13 жовтня 2016 року №41 (19223)

Отримай безкоштовні СМС про перекриття руху!Газета Київської міської Ради

Заснована 3 січня 1906 року

Зручна програма

стор. 10–16 стор. 21

ТБТБОлег ГАРЯГА: «Мені імпонує підхід європейських країн до популяризації велосипеда»

«Золяні війни» «Золяні війни» за Дарницьку ТЕЦза Дарницьку ТЕЦ

Ліквідацію ЖЕКів, передбачену За-коном «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку», відклали не тільки через пасивність жителів щодо створення ОСББ, а й через опір реформі з боку самої жеківської системи. Не так старої – мережі комунальних підпри-ємств радянського ґатунку, як нової – приватних обслуговуючих організа-цій, що їх створюють забудовники і нав’язують тим, хто придбав у них квартири.

Перед ОСББ поставили шлагбаум

Хлопчик, якого викинули на смітник, пішов у другий клас

Чи є майбутнє у «Братислави»?Із 1 грудня 2015 року кінотеатр на Оболоні зачинений на ремонт, а цього року з’явилися чутки, що на його місці збираються звести 26-поверховий будинок. Що варто зробити, аби зберегти будівлю та які функції вона має нести?

Стор. 6–7

Стор. 9

110 років із киянами і для киян • Передплатний індекс «ВК»: 37607

Стор. 5

Стор. 20

Екологи вважають, що золошлаковідвали Екологи вважають, що золошлаковідвали на вулиці Здолбунівській завалили озеро на вулиці Здолбунівській завалили озеро Гарячка, а також забруднюють довкілля Гарячка, а також забруднюють довкілля та шкодять здоров’ю киян. та шкодять здоров’ю киян.

Ця історія свого часу мала певний резонанс, журналісти навперебій атакували київську лікарню, де Андрійкові робили операцію…

Фото Григорія КУБЛАНОВА

кур’єр «ВК»2 Вечірній Київ | 13 жовтня 2016 року | №41 (19223)

Фото КМДА

На громадські проекти – п’ятдесят мільйонівУ Києві запрацювала електро-нна система «Громадський проект» (gb.kievcity.gov.ua), завдяки якій кожен киянин може запропонувати свій проект розвитку міста, долучившись таким чином до Бюджету участі. Терміни стислі: подати проект треба до 23 жовтня, а до кінця року в результаті голосування буде визначено, які саме громад-ські ініціативи реалізують наступного року за бюджетні кошти столиці.

– Бюджет участі – це від-критий діалог між столичною владою та громадою щодо розподілу частини міського

бюджету, – наголосив мер Києва Віталій Кличко під час презентації проекту. – Кияни подають свої проекти, спря-мовані на поліпшення ком-фортності проживання в місті. Проекти, які найактивніше будуть підтримуватись під час відкритого голосування, реа-лізують за бюджетні кошти. Вартість одного проекту не повинна перевищувати 1 млн грн, а загалом з бюджету Киє-ва на 2017 рік на реалізацію громадських проектів перед-бачено виділити 50 млн грн.

Подати проект на «Бюджет міських ініціатив» має право будь-який громадянин ві-ком від 16 років. Проекти

можуть стосуватися таких напрямів: безпека та громад-ський порядок, дорожньо-транспортна інфраструктура, енергозбереження, комуналь-не господарство, культура й туризм, довкілля, освіта, охорона здоров’я, соціальний захист, спорт, телекомуніка-ції, зв’язок та інформаційні технології. Для організації приймання проектів і голосу-вання в усіх центрах надання адміністративних послуг рай-держадміністрацій створено пункти супроводу, які працю-ють у звичний робочий час.

Голосування за проекти почнеться 1 листопада й три-ватиме до 9 листопада. Про-екти-переможці оголосять 15-20 листопада.

Григорій МЕЛЬНИЧУК

ФОТОФАКТ

ЗИМІ – НАЗУСТРІЧ! БЮДЖЕТ УЧАСТІ

АКТУАЛЬНО

У Київраді зареєстровано проект рішення «Про фінансову підтримку киян–споживачів житлово-комунальних послуг».

Його автори – група депутатів фракції ВО «Свобода». На своїй сторінці у Фейсбуку з цього приводу, зокрема, депутат Михайло Буділов написав: «За останній рік тарифи на газ, опалення, водопос-тачання, електроенергію зросли майже втричі... У цей час керівництво столиці щоквартально інформує про перевиконання бюджету Києва на декілька мільярдів. Пропонуємо направити 30 відсотків від пере-виконання бюджету на адресну допомогу киянам, які страждають від урядових тарифів».

– Не треба страждати популізмом, – прокоментував ситуацію на про-хання «Вечірки» голова постійної комісії Київради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку Андрій Странніков. – Усі чудово розуміють, що тарифи підвищуються на державному рівні й міська влада на них не впливає. А той єдиний тариф, на який київська влада має вплив, не підвищується вже з 2008 року. Тому, якщо наразі ми почнемо, умовно кажучи, спрямовувати кошти від перевиконання бюджету на компенсацію так званої різниці в тарифах, це означатиме, що з кишень киян дістаємо гроші й віддаємо монополістам, які підвищили свої тарифи. Насправді це в даних умовах не припустимо. Тож вважаємо, що треба боротися іншими методами…

Щодо зареєстрованого проекту рішення про фінансову підтримку киян–споживачів житлово-комунальних послуг, бюджетна комісія його розглянула і створила робочу групу для доопрацювання цього питання. Після внесення відповідних поправок проект потрапить до сесійної зали Київради.

Інф. «ВК»

Тарифи: чи можна збільшити адресну допомогу киянам

В кулуарах Київради, перед початком чергового пленар-ного засідання, депутати презентували книжку «З Днем народження, Украї-но». На 22 сторінках зібрані листи підтримки воїнам АТО від школярів, а також твори (у тому числі й живописні) самих воїнів АТО.

Ініціаторами проекту ви-ступили депутати Київради Олеся Пинзеник, Максим Бо-розенець, Олександр Міщенко.

На м’якій обкладинці, ви-конаній у жовто-блакитних тонах, воїн АТО з прапором в руках, погляд якого спрямова-ний у небо. Він наче спілкуєть-ся з Господом про сьогодення та майбутнє України, яку ми мусимо відстояти. А всередині книги – щирі та проникливі

листи підтримки українських вояків від школярів. Поряд – живописні витвори ветеранів антитерористичної операції. Наклад цієї книжки 10 тисяч примірників

– Книга допоможе донести школярам, що ми – українці й наразі боремося за свою іден-тичність та пишаємося нашими захисниками,– розповідає Оле-ся Пинзеник.– Видання книги було приурочене до 25-річчя Незалежності України. На її сторінках можна побачити картини воїнів, їхні вірші, роз-думи, а також листи школярів із різних куточків України, які вони надсилали на підтримку українським бійцям.

До речі, в усіх школах Києва безкоштовно розповсюджено вже більше 6 тисяч примірни-ків цієї книги.

– Це гарний приклад спів-праці депутатів Київради з різних фракцій, людей з різ-ними політичними поглядами заради спільної мети, – за-значила заступник голови КМДА Ганна Старостенко. – Ми хотіли донести до кожного, хто буде читати цю книжку, що сьогодні у прагненні під-тримати наших героїв мають об’єднатися і дорослі, і діти. І що потрібно не лише говорити про свою любов до рідної кра-їни, а й кожного дня доводити це своїми вчинками.

Учасники презентації роз-повіли про саму ідею ство-рення видання та про свою безпосередню причетність до подій, що наразі відбуваються на Донбасі в зоні АТО.

Інф. «ВК»

Книгу створили діти та ветерани АТО

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Київ отримав від Німеччини снігоприбиральну техніку Федеральне міністерство транспорту та цифро-

вої інфраструктури Німеччини передало Києву 15 одиниць багатофункціональної снігоприбиральної техніки, яка працюватиме на вулицях української столиці взимку.

– До Києва прибули 15 снігоприбиральних ма-

шин: 12 – виробництва MAN і 3 – марки Mercedes. Це неабияк допоможе столиці впоратися зі снігом у зимовий період. Можу сказати, що Київ готовий до зими, і ми сподіваємося пережити її без жодних форс-мажорних ситуацій, – зазначив Київський міський голова Віталій Кличко.

Віталій Кличко разом з державним секретарем Федерального міністерства транспорту та цифрової інфраструктури Німеччини Райнером Бомбою оглянули на митному терміналі снігоприбиральну техніку.

Відучора (а не з 17 жовтня, як планувалося раніше) за розпорядженням Київського міського голови Віталія Кличка розпочалася подача тепла в житлові будинки Києва

Де гарячі батареї?

У «Київенерго» повідомили, що упро-довж тижня зігріють все місто: щодня підключатимуть до 15 відсотків житло-фонду рівномірно в усіх районах.

Директор «Київських тепломереж» Євген Глушак в ефірі телеканалу «Київ» спрогнозував збільшення кількості аварій при запуску тепла в житлосек-торі цього року через відомі фінансові проблеми «Київенерго». «Очікуємо хвилю пошкоджень на тепломережах при пуску теплоносія», – заявив пан Глушак.

Про підключення будинків до тепла у кожному районі можна дізнатись на сайті «Київенерго» (http://kyivenergo.ua) за допомогою веб-сервісу «Де в Києві тепло».

СОРОК ЖИТЛОВИХ КОМПЛЕКСІВ ЗАЛИШАТЬСЯ ХОЛОДНИМИ

До опалювального сезону неготові чотири десятки недобудов скандально відомого Анатолія Войцеховського. Їх, як повідомили в КМДА, неможливо підключити до комунікацій. За слова-ми заступника голови КМДА Петра Пантелеєва, ситуація ускладнюється тим, що продаж квартир у незаконних будинках, які вже зведені, продовжуєть-ся. Саме забудовник, який отримав від інвесторів кошти, повинен прокласти інженерні мережі.

«ВЕЧІРКА» ПЕРЕВІРИЛА Опалення 1170 закладів соціальної

сфери розпочато з понеділка за заявками адміністрації лікарень, шкіл, дитсадків.

Станом на 12 жовтня, за інформацією «Київенерго», тепло було майже в усіх столичних дитсадках, більш як у поло-вині шкіл (найбільше у Голосіївському, Солом’янському і Святошинському, найменше – Печерському, Шевченків-ському і Дарницькому районах), двох третинах медичних закладів (найтепліше у Дарницькому, Печерському, Святошин-ському, гірші справи в Солом’янському і Деснянському районах).

Учора в усіх дитсадках, куди зателе-фонували кореспонденти «Вечірки», було тепло.

А ось Тарас Швидун, директор школи №1, що на Делегатському провулку, 1/28 розповів нам, що всі освітні за-клади у Шевченківському районі вже обігріваються, окрім його школи. Вона отримує тепло не централізовано від «Київенерго», а від автономної котельні, яку запустять днями.

У школі № 5 (Печерськ), як повідо-мила завгосп Марія Павлівна, батареї вчора були ще холодні.

– Ось за годину до вашого дзвінка включили батареї, тому ще не встигли зігрітися, – каже Іван Васильович, ди-ректор 314-ї школи з Дарниці.

Цікава ситуація в Подільському райо-ні. Скажімо, у 3-ю школу, що на просп. Правди, 84, комунальники приходили включати тепло ще в понеділок, але директор Ірина Луб’янська попросила їх зачекати, бо в спортзалі йде ремонт – зняли батареї. Тож опалювати тут по-чали у вівторок, а вчора температура в класах, за словами Ірини Едуардівни, перевищила 18 градусів. А ось у школі №2 цього ж району заявку на тепло подали ще 7 жовтня, відразу після роз-порядження мера, але й учора опівдні батареї тут були холодні.

- О, вже теплі, - мацнувши батарею, радісно вигукнула в слухавку секретар приймальні поліклініки №2 Дніпров-ського району, що на проспекті Тичини, 22. Тут, за її словами, заявку подали ще в понеділок і вчора діждалися тепла…

Олег ПЕТРЕНКО

Вечірній Київ | 13 жовтня 2016 року | №41 (19223 ) 3Фото Олексія ІВАНОВА

Foreign Policy

Чого може навчитися Україна від поділу Німеччини часів холодної війни?

Шлях, яким іде Київ, і надалі залишається ри-зикованим. І не лише тому, що існує супереч-ність між прагненням до

возз’єднання із самопроголошеними регі-онами та реалізацією прозахідних реформ. Маневрувати між цими суперечностями стане легше, якщо Київ побудує свою по-літику за прикладом повоєнної Західної Німеччини. Як і повоєнна Німеччина, Україна розколота на орієнтовану на За-хід і окуповану Росією зони. Їй потрібно відроджувати свою державу, суспільство та економіку. Ця країна перебуває на лінії розлому між демократичним Заходом і авторитарним Сходом. І що найважливіше, Бонну, як і сьогодні Києву, довелося йти на важкі компроміси між об’єднанням і будів-ництвом прозахідної держави. Німецький досвід здатен навчити Україну, як рухатися шляхом розвитку, тимчасово віддавши контроль над частиною своєї території іноземній державі.

Тут слід звернути увагу на те, як три канцлери Німеччини – Конрад Аденауер, Віллі Брандт і Гельмут Коль повели свою

країну цим важким шляхом. Від канцлера Конрада Аденауера Україна може навчитися, як прийняти тимчасову втрату території. Подібно Брандту, Київ може коли-небудь задуматися про немислиме: безпосередньо вступити у переговори із сепаратистами та з кримською владою. І нарешті, най-кращий приклад може подати Гельмут Коль, який підносить нам корисний урок про те, як Україна зможе згодом повернути свої території, перемігши у соціально-економічному змаганні між українською і російською системами, а не у прямій військовій конфронтації.

Reuters

Хто фінансує повстанців Колишній «мі-

ністр» Олександр Ходаковський

своїм зізнанням суперечить Москві, яка стверджує, що не фінансує сепаратистів і, як наслідок цього, не може вплинути на бойовиків, аби вони уклали мир з Києвом. Ходаковський раніше був «міністром» державної безпеки та «секретарем» ради безпеки угруповання «ДНР» перед тим, як його звільнили минулого року через суперечності з ватажком «ДНР», повідом-ляє Reuters. Відповідаючи на запитання: «Чи Росія платить пенсії та зарплати на

окупованій частині Донецької та Луган-ської областей?», Ходаковський сказав: «Так. Це головні сфери. Бюджетний сек-тор та пенсії, які мають покриватися як пріоритети... Без сторонньої допомоги неможливо утримувати територію, навіть коли у вас найбільш ефективна податкова система. Рівень допомоги з Росії переви-щує фінансові обсяги, які ми збираємо на території».

Financial Times

Москва обрушується на незадоволених кримських татар

Нинішня тактика Росії перегукується з колишньою практикою КДБ, яка полягала у примусовому психіатрич-ному лікуванні. З моменту

захоплення Криму 2014 року, що викликало різкий осуд з боку міжнародного співтова-риства, Росія вважала свою владу на пів-острові чимось само собою зрозумілим і навіть намагалася зробити так, щоб людей, які висловлювали сумнів щодо легітимності її влади, визнали психічно хворими. Влітку цього року опозиційного лідера кримських татар Ільмі Умерова насильно утримували у психіатричній клініці за розпорядженням представників російської служби безпеки.

Інші лідери кримських татар теж стали жертвами гонінь. Лідер Меджлісу Рефат Чубаров і його номінальний глава Мустафа Джемілєв, відомий радянський дисидент, втратили право в’їжджати на територію Криму. Кілька кримських татар були зааре-штовані або вбиті. У відповідь на це лідери кримських татар домоглися від української влади запровадження проти півострова торгового ембарго.

У спробі переконати людей в тому, що Москва прислухається до думки кримських татар, вона призначила колишнього за-ступника глави Меджлісу Заура Смірнова омбудсменом у справах міжнаціональних відносин. На відміну від своїх колишніх колег, пан Смірнов підтримав анексію і рішення Верховного суду заборонити ді-яльність Меджлісу.

ЩО ПИШУТЬ ЗАРУБІЖНІ ЗМІ ДОКЛАДНІШЕ НА САЙТІ–VECHIRNIYKIEV.COM.UA

«Мелодія осені» ставить рекорд Традиційний фестиваль хризантем на Співочому полі здивує від-відувачів яскравими барвами й незвичними формами. Тривимірна квіткова композиція потрапила до Національного реєстру рекордів України як найдовша.

Для її створення використали понад 15 тисяч квітів різних сор-тів, 100 тисяч метрів кольорових ниток і стрічок, 100 кілограмів мармурової крихти. Довжина без-перервної квіткової оази – понад 112 метрів, а розмістилася вона на площі 3700 кв.м.

- Виставку, присвячену 60-річчю нашого підприємства, упродовж двох тижнів готували сто зелен-будівців з 10 районів столиці, –

розповів генеральний директор комунального об’єднання «Київ-зеленбуд» Михайло Наконечний. – Ідея поставити рекорд виникла спонтанно, коли зрозуміли, що це справді найбільша квіткова композиція. Такими подіями ми прагнемо насамперед потішити киян, особливо в такі прохолодні осінні дні.

Загальною темою виставки ста-ла «Мелодія осені», однак майстри кожного району втілили власне від-чуття й розуміння цієї пори року.

- Намагалася передати зати-шок, а переходи від холодних білих кольорів до насичених чер-воних і жовтих символізують, що восени бувають і теплі, і холодні дні. Уперше працювала з нитками,

найскладніше було їх зафіксу-вати, тож командою винайшли свою технологію, – поділилася ландшафтний дизайнер Печер-ського району Алла Філіппова. – Мене настільки надихнула наша робота, що напередодні відкриття написала вірш «Шепіт осені», який можна прочитати біля компози-ції. Нитки для мене уособлюють струни душі, а хризантеми на-гадують веселку.

«Мелодія осені» ллється, наче пісня, виграє і радісними, і жур-ливими нотками, відображає переходи настрою, притаманні осені. Кожен відвідувач знайде на виставці композицію до душі, впевнені її автори.

Марія КАТАЄВА

А ВИ БАЧИЛИ?

Міністерство оборони України відзначи-ло 25-річчя газети «Народна армія». Під час заходів з нагоди ювілею відбулася презентація чергової (третьої) редакції книги «Вклоняємось доземно україн-ському солдату».

У цьому виданні зібрані нариси та за-мальовки військових журналістів про захисників України, які героїчно і муж-ньо боронять рідну землю на Донбасі. Як резонно відзначили головний редактор полковник Роман Драпак, перший голо-вний редактор газети полковник у від-ставці Василь Білан та інші, цей проект є воістину унікальним. Це – жива історія сучасності, розповіді про мужність та ге-роїзм українського солдата. А ще – щирі та проникливі слова спогадів учасників антитерористичної операції, багатьох з яких вже немає з нами. Ця книга про те, як змінила Україну нав’язана російським агресором війна, як вона жорстоко калі-чить і ламає людські долі простих людей. Кожен із героїв книжки вартий того, аби йому доземно вклонитися.

Михайло КАМІНСЬКИЙ

ВІТАЄМО!

«Народна армія» на передовій

На виїзді з вулиці Саксаганського до бульвару Шевченка встановили незви-чайний світлофор – у нього світяться не лише «віконця», але й стійка, на якій він закріплений. «Вечірка» дізналася деякі «секрети» такої новації.

Ця конструкція, безперечно, значно кра-ща і ефективніша в плані запобігання ДТП, яких багато трапляється саме на перехрестях. Прилад краще сприймається візуально як водіями, так і пішоходами, оскільки він значно помітніший. Його встановила в рамках пілотного проекту компанія «Сучасні технології пожежогасіння» (СТП).

– Прилад має переваги перед вста-новленими світлофорами, оскільки він

візуально збільшує сприйняття сигналу, підсвічує пішохідний перехід у ніч-ний час, має антибліковий ефект, що, безсумнівно, поліпшує обстановку на перехресті, – говорить директор ком-панії «СТП» Андрій Григоренко. – Ми розробили власну унікальну технологію HitPole. Це спеціальні світлодіодні на-кладки, які легко монтуються на вже наявні стійки і дублюють сигнали світ-лофора. Вони також підсвічують перехід, мають антибліковий ефект і зручні для сприйняття водіями та пішоходами, особливо дітьми.

Розробкою киян вже зацікавилися в Польщі та Прибалтиці.

Микола МИХАЙЛІВ

У столиці з’явився «cвітлофор – гірлянда»

ДО ТЕМИ Це вже другий рекорд «Київзеленбуду» в номінації «Жива планета» Національного реєстру рекордів України. 2011 року до нього ввійшла алея сакур у парку Кіото Деснянського району, що простягнулася на 987 метрів. 360 дерев Києву подарувало японське місто-побратим, на честь якого й назвали парк.

«Київ інформаційний»: що маємо і що в перспективі?На черговому засіданні постійної комісії Ки-ївради з питань культури, туризму та інфор-маційної політики, яке відбулося 12 жовтня, заслухано звіт Департаменту суспільних комунікацій КМДА про виконання завдань і заходів міської цільової програми на 2016-2018 роки «Київ інформаційний».

Директор Департаменту Марина Хонда поінформувала членів комісії про стан справ у інформаційній сфері Києва, реалі-зовані комунікативні проекти та фінансові показники.

Більш докладно про фінансово-госпо-дарські справи та творчі плани розпові-ли керівники комунальних підприємств: «ТК «Київ» – Світлана Криворучко, «Ра-діо «Київ» – Андрій Васін, «КП «Вечірній Київ» – Максим Філіппов.

Депутати профільної комісії Київради внес ли пропозиції щодо розвитку нових напрямів інформаційно-комунікативної діяльності, зокрема, розроблення Комуніка-тивної стратегії розвитку Києва до 2025 року.

Інф. «ВК»

В КОМІСІЯХ КИЇВРАДИ НОВАЦІЇ

комунікації4 Вечірній Київ | 13 жовтня 2016 року | №41 (19223)

Михайло БУДІЛОВ,

депутат Київради

(фракція «ВО «Свобода»)

Нове ганебне будівництво розпочалося біля парку Перемоги у Дніпровсько-му районі. На

перетині проспектів Бровар-ського та Визволителів, просто на завантаженій транспортній розв’язці, незабаром з’явиться черговий 26-поверховий хмаро-чос. Соціальна інфраструктура там майже відсутня. У радіусі 100 метрів містяться дві авто-заправки. Найближчі навчальні

заклади, розташовані не менш як за кілометр, переповнені. Жод-ного громадського обговорення щодо забудови не було. Надіслав депутатські звернення з прохан-ням надати копії містобудівної документації, про відповіді ін-формуватиму.

Ольга БАЛИЦЬКА , депутат

Київради (фракція «Об’єднання

«Самопоміч»)

На засіданні створеної на вимогу гро-мади робочої групи розгля-нули болюче питання щодо

земельної ділянки, розташова-ної на схилах Обсерваторної гірки (вул. Гоголівська, 32-В). Як відомо, наразі там міститься занедбана будівля, огороджена парканом. Одноголосно вирі-шили: демонтувати незаконно поставлений паркан, що заходить на частину території Павлівського скверу; змінити договір оренди землі в частині заборони будь-якого нового будівництва (мож-лива лише реконструкція будівлі виключно в межах її параметрів); запропонувати КМДА та її струк-турним підрозділам викупити будівлю в комунальну власність. Павлівський сквер – унікальна пам’ятка історичного київського ландшафту, де ми не допустимо ніякого будівництва!

Олег ЧЕРНЕЦЬКИЙ,

депутат Київради

(фракція «ВО «Свобода»)

Сьогодні зроби-ли перший крок до врегулювання конфлікту, який виник на масиві Біличі у Свято-шинському ра-

йоні Києва. 2014 року КМДА ви-рішила розташувати там стаціонар наркологічного диспансеру. Люди дізналися про це лише через два роки, та й то випадково. Профільна комісія Київради пішла назустріч місцевим мешканцям та ухвалила рішення про перенесення закладу в інше приміщення. Громада ви-словила свою позицію чітко й без-апеляційно. Хоча напруження можна було уникнути, якби столична влада вчасно інформувала киян про свої плани та наміри.

Олексій НОВІКОВ,

депутат Київради

(фракція «Єдність»)

Дякую всім, хто взяв участь у виїзному за-

сіданні робочої групи з обстеження регіонального ландшафтного парку «Партизанської слави» в Дарницькому районі столиці! Серед питань, які обгово-рювалися робочою групою, були проблеми несанкціонованої підприємницької ді-яльності на території парку, забруднення озер, відсутності належної документації для

керування парком, зокрема Проекту органі-зації території РЛП і схем його зонування. Висновки та пропозиції за результатами засідання будуть підготовлені спільно з громадськими активістами.

Дмитро БАНАС,

депутат Київради

(фракція

«Солідарність»)

Постійна комісія Ки-ївради з питань екологічної політики погодила запропонований мною про-ект рішення про повернення земель-ної ділянки на вул. Половецькій, 4 у власність міста. Несумлінний забудовник ТОВ «Едельвейс» отримав цю територію за тіньовими схемами ще 2011 року. Плану-вав звести там 27-поверховий будинок, але ділянка досі лишається занедбаною. Мешканці мікрорайону хочуть, щоб на цьому місці був сквер. Тому в моєму про-екті рішення чітко прописані такі пункти: 1. Визнати рішення Київради 2011 року

недійсним. 2. Розірвати договір оренди. 3. Надати цій ділянці статус скверу.

Раніше зазначений проект рішення по-годила комісія з питань містобудування, архітектури та землекористування. Споді-ваюся, що до кінця року його підтримають і в сесійній залі, а вже наступної весни ми зможемо облаштувати там законний сквер. Дуже важливо зупиняти земельні махінації ще до того, як на ділянці починає працювати будівельна техніка та з’являються перші інвестори. На вул. Половецькій, 4 саме така ситуація, коли ще немає обдурених інвесто-рів і землю можна повернути з користю для Києва та киян. Маю надію, що наступного року ми показуватимемо вже проект скверу, а не висотки.

и розташовані нем

ТРИВОГА

ЕРНЕЦЬКИЙ

ПРОБЛЕМА

Антон ДРЕПІН,

депутат Київради (фракція «Солідарність»)

Перевірили перебіг ремонту в школі №2 імені Карбишева. У спортзалі стеля та стіни готові на 100 відсотків, забезпечено опалення,

завершується облаштування електрики. Планували відновити фасадні роботи, але довелося перенести через дощ (наразі фасад готовий на 50 відсотків). Далі за планом укладання підлоги. Крім приміщення спортзалу, відремонтуємо також роздягальні, сусідні коридори та кабінет викладача.

Віталій ПАВЛИК,

депутат Київради (фракція «Єдність»)

Укотре переконуємося, що публічну «благодійність» окремих забудовників необ-хідно розглядати лише через прихований комерційний зміст. Цього разу маємо таку історію. Забудовник (ТОВ «Будекосервіс») нового ТРЦ «New Way» (вул. Вербицького,

1, Дарницький район) звернувся до постійної комісії Київради з питань бюджету, аби йому дозволили не платити 3,3 млн грн пайової участі. При цьому представники забудовника не соромилися наводити «залізні» аргументи: мовляв, збудували дитячий і спортивний майданчики, проклали доріжки біля них, заасфальтували паркувальний майданчик. Але ж, наприклад, спортмайданчик, який приписав до своїх

«заслуг» забудовник, насправді є результатом реалізації проекту Олексія Паращенка та його БФ «Безкоштовний спорт дітям». А дитячий майданчик і доріжки – це зобов’язання, котрі забудовник узяв перед громадою ще до початку будівництва як компенсацію за певний дискомфорт, тому, так чи інакше, мав це виконати. Як виконав – питання інше… До того ж, забудовник, прокладаючи інженерні мережі через прибудинкову територію житлових будинків, значно порушив благоустрій території. А деякі залишки його відновлення мешканці прилеглих до ТРЦ будинків і зараз бачать у своїх дворах. Ураховуючи ці факти, комісія з питань бюджету не підтримала прохання забудовника.

Підготовлено за матеріалами особистих сторінок у Facebook

Сергій ГУСОВСЬКИЙ,

депутат Київради

(фракція «Об’єднання «Самопоміч»)

Однієї ранкової подорожі з лівого берега столиці на правий достатньо, аби зрозуміти: Київ не

має права ігнорувати дисбаланс у розвитку двох своїх частин. Сотні тисяч людей, котрі живуть на лівому березі, щодня двічі пере-тинають Дніпро. Нескладно підрахувати, скільки часу вони марну-ють у заторах, а також обсяги викидів СО2 з автівок і маршруток (окрема тема), спричинених такою щоденною міграцією. Натомість лівий берег далі забудовується, причому переважно житлом. У ре-зультаті хронічно не вистачає дитсадків, шкіл, поліклінік, парків, паркувальних майданчиків тощо. Очевидно, що замість зведення нових багатоповерхівок там потрібно розвивати інфраструктуру, створювати робочі місця.

Наразі триває інтенсивна робота з актуалізації Стратегії розвитку Києва до 2025 року. Нещодавно з’явився поточний драфт цього до-кумента. У ньому поки що немає ані слова про право-лівий сколіоз міста. Певен, до кінця року Стратегію спробують затвердити в Київ-раді. Ми обов’язково подбаємо, щоб належний акцент було зроблено.

Вікторія МУХА ,

депутат Київради (фракція «Солідарність»)

Хочу порушити питання про будівлю №8-А на Андріївському узвозі – одній з легендарних вулиць Києва. Цей будинок із затишним вну-

трішнім двориком – чи не єдиний, що зберігся в комунальній власності після «плідної роботи» над Андріївським минулої влади.

Комісія Київради з питань культури тричі розглядала питання передання зазначеної будівлі в оренду. Претендентів двоє: народний художник України Анатолій Гайдамака та муніципальний театр «Колесо». На виїзному засіданні ми мали змогу оглянути флігель і були неприємно вражені побаченим (фото красномовніші за слова). Особливе занепокоєння викликає стан підвалу, подальше руйнування якого може призвести до руйнації всієї будівлі. На думку фахівців, руйнівні чинники виникли давно, роботи зі збереження будинку не виконувались, тому приміщення потребує негайного проведення реставраційно-ремонтних робіт… Проте охоронні зобов’язання в пана Гайдамаки, котрий орендував будівлю понад 15 років тому й досі має до неї доступ, відсутні. Після побаченого й почутого очевидно, що першочерговим завданням є якнай-швидший пошук шляхів недопущення подальшого руйнування та збережен-ня пам’ятки! Саме з цих міркувань виходила наша комісія, відхиляючи проект рішення. Прикро було дізна-тися, що комісія з питань власності цей проект погодила...

І наостанок. Мені здається, що в цій історії пана Гайдамаку та його авторитет просто використовують. А насправді це приміщення потрібне аж ніяк не для його творчої майстерні...

УСОВСЬКИЙ

РЕАЛІЇ СЛОВО – ДІЛО

еруванняпарком зокремаПроекту органі н

ЗА ДОРУЧЕННЯМ ВИБОРЦІВ

особливий випадок 5Вечірній Київ | 13 жовтня 2016 року | №41 (19223)

Фо

то Г

ри

гор

ія К

УБ

ЛА

НО

ВА

Микола ПАЦЕРА

Серйозне протистояння триває нині у столиці між активістами «Екомайдану» та керівництвом Дарницької ТЕЦ, яка належить ТОВ «Євро-Реконструкція». Екологи вважають, що її золошлаковід-вали на вулиці Здолбунівській завалили озеро Гарячка, а також забруднюють довкілля та шкодять здоров’ю мешканців лівого берега Києва.

ЕКОЛОГИ ПРОТИ ЗОЛОВІДВАЛУ

Захисники природи б’ють на сполох, адже протягом багатьох років Дарницька ТЕЦ скидає небез-печні відходи від згорання вугілля, що використовують для нагрівання води, до однієї з найбільших зе-лених зон столиці. На їхню думку, через невжиття підприємством очисних заходів отруйні речовини поширюються густонаселеними районами лівобережжя.

– Те, чим дихають сотні тисяч киян на лівому березі Дніпра, є, по суті, геноцидом і знищенням решток природи Києва, – про-коментував свою позицію один із співзасновників «Екомайдану» Олексій Гриценко. – Тут учиняється комплексний злочин – керівни-цтва ТЕЦ-4, а також екологічних органів, санстанції та столичної міськадміністрації, які видавали дозволи на її будівництво. Резуль-тат діяльності ТЕЦ шокує – озеро Гарячка вже повністю знищене. І хоча владні структури твердять, що дозволів на таку нещадну лік-відацію природного фонду Києва ніхто не надавав, проте зробити нічого не в змозі.

Такої ж думки і координатор цього проекту Олександр Марі-ковський – він вважає, що частину відходів потрібно видалити, а на-томість завезти ґрунт і висадити парк.

Позицію столичних екологів активно підтримує народний депутат Олександр Супруненко, який звернувся до Міністерства екології та природних ресурсів з депутатським запитом щодо пере-вірки діяльності Дарницької ТЕЦ і недотримання нею вимог при-родоохоронного законодавства на території золовідвалу.

На прохання «Вечірки» він надав відповідь, надіслану до міністер-ства Державною екологічною ін-спекцією України. У ній, зокрема, зазначено, що Держекоінспекція в м. Києві під час планової перевірки ТОВ «Євро-Реконструкція» з 29 липня до 18 серпня 2015 року ви-явила такі порушення природоохо-ронного законодавства: відсутній висновок Державної екологічної експертизи на вид діяльності та об’єкт; відсутній дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмос-ферне повітря стаціонарними дже-релами; наднормативне скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти; перевищення нормативів гранично допустимого скидан-ня забруднюючих речовин; не розроблено та не зареєстровано паспорт місця видалення відходів; не проведена інвентаризація від-ходів; не здійснюється розшире-ний моніторинг місць видалення відходів. За виявлені порушення відповідальні посадові особи ТОВ були оштрафовані, а також видано припис щодо їх звільнення.

Підрахувавши збитки, завдані державі внаслідок наднормативно-

го скидання забруднюючих речо-вин у водний об’єкт, підприємству виставили претензію на 1547,10 грн (прямо-таки сміховинна сума. – Авт.), котру воно сплатило. Під час трьох позапланових пере-вірок у період від 23 листопада 2015 року до 2 липня 2016 року з’ясували, що припис виконано не в повному обсязі, за що відпо-відальних осіб Дарницької ТЕЦ теж оштрафували. Як повідомляється в листі, комплексну перевірку ТОВ «Євро-Реконструкція» Державна екологічна інспекція в місті Києві проведе з 1 листопада 2016 року. Вона ж звернулася до Окружного адміністративного суду з позовом про заборону експлуатації відпо-відачем золошлаковідвалів.

Народний депутат вважає, що посадовців ТЕЦ притягнули до відповідальності формально, а Мінекології та суд мають ужити рішучих заходів для припинення цих правопорушень. До речі, чер-гове судове засідання, призначене на 27 вересня, так і не відбулося – через хворобу судді.

ЕНЕРГЕТИКИ ЗАХИЩАЮТЬСЯ

Доки тривають судові розгляди та листування між чиновниками, екологи ведуть боротьбу. Нещо-давно з їхньої ініціативи прове-ли «круглий стіл», присвячений проблемі забруднення довкілля Дарницькою ТЕЦ, за участі т.в.о. ге-нерального директора ТОВ «Євро-Реконструкція» Дмитра Васюніна, а також представників Мінекології, Інституту громадського здоров’я імені О.М.Марзєєва НАМН України, Державної екологічної академії та інших зацікавлених осіб. На цьому зібранні очільник підпри-

ємства запевнив присутніх, що всі дозвільні документи на роботу в них є. Він відкинув звинувачення екологів у тому, що ТЕЦ знищила озеро Гарячка, оскільки такого, за його словами, взагалі не існувало в природі.

Як пояснив гендиректор, це штучна технологічна водойма, створена 1955 року на місці забо-лоченої земельної ділянки спеці-ально для відведення золошлакової суспензії, котру й перекачують туди трубами на відстань 5 кі-лометрів. До того ж, у неї немає підземних джерел, тож вода зі звалища не забруднює ґрунтових вод чи прилеглих озер, як твердять екологи. Ця водойма має санітарну зону, яку останнім часом почали забудовувати, проте, на думку директора, їхньої провини в цьому немає.

– Оскільки Дарницька ТЕЦ роз-ташована в межах міста, то вона чітко дотримується норм викидів шкідливих речовин у довкілля. Її постійно перевіряють санітарні та екологічні служби, – зазначив Дмитро Васюнін. – Від березня до листопада щомісяця досліджують проби повітря, узяті в житловому масиві на відстані 150 метрів від золошлаковідвалу, на вміст оксидів азоту, вуглецю й сірки, а у трав-ні, липні та жовтні беруть проби ґрунту на кордоні його санітарної зони для визначення концентрації свинцю, міді й цинку.

Також двічі на рік у трьох спо-стережних свердловинах досліджу-ють підґрунтові води на вміст хло-ридів, сульфатів, нафтопродуктів та інших можливих забруднювачів, заміряють рівень токсичності, визначають наявність важких металів. Щомісяця перевіряють якість поверхневих вод на забруд-неність сульфатами, хлоридами, фосфатами та іншими шкідливими речовинами. Домисли ж місцевих жителів та екологів про те, що ТЕЦ зливає зі золошлаковідвалу миш’як, бензопірен та інші отрути, є чиїмись нездоровими фантазіями або лихим наміром – можливо,

щоб забрати цю територію під забудову.

На звинувачення з боку екологів у тому, що на території звалища часто виникають пилові бурі, які забруднюють повітря та шкідливо впливають на здоров’я мешканців, керівник ТОВ «Євро-Реконструк-ція» заперечив, що золошлак регу-лярно поливають водою. І навіть якщо трапиться якесь вивітрюван-ня, то воно не матиме негативних наслідків для здоров’я місцевих мешканців, оскільки ці відходи належать до малотоксичних (це, до речі, підтвердили й фахівці Інституту громадського здоров’я імені Марзєєва та Міністерства екології. – Авт.).

Як запевнили на ТЕЦ, вже йде пошук можливості, аби облашту-вати майданчик для зберігання золошлаку на території підприєм-ства – тому звернулися до кількох науково-дослідних установ щодо альтернативних способів утилізації цих відходів.

ПРОБЛЕМА ВИРІШУВАТИМЕТЬСЯ КОМПЛЕКСНО

Дмитро Васюнін закликав еко-логів не загострювати ситуацію, адже це може призвести до зриву опалювального сезону та підви-щення тарифів на опалення для киян, яким тепло постачає ця ТЕЦ і які зараз платять значно менше, ніж споживачі, під’єднані до стан-цій, що працюють на газі.

Думки опитаних «Вечіркою» міс-цевих мешканців щодо шкідливості золовідвалу також розійшлися. Одні вважають, що він шкодить здоров’ю, тож його потрібно рекультивувати і зробити на цьому місці парк. Інші побоюються, що закриття звалища відходів спричинить зупинку ТЕЦ або перехід її на газове споживання, а отже, може зірватись опалюваль-ний сезон чи значно зростуть ко-мунальні тарифи. Тому люди згодні терпіти таке сусідство за умови, що ТОВ «Євро-Реконструкція» до-тримуватиметься всіх екологічних вимог і регулярно замірятиме вміст шкідливих речовин у воді та повітрі.

Отже, конфлікт навколо золо-шлакозвалища потрібно владнати за принципом: і кози ситі, і сіно ціле, – щоб і людям було добре, і ТЕЦ могла спокійно працювати без соціального напруження та постійних перевірок. До розв’язання цієї проблеми має активно долучитися міська влада. Вона повинна допомогти знайти інвесторів для реконструкції під-приємства, щоб воно давало менше золошлаків, забезпечувало їх без-пеку чи обладнало майданчик для їх зберігання на території самої станції. Або залучити спеціалістів і науковців, які запропонують аль-тернативну переробку цих відходів, котрі, до речі, можна використову-вати для виробництва будівельних матеріалів, асфальтування доріг, як наповнювачів природних по-рожнин тощо.

Словом, потрібне комплексне розв’язання проблеми спільними зусиллями – громади, керівництва ТЕЦ і столичної влади.

«Золяні війни» за Дарницьку ТЕЦ

КОМЕНТАР Андрій МАЛЬОВАНИЙ, заступник директора Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища – начальник управління екології та природних ресурсів КМДА:

– Для розв’язання проблеми шкідливих відходів Дарницької ТЕЦ у міськадміністрації створено робочу групу. Вона провела вже кілька спільних з екологами засідань, під час яких обговорювалися різні аспекти цього питання. Також наші фахівці раз на тиждень моніторять зрошення золовідвалу.

Ми отримали висновки комплексної перевірки підприємства Державною екологічною інспекцією, де зазначено, що екологічно допустимі норми шкідливих речовин не перевищено. Проте проби не досліджували на вміст ртуті, бензопірену та миш’яку, тому необхідна незалежна експертиза, можливо, із залученням іноземних спеціалістів. Над цим ми зараз працюємо, розглядаємо різні варіанти. Оптимальним був би перехід Дарницької ТЕЦ на газ замість спалювання вугілля та створення додаткових очисних комплексів. Або можна взагалі винести її за межі міста, як це було до розбудови тут житлового масиву. Але такий спосіб подолання проблеми дуже витратний і довготривалий, а зупиняти ТЕЦ не можна, оскільки вона обслуговує сотні тисяч киян. Тож потрібно відшукати варіант, завдяки якому діяльність цього підприємства завдаватиме найменшої шкоди довкіллю.

Люди згодні терпіти таке сусідство за умови, що ТОВ «Євро-Реконструкція»

дотримуватиметься всіх екологічних вимог і регулярно замірятиме вміст шкідливих

речовин у воді та повітрі

на злобу дня6 Вечірній Київ | 13 жовтня 2016 року | №41 (19223)

Міст Метро Вадим ПЕТРАСЮК

Набережна поблизу мосту Метро зазвичай не така велелюдна, як біля Річкового вокзалу, але тут теж пульсує життя. Ось звідкись випірнули студен-точки, роблять селфі в півоберту – так, аби бюсти посміхались апетитніше за губи. Рибалки піднялися зі старомодни-ми брезентовими чохлами для вудок. Пенсіонери прогулюються. А трохи далі – трійко чоловіків, на вигляд чи то ху-дожники, чи письменники, чи ж просто «хіпі-пенсіонери». На гранітній брилі парапету перед ними стоїть напівпо-рожня пляшечка чогось, сік у пакеті, пластикові чарочки й щось м’ясне, здається, хамон. Чарочки зібрані до-купи й притиснуті ключами від автівки, аби не знесло вітром. Один з чоловіків, спершись на парапет, споглядає Дніпро, решта розмовляють обличчями до Києва.

– …А я тобі кажу, що Росію навмисно втягнули в Сирію. Це мишоловка. Але то для нас краще. Бо ж, коли вони тов-чуться в Сирії, гарантовано в Україну не лізтимуть. Це двічі-два. Хоча й дико, – емоційно доводить чоловік у довгому плащі.

Натомість другий, у чорному береті, схоже, не сперечається й не погоджу-ється. Смакує хамон і, дочекавшись паузи, намагається змінити тему:

– Як твоя мала? Коли тебе дідом зробить?

– Та мала – то таке, – здувся його співрозмовник.

– Оце зараз би скупатися востаннє, змити із себе літо, – сказав третій чоло-вік, не обертаючись від Дніпра.

– Ага, пірнай просто звідси, – пере-дражнив його той, що у плащі, відчува-ючи, що друзі остаточно забанили його сирійську тему й далі не слухатимуть.

– Нумо потрошки! – промовив чор-ний берет, узявши пляшку та вийнявши з чарочок ключі.

Розлив. Розібрали, не чаркуючись. Потягнулися до хамону. Той, що спо-стерігав Дніпро, знову повернувся до річки й мовив спиною до друзів:

– Зима незабаром. Ноги пітнітимуть, а я цього не люблю. Морозець, сніжок – то все в кайф. Але на морозі ноги мо-крішають. Для мене це катастрофа.

На обличчях його приятелів з’явилися посмішки.

– Пізнаю друга Фєдю! Я тебе ще з гуртожитку таким запам’ятав: тричі на день шкарпетки перевдягав.

– А я б оце зараз востаннє цього року кудись з’їздив на мотоциклі. Так, щоб сезон закрити смачно, – сказав чорний берет.

– Так буде ж у суботу офіційне за-криття у клубі. Усі їхатимуть колоною. Чи ти не поїдеш?

– Мабуть, поїду. Але клубна вечірка – то радше шоу. Ну, проїдемося колоною в банданах, погуркочемо двигунами. Але ж ти мою філософію знаєш: байк має втомлювати, отоді воно в кайф. Так, щоб ух! Траса, вітер, щоб і піт, і пилю-ка…! Оце життя!

– Що в мене за друзі: один хоче спітніти, другий від поту тікає, наче від ладану, – пожартував чоловік у плащі.

– Та нормальні друзі! Щоправда, дехто досі не навчився поводитись у шляхетному товаристві: увесь час розмовляє до тебе спиною. Чарку вхопив – і мордякою до Дніпра. І так щоосені.

– Нічого ви не розумієте, – нарешті таки відвернувся від річки третій чоло-вік. – А проте, віскі добрий. І хамон. До речі, де ти його купуєш?..

кава з бульбашкамии Перед ОСББ поставили шлагбаумОлег ПЕТРЕНКО,

Григорій КУБЛАНОВ (фото)

Ліквідацію ЖЕКів, передбачену Законом «Про особливості здій-снення права власності в багато-квартирному будинку», відкла-ли не тільки через пасивність жителів щодо створення ОСББ, а й через опір реформі з боку самої жеківської системи. Не так старої – мережі комуналь-них підприємств радянського ґатунку, як нової – приватних обслуговуючих організацій, що їх створюють забудовники і нав’язують тим, хто придбав у них квартири.

НА НОВИХ БУДИНКАХ ЗАРОБЛЯЮТЬ ДВІЧІ

Реформа забуксувала в папе-рах. Не тільки в бюрократичних циркулярах, а й в… грошових банкнотах, якими ми сплачуємо квартплату. Цих грошей, як нам казали роками-десятиліттями, ко-лись на все бракувало, а тепер же за них розгоряються цілі війни – й судові, й інформаційні, й силові протистояння. Бо оті 3-5 гривень за «квадрат» житлоплощі у масш-табах будинку, вулиці, району, міста – величезна купа грошей, які ніхто не хоче втрачати.

Особливо в новобудовах, які не потребують ремонтів, щоден-ного нагляду, тобто значних ка-піталовкладень. Зате квартплата у тамтешніх приватних ЖЕКах, як свідчить статистика, вища на гривню-дві за квадратний метр, ніж у комунальних, яким доводиться й «хрущовки» латати.

Будівельні компанії вже давно виробили практику заробляти на новобудовах двічі – продаючи житло та експлуатуючи будинки хоча б кілька років за допомогою

своїх же «кишенькових» ЖЕКів. У Києві – чимало прикладів, коли приватні ЖЕКи, гарно за-робивши на своїх будинках за кілька років, просто кидали їх напризволяще перед першою ж потребою в ремонті. «Спадок» діставався міській владі й муні-ципальним ЖЕКам.

ТЕХПАСПОРТ – У ПОПЕРЕДНИКІВ

Тож закон «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку», що давав зелене світло ОСББ, став для багатьох кісткою в горлі. Та забудовники і їх дочірні ЖЕКи знайшли і в ньому «діру» – на-віть зареєстроване ОСББ може приступити до експлуатації свого дому і укладати угоди з обслугою і монополістами-постачальника-ми тільки після того, як отримає всі технічні документи на буди-нок. А вони – у попередників. За законом, ЖЕК має передати папери ОСББ, навіть якщо втра-тив – виготовити за три місяці своїм коштом нові.

«Дірка» в іншому місці закону: він не передбачає жодного пока-рання за відмову ЖЕКа-попере-дника займатися «цивілізованою передачею влади». Крім того, технічна документація часто може приховувати послуги і ро-боти, виконані лише на папері.

У Києві через це – десятки «гарячих точок». Найбільш ре-зонансною останнім часом ста-ла боротьба між ОСББ вісьмох будинків на Позняках з ТОВ «Ковальська-Житлосервіс», під-приємством, що надає жеківські послуги в будинках, зведених за останнє десятиліття ПБГ «Ко-вальська». У кількох висотках на вулицях Чавдар, Гмирі та про-спекті Бажана «влада» мінялася

кілька разів за тиждень, здебільшого в темну пору доби за підтримки «тітушок».

«БОЯЛИСЯ, ЩОБ ЖЕКІВСЬКІ ПРАЦІВНИКИ НЕ НАРОБИЛИ ШКОДИ»

– Договір про обслуговування «Ковальською» мешканці нашого будинку підписували в обмін на ключі від квартир, – розповідає активіст ОСББ «Чавдар-1» Мак-сим Файдор. – Згодом нам не сподобалася погана якість послуг за високу квартплату. Складали акти, вимагали перерахунку. Приходили відписки, недоліки не усувалися. На даху будинку, де люди купили квартири за ринковою ціною, а не отрима-ли безкоштовно, без їх відома встановили рекламу. У підвалі селили невідомих людей. Тобто ЖЕК ставився до нашого майна як до своєї власності. Всім це набридло, і ми створили ОСББ. Три місяці чекали документів, але нам їх не передали. Нині власними силами відновлюємо дублікати. Укладаємо договори з постачальниками-монопо-лістами без документів – під чесне слово голови КМДА Віталія Кличка і його заступника Петра Пантелеєва.

Коли ситуація почала повто-рюватися в інших будинках, то мешканці хотіли перекрити рух на проспекті Бажана. Згодом поліція розібралася в усьому і

стала на бік людей. Уже півміся-ця немає силових протистоянь.

– Тариф, який був при «Ко-вальській», – 4 гривні за ква-дратний метр, ми не піднімали. Але його структуру змінили, – пояснює Максим Файдор. – Те-пер сюди входить і зарплата охорони, бо раніше додатково скидалися по 50-65 гривень кон-сьєржкам. Двадцять відсотків у тарифі закладено на капремонт, є резервний фонд. Зменшилася плата за прибирання: раніше на це йшло 42 тисячі щомісячно...

У будинку на проспекті Ба-жана, 8-б, який ще півроку тому теж обслуговувало ТОВ «Коваль-ська-Житлосервіс», нині працює ОСББ «Ювілейний», яке також залишило колишню квартплату. Виявилося, що, незважаючи на подорожчання всього, на тарифі можна чимало заощадити.

– За ці кошти найняли охо-рону, встановили паркан, авто-матичні ворота, енергоеконом-ні світильники, зробили полив клумб, закупили додаткові контейнери, бо раніше сміття валялося довкола бака, – розпо-відає голова ОСББ Олена Гридіна.

Кореспонденти «Вечірки» хо-тіли вислухати й іншу сторону конфлікту, але до очільника ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» нас не пустила секретарка, хоч він і проводив прийом громадян. Ця пані лише записала номер нашого телефону і пообіцяла передзвонити. Чекали тиждень, але…

ЯК МЕШКАНЦЯМ УЗЯТИ БУДИНОК В СВОЇ РУКИ

Олексій Тихонов, радник за-ступника голови КМДА, каже, що через безкарність сваволі ЖЕКів дуже мало ОСББ доходять навіть до спроби самообслуговування

КОМЕНТАР Петро ПАНТЕЛЕЄВ, заступник голови КМДА: – ЖЕКи, які експлуатують нове житло, дуже

часто абсолютно не займаються його амортизацією. Кошти збирають, нічого не вкладаючи у технічну підтримку, відбувається знос. Що буде через роки, коли таке підприємство збанкрутує? Комунальним

службам доведеться шукати гроші і латати чужі діри. Цього ми не повинні допустити. Позиція міської влади – допомога мешканцям, які організувалися для самостійного господарювання в будинках.

У будинку на вул. Чавдар, 1 серйозна охорона: місяць тому ці У будинку на вул. Чавдар, 1 серйозна охорона: місяць тому ці двері брали штурмомдвері брали штурмом

Проспект Бажана, 12: ОСББ на півтисячі квартир тільки створюється

7Вечірній Київ | 13 жовтня 2016 року | №41 (19223)

Азія зближується з Європою Новий виток у казахстансько-польських відносинах

У Казахстані працюють більше двохсот польських підприємств, а в Польщі розвиває свій потенціал казахстанський бізнес, тому в цьо-му плані відбувається зростання економічного співробітництва. До того ж, ще в XIX столітті в казах-ських степах через несприятливі події на батьківщині селилися по-ляки в кілька етапів. Освоївшись на новому місці, переселенці брали активну участь у культурному і науковому житті країни, зробивши свій внесок. Сьогодні польська діаспора в країні налічує близько 40 тисяч людей. Казахстан став для них домівкою, залишати його вони не хочуть, незважаючи на привабливий варіант репатріації, який пропонує Польща останні 15 років.

Казахстан і Польща близькі в еко-номічному значенні ще й тим, що зуміли в кризові періоди у світовій економіці не мали великих втрат. Польща – одна з країн Євросоюзу, яка в 2008-му змогла уникнути рецесії і зберегти високі еконо-мічні показники. Зараз польська економіка продовжує стабільно нарощувати темпи, адже останній раз ВВП країни трохи знижувався в 2012 році. Казахстан був і залиша-ється найстійкішою в економічному і політичному значенні державою у Центральній Азії. В умовах кри-зи Казахстан зумів вчасно пере-орієнтуватися: почати масштабну диверсифікацію своєї економіки і запустити кілька грандіозних дер-жавних проектів щодо розбудови інфраструктури.

Загальні інтереси казахстан-сько-польських відносин мають перспективу розвиватися в на-прямку сільського господарства і транспортної логістики. Через Казахстан та Польщу пролягає найкоротший сухопутний маршрут з Азії в Європу. У цьому сенсі у країн взаємовигідні умови, адже Казахстан наразі розвиває свій транзитний потенціал, а Польща шукає нові маршрути експорту. Така співпраця в перспективі може змінити карту торговельних марш-

рутів всього континенту, адже на сьогодні понад 90% вантажів з Азії до Європи доставляють морським шляхом. Сухопутний напрямок набагато економніший, але він явно недооцінюється і майже не використовується. Таким чином, казахстансько-польському спів-робітництву надано потужний поштовх.

Примітно, що на тлі домовле-ностей двох країн поляки з казах-станцями вперше зустрілися на футбольному полі у відбірковому раунді Чемпіонату світу-2018. Фут-больний матч Казахстан – Польща відбувся 4 вересня в Астані. Важко було протистояти господарям поля збірній Польщі – чвертьфіналісту Євро-2016, але вони боролися запе-кло, і гра завершилася з рахунком 2:2. Цей результат ніби символізує, що на спортивному полі, як і на полі політичному, сили зрівнялися, і є всі передумови для рівнозначних і взаємовигідних відносин.

У політиці Казахстан і Поль-ща – надійні партнери, що де-монструють налаштованість на продуктивну співпрацю, і саме після цього візиту в Польщі чека-ють налагодження економічних відносин. Зміцнення відносин Казахстану, як однієї з держав Євразійського економічного со-юзу з Польщею, представницею Євросоюзу, може стати значним кроком на шляху до досягнення взаєморозуміння та згладжування конфліктів.

ДОСВІД

будинку. Скажімо, з тисячі столич-них будинків з ОСББ половина й надалі обслуговується ЖЕКами.

– Руки опускаються, і вони зда-ються. А ОСББ на вул. Драгоманова, 31-б узагалі ліквідовано в суді з подачі ЖЕКу, – розповів Олексій Тихонов. – Суди змушують людей двічі платити квартплату, мовляв, мешканці не довели, що ЖЕК не надавав послуги. Хіба кожен має стояти з відеокамерою і знімати, чи миє двірник сходи? Уявіть собі ситуацію в будинку, частина жителів якого платить приватному ЖЕКу, частина – ОСББ, а ще частина ні-кому не платить, бо не розуміє, що відбувається.

Більше року приватний ЖЕК блокував у судах діяльність ОСББ «Абрикос», що на вул. Григоренка,

23-а. А тим часом, як розповів пред-ставник ОСББ Олександр Єфремов, ЖЕК здавав в оренду нежитлові приміщення, переобладнав місця загального користування, які нале-жать жителям, під офіси, мав із цього гарний зиск, а будинок обслуговував винятково за гроші мешканців.

Вадим Колокольников, пред-ставник ОСББ «Квартал 13», що на вул. Ахматової, 13, яке пройшло важку юридичну війну з приват-ним ЖЕКом забудовника, ратує за визначення в законі покарання за відмову передавати будинкову документацію. Але нині, за його словами, місцева влада вже може впливати на ситуацію. Скажімо, не присвоювати адреси новобудові доти, поки її жителі не визначать-ся, хто обслуговуватиме їх будинок.

– Люди інвестують у будівни-цтво, вони фактично є його за-мовниками, а коли будинок го-товий, то їх усувають від процесу прийняття в експлуатацію. Це, по-перше, впливає на якість – дім здають із недоліками. По-друге, співвласники будинку потрапляють у феодальну залежність від ЖЕКу забудовника, – каже Кирило Савін, голова правління ОСББ «Чавдар-2». – Бо, за законом, жителі можуть створити ОСББ лише з моменту отримання права власності на свої квартири. А між здачею будинку в експлуатацію й оформленням права власності на квартири минає щонайменше півроку. Забудов-ник за цей час створює приват-ний ЖЕК, каже, мовляв, треба ж комусь передавати будинок. Я пропоную на державному рівні зобов’язати забудовника чекати, коли мешканці отримають право власності на квартири і тільки після цього вирішувати питання з обслуговуванням будинку.

Анджела Кузьменко, бібліотекар:

– Вважаю, що такі організа-ції нічого не вирішать, тому що більшість громадян навіть не знають, що це таке і які права вони мають. Серед мешканців не

ведеться роз’яснювальна робота, а просто хочуть скинути проблеми ЖЕКів на самих жильців. Добре, якщо будинок новий і не потрібні великі вкладення на його постійні ремонти. А коли він старий, і самі мешканці – в основному літні люди, тоді це буде ка-тастрофа. Суджу по конкретному прикладу. В будин-ку моєї сусідки на вулиці Бальзака створили ОСББ і вибрали керівника – колишнього військового. А він, коли дорвався до цієї годівниці, став приписувати обсяги робіт та проводити інші махінації і красти кошти своїх же співмешканців. На нього вже по-дали до суду, але процес затягується. Тому в нашому будинку, хоча й є ініціативна група за створення ОСББ, але поки що не знайшли підходящу людину на посаду керівника.

Олександр Баришевський, працівник «Київенерго»:

– Як співробітник обслуговую-чої компанії вважаю, що ОСББ – прогресивна форма взаємин мешканців і організації, яка надає послуги, оскільки тут уже задіяні прямі договірні відно-сини. Просто люди поки що не готові до них, не розуміють, що можуть самі управляти будинком – замовляти ремонти, наприклад, даху чи водо-проводу та інші послуги напряму з фірмами, які цим займаються. Я б хотів, щоб у нашому будинку – старенькій п’ятиповерховій «хрущовці» за адресою: вулиця Щербакова, 61-а створили ОСББ. Але біль-шість його мешканців – люди похилого віку, і вони бояться, що їх обкрадуть, тож хочуть залишитися з ЖЕКом, хоча його обслуговуванням задоволені далеко не всі.

Олександр Репетько, пенсіонер:

– Я очолюю будинковий комітет «Софія», який створено за адресою: провулок Рильського, 3. Будинок є пам’яткою архітектури, розташований на території Софіїв-

ського заповідника. Наш двір був, напевне, найгір-шим в місті, а коли створили «будинком», то навели

лад і в ньому, і в будинку. У 1995 році ми першими у місті поставили питання про створення ОСББ. П’ять разів подавали до райадміністрації документи, а нам кожного разу під різними приводами відмовля-ли. Більше того, 2003 р. дізналися, що наше горище продане. Я як голова «будинкому» подав до суду. Суди тривали до 2015 року, аж доки ми остаточно не програли. А відтак наш намір з об’єднанням співвласників провалився, хоча більшість мешкаців і була «за». Наразі ми налаштовані на ОСББ, оскільки хочемо самі бути господарями свого будинку…

Максим Зарудній, працівник фінансового сектора:

– Я мешкаю на Позняках у новому будинку за адресою: ву-лиця Анни Ахматової, 22. Вважаю, що нам потрібне ОСББ. І мене підтримує більшість мешканців, адже це дає змогу самим контролювати все. По суті, ми стаємо власниками не лише квартир, а й усього будинку і можемо вирішувати всі питання з його обслуговування. Тут вступають у дію договірні стосунки між двома юридичними особами – ОСББ та компанією, яка надає послуги, а це вже зовсім інший рівень відносин, ніж із ЖЕКом. Тож вважаю створення об’єднання співвласників будинку дуже доцільним. Тим більше, що на сьогодні держава стимулює їх фінансово, компенсує певні витрати. Та й саме ОСББ може примножувати свої кошти, по-клавши їх на депозит.

Наталія Попова, екскурсовод: – Не знаю, наскільки зможе

ОСББ захищати наші права, але «принади» обслуговування ЖЕКом та «Київенерго» я вже від-чула сповна. На нашому будинку на вулиці Рейтарській, 31/16 ще

в 2000 році надбудували мансарду і зробили нам автономне опалення. Але мені постійно надходять платіжки за централізоване опалення. У «Київенер-го» пояснили, що потрібно взяти довідку в ЖЕКу, яку мені не дають, і потім вирішувати це питання. Тобто я маю витратити час на ці всі розбірки, які виникли не з моєї вини. Тож думаю, що за наявності ОСББ у нашому будинку таких проблем не виникало б.

Опитування провів

Микола ПАЦЕРА

Фото Григорія КУБЛАНОВА

Чи вирішить ОСББ наші комунальні проблеми?

ОПИТУВАННЯ «ВК»

ДО РЕЧІ – У Києві нещодавно вітали

тисячне ОСББ – «Південна брама 26-г» з Дніпровського району. Від початку року зареєстровано більше двохсот таких об’єднань. Чимало? Крапля в морі! Лише в кожній 11-й багатоповерхівці мешканці вирі-шили господарювати самостійно.

Віктор ПАВЛОВ

Якими б не були санкційні відносини Сходу і Заходу, але це не заважає країнам, представникам протилежних сторін, шукати шляхи зближення на економічному рівні. З офіційним візитом на запрошення польської сторони президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв відвідав Поль-щу влітку цього року. Прикметно, що відбулося це вперше за останні чотирнадцять років. Найвищий статус візиту – «державний», очевидно, говорить про особливий рівень діалогу глав держав. Польський пре-зидент Анджей Дуда і Нурсултан Назарбаєв обговорили ряд питань, що стосуються, в першу чергу, налагодження та розвитку економічних і по-літичних зв’язків. Зустріч двох глав держав викликала резонанс, адже це перші кроки до зближення за довгий час прохолодних відносин, що базуються на взаємовигідних економічних проектах.

70 відсотків коштів на утеплення будинків ОСББ відшкодовує місто

тиждень столиці8

У добудіроз

Андре Тан відсвяткував 15-річчя свого бренду. В одному з павільйонів ВДНГ дизайнер презентував нову колекцію та ретроспективу найкращих моделей.

Спортивний подарунок дніпровцям. На оновленому стадіоні біля ЗОШ №246 відбувся перший футбольний турнір серед учнів довколишніх шкіл.

«ВесеНа прдитячкияннаціоз найспорт

Документ-сервіс «Готово» завжди радий відвідувачам. Днями до нього на екскурсію завітали гімназисти та керівники органів самоорганізації населення Печерська.

«Тепла Покрова для захисника».

У Національному музеї історії України волонтери плели маскувальні сітки,

в’язали теплі речі та збирали кошти для бійців

української армії.

17Вечірній Київ | 13 жовтня 2016 року | №41 (19223)

Фото Бориса КОРПУСЕНКА ,

Олексія ІВАНОВА ,

Григорія КУБЛАНОВА та Павла ПАЩЕНКА

Текстівки Марії БЄЛЯЄВОЇ

Учасники міського велопараду «Ретро-

круїз» милували око елегантними

вінтажними образами.

В Міжнародному виставковому центрі, що на Броварському проспекті, триває XIII Міжнародна спеціалізована виставка «Зброя та безпека–2016». Ключове її завдання – сприяння розвитку української оборонної промисловості, удосконалення технічної оснащеності правоохоронних та силових структур, просування на світовий ринок нових зразків і видів озброєнь та техніки спеціального призначення. В рамках ділової програми виставки відбудуться науково-практичні та презентаційні заходи.

окументальному перформансі під івлею МЗС ветерани АТО відверто повіли історії зі свого життя.

У Києві відбулася «битва» пухнастих гігантів: за звання найважчого змагалися коти різних порід. Переможцем став цей вусань породи Мейн-кун.

Нарешті! Комунальники демонтували незаконну прибудову до ресторану «Девайс» на розі вулиць Богдана Хмельницького та Івана Франка.

ела фізкультура». резентації чої збірки віршів и поставили ональний рекорд ймасовішої тивної речівки.

9Вечірній Київ | 13 жовтня 2016 року | №41 (19223) парк культури

Чи є майбутнє у «Братислави»? Марія БЄЛЯ ЄВА

Із 1 грудня 2015 року кіно-театр на Оболоні зачинений на ремонт, а цього року з’явилися чутки, що на його місці збира-ються звести 26-поверховий будинок. Що варто зробити, аби зберегти будівлю та які функції вона має нести? Це питання стало предметом обговорення експертів, пред-ставників громади та міської влади.

ЩО СТАЛОСЯ Лариса Зубенко, за-

ступник директора КП «Київкінофільм»:

– Коли кінотеатр працював, він зовсім не приносив доходів. Через відсутність су-часного цифрового об-ладнання не було мож-ливості показувати там блокбастери. Утім, ми з колективом кінотеа-тру робили все, щоб залучати глядачів. Однак видатки на утримання кінотеатру зна-чно перебільшували дохід. Більш того, в кінотеатрі не-має опалення, а електричні калорифери – надто дорогі. Будівля потребує ремонту, один зал узагалі не працю-вав. Утримувати кінотеатр у такому вигляді було недо-цільно, тому його тимчасово закрили.

Ганна Свириденко, депу-тат Київради, лідер громад-ської кампанії «Врятувати Братиславу»:

– Очевидно, якщо не під-німати це питання, будівля руйнуватиметься. І Оболонь позбавиться однієї зі своїх архітектурних візитівок. У результаті зустрічей з екс-пертами, громадськістю, пред-ставниками місцевої влади стало зрозуміло, що «Бра-тислава» є цікавим зразком архітектурного модернізму. А спорудження на її місці високої житлової забудови матиме наслідки не лише со-ціальні, а й екологічні. Обо-лонь є намивним районом, і багатоповерхівки поряд із кінотеатром уже мають про-блеми від ґрунтових вод…

Ми проводили опитування в соціальних мережах: люди підтримують ідею збереження «Братислави» як кінотеатру або перетворення його на суспільно-культурний центр. Зокрема, місцеві мешканці пропонували зробити центр європейського кіно чи куль-турно-патріотичного ви-ховання, музей політичної історії тощо. Існує запит на ком’юніті-центри, де могла б збиратися громада, обгово-рювати житлово-комунальні чи інші питання. Актуальними сьогодні є й коворкінги, хаби, освітні лекторії.

КІНОТЕАТР ЧИ КУЛЬТУРНИЙ ЦЕНТР

Сергій Анжияк, заступник директора Департаменту культури КМДА:

– Для нас принципово зберегти кінопокази. Бо всі комунальні кінотеатри ма-ють нижчу ціну на квитки, ніж комерційні мережі. Крім того, вони влаштовують сеан-си для соціально незахище-них верств населення, чого не роблять інші. Також для нас важливо зробити в кіно-театрах й інші активності. Це може бути вільна сцена, дитячі мистецькі гуртки. Є й такий цікавий проект як будинок національностей. Київ – поліетнічне місто, за-вдяки такому проекту пред-ставники кожної національ-ності, що проживають у місті, могли б популяризувати свою культуру.

Олександр Поживанов, депутат Київради, секретар постійної комісії Київради з питань культури та туризму:

– Світ змінюється. Зростає конкуренція й очевидно, що комунальні кінотеатри будуть програвати приватним у бо-ротьбі за глядача. На комісії ми вивчали питання ревіталізації комунальних кінотеатрів, пе-реймали закордонний досвід. У Великій Британії, Німеччині доля креативних індустрій у ВВП уже досягає декількох від-сотків. Ці індустрії виросли зі сфери культури – культурних центрів, які на початку ство-рювалися штучно. Наразі вони вже самоокупилися, працюють і ревіталізують навколишню територію. Моя особиста пози-ція по всім цим закладам – ми не маємо підтримувати там кінотеатри, а використовувати приміщення як культурні цен-три з урахуванням побажань громади.

ЧИ ВАРТО ЗБЕРЕГТИ БУДІВЛЮ

Владислава Осьмак, керів-ник Центру урбаністичних студій НаУКМА:

– Оболонь упродовж остан-ніх років активно забудовуєть-ся і втрачає той елегантний дизайн, який було закладено у 70-х роках. Особисто для мене кінотеатр «Братислава» – не лише місце, куди я ходила в кіно школяркою, але й один із тих об’єктів, за якими можна ідентифікувати Оболонь.

Оксана Саржевська-Крав-ченко, директор фонду «Ізо-ляція»:

– Якщо люди хочуть зали-шити зразок архітектурного модернізму – це чудово. Але повинна бути якась концепція з точки зору містобудування: які зразки архітектури мають бути на карті Києва. Треба під-ходити до вирішення питання також із урахуванням того, як повинен виглядати Київ, що потрібно зберегти, а що можна змінювати. Якщо не будемо мати одного плану, рухатимемося хаотично.

ЧОГО НЕ ВИСТАЧАЄ ОБОЛОНЦЯМ

Іван Вербицький, аналі-тичний центр СEDOS:

– Із липня по вересень 2016 року ми проводили досліджен-ня з соціального капіталу та розвитку місцевих спільнот і міського простору в Оболон-ському районі. Згідно з опи-туванням, 20 відсотків меш-канців вважають, що умови для культурного відпочинку та розвитку або відсутні, або погані. Культура знаходиться в аутсайдерах і серед соціальних послуг району, нижче оціню-ють лише умови для пересу-вання маломобільних, безпеку вночі і якість пішохідних зон. Також ми з’ясували, що в обо-лонців немає місць для зборів, зустрічей із сусідами, окрім дворів чи парків… Яким має бути в подальшому кінотеатр потрібно обов’язково обго-ворювати з мешканцями, що живуть поруч. Бо їх інтереси можуть йти врозріз із інтере-сами міста.

ЩО ДАЛІ

Ганна Свириденко: – Разом із Департаментом

культури і КП «Київкінофільм» буду ініціювати, щоб в бю-джет були закладені відповід-ні кошти на ремонт будівлі. Інший варіант – залучення приватного інвестора, цим питанням займається Київське інвестиційне агентство. Звісно, інвестору може бути цікавіше переформатувати будівлю.

Сергій Анжияк: – Позиція Департаменту

культури – зберегти всі кіно-театри, які можна реанімувати. Щодо «Братислави» розгляда-ється дві можливості: збережен-ня кінотеатру в тому вигляді, в якому він є, проведення ремонту та реставрації , але це дуже до-рого коштує. Або інвестиційний конкурс за умови збереження кінотеатру, створення культур-но-мистецького центру, благо-устрою території тощо.

Олександр Поживанов: – Разом із громадськістю

необхідно систематизувати всі пропозиції та бачення, доне-сти їх до Київського інвести-ційного агентства. І разом із фаховим середовищем обрати найкращі концепції, які можна використати в приміщенні кінотеатру.

Оксана Саржевська-Крав-ченко:

– Першим кроком має бути аналіз стану та технічна екс-пертиза будівлі. Можливо, вона не підлягає експлуатації. Треба дізнатися, які кошти необхідні на її реконструкцію або модер-нізацію і скільки реально можна залучити. Необхідно зробити обґрунтований висновок.

У «Братислави» є можливість підтримки влади, бо це кому-нальна власність. Однак існує ще багато можливостей задіяти кошти від різних програм спіль-но з культурними інституціями, громадськими організаціями. Якщо з кінотеатру зробити мультифункціональний про-стір, що співпрацюватиме з іншими культурними осеред-ками, це стане чудовим при-кладом для інших.

Що заважає мріям Марія КАТАЄВА

Новий театральний сезон «Золоті ворота» від-крили прем’єрою вистави «Як не стати порохом» у постановці режисера Ореста Пастуха. Головні герої – подружня пара – несподівано стають володарями щасливого лотерейного білета.

В основі спектаклю – п’єса сучасного австрійського драматурга Дєрдя Шпіро, який за-мислюється над проблемою втрачених можли-востей.

– Тема конфлікту минулого і майбутнього, страху перед невідомим майбутнім є для нас актуальною. Для мене це історія про те, як люди бояться відпустити страшне та погане минуле, – розповідає режисер Орест Пастух.

Перед глядачем розгортається незвичайний день з життя однієї родини. Батьки двох шко-лярів у боргах і ледве зводять кінці з кінцями – жінка прибирає у квартирах багатіїв та часом їздить на заробітки за кордон, чоловік змінив кілька місць роботи і через кризу змушений був найнятися вантажником. У секреті від дружини він купує лотерейні білети та нарешті зриває джек-пот у 600 мільйонів. Здавалося б, можна реалізувати свої давні бажання – він вже мріє поїхати на відпочинок, купити віллу, машину… Але дружина починає шукати у цьому рапто-вому щасливому випадку негатив: а якщо діти не захочуть більше навчатися і працювати, а зв’яжуться з наркоманами? А якщо вони най-муть кілерів і вб’ють їх? А якщо чоловік заведе собі гарем? І взагалі – нікому вірити не можна, пограбують і ошукають…

Обом необхідно зробити важкий вибір: або забрати гроші та докорінно змінити своє життя, незважаючи на ризики, або залишити все як є. Окрім сімейної пари, яку зіграли Інна Скорина-Калаба та Дмитро Олійник (вони ж, перевдяга-ючись, грають і дітей подружжя), є ще примара батька (Андрій Поліщук). Чоловік, якого ніхто не бачить, перший радіє новині та починає збира-ти валізи у «нове життя». Як каже режисер, це єдина плямка світлого розуму й адекватності в цій історії, але вона, на жаль, вже ніяк не може вплинути на родину.

– У виставі особливо порадували актори, які змогли переконливо передати емоції, – по-ділився враженнями глядач Олексій. – Як на мене, йдеться про складність виходу із зони комфорту. У нашому житті є купа різних ви-кликів і буває неймовірно важко виходити за межі звичного – це так природно і по-людськи. Страхи перед незвіданим ми особливо пере-живаємо в нестійкому суспільстві у мінливий час, як сьогодні. Ключовий образ – коли герої зупиняються перед іншим інфернальним світом. Але водночас є думка, що щастя можливе тут і зараз, тож не обов’язково кидати виклик не-відомості.

Режисер із Івано-Франківська Орест Пастух уперше працював над виставою у столиці:

– Вдячний долі за можливість потрапити до театрального Києва через «Золоті ворота». Тут хороша атмосфера, гарний колектив. Мені спо-добалося, що театр постійно в очікуванні ново-го режисера нової ідеї, актори готові одразу в неї «пірнати», що рідко зустрінеш у класичних репертуарних театрах. Столична публіка поки що залишається для мене terra inсognita, я ще не зміг зрозуміти її смаків. Але помітив, що гля-дач тут любить слухати і думати та передовсім зважає на зміст.

ПРЕМ’ЄРА

Кінотеатр «Братислава», Кінотеатр «Братислава», 1980-ті роки1980-ті роки

військо18 Вечірній Київ | 13 жовтня 2016 року | №41 (19223)

Сергій БЕРЕЦЬ

…Під час боїв поблизу Вугле-гірська в січні минулого року батарея капітана Романа Боров-ньова, в якій служив Володи-мир, знищила чотири ворожі танки та дві бойові машини піхоти. Особливо відзначилися протитанкісти, коли точні уда-ри по ворогу дали змогу призу-пинити його наступ та вивести значну частину українських підрозділів з Дебальцевого.

– Під Вуглегірськом ми три-мали оборону, підтримуючи мо-топіхотний батальйон, – згадує старший солдат Візьмітін. – 28 січня почався наступ ворога, який спочатку провів щільну артпідготовку. Згодом російські окупанти пішли в атаку.

За словами бійця, протитан-кісти вступили в нерівний бій із переважаючими силами гібрид-них військ. «Рапіри» не підвели, тож влучними пострілами де-кілька танків і бойових машин піхоти та чимало живої сили

було знищено. Але це був тільки початок. Знову запрацювала ворожа важка артилерія. Тепер вже по артилеристах. За час бою втратили три гармати, одну заклинило, і її довелося піді-рвати. Але того часу вистачило, щоб наша піхота організовано відійшла. Завдання з прикриття артилеристи виконали.

– Почали й ми відходити групами, – розповідає Воло-димир. – Зі мною було десять товаришів. Поставили собі за мету дістатися до місцевої шко-ли, що у центрі міста. Обережно просувалися в її напрямку сте-жиною, як раптом між мною (я йшов першим) та бійцем, який ішов слідом, невідомо звідки прилетіла… граната. «Зараз по-шматує всіх», – промайнуло в голові, і я впав, накривши її собою. На щастя, граната не вибухнула…

Щойно дісталися до школи, одразу зайняли кругову оборону. Ворог бив мало не звідусюди. Їжі не було, тому пили чай із печивом – одному бійцеві по галеті на день. Ті чотири доби

28–31 січня Володя не забуде ніколи...

– Коли з трьох поверхів шко-ли залишився лише перший, а боєприпаси скінчилися, було вирішено іти на прорив, – веде далі старший солдат. –Виходили під прикриттям своєї артилерії. Вогонь викликали на себе, а самі впродовж шести годин балкою добиралися до своїх. Увесь цей час наша «арта» працювала по

району школи. Ворог, напевне, думав, що ми сховалися в під-валах. А ми вже були далеко. Нарешті зустрілися з нашими розвідниками, які вивели нас до основних сил.

Зараз старший солдат Воло-димир Візьмітін, підписавши контракт, разом зі своїм арти-лерійським підрозділом пере-буває на визначених позиціях у районі АТО.

Анастасія ОЛЕХНОВИЧ

Після нетривалої літньої перер-ви Центр підтримки аеророз-відки знову готує фахівців. Звісно, з числа військовослуж-бовців Збройних сил України та інших військових формувань. Випускників Центру вже більш як півтори сотні, побачити їх можна у багатьох гарячих точ-ках на Донбасі. Хоча фахівців все одно не вистачає…

Чому аеророзвідники кон-че потрібні для перемоги? Чи можливо навчитися цієї новіт-ньої справи за місяць? Де взяти відносно недешеві дрони? Про це розповіла «Вечірці» Марія Берлінська, яка керує Центром. Ще зовсім молода дівчина, ма-гістр історії півтора року тому почала займатися цією спра-вою системно. І хоча ідея була вкрай амбітною, не сумнівалася в успіху.

– Попрацювавши на фронті, я зрозуміла, що наша аеророзвід-ка не є достатньо системною, – розповідає Марія. – Виникла ідея створити центр, який би готував фахівців саме для ві-йни… Ми маємо бути впевнені, що наші слухачі використовува-тимуть отримані навички на ко-ристь українського суспільства.

Досвід двох років війни по-казує, що фахівці з аеророзвідки повинні бути в кожному підроз-ділі. А на рівні бригад – хоча б один підрозділ, який фахово займатиметься аеророзвідкою. Тоді ми зможемо відслідковува-

ти кожен крок противника. По-трібно воювати інтелектуально і високотехнологічно. Без дронів і безпілотних літаків навчання аеророзвідувальної справи не має сенсу. Центр допомагає з придбанням апаратів – за-вдяки спонсорам забезпечено безпілотниками сім льотних екіпажів.

– Безпілотник – річ недеше-ва. Під час навчання викорис-товуються найпростіші літаки, та вони б’ються, потребують запчастин. Тож ми постійно шу-каємо спонсорів, – каже Марія.

Нещодавно в Авдіївці збили її особистий дрон, який відлітав півтора року, – і це нормально. Безпілотник – витратний мате-

ріал, його головними ворогами є вітер, злива, сніг, вогнепальна зброя та засоби радіоелектрон-ної боротьби, яких вистачає на

позиціях противника. До того ж аеророзвідники працюють на відкритих каналах зв’язку.

Термін навчання у Центрі – від трьох тижнів до місяця. Зда-ється, що за такий короткий час аеророзвідником стати не-можливо. Та Марія Берлінська на власному прикладі доводить, що навіть звичайна дівчина з гуманітарною освітою спромож-на стати непоганим фахівцем у цій непростій справі. А військо-вослужбовець – запросто. Було б бажання!

Ідею Марії активно підтри-мує діаспора. У Лондоні вона почула дуже важливі для себе слова: «Ти кажеш, що аеророз-відка — це очі війни. Так от, ти відкрила нам очі». Радіє кожно-му успіхові та крокам, які робить назустріч Міністерство оборони України. Дослідну експлуатацію вже пройшли декілька апаратів, до того ж Військовий інститут телекомунікацій та інформати-зації запропонував співпрацю. Тож є перспектива.

У бою під Вуглегірськом… У листопаді буде два роки, як старший солдат Володимир Візьмітін, нагороджений медаллю «За військову службу Україні», виконує бойові завдання в районі проведення АТО

Як готують аеророзвідників Центром підтримки аеророзвідки, що дислокується у столиці України, вже підготовлено понад 150 військових фахівців. Вони керуватимуть безпілотниками у небі в зоні АТО

КОМЕНТАР Тарас ПОТЯГАЧ, начальник управління безпілотної

авіації штабу командування Повітряних сил ЗС України, полковник:

— Марія Берлінська робить надзвичайно потрібну справу. У створеному Центрі навчають операторів для керування безпі-лотниками, які штатно не застосовуються у Збройних силах, але вкрай необхідні на передовій. А операторів безпілотників (які є на озброєнні Збройних сил України) готують у навчальному центрі при Житомирському військовому інституті ім. Корольова. Термін навчання – 90 днів. Після випуску фахівці обіймають посади операторів безпілотних авіаційних комплексів, які передбачені в розвідувальних і артилерійських підрозділах Сухопутних військ, ВДВ та Сил спеціальних операцій.

ДО ДНЯ ЗАХИСНИКА УКРАЇНИ

Концерт патріотичної пісні та виставкиЗ нагоди святкування Дня захисника України в п’ятницю, 14 жовтня, в день Покрови Пре-святої Богородиці, покровительки україн-ського козацтва, серед урочистих державних заходів в столиці відбудеться ряд концертів та виставка військової техніки. Про це на брифінгу 12 жовтня повідомив Сергій Про-скурня, режисер-постановник державних заходів до Дня захисника України.

«На підтримку традиції цей день по-чнеться з молитовного чину. У Києві пройде центральний молебень за участю Прези-дента України. У Софії Київській служити будуть предстоятелі всіх конфесій, кожен із яких зможе сказати своє молитовне слово», – повідомив пан Проскурня.

Далі на Майдані Незалежності від-будеться церемонія складання клятви ліцеїстами Київського військового ліцею імені Івана Богуна.

З 14 до 16 жовтня в Києві пройде ви-ставка озброєння і військової техніки (ОВТ). Щодо кожного експоната виставки можна буде отримати вичерпний коментар від при-сутніх професійних військовослужбовців.

Із 12.00 до 16.00 триватиме виступ вій-ськових духових оркестрів Збройних сил України. Після нього відбудеться концерт патріотичної пісні.

14 жовтня 2016 року в центрі Києва Міністер-ство інформаційної політики України органі-зовує мультиекспозицію «Захисник України», присвячену Дню захисника України.

Мета експозиції – показати приклад героїзму, відваги, сили українських вій-ськових, що борються сьогодні за майбутнє України. Розповісти про те, що бути україн-ським військовим – це гордість. Створити своєрідний бренд «Захисник України», що підніме престиж української армії та про-демонструє – захищати Україну – нагорода та честь для українського чоловіка.

Експозиція включає: – велику виставку «Моя армія. Бачити

серцем» – фото українських військових в зоні АТО. Це документальна фотоісторія про друге народження української армії, яка розповідається за допомогою фото-графій очевидців російсько-української гібридної війни на сході України;

– презентацію української філателіс-тичної продукції, присвяченої мужнім українським захисникам, а також прове-дення урочистої церемонії спеціального погашення маркованих художніх конвертів серії «Герої не вмирають», випущених на честь учасників АТО, яким посмертно при-своєно почесне звання Героя України;

– презентацію спецвипуску газети «Ве-чірній Київ» до Дня захисника України;

– презентацію книги «Вклоняємося до-земно українському солдату» та святковий номер газети «Народна Армія»;

– фотозону з інсталяцією, що відтворю-ватиме військову атмосферу. Презентацію надихаючого документального фільму 2016 року «Повернення». Фотосесію гостей та публічний кінопоказ. Гостям дарувати-муть диски з фільмом;

– мотиваційні флаєри «Стань курсантом одного з найкращих військових навчаль-них закладів України», презентуємо також фільм про випускника, який є кавалером ордена Богдана Хмельницького, учасником АТО. Також буде представлено Інформацій-ний стенд щодо завдань ВІКНУ;

– презентацію сувенірів (гільзи, медалі) та книжкової продукції від ветеранів АТО, які читатимуть вірші та розповідатимуть історії з місця подій.

Фото Бориса КОРПУСЕНКА

19Вечірній Київ | 13 жовтня 2016 року | №41 (19223) доля людини

«Маріє, ти зовсім не змінилася!»Так сказав німець Людвіг українці, з якою вони зустрілися через 57 років розлукиВалентин КОВАЛЬСЬКИЙ

«Марія і Людвіг: минуле та сучас-ність» – так має називатися книга, яку колишній солдат армії фюре-ра за часів Другої світової війни вирішив присвятити українській остарбайтерці Марії Шишкіній. У роки війни дівчину вивезли до Німеччини, вона працювала у фермерському господарстві родичів Людвіга Деккера. Саме там він її вперше зустрів і палко покохав…

КИЯНКУ ПЕРЕТВОРИЛИ НА СЕЛЯНКУ

З молодою киянкою юний Люд-віг познайомився навесні 1942 року. Він працював на авіазаводі в місті Регенсбург, а вихідними на-відувався до свого дядька Йохана Хассельбека, який проживав у селі Аубург. Відтоді минуло понад 70 років. А 88-річному геру Деккеру здається, що це було ніби вчора.

– Була субота. Я приїхав до дядь-ка з міста на велосипеді, – згадує Людвіг Деккер. – На подвір’ї по-бачив незнайомку, яка сиділа біля стайні й чистила картоплю. Відчинив хвіртку – і оторопів: яка красуня! І як вміло чистить картоплю! Тоді я лише наважився запитати у тітки, хто це така, звідки вона, як її звати. Але із самою дівчиною заговорити посоромився. Під час наступного приїзду почув, як вона гарно роз-мовляє німецькою, тож і вирішив з нею поговорити. Майже одразу зізнався, що закохався в неї по вуха. Проте у відповідь почув, що треба поводитися пристойно і на жодні взаємні почуття не сподіватися...

Від родичів юнак дізнався, що остарбайтерку звати Марія Шишкіна. До початку війни вона закінчила в Києві середню школу. Проте замість подальшого навчан-ня в педінституті опинилася на примусових роботах у Німеччині, та ще й разом із матір’ю, яка не захотіла залишатися вдома без рідної доньки. Вивантажили їх у Баварії і продали місцевим фер-мерам як худобу. Ось так киянка перетворилася на німецьку селян-ку: годувала коней, волів, корів, телят, поросят, курей та гусей. Орної землі у господарів було по-над півсотні гектарів, а лугів – і не злічити. Працювали лише четверо: дядько Йохан зі своєю дружиною, поляк Юзеф та українка Марія (її мати працювала в тому ж селі, але на іншого господаря).

Вихідними Людвіг мчав у село, щоб побачити ту, яку палко кохав. Коли траплялася нагода, вони ра-зом каталися на поромі Дунаєм. Довго говорили, але в тих розмовах про війну не було жодного слова. Тільки одного разу дівчина вимо-вила: «Людвіг! Ми – дуже велика держава». Таким чином українка дала зрозуміти, хто в цій війні переможе…

– До речі, в сільському архіві є документ, у якому докладно опи-сано, як українка Марія Шишкіна врятувала Аубург, – продовжує Людвіг. – Річ у тім, що недалеко від нас знаходилося село Ільхоффен. Коли американці його окупували, то почали підпалювати будинки: боялися, щоб там не заховалися німецькі солдати. Покінчивши з Ільхоффеном, окупанти підійшли до Аубурга. А в нас не було жодного солдата, бо залишки військ вже відступили аж до Альп. Селяни ж поховалися по підвалах, ніхто з них англійської не знав і не міг повідомити американцям про те, що в селі залишилися тільки мирні жителі. І тоді до солдатів вийшла Марія та попросила не чіпати лю-дей. Вона довго з ними розмовляла і зрештою переконала.

Втім, сам Деккер знає про по-рятунок села лише з розповідей очевидців. За кілька місяців до цього випадку його призвали до армії та відправили на Східний фронт. Як тільки він прибув до своєї частини в районі Одера, радянські війська розпочали наступальну операцію. Німецька армія відступила до Бер-

ліна, потім до Мекленбурга і по-трапила в полон до американців…

Марія мріяла про повернення на батьківщину. Її разом з іншими остарбайтерами відправили спо-чатку до Чехословаччини у табір для полонених, а потім – в Україну. На жаль, до Києва остарбайтерів як «ворогів народу» не допустили. Шишкіних прихистили родичі у Полтаві…

КОХАВ МАШУ, ОДРУЖИВСЯ З ГЕРДОЮ

Історія про те, як Людвіг потра-пив у полон, смішна й зворушлива одночасно. Коли німецька частина опинилася в оточенні, він вирішив утікати разом зі своїм другом Руді.

– Найбільше ми боялися по-трапити в полон до росіян, – зізна-ється Людвіг. – Думали, що одразу до Сибіру відправлять. Ми були худими та слабкими, тож одразу померли б. Коли нас оточили, ви-явилося, що з одного боку стоять росіяни, з другого – американці, з третього – зачаїлися залишки наших есесівських частин. До своїх не варто було йти – могли звинуватити у дезертирстві та розстріляти... Вирішили податися до американців. Нам дуже пощас-тило: американський майор, якому ми здалися, виявився німецького

походження. Він одразу сказав: «Ось зруйнований міст. Якщо не допоможете його відновити, я передам вас росіянам!»... Після такого попередження я ще ніколи в житті так швидко не працював! А ще я щасливий через те, що на війні не встиг нікого вбити...

У серпні 1945 року Людвіг Деккер звільнився з табору для військовополонених. Від рідних дізнався, що Марію вже відпра-вили додому. Прощаючись, вона пообіцяла Хассельбекам написа-ти листа. Але звісточки від неї в Аубурзі так і не дочекалися. Причи-на загальновідома: між Радянським

Союзом і Західною Німеччиною існувала «залізна завіса».

По війни Людвіг подався до міста Кобург, працював у мит-ній службі. 1953-го одружився з симпатичною Гердою. Згодом у них народилися дві доньки. Але всі ці роки Людвіг кохав і шукав Марію. Надсилав різні запити до німецьких архівів. На жаль, від-повіді отримував доволі невтішні. Коли в СРСР до влади прийшов Михайло Горбачов, який і покінчив з «холодною війною», гер Деккер почав закидати листами радянські архіви, намагаючись дізнатися адресу коханої. Одначе безуспішно.

Доля посміхнулася колишньому німецькому солдатові лише на по-чатку третього тисячоліття, коли група українських дітей-чорно-бильців гостювала в Нойштадті, неподалік від Кобурга. Разом з ними перебувала київська вчи-телька німецької мови Марія Ан-дрійчук, яка опублікувала замітку в місцевій газеті. Ось тоді Людвіг звернув увагу на три знайомі слова: «Україна», «Київ», «Марія»...

Не роздумуючи, він швидко розшукав вчительку з Києва і зі сльозами на очах розповів про своє перше кохання…

– Улітку 2001 року я приїхала з дітьми до Баварії, – розповідає

вчителька Марія Андрійчук. – Нас поселили в лісовому будиночку. І я написала до місцевої газети не-велику замітку про те, як чудово тут живеться українським дітям. Якось біжать до мене мої хлопчики і кричать: «Маріє Орестівно, вас якийсь гер шукає!». Дивлюся – йде до мене імпозантний сивочолий пан з газеткою в руках. А на очах у нього сльози! Його вразило те, що я з Києва, і звуть мене Марією. Він попросив допомогти в пошуках. «Якщо ви знайдете Марію, запи-тайте її, чи пам’ятає вона, як ми з нею каталися на поромі Дунаєм», – промовив він наостанок.

Тепер Андрійчук знала все: як німецький хлопчина вперше по-бачив українську дівчину і зрозу-мів, що ненавидить війну і прагне кохання, як одружився зі співвіт-чизницею із заможної сім’ї і як намагався знайти Шишкіну через Червоний Хрест та інші міжнародні організації. Повернувшись додому, Марія Орестівна надовго засіла в архівах. З’ясувала, що в Києві проживало шестеро жінок, яких звали Марія Шишкіна, але жодна в Аубурзі ніколи не була...

Але ж недарма кажуть: хто шукає, той завжди знаходить. У документах, які знайшов Деккер у Німеччині, було вказано місце народження Шишкіної – місто Полтава. Там Андрійчук відшу-кала свою тезку і зателефонувала їй. Проте колишня остарбайтерка спочатку подумала, що турбують із соцзабезу. «Ви з приводу ком-пенсації? Так у мене не збереглося ніяких паперів, які підтверджують, що я працювала в Німеччині», – від-повіла Марія Шишкіна. Почувши про Людвіга, трохи помовчала, а потім задумливо сказала: «А, це той хлопчик, з яким ми каталися на поромі...».

ЩАСТЯ, ОБІРВАНЕ СМЕРТЮ

Дізнавшись, що Шишкіна жива, Людвіг зателефонував їй. Він був упевнений, що Марія Федорівна ще пам’ятає німецьку. Але вона все забула.... Тільки плакала і про-мовляла: «Так, так». Щасливим був не лише гер Деккер, а й навіть

його рідні: вони добре знали про цю дивовижну історію. За іронією долі Людвіг знайшов Марію саме того дня, коли його дружина по-мерла на операційному столі...

Смерть Герди пришвидшила приїзд Людвіга в Україну. На ки-ївському вокзалі зібралися люди, серед яких були дві Марії – Шиш-кіна та Андрійчук. Коли гер Деккер вийшов із вагона, Марія Орестівна поглядом підказала йому на Марію Федорівну. Він підійшов до своєї коханої, яку не бачив 57 років, і захоплено вигукнув: «Маріє, ти зовсім не змінилася!».

Чотири дні «молодята» провели разом. Українка розповідала про себе, про те, як після війни повер-нулися на батьківщину, але її разом з матір’ю «попросили» зі столиці (колишні полонені потрапили до «чорного списку» неблагонадій-них). Після війни особисте життя Марії Федорівни не склалося: кіль-ка разів виходила заміж, згодом овдовіла. Виростила двох доньок і чотирьох онуків...

Завдяки зустрічі з німецьким «кавалером» жінці вдалося зібрати необхідні документи, щоб отрима-ти компенсацію, яку виплачували українським остарбайтерам. А Людвіг попри поважний вік часто навідувався до своєї коханої та запрошував її до себе в гості, до-помагав матеріально.

На жаль, щастя виявилося не-довгим. 8 травня 2006 року переста-ло битися серце Марії Федорівни. На її столі залишився лист до гера Деккера: «Дорогий Людвіг! Сади цвітуть знову... Ти був у нас у 2001, 2002, 2003 і 2004 роках, коли цвіли сади. А цього року я сама. Але все ще чекаю на тебе...».

Марія мріяла про повернення на батьків-щину. Її разом з іншими остарбайтерами відправили спочатку до Чехословаччини у

табір для полонених, а потім – в Україну. На жаль, до Києва остарбайтерів як «ворогів

народу» не допустили. Шишкіних прихисти-ли родичі у Полтаві…

ПІСЛЯМОВА Днями «Вечірка» зв’язалася з

Людвігом Деккером через Ма-рію Андрійчук. З’ясувалося, що він працює над рукописними матеріалами, які мають лягти в основу майбутньої книги спо-гадів про кохання, обпалене війною…

Людвіг Деккер, 1942 р.

Людвіг і Марія, 2004 р.

у сімейному колі20 Вечірній Київ | 13 жовтня 2016 року | №41 (19223)

Крик на дітей – ознака безсилля Нагримала на дитину – сором-но. Що робити та як правильно поводитись, аби виправити ситуацію?

Ганна Семенченко, м. Київ.

На це запитання відповідає педа-гог-психолог Яна Кириченко:

– Досить часто, щоб домогтися бажаного, дорослі підвищують на дітей голос. А найжахливіше, що таке можуть собі дозволити не лише батьки, а й вихователі в дитячому садку, шкільні вчителі й навіть перехожі на вулиці. Але крик – це перша ознака безсилля. А ті, хто гримає на дитину, роблять гірше і собі, і малюкові. Проте, на дітей слід кричати якнайменше. Й от чому. Крик мами чи тата тільки поси-лює роздратування та гнів малюка. І він, і батьки починають злитись, їм важко зупинитись. А результа-том такої поведінки може стати поламана психіка дитини. Надалі їй буде складно знаходити спільну мову з дорослими. Крики батьків, які викликають у дитини страх, спонукають малюка приховувати від вас свої емоції. У дорослому житті це може спрово-кувати агресію й невмотивовану жорстокість.

Якщо ви підвищили голос на дитину, потрібно діяти таким чином: Коли ви зірвались і накричали на малюка, візьміть його на руки, постарайтеся заспокоїти ніжними словами, лагідно погладжуючи по спині. Неодмінно визнайте свою про-вину й скажіть, що більше так не робитимете. У разі, якщо дитина завинила, будьте обережними з ніжностями: надалі малюк може почати цим користуватися. Нагримавши на дитину заслу-жено, не виявляйте зайвих песто-щів, адже малюк має усвідомити свою провину, щоб не чинити так у майбутньому. А коли ви не в змозі стрима-тися, необхідний індивідуальний підхід. Досвідчені мами, приміром, радять застосовувати міміку. Якщо малюк щось накоїв, зробіть за-смучене обличчя, нахмурте брови й поясніть йому, що так робити не можна. Цим ви збережете нервову систему дитини та зможете стри-мати свої негативні емоції. Аби не підвищувати голос на дитину, проводьте з нею більше часу. Тоді ваш зв’язок посилиться, й улюблене чадо вас слухатиметься. Якщо ви нічого не можете із собою вдіяти, то замість лементу використовуйте крики тварин: по-гавкайте, поричіть, прокукурікайте тощо. Це особливо допомагає в тих випадках, коли причиною під-вищення голосу є саме ви. Кілька разів похрюкавши на людях, у вас зникне бажання кричати на дитину.

ПСИХОЛОГ РАДИТЬХлопчик, якого викинули на смітник, пішов у другий клас столичної школиЦя історія свого часу мала певний резонанс, журналісти навперебій атакували київську лікарню, де Андрійкові робили операцію…Борис БАБКІН

«ТУТ АБО КОШЕНЯ, АБО ДИТИНА!»

Маленького Андрійка знайшли в сміттєвому контейнері.. Мама з донькою Валентина і Христи-на Лебеденки дорогою на ринок вирішили викинути сміття. Пі-дійшовши до контейнера, Вален-тина Володимирівна почула, що там хтось... крекче. «Доця, йди швидше сюди! Тут або кошеня, або дитина! » – вигукнула вона, і стала обережно ворушити сміття. І раптом під ганчіркою побачила... крихітну дитячу ручку.

Коли немовля, яке було зовсім без одягу, дістали, личко у нього посиніло, біля рота була біла пінка.

– Може, він кулачок смоктав? – хитає головою Валентина Воло-димирівна. – А, може, всю ніч, бідолаха, кричав, маму кликав? Як же він не замерз? Та, осіння ніч, була холодною, градусів 10 тепла. Як же він не потрапив під ківш сміттєвоза, який ось-ось по-винен був приїхати?

Потім немовля привезли до лікарні. Воно виявилося недо-ношеним, вагою 2 кілограми 100 грамів, а температура тіла впала до 33 градусів. У нього почалося запалення легенів.

Незабаром до обласної лікарні з памперсами, пелюшками та по-дарунками примчала Христина, «хрещена» малюка, яка разом із мамою знайшла немовля. «Мама, я його всиновлю!» – повторювала дівчина. «Куди ти поспішаєш, у тебе ще немає своєї сім’ї і дітей. У тебе що, останній шанс? Є люди, які більше потребують такої ра-дості », – відповідала Валентина Володимирівна.

Лікарню, де за життя Андрій-ка боролися медики, атакували газетярі та телевізійники. «Та що ви все ходите! – спересердя сказала журналістам одна лікар. - Не треба про нього писати. Він все одно не жилець! У нього хворе серце».

ДИТИНУ ПРОДОВЖИЛИ РЯТУВАТИ

Тоді, восени 2007 року, сен-саційні репортажі журналістів в місцевих та центральних ЗМІ про голе немовля, яке вижило після холодної ночі на смітнику зробили свою справу.

Обстеживши хлопчика, фахівці столичного Науково-практичного медичного центру дитячої карді-ології та кардіохірургії негайно призначили йому операцію. Адже аномалію аорти, на яку страждала дитина, потрібно оперувати до року, а в критичних випадках - у перші дні життя.

Андрійка оперував відомий сто-личний кардіохірург Ілля Ємець. «Тепер дитина здорова. І зможе навіть грати у футбол!» – сказав він після операції.

Столичні соціальні служби поча-ли підшукувати малюкові родину. І хоч серце хлопчика прооперували, незабаром у нього виявилися інші вади розвитку. Влаштувати долю хворої дитини не так легко. Проте, служби зателефонували сім’ї Ірини та Івана Котубей.

У подружжя архітекторів Коту-бей було троє прекрасних дітей, однокімнатна квартира в Києві і Боже повеління усиновити дитину. Одну дитину, здорову, вони вже доглядали, але їхні серця «нічо-го не відчули». Після чергового дзвінка служби батьки поїхали знайомитися з Андрійком …

– Пам’ятаю, коли їхали до «Охматдиту», де знаходився на той час Андрійко, я сказала: «Господи! Не хочу вибирати. Не можу сама вибрати. Я підставляю свої руки. Якщо ти нам даєш це дитя, нехай воно нам просто сподобається...», – розповідає Ірина Котубей.

– Але як тільки медсестра ви-несла дитину, і я побачив його руденьку потилицю, зрозумів: це мій син!.. – згадує Іван Котубей.

– Коли взяла малюка на руки, його погляд ніби питав: «Ти це серйозно? Ти й справді хочеш мене взяти? Ти не залишиш мене?», – пригадує Ірина. – Андрійка ми привезли до нашої однокімнатної квартири у Києві, де вже жила наша велика сім’я. У цей час якраз

завершувалися останні приготу-вання до переїзду. Заради сина ми зняли трикімнатну квартиру і переїхали туди всією родиною.

Андрійко добре їв, спокійно спав, був дуже рухливим, в 11 місяців пішов. У нього ліва ніжка на півтора-два сантиметри була коротшою за праву. Але коли в півроку ми пішли до лікаря, щоб перевірити сугло-би, той запитав: «А де вкорочення ніжки? Я його не бачу! ». Виходить, воно пройшло – адже ми молилися. Були ще антитіла гепатиту С. Аналіз, який ми зробили через рік, показав, що їх теж немає!

Синок народився з генетич-ною аномалією – синдромом Холта-Орама. Пальчики на його руці коротші і не функціонують, оскільки весь час стиснуті. Але, незважаючи на це, Андрійко вже в рік був дуже чіпкий. Спритно підіймався на будь-яку драбинку, збирав конструктор... Син дуже довго не говорив, почав розмовля-ти тільки в два з половиною роч-ки. Зараз це доброзичлива, дуже контактна, трохи наївна і дуже спритна дитина. Незважаючи на те, що його ліва ручка не працює, лише один великий пальчик, цього було достатньо, щоб навчитися плавати, їздити на велосипеді, залазити на дерева, допомагати по господарству. Мої діти його дуже люблять. «Мамо, і як тільки раніше ми жили без Андрюхи?» – дивуються вони.

БАТЬКАМ ОДНОКЛАСНИКІВ РОЗПОВІЛА ІСТОРІЮ СИНА

Сьогодні про дивом врятованого хлопчика, життя якого стурбува-ло сотні людей, мало хто згадує. Діти Ірини вже виросли. Старша, 19-річна Леся, перейшла на 3 курс факультету журналістики Київсько-

го університету імені Грінченка, вона відома як автор філософських казок, 16-річний Назар перейшов до 11 класу, 12-річна Поліна теж школярка. Вони як і раніше, ось уже 7 років орендують трикімнатну квартиру, здаючи свою однокім-натну. Влітку живуть на дачі, де харчуються зі свого городу. Сім’я з шести чоловік мріяла про мікро-автобус, але події, що сталися в Україні останніми роками, внесли корективи в їхнє життя. Нещодавно глава сімейства втратив роботу, перебивається випадковими за-робітками. У родині дітям вистачає лише на найнеобхідніше. На море цього літа з’їздити вони не змогли.

Оскільки Андрія усиновили, а не взяли під опіку, регулярних солідних державних виплат на дитину вони не отримують, тіль-ки пенсію сина по інвалідності. Проте, Іра вірить: життя у них на-лагодиться. «Головне: ми людину врятували!» – говорить вона.

– В якому класі зараз Андрій-ко? – запитую у мами.

– Уже в другому. Синок трохи уповільнено сприймає навчальний матеріал, у нього не дуже хороша пам’ять, великих зусиль мені ко-штувало вивчити з ним літери. Тому він пішов в школу пізніше, майже у 8 років. На батьківських зборах я попросила слова і розпо-віла історію свого сина. Сказала, що є такий хлопчик Андрій, він інвалід, деякі речі йому робити важко. Попросила дорослих по-яснити своїм дітям, що Андрійка не можна хапати за хвору руч-ку, що до таких, як він, потрібно ставитися з терпінням, увагою і співчуттям.

Я рада, що зробила цей крок і що батьки мене підтримали. За рік мій хлопчик жодного разу не прийшов зі школи в сльозах, жод-ного разу його ніхто не образив. Навпаки, діти завжди намагалися йому допомагати, навіть коли не було потреби. Поки є труднощі з навчанням сина. Але завдяки нашій чудовій вчительці за пер-ший рік він навчився читати, і я сподіваюся, що головні успіхи у нього ще попереду.

– Ви розповідали синові історію його появи на світ?

– Він знає, що прийомний, про-те деякі подробиці ми не відкри-вали. Про цю історію так спочатку багато писали і говорили, що немає сенсу щось приховувати. Так ми б, у будь-якому випадку, не стали. Ми вирішили не замовчувати цю історію ні від суспільства, ні від Андрійка. Такі огидні нелюдські вчинки приховувати не можна. Ми навчимо сина жити зі своєю історією, з цією правдою, щоб зробити його сильнішим, щоб він був озброєним і міг сказати: «Так, моє життя почалося не дуже добре. Але моя історія закінчи-лася найкращим чином. Адже я міг загинути або залишитися в дитбудинку... »

Нещодавно глава сімей-ства втратив роботу, перебивається випад-

ковими заробітками. У родині дітям вистачає лише на найнеобхідні-ше. На море цього літа

з’їздити вони не змогли.

Фото з сімейного альбому

Назар, Андрійко та Іван Котубей

21спорт-таймВечірній Київ | 13 жовтня 2016 року | №41 (19223)

Олександр ПИРЛИК

Для участі в марафоні, що від-бувся минулої неділі під холод-ною осінньою зливою, зареєстру-валися понад 6500 охочих з 49 країн світу, зокрема і з далеких Австралії, Японії та Кореї. Кіль-кість тих, хто ризикнув у негоду пробігти найскладнішою трасою України, вражала. На старті марафону та «половинки» (21 км) учасники шикувалися понад 3 хвилини.

Флагманську дистанцію 42 км 195 метрів за відсутності еліти українського бігу виграв мара-фонець… з ампутованою нижче від ліктя рукою Олег Лещишин. На останніх п’яти кілометрах дистанції відбувалася настільки драматична боротьба, якій поза-здрили б навіть Олімпійські ігри – Олег улаштував видовищну дуель з Артемом Піддубним з Бахмута.

Лещишин лідирував перші 34 км, але на спуску з бульвару Шевчен-ка підпустив до себе суперника. Кілометра півтора бігуни про-бігли разом. Олег завбачливо перечікував за спиною Артема, а потім пішов у першу атаку. Утім, утекти йому вдалося лише на двадцять-тридцять метрів.

Здавалося, молодість (Арте-му – 23 роки, а Лещишину – 32) переможе, але, щойно закінчи-лися підйоми й почалася рів-на частина фінішного відрізку (район Бессарабської площі), Олег щомога кинувся в контр-атаку й на останньому кілометрі вирвав перемогу. До того ж, з дев’ятисекундним відривом! Результат Лещишина – 2 год. 31 хв. 10 с. Артем Піддубний фінішував другим. Трійку при-зерів замкнув минулорічний переможець марафону Євген Глива (2 год. 33 хв. 18 с.).

Цікаво, що жіночий мара-фон теж виграла спортсменка з

«Інваспорту» – 30-річна бігунка дефлімпійської збірної (має вади слуху) Юлія Байрамова. Призерка чемпіонату світу 2016 року з бігу на 5 км і 10 км серед глухих на 3 хв. 50 с. випередила Олену Федорову та ще на 40 с. – третю фінішерку Ольгу Донченко.

Були серед бігунів і ті, хто не прагнув високих результатів, а про-сто хотів долучитися до легкоатле-тичного свята. Приміром, студент з Марокко Джон є майже постійним учасником київського марафону. Він уже втретє долав 21 км, але зізнається, що цього року було най-

складніше: «Дощ дуже заважав біг-ти. Було бажання зійти з дистанції. Але незадовго до фінішу на узбіччі я помітив вродливу дівчину, вона тримала плакат з написом: «Чому ти йдеш, коли можеш бігти?». Це мене надихнуло, і решту дистанції я подолав на одному подиху».

МАРАФОН

ЦІКАВИЙ СПІВРОЗМОВНИК

Олександр ПИРЛИК

Усім відомий вислів: «Спорт – це політи-ка». І нікого не дивує, що колишні спортс-мени після завершення кар’єри обирають шлях громадських і політичних діячів. А як часто чиновник змінює офіційний костюм на шорти та кросівки нехай і на кілька годин? І що взагалі спорт може дати люди-ні, яка левову частку свого робочого часу проводить у кабінеті та за переговорами? З цими запитаннями ми звернулися до голови Шевченківської РДА Олега Гаряги.

– Пане Олеже, маєте чудову форму. Напевне, завдяки спорту?

– Дякую. Можливо, я вже не в такій формі, як років 10-15 тому, але почуваюся пре-красно. І все це завдяки спорту. Дивлячись на деяких своїх давніх друзів-однолітків, помічаю, хто активно проводить дозвілля, а хто лінується.

– З чого розпочалося ваше знайомство зі світом спорту?

– У мене, як у сина військовослужбовця, не було іншого вибору… Тато займався ги-рьовим спортом, тому я завжди був у колі фізично розвинених людей. Втім, гирі мені були не до вподоби. Дитинство я провів у містечку з надто суворими зимами, а тому більше полюбляв лижі та хокей. У лижному гуртку були такі класні лижі – пластикові! Вони настільки плавно йшли, що можна було розвинути чималу швидкість. Дерев’яні просто відпочивають. Їх видавали лише тим, хто мав непогані результати, і я був серед них.

Взагалі лижі мені багато в чому допо-могли. Наприклад, вступити до інституту. Аби отримати золоту медаль у школі, необ-хідно не тільки мати успіхи у навчанні, а й отримати п’ятірку з фізкультури та по-чаткової воєнної підготовки. Ще одна моя любов – це хокей. У нашому дворі щозими заливали «хокейну коробку», і на канікулах

ми там зранку до вечора пропадали. Грав у складі хокейної збірної школи, навіть срібна медаль збереглася.

– Чи маєте спортивні звання, мож-ливо, рекорди?

– Ні, та й ніколи не ставив собі за мету здобути звання, а тим більше встановити рекорд. Просто займався спортом, бо мені подобалося. Одначе можу похизуватися одним особистим досягненням. Колись, будучи зовсім малим хлопчиком, пройшов за день близько 30 км від райцентру додому.

– Чи ваші спортивні уподобання змі-нилися з дитинства ?

– Через брак часу в хокей вже не граю, та й команди немає. Лижі – хіба що ви-хідними чи у відпустці. Нині віддаю пе-ревагу велосипедним прогулянкам. До речі, всі ініціативи з розвитку велоси-педного руху в столиці я палко підтри-мую. Буває, приходжу додому втомле-ний, нічого не хочеться. Думаю, проїдуся кілька кілометрів веліком… І часом ті «кілька кілометрів» перетворюються на двадцять… Дивно, але після подолання таких дистанцій ніколи не відчував крі-патури. Велосипед – дуже зручний вид транспорту. Хоча б тому, що він гарантує пересування містом без заторів. Мені імпонує підхід європейських країн до

популяризації велосипеда. Пригадую, як у Голландії потрапив на велосипедний майданчик. Там їх десятки тисяч! Ви-глядало просто вражаюче.

– Спортивні змагання часто відвідуєте? – Так. Але це змагання районного рівня.

Приємно бачити, як на заходи кияни при-ходять з родинами, друзями, як радіють своїм перемогам. Але найголовніші мої змагання… на роботі. Тут у мене серйозні суперники – бюрократія та корупція. Буває складно, але ми тримаємо удар.

– Ви маєте на увазі ситуацію навколо стадіону «Старт»?

– Так, і це теж. На щастя, вирішення питань зі «Стартом» йдуть повним ходом,

і є вже позитивні результати. Залишив-ся один-єдиний крок – апеляційний суд. Якщо ухвалять рішення на нашу користь, то невдовзі кияни будуть приємно вражені перевтіленням стадіону. Збираємося його повністю реконструювати, він на це за-слуговує.

Ще одним змагальним майданчиком для мене є міський велотрек. Основні роботи майже виконані, але залишилось найголов-ніше – покриття доріжок. Це дуже кропітка праця, майже ручна. Доріжки повинні бути абсолютно рівними, гладенькими. Не люблю казати наперед, але відкриття плануємо десь на середину жовтня, тому стежте за новинами.

А як не згадати про стадіон «Піонер»! Ви знаєте, що у Києві є лише дві олімпійські арени? Це, власне, НСК «Олімпійський» та «Піонер». Справжня перлина на Нивках. Ще кілька років тому він був непримітним, а вже скоро буде повністю готовий до проведення міжнародних легкоатлетичних змагань.

– Нещодавно стало відомо, що фінал Ліги чемпіонів сезону 2017–2018 пройде у Києві. Кого б хотіли побачити у фіналі?

– Звісно, «Динамо», але будемо ре-алістами, навряд чи за цей час кияни зможуть нас порадувати. Відверто ка-жучи, гра команди не вражає. Пам’ятаю, як у сезоні 1997-1998 років, коли хлопці Лобановського просто знищили непе-реможну «Барселону», 4:0 на виїзді та 3:0 – вдома. Тоді «Олімпійський» був стотисячником. Уявіть – жодного віль-ного місця. І цей дух легендарної арени! Мабуть, найкращий матч з усіх, які я бачив. А щодо фіналістів 2017-2018 років, хотілося б побачити когось із класичних команд – «Барселону» чи «Реал». Хоча іспанські команди зараз майже узурпу-вали всі турніри – вони то у фіналах, то у півфіналах. Тому я був би не проти, аби зустрілися представники різних футбольних шкіл, скажімо, іспанська команда з англійською чи німецькою...

Фото Бориса КОРПУСЕНКА

Фото Бориса КОРПУСЕНКА

Олег ГАРЯГА:

«Мені імпонує підхід європейських «Мені імпонує підхід європейських країн до популяризації велосипеда»

Чому ти йдеш, коли можеш бігти? Чому ти йдеш, коли можеш бігти?

А ще дуже багато ходжу – Шевченків-ський район обійшов геть увесь. Знаю, як скоротити

шлях, аби швидше дістати-ся до пункту призначення.

афіша22 Вечірній Київ | 13 жовтня 2016 року | №41 (19223)

Кінопрем’єри Дітям

«ІНФЕРНО»

Êðà¿íà: ÑØÀ, ßïîí³ÿ, Òóðå÷÷èíà, Óãîðùèíà Ñòóä³ÿ: Imagine Entertainment Ðåæèñåð: Ðîí Ãîâàðä Ó ðîëÿõ: Òîì Õåíêñ, Ôåë³ñ³ò³ Äæîíñ, Ñò³âåí Âîëòåðñ, ²ðôàí Êõàí, Îìàð ѳ Òðèâàë³ñòü: 2 ãîä. 00 õâ. ³êîâ³ îáìåæåííÿ: 16 ðîê³â Äîâãîî÷³êóâàíà åêðàí³çàö³ÿ ñâ³òîâîãî áåñòñåëåðà Äåíà Áðàóíà! Ïðîôåñîð Ðîáåðò Ëåíãäîí ïðèõîäèòü äî òÿìè â îäí³é ç ë³êàðåíü Ôëîðåíö³¿ – íàéçàãàä-êîâ³øîìó ì³ñò³ ²òà볿, ïîâí³ñòþ âòðàòèâøè ïàì’ÿòü. ̳ñöåâèé ë³êàð ѳºííà Áðóêñ äîïîìàãຠéîìó íå ëèøå â³äíîâèòè ñïîãàäè, à é çóïèíèòè ïåðåñë³äó-âà÷³â, ÿê³ ìàþòü íàì³ð ïîøèðèòè ñìåðòîíîñíèé â³ðóñ. ×àñó êàòàñòðîô³÷íî ìàëî ³ â³ä òîãî, ÷è ðîç-ãàäຠïðîôåñîð ñèìâîëî㳿 çàøèôðîâàí³ çíàêè ó ëåãåíäàðíîìó òâîð³ Äàíòå «Áîæåñòâåííà êîìåä³ÿ», çàëåæèòü ìàéáóòíº óñüîãî ëþäñòâà!

«МИКИТА КОЖУМ’ЯКА»

Êðà¿íà: Óêðà¿íà Ðåæèñåð: Ìàíóê Äåïîÿí Òðèâàë³ñòü: 1 ãîä. 25 õâ. Àí³ìàö³éíèé ô³ëüì «Ìèêèòà Êîæóì’ÿêà» ïðîäîâæóº ³ñòîð³þ â³äîìîãî ãåðîÿ Êèðèëà Êîæóì’ÿêè, ÿêèé

ïåðåì³ã îñòàííüîãî Çì³ÿ, ò³ëüêè ãîëîâíèì ãåðîºì ö³º¿ ³ñòî𳿠ñòàâ éîãî 12-ð³÷íèé ñèí Ìèêèòà, ÿêèé íå âîëî䳺 íàäçâè÷àéíîþ ô³çè÷íîþ ñèëîþ áàòüêà ³ ò³ëüêè çàâäÿêè ñèë³ õàðàêòåðó ïîâèíåí ïåðåìîãòè Çì³ÿ ³ âðÿòóâàòè ñâ³ò. Ó ÷àð³âíîìó ñâ³ò³ íà Ìèêèòó ³ éîãî íîâèõ äðóç³â ÷åêຠáàãàòî ñì³øíèõ ³ äèíàì³÷-íèõ ïðèãîä. Öå äèâîâèæíà êàçêà ³ç çàõîïëþþ÷èì ñþæåòîì ³ ùàñëèâèì ê³íöåì, â ÿê³é ðîçïîâ³äà-ºòüñÿ ïðî ùèð³ ïî÷óòòÿ, ñïðàâæíþ äðóæáó, ³ ïðî òå, ùî ñïðàâæíº ãåðîéñòâî íå ó ô³çè÷í³é ñèë³, à â ñèë³ äóõó. Ô³ëüì çíÿòî çà ìîòèâàìè êíèãè Àíòîíà ѳÿí³êè «Ìèêèòà Êîæóì’ÿêà».

«І.Т.»

Êðà¿íà: Ôðàíö³ÿ, ²ðëàíä³ÿ Ñòóä³ÿ: Voltage Pictures Ðåæèñåð: Äæîí Ìóð Ó ðîëÿõ: ϳðñ Áðîñíàí, Àííà Ôð³ë, Ñòåôàí³ Ñêîòò, ̳êàåë Íîêâ³ñò Òðèâàë³ñòü: 1 ãîä. 35 õâ. ³êîâ³ îáìåæåííÿ: 16 ðîê³â Ó Ìàéêà гãàíà º âñå: ïðåêðàñíà äðóæèíà, êðàñóíÿ-äîíüêà, ³äåàëüíèé áóäèíîê. Éîãî êîìïàí³ÿ ñòî¿òü íà ïîðîç³ â³äêðèòòÿ, ùî çì³íèòü á³çíåñ ïðèâàòíî¿ àâ³àö³¿ íàçàâæäè, àëå ó éîãî it-ôàõ³âöÿ Åäà Ïîðòåðà ñâîÿ äóìêà íà öåé ðàõóíîê... Æèòòÿ óñï³øíîãî á³çíåñìåíà ³ õîðîøîãî ñ³ì’ÿíèíà òà éîãî ð³äíèõ îïèíÿºòüñÿ â íåáåçïåö³, êîëè â ¿õí³é áóäèíîê ïðè-õîäèòü ïðîãðàì³ñò-ïñèõîïàò.

КІНОТЕАТРИ

«Êè¿â», âóë. Â. Âàñèëüê³âñüêà, 19, òåë.: (044) 234-73-81, 234-33-80, www.kievkino.com.ua « Æîâòåíü», âóë. Êîñòÿíòèí³âñüêà, 26, òåë. (044) 417-27-02, www.zhovten-kino.kiev.ua «Óêðà¿íà», âóë. Ãîðîäåöüêîãî, 5, òåë.: (044) 279-67-50, 279-82-32, www.kino-ukraina.com.ua «Ê³íîïàëàö», âóë. ²íñòèòóòñüêà, 1, òåë. (044) 490-70-60, www.kinopalace.net «Ñ³íåìà-ѳò³ Êè¿â», ÒÐÖ «Îóøåí ïëàçà», âóë. Ãîðüêîãî, 176, òåë. (044) 230-72-30, www.cinemaciti.kiev.ua Ìåðåæà ê³íîòåàòð³â «Áàòòåðôëÿé», www.kino-butterfly.com.ua: «Á³ëüøîâèê», âóë. Ãåòüìàíà, 6, òåë. (044) 200-90-10 «Óëüòðàìàðèí», âóë. Óðèöüêîãî, 1-à, òåë.: (044) 206-03-62, 206-03-70 «DeLuxe», âóë. Ãîðüêîãî, 50, òåë.: (044) 206-13-22, 206-13-24 Ìåðåæà ê³íîòåàòð³â «Îäåñà ê³íî», www.kinoodessa.com: ÒÖ «Óêðà¿íà», ïðîñï. Ïåðåìîãè, 3, òåë.: (044) 496-15-11, 496-15-51 ÒÖ «Êâàäðàò», áóëüâ. Ïåðîâà, 36, òåë.: (044) 538-17-70, 538-17-71

ЦИРК

Àäðåñà: ïë. Ïåðåìîãè, 2 Òåë. (044) 486-39-27, www.circus.kiev.ua 15 æîâòíÿ (ñá.) — 12.00, 16.00, 16 æîâòíÿ (íä.) — 12.00, 16.00 Ïðîãðàìà «Åêñòðèì àðåíà», ä³òÿì äî 4-õ ðîê³â âõ³ä áåçêîøòîâíî áåç íàäàííÿ â³ëüíîãî ì³ñöÿ

ТЕАТР НА ЛИПКАХ

Àäðåñà: âóë. Ëèïñüêà, 15/17 Òåë. (044) 253-62-19, www.tuz.kiev.ua

15 æîâòíÿ (ñá.) — 12.00 «Âîæäü ÷åðâîíîøê³ðèõ», òðàã³êîìåä³ÿ íà äⳠ䳿, çà ìîòèâàìè îïîâ³äàííÿ Î. Ãåíð³, 1 ãîä. 45 õâ., äëÿ ä³òåé â³ä 7-ìè ðîê³â 16 æîâòíÿ (íä.) — 12.00 «Êàçêîâ³ ìàíäðè», ìóçè÷íà êàçêà íà äⳠ䳿, Ãàíñ Êð³ñò³àí Àíäåðñåí, 1 ãîä. 40 õâ., äëÿ ä³òåé â³ä 7-ìè ðîê³â 19 æîâòíÿ (ñð.) — 12.00 «Êîðîëü Äðîçäîáîðîä», ìóçè÷íà âèñòàâà íà äⳠ䳿, Ãåéíö ×åõîâñüêè, 1 ãîä. 50 õâ., äëÿ ä³òåé â³ä 7-ìè ðîê³â

КИЇВСЬКИЙ МУНІЦИПАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ОПЕРИ І

БАЛЕТУ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА

Àäðåñà: âóë. Ìåæèã³ðñüêà, 2 Òåë. (044) 425-42-80, www.musictheatre.kiev.ua

15 æîâòíÿ (ñá.) — 12.00 «Ëåáåäèíå îçåðî», áàëåò íà 2 䳿, Ïåòðî ×àéêîâñüêèé 2 ãîä. 10 õâ. 16 æîâòíÿ (íä.) — 12.00 «Ïðèãîäè Ãåêëüáåðð³ Ô³ííà», ìþçèêë íà 2 䳿, Æ. Êîëîäóá, Ë. Êîëîäóá, 1 ãîä. 45 õâ. 16 æîâòíÿ (íä.) — 15.00 «Ïðèãîäè Ãåêëüáåðð³ Ô³ííà», ìþçèêë íà 2 䳿, Æ. Êîëîäóá, Ë. Êîëîäóá, 1 ãîä. 45 õâ. 19 æîâòíÿ (ñð.) — 14.00 «Äþéìîâî÷êà», áàëåò íà 2 䳿, Þ. Ðóñèíîâ, ë³áðåòî Ã.Êîâòóíà çà êàçêîþ Ã.Ê.Àíäåðñåíà, 1 ãîä. 30 õâ.

КИЇВСЬКИЙ МУНІЦИПАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЛЯЛЬОК

Àäðåñà: âóë. Ìèðîï³ëüñüêà, 1, ñò. ìåòðî «×åð-í³ã³âñüêà» Òðàìâà¿: ¹ 22, 23, 28, 35, 33 (äî çóïèíêè Àíäð³ÿ Ìàëèøêà) Òåë. (044) 513-15-00, puppet-theater.kiev.ua

15 æîâòíÿ (ñá.) — 11.00, 13.00, 15.00 «Êîòèê òà ϳâíèê», Ã. Óñà÷, Ñ. ªôðåìîâ çà óêðà¿íñüêèìè íàðîäíèìè êàçêàìè, 45 õâ., äëÿ ä³òåé â³ä 3-õ ðîê³â 15 æîâòíÿ (ñá.) — 19.00 «Íàòàëêà Ïîëòàâêà», ²âàí Êîòëÿðåâñüêèé, áóðñàöüê³ çàáàâè, 80 õâ. äëÿ ä³òåé â³ä 12-õ ðîê³â 16 æîâòíÿ (íä.) — 11.00, 13.00, 15.00 «Äþé-ìîâî÷êà», Ã. Ê. Àíäåðñåí,³íñöåí³çàö³ÿ Ì. Óðèöüêîãî, êàçêà äèâàê³â, 55 õâ., äëÿ ä³òåé â³ä 4-õ ðîê³â 19 æîâòíÿ (ñð.) — 11.00 «Ìàìà äëÿ ìàìîíòå-íÿòêà», Ä. Íåïîìíÿùà, íåéìîâ³ðíà ³ñòîð³ÿ, 45 õâ., äëÿ ä³òåé â³ä 3-õ ðîê³â

ТЕАТР РОСІЙСЬКОЇ ДРАМИ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Àäðåñà: âóë. Á. Õìåëüíèöüêîãî, 5 Òåë. (044) 234-42-23, www.rusdram.com.ua

13 æîâòíÿ (÷ò.) – 19.00 «Âèøíåâèé ñàä», Àíòîí ×åõîâ, êîìåä³ÿ â 4-õ ä³ÿõ, 3 ãîä. 15 õâ. 13 æîâòíÿ (÷ò.) — 20.00 «Ñêàæåííà êðîâ», çà ìîòèâàìè õóäîæíüîãî ô³ëüìó «Îñòàíí³é óðîê» (Ôðàíö³ÿ), 1 ãîä. 40 õâ. 13 æîâòíÿ (÷ò.) — 20.00 «Edith Piaf: æèòòÿ â ðîæåâîìó ñâ³òë³», Îëüãà, Ãàâðèëþê 1 ãîä. 20 õâ. 14 æîâòíÿ (ïò.) — 19.00 «Ñêð³çü îäèí», 200-ð³÷÷þ ç äíÿ íàðîäæåííÿ Òàðàñà Øåâ÷åíêà ïðèñâÿ÷óºòüñÿ 14 æîâòíÿ (ïò.) — 20.00 «Âñ³ ìè ðîäîì ç äè-òèíñòâà», Þð³é ßêîâëºâ, 1 ãîä. 25 õâ. 15 æîâòíÿ (ñá.) – 12.00 «Çàíàäòî îäðóæåíèé òàêñèñò», Ðåé Êóí³, êîìåä³ÿ íà äⳠ䳿, 2 ãîä. 30 õâ. 15 æîâòíÿ (ñá.) – 18.00 «Â³òåð øóìèòü â òîïîëÿõ» 15 æîâòíÿ (ñá.) – 19.00 « Íàñì³øêóâàòå ìîº ùàñòÿ», Ëåîí³ä Ìàëþãèí, ñöåí³÷íèé ðîìàí ó ëèñòàõ, âèñòàâà áåç àíòðàêòó, 1 ãîä. 45 õâ. 16 æîâòíÿ (íä.) – 12.00 «¯¿ áîæåâ³ëüí³ ÷îëîâ³êè» 16 æîâòíÿ (íä.) – 18.00 «Ïðîùàëüíå òàíãî», òðàã³êîìåä³ÿ ó äâîõ àêòàõ, 2 ãîä. 30 õâ.

16 æîâòíÿ (íä.) – 19.00 «Äæóëüºòòà ³ Ðîìåî», Çà ï’ºñîþ ³ëüÿìà Øåêñï³ðà, 2 ãîä. 30 õâ. 16 æîâòíÿ (íä.) – 20.00 «Îëåêñàíäð Âåðòèí-ñüêèé. Áàë Ãîñïîäåíü...», âèñòàâà ïðî æèòòÿ ³ äîëþ âèäàòíîãî ñï³âàêà, ïîåòà ³ êîìïîçèòîðà, 1 ãîä. 25 õâ. 17 æîâòíÿ (ïí.) – 19.00 «Ðèçèê (Êîõàíö³ ³ çëî-䳿)», Åäóàðäî äå Ô³ë³ïïî, ôàðñ ó ïîäâ³éíîìó êëþ÷³, ñïåêòàêëü áåç àíòðàêòó 17 æîâòíÿ (ïí.) – 20.00 «Íàä ïð³ðâîþ â ... (Norway.Today) », ²ãîð Áàóåðø³ìà, ñïåêòàêëü áåç àíòðàêòó, 1 ãîä. 20 õâ. 18 æîâòíÿ (âò.) – 20.00 «Âàëåíòèí³â äåíü», 2 ãîä.

ТЕАТР ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Àäðåñà: ïë. ²âàíà Ôðàíêà, Ç Òåë.: (044) 279-59-21, 279-71-01, www.ft.org.ua 14 æîâòíÿ (ïò.) — 19.00 «Ìîÿ ïðîôåñ³ÿ – ñèíüéîð ç âèùîãî ñâ³òó», Äæóë³î Ñêàðíà÷÷³, Ðåíöî Òàðàáóç³, ïåðåêëàä ç ³òàë³éñüêî¿ Â³ëëü Ãðèìè÷, êîìåä³ÿ íà 3 䳿 14 æîâòíÿ (ïò.) — 19.00 «Áåçòàëàííà», ²âàí Êàðïåíêî-Êàðèé, äðàìà 15 æîâòíÿ (ñá.) – 19.00 «Ìîìåíò êîõàííÿ», ³íñöåí³çàö³ÿ Òàðàñà Æèðêà çà òâîðàìè Âîëîäè-ìèðà Âèííè÷åíêà, ñë³ä÷èé åêñïåðèìåíò íà 1 ä³þ 15 æîâòíÿ (ñá.) – 19.00 «Ç³ðêà, àáî ²íòîêñèêàö³ÿ Òåàòðîì», Íîåëü Êàóàðä, ïåðåêëàä ç àíãë³éñüêî¿ Ñåðã³ÿ Áîðùåâñüêîãî, êîìåä³ÿ íà 2 䳿 16 æîâòíÿ (íä.) – 12.00 «Ìàìà ñêàçàëà «Í²», Äåí Ãóìåííèé, íîâà óêðà¿íñüêà êàçêà íà äⳠ䳿, ìóçèêà òà ï³ñí³ Ìà𳿠Áóðìàêè, äëÿ ä³òåé â³ä 5 ðîê³â 16 æîâòíÿ (íä.) – 19.00 «Ð³÷àðä ²²²», ³ëüÿì Øåêñï³ð, ïåðåêëàä Áîðèñà Òåíà 18 æîâòíÿ (âò.) – 19.00 «Âåñ³ëëÿ Ô³ãàðî», ñöåí³÷íà âåðñ³ÿ Þð³ÿ Îäèíîêîãî çà ìîòèâàìè îäíîéìåííî¿ ï’ºñè, âèñòàâà íà äⳠ䳿 19 æîâòíÿ (ñð.) – 19.00 «×àéêà», Àíòîí ×åõîâ, ïåðåêëàä ². Ñåí÷åíêî, âèñòàâà íà äⳠ䳿

НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ОПЕРИ ТА БАЛЕТУ УКРАЇНИ

ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Àäðåñà: âóë. Âîëîäèìèðñüêà, 50 Òåë. (044) 455-90-87 13 æîâòíÿ (÷ò.) – 19.00 «Íàáóêêî», Äæóçåïïå Âåðä³, îïåðà íà äⳠ䳿, âèêîíóºòüñÿ ³òàë³éñüêîþ ìîâîþ, 2 ãîä. 30 õâ. 14 æîâòíÿ (ïò.) – 19.00 «Ñïàðòàê», Àðàì Õà÷à-òóðÿí, áàëåò íà òðè 䳿, 2 ãîä. 45 õâ. 15 æîâòíÿ (ñá.) – 17.00 êîíöåðò «Music Oscar Awards» ó âèêîíàíí³ â³äîìîãî îðêåñòðó Lords of the Sound., 1ãîä. 30 õâ. 15 æîâòíÿ (ñá.) – 20.00 êîíöåðò «Music Oscar Awards» ó âèêîíàíí³ â³äîìîãî îðêåñòðó Lords of the Sound., 1ãîä. 30 õâ. 16 æîâòíÿ (íä.) – 19.00 «Â³äåíñüêèé âàëüñ», Éîãàí Øòðàóñ (áàòüêî), Éîçåô Øòðàóñ, Éîãàí Øòðàóñ (ñèí), áàëåò íà äⳠ䳿, 2 ãîä. 15 õâ. 18 æîâòíÿ (âò.) – 19.00 «Êàðìåí-ñþ¿òà», Æîðæ Á³çå – Ðîä³îí Ùåäð³í, áàëåò íà îäíó ä³þ, 1 ãîä . «Øåõåðàçàäà», Ìèêîëà Ðèìñüêèé-Êîðñàêîâ, áàëåò íà îäíó ä³þ, 1 ãîä. 19 æîâòíÿ (ñð.) – 19.00 «Ñïëÿ÷à êðàñóíÿ», Ïåòðî ×àéêîâñüêèé, áàëåò-ôåºð³ÿ íà òðè 䳿 ç ïðîëîãîì òà àïîôåîçîì, 2 ãîä. 55 õâ.

ТЕАТР ЗОЛОТІ ВОРОТА

Àäðåñà: âóë. Øîâêîâè÷íà, 7-à Òåë. (044) 253-92-76 13 æîâòíÿ (÷ò.) – 19.00 «Êîðîëåâà êðàñè, àáî Ïåðåä ñìåðòþ íå íàäèõàºøñÿ», Ìàðò³í ÌàêÄîíàõ, ÷îðíà êîìåä³ÿ, 110 õâ.(ç àíòðàêòîì), îáìåæåííÿ ïî â³êó: 18+ 14 æîâòíÿ (ïò.) – 19.00 «Óêðàäåíå ùàñòÿ» ²âàí Ôðàíêî, 1 ãîä. 30 õâ., îáìåæåííÿ ïî â³êó: 16+ 15 æîâòíÿ (ñá.) – 19.00 «Â³ä÷óòòÿ çà ñò³íîþ:

ñòàòåâèé ïåð³îä ëþäåé ñåðåäíüîãî â³êó», Àííà ßáëîíñüêà, 75 õâ., îáìåæåííÿ ïî â³êó: 18+ 16 æîâòíÿ (íä.) – 19.00 «Çàáóòà ³ñòîð³ÿ êî-õàííÿ», Îëåêñàíäð Êóïð³í, ì³ñòè÷íà ñàãà, 80 õâ., îáìåæåííÿ ïî â³êó: 14+ 19 æîâòíÿ (ñð.) – 13.00 «Ñëàâà Ãåðîÿì», Ïàâëî Àð’º, ñïåöèô³÷íà êîìåä³ÿ, 135 õâ., îáìåæåííÿ ïî â³êó: 16+

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ОПЕРЕТИ

Àäðåñà: ×åðâîíîàðì³éñüêà, 53/3 Òåë. (044)287-62-57, www.operetta.com.ua

18 æîâòíÿ (âò.) – 19.00 «Ìåðèë³í Ìîíðî: òð³-óìô ³ àãîí³ÿ». Àâòîðè âèñòàâè «Ìåðèë³í Ìîíðî: òð³óìô ³ àãîí³ÿ» óÿâèëè îñòàíí³é, íàéñêëàäí³øèé òà ñóïåðå÷ëèâèé ïåð³îä æèòòÿ Ìåðèë³í Ìîíðî. Âîíà çíàõîäèòüñÿ íà âåðøèí³ ñëàâè, àëå æèâå ïîñò³éíî ï³ä ïðèö³ëîì ôîòîêàìåð. Ó ãëÿäà÷³â áóäå ìîæëèâ³ñòü ðàçîì ³ç âèêîíàâèöåþ ãîëîâíî¿ ðîë³, ïðåêðàñíîþ ²ðìîþ ³òîâñüêîþ, ïîñì³ÿòèñÿ íàä æàðòàìè öèí³÷íî¿ òà â³äâåðòî¿ Ìåðèë³í, ïåðåæèòè ðàçîì ³ç íåþ ìîìåíòè êîõàííÿ òà âèçíàííÿ, çðàäè òà ïðèíèæåííÿ, ïîðè-íóòè â ¿¿ ñêëàäíèé âíóòð³øí³é ñâ³ò, ïðîæèòè ðàçîì ³ç íåþ ¿¿ â³äõ³ä òà ñòàòè ñâ³äêàìè íàðîäæåííÿ Ëåãåíäè.

Театри

Й Ї

Ведуча рубрики Оксана БАРКІНА

13 – 19 жовтня

23Вечірній Київ | 13 жовтня 2016 року | №41 (19223) асорті

ОВНИ, емоційне напру-ження зашкалює, облаштовуй-

те особисте буття, дбайливо розпо-ряджайтеся спільними грошима, демонструючи взірець надійного парт-нера (ділового, шлюбного). Самостійне буття протипоказано, узи Гіменея є святими.

ТЕЛЬЦІ, доленосний орієнтир – робота. На службі

ви – спеціаліст широкого профілю, якщо хочете укріпити кар’єрні та матеріальні позиції, прагніть до творчої оригіналь-ності, активізуйте естетичний смак, будьте дипломатом в колективі.

БЛИЗНЮКИ, лю-бов і дружба переплелися в

один клубок. Для підтримки любовно-го полум’я подбайте, аби спільність духовних інтересів, цікавих захоплень перебували в гармонії, станьте для об-ранця другом і коханцем одночасно.

РАКИ , приборкайте кар’єрний ентузіазм, то марна

трата сил. Тема плідної ділової спів праці та облаштування сімейного буття – най-актуальніша.

ЛЕВИ, бойовий енерго-запал з вас б’є фонтаном, хариз-

ма сяє, віртуозно маневруйте, аби ре-алізувати власні плани, втілити ідеї, за ними майбутнє. Чужі оригінальні по-ради мотайте на вуса, але вони без-перспективні.

ДІВИ, змінюйте оточення і тоді поталанить підібрати ключ

до сердець малознайомих людей за-вдяки гіпнотичному впливу та зав’язати міцні вигідні стосунки. Ваш орієнтир– сокровенні бажання, що тепер потре-бують широкомасштабної реалізації.

ТЕРЕЗИ , ви чарівна впливова у соціумі особистість,

маєте високий рейтинг популярності в романтичній сфері, царинах освіти, відмінний фахівець на роботі.

Для СКОРПІОНІВ відлюдництво найкращий лікар

і духовний наставник. Підводьте під-сумки минулого року, дякуйте Всевиш-ньому за все, що маєте.

СТРІЛЬЦЯМ визна-чено віч-на-віч зіткнутися з не-

безпечними ситуаціями, яких довго уникали, і з честю з них вийти та роз-кошелити ділових компаньйонів. Якщо бізнес рушиться, вас обманули з гро-шима, не уподібнюйтеся до аналогіч-ного кроку.

КОЗЕРОГИ , штур-муйте кар’єрний олімп (як фа-

хівець ви – досконалість), приборкавши диктаторського джина. Претензіями та вимогами тільки піддасте жару бойо-вому ентузіазму конкурентів.

ВОДОЛІЇ, роботодавці вас цінуватимуть як доскона-

лого фахівця, піддайте емоційної пари у службові досягнення та виконуйте роботу з душевним трепетом! Службо-вий мікроклімат дискомфортний, тому беріться за улюблене заняття.

РИБИ, життя прекрасне, будьте щедрими й великодуш-

ними з коханими, дітьми, родичами! Ваше світовідчуття кардинально міня-ється, йде переоцінка життєвих ціннос-тей, якщо виникнуть екстремальні си-туації, то на краще.

Просимо надсилати світлини в електронному форматі на адресу редакції: vk1906@ukr.net. У листі обов’язково повідомте (для редакції, в газеті не публікується) номер свого телефону.

Фото Степана СТЕПАНОВА

фотоконкурс «Вечірки» � «Київ – європейське місто»

ГОРБАНЬ ІЗ ШЕРБРУКА СПІВАТИМЕ В КИЄВІ

13 æîâòíÿ î 19.00 ó Íàö³îíàëüíîìó ïàëàö³ ìèñòåöòâ «Óêðà¿íà» â³äáóäåòüñÿ êîíöåðò â³äîìîãî íà âåñü ñâ³ò ñï³âàêà Ãàðó. Íîâèé òóð Fly Me To The Moon ìຠáóòè âåëüìè ö³êàâèì, àäæå çà ïëå÷èìà Garou ìàéæå 20-ð³÷íà êàð’ºðà. Ñâî¿ì òâîð÷èì äîðîáêîì â³í ïîä³ëèòüñÿ ç ãëÿäà÷àìè.

ЦИГАНСЬКА РОМАНТИКА РОМАНСУ 13 æîâòíÿ î 19.00 ó ÁÊ «Á³ëüøîâèê» ëóíàòèìå «Ðîìàíòèêà ðîìàíñó» – êàìåð-íèé ìóçè÷íèé ïðîåêò öèãàíñüêîãî òåà-òðó. Êîëè ñëóõàºø öèãàíñüêèé ðîìàíñ, çàâìèðຠñåðöå, àäæå êîæíå ñëîâî, êîæåí ìîòèâ ïðîéìຠíàñêð³çü. Ñàìå òîìó ðîìàíñ çàâæäè æèòèìå â ñåðöÿõ

ëþäåé, ÿê³ âì³þòü ö³íóâàòè ïðåêðàñíå é ðîçóì³þòü, ùî ñàìå â³í ÿêíàéêðàùå äîïîìàãຠâèÿâëÿòè ïî÷óòòÿ é åìîö³¿.

МУЗИЧНІ ГЕНІЇ ХХ СТОЛІТТЯ 16 æîâòíÿ î 16.00 ó Íàö³îíàëüíî-ìó ìóçå¿ ìèñòåöòâ ³ìåí³ Áîãäàíà òà Âàðâàðè Õàíåíê³â ó òåïëîìó çâó÷àíí³ ñòðóííîãî êâàðòåòó «Cordes» ïðî-ëóíàþòü ÷àð³âí³ ìåëî䳿 ÕÕ ñòîë³òòÿ: ìóçèêà Ê.Øèìàíîâñüêîãî, Ê.Äåáþññ³, Ä.Øîñòàêîâè÷à, «Êâàðòåò-piccolo» Â.Ñèëüâåñòðîâà, òàíãî À.Ï’ÿööîëè. Ñêëàä êâàðòåòó: ßíæèìà Ìîðîçîâà (ñêðèïêà), Êñåí³ÿ Ìîðîç (ñêðèïêà), ²ðèíà Ïîëüîâà (àëüò), Îëåíà Äâîðñüêà (â³îëîí÷åëü). Òâîð÷èé êîíñóëüòàíò – çàñëóæåíèé ä³ÿ÷ ìèñòåöòâ Óêðà¿íè Ãåííàä³é ªðüîìåíêî.

СИЛИ, ОЗБРОЄНІ ПІСНЕЮ 16 æîâòíÿ î 17.00 ó ïàëàö³ «Óêðà¿-íà» â³äáóäåòüñÿ âåëèêèé ñâÿòêîâèé êîíöåðò çàñëóæåíîãî àêàäåì³÷íîãî àíñàìáëþ ï³ñí³ é òàíöþ Çáðîéíèõ ñèë Óêðà¿íè ï³ä êåð³âíèöòâîì çàñëóæåíîãî ä³ÿ÷à ìèñòåöòâ, äèðèãåíòà, ïîëêîâíèêà Äìèòðà Àíòîíþêà. Ó íüîìó â³çüìóòü

ó÷àñòü ç³ðêè óêðà¿íñüêî¿ åñòðàäè: Ò³íà Êàðîëü, Îëåêñàíäð Ïîíîìàðüîâ, Çëàòà Îãíºâ³÷, Ïàâëî dzáðîâ, Íàä³ÿ Øåñòàê, Îëüãà ×óáàðåâà, ³êòîð Ïàâë³ê, Òåòÿíà ϳñêàðüîâà, ²ðèíà Ñêàç³íà, Ðóëàäà, êâàðòåò «Ãåòüìàí», ãóðòè «Â» ³ «Ò²Ê». Âåäó÷³: Îêñàíà Àíòîíþê òà Âàñèëü ²ëàùóê.

БРИТАНСЬКА ЗІРКА ЗАСЯЄ В УКРАЇНІ

18 æîâòíÿ î 19.00 ó ïàëàö³ «Óêðà¿íà» âèñòóïàòèìå ëåãåíäàðíèé Êð³ñ Íîðìàí. Ãëÿäà÷³ ð³çíèõ ïîêîë³íü îáîæíþþòü öüîãî ÷àð³âíîãî áðèòàíöÿ. Áóêâàëüíî ç ïåðøèõ íîò â³í ó쳺 íàëàãîäèòè êîíòàêò ç àóäèòîð³ºþ, çàðÿäæຠ¿¿ äðàéâîì â³ä ïî÷àòêó é äî ê³íöÿ ñâîãî âèñòóïó. ² òàê äåñÿòêè ðîê³â ïîñï³ëü, ùîðàçó ç àíøëàãîì.

виставки

концерти

Архімандрит Лаврентій

(Віктор Живчик), благочинний

Свято-Михайлівського

Золотоверхого монастиря

13 жовтня – святителя Григорія, просвітителя Вірменії.

14 жовтня – Покрова Пресвятої Богородиці.

15 жовтня – священномученика Кіпріана та мучениці Юстини.

16 жовтня – неділя п’ятнадцята після П’ятидесятниці. Священномученика Діонісія Ареопагіта, єпископа Афінського

17 жовтня – священномученика Єрофея, єпископа Афінського.

18 жовтня – мучениці Харитини.

19 жовтня – апостола Фоми.

Час для Бога У житті людини не може бути

порожнього місця: якщо в нас бракує добра, то його місце неодмінно займе протилежне – зло. Так само й місце благої, корисної для спасіння діяльності посяде суєта, якщо ми не постараємося наповнити наше життя добром. З догматики знаємо, що Бог усюди присутній і все відає. Тож ми не можемо лишитися поза Його увагою з власної волі. Отже, коли ми виконуємо свої посадові обов’язки, то й це робимо перед Богом. Наше ставлення до роботи показує, наскільки ми пам’ятаємо про Нього. Старанна праця свідчить про те, що ми дбаємо про наших близьких, адже в такий спосіб спонукаємо інших (дай, Боже!) до життя за совістю. Звідси висновок: праця, яка виконується сумлінно, є пам’ятанням нами про Бога. З іншого боку, святі отці-подвижники показують приклад постійного творення молитви під час виконання монастирських справ. Отже, ми теж можемо працювати з молитвою на вустах. А оскільки молитва – це спілкування з Богом, то й забувати про Нього не будемо.

Під час богослужіння сторонні думки стають занадто докучливими. Те, що не мало вагомого значення в повсякденному житті, під час молитви постає з особливою гостротою. Якщо в побуті ми спокійно можемо пропустити десяток телефонних дзвінків, то, коли телефон задзвонить під час служби, ми сприймаємо це найчастіше як справу першочергової ваги. Саме так лукавий краде нашу увагу й час, який можна було б присвятити зосередженій молитві . Тому, заходячи до церкви, слід вимкнути телефон і дати собі настанову, що молитва як спілкування з Богом – це єдине наше заняття протягом перебування у храмі. І хай які важливі будуть дзвінки та робочі питання, «відкладімо нині всякі життєві турботи».

православний

календаргороскоп

17 – 23 жовтня

Реклама

Проект про досвід сакрального

У Щербенко Арт Центрі (Київ, вул. Михайлівська, 22-в) від-крилася персональна виставка «Він там де ми» українського художника Руслана Тремби. Проект відображає прагнення автора передати досвід немож-ливого – суперечливого відчуття присутності поряд з нами чогось або когось більшого, аніж ми можемо осягнути.

Переживання сакрально-го, недоступного нашому піз-нанню, але пізнаваного лише чуттєво, містично та ірраціо-нально, художник виразив у картинах, об’єднаних в про-ект. Простота форм, чіткість і впевненість ліній, аскетизм у використанні кольору та обме-ження зображення двомірним простором відсилають до ідей примітивізму. Яскрава експре-сивна динаміка робіт Руслана Тремби виходить за рамки тра-диційних фольклорних образів і релігійних сюжетів, але, в той же час, виразно передає гли-бинні риси української народ-ної ментальності й духовності.

Правила судоку Гральне поле 9 на 9 клітинок. Поле розділено на квадрати 3 на 3. На початку гри відома певна кількість цифр. Спо-чатку — заповнити всі порожні клітинки цифрами від 1 до 9 за такими правилами:

1. Цифра може з’явитися лише один раз у кожному рядку.

2. Цифра може з’явитися лише один раз у кожному стовпчику.

3. Цифра може з’явитися лише один раз у кожному квадраті.

1 9 76 5 2

5 2 9 8 71 8

2 7 6 56 3 9 1

4 3 8 21 7 3

1 5 3 4

суд

ок

у «

Ве

чір

ки

»

Наталя ПЛОХОТНЮК

«Вечірка» зустрілася з директо-ром і головним режисером кіно-студії імені Олександра Довженка Олесем Янчуком.

Його без перебільшення на-зивають найсміливішим режи-сером українського кіно. Адже він першим показав на великому екрані страшну правду нашої іс-торії – фільм «Голод-33» був ство-рений задовго до того, як в Україні вшанували жертв Голодомору на державному рівні. Історичні філь-ми Олеся Янчука замовчувалися, їх не пускали у широкий прокат, вони не виходили на телеекрани. Проте картини все одно знаходили дорогу до свого глядача, а показ «Владики Андрея» став справжньою подією в українському мистецтві.

– Олесю Спиридоновичу, чут-ки про те, що кіностудія імені Довженка «скоріше мертва, аніж жива» значно перебільшені?

– Дуже складне питання. Раніше тут щороку знімали 12 повномет-ражних фільмів і 18-20 телесеріалів. Адже кіно – це серйозний інстру-мент пропаганди та ідеологічна зброя. Багато наших фільмів і через роки тримають високу планку та мають велику популярність. Ві-зьміть лише фільм «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, який і сьогодні є зразком світового кіно-мистецтва...

– Та який би фільм сьогодні не переглянули – всі шедеври!

– Тому, звісно, мені особисто та й усьому творчому колективу дуже болить, що протягом останніх 6-7 років кіностудія практично не знімає фільмів. Так, з’являються 1-2 проекти на рік. Останній про-фінансований державою фільм – короткометражка «Віолончель» – з’явився у 2012 році...

– Ну, а як повинно бути, на вашу думку?

– Раніше кіностудія напряму фінансувалася з Мінкульту, потім з’явилася програма державної підтримки кіно від Держагенції з питань кіно, де Національну кі-ностудію поставили в один ряд із незалежними кіностудіями – одно-разовими комерційними проекта-ми продюсерів. Попри відсутність фінансування нам вдалося зберегти величезні цехи (костюмерний і рек-візиту), автопарк, де зберігається понад тисячу одиниць автотехніки (і вся вона на ходу!), а ще така ж кількість різноманітної зброї. Ці надбання не можуть просто лежати на підлозі, а повинні зберігатися відповідним чином. Також час від часу для експонатів потрібно

робити профілактику. Кіносту-дія опікується павільйонами, де знімалися легендарні фільми. Це специфічні приміщення, які по-трібно ремонтувати... Але нині студія не отримує жодної фінан-сової підтримки з боку держави. І мене це дуже дивує.

– І що кажуть люди, які від-повідають за стан культури і мистецтва в державі?

– Нам кажуть, що потрібно за-робляти кошти, подаючи проекти на пітчинги в Держкіно. Все просто – більше подавати проектів, і все буде добре! Але чому Національна опера чи Національний театр імені Франка не проходять конкурси з п’єсами чи виставами? Ви можете таке собі уявити? Скільки б тоді театрів залишилося в Україні? Але театр – це лише одна будівля зі сценою, залом та гримерними. А студія – ціле господарство на 17 га. То як же можна її кидати на узбіччя, і казати, що вона має ви-живати завдяки участі в конкурсах?

– Конкурс – це, напевне, шлях до справедливого фінансування?

– Для Національної студії має бути окремий рядок у бюджеті, якщо ми справді хочемо її зберег-ти. Минулого року з 8 проектів, які ми подавали на конкурс, державне фінансування отримав лише один, цьогоріч – один із 14-ти. Це – по-зиція держави?..

– Після заборони в україн-ському прокаті російського кіно, чи з’явилися у кіностудії замов-лення на серіали та картини для телебачення?

– Ні, більше того – кілька років тому студію хотіли штучно довести до банкрутства. Уявіть: все, що студія подавала на конкурси сце-наріїв, Держкіно відхиляло. Нам говорили, що всі сценарії абсолют-но нецікаві. Хоча, повірте, що вони відбиралися професійною комісією – нашою художньо-експертною радою, куди входять Роман Балаян, Віктор Гресь, інші відомі митці. До того ж, нам уже не раз пропонували

продати кіностудію. Мовляв, тут така дорога земля. Та я відповів, що на території Києво-Печерської лаври земля ще дорожча… У нас тут унікальна історія, місце, освя-чене найвідомішими митцями, яблуневий сад Довженка... Такого не купиш і не побудуєш знову, бо на це потрібен час, роки творчості, пошуку, мистецького страждання. Які тут фільми створювалися!

– «Намолене» місце не про-дається...

– Ми вже маємо приклад, як поряд із кіностудією побудували елітне житло на місці фабрики «Фотон». Її знищили бульдозерами, все розрівняли і збудували житлову багатоповерхівку. Те ж саме хочуть зробити і з нами, щоб Довженковий сад, як у Чехова, пішов під ніж. Сказали б – студія стара, будинки 1928 року ремонту не підлягають, в аварійному стані. Написали б дефектні акти, все швидко роз-валили б і зробили нову забудову.

– З турботою держави про українське кіно все зрозуміло.

А що на вашому особистому творчому фронті? Кажуть, Держ-агентство з кінематографії профінансувало зйомки ново-го фільму «Таємний щоденник Симона Петлюри».

– Події фільму присвячені ко-роткому періоду, коли в Україні було проголошено народну рес-публіку. Не випадково виникла й назва «Таємний щоденник…». Саме завдяки йому конструкція сценарію збудована так, що ми маємо змогу переноситися в різні історичні періоди. А починається фільм з паризької еміграції Пет-люри в 1924–1926 роках (у травні 1926-го емігрант із Росії Самуїл Шварцбард його застрелив). Я не впевнений, що Симон Петлюра вів саме такий щоденник, але я пере-читав багато його журналістських робіт і перейнявся не лише духом епохи, а й життям і творчістю цієї одіозної постаті... Радянська про-паганда зробила його погромни-ком, антисемітом. Але насправді було все не так однозначно.

– Зі складом акторів вже ви-значилися?

– Кастинг на виконавців голо-вних ролей ми ще не провели, однак запевняю – це будуть ви-ключно українські артисти. По-падання акторів має бути точно в ціль! Ми шість років разом із колегою-сценаристом Михайлом Шаєвичем писали сценарій цього фільму, працювали з матеріалами в архівах Лондона і Чікаго, в паризь-кій бібліотеці Симона Петлюри. А ще ми прагнули донести історичні події в яскравій інтригуючій фор-мі, щоб зацікавити глядача. Це як вино, що мало вистоятися. Адже хтось взагалі про Петлюру нічого не знає, а ми маємо одразу за-тягнути глядача в ту епоху, у вир подій та зробити його повноцінним учасником.

– Значить, все-таки життя триває, перспектива прогля-дається...

– До речі, зараз на кіностудії ім. О. Довженка розпочинаються зйомки ще двох фільмів: «Іллюзія» – дебют молодого режиссера Аліни Хорошилової та «Казка про гроші» Олесі Моргунець. Сценарій фільму за мотивами повісті Короленка «Судний день» написав Віктор Гресь. Це буде казкова містична комедія про людську жадобу і пра-восуддя, така собі іронія українців над собою, з хепі-ендом на кшталт «нам це наснилося». Фільм плану-ється зняти всього за місяць, а от його запуску в прокат доведеться чекати не менше, ніж півроку, бо в Україні немає державного про-кату, але від держави потрібно отримати дозвіл.

кіноманія24 Вечірній Київ | 13 жовтня 2016 року | №41 (19223)

В. о. головного редактораМаксим Філіппов

Заступник головного редактора Віталій Курінний

Секретаріат Володимир Савруцький, Олександр Баркін

Фоторедактор Павло Пащенко

Адреса: 01001, м. Київ–1,

вул. Володимирська, 51-бТелефон: 234-27-59 Факс: 235-01-93

E-mail: vk1906@ukr.netСвідоцтво:

КВ №15417–3989 ПР від 15 квітня 2009 року

Рекламний відділ: вул. Володимирська, 51б Тел.: 234-21-84, 234-27-39

Факс: 235-61-48 Е-mail: v.pushina@gmail.com

Відділ розповсюдження та реалізації: Тел.: 235-23-34

Друк: ТОВ «МЕГА-Поліграф», м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14

Замовлення: 50209 Заг. наклад: 96 000.

Редакція листується з читачами тільки на сторінках газети. Газета публікує також

ті матеріали, в яких думки авторів не збігаються з позицією редакції.

При передруку посилання на «Вечірній Київ» обов’язкове. Матеріали рубрики

«Досвід» публікуються на правах реклами. Рукописи не рецензуються.

Передплатний індекс: 37607 Онлайн-передплата на сайті ДП «Преса»

засновник: Київська

міська рада

facebook.com/vechirkanova

Захопившись революцією, Олександр Довженко служив у петлюрівській армії. За це у 1919 р. був засуджений до ув’язнення в концтаборах. Однак його врятували. Перший фільм режисера «Сумка

дипкур’єра» був знятий в 1927 році. В основі сценарію – убивство радянського дипло-матичного кур’єра Теодора Нетте. У цій стрічці Довженко зіграв свою єдину роль у

кіно – кочегара, який переховує сумку Нетте. Перший серйозний успіх до кінорежисера прийшов у 1929 році

після виходу на екрани фільму «Звенигора». Це була сенсація 1928 року, але водночас і початок особистої трагедії митця — за цю стрічку, а зго-дом за фільм «Земля» (1932 рік) його будуть постійно звинувачувати у буржуазному націоналізмі. У 1958 році кінокритики назвали «Землю» одним із 12 найкращих фільмів усіх часів і народів.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Олесь ЯНЧУК: Олесь ЯНЧУК:

«Для Національної студії має бути окремий рядок у бюджеті, якщо ми справді хочемо її зберегти»ми справді хочемо її зберегти»

У кіностудії унікальна історія, місце, освяче-не найвідомішими митцями, яблуневий сад Довженка... Такого не купиш і не побудуєш знову, бо на це потрібен час, роки творчос-ті, пошуку, мистецького страждання. Які

тут фільми створювалися!

ечірній Київ | 13 жовтня 2016 року | №41 (19223)

Фото Павла ПАЩЕНКА