Гемофілія вимагає обережності

Стор. 3

Про «зелене світло» і незвичайні справи

Стор. 5

Ігор Погрібний: «Наша місія — конкурентноздатність»

Стор. 6

Країна здійснення мрій

Стор. 7

Як студентка охороняла здоров’я області

Стор. 8

чер

вен

ь-с

ерп

ень

20

13

Газета Івано-Франківського національного медичного університету № 3 (11)

Читайте на стор. 4

читайте у номерІ

Сюди приходять без радості: хтось із крихтою надії,

а хтось із невиліковним, як його недуга, відчаєм…

Невдовзі ви даватимете клятву одного з найвідоміших лікарів усіх часів — Гіппократа. Надалі ваш обов’язок — дотримуватись даного слова, лікувати людей, розуміти їх і допомагати пережити негаразди зі здоров’ям.

Час сплине дуже швидко, промай­нуть роки навчання і наполегливої праці, які згодом стануть у пригоді в щоденній роботі. Віднині ми з вами

спілкуватимемось задля користі ме­дичної праці. Ми, викладачі, готові ділитися особистими напрацюван­нями, досвідом, разом з вами долати труднощі і досягати найвищих ре­зультатів у сфері охорони здоров’я!

Легкої дороги у світ вищої ме­дичної освіти і порятунку людського життя!

З повагою, ректор університету Микола Рожко

Наодинці

з усіма

Шановні колеги,

дорогі студенти, уні-

верситетська громадо!

Щиро вітаю вас із

Першовереснем!

Наприкінці липня в Києві відбувся черговий модуль Школи медичної журналістики, яка проводиться за ініціативи Національної спілки журналістів України і Міністер­ства охорони здоров’я.

Школа пройшла напередодні Все­світнього дня боротьби з гепатитом. Під час відкриття заходу представник Департаменту реформ і розвитку МОЗ України Михайло Комаров нагадав, що у світі існує п’ять основних типів гепа­титу, які можуть спричинити гострі та хронічні вірусні захворювання і при­звести до смертельних наслідків. Осо­бливо поширені та небезпечні віруси гепатиту В та С.

В рамках школи була проведена прес­конференція «Гепатит в Україні: масштаби проблеми та шляхи вирі­шення», учасниками якої були 30 жур­налістів з усіх регіонів України. Дирек­тор департаменту реформ та розвитку медичної охорони Микола Хобзей по­

відомив присутнім про завершення роботи МОЗ по розробці програми бо­ротьби з вірусними гепатитами В і С, що, у свою чергу, дасть можливість на місцевих рівнях реалізувати заходи щодо пошуку коштів для полегшення життя хворих та їх лікування.

Велика частина програми перед­бачає заходи профілактики гепатиту: проведення роз’яснювальної роботи, ро­боти сімейних лікарів, профілактичної роботи серед населення.

Директор ВГО «Зупинимо гепатит» Дмитро Коваль зауважив, що говорити про успіх програми можна тільки тоді, коли препарати потраплять до людей, адже з моменту, як програма була підго­товлена, минуло два роки, і тільки зараз її почали серйозно обговорювати у Каб­міні. «Лише після того, як препарати бу­дуть закуплені та доставлені до регіонів, можна буде говорити про успішність усіх дій», — підсумував Коваль.

Надія Шегда

Зупинити гепатит

пр

оек

т

пр

ес-к

он

Фер

енц

Ія

НавЧаННя

У клініці — нове обладнання

Наприкінці червня за спри­яння благодійника Василя Чуд­нова клініка ІФНМУ поповнилась сучасним медичним устаткуван­ням — автоматичним гематологіч­ним аналізатором.

Досі медики клініки корис­тувалися китайським аналогом, який вже вичерпав свій ресурс. Подарований автоматичний ге­матологічний аналізатор здатний обробляти за одну годину утричі більше аналізів порівняно зі своїм китайським попередником. І ще: серед функцій апарату є можли­вість зберігати у вбудованій пам’яті до 50 000 результатів тестів.

Нагадаємо, минулого року Василь Чуднов передав на баланс клініки сучасне діагностичне об­ладнання, яке студенти навчаль­ного закладу використовують для наукових досліджень та під час лі­кувального процесу.

Серед учасників були представники університетів Грузії, Азербайджану, України, Великобританії. В складі укра­їнської делегації ІФНМУ представляли перший проректор Ганна Ерстенюк, на­чальник відділу міжнародних зв’язків Володимир Васильчук та доцент кафе­дри соціальної медицини, організації охорони здоров’я і медичного право­знавства Ольга Самотовка.

Організатори презентували сучасний розвиток системи охорони здоров’я Італії, країн Європи та Східного партнерства. Учасники з інших країн, у свою чергу, роз­повідали про досвід своїх університетів.

Розпочався семінар із презентації Католицького університету в Римі як одного з найбільших вишів у Європі. Це приватний навчальний заклад, який, однак, на 30% фінансується державою.

Як розповів Володимир Васильчук, на час проведення семінару за проек­том MUMEENA в університеті тривали іспити, тому зустріти студента можна було хіба що в бібліотеці чи їдальні. Тим часом вчилися учасники проекту. На лекції з організації охорони здоров’я ко­жен ділився досвідом свого навчального

закладу. Також йшлося про паліативну допомогу, медичну етику, можливості модернізації програми викладання охо­рони здоров’я на додипломному рівні в медичних школах країн­партнерів — України, Грузії, Азербайджану. В групах обговорювали можливості інтегрова­ного вивчення геноміки студентами ме­дичного факультету, далі представляли результати обговорень на семінарі «Про­гностична медицина, геноміка та охо­рона здоров’я».

Ганна Ерстенюк говорить про те, що варто запозичити: «Тут велику увагу приділяють організації менеджменту в охороні здоров’я, впроваджують гено­міку у практичну медицину. Наприклад, у нашому університеті наразі немає палі­

ативної хоспісної дисципліни, тоді як на території Католицького університету діє хоспіс, пацієнтів якого консультують ви­кладачі університету, а доглядають важ­кохворих студенти. І це теж один із важ­ливих моментів у формуванні медицини майбутнього. А проблеми у всіх одна­кові. Чим більше і тісніше університети будуть спілкуватися між собою, тим швидшими будуть позитивні зміни».

Звісно, не обійшлося без екскурсійної програми: прогулянки вечірнім Римом, меса у Ватикані, площа Венеції, Колізей, несподівані теплі зустрічі із земляками­українцями завдяки вишиванкам.

А щодо реалізації привезених ідей, то в найближчих планах такі: органі­зація тренінгового центру для молодих науковців та викладачів, який стане практичним майданчиком для нових цікавих проектів, велостоянки біля уні­верситетських корпусів, деякі інтер’єрні зміни в кафе «Науковому». А ще перший проректор зізналася, що з робочого ві­зиту привезла римський щоденник — в ньому ще чимало цікавих ідей, які зго­дом також будуть втілені.

Марта Кумановська

ІФНМУ з’їздив за досвідом до ІталіїНа початку червня в університеті Cattolica del Sacro Cuore (Рим, Італія) пройшов семінар «Охорона здоров’я: модернізація програм та викладання на додипломному рівні» за проектом MUMEENA.

червень-серпень 2013

Газета Івано-Франківського національного медичного університету № 3 (11)

Ескулап-ІФ

2червень-серпень 2013

пр

оФ

Іла

кт

ик

а

ІнновацІї

акцІя

Гемофілія вимагає обережності

Проблема дитячої гемофілії в Укра їні існує, однак діти мають шанс бути здоровими в майбутньому за до­помогою профілактичного лікування.

На сьогодні зареєстровано 560 хворих дітей: з них у 470 гемофі­лія А, у 80 — гемофілія Б, приблизно 70 мають споріднену хворобу фон Вілле бранда. Спостерігається недодіа­гностованість — мабуть, за рахунок легких форм.

Гемофілія — це спадкове гене­тичне захворювання, яке інколи вини­кає спонтанно, через мутацію. У біль­шості випадків жінка переносить ген гемофілії, а хворіють виключно чоло­віки. Якщо у чоловіка­гемофіліка на­роджується син, він буде абсолютно здоровим і ніколи не передасть цей ген. Якщо народжується дівчинка, то у 50% випадків вона може бути носієм цього гену і передати його наступному поколінню. На сьогодні радять займа­тися плануванням родинам, у яких є носії гемофілічного гену. Для цього є системи медико­генетичних і жіночих консультацій, які дозволяють на дуже ранніх етапах вагітності контролю­вати плід жіночої чи чоловічої статі.

Гемофілія має три ступені тяж­кості. Якщо у людини аномальний ген і виробляється дуже мало фак­тору крові — менше 1% (у здоро­вої людини повинно бути умовно 60­120%), — то це гемофілія тяжка, оскільки білка не вистачає для згор­тання крові. Цей фактор обов’язково проявиться протягом пер ших років життя дитини.

Є середня форма, за якої рівень фактору крові складає 2­4%. В цьому випадку синець з’явиться після силь­

ного удару, тому хвороба виявиться пізніше. А от якщо фактор перевищує 5%, то може не бути ні кровотеч, ні крововиливів у суглоби. Але якщо лю­дина потрапить на хірургічний стіл, не знаючи, що вона є носієм гемофі­лічного гену, після операції може роз­винутися кровотеча, і тоді виявиться форма гемофілії.

Вилікувати генетику неможливо. А фактор можна регулярно перели­вати і заміщати. Людині, яка має легку форму гемофілії, треба знати, що у ви­падку травми для припинення крово­течі слід використовувати цей фактор разом із загальними засобами.

Проблема в тому, що препарат не можна проковтнути — його можна ввести лише у кров. Для людей з тяж­кою формою, особливо для дітей, міжнародний стандарт — це про­філактичне лікування. Препарати треба вводити постійно, два­три рази на тиждень.

Вони дорогі, але держава виділяє кошти на профілактичне лікування дітей з тяжкою формою гемофілії. Останні два роки ми отримуємо фі­нансування за програмою «Дотри­мання прав дитини відповідно до Конвенції ООН». Крім цього, кожна область повинна додавати місцеве бюджетне фінансування, залежно від кількості пацієнтів.

До речі, вже розробляють варі­анти препаратів, які довше затриму­ються в організмі і завдяки цьому їх можна буде вводити рідше — напри­клад, раз на тиждень.

Щодо обмежень для хворих на гемофілію, то їм не можна вживати лікарські препарати, які зменшують згортання крові, не можна робити внутрішньом’язові ін’єкції. Не можна брати аналіз крові з пальця — тільки з вени. Навіть на невеличку операцію з видалення зуба треба йти з особли­вою підготовкою. Є свої обмеження і в способі життя: до всього треба під­ходити з обережністю та здоровим глуздом.

Про те, як зберегти здоров’я та попередити хворобу, говорить голов­ний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Дитяча онкогематологія», завідуюча Центром дитячої гематології та транс­плантації кісткового мозку НДСЛ «Охматдит» Світлана Донська.

В обласній психлікарні — нове відділення

На початку липня в Івано­Франківсь­кій обласній психоневрологічній лі кар ні № 3 за участю спеціалістів із Франції та Польщі відкрили нове відділення го­стрих станів. Відділення, подібного яко му в українських психіатричних закладах немає, створене за польською моделлю.

Лікарня співпрацює зі спеціалізо­ваною психоневрологічною клінікою Св. Ядвіги Опольського воєводства по над 10 років. Звідти спочатку «при­везли» трудотерапію як один із способів лікування та адаптації хворих: пацієн­там запропонували творчі заняття. Тут поєднали психіатричну та психологічну допомогу і відкрили першу в Західній Україні консультативну поліклініку.

Як відзначив директор Департаменту охорони здоров’я облдержадміністрації Роман Мельник, втілення цього проекту наближає підхід до лікування наших пси­хіатричних хворих до європейських норм. Головний лікар Мирон Мулик називає можливість змінити стандарти лікування кризових хворих справжнім переворотом.

«Швидка» пікетує

20 серпня працівники міської та районних «швидких» вдруге вийшли на пікет біля міської ради. Нагадаємо, 1 серпня кілька десятків працівників швидкої допомоги виступили проти ре­організації їхньої структури.

Пікетувальники роздавали листівки «Покращенню 103 — ні!» депутатам, які сходились на сесію обласної ради.

«Нашу станцію переведуть в обласну комунальну власність, — пояснює го­лова профспілкового комітету міської «швидкої». — Є всі папери на ліквідацію. І куди ми далі? Хто на біржу, хто на звіль­нення. У Чернівцях, Тернополі теж лік­відували міські станції, залишили один центр, а фінансування нема. Ось у Львові зберегли міську і Дрогобицьку станціїї швидкої допомоги. Ми захищаємо своє право на працю. Ми допомагаємо хво­рим, для яких «швидка» — остання надія на безкоштовну допомогу».

Перший заступник директора Де­партаменту охорони здоров’я області Микола Олінійчук пояснює: «Швидку допомогу ми передаємо в обласну кому­нальну власність, а про зміни чи ліквіда­цію не йдеться».

Андрій Данько

червень-серпень 2013

№ 3 (11) Газета Івано-Франківського національного медичного університету

Ескулап-ІФ

3 червень-серпень 2013

Допомога і реабілітація«Якщо подумати глибше, по­філо­

софськи, то всі ми будемо наприкінці життя. Тільки питання часу у кожного своє. Сьогодні я комусь допомагаю гідно відійти, завтра мені хтось допомагає. І стаціонар хоспісу, до речі, може бути й домашній, якщо він правильно орга­нізований. У світі є стандарти паліатив­ної медицини, і йдеться не тільки про догляд, але й про психологічну, духовну допомогу, заходи реабілітації», — розпо­відає головний позаштатний спеціаліст з паліативної допомоги, керівник виїз­ної консультативної служби Людмила Андріїшин.

Залежно від напливу, тут роблять па­лати чоловічі та жіночі. Разом із заступ­ником головного лікаря Наталею Дацун спершу йдемо до жінок. Їх тут п’ятеро. Санітарки якраз розносять обід. Кажуть, всі мають бути погодовані. З кимось для цього треба посидіти півгодини­годину. Ще когось треба потримати за руку, ви­слухати. Невеличка жіночка, загорнена у теплий светр, проводжає нас пильним далеким поглядом, інша щось безпере­станку говорить, намагаючись якомога довше втримати увагу…

Найважчі моментиВ чоловічій палаті три ліжка, дві

тумбочки, телевізор. Від зніяковілості не знаєш з ким і з чого розпочати роз­мову. Чоловік років шістдесяти сидить, підперши підборіддя, наче когось чекає. Його великі, повні жалю й розгубле­ності очі все­таки випромінюють на­дію. До нього підходить санітарка, дає горнятко чаю, починає годувати. Трохи затинаючись, пан Володимир розпові­дає, що потрапив сюди з реанімації, жи­веться йому тут добре, от тільки сини не навідують…

Сусід Юрій квапиться з’їсти все, що принесли, а тоді, як дитина, залива­ється слізьми. Лікар пояснює, що після інсульту чоловік втратив мову, у нього з’явилися когнітивні зміни.

Поки йдемо з пані Наталею кори­дором, запитую, які моменти для неї особисто найважчі у цій роботі. «Коли помирають молоді і діти, — відповідає та. — А загалом протягом року відхо­дить у вічність 54% наших пацієнтів».

Жити з віроюДля більшості тутешніх мешкан­

ців доба — як вічність. Але буває й по­іншому. «Є у нас пацієнтка, від якої ми самі набираємось позитиву, віри і сил, — говорить головний лікар Ірина Слу­гоцька. — Хоча у неї метастази у кістках, у нирках, вона повністю лежача і щодня переносить неймовірну кількість мані­пуляцій». Людмила Андріїшин додає:

«Вона знає, що з нею відбувається, і ма­буть, саме це знання знімає страх. Та й взагалі, усвідомлення і примирення приходить до віруючої людини».

Заходимо до пані Марії. Розмова роз­починається легко, жінка зустрічає нас з усмішкою. «Я тут вже п’ять місяців, хоча й не сподівалася на такий термін. Тут допомагають як можуть і щосили стараються врятувати, — хвалить жінка роботу персоналу. — Ось вчора мене прихопило ні з того ні з сього, прибігла Марійка, повернула мене майже з того світу — і далі все добре. Щодня питають, чи мені щось потрібно. А я кажу: хіба до­брого бука, щоб я знову встала і побігла».

На питання, з чим поступила, від­повідає детально: «Мій діагноз — фо­лікулярна карцинома щитовидки. По­простому — рак щитовидної залози. Я за характером «бігунка», а тут раз — і при­кувало мене до ліжка. Вже пережила ней­рохірургічну операцію, дворічне ліку­вання в Інституті генетики, а тут, певно, вже на останньому етапі. Біль сильний, але духом не падаю. Силу дає мені віра. Скільки відведено Богом, стільки й буду».

Жінка пригадує, як під час операції втратила чотири літри крові, і лікар ди­вувався, як вона трималася за життя. Говірлива, з блиском в очах, пов на життєвої енергії жінка ще довго роз­повідала про життєві цінності, кар’єру у торгівельній сфері, принципи бізнесу й управління персоналом, міжнародну експертизу і секрети незгасної любові до життя і людей.

Госпіталізувати не можна віддатиЗа словами лікарів, стаціонар хос­

пісу не передбачає тривалого перебу­вання хворого. Людмила Андріїшин пояснює: «У Німеччині, наприклад, хворого госпіталізують на 28 днів, і не більше, незалежно від його стану. Далі вчать рідних, як обходитися з хворим удома. Нам ще треба змінити своє ба­чення і розуміння, прописати відпо­відні положення. Наш заклад — для не­виліковно хворих. І соціальний статус людини не має значення. З моменту встановлення невиліковного діагнозу починається паліативна допомога. Проте неправильно думати, що якщо людину поклали в хоспіс — це наза­вжди. Прикро, але часто доводиться по­яснювати навіть медикам, що в хоспіс не віддають, а госпіталізують».

Пані Людмила наголошує, що це не заклад довічного перебування для оди­ноких перестарілих, а паліативна допо­мога — не тільки медична. Це поняття ширше, ніж сама медицина. Крім того, медицина націлена на виздоровлення, а тут все по­іншому.

суп

ро

вІд Наодинці з усіма

Невеличкий, ошатний зовні будинок зсередини наповнений болем і розпачем. Сюди приходять без радості: хтось із крихтою надії, а хтось із невиліковним, як його недуга, відчаєм; старенькі, молоді і навіть геть малі. В обласному хоспісі, що знаходиться в мікрорайоні Майзлі, 30 ліжок і 33 хворих. А ще — велика черга у журналі.

червень-серпень 2013

Газета Івано-Франківського національного медичного університету № 3 (11)

Ескулап-ІФ

4червень-серпень 2013

«Хоспіс — це супровід, це філо­софія всесторонньої командної допо­моги на всіх рівнях і до останнього дня», — цих принципів вчать студен­тів медколеджу, які відвідують важ­кохворих, адже треба, аби змінилося ставлення і всього суспільства до цих людей. За словами пані Людмили, особливо важливі етичні моменти: «У нас прийнято приховувати від лю­дини правду щодо критичного стану її здоров’я. Мовляв, не кажіть, бо це його вб’є. З досвіду та переконань можу сказати, що не говорять зовсім не з жалю до пацієнта, а виключно для того, щоб полегшити собі життя. Адже після сказаної правди не вийде розвернутися й піти своїм шляхом. Необхідно знайти сили, час і слова підтримки, зрештою, зрозуміти ре­акцію, мати сміливість не залишити у найважчий момент… бути поруч і допомогти гідно відійти».

Красномовні очіЛікарі хоспісу — паліативники,

як вони себе називають — радіють, що врешті отримують зареєстрова­ний таблетований морфій, а не тільки ін’єкційний, як дотепер. Кажуть, це певна свобода для тих, кого треба знеболити. Це зовсім «свіжа», під­писана у квітні постанова Кабміну. Є також новий наказ міністра про по­рядок надання паліативної допомоги в Україні: паліативна допомога нада­ється всім, кому вона потрібна. Кожна область створює хоспісні відділення відповідно до своїх потреб, і вже є відповідна схема, як вираховувати цю потребу. До речі, в нашій області хоспісні відділення працюють у Горо­денці, Ланчині, Маріяполі, Чернелиці.

Головний лікар Ірина Слугоцька розповідає про те, що невдовзі відкри­ють обласний дитячий хоспіс, і у них ситуація трохи зміниться. А ще, каже, потрібен такий заклад у місті, хоча про його створення наразі не йдеться.

Пообідня тиша. Навпроти вхід­них дверей зелена лавочка, навколо неї — пахучий квітник. Так гарно, а мало хто з пацієнтів закладу ба­чить цю красу. Йду подвір’ям, а на­зустріч неквапливо крокує молода жінка з сумками. Спиняюся, щоб за­говорити, але зустрічаюсь з очима, повними сліз, — і зникають слова, за­йвими здаються будь­які запитання…

Пригадується велетенський на­стінний напис в коридорі хоспісу: «Крапля милосердя означає більше, ніж океан розуму».

Надія Шегда

Студентські роки — найкращі. Цю фразу частенько говорять нам викладачі, батьки, старші колеги. Спершу цей ви­слів видається завченим з пафосних ві­тальних промов, але згодом приходить розуміння, що в цих словах щось таки є. Особисто я збагнула цінність студентства тоді, коли, крім навчання, знайшла в уні­верситеті чимало цікавого і захоп ливого.

Наукове життя. Для мене воно від­крилося на другому курсі, коли я при­йшла на кафедру біохімії та медичної хімії ім. акад. Георгія Бабенка. Експе­рименти з тваринами у віварії, дослі­дження у лабораторії, згодом — робота у наукових гуртках на кафедрі патомор­фології, фармакології та інфекційних хвороб. На третьому курсі дізналася про стипендіальну програму і вирі­шила спробувати свої сили на всеукра­їнському конкурсі. Мені пояснили: щоб надіслати своє «творіння» до Києва, слід пройти певну процедуру, про деталі якої розкажуть у Студентському науковому товаристві (СНТ). Пам’ятаю, як ретельно

перевіряв мою роботу тодішній голова Ради СНТ Михайло Кузюк. За кілька днів моя перша наукова робота поїхала до Києва, а я на пропозицію Михайла відвідала свої перші збори в СНТ. Згодом допомагала організовувати наукову кон­ференцію, з головою поринула в науко­вий пошук, а ще — наполегливо вчилася у старших колег презентувати резуль­тати діяльності на різних наукових фо­румах, бо ж треба тримати марку.

Робота в наукових гуртках — це пер­ший крок на шляху до самореалізації молодого науковця. Щодо можливостей, то на кафедрах університету для пошу­кової та дослідницької роботи двері за­вжди відчинені. А все, що треба від вас як початківця, — це бажання займатися наукою. Словом, приходьте з бажанням, а в усьому іншому ми вам допоможемо. Гуртом пізнавати світ Науки цікавіше!

Тільки не подумайте, що представ­ник СНТ нудний і нічого, крім книжок, не бачить. Звісно, СНТ — це команда успішних студентів, які займаються на­уковою діяльністю. Та, крім цього, охочі можуть проявити свої організаторські здібності на загальноуніверситетських заходах, вигадати і реалізувати щось своє, оригінальне. Керівництво універ­ситету в усьому нам сприяє. Зізнаюся, іноді наші ідеї озвучуємо з обережністю, бо ж дадуть «зелене світло» — й не від­крутишся, доведеться втілювати. Сло­вом, дорогі першокурсники, не пасіть задніх, будьте першими, будьте з СНТ!

Мар’яна Дем’янчук, студентка 6 курсу, голова Ради СНТ

спІв

пра

ця Про «зелене світло»

і незвичайні справиПершокурсникам. І всім небайдужим…

червень-серпень 2013

№ 3 (11) Газета Івано-Франківського національного медичного університету

Ескулап-ІФ

5 червень-серпень 2013

Наприкінці липня в Івано­Франків­ську побував відомий науковець, директор лабораторії епігенетики Національного центру токсикологіч­них досліджень, професор кафедри токсикології і фармакології медичного університету штату Арканзас (США).

Час від часу він гостює у рідному міс­ті. Тут були його перші кроки, навчан­ня в медінституті. Про науку, секрети успіху та мрії — в ексклюзивному інтерв’ю з Ігорем Погрібним.

— Пане  Ігоре,  то  ви  завітали  до Франківська на відпочинок?

— Цей приїзд планував більше для відпочинку, але водночас зустрівся з ке­рівництвом університету — маємо де­які домовленості. Зокрема йдеться про запрошення молодих науковців у лабо­раторію епігенетики, щоб згодом вони адаптували побачене тут, в Івано­Фран­ківську.

— З  чого  почався  ваш  науковий пошук?

— Своєю ґрунтовною науковою підготовкою завдячую моєму вчителю Георгію Бабенку. Щодо пошуку, то мені було цікаво щодня робити щось нове. І сьогодні моя лабораторія має репута­цію закладу, який приймає найкращих за критеріями небайдужості, бажання покращити загальний стан здоров’я на­селення — не важливо в якій країні.

— Над  чим  лабораторія  працює сьогодні?

— Інтереси широкі — від аутизму до різних видів раку, молекулярна токси­кологія, визначення механізмів канце­рогенезу, рання діагностика раку, пере­дракові стани.

Важлива проблема у світі — визна­чення токсичних речовин. За різними оцінками, в нашому середовищі їх є близько 100 тис. Більше того, до 30% медпрепаратів в аптеках не тестовані на безпеку. Тому взялися розробити швид­кий ефективний тест на визначення токсичності. Крім того, досліджуємо механізми переродження нормальної клітини в ракову, процеси хіміопрофі­лактики.

— Як  оцінюєте  розвиток  україн-ської науки?

— Тенденції тривожні. Немає про­міжної ланки між досвідченими науков­цями і молодими — їх просто нема кому

вчити. Рівень наукових досліджень в на­шому медінституті в період 1960­1985 років був значно вищим, ніж зараз. Достатньо набрати в пошуковій сис­темі Pubmed та NCBI і ввести прізвища Ю. Мельмана, Г. Бабенка, Б. Шутки, В. Ге­релюка, П. Вакалюка. На жаль, імена сьогоднішніх професорів світовій науці невідомі.

Часто говорять про відтік кращих за кордон, але справа не у зовнішній еміграції, а у внутрішній. Варто підра­хувати, скільки лікарів не працюють за фахом…

— Як живе лабораторія? Звідки фі-нансовий ресурс?

— Система доволі жорстка: частково фінансується з держбюджету, а більша частка — це гранти і договори по спів­робітництву з іншими науково­дослід­ними інститутами. На сьогодні фінансу­ється до 7% від поданих пропозицій.

— Вам доводиться бути і менедже-ром-управлінцем…

— Не терплю слово «менеджер». Американський бізнесмен Росс П’єро ка­зав, що менеджерувати можна товарами на складі, а людей треба вести. І цього теж необхідно вчитися. Хоча найбіль­ший учитель — особистий досвід, і на його основі можна писати книжку порад «Як не треба робити».

— Американський  стиль  життя вплинув  на  вас  за  два  десятки  років? Ви досі українець чи вже почуваєтесь американцем?

— Почуваюся українцем, хоча аме­риканський спосіб життя таки позна­чився на побуті, з’явилося більше дина­міки в роботі.

— Які маєте хобі? — Колекціоную український жи­

вопис, картини відомих франківських художників: Коровая, Бринського, Ва­ренні, Фіголя — усього близько півсо­тні. Привезу і з цієї подорожі. А ще зби­раю марки і монети, невдовзі вийде мій альбом з філателією. Щодо мандрів, то взимку полюбляємо їздити з сином в Колорадо на лижі. Тоді голова відво­

лікається, і про роботу нема й думки. Влітку — Карпати.

— Якби  ви  раптом  опинилися в  машині  часу,  у  який  період  свого життя помандрували б?

— В період романтики, коли на­вчався в медінституті.

— Про що мрієте?— Про Нобелівську премію (смі-

ється). Це не самоціль, але вважаю, що в науці має бути здоровий азарт.

— Чим пишаєтесь ?— Найбільше — співробітниками.

Через лабораторію пройшли багато на­уковців, серед яких і випускники мед­університету Ігор Котурбаш і Тетяна Кобець. Наша місія — підготувати кон­курентоздатних самостійних науковців.

Надія Шегда

Збл

иЗь

ка

Довідка:

Ігор Погрібний  — член експертних ко-місій у  сШа, великобританії, Голландії, бразилії, Швейцарії, австрії, росії та чехїї. один із найцитованіших у  світі науковців українського походження з  усіх спеціальностей, автор понад 170 оригінальних та оглядових статей у  провідних спеціалізованих журна-лах: Proceedings of the National Academy of Sciences USA, Hepatology, The FASEB Journal, Cancer Research, International Journal of Cancer, Carcinogenesis, Toxicological Sciences.

Ігор Погрібний: «Наша місія — конкурентноздатність»

«в науці має бути азарт»

червень-серпень 2013

Газета Івано-Франківського національного медичного університету № 3 (11)

Ескулап-ІФ

6червень-серпень 2013

За яскравими емоціями і просто зу­стрітися з давніми друзями прийшли близько сотні учасників мульти­фести­валю, частина з них — за званнями кра­щого дебатера, мафіозі, студентського мера Прикарпаття.

Паралельно з ви­борами мера і магі­страту проводили суб­фести: конкурс краси «Перша Леді», «Квест­фестиваль», «Мафія», «Нічна туса», фести­валь аматорського ві­део та інші.

На урочистому відкритті свята присутніх привітала мер «Студреспуб­ліки — 2012», організатор цьогорічного регіонального етапу, випускниця ІФ­НМУ Христина Лазуркевич. Далі був ці­кавий флешмоб — «Знайомство». Його учасники за короткий час мали змогу потоваришувати і дізнатися більше один про одного. У дебатних змаган­нях взяли участь команди «Рондель», «Удар», EMSA, «Раданс», «Станіслав­ський легіон», «Нове покоління». Кра­щим дебатером вже другий рік поспіль стає п’ятикурсник медуніверситету

Тарас Скринник, а команда EMSA здо­була перше місце й незабаром пред­ставлятиме Івано­Франківськ на все­українській «Студентській республіці» у Криму.

До речі, проводила інтелектуаль­ний субфест і навчала учасників ора­торського мистецтва та політичної стратегії теж студентка нашого вишу, п’ятикурсниця Марічка Линдюк.

Тим часом інші учасники змага­лися у спорті, а увечері всіх захопила гра «Мафія». Насамкінець відбувся кон­курс «Перша Леді»: красуні дефілювали в українських вишиванках, вечірніх сукнях і купальниках.

Нарешті настала відповідальна мить: організатори ого­лосили ім’я студенського мера — ним став студент ПНУ ім. В. Стефаника Сергій Лубковський — і склад студентського магістрату, до якого уві­йшли і студенти нашого вишу: Ольга та Марічка Линдюк, Юрій Носурак, Тарас Скринник.

Ось що сказала Хрис­тина Лазуркевич, підсумовуючи захід: «Особисто для мене «Студреспубліка» стала країною, де збуваються мрії, де є багато позитиву та можливостей для самореалізації. Радію, що разом з уні­верситетськими друзями рідного вишу ми гідно представляли свій навчаль­ний заклад на регіональному та Все­українському конкурсах Міжнародної програми, а передаючи естафету ново­обраному студмеру, бажаю його команді тримати лідерство у всіх змаганнях і до­стойно презентувати рідне місто».

Віталіна Коре

вІд

Зна

ки

Країна здійснення мрій

Суботній ранок, 27 липня. Здається, студентський Франківськ міг би ще солодко спати, але… На Вічевому майдані в центрі міста починається регіональний етап «Студреспубліки — 2013»!

ПроеКт

Медицина в законі

Наприкінці червня заверши­лась реалізація проекту «Розробка методичних рекомендацій для інтерактивного відеосемінару на тему «Права пацієнтів» до курсу «Медичне право».

Методичні рекомендації роз­роблені насамперед для виклада­чів медичних вишів, серед профе­сійних інтересів яких — вивчення прав людини у сфері охорони здоров’я. Видання також може бути корисним для працівників системи охорони здоров’я, науков­ців, представників правозахисних організацій і всіх, хто цікавиться питаннями забезпечення прав па­цієнта.

Проект реалізований за під­тримки програми «Громадське здоров’я» Міжнародного фонду «Відродження» та за сприяння Фонду розвитку університету на кафедрі соціальної медицини, ор­ганізації охорони здоров’я та ме­дичного правознавства ІФНМУ.

Особливістю розроблених ме то дичних рекомендацій є вве­дення у навчальний процес нових, не тра диційних видів навчальних занять, нових підходів до форм пе­редачі навчального матеріалу під час викладання медичного права, що дозволить викладачеві позбу­тися монотонності, а студентам — ефективно засвоювати великий за обсягом теоретичний матеріал щодо прав людини у сфері охо­рони здоров’я, вміти застосовувати правові норми на практиці. Для цілісного та ґрунтовного засво­єння теоретичного матеріалу про­понується відео «Право на згоду», «Право на інформацію», доповнене прикладами з практики та судо­вими рішеннями.

Методичні рекомендації по­ширені серед вишів III­IV рівнів акредитації, розміщені на сайтах ІФНМУ http://www.ifnmu.edu.ua/uk/ та Спільноти практикуючих фахівців http://www.cop.health­rights.org/.

Керівник проекту — начальник юридичного відділу ІФНМУ Оксана Сорока,

тел. (0342) 55­28­11, e­mail: o.soroka@ifnmu.edu.ua.

червень-серпень 2013

№ 3 (11) Газета Івано-Франківського національного медичного університету

Ескулап-ІФ

7 червень-серпень 2013

13 червня у вну т ­рішньому дворику університету від­

був ся цікавий і дещо не­звичний захід під назвою «Ніч поезії». Організації ЄМСА та СНТ вирішили зібрати докупи всіх, хто пише, читає чи просто полюбляє слухати вірші. Вечірні ліхтарі, гарячий чай у термосах, гітара і по­домашньому тепла атмос­фера — захід вдався на славу. Планують ще!

Віталіна Коре

ци

тата

но

мер

а

Перша ознака здорового життя — Праця

О. О. БОгОмОлець

Засновник: Івано-Франківський національний медичний університет. адреса редакції: м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 2.Головний редактор: надія Шегда.

ел. пошта: eskulap@mail.uaредакція не завжди поділяє думку авторів. передрук матеріалів за умови посилання на «ескулап-ІФ» вітається. дизайн і верстка редакції.

Друк: тов «буковинський видавничий дім», м. чернівці, вул.прутська, 29. наклад — 1000 прим.свідоцтво про державну реєстрацію серія ІФ №580-156р від 19.04.2012 р.

еКСПеримеНт

Як студентка охороняла здоров’я області

27 червня, до Дня молоді, мо­лодіжна адміністрація області запропонувала студентам місце­вих вишів взяти участь у проекті «Один день молоді при владі».

Один день експерименту, а точ ніше, співвідповідальності за про цес організації роботи де­партаменту охорони здоров’я обл­держ адмінстрації виявився для мене цікавим і насиченим.

Робочий день почався з плано­вої наради та знайомства з керівни­ками структурних підрозділів. Після цього була нарада медико­соціальної експертної комісії (МСЕК), що про­ходила за участі представників ра­йонних лікарень; комісія звітувала за півріччя роботи. Після обіду ми перевіряли роботу івано­франків­ської поліклініки №2, а далі дирек­тор департаменту охорони здоров’я ОДА Роман Мельник ознайомлював мене з планами і нововведеннями. Зокрема ми обговорювали нову сис­тему надання першої медичної допо­моги, реабілітацію інвалідів тощо.

Знайомства з чиновниками, на­года побачити організацію обласної медицини зсередини, обговорення проблем та перспектив медичної галузі — все це було для мене но­вим і справді безцінним досвідом.

Робочий день завершився під­сумковою прес­конференцією. Учас­ників проекту нагороджували гра­мотами, а я думала: збагнути всю роботу системи охорони здоров’я області за цей день було б немож­ливо, проте відчуття нелегкої ноші пана Романа, на плечах якого здоров’я всієї області, у мене таки залишилось…

Стефанія Варунків, студентка 3 курсу

Другий рік поспіль в університеті з ініціативи студпарламенту успішно проходить проект «Танці з виклада­чами».

Третій тур завершився на початку червня шквалом оплесків і вітань його учасників та переможців. Головний приз проекту і найбільшу кількість ба­

лів від суддів отримала пара викладача кафедри біофізики та інформатики Павла Колковського і студентки четвер­того курсу стоматфакультету Наталі Ко­брин. Вітаємо переможців!

Детальний репортаж читайте в елект ронній версії газети на сайті ІФНМУ.

Андрій Данько

Медики читають поезію

Танці з викладачами

тв

ор

чІс

ть

Шо

учервень-серпень 2013

Газета Івано-Франківського національного медичного університету № 3 (11)

Ескулап-ІФ

8червень-серпень 2013