маркіян шашкевич світоч галицької україни

Маркіян Шашкевич – світоч галицької України Мультимедійна презентація, присвячена 200-річчю з дня народження Автор – вчитель української літератури Сокальської гімназії імені Олега Романіва Трошина О. М.

Сокаль, 2011 рік

Галичина перед виступом Шашкевича Західні українські землі в 1772 році перейшли до Австрії у стані повної економічної і культурної руїни. Не було тут шкіл, не було освіти, не було свідомого міщанства. Народ представляло селян-ство, що проводило свій вік на панщині та в без-просвітній темряві, і несвідоме духовенство. Зав-дяки старанням львівського єпископа Льва Шеп-тицького, який сміливо захищав права українців, австрійська влада доклала певних зусиль, щоб по-правити таке становище. Цісар Йосиф ІІ зніс крі-пацтво у тому самому році (1782), коли цариця Катерина затвердила його на великій Україні…

Для піднесення освіти українців у Львові в 1783 році було відкрито духовну семінарію, а на двох відділах університету – теологічному й філо-софському дозволено викладати українською мо-вою. Однак професори послуговувалися дивною мі-шаниною мов: народної, церковнослов’янської і польської. Інтелігенція і далі з погордою стави-лася до української мови, а священики читали проповіді польською мовою. І тільки іноді хтось пробував засвітити ка-ганчик світла у темряві національного життя. Пробував, але це не вдавалося…

Ясним блиском у темряві, серед якої блукали галицькі ук-раїнці, була діяльність Маркіяна Шашкевича, який поставив перед собою завдання – «розі-гнати мряки тьмаві», що нависли над україн-ським народним жит-тям. Цій високій ідеї він залишився вірним до кінця життя. Нею запалив інших…

Пам’яті Маркіяна Шашкевича присвячується

Земля дитинства Маркіяна Шашкевича

ЗОЛОЧІВЩИНА

Підлисецька горо Біла, як тебе не бачу, так ми тяжко, так ми сумно, що трохи не плачу. Маркіян Шашкевич

Пам’ятний знак «Поле поета Маркіяна Шашкевича».

Маркіян Шашкевич народився в селі Під-лисся Золочівського повіту (тепер Золочів-ський район) на Львівщині в багатодітній родині священика.

Пам’ять про стежки дитин-ства Маркіяна Шашкевича

Садиба дідусяпо маминій лінії – отця Романа Авдиковського.

Після закінчення початкової школи Маркіян навчався спочатку в Львівській, а потім – у Бережанській гімназії. У цей період почав писати вірші батькам на іменини, на новий рік польською мовою.

Бережанська гімназія

Львівська гімназія

З 1829 року Маркіян Шашкевич слухав філо-софський курс у Львівському університеті і водночас як майбутній слухач теології був прийнятий до Львівської духовної семінарії.

Львівський університетЛьвівська духовна семінарія

Навчання у Львові почалося для Маркіяна з неприємностей: у лютому 1830 року його за нібито недозволену прогулянку по місту, а насправді – за патріотичну позицію – було виключено з семінарії.

Виключення із семінарії мало і позитивні аспек-ти. Юний Шашкевич активно почав займатися самоосвітою: багато читав, особливо захопився творами засновника нової української літератури Івана Котляревського, поета-байкаря Євгена Гре-бінки, митців-романтиків, вивчав чеську і сербську мови, студіював історичні розвідки.

Нечіткі спочатку думки про свою власну літературу пере-творилися в яскраву ідею під впливом читання поеми ІванаКотляревського «Енеїда» тазбірок пісень відомого фольк-лориста, першого ректора Київського універси- тету Михайла Максимовича. Саме там знайшов кмітли- вий юнак той діамант, який так наполегливо шукав, – живу народну мову.

Захоплений великою національною ідеєю, Маркіян почав збирати народні пісні, перекази, вивчав народні звичаї, прислухався до мо-ви свого рідного народу.

Захоплений великою національною ідеєю, Маркіян почав збирати народні пісні, перекази, вивчав народні звичаї, прислухався до мови свого рідного народу.


Орієнтація поета на фольклор виявилась у використанні коломийкового вірша.

Шуми, вітре, шуми, буйний, На ліси, на гори…

Коли з осені 1833 року Шашкевичу дозволили далі вчитися в семінарії, друзі завжди були разом. Згодом в гурток

Ще на початку навчання в семінарії Мар-кіян Шашкевич заприятелював з Іваном Ваги-левичем, а трохи пізніше – зЯковом Головацьким. Юнаків-патріотів поєднало захоплен-ня творчістю талановитих краян. У 1832 році хлопці ут-ворили гурток, який назвали «Руською трійцею». Коли з осені 1833 року Шаш-кевичу дозволили далі вчитисяв семінарії, друзі завжди були разом.

Молоді люди за псев-доніми вибирають собі давньослов’янські імена: Руслан (М. Шашкевич), Далибор (І. Вагилевич),Ярослав (Я. Головаць-кий) і клянуться, що будуть служити «на користь народу, на благо відродження українськоїсловесності».

Згодом в гурток вступили й інші патріотично налаштованімолоді люди. Семінарист Маркіян Шашкевич став провідником тієї частини молоді, що бажала пра-цювати для рідного народу. Маркіян розумів, що просвітницька діяльність молодих ентузіастів насамперед має розгортатися серед селян- ства, оскільки вивчення народу, його історії і культури про- буджуватиме патріотизм.

Коли з осені 1833 року Шашкевичу дозволили далі вчитися в семінарії, друзі завжди були разом. Згодом в гурток

М. Шашкевич перший, а за ним І. Вагилевич та Я. Головацький почали збирати народні пісні. Маркіян займався цим переважно в Підлисссі та в сусідньому селі Княжому. За час навчання в гімназії, а потім за семінарські роки в нього на-збиралося більше десятків зошитів із пісенним фольклором.

Шашкевич закликав приятелів розмовляти рідною мовою, збирати й вивчати народну пое-зію, займатися етнографічною діяльністю. Саме такий настрій проймає ранній вірш поета «Слово до чтителей руського язика»: Дайте руки, юні други, Серце к серцю най припаде, Най щезають тяжкі туги, Ум, охота най засяде.


Шашкевич розумів, що просвітницька діяльність молодих ентузіастів насам- перед має розгортатися серед селянства, оскільки вивчення народу, його істо- рії і культури, сприятиме утвердженню етнічної са- мосвідомості освічених кіл і водночас впливатиме на пробудження народу.

Весною 1835 року Маркіян Шаш- кевич перший у Західній Україні ви- голосив промову в семінарському музеї перед духовними отцями і за- прошеними гістьми, а восени разом із двома товаришами Устиянови- чем і Величковським прочитав перші українські проповіді у львівських церквах.

Щоб пропагувати свої патріотичні ідеї, «Руська трійця» підготувала альманах «Зоря». Але львівський цензор, професор теології Вене-дикт Левицький заборонив її друкувати. Йому не подобалася народна мова і фонетичний правопис. Тоді Маркіян Шашкевич тро- хи змінив зміст альманаха і йо- го назву. Так з’явилася легендар- на «Русалка Дністровая», яка була видана у Будапешті (Угор- щина) в 1837 році.

. – серед тих, хто цурався української мови. хто цурався української мови.

Альманах «Русалка Дніст-ровая» був виданий живою народною мовою і на народ-ній основі. Це видання рішу-че порвало з церковно-книж-ною літературою, яка побу-тувала тоді в Галичині.


В альманасі найбільшу увагу привертає поезія «Веснівка», яка стала народною піснею. Більшість дослідників вважають, що в образі квітки втілена доля молодої галицької літератури, що по- чинає розвиватися. А Іван Франко писав, що «цвітка дрібная» – це сама «Русалка Дністровая». Однак, читаю- чи цей мелодійний твір, мож- на провести алегорію не лише до збірки, а й до самого Шашкевича та його таланту.


«Русалка Дністровая» утверджувала три основ- ні ідеї, які дуже актуальні й сьогодні: • визнання єдності українського народу, розділе- ного кордонами різних держав, заклик до її віднов- лення; • позитивне ставлення до суспільних рухів та уславлення народних ватажків – борців за соціа- льне та національне визволення; • пропаганда ідей власної державності та полі- тичної незалежності.


Альманах «Русалка Дніст- ровая» відіграв велику роль у справі національно-культур- ного відродження на галиць- ких землях. Було очевидним, що автори збірки вийшли за межі культурно-просвітни- цької діяльності й увійшли у політичну сферу.


Книга відразу ж стала забороненою, майже весь її тираж було конфісковано (вісімсот примірників із тисячі), а автори мали великі неприємності із владою. Якось під час допиту один із чиновників Львівської поліції запитав: «Як ви посміли воскре- сити народ, якого вже давно не існує?» І саме то- ді, у відповідь, Шашкевич прочитав поезію: Руська мати нас родила, Руська мати нас повила, Чому ж мова єй немила? Чом ся нев встидати маєм? Чом чужую полюбляєм?

З жалем у серці вийшов Маркіян Шашкевич із ду- ховної семінарії. Коли одружився й висвятився на священика, довгий час жив по бідних парафіях: у 1838 році – у Гумниськах Бусь- кого деканату; у 1838 –1841 роках – у Нестаничах. А в 1842 р. одер- жав парафію в Новосілках Лісь- ких. (1841 – 1843 рр.)

Церква в Гумниськах.

Церква в Нестаничах.

Церква в Ново-сілках.

Тяжкими були останні роки його життя. Знесилював туберкульоз, гнітили матеріальні не- статки. Тяжко ставало від роздумів про те, як під тиском влади стали змінювати свої погляди побратими юності. Відрадою була підтримка дружини Юлії, котра мужньо долала побутову невлаштованість. В умовах крайньої убогості 7 квітня 1839 року народився син Володимир, який згодом також став письменником. Турботи про сина, зустрічі з Іваном Головаць- ким, який не раз приїжджав до нього, скрашували останній період життя Маркіяна.

Вимучений хворобою, втомлений моральними стражданнями, Маркіян Шашкевич до кінця не полишав пера. Серед останніх творів письменни-послання до Миколи Устияновича «Побратимові, посилаючи єму пісні українські», три поезії в прозі «Псалми Русланові», фрагменти перекладів Єван- гелія, церковні проповіді – все написане живою на- родною мовою.

Невблаганна смерть обірвала життя письмен- ника 7 червня 1843 року, на 32-му році життя. Похоронено його в Ново- сілках. Через п’ятдесят років тіло Великого Мар- кіяна шістьма крутороги- ми волами було перевезено до Львова й поховано на Личаківському кладовищі.

Маркіяну і Володимиру Шашке-вичам судилася схожа доля – і у творчому злеті, і у життєвих випробуваннях. Наче батькова ду-ша супроводжувала сина. І навіть портрет Маркіяна (після якого не залишилося жодного зображе-ння) писали з фотографії Володимира – настіль-ки вони були схожі. Останні роки життя Шаш-кевича-молодшого були затьмарені бідністю і туберкульозом, від яких страждав колись і Мар-кіян.

Їх поховали в одній могилі. На Личаківському кладовищі на пам’ятнику напис – «Маркі- ян Шашкевич». Але не багато хто знає, що поряд з письмен-ником тут спочивать його дру-жина Юлія і син Володимир. Вони і після смерті залиши-лися разом.

ПОЕТИЧНА СПАДЩИНА Перший опублікований вірш М. Шашкевича «Голос галичан» з’явився в 1835 році. Маючи у своєму доробку декілька інтимно-ліричних поезій(«До милої», «Туга за минулим», «Думка»), ми- тець писав переважно вірші патріотичного харак-теру («Руська мова», «Дайте руки», «Слово до чти-телей руського язика», «Побратим», «Лиха доля»), а також на історичні теми: «Хмельницького обсту-плення Львова», «О Наливайку», «Болеслав Кри-воустий». Поетична спадщина порівняно невелика, але високо оцінена Іваном Франком та іншими дослідниками.

Фотокопія автографа поезії «Безрідний».

ІНШІ ВИДАННЯ У 1836 році Маркіян Шашкевич опублікував брошуру «Азбука і абецадло», спрямовану проти спроб запровадити в українське письменство латинський алфавіт. Переклав народною мовою частину давньоруської поеми «Слово про похід Ігорів» та Святе Письмо (Євангеліє від Матея і Йоана). Упорядкував «Читанку для діточок», по сторінках якої веде дітей від сучасності до май-бутнього, від їхньої хати у широкий світ». Цю читанку вже після смерті автора видав Яків Го-ловацький. До речі, Шашкевич увів в україн-ську мову і саме слово – «читанка».

Світоч – перен. Людина, яка своєю діяльністю відіграла надзвичайно важливу роль у житті свого народу, яка просла-вила свій народ.

Світило. 1. Небесне тіло (за-звичай сонце), яке випромі-нює світло. 2. перен. Людина, що прославилась у якій-небудь діяльності. • знаменитість

Українці-патріоти вже дав-но на рівні генної пам’яті усвідомили, що доля поси-лає нації таких світочів тільки раз на століття.

Головна заслуга Маркіяна Шашкевича в тому, що він перший у галицькій Україні підніс укра-їнську мову до рівня літературної, так, як і Іван Котляревський, спрямував розвиток рід-ної мови на правильний шлях. Поступово світ переконувався, що мова українців заслу-говує бути мовою науки та освіти.

Отже, Маркіян Шашкевич справедливо вважається зачинателем нової української літератури в Галичині та одним із Буди-телів національної свідомості українців всієї України.

1811 1843

1911-го року з нагоди 100-річчя від дня народ-ження Маркіяна Шашке-вича на Білій горі у селі Підлисся на кошти, що зібрали люди, встановле-ний пам’ятник у вигляді хреста на масивному гра-нітному постаменті, що символізує поневолений народ, який неминуче прийде до визволення і воскресіння.

Пам’ятник М. Шашкевичу в місті Золочеві .

Устань, могутній Маркіяне,На п’єдестал століть устань!Хай зір твійв будучність заглянеВ часи нових ясних світань. Ростислав Братунь

Літературно-меморіальний музей Маркіяна Шашкевича відкрито в селі Підлисся у 1959 році.

Екскурсія учнів шостих (десятих) класів Сокальської гімназії імені Олега Романіва (Вчителі-мовники М.П. Іванець, Г.І. Кулинич (класні керівники) О. М. Трошина, М. Й. Семчук) на батьківщину Маркіяна Шашкевича – у село Підлисся в жовтні 2011 року.

Ми відвідали на батьківщину відомого українського письменника Маркіяна Шашкевича у рік його 200-річного ювілею. У селищі Підлисся, де народився поет і громадський діяч, оглянули поле, місцевість, село і, звичайно, побували в оселі видатного засновника"Руської трійці". Там переглянули пам’ятні рукописи, праці, що збереглися. Нас надзвичайно вразили картини, на яких був зображений письменник. До гімназії привезли ювілейний календар і листівки про музей-садибу. У кожного залишилися лише приємні спогади від екскурсії. Переконалися, що чимало цікавого і пізнавального є в нашому краю, маємо чим пишатися. Софія НАУМЧУК, учениця 6 (10)А класу Сокальської гімназії імені Олега Романіва.

Ми – у Літературно-меморіальному музеї-садибі Маркіяна Шашкевича Разом, разом, хто сил має, Гоніть з Русі мраки тьмаві, Зависть най нас не спиняє, Разом к світлу, други жваві! Маркіян Шашкевич Осінній сонячний ранок… До автобуса, який має нас повезти до однієї з україн-ських святинь – місця народження Маркіяна Шашкевича, поспішають наші учи-телі-словесники, батьки, учні шостих (десятих) класів Сокальської гімназії імені Олега Романіва. Ця поїздка приурочена до 200-річчя від дня народження Будителя Галичини, аби тут, у колисці письменника – селі Підлисся на Золочівщині осмис-лити, ким був Маркіян Шашкевич, як склалася доля цієї непересічної особистості. Швидко мчить автобус, а в його салоні відбувається неголосна розмова. Кожен пригадує те, що знає про письменника, подумки лине до батьківщини борця, мис-лителя, ініціатора створення гуртка «Руська Трійця». І ось нарешті ми біля музею-садиби Маркіяна Шашкевича. Саме тут, у хаті ді-дуся по матері, священика Романа Авдиковського, далекого 6 листопада 1811 року загорілася зірка – на світ прийшов хлопчик, якому судилося стати співцем правди в Галицькому краю. Як відомо, Шашкевичів будинок було реконструйовано у Літературно-меморіальний музей у 1986 році – до 175-ої річниці з дня народжен-ня поета.

Із трепетом підходимо до криниці з журав-лем, розлогих старезних дубів, споглядаємо краєвиди, оспівані поетом: Шуми, вітре, шуми, буйний, На ліси, на гори… А з постамента, що знаходиться у дворі садиби, на нас дивиться скульптурне погруддя пам’ятника Маркіяну Шашкевичу. Поет ніби звертається до нас: Дайте руки, юні други, Серце к серцю най припаде, Най щезають тяжкі туги, Ум, охота най засяде. І ось по викладених каменем доріжках заходимо в невеликий, але затишний будинок, де нас привітно зустрічають працівники музею Віра Олексіївна Телега та Віра Андріївна Дуда. Дві пані Віри… Чи не символічно це? Здається, тут усе пройняте незгасною вірою та надією на кращу долю України, її мови, літератури, освіти. Під час цікавої розповіді екскурсовода Віри Олексіївни в нашій уяві на повен

зріст постав допитливий сільський хлопчик, який спрагло тягнувся до знань, підліток-гімназист, який вже починав писати перші літературні спроби, юнак-семінарист, що своїм життєвим кредо обрав слова – «Служити на благо народу, на благо відродження української народної словесності». Зворушило, як Маркіян став лідером молодіжного громадсько-культурного руху, керівником гуртка «Руська трійця», як разом з товаришами Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем видав альманах «Русалка Дністровая», що відіграв доленосну роль в національному пробудженні Галичини. Віримо, що час, проведений у садибі, яка викохала Будителя гали-цької України, серед краєвидів, що стали джерелом письменницького таланту, ні для кого із гімназистів не пропаде намарне, засіє вагомі зерна любові до рідного краю, гордості за його славетних діячів. Безумовно, щире спасибі вчителям-словесникам Марії Йосипівні Семчук, Мирославі Петрівні Іванець, Ганні Іванівні Кулинич, Оксані Михайлівні Трошиній, які разом з нами вшанували пам'ять великого українця, великого галичанина. Минулого року, у дев’ятому класі, ми вивчали життя і творчість Маркіяна Шашкевича на уроках, а тепер ще й причастилися духом землі, яка його породила і виколисала. Софія Дмитрів, учениця 6-Б класу Сокальської гімназії імені Олега Романіва

Памятник М. Шашкевичу у Львові (вул. Коперника).

Пам’ятник Вели-кому Маркіянові у Львові поставлено 15 вересня 1990 року на місці семінарсь-кої церкви Святого Духа.

У Львові (вул. Коперника, 36) діє Музей «Русалки Дністрової».

Сьогодні нам, українцям ХХІ століття, треба навчи-тися у Маркіяна Шашкеви-ча глибокої духовності, розу-міння народної мудрості, на-ціональної твердості духу, благородства і самовідданос-ті, навчитися жити і діяти так, щоб ніхто із наших во-рогів не забирав у нас держа-ви, мови, історії, щоб ніхто не смів живцем шматувати нашу українську душу.

Сокальська гімназія імені Олега Романіва

Маркіян Шашкевич – світоч галицької України

Сокаль, 2011

До

Art & Photos

маркіян шашкевич світоч галицької україни