google it! girl power, Фінляндія, closing, VJ, DJ, WIZ-ART 2010, winner

Олександр Дебич: “Шукати істину не варто. Найважливіше – робити те, що подобається і, в

певному сенсі, жити сьогоднішнім днем”

Перше, за що я зачепилась, досліджуючи біографію Сашка Дебича, – це те, що він за фахом лінгвіст. Мене вже давно не дивують люди, котрі займаються не тим, «на що вчились», але якось здавалось, що кіно та його продюсування – це дуже вузьке, закрите середовище, в яке потрапляють тільки вибрані.

На моє запитання про те, як же так трапилось, Сашко дав надзвичайно розгорнуту і захоплюючу відповідь. Історію, варту короткометражного кіно.

- Я особливо не цікавився кіно. Телевізор я не дивлюсь, а ті фільми, які переглядали сусіди на відіках (тоді ще на затертих касетах), мене не цікавили. Чомусь не захоплювали мене блокбастери... Одного разу товариш покликав мене на фестиваль німецького кіно. Я вирішив, що це буде корисно для практикування живої мови, і погодився скласти йому компанію. Фільм, який тоді показували, називався «Sofie Schall die letzten Ta-gen». Після сеансу до нас підійшли взяти інтерв’ю, бо режисера цікавило враження простого глядача, і чомусь він припустив, що ми розмовляємо німецькою. Потім нас запросили на afterparty, де зібралась серйозна публіка, включно з послом, котрому нас представили.... Не знаю, чим ми так сподобались сценаристові фільму, але він не забув про моє прохання передати ще якісь німецькі фільми, хоч на таке погоджуються зазвичай просто із ввічливості, і рідко виконують обіцянку. За якийсь час на свою гуртожитську адресу я отримав повідомлення про бандероль. За те, щоб її забрати, мені довелось заплатити всю свою стипендію, бо я тоді десь подорожував, і пакунок довго пролежав на пошті. Але, без сумніву, та купа дисків, яку я отримав, того вартувала. В мене ніби відкрились очі, коли я це все передивлявся, я зрозумів, що є безліч хорошого цікавого кіно, яке справді захоплює. Я вирішив, що мушу організувати покази цього кіно, почав бігати по викладачах в КПІ, радитись з людьми, як це можна зробити, але скрізь бачив здивування, нерозуміння і небажання цим займатись. Але я затявся. Пішов в Гете Інститут просити технічної підтримки. Коли там почули ім’я того, хто переслав мені диски, погодились допомогти. Мені вдалось отримати дозвіл на використання аудиторії в КПІ, обладнаної для кінопереглядів, а також я отримав пачку афішок на яскраво-жовтому

папері формату А4. Оббігав я все місто за декілька днів, лягаю спати, і раптом бачу в цих жовтих афішках фатальну помилку… я переплутав назву місяця! В мене цілковита розгубленість, що робити – не можу навіть уявити, заснути, звичайно, без шансів. І що ти думаєш? Так, я поїхав по всіх точках по другому колу, і виправляв, як міг, доклеював, дописував, замальовував (саме це я яскраво уявляю як кадри короткометражки – Г.Ш.). «Тиждень німецького кіно» таки відбувся. Після показів до мене підійшли хлопці, котрі давно мали ентузіазм започаткувати в КПІ кіноклуб, ми це зробили, і він досі існує.

Ти бував на інших фестивалях, як оцінюєш WIZ-ART у порівнянні з ними?

- Сьогодні другий день, остаточну риску підвести зможу в кінці, але поки що все дуже професійно, всі нюанси і деталі продумані.

З чого почались твої поїздки на фестивалі?

- Мої друзі зняли фільм, і мені захотілось їм допомогти його розкрутити, бо завжди прикро, коли готовий цікавий продукт залишається відомим лише вузькому колу близьких людей автора. Якщо кіно зняли, то потрібно, щоб воно дійшло до глядача. Тож я вирішив створити для себе базу даних фестивалів, вивчати їхні умови. І це насправді таке захоплююче відчуття – адресувати конверти з дисками в Бразилію, Корею, а потім отримувати запрошення в країну, в яку власним коштом поїхав би не відомо коли. Це як лотерея.

Яка твоя життєва філософія?- Давно, ще в школі, я зрозумів, що ніхто

нічого в цьому житті не знає. Коли я зіштовхнувся з типовим питанням підлітка: «Я нічого не розумію», спитав у свого вчителя, чи не може він порадити книжку, в якій би було про це щось написано. Він перейнявся і порадив цілий список. В бібліотеці із усього списку знайшлось лише «Ім’я троянди» Умберто Еко. Книжка видалась мені надто грубою (я оцінював її як типовий підліток), але було цікаво, де ж той ключ, про який говорив учитель, тож це мене мотивувало до читання. Але коли я завершив, то зрозумів, що мене підкололи, бо висновок полягав в тому, що істини

немає і ніхто нічого не знає. Я навіть образився, але зрештою сприйняв все, як є, і зрозумів, що шукати істину не варто. Коли після закінчення інституту у мене виникло чергове типове запитання «Що робити?», я якось зрозумів, що найважливіше – робити те, що подобається і, в певному сенсі, жити сьогоднішнім днем. Якщо я прокидаюсь вранці і хочу спати – я сплю.

Чого сподіваються глядачі в Європі від українських фільмів? Яка публіка їх оглядає?

- Публіка абсолютно різноманітна. Тому що, загалом, фестивалі відвідують дуже різні люди. Звичайно, показ фільмів з будь-яких країн приваблює діаспору, етнічну громаду, але насправді це не більшість глядачів. Інших мотивує потяг до

екзотики, бажання заглянути в життя інших людей і народів. Думаю, людям цікаво підтвердити для себе факт, що ключові речі в житті однакові в цілому світі.

Проблема в тому, що в Європі попросту немає українського кіно. Зрозуміло, що у нас немає касових фільмів, держава не виділяє на це коштів, тож все, про що де-не-де чули за кордоном – це Довженко. Але власне тому мені й хочеться заявити «Ми є!», бо насправді навіть в цих умовах знімається досить багато. Коли я збираю фільми, намагаюсь максимально виключити суб’єктивний фактор, і показувати більшість з того, що є.

Які твої улюблені фільми?Це те ж саме, що спитати «Де істина?» На

такі питання я ніколи не мав відповіді.

Розмовляла Галина Шиян

LEVEL 3

Щоденник фестивалю

Твій фільм знятий за мотивами картини Рене Маґрітт. Чому за картиною, і чому саме за цією?

Тут у вас у Львові біля “Дзиґи” я побачила репродукцію картини “Закохані“, вона мене вразила, я зацікавилась творчістю цього художника. А згодом в інституті було завданян «оживити картину», вагань щодо вибору яку саме в мене не було.

За твоїм власним формулюванням «Фільм демонструє, що потрібно зробити чоловікові, щоб отримати поцілунок жінки». Чи задумувалась ти над питанням ґендеру, коли знімала такий сюжет?

Задумувалась, звичайно. Власне мені хотілось зазняти гарний початок стосунків, котрі, нажаль, швидко закінчуються. Хотілось зобразити те, чого за словами всіх моїх подруг, мами, та всіх жінок довкола, так бракує в сучасному житті. Я прагнула показати ідеальний світ, зобразити як би я хотіла щоб було у мене самої.

А у тебе так було з чоловіком?Так, було, і фільм якраз зображає мою ностальгію

за тими часами,. Я знімала цей фільм з натхненням і пристрастю.

Закохані пари у твоєму фільмі не показують обличчя. Це щось означає? Чи це не означає, що такий рецепт шляху до отримання поцілунку (квіти – прогулянка з фотоапаратом ресторан) стандартний і безпрограшний? Чи немає у цьому іронії?

Ні, я не сприймала це з такого ракурсу. Показати в першу чергу хотілось саме красу. Було, звичайно, трошки стьобу, але зовсім мало, переважати мало гарне і романтичне. До речі, ти звернула увагу, що у героїні акцент на великому декольтованому бюсті?

Ну, так, це кидається в очі.Ну от. Але це не означає, що в мене було бажання

компенсувати бюстом закрите обличчя. Справа в тому, що мої подруги з великими грудьми часто скаржились, що чоловіки не сприймають їх серйозно. Я ж хотіла підкреслити, що «розмір не має

значення», тобто, що всім жінкам, незалежно від їхніх форм хочеться ніжного ставлення і романтики.

Ти завжди знала, що хочеш навчатись в Карпенка-Карого?

Завжди. Але трапилось це не одразу. Після школи мріяла вступити на акторське відділення, але натомість пішла на економічний. Втигла навіть спробувати офісну роботу з 9 до 6. Остаточно зрозуміла, що то не моє, бо в офісі займалась всім чим завгодно, аби не виконувати рутинні завдання. Почалось все з фотографії. Я фотографувала все більше і більше, а потім зауважила, що схиляюсь до серій фотографій, котрі відтворюють динаміку, що мені цікава саме сюжетна зйомка. Тож остаточно прийняла рішення кинути все і таки вступити на режисуру.

Маєш наміри і мрії щодо великого кіно?Безперечно. Поки ти студент, знімаєш короткий

метр, бо повнометражне кіно потребує і досвіду, і грошей. Але щойно закінчу навчання, стану в чергу в «Дебют», організацію на кіностудії Довженка котра підтримує молодих режисерів.

Які режисери твої улюблені?Альмодовар.Всі фільми? Навіть ті де він з’їжджає на

гомосексуальну тему?Майже всі. Хоча, я виділила б, можливо, «Поговори

з нею». Також Годар, але не все. Проте номер один для мене зараз Ванг Карвай.

Про що ти хочеш знімати кіно?Я тяжію до соціального кіно. Проблеми торгівлі

людьми, а також мене дуже хвилює питання чому розпадаються родини.

І який, на твою думку, рецепт того, аби гармонійна сім’я була міцною і довговічною?

Повага і увага один до одного. Треба обов’язково говорити один з одним.

А якщо говорти нема про що?Шукати тему до розмов. Раніше ж було про що,

значить має знайтись і зараз.

Тобто ти за те, аби рятувати стосунки з усіх сил?Так. Думаю, якщо люди дали один одному обіцянку,

треба її дотримуватись. Хоча б заради дітей. Я навіть спокійно сприймаю те, що можуть з’являтись інші захоплення, це природньо. Хоч все ж думаю, що людина моногамна. А ще, важливо, щоб за будь-яких обставин дружина відчувала, що вона номер один, щоб мала достатньо уваги, щоб її цілували вранці і бажали гарного дня. Як на мене, зрада - це коли про тебе забули, тоді це справді боляче.

Над чим ти працюєш зараз?Над своєбю дипломною роботою за мотивами

твору Селлінджера «Ці губи і зелені очі». Хоч мої одногрупники стверджують, що там від Селлінджера взагалі нічого немає все повністю моє. Проте надихнув мене саме цей твір, то я таки формулюватиму це як: «за мотивами». Ця робота вже трошки довша – 25 хвилин, вона складається з двох частин. У мене знімались чудові актори Сергій Бабкін та Сніжана Вартанян, а також Володимир Канівець. Всі вони надзвичайно органічні, я дуже задоволена нашою співпрацею. Після повернення до Києва одразу візьмусь за монтаж. Дуже розраховую, що фільм буде представлений на наступному WIZ-ART’i 2011.

Розмовляла Галя Шиян

Вчора під час сеансу “Life is a videogame” переміг фільм з Німеччини під назвою “Leerfahrt”, в перекладі з німецької дослівно – “пуста подорож”. У фільмі розповідається про чоловіка, який намагався досягнути до рівня свого кумира – актора, який зіграв 114 (!) ролей!

Чоловік стверджує, що він може бути будь-ким, але не собою. Для того, щоб перевтілюватися, чоловік вибирає собі метро – у підземці перевіряє наявність квитків у пасажирів. Він перепробував на собі більше сотні ролей, але дізнається, що тепер не буде контролерів, що від 1-го квітня все буде робити техніка. Всього за 1 день він поміняв близько десяти ролей, але через дивний збіг обставин, його речі крадуть. І саме через це його останньою роллю став… він сам!

Мабуть, цей фільм став найкращими, бо у ньому розповідається про реально-віртуальну проблему чи не кожного, - проблему знайти самого себе у цьому світі та знайти у собі сили показати себе справжнього всім, поміж мільйонів чужих ролей, не приховуючи власної сутності, визнаючи позитивні та негативні сторони власного “я”.

Iрина Залецька

Інколи, у цілковитій тиші, наші емоції кричать, не маючи можливості вийти на волю... Вони тихо чекають свого звільнення. Якщо щастить, ми виливамо свої емоції в миті щастя і радості, даруючи любов. Трапляється й так, що, сповнені гніву й обурення, ми ображаємо інших, у відчаї –– виливаємо наш сум через сльози.

Знятий в 2009 році, фільм «Давай» українських режисерів з Києва Катерини Горностай та Дмитра Красного, котрі приїхали до Львова, щоби особисто представити його на фестивалі WIZ-ART 2010, відкриває нам новий спосіб здобути душевну свободу і гармонію. Не чекаючи моменту, просто тут і зараз – «Давай!...Кричи!». Під час роздумів над криком перед очима постає картина норвезького художника-експресіоніта Едвада Мунка, однак якщо на полотні зображена людина кричить не тихіше, ніж люди у фільмі, то цей крик сповнений відчаю, страху. У стрічці ж режисери, навпаки, передали молодість, позитив, крик веселий, дитячий…Теплий літній вечір, сонячні спокійні обличчя, які після чарівного слова впродовж двох хвилин виплескують свою енергію, і, звільнившись, залишаються трішки знесиленими, проте задоволеними та усміхненими. Студентка біологічного факультету К. Горностай та інженер-транспортник Д. Красний, котрий написав музику до фільму, пропонують Вам найдієвіший, найдешевший антидепресант без побічних ефектів. Спробуйте, Вам обов’язково сподобається!

Марта Прокудa

Давай!

фільм дня:“LEERFAHRT” Матіс Буркхардт

Анна смолій: “я Завжди хотіла бути режисером“

“В дитинстві у мене було багато божевільних мрій ...” -Анна Клара Орен

Які пригоди спіткали Вас на шляху до Львова?

Мої пригоди в тому, що, перш, ніж я сіла на літак, я застудилась, якраз за день до відльоту я думала: «Ну й лайно, може, це свинячий грип?!», бо мене трохи морозило та ін. Але думаю, то був не той грип.

Чи є у вас домашні улюбленці?Так, у мене є кішка, вже 3 місяці. Я живу

в двокімнатній квартирі, моя подруга переїхала звідти, у неї була кішка, і тепер я не власник, але можу насолоджуватися кішкою без відповідальності. Вона дуже мила, її звуть Роня.

Якою була Ваша дитяча мрія і чи вона здійснилась?

Я не знаю, може, бути відомою, і мені це вдалося. Але в дитинстві у мене було багато божевільних мрій ... Напевно, я була як дівчинка, що відповідає за весь світ, хотіла щось змінити в кращу сторону, це ніби комплекс Ісуса – зробити щось, щоб змінити ситуацію на краще. Тому я стараюсь.

Чи працюєте Ви зараз над якимось проектом?

Я тільки що закінчила 2 проекти, але зараз я кінооператор в новому проекті, це документальний фільм-подорож, і я допомагаю у його створенні.

Що Ви робите, коли не знімаєте кіно? Я намагаюсь побачитись з друзями, мені

дуже подобається ходити на концерти, вечірки і на щось таке. Окрім кінематографу, я займаюсь створенням мозаїки, це як

мистецтво на громадських засадах. Добре мати речі, які Вам дійсно подобаються, до яких Ви можете реально доторкнутися. ...

Ви VJ, Ви цим заробляєте гроші?Ні, я роблю це для невеликих вечірок

в Мальме. Я покажу дещо з моїх робіт в суботу.

Я знаю, що ви член організації «Rå-FILM». Розкажіть про цю організацію, учасників та роботи.

Зараз нас в колективі 10. Йому вже 10 років, але я стала членом «RåFILM» десь 5 років тому. Нам необхідно було десь перекласти фільм, щоб він пройшов на фестивалях, і ми зробили переклад англійською мовою, а потім почали говорити про те, щоб створювати фільм разом. Нашою метою є те, щоб більше людей знімали політичні фільми, тому що ми вважаємо, що кіно є також способом маніпуляції. Основними тематиками нашої роботи є стать, навколишнє середовище та глобалізація. Нам не дуже подобається, що все має бути так політично коректно. Ми хочемо, щоб було більше демократії в усіх засобах масової інформації. «RåFILM» у перекладі – «грубий фільм», «жорсткий фільм».

Чи важко Вам бути членом журі?Так, це дуже важко, бо я вже бачила,десь

1/3 від всього, і це дійсно хороші фільми, так що це буде важка праця, але я не одна. Хоча, може, буде дійсно дуже важко погодитись з іншими членами журі .

У порівнянні з іншими фестивалями, що Ви можете сказати про WiZ-ART?

На мою думку, він невеликий, але добрий, і це кльово!

Розмовляла Марта Керез

Наша і не наша АзіяДля п’ятниці це була перша серія фільмів, і враження глядачів були неоднозначними. Після перегляду стало зрозуміло, що азійські режисери

зовсім-зовсім нічим не поступаються європейським. Ідеї – є, втілення цих ідей – поступове, але теж є, хист – не відібрати. 4 складні фільми, які або змушували подумати «Та шо ж таке, чи це я одна не розумію нічого?!», або до сліз доводили, або ж до сміху.

Першою показували кінокартину китайського режисера Лі Тіана «Он та земля». Тема смерті, тема божевільності, незвичні для нашого ока пейзажі – і все це насичене синіми тонами та водою-водою-водою – ефект незрівнянний.

Наступною була короткометражка євро-пейського режисера Філіпа Відмана – «Кінцевий пункт призначення». Кадри, що були знайдені лише у 2005 році, а зняті далекого 1964 року. Афіни, Лондон, Париж – для кожного подорож закінчується по-іншому. А у 1964 – тим більше.

Третім був фільм тайванського режисера Чіанґ Хсіу-Чіунґ «Класики». «Класики» у значенні гри, про яку героїня фільму сказала: «Всяка гра має свою красу». Життя, як давно відомо, – суцільна гра, в ході якої навіть на штрафному майданчику можна знайти щось більше, ніж просто машину, яку ти приїхав забрати.

Завершальним, і, як на замовлення, «сльозливим», був фільм молодого режисера Джуна Квока з Гонконгу. Плакали в основному дівчата, і все через очевидні речі, які є серед нас і які ми бачимо щодня, не приділяючи їм особливої уваги. «Ніщо не є важливішим за власну дитину» – слова головної героїні Чарлі, які говорять самі за себе. І за фільм теж.

Настя Молоко

Верстка - Iрина КовальчукФото - Галя Шиян, Даша Васильева, Оксана Назаркевич

Як Вам прем’єра Вашої короткометражки «Вичерпаність ІІ. Квадратура кіл»?Не можу точно відповісти на це запитання, але кілька людей сказали, що їм дуже

сподобалося.Поясність, будь ласка, назву роботи, бо багато глядачів й досі не розуміють цього

математичного терміну «квадратура круга»?Це математична проблема , що немає жодного вирішення.Коли Ви почали знімати фільми?Я вже дуже довго захоплююсь кіно і завжди хотів знімати. І от, майже 20 років тому, я

пройшов курс режесури у Барселоні, у мене були надзвичайні викладачі. Але потім я залишив цю школу, знявши у 2000 році свій перший фільм «Голови і хвости».

Дуже цікавим видається, що ви пишете сценарії до своїх фільмів, а також самі виконуєте головні ролі?

Це напевно через те, що я дуже люблю контролювати увесь кінематографічний процес, я також частково займаюся звуком та монтажем, редагую. На мою думку, режисер кіно, а, особливо, короткометражних фільмів, має контролювати абсолютно всі ділянки роботи.

Напевно, єдине, що над чим йому не потрібно задумуватись – це над перекладом та інтерпретацією.

У моїх роботах більше значення мають жести та міміка, чим самі діалоги. Мені, видається, іноді трохи важко порозумітися з акторами саме щодо манери подачі, але я, як актор, можу прекрасно себе зрозуміти на екрані.

Що вас надихає при написанні сценаріїв?З’являється ідея, і все, я одразу починаю її втілювати у образах, а тільки зголом підлаштовую

все під сценарій.Яка з ваших кінематографічних робіт найбільш виділяється з-поміж інших?Важко сказати, але, правду кажучи, мені дуже подобається моя рання робота «Дівчина у

в’язниці»(2004), а також фільм жахів «Нічний» (2006) та «Останній сеанс» (2009).Ви вже досить давно співпрацюєте і знімаєтесь разом з актрисою Кармен Куельйо?

Розкажіть детальніше про Вашу співпрацю.Ми з нею вже досить довго співпрацюємо, вона знялась у 5-ти моїх фільмах, а загалом на

сцені ми дуже добре з нею ладимо, розуміємо один одного не невербальному рівні. Знімаючи котокометражний фільм, працюємо досить швидко, наприклад фільм, що ви бачили учора, був відзнятий за 3 дні. Кармен дуже добре знає, чого я від неї хочу у кадрі.

Можете розказати про процес зйомок фільму «Вичерпаність ІІ. Квадратура кіл», можливо траплялись якісь дивні речі чи щось йшло не так, як Вам хотілося?

Чесно кажучи, це було як завжди, звичайна зйомка, відзняли за три дні у двоповерховому особняку за містом, обрали саме це місце, оскільки там були чудові ствровинні сходи, які Ви бачили сьогодні під час показу. Все пройшло чудово, тому що я знімав з командою, що вже досить довго зі мною. Напевне тільки зйомки фінальної нічної сцени викликали труднощі, ми працювали цілу ніч до 7 ранку.

Як Ви визначаєте жанр своїх фільмів?Це переважно фантастика, в мене є тільки один докуметальний, надзвичайно щирий

фільм фільм про батьків.Ви викладаєте математику в університеті Сарагоси, що як ставляться студенти до

Ваших фільмів ?Вони переважно не знають, , але я цього навіть не показую. Проблема в тому, що я викладаю

у студентів математиків та хіміків, які не дуже цікавляться кінематографом, тільки ті знають, що бачили мене по телевізору чи шукали про мене інформацію в Інтернеті. Але я не хочу, щоб ніхто знав про це, надаю перевагу розділяти ці дві речі, мою викладацьку кар’єру і режисерську.

Як Вам другий день фестивалю в Україні?Дуже цікавий фестиваль, відібрані дуже якісні роботи, це одразу вражає. А також

представлено дуже багато короткометражних фільмів, порівнюючи з фестивалями, в яких я раніше брав участь, а загалом все організовано на високому рівні світових фестивалів.

Що Ви побажаєте молодим українським режисерам?Єдине, що я можу їм порадити, це багато вчитися, а також дивитися класику кіно. Проблема

багатьох режисерів-початківців, що вони не знають, що відбувається у кінематографі зараз чи колись. До прикладу, у мистецтві, всі живописці знають, хто такий Леонардо, всі скульптори, хто такий Мікеланджело, але не всі режисери знають Мурнау та творців німого кіно. Німе кіно завжди залишиться джерелом натхнення для моїх фільмів. Я думаю, що найважливіше – це образи, картинки, маю інтенції у майбутньому зняти у класичному жанрі німого кіно.

Вже маєте якісь ідеї щодо нового фільму?Так, звичайно, але це, на даний час, таємниця. В цьому році планую не знімати нічого. Але є

вже один проект, який має досить великий бюджет, і за стилем, кардинально відрізняється від усіх інших моїх робіт. Ідея вже є, але зараз шукаю шляхів її втілення у образах.

Розмовляла Залевська Валентина

до зустрічі наступного року!!! ;))Україна, Львів 79000

Палац Мистецтв, вул. Коперніка,17тел. 063-561-57-22

info@wiz-art.com.ua

Міжнародний фестиваль короткометражних фільмів і візуального мистецтва

www.wiz-art.com.ua

Головний редактор - Олександра КовальчукIлюстрації - Христина Новачук

фернандо усон: “я граю головні ролі, бо дуже люблю контролювати увесь кінематографічний процес“

Частіше б таких людей в Україну. Як гостей, «по роботі», будь-як. Такі прості, звичайні і водночас такі великі люди. Величезні.

Що стало причиною для того, що Ви стали режисером?

Коли при владі була Маргарет Тетчер, всі гроші для досліджень зникли. Якраз тоді я працював у музеї біологом, і всі гроші зникли, і я собі подумав «ок».

«Фільм з моєї парафії – 6 ферм» - Ваш перший фільм?

О, ні. Я знімаю фільми вже майже 20 років. Зазвичай я знімав абстрактні арт-картини, які мені подобалось робити, але нікому не подобалось їх дивитись. Першим з таких абстрактних фільмів був фільм про татуювання.

Чи знімали ви коли-небудь повнометражні фільми?

Я лише планую зняти такий, і саме через нього я, можливо, ще раз буду в Україні, вже на зйомках.

Наскільки важкими були для вас зйомки «…6-ти ферм»?

Час від часу складнощі виникали через те, що я знімав звичайним фотоапаратом. І коли на початку фільму та в кінці є момент, коли у

кадрі – дорога, от, то цей момент я знімав 34 рази. Тобто під час дощу, снігу, влітку, коли морози… Я записував усі ці історії 7 років і ще 5 пішло на те, щоб знайти гроші для зйомок. Спочатку ж я робив ці записи зовсім не для фільму, а для власного дослідження. Ідеєю було записати історії 50-ти ферм (що в кінцевому результаті я і зробив), і от на кожну ферму йшло по 5 днів для запису. Я хотів зняти те, що люди забувають… Щоб було видно шпалери, меблі якісь. Те, що знімав я, – це єдиний запис тих домівок і тих сімей. Коли я приходив, у дітей одразу виникали питання, типу, «Що він тут робить? Для чого це?», але коли померли їх мами (протягом тих 7-ми років зйомок померло 3 людини, ферми яких я теж знімав), то вони прийшли саме до мене, по записи голосу. Не дуже важливо, яку інформацію люди давали мені, а важливо, як саме вони говорили це. Кожен говорить по-різному, кожен.

Чи є хтось, без кого зйомка фільмів для вас неможлива?

Ні, немає.

Розмовляла Настя Молоко

Це наша улюблена гра – асоціації. Я тобі – квіти, ти мені – ціле поле, я – морозиво, ти – побачення, тоді я – кіно, ти – о, обов’язково підемо! А країни називати можна? Звісно! Тоді – Фінляндія…

Країна, яка викликає не лише асоціації – в твоїй голові виринають цілі сюжетно-емоційні картинки. Бо Фінляндія – це більше двісті тисяч озер, це найчистіша на планеті вода, це сосиски з брусничним джемом, це коли приємно гуляти в будь-яку пору року, а найголовніше – це батьківщина Санта Клауса. Як сказав один сучасний письменник, коротко про Фінляндію можна сказати так: «Ліси і озера. Озера і ліси. Повторюйте це до тих пір, доки вас не знудить і не дасть якогось уявлення про Фінляндію».

Цього року в останній фестивальний день WIZ-ART пропонує Вам переглянути 4 найоригінальніші фільми молодих фінських режисерів – 4 погляди на світ по-фінськи.

Якщо Фінляндія асоціюється у тебе лише зі словом «холодно», то загорнись потепліше у шалик і завітай на показ з людиною, котра тебе зігріє. А ввечері обов’язково приходьте разом на FINNISH PARTY в нещодавно відкритому Dj Club!

Олена Левчук

тоні донох’ю:Не важливо, ЩО ти говориш, важливо, ЯК ти це говориш!

WIZ-ART: холодно не буде!