Чорноморський державний університет імені Петра Могили

СЕНЧУК ІРИНА АНАТОЛІЇВНА

УДК: 821.111–1.09“18/19”(417)В.Б.Єйтс

МІФОПОЕТИКА ВІЛЬЯМА Б. ЄЙТСА

10.01.04 – література зарубіжних країн

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Миколаїв – 2012

1

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі світової літератури Львівського національного

університету імені Івана Франка.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент

БАНДРОВСЬКА Ольга Трохимівна,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

доцент кафедри світової літератури

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

ТОРКУТ Наталія Миколаївна,

Класичний приватний університет (м. Запоріжжя),

завідувач кафедри англійської філології та зарубіжної

літератури

кандидат філологічних наук, професор

ЖЛУКТЕНКО Наталія Юріївна,

Інститут філології Київського національного університету

імені Тараса Шевченка, професор кафедри зарубіжної

літератури

Захист відбудеться “26” листопада 2012 р. о 15.00 год. на засіданні спеціалізованої

вченої ради К 38.053.04. в Чорноморському державному університеті ім. Петра

Могили (54003, м. Миколаїв, вул. 68 Десантників, 10).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Чорноморського

державного університету ім. Петра Могили за адресою: 54003, м. Миколаїв,

вул. 68 Десантників, 10.

Автореферат розісланий “23” жовтня 2012 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.О. Старшова

2

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Засвоєння і переосмислення художніх

традицій, постійний діалог історичних епох є фундаментальною рисою

загальнокультурного континууму й основою нових культурних парадигм. Розуміння

художньої культури як певної цілісності актуалізує звернення літературознавчої

науки до надбань літератури модернізму, в якій міф перетворився на стійкий

художній елемент, спосіб концептуалізації оточуючої дійсності і людської сутності.

Активізація механізмів художньої міфотворчості на зламі ХІХ–ХХ століть

відповідала суті модерністських експериментів у літературі – пошуку нових

художніх форм та творенню нової смислосфери, а також обумовила інтенсивний

розвиток міфокритичного напряму, який у ХХ столітті суттєво розширив горизонт

гуманітарних наук.

Міфотворчість і синкретизм художнього мислення, відмова від лінійно-

історичного розуміння буття й експеримент в області письма притаманні багатьом

представникам європейської літератури першої половини ХХ століття –

Дж. Джойсу, В.Б. Єйтсу, Т. Манну, Ф. Кафці, Т.С. Еліоту тощо.

У творчості провідного представника неоміфологізму ХХ століття, спадкоємця

стародавньої кельтської й англійської романтичної традицій, Нобелівського лауреата

1923 року, ірландського англомовного письменника Вільяма Б. Єйтса (1865–1939)

органічно поєднуються, забезпечуючи єдність художнього сприйняття, міф і

реальність, історія і сучасність, лірика і філософія. Творчий спадок митця, якому

характерні особливий тип художнього мислення, всеосяжність, універсальність та

цільність, складається з поезії, драматургії, прози (оповідання і притчі),

філософських есе, літературно-критичних статей, політичних промов, щоденників і

листів. Індивідуальний творчий розвиток В.Б. Єйтса, характер його поетичного

мислення важливі для сучасного літературного процесу в цілому, а масштаби

впливу на подальший розвиток літератури – зокрема поезії і драми – дозволяють

говорити про канонічність цього письменника. В.Б. Єйтс став «передтечею»

багатьох англомовних поетів ХХ століття, незважаючи на те, чи визнали вони цей

вплив, чи ні.

Міфологізація творчості, багаторівневий підтекст, автобіографічність образів,

перевтілення у символи людей і подій власного життя – це ті риси, що визначили

поетику В.Б. Єйтса. Митець наполягав на традиційній формі в поезії – на римах,

розмірах, строфах, адже прагнув упорядкованості, зразком якої були форми

традиційного європейського віршування. Проте його творчості характерне й сміливе

новаторство, відкритість до авангардних ідей і тем. Експерименти В.Б. Єйтса в

широкому діапазоні поетичних, драматичних і прозаїчних форм дозволили йому

виробити власний, оригінальний стиль, а духовні пошуки всього життя – створити

авторську оригінальну міфологію, яка бере свій початок у кельтській, античній та

біблійній міфологічних системах, ірландському фольклорі, творчості поетів-

візіонерів Блейка і Шеллі, філософії, теософії, алхімічних дослідженнях та

окультизмі. Ця міфологія, пронизана складними символами й образами, не проста

для розуміння, адже В.Б. Єйтс прагнув, щоб його концепція світу й естетичні

3

уявлення вимагали інтелектуальних і духовних зусиль. Крім того, поет мав на меті

не лише показати самобутність ірландської культури, а й вписати її в

загальноєвропейський контекст – вийти за «національні» рамки міфу і повернутися

до певних спільних загальноміфологічних парадигм, які слугують метафоричним

відображенням досвіду людства.

Перший досвід літературно-критичної рецепції феномену В.Б. Єйтса належить

Т.С. Еліоту. Закономірним кроком стали спроби визначити місце письменника у

літературному процесі та вплив на його творчість різних естетичних систем

(Н. Фрай, Р. Еллманн, Г. Блум, В. Хорольський, Р. Ґрівз). Значна частина праць

присвячена ролі фольклору в формуванні його творчої манери (монографії

М. Туенте, Б. Бремсбек тощо). Особливий дослідницький інтерес викликають

світоглядні концепції ірландського митця, зокрема його рецепція європейської й

східної філософії та різноманітних теорій міфу, а також міфопоетичний аспект його

творчості (Д. Олбрайт, Б. Аркінс, О. Косачева, К. Соболєва, А. Саруханян,

Ю. Толокнова). У другій половині ХХ ст. з’явилися літературознавчі розвідки

компаративного характеру (монографії Й. Дудек, Дж. К’юсака, Д.Дж. Чайлдса,

М.Б. Гіккмен, Л. Озера, Г. Кружкова). Велику увагу приділено драматургії Єйтса та

його ролі як творця ірландського національного театру (Д. Максвелл, В. Ряполова,

Н. Тішуніна, М. Мак Атіер). Поетичну творчість досліджено в працях Н. Ґріна,

М. Розенталя, Л. Бруннера. Твори В.Б. Єйтса як важливий чинник конструювання

ірландської літературної ідентичності проаналізовано в дослідженнях Д. Вотсона,

Е. Саїда, Д. Ллойда, І. Шульце, Ш. Діна, В. Магаффі.

Український читач знайомий з творами В.Б. Єйтса за наступними публікаціями:

перекладами окремих віршів та статтею В. Коротича («Всесвіт», №11, 1973),

збіркою поезій в перекладі О. Мокровольського, М. Стріхи, В. Коротича та

В. Коптілова (1990, передмова С. Павличко) і виданням вибраних творів (поезій і

драм), що включало Нобелівську лекцію В.Б. Єйтса (2004, серія «Лауреати

Нобелівської премії»). Літературно-критичне вивчення творчості ірландського митця

у вітчизняному літературознавстві обмежене статтями І. Мокровольської та

порівняльно-типологічними розвідками О. Блашків і Т. Шестопалової, де більший

акцент зроблений на українській літературі.

Актуальність звернення до міфопоетики В.Б. Єйтса зумовлена недостатньою

увагою вітчизняного літературознавства до творчості ірландського письменника, що

не відповідає унікальності та значущості його художньої спадщини, та відсутністю в

українському науковому дискурсі спеціальних робіт, присвячених системному

аналізу доробку В.Б. Єйтса загалом і, зокрема, дослідженню механізмів художньої

трансформації міфологічних образів та мотивів. З метою вивчення принципів

введення архаїко-міфологічних елементів та особливостей їхнього функціонування в

поетиці митця застосовано аналітичні стратегії міфокритики. Поглиблене вивчення

особливостей художнього методу В.Б. Єйтса дасть розуміння не тільки загальних

тенденцій розвитку ірландської англомовної літератури зламу ХІХ–ХХ століть, а й,

в цілому, причин звернення до міфу та закономірностей його функціонування в

літературі ХХ століття.

4

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація

виконана на кафедрі світової літератури Львівського національного університету

імені Івана Франка, узгоджена з її науковими програмами та планами й є складовою

кафедральної теми «Світова література в літературознавчому дискурсі

ХХІ сторіччя» (0111U008012). Тему дисертації погоджено на засіданні Бюро

наукової ради НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня

література» (протокол № 2 від 5 травня 2011 р.).

Метою дисертаційного дослідження є виявлення поетологічних особливостей

реалізації міфологічного дискурсу в творчості В.Б. Єйтса, формування цілісного

наукового уявлення про міфопоетику митця, яка є перехідним явищем між

романтичною і модерністською міфотворчістю. Для досягнення поставленої мети

передбачається поетапне вирішення таких завдань:

дослідити основні аспекти літературно-критичної рецепції феномену

В.Б. Єйтса в літературознавчому дискурсі ХХ – початку ХХІ століть та

означити актуальні напрями його вивчення;

визначити методологічні стратегії дослідження творчості В.Б. Єйтса;

дослідити філософсько-світоглядну концепцію В.Б. Єйтса та її вплив на

художню творчість письменника;

проаналізувати систему антиномій як структурно- і смислотворчу домінанту

поезії В.Б. Єйтса;

вивчити особливості функціонування кельтського міфу в поетиці В.Б. Єйтса

як джерела міфологічних символів та вияву національної позиції митця;

проаналізувати концепцію героя В.Б. Єйтса на прикладі циклу п’єс про

Кухуліна;

дослідити змістову та структуротвірну функції міфологічних сюжетів та

образів у драматургії ірландського митця.

Об’єктом дослідження обрано філософсько-міфологічний трактат В.Б. Єйтса

«Візія» («A Vision»), його есеїстику (літературно-критичні статті, працю «Per Amica

Silentia Lunae», автобіографічні нариси), лірику різних періодів та драматичну

поему «Мандри Ойсіна» («The Wanderings of Oisin»), а також п’єси «Графиня

Кетлін» («The Countess Cathleen»), «Земля потаємних бажань» («The Land of Heart’s

Desire»), «Дейрдре» («Deirdre»), «На Бейловім березі» («On Baile’s Strand»), «Коло

яструбиного джерела» («At the Hawk’s Well»), «Смерть Кухуліна» («The Death of

Cuchulain»), «Голгофа» («Calvary»), «Воскресіння» («The Resurrection»).

Предметом дослідження є міфопоетичний дискурс та закономірності його

функціонування в творах В.Б. Єйтса на рівні сюжетно-структурної організації та

образно-символічної оповідної моделі. Під «міфопоетикою В.Б. Єйтса» розуміємо

творчу систему митця, якій властиве художньо вмотивоване звернення до

традиційних міфологічних схем, сюжетно-образних систем і поетики міфу та обряду

(реміфологізація), а також створення неоміфологічних текстів як результат

міфологізації сучасної дійсності (міфотворчість). Дослідження міфопоетичного

аспекту творчості В.Б. Єйтса, таким чином, передбачає аналіз міфологічних елементів

та їхніх функцій у формуванні текстової цілісності творів.

5

Методи дослідження. Для досягнення поставлених завдань використано

комплексний методологічний підхід, що враховує специфічний предмет дослідження.

Визначальними для методології дисертації є психоаналітичний, архетипний і

міфопоетичний підходи, що становлять основу сучасної міфокритики. З огляду на

специфіку культурно-історичного процесу в Ірландії зламу ХІХ–ХХ століть та ролі

В.Б. Єйтса як організатора й активного учасника «Ірландського літературного

відродження» продуктивним є застосування положень постколоніальної теорії, а

також культурно-історичного методу. Допоміжними в інтерпретації художнього

тексту є структурний, наративний, типологічний методи, методологія

інтертекстуального аналізу, техніка уважного читання (close reading).

Теоретико-методологічну основу дисертації складають дослідження з

вивчення міфу як культурного й філософського явища М. Еліаде, О. Лосєва, К. Леві-

Стросса, К. Хюбнера та праці з поетики міфу і міфологізму в літературі

Є. Мелетинського, Н. Фрая, В. Проппа, Ю. Лотмана, О. Фрейденберґ, А. Нямцу,

О. Киченка, Г. Драненко тощо. При аналізі міфо-ритуального підтексту творів Єйтса

головними теоретичними орієнтирами стали дослідження Дж. Фрейзера, теорія

архетипів К.Ґ. Юнґа, концепція «мономіфу» Дж. Кемпбела, стратегії міфокритики

Н. Фрая. Підґрунтям аналізу міфосвідомості слугують ідеї Ф. Ніцше. Теоретичну

основу прочитання Єйтса як постколоніального поета складають дослідження

Е. Саїда, Ґ. Співак, Г. Бгабги, Д. Кіберда тощо. Концептуальне значення в

осмисленні доробку В.Б. Єйтса мають дослідження Г. Блума, Р. Еллманна,

Д. Олбрайта, М.Л. Розенталя, Б. Аркінса тощо. Також враховано погляди

українських учених Д. Затонського, Д. Наливайка, Т. Гундорової, Т. Денисової,

Н. Жлуктенко на природу модернізму.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що у ній вперше в українському

літературознавстві комплексно та системно досліджено творчий доробок В.Б. Єйтса

в контексті розвитку міфопоетичного дискурсу ХХ століття. Вперше докладно

розглянуто механізми впливу міфо-фольклорної традиції на формування тематики,

системи стійких символів і художніх образів у поетичній і драматичній творчості

ірландського митця, а також досліджено його есеїстику і трактат «Візія», які

розкривають філософські засади світосприйняття письменника та його

міфопоетичну концепцію. Крім того, зважаючи на неоднозначність Єйтса як

представника англо-ірландської протестантської традиції й одночасно однієї з

ключових постатей процесу культурної деколонізації та формування ірландської

ідентичності, в дисертації поєднано методологічні парадигми міфокритики та

положення постколоніальної теорії.

Практичне значення дисертації полягає в можливості використання її

результатів для подальшого вивчення поетики Вільяма Б. Єйтса та загальних

тенденцій розвитку міфологічного мистецтва ХХ століття. Матеріали дослідження

можуть прислужитися в розробці лекційних курсів з історії світової літератури

ХХ століття, спецкурсів із проблем ірландської англомовної літератури та

функціонування міфу в літературі ХХ століття.

Особистий внесок. Дисертаційна робота та статті за темою дисертаційного

дослідження є результатом самостійної роботи дисертантки. Аналіз окремих віршів

6

В.Б. Єйтса, трактату «Візія», драматичної поеми «Мандри Ойсіна», а також п’єс

«Дейрдре», «Смерть Кухуліна», «Голгофа», «Воскресіння» в українському

літературознавстві здійснено вперше.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були

апробовані на 11 конференціях, з яких 6 міжнародні: звітні конференції працівників

ЛНУ ім. І. Франка, Львів 2008–2012 рр., IV, V, VI, VІI Міжнародні Чичерінські

читання, ЛНУ ім. І. Франка, 1999 р., 2004 р., 2009 р., 2011 р., Міжнародна наукова

конференція «Поетика містичного», ЧНУ ім. Ю. Федьковича, 2010 р.,

ХІ Міжнародна наукова конференція молодих учених, Інститут літератури

ім. Т.Г. Шевченка НАН України, 2011 р.

Структура дисертації зумовлена логікою вивчення поставленої проблеми.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних

джерел (266 позицій) та додатків. Загальний обсяг дисертації 255 сторінок, з них –

204 сторінки основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено предмет,

об’єкт, мету, завдання і теоретико-методологічну базу дослідження, окреслено

наукову новизну і практичне значення роботи, наведено дані про апробацію

основних положень дисертації.

У першому розділі дисертації – «Реактуалізація міфу в творчості Вільяма

Б. Єйтса: теоретичні й методологічні аспекти дослідження» – викладено

теоретичні засади та методологічні стратегії дослідження міфопоетики В.Б. Єйтса,

визначено ключові для дисертації терміни, а також окреслено головні вектори

вивчення та рівень дослідженості творчого спадку ірландського митця. У підрозділі

1.1 «Інтерпретація сутності міфу в сучасній гуманітарній науці» на основі

аналізу різних концепцій – ритуалістичної, символічної, функціональної,

соціологічної, психоаналітичної, структурної – означено контури розуміння сутності

міфу науковою думкою ХХ ст. і наголошено на важливості осмислення його ролі в

свідомості індивіда та в розвитку соціокультурної системи. Міф розглянутий як

репрезентація і тлумачення певного усталеного вищого порядку речей,

встановленого з огляду на їх першопочаток («архе» за К. Хюбнером), як такий, що

має універсальний, позачасовий характер та екзистенційну значущість для людини.

Звернення до міфу актуалізує думку про значення попереднього досвіду

(«колективного несвідомого») для кожної людини, яка у сновидіннях або в

афективних станах здатна продукувати архетипові моделі й розуміти стародавні

міфи та символи (К.Ґ. Юнґ).

У сучасному науковому дискурсі універсальний характер сутності міфу як

феномену людської цілісності, що поєднує космоцентричні, соціоцентричні й

антропоцентричні уявлення, вивчається з позицій етнології, фольклористики,

літератури, філософії, соціології, культурології. Особливу увагу в дисертації

зосереджено на теоретичному континуумі, який вплинув на відродження міфу в

художній системі ХІХ–ХХ століть і творчості В.Б. Єйтса зокрема. Концептуальне

значення в осмисленні процесу реактуалізації міфу для літератури і філософії ХХ ст.

7

має «філософія життя», насамперед, ідеї Ф. Ніцше про міф як вічну позачасову живу

сутність і про важливість міфотворчості як необхідного засобу оновлення культури

та образного мислення.

Потік реміфологізації в літературі обумовив появу досліджень, які розглядають

теоретичні, історико-літературні та інтертекстуальні аспекти трансформації

традиційних образів і мотивів. В працях О. Лосєва, Н. Фрая, О. Фрейденберґ, У. Еко,

Ю. Лотмана, Є. Мелетинського, А. Нямцу та інших з різних наукових позицій

(лінгвістичних, фольклористичних, культурологічних) уточнюються питання семантики

міфу, міфологічного культурного концепту, взаємовпливу та взаємопроникнення

міфології і літератури та розробляються методологічні стратегії вивчення

функціонування міфопоетичних моделей в індивідуальній творчості.

У підрозділі 1.2 «Міф у художній системі модернізму» окреслено специфіку та

функції художнього міфологізму в літературі модернізму. Письменникам-

модерністам початку ХХ ст. характерний принципово новий тип художньої

міфотворчості, який ґрунтується на уявленні про співприсутність Хаосу і Порядку в

цілісній картині світу, про міфологічне моделювання історії та сучасності і якому

відповідає множина поетик міфологізування (Дж. Джойс, В.Б. Єйтс, Т.С. Еліот,

Ф. Кафка, Т. Манн, В. Фолкнер, Ж. Ануй тощо). У художній системі модернізму міф

стає структурною основою художнього твору та метамовою літератури, за

допомогою якої письменник намагається пояснити сучасність. Міф організовує

літературний простір на семантичному і формальному рівнях. Особливостями

міфопоетичного письма модерністів є спроба реконструкції певних універсальних

світоглядних позицій, що укорінені в позачасовому побутуванні міфу, циклічний

принцип організації сюжету, заперечення категорій початку і кінця, структурування

тексту за допомогою бінарних опозицій, інтерпретація і трансформація

традиційного сюжету в авторському тексті (реміфологізація), реактуалізація

семантики міфологеми дороги, творення авторської системи міфологем,

геометрична символізація, принцип двійництва персонажів, притчевість,

інтертекстуальність та паратекстуальність (Ж. Женетт). Процес реміфологізації не

завершений: елементи створеної в літературі модернізму міфологічної поетики

залишаються творчо продуктивними на зламі ХХ–ХХІ століть, у добу

постмодернізму.

Підрозділ 1.3 «Міфологічна критика і постколоніальна теорія як

методологічна основа дослідження» присвячений аналізу методологічних підходів

до вивчення творчих взаємин міфу і літератури. У ньому обґрунтовано актуальність

застосування методологічних стратегій міфокритики та постколоніальної критики

до вивчення творчості В.Б. Єйтса.

Художній світ ірландського митця виявляє глибоке авторське знання різних

світових міфологічних систем, поєднання елементів кельтської, античної, біблійної,

східної міфологій. Визначальна для дослідження теза про те, що міфологічні

структури є продуктивними для творчості В.Б. Єйтса, робить доцільним

використання в їхньому аналізі міфокритичної методології. Застосування

психоаналітичного, архетипного і міфопоетичного підходів дає змогу провести

аналіз принципів введення архаїко-міфологічних елементів та особливостей їхнього

8

функціонування в творчості Єйтса, а також простежити їхню ґенезу. Проте вивчення

поетики ірландського митця літературною критикою виявляє неоднозначність

літературного феномену Єйтса як спадкоємця кількох культурних традицій –

англійської, англо-ірландської, ґельської, жодна з яких не є визначальною й

однорідною. Його поетичний світ рівною мірою виявляє схожість і з сучасними йому

англійськими митцями, і з англомовними письменниками постколоніального світу, а

його діяльність тісно пов’язана з процесом культурної деколонізації, що мав

вирішальне значення у національно-визвольному русі в Ірландії зламу ХІХ–ХХ

століть. Тому вивчення своєрідності творчого методу Єйтса можливе лише за умови

врахування історичного, культурного й політичного контексту Ірландії, витвореного

її постколоніальним статусом.

Таким чином, пріоритетними концепціями для дослідження міфопоетики Єйтса

визначено: (1) ритуалізм Дж. Фрейзера, чиї студії з сутності й практики міфу і

ритуалу доводять, що основу будь-яких художніх творів визначають обряди ініціації

та календарні обряди, а принцип систематизації різнорідних культів та обрядів на

основі єдиного магічного обряду або тексту Священного писання може бути

застосований для дослідження літературного міфологізму – структурування тексту

за допомогою систематизації міфологічних лейтмотивів; (2) теорію архетипів

К.Ґ. Юнґа, які він розумів як «успадковані форми», закладені в структурі психіки, і

складові елементи міфів, які відображають глибинну сутність людської природи, що

дає змогу виявити механізми Єйтсового міфотворення та зрозуміти його тяжіння до

міфологізації; (3) складові «мономіфу» Дж. Кемпбела, які, як і теорія індивідуації

Юнґа, є продуктивними в оцінці Єйтсової концепції героя; (4) стратегії архетипної

міфокритики Н. Фрая, який вважав процес міфотворення тотожним розбудові

автором певної символічної картини світу та пропонував вивчати семантичний і

структурний аспекти тексту крізь архетипні уявлення і міфологеми;

(5) інтерпретацію сакрального (міфічного) часу М. Еліаде; (6) концепцію

«національної ідентичності» Е. Сміта та постколоніальну теорію (Е. Саїд, Г. Бгабга,

Д. Ллойд, Д. Кіберд), які пропонують методологічні парадигми прочитання

творчості Єйтса як частини постколоніального художнього дискурсу.

В підсумку сформульовано систему ключових для дисертації понять, а саме

«архетип», який вживаємо у значенні «прообразів універсальних міфологічних

мотивів і сюжетів, формованих у сфері «колективного несвідомого» й реалізованих

у міфотворчості» (Є. Мелетинський), а також «первинних образів уявлень про світ

та структуруючих свідомість основ» (І. Зварич); «міф», який тлумачимо як вічне

джерело літератури та сутність словесного мистецтва і як структурну модель

художнього твору (за Н. Фраєм); «міфологема», яку розуміємо як структурну

одиницю міфу, «мотив, заснований на міфологічній архаїці та інтелектуалізований у

відповідності до обраної автором моделі мікрокосму твору», що «залучає до

усвідомлення універсальних парадигм та уявлень, зрозумілих для кожної людини»

(Т. Бовсунівська). Вихідним моментом дослідження слугує теза про спільність

феноменів міфу і мистецтва (літератури) як певних форм екзистенційного досвіду,

які мають символічний характер і витоки в колективному несвідомому.

9

Підрозділ 1.4 «Творчий доробок В.Б. Єйтса у літературознавчих

дослідженнях ХХ – початку ХХІ століть» присвячений рецепції творчості

В.Б. Єйтса в зарубіжному та вітчизняному літературознавстві ХХ –

початку ХХІ століть. Здійснена систематизація наукових праць дає підстави

стверджувати, що літературно-критичний доробок, присвячений життю і творчості

письменника, різноманітний за тематикою та напрямами дослідницької думки: це

вивчення творчої спадщини в цілому; аналіз та інтерпретація окремих творів,

образів, мотивів; дослідження проблеми жанрових особливостей та мовної картини

світу митця. Засвоєння творчих досягнень Єйтса на концептуальному рівні розпочалося з

праць Р. Еллманна, Дж.Ю. Антереккера, Н. Фрая, Г. Блума та А.Н. Джефферса, в

яких закладено «фундамент» літературознавчого вивчення його художнього спадку.

Актуальним є питання осмислення феномену Єйтса в контексті літератури

модернізму (Р. Ґрівз, Д. Олбрайт, Д.Дж. Чайлдс, М.Б. Гіккмен, В.М. Белл тощо).

Підставами для цього є зміна світоглядних позицій ірландського письменника в

перші десятиліття ХХ ст., міфотворчість та окремі формальні аспекти його віршів

20–30-х рр. ХХ ст., що виявляють схожість з поезією сюрреалізму та вортисизму.

Однак сам поет визначав себе як пізнього романтика, продовжувача романтичної

традиції В. Блейка і П.Б. Шеллі. Важливою для дослідження є позиція тих вчених,

які вважають, що, постійно перебуваючи в процесі роботи над ранніми варіантами

своїх творів у відповідності з новими естетичними і світоглядними позиціями, Єйтс

керувався бажанням створити поетичне ціле, яке б відобразило його прагнення до

ідеалу та єдності сприйняття його творчого доробку.

Особливий інтерес літературознавців викликає Єйтсова концепція буття: його

рецепція європейської й східної філософії (платонізм і неоплатонізм, теософія,

Кабала, праці Е. Сведенборґа та Я. Беме), авторські пошуки містичних коренів

світової культури, трактування поняття «Світова душа», зацікавлення езотеричною

традицією та різноманітними теоріями міфу, систематизовані в трактаті «Візія»

(студії Н. Фрая, П. Юра, Д. Олбрайта, Б. Аркінса, О. Косачевої, А. Саруханян,

Ю. Толокнової, М. Гарпер, І. Мокровольської), а також ірландська міфо-фольклорна

традиція як першочергове джерело образності в творах митця та її роль у

формуванні його творчої манери (М. Туенте, Б. Бремсбек, Дж. Петіка).

Неоднозначність постаті Єйтса породжує численні інтерпретації його

творчості: від акценту на художній довершеності, образній різноманітності та

естетичній цінності його поезії до проголошення сучасними постколоніальними

критиками третього світу одним із постколоніальних революціонерів та «поетом

деколонізації» (Е. Саїд). Зважаючи на діяльність Єйтса як організатора та активного

учасника руху «Кельтське відродження», а також його особливу роль у формуванні

нової національної культурної парадигми, закономірною є поява низки досліджень,

які розглядають творчість письменника як важливий чинник творення ірландської

ідентичності (Дж. Вотсон, Д. Ллойд, Д. Кіберд, Ш. Дін, Ю. О’Браєн).

Різноплановість оцінок Єйтса підтверджують масштабність цього літературного

феномену і накреслюють перспективи подальших досліджень, а цільність, до якої

він прагнув у своїй творчості, вимагає комплексного підходу до вивчення його

10

художньої спадщини – поезії, драматургії і прози. Аналіз літературно-критичної

рецепції творчості митця дає підстави стверджувати, що актуальними на сучасному

етапі є чотири вектори вивчення його спадщини: (1) дослідження естетичних засад і

світоглядних позицій письменника в контексті розвитку мистецтва модернізму;

(2) аналіз драматичної спадщини Єйтса, значення його театральних новацій для

подальшого розвитку драми і театру ХХ ст.; (3) дослідження його творів з позицій

постколоніальної критики з акцентом на політичному контексті; (4) аналіз

міфопоетичного аспекту творчості Єйтса, його авторської «міфопоетичної системи».

У другому розділі дисертації – «Філософсько-естетичні принципи творчості

Вільяма Б. Єйтса» – досліджено світоглядні та естетичні засади творчості Єйтса,

організуючим компонентом художнього світу якого на рівні поетики й семантики є

міф, а його складовою – символ. Об’єктом дослідження цього розділу є художні

твори письменника (вірші та драми), його літературно-критичні статті,

автобіографічні праці, філософські есе та трактат «Візія».

Підрозділ 2.1 «Ірландія в міфопоетичній картині світу В.Б. Єйтса»

присвячений аналізу особливостей функціонування кельтської міфо-фольклорної

традиції в поетиці Єйтса та виокремленню в його художніх текстах мотивів

етнонаціонального буття, які оприявнюють структури протистояння англійському

колоніалізмові та творення ірландської ідентичності.

2.1.1 «Проблема ірландської ідентичності: В.Б. Єйтс як «поет

деколонізації»». Важливим етапом деколонізаційного процесу в Ірландії 90-х рр.

ХІХ ст. стала потужна спроба культурного опору імперському підпорядкуванню,

основу якого склала активна діяльність руху «Ірландське відродження».

Намагаючись протистояти впливу Англії та її культури, представники руху своїм

ідеалом обрали героїчне минуле Ірландії. Кельтський міф як втілення первісної

історичної основи буття ірландців, їхньої «історичної пам’яті» (Е. Сміт) став для них

певною інтегруючою моделлю, засобом консолідації нації, важливою структурною

складовою національної ідентичності як значущої і стійкої системи уявлень.

В.Б. Єйтс виступив одним із ініціаторів та найактивніших учасників руху. В своїй

творчості він створив багатоаспектний ідеообраз Ірландії, важливими складовими

якого є архетипні національні образи: герої кельтської міфології (Кухулін, Ойсін,

Ферґус, король Ґолл) та «живі образи» історичного й побутового характеру, які

акумулюють етноісторичний зміст, набуваючи у поезії символічного характеру (як,

наприклад, коннемарський «рибалка» – безіменна людина з народу, яка є носієм

культурних норм і цінностей). Відтак «кельтизм» Єйтса представив альтернативну

парадигму ірландськості, а кельтський героїзм у його художніх творах став

«топосом ідентичності» (Ю. О’Браєн). Створений письменником героїчний образ

Кухуліна втілював ідею ірландської ідентичності. У п’єсах «На Бейловім березі»,

«Коло яструбиного джерела», «Смерть Кухуліна» він постає останнім

представником героїчного світу минулого, в якому гармонійно поєднані фізичні і

духовні начала: мужній і спритний воїн, чоловік і поет, Кухулін наділений даром

уяви, любов’ю до природи – рисами, притаманними, за Єйтсом, ірландському

характеру та культурі в цілому. Трансформовані уявою письменника міфи про

легендарного воїна Кухуліна є виявом ностальгійного почуття за втраченою

11

героїчною Ірландією та спробою через різні епізоди міфу поетично осмислити

важливі віхи ірландської історії.

Ще одним аргументом на підтвердження того, що Єйтс – «поет деколонізації»,

є тяжіння його віршів до надзвичайно точного зображення географії ірландських

краєвидів як формотворчого елементу національної ідентичності. Проте метою

поета був не ірландський пейзаж, а зоровий спомин про нього. Відтак образи

Ірландії виростають до рівня символу, здобувають функцію мнемонічного знаку, що

сконцентровує пам’ять про буття спільноти. З позиції постколоніальної теорії

візуалізація топосу є спробою літературного віднайдення рідної землі, її вивільнення

з-під імперської влади. Проте оспівування ірландських ландшафтів у ранній ліриці

Єйтса (збірки «Розпуття», «Троянда», «В семи лісах») – це більше ніж спроба

віднайти й відновити «географічну ідентичність» ірландців, це відродження

ірландської бардової традиції, яка передувала англійським впливам. Вірш

«Украдене дитя» (збірка «Розпуття») – приклад авторського географічного й

культурного віднайдення рідного краю. Просторова організація художньої

реальності є витвореною на основі ірландського повір’я і містить згадки назв

місцевостей та описи ірландських краєвидів. Прикметно, що всі ці місцевості

знаходяться поблизу міста Слайґо, «малої батьківщини» поета, яка стимулювала

творчу уяву Єйтса.

Хоча дослідники Єйтса здебільшого акцентують увагу на ліричній складовій

його творів, незаперечним є факт, що створена письменником художня концепція

світу відобразила історично конкретні норми ірландської дійсності, а також містила

філософські та соціально-політичні дискусії того часу й оцінку окремих політичних

подій, знакових для історії Ірландії. Проблема буття ірландської нації та політичної

ситуації в країні визначає тематику його віршів «Шістнадцятеро розстріляних»,

«Вересень 1913-го», «Політичному в’язню», «Великдень 1916-го», «Роздуми під час

громадянської війни», «Тисяча дев’ятсот дев’ятнадцятий». Модель буття

конструюється в них на основі пережитого та побаченого самим поетом, який

намагається віднайти своє місце у вирі історичних подій, що мали місце в Ірландії

початку ХХ ст. (звідси домінування «я» поета, а не розповіді про події). Неможливо

відділити життя і творчість Єйтса від культурної й історичної матриці, в якій він

існував. Його художні твори стали важливим етапом деколонізаційного процесу в

Ірландії: вони сприяли трансформації соціальної свідомості, а також ствердженню

новосформованої ірландської ідентичності та художнім втіленням її просторової

(актуалізувавши життєве середовище землі), політичної (художньо узагальнивши

ключові моменти історії Ірландії) та міфологічної (завдяки зверненню до образів

кельтської міфології) складових.

2.1.2 «Кельтський елемент у поетиці В.Б. Єйтса». Незаперечною є також

смисло- й структуротворча роль кельтської міфо-фольклорної традиції у творчості

ірландського письменника як джерела художньо-міфологічної свідомості автора.

Вже в ранній драматичній поемі В.Б. Єйтса «Мандри Ойсіна» виявляється головна

особливість його художнього методу: він не переповідає, а художньо трансформує

традиційний міфологічний сюжет, вплітає в оповідь мотиви з інших міфологічних

джерел, що відповідали світоглядним концепціям поета. На відміну від

12

традиційного міфу герой Єйтса відвідує три острови, які репрезентують три різні

моделі буття. Крім того, його поема не вичерпується розповіддю про перебування

героя фенійського циклу у потойбічному світі, а, як обрамлення центрального

сюжету, поет використовує діалоги Ойсіна і св. Патріка, що символізують діалог

між дохристиянським кельтським світом богів і героїв, «поетичним міфом»

(Г. Блум) та християнським світом, персоніфікованим напівлегендарним святим.

Поема «Мандри Ойсіна» вказує на те, що її автор не трактував процес християнізації

Ірландії однозначно позитивно, вбачаючи у ньому кінець героїчної епохи кельтів.

Для Єйтса кельтська міфологія й ірландський фольклор були тим етногенетичним

міфом, який, апелюючи до минулого, фактично вибудовував позаісторичну схему,

представляючи ірландців незмінною цілісністю, незалежно від того, якою мовою

вони говорили – англійською чи ґельською. Його інтерпретація ірландського

фольклору є, за суттю, романтичним оспівуванням національної самобутності:

національне стає тотожним ідеальному, автентичному.

У підрозділі 2.2 ««Візія» як філософська система і метафізична основа

поетичної творчості В.Б. Єйтса» на основі есеїстики і трактату «Візія» окреслено

філософські основи та світоглядні уявлення В.Б. Єйтса, що формують єдиний із

філософською думкою зламу ХІХ–ХХ століть вектор розвитку. Особливу увагу

зосереджено на ідеї «вічного повернення» та проблемі дуалістичної природи буття.

Єйтс був, перш за все, поетом, драматургом і есеїстом, проте його підсумкова праця

«Візія» (1925, 1937) відтворює його філософсько-поетичну, міфологічну систему, в

якій переплелися поезія, містика і філософське знання.

2.2.1 «Ідея «вічного повернення» як основа циклічної парадигми буття».

Доведено, що Єйтс уважав принцип циклічності визначальним фактором у

трактуванні категорії часу і буття. Його головний постулат: всяка еволюція –

людського життя, душі, світової історії – йде по колу. Коло є поляризованим: зліва –

об’єктивне або первинне начало (все колективне, що передбачає розчинення

індивідуума в чомусь більшому за нього – природі, суспільстві, Богові), справа –

суб’єктивне або анти-начало (те, що передбачає диференціацію індивідуума як

особистості). «Велике Колесо» буття Єйтс ділить на 28 рівних сегментів, які

відповідають 28 фазам Місяця. За зразком об’єднання понять руху історії і фаз

місяця митець розробляє свою солярну міфологію часу, поетичним роз’ясненням

якої у «Візії» слугує вірш «Фази місяця». Оперуючи астрологічними поняттями і

категоріями, Єйтс розробляє циклічну модель розвитку, геометричним символом

якої стають «триби» (the gyres) – дві спіралі, які йдуть по поверхні двох вставлених

один в одного конусів, що обертаються у протилежних напрямках. Фігура

подвійного конуса, за Єйтсом, символізує не тільки циклічність, а й об’єктивність і

суб’єктивність світу, тобто його бінарність і представляє трансцендентні, архетипові

діаграми. Це поняття художньо концептуалізується в його поезії: «спіраль» як

символ життя, символ руху («Триби», «Плавання до Візантії»); «гвинтові сходи» як

символ історичних і культурних циклів, культурної спадкоємності і наявності певної

культурної константи («Кров і Місяць»); «колесо» («коло») як символ не лише

індивідуального життя (рух від народження до смерті), а й цілісності буття

(«Коло»), символ Вічності («Серед школярів»).

13

2.2.2 «Проблема дуалістичної природи особистості й буття».

Визначальними у «Візії» є також діалектичний погляд на світ та ствердження ідеї

єдності і боротьби протилежностей, що мають блейківські й ніцшеанівські корені.

Як і В. Блейк, Єйтс уважав, що протилежності забезпечують життєву силу всесвіту:

без динамічного конфлікту протилежностей неможливе життя. Особливої уваги

заслуговує й розроблене у трактаті поняття «маски». Таким чином, «Візія» – це

Єйтсова «система мислення», що зв’язує всі теми і мотиви його творчості в єдиний

універсум. Праця складає і конкретизує метафізичну основу й образну систему його

поезії 20–30-х рр. ХХ ст., без якої єйтсівська філософська система не набула б

цільності і довершеності сприйняття.

У підрозділі 2.3 «Антиномії як смислотворчі концепти лірики В.Б. Єйтса»

проаналізовано фігури зіставлення опозиційних понять та образів як характерну

рису поетики Єйтса та осмислено наскрізну в його ліриці проблему дуальності буття

через систему взаємоформуючих дихотомій. Будучи одним із виражальних засобів

поетичної мови, антиномії беруть безпосередню участь у творенні художнього

смислу. Особливу роль відіграють антиномії, в основі яких протиставлення таких

понять, як життя і смерть, гармонія і хаос, прекрасне і жахливе, вічне і тимчасове,

ідеальне і реальне (поетичне і прозаїчне), емоції і розум. Вони набувають яскравої

емоційно-оцінюючої значеннєвості й виконують текстоорганізуючу роль, слугують

втіленням авторської інтенції. Цю постійну дуальність закладено не тільки в

загальній композиції чи в тематичній структурі поезій, а й в назвах, утворених

контрастним зіставленням. Крім того, в Єйтсовій моделі світу фундаментальне

значення мають антиномії, що на рівні історико-літературного контексту

реалізуються як опозиції митця й оточуючої дійсності, мистецтва й природи,

літературного канону (традиції) й сучасного письменства, а на рівні соціо-

культурного дискурсу – як опозиції Ірландії й Англії, Ірландії легендарної й Ірландії

сучасної. Тобто принцип бінарності є не тільки структурно- і смислотворчою

домінантою художнього методу Єйтса, а й своєрідним висловленням художньої

національної самосвідомості письменника, більшість творів якого звернені до

минулого й сьогодення Ірландії. Аналіз Єйтсового світу в рамках антиномій дає

змогу систематизувати авторську художню логіку, яка залучає низку міфологічних,

психологічних, естетичних, філософсько-онтологічних факторів. Семантична й

структурна полярність визначають, зокрема, вірші зі збірки «Вежа» (1928) – «Леда і

лебідь», «Роздуми під час громадянської війни», «Плавання до Візантії», які

представляють характерні для пізньої творчості поета три модуси письма:

міфологічний, історичний, філософський. Здійснений у підрозділі аналіз доводить,

що в поетиці творчості Єйтса бінарним опозиціям належить центральне місце поряд

з іншими засобами творення образності, вони є основою сконструйованої поетом

моделі світу, художньою ілюстрацією ідеї діалектичності досвіду як такого.

Третій розділ дисертації – «Поетикальні трансформації міфу в драматургії

Вільяма Б. Єйтса» – присвячений аналізу поетики міфологічних драм Єйтса, в яких

поєднано ірландський фольклор, кельтську міфологію, ритуал, античний міф і

біблійні легенди. Досліджено способи художнього засвоєння і трансформації міфу й

обряду, а також виявлено внутрішні архетипні моделі, модифіковані творчою

14

свідомістю митця й утілені в сюжетних та образних формах його драм. Показано, як

естетичні погляди Єйтса обумовили вибір засобів аргументації, способів втілення

ідеї в тексті і жанрових форм. Виступаючи за синтетичний театр, що поєднує

поезію, танець і музику, митець створив поетичну філософську драму, засновану на

типах-міфологемах.

У підрозділі 3.1 «Особливості функціонування міфу в ранніх драмах

В.Б. Єйтса» окреслено процес реконструкції міфо-фольклорних сюжетів у п’єсах

«Графиня Кетлін», «Земля потаємних бажань», «Дейрдре» з метою виявлення в них

міфоритуального підтексту. Доведено, що їхні сюжетно-образні колізії, зорієнтовані

на фольклорне джерело, побудовані за принципом трансформації фольклорного

матеріалу: ущільнення тексту за рахунок символізації і ліризації оповіді (введення

музики і пісень), зміщення акцентів із зовнішньої на внутрішню дію (емоційний

стан героя), розширення або обмеження дійових осіб. Автор розбудовує фольклорну

модель світу за допомогою міфологічних алюзій, що поглиблюють вертикаль

смислів додатковою образністю, основу якої складає опозиція тимчасове/вічне,

буденне/таємниче. Для художнього світу Єйтса надзвичайно важливою є укорінена

в кельтській традиції опозиція смертності і безсмертя, яка на рівні сюжету

реалізується через розгортання конфлікту між буденним світом людей (смертних) та

іншосвітом сідів (безсмертних).

3.1.1 «Роль фольклорних елементів у структурі драм «Графиня Кетлін» та

«Земля потаємних бажань»». Використання В.Б. Єйтсом структурно-семантичних

особливостей міфо-фольклорного дискурсу дозволило йому звернутися до

генетичної прапам’яті, що виражає народну мудрість, до загальнолюдських

цінностей та особливостей світогляду ірландців, яким властиве переплетіння

християнських категорій і поганських вірувань. Крім того, характерні Єйтсу на

ранньому етапі творчості запозичення – переробка фольклорного матеріалу та

міфологічні алюзії – виявляють здатність функціонувати в його драмах не

фрагментарно, а як тематично значущий у структурі оповіді елемент. Типову

фольклорну оповідь про продаж душі («Графиня Кетлін») або про зіткнення людини

з потойбічним світом («Земля потаємних бажань») Єйтс у ранніх драмах ускладнює

за допомогою психологічного мотивування вчинків дійових осіб. Отже, особливості

поетики його ранніх драм виникають із взаємодії образів народної культури й

власних світоглядних уявлень автора.

3.1.2 «Драма «Дейрдре»: міфопоетичні особливості оповідної моделі».

Аналіз поетики драми «Дейрдре» дає підстави стверджувати, що відбувається

поступовий відхід від властивого на ранньому етапі творчості «цитатного»

використання міфу, тобто використання вже існуючого міфологічного сюжету як

своєрідного «претексту». Драматург нівелює зовнішню подієвість задля повноти

відтворення емоційного досвіду, виявлення первісних основ людської душі.

Наскрізні в творчості В.Б. Єйтса мотиви кохання і смерті, втілені в конкретні

значення й образи та структурно-змістові одиниці, виконують у трагедії функцію

сюжетних ходів, визначають композицію твору та обумовлюють у ньому наратив.

Крім того, міфологічні герої у драмі – це символи, персоніфікації різних начал

людської особистості, носії різних світоглядів. Відтак, з ідейного та естетичного

15

погляду результатом здійсненої Єйтсом літературної обробки міфологічного

матеріалу є авторський текст, тобто самостійний твір на міфологічний сюжет, в

якому автор використовує окремі міфологічні концепти, образи, мотиви для

розбудови власної онтологічної моделі.

У підрозділі 3.2 ««Теза», «антитеза», «синтез» як міфопоетичні категорії

осмислення еволюції героя: триптих про Кухуліна» проаналізовано розроблену

Єйтсом модель героїчного міфу. На відміну від ірландських легенд, які окреслюють

лише загальну хронологію існування Кухуліна, в центрі трьох обраних для аналізу

п’єс Єйтса – «Коло яструбиного джерела», «На Бейловім березі», «Смерть

Кухуліна» – життя героя уладського циклу постає в його трагічних кульмінаціях,

відповідаючи парадигмі «квесту», і вибудовується за правилами тріади: теза –

антитеза – синтез, що слугує архетипом цілісності. Через ці міфопоетичні категорії,

що маркують три фази існування, з’ясовано та осмислено еволюцію Єйтсового

героя, який наділений особливою хронотопічною цінністю, адже слугує кельтською

персоніфікацією архетипу героя. Звертаючись до міфу про Кухуліна, Єйтс творить

власного героя, на прикладі окремих віх життя якого з’ясовує внутрішні джерела

руху й розвитку особистості: осмислення свого «я» – теза – «Коло яструбиного

джерела»; внутрішня роздвоєність «я» через несумісність індивідуалістських

устремлінь із загальними законами буття зовнішнього світу (соціуму) – антитеза –

«На Бейловім березі»; гармонізація «я», буття у вічності – синтез – «Смерть

Кухуліна». Єйтс творить авторський міф про Кухуліна, у центрі якого індивідуум, а

його центральний конфлікт – це внутрішній конфлікт особистості.

Загальна схема п’єс про Кухуліна, що конструюються відповідно до різних

ступенів процесу індивідуації (К.Ґ. Юнґ), дає можливість як архетипного

трактування самого образу Кухуліна (втілення архетипу героя), так і розгляду цих

драм у зв’язку з архетипом сезонності, беручи за основу синхронізацію віх розвитку

людини зі зміною пір року («природним процесом індивідуації», за К.Ґ. Юнґом),

синхронізацію організму з природними ритмами (Н. Фрай). Таке дослідження

еволюції героя через рух по архетипному колу сезонності дає змогу проникнути в

глибинні пласти прихованих смислів Єйтсових драм. Отже, основою п’єс про

Кухуліна слугує не проста «фіксація» окремих епізодів з життя кельтського героя, а

матриця ініціації, що складається з трьох послідовних фаз: фази символічної смерті

(переродження юнака у героя), фази мудрості (усвідомлення реального стану речей

у світі) та фази повернення (символічного повернення до основ буття через смерть).

Організацію міфологічного наративу підпорядковано уявленню про тріадичність

усякого розвитку, увагу концентровано на художньому моделюванні екзистенційних

станів психології індивідуума, порушено екзистенційні проблеми вибору, свободи

та існування як буття-до-смерті. Слугуючи прикладом міфоструктури, яка зберігає

потенційну актуальність впродовж століть, кельтський герой Кухулін функціонує у

творчості Єйтса як універсальна художня модель особистісного та соціального

буття, а також як продуктивна архетипна модель націєтворення Ірландії.

Підрозділ 3.3 «Мотиви християнської міфології в драматургії В.Б. Єйтса» зосереджує увагу на особливостях функціонування мотиву «Ісус Христос» в

сюжетно-композиційній організації та ідейному рівні драм «Голгофа» і

16

«Воскресіння». Автор прагне актуалізувати різні аспекти християнського вчення й

осмислити сутність Христа, роздумуючи над питаннями життя і смерті, вічності і

призначення людини на землі.

3.3.1 «Євангельський міф як структурна основа п’єси «Голгофа»». У

«Голгофі» Єйтс використовує євангельську легенду про божественну й людську

сутність Ісуса Христа і його смерть на хресті заради людства як оповідну та

понятійну структуру драми, проте відходить від ортодоксальної інтерпретації

означених епізодів Нового Завіту і надає їм позаісторичного й психологічного

смислу. У творі простежується часткова десемантизація й інверсія новозавітного

сюжету: авторська інтерпретація вступає в конфлікт із семантичною структурою

традиційного християнського канону щодо образів Лазаря та Юди й збагачується

національними та історичними алюзіями. Міфологізм у драмі «Голгофа» стає не

змістовим, а формальним компонентом, за допомогою якого структурується

оповідь.

3.3.2 «Міфологема смерті–воскресіння як «метафора» циклічної концепції

історії: драма «Воскресіння»». Аналіз п’єси «Воскресіння» дає підстави

стверджувати, що Єйтс, як і Дж. Фрейзер, уважав, що за своїм походженням

християнство тісно пов’язане з різними культами, які існували задовго до його

появи і практикували ритуали відтворення смерті і дивовижного переродження бога.

У драмі Єйтса міфологема смерті–воскресіння, в якій основою є християнська й

язичницька (міф про Діонісія) міфоструктури, стає своєрідною художньою формою

відображення циклічної концепції історії: міф трактується як ідеальна схема

художнього моделювання циклічних ритмів історичного процесу. Крім того, не

тільки відтворені через міф архетипи, а й формальні аспекти побудови п’єси

«Воскресіння» покликані відобразити циклічну логіку історії. Ритуальна міфологема

слугує й конкретно-образним, символічним способом вираження ґенези

європейської культури – двох її основних тенденцій: свободи пошуку і

нормативності, ірраціоналізму і моралізаторства, які по черзі визначають розвиток

європейської літератури.

У висновках підсумовано основні положення дисертаційної роботи та

наголошено на цілісності міфопоетики В.Б. Єйтса. Показано, що орієнтирами її

конструювання слугують духовні візії Єйтса: східна філософія, теософія, окультизм,

алхімічні практики та властивий його творчості містицизм. Комплексний підхід до

вивчення художньої спадщини митця, який передбачав аналіз поетичних,

драматичних і прозових доробків різних періодів, дозволяє зробити висновок про те,

що на всіх етапах творчої еволюції письменник використовує міф як універсальну

систему символів, засіб розбудови художнього світу та вияв глибинної природи

людської психології. Аналізовані в роботі твори Єйтса є зразками міфотворчих

текстів – складовими їхньої образної системи є символи та архетипи, які належать

стародавнім міфам та різним філософським і літературним системам. Проте

дослідження показало, що поступово змінюється природа міфологізму та механізми

реконструкції міфологічних образів і мотивів: якщо на ранньому етапі (1890–

1900-і рр.) міфологічний матеріал найчастіше виступає засобом моделювання

ірландської реальності і слугує каталізатором історичної пам’яті, то пізні твори

17

(1920–1930-і рр.) виявляють глибше розуміння природи міфу як втілення

колективного несвідомого та універсальної моделі буття, і відповідно реактуалізація

міфу стає джерелом Єйтсової авторської міфотворчості.

Вивчення драматургії Єйтса дає підстави стверджувати, що фольклорно-

міфологічні структури виконують тут функцію психологічних моделей,

формотворчого засобу драматичної дії, понятійної структури та символічного плану

твору. Проведений аналіз п’єс різних періодів виявляє головний вектор художніх

пошуків драматурга: від ранньої символістської драми, в якій міф актуалізується

крізь призму символістського канону, до героїко-міфологічної «драми-маски», що

синтезує традиції східного і західного театру.

Незважаючи на культурну відкритість творчості Єйтса, тема Ірландії та

актуалізація ірландської міфо-фольклорної традиції як основи героїчної концепції

національної історії домінували в його художньому доробку: художній простір

творів письменника завжди мислився у зв’язку з ірландською міфологічною або

сучасною моделлю, тобто мав національний характер. Саме цей аспект творчості, як

і реактуалізація образів кельтських героїв та свідоме введення кельтських алюзій, не

тільки сприяли активізації «історичної пам’яті» ірландців, а й концептуалізації

ірландської ідентичності. Усе це уможливило прочитання Єйтса як поета

деколонізації, завдяки якому ірландська культура перестала бути марґінальним

дискурсом.

Дослідження специфіки функціонування міфо-фольклорних традицій у творах

ірландського письменника уможливлює висновок про наявність певних

«міфопоетичних констант», що виконують у поетиці Єйтса сюжетотвірну, структурну

й стилістичну функції: це окремі мотиви (мотив смерті-воскресіння і пов’язаний з

ним мотив циклічності; мотив трансформації; мотив смерті; мотив ініціації),

архетипні образи (герой-воїн, Тінь, нелюбий), геометричні образи-символи (коло,

спіраль, триби), зображально-виражальні константи (акцент на порозі, топос лісу).

Міфотворчість, символізм і психологізм є невід’ємними категоріями авторського

моделювання художнього світу В.Б. Єйтса.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

Основні публікації:

1. Сенчук І. Принцип опозицій і теорія спіралеподібности у філософсько-поетичній

системі Вільяма Б. Єйтса: «Візія» / Ірина Сенчук // Записки Наукового товариства

імені Шевченка. Праці філологічної секції. Том CCLVII. – Львів, 2009. – С. 344–

354. – 0,54 др. арк.

2. Сенчук І. Міфологема смерті–воскресіння як «метафора» циклічної концепції

історії в драмі В.Б. Єйтса «Воскресіння» / Ірина Сенчук // Питання

літературознавства : науковий збірник / гол. ред. О.В. Червінська. – Чернівці :

Чернівецький нац. ун-т, 2011. – Вип. 83. – С. 252–260. – 0,5 др. арк.

3. Сенчук І. Особливості функціонування міфу в творчості В.Б. Єйтса: драма

«Воскресіння» / Ірина Сенчук // Вісник Львівського університету. Серія іноземні

мови. – Львів : Львівський нац. ун-т, 2011. – Вип. 18. – С. 249–257. – 0,44 др. арк.

18

4. Сенчук І. Роль фольклорних елементів у структурі ранніх драм Вільяма Б. Єйтса

«Графиня Кетлін» та «Земля потаємних бажань» / Ірина Сенчук // Вісник

Львівського університету. Серія іноземні мови. – Львів : Львівський нац. ун-т,

2012. – Вип. 20. – Ч. 2. – С. 116–125. – 0,6 др. арк.

Додаткові публікації:

5. Сенчук І. Ірландський модернізм кінця ХІХ – першої половини ХХ століть:

Вільям Батлер Єйтс і Джеймс Джойс : навч. посібник / Ірина Сенчук. – Львів :

ВЦ ЛНУ імені Івана Франка, 2011. – 416 с. – 24,4 др. арк.

6. Сенчук І. Літературні образи В.Б. Єйтса як національні ідентифікаційні знаки /

Ірина Сенчук // Літературна компаративістика. – Вип. ІV. : Імагологічний аспект

сучасної компаративістики: стратегії та парадигми. – Ч. ІІ. – К. : ВД «Стилос»,

2011. – С. 140–155. – 0,59 др. арк.

7. Сенчук І. Теорія маски й «анти-я» в естетиці Вільяма Б. Єйтса / Ірина Сенчук //

Тези звітної наукової конференції професорсько-викладацького складу

факультету іноземних мов ЛНУ ім. Івана Франка за 2009 р. (4–5 лютого 2010 р.).

– Львів : ВЦ ЛНУ ім. Івана Франка, 2010. – С. 65. – 0,1 др. арк.

8. Сенчук І. Ірландія в міфопоетичній картині світу Вільяма Б. Єйтса / Ірина

Сенчук // Тези звітної наукової конференції професорсько-викладацького складу

факультету іноземних мов ЛНУ ім. Івана Франка за 2010 рік (7–8 лютого

2011 р.). – Львів : ВЦ ЛНУ ім. Івана Франка, 2011. – С. 80–81. – 0,1 др. арк.

9. Сенчук І. Міфопоетика як моделювальний елемент оповідної структури драми

Вільяма Б. Єйтса «Дейрдре» / Ірина Сенчук // Тези звітної наукової конференції

професорсько-викладацького складу факультету іноземних мов ЛНУ ім. Івана

Франка за 2011 рік (30–31 січня 2012 р.). – Львів : ВЦ ЛНУ ім. Івана Франка,

2012. – С. 87–88. – 0,1 др. арк.

10. Сенчук І. «Поминки Фіннеганові» Джеймса Джойса та проблема розуміння

художнього тексту / Ірина Сенчук // Вісник Львівського університету. Серія

іноземні мови. – Львів : Львівський нац. ун-т, 2003. – Вип. 11. – С. 397–406. –

0,53 др. арк.

11. Сенчук І. Принцип коловороту в оповідній побудові роману Джеймса Джойса

«Поминки Фіннеганові» / Ірина Сенчук // Записки Наукового товариства імені

Шевченка. Праці філологічної секції. Том CCXLVI. – Львів, 2003. – С. 200–210.

– 0,6 др. арк.

12. Сенчук І. «Поминки Фіннеганові» Джеймса Джойса: категорія відкритості в

літературі / Ірина Сенчук // Іноземна філологія. Український науковий збірник. –

Львів : Львівський нац. ун-т, 2007. – Вип. 118. – С. 284–291. – 0,51 др. арк.

13. Сенчук І. «Поминки Фіннеґанові» Джеймса Джойса: традиція, новаторство,

перспектива / Ірина Сенчук // Збірник наукових праць. Серія «Проблеми світової

літератури». – Львів : Львівський нац. ун-т, 2009. – Вип. 2. – C. 118–128. –

0,71 др. арк.

АНОТАЦІЯ

Сенчук І.А. Міфопоетика Вільяма Б. Єйтса. – Рукопис.

19

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за

спеціальністю 10.01.04 – література зарубіжних країн. – Чорноморський державний

університет ім. Петра Могили. – Миколаїв, 2012.

Дисертація є першим у вітчизняному літературознавстві системним

дослідженням творчості ірландського англомовного письменника, лауреата

Нобелівської премії 1923 р. Вільяма Б. Єйтса (1865–1939) з перспективи художньої

реконструкції і втілення міфологічних мотивів та образів у його поетиці. На основі

міфокритичної методології, що ґрунтується на концепціях К.Ґ. Юнґа, Дж. Кемпбела,

М. Еліаде, Н. Фрая, Дж. Фрейзера та ін., в роботі вивчено закономірності введення та

функціонування архаїко-міфологічних елементів на рівні сюжетно-структурної

організації, оповідної моделі та образної системи його творів. Розглянуто механізми

впливу міфо-фольклорної традиції на формування тематики, системи стійких

символів та мотивів у художній творчості митця, досліджено його есеїстику і

трактат «Візія». Комплексний підхід до вивчення доробку Єйтса доводить, що на всіх

етапах творчої еволюції він звертається до міфу як універсальної системи символів,

засобу розбудови художнього світу та вияву глибинної природи людської психології.

Використання універсальних міфологічних елементів з метою входження у вимір

сакрального часу для виявлення онтологічних законів людського буття,

структурування тексту за допомогою бінарних опозицій, циклічний принцип

організації сюжету та реалізована через ідею театру масок концепція безособовості

слугують основними принципами міфомоделювання для ірландського митця.

Ключові слова: міф, міфопоетика, міфологема, архетип, міфотворчість,

антиномії, національна ідентичність, постколоніальний дискурс, В.Б. Єйтс.

АННОТАЦИЯ

Сенчук И.А. Мифопоэтика Уильяма Б. Йейтса. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по

специальности 10.01.04 – литература зарубежных стран. – Черноморский

государственный университет им. Петра Могилы. – Николаев, 2012.

Диссертация является первым в отечественном литературоведении системным

исследованием творчества ирландского англоязычного писателя, лауреата

Нобелевской премии 1923 г. У.Б. Йейтса (1865–1939) с точки зрения художественной

реконструкции и реализации мифологических мотивов и образов в его поэтике.

Основываясь на мифокритической методологии, которая базируется на концепциях

К.Г. Юнга, Дж. Кемпбела, Н. Фрая, Дж. Фрейзера, М. Элиаде и др., в работе изучены

закономерности введения и функционирования архаико-мифологических элементов

на уровне сюжетно-структурной организации, повествовательной модели и образной

системы его произведений. Рассмотрены механизмы влияния мифо-фольклорной

традиции на формирование тематики, системы символов и мотивов в

художественном творчестве писателя, исследованы его эссеистика и трактат

«Видение». Комплексный подход к изучению наследия Йейтса доказывает, что на

всех этапах творческой эволюции он обращается к мифу как универсальной системе

символов, средству расширения художественного мира и выявления глубинной сути

человеческой психологии. Использование универсальных мифологических

20

элементов с целью вхождения в измерение сакрального времени для выявления

онтологических законов человеческого бытия, структурирование текста с помощью

бинарных оппозиций, циклический принцип организации сюжета, а также

реализованная через идею театра масок концепция безличности служат главными

принципами мифомоделирования для ирландского писателя.

Ключевые слова: миф, мифопоэтика, мифологема, архетип, мифотворчество,

антиномии, национальная идентичность, постколониальный дискурс, У.Б. Йейтс.

SUMMARY

Senchuk I.A. Mythopoetics of William B. Yeats. – Manuscript.

Thesis for a scholarly Candidate Degree in Philology: specialty 10.01.04 – Literature

of Foreign Countries. – Petro Mohyla Black Sea State University. – Mykolayiv, 2012.

The thesis is the first in Ukrainian literary studies systematic research of William

B. Yeats’s works. It emphasizes a versatile nature of mythopoetic structure of the author’s

writings, tracing the ways of artistic reconstruction and adaptation of mythological

elements in Yeats’s poetics. Employing the mythological methodologies of textual

analysis, based on theoretical conceptions of C.G. Jung, J. Campbell, M. Eliade, N. Frye,

J. Frazer etc., the thesis investigates the mechanisms of introducing the archaic

mythological elements into the text and the peculiarities of their functioning on the level of

plot-structural organisation, narrative model and personage system of Yeats’s works,

which enables to reveal their archetypical nature.

Comprehensive approach to the study of writer’s oeuvre, including the analysis of

his poetry, drama and prose of different periods, allows to draw the conclusion that at all

stages of his creative evolution the Irish artist employs myth as a universal system of

symbols, as a means of creating the fictional world, and a way of revealing the deep nature

of human psychology. Analysed writings of Yeats are regarded as myth-making texts:

their imagery system comprises symbols and archetypes belonging to mythological,

literary or philosophical discourses. The research proves that gradually there changes the

nature of mythologism and the ways of reconstructing mythological images and motifs:

while at early stage (1890–1900-ies) the mythological material usually serves as a means

of Irish reality modelling and as a catalyst of historical memory, the later works (1920–

1930-ies) reveal a deeper understanding of myth as a reflection of the collective

unconscious and the universal model of being. Myth-making, symbolism and

psychologism become the integral categories of artist’s modelling of the fictional world.

The analysis of the architectonics of W.B. Yeats’s plays within the framework of the

poetics of myth gives grounds for stating that folklore-mythological structures function as

psychological patterns, formal means of dramatic action, conceptual and symbolic

schemes. Besides, it reveals the main vector of playwright’s artistic quest: from early

symbolic drama («The Countess Cathleen», «The Land of Heart’s Desire», «Deirdre») to

heroic mythopoeic drama, employing mask, dance and music and, thus, synthesizing the

traditions of the Eastern and Western theatres («At the Hawk’s Well», «The Death of

Cuchulain»). The mythopoetic reading of Yeats’s writings enables to reconstruct a set of

mythic plots, images and motifs, borrowed from Irish, Biblical, Antic and Eastern

21

mythologies, which serve as a source of his symbols and as structural-meaning

components of his works.

As the result of study of myth functioning in Yeats’s works there can be made

apparent certain «mythopoeic constants» fulfilling plot-constructing, narrative, structural

and stylistic functions: these are certain motifs (the death-resurrection motif, the cyclic

motif, the motif of transformation, the motif of initiation), archetypical images (the Hero,

the Shadow, the Beloved), and geometrical symbols (circle, gyres, spiral). Synthesizing

different mythological systems, cultural traditions and ritual practices, Yeats’s

mythological texts create the author’s myth about the world, which is subordinated to the

general cyclic development of nature – the phases of the Moon («Vision»). Thus, he

appeals to the depth of mythologized consciousness, archetypical constants. Yeats’s works

are oriented on the poetics of myth: they are characterized by mythic plot and topos, by

symbolism, by the poetics of mythologems, by cyclicity, by leitmotifs, by depiction of

reality as mythologized into an emblem of time and its heroes – as the markers of the

epoch (the historical time is replaced by the mythical one).

Notwithstanding the cultural openness of Yeats’s work, the theme of Ireland and the

wish to join the Irish mythological tradition prevailed in the writer’s oeuvre: the fictional

space of the author’s writings, his early ones in particular, is constructed with regard to the

Irish mythological or modern pattern, thus it possesses national character. Besides, Yeats

strives to model in his poems and dramas the heroic conception of national history, based

on Irish mythology and folklore. That very aspect of his work, as well as the

reactualisation of Celtic heroes’ images and conscious introduction of Celtic allusions

contributed to the activation of «historical memory» and the conceptualisation of Irish

identity. All these facts make it possible to read Yeats as a poet of decolonisation due to

whom the Irish culture stopped being a part of marginal discourse, and to use as the

methodology of text interpretation the paradigms of mythological and postcolonial

analysis.

Key words: myth, mythopoetics, mythologem, archetype, myth-making, antinomies,

national identity, postcolonial discourse, W.B. Yeats.