СТОР. 12-ріЧка. наукове піДҐрунтя...5, 2 лютого 2015 року 3 ЛуГанщина м овний конкУрс ЄДина україна захист

О ф і ц і й н е в и д а н н я М і н і ст е р ст в а О с в і т и і н ау к и у к ра ї н и

# 22 (1341) 3 червня 2013 року


# 5 (1419) 2 лютого 2015 року

WWW.PEDPRESA.UA ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС: 40123

«ЗОЛОТО» УНІВЕРСІАДИ УЧИТЕЛЬ-«КІБОРГ»НАВЧАННЯ + РЕАБІЛІТАЦІЯМедаль найвищого ґатунку здобув на всесвітніх зимових студентських іграх-2015 біатлоніст дмитро русинов – студент сумського державного університету

Микола воронін із Горлівки – один з освітян, які нині воюють на сході україни. сім днів він захищав і новий термінал донецького аеропорту: корегував вогонь артилерії, відбивав атаки ворога і навіть… захопив третій поверх будівлі

навчально-реабілітаційні центри – це заклади нового типу, де надають комплексну допомогу дітям з фізичними вадами, ускладненими розумовою відсталістю тощо. Завдяки командній роботі фахівців дітям з особливими освітніми потребами створюють оптимальні умови

12

714

12-ріЧка. наукове піДҐрунтяукраїнська школа – одинадцяти- чи дванадцятирічна? якими будуть рівні загальної середньої освіти? як саме забезпечуватиметься наступність освіти, зокрема профільне навчання? майбутнє української школи обговорили в національній академії педагогічних наук

пряма мова

СТОР.

8

міністр освіти і науки

Сергій КВІТ:переможцями стануть лише ті, хто зможе запропонувати високу якість освіти. Важливо, щоб виграла вся країна, щоб розкрився той сукупний потенціал, який має українське суспільство

мова

міністр освіти і науки

КВІТ:переможцями стануть лише ті, хто зможе запропонувати високу якість освіти.

виграла вся країна,

потенціал, який СТОР.

4

2 «Освіта України»

За матеріалами прес-служб МОН, урядового порталу, власних кореспондентів

Фінанси

Виплата зарплат

Дистанційне навчання

Учні з окупованих територій

скасування звітності

паперотВорчість – зайва

ПринциПова Позиція

спіВпраця з агресором неможлива

Відповідно до Бюджетного кодексу України та Закону «Про Державний

бюджет України на 2015 рік» фінан-сування професійно-технічних та за-гальноосвітніх навчальних закладів у цьому році здійснюватиметься за ра-хунок субвенцій з державного бюдже-ту – місцевим.

У зв'язку зі зміною принципу фі-нансування відбулися технічні затрим-ки з виплатою зарплат педагогам за першу половину місяця. Тепер ці про-блеми вже вирішено. За повідомлен-ням Державної казначейської служ-би, нині здійснюється розподіл коштів субвенції відповідно до мережі розпо-

рядників та одержувачів коштів, яка надана Міністерством освіти і науки України.

Довідково: у 2015 році на субвенцію для підготовки робітничих кадрів пе-редбачено 5839080,1 тисячі гривень, на освітню субвенцію – 43719443 тисячі.

МОН доручає місцевим органам управління освітою та ке-

рівникам ЗНЗ активізувати викорис-тання технологій дистанційного на-вчання для забезпечення процесу занять осіб, що проживають на тим-часово окупованій території в Авто-номній Республіці Крим, місті Се-

вастополі й у місцях проведення антитерористичної операції в Доне-цькій і Луганській областях, за різ-ними формами (екстернатною, індиві-дуальною тощо) – лист міністерства №1/9-26 від 22 січня 2014 року.

Міністерство повідомляє, що ви-користання дистанційних техноло-гій передбачене пунктом 2.1. Поло-ження про дистанційне навчання, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 25 квіт-ня 2013 року №466, зареєстровано-го у Мін’юсті 30 квітня 2013 року за №703/23235, та не потребує пого-дження з міністерством.

Міністерство освіти і науки України повідомляє про зняття з контролю

подання органами управління освітою обласних та Київської міської держав-ної адміністрації звітності з питань на-вчально-виховної діяльності у галузях дошкільної, загальноосвітньої, профе-сійно-технічної та позашкільної осві-

ти, визначеної листами, що їх було надіслано у період до 31 грудня 2014 року (лист міністерства №1/9-29 від 23.01.2015 року).

Звітуванню підлягають питання охоплення дітей загальною освітою; дошкіль-ною освітою; розширення мережі дошкільних навчальних закладів; своєчасної виплати заробітної плати педагогічним працівникам; розшуку вихованців, які самовільно залишили інтернатні навчальні заклади; захисту житлових, майно-вих та інших прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в інтернатних закладах, тощо.

Німецька фундація «Фольксваген» оголосила кон-курс тристоронніх німецько-російсько-українських

наукових проектів, метою якого є «зміцнення транс-кордонного наукового співробітництва». Такий фор-мат конкурсу в умовах російської агресії проти Украї-ни викликає подив і неприйняття української сторони.

У той час, коли надходять повідомлення про нові жертви серед мирних українських громадян і військових, коли озброєні Росі-єю терористи щодня обстрілюють українські міста і села, оголошений фунда-цією «Фольксваген» конкурс фактично має на меті поставити в одну площину агресора і його жертву, обілити злочини російського режиму в очах німецької і європейської громадськості.

Міністерство освіти і науки України заявляє, що науково-технічне співробіт-ництво України й Російської Федерації сьогодні неможливе. Зокрема й тому, що ніхто не гарантує безпеку українських дослідників на території Росії.

МОН закликає всі академічні установи демократичного світу допомогти укра-їнським науковцям, які опинилися у вкрай скрутному становищі через росій-ську агресію. Зокрема, фундація «Фольксваген» могла б допомогти ученим, працюючи за схемою: німецька установа – українська установа – евакуйо-вана українська установа.

ГіДна винаГороДа

Доплати педагогам

МіжнароДні конкурси

я – європеєць

екстернат

одинадцятикласникам зі схоДу

ПоПереДження

обережно: шахрайство!

Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти звернув-

ся до віце-прем’єр-міністра України В’ячеслава Кириленка і міністра фі-нансів Наталії Яресько з проханням вирішити питання про надання до-зволу керівникам вищих навчальних закладів проводити доплати високо-кваліфікованим науково-педагогіч-ним працівникам за рахунок поза-бюджетних коштів.

Звернення викликане обмеженням у 2015 році максимальної заробітної плати для науково-педагогічних пра-цівників ВНЗ сімома мінімальними за-робітними платами відповідно до За-кону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чин-ність, деяких законодавчих актів Укра-їни» №76-VІІІ від 28 грудня 2014 року.

Комітет вважає, що обмеження максимального розміру заробітної плати видатних, визнаних державою і світовою академічною спільнотою вчених сімома мінімальними зарпла-тами фактично зрівнює оцінку їхньої праці з усіма, нівелює мотивацію до наукового пошуку і високоефектив-ної педагогічної роботи, не сприяє підвищенню якості вітчизняної осві-ти і науки.

«Європеєць – не звання, це в серці кожного. Ми можемо гордо сказа-

ти, що ми – європейці: це довели по-дії, які відбувалися в Україні впродовж 2014–2015 років. Вони змушують весь світ поглянути на українців по-іншому. Ми доводимо, що ми сильна нація», – це рядки з есе однієї з учасниць кон-курсу «Я – європеєць». 52 переможці та призери однойменного II Всеукра-

їнського конкурсу днями нагородже-ні у Посольстві Литовської Республі-ки в Україні.

За словами Тимчасового Повірено-го у справах Литовської Республіки в Україні Гвідаса Кєрушаускаса, цього-річ участь у змаганні взяли понад тися-ча учнів. Це втричі більше, ніж торік. «Нам приємно, що українські учні ро-зуміють важливість демократії, свобо-ди, верховенства права, про які писали у своїх есе. Бо це ті цінності, на яких побудований Європейський Союз, і Литва підтримує рішення українсько-го народу стати членом ЄС», – пові-домив Гвідас Кєрушаускас.

За рішенням журі автори найкращих робіт відвідають Литву 18–23 квітня 2015 року.

Міністерство освіти і науки України у листі від 20.01.2015 №1/9-21 доручи-ло загальноосвітнім навчальним закладам до 1 березня здійснити прийом

заяв щодо зарахування на екстернатну форму навчання від учнів 11-х класів, які проживають на тимчасово окупованій території та в місцях проведення анти терористичної операції.

Атестацію мають можливість пройти особи, зараховані на екстернатну фор-му навчання. Прийом заяв від екстернів починається із жовтня і закінчується, як правило, не пізніше 1 березня поточного навчального року.

Задля своєчасної реєстрації випускників для проходження державної під-сумкової атестації з української мови у формі зовнішнього незалежного оці-нювання бажано, щоб випускники, які проживають на тимчасово окупованій території, були «прикріплені» до навчальних закладів на екстернат до 10 лю-того 2015 року.

Міністерство освіти і науки України отримує звернення вчителів та батьків

учнів щодо нав’язування їм зацікавлени-ми особами платних так званих «збірників завдань для державної підсумкової атес-тації 2015 року» та «відповідей» до них.

МОН заявляє: нав’язування плат-них збірників освітянам є категорично неприй нятним. До того ж використання збірників у школах як умову для про-ходження ДПА скасовано. Відтепер завдання для проведення державної підсум-кової атестації укладаються навчальними закладами за рекомендаціями Мініс-терства освіти і науки (лист №1/9-21 від 20 січня 2015 року).

Інформуємо, що у Міністерстві юстиції України знаходиться нове Положен-ня «Про проведення державної підсумкової атестації», а також Міносвіти го-тує відповідні методичні рекомендації.

Головнеза тиждень

3№ 5, 2 лютого 2015 року

ЛуГанщина

мовний конкУрс

ЄДина україна

захист Дітей із зони ато

Незважаючи на війну, освітяни області вирішили брати участь у

Міжнародному конкурсі з українсь-кої мови імені Петра Яцика, котрий цьогоріч проходить уп’ятнадцяте. Ліга українських меценатів, що є організатором конкурсу, попередньо повідом ляла: цього року, з огляду на події у країні, до участі в ньому не зможуть долучитися анексовані Ро-сією АР Крим і місто Севастополь, а також Луганська і Донецька об-ласті, визнані зоною АТО. Але лис-ти та супутня інформація, як і ра-ніше, були надіслані в усі регіони України. Завдяки відгуку педагогів Луганщини сотні студентів, школя-рів та учнів професійно-технічних закладів отримали можливість не за-лишатися поза конкурсом, тим са-мим стверджуючи свою національ-ну приналежність та демонструючи знання мови і культури. Для Ліги

українських меценатів таке вольо-ве рішення педагогів стало при-ємною несподіванкою, організато-ри конкурсу вдячні освітянам цієї східної області, зокрема проректо-ру Луганського обласного інституту післядипломної освіти Олександру Жерлі цину, за стійкість, мужність та вірність українській справі.

Необхідно вжити екстрені заходи для захисту дітей і сімей, що опинилися в зоні конфлікту на Донеч-

чині та Луганщині, – на цьому наголошує Прези-дент України, повідомив Уповноважений з прав ди-тини Микола Кулеба під час брифінгу в прес-центрі Адміністрації Президента. Він наполягає на необхід-ності створити єдиний державний координуючий ор-ган, який би опікувався проблемами дітей і родин у зоні АТО, – з відповідним зверненням посадовець уже звернувся до Прем’єр-міністра.

– Цілісної картини того, що відбувається з дітьми та сім’ями в зоні АТО, ми сьогодні, на жаль, не маємо, – констатував він. Одним із першорядних заходів посадовець називає ухвалення рішення про те, що в інтернатних закладах у буферній зоні – на 30 км від лінії вогню – не повинно бути дітей: потрібно забезпечити евакуацію та заборонити повер-нення. Треба затвердити плани евакуації дітей із решти закладів Луганської та Донецької областей. «Також необхідно розробити плани евакуації дітей з інтернатних закладів соціального захисту Чернігівської, Сумської, Харків-ської та Запорізької областей», – сказав посадовець.

На часі – також розроблення ме-ханізму соціальних виплат на сиріт і дітей, позбавлених батьківського пі-клування, котрі живуть у прийомних сім’ях або дитячих будинках сімейно-го типу під опікою або піклуванням і мешкають на окупованих територіях. «Тисячі дітей-сиріт там залишилися заблокованими і не можуть отрима-ти виплати», – наголосив він.

Щодо дітей у родинах – Микола Миколайович вважає: єдиний спосіб мотивувати до евакуації – проводити роз’яснювальну роботу про загрози та необхідність виїхати з небезпечного місця. «Завдання номер один – ви-мкнути російські канали, розвантажити мізки: отрута, що ллється сьогодні з російських ЗМІ, руйнує свідомість людей», – наголошує він.

Микола Кулеба звернувся до Прем’єр-міністра та міністра соціальної по-літики з пропозицією терміново повернути в Луганську та Донецьку облас-ті фахівців із соціальної роботи, яких було звільнено: «Ці люди мають вести роз’яснювальну роботу і допомагати сім’ям та дітям переїхати на безпечні території».

За оцінками Уповноваженого з прав дитини, у Дебальцевому з прилегли-ми населеними пунктами загалом залишилося близько 1000 дітей з батька-ми, у Красногорівці – приблизно 300, у Мар’їнці – 200, в Авдіївці – 600, у Вуглегорську – 150, у Станиці Луганській – близько 1000 дітей, у Крим-ському – від 10 до 20 дітей. Важко встановити, скільки їх у Трьохізбенці та Золотогірському.

За його словами, з окупованих терито-рій було евакуйовано більш ніж 1,5 тися-чі дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьків-ського піклування, з інтернатних закладів. Але залишилися два заклади Мінсоцполі-тики у Луганській області, де перебува-ють діти з інвалідністю, – у Ровеньках (24 особи) та Краснодоні (95). «Терористи не давали можливості й не йшли на будь-які перемовини щодо їх евакуації», – сказав Микола Кулеба.

Херсонщина

звернення міністра

ДніПроПетровщина

оговтатися Від пережитого

кіровоГраДщина

Щоб пам’ятали

визнання інноВаційності

Сергій Квіт звернувся з листом до голови Херсонської облдержадмі-

ністрації Андрія Путілова. У ньому йшлося: відповідно до статей 11 і 39 Закону України «Про місцеві держав-ні адміністрації» та Порядку призна-чення на посади та звільнення з посад керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих дер-жавних адміністрацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Украї-ни від 29 липня 1999 року №1374, при-значення керівника Управління освіти

і науки має бути погоджене з міністер-ством. А Міністерство освіти і науки не дало погодження на призначення запропонованої кандидатури керівни-ка освіти Херсонщини.

Також міністр привернув увагу го-лови Херсонської ОДА до реалізації в закладах освіти заходів, спрямованих на підтримку та розвиток української ідентичності, зменшення негативного впливу інформаційної пропаганди в українських та іноземних ЗМІ. До цьо-го часу, на думку освітянської спіль-ноти, на Херсонщині такі заходи були недостатньо ефективними.

39 дітей з міста Авдіївки Донецької області, яке активно обстрілю-

ють бойовики, радо прийняли у Дні-пропетровському дитячому санаторії №2. У закладі розпочато навчальний процес, і з харчуванням проблем не буде. За словами завідувача педагогіч-ної частини санаторію Марини Мас-лової, у відкритій школі санаторію на-вчаються учні 1–7 класів: програму і українських, і російських НЗ ви-кладають у повному обсязі. А старші діти відвідуватимуть школу, що не-подалік. Персонал дбає про загально-зміцнювальну дієту, вітамінотерапію та фізпроцедури. Крім того, з дітьми працюватиме психолог, аби допомог-ти позбутися стресу від пережитого.

Дніпропетровщина також чекає ма-леньких переселенців з Дебальцевого, Мар’їнки та інших населених пунк-тів Донбасу – тут готові прийняти до 2,5 тисячі осіб. «Намагаємося зробити

все, щоб діти почувалися як удома, – запевняє радник губернатора Олексій Салкоч. – Вони зможуть жити в цьо-му або інших санаторіях стільки, скіль-ки буде потрібно: доки не закінчаться бойові дії. Щойно формується автобус із дітьми, ми разом із працівниками міліції організуємо машину супроводу з Донецької області, на кордоні облас-ті забираємо їх та відвозимо в табори відпочинку і санаторії, де вони оздо-ровлюються та навчаються».

Дітей, яких вивезли з-під обстрілів, прихистила і Нікопольська школа-ін-тернат «Гармонія»: тут для них орга-нізували не лише проживання, харчу-вання і навчання, а й цікаве дозвілля. Так само, як і в дніпропетровсько-му санаторії, в закладі працює психо-лог. За потреби своїх фахівців спря-мують соціальні служби і навіть МНС: аби діти, котрі побачили війну, змо-гли оговтатися від пережитого.

На фасадах шкіл обласного центру, в яких на-вчалися загиблі в АТО герої, відтепер є ме-

моріальні дошки. Їх відкривали з участю шко-лярів і вчителів, рідних і близьких бійців, їхніх побратимів. Не стало двох колишніх учнів шко-ли №24 – спецпризначенця Ігоря Горовенка, що поліг під Старобешевим, і військового фельд-

шера медичної роти Федора Романова – в мирний час працівника швидкої до-помоги, який загинув під Іловайськом. У ЗОШ №30 згадували Дмитра Придат-ка, у школі №23 – Олега Пашутіна, у школі №35 – Олександра Кондакова. Меморіальні дошки з’явилися і в інших закладах: 8-й, 13-й, 18-й і 31-й школах.

«Війна і сьогодні продовжує збирати свій кривавий врожай на сході України, – зазначив секретар міської ради Іван Марковський. – За право жити в єдиній не-залежній державі наш народ платить надзвичайно високу ціну – життями укра-їнських воїнів. Меморіальні таблички – це перший крок до увіковічення пам’яті загиблих кіровоградців». Чиновник повідомив, що навесні буде здійснено благо-устрій Алеї Слави Рівнянського кладовища, де нині спочивають вічним сном герої.

Українські навчальні заклади вперше були високо оцінені за новаторський підхід і отримали статус Microsoft Showсase Schools. Список найбільш ін-

новаційних шкіл світу щорічно складається в рамках глобальної програми Microsoft із розвитку освіти. І сьогодні до нього ввійшли Ліцей інформацій-них технологій при Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара та київська Новопечерська школа.

Рейтинг Microsoft Showсase Schools 2014–2015 був оприлюднений на Все-світньому освітньому форумі Microsoft у Майамі, у ньому – 150 шкіл із 75 країн. Потрапили до списку заклади, де у навчальному процесі використову-ються новітні пристрої, мобільні і «хмарні» технології – завдяки цьому на-вчання стає більш персоналізованим, а успіхи вихованців поліпшуються. Сер-гій Григор’єв, директор Дніпропетровського ЛІТу, який першим із середніх навчальних закладів України запровадив систему «хмарних» сервісів Office 365, розповів: «Місце в рейтингу відкриває нові можливості, ми поступово починаємо долучатися до цікавої міжнародної співпраці, яка передбачає не тільки відзначення, а й навчання та обмін досвідом».

новиниз областей

За матеріалами департаментів освіти і науки облдержадміністрацій, навчальних закладів


Освітній потенціал – одна з небагатьох конкурент-них переваг України на

теперішньому переломному етапі нашої історії. Але це лише потенціал. Аби виклада-чі й студенти, університети за-галом розкрили його та реа-лізували, необхідно створити відповідні умови.

Ми – на порозі подвійно-го виклику: з одного боку, світ дуже мінливий, освітні тенден-ції розвиваються безперервно, необхідно рухатися у приско-реному темпі, щоб почуватися на рівних із колегами і кон-курентами. З іншого – наші освіта і наука дісталися нам у спадок від ізольованої радян-ської системи й більш ніж за 20 років незалежності ми прак-тично не інтегрувалися у сві-тові процеси.

Для того, щоб наздогнати та не відставати, сьогодні потріб-но діяти блискавично.

Українські учні здобувають перемоги на міжнародних освітніх змаганнях, наші уні-верситети пишаються освітні-ми традиціями, але жоден із них не входить у першу чи другу сотню престижних рей-тингів. Це знову повертає нас до питання нерозкритого по-тенціалу.

Низька якість освіти, некон-курентоздатність, зношеність фондів, старіння кадрів – цей невтішний перелік проблем можна продовжувати. Разом із тим Україна витрачає на осві-ту понад 7% свого ВВП.

Це більше, ніж середній по-казник серед розвинутих кра-їн. Отже, питання полягає не так у кількості, як у тому, в який спосіб ці кошти витрача-ються. Постає замкнене коло: нерозкритий потенціал – низька якість – неконкурен-тоздатність – неефективне використання.

Також треба розуміти, що український ВВП є невисоким, і тому великий відсоток витрат на освіту ще не свідчить про достатність виділених коштів. Між неефективністю та недо-статністю фінансування – така дилема характеризує будь-яку галузь сучасної України. Про-те це не означає, що реформи непотрібні чи неможливі. На-впаки, сьогодні вони є актуаль-ними як ніколи раніше, і всі державні та суспільні зусилля мають бути спрямовані на їх втілення.

Ми не очікуємо, що заплано-вані зміни задовольнять усіх: переможцями стануть лише ті, хто зможе запропонувати ви-соку якість освіти. Важливо, щоб виграла вся країна, щоб

розкрився той сукупний по-тенціал, який має українське суспільство.

Останнім часом особливо гостро постали кілька важ-ливих питань про зміни, що їх упроваджує Міністерство освіти і науки. Нам важли-во, аби громадськість розумі-ла перебіг реформ, їх мету та механізми реалізації. Ми пе-реконані, що лише за таких умов можливо досягти успіху в реформах.

АВТОНОМІЯ – ЦЕ ІНСТРУМЕНТНайголовнішими досягнення-ми законодавчої реформи ви-щої освіти, що була започат-кована влітку, стали гарантія автономії українських універ-ситетів і створення сучасних механізмів забезпечення якос-ті у вищій освіті.

Віднині ВНЗ самостійно формують свої програми й визначають, які саме дисци-пліни туди закласти. До того ж – щонайменше чверть від загального обсягу навчальної програми формуватимуть самі студенти, обираючи дисциплі-ни, запропоновані різними ка-федрами університетів.

Водночас у багатьох склало-ся хибне враження, що ака-демічна автономія – це са-моціль. Ні, децентралізація процесів формування змісту навчання – лише засіб, що підвищує відповідальність ме-неджменту університетів, ви-кладачів і студентів за якість вищої освіти.

Жодна міністерська комісія не здатна визначити, як кра-ще навчати та навчатися, це не властиві для чиновників функції. Натомість Мін освіти має визначити очікувані ре-зультати навчального процесу й окреслити, що повинен знати і вміти випускник певної спе-ціальності.

Безперечно, таке завдання міністерство не може вико-

нати самостійно, а залучати-ме до цього професійні асоці-ації, роботодавців, викладачів і студентів університетів. Проте механізм досягнення визначе-них результатів – відповідаль-ність автономного навчально-го закладу.

Контроль за досягненням результату буде здійснюватися паралельно – всередині уні-верситетів та ззовні – через Національне агентство із за-безпечення якості освіти.

У результаті стануть відкри-тими й доступними для широ-кого загалу: система оцінюван-ня знань, описи дисциплін та програм, інформація про фахо-ві досягнення викладачів.

Описана система зможе повноцінно функціонувати і дати якісний результат лише за умов вільної конкуренції на

всіх рівнях: як між університе-тами, так і між викладачами. Йдеться про конкуренцію за академічну якість, до якої біль-шість нашої академічної грома-ди, на жаль, не звикла.

Проте демографічні про-цеси, економічний розвиток України та світу будуть зму-шувати до цього.

МІЖ ПРИМУСОМ ТА ВІЛЬНИМ ВИБОРОМОстаннім часом до Міністер-ства надходять звернення і за-клики повернутися до поперед-ньої практики й визначити перелік обов’язкових дисци-плін для всіх спеціальностей.

Такий перелік існував у ме-жах старого законодавства. Те-пер МОН визначає компетен-ції випускника в межах певного напряму чи спеціальності. Од-нак досягнення цих компетенцій перекладається «на плечі» само-го університету, автономного у прийнятті професійних рішень.

Треба зазначити, що но-вий Закон «Про вищу освіту» вже скоротив кількість укра-їнських ВНЗ із 802 до 317. До кінця навчального року їх ста-не набагато менше, ніж 300.

Ситуація на ринку освітніх послуг не дасть університетам жодної можливості ухилятися від вирішення невідкладних за-вдань – як найкраще організу-вати навчальний процес.

Неякісний ВНЗ приречений на зникнення з освітнього поля України.

До прийняття нового зако-ну існував перелік із 16 пред-метів, з яких формувався блок обов’язкових дисциплін. Зо-крема: політологія, соціологія, фізичне виховання, українська мова, історія України, філосо-фія, іноземна мова, безпека життєдіяльності тощо.

Однак реформа вищої осві-ти більше не передбачає таких функцій міністерства.

Отже, тепер визначення переліку обов’язкових дисци-плін – це прерогатива ВНЗ, зрештою, як і право студентів на вибір університету, програ-ми в ньому й певних дисциплін у межах цієї програми.

Зазвичай програми європей-ських та американських уні-верситетів передбачають, що студенти вивчають дисциплі-ни гуманітарного профілю. Чи тому, що університет вніс ці дисципліни до складу норма-тивних, чи тому, що студент мусить певну кількість креди-тів ЄКТС (Європейської кредит-но-трансферної системи) відда-ти на опанування вибіркових гуманітарних дисциплін, вибір яких здійснює сам університет.

Яка мета цього? У захід-них університетах, де акаде-мічна культура формувалася протягом століть, усвідомлю-ють, що знання мов, навички ділової комунікації, розуміння ключових філософських ідей чи певних історичних проце-сів допомагають розвиткові професійних компетентнос-тей, сприяють світоглядному й особистісному зростанню студента.

У цьому контексті україн-ські ВНЗ повинні відійти від принципу надолужити те, чого не встигли засвоїти впродовж шкільного навчання. Вища освіта має пропонувати від-мінний від шкільної програми рівень.

Також не треба ставити-ся до комплексу гуманітарних дисциплін в університетах як до певного ідеологічного засо-бу впливу на студентів. Цей виховний компонент ми пе-реносимо на рівень середньої школи, де реалізовуватиметься концепція національно-патріо-тичного виховання, що буде пронизувати весь навчальний процес.

Водночас не можна собі уявити бакалавра сучасно-го університету без володіння українською та англійською мовами саме на професійному рівні. Такі результати навчан-ня неодмінно стануть складо-вими стандартів вищої освіти, про які йшлося вище.

мовапряма

ФіНаНсУваННя вищОї Освіти та НаУкОвих дОсліджеНь (ці пОЗиції Не МОжНа рОЗривати) Є ІНВЕСТИЦІЯМИ У РОзВИТОК СУСПІЛЬСТВА ТА НАЦІОНАЛЬНОї ЕКОНОМІКИ

Щоб не відставати від світових освітніх тенденцій, маємо діяти блискавично. про зміни, які запроваджує мон, реформу вищої школи і майбутнє середньої, нерозкритий потенціал української освітньої галузі міністр освіти і науки сергій кВіт розповів на сторінках інтернет-видання «Українська правда».

потрібні зміни: зміст і завДання освітніх реформ

5№ 5, 2 лютого 2015 рокумова

прямаНатомість, якими саме кур-

сами мовні кафедри, як зре-штою й інші гуманітарні ка-федри, забезпечуватимуть ово ло діння студентами цих ком пе тентностей – мусять ви-рішити самі викладачі та вче-ні ради університетів.

На перешкоді реалізації ав-тономних принципів організа-ції навчального процесу стоять дві проблеми: відсутність досві-ду організації вільного вибору предметів і постколоніальна дійсність сучасної України, на-слідком чого подекуди є непро-фесійна й безвідповідальна по-зиція керівництва ВНЗ. Тому, зважаючи на численні запити університетів і громадськості, на перехідний період МОН під-готує відповідні рекомендації.

Насамперед логістика: яким чином і коли у закладах вищої освіти щороку офіційно відбу-ватиметься презентація вибір-кових предметів кафедрами та викладачами, після чого студен-ти зможуть на них записатися.

Тепер будь-яка кафедра може пропонувати власні ви-біркові курси. Так реалізується принцип міждисциплінарнос-ті, без якого не існує сучас-ного університету. Студенти бакалаврських програм повин-ні мати у переліку прослуха-них курсів англійську мову та предмети українознавчо-філо-софського блоку.

Для підготовки кадрів ви-щої кваліфікації збережеться обов’язковість вивчення ан-глійської мови та філософії.

Треба пам’ятати про ще одне завдання особливої ваги, яке можна буде вирішити лише че-рез надання студентові можли-вості самому формувати тра-єкторію власного навчання. Йдеться про зменшення з на-ступного навчального року на-вчального навантаження ви-кладачів з 900 до 600 годин на рік. Насамперед – для того, щоб вони мали більше часу для оновлення своїх курсів і звер-нули серйозну увагу на науко-ву роботу.

Адже немає вищої освіти без науки. Цю аксіому нам також нарешті потрібно засвоїти.

СТИПЕНДІї: ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ПІДХІД

Українська система стипендій-ного забезпечення має коло-сальні ресурси – щороку на стипендії виділяється понад 5 млрд гривень. Але принцип розподілу цих коштів є вкрай неефективним. Головна його вада – брак адресності.

Так, академічна стипендія повинна охоплювати щонай-менше 2/3 бюджетників, які навчаються на денній формі. У результаті стипендію «за успі-хи у навчанні» отримують 640 тисяч студентів за принципом «усім – потрошку».

Натомість у Франції на ака-демічну стипендію мають право студенти, котрі складають усі екзамени винятково на «відмін-но», таких менше 1%. У Польщі цей показник становить 10%. У Великій Британії можливі інди-відуальні стипендії лише за ви-значні успіхи – винаходи, ака-демічні публікації тощо.

Таким чином, в Україні ака-демічна стипендія насправ-ді стала різновидом соціальної виплати. Водночас соціальна стипендія, яку отримує менш ніж 2% студентів, доступна лише пільговим категоріям, визначеним не за потребами, а за певним статусом (напри-клад, чорнобильця).

В Європейському Союзі со-ціальна стипендія розподіля-ється з урахуванням рівня до-ходу студента та його сім’ї, при цьому отримувачі допо-моги розподіляються на кіль-ка категорій.

Менш захищені отриму-ють більшу соціальну виплату, а люди з більшим, але недо-статнім рівнем доходів, відпо-відно, мають право на меншу виплату.

Наприклад, в Ірландії, де се-редня річна зарплата становить

32 тис. євро, студенти можуть отримувати від 300 до 6000 євро на рік. У Хорватії, де в середньому заробляють 12 тис. євро на рік, допомога студен-там може становити від 800 до 1600 євро на рік. Також бе-реться до уваги потреба у гур-тожитку або ж відстань між помешканням та університе-том тощо.

Деякі країни пропонують податкові пільги батькам, які утримують студентів, чи на-дають саме батькам невелич-кі соціальні виплати залежно від кількості студентів у родині.

Система цих критеріїв за-проваджується з однією чіткою

метою – визначити, хто зі сту-дентів і скільки саме потребує, щоб мати достатньо ресурсів, аби мешкати у тому місті, в якому знаходиться університет.

Таким чином, країни ЄС забезпечують рівний доступ до вищої освіти не за радян-ською моделлю «зрівнялівки», а за принципом індивідуально-го підходу.

Водночас ми не маємо за-бувати про матеріальне заохо-чення до успішного навчання. І знову повертаємося до відвер-тої розмови. Чи трійка та чет-вірка – це успіх?

Якщо ми хочемо стимулюва-ти та винагороджувати справді видатні досягнення студентів, тоді таких вимог недостатньо.

Базовою умовою мають ста-ти відмінні результати сесії. Конкурс на таку стипендію по-винен більше нагадувати зма-гання за стипендію на навчання за кордоном, коли комісія ви-значає переможців, оцінюючи їх здобутки не лише в навчанні.

Додатковими критеріями мо-жуть слугувати, наприклад, пе-ремоги в міжнародних студент-ських конкурсах, міжнародна академічна мобільність студен-та, науково-дослідні ініціативи.

Прагнення лише обмежити кількість студентів, які можуть отримувати таку стипендію, буде малоефективним. Основ-ним стимулом повинен стати її розмір, що його потрібно зна-чно підвищити.

Це наріжні принципи, до яких ми маємо прямувати.

У міністерстві вже сьогодні починає працювати робоча гру-па, до складу якої входять, зо-крема, представники студент-ства, фахівці з демографії та економетрики. Ми розуміємо, що зміни потрібно впроваджу-вати виважено та поступово.

Тому нинішні студенти отри-муватимуть ті стипендії, які

вони мають зараз, а нововве-дення стосуватимуться майбут-ніх першокурсників.

ФІНАНСУВАННЯФінансування вищої освіти та наукових досліджень (ці по-зиції не можна розривати) є інвестиціями у розвиток су-спільства і національної еко-номіки.

Наука й освіта, виконую-чи важливі соціальні завдан-ня, впливаючи на розвиток людського капіталу, технічно-го й технологічного розвитку країни, а в перспективі – бу-дуючи суспільство знань, по-сідають важливе місце в роз-витку економіки і не можуть бути дискриміновані чи про-ігноровані.

МОН рішуче просуватиме ці ідеї через імплементацію від-повідних європейських норм і концепцій.

Від початку 2015 року укра-їнські вищі навчальні закла-ди та наукові інституції ма-ють право обслуговуватися в банках. Це означає, що вони самі вирішуватимуть, як бу-дуть витрачати кошти власно-го спецфонду. Однак завдан-ня реалізації повної фінансової

автономії змушують нас руха-тися далі.

Слід відмовитися від постра-дянського ставлення до освіти як до галузі, що «нічого не ви-рощує і не виробляє», а тому цілком належить лише до ви-тратних статей бюджету.

Велике значення має ре-формування структури україн-ських університетів і порядку організації наукових дослі-джень.

В основу визначення крите-ріїв якості науково-дослідних установ і ВНЗ мають бути по-кладені наукометричні прин-ципи.

На часі – інтеграція науки й освіти через збільшення науко-вої складової діяльності україн-ських університетів і залучен-ня академічних інститутів до освітньої діяльності з допомо-гою створення, спільно з ВНЗ, магістерських і структурова-них докторських програм (ас-пірантур і докторантур).

Усі наукові дослідження ма-ють фінансуватися на відкри-тих грантових принципах з єдиного джерела (фонду), коли грантові пропозиції формують-ся разом університетами й ака-демічними інститутами.

Ця стаття – перша з тих, що пояснюють стратегічну мету реформування освіти. Закон «Про вищу освіту» був при-йнятий 1 липня 2014 року.

Сьогодні Міністерство осві-ти і науки працює над законо-проектами «Про освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про наукову і науково-тех-нічну діяльність».

Тому в наступних публікаці-ях буде можливість розкрити суть реформ у кожній освіт-ній галузі.

Жанр та обсяг тексту не до-зволяють детально й послідов-но пояснити весь загал запла-нованих змін, тому ми свідомо зосередилися лише на основ-них питаннях. Сподіваємося, що основні засади, які ми тут окреслили, дадуть змогу чіткі-ше побачити цілі та механіз-ми реформ і, власне, шляхи до розкриття освітнього потенціа-лу нашої держави.

Ми Не ОчікУєМО, щО ЗаплаНОваНі ЗМіНи ЗадОвОльНять Усіх: ПЕРЕМОЖЦЯМИ СТАНУТЬ ЛИшЕ ТІ, ХТО зМОЖЕ зАПРОПОНУВАТИ ВИСОКУ ЯКІСТЬ ОСВІТИ

ректорів львівського інституту економіки і туризму та Дніпропетровського національного університету

залізничного транспорту імені академіка в. лазаряна.У конкурсі можуть брати участь громадяни України, які вільно володіють українською мовою, мають учене звання та науковий ступінь і стаж роботи на посадах науково-педагогічних праців-ників не менш як десять років.

строк подання заяв – два місяці з дня опублікування оголошення.

особи, які бажають узяти участь у конкурсі, подають такі докумен-ти: за яву, особовий листок з обліку кадрів з фотографією, автобіо-графію, копії документів про вищу освіту, наукові ступені та вчені звання, довідку про проходження попереднього (періодичного) психі-атричного огляду, яка видається відповідно до порядку проведення обов’язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів, за-твердженого постановою кабінету міністрів України від 27 вересня 2000 р. №1465 («офіційний вісник України», 2000 р., №39, ст. 1656); копію паспорта, засвідчену претендентом; копію трудової книжки. Документи надсилати на адресу: 01135, м. київ-135,

проспект перемоги, 10, міністерство освіти і науки україни. телефон для довідок: 481-32-35.

ректора академії муніципального управління.У конкурсі можуть брати участь громадяни України, які вільно володіють українською мовою, мають учене звання та науковий ступінь і стаж роботи на посадах науково-педагогічних праців-ників не менш як десять років.


особи, які бажають узяти участь у конкурсі, подають такі доку-менти: заяву, особовий листок з обліку кадрів з фотографією, автобіографію, копії документів про вищу освіту, наукові сту-пені та вчені звання, довідку про проходження попереднього (періодичного) психіатричного огляду, яка видається відповідно до порядку проведення обов’язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів, затвердженого постановою кабінету мі-ністрів України від 27 вересня 2000 р. №1465 («офіційний ві-сник України», 2000 р., №39, ст. 1656); копію паспорта, засвід-чену претендентом; копію трудової книжки.

Документи надсилати на адресу: 01135, м. київ-135, проспект перемоги, 10,

міністерство освіти і науки україни.телефон для довідок: 418-32-35.

директора Державного вищого навчального закладу «Бердичівський коледж промисловості, економіки та права».У конкурсі можуть брати участь громадяни України, які вільно володіють українською мовою і мають стаж роботи на посадах науково-педагогічних працівників або педагогічної роботи у ви-щих навчальних закладах не менш як десять років.


особи, які бажають узяти участь у конкурсі, подають такі докумен-ти: заяву, особовий листок з обліку кадрів з фотографією, автобіо-графію, копії документів про вищу освіту, наукові ступені та вче-ні звання (за наявності), довідку про проходження попереднього (періодичного) психіатричного огляду, яка видається відповідно до порядку проведення обов’язкових попередніх та періодичних психі-атричних оглядів, затвердженого постановою кабінету міністрів Укра-їни від 27 вересня 2000 р. №1465 («офіційний вісник України», 2000 р., №39, ст. 1656); копію паспорта, засвідчену претендентом; копію трудової книжки. Документи надсилати на адресу: 01135, м. київ-135, проспект перемоги, 10, міністерство освіти і науки

україни. телефони для довідок: 481-47-92, 481-32-35.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАїНИ ОгОЛОшУЄ КОНКУРС НА зАЙНЯТТЯ ПОСАД:

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАїНИ ОгОЛОшУЄ КОНКУРС НА зАЙНЯТТЯ ПОСАДИ:


Ціл

ком

оф

іцій

но

6 «Освіта України»освіта

профтех

Розпочинаючи нараду, В’я че слав Супрун наго-лосив, що саме у цей

важкий для країни час важ-ливо не зневіритися, не зупи-нитися і не опустити рук. Бо саме сьогодні є шанс зробити відповідні кроки, аби Украї-на стала такою, якою ми хо-тіли б її бачити. Від кожно-го з нас залежить, піде наша країна вперед чи продовжать-ся нескінченні «танці на гра-блях». В умовах реформу-вання національної системи освіти винятково важливого значення набуває професіо-налізм у роботі, – наголосив В’ячеслав Васильович. – Мі-ністерство повністю зорі-єнтоване на вдосконалення освіти в Україні, зокрема на входження вітчизняної про-фтехосвіти до європейського освітнього простору.

Під час наради багато ува-ги було приділено питанням підвищення кваліфікації пе-дагогічних працівників про-фтехосвіти і формування сучасних підходів до її ор-ганізації, наближення управ-лінських функцій керівників ПТНЗ до вирішення завдань сучасної професійної освіти, вдосконалення змісту, форм і методів навчання, розро-блення та апробації держав-них стандартів галузі.

Про значення та суть підхо-дів до професійного навчання, орієнтованого на результат, їх концептуальне та термінологіч-не тлумачення, про педагогічні методики викладання, орієнто-вані на підвищення активнос-ті учнів під час занять, пере-ваги та можливі проблеми на прикладі Данії розповіли між-народні експерти Герт Аллер-маннд і Пал Бергстенд.

Не залишилися поза ува-гою і питання фінансуван-ня методкабінетів та форму-вання мережі розпорядників коштів, надання методичної допомоги у проведенні ліцен-зійної та атестаційної експер-тиз ПТНЗ, підприємств, уста-нов, організацій незалежно від форм власності та підпо-рядкування, що проводять ді-яльність у галузі професійно-технічної освіти.

«шВЕДСЬКИЙ СТІЛ»Директор Інституту післяди-пломної педагогічної освіти Київського університету іме-ні Бориса Грінченка Михай-ло Войцехівський розповідав

про досвід методичного су-проводу працівників ПТНЗ. На його переконання, сьогод-ні треба відмовлятися від ба-гатьох звичних форм і методів змісту навчання. Михайло Фе-дорович зазначив: це – над-мірна «фетишизація» підруч-ників і класно-урочна система, за якої не враховуються запи-ти сучасної молодої людини. І працівник ПТНЗ уже не є єди-ним джерелом і ретранслято-ром інформації, у нього тепер зовсім інша функція – орга-нізаторська, тренерська, дири-гентська. Підвищення кваліфі-кації «по-грінченківськи» – це, насамперед, мінімум лекцій і обов’язкові психологічні тре-нінги. Плюс ІКТ, які розгляда-ються лише як інструмент ро-боти, а не її самоціль.

Нині підвищення кваліфі-кації – це двотижневі курси очно-дистанційної форми три-валістю 108 годин. «Але ми б хотіли запропонувати іншу, пе-рехідну форму підвищення ква-ліфікації, – зазначив Михайло Войцехівський. – Коли педаго-ги обирають ті модулі, які не-обхідні саме їм. Таким чином, щоразу створюватиметься ін-дивідуальна траєкторія підви-щення кваліфікації. Це схоже на педагогічний «шведський стіл». Зрозуміло, що в кожно-го свої смаки і потреби. Тож в Інституті суспільства універси-тету діє сертифікована двомі-сячна програма підготовки до управління навчальним закла-дом. За новими правилами, ко-жен керівник ПТНЗ повинен пройти відповідний курс занять і отримати диплом.

ТРИЄДИНЕ зАВДАННЯДиректор Київського профе-сійно-педагогічного коледжу імені Антона Макаренка (який має ліцензію на підвищення кваліфікації педагогічних пра-цівників ПТНЗ) Ольга Щербак висловила думку, що підвищу-вати кваліфікацію потрібно у трьох напрямах. Це, власне, ро-бітнича кваліфікація, нові тех-нології галузі і психолого-педа-гогічна й методична підготовка.

Ольга Іванівна перекона-на: кожний навчальний заклад має отримати бюджетні видат-ки на підвищення кваліфікації свого персоналу. Тоді б стала можливою конструктивна кон-куренція між навчальними за-кладами, що надають такі по-слуги. І кожен споживач цієї послуги (підвищення кваліфіка-

ції) матиме право обирати на-вчання тієї якості й форми, яка йому необхідна. Директор ко-леджу вважає, що підвищува-ти кваліфікацію раз на п’ять років – замало. І час уже ста-вити питання про визнання не лише формального підвищен-ня кваліфікації – тобто «кур-сової» його форми, а і нефор-мального. Наприклад, у рамках проекту «Твіннінг» нині відбу-вається багато семінарів, кру-глих столів і тренінгів. Мож-ливо, участь у них також слід ураховувати при атестації та лі-цензуванні.

Директор Науково-методич-ного центру профтехосвіти та підвищення кваліфікації ін-женерно-педагогічних праців-ників у Хмельницькій облас-ті Людмила Шевчук говорила про вагомість регіоналізації

курсового підвищення квалі-фікації, зокрема не лише май-стрів-викладачів, а й бібліоте-карів, вихователів, керівників гуртків, а також інструкторів, які займаються підготовкою ка-дрів на виробництві – поле ді-яльності дуже широке. Тому, на її думку, треба розробити на-вчальні програми для різних категорій і цільових груп. Ди-ректор запропонувала проводи-ти курси для методистів ПТНЗ на базі керованого нею центру. Адже є і досвід, і відпрацьовані програма й напрацьовані лек-ційні матеріали, і фахівці з хо-рошою підготовкою.

Звичайно, така велика нара-да не могла обійтися без пред-ставників Національної академії педагогічних наук. Директор Ін-ституту післядипломної освіти інженерно-педагогічних праців-ників (м. Донецьк), що переїхав до м. Біла Церква, Олександр Ситніков та заступник дирек-тора Інституту професійно-тех-нічної освіти НАПН Марина Артюшина говорили про на-уково-методичне забезпечен-ня професійно-технічної освіти в сучасних умовах, розповіли присутнім про самі інститути, їхні здобутки і перспективи у розвитку ПТО. А також наголо-

сили на тому, що вирішити біль-шість проблем, котрі існують у системі, можна лише шляхом побудови си стемної державної політики та спільної координо-ваної роботи.

БЕзПЕРЕБІЙНЕ ФІНАНСУВАННЯНе менш важливою темою на-ради було подальше фінансу-вання методичних центрів. Зо-крема – й самофінансування.

– Попереду у вас органі-заційна робота – перехід на відкриття казначейських ра-хунків, – звернувся до ке-рівників методичних центрів В’ячеслав Супрун. – Робіт-ники підприємств, працівни-ки установ, організацій також потребують систематичного підвищення своєї кваліфіка-ції. Тобто це та ніша, що дає можливість навчально-мето-

дичним і науково-методичним центрам заробляти кошти, від-кривати спецфонд, і діяти за рахунок бюджетних і заробле-них коштів. Є відповідні листи, накази МОН від 16 січня №№ 20, 21 про формування мере-жі розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та фі-нансування/надання фінансо-вої підтримки з місцевих бю-джетів. Є постанова Кабінету Міністрів №7 від 14 січня 2015 року «Деякі питання надання субвенції на підготовку ро-бітничих кадрів з державно-го бюджету місцевим бюдже-там». Зокрема пункт другий дозволяє «здійснювати протя-гом бюджетного періоду видат-ки на підготовку робітничих кадрів одночасно з державно-го і місцевих бюджетів та/або одночасно з різних місцевих бюджетів». Тобто все зробле-но для того, аби ми працювали, щоб навели порядок у фінан-совому і методичному забезпе-ченні професійної освіти.

Докладніше про фінансо-ве майбутнє навчально-мето-дичних центрів, точніше, його «прикладний» бік розповіла на-чальник відділу планування та фінансування професійно-тех-нічних навчальних закладів

Департаменту економіки і фі-нансування МОН Валентина Михницька. Вона запевнила, що проблем із державним фі-нансуванням методцентрів не буде: «Всі видатки, починаю-чи з заробітної плати, фінан-суватимуться на нормативній основі в установленому поряд-ку. Зарплата, комунальні послу-ги – все буде не нижче рівня минулого року. Хіба що ско-ротяться деякі поточні видатки у зв’язку з урядовою постано-вою про економію державних коштів». На запитання, чи за-тверджені вже асигнування на оплату праці, фахівець відпові-ла так: «Тимчасовий кошторис є, поки вирішувалося, з якого бюджету буде фінансування – з місцевого чи з державного, на перший квартал ми направили всі ліміти до обласних управ-лінь. А з першого квітня ми вже встановимо всі річні ліміти, і по лімітних довідках кожний методцентр буде окремо нада-вати нам дані. А ми окремо за-твердимо їм кошторис і штат-ний розпис. Тобто до 1 квітня кошти проходитимуть поки че-рез регіональний орган управ-ління. А потім – напряму».

ПІДБИВАючИ ПІДСУМКИРозуміння важливості мето-дичного і фінансового забез-печення навчально-методичних центрів професійно-техніч-ної освіти та якісної їх робо-ти можна назвати лейтмотивом усієї всеукраїнської наради. Але найбільш вдало цю дум-ку озвучив директор департа-менту: «Зміна парадигми осві-ти з традиційної на інноваційну спонукає професійну освіту до вдосконалення діяльності ме-тодистів професійно-технічних навчальних закладів. Вони по-винні не лише добре володіти науково-методичними аспекта-ми, легко орієнтуватися в новіт-ніх наукових дослідженнях, а й бути професійно компетентни-ми. Сучасне суспільство потре-бує ерудованого фахівця, який вільно і критично мислить, го-товий до дослідницької роботи, реалізації особистісного підхо-ду щодо проектування страте-гії власного професійного роз-витку. Відповідно, запорукою успішного розвитку ПТНЗ є планомірна, правильна, орга-нізована методична робота на рівні навчального закладу й об-ласті».

Наталія КУЛИК, «Освіта України»

минулого тижня у міністерстві освіти і науки відбулася Всеукраїнська нарада директорів навчально-методичних центрів професійно-технічної освіти з питань методичного забезпечення навчально-виробничого процесу птнз. окрім директора департаменту профтехосвіти мон В’ячеслава супруна і, власне, директорів методичних центрів, у заході взяли участь керівники інститутів післядипломної освіти, а також міжнародні експерти. кВаліфікації заБагато не Буває

підвищеННя кваліФікації – МІНІМУМ ЛЕКЦІЙ І ОБОВ’ЯзКОВІ ПСИХОЛОгІчНІ ТРЕНІНгИ. ПЛюС ІКТ, щО Є ІНСТРУМЕНТОМ РОБОТИ, А НЕ її САМОЦІЛЛю

7№ 5, 2 лютого 2015 рокузмагання

СтудентСькі

25 січня у Словаччині відбулося урочисте відкриття першої час-тини Всесвітніх зимових студентських ігор-2015. На стадіоні в Штребске Плесо марширували більш як 400 спортсменів із

31 країни. Серед команд учасників гордо крокувала і делегація нашої держави. Присутні появу збірної зустріли оплесками та гаслом «Сла-ва Україні!».

Міністр освіти і науки Сергій Квіт надіслав вітання учасникам україн-ської команди і запевнив, що країна вболіває за кожного свого спортсме-на. Підтримати студентів на Універсіаду-2015 приїхали заступник міністра освіти і науки України Андрій Гевко, голова Комітету з фізичного вихо-вання та спорту МОН України, член Національного олімпійського комітету, перший віце-президент Студентської спортивної спілки України Михай-ло Мельник, президент спілки Василь Кремень і віце-президент Олек-сандр Сич. А також – ректори університетів, викладачі, вболівальники.

Наш біатлоніст, студент Сумського державного університету Дмитро Русинов виборов золоту медаль. Результат Дмитра – 49 хвилин 52,8 секунди. На чотирьох вогневих рубежах він зробив лише один промах. До речі, українець обійшов двох російських спортсменів – Володими-ра Філімонова (+22,6 секунди) та Юрія Шопіна (+1 хвилина 25,2 се-кунди), які на другому та третьому місцях відповідно.

Під час універсіади буде розіграно 69 комплектів медалей з 11 видів спорту: біатлону, лижних гонок, стрибків на лижах з трампліна, лижно-го двоборства, керлінгу, фігурного катання, сноубордингу, лижного фри-стайлу, шорт-треку, жіночого та чоловічого хокею, гірськолижного спорту.

Перша частина Універсіади-2015 тривала з 25 січня до 1 лютого у сло-вацьких Штребске Плесо й Осрблі. Друга частина змагань відбудеться з 4 до 14 лютого в Іспанії, де спортсмени змагатимуться у турнірах з керлінгу, гірських лиж, фігурного катання, лижного фристайлу, шорт-треку, сноубордингу та хокею.

УніВерсіада-2015: так тримати!


Українські першокласники, які йшли до школи в 2000 році, мали б учитися 12 років. Відповідно до ре-

форми, тоді були затверджені навчаль-ні програми та створені шкільні підруч-ники. За результатами парламентських слухань у Верховній Раді України у 2010 році реформа була скасована – школа повернулася до 11-річного на-вчання. Як зазначалося, перешкодами для 12-річки тоді стали, зокрема, него-товність шкіл до забезпечення профіль-ного навчання, залишковий принцип фінансування освіти та низька ефек-тивність використання коштів.

Нині ж на 12-річці знов наполя-гають академіки й управлінці. Вони стверджують: реформа задовольнить громадські очікування нової школи, яка дасть змогу випускникам ставати успішними та конкурентоспроможни-ми. Упровадження 12-річної шкільної освіти пропонують зафіксувати у нор-мативно-правових документах, зокре-ма Законі України «Про освіту».

– Безумовно, орієнтуватися ми повинні на 12-річ-ну школу, – пе-реконана Олек-сандра Савченко, академік НАПН України. – Але нова модель 12-річ-ної школи відрізня-

тиметься від тієї, яка має певне нега-тивне сприйняття суспільством.

За її словами, нова концепція 12-річної школи повинна відрізняти-ся від старої насамперед новими ці-лями. Адже з часу обговорення мину-лої концепції світ змінився суттєво. Зокрема, відбулася переорієнтація на інтеграцію в європейський простір. За короткий час у зміст освіти було введено кілька важливих предметів, утвердилося зовнішнє незалежне оці-нювання.

– Суспільство сьогодні перейма-ється тим, як подолати неякісну осві-ту – і в середній, і у вищій школі. Все це підводить до думки, що наповнен ня і структурний розподіл 12 років на-вчання має бути «освячений» іншими цілями, які зцентровані на позиції по-треби людини вживатись у стрімкий, змінюваний, насичений європейськи-ми цінностями час, – каже Олексан-дра Яківна. – Я думаю, нам потріб-но орієнтуватися на цілі, визначені Європейською Радою, Європейською

Комісією з питань освіти та культу-ри – на цінності молодого європейця.

Ці загальні цілі мають бути пере-осмислені для кожного рівня освіти та сформульовані відносно очікуваних ре-зультатів навчання.

– Із цих позицій треба розгляну-ти зміну цілей кожного рівня загаль-ної середньої освіти. Ми обговорю-вали тривалість навчання і вважаємо, що 5 років у початковій школі – ціл-ком достатній термін, – каже Олек-сандра Савченко. – Початкова школа має бути міцним базисом, тут повинні навчати працювати з інформацією, тек-стом, володіти найголовнішим – умін-ням учитися.

ПОчУТИ ПРАКТИКІВ Громадську раду при МОН предста-вила її голова Гали-на Усатенко. Вона впевнена, що в ака-демічному середо-вищі варто почути позицію практиків.

– У комітеті за-гальної середньої освіти, що діє при Громадській раді, ми багато працювали над концепцією розвитку освіти на період 2015–2025 років. Під час обговорення переваж-на більшість учасників зупиняєть-

ся на необхідності 12-річної освіти з розподілом 5+4+3, де старша шко-ла є трирічною, має академічний і професійний профілі, – каже Гали-на Олегівна. – Окремо були надані пропозиції щодо старшої профільної школи. Насамперед стосовно змен-шення кількості обов’язкових пред-метів до 6–10, права закладу само-стійно компонувати зміст профілю (згідно з Державними стандартами), права створювати в одному класі різ-нопрофільні групи.

Важливе питання, яке порушувалося в ході обговорення, – це кількість го-дин на профільні предмети – у старшій школі не менше 5-6 годин на тиждень.

– Особливу увагу хочу звернути на старшу профільну школу в сіль-ській місцевості. Учасники обговорен-ня висловилися за можливість роботи навчально-виховних об’єднань. Також ішло ся про те, що варто зменшити по-ріг наповнюваності школи ІІ ступеня та зробити, щоб базова школа могла існу-вати у сільській місцевості, якщо в ній не менш як 60 учнів. На думку вчите-лів, старша школа могла б функціонува-ти у складі НВО, якщо кількість учнів у школі ІІІ ступеня становитиме не мен-ше 30, – узагальнює результати обгово-рення Галина Усатенко. – Старша про-фільна школа – це професійний ліцей, професійне училище, професійний ко-ледж. Важливо гарантувати можливість отримання вищої освіти.

Серед інших пропозицій: зміна принципу фінансування – від утри-мання закладів освіти до «кошти йдуть за учнем».

щОБ НАВчАННЯ БУЛО ЦІКАВИМ – Безумовно, оптимальна струк-тура загальної се-редньої освіти – 5+4+3. Можна розглядати варіант 5+5+2, якщо все, що стосується за-гальної середньої освіти, завершить-

ся на другій п’ятірці, а до двійки уві-йдуть лише профільність і професій-ність, – зазначив ректор Київського університету імені Бориса Грінченка Віктор Огнев’юк.

На його думку, варто говорити про структуру загальної середньої освіти, а не структуру школи.

– Старшу ланку освіти слід назива-ти профільно-професійною. У ній ми розглядаємо професійні ліцеї чи учили-ща, професійні коледжі. І це буде без-болісно сприйматися суспільством, – наголосив Віктор Олександрович. – У старшій освітній ланці одні діти здобу-ватимуть професійну освіту, інші – го-туватимуться до здобуття вищої.

Говорячи про реформи в освіті, най-головніше – створити умови для заці-кавленого, успішного навчання.

– Якщо шкільна освіта знову за-лишиться нецікавою, якщо її фор-ми й методи базуватимуться на па-сивній ролі учня, навчальний процес не буде особистісно-діяльнісним, то наша реформа не буде успішною, – продовжує він. – Але це завдання зумовлює інше питання: ми повинні створити умови для вмотивованої якісної професійної діяльності педа-гога. Яку б ми реформу не запропо-нували суспільству сьогодні – вона зупиниться на шкільному порозі. Сьо-годні вчитель жодним чином не вмо-тивований до її здійснення.

Заробітна плата вчителя після за-кінчення магістерської програми ста-новить 1474 гривні на місяць. І це є го-ловною проблемою, яка не вирішується ані структурою освіти, ані змістом.

Також на часі – питання навчально-го середовища: дитина має йти в шко-лу із задоволенням і прагнути повер-татися туди щодня.

ДОСЯгНЕННЯ УСПІХУ В ЖИТТІ – Стосовно спеці-алізованих шкіл – у мене подвійна думка. Ми розумі-ємо, що вони да-ють більший рі-вень академічних знань. Але, роз-глядаючи особис-тість і її успіх у житті, доведено, що соціальний емо-ційний інтелект має більше значення, ніж академічний, – стверджує ди-ректор Інституту обдарованої дитини НАПН Володимир Камишин. – Для дітей в майбутньому це важливіше.

часіна

модель Української Школи – 12-ріЧка. наукове піДҐрунтя

До речі

ДОСВІД зАРУБІЖЖЯ – ключовою тенденцією реформування шкільної освіти у ХХ – на по-чатку ХХі століття є подовження терміну навчання у школі й терміну обов’язкової освіти, – розповідає завідувач відділу порівняльної педа-гогіки інституту педагогіки напн олена локшина. – якщо наприкінці ХіХ століття у країнах європи обов’язковою була лише початкова освіта, то в 50-ті роки ХХ – такими стають початкова і базова.

тоді тривалість обов’язкової освіти була 9-10 років, а повної загальної середньої – 12. на по-чатку ХХі століття збільшується тривалість освіти шляхом зменшення «нижньої межі» – почат-ку навчання у школі. так, наприклад, експерти країн єс та сполучених Штатів америки довели взаємозв’язок між кількістю дітей, залучених до дошкільної освіти, і – у майбутньому – під-вищенням рівня ВВп на кілька відсотків (що позначається на конкурентоспроможності країни). натомість лише ірландія зробила дошкільну освіту обов’язковою. – країни єс виробляють спільні підходи у спільній рамці – структурній організації шкільної осві-ти. натомість кожна країна має свою «формулу», особливий підхід до структури освіти, – за-значає олена ігорівна. – багато країн мають структуру 6+3+3. серед них: Велика британія, ес-тонія, греція, польща. та в жодній країні європи немає терміну навчання меншого за 12-річний.

якою має бути українська школа – одинадцяти- чи дванадцятирічною, – обговорили в національній академії педагогічних наук. У роботі круглого столу «структура загальної середньої освіти України», що відбувся 21 січня 2015 року, взяли участь педагоги та науковці, керівники навчальних закладів та управлінці.

9№ 5, 2 лютого 2015 рокучасі

на

Він називає спеціалізовані школи «штучним середовищем».

– Діти можуть закінчити цю школу з золотою медаллю, з відзнакою. Але згодом вони опиняються в зовсім іншо-му середовищі, тому не можуть досяг-нути певних своїх реалізацій, успіхів у житті, – додає Володимир Вікторович.

З точки зору психології важливо вра-ховувати кардинальну зміну цінностей поколінь. Зокрема тих, які навчалися в Радянському Союзі, у 90-х, 2000-х і тепер. Експерименти, які проводили дослідники інституту, довели: ціннісні орієнтації батьків і дітей, та й учите-лів відрізняються суттєво.

ДОЛАТИ СТЕРЕОТИПИСаме професійно-технічна освіта го-тує особистість до життя, зокрема – в умовах жор-сткої конкуренції на ринку праці, – наголошує дирек-тор Інституту про-фесійно-технічної освіти НАПН Валентина Радкевич.

– Профтехосвіта готова взяти на себе профільне навчання професій-ного спрямування, – переконана Ва-лентина Олександрівна. – Є потужні колективи, професійні викладачі-май-стри. Тож профільне навчання учнів

старшої школи може здійснюватися саме на базі ПТНЗ. Окрім того, охо-чі отримати кваліфіковану підготовку або професію можуть це зробити одно-часно з загальною освітою. Зважаючи на це, остання, безперечно, має зали-шатися в закладах професійної освіти.

Так, профтехосвіта має проблеми. Одна з них починається саме у шко-лі – закладається поділ на «кращих» і «гірших» учнів. Останні, передбачається, продовжать навчання у ПТНЗ.

– Поділ учнів, які будуть навчати-ся у профільній школі академічного і професійного рівнів, слід здійснювати із застосуванням технологій діагносту-вання, – вважає пані Валентина. – Якщо учні знатимуть, що здатні ово-лодіти науковими програмами, – вони підуть на академічний профіль старшої школи, інші – опановуватимуть про-фесійний напрям. Це потрібно робити саме в школі.

ПІДТВЕРДЖЕНО СТАТИСТИКОю В Інституті педагогіки НАПН прове-ли опитування: яку структуру загаль-ної середньої освіти педагоги вважа-ють доцільнішою? У вибірку ввійшли 1163 особи, які представили міську та сільську місцевість (відповідно 75% та 25%). Вікова категорія респондентів: 40–60 років – 60%, 20–40 років – 40%. Офіційна діяльність 90% опита-них – освітянська.

– Ми поставили питання про струк-туру загальної се-редньої освіти. Зо-крема, подали три структури: 5+5+2, 5+4+3, 6+3+3. Відповідно, одер-жали такі дані: 58% респондентів під-тримали структуру школи 5+5+2, 32% висловилися «за» 5+4+3, 10% стали на бік структури 6+3+3, – розповів дирек-тор інституту Олег Топузов. – Важливо мотивувати учнів продовжувати освіту, але це має бути вибором кожного. Ми лише повинні надати таку можливість.

гОЛОВНИЙ МОТИВ – Школа має сприяти розвитко-ві громадянсько-го суспільства, ось головна місія ре-форми, – упевне-на Любов Найдьо-нова, заступник директора Інститу-ту соціальної та по-

літичної психології НАПН. Вона роз-глядає освіту з точки зору аргументів щодо підготовки трудових ресурсів.

– Чому 5+4+3? Після основної чо-тирирічної школи у 15-літньої людини вже сформовані рефлексивні механіз-

ми мислення. Тобто вона може пере-класти на себе те, що бачить в ін-ших людей, і визначати свою мету в су спільстві, – каже Любов Антонів-на. – Три роки у старшій школі необ-хідні для того, щоб сформувати не тіль-ки майстерність ремісницької роботи, а й більш чітку громадянську позицію.

Вік 11-12 років, коли дитина закін-чує початкову школу, характеризуєть-ся надбанням організованості, яка в наступному періоді дасть можливість сформуватися інтересові. Уже після 15 років кожен учень може перейти до професійного самовизначення.

– Вважаю, що треба «легалізувати» медіаосвіту – ввести її як один з важ-ливих компонентів, починаючи з до-шкілля. До речі, вона актуальна і в цій ланці освіти. Має бути ефективна взає-модія дитини з інформаційним просто-ром – це відповідає реаліям сьогоден-ня, – переконана Любов Найдьонова.

Дарина МАТАТ, «Освіта України»

модель Української Школи – 12-ріЧка. наукове піДҐрунтя

на вЛасні очі

за результатами обговорення підготовлені реко-мендації органам законодавчої і виконавчої влади для внесення змін до законодавства України про освіту. трансляцію круглого столу можна перегля-нути на сайті напн http://naps.gov.ua/ та інсти-туту обдарованої дитини http://iod.gov.ua/video/.

ПряМа Мова

ОчІКУВАННЯ НОВОї шКОЛИвасиль кремень, президент національної академії педагогічних наук україни:

– Загалом, уся наша аудиторія пого-джується, що 12-річка є необхідною. Держа-ва проголошує і за-безпечує 12-річне на-

вчання, але право особистості, право кожної дитини – скористатися меншим часом навчан-ня. Тоді у вчителя не буде необхідності «три-мати», навчати тих дітей, які відверто не хо-чуть учитися. Так, тут є привід для дискусії.

5+4+3 чи 5+5+2? Ці схеми мають свої плюси і мінуси. При проголошенні обов’язкової 12-річної освіти перша схема є кращою. Вона дає змогу зберегти професійно-технічну освіту, яка за необхідності створення умов для загаль-ної середньої освіти можлива лише в межах трьох років (і то не вистачає часу на загаль-ноосвітні предмети).

Є проблема, пов’язана із сільськими шко-лами. Адже старша школа може забезпечити профільність лише в районному центрі. На-томість діти вступали й вступають до ПТУ, в технікуми – тож так само вступатимуть і до профільних ліцеїв.

Модернізуючи зміст освіти, ми повинні пе-реглянути спектр навчальних предметів. Має-мо видалити все непотрібне, щоб підготувати людину і до життя, і до майбутнього постій-ного навчання.

Серед актуальних питань, які треба виріши-ти, – залежність зарплати учителя від його роботи. Сьогодні вчитель – урокодавець. І це неправильно. Якщо ми проголошуємо ди-тиноцентризм, індивідуалізацію навчання – маємо передбачати зобов’язання, стимулюва-ти вчителя до індивідуальної роботи з дітьми.

чОМУ МИ МАЄМО РОБИТИ зМІНИлілія гриневиЧ, голова комітету з питань науки та освіти верховної ради україни:

– Школа повинна відповіда-ти на ті виклики, що постають перед країною і суспільством. Знан ня іноземних мов, оволо-діння новими компетентностя-ми і водночас збереження усіх найкращих досягнень україн-

ської школи – це основні завдання освітян сьогодні. Звідси постає 12-річний термін навчання, який про-

понується в майбутньому Законі «Про освіту». Ми ма-ємо продемонструвати оновлену мету загальної серед-ньої освіти України – показати, що додатково отримає випускник 12-річної школи. Тож потрібен науковий су-провід.

У нас повинна бути повна суспільна згода щодо цієї реформи, її розуміння. Перед ухваленням Закону «Про освіту» важливо донести до громадськості його сутність і обґрунтування: чому ми маємо робити зміни.

Коли ми запитуємо в суспільства, чи задоволене воно системою освіти, більшість стверджує: «ні, ми не за-доволені нею», «вона не дає нашим дітям того, що ми хочемо».

З точки зору перспективи освіта повинна виперед-жувати час, працювати на результат, який буде через 10–12 років.

Розуміючи темпи цивілізаційного розвитку суспіль-ства, чи можемо ми прогнозувати: які знання будуть потрібні нинішнім першокласникам? Зважаючи на роз-виток технологій, ми бачимо, що нинішня школа має бути переорієнтована з передачі знань на формуван-ня компетентностей і вміння вчитися впродовж життя.

Україна змінилася, знаходиться в новій для неї си-туації. Це вимагає від нас змінити систему освіти. Це можна зробити, змінивши тривалість навчання.

Без визначення структури ми не можемо рухати-ся далі. Закликаю Національну академію педагогічних наук провести додаткові дискусії і консультації. Пере-конана, що ми діємо правильно.

з чИСТОгО АРКУшАпавло полянський, заступник міністра освіти і науки:

– Я думаю, що нині че-рез трагічні події, коли є сильний біль від людських втрат, від руйнації інфра-структури – у нас є наго-да щось зробити «з чисто-го аркуша».

Розумію, реформа в осві-ті можлива лише тоді, коли люди отримають зрозу-мілу відповідь на кілька простих запитань: чим те, що ви пропонуєте, буде краще? Чим краще буде на-шим дітям, нам (батькам) і суспільству?

Передові освітні моделі багатьох країн Європей-ського Союзу передбачають певні особливості: здо-бувши певний ступінь освіти – зазвичай базовий, – людина спрямовується шляхом набуття професії, маючи «глухий кут» щодо здобуття вищої освіти.

У презентованій моделі загальної середньої осві-ти не передбачається «глухих кутів». Це велика знахідка робочої групи, яка тривалий час працює над цим. Маю нагоду подякувати науковцям На-ціональної академії наук України, які є у складі робочої групи.

Постає питання: чи потребуватимуть змін держав-ний стандарт освіти, надалі – навчальні програми, плани, підручники. Безперечно, так. Звісно, все по-трібно робити у системі.

Важливо те, що ми маємо намір після завершення базової школи робити незалежне оцінювання. Питан-ня достатньо дражливе. Але, поза сумнівом, на цьо-му рівні відбуватиметься певний відбір. Йдеться про вступ до старшої школи, а не перехід. Це – злам багаторічної традиції. І тут буде чимало викликів.

У старшій школі конкуренція між учнями збері-гатиметься. І природно, що після закінчення школи дитина стане кваліфікованим робітником. А це дуже важливо для її подальшого життя. Якщо людина змі-нить свої життєві плани, вона завжди може здобу-ти вищу освіту.

10 «Освіта України»думКа

екСпертна

Сьогодні вища освіта Укра-їни переживає складний процес переходу до рин-

кової економіки. Від того, як швидко буде подолано розрив у якості «продукції» вищої освіти, відповідних послуг між Україною і розвинутими краї-нами, залежатимуть перспек-тиви не лише вищої освіти, а й поступу держави в цілому. Адже освіта належить до тих сфер економічної діяльності, які беруть участь у наповнен-ні бюджетів різного рівня.

Вивчення світового досвіду керівництва освітою є основою інтеграційних процесів і управ-ління позицією України на сві-товому освітньому ринку.

РЕСУРСНЕ зАБЕзПЕчЕННЯЗарубіжний досвід підка-зує необхідність дотриман-ня комплексу принципів в управлінні освітою, має бага-то прикладів формування та розвитку суб’єктно-об’єктних відносин в керуванні галуззю, прийнятних і для України, як-от – шляхи ресурсного забез-печення її розвитку.

Так, у багатьох країнах світу, зокрема в ЄС, держава надає цільові кредити. Наприклад, у Німеччині усі охочі здобува-ти вищу освіту мають змогу отримати позику на 25 років. Відсоткова ставка коливається в межах 5,95–8,38%. Від по-вернення кредиту звільняється випуск ник ВНЗ, у якого впро-довж першого року після за-кінчення вишу народилася ди-тина. Цікаво, що в цій країні надається фінансова допомога батькам, діти яких здобувають освіту в середніх навчальних закладах.

Позику на освіту мають пра-во отримувати студенти і в ін-ших країнах. Наразі ця систе-ма діє й у Великій Британії. Поверненню підлягає кредит (9%) після закінчення навчан-ня (відсоткова ставка зале-жить від рівня інфляції), коли доходи боржника перевищу-ють встановлений пороговий рівень.

У Швеції сума позики ко-ливається в межах 17–23 тис. дол. США під 1,5–2%. Термін її повернення не обмежуєть-ся, проте передбачається, що це відбувається після закінчен-ня навчання. У сусідній Данії, де процентна ставка освітньо-го кредиту встановлюється в обсязі 4%, вона видається на 7–15 років.

ТРИ ФОРМИ ДЕРЖАВНОї ПІДТРИМКИ У практиці країн ЄС існують три форми державної підтрим-ки си стеми освітнього креди-тування. Перша – держава є гарантом процентних виплат і повернення суми позики кре-дитору із фінансового секто-ра, який надає освітні кредити тому, хто навчається, за ко-мерційною ставкою відсотка (Норвегія). Друга – держава

здійснює субсидування части-ни процентної ставки шляхом установлення пільгових ста-вок на весь період виплат чи на фіксований період (Бельгія, Данія, Люксембург, Швеція, Ліхтенштейн). Третя – держа-ва виплачує всю суму процент-них виплат за кредитом або ж корегує їх на індекс спожив-чих цін (Німеччина, Франція, Велика Британія).

На відміну від зазначених країн, у США є різні види по-зик, якими може скористати-ся молодь для отримання ви-щої освіти. Зокрема варті уваги такі: студентська; батьківська; приватна; об’єднана. Середня відсоткова ставка на всі види коливається від 2 до 9%, а за не-забезпечені сім’ї зазначені від-сотки сплачує уряд країни.

У нашій державі також є пільгове кредитування на здо-буття вищої освіти. За цією програмою першочергове пра-во на отримання кредиту ма-ють діти-сироти, діти, позбавле-ні батьківської опіки, інваліди 1 і 2 груп, діти з багатодітних і малозабезпечених родин. Ці-льовий характер кредитування забезпечується шляхом переве-дення коштів з рахунку клієнта на рахунок вищого навчального закладу після того, як студент укладе контракт на навчання з ВНЗ, а потім – із банком, який висуває умови для кре-дитування.

ІННОВАЦІЙНА ТРАЄКТОРІЯНе менш важливим є і досвід інших країн щодо диверсифі-кації фінансового забезпечен-ня розвитку освітньої сфери в цілому і кожного навчаль-ного закладу зокрема. Примі-ром, у США досить пошире-не менторство (наставництво), функціонування шкіл профе-сійного розвитку. Останній є спільним проектом загально-освітніх шкіл і вищих навчаль-них закладів, який сприяє за-безпеченню тісної взаємодії, взаємозв’язку освітньої теорії та практики, здійсненню про-фесійної підготовки фахівців високої якості.

Важливим є використання зарубіжного досвіду для до-сягнення головної мети вищої

освіти України – поліпшення її якості, виходу на європей-ські стандарти. Велика заслу-га у реалізації цього належить кадрам. Підвищенню якості професорсько-викладацького складу ВНЗ сприяє посилення зв'язку освіти та науки. Кадри для вищої школи в Україні го-туються в аспірантурі та док-торантурі. Щоправда, падіння престижу статусу науковця зумовило й те, що до аспі-рантури та докторантури вступає не найкраща час-тина випускників вишів. Звідси й відсутність бажа-них результатів у соціально-економічному розвитку. Адже саме освіта та наука є важливи-ми засобами пере орієнтації на-ціональної економіки на інно-ваційну траєкторію розвитку.

ІКТ-ОБРІї

На жаль, Україна знаходить-ся в кінці переліку сотні країн щодо використання інформа-ційно-комунікаційних техно-логій (ІКТ) у навчальному про-цесі. Комп’ютеризація відіграє важливу роль у модернізації вищої освіти, дає змогу зни-зити витрати на проведення аудиторних занять, підвищи-ти якість навчання, створити інноваційне середовище.

Щодо дистанційної осві-ти, то першими цю форму впровадили виші США (Бер-клі, Мічиганський, Колумбій-ський університети). Сьогодні таку систему підготовки ка-дрів застосовують практично в усіх країнах світу. Скажімо, розвиток гнучкого дистанцій-ного навчання з використан-ням електронних технологій поширений не лише в США, а й у Південній Кореї, Вели-кій Британії. Все це здійсню-ється у контексті лібералізації згідно з Генеральною угодою з торгівлі послугами, що сприяє збільшенню ресурсів для ВНЗ і зменшенню їх витрат.

ОНЛАЙН-РЕВОЛюЦІЯОстаннім часом базовим прин-ципом багатьох країн світу в галузі став рівний доступ мо-лоді до якісної вищої освіти незалежно від рівня її матері-альних статків.

Реалізації цього принци-пу сприяє впровадження онлайно вого відкритого до-ступу через інтернет до кра-щих наукових центрів шляхом створення університетських електронних архівів відкрито-го доступу ОА (open access). Це сприяє повнішому інфор-маційному забезпеченню ко-ристувачів університетських бібліотек, підвищує конкурен-тоздатність кожного вищого навчального закладу, приско-рює вхід вишу в європейський науково-освітній простір.

Як зазначає Білл Гейтс, на-вчання онлайн – це рушійна сила революції у вищій освіті. Така форма здобуття знань пе-редбачає необхідність розроб-ки викладачами відеолекцій із субтитрами, тестових конспек-тів; домашніх завдань, тестів тощо. Головна перевага цієї системи освіти полягає у віль-ному доступі до навчання не-залежно від статків студентів, їх місця проживання та стану здоров’я.

ДОСЛІДНИЦЬКІ УНІВЕРСИТЕТИУперше такі види навчан-ня, як свідчать офіційні дані, з'явились у дослідницьких уні-верситетах. Концепція тако-го вишу у США, наприклад, ґрунтується на тісній інтегра-ції освіти і науки в межах уні-верситету, зокрема викорис-танні досліджень студентів.

Для дослідницьких універ-ситетів США характерна ба-гатоканальність фінансуван-ня: з федеральних і місцевих бюджетів, благодійних фон-дів, доходи від навчальної, до-слідницької та консультацій-ної діяльності. Тобто сучасний дослідницький університет – це потужний економічний суб’єкт, який має високу са-мостійність. Нерідко він є ін-тегратором освіти, науки та виробництва. Приміром, Мас-сачусетський технологічний

інститут співпрацює із 300 корпораціями.

Сьогодні, коли Україні вкрай потрібна взаємодія ре-альної економіки, освіти та науки, важливо формувати оптимальну мережу дослід-ницьких університетів. Нині в нашій державі їх 14. Згідно з Положенням про дослідниць-кий університет, це – націо-нальний ВНЗ, який здійснює дослідницьку та інноваційну діяльність, забезпечує інтегра-цію освіти та науки з вироб-ництвом, бере участь у реалі-зації міжнародних проектів і програм.

Практика багатьох європей-ських країн свідчить, що на якість підготовки кадрів пози-тивно впливає й упроваджен-ня програм «подвійного дипло-ма», яка водночас дає змогу студентам і випускникам та-ких ВНЗ працевлаштовува-тись у європейських державах; встановлювати партнерські відносини між ВНЗ різних країн, здійснювати співробіт-ництво між вишами України та іноземними компаніями.

зАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИНа мою думку, в умовах глоба-лізації вищій освіті належить стати засобом створення но-вацій, що можливо за умов: гармонійного поєднання фун-даментальності та фаховості у вищій освіті; забезпечення здійснення у ВНЗ наукових до-сліджень і виховання; інтегра-ції української вищої освіти у наукове та освітнє середовище (співтовариство); впроваджен-ня ефективного процесоорі-єнтованого управління вищою освітою; адаптації управлін-ських стандартів вищої осві-ти до європейських; сприян-ня налагодженню активної співпраці між бізнесом і ви-щою освітою. Все це допома-гатиме інтернаціо налізації ви-щої освіти України.

зарУбіжний досВід ДопоможеВища освіта в Україні, як і загалом у світі, набуває характеру інтернаціоналізації. на цьому, зокрема, наголошується в декларації Всесвітньої конференції «Вища освіта в ХХі столітті», проведеної Юнеско. чи можна використати досвід різних країн для підвищення якості української вищої освіти і прискорити процес її входження до єдиного європейського науково-освітнього простору? своїми думками ділиться доктор економічних наук, завідувач сектора взаємодії з громадськістю та змі і міжнародного співробітництва державної інспекції навчальних закладіволена гараЩУк.

НА ЯКІСТЬ ПІДгОТОВКИ КАДРІВ ПОзИТИВНО ВПЛИВАЄ УпрОваджеННя прОГраМ «пОдвіЙНОГО диплОМа»

освіти України – поліпшення її якості, виходу на європей-ські стандарти. Велика заслу-га у реалізації цього належить кадрам. Підвищенню якості професорсько-викладацького складу ВНЗ сприяє посилення зв'язку освіти та науки. Кадри для вищої школи в Україні го-туються в аспірантурі та док-торантурі. Щоправда, падіння престижу статусу науковця

них результатів у соціально-

ДопоможеВища освіта в Україні, як і загалом у світі, набуває характеру інтернаціоналізації. на цьому, зокрема, наголошується в декларації Всесвітньої конференції «Вища освіта в ХХі столітті», проведеної Юнеско. чи можна використати досвід різних країн для підвищення якості української вищої освіти і прискорити процес її входження до єдиного європейського науково-освітнього простору? своїми думками ділиться доктор економічних наук, завідувач сектора взаємодії з громадськістю та змі і міжнародного співробітництва державної інспекції навчальних закладів

11№ 5, 2 лютого 2015 рокуіз письменниКом

ЗуСтріЧ

здається, ця людина віль-но почувається і серед історичних постатей, від

чийого імені пише «псевдо-мемуари», і серед сучасних письменників, чиї твори дру-куються в очолюваному Слабо-шпицьким видавництві «Яро-славів Вал». А ще він створює книжки для дітей, є автором радіопередач і натхненником конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика, про який каже: «Це моя громадян-ська позиція».

Людина майже неможливої працездатності й невтомний громадський діяч – Михайло Слабошпицький скромно гово-рить: «Мені пощастило напи-сати ті книжки, котрі я хотів написати. Я просто роблю те, що мені цікаво».

ЖУРНАЛІСТИКА – ЯК ПЕРшА ЛюБОВ– Михайле Федотовичу, Вас називають «людиною-орке-стром». Ви – письменник, жур-наліст, критик, ведучий радіо-передач, «мотор» конкурсу Яцика. В якій послідовності Ви опанували ці «інструменти»?

– «Людина-оркестр» – це надто голосно. Просто я роблю все те, що мені самому ціка-во. Журналістика, даруйте за пафос, то як перша любов. Я й сьогодні охоче звертаюся до неї. Література – це пріори-тетне в житті. З нею найтісні-ше пов’язана видавнича робота. І радіопередачі «Прем’єра кни-ги», «Екслібрис» та «Нобелів-ські лауреати» – це також літе-ратура. А конкурс з української мови імені Яцика – моя грома-дянська позиція і зобов’язання, взяте на себе ще за життя ве-ликого мецената. Кожен із нас має робити щось для по-рятунку української мови, ко-тра сьогодні під загрозою не меншою, аніж у русифікацій-ні часи СРСР. Я можу роби-ти це – і маю задоволення з того, що роблю.

– Вас називають колекціоне-ром людей. Ви – автор видань «Що записано в книгу жит-тя. Михайло Коцюбинський та інші», «Марія Башкирцева». У першому романі, крім Коцю-бинського, присутні Єфремов, Винниченко, Леонтович… Роз-кажіть, як дійшли до думки створювати псевдомемуари.

– Мені здається, що кожен допитливий письменник – «ко-лекціонер людей». Я пишу біо-графістику лише про тих, хто насправді мені цікавий. Баш-кирцева, Осьмачка, Влизько,

Яцик… А щодо Коцюбинсько-го, то зізнаюся: мене інтригу-вало його ретельно приховуване від сторонніх життя. З усіх моїх героїв він найповніше відпові-дає визначенню «річ у собі» – це чи не найпотаємніший з усіх наших письменників. Я вирішив змусити його написати мемуа-ри. Щоб він – такий неохочий до відвертостей та одкровень – сам розповів про себе. Та ще додати до цього псевдомемуа-ри Євгена Чикаленка, Володи-мира Винниченка, Володимира Самійленка, Сергія Єфремова, Миколи Леонтовича, Миколи Могилянського, а також вига-даної жінки, яка буцімто була закохана в Михайла Коцюбин-ського. А поміж них усіх – Біо-граф, кот рий пише книжку про Коцюбинського.

БІОгРАФІЯ ПИСЬМЕННИКА – зАХОПЛИВИЙ РОМАН– Чула, що Ви мали словник мови кожного персонажа, складений на основі листів, архівних документів. А якби таким чином «оживали» пись-менники у шкільних підруч-никах... Якщо дати волю фан-тазії – яким би Ви зробили підручник з літератури?

– Так, я укладав словник кожного персонажа: прагнув максимально індивідуалізува-ти мовну партитуру розповіда-чів. У кожного – свої улюблені лексеми, своя фразеологія, ха-рактерні саме для нього стиліс-тичні фігури. Не пам’ятаю, щоб у шкільній програмі з літерату-ри йшлося про стосунки пись-менника й мови… Колись на пленумі Спілки письменників академік Леонід Новиченко – літературний критик, літерату-рознавець – запропонував, аби письменники створили шкільні підручники. В’ячеславові Брю-ховецькому він радив узятися за літературу, мені – за істо-рію. Я тоді написав таку книж-ку – «З голосу нашої Кліо». Вона була рекомендована для «позакласного» читання з істо-рії України. До сьогодні витри-мала вже сім видань.

Якби мені довелося писати підручник із літератури, біль-ше зосередився б на біогра-фіях письменників. Кожна з них – захопливий роман. У такий спосіб школярів значно легше навернути до творів цих авторів. Бо наші підручники з літератури – шедеври нудо-ти: «тема», «ідея», «письмен-ник вдається до…» тощо.

– Ви казали: «Працюючи над виданням «25 поетів україн-ської діаспори», літературни-ми портретами Юрія Клена, Євгена Маланюка та інших, між їхніми поезіями і сен-саційними моментами в біо-графіях обирав останнє». Не-сподівано таке чути… Чому

шальки терезів перехилилися на користь сенсацій?

– Справді, я прочитував тексти поетів крізь призму їх-ніх біографій. «Ключ» до роз-шифровування творів, зазви-чай, саме в біографіях авторів. Замість філософствувати над текстами радив би з’ясовувати, де, коли та за яких обставин написано той чи інший твір. Доба його літературного на-родження виявляє себе в осо-бливих асоціаціях та алюзіях. До того ж сенсаційні епізо-ди з біографій письменників вражають пересічного читача не менше, ніж їхні шедеври. Тому замість традиційних пе-редмов до творів поетів укра-їнської політичної еміграції я намагався написати біографіч-ні мікроромани.

ЛИшЕ ТВОРИ-ПОДІї!– Ви є директором видав-ництва «Ярославів Вал» – які твори проходять Ваш «фільтр»? Якими є критерії відбору?

– «Ярославів Вал» – видав-ництво з амбіціями. Намагає-мося видавати насамперед те, що викличе резонанс. Міг би тут назвати десятки таких кни-жок. Чимало з них улаврені авторитетними літературними преміями. Пересічні екзерси-си нас не цікавлять навіть тоді, коли на їх видання пропону-ються «грубі» гроші. Одне сло-во – нас цікавлять саме твори-події. «На виході» зараз томи прози (серія «Букліт», тобто «Бібліотека української літера-тури») Юрія Щербака, Юрія Мушкетика, Валерія Гужви, Феодосія Рогового, Василя Ру-бана, Юрія Логвина. У робо-ті – нові книжки Бориса Гу-менюка, Олега Солов’я, Марії Чумарної, дві мої збірки опо-відань і казок для дітей.

– Жартома Ви казали, ніби пишете дитячі твори, щоб не доводилося переконувати онуків, що дід – письменник.

– Писати для дітей я по-чав випадково – про це про-хав старший син Мирослав. Щотижня я повинен був дати йому нову казку. Якби не ця обставина, то навряд чи взяв-ся б до того. Отак i написав п'ятнадцять книжок.

– Що читаєте онукам? Про Вас кажуть: здається, він знає кожне варте уваги сло-во, кимсь написане i вчора, i сьогодні. Чи намагаєтеся при-щепити їм літературний смак? Чи хоча б призвичаїти до чи-тання книжок, полюбити це?

– Силоміць до книжки онуків, як i своїх дітей у ма-лому віці, не тягну. Розпо-відаю якісь цікаві історії. Уриваю розповіді на найці-кавішому місці. Кажу: «Он у

тій книжці все описане!». Так непомітно принаджую до чи-тання. Голов не – щоб у домі були книги. Багато книг. Ди-тина, яка росте серед книжок, неодмінно відчуває на собі їх благотворний вплив. I не змо-же не читати. Стверджую це на прикладі всіх трьох сво-їх дітей.

СПОгАДИ «БЕз гРИМУ»– Щодо дітей – давайте по-говоримо про конкурс знав-ців української мови, який Ви з Петром Яциком задуму-вали як креативний турнір, дещо відмінне від традицій-них олімпіад.

– Спостерігаючи за нашою мовною ситуацією та дослу-хаючись до дискусій із цьо-го приводу, Яцик запропону-вав ось такий проект. Доручив розробити його модель ви-конавчому директорові сво-єї освітньої фундації Маркові Стеху та мені. Ми це зроби-ли й запропонували на розсуд Мін освіти, яке тоді очолював Василь Кремень. Той гаря-че підтримав ідею – й кон-курс узяв свій початок. Якщо не брати до уваги трьох табач-никових років перебування у кріслі міністра, коли він на-магався «закопати» конкурс, у нас із Міносвіти було цілкови-те порозуміння в цій справі – ми відчували постійну підтрим-ку надійного партнера.

– Ви добре знали цього ви-датного мецената, кот рий фі-нансував українознавство не лише на Заході, а й в Украї-ні. Як ви познайомилися?

– Ми заприязнилися з Пет-ром Яциком 1992 року, коли я був у Торонто на запрошення Світового конгресу українців. Він побував на моєму творчому вечорі: я подарував йому при-мірник «Марії Башкирцевої»,

він її похвалив. Тоді в нас ви-зріла ідея спільними силами на-писати книжку про бізнес, мо-раль та українську ментальність. Згодом цей задум еволюціону-вав у мою книжку «Українець, який відмовився бути бідним». Ми мали десятки зустрічей. Що-разу, прилітаючи у Торонто, я гостював у привітному яци-ковому домі. Там народилася ідея Ліги українських мецена-тів, нат хненником якої він став. Коли я візьмуся написати книж-ку спогадів, то Яцик займе в ній чимало місця – надто нестан-дартний це був чоловік.

– Серед людей, яких Ви зна-ли, – видатні постаті: Гри-гір Тютюнник, Василь Зем-ляк, Микола Вінграновський, Ігор Римарук, Роман Iваничук, Кость Москалець... Напевно, багатьом було б цікаво дізна-тися про них щось таке «неен-циклопедичне». Чиї ще пріз-вища там трап лятимуться, про які події йтиметься?

– Ще там будуть Микола Бажан, Павло Загребельний, Євген Гуцало, Віктор Близ-нець, Леонід Талалай. I, зви-чайно ж, усі мої нині сущі прия-телі. Мені пощастило в житті: я багато мандрував світом – до-сить сказати, що дев'ятнадцять разів побував у Канаді, дванад-цять – в Америці. Мав щастя знати багатьох видатних людей з eмiграції. Написав про них у книжках «25 українських пое-тів на вигнанні» та «Незагубле-на українська людина». Нама-гаюся писати про дорогих мені людей без ідеалізації, без гри-му. Це тільки принижувало б їх: кожен із них – неординарна особистість із химерним спле-тінням доль. На кожній лежить яскравий відсвіт історії.

спілкувалася Валентина СОРОКА, «Освіта України»

змусив коцЮБинського «написати» мемУарипро михайла слабоШпицького кажуть: «людина-оркестр». та вражає в ньому не кількість іпостасей, а те, який він відданий кожній із них.

12 «Освіта України»на освіту

право

Такий формат комплекс ної реабілі-тації – відносно новий (відповідне положення затверджене в Мініс-

терстві освіти і науки 2012 року), хоча є в Україні експериментальні заклади, готові ділитися більш ніж 10-річним до-свідом роботи. Специфіка НРЦ – у злагоджених діях фахівців, котрі вмі-ють працювати в команді, знаються не лише на «своїх» (приміром, суто освітніх) процесах, а й «дотичних». Наприклад, коли до роботи в таких закладах залучають медиків – вони починають мислити інакше. У контек-сті НРЦ спеціалісти наголошують і на компетентності батьків: лише за таких умов можна створити єдиний навчаль-но-реабілітаційний простір, щоб одна-кові підходи застосовувалися «і в шко-лі, і вдома».

Такий підхід до комплекс ної реабілі-тації дітей з вадами слуху, зору, опорно-рухового апарату, ускладненими розу-мовою відсталістю (зокрема помірною), затримкою психічного розвитку тощо, себе виправдав. Умови в НРЦ – для цього оптимальні. На часі – оптимізація мережі інтернатних закладів на користь збільшення кількості навчально-реабілі-таційних центрів, ще однією «родзин-кою» яких є реабілітаційні відділення. У них професійну допомогу можуть отри-мати діти з інвалідністю або з особливи-ми освітніми потребами, які не входять до списку учнів, але живуть у «радіусі дії» таких закладів.

СИСТЕМНИЙ ПІДХІД– Навчально-реабілітаційний центр – це заклад нового типу. Зазвичай сто

відсотків дітей у ньому – з інвалід-ністю, – пояснює науковий співробіт-ник Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Галина Лабайчук. – Саме в НРЦ діти з інвалідністю, можли-во, ускладненою порушеннями розви-тку, можуть здобути освіту відповідного рівня та потрібний комплекс реабіліта-ційних послуг. Тут для них створюють умови для кращого засвоєння навчаль-ного матеріалу та вироблення практич-них умінь і навичок.

За словами Галини Федорівни, без-перечна перевага таких центрів – сис-темний підхід: комплексність і неперерв-ність медичної, психолого-педагогічної, трудової, фізичної та соціальної реабі-літації. Тому саме тут – найкращі умо-ви для дітей з важкими порушеннями. «В інклюзивних і спеціальних класах за-гальноосвітніх шкіл учням з інвалідніс-тю можуть у кращому разі забезпечити розвиток мовлення, психолого-педагогіч-ну допомогу, проте інші види реабілі-таційних послуг загальноосвітня школа не надає, – пояснює фахівець. – Але є інші можливості – приміром, отрима-ти їх на базі навчально-реабілітаційних центрів або у спеціальних школах-інтер-натах, центрах реабілітації Міністерства соціальної політики та закладах систе-ми охорони здоров’я. Навчально-реабі-літаційні центри своїм функціонуванням показують, що вони потрібні. Мабуть, змінюватись – удосконалюватися – бу-дуть лише зміст, форми і методи роботи».

УМІННЯ ПРАЦюВАТИ В КОМАНДІ– «Сіль» навчально-реабілітаційних центрів – у тому, що вони працюють на стику систем, керуються різними нор-

мативними актами – галузей освіти, ме-дицини, соціальної політики. Стикувати підходи – це дуже важко, – наголо-шує Андрій Шевцов, президент Все-українського громадського об’єднання «Наукове товариство інвалідів «Інсти-тут соціальної політики». – Тут потрібні особливі кадри (а вчителів-реабілітологів почали готувати лише кілька років тому) та методики, які раніше не були прита-манні системі освіти: вони прийшли до нас або з-за кордону, або з реабілітацій-них центрів під проводом Міністерства соціальної політики. Останні обробляє-мо – й отримуємо методики «з осві-тянським присмаком».

Переваги таких закладів «ідуть» від того, що фахівці у них – методисти, практичні психологи і соціальні педа-гоги, вчителі-реабілітологи та їхні аси-стенти, спеціалісти з фізичної реабіліта-ції, музичні керівники, лікарі (педіатри й дитячі неврологи, медсестри тощо) – вміють «працювати в команді». Андрій Гаррійович пояснює: «У медиків свої підходи, фактично це – відновлюваль-не лікування. А питання соціальної ре-абілітації, навчального процесу, психіки дитини не завжди піднімали в систе-мі медичної реабілітації, що існувала за радянських часів. Тепер же медики до нас «тягнуться» – їх залучають до на-вчально-виховного процесу. І багато хто з них – особливо після проходження школи командної роботи з освітянами і психологами, соціальними працівника-ми – починає міркувати по-іншому».

Тобто основа центру – кадри, котрі знають ази медичної реабілітації, психо-логічного забезпечення, соціальної адап-тації тощо. Неодмінна запорука успіху

на «перехресті доріг» – на стику систем освіти, охорони здоров’я, соціальної політики – працює заклад нового типу

У навчально-реабілітаційних центрах для дітей з особливими освітніми потребами дбають про розвиток, корекцію порушень, відновлення здоров’я та інтеграцію в суспільство

–змінами до Закону «Про загальну середню осві-ту», прийнятими 2010

року, значно розширили ме-режу навчальних закладів і запровадили інші форми на-вчання для дітей з особли-вими потребами. До 2010-го основними ЗНЗ були спеці-альні школи-інтернати, однак існувала можливість навчати-ся за індивідуальною формою. Завдяки змінам з’явилися кла-си з інклюзивним навчан-ням і спеціальні класи. Крім того, було створено новий тип ЗНЗ – навчально-реабі-літаційний центр, який перед-бачає навчання дітей з особ-ливими освітніми потребами, зумовленими складними вада-ми розвитку. Було багато звер-нень батьків щодо навчання таких дітей у НЗ системи осві-

ти. Раніше ці учні зазвичай навчалися за індивідуальною формою або в будинках-інтер-натах системи соціальної по-літики.

Приміром, дитина має пору-шення опорно-рухового апара-ту, до того ж у неї розумова відсталість. У спеціальній шко-лі таким учням важко навча-тися: там навчально-виховний процес у комплексі з корек-ційно-розвитковою роботою та медичною реабілітацією спря-мований лише на школярів з розумовою відсталістю або тіль-ки на тих, у кого є порушення опорно-рухового апарату, а ін-телект – у нормі… Нині в Укра-їні 48 НРЦ, в яких навчаються 5468 дітей.

Інноваційним також є те, що у структурі навчально-реабілі-таційних центрів є реабіліта-

ційні відділення: положенням передбачено, що реабілітацію можуть проходити не лише учні НРЦ, а й учні інклюзив-них та спеціальних класів або ті, хто навчається за індивіду-альною програмою чи дистан-ційно.

– Існує проект постанови Каб-міну «Про внесення змін до де-яких постанов Кабінету Міні-стрів України», розроблений відповідно до частини 5 статті 34 Закону України «Про загаль-ну середню освіту». Йдеться про документ стосовно загаль-ної середньої освіти?

– Ми залучаємо до навчання учнів зі складними вадами роз-витку, зокрема таку категорію, як діти з помірною розумовою відсталістю. За своїм потенціа-лом не всі вони можуть засво-їти програму школи ІІ ступеня. Такі учні мають право здобува-ти освіту протягом 10 років, але в цей період вони продовжують засвоювати програму початко-вої школи. Ми вивчали досвід інших країн – для таких ді-тей пропонуємо документ про

освіту у вигляді довідки, де за-значено, що дитина отримала навчально-практичні навички з переліку предметів. А для ді-тей з легкою розумовою від-сталістю, котрі можуть продов-жувати навчання й здобувати професію, ми передбачили до-кумент такого самого зразка, як у звичайній школі. Різниця буде лише у переліку навчаль-них предметів, що вказуються у додатку. Нині проект пого-джується в центральних орга-нах виконавчої влади.

Зауважу: аби мати бачення громадськості – як вона по-ставиться до такого документа, як довідка, – ми організували робочу нараду, куди запроси-ли представників Національної асамблеї інвалідів, інших гро-мадських організацій, директо-рів шкіл для такої категорії ді-тей, інших фахівців і науковців. Жодних зауважень щодо того, що довідка може бути озна-кою дискримінації, не було. Ді-йшли висновку, що це буде сві-доцтво про закінчення певного навчального закладу за спеці-альною програмою.

– Чи потребує унормування кад ровий аспект?

– Це дуже актуальне питан-ня, ми звернулися до Депар-таменту економіки та фінан-сування – і сьогодні робота в активній фазі. Підготовлено про-ект штатного розпису для на-вчально-реабілітаційних центрів. Ми співпрацювали з НРЦ «Ле-веня» (м. Львів), що є експери-ментальним майданчиком усе-українського рівня, на базі якого в лютому плануємо зібрати ке-рівників таких центрів, щоб об-говорити розроблений проект, урахувати їхні пропозиції, мож-ливо, внести зміни. І далі будемо надсилати на погодження в інші міністерства, в Міністерство юс-тиції – для державної реєстра-ції. Сподіваємося, до першого ве-ресня документ буде прийнято.

БЛіц-інтерв’ю

новий тип наВчального закладУпро нормативне «підґрунтя» функціонування навчально-реабілітаційних центрів та зміни, що мають незабаром відбутися в нормативно-правовій базі, «освіті України» розповіла начальник відділу освіти дітей з особливими потребами департаменту загальної середньої та дошкільної освіти мон тетяна симоненко.

наВчання + реаБілітація

13№ 5, 2 лютого 2015 рокуна освіту

право

Хортицький навчально-реабілітаційний багато-

профільний центр має ста-тус експериментального інноваційного та національ-ного. Заснований як шко-ла-інтернат, нині він є ба-зовим експериментальним закладом зі створення ре-абілітаційного простору в Запорізькому регіоні, екс-периментальним майданчи-ком. У структурі центру – санаторна загальноосвітня школа-інтернат з дошкіль-ним відділенням і класа-ми профільного навчання та професійної підготовки, коледж І–ІІ рівнів акреди-тації (педагогічне, худож-нє відділення та відділен-ня ландшафтного дизайну) й Обласний центр ранньої соціальної реабілітації ді-тей-інвалідів.

– Ми не просто переда-ємо знання і відновлюємо здоров’я дитини, – пояснює директор центру Валентина Нечипоренко, котра очолює заклад уже понад два деся-тиліття. – Наша мета – підготувати хвору дитину до успішної життєдіяльнос-ті, ефективної соціаліза-ції. Ми бачили, що на ви-хованців накладає відбиток

штамп «школа-інтернат». Тому постало питання комп-лексної реабілітації, колек-тив почав серйозно займа-тися практичною наукою. Були напрацьовані особис-тісно-орієнтовані технології, створено нову школу – пе-дагогіки життєтворчості, за-сновану на компетентнісно-му підході.

Про те, що вихованці таки стають успішними, можна судити, спостерігаючи за ви-пускниками центру: по за-кінченні санаторної школи-інтернату вони вступають не лише до коледжу закла-ду, а й до ВНЗ.

– У нас працюють бага-то гуртків, є зразковий театр «Інклюзив», – розповідає Валентина Василівна. – Ко-лектив не боїться виступати, бере участь в обласних, усе-українських і міжнародних змаганнях. До речі, інтегра-ція дітей-інвалідів у загаль-ноосвітні класи та групи – одне з наших завдань. До цього експерименту ми го-тувалися кілька років. Дуже хвилювалися, коли прийма-ли першу таку дитину – дів-чинку на милицях. І радості не було меж, коли 1 вересня після лінійки старшокласни-ки занесли її на руках на тре-

тій поверх (ліфт у нас вве-дений в експлуатацію лише кілька місяців тому).

Серед вихованців закла-ду – плавчиня Вікторія Савцова, володарка золотої медалі Лондонської паралім-піади: перемогу на дистан-ції 100 метрів брасом вона здобула, встановивши новий паралімпійський рекорд. А Вік торія Марчук, дівчина з аномалією розвитку рук, – триразова чемпіонка світу з паратхеквондо. «На дітей з інвалідністю ми рівняємо-ся, – каже директор. – Уя-віть, як на володарів меда-лей, коли вони виступають зі сцени, дивляться наші діти: хоч у кожного купа проблем, вони принаймні мають ви-гляд здорових».

За словами керівника за-кладу, запорукою ефектив-ності реабілітації є командна робота фахівців центру: пси-холог спостерігає за тим, як із дитиною працюють «вузь-кі» спеціалісти, потім фор-мулює рекомендації, і на медико-психолого-педагогіч-ному консиліумі кожен учас-ник вносить свої пропозиції щодо реабілітації. На їх осно-ві складають індивідуальну карту реабілітації. Кожні три місяці відбувається повтор-ний моніторинг, і результа-ти, як правило, – навіч.

справи – компетентні батьки, адже на-вчально-реабілітаційний простір для ди-тини з особливими освітніми потребами має бути єдиним, де б вона не була. «Ди-тину забрали додому – а що там відбува-ється? Наскрізний простір – це ключові слова: в школі й удома мають застосову-ватися приблизно однакові підходи», – наголошує Андрій Шевцов. Тоді відбу-ватиметься корекційний розвиток, який стосуватиметься і психіки, і компетент-нісної складової розвитку, і навчальної, а також фізичної реабілітації та соціаль-ної адаптації.

ВзАЄМОДІЯ з БАТЬКАМИІдею співпраці фахівців із батьками «на рівних» обстоює Ганна Хворова – ви-конувач обов’язків завідувача кафедри ортопедагогіки та реабілітології Інститу-ту корекційної педагогіки Національного педагогічного університету імені Михай-ла Драгоманова. І – «мама дитини з осо-бливостями психофізичного розвитку»:

– Саме як мама я прийшла в цю сферу п’ятнадцять років тому, не ма-ючи спеціальної освіти. Тому про взає-модію фахівців, суспільства з батьками можу говорити з позиції людини, котра це бачила «з іншого боку». Від словоспо-лучення «робота з батьками» мене судо-мить: це невдалий, застарілий термін, на якому лежить тавро патерналізму і від-биток зверхності. Інша справа – «парт-нерська взаємодія», «супровід». Сутність цієї взаємодії в тому, що ми маємо на-вчити дорослих вирішувати проблеми – а для цього, звісно, їх потрібно бачити. Батьки часто кажуть: «Нічого нема, ми нікому не потрібні, все жахливо!» Про-те завжди знайдуться такі, в яких «усе є»: вони бачать світло в кінці тунелю. А решта не вміють користатися тим, що є, не вміють бачити мету і йти до неї.

На переконання Ганни Михайлівни, батьки – якщо говорити відверто – «захищаються» від необхідності робити щось важке і неприємне, бо не розумі-ють, що можуть змінити своє життя. Не люблять заходи, де їх збирають у коло і саджають на стільці. Ганна Хворова про-понує «побудувати взаємодію так, щоб дорослі, спілкуючись із нами, отримува-ли батьківський коучинг»:

– Увесь час працювати з ними, щоб вони змінювали свій світогляд, ставали компетентнішими, розуміли, як вирішу-вати проблеми. Якщо батьки говорити-муть: ми готові на все, аби впоратися з та-кою проблемою, – нам усім буде легше.

чАС «зМІНюВАТИ ВИВІСКИ»Слово «інтернат» у назві закладу час за-лишити в минулому, вважає Галина Ла-байчук. Власне, в системі освіти є лише школи-інтернати, а «інтернат» належить до системи соціального захисту.

– Але про цю відмінність часто забу-вають, – каже фахівець. – І коли нам хочуть у чомусь дорікнути, вживають саме слово «інтернат». Будемо думати і приймати рішення: поступово зміню-вати вивіски «школа-інтернат» на «на-вчально-реабілітаційний центр». Але ро-бити це слід обережно.

За словами Галини Федорівни, спів-праця ІІТЗО з громадськими організаці-ями (насамперед «Інститутом соціальної політики»), науковцями й практиками спрямована якраз на те, щоб формува-ти нове ставлення суспільства до того, що відбувається у цій сфері.

– Часто батьки дітей з інвалідністю по-чуваються неповноцінними. А подекуди неоднозначне і ставлення до таких дітей. Давайте працювати над тим, щоб фор-мувати нове, краще відношення до них.

Шпальти підготувала Валентина СОРОКА, «Освіта України»

заклад, добре знаний не лише в Україні, а й поза

нею, – львівський Навчаль-но-реабілітаційний центр «Левеня» для дітей з по-рушеннями зору: сліпих, зі зниженим зором, із функ-ціональними порушення-ми, зі складним дефектом (коли до зорової патології додається порушення інте-лектуального розвитку, мов-лення, опорно-рухового апа-рату). Центр – єдиний у країні, в якому працюють із найскладнішим контин-гентом – сліпоглухими ді-тьми.

Те, що робиться щиро і з великим бажанням, зазви-чай дає найкращі результа-ти. Ще одне підтвердження цьому – досягнення дирек-тора закладу Віри Ремажев-ської, лауреата премії «Гор-дість країни». «Я мати трьох дітей – Віри, Люби та… «Левеняти», – любить го-ворити Віра Миколаївна. – Усі вони з’явилися на світ з різницею десять років: у 20 я народила Віру, в 30 – Любцю, а в 40 – «Левеня».

Саме завдяки Вірі й з’явився центр, котрий для багатьох батьків є остан-ньою надією. Коли вона народилася, молоду маму приголомшили: дитина – незряча, і це назавжди. У закладах сфери охорони

здоров’я зарадити нічим не могли, а в управлінні освіти сказали: у сім років приве-дете до школи для сліпих.

– Я не знала, як вихо-вувати таку дитину, – зга-дує Віра Миколаївна. – Тоді цього не вчили, книжок про це не писали… Робила так, як підказували серце й ро-зум. Зав’язувала собі очі, щоб відчути світ так само, як донька.

Маленьку Віру віддала до школи-інтернату, куди не-вдовзі влаштувалася секре-таркою. Потім перевелася на посаду бібліотекаря. А пізніше Вірі Ремажевській запропонували вести спе-ціальний гурток. Та навіть працюючи в такому закла-ді, вона лишалася противни-цею інтернатної системи ви-ховання: «Незрячу дитину можуть навчити математи-ки, літератури, але навчити її жити не зможе ніхто».

Пані Віра здобула другу вищу освіту – педагогічну, написала дисертацію, при-свячену авторській методи-ці допомоги дітям з вадами зору. Програма, яку допо-магали створювати незрячі, передбачала здобуття необ-хідних для життя навичок: уміння запалити конфорку, зварити їсти, попрасувати одяг тощо. Для проведен-ня експерименту з надання

ранньої допомоги незрячим дітям у 1996-му Ремажев-ській віддали будівлю ко-лишнього дитсадка. За три роки відкрився заклад но-вого типу – навчально-ре-абілітаційний центр.

Тепер він є експери-ментальним закладом усе-українського рівня, де функціонують відділення: дошкільне (групи для дітей з вадами зору, для дітей зі складним дефектом, групи діагностичні та короткотри-валого перебування), серед-ня ЗОШ І ступеня (класи для дітей зі зниженим зо-ром, для дітей із затримкою психічного розвитку, інте-гровані класи для дітей з вадами зору, класи охоро-ни та розвитку зору), се-редня ЗОШ І–ІІ ступенів (класи для дітей зі склад-ним дефектом, зокрема

сліпоглухих), реабілітацій-не (соціально-психологічна та реабілітаційна допомога, медико-соціально-педаго-гічний патронат), медичної реабілітації, Центр ранньої допомоги (зокрема патро-нажна служба), консульта-тивний пункт.

Центр орієнтований не лише на дитину, а й на її родину: батьків тут вітають як рівноправних учасників процесу комплексної реабі-літації. Разом з ними склада-ють і реалізовують індивіду-альні програми реабілітації: завдяки цьому мамам і та-там легше зрозуміти пробле-ми дитини та подолати їх. «До нас поставилися як до рідних, усі привітні й фан-тастично фахові – низький вам уклін!» – такі відгуки залишають батьки, котрі були за крок від зневіри.

«хортиця»: педагогіка життєтВорчості

сильне «левеня»

ексПериМентаЛьні МайДанчики

14 «Освіта України»мужності

уроки

Києво-Могилянську академію Ми-кола Воронін закінчив у 2002 році, згадує про неї із вдячністю. Каже:

тут навчили вчитися, цікавитися всім і не здаватися. А ще – шукати сенс життя. Зізнається: до війни був космо-політом, уважав, що світ має будувати-ся без будь-яких меж. Цінність кордо-нів і державності зрозумів уже після окупації Криму та введення військ на Донеччину та Луганщину. Хоча – теж не одразу. Довго сперечався з друзя-ми з Могилянки – мовляв, Майдан не на часі.

ПОзИВНИЙ «СЕПАР»Через це нерозуміння Микола навіть три дні був… сепаратистом! Розпові-дає: пішов на антимайдан до Доне-цької ОДА, де вимагали «почути Дон-бас». Уважно дивився, слухав.

– Там було страшенно брудно, – розповідає вчитель. – За три дні при-міщення ОДА перетворилося на «вби-ральню». «Ополченці» з обличчями кримінальних злодіїв улаштовували бійки, розбірки. Зате всі слухали лю-дей із ФСБ, які не афішували сво-їх імен.

Хто є хто, Микола зрозумів уже че-рез три години перебування в ОДА, але ще три дні знаходився серед се-паратистів. Увесь цей час він поширю-вав інформацію через свою сторінку у Фейсбуці – де розміщена охоро-на, який з виходів відкритий, як кра-ще «відбити» приміщення в сепаратис-тів. Аби зручніше було спостерігати, стояв регулювальником на вузькому проході за барикади. На третій день зрозумів: відбивати приміщення нема кому. Зняв балаклаву і пішов на до-нецький Майдан.

– Одразу зрозумів: свої, – продов-жує розповідь «кіборг». – В ОДА зі-бралися люди, які прийшли руйнувати, а на Майдані – навпаки, ті, хто від-стоює мир і майбутнє України. Привіт-ні обличчя, багато дітей. Після трьох днів серед бруду, бійок і матюків див-но було бачити чистоту, ввічливість і порядок.

На згадку про три дні серед анти-майданівців Миколі залишився позив-ний – «Сепар». У хвилини затишшя товариші з 79-ї окремої аеромобіль-ної бригади частенько просять: мов-ляв, Миколо, розкажи, як ти «Право-му сектору» інформацію про Донецьку ОДА передавав...

НА ВЕСЬ БАТАЛЬЙОН – ОДИН АВТОМАТМайже одразу з мітингу Микола Во-ронін пішов добровольцем у баталь-йон «Донбас», який тільки почав фор-муватися. Розповідає: це був час, коли на весь підрозділ був один автомат, три муляжі автомата, палки і пляш-ки для коктейлів Молотова. У цей час газети «Новоросії» писали: батальйон «Донбас» «посипає» «Градами» міс-та і села.

– Гострив свою палку і молився, щоб сепаратисти про це не дізнали-ся, – згадує боєць.

На війні він почав вірити в долю, адже в потрібний момент завжди отри-мував допомогу чи підтримку. Навіть у дрібницях!

– Однієї ночі стою на посту, – розповідає воїн. – Ніч, темно, насін-ня хочеться… Звісно, нема. Не про-ходить і п’яти хвилин – їде дядько, зупиняється, каже: нате, хлопці, на-сіння! І так – щоразу. В якийсь мо-мент зрозумів: це знак, тож я все роб-лю правильно.

Про те, що вчитель із Горлівки воює в добровольчому батальйоні, дуже ско-ро дізналися терористи. Довелося тер-міново вивозити родину в безпечне місце.

Найважливіші речі Микола Воронін зрозумів саме в ці, перші місяці бороть-би. Прості, не надто заможні люди до-помагали військовим, підтримували до-брим словом.

– Я вдячний війні за справжню дружбу і за свою Україну, яку на-решті знайшов, – каже Микола. – Ми живемо в країні героїв. Волон-тери не менш мужні, ніж військові. Наша держава переможе саме завдя-ки таким людям.

Служба у батальйоні «Донбас» бага-то чого навчила. Майже без зброї, хи-трістю чи сміливістю захоплювали цілі населені пункти. Не раз потрапляли у засідки. Один з таких епізодів переко-нав: іти на домовленості з терориста-ми не можна!

– Біля Карлівки передовий загін (розвідка) батальйону «Донбас» їхав виконувати завдання, і цей маршрут хтось «здав», – розповідає Микола. – Проти наших хлопців кинули весь ба-тальйон «Восток». Бій тривав понад чотири години – були ворожі БТРи, важка зброя, снайпери. Ми намага-лися витягнути хлопців, потім зрозу-міли, що своїми силами зробити це

не вдасться. Стали відходити. І один старший боєць (позивний «Дєд») сам-один стримував цілий батальйон «Вос-ток». Він загинув, аби вижили побра-тими. Справжній герой!

Пізніше дізналися: один з розвід-ників, позивний «Федір», був пора-нений. Йому запропонували здатися: мовляв, виходь, лікуватимемо, зали-шишся живий. Вийшов, але слова ніхто не дотримався – його відра-зу стратили.

«АзИМУТ, ВІДСТАНЬ, КВАДРАТ»

Із серпня Микола Воронін служить у 79-й окремій аеромобільній бригаді. Наприкінці жовтня його зміна тиждень захищала Донецький аеропорт. Розпо-відає: кожен боєць, який туди потра-пляв, ставав героєм.

– Наша зміна відстояла дуже кру-то, – з гордістю каже боєць. – За-їхали вдень, а перший бій стався ввечері. Було це так. Сепаратисти наступали з боку церкви, мені як учителю фізики і математики дору-чили корегувати вогонь артилерій-ської батареї. Запитую: як корегу-вати?! Відповідають: розберешся на місці. Добре, що в мене на планше-ті була програма з артилерійськи-ми координатами. За кілька хвилин я вже впевнено передавав: «Азимут, відстань, квадрат».

Коли дійшла справа до ближньо-го бою – відстрілювалися з другого поверху. Ніч, нічого не видно. Боєць із позивним «Фідель» стріляв з куле-мета Калашникова, а я корегував во-гонь (тому, хто стріляє, мало що вид-но). Дали жару!

Про те, як відбили атаку, написав на своїй сторінці у Фейсбуці. Пере-конаний: люди повинні знати про те, що відбувається на фронті. На терито-рії терористів журналісти Lifenews бі-

гають, знімають. А з нашого боку – суцільна темна пляма.

– Тому одразу почав писати у ФБ: у нас іде бій, прошу молитви і підтримки, – пояснює Микола. – І люди підтримують! За Конститу-цією ж у нас найголовніший ко-мандувач – народ. Тому я звітував народові. Звісно, бойові позиції чи плани не розкривав. На жаль, таку відкритість не підтримали й планшет у мене забрали.

Під час бойової зміни в аеропорту Микола прославився тим, що «захо-пив» третій поверх. Каже: вночі було чути, що наверху хтось ходить. Наступ-ного дня пішли в розвідку і в одному з «рукавів» знайшли «кубло» терорис-тів – гранати, набої, їжу. Доповіли ко-мандирові, той наказав: замінувати й відходити. З такою стратегією Мико-ла Воронін згоден не був, вважав, що поверх потрібно захопити і влаштува-ти там вогневу точку. Тому написав у Фейсбуці: знайшов схованку сепа-ратистів, поставив «розтяжки». Після цього всі телеканали передали новину: «кіборги» захопили третій поверх. Від керівництва знову дісталося на горіхи…

Зате після такого оголошення сепа-ратисти на третій поверх більше не йшли, боялися вибухівки.

ОТРУЄННЯ ПРОПАгАНДОюМикола продовжує спілкуватися зі свої-ми учнями та їхніми батьками з Горлів-ки. Багатьох переконав виїхати з окупо-ваної території. Вважає, що в зоні АТО мирним жителям залишатися не можна. І що всі розмови про «нема куди їха-ти» – дурниці. Тисячі людей не мали куди їхати, але знайшли ж. Переселен-цям допомагає нині вся Україна. Розпо-відає, що «отруєння» російською про-пагандою помітне, але не остаточне. Наслухавшись нісенітниць, мешканці сіл після звільнення українськими вій-ськовими, буває, переховують дітей і на-віть… курей! Але на третій день почина-ють вітатися із солдатами, а за тиждень уже й пригощають домашніми стравами.

ВОюВАТИ ДО ПЕРЕМОгИОкрім прямих військових обов’язків, Микола Воронін «воює» інформаційно. Випускник Могилянки добре знає ан-глійську, тому на своїй сторінці у ФБ розповідає про новини, спілкується з волонтерами з інших країн. Найсучас-ніші «натівські» берці з Нью-Йорка, які отримав підрозділ, – його заслуга.

Каже: для нього війна закінчиться тоді, коли Україна відновить територі-альну цілісність. Прагне, щоб це від-булося якнайшвидше. Адже на «після війни» в учителя з Горлівки – великі плани. Він мріє відкрити дитячий бу-динок родинного типу, виховувати ді-тей-сиріт. Саме такий дім педагог почав будувати до війни. На жаль, та будів-ля була зруйнована під час обстрілу.

Каже: «Раніше будував сам. Нині мені запропонують допомогу майже півкраїни!»

Світлана гАЛАТА, «Освіта України»

на зустріч зі студентами києво-могилянської академії микола Воронін, який воює у зоні ато, прийшов з невеликим наплічником. У ньому, як і у торбині класика української філософії григорія сковороди, – книжка й хлібина. а також – коліматорний приціл, кронштейн для кріплення оптики на зброю. микола – один з освітян, які захищають ідеї, переконання та майбутнє країни зі зброєю в руках.

МеНі – вчителю ФіЗики і МатеМатики – ДОРУчИЛИ КОРЕгУВАТИ ВОгОНЬ АРТИЛЕРІЙСЬКОї БАТАРЕї

Учитель-«кіБорг»

педагог із горлівки – один з легендарних захисників Донецького аеропорту

15№ 5, 2 лютого 2015 року

А Федір Вовк займався саме цим (окрім усього іншого, що принес-ло європейську славу і пошану),

тому і доля його склалася наполови-ну щасливо, наполовину – печально…

СТАНОВЛЕННЯ, ПЕРшА РОзПЛАТААби зрозуміти, чому доля україн-ського вченого світового значен-ня склалася саме так, а не інакше, можна сказати: у своїх антрополо-гічних дослідженнях Федір Вовк дій-шов висновку, що українці становлять окремий тип, відмінний від сусідніх слов’янських народів. І доводив це у своїй знаменитій на ті часи праці «Ет-нографічні особливості українського народу». Він уперше різнобічно дослі-див український побут, традиції і на-уково обґрунтував висновок: україн-ський народ і з етнографічного боку являє окрему цілість. Усе це є підста-вою твердити, що українська терито-рія була заселена здавна і мала роз-винену культуру.

Але все це було потім. Щоб дійти та-ких висновків, Федору Вовку довелося пройти, здавалося б, звичайний шлях молодого вченого тих часів. Причому, мабуть, неабиякий вплив на свідомість хлопця мала і його власна родослов-на – Вовки походили з роду полтав-ських козаків.

І звичайно ж, батько розповідав Фе-дору про себе. Наприклад, про те, що, коли він досяг юнацького віку, його за-брали до царської армії. Кіндрат… утік звідти, хоча, дочекавшись царської ам-ністії для дезертирів, усе-таки пішов на службу. Аби вціліти, змушений був змі-нити своє прізвище на «Волков», біль-ше того – дослужився до офіцера! І повернувся на Полтавщину.

Народився Федір 1847 року в селі Крячківці (нині Пирятинського райо-ну Полтавської області). Освіту здобу-вав у Ніжинській гімназії, а потім – у ліцеї князя Безбородька, який мав статус юридичного закладу. Можна з упевненістю сказати, що перебу-вання саме в цих, на той час – най-кращих, найавторитетніших навчаль-них закладах України благотворно вплинуло на подальшу долю Федора Кіндра товича.

За деякими даними, вочевидь, батько Федора мав і суспільний ста-тус, і кошти, тому що у 1865 році зумів забезпечити навчання сина у Новоросійському університеті Оде-си, звідки той перебрався до Київ-ського університету, на природничий відділ фізико-математичного факуль-тету. Юнак не лише почав опанову-вати науку, а й з молодецьким за-палом «упрягся» у політичне життя тих часів. Що до цього було поштов-хом – сказати важко. Мабуть, усе-таки козацькі гени…

Він ще в юнацькі роки стає од-ним із засновників і активним діячем

Південно-Західного відділу Російсько-го географічного товариства, членом товариства «Стара громада», таємно відновленого після репресій царсько-го уряду 60-х років професором Київ-ського університету Володимиром Ан-тоновичем. Саме він ввів Федора Вовка у світ археології, а разом з тим і спо-нукав до пошуків етнологічної іден-тичності українського народу. Які ж видатні особи постали пліч-о-пліч з майбутньою зіркою європейської нау-ки! Павло Чубинський, Михайло Дра-гоманов, Тадей Рильський, Іван Не-чуй-Левицький…

Значна частина громадівців працю-вала на низовому рівні в установах земського та місцевого самоврядуван-ня, до діяльності «Старої громади» було залучено сільську, наукову, вчи-тельську інтелігенцію. На початку 70-х років удалося «прорватися» на сторін-ки періодичних видань і до виробни-чих потужностей видавництв. Напри-клад, у 1875 і 1876 роках були видані два томи «Записок» Південно-Західно-го відділу Російського географічного товариства. У 1874–1875 рр. видано двотомну збірку українських історич-них пісень.

Та ще й удалося викупити газету «Киевский телеграф», де почали дру-кувати свої статті Драгоманов, Вовк, Подолинський та інші активісти органі-зації. Імперська поліція завела не одну сотню справ на активістів «Старої гро-мади». І, звичайно ж, у них знайшлося місце і для того, аби підшити донос на Михайла Драгоманова, який у «Київ-ському телеграфі» написав: «Чужі дер-жави, що володіли і володіють Укра-їною, забрали у народних мас їхній розум, справжню інтелігенцію, школу, науку, мистецтво. Що ж нам була за ко-ристь із того, що ми перетерпіли жор-стокість Петра І, остервенілість Мен-шикова і німців Миронових, дурість Павла І, солдатське звірство Аракчеєва, голодну сваволю Миколи І, та й самі ці петербурзькі сановники і виродки на-тури людської ніколи не вважали нас, українців, за своїх, а за «безмозглых упрямых хахлов».

КАВАЛЕР ОРДЕНА ПОчЕСНОгО ЛЕгІОНУАби назвати всі звання, нагороди та почесні посади Федора Вовка, потріб-но витратити чимало газетної площі. Серед нагород – французький Орден Почесного Легіону, його Федір отри-мав 1916 року, майже наприкінці сво-го славного життя. А були і золоті ме-далі всесвітніх виставок, і престижні наукові премії, і почесні посади най-престижніших університетів… Але то буде потім.

А поки що, саме в часи, коли Федір Вовк розпочав свою громадську і на-укову діяльність, імперська влада Ро-сії ініціювала чергову хвилю пересліду-вань занадто «знахабнілих» українців

на теренах усієї держави. «Старій гро-маді» одразу ж «приліпили» підозру в «антидержавності», доноси у Санкт-Петербург пішли потоком. Голов не звинувачення: «вони хочуть вільної України у формі республіки з гетьма-ном на чолі». І вже у 1875 році указом Олександра ІІ було створено комісію, яка дійшла висновку, що «допустить отдельную литературу на простонарод-ном малоросийском наречии значило бы положить жесткое основание для убеждения в возможности отделения, хотя и в далеком будущем, Украины от Росии».

Атмосфера політичної задухи стала нестерпною. У 1879 році Федір Вовк змушений був тікати з Росії, аби вці-літи. Але царський уряд все одно не залишив у спокої родину: дружину і дітей заарештували і вислали до Вят-ки… Сам Федір змушений був злида-рювати, живучи то в Добруджі, то в Женеві.

Навіть сьогодні не стихають ди скусії про нібито обов’язкову відстороненість від політики то культури, то спорту, то науки… А Федір Вовк? Він, на своє щастя чи біду, захопився зовсім «не-політичною» тематикою: антропологія, етнографія, етнологія… Та його науко-ві дослідження, як виявилося невдовзі, були набагато небезпечнішими за вся-ку там «політику»… На початку ХХ сто-ліття Михайло Грушевський так оці-нював роботи Вовка: «ставив собі за особливу честь, що завдяки сим рефе-ратам термін «Україна» потроху вироб-ляв собі місце…»

Після від’їзду з Батьківщини перші роки поневірянь Федора Вовка зміни-лися роками успіху. З 1887 року він остаточно осідає у Парижі, де слухає повний курс лекцій в Антропологічній школі у Сорбонні, які читають науковці зі світовим авторитетом. І розпочинає власні дослідження, результатом яких стала ідея єдності й неподільності укра-їнського народу. Ці дослідження дове-ли фізичну, мовну, побутову і духов-ну спорідненість усього, на той час роз’єднаного, українського народу – від Карпат до Слобожанщини, від По-лісся до Кубані. Ці концепції актуальні й у наш час, вони протистоять сьо-годнішнім спробам штучно роз’єднати український народ і варті детального вивчення.

ЙОгО ТАК ХОТІЛИ зАБУТИ…Сталося так, що йому, «українцеві з українців», імперська влада так і не до-зволила приїхати на Батьківщину. Він повернувся до імперії, але – на запро-

шення наукової громадськості Санкт-Петербурга. І там працював, немов віл, роблячи внесок в етнологічні дослі-дження на користь Російської імперії, та про Україну не забував: створив і очолив «Общество им. Т.Г. Шевченко для вспомоществования нуждающим-ся уроженцам Южной России, уча-щимся в высших учебных заведени-ях С-Петербурга». Це, до речі, теж йому не минулося: він так і пропра-цював доцентом, без надії на підви-щення, оскільки на ті часи наукові ступені, здобуті за кордоном, у росій-ських вишах «не зараховувалися». Він ще провів чимало важливих, подеку-ди – сенсаційних, етнологічних і ан-тропологічних досліджень і дуже хотів, урешті-решт, перебратися в Україну. Доживати свій вік і творити для влас-ного народу.

І ось ніби поталанило… 29 жовтня 1917 року його запрошують до Київ-ського університету й обирають завіду-вачем кафедри географії та етнографії: ідеальний варіант!

Він зміг виїхати лише у червні 1918-го. А саме тоді у світі лютувала інфлюен-ца. В дорозі Федір Вовк захворів і 29 червня помер.

Уперше за Радянської влади його ро-боту опубліковано у 1989 році. До того ім’я вченого було заборонене або за-мовчувалось, а його наукові висновки всіляко перекручувалися. Хоча всі його 628 праць були видані іноземними мо-вами у різних країнах світу…

А «політикою» його були етногра-фія, антропологія, археологія.

Ольга КОВАЛЕНКО, «Освіта України»

постатівидатні

УкраїнУ йомУ заБоронили До смерті…серед світочів української освіти і науки можна назвати сотні осіб, імена яких забороняли. робили це з різних причин, але однією із найголовніших можна назвати занадто велику увагу та любов до України. особливо загострювалися у них стосунки із владою, якщо вони, боронь боже, за наслідками своїх досліджень виявляли про українців щось таке, що мало хоча б натяки на давність та самостійність цього народу чи несподівану спорідненість його з європейською расою… та ще й, якщо відбувалося це у часи, коли один за одним виходили царські циркуляри про заборону всього, що хоча б натякало на щось українське. наприклад, у 1870 році з’явилося роз'яснення міністра освіти росії про те, що «кінцевою метою освіти всіх інородців «незаперечно повинно бути обрусіння». тут уже не до пошуків якоїсь там «української самоідентичності»…

ректора Черкаського національного університету імені Богдана хмельницького.У конкурсі можуть брати участь громадяни України, які вільно володіють українською мовою, мають вчене звання та науковий ступінь і стаж роботи на посадах науково-педагогічних праців-ників не менш як десять років.

строк подання заяв – два місяці з дня опублікування оголошення.особи, які бажають взяти участь у конкурсі, подають такі документи: заяву, особовий листок з обліку кадрів з фотографією, автобіографію, копії документів про вищу освіту, наукові ступені та вчені звання, довідку про проходження попереднього (періодичного) психіатричного огляду, яка видається відповідно до порядку проведення обов’язкових попередніх та періодичних психі-атричних оглядів, затвердженого постановою кабінету міністрів України від 27 вересня 2000 р. №1465 («офіційний вісник України», 2000 р., №39, ст. 1656); копію паспорта, засвідчену пре-тендентом; копію трудової книжки.

Документи надсилати на адресу: 01135, м. київ–135, проспект перемоги, 10, міністерство освіти і науки україни. телефон для довідок: 481-32-35.


Ціл

ком

оф

іцій

но


КОМПЛЕКТИ

ПЕРЕДПЛАТА–2015

КККОООМММПППЛЛЛЕЕЕКККТТТИИИ

Індекс Назва видання Періодичність виходу на рік 1 міс. 2 міс. 3 міс. 6 міс.

Вартість передплати, грн

40123 Газета «ОСВIТА УКРАЇНИ» щотижнево 52,00 104,00 156,00 312,00

68832 ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЗБІРНИК ТА КОМЕНТАРІ МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 12 46,35 92,70 139,05 278,10

68836 СПЕЦВИПУСК ГАЗЕТИ «ОСВІТА УКРАЇНИ» 12 151,47 302,94 454,41 908,82

68829 ВСЕСВІТНЯ ЛІТЕРАТУРА В ШКОЛАХ УКРАЇНИ 12 30,60 61,20 91,80 183,60

68830 ГЕОГРАФІЯ ТА ЕКОНОМІКА В РІДНІЙ ШКОЛІ 12 30,35 60,70 91,05 182,10

68833 ІСТОРІЯ В РІДНІЙ ШКОЛІ 12 30,35 60,70 91,05 182,10

68834 МАТЕМАТИКА В РІДНІЙ ШКОЛІ 12 30,35 60,70 91,05 182,10

68838 УКРАЇНСЬКА МОВА І ЛІТЕРАТУРА В ШКОЛАХ УКРАЇНИ 12 30,85 61,70 92,55 185,10

30670 ПЕДАГОГІЧНА ГАЗЕТА 6 — 11,34 — 34,02

40428 РУССКАЯ СЛОВЕСНОСТЬ В ШКОЛАХ УКРАИНЫ 6 — 45,60 — 136,80

68828 БІОЛОГІЯ І ХІМІЯ В РІДНІЙ ШКОЛІ 6 — 45,35 — 136,05

68831 ІНОЗЕМНІ МОВИ В ШКОЛАХ УКРАЇНИ 6 — 45,85 — 137,55

68837 ТРУДОВА ПІДГОТОВКА В РІДНІЙ ШКОЛІ 6 — 45,35 — 136,05

68839 ФІЗИКА ТА АСТРОНОМІЯ В РІДНІЙ ШКОЛІ 6 — 45,35 — 136,05

68840 ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ В РІДНІЙ ШКОЛІ 6 — 45,35 — 136,05

23823 ВИЩА ОСВIТА УКРАЇНИ 4 — — 71,85 143,70

68835 ОСОБЛИВА ДИТИНА: НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ 4 — — 71,85 143,70

74105 ПЕДАГОГIКА I ПСИХОЛОГIЯ. ВIСНИК НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМIЇ ПЕДАГОГIЧНИХ НАУК УКРАЇНИ 4 — — 71,85 143,70

48764 ПРОФЕСIЙНО-ТЕХНIЧНА ОСВIТА 4 — — 71,60 143,20

03680, м. Київ, вул. Олександра Довженка, 3,тел.: (044) 456-37-02, факс: (044) 456-37-43, e-mail: [email protected]

ДОКЛАДНІШЕ – НА САЙТІ PEDPRESA.UA

98966 ІНФОРМАЦІЙНИЙГазета «Освіта України», журнал «Інформаційний збірник та коментарі Міністерства освіти і науки України» 89,35 178,70 268,05 536,10

89381 ВСЯ ПЕДАГОГІЧНА ПРЕСАВсі видання — — — 3468,58

08353ВИЩА ШКОЛА

Газети: «Освіта України», «Педагогічна газета», «Cпецвипуск газети «Освіта України»; журнали: «Інформаційний збірник та коментарі Міністерства освіти і науки України», «Педагогіка і психологія. Вісник Національної академії педагогічних наук України», «Вища освіта України»

— — — 1649,29

98964

ШКІЛЬНИЙГазета «Освіта України»; журнали: «Інформаційний збірник та коментарі Міністерства освіти і науки України», «Біологія і хімія в рідній школі», «Географія та економіка в рідній школі», «Історія в рідній школі», «Іноземні мови в школах України», «Математика в рідній школі», «Фізика і астрономія в рідній школі», «Українська мова і література в школах України», «Всесвітня література в школах України», «Фізичне виховання в школах України», «Трудова підготовка в рідній школі», «Русская словесность в школах Украины», «Особлива дитина: навчання і виховання»

— — — 2230,19

оглядач – Дарина МАТАТ

журналісти – Світлана ГАЛАТА, Валентина СОРОКА

спеціальний кореспондент – Наталія КУЛИК

літературні редактори – Оксана ЖОВАНИК, Олена ЄСІПОВА

Верстальники – Віталій СІГНАТУЛІН, Віктор ДЯЧЕНКО

редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

рукописи не повертаємо.

листування з читачами – тільки на сторінках газети.

при використанні наших публікаційпосилання на газету «освіта України» обов’язкове.

Відповідальність за достовірність опублікованої інформації несуть автори та рекламодавці.

Адреса редакції: 03680, м. київ, вул. довженка, 3.тел.: (044) 456-3739, факс: (044) 456-3743.e-mail: [email protected]

газету надруковано в друкарні тоВ «фірма «антологія»м. київ, вул. маршала гречка, 13, тел./факс: (044) 443-08-08.друк офсетний. зам. № 39-01-15 від 29 січня 2015 року.

реєстраційне свідоцтво: кВ № 2770 від 27.08.1997 р.

директор видавництва

«педагогічна преса» –

Олексій ОСЬКІН

головний редактор –

Максим КОРОДЕНКО

Відповідальний секретар –

Світлана КУШПІЙ

завідуючі відділами –

Дмитро ШУЛІКІН, Ольга КОВАЛЕНКО

газета

передплатний індекс: 40123

виходить щопонеділка

Наклад у лютому: 18 636 примірників

Засновники:міністерство освіти і науки України, національна академія педагогічних наук України,

профспілка працівників освіти і науки, діВп Видавництво «педагогічна преса».

Видавець:

рекламний відділ: тел.: (044) 456-3702.


# 22 (1341) 3 червня 2013 року


# 5 (1419) 2 лютого 2015 року

знативарто

Бій за МайБутнЄ

29 січня в Україні від-значили 97-му річни-цю бою під Крутами.

До пам’ятника неподалік одно-йменної залізничної станції на Чернігівщині традиційно при-їхали сотні людей. Студенти з Києва і Чернігова, як завжди, прибули електричкою – по-клали квіти, відвідали музей. Потім довго грілися у спеціаль-ному вагончику, а працівни-ки Меморіального комплексу

«Пам'яті Героїв Крут» приго-щали їх чаєм. Після офіційної частини їх запросили на пе-регляд документального філь-му «Легенда про студентське військо».

Урочиста церемонія покла-дання квітів відбулася також біля Пам’ятного Хреста Геро-ям Крут на Аскольдовій моги-лі у Києві, де перезахоронена частина загиблих. Президент України Петро Порошенко

поклав квіти до могил героїв і вшанував пам’ять полеглих хвилиною мовчання. «Всім по-колінням українців ці хлопці показали приклад жертовно-сті й справжнього патріотиз-му», – відзначив Глава дер-жави.

Петро Олексійович наголо-сив, що події під Крутами є уроком для теперішньої Укра-їни, в якій сьогодні відбува-ються трагічні події. «Провід-

ники національно-визвольних змагань початку минулого сто-ліття недооцінили роль армії у забезпеченні незалежності. І цю саму помилку повторю-вали протягом останніх двох десятиліть», – сказав Петро Порошенко. Нині ціною коло-сальних зусиль українська ар-мія відроджується.

Президент біля пам’ятника вручив державні нагороди молодим бійцям – учасни-кам антитерори стичної опе-рації: лейтенанту Андрію На-заренку та старшому солдату Євгену Курінному. «Вам ви-

пала велика честь отримати заслужені нагороди у цьому святому символічному місці. Як і герої Крут, ви – студен-ти, тільки трошки старші», – сказав Верховний Головноко-мандувач, відзначивши, що чимало студентів служать в АТО добровольцями.

легенДа про стУдентське Військо

Documents

СТОР. 12-ріЧка. наукове піДҐрунтя...5, 2 лютого 2015 року 3 ЛуГанщина м овний конкУрс ЄДина україна захист