Ніколаєв І. Є.

Історія України новітнього часу. Частина 2 (1939-

до сьогодення)

Миколаїв 2019

Міністерство освіти і науки України

Миколаївський національний університет

імені В. О. Сухомлинського

Історичний факультет

упорядник

Ніколаєв І. Є.

Історія України новітнього часу. Частина 2 (1939- до сьогодення)

Навчально-методичний практикум

для студентів вищих навчальних закладів

Миколаїв - 2019

УДК

ББК

Рекомендовано

Вченою радою Миколаївського національного

університету імені В.О.Сухомлинського

(протокол № від 2019 року)

Рецензенти:

Гордуновський Олег Миколайович – доктор історичних наук, професор кафедри

менеджменту та інформаційних технологій Черкаського навчально-наукового інституту

ДВНЗ «Університет банківської справи».

Макарчук Сергій Сергійович – кандидат історичних наук, доцент кафедри соціально-

інформаційної, бібліотечної та архівної справи Миколаївської філії Київського

національного університету культури та мистецтв

Ніколаєв І. Є. Історія України новітнього часу. Частина 2 (1939-по сьогодення)

Навчально-методичний практикум. / І.Є.Ніколаєв. Миколаїв, ФОП ІЛІОН. 2019. – с.

Навчальний практикум складається з лекційних, семінарських занять,

рекомендованої літератури за темами лекцій і практичних занять, тестових завдань

теоретичного і практичного характеру, контрольних запитань і завдань для підсумкового

контролю. Практикум дає змогу перевірити свої знання за допомогою запитань, тестів і

завдань.

Доступність та логічність викладу, чіткий понятійний апарат сприятимуть кращому

засвоєнню навчального матеріалу з дисциплін «Історія України від 1917 року до

сьогодення», «Актуальні проблеми історії України», «Етапи державотворення», що

відповідає навчальній програмі.

Навчальний практикум побудований за стандартами кредитно-трансферної системи

навчання. Для студентів гуманітарних факультетів і вузів.

ISBN

© Ніколаєв І. Є., 2019

ЗМІСТ

Передмова

1. Інформаційний обсяг і структура курсу

2. Навчально-тематичний план дисципліни

3. Тематика семінарських занять та методичні рекомендації

4. Тестові питання.

4.1. Тестові питання в структурі контрольних робіт

4.2. Тестові завдання для поточного контролю

5. Тематика рефератів та методичні рекомендації щодо їх написання

6. Критерії та система оцінювання якості знань студентів

7. Рекомендована література

ПЕРЕДМОВА

Провідне місце в системі сучасної освіти належить Новітньому періоду

вітчизняної історії, що викладається в рамках навчальної дисципліни «Історія

України (1917 рік – до сьогодення)», оскільки інтелектуальний потенціал

людини визначається не лише глибокими професійними знаннями, а й

високими громадянськими і національно-патріотичними почуттями. Не

викликає сумнівів, що розробка сучасними дослідниками навчально-

методичних посібників, практикумів та іншої літератури з історії України не

тільки збагачує науковий та учбово-виховний процес у вищих навчальних

закладах, а й відграє важливу виховну функцію. Оскільки, сучасні вимоги

розвитку демократичної держави та виклики у вигляді боротьби за

незалежність та територіальну цілісність України, передбачають повернення

народу його власної історії, що є фундаментом не тільки для розвитку

національної свідомості, а і для підготовки кваліфікованих спеціалістів.

Середина, друга половина ХХ сторіччя, та початок ХХІ ст. насичені

складними і драматичними подіями нашої минувшини – Другою Світовою

війною, повоєнною відбудовою, політикою «хрущовської» лібералізації,

стагнації суспільно-політичного та економічного життя, дисидентськими

рухами, Чорнобильською катастрофою, здобуттям Україною державної

незалежності, Майданом 2004, Революцією гідності 2013-2014 та іншим.

Викладання курсу сприятиме формуванню у студентів вміння

співвідносити історичні події, процеси з даним історичним періодом історії

України та всесвітньої історії, аналізувати, узагальнювати, оцінювати

історичні факти, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між

історичними явищами розвитку суспільства, висловлювати та

обґрунтовувати власні думки.

Навчальна програма дисципліни «Історія України (1917 рік – до

сьогодення)» націлює студентів на глибоке вивчення політичного, соціально-

економічного, культурного та духовного розвитку України в хронологічно

окреслений проміжок часу.

За останні роки зроблено значний крок у комплексному вивченні

новітньої історії України. З’явились цікаві підручники, монографії, навчальні

посібники, наукові статті, присвячені різним аспектам минулого церкви. На

могутнє джерело інформації, в тому числі й історичної, перетворився

Інтернет. У зв’язку з цим помітно зростає роль викладача у вмінні правильно

організувати роботу студента, допомогти відділити основне від

другорядного, зорієнтувати його в сучасному інформаційному середовищі.

Якщо раніше проблемою було знайти необхідну інформацію, то зараз

важливою проблемою є зорієнтуватися в її стрімкому потоці, що особливо

важливо для молодої людини, схильної до категоричних та поспішних

висновків. Саме таку мету переслідує цей навчальний практикум,

призначений для вищих навчальних закладів історичних спеціальностей. В

цьому полягає актуальність створення таких посібників.

Програма підготовки фахівців в сучасних вищих навчальних закладах,

з урахуванням вимог кредитно-трансферної системи, за Болонським

процесом, передбачає набуття знань не лише під час лекцій і семінарських

занять, але й у процесі самостійної роботи студентів. Тому значну частину

матеріалів з новітньої історії України студентам доведеться опрацьовувати

самостійно. Контроль за самостійною роботою студентів здійснюється за

допомогою залікових питань, тестових завдань, рефератів, доповідей і

виступів.

Основна мета практикуму полягає у зосередженні в межах одного

видання всього навчального комплексу з вивчення актуальних проблем

історії України, що спростить роботу як студента, так й викладача.

При роботі над практикумом використано ряд як загальнонаукових, так

й суто історичних методів. Це, зокрема, діалектичний метод, який дозволив

розглянути основні події української соціально-політичної, релігійно-

культурної історії як цілісний процес духовного, економічного, політичного і

культурного розвитку України в контексті загальносвітових процесів

окресленого хронологічними межами практикуму періоду. Методологічні

засади комплексу базуються на загальнонаукових принципах

об’єктивності, історизму, системності, світоглядного плюралізму і

діалектичного розуміння історичного процесу, неупередженого підходу до

складних явищ релігійного життя та критичного підходу до джерел

інформації.

Наукова новизна практикуму полягає в створенні синтезуючої праці,

яка б містила повний комплекс матеріалу з новітньої історії України,

створений згідно вимог Болонської системи, який би забезпечив засвоєння

студентами масиву інформації з актуальних проблем новітньої історії

України згідно вимог вищої школи.

Дисципліни з вивчення новітньої історії України – «Історія України

(1917 рік – до сьогодення)», «Актуальні проблеми історії України», «Етапи

державотворення» розраховані на студентів історичних спеціальностей

вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації.

Метою навчального практикуму є глибоке засвоєння та розуміння

студентами проблем історії виникнення та формування українського народу

та української державності, утвердження національної самобутності,

висвітлення ґенези радянської тоталітарної системи в Україні на певних

етапах історичного розвитку. Загальне покликання програми полягає в тому,

щоб на основі процесів гуманізації вищої школи, інтеграції професійної і

соціально-гуманітарної підготовки, покращення змісту структури курсу,

використання досягнень світової і вітчизняної думки, загальнолюдських

цінностей, здійснити підготовку висококваліфікованих спеціалістів.

В процесі викладання новітньої історії України, самостійного вивчення

студентами матеріалу, створюються умови для успішного розв’язання

наступних завдань:

- Пізнавального, інтелектуально-розвиваючого. Яке зводиться до суті

самого вивчення історичного шляху розвитку українських земель на певних

етапах. З діалектичних позицій, на основі наукових принципів, насамперед,

принципу історизму, поглядів учених істориків, прогресивних вітчизняних та

зарубіжних авторів, художніх літературних праць об’єктивно вивчити явища

та процеси в історії соціально-економічного, громадсько-політичного,

культурного та етноконфесійного життя України в зв’язку з розвитком

світової цивілізації.

- Практично-політичне. Суть його полягає у тому, що новітня історія

України як наука, виводячи певні закономірності розвитку державотворчих

процесів через вивчення історичних фактів, допомагає виробляти науково

обґрунтований політичний курс, не допускати суб’єктивних рішень.

- Світоглядне. Новітня історія України створює документально точні

повісті про значні події минулого, про видатних представників української

спільноти, яким суспільство завдячує своїм духовним та культурним

розвитком. Світогляд – це погляд на світ, суспільство, закони його розвитку –

може бути науковим, якщо спирається на об’єктивну реальність. В

суспільному розвитку об’єктивна реальність – це історичні факти. Історія

України, її фактологічна сторона, є фундаментом, на якому тримається наука

про суспільство в цілому.

- Виховне. Знання новітньої історії України в своїй країні формує

громадянські якості – патріотизм та інтернаціоналізм; показує роль народу і

окремих особистостей в розвитку суспільства; дозволяє пізнати моральні і

етичні цінності людства в їх розвитку, зрозуміти такі категорії, як честь,

обов’язок перед суспільством, бачити пороки суспільства та людей, їх вплив

на людські долі.

В результаті студент повинен:

- Знати основні теоретичні положення, важливі вузлові проблеми усіх

тем програми, загальні закономірності історичного розвитку церкви та

суспільства; складні та. суперечливі явища, процеси в історії суспільно-

політичного та культурного життя України у зв'язку із світовою цивілізацією;

добре орієнтуватись в історичних джерелах і новітній науковій літературі;

- Вміти синтезувати набуті знання у відповідне світосприйняття та

високу духовну культуру; творчо застосовувати набуті знання з історії

церкви України у повсякденній діяльності, для орієнтації у суспільному

житті, оцінки суспільних явищ, подій; формувати власну наукову позицію

щодо актуальних проблем церкви сьогодення; самостійно осмислювати

закономірності історичного розвитку конфесій.

Формування історичного мислення і свідомості, активної життєвої

позиції, почуття гордості за приналежність до народу України, усвідомлення

необхідності суверенної національної держави, конституційної

відповідальності за її долю.

З метою інтенсифікації процесу навчання, вдосконалення контролю за

засвоєнням матеріалу доцільно використовувати модульно-рейтинговий

метод, програмоване навчання, тести, комплексні контрольні завдання тощо.

У результаті вивчення курсу студент оволодіває такими

компетентностями:

І. Інтегральна компетентність

І. Загальнопредметні:

ІІІ. Фахові:

Програмні компетентності

Інтегральна компетентність Здатність розв’язувати складні

задачі і проблеми у певній галузі

професійної діяльності або у процесі

навчання, що передбачає проведення

досліджень та/або здійснення

інновацій.

Критичне осмислення проблем у

навчанні та/або професійній

діяльності та на межі предметних

галузей

Розв’язання складних задач і

проблем, що потребує оновлення та

інтеграції знань, часто в умовах

неповної/недостатньої інформації та

суперечливих вимог.

Зрозуміле і недвозначне донесення

власних висновків, а також знань та

пояснень, що їх обґрунтовують, до

фахівців і нефахівців, зокрема до

осіб, які навчаються

Прийняття рішень у складних і

непередбачуваних умовах, що

потребує застосування нових

підходів та прогнозування

Відповідальність за розвиток

професійного знання і практик,

оцінку стратегічного розвитку

команди

Загальні компетентності (ЗК) Здатність до абстрактного

мислення, аналізу та синтезу.

Вміння формулювати задачу, для її

вирішення використовувати потрібну

інформацію та методологію для

досягнення обґрунтованого висновку.

Здатність проведення досліджень

на відповідному рівні. Знання

стандартів, необхідних для наукового

дослідження та публікування,

зокрема критична обізнаність та

інтелектуальна чесність.

Здатність працювати в команді,

виконуючи провідну роль, в

міжнародній та мультикультурній

групі.

Здатність спілкуватися державною

мовою як усно, так і письмово,

вміння правильно розмовляти та

писати різними комунікативними

стилями, а саме неофіційним,

офіційним та науковим.

Здатність працювати автономно,

скеровувати зусилля, поєднуючи

результати різних досліджень та

аналізу, та представляти результат

вчасно.

Уміння діяти в межах етики

професійних взаємин, навички

міжособистісної взаємодії.

Знання та розуміння предметної

області та розуміння професійної

діяльності, навички

історіографічного й джерелознавчого

аналізу, володіння методами пошуку

нових форм дослідження, вміння

будувати логічно завершений

педагогічний процес у навчальних

закладах різного типу і рівня

акредитації.

Гнучкість мислення. Набуття

гнучкого образу мислення, який

дозволяє зрозуміти та розв’язати

проблеми та задачі, зберігаючи при

цьому критичне ставлення до сталих

наукових компетенцій.

Популяризаційні навички.

Здатність провести усну презентацію

та написати зрозумілу статтю за

результатами проведених досліджень,

а також щодо сучасних наукових

концепцій в історії для загальної

публіки (не фахівців).

Базові знання основ філософії,

психології, педагогіки, що сприяють

розвитку загальної культури й

соціалізації особистості, схильності

до етичних цінностей, знання

вітчизняної історії, економіки й

права, розуміння причинно-

наслідкових зв'язків розвитку

суспільства й уміння їх

використовувати в професійній і

соціальній діяльності.

Фахові компетентності

спеціальності

Знання вітчизняної та світової

історії. Знання основних історичних

процесів та подій усіх континентів

від давнини до сьогодення, їх

взаємозв’язок, сучасні дискусії на цю

тему та напрями дослідження.

Вміння аналізувати джерела.

Пошук, розуміння та використання

архівних, музейних джерел з історії.

Здатність застосовувати знання про

сучасні досягнення з історичної

науки.

Здатність використовувати навички

роботи з комп'ютером та знання й

уміння в галузі сучасних

інформаційних технологій для

рішення практичних завдань в галузі

історії та освіти.

Здатність застосовувати знання

законодавства та державних

стандартів України в освітній сфері.

підвищувати професійний рівень і

кваліфікацію;

Здатність забезпечувати високий

науково-теоретичний і методичний

рівень викладання дисциплін у

повному обсязі освітньої програми

відповідної спеціальності.

Здатність володіти навичками

історіографічного й джерелознавчого

аналізу та методами пошуку нових

форм дослідження.

Здатність будувати логічно

завершений педагогічний процес у

навчальних закладах різного типу і

рівня акредитації.

Здатність застосовувати набуті

знання для вирішення конкретних

педагогічних, методичних, науково-

практичних, інформаційно-

пошукових завдань у своїй

професійній діяльності.

Здатність планувати,

організовувати і вести навчально-

виховну роботу.

Здатність володіти передовими

методами управління педагогічними,

учнівськими (студентськими) й

трудовими колективами.

Здатність на практиці

застосовувати принципи наукової

організації праці.

Здатність вести пошукову

краєзнавчу роботу, виявляти,

досліджувати та сприяти збереженню

історико-культурних пам’яток.

Здатність використовувати набуті

психолого-педагогічні і методичні

прийоми для викладання історичних

дисциплін в середніх навчальних

закладах.

Здатність формувати стійкий

інтерес до професійної діяльності і

наукових знань.

Завдання курсу. В результаті засвоєння матеріалу курсу студент

повинен:

знати важливі вузлові проблеми усіх тем програми, загальні

закономірності історичного розвитку; складні та суперечливі явища,

процеси в історії суспільно-політичного та культурного життя України в

період 1939 років – по сьогодення; орієнтуватись в історичних джерелах і

новітній науковій літературі;

вміти синтезувати набуті знання у відповідне світосприйняття та високу

політичну культуру; творчо застосовувати набуті знання з новітньої історії

України у професійній діяльності; аналізувати та узагальнювати події

новітньої історії 1939 років – по сьогодення з позиції національних

інтересів і завдань України; формувати власну наукову позицію щодо

актуальних політичних проблем новітньої історії; самостійно

осмислювати закономірності історичного розвитку. Формування

історичного мислення і свідомості, активної життєвої позиції, почуття

гордості за приналежність до народу України, усвідомлення необхідності

суверенної національної держави, конституційної відповідальності за її

долю. З метою інтенсифікації процесу навчання, вдосконалення контролю

за засвоєнням матеріалу доцільно використовувати кредитно-рейтинговий

метод, програмоване навчання, тести, комплексні контрольні завдання

тощо.

володіти навичками: встановлювати причинно-наслідкові зв’язки; давати

порівняльну характеристику історичним процесам та явищам; самостійно

працювати з історичними джерелами, науковою літературою; виконувати

науково-дослідницькі завдання; використовувати наукові методи

пізнання; інтерпретувати результати власної інтелектуальної діяльності,

робити висновки, узагальнення;

Форма підсумкового контролю. Вивчення курсу завершується

іспитом. Оцінювання результатів навчальної діяльності студентів

здійснюється з урахуванням індивідуальних особливостей студентів і

передбачає диференційований підхід в його організації.

Оцінюватися може виконання студентами будь-яких навчальних

завдань, під час роботи над якими студенти демонструють власне історичне

мислення: розгорнуті і стислі усні відповіді, письмові роботи, доповіді,

реферати, виступи в дискусіях тощо.

При цьому враховується:

розуміння студентами взаємозв'язків між історичними подіями, уміння

порівнювати, пояснювати, аналізувати та критично оцінювати історичні

факти;

самостійність мислення;

правильність і достатність добору історичних фактів для розв’язування

поставлених викладачем завдань;

чіткість і завершеність викладу;

мовна грамотність.

Місце курсу в системі підготовки бакалавра - вчителя історії.

Курс «Історія України від 1917 року по сьогодення» носить проблемно-

теоретичний характер, його тематика опирається на узагальнення знань і

навичок, отриманих при вивченні інших загальних професійних дисциплін і

дисциплін спеціалізації навчального плану зі спеціальності 014.03 «Середня

освіта. Історія». Зміст курсу дозволяє студентам оволодіти основними

поняттями, концепціями і методами у вивченні новітньої історії України,

отримати навички самостійного аналізу та інтерпретації складних політичних

процесів.

Навчальний матеріал розділений на 4 змістовно-кредитних кредити. В

тематичному плані представлено розподіл годин кожного модуля за видами

навчальних занять та самостійної роботи студентів. Загальний обсяг

дисципліни згідно навчального плану складає 7 кредитів – 210 годин, що

об’єднує всі види навчальної діяльності студента: аудиторні заняття (лекції,

семінарські заняття), самостійна робота (підготовка до підсумкового

контролю), контрольні заходи (кредитний контроль) та елементи науково-

дослідної роботи. Курс «Історія України від 1917 року по сьогодення»

розроблений за кредитно-трансферною системою та включає у себе лекції (28

годин), семінарські заняття (48 години), систему контролю та обліку знань,

передбачає написання рефератів, поточних та підсумкових контрольних робіт за

модулями, конспектування статей та монографій, роботу з картами та ін.

Самостійна робота студентів має дві складові: самостійна підготовка до

аудиторних занять та модульного контролю, а також науково-дослідна

робота. Поряд з традиційними видами аудиторних занять, планується

виконання індивідуальної аудиторної роботи під керівництвом викладача,

коли проводиться колективне або індивідуальне консультування студентів та

модульний контроль.

Рейтингова система оцінювання дозволяє врахувати, як поточну

підготовку студентів до аудиторних занять, так і визначити рівень засвоєння

навчального матеріалу окремого кредиту.

Підсумкова (залікова) оцінка виставляється за рейтинговими

показниками, з можливістю її покращення під час семестрового заліку.

Основними формами перевірки і контролю знань та умінь студентів –

істориків є написання рефератів, підготовка доповідей, виконання

контрольних робіт та тестових завдань, самостійна робота з історичними

картами та першоджерелами, робота із різними словниками, довідниками,

науковими працями та статтями відомих дослідників, мемуарами історичних

діячів.

І. ІНФОРМАЦІЙНИЙ ОБСЯГ І СТРУКТУРА КУРСУ

Назви змістових кредитів і тем Кількість годин

Денна форма

Усього у тому числі

лек

ції

сем

інар

и

Сам

ост

ійн

а роб

ота

1 2 3 4 5

VII семестр.

Змістовий кредит 1. Українські землі в період Другої світової

війни1939-1945 років.

Тема 1. Тема. Українські землі на

першому етапі війни (вересень

1939 – червень 1941 рр.).

2 2 2 2

Тема 2. Окупація України.

Підпільно-партизанські рухи на

території України

16 4 4 8

Тема 3. Звільнення України від

нацистських окупантів

10 2 2 6

Разом за змістовим кредитом 1 28 8 8 16

Змістовий кредит 2. Соціально-економічний та політичний

розвиток України в 1945-1991 роках.

Тема 4. Повоєнна відбудова

України.

11 4 2 5

Тема 5. України в період 9 2 2 5

«хрущовської» лібералізації

Тема 6. Україна в роки

загострення кризи радянської

системи (1965 – 1985 рр.)

15 4 4 7

Тема 7. «Перебудова» в

СРСР. Україна на шляху до

незалежності

9 2 2 5

Разом за змістовим модулем 2 44 12 10 22

Змістовий кредит 3. Україна в період незалежності (1991 – 2004

рр.).

Тема 8. Проголошення незалежності

України.

15 4 4 7

Тема 9. Розбудова державної влади.

Президентство Л. Кравчука.

20 4 4 12

Тема 10. Конституційні процеси в

перше десятиріччя незалежності

20 4 4 12

Тема 11. Президентство Л.

Кучми. Пріоритети зовнішньої

політики. Внутрішньополітична

ситуація в країні.

20 4 4 4

Разом за змістовим кредитом 3 75 16 16 37

Змістовий кредит 4. Україна на сучасному етапі розвитку (2004

по сьогодення)

Тема 10. Передумови та хід 20 4 4 12

«Помаранчевої революції»

Тема 11. Президенство В. Ющенко,

внутрішня та зовнішня політика

16 4 4 12

Тема 12. Зовнішньоекономічна та

внутрішньополітична ситуація в

Україні в 2010-2013 роках

18 4 4 12

Тема 13. Євромайдан та повалення

влади В. Януковича.

Зовнішньополітичні пріоритети

України в 2014 році по сьогодення.

13 4 4 5

Разом за змістовим модулем 4 67 12 12 39

Разом за VII семестр. 120 32 28 60

ІІ. НАВЧАЛЬНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ДИСЦИПЛІНИ

Змістовий кредит 1. Українські землі в період Другої світової війни

1939-1945 років.

Тема 1. Тема. Українські землі на першому етапі війни (вересень

1939 – червень 1941 рр.). Українське питання у передвоєнній міжнародній

політиці. Радянсько-німецький альянс: договір про ненапад, договір про

дружбу і кордон. Проблема Північної Буковини та Бессарабії. Початок

Другої світової війни. Вступ Червоної Армії на територію Західної України.

Територіальні вимоги радянського керівництва до Румунії. Включення

основної частини західноукраїнських земель до складу УРСР та їх

радянізація. Масові репресії. Опір утвердженню комуністичного режиму на

Західній Україні.

Тема 2. Окупація України. Підпільно-партизанські рухи на

території України

Україна в планах Німеччини. Початок Другої Світової війни.

Прикордонні бої. Втрати Червоної Армії. Причини перших поразок. Оборона

Києва, Одеси і Севастополя. Нацистська окупація. Розчленування України.

Фашистський геноцид. Рух Опору. Організація радянського партизанського і

підпільного руху. Створення Українського штабу партизанського руху.

Т. Строкач. Боротьба партизанських з’єднань: С. Ковпак, О. Сабуров,

О. Федоров. Діяльність підпільних організацій і груп. «Молода гвардія».

«Партизанська іскра». Діяльність ОУН. Акт відновлення Української

держави та його наслідки. Створення Української Повстанської Армії.

Встановлення фашистського окупаційного режиму та народний опір

йому. Реалізація плану «Ост» на території України. Колабораціонізм в роки

війни.

Тема 3. Звільнення України від нацистських окупантів

Звільнення території України Радянською Армією від загарбників.

Вклад українського народу в розгром нацистської Німеччини. Передумови

для наступу Радянської Армії. Вигнання фашистів з Лівобережжя України.

Чернігівсько-Прип’ятська операція. Бої за звільнення Донбасу. Битва за

Дніпро. Наступ на Київ. Житомирсько-Бердичівська операція радянських

військ. Кіровоградська операція. Корсунь-Шевченківська битва.

Березнігувато-Снігурівська наступальна операція. Звільнення Миколаєва.

Одеська наступальна операція. Звільнення Очаківа, Одеси. Передумови та хід

Яссо-Кишинівської наступальної операції.

Завершення вигнання фашистських загарбників з території України.

Українці серед Героїв Радянського Союзу. Тричі Герой Радянського Союзу

І. Кожедуб. Командуючі фронтантами – українці за походженням –

Й. Апанасенко, М. Кирпонос, С. Тимошенко, А. Єременко, І. Черняховський,

Р. Малиновський. Внесок України в створення матеріально-технічної бази

перемоги над Німеччиною.

Змістовий кредит 2. Соціально-економічний та політичний розвиток

України в 1945-1991 роках.

Тема 4. Повоєнна відбудова і подальший розвиток України (др. пол.

40-х - поч. 50-х рр.) Зростання міжнародного престижу України. Україна –

один з фундаторів ООН. Участь української делегації в Паризькій мирній

конференції 1947 р. Завершення об’єднання етнічних земель українського

народу в межах єдиної держави. Операція «Вісла». Труднощі післявоєнної

відбудови. Втрати України у війні.

Становище господарства. Відбудова промисловості і сільського

господарства. Голод 1946 – 1947 рр. Скасування карткової системи.

Насильницька колективізація в західних областях України. Суспільно-

політичне і духовне життя. Новий наступ сталінізму. Ліквідація Української

греко-католицької церкви. Визвольний рух у Західній Україні. Діяльність

ОУН і УПА. Репресивні заходи радянської влади. Боротьба проти

«низькопоклонства» перед Заходом.

Тема 5. України в період «хрущовської» лібералізації.

Соціально-економічний розвиток України в 1953-1965 роках. ХХ з’їзд

КПРС та розвінчання культу особи Й. Сталіна. Процеси реабілітації та

десталінізації. Припинення масових репресій та ліквідація системи ГУЛАГу.

Антицерковна політика радянської влади. Реформа силових відомств,

намагання запровадити в них принци законності. Послаблення кампаній

проти «українського буржуазного націоналізму» та послаблення

ідеологічного тиску. Послаблення командно-адміністративної системи та

децентралізація управління. Розширення прав и повноважень союзних

республік. Зростання частки українців у партійному і державному апараті.

Зростання впливу української партійно-державної еліти в союзному

керівництві. Зародження та розвиток «шестидисятництва» в Україні.

Культурне життя, розвиток науки в Україні в період «хрущовської відлиги».

Тема 6. Україна в роки загострення кризи радянської системи

(1965 – 1985 рр.).

Усунення М.Хрущова від влади. Україна на порозі кризи: наростання

застійних явищ (1965 – 1985 рр.). Реформи середини 60-х рр. ХХ ст. та їх

згортання. Уповільнення економічного розвитку. Зміни у добробуті народу.

Зміна політичного курсу. Неосталінізм. П. Шелест. Посилення реакції.

В. Щербицький. Курс на прискорення «злиття націй». Русифікація та її

наслідки. Нова Конституція СРСР і УРСР. Україна й Афганська війна.

Дисидентський рух. Головні напрями. Форми спротиву. «Самвидав».

«Український вісник». Діяльність Української гельсінської групи:

П. Григоренко, Л. Лук’яненко, М. Руденко, О. Тихий. Переслідування

дисидентів. Доля В. Стуса, О. Тихого, Ю. Литвина, В. Марченка. Стан

української культури. Русифікація народної освіти. Наукові дослідження.

Розвиток електрозварювання – Б. Патон. Літературне життя. Досягнення і

проблеми мистецтва. Ідеологічний тиск. Кіномистецтво. Музичне життя.

Театр. Майстри оперної сцени: Д. Гнатюк, Є. Мірошниченко, А. Солов’яненко.

Досягнення української естради – С. Ротару, Н.Яремчук. Образотворче

мистецтво. Скульптура.

Тема 7. «Перебудова» в СРСР. Україна на шляху до незалежності

Перебудова в українському контексті. Спроба змін: причини і сутність.

Хід перебудовних процесів в Україні. Централізований «ринок».

Структурний дисбаланс економіки України. Чорнобильська трагедія та її

наслідки. Зростання національної свідомості. Початки національного

відродження. Діяльність Спілки письменників України. Заснування

Українського культурологічного клубу. Товариство Лева. Товариство

української мови ім. Т. Шевченка. Історико-просвітницьке товариство

«Меморіал». Створення Асоціації «Зелений світ». Суперечливість

перебудовних процесів. Несанкціоновані мітинги. Прискорення

демократичних процесів. Закон «Про мови в Українській РСР». Створення

Народного Руху України. Рух за легалізацію українських церков.

Становлення багатопартійності. Виборчі кампанії. Перші кроки суверенізації.

Робота українського парламенту. Декларація про державний суверенітет

України 1990 року та її значення. Закон «Про економічну самостійність

Української РСР». Двосторонні державні угоди. Голодування студентів.

Загострення економічного становища. Шахтарські страйки. Загальносоюзний

референдум 1991 р. Новоогарьовський процес. Спроба державного

перевороту. Проголошення державної незалежності України.

Змістовий кредит 3. Україна в період незалежності (1991 – 2004 рр.).

Тема 8. Проголошення незалежності України.

Референдум березня 1991 року. Активізація суспільно-політичного життя

в Україні. ГКЧП та його провал. Прийняття Акту про державну незалежність.

Вибори Президента України та Референдум щодо підтвердження Акту

проголошення незалежності 1 грудня 1991 року.

Тема 9. Розбудова державної влади. Президентство Л. Кравчука.

Розбудова державної влади. Створення власних Збройних сил. Визнання

України на міжнародній арені. Президентство Л. Кравчука. Трансформація

політичних партій та рухів. Розкол Народного Руху. Погіршення економічної

ситуації в Україні. Спад виробництва. Кризовий стан аграрного сектора.

Падіння життєвого рівня населення. Міжнародна політика молодої держави.

Тема 10. Конституційні процеси в перше десятиріччя незалежності.

Державна символіка України її значення та історичне походження.

Конституційні процеси першої половини 1990-х років. Створення фінансово-

грошової системи незалежної України. Становище церкви та церковно-

релігійні процеси в Україні. Західна та Східна діаспора, внесок діаспори в

конституційні процеси та становлення державних інституцій незалежної

України.

Тема 11. Президентство Л. Кучми.

Президентство Л. Кучми. Становлення та розвиток багатопартійної

системи в Україні. Вибори до Верховної ради 1998 року. Прийняття

Конституціїї України. Грошова реформа та введення гривні. Президентські

вибори 1999 року та перемога на них Л. Кучми. Пріоритети зовнішньої

політики. Внутрішньополітична ситуація в країні.

Змістовий кредит 4. Україна на сучасному етапі розвитку (2004 по

сьогодення)

Тема 12. Передумови та хід «Помаранчевої революції»

Україна напередодні президентських виборів 2004 року. Вибори

президента. Боротьба між кандидатурами. Події «Помаранчевої революції».

Третій тур президентських виборів 2004 року. Перший уряд Юлії

Тимошенко. Парламентська криза та дострокові вибори 2007 року.

Коаліційні процеси в Верховній раді. Президентство В. Ющенка. Політична

та економічна криза. Вибори 2010 року. Президентство В. Януковича.

Парламентські вибори 2012 року. Досягнення та труднощі нової влади.

Міжнародна політика.

Тема 13. Президенство В. Ющенко, внутрішня та зовнішня політика

Активізації наукових досліджень проблематики Голодомору 1932–1933

рр. в Україні. Президентство В. Ющенка. Політична та економічна криза.

Вибори 2010 року. Президентство В. Януковича. Парламентські вибори 2012

року. Досягнення та труднощі нової влади. Міжнародна політика.

Тема 14. Зовнішньоекономічна та внутрішньополітична ситуація в

Україні в 2010-2013 роках.

Політична криза кінця 2013 – початку 2014 р. Протистояння в Києві.

Євромайдан. Анексія Кримського півострова. Сепаратизм в південно-східних

областях України. Загострення стосунків з Росією.

Тема 15. Євромайдан та повалення влади В. Януковича.

Зовнішньополітичні пріоритети України в 2014 році по сьогодення.

Політична криза кінця 2013 – початку 2014 р. Протистояння в Києві.

Євромайдан. Анексія Кримського півострова. Сепаратизм в південно-східних

областях України. Загострення стосунків з Росією.

ІІІ. ТЕМАТИКА СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ ТА МЕТОДИЧНІ

РЕКОМЕНДАЦІЇ

№

з/п

Назва теми Кіль-

кість

годин Змістовний кредит 1.

1,2 Україна в початковий період Другої світової війни 4

3 Гітлерівська окупація України 2

4 Політика гітлерівського режиму в Україні 2

5 Вигнання фашистських загарбників з України 2

6,7 Підпільно-партизанські рухи на території України 4

8. Створення Української повстанської армії та її діяльність 2

Разом 16

Однією із найбільш складних дієвих форм засвоєння найскладніших

тем курсу є семінарські заняття. Семінари сприяють закріпленню матеріалу

лекційного курсу, вчать студентів самостійно працювати і творчо мислити,

робити висновки і давати оцінки явищам і подіям, сприяють формування

системного підходу до розуміння історичних процесів, заохочують студентів

вчитися правильно формулювати та висловлювати свої думки під час

обговорення тем.

Головна мета семінарських занять – поглибити і систематизувати

вивчення найбільш важливих, складних і актуальних тем курсу з історії

України. Запропоновані для розгляду теми семінарських занять носять

проблемний характер. На розгляд виносяться питання декількох тем

лекційного курсу, які, однак об’єднуються спільною постановкою проблеми.

Необхідні для підготовки семінару джерела та спеціальна наукова література

подаються у планах семінарських занять з конкретних тем.

Потрібні розділи та параграфи, конкретні сторінки рекомендованих

джерел літератури не вказуються. Вважаючи на специфіку навчання,

студент повинен самостійно вибирати рекомендовані джерела та літературу,

знайти потрібні розділи, параграфи, сторінки.

Основою для підготовки семінарських занять є першоджерела. Саме

вони дають можливість засвоїти зміст найважливіших історичних поді .

Лише засвоївши джерела, можна ґрунтовно підготуватися до відповідей на

основі питання семінару.

Готуючись до семінарського заняття, насамперед, слід :

1. Прочитати конспект відповідної лекції та опрацювати навчальний

матеріал рекомендованих підручників чи посібників з історії України,

посібників з історії української державності. При тому, необхідно,

виходячи з сучасного стану речей з урахування нових підходів до історичних

подій та осіб, об’єктивно давати оцінку історичним явищам і процесам.

2. Доцільно використовувати поточні матеріали сучасних наукових

періодичних видань історичного характеру.

3. Законспектуйте необхідний матеріал, випишіть цитати.

4. Складіть план і конспект свого виступу на семінарському занятті.

В ході семінарського заняття, під керівництвом викладача,

аналізуються різні варіанти поставлених питань, вирішуються спільні

проблеми, виправляються помилки допущені у відповідях на виступах.

Семінар – це активне, творче заняття, де студенти вчаться

формулювати і обґрунтовувати вирішення питань,чітко аргументувати свої

відповіді даними із першоджерел і літератури, вчаться захищати і

відстоювати свою думку у діловій дискусії.

ЗМІСТОВНИЙ КРЕДИТ № 1

Україна в другій світовій війні

Семінар № 1,2

ТЕМА: УКРАЇНА В ПЕРІОД ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 1939-1941

РОКІИ. ПОЧАТКОВИЙ ПЕРІОД ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939-1941

РОКИ).

Мета: систематизувати та поглибити знання студентів за темою,

охарактеризувати події початкового періоду Другої світової війни,;

розглянути історіографію питання; розкрити процеси входження Західної

України до УРСР, аналіз пакту Молотова-Рібентропа; визначити особливості

становища Західної України в 1939-1941 роках;

Дидактичні засоби навчання: настінна карта «Друга світова війна»,

атлас, ілюстративний матеріал, відеофільм «Україна в Другій світовій війні»,

збірник документів Друга світова війна. Український вимір і матеріали в 2-х

томах. – К., 1996–1997).

Організація навчальної діяльності.

Оголошення теми та мети заняття. Перевірка присутніх.

Актуалізація опорних знань студентів.

Бесіда за запитаннями

1) Причини початку Другої світової війни?

2) Яким бачили майбутнє України представники різних українських

політичних партій Західної України?

3) Наведіть факти, що свідчать про наростання рухів опору сталінському

режиму в 1939-1941 роках.

ПРОБЛЕМНО – ПІЗНАВАЛЬНІ ПИТАННЯ:

1. Чим пояснити «тріумфальний рух» фашистської Німеччини по країнам

Західної Європи?

2. Як Ви розумієте такі поняття: фашизм, партизанський Рух, підпілля,

докірний перелом в ході війни?

3. Коли і як були приєднані до України Буковина і Закарпаття? Яку оцінку

можна дати цьому процесу?

ТЕМИ ПОВІДОМЛЕНЬ:

1. Західна Україна в 1939-1941 роках.

2. Приєднання Північної Буковини та Бесарабії до УРСР.

2. Українці в антифашистських рухах опору в країнах Європи.

3. Боротьба підпілля України проти фашистсько - німецьких окупантів.

4. Визволення Миколаївщини від фашистсько - німецьких загарбників.

5. Втрати України в другій світовій війні.

6. Р. Шухевич – генерал УПА. -

ЛІТЕРАТУРА:

1. Турченко Ф. Г., Панченко Н. Н., Тимченко С. М. Новейшая история

Украины. Ч. 1. (1917-1945) – К.: Генеза, 1995.

2. Субтельний О. Україна. Історія. – К.: Либідь, 1994. – С. 392-419.

3. Курс лекцій з історії України /Ред. Носков В. А. – Донецьк: ЕАИ – Пресс,

1994. – С. 308-323.

4. Коляда І., Малій О. Історія України (1945-1991 рр.). 10 кл. Зошит -

конспект тем уроків. – К.: Магістр – S, 1995. – С. 81-102.

5. Коваль М. В., Кульчицький С. В., Курносов Ю. О. Історія України.

Матеріали до підручника 10-11 класів середньої школи. – К.: Райдуга, 1992. –

С. 314- 363.

6. Першин Т. Фашистський геноцид на Україні (1941-1944 рр.). – К.: Наукова

думка, 1985.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ:

1. Україна в початковий період II світової війни. Розглядаючи перше

питання, треба, насамперед звернути увагу на радянсько - німецький пакт про

ненапад (23. 08. 1939 р.), а також таємний протокол Ріббентропа – Молотова,

який визначав зони впливу двох держав у Східній Європі. Секретними

протоколами визначалось: поділ Польші на сфери впливу та територіальні

приєднання до Німеччини і СРСР; згода СРСР ввести свої війська після

початку німецької окупації Польші, про втручення Німеччини в долю

Прибалтійських держав та інше.

Треба також схарактеризувати українське питання в світлі пакту 1939

р., описати розподіл українських земель серед держав - сусідів. 1 вересня

1939 р. Німеччина напала на Польшу, що поклало початок II світової війни.

А 17 вересня 1939 року Червона армія вступила на польську територію. Далі

треба підкреслити, що населення СРСР позитивно поставилось до

«визвольної місії» Червоної Армії щодо «братів - українців» та «братів -

білорусів», що більшість населення західних областей сердечно зустрічала

Червону армію.

Хоча було чимало націоналістично настроєних людей, членів ОУН, які

з самого початку недоброзичливо поставились до радянських воїнів. Далі

необхідно докладно схарактеризувати політику радянської влади на

новоприєднаних територіях. При цьому звернути увагу, як на позитивні

заходи, так і на негативні. Визначіть підсумки та значення приєднання

Західної України, Північної Буковини, Бессарабії до УРСР. Особливо

підкресліть, що в історичній перспективі приєднання західноукраїнських

земель до складу України не можна недооцінювати. Знищення кордону, який

сторіччями прорізав українські землі, дало змогу здійснитися віковічній мрії

багатьох українців.

2. Причини поразок радянських війск на першому етапі Великої

Вітчізняної війни (1941-1942 рр.). 22 червня 1941 року фашистська

Німеччина напала на СРСР – розпочалася війна між СРСР та Ніімечинною

разом з її країнами-сателітами (1941-1945 рр). Незважаючи на відчайдушний

опір прикордонників та частин Червоної Армії, оброну Київського

укріпрайону, Одеси, Севастополю, Донбаську оборонну операцію що тривала

близько двох місяців, більша частина території України була окупована

восени 1941 року.

З залишенням у липні 1942 року Севастополя, а 22 липня 1942 року

міста Свердловська тодішньої Ворошиловградської обл. всю територію

України було окуповано німецько - фашистськими військами. Відповідаючи

на питання про причини поразок Червоної Армії на першому періоді війни

(1941-1942 рр.) в першу чергу необхідно звернути увагу на негативну роль

«Пакта про ненапад» (23. 08. 1939 р.) та договору «Про дружбу та кордони»

(28. 09. 1939 р.), підписаних між СРСР та Німеччиною.

Згідно з останнім, у СРСР було заборонено вести антифашистську

пропаганду. Неодмінно треба відмітити, що величезною перешкодою у

зміцненні обороноздатності країни була політика репресій щодо наукових,

інженерно - технічних та офіцерських кадрів. На зміну репресованим

приходили нові кадри, малоосвічені та недосвідчені, як у політичній роботі

так і військових справах.

Наведіть приклади, що підтверджують, що напередодні війни Червона

Армія значно послабилась у бойовому та моральному плані. Визначіть

прорахунки в заходах по зміцненню армії та обороноздатності країни

(знищення 13 укріпрайонів на старому кордоні, сумніви щодо планів

агресора, розміщення літніх військових таборів близько кордону тощо).

Вкажіть основні відміни в технічному забезпеченні німецької та Червоної

Армії. В завершення цього питання треба зупинитися на прорахунках

Сталінського керівництва в оцінці становища на фронтах навесні 1942 року.

3. Фашистський окупаційний режим в Україні (1941-1944 рр.). Щоб

дати відповідь на це питання, треба починати з того, що доля України була

описана в так званій «Земній книзі», де нацисти не визнавали права України

на будь - яке державне існування.

Новий порядок повинен був зробити Україну колонією для

забезпечення усієї Німеччини продуктами харчування та сировини для

промисловості. Слово «свобода» для українців мало означати лише молитву

на свято. «Новий порядок» повинен був винищити більшість місцевого

населення, щоб на українських землях поселити німців.

Потім охарактеризуйте адміністративний устрій, який існував в Україні

під час окупації. На конкретних фактах проілюструйте політику нацистів на

окупованих територіях УРСР. По-перше, це депортація, в основному

сільського населення, на примусові роботи в Німеччину. По-друге,

пограбування майна країни. Вивозилось устаткування фабрик та заводів,

рухливий склад залізниць, сировина та матеріали, сільськогосподарська

продукція, український чорнозем, фруктові дерева та інше.

Встановлення нового порядку супроводжувалось масовими репресіями

та винищенням населення України. Розкажіть про Бабин Яр, діяльність 180

концентраційних таборів в тому числі і в м. Сталіно, звернувшись до

матеріалів краєзнавчого музею. Зверніть увагу на те, що політика винищення

втілювалась також через скорочення поставок продовольства в міста, яке

могло отримувати тільки працездатне населення. Потім схарактерезуйте

політику нацистів щодо української культури та інтелігенції.

Далі студент повинен пояснити, в чому полягає колобораціонізм певної

частини українства, та якими мотивами вони при цьому керувались («Легіон

українських націоналістів», дивізія СС «Галичина», поліцаї тощо). В останні

роки стало відомо, що з 1500 чоловік, які проводили розстріли в Бабиному

Яру, тільки 250 були німці, а інші – це українці та росіяни, які носили

німецьку форму. Визначіть своє ставлення до цього факту. Щоб завершити

це питання, студент повинен розповісти про трагічні наслідки окупації

фашистами України.

4. Рух Опору в Україні в умовах фашистської окупації. При вивченні

цього питання треба звернути увагу на те, що з перших днів окупації на

території України розгортається антифашистський Рух Опору, який включав:

радянське комуністичне підпілля та партизанський рух; український

самостійницький підпільний та партизанський рух; польський рух опору. Де

були центри польського підпілля та яку мету воно мало?

Українське місто Львів, як і литовське Вільно стали одними з

найбільших центрів польського підпілля. У польских партизанських загонах

на території України брали участь 2150 бійців. Центральним завданням цього

руху було повернення західноукраїнських земель до складу відновленої

Польської держави. Студентам треба знати як сформувалось комуністичне та

комсомольське підпілля, яку роль зіграло утворення Українського штабу

партизанського руху на чолі з Т. Строкачем 30 травня 1942 р. для

координації дій партизанських загонів з операціями Червоної Армії та

постачання партизан за допомогою авіації.

Аналізуючи розвиток опору на території УРСР, слід назвати наступні

факти: - на території УРСР діяло понад 60 радянських партизанських

з’єднань, близько 2 тис. загонів та групп; - широко відомими з’єднаннями

були з’єднання Сабурова, Федорова, Ковпака. Так, партизанське з’єднання

Ковпака протягом війни здійснило 7 рейдів, пройшовши вцілому по тилам

ворога 18 тис. км; - тільки протягом літа – осені 1942 року партизани

висадили в повітря 117 залізничних та шосейних мостів, пустили під укіс 158

ворожих ешелонів; - для боротьби з партизанським рухом німецьке

командування виділило 120 тисяч солдатів.

Підсумовуючи, студент повинен розповісти про діяльність таких

підпільних організацій, як «Партизанська іскра» в с. Кримки, підпільно-

партизанському Центрну на чолі з В. Лягіним, похідних групах ОУН, що

діяли як на території Миколаївщини, так і в інших регіонах України,

«Молода гвардія» у м. Краснодон, антифашистській організації в м. Сталіно

(Донецьк) на чолі з учителем історії С. Матьокіним та інших. Треба згадати

також, що у 1944 році партизани України надали допомогу партизанському

руху у Польші, Чехословаччині, Румунії та Угорщині. Слід охарактерезувати

діяльність «Поліської Січі» під керівництвом Т. Боровця (Бульби),

Української Національної Ради в м. Львові, та м. Києві, а також так званих

«похідних групп».

Виокремимо, що найбільш організованим військовим з’єднанням

українського самостійного руху була Українська Повстанська Армія, що

виникла в 1942 р. під керівництвом Романа Шухевича (Чупринки), діяла на

просторах Волині, Полісся, Галичини, на початок 1944 року нарахувала 30-40

тисяч бійців. Ця армія вступила в жорстокий конфлікт з польським

населенням Волині, Полісся, Холмщини, а також з польською Армією

Крайовою.

Розкриваючи зміст діяльності українського самостіницького руху,

зверніть увагу на те, що всі його партизанські загони з першого дня

створення боролись з залишками Червоної Армії та радянськими

партизанськими загонами. Після звільнення західноукраїнських земель від

німецько - фашистських військ продовжували боротьбу з Червонною Армією

і органами НКВС.

5. Визволення України від фашистсько - німецької окупації (1943-1944

рр.). При вивченні п’ятого питання необхідно мати на увазі, що визволення

України від фашистсько - німецької окупації мало термін з 29 січня 1943

року до 28 жовтня 1944 року.

Далі треба чітко перелічити наступальні операції та їх терміни, які

привели до визволення Харкова, Полтави та Донбассу. Розповісти про бої на

лівому березі Дніпра. А потім студент повинен росповісти про форсування

Дніпра та визволення міста Києва, Корсунь - Шевченківську наступальну

операцію.

Звернути увагу, що новий успішний наступ радянських військ в березні

– травні 1944 року привів до визволення Вознесенська, Миколаїва, Очакова,

Одеси, Тернопіля, Кам’янець – Подільська та виходу на Державний кордон

СРСР з Румунією. В травні 1944 року було визволено Крим, а в результаті

Львівсько – Сандомирської (13 липня – 29 серпня 1944 р.) та Східно –

Карпатської (8 березня – 28 жовтня 1944 р) операцій вся етнічна українська

територія була звільнена від окупації. –

6. Внесок народу України в перемогу над фашизмом. Даючи

характеристику вкладу України в перемогу над фашизмом треба підкреслити,

що в лавах Радянської армії було 6 млн. українців, кожен другий з них

загинув на фронтах війни, 2072 українця удостоєні вищого звання СРСР –

Героя Радянського Союзу, із них 32 удостоєні цього звання двічі; з 7 млн.

нагород, вручених воїнам Радянської армії - 2,5 млн. отримали воїни -

українці, жителі України.

Загальна чисельність втрат цивільних та військових українців склала –

7 млн. чол. (16,7% втрат відносно всього населення України). Далі в

підтвердження того, що Україна була важливою матеріально - технічною

базою для регулярної Червоної Армії, студент повинен привести конкретні

цифри по чавуну, сталі, вугіллю, залізній руді, які республіка дала в 1944 р.

Підкреслити, що за дуже важких обставин, без техніки, жінки, підлітки

та літні люди виростили врожай і здали державі в 1944 році 365 млн. пудів

зерна. Далі треба звернути увагу на те, що значну роль мав збір коштів у

фонд оборони на завершальному етапі війни. Населення України

перерахувало з особистих заощаджень в фонд оборони 859 млн. крб.,

підписалось на 3 - ю та 4 - у військову позику.

Згадати про те, що місцеве населення працювало на відбудові мостів,

переправ, доріг, залізниць, аеродромів тощо. Привести конкретні факти

внеска української інтелігенції в перемогу над фашизмом. Завершуючи

відповідь, логічно зупинитись на сучасних проблемах святкування Дня

памяті та примирення 8 травня та Дня перемоги над нацизмом 9 травня.

СЛОВНИК ІСТОРИЧНИХ ПОДІЙ, ПОСТАТЕЙ, ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ ДО

СЕМІНАРУ.

ПОДІЇ

23 серпня 1939 р. – пакт про ненапад між Німеччиною та СРСР і

таємний протокол до нього (Пакт Ріббентропа-Молотова)

1 вересня 1939 р. – 2 вересня 1945 pp. – Друга світова війна

17 вересня 1939 р. – Червона Армія перейшла польський кордон

28 вересня 1939 р. – договір про дружбу і кордони між Німеччиною та

СРСР та таємні протоколи до нього

15 листопада 1939 р. – Західну Україну включено до складу УРСР

22 червня 1941 р. – напад Німеччини на СРСР. Початок Велика

Вітчизняна війна

30 червня 1941 р. – проголошення Акту про відновлення Української

Держави;

22 липня 1942 р. – завершення окупації України загарбниками

14 жовтня 1942 р. – створення УПА

6 листопада 1943 р. – визволення Києва від загарбників;

28 жовтня 1944 р. – завершення визволення України від німецько-

фашистських окупантів

2 серпня 1940 р. – Бессарабію і Північну Буковину включено до складу

УРСР

9 травня 1945 р. – День Перемоги, завершення Великої Вітчизняної

війни.

2 вересня 1945 року – завершення Другої світової війни.

ІСТОРИЧНІ ПОСТАТТІ

М. Кирпонос (1892-1941) – радянський воєначальник, Герой

Радянського Союзу (1940 р.), на початку Великої Вітчизняної війни

командувач Південно-Західним фронтом, організатор оборони Києва в 1941

р. Загинув при виході з оточення.

Сидір Ковпак (1887-1967) – один з організаторів радянського

партизанського руху в Україні. Його партизанське з'єднання здійснило 5

рейдів по тилах ворога. Найвідоміший карпатський рейд 1943 р.

О. Сабуров (1908 –1974) – радянський військовий діяч, Герой

Радянського Союзу (1942), генерал-майор військ НКВС (з 1943). У жовтні

1941 р. очолив радянський партизанський загін. З березня 1942 р. до квітня

1944 р. командував партизанським з'єднанням, що діяло у Сумській,

Житомирській, Волинській, Рівненській та ін. областях України. За

особистим розпорядженням Й. Сталіна у 1942 р. Сабуров увійшов до складу

нелегального ЦК КП(б)У. 3 жовтня 1942 р. - начальник штабу з керівництва

партизанського руху Житомирської області, був членом Житомирського

обласного комітету КП(б)У. Радянські партизани під командуванням

Сабурова, часто переодягнені в німецьку уніформу, здійснювали

терористичні акції і чинили масові насильства щодо місцевого населення.

Влітку 1944 р. очолив управління НКВС Дрогобицької області. Сабуров був

безпосереднім організатором військових операцій проти Української

повстанської армії і підпілля ОУН, чим активно сприяв утвердженню

сталінського тоталітарного режиму на західноукраїнських землях. Особисто

брав участь у репресіях проти членів сімей учасників Руху Опору. У 1950-х

роках перебував на керівній роботі в органах внутрішніх справ УРСР і СРСР.

Депутат Верховної Ради СРСР.

С. Тимошенко (1895–1970) – радянський воєначальник. З 1915 р. брав

участь у Першій світовій війні. З 1918 р. служив у Червоній армії. У 1930-ті

роки командуючий воєнними округами. У вересні 1939 командуючий

Українським фронтом Червоної Армії під час "визвольного походу" на

західноукраїнські землі. Під час радянсько- фінської війни 1939-1940 pp.

командував військами Північно-Західного фронту. З 7 травня 1940 р. –

маршал Радянського Союзу, нарком оборони СРСР (до 19.7.1941). На

початку Великої Вітчизняної війни 1941-1945 pp. призначений заступником

наркома оборони, головнокомандувачем військ Західного (згодом –

Південно-Західного) стратегічного напряму, командувачем Західного

(липень-вересень 1941), Південно-Західного (вересень-грудень 1941, квітень-

лилень 1942), Північно-Західного (жовтень 1942 – березень 1943) фронтів, у

1943-45 – представник Ставки Верховного головнокомандування з

координації дій військ ряду фронтів і Чорноморського флоту. У післявоєнний

час командував військами Барановиць- кого (1945-46), Південно-Уральського

(1946-49) і Білоруського військових округів (1949-60). У 1961-70 pp. – голова

Ради комітету ветеранів війни.

О.Федоров (1901–1989) – генерал-майор, двічі Герой Радянського

Союзу, радянський партійний і державний діяч, в роки Великої Вітчизняної

війни командир Чернігівсько-Волинського партизанського з'єднання, перший

секретар Чернігівського і Волинського підпільних обкомів КПРС.

М.Ватутін (1901-1944) – воєначальник, брав участь у громадянській

війні на боці "червоних". У роки Великої Вітчизняної війни займав посади

командуючого фронтів. Під його командуванням 1-й Український фронт 6

листопада 1943 р. визволив Київ від нацистських загарбників. 29 лютого 1944

р. дістав поранення у сутичці з бійцями УПА, від якого 15 квітня помер.

Є. Коновалець (1891–1938) – у студентські роки активіст українського

руху в Галичині. У роки Першої світової війни був мобілізований до армії

Австро-Угорщини. Під час бою на горі Маківка потрапив до російського

полону. Під час Української революції став організатором Галицько-

Буковинського куреню Січових стрільців, який незабаром перетворився в

одну з найбоєздатніших частин армії Української Народної Республіки. У

листопаді 1918 р. Січові стрільці під командуванням Коновальця підтримали

Директорію УНР у повстанні проти влади гетьмана П. Скоропадського і в

Мотовилівському бою 1918 р. розбили гетьманські частини. Коновалець брав

активну участь у зміцненні боєздатності республіканських армії. В 1918–

1919 pp. Коновалець командував дивізією, корпусом і групою Січових

стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських

військ. Полковник Армії УНР. Поразка національно-визвольних змагань 1917

– 1921 pp. спонукали Коновальця до пошуку нових методів боротьби за

незалежність України. Він став одним з організаторів і керівників УВО (з

1920 р.), у 1929 р. став головою Проводу Організації Українських

Націоналістів. 23 травня 1938 р. Коновалець загинув у Роттердамі

(Голландія) в результаті спецоперації, проведеної органами НКВД СРСР.

Вбивство Коновальця виконав співробітник НКВС Павло Судоплатов.

К. Осьмак (1890 -1960) - Член УПСР, член Центральної ради (1917-

1918). Агроном, організатор кооперативів. Заарештований у м.Харкові у 1928

р., у Москві (1930), засуджений на п'ять років за справу СВУ, достроково

звільнений. Працював у народному господарстві (1932-1938). Знов

ув'язнений (1938-1940). На волі жив з родиною в Києві (1940-1941). Мав

зв'язок з сіткою ОУН, переїхав до Львова, працював у УЦК. Учасник великих

зборів УГВР, обраний Президентом УГВР (1944). 13 вересня 1944 р.

заарештований, ув'язнений у Дрогобицькій тюрмі (1944-1947),

Владимирській тюрмі (1948-1960), де й загинув 16 травня 1960 р.

С. Бандера (1909-1959) - політичний діяч, ідеолог українського

націоналістичного руху. Народився в Галичині у родині священика. З 1927

член Української військової організації (УВО). З 1929 зі створенням ОУН

став її членом, а згодом одним із керівників. У 1934 був засуджений

польським судом до смертної кари, заміненої на довічне ув'язнення. В 1939 з

початком війни був визволений. В лютому 1940 Бандера зі своїми

однодумцями створює Революційний провід ОУН, а в 1941 на II Великому

зборі Проводу стає його головою. У 1947 обраний головою Проводу ОУН,

керував боротьбою українського націоналістичного підпілля проти

радянської влади. У своїх статтях обстоював ідеї християнського

революційно- визвольного націоналізму, незалежності України. 15 жовтня

1959 вбитий у Мюнхені агентом радянських спецслужб Б. Сташинським.

Роман Шухевич (1907-1950). По закінченню середньої школи вступив

до Львівського політехнічного інституту, який з успіхом закінчив. Із

студентських років починає брати активну участь у національно-визвольній

боротьбі. У 1925-1929 pp. член Української військової організації (УВО).

Стає одним з провідних її діячів. У 1929 р. в числі перших стає членом ОУН.

Довгий час працює на посту бойового референта в Крайовій екзекутиві 0УН.

За свою діяльність був заарештований польськими властями і кинутий до

в'язниці. Через деякий час був звільнений за амністією. Відомий під

псевдонімом "сотник Щука". В умовах, коли в Європі ось-ось мала

розпочатись Друга світова війна, ОУН активізувала свою діяльність,

прагнучи скористатись можливістю відродити Українську державу.

Р.Шухевич відразу відгукнувся на події в Карпатській Україні. Він прибуває

до краю, де стає одним з організаторів і керівником "Карпатської Січі"(1938-

1939). У 1939-1940 рр. працює у Проводі ОУН на посту референта зв'язку з

Українськими землями у складі СРСР. У 1940- 1941 рр. входить до складу

Проводу ОУН. Бере участь у Другому Великому Зборі ОУН (весна 1941).

Після Збору стає крайовим провідником ОУН на українських землях

Польського генерал-губернаторства. Також постійно працює у Головному

військовому штабі ОУН. Викладає на таємних курсах кадрів ОУН.

Розраховуючи на допомогу Німеччини у визволенні України і відродженні

державності, Р.Шухевич стає організатором і керівником Українського

легіону (батальйони СС "Нахтігаль" і "Роланд"). Цей легіон бере активну

участь у нападі Німеччини на СРСР. Але після загарбання України німецьке

командування розпускає легіон. Антиукраїнська політика Німеччини змушує

Р.Шухевича перейти від співробітництва до боротьби з німецькою

окупацією. Весною 1943 р. він стає військовим референтом у Проводі ОУН.

В середині 1943 р. Третій надзвичайний Великий збір ОУН обирає

Р.Шухевича на пост голови Бюро Проводу ОУН (в цей час він відомий під

псевдонимом Тур). З осені стає Головним командиром УПА і вже відомий як

генерал Тарас Чупринка. У листопаді 1943 р. Шухевич стає ініціатором і

організатором проведення на Волині Конференції поневолених народів. Ця

конференція стала свідченням значних змін в ідеології ОУН: провідною

стала теза про те, що визволити Україну від поневолення можна лише в союзі

з іншими поневоленими народами і що необхідно враховувати інтереси

національних меншин, які проживають в Україні. З 1944 р. під псевдонімом

Лозовий очолює уряд (Генеральний секретар Головної української

визвольної ради), Секретаріат військових справ, командує УПА, є Головою

Проводу ОУН. На цих посадах він залишається до своєї смерті. У 1945 р.

Провід ОУН видав Декларацію, в якій взяв на себе зобов'язання, що не

залишить території України і буде вести боротьбу. 5 березня 1950 р. у селі

Білогорщі під Львовом він загинув під час бою з радянськими військами.

Олена Теліга (1907-1942) – поетеса, політичний діяч. У 1932 р.

вступила до лав ОУН. Після розколу організації була прихильницею

А.Мельника (ОУН(М)). У 1941 р. разом з чоловіком О.Ольжичем переїхала

до Львова, а згодом у складі похідної групи ОУН до Києва, де утворила

Спілку українських письменників, редагувала літературно-мистецький

додаток до газети "Українське слово" – часопис "Литаври". 7 лютого 1942 р.

разом з чоловіком заарештована нацистами і розстріляна у Бабиному Яру.

Тарас Боровець (псевдоніми: Чуб, Тарас Бульба, Гонта; 1908-1981) –

діяч українського повстанського руху часів Другої світової війни. У 1920-ті

роки проводив пропагандистську роботу на Поліссі. Удейно був близький до

С.Петлюри. У 1930 р. заснував організацію Українське Національне

Відродження. Декілька разів заарештовувався польськими спецслужбами, в

1934-1935 pp. ув'язнений у Березі Картузькій. У 1939-1941 pp. під час

більшовицької окупації продовжував роботу по організації

націоналістичного підпілля на Поліссі й Волині. На початку Великої

Вітчизняної війни сформував Поліську Січ, яка вела боротьбу проти

оточених частин Червоної армії. Під тиском німецького командування була

розпущена, але відновила діяльність як партизанська армія – Українська

повстанська Армія, що вела боротьбу проти нацистських окупантів і

радянських партизан. У липні 1943 р. Т. Боровець перейменував очолювані

ним загони в Українську народно-революційну армію (УНРА) і створив

Українську національно-демократичну партію. У серпні 1943 р. УНРА була

поглинена Українською повстанською армією. Наприкінці 1943 р.

Т.Боровець був заарештований гестапо у Варшаві і ув'язнений у концтаборі

Заксенгаузен. Звільнений у вересні 1944 р. З 1948 р. жив в еміграції у Канаді,

створив Українську національну гвардію, брав участь у керівництві Спілки

визволення України. Автор спогадів "Армія без держави", видавав журнал

"Меч і Воля".

А. Мельник (1890 – 1964) – у 1914–1916 рр. командував сотнею легіону

Українських січових стрільців на австрійсько-російському фронті. Сотня

Мельника відзначилась під час боїв на Маківці, під Заваловом і над Стрипою.

Під час боїв на Лисоні 4 вересня 1916 р. Мельник потрапив у російський

полон. Під час Української революції став одним з організаторів підрозділу

Січових стрільців. Полковник армії У HP, один з найближчих співробітників

Євгена Коновальця. Один з організаторів УВО. З 1938 р. – голова Проводу

ОУН. Проте не зміг зберегти єдність організації, у 1940 р. очолив ОУН (М).

На початку Другої світвої війни виступав за співробітництво з нацистською

Німеччиною. Але згодом розчарувався. В'язень німецьких концтаборів. З

1945 р. – в еміграції. У 1947 р. на Третьому великому зборі Українських

націоналістів Мельник обраний довічним головою ПУН. Післявоєнний

період свого життя присвятив боротьбі за консолідацію емігрантських сил. У

1957 р. висунув ідею створення світового конгресу українців і союзу

українців, реалізовану в 1967 р. зі створенням Світового конгресу вільних

українців.

Д.Донцов (1883-1973) – політичний діяч, публіцист, ідеолог

українського націоналізму. Походив з козацько-старшинського роду.

Навчався в Царськосельському ліцеї, на юридичному факультеті

Петербурзького університету, з якого виключений за участь в українській

демонстрації 1905. У 1905 член РУП (згодом УСДРП). Під час Першої

світової війни – перший голова Союзу визволення України (1914), з якого

вийшов у 1915. У 1917 жив у Львові, де здобув ступінь доктора права. В

березні 1918 виїхав до Києва, де очолював Українське телеграфне агенство,

був членом української делегації на переговорах з РСФРР. Один із керівників

Української хліборобсько-демократичної партії. В 1919-1921 – у Швейцарії.

Підчас Другої світової війни мешкав у Берліні, Львові, Празі, в 1945 – у

Парижі, в 1946 переїхав до Великої Британії. З 1947 в еміграції в Канаді. У

своїх працях, найбільш ґрунтовнішими з яких є "Націоналізм" (1926), "Росія

чи Європа" (1955), "Клич доби" (1968), виклав доктринальні засади

українського націоналізму.

Августин Волошин (1874-1945) – видатний український педагог,

науковець, релігійний і громадський діяч. У 20-30-ті pp. очолював

народовський рух в Закарпатті. У 1938 р. очолив автономний уряд

Підкарпатської Русі. У березні 1939 р. президент Карпатської України. 1939-

1945 pp. - ректор Українського вільного університету у Празі. Арештований

радянськими спецслужбами. Помер у тюрмі.

ТЕРМІНОЛОГІЯ І ПОНЯТТЯ

Русинство – політична течія, що виступає за те, що слов'янське

населення Закарпаття є окрема нація. Походить назва від самоназви

українського населення до XIX ст., що збереглася на Закарпатті – русин.

Русофільство – політична течія, яка заперечує існування української

нації, стверджуючи, що українці – це частина великого російського народу.

Інтегрований націоналізм – ідеологія ОУН, розроблена Д.Донцовим

та його наступниками – націоналізм, що об'єднує всю націю; він відкидає

демократичні ідеали, а найвищою цінністю проголошує національну

державу, на чолі якої має стати верховний провідник – вождь. Єдність вождя

і народу мають забезпечити корпорації, коаліції, профспілки, виборні ради.

Єдина партія – ОУН – має створити ідеологічний провід держави. Ідеологи

інтегрального націоналізму мало уваги приділяли майбутньому соціально-

економічному устрою держави. Основою теоретичних міркувань було

доведення прав українського народу на самостійну соборну державу і

визначення шляхів здобуття незалежності. Ідеологи ОУН уважали, що

незалежність української держави можна здобути шляхом національної

революції – всенародного повстання під керівництвом ОУН. Для підготовки

національної революції потрібно всіма можливими засобами розхитувати

окупаційний режим і одночасно готувати населення до повстання.

Український монархізм – маловпливова політична течія в

українському русі 20-30-х років, яка виступала за запровадження монархії в

Україні у формі гетьманату.

Асиміляція – процес, в результаті якого члени однієї етнічної групи

втрачають свою первинну культуру і усвоюють культуру іншої етнічної

групи, з якими вони знаходяться у безпосередньому контакті. Нав'язування

однією етнічною групою своєї мови, звичаїв, культури, духовних цінностей

іншій.

Пацифікація (умиротворення) – 1) придушення каральними заходами

народного повстання, заколоту; 2) акція, проведена польською поліцією і

військами проти українських селян у 1930 р.

Нормалізація – спроба порозуміння між частиною лідерів українського

руху в Польщі і урядовими колами.

Осадники – польські поселенці на українських землях.

Польща "А" – територія етнічно польських земель у Другій Речі

Посполитій.

Польща "Б" – території Другії Речі Посполитої, заселені етнічними

меншинами - західноукраїнські і західнобілоруські землі.

Анексія – насильницьке приєднання, загарбання, утримання однією

державою території або частини території іншої держави.

Карпатська Січ – збройні загони, що діяли, а території Карпатської

України в 1938-1939 pp. 15 березня 1939 р. були визнані збройними силами

Карпатської України. Вели збройну боротьбу з агресією Угорщини.

Вирішальний бій відбувся на Красному полі під Хустом.

Семінар № 2 Тема: ПОВОЄННА ВІДБУДОВА УКРАЇНИ. УКРАЇНА В

УМОВАХ ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇ ТА «ХРУЩОВСЬКОЇ ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ» .

ПЛАН

1. Суспільно-політичне життя.

2. Реформування промисловості в другій половині 50 - х років – до середини

60-х років.

3. Реформи в сільському господарстві УРСР.

4. Особливості соціальної політики в УРСР в період Хрущовської «відлиги».

5. Культурне життя України.

ПРОБЛЕМНО – ПІЗНАВАЛЬНІ ПИТАННЯ:

1. У чому суть Хрущовської «відлиги»?

2. Чому більшість реформ другої половини 50-х рр. – першої половини 60 - х

рр. мали суперечливий характер?

ТЕМИ ПОВІДОМЛЕНЬ:

1. Десталінізація та зміни в Україні в другій половині 50-х років – до

середини 60-х років. 2. Активізація інтелігенції в суспільно - політичному

житті в умовах Хрущовської «відлиги». -

ЛІТЕРАТУРА:

1. Турченко Ф. Г., Панченко П. Н., Тимченко С. М. Новейшая история

Украины. Ч. 2 (1945-1995 гг.). – К.: Генеза, 1995.

2. Субтельний О. Україна. Історія. – К.: Либідь, 1994. – С. 431-440.

3. Баран В. Україна після Сталіна: Нарис історії. 1953-1985 рр. – Львів: Світ,

1992. – С. 13-46.

4. Коляда І., Малій О. Історія України (1945-1991 рр.). 11 кл. Зошит –

конспект тем уроків. – К.: Магістр – S, 1995. – С. 15-27.

5. Курс лекций по истории Украины / Ред. Носков В. А. и др. – Донецьк: ЕАИ

- пресс, 1994.

6. Коваль М. В., Кульчицький С. В., Курносов Ю.О. Історія України.

Матеріали до підручника для 10-11 класів сер. школи. – К.: Райдуга, 1992. –

С. 385-403.

7. Верт Н. История Советского государства. – М., 1992. – С.337- 386.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Суспільно - політичне життя. Розпочинаючи відповідь на перше

питання, студент повинен зазначити історичні умови, в яких Україна зробила

перші кроки до десталінізації суспільного життя. Звернути увагу, що

спричинило їхню необхідність: - підкорегувати збанкрутілий політичний

курс на «загострення класової боротьби»; - відмовитися від масових

репресій; - реальніше підійти до соціально - економічних проблем; -

лібералізувати громадське й культурне життя.

Далі слід охарактеризувати заходи, які привели до демократизації

суспільно - політичного життя. Звернувши особливу увагу на оголошення в

кінці березня 1953 року амністії, яка стосувалася осіб, засуджених на строк

до п’яти років, а також за посадові, господарські й деякі військові злочини,

на перестановки у керівництві, створення комісії Президії ЦК КПРС з

рослідування злочинів Сталіна в час «великої чистки» (1936-1939 рр.) та ін.

Потім необхідно детальніше схарактеризувати основні рішення ХХ

з’їзду КПРС. Дати визначення понять: «відлига», «десталінізація», «культ

особи», «волюнтаризм», «суб’єктивізм». Завершіть відповідь визначенням

позитивних та негативних результатів політики десталінізації радянського

суспільства у другій половині 50 - х років – середині 60 - х років.

2. Реформування промисловості в другій половині 50 - х років - до

середини 60 - х років. У другому питанні слід зупинитися на меті, методах та

шляхах реформування промисловості України. По-перше, обгрунтуйте

необхідність реформування промисловості. Виділіть значення закону «Про

дальше вдосконалення організації управління промисловістю і будівництвом

в УРСР». Дайте визначення раднаргоспів.

3 Висвітліть діяльність перших виробничих комплексів, що

формувалися за галузевим принципом, причому із однотипних промислових

підприємств. Далі слід звернути увагу на те, що основна частина підприємств

місцевого значення перейшла з-під контролю союзних і республіканських

міністерств та відомств у підпорядкування обласних Рад депутатів трудящих.

Органи влади на місцях одержали досить широкі права у вирішенні

питань, пов’язаних з плануванням виробництва, фінансуванням і

постачанням підприємств. Окремо треба розповісти про поділ країни на

великі економічні райони. Уряд визнав за необхідне створити в Українській

РСР три економічні райони: Донецько – Придніпровський, Південний,

Південно – Західний. Слід проаналізувати результати, які мали економічні

реформи в промисловості республіки.

Довести, що недоторканість командно - адміністративних методів

управління зумовила незавершений характер реформ у промисловості.

Реформи в сільскому господарстві УРСР. Щоб розкрити зміст питаня,

треба починати з того, що змусило уряд провести реформи в сільському

господарстві. Потім визначити його найважливіші кроки: - списання

заборгованості за обов’язкові поставки продуктів тваринництва у минулі

роки; - зростання заготівельних цін на сільськогосподарську продукцію; -

підвищення матеріальної зацікавленості колгоспників; - збільшення

державних асигнувань на потреби села; - покращення технічного і кадрового

забезбеченя господарств; - розвиток міжколгоспної кооперації.

Далі необхідно зупинитися на постанові ЦК КПРС про освоєння

цілинних і перелогових земель в районах Казахстану, Сибіру, Уралу й

частини Північного Кавказу. Підкреслити, що на освоєння цілинних земель з

України було направлено 15 тисяч спеціалістів. В кінці вивчення проблеми,

студентам слід звернути увагу на появи суб’єктивізму хрущовського

керівництва в проведенні реформ в сільському господарстві.

Так, при розв’язанні зернової проблеми пріоритет було надано

кукурудзі, необґрунтовано збільшені податки на тваринницьку власність

селян, скорочено присадибні ділянки. Необхідно також проаналізувати, чому

зернова проблема не була повністю вирішена, зробити висновки про

значення реформ сільського господарства республіки.

4. Особливості соціальної політики в УРСР в період Хрущовської

«відлиги». Вивчаючи дану проблему, необхідно звернути увагу на істотну

рису періоду «відлиги» – поступову переорієнтацію економіки на соціальні

потреби та інтереси людей. Далі слід описати зрушеня, що відбувалися в

соціальній політиці ряданського керівництва з 1 серпня 1953 р. по липень

1956 року.

Студенти повині також схарактеризувати заходи, спрямовані на

поліпшення умов та підвищення життєвого рівня населення. За допомогою

фактів довести, що життєвий рівень населення дійсно значно підвищівся.

Спираючись на прийняті закони, необхідно проаналізувати зміст та значення

соціальної політики уряду щодо колгоспного селянства, підлітків та жінок.

Звернути увагу на переорієнтацію в житловому будівництві.

Схарактеризувати постанову ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про розвиток

житлового будівництва в СРСР» (липень 1957 р.). Слід також довести, що

змінилася структура споживання населення. І нарешті, студенти,

підсумовуючи відповідь на це питання, повинні назвати суть, основні заходи

та результати соціальної політики в 50 – 60 - ті рр.

5. Культурне життя України. Розглядаючи питання про культурне

життя в Україні цього періоду, перш за все, треба звернути увагу на початок

руху протесту проти національно - культурної дискримінації; на порушення

питання чистоти української мови. Далі довести, що Постанова від 12

листопада 1957 року «Про зміцнення Зв’язку школи з життям і про дальший

розвиток системи народної освіти» була направлена на посилення

русифікації школи і всієї України.

Проаналізувати розвиток української літератури в цей період, хто і

чому з митців зазнав переслідувань на початку 60 - х років. - Визначити риси

такого явища як «шестидесятництво» в радянській культурі. Підсумовуючи

це питання треба довести суперечливий характер Хрущовської «відлиги» у

розвитку української культури.

СЛОВНИК ІСТОРИЧНИХ ПОДІЙ, ПОСТАТЕЙ, ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ ДО

СЕМІНАРУ.

ПОДІЇ

1945 р. – участь української делегації в роботі установчої конференції

ООН

1946 р. – схвалення плану IV п'ятирічки – "п'ятирічки відбудови"

1946 р. – Львівський собор, ліквідація УГКЦ

1946-1947 рр. – третій Голодомор в Україні

1947 р. – грошова реформа, скасування карткової системи,

"ждановщина" 1947 р. – операція "Вісла"

1949 р. – ліквідація Мукачівської єпархії греко-католицької церкви

1950 р. – загибель командуючого УПА Р.Шухевича

1953 р. – смерть Й.Сталіна. Початок десталінізації

1954 р. – початок освоєння цілини

1954 р. – обрання О.Кириченка першим секретарем ЦК КПУ

лютий 1954 р. – входження Кримської області до складу УРСР

1956 р. - XX з'їзд КПРС

1961 р. – грошова реформа

1963 р. – обрання П,Шелеста першим секретарем ЦК КПУ

ІСТОРИЧНІ ПОСТАТТІ

Г. Костельник (1886-1948) греко-католицький священик. 35 років

безперервно прослужив у Львові. Також викладав Закон Божий у гімназіях, а

до 1930 р. був професором духовної академії й редактором церковно-

релігійного журналу "Нива". 1939-1941 pp. він і його родина зазнали репресій

з боку радянської влади. У 1945 р. очолив рух духовенства й віруючих трьох

галицьких греко-католицьких єпархій за возз'єднання з Православною

церквою. Був одним з організаторів неканонічного Львівського собору 8-10

березня 1946 р., який скасував Брестську унію 1596 р. 20 вересня 1948 р. був

убитий агентом НКВС.

Д. Мануїльський (1883-1959) – державний і партійний діяч. З молодих

років бере участь і підпільній діяльності проти царського режиму. Член

РСДРП. Після жовтневого перевороту направляється партією для роботи в

Україні. У 1918 р. стає членом Всеукраїнського ревкому, а згодом народним

комісаром земельних справ. У 1921-1923 pp. перший секретар ЦК КП(б)У. З

1944 р. знову на роботі в Україні, очолює народний комісаріат закордонних

справ УРСР і стає заступником голови уряду республіки. У 1945 р. очолює

делегацію УРСР на міжнародній конференції в Сан-Франциско, де було

оформлено створення ООН.

Я. Галан (1902-1949) – український письменник, публіцист. Писав

антифашистські та антиклерикальні очерки, памфлети (збірники "Фронт в

ефірі", "їх обличчя"), п'єси. Удостоєний Державної премії СРСР. Член КПЗУ

з 1924 р. Після приєднання Західної України до СРСР працював

кореспондентом львівської обласної газети "Вільна Україна" (1939–1941),

республіканських газет – "Правда Украины" та "Радянська Україна" (1942–

1948). Під час війни був коментатором на радіостанції імені Тараса

Шевченка (Саратов, 1942), на радіостанції "Радянська Україна" (Москва,

1943) та на пересувній прифронтовій радіостанції "Дніпро" (1943), працював

у групі журналістів при ЦК КП(б)У. Від листопада 1945 до квітня 1946 –

спеціальний кореспондент газети "Радянська Україна" на Нюрнберзькому

процесі. У воєнні та повоєнні роки Ярослав Галан засуджував ідеї

української державності, засуджував ОУН, У ПА, а також греко-ка- толицьку

церкву. Його стаття "Плюю на Папу" стала відповіддю на відлучення його

від церкви папою Пієм XII. Загинув у робочому кабінеті за загадкових

обставин.

Олесь Гончар (1918-1995) – видатний український прозаїк. Писати

літературні твори почав, ще навчаючись у школі. Навчався в Харківському

технікумі журналістики, а згодом на філологічному факультеті Харківського

університету. Добровольцем пішов на фрот Великої Вітчизняної війни. Після

війни видає трилогію "Прапороносці". Найвідоміші його твори: "Земля гуде",

"Тронка", "Людина і зброя", "Собор", "Твоя зоря" тощо. У 1959-1971 pp.

очолював правління Спілки письменників України. Був народним депутатом,

головою Українського комітету захисту Миру і членом Всесвітньої Ради

миру. Академік НАН України.

Йосип Сліпий (1892-1984). Після закінчення школи студіював

теологію у Львові, а з осені 1912 р. – в Інсбруку, де здобув 1918 р. ступінь

доктора богословів. Рукоположений митрополитом Андреем Шептицьким,

молодий священник продовжував свої студії. У 1922 р. Йосип Сліпий –

професор догматики духовної семінарії у Львові, а згодом її ректор. Під його

керівництвом семінарія була розбудована в Греко-католицьку Богословську

Академію. Друга світова війна була поворотнім пунктом у житті Й.Сліпого.

Окупація Західної України більшовиками поставило УГКЦ у важкі умови.

Пристарілий і хворий митрополит А.Шептицький шукав собі заміни. 25

листопада 1939 р. Й. Сліпий був призначиним наступником на

митрополичому престолі. У роки німецької окупації (1941-1944) Йосип

відродив духовну семінарію, а також діяльність Богословського наукового

товариства. Після повернення радянської влади Йосип Сліпий був

заарештований і засуджений на 8 років примусових робіт. Згодом він був

засуджений ще три рази, пробувши у в'язницях і таборах до 1963 р. За

наполяганням Папи римського і світової громадськості він був звільнений і

прибув до Риму. Тут він розпочав бурхливу діяльність: відновив на чужині

колишню Львівську духовну академію (Український Католицький

Університет), Монастир Студитів, діяльність Українського Богословського

Товариства та видання часопису "Богословіє". 25 січня 1965 р. його було

обрано кардиналом і владикою (патріархом) УГКЦ. На дев'яносто третьому

році обірвалось життя Й.Сліпого. Згідно з його заповітом він у 1992 р. був

перезахоронений у Львові.

М. Хрущов (5(17).4.1894 - 1971) – радянський державний і партійний

діяч, перший секретар ЦК КПРС (1953-64). В більшовицьку партію вступив у

1918 році. У 1918-20 pp. брав участь у громадянській війні. У 1920-28 – на

партійній роботі в Донбасі, у 1928-29 – у Харкові та Києві. З 1931 –

партійний функціонер у Москві. З 1935 – перший секретар Московського

міського та обласного комітетів ВКП(б). З січня 1938 (з перервами у квітні-

листопаді 1947) до грудня 1949 – перший секретар ЦК Компартії України.

Під час німецько-радянської війни 1941-45 – член військових рад Південно-

Західного напрямку, Південно- Західного, Сталінградського, Південного,

Воронезького, 1-го Українського фронтів. З лютого 1944 – Голова

Раднаркому (згодом – Ради Міністрів) України, а в грудні 1944 – перший

секретар ЦК КП(б) України. З грудня по березень 1949 – секретар ЦК і

перший секретар Московського обласного комітету партії. З березня 1953 –

секретар, з вересня 1953 до жовтня 1964 – перший секретар ЦК КПРС,

одночасно в 1958-64 – Голова Ради Міністрів СРСР. З 1934 - член ЦК

ВКП(б), 1938-39 – кандидат у члени Політбюро, з 1939 до 1952 – член

Політбюро, з 1952 до 1964 – член Президії ЦК КПРС. Історична роль

Хрущова є дуже суперечливою. Сучасники відзначали його прагнення

вирішувати масштабні проблеми, бурхливу енергію, настирливість, яка

межувала з грубістю. З іменем Хрущова пов'язані широкомасштабні кампанії

освоєння цілинних земель та повсюдного запровадження кукурудзи як

"цариці полів"; "промивання мізків" радянській інтелігенції; продовольча

криза поч. 1960-х років; третя програма Комуністичної партії (прийнята у

1961 на 22 з'їзді КПРС), що поставила завдання побудови комунізму за 20

років; Карибська криза (жовтень 1962), яка ледве не призвела до початку

атомної війни. Проведена за Хрущова реформа шкільної освіти (1958)

відкрила двері для прискореної русифікації неросійських республік, у першу

чергу – Української РСР. Найбільшою заслугою Хрущова були викриття

культу особи Сталіна, що дало можливість реабілітувати сотні тисяч

колишніх жертв тоталітарного режиму в СРСР (реабілітація не

поширювалась, однак, на засуджених за антирадянську і націоналістичну

діяльність), та відносна лібералізація радянської системи у другій пол. 1950 –

першій пол. 60-х років (т. зв. "відлига").

За ініціативою Хрущова почалося скорочення озброєнь, відбувся

перехід на п'ятиденний робочий тиждень, збільшилися масштаби

виробництва легкої промисловості та житлового будівництва. Хрущов

пробував реформувати радянську адміністративну систему шляхом ліквідації

галузевих міністерств й заміни їх територіальними органами управління

(раднаргоспа- ми, 1957) і введенням принципу ротації (регулярної заміни)

партійного та державного керівництва. Усі реформи Хрущова зазнали

невдачі, що наочно продемонструвало принципову неможливість

реформування радянської системи.

Значна частина життя Хрущова була безпосередньо пов'язана з

Україною. Стрімка партійна кар'єра Хрущова у 1920-30-х роках була

можлива завдяки підтримці Л. Кагановича і Й. Сталіна, які довіряли йому як

виконавцю лінії Компартії в Україні та Москві. Хрущов відповідальний за

репресії та чистки 1930-40 років в Україні, зокрема за каральні дії

спецпідрозділів МВС-МДБ проти цивільного населення західноукраїнських

земель під час боротьби з формуваннями ОУН-УПА. Разом з тим під час

голоду 1946-47 в Україні Хрущов доповідав Й. Сталіну про неможливість

виконання планових поставок зерна з України та просив допомоги з

державних запасів. За це був усунутий з березня по грудень 1947 з поста

першого секретаря ЦК КП(б)У і замінений Л. Кагановичем (за ін. версією,

усунення Хрущова було пов'язане з його невдачами у придушенні

повстанського руху в Західній Україні).

Піднесення Хрущова після смерті Сталіна та його перемога у боротьбі

з колишніми соратниками (Л. Берією, Г. Жуковим, Л. Кагановичем, В.

Молотовим та ін.) стали можливими завдяки підтримці української партійної

та державної еліти, з якою Хрущова єднали старі зв'язки. Це, в свою чергу,

призвело до появи вихідців з українського істеблішменту на всесоюзній арені

в період перебування Хрущова у Кремлі. Одночасно критика Хрущова

українського керівництва спричинила виникнення опозиції у середовищі

вищих партійних і державних функціонерів (М. Підгорний, П. Шелеста ін.),

які відіграли важливу роль в усуненні Хрущова та приходу до влади Л.

Брежнєва.

О. Кириченко – перший секретар ЦК КПУ в 1953-1957 pp.

М. Підгорний – перший секретар ЦК КПУ в 1957-1963 pp.

ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ

Відбудова – 1) відновлення зруйнованого під час бойових дій; 2) період

в історії країн, що зазнали значних матеріальних втрат у результаті Другої

світової війни.

"Холодна війна" – термін "холодна війна" вперше вжито на початку

XIV ст. кастильським принцем Хуаном Мануелем – полководцем і

письменником. Розмірковуючи про тривалу боротьбу між християнами і

мусульманами на Іберійському (Піринейському) півострові, Мануель

зокрема зазначав, що "гарячі" і "холодні" війни відрізняються тим, як вони

закінчуються. "Гарячі" війни закінчуються або загибеллю, або миром, а

"холодні війни" не приносять ні миру, ні честі тому, хто їх розпочав. Термін

"Х.в." застосовується для характеристики подій, пов'язаних з протистояння

між двома наддержавами (СРСР і США) з кінця 40-х років до початку 90-х

років XX ст. Поняття "холодної війни" включає в себе пропагандистську

війну, активну участь у регіональних конфліктах, боротьбу за впливи в

"третьому світі", економічну війну, технічну блокаду, гонку ракетно-ядерних

і звичайних озброєнь, боротьбу розвідувальних служб, ідеологічні диверсії,

глобальне воєнне протистояння, стратегію взаємного ядерного залякування,

змагання в галузі оборонної науки, нарощування протистояння воєнно-

політичних блоків, гонку в галузі космічних досліджень і озброєнь тощо.

"Буржуазний націоналізм" – евфемізм, ярлик, який за радянських

часів застосовувався для навішування на будь-які прояви національної

свідомості українців.

Космополітизм (від грец. громадянин світу) – ідеологія т.зв.

світового громадянства, яка надає пріоритетне значення загальнолюдських

цінностей і другорядне – національних проблем.

"Ждановщина" – система заходів другої половини 40-х – на початку

50-х років XX ст., які мали забезпечити відновлення ідеологічного контролю

над радянським суспільством.

"Лисенківщина" – явище в радянській науці кінця 40 – початку 50-х

років XX а.; засилля проходимців і бездар.

Відлига – період в історії СРСР 1953- 1964 pp., який характеризується

спробами реформування радянської моделі розвитку М.Хрущовим, відмовою

від найбільш одіозних проявів сталінського режиму.

Десталінізація – процес ліквідації найбільш одіозних проявів

сталінського режиму. Складова хрущовської "Відлиги". Періоди: І період –

1953-1956 pp.; ІІ період – 1956-1964 pp. Десталінізація включає у себе:

реабілітацію незаконно репресованих, ліквідація системи репресивних

органів (позасудових органів, ГУЛАГу, припинення політичних процесів і

масових репресій), розвінчання культу особи Сталіна (XX з'їзд КПРС),

преведення діяльності правоохоронних органів у відповідність з принципами

законності, прийняття нових карного, адміністративного, цивільного

кодексів, розширення прав союзних республік, перебудову державного

апарату, зменшення адміністративно-управлінського апарату, розширення

прав органів місцевого самоврядування тощо. Д. проводилася непослідовно і

виявилася обмеженою: реабілітація охоплювала не всі незаконно засуджені

категорії, послаблення ідеологічного тиску супроводжувалося тяжкими

рецедивами, демократизація саботувалася адміністративним апаратом,

розвінчання культу особи Сталіна супроводжувалося приховуванням значної

частини злочинів тощо.

Культ особи – політичний феномен, що виникає у випадку, коли який-

небудь лідер (глава держави) підноситься над своїми колегами до такого

становища, коли йому приписуються всі досягнення народу і партії, але

жодна з поразок чи провалів. Подібне становище досягається шляхом

широкомасштабної пропаганди, ліквідації противників тощо. Культ особи

можливий лише за тоталітарного політичного режиму.

Реабілітація – відновлення в правах, відновлення доброго імені.

Децентралізація – система управління, за якої частина функцій

центральної влади переходить до місцевих органів самоврядування;

розширення прав низових органів управління.

Науково-технічна революція (НТР) – корінна, якісна зміна

виробництва і продуктивних сил, що базується на значному прискоренні

темпів науко-технічного прогресу, підвищенню кваліфікації інженерів і

робітників, покращенню умов праці та ін. Для НТР характерне швидке

нарожування об'ємів відкриттів і винаходів, що призводять до зростання

випуску тієї та іншої продукції, підвищенню її якості. Початок НТР прийнято

відносити до початку 50-х років. Вважається, що на теперішній день НТР

вступила у свій третій етап.

Постіндустріальне суспільство – нове суспільство, ведуча роль у

якому буде належати науці, теоретичним та експериментальним інститутам.

Раднаргосп – державний орган, який здійснював управління

дорученою йому галуззю промисловості (до 1962 р будівництвом у межах

економічних адміністративних районів). Створені у 1957 р., ліквідовані у

1965 р. На території УРСР спочатку було створено 11, потім збільшено до 14,

а згодом зменшено до 7. Ідея раднаргоспів полягала в тому, щоб ліквідувати

протиріччя між галузевими і територіальними інтересами. Раднаргоспи

поліпшили управління економікою регіонів, але виявилися неспроможними у

розв'язанні міжгалузевих проблем. Після їх ліквідації економіка повернулась

до галузевого принципу управління.

Волюнтаризм (від лат. Moluntas – воля) - 1) теорія, згідно з якою

воля є першоосновою й творцем дійсності, основним чинником у психічному

житті людини всупереч розумові; 2) соціально-політична діяльність, яка,

нехтуючи об'єктивні закони історичного розвитку, керується суб'єктивними

бажаннями й довільним рішенням осіб, які її здійснюються.

Суб'єктивізм (від лат. Subjectivus - головний) – 1) ідеалістичний

напрям у філософії, який заперечує існування об'єктивної реальності як

джерела відчуттів і твердить, що реальний світ існує лише у людській

свідомості; 2) напрям у соціології, який твердить, що розвиток суспільства

визначається не об'єктивними закономірностями, а суб'єктивними факторами

(волею, прагненням окремих осіб); 3) суб'єктивно-обмежений погляд на що-

небудь; брак об'єктивності; 4) у політиці та суспільному житті довільні

рішення, які ігнорують існуючі умови, закономірності.

Семінар № 3 Тема: Україна В ПЕРІОД СТАГНАЦІЇ СОЦІАЛЬНО-

ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ 1965-1985 РОКІВ. ДИСИДЕНТСЬКІ РУХИ

В УМОВАХ КОМАНДНО-АДМІНІСТРАТИВНОЇ СИСТЕМИ.

ПЛАН

1. Зародження дисидентського руху наприкінці 50 - х – на початку 60 - х

років. Рух «шестидесятників».

2. Піднесення протесту проти порушень прав людини, проти політики

русифікації у 60 - х – на початку 70 - х років.

3. Зростання організованості і радикальності національно - визвольного руху.

Українська Гельсинська группа.

4. Особливості релігійного дисиденства.

5. Непримиримість боротьби з дисидентами радянського керівництва.

6. Подавлення опозиційного руху на початку 80 - х років.

ПРОБЛЕМНО – ПІЗНАВАЛЬНІ ПИТАННЯ:

1. У чому, на вашу думку, полягають причини невдачі дисидентського руху?

Чому він не зміг перемогти?

2. Які наслідки мав рух дисидентів та правозахисників в УРСР?

3. Визначте історичне значення опозиційного руху в Україні.

4. Прослідкуйте зв’язки дисидентського руху з сучасністю.

ТЕМИ ПОВІДОМЛЕНЬ:

1. Портрети українських дисидентів (Л. Лук’яненко, В. Чорновіл, В. Стус, П.

Григоренко та ін.).

2. Діяльність окремих опозиційних групп: - Української робітничо -

селянської спілки; - Об’єднаної партії визволення України; - Українського

Національного Фронту та ін.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Грабовський С. та ін. Нариси з історії українського державотворення. – К.:

Генеза, 1995. – С. 418-430.

2. Григоренко Н. Воспоминания // Звезда. – 1990. – №12.

3. Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація? // Вітчизна. – 1990. – № 5-8.

4. Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України. – Львів: Світ, 1991.

– С. 145-150. 5. Зайцев Ю. Терор – аргумент тоталітаризму. До 30 - річчя

погрому Українського Національного Фронту // Шлях перемоги. – 1997. – 27

березня.

6. Історія України / Керівник авт. кол. Ю. Зайцев. – Львів: Світ, 1996. – С.

347-349, 360-401.

7. Коваль М. В., Кульчицький С. В., Курносов Ю. О. Історія України.

Матеріали до підручника для 10-11 класів в середньої школи. – К.: Райдуга,

1992. – С. 390-395, 403-411, 431-457.

8. Коляда І., Малій О. Історія України (1945-1991 рр.). 11 клас. Зошит -

конспект тем уроків. – К.: Магістр - S, 1995. – С. 26-31, 52-55.

9. Русначенко А. М. Український національний фронт – підпільна группа

1960 рр. //Український історичний журнал. – 1997. – №4. – С. 81-94.

10. Сверстюк Є. Блудні сини України. – К.: Тов - во «Знання», 1993.

11. Сотников А. И. Диссидентское движение в СССР и на Украине в 1960-70-

х гг. Методическая разработка. - Донецк: ДИПТ, 1996.

12. Субтельний О. Украина. История. – К.: Либідь, 1994. – С. 390-395, 403-

411, 431-457. 13. Турченко Ф. Г., Панченко П. Н., Тимченко С. М. Новейшая

история Украины. Часть вторая (1945-1995 гг.). – К.: Генеза, 1995. – С. 81-93,

123-138, 139-147.

14. Хрестоматія з історії України: Посібн. для 7-11 кл. серед. школи /Упоряд.:

В. І. Гусєв, Г. І. Сургай. – К.: Освіта, 1996. – С. 280-291. –

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ:

1. Зародження дисидентського руху наприкінці 50-х - на початку 60-х

років. Рух «шестидесятників». Розглядаючи перше питання, треба,

насамперед, звернути увагу на витоки дисидентського руху в Україні і

загалом в СРСР. А також на те, що сприяло його появі.

Саме хрущовська «відлига» створила можливості для зародження

нового руху. З’явилася ціла плеяда молодих митців, які увійшли в українську

літературу з новим і свіжим словом: Б. Олійник, Д. Павличко, І. Драч, Г.

Тютюник, Є. Гуцало, В. Симоненко, В. Стус, Л. Костенко та інші.

Вони внесли свіжий струмінь в українську культуру, відкинули

ідеологічні штампи, поставили Людину в центр своєї творчості. Саме вони

стали представниками такого явища в радянській та українській культурі, як

«шестидесятництво».

Іншими передумовами опозиційного руху в Україні були: - практично

бездержавний статус України; - панування партійно - бюрократичної

радянської системи; - утиски національного культурно - духовного життя; -

цілеспрямована русифікація корінного населення.

Звичайно, на розвиток нового етапу національно - визвольної боротьби

в Україні значно вплинули діячі українського визвольного руху

попереднього етапу (40 – 50-х років), багато з тих, хто приймав участь у русі

ОУН – УПА. В якомусь разі сприяли зростанню національно - визвольного

руху в Україні й міжнародні обставини та умови: - процесс деколонізації,

який посилюється у світі в 50 – 60-ті роки; - антикомуністичні зворушення у

Чехословаччині, Угорщині, Польщі, НДР; - правозахисний рух у світі,

заохочений прийнятою у 1948 р. Загальною Декларацією прав людини.

Освітивши питання про причини появи дисиденства, можна

переходити до висвітлення питання про перші нелегальні групи і організації,

які стали предвістниками дисидентського руху. Серед них: Об’єднана партія

визволення України (1953-1958) Богдана Германюка на Станіславщині; -

підпільне «Об’єднання» (1956-1960) Ярослава Гасюка; - Український

національний комітет (1957-1961) Богдана Грищини та Івана Коваля; -

Український робітничо - селянський союз (1958-1961) Федора Проціва на

Ходорівщині Львівської області; - Українська робітничо - селянська спілка

(1959-1961) Левка Лук’яненка на Львівщині; - Українська національна партія

(1961-1962) Євгена Гогуся на Тернопільщині; - группа Володимира Савченка

(1960-1962) з Мелітополя Запорізської області; - группа Григорія Гайового

(1961-1962) з Луганська та Кривого Рогу; - Демократичний союз соціалістів

(1962-1963) Миколи Драгоша з Одещини та інші.

Завершуючи висвітлення першого запитання, треба зупинитись на

особливостях і характерних рисах українського опозиційного руху.

Підкреслити, що саме цього часу починають формуватися основні напрямки

дисиденства: самостійництво, правозахисництво, рух за свободу совісті

(релігійна опозиція) та національно - культурницький рух, спрямованний,

насамперед, проти суцільної русифікації.

2. Піднесення протесту проти порушень прав людини, проти політики

русифікації у 60 - х - на початку 70 -х років. Переходячи до висвітлення

другого питання, треба спочатку зупинитися на характеристиці національно -

культурної політики радянського керівництва, особливо щодо української

інтелігенції, руху «шестидесятників», проведення суцільної русифікації в

Україні у 50-60-ті роки.

Саме проти цього починають організовуватись різні українські

національні групи. Наприклад, Український Національний Фронт (1964-

1967), про який можна прочитати в запропонованій літературі. Підіймають

свій голос представники української інтелігенції: І. Світличний, І. Драч, В.

Мороз, П. Григоренко та ін.

Розпочинаєься новий етап становлення дисидентського руху в Україні.

Починає виходити так званий «самвидав» – машинописні журнали, збірники,

літературно - публіцистичні доробки. Серед найвідоміших творів: -

«Інтернаціоналізм чи русифікація» Івана Дзюби (1965); - «Лихо з розуму»

В’ячеслава Чорновола (1967); - «Репортаж з заповідника ім. Берії» Валентина

Мороза. З 1968 р. починає виходити «Хроніка поточних подій», з 1970 р. у

Львові – нелегальний журнал «Український вісник».

Усі ці та інші факти, приведені в підручниках (найкраще – у Ю.

Зайцева та М. В. Коваля, С. В. Кульчицького) свідчать про зростання саме

правозахистного руху в УРСР.

Говорячи про боротьбу проти тоталітарного режиму, треба звернути

увагу і на репресії радянського уряду проти дисидентів. Перша хвиля

прокотилася вже напочатку 60 - х років і її жертвами стали Л. Лук’яненко, В.

Стус, І. Кандиба, Б. та М. Горині та ін. У 1967-68 рр. прокотилася нова хвиля

репресій – судові процеси над представниками української інтелігенції, що

визвало так звану петиційну компанію, яка стає з того часу ще однією

формою протесту проти існуючої системи.

Завершуючи розповідь, треба підкреслити, що саме в цей період

з’являються поряд з нелегальними і перші легальні організації, що виступили

на захист прав людини. Усі вони були загальносоюзними, але входили до них

і українці: харків’янин Г. Алтунян, киянин О.Плющ. Цей етап

дисидентського руху завершується новими репресіями та арештами 1972-

1973рр.

3. Зростання організованості і радикальності національно - визвольного

руху. Українська Гельсинська група. Трете питання доцільніше розпочати з

висвітлення міжнародних умов, які сприяли розвитку дисидентського руху в

СРСР та Україні. Влітку 1975 року Радянським Союзом був підписаний

Заключний акт Хельсинських угод. Відповідаючому треба звернути увагу на

умови та обставини проведення цієї Наради, а також на вплив, який вона

здійснила на правозахистництво у Радянській державі.

Після чого розпочинається так званий хельсинський процесс і

хельсинській період в історії дисидентського руху. - 40 - Першою у травні

1976 року постала Московська Гельсинська группа, до якої увійшли і деякі

вихідці з України.

Зокрема, генерал Петро Григоренко, майбутній член ізраїльського

уряду 90 - х рр. Натан Щаранський. У листопаді того ж року український

письменник і дисидент Микола Руденко заснував Українську Хельсинську

групу (Українську Гельсінську Спілку, УГС), до якої також увійшли:

письменник О. Бердник, генерал П. Григоренко, юристи Л. Лук’яненко та І.

Кандиба, інженер М. Маринович, вчителі О. Мешко і О. Тихий, біолог Н.

Строката, студент М. Матусевич.

Після цього треба зупинитись на аналізі діяльності цієї групи, на її

зв’язках з іншими подібними группами у Радянському Союзі, а також за

кордоном. Треба особливо підкреслити легальний характер діяльності УГС.

Далі можна коротко зупинитись на біографіях видатних діячів

українського визвольного руху, звернувши увагу на боротьбу проти них з

боку репресивних органів тоталітарної держави. Майже всіх учасників УГС

було поступово заарештовано, а більшість з них засуджено. Трагічною була

доля О. Тихого, Ю. Литвина, В. Марченко та В. Стуса, які загинули у неволі.

Та навіть це не зупинило розвиток дисидентського руху.

4. Особливості релігійного дисиденства. При вивчені цього питання

треба звернути увагу на причини існування релігійного дисидентства, яке

складали борці за свободу совісті, представники православної церкви,

репресованих Української греко – каталицької церкви і різних

протестантських церков.

Саме релігійних дисидентів комуністичний режим переслідував

найжорстокіше. Наприклад, у 1968р. з 230 політзасуджених в Україні за

релігію постраждало 84 особи, а на 1 серпня 1980р. з 90 в’язнів українського

руху опору 78 карались за віру (з них – 33 баптисти, 14 уніатів, 12

п’ятидесятників, 11 адвентистів, 6 єговистів, 2 православних). Окремо треба

розповісти про боротьбу за свою легалізацію УГКЦ (як її звали, «церкви у

катакомбах»).

Прикладом організації учасників руху за свободу совісті може служити

створена 9 вересня 1982 року п’ятьма греко-католиками ініціативна группа

прав віруючих і церкви - 41 - на чолі з багатолітнім політв’язнем Йосипом

Терелею. Однак вже 24 грудня того ж року Терелю черговий раз було

заарештовано.

Вели боротьбу за вільне здійснення релігійних обрядів, виступали

проти втручення держави у діяльність віруючих і церкви, проти закриття

храмів і православні віруючі, серед яких безперечним лідером вважався

священник села Космач Косівського району на Івано - Франківщині Василь

Романюк.

Він підіймав свій голос протесту не тільки проти влади, але й проти тих

священослужителів, які йшли на зближення з цією владою, доходячи до

прислужництва. На завершення цього питання треба зупинитись на

діяльності членів протестантських сект, особливо на діяльності і активності

баптистів і їх лідера Георгія Вінса.

5. Непримиримість боротьби з дисидентами радянського керівництва.

Подавлення опозиційного руху на початку 80 - х років. Останнє запитання

семінару треба розпочати з деякого порівняння з попереднім періодом

національно - визвольної боротьби і відзначити, що на даному етапі репресії

проти інакомислячих були «менш» суворими, бо смертна кара майже не

використовувалася, але й при цьому українські дисиденти все одно складали

від 25 до 75% від усіх політв’язнів Радянського Союзу (у різні часи).

Відповідаючи, треба звернути увагу на ті статті Карного кодексу, які

застосовувалися щодо дисидентів. Та крім судового активно

використовувалось і адміністративне переслідування: - звільнення з роботи; -

виключення з КПРС, комсомолу, творчих спілок, вузів, аспірантури; -

вилучення з видавничих планів і позбавлення права писати і малювати; -

відмова у захисті і затвердженні захищених дисертацій; - заболотування на

конкурсах у наукових закладах; - оголошення всіляких доган; - позбавлення

права на професію тощо. Найодіознішим явищем цього періоду було

застосування психіатричної медицини у боротьбі проти інакодумців. - 42 –

Найнебезпечніших з них проголошували «хворими» і заключали до

спецлікарень. Серед жертв цього психічно - в’язничного террору – П.

Григоренко, математик Леонід Плющ, лікар Микола Плихотнюк.

Примусового «лікування» зазнали Зіновій Красівський, Василь Рубан, Йосип

Тереля, Михайло Ковтуненко та багато інших. Вчителя Віктора Рафальського

катували загалом близько 27 років.

У 1980 році розпочався останній наступ командно - адміністративної

системи на дисидентів, який завершився повним разгромом дисиденства.

Майже всі видні діячі опинилися або за кордоном, або в ув’язненні. На

деякий час рух за свободу припинився, щоб з новою силою розпочатися у

часи перебудови. На завершення цього питання треба зупинитись на

моральному терорі, який застосувала держава проти дисидентів. Їх

передавали під нагляд міліції навіть після того, як вони відбували свої строки

покарання, не даючи повернутись їм до нормального життя. В завершення

всього семінарського заняття доцільно обговорити проблемні запитання.

СЛОВНИК ІСТОРИЧНИХ ПОДІЙ, ПОСТАТЕЙ, ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ ДО

СЕМІНАРУ.

ПОДІЇ

вересень 1965 – акція протесту дисидентів в столичному кінотеатрі

"Україна" 1965, 1972, 1982 – хвилі арештів дисидентів

друга половина 60-х pp. – економічні реформи ("реформи О.Коєигіна")

1976 р. утворення Української Гельсінської групи (УГГ).

1978 р. – прийняття нової Конституції УРСР

1982 р. – прийняття Продовольчої програми, початок створення

агропромислових комплексів (АПК)

1985-1991 рр. – період перебудови і розпаду СРСР

26 квітня 1986 р. – катастрофа на Чорнобильської АЕС

ІСТОРИЧНІ ПОСТАТТІ

В. Симоненко, Л. Костенко, А. Горська, І. Драч, І. Світличний, Є.

Сверстюк – поети-шістдесятники.

І. Дзюба – дисидент, автор праці "Інтернаціоналізм чи русифікація"

(1965 р.)

Левко Лукяненко (1927 р.н.-2017 р.) У 1944 р. був мобілізований до

Червоної Армії. У 1956 р. закінчив юридичний факультет Московського

університету й одержав призначення на роботу в Західній Україні, де

працював штатним пропагандистом у Радехівському і Глинянському

райкомах партії, згодом – адвокатом. Під впливом ще свіжої пам'яті про

збройну боротьбу ОУН-УПА, спілкуючись з місцевим населенням,

Л.Лук'яненко вирішив присвятити себе боротьбі за незалежність України. У

1958 р. він разом з Іваном Кандибою (теж юрист) заснували осередок

Української робітничо-селянської спілки. Л.Лук'яненко разом з Степаном

Віруном написав проект програми УРСС, в якому теоретично

обгрунтовувалося і осмислювалося положення нового, безкровного етапу

боротьби за незалежність України. В документі піддавалась критиці

соціально-економічна і національна політика КПРС. Зазначалося, що в

дійсності Україна позбавлена проголошених Конституцією суверенітету та

прав вільно виступати у політичні й економічні відносини з іншими

державами. В республіці українська мова не тільки. стала державною, а

взагалі майже витіснена з офіційного вжитку. Тому Україні потрібно

використати надане їй право (ст. 14 Конституції УРСР, ст. 17 Конституція

СРСР) і вийти зі складу СРСР. Характерною особливістю УРСС було те, що

її засновники для визначення та обґрунтування своїх ідеологічних засад

використовували праці К.Маркса, В.Леніна. У 1961 р. за доносом діяльність

УРСС було викрито. Л.Лук'янейка було засуджено до страти. Після 73

денного очікування виконання вироку у камері смертників вона була

замінена на 15- річне ув'язнення. Після повернення з ув'язнення продовжив

боротьбу за незалежність України. Став одним із засновників Української

гельсінської групи., У 1978 р. був знову заарештований і засуджений до 10

років ув'язнення і 5 років заслання. У січні 1989 р. повернувся в Україну.

Очолив Українську гельсінську спілку. У 1990 р. був обраний народним

депутатом. В цьому ж році очолив Українську республіканську партію. У

1992-1993 pp. – Надзвичайний і Повноважний посол України в Канаді. З 1994

р. – знову народний депутат. Голова Всеукраїнської асоціації дослідників

голодоморів в Україні.

Л.Брежнєв – генеральний секретар ЦК КПРС 1964-1982 pp.

В. Стус, О. Тихий, О.Бердник, П.Григоренко, Б.Горинь, М.Горинь,

М.Литвин, В.Марченко, В.Романюк, М.Руденко – представники

українського дисидентського руху.

Сергій Параджанов (1924-1990) – визначний вірменський і

український кінорежисер. Екранізація п'єси М.Коцюбинського "Тіні забутих

предків" (1964 р.) принесла йому всесвітню славу і визнання. Один з

засновників українського поетичного кіно. У 1973-1977 р. був ув'язнений.

П.Шелест (1908-1996) – партійний та державний діяч. Народився на

Харківщині. Трудову діяльність почав у 1923 робітником на залізниці. По

закінченні Маріупольського металургійного інституту (1935) працював на

заводах Маріуполя і Харкова. З 1940 – секретар Харківського міськкому

КП(б)У. Під час Другої світової війни працював у партійних органах

Челябінська, Саратова. У 1948- 1954 – директор заводів у Ленінграді та

Києві. З 1954 – на партійній роботі. У 1957- 1962 – перший секретар

Київського обкому, у 1963-1972 – перший секретар ЦК Компартії України.

Був членом Політбюро ЦК КПРС (1966-1972). За переконаннями Шелест був

ідейним комуністом. Водночас він сприяв самоствердженню української

нації, домагався паритету в економічних відносинах республіки в рамках

союзної держави, врахування потреб України при економічному плануванні в

Радянському Союзі, наголошував на необхідності національно-культурного,

мовного розвитку українців. Унаслідок цього був запідозрений вищим

керівництвом СРСР у недостатній лояльності, усунутий з посади першого

секретаря ЦК КПУ і переведений до Москви одним із заступників Голови

Ради Міністрів СРСР (1972). Водночас було розгорнуто різку критику його

книги "Україна наша Радянська" за "недостатній інтернаціоналізм". Невдовзі

Шелест був виведений із Політбюро і відправлений на пенсію.

В. Щербицький (1918-1990) – Політична кар'єра В. Щербицького

розпочалася ще за часів Й. Сталіна в Дніпродзержинську наприкінці 40-х – у

першій половині 50-х рр. У 36-річному віці його обирають другим, а через

рік першим секретарем Дніпропетровського обкому партії. На цих посадах

зарекомендував себе здібним організатором і господарником. 1961 р. його

призначають головою Ради Міністрів УРСР. Принципова позиція В.

Щербицького, його критичне ставлення до деяких хрущовських нововведень,

крутий і непоступливий характер були не до вподоби М. Хрущову. Тому в

1963 році В. Щербицького повертають до Дніпропетровська. За часів Л.

Брежнєва за активної підтримки московського керівництва в жовтні 1965

року знову очолює український уряд. У квітні 1971 року його обирають

членом Політбюро ЦК КПРС. Зрозуміло, що присутність двох представників

України в найвищому партійному керівному органі країни була явищем

тимчасовим, що й знайшло своє конкретне підтвердження в травні 1972 року,

коли В. Щербицького обирають першим секретарем ЦК Компартії України.

Досить довго обіймаючи високу посаду першого секретаря ЦК КПУ

(до 1989 р.), він намагався якомога ефективніше розвивати промисловість,

сільське господарство, науку республіки. У часи послаблення московського

диктату, особливо наприкінці 70-х pp., він рішуче захищав інтереси України.

Водночас В. Щербицький не протистояв антиукраїнським акціям Москви, не

зупинив процесів русифікації, які охопили Україну. Не зовсім справедливе

твердження, що він повністю йшов у фарватері московської політики. Проте

вирватися з цього кола В. Щербицький так і не зумів, хоч було цілком

очевидним, що він ніколи не був сліпим виконавцем чужої політичної волі,

завжди мав і захищав свої погляди на те чи інше питання.

ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ

Шістдесятники – назва покоління національно свідомих діячів

української культури 60-х років.

Дисиденти – інакомислячі люди, що не поділяють пануючої ідеології.

Командно-адміністративна система – політико-економічна модель

управління суспільством, економікою, заснована на централізованій

ієрархічній системі управління з директивними наказами.

Стагнація – застій в економіці.

Воєнно-промисловий комплекс – об'єднання військових підприємств,

керівництва збройних сил, урядової бюрократії, мілітаризованих наукових

установ, які розробляють і виготовляють військову продукцію.

Диспропорція в промисловості – розміщення промислових об'єктів

без врахування наявності сировинної бази, впливу на екологію, потреб

розвитку регіону.

Системна криза суспільства – довготривала криза, що охоплює всі

сфери життя суспільства

Номенклатура (від лат. Nomenclatura - перелік, список) – перелік

посад, кадри яких затверджують вищестоящі органи. Також перелік назв,

термінів.

Депопуляція – зменшення абсолютної чисельності населення якої-

небудь країни або території; зниження відтворення населення.

Русифікація – насильницьке запровадження російської мови, культури

тощо.

"Самвидав" – підпільна література, що створена дисидентами і таємно

поширювалася в СРСР в обхід державної цензури. За створення, поширення і

зберігання такої літератури передбачалися жорстокі покарання.

Українська гельсінська група – назва дисидентської організації, що

існувала і діяла в Україні у 1976-1982 pp. Основною своєю метою вважала

повідомлення світової громадськості про стан дотримання прав людини в

Україні і поширення серед громадян УРСР відомостей про порушення прав

людини в республіці.

Урбанізація (від лат. urbanus – міський) – процес зростання кількості

і населення міст і посилення їхньої ролі в економічному й культурному житті

суспільства.

"Розвинутий соціалізм" – концепція, висунута у 1967 р. і закріплена у

преамбулі Конституції СРСР 1977 р., яка стверджувала, що неможливо

здійснити негайний "стрибок" у комунізм. Має пройти час, упродовж якого

соціалізм повинен розвиватися на власному грунті. Саме такий соціалізм

називається "зрілим", "розвинутим". Основні складові "розвинутого

соціалізму" – це "загальнонародна держава" і "нова історична спільнота

людей – радянський народ"; Стверджувалося, що при розвинутому соціалізмі

суспільство розвивається без конфліктів під "науковим" керівництвом КПРС.

Генеральний секретар ЦК КПРС Ю.Андропов концепцію "розвинутого

соціалізму" дещо узгодив з існуючими реаліями, визнавши існування у

радянському суспільстві протиріч і національних проблем. Але вирішення

цих проблем повинне здійснюватися шляхом "наведення порядку" і

прискореного науково-технічного прогресу. Побудова розвинутого

соціалізму не повинна припиняти "ідеологічну боротьбу з впливом Заходу".

Неосталінізм – назва політичного режиму періоду "застою", що

склалася за часів перебування при владі в СРСР Л.Брежнєва, В.Андропова та

К.Черненка, який характеризувався спробою поновлення деяких рис

сталінського режиму без заходів масових репресій.

Застій – публіцистична назва періоду в історії СРСР 1964-1985 pp.

Поняття "застій" відбиває загальні тенденції соціально-економічного і

політичного розвитку радянської системи. "Застій" не передбачає

припинення розвитку. У цей час здійснювалися реформи, реалізовувалися

плани пятирічок, активно велося будівництво промислових об'єктів,

житлових будинків тощо. Для цього періоду характерне досягнення відносної

соціальної та матеріальної стабільності.

Інфляція – надмірне збільшення маси паперових грошей, що

знаходиться в обігу, у порівнянні з реальною пропозицією товарів і послуг.

Дефіцит – перевищення видатків над доходами, збиток; мала кількість

чого- небудь порівняно з потребами.

Правозахисник – той, що захищає чиї- небудь громадянські права.

Семінар № 5 Тема: УКРАЇНА В ПЕРІОД «ГОРБАЧОВСЬКОЇ

ПЕРЕБУДОВИ». ЗДОБУТТЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ТА ГОЛОВНІ

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗБУДОВИ СУВЕРЕННОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ.

ПЛАН

1. Проголошення суверенітету та незалежності України. Передумови,

обставини та історичне значення.

2. Демократичні перетворення кінця 80-х – початку 90-х років. Суспільно-

політичні рухи, партії та організації в Україні.

3. Особливості державного будівництва. Конституційний процес в

республіці.

4. Стан та перспективи соціально-економічного розвитку і духовної сфери.

5. Зовнішня політика незалежної української держави.

ПРОБЛЕМНО-ПІЗНАВАЛЬНІ ПИТАННЯ:

1. Чому Конституцію незалежної України було прийнято лише у 1996 році?

Що заважало зробити це раніше?

2. Які, на вашу думку, перспективи має Україна у розвитку своєї економіки?

Чи вдасться Україні стати «великою державою» світу?

3. Якою повинна бути міжнародна орієнтація України – «на Захід» чи на

«Схід» ?

ТЕМИ ПОВІДОМЛЕНЬ:

1. Державна символіка України – історія і сучасність.

2. Портрети політичних деячів України (Л. М. Кравчук, Л.Д. Кучма,

І.С.Плющ, О.Мороз, В.Чорновіл та інші).

3. Стан і проблеми української церкви на сучасному етапі.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Турченко Ф.Г., Панченко П.Н., Тимченко С.М. Новейшая история

Украины.Ч.2(1945-1995 рр.). – К.: Генеза, 1995. – С.181- 324.

2. Субтельный О.Украина. История. – К.:Либідь, 1994. - С. 711-731.

3. Хрестоматія з історії України: Посібн. для 7-11 кл. сер. школи/ Упоряд.:

Гусєв В.І., Сургай Г.І. – К.: Освіта, 1996. – С. 292-333.

4. Бойко О.Д. Україна 1991-1995рр.:Тіні минулого чи контури майбутнбого?

(Нариси з новітньої історії). – К.: Магістр – S, 1996.

5. Коляда І., Малій О. Історія України (1945-1991рр.). 11кл. Зошит- конспект

тем уроків. – К.: Магістр – S,. 1995. – С. 37-52,55-79.

6. Конституція України 1996 (будь яке видання).

7. Коваль М.В., Кульчицький С.В., Курносов Ю.О. Історія України.

Матеріали до підручника для 10-11 класів сер. школи. – К: Райдуга, 1992. –

С. 463-510.

8. Грабовський С. та ін. Нариси з історії українського державотворення. – К.:

Генеза, 1995. – С. 446-484, 585-592.

9. Курс лекций по истории Украины /Ред.: Носков В.А. (руководитель) и др.

– Донецк.: ЕАИ-пресс, 1994. – С. 361-412.

10. Котляр М., Кульчицький С. Шляхами віків: Довідник з історії України. –

К.: Україна, 1993. - С. 255-265, 374-375.

11. Історія України /Керівник авт. кол. Ю. Зайцев. – Львів: Світ, 1996. – С.

402-470.

12. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права

України. – Львів: Світ, 1996. - С. 206-288.

13. Литвин В.М., Слюсаренко А.Г. На політичній арені України (90-ті роки).

Роздуми істориків // Український історичний журнал. – 1994. – №2-3. – С. 28-

50. –

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Історичне значення і обставини проголошення суверенітету та

незалежності України. Розпочинаючи відповідь на перше питання, студент

повинен зазначити історичні умови, у яких розвивалася Україна за часів

перебудови, а також виділити і коротко охарактеризувати основні етапи

цього періоду: 1 етап (квітень 1985 – січень 1987 рр.) – визрівання

політичного курсу на перебудову; 2 етап (січень 1987 – літо 1988 рр.) –

кристалізація та усвідомлення основних завдань перебудови, формування і

розширення її соціальної бази; 3 етап (літо 1988-травень 1989 рр.) – зміщення

центру рушійних сил перебудови «зверху вниз»; 4 етап (травень 1989 –

лютий 1990 рр.) – розмежування та консолідація полярних політичних сил у

суспільстві, їх відкрите протистояння; 5 етап (лютий – грудень 1990 рр.) –

сповзання політичного керівництва СРСР вправо і радикалізація народних

мас; 6 етап (грудень 1990 – серпень 1991 рр.) – кінець перебудови.

Детальніше треба звернути увагу на останні два етапи, коли й було

проголошено спочатку суверенітет, а потім – незалежність України

(найкраще це написано у зазначеній книзі О.Д.Бойко). Далі слід висвітлити

обставити, у яких було проголошено суверенітет України, дати

характеристику самого документу, спираючись і використовуючи саме його.

Визначити значення Декларації про державний суверенітет України,

прийнятої 16 липня 1990 року. Після цього, таким же чином, проанулізувати

«Акт проголошення незалежності України» : чому він був прийнятий, за яких

обставин, що сприяло його проголошенню і до яких наслідків це призвело.

Завершити відповідь доцільно розповіддю про референдум 1 грудня 1991

року і вибори першого Президента України, що остаточно призвело до

розвалу СРСР. -

2. Демократичні перетворення кінця 80 - х – початку 90-х років. У

цьому питанні слід також зупинитися на останніх етапах перебудови, коли й

почали формуватися перші суспільні рухи і політичні партії, не керовані

державою.

На початку треба розкрити причини піднесення руху народних мас за

часи перебудови і виникнення на цій хвилі першіх українських організацій.

Цьому сприяло: - проведення політики «гласності»; - політизація суспільної

свідомості; - рух шахтарів; - неспроможність радянського уряду вирішити

соціально- економічні проблеми тощо. Першими постають: Український

культурологічний клуб (УКК), відновлена Українська Гельсинська спілка

(УГС), політклуби, Товариство української мови ім. Т.Г.Шевченка, історико -

просвітнє товариство «Меморіал».

Саме під їх впливом починає формуватися Народний Рух України, який

і поклав початок формуванню багатопартійності в Україні. Далі треба

перерахувати усі політичні партії, які виникають в Україні протягом 1989-

1990 рр. і спробувати їх згрупувати за деякими ознаками. Виділити

загальнодемократичні партії, національно-демократичні, національно-

радикальні партії, партії лівої орієнтації.

Після цього відповідаючий підкреслює, що на цьому процес

формування нових партій в Україні не завершується. Новий поштовх

перегрупуванню політичних сил в країні надав державний переворот 1991

року і заборона на діяльність КПУ. Після чого в Україні з’являються нові

партії (насамперед це – Соціалістична партія України та інші), складаються

політичні блоки та об’єднання («Нова Україна», «Громадський когрес

України» тощо) Новий етап розвитку багатопартійності починається після

прийняття нової Конституції України у 1996 році і після прийняття нового

Закону про вибори народних депутатів (1997 р.), заснованного на змішанній

мажоритарно-пропорційній вибірний системі.

Саме можливість провести своїх представників до Верховної Ради

значно стимулювало переважну більшість політичних сил до поширення і

активізації своєї діяльності. На закінчення можна зупинитись на тих партіях і

блоках, які прийняли найактивнішу участь у виборах до Верховної Ради

України (березень 1998 року). До виборчих списків внесено 30 політичних

об’єднань і блоків. Так само проаналізувати парламентські вибори 2002 і

2006 років.

3. Особливості державного будівництва. Конституційний процесс в

республіці. Відповідь на третє питання треба обов’язково пов’язувати з

попередніми пунктами і розпочати її з проголошення незалежної української

держави у 1991 році. Саме після цього Україна отримала можливість

розпочати державне будівництво у республіці.

Втім, першому етапі країна зіткнулася з величезною низкою проблем,

як у політичній, так і у соціальній і економічній сферах, що не могло сприяти

швидкому розвитку державотворчих процесів. Заперечували їм і ліво -

радикальні сили. Тому діяльність прешого Президента України відбувалася у

постійній політичній боротьбі. Але процеси державотворення зупинити було

неможливо. Починають поставати владні структури, затверджується

державна символіка України, створюється Міністерство оборони України

(преший міністр оборони – К. Морозов).

Саме на цьому, особливо на діяльності трьох основних гілок влади і

треба зупинитись детальніше. Далі логічно перейти до кризових явищ у

політиці: протистояння Президент – Верховна Рада, зміни Кабінетів

Міністрів, незавершеність конституційного процесу, що приводить до

позачергових виборів 1994 року. Спочатку до Верховної Ради, а потім –

Президента України. Тут треба зупинитись на новому складі Верховної Ради

(1994-1998 рр.) і програмі реформ нового Президента. Можна дати

невеличкий політичний портрет Л. Кучми (а можливо й деяких інших

політичних диячів).

Важливо звернути увагу, що саме при президенстві Л. Кучми знову

розпочався конституційний процес, була підписана Конституційна угода між

Президентом і Верховною Радою (1995 року), а згодом було прийнято й

Конституцію (28 червня 1996 р.). На обставинах цього, а також на змісті

самої Конституції України теж треба зупинитися детальніше. При Л. Кучмі

змінилося декілька прем’єрів: Є. Марчук, П. Лазаренко, В. Пустовойтенко та

інші, що також свідчило про - 48 - наявність проблем у політичній сфері.

Окремо слід зупинитись і на невеличкому аналізі їх діяльності.

Завершуючи відповідь, логічно зупинитись на останніх поточних подіях

початку 2000-х років, і, насамперед, на президентських виборах 2004 р., що

привели до так званої «помаранчевої революції», а також на виборах до

Верховної Ради 2006 року.

4. Стан та перспективи соціально - економічного розвитку і духовної

сфери. Четверте питання, мабуть, найскладніше в усьому семінарському

заняті, бо саме в економічній сфері залишається найбільше проблем. Тому на

початку треба зупинитися на тих, які залишилися після розпаду СРСР, як

своєрідна радянська спадщина.

Ці проблеми стали очевидними і вийшли на перший план ще за часів

перебудови, коли і почалися інфляція, дефіцит державного бюджету, замість

«прискорення» почався відкат назад, скорочувався обсяг суспільного

виробництва, зменшився національний доход України і таке інше.

На той момент стає зрозумілим необхідність переходу до ринкової

економіки. Але командно - бюрократична система і ринок – речі несумісні. З

1990 року починаються пошуки оптимальної формули реформування. Та до

проголошення повної незалежності України, республіка повинна була

рухатись у форватері економічної політики загальносоюзного керівництва.

В початковий період незалежності дала взнаки деяка залежність

української економіки і від Росії (фінансова, енергетична тощо). Після цього

можна переходити до характеристики економічних проблем незалежної

України, виділяючи об’єктивні й суб’єктивні труднощі. Треба звернути увагу

на стратегічні прорахунки періоду 1991-1994 років в проведенні реформ та на

основні напрями реформування: - роздержавлення і приватизація (або

«прихватизація», як її звали у народі); - демонополізація; - становлення

підприємництва; - подальше загострення проблеми енергоносіїв; -

погіршення стану справ в аграрному секторі; - створення легальних умов для

криміналізації економічного життя; - 49 - - деформації у ціноутворенні; -

проблема приватної власності (особливо на землю); - грошові емісії та

ланцюгові інфляції; - перекоси в податковій політиці; - проблема

економічного розвитку регіонів.

Після перемоги на президентських виборах 1994 року Леоніда Кучми

було проголошено новий реформаторський курс. Спираючись на матеріали

періодичних видань, студенти повинні дати невеличкий аналіз періоду 1994-

1998 років: суть, основні напрями, механізм реалізації цього курсу,

звертаючи увагу як на невирішенність деяких проблем, так і на деякі

досягнення: 1. Уповільнення темпів падіння показників промислового

виробництва. 2. Часткова фінансова і цінова стабілізація. 3. Певні структурні

зворушення. 4. Введення української гривні.

Усе це заклало підвалини своєрідного «українського економічного

дива» на початку 2000 - х років, в чому важливу роль зіграли уряди В.

Ющенка, А. Кінаха, В. Януковича. Особливо треба підкреслити досягнення

останнього. Після детальної характеристики основних економічних проблем

відповідаючому можна переходити до стану справ у соціальній і

гуманітарній сфері, насаперед звертаючи увагу на: - зміни в чисельному та

соціальному складі населення; - падіння життєвого рівня; - проблеми

заробітної платні; - міжнаціональні та міжетнічні відносини; - проблеми

національних меньшин; - процес національного українського відродження.

У цій частині питання треба зупинитися на стані освіти в сучасній

Україні, мовній політиці держави, утвердженні плюралізму у художній

творчості, на поверненні багатьох імен українських митців, раніше не

визнаних у Радянській Україні. Незалежність України дала змогу на практиці

реалізувати принцип свободи совісті. Та поряд з помітним зростанням

релігійного - 50 - фактору у суспільному житті, з’являлися і нові проблеми,

тепер вже релігійного спрямування.

По-перше, це розкол у православії: діяльність відразу трьох

православних церков в Україні – УПЦ-МП, УПЦ-КП, УАПЦ (саме на них і

треба звернути найбільшу увагу). По-друге, це політизація релігійної сфери.

По-третє, міжцерковні конфлікти. По-четверте, відродження та активізація

деяких інших церков (УГКЦ, Вірменська апостольська церква, Німецька

лютеранська церква, а також протестанські, мусульманські конфесії тощо).

5. Зовнішня політика незалежної української держави. Останнє питання

можна запропонувати студентам розкрити приблизно за таким планом: 1.

Вихід України на міжнародну арену. Визнання України міжнародним

співтовариством. 2. Основні завдання, напрями та пріорітети зовнішньої

політики країни. 3. Участь України в ООН, загальноєвропейському процесі

та інших міжнародних організаціях. 4. Україна і держави СНД. Українсько -

російські відносини. Проблема Криму і Чорноморського флоту. 5.

Міжнародні торгівельні, економічні зв’язки. Проблема енергопостачання. 6.

Культурне співробітництво з іншими народами світу. Визначна роль

українських спортсменів для міжнародного визнання країни.

СЛОВНИК ІСТОРИЧНИХ ПОДІЙ, ПОСТАТЕЙ, ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ ДО

СЕМІНАРУ.

ПОДІЇ

липень 1989 – загальноукраїнський страйк шахтарів

вересень 1989 р – виникнення Народного руху України

жовтень 1989 р. – прийняття Верховною Радою України закон УРСР

"Про мови в Українській РСР"

березень 1990 р. – перші альтеративні вибори до Верховної Ради

17 березня 1990 р. – референдум про долю СРСР

16 липня 1990 р. – прийняття Верховною Радою Декларації про

державний суверенітет України

3 серпня 1990 р. – закон "Про економічну самостійність УРСР"

1989-1991 рр. – формування багатопартійної системи в Україні

24 серпня 1991 р. – Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення

незалежності України

1 грудня 1991 р. – референдум і вибори Президента України

Перебудова й Україна

Після смерті Генерального секретаря ЦК КПРС К. Черненка в березні

1985 р. на посаду керівника КПРС та СРСР було обрано Μ. Горбачова.Саме

за його ініціативою розпочалася перебудова в СРСР (квітень 1985 р.).

Перебудова мала охопити п'ять провідних сфер життєдіяльності суспільства,

економіку (перехід від екстенсивних методів господарювання до

інтенсивних), внутрішню політику (демократизація суспільного життя та

народовладдя), зовнішню політику (припинення "холодної війни" та

побудова спільного європейського дому); соціальну сферу (покращення

матеріального та культурного добробуту населення);ідеологію (ліквідація

цензури, гласність, вільний вияв думки громадян). Теоретично ідеї

перебудови мали шанс на реалізацію, але, як показало життя, крім загальних

декларацій, М. Горбачов так і не зміг протягом шестирічного періоду

висунути будь-яку практичну концепцію реформування радянського

суспільства.

Перебудова швидко зайшла в глухий кут, поглибила суспільно-

політичну, економічну та національну кризи, завершилася розпадом СРСР.

Партійне керівництво України на словах однозначно підтримувало дії

кремлівського керівництва, а насправді певний час блокувало перебудовчі

процеси в Україні.

Перебудова мала чотири етапи: березень 1985 р. – січень 1987 р. -

перебудова здійснюється під гаслом "більше соціалізму"; 1987–1988 pp. -

основний лейтмотив – "більше демократії"; 1989–1990 рр.– розмежування і

розкол у таборі провідників перебудови; 1991 р.- перемога радикал-

реформізму, розпад СРСР.

Перебудовчі процеси в Україні контролювались управлінською

номенклатурою тоталітарної держави. Протягом 1985-1987 рр. в Україні не

існувало політичних сил у вигляді громадських об'єднань та народних

фронтів, аналогічних до тих, що виникли в Прибалтиці та Росії. Пасивність

широких народних мас має своє пояснення. На тлі загального, насамперед

економічного, розвалу ситуація в Україні залишалася відносно стабільною.

Ще один важливий суб'єктивний чинник. Гласність у союзних

республіках почалася із гострої критики перших партійних керівників і

партноменклатури різного рангу. В. Щербицький, який сімнадцять років

очолював Компартію України, залишався ортодоксальним комуністом і

перетворився на одного з опонентів М. Горбачова. Преса називала Україну

заповідником застою.

Чорнобильська катастрофа (квітень 1986 р.) сприяла пожвавленню

суспільно- політичного руху в республіці. 13 листопада 1988 р. у Києві

відбувся перший за роки радянської влади масовий мітинг (20 тис.

учасників), присвячений екологічним проблемам. Крім питань екології,

гострій критиці були піддані посадові особи, винні в чорнобильській трагедії

та її наслідках.

У вересні 1989 р. виникла масова політична організація –

Рух(Народний рух України за перебудову). Одна за одною створювалися

політичні парти України (Українська республіканська партія, Демократична

партія України, "Партія зелених", Партія демократичного відродження

України та ін.).

16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про

державний суверенітет України, яка стала передвісником незалежності нашої

держави.

жовтень 1991 р. – прийняття Верховної Радою України Закону "Про

громадянство України"

грудень 1991, липень 1994, жовтень-листопад 1999, жовтень-грудень

2004 рр. - президентські вибори

6 грудня 1991 р. – створення збройних сил України

1992 р. – створення Української православної церкви Київського

патріархату (УПЦ-КП)

1992 р. – україна стає членом НБСЄ (з 1994 р. ОБСЄ)

1993 р. – прийняття Основних напрямів зовнішньої політики України

1993-1994 р. – період гіперінфляції

березень 1994, березень 1998, березень 2002, березень 2006, вересень

2007, 2009, 2012 рр. – парламентські вибори

1995 р. – Україна стала членом Ради Європи

28 червня 1996 р. – прийняття Конституції України

вересень 1996 р. – запровадження національної валюти гривні

1996 р. – створення ГУАМ

1997 р. – підписання "Договору про дружбу, співробітництво і

партнерство між Україною і Російською Федерацією"

2000 р. – початок економічного зростання

16 квітня 2000 р. – референдум за народною ініціативою

15 грудня 2000 р. – закриття ЧАЕС

ІСТОРИЧНІ ПОСТАТТІ

М.Горбачов (1931 р.н.) – генеральний секретар ЦК КПРС у 1985-1991

р. Президент СРСР 1990-1991 рр. Започаткував процес перебудови СРСР.

В.Чорновіл (1937-1999) – дисидент, політичний і державний діяч.

Співзасновник УГГ. Зазнавав переслідувань, ув'язнень. Автор книг "Лихо з

розуму", "Правосуддя чи рецидиви терору". Редагував самвидавський

часопис "Український вісник" (1970-1972). З 1990 р. депутат Верховної Ради

України. У 1992 р. очолив Народний рух України. Загинув у автокатастрофі.

В.Фокін, В.Масол, В.Марчук, Р.Звягільський, Л.Кучма, П.Лазаренко,

В.Пустовойтенко, В.Ющенко, А.Кінах, В.Янукович, Ю.Єхануров,

Ю.Тимошенко, М.Азаров, С.Гарбузов, А.Яценюк, В. Гройсман –Прем'єр-

міністри України

Л.Кравчук, Л.Кучма, В.Ющенко, В.Янукович, П.Порошенко,

В. Зеленський – Президенти України.

І.Плющ, О.Мороз, О.Ткаченко, В.Литвин, А.Яценюк, В.Рибак,

О.Турчинов, В.Гройсман, А. Парубій – Голови Верховної Ради України

Леонід Макарович Кравчук народився у 1934 р. на Рівнинщині.

Навчався у Рівненському кооперативному технікумі, а згодом у Київському

університеті, кандидат економічних наук. Працював викладачем

політекономії,. На партійній роботі – завідувачем ідеологічного відділу ЦК

КПУ, секретарем ЦК КПУ, другим секретарем КПУ. У' 1990-1991 pp. –

голова Верховної Ради України. 1991-1994 pp. – перший Президент

незалежної України. З 1994 р. по теперішній час народний депутат України.

Історичною заслугою Л.Кравчука є те, що у боротьбі за незалежність України

йому вдалося уникнути кровопролиття і значних потрясінь на початковому

етапі державотворення. В той же час у період його президенства так і не було

здійснено радикальних економічних перетворень, які б вивели країну з кризи

і забезпечили стабільний розвиток.

Леонід Данилович Кучма народився 9 серпня 1938 р. на Чернігівщині.

Вищу освіту здобув у Дніпропетровському університеті. Після його

закінчення працював у конструкторському бюро "Південне", де пройшов

шлях від інженера до першого заступника генерального директора. Тривалий

час був технічним керівником космодрому Байконур. Обирався секретарем

парткому заводу. У 1986-1991 pp. – генеральний директор ВО "Південмаш".

Кандидат технічних наук, професор. У 1990 р. був обраний депутатом до ВР

УРСР. Жовтень 1992 – вересень 1993 р. – прем'єр- міністр України.

Очолював Українську спілку промисловців і підприємців. У 1994– 2004 pp. –

Президент України. До позитивних сторін президентства можна віднести:

здійснення приватизації і формування приватного сектора економіки;

запровадження і зміцнення власної фінансово-грошової системи; подолання

економічної кризи 1990-х pp.; прийняття Конституції у 1996 р.; урегулювання

проблеми кордонів України; започаткування реформування системи освіти.

До негативних наслідків президентства можна віднести: значне поширення

корупції; формування і зміцнення тіньової економіки; створення фінансово-

промислових кланів; накопичення зовнішньої заборгованості; зловживання

під час приватизації; несформованість державних інтересів; невизначеність у

відносинах між Заходом і Сходом; провал інтеграційних починань до

євроатлантичних структур; низький рівень життя переважної частини

населення; невирішеність соціальних проблем

ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ

"Нове мислення" – система поглядів, концепція політичної діяльності,

яка сприяє об'єктивному усвідомленню соціальних реалій сучасної доби,

масштабів глобальних проблем. Серцевиною нового мислення є положення

про приорітет загальнолюдських цінностей та визнання того, що в сучасних

умовах війна як знаряддя політики повинна бути виключена з життя

суспільства. Концепція "нового мислення" активно впроваджувалася у життя

генеральним секретарем ЦК КПРС М.Горбачовим. "Нове мислення" сприяло

закінченню "холодної війни".

Перебудова – спроба генерального секретаря ЦК КПРС М.Горбачова

вдихнути нове дихання в радянську економіку, що знаходилася у

перманентній кризі. Перебудовою стали також називати його спроби оновити

Радянський Союз шляхом запровадження елементів ринкової економіки,

децентралізації управління промисловістю і демократизацією партійного і

державного апарату. Найбільші успіхи мала перебудова у зовнішній політиці.

Перші кроки проведення політики перебудови являли собою поступову

передачу повноважень місцевим органам управління і партійного апарату,

проведення відкритих виборів і обіцянки запровадження багатопартійності у

майбутньому. Але вже на початок 1990 р. став очевидним провал політики

перебудови. Ситуація вийшла з-під контролю: почалося падіння економічних

показників, загострилися міжнаціональні проблеми, підняли голову

консервативні сили. Зрештою перебудова завершилася переворотом ГКЧП і

розпадом СРСР.

"Гласність" – політичний курс керівництва КПРС у роки

"перебудови", спрямований на введення обмеженої, контрольованої свободи

слова в країні в інтересах проведення політики М. Горбачова.

"Прискорення" - гасло періоду перебудови, яке передбачало

стимулювання економіки СРСР шляхом запровадження новітніх технологій.

Передбачалося на початок XXI ст. подвоїти економічний потенціал СРСР.

Політичний плюралізм – політична система при якій відсутній диктат

однієї ідеології, можливість дотримуватися і висловлювати, відстоювати

різні політичні погляди. Багатопартійна система – політична система при якій

функціонує і ведуть боротьбу за владу багато партій, які виражають інтереси

різних прошарків суспільства.

Референдум – спосіб прийняття законів або важливих рішень

загальнодержавного чи місцевого значення шляхом голосування населення.

Державний суверенітет – верховенство, самостійність, повнота і

неподільність влади держави в межах її території та незалежність і

рівноправність у міжнародних відносинах.

Інфляція – знецінення грошей, пов'язане з їх надлишковим друком

державою або скороченням загального об'єму виробництва і закупівель

товарів. Інфляція незмінно супроводжується зростанням цін і падінням

життєвого рівня населення.

Емісія – друк (видання) додаткових грошей (акцій та інших цінних

паперів).

Спекуляція – скуповування (як правило незаконне) та перепродаж

товарів, цінних паперів тощо для подальшого їх перепродажу за завищеними

цінами.

Плюралізм – багатоманітність, розмаїття рівноправних конкуруючих

течій, сил у політиці, ідеології, релігії тощо.

Страйк – форма боротьби, яка полягає в колективному відмовленні

робітників і службовців від праці з пред'явленням роботодавцю або урядові

економічних чи політичних вимог.

Купони – відрізна частина цінних паперів, із поданням якої у

встановлений строк мають сплачуватися проценти; замінник грошей.

Правова держава – це держава, яка характеризується контролем

народу над владою, пануванням права в усіх сферах державного життя,

реалізацією суверенних прав і свобод громадян, високою правовою

культурою населення і ефективною правоохоронною системою.

Демократична держава – це держава, в якій вся система побудована

на демократичних засадах, пріоритеті прав людини, виборності й звітності

інститутів влади тощо.

Позаблокова держава – міжнародний статус держави, який передбачає

не входження до будь-яких політичних, воєнних блоків; дотримання

принципів рівновіддаленості від всіх центрів сили, що існують у світі, і

співробітництва з усіма державами світу.

"Партія влади" – сукупність політичних сил, що підтримують і є

опорою існуючої влади.

Мажоритарна виборча система - система визначення результатів

голосування при обранні центральних і місцевих представницьких органів,

президентів та інших осіб. Це така система підрахунку голосів, коли обраним

вважається кандидат, який отримав абсолютну більшість голосів або просту

більшість 50% + 1 голос.

Пропорційно-мажоритарна (змішана) виборча система – вид

виборчої системи, в якій поєднуються елементи пропорційної і

мажоритарної.

Пропорційна виборча система – вид виборчої системи, за якої

порядок визначення результатів виборів у представницькі органи проходить

на основі підрахунку голосів, поданих громадянами за кандидатів, що були

включені до списків від певних політичних партій (виборчих об'єднань).

Структурна перебудова економіки – цілеспрямовані заходи з метою

пристосування економіки країни до нових реалій (стимулювання і підтримка

розвитку певних галузей виробництва), до системи міжнародного поділу

праці.

Приватизація – продаж або передача приватним власникам державної

власності.

Корупція – злочинне використання державними чиновниками та

іншими посадовими особами своїх формальних прав з метою особистого

збагачення.

Тіньова економіка – та частина економіки, яка працює поза межами

державного контролю, регулювання, не сплачує обов'язкових платежів до

бюджету країни.

Лібералізація цін – процес пом'якшення або скасування контролю

держави за системою утворення цін.

Гіперінфляція – швидке зростання товарних цін і грошової маси в

обігу, що веде до різкого знецінення грошової одиниці, порушенню

платіжного обігу і нормальних господарських зв'язків.

Девальвація – пониження курсу національної чи міжнародної

(регіональної) грошової одиниці стосовно валют інших країн або

дорогоцінних металів. Девальвація відбиває знецінення валютних резервів у

результаті інфляції, нерівномірності її розвитку у різних країнах, дефіцит

платіжного балансу. У сучасних умовах є методом валютної політики держав

з метою стимулювання експорту, разом з тим веде до зростання цін на

імпортні товари у національній валюті, прискорюючи інфляцію в країні.

Грошова емісія – додатковий випуск в обіг грошових знаків.

Дефолт - нездатність країни сплачувати за своїми борговими

зобов'язаннями.

Державний бюджет – фінансова програма уряду на певний строк

(здебільшого на 1 рік), якою визначаються склад майбутніх доходів і

видатків держави і кошти, що концентруються в руках держави для

виконання своїх функцій; централізований фонд фінансових ресурсів

держави.

Бюджетний дефіцит – перевищення ви- ! датків бюджету над

доходами.

Депопуляція – процес вимирання, швидкого скорочення, виродження,

занепаду певного етносу, населення певного регіону, країни.

Поліетнічна держава - держава, громадяни якої належать до різних

етнічних груп, націй.

Репатріація - повернення на батьківщину військовополонених,

переміщених осіб, біженців, емігрантів.

Диференціація суспільства - соціальне розшарування суспільства за

майновою, освітньою та іншими ознаками.

Інтеграція - процес взаємного зближення і пристосування

економічної, фінансової та інших політик різних держав на взаємовигідних

основах.

Державотворчий процес – процес формування державних органів

влади, збройних сил, формування економічної моделі, вироблення основ

зовнішньої і внутрішньої політики.

Семінар № 7. Помаранчева революція, її передумови та значення.

"ПОМАРАНЧЕВА РЕВОЛЮЦІЯ" 2004 – словосполучення, яким

означають рух громад. непокори, організований прихильниками кандидата

від опозиції після 2-го туру президентських виборів 2004 в Україні.

Здійснювався у вигляді публічних протестів проти фальсифікації нар.

волевиявлення: мітингів, демонстрацій, пікетів, страйків, виступів у ЗМІ,

звернень до урядів і громадськості ін. країн, блокування будівель

Адміністрації Президента України, Верховної Ради України, Кабінету

Міністрів України, Центр. виборчої комісії України та ін. Тривалість П.р. –

12 днів: із 22 листопада до 3 грудня 2004. Не залишилися осторонь подій

керівники міжнародних організацій, у тому числі Європейського Союзу, а

також уряди РФ і США. У момент найбільшого загострення руху виявили

непокору владі деякі держ. структури (дипломатичний корпус, Служба

безпеки України, органи міського і обласного самоврядування на Заході і в

Центрі країни).

Словосполучення "Помаранчева революція" з'явилося через те, що

прихильники кандидата в президенти В.Ющенкавикористовували

помаранчевий колір для позначення своєї участі в русі (прапорці, стрічки,

шарфи або ін. деталі одягу). Центром подій стала центр. площа столиці

України – Майдан Незалежності. Свої "майдани" виникли в багатьох ін.

містах.

1-й тур виборів відбувся 31 жовтня 2004 і показав, що в зх. і центр.

областях перевага була за лідером "Нашої України" В.Ющенком, а в пд. та

сх. – за прем'єр-міністром В.Януковичем. 10 листопада 2004 Центральна

виборча комісія України оголосила, що за В.Ющенка було подано 39,87 %

голосів, за В.Януковича – 39,32 %. Перед 2-м туром В.Ющенко очолив

коаліцію політ. сил, керованих Ю.Тимошенко, О.О.Морозом і А.Кінахом.

Штаб В.Януковича зробив ставку на забезпечення максимальної явки

виборців на своїй території – у Донбасі. Президент

України Л.Кучма залишився спостерігачем і не використав свій вплив, щоб

допомогти висунутому від влади кандидату в президенти. За день до 2-го

туру він визнав, що кампанія була брудною, але запевнив, що влада зробить

все, щоб вибори відбулися спокійно, не переростаючи в революцію. Слово

"революція" уперше прозвучало з вуст президента.

За повідомленням Центр. виборчої комісії України, у неділю 21

листопада 2004 В.Янукович здобув на 812 тис. голосів більше, ніж

В.Ющенко. Одночасно повідомлялося, що явка на вибори в Донбасі зросла

на 843 тис. осіб порівняно з 1-м туром (до 89,5 % від кількості

зареєстрованих виборців по Луганській області і до 96,7 % – по Донецькій

області). Після закриття виборчих дільниць 30 тис. киян зібралися на

Майдані Незалежності і протестували проти фальсифікацій. 22 листопада

2004 кількість протестувальників зросла до 100 тис., і до них почали

приєднуватися виборці з усіх регіонів країни. 23 листопада 400 наметів було

встановлено майже на всю довжину Хрещатика. Штаб В.Ющенка

організував пряму супутникову трансляцію з Майдану Незалежності, чим

негайно скористалися провідні телеканали світу. Вибух нар. гніву в

масштабах, які дивували іноз. кореспондентів, був викликаний не стільки

неочікуваними результатами президентських виборів, скільки

незадоволенням виборців своїм становищем. Як свідчили соціологічні

опитування, народ роками таврував мафіозно-корумпований уклад сусп.

життя (див. також Приватизація), але влада не звертала уваги на симптоми

грози, що наближалася.

24 листопада 2004 Центральна виборча комісія України затвердила

офіц. протокол результатів 2-го туру виборів: В.Янукович – 49,5 %,

В.Ющенко – 46,6 %. Одночасно були оголошені остаточні дані

організованого опозицією "Національного екзит-полу 2004": В.Ющенко –

52,9 %, В.Янукович – 44,2 %. Після трьох днів мовчання виступив Л.Кучма із

двома важливими заявами: про незастосування сили до протестувальників і

про необхідність знайти вихід шляхом переговорів. Голова

парламенту В.Литвин повідомив, що виборчий закон не дає можливості

жодному органу влади скасувати результати виборів, а тому треба знаходити

політ. рішення, яке заспокоїло б сусп-во. В.Ющенко заявив, що готовий до

повторного голосування 2-го туру, але з новим складом Центр. виборчої

комісії України.

25 листопада 2004 опозиція створила К-т нац. порятунку, який

звернувся до народу із закликом піднятися на захистКонституції України

1996. Верховний Суд України прийняв до провадження скаргу довіреної

особи В.Ющенка М.Катеринчука на постанову Центр. виборчої комісії

України про результати 2-го туру виборів. Суд заборонив Центр. виборчій

комісії до розгляду справи оприлюднити офіц. результати виборів, що

означало призупинення процесу передачі влади новообраному Президенту

України.

26 листопада 2004 К-т нац. порятунку заблокував під'їзди до будинків

президентської адміністрації, Кабінету Міністрів України і ВР України, що

зробило неможливим нормальне функціонування держ. органів. З ініціативи

Президента Польщі А.Квасьневського в Маріїнському палаці відбувся

"круглий стіл", в якому взяли участь Л.Кучма, В.Ющенко, В.Янукович, а

також лідери деяких міжнар. орг-цій і д-в. Під тиском керівників ЄС

Президент РФ В.Путін погодився взяти участь у "круглому столі" і доручив

це голові Державної думи РФ Б.Гризлову. "Круглий стіл" не прийняв жодних

рішень.

27 листопада 2004 відбулося позачергове засідання ВР України.

Голосами 323-х нар. депутатів парламент визнав недійсними результати 2-го

туру президентських виборів, оскільки вони відбувалися з порушеннями

виборчого законодавства. Голосами 270-ти депутатів була висловлена

недовіра Центр. виборчій комісії України. Дії суд. і законодавчого органів

влади перевели проблему, що постала, із політичної в юрид. площину. Це з

великою вірогідністю визначало майбутнє рішення Верховного Суду

України: призначити повторне голосування. Тому в наступні кілька днів

протистояння набуло гостроти. Пізніше В.Литвин визнав, що в ніч на 29

листопада 2004 країна стояла за крок від громадян. війни. 1 грудня 2004

знову зібрався парламент і голосами 228-ми депутатів прийняв рішення про

відставку уряду В.Януковича. Другий раунд круглого столу, який зібрався в

цей день, теж закінчився безрезультатно. Усі чекали завершення розгляду

справи у Верховному Суді України. Соціологи Центру ім. О.Разумкова

оприлюднили результати опитування: 45 % громадян підтримували акції

протесту, 40 % – засуджували їх.

На 12-й день П.р., 3 грудня 2004, Верховний Суд України оголосив

вердикт: з огляду на неможливість визначити результати реального

волевиявлення виборців, провести 26 грудня 2004 повторне голосування.

Рішення, які приймалися вищою суд. інстанцією, не можна було оскаржити, і

тому значна частина прибічників В.Януковича погодилася з повторним

голосуванням. Проведені соціологами 6–9 грудня 2004 заміри громад. думки

показали, що 61,9 % опитаних громадян підтримали вердикт Верховного

Суду України. Питома вага підтримки зростала від 39,6 % на Сході до 44,0 на

Півдні, 75,5 в Центрі і 91,8 % на Заході.

Революц. напруга, що виявилася неочікуваною за своєю інтенсивністю

для укр. влади, міжнар. громадськості та рядових учасників подій, раптово

спала, і справу взяли у свої руки політики. О 20-й годині 6 грудня 2004 в

Маріїнському палаці розпочався третій раунд круглого столу, який тривав до

2-ої год. ночі наступного дня. Гострі дискусії розгорнулися щодо змін у

законі про вибори, формування складу Центр. виборчої комісії України і

характеру політ. реформи. Погоджуючись на зміни у виборчому законі і

перегляд складу Центр. виборчої комісії України, Л.Кучма заручився згодою

В.Ющенка змістити центр влади від президента до парламенту і уряду.

8 грудня 2004 ВР України затвердила "в пакеті" всі домовленості, які

перетворювали Україну на парламентсько-президентську республіку. 26

грудня 2004 відбулося повторне голосування 2-го туру виборів, на якому

В.Ющенко отримав 51,99 % голосів, а В.Янукович – 44,2 %. В усіх трьох

голосуваннях кожний суперник перемагав на "своїй" території: В.Ющенко –

у 16-ти областях Західного і Центрального регіонів, а також у Києві,

В.Янукович – у 8-ми областях Південного і Східного регіонів, а також в АР

Крим і Севастополі.

В акціях громад. непокори брали участь, за оцінками соціологів, від 5

до 6 млн осіб. "Верхи" сусп-ва безвідносно до кольорів, які вони обирали,

почали уважно ставитися до виборців. Внаслідок цього в політиці урядів

України запанував популізм, несумісний із системними реформами.

Література:

1. Паніотто В., Марченко Н. Екзит-пол під час другого туру виборів

2004: Перебіг і результати. "Національна безпека і оборона" (К.), 2004,

№ 10

2. Гальчинський А. Помаранчева революція і нова влада. К., 2005

3. Жильцов С.С. Неоконченная пьеса для "оранжевой" Украины. М., 2005

4. Колесников А. Первый Украинский: Записки с передовой. М., 2005

5. Кульчицький С. Українська революція 2004. К., 2005 (частина тиражу –

під назвою "Помаранчева революція")

6. Кушнарев Е. Конь рыжий: Записки контрреволюционера. Х., 2005

7. Литвин В.М. Україна–2004: Події. Документи. Факти, т. 1–3. К., 2005

8. Мокін Б. Що за горизонтом? Вінниця, 2005

9. Оранжевая" революция: Версии, хроника, документы. К., 2005

10. Оранжевая революция: Украинская версия. М., 2005

11. Паніна Н. Українське суспільство 1994–2005: Соціологічний

моніторинг. К., 2005

12. Яневський Д. Хроніка Помаранчевої революції. Х., 2005

13. Wilson A. Ukraine's Orange Revolution. Yale, 2005

14. Aslund A. and McFaul M. (eds). Revolution in Orange: The Origins of

Ukraines Democratic Break through. Carnegie Endowment for International

Peace. 2006

15. Strasser F. Zivilgesellschaftche Einflüsse auf die Orange Revolution. В кн.:

Soviet and Post-Soviet Politics and Society, vol. 29. Hannover, 2006

16. Aspects of the Orange Revolution. Там само, vol. 63–64

17. Касьянов Г. Україна 1991–2007: Нариси новітньої історії. К., 2007

СЛОВНИК ІСТОРИЧНИХ ПОДІЙ, ПОСТАТЕЙ, ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ ДО

СЕМІНАРУ.

ПОДІЇ

листопад-грудень 2004 р. – "помаранчева революція"

8 грудня 2004 р. – внесення змін до Конституції України

2005 р. – приєднання України до Бу лонського процесу (реформування

вищої освіти)

2005 р. – україна отримала статус країни з ринковою економікою

2008 р. – вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ)

2010 р. – обрання В. Януковича Президентом України

2010 р. – скасування змін до Конституції України внесених у 2004 р.

листопад 2013 р. – лютий 2014 р. – "революція Гідності", повалення режиму

В.Януковича

ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ

"Помаранчева революція" (жовтень-грудень 2004 р.) – це мирні

багаточисельні протестні виступи населення проти фальсифікації результатів

президентських виборів 2004 р., за проведення демократичних і соціально-

економічних реформ. Наслідком революції стало встановлення

парламентсько-президентської форми правління і обрання Президентом

України Віктора Ющенко. Але його правління не виправдало сподівання

більшості громадян України. Декларовані реформи так і не були проведені.

СЕМІНАР № 8. ПЕРЕДУМОВИ ТА ПЕРЕБІГ «РЕВОЛЮЦІЇ

ГІДНОСТІ». АНЕКСІЯ КРИМУ ТА КОНФЛІКТ НА СХОДІ УКРАЇНИ.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. 21 листопада 2013 р. Кабінет Міністрів України призупинив процес

підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС,

мотивуючи це "інтересами національної безпеки". У відповідь, вже ввечері

цього ж дня люди вийшли на вулиці в центрі Києва і зібралися на Майдані

Незалежності на підтримку європейської інтеграції. Але навіть під тиском

суспільства В.Янукович на самміті Східного партнерства у Вільнюсі, що

відбувся 29 листопада 2013 р. відмовився підписати Угоду про асоціацію з

ЄС.

Зранку 30 листопада 2013 р. спеціальний підрозділ міліції "Беркут" на

Майдані Незалежності жорстоко розігнав людей, які протестували проти

рішення влади про призупинення переговорів з Європейським Союзом. У

результаті, більш, ніж 50 людей було поранено. Влада виправдала свої дії

заявою, що протести не дозволяли встановити новорічну ялинку на час

зимових свят. Жорстоке побиття протестуючих, переважно студентів, на

думку влади мало стати "уроком на майбутнє". Але реакція суспільства була

зворотньою.

2. 1 грудня 2013 р. Київ зібрався на перше Віче, чи загальні збори

громадян (з того часу їх проводили кожну неділю опівдні). Учасники були

обурені жорстокістю міліції, проявленою до мирних і беззбройних

демонстрантів, та вимагали відставки Кабінету Міністрів і розслідування

подій 30 листопада 2013 р. Згідно інформації з різних джерел, у цей день в

центрі Києва зібралося від 700 000 до 1,5 млн людей. Щоб дискредитувати

народний виступ була спровокована сутичка з міліцією біля Адміністрації

Президента.

Нові жертви демонстрантів лише додали рішучості учасникам

протестів. У центрі міста постав новий Майдан, який отримав

назву Євромайдан.Протестуючі вимагали усунення існуючої влади,

проведення реформ і відновлення євроінтеграції.

Натомість влада залишилася глухою до вимог народу. Тоді 8 грудня на

Майдані, під час "маршу міліонів" було прийнято рішення про блокування

урядового кварталу. У цей же день у Києві було повалено пам'ятник Леніну.

Це започаткувало процес, який розтягнувся на рік і отримав назву

"ленінопад" (було скинуто 504 пам'ятники).

Відповідь влади була жорсткою, у ніч з 10 на 11 грудня 2013 р. кілька

тисяч бійців "Беркуту" разом з Внутрішніми військами зробили спробу

звільнити ("зачистити") вулицю Хрещатик та Майдан Незалежності від

протестуючих. Разом з тим співробітники ДАІ перекрили дороги до центру

міста. Незважаючи на це, до 5 години ранку більш ніж 15 000 жителів Києва,

яких розбудили, сигналізуючи про надзвичайний стан, церковні дзвони

(першими почали дзвони дзвони Михайлівського Золотоверхого собору),

прийшли захищати Майдан. Силовики були змушені відступити.

3. 13 грудня відбувся "Круглий Стіл" В.Януковича з трьома лідерами

опозиції (А.Яценюком, В.Кличко, О.Тягнибоком), але жодного питання не

було вирішено.

Влада продовжувала не чути людей. Для протидії Майдану влада

організувала Антимайдан, який розташувався на площі біля Верховної Ради і

в Марийському парку. На Антимайдан масово звозилися прихильники Партії

регіонів зі Східних і Південних регіонів країни.

Не зважаючи на мінусову температуру повітря та провокації зі сторони

чиновників, люди на Майдані продовжували вимагати змін. Нова ескалація

ситуації була пов'язана з прийняттям 16 січня 2014 р "Диктаторських

законів" (10 законів), які значно обмежували права людей на протест. Вони

передбачали блокування веб-сайтів, покаранням за встановлення палаток і

звукового обладнання для демонстрацій, забороною носіння шоломів під час

демонстрацій, та вимогою перереєстрації організацій, які отримували

фінансування з-за кордону, обмежувалась свобода слова тощо.

19 січня 2014 р. ситуація загострилася. Приблизно о 15 год., після

щотижневого Віче, кілька сотень людей намагалися прорватися до будинку

Верховної Ради через блокпости підрозділів міліції на вул. Грушевського

біля стадіону "Динамо" імені В.Лобановського. "Беркут" відповів світло-

шумовими гранатами, сльозогінним газом, гумовими кулями та водометами

(використання водометів при мінусовій температурі строго заборонено

міжнародними конвенціями). Найбільш радикально налаштовані протестуючі

застосували каміння, "коктейль Молотова", палили автомобільні шини.

Щоб дискредитувати протестуючих влада найняла банди "тітушок" для

погромів у Києві. У ніч з 20 на 21 січня по всьому місту почалися підпали

машин і напади на учасників демонстрацій. Проте мешканці Києва стали

само організовуватися в загони самооборони і не дали погромникам

влаштовувати провокації.

Тим часом правоохоронні органи проти протистувальників на вул.

Грушевського стали застосовувати вогнепальну зброю. 22 січня 2014 р.

загинуло троє протестувальників. Вірменин Сергій Нігоян та білорус

Михайло Жизневський були вбиті з вогнепальної зброї на вул. Грушевського.

Юрія Вербицького знайшли мертвим у лісі, куди його вивезли невідомі.

Також цього дня у результаті сутичок було поранено більш, ніж 90

осіб. Переважали травми від поранень резиновими кулями, осколкові

поранення обличчя та хімічні опіки. Але жодна зі сторін не бажала

поступатися. На Майдані було створено Самооборону, яка активно

озброювалася шоломами, щитами, захисними обладунка і кийками.

4. Надалі протистояння перекинулось і в регіони, де прихильники

Майдану стали брати владу у свої руки, захоплюючи державні установи. З 22

січня по 27 січня було захоплено 10 адміністрацій. Це всі західні ОДА, крім

Закарпатської, та Чернігівська з Полтавською. На півдні захоплення не

відбулися. Черкаську ОДА міліція відбила і почала "зачистку" серед

населення. Було схоплено і ув'язнено близько 56 чоловік. У всіх областях,

окрім Донецької і Криму проходять мітинги на підтримку Євромайдану.

Фінальним і найбільш драматичним етапом революції стали події 18-20

лютого у Києві, в ході яких загинуло близько сотні протестувальників і

кілька сотень було травмовано.

Вранці 18 лютого протестувальники розпочали ходу до Верховної Ради

де депутати мали розглянути зміни до Конституції України щодо обмеження

повноважень Президента Натомість за вказівкою голови Верховної ради

В.Рибака канцелярія ВРУ відмовлялася реєструвати цей документ, що

викликало обурення протестувальників і призвело до зіткнень з силовиками в

Марийському парку та на вулицях Шовковична та Інтституцька.

Протестувальники після жорстокої сутички були відтіснені до Майдану

Незалежності, більше 20 осіб було вбито з вогнепальної зброї.

Протягом 19 лютого відбувалися важкі бої на Майдані Незалежності.

Силовика застосували бронетранспортери і водомети. Горів Будинок

профспілок. Але зламати опір людей не вдалося. Тим часом переговори

лідерів опозиції з Януковичем залишались безрезультатними.

Вранці 20 лютого протестувальники перейшли у контрнаступ, і

незважаючи на значні втрати (більш, ніж 90 осіб було вбито, більшість з них

були розстріляні снайперами), змогли зайняти Український Дім, Жовтневий

палац та відтіснити силовиків до урядового кварталу. Тим часом було

скликано позачергове засідання парламенту. О 22:17 Верховна Рада ухвалила

постанову "Про засудження застосування насильства, яке призвело до

загибелі мирних громадян України", в якій дії силовиків були визнані

незаконними, заборонялось використання сили проти протистувальниками у

подальшому. За прийняття цієї, постанови проголосувало 236 депутатів, в

тому числі 35 депутатів від фракції Партії регіонів та 35 позафракційних.

Жодного голосу не дала лише фракція Комуністичної партії.

5. 21 лютого лідери опозиції підписали з В.Януковичем угоду щодо

врегулювання кризи в Україні. Відповідно до угоди протягом 48 годин з

моменту її підписання відновлювалася Конституція України в редакції 2004

р. та сформовано новий коаліційний уряд; до вересня 2014 р. треба було

провести конституційну реформу; до грудня 2014 року – провести

позачергові президентські вибори; також треба прийняти нове виборче

законодавство та обрати новий склад Центральної Виборчої Комісії;

провести розслідування випадків насильства під наглядом Ради Європи;

також влада та опозиція відмовилися від силових дій. Угоду було засвідчено

главами МЗС Польщі та Німеччини, представником МЗС Франції,

представник від Росії відмовився поставити свій підпис.

У той же день Верховна Рада 386 голосами "за" проголосувала

Постанову про відновлення легітимного Конституційного ладу (в редакції

2004 p.)f це означало, що тепер буде сформовано новий уряд, а Янукович

втратив можливість ~ диктувати склад уряду.

21 лютого увечері відбувся велелюдний Майдан – вже після виступу

лідерів опозиції, на трибуну піднявся один з сотників Самооборони Майдану

Володимир Парасюк, який заявив, що Майдан не буде терпіти Януковича,

який винен у розстрілі десятків майданівців, ще рік, до виборів в грудні 2014

р. Сотник проголосив ультиматум (гаряче підтриманий Майданом), що якщо

Янукович не піде у відставку до ранку, то Самооборона піде на штурм. У ніч

з 21 на 22 лютого Янукович залишив Адміністрацію президента та від'їхав в

Харків, де 22 лютого мав відбутися з'їзд сепаратистів. Але не знайшовши

підтримки в Харкові, Янукович тікає до Росії. Туди ж тікають багато інших

представників режиму Януковича.

22 лютого о 17 годині 11 хвилин Верховна Рада України 328-ма

голосами народних депутатів підтримала Постанову про усунення

В.Януковича з посади Президента України, аргументуючи таке рішення його

самоусуненням від виконання своїх обов'язків, та призначила позачергові

вибори Президента України на 25 травня 2014 р.

Наступного дня президентські обов'язки були покладені на спікера

парламенту Олександра Турчинова.

27 лютого 2014 р. Верховна Рада України призначила лідера партії

"Батьківщина" Арсенія Яценюка на посаду Прем'єр-Міністра України. Був

утворений уряд, підтриманий Майданом.

Події листопада 2013 р. – лютого 2014 pp. отримали назву "Революція

гідності", а 102 (з них 3 іноземці) герої, що загинули у боротьбі проти

диктатури, стали називати "небесною сотнею". Всім їм було присвоєнозвання

Герой України.

6. Після закінчення кривавих подій на Майдані, стрімко розгорталася

відкрита збройна агресія Росії. Першим об'єктом агресії став Крим. Операція

по захопленню півострова розпочалася 20 лютого 2014 р. Проте підготовка

до цього відбувалась вже декілька років. Агресія Росії проти України набула

ознак "гібридної війни", яка передбачає не лише військові заходи. Головна

мета такої війни – руйнування країни з середини, придушення волі до опору,

нав'язування волі агресора.

На час агресії Росія створила у Криму потужну агентурну мережу,

готову у будь який час розпалити сепаратистський рух на півострові.

Зокрема, 4 лютого 2014 Президія Верховної Ради Криму прийняла рішення

розглянути парламентом автономії питання зміни Конституції Криму та

просити у Росії гарантій прав мешканців півострова.

Після усунення від влади Президента України В.Януковича

сепаратистські настрої в Криму вибухнули з новою силою. 23 лютого в

Севастополі відбувся 20-тисячний мітинг, на якому було прийнято рішення

не перераховувати у Київ податки, а міським головою проголошено

громадянина Росії О. Чалого. 25 лютого акції сепаратистів були проведені

перед Кримським парламентом, але вона було нівельована проукраїнським

мітингом. У ніч на 27 лютого парламент та уряд Криму були захоплені

"зеленими чоловічками" (російським спецпідрозділом), над ними підняли

прапор Російської Федерації. Захоплення будівлі не завадило зібратися

депутатам Верховної ради Криму і ухвалити рішення про призначення

референдуму щодо статусу півострва. Того ж дня було захоплено аеропорт

"Бельбек" у Севастополі, зупинено паромну переправу в Керчі.

1 березня самопроголошений голова Ради міністрів АР Крим Сергій

Аксьонов звернувся до президента Росії В.Путіна посприяти у "забезпеченні

миру і спокою" на території Криму. У відповідь того ж дня Президент РФ

відправив до Ради Федерації пропозицію про введення російських військ у

Крим. Обидві палати Державної думи 1 березня 2014 р. проголосували за

введення російських військ на територію України і, зокрема, в Крим.

Починаючи з 1 березня російські війська розпочали масштабні силові

акції, спрямовані на блокування українських військових баз на території

Криму, захоплення адміністративних приміщень, контроль транспортних

магістралей та інших стратегічно важливих об'єктів. Захопити відразу

жодного об'єкту не вдалося, незважаючи на зраду командуючого флоту

України Д.Березовського. Після майже місячної облоги і силових дій воєнні

об'єкти України в Криму були захоплені. Дві третини особового складу

частин перейшли на бік ворога. У той же час були непоодинокими приклади

героїзму українських військових. Так, на аеродромі в Бельбеку українські

військові на чолі з полковником Ю.Мамчуром без зброї, строєм, з

розгорнутим прапором частини, виконуючи Гімн України, розблокували

частину. Морські піхотинці у Феодосії вчинилили силовий спротив

нападникам. Екіпажі кораблів у заблокованому Донузлавському озері до

кінця чинили опір оккупантам.Частина курсантів воєнно-морського училища

в Севастополі відмовилася давати присягу на вірність Росії тощо.

Тим часом, 11 березня 2014 р. Верховна Рада автономної республіки

Крим і Севастопольська міська рада прийняли декларацію про незалежність

Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, згідно з якою у разі

рішення народів Криму в результаті референдуму увійти до складу

Російської Федерації, Крим буде оголошений суверенною республікою і саме

в такому статусі звернеться до Російської Федерації з пропозицією про

прийняття на основі відповідного міждержавного договору до складу

Російської Федерації як нового суб'єкта Російської Федерації.

16 березня 2014 року за рішенням Кримського парламенту був

проведений референдум щодо статусу Криму, який суперечив законодавству

України. Попри указ виконувача обов'язків Президента України О.

Турчинова про призупинення рішення кримського парламенту, а також

попри рішення Конституційного Суду України, який визнав оголошення

референдуму таким, що не відповідає Конституції України, попри

несхвальну позицію Ради безпеки ООН, референдум було проведено.

В умовах бойкотування референдуму кримськотатарським народом,

присутність великої кількості озброєних російських військовослужбовців, а

також масових фальсифікацій, референдум в АРК, буцімто, зібрав понад 1,2

млн заповнених бюлетенів (що відповідає 83,10% загальній кількості

виборців), з яких, нібито, 96,77% засвідчили вибір "за возз'єднання Криму з

Росією на правах суб'єкта Російської Федерації". Насправді, за визнанням

окремих російських парламентарів і за твердженням лідерів кримських татар,

за незалежність Криму проголосувало не більше 32-34% виборців.

18 березня 2014 р. в Георгіївському залі Великого Кремлівського

палацу Президент Росії В. В. Путін, прем'єр-міністр самопроголошеної

Республіки Крим С. В. Аксьонов, голова новоутвореної Державної Ради

самопроголошеної Республіки Крим В. А. Константинов, представник

сепаратистського керівництва м. Севастополь – громадянин РФ О. М. Чалий

підписали так званий Договір про прийняття Криму до складу Росії.

20 березня договір був ратифікований Державною Думою Російської

Федерації (майже одноголосно), а 21 березня – Радою Федерації, і відразу

набув чинності. 11 квітня відповідні зміни були внесені до конституції Росії.

З нагоди анексії Криму Росією прокотилася хвиля урочистих заходів,

була запроваджена медаль Міністерства оборони Росії "За возвращение

Крыма".

США і Євросоюз відмовилися визнавати результати референдуму,

засудили дії Росії і запровадили санкції щодо російського бізнесу і

високопосадовців, заморозивши їх закордонні активи і наклавши візові

обмеження.

27 березня Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію на

підтримку територіальної цілісності України. За підтримку документа

проголосували 100 держав, проти – 11 (Венесуела, Зімбабве, Сирія, Куба,

Нікарагуа, Судан, Білорусь, Вірменія, Північна Корея, Болівія), утримались –

58.

2 липня 2014 року Парламентська асамблея Організації з безпеки і

співробітництва в Європі визнала такі дії Росії військовою агресією,

неспровокованою і заснованою на абсолютно безпідставних припущеннях і

приводах.

Події у Криму стали прикладом для роздмухування сепаратистських

рухів в інших регіонах України. Перші масштабні проросійські виступи на

Сході та Півдні України відбулися 1 березня 2014 р. в Донецьку, Луганську,

Харкові, Дніпропетровську, Запоріжжі, Миколаєві, Херсоні та Одесі. У цей

день мітингувальники намагались підняти над будівлями

облдержадміністрацій російські прапори, скандували "Росія!", "Путін - наш

президент!" тощо. У цих акція масово брали участь "туристи" з Росії.

Мітингувальники користувалися підтримкою Партії регіонів, Комуністичної

партії України. Проте ці акції зустріли спротив проукраїнськи налаштованих

громадян. Відбувалися сутички. Міліція, у більшості випадків, була

бездіяльною. Такий перебіг подій з перемінним успіхом тривав до кінця

місяця. Українській стороні вдалося уникнути створення прямого приводу

для Росії здійснити вторгнення на Донбас своїми регулярними військами, які

у повній готовності були зосереджені на кордонах України. В.Путін згодом

стверджував в інтерв'ю, що російські війська могли бути в Києві через два

тижні.

Стрімке загострення ситуації відбулося у квітні. У зазначених регіонах

відбулись спроби проголосити Народні Республіки: 7 квітня – Донецької та

Харківської, 28 квітня – Луганської. У інших містах ці спроби були

придушені українськими правоохоронцями. Незабаром був придушений

сепаратистський рух і в Харкові. На Донбасі на боці сепаратистів з'явилися

збройні загони. Керівниками ДНР і ЛНР стали громадяни Росії.

Одним з найважливіших форпостів сепаратистів став Слов'янськ, де 12

квітня озброєні люди захопили райвідділ міліції й підняли над ним прапор

РФ. Дії сепаратистів схвалила міський голова, член Партії регіонів, Н.

Штепа. Участь в операції брав загін "зелених чоловічків" з Криму на чолі з

відставним полковником російських спецслужб І.Стрелковим, до якого

приєдналися місцеві мешканці.

Того ж дня було захоплено відділ міліції та виконком у Краматорську,

над будівлею виконкому піднято прапор ДНР. Те ж сталося і в Артемівську.

Подібні збройні акції стали ширитися регіоном.

До кінця квітня сепаратисти зайняли Донецьк, Луганськ, Горлівку,

Краматорськ, Слов'янськ, Лисичанськ, Маріуполь; під їх контролем

опинилася половина території та населення Луганської та Донецької

областей. З 18 квітня російські прапори на захоплених адміністративних

будівлях сепаратисти почали замінювати прапорами ДНР і ЛНР, які

перегукувалися з символікою Росії.

Для легалізації своєї влади в ДНР і ЛНР 11 травня були проведені

псевдореферендуми, на яких, буцімто, була підтримана незалежність

"республік". Ініціатори референдумів оголосили заздалегіть визначені

результати: явка виборців у Донецькій області склала 74,87%: "за" ДНР

проголосували 89,07%, "проти" – 10,19%, а 0,74% бюлетенів виявились

зіпсованими, а в Луганській області незалежність ЛНР підтримали 1 млн 298

084 осіб (або 96% виборців), "проти" проголосувало 51 276 тис. осіб (3,8%), а

недійсними було визнано 10 тис. 600 бюлетенів при явці 75% виборців.

Зі свого боку центральний уряд у Києві оголосив 15 квітня про початок

"антитерористичної операції" (АТО) в Донбасі, а Генеральна прокуратура 17

травня визнала ДНР і ЛНР терористичними організаціями. Незважаючи на

досить гучні заяви, українська сторона не форсувала початок бойових дій.

Повно- масштабна війна почалася тільки в останній декаді червня. Головною

проблемою для України в умовах війни стала нестача боєздатних частин. Для

її вирішення розпочалося форсоване формування добровольчих батальйонів

у складі Міністерства внутрішніх справ і ЗСУ, які мали високий бойовий і

патріотичний дух.

Новим поштовхом до загострення ситуації в країні стали події в Одесі,

де були спровоковані сутички між проросійськи і проукраїнськи

налаштованими громадянами. Зіткнення в центрі Одеси спалахнули ближче

до вечора 2 травня між уболівальниками ФК "Чорноморець" і "Металіст",

клуби яких грали в Одесі, і проросійськими прихильниками антимайдану, які

намагались перешкодити маршу ультрас "За єдину Україну". Зіткнення

завершилось пожежею у Будинку профспілок, де забарикадувалися

антимайданівці. У ході цих подій поведінка міліції виявились

непрофесійною. У наслідок заворушень 2 травня 2014 р. в Одесі загинуло 48

чоловік і 247 постраждало.

Тим часом на стороні самопроголошених республік на Донбасі вже

воювали збройні загони загальною чисельністю близько 15-20 тисяч осіб з

танками, артилерією і "Градами", а міста і чисельні шахтарські селища були

перетворені в обладнані укріпрайони.

7. 25 травня 2014 року в Україні відбулися президентські вибори, на

яких перемогу здобув П.Порошенко. Він запропонував мирний план, який

передбачав 12 кроків з відновлення миру. Зокрема:

1. Гарантії безпеки для всіх учасників переговорів.

2. Звільнення від кримінальної відповідальності тих, хто склав зброю і не

здійснив тяжких злочинів.

3. Звільнення заручників.

4. Створення 10-кілометрової буферної зони на українсько-російському

кордоні. Вивід незаконних збройних формувань.

5. Гарантований коридор для виходу російських і українських найманців.

6. Роззброєння.

7. Створення в структурі МВС підрозділи для здійснення спільного

патрулювання.

8. Звільнення незаконно утримуваних адміністративних будівель у Донецькій

і Луганській областях.

9. Відновлення діяльності місцевих органів влади.

10. Поновлення центрального теле- і радіомовлення у Донецькій і Луганській

областях.

11. Децентралізація влади (шляхом обрання виконкомів, захист російської

мови, проект змін до Конституції).

12. Узгодження губернаторів до виборів з представниками Донбасу (за умови

погодження єдиної кандидатури, при розбіжності – рішення приймає

президент).

13. Дострокові місцеві і парламентські вибори.

14. Програма створення робочих місць у регіоні.

15. Відновлення об'єктів промисловості та соціальної інфраструктури.

Ця ініціатива була підтримана ООН, ЄС, ОБОЄ, лідерами провідних

держав світу, світовою громадськістю. Також з 20 по 30 червня діяло

одностороннє припинення вогню з боку українських військових. Але

проросійські терористи ігнорували мирні ініціативи та не припиняли напади.

Зрештою бойові дії відновилися. Спочатку українські війська спробували

відновити контроль над кордоном, тобто відрізати ДНР і ЛНР від Росії.

Протягом одного тижня наступом в північно- східному напрямку на

"ДНРівській ділянці" був пробитий "коридор" вздовж кордону протяжністю

близько 100 кілометрів і шириною від 10 до 20 кілометрів.

На цьому наступ Збройних Сил України (ЗСУ) захлинувся, а

досягнутий раніше результат фактично втратив значення, бо в руках

противника залишилася ділянка кордону з Росією у 120 кілометрів, через яку

йшло підкріплення у вигляді російських добровольців, зброї та боєприпасів.

Більш того, затиснуті у вузькому "коридорі" частини ЗСУ опинилися під

систематичним артилерійським обстрілом гармат і "Градів" з російського

боку. Такого підступного удару командування ЗСУ не очікувало, а відповісти

вогнем по артилерійських позиціях на території РФ не наважувалося. У

кінцевому підсумку, з великими втратами ЗСУ довелося з боєм відводити

частини від кордону.

Тим часом успішніше розвився наступ на центральній ділянці фронту.

Повільно просуваючись із заходу на схід, частини ЗСУ до середини липня

відновили контроль над містами Слов'янськ, Краматорськ, Артемівськ,

Дзержинськ, Дебальцеве. На півдні був зайнятий стратегічно важливий

Маріуполь. На початок липня все узбережжя Азовського моря і 100-

кілометрова ділянка сухопутного кордону на північ від нього були під

контролем української армії.

Новий етап наступу ЗСУ почався у серпні. Потужним танковим ударом

вдалося пробити 40-кілометровий "коридор" від Дебальцеве до Тореза,

одночасно зустрічним ударом від кордону на північний захід війська ЗСУ

відтіснили противника до лінії Іловайськ – Шахтарськ. Станом на ранок 24

серпня донецьке угруповання противника була відрізане від луганського,

тобто від ліній постачання з території Росії. На півночі війська ЗСУ зайняли

Лисичанськ, Первомайськ, Латугіно, станицю Луганську і майже повністю

оточили "столицю ЛНР" – місто Луганськ. Контрольована сепаратистами

територія зменшилась до однієї п'ятої від території Луганської та Донецької

областей. Але на цей момент українські війська були виснажені, значними

були втрати у техніці.

Вранці 24 серпня (у День незалежності України) ударне угруповання

російських регулярних військ перетнуло кордон в районі Амвросіївки і при

потужній артилерійській підтримці почало наступ у західному напрямку – на

Кутейникове – Старобешеве. Українські війська не очікували такого удару в

спину і почали неорганізований відступ. 25-26 серпня противник просунувся

на 35-40 кілометрів від кордону і в районі міст Іловайськ та Кутейникове

оточив частини ЗСУ (в "котлі" опинилися підрозділи п'яти добровольчих

батальйонів і підрозділи регулярних військ). Вжиті 27 серпня спроби

деблокувати оточених виявилися безуспішними. 29 червня колона

українських військ, яка за домовленостями з російською стороною виходила

з оточення, була піддана на марші масованому обстрілу. Загинуло понад 400

українських вояків. Вирватися з-під вогню вдалося лише окремим

розрізненим підрозділам і поодиноким бійцям. У цілому втрати ЗСУ за п'ять

днів боїв в районі Амвросіївки та Іловайська склали майже половину від

сукупних втрат за весь час боїв.

Одночасно з цим російські війська і сепаратисти почали наступ уздовж

узбережжя Азовського моря на Маріуполь, але були зупинені в східних

передмістях міста. На Луганщині українські війська теж були атаковані

російськими військами. Перший їх натиск було зупинено з великими

втратами для них, але надалі українські війська були змушені зняти облогу

Луганська, здати повністю зруйнований аеропорт міста і відступити на

північ, за р.Сіверський Донець, зосередившись на стратегічно важливому

селищі Щастя. У цілому за 10 днів контрольована проросійськими силами

територія збільшилася вдвічі. Хоча українська армія була змушена

відступити, вона не була розгромлена. Втрати агресора перевищили у п'ятеро

українські. У цій ситуації 5 вересня в Мінську було підписано угоду про

припинення вогню, а 19 вересня – про розмежування сторін і відведення

важкого озброєння з лінії зіткнення. Проте сепаратисти і російські війська не

дотримуються домовленостей (Росія продовжує заперечувати присутність

своїх військ в Україні).

Регулярно здійснюються обстріли і атаки українських військ від 30 до

70 раз на добу. Робляться спроби вибити українські війська з Донецького

аеропорту, Щастя і важливого транспортного вузла Дебальцеве, але

безрезультатно. Оборона Донецького аеропорту стала символом незламності

українського духу.

Крім прямої воєнної агресії Росія здійснює і економічний тиск на

Україну. Розгорнута "торгівельна війна", у захоплених регіонах відбувається

пограбування промислових об'єктів (демонтуються і вивозяться в Росію),

вивозиться сировина. 16 липня було припинено постачання газу в Україну.

Але Україні завдяки допомозі країн ЄС та США вдалося організувати

реверсні поставки газу з Європи, а також тимчасово врегулювати газову

ситуацію до весни 2015 р.

Війна стала серйозним випробуванням для української економіки.

Втрата значної частини промислового потенціалу, наплив біженців (офіційно

зареєстровано понад 500 тисяч), нестача енергоносіїв поставили з новою

силою питання негайного проведення реформ.

СЛОВНИК ІСТОРИЧНИХ ПОДІЙ, ПОСТАТЕЙ, ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ ДО

СЕМІНАРУ.

ПОДІЇ

20 лютого 2014 р. – початок російської збройної агресії проти України

2014 р. – підписання Україною Угоди про асоціацію з Європейським

Союзом (ЄС).

травень 2014 р. – обрання Петра Порошенка Президентом України

жовтень 2014 р. – позачергові вибори Верховної Ради України

18 листопада 2013 року На засіданні Ради міністрів закордонних справ

ЄС вкотре не було прийнято остаточного рішення - чи підписувати Угоду

про асоціацію з Україною на саміті у Вільнюсі 28-29 листопада. На той

момент Київ виконав не всі умови для підписання Угоди.

21 листопада 2013 року. Цього дня Уряд Азарова оприлюднив рішення

щодо призупинення процесу підготовки до укладання Угоди про асоціацію

між Україною та Європейським союзом. Ця Угода готувалася з 1998 року, її

повинні були підписати на Вільнюському саміті 28 листопада. Проте, після

таємної зустрічі Путіна та Януковича у Сочі, українська влада відмовилась

від підписання.

24 листопада 2013 року На Майдані у Києві зібрався найбільший

мітинг опозиції за період президентського правління Януковича, за різними

оцінками туди прийшли від 60 до 150 тисяч чоловік.

28-29 листопада 2013 року. На саміті Східного партнерства у Вільнюсі

Угода про асоціацію між Україною та Європейським союзом так і не була

підписана. У мережі з'явилося відео неформального спілкування канцлера

Німеччини Ангели Меркель і президента Литви Далі Грибаускайте з

тодішнім президентом України Януковичем. На ньому, зокрема, видно, що

президент Литви намагається схилити Януковича до того, щоб він підписав

Асоціацію. Проте, Янукович відповів, що вже є рішення уряду.

1 грудня 2013 року. Цього дня у Києві пройшов один із

найвелелюдніших мітингів Революції Гідності. Опівдні колона

мітингувальників рушила з Михайлівської площі вулицею Володимирською

до парку Шевченка, а звідти у бік Хрещатика, потім пройшла Бессарабською

площею і попрямувала до Майдану Незалежності. За різними даними, того

дня у Києві мітингували близько півмільйона осіб. Міліція, яка заблокувала

напередодні підступи до Майдану Незалежності, відступила.

16 січня 2014 року. Цього дня у 2014 році Верховна Рада України

ухвалила пакет законів, які дістали назву «диктаторських законів 16 січня».

Вони були проголосовані з порушенням регламенту, і стосувалися

обмеження свобод громадян.

22 січня 2014 року. На Майдані загинули перші активісти - вірменин

Сергій Нігоян, білорус Михайло Жизневський.

18-20 лютого 2014 року. Вранці 18 лютого демонстранти пішли до

Верховної Ради, де депутати мали розглянути зміни до Конституції України.

Однак канцелярія парламенту відмовлялася реєструвати цей документ, що

викликало обурення серед мітингувальників і призвело до сутичок з

силовиками. Протягом 18 лютого в ході зіткнень протестуючі були відтіснені

до Майдану, понад 20 людей було вбито з вогнепальної зброї.

21 лютого 2014 року. Парламент абсолютною більшістю голосів (386)

схвалив у цілому Закон «Про відновлення дії окремих положень Конституції

України 2004 року». Крім того, схвалено Закон «Про недопущення

переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час

проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність,

деяких законів України». У ніч з 21 на 22 лютого Віктор Янукович з

найближчим оточенням покинув країну. Спочатку він залишає Київ й

виїжджає до Харкова, де за підтримки Росії намагався влаштувати з'їзд для

відділення східних регіонів від України. Однак цей план зазнав поразки.

Янукович та більшість членів його уряду втекли до Росії.

ТЕРМІНОЛОГІЧНІ ПОНЯТТЯ

"Євромайдан", "революція Гідності" (листопад 2013 – лютий 2014

pp.) – національно-патріотичні, протестні акції в Україні проти режиму

В.Януковича, передусім, проти корупції, свавілля правоохоронних органів та

сил спецпризначення, а також на підтримку європейського вектора

зовнішньої політики України. Спроба влади придушити мирний протест

призвела до кривавих сутичок, жертвами яких стали більше сотні чоловік.

Наслідком протесту стала втеча В.Януковича, прихід до влади

демократичних сил, збройна агресія Росії і роздмухування нею

сепаратистських рухів у різних регіонах України.

"Небесна сотня" – це узагальнююча назва загиблих учасників

"Революції гідності". 21 лютого 2014 р. офіційна влада України юридично

визнала жертвами загиблих мітингувальників Євромайдану. Цього дня на

Майдані відбулось прощання із загиблими повстанцями, яких в жалобних

промовах назвали "Небесною сотнею".

"Сепаратизм" – у буквальному перекладі з латинської це слово

означає "відділятися", "виокремлюватися". У політичному розумінні

сепаратизм – це прагнення частини держави відокремитися, відділитися від

цілого. Будь-яка держава може стати жертвою сепаратизму. Проте не варто

плутати його з національно-визвольним рухом народів. Дуже часто

причиною сепаратизму в політиці є культурно-етнічний поділ країни. Як

правило сепаратистські рухи супроводжуються збройною боротьбою

нечисленних угруповань, що підтримуються ззовні.

"Антитерористична операція (АТО)" – збройний конфлікт на

території Донецької і Луганської області України між з одного боку –

організованими та керованими з РФ незаконними збройними формуваннями

Донецької і Луганської "народних республік", визнаних терористичними

організаціями, за підтримки регулярних військових частин РФ та з іншого

боку – українськими правоохоронцями із залученням Збройних сил України.

Складова частина Російсько-української війни. Початок проведення АТО

було проголошено 15 квітня 2014 р.

"Анексія" – це насильницьке приєднання державою всієї або частини

території іншої держави в односторонньому порядку. За міжнародним

правом анексія – один з видів агресії і спричиняє міжнародно-правову

відповідальність. "Тимчасово окупована територія" – це офіційний статус

території, яка незаконно окупована, відторгнута від іншої країни.

IV. ТЕСТОВІ ПИТАННЯ

з історії України від 1917 року по сьогодення

Тестові завдання в структурі контрольних робіт

І рівень

1. Українські землі, які в 1941 році не входили до складу УРСР.

А. Галичина Б.Буковина В. Волинь Г. Закарпаття,

2. Головою Проводу Революційного проводу ОУН в 1941 році обрано:

С. Бандеру, Є. Коновальця, Р. Шухевича, Д. Донцова

3. Хто став першим прем’єр-міністром незалежної України:

А. В. Фокін, Б. В. Марчук В. Л. Кучма Г. В. Ющенко

4. Столицею УСРР Харків був у:

А. 1919-1932 рр. Б. 1919-1933 рр. В. 1919-1934 рр. Г. 1919-1937 рр.

5. Хто одночасно очолював дві керівні посади-голови РНК УРСР і першого секретаря ЦК

КП(б)У:

А. Х.Раковський Б. С.Косіор В. В.Чубар Г. М.Хрущов

6. Яка держава першою визнала державну незалежність України:

А. Польща Б. Канада В. Литва Г. США

7. Хто командував групою армій «Південь» у 1941 р.:

А. Манштейн Б. Клейся В. Рундштедт Г. Гудеріан

8. Хто з німецьких генералів командував 6-ю «армією месників» під час боїв за утримання

«Бузького волу»:

А. Рейхенау Б. Паулюс В. Хейнріці Г. Холлідт

9. Вкажіть, яке місто України Червона Армія визволяла двічі впродовж 1943 р.:

А. Суми Б. Чернігів В. Житомир Г. Полтава

10. Хто став першим командувачем УПА:

А. Р.Шухевич Б. В.Сидор В. В.Кук Г. Д.Клячківський

11. Посаду першого секретаря ЦК КНУ у 1957-1963 рр. займав:

А. О.Кириченко Б. М.Підгорний В. П.Шелест Г. Н. Кальченко

12. Першим міністром закордонних справ незалежної України став:

А. Г.Удовенко Б. Б.Тарасюк В. А.Зленко Г. К.Грищенко

13. Конституцію України було прийнято, коли Головою Верховної Ради України був:

А. І.Плющ Б. О.Ткаченко В. О.Мороз Г. В.Литвин

14. Українська Гельсінська група створена:

А. 1975 р. Б. 1976 р. В. 1977 р. Г. 1978 р.

15. Членом Світової організації торгівлі (СОТ) Україна стала коли президентом був:

А. Л.Кравчук Б. Л.Кучма В. В.Ющенко Г. В.Янукович

16. В якому році завершилось ядерне роззброєння України:

А. 1994 р. Б. 1995 р. В. 1996 р. Г. 1997 р.

ІІ рівень

1. Які області УРСР в період окупації не входили до рейхскомісаріату «Україна»:

А. Волинська Б. Чернігівська В. Чернівецька Г. Тернопільська

2. Розставте в хронологічній послідовності міста України, які визволила Червона армія у

1943 р.

___ Київ

___ Полтава

___ Харків

___ Дніпропетровськ

___ Житомир

3. Розставте в хронологічній послідовності події:

___ страйк шахтарів Донбасу

___ «живий ланцюжок» між Києвом і Львовом

___ обрання В.Івачика першим секретарем ЦК КПУ

___ І з’їзд народних депутатів СРСР

___ прийняття Верховною Радою Закону про економічний суверенітет УРСР

4. Установіть відповідність між подіями та датами:

1. Проголошення незалежності України А. 16 липня 1990 р.

2. Всеукраїнський Референдум і вибори Б. 3 серпня 1991 р.

Президента України В. 24 серпня 1991 р.

3. Прийняття Конституції України Г. 1 грудня 1991 р.

4. Закон про економічну самостійність УРСР Д. 28 червня 1996 р.

А Б В Г Д

1

2

3

4

5. Поставте в хронологічній послідовності країни, які

визнали у грудні 1991 р. незалежність України:

___ Росія

___ Польша

___ США

___ Туреччина

___ Угорщина

6. Одним з проявів політико-ідеологічної кризи радянської моделі розвитку України в

1970-х на початку 1980-х рр.. є:

А. Зростання самостійності та активності громадських неурядових організацій

Б. Розмежування владних повноважень між КПУ та Радами народних депутатів

В. Утворення принципів плюралізму на хвилі протестних настроїв у суспільстві.

Г. Поява концепції «розвиненого соціалізму» внаслідок усвідомлення нереальності

побудови комунізму в СРСР.

7. Які поняття та терміни потрібно використовувати, характеризуючи процес радянізації

західних областей України в період Післявоєнної відбудови (1945-1950-х рр..)?

1. «культурна революція»

2. «десталінізація»

3. «геноцид»

4. «колективізація»

5. «коренізація»

6. «депортація»

8. Коли завершився процес формування території України в сучасних кордонах?

А. 1940 р. Б. 1945 р. В. 1954 р. Г. 1991 р.

9. Яку назву має незгода осіб або груп осіб з панівною в країні ідеологією?

А. Опортунізм Б. Тероризм В. Дисиденство Г. Реформаторство

10. Матеріали про змовницькі наміри Л.Берії М.С.Хрущову були передані:

А. О.Кириченком Б. Т.Строкачем В. Л.Мельниковим Г. Д.Коротченком

ІІІ рівень

1. Прочитайте текст документу і дайте відповідь на запитання.

«Організація Українських націоналістів, яка під проводом її Творця і Вождя Євгена

Коновальця вела в останніх десятиліттях кривавого московсько-більшовицького

поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває весь український нарід не скласти зброї

так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада,

Суверенна Українська Влада запевнить Українському народові лад і порядок,

всесторонній розвиток усіх його сіл та заспокоєння всіх його потреб.»

1. Укажіть назву цитованого документа, місцеі дату його проголошення.

2. За яких обставин було проголошено відновлення Української держави?

3. Яку позицію відносно проголошеної Української держави зайняло керівництво

Німеччини і якою була його реакція?

4. Визначте історичне значення проголошення відновлення Суверенної Соборної

Української Держави і які чинники завадили реалізації цієї ідеї?

Тестові завдання для поточного контролю

1. Миколаїв було окуповано німецькими військами:

А) Серпень 1941р.

Б) Липень 1941р.

В) Вересень 1941 р.

Г) Жовтень 1941 р.

2. У сфері яких зон окупації перебувала Миколаївщина (2 вірних відповіді):

А) Німецькій (рейхскоміаріат «Україна»)

Б) Румунській (Трансністрія)

В) Зона, підпорядкована окупаційній військовій адміністрації

Г) Інше

3. В. Лягін був керінвиком

А) радянського антифашистського підпілля

Б) окупаційної місцевої управи

В) лідером оунівського підпілля

Г) інше

4. Як звалась група, керована В. Лягіним

А) «Партизанська іскра»

Б) «Миколаївський центр»

В) «Народні месники»

Г) інше

5. Завдяки якій наступальній операції звільнено Миколаїв:

А) Березнегувато-Снігурівська

Б) Корсунь-Шевченківська

В) Одеська

Г) Ясько-Кишинівська

6. Десант під керівництвом К. Ольшанського було висажено в районі:

А) Елеватора району Морського порту

Б) Сучасного Яхт-клубу

В) Біля Херсонського шосе

Г) Іншому місці

7. Миколаївщину звільнювали війська:

А) Першого Українського фронту

Б) Другого Українського фронту

В) Третього Українського фронту

Г) Четвертого Українського фронту

8. Місто Миколаїв було звільнено:

А) 28 березня 1944 р.

Б) 30 березня 1944 р.

В) 15 квітня 1944 р.

Г) 21 квітня 1944 р.

9. «Реабілітація» – це

А) повернення після війни на батьківщину військовополонених, цивільних полонених, які

були направлені на примусові роботи, біженців

Б) насильницьке відчуження чи тимчасове вилучення державою для її потреб майна,

продовольства громадян

В) виправдання, відновлення в правах неправильно звинувачених, зганьблених чи

засуджених осіб

Г) створення умов для вільної діяльності політичних партій, громадських організацій

10. Яке поняття є зайвим в логічному ланцюжку: «відлига – застій – дисидентство –

перебудова»?

А) відлига

Б) застій

В) дисидентство

Г) перебудова

11. Оберіть явища, які характерні для періоду «застою»: 1. примусове насадження

кукурудзи 2. передача Криму Україні 3. введення радянських військ до Афганістану 4.

стагнаційні процеси в економіці 5. виникнення гострої продовольчої кризи 6. Можливість

вільного виїзду за кордон.

А) 3,4,5

Б) 2, 4, 5

В) 1,4,5

Г) 2,3,4

12. Яке явище економічного життя було притаманне розвитку економіки УРСР у період

перебудови?

А) хронічний дефіцит, ажіотажний попит

Б) стрімке зростання сільськогосподарського виробництва

В) гіперінфляція, грошова реформа

Г) широка приватизація державних підприємств

13. Що стало головною причиною зміщення з посади генерального секретаря ЦК КПУ

П.Шелеста :

А) неналежне виконання своїх обов’язків

Б) постійна критика вищого союзного керівництва та намагання самостійно проводити

політику в Україні

В) обвинувачення в потуранні українському націоналізму

Г) за власним бажання

14. «Парад суверенітетів» – це:

А) проголошення союзними республіками СРСР своїх державних суверенітетів

Б) демонстрація досягнень суверенних республік СРСР на Виставці народного

господарства СРСР

В) парад, присвячений святкуванню ювілею утворення СРСР у Москві

Г) ухвалення законодавчих актів ВР СРСР, що надавали можливість вільного виходу з

Союзу для кожної з республік.

15. Утворення Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод

пов’язано з:

А) подіями «Празької весни»

Б) інтервенцією радянських військ до Афганістану

В) ухваленням ООН Загальної Декларації прав людини

Г) проведенням Наради з безпеки та співробітництва в Європі

16. Комуністичну партію України в брежнєвський період очолювали два лідери:

А) О.Кириченко, В.Щербицький

Б) П.Шелест, В.Щербицький

В) П.Шелест, М.Підгорний

Г) Л.Мельников, О.Кириченко

17. У чому полягала мета курсу на «перебудову», проголошеного новим керівництвом

КПРС на чолі з М. Горбачовим?

А) у наданні незалежності республікам Радянського Союзу

Б) в установленні культу особи лідера КПРС М. Горбачова

В) у ліквідації КПРС і формуванні багатопартійної системи

Г) в удосконаленні всіх сфер життя радянського суспільства

18. Коли відбулося відродження Української греко-католицької церкви :

А) 1990 р.

Б) 1991 р.

В) 1992 р.

Г) 2001 р.

19. Які з указаних нижче заходів партійно-державного керівництва в 1950 – середині 1960-

х років вплинули на життєвий рівень населення України? 1. Заборона робітникам і

службовцям самочинно змінювати місце своєї роботи 2. Упровадження державних позик і

збільшення присадибного господарства колгоспників 3. Ведення широкомасштабного

індустріального житлового будівництва 4. Створення сфери побутових послуг і системи

громадського харчування 5. Підвищення рівня оплати праці, упровадження п’ятиденного

робочого тижня

А) 1, 4, 5

Б) 2, 3, 5

В) 1, 2, 4

Г) 4,3, 5

20. Вкажіть сільськогосподарську культуру, вирощування якої наполегливо нав’язувалося

в період правління в СРСР М.Хрущова:

А) Картопля

Б) Пшениця

В) Кукурудза

Г) Помідори

21. Які цілі діяльності Української Гельсінської групи? 1. Ознайомлювати світове

співтовариство з фактами порушення прав людини в Україні 2. Сприяти реформуванню

радянської політичної системи в Україні 3. Ознайомлювати українську громадськість із

Загальною декларацією прав людини

А) 1, 2

Б) 2, 3

В) 1, 3

Г) 1, 2, 3

22. Проголошена у вересні 1965 р. на пленумі ЦК КПРС за ініціативою голови Ради

Міністрів СРСР О.Косигіна економічна реформа передбачала :

А) посиленні централізму в економіці

Б) збільшення показників у виробництві товарів повсякденного вжитку

В) використання елементів ринкової економіки

Г) розширення самостійності підприємств, переведення їх на госпрозрахунок

23. Про якого діяча йдеться в уривку джерела? «Український дисидент, громадський і

державний діяч. У 1958 р. заснував Українську робітничо-селянську спілку.

Заарештований в 1961 р. за антирадянську діяльність і до 1976 р. перебував у мордовських

таборах. У 1990-1992 рр. — голова Української республіканської партії, автор тексту Акта

проголошення незалежності України.»

А) про Л. Лук’яненка

Б) про Є. Сверстюка

В) про В. Чорновола

Г) про С. Хмару

24. Верховна Рада УРСР прийняла закон «Про мови в Українській РСР» у :

А) жовтні 1989 р.

Б) листопаді 1989 р.

В) жовтні 1990 р.

Г) липні 1991 р.

25. СРСР припинив існування як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність:

А) 24 серпня 1991 р.

Б) 1 грудня 1991 р.

В) 8 грудня 1991 р.

Г) 30 грудня 1991 р.

26. У яких містах у 1962-1963 рр. прокотилася хвиля робітничих виступів незгодних з

політикою партійного керівництва :

А) Одесі, Києві, Харкові. Маріуполі

Б) Донецьку, Макіївці, Севастополі, Черкасах

В) Краматорську, Харкові, Донецьку, Новочеркаську

Г) Кривому Розі, Запоріжжі, Києві, Донецьку

27. Президію Верховної Ради України на момент прийняття нею Акта про проголошення

незалежності України очолював:

А) В.Івашко

Б) Л.Кравчук

В) О.Мороз

Г) І.Плющ

28. Однією з головних проблем в перші роки незалежності в сфері українсько-російських

відносинах до підписання угоди 1997 року стало питання про:

А) приналежність Чорноморського флоту

Б) без’ядерний статус України

В) приналежність Кримського півострова

Г) валютні резерви та фонди колишнього СРСР

29. Коли в Україні був створений Конституційний Суд?

А)1990 р.

Б) 1991 р.

В) 1996 р

Г) 1998 р.

30. «Раднаргоспи» – це

А) органи управління, на які покладалася координація промислової кооперації

підприємств України в рамках Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ)

Б) організації, що керували системою державних закупівель сільськогосподарської

продукції в Україні

В) державні органи, що здійснювали укрупнення колгоспів, продаж їм техніки машинно-

тракторних станцій (МТС)

Г) органи державного управління, утворені за територіальним принципом, що керували

промисловістю та будівництвом у межах економічних районів

31. Що було однією з ознак дисидентського руху в Україні в другій половині 1960 –

першій половині 1980-х років?

А) Мирний, ненасильницький характер боротьби

Б) Поширення руху лише в західних областях України

В) Домінування релігійної течії, її підтримка православною церквою

Г) Координація масових антиурядових акцій із московськими групами

32. Як називалась система економічних відносин, за якої підприємства одержують певну

самостійність, відшкодовують витрати на виробництво продукції своїми доходами,

розпоряджаються прибутком, матеріально стимулюють якісну працю робітників; поєднує

централізоване керівництво з певною господарською самостійністю підприємств, що

застосовувалась у «брежнєвський» період:

А) госпрозрахунок

Б) самоуправління

В) децентралізація

Г) капіталізація

33. В якому році введено до ладу перший енергоблок Южно-Української АЕС:

А) 1982

Б) 1974

В) 1975

Г) 1978

34. У якому році православна церква святкувала тисячоліття хрещення Русі, що поклало

початок релігійному відродженню в УРСР та СРСР?

А) у 1980 р.

Б) у 1985 р.

В) у 1988 р.

Г) у 1990 р.

35. Коли відбулося створення політичної партії – Української республіканської партії

(УРП) на базі УГС, лідером якої став Л.Лук’яненко

А) квітень 1990 р.

Б) листопад 1990 р.

В) січень 1991 р.

Г) серпень 1991 р.

36. На Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р. було винесене питання:

А) Чи вважаєте Ви необхідним збереження СРСР як оновленої федерації республік?

Б) Чи схвалюєте Ви Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав?

В) Чи погоджуєтеся Ви із забороною КПРС і націоналізацією її власності?

Г) Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?

37. Парламентська опозиція у Верховній Раді УРСР, що виникла після виборів 1990 р.,

називалася:

А) Народна Рада

Б) «Група 239»

В) «Реформи і порядок»

Г) БЮТ.

38. Угоду про непорушність кордонів між Україною та Росією та поділ Чорноморського

фоту у 1997 році підписали :

А) Л.Кравчук та Б.Єльцин

Б) Л.Кучма та Б.Єльцин

В) О.Мороз та Б.Єльцин

Г) Л.Кучма та В.Путін

39. Які грошові знаки виконували функцію засобів грошового обігу в Україні в період

1992–1996 рр.?

А) гривні

Б) купони-карбованці

В) червінці

Г) рублі.

40. Офіційною назвою, яку 1920 року польський уряд запропонував використовувати

стосовно Східної Галичини, була:

А) Західна Україна

Б) Східна Польща

В) Східна Малопольща

Г) Малопольща

41. Коли відбулася описана нижче подія: «Польська держава та її уряд фактично

перестали існувати. …радянський уряд не може… байдуже ставитися до того, що

…українці та білоруси, які проживають на території Польщі, кинуті напризволяще.

…радянський уряд дав розпорядження Головному командуванню Червоної Армії віддати

наказ перейти кордон і взяти під свій захист життя та майно населення Західної України і

Західної Білорусії»

А) 23 серпня 1939 р.

Б) 1 вересня 1939 р.

В) 17 вересня 1939 р.

Г) 28 вересня 1939 р.

42. План нападу Німеччини а Радянський Союз називався :

А) план Барбаросса

Б) операція Багратіон

В) бліцкриг

Г) не мав назви

43.Корсунь-Шевченківська наступальна операція радянських військ здійснювалася

впродовж:

А) червня – липня 1943 р.

Б) листопада – грудня 1943 р.

В) січня – лютого 1944 р.

Г) квітня – травня 1944 р.

44. 1945 рік в історії України пов’язаний із:

А) включенням до її складу Закарпаття, голодом у центральних і південних областях

Б) голодом у центральних і південних областях, операцією «Вісла»

В) операцією «Вісла», початком членства республіки в ООН

Г) початком членства республіки в ООН, включенням до її складу Закарпаття.

45. Яку назву отримав ідеологічний наступ радянської влади на суспільство після

завершення Другої світової війни?

А) «лисенківщина»

Б) «ждановщина»

В) «волобуєвщина»

Г) «шумськізм»

46. Визначте одну із складових політики десталінізації (1953 – 1964 рр.):

А) Лібералізація державної політики щодо церкви, розширення мережі церковних громад

Б) Ліквідація монополії КПРС на владу, передача влади З’їзду народних депутатів

В) Реорганізація партійного апарату та створення національних комуністичних партій

Г) Ліквідація системи ГУЛАГу, амністія та реабілітація незаконно засуджених

47. Які явища були характерні для суспільного розвитку України в 1970 – на початку

1980-х років? 1. Домінування партійної номенклатури. 2. Загострення житлової проблеми,

наростання товарного дефіциту. 3. Прискорення темпів зростання реальних доходів

населення

А) 1, 3

Б) 1, 2

В) 2, 3

Г) 1, 2, 3

48. Вкажіть характеристики діяльності радянських дисидентів: 1. критика недоліків

радянської системи 2. організації мітингів та демонстрацій 3. регулярні виїзди за кордон 4.

постійні переслідування з боку владних структур 5. відстоювання прав людини 6.

підготовка до збройного повстання.

А) 1,4,5

Б) 3,4,5

В)1, 4,6

Г) 2,3,6

49.Політика гласності у роки перебудови сприяла:

А) зростанню соціальної та національної активності українського суспільства

Б) запровадженню продажу товарів за картками споживача з купонами

В) проведенню перших альтернативних виборів до Верховної Ради УРСР

Г) загостренню соціально-економічної кризи, стрімкому зростанню цін

50. З 1990 р. починається формування багатопартійної системи, що стало можливим :

А) після вилучення статті про керівну роль КПРС із Конституції СРСР та УРСР

Б) розгорнутої політики демократизації

В) відповідних постанов ВР СРСР та УРСР

Г) в рамках політики перебудови

51. Як було вирішено питання ядерної зброї України після приєднання до Договору про

нерозповсюдження ядерної зброї:

А) Ядерна зброя визначала міжнародний статус незалежної України

Б) Україна позбулася ядерної зброї в обмін на міжнародні гарантії безпеки та

територіальної цілісності

В) Україна продала ядерну зброю третім державам та отримала кошти

для розвитку національної економіки

Г) Україна створила додаткові атомні електростанції.

52. «…Хай буде Україна вільною. Не одділяючись од всієї Росії, не розриваючи з

державою Російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати

своє життя….І через те ми, Українська Центральна Рада, видаємо сей Універсал до всього

нашого народу і оповіщаємо:однині самі будемо творити наше життя.» Уривок з :

А) І Універсалу ЦР

Б) з ІІ Універсалу

В) ІІІ Універсалу ЦР

Г) Відозви УЦР до українського народу від 22 березня 1917 р.

53. Трудовий Конгрес у Києві, що проходив за ініціативи Директорії засідав :

А) 23–24 січня 1919 р.

Б) 23–30 січня 1919 р.

В) 23–28 січня 1919 р.

Г) 23–25 січня 1919 р.

54. Завершенням Української революції вважається:

А) розгром військ Н.Махна (кінець літа 1921 р.);

Б) еміграція С.Петлюри з залишками армії УНР за кордон (листопад 1920 р.)

В) завершення Другого Зимового походу армії УНР (листопад 1921 р.)

Г) припинення діяльності Центральної Ради (квітень 1918 р.)

55. Головним заходом непу стало:

А) заміна продподатку продрозкладкою

Б) заміна продрозкладки продподатком

В) створення умов для розвитку приватного підприємництва

Г) відновлення ринкової економіки.

56. Створений у 1922 р. в Києві театр «Березіль» очолював:

А) М.Скрипник

Б) Л.Курбас

В) О.Шумський

Г) М.Хвильовий

57. Справа СВУ була спрямована:

А) проти української творчої інтелігенції

Б) проти старої технічної інтелігенції

В) проти військових

Г) проти заможних селян

58. Які соціальні прошарки зникли в радянському суспільстві наприкінці 1930-х рр.

А) інтелігенція, духовенство, куркулі

Б) наймані робітники, підприємці, куркулі

В) селяни-власники, інтелігенція, підприємці

Г) духовенство, промисловці, наймані робітники

59. Якого року була прийнята постанова ЦК ВКП(б) про заходи щодо ліквідації

куркульських господарств у районах суцільної колективізації? А)Листопад 1929 р.

Б) січень 1930 р.

В) березень 1930 р.

Г) жовтень 1931 р.

60. Вбивство Є.Коновальця сталося:

А) 23 січня 1938 р.

Б) 23 травня 1938 р.

В) 12 червня 1938 р.

Г) 25 травня 1938 р.

61. Вкажіть дату цитованого договору між Німеччиною та СРСР в період Другої світової

війни. «Уряд СРСР та Німецький Уряд після розпаду колишньої Польської держави

розглядають …як своє завдання відновити мир… на цій території… З цією метою вони

дійшли згоди в наступному: Стаття І. Уряд СРСР та Німецький Уряд встановлює в якості

кордону… на території колишньої Польської держави лінію, яка нанесена на додану до

цього карту та більш докладно буде описана в додатковому протоколі».

А) 23 серпня 1939 р.

Б) 1 вересня 1939 р.

В) 28 вересня 1939 р.

Г) 28 червня 1940 р.

62. Оборона Одеси під час Другої світової війни тривала :

А) з 4 вересня по 16 жовтня 1941 р.

Б) з 5 вересня по 19 листопада 1941 р.

В) 5 серпня по 16 жовтня 1941 р.

Г) 30 жовтня 1941 по 4 липня 1942 р.

63. Коли відбулися зазначені в уривку з історичного документу події: «Під ударами

радянських військ німецькі та румунські дивізії відступали з півночі та сходу півострова

до Севастополя. Війська 4-го Українського фронту розпочали штурм севастопольських

укріплень в напрямку Північної бухти. Особливо запеклі бої точилися на Сапун-горі, яка

була ключем оборони міста. 9 травня Севастополь було звільнено. Рештки німецького

угрупування відійшли на мис Херсонес, де були знищені, або взяті в полон» ?

А) 1943 – 1944 рр.

Б) 1944 р.

В) 1944 – 1945 р.

Г) 1945 р.

64. Останню крапку у визначенні повоєнних кордонів України було поставлено 10 лютого

1947 року під час підписання :

А) радянсько-румунського договору

Б) радянсько-польського договору

В) радянського-чехословацького договору

Г) радянсько-угорського договору.

65. Про яку міжнародну організацію йдеться в уривку з джерела: «Засідання рекомендує,

щоб Українська Радянська Соціалістична Республіка і Білоруська Радянська

Соціалістична Республіка були запрошені стати членами-засновниками пропонованої

міжнародної організації…»?

А) Лігу Націй

Б) Організацію Об’єднаних Націй

В) Раду Європи

Г) Раду Економічної Взаємодопомоги

66. «Реабілітація» – це

А) повернення після війни на батьківщину військовополонених, цивільних полонених, які

були направлені на примусові роботи, біженців

Б) насильницьке відчуження чи тимчасове вилучення державою для її потреб майна,

продовольства громадян

В) виправдання, відновлення в правах неправильно звинувачених, зганьблених чи

засуджених осіб

Г) створення умов для вільної діяльності політичних партій, громадських організацій

67. Зазначте об’єкт, який був уперше введений у дію в УРСР 6 листопада 1960 року в

Києві:

А) телевізійний центр

Б) суцільнозварний міст за проектом Є.Патона

В) постійно діючий атомний реактор

Г) метрополітен

68. Яке поняття є зайвим в логічному ланцюжку: «відлига – застій – дисидентство –

перебудова»?

А) відлига

Б) застій

В) дисидентство

Г) перебудова

69. Оберіть явища, які характерні для періоду «застою»: 1. примусове насадження

кукурудзи 2. передача Криму Україні 3. введення радянських військ до Афганістану 4.

стагнаційні процеси в економіці 5. виникнення гострої продовольчої кризи 6. Можливість

вільного виїзду за кордон.

А) 3,4,5

Б) 2, 4, 5

В) 1,4,5

Г) 2,3,4

70. Яке явище економічного життя було притаманне розвитку економіки УРСР у період

перебудови?

А) хронічний дефіцит, ажіотажний попит

Б) стрімке зростання сільськогосподарського виробництва

В) гіперінфляція, грошова реформа

Г) широка приватизація державних підприємств

71. Що стало головною причиною зміщення з посади генерального секретаря ЦК КПУ

П.Шелеста :

А) неналежне виконання своїх обов’язків

Б) постійна критика вищого союзного керівництва та намагання самостійно проводити

політику в Україні

В) обвинувачення в потуранні українському націоналізму

Г) за власним бажання

72. «Парад суверенітетів» – це:

А) проголошення союзними республіками СРСР своїх державних суверенітетів

Б) демонстрація досягнень суверенних республік СРСР на Виставці народного

господарства СРСР

В) парад, присвячений святкуванню ювілею утворення СРСР у Москві

Г) ухвалення законодавчих актів ВР СРСР, що надавали можливість вільного виходу з

Союзу для кожної з республік.

73. Першим президентом незалежної України в 1991 р. був обраний:

А) Л.Кучма

Б) В.Чорновіл

В) Л.Кравчук

Г) В.Ющенко

74. Яку форму автономії обстоював М. Грушевський:

А) національно-територіальну

Б) персональну

В) культурно-освітню

Г) територіальну

75. «На тих принципах, в які я вірю – поділяють усі союзники Росії, Держави Згоди

(Антанти), а також яким не можуть на співчувати без винятку інші народи не тільки

Європи, а всього світу, повинна бути збудована майбутня політика нашої України. Їй

першій належить виступити в справі утворення всеросійської федерації, якої конечною

метою буде відновлення великої Росії». Цей фрагмент належить документу :

А) «Федеративна грамота» гетьмана П. Скоропадського

Б) Універсал Директорії

В) Відозва А.Денікіна до українського народу

Г) Четвертий Універсал ЦР

76. З поданих тверджень вкажіть позицію Х.Раковського щодо створення СРСР

А) входження до складу РСФРР на правах автономії

Б) укладення міждержавного союзного договору радянськими республіками

В) повне входження до складу РСФРР

Г) повна незалежність Української республіки

77. «Шахтинська справа» була спрямована…

А) проти української творчої інтелігенції

Б) проти старої технічної інтелігенції

В) проти воєнспеців

Г) проти рядових шахтарів

78. Президентом Карпатської України став:

А) А.Волошин

Б) А.Бродій

В) К.Левицький

Г) Є.Петрушевич

79. Політика радянізації західних областей України в 1939 – 1941 рр. характеризувалася:

А) налагодженням співробітництва влади з політичними партіями

Б) націоналізацією промисловості, торгівлі, земель великих власників

В) лояльним ставленням влади до священиків греко-католицької церкви

Г) залученням «буржуазних спеціалістів» до процесу форсованої індустріалізації

80. У якому році Українська РСР стала членом Організації Об’єднаних Націй?

А) 1944 р.

Б) 1945 р.

В) 1949 р.

Г) 1954 р.

81. Комуністичну партію України в брежнєвський період очолювали два лідери:

А) О.Кириченко, В.Щербицький

Б) П.Шелест, В.Щербицький

В) П.Шелест, М.Підгорний

Г) Л.Мельников, О.Кириченко

82. У чому полягала мета курсу на «перебудову», проголошеного новим керівництвом

КПРС на чолі з М. Горбачовим?

А) у наданні незалежності республікам Радянського Союзу

Б) в установленні культу особи лідера КПРС М. Горбачова

В) у ліквідації КПРС і формуванні багатопартійної системи

Г) в удосконаленні всіх сфер життя радянського суспільства

83 До якої з політичних партій чи організацій належав С.Бандера:

а) УНДО; б) КПЗУ; в) КП(б)У; г) ОУН?

84 Командувачем УПА у 1943-1945 рр. був:

а) С.Бандера; б) С.Ковпак;

в) Р.Шухевич; г) Я.Стецько.

85 Нелегальну мережу ОУН-М в Україні в часи нацистської окупації очолював:

а) С.Бандера; б) Я.Стецько;

в) В.Кубійович; г) О.Кандиба (Ольжич).

86 У військових діях на території України у 1941-1944 рр. не брала(и) участі:

а) Радянська армія;

б) англо-французькі союзні війська;

в) Польська Армія Людова;

г) ОУН-УПА.

87. Положення про КПУ як ядро політичної системи УРСР було узаконене:

а) Конституцією СРСР 1936 р.;

б) Конституцією УСРР 1919 р.;

в) Конституцією СРСР 1977 р.;

г) Конституцією УРСР 1978 р.

88. Автором твору “Приєднання чи возз’єднання” є:

а) М.Брайчевський; б) І.Дзюба;

в) Є.Сверстюк; г) В.Чорновіл.

89. Екологічний рух в Україні у 1990 р. оформився в політичну партію під назвою:

а) Українська християнсько-демократична партія;

б) Партія зелених України;

в) Українська республіканська партія;

г) Соціал-демократична партія України.

90. Декларацію про державний суверенітет України було прийнято Верховною Радою УРСР:

а) 6 червня 1990 р.; б) 16 липня 1990 р.;

в) 3 серпня 1990 р.; г) 17 березня 1990 р.

91. Процес десталінізації суспільного життя в СРСР розпочався у:

а) 1956 р.; б) 1959 р.; в) 1964 р.; г)1985 р.

92. Економічна реформа 1965 р. була викликана бажанням радянського керівництва:

а) докорінно змінити основні принципи організації та управління народним господарством,

реформувати соціалістичну економіку в бік вільно ринкової;

б) внести зміни в систему організації та управління народним господарством, не змінивши

при цьому її суті;

в) повернутися до сталінських жорстких адміністративно-командних методів управління

економікою, які виявилися ефективнішими за економічні методи.

93. Остання Конституція УРСР була прийнята:

а) 1947 р.; б) 1965 р.; в) 1978 р.; г) 1985 р.

94. “Нове політичне мислення” як одна із засад “перебудови” стосувалася змін у:

а) політичній системі; б) зовнішній політиці;

в) ідеології; г) економічній системі.

95. УРСР стала членом Організації Об’єднаних Націй у:

а) 1945 р.; б) 1953 рр.; в) 1985 р.; г) 1991 р.

96. Процес десталінізації суспільного життя в УРСР та інших радянських республіках був

остаточно завершений у:

а) 1956 р.; б) 1964 р.; в) 1985 р.; г) 1990 р.

97. Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод (Українська

Гельсінська спілка) була створена у:

а) 1966 р.; б) 1970 р.; в) 1976 р.; г) 1980 р.

98. Кардинальне реформування політичної системи, закріплення курсу на гласність було

прийняте на:

а) XXV з’їзді КПРС;

б) ХХVI з’їзді КПРС;

в) XIX Всесоюзній партійній конференції;

г) XXVII з’їзді КПРС.

99. Організація Об’єднаних Націй була створена на конференції у:

а) Сан-Франциско; б) Токіо;

в) Лондоні; г) Нью-Йорку.

100. У 70-80-х роках ХХ ст. серед засуджених і ув’язнених у радянських таборах були такі

українські літератори:

а) І.Світличний, О.Гончар; б) В.Стус, І.Світличний;

в) В.Стус, О.Корнійчук. г) П.Мирний, М.Рильський.

101. Викресліть зайву серед неформальних організацій, які очолили демократичний,

національно-визвольний рух в Україні у 1988-1989 рр.:

а) Товариство української мови і. Т.Г.Шевченка;

б) Організація “Пора”;

в) Екологічна організація “Зелений світ”;

г) Товариство “Меморіал”.

102. Так звана “радянізація” у післявоєнний період відбувалася у:

а) Криму; б) Західній Україні;

в) Донбасі; г) Підляшші.

103. 1-м секретарем Центрального Комітету Комуністичної партії України у 1963-1972 рр. Був:

а) І.П.Казанець; б) В.В.Щербицький;

в) П.Ю.Шелест; г) Д.С.Коротченко.

104. Аварія на Чорнобильській АЕС сталася у:

а) 1982 р.; б) 1984 р.; в) 1986 р.; г) 1988 р.

105. Кінорежисером художнього фільму “Тіні забутих предків” був:

а) С.Параджанов; б) І.Миколайчук;

в) Л.Осика; г) Ю.Іллєнко.

106. 1-м секретарем Центрального Комітету Комуністичної партії України у 1972-1989 рр. був:

а) І.П.Казанець; б) В.В.Щербицький;

в) П.Ю.Шелест; г) Д.С.Коротченко.

107. Основна форма діяльності дисидентів в Україні:

а) масові страйки; б) самвидав;

в) терористичні акти; г) збройна партизанська боротьба.

108. Причинами голоду у східних і південних областях УРСР у 1946-1947 рр. були:

а) несприятливі погодні умови (посуха), результатом чого був неврожай;

б) неефективність колгоспної системи та політика партії на селі;

в) наслідки війни;

г) причини, перелічені в пунктах а), б), в).

109. Так зване “возз’єднання” України з Росією в СРСР відзначали у:

а) 1944 р.; б) 1948 р.;

в) 1954 р.; г) 1958 р.

110. Узагальнена назва учасників руху за оновлення радянського суспільства 60-х років ХХ ст.:

а) “шестидесятники”; б) неосталіністи;

в) дисиденти; г) народники.

111. Голод в УРСР стався у:

а) 1944-1945 рр.; б) 1945-1946 рр.;

в) 1946-1947 рр.; г) 1947-1948 рр.

112. Основна причина кризових явищ в економіці УРСР в 70 - на початку 80-х років ХХ ст. –

це:

а) відхід від положень економічної реформи 1965 р.;

б) соціалістичні засади господарювання і, як наслідок, втрата стимулів до підвищення

ефективності праці, хибні основи організації та управління народним господарством;

в) ізоляція СРСР на міжнародній арені;

г) погані природні умови та стихійні лиха.

113. Остання Конституція СРСР була прийнята у:

а) 1956 р.; б) 1964 р.;

в) 1972 р.; г) 1977 р.

114. “Парад суверенітетів” – це:

а) проголошення союзними республіками СРСР своїх державних суверенітетів;

б) демонстрація досягнень суверенних республік СРСР на Виставці народного господарства СРСР;

в) парад, присвячений святкуванню ювілею утворення СРСР у Москві.

115. В Україні учасниками дисидентського руху в основному були:

а) представники творчої інтелігенції; б) робітники;

в) військові; г) селяни.

116. 29 червня 1945 р. Закарпатська Україна возз’єдналася з УРСР у складі СРСР за договором

між країнами:

а) СРСР і Чехословаччиною; б) СРСР і Польщею;

в) СРСР і Румунією; г) СРСР і Угорщиною.

117. Верховна Рада СРСР прийняла рішення про включення Кримського півострова до складу

УРСР у:

а) 1944 р.; б) 1946 р.; в) 1950 р.; г) 1954 р.

118. Письменник, автор популярних гумористичних оповідань– “усмішок”:

а) О.Гончар; б) Б.Гмиря; в) О.Вишня; г) Й.Сліпий.

119. Грошова реформа в СРСР була здійснена у:

а) 1946 р.; б) 1947 р.; в) 1948 р.; г) 1949 р.

120. Наприкінці 80-х років ХХ ст. національно зорієнтована інтелігенція покладала надії як на

український П’ємонт на:

а) Закарпаття; б) Київщину;

в) Західну Україна; г) Крим;

121. Українська греко-католицька церква була ліквідована радянською владою у:

а) 1945 р.; б) 1946 р.; в) 1947 р.; г) 1948 р.

122. “Демократизація і гласність” як одна із засад “перебудови” стосувалася змін у:

а) політичній системі; б) зовнішній політиці;

в) ідеології; г) економічній системі.

123. Конституція УРСР 1978 р. була прийнята:

а) раніше за Конституцію СРСР;

б) одночасно з Конституцією СРСР;

в) після прийняття Конституції СРСР.

124. На думку радянських ідеологів “розвинутий соціалізм” – це:

а) фаза соціального розвитку, перехідна між соціалізмом і комунізмом;

б) фаза соціального розвитку, перехідна між соціалізмом і капіталізмом;

в) фаза соціального розвитку, продовження нової економічної політики.

125. Під час голодування 1990 р. українські студенти вимагали відставки:

а) В.Фокіна; б) В.Масола;

в) В.Івашка; г) Л.Кучми.

126. Назвіть рік початку “перебудови” в СРСР.

а) 1985 р.; б) 1986 р.;

в) 1987 р.; г) 1988 р.

128. У якому році під час святкування річниці від дня народження Т.Г.Шевченка сталися сутички

між опозицією і правоохоронними органами:

а) 2000 р.; б) 2001 р.;

в) 2002 р.; г) 2003 р.?

129. СРСР припинив існування як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність:

а) 24 серпня 1991 р.; б) 1 грудня 1991 р.;

в) 8 грудня 1991 р.; г) 30 грудня 1991 р.

130. Переголосування другого туру виборів Президента України

2004 р. відбулося:

а) 14 жовтня; б) 30 жовтня;

в) 21 листопада; г) 26 грудня.

131. Вибори до Верховної Ради України у 1998 р. відбулися за:

а) пропорційною системою;

б) мажоритарною системою;

в) мажоритарно-пропорційною системою.

132. Вибори до Верховної Ради України у 2006 р. пройшли за:

а) пропорційною системою;

б) мажоритарною системою;

в) мажоритарно-пропорційною системою.

133. Головою Верховної Ради України у 1991-1994 рр. був:

а) І.Плющ; б) О.Мороз;

в) О.Ткаченко; г) В.Литвин.

134. Єдиним законодавчим органом влади є Верховна Рада. Вона складається з:

а) 450 депутатів і обирається на 5 років;

б) 450 депутатів і обирається на 4 роки;

в) 300 депутатів і обирається на 4 роки;

г) 650 депутатів і обирається на 5 років.

135. Парламентська опозиція у Верховній Раді УРСР, що виникла після виборів 1990 р.,

називалася:

а) Народна Рада; б) “Група 239”;

в) “Реформи і порядок”; г) БЮТ.

136. Вищий навчальний заклад, який відродився в роки незалежності на базі українських

культурних традицій, - це:

а) Київський університет ім.Т.Шевченка;

б) Києво-Могилянська колегія;

в) Греко-католицький ліцей у Львові;

г) Харківський імператорський університет.

137. Вибори до Верховної Ради України в березні 1994 р. Пройшли за:

а) пропорційною системою;

б) мажоритарною системою;

в) мажоритарно-пропорційною (змішаною) системою.

138. Останнім кроком у процесі юридичного оформлення державної незалежності України

став(ла):

а) Декларація про державний суверенітет України;

б) Всесоюзний референдум 17 березня 1991 р.;

в) Акт проголошення незалежності України;

г) Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р.

139. У структурах СНД Україна є:

а) повноправним засновником та членом цієї міжнародної організації;

б) засновником, асоційованим членом, оскільки не підписала статут та не приєдналася до частини

договорів у рамках СНД;

в) засновником, членом-спостерігачем, який не приєднався до жодної з угод, досягнутих членами

цієї організації.

140. Першим президентом незалежної України в 1991 р. був обраний:

а) Л.Кучма;

б) В.Чорновіл;

в) Л.Кравчук;

г) В.Ющенко.

141. За роки незалежності Україна стала членом нових міждержавних структур:

а) ООН, СНД, Ради Європи;

б) СНД, Ради Європи, ОБСЄ;

в) НАТО, ЄС, ОБСЄ.

г) “Ташкентського пакту”, АСЕАН, НАТО.

142. У серпні 1991 р. припинила діяльність:

а) Соціалістична партія України;

б) КПУ у складі КПРС;

в) Українська народно-демократична партія;

г) Партія зелених України.

143. Найбільша українська діаспора існує у:

а) Росія;

б) США;

в) Канада;

г) Австралія.

144. Президію Верховної Ради України на момент прийняття нею Акта про проголошення

незалежності України очолював:

а) В.Івашко;

б) Л.Кравчук;

в) О.Мороз;

г) І.Плющ.

145. Концепція оборони і розбудови Збройних сил України, прийнята Верховною Радою в серпні

1991 р. визначила її прагнення до набуття військового статусу:

а) нейтральної, позаблокової, без’ядерної;

б) нейтральної, ядерної, позаблокової;

в) без’ядерної держави, яка прагне вступити до НАТО;

г) держави ядерної, яка входить до військового блоку країн СНД.

146. Коли було проголошено про створення Співдружності незалежних Держав (СНД):

а) 12 липня 1990 р.;

б) 24 серпня 1991 р.;

в) 1 грудня 1991 р.;

г) 8 грудня 1991 р.?

147. Угоду про те, що СРСР як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє

своє існування, підписав:

а) Н.Назарбаєв;

б) Л.Кравчук;

в) Л.Кучма;

г) В.Путін.

148. Національна грошова одиниця – гривня була введена в Україні у:

а) 1991 р.;

б) 1994 р.;

в) 1996 р.;

г) 1999 р.

149. Державний діяч, який в період 1991-2005 рр. двічі обіймав посаду Голови національного

банку України:

а) В.Гетьман;

б) В.Ющенко;

в) В.Стельмах;

г) С.Тигіпко.

150. Голова Верховної Ради України у 2002-2006 рр.:

а) О.Ткаченко;

б) В.Литвин;

в) С.Медведчук;

г) О.Зінченко.

151. Конституція України була прийнята у:

а) 1991 р.;

б) 1994 р.;

в) 1996 р.;

г) 1998 р.

152. Зміни до Конституції України, що передбачали зміну і перерозподіл владних повноважень

вищих органів державної влади (конституційна реформа), були внесені:

а) 8 червня 1995 р.;

б) 16 квітня 2000 р.;

в) 8 грудня 2004 р.;

г) 1 грудня 2006 р.

153. З якою із зазначених держав-сусідок у України у період

1991-2007 рр. не виникало напруженості в стосунках через територіальні питання:

а) з Росією;

б) з Польщею;

в) з Румунією?

154. Найвищий рівень інфляції за всю історію України було зафіксовано у:

а) 1993 р.;

б) 1996 р.;

в) 1998 р.;

г) 2002 р.

155. За новітню історію України лише один раз Президента України було обрано в першому турі

виборів. Це відбулося у:

а) 1991 р.;

б) 1994 р.;

в) 1999 р.;

г) 2004 р.

156. У 2004 р. українська співачка Руслана (Лижичко) перемогла на конкурсі:

а) “Таврійські ігри”;

б) “Слов’янський базар”;

в) “Червона рута”;

г) “Євробачення”.

157. Назвіть Президента України і Голову Верховної Ради України, які підписали Конституційний

договір:

а) Л.Кравчук та І.Плющ;

б) Л.Кучма та О.Мороз;

в) Л.Кучма та О.Ткаченко;

г) В.Ющенко та В.Литвин.

158. Найкоротший час уряд України очолював(ла):

а) В.Масол;

б) П.Лазаренко;

в) В.Ющенко;

г) Ю.Тимошенко.

159. Які із зазначених країн першими (2 грудня 1991 р.) визнали незалежну Україну?

а) Польща і Литва;

б) Польща і Канада;

в) Росія і США;

г) Канада і США.

160. Якими є відносини між Україною і НАТО сьогодні (2007 р.):

а) Україна є членом НАТО;

б) Україна відкидає будь-які кроки до зближення з НАТО як агресивною організацією;

а) Україна здійснює кроки до зближення з НАТО в рамках «Хартії про особливе співробітництво»;

г) Україна є асоційованим членом НАТО і найближчим часом стане повноправним членом

альянсу.

161.Вищии законодавчим органом влади в Україні є:

а) Верховна Рада;

б) З’їзд народних депутатів;

в) Законодавче зібрання;

г) Народні збори.

162. Падіння темпів промислового виробництва в Україні тривало до:

а) 1996 р.;

б) 1999 р.

в) 2002 р.;

г) до 2004 р.

163. З чим у Вас асоціюється Помаранчева революція:

а) зі зміщенням “лівого” керівництва Верховної Ради України внаслідок створення нової більшості

у 2000 р.;

б) з проведенням народної антипрезидентської акції “Україна без Кучми” у 2001 р.;

в) з народним виступом проти масових фальсифікацій під час президентських виборів у 2004 р.?

164.Якою є демографічна ситуація в незалежній Україні на 2006 р. порівняно з 1989 р.:

а) чисельність населення зберігається на рівні 1989 р.;

б) чисельність населення постійно зростає;

в) чисельність населення постійно скорочується?

165. 38 З якою з держав – республік колишнього Радянського Союзу в України в період 2005-2006

рр. були найбільш дружні політичні відносини:

а) з Грузією;

б) з Азербайджаном;

в) з Росією;

г) з Вірменією?

166. Спроби часткової реприватизації промислових об’єктів в Україні були здійснені за

Президента:

а) Л.Кравчука;

б) Л.Кучми;

в) В.Ющенка.

167. Який новий елемент судової системи було створено у незалежній Україні:

а) Верховний Суд України;

б) Конституційний суд України;

в) Надзвичайний суд України;

г) Суд Президента України?

168. Революція гідності розпочалася:

А) липень 2013 року

Б) березень 2014 року

В) січень 2014 року

Г) листопад 2013 року

169. На позачергових виборах 2014 року Президентом України було обрано:

А) А. Яценюка

Б) П. Порошенко

В) А. Парубія

Г) В. Зеленського

170. Ратифікація Угоди про Євроасоціацію між Україною та ЄС з боку ЄС завершено:

А) 2014 рік

Б) 2015 рік

В) 2017 рік

Г) 2011 рік

V. ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ ТА МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ, ЩОДО ЇХ

НАПИСАННЯ

1. Приєднання Західної України до УРСР

2. Напад Німеччини на СРСР. Окупація України

3. Політика нацистського режиму в Україні

4. Холокост в Україні

5. Підпільно-партизанські рухи України періоду Другої світової війни

6. Звільнення України від нацистських загарбників.

7. Повоєнна відбудова України

8. Голод 1946-1947 років. Причини та наслідки

9. Десталінізація

10. Доповідь М.Хрущова на ХХ з’їзді КПРС про культ особи Сталіна.

Реабілітація жертв політичних репресій

11. Економічні експерименти М. Хрущова..

12. Реформування сільського господарства. Освоєння цілинних і перело-

гових земель.

13. «Шістдесятники».

14. Стан української культури 1965-1985 роках

15. Україна на порозі кризи: наростання застійних явищ (1965 – 1985 рр.).

16. Політична постать П. Шелеста

17. Політична постать В. Щербицького

18. Україна й Афганська війна

19. Дисидентські рухи в Україні

20. Діяльність Української гельсінської групи:

21. Чорнобильська катастрофа та її наслідки

22. Утворення опозиційних політичних партій та рухів в Україні другої

половини 1980-х років.

23. Суспільно-політичне життя України в період Перебудови

24. Соціально-економічний розвиток Миколаївщини 1945-1965 роки

25. Промисловий розвиток Миколаївщини 1965-1990 роки.

26. Проголошення незалежності України.

27. Референдум 1 грудня 1991 року та вибори Президента України

28. Розбудова державної влади. Президентство Л. Кравчука

29. Трансформація політичних партій та рухів у першій половині 1990-х

років. Розкол Народного Руху.

30. Соціально-економічні труднощі 1990-х років

31. Міжнародне становище України

32. Україна напередодні президентських виборів 2004 року.

33. Події «Помаранчевої революції». Президентство В. Ющенка.

34. Політична криза кінця 2013 – початку 2014 р.

35. Євромайдан та Революція гідності

36. Зовнішньополтична політика України в 2014-2019 роках.

Методичні рекомендації щодо написання рефератів

Обов'язковим компонентом вивчення дисципліни є підготовка рефератів

з найбільш актуальних тем курсу.

Реферат не є дослівним переказом тексту підручника або навчального

посібника, а являє собою одну з форм наукового дослідження на певну тему,

творчо перероблену на основі знайомства зі станом сучасних наукових

досліджень або виклад основних положень певних видань чи їх частин.

Реферат має бути виконано самостійно. Мета написання реферату

полягає у набутті студентом знань з історії України міжвоєнного періоду,

вміння та навичок працювати з науковою літературою самостійно

аналізувати та узагальнювати матеріал, робити і формулювати власні

висновки та пропозиції.

Реалізація таких цілей втілюється в життя шляхом поступового

розв’язання наступних задач:

- вивчення літератури з певного питання;

- вивчення інформації, яка міститься в літературі або в ресурсах

Інтернету;

- збір і узагальнення матеріалу;

- складання плану реферату;

- написання реферату;

- оформлення реферату

За допомогою рефератів студент глибше вивчає найбільш складні

проблеми навчальної дисципліни, вчиться правильно оформлювати роботу та

доповідати про результати своєї праці.

Підготовка реферату включає в себе наступні етапи:

1) вибір теми;

2) підбір і вивчення спеціальної літератури;

3) складання плану реферату;

4) викладення змісту теми;

5) оформлення реферату;

6) усний виклад реферату.

1. Вибір теми.

Студент самостійно обирає тему реферату з запропонованого переліку.

Допускається закріплення декількох студентів за однією і тією ж темою

реферату. В такому разі на семінарських заняттях один з них доповідає, а

інші виступають з доповненнями чи уточненнями. Студент може в обсязі

навчальної програми дисципліни сам запропонувати тему реферату, узгодив

її з викладачем.

2. Підбір і вивчення спеціальної літератури.

Перш ніж починати безпосередньо збирати матеріал, потрібно скласти

список літератури, в якій висвітлюється проблема, обрана у якості теми

реферату. Слід приділити серйозну увагу підбору і вивченню рекомендованої

літератури до дисципліни. Однак запропонований перелік не повинен

зв'язувати ініціативу студента. В разі необхідності використовувати інші

джерела, самостійно підбирати бібліографію за обраною проблематикою.

3. Складання плану реферату.

План реферату відображує його суть. Це схематичний вираз того, що

хоче довести автор. Після ознайомлення з літературою студент складає план

реферату, в якому конкретизує питання обраної теми та який включає в себе:

вступ;

основну частину (виклад змісту теми);

висновки;

список використаної літератури.

Вступ є обов'язковою частиною реферату, в якому стисло

обґрунтовується актуальність, чому вибрана саме ця тема, чим зумовлений

інтерес до неї, наукова і практична значимість обраної теми, формулюються

мета та завдання дослідження. Подається короткий огляд літератури з теми

реферату.

Основна частина реферату складається з розділів та підрозділів, в яких

мають бути послідовно розглянуті всі питання плану.

Заключна частина реферату має містити висновки, в яких формулюються

результати дослідження, оцінки проаналізованого матеріалу, пропозиції чи

рекомендації з досліджуваної проблематики. Висновки повинні прямо

відповідати поставленим у вступі задачам.

Вступ і висновки реферату разом не повинні перевищувати одну чверть

його обсягу.

4. Викладання змісту теми.

Після підбору і вивчення літератури, визначення плану реферату слід

приступити до узагальнення та систематизації зібраного матеріалу. Виклад

матеріалу повинен бути чітким, логічним та послідовним, літературно

грамотним, без повторень У рефераті необхідно висловлювати своє

ставлення до обраної проблеми. Всі міркування потрібно аргументувати. До

того ж необхідно дотримуватися таких загальних правил:

- у наукових текстах не рекомендується вести мову від першої особи

однини. Судження краще висловлювати в безособовій формі: «вважаємо»,

«гадаємо, що», «можемо припустити» тощо;

- при згадуванні в тексті прізвища обов'язково перед ним ставити

ініціали;

- при викладі різних поглядів і наукових положень, цитат, витягів з

літератури, необхідно посилатися на використане джерело із зазначенням

сторінки.

5. Оформлення реферату.

Відповідно до вимог, які висуваються щодо рефератів.

Починається робота з титульного листа, який оформлюється згідно зі

зразком (додаток 1). Після титульного листа, на другій сторінці реферату

подається план роботи (додаток 2).

Кожна структурна частина роботи повинна починатися з нової сторінки

та мати заголовок, який відповідає плану реферату.

Усі сторінки, починаючи з третьої, послідовно нумеруються арабськими

цифрами за загальним правилом у верхньому правому куті, без крапки в

кінці. Слід мати на увазі, що першою сторінкою реферату є титульний лист,

на якому нумерація сторінки не ставиться, але враховується при нумерації

наступних сторінок.

Реферат пишеться чітким, розбірливим почерком, або друкується на

одному боці аркуша білого паперу формату А4 через півтора міжстрокових

інтервали комп'ютера, шрифт Times New Roman, з обов'язковим

додержанням при цьому такої ширини полів: зверху і знизу — 20 мм, зліва —

25 мм, справа — 15 мм. Абзаци в тексті реферату починають відступом,

рівним 15 мм. Загальний обсяг реферату не повинен перебільшувати 20

друкованих сторінок тексту.

Кожен розділ реферату слід починати з нової сторінки. Переноси частин

слів в заголовках реферату не допускаються, слова переноситься повністю.

Оформлення списку використаної літератури є важливою складовою

написання реферату. В список включаються тільки ті джерела, які

використовувались при написанні реферату або на які зроблено посилання у

самій роботі. Список літератури в загальний обсяг реферату не включається,

але нумерація сторінок продовжується.

До літератури відносяться опубліковані зірки документів та матеріалів,

мемуари, спогади, свідчення очевидців, монографії, підручники, навчальні

посібники, наукові статті та ін. Дані джерела розміщуються в алфавітному

порядку назв або прізвищ перших авторів. Джерела необхідно писати мовою

оригіналу. Посилання оформлюється у квадратних дужках з указанням

сторінки. Наприклад: [11, с. 145].

Приклади оформлення літератури:

1. Білокінь С. І. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР

(1917–1941 рр.): джерелознавче дослідження / С. І. Білокінь. — К., 1999. —

359 с.

2. Шитюк М. М. Південна Україна: колективізація і голод (1929–1933

рр.) / М. М. Шитюк, А. М. Бахтін. — Миколаїв : Вид-во «Аскел», 2007. —

512 с.

3. Веселова О. М. Голодомори в Україні 1921–1923, 1932–1933, 1946–

1947: злочин проти народу / О. М. Веселова, В. І. Марочко, О. М. Мовчан –

К. : М. П. Коць, 2000. — 274 с.

4. Нариси історії Української революції 1917–1921 рр. У 2-х кн. / Ред.

кол.: В.А.Смолій (голова), Г.В.Боряк, В.Ф. Bерстюк, С.В.Кульчицький,

В.М.Литвин, Р.Я.Пиріг, О.П.Реєнт, О.С.Рубльов, В.Ф.Солдатенко,

Ю.І.Терещенко. НАН України. Інститут історії України. — К.: НВП

Видавництво «Наукова думка» НАН України», 2011. — Кн. 1. — 390 с.

5. Кучер В. В. Постать Ю.Тютюника у висвітленні діячів революційної

доби (1917–1921 років та сучасних дослідників / В.В. Кучер. //

Українознавство. Видання Київського національного університету ім.

Т.Шевченка. — 2011. — №1. — С.114—128.

5. Голод 1932–1933 років на Україні: очима істориків, мовою

документів: зб. док. / [кер. і упоряд. Р. Я. Пиріг ] — К. : Політвидав України,

1990. — 606 с.

6. Електронні джерела оформлюються відповідно до загальних правил

опису літературних джерел, при цьому в квадратних дужках після назви

зазначається: [Електронний ресурс]. В кінці – Режим доступу:

http://www.psyh.kiev.ua.

Студії з історії української революції 1917–1921 років: на пошану

Руслана Яковича Пирога. Збірник наукових праць / Гол. редкол. В.Ф.

Верстюк. НАН України. Інститут історії України. — [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://www.history.org.ua/?litera&kat=4&id=5809.

У додатках містяться допоміжні або додаткові матеріали, необхідні для

повноти сприйняття роботи, кращого розуміння отриманих результатів:

проміжні математичні доведення, формули і розрахунки, додаткові таблиці,

графіки, рисунки, ілюстрації тощо.

6. Усний виклад реферату.

Після написання реферату студент повинен його зміст доповісти на

семінарському занятті. Студент протягом 7–10 хвилин має викласти основні

положення розділів та підрозділів свого дослідження, обґрунтувати наукову і

практичну значимість обраної теми, сформулювати пропозиції чи

рекомендації. Після виступу, при необхідності, відповісти на запитання

викладача та інших учасників семінару.

За результатами обговорення написаного і докладеного реферату

студенту виставляється відповідна кількість балів, які враховуються при

виставленні підсумкової оцінки з навчальної дисципліни.

Під час оцінювання реферату враховується:

- сформований та підібраний список літератури;

- логічність та послідовність складеного плану, його відповідність меті

та поставленим завданням;

- здатність автора самостійно аналізувати та систематизувати матеріал з

обраної проблематики. Послідовність та логічність викладу основного

матеріалу реферату;

- відповідність реферату головним вимогам щодо оформлення роботи,

посилань та списку використаних джерел та літератури;

- чіткість сформованих висновків та узагальнень, їх відповідність

поставленій меті та завданням, висловлення та аргументація власної думки та

ставлення до піднятої проблеми.

Додаток 1

Зразок оформлення титульного листа реферату

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО

ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра історії

Реферат

на тему:

«ГОЛОД 1946-1947 РОКІВ. ПРИЧИНИ ТА ХАРАКТЕР»

Виконала:

студентка 414 – ої групи

Махова М.М.

Перевірив:

д.і.н. Ніколаєв І.Є.

Миколаїв – 2019

Додаток 2

Зразок оформлення плану реферату

ПЛАН

ВСТУП

Розділ І. СУЧАСНА ІСТОРІОГРАФІЯ ГОЛОДУ 1946-1947 РОКІВ

Розділ ІІ. ПРИЧИНИ ГОЛОДУ 1946-1947 РОКІВ

2.1.Стан сільського господарства в 1945-46 роках

2.2.Хлібозаготівельні кампанії

Розділ ІІІ. ХІД ТА ХАРАКТЕР ГОЛОДУ

3.1.Боротьба місцевої влади з посухою та голодом

3.2. Наслідки гододу для населення Півдня України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

VІ. КРИТЕРІЇ ТА СИСТЕМА ОЦІНЮВАННЯ ЯКОСТІ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ.

Система та критерії оцінювання знань студентів з даної дисципліни розроблені таким

чином, що дає можливість набрати необхідну кількість балів протягом навчального

семестру. Загальна кількість кредитів – 3, відповідно, загальна найбільша сума балів – 300.

Критерії оцінювання

а) при усних відповідях на семінарських заняттях, :захист рефератів, тощо.

• повнота розкриття питання;

• логіка викладення, культура мови;

• вміння оперувати поняттями, датами; встановлювати причинно-наслідкові

зв’язки;

• власний аналіз та аргументація висновків;

• використання основної та додаткової літератури;

б) при виконанні письмових завдань модульного контролю:

• повнота розкриття питань;

• цілісність, систематичність, логічна послідовність, уміння формулювати

висновки;

в) вміння працювати та аналізувати першоджерела;

г) робота з історичними картами.

Для визначення ступеню оволодіння навчальним матеріалом із подальшим його

оцінюванням застосовуються наступні рівні досягнень студентів.

Високий рівень. Студент вільно володіє навчальним матеріалом на підставі

вивченої основної та додаткової літератури, аргументовано висловлює свої думки,

проявляє творчий підхід до виконання індивідуальних та колективних завдань при

самостійній роботі.

Достатній рівень. Студент володіє певним обсягом навчального матеріалу, здатний

його аналізувати, але не має достатніх знань та вмінь для формулювання висновків,

допускає несуттєві неточності.

Задовільний рівень. Студент володіє навчальним матеріалом на репродуктивному

рівні або володіє частиною навчального матеріалу, уміє використовувати знання у

стандартних ситуаціях.

Низький рівень. Студент володіє навчальним матеріалом поверхово й

фрагментарно.

Незадовільний рівень. Студент не володіє навчальним матеріалом.

Для визначення рівня засвоєння студентами навчального матеріалу використовуються такі

форми та методи контролю і оцінювання знань:

оцінювання роботи студента під час семінарських знань;

поточне тестування після вивчення кожної теми змістового модуля;

модульний контроль;

складання заліку.

Оцінка знань студентів з дисципліни „ Історія України ” здійснюють відповідно до вимог

кредитно-трансфертної системи організації навчального процесу (КМСОНП), що є

українським варіантом ЕСТS. Ця система базується на здійсненні наскрізного

поточного контролю на аудиторному занятті у відповідності його форми

(лекційної, практичної). Підсумковою оцінкою поточного контролю є оцінка за

модуль, тобто реалізується принцип модульного обліку знань студентів.

Навчальним планом з дисципліни „Історія України ” передбачено складання заліку у

першому семестрі. Для оцінювання знань використовують чотирибальну

національну шакалу та стобальну шкалу оцінювання ЕСТS.

Поточне оцінювання знань студентів здійснюється під час проведення семінарських

занять і має на меті перевірку рівня підготовленості студента до виконання

конкретної роботи. Об’єктами поточного контролю є:

- активність та результативність роботи студента протягом семестру над вивченням

програмного матеріалу дисципліни, відвідування занять;

- виконання завдань на семінарських заняттях;

- виконання завдань поточного контролю.

Робота студентів на семінарських заняттях оцінюється за п’ятибальною системою і згідно

з методикою переведення показників успішності знань студентів перекладається в

систему оцінювання за шкалою ЕСТS. При оцінюванні виконання практичних

завдань увага приділяється їх якості і самостійності.

Модульний контроль рівня знань передбачає виявлення опанування студентом матеріалу

лекційного модуля та вміння застосувати його для вирішення практичної ситуації і

проводиться у вигляді письмового контролю (контрольна робота та тестування).

Знання оцінюються за 5-тибальною системою за національною шкалою (контрольна

робота) або за системою оцінювання за шкалою ЕСТS (тестові завдання)

Проведення підсумкового контролю.

Умовою допуску до заліку є позитивні оцінки поточного контролю знань за змістовими

модулями.

За умов кредитно - трансфертної системи організації навчального процесу до

підсумкового контролю допускають студентів, які набрали в сумі за всіма змістовими

модулями більше 30 % балів від загальної кількості з дисципліни (або більше 50 відсотків

балів з поточного контролю за всіма змістовими модулями).

Залік здійснюється в усній формі за переліком питань по темах модулів.

ЄВРОПЕЙСЬКА ШКАЛА ОЦІНЮВАННЯ ECTS

Сума

балів за всі види

навчальної

діяльності

Оцінк

а ECTS

Оцінка за національною шкалою

для екзамену,

курсового проекту

(роботи), практики

для заліку

90 – 100 А відмінно

зараховано 80-89 В

добре 65-79 С

55-64 D задовільно

50-54 Е

35-49 FX

незадовільно з

можливістю повторного

складання

не зараховано з

можливістю

повторного

складання

1-34 F

незадовільно з

обов’язковим повторним

вивченням дисципліни

не зараховано з

обов’язковим

повторним

вивченням

дисципліни

VIІ. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Документи і матеріали, праці сучасників подій

1. Акт Злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної

Республіки. Світлини, карти, документи. — К. : Український інститут національної

пам’яті, 2008. — 30 с.

2. Винниченко В. Відродження нації. Ч. ІІІ: Історія української революції (марець

1917 р. — грудень 1919 р.) / В. Винниченко. — репринт. вид. — К.: Видавництво

політичної літератури України, 1990. — 542 с.

3. Винниченко В. Щоденник / В. Винниченко; Ред. Г. Костюк ; Упоряд. текстів і

прим. О. Мотиля Т.2: 1921—1925. — Едмонтон ; Нью Йорк : Вид. Канад. Ін.-ту

укр. студій, 1983. — 700 с.

4. Голод – геноцид 1932—1933 років на території Миколаївшини: погляди істориків,

очевидців, архівні матеріали (до 70-річчя трагедії) / [ред. кол. О. М. Гаркуша,

Є. Г. Горбуров, І. Т. Кіщак, М. М. Шитюк, В. П. Шкварець та ін.]. — Миколаїв :

Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2003. — 204 с.

5. Голод 1921—1923 років на Україні: Збірник документів та матеріалів. — К.:

Наукова думка, 1993. — 240 с.

6. Голод 1932—1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів: зб. док. /

[кер. і упоряд. Р. Я. Пиріг ] — К. : Політвидав України, 1990. — 606 с.

7. Голод 1932—1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. — К.:

Політ. видав., 1990. — 605 с.

8. Голодомор 1932—1933 років в Україні: документи і матеріали / [упоряд.

Р. Я. Пиріг ; НАН України. Ін-т історії України] — К. : Вид. дім «Києво-

Могилянська академія», 2007. — 1128 с.

9. Голодомор 1932—1933: запорізький вимір /Упоряд. Ф. Г. Турченко,

В. А. Чабаненко, О. М. Ігнатуша — Запоріжжя: Просвіта, 2008. — 320 с.

10. Голодомор в Україні 1932—1933 рр. за документами Політичного архіву

Міністерства закордонних справ Федеративної республіки Німеччина / [упоряд.

А. І. Кудряченко]. — К. : НІСД, 2008. — 336 с.

11. Горак B. C. Українська гетьманська держава 1918 року у світлі споминів її

сучасників / В.С.Горак. — К.: ВД «Стилос», 2010. — 200 с.

12. Грушевський М.С. Хто такі українці і чого вони хочуть. / М.С. Грушевський. — К.

: Т-во «Знання» України, 1991. — 240 с.

13. Дипломатія УНР та Української Держави в документах і спогадах сучасників: У 2

т. / Упоряд. І.М. Гнатишин, О.С. Кучерук, О.О. Маврін. — К.: 2008. — Т. 1. — 369

с.

14. Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. Листопад

1918 — листопад 1920 рр.: Док. і матеріали. У 2-х томах. / Упоряд. В.Ф. Верстюк

та ін. — К., 2006.

15. Документи трагічної історії України (1917–1927 рр.) / П. П. Бачинський. — К.,

1999.

16. Документы свидетельствуют: Из истории деревни накануне и в ходе

коллективизации 1927–1932 гг. / [Сост. В. П. Данилов и др.] — М. : Политиздат,

1989. — 526 с.

17. Дорошенко Д.І. Нарис історії України.— Т.2. / Д.І. Дрошенко. — К., 1992. —

349 с.

18. Ейхельман О. Проект Конституції (основних державних законів) Української

Народної Республіки. / О. Ейхельман. — К., 1921. — 96 с.

19. Єфремов С. Щоденники 1923–1929 / У поряд.: Путро О.І, Вересовська Т.В.,

Кучмаренко В.А. та ін. — К.: Вид-во газ. «Рада», 1997. — 848 с.

20. Индустриализация Советского Союза. Новые документы. Новые факты. Новые

подходы: В 2-х ч. — М., 1998—1999.

21. История советского крестьянства. Т. 2. Советское крестьянство в период

социалистической реконструкции народного хозяйства. Конец 1927—1937 /

[редкол. : И. Е. Зеленин и др.] — М. : Наука, 1986. — 448с.

22. Історія України: Документи. Матеріали. Посібник. / Упор. В.Ю.Король. — К. :

Видавничий центр «Академія», 2002. — 448 с.

23. Історія української дипломатії : перші кроки на міжнародній арені (1917–1924 рр.) :

док. і матеріали / Держкомархів України, Укр. НДІ архів. справи та

документознавства ; [авт. передм., упоряд.: І. Б. Матяш та ін. ; редкол.: К. І.

Грищенко (голова) та ін.]. – К. : Вид-во гуманіт. л-ри, 2010. – 592 с.

24. Колективізація і голод на Україні, 1929—1933: Збірник документів і матеріалів /

[упорядники Г. М. Михайличенко, Є. П. Шаталіна] — К., 1992. — 734 с.

25. Коллективизация и крестьянское сопротивление на Украине (ноябрь 1929 — март

1930 гг.) / [сост. В. Васильев, Линн Виола] — Винница, 1997. — 536 с.

26. Командири великого голоду: поїздки В. Молотова і Л. Кагановича в Україну та на

Північний Кавказ 1932–1933 рр. / [за ред. В. Ю. Васильєва, Ю. І. Шаповала]. — К. :

Генеза, 2001. — 399 с.

27. Конституційні акти України 1917–1920 : Невідомі конституції України. — К.:

Філософська і соціологічна думка, 1992. — 272 с.

28. Липинський В. Листи до братів - хліборобів. / В.Липинський. — Київ —

Філадельфія, 1995. — 470 с.

29. Листівки українських політичних партій та організацій між двома російськими

революціями. — Луганськ, 1999

30. Мазепа І. Україна в огні й бурі революції 1917–1921. У 2 – х кн. / І.Мазепа. —

Дніпропетровськ, 2001.

31. Махно Н. Воспоминания, материалы и документы. / Н.Махно. — К., 1991.

32. Международная комиссия по расследованию голода на Украине 1932–1933 годов.

Итоговый отчет 1990 г. — К., 1992. — 191 с

33. Міхновський М.І. Самостійна Україна (Збірка статей) / М.І. Міхновський. — К.:

Діокор, 2003. — 80 с.

34. Млиновецький Р. Нариси з історії українських визвольних змагань 1917—1918 рр. /

Р.Млиновецький. — Львів: Каменяр, 1994. — 571 с.

35. Нацiональнi вiдносини в Україні у ХХ столітті. Збірник документів i матеріалів /

Упор. М.І. Панчук.—К. : Наукова думка, 1994. — 560 с.

36. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні /

[І. Юхновський, В. Верстюк, І. Боряк, Л. Бур'ян, С. Кульчицький, В. Марочко та ін.;

під ред. В. А. Ющенка]. — К. : вид-во імені Олени Теліги, 2008. — 1000 с.

37. Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріал. У 2–х ч.

/ Упоряд. І.О. Кресіна (керівник), О. В. Кресін, В. П. Ляхоцький, В. Ф.

Панібудьласка. —К.: Вища школа, 1997. —Ч.1. — 583 с.; Ч ІІ. — 704 с.

38. Національно – визвольний повстанський рух в Україні наприкінці 1920–1921 рр.

Анотований покажчик. Справа «Петлюрівські отамани» / Упоряд.: В.М. Василенко,

В.М. Даниленко. — К., 2011. — 224 с.

39. Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. / М. Омельянович-

Павленко. — К., 2002. — 460 с.

40. Пам’ять Биківні : док. та матеріали / Ін-т історії НАН України, Голов. редкол. наук.

– докум. серії кн.. «Реабілітовані історією», Центр. держ. арх. гром. об-нь України.

— К. : Рідний край, 2000. — 319 с.

41. Пам'ять народу: геноцид в Україні голодом 1932–1933 років. Свідчення. Книга

перша / [упорядники: О. М. Веселова, О. Ф. Нікілєв; відповідальний редактор

В. А. Смолій]. Асоціація дослідників голодоморів в Україні; Фундація

Українського геноциду; НАН України. Інститут історії України. — К. : ВД

«Калита», 2009. — 936 с.

42. Пам'ять народу: геноцид в Україні голодом 1932–1933 років. Свідчення. Книга

друга / [упорядники: О. М. Веселова, О. Ф. Нікілєв; відповідальний редактор

В. А. Смолій]. Асоціація дослідників голодоморів в Україні; Фундація

Українського геноциду; НАН України. Інститут історії України. — К. : ВД

«Калита», 2009. — 920 с.

43. Петлюра С. В. Вибрані твори та документи / С. В. Петлюра; уклад. Л. В. Голота. —

К.: Довіра, 1994. — 271 с.

44. Петлюра С. Народе Український: Вибрані статті, листи, документи / С.Петлюра. —

Харків, 1992. — 150 с.

45. Петлюра С. Статті. — К. : Дніпро, 1993. — 341 с.

46. Портрет темряви: Свідчення, документи і матеріали: У 2 кн. / Асоціація

дослідників голодоморів в Україні / [ авт. – упоряд. П. Ящук]. — К.; Нью-Йорк :

Вид-во М. П. Коця, 1999.

47. Радянські органи державної безпеки у 1939 — червні 1941 р.: документи

Галузевого Державного Архіву СБУ: / упорядники: В. Даниленко, С. Кокін. — К.:

2009. — Т.3: Більше не таємно.

48. Реабілітація репресованих: законодавство та судова практика: офіц. вид. /

Верховний Суд України ; за ред. В. Маляренка. — К. : Юрінком, 1997. — 461 с.

49. Революция на Украине: По мемуарам белых. / Состав. С.А. Алексеев, Н.Н. Попова

— М – Л. : Гос. изд-во., 1930. — 435 с.

50. Розсекречена пам’ять: Голодомор 1932–1933 років в Україні в документах ГПУ –

НКВД. / [від. ред. В. Даниленко] — К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія»,

2008. — 604 с.

51. Симон Петлюра та його родина: До 70-річчя його трагічної загибелі: Документи і

матеріали / Упоряд., передмова В.Михальчука. — К., 1996. — 318 с.

52. Скоропадський П. Спогади. — Київ – Філядельфія, 1995. — 493 с.

53. Советская деревня глазами ВЧК–ОГПУ–НКВД. 1918–1939. Документы и

материалы. В 4-х т. / Т. 3. 1930–1934 гг. Кн. 2. 1932–1934 гг. / [Под ред.

А. Береловича, В. Данилова]. — М. : Российская политическая энциклопедия

(РОССПЭН), 2005. — 840 с.

54. Сталин и Каганович. Переписка. 1931–1936 гг. / [сост. О. В. Хлевнюк, Р. У. Дэвис,

Л. П. Кошелева, Э. А. Рис, Л. А. Роговая]. — М. : «Российская политическая

энциклопедия» (РОССПЭН), 2001. — 798 с.

55. Статті. Листи. Документи [Текст] / С. Петлюра ; упоряд. В. Сергійчук ; Інститут

Досліджень Модерної Історії України в США, Фундація ім. Симона Петлюри в

Канаді. — К. : Вид-во ім. Олени Теліги, 1999 — Т. 3. — 1999. — 615 с.

56. Статті. Листи. Документи [Текст] / С. Петлюра ; упоряд. В. Сергійчук ; Інститут

Досліджень Модерної Історії України в США, Фундація ім. Симона Петлюри в

Канаді. — К. : Вид-во ім. Олени Теліги, 1999 — Т. 4 / Київський національний ун—

т ім. Тараса Шевченка. Центр українознавства ; ред. М. Іщенко. — К. : ПП

Сергійчук М.І., 2006. — 704 с.

57. Україна в ХХ столітті. Збірник документів і матеріалів. (1900–2000). / Упоряд.:

А. Г.Слюсаренко, В. І. Гусєв, Король В. Ю. та ін. — К. : Вища школа, 2000. — 351

с.

58. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. У 2-х т. — К., 1996–1997.

59. Український національно-визвольний рух, березень — листопад 1917 року: Док. і

матеріали / НАН України. Ін-т історії України та ін.; Упоряд.: В.Ф. Верстюк та ін.

— К.: Вид-во О. Теліги, 2003. — 1022 с.

60. Український хліб на експорт, 1932–1933 / заг. ред. В. Сергійчук; Київ. нац. Ун-т ім.

Т. Шевченка, Центр українознавства, Київ. міськ. орг. Всеукр. Т-ва «Меморіал» ім.

В. Стуса. — К. : ПП Сергійчик М. І., 2006. — 432 с.

61. Українські політичні партії кінця XIX — початку XX ст.: Програмові і довід.

матеріали / Упоряд. В.Ф. Шевченко та ін. — К.: Консалтинг, Фенікс, 1993. — 336 с.

62. Чикаленко Є. Щоденник. Том 2. (1918–1919 рр.). / Є.Чикаленко. — К.: Темпора,

2000. — 464 с.

Підручники, навчальні посібники та загальні праці з історії України

1. Верстюк В. Ф. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. / В. Ф.

Верстюк, Т. С. Осташко. — К., 1998. — 254 с.

2. Верстюк В.Ф. Українська Центральна Рада: Навч. посібн. / В.Ф. Верстюк. — К.:

Заповіт, 1997. — 344 с.

3. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації XIX—XX

ст. / Я.Грицак. — К. : Генеза, 2000. — 360 с.

4. Гунчак Т. Україна: Перша половина XX ст. Нариси політичної історії України. /

Т.Гунчак. — К.: Либідь, 1993. — 288 с.

5. Довідник з історії України (А-Я): посібник / за заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста. — 2-

ге вид., доопр. і доповн. — К.: Генеза, 2001. — 1136 с.

6. Енциклопедія історії України / Редкол.: В. Смолій (голова) та ін. — Т. 1—5. — К.,

2003—2007.

7. Історична наука: термінологічний і понятійний довідник: Навч. посіб. / В. М.

Литвин, В. І. Гусєв, А. Г. Слюсаренко та ін. — К.: Вища шк., 2002. — 430 с.

8. Історія релігії в Україні : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / А. М. Колодний, П.

Л. Яроцький, Б. О. Лобовик та ін. ; НАН України, Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди,

від. Релігієзнавства; за ред. А. М. Колодного, П. Л. Яроцького. — К. : Знання, 1999.

— 735 с. – (Вища освіта ХХІ століття).

9. Історія України XX — початку XXI століття: Навчальний посібник / Панченко

П.П., Барановська Н.П., Падалка П.П. та ін.; За заг. ред. В.А. Смолія. — К., 2004.

10. Історія України. / Під.заг.ред. В.А. Смолія. — К.: 1997.— 423с.

11. Історія України: Нове бачення: Навч. посіб. / НАН України. Ін-т історії України;

Заг. ред. В.А. Смолія; Кер. авт. кол. С.В. Кульчицький. — 2-е вид., допов. і

перероб. — К.: Видавн. дім «Альтернативи», 2000. — 464 с.

12. Історія України: сучасне бачення: Навч. посіб. — 4-те вид., перероб. і доп. / В.Ф.

Остафійчук. — К.: 2008. — 424с.

13. Кондратюк К. К. Новітня історія України, 1914–1945 рр. : [навч. посіб.] / К. К.

Кондратюк ; М-во освіти і науки України, ЛНУ ім. І. Франка. — Л. : Вид. центр

ЛНУ ім. І.Франка, 2007. — 262 с.

14. Копиленко О. Л. Держава і право України. 1917–1920 рр.: Навчальний посібник. /

О.Л. Копиленко, М.Л. Копиленко. — К. : Либідь, 1997. — 208 с.

15. Коцур А. П. Українська державність: історія та сучасність [Текст] / А. П. Коцур.

— Чернівці : Золоті литаври, 2000. — 350 с.

16. Кремень В. Україна: альтернативи поступу. (Критика історичного досвіду). /

В.Кремень, Б.Табачник, В.Ткаченко. — К., 1996. — 793 с.

17. Кульчицький С.В. Новітня історія України XX ст.: Підруч. для вузів / С.В.

Кульчицький, А.Г. Слюсаренко, Г. І. Сургай. — НАН України. Ін-т історії України

та ін. — К.: Вища шк., 2000. — 617 с.

18. Литвин В. М. Україна: доба війн і революції (1914–1920). / В.М. Литвин. — К.:

Альтернативи, 2003. — 488 с.

19. Литвин В.М. Історія України: Підручник. — 3-тє доопрац. та доп. вид. / В.М. Литвин.

—К.: 2009. — 823с.

20. Литвин В.М. Україна: міжвоєнна доба (1921–1938 рр.), — Київ, 2003. — 512 с.

21. Нагаєвський І. Історія української держави двадцятого століття. / І. Нагаєвський.

— К. : Укр. письм., 1993. — 414 с.

22. Новітня історія України (1900–2000): Підручник. / Слюсаренко А. Г., Гусєв В. І.,

Дрожжин В. П. та ін. — К.: Вища школа, 2000. — 663 с.

23. Політична історія України. ХХ століття . У 6 т. Т.1. На зламі століть (кінець XIX

ст. — 1917 р.) / НАН України, Ін-т політичних і етнонац. Дослідж. ; редкол.: І. Ф.

Курас, Ю. І. Шаповал, Ю. А. Левенець та ін. — К. : Генеза, 2002. — 420 с.; Т.2:

Революція в Україні: політико-державні моделі та реалії (1917—1920) /

В.Ф.Солдатенко (кер.), В.Ф.Верстюк. — 2003. — 488 с.; Т.3: Утвердження

радянського ладу в Україні (1921—1938) / С.В.Кульчицький (кер.), Ю.І.Шаповал,

В.А.Греченко та ін. — 2003. — 448 с.

24. Реєнт О. П. Україна між двома світовими війнами (1914–1939). — Події. Люди.

Документи: Нариси історії: Навчальний посібник. / О.П. Реєнт, І.А. Коляда. — К.,

2004. — 544 с.

25. Репресії в Україні (1917—1990 рр.) : наук. - допом. бібліогр. покажч. / Нац. парлам.

б-ка України ; авт. - упоряд. : Є. К. Бабич, В. В. Патока. — К. : Смолоскип, 2007. —

519 с.

26. Субтельний О. Україна: Історія. / О. Субтельний. — 3-тє вид., перероб.і доп. —

Київ : Либідь, 1993. — 720 с.

27. Україна: політична історія. ХХ — початок ХХІ ст. / Редкол.: В.А. Смолій, Ю.А.

Левенець та ін. — К.: Парламентське вид-во, 2007. — 108 с.

28. Хоскинг Д. История Советского Союза (1917–1991) / Д. Хоскинг [пер. с англ. П.

Купцова]. — Смоленск, 2001.

29. Шаповал Ю.І. Україна ХХ століття: особи та події в контексті важкої історії. / Ю.І.

Шаповал. — К.: Генеза, 2001. — 560 с.

30. Шевчук В.П. Істоpія укpаїнської деpжавності: Куpс лекцій / HАH Укpаїни. Ін-т

істоpії Укpаїни. / В.П. Шевчук, М.Г. Таpаненко. — К.: Либідь, 1999. — 480 с.

Монографії, наукова періодика, матеріали конференцій

1. Бевз Т. А. Партія національних інтересів і соціальних перспектив (Політична

історія УПСР) / Т.А. Бевз. — К.: ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2008. —

587 с.

2. Бевз Т.А. Феномен «революція» у дискурсах мислителів, політиків, науковців /

Т.А. Бевз. — К., 2012. — 176 с.

3. Белоконь С. И. Механизм большевицкого насилия: Конспект исследования. / С.И.

Белоконь. — К.: Ин-т истории Украины НАН Украины, 2000. — 126 с.

4. Білас І. Г. Репресивно-каральна система в Україні. 1917 — 1953 : Суспільно-

політичний та історико-правовий аналіз. У 2 кн. / І. Г. Білас. — К. : Либідь :

Військо України. — 1994.

5. Білокінь С. І. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917–1941

рр.): Джерелознавче дослідження. — Т. 1. / С.І.Білокінь — К., 1999. — 448 с.

6. Білокінь С. І. Нові студії з історії большевизму І—VІІІ / С. І. Білокінь. — К.: Ін-т

історії України НАН України, 2007. — 410 с.

7. Білокінь С. Нові студії з історії большевизму І—ІІІ / С. І. Білокінь. — К.: Ін-т

історії України НАН України, 2006. — 312 с.

8. Білокінь С.І. Православні єпархії України 1917—1941 рр. / С.І.Білокінь. //

Історико-географічні дослідження в Україні. — Київ: Інститут історії України НАН

України, 1992. — №2. — С.100.

9. Білокінь С.І. Церковна інтелігенція Наддніпрянщини в 1917—1920рр. / С.І.

Білокінь. // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. — Київ: Інститут

історії України НАН України, 1992. — №2. — С.24.

10. Бойко О.Д. Бій під Крутами: історія вивчення / Бойко О.Д. // Український

історичний журнал. — 2008. — №2. — С.43—54.

11. Бондарчук П.М. Політика українізації та профспілки УСРР (1920-ті рр..) / П.М.

Бондарчук. — НАН України. Ін-т історії України. — К., 2002. — 162 с.

12. Бондарчук П.М. Національно-культурна політика більшовиків на початку 1920-х

рр. / П.М. Бондарчук. — К.: Ін-т історії України НАН України, 1998. — 46 с.

13. Борисенко М.В. Уніфікація літературного життя України в 1920-1932 рр. /

Борисенко М. В. — К., 2001. — 127 с.

14. Боровик М.А. Анархістський рух в Україні у 1917–1921 рр. / М.А. Боровик //

Український історичний журнал. — 1999. — №1. — С. 3—18.

15. Бриндак О. Б Ліквідація більшовиками політичної опозиції та встановлення

однопартійної системи в Україні в 20-ті роки XX століття. / О.Б. Бриндак. — Одеса,

1998. — 182 с.

16. Васюта І. К. Політична історія Західної України (1918–1939 рр.) / І. К. Васюта. —

Львів : Каменяр, 2006. — 335 с.

17. Васюта І.К. Національно-визвольний рух у Західній Україні (1918—1939 рр.) / І.К.

Васюта // Український історичний журнал. — 2001. — № 5. — С.22—42;

Український історичний журнал. — 2001. —№6. — С.35—64.

18. Вергунов В. А. Україна в умовах сталінської аграрної реформи. / В. А. Вергунов. —

К., 2006.

19. Верига В. Листопадовий рейд. / В. Верига. — К., 1995. — 192 с.

20. Верстюк В.Ф. М.С. Грушевський у перший період діяльності Центральної Ради /

В.Ф. Верстюк // Український історичний журнал. — 1996. — №5. — С.37—50.

21. Верстюк В.Ф. Махновщина: селянський повстанський рух на Україні (1918–1921). /

В.Ф. Верстюк. — К. : Наукова думка, 1991. — 368 с.

22. Верстюк В.Ф. Політична боротьба за владу в Українській Народній Республіці в

перші місяці її проголошення / В.Ф. Верстюк. // Український історичний журнал.

— 2008. — №1. — С.4—31.

23. Верстюк В.Ф. Роль і місце Центральної Ради в модерній історії України / В.Ф.

Верстюк. // Український історичний журнал. — 1997. — №5. — С.17—25.

24. Верстюк В.Ф. Симон Петлюра: політичний портрет (до 125-річчя від дня

народження) / В.Ф. Верстюк. // Український історичний журнал. — 2004. — №3. —

С. 112—126.

25. Верстюк В.Ф. Українська революція: доба Центральної Ради (1) / В.Ф. Верстюк. //

Український історичний журнал. — 1995. — №2. — С.65—78.

26. Верстюк В.Ф. Українська революція: доба Центральної Ради (2) / В.Ф. Верстюк. //

Український історичний журнал. — 1995. — №5. — С.79—88.

27. Верстюк В.Ф. Українська революція: доба Центральної Ради (3) / В.Ф. Верстюк. //

Український історичний журнал. — 1995. — №6. — С.66—78.

28. Верстюк В.Ф. Український національно-визвольний рух (березень — листопад

1917 р.) / В.Ф. Верстюк. // Український історичний журнал. — 2003. — №3. —

С.63—81.

29. Веселова О. М. Голодомори в Україні: 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947. Злочини

проти народу / О. М. Веселова, В. І. Марочко, О. М. Мовчан. НАН України.

Інститут історії України. — Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 2008. —

273 с.

30. Веселова О. М. З історії створення і діяльності Асоціації дослідників голодоморів в

Україні (АДГУ) / О. М. Веселова. — К., 2007. — 139 с.

31. Винниченко й українська соціал-демократія / Упоряд. та автор передмови В.

Лозицький. — К.: Парламентське видавництво, 2008. — 280 с.

32. Висоцький О. Ю. Українські соціал-демократи та есери: досвід перемог та поразок.

/ О.Ю. Висоцький. — К.: Основні цінності, 2004. — 272 с.

33. Водотика С. Г. Нариси історії історичної науки УСРР 1920-і рр. / С.Г. Водотика.

— Херсон, 1998.

34. Гай-Нижник П.П. Теоретичні засади фінансової системи Української держави у

1917-1919 рр. / П.П. Гай-Нижник // Український історичний журнал. — 1998. —

№4. — С. 3—17.

35. Гай-Нижник П.П. УНР та ЗУНР: становлення органів влади і національне

державотворення (1917–1920 рр.) / П.П. Гай-Нижник — Київ: Цифра-друк, 2010. —

304 c

36. Ганжа О.І. Укpаїнське селянство в пеpіод становлення тоталітаpного pежиму

(1917–1927) / О.І. Ганжа. Відп. pед. С.В. Кульчицький; HАH Укpаїни. Ін-т істоpії

Укpаїни. — К., 2000. — 208 с.

37. Гісем О. Нарис розвитку національно-визвольного руху на Закарпатті у 1918–1939

рр. / О.Гісем. // Історія в школі. — 2003. — №2. — С.103—112.

38. Головченко В.І. Українське питання в роки Першої світової війни: Монографія. /

В.І. Головченко, В.Ф. Солдатенко — К.: Парламентське вид-во, 2009. — 448 с.

39. Голод 1932–1933 років в Україні: Причини та наслідки / [редкол.: В. А. Смолій

(голова) та ін.]. — К. : Наукова думка, 2003. — 888 с.

40. Горбань Т. Ю. Еволюція ідеї національного самовизначення в українській

суспільно-політичній думці кінця ХІХ — першої чверті ХХ століть. / Т. Ю.

Горбань — К.: ІПіЕНД імені І.Ф. Кураса НАН України, 2010. — 381 с.

41. Гошуляк І. Л. Тернистий шлях до соборності (від ідеї до Акту Злуки). / І.Л.

Гошуляк. — К.: ІПіЕНД імені І.Ф.Кураса НАН України, 2009. — 467 с.

42. Гошуляк І.Л. Історичне значення революції 1917–1920 рр. та причини її поразки /

І.Л. Гошуляк. // Пам'ять століть. — 2002. — №3. — С. 18—33.

43. Гошуляк І.Л. Проблема соборності українських земель у добу Центральної Ради /

І.Л. Гошуляк // Український історичний журнал. — 1997. — № 3. — С. 26—41.

44. Грищенко А. П. Політичні сили у боротьбі за владу в Україні (кінець 1917 —

початок 1919 рр.). / А.П. Грищенко. — К., 1993. — 101 с.

45. Губа П.І. Преса як джерело вивчення історії національно-демократичної революції

в Україні (1917–1920 рр.). / П.І. Губа. // Український історичний журнал. — 1999.

— №4. — С. 29—40.

46. Даниленко В.М. Сталінізм на Україні: 20—30-ті роки. / В.М. Даниленко, Г.В.

Касьянов, С.В. Кульчицький. — К.: Либідь, 1991. — 342 с.

47. День і вічність Джеймса Мейса / [за заг. ред. Л. Івшиної]. — К. : ЗАТ «Укр. прес. –

група», 2005. — 448 с.

48. Дмитрієнко М.Ф. Зміни в адміністративно-територіальному устрої України в 1919–

1920 рр. / М.Ф. Дмитрієнко // Український історичний журнал. — 2003. — № 6. —

С. 68—78.

49. Дмитрієнко М.Ф. Зміни в адміністративно-територіальному устрої України в 1919–

1920 pp. / М.Ф. Дмитрієнко. // Український історичний журнал. — 2004. — №1. —

С. 43—52.

50. Дорошко М. З історії проведення політики «українізації» у 1920-ті роки /

М.Дорошко. // Київська старовина. — 2004. — №1. — С. 68—75.

51. Дорошко М. Номенклатура: керівна верхівка радянської України (1917–1938 рр.). /

М.Дорошко. — К.:2008. — 368 с.

52. Другий Зимовий похід. Листопадовий рейд. Базар. — К., 1995. — 239 с.

53. Економічна історія Україн: Історико-економічне дослідження: в 2 т. / [ред. рада: В.

М. Литвин (голова), Г. В. Боряк, В. М. Геєць та ін. ; відп. ред. В. А. Смолій ; авт.

кол.: Т. А. Балабушевич, В. Д. Баран, В. К. Баран та ін.] ; НАН України, Ін-т історії

України. — К. : Ніка-Центр, 2011. — Т. 2. — 608 с.

54. Єфіменко Г.Г. Взаємовідносини Кремля та радянської України (1917–1919 рр.). /

Г.Г. Єфіменко. — К., 2008. — 230 с.

55. Єфіменко Г.Г. Економічні аспекти національної політики Кремля щодо радянської

України (1918–1919). / Г.Г. Єфіменко // Український історичний журнал. — 2006.

— № 1. — С. 83—100.

56. Єфіменко Г.Г. Національно-культурна політика ВКП(б) щодо радянської України

1932–1938 рр. (освіта та наука). / Г.Г. Єфіменко. — К., Інститут історії НАН

України, 2001. — 304 с.

57. Єфіменко Г.Г. Радянська модернізація 1920–1930-х рр. (До постановки проблеми у

світлі аналізу досліджень сучасних російських істориків). / Г.Г. Єфіменко //

Український історичний журнал. — 2002. — № 5. — С. 3—24.

58. Єфіменко Г.Г. Статус УСРР та її взаємовідносини з РСФРР: довгий 1920 рік / Г.Г.

Єфіменко. Відп. ред. С. В. Кульчицький. НАН України. Інститут історії України. —

К.: Інститут історії України, 2012. — 367 с.

59. Зарецька Т. І. Політика Другої Польської Республіки щодо Східної Галичини та

Позиція Ю.Пілсудського (кінець 1918–1919 рр.) / Т. І. Зарецька. // Проблеми історії

України: факти, судження, пошуки. — Київ: Інститут історії України НАН

України, 2004. — №11. — С. 158—176.

60. Зарецька Т. І. Політика радянської влади щодо створення польських національних

районів в УСРР. / Т. І. Зарецька // Проблеми історії України: факти, судження,

пошуки. — Київ: Інститут історії України НАН України, 2007. — №16. — С. 203—

219.

61. Західноукраїнська Народна Республіка. 1918–1923. Уряди. Постаті. — Л., 2009. —

350 с.

62. Земзюліна Н. І. Повстанський рух українського селянства 1917–1918 років :

історіографічний нарис / Н. І. Земзюліна; Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка.—

К.: Віпол, 1998.— 53 с.

63. Зуляк І.С. Реорганізація «Просвітою» програми ліквідації не писемності у

міжвоєнний період (1919–1939 рр.) / І.С. Зуляк // Український історичний журнал.

— 2009. — №11-12. — С. 16—22.

64. Ігнатуша О. М. Селянський повстанський рух Півдня України у 1917–1921 рр. / О.

М. Ігнатуша. // Історія України. — 2011. — № 5—6. — С.29—35.

65. Історія українського селянства: Нариси в 2-х т. т.1. / НАН України; Інститут історії

України / В.А. Смолій (відп.ред.) — К.: Наук. думка, 2006. — 665 с.

66. Історія українського селянства: Нариси в 2-х т. т.2. / НАН України; Інститут історії

України / В.А. Смолій (відп.ред.) — К.: Наук. думка, 2006. — 657 с.

67. Капелюшний В. П. Здобута і втрачена незалежність: історіографічний нарис

української державності доби національно-визвольних змагань (1917–1921 рр.). /

В.П. Капелюшний. — К.: Олан, 2003 — 608 с.

68. Капелюшний В. Процеси культурно-національного відродження України за

революційної доби / В.Капелюшний // Історія України. —2004. — № 33–34. —

С.2—7.

69. Касьянов Г. В. Dance Macabre: голод 1932–1933 років у політиці, масовій

свідомості та історіографії (1980-ті — початок 2000-х). / Г.В. Касьянов. — Київ:

Наш час, 2010. — 271 с.

70. Касьянов Г. В. Сталінізм і українська інтелігенція (20–30 роки). / Г. В. Касьянов, В.

М. Даниленко— К.: Наукова думка, 1991. — 96 с.

71. Ковальчук М. А. Лютнева революція 1917 р. в українській провінції / М.А.

Ковальчук. // Український історичний журнал. — 2007. — №4. — С. 91—102.

72. Ковальчук М.А. Повстансько-партизанський рух проти білогвардійців на Київщині

(вересень 1919 — січень 1920 рр.) / М.А. Ковальчук // Український історичний

журнал. — 2009. — №5. — С. 106—121.

73. Ковальчук О.О. Голодомор 1932–1933 рр. в УСРР і українська діаспора Північної

Америки. / О.О. Ковальчук, Т.В. Марусик. — Чернівці, 2010. — 222 с.

74. Кокін С. А. Ліквідація більшовиками правоесерівської та меншовицької опозиції в

Україні 1920–1924 рр. / С.А. Кокін, О.М. Мовчан. — К. : 1993. — 58с.

75. Конквест Р. Жнива скорботи. / Р.Конквест. — К.: Либідь, 1993. — 284 с.

76. Корновенко С. В. Аграрне законодавство П. Скоропадського у контексті

вітчизняного та європейського досвіду вирішення земельного питання (1918—

1921 рр.) / С.В. Корновенко. // Український історичний журнал. — 2008. —№ 4. —

С. 72—81.

77. Корновенко С. В. Білий рух Півдня Росії: аграрна політика урядів А. Денікіна, П.

Врангеля (1919—1920 рр.): [монографія] / С. В. Корновенко.— Черкаси: Чабаненко

Ю. А., 2009.— 438 с.

78. Корновенко С. В. Розробка білогвардійськими урядами А.Денікіна та П.Врангеля

проектів земельної реформи (1919—1920 pp.) / С.В. Корновенко // Український

історичний журнал. — 2006. — №. 1. — С. 101—111.

79. Корольов Г.О. Ідея федералізму як парадигма історичної перспективи доби

української революції 1917–1921 рр. / Г.О. Корольов. // Український історичний

журнал. — 2010. — №5. — С. 103—117.

80. Кривець Н. В. Українсько-німецькі відносини: політика, дипломатія, економіка.

1918–1933 pp. / Н.В. Кривець. — К.: Інститут історії України, 2008. — 322 с.

81. Кудлай О.Б. Переговори Центральної Ради з Тимчасовим Урядом. / О.Б. Кудлай //

Український історичний журнал — 1999. — №6. — С.43.

82. Кульчицький С. В. Голод 1932–1933 pp. в Україні як геноцид: мовою документів,

очима свідків / С.В. Кульчицький; НАН України. Інститут історії України. — К.:

Наш час, 2008. — 239 с.

83. Кульчицький С. В. Російська революція 1917 р.: новий погляд. / С.В. Кульчицький.

— К, 2007. — 77 с.

84. Кульчицький С. В. Україна між двома війнами (1921–1939 рр.) / С.В. Кульчицький;

НАН України. Інститут історії України. — К.: Альтернативи, 1999. — 336 с.

(Україна крізь віки, Т.11).

85. Кульчицький С. В. УСРР в добу «воєнного комунізму» (1917—1920 рр.): Спроба

побудови концептуальних засад реальної історії. / С.В. Кульчицький — К.: Ін-т

історії України НАН України, 1994. — 142 с.

86. Кульчицький С. В. Голодомор 1932—1933 рр. як геноцид: труднощі усвідомлення /

С. В. Кульчицький. — К. : Наш час, 2007. — 424 с.

87. Кульчицький С. В. Демографічні наслідки голодомору 1933 року в Україні.

Всесоюзний перепис населення 1937 року в україні: документи та матеріали /

С. В. Куличицький, Г. Г. Єфіменко. — К. : Інститут історії України НАНУ, 2006. —

256 с.

88. Кульчицький С.В. Володимир Винниченко / С.В. Кульчицький, В.Ф. Солдатенко.

— К.: Вид. дім «Альтернативи», 2005. — 376 с.

89. Кульчицький С.В. Історичне місце української радянської державності. /

С.В. Кульчицький — К., 2002. — 62 с.

90. Кульчицький С.В. УСРР в добу НЕП (1921–1928): Спроба побудови

концептуальних засад реальної історії. / С.В. Кульчицький. —К., 1995. — 204.

91. Кульчицький С.В. Ціна «великого перелому». / С.В. Кульчицький. — К., 1991. —

432 с.

92. Курас І.Ф. Соборництво і регіоналізм в українському державотворенні (1917–1920

рр.) / І.Ф. Курас, В.Ф Солдатенко. — К. : Ін-т політ. і етнонаціон. дослідж. НАН

України, 2001. — 246 с.

93. Кучер В. В. Постать Ю.Тютюника у висвітленні діячів революційної доби (1917–

1921 років та сучасних дослідників / В.В. Кучер. // Українознавство. Видання

Київського національного університету ім. Т.Шевченка. — 2011. — №1. — С.114—

128.

94. Ковалюк Р. В. Встановлення і функціонування радянського режиму в Західній

Україні на початку другої світової війни (вересень 1939 - червень 1941 pp.):

07.00.02. - Історія України.

95. Лавров Ю.П. Початок діяльності Спілки визволення України / Ю.П. Лавров. //

Український історичний журнал. — 1998. — №4. — С. 17 — 31.

96. Левенець Ю. Теоретико-методологічні засади української суспільно—політичної

думки: проблеми становлення та розвитку (друга половина ХІХ — початок ХХ

століття). / Ю.Левенець. — К.: Стилос, 2001. — 585 с.

97. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. / І. Лисяк-Рудницький. — Том 1. — К.: Основи,

1994. — 530 с.

98. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. / І.Лисяк-Рудницький. — Том 2. — К.: Основи,

1994. — 573 с.

99. Литвин М. Р. Українсько-польська війна 1918–1919 рр. / М.Р. Литвин — Львів.:

Інститут українознавства НАНУ, 1998. — 488 с.

100. Литвин М.Р. Історія ЗУНР / М.Р. Литвин, К.Є. Науменко — Львів, 1995. — 368 с.

101. Лозицький В. Винниченко й українська соціал-демократія. / В. Лозицький. — К,

2008. — 208 с.

102. Лозовий В.С. Аграрна політика Директорії УНР / В. С. Лозовий. // Український

історичний журнал. — 1997.—№ 2. — С. 68—76.

103. Лозовий В.С. Пошуки Директорією ідейно-політичних засад відновлення

діяльності УНР / В.С. Лозовий. // Український історичний журнал. — 2000. — № 5.

— С. 32—37.

104. Любовець О. М. Політична опора гетьманату П. Скоропадського. / О. М.

Любовець. — К.: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім.

І.Ф.Кураса НАН України, 2009. — 132 с.

105. Лубський В.І., Лубська М.В. Історія релігій: Підручник. – Київ, 2004.

106. Марчук В. Церква в умовах тоталітарної недовіри (спротив УГКЦ сталінській

"радянізації" 1939-1941 pp.) // Вісник Прикарпатського університету. Історія.

2000. Виб. III. - Івано-Франківськ: Пласт, 2000, - с.19-26.

107. Марчук В. Греко-католицька церква в умовах німецького та радянського

тоталітаризму (1941-1946 pp.) // Галичина, - 2000. - Виб. 4. - с. 66-67.

108.

109. Мандрик Я.І. Культура українського села в період сталінізму 1928-1938 рр. / Я.І.

Мандрик. — Івано-Франківськ, 1998. — 254 с.

110. Марочко В. І. 1932–1933 рр. Голодомор в Україні / В. І. Марочко. — К., 2007. —

64 с.

111. Марочко В. І. Від Конвенції ГА ООН 1948 р. до Закону Верховної ради України

2006 р.: голодомор 1932–1933 рр. в Україні як факт геноциду українського народу

/ В.І. Марочко // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. — Київ: Інститут

історії України НАН України, 2008. — №13. — С.50—56 .

112. Марочко В. І. Визнання голодомору 1932—1933 рр. в Україні —

геноцидом: історичний факт політичного самоутвердження та морального зцілення

нації / В. І. Марочко // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. —

2007. — Вип.16. — С. 270—277.

113. Марочко В. І. Творці голодомору 1932–1933 рр. / В. І. Марочко. — К. : Видавець

Н. Брехуненко, 2008. — 65 с.

114. Марочко В.І. Торгсини Києва в роки голодомору (1932–1933 pp.) // Україна ХХ ст.:

культура, ідеологія, політика. / Марочко В.І. — Київ: Інститут історії України НАН

України, 2009. — №15. — С.63—77.

115. Марочко, В. І. Репресовані педагоги України: жертви політичного терору (1929–

1941) / В.І. Марочко, Г. Хілліг ; Ін-т історії України НАН України, Марбур. ун-т. —

К. : Наук. світ, 2003. — 302 с.

116. Мейс Дж. Ваші мертві вибрали мене: голодомор / Джеймс Мейс // День. — 2003. —

№ 26. — С. 1—2.

117. Мейс Дж. Полiтичні причини голодомору в Українi (1932–1933 рр.) / Джеймс Мейс

// Український iсторичний журнал. — 1995. — № 1. — С. 35.

118. Миханьчук В. Вбивство С.Петлюри. / В.Михальчук. // Український історичний

журнал. — №2. — 1997. — С. 111 — 125.

119. Мовчан О. М. Повсякденне життя робітників УСРР. 1920-ті рр. / О.М. Мовчан;

НАН України. Інститут історії України. — К.: Інститут історії України, 2011. —

312 с.

120. Мовчан О. М. Українські профспілки в компартійно-радянській системі влади (20-

ті рр.). / О.М. Мовчан. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2004. — 420 с.

121. Надія і розчарування українства. До 90-річчя підписання Варшавського договору

між УНР та Річчю Посполитою. / упоряд. В.Сергійчук. — К., 2010. — 264 с.

122. Нариси історії Української революції 1917–1921 рр. У 2-х кн. / Ред. кол.:

В.А.Смолій (голова), Г.В.Боряк, В.Ф. Bерстюк, С.В.Кульчицький, В.М.Литвин,

Р.Я.Пиріг, О.П.Реєнт, О.С.Рубльов, В.Ф.Солдатенко, Ю.І.Терещенко. НАН

України. Інститут історії України. – К.: НВП «Видавництво «Наукова думка» НАН

України», 2011. – Кн. 1. – 390 с.

123. Нариси історії Української революції 1917–1921 рр. У 2-х кн. / Ред. кол.: В. А.

Смолій (голова), Г. В. Боряк, В. Ф. Bерстюк, С. В. Кульчицький, В. М. Литвин, Р.

Я. Пиріг, О. П. Реєнт, О. С. Рубльов, В. Ф. Солдатенко, Ю. І. Терещенко; Авт. кол.:

О. Д. Бойко, В. Ф. Bерстюк (керівн.), В. І. Головченко, Г. Г. Єфіменко, С. В.

Кульчицький, О. І. Лупандін, О. В. Михайлова, Т. С. Осташко, О. І. Павлишин, Р.

Я. Пиріг, О. С. Рубльов, В. В. Скальський, В. Ф. Солдатенко. НАН України.

Інститут історії України. – Кн. 2. – К.: НВП Видавництво «Наукова думка» НАН

України, 2012. – 464 с.

124. Нариси повсякденного життя радянської України в добу непу (1921–1928 рр.):

Колективна монографія / Відп. ред. С. В. Кульчицький: В 2 ч. — К.: Інститут історії

України НАН України, 2009.

125. Нікольський В.М. Обвинувачення репресованих в Україні періоду «Великої

чистки» 1937–1938 рр. / В.М. Ніковський. // Український історичний журнал. —

2008. — № 2. — С. 54—63.

126. Нолл В. Трансформація громадянського суспільства: Усна історія української

селянської культури 1920–30-х рр. / В.Нолл.— К., 1999. — 560 с.

127. Онопрієнко В.І. Історія української науки ХІХ-ХХ ст. / В.І. Онопрієнко. — К.,

1998.

128. Осташко Т.С. З історії літературно-мистецького життя в Україні за часів

Центральної Ради / Т. С. Осташко. // Український історичний журнал. — 1998. —

№3. — С. 24—38.

129. Папакін Г. Михайло Грушевський і Павло Скоропадський / Г.Папакін. // Історія

України. — 2001. — № 35. — С. 1—3.

130. Папакін Г. Павло Скоропадський: патріот, державотворець, людина: Історико-

архівні нариси. / Г.Папакін. — К., 2003. — 278 с.

131. Пащенко В.О. Держава і православ’я в Україні: 20-30 – ті роки ХХ століття. —К.,

1993. — 188 с.

132. Пиріг Р. Я. Гетьманат Павла Скоропадського: між Німеччиною і Росією / Р.Я.

Пиріг; НАН України. Інститут історії України. — К.: Інститут історії України,

2008. — 209 с.

133. Пиріг Р.Я. Земельна реформа гетьмана П.Скоропадського: спроба проведення та

причини невдачі / Р.Я. Пиріг // Український історичний журнал. — 2006. — №3. —

С.68—84.

134. Пиріг Р.Я. Українська держава 1918 року. Історичні нариси. / Р.Я. Пиріг. — К.,

2011. — 336 с.

135. Притуляк П.П. Економічний договір УНР з Німеччиною та Україною 1918 р. / П.П.

Притуляк // Український історичний журнал. — № 1. — 1997. — С. 62.

136. Проблеми вивчення історії Української революції 1917–1921 років. Збірник

наукових статей / Гол. ред. Р. Я. Пиріг. НАН України. Інститут історії України. —

К.: Інститут історії України, 2012. — Вип. 7. — 318 с.

137. Проблеми вивчення історії Української революції 1917—1921 років. Збірник

наукових статей / Головний редактор Р. Я. Пиріг. НАН України. Інститут історії

України. — К.: Інститут історії України, 2011. — Вип. 6.— 432 с.

138. Проблеми вивчення історії української революції 1917–1921 рр. / Головний

редактор Р. Я. Пиріг. НАН України. Інститут історії України. — К.: Інститут історії

України. — Випуск 4. — К., 2009. — 278 с.

139. Проблеми вивчення історії української революції 1917–1921 рр. Гол. ред. Р. Я.

Пиріг. НАН України. Інститут історії України. — К.: Інститут історії України. —

Випуск 5. — К., 2010. — 340 с.

140. Реєнт О.П. Павло Скоропадський / О.П. Реєнт — К. : Видавничий дім

«Альтернативи», 2003. — 304 с.

141. Реєнт О.П ЗУНР: Досвід державотворення та проекція на сучасність / О.П. Реєнт. //

Історичний журнал. — 2003. — № 3. — С. 89—91.

142. Реєнт О.П. Проголошення ЗУНР: проблема легітимації / О.П. Реєнт // Український

історичний журнал. — 2009. — №1. —С.4—11.

143. Реєнт О.П. У робітнях історичної науки / О.П. Реєнт; НАН України, Ін-т історії

України; Передмова П.Т.Тронька. — К.: Видавничий центр «Просвіта», 1999. —

349 с.

144. Реєнт О.П. Українська революція і робітництво: Соціально—політичні та

економічні зміни 1917–1920 рр. / О.П. Реєнт; НАН України, Ін-т історії України. —

К., 1996. — 265 с.

145. Репресоване краєзнавство (20–30-і роки) / Ін-т історії України, Всеукр. спілка

краєзнавців, М-во культури України; Ред. кол. : П. Т. Тронько (голова) та ін. — К. :

Рідний край, 1991. — 492 с.

146. Рибак І.В. Селянська взаємодопомога в Україні (1921—1932 рр.) / І.В.Рибак; НАН

України. Ін-т історії України. — К. : Рідний край, 1999. — 350 с.

147. Рубльов О. С. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції, 20-50-ті роки ХХ

ст. / О. С. Рубльов, Ю. А. Черченко ; НАН України, Ін-т історії України, ін-т укр.

археографії. – К.: Наукова думка, 1994. – 350 с

148. Рубльов О. С. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних, політичних

та культурних процесах (1914–1939) / О.С. Рубльов; НАН України, Ін-т історії

України.—К.,2004.—632.

149. Рубльов О.С. Українські визвольні змагання 1917–1921 рр. / О.С. Рубльов,

О.П.Реєнт. — К., 1999. — 320 с.

150. Сеньків М.В. З історії соборності українських земель. 1917–1945 / М. В. Сеньків —

Дрогобич: Видавн. фірма «Відродження», 1999.—164с.

151. Сергійчук В.І. С.Петлюра. / В.І. Сергійчук. — К.,2004. — 448 с.

152. Сергійчук В.І. Симон Петлюра і єврейство. — Вид. 2-ге, доповнене. / В.І.

Сергійчук. — К., 2006. — 152 с.

153. Сергійчук В.І. Українська соборність. Відродження українства в 1917—1920 роках.

/ В.І. Сергійчук. — К., 1998. — 188 с.

154. Симон Петлюра у контексті українських національно—визвольних змагань : Зб.

наук. праць / Інститут історії України НАН України / В. Верстюк (ред.). — Фастів :

Поліфаст, 1999. — 225с.

155. Современная российско-украинская историография голода 1932–1933 гг. В СССР /

Науч. ред. В.В. Кондрашин. — М., 2011. — 471 с.

156. Солдатенко В. Ф. Ідейно-теоретичні засади боротьби Центральної Ради за

відродження державності України / В.Ф. Соладенко, Т. А. Бевз // Історія України.

— 1997. — №: 14. — С. 4 — 5.

157. Солдатенко В. Ф. Революційні альтернативи 1917 року й Україна [Текст] :

[монографія] / О. М. Любовець ; НАН України, Ін-т політ. і етнонац. дослідж. ім. І.

Ф. Кураса . — К. : Наукова думка, 2010. — 319 с

158. Солдатенко В. Ф. Україна в революційну добу : історичні есе-хроніки: у 4 т. Т. І.

Рік 1917 / В. Ф. Солдатенко. — Х. : Прапор, 2008. — 560 с.

159. Солдатенко В. Ф. Україна в революційну добу : історичні есе-хроніки: у 4 т. Т. ІІ.

Рік 1918. / В.Ф. Солдатенко. — К.: Світогляд, 2009. — 412 с.

160. Солдатенко В.Ф.Україна в революційну добу: історичні есе-хроніки: У 4 т. — Т.ІІІ.

Рік 1919. / В.Ф. Солдатенко. — К.: Світогляд, 2010. — 453 с.

161. Солдатенко В. Ф. Україна в революційну добу: Історичні есе-хроніки. У 4-х

т.: Т. IV. Рік 1920. / В.Ф. Солдатенко. — Київ: Світогляд, 2010. — 442 с.

162. Солдатенко В.Ф. Новітні тенденції й актуальні проблеми історіографічного

освоєння процесів революційної доби 1917—1920 рр. в Україні / В.Ф. Солдатенко //

Український історичний журнал. — 2008. — № 1. — С. 75—88.

163. Солдатенко В.Ф. Союз УГА з більшовиками у січні – квітні 1920 р. /

В.Ф.Солдатенко // Історія України. — 2002. — №15. — С.1—4.

164. Солдатенко В.Ф. Стан історіографічної розробки та актуальні проблеми

дослідження історії Української революції / В.Ф. Солдатенко // Український

історичний журнал. — 1999. — № 1. — С. 68—85.

165. Солдатенко В.Ф. Стан історіографічної розробки та актуальні проблеми

дослідження історії Української революції (Закінчення) / В.Ф. Солдатенко //

Український історичний журнал. — 1999. — № 2. — С. 27—47.

166. Солдатенко В.Ф. Третій Універсал Центральної Ради і плани федеративного

переустрою Росії / В.Ф. Солдатенко // Український історичний журнал. — 2003. —

№ 4. — С. 3—10.

167. Солдатенко В.Ф. Три Голгофи: політична доля Володимира Винниченка. / В.Ф.

Солдатенко — К.: Світогляд, 2005. — 349 с.

168. Солдатенко В.Ф. Українська революція. Історичний нарис. / В.Ф. Солдатенко — К.:

Либідь, 1999. — 975 с.

169. Солдатенко В.Ф. Українська революція: Концепція та історіографія / В.Ф.

Солдатенко. — К. : Книга пам'яті України: Просвіта, 1997. — 411 с.

170. Солдатенко В.Ф. Українські масони в добу революції. / В.Ф. Солдатенко // Історія

України. — 2001. — №5. — С.1—3.

171. Соляр І.Я. Радянофільство у Західній Україні (1920-ті рр.) / І.Я.Соляр //

Український історичний журнал. — 2009. — №1. — С.55—57.

172. Спілка Визволення України. (Ідейні основи, історія та матеріали до пізнання її

діяльності на рідних землях). / Гол. редактор В.Плющ. — Мюнхен : Видання

Спілки Визволення України, 1953. — 66 с.

173. Студії До 90-річчя початку революційних подій 1917 р. // Український історичний

журнал. — 2007. — № 2. — С. 4—77.

174. Таугер М. Голод, голодомор, геноцид? / Марк Таугер. — К. : «Довіра», 2008. —

420 с

175. Терещенко Ю.І. Гетьманат Павла Скоропадського як прояв консервативної

революції / Ю.І. Терещенко // Український історичний журнал. — 2008. —№ 4. —

С. 38—47.

176. Тесля Т. Релігійна політика періоду незалежного існування української держави

(1917–1920 рр.) / Т.Тесля // Історія в школі. — 2011. — № 3–4. — С. 49—54.

177. Ткаченко В. Будівництво Дніпрогесу / В.Ткаченко. // Історія України. — 2011. —

№ 5—6. — С. 36—40.

178. Турченко Ф.Г. Микола Міхновський: життя і слово. / Ф.Г. Турченко — К. : Генеза,

2006. — 320 с.

179. Укpаїнське село у 20–90 pоках XX століття: Коpоткий історико-економічний наpис

/ Л.Ю. Беpенштейн, П.П. Панченко, Ф.Х. Джос та ін.; HАH Укpаїни. Ін-т істоpії

Укpаїни. — К., 1998. — 122 с.

180. Українізація 1920–30-х років: передумови, здобутки, уроки / За ред. В.А.Смолій. —

К.: Інститут історії НАН України, 2003. — 392 с.

181. Українська революція і державність (1917–1920 рр.) / Т.А. Бевз, Д.В. Ведєнєєв, І.Л.

Гошуляк, П.С. Коріненко, В.Ф. Солдатенко. — К.: Парлам. вид-во, 1998. — 247 с.

182. Український вибір: політичні системи XX століття і пошук власної моделі

суспільного розвитку / В.Ф. Солдатенко (керівник). — К.: Парламентське вид-во,

2007. — 576 с.

183. Український історичний журнал. — 2008. — №4. (присвячений 90-річчю

гетьманату П.Скоропадського.

184. Ульяновський В. І. Церква в Українській Державі 1917–1920 рр. (доба Гетьманату

Павла Скоропадського) : навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти / В. І.

Ульяновський. – К. : Либідь, 1997. – 320 с.

185. Файзулін Я. Невідомі спогади генерал-хоружного армії УНР Юрія Тютюника / Я.

Файзулін // Український історичний збірник. — 2011. — Вип.4. — С. 290—302.

186. Файзулін Я. Перелоги Української революції: Другий Зимовий похід армії УНР. /

Я.Файзулін, В.Скальський — К.: «Видавництво ім. О.Теліги», 2008. — 40 с.

187. Харитонов В.Л. Лютнева революція в Росії — феномен світової історії ХХ ст. /

В.Л.Харитонов. // Український історичний журнал. — 2000. — № 1. — С.3—15.

188. Ченцов В.В. Політичні репресії в радянській Україні в 20-ті роки. / В. В. Ченцов;

Наук. ред. П.Т. Тронько; НАН України, Ін-т історії України. — К., 1999. — 482 с.

189. Шаповал Ю. ЧК–ГПУ–НКВД в Україні. Особи, факти, документи. / Ю.Шаповал, В.

Пристайко, В. Золотарьов — К.,1997. — 608 с.

190. Шаповал Ю.І. Україна ХХ століття: Особи та події в контексті важкої історії /

Ю.І.Шаповал. — К.: Генеза, 2001. — 560 с

191. Шитюк М. М. Південна Україна: колективізація і голод 1929–1933 років. /

М.М.Шитюк, А.М.Бахтін. — Миколаїв, 2007. — 512 с.

192. Шитюк М.М. Голодомор 1932–1933 рр. в Україні в сучасній історіографії (1986–

2009 рр.). М.М.Шитюк, К.В.Назарова. — Миколаїв, 2012. — 227 с.

193. Шитюк М.М. Еволюція репресивно-каральної системи в радянській Україні /

М.М.Шитюк. // Український історичний журнал. — 2001. — № 3. — С. 128 — 142.

194. Шитюк М.М. Масові репресії проти населення Півдня України в 20–50-ті роки ХХ

століття. / М.М.Шитюк. – К.: Тетра, 2000.

195. Шитюк М. М. Голодомори XX століття: 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947 роки /

М. М. Шитюк — К. : Геліон, 1997. — 61 с.

196. Шкварець В. П. Історіографія та історіософія голодів-людоморів на Миколаївщині»

/ В. П. Шкварець, Є. Г. Горбуров, К. Є. Горбуров. — Миколаїв, 2008. — 288 с.

197. Яневський Д. Політичні системи України 1917–1920 років: спроби творення і

причини поразки / Д. Яневський. — К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2003. — 767 с.

198. Янковська О.В. Культурне життя в Україні в період національно-демократичної

революції 1917—1920 рр. / О.В. Янковська // Український історичний журнал. —

2005. — №2. — С.105—117.

Інформаційні ресурси

www.history.org.ua. — Інститут історії України НАНУ.

www.nbuv.gov.ua. — Національна бібліотека ім.. В. Вернадського.

http://diasporiana.org.ua/istoriya/page/2/ — сайт публікацій істориків з української діаспори.

http://litopys.org.ua. — електронний збірник першоджерел та історичної літератури з

історії України.

http://exlibris.org.ua. — українська електронна бібліотека історичної, публіцистичної та

художньої літератури (представлені твори провідних українських істориків).

www.memory.gov.ua. — Український інститут національної пам'яті.

www.lnu.edu.ua/istoryky. — Інститут історичних досліджень.

www.nbuv.gov.ua. — Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського.

www.ukrhistory.narod.ru. — Українська історична бібліотека.

www.archives.gov.ua. — Державний комітет архівів України.

www.iri—ran.ru. — Інститут російської історії РАН.

http://pidruchniki.ws/istoriya. — підручники з історії України.

http://history.franko.lviv.ua/dovidnyk. — довідники з історії України.

http://unknownwar.info/—_8/. — наукові публікації та мемуари, присвячені революційним

подіям в Україні у 1917–1921 рр.