Білозерська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №18

Добропільської міської ради Донецької області

Методична скарбниця

«Моя мала Батьківщина»

(дидактичні матеріали)

Ступак Л.М.

вчитель початкових класів

2014 рік

ВІРШ ПРО УКРАЇНУ

Ось небо блакитне і сонце в зеніті!

Моя Україна найкраща у …. (світі!)

Моя Україна – це ліс і озерця,

Безмежні степи і чарівні … (джерельця.)

Красиві пейзажі і гори високі,

Маленькі струмочки і річки… (глибокі.)

Сади чарівні, мальовничії села,

Моя Україна – це пісня … (весела.)

Це щира, багата, як світ її мова,

Крилата така, мелодійна … (чудова.)

Її обереги верба і калина,

Найкраща у світі – …( моя Україна.)

Бо нам найрідніші Вітчизна і мати.

То як же нам, дітям, її не кохати!

Моя Україна – козацькая слава!

Така волелюбна й мирна … (держава.)

Вона дорога нам, і рідна, і мила,

Бо світ перед нами, як мати, … (відкрила.)

Вітчизна свята, дорога Україна,

Для кожного з нас ти у світі – … (єдина.)

Вікторина «Знавці нашої культури»

1. Кольори нашого державного прапора (жовтий і синій).

2. Розкажіть перші стрічки національного Гімну (…).

3. Президент України (Петро Порошенко).

4. Дерево, яке освячується в церкві перед Пасхою. Воно охороняє від злих

сил (верба).

5. Старовинний обряд славлення різдвяних свят піснями (коляда).

6. Кущ оспіваний в українських народних піснях, символ дівочої вроди

(калина).

7. Дерево-символ, з яким в українських народних піснях і переказах

порівнюють струнких дівчат (тополя).

8. Український народний духовий інструмент з дерева або очерету, що має

форму трубки з отворами (сопілка).

9. Чим прикрашають голову українські дівчата (вінок).

10. Національний символ України. Матері дарують його своїм дітям на

щастя, на долю, відряджаючи у далеку дорогу (рушник).

Афоризми

Люблять батьківщину не за те, що вона велика, а за те, що своя. (Сенека)

Той, хто не любить своєї країни, нічого любити не може. (Д. Байрон)

Забудеш рідний край — твоє всохне коріння. (П. Тичина)

Патріотизм — це не любов до ідеї, а любов до вітчизни. (В. Распутін)

Той, хто в біді кидає свій народ, стає його ворогом. (Ч. Айтматов)

Вітчизна — це не хтось і десь, Я — теж Вітчизна. (І. Світличний)

Українському народу не потрібно співчуття – потрібні патріоти. Потрібен ти!

(І. Олійник)

Ребуси

Тест.

1) На якому материку розташована Україна?

а) Африка;

б) Євразія;

в) Австралія.

2) Які моря омивають береги України?

а) Карибське;

б) Балтійське;

в) Чорне;

г) Азовське.

3) Які річки протікають територією України?

а) Дніпро;

б) Дністер;

в) Нева;

в) Дунай.

4) Яке місто України називають «матір'ю міст руських»?

а) Донецьк;

б) Київ;

в) Черкаси;

г) Харків.

5) Які гори розташовані на території України?

а) Анди;

6) Карпати;

в) Кавказькі;

г) Кримські.

Гра «Доповніть речення»

Користуючись картою України, знайдіть Київ і доповніть речення.

1) Місцевість, де я живу, знаходиться на... від Києва.

2) Місто Одеса розташоване на... від Києва.

3) Гори Карпати знаходяться на... від Києва.

4) Чорне море розташоване на... від Києва.

Легенди про рослини символи України

ЛЕГЕНДА ПРО ЧОРНОБРИВЦІ

Назва чорнобривців пов'язана зі старовинною легендою про майстрів-

чоботарів, які виготовляли особливо гарні, святкові жіночі чобітки, що мали

яскраво-червоні халяви та чорні голівки — чорнобривці.

У народі чорнобривці ще називають оксамитками або бархатками, бо яскраві

їх суцвіття виграють у променях сонця.

— Палахкотять біля вікон українських осель вогнем мальви і жоржини,

чорнобривці й маки, буяють різнобарв'ям нагідки, рожі, ромашки, калина,

любисток, м'ята — обереги нашого народу. Усім, хто вирушав у далеку

дорогу, хто волею долі опинявся далеко від батьківського порогу, вони

нагадували: «Там земля мила, де мати народила».

ЛЕГЕНДА ПРО МАЛЬВИ

Давно те діялось. Важко жилося людям на нашій славній Україні. Багато

ворогів зазіхало на її багаті землі. То кримчаки налітали, то поляки, то турки.

Грабували, забирали в рабство, полювали за красунями, котрих згодом

продавали. Люди боронилися, чим могли, хто вилами, хто сокирою. А сотник

Грицько Кандиба шаблею захищав свою сім’ю. Та сили були нерівні.

Порубали його вороги, накинули аркан на шию дружині і потягли за собою.

Тільки доньці Мальві вдалося сховатися. Люди шанували дівчинку за те, що

зналася на усякому зіллі і лікувала травами. Ту науку перейняла від матері, а

батько її ще змалечку навчив вояцькому ремеслу. Не один бусурман зазнав

смерті від дівочої руки. Вродлива, горда Мальва наводила жах на ворогів.

П’ять корів обіцяли тому, хто видасть її.

Якось в осінню негоду прийшла обігрітися до козака Нагнибіди. Та

запроданець виказав дівчину. Порубали її на шматки та й розкидали на всі

боки. І розрослося чудове зілля, яке односельці називали Мальвою. А село,

де росла і жила красуня, назвали Мальвині Граблі. Добре пам’ятали люди, як

вона граблями вбивала бусурманів.

Біля кожної хати ростуть мальви. Це пам’ять про сміливу і безстрашну

дівчину, яка любила свій рідний край, свій народ і віддала за нього своє

життя.

ЛЕГЕНДА ПРО СОНЯШНИК

Дуже давно, коли ще ні нас не було на світі, ні дідів, ні прадідів, Сонце

сходило на Землю зі своїми дітьми – доньками. Вдень Сонечкові донечки

жили на землі, а ввечері йшли на небо. Одного разу веселились вони в гайку,

а коли стало Сонце сідати, стали і дівчатка збиратись додому.

Уже далеченько відійшли вони від гаю, аж молодша донька згадала, що

забула свій віночок. Повернулася вона. Але на тому місці віночка вже не

було. Зате сидів там красивий хлопець. І заговорив він з донькою Сонця

словами, солодшими за мед. Просив красуню залишитися з ним, обіцяв

любити її все життя, запевняв, що в нього їй буде краще, ніж у батька –

Сонця. І дівчина згодилася… жити на Землі, де співають солов’ї , цвіте

калина та існує любов.

Даремно кликало Сонце доньку додому. Даремно, застерігаючи, сердилося,

що на Землі її чекає важке життя. Залишилася донька з коханим. І почалося

для неї буденне життя з постійними клопотами. Юнак більше трудився, ніж

говорив ніжні слова. А нерідко й зовсім забував про них.

- Ти багато працюєш, я мало тебе бачу, скучаю за тобою. Ти, мабуть, мене

вже не кохаєш? – з тяжкою тугою в серці звернулася до земного красеня

дочка Сонця

- Ми, люди на Землі, бачимо щастя не тільки в коханні, а й в труді, - відповів

хлопець.

- Тоді навчи і мене трудитись і я стану земною, бо я дуже кохаю тебе.

Юнак промовчав, а красуня ще більше засумувала за батьком Сонцем та

сестрами. Забула про свою гордість і хотіла вже повернутися в батькове

царство, але Сонце не змогло забрати дочку, бо вона вже вросла в землю.

Тільки змочило Сонце красуню своїми сльозами, і стала вона квіткою, яка з

тугою за батьківщиною завжди повертається головою до сонця.

З того часу і називають люди цю рослину Соняшником

Жили колись давно чоловік з дружиною у любові і злагоді. А найбільшою

потіхою для них був їхній синочок на ім’я Бар. У скорому часі виріс він

гарним парубком. Багато дівчат мали собі на думці віддатися за нього. Сохло

серце за Баром у однієї дівчини, котра мала за маму відьму. Посватався Бар

до іншої, котра називалась Вінка. Ніяка ворожба відьми не могла розбити

того кохання.

І ось прийшов день весілля. Щасливі молодята стояли на воротах для

батьківського благословення і чекали тієї хвилі, щоб піти до святої церкві до

шлюбу.

Аж тут казна-звідки ворожка зі своєю дочкою. Ворожка стала перед

молодими, проголосила своє прокляття і окропила їх чорним смердючим

настоєм якогось зілля. За хвилю на місці, де стояли Бар і Вінка, вже нікого не

було. Кинулися люди до ворожки, а вона махнула руками і злетіла чорною

вороною. Кинулися до її дочки, а та злетіла до хмар сірою галкою. Впала

матінка Барова на те місце, де стояв її син, і скропила землю слізьми. І

сталося диво: на очах у всіх із землі проросло зелене зілля, уквітчане

дрібненьким блакитним цвітом...

А назвали його Барвінком. І тягнеться він до хат, до батьківських могил.

Кожна дівчина вплітає його у свій весільний вінок. А от обізнані люди з

давнини і донині лікують барвінком серцеві недуги, бо люблячим серцем

народжена ця ніколи не в’януча рослина

ЛЕГЕНДА ПРО БАРВІНОК

Ще за тих часів, коли в Карпатах люди поклонялись язичницьким богам,

теплої купальської ночі молодь бавилася біля яскравої ватри. А потім дівчата,

співаючи, опускали в швидкі води Черемоша барвисті вінки. Нехай пливуть

до милого, хай причарують його серце навіки, хай зв’яжуть серця вірним

коханням на все життя.

Однієї такої ночі дівчата плели вінки, слухаючи пісню хвиль Черемоша,

ловлячи голоси ставних легенів, котрі гуляли на березі ріки.

Ось вінки і сплетені. Лунко сміючись, веселою ватагою побігли юні

чарівниці до Черемоша, аби кинути вінки на воду. Пливіть, мовляв, віночки,

до щасливого берега кохання!

Лише Лади, наймолодшої і найвродливішої, не було серед дівчат. Вона так

захопилася збиранням квітів, що забрела далеко в ліс та й заблукала.

Злякалася Лада, опинившись сама-самісінька в нічному лісі. Почала гукати,

кликати своїх подруг. Та дарма, лиш таємниче відлуння відгукувалося на її

голос.

А ніч, ця чудова купальська ніч, творила в лісі справжні дива: чулися голоси

якихось незнаних птахів, на галявині, що світилася феєричним сяйвом,

завели свій танок лісові дівчата-мавки. А під темними кущами розквітали

небачені квіти. Вони розкривали свої ніжні пелюстки і сяяли сріблясто,

манили до себе, ніби обіцяючи розкрити якусь незвідану таємницю.

Нахилилася Лада, зірвала квітку, вплела до свого барвистого вінка. І сталося

диво: засвітився вінок голубуватим світлом. Замість різнобарвних лісових

квітів постали у вінку темно-зелені гладенькі листочки, а з-поміж них

виглянули ніжно-блакитні п’ятипелюсткові квіти.

І почула дівчина тихий голос, народжений нічним вітерцем:

— Пам’ятай, Ладо, що п’ять пелюсток цієї квітки — то п’ять засад щасливого

подружнього життя. Запам’ятай їх і збережи в серці своєму на все життя:

перша пелюстка — то краса, друга — ніжність, третя — незабутність,

четверта — злагода, п’ята — вірність. Будь щаслива!..

Замовк голос, приліг вітерець між трав лісових, стало тихо-тихо.

І тоді якась невідома сила повела дівчину через ліс. Почало благословлятися

на світ. Лада опинилася на крутому березі Черемоша.

Нікого там уже не було. Молодь давно додивлялась останні сни купальської

ночі по своїх оселях.

Стояла Лада над Черемошем і все вагалася: чи кидати їй цей дивний вінок у

кришталеві води, чи зберегти його для себе?

Незчулася, як підійшов до неї леґінь красний, торкнувся легенько рукою її

плеча і мовив:

— Ти забарилася, Ладо, зі своїм вінком. Черемош його не прийме. Може,

мені подаруєш той вінок?

Не промовила дівчина ні слова. Мовчки простягнула красному леґіню свій

вінок.

А потім гойдалися дерева, сп’яніло плив зелений ліс, і радісно шепотіли

хвилі Черемоша.

Вінок упав на траву, розсипався, розрісся веселими зеленими стьожками

попід кущами, глянув на світ блакитними очима квіточок.

... Довге і щасливе життя прожила з того часу Лада зі своїм судженим, а

молодь відтоді плете вінки з барвінку, аби не переводилося на нашій землі

щасливе і вірне кохання.

ВОЛОШКА

Чарівною супутницею житнього поля є ніжна волошка. Ця рослина занесена

до нас разом із житом, батьківщиною якого вважається прилегла до Росії

західна частина Азії. З інших джерел ця квітка потрапила до Європи з 37 по

79 роки після народження Христа, коли жито в давньому Римі вважали за

злак, яким можна харчуватися лише у випадку крайнього голоду. Є думки,

що волошка потрапила до Європи ще пізніше – під час хрестових походів.

Але цю думку спростовують давньоримські легенди. Це означає, що римляни

знали цю квітку.

Волошка є однією із дванадцяти квіток, які українські дівчата вплітали у

вінок. Ця квітка оспівана у легендах, піснях, казках. Волошки здавна

вважалися одними з кращих квітів для плетіння вінків, а тому попит на них,

починаючи з шістнадцятого століття, був настільки великий, що деякі

садівники почали розводити їх на своїх ділянках.Чистий синій колір волошки

спонукав містиків обрати його за символ сталості і вірності. Символом

вірності вона стала і для українців.

В одній з українських легенд розповідається, що одного разу закохалася

русалка в молодого красивого парубка Василя. Ховаючись в очереті, щодня

вона зачаровано стежила за красенем-юнаком.

А одного разу, коли підійшов Василь до річки умитися, русалка не витримала

і постала перед ним у всій своїй красі. Вони щиро покохали одне одного.

Русалка стала кликати Василя у свою водну стихію, а той умовляв її

залишитися на землі. У всьому в них було розуміння, не могли вони лише

домовитись, де їм жити разом. І коли зрозуміла русалка, що не залишить

Василь - хлібороб свою рідну землю, у відчаї перетворила його в скромну

квітку, що росте на полях, але цвітом нагадує голубу стихію.

Люди ж, співчуваючи молодому хлопцю і його матері, в якої він був один, в

пам´ять про нього назвали цю квітку іменем юнака – Васильком. Може, через

те в багатьох районах України волошку називають саме так – “васильок”.

Легенда про волошку

У полі працював юнак на ймення Василь. Працював допізна, не помітив як

вечір настав. Тож вирішив заночувати під гаєм. Поряд було озерце. Приліг

Василь та й швидко заснув, заколисаний вітром та запахом духмяних трав.

Приснився юнакові дивний сон: сидить коло нього гарна дівчина і гладить

йому волосся. Сорочка на ній блакитна, очі сині як озера, коси русяві довгі..

Красуня – очей не відвести. Василь не міг надивитись на красуню. Хотів

торкнутись її, простягнув руку – а видіння щезло, наче й не було. З того часу

думки про дівчину не полишали Василя. Наступного вечора після роботи він

не пішов додому, а залишився ночувати в полі. Як тільки на небі виступили

перші зорі, знову з’явилась красуня. Вона присіла коло житнього поля і тихо

завела дивну пісню. Дівчина так захопилась співом, що й не помітила, як

Василь підкрався до неї. Хлопець міцно стиснув її у своїх обіймах,

задивившись у син-сині очі . Вони були такі глибокі, чарівні, що здавалось,

ніби в них відбивається вся краса землі, неба. Дівчина тремтіла… І раптом

вона усміхнулась, несміливо, немов злякано.

- Хто ти? – запитав хлопець.

Вона схилила голову набік , одказала тихо:

- Волошка.

“Волошка, Волошка…” – прошепотіло з вітром жито.

“Волошка, Волошка…” – полетіло ген-ген вдалину. І затихло.

З того часу Василь додому не поспішав. а то й зовсім не приходив.. Щоночі

разом з Волошкою блукав по полях. Кохання, велике, всеосяжне й щире

переповнювало їхні юні серця.

Але батько Волошки, дізнавшись про кохання дочки до Василя, розгнівався

на неї. Бо хіба лічило, щоб його красуня - донька любилась з бідним

парубком?

І прокляв він доньку Волошку. Зашуміло житнє поле, застогнала матінка-

земля, зачувши прокльони. Поніс вітер над землею:”Прокляв, прокляв!..”

Не стало дівчини-красуні, зацвіла вона синьою квіткою посеред житнього

поля.

- Волошко, Волошко, де ти?! – кликав її Василь.

-Я тут… Це я – квітка…

І синя квітка, хитала голівкою і роняла кришталеві сльози-роси.

- Це ти?

- Це я, це я, Васильку…

Невимовна туга огорнуло любляче серце юнака.

Не повернувся більше Василь до людей. А згодом побачили вони посеред

жита ще одну синю квітку.

Так з тих пір і цвітуть по житах ті сині квіти й донині. А люди назвали їх

волошками і васильками…

Васильок- волошка іноді стає учасником деяких народних свят, що пов’язані

з хліборобством. Для прикладу, у Володимирській губернії, за твердженням

Сахарова, волошка бере участь у цікавомуобряді:”водити колос”.

Так називається хід на засіяні поля , коли перед Трійцею жито починає

колоситися.

Молоді жінки, дівчата й хлопці збирались на околиці села, брались парами за

руки, таким чином, щоб утворився хрест і ставали у два ряди. повернувшись

обличчям один до одного..

Потім по таких з’єднаних руках, як по містку пускають дівчинку, прибрану

стрічками і волошками.

Пара, по руках якої вона пройшла, поспішає наперед, стає на початку ряду, і

так процесія поступово рухається до самої ниви, де росте жито. тут дівчинку

опускають на землю, вона зриває кілька житніх колосочків і біжить з ними у

село. В селі вона кидає колоски коло церкви. Хода супроводжується піснею:

Пішов колос на ниву,

на білу пшеницю.

Вродися на літо

жито з вівсом,

з кукілем та пшеницею.

Інше свято, де також присутня волошка, називається “іменинний сніп”. Воно

відбувається наприкінці літа, коли жито , ячмінь та пшениця достигли.

Господиня з хлібом-сіллю й свічкою в руках вирушає зажинати ниву.

Перший сніп має назву “іменинний”. Його приносять до хат, ставлять коло

божниці, де він і залишається до молотьби. А молотять той сніп окремо,

зерно з нього несуть до церкви на освячення; після чого частину освяченого

зерна змішують з тим, що залишилось на насіння наступного року, а іншу

частину зберігають як цілющий засіб від різних недуг.

У деяких українських повітах, зокрема на Чернігівщині, це свято відбувалось

інакше. Після закінчення жнив женці обходили ниву, збирали випадково

залишені колоски, плели з них , волошок та інших польових квітів вінок. Ним

прикрашали найвродливішу дівчину і з піснею вирушали на хазяйський , а

минулі часи – панський двір. Попереду йшов хлопчик, ніс прикрашений

волошками іменний сніп, підходячи до воріт, співали:

Відчини, хазяїне, нові ворота.

Несемо віночок із чистого золота.

Ой, вийди, хазяїне, хоч на ганочок,

викупи, викупи золотий віночок…

Хазяїн чи поміщик виходив на ганок. зустрічав женців хлібом-сіллю,

частував обідом, поїв горілкою. Вінок, виплетений з останніх колосків та

волошок, і сніп, принесений хлопчиком, передавали хазяїну зі словами:”Дай

Боже, щоб і на той рік хліб уродився!. Сніп із вінком мав простояти під

образами до шостого серпня – Спаса Преображення, а цього дня їх несли до

церкви й освячували разом з хлібом, спеченим з нового борошна, зі свіжими

медовими сотами, яблуками, грушами нового врожаю.

Зерно освячених колосків зберігали для майбутньої сівби. Віз

супроводжували жниці, одна з яких несла вінок колосся, а інша тримала в

руках волошки та польові квіти.

Волошка присутня і в українській народній вишивці. ВАСИЛЬКИ або

ВОЛОШКИ – символ ніжної і тонкої душевної краси, праведності і святості,

душевної чистоти, скромності і привітності.

Вважається, волошки мають значну магічну силу як оберіг від злих духів,

лихої долі та всіляких напастей – витівок лукавого. Тому їх освячують на

Маковея та Великого Спаса. Вінки з волошок, сплетені на Зелені свята,

протягом року зберігають в домівці. Особливу силу мають васильки для

молодих: пучком васильків кроплять наречених на весіллі; настоєм з

васильків окроплюють галявини, де гуляють хлопці та дівчата Купальської

ночі; таким же настоєм дівчата вмиваються – і їх краса стає недоступною

злим чарам. Тому ця синя ніжна квітка, вишита на сорочці є сильним

оберегом.

Мак

На долині туман,

На долині туман упав.

Мак червоний в росі,

Мак червоний в росі скупав.

По стежині дівча,

По стежині дівча ішло.

Тепле літо в очах,

Тепле літо в очах цвіло…

В. Діденко.

Так описав цю квітку у своїй поезії український поет. А ми не можемо уявити

собі наших ланів без цієї ніжної, з шовковими червоними пелюстками квітки.

Кажуть, що бур’ян, але дарма, – красивий. Ця тендітна квітка оспівана в

стародавніх і сучасних піснях, поезії, обрядах, замовляннях, віруваннях,

звичаях, ворожіннях і, як червона калина, є одним з рослинних символів та

оберегів нашого народу.Червоний цвіт маку з давніх часів вважається

символом дівочої чистоти. Недарма ж його вплітали у віночок . І недарма ,

коли хотіли підкреслити дівочу красу, то говорили:”Гарна дівка, як маківка”.

Українські парубки вважали кругловидих дівчат найгарнішими. А якщо

глянути на куполи храмів,то можна помітити, що всі вони нагадують плід

маку – маківку. Це справді краса. За народними повір’ями в одній голівці

маку міститься 700 мачин (зернин). Напевне, ще й тому мак для українців є

символом матері і роду, символом плодючості. Про мак у нашого народу є

загадки, наприклад:”Стоїть полк, а в полку сімсот воєвод”, або ще “Під

одним ковпаком – сімсот козаків”, “Батько з лісу, мати з базару, а діти з

городу” (Макогін, макітра, мак) . Давно-давно мак займав важливе значення

у язичницьких релігійних обрядах наших предків. Їхній відгомін – відома

українська гра “мак”, яка відтворює обряд сіяння нашими предками маку чи

взагалі всілякої городини, її росту і визрівання. Цей обряд був на зразок

заклинання, метою якого було одержати добрий урожай.

Про мак існує багато народних повір’їв, переказів та легенд у різних народів.

Так у Німеччині існує повір’я, нібито мак завжди щедро росте на полях битв..

Народ стверджує:” Це не квіти, це кров загиблих, котра піднімається до нас із

землі і , перетворившись на криваві квіти маку , просить нас молитися за

упокій їхніх грішних душ”.

Легенда

Долина Червоних маків

За селом Шилами колись буяв розлогий степ. Щоранку вівчар піснею

звеселяв і радував степ. Цей голос пісні кликав кохану дівчину вівчаря. Вона

крадькома від злого батька приносила вівчареві їжу. Була щасливою у

пестощах і розмовах з хлопцем.

Одного дня не прийшла вівчарева наречена. Не прийшла вона і завтра, не

прийшла і позавтра. Засумував хлопець, грав-вигравав, виспівував свої

співаночки, викликав свою кохану. А її все не було. Запитав вівчар у степу,

чому не приходить кохана. Та той лиш тяжко зітхнув і похилив трави.

Запитав він у сонечка, а воно пустило ненароком світлий промінець та й

сховалося за хмару. Вівці теж збились докупки. Сумно у степу, сум важкий

ліг на душу хлопця. Довго ходив вівчар, знову виспівував, йшов і йшов, а

степ тихо відхиляв трави. Сонечко вигляне і сховається, вигляне і сховається.

Його кохана була покарана лихим батьком, багачем. Не вільно було їй

ходити у степ. І затужила вона. Просять їсти не йде. Плакала, тужила, а пісня

коханого ще більше краяла серце. Наостанку просила лиш, щоб поховали її у

розлогому степу серед запашних трав. Очі кapі були вже безводні, бо висохли

з горя. Вже сліз і не було. Та й умерла у журбі зі словами кохання на устах.

Припав вівчар до нeї, поцілував, взяв на руки і поніс по тих місцях, де

кохались вони. А зранене серце стікало кров’ю. Кожен кривавий слід палав

за ним вогняними барвами. Зачервоніло скрізь по долині… І зросли по тих

слідах червоні маки.

Там, де колись був розлогий степ, тепер Долина Червоних мaків.

Мак цвіте. Михайло Стельмах

ЛЕГЕНДА

Степами турки і татари

На конях мчать, мов чорні хмари,

І згаром дихає земля —

Навкруг пожари, як петля,

Й петлю розкручує ординець:

Він одшукав живий гостинець —

Дівча біжить босоніж в бір.

Її він схопить у ясир,

В прокислу зашморгне сирицю

Й продасть у Кафі з торговиці.

І сльози дівчини, й життя

Проп'є без жалю і пуття.

Бо що йому краса дівоча,

Коса шовкова, ясні очі —

Усе продасть він за дукат,

Бо він торгаш, ординець, кат.

Дівча біжить в тяжкім одчаї,

Коса їй плечі устеляє,

А сльози падають у брід,

І кров'ю тягнеться твій слід.

Уже над юністю твоєю

Аркан свистить, сичить змією.

І враз відсічена петля

Безсило впала у поля.

Козак-нетяга у долині

Рубнув її і вже стежину

Дівчині вказує у бір:

«Ми ще зустрінемось, повір».

Ординець блимнув хижим оком.

На луку впав, гикнув і скоком

Помчав з ординцями в байрак.

Втікай, козаче!

Та козак

Втікать не думав. Ще дівчину

Провів очима й по долині

Навскіс напасникам помчав.

Травневий день в кільці заграв

На сполох бив всіма громами,

І блискавка небесні брами

Розчахувала навкруги...

Все ближче, ближче вороги,

Злостивий усміх рве їм губи —

Отак і мчить землею згуба,

Жадібна, дика, навісна,

В краплинах крові і багна.

Козак ударив із пістоля,

Й розлігся крик посеред поля:

На стремені торгаш завис,

І кінь його поніс, як біс,

І степ востаннє над рікою

Ординець міряв головою...

Все ближче коні, лиця злі,

Схрестились, скрегнули шаблі,

Переплелися іскри з кров'ю,

І знову криком Придніпров'я

Прошив у жасі людолов.

Та біснувалась криця знов,

Шипіла кров, шипіла піна.

Козак вимощував долину

Чужинським трупом, як умів,

Як вчився в Січі і в братів

На славнім Доні у поході.

Ординців б'є козак вже в броді.

Бере ординців переляк:

«То це шайтан!

Це не козак!»

Козак всміхнувся в довгі вуса:

«З шайтанами не вперше б'юся.

Узнали, що таке козак,

Якого люди кличуть: Мак».

І знову зброя у двобої

Дзвенить над збитою водою,

І квасить нелюдів ріка,—

Не ломить сила козака.

Та от надходить чорна зрада:

Дрантя, попихач скрався ззаду,

Він чином — кат, душею — гад.

Увесь продався за дукат.

Тихцем підвів іуда зброю,

Озвався постріл над рікою,

І на коня схиливсь козак.

«Пропав козак! Загинув Мак!» —

Ординці кинулись до нього.

Козак на них поглянув строго:

«Ні, не загинув я, кати,

Поміж людьми мені цвісти!»

Кати підводять вгору зброю:

«Твій цвіт, життя вже за тобою,

Козаче, зробимо отак:

Шаблями скришимо на мак...»

Ординці воїна скришили,

На землю впало тіло біле

І, наче зерно, проросло,

А влітку маком зацвіло...

Давно ординців і іуду

В моїм краю забули люди,

Бо їхній слід — страшний укіс —

Травою мертвою поріс.

А мак цвіте віки в роздоллі —

В косі дівочій і у полі.

А мак цвіте!

Прислів'я та приказки

* Про вербу

Пухнасті вербові котики — символ краси.

Котики – воркотики в мене на вікні.

Котики-воркотики — гості весняні.

Не глядить на котиків лиш вусатий кіт.

Мабуть, зна, що котики — це вербовий цвіт.

Верба — одне з найулюбленіших у народі дерев.

Здавна вона супроводжує людські поселення й оселі.

Люди давно помітили: де ростуть верби, там чисті джерела, бо верба —

природний фільтр усіляких домішок.

У лісі воду для життя брали також під вербою.

Де копали колодязі, на дно клали вербову дощечку.

Існує така легенда про вербу.

Одна жінка вдень жила із своєю сім’єю, а на ніч перетворювалась на вербу.

Аж ось про це дізнався її чоловік та й зрубав вербу — тоді й жінка померла. І

тільки материнська любов продовжувала жити в цьому дереві. Зроблена з

цього дерева колиска заколисувала осиротілого хлопчика, а коли він підріс,

то зробив собі сопілку зі старої верби. І сопілка та розмовляла з хлопчиком,

як ніжна мати.

Де верба, там і вода.

Гнучка, як лоза.

Зігнувся, як верба над водою.

Така правда, як на вербі груша.

Верба, як трава, ти її покосиш, а вона знову виросте.

Де не пройде, золоті верби ростуть.

Високий, як лоза, дурний, як коза.

Де срібліє вербиця, там здоров’я водиться.

Добра, як з курки молока, а з верби петрушки.

Без верби і калини нема України.

Де срібліє вербиця, там здорова водиця.

* Про калину

Любуйся калиною, поки цвіте, а дитиною, поки росте.

Який куш така й калина, яка мати така й дитина.

Запишалася калина, наче красная дівчина.

Дівчина пишна та красива, мов червона калина.

Весною калина білим цвітом квітує, а восени червоні ягоди дарує.

* Про Батьківщину

Можеш вибирати друзів і дружину, вибрати не можна тільки Батьківщину.(В.

Симоненко)

Людина без Вітчизни, як соловей без пісні.

Патріотизм — це не любов до ідеї, а любов до вітчизни.

(В. Распутін)

Забудеш рідний край — твоє всохне коріння. (П. Тичина)

Добре тому, хто в своєму дому.

Кожна травичка на своєму корені росте.

Краще вмерти стоячи, як жити на колінах.

Жити — Вітчизні служить.

Батьківщина - мати, умій за неї - постояти.

Люблять Батьківщину не за те, що вона велика, а за те, що своя. (Сенека)

Без верби і калини немає України.

Людина без Вітчизни-як соловей без пісні.

Наша слава – Українська держава.

Жити – Вітчизні служити.

Грудка рідної землі дорожча за золото.

В чужім краю і солов’ї не цвірінькають.

За своїм краєм серце болить.

У ріднім краю, як у раю.

Люби і знай свій рідний край.

За рідний край і життя віддай.

Україна рідненька, як батько і ненька.

Та земля мила, де мати народила

* Прислів`я та приказки про мову

Рідна мова - не полова: її за вітром не розвієш.

Мовивши слово, треба бути йому паном.

Слово до ради, а руки — до звади.

Слово до слова — зложиться мова.

Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається.

Хто багато обіцяє, той рідко слова дотримує.

Птицю пізнати по пір'ю, а людину по мові.

Більше діла — менше слів.

Будь господарем своєму слову.

Слово — не горобець, вилетить — не спіймаєш.

Від красних слів язик не відсохне.

Від солодких слів кислиці не посолодшають.

Від меча рана загоїться, а від лихого слова — ніколи.

Від теплого слова і лід розмерзається.

Вода все сполоще, тільки злого слова ніколи.

Впік мене тим словом, не треба й вогню.

Гостре словечко коле сердечко.

Де мало слів, там більше правди.

Діла говорять голосніше, як слова.

Де слова з ділом розходяться, там непорядки водяться.

Добре слово краще, ніж готові гроші.

Добрим словом мур проб'єш, а лихим і в двері не ввійдеш.

За грубе слово не сердься, а на ласкаве не здавайся.

З пісні слова не викидають і свого не вставляють.

І від солодких слів буває гірко.

Кого не б'є слово, тому й палиця не поможе.

Коня керують уздами, а чоловіка — словами.

Красне слово — золотий ключ.

Лагідні слова роблять приятелів, а гострі слова — ворогів.

Краще переконувати словами, як кулаками.

М'які слова і камінь крушать.

На ласкаве слово не кидайся, а за грубе не гнівайся.

Не гріє мене кожух, лиш слово гріє й тішить.

Не кидай слова на вітер.

Не так то він діє, як тим словом

Що кому треба, той про те й теребить.

Байка байкою, а борщ стигне.

Шабля ранить тіло, а слово — душу.

Слово — не полова, язик — не помело.

Слово — вітер, письмо — грунт.

Слова пристають, як горох до стінки.

Слово вилетить горобцем, а вернеться волом.

Слово може врятувати людину, слово може і вбити.

Як овечка: не мовить ні словечка.

Слово старше, ніж гроші.

Удар забувається, а слово пам'ятається.

Чиєсь одне слово губить діло.

Щире слово, добре діло душу й серце обігріло.

Балакун, мов дірява бочка, нічого в собі не задержить.

Та у нього на осиці кислиці, а на вербі груші ростуть.

Загадки

У вінку зеленолистім,

У червоному намисті

Видивляється у воду

На свою хорошу вроду. (Калина)

Гарні квіти біля хати

Навесні садила мати.

Чорнобриві-чорноброві

Квітнуть в тиші вечоровій. (Чорнобривці)

Заблукала в верболозі,

Дні і ночі ронить сльози. (Верба)

Навесні зацвітає,

Влітку засмагає,

Червоне намисто

Восени вдягає. (Калина)

Стоїть дід над водою

З білою бородою,

Тільки сонечко пригріє,

Борода почервоніє. (Калина)

Які ноги, такий хвіст, По болоту ходить скрізь, Хату на хаті має.

Жабам рахунок знає. (Лелека)

На сонечко я схожий І сонечко люблю. До нього повертаю Голівоньку свою.

(Соняшник)

Цвіте синьо, лист зелений. Квітник прикрашає.

Хоч мороз усе побив, Його не чіпає. (Барвінок)

На ріднім полі шепчуть колоски,

Я рад би знати тихі їх думки.

Я слухав, чув, як кожна колосина

Шептала тихо слово: …. (Україна) М. Петров

Красивий, щедрий рідний край

І мова наша солов’їна.

Люби, шануй, оберігай

Усе, що зветься … (Україна)

У світі одна – всім потрібна вона. (Батьківщина)

Який це край?

Ми родились у долині,

У білесенькій хатині,

Коло вишень і калини.

а хатиною садок

І зелений моріжок,

Там багато є квіток.

Під горбом ставочок сяє,

Різна рибонька гуляє,

Качка з дітьми пропливає.

Як же зветься гарний край,

Де за ставом степ і гай

Пишно квітнуть, наче рай? (Україна) Н. Щербина

Гра «Четвертий "зайвий"»

— У кожній групі підкресліть «зайве» слона, поясніть свій вибір.

Верба, липа, вишня, мальви.

Чорнобривці, барвінок, калина, мак.

Підкресліть державні символи.

Верба, калина, гімн, барвінок, герб, прапор, лелека, рушник.

Рослинні символи України

1) Криниця з журавлем і кущ калини –

Безсмертя символ, символ Батьківщини,

Це символ вірності, це символ чистоти,

Людського милосердя й доброти.

2) Калину і до столу подавати,

Весільні короваї прикрашали.

Як символ долі, щастя і краси,

І чистої дівочої коси.

3) І жито – також символ України.

Це обрядова культова рослина,

Це знак добробуту і злагоди в сім’ї

І довгогожиття на ційземлі.

4) Барвінок – теж рослина обрядова.

Це символ пам’яті і вірності, здоров’я,

Краси і вічності, безсмертя, довгихліт,

Любові знак – барвінку синійцвіт.

5) Смачнийпродукт, а ще – окраса літа,

Мак – це безмежність зоряного цвіту.

Освячені у церкві м’ята й мак

Були як оберіг, як добрий знак.

6) Верба – одвічний символ України –

Також відома культова рослина.

Символізує вірність, рідний край.

Любов безмежну, ніби небокрай.

7) Хліб – сіль, рушник – гостинності ознака –

Теж культові і обрядові знаки.

Чудовий український наш рушник!

На щастя він ще з побуту не зник.

Державні символи України

1) Синьо-жовтий прапор маєм: Синє — небо, жовте — жито; Прапор свій

оберігаєм.

Він святиня, знають діти. Н. Поклад)

2) НАШ ПРАПОР

Небеса блакитні Сяють з глибини, А пшеничні й житні Мерихтять лани.

Образ цей не зблідне, Хоч минуть жнива. Це знамено рідне — Злото й

синява. Прапор наш, як літо, В сонці майорить — По долині жито, По горі

блакить. (Д. Павличко)

Україна3) ЗОЛОТИЙ, НЕПОКІРНИЙ ТРИЗУБЯк птах золотий в переливах На прапорі має, горить. Це знак наш, це фабрики й ниви, Це символ, що будем ми жить. Це хліб наш, вугілля і цукор, Степи плодовиті, моря... Це в праці змозолені руки, Що подвигом завжди горять. Це наша любов, наша мужність, Вогняний порив боротьби, Це наша згуртованість дружня, Це пісня нової доби. Це юність, це клич покоління, Що йдуть крізь життєву грозу. Це слава твоя, Україно, — Золотий, непокірний тризуб. (М. Сопілка)

Продовжити прислів’я. 1. Хліб-сіль їж, …. (а правду ріж).2. Слово не горобець, … (вилетить не спіймаєш).3. Любов до Батьківщини не можлива … (без любові до рідного краю).4. Ранні пташки росу п'ють, а пізні … (сльози ллють).5. Заліз кіт на сало … (і кричить мало).6. Праця годує, … (а лінь марнує).7. У дитини заболить пальчик, … (а в матері серце).

8. Гостре словечко … (коле сердечко).

Друга легше знайти, … (ніж зберегти).10. Хочеш їсти калачі, … (не сиди на печі).Квіти

Мабуть, кожна дівчинка вміє плести віночок – із жовтих сонечок-кульбаб, із

кленових листочків – короною чи просто з’єднати в барвисте коло лісові й

лугові квіти.

А чи знаєте ви, що український віночок – не просто краса, а й оберіг, «знахар

душі», бо в ньому є така чаклунська сила, що біль знімає, волосся береже?

Впліталося до віночка багато квітів мальви, калини, безсмертника і деревію,

незабудки, чорнобривців, любистку, волошки, ромашки.

Найпочесніше місце належало деревію. Ці дрібненькі білі квіточки здалеку

нагадують велику квітку, її називають в народі деревцем. Коли квіти

відцвітають, вітер розносить насінини далеко-далеко.

Та де б не проросла ця рослинка, вона завше цвіте. Тому люди й вплітали її

до віночка, як символ нескореності.

А барвінок – до людської оселі, до городу тягнеться. Взимку відвар барвінку

п’ють од простуди, влітку барвінком прикрашають святковий хліб, хату,

плетуть з нього весільні букетики. Цілий рік його шанують, бо вважають

символом життя.

А безсмертник дарує здоров’я нашому роду людському. Чи виразки, чи

подряпини – дуже гоїть, тому й співають славу цьому цвітові.

Цвіт вишні – символ материнської любові.

Мальва та півонія у віночку – це символи віри, надії, любові.

А любисток і васильки були колись птахами, що вчили людей любити одне

одного та були щирими у розмовах. А як померли, то проросли двома

пахучими рослинами – любистком та васильком. Люди люблять їх не лише за

пахощі, а й за лікувальні властивості. Ними миють волосся, освіжають

помешкання, купають у відварі маленьких дітей. Тому у віночку – це символ

людської відданості.

А ромашка у віночку наймолодша за своїм віком. Її вплели у віночок люди,

коли переконалися, що вона приносить не лише здоров’я, а й доброту та

ніжність, і вплітають її разом з гронами калини та цвіту вишні. Переплітають

з вусиками хмелю – символом гнучкості й розуму.

А всього в українському віночку – дванадцять квіточок, кожна - лікар, оберіг.

Плести віночки – то ціла наука і дійство. Наші прабабусі знали різні секрети:

як плести і коли, як зберігати квіти у вінках.

Стрічки

В’язати стрічки треба теж уміти і символи їх знати. Скажімо, першою у

віночку – посередині – в’яжуть світло-коричневу стрічку, символ землі-

годувальниці. Пообіч від коричневої – жовті стрічки – символ сонця, за ними

світло-зелені – символ краси і молодості. Потім голубі, сині – символ неба і

води, що дають силу і здоров'я, далі – оранжеву – символ хліба, фіолетову –

символ мудрості людини, малинову – символ душевності, щирості, рожеві –

символ достатку. В’язали по строю й білу стрічечку, коли кінці її були

розшиті сріблом і золотом. На лівому кінці вишивали сонце, а на правому –

місяць.

Люди вірили у силу стрічок. Стрічки берегли волосся од чужих очей,

відмірювали їх за довжиною дівочої коси. Стрічку відрізали трохи нижче

коси, щоб її сховати.

Коли дівчинка росла сиротою, то в косу вона вплітала голубі стрічки, і люди

при зустрічі обдаровували дівчинку хлібом, грішми, тканиною, одягом.

Бажали їй стати щасливою та багатою.

Бездітні люди прохали стати їм за доньку. А дівчинка за повагу таку дарувала

тим людям стрічку з віночка чи вишиту хустинку, в якій носила насіння

любистку.

Український одяг

Хустка, крайка, сорочка, опинка, запаска, капчурі, постоли, кептар, керсетка,

вінок-шнур, сорочка, личаки, чоботи, фартух, спідниця, дукати, очіпок,

звитний вінок, стрічки-винди, намисто, пояс, плахта, фартух, сорочка,

черевики.

Капелюх, сердак, сорочка, штани, личаки, гачі, чоботи, шаровари,

пояс, сорочка, кучма, кептар, сорочка, пояс, постоли.

Віночок – це символ-оберіг українського народу.

Розфарбуй стрічки у відповідні кольори, попередньо встановивши

відповідність між символом і кольором.

(зафарбуй круг у відповідний колір)

О – символ землі

О – символ сонця.

О – символ життя.

О або О – символ неба і води.

О – символ хліба.

О– символ мудрості.

О – символ щедрості.

О – символ достатку.

О – символ чистоти душі.

Акровірш М. Чернявського "Україна"

У всіх людей одна святиня,

Куди не глянь, де не спитай,

Рідніша їм своя пустиня,

Аніж земний в чужині край.

Їм красить все їх рідний край.

Нема без кореня рослини,

А нас, людей, без Батьківщини.

М. Чернявський

Асоціативний кущ

- Наш віночок розквів. Ми бачимо, що всі квіти різні, але об’єднані у віночок,

коло із квітів, як і ми – єдині, а саме: ми є громадянами України, спілкуємось

однією мовою, учні одного класу.

- Продовжіть речення: Учні нашого класу схожі на … (квіти, віночок,

родину, вулик , насіння)

- Які ще квіти вплітають до українського віночка? Що вони символізують?

Ружа – квітка шипшини – красу.

Мальва – символ надії.

Півонія – символ перемоги любові.

Безсмертник – символ безсмертя й шляхетності.

Барвінок – символ материнської відданості.

Яблуня – символ материнської любові.

Калина – символ дівочої вроди.

Ромашка – символ дівочої чистоти.

Хміль – символ розуму.

Любисток – символ відданості.

Деревій – символ життєдайності.

У захваті дивлюсь на українок.

Весни і літа квіти в їх вінку.

Яскраві й ніжні. Бачиш: он барвінок,

Он ружа, деревій. Та будь-яку

Ти квітку в їх побачивши віночку,

Повинен її назву добре знати.

І значення. Так, України дочки

В вінку змогли весь світ зачарувати.

Ти хочеш знати душу України?

Її народу сподівання, мрії?

Й вінок вивчає – душу зрозуміє.

Гра «Скажи гарні слова про Україну» (з м`ячем)

- Яка наша Україна? (гостинна, співуча, горда, дружня, багата)

- Яка наша мова?

- Які українці? І т. д.

Вправа «Так» чи «Ні» (сигнальні блокноти)

- Київ – столиця України.

- Київ – молоде місто.

- Головна вулиця міста Києва – Хрещатик.

- Розкинувся Київ на берегах Інгулу.

- Київ славиться своїми історичними пам`ячниками, площами, соборами.

- У нашому краї протікає велика річка.

- У нашому краї є море.

- У нашому краї є озеро.

Фронтальне опитування

Більшість народу в Україні це … (українці).

Які ще народи населяють українські землі (росіяни, білоруси, вірмени,

молдавани, латиші, литовці, євреї і т.д., понад 100 національностей).

Яка чисельність населення України (близько 48 млн.).

За чисельністю населення вона посідає яке місце в Європі? (5)?

Яка державна мова України?

Як називається столиця України? (Київ).

Скільки міст в Україні? (451).

Назвати міста-мільйонери (Київ, Харків, Одеса, Донецьк,

Дніпропетровськ показ на карті).

Дуже великі міста (Кривий Ріг, Львів, Запоріжжя, Маріуполь показ на

карті)

На що поділена територія України?

Скільки областей в Україні?(24)

Робота в малих групах.

Центр геологів.

Форми земної поверхні України.

Поверхня нашої країни не рівна. Більшість території України переважно

рівнини. Най - більша низовина є Поліська. Південь України займає

Причорноморська низовина. На території України знаходяться і височини:

Волинська, Подільська, Придніпровська, Донецька, Приазовська.

На сторожі багатих і щедрих українських земель височать гірські хребти. На

заході – це Карпати. Найвища вершина Карпат - гора Говерла. Має висоту

2061 м. На Кримському півострові дугою височать Кримські гори. Їх

найвища вершина - гора Роман - Кош, заввишки 1545м.

Центр гідрологів.

Водні ресурси.

На території України нараховується близько 70 000 великих і малих річок.

Найбільша річка країни - Дніпро. Загальна довжина Дніпра - 2201км. Річка

Дніпро протікає через столицю України - місто Київ. На півдні нашої країни

завершує свій шлях повновода річка Дністер. До великих річок України

належать також Південний Буг, Сіверський Донецьк. Багата наша Земля і на

озера.

Центр інформаторів.

Загальні відомості України.

Україна - самостійна незалежна держава. Вона знаходиться на материку

Євразія. Територія нашої країни повністю знаходиться в Європейській

частині. За площею Україна найбільша серед країн Європи. Її площа - 603, 7

квадратних метри. Україна межує з 7 державами Землі. На заході її сусідами

є: Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія. На південному заході -

Молдова, на півночі – Білорусь. Найдовші її кордони з Росією. Протяжність

усього кордону України - 6500 км.

Центр зоологів.

Тваринний світ України.

Територію країни заселяє різноманітний тваринний світ. Тут водяться різні

звірі: зубр, лось, олень, козуля, заєць, миші, вовк, лисиця, борсук, білка, їжак,

гадюка, ящірка. Високо в небі літають птахи: лелеки, зозулі, іволги, орли.

Багато з них занесено до Червоної книги України.

Для збереження й охорони природи України створено заповідники:

Поліський, Асканія-Нова, Карадазький, Карпатський, Кримський,

Ялтинський.

Центр біологів.

Рослинний світ України.

У північній частині країни переважають хвойні дерева, а також граб, береза,

липа, осика. Зачаровують своєю красою вічнозелені рослини півдня. Серед

них: стрункий кипарис, розкішні пальми, магнолія, кедр, лавр. Ранньою

весною в лісі зацвітають підсніжники, проліски, ряст, фіалки, купина,

конвалія. Багато з них занесено до Червоної книги України.

Гра «Плутанка»

Всі букви в назвах міст переплутані. Спробуємо їх прочитати.

їиКв. вьЛів, кцоДень, влоПата, жраиП.

Україна питає:

- Яке місто зайве? Чому?

НЕДОПИСАНИЙ ВІРШ . ДОРИМУВАТИ ВІРШ ПРО КАЛИНУ . РОБОТА У ГРУПАХ .

1) Я люблю свою _______________________,

Цю красуню _______________________.

Коли____________________ дозріли ,

Я _________________ не віджену .

( Чепурну , пташок , ягоди , калину ).

2)Бо калина – то є ________________________

Життя роду і краси .

І калину ти , як ______________________,

Любий друже , _____________________!

(Бережи , символ , мати ).

ОБЕРИ РЯДОК, У ЯКОМУ ВСІ ПЕРЕРАХОВАНІ РОСЛИНИ - СИМВОЛИ.

А береза, явір, ялина, липа

Б верба, тополя, калина, чорнобривці

В клен, тополя, ромашка, каштан

Гра «Показуха» полягає в наступному: на слайді появляється рослина, про

яку сьогодні згадувалося на уроці. Один учень сідає спиною до дошки і

намагається відгадати задуману назву рослини, при цьому ви намагаєтеся

описати йому цю рослину, не називаючи.

Хліб — символ життя.З давніх-давен він у великій пошані в народі.

Недаремно у молитві до Бога «Отче наш...» люди, як великої милостині,

просили не позбавити їх хліба, бо він не просто основа життя. Споконвіку

хліб називають святим. Він завжди лежав на столі. Яке щастя, яке добро, що

він є на світі. Спочатку в землі, потім у борошні, й, нарешті, на столі. Якби в

нас було хліба стільки, що могли б ним прогодувати весь світ, ми все одно

сказали б: бережіть кожну скибочку хліба, кожний колосок, кожну зернину,

бережіть не тому, що ми скупі, а тому, що це наш хліб.

«Як вродить жито, то будемо жити», — говорить народне прислів'я. Хліб з

людиною від народження і до смерті. З хлібом ідуть на родини, хрестини,

новосілля, сватання.

На знак згоди дівчина подає хліб на весіллі, хлібом мати благословляє до

вінця і зустрічає молоде подружжя.

В Україні з хлібом-сіллю зустрічають на вишитому рушнику найпочесніших

гостей. Він — ознака гостинності українського народу.

З хлібом у нас зустрічають гостей,

Хліб на весіллях цвіте в короваї,

І кращих немає на світі вістей,

Ніж — хліб уродився на славу.

Щирим словом, хлібом та сіллю

Ми братів-гостей зустрічаєм,

Хлібом — новосілля й весілля,

І свято дружби-згоди квітчаєм.