випуск № 13 васильківщина нова регіональна1p 03,02,2011 макет 1

ВАСИ ЛЬК І В Щ И Н А

Н О В АГазета

Васильківського району

та міста ВасильковаР Е Г І О Н А Л Ь Н А№ 13 (13) 03 лютого 2011 року

В А С И Л Ь К І В Щ И Н А

Н О ВАР Е Г І О Н А Л Ь Н А

Уже кілька років підряд Васильківська райдержадміністрація та Васильківська рай-

онна рада проводять конкурс присвоєння на почесного звання «Гордість Васильків-

щини». Нинішнього року вперше таку чудову традицію вшановувати кращих серед

кращих запровадила і Васильківська міська рада.

Вручення свідоцтв про присвоєння почесного звання «Гордість Васильківщини» ви-

лилося у грандіозне міськрайонне свято, яке відбулося у великому залі Васильківського

міського Будинку культури 28 січня ц.р. Тут зібралися представники трудових колективів

міста і району, громадських організацій, партій та рухів, голови сільських і селищних

рад.

Звучить Гімн Васильківщини. Ведуча Мар’яна Люта запросила на сцену голову Ва-

сильківської районної ради О.В.МАЗЕПУ, голову Васильківської райдержадміністрації

В.І.САБАДАША, Васильківського міського голову С.Г.ІВАЩЕНКА, які тепло і щиро

привітали присутніх з урочистостями з нагоди підбиття підсумків діяльності трудових

колективів міста і району за 2010 рік і вручення свідоцтв про присвоєння почесного

звання «Гордість Васильківщини», в різних номінаціях, подарунків та квітів.

Один за одним під звуки музики піднімалися на сцену аграрії, промисловці, праців-

ники органів виконавчої влади місцевого самоврядування, медицини, освіти, культури

та спорту, малого та середнього бізнесу, самодіяльні артисти, школярі, комунальники,

благодійники, меценати, громадські активісти, працівники правоохоронних органів.

У номінації «Краща мама» гордістю нашого регіону стала жителька села Барахти

О.М.САЛМАНОВА, яка маючи 6 власних дітей, узяла на виховання 5 чужих, першою в

районі створила дитячий будинок сімейного типу. Коли Олена Михайлівна піднімалася

на сцену, зал аплодував їй стоячи.

Після завершення урочистої церемонії вручення нагород відбувся святковий концерт

з участю аматорів сцени міста і району, а також народного артиста України Олександра

Тищенка.

Л. ДИПТАН.

"Гордість Васильківщини 2010"

2 № 13 (13) 03 лютого 2011 року



1 лютого 2011 року, розпочалася VIII сесія Верховної Ради України VI скликання.

На відкритті були присутні Президент України Віктор Янукович та Кабінет Міністрів

України у повному складі на чолі з Прем’єр-міністром України, Головою Партії регіонів

Миколою Азаровим.

Після того, як хор проспівав Гімн України, і Голова Верховної Ради оголосив початок

роботи сесії, до парламентарів звернувся Глава держави, який окреслив завдання, що сто-

ять перед країною у 2011 році. «Ми повинні зробити все, щоб люди не на словах, а у

власному повсякденному житті відчули, що реформи проводяться заради них, заради

наших дітей, заради майбутнього країни», - наголосив Віктор Янукович, звертаючись до

народних обранців.

Президент закликав політиків припинити протистояння і ворожнечу, об’єднатись на-

вколо ідеї проведення глибоких реформ в економіці і соціальній сфері, модернізації

країни, створення ефективної системи національної безпеки, зміцнення авторитету

України на зовнішній арені.

Після ухвалення порядку денного VІІІ сесії Верховної Ради України VІ скликання

українські парламентарі приступили до розгляду нагальних законопроектів, що потре-

бували негайного розгляду та ухвалення рішення. І, як наголосив Голова депутатської

фракції Партії регіонів Олександр Єфремов, парламентська більшість налаштована на

конструктивну, плідну роботу, і є місце діалогу та компромісам задля достойного май-

бутнього української держави.

Одним із документів, який у перший день роботи парламентського корпусу, об’єднав

депутатів з усіх фракцій, став Закон «Про внесення змін до Конституції України щодо

проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів

Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, місь-

ких голів». Підтримка 310 голосами цього законопроекту поставило крапку в правовій

дискусії, щодо того, коли має обирати народ України Президента, Верховну Раду.

Прес-служба Партії регіонів

З дня смерті Євгенія Петровича прошло більше чотирьох років. Ми знаємо при-

клади, коли імена відомих політиків і за коротший термін вдавалися до забуття. Але

Кушнарьов не той випадок – його не забувають і, немає сумніву, не забудуть. Напере-

додні 60-ліття Євгенія Кушнарьова, ми знову згадуємо про цю людину.

«Я не верю в чудо, не верю в то, что счастливую жизнь можно построить лозунгами

на Майдане, опираясь на революционную волю масс, потому что, кроме проблем, этот

революционный прорыв ничего не принесет. С его помощью можно ломать, свергать, но

строить ничего нельзя».

Євгеній Кушнарьов,

«У новой оппозиции есть сильный раздражитель»,

«2000», 25-31 березня 2005 року

«Когда Украина встала на путь самостоятельного государственного строительства, мы

(я имею в виду народных депутатов первого созыва) понимали: для того чтобы не расте-

рять тот экономический потенциал, которым располагали, обеспечить максимально быст-

рый экономический рост и резко снизить уровень коррупции в бюрократическом

аппарате, нужно сломать административно-командную систему государственного управ-

ления и пойти по пути децентрализации власти.

Практически один за другим были приняты несколько законодательных актов, которые

ввели в нашу жизнь понятие местного самоуправления и наполнили его конкретным

смыслом. Области получали достаточно широкие полномочия, их руководители избира-

лись прямым голосованием. Если бы такая модель была сохранена и развивалась дальше,

мы бы еще несколько лет назад провели административно-территориальную реформу, и

вопрос о федерализме сегодня не поднимался бы в принципе, а мы с вами жили бы в со-

вершенно другом, с точки зрения качества жизни, государстве. Но, к сожалению, благо-

даря позиции тогдашнего спикера парламента А. Мороза и его единомышленников все

наши инициативы были свернуты. Украина фактически вернулась к советской центра-

лизованной системе управления...

Я убежден: федерализм – это сегодня единственный выход для Украины. Если мы сей-

час не воспримем те принципы, которые уже более 30 лет составляют европейскую фи-

лософию государственного управления, то отстанем безнадежно, и тогда потери – как

экономические, социальные, так и политические – будут действительно велики».


«Еще раз о федерализме»,

«2000», 14-20 квітня 2006 року

«... Нация мы, граждане Украины, или пока еще нет? Этот вопрос витает в воздухе,

пожалуй, на протяжении всех лет независимости нашего государства, но окончательного

ответа на него (если не принимать во внимание голую риторику некоторых отечествен-

ных политиков) так и не существует.

По простой причине – нация должна формироваться вокруг единого знаменателя, ко-

торый, увы, до сих пор не определен.

Хотя, казалось бы, проблем здесь быть не должно – имеется государство, причем –

многонациональное.

А раз так, то вполне логично было бы строить национальную идеологию именно на

этом базисе – не акцентируя внимания на этнокультурном факторе, а больше упирая на

общность истории (отсюда – на пересечение культурных и бытовых традиций), единство

территории, экономические взаимосвязи, необходимость совместного построения своего

будущего.

Иными словами, руководство страны должно было действовать строго в рамках эн-

циклопедического определения нации как «социально-экономической, культурно-поли-

тической и духовной общности людей, сложившейся в результате становления

государства и выработки надэтнической культурной и политической традиции».

Это настолько очевидный момент, что его даже можно назвать банальным. Именно

таким образом формировались нации в государствах, где в силу исторических обстоя-

тельств «сходились» несколько этносов либо же представителей близких этнически, но

различных по лингвистическому признаку групп. Примеры Швейцарии или Бельгии с

их языковым различием при мононациональной (не этнической!) самоидентификации

населения стали уже хрестоматийными…

Если говорить в общем, то из-за подобного подхода к делу формирования украинской

нации мы рискуем потерять даже тот имеющийся, хотя и не оформленный теоретически,

но все-таки позитивный потенциал и в итоге оказаться в исходной точке. Причем при

значительно худших стартовых позициях, нежели 15 лет назад, поскольку тогда все дей-

ствительно начиналось с «нуля». А сейчас придется ломать какие-то уже устоявшиеся

принципы, взгляды и, что больнее всего, мироощущение наших граждан, привыкших за

прошедшее время к тому, что они – граждане Украины – без разницы, на каком языке

разговаривают, читают газеты, слушают радио.

Подобная ломка чревата непредвиденными, но заведомо негативными послед-

ствиями».


«Национальная идеология Украины: как есть – и как надо, чтоб было»,

«2000», 11-17 січня 2008 року

«… патриотично не то, что сводится к шароварно-сентиментальной слезливости, а то,

что направлено на усиление собственной страны – всей, абсолютно всей страны, без за-

ранее тобой выделенных культурных резерваций.

Единственный же путь к формированию здоровой, подлинно национальной, совре-

менной идеологии государства Украина, путь, учитывающий как ее европейский выбор,

так и ее фактическое геопсихологическое состояние, – это путь развития гражданского,

мультикультурного, подлинно европейского украинского национализма. Национализма,

в котором большая часть граждан Украины, в силу объективных исторических причин

предпочитающих общение на русском языке, будут ощущать себя полностью интегри-

рованными в социальную и культурную жизнь страны, и будут абсолютно такими же от-

ветственными и полноценными ее гражданами, как их соотечественники, относящие себя

к украиноязычной ее части.

Зададим себе незамысловатый вопрос: что же такое национальная идеология и нацио-

нальная идея? В целом, как таковая, не обязательно украинская – любая. Мы считаем,

что национальная идеология – это идеология доказательства и демонстрации преиму-

ществ и достоинств своей нации, своего народа, своей страны. Другого смысла, другой

базы для национальной идеи и идеологии нет и, по нашему убеждению, быть не может.

В такой постановке вопроса опора на этнокультурную основу построения национальной

идеологии и нации выглядит особенно нелепой. Ибо сводить доказательство величия и

красоты своей страны и народа к фольклорному самолюбованию и демонстрации всему

миру своих провинциальных самокопаний – это путь не к национальному величию, а к

национальному позору. По крайней мере, в глазах тех, кто уже давно прошел все эти ста-

дии и знает им истинную цену.

А доказать свое величие можно иным, единственно возможным путем – построив себя,

свой национальный образ, свой могучий и величественный национальный портрет. Свою,

если угодно, национальную уникальность. Свой интегративный, единый, общий для всех

украинцев портрет. Портрет каждого и всех вместе. Но этот портрет, этот обобщенный

образ должен, прежде всего, отражать существующие, данные нам историей и Богом се-

годняшние национальные реалии.

... наш украинский народ, в отличие от его сегодняшней так называемой «націо-нально

свідомої» элиты, – добротный и мощный народ. Добротность украинского народа, его

неискоренимые никаким строем, никаким очередным политическим глумлением над ним

трудолюбие, хозяйственность, несгибаемость воли, веселый и оптимистический нрав и,

что самое главное, непоколебимое свободолюбие и независимость – вот наши основные

черты. Они были, есть и будут основой для нашей украинской национальной идеологии.

В этой идеологии, в этом новом коллективном образе страны и ее гражданина, без-

условно, найдется место и для нашего прекрасного украинского языка, и для вышиванок

и рушников, и даже для любимых кем-то горшочков.

Но основой этой идеологии прежде всего должно быть мощное, объединяющее всех

украинцев, независимо от их этнического или культурно-языкового своеобразия, осозна-

ние своей принадлежности к единому народу, к Украинскому государству, вместе строя-

щему свое демократическое европейское будущее».


«Кричали, кричали – и докричались»,

«2000», 22—28 серпня 2008 року

З матеріалів газети «2000».

У перший день нової сесії більшість депутатів у

парламенті об’єдналися навколо вдосконалення по-

ложень Основного закону.

Служить Батьківщині навіть після смерті 29 січня

Євгенію КУШНАРЬОВУ виповнилося б 60 років

3



№ 13 (13) 03 лютого 2011 року

Це свято відзначаємо щороку в день проголошення Акту возз’єднання Української

Народної Республіки й Західно-Української Народної Республіки, що відбулося в 1919

році. Офіційно в Україні День Соборності відзначається з 1999 року.

22 січня 1918 року у приміщенні Київського Будинку вчителя було підписано Чет-

вертий універсал, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і не-

залежною державою. А 1919 року в цей самий день на Софіївській Площі в Києві було

проголошено Акт Соборності українських земель.

Століттями розірваний український народ визволився з неволі – Лівобережна

Україна вийшла з Російської, а Правобережна – з Австоро-Угорської імперій – і

возз’єднався на своїй землі в єдиній Українській державі.

Акт возз’єднання, злуки двох Україн був, швидше, символічним знаком прагнення

єдності, бо у керівництві країни спільності тоді не було. «Безпорадність проводу впли-

вала на загальний настрій, — писала сучасниця тих подій, історик Наталя Полонська-

Василенко. — Україна, затиснута між двома потужними силами — Антантою з півдня і

большевизмом з півночі, — не мала сил для боротьби. Військо розбігалося, ширилося

безладдя. У таких умовах пройшла майже непоміченою подія, яка мала велике ідейне

значення: свято Соборності України. 22 січня 1919 року на Софійській площі проголо-

шено злуку УНР і ЗУНР... Але під тиском невідрадних подій свято пройшло сухо,

тихо».

«Віднині зливаються в одно віками відділені одна від одної частини України —

Галичина, Буковина, Закарпаття і придніпрянська Україна — в одну Велику

Україну. Сповнилися відвічні мрії, для яких жили й за які вмирали найкращі

сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка.

Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має

змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної

Української Держави на добро і щастя українського народу», — пролунало 22

січня 1919 року на Софійському майдані в Києві.

УНР як незалежна держава постала рівно за рік перед цим. ЗУНР (Західно-Укра-

їнська Народна Республіка) постала в листопаді 1918 року, і відразу ж розпочався про-

цес об'єднання: зазбручанська Українська національна рада надіслала до Києва свою

делегацію для переговорів із гетьманом Павлом Скоропадським. Після зміни влади пе-

реговори велися з Директорією. 1 грудня 1918 року у Фастові був укладений «перед-

вступний договір» про «злуку обох українських держав в одну державну одиницю». 21

січня 1919 р. в Хусті Всенародні збори ухвалили приєднати до Української Народної

Республіки Закарпаття. Наступного дня у Києві в урочистостях з нагоди свята Злуки

брала участь делегація — тридцять шість чоловік — Західної області УНР.

22 січня 1973 року в Чорткові на Тернопіллі гурт молоді під орудою Володимира

Мармуса вивісив жовто-блакитні прапори (за що хлопців ув'язнили в радянському кон-

цтаборі).

22 січня 1978 р. на знак протесту проти російської окупації біля могили Тараса Шев-

ченка в Каневі спалив себе Олекса Гірник із Калуша.

22 січня 1990 року сотні тисяч українців узялися за руки, утворивши “живий лан-

цюг” від Києва до Львова, на згадку про проголошення Акту Соборності.

Інформація з офіційного сайту Васильківської РДА

Завершальним циклом Різдвяних свят є свято Господнього Хрещення, або ж як кажуть

в народі – Водохреща. Це свято одне з найбільших свят у православному світі. Обов'яз-

ковим атрибутом свята Водохреща є купання у водоймах, адже вода в цей день набуває

надзвичайно цілющих якостей та особливої енергії. Дана традиція починається ще з 988

року, з часу хрещення Київської Русі Володимиром Великим.

Не оминуло це свято і Васильківщину. На річці Стугні, на льоду, заздалегідь було ви-

рубано ополонку у вигляді хреста, де після освячення о.Андрієм святої води та усіх при-

сутніх здійснили купання керівники району, сільські та селищні голови, представники

громадськості. Всіх присутніх з цим святом привітали голова Васильківської районної

ради О.В.МАЗЕПА, та голова Васильківської райдержадміністрації В.І.САБАДАШ.

Проведення свята стало своєрідним свідченням того, що в районі присутня єдина

команда керівників-однодумців, готових до спільної та продуктивної роботи заради по-

ліпшення добробуту жителів Васильківщини.


Христос хрещається – в річці Іордана!22 січня – День Соборності України

Дорогі земляки!!!

Вдивляючись у минуле, зважуючи його на терезах досвіду багатьох поколінь, ми зу-

пиняємо свій погляд на подіях та датах, які визначали нашу історію і долю, лягали в їх

основу. Наперекір усім негараздам, потрясінням та втратам вони провістили добу неза-

лежності України і тому продовжують світити зірками першої величини крізь часові за-

пони й суперечливі нашарування прожитих епох.

До чільного ряду таких знакових віх справедливо віднесено проголошення Акту Злуки

народних республік, які постали на нашій землі, - Української і Західноукраїнської. Нині

від нього відділяє вже понад дев´ять десятиріч. Проте ми пам´ятаємо і завжди будемо

пам´ятати, що того далекого дня 22 січня 1919 року на засніженому Софійському май-

дані у Києві зійшли паростки української Соборності і народжувалося всенародне свято,

з яким вас сердечно вітаю.

По-братськи простягши назустріч одна одній руки, обидві частини доти розділеної

України продемонстрували не тільки палкий і щирий порив до єднання, а й свою спільну

відповідальність за справи у всьому до краю збуреному світі, за його майбутнє. Акт Злуки

пролунав гуманістичним викликом небаченій за масштабами війні, що вирувала на пла-

неті, її жорстокості, варварству, непримиренності.

Не забуваймо, що на цей безпрецедентний крок спромоглася за критично складних

політичних та всіх інших обставин нація, ще остаточно не сформована і на довгі століття

пошматована кордонами чужих держав.

В історичних вимірах то була лише коротка миттєвість. Але миттєвість прекрасна і

сліпуча, її відблиск ліг на весь подальший шлях українства. Наш народ ще не раз засвід-

чував і продовжує виявляти кращі риси своєї ментальності і свого характеру, реально

підтверджуючи відданість загальноцивілізаційним цінностям, єднальним традиціям та

устремлінням, які живляться з джерел сивої давнини.

Повага до минулого передусім у ретельному засвоєнні його уроків. Непідвладні пли-

нові часу та політичній кон´юнктурі, ідеї Акту Злуки, філософія Соборності мають за-

лишатися наскрізними у національному бутті, слугувати його рушійною, будівничою і

захисною константою. В наші дні вони конкретизуються у доконечній необхідності по-

розуміння та згоди, консолідації суспільства і влади, у бажанні та вмінні знаходити ро-

зумні компроміси і взаємоприйнятні рішення.

Недооцінка, забуття таких доленосно важливих і неслабнучих настанов історії дорого

обійшлися Україні у години вирішальних випробувань. Про це нам теж нагадує сьогодні

свято Соборності як один із символів сув´язі часів та поколінь.

Нехай же в нашому єднанні, дотику дружніх рук і сердець продовжиться велика і вічна

пам'ять Злуки, подвигаючи на працю заради нової України в ювілейний, 20-й рік її неза-

лежності.

Щастя і добра, енергії і наснаги на цьому шляху!

голова Васильківської районної ради

Мазепа Олег Володимирович

Звернення голови Васильківської районної ради Мазепи Олега Володимировича до жителів

Васильківщини з нагоди Дня соборності України



4 № 13 (13) 03 лютого 2011 року

Газета “Васильківщина Нова РЕГ ІОНАЛЬНА” №13.

Засновник та видавець Полігалов Володимир Борисович.

Реєстраційне свідоцтво Серія КІ №1259 Р від 06.05.2010р. Тираж 10 тис. прим.

Видавець не завжди поділяє думку авторів . За достовірність інформації відповідальність несе автор.

Кубок Макарова дістався чинному чемпіону столичної області, аматорському футболь-

ному клубові Путрівка.

Фінальному матчу, який відбувся в манежі динамівської бази в Конча-Заспі, переду-

вали груповий турнір і серія плей-офф. Майбутній переможець, Путрівка, грав в одній

групі з першоліговим Арсеналом, дублем Оболоні і двома командами Динамо - молодіж-

ної та академічної, але, незважаючи на таких конкурентів, команда з Васильківщини

вийшла з групи, двічі обігравши Динамо, а потім пробилася і до півфіналу, обігравши

дубль столичного Арсеналу. У битві за вихід у фінал путрівска команда перемогла дубль

киян, очолюваний білоруським дуетом Хацкевич-Белькевич. У фіналі аматорів чекав

лідер першої ліги України ФК Львів, який вибив товаришів по першій лізі - білоцерківсь-

кий "Арсенал".

Головна зустріч турніру пройшла в рівній боротьбі, і дуже складно було сказати, хто

ж тут з першої національної ліги, а хто представляє першість Київщини: Путрівка, у

складі якої було відразу декілька відомих недавніх професіоналів, не тільки втримала

оборону, а й вийшла вперед, коли пенальті за фол кіпера реалізував відомий за виступами

за Борисфен Литовчак. А на початку другого тайму вже Вишняк, колись грав за Оболонь,

записав своє ім'я в протокол - він наважився на дальній удар, і ця ігрова сміливість була

винагороджена красивим голом. Під кінець першого тайму підопічні Рябоконя сквитатися

один гол і навіть змусили путрівчан понервувати, але не розгубилася оборона на чолі з

воротарем Скибенко, який прийшов у аматорську команду з першолігової вінницької

Ниви.

Успіх ФК Путрівка, очолюваного Леонідом Матушевичів, історичний і символічний:

чемпіон Київщини став першим аматорським клубом, який виграв Меморіал Макарова.

Серед переможців зимового турніру, що вже 16 років проводиться Київською обласною

федерацією футболу, значаться Оболонь і Борисфен, а останні років 7 переможцями не-

змінно ставали динамівські команди - Динамо-3, Динамо-2, дубль. Призи кращих воро-

тарів турніру отримали путрівец Скибенко і львів'янин Ситников. Це дуже почесно, якщо

згадати, що серед володарів цього призу - і сам Шовковський ...

На фінальній грі був присутній і перший заступник губернатора столичної області

Ярослав Москаленко - до речі, сам грав на Меморіалі Макарова і зараз грає на область за

Вишгородський Діназ. Також матч відвідали голова Васильківської райдержадміністрації

Володимир Сабадаш, та перший заступник Сергій Мазепа. А славні ветерани нашого

футболу - Біба, Мунтян, Трошкін, Самохін, нагороджуючи переможців, жартували, не в

образу, а так, беззлобно: «Де вона, ця Путрівка? Будемо знати тепер ». Насправді, немає

нічого дивного, що команда, де грає добрий десяток людей з першого дивізіону й навіть

бундесліги, тричі (!!!) обіграла по ходу турніру динамівські команди і виявився вищим

за двох не останніх в першій лізі клубів.


25.01.2011 в селищному Будинку культури Калинівки відбулася чергова зустріч – на-

рада Путрівського, Здорівського, Дібрівського, Данилівського сільських голів та Кали-

нівського селищного голови за участю першого заступника голови С.В.Мазепи,

керівників структурних підрозділів райдержадміністрації, контролюючих та правоохо-

ронних органів. На нараді були розглянуті питання : виконання плану соціально – еко-

номічного розвитку, бюджетів вищеназваних рад, питання благоустрою, освітлення

населених пунктів, їх санітарного стану, дозвілля молоді, правопорядку та багато інших

питань. Практика проведення подібних зустрічей свідчить про їх нагальність та потребу,

адже не вирішених питань у наших населених пунктах ще достатньо і ми спільно з пред-

ставниками промислових та сільськогосподарських підприємств, депутатами місцевих

рад, представниками громадськості маємо вирішувати наболілі проблеми. Наступна зу-

стріч буде проведена за участю сільських голів сіл Устимівки, Пологів, Ковалівки,

Мар’янівки, Він-Cтавів та селища Дослідницького.


З нагоди 92-ї річниці з часу проголошення Соборності України, злуки західноукра-

їнських, центральних та лівобережних земель, в залі засідань Васильківської райдержад-

міністрації відбулися загальнорайонні урочистості за участі голови Васильківської

районної ради Мазепи О.В., голови Васильківської райдержадміністрації Сабадаша В.І.,

Васильківського міського голови Іващенка С.Г, сільських та селищних голів, керівників

структурних підрозділів райдержадміністрації, районної ради, міськвиконкому,представ-

ників громадськості Васильківського району.

Як зазначалося святкування Дня Соборності є символом та своєрідним дороговказом

до об'єднаня України, як єдиної і незалежної держави.

Віддаючи шану святій пам'яті наших дідів і прадідів було наголошено на тому, що

нам потрібно об'єднати зусилля у виконанні започаткованих Президентом реформ заради

людини, заради громадянина, заради майбутнього України. З вітаннями до присутніх з

нагоди свята виступили голова Васильківської районної ради Мазепа О.В., голова Ва-

сильківської райдержадміністрації Сабадаш В.І. та Васильківський міський голова С.Г.

Іващенко . Від вдячних нащадків, громадськості міста і району, до підніжжя пам'ятника

великого кобзаря Українського народу, борця за свободу і рівність, Т.Г. Шевченку були

покладені квіти.


Ця акція стала однією з найяскравіших подій під час руху за відродження незалежної

соборної демократичної України та утвердження національної ідеї. Патріотичні сили в

передчутті розпаду СРСР згуртувалися й 21 січня 1990 р. організували «живий ланцюг»

між Києвом і Львовом як символ духовної єдності людей східних і західних земель

України, як запорука існування єдиної, соборної України. Від 1 до 3 мільйонів людей,

узявшись за руки, створили на дорогах і шосе безперервний ланцюг від Києва до Львова.

В кінці 2000-них рр. почала відроджуватись традиція створення «живих ланцюгів»,

що символізують єдність українського народу. В 2008 — 2011 роках у Києві такі «ла-

цюги» утворювали на мосту Патона. Таким чином символічно об'єднували правий та

лівий береги Дніпра. Основним організатором цієї акції виступало Братство козацького

бойового звичаю «Спас». Найбільшого розмаху акція досягла 2011 року, коли на міст Па-

тона прийшло більше 1000 учасників. Того року до організації акції долучилися такі гро-

мадські організації як Відсіч, Молода просвіта, Національний альянс, Молодіжний

націоналістичний конгрес, студентський туристичний клуб «Скіфи» КНЕУ. 22 січня 2011

р. «живий ланцюг» було утворено також у більш ніж 20 містах України. Так у Львові

близько п'яти тисяч осіб утворили «живий ланцюг» від пам'ятника Тарасу Шевченку до

пам'ятника Степану Бандері.

Інформацію підготував В. Кукушкін

Історична перемога футбольного клубу

"Путрівка"! Вітаємо!

Відбулась чергова виїзна нарада-семінар

До дня Соборності України

Живі ланцюги у 90-х та у 2000-ні роки

Documents

випуск № 13 васильківщина нова регіональна1p 03,02,2011 макет 1