всі документи як годиться.

Артем був просто щасли-вий. Він тримав маму за руку і боявся відпустити її навіть на секунду. Навколо метушили-ся вихователі, нянечки... одні збирали його речі, інші просто стояли осторонь і витирали очі хусточками.

– Артемчику, до побачення. Приходь до нас у гості, – по-

прощалася з ним Ангеліна Іва-нівна.

– До побачення, прийду, – відповів Артем.

Коли вони з усіма попро-щалися і вийшли на вулицю, він, нарешті, зважився задати своїй новій мамі найголовніше питання:

– Мама... а ти кішок любиш?– Обожнюю, у мене їх вдома

цілих дві, – засміялася Аліна, ніжно стискаючи в руці крихіт-ну долоньку.

Артем щасливо усміхнувся і попрямував до себе додому.

Ангеліна Іванівна подивила-ся у вікно слідом йде Аліні з Ар-темком. Потім сіла за свій стіл і почала кудись дзвонити.

– Алло, Небесна Канцелярія? Прийміть, будь ласка, заявку. Ім’я клієнтки: Аліна Смірнова. Категорія заслуги: найвища, подарувала щастя дитині... надсилайте все, що належить у таких випадках: безмежне щастя, взаємну любов, удачу в усьому і т. д... Ну і само собою, ідеального чоловіка, вона не-заміжня... Так, я розумію, що їх мало залишилося, дефіцит, але тут винятковий випадок. Так, і нескінченний грошовий потік не забудьте, він їй дуже знадобиться... малюк повинен до бре харчуватися... Вже все відправили? Спасибі.

Двір дитячого будинку був заповнений м’яким сонячним світлом і радісними дитячими криками. Завідуюча покла-ла трубку і підійшла до вікна. Вона любила довго стояти і ди-витися на своїх малюків, роз-правивши за спи ною величез-ні білосніжні крила...

Чоловік приходить до пас-тора з проблемою:

– Допоможіть, хтось із членів церкви вкрав у мене велосипед, а хто це зробив, я не можу дізнатися!.

– Це дуже просто, сину мій, – сказав пастор – про­сто зачитайте перед усі ма 10 заповідей. Той, хто на за повіді «Не кради» почер-воніє, той і злодій.

Через деякий час пастор запитує, чи знайшов чоло-вік злодія.

– Та ні, – зніяковіло відпо-відає чоловік, – все вийшло іна кше. Справа в тому, що коли я дійшов до заповіді «Не чини перелюбу», то згадав, де залишив свій велосипед.

* * *Молодий служитель звер-

нувся до свого наставника з питанням:

– Пастор, чи повинен я по-вністю відректися від світу?.

– Не турбуйся, – відпо-вів наставник, – якщо твоє жи ття дійсно буде християн-ським, світ сам зречеться тебе.

* * *Йде збір пожертвувань

у церкві. Помилково один чоловік поклав на тацю замість десяти рублів ти-сячу. Виявивши це, в кінці зібрання він з тр ивогою поквапився до пастора по-відати йому про допущену помилку. Заспокоюючи йо­го, пастор сказав:

– Не турбуйся, брате, на небі тобі запишеться тільки десять рублів.

* * *Під час письмового іспиту

в Біблійному інституті екза-менатор, побачивши збен-тежені обличчя студентів, співчутливо пропонує:

– Брати, а ви не пробу-вали помолитися і запита-ти правильної відповіді в Бога?

– А якщо Бог відповідає через конспект?..

* * *– Тату, ти просто чудовий.

До речі, знаєш, яка різниця між тобою і електричною лампочкою? Так ось: тебе не можна замінити. Ні за що!

* * *– Там прийшов один то-

вариш зі служінням дару і благовістя, – повідомив Дже ральд.

Виявилося, листоноша.* * *

Один фермер вирощував у своєму городі кавуни. З часом він почав помічати, що кожен раз під час його відсутності на фермі зникає кілька стиглих кавунів.

Помізкувавши, він дещо придумав: на кавуновому полі з’явився напис: «Обе-режно! Один з авунів міс-тить отруту!»

Коли фермер повернув-ся після свого наступного від’їзду, він перерахував усі кавуни і виявив, що жоден з них не пропав. «Вийшло», – подумав він.

Повертаючись до будин-ку, він помітив, що на полі з’явилася ще одна таблич-ка. На ній було написано: «Тепер отруту містять ДВА кавуна»!

Знайти маму ...по фотографії