ЦЕРКОВНИЙ ВІСНИК / CHURCH HERALD 08 SEPTEMBER 2012

Ч. 8 (940), Рік XLVВЕРЕСЕНЬ 2012

No. 8 (940), Vol XLVSEPTEMBER 2012

МИНАЄ ВЖЕ РІК . . .Шановні Читачі дорогі, Парафіяни! Чи Ви пам’ятаєте? . . .

о. Архимандрит Іван А. Кротець

2

ÖÅÐÊÎÂÍÈÉ ÂIÑÍÈÊ - ВЕРЕСЕНЬ 2012

Минає вже рік від того часу, як цей Край і наше Чікаґо вперше відвідав Святіший Владика Святослав, новообраний Патріярх Української Греко-католицької Церкви. Приїхав Первоієрарх на запрошення Преосвященного Владики Кир Ричарда Стефана (Семенюка), Єпископа Епархії Святого Отця Миколая в Чікаґо та Ювілейного Комітету, щоб разом з Владикою, духовенством і мирянами відсвяткувати 50-літний ювілей Епархії. Відбулося це з великою врочистістю в днях 24-го і 25-го вересня минулого, 2011-го, року Божого. Відвідав Святіший Патріарх і інші греко-католицькі парафії українського митрополітального Чікаґо, бо всюди треба було стрінути вірних і помолитися з ними, а при цьому те або друге освятити чи поблагословити. На чергу прийшла, в сам день від’їзду Його Святости, й наша Парафія Святих Володимира й Ольги. Був це останній день, але зате дуже особливий і повний символіки. Було це у вівторок 27-го вересня, у великий празник Воздвиження Чесного й Животворящого Хреста Господнього. Уложилася процесія й з приходства вийшли Святіший Патріярх Святослав, Преосвященний Владика Кир Ричард Стефан та Преосвященний Владика Северіян (Якимишин), ЧСВВ, Єпископ-емерит Епархії у Ню Вестмінстер в Канаді та з-десять нас священиків з дияконом. З великим одушевленням вітали наші парафіяни і гості свого Патріярха, який усміхався і всіх благословляв. Чекав на Нього битком повний храм і, після привітання в дверях дітьми й представниками Парафіяльної Ради, Патріярх увійшов у церкву,

а з хорів залунало грімке “Будь Ім’я Господнє”. Розпочалася Архиєрейська Божествення Літургія, що її співали злучені обидва наші хори – “Прометей” і “Благовість”. Присутні у храмі відчували наелектризовану атмосферу та особливу енергію моменту, бо видно було це на лицях людей, а в очах багатьох появлялися сльози радости. І було чого. Празник Воздвиження не тільки велике і знаменне свято в українському народі, але з ним пов’язані різні події давньої і новітньої історії Української Церкви в загальному, а нашої Парафії зокрема. У цей день припала 35-а річниця від дня, коли Блаженніший Патріярх Йосиф Ісповідник в останній раз відвідав нашу Парафію і відслужив Архиєрейську Святу Лтургію у нашому Соборі – у празник Воздвиження Чесеоно Хреста, 27-го вересня 1976-го Року Божого. Цим це свято стало знаменним у нашій Парафії. В житті Слуги Божого

3


Патріярха Йосифа Ісповідника воно було ще більше значущим. Йосиф Сліпий був висвячений на священика у празник Воздвиження 1917-го року. Було це в час Першої Світової Війни, після того як Слуга Божий Митрополит Андрей повернувся з ув’язнення в Росії. Кожний священик віддає себе на службу й жертву Богові, а в ті часи майбутність була

дуже непевною. В житті о. Йосифа Сліпого ішли одне за другим: дальші студії, позиція професора, а потім ректора Богословської Семінарії – згодом Академії, призначення на Архиєпископа з правом

наслідства, ув’язнення большивиками та 18-літня каторга по сов’єтських таборах і вкінці звільнення і перебування “на волі” в Римі. Ціле життя Патріярха Йосифа позначене хрестом. Наша Парафія також пройшла своє випробування, тому є таким символічним, що Основник і Святитель нашого Собору прийшов відправити Святу Літургію у

Соборі Святих Володимира й Ольги – і це в празник Воздвиження Чесного й Животворящого Хрестя Господнього. Ніхто не міг подумати, що воно так складеться. Приїхав ми нулого року Святіший Патріярх Святослав на святкування 50-ліття Епархії Святого Миколая в Чікаґо й логічним вийшло, що Він відслужить Святу Літургію у нашому Соборі у наступний вівторок – 27-го вересня, у празник Воздвиження. Патріярх Святослав і підхопив цю тему, кажучи, що “прийшов перейняти естафету від свого великого попередника, Слуги Божого Патріярха Йосифа Ісповідника.” Кожний священик,

а зокрема єпископ, тим паче Глава Церкви мусить бути свідомий свого покликання – бути готовим стати на всякий час, за прикладом Патріярха Йосифа, “в’язнем Христа ради”. Цілий український нарід проявив на протязі важкої своєї історії віру й приклад розуміння несення Хреста Господнього. Оцей хресний хід продовчується аж по сьогоднішній день. Тому всім нам, провідникам і вірним повинні Українських Церков і цілого українського народу, повинні вписатися в серце й душу знаменні слова великого Івана Франка:

“Хреста нас знаменем хрестили,Ростем під знаменем Хреста,З Хреста пливуть всі наші силиІ віра наша пресвята . . .”

4


2012

SEPTEMBER

В Е Р Е С Е Н ЬÓÊÐÀ¡ÍÑÜÊÈÉ ÊÀËÅÍÄÀÐ

Просимо користувати iз парафіяльного вебсайту:www.stsvo.org

ПАРАФІЯЛЬНИЙ ОСЕРЕДОК2247 W. Chicago Ave. Chicago, IL 60622 Тел. (773) 384-6400

Пригадуємо, що можна замовити приміщення в нашому Осередку який знаходиться у самому центрі Українського села - на різні родинні імпрези, дні народження, хрестини, весілля і забави.Заохочуємо батьків, котрих діти приступають до Першого Врочистого Св. Причастя і Першої Св. Сповіді, щоб користали і вже замовляли собі приміщення в нашому Осередку.До ваших послуг професійна обслуга, вишукана їжа, а також величезна паркова площа, нададуть вам приємний час у колі родини і друзів.

ПАРАФІЯЛЬНА РАДІОПРОГРАМА- НЕДІЛЬНІ ДЗВОНИ -

Ви можете замовляти ваші привіти, побажання для ваших рідних, знайомих.

Слухайте радіопередачу кожного вівторкао годині 8:00 вечора із радіостанції

WSBC 1240 AM (на півночі)WCFJ 1470 AM (на півдні)

5


Лист привітання Святійшого Патріярха Святослава до вірних УГКЦІз нагоди 21-ї річниці Незалежності України

Високопреосвященним і Преосвященним Владикам, всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям,преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянамУкраїнської Греко-Католицької Церкви

«І народом великим тебе Я вчиню, і поблагословлю Я тебе, і звеличу ймення твоє, і будеш ти благословенням».

Бут. 12, 2

Дорогі в Христі! Цього року ми знову маємо нагоду святкувати День Незалежності України. Це святкування вкотре спонукає нас, віруючих християн, подякувати Господеві, нашому Визволителеві, за дар свободи для нашого народу. Адже це один з найбільших дарів, який був даний кожному з нас нашим Творцем у момент створення

людини на Божий образ і подобу, та становить беззаперечне право кожної особи. У суспільному вимірі покликання до свободи виявляється у природному праві кожного народу на самовизначення та збереження своєї мовної й культурної ідентичності за допомогою власної держави. Державна незалежність України, вимріяна мільйонами наших попередників, окроплена кров’ю багатьох поколінь у боротьбі за здійснення цього споконвічного прагнення найкращих синів і дочок України, була вручена Господом Богом саме нам, їхнім нащадкам, 21 рік тому. Позбавлений власної державності, український народ упродовж століть перебував під загрозою втрати власної самобутності та й самого існування через асиміляторську політику чужоземних правителів із їхніми заборонами читати, писати і навіть молитися рідною мовою. Мільйонами людських жертв довелося заплатити українцям у кривавому ХХ столітті за спроби утвердження химерних ідей нацистського «нового

порядку» та більшовицької «диктатури світового пролетаріату», які нехтували правами цілих народів, рас, релігійних спільнот, суспільних верств і самою гідністю людської особи. Гіркі плоди панування цих безбожних режимів та їхніх антигуманних ідеологій ми пожинаємо й досі. У ці буремні роки наша Церква завжди перебувала зі своїм народом. Вона була йому матір’ю та вчителькою, порадницею та берегинею. Часто на захист сотень тисяч вбитих і депортованих, ув’язнених та катованих звучав лише голос її ієрархів – Митрополита Андрея, Патріарха Йосифа. Саме ця Церква-мучениця готувала своїх дітей до сприйняття Божого дару Незалежності, картаючи за помилки та гріхи, навчаючи любити Бога і ближнього, незалежно від його етнічного походження чи релігійної приналежності, допомагала кривди терпеливо зносити, а образу з усього серця прощати. Саме Церква вчила у вирі ненависті істинно любити, – любити Україну та уникати всякого зла. Зі своїм народом наша Церква є і сьогодні. Ми закликаємо наших синів і дочок, а також усіх людей доброї волі любити свою Вітчизну та розбудовувати український світ – як у рідній державі, так і поза її межами. Цей наш національно-культурний простір ми будуємо тоді, коли протидіємо будь-яким спробам асиміляції, коли допомагаємо своїм співвітчизникам у всякій потребі, коли плекаємо власну національну свідомість, культуру та мову, коли шануємо свої культурні й релігійні традиції. Так ми наповнюємо поняття українського державництва та патріотизму сучасним реальним змістом.

6


Здобутою 24 серпня 1991 року Незалежністю ми сьогодні живемо, тому покликані її зберегти, примножити та розвинути в ім’я майбутнього нашого народу. На жаль, ми часто не усвідомлюємо, що кожний дар повинен бути належно сприйнятим тим, хто його вдостоївся. Разом із даром свободи й незалежності ми отримали й відповідальність за нього. Христос пригадує нам сьогодні, що «від усякого, кому дано багато, багато від нього й вимагатимуть; а кому повірено багато, від того більше зажадають» (Лк. 12, 48). Дорогі в Христі брати й сестри! У цей святковий День Незалежності нашої Батьківщини прийміть від мене сердечні вітання та молитву.

Закликаю всіх вас сьогодні взяти на себе особисту відповідальність за цей дар Незалежності для нашого народу, для неї з посвятою працювати та за неї гаряче молитися. Переймімо сьогодні та зробімо особистими ті високі ідеали державотворення, якими горіли герої боротьби за державну незалежність та волю Церкви і народу. Святкуючи цей день, відчуймо, що Господь, наш Творець і Визволитель, є з нами. Станьмо відповідальними за кожен отриманий нами Божий дар з вірою в те, що «коли Бог за нас, хто проти нас?» (Рим. 8, 31).

Благословення Господнє на вас! † СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,14 серпня, у день Святих сімох мучеників Макавеїв,

і матері їх Соломонії, і старця Єлеазара

У неділю, 29 липня 2012 року, парафія свв. Володимира й Ольги відзначала свій Празник, приурочений святим рівноапостольним великим князям Руси –України - князю Володимирові Великому та княгині Ользі, іменами яких названа парафія, і які прикрашують її чудовий храм, побудований у візантійському стилі. Цю назву присвоїла собі парафія тому, що була основана в день, в якому

відзначаємо великого Князя Володимира Великого – хрестителя Руси-України. До речі, основником парафії був Блаженніший Патріярх Йосиф Сліпий під час своїх відвідин міста Чикаґа 28 липня 1968 року. Парафія свв. Володимира й Ольги відзначає

цей празник щорічно служінням Божественної Святої Літургії і завершує його так званим Малим Водосвяттям на пригадку християнізації нашого народу. До участі в цьогорічних празничних святкуваннях був запрошений гість з Риму - о. д-р Іван Дацько, який виголосив духовно глибоку і будуючу проповідь на базі чуда ходження Христа на воді. За дорученням церковної Ієрархії, о. д-р Іван Дацько під сучасну пору займається особливим проєктом – проведенням віднови Святої Софії в Римі, будівничим якої був Блаженніший Патріярх Йосиф Сліпий. Рим - центр Вселенної Церкви Заходу. Він є своєрідним духовним центром для українського народу, принаймі для тієї його вітки, що приналежна до УГКЦ. Наша присутність у Римі часто виражалася словосполученням „Український Рим”. У різні періоди минулого й сучасного століть цей „Український Рим”, як український духовний центр, був для нас чимсь особливим на різних відтинках -

„Український Рим” - колись і тепер

7


церковному, релігійному, духовному і на політично-громадському. Користаючи з побуту о. д-ра Івана Дацька в Чикаґо, я попросив його поділитися з нашими читачами його думками стосовно того, через які фази розвитку проходив „Український Рим” як український духовний центр. Отче докторе Іване, як Ви охарактеризували б „Український Рим”, як український духовний центр, до початку Другої Світової війни? Добре. Я почну з 1897 року, бо в тому році Папа Лев ХІІІ оснував разом з австрійським Цісарем Францом Йосифом Папську Руську колеґію, бо перед тим наші студенти студіювали в Грецькій колеґії, яка в 19 столітті переіменувалась на Грецько-руську. Отці Василіяни тоді були щойно в перших роках своєї реформації, тому перших 5 років її очолювали Отці Єзуїти. Щойно у 1904 році Отці Василіяни перебрали керівництво цієї колеґії. Фактично, до Першої Світової війни наша присутність в Римі була тільки церковною. Правда, була колеґія, яка щойно пізніше назвалася Українською Папською колеґією святого Йосафата. Тоді то була Руська колеґія, а отці Василіяни були її настоятелі. Вибухає Перша Світова війна. Тому що ми належали до Австро-Угорщини, а Італія виповіла війну Австрії, всі наші питомці і отці мусіли виїхати, або якось заховатися під покривом Ватикану. У 1918 році повстає Українська Народна Республіка, і першим українським послом є Станіслав Тишкевич. З ним приїзджає до Риму також професор і журналіст Євген Онацький, і вони починають паростки громадського життя у Римі. За старанням Митрополита Шептицького, знову відкрито колеґію в 1920 році. З того часу Руська колеґія поступово переходить на українську. Там студіюють студенти, виховуючись на парафіяльних священиків, також

отці Василіяни, а в 1932 році інавґуровано нову колеґію – Українську Папську колеґію святого Йосафата на горбку в Джанікольо. Ґенеральний заряд отців Василіян залишається на попередньому місці, а колеґія переходить до нового приміщення. У 1938 році постає секція Ватиканського радіо, яку перебирають в свої руки Отці Василіяни. Із світського боку, професор Євген Онацький працює як журналіст і творить певне українське лобі серед тодішнього уряду Італії. Треба також не забути, що в Італії проживав полковник Євген Коновалець, і до смерті там жила його дружина – пані Ольга, до

котрої часом приїздила її рідна сестра Софія – дружина полковника Андрія Мельника. До 1939 року українська присутність в Римі, взагальному, була церковною, але як бачимо, вже з певними українськими громадськими характеристиками. В цьому періоді відігравав певну духовну ролю Митрополит Андрей Шептицький, хоча у зв’язку з хворобою, він останній раз був у Римі в 1929 році, коли відбувався Синод Українського

Єпископату. Тут варто згадати, що після Першої Світової війни польське лобі хотіло обмежити повновласті Митрополита, але коли Митрополит пояснив свою ситуацію Папі Бенедиктові ХV, то Папа затвердив всі повновласті Андрея і вперше вжив слово Україна, бо раніше вживався термін Рутенія. Як відомо, Папа також визнав уряд Української Народної Республіки, як теж дав велику суму грошей на відновлення діяльності Руської колеґії, яка згодом іменувала себе українською. Ще згадаймо, що в 1927 році Митрополит Шептицький купив за 40 тисяч долярів для семінаристів Української колеґії літню віллу в горах Кастельґандольфо на віддалі 35 км. від Риму, яка колись належала російській аристократичній

Календар Парафії 7-го вересня Молебень за Патріярха о год 6:30 веч. 8-го і 9-го вересня Парафіяльний Фестин14-го вересня Початок індикта, тобто нового церковного року21-го вересніа Різдво Пресвятої Богородиці27-го вересня Воздвиження Чесного Хреста

8


родині. Там літом відпочивали наші семінаристи, бо у зв’язку з строгими вимогами їм не було легко повертатися на ферії додому. На жаль, під час Другої Світової війни вілла була знищена, бо там проходив фронт, і зазнала крадіжей від місцевого населення. Можливо, в комплексі віднови храму Святої Софії та „Українського Риму”, як українського духовного центру, виникне питання про віллу. Яку ролю відіграв „Український Рим”після Другої Світової війни? Під час війни в Римі продовжували перебувати наші семінаристи та деякі отці, хоча багато докторантів виїхали в Україну, як фронт почав посуватися на схід. Семінаристам із східніх країн було нелегко повернутися додому. Вони продовжували студіювати, здобуваючи високу освіту, докторати. У 1940 році до Риму прибуває єпископ Іван Бучко. Під час війни він не міг багато зробити, але після війни Римський Апостольський Престіл робить його Апостольським візитатором для українців у Західній Європі. Владика творить у Римі Український Допомоговий Комітет і сам його очолює. Після війни в Італії опиняються різні біженці, вояки Української дивізії „Галичина”, які згодом переселяються до Англії. Створений владикою Бучком Комітет виконує важну многовекторну ролю, в якій були заанґажовані ще єпископ Пряшко, о. Дячишин, о. Мирослав Любачівський, перед тим як виїхав до Америки, о. Марусин - майбутній архиєпископ, о Іван Хома – пізніший єпископ. Зі світських осіб був пан Осіцький. Це були діячі Українського Допомогового руху. Цей рух організовує Український Християнський рух, переважно у Німеччині, Франції та Англії. В тому часі єпископ Бучко часто роз’їздив із візитацією, відвідуючи українців в таборах переміщених осіб у країнах Західньої Європи, і часто брав із собою священиків. Під кінець 1950 року Італія майже опорожнилася від українців. Залишилися тільки деякі відомі світські діячі – Оля Коновалець, редактор Федорончук, який працював в італійському радіо. Залишилися Колеґія святого Йосафата, Ґенеральна Курія отців Василіян, сестри Василіянки, які придбали для себе будинок, і ще були сестри служебниці. В цей час владика

Бучко також присвячував увагу церковному життю. За його старанням і Конґреґації для Східніх Церков кардинала Євгена Тіссерана в 1956 році було перенесено Українську Малу семінарію до Кастельґандольфо. Рік пізніше, в 1957 році я молодим хлопчиною приїхав до Риму як учень Української Папської семінарії і замешкав у віллі, де перебував два роки. Згодом за дорученням Папи Івана ХХІІІ Конґреґація для Східніх Церков збудувала на Вія Боччея новий будинок поблизу, де сьогодні знаходиться Св. Софія, і там Отці Сaлезіяни провадили Малою семінарією до 1997 року. Так виглядав стан в Римі до прибуття туди Митрополита Йосифа Сліпого, майбутнього Патріярха. Діяльність малої семінарії для Патріярха Йосифа була милою несподіванкою, коли він опинився в Римі на волі. Якого значення набув „Український Рим” з появою в Римі 9 лютого 1963 року Митрополита Йосифа, пізнішого Патріярха. Знаємо, що він залишив нам велику спадщину. Яке значення має ця спадщина для УГКЦ, „Українського Риму” і не тільки в діяспорі, але також сьогодні в Україні?Широке питання. Торкнемося основного. Без сумніву, з прибуттям Митрополита Йосифа на волю починається абсолютно новий розділ, нова сторінка в історії „Українського Риму”. Митрополит, майбутній Патріярх, зосереджує все своє життя в „Українському Римі”. Це був для нас усіх великий переломовий момент. Я того року здавав матуру. Ми студенти відчували велику гордість, що маємо його. Він був дуже імпозантний. Нам імпонувало, що він спілкувався з церковними достойниками. Його зустрічали різні світські достойники - президенти, прем’єри, сенатори. Він фактично почав керувати нашою Церквою. Він став, я би так сказав, не тільки духовним провідником, але главою нашого народу. Ми тоді не мали своєї держави, були поневолені в Радянському Союзі, але в його особі ми відчували Україну. Як церковний чоловік, Патріярх Йосиф приїхав до Риму з трьома дуже чіткими візіями. Перша - Патріярхат для нашої Церкви. І ми бачимо, що після неповних п’ять місяців після свого визволення, він ставить перед Отцями Ватиканського Собору пропозицію піднести Києво-

9


Йосифа, то він писав про перебіг переговорів приблизно так: „Випустіть Йосифа Сліпого. Ми його дамо до якоїсь там семінарії, і він там буде молитися й доживати свого віку”. Всі помилилися в тих прогнозах, бо за 21 рік Патріярх Йосиф нас об’єднав, усвідомив про наше місце у Вселенській Церкві і дав нам почуття великої гордости за приналежність до української нації, в цьому і мені особисто. Ми українці часом маємо тенденцію себе замикати у шкаралупі, в ґетто. А Блаженніший Патріярх Йосиф, використовуючи свій авторитет, умів знаходити зв’язки зі світом, інформувати про нас не тільки церковний світ, але також і політичний. Коли він їхав у різні подорожі, його приймали президенти різних держав, не кажучи вже про його зв’язки з італійським урядом. Він завжди підкреслював , що його український нарід поневолений. Він вірив, що Україна повстане. Одного разу він мені сказав: „Зло довго тривати не буде, воно розпадеться швидше, як ми думаємо”. Бог дав нам важкий час у 20-му столітті, але також і великих людей – Митрополита Андрея та Патріярха Йосифа, під духовою опікою яких ми цим важким шляхом пройшли не розгубившись. Я тішуся, що в останніх роках життя Патріярха Йосифа, я мав щастя бути його особистим секретарем. Було відчуття, що після відходу Патріярха Йосифа у вічність, роля „Українського Риму” як українського духовного центру дещо притихла. Ваш погляд на цю тему. Я тут хочу сказати, що ми, якоюсь мірою виявилися людьми малої віри. Бог ніколи свого народу не покидає. Маючи таку велику постать як Патріярх Йрсиф, ми хотіли вірити, що він буде вічно жити. Як він помер – прогалина була колосальна. Декому здавалося, що Церква загине. Але провидіння нам дало наступника - Мирослава Любачівського. Я також був і його секретарем. Саме заради зберігання спадщини Патріярха Йосифа, мені всі радили бути при Патріярхові Любачівському. Патріярх Мирослав Іван Любачівський не мав харизми Патріярха Йосифа, дару слова, був скромний, але надзвичайно побожний, і Божа Благодать зробила решту. Вона покерувала так, що цей скромний чоловік збирав жнива праці своїх попередників. То був час, коли ми переживали страшну і сумну Чорнобильську

Галицьку митрополію до гідности Патріярхату. Друга – висока наука, Український Католицький Університет. У празник святого Клементія, 8 грудня 1963 року, він підписує грамоту заснування

Українського Католицького Університету. Третя – монашество. У квітні 1964 року він купує монастир для монахів Студитів коло Кастельґандольфо. Ми пізніше про ці його візії читаємо в його Завіщанні – Патріярхат, єдність Церкви й народу, християнська наука, досконале і віддане монашество для служіння Богові. Отже, з його появою в Римі постає Український Католицький Університет, відновлюється українське Богословське Наукове Товариство, появляється богословський журнал „Богословія”. Розпочинається видавництво. Патріярх друкує понад 200 різних книжок, всілякі монографії, різні наукові праці. Він оживляє наукове життя. І тому, що ми не мали у Римі катедри, він будує собор Святої Софії, який, як він казав, „має собирати в розсіянні сущих”. Цей собор –чудовий, і тепер ми його відновлюємо в 120 річницю його народження. Собор був уосібленням Божої Премудрости - „Святої Софії”і рівночасно служив нам за катедру, поки Україна не стала вільною. Блаженніший жив в Римі 21 рік. І якщо ми читаємо спомини Нормана Казенса, що був посередником між Папою Іваном ХХІІІ і Президентом Кенеді у переговорах з Микитою Хрущовим, щоб визволити із каторги Митрополита

10


(Закінчення на стор. 15)

трагедію, що була плодом совєтської системи, радісну річницю Тисячоліття Хрещення Руси-України, понтифікат Папи Івана Павла ІІ, появу на політичній арені Ґорбачова зі своєю політикою гласности і перестройки, стосовно якого можна мати різні думки, і врешті ознаки, що „Імперія зла” - Радянський Союз почав тріщати. У 1989 році леґалізується наша Церква в Україні. В1990 році Україна проголошує свій сувернітет, а рік пізніше – державну незалежність. 30 березня 1991 року Мирослав Любачівський з нами вертається до Львова. Якщо перед тим централя нашої Церкви

була в Римі, то тепер всі наші сили сконцентровано пішли в Україну. І не тільки я повернувся з Патріярхом Любачівським і жив там 7 років, але також і його інші співробітники, монахи Студити, Отці Василіяни, Редемптористи. Там треба було, так би мовити, від начала ставити нові інфраструктури, відновляти семінарії, розбудовувати фонди. Очевидно, що Рим тоді стояв на другому пляні, бо всі попередні здобутки під проводом Патріярха Любачівського пішли туди, куди треба було. І цього не можна забувати.

Під кінець 90-их років минулого століття, частково опорожнілий Рим наповюється новими людьми. Через нещасний економічний стан сюди почала приїздити нова еміграція людей на заробітки. В Італії сьогодні живе більше 800 тисяч українців, а в самому Римі - коло 140 тисяч. Такий стан заіснував, як Глава нашої Церкви виїхав з Риму, повернувся в Україну. Також Владика Марусин вже не був апостольським візитатором, а секретарем Конґреґації для Східніх Церков. Наші виховні інституції наповнилися новими студентами з України, але найкращі сили нашої Церкви були в

Україні. Тому Ви слушно відмічуєте, що загальна українська діяльність в Римі пригальмувалася, або призупинилася, і Рим почав тратити свою позицію як український духовний центр. Сьогодні маємо іншу картину. Відчувається, що ситуація почала мінятися і „Український Рим” як український духовний центр відроджується. Ви, Отче, чи то з відчуття обов’язку, особистої повинности, чи просто людського бажання діяти, знаходитеся в центрі того відродження. Тож

11


То тільки у дитинстві, заповнюючи шкільний щоденник, міг уявляти наступний тиждень чи навчальну чверть довгою-предовгою! А ставши дорослою, відчуваєш, як не то дні – роки миготять придорожніми стовпами у вікно потягу... Рік проминув. Знову розкіш середини чиказького літа, спекотна неспішність рухів і ранішня прохолода у церкві. Сьогодні відзначаємо Празник святих рівноапостольних великих князів Володимира і Ольги на нашій парафії. Щорічно (так вже традиційно склалося) запрошуються особливі гості на Божественну Літургію, готується культурна програма. Так було і у неділю, 29 липня 2012 року. Урочистості провадив отець – архімандрит Іван Кротець в оточенні настоятеля храму – о. крилошанина Олега Кривокульського, о. Степана Костюка, о. Ігора Кошика, о. Романа Артимовича. Ми мали й високого гостя, доктора митрата о. Івана

Дацька з Риму, з церкви св. Софії. Перед прощею до Італії у жовтні цього року люди мали змогу почути проповідь отця Івана після Євангелія від Матея. Йшлося про навчання Ісусом своїх учнів і великої сили людей, які були насичені всього від п’яти хлібів на початку роздачі і двох рибин... Ще й залишилося повних дванадцять кошів не з’їдених шматків. Не треба так приліплюватися серцем до матеріальних благ, більше треба дбати про насичення душі своєї, а отже, душа потребує великих надбань перед вічним життям. Такі слова отця Івана Дацька є доступними

до розуміння, актуальними на сьогодні, коли явно спостерігаєш серед близьких людей абсолютне засліплення всім тим, про що говорять: те, що має ціну, по суті, мало чого варте. Немає матеріальних речей, які би були справді НАШИМИ. І тільки

викуваний душевний стержень віри, дотримання її канонів, глибоке усвідомлення скороминущості всього живущого дає розважливе ставлення до здобутків, які можна купити, зробити. Отець Іван запрошував відвідати храм Софії у Римі. Передавав вітання всім парафіянам та прихожанам і – особливе – нашому хору! Урочисте винесення хоругвів після Служби Божої на площу перед храмом, золото чаші з водою, яка чекала на освячення, широке коло людей навколо священництва – картина свята... Спекотний полудень сліпив відблисками води у чаші, різнокольорами жіночого одягу, переливанням коштовностей на митрах отців. Повагом йшла церемонія, громада з веселим

Парафіяльне свято у храмі св. Володимира і Ольги

12


Фотографії: Галини Угриної, Наталка Коваль, Оксани Кральки, Михайла Косача, Петра Ковтуна

13


Фотографії: Галини Угриної, Наталка Коваль, Оксани Кральки, Михайла Косача, Петра Ковтуна

14


настроєм сприймала щедрі посили освячення водою отцем Олегом! Із відчуттям добре виконаного обов’язку парафіяни переходили до Осередку. Під шатрами наметів парафіяльні кухарі припрошували до

різноманітних наїдків: салатів, дерунів. На кількох мангалах рум’яніли шашлики, а біля них увихався не менш рум’яний Микола Федус з кафе «Шоколад»! Запашний димок приспішував чергу отримати свою тарелю з горою духмяного м’яса та салатиків. Гості розсідалися за бажанням: хто залишався на повітрі під шатрами, інші блаженно видихали у прохолоді розчиненої настіж зали Осередку. Кожному з нас смакували свіжоприготована їжа, приємне товариство, обмін новинами, плани щодо прощі. Священики о. Олег, о. Ігор, за встановленим правилом, обходили з особистими вітаннями кожний стіл, фотографувалися з мирянами, говорили підбадьорливі слова. Виступив наш гість – отець Іван Дацько – з промовою-доповіддю про збір по світу українцями-діаспорянами коштів на в і д б у д о в у храму святої Софії. Динаміка праці була показана на слайд-шоу. Дійсно,

величний храм відкриється через якийсь місяць-два! Доповідач дякував жертовним парафіянам за внески на благу справу, розуміюче ставився до тих, хто важко розлучається з грошима, бо і заробітки зараз у всіх впали. Стверджував, що жертва і має бути важкою, тільки тоді вона є цінною. Великою несподіванкою для громади стало і те, що на цій імпрезі з нами прощалася перед від’їздом на батьківщину родина Богдана Герявенка. За вісім років життя в Америці сім’я зробила дуже багато для розвитку української культури за межами України. Пан Богдан був керівником відомої в усьому світі капели бандуристів ім. Тараса Шевченка. Його ж ансамбль «Святоспів» чарував дивною духовною музикою! На Розколяду ми мали честь переконатися у цьому. Колишня викладачка школи мистецтв «Барвінок» – Галина Герявенко – чудова оперна співачка, інтелігентна пані, добра мати.

Дениско – син митців, виріс на українській сцені у Чикаго. Фестиваль дитячої творчості вже став традиційним з подачі Герявенків. Тобто, справ зроблено немало, та Україна кличе назад, щоби у свою землю вростати дією, піснею, музикою... Надвечір’я зазвучало танцювальними мелодіями музичного гурту «Мрія» Михайла Демберецького. Багато вже людей від’їхало, а ті, що залишилися, попивали прохолодні напої, сидячи за столиками, спостерігали за танцюристами, набиралися сил перед робочим тижнем. Свято вдалося, заплановане здійснилося, бажане вдовольнилося...

Галина Угрина

15


(Закінчення із стор. 10)

розкажіть нам дещо, як до цього прийшло, як бачите цей процес та які його перспективи?Моє життя було тісно пов’язане з Римом. Я приїхав до Італії перший раз в 1957 році, маючи 11 років. Я жив в Італії 10 років як студент, потім студіював у Інзбруку, що в Австрії, а відтак від 1974 року до 1991 року знову в Римі - разом 28 років. І будучи 8 років секретарем Патріярха Йосифа, я жив у Ватикані. Це мені відкривало двері до різних інституцій, до різних достойників. Разом з Патріярхом Йосифом, і відтак Патріярхом Мирославом, я мав доступ до Святішого Отця, ішов з ними на авдієнції до різних кардиналів, до різних конґреґацій. Це мені дало багато досвіду. Потім я був канцлером Патріяршої Курії, ґенеральним вікарієм. В 1997 році, на доручення Патріярха Любомира, я очолив зовнішні зв’язки й довший час жив у Німеччині. Відтак під намовою отця Бориса Ґудзяка, нині він вже єпископ, я перебрав провід над Інститутом Екуменічних Студій і став членом ректорату Українського Католицького Університету. Але в 2008 році Патріярх Любомир, і навіть о. Ґудзяк, який перед тим благав мене жити у Львові, сказав мені: „Отче Іване, якщо Ви не переберете команду в Римі, то я не бачу, кому іншому її передати.” Я не міг не послухати Патріярха Любомира. Я дістав тоді мандат голови Святої Софії на п’ять років з надією (і вимогою) Патріярха, що за цей час я зможу багато зробити. Заразом, я дістав підтримку багатьох священиків, і тому я зрозумів, що „Український Рим”, як український духовний центр, ми мусимо зберегти, і в ньому відновити той дух, який був перед тим. Сьогодні ми маємо в Римі 140 тисяч людей. Правда, не всі вони католики, але протиріч немає. Існують три окремі парафії – отців Василіян, на Мадонні і при Святій Софії. На Великдень ми мали в соборі Св. Софії 5 тисяч людей. Ми сьогодні відновлюємо Святу Софію і, в зв’язку з тією відновою, в днях від 13 по 15 жовтня цього року буде проща до Риму. Сподіваємося на приїзд 7 тисяч людей із закордону. Я хотів би, щоб в тому часі наші люди відчули те, що я відчував у 1969 році, коли було посвячення Святої Софії – собору, що „собирає в розсіянні сущих”.

Сьогодні ми маємо в Італії 153 греко-католицьких душпастирських осередків. У всій Америці немає стільки. Сьогодні зовсім інша картина, інша ситуація, інша ґеополітична присутність українців в Італії. Наприклад, ми маємо своїх представників у міській раді Риму. З нами числяться. Після віднови Святої Софії, за вказівкою Блаженнішого Патріярха Святослава й нашого Синоду, розбудуємо великий культурно-науковий центр. УКУ повернувся до Львова, але ми не будемо ліквідувати того, що створив Патріярх Йосиф. Там буде Інститут св. Папи Клементія при УКУ. Будинок УКУ на Вія Боччея перед тим був майже порожний. Тепер я можу тільки селекційно приймати студентів, бо немає місця. Бог нас благословить. Віднову Святої Софії ми поставили на дуже професійний рівень, хоч з фінансового боку – це нелегка справа. Наші люди в Італії небагаті. Їхні пересічні заробітки на місяць ледве сягають тисячу американських долярів. Але ми вже зібрали близько 60 тисяч євро на ту ціль. Наша присутність в Італії сьогодні – це іміграція в наслідок того лихоліття, до якого привела влада в Україні. Частина людей повернеться, частина залишиться назавжди. Колись приїздили тільки жінки. Тепер мужеський доплив вищий. При Софії ми вже маємо школу, треба вчити дітей української мови, бо вони починають говорити по-італійськи. У такій ситуації Софія, і все це, що є кругом неї - УКУ, площа, де стоїть пам’ятник Шевченкові, осередок – це сьогодні клаптик України на італійській землі. Тут кипить українське життя. Ми організовуємо різні празники і свята, приурочені визначним українським постаттям. І на такі заходи з’їзджається від 3 до 4 тисяч людей. Ми маємо понад 300 студентів, що студіюють в італійських університетах на різних факультетах. В Римі сьогодні є багато нашої інтеліґенції. Вона відчуває приналежність до тієї спільноти, яким є „Український Рим”. Я переконаний, що всім „керує” Патріярх Йосиф, а ми є його інструментом. Наш сьогоднішний Патріярх Святослав, який виховувався в Римі, пізніше виховував інших, тепер стежить, щоб ми затримали нашу спадщину, наші духовні цінності, нашу Церкву. І ми це робимо.

Розмову вів Лука Костелина

16


Співробітники

Існує надзвичайно ніжна частина Заповіту-Завіщання Патріярха Йосифа – та, де він висловлює своїм співробітникам вдячність, подяку за їхню вірність і працю: Не був би я люблячим батьком і добрим пастирем, якщо б при-забув своїх найближчих трудівників. Це ті духовні отці, монахи і сестри монахині, які впродовж мого перебування на оцьому римському острові творили мою духовну родину. Вони слухали мене, як батька, вони трудилися разом

зо мною, вони служили мені, їхньому Пастиреві, своїм знанням, своєю невтомною працею, вони молилися за мене і разом зо мною, вони огортали мене своєю любов’ю; вони помагали мені і клопоталися за мене, коли я знемігся на старості літ. Вони ділили зі мною мою радість і мій біль, вони помагали мені нести важкий хрест В’язня Христа ради! Зі щирого батьківського серця дякую вам і благословляю вас своєю немічною десницею! І молю Всемогучого Бога, в Тройці Святій єдиного, щоб Дух Святий вас освячував і просвічував, зберігав і окрилював у вірному служінні своїй рідній Українській Церкві! 1

1 Там само. - С. 280-281.

Воhoslovia 66/3-4 (2002)рр. 161-186

ДІЯЛЬНІСТЬ ПАТРІЯРХА ЙОСИФА ПОЗА МЕЖАМИКИЄВО-ГАЛИЦЬКОЇ МИТРОПОЛІЇ

о. д-р. Іван Дацько

(Закінчення)

17


Слова, які виходили з глибини душі фізично вже знеможеного Патріярха, направду зворушливі. Відомо, що за життя він не любив компліментів і не часто хвалив людей за їх добрі вчинки, одначе попращався зі своїми співробітниками з почуттями ніжної і глибокої вдячности, уділяючи їм своє благословення як напуття до дальшої праці для Церкви і народу. Патріярх Йосиф був практичним чоловіком і, як любив про себе казати, реалістом. Він чудово знав, що Для здійснення якогось проекту чи задуму треба сповнити три передумови: мати чітку візію, відданих людей і відповідні засоби. Візія в нього була чітка, я вже старався повище в загальному її накреслити. А хто були його співробітники, чи, як він сам їх назвав, трудівники? Насамперед це був о. Іван Хома (сьогодні владика і апокризіярій нашої Церкви в Римі), а потім, упродовж 21 років перебування Патріярха в Римі, число тих трудівників поступово росло і ширилося. З тодішніх владик лише трьох було йому завжди вірними: Єпископ Едмонтонський Ніл Саварин, Єпископ Торонтонський Ізидор Борецький і Єпископ Мельборнський Іван Прашко. Зі священиків згадаю Василя Лабу, Івана Гриньоха2, Любомира Гузара (теперішнього Патріярха Любомира), Степана Чміля (висвяченого Патріярхом Йосифом на єпископа 2 квітня 1977 р.), Івана Музичку, Івана Дацька, Петра Стецюка, Дмитра Блажейовського, Рафаїла Турконяка і Гліба Лончину (нині єпископа Патріяршої Курії).З мирян слід згадати Мирослава і Роману Навроцьких, Петра Зеленого, Богдана Лончину, Василя Лева, Олексу і Анну-Галю Горбач, Володимира Яніва, Мирослава Лабуньку і Леоніда Рудницького. З сестер Блаженнішим Йосифом опікувалися в головній мірі Сестри Василіянки, передусім завдяки Матері Архимандрині Клявдії Федаш, яка упокоїлася в Бозі 1 січня 1978 р. Одначе найближчими йому були с. Михаїла Феєка, с. Текля Герман і с. Лаврентія Атаманюк, які служили Патріярхові Йосифу до кінця його життя.

Від 1971 р. опіку над патріяршим двором та церквою Жировицької Богоматері й свв. Мучеників Сергія і Вакха на площі Мадонна дей Монті, 3 перебрали Сестри Катехитки св. Анни. Особливо відданими у відношенню до Патріярха Йосифа були тодішня Генеральна Настоятелька с. Левкадія Водонос і с. Акилина-Анна Пелех, теперішня настоятелька сестер.

До Колегії Святої Софії прибували молоді студенти, і вони мали змогу, честь і щастя виховуватися під рукою і проводом незабутнього Патріярха. Хотів би згадати тут хоч кілька імен: о. Тарас Лончина, о. Андрій Онуферко, о. Михайло Кузьма, Михайло Петрович, о. Андрій Чировський, о. Ми¬хайло Лоза, а вже з наймолодшого покоління не хотів би поминути отців Бориса Ґудзяка і Михайла Димида, бо вони, хоч застали Патріярха вже немічним, сьогодні йдуть його слідами, продовжуючи Патріярхове діло. Усі ці люди творили, як любив підкреслювати св. п. о. Іван Гриньох, Свято-Софійську Домашню Церкву, душею якої був Патріярх Йосиф. Чимало з них відійшло вже у вічність, а молодші перейняли естафету, оберігають і примножують спадщину й здійснюють заповіт свого великого учителя... А що стосується засобів, то насамперед слід підкреслити, що Патріярх Йосиф жив скромно й ощадно. Проте український нарід на поселеннях знав про його велич і заслуги й піддержував Патріярха Йосифа з подивугідною жертвенністю.

2 Див.: Іван Дацько. Отець Професор: Спомини про о. проф. д-ра Івана Гриньоха, патріяршого архимандрита. Львів, 26 грудня 2002 р. [Ще не опублікована стаття].

18


Працюючи в Канцелярії Патріярха, я був свідком великих і малих пожертв наших вірних. Деколи це були княжі дари, але бували і вдовині лепти, зворушливі збірки дітей, колядників чи посівачів. їхня жертвенність, часто навіть анонімна, давала Блаженнішому Йосифові змогу здійснювати свої візії й наміри. Ведучи мову про жертводавців, слід згадати

трьох чужинців, одного голяндця і двох німців: о. Веренфріда ван Страатена [P. Werenfried van Straaten], ієромонаха премонстратенця, основника організації «Церква в Потребі»,3 архиєпископа Кельну кардинала Йосифа Фрінґса [Josef Frings] (управляв своєю архидієцезією в 1942-1969 pp.) і архиєпископа Падерборну кардинала Лоренца Єґера [Lorenz Jaeger] (був архиєпископом цієї архидієцезії в 1941-1973 pp.). Цих двох кардиналів Патріярх Йосиф знав властиво ще зі студентських часів в Інсбруці, а о. Веренфрід сам нала¬годив контакти з

Блаженнішим Йосифом зразу після його звільнення і підтримував з Патріярхом дружні й ділові зв’язки аж до його смерти. Можна лише подивляти цих людей за їх чуйність і християнську солідар-ність з Церквою-Мученицею, яка тоді дійсно була, а може ще й сьогодні є, великою Церквою в потребі... Саме завдяки пожертвам: своїх вірних, цих трьох великих доброчинців і різних людей доброї волі – Патріярх

Йосиф зміг здвигнути Український Католицький Університет і собор Святої Софії в Римі, здійснюючи тим свої візії, пляни і задуми.

Закінчити цю статтю про Патріярха Йосифа хотілось би словами Папи Івана-Павла II: «Його життя є для нас неначе повчанням. І не тільки для нас, тих, хто ще долає життєвий шлях, але й для всієї Церкви»4. Проте думаю, що варта додати ще одне твердження: Патріярх Йосиф був не лише мужем

3 Коли верстався номер, до нас дійшла сумна звістка: 31 січня 2003 р., на 91-му році трудолюбивого життя, цей великий приятель нашої Церкви упокоївся в Бозі.4 Проповідь під час Святої Літургії в сороковий день смерті Патріарха Йосифа Кардинала Сліпого, виголошена в Римі 17 жовтня 1984 року // Слово Святішого Отця Івана Павла II до України. - Львів: Видання Секретаріату Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, 2001. - С. 68.

19


великих візій, задумів і праці, але і справжнім проро¬ком. Як кожного пророка, його не розуміли, переслідували чи навіть знущалися над ним. Одначе він, наче той євангельський сівач, сіяв зерно, плоди якого ми, його переємники і послідовники, сьогодні збираємо. Вистарчить тільки поглянути, скільки з його задумів уже здійснилося за 18 літ після відходу Патріярха у вічність... Україна стала вільною і самостійною; наша Церква вийшла з підпілля і розвивається; ми перенесли його прах зі собору Святої Софії в Римі до собору Святого Юрія у Львові (26-28 серпня 1992 р.); визнано архиєрейські

свячення таємно висвячених ним владик Степана Чміля, Івана Хоми і Любомира Гузара (саме в 19-ту річницю їх свячень, 2 квітня 1996 р.); той, кого він хотів бачити своїм наступником, – Любомир Гузар – став Главою-Патріярхом Української Греко-

Католицької Церкви (25 січня 2001 р.); відновлено Українське Богословське Наукове Товариство (1996 р.); відновлено діяльність Львівської Богословської Академії (1992-1994 рр.), яку визнано як перший Український Католицький Університет на території України і всього колишнього Совєтського Союзу (29 червня 2002 р.). Остається перед нами ще визнання Патріярхату Києво-Галицького і всієї Руси, об’єднання в одну Церкву в Україні всіх вірних во главі зі своїм єдиним Патріярхом, щоб могти перепоховати прах Блаженнішого Йосифа, згідно з

його волею, «в підземельній гробниці оновленого Собору Святої Софії Київської», щоб він міг спокійно спочити, бувши плоттю вмерлим... 5

5 Пор.: Вмираю і відходжу з цього світу, як той, кого він, Сл. Б. Митрополит Андрей, Глава нашої Церкви, властю своєю покликав на Екзарха Великої України. Ящо такою буде воля Божа і бажання Українського Божого люду, складіть мою домовину в підземеллях оновленого Собору Святої Софії. В підземеллях Київської тюрми мене довгими роками мучили, коли я був живим, в підземельній гробниці оновленого Собору Святої Софії Київської спокійно спочив би я, бувши плоттю вмерлим! (Завіщання, див. прим. 1. - С. 281).

20


На початку хіротонії Владика-номінант Борис (Ґудзяк) склав визнання віри, виклавши істини вчення Церкви. Глава УГКЦ вручив новообраному єпископові митру та єпископський жезл. Про це інформує Прес-служба УКУ. Вітаючи присутніх, Блаженніший Святослав зазначив: «Хіротонія отця Бориса відбувається у цікавий момент, коли ми святкуватимемо 20-ту річницю повернення до собору Святого Юра тлінних останків слуги Божого Патріярха Йосифа (Сліпого). Саме Патріярх Йосиф сьогодні для нас

є взірцем справжнього єпископа, того, який серед свого Божого люду об’являє нам єдиного доброго учителя». За словами Предстоятеля УГКЦ, свого часу Йосиф Сліпий зміг зворушити молодого юнака Бориса, який крок за кроком ставав на дорогу університету Патріярха і поступово здійснював його мрії, творячи Богословську академію, а відтак УКУ. Ця дорога, за словами Блаженнішого Святослава, була намаганням Владики Бориса роздати все бідним та йти за єдиним благим учителем, яким є Ісус Христос. «Нехай Патріярх Йосиф буде для вас взірцем вашого єпископського служіння і взірцем велетня Христової Церкви та християнського духу, – звернувся до Владики Глава УГКЦ. – У цій хіротонії Бог підсумовує ваше дотеперішнє життя

і хоче зробити вас провідником у життя вічне всіх тих, хто піде за вами, а їх будуть мільйони».Блаженніший Святослав подякував Владиці Борисові за невтомну, клопітку працю в Україні: «УКУ назавжди буде пов’язане з вашою особою. Сьогодні, відпускаючи вас до Франції, ми знаємо, що ви йдете туди, але й нас не покинете, не покинене Церкви в Україні і нашого Католицького університету». Нововисвячений єпископ Борис (Ґудзяк) подякував усім присутнім і тим, хто долучився до формування його покликання: «Сьогодні я отримав шати – ознаки високої церковної відповідальності поклику до служіння, але важливо пам’ятати, що Господь дає нам один приклад – спускатися вниз. Бог, який створив цей космос, стає близьким до кожного з нас, стає поруч, входить у наше життя, нашу смерть і любить кожного з нас. Пам’ятаймо, хоч би які високі були наші уявлення, все це обіймає добрий і неймовірний Господь, Сотворитель усього і наш близький приятель. Велике спасибі за вашу любов, і слава Богу, який цю любов дає кожному, щоб ми нею ділилися», – звернувся Владика Борис у своїй проповіді в соборі Святого Юра. Участь у хіротонії та урочистій Літургії взяли: Апостольський нунцій в Україні Томас Едвард Галліксон, Архиєпископ і Митрополит Львівський Владика Ігор (Возьняк), Апостольський екзарх для українців-католиків у Великобританії, Апостольський візитатор для українців греко-католиків Ірландії Владика Гліб (Лончина), єпископи УГКЦ з України та з-за кордону, єпископи РКЦ в Україні, священики Апостольського екзархату для українців греко-католиків у Франції, Швейцарії та країнах Бенілюксу, представники дипломатичного корпусу - посли США, Австрії, Польщі, Королівства Данії, Грузії та Вірменії, представники донорів і фундацій УКУ, викладачі та студенти УКУ, представники різних християнських конфесій, зокрема Митрополит Львівський УПЦ КП Димитрій (Рудюк).

Департамент інформації УГКЦ

26 серпня в архитедральному соборі Святого Юра у Львовівідбулася архиєрейська хіротонія отця Бориса Ґудзяка,

яку очолив Святіший Патріярх Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ

21


ПОЖЕРТВИ Недільна збірка

27.V.2012 $ 1,182.00 конвертами $ 804.00 без конверт $ 1,986.00 разом

3.VI.2012 $ 1,516.00 конвертами $ 1,126.00 без конверт $ 2,642.00 разом

10.VI.2012 $ 1,236.00 конвертами $ 770.00 без конверт $ 2,006.00 разом

17.VI.2012 $1,620.00 конвертами $ 955.00 без конверт $2,575.00 разом 24.VI.2012 $ 1,663.00 конвертами $ 877.00 без конверт $ 2,540.00 разом 1.VII.2012 $ 1,750.00 конвертами $ 995.00 без конверт $ 2,745.00 разом

8.VII.2012 $ 1,525.00 конвертами $ 688.00 без конверт $ 2,213.00 разом 15.VII.2012 $ 1,373.00 конвертами $ 874.00 без конверт $ 2,247.00 разом 22.VII.2012 $ 1,452.00 конвертами $ 847.00 без конверт $ 2,299.00 разом 29.VII.2012 $ 1,773.00 конвертами $ 843.00 без конверт $2,616 .00 разом

На Ремонт та Розбудову Парафії(збірка в церкві 29.VIІ.2012)

200.00 – Лончина ВР;

100.00 – Копилців ВУ, Надзікевич ПЛ; 75.00 – Косач М; 50.00 – Браєн І, Гончаров ВМ, Драґанчук І, Кузич ЮТ, Фаріон Я; 30.00 – Березецька М, Коломиєць Л; 25.00 – Боднар БЛ, Караван ОІ, Косач С і Х, Сендунь АМ; 22.00 – Боднарук БЛ; 20.00 – Біланич С, Вовчук С, Ворожбит СМ, Григорчук Н, Дзюк О, Жук МІ, Калін ВЛ, Ільчина Качор О, Крицун ІВ, Куликівський ГТ, Куляс ЮЛ, Лаврів П, Сем’янів Л, Слободян ПА, Тельвак І, Фіщук ОЛ; 15.00 – Ільчина М, Колодзей АС, о. Кривокульський ОЛ, Огаренко ІН, Шкібера РН, Яримович АГ; 10.00 – Бойко ПМ, Бубнів О, Винниченко М, Вільчинський ЮН, Вовк МД, Вовчук ВР, Григораш МЮ, Дахнівська Р, Доцяк М, Клиш М, Косач С і Х, Мандрика ВМ, Напірко Б, Ольховий МО, Павлюк ВІ, Савчук ЮО, Скоморох М, Скрупський МГ, Скрупський МН, Смаль РО, Тефледжук ЮГ, Шургот МЛ, Ярошевич МД, 5.00 – Божик ЮА, Власенко ПД, Гуцалюк ВН, Дзірин ОЛ, Костриба ТІ, Кулик Я, Куриво В, Маріуц ІІ, Пенішкевич ІЛ, Подьо БІ, Рабинюк ПО, Сенько В, Сохань БН, Телятинський АЛ, Трач ОМ, Худик ІЛ, Чорняк М, Чучук М, Шепта ЯЗ, Яцків ІА, 23.00 – меншими пожертвами.

На Ремонт та Розбудову Парафії(збірка в церкві 12.VIII.2012)

100.00 – Лончина ВР; 90.00 – Бродич Б; 50.00 – Кузич ЮТ; 30.00 – Караван ОІ; 25.00 – Бозьо ЮО, Гончаров ВМ, Косач М, Максимчук ІП, Надзікевич ПЛ; 20.00 – Ващур БМ, Іванусь І, Коломиєць Л, Крутяк ПА, Куликівський ГТ, Мороз СМ, Троян К, Фіщук ОЛ, Когут-Хариш МІ; 15.00 – Березецька М, Василик ТД, Кульматицький ВЛ; 10.00 – Бубнів О, Бугай ІО, Винниченко М, Глічев АЛ, Данчишин БМ, Дахнівська Р, Драґанчук І, Жук МІ, Зелений ОР, Клиш М, Кокорудза К, Кондришин МВ, Косач С і Х, Кукуруза ВО,

22


Кухаришин М, Лещук М, Майхер ММ, Подьо БІ, Смаль РО, Сохань БН, Томчук І, Томчук М, Тхорик ІО, Федак О, Хома Л, Чурма М і Л, Ярмола ГЛ; 5.00 – Андрущак ВІ, Бойко ПМ, Брик Н, Вільчинський ЮН, Власенко ПД, Городиський ОД, Гудима ЛС, Дзірин ОЛ, Доцяк М, Зварич К, Ільчишин БО, Карашевська С, Кліш І, Коваль НН, Костриба ВТ, Костриба ТІ, Мариневич ЛО, Мартинюк ЄЛ, Марчук ОМ, Cем’янів Л, Сетрас І, Скоморох ПМ, Скрупський МГ, Стебельський М, Тельвак ВО, Титус А, Трач ОМ, Троян А, Чорняк М, Чучук М, Шепта ЯЗ, Шняк ВН, Шургот МЛ, Яримович АГ; 34.00 – меншими пожертвами.

На Ремонт та Розбудову Парафії(зібрано в канцелярії до 20.VIII.2012)

2,000.00 – Каса “Самопоміч”; 325.00 – Климків О; 300.00 – Петриця ЮН; 250.00 – Кровицька Г і Йаст Й; 125.00 – Біндас АЛ; 100.00 – Бігун З, Ольховий МО, Рущицька Х, Скрупський НО; 50.00 – Гайдук ДГ, Лисевич Ю, Нікітін В, Фіняк ІМ; 35.00 – Запаранюк ПН; 25.00 – Гриенвич ЛМ.

Семінарійний Фонд 50.00 – Баляс Є; 35.00 – Климків О; 25.00 – Біндас АЛ, Гайдук ДГ; 20.00 – Ольховий МО; 15.00 – Бігун З.

Допомога Україні 25.00 – Фіняк ІМ; 20.00 – Климків О.

Патріярший Собор в Києві 50.00 – Гайдук ДГ.

Український Католицький Університет 50.00 – Гайдук ДГ.

Сироти в Україні 75.00 – Скрупський НО; 25.00 – Гайдук ДГ; 20.00 – Баляс Є; 10.00 – Халак Р.

“Фонд Патріярха Святослава”1,000.00 – Климків О; 100.00 – Бігун З; 50.00 – Фединяк О, Фіняк ІМ; 25.00 – Гайдук ДГ.

Ремонт св. Софії в Римі 100.00 – Добровольський МО, Ольховий МО; 50.00 – Василик ТД, Новошицький Д, Смик РМ, Фіняк ІМ; 40.00 – Туркало І; 30.00 – Дмитерко Л, Яримович АГ; 25.00 – Гайдук ДГ, Климків О; 20.00 – Титус А.

Суспільна Опіка 400.00 – Крамничка “Джерело”.

В пам’ять…На Ремонт та Розбудову Парафії

100.00 – Бігун З в пам. чоловіка Романа. 100.00 – Троян К в пам. чоловіка Нестора. 100.00 – Процик ЮЛ в пам. Парані Дудич. 100.00 – Коломиєць Л в пам. батьків Осипа і Вікторії Караванів 50.00 – Тирян А в пам. чоловіка Адама.

Патріярший Собор в Києві

50.00 – Ястрембська Є в пам. Галини Янчишин.

Сироти в Україні 50.00 – Вусович-Люле С в пам. Євгена Іванкова. 20.00 – Слободян ПА в пам. Осипи Бабій

“Фонд Патріярха Святослава” 30.00 – Левицький М і Б в пам. Теклі Кузьмик.

Ремонт св. Софії в Римі 25.00 – Косач Х в пам. Володимира Климкова.

Квіти 25.00 – Род Сагаґіян і С Явна в пам. мами і баби Анни.

З похорону бл. пам. Наталії Іванів“Фонд Патріярха Святослава”

100.00 – Іванець ЯІ, Куцер К, Ткачук О, Янчишин ПК 50.00 – Гарасовська І, Григорчук Н, Коломиєць Л, Петрина Е, Теодорович О, Ткачук Л, Фаріон М, Фединяк О; 30.00 – Федак О.

п. Ольга Остапчук подарувала білі вишивані рушники вартість $1000.00 в пам’ять дочки Стефанії

23


- СВЯТІ ЛІТУРГІЇ -(Закінчення із стор. 24)

Н Асеведо за бл. пам. Юрка, Владика, Романа, Миколу і Марію (П) Четвер, 13 вересняРод за бл. пам. Дору Сасик (40 день) (П)Д Менцінська за бл. пам. Наталю Іванів (П)П Яремчук за бл. пам. Марію Чепіль (П)М Кондришин за бл. пам. Стефана і Мирослава (П)М Ґалван за бл. пам. Марію Чепіль (П)П’ятниця, 14 вересняРод Жук за бл. пам. Марію Чепіль (П)ЯМ Гупало і род Смолен за бл. пам. Парані Дудич (П)Субота, 15 вересня8:00 рано Н Коцелко за бл. пам. Нестора Трояна (П) БО Аннич за бл. пам. Антоніну й Івана (П)9:00 рано Род за бл. пам. Дору Сасик (40 день) (П) О Хіч з род за бл. пам. Ксеню Хіч (22 річн) (П) М Колодій і Є Дудич з род за бл. пам. Захарія Колодія (25 річн) (П) К Олійник за бл. пам. Марію Чепіль (П) О Кардосо за бл. пам. Марію Коссак (П) *Род Калін в наміренні Василя і Ліліяни

На тиждень від 17 вересня до 22 вересняПонеділок, 17 вересня Г Кузьмик за бл. пам. Теклю (1 річн) (П)Род Клиш і Фіняк за бл. пам. Володимира Клиша (П)ВІ Тех за бл. пам. Єву, Зенона, Николу, Анну, Параскевію, Катерину (П)М Бородайко за бл. пам. Марію Чепіль (П)Вівторок, 18 вересня Род Браєн і Бозьо за бл. пам. Зофію Попіль (П)С і Х Косач за бл. пам. Василя Косача (П)П Перцак за бл. пам. Марію Чепіль (П)Г Кузьмик за бл. пам. Михайла Гарауса (П)Середа, 19 вересня К Котерба за бл. пам. Теклю Кузьмик (П)Род Жук за бл. пам. Марію Чепіль (П)Четвер, 20 вересняО Бубнів за бл. пам. Марію Чепіль (П)6:30 веч. Велика Вечірня з ЛитієюП’ятниця, 21 вересня РІДЗВО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ8:00 рано МН Скрупський за здоров’я Назара, Ольги, Ореста, Тараса, Надії і Мирона 10:00 рано *М Скоморох в подяку Господеві за отрманні ласки6:30 веч. Род за бл. пам. Еміліяна і Михайлину Басюків (П) Субота, 22 вересня 8:00 рано Д Дика за бл. пам. Ярослава (П) Д Дика за бл. пам. Романа Шелевича (П)9:00 рано О Остапчук за бл. пам. Стефанію (2 річн), Марію, Лілю й Івана (П) Род Абрамюк за бл. пам. Володимира Матковського (П) о. СН Костюк за бл. пам. Марію Чепіль (П) ОМ Гриневич за бл. пам. Михайла і Пелагію

Боднарів, Ярослава й Іванку Гриневичів (П) *Род Калін в наміренні Василя і Ліліяни

На тиждень від 24 вересня до 29 вересня Понеділок, 24 вересня МВ Кондришин за бл. пам. Івана й Анну Кондришинів (П)МВ Кондришин за бл. пам. Анастазію, Михайлаі Володимира Михайлишинів (П)М Скоморох за бл. пам. Параню Дудич (П)T Gibbons за бл. пам. Марію Чепіль (П)Вівторок, 25 вересня Род за бл. пам. Марію Стасюк (П)Середа, 26 вересняМ Городиська за бл. пам. Олюся (18 річн) і Юліяна (25 річн) Семйоники (П)МН Скрупський за бл. пам. Юлію, Михайла, Ольгу, Дарію, Марію, Анну, Михайла й Євгена (П)6:30 веч. Велика Вечірня з ЛитієюЧетвер, 27 вересня ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО ХРЕСТА8:00 рано ВР Лончина за бл. пам. Богдана Лончину10:00 рано М Скоморох за бл. пам. Петра, Анну, Василя, Павліну, Мирона і Богдана Род за бл. пам. Еміліяна і Михайлину Басюків О Тхорик з род за бл. пам. Богдана-Петра *Парафія в наміренні о. Олега Кривокульськог6:30 веч. А Лазор за бл. пам. Нестора Трояна П’ятниця, 28 вересняРод Браєн і Бозьо за бл. пам. Людвіка і Зофію Попіль (П)М Слободян за бл. пам. Надію Слободян (П)Субота, 29 вересня 8:00 рано І Кліш за бл. пам. Вікторію, Андрія, Богдана, Аву і прочих (П)9:00 рано Род за бл. пам. Олександра Фароіна (22 річн) (П) М Бородайко за бл. пам. Марію Чепіль (П) Род Абрамюк за бл. пам. James Stavropoulos (П) М Бородайко за бл. пам. Дору Сасик (П) ВЛ Калін за бл. пам. Івана Фединяка (П) Род за бл. пам. Стефана й Єву Куциндів та Марію Ланник (П) *Род Калін в наміренні Василя і Ліліяни

На тиждень від 1 жовтня до 6 жовтняПонеділок, 1 жовтняРод Цяпало за бл. пам. Оксану, Петра, Осипу й Григорія (П)Вівторок, 2 жовтняРН Бараболяк за бл. пам. Зофію Попіль (П)М Чорняк за бл. пам. Василя Чорняка і Стефана Вербового (П)Середа, 3 жовтняПарафія за бл. пам. Йосафата Пачовського (П)Четвер, 4 жовтняМ Скоморох за бл. пам. Дору Сасик (П)С і Х Косач за бл. пам. Саву Зварич (П)П’ятниця, 5 жовтняМ Скоморох за бл. пам. Володимира Климкова (П)Субота, 6 жовтня8:00 рано Д Дика за бл. пам. Паранії Дудич (П)9:00 рано А Смолак за бл. пам. Марію Чепіль (П)

24

ÓÊÐÀ¡ÍÑÜÊÈÉ ÊÀÒÎËÈÖÜÊÈÉ ÑÎÁÎÐÑÂßÒÈÕ ÂÎËÎÄÈÌÈÐÀ I ÎËÜÃÈ Â ×IÊÀ¥Î

ÄÓØÏÀÑÒÈÐI

î. êðèëîøàíèí Îëåã ÊðèâîêóëüñüêèéVery Rev. Oleh Kryvokulsky - Pastor

2245 W. Superior St. Chicago, IL 60612 Òåë. (312) 829-6805email: [email protected] [email protected]

î. àðõèìàíäðèò Iâàí À. ÊðîòåöüRt. Rev. Archimandrite Ivan A. Krotec - Pastor Emeritus

2245 W. Superior St. Chicago, IL 60612 Òåë. (312) 455-0178email: [email protected]

î. Iãîð ÊîøèêRev. Ihor Koshyk


î. Ñòåïàí ÊîñòþêRev. Stepan Kostiuk


î. Ðîìàí Àðòèìîâè÷Rev. Roman Artymovych

740 N. Oakley Blvd. Chicago, IL 60612 Òåë. (773) 634-0604email: [email protected]

ÏÀÐÀÔIßËÜÍÈÉ ÓÐßÄSts. Volodymyr and Olha Ukrainian Catholic Church

2245 W. Superior St. Chicago, IL 60612 Òåë. (312) 829-5209 Fax: (312) 829-4113 email: [email protected]

Ïàðàôiÿëüíèé Óðÿä âiäêðèòèéâiä ïîíåäiëêà äî ï’ÿòíèöi - âiä ãîä. 9 ðàíêó äî 5 ïî ïîë.

â ñóáîòó - âiä ãîä. 9 ðàíêó äî 12 â ïîë.â íåäiëþ - âiä ãîä. 9 ðàíêó äî 1 ïî ïîë.

Ó Ïàðàôiÿëüíîìó Óðÿäi ìîæíà ïîëàãîäèòè ñïðàâèðåºñòðàöi¢, âïëàòè íà ðiçíi ïîòðåáè é ií.

ÑÂßÒI ËIÒÓÐÃI¡â íåäiëi: 8:00, 9:30 i 11:30 ðàíêó

ó ñâÿòà: 8:00 i 10:00 ðàíêó òà 6:30 âå÷îðàâ ïîíåäiëîê - ï’ÿòíèöi: 8:00 âðàíöi â ñóáîòó 8 i 9 âðàíöiÂå÷iðíi â ñóáîòó î 4:00 âå÷., à â íàâå÷åð’ÿ ñâÿò î 6:30 âå÷.

ÑÎÁÎÐ ÑÂßÒÈÕ ÂÎËÎÄÈÌÈÐÀ I ÎËÜÃÈ739 N. Oakley Blvd., Chicago, IL 60612Òåëåôîí äî àâäèòîði¢: (773) 276-3990

ÏÀÐÀÔIßËÜÍÈÉ ÎÑÅÐÅÄÎÊ 2247 W. Chicago Ave. Chicago, IL 60622 Òåë. (773) 384-6400

ÓÊÐÀ¡ÍÑÜÊÈÉ ÊÀÒÎËÈÖÜÊÈÉ ÌIÑß×ÍÈÊ- ÖÅÐÊÎÂÍÈÉ ÂIÑÍÈÊ -

Âèäàº ïàðàôiÿ Ñâÿòèõ Âîëîäèìèðà i Îëüãè â ×iêà´î


(Закінчення на стор. 23)

СВЯТІ ЛІТУРГІЇ(кожного ранку о годині 8:00)

На тиждень від 3 вересня до 8 вересняПонеділок, 3 вересня ДЕНЬ ПРАЦІ 8:00 рано Д Менцінська за бл. пам. Михайла Гарауса (П)Вівторок, 4 вересня Парафія за бл. пам. о. Павла Гайди (П)Род Бозьо і Олексюк за бл. пам. Зофію Попіль (П)І Кліш за бл. пам. Михайлини, Лесі, Марії, Павла, Стефана і Василя (П)К Кокоурудза за бл. пам. Марію Чепіль (П)Середа, 5 вересня АГ Курись за бл. пам. Теклю Кузьмик (П)О Дзюк за бл. пам. Марію Чепіль (П)Четвер, 6 вересня М Чорняк за бл. пам. Василя Чорняка і Стефана Вербового (П)С Чучук за бл. пам. Марію Чепіль (П)*М Бородайко за здоров’я Стефанії Біланич П’ятниця, 7 вересняПарафія за прославу слуга БожогоПатріярха Йосифа Сліпого Род за бл. пам. Бориса Савина (11 річн) (П)Л і Д Чукла за бл. пам. Марія Чуклу (П)Род Коцур за бл. пам. Марію Чепіль (П)Субота, 8 вересня 8:00 рано ТД Василик за бл. пам. Дарію Сасник (40 день), Ольга Олексишин (П) К Кокорудза з род за бл. пам. Володимира (11 річн) (П) Род за бл. пам. Еміліяна і Михайлину Басюків (П) Л Канафоцька за бл. пам.Володимира Климкова (П)9:00 рано Род за бл. пам. Параню Дудич (40 день) (П) Л Колішинська за бл. пам. Григорія (1 річн) (П) Род за бл. пам. Богданну Боднар (2 річн) (П) М Городиська за бл. пам. Юлію Костюк (33 річн), Анну, Луку, Катерину, Марію, Дмитра і Стефана (П) П Шелемей за бл. пам. Меланію, Григорія, Параскевію й Ірину (П) Л Шеремета за бл. пам. Ореста, Прокопа, Стефана і Маріяна (П) БД Кукуруза за бл. пам. Марію Чепіль (П) ІП Максимчук за бл. пам. Євстахія Худицького (П) *Род Калін в наміренні Василя і Ліліяни

На тиждень від 10 вересня до 15 вересняПонеділок, 10 вересня Ю Довгенко за бл. пам. Марію Чепіль (П)Н Асеведо за бл. пам. Марію Стасюк (П)*ІМ Фіняк в подяку Господеві за отриманні ласки6:30 веч. Велика Вечірня з ЛитієюВівторок, 11 вересня УСІКНОВЕННЯ ГОЛОВИ ІВАНА ХРЕСТИТЕЛЯ 8:00 рано Род Браєн і Бозьо за бл. пам. Зофію Попіль (П)10:00 рано ЙК Протиняк за бл. пам. Марію Чепіль *М Скоморох в подяку Господеві за отрманні ласки6:30 веч. Род за бл. пам. Марію СтасюкСереда, 12 вересняП Максимів за бл. пам. Саву Зварич (П)Род Бухвак за бл. пам. Марію Чепіль (П)

Documents

ЦЕРКОВНИЙ ВІСНИК / CHURCH HERALD 08 SEPTEMBER 2012