МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІАОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Інститут педагогічної освіти, соціальної роботи і мистцетва

Кафедра загальної педагогіки та психології

Курсова робота

Тема: " Особистість і колектив у творчості О.А. Захаренка "

Виконав: студент 2-Д

курсу

ННІ іноземних мов

Пятковський Денис

Наук. керівник: канд. пед. наук,

доцент Захаренко С.О.

Черкаси-2012

Зміст

Вступ 3

Розділ 1

1.1. Короткий біографічний опис життя О.А.Захаренка 5

1.2. Творча спадщина вченого-педагога 7

1.3. Основи педагогічної системи О.А.Захаренка 10

1.4. Основні людські цінності концепції вченого, щодо формування

особистості учня 14

1.5. Умови успішної діяльності вчителя по вихованню особистості 15

Розділ 2

2.1. Зміст питання виховання особистості у видатних вчених

минулого 18

2.2. Формування та зміст поняття особистість у творчості

О.А.Захаренка 20

2.3. Зміст поняття «cім’я» та «колектив» в творчій діяльності

вченого 23

2.4. Значення творчої спадщини О.А.Захаренка 27

Висновки 29

Використана література 30

2

Вступ

Проблема розвитку сучасної школи стала предметом наукових

досліджень та привернула увагу науковців і практиків, оскільки суспільство

висуває нові вимоги до якості освіти. Рівень освіти, здобутої учнями у

міських загальноосвітніх закладах, поступається рівню освіти, здобутої

учнями у школах, що функціонують у великих селищах і селах.

Сьогодні вітчизняні та зарубіжні вчені працюють над розробкою

стратегічних напрямів і пошуку інноваційних підходів до розвитку освіти у

сільській місцевості з урахуванням сучасних тенденцій і потреб суспільства.

Провідні українські та зарубіжні вчені завжди цікавилися проблемами

духовності людини, її духовної самореалізації. Саме тому важливим

завданням системи освіти є цілеспрямоване формування свідомості, бажання

та потреба у духовному розвитку кожного громадянина.

Актуальність дослідження. Сучасне реформування освіти в Україні

проходить через радикальні зміни у навчанні й вихованні підростаючого

покоління. Національною доктриною розвитку освіти (2002 р.), визначено,

що саме вчителю належить ключова роль в освіті, адже з його діяльністю

відбувається становлення громадянина як особистості і фахівця, іде

зміцнення інтелектуального та духовного потенціалу нації. Згідно вимог

сьогодення, школа та колектив повинні якісно формувати особистість

майбутнього громадянина, який самостійно набуватиме знання,

орієнтуватиметься в швидкому потоці інформації, самовдосконалюватися.

Мета дослідження – розкрити та проаналізувати провідні ідеї

педагогічної системи формування духовних цінностей у дітей і молоді та

формування на їх основі особистості і колективу в творчій спадщині О.А.

Захаренка.

Основні завдання дослідження:

1) Проаналізувати творчий здобуток вченого-педагога О.А. Захаренка.

3

2) Провести ретроспективний аналіз проблеми формування особистості

у дітей та молоді у вітчизняній і зарубіжній педагогічній теорії та практиці.

3) Розкрити зміст терміну «особистість», «колектив» та їх роль на

формування молоді з точки зору творчості О.А. Захаренка.

4) Оцінити значення педагогічної спадщини О.А. Захаренка для

сучасної педагогічної науки.

Методи дослідження. Досягненню поставленої мети та її розв’язанню

сприяло використання комплексу методів дослідження:

а) теоретичний аналіз педагогічної спадщини О.А. Захаренка, щодо

формування особистості та колективу;

б) вивчення праць О.А. Захаренка з метою дослідження педагогічної

системи формування особистості у дітей і молоді в колективі, створеної

педагогом-новатором.

4

Розділ 1

1.1. Короткий біографічний опис життя О.А. Захаренка

Олександр Антонович Захаренко народився 2 лютого 1937 року в місті

Кам'янка Кам'янського району Черкаської області. Помер 30 квітня 2002

року. Український педагог, громадський діяч. Заслужений учитель УРСР

(1974). Народний учитель СРСР (1983). Академік Академії педагогічних наук

України, директор відомої в Україні авторської школи у селі Сахнівка на

Черкащині [1].

Закінчив фізико-математичний факультет Черкаського державного

педагогічного інституту (1959) і отримав призначення на роботу в с.

Сахнівку Корсунь-Шевченківського району Черкаської області. Після служби

в Радянській армії повернувся (1964) в село, до школи.

До 1966 року працював учителем математики та фізики у Сахнівській

школі, а з 1966 року був призначений її директором. На цій посаді О. А.

Захаренко пропрацював понад 35 років. Він створив нову систему

громадянського, сімейного та трудового виховання, на практиці реалізував

ідею школи-родини, школи, життя якої тісно перепліталося з життям села,

його історією. Разом з дітьми та їх батьками Олександр Антонович

перетворив звичайну сільську школу у школу-комплекс, яка забезпечувала

розвиток учня не гірше, а за багатьма показниками і значно краще, в

порівнянні з міськими школами.

У Сахнівській школі з ініціативи О. А. Захаренка та завдяки спільним

зусиллям батьків і громадськості, були побудовані навчально-спортивний

комплекс, танцювальний зал, ігрові кімнати, басейни, культурно-музейний

центр, обсерваторія, створено музей села, започаткована шкільна

багатотиражна газета [2].

Визнанням оригінальності і новизни педагогічних ідей О. А. Захаренка

стало те, що після його смерті Сахнівській школі було надано офіційний

статус «Авторська школа О. А. Захаренка» (2002).

2007 року Міністерством освіти і науки України запроваджено

нагрудний знак «Олександр Захаренко».

За час трудової діяльності він неодноразово обирався депутатом різних

рівнів – від сільської Ради до Верховної Ради СРСР (1986-1991).

Неодноразово відзначався державними нагородами: медалями «За

трудову відзнаку», «За доблесний труд», медаллю А. С. Макаренка, орденом

Леніна, знаком «Відмінник освіти СРСР», орденом «Знак Пошани», почесне

звання Заслужений учитель УРСР» (1974), почесне звання «Народний

учитель СРСР» (1983).

У 1989 р. він був обраний членом-кореспондентом Академії

педагогічних наук СРСР, а через три роки його було призначено академіком-

засновником Академії педагогічних наук України (1992). У 1999 році

Олександра Антоновича обрано дійсним членом Російської Академії освіти.

1.2. Творча спадщина вченого-педагога

Теоретичний доробок О.А. Захаренка становить понад 300 наукових

праць з проблем виховання духовних цінностей у дітей і молоді. Найбільш

відомі з них: «Школа над Россю», «Поради колезі», «Енциклопедія

шкільного роду», «Серце учителя б’ється нерівно», «Живімо за законами

добра і краси» [3] та ін.

Формування духовних цінностей у молоді талановитий педагог

розглядав як один з основних, базових напрямів діяльності навчальних

закладів, систему спільної роботи суспільства й держави, кожного

освітянина-практика й кожного педагога-науковця, починаючи з плекання

майбутніх педагогів-громадян зі шкільної лави, роботи в сім’ях учнів.

Наповнені філософською енергетикою добра і любові книги Народного

вчителя О. А. Захаренка – про вчителя й учня, для вчителя, учня і батьків.

Кожній з них («Гордієві вузли сучасної школи. Як їх розв'язати»,

«Суперечливі думки», «Поспішаймо робити добро», «Поради колезі,

6

народжені в школі над Россю», «Слово до нащадків», «210 шкільних

лінійок», «Енциклопедія шкільного роду» [4] та ін.) властива рідкісна

неповторність і глибина змісту. Педагогічні оповідання-роздуми про

моральні, громадянські, трудові аспекти людського буття сягають

філософського узагальнення.

Головне у книгах О. Захаренка – пошук шляхів, як «створити таку

школу, щоб діти зростали в ній як особистість, мислячими, працьовитими,

вдячними, закоханими у свій край, чутливими до добра і краси». Реалізується

ця мета у змістовності, прозорості, розкутості думок, їх логічній єдності,

смисловому навантаженні, проблемності.

Педагог володів також мовою землі. На сторінках статей, книг

«розсипані» емоційно забарвлені, благородні, величаві слова, стійкі звороти,

образні порівняння. Кожне його слово промови й виступу – це соковитий і

акварельний мазок:

«Живіть за принципом ластівочки: вона сама не поїсть, а дітям

принесе»;

«Ваші старенькі батьки немічні й хворі люди. Продовжіть їх свідоме

життя хоч на хвилинку»;

«Яка холодна і добра вода з криниці, мов весняний березовий сік.

Набереш у долоні і відчуваєш — ти теж природа»;

«Хай доля посміхається вам і вашим сім'ям весняним сонечком завжди

і всюди!» [5];

«Любіть життя, бо воно єдине і ніколи не повториться...

Насолоджуйтесь життям...Живіть так, щоб вам ніхто не дорікнув, що ви

просто животіли, залиште після себе добрий слід. А ще прошу, діти мої,

ніколи нікому не кланяйтесь, не ставайте на коліна перед ворогом і

начальством».

Сам яскравий приклад «сильної мовленнєвої особистості», Олександр

Антонович виокреслює риси мовної особистості учителя. Педагог-академік

наголошував на фанатичній відданості вчителів школі і дітям:

7

«Якщо ще не все погано в світі, то це завдяки мудрості, вірі і

впевненості нашого учителя, якого не зупинити і не залякати ні кризами, ні

модними реформаціями. Любов'ю до дітей він жив, живе нині і довгі роки

сяятиме зорею в серцях тих, хто робить перші кроки боротьби за життя в

новому світі».

«Поспішаймо роботи добро. Духовне добро. Воно в стократ цінніше від

матеріального. Повторімося в наших вихованцях прекрасними рисами

національної культури, патріотичним духом любові до свого народу, любові

до вищої якості людини – творчості»

На системне вивчення, належне осмислення, широке використання й

розвиток у сучасній школі заслуговують ключові теми й ідеї Олександра

Захаренка: сім'я, дитина, учитель, мовна культура, літературне виховання,

основи дослідницької роботи в школі тощо. У межах статті в загальних рисах

окреслимо основні чинники мовної особистості О.А.Захаренка.

У наукових колах чи особистій дружній бесіді слухачів особливо

зачаровувала вимовна манера О.А. Захаренка. Приємний різнобарвний тембр,

спокійний, наповнений животворною енергією і всеперемагаючим

оптимізмом голос, насичена добрим гумором говірка, уміння говорити чітко,

лаконічно, щиро, модулюючи темп мовлення й інтонації. Емоційно насичене,

колоритне, потужне мовлення директора було схоже на мистецькі відтінки,

нагадувало своєрідну гру світла і тіней на картині художника. Вражала

внутрішня й контекстна тональність кожного слова, розмаїття особистісних

мовних кліше, синтаксичних конструкцій [7].

Із праць педагога і науковця можна зробити висновок, що: Олександр

Антонович Захаренко – справжній «носій елітарної мовної культури»,

вроджений оратор, котрий володів багатством українського лексикону, вмів

дружньощирим, животворним, витонченим словом зацікавити, переконати,

спонукати, заохотити, зріднити. Його праці – це своєрідна екологія душі,

благодатний матеріал для наукових студій сучасної молоді. У педагогічній

спадщині Олександра Антоновича Захаренка багато ідей, які нам ще

8

потрібно належно осмислити й розвинути. Це й ідеї української народної

педагогіки, нової гуманної педагогічної культури, і педагогіки творчої праці,

родинно-шкільних оздоровчих, трудових традицій, педагогіки милосердя

тощо.

У контексті аналізу творчої спадщини О.А. Захаренка простежується

його прагнення до ефективної реалізації системи формування у дітей і молоді

духовних цінностей. Педагогом-наватором реалізовано систему формування

духовних цінностей, педколективом школи одержано високі результати. У

дітей сформовані найважливіші духовні цінності, в результаті чого вони

стають гідними громадянами своєї країни [8]. Формування духовних

цінностей в учнів повинно проходити системно за відповідною програмою:

визначались цінності, розроблявся зміст поняття певної цінності (готувались

методичні матеріали), застосовувались відповідні форми, методи формування

моральних понять, які поступово перетворювалися в переконання

вихованців. Переконання завдяки активній діяльності, що надихалася ідеєю,

інтенцією, перетворювалися в ціннісні орієнтації і стійкі якості, моральні

цінності. Отже, трансформація морально-духовних цінностей у глибокі

переконання учнів, в їхню потребу – складний процес, що відбувався

впродовж їхнього навчання.

1.3. Основи педагогічної системи О.А. Захаренка

Реформування системи освіти сприяло появі та розвитку низки

прогресивних тенденцій: зроблено значні кроки щодо розбудови

національної школи, здійснюється гуманітаризація, диференціація змісту

освіти та організації навчально-виховного процесу, з’явилися різні типи ВНЗ,

освіта поступово переорієнтовується на розвиток особистості як головну

мету освітнього процесу. Але ці зміни через певні об’єктивні та суб’єктивні

чинники не значною мірою відображаються на діяльності сільських шкіл.

9

У контексті оновлення змісту освіти шляхом перенесення акцентів на

конкретну людину, розв’язання проблеми виховання духовних цінностей

неможливе без глибокого дослідження й упровадження в практику

педагогічних надбань минулого. Вагомим внеском до теорії і практики

вітчизняної педагогіки є спадщина видатного освітянина О.А.Захаренка.

В своєму педагогічному досвіді О. А. Захаренко поєднав думки

своїх попередників: Г.С.Сковороди, В.О.Сухомлинського, А.С.Макаренка.

На його думку, саме родина, сімейна педагогіка містять в собі багато цінного,

що не завжди може реалізуватися в умовах шкільного виховання. Виховання

як у сім’ї, так і школі повинно мати чітку спрямованість. Співпраця батьків

та вчителів повинна бути безперервною. Школа в процесі повсякденного

життя повинна вчити батьків здійснювати процес виховання. «Кажуть, щастя

людини в дітях. А до них причетна школа. Отже, безпосереднім творцем

щастя багатьох сімей є вчитель» [8].

Аналіз концепції формування духовних цінностей дітей і молоді в

творчій спадщині О.А.Захаренка дав можливість виокремити структурні

елементи представленої моделі. Педагогічна система О.А.Захаренка

ґрунтується на трикутнику: батьки – дитина – вчитель. Формування

гармонійних стосунків у просторі цього трикутника, – взаємоповага, постійна

співпраця – чи не найголовніший фактор, необхідний для створення

атмосфери, в якій найкраще розвивають позитивні якості і здібності дитини.

По його друкованих текстах можна помітити, що він не любив сухих

канцелярських виразів на зразок „визначити завдання”, „провести захід” і т.п.

Принципи своєї виховної системи він називає ідеями. Ідея, яку можна

назвати наріжною, визначальною, геніально проста і висловлена зрозумілими

для кожної дитини словами, виписана на стіні шкільного залу у Сахнівці:

„Якщо хочеш змінити світ на краще, зберегти його чисту красу, незайману

святість, починай це робити з себе. І не завтра, а сьогодні, з цієї хвилини!”.

У системі шкільно – сімейного виховання О.А.Захаренко сформулював

мету і завдання, розробив форми та методи шкільного і сімейного виховання,

10

розкрив механізм їх взаємодії. Він втілив у практику ефективні форми

співпраці сім’ї і школи, де педагог разом із батьками виховував дітей,

громадян нашої країни.

Власною освітньою і громадською діяльністю О.А.Захаренко

стверджував: насамперед учитель, директор школи є носієм

україноментальної мовленнєвої культури. Тільки високорозвинута мовна

особистість учителя спроможна забезпечити ефективний педагогічний вплив

на емоційно-почуттєвий світ учнів [9].

Середовище, колектив формує особистість, це твердження дуже

актуальне саме для твору „школи над Россю”, де в атмосфері живій і творчій

виросли цілі покоління цікавих непересічних людей. Але найкраще

поставлений колективізм не замінить індивідуальної роботи з дитиною.

Відтак наріжний камінь в роботі сахнівських педагогів: в центрі уваги,

роздумів, спостережень їх має бути дитина.

Концепція індивідуальної роботи з дитиною ґрунтується на цілком

традиційному принципі: допомогти дитині утвердити себе в конкретній

справі. Незалежно від успіхів у навчанні, у дитини має бути діло цікаве,

результативне, в якому вона перша, що допоможе самоутвердитися. Дитячу

байдужість можна розбити тільки прагненням досягти висоти в обраному

ділі.

Визначальною у виховній системі О.А.Захаренка завжди була ідея

творчості, творчого навчання: учитися не з примусу, а завдяки пробудженому

інтересу у дитини. Цей класичний принцип знайшов своєрідне використання.

На озброєнні у кожного вчителя – гра. Гра, що навчає, – це серйозна, але

захоплююча праця. І діти в цій яскравій затишній школі не споживачі, а

творці, учасники процесу. Огляди-конкурси на кращий клас, кращу ділянку,

найбарвистішу клумбу і таке інше. За принципом О.А.Захаренка, у школі

кожен квадратний сантиметр стіни двору, ділянки має нести певний

емоційний фон, відтак – виховувати. Шкільна традиція – кожен випускник

садить на пам’ять у школі дерево: за останні роки виріс цілий гай – більше

11

тисячі дерев. „Виховання у дітей високоморального, емоційного ставлення до

батьків, близьких передбачає повсякчасну багатогранну роботу” – писав

О.А.Захаренко [10]. Відтак треба підкреслити, що школа О.А.Захаренка

відповідає основним параметрам технології парадигми „школи

самореалізації”, тому що:

по-перше, змінено домінанти парадигми з соціально орієнтованої до

гуманістично орієнтованої, особистість розглядається як самоцінність і

головна мета – її повноцінний розвиток;

по-друге, процес виховання педагогічно керований, з можливістю

вибору діяльності за інтересами;

по-третє, дитина в процесі цієї діяльності набував суспільного досвіду

– знань, умінь, навиків спілкування;

по-четверте, учитель – є лідером виховного процесу і високим

професіоналом і водночас другом, порадником у спільній роботі з учнем за

інтересами. О.А.Захаренко, весь колектив школи створили 4-томник

«енциклопедія шкільного роду». Адже автори цього унікального видання

розуміли, що підтримуючи зв’язки із здобутками минулих поколінь,

традиціями конкретних родин, родичів, близьких, учні передадуть їх пізніше,

як спадок, новим поколінням. Він переконував, що значну роль у ставленні

родини до громади, традицій відіграє виховання в сім’ї. Сім’я, колектив

школи і громадськість у виконанні завдань морального виховання,

формуванні здорового способу життя майбутніх батьків і громадян, повинні

виявляти єдність. Адже для учнів, членів родини є важлива громадська

думка. О.А.Захаренко систематично поглиблював свої знання, теоретично

обґрунтовував свої погляди й щодо пріоритетності родинного виховання в

освітній системі. Організовану ним спільну роботу колективу школи і сім’ї

щодо виховання моральних якостей у підростаючого покоління, не можна

виділити один період творчості – це було його життєвим кредо, педагогічним

переконанням. На закінчення можна сказати, що О.А.Захаренко,

опрацьовуючи власну концепцію родинного виховання школярів,

12

сформулював і розробив модель родинного виховання засобами

цілеспрямованої спільної діяльності колективу школи, сім’ї громадськості,

продуктивні ідеї якої стануть у пригоді вчителям-практикам, батькам, яким

небайдужа доля своїх дітей.

1.4. Основні людські цінності концепції вченого, щодо

формування особистості учня

Аналіз творчої спадщини О.А.Захаренка дав можливість класифікувати

цінності, відображені в розробленій ним концепції «Формування духовних

цінностей, щодо формування особистості учня» [11]:

загальнолюдські (Людина, Сім’я, Здоров’я, Патріотизм, Знання,

Культура, Земля, Мир, Милосердя, Справедливість), які одержали статус

найвищого морального закону й визначають основу життєдіяльності окремої

людини та спільноти в цілому.

національні морально-духовні (патріотизм, почуття національної

гідності, історична пам’ять, пошана до державних і національних символів,

любов до рідної культури, мови, національних свят, традицій);

громадянські (пошана до закону, Конституції, прав людини на власну

гідність, свободу думки, участь у політичному житті, пошана до праці як

головного джерела суспільного добробуту, думок і переконань інших);

валео-екологічні (увага до власного здоров’я, здоровий спосіб життя,

дбайливе ставлення до природних ресурсів і національних багатств);

сімейні (любов до батьків і рідних, пошана до предків, гостинність);

Педагогічна система О.А. Захаренка охоплює всі сфери діяльності

закладу освіти та передбачає наскрізну інтеграцію її підсистем у процес

навчання, позакласну та позашкільну роботу. Сахнівська школа стала для

дітей і молоді тим середовищем, де вони почуваються справжніми

громадянами, оскільки повною мірою можуть реалізувати свої громадянські

13

права та обов’язки, що слугують основою громадянської зрілості

особистості.

1.5. Умови успішної діяльності вчителя по вихованню особистості

Проблема формування особистості висуває на перший план пошуки

шляхів удосконалення морального виховання. Але це можливе лише при

вивченні історичної спадщини у сфері філософії, етики, педагогіки. Неабияку

роль у розв’язанні цієї проблеми відіграє сім’я. Тому за мету дослідження

поставили: розкрити суть підґрунтя, на якому формувалися педагогічні

погляди О.А.Захаренка щодо ролі сім’ї у вихованні духовних цінностей

школярів. Неодмінною умовою успішної діяльності вчителя, вважав

духовний батько сахнівчан, насамперед є добре знання «рідної колискової

мови», «Шевченкової мови», «її величавої краси, голубиної ніжності, коханої

щедрості, солов'їної музикальності», висока культура усного й писемного

мовлення. Талановитий педагог переконливо доводив, що кожна дитина – це

творча особистість, яка розвиває себе засобами мови. Тож у душі вчителя має

бути «закладено: стежити за чистотою власної мови, культурою

висловлювань, адже мова – це національна святиня, її треба берегти, щоб не

було ніяких касетних скандалів, а через них втрати авторитету нації».

У педагогічних роздумах О.А.Захаренка визначено критерії

професійно-мовленнєвої культури вчителя та шляхи її вдосконалення:

обов'язкове знання норм сучасної літературної мови, використання їх як у

формах усного, так і писемного мовлення; володіння термінологічною

культурою й педагогічно орієнтованим етикетом, здібність до організації і

проведення діалогу з використанням розмаїтості питань, аналіз власного

мовлення, демонстрація учням акуратності і грамотності оформлення всіх

видів записів, формування умінь аналізувати, зіставляти, аргументувати,

вдосконалювати навички самостійної роботи з підручником (складання

конспектів, тез, анотацій, рецензій), із словниками, довідниками,

14

енциклопедіями. Чудовий знавець дитячих душ, О.А.Захаренко підкреслював

терапевтичну функцію вчительського слова, потребу колег у знаннях з

медицини та психології. Насамперед своїм палким, сонячним, цілющим

словом учитель може застерегти учня від зламу душі, запобігти сердечній

травмі або загоїти рану, яка кровоточить [12].

Не підвищувати голос на учнів, не зриватися, завжди володіти собою й

не говорити зайвого – таким був девіз Олександра Антоновича. Упродовж

сорока років учитель фізики і математики створював у класі атмосферу

невимушеної, корисної співпраці, духовного спілкування і мислення,

перетворював учнів на співучасників творчого процесу пізнання. При цьому

максимально турбувався про доступність навчального матеріалу,

забезпечуючи його розуміння: умів захоплююче викласти суть справи й

ненав'язливо прилучити до неї інших. Він був переконаний у тому, що любов

учителя до дітей і дітей до вчителя базується на взаємності, взаєморозумінні,

безмежній вірі один одному, що діти розуміють того вчителя, який розуміє

їх, який знаходить час для спільної діяльності, взаємного спілкування на

побутові та наукові теми, що діти люблять педагогів-особистостей.

Керуючись прогресивними методами попередників (Я.Корчака,

Д.Локка, Й.Песталоцці), в школі було створено систему виховної роботи на

загальнолюдських цінностях. У колективі школи діяла “швидка допомога”,

яка вчителю могла бути у пригоді впродовж майже десятка років. Суть її − у

випущених школою міні методичних розробках, у яких представлена

інформація про факти, що мають знати діти різного віку з певної теми. У

методичних матеріалах представлені такі загальнолюдські цінності:

“людина”, “сім’я”, “знання”, “культура”, “земля”, “соціальна

справедливість”, “милосердя”, “патріотизм”, “здоров’я”. З часом ці

загальнолюдські цінності замінюються новими: “мова”, “альтруїзм”,

“людська пам’ять” та ін. Педагог вимагав від учителя і вихователя раннього

розпізнавання у дитини задатків, що дала їй природа, доведення природного

дару до досконалості у дитинстві, до філігранності в юності.

15

О. А.Захаренко вбачав у кожному вчителеві свого колективу духовно

багату, творчу людину. У вчителя директор поважав невтомного трудівника,

жадобу до знань, багате духовне життя. Справжній учитель має проводити

хороші, змістовні уроки, пройняті високими патріотичними почуттями. Сам

Олександр Антонович на уроці дотримувався положення Ф.Дістервега про

те, що поганий учитель підносить істину, а хороший учить її знаходити. Він

намагався так проводити урок, щоб осмислення нового матеріалу стало

внутрішньою потребою учнів.

16

Розділ 2

2.1. Зміст питання виховання особистості у видатних вчених

минулого

На проблемах сімейного виховання акцентують увагу українські та

зарубіжні вчені упродовж багатьох століть. Так, на думку давньогрецького

філософа і педагога Аристотеля, дитина до 7 років виховується в сім’ї, де

батьки повинні її загартовувати, виховувати засобами гри, казки, музики,

моральних бесід.

Я.А.Коменський обґрунтував роль сім’ї у вихованні дітей. У його

системі першим ступенем навчання є материнська школа – це сім’я, де

протікає життя дитини від народження до 6 років. Вихованню дітей цього

присвячена робота «Материнська школа» (опіка матір’ю). Головним

призначенням цієї школи він вважав захист дитини від шкідливих впливів, а

також створення твердої основи для всієї системи наступного навчання і

виховання. Педагоги – філософи Ж.-Ж.Руссо, Й.Г.Песталоцці, Г.С.Сковорода

та інші відводили значну роль впливу матері на дитину, ставили виховання

під доглядом матері на перше місце [13].

Й.Г.Песталоцці приділяв значну увагу розвиткові ідеї про моральне

виховання. Він уперше висунув ідею про використання дитячого товариства

як провідного чинника морального розвитку. Первинним таким товариством

він вважав сім’ю, а матір – «природною вихователькою». Любов до матері

педагог вважав стрижнем виховання. Через це виробляється і усвідомлюється

особливість морального ставлення до родичів, учителів у школі. Моральна

особистість переносить це почуття на свій народ, усе людство.

О.В.Духнович розглядав сімейне виховання як природний обов’язок

батьків. Видатний представник російської педагогіки кінця 19 – початок 20

століття П.Ф. Лесгафт у праці «сімейне виховання дитини та його значення»

зазначив, що сім’я є одним із найголовніших чинників у вихованні дитини.

17

Ця праця є актуальною і в наш час, коли сімейне середовище визнане одним

із головних факторів формування особистості дитини.

В.О. Сухомлинський говорив про значну роль сім’ї у вихованні дитини.

Він уважав, що батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей. Саме

погляди педагогів – Я. Коменського, А. Макаренка, Й.-Г. Песталоцці, Ж.-Ж.

Руссо, Г. Сковороди, В. Сухомлинського, К. Ушинського, П. Юркевича та ін.,

твори яких вчений глибоко вивчав, стали підґрунтям, на якому формувалась

педагогічна система О.А.Захаренка. Педагог-новатор не лише сприйняв

передові педагогічні ідеї попередників, а й творчо розвинув їх на принципах

народності, гуманізму.

Сімейні стосунки, побудовані на громадському обов’язку,

відповідальності, мудрій любові і вимогливій мудрості батька і матері, самі

стають величезною виховною силою. О.А.Захаренко, спираючись на народне

підґрунтя (народна педагогіка) та ідеї великих мислителів, не лише розвинув,

а й реалізував продуктивні ідеї попередників, розкриваючи кращі здобутки

засад родинного виховання. Він, як представник педагогів-філософів кінця

ХХ століття, по - новому осмислює взаємозв’язки школи і сім’ї, роль сім’ї у

вихованні підростаючого покоління, яке буде жити у ХХІ прагматичному

столітті. Безперечно, значну виховну роль відіграють казки, перекази,

прислів’я та приказки, що вживаються в сім’ї, як базис гуманності й

традицій. Вони передають дітям уявлення про різні події, почуття,

інформацію про навколишній світ. Педагог-новатор розумів, що первинним

осередком людини є її сім’я, бо в ній закладаються основи ставлення до

людей, до праці, до життя. Саме в сім’ї вона пізнає традиції, звичаї свого

народу, основні заповіді людства.

На основі аналізу використаних джерел встановлено:

– становлення видатного педагога і вченого здійснювалося під впливом

історико-педагогічних і соціально-культурних чинників;

– формування передових педагогічних поглядів та активної

громадянської позиції О.А.Захаренка, що розширювалися й поглиблювалися

18

з набуттям управлінського досвіду, обумовило необхідність розробки

концепції „Формування духовних цінностей учнів”, покладеної в основу

створення виховної педагогічної системи; особливості педагогічної системи

О.А.Захаренка, обумовлені продуктивними ідеями педагога-новатора, що є

актуальними і сьогодні.

2.2. Формування та зміст поняття особистість у творчості

О.А.Захаренка

Справжній вихователь, за концепцією О. Захаренка, – це той, «хто не

такий, як всі, хто щодня радує їх новинкою, хто не буденно сіра, а святкова

творча особистість, хто має знання ґрунтовні, із сумнівом і доказом, з

власною думкою й елементом наукового дослідження», пробуджує в дітей

природну обдарованість, прагне створити необхідний емоційно-

інтелектуальний комфорт і для учнів, і для себе, отримуючи від цього

моральне задоволення. «Без творчого вчителя не може бути ні нової школи,

ні нового суспільства, ні вільної України» [14].

Видатний педагог постійно підтримував ініціативу школярів і

намагався, щоб запропоновані учнями чи педагогами справи ставали

загальношкільними, при чому обов’язковою умовою було сприйняття її

кожним. Так, рішення колективу школи про висадку у дендропарку 216

кущів троянд, під кожним з яких зазначалося прізвище, ім’я та по батькові

односельчанина, який залишився в пам’яті земляків, було прийнято всіма

учнями.

О. А. Захаренко до найголовніших видів шкільної праці теж відносив

створення атмосфери душевної рівноваги, спокою, захищеності, вимагав

додержання норм елементарної моральної культури і насамперед культури

людських взаємин. Особливо його насторожували найменші прояви

грубощів, неповаги. У своїй діяльності педагогічний колектив виходив з

позиції, що «навички елементарної моральної культури і полягають у тому,

19

що вони не зникають, а залишаються більшими чи меншими залежно від

моральних багатств колективу, його досвіду, стану». У цілому в авторській

школі О.А.Захаренка знайшли розвиток теоретичні проблеми ролі колективу

для розвитку особистості взагалі та формування її моральних якостей

зокрема. Цьому сприяли:

1) «педагогіка конкретної мети», яка ставилася перед шкільним

колективом, і спрямовувала його діяльність, об’єднувала зусилля всіх у її

досягненні (учнів, педагогів, батьків, громадськість тощо), але водночас була

конкретизована з урахуванням психічних, фізіологічних та культурних

особливостей розвитку кожної дитини;

2) реалізація різних проектів, що складалися з людей різних за віком,

соціальним становищем, потребами, уподобаннями, завдяки толерантній

співпраці, розмаїттям міжособистісних взаємодій;

3) виховний процес базувався на принципах діяльнісного підходу,

тобто він відбувався через конкретну діяльність і самодіяльність школярів на

основі їх інтересів, побажань;

4) емоційна чутливість шкільного життя, увага до кожного випадку,

який міг бути засобом виховання, уміння цінувати людину та пам’ятати її,

сприятливий ґрунт, на якому виростали «тонкощі взаємин, почувань,

прагнень, високі патріотичні почуття»;

5) середовище «сповнене досвідом віддачі духовних сил людям,

суспільству», в якому «в учнів утверджувалось переконання, що щастя буття

полягає в служінні іншим людям, у готовності в будь-яку хвилину прийти на

допомогу їм»;

6) моральне багатство колективу, накопичення його досвіду, від яких

залежать навички елементарної моральної культури кожного.

Тому, напевне, для вироблення навичок самоуправління, а водночас

врахування індивідуальних особливостей, інтересів школярів О. А.Захаренко

й надавав такого значення їх участі у цілому ланцюжку різноманітних клубів,

які діяли у школі. Він активно сприяв створенню Музею села з художньо-

20

меморіальним ансамблем «Криниця совісті» в пам’ять односельців – жертв

голодомору 1932-1933рр. з іменами 1200 загиблих, шкільного Георгієвського

залу, де розміщено список усіх педагогів, будівництву Палацу здоров’я та

фонтану та ін. А досягти такого шкільного життя, де утверджуються дитяча

радість, досягається високий рівень вихованості учнів, любов до школи,

емоційна чутливість та моральне благородство у взаєминах, панування в

школі поваги і самоповаги, невпинне примноження духовних багатств, повне

їх виявлення в практичній діяльності, стверджував О.А.Захаренко, можливо

тільки завдяки копіткої щоденної роботи колективу.

Отже, за переконанням О.А.Захаренка, розвиток колективу та розвиток

особистості – процеси взаємозумовлені й взаємозалежні. Взаємовідносини в

колективі мають складатися під час спільної діяльності її членів і бути

опосередковані цілями, змістом і цінностями задля створення умов для

розвитку кожного учасника, кожної особистості. Аналогічно у педагогічній

спадщині В.О.Сухомлинського привалює ідея щодо значення колективу в

морально-духовному розвитку особистості. Очевидно, вважав мудрий

учитель, його покоління треба позбавити рис байдужості, лінощів,

розхристаності, навчити зібраності, навчити краще працювати над собою.

Палкий патріот, він закликав до цього всю педагогічну громадськість.

«Націю можна врятувати, дбаючи не лише про екологію довкілля, а й про

душу нації, якій так необхідна фізична і духовна чистота».

Спираючись на традиції минулого, переосмислюючи та вивчаючи їх,

О.А.Захаренко створив виховну систему, яка передбачала гуманізацію,

формування духовного світу особистості, усунення наявних у сучасному

суспільстві деформованих аморальних впливів на виховання дітей і молоді.

Він сформував кільканадцять порад освітянам щодо забезпечення умов

розвитку особистості учня:

− «…життя зобов’язує кожного педагога, перш за все, відтворити,

зберегти те надбання, що мали минулі покоління…»;

21

− «…дорогі колеги, не чорніть себе! Почорнієте! Не така вже й погана

наша консервативна освітянська система. Не лякайте один одного кризою

освіти. Йде закономірний процес, в якому школа разом з наукою має бути

хоч на півкроку попереду суспільства…»;

− «…яким же має входити в клас учитель сьогодні? Думається, перш за

все, озброєний педагогікою світу − педагогікою гуманізму, демократії,

нового мислення…».

2.3. Зміст поняття «cім’я» та «колектив» в творчій діяльності

вченого

Надаючи величезного значення родині, як першому соціальному

інституту в вихованні дитини, О.А.Захаренко визначав, що будь-яка сім’я не

в змозі без допомоги школи розв’язати всі питання виховного процесу. У

свою чергу так і школа без участі сім’ї не в змозі виконати всі поставлені

перед нею завдання. На основі свого багатого педагогічного досвіду

О.А.Захаренко прийшов до висновку, що успіху в родинно-шкільному

вихованні можна досягнути тоді, коли батьки взаємодіють зі школою

систематично. Тому на основі цього родинно – шкільне виховання повинно

розпочатися створенням єдиного колективу батьків і вчителів, тим самим

забезпечуючи вимоги як батьків, так і вчителів для того, щоб уникнути

розбіжності у вимогах щодо виховання дитини [15].

Є підстави вважати, що основи мовної культури майбутній учитель

О.А.Захаренко отримав у родині. Про це свідчить і щире побажання рідного

батька педагога А.І.Захаренка «Люби і знай свій край». Цією цитатою-

епіграфом починається чотиритомна «Енциклопедія шкільного роду». У

мудрій і глибокій книзі читаємо також: «Ті почуття любові до рідного краю,

Батьківської землі народжені з дитинства, з материнського молока, зі школи,

з лелечого гнізда, що на зелених луках, голубої стрічки Росі і безкраїх

пшеничних полів, з Дівочих гір». Рідні привчали зважено ставитися до

22

кожного слова: колись батько казав мені: «Слова, що ліки, – допомагають

людині лишень, коли вони сказані від душі».

На основі повнозмістовних, філософських міркувань О.А.Захаренка

про роль сім'ї можна скласти своєрідну педагогічну концепцію.

«Сім'я – це той еліксир психічного здоров'я, який би мав бути у кожної

дитини. її (дитину) ніколи не треба принижувати, слід завжди бути уважним,

жити думками дитини, і тоді настає «диво» – відростають в них крила,

розправляйте їх для польоту і для віри в свої здібності, свою причетність до

великої справи народів усієї України, а то й усього світу».

«Міцна, багата духом, здорова розумом наша сім'я. Яку не візьми,

відразу відчуєш силу чистого джерела свіжості, людяності, патріотичного

духу і бажання здійснити задумане, зберегти для нащадків наше прекрасне

село, рідну школу з її нескінченними задумами і мріями.

«...кожна мати, кожен батько стають єдиними у всьому світі

педагогами, які ведуть по життю свою малечу, спотикаючись, шукаючи свої

шляхи, набиваючи гулі, не відаючи, що прийде час і розлетяться ластовенята,

хто куди, зі свого гніздечка. А поки не розлетілись, то батьки, діти – ваша

кров і плоть, і зробіть усе, аби вони були кращими, ніж ви, аби вони були

сильніші, розумніші від Вас, аби були спритніші, кмітливіші, вижили в цьому

світі, аби любов і добро були основними ідеалами здорової людини, людини

завтрашнього дня, людини нового суспільства». На думку О.А. Захаренка,

комплексність духовного виховання, спільність зусиль колективу школи,

сім’ї й громадськості, сконцентрованість, єдність цілей і дій представників

макросередовища дає позитивні результати. У цьому контексті

взаємозалежність між різними чинниками освітнього процесу в традиційних

моделях і в запропонованій О.А.Захаренком. Зокрема вчений-педагог

виокремив перед школою як базові, такі завдання: формувати кращі якості

кожної дитини, кожної молодої людини, що притаманні українському народу

– моральність, чуттєве ставлення до природи, світу, силу волі, почуття

обов’язку «...перед сім’єю, сусідами, односельцями, Батьківщиною»,

23

людську гідність, шляхетність (порядність): сприйняття красивого і в

природі, і в суспільстві, і в людині як основи людського буття; здатності до

милосердя, саморозвитку й самовдосконалення.

На основі розроблених концептуальних положень обґрунтовано

методичну систему формування духовних цінностей, згідно з якою в

навчально-виховний процес школи впроваджено новітні технології, шляхи,

форми й методи формування духовних цінностей – методичні засади

формування духовних цінностей в учнів [15, 16]:

1) усебічний розвиток особистості спільними зусиллями школи, сім’ї й

громадськості;

2) вчитель – центральна постать в освіті;

3) праця – базис формування духовних цінностей особистості;

4) особистісно орієнтоване навчання й виховання школярів;

5) збагачення духовного світу учня.

Одним з важливих принципів, що гарантували успіх у роботі

О.А.Захаренка, було те, що базою, основою своєї виховної системи він обрав

не ідеологічні постулати, а вічні людські цінності: родину (про культ матері в

школі розповідь ще попереду), красу природи, милосердя, працьовитість,

любов до землі, до рідного краю. О.А.Захаренка називають автором

„педагогіки конкретної мети”. Сутністю його праці було: знайти конкретну

мету, яка захоплює і згуртовує колектив. Вникаючи глибше у всі розробки

талановитого педагогом тепер, з відстані часу можна зробити висновок:

конкретною метою його життя було створити школу, де постійно, як чисте

повітря у лузі чи на морському узбережжі, панує атмосфера творчості,

радості, довір’я, духовного, морального і фізичного здоров’я. В такому

середовищі діти виростають здоровими, з міцним психологічним імунітетом

на все життя. Відмітимо, що ніколи у Олександра Антоновича не йшлося про

тепличні умови, ізоляцію від випробувань, лиха і бруду, якого так багато в

сучасному світі. Суть у тому, що заряд морального здоров’я, уміння цінувати

все добре і справедливе, впевненість у своїх силах, яку виносили вихованці

24

сахнівської школи зі стін своєї „альма матер”, допомагав їм протистояти

життєвим бурям.

Ним було визначено тенденції, шляхи, форми, методи становлення й

розвитку системи духовних цінностей дітей і молоді. На якісно новому рівні

організовано співробітництво сім’ї, школи й колективу (університет для

батьків; спільне обговорення важливих проблем школи й села: створення

нових сімей, підготовки молоді до родинного життя, проведення заручин,

реєстрація шлюбів, щотижневих телепередач шкільного телецентру для

батьків „Запрошуємо в гості до нашої родини”, щомісячний випуск шкільної

газети „Дівочі гори”). В школі створено середовище особливої „духовної

атмосфери”; внесено корективи до робочого навчального плану (шкільний

компонент: спецкурси, факультативи) та навчальних програм (спеціальні

теми з проблем формування духовності); розроблено алгоритми виховних

годин (уроків духовності) для учнів 1-11 класів (видано десять брошур

виховних заходів щодо формування загальнолюдських цінностей учнів), що

забезпечувало реалізацію принципів системності й наступності у процесі

формування особистості [17].

Найкращим засобом впливу на людину, засобом виховання, основним

джерелом задоволення мовно-естетичних потреб особистості О.А.Захаренко

вважав книгу. Головне завдання літературної освіти, на його глибоке

переконання – це навчити учня читати книги, тобто осмислювати,

переживати те, що зображує автор, оцінювати, тобто співвідносити

прочитане зі своїми уявленнями й цінностями, тоді не буде в учнівських

творах «жодної стандартної, штампованої фрази» [18].

Як бачимо, серед основних ознак виховуючого колективу у

О.А.Захаренка ми знаходимо й наступність щодо традиційних ознак, і новий,

гуманістичний підхід до їх визначення.

25

1.4. Значення творчої спадщини О.А.Захаренка

У результаті аналізу та осмислення творчого доробку педагога-

новатора виявлено можливості використання продуктивних ідей педагогічної

концепції О.А. Захаренка в умовах реформування системи освіти в Україні:

буде школа, буде село, буде держава; виховання повинно бути системним і

систематичним в усіх ланках неперервної освіти: в сім’ї, загальноосвітній і

вищій школі, суспільстві загалом; ключовою постаттю в освіті є вчитель, і до

нього повинна проявлятися особлива увага з боку держави, створюватися

особливі умови для його підготовки; практична освітня діяльність не може не

спиратися на науку, а наука, особливо педагогічна, повинна бути

продуктивною, слугувати практиці, бути терплячим світлячком, до якого б

тягнувся розум вихователя; освіта повинна бути особистісно орієнтованою,

відповідати можливостям і потребам, природі учнів і на засадах

природовідповідності формувати у кожного вміння й потребу в самоосвіті,

самовдосконаленні; трудова діяльність, продуктивна праця є основою

формування духовних цінностей молодого покоління в нових соціально-

економічних умовах; учнівське самоврядування, гурткова робота, традиційні

тематичні виставки – необхідні складові системи виховання; у вихованні

повинна діяти скоординована „педагогіка трьох: вчитель – батько – учень”,

лише спільна робота школи, сім’ї й громадськості; об’єднання зусиль

педагогічного, учнівського та батьківського колективів дадуть позитивні

результати; виховання потреби в самопізнанні, самовдосконаленні,

самоаналізі, самооцінці та самореалізації повинні бути метою

самовиховання; навчально-виховний процес має бути спрямований на

особистісно орієнтоване навчання й виховання; О.А.Захаренко створив на

базі школи центр комплексного формування духовності особистості, де всі

суб’єкти навчально-виховного процесу дивляться на навколишній світ очима

учня [19].

26

Вивчення досвіду роботи О.А.Захаренка здійснювали вчені АПН СРСР

та НДІ педагогіки України, науковці й практики із 117 країн світу. Серед

дослідників творчого доробку О. Захаренка слід відзначити М. Вашуленка, Т.

Десятова, Т. Довгу, І. Зязюна, Б. Кобзаря, В. Кузя, А. Кузьмінського, Ю.

Кусого, В. Омеляненка, Л. Онищук, В. Паламарчук, Н. Побірченко, Л.

Прокопенко, О. Савченко, О. Сухомлинську, В. Храпова, М. Ярмаченка, Т.

Яценко та ін.

На даний час розроблено критеріально-комплексний підхід до аналізу

педагогічної системи педагога-новатора, який дав можливість з нових

методологічних позицій проаналізувати найбільш істотні внутрішні

особливості цієї системи; виявлено закономірності її становлення та

розвитку, зокрема такі, як [20]:

– поступова переорієнтація Олександра Антоновича на духовні

потреби особистості; врахування у навчально-виховному процесі

національних і виховних чинників;

– підвищення теоретичної обґрунтованості діяльності школи;

підвищення ролі керівника школи; демократизація стосунків у всіх

підсистемах педагогічної системи О.А.Захаренка;

– забезпечення культуровідповідності системи; випереджаючий

розвиток управлінської підсистеми; увага сільської громадськості до

нововведень.

На закінчення можна сказати, що О.А.Захаренко, опрацьовуючи власну

концепцію родинного виховання школярів, сформулював і розробив модель

родинного виховання засобами цілеспрямованої спільної діяльності школи,

сім’ї громадськості, продуктивні ідеї якої стануть у пригоді вчителям-

практикам, батькам, яким небайдужа доля своїх дітей, та які зробили вагомий

внесок у педагогічну науку.

27

Висновки

В результаті проведеної роботи можна зробити такі висновки:

1) Педагогічна спадщина О.А.Захаренка велика і має важлива значення

для сучасної педагогічної науки (питання, що підняті в деяких творах автора

актуальні і в наш час).

2) Зміст поняття «особистість» та «колектив» вдало висвітлено в

українського вченого-педагога і на їх основі створена спеціальна концепція

формування особистості учня. Відмічено великий вплив сім’ї на формування

особистості дитини, адже батьки для дитини – безпосередній життєвий

приклад.

3) Співпраця батьківського колективу з вчителями є запорукою

розвитку особистості. Головна мета сімейного і шкільного виховання – це

вимога любові. Виховання як в сім’ї так і в школі, повинно спрямовуватися

на формування громадянина, повинна мати чітку ідейну мету.

4) Умовою виховання гармонійно розвиненої особистості є спільна

робота вчителів і батьків.

5) Встановлено можливості використання продуктивних ідей

педагогічної концепції О.А.Захаренка в умовах реформування сучасної

системи освіти в Україні.

28

Використана література

1. Захаренко О.А. Бібліографічний показник / – Черкаси. – 2006. – C.

50.

2. Захаренко О.А. Виховання учнів сільської школи на

загальнолюдських цінностях // В.О.Сухомлинський і сучасні проблеми

особистісно зорієнтованого виховання. Всеукраїнськa науково-практичнa

конференція. – − Київ. – Науковий світ. – 2000. − С. 15 − 18.

3. Захаренко О.А. Енциклопедія шкільного роду (автобіографічні дані,

спогади, роздуми) /. – Київ. – 2000. – С. 364.

4. Захаренко О.А., Мазурик С.М. Школа над Россю / – Київ. –

Радянська школа. – 1979. – С. 149.

5. Захаренко С.О., Орлова Н.В. Формування духовних цінностей молоді

у творчій спадщині Олександра Антоновича Захаренка / – Черкаси. – ЧНУ

імені Богдана Хмельницького. – 2006. – С. 251.

6. Орлова Н.В. Духовне становлення особистості в педагогічній

спадщині О. Захаренка // Рідна школа. – 2005. – № 12. – С. 56-58.

7. Захаренко Сергій, Орлова Наталія. Роль сім'ї у формування

особистості (підґрунтя формування педагогічних поглядів О.А.Захаренка) /

Зб. наук. пр. „Психолого-педагогічні проблеми сільської школи". – Київ. –

Міленіум. – 2006. – Вип. № 15. – С. 190-196.

8. Орлова Н.В. Місце вчителя, вихователя у формуванні особистості:

Ретроспективний аспект // Наукові записки. – Кіровоград: КДПУ імені В.

Винниченка. Серія: Педагогічні науки. – 2006. – Вип. 71. – С. 212-216.

9. Дворчук О., Свириденко О.О. Шляхи вдосконалення методики

підготовки вчителя в університеті // ВЧУ ім. Б.Хмельницького. Серія:

Педагогічні науки. – Черкаси. – 2005. – Вип. 74. – С. 145-150.

10. Жук П. Гарячий камінь: Про Сахнівську середню школу і її

директора О.А. Захаренка // Радянська Україна. – 1980. – 18 травня.

29

11. Захаренко О.А. Про родинне виховання. Хрестоматія / За ред. Л.І.

Прокопенко. – Черкаси. – ЧНУ ім. Б. Хмельницького. – 2006. – С. 99.

12. Захаренко С.О., Орлова Н.В. Деякі поради щодо формування в

учнів загальнолюдських цінностей / За ред. Л.І. Прокопенко. – Черкаси. –

2006. – С. 287.

13. Захаренко О.А. Поспішаймо робити добро: Роздуми педагога –

академіка про долю освіти і дитини, вчителя і людини, краю і Батьківщини. –

Черкаси. – 1997. – С. 28.

14. Захаренко О.А. Поради колезі, народжені в школі над Россю. –

Черкаси. – Агрополіс. – 2002. – С. 19.

15. Земская М. Семья и личность / Москва. – Прогрес. – 1986. – С. 135.

16.Захаренко О.А. Поспішаймо робити добро: Роздуми педагога-

академіка про долю освіти і дитини, вчителя і родини, краю і Батьківщини / –

Черкаси. – 1997. – С. 28.

17. Захаренко О. А. Слово до нащадків. – Київ. – СПД Богданова A.M..

– 2006. – С. 216.

18. Захаренко О.А. Суперечливі думки: 3 книги директора Сахнівської

школи «Енциклопедія шкільного роду» // Київ. – Освіта. – 2001. С. 2 – 3.

19. Захаренко О.А., Захаренко С.О. 210 шкільних лінійок.

Загальношкільні лінійки, проведені в сільській школі протягом 1998— 2000

pp. – Сахнівка, 2002. – С. 293.

20. Захаренко О.А. Гордієві вузли сучасної школи. Як їх розв’язати? //

Педагогіка толерантності. – 1999. – № 3/4. – С. 120.

30