Дворак Ю.М. Географія материків і океанів.Короткий словник термінів і понять

Рецензенти : Пікнер Т.М – методист КУ Дубровицької районної ради «Дубровицький районний методичний кабінет»

Схвалено методичною радою Селецького навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад» (протокол № 4 від 02 вересня 2014 року)

Пропонований посібник містить визначення основних географічних понять з фізичної географії. Крім цього в навчальному посібнику міститься ілюстративний матеріал до кожного понятя. Усі матеріали дібрано відповідно до чинної програми МОН України та підручника Географія материків та океанів: підруч. для 7 кл.загальноосв. навч. закл. / С.Г.Кобернік, Р.Р.Коваленко. - К.: Навч.книга, 2007. - 272с.

Посібник призначено для учнів 7-х класів,учителів географії середньої школи.

Передмова

Словник є одним із засобів накопичення результатів

пізнавальної діяльності людства, показником культури

народу. Ще,М. Т. Рильський відзначав, що неможливо

уявити собі культурну людину, яка не мала б потреби у

словнику, ніколи б не заглядала до нього, ніколи ним не

користувалась.

Довідкове видання містить впорядкований перелік слів,

словосполучень з фізичної географії з короткими їх

характеристиками,перекладом на іншу мову та

ілюстраціями.В роботі використовуються скорочення,які

характерні для довідкової літератури з географії.

Даний словник стане в пригоді як молодим так і

досвідченим учителям географії,учням та всім хто

цікавиться фізичною географією материків і

океанів,зокрема, і географією взагалі.

Абсолютна висота – висота будь-якої точки над рівнем

моря, тобто над поверхнею геоїда; відраховується по

вертикальній лінії, що проходить через точку. Слід мати на

увазі, що положення рівня води в різних океанах і морях

різна, тому існують різні системи відліку (в Європі від

рівня Середземного моря, у Східній Азії від рівня Тихого

океану). Перевищення однієї точки відносно іншої

називається відносною висотою.

Абсолю́тна воло́гість повітря — густина водяної пари в

повітрі; практично — кількість водяної пари в грамах в 1

м³ повітря за даної температури. Абсолютна вологість

чисельно близька до пружності водяної пари, вираженої в

мм ртутного стовпа. Абсолютна вологість біля поверхні

землі коливається від десятих г/м³ (у приполярних та

холодних країнах) до 20 г/м³ і вище (у приекваторіальних

зонах).

Залежність абсолютної вологості повітря від температури:

Температура (°C) Вода (г/м³)- 20 1

- 10 2

- 5 3

0 5

+ 10 9

+ 20 17

+ 30 30

+ 40 51

Антицикло́н — замкнена область підвищеного

атмосферного тиску з максимальним тиском в центрі.

Вітри в антициклоні огинають центр за годинниковою

стрілкою в північній півкулі і проти годинникової стрілки

в південній. Низхідний рух повітря в антициклоні

обумовлює неутворення хмарності. Влітку переважає

жарка та суха погода, взимку — морозна та ясна.

Антициклонами називають області підвищеного тиску в

атмосфері, діаметром від кількох сотень до кількох тисяч

км, що характеризуються своєрідними умовами погоди і

системою течій повітря. Антициклони разом з якісно

протилежними їм циклонами (областями зниженого тиску)

є найважливішими вихровими формами загальної

циркуляції атмосфери.

Банка (нім. bank, голанд. bank) – мілина – частина

морського дна, над якою глибина значно менше

навколишніх глибин; в більш вузькому змісті слова –

припіднята частина морського дна, яке представляє

небезпеку для судноплавства.

Болото – надмірно зволожена ділянка суші, що має

шар торфу потужністю не менше 0,3 м в не осушеному

стані і 0,2 м в осушеному стані. При меншій потужності

торфу надмірно зволожені площі називаються

заболоченими землями. Болота виникають внаслідок

заболочування лісів, вирубок, місць лісових пожеж, луків,

а також шляхом заростання неглибоких водойм.

Найбільша кількість боліт знаходиться в Північній півкулі,

переважно в лісовій зоні, що зумовлено загальним

характером кліматичних умов.

Больсон – безстічні западини в сухих областях на

півдні Північної Америки, головним чином в гірських

пустелях. Більшу частину року вони безводні, після дощів

на їх дні утворюються тимчасові озера.

Бухта – частина океану, моря чи озера, що відносно

слабо вдається в сушу і захищена від хвиль і вітрів

виступаючими в море (озеро) мисами або островами.

Бухти можуть бути внутрішніми, якщо одна розташована в

межах другої. Якщо дозволяє глибина бухта може

слугувати стоянкою для кораблів.

Ваді (араб. وادي сухе русло) — це сухі долини з крутими

(іноді майже прямовисними) схилами в пустелях Північної

Африки та Аравії. Зароджуються внаслідок ерозійної

діяльності тимчасових, зазвичай зливових потоків, і

розвиваються в подальшому за рахунок вітрових (еолових)

процесів. Їх борти часто прорізані вузькими ущелинами,

долина поглиблена, розширена. На відміну від рік не

мають терас і загального ухилу дна.Ваді завершуються

безстічними западинами з дуже крутими схилами, які

виповнені інколи потужною товщею пролювію. На бортах

і дні ваді поширені засолонені останцеві озера. Довжина

ваді може сягати кількох сотень км.

Відносна вологість повітря – процентне відношення

кількості водяної пари, що міститься в повітрі, до

граничної кількості водяної пари, яка потрібна для

насичення даного об’єму повітряної маси при даній

температурі.

Височина – ділянка земної поверхні піднята відносно

прилягаючої рівнинної території, що її оточує. Височини,

як і низовини, належать до рівнин. Більшість височин

характеризуються значною розчленованістю річковою і

яружно-балковою мережею. Височинам властиві

інтенсивні денудаційні процеси. Матеріали денудації

виносяться на прилеглі низовини.

Висо́тна по́ясність або висотна зональність —

закономірна зміна природних комплексів у горах,

зумовлена насамперед зміною кліматичних умов з

висотою.Висотна поясність пояснюється зміною клімату з

висотою: на 1 км підйому температура повітря знижується

в середньому на 6 градусів Цельсія, зменшується тиск

повітря, його запиленість, зростає інтенсивність сонячної

радіації, до висоти 2—3 км збільшується хмарність і

кількість опадів.

Вододі́л — лінія, межа, що розділяє басейни суміжних

водойм (річок, озер та інше) або скупчень підземних вод.

Зазвичай вододіли проходять по гірських хребтах або через

найвищі точки певної місцевості.

Водозбірна площа (водозбірний басейн) – площа, з якої

поверхнева або підземна вода стікає в будь-який

водоприймач – море, річку, озеро і т д. Обмежена

вододілом.

Вулкани- геологічне утворення (геотектонічне явище), яке

виникає над каналами та тріщинами у земній корі, якими

на поверхню викидаються лава, попіл, гарячі гази, водяна

пара й уламки гірських порід.Галузь геології, яка вивчає

вулкани, називається вулканологією.

Гейзери (від ісландського geysir, geysa – хлинути) –

періодично фонтануючі гарячі джерела, розповсюджені в

областях сучасного, або такої, що недавно припинилася,

вулканічної діяльності. Гейзери представляють собою

систему повністю або частково заповнену водою

підземних резервуарів (пустот), тріщин і каналів, що

виходять на поверхню землі.

Географічна оболонка - комплексна оболонка Землі, що

утворилася внаслідок взаємопроникнення і взаємодії

речовин окремих геосфер - літосфери, гідросфери,

атмосфери і біосфери.

Географічне середовище - частина географічної

оболонки Землі, яка безпосередньо пов’язана з життям і

діяльністю людини є постійно діючою матеріальною

основою розвитку суспільства.

Гори – обширі ділянки земної поверхні дуже підняті

над прилеглими територіями, що характеризуються різким

коливанням відносних висот і контрастним рельєфом.

Гори утворюються в результаті складних деформацій

земної кори, зумовлених тектонічними рухами і наступним

розчленуванням екзогенними процесами.

Губа – назва заток і бухт, що глибоко вдаються в

сушу, в які впадають великі річки. В таких затоках чітко

виражений вплив рік: на дні розповсюджені річкові

наноси, вода сильно опріснена.

Дельта – область відкладення річкових наносів в гирлах

рік. Назва походить від букви грецького алфавіту “Δ”

(дельта), за подібністю якої воно було дано в давнині

трикутній дельті р. Ніл. Утворення дельти проходить в

результаті складної взаємодії річкового стоку, морських

хвиль, приливів, згінно-нагінних явищ.

Долини – понижені або негативні, лінійно витягнуті

форми рельєфу земної поверхні, створені ерозійною

(розвиваючої) діяльністю текучої води.

Дрейф (від голанд. Drijven – гнати, плавати) – знос на порі

судна, що рухається (або рух льодового покриву), а також

в повітрі літального апарату під дією вітру.

Друмліни (анг. drumlin) - горби витягнутої форми,

складені в ядрі корінними породами або

флювіогляціальними пісками, на поверхні – моренними

відкладами. Висота досягає 20 м, довжина кілька сом

метрів. Зустрічаються групами в областях розвитку

древніх льодовиків, переважно на рівнинах і в

передгірських районах

Западина – від’ємна форма структури і поверхні Землі. У

тектоніці під западиною розуміють різні за розміром,

прогнуті ділянки земної кори синклінальної будови, які

ускладнюють будову континентальної і океанічної земної

кори, виповнені осадовими і вулканогенними товщами.

Заплава – частина дна річкової долини, що лежить вище

меженного рівня води в річці і періодично затоплюється

під час повені.

Затока – частина океану, моря чи озера, що вдається в

сушу, але має вільний водообмін з основною частиною

водойми. В результаті вільного водообміну затоки за

гідрологічним режимом майже не відрізняються від

основної водойми.

Кора́лові спору́ди, кора́лові ри́фи, (рос. коралловые

сооружения, англ. coral structures; нім. Korallenbauten m

pl) — геологічні утворення, що формуються внаслідок

життєдіяльності колоніальних коралових поліпів

(головним чином мадрепорових коралів) і супутніх їм

організмів, здатних вилучати вапно з морської води.

Крік (англ. creek) — в Австралії та Північній Америці,

назва малого або середнього розміру струмка або річки.

Деякі кріки можуть бути навіть судноплавними, а деякі —

в певний період року частково або повністю пересихають.

На картах такі річки позначають синіми пунктирними

лініями

Льодовики – рухливі природні нагромадження льоду на

земній поверхні. Утворюються з твердих атмосферних

опадів.

Маари (іспанське maar) – лійкоподібні або

циліндричні поглиблення вулканічного походження, що

утворилися в результаті газових вибухів без появи лави.

Маари досягають 3200 м в поперечнику і 300-400 м

глибини. Часто заповнені водою і утворюють озера (маар в

Узоні і Ксудачі на Камчатці, Лахерське озеро в Ейфеле та

ін.). Маари називають також ембріональним вулканом.

Материки (від матерой, матьорий – великий, сильний,

основний)– величезні масиви суші, оточені з усіх сторін,

або майже з усіх сторін, морями і океанами. В сучасну

геологічну епоху існує 6 материків: Євразія, Африка,

Північна Америка, Південна Америка, Австралія і

Антарктида.

Материкова мілина, шельф (англ. Shelf) – прибережна

частина дна Світового океану в середньому до глибини 200

м, що знаходиться між берегом і материковим схилом.

Мис – ділянка побережжя, що вдається в море, озеро чи

ріку.

Море – частина океану, більш менш відособлена сушею

або підводними височинами підводного рельєфу і

відрізняється від відкритої частини багатьма

особливостями, в першу чергу гідрологічним режимом.

Морени (франц. moraines) – суміш уламків гірських порід,

як правило з піщаним, супіщаним, суглинистим і

глинистим заповнювачем, без сортування, яка

переноситься і відкладається льодовиками.

Мусони (від араб. маусім – сезон року) – досить стійкі

повітряні течії (вітри) в прибережних районах Землі, які

міняють свій переважаючий напрямок від зими до літа, від

літа до зими на протилежний або близький до

протилежного.

Нагір’я – обширна ділянка земної поверхні, що

характеризується співвідношенням гір і плоскогір’їв, які

лежать на високо піднятому і слабо розчленованому

спільному цоколі

Озера – западини суші, заповнені водою. Загальна

площа озер біля 27 млн. км2 (1,8 % всієї площі суші). Озера

зустрічаються у всіх географічних зонах. Особливо вони

численні в областях четвертинного зледеніння і в областях,

що не мають стоку в океан.

Ози – довгі (до 40-50 км) і вузькі (від кількох метрів до 2-3

км), висотою до десятків метрів вали, складені піском,

графієм, галькою, нерідко з домішкою валунів.

Океан (Світовий океан) – водна оболонка земної кулі, яка

покриває більшу частину його поверхні (70,8 %) і яка

розділяє сушу на материки і острови.

Пасати (з голландського passaat) –стійкі (постійно

існуючі) повітряні течії (вітри) в тропічних широтах,

направлені в обох півкулях від субтропічних областей

високого тиску (субтропічних антициклонів), від широт

25о – 30о, до екватору.

Па́мпа або пампаси (від кеч. pampa — «рівнина») —

родючі південноамериканські рівнини зі степовою

рослинністю, що вкривають аргентинські провінції

Буенос-Айрес, Ла-Пампа, Санта-Фе і Кордова, більшу

частину Уругваю і бразильський штат Ріу-Гранді-ду-Сул,

загальною площею більш ніж 750 тис. км².Ці рівнини

перериваються пагорбами Вентана і Танділ біля

аргентинських міст Баїя-Бланка і Танділь, висотою біля

1300 м і 500 м відповідно, на південному заході стають

більш посушливими і переходять у Гран-Чако.

Півострів – ділянка суші, оточена з трьох сторін водою і з

однієї сторони з’єднана з масивом суші (материка, острова,

півострова).

Плато – рівнина, піднята над рівнем моря і відділена від

нижче розташованих ділянок крутими схилами, деколи

уступами.

Плоскогір’я – більш-менш значні і високо підняті ділянки

суші з рівнинними або ступеневими вододільними

просторами. Нерідко плоскогір’я глибоко розчленовані

річковими долинами, у зв’язку з чим їм характерні різкі

коливання висот.

Передгір’я – понижені периферійні частини гірських

систем і хребтів, які мають горбистий або гірський

характер рельєфу.

Прерія (фр. Prairie) — північноамериканська форма степу,

вегетаційна зона на Середньому Заході США і Канади.

Складає східний край Великих рівнин. Обмежена

вегетація, що виражаються в рідкість дерев та кущів,

обумовлена внутрішньоконтинентальним розташуванням і

Скелястими горами, що захищають прерії із заходу від

опадів. З цією обставиною пов'язані посушливі кліматичні

умови.

Протоки – звужені частини Світового океану, що

розділяють будь-які дві ділянки суші (два материка, острів

і материк, два острови).

Пустелі – природні зони, що відрізняються крайньою

посушливістю. Характеризуються вкрай незначною

кількістю атмосферних опадів, жарким літом, великою

випаровуваністю і значними добовими і річними

амплітудами коливання температур повітря і поверхні

ґрунту, відсутністю постійних поверхневих вод (за

виключенням “транзитних рік”), нагромадженням у

верхніх шарах ґрунтів солей, розрідженим рослинним

покривом або його відсутністю.

Ріасовий тип берегів – береги з лійкоподібними

бухтами.

Рівнини – ділянки суші з незначними відносними

коливаннями висот на значних відстанях і переважно з

плавними переходами від підвищень до понижень.

Рельєф – сукупність нерівностей поверхні земної кори, що

утворилися в результаті взаємодії ендогенних (внутрішніх)

і екзогенних (зовнішніх) процесів.

Ріки (річки) – водні потоки, що течуть в розроблених

ними руслах (річищах) і живляться стоком атмосферних

опадів. Річка характеризується довжиною, шириною,

площею басейну, глибиною, падінням, похилом, рівнями

води, швидкостями, витратами води і наносів, хімічним

складом води.

Скреб — зарості низькорослих (1-2 м) вічнозелених

ксерофітних чагарників в субтропічній і частково

тропічній південно-західній і центральній частинах

Австралії. Скреби оздоблюють з півдня австралійську зону

саван і саванових рідколісь. У скребах переважають

чагарникові евкаліпти і акації. Скребами вкриті величезні

площі, що майже позбавлені річок і озер.

Сельва – це природна зона, що знаходиться в

екваторіальному кліматичному поясі Північної

Америки.Сельва вологіша від африканських лісів та

багатша на види рослин і тварин

Сублімація – перехід води х газоподібної фази

безпосередньо в тверду фазу (проминувши рідку фазу), з

утворенням кристалів снігу або льоду.

Смерч, торнадо — атмосферне явище, що є стрімким

воронкоподібним вихором заввишки до 1,5 км, який

витягується від купчасто-дощової хмари до поверхні води

або землі.

Тайга – тип рослинності, хвойний ліс, утворений одним

або нечисленними видами дерев з родини ялинових

(Abietaceae), деколи з невеликою домішкою листяних

порід.

Тераси (франц. terrasses, від лат. terra – земля) – природні

горизонтальні або трохи нахилені площини на схилах

річкових, балкових долин, узбережжі морів і озер.

Течії морські – поступальний рух водяних мас в океанах і

морях обумовлений нерівномірним розподілом тиску

Точка роси – температура, при якій повітря досягає

стану повного насичення парами води при даному

атмосферному тиску, що призводить до її конденсації.

Шхери (від шведського skär) – невеликі переважно

скелясті острови в прибережні частині моря або в озерах,

розташованих в областях минулих зледенінь. Складені

переважно кристалічними породами, мають сліди

льодовикової шліфовки. Як правило, знаходяться біля

скелястих, складно розчленованих (шхерних) берегів.

Ше́льф — материкова мілина, вирівняна частина

підводної околиці материка, що примикає до суходолу та

характеризується спільною з ним геологічною будовою.

Межі шельфу — берег моря або океану і т.з. "бровка"

(різкий перегиб поверхні морського дна — перехід до

материкового схилу). Глибина над бровкою звичайно 100-

200 метрів (в деяких випадках більше: 500—1500 метрів в

південній частині Охотського моря та навколо Нової

Зеландії).

Фіорди (від норвезького fjоrd) – вузькі, глибокі морські

затоки, переважно з крутими високими скелястими

берегами. Виникли в результаті обробки четвертинним

материковим льодом з наступним затопленням морем

річкових долин і тектонічних западин.

Циклон - область пониженого тиску в атмосфері з

мінімумом в центрі. Поперечник Ц. – кілька тис. км.

Характеризується системою вітрів, які дують в середину

області проти годинникової стрілки в Північній півкулі і за

годинниковою стрілкою – в Південній. Погода при Ц.

Переважає хмарна з сильними вітрами і опадами.

Цунамі – морські гравітаційні хвилі, які виникають

головним чином в результаті зрушень уверх або вниз

протяжних ділянок морського дна при підводних і

прибережних землетрусів.