МIНIСТЕРСТВО ВНУТРIШНIХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦIОНАЛЬНА АКАДЕМIЯ ВНУТРIШНIХ СПРАВ

КАФЕДРА ЗАГАЛЬНОПРАВОВИХ ДИСЦИПЛIН

На правах рукопису

Дипломна робота на здобуття ступеня вищої освiти «магiстр»

ВДОСКОНАЛЮВАННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛIННЯ:

МЕХАНIЗМ ВЗАЄМОДIЇ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ I ГРОМАДЯНСЬКОГО

СУСПIЛЬСТВА

Студент:

Фурманович Стелла Олександрівна,

спецiальнiсть 8.03040101

«Правознавство», Навчально-науковий

інститут права та психології

Науковий керiвник:

Галай Вiкторiя Олександрiвна,

кандидат юридичних наук, доцент

Національна шкала_____________ Кількість балів:____Оцінка: ECTS___

Голова комісії ____________ ___________________ (підпис) (прізвище та ініціали)

Члени комісії ____________ ___________________ (підпис) (прізвище та ініціали)

____________ ___________________ (підпис) (прізвище та ініціали)

____________ ___________________ (підпис) (прізвище та ініціали)

____________ ___________________ (підпис) (прізвище та ініціали)

Київ – 2015

2

ЗМIСТ

Вступ…………………………………………………………………………….....3

Роздiл 1. Iсторико - теоретичнi засади дiяльностi інститутів

громадянського суспiльства в публiчному управлiнні…………………..…......7

1.1. Iсторичний аспект участi iнститутiв громадянського суспiльства

у державному управлiннi……………………………………….……...…..7

1.2. Теорiя взаємодiї влади i громадянського суспiльства…………..…17

1.3. Форми взаємодiї iнститутiв громадянського суспiльства з органами

державної влади………………………………………………………..….28

Роздiл 2. Адмiнiстративно - правовi основи участi недержавних громадських

органiзацiй у публiчному управлiннi ………………………………………….38

2.1. Характеристика недержавних громадських органiзацiй як суб’єктiв

адмiнiстративного права…………………………….…………………....38

2.2. Нормативно - правове забезпечення дiяльностi недержавних

громадських органiзацiй в Українi ………...............................................48

Роздiл 3. Удосконалення механiзму взаємодiї iнститутiв громадянського

суспiльства з органами державної влади………………………......….……….65

3.1. Аналiз сучасного стану взаємовiдносин органiв державної влади з

iнститутами громадянського суспiльства в Українi………….…...…....65

3.2. Свiтовi тенденцiї модернiзацiї державного управлiння: досвiд для

України…………………………..…………………………………............70

3.3. Напрями оптимiзацiї механiзму взаємодiї iнститутiв

громадянського суспiльства з органами державної влади...……..…….76

Висновки………………………………………………………………………….92

Список використаних джерел…………………………………………………...98

3

ВСТУП

В умовах становлення України як соцiальної правової держави

закономiрно вiдбуваються процеси трансформацiї українського суспiльства.

У своєму розвитку громадянське суспiльство та держава взаємозалежать i

взаємообумовлюють одне одного. Становлення громадянського суспiльства

детермiнує демократизацiю держави, однак саме держава виступає

iнструментом власної модифiкацiї i забезпечення цивiлiзованого

функцiонування i розвитку громадянського суспiльства.

Актуальнiсть теми дослiдження обумовлена стрiмким розвитком

громадянського суспiльства, якiснi змiни в структурi якого детермiнують

змiни в системi державного управлiння. Усвiдомлення взаємозв’язку

громадянського суспiльства i держави має велике значення для поглиблення

розумiння сучасних тенденцiй розвитку державно - управлiнських механiзмiв

та обґрунтування необхiдностi модернiзацiї системи державного управлiння

в Українi. В цьому зв’язку виникає об’єктивна необхiднiсть оптимiзацiї

механiзму взаємодiї державної влади та громадянського суспiльства шляхом

широкого залучення iнститутiв останнього до державно - управлiнських

процесiв, що зробить можливим становлення України як мiцної правової,

соцiальної демократичної держави.

З огляду на викладене, наукова проблема щодо пошуку конкретних

напрямiв вдосконалення механiзму взаємодiї держави i громадянського

суспiльства є надзвичайно актуальною. Її розв’язання має не лише

теоретичне, а й практичне значення, оскiльки визначення напрямiв

оптимiзацiї взаємодiї органiв державної влади з iнститутами громадянського

суспiльства слугуватиме пiдґрунтям вдосконалення системи державного

управлiння.

Наукова новизна полягає в обґрунтуваннi модернiзацiї iснуючої

системи державного управлiння в Українi з урахуванням сучасних концепцiй

управлiння, де важливого значення набуває оптимiзацiя механiзму залучення

4 iнститутiв громадянського суспiльства до державно - управлiнських

процесiв.

Мета та завдання дослiдження. Метою роботи є обґрунтування

теоретичних i практичних засад оптимiзацiї взаємодiї iнститутiв

громадянського суспiльства та державної влади в контекстi вдосконалення

iснуючої української системи державного управлiння.

Для досягнення зазначеної мети було поставлено наступнi завдання:

– визначити iсторичнi етапи участi органiзованої громадськостi в

публiчному управлiннi;

– з’ясувати взаємозв’язок i взаємовплив громадянського суспiльства i

держави в контекстi вдосконалення вiтчизняної системи державного

управлiння;

– визначити адмiнiстративно - правовий статус недержавних

громадських органiзацiй як основного iнституту громадянського

суспiльства;

– проаналiзувати правове забезпечення участi громадських органiзацiй в

державному управлiннi;

– розкрити основнi свiтовi концепцiї модернiзацiї державно -

управлiнських систем та визначити доцiльнiсть їх застосування в

Українi;

– визначити напрями оптимiзацiї взаємодiї громадянського суспiльства i

держави як необхiдної умови пiдвищення ефективностi системи

державного управлiння в Українi.

Об’єктом дослiдження є суспiльнi вiдносини, що склалися при

взаємодiї держави та громадянського суспiльства в процесi здiйснення

державного управлiння на сучасному етапi в Українi.

Предметом дослiдження виступає механiзм взаємодiї органiв

державної влади та iнститутiв громадянського суспiльства в умовах

модернiзацiї системи державного управлiння в Українi, а також правове

регулювання такої взаємодiї.

5

Методи дослiдження. Методологiчною основою дослiдження є як

загальнонауковi, так i спецiально науковi методи наукового пiзнання,

зокрема:

– системний, який уможливив розгляд громадянського суспiльства i

державного управлiння як цiлiсних взаємодiючих структур;

– аналiзу та синтезу, що дали змогу дослiдити еволюцiю суспiльства й

держави;

– iндукцiї та дедукцiї, завдяки яким розвиток, взаємодiя та взаємовплив

суспiльства i держави розглядаються як динамiчний процес змiн вiд окремого

прояву до загальної форми i навпаки;

– дiалектичний, який дав змогу дослiдити суспiльнi явища й цiнностi,

якi впливають на формування i функцiонування системи державного

управлiння;

– прогностичний, що дав можливiсть визначити перспективи

вдосконалення державного управлiння в напрямi публiчного;

– компаративiстський, за допомогою якого порiвнювалися особливостi

функцiонування iнститутiв громадянського суспiльства i державного

управлiння в Українi та зарубiжних країнах;

– iсторичний, з використанням якого дослiджувалися етапи участi

громадянського суспiльства в державному управлiннi в Українi;

– структурно - функцiональний, який використано для виокремлення

складових та розробки напрямiв оптимiзацiї взаємодiї iнститутiв

громадянського суспiльства з органами державної влади;

– статистичний, що дав можливiсть розглянути реальнi данi, якi

характеризують ступiнь розвитку громадянського суспiльства, фактичний

стан системи державного управлiння, оцiнити нормативно - правову базу.

Теоретична основа. Проблеми спiввiдношення i взаємозв’язку

суспiльства, особистостi та держави були в центрi дослiдницького iнтересу

протягом усiєї свiтової iсторiї починаючи ще вiд Аристотеля та Платона.

Пiзнiше М.Вебер, Г.Гегель, Т.Гоббс, Д.Локк, Н.Макiавеллi, К.Маркс,

6 Ш.Монтеск’є, Ж. - Ж.Руссо, А.Смiт, А.Токвiль та iншi вченi у своїх роботах

придiляли значну увагу сутностi громадянського суспiльства i держави,

аспектам їх взаємодiї, державно - владним механiзмам управлiння тощо.

У сучасному українському правi слiд вiдзначити працi В.Авер’янова,

В.Беха, Г.Зеленько, А.Карася, А. Колодiй, I.Кресiної, В.Кременя, Н.Нижник,

О.Оболенського, А.Пахарєва, О.Пухкала, С.Серьогiна, О.Скрипнюк,

Г.Ситника, С.Телешуна, В.Тертички, В.Трощинського, Ю. Шемшученка,

Г.Щедрової, О.Якубовського та iнших, якi дослiджують проблеми сутностi

громадянського суспiльства та держави у їх взаємовiдносинах.

Проте, незважаючи на в цiлому ґрунтовну розробленiсть зазначеної

проблематики, вiтчизняними вченими не придiлялась увага дослiдженню

проблеми оптимiзацiї механiзму взаємодiї iнститутiв громадянського

суспiльства i органiв державної влади в контекстi пiдвищення ефективностi

державного управлiння.

Практичне значення дослiдження. Сформульованi в дипломнiй

роботi пропозицiї i висновки можуть бути використанi: в науково - дослiднiй

сферi – для подальшої розробки проблем удосконалення системи публiчного

управлiння, оптимiзацiї взаємодiї органiв державної влади з iнститутами

громадянського суспiльства тощо; у правотворчостi – при вдосконаленнi

чинного законодавства про недержавнi громадськi органiзацiї та механiзм їх

участi в публiчному управлiннi; у правозастосуваннi – для оптимiзацiї форм

та методiв взаємодiї мiж органами державної влади та органiзованою

громадськiстю; у навчальному процесi – при пiдготовцi вiдповiдних роздiлiв,

пiдроздiлiв, навчальних посiбникiв, навчально - методичних рекомендацiй з

курсiв державного управлiння, адмiнiстративного права, державного

будiвництва.

Структура роботи. Дипломна робота складається зi вступу, трьох

роздiлiв, якi в свою чергу складаються з восьми пiдроздiлiв, висновкiв та

списку використаних джерел в кiлькостi 169. Загальний обсяг роботи 110

сторiнок.

7 РОЗДIЛ 1. IСТОРИКО - ТЕОРЕТИЧНI ЗАСАДИ ДIЯЛЬНОСТI IНСТИТУТIВ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПIЛЬСТВА В ПУБЛIЧНОМУ УПРАВЛIННI

1.1. Iсторичний аспект участi iнститутiв громадянського суспiльства у

державному управлiннi

У рамках громадянського суспiльства, що розумiється як

комунiкативний процес, поняття “громадянин” розкривається через поняття

“участь”, тобто через його дiяльнiсть в рiзних громадських органiзацiях i

iнститутах [1, с. 34-48].

Окремої уваги у вивченнi даного питання заслуговує монографiчна

праця за науковою редакцiєю В.Беха, зокрема роздiл другий

«Ретроспективний аналiз формування i участi громадських органiзацiй у

прийняттi державних рiшень» пiд авторством Н.Крохмаля та

С.Мирошниченка [2, c. 90 - 152].

Громадяни почали приймати участь ще в доiндустрiальному

суспiльствi в перiод рабовласництва, коли вперше з’явились спiльноти якi

захищали права та iнтереси рiзних соцiальних груп. Вони мали реальну

можливiсть впливати на процес прийняття державних рiшень тiльки якщо

члени цих спiльнот знаходились при владi.

Пiзнiше в перiод феодалiзму склались сприятливi умови для

формування громадянського суспiльства: збiльшилась чисельнiсть осiб, якi

займались власною справою та тих, що отримали землю у приватну

власнiсть. Це призвело до потреби в розширеннi прав та свобод. По сутi,

феодали i були першими, хто почав впливати на державу.

Гарантiї дотримання прав та свобод певних верств населення почали

закрiплюватись на законодавчому рiвнi в 13 столiттi. Зокрема, 15 червня 1215

року, в Англiї була пiдписана Велика хартiя вольностей (лат. Magna Carta

Libertatum, англ. The Great Charter), що в майбутньому стала одним з

конституцiйних актiв країни [3]. Фактично, вона закрiпила договiр короля та

8 опозицiї щодо гарантування прав та привiлеїв вiльних верст населення.

Пiдраховано, що з 68 статей Хартiї 30 виражали iнтереси баронiв, 7 -

рицарства та верхiвки вiльного селянства i лише 3 - мiщан. Для свого часу

Хартiя мала певне прогресивне значення. Вона обмежувала королiвське

свавiлля не лише щодо баронiв, але й стосовно рицарства i мiщан -

соцiальних верств, що виступали в ту епоху носiями прогресивних тенденцiй

в економiчному i полiтичному розвитку країни, захищала цi верстви вiд

утискiв великих феодалiв [4, c. 422].

З розквiтом цехового ладу у рядi країн Захiдної Європи у XIII - XIV ст.

городяни стали силою, з якою поступова почала рахуватися державна влада.

В мiстах створювались союзи i органiзацiї, якi об’єднували майстрiв за

професiйною ознакою. Цехи (нiм. Zunft, також Zech) - закритi корпоративнi

спiлки, що складалися з членiв, приналежних до одного або кiлькох

зближених ремiсничих фахiв, поширенi по мiстах Захiдної Європи.

Рiзноманiтнi професiйнi асоцiацiї, таким чином, захищали iнтереси своїх

членiв i споживачiв впливаючи на мiсцевi органи влади, зокрема за

допомогою «цехових» революцiй в мiстах [5].

Отже, в Європi в середнi вiки iснували рiзнi професiйнi органiзацiї,

гiльдiї, релiгiйнii полiтичнi об’єднання, союзи. Вони створювалися

добровольцями для взаємної допомоги i захисту [6, с. 365 - 367].

В Українi витоки становлення громадянських iнституцiй в Українi

сягають часiв Київської Русi. Князь як правитель держави був носiєм

державної влади. При князi була рада - Боярська дума, однопалатний

становий орган. До її складу входили васали князя – земельна i дружинна

знать, вище духовенство, а також представники мiських магiстратiв. Члени

ради називались „дружиною”, „думцями”. До її компетенцiї належали

важливi питання внутрiшнього i зовнiшнього життя країни, землi [7, с. 209].

Головну вiйськову силу князя становила його дружина, пов’язана

особисто з князем, який сам її утримував. Згодом поруч з дружиною

обов’язково з’являються „вої” – рушення з мiської та селянської людностi.

9 Воїв, треба гадати, не мiг примусити йти на вiйну сам князь: багато фактiв

свiдчить, що вiче вирiшувало питання – давати воїв чи нi [8, c. 160 - 162].

Так функцiонування всього соцiально - полiтичного органiзму

забезпечувалось князем спiльно з дружиною. Складовою частиною дружини

були бояри, якi утворювали її верхнiй прошарок. Боярська дума — вища рада

при князевi (з 1547 р. — при царi) в Росiйськiй державi X — початку XVIII

ст. Її дiяльнiсть носила законодорадчий характер. Боярська дума Київської

Русi нагадує сучаснi громадськi ради при державних органах влади, що

виконують дорадчi функцiї [2, c. 102].

Повiсть минулих лiт часто описує наради князiв з боярами. Наприклад,

князь Володимир мав нараду з боярами щодо обрання вiри i хрещення Русi

[9, с. 55 - 56].

Доцiльно згадати i народнi збори - вiче, якi набули все бiльшого

значення в часи занепаду влади князiв. Вiче можна вважати демократичною

формою впливу народу на державну владу.

У Києвi перший натяк на вiче подає лiтопис пiд 1024 роком:

переможець Ярослава, Мстислав, не посiв київського престолу, бо кияни

його не побажали. Року 1068 кияни супроти всяких прав обрали князем

Всеслава Полоцького, з iншої династiї [10, с. 57].

Статус, компетенцiя, склад, порядок скликання вiче не були визначенi

й закрiпленi. У вiче приймали участь рiзнi верстви суспiльства. В цьому

зв’язку вважаємо хибним його розумiння як органу державної влади. Так,

народнi збори (вiче) розглядаємо як орган народовладдя, який вирiшував

суспiльно важливi питання i мав реальний вплив на державну владу.

Своєю чергою, селянськi сiм’ї разом зi своїми земельними володiннями

об’єднувались у сiльськi територiальнi общини, що називалися „верв”, „мир”,

„людiє”. Община розподiляла також державнi повинностi, податки,

споряджала воїнiв на вимогу князя, будувала фортецi, мости тощо. Разом з

тим, общини нерiдко виступали проти сваволi феодалiв [8, c. 160].

Iснує думка, що українське «громадянин» походить вiд «громада» i в

10 ньому вiдбито не бюргерський (буржуазний) i не полiтичний (citizenship)

змiст, а спадкоємнiсть форм соцiальної взаємодiї, народного побуту i

менталiтету — вiд громади докнязiвських часiв до громадських органiзацiй i

громадського самоврядування нашого перiоду [11, с. 520].

Громада в Українi виступає самодостатнiм суб’єктом суспiльного

життя ще з часiв середньовiччя. Членство в громадах визначалось мiсцем

проживання й належнiстю до певної церкви. Водночас докрiпацьке i

доколгоспне село також являло собою громаду i було ланкою громадянської

суспiльної органiзацiї [12, с. 27 - 31].

Отже, формами участi громадських iнституцiй у прийняттi державних

рiшень в середньовiччi є здебiльшого полiтичний вплив i боротьба за владу

[2, c. 123]. Головною особливiстю i результатом цього перiоду є зародження

соцiальних уявлень i переконань про необхiднiсть створення общинно -

суспiльних iнституцiй, спрямованих захищати суспiльнiiнтереси.

На початку XVI ст. в Європi сформувалися умови для переходу до

буржуазного (капiталiстичного) ладу. Зросла чисельнiсть осiб, якi прагнули

задовольнити свої iнтереси, отримати права i свободи власними силам. «У

рiзних народiв виникають рiзноманiтнi громадськi об’єднання, що певною

мiрою впливають на суспiльно - полiтичний розвиток. До таких можна

вiднести фiлософськi школи Стародавньої Грецiї, середньовiчнi лицарськi

ордени, лiтературнi й художнi об’єднання епохи Вiдродження, рiзноманiтнi

таємнi органiзацiї (наприклад, масонськi ложi або товариства декабристiв) i

полiтичнi клуби Нового часу. Паралельно вiдбувалося осмислення сутностi

громадських об’єднань, їх мiсця та ролi у суспiльствi» [13, c. 13].

В Українi в цей час створилася вiйськова органiзацiя - запорiзьке

козацтво, яке можна розглядати як прообраз громадського об’єднання, як

громаду, яка захищала свої iнтереси через вiйни, набiги, домовленостi з

сусiднiми країнами тощо [2, c. 129]. Поширення набули громадськi

органiзацiї при церквi – церковнi братства. До їх складу поступово входили

мiщани, шляхта, духовенство. В перiод визвольної вiйни вiд Речi Посполитої

11 (1648— 1654 рр.) значну роль вiдiгравали церковнi братства, якi були

осередками полiтичного i культурного впливу на населення [14].

На початку 19 столiття на територiї України з’явилися таємнi

громадськi органiзацiї, рухи, революцiйнi товариства. Помiтним у 20–30 - тi

роки ХIХ ст. був загальнодемократичний рух масонiв, що прийшов з Європи.

Масонство називають орденом, якщо говорять про нього, як про органiзоване

спiвтовариство людей, або братерством, маючи на увазi або пiдкреслюючи

братський характер стосункiв мiж членами лож (масонами)” [15, c. 84 - 86].

На iдеологiї Просвiтництва, об’єднання масонiв активiзували процес

нацiонального вiдродження українського народу, який тепер отримав

фiлософсько - релiгiйне обґрунтування. Пiсля наполеонiвських вiйн

масонський рух значно активiзувався. Членами лож стали лiкарi,

архiтектори, лiтератори, купцi тощо. Деякi масони поступово переходили вiд

пасивної до дiєвої опозицiї царизму. Товариство дiяло в умовах посиленої

активностi полiцейських властей пiсля виходу царського указу 1822 р. про

закриття всiх масонських органiзацiй на територiї Росiйської iмперiї. На базi

однiєї iз лож утворилося таємне «Малоросiйське товариство», яке

вiдстоювало iдеї державної незалежностi України як головної передумови

вiльного розвитку нацiональної культури, скасування крiпацтва й

запровадження європейських форм державного устрою. Малоросiйське

товариство справило помiтний вплив на пробудження нацiональної

свiдомостi української iнтелiгенцiї [16, c. 99 - 106].

Таким чином, в ХIХ столiттi широкого розповсюдження набули

громадськi органiзацiї, рухи й течiї, якi на фiлософських i революцiйних

iдеях боролися проти царизму в умовах гноблення з боку влади.

Зважаючи на це, неважко зрозумiти, що держава в дiяльностi об’єднань

громадян, незалежно вiд того, яку вони мали назву та якi цiлi переслiдували,

бачила для себе суттєву загрозу, змiст якої полягав у тому, що громадяни, з

одного боку, таким чином могли об’єднуватися навколо революцiйних iдей, а

з iншого – намагалися вторгнутися у сферу державної дiяльностi,

12 трансформуючись, як наслiдок, iз об’єкта управлiння в повноправного

учасника управлiнської дiяльностi.

Вiдсутнiсть нормативно встановлених правил у цiй сферi призводила

до того, що процес створення навiть тих товариств та асоцiацiй, iснування

яких було вигiдно державi (благодiйнi товариства), розтягувався на довгi

роки [17, c. 103].

Офiцiйне зародження громадських органiзацiй в Росiйськiй iмперiї

припадає на другу половину XVIII ст., коли почали з’являтися гуртки, що

мали свої програмнi документи. Першим таким об’єднанням було створене в

1765 р. за iнiцiативою Катерини II Вiльне Економiчне товариство, потiм

Вiльнi Росiйськi збори (1771 р.) при Московському унiверситетi [18].

Нарештi, загальновiдомим фактом росiйської iсторiї є те, що уряд

розправлявся з популярними об’єднаннями, бачив у них джерело пiдривних

дiй, i строго обмежував дiяльнiсть небагатьох дозволених товариств. Щоб

iснувати на легальних основах, вимагалося дiстати схвалення iмператора

через клопотання Кабiнету Мiнiстрiв.

Перша громадська органiзацiя в Росiйськiй iмперiї з’явилася у 1765

роцi, вже у 1782 роцi з’являється перше законодавство зi створення i

контролю за громадськими органiзацiями [19]. До кiнця XIX ст. громадськi

органiзацiї в небувалих масштабах об’єднували представникiв по

фiлантропiчним, професiйним та iншим iнтересам.

На початку ХХ ст. почалося iнтенсивне зростання числа рiзноманiтних

мiських товариств i об’єднань, пов’язане з причинами полiтичного, соцiально

- економiчного i культурного характеру. Самодержавство дозволило

позаурядовим iнститутам, таким як земство, грати активну громадську роль;

надало росiйським мiстам деяку автономiю i дозволило дiяльнiсть ряду

полiтичних органiзацiй, наприклад мiської ради. Ще однiєю важливою

причиною активiзацiї громадської дiяльностi у кiнцi XIX ст. став

прискорений процес урбанiзацiї iiндустрiалiзацiї [2, c. 146].

Дiяльнiсть громадських об’єднань спрямовувалась на розвиток особи,

13 захист суспiльних iнтересiв, боротьбу проти самодержавства.

На рубежi XIX – XX ст. у Росiї дiяло близько 1000 добровiльних

товариств, у тому числi 180 наукових i близько 300 культурно - освiтнiх (у

1910 р. останнiх було 550) [20, c. 24].

Змiни, якi вiдбулись у полiтичному та державному життi Росiйської

iмперiї на початку ХХ столiття, безпосередньо торкнулися також i права

громадян на об’єднання, яке вперше знайшло своє нормативне закрiплення в

оголошеному царем 17 жовтня 1905 р. Манiфестi про дарування населенню

цивiльної свободи на засадах справжньої недоторканностi особи, свободи

совiстi, слова, зiбрань та союзiв [21, с. 99].

Революцiя 1905 - 1907 рр. прискорила ухвалення першого в Росiї

Закону про громадськi органiзацiї – «Тимчасових правил про товариства i

союзи» (4 березня 1906 р.), якi дiяли аж до Лютневої революцiї. «Тимчасовi

правила» визначали чiткi межi свободи союзiв i їх взаємин з державою [18].

«Тимчасовi правила» покликанi стати логiчним завершенням процесу

децентралiзацiї державного контролю над товариствами та союзами, який

був переданий з вiдання центральної влади до мiсцевих органiв [22, c. 84].

Реєстрацiйна процедура легалiзацiї товариств зумовила швидке

зростання їх кiлькостi.

Товариства та союзи, незважаючи на принципове проголошення

Тимчасовими правилами вiд 4 березня 1906 р. явочного порядку утворення

товариств та союзiв, залишаються у повнiй залежностi вiд адмiнiстративного

розсуду [23, с. 178]. Суб’єкти управлiнської дiяльностi мали широкi

можливостi для заборони iснування товариств, обєднань. Така ситуацiя

ускладнювалася також i фактом вiдсутностi у Росiйськiй iмперiї в той час

iнституту адмiнiстративної юстицiї [24, с. 21], який би мiг, у разi його

належної органiзацiї, стати гарантом реалiзацiї пiдданими Росiйської Iмперiї

права на об’єднання.

Перехiд влади до Тимчасового уряду зумовив змiни в порядку

реалiзацiї права на обєднання громадян. Одним iз перших законодавчих актiв

14 Тимчасового уряду був Закон вiд 12 квiтня 1917 р. про товариства i союзи.

Але вже через 3 мiсяцi, 19 липня був виданий Закон про обов’язкову

реєстрацiю товариств в окружних судах, що втiм суди вiдмовлялися робити,

посилаючись на завантаженiсть справами [18].

Революцiйнi подiї 1917 р. безумовно вплинули на ставлення влади до

громадських об’єднань. ХХ ст. Тоталiтарний режим суворо контролював

дiяльнiсть громадських органiзацiй, в зв’язку з чим багато органiзацiй врештi

- решт припинили своє iснування. Контроль i нагляд за дiяльнiстю

громадських об’єднань покладався на воєнiзований державний орган -

Народний комiсарiат внутрiшнiх справ, що надiлений широкими

повноваженнями, аж до права заборони дiяльностi об’єднань. Заборонялась

дiяльнiсть обєднань, якi чинять опiр режиму, лiквiдовувались союзи.

Отже, 20 - тi рр. ХХ столiття вiдiграють неоднозначну роль в iсторiї

громадських органiзацiй. В цей час був прийнятий ряд нормативно -

правових актiв, що встановили порядок легалiзацiї i дiяльностi численних

громадських об’єднань, товариств, союзiв. Водночас з початком формування

тоталiтарного режиму, держава жорстко контролює дiяльнiсть громадських

об’єднань, зменшує їх чисельнiсть завдяки вiдповiднiй компетенцiї

адмiнiстративних органiв. Комунiсти - бiльшовики, що прийшли до влади

пiдтримували iснування тiльки тих органiзацiй, якi дiяли в дусi «ключової

лiнiї» комунiстичної партiї [25, c. 184 - 185].

Подальший розвиток законодавчої бази про громадськi об’єднання як i

ранiше створював широкi межi для адмiнiстративного розсуду органiв

державного управлiння щодо створення, дiяльностii лiквiдацiї об’єднань

громадян. Не допускалося утворення громадських органiзацiй, цiлi яких

суперечили iнтересам робiтничого класу та його союзникiв [26, с. 27, 43].

Вищевказане зумовлює висновок про тiсний зв'язок громадських

об’єднань i органiв державної влади, що являли собою рiзнi складовi однiєї

системи.

90 - тi рокi ХХ столiття вiдкрили питання про межi публічного

15 управлiння громадськими об’єднаннями в умовах побудови демократичної

правової незалежної держави України. Звичайно, в умовах розвитку

демократiї i громадянського суспiльства, не має мiсця тотальному

державному контролю за об’єднаннями громадян.

В ХХ столiттi громадськi органiзацiї виходять на якiсно новий рiвень у

взаємодiї з державою: вони з поодиноких утворень перетворюються на

структурованi органiзацiї, що мають чiткi цiлi i завдання, свою “нiшу” в

системi взаємодiї з державою через захист певних iнтересiв, виходять на

нацiональний рiвень, створюючи власну вертикаль. Форми участi у цей

перiод набувають мирних методiв, зокрема поширюється меценацтво,

просвiтництво тощо [2, c. 150].

З розвитком нових iнформацiйно - комунiкативних технологiй

вiдбуваються динамiчнi змiни у всiх сферах життя людства, в тому числii у

державному управлiннi. Численнi змiни в навколишньому середовищi

(розвиток телекомунiкацiй, iнтенсифiкацiя потокiв, зокрема iнформацiї,

капiталiв тощо), що вiдбувалися наприкiнцi ХХ – початку ХХI ст., призвели

до того, що простiр i час перестали вiдiгравати вирiшальну роль, змушували

створювати бiльш досконалi моделii концепцiї управлiння. В останнi декiлька

рокiв набули поширення такi концепцiї державного управлiння, як

неоiнституцiйна теорiя, концепцiя “активiзуючої держави”, теорiя

полiтичних мереж i концепцiя “управлiння за результатами” (“управлiння за

цiлями”). Усi вони ставлять за мету забезпечення гнучкостi системи

державного управлiння, вдосконалення її взаємодiї з навколишнiм

середовищем [27, c. 33 - 35].

Водночас, вводиться в обiг поняття “публiчне управлiння”, яке ширше

за поняття “державне управлiння”, оскiльки мiстить окрiм державного,

мiсцеве, а також громадське управлiння, наприклад у громадських

органiзацiях, неприбуткових органiзацiях громадського сектора. Воно має

вiдкритий та прозорий (публiчний) характер. Таким чином, публiчне

управлiння сьогоднi представляється у виглядi процесу взаємодiї органiв

16 влади i суспiльства, результатом якого є прийняття важливих для держави

(регiону, громади) рiшень. Зазначене обумовлює необхiднiсть вiдмови вiд

вживання традицiйного термiну “державне управлiння” i переходу до

використання термiну “публiчне управлiння” [27, c. 38].

Слід зазначити, що нині iнститути громадянського суспiльства – один

iз важливих суб'єктiв процесу вироблення державної полiтики. Таким чином,

сучасне публiчне управлiння – це управлiння суспiльством разом з

суспiльством.

17 1.2. Теорiя взаємодiї влади i громадянського суспiльства

Взаємодiя держави й суспiльства слугує оцiнкою розвитку

демократичних процесiв i становлення громадянського суспiльства.

Iсторично завжди виникало питання взаємовпливу мiж громадянським

суспiльством i державою, їх домiнування в суспiльному життi. Теоретичнi

погляди на цi проблеми iсторично змiнювались.

Зародження i розвиток громадянського суспiльства i його iнститутiв

вiдбувається протягом всього перiоду еволюцiї цивiлiзацiї. Водночас кожна

держава вносила свої особливi риси у формування громадянського

суспiльства.

Першим повноцiнним синтезом iдей взаємодiї громадянського

суспiльства та держави можна вважати полiтичнi й фiлософськi вчення

античної епохи Давньої Грецiї та Риму [28, c. 219].

Iдеї громадянського суспiльства знайшли вiдображення у працях

Аристотеля (384 – 322 рр. до н.е.) i Платона (427 – 347 рр. до н.е.). Вони не

розрiзняли державу i громадянське суспiльство, а вважали їх одним цiлим.

«Держава, – писав Арiстотель, – є сукупнiсть громадян, громадянське

спiвтовариство» [29, с. 144].

Сама категорiя «громадянське суспiльство» витiкає з iдей полiсу як

вiльного, суспiльно - полiтичного об'єднання громадян. Згiдно з iдеалами

видатних давньогрецьких фiлософiв, усi люди тим чи iншим чином беруть

участь у полiтицi й життi суспiльства, або впливають на цi сфери, але

активну участь, а саме ― громадянську дiю, залишали винятково за тими,

хто був до цього здатний [30, c. 248].

Оригiнальну концепцiю розумiння сутностi держави у своїх роботах

виклав Платон. Вiн вважав, що держава виникає внаслiдок усвiдомлення

необхiдностi громадянами спiльного спiвiснування [31, с. 14]. З точки зору

фiлософа, держава виникла «як об'єднання людей заради загального блага»

[31, с. 7], при цьому поняття «держави» у Платона спiвзвучно з поняттям

18 «країна» i включає в себе як iнститути державної влади, так i суспiльство в

широкому сенсi. Головною рушiйною силою вiн визначає владу, яка веде за

собою нацiю. Суспiльству ж вiн вiдводить другорядну роль [33, c.102 - 103].

Уявлення про державу, суспiльство i їх взаємодiю отримали свiй

розвиток в роботах Цицерона. Так, в роботах автора ми знайомимося з

думкою про те, що: «Держава є надбання народу, а народ не будь - яке

об'єднання людей, зiбраних разом будь - яким чином, а об'єднання багатьох

людей, об'єднаних мiж собою згодою в питаннях права i спiльнiстю iнтересiв

[34, с. 11]. Таким чином, держава розумiється як спiльнiсть людей, що

володiють «згодою в питаннях права» i спiльнiстю iнтересiв. У роботах

Цицерона часто повторюються iдеї його попередникiв. Головне мiсце в

державi вiдводиться «першостi людини», державної влади, як єдиної

рушiйної сили в державi. Суспiльство ж може впливати на розвиток держави

тiльки за допомогою змiни, або пiдтримки iснуючої влади, а громадська

думка залежить вiд якостi законiв та управлiння, тобто якостi самої влади,

тому «Держави гинуть не через форми влади, а через якiсть управлiння цiєю

влади» [34, с. 85].

З античних джерел чiтко простежується пiдмiна громадянським

суспiльством полiтичної сфери в цiлому. Однак, iнститут держави (державна

влада) у будь - якому випадку був домiнуючим над суспiльством у

загальному сенсi [28, c. 229].

Знання, сформульованi в епоху Античностi, були затребуванi протягом

всiєї подальшої iсторiї розвитку соцiально - полiтичної думки.

Багато уваги питанням побудови владно - громадянських вiдносин було

придiлено наприкiнцi Середньовiччя в працях вiдомого полiтичного дiяча

Нiколо Маккiавеллi. У своїх працях вiн чiтко розмежовував поняття держави

та громадянського суспiльства. Державу вiн уявляв силою, яка в будь - якому

випадку домiнує над суспільством [28]. Н. Макiавеллi вважав, що вищим

втiленням людського духу є держава, а метою, значенням i щастям життя -

служiння їй [35, c.12].

19

Середньовiччю, як i античностi, була притаманна вiдсутнiсть чiткого

розрiзнення мiж суспiльством i державою: державне, суспiльне й полiсне

означали одне й те саме.

Подальшого теоретичного розвитку питання щодо взаємоiснування

держави та громадянського суспiльства набуло в працях англiйських авторiв

у перiод Вiдродження. Саме в перiод Вiдродження вiдбулися певнi змiни в

розумiннi громадянського суспiльства, увага мислителiв все бiльше

акцентується на окремiй особистостi, лiквiдацiї нерiвностi, утвердженнi

права в життi суверенної держави. Але й тодi i особистiсть, i суспiльство

були ще немов розчиненi в державi [36, c. 38].

У своїх працях вiдомий англiйський фiлософ Томас Гоббс висуває

теорiю щодо природного процесу формування держави на основi суспiльного

договору як вiдповiдь на загрозу первiсного стану суспiльства [37, c. 294].

Разом з тим, Т. Гоббс видiляє у працi «Левiафан» особливу сферу

громадянської самоорганiзацiї в межах держави. Вiн, по сутi, створив логiчну

концепцiю соцiальної структури. «Пiд групою людей я розумiю певну

кiлькiсть людей, – пише вiн, – об'єднаних спiльним iнтересом чи спiльною

справою. Однi з цих груп людей є впорядкованими, iншi –

невпорядкованими. З впорядкованих груп деякi є абсолютними i не-

залежними, оскiльки пiдвладнi лише своїм представникам.

На думку деяких дослiдникiв, вiн є «першим справдi сучасним автором

праць iз полiтичної теорiї» [38, с. 46]. Т. Гоббс, по сутi, уперше показав

неполiтичну, засновану на користолюбствii договорi самоорганiзацiю

громадянського суспiльства в полiтичних кордонах держави, закладаючи цим

основи дуалiзму держави та громадянського суспiльства, що iснує й понинi

[39, с. 13].

Ж. - Ж. Руссо, Дж. Локк, Ш. Монтеск’є розвинули iдеї громадянського

суспiльства. Вони ще не чiтко роздiляють державу i громадянське

суспiльство, але вважають, що можна досягти в державi досконалого

правлiння, розумного i справедливого устрою за допомогою суспiльного

20 договору, народного суверенiтету, загальної волi, якi виступають джерелом

справедливих законiв. «Закони, власне, – вважає Жан - Жак Руссо, – це лише

умови громадянської асоцiацiї. Народ, який пiдкоряється законам, повинен

бути їх творцем: лише тим, хто вступає в асоцiацiю, належить визначати

умови спiвжиття» [40, с. 433]. Формування полiтичної влади, вiдповiдно до

iдей Руссо, вiдбувається на основi суспiльного договору, погоджуючись iз

яким, iндивiд вiдмовляється вiд ранiше отриманих особистiсних прав заради

отримання громадянських, полiтичних та соцiальних прав. У результатi цього

з'являються асоцiацiї вiльних полiтичних громадян. Серцевина

громадянського суспiльства, за Руссо, визначається в контекстi головних

принципiв: народного суверенiтету, верховенства й повновладдя народу,

здiйснення контролю за iнститутами влади [37, с. 159-160].

Своєю чергою Дж. Локк вважав, що перехiд суспiльства з природного

стану до державного ладу не означає втрати прав i свобод громадян (як у Т.

Гоббса), а навпаки – їх надiйне та гарантоване набуття [41, с. 45]. Полiтична

влада громадськостi визначається Локком як природне право народу

утворювати закони задля збереження власностi. Головна мета об'єднання

громадян у державне утворення ― захист своїх прав та власностi, тому

iнститут держави не є довiчним атрибутом суспiльства, а з’являється лише

тодi, коли в ньому виникає громадська необхiднiсть [37, c. 174].

Iсторичний аспект розвитку взаємодiї держави та громадянського

суспiльства простежується в теорiях Шарля Луї Монтеск'є. Розвиток та появу

полiтично органiзованого суспiльства мислитель виводив з iсторичного

шляху становлення країн. Гарантом вiд свавiлля й тиранiї вiн називав появу

громадянського суспiльства, яке несе в собi державнiсть. Автор стверджував,

що державний контекст криється в самiй сутностi громадянського

суспiльства, але сама державнiсть не є громадянським суспiльством i навпаки

[30, с. 388]. Автор чiтко розмежовував площини громадянського права та

державного. Сфера дiї громадянського суспiльства, за Монтеск'є,

визначається методом виключення, громадянським суспiльством є все, окрiм

21 держави [30, с. 390].

I хоча самi представники теорiї суспiльного договору ототожнювали

поняття “громадянське суспiльство” й “держава”, застосовуючи їх як

взаємозамiннi, їх починають не тiльки розрiзняти, але й протиставляти,

висунувши на порядок денний тему “громадянське суспiльство проти

держави”.

Поглиблене вивчення взаємозв'язку держави та громадянського

суспiльства вiдображено в працях нiмецького мислителя Iммануїла Канта.

Громадянське суспiльство розумiлося ним як таке, що звiльнилось вiд

диктату держави, а його вiдносини з державою визначенi правовими

законами. Єдиною межею, яка детермiнує громадянське суспiльство, на

думку I. Канта, є правова сфера [30, с. 464]. В такому суспiльствi, за

визначенням I. Канта, кожна особа визнається абсолютною цiннiстю, має

гiднiсть, не може бути засобом здiйснення нiяких планiв. У громадянському

суспiльствi людина повинна творити своє життя самостiйно, власними

силами i вiдповiдати за свої дiї. Задо волення iнтересiв кожного та їх захист

повиннi стимулювати людину до самовдосконалення, а громадянська

свобода — забезпечуватись правом, яке є умовою i гарантiєю людської

гiдностi [42, c. 79].

Цiннiсний змiст iдеї правової держави за Кантом полягає в

затвердженнi суверенностi народу як джерела влади, гарантованостi його

свободи i верховенства закону. Тут держава i громадяни зв'язанi взаємною

вiдповiдальнiстю при безумовному верховенствi демократично прийнятого

закону про рiвнiсть всiх перед законом [42, c. 81].

Наступний перiод у розвитку iдеї взаємодiї держави i громадянського

суспiльства – “iнституцiональний”, пов'язаний з посиленням впливу ролi

буржуазних революцiй на суспiльнi, економiчнi й полiтичнi структури у свiтi,

а також подальшою iнституцiоналiзацiєю громадянського суспiльства.

Цей перiод починається з Г.Гегеля, який принципово розмежував

державу й громадянське суспiльство. У своїй працi «Фiлософiя права» вiн

22 заклав новi основи взаємовiдносин держави та громадянського суспiльства,

розглядаючи їх як повнiстю самостiйнi елементи, втім вiдводячи першу роль

державi. На його думку, громадянське суспiльство iснує не всерединi

держави, а поряд з нею. Розмежовуючи громадянське суспiльство та

полiтичну державу, Гегель пояснює, що громадянське суспiльство є сферою

реалiзацiї приватних iнтересiв та цiлей, у той час, як держава представляє

загальну волю громадян [43].

Тут бере свiй початок традицiя подвiйного вживання поняття

“громадянське суспiльство”: в одному випадку – як певного рiвня розвитку

соцiального органiзму в цiлому, який ототожнюється з державою (це є

продовженням ідеї попереднього етапу); в iншому – як особливої сфери, що

включає сукупнiсть структур та iнститутiв, котрi виникли ранiше держави та

частково незалежнi вiд неї. I це друге розумiння стає основою для

iнтерпретацiї громадянського суспiльства на наступному етапi. Прагнучи

об’єднати обидвi ці iнтерпретацiї, Гегель, втiм, вiддавав прiоритет державi у

її взаємозв'язку iз громадянським суспiльством [43, c. 284].

Карл Маркс, слiдом за Гегелем, також розглядав громадянське

суспiльство як iсторичний феномен, тобто як результат i певний щабель

iсторичного розвитку. Однак становлення, розвиток i функцiонування цього

суспiльства вiн розумiв дещо iнакше.

Як i Гегель, Маркс вважав можливим подвiйне вживання термiна

“громадянське суспiльство”: з одного боку – для позначення громадянського

суспiльства як такого, яке вiн ототожнював з певним щаблем суспiльного

розвитку, а саме – з буржуазним суспiльством, а з iншого боку – для

позначення тiєї або iншої сфери суспiльства, тобто певної громадської

органiзацiї [36, c. 40]. Центральне мiсце в концептах iсторичного

матерiалiзму вiдводилося категорiї виробничих вiдносин, з такої позицiї

громадянське суспiльство ототожнюється з базисом, який, у свою чергу,

детермiнує надбудову ― державу [28].

К. Маркс не протиставляв державу громадянському суспiльству, але

23 доводив, що державна влада не повинна нав'язувати свою волю останньому.

Держава, здiйснюючи владнi функцiї, повинна спиратися на потреби та

iнтереси громадянського суспiльства, розумно виражати i захищати їх,

шукати варiанти зближення, подолання виникаючих суперечностей [44].

Марксова iнтерпретацiя громадянського суспiльства виходить iз подiлу

економiчного й полiтичного життя, iз чого виникала необхiднiсть

розмежування громадянського суспiльства й держави [36]. Взаємодiя

держави та громадянського суспiльства проявляється у взаємозв'язку мiж

iндивiдуальною свободою та публiчною владою.

Взаємодiю держави й громадянського суспiльства К.Маркс бачив у

контекстi економiчних процесiв, коли громадянська сфера, безперервно

сприймаючи iмпульси економiчної сфери, виказує вiдповiдний вплив на

iнститут держави стосовно дiй та рiшень у межах громадської та соцiальної

сфери суспільства [28, c. 224].

Характерним для теорiй цього етапу є iдея матерiалiстичного

трактування функцiонування громадянського суспiльства. Так, на змiну

традицiйнiй концепцiї єдиного суспiльства - держави приходить концепцiя,

прихильники якої стверджували, що громадянське суспiльство вiдмiнне вiд

держави, його не можна ототожнювати з останнім, але перевагу вiддавали

все ж таки примату держави над громадянським суспiльством [45, с. 10].

В XIX столiттi громадянське суспiльство набуває iншого змiсту. В

широкому розумiннi воно виступає як «сукупнiсть усiх способiв взаємодiї i

форм об’єднання людей, в якому виражається їх усебiчна залежнiсть один вiд

одного» або як «структурно чи генетично певний тип спiлкування, що постає

як iсторично визначена цiлiснiсть або вiдносно самостiйний елемент цiєї

стiйкої цiлiсностi» [46, с. 233].

В XX ст. вiдбувається перехiд вiд практичних вимог економiчної i

полiтичної свободи особи, до розширення свобод у сферi культури, стилiв

життя та iн. Поступово виникають умови для трансформацiї дихотомiї

“громадянське суспiльство – держава” у складнiшi конструкцiї [36, c. 42].

24

Взаємодiя держави та громадянського суспiльства набула особливої

iнтерпретацiї в працях таких дослiдникiв, як Ю.Габермас, Е.Геллнер,

Дж.Л.Коен, Е.Арато та iн. У працях Ю.Габермаса взаємодiя держави та

громадянського суспiльства простежується в контекстi симбiозу та

спiвiснування особистостi та офiцiйних структур держави, а також

системного та життєвого свiтiв [47].

На думку Е.Геллнера, iдея громадянського суспiльства – це iдея

iнституцiйного та iдеологiчного плюралiзму, який стоїть на перешкодi

встановленню монополiї влади та iстини i врiвноважує центральнiiнститути,

котрi, будучи необхiдними, разом iз тим мiстять у собi небезпеку створення

такої монополiї [48, с. 15].

Дж.Коен i Е.Арато у своїй працi «Громадянське суспiльство та

полiтична теорiя» вiдзначають, що концептуалiзацiя поняття «громадянське

суспiльство» та рiвнiв взаємодiї з iнститутами влади виявляється в

обґрунтованому тяжiннi громадських iнституцiй до сучасних форм

самоорганiзацiї та самовизначення [49, c. 53].

У цей час мало хто ототожнює громадянське суспiльство з державою,

хоча б навiть i правовою, оскiльки в такому разi поняття громадянського

суспiльства втрачає власний змiст.

Необхiдно зазначити, що конкретно - iсторичнi моделi громадянського

суспiльства мають свої соцiокультурнi та нацiональнi особливостi, якi

проявляються та актуалiзуються в рiзних країнах по - рiзному. Виникають

рiзнi форми реального громадянського суспiльства [36, c. 45].

Громадянське суспiльство навiть в контекстах розвинутих демократiй

не видається фiксованим раз i назавжди досягнутим станом, це – процес,

який вимагає суспiльно - громадянських зусиль для його пiдтримки та

вiдтворення у нових актуальних формах.

У сучаснiй науцi вивченню проблеми взаємодiї державної влади i

громадянського суспiльства вiдводиться значне мiсце. Дане питання

висвiтлено в працях вiтчизняних авторiв Н.Днiпренко [50], Н.Драгомирецької

25 [51], В.Надраги [52], Д.Терещенко [53], Л.Усаченко [54], В.Яценко [55] та iн.

В Українi розвиток поглядiв на функцiонування механiзмiв узаємодiї

органiв державної влади з громадськiстю у системi державного управлiння,

здебiльшого рухався в напрямку аналiзу управлiнської взаємодiї за лiнiйною

моделлю. Тобто вихiдним положенням механiзмiв взаємодiї органів

державної влади з громадськiстю в державному управлiннi розглядались такi,

коли комунiкант (держава) впливає на реципiєнта (громадськiсть) за

допомогою рiзноманiтних опосередкованих засобiв [56].

Крiм того, можемо зазначити, що аналiз механiзмiв взаємодiї органів

державної влади з органiзованою громадськiстю у наукових джерелах тяжiє

до вивчення змiсту субординацiйних, бюрократичних державно -

управлiнських вiдносин.

В.Яценко зазначає, що становлення й розвиток державностi в Українi

вимагають, у першу чергу, формування iнфраструктури державного

управлiння, що базується на взаємодiї державної влади i громадянського

суспiльства за допомогою важелiв держави, з одного боку, та впливу на них

iнститутiв громадянського суспiльства - з iншого [55, с. 68].

Громадянське суспiльство виконує функцiю сполучної ланки мiж

особистiстю i державою, «приватною» й «публiчною сферами, приватними i

спiльними iнтересами.

О.Пухкал визначає громадянське суспiльство як своєрiдне символiчне

поле, розгалуження соцiальних iнститутiв, практик та цiнностей, що охоплює

комплекс основних соцiєтальних характеристик та параметрiв суспiльної

життєдiяльностi, яка вiдокремлена вiд держави i є самоорганiзованою

[57, c. 89].

С.Чернов i С.Гайдученко визначають ознаки громадянського

суспiльства у його спiввiдношеннi з державою:

1) не iснує до держави i поза державою;

2) розвивається самостiйно без прямого втручання держави;

3) складається iз суб'єктiв – вiльних i рiвноправних громадян i

26 об'єднань, що добровiльно сформувалися i знаходяться у вiдносинах

конкуренцiї i солiдарностi;

4) має певний прiоритет перед державою, проте зацiкавлено в

добробутi держави i сприяє її розвитку;

5) справляє вплив на створення i функцiонування державних органiв у

власних iнтересах;

6) має право жадати вiд держави захисту життя, здоров'я, безпеки

громадян, не допускаючи її втручання в їх приватнiiнтереси;

7) формує право, що формулюється державою в законах та інших

нормативно - правових актах, гарантує i захищає її вiд порушень.

8) розвивається i взаємодiє з державою в межах права [58, c. 63 - 65].

Громадянське суспiльство та держава перебувають у тiсному

взаємозв'язку, завдяки якому суспiльство загалом та кожна людина як

iндивiд набувають своєї значимостi та отримують можливiсть реалiзацiї

власних прав та свобод i захисту iнтересiв. I громадянське суспiльство, i

держава функцiонують для задоволення потреб та iнтересiв людини [58, c.

72].

Держава є результатом функцiонування суспiльства, яке на сучасному

етапi не може iснувати без держави, її регулюючого впливу на суспiльнi

вiдносини. В полiтико - правовiй практицi будь - якої країни одним iз

основоположних питань є спiввiдношення держави i суспiльства, можливостi

впливу громадянського суспiльства на дiяльнiсть державних iнституцiй. Це

безпосередньо вiдноситься до проблеми становлення демократiї,

забезпечення прав i свобод людини i громадянина.

Висвiтлення взаємодiї мiж правовою, соцiальною державою та

громадянським суспiльством зумовлює фiксацiю положення про те, що

взаємозв’язок мiж ними має бути визначеним як дiалектичний синтез:

громадянське суспiльство потребує iснування демократичної, правової,

соцiальної держави, як своєї передумови, водночас тiльки розвинене

громадянське суспiльство, широке й активне залучення мас до державно -

27 полiтичних процесiв уможливлює створення правової, соцiальної держави,

що є основою стабiльностi, демократичного правового режиму, мiцної

авторитетної державної влади та запорукою державного спокою [59, с. 124].

Зазначимо, що взаємодiя громадянського суспiльства та iнституту

держави є невiд'ємною частиною iсторiї сучасної цивiлiзацiї. Зародження

теоретичних i концептуальних основ цiєї проблеми вiдбулося ще в V ст. до

н.е., проте сьогоднi на початку ХХI ст. проблематика набуває подальшої

виразної дискурсивної iнтерпретацiї. Змiни в теоретичному та

концептуальному синтезi взаємодiї громадянського суспiльства та iнституту

держави пов'язанi з хронологiчними, iсторичними, iнституцiйними,

соцiальними, суспiльними та методологiчними детермiнантами, що чiтко

простежується в теорiях авторiв усiх перiодiв. Теоретичний та

концептуальний синтез означеної проблематики змiнювався вiд

ототожнювання понять «держава» i «громадянське суспiльство», до повного

розмежування та протиставлення цих категорiй з визначенням складних та

принципово окремих умов, моделей та показникiв взаємодiї мiж ними [28].

Багато десятилiть кращi уми людства зайнятi теоретичними та

практичними пошуками такого стану полiтичної системи, коли держава i

людина стануть основами соцiального життя, що взаємодоповнюються.

Такими вони можуть стати тiльки в тому разi, якщо їх зусилля будуть

спрямованi на взаємодiю та взаємосприяння. Тобто коли

системоутворювальним чинником – метою полiтичної системи суспiльства

буде реалiзацiя принципiв громадянського суспiльства, а сама полiтична

система будуватиметься на принципах демократичної, правової, соцiальної

держави та реалiзовуватиме їх [60, с. 27].

28 1.3. Форми взаємодiї iнститутiв громадянського суспiльства з органами

державної влади

Вiдомо, що демократичний устрiй держави передбачає якомога ширшу

участь громадськостi у процесi ухвалення та впровадження рiшень.

Дiяльнiсть публiчної адмiнiстрацiї не може бути ефективною та успiшною

без широкої пiдтримки та участi громадськостi [61, c. 24].

Можна стверджувати, що процеси громадської участi є доброю

основою для якомога повнiшого задоволення потреб громадськостi.

Вiдомий захiдний фахiвець Шеррi Арнштайн [62, c. 9] видiляє вiсiм

основних рiвнiв громадянської участi:

Рiвнi громадянської участi Рiвень участi (впливовостi)

1. Манiпулювання Вiдсутнiсть участi (впливовостi)

2. «Терапiя» Вiдсутнiсть участi (впливовостi)

3. Iнформування Обмежена участь (впливовiсть)

4. Консультацiя Обмежена участь (впливовiсть)

5. Врахування думки Обмежена участь (впливовiсть)

6. Партнерство Реальна (дiєва) участь (впливовiсть)

7. Делегування повноважень Реальна (дiєва) участь (впливовiсть)

8. Громадське керування Реальна (дiєва) участь (впливовiсть)

Першi два рiвнi характеризуються пiдмiною реальної громадянської

участi, її iмiтацiєю з боку влади. Їм притаманнi: пiдмiна цiлей, вiдсутнiсть

альтернативних варiантiв рiшень, вiдсутнiсть «зворотного зв'язку»,

манiпулятивнi пiдходи тощо.

Iмiтацiя взаємодiї з громадськiстю на рiвнi манiпуляцiї i «терапiї» часто

породжує конфлiкти i не задовольняє потреби громади. Зрозумiло, що рiвень

впливовостi громадськостi в цьому випадку є практично нульовим.

Третiй i четвертий рiвнi – рiвнi обмеженої участi громадськостi, якi

29 характеризується можливiстю громадян отримувати iнформацiю та

висловлювати свої думки без гарантiї, що останнi вплинуть на суб’єкта

ухвалення управлiнських рiшень. Рiвень впливовостi громадськостi в цьому

разi є обмеженим. Певне обмежене (часткове) врахування думки

громадськостi передбачає i п'ятий рiвень.

Шостий, сьомий i восьмий рiвнi характеризують реальну участь

громадян у процесi розробки й ухвалення рiшень. На цих рiвнях

громадянська участь може проявлятись у широкому дiапазонi взаємодiї: вiд

партнерської участi в переговорному процесi з метою досягнення компромiсу

з владою – до ухвалення важливих управлiнських рiшень безпосередньо

громадянами. Це є найвищий рiвень впливовостi громадськостi, рiвень

суттєвого впливу на прийняття управлiнських рiшень з тiєї чи iншої

проблеми [62, c. 9 - 10].

Є бiльш проста схема класифiкацiї процесу громадської участi залежно

вiд рiвня впливу суспiльства на ухвалення рiшень:

– iнформування громадян про плани органiв публiчної влади –

одностороннiй потiк iнформацiї (за певних умов може бути

трансформованим в двостороннiй потiк iнформацiї для налагодження

зворотного зв'язку з метою дослiдження суспiльної думки);

– консультацiї – надання представникам громади одного чи декiлькох

варiантiв вирiшення проблеми з метою отримання їх думки та

врахування її в процесi прийняття остаточного рiшення;

– спiльне ухвалення рiшень – влада, в спiвпрацi з громадськiстю та

органiзацiями, якi його представляють, iдентифiкує їх потреби, а також

на партнерськiй основi приймає остаточне рiшення щодо вирiшення

вiдповiдних проблем;

– спiльна реалiзацiя – спiльна (влади та громадськостi) iдентифiкацiя

потреб громади, їх спiльна реалiзацiя через узгодженi партнерськi

програми;

– делегування – влада, не аналiзуючи суспiльнi потреби, не визначаючи

30

способи розв'язання наявних проблем, виконує завдання громадськостi

та пiдтримує незалежнi громадські iнiцiативи, дiяльнiсть органiзацiй

громадянського суспiльства [63, c. 24 - 25].

Чинне українське законодавство видiляє наступнi форми вирiшення

територiальною громадою питань мiсцевого значення: мiсцевий референдум,

загальнi збори громадян, мiсцевiiнiцiативи, громадськi слухання, вибори,

органи самоорганiзацiї населення [64]. Найбiльш знайомою формою для

громадян, останнiм часом, є участь у виборах. Однак, участь громадян та їх

об’єднань в управлiннi не може обмежуватись участю у виборах та

референдумах, бо це може призвести до збiльшення суспiльного

невдоволення, кiлькостi протистоянь, а значить зростання конфлiктностi.

Питання широкого залучення громадськостi до дiяльностi публiчної

влади з метою його ефективного розвитку присвячено багато наукових праць.

Американськi дослiдники Джон К.Томас та Девiд Х.Розенблюм [65]

розглядають форми спiвпрацi органiв влади та організованої громадськості,

серед яких видiляють: iснування iнституту омбудсменiв та центрiв

громадської активностi, волонтерство, спiльне створення та надання послуг,

структури для захисту iнтересiв громадян.

Велике значення в функцiонуваннi громадянського суспiльства

належить iнститутам громадянського суспiльства - рiзноманiтним

недержавним громадським органiзацiям. Iх досить часто називають

неурядовими органiзацiями, недержавними органiзацiями, неприбутковими

органiзацiями, некомерцiйними органiзацiями, громадськими об’єднаннями.

Значну увагу питанню методiв та форм взаємовiдносин органiв

публiчної влади та інститутів громадянського суспільства присвятили

науковi роботи українськi вчені I.Iбрагiмова [66], А.Колодiй [67],

О.Кiндратець [68], С.Макєєв [69], В.Надрага [70], Н.Ротар [71], А.Ткачук [72]

та деякi iншi.

Сьогоднi в теорiї державного управлiння в контекстi взаємовiдносин

“влада – громадянське суспiльство” виокремлюють:

31

– iнформування – однобiчний процес надання iнформацiї громадськостi в

цiлому або зацiкавленим групам чи органiзацiям;

– консультування в процесi вироблення та реалiзацiї полiтики пiд час

прийняття рiшень на всiх рiвнях влади;

– залучення громадськостi – активна участь громадян та їх об’єднань у

формуваннi публiчної полiтики, у її реалiзацiї та оцiнцi. Така форма

вiдкриває шлях до справжнього партнерства [73, с. 17–18; 74, с. 38].

Слiд видiлити ще одну форму взаємовiдносин органiв публiчної влади

та інститутів громадянського суспільства – сприяння функцiонуванню

останніх. Так, органи публiчної влади можуть сприяти створенню та

функцiонуванню центрiв громадської активностi, ресурсних центрiв та

фондiв громадянського суспiльства, омбусмен - центрiв. Влада може

допомогти вказаним установам у видiленнi примiщень, телефонних номерiв,

а також здiйснювати iнформацiйну пiдтримку.

Серед основних форм i засобiв впливу громадян та iнституцiй

громадянського суспiльства на процес розробки i прийняття полiтико -

управлiнських рiшень iнодi видiляють наступнi:

– участь у виборах i референдумах;

– дiяльнiсть громадських органiзацiй, асоцiацiй, профспiлок;

– направлення звернень та iнформацiйних запитiв до органiв влади i

мiсцевого самоврядування та їх посадових осiб;

– проведення громадських монiторингiв, експертиз, пiдготовка

експертних висновкiв i оцiнок як щодо конкретних документiв i

рiшень, так i щодо певних суспiльних подiй;

– використання рiзноманiтних форм мiсцевого самоврядування –

громадських слухань, громадських iнiцiатив, мiсцевих референдумiв,

загальних зборiв громадян, створення органiв самоорганiзацiї

населення;

– iнформування громадськостi, органiзацiя обговорень у засобах масової

iнформацiї, соцiологiчних опитувань та монiторингiв громадської

32

думки;

– проведення семiнарiв, «круглих столiв», консультацiй за участю

експертiв i зацiкавлених груп;

– використання рiзноманiтних масових форм громадської активностi

(пiкетiв, мiтингiв, страйкiв тощо);

– участь у дiяльностi консультативно - дорадчих органiв [62, c. 11 - 12].

Демократiя громадської участi у твореннi державної полiтики

передбачає рiзнi форми участi громадян та їх впливу на прийняття державно

- управлiнських рiшень: iнформування громадськостi, „гарячий телефон”,

прийом громадян, опитування громадської думки, фокус - групи, громадськi

слухання, створення робочих груп з пiдготовки рекомендацiй щодо

прийняття управлiнських рiшень, громадське представництво в радах для

прийняття рiшень, iнтерактивнi теле - i радiодебати, громадський

референдум, голосування з окремих питань через ЗМI, навчання громадян,

технiчна пiдтримка тощо.

Л.Усаченко зазначає, що взаємодiя органiв виконавчої влади з

iнститутами громадянського суспiльства може набувати рiзних форм залежно

вiд цiлей i характеру виконуваної роботи, обсягу повноважень суб’єктiв,

масштабу взаємодiї (загальнодержавний, регiональний, мiсцевий рiвень)

[75, c. 9 - 10].

Пошук рiзноманiтних форм взаємодiї iнститутiв громадянського

суспiльства i державної влади зумовлений неспроможнiстю

загальнонацiональних i мiсцевих виборiв, як основних форм такої взаємодiї,

у повнiй мiрi задовольняти потреби громадян, реагувати на динамiчнi змiни

запитiв iз боку суспiльства [76].

Вперше на законодавчому рiвнi форми взаємодiї iнститутiв

громадянського суспiльства i держави було визначено Кабiнетом Мiнiстрiв

України в розпорядженнi «Про схвалення Концепцiї сприяння органами

виконавчої влади розвитку громадянського суспiльства» вiд 21 листопада

2007 року [77] :

33

– участь iнститутiв громадянського суспiльства в розробленнi та

обговореннi проектiв нормативно - правових актiв з питань, що

стосуються суспiльно - економiчного розвитку держави, iнтересiв

широких верств населення, прав i свобод людини та громадянина;

– здiйснення ними громадського контролю за дiяльнiстю органiв

виконавчої влади щодо розв´язання проблем, що мають важливе

суспiльне значення (у формi громадського монiторингу пiдготовки та

виконання рiшень, експертизи їх ефективностi, подання органам

виконавчої влади експертних пропозицiй);

– надання iнститутами громадянського суспiльства соцiальних послуг

населенню вiдповiдно до укладених з органами державної влади

договорiв;

– утворення спiльних консультативно - дорадчих та експертних органiв,

рад, комiсiй, груп для забезпечення врахування громадської думки у

формуваннi та реалiзацiї державної полiтики;

– спiвпраця органiв виконавчої влади з iнститутами громадянського

суспiльства в процесi пiдготовки та перепiдготовки кадрiв, спiльного

навчання державних службовцiв та представникiв громадських

органiзацiй навикам ефективної взаємодiї, ознайомлення широких

верств населення з формами їх участi у формуваннi та реалiзацiї

державної полiтики;

– проведення органами виконавчої влади монiторингу й аналiзу

громадської думки, забезпечення своєчасного публiчного реагування

на пропозицiї та зауваження громадськостi;

– виконання спiльних проектiв iнформацiйного, аналiтично -

дослiдницького, благодiйного i соцiального спрямування [77].

Згiдно з роз’ясненням Мiнiстерства юстицiї України [78] взаємодiя

iнститутiв громадянського суспiльства з органами державної влади

вiдбувається у таких правових формах :

1) участь інститутів громадянського суспільства у нормотворчiй

34

дiяльностi держави, яка забезпечується участю у розробленнi та

обговореннi проектiв нормативно - правових актів;

2) участь інститутів громадянського суспільства у правозастосовній

діяльності держави, яка забезпечується шляхом: передачi повністю

повноважень державних органiв; передачi часткової повноважень

державних органiв; громадського контролю. Це також залучення

iнститутiв громадянського суспiльства до надання соцiальних послуг;

здiйснення iнститутами громадянського суспiльства громадського

контролю за дiяльнiстю органiв державної влади у формi громадського

монiторингу пiдготовки та виконання рiшень, експертизи їх

ефективностi, подання органам державної влади експертних

пропозицiй, утворення спiльних консультативно - дорадчих та

експертних органiв, рад, комiсiй, груп для забезпечення врахування

громадської думки у формуваннi та реалiзацiї державної полiтики;

проведення органами державної влади монiторингу i аналiзу

громадської думки, забезпечення своєчасного публiчного реагування

на пропозицiї та зауваження громадськостi; ознайомлення широких

верств населення з формами його участi у формуваннi та реалiзацiї

державної полiтики, виконання спiльних проектiв iнформацiйного,

аналiтично - дослiдницького, благодiйного i соцiального спрямування

тощо;

3) участь інститутів громадянського суспільства у правоохороннiй

дiяльностi держави, яка забезпечується шляхом: реалiзацiї права

складати протоколи про адмiнiстративнi правопорушення; участi

інститутів громадянського суспільства у дiяльностi органiв

внутрiшнiх справ по забезпеченню охорони громадського порядку;

реалiзацiї права вживати спiльно з працiвниками мiлiцiї заходiв до

припинення адмiнiстративних правопорушень i злочинiв; участi

інститутів громадянського суспільства з органами Державної

прикордонної служби України в охоронi державного кордону [78].

35

Висвiтлюючи форми взаємодiї органів державної влади з iнститутами

громадянського суспiльства, вважаємо за необхiдне звернути увагу на

механiзм реалiзацiї влади громадських органiзацiй як комплекс спецiально

розроблених i законодавчо закрiплених процесiв i процедур, форм i методiв

розгортання громадянської активностi в структурi соцiального органiзму

будь - якої країни. По сутi, це методичнi, органiзацiйнi i правовi положення i

заходи, якi визначають участь громадських органiзацiй у прийняттi державно

- полiтичних рiшень.

Г.Нестеренко i Г.Дiдух виокремлюють такi шiсть основних етапiв

функцiонування механiзму реалiзацiї влади громадських органiзацiй:

1) внесення проблем на розгляд адмiнiстративного органу (лобiювання);

2) дискусiя (публiчнi консультацiї - публiчне громадське обговорення,

громадськi слухання);

3) експертна оцiнка (громадська експертиза);

4) участь в органiзацiї виконання;

5) соцiальний контроль завдяки формуванню громадської думки;

6) корекцiя (зворотнiй зв’язок) [2, c. 592 - 593].

Таким чином, механiзм реалiзацiї влади громадських органiзацiй

представлений у формi шести етапного циклу включення громадських

органiзацiй до розподiлу влади в структурi цiлого — соцiального органiзму

країни. Пiсля внесення проблеми на обговорення до адмiнiстративного

органу, громадськi органiзацiї долучаються до дискусiї з приводу нього, а

також можуть надавати допомогу як експерти в оцiнцi певного питання.

Пiсля його схвалення вони сприяють роботi органiв державної влади i

самоврядування, якi це рiшення виконують, а також впливають на

формування громадської думки, i є репрезентантами останньої у вiдносинах з

державними iнституцiями та органами мiсцевого самоврядування, можуть

долучатися до її аналiзу — виконуючи в такий спосiб функцiї соцiального

контролю i оцiнки прийнятого державно - полiтичного рiшення.

Проаналiзувавши iсторико - теоретичнi засади діяльності iнститутiв

36 громадянського суспiльства в публiчному управлiннi мoжнa зpoбити

наступнi висновки:

Громадськiсть приймає участь в процесi прийняття державних рiшень з

часiв рабовласництва, коли з’явились спiльноти, що вiдстоювали права та

iнтереси окремих соцiальних груп. Питання домiнування держави i

громадськостi в суспiльному життiiсторично завжди виникало й

спричинювало рiзнi теоретичнi погляди. В усi часи об’єднання громадян

були покликанi захищати iнтереси людини, боротися проти тиранiї,

державного «левiафану». Довгий час держава i суспiльство не

розмежовувались. Першим, хто наголосив на самостiйностi i

вiдокремленостi громадянського суспiльства вiд держави був Гегель. Однак,

тiльки наприкiнцi ХХ столiття об’єднання громадян позбавилися вiд

тотального державного контролю. Форми участi органiзованої громадськостi

в державному управлiння набули мирних способiв. Громадянське суспiльство

остаточно позбулося вiд ототожнення з державою.

В контекстi сучасних суспiльно - трансформацiйних процесiв

громадськi органiзацiї вийшли на новий рiвень взаємовiдносин з державою.

Держава i громадянське суспiльство взаємозалежать та взаємообумовлюють

одне одного. Водночас, державне управлiння трансформується в «публiчне»,

яке своєю чергою, характеризується вiдкритiстю, прозорiстю, широким

залученням iнститутiв громадянського суспiльства до державно -

управлiнських процесiв.

Немає єдиного пiдходу до визначення форм взаємодiї інститутів

громадянського суспільства з органами державної влади. Науковцi видiляють

рiзноманiтнi форми такої взаємодії: iнформування, консультацiї, громадськi

слухання, громадськi експертизи, дорадчi комiтети, громадськiiнiцiативи,

монiторинг громадської думки, громадське представництво в радах, просвiта,

круглi столи, громадський контроль тощо. В законодавствi опосередковано

визначено такi правовi форми взаємодiї органів державної влади з

організованою громадськістю як участь iнститутiв громадянського

37 суспiльства у нормотворчiй, правозастосовчiй й правоохороннiй дiяльностi

держави. Необхiдно констатувати що пiдходи до їх класифiкацiї досить

умовнi й рiзноманiтнi. Постiйно з’являються новi форми взаємодiї

громадянського суспiльства i державної влади. Ефективнiсть зазначених

форм в сучасних умовах потребує глибокого дослiдження. Слiд наголосити,

що залучення інститутів громадянського суспільства до державно -

управлiнських процесiв має вiдбуватися на всiх етапах вiд цiлепокладання до

оцiнки результатiв.

38 РОЗДIЛ 2. АДМIНIСТРАТИВНО - ПРАВОВI ОСНОВИ УЧАСТI

НЕДЕРЖАВНИХ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНIЗАЦIЙ У ПУБЛIЧНОМУ

УПРАВЛIННI

2.1. Характеристика недержавних громадських організацій як

суб’єктiв адмiнiстративного права

Суб’єкти адмiнiстративно - правових вiдносин реалiзують свої права i

обов’язки не тiльки iндивiдуально, але й вiдповiдним чином об'єднуючись в

органiзацiї (асоцiацiї). Колективна форма задоволення потреб громадян —

звичайне у свiтовiй практицi явище. Це достатньо самостiйнi утворення, у

справи яких держава, як правило, втручається найменшим чином. Об'єднання

громадян органiчно вплiтаються в тканину суспiльних i, перш за все —

адмiнiстративно - правових вiдносин. Цi об'єднання є одним з

найважливiших засобiв здiйснення народовладдя.

Конституцiя України [79] в частинi 1 ст. 36 чiтко визначила, що

громадяни України для здiйснення i захисту своїх прав i свобод, а також

задовольняння полiтичних, економiчних, культурних та iнших iнтересiв

мають право на об’єднання в полiтичнi партiї i громадськi органiзацiї.

Недержавні громадські організації покликанi зiграти велику роль у

створеннi громадянського суспiльства. Головною ознакою цих iнститутiв

громадянського суспiльства є те, що вони утворюються не державою, а

безпосередньо iндивiдами.

З позицiй адмiнiстративно - правової науки, недержавнi громадськi

органiзацiї як суб’єкти адмiнiстративно - правових вiдносин, дослiджувалися,

принаймнi на рiвнi монографiй та дисертацiй, недостатньо.

Як iнститути громадянського суспiльства, громадськi, благодiйнi

органiзацiї, творчi спiлки, iншi установи та непiдприємницькi товариства

представляють iнтереси рiзних корпоративних груп та покликанi

забезпечувати взаємозв’язок органiв публiчної влади i суспiльства,

39 органiзовувати публiчний дiалог з приводу ключових питань розвитку

держави та суспiльства, сприяти самоорганiзацiї рiзних аспектiв

громадського життя та самостiйно вирiшувати значний спектр соцiально

важливих для суспiльства проблем.

Громадськi органiзацiї в Українi мають стати промiжною ланкою мiж

державою i громадянином. Вони покликанi обстоювати iнтереси пересiчної

людини, лобiювати принциповi позицiї певного соцiального прошарку або

групи. Свобода асоцiацiй i повага до їхнiх прав забезпечує державi

гармонiйне об'єднання iнтересiв рiзних прошаркiв i груп суспiльства -

основу стабiльностi.

У сучаснiй демократичнiй державi iнститути громадянського

суспiльства вiдiграють надзвичайно важливу роль i є основною

альтернативою у забезпеченнi великої кiлькостi суспiльних благ [80, c. 36].

Недержавнi громадськi органiзацiї є важливим складником

громадянського суспiльства як сфери недержавних суспiльних iнститутiв i

вiдносин, що мають створювати умови для самореалiзацiї окремих iндивiдiв i

груп шляхом участi у виробленнi полiтики. Залучення недержавних

громадських організацій до процесу вироблення полiтики пiдвищує рiвень

прозоростi та вiдкритостi суспiльства i значно посилює вiру суспiльства в

демократичнi цiнностi. Важливою функцією недержавних громадських

організацій є протистояння тенденцiї, що притаманна будь - якiй владi,

дорозширення своїх повноважень i встановлення тотального контролю над

суспiльством [81, c. 507].

Разом з тим жорстке протистояння недержавних організацій органам

влади не є ефективною стратегiєю, особливо в умовах суспiльних змiн.

Тiльки спiвпраця мiж цими та iншими учасниками полiтичного процесу на

засадах розмежування держави та суспiльства спроможна забезпечити

реальнi змiнина шляху його поступального демократичного розвитку [82, с.

44].

Недержавнi громадськi органiзацiї виконують роль посередникiв, що

40 беруть участь у суспiльних процесах i розвивають громадянське суспiльство.

Щодо формулювання узагальнюючого поняття недержавної

громадської організації. Як правильно зазначається у лiтературi [83],

вiтчизняне законодавство й досi не мiстить їх законодавчо зафiксованого

визначення, що в свою чергу, викликає проблеми при застосуваннi даних

понять. Дуже часто у законодавствi або у науковiй лiтературi можна зустрiти

термiни «неприбутковi органiзацiї», «некомерцiйнi органiзацiї» або

сполучення «некомерцiйнi (неприбутковi) органiзацiї». Тобто у певних

випадках цi поняття роздiляються, а в iнших – ототожнюються. Це свiдчить

про вiдсутнiсть єдиного пiдходу до сутностi цих понять [84, c. 28].

У той же час поняття «громадськi органiзацiї», звичне для української

наукової лiтератури i практики, практично вiдсутнє або лише iнодi

вживається в iноземнiй правовiй лiтературi та нормативних актах. За

кордоном найчастiше застосовуються наступнi термiни. «Недержавнi

організації» – це поняття, яке вважають найпоширенiшим. Воно засвiдчує,

що органiзацiїстворюванii керованi громадянами без жодного формального

втручання держави. Майже синонiмiчним є поняття «неурядовi організації»,

оскiльки впобутовому словнику держава асоцiюється iз виконавчою

системою влади. «Неприбутковi організації» – термiн (популярний у

Сполучених Штатах Америки), який передбачає, що органiзацiя проводить

дiяльнiсть, не маючи на метi отримання комерцiйного прибутку за

пiдсумками цiєї дiяльностi. Цi поняття вiдображають некомерцiйний статус

громадських органiзацiй, їхню неприбутковiсть та добровiльний характер

об’єднання [85].

Неурядовi органiзацiї (англ. non - governmental organizations - NGOs) -

локальнi, нацiональнi чи мiжнароднi об’єднання людей, дiяльнiсть

яких здiйснюється з iнiцiативи громадян, а не iз санкцiї чи вказiвки уряду i не

має на метi отримання прибутку. Неурядовi громадськi органiзацiї є

елементами громадянського суспiльства, що виконують широке коло

функцiй, таких як захист прав людини, надання допомоги громадянам, якi її

41 потребують, боротьба за роззброєння, з бiднiстю, СНIДом, наркоманiєю,

здiйснення дослiдницьких та освiтнiх заходiв. Неурядовi органiзацiї

створюють для громадян можливiсть брати безпосередню участь у

розв’язаннi проблем власного життя, у прийняттi вiдповiдних рiшень, у

налагодженнi партнерської спiвпрацi мiж собою та з державними органами й

мiжнародними органiзацiями [86].

Стосовно поняття недержавної громадської органiзацiї. Зазначимо, що

одним з перших ввiв поняття недержавних громадських органiзацiй в

контекстi дослiдження громадянського суспiльства та обґрунтував його

значення для демократiї й забезпечення економiчного добробуту держави

французький соцiолог Алексiс де Токвiль. Вiн вказав на роль неприбуткових

органiзацiй в iнституцiалiзацiї й артикуляцiї соцiальних iнтересiв та

прiоритетiв суспiльного розвитку, а також актуалiзацiї нагальних проблем

суспiльного розвитку – таких, зокрема, як узурпацiя влади, корупцiя,

надмiрне регулювання бiзнесу, невiдповiднiсть державної полiтики та

системи освiти нацiональним iнтересам або глобальним викликам,

забруднення навколишнього середовища тощо [87, c. 188].

Як бачимо, багатоманiтнiсть визначень термiнiв ученими зводиться до

виокремлення ознак та особливостей, якi фактично стосуються тих самих

громадських органiзацiй: недержавнiсть, неприбутковiсть, добровiльнiсть

об’єднання членiв [88].

В українському законодавствi термiнологiя для визначення

недержавних громадських організацій є досить рiзноманiтною. В Законi

України вiд 22 березня 2012 року «Про громадськi об'єднання» [89]

застосовано термiн «непiдприємницьке товариство». Зокрема, у цьому Законi

у ст. 1. «Поняття громадського об'єднання» мiститься офiцiйне визначення

об'єднань громадян, що повнiстю узгоджується з положеннями Конституцiї

України. Зазначено, що громадське об'єднання - це добровiльне об'єднання

фiзичних осiб та/або юридичних осiб приватного права для здiйснення та

захисту прав i свобод, задоволення суспiльних, зокрема економiчних,

42 соцiальних, культурних, екологiчних, та iнших iнтересiв. Частина 5 ст. 1

Закону зазначає: «Громадське об'єднання зi статусом юридичної особи є

непiдприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання

прибутку» [89].

Щодо спецiальних актiв вiтчизняного законодавства, то в них також до

цього часу ще не сформовано єдиного усталеного термiна для означення

добровiльного та неприбуткового об’єднання громадян. До внормованих

понять вiдносяться визначення лише окремих видiв недержавних

громадських організацій.

Системоутворюючi ознаки недержавних громадських органiзацiй

можна знайти у вiдповiдних статтях Закону України «Про громадськi

об’єднання». Так, згiдно ст. 1. «Поняття громадського об'єднання»,

громадське об'єднання - це добровiльне об'єднання фiзичних осiб та/або

юридичних осiб приватного права для здiйснення та захисту прав i свобод,

задоволення суспiльних, зокрема економiчних, соцiальних, культурних,

екологiчних, та iнших iнтересiв (ч. 1); громадське об'єднання за органiзацiйно

- правовою формою утворюється як громадська органiзацiя або громадська

спiлка (ч. 2); громадське об'єднання може здiйснювати дiяльнiсть зi статусом

юридичної особи або без такого статусу (ч. 5) [89].

Створення узагальнюючого поняття недержавних громадських

організацій слугуватиме передумовою їх наступної систематизацiї,

класифiкацiї.

Розглядаючи цiлi, що ставлять перед собою недержавні громадські

організації, їх можна подiлити на двi великi групи:

1) недержавні громадські організації, що слугують громадським iнтересам

у широком смислi цього слова,

2) недержавні громадські організації взаємної вигоди, якi формуються,

аби пiдтримати iнтереси своїх власних членiв.

Цей розподiл має бути проведено i в законодавствi, однак поки що в

нашому законодавстві його немає.

43

До першої групи вiдносяться недержавні громадські організації, що

працюють у таких областях: охорона здоров’я, наука, культура, мистецтво,

допомога бiдним та малозабезпеченим, охорона навколишнього середовища,

релiгiя та загальнолюдськi цiнностi, соцiальний добробут, права людини.

До другої групи вiдносяться трудовi асоцiацiї, професiйнi асоцiацiї,

полiтичнi партiї, об’єднання пiдприємцiв, соцiальнi клуби, братськi

органiзацiї, спортивнi асоцiацiї, комерцiйнi палати, кредитнi спiлки,

сiльськогосподарськi органiзацiї, ветеранськi органiзацiї тощо.

Розглядаючи галузi дiяльностi недержавних громадських організацій,

можна видiлити такi групи:

1) полiтичнi недержавні організації, в тому числi:

– полiтичнi партiї, громадсько - полiтичнi рухи, недержавні громадські

організації, що займаються переважно виборами та референдумами,

правозахиснi недержавні громадські організації, недержавні

громадські організації, що займаються законотворчiстю;

2) економiчнi недержавні громадські організації, в тому числi:

– пiдприємницькi, приватизацiйнi, iнвестицiйнi, кредитнi спiлки,

профспiлки;

3) недержавні громадські організації, що стосуються духовного життя

суспiльства i працюють у таких галузях, як:

– релiгiя, творчiсть, культура, національно - культурнi вiдносини,

мова, освiта, друкованi засоби масової iнформацiї, електроннi засоби

масової iнформацiї, охорона авторських прав, наука та науково -

технiчна дiяльнiсть, винахiдництво;

4) недержавні громадські організації, що дiють у соцiальнiй сферi,

зокрема, в таких галузях:

– сiм’я та шлюб, дiти, молодь, у тому числi студентство, фiзкультура

та спорт, охорона здоров’я, охорона навколишнього середовища,

праця, житло, споживання, правопорушення, дозвiлля.

Розглядаючи територiю, на яку розповсюджується сфера дiї

44 недержавних організацій, можна говорити про районнi, мiськi, обласнi,

регiональнi, всеукраїнськi, мiжнароднi недержавні громадські організації.

Недержавні громадські організації можна також класифiкувати за

ознакою об’єднання в них певних соцiальних та професiйних груп населення:

вiйськовослужбовцi, «чорнобильцi», «афганцi», iнвалiди (в тому числi рiзнi

групи iнвалiдiв: позбавленi зору, слуху, дiти - iнвалiди, дiти - iнвалiди тощо),

ветерани, представники депортованих у перiод сталiнщини народiв,

реабiлiтованi, депортованi до Нiмеччини за часiв Другої свiтової вiйни,

вузькопрофесiйнi об’єднання (математичнi, фiзичнi, хiмiчнi, бiологiчнi,

географiчнi, юридичнi, медичнi товариства та iн.) [90].

Важливим видом недержавних громадських органiзацiй як суб’єктiв

адмiнiстративно - правових вiдносин є мiжнароднi недержавнi громадськi

органiзацiї. Основнi мiжнароднi недержавнi громадськi органiзацiї, що

працюють в Українi, — це АЙРЕКС (IREX), АКСЕЛЗ (ACTR ACCELS),

Iнтерньюз Нетворк (Internews Network), Iнтерньюз Україна (Internews

Ukraine), Фулбрайт (Fullbright), Нацiональний Фонд Пiдтримки Демократiї

(National Endowment for Democracy- NED), Дiм Свободи (Freedom House),

Консорцiум Економiчних дослiджень i освiти (EERC), Польсько -

Американсько - Українська Iнiцiатива (PAUCI), Фонд Євразiя (Eurasia

Foundation), Каунтерпарт Iнтернешнл (Сounterpart International), ЮКАН

(UCAN). В окрему категорiю міжнародних недержавних організацій

доцiльно видiлити роботу Організації Об’єднаних Націй в Українi.

Слiд зазначити, що об'єднання громадян можуть класифiкуватися i за

масштабами дiяльностi. Згiдно з цим критерiєм можна видiлити об'єднання

громадян, якi дiють у масштабах всiєї держави, масштабах окремих

адмiнiстративно - територiальних одиниць та їх частин, а також об'єднання

громадян, дiяльнiсть яких носить мiжнародний характер i поширюється на

територiю не тiльки України, а й iнших держав. При цьому полiтичнi партiї

дiють тiльки в нацiональному масштабi. Масштаб дiяльностi органiв

громадської самодiяльностi та органiв громадського самоврядування

45 обмежений кордонами конкретних адмiнiстративно - територiальних

одиниць.

Продовжуючи видiлення видiв недержавних громадських органiзацiй в

Українi, зазначимо, що цi види встановлюють Закони України «Про

полiтичнi партiї в Українi» 2001 року [91], «Про благодiйну дiяльнiсть та

благодiйнi органiзацiї» 2012 р. [92], «Про професiйних творчих працiвникiв

та творчi спiлки» 1997 р.[93], «Про свободу совiстi та релiгiйнi органiзацiї»

1991 р. [94], «Про молодiжнi та дитячi громадськi органiзацiї» 1998 р. [95].

Статтею 2 «Поняття полiтичної партiї» Закону «Про полiтичнi партiї в

Українi» [91] передбачено, що полiтична партiя - це зареєстроване згiдно з

законом добровiльне об'єднання громадян - прихильникiв певної

загальнонацiональної програми суспiльного розвитку, що має своєю метою

сприяння формуванню i вираженню полiтичної волi громадян, бере участь у

виборах та iнших полiтичних заходах.

Пiд благодiйною організацією розумiється юридична особа приватного

права, установчi документи якої визначають благодiйну дiяльнiсть в однiй чи

кiлькох сферах, визначених Законом, як основну мету її дiяльностi (ст. 1

«Визначення термiнiв» Закону «Про благодiйну дiяльнiсть та благодiйнi

органiзацiї») [92].

Законом «Про професiйних творчих працiвникiв та творчi спiлки» [93]

передбачено можливiсть дiяльностi творчих працiвникiв та творчих спiлок.

Згiдно пп. 1 i 2 ст. 1 цього Закону, професiйний творчий працiвник - особа,

яка провадить творчу дiяльнiсть на професiйнiй основi, результатом якої є

створення або iнтерпретацiя творiв у сферi культури та мистецтва,

публiчно представляє такi твори на виставках, шляхом публiкацiї, сценiчного

виконання, кiно - , теле - , вiдеопоказу тощо та/або є членом творчої спiлки,

та/або має державнi нагороди за дiяльнiсть у сферi культури i

мистецтва; творча спiлка - добровiльне об'єднання професiйних творчих

працiвникiв вiдповiдного фахового напряму в галузi культури та

мистецтва, яке має фiксоване членство i дiє на пiдставi статуту.

46

Законом «Про свободу совiстi та релiгiйнi органiзацiї» [94]

передбачено наступнi види релiгiйних органiзацiй в Українi: релiгiйнi

громади, управлiння i центри, монастирi, релiгiйнi братства, мiсiонерськi

товариства (мiсiї), духовнi навчальнi заклади, а також об'єднання, що

складаються з вищезазначених релiгiйних органiзацiй (ст. 7 «Релiгiйнi

органiзацiї»).

Закон «Про молодiжнi та дитячi громадськi органiзацiї» [95] розрiзняє

молодiжнi громадськi органiзацiї та дитячi громадськi органiзацiї.

Молодiжнi громадськi органiзацiї – це об'єднання громадян вiком вiд 14 до

35 рокiв, метою яких є здiйснення дiяльностi, спрямованої на задоволення

та захист своїх законних соцiальних, економiчних, творчих, духовних та

iнших спiльних iнтересiв; дитячi громадськi органiзацiї - це об'єднання

громадян вiком вiд 6 до 18 рокiв, метою яких є здiйснення дiяльностi,

спрямованої на реалiзацiю та захист своїх прав i свобод, творчих здiбностей,

задоволення власних iнтересiв, якi не суперечать законодавству, та соцiальне

становлення як повноправних членiв суспiльства (ст. 2. «Визначення

термiнiв» Закону).

Утворення певних видiв недержавних громадських органiзацiй

передбачено низкою законiв, що дiють в тих чи iнших сферах

життєдiяльностi. Так, Законом України „Про мiсцеве самоврядування в

Українi” [64] передбачено, що у сферi охорони здоров'я, культури,

фiзкультури i спорту, роботи з молоддю дiють творчi союзи, нацiонально -

культурнi товариства, асоцiацiї, iншi громадськi та неприбутковi органiзацiї

(ст. 32).

Згiдно Закону України „Основи законодавства України про охорону

здоров’я” [96] створюються i функцiонують фаховi громадськi органiзацiї

працiвникiв охорони здоров'я та iншi об'єднання громадян, в тому числi

мiжнароднi.

Законом України „Про нацiональнi меншини в Українi” [97]

передбачається утворення Ради представникiв громадських об'єднань

47 нацiональних меншин України. Закон України „Про охорону

навколишнього природного середовища” [98] вводить у оббiг такi види

громадських органiзацiй як громадськi об'єднання i органiзацiї, що

здiйснюють громадське управлiння в галузi охорони навколишнього

природного середовища, громадськi природоохороннi об'єднання i т.д.

Вiдсутнiсть єдиного узагальнюючого поняття недержавних

громадських організацій та базового закону про них негативно впливає на

якiсть правового регулювання суспiльних вiдносин у сферi утворення,

реєстрацiї, дiяльностi та припинення недержавних громадських об'єднань в

Українi.

48

2.2. Нормативно - правове забезпечення дiяльностi недержавних

громадських органiзацiй в Українi

Проблему джерел права про недержавнi громадськi органiзацiї тiєю чи

iншою мiрою торкались такi вiдомi вченi як В.Андреєв, О.Бандурко, Ю.

Дьомiн, В.Заросило, В.Коваленко, О.Мачульська, М.Смiрнова та деякi iншi

автори. В Українi проблема нормативно-правового забезпечення діяльності

недержавних громадських органiзацiй достатньо не вивчена.

Джерела права про недержавнi громадськi органiзацiї формуються пiд

впливом низки мiжнародних, економiчних, полiтичних, соцiальних та

правових чинникiв, якi визначають їхню правову природу, сутнiсть та

особливостi формування.

Дослiджуючи склад i змiст адмiнiстративно - правових основ

недержавних громадських органiзацiй, можна видiлити iнституцiональну i

нормативно - правову складовi. У рамках останньої, нормативно - правової

складової доцiльно вирiзняти по-перше, загальнi та спецiальнi юридичнi

джерела адмiнiстративно - правового забезпечення недержавних громадських

органiзацiй; по друге – iншi джерела адмiнiстративно - правового

забезпечення недержавних громадських органiзацiй.

До перших (загальних та спецiальних джерел адмiнiстративно -

правового забезпечення дiяльностi недержавних громадських органiзацiй)

вiдносяться закони України, укази Президента України, постанови i

розпорядження уряду, що присвяченi дiяльностi тих чи iнших НГО або

наданню тих чи iнших соцiальних послуг населенню.

До iнших джерел адмiнiстративно - правового забезпечення дiяльностi

недержавних громадських органiзацiй слiд вiднести нормативно - правовi

акти, якi передбачають залучення громадськостi як одного iз засобiв до

вирiшення тих соцiальних задач, задля яких прийнято вiдповiдний

нормативно - правовий акт.

Щодо першої групи джерел адмiнiстративно - правового забезпечення

49 дiяльностi недержавних громадських органiзацiй. До загальних та

спецiальних джерел адмiнiстративно - правового забезпечення дiяльностi

недержавних громадських органiзацiй вiдносяться закони України: «Про

громадськi об'єднання» [89], «Про соцiальнi послуги» [99], «Про полiтичнi

партiї в Українi» [91], «Про благодiйну дiяльнiсть та благодiйнi органiзацiї»

[92], «Про професiйних творчих працiвникiв та творчi спiлки» [93], «Про

свободу совiстi та релiгiйнi органiзацiї» [94], «Про молодiжнi та дитячi

громадськi органiзацiї» [95], «Про професiйнi спiлки, їх права та гарантiї

дiяльностi» [100] та iн.

Загальнi та спецiальнi джерела адмiнiстративно - правового

забезпечення дiяльностi недержавних громадських органiзацiй, у свою чергу,

можна подiлити на:

1) джерела, в яких акцент робиться на заходах iнституцiйного характеру

(утворення, розвиток недержавних громадських організацій,

забезпечення їх функцiонування тощо);

2) джерела, в яких акцент робиться на заходах системно -

функцiонального характеру.

В якостi прикладу останніх можна привести Закон України «Про

соцiальнi послуги» [99], який робить наголос не стiльки на iнституцiйних

утвореннях, скiльки на об’єктi дiяльностi тих чи iнших недержавних

громадських органiзацiй, а також Постанову Кабiнету Мiнiстрiв України

«Про забезпечення участi громадськостi у формуваннi та реалiзацiї державної

полiтики» [101], у якому теж акцент зроблено на функцiональному зрiзi.

Постанова регламентує перш за все порядок проведення консультацiй з

громадськiстю з питань формування та реалiзацiї державної політики.

Характеристику, аналiз загальних і спецiальних джерел

адміністративно- правового забезпечення дiяльностi недержавних

громадських органiзацiй проведемо на прикладi Закону України «Про

громадськi об'єднання» [89], який вступив в дiю з 1 сiчня 2013 року i в

певному сенсi є базовим у адмiнiстративно- правовому забезпеченнi

50 громадських організацій.

Закон «Про громадськi об'єднання» [89] визначає правовi та

органiзацiйнi засади реалiзацiї права на свободу об'єднання, гарантованого

Конституцiєю України та мiжнародними договорами України, згода на

обов'язковiсть яких надана Верховною Радою України, порядок утворення,

реєстрацiї, дiяльностi та припинення громадських об'єднань.

Згiдно iз ст. 1 зазначеного Закону «Поняття громадського

об'єднання» [89], громадське об'єднання - це добровiльне об'єднання

фiзичних осiб та/або юридичних осiб приватного права для здiйснення та

захисту прав i свобод, задоволення суспiльних, зокрема економiчних,

соцiальних, культурних, екологiчних, та iнших iнтересiв. Громадське

об'єднання за органiзацiйно - правовою формою утворюється як громадська

органiзацiя або громадська спiлка. Громадська органiзацiя - це громадське

об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фiзичнi особи.

Громадська спiлка - це громадське об'єднання, засновниками якого є

юридичнi особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути

юридичнi особи приватного права та фiзичнi особи. Громадське об'єднання

може здiйснювати дiяльнiсть зi статусом юридичної особи або без такого

статусу. Громадське об'єднання зi статусом юридичної особи є

непiдприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання

прибутку.

У той же час неурядовi органiзацiї iнших держав, мiжнароднi неурядовi

органiзацiї дiють на територiї України вiдповiдно до цього та iнших законiв

України, мiжнародних договорiв України, згода на обов'язковiсть яких

надана Верховною Радою України.

У ст. 3 «Принципи утворення i дiяльностi громадських об'єднань»

наголошується, що громадськi об'єднання утворюються i дiють на

принципах: добровiльностi; самоврядностi; вiльного вибору територiї

дiяльностi; рiвностi перед законом; вiдсутностi майнового iнтересу їх членiв

(учасникiв); прозоростi, вiдкритостi та публiчностi. При цьому

51 добровiльнiсть передбачає право особи на вiльну участь або неучасть у

громадському об'єднаннi, у тому числi в його утвореннi, вступi в таке

об'єднання або припиненнi членства (участi) в ньому. Самовряднiсть

передбачає право членiв (учасникiв) громадського об'єднання самостiйно

здiйснювати управлiння дiяльнiстю громадського об'єднання вiдповiдно до

його мети (цiлей), визначати напрями дiяльностi, а також невтручання

органiв державної влади, iнших державних органiв, органiв влади

Автономної Республiки Крим, органiв мiсцевого самоврядування в дiяльнiсть

громадського об'єднання, крiм випадкiв, визначених законом.

Ст. 22 Закону України «Про громадськi об'єднання» [89] визначає

засади взаємодiї громадських об'єднань з органами державної влади,

органами влади Автономної Республiки Крим, органами мiсцевого

самоврядування. Згiдно цiєї статті держава забезпечує додержання прав

громадських об'єднань. Втручання органiв державної влади, органiв влади

Автономної Республiки Крим, органiв мiсцевого самоврядування, їх

посадових та службових осiб у дiяльнiсть громадських об'єднань, так само як

i втручання громадських об'єднань у дiяльнiсть органiв державної влади,

органiв влади Автономної Республiки Крим, органiв мiсцевого

самоврядування, їх посадових та службових осiб, не допускається, крiм

випадкiв, передбачених законом. Йдеться також про те, що органи державної

влади, органи влади Автономної Республiки Крим, органи мiсцевого

самоврядування можуть залучати громадськi об'єднання до процесу

формування i реалiзацiї державної полiтики, вирiшення питань мiсцевого

значення, зокрема, шляхом проведення консультацiй з громадськими

об'єднаннями стосовно важливих питань державного i суспiльного життя,

розроблення вiдповiдних проектiв нормативно - правових актiв, утворення

консультативних, дорадчих та iнших допомiжних органiв при органах

державної влади, органах влади Автономної Республiки Крим, органах

мiсцевого самоврядування, в роботi яких беруть участь представники

громадських об'єднань (ч. 3 ст. 22). В той же час згiдно ч. 4 цiєї ж статтi,

52 проведення в порядку, визначеному законодавством, консультацiй з

громадськими об'єднаннями щодо проектiв нормативно - правових актiв, якi

стосуються правового статусу громадських об'єднань, їх фiнансування та

дiяльностi, є обов'язковим.

Встановлюється також, що державний нагляд та контроль за

дотриманням закону громадськими об'єднаннями здiйснюють органи

виконавчої влади, органи мiсцевого самоврядування у порядку, визначеному

законом (ч. 5 ст. 22 Закону «Про громадськi об'єднання») [89].

Регламентуються також питання фiнансової пiдтримки громадських

об'єднань (ст. 23 «Фiнансова пiдтримка та звiтнiсть громадських об'єднань»).

У статтi сказано, що громадськi об'єднання зi статусом юридичної особи

мають право на фiнансову пiдтримку за рахунок коштiв Державного

бюджету України, мiсцевих бюджетiв вiдповiдно до закону. В той же час тi

громадськi об'єднання, якi отримують фiнансову пiдтримку за рахунок

коштiв Державного бюджету України, мiсцевих бюджетiв, зобов'язанi

подавати та оприлюднювати звiти про цiльове використання цих коштiв

вiдповiдно до закону (ч. 2 ст. 23).

Як вже зазначалось, у складi адмiнiстративно - правового забезпечення

недержавних громадських органiзацiй можна видiлити загальнi, спецiальнi та

iншi джерела адмiнiстративно - правового забезпечення дiяльностi

недержавних громадських органiзацiй. До iнших джерел адмiнiстративно -

правового забезпечення дiяльностi недержавних громадських органiзацiй

слiд вiднести нормативно - правовi акти, якi передбачають залучення

громадськостi до вирiшення певних соцiальних задач.

Аналiз законодавства свiдчить, що в Українi створена нормативно -

правова база для взаємодiї органiв влади та iнститутiв громадянського

суспiльства. В Українi прийнятi Закони України “Про порядок висвiтлення

дiяльностi органiв державної влади, мiсцевого самоврядування в Українi

засобами масової iнформацiї” [102], “Про Основнi засади розвитку

iнформацiйного суспiльства в Українi на 2007–2015 роки” [103], “Про засади

53 державної регуляторної полiтики у сферi господарської дiяльностi” [104],

Укази Президента України “Про додатковi заходи щодо забезпечення

вiдкритостi у дiяльностi органiв державної влади” [105], “Про забезпечення

умов для бiльш широкої участi громадськостi у формуваннi та реалiзацiї

державної полiтики” [106], «Питання сприяння розвитку громадянського

суспiльства в Українi» [107], Постанови Кабiнету Мiнiстрiв України “Про

Порядок оприлюднення у мережi Iнтернет iнформацiї про дiяльнiсть органiв

виконавчої влади” [108], “Про заходи щодо подальшого забезпечення

вiдкритостi у дiяльностi органiв виконавчої влади” [109], Про забезпечення

участi громадськостi у формуваннi та реалiзацiї державної полiтики [110] та

ін.

На сьогоднiшнiй день iснує велика кiлькiсть нормативних актiв, якi

закрiплюють функцiї недержавних громадських організацій в тих чи iнших

сферах дiяльностi, взаємодiю окремих органiв державної влади з

неурядовими органiзацiями. Цi документи прийнятi з метою забезпечення

виконання положень Основного Закону i можуть iнтерпретуватися як

соцiальне замовлення вiдповiдних послуг недержавних громадських

організацій. Це, зокрема:

- Закон України „Про мiсцеве самоврядування в Українi” [64]. Цей

закон, регламентуючи дiяльнiсть органiв мiсцевої влади у

найрiзноманiтнiших сферах суспiльного життя, передбачає делегування

органам самоорганiзацiї населення повноважень органiв мiсцевого

самоврядування. Зокрема, п. 20 ст. 26 говорить про повноваження

«прийняття рiшень про надiлення органiв самоорганiзацiї населення

окремими власними повноваженнями органiв мiсцевого самоврядування, а

також про передачу коштiв, матерiально - технiчних та iнших ресурсiв,

необхiдних для їх здiйснення»; в п. 21 цiєї статтi мова йде про «прийняття

рiшень про об'єднання в асоцiацiї або вступ до асоцiацiй, iнших форм

добровiльних об'єднань органiв мiсцевого самоврядування та про вихiд з

них»; п. 8 ст. 32 «Повноваження у сферi освiти, охорони здоров'я, культури,

54 фiзкультури i спорту» мiститься пряма вказiвка на спiвпрацю органiв

мiсцевого самоврядування з творчими союзами, нацiонально - культурними

товариствами, асоцiацiями, iншими громадськими та неприбутковими

органiзацiями, що дiють в сферi охорони здоров'я, культури та спорту,

роботи з молоддю, сприяння роботi творчих спiлок, нацiонально -

культурних товариств, асоцiацiй, iнших громадських та неприбуткових

органiзацiй, якi дiють у сферi охорони здоров'я, культури, фiзкультури i

спорту, роботи з молоддю»;

- Закон України „Основи законодавства України про охорону

здоров’я” [96]. В ньому визначаються функцiї громадських органiзацiй у цiй

сферi. Так, у вiдповiдностi до ст. 24, у визначеннi змiсту та шляхiв

виконання загальнодержавних та мiсцевих програм охорони здоров'я,

здiйсненнi вiдповiдних конкретних заходiв, вирiшеннi кадрових, наукових

та iнших проблем органiзацiї державної дiяльностi в цiй галузi можуть

брати участь фаховi громадськi органiзацiї працiвникiв охорони здоров'я та

iншi об'єднання громадян, в тому числi мiжнароднi. Ст. 62 цього Закону

передбачає, що контроль за охороною здоров'я дiтей та проведенням

оздоровчих заходiв у дитячих виховних i навчальних закладах здiйснюють

органи та заклади охорони здоров'я разомз органами i закладами народної

освiти заучастю громадських органiзацiй; ст. 65 Закону, що розглядається,

говорить про те, що контроль за умовами працi пiдлiткiв, а також

проведенням спецiальних заходiв, спрямованих на запобiгання

захворюванням пiдлiткiв, здiйснюють органи i заклади охорони здоров’я

разом з власниками пiдприємств, установ, органiзацiй, а також - органами

професiйно - технiчної освiти, органами народної освiти, громадськими

органiзацiями;

- Закон України „Про нацiональнi меншини в Українi” [97]. Згiдно з ч.

З ст. 5 цього Закону, центральним органом державної виконавчої влади у

сферi мiжнацiональних вiдносин є Мiнiстерство у справах нацiональностей

України (нині департамент у справах релiгiй та нацiональностей у структурi

55 Мiнiстерства). При Мiнiстерствi функцiонує, як дорадчий орган, Рада

представникiв громадських об'єднань нацiональних меншин України. У ст.

14 Закону, що розглядається, вказано на те, що державнi органи сприяють

дiяльностi нацiональних громадських об'єднань, якi дiють вiдповiдно до

чинного законодавства;

- Закон України „Про охорону навколишнього природного

середовища” [98]. В ст. 16 Закону записано: “громадське управлiння в галузi

охорони навколишнього природного середовища здiйснюється

громадськими об'єднаннями i органiзацiями, якщо така дiяльнiсть

передбачена їх статутами, зареєстрованими вiдповiдно до законодавства

України. Метою управлiння в галузi охорони навколишнього природного

середовища є реалiзацiя законодавства, контроль за додержанням вимог

екологiчної безпеки, забезпечення проведення ефективних i комплексних

заходiв щодо охорони навколишнього природного середовища,

рацiонального використання природних ресурсiв, досягнення узгодженостi

дiй державних i громадських органiв у галузi охорони навколишнього

природного середовища;

- Закон України «Про Суспiльне телебачення i радiомовлення

України» [111]. Його ст. 8 передбачає, що до складу Наглядової ради

Нацiональної суспiльної телерадiокомпанiї України входять по одному

представнику вiд депутатських фракцiй i груп Верховної Ради України

поточного скликання та дев’ять членiв вiд всеукраїнських громадських

об’єднань;

- Закон України „Про амнiстiю” [112]. В ч. 9 ст. 11 передбачено, що

питання про застосування амнiстiї суд вирiшує з власної iнiцiативи, з

iнiцiативи прокурора, органу, який вiдає вiдбуванням покарання,

громадських органiзацiй, а також засуджених;

- Закон України „Про акредитацiю органiв з оцiнки

вiдповiдностi” [113]. В ст. 7 вказано на те, що Рада з акредитацiї є

дорадчо - наглядовим органом нацiонального органу з акредитацiї. Рада з

56 акредитацiї формується на паритетних засадах з: представникiв

центральних органiв виконавчої влади; акредитованих органiв з оцiнки

вiдповiдностi; наукових установ, союзiв (спiлок, асоцiацiй) суб'єктiв

господарювання, громадських органiзацiй;

- Закон України „Про Антимонопольний комiтет України” [114]. В

ч. 2 ст. 20 передбачено, що Антимонопольний комітет України та його

територіальні вiддiлення взаємодiють iз засобами масової iнформацiї та

громадськими органiзацiями у роботi по запобiганню порушенням

антимонопольного законодавства;

- Закон України „Про архiтектурну дiяльнiсть” [115] в ст. 25

закрiплює права громадян та громадських органiзацiй, якi не беруть

безпосередньої участi у створеннi об'єктiв архiтектури, зокрема право

одержувати в органах влади iнформацiю щодо пiдготовки i прийняття

рiшень з планування, забудови та реконструкцiї населених пунктiв,

окремих територiй i конкретних об'єктiв архiтектури; брати участь в

обговореннi архiтектурних рiшень проектiв у встановленому порядку;

захищати свої iнтереси пiд час проектування i будiвництва нових та

експлуатацiї iснуючих об’єктiв архiтектури вiдповiдно до законодавства

тощо;

- Закон України “Про державнi соцiальнi стандарти та державнi

соцiальнi гарантiї” [116] ст. 25: «контроль за дотриманням законодавства

про державнi соцiальнi стандарти i нормативи та державнi соцiальнi

гарантiї здiйснюється органами державної влади та органами мiсцевого

самоврядування iз залученням громадських органiзацiй та незалежних

експертiв на засадах гласності»;

- Закон України „Про забезпечення санiтарного та епiдемiчного

благополуччя населення” [117] ч. 2 ст. 34 зазначає, що органи, установи

заклади державної санiтарно - епiдемiологiчної служби спiвпрацюють з

державними органами i громадськими органiзацiями, дiяльнiсть яких

спрямована на профiлактику захворювань, охорону здоров'я людини та

57 навколишнього середовища, захист прав громадян на безпечнi умови їх

життєдiяльностi;

- Закон України „Про iнвестицiйну дiяльнiсть” [118] в ч. 2 ст. 1З

передбачає, що проекти цiльових комплексних республiканських програм

розробляються в порядку, що визначається Кабiнетом Мiнiстрiв України з

участю заiнтересованих державних органiв i громадських органiзацiй, i

подаються Кабiнетом Мiнiстрiв України на затвердження Верховнiй Радi

України у складi Основних напрямiв економiчного i соцiального

розвитку республiки;

- Закон України „Про лiцензування певних видiв господарської

дiяльностi” [119], зокрема ст. 6: «склад експертно - апеляцiйної ради

формується з державних службовцiв, науковцiв, iнших фахiвцiв та

представникiв громадських організацій; до складу експертно -

апеляцiйної ради залучаються незалежнi експерти та представники

громадських органiзацiй у кiлькостi не менше нiж двадцять вiдсоткiв

загальної кiлькостi членiв цiєї ради»;

- Закон України „Про прокуратуру” [120] ч. 5 ст. 32: «громадськi

органiзацiї та фiзичнi особи можуть подавати до Квалiфiкацiйно -

дисциплiнарної комiсiї прокурорiв iнформацiю щодо доброчесностi

кандидатiв на посаду прокурора протягом одного мiсяця з дня офiцiйного

оприлюднення списку кандидатiв, якi успiшно склали квалiфiкацiйний

іспит»;

- Закон України „Про рекламу” [121]. Ч. 4 ст. 27 передбачає:

«державний комiтет у справах захисту прав споживачiв та його органи в

Автономнiй Республiцi Крим, областях, мiстах Києвi та Севастополi за

поданням державних органiв i громадських органiзацiй або самостiйно у

випадках, передбачених цiєю статтею, крiм тих, якi вiднесено виключно

до компетенцiї Антимонопольного комiтету України та якi регулюються

законодавством з питань авторського права та сумiжних прав, мають

право накладати штрафи на суб'єктiв пiдприємницької діяльності»;

58

- Закон України „Про сприяння соцiальному становленню та

розвитку молодi в Українi" [122]. В ч. 4 ст. 7 записано: «держава сприяє

створенню молодiжних центрiв працi, а також молодiжних громадських

органiзацiй (агентства, бiржi, бюро та iншi) для забезпечення

працевлаштування молодi, реалiзацiї програм професiйного навчання

молодi та вдосконалення її професiйної майстерності; дiяльнiсть

молодiжних центрiв працi може фiнансуватися за рахунок коштiв

державного фонду сприяння зайнятостi населення, передбачених на цi

цiлi»; в ч. 2 ст. 14 «молодiжнi громадськi органiзацiї мають право вносити

до органiв виконавчої влади, органiв мiсцевого самоврядування

пропозицiї з питань соцiального становлення та розвитку молодi»;

- Закон України „Про стандартизацiю” [123] в ст. 13 вказує, що

Керiвна рада є дорадчо - наглядовим органом нацiонального органу

стандартизацiї та формується на паритетних засадах з представникiв

громадських об’єднань, суб’єктiв господарювання, органiзацiй роботодавцiв

та їх об’єднань; громадських органiзацiй споживачiв; iнших громадських

об’єднань та професiйних спiлок;

- Закон України „Про статус i соцiальний захист громадян, якi

постраждали внаслiдок Чорнобильської катастрофи" [124]. В ст. 17

записано: "громадськi органiзацiї органiзують щорiчне медичне

обстеження (диспансеризацiю), санаторно - курортне лiкування всiх осiб,

якi постраждали внаслiдок Чорнобильської катастрофи, запроваджують

систему радiацiйно - екологiчного, медико - генетичного, медико -

демографiчного монiторингу на територiї України. Цими органами у

регiонах найбiльшого зосередження осiб, якi постраждали, створюються

спецiалiзованi центри, в тому числi дитячi, для обстеження, лiкування,

соцiально - психологiчної реабiлiтацiї та профорiєнтацiї потерпiлих осiб;

- Закон України „Про фiзичну культуру i спорт” [125]. Ст. 6

зазначає, що центральнi органи виконавчої влади взаємодiють з

вiдповiдними громадськими органiзацiями фiзкультурно - спортивної

59 спрямованостi. «Окремi повноваження можуть бути делегованi

вiдповiдним громадським організаціям» (ст. 18); «державна програма

розвитку фiзичної культури i спорту розробляється за участю

громадських організацій» (ч. 5 ст. 26); «розподiл державних коштiв з

фiнансового забезпечення фiзичної культури i спорту здiйснюється з

урахуванням пропозицiй вiдповiдних громадських організацій» (ч. 3 ст.

28); «органи виконавчої влади з фiзичної культури i спорту, з питань

освiти та охорони здоров'я з урахуванням пропозицiй вiдповiдних

громадських органiзацiй визначають…» (ч. 2 ст. 30); «громадськi

органiзацiї фiзкультурно - оздоровчої та спортивної спрямованостi

можуть користуватися матерiальною, в тому числi фiнансовою,

пiдтримкою держави» (ч. 5 ст. 32); «держава сприяє розвитку суспiльної

активностii залучає громадськi органiзацiї до управлiння в галузi фiзичної

культури i спорту» (ст. 33);

- Законом України „Про Центральну виборчу комiсiю” [126] в ч. 2

ст. 4 передбачено наступне: на засiданнях Комiсiї мають право бути

присутнiми офiцiйнi спостерiгачi мiжнародних органiзацiй, громадських

органiзацiй України;

- Закон України „Про Червону книгу України” [127] ч. 3 ст. 14:

«пропозицiї про занесення до Червоної книги України видiв тваринного

або рослинного свiту можуть вносити громадськi органiзацiї. Аналiз та

узагальнення пропозицiй щодо занесення видiв тваринного i рослинного

свiту до Червоної книги України здiйснюються Нацiональною комiсiєю з

питань Червоної книги України; до складу Нацiональної комiсiї з питань

Червоної книги України включаються представники громадських

організацій (ч. 4 ст. 15);

- Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження

Положення про Зелену книгу України” [128]. Ч. 8 Постанови: «пропозицiї

щодо занесення до Зеленої книги чи вилучення з неї рослинних

угруповань можуть подаватися громадськими органiзацiями;

60

- Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження

Положення про порядок визначення наукових об'єктiв, що становлять

нацiональне надбання” [129] ч. 5 Положення: «інiцiатором внесення

об'єкта до реєстру або вилучення його з реєстру може бути громадська

органiзацiя;

- Указ Президента України „Питання Комiтету з Державних премiй

України в галузi науки i технiки” [130]. Пунктом 3 ч. 5 зазначено: «до

складу Комiтету входять представники громадських організацій»;

- Указ Президента України „Питання Комiтету iз Державної премiї

України в галузi архiтектури” [131]. Ч. 2 п. 5: “склад Комiтету

формується за поданням голови Комiтету з числа найбiльш авторитетних,

вiдомих та висококвалiфiкованих архiтекторiв – представникiв

проектних та наукових органiзацiй, вищих навчальних закладiв, органiв

виконавчої влади, професiйних творчих спiлок та громадських

організацій».

Регламентацiя прав недержавних громадських органiзацiй в

окремих галузях є свого роду соцiальним замовленням вiдповiдних

послуг. Виконання недержавними громадськими організаціями вказаних

функцiй i взаємодiя цих органiв з вiдповiдними урядовими структурами є,

по сутi, реалiзацiєю соцiального замовлення.

Щодо пiдзаконного рiвня правового забезпечення органiзацiї та

дiяльностi громадських органiзацiй, то його становлять наступнi акти:

постанова Кабiнету Мiнiстрiв України «Про затвердження зразкiв свiдоцтв

про реєстрацiю громадського об’єднання як громадської органiзацiї чи

громадської спiлки та про акредитацiю вiдокремленого пiдроздiлу iноземної

неурядової органiзацiї» вiд 26 грудня 2012 р. № 1193; постанова Кабiнету

Мiнiстрiв України «Про затвердження Порядку ведення Реєстру громадських

об’єднань та обмiну вiдомостями мiж зазначеним Реєстром i Єдиним

державним реєстром юридичних осiб та фiзичних осiб – пiдприємцiв» вiд 19

грудня 2012 р. № 1212; постанова Кабiнету Мiнiстрiв України «Про

61 реєстрацiю символiки громадського об’єднання» вiд 19 грудня 2012 р. №

1209; наказ Мiнiстерства юстицiї України «Про порядок пiдготовки та

оформлення рiшень щодо громадських об’єднань» вiд 14 грудня 2012 р. №

1845/5; наказ Мiнiстерства юстицiї України «Про затвердження Положення

про Центральний державний архiв громадських об’єднань України» вiд 21

травня 2012 р. № 755/5 та інші [132]. При цьому необхiдно звернути увагу на

те, що пiдзаконна нормотворча дiяльнiсть у зв’язку з введенням в дiю з 1

сiчня 2013 р. Закону України «Про громадськi об’єднання» досi триває.

Право на об’єднання громадян для здiйснення i захисту своїх прав i

свобод, а також задоволення iнтересiв регламентовано Конституцiєю

України. Дiюче законодавство не мiстить законодавчо закрiпленого

визначення поняття недержавної громадської органiзацiї. Безперечно, це

викликає проблеми при застосуваннi поняття. В законодавствi, в

доктринальних джерелах зустрiчаються термiни «неприбутковi органiзацiї»,

«некомерцiйнi органiзацiї», «неурядовi органiзацiї». Вiдсутня єднiсть в їх

тлумаченнi, в цьому зв’язку iнколи цi поняття можуть як роздiлятись, так i

ототожнюватись. Таким чином, iснує нагальна потреба в законодавчому

фiксуваннi зазначених термiнiв.

Вiдсутнiсть єдиного тлумачення недержавних громадських органiзацiй

та основного регулюючого їх дiяльнiсть закону негативно впливає i на якiсть

правового регулювання спiвпрацi органiв державної влади з недержавними

громадськими організаціями.

Участь недержавних громадських організацій в публiчному управлiннi

сприяє демократизацiї, слугує показником розвитку громадянського

суспiльства в країнi. Недержавні громадські організації виконують роль

посередника мiж людиною i державою. Чим бiльш залучаються недержавнi

громадськi органiзацiї до державно - управлiнських процесiв, тим

ефективнiше публiчне управлiння, громадянське суспiльство стає бiльш

розвинутим, а держава – демократичною.

Класифiкують недержавні громадські організації за рiзними

62 критерiями, зокрема за цiлями дiяльностi, за галузями, за сферою дiї, за

груповими ознаками, за масштабами дiяльностi.

Проаналiзувавши джерела адмiнiстративно - правового забезпечення

дiяльностi недержавних громадських органiзацiй зазначимо наступне.

Iснування й функцiонування недержавних громадських органiзацiй є

одним з проявiв рiвня демократiї в державi. Недержавнi громадськi

органiзацiї грають ключову роль у розбудовi громадянського суспiльства.

Водночас, чиннi адмiнiстративно - правовi засади дiяльностi недержавних

громадських організацій потребують наступного поглиблення й

вдосконалення. Рiвень взаємодiї органiв державної влади з недержавними

громадськими організаціями залишається недостатнiм, форми i механiзми –

невiдпрацьованими, обмежений вплив недержавних організацій на прийняття

i реалiзацiю державно - управлiнських рiшень. Виходячи з виконаного

аналізу, можна зробити висновок про важливiсть розуміння специфiки

дiяльностi громадських органiзацiй, оцiнки сучасного стану адмiнiстративно

- правового забезпечення та тенденцiй розвитку правового регулювання

дiяльностi неурядових органiзацiй в Українi, необхiднiсть подальшого

розвитку вiтчизняної джерельної бази. Потребують також дослiдження

питання спiвробiтництва недержавних громадських організацій з органами

державної та мiсцевої влад, засобами масової інформації, участi у

формуваннi державної полiтики, розробцi регуляторних актiв тощо.

Результати дослiдження адмiнiстративно - правових засад дозволяють

виявити проблеми та перешкоди на шляху розвитку одного з важливих

iнститутiв громадянського суспiльства та внести вiдповiднi пропозицiї з

вдосконалення джерел адмiнiстративно - правового забезпечення дiяльностi

недержавних громадських органiзацiй.

У складi адмiнiстративно - правового забезпечення недержавних

громадських органiзацiй можна видiлити загальнi, спецiальнi та iншi джерела

адмiнiстративно - правового забезпечення їх дiяльностi.

До загальних та спецiальних джерел адмiнiстративно - правового

63 забезпечення дiяльностi недержавних громадських організацій вiдносяться

Закони України, укази Президента України, постанови i розпорядження

Кабінету Міністрів України, що присвяченi дiяльностi тих чи iнших

недержавних організацій або наданню тих чи iнших соцiальних послуг

населенню. До такого роду документiв слiд вiднести Закони України: «Про

громадськi об'єднання» (від 2012 року), «Про соцiальнi послуги» (2003 р.),

«Про полiтичнi партiї в Українi» (2001 р.), «Про благодiйну дiяльнiсть та

благодiйнi органiзацiї» (2012 р.), «Про професiйних творчих працiвникiв та

творчi спiлки» (1997 р.), «Про свободу совiстi та релiгiйнi органiзацiї» (1991

р.), «Про молодiжнi та дитячi громадськi органiзацiї» (1998 р.), «Про

професiйнi спiлки, їх права та гарантiї дiяльностi» (1999 р.) та iн.

Як базове джерело адмiнiстративно - правового забезпечення

дiяльностi недержавних громадських організацій, Закон України вiд 22

березня 2012 року «Про громадськi об'єднання» сприяє залученню

представникiв громадських органiзацiй до вироблення важливих державних

рiшень. В той же час цей Закон передбачає можливiсть утворення, але не

визначає ефективних механiзмiв залучення недержавних громадських

організацій до формування державної полiтики.

До iнших джерел адмiнiстративно - правового забезпечення дiяльностi

недержавних громадських органiзацiй слiд вiднести нормативно - правовi

акти, якi передбачають залучення громадськостi як одного iз засобiв до

вирiшення тих соцiальних задач, задля яких прийнято вiдповiдний

нормативно - правовий акт.

На сьогоднiшнiй день iснує велика кiлькiсть нормативних актiв, якi

закрiплюють функцiї недержавних громадських організацій в тих чи iнших

сферах дiяльностi, взаємодiю окремих органiв державної влади з

неурядовими органiзацiями.

Регламентацiя прав неурядових органiзацiй в окремих галузях є

свого роду соцiальним замовленням вiдповiдних послуг. Виконання

недержавними громадськими організаціями вказаних функцiй i взаємодiя

64 цих органiв з вiдповiдними урядовими структурами є, по сутi, реалiзацiєю

соцiального замовлення.

Водночас, нинi триває пiдзаконна нормотворча дiяльнiсть щодо

питання регулювання дiяльностi недержавних громадських організацій в

Українi.

Незважаючи на покращення законодавчого забезпечення дiяльностi

недержавних громадських організацій, зокрема прийняття нового Закону

України «Про об’єднання громадян», який вступив в дiю з 1 сiчня 2013 року,

правове регулювання даного iнституту громадянського суспiльства не

позбавлено недолiкiв.

Пiдсумовуючи вищевикладене, слiд зазначити, що правове поле

забезпечення дiяльностi недержавних громадських та їх взаємодiї з органами

державної влади не має цiлiсного характеру, мiстить прогалини та

недостатньо ефективно стимулює розвиток недержавних громадських

органiзацiй.

65 РОЗДIЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ВЗАЄМОДІЇ

ІНСТИТУТІВ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА З ОРГАНАМИ

ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

3.1. Аналiз сучасного стану взаємовiдносин органiв державної

влади з iнститутами громадянського суспiльства в Українi

Україна здiйснює складний демократичний перехiд до полiтично

органiзованого, вiдповiдального суспiльства нової якостi, в якому поступово

пiдвищується рiвень дiлової активностi та полiтичної участi громадян,

забезпечення їхнiх прав i свобод, формується нова структура соцiального

простору [133, c. 5].

Однiєю iз найсуттєвiших ознак розвитку демократичних iнституцiй в

Українi В.Павлов називає розширення сфери громадських iнiцiатив у

масштабах вiтчизняного суспiльства. Нинi громадськi утворення мiського та

районного рiвнiв вирiшують не лише соцiальнi питання, а й виходять на

рiвень обговорень бiльш широких питань, суттєвих для суспiльства в цiлому

[134, c. 116].

Нинi Україна перебуває на важливому та складному етапi свого

розвитку, перiод становлення полiтичних процесiв, який пов’язаний з

переходом на нову систему громадських вiдносин державного управлiння. За

кiлькiсними показниками (кiлькiсть партiй, громадських органiзацiй,

асоцiацiй i т.п.) наша країна начебто має розвинене громадянське

суспiльство, а за якiсними – рiвень впливу партiй i громадських органiзацiй

на суспiльнi процеси, їх структурно - функцiональнi показники, полiтична i

моральна якiсть їх лiдерiв тощо – наша країна серйозно поступається

центрально - європейським постсоцiалiстичним країнам [135, с. 80].

Сучасний стан державного управлiння в Українi не вiдповiдає тим

вимогам та завданням, якi може поставити перед владою громадянське

суспiльство. По - перше, це пов’язано з тим, що громадяни України

66 виявилися бiльш готовими до тих змiн, якi сталися у державi. Подiї, якi

вiдбулись наприкiнцi 2013 - на початку 2014 та вiдбуваються зараз,

створюють новi виклики для органiзацiй громадянського суспiльства.

Євромайдан продемонстрував наскiльки потужним є потенцiал суспiльства

до громадської активностi.

Бiльше того, громадяни вiдчули себе суб’єктами полiтичного процесу,

якi не тiльки делегують свої права, а й вимагають їх повернути назад як

головному носiєвi влади. Суспiльство повернуло собi функцiї, переданi

ранiше державi. Образно кажучи, громадянське суспiльство певною мiрою

«поставило державу на своє мiсце», вiдiбравши в неї свої найважливiшi

ознаки, функцiї i повноваження (соцiальна i економiчна самоорганiзацiя та

саморегуляцiя, формування права, громадський контроль, створення i

надання цiлком певних повноважень державним органам, суверенiтет народу,

нацiї). Було доведено, що за добровiльного об’єднання значної кiлькостi

громадян iснує реальна можливiсть впливу суспiльства на державну владу i

макрополiтичнi процеси, ефективного вiдстоювання iндивiдами своїх

громадянських прав i свобод.

Таким чином, Україна здобула не лише державний, але й нацiональний

суверенiтет. Народ, суспiльство заявили про себе як про носiя суверенiтету,

джерело влади i вимагали вiд державної влади вiдповiдального виконання

делегованих їй функцiй [136, с. 4]. Українськi громадяни стали бiльш

активними, мобiльними та вiдповiдальними, нiж дiюча система влади, нiж

владна елiта, що зумовлюється як вiдсутнiстю у нiй iнтелектуальної

конкуренцiї, так i нехтуванням необхiднiстю готуватися до нових

випробувань.

Пiдтримуючи думку М. Бойчук [137, с. 172], можна стверджувати, що в

ходi формування громадянського суспiльства iснує проблема досягнення

необхiдного балансу мiж державою та механiзмами її впливу на нього, з

одного боку, та громадянським суспiльством i його механiзмами

саморозвитку i соцiального контролю – з другого.

67

Справедливо зауважують В.Бех, Г.Нестеренко, що громадська

самоорганiзацiя та активнiсть є важливим чинником, який стимулює процес

розвитку державного управлiння [2, c. 265].

Слушно зазначає Н.Гудима, “що на нинiшньому етапi розвитку

державницько - управлiнських вiдносин в українському суспiльствi

зберiгаються традицiї адмiнiстративно - бюрократичної системи державної

влади з елементами авторитарного характеру. Внаслiдок цього система

органiв державного управлiння в Українi продовжує претендувати на

одностороннє визначення основних цiлей та напрямiв державної полiтики, в

тому числi й щодо власного реформування поза межами полiтичного

процесу” [138, с. 288]. Характер взаємодiї органiв державної влади з

органiзацiями громадянського суспiльства в України сьогоднi визначається,

на жаль, можливiстю задоволення першими за рахунок останнiх своїх

бюрократичних потреб.

Реалiями вiтчизняного життя є те, що сьогоднi недостатньо

враховується конструктивний потенцiал iнститутiв громадянського

суспiльства, якi фактично виступають цiлком реальною формою

забезпечення i реалiзацiї громадянських iнiцiатив. Як зазначає Ю.Шаров, –

особливiстю процесiв трансформацiй у суспiльствi є те, що iнiцiатори змiн

змушенi змiнюватися самi, i часто це є найскладнiшим у здiйсненнi змiн.

Безпосередньо це стосується персоналу органiв влади й управлiння всiх

рiвнiв, традицiйна професiйна ментальнiсть яких ще досить далека вiд

управлiнської iдеологiї, яка задається мiсiєю цих органiв [139, с. 7].

На процес оптимiзацiї взаємодiї держави та органiзацiй громадянського

суспiльства впливає iнформацiйна закритiсть, що притаманна органам

державної влади, а також вiдсутнiсть зворотного зв’язку з громадянами

негативно впливає на процес оптимiзацiї взаємодiї держави iiнститутiв

громадянського суспiльства [140, с. 18]. Владна елiта, нажаль, не

заiнтересована в iснуваннi соцiального лiфта, у вiдкритому спiлкуваннi з

громадянами.

68

Без належного iнформацiйно - аналiтичного забезпечення не може бути

успiшної взаємодiї органiв державної влади з iнститутами громадянського

суспiльства. Об’єктивне iнформування громадян про дiяльнiсть органiв

державної влади та державних службовцiв згiдно iз законодавством України,

дебюрократизацiя вiдносин мiж державними структурами i громадянами

забезпечить демократичний розвиток нашої держави, її економiчний та

соцiальний розвиток.

У такiй ситуацiї важливо пiдтримувати двостороннiй потiк iнформацiї.

Пiдґрунтям такого пiдходу є принцип, згiдно з яким громадськi рухи дають

змогу впливати на себе в тому разi, коли влада готова до дiалогу з ними з

метою узгодження своєї дiяльностi [141, с. 20].

Дiалог iз громадськiстю, який має на метi органiзацiю громадської

участi, багато в чому залежить вiд ефективностi такої органiзацiї, коректностi

й справедливостi процедур, поваги до партнерiв по дiалогу [142, с. 21].

Слушно зазначає О.Пухкал, що в Українi на сучасному етапi її

суспiльно - полiтичного розвитку винятково важливою складовою

модернiзацiї системи державного управлiння, демократичного розвитку

суспiльства стає впровадження принципiв прозоростi та вiдкритостi в

дiяльностi органiв державної влади, а отже обiзнаностi та розширення участi

громадськостi в процесах визначення цiлей суспiльного розвитку, пiдготовцi

та ухваленнi рiшень. Реалiзацiя цих принципiв в дiяльностi органiв

публiчного управлiння є важливим чинником демократизацiї влади та

розвитку громадянського суспiльства. Водночас прозорiсть i вiдкритiсть

публiчного управлiння сприяє досягненню соцiальної стабiльностi, пiдвищує

ефективнiсть функцiонування державної влади та рiвень довiри громадян до

влади [143, c. 154].

Для створення сприятливих умов модернiзацiї публiчного управлiння є

необхiдним подолання гальмуючих факторiв:

– недоскональнiсть нормативно - правової бази щодо участi інститутів

громадянського суспільства в публiчному управлiннi;

69

– прояви радянського бюрократизму в сучаснiй системi державного

управлiння;

– високий рiвень корупцiї;

– iнформацiйна iзольованiсть;

– вiдсутнiсть дiєвого взаємоконтролю мiж інститутами громадянського

суспільства та органами державної влади;

– недосконалий механiзм i невеликий розмiр державного фiнансування

недержавних громадських організацій.

Висвiтлення взаємодiї мiж правовою, соцiальною державою та

громадянським суспiльством зумовлює фiксацiю положення про те, що

взаємозв’язок мiж ними має бути визначеним як дiалектичний синтез:

громадянське суспiльство потребує iснування демократичної, правової,

соцiальної держави, як своєї передумови, водночас тiльки розвинене

громадянське суспiльство, широке й активне залучення мас до державно -

полiтичних процесiв уможливлює створення правової, соцiальної держави,

що є основою стабiльностi, демократичного правового режиму, мiцної

авторитетної державної влади та запорукою державного спокою [59, с. 124].

Зв’язок мiж демократiєю та зрiлiстю громадянського суспiльства

очевидний, але й досi в Українi є певний дефiцит розумiння, що власне є

громадянським суспiльством i чиї iнтереси воно виражає. Бiльшiсть

ототожнює його iз сферою недержавних вiдносин. Громадянське суспiльство

як складна соцiальна система, здатна до самоорганiзацiї, вiдiграє в сучасному

цивiлiзацiйному процесi провiдну роль та, взаємодiючи з державою, формує

її iнституцiональнi засади, iнiцiює в нiй необхiднi змiни, i насамперед змiни в

системi державного управлiння як процесi реалiзацiї цiлей i функцiй

держави.

Водночас, взаємовiдносини держави i громадянського суспiльства є

вiдносним показником розвитку останнього.

70

3.2. Свiтовi тенденцiї модернiзацiї державного управлiння: досвiд

для України

Багато десятилiть кращi уми людства зайнятi теоретичними та

практичними пошуками такого стану державно - управлiнської системи, коли

держава i людина стануть основами соцiального життя, що

взаємодоповнюються [60, с. 28].

Сучасне iнформацiйне суспiльство, пiддаючи сумнiву традицiйнi

моделi управлiння, викликає появу нових способiв та концепцiй управлiння.

У зв’язку з цим потрiбна спiльно розроблена державою i органiзацiями

громадянського суспiльства концепцiя оптимiзацiї їх стратегiчної взаємодiї

[144]. В контекстi вироблення i впровадження власної вiтчизняної концепцiї

реформування системи державного управлiння, важливим видається аналiз

сучасних наукових i практичних концепцiй, якi визначають новi пiдходи до

модернiзацiї системи державного управлiння.

Серед проаналiзованих концепцiй, на нашу думку, найпершої уваги

заслуговує концепцiя «governance». Для опису нової управлiнської моделi

найбiльш вдалим за смислом українським аналогом на сьогоднi є термiн

«врядування».

Нова форма управлiння як «governance» стала результатом

iнтерактивного соцiально - полiтичного управлiння. Загальний змiст

концепцiї «governance» полягає в тому, що державне управлiння втрачає

колишню твердiсть, деталiзованiсть i регламентованiсть; воно базується

скорiше на горизонтальних, нiж на вертикальних зв'язках мiж урядовими

органами, iнститутами громадянського суспiльства та асоцiацiями

приватного бiзнесу. Подiбне управлiння вiдрiзняється як вiд простого

адмiнiстрування, за якого джерелом полiтичних рiшень виступає винятково

полiтичне керiвництво, так i вiд ринкової моделi з її акцентом на

торговельнiй угодi, де кожний учасник намагається максимiзувати свою

вигоду [145, c. 277].

71

В цiлому концепцiя характеризується наступними ознаками:

По - перше, державне (ширше – публiчне) управлiння розглядається як

функцiя суспiльної координацiї, виконувати яку покликанi не тiльки

професiонали - керiвники, а й структури та iнститути громадянського

суспiльства; i тут мова йде не стiльки про вплив, скiльки про участь.

По - друге, державнi справи, державнi органи та органiзацiї стають

публiчними та вiдкритими для громадської дискусiї, а остання – важливим

ресурсом вироблення полiтико - управлiнських рiшень.

По - третє, пiдставою вироблення полiтичних i органiзацiйно -

управлiнських рiшень стає прагнення до досягнення загального добра,

спiльного iнтересу, якi визначаються i державою, i громадськими учасниками

процесу; нiхто не має права узурпувати вираження спiльного iнтересу.

По - четверте, державне управлiння як управлiння державними та

громадськими справами дiстає оцiнки не лише з погляду прагматичних

критерiїв ефективностi, але й вбирає полiтико - моральнi критерiї; етичний

кодекс стає важливою складовою оцiнки управлiнської дiяльностi.

По - п’яте, процес полiтико - управлiнської дiяльностi оснащується

новими формами та механiзмами, що застосовують такi незвичнi для

колишнiх моделей складовi, як громадська експертиза, громадськi форуми,

державно - громадськi комiсiї тощо [146, с. 227].

В порiвняннi, документи «Програми розвитку» ООН пiдкреслюють

iнший змiст термiна «governance» [147]. Iснує, щонайменш, п’ять рiзних

контекстiв уживання термiна «governance» як методу управлiння: як мiнiмум

втручання держави; як корпоративне управлiння; як новий державний

менеджмент; як «гарне управлiння»; як мережа, що самоорганiзується [145, с.

52].

Концепцiя полiтичних мереж ґрунтується на фундаментальнiй позицiї:

iдеї, вiрування, цiнностi, iдентичнiсть i довiра не тiльки мають значення для

полiтичних мереж; вони є конструктивними для логiки взаємодiї мiж

членами мережi. На вiдмiну вiд понять система або структура тут акцент

72 робиться на активнiй i усвiдомленiй взаємодiї акторiв, що формують

полiтичний розвиток i що брали участь у його виконаннi [143, c. 173].

Отже, концепцiя суспiльно - полiтичних мереж змiнює статус держави

як найважливiшого iнституту, який виробляє, впроваджує та реалiзовує

полiтику:

1) при мережному пiдходi держава i її iнститути є хоча й важливим, але

лише одним з акторiв виробництва полiтичних зв'язкiв на противагу iдеї

домiнантної ролi держави;

2) у концепцiї полiтичних мереж державнi структури розглядаються як

«зчепленi» з iншими агентами полiтики та змушенi вступати в обмiн своїми

ресурсами з ними, на противагу iдеї вiдносної незалежностi держави в

полiтицi,

3) мережний пiдхiд пропонує новий тип управлiння — «керiвництво»,

«управлiння» (governance), загальна характеристика якого знайшла

вираження у формулi «управлiння без уряду», «governing without government»

на противагу iдеї державного управлiння як iєрархiчно органiзованої системи

[148, с. 152].

Однiєю iз характерних рис сучасного державного управлiння та

важливим напрямом його модернiзацiї є управлiння за допомогою соцiальних

проектiв та державних програм.

В сучаснiй державно - управлiнськiй науцi, а також соцiологiї

соцiальний проект розглядається як мультифункцiональний механiзм, який

спрямований на вирiшення трьох основних завдань: взаємодiя державних

структур, комерцiйних та некомерцiйних органiзацiй; iнновацiйнi вирiшення

соцiальних проблем; залучення додаткових джерел фiнансування надання

соцiальних послуг [149, с. 85].

Виходячи з динамiзму змiн, що вiдбуваються останнiми роками в

системi державного управлiння сучасної України, цiлком iмовiрно очiкувати

iнтенсифiкацiю викликiв та запитiв з боку суспiльства, що, у свою чергу,

поставить на порядок денний питання повноцiнного залучення до

73 управлiнських процесiв, передусiм, на мiсцевому рiвнi, представникiв

громадськостi, бiзнесу та iнших соцiальних учасникiв.

Одним iз ефективних iнновацiйних механiзмiв взаємодiї органiв влади

та громадських органiзацiй є соцiальне партнерство. Воно являє собою

принцип соцiальної взаємодiї рiзноманiтних iнститутiв влади, бiзнесу та

«третього сектора», що дає можливiсть соцiальним акторам вiльно виражати

свої iнтереси, знаходити цивiлiзованi способи їхньої гармонiзацiї та реалiзацiї

в умовах ринкової економiки. На сучасному етапi соцiальне партнерство

характеризується як певна система управлiнської дiяльностi на основi якостi

рацiонального, добровiльного та рiвноправного вибору всiма сторонами

рiшень iз врахуванням, з одного боку, прiоритетiв суспiльних iнтересiв з

приводу досягнення суспiльних благ, пiдвищення якостi життя, з iншого –

збереження та змiцнення цiлiсностi держави, формування вiдкритого

громадянського суспiльства [146, c. 215].

Досягнути ефективного спiвробiтництва мiж державними службовцями

та органiзацiями недержавного сектора можна за добре органiзованої

системи експертно - консультативних послуг, надаваних працiвниками

органiв державної влади зовнiшнiм стосовно системи державного управлiння

громадянам, органiзацiям та соцiальним групам. Головними проблемами, що

заважають органiзацiям громадянського суспiльства проводити успiшнi

консультацiї з органами державної влади, фахiвцi називають низьку

чисельнiсть членiв органiзацiй, невмiння мобiлiзовувати широку

громадськiсть; правовi механiзми захисту прав громадян i механiзми участi в

прийняттi рiшень часто iгноруються владою; держава та мiсцевий бiзнес

поки що не готовi фiнансувати достатньою мiрою iнститути громадянського

суспiльства; судова система України не гарантує доступу до правосуддя [150,

с. 18–19].

Таким чином, ефективне консультування (як внутрiшнє, так i зовнiшнє)

та експертне оцiнювання є на сьогоднiшнiй день одними з основних

iнструментiв пiдготовки, прийняття та впровадження обґрунтованих,

74 вивiрених, професiйних управлiнських рiшень у сферi державного

управлiння.

На сьогоднi до перешкод на шляху посилення ефективностi ролi

органiзацiй громадянського суспiльства у системi державного управлiння

слiд вiднести небажання багатьох представникiв органiв державної влади

спiвпрацювати з громадськiстю. У державнiй службi практично немає посад,

передбачених для здiйснення функцiй органiзацiї роботи з iснуючими

громадськими органiзацiями i стимулювання створення нових органiзацiй,

якi б у межах заданої компетенцiї брали на себе вiдповiдальнiсть за суспiльно

кориснi справи [151].

Сьогоднi суспiльство особливо потребує державних службовцiв,

здатних бачити соцiально - економiчнi та полiтичнi проблеми i тенденцiї

розвитку суспiльства з позицiї «державної людини», впроваджувати в

практику державної служби новi форми пiдтримки та використання творчої

активностi громадян, постiйно пiдвищувати вимоги до рiвня власного

професiоналiзму та компетентностi. Тому без пiдготовки нового типу

державних службовцiв, здатних спiвпрацювати з недержавними

органiзацiями та ефективно розробляти та впроваджувати iнновацiйнi

механiзми управлiння, модернiзацiя державного управлiння залишається

досить примарним завданням.

Важливим напрямом оптимiзацiї взаємодiї громадського суспiльства та

держави є розробка та реалiзацiя цiльових освiтнiх програм з актуальних

питань i перспективних технологiй розвитку суспiльства для органiзацiї

навчання перспективних представникiв як з боку державної влади, так i

громадського сектору. Реалiзацiя зазначених вище положень сприятиме не

лише посиленню публiчної складової системи державного управлiння, але й

широкому залученню iнститутiв громадянського суспiльства до розробки,

прийняття та впровадження державно - управлiнських рiшень, а також

контролю за їх виконанням.

Виходячи з усього сказаного вище, Україна у контекстi становлення та

75 розвитку громадянського суспiльства потребує модернiзацiї вiтчизняної

системи державного управлiння, формування нової моделi, яка б базувалася

на на європейських стандартах i елементах сучасних свiтових тенденцiй

реформування державно - управлiнських систем з урахуванням нацiональної

специфiки суспiльної трансформацiї.

Узагальнюючи сучаснi свiтовi пiдходи модернiзацiї державного

управлiння, вважаємо доцiльним, при виробленнi нової моделi системи

державного управлiння в Українi, взяти до уваги основнi положення

концепцiй «governance», «суспiльно - полiтичних мереж» та адаптувати їх з

урахуванням вiтчизняної нацiональної специфiки. Крiм того, в процесi

модернiзацiї системи державного управлiння в Українi необхiдним є

впровадження свiтових iнновацiйних механiзмiв та технологiй управлiння,

зокрема:

– управлiння за допомогою соцiальних проектiв та державних програм;

– соцiального партнерства, ефективнiсть якого залежить вiд

органiзованої системи експертно - консультативних послуг;

– цiльових освiтнiх програм для пiдготовки нового типу державних

службовцiв, здатних впроваджувати зазначенiiнновацiйнi механiзми i

технологiї управлiння.

76

3.3. Напрями оптимiзацiї механiзму взаємодiї iнститутiв

громадянського суспiльства з органами державної влади

Зважаючи на необхiднiсть модернiзацiї державного управлiння,

сьогоднi важливим є здiйснення таких iнституцiйних реформ, результатом

яких стануть модифiкацiя управлiнських вiдносин органiв державної влади та

iнститутiв громадянського суспiльства. Упровадження прiоритетних

напрямiв оптимiзацiї взаємодiї громадянського суспiльства та держави – це

необхiдний комплекс полiтико - правових, органiзацiйних, фiнансово -

економiчних та iнформацiйних заходiв.

Термiн “оптимiзацiя” означає процес приведення об’єкта чи системи до

оптимального (найкращого) стану. З огляду на це, пiд оптимiзацiєю

взаємодiїi нститутiв громадянського суспiльства з органами державної влади

в рамках даного дослiдження слiд розумiти перемiщення балансу державно -

управлiнських ресурсiв у бiк органiзацiй громадянського суспiльства, при

чому мова йде не лише про їх потрапляння у цей “коридор”, а й одночасно

про динамiчну участь в iнновацiйних та суспiльно значущих проектах на

мiсцевому та нацiональному рiвнях як iнструменту децентралiзацiї державної

влади.

Серед умов оптимiзацiї взаємовiдносин мiж органами публiчної влади

та iнститутами громадянського суспiльства в першу чергу слiд назвати

наявнiсть учасникiв взаємовiдносин:

− демократичної влади, налаштованої на спiвпрацю;

− розвинутого громадянського суспiльства [152].

Слушно зазначають В.Скуратiвський та В.Трощинський, що

«посилення ролi громадських рухiв сприятиме утвердженню передумов для

переходу до якiсно нового етапу будiвництва громадянського суспiльства –

вiд iнституцiоналiзацiї його структур до повноцiнного здiйснення ними своїх

функцiй” [153, с. 111].

Оптимiзацiя взаємодiї органiв влади i, наприклад, недержавних

77 громадських органiзацiй сприяє демократизацiї, iнтеграцiї та консолiдацiї

суспiльства.

Визнаючи автономнiсть громадянського суспiльства, правова держава

має реагувати на запити i потреби асоцiйованого громадянства, видавати

законодавчi акти та перевiряти їх виконання, iншими словами, вона повинна

створити ситуацiю правової захищеностi громадян, сформувати сприятливе

правове поле для дiяльностi створюваних ними громадських iнститутiв

[154, с. 104]. Очевидно, завдання держави – сприяти процесам

самоорганiзацiї суспiльно - свiдомих громадян та створення прозорих правил

та процедур iнституцiоналiзацiї їх об’єднань.

Слушно зауважує О.Пухкал, що головною умовою оптимiзацiї

взаємодiї iнститутiв громадянського суспiльства з органами державної влади

є формування потреби у органiв влади в постiйнiй взаємодiї з громадянами,

громадськими органiзацiями, що забезпечить iнституцiональний розвиток

державного управлiння та суспiльства в цiлому [143, с.146].

Взаємодiя – це постiйна спiвпраця у вирiшеннi як значних, так i

повсякденних питань, при якiй сторони дiють вiдкрито та прозоро.

Попри численнi науковi дослiдження, на сьогоднi не сформована

унiверсальна модель взаємодiї громадянського суспiльства й iнститутiв

влади, проте, на думку бiльшостi дослiдникiв, в їх основi лежить роль

демократичної держави як уособлення влади i представника громадянського

суспiльства [155, с. 25 – 26].

Однiєю з проблем на шляху модернiзацiї системи вiтчизняного

державного управлiння в цiлому є гостра проблема недовiри до державної

влади з боку громадян. В.Князєв акцентує увагу на тому, що проблема

недовiри є надзвичайно актуальною для органiв державної влади. Серед

основних причин, якi її породжують, варто виокремити технiчнi причини

(вiдсутнiсть у органах державної влади служб зв’язкiв з громадськiстю,

продуманих стратегiй роботи з пересiчними громадянами, недостатнiсть

фахiвцiв з даного профiлю, що провокує нездатнiсть адекватно реагувати на

78 вимоги часу); культурно - iсторичнi причини (визначаються особливостями

полiтичної культури); органiзацiйнi причини (низький рiвень компетенцiї

державних службовцiв, що виявляється у неспроможностi налагодити

ефективну роботу служб зв’язкiв з громадськiстю, що зумовлюється, у свою

чергу, небажанням змiнювати поширений стиль роботи, який

характеризується закритiстю, вiдсутнiстю гласностi); соцiальнi причини

(зумовленi тим, що державна влада iгнорує iнтереси та потреби громадян,

упроваджуючи полiтичнi рiшення, якi не вiдповiдають iнтересам населення)

[156, с. 14].

Говорячи про прозорiсть як один iз необхiдних атрибутiв

управлiнського механiзму будь - якої демократичної держави, насамперед

необхiдно констатувати виняткову iнновацiйнiсть цього феномена за умов

сучасної України. Нинi в Українi ситуацiя iз обiзнанiстю громадян про

дiяльнiсть владних органiв та обговоренням рiшень влади поки що далека

вiд цивiлiзацiйної норми.

Принцип вiдкритостi забезпечує можливостi вiльного доступу

громадян до здiйснення управлiння державними справами безпосередньо,

наприклад на посадах державних службовцiв, або опосередковано, шляхом

участi в демократичних виборах [157, с. 79]. Своєю чергою, прозорiсть як

функцiональна характеристика органiв державної влади та органiзацiй

громадянського суспiльства визначається мiрою поiнформованостi громадян

та їх об’єднань про дiяльнiсть управлiнського апарату та формуванням

ефективного механiзму залучення громадян до прийняття управлiнських

рiшень на основi їх обiзнаностi та за допомогою представницьких iнститутiв

[158, с. 46].

Прозорiсть i вiдкритiсть в дiяльностi органiв державної влади є

важливими чинниками модернiзацiї державного управлiння, становлення

громадянського суспiльства, запорукою утвердження в Українi

демократичних стандартiв щодо взаємодiї органiв державної влади з

громадянами та їхнiми об’єднаннями.

79

Зростання активної участi громадян, покращення взаємодiї органiзацiй

громадянського суспiльства з державою передбачає регулярне iнформування

громадян про дiяльнiсть державних органiв влади. Довiра мiж владою i

громадськiстю виникає в тому разi, якщо забезпечується прозорiсть i

вiдкритiсть вiдносин постiйно. Таким чином, необхiдним напрямом

оптимiзацiї взаємодiї iнститутiв громадянського суспiльства з органами

державної влади виступає створення повноцiнного iнформацiйного простору

взаємодiї з огляду на забезпечення вiльної циркуляцiї iнформацiї мiж

державою та громадськiстю.

У демократичному суспiльствi напрями оптимiзацiї взаємодiї

органiзацiй громадянського суспiльства з органами державної влади, на

думку В.Мартиненка, можна досягнути шляхом створення партнерських

вiдносин мiж громадянами i владою, якi включають у себе постiйний аналiз

проблем, оцiнку проблем та iнтересiв, розвитку взаємодiї, спiвробiтництва i

взаємної вiдповiдальностi; налагодження двостороннього зв’язку,

спрямованого на спiльний пошук шляхiв вирiшення найактуальнiших

проблем; забезпечення довiри з боку громадян до влади, що сприяє

спiльному пошуку варiантiв вирiшення проблем та пiдвищує добробут

громадян [159, с. 8].

Погоджуємося з О.Пухкалом, який партнерство характеризує як певну

систему управлiнської дiяльностi прiоритетiв суспiльних потреб, зростання

добробуту, якостi життя та змiцнення цiлiсностi держави, формування

заможного суспiльства [143, с. 149]. С.Телешун звертає увагу на те, що

партнерство є найбiльш дiєвим рiвнем “спiвуправлiння”. Такий вид взаємодiї

передбачає не лише участь громадян у виробленнi управлiнських рiшень, а й

об’єднання ресурсiв державної влади, бiзнесу та громадянського суспiльства

[160, с. 178].

Партнерство виступає альтернативою диктату i є цивiлiзованим

методом розв'язання соцiальних конфлiктiв на рiзних рiвнях.

Вагомим напрямом модернiзацiї сучасної системи державного

80 управлiння є перехiд вiд моделi “трипартизму” – вiдносин, якi вiдображають

комплекс взаємодiй держави, бiзнесу та профспiлкових органiзацiй, до

моделi “нового соцiального партнерства” – вiдносин, якi вiдображають

мiжсекторальну взаємодiю держави (першого сектора), бiзнесу (другого

сектора) та некомерцiйних органiзацiй (третього сектора) [160, с. 176].

Особливiстю процесу взаємодiї органiв державної влади з

органiзацiями громадянського суспiльства та впливу останнiх на розвиток

Української держави в цiлому є спiвпраця органiзацiй громадянського

суспiльства i бiзнесу, яку слiд розглядати як важливий показник їх здатностi

не просто спiвiснувати поруч iз цим сектором, а й залучати пiдприємницькi

структури до фiнансування власної дiяльностi та встановлювати

взаємовигiднi дiловi вiдносини [161].

Мусимо констатувати, що навiть попри революцiї i певнi змiни у

громадськiй свiдомостi, в Українi не з’явилося нових джерел стабiльного

фiнансування органiзацiй громадянського суспiльства. Передусiм це

пов’язано з тим, що пiдприємницькi органiзацiї поки що побоюються

фiнансувати iнститути громадянського суспiльства, адже, по - перше, бiзнес

заiнтересований отримувати вiддачу вiд вкладених коштiв, а громадськi

органiзацiї, як правило, не мають ефективних важелiв впливу на регiональнi

або центральнi органи влади. По - друге, чинне законодавство практично не

стимулює подiбну доброчинну дiяльнiсть. По - третє, враховуючи досвiд

попереднiх рокiв, пiдтримка структур, якi перебувають в опозицiї до мiсцевої

або регiональної влади може в результатi вилитися у адмiнiстративний тиск

на пiдприємцiв. В результатi цього громадськi органiзацiї мають значнi

проблеми з фiнансуванням, особливо на фонi недосконалостi вiтчизняного

законодавства.

Зазначимо, що органiзацiї громадянського суспiльства України майже

повнiстю залежать вiд фiнансування мiсцевими благодiйниками та

iноземними донорами (75 – 85%). Обсяг такої пiдтримки за умов економiчної

кризи iстотно скорочується, що загрожує виконанню завдань органiзацiй

81 громадянського суспiльства. У середньому лише 2 – 3% бюджету

українськихорганiзацiй громадянського суспiльства формується за рахунок

державного фiнансування. Залучення iнших джерел грошових ресурсiв –

зокрема, членських внескiв та доходiв вiд господарської дiяльностi – також

досить проблематичне для органiзацiй громадянського суспiльства України

[162].

Пiдприємницький сектор зi своїми насамперед фiнансовими

можливостями повинен вiдiгравати значну роль у спробах органiзацiй

громадянського суспiльства впливати на перебiг державної полiтики в країнi.

Так, на користь залучення бiзнесових структур до участi у державницьких

справах свiдчать їх органiзацiйнi здатностi та можливостi; технологiчнi

знання; автентичний пiдхiд до розв’язання нагальних проблем. Водночас в

умовах сучасного українського суспiльства їх часто негативний iмiдж в очах

громадськостi та iншi перепони не дають змоги на разi розглядати цей

варiант як ключовий.

Вагомим кроком до вирiшення цих проблем є створення Ради бiзнес -

омбудсмена, з метою забезпечення прозоростi дiяльностi органiв державної

влади, сприяння зниженню рiвня корупцiї та запобiгання недобросовiснiй

поведiнцi стосовно суб’єктiв пiдприємництва в Українi [163]. Положення про

її створення затверджено Постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 26

листопада 2014 року з урахуванням Меморандуму про взаєморозумiння щодо

пiдтримання української антикорупцiйної iнiцiативи вiд 12 травня 2014 року,

який в свою чергу є результатом травневої трiади Всеукраїнських круглих

столiв нацiональної єдностi. Вони були започаткованi представниками

владиної елiти i проведенi за участю громадських лiдерiв, полiтичних дiячiв

та iноземних дипломатiв з метою вирiшення ключових для українського

суспiльства проблем. Проте, таку владну iнiцiативу до дiалогу з

громадськiстю можна трактувати як пiар кампанiю напередоднi виборiв в

кiнцi травня 2014 року.

В даному зв’язку органам державної влади слiд розглядати

82 розширення взаємодiї органiв державної влади з громадськими iнституцiями

не як чергову передвиборчу кампанiю щодо полiпшення взаємин з

громадськiстю, а як постiйну партнерську спiвпрацю з використанням

потенцiалу громадських об’єднань для задоволення публiчних потреб.

Водночас, перехiд вiд вiдомчої орiєнтацiї дiяльностi держави до орiєнтацiї

на потреби i задачi громадян буде сприяти пiдвищенню рiвня довiри з боку

громадян.

Взаємодiю держави i громадянського суспiльства потрiбно розглядати

саме через спiвробiтництво. Спiвробiтництво – особливий тип вiдносин мiж

публiчною та приватною сферами. На противагу контрактнiй моделi, коли

ключовою фiгурою виступає адмiнiстрацiя, що встановлює мету та об'єкти

угоди, форму кооперацiї та iн., спiвробiтництво має на увазi вироблення

єдиної платформи взаємодiї iз загальними ризиками i вiдповiдальнiстю за

отриманi результати. Як фiксує Є. Вигода, спiвробiтництво досяжне тодi,

коли громадяни i їхнi асоцiацiї одержують повноваження на розв'язання

низки суспiльних завдань: «Надiлення повноваженнями стимулює

автентична вiльна поведiнка громадян без втручання держави. Уряд може

створити зовнiшнi умови для прояву активностiiндивiдiв, груп або

органiзованих iнститутiв. Програмами залучення та спiвробiтництва повиннi

керувати громадяни, а управляти практики, що розумiють їх» [164].

У такому ракурсi великого значення набуває здатнiсть представникiв

органiв державної влади дiяти вiдповiдно соцiальним та полiтичним змiнам.

Нинi об’єднання громадянського суспiльства стають все менш залежними вiд

держави i все бiльше впливають на управлiнськi процеси в Українi.

Розвинене громадянське суспiльство потребує не просто сильних, а

рацiональних та ефективних iнститутiв влади як партнера у розв’язаннi

багатьох проблем.

Готовнiсть органiв державної влади та об’єднань громадянського

суспiльства до партнерських вiдносин та спiльної продуктивної працi

слугують передумовою модернiзацiї системи державного управлiння. Якщо

83 цi взаємовiдносини будуватимуться на основi суперництва – в державi, i у

всiх її iнститутах, вiдстежуватимуть вiдносини суперництва, тобто ми будемо

мати модель розшарованого соцiуму i навпаки, якщо вiдносини влади i

суспiльства будуються на основi взаємодiї, то аналогiчнi вiдносини

проектуватимуться на весь соцiум [165, с. 8 – 9].

Саме сильна держава у партнерському союзiiз зрiлим громадянським

суспiльством здатна створити необхiднi умови для самореалiзацiї її громадян,

демократизацiї українського суспiльства. Побудова нової моделi державного

управлiння, сутнiсною ознакою якої є участь органiзованої громадськостi у

виробленнi, реалiзацiї та контролi виконання конкретних рiшень,

представляється цiлком реальною та вмотивованою.

Становлення України як правової держави, а суспiльства як

громадянського можливе тiльки за умови децентралiзацiї влади i розвитку

мiсцевого самоврядування. Органи мiсцевого самоврядування

мають вiдмiнну вiд органiв державної влади природу та ознаки, якi

спорiднюють їх з iнститутами громадянського суспiльства. Дiї органiв

мiсцевого самоврядування значно бiльше спрямованi в iнтересах суспiльства

анiж дiї органiв державної влади. Тим не менш, на даний час мiсцеве

самоврядування не досягло достатнього рiвня розвитку пiд гальмуючим

впливом законодавчих та економiчних причин, незацiкавленостi з боку

органiв державної влади.

Таким чином, завдяки делегуванню повноважень та їх фiнансуванню з

боку держави, органи мiсцевого самоврядування повиннi стати

посередницькою сполучною ланкою мiж органами державної влади та

iнститутами громадянського суспiльства.

У контекстi соцiального розвитку людства i глобалiзацiї, створення

єдиного iнформацiйного простору є безумовно позитивним процесом. При

цьому суттєво змiнюється змiст взаємодiї у процесi спiльної дiяльностi

суб’єктiв суспiльного життя.

Виходячи з вищевикладеного, слiд констатувати, що Україна в умовах

84 модернiзацiї системи державного управлiння потребує побудови моделi

взаємодiї держави i суспiльства на новiй теоретико - методологiчнiй основi.

Водночас розвиток демократичних процесiв у суспiльствi потребує

координацiї i гармонiзацiї соцiальних взаємодiй, дiєвим елементом яких є

система управлiнських вiдносин, зокрема публiчного управлiння.

При цьому має вiдбуватися поступова змiна типу соцiальних вiдносин мiж

владою i громадськiстю – з вiдносин пiдпорядкування на вiдносини дiалогу,

Технологiї впливу мають змiнитися технологiями взаємоузгодження.

Гармонiзувати iнтереси держави з прагненнями рiзноманiтних

суспiльних об’єднань, автономних асоцiацiй та окремих iндивiдiв – одне з

найголовнiших завдань держави на сучасному етапi. Серед

напрямкiвзниження конфлiктностi у владно - суспiльних взаємовiдносинах

найважливiшими є: удосконалення методiв та форм взаємовiдносин;

законодавче врегулювання проблемних аспектiв взаємовiдносин влади i

громадянського суспiльства; залученняiнститутiв громадянського

суспiльства, що володiють фiнансово - матерiальними ресурсами й

трудовими ресурсами до вирiшення соцiальних питань громадського життя.

По - перше, держава повинна реагувати на запити i потреби

громадянського суспiльства, видавати вiдповiднi законодавчi акти та

слiдкувати за їх виконанням. Вона повинна створити правове поле для

дiяльностiiнститутiв громадянського суспiльства.

По - друге, розвинуте громадянське суспiльство є метою розвитку

суспiльства. Л. Бляхер визначає характеристики, якi є невiд’ємними

елементами громадянського суспiльства: самоорганiзацiя, договiрнi

вiдносини з державою, абсолютне панування права. Вiн також видiляє три

типи негромадянського суспiльства: догромадянське суспiльство,

позагромадянське суспiльство i псевдогромадянське суспiльство [166, с. 47 –

48]. Нерозвиненiсть громадянського суспiльства, слабка державна влада,

протирiччя в системi публiчної влади можуть привести до того, що процес

демократичного транзиту завершиться не встановленням демократiї, а

85 поверненням до тоталiтарних та авторитарних режимiв.

По - третє, подолання бюрократизму матиме позитивний вплив на

функцiонування державного механiзму, а й на вiдносини органів державної

влади з громадськiстю та з iнститутами громадянського суспiльства.

Бюрократизм та тяганину породжує вiдсутнiсть законодавчо оформленої

процедури вирiшення певних питань. Отже, необхiдним є чiтка нормативно -

правова регламентацiя такої процедури.

По - четверте, нагальним є подолання причин корупцiї, а отже й

мiнiмiзацiя її рiвня.

По - п’яте, боротьба з iнформацiйною iзоляцiєю сприятиме

налагодженню спiвпрацi влади та iнститутiв громадянського суспiльства,

водночас пiдвищуватиме рiвень довiри суспiльства до державних iнституцiй.

По - шосте, поєднання державного i громадського контролю

позитивно впливатиме на ефективнiсть публiчного управлiння. Водночас,

доцiльним є напрацювання спецiального закону про громадський контроль.

Розглядаючи напрями оптимiзацiї взаємодiї органів державної влади з

інститутами громадянського суспільства слiд детальнiше зупинитися на

використаннi форм такої взаємодiї. Найбiльш ефективними формами

взаємодiї влади i органiзацiй громадянського суспiльства вважаємо центри

громадського захисту, профiльнi громадськi ради (в т.ч. студентськi ради,

дитячi дорадчi ради); соцiальне замовлення, гранти, суспiльний договiр про

взаємодiю органiв влади та органiзацiй громадянського суспiльства.

Розглянемо їх.

Структури захисту громадських iнтересiв. Збiльшення участi

громадськостi призводить до швидкого зростання та появи нових iнтересiв

населення, що може призвести до “гiперплюралiзму”, де iнтереси груп

домiнують над суспiльними iнтересами. Тобто, можна зробити висновок про

те, що участь громадськостi повинна мати свої межi. Створення структур

захисту громадських iнтересiв є необхiдними для демократичних країн, так

як допомагають вiдслiдковувати потреби громадян та контролювати

86 дiяльнiсть влади щодо забезпечення даних потреб. Такi центри необхiднi в

Українi для посилення ефективностi дiяльностi органiв влади, пiдвищення

довiри до влади з боку громадськостi. В центрах громадської

активностiпрацюють омбудсмени, якi безкоштовно надають громадянам

юридичну консультацiю. Омбудсмен – особа, яка допомагає громадянам в

одержаннi вiдповiдей на запити та скарги щодо дiяльностi представникiв

влади. Вiн не пiдпорядковується владi, тому здiйснює незалежну експертну

оцiнку. Омбудсменом в Українi є Уповноважений Верховної Ради України з

прав людини, хоча вiн, на вiдмiну вiд захiдних традицiй має бюджетне

фiнансування, тому йому йому важко бути незалежним вiд влади. На

мiсцевому рiвнi омбусмени повиннi обиратися громадою. Iнститут

омбудсмена допоможе громадi впливати на владу.

Громадськi ради, студентськi ради, дитячi дорадчi ради –

консультативнi та дорадчi органи при органах публiчної влади [167]. Вони

складаються з представникiв неурядових органiзацiй та громадськостi, якi

зацiкавленi у вiдповiдному секторi державної полiтики. Напрямками

дiяльностi громадських рад i дорадчих органiв при органах публiчної влади є:

обговорення значущих соцiально - економiчних питань; участь у розробцi

проектiв рiшень органiв публiчної влади; експертно - аналiтичне

забезпечення дiяльностi органу публiчної влади; виконання проектiв на

замовлення органiв публiчної влади.

Громадська експертна рада – дорадчий орган, що передбачає участь

iнститутiв громадянського суспiльства в експертизi та розробцi державних

документiв рiзного рiвня, у публiчних акцiях, що проводяться як за

iнiцiативою органiв влади, так і інститутів громадянського суспільства

(наради, конференцiї, громадськi слухання, проведення наукової i

дослiдницької роботи та видання друкованих видань тощо).

Соцiальне замовлення – це комплексна форма залучення недержавних,

в першу чергу громадських i благодiйних органiзацiй, до практичного

розв’язання соцiальних проблем суспiльства, це принципи, правила та

87 положення формування, розмiщення та виконання на контрактнiй основi

замовлень на соцiальнi програми органiзацiями незалежно вiд форм власностi

через конкурсний механiзм.

Суспiльний договiр є письмовою угодою, способом закрiплення

належної практики та формалiзацiї взаємин мiж органами влади i

громадськими органiзацiями з метою забезпечення рiвноправностi спiвпрацi

сторiн на шляху до розв’язання наявних проблем та сприяння розвитку

громад [168, с. 281].

Мунiципальний грант – цiльова безповоротна фiнансова допомога, що

надає органiзацiї громадянського суспiльства уповноважений на це орган

мiсцевого самоврядування вiдповiдно до договору, по якому органiзацiї

громадянського суспiльства може здiйснити комплекс заходiв, виконати

роботи або надати послуги в iнтересах третiх осiб вiдповiдно до мети i

завдань органiзацiї в обсягах, визначених договором.

I мунiципальнi гранти, i соцiальнi замовлення розподiляються через

механiзм конкурсу. Конкурс соцiальних проектiв i програм – спосiб

визначення виконавця соцiального замовлення або виконавця

мунiципального гранта [169, с. 7 – 9].

Актуальною є ще одна форма взаємодiї влади з громадськiстю -

електронне врядування та спiлкування за допомогою iнформацiйних

технологiй. Використання органами публiчної влади у своїй дiяльностi

мережi Internet дозволяє не тiльки надавати iнформацiю про свою дiяльнiсть,

а й отримати iнформацiю про якiсть своєї роботи та отримати пропозицiї

щодо її покращення.

Таким чином, окреслимо необхідні напрямки оптимiзацiї

взаємовiдносин органів державної влади та інститутів громадянського

суспільства:

1) удосконалення методiв та форм взаємовiдносин;

2) законодавче врегулювання проблемних аспектiв взаємовiдносин влади

i громадянського суспiльства;

88

3) залучення iнститутiв громадянського суспiльства, що володiють

фiнансово - матерiальними ресурсами й трудовими ресурсами до

громадської дiяльностi.

Що стосується концептуального бачення вдосконалення

системидержавного управлiння та забезпечення динамiчного розвитку

країни, слiд констатувати незворотнiй соцiальний поступ країни в напрямi

становлення громадянського суспiльства, демократичної правової соцiальної

держави та ефективної системи державного управлiння. Успiшна модернiзацiя

iснуючої системи державного управлiння в Українi є цiлком можливою за умови

оптимiзацiї механiзму комплексної взаємодiї органiв державної влади, органiв

мiсцевого самоврядування, бiзнесу та iнститутiв громадянського суспiльства з

метою вдосконалення соцiальної системи вiдповiдно до публiчних iнтересiв.

Проведений аналiз дає нам змогу навести узагальнення поглядiв на

взаємопов’язанi явища i процеси, якi лежать в основi розв’язання важливої

наукової проблеми суспiльного розвитку – обґрунтування теоретичних i

практичних аспектiв оптимiзацiї взаємодiї iнститутiв громадянського

суспiльства з органами державної влади, та окреслити наступнi засади

модернiзацiї iснуючої української системи державного управлiння:

Не зважаючи на створенi правовi умови для становлення суспiльства в

Українi як органiзованого та громадянського, необхiдно констатувати

низький рiвень практичного залучення iнститутiв громадянського

суспiльства до розроблення, прийняття та реалiзацiї державно -

управлiнських рiшень. Залишається вiдкритим питання делегування

iнститутам громадянського суспiльства окремих функцiй органiв державної

влади, передусiм в соцiальнiй та комунальнiй сферах, сферах культури,

спорту тощо. Крiм того, цiлком можливим є розподiл вiдповiдальностi мiж

iнститутами громадянського суспiльства та органами державної влади.

Громадськi органiзацiї, якi здатнi висвiтлювати iнтереси суспiльства,

мiсцевих громад, та представляти суспiльнiiнтереси при взаємодiї з органами

державної влади, здебiльшого не мають вiдчутного впливу на процеси

89 прийняття та реалiзацiї управлiнських рiшень. В усiх сферах державного

управлiння, при остаточному прийняттi рiшень, громадська думка та

результати консультацiй з громадськiстю переважно не враховуються.

Успiшнiсть модернiзацiї державного управлiння визначається рiвнем

стабiльностi та порядку в суспiльствi, що можливо за умови соцiальної

мобiлiзацiї та розширення участi об’єднань громадянського суспiльства в

управлiннi державними справами, в розв’язаннi питань, що становлять

публiчний iнтерес.

Ефективне державне управлiння – це необхiдна умова прискорення

процесу подальшого розвитку сучасної України як демократичної, правової

та соцiальної держави. Створення сучасної ефективної системи державного

управлiння шляхом її модернiзацiї передбачає, з одного боку, комплексну

перебудову даної системи державного управлiння, яка вичерпала себе з

погляду iнновацiйного змiсту i гальмує процеси суспiльних перетворень, а з

iншого – розбудову органiзацiйних схем державних структур i технологiй

залучення недержавних структур в систему державного управлiння для

ухвалення та реалiзацiї управлiнських рiшень, спрямованих на задоволення

потреб i вимог суспiльства.

Cистема державного управлiння, апрiорi, має стати демократичною,

демонополiзованою та соцiальноорiєнтованою. Забезпечення реалiзацiї

принципiв публiчностi, прозоростi та вiдкритостi детермiнує перехiд до нової

моделi публiчного управлiння як iнтегрованого виду управлiння, що

гармонiйно поєднує державне управлiння i мiсцеве самоврядування.

Безперечно, в сучасних українських реалiях впровадження нової моделi

державного управлiння є цiлком можливим за умови конструктивної

спiвпрацi органiв державної влади та iнститутiв громадянського суспiльства.

Взаємовiдносини громадянського суспiльства та правової держави

повиннi базуватися на певних засадах, серед яких:

− законодавчо закрiплений захист прав i свобод людини як прiоритет

державної полiтики в усiх сферах суспiльного життя;

90

− перехiд вiд вiдомчої орiєнтацiї дiяльностi держави до орiєнтацiї

на потреби i задачi громадян;

− наявнiсть ефективного iнформацiйного простору взаємодiї,

налагодження та змiцнення зворотних зв’язкiв;

− взаємовiдповiдальнiсть громадян й держави тощо.

В цьому аспектi органам державної влади слiд розглядати розширення

взаємодiї органiв державної влади з громадськими iнституцiями не як

чергову передвиборчу пiар кампанiю щодо взаємодiї з громадськiстю, а як

постiйну партнерську спiвпрацю з використанням потенцiалу громадських

об’єднань для задоволення публiчних потреб.

Громадськi об’єднання, iнiцiативи, рухи шляхом створення системи

партнерських органiзацiй, коалiцiй i мереж об’єднуються для вiдстоювання

своїх прав та iнтересiв. З огляду на це, iнститути громадянського

суспiльства, що залучаються до прийняття та реалiзацiї управлiнських рiшень

з суспiльно важливих питань, поряд з органами державної влади, потрiбно

визнати суб’єктами публiчного адмiнiстрування.

Доцiльним є напрацювання нормативно - правових змiн. По - перше,

нормативного регулювання потребує заохочення бiзнесу до фiнансування

iнститутiв громадянського суспiльства шляхом зменшення податкового

навантаження та спрощення дозвiльної та лiцензiйної систем. По - друге,

конструктивна громадська iнiцiатива в державно - управлiнських процесах

повинна домiнувати i сприйматися органами державної влади як керiвництво

до дiї. Данi положення можуть бути втiленi в життя тiльки за умови їх

законодавчого закрiплення.

Становлення України як правової держави, а суспiльства як

громадянського можливе тiльки за умови децентралiзацiї влади i розвитку

мiсцевого самоврядування. Органи мiсцевого самоврядування завдяки

делегуванню повноважень та їх фiнансуванню з боку держави, повиннi стати

посередницькою сполучною ланкою мiж органами державної влади та

iнститутами громадянського суспiльства.

91

Успiшна модернiзацiя державного управлiння має стати результатом

свiдомо керованого процесу комплексного залучення до спiвпрацi органiв

державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, iнститутiв

громадянського суспiльства та бiзнесу.

92

ВИСНОВКИ

Прoведене дoслiдження взaємoвiдiї органiв державної влади та iнститутiв

громадянського суспiльства в контекстi удосконалення системи державного

управлiння в Укрaїнi дaє змoгу сфoрмулювaти нaступнi зaгaльнi виснoвки:

1. Питання взаємовiдносин держави та громадськостi в суспiльному життi

iсторично завжди виникало й спричинювало рiзнi теоретичнi погляди. Першi

дослiдники цiєї проблематики сягають античної епохи Давньої Грецiї та Риму.

Довгий час держава та суспiльство не розмежовувались.

Об’єднання громадян в усi часи покликанi захищати iнтереси людини,

боротися проти тиранiї, державного «левiафану». Однак лише наприкiнцi ХХ

столiття громадськi об’єднання i органiзацiї врештi - решт позбавилися вiд

тотального державного контролю, остаточно позбулися вiд ототожнення з

державою. Водночас, форми участi органiзованої громадськостi в державному

управлiння набули мирних способiв.

В контекстi сучасних суспiльно - трансформацiйних процесiв громадськi

органiзацiї вийшли на новий рiвень взаємовiдносин з державою. Державне

управлiння трансформується в «публiчне», яке своєю чергою, характеризується

вiдкритiстю, прозорiстю, широким залученням iнститутiв громадянського

суспiльства до державно - управлiнських процесiв.

2. Нинi вiдсутнiй єдиний пiдхiд до визначення форм i методiв взаємодiї

органiв державної влади з органiзованою громадськiстю. Науковцi видiляють

рiзноманiтнi форми їх взаємодiї, як iнформування, консультацiї, громадськi

слухання, громадськi експертизи, дорадчi комiтети, громадськiiнiцiативи,

монiторинг громадської думки, громадське представництво в радах, просвiта, круглi

столи, громадський контроль тощо. В законодавствi визначено правовi форми

взаємодiї органiв державної влади з iнститутами громадянського суспiльства, а

саме: участь iнститутiв громадянського суспiльства у нормотворчiй,

правозастосовчiй й правоохороннiй дiяльностi держави. Необхiдно констатувати що

пiдходи до класифiкацiї форм i методiв участi органiзацiй громадянського

93 суспiльства в публiчному управлiннi досить умовнi й рiзноманiтнi. Не перестають

з'являтися новi форми взаємодiї держави i органiзованої громадськостi.

3. Щодо правової регламентацiї, законодавство не мiстить законодавчо

закрiпленого визначення поняття недержавної громадської органiзацiї. Право на

об’єднання громадян для здiйснення i захисту своїх прав i свобод, а також

задоволення iнтересiв регламентовано Конституцiєю України. Як в законодавствi,

так i в доктринальних джерелах зустрiчаються термiни «недержавнi органiзацiї»,

«неприбутковi органiзацiї», «некомерцiйнi органiзацiї», «неурядовi органiзацiї».

Вiдсутня єднiсть в їх тлумаченнi, в цьому зв’язку iнколи цi поняття можуть як

роздiлятись, так i ототожнюватись. Таким чином, iснує нагальна потреба в

законодавчому фiксуваннi зазначених термiнiв.

Вiдсутнiсть єдиного тлумачення недержавних громадських органiзацiй та

основного регулюючого їх дiяльнiсть закону негативно впливає i на якiсть

правового регулювання спiвпрацi органiв державної влади з громадськими

органiзацiями.

4. У складi адмiнiстративно - правового забезпечення недержавних

громадських органiзацiй можна видiлити загальнi, спецiальнi та iншi джерела

адмiнiстративно - правового забезпечення дiяльностi недержавних громадських

організацій.

До загальних та спецiальних джерел адмiнiстративно - правового

забезпечення дiяльностi недержавних громадських організацій вiдносяться Закони

України, укази Президента України, постанови i розпорядження Кабінету Міністрів

України, що присвяченi дiяльностi тих чи iнших недержавних громадських

організацій або наданню ними певних соцiальних послуг населенню.

Як базове джерело адмiнiстративно - правового забезпечення дiяльностi

недержавних громадських органiзацiй, Закон України вiд 22 березня 2012 року

«Про громадськi об'єднання» сприяє залученню представникiв громадських

органiзацiй до вироблення важливих державних рiшень. В той же час цей Закон

передбачає можливiсть утворення, але не визначає ефективних механiзмiв

залучення неурядових органiзацiй до формування державної полiтики.

94

До iнших джерел адмiнiстративно - правового забезпечення дiяльностi

недержавних громадських органiзацiй слiд вiднести нормативно - правовi акти, якi

передбачають залучення громадськостi як одного iз засобiв до вирiшення тих

соцiальних задач, задля яких прийнято вiдповiдний нормативно - правовий акт. На

сьогоднiшнiй день iснує велика кiлькiсть нормативних актiв, якi закрiплюють

функцiї недержавних громадських організацій в тих чи iнших сферах дiяльностi,

взаємодiю окремих органiв державної влади з неурядовими органiзацiями.

5. Гармонiзувати iнтереси держави з прагненнями рiзноманiтних суспiльних

об’єднань, автономних асоцiацiй та окремих iндивiдiв – одне з найголовнiших

завдань держави на сучасному етапi. Нерозвиненiсть громадянського суспiльства,

слабка державна влада, протирiччя в системi публiчної влади можуть привести до

того, що процес демократичного транзиту завершиться не встановленням

демократiї, а поверненням до тоталiтарних та авторитарних режимiв.

Розвиток демократичних процесiв у суспiльствi потребує координацiї i

гармонiзацiї соцiальних взаємодiй, дiєвим елементом яких є система публiчного

управлiння. При цьому має вiдбуватися поступова змiна типу соцiальних вiдносин

мiж владою i громадськiстю – з вiдносин пiдпорядкування на вiдносини дiалогу,

технологiї впливу мають змiнитися технологiями взаємоузгодження.

6. Вiдсутнiсть законодавчо оформленої процедури вирiшення певних питань

породжує бюрократизм та тяганину у державному механiзмi. Успiшнiсть

модернiзацiї системи державного управлiння визначається рiвнем стабiльностi та

порядку в суспiльствi, що можливо за умови соцiальної мобiлiзацiї та розширення

участi об’єднань громадянського суспiльства в управлiннi державними справами, в

розв’язаннi питань, що становлять публiчний iнтерес.

Ефективне державне управлiння – це необхiдна умова прискорення процесу

подальшого розвитку сучасної України як демократичної, правової та соцiальної

держави. Створення сучасної ефективної системи державного управлiння шляхом її

модернiзацiї передбачає, з одного боку, комплексну перебудову даної системи

державного управлiння, яка вичерпала себе з погляду iнновацiйного змiсту i гальмує

процеси суспiльних перетворень, а з iншого – розбудову органiзацiйних схем

95 державних структур i технологiй залучення недержавних структур в систему

державного управлiння для ухвалення та реалiзацiї управлiнських рiшень,

спрямованих на задоволення потреб i вимог суспiльства.

Україна у контекстi становлення та розвитку громадянського суспiльства

потребує модернiзацiї вiтчизняної системи державного управлiння, формування

нової моделi, яка б базувалася на на європейських стандартах i елементах сучасних

свiтових тенденцiй реформування державно - управлiнських систем з урахуванням

нацiональної специфiки суспiльної трансформацiї.

7. Узагальнюючи сучаснi свiтовi пiдходи модернiзацiї державного

управлiння, вважаємо доцiльним, при виробленнi нової моделi системи державного

управлiння в Українi, взяти до уваги основнi положення концепцiй «governance»,

«суспiльно - полiтичних мереж» та адаптувати їх з урахуванням вiтчизняної

нацiональної специфiки. Крiм того, в процесi модернiзацiї системи державного

управлiння в Українi необхiдним є впровадження свiтових iнновацiйних механiзмiв

та технологiй управлiння, зокрема:

– управлiння за допомогою соцiальних проектiв та державних програм;

– соцiального партнерства, ефективнiсть якого залежить вiд

органiзованої системи експертно - консультативних послуг;

– цiльових освiтнiх програм для пiдготовки нового типу державних

службовцiв, здатних впроваджувати зазначенiiнновацiйнi механiзми i

технологiї управлiння.

Безперечно, в сучасних українських реалiях впровадження нової моделi

державного управлiння є цiлком можливим за умови конструктивної

спiвпрацi органiв державної влади та iнститутiв громадянського суспiльства.

8. Найбiльш ефективними формами взаємодiї влади i органiзацiй

громадянського суспільства визначено центри громадського захисту;

профiльнi громадськi ради (в т.ч. студентськi ради, дитячi дорадчi ради);

соцiальне замовлення, гранти, суспiльний договiр про взаємодiю органiв

влади та органiзацiй громадянського суспiльства, електронне врядування.

96

Громадськi об’єднання, iнiцiативи, рухи шляхом створення системи

партнерських органiзацiй, коалiцiй i мереж об’єднуються для вiдстоювання

своїх прав та iнтересiв. З огляду на це, iнститути громадянського

суспiльства, що залучаються до прийняття та реалiзацiї управлiнських рiшень

з суспiльно важливих питань, поряд з органами державної влади, потрiбно

визнати суб’єктами публiчного адмiнiстрування.

9. Доцiльним є напрацювання нормативно - правових змiн. По - перше,

нормативного регулювання потребує заохочення бiзнесу до фiнансування

iнститутiв громадянського суспiльства шляхом зменшення податкового

навантаження та спрощення дозвiльної та лiцензiйної систем. По - друге,

конструктивна громадська iнiцiатива в державно - управлiнських процесах

повинна домiнувати i сприйматися органами державної влади як керiвництво

до дiї. Данi положення можуть бути втiленi в життя тiльки за умови їх

законодавчого закрiплення.

10. Доведено, що важливою умовою оптимiзацiї взаємовiдносин є

наявнiсть розвинених суб’єктiв взаємовiдносин – демократичної влади та

громадянського суспiльства, якi налаштованi на спiвпрацю. Нерозвиненiсть

громадянського суспiльства, слабка влада, протирiччя в системi публiчної

влади можуть привести до того, що процес демократичного транзиту

завершиться не встановленням демократiї, а поверненням до тоталiтарних та

авторитарних режимiв.

Визначено, що для удосконалення взаємовiдносин органiв публiчної

влади та iнститутiв громадянського суспiльства необхiдно подолати серйознi

проблеми, якi породжують конфлiкти. Для їх вирiшення є необхiдним:

– удосконалення нормативно - правової бази щодо iнститутiв

громадянського суспiльства, забезпечення владою виконання законiв;

– нiвелювання бюрократизму, що породжує тривалi термiни розгляду

справ; зниження рiвня корупцiї у взаємовiдносинах влади та

суспiльства;

– подолання iнформацiйної iзоляцiї влади та iнститутiв громадянського

97

суспiльства;

– встановлення громадського контролю, посилення державного

контролю.

11. Створивши умови для змiни типiв взаємовiдносин вiд конфронтацiї

до конкуренцiї i до узгодженостi, необхiдно визначити напрямки

удосконалення владно - суспiльних взаємовiдносин для зниження

конфлiктностi. Встановлено, що серед напрямкiв удосконалення владно -

суспiльних взаємовiдносин найважливiшими є:

– удосконалення форм і методів взаємовiдносин;

– законодавче врегулювання проблемних аспектiв взаємовiдносин влади

та iнститутiв громадянського суспiльства;

– залучення iнститутiв громадянського суспiльства, що володiють

фiнансово - матерiальними ресурсами й трудовими ресурсами, до

вирiшення соцiальних питань громадського життя.

98

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Сунгуров А. Ю. Организации - посредники в структуре гражданского

общества. Некоторые проблемы политической модернизации России / А.

Ю. Сунгуров // Полис. – 1999. – № 6. – С. 34 - 48.

2. Громадськi органiзацiї у дискурсi демократизацiї суспiльства: монографiя

/ Мiн - во освiти i науки, Нац. пед. ун - т iменi М. П. Драгоманова ; за

науковою ред. В. П. Беха ; редкол. : В. П. Бех (голова), Г. О. Нестеренко

(заст. голови) [та iн.]. – К. : Вид - во НПУ iменi М. П. Драгоманова, 2011. –

680 с.

3. Есаян Э. С. Великая хартия вольностей и ее место в истории английского

права [Електронний ресурс] / Э. С. Есаян. – Тбилиси, 1988. – Режим

доступу:

http://www.krugosvet.ru/enc/istoriya/VELIKAYA_HARTIYA_VOLNOSTE.ht

ml

4. Загальна iсторiя держави i права зарубiжних країн [Текст] : навч. посiбник

/ В. С. Макарчук. - 6 - те вид., допов. - К. : Атiка, 2007. - 624 с.

5. Цех [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A6%D0%B5%D1%85

6. Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования / Г. Дж.

Берман ; [пер. з англ.]. – М. : Издательство Московского ун - та, 1998. –

624 с.

7. Толочко П. Київська Русь. – К.: Абрис, 1996. – 360 с.

8. Чувардинський О. Г. Громадянське суспiльство в Українi: iсторичнi

коренi // Полiтичний менеджмент: Український науковий журнал. – 2008.–

№ 1. – С. 158 - 164.

9. Художественная проза Киевской Руси ХI – ХIII веков. Составление,

переводы и примечания И. П. Еремина и Д. С. Лихачева. – М.

Гослитиздат, 1957. – 370 с

10. Грушевський М. С. Iсторiя України �Руси

99

Сохань (голова) та iн. – К.: Наук. думка, 1991. – (Пам’ятки iст. Думки

України). – Т. 2. – 1993. – 544 с.

11. Колодiй А. Ф. Проблеми i перспективи розвитку громадянського

суспiльства в сучаснiй Українi / А. Ф. Колодiй // Матерiали мiжнар. наук.

конф. [Розвиток демократiї в Українi] (Київ, 29 верес. – 1 жовт. 2000 р.). –

К. : Центр Освiтнiх Iнiцiатив, 2001. – 793 с.

12. Матвiєнко К. Громадянське суспiльство в Українi має добре вкорiненi

традицiї / К. Матвiєнко // Громадянське суспiльство. – 2008. – № 3 (5). –

С. 27 - 37.

13. Громадськi об’єднання в Українi : навчальний посiбник / за ред. В. М.

Бесчастного. – К. : Знання, 2007. – 415 с.

14. Освободительная война украинского народа. Воссоединение Украины с

Россией // Всемирная история. Энциклопедия. – Том 5 [Електронник

ресурс]. – Режим доступу :

http://historic.ru/books/item/f00/s00/z0000034/st008.shtml

15. Масонство (репринтное воспроизведение издания 1915 года) / за заг. ред.

В. И. Новикова ; в 2 т. – Т. 1. – М. : СП “ИКПА”, 1991. – 255 с.

16. Турченко, Ф. Г. Iсторiя України 10 клас. Профiльний рiвень [Текст] :

пiдручник / Ф.Г. Турченко. - К. : Генеза, 2010. - 304 с.

17. Пашенцева С. В. Правовое регулирование благотворительной

деятельности в Российской империи / Пашенцева С. В. // Государство и

право. — 2006. — № 12. — С. 98—104.

18. Романова Н. Культурно - просветительные общества Петербурга и власть

конца ХУШ - ХХ вв. (к истории взаимоотношений) [Електронний ресурс]

/ Н. Романова // Петербургский Еврейский Университет. Серия “Труды по

иудаике” – 1995. – Выпуск 3 : Евреи в России: История и культура. –

Режим доступу: http://www.jewish - heritage.org/tp3a3r.htm

19. Бредли Дж. Общественные организации и развитие гражданского

общества в дореволюционной России [Електронний ресурс] / Джозеф

Бредли. – Режим доступу:

100

http://ecsocman.hse.ru/data/944/896/1217/008_Dzhozef_BREDLI.pdf

20. Степанский А. Д. История общественных организаций в России на рубеже

XIX - ХХ вв / А. Д. Степанский. – М. : Наука, 1982. – 497 с.

21. Iсторiя українського права / за ред. О. О. Шевченка. — К., 2001. — 302 с.

22. Туманова А. С. Законодательство об общественных организациях России

в начале ХХ в. / Туманова А. С. // Государство и право. — 2003. — № 8.

— С. 82—86.

23. Елистратов А. И. Основные начала административного права / Елистратов

А. И. — М., 1914. — 333 с.

24. Карадже - Искров Н. М. Новейшая эволюция административного права /

Карадже - Искров Н. М. — Иркутск, 1927. — 38 с.

25. Греченко В. А. Україна у добу «раннього» тоталiтаризму (20—тi роки ХХ

ст.) : моногр. / В. А. Греченко, О. Н. Ярмиш. — Х. : Нац. ун - т внутр.

справ, 2001. — 276 с.

26. Конституционный статус общественных организаций в СССР. — М.,

1983. — 200 с.

27. Сучаснi концепцiї публiчного управлiння [Електронний ресурс] / В.

О. Бережний// Актуальнi проблеми державного управлiння . - 2013. - №

2. - С. 31 - 38

28. Чумаков Д. Д. Генеза теоретичних i концептуальних засад взаємодiї

громадянського суспiльства та iнституту держави [Електронний ресурс] /

Д. Д. Чумаков // Полiтологiчнi записки . - 2013. - № 2. - С. 218 - 227. -

Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j - pdf/Polzap_2013_2_26.pdf

29. Аристотель. Политика // Аристотель. Сочинения: В 4 т. - М.: Мысль,

1983. - Т. 4. - С. 444.

30. История политических и правовых учений : учебник / под ред. О. Э.

Лейста. - М. : Юридическая литература, 2000. ― 576 с.

31. Платон. Государство / под ред. К. Сергеев, Л. Камнева – Москва : Наука,

2005.

32. Платон. Законы / под ред. А. Егунова – Москва : Мысль, 1999.

101 33. Крупнов С. П. Раннi форми громадянського суспiльства i його

взаємодiї здержавними iнститутами у соцiально - полiтичних концепцiях

перiоду Античностi / С. П. Крупнов // Мiжнародний науковий форум:

соцiологiя, психологiя, педагогiка, менеджмент . - 2013. - Вип. 14. -

С. 102 - 113.

34. Цицерон. О государстве. О законах / под ред. Е. Ляпустина. – Москва :

Мысль, 1999.

35. Громадянське суспiльство в Українi: проблеми становлення / [Сiренко

В.Ф., Тимошенко В.I., Ковальчук Т.I. та iн.]. – К.: Логос, 1997. – 123 с.

36. Пашков А.С. Iдея громадянського суспiльства: iсторико - фiлософськi

iнтерпретацiї та сучаснiсть // Мультiверсум. Фiлософський альманах: Зб.

наук. Праць. – 2007. – Вип. 60. – с.35 - 47.

37. Карась А. Фiлософiя громадянського суспiльства «громадянського

суспiльства» в класичних теорiях i некласичних iнтерпретацiях :

монографiя / А. Карась. ― Київ; Львiв : Видавничий центр ЛНУ iменi

Iвана Франка, 2003. ― 520 c.

38. Рассел Б. Iсторiя захiдної фiлософiї / Пер.з англ. : Ю.Лiсняк i П.Таращук /

Б. Рассел. – К. : Основи, 1995. – 759 с.

39. Проценко О. Походження свободи (осмислення витокiв та розвитку

концепцiй громадянського суспiльства) / О. Проценко, В. Чепiнога. – К. :

Смолоскип, 1996. – 142 с.

40. Руссо Ж. – Ж. Об общественном договоре, или Принципы политического

права / Ж. – Ж. Руссо // Антология мировой политической мысли: В 5 т. -

Т. 1. Зарубежная политическая мысль: истоки и эволюция. – М.: Мысль,

1997. – 831 с.

41. Локк Д. О государственном правлении. – В кн. : Локк Д. Избр. филос.

Произведения : В 2 - х т. — М., 1960. – Т.2. – 532 с.

42. Горлач М.I., Кремень В.Г. Полiтологiя: наука про полiтику К.:Центр

учбової лiтератури, 2009. — 840 с.

43. Гегель Г. В. Ф. Философия права / Г. В. Ф. Гегель. ― М., 2000. ― 524 с.

102 44. Александров В. М. Полiтологiя: навч. посiб. [Електронний ресурс] / В. М.

Александров, Д. В. Александров. Мелiтополь: МДПУ, 2008 - Режим

доступу: http://nbuv.gov.ua/j - pdf/Polzap_2013_2_26.pdf

45. Громадянське суспiльство в сучаснiй Українi: специфiка становлення,

тенденцiї розвитку / за заг. ред. Ф. М. Рудич. – К.: Парламентське

видавництво, 2006. – 412 с.

46. Современная западная социология. Словарь. – М.: Политиздат, 1990. – 432

с.

47. Габермас Ю. Структурнi перетворення у сферi вiдкритостi. Дослiдження

категорiї громадянське суспiльство / Ю. Габермас. ― Львiв : Лiтопис,

2000.

48. Геллнер Э. Условия свободы : гражданское общество и его исторические

соперники / Э. Геллнер. – М. : МШПИ, 2004. – 240 с.

49. Коэн Д. Л. Гражданское общество и политическая теория / Э. Арато, Д. Л.

Коэн. ― М. : Весь Мир, 2003. ― 784 с.

50. Днiпренко H. К. Змiна парадигми в державному управлiннi

iнформацiйною сферою: комунiкативний аспект : дис. ... к.держ.упр. :

25.00.01 / H. К. Днiпренко. - К., 2005. - 168 с.

51. Драгомирецька H. М. Комунiкативна дiяльнiсть в державному

управлiннi: теоретико - методологiчний аспект : дис. ... д.держ.упр. :

25.00.01 / H. М. Драгомирецька. - К., 2007. - 464 с.

52. Надрага В. I. Взаємодiя владних структур, полiтичних i громадських

органiзацiй як засiб пiдвищення ефективностi управлiння на

регiональному рiвнi: автореф. дис. ... к.держ.упр. : 25.00.02 / В. I. Надрага.

- К., 2003. - 16 с.

53. Терещенко Д. Комунiкацiї як засiб регуляцiї iнформацiйного обмiну в

системi надання управлiнських послуг / Д. Терещенко // Актуальнi

проблеми державного управлiння : зб. наук. пр. ОРIДУНАДУ. Одеса,

2007. - Вип. 1 (29). - 368 с.

54. Усаченко Л. М. Комунiкативна взаємодiя влади й громадськостi в умовах

103

демократизацiї державного управлiння / Л. М. Усаченко // Демократичнi

стандарти врядування й публiчного адмiнiстрування : матерiали наук. -

практ. конф. за мiжнар. участю. Ч. 2. - Львiв. : ЛРIДУ НАДУ, 2008. - 428

с.

55. Яценко В. Статус громадської думки в системi iнститутiв суспiльства та її

вплив на механiзми державного управлiння / В. Яценко // Актуальнi

проблеми державного управлiння : зб. наук. пр. ОРIДУ НАДУ. - Одеса,

2008. - Вип. 2 (34). - С. 63 - 69.

56. Глубоченко К. О. Функцiонування механiзмiв взаємодiї органiв державної

влади з громадськiстю у системi державного управлiння [Електронний

ресурс] / К. О. Глубоченко. // Державне будiвництво . - 2011. - № 2. -

Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j - pdf/DeBu_2011_2_7.pdf

57. Пухкал О. Г. Проблеми становлення громадянського суспiльства та

реформування державного управлiння / О. Г. Пухкал // Економiка та

держава. – 2010. – № 7. – С. 89–91.

58. Чернов С. I. Текст лекцiй з дисциплiни «Публiчне адмiнiстрування» / С. I.

Чернов; С. О. Гайдученко; Харк. нац. ун - т мiськ. госп - ва iм. О. М.

Бекетова. – Х. : ХНУМГ, 2014. – 98 с.

59. Держава i громадянське суспiльство в Українi: проблеми взаємодiї :

монографiя / I. О. Кресiна, О. В. Скрипнюк, А. А. Коваленко [та iн.] ; за

ред. I. О. Кресiної. – К. : Логос, 2007. – 316 с.

60. Оболенський О. Ю. Державна служба : пiдручник / О. Ю. Оболенський. –

К. : КНЕУ, 2006. – 472 с.

61. Форми та методи залучення громадськостi. / Iнститут громадянського

суспiльства; за заг. ред. В. Артеменка. – К. : IКЦ «Леста», 2007. – 240 с.

62. Iнструментарiй впливу громадських рад на процес реалiзацiї державної

полiтики на мiсцевому рiвнi: навчальний посiбник – Чернiвцi:

Буковинська фундацiя пiдтримки регуляторної реформи в Українi, 2011. –

160 с.

63. Участь громадськостi у процесi прийняття рiшень на мiсцевому

104

рiвнi:навчально - методичний посiбник /. ДП «Укртехiнформ» –

Київ, 2013. – 250 с.

64. Закон України “Про мiсцеве самоврядування в Українi” №280/97 вiд 21

травня 1997 року // Вiдомостi Верховної Ради України. – 1997. – № 24.

65. Rosenbloom David H. Public Administration. Understanding Management,

Politics and Law in the Public Sector. - George Washington University, New

York, 1989. – 516 p.

66. Iбрагiмова I. М. Iнформацiйне суспiльство та взаємодiя влади з

громадськiстю: вимоги ефективностi / I. М. Iбрагiмова // Вiсник

Нацiональної академiї державного управлiння при Президентовi України.

– 2004. – № 1.– С. 36–41.

67. Основи демократiї : навч. посiб. для студ. вищ. навч. закл. / [М. Бессонова,

О. Бiрюков, С. Бондарук та iн.] ; за заг. ред. А. Колодiй. – К. : Вид - во “Ай

Бi”, 2002. – 684 с.

68. Кiндратець О. Н. Новi форми взаємодiї держави i громадянського

суспiльства / О. Н. Кiндратець // Людина i полiтика. – 2004. – № 1. –

C. 42-48.

69. Макеєв С. О. Громадянська компетентнiсть населення України /

С. О. Макеєв, С. М. Оксамитна // Українське суспiльство : монiторинг –

2000 р. Iнформацiйно - аналiтичнi матерiали. – К., 2000. – С. 370.

70. Надрага В. Регiональний рiвень полiтики: змiст та форми взаємодiї

полiтичних партiй i мiсцевої влади / В. Надрага // Актуальнi проблеми

державного управлiння : наук. зб. – Х., 1998. – № 2. – С. 69–75.

71. Ротар Н. Дiалоговi форми полiтичної участi : передумови та перспективи

становлення в Українi / Н. Ротар // Полiтичний менеджмент. – 2007. – № 1.

– С.75–92.

72. Ткачук А. Населення чи громада? Або як впливати на мiсцеву владу? – К.

: Iн - т громад. суспiльства, 2003. – 72 с.

73. Гембергер Марк. Граждане как партнеры / Марк Гембергер. – М. : Изд - во

“Весь мир”, 2002. – 120 с.

105 74. Iбрагiмова I. М. Прозорiсть влади. Основи забезпечення iнформацiйної

взаємодiї державних органiв з громадськiстю / I. М. Iбрагiмова. – К., 2002.

– 32 с.

75. Основнi аспекти, форми та напрями взаємодiї органiв державної влади з

неурядовими органiзацiями / Л. М. Усаченко. // Державне будiвництво . -

2008.

76. Круглашов А. М. Громадськi Ради як комунiкатор мiж владою та

органiзованою громадськiстю: регiональний досвiд i потенцiал розвитку

[Електронний ресурс] / А. М. Круглашов // Фонд «Демократичнi

iнiцiативи iменi Iлька Кучерiва». – 2013. – Режим доступу:

http://dif.org.ua/ua/commentaries/expert_opinion/anatolii - kruglashov/grtencial

- rozvitku.htm

77. Про схвалення Концепцiї сприяння органами виконавчої влади розвитку

громадянського суспiльства : Розпорядження Кабiнету Мiнiстрiв України

вiд 21 листоп. 2007 р. № 1035 - р. - Режим доступу

: www.kmu.gov.ua/control

78. Взаємодiя держави та iнститутiв громадянського суспiльства

Мiн'юст України; Роз'яснення вiд 03.02.2011 [Електронний ресурс]:

Матерiали сайту «Законодавство України», 2011. – Режим доступу:

http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/n0018323 - 11

79. Конституцiя України вiд 28 червня 1996 р. / / Вiдомостi Верховної Ради

України. - 1996. - №30. - Ст. 141.

80. Дехтяр, Н.А. Фiнансовий механiзм дiяльностi суб`єктiв господарювання

[Текст] : монографiя / Н. А. Дехтяр, О. В. Люта, Н. Г. Пiгуль. – Суми :

Унiверситетська книга, 2011. – 182 с.

81. Зельницький А., Удовенко П. Полiтичнi партiї i вибори : довiдник

партiйного працiвника. – К. : IУЕП “Гарант квалi”, ФКП “НДIСЕП”, ВПЦ

“Тираж”, 2003. – 600 с.

82. Засади публiчної полiтики для громадських органiзацiй. Практичнi

рекомендацiї щодо органiзацiї робiт / В.М.Гнат, О.В.Гуменюк,

106

В.Т.Нанiвська, В.А.Нiкiтiн, М.В.Сунгуровський. – К: Оптима, 2004. –

208 с.

83. Поляков В. Ю Cпiввiдношення понять некомерцiйних та неприбуткових

органiзацiй // Європейськi перспективи. – 2011. - № 1 - С. 46 - 51

84. Iльїна М.В. Соцiально - економiчна роль некомерцiйних органiзацiй у

забезпеченнi сталого розвитку суспiльства// Механiзм регулювання

економiки, 2011. - № 3 - С. 27 - 36.

85. Бень О. Молодiжнi громадськi органiзацiї: концептуалiзацiя поняття,

функцiї, класифiкацiя //

http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vlnu_sociology/2008_02/Ben'.pdf

86. Усаченко Л. М. Спiвпраця органiв державної влади з iнститутами

громадянського суспiльства [Текст] / Л. М. Усаченко // Актуальнi

проблеми державного управлiння, 2009. т.№ 1. - С.73 - 81

87. Токвиль Алексис де Демократия в Америке: Пер. с франц. / Предисл.

Гарольда Дж. Ласки. — М.: Издательство «Весь Мир», 2000. — 560 с. -

С. 187 - 190

88. Корнишова М.О. Дiяльнiсть громадських органiзацiй як чинник розбудови

громадянського суспiльства в Українi: проблеми та перспективи. -

[Електронний ресурс] - Режим доступу:

polis.oa.edu.ua/ article/students/2011/Корнишова%20М.О.doc

89. Закон України «Про громадськi об’єднання» вiд 22.03.2012 № 4572 - VI //

Вiдомостi Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 1.

90. Захаров Є. Недержавнi органiзацiї в Українi та їх взаємостосунки з

органами влади [Електронний ресурс] / Євген Захаров. – Режим доступу:

http://www.khpg.org/index.php?id=1084631241&r=20.

91. Закон України "Про полiтичнi партiї в Українi" вiд 05.04.2001 № 2365 - III

// Вiдомостi Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 23.

92. Закон України «Про благодiйну дiяльнiсть та благодiйнi органiзацiї»

вiд 05.07.2012 № 5073 - VI // Вiдомостi Верховної Ради (ВВР), 2013, № 25.

93. Закон України «Про професiйних творчих працiвникiв та творчi

107

спiлки» вiд 07.10.1997 № 554/97 - ВР //Вiдомостi Верховної Ради України

(ВВР), 1997, N 52.

94. Закон України «Про свободу совiстi та релiгiйнi органiзацiї»

вiд 23.04.1991 № 987 - XII //Вiдомостi Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991,

№25.

95. Закон України «Про молодiжнi та дитячi громадськi органiзацiї»

вiд 01.12.1998 № 281 - XIV //Вiдомостi Верховної Ради України (ВВР),

1999, N 1.

96. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»

вiд 19.11.1992 № 2801 - XII//Вiдомостi Верховної Ради України (ВВР),

1993, N 4.

97. Закон України «Про нацiональнi меншини в Українi»

вiд 25.06.1992 № 2494 - XII //Вiдомостi Верховної Ради України (ВВР),

1992, N 36.

98. Закон України «Про охорону навколишнього природного

середовища»вiд 25.06.1991 № 1264 - XII//Вiдомостi Верховної Ради

України (ВВР), 1991, № 41.

99. Закон України «Про соцiальнi послуги» вiд 19.06.2003 № 966 - IV //

Вiдомостi Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 45.

100. Закон України «Про професiйнi спiлки, їх права та гарантiї дiяльностi»

вiд 15.09.1999 № 1045 - XIV // Вiдомостi Верховної Ради України (ВВР),

1999, N 45.

101. Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України «Про забезпечення участi

громадськостi у формуваннi та реалiзацiї державної полiтики» вiд 3

листопада 2010 р. N 996 – Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/996 - 2010 - %D0%BF

102. Закон України «Про порядок висвiтлення дiяльностi органiв державної

влади, мiсцевого самоврядування в Українi засобами масової

iнформацiї»вiд 23.09.1997 № 539/97 - ВР//Вiдомостi Верховної Ради

України (ВВР), 1997, N 49.

108 103. Закон України “Про Основнi засади розвитку iнформацiйного

суспiльства в Українi на 2007–2015 роки” вiд 09.01.2007 № 537 -

V//Вiдомостi Верховної Ради України (ВВР), 2007, № 12.

104. Закон Україн“Про засади державної регуляторної полiтики у сферi

господарської дiяльностi” вiд 11.09.2003 № 1160 - IV//Вiдомостi

Верховної Ради України (ВВР), 2004, N 9.

105. Указ Президента України “Про додатковi заходи щодо забезпечення

вiдкритостi у дiяльностi органiв державної влади”

вiд 01.08.2002 № 683/2002 – Режим доступу :

http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/683/2002

106. Указ Президента України “Про забезпечення умов для бiльш широкої

участi громадськостi у формуваннi та реалiзацiї державної полiтики”

вiд 31.07.2004 № 854/2004 - Режим доступу :

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/854/2004

107. Указ Президента України «Питання сприяння розвитку громадянського

суспiльства в Українi» вiд 25.01.2012 № 32/2012 - Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/32/2012

108. Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України “Про Порядок оприлюднення у

мережi Iнтернет iнформацiї про дiяльнiсть органiв виконавчої влади”

вiд 04.01.2002 № 3 - Режим доступу :

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3 - 2002 - %D0%BF

109. Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України “Про заходи щодо подальшого

забезпечення вiдкритостi у дiяльностi органiв виконавчої влади”

вiд 29.08.2002 № 1302 - Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1302 - 2002 - %D0%BF

110. Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України «Про забезпечення участi

громадськостi у формуваннi та реалiзацiї державної полiтики»

вiд 03.11.2010 № 996 - Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/996 - 2010 - %D0%BF

111. Закон України «Про Суспiльне телебачення i радiомовлення України»

109

вiд 17.04.2014 № 1227 - VII // Вiдомостi Верховної Ради (ВВР), 2014, №

27.

112. Закон України «Про амнiстiю» вiд 31.05.2005 № 2591 - IV // Вiдомостi

Верховної Ради України (ВВР), 2005, N 25.

113. Закон України „Про акредитацiю органiв з оцiнки

вiдповiдностi”вiд 17.05.2001 № 2407 - III // Вiдомостi Верховної Ради

України (ВВР), 2001, N 32.

114. Закон України «Про Антимонопольний комiтет

України”вiд 26.11.1993 № 3659 - XII // Вiдомостi Верховної Ради України

(ВВР), 1993, № 50.

115. Закон України «Про архiтектурну дiяльнiсть”вiд 20.05.1999 № 687 -

XIV // Вiдомостi Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 31.

116. Закон України Про державнi соцiальнi стандарти та державнi

соцiальнi гарантiї”вiд 05.10.2000 № 2017 - III // Вiдомостi Верховної Ради

України (ВВР), 2000, N 48.

117. Закон України „Про забезпечення санiтарного та епiдемiчного

благополуччя населення”вiд 24.02.1994 № 4004 - XII// Вiдомостi

Верховної Ради України (ВВР), 1994, № 27.

118. Закон України „Про iнвестицiйну дiяльнiсть”вiд 18.09.1991 № 1560 -

XII // Вiдомостi Верховної Ради України (ВВР), 1991, N 47.

119. Закон України „Про лiцензування певних видiв господарської

дiяльностi”вiд 01.06.2000 № 1775 - III // Вiдомостi Верховної Ради

України (ВВР), 2000, N 36.

120. Закон України «Про прокуратуру»вiд 14.10.2014 № 1697 -

VII//Вiдомостi Верховної Ради (ВВР), 2015, № 2 - 3.

121. Закон України «Про рекламу»вiд 03.07.1996 № 270/96 - ВР//Вiдомостi

Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 39.

122. Закон України „Про сприяння соцiальному становленню та розвитку

молодi в Українi"вiд 05.02.1993 № 2998 - XII//Вiдомостi Верховної Ради

України (ВВР), 1993, N 16.

110 123. Закон України «Про стандартизацiю»вiд 05.06.2014 № 1315 -

VII//Вiдомостi Верховної Ради (ВВР), 2014, № 31.

124. Закон України „Про статус i соцiальний захист громадян, якi

постраждали внаслiдок Чорнобильської

катастрофи"вiд 28.02.1991 № 796 - XII // Вiдомостi Верховної Ради УРСР

(ВВР), 1991, N 16.

125. Закон України „Про фiзичну культуру i спорт”вiд 24.12.1993 № 3808

- XII//Вiдомостi Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 14.

126. Закон України „Про Центральну виборчу

комiсiю”вiд 30.06.2004 № 1932 - IV//Вiдомостi Верховної Ради України

(ВВР), 2004, № 36.

127. Закон України „Про Червону книгу України”вiд 07.02.2002 № 3055 -

III//Вiдомостi Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 30.

128. Постанова КМ України „Про затвердження Положення про Зелену

книгу України”вiд 29.08.2002 № 1286 - Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1286 - 2002 - %D0%BF

129. Постанова КМ України “Про затвердження Положення про порядок

визначення наукових об'єктiв, що становлять нацiональне

надбання”вiд 18.02.1997 № 174 - Режим доступу :

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/174 - 97 - %D0%BF

130. Указ Президента України „Питання Комiтету з Державних премiй

України в галузi науки i технiки”вiд 14.06.2000 № 800/2000 - Режим

доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/800/2000

131. Указ Президента України „Питання Комiтету iз Державної премiї

України в галузi архiтектури”вiд 31.10.1996 № 1017/96 - Режим доступу

: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1017/96

132. Меркулова К. О. Нормативно - правове регулювання адмiнiстративно -

правових вiдносин за участю громадських органiзацiй / К. О. Меркулова

// Часопис Київського унiверситету права . - 2013. - № 2. - С. 136 - 140.

- Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j - pdf/Chkup_2013_2_33.pdf

111 133. Пухкал О.Г. Модернiзацiя системи державного управлiння в контекстi

розвитку громадянського суспiльства в Українi [Текст] : автореферат дис.

... канд. наук з держ. упр. : 25.00.01 / О. Г. Пухкал ; Нац. акад. держ. упр.

при Президентовi України. - К. : [б. и.], 2011. - 36 с.

134. Павлов В. Развитие демократии в мире: украинский контекст /

В. Павлов. – К. : Фонд “Европа XXI”, 2007. – 250 с.

135. Держава i громадянське суспiльство: партнерськi комунiкацiї у

глобальному свiтi : навч. - метод. посiб. / В. Бебик, В. Бортнiков, Л.

Дегтерьова, А. Кудряченко ; за заг. ред. В. Бебiка. – К. : IКЦ “Леста”, 2006.

– 248 с.

136. Кресiна I. До питання про визначення поняття громадянського

суспiльства i української революцiї 2004 року / I. Кресiна // Полiтичний

менеджмент. – 2005. – № 6 (15). – C. 3 – 6.

137. Бойчук М.А. Влада i громадянське суспiльство: механiзми взаємодiї

[Текст]: дис... канд. полiт. наук: 23.00.01 / Бойчук Микола Андрiйович //

Нацiональний педагогiчний ун - т iм. М.П.Драгоманова. - К., 2006. – 222.

138. Гудима Н. Громадський контроль в Українi за дiяльнiстю органiв

державного управлiння (правове регулювання) // Держава i право: зб.

наук.пр. Вип. 36: Юридичнi i полiтичнi науки. - К.: Iн - т держави i права

iм.В.М.Корецького НАН України, 2007. - С. 282 - 290.

139. Шаров Ю. П. Стратегiчне планування в мунiципальному менеджментi:

концептуальнi аспекти : монографiя / Ю. П. Шаров. – К. : Вид - во УАДУ,

2001. – 302 с.

140. Лiткевич В. С. Становлення та сучасний розвиток взаємодiї

Української держави з громадянським суспiльством / В. С. Лiткевич //

Стратегiчнi прiоритети. - 2014. - № 1. - С. 18 - 23.

141. Березенко В. В. Соцiальнi комунiкацiї в контекстi становлення

громадянського суспiльства в Українi / В. В. Березенко // Держава та

регiони. Серiя: Державне управлiння. – 2009. – №1. – С. 17–20.

112 142. Афонiн Е. А. Громадська участь у твореннi та здiйсненнi державної

полiтики / Е. А. Афонiн, Л. В. Гонюкова, Р. В. Войтович. – К.: Центр

сприяння iнституцiйному розвитку державної служби, 2006. – 160 с.

143. Пухкал О.Г. Модернiзацiя державного управлiння в контекстi розвитку

громадянського суспiльства в Українi [Текст] : монографiя / О. Г. Пухкал ;

Нац. акад. держ. упр. при Президентовi України. - К. : Київ. ун - т, 2010.

- 287 с.

144. Даудова Г.В. Взаємодiя держави i громадянського

суспiльства:європейський досвiд [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.kbuapa.kharkov.ua/e - book/db/2014 - 1/doc/4/01.pdf

145. Публичная политика: от теории к практике / Сост. и науч. ред. Н. Ю.

Данилова – СПб.: Алетейя, 2008. – 356 с.

146. Государственная политика и управление. Учебник. – В 2 ч. – Часть I. –

Концепции и проблемы государственной политики и управления / Под

ред. Л. В. Сморгунова. – М.: «Российская политическая энциклопедия»

(РОССПЭН), 2006. – 384 с.

147. UNDP. Governance for Sustainable Human Development. New York: UN

Policy Document; 1997.

148. Rosenau J. N. Governance without government: order and change in world

politics / J. N. Rosenau, Е. Otto Czempiel. – Cambridge: Cambridge University

Press, 1992. – 311 р

149. Колбеч Г. К. Полiтика: Основнi концепiї в суспiльних науках / Г. К.

Колбеч / Пер. з агл. О. Демянчука. – К.: Вид.дiм «КМ Академiя», 2004. –

127 с.

150. Лациба М. Державне регулювання та стан розвитку громадянського су-

спiльства в Українi / М. Лациба // Прiоритети розвитку громадянського су-

спiльства України. – К. : Укр. незалеж. центр полiт. дослiджень, 2008. – С.

15–31.

151. Удосконалюючи партнерство мiж владою та громадянським

суспiльством: досвiд, моделi, методи : матерiали наук. - практ. конф. за

113

мiжнар. участю. – К. : НАДУ, 2011[Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://gurt.org.ua/news/events/10979/

152. Жовнiрчик Я. Ф. Напрямки оптимiзацiї взаємовiдносин органiв

публiчної влади та iнститутiв громадянського суспiльства / Я. Ф.

Жовнiрчик // Науковий вiсник Академiї мунiципального управлiння. Серiя

: Управлiння . - 2013. - Вип. 4. - С. 25 - 32. - Режим

доступу: http://nbuv.gov.ua/j - pdf/Nvamu_upravl_2013_4_5.pdf

153. Управлiння соцiальним i гуманiтарним розвитком / за заг. ред.

В. А. Скуратiвського, В. П. Трощинського : у 2 ч. – К. : НАДУ, 2009. – Ч.

1. – 456 с.

154. Колодiй А. Ф. На шляху до громадянського суспiльства. Теоретичнi

засади й соцiокультурнi передумови демократичної трансформацiї в

Українi. Монографiя / А. Ф. Колодiй. — Львiв: Видавництво «Червона

Калина». – 2002. – 276 с.

155. Головатий М. Полiтико - правовi аспекти взаємодiї демократичної

держави й громадянського суспiльства / М. Головатий // Суспiльнi

реформи та становлення громадянського суспiльства в Українi. – К.:

УАДУ, 2001. – Т. 1. – С. 25 – 26.

156. Традицiї демократичного врядування в iсторiї українського

державотворення / В. М. Князєв, Ю. В. Бакаєв, Т. Е. Василевська та iн. –

К. : НАДУ, 2010. – 44 с.

157. Гудима Н. Принципи вiдкритостi i прозоростi та їх реалiзацiя в держав-

ному управлiннi / Н. Гудима // Вiсн. НАДУ. – 2005. – № 3. – С. 77–85.

158. Чуклинов А. Е. «Прозрачная» государственная политика: некоторые

проблемы теории и практики / А. Е. Чуклинов // Вестник Российского

университета дружбы народов. – Серия: Политология. – 2006. – № 8 –

C. 44-50.

159. Соцiальне партнерство i державна полiтика: вiд теорiї до практики

демократизацiї державного управлiння : монографiя / за заг. ред.

В. М. Мартиненка. – X. : Вид - во ХарРI НАДУ “Магiстр”, 2009. – 252 с.

114 160. Основи публiчної полiтики та управлiння / за заг. ред. С. О. Телешуна.

– К. : НАДУ, 2011. – 312 с.

161. Паливода Л. Стан та динамiка розвитку неурядових органiзацiй

України 2002–2010 роки : звiт за даними дослiдж. / Л. Паливода, С.

Голота. – К. : ТОВ “Видавн. Дiм “КуПол”, 2010. – 118 с.

162. Доповiдь Нацiонального iнституту стратегiчних дослiджень «Про стан

розвитку громадянського суспiльства в Українi». – Київ, 2012. – 56 с.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.niss.gov.ua/public/File/2012_nauk_an_rozrobku/stan_poz_gp_sus.p

df

163. Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України «Про утворення Радибiзнес -

омбудсмена» вiд 26 листопада 2014 р. № 691 // Урядовий кур'єр № 232, 12

грудня 2014 року.

164. Vigoda E. From Responsiveness to Collaboration: Governance, Citizens,

and the Next Generation of Public Administration / Е. Vigoda // Public

Administration Review. – 2002. – Vol. 62. – № 5. – Р. 527 – 540.

165. Якубовський О. П. Державна влада i громадянське суспiльство: система

взаємодiї: Монографiя / О. П. Якубовський, Т. О. Бутирська. – Одеса :

ОРIДУ НАДУ, 2004. – 196 с.

166. Бляхер Л. Е. Негражданское общество / Л. Е. Бляхер // В поисках

гражданского общества. – Великий Новгород : НовГУ имени Ярослава

Мудрого, 2008. – Вып. 5. – С. 47–57. – (Серия “Научные доклады”).

167. Громадськi ради в Українi : довiд. / упоряд. М. Лациба. – К. : Укр.

незалеж. центр полiт. дослiдж., 2003. – 232 с.

168. Посiбник з розвитку громад : практичний порадник для небайдужих /

кол. авт. : Л. О. Єльчев, I. М. Iбрагiмова та iн. – К : [б.и.], 2007. – 460 с.

169. Соцiальне партнерство. Довiдковий посiбник для НДО, депутатiв

мiсцевих рад, працiвникiв органiв державної влади та мiсцевого

самоврядування. – Суми : Сумська обласна молодiжна органiзацiя

“Матриця”, 2003. – 84 с.

115

Комплексна перебудова існуючої системи державного управлiння

НОВА ЕФЕКТИВНА СИСТЕМА ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ПЕРЕДБАЧАЄ

Розбудова органiзацiйних схем

державних структур i технологiй залучення

недержавних структур до публічного

управління

OPTION OPTION

116

гранти соцiальнезамовлення

профiльнiгромадськiрадисуспільний

договір

електронне врядування

центригромадського захисту

STEP 4удосконалення нормативно -правової бази

STEP 3

STEP 2нiвелюваннябюрократизму;зниження рівня корупції

STEP 1

подолання iнформацiйної iзоляцiї

встановлення громадського контролю;посилення державного контролю

ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ, ЯКІ ПОРОДЖУЮТЬ

КОНФЛІКТИ

117

конструктивнагромадська iнiцiатива

як керівництво до дії

закріпити поняття недержавних громадських організацій

заохотити бiзнес до фiнансування iнститутiв

громадянського суспiльства

прийняти спеціальнийзакон що регулює

діяльність недержавних громадських організацій

ПОТРЕБА В НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ ЗМІНАХ